Сверстюк, Євген. Доля поета : [Павло Тичина] // Літературна Україна. – 22 лютого (№7). – С.1. Доля поета В пласкій банальності буття затираються відтінки, губляться різниці і втрачаються величини. Задля збереження величин створено таку форму упорядкування - ряд. Є першорядні, є другорядні, є третьорядні... Лукавий часто плутає ті розумні впорядкування. Примітивний чоловік не розрізняє і піддається обманові. Але розум в собі має силу Логосу. Він очищує блуд і впорядковує досвід, і все ставить на свої місця. Большевицький режим поглумився над людиною. А над талантом особливо. Павло Тичина замолоду вирізнився, як першорядний талант. Уже на початку 20- х академік Єфремов виділяє йому місце в своїй "Історії українського письменства". І вже тоді голос доби гукає до нього приятельським тоном: Я комуністка, ходжу в чужому. Обрізала косу. І вам не соромно співати В цей час про сонце, про красу? За природою свого таланту він прислухався до всього і до всіх. Але передусім до свого внутрішнього голосу. Тому на глибині він завжди багатозначний. Тому дівка, що обрізала косу, схвалювала зовнішні потакування поета, який приховував іронію, а часом і правду юродивого:
Ленін! Одне тільки слово, А ми вже як буря: Готово! Напружим в один бік, направим в другий І крешем, і крушим, і кришим як стій. За цією "бурею" вчувається шевченкове: "Цу-цу, дурні, схаменіться!". А коли вчитатися в дальші слова, то ленінізм - то деструктивна сліпа руїнна сила, яка "напружується" наче в потрібний бік, а направляється на те, щоб ламати - крушити... Але сліпа сила слів поетових не розрізняла, аби - "за"...Ще хтось повинен написати дослідження, коли за тим "за" аж кричить приховане "проти".