Дніпровський. ДВРЗ [Електрон. ресурс] // Flatfy.lun [сайт]. – Текст. та граф. дані. – К., 2020. – Режим доступу: https://flatfy.ua/uk/мікрорайони-києва/дврз Дата перегляду: 27.07.2021.ВРЗ Дніпровський. ДВРЗ ДВРЗ – особливий масив на околиці Києва, просякнутий духом ностальгії за минулим. Свою непоетичну назву він отримав від Дарницького вагоноремонтного заводу, навколо якого і був збудований. За більш ніж півстолітню історію цей робітничий район майже не змінився і сьогодні приваблює киян близькістю лісу, малою кількістю машин і розміреним способом життя. Історія ДВРЗ У забудові ДВРЗ виразно простежуються два етапи. Перший почався у середині 1930-х, коли на ділянці Дарницького лісу побудували великий завод із ремонту й виробництва вагонів, а поряд із ним – робітниче селище для його працівників.
Друга хвиля припала на повоєнні роки. Як і в Соцмісті, частину кварталів ДВРЗ зводили військовополонені німці. Вони побудували тут примхливі різнокольорові будинки з ліпленням, башточками й іншими оригінальними конструкціями. Тепер ця типова для 1950-х архітектура нерідко служить декораціями до українських і зарубіжних ретро-фільмів.
Сусіди Оскільки до самих 1990-х життя масиву було тісно пов’язаним із заводом, поблизу проживає чимало колишніх робітників. Старожили знають одне одного в лице та часто дружать родинами.
В середині 2000-х у районі почали з’являтися сучасні висотки, в які перебиралися кияни з інших масивів. Чимало квартир здаються в оренду за невисокими цінами, що приваблює на ДВРЗ і молодих орендарів.
Стиль життя На ДВРЗ здається, ніби час зупинився: у дворах сохне білизна, стоять припарковані «Волги» й «Москвичі», а Алма-Атинською ходять, подзенькуючи, старі трамваї. Уклад життя за останні десятиріччя теж мало змінився. Тут так само грають на лавках у карти і доміно, прогулюються лісом та відпочивають у доглянутому сквері за «клубом».
«Клубом» місцеві жителі називають колишній Будинок культури ДВРЗ. Зараз у будівлі розмістився Центр культури і мистецтв Дніпровського району, де працюють творчі секції для дітей і школярів. Кілька років тому на тлі цієї споруди Потап і Настя Каменських знімали свій кліп «На районе». На ДВРЗ немає звичних для мегаполіса розваг, тому більшу частину вільного часу місцеві жителі проводять у великому та красивому парку «Партизанська слава». Там є дитячий майданчик, атракціони, водойма, біля якої влаштовують пікніки, бігають, катаються на велосипедах.
Чого очікувати Відсутність великої кількості транспорту, чисте повітря та невисока етажність роблять ДВРЗ схожим на провінцію, де життя іде своїм звичаєм і все необхідне зосереджено за п’ять хвилин пішки.
Цей камерний район сподобається тим, хто не прагне угнатися за ритмом сучасного мегаполіса. Тут ніхто нікуди не поспішає, місцеві жителі насолоджуються природою і за старим звичаєм купують продукти на ринках і в маленьких магазинах біля дому, де продавці знають покупців на ім’я. Сучасних супермаркетів, за винятком «Фори» на Алма-Атинській, у районі просто немає.
Для відносно невеликого населення тут є дві школи, п’ять дитячих садків і поліклініка. У багатьох дворах облаштовані маленькі, але сучасні дитячі майданчики, є синтетичні футбольні поля та столи для пінг-понгу.
На Алма-Атинській розташований заводський стадіон «Дніпровець». На його базі працює дитяча футбольна школа. Щорічно на стадіоні проходять товариські матчі між гравцями «Локомотива» і ветеранами «Динамо». На що не розраховувати ДВРЗ сполучається з іншими районами лише мостом через залізничну станцію Київ-Ліски. Це спричиняє труднощі з в’їздом і виїздом за межі масиву. Дорога до найближчих станцій метро займає 20–25 хвилин, до центру міста – близько години. За великими покупками та розвагами потрібно їздити в центр або в інші райони, а враховуючи проблеми з громадським транспортом, це не завжди зручно та забирає багато часу.
Архітектура мікрорайону Візуально ДВРЗ сильно відрізняється від інших київських околиць. Насамперед, своєю малоповерховістю. Іноді район називають заповідником сталінської архітектури, оскільки основна частина тутешньої забудови – це дво, три- та п’ятиповерхові будинки середини 1930-х і кінця 1940-х – початку 1950-х років. Але трапляються також радянські висотки, залишки приватного сектора й сучасні багатоповерхові споруди часів незалежності.