Тримбач, Сергій. Тіні Івана Миколайчука [Електр. ресурс] // Локальна історія [сайт]. – Львів. – 2020-2021. – Режим доступу: https://localhistory.org.ua/texts/statti/tini-ivana-mikolaichuka/ - Дата публікації: 14.06.2021. – Дата перегляду: 15.09.2021. Сергій Тримбач кінокритик, кінознавець, кіносценарист. Чинний голова Національної спілки кінематографістів України Тіні Івана Миколайчука Іван Миколайчук був не актором – він був артистом. У чому, запитаєте, різниця? Вона проста. Актор є профі, він усе знає про акторство, на нього завжди можна покластись – спрацює як швейцарський годинник. Одначе окрім ролей про нього мало що можна сказати – не-ці-ка-вий, поза сценою і поза камерою. З таких не запалюються зірки і не народжуються легенди. Вони виникають тільки тоді, коли йдеться про артистів. Про Артиста! Артист – то інше. Сказати, що він живе мистецтвом – означає нічого не сказати. Швидше, мистецтво живе в ньому. А сам він живе у полі, значно ширшому, аніж прекрасне і нібито всеосяжне мистецтво. Його проблема в тому, аби себе зберегти. Зберегтися у мистецтві, у річищі своєї спеціалізації, ремесла – тут вистачить самодисципліни і певної прихильності муз. А от як зберегтися у полі власне буттєвому – це вже питання, і дуже серйозне. Афіша до кінофільму, художник – Микола Хомов.Фото: dovzhenkocentre.org
“Нічого витрачати плівку невідомо на кого” Іван Миколайчук прийшов у кіно через ворота кіностудії імені Олександра Довженка разом зі своїм учителем Віктором Івченком. Той привів його, аби студента взяли в картину “Тіні забутих предків”. На головну роль! Доволі нахабно, чи не так? Уже затверджено професійного актора Геннадія Юхтіна, а тут – студент-другокурсник. За легендою, режисер фільму Сергій Параджанов з поваги до Івченка дав команду зробити пробу, одначе без нього. Вже йдучи зі студії, прошепотів на вухо операторові Юрію Іллєнку: Іван Миколайчук під зйомок фільму "Тіні забутих предків", 1964 рікФото: dovzhenkocentre.org
– Плівку в апарат не заряджай. Нічого її витрачати невідомо на кого.