Ярема, Галина. Премію за роль Проні Прокопівни Криницина витратила на іграшки для доньки // Життя і жінка. – 2021. – серпень (№8). – С.8-10.
Премію за роль Проні Прокопівни Криницина витратила на іграшки для доньки 22 роки тому, 23 серпня 1999року, у Києві на вулиці Десятинній, праворуч від Андріївської церкви, відбулася церемонія відкриття пам» ятника героям кінокомедії «За двома зайцями» Проні Прокопівні і Голохвастову. Маргарита Криницина, яка зіграла у фільмі роль Проні Прокопівни, була присутня на відкритті, і коли з пам'ятника було знято покривало, схвильовано промовила: «Гран мерсі за комплімант!». А коли їй надали слово, сказала: «...Хочу побажати вам, мої рідні, того, чого я, Проня Прокопівна, прагнула усе своє життя, - щастя і любові. Тому у мене є пропозиція - нехай усі київські молодята в день одруження приходять сюди до моєї статуї. І наречений голосно скаже нареченій і усім присутнім: "Хай мене болячка скрутить, якщо брешу». А потім нехай молода скаже: «Іду я за вас не за ваші магазини і мерседеси, а по любові». Картина «За двома зайцями», яку зняв режисер Віктор Іванов за п'єсою українського письменника Михайла Старицького, принесла Маргариті Кринициній славу, хоч і не таку, про яку вона мріяла. А ось успіху в її акторській долі роль Проні Прокопівни нашкодила. Бо і режисери, і глядачі бачили в Кринициній тільки комедійну актрису. Хоча ролі Маргарита Криницина грала різні. У її творчій біографії фільми «Весілля в Малинівці», «Дні Турбіних», «Бумбараш», «Ад'ютант його превосходительства», «Народжена революцією», «Стара фортеця», «Володя великий, Володя маленький», «Циган», «Самотня жінка бажає познайомитися» та інші. До речі, проти її участі у фільмі «Віщує перемогу» виступили відомі діячі культури України, які написали в Держкіно, що Маргарита Криницина не відповідає ідеалу української жінки - «не вродлива». Але не повинна була відповідати, оскільки народилася на Уралі. Мільйони глядачів вдячні Маргариті Василівні за її Проню у «Двох зайцях». Натомість рідних Кринициної ця роль засмутила. Дочка їй сказала: «Мамо, ти така страшна!». Та й чоловік не був у захопленні: «Це треба було себе так спотворити!», і, за словами актриси, чоловік намагався більше цей фільм не дивитися.
За знімальний день у цій комедії Криницина отримувала 13 рублів 50 копійок. Пізніше директор підвищив ставку до 18 рублів. Після завершення зйомок Маргарита Василівна отримала премію у розмірі 400 рублів. На ті часи це були величезні гроші, але актриса витратила все на м'які німецькі іграшки для своєї доньки. Маргарита Василівна Криницина народилася 7 жовтня 1932 року на Уралі в місті Нова Ляля. Батько Василь був кадровим офіцером, тому сім'я поневірялася по гарнізонах, переїжджаючи з місця на місце. Коли почалася війна, батько і троє її дядьків пішли на фронт. Діти з матір'ю тоді жили у Кірові. Мати пішла працювати на військовий завод, а діти залишалися зі своєю старенькою бабусею, яка приїхала допомагати з уральського селища. Бабуся була селянкою, без освіти, все життя тяжко працювала. Але, незважаючи на важке життя, зуміла зберегти душевне тепло, яким щедро обдаровувала онуків. Сама Маргарита Василівна пізніше так згадувала про свою бабусю: «Вона була, як кажуть, «смішилка». Попри те, що підірвала важкою працею здоров'я, ніколи не сумувала, смішна була до божевілля. Якщо щось розповідала, то обов'язково з найсмішнішими подробицями». Ось цей комедійний бабусин талант і успадкувала Маргарита. Маленькою дівчинкою вона любила копіювати, пародіювати оточення, влаштовувати розіграші. Батько повернувся з війни і перевіз сім'ю в Молдавію, у місто Бєльци, де Маргарита вчилася у школі. Після закінчення школи за порадою подружок, які говорили їй: «Ти така смішна - йди в артистки», Маргарита поїхала у Москву, хоча в дитинстві мріяла стати юристом. Вона відразу вступила і у ВГІК, і у Вахтанговське училище. Сама вона згадувала, що не вміла ні співати, ні танцювати, але робила і те, й інше, і розсмішила у ВГІКу всю приймальну комісію. Саме у ВГІКу вона і залишилася вчитися, обравши професію кіноактриси. Хоча їй хотілося бути і театральною актрисою. Коли в майстерні Герасимова і Макарової на дипломному спектаклі «Петро І» не вистачило акторів, Криницину запросили на роль боярині Буйносової. Комедійний талант Кринициної помітили вже в ті часи. Кажуть, московські режисери мали списки акторів, які могли б зіграти яскраві характерні ролі. Прізвища акторів чоловіків займали два аркуші, а прізвища жінок лише пів сторінки: Раневська, Носова, Гурченко, Румянцева, Мордюкова, Копержинська і... Криницина.
Для того, щоб зніматися на «Мосфільмі» і на студії імені М. Горького, потрібно було залишатися в Москві. Маргариту Криницину брали в Театр кіно актора, кликали на перегляд у Вахтанговський, запрошували в театр Моссовета. Сама ж Маргарита мріяла про «Современник», але вона не наважилася підійти до Олега Єфремова. І все склалося не зовсім так, як мріяла юна актриса. У 1961 році Юрій Чулюкін розпочав зйомки фільму «Дівчата». У ролі Наді він бачив Маргариту Криницину, але ця роль дісталася Інні Макаровій, оскільки Маргариту заборонило знімати Держкіно Росії. Причина полягала в тому, що вона вже жила у Києві, а в Москві намагалися брати актрис з Театру кіноактора. Юрій Чулюкін воював за актрису, але нічого у нього не вийшло. Навчаючись на четвертому курсі, Маргарита вийшла заміж за талановитого українського сценариста Євгена Онопрієнка («В бій ідуть лише «старики»). Маргарита Василівна згадувала: «Весілля відгуляли в ресторані «Арагві». Всім курсом скинулися і пішли відзначати. До речі, я чоловіка свого, Євгенія, відбила у Ізольди Ізвіцької. Правда, вона на мене за це не образилася. Потім на весіллі була моєю дружкою. Пам'ятаю, подарунок був лише один - духи «Казка». Все інше витратили на їжу. Та й одягнути не мала що. Сукню з легкої кремової вовни мені подарувала дружина троюрідного брата. Ще, коли я тільки приїхала вступати у ВГІК, вона побачила мене в страшних порваних черевиках, з косичками, закрученими в бублики, і тільки руками розвела. «На, - каже, - хоч плаття пристойне одягни». Це платтячко у формі дзвіночка я і носила до останнього курсу. У ньому і на весілля пішла. Женя теж смішно був одягнутий. Пам'ятаю, ми йшли розписуватися, я чекала його біля метро. І тут з'являється він, в сірому костюмі, зеленому капелюсі і широченній зеленій краватці. Я аж присіла, думаю: «Боже, хто це?» Ось так і почалося наше спільна життя...». Євген Онопрієнко тоді отримав розподіл на Молдавську студію «Кінохроніки», головним редак¬тором. А Маргарита, після закін¬чення у 1955 році - у Московський театр кіноактора. І сімейне життя у молодих спочатку було у листах. Пізніше Онопрієнка скерували до Києва, а Маргарита не хотіла їхати з Москви. Чоловікові таки вдалося умовити Криницину переїхати: «Якось Женя запросив мене до Києва, показав місто. «Ти читала Гоголя, ось Дніпро, подивися, яка розкішна річка!». І я як подивилася з цієї гори на таку красу, завмерла просто. Боже, яке гарне місто! Я залишилася, але перші роки постійно рвалася у Москву, а потім звикла, і з 1959 року ми постійно жили в Києві».
Спочатку сім'я жила в маленькій кімнаті у комуналці недалеко від Кіностудії імені Довженка. Там же у подружжя народилася дочка Оленка. Пізніше їм дали кімнату, але трохи більшої площі. Подружнє життя Кринициної складалося не дуже гладко. Маргарита Василівна згадувала про чоловіка: «Женя був різкуватий за характером... Коли до когось ревнував, ставав як тигр. Отелло з ним не зрівняється. У гніві викидав речі з п'ятого поверху - за вікно летіли шуба, чоботи, сукні. Правда, потім ходив і сам все збирав. Але я дуже терпляча - мене можна було ображати, але я трималася і тихо сиділа. Часто у нас виникали конфлікти на побутовому грунті. Бувало, Женя і випивав. Він же фронтовик... ». У 1970 році Маргарита Василівна знімалася в комедії «Між високих хлібів», де вона зіграла Тобоську. І у Маргарити почався бурхливий роман з режисером Одеської кіностудії Леонідом Мілліонщиковим, вона хотіла розлучитися з чоловіком. Але через два місяці з'ясувалося, що шлюб з Маргаритою у плани Мілліонщикова не входив, і вони розійшлися. Криницина дуже переживала. Але ще більше страждала Маргарита Василівна через те, що її не брали на драматичні ролі. Чоловік актриси, кінодраматург Євген Онопрієнко, спеціально для Маргарити у 1972 році написав роль Терези в фільмі «За твою долю». Після того, як Криницину не затвердили на цю роль, вона вирішила накласти на себе руки, отруївшись ацетоном. Живою залишилася тільки тому, що її чоловік тоді прийшов раніше і встиг викликати лікарів. А роль Терези дісталася Олені Козелковій. Кияни любили актрису. Продавці на ринку завжди вмовляли Криницину взяти будь-які продукти безкоштовно. Дочка актриси Олена закінчила факультет кінознавства в театральному інституті, працювала помічником асистента на студії, де познайомилася з режисером Олександром Суриним, вийшла за нього заміж, поїхала в Москву, де і стала кіносценаристом, як і її батько. У 1986 році Маргарита Василівна Криницина блискуче зіграла роль жінки жертви дієти - у фільмі свого зятя режисера Олександра Сурина за сценарієм дочки Алли ' Кринициної (Суриної) «Ми веселі, щасливі, талановиті». Потім була ще невелика роль 1991 року у фільмі «1000 доларів в один бік». У 1996 році Маргарита Криницина перенесла два мікроінсульти і якийсь час не могла говорити. А через рік від онкології помер чоловік Маргарити Василівни. Для Кринициної це було великим потрясінням.
Окрім того, у актриси виявили цукровий діабет. Але на цьому її біди не закінчилися - стався знову інсульт. Цього разу важкий, що прикував актрису до інвалідного крісла. Але ця сильна жінка вижила, і у 2003 році знялася в документальному фільмі режисера Наталії Соболевої про саму себе «Ах, не кажіть мені про любов». Восени цього ж року під час зйомок у Києві новорічного мюзиклу «За двома зайцями» Алла Пугачова, яка грала у мюзиклі Проню Прокопшну, захотіла познайомитися з Маргаритою Кринициною. Пугачова подарувала Маргариті Василівні кольє зі смарагдами і діамантами за 18 тисяч доларів. А ще запропонувала їй перебратися в Москву, але Криницина відмовилася. 10 жовтня 2005 року Маргарити Кринициної не стало. Поховали її на Байковому кладовищі у Києві.