Я і місто І все ж таки, в чому сенс життя? Даруйте нам розмальовки і знайдіть няню раз і назавжди Скільки требавам длягрошей щастя Коли починається самостійне життя Що-що в сумці лежить. рюкзак протиЧоловічий жіночої сумочки. Бути собою, «не паритись», радіти, йти довірити, мети Люди, що не побоялися змін
Сім’я і місто Люди, врятуйте від чоловіка!Що Google знає про чоловіків і жінок П’ять небезпек для подружнього життя Чому ми купуємо непотрібні речі? Секс, гроші, інтернет те, що цікаво дітям Люди і місто Паростки Люботи Хочу жити нормально. Ія знаю, що робити Бібліотека. Кінець епохи Шулявка, їхня маленька Україна Хочу, щоб син знав про Голодомор і не перебирав харчами Перпендикулярні люди
М&Ж Жу рна л
з а
дв а дц ять
чо тири
г о дини
1
Зміст Схема журналу:
І все ж таки, в чому сенс життя? // ст. 4
Люди і місто Сім’я і місто
Секс, гроші, інтернет — те, що цікаво дітям // ст. 28
Даруйте нам розмальовки і знайдіть няню раз і назавжди // ст. 6
Я і місто
Чому ми купуємо непотрібні речі? // ст. 26
Шулявка, їхня маленька Україна // ст.40
Хочу жити нормально. І я знаю, що робити // ст. 34
Хочу, щоб син знав про Голодомор і не перебирав харчами // ст. 42
Що-що в сумці лежить. Чоловічий рюкзак проти жіночої сумочки. // ст. 10 Люди, що не побоялися змін // ст. 16 Бути собою, «не паритись», вірити, радіти, йти до мети // ст. 12
ст. 8 // Скільки вам грошей треба для щастя
ст.9 // Коли починається самостійне життя
Команда проекту «Журнал за 24 години» Головний редактор: Інна Гадзинська
Видавець:
Віталій Мороз
Редактори:
Сергій Горбачов Ірина Бондаренко Оксана Маслова Юліана Тет Олександр Бейлик
Арт-директор: Павло Салига
Дизайнери:
Влад Кулик Олексій Балаботкін Микола Ковальчук
Інфографіка:
Олексій Балаботкін
Паростки Люботи // ст. 32
Бібліотека. Кінець епохи // ст. 38
Перпендикулярні люди // ст. 46
Більд-редактор: Людмила Марчук
Фотографи:
Автори:
Катя Шипко Михайло Глуховський Анастасія Рінгіс Євгенія Плугіна Наталя Волянюк-Кликова Світлана Горулько Оксана Цимбалюк Даша Счастлівая Євгенія Сльозка Оксана Гутик Олександра Чувакова Іра Гук Юлія Демусь Марічка Удуд Тетяна Нішкур
Менеджери соціальних медіа:
Микола Костинян Володимир Гребьонкін Сашко Кульчицький Сашко Заєць Ксенія Суровцева
Відповідальний секретар: Євгенія Чернега
Сергій Світлицький Олег Терещенко Роман Пилипей, Оксана Парафенюк Ярослав Радіонов Микола Вдовенко
Оргпідтримка:
Коректори:
м.Київ, вул.Ризька 15, Інтерньюз-Україна
Люди, врятуйте від чоловіка! // ст.20
Що знає Google про чоловіків і жінок // ст.22
Юля Кнюпа Дар’я Денисевич
Катерина Дідик Ольга Сушицька Юлія Бабко
Адреса редакції:
Журнал за 24 години є ініціативою українських журналістів і блогерів. Проект здійснено за підтримки МГО «ІнтерньюзУкраїни» та проекту Європейського союзу «Права жінок та дітей в Україні – комунікаційний компонент».
4
Я і місто Гапчинська: Можна бути великим генієм, але псувати життя дітям, дружині. Малюнок: Ігор Лук’яненко
І все ж таки, в чому сенс життя? Лише на перший погляд це питання видається не тим, про яке варто думати саме сьогодні. Ми шукали відповіді самі та поцікавились думкою людей відомих. Кому не знати сенс життя, як людям, які досягли в ньому успіху? Виявилося, що опитані зірки – за невеликим винятком – трудоголіки. Адже для багатьох із них сенс життя полягає у справі, яка принесла визнання
…у гармонії розуму, душі і тіла
Катерина Серебрянська, олімпійська чемпіонка: Сенс мого життя найкраще характеризує моє життєве кредо: триєдина гармонія душі, розуму та тіла.
…у коханні
….у тому, аби не думати про сенс
… у радості
…у використанні можливостей
Остап Ступка, актор:
Борис Барський, бард-гуморист:
Євгенія Гапчинська, художниця:
Джон Малкович, актор та продюсер:
Сенс життя у коханні. Розповісти про кохання бракує часу, а мало про це почуття говорити не хочеться. Важко говорити у трьох фразах.
Сенс життя? Ніколи про нього не думати. Просто жити, насолоджуватись ним. А якщо говорити про мрію, є в мене одна здавна: мені б кортіло знайти нафтову свердловину або газове родовище на власному городі.
Можливо, я вас засмучу, але сенсу життя немає жодного. Єдина мета — це радість. Щохвилини. Щодня. Можна бути великим генієм, але псувати життя дітям та дружині.
Життя дало мені фантастичні можливості. Я вважаю, що мій обов’язок – просто ними скористатися. Робити цікаву роботу, продовжувати робити її так добре і довго, як тільки я зможу.
5
У чому сенс життя, Всесвіту і взагалі?
42
Підказка: «Автостопом по Галактиці»
Сьогоднішні сенси життя від команди “журналу за 24 години”
Інна Гадзинська, головред: Знайти своїх та заспокоїтись, це якщо коротко.
Оксана Маслова, редактор:
Роман Пилипій, фотожурналіст:
Микола Костинян, менеджер з смм:
Зрозуміти, що маю зробити в цьому житті та зробити це.
Цінувати життя. Сенс в самому житті і морі.
У пошуках сенсу життя.
Ірина Гук, журналіст:
Микола Ковальчук, дизайнер-верстальник:
Людмила Марчук, більд-редактор:
Постійний рух як процес.
У гармонії всюди, в стосунках; щастя то й є гармонія.
Просто жити.
6
Я і місто Стефан, 5 років: «У кожної дитини має бути велика сім’я і восьмеро дітей! З вихованням мені допоможе друг із садочка, а дружина — ходитиме на роботу»
Даруйте нам розмальовки і знайдіть няню раз і назавжди Маленькі кияни дають своїм батькам поради щодо виховання Виховання дітей — це справжнє мистецтво, на яке ми звикли дивитися очима дорослих. Аби відновити справедливість і нарешті донести до громади думки маленьких, але невід’ємних учасників цього процесу, ми запитали малечу на вулицях Києва: «Як виховувати дітей?»
Міцно тримаючи власних батьків за руки, малі серйозно розмірковували над своїми майбутніми родинами. Виявилося, дехто вже знає, скільки дітей та якої статі збирається мати. Зазвичай, «загадували» двійню, причому дівчатка частіше обирали донечок-красунь, а хлопці мрійливо нахвалювали власну майбутню футбольну команду. Cеред топ-порад із дитячого виховання наших малих фахівців були такі: в жодному разі не застосовувати покарання, все чи майже все дозволяти, обов’язково віддавати в садочок, дозволяти дивитися мультики, читати книжки та гуляти з друзями.
Деякі поради нас просто приголомшили. Так, малеча наголошувала на необхідності суворого режиму дня, обов’язкових заняттях спортом для хлопчиків, відбою не пізніше 21:00, обмеженні в комп’ютерних іграх та важливості вивчення іноземних мов. Крім того, діти впевнено радили навчати мити посуд та пилососити, а також навчати засадам здорового харчування «для зміцнення кісток». Та головне, кажуть вони, бути дітям друзями! Напевно, слід частіше прислухатися до думок дітей — їхньої мудрості часто не вистачає дорослим…
Крістіан, 4 роки
Маша, 6 років
Люблю допомагати батькам у прибиранні, навіть якщо мене про це не просять. Обов’язково навчу сина пилососити.
Хочу сина, який стане артистом і допомагатиме мені мити посуд. Я вважаю, що кожен хлопчик має це вміти.
7 …в жодному разі не застосовувати покарання, все чи майже все дозволяти, обов’язково віддавати в садочок, дозволяти дивитися мультики, читати книжки та гуляти з друзями
Вова, 10 років
Стефан, 5 років
Маша, 4 роки
Ярослав, 7 років
Дітей треба віддавати на плавання — це зміцнює кістки! А ще корисно читати енциклопедії про тварин та політику.
У кожної дитини має бути велика сім’я і восьмеро дітей! З вихованням мені допоможе друг із садочка, а дружина — ходитиме на роботу.
Буду шити доньці сукні сама і віддам в музичну школу!
Буду купувати сину машинки та навчу змалку мити посуд.
Валера, 6 років
Катя, 3 роки
Соломія, 8 років
Марко, 5 років
Зараз я виховую сестричку. Хочу трьох дітей і буду хорошим батьком.
Мені потрібно більше ляльок, аби гратись. А коли я виросту — доньку віддам на танці.
Дітей буду розважати — малюванням чи іншими гуртками. А ще діти дуже прив’язуються до нянь, тому якщо буду її обирати, то раз і назавжди.
Дуже люблю розмальовки! Щоб діти слухалися — треба їм дарувати багато розмальовок.
Дітей опитувала Оксана Гутук Фото Романа Пилипія Малюнок Ігоря Лук’янченка
8
Я і місто На конкретне питання про гроші і щастя ми отримали купу дотепних відповідей і всього дві суми: 20 тисяч євро та 20 тисяч гривень Малюнок: Ігор Лук’янченко
Скільки вам грошей треба для щастя?
Нормально – 20 тис. грн на місяць
кількість опитаних - 140
Одиниця виміру щастя – не гроші...
Нормально – 20 тис. євро на місяць
2
Багатий – не той, в кого багато грошей, а той, кому вистачає
Ще трохи на випадок непередбачуваних обставин
19 8 23
Рівно стільки, скільки треба, аби про них не думати
Удесятеро більше, ніж друзів
Не в грошах щастя :)
у кожного – свої потреби :-)
Гроші – не для щастя, а для задоволення потреб У кого не в грошах щастя – віддавайте мені!
50
2
33 5 3 2
9
Ми запитали у користувачів інтернету, в якому віці вони залишили батьківський дім
Коли починається самостійне життя
кількість опитаних - 241
до
15
8 (3%)
15-17
121 (50%)
25 (10%)
18-19
57 (24%)
20-24 12 (5%)
25-30 після
інше
30
2 (1%)
16 (7%)
10
Я і місто … паспорт — при вході в деякі держустанови доводиться пред’являти, і з огляду на планові перевірки з ним безпечніше
Олександр, 21 рік, студент-блогер Рюкзак: об’єм 25 л, сірий брезент. одна шнурівка — «А ще
тиждень тому було дві»
навушники (телефонна
гарнітура) — вони були в комлекті разом із телефоном
15-дюймовий ноут-
бук — постійно виходжу у мережу
ручка — коли потрібно
швидко на колінці записати в тролейбусі
олівець — ним легше
писати, ніж ручкою
півлітрова пляшка
мінералки
паспорт — при вході
в деякі держустанови доводиться пред’являти, і з огляду на планові перевірки з ним безпечніше
4 Гб флешка 4 пальчикових акумуля-
тори — для фотоапарата, хоча нерідко його з собою не беру
жуйка коригуючі окуляри блокнот
Що-що в сумці лежить Чоловічий рюкзак проти жіночої сумочки Аби раз і назавжди покласти кінець суперечкам, у чиїй сумочці більше цікавих і несподіваних речей, ми попросили обох викласти свої скарби перед об’єктивом фотоапарата.
11
… два молескіни — шукаю «внутрішній зміст» у тому, що спостерігаю; для цього все занотовую
Євгенія, 29 років, майбутній психолог
Коли я побачила, як багато всього може поміститися у невеличкій жіночій сумочці, згадала нещодавню сцену в польському консульстві. Охоронець, спостерігаючи за дівчиною, що довго діставала речі з кишень і сумочки, лукаво усміхнувся і сказав: «Пані має скарб?» Отож, дивімося, які скарби носять із собою кияни та киянки.
Сумочка: об’єм — 3 л, зелено-блакитна, шкірзам. навушники з великими
«вухами» — гарно звучать і мають класний вигляд
два молескіни — шукаю
«внутрішній зміст» у тому, що спостерігаю; для цього все занотовую
мобільний телефон дві ручки: одна чорна,
одна синя, зазвичай жодної; вічно їх гублю
цифровий диктофон ментолові льодяники шкіряний гаманець сухі серветки компактний фотоапарат пудра візитівниця, майже повна SMART-брелок чорний олівець для очей рожевий блиск для губ картка пам’яті на 8 Гб
Михайло Глуховський
12
Я і місто На перший погляд Володимир здався мені людиною домашньою. Але з першої ж відповіді з’ясувалося: це враження хибне. Чолов’яга у свої 37 років виграв грант на навчання в Європі.
Бути собою, «не паритись», вірити, радіти, йти до мети Ми розпитали киян на вулицях міста: чим вони сьогодні найбільше пишаються та який рецепт виживання в сучасній Україні знайшли для себе особисто. Як виявилося, більшість перехожих назвали себе щасливими, порадили ставити мету та вірити в краще. А найбільше опитані пишаються родиною та успіхами у навчанні.
Яна, 21 рік
Володимир, 37 років
Мій ступінь щастя
Мій ступінь щастя
Найбільший успіх
Найбільший успіх
Успіхи в навчанні
Виграв грант на навчання за кордоном
Рецепт виживання Отримати хорошу освіту
Рецепт виживання Єдиний вихід – це еміграція
Опитував і фотографував Ярослав Радіонов
13
Валерій був першою людиною, яка погодилась відповідати. Він щиро посміхався, хоча і дуже поспішав у своїх справах.
Олексій, 50 років Мій ступінь щастя Найбільший успіх Особисте життя Рецепт виживання Бути самим собою
Ігор, 47 роки Мій ступінь щастя Найбільший успіх Знайшов те, що хотів знайти Рецепт виживання Бути справедливим
14
Я і місто Міла мерзла на зупинці в очікуванні своєї маршрутки. Але щойно ми почали розмову, підійшов її мікроавтобус. Подивившись на листи ватмана, жіночка рішуче взяла маркер до рук.
Андрій, 31 рік Мій ступінь щастя Найбільший успіх Діти Рецепт виживання Ставити мету та йти до неї
Міла, 44 роки Мій ступінь щастя
Найбільший успіх Переборола свої страхи Рецепт виживання Вірити в те, що робиш, і робити це найкраще
15
Виходячи з метро, дівчина подала гроші бабусі, а побачивши безпритульного песика, вигукнула: «Треба його чимось погодувати!»
Женя, 26 років
Аня, 27 років
Мій ступінь щастя
Мій ступінь щастя
Найбільший успіх
Найбільший успіх
Моє життя
Знайшла гарну роботу
Рецепт виживання
Рецепт виживання
Не паритися, а жити і радіти
Бути позитивним. Чинити так, як ти хочеш, щоб чинили з тобою
Валерій, 32 роки
Ірина та Алу, 21 та 29 років
Мій ступінь щастя
Мій ступінь щастя
Найбільший успіх
Найбільший успіх
Дитина
Знайшла свою половинку
Рецепт виживання Триматися далі від влади
Рецепт виживання Головне — заробити гроші. Без них — ніяк
16
Я і місто Оскар Уайльд: Більшість з нас — це не ми. Наші думки — це чужі судження; наше життя — мімікрія; наші пристрасті — цитата!
Люди, що не побоялися змін
Нащо Микола покинув керівну посаду, Максим – рідну країну, а Сашко – тепле місце за комп’ютером Кожен із нас має мрію, але не кожен готовий до неї йти. Особливо, якщо життя вже налагоджене, зарплатня гарна, і наче все гаразд, окрім того самого, що не дає спати ночами. Ми знайшли людей, які не побоялися змінити своє життя та відмовитись від усього, що мали. Чому вони це зробили? Як до цього прийшли? До чого їх це привело? Ці питання ми поставили нашим героям.
17 Вінстон Черчилль: Успіх — це вміння
рухатися від невдачі до невдачі, не втрачаючи ентузіазму.
Максим Трясунов, 29 років: «Мій центр світу – у Китаї» Максим навчався в одному зі столичних ВНЗ за спеціальністю «економіка», жив у середньостатистичній столичній квартирі з батьками. На перший погляд, його очікувала кар’єра звичайного менеджера середньої ланки, але хлопець завжди знав: майбутнє повне необмежених можливостей. Зараз він має ступінь MBA, заснував та керує компанією в Китаї, а також багато подорожує і займається йогою.
Фото з архиву М. Трясунова Чому змінив життя
Плюси нового життя:
1. Мене завжди цікавив Китай своєю незвичайною культурою та звичаями.
1. Жити стало цікавіше. Адже Китай – це центр світу.
2. Я мріяв опинитися в іншому світі, де все за іншими правилами.
2. Тут більше можливостей для професійного росту та розвитку бізнесу.
3. Певно, зіграв і юнацький романтизм.
3. Отримав унікальний досвід керування власним бізнесом.
4. В Китаї живе дівчина, яка мені на той час дуже подобалась. Цікаво, але після мого переїзду до Піднебесної ми майже не спілкувалися.
Мінуси нового життя: 4. Познайомився з цікавими людьми. Приміром, зараз приятелюю з мільярдером із Індонезії Шоном, блогером та чайним підприємцем Гришею, мільярдером-тусовщиком Султаном, а також із філософом-мандрівником Андрієм. Саме завдяки Китаю я познайомився з цікавими людьми з України.
1. Я постійно перебуваю далеко від Батьківщини, рідних друзів. Дуже сумую за близькими, можу спостерігати за їхніми перемогами лише віддалено. 2. Інколи я відчуваю себе наче в духовному вакуумі. Тут зовсім інші звичаї та цінності.
18
Я і місто Андре Моруа: Кожній людині протягом життя надається не менше десяти можливостей змінити своє життя. Успіх приходить до тих, хто вміє їх використовувати.
Микола Мироненко, 30 років: «Тепер я відчуваю себе вільним» Миколиній роботі заздрили друзі та знайомі. Ще б пак, адже він працював в Одеському морському порту на керівній посаді, мав непогану зарплатню та коло однодумців по роботі. Після семи років соціальних гарантій та всіх цих благ Микола написав «За власним бажанням». Зараз він здійснює давню мрію: власними руками облаштовує будинок, а у вільний час фотографує для деяких видань як фрілансер.
Фото з архиву М. Мироненка Чому змінив:
Плюси нового життя
1. Боявся втратити стабільний дохід. Та коли на роботі відбулися певні зміни, це послужило останнім поштовхом.
1. Вирішую проблеми відразу, немає потреби відкладати на тиждень чи два, коли вони навалюються критичною масою.
2. Був переконаний, що родина підтримає.
2. Вільно планую власний час, зокрема, відпочинок. Раніше під час відпочинку 4. Нарешті почав вчити я був зайнятий виключно німецьку мову. Десь рік вирішенням побутових відкладав це через брак проблем. Окрім того, мене часу. завжди могли викликати 5. Став краще висипатися: на зміну. вночі не мучать негативні думки про роботу.
3. Відчував,що на цій посаді роблю не те, чого хочу. 4. Постійно був невдоволений відсутністю результатів, адже ми працювали радше «на процес». 5. Бракувало часу на улюблену справу та родину. Через це постійно сварився з дружиною.
Мінуси нового життя 3. На культурних подіях знайомлюся з такими людьми, про зустріч із якими ніколи й не мріяв. Приміром, цього року поспілкувався про кіно з Микитою Міхалковим.
6. Я відчуваю себе вільним. Відчуваю, що сам керую своїм життям і можу досягти більшого.
1. Втратив звичне коло спілкування. 2. Друзі постійно питають: коли знайдеш постійну роботу? Це дратує. 3. Немає звичного постійного прибутку, доводиться більш ретельно розраховувати родинний бюджет.
19 Стів Джобс: Якщо сьогодні буде останнім днем у моєму житті, чи робитиму я те, що запланував на сьогодні?
Олександр Заєць, 25 років: «Власний потенціал замість теплого місця в офісі» Олександр, корінний столичний житель, змінив тепле крісло системного адміністратора в одній із крупних компаній Києва, на яку пропрацював 7 років, на хліб вільного підприємця. Сашко відкрив власний проект із продажу електротехніки. Але згодом відмовився від цього заняття і зараз підшукує собі квартиру в центрі ... Львову. Каже, саме там його потенціал відкриється повною мірою. Сашко планує амбітний особистий проект разом із коханою.
Чому змінив життя:
Плюси нового життя:
Мінуси нового життя:
1. До таких кардинальних змін підштовхнув проект “Журнал за 24 години”. Я зустрів тут чимало друзів, які надихнули мене змінити власне життя.
1. Повна свобода вибору.
1. Не знаєш, що буде далі.
Фото Ярослава Радіонова.
2. Не треба щоранку вставати о сьомій і їхати в переповненому транспорті.
На фото: Олександр Заєць та Ксенія Суровцева
2. Я почуваю себе у Львові наче вдома.
3. Нові знайомства з цікавими людьми щодня.
2. Фактично вся відповідальність за моє життя лягає виключно на мої плечі: не попрацюєш – не поїси.
3. Я прагну подорожувати. 4. Хочеться бачити реальні результати своєї роботи, не хочеться працювати над чимось абстрактним.
20
Люди і місто Я — розгублена побита чоловіком жінка, яка намагається знайти притулок хоча б на одну ніч і звертається до перехожих по допомогу: що робити, куди звернутись, як бути?
Люди, врятуйте від чоловіка! Я намалювала собі синець та вирушила просто на вулицю — просити в людей допомоги і порятунку від чоловіка. Бути добрим теоретично легко. А ви готові насправді допомогти незнайомій людині з вулиці? Ми провели експеримент під кодовою назвою «Мене побив чоловік». Я малюю синець на скроні (не дуже великий, але помітний), та разом з фотографом вирушаю до публічного місця - неподалік Дитячої залізниці в Києві (Сирецький парк). Наразі я — розгублена побита чоловіком жінка, яка намагається знайти притулок хоча б на одну ніч і звертається до перехожих по допомогу: що робити, куди звернутись, як бути? Першою звертаюсь до молодої мами, яка сварить маленьку доньку, тримаючи в одній руці пляшку «слабоалкоголки», а в іншій – цигарку. Вона здивовано слухає і потім байдуже киває в бік найближчої поліклініки: «Йдіть в лікарню, дадуть там койку переночувати». Далі зупиняю двох інтелігентних
жінок, як виявилось пізніше, маму і доньку — Руслану (23 роки, менеджер з туризму) та Ларису (46 років, медпрацівник). Багатозначно перезирнувшись, вони порадили написати на кривдника скаргу в міліцію, а потім їхати до друзів чи родичів. Пояснюю, що не маю нікого в Києві, і навіть забула вдома телефон. «Ви головне не переживайте, з усіма буває», — взялась втішати мене Руслана. Дочка бере мене за руку і запрошує додому. «А давайте ми зараз у нас вдома подивимося адреси центрів, гроші на проїзд знайдемо», — пропонує Лариса. На захист стають і чоловіки, які йдуть повз. «Що робить ...
Може, позвонить пацанам і пробить номери цих центрів?», - радиться 20-річний строковий службовець Артем зі своїм товаришем Женею. «А я до райвідділу пішов би. Це ваше діло, але я написав би заяву, — стурбовано додає той. — А номерки знайдем, не переживайте». Найбільше моя ситуація зворушує 55-річну Галину. Вона каже: «Не хвилюйся, всі свої». Шукає в сумці мобільний: «Зараз попрошу доньку знайти телефони центрів. Не вийде – переночуєш в мене». Я врешті розкриваюся, що проводжу журналістський експеримент, дарую пані Галині ручку і браслет «Залишайся людиною». Вона зітхає, чоловік теж її
бив: «Це зараз його нема вже, то я згадую лише хороше. Але він бив. А я нічого не робила — через дітей». Тепер, за її словами, не терпіла б. Каже, з віком зрозуміла, що треба бути рішучою і радить молодим жінкам не мовчати і не боятись. Тішить те, що майже за годину, проведену у цій сумній ролі на вулиці, я не зустріла жодної байдужої людини, яка би не перейнялась моєю бідою і не запропонувала хоч якусь допомогу. Тим, хто раптом потрапить у таку біду, варто про це пам’ятати. Ірина Гук
21 «Я раз бив жінку. В студгуртожитку пішли захищати дівчину, над якою знущались в кімнаті. Там на мене інша дівчина з кулаками накинулась, мусив захищатися».
Ми запитали в чоловіків: «А ви коли-небудь били жінку?» Опитані розділились на два табори: від «тільки клятий неврастенік може бити жінку й дитину» до «та за те, що поводиться, як коза». Найяскравішими представниками цих різних точок зору можна назвати чоловіків з досвідом: 51-річний Юрій і 73-річний Володимир.
Бив один раз — захищався Юрій, 51 рік, працівник «Київводоканалу», одружений:
Ірина Гук, журналіст Наша журналістка ставила незручні питання чоловікам на вулицях Києва. Дивно, але жоден із них не замислився: чому дівчину цікавлять обставини їхнього особистого життя.
Жінки всі гарні, а винуваті чоловіки. Від них всі неприємності: вони випивають, буянять, а жінки охороняють хату, порядок наводять. Одним словом, жінка — це берегиня, це матір Божа. По селекції це називається «матка», яка дає приплод. Я раз бив жінку. Пригадую, в студгуртожитку одного разу пішли захищати дівчину, над якою систематично знущались в кімнаті. Там на мене одна з кулаками накинулась, мусив захищатися. А так ніколи не чіпав. І думаю, що і кричать не можна, нерви псувать. Свою жіночку, Юлічку, люблю, ніколи не піднімав руки. Одружені вже багато років.
Можна побити, якщо не слухається. Не посадять, що зізнався? Володимир, 73 роки, пенсіонер, одружений: Як написано в писаннях всяких: жінка має підкорятися чоловікові. Не кориться — можна й накричать, й побить, якщо сам «під градусом». У молодості жінку свою так «виховував». Вона, звичайно, ображалася. Але мирилися. Прожили 50 років разом. Мене за це не посадять, що зараз зізнався? Ірина Гук, фото Миколи Вдовенка
22
Люди і місто
«Найпоширеніша тематика перших статей у видачі пошуку по запиту «чоловік» — кримінал», — Google. Фото: Сергій Світлицький
Запропоновані на запит зображення, % Професія Нейтральні зображення Карикатури Мода Чоловік і жінка Еротика Бізнес Агресія Чоловік і дитина Злочин Релігія Музика Для жінок Патріот Господар
24 13 11 9 9 7 7 4 4 2 2 2 2 2 2
Що знає Google Запропоновані на запит статті, % Кримінал Нещасні випадки Постаті Інформація для жінок Чоловік і жінка Чоловік з позитивного боку Жарти Поганий сім’янин Хороший сім’янин Секс Зайнятість Релігія
Топ-запити користувачів, пов’язані зі словом «чоловік»
24 20 13 13 6 6 4 4 4 4 2 2
23 Жінки частіше за чоловіків шукають інформацію про хвороби і журнали. Топ-запити для обох статей — імена. Очевидно, батьки за допомогою Google вибирають імена для своїv дітям.
про чоловіка і жінку
Запропоновані на запит зображення, %
Запропоновані на запит статті, % Наука, професіоналізм, бізнес Посилання на матеріали для жінок Кримінал Жінка з позитивного боку Секс За кермом Нещасні випадки Політика Постать Сім’я Жарти Жінка у негативі
24 20 13 13 6 6 4 4 4 4 2 2
Мистецтво Еротика Мода Професія Нейтральні фото Господарка Жінка і дитина Жінка і чоловік Карикатура Патриотка За кермом Соціальне зображення Порнографія Жертва З алкоголем
25 16 14 10 10 8 3 3 3 2 2 1 1 1 1
Топ-запити користувачів, пов’язані зі словом «жінка»
24
Сім’я і місто
Психолог Олена Вознесенська: «Чоловік купує машину, а дружина ходить на якісь езотеричні заняття. Не має спільного дозвілля - розчарування, розлучення»...
Подружнє життя: п’ять небезпек Міняється світ, поступово міняються правила гри в подружніх відносинах. Аби зуміти прожити довге та щасливе життя з коханою людиною, щодня потрібно прикладати чимало зусиль. У сімейному житті є чимало небезпек, які можуть зруйнувати шлюб. Про найголовніші розповідає кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник Інституту соціальної і політичної психології Національної академії педагогічних наук України, Олена Вознесенська. Ідеалізація партнера та стосунків Один із партнерів, а то й обидва, ідеалізують одне одного, приписуючи відсутні в реальності якості. Як результат (адже партнер теж жива людина), він не завжди вчиняє, думає, відчуває так, як від нього очікують. Тоді настає розчарування. Він (вона) - не такий (-а), як я думала. Тобто в молодому подружжі люблять свого партнера не таким, яким він є, а своє уявлення про нього. І коли уявлення є невідповідним реальності, то починаються проблеми у стосунках. Щодо ідеалізації взаємин, то
у молодих пар існує ілюзія, що все буде завжди так, як у період закоханості. Ніяких сварок - лише ідилія. Результат: перша сварка – розлучення. Різне розуміння сімейних ролей Друга небезпека – різні уявлення про сімейні цінності та домашній устрій, про ті ролі, що повинні грати кожен з подружжя. Побутують сімейні міфи: «Дружина повинна мати завжди привабливий вигляд, готувати сніданок, обід, вечерю..» та «Чоловік повинен дарувати квіти…». І
там, і там є бачення сімейних ролей з точки зору сімейних цінностей, просто вони різні. А якщо ці цінності різні? Дружина виросла в сім’ї, де був прийнятий демократичний стиль стосунків, подружжя разом приймали сімейні рішення, а у чоловіка верховодила жінка у сім’ї. І ніхто нікому не дарував квітів. Саме це може стати причиною розриву шлюбу. Відсутність спільних інтересів Чоловік любить веселі компанії, клуби, караоке, а дружині б посидіти в тиші з книжечкою, з’їздити на
природу, сходити в театр чи на виставку. В результаті кожен із них знаходить для себе іншу людину зі спільними інтересами. Взагалі для подружжя дуже важливо мати щось спільне, що їх об’єднувало б у сфері захоплень, що могло би під час відпочинку стати темою для розмов, прогулянок тощо. Важливим є не просто спільний час, а спільний розвиток. Приміром, якщо один з подружжя залишається на тому ж рівні розвитку і робить сенсом свого життя благополуччя другого, то, врешті-решт, тому, хто розвивається, стає нецікаво. Тут мова йде і про інтелектуальний розвиток, і про особисте, і про духовне. Неспівпадіння способів дозвілля Часто медіа стають «роз’єднуючим» фактором. Чоловік прийшов з роботи і сів за ігри на комп’ютері, або дружина «встромилась» в телевізор і боїться пропустити п’ять хвилин серіалу, який чоловік терпіти не може. Сюди ж можна віднести і «зависання» у соціальних мережах, чатах. На сьогодні
25 Пошук «колишнього шкільного кохання» в «Однокласниках» може стати причиною розлучення
- це дуже проблемна сфера. Поки ще вона не набула всеукраїнських масштабів, але вже серйозно впливає на сім’ю. Та ж соцмережа «Однокласники» і пошук у ній «колишнього шкільного кохання»... Але ця небезпека пов’язана з першими трьома. Якщо партнери не приймають один одного такими, якими є, якщо у них немає спільних захоплень і вони не проводять час разом, якщо є ілюзія, що сім’я - це завжди 100% згода у всьому, то один з них може «втікати» з відносин у віртуальну реальність. Різні особистісні пріоритети Для дружини, наприклад, головна цінність в сімейних стосунках – діти, а чоловік хоче спочатку зробити кар’єру, а потім вже заводити дітей. Або жінка може прагнути до особистісного розвитку, а чоловік вважає, що це все дурниці, головне – затишок в будинку і повний стіл їжі. В одного цінність - духовний розвиток, а в іншого – купівля квартири чи машини. Загалом варіантів безліч. І не в кожній сім’ї вони обговорюються та узгоджуються. Результат зрозумілий. Чоловік купує машину, а дружина ходить на якісь езотеричні заняття. Не має спільного дозвілля - розчарування, розлучення ... А ніби, все так добре було на початку .
250 грн Коштує консультація сімейного психолога в Києві. Зустріч із ним триває від однієї до півтора години. Поки що в Україні відсутня традиція відвідувати психолога відразу після першого непорозуміння. Однак з часом, коли згадані вище проблеми ставатимуть все актуальнішими, а сім’ї все-таки вирішуватимуть свої проблеми за допомогою відповідних фахівців. Малюнок: Ігор Лук’янченко
26
Сім’я і місто Ми обмацуємо товари, дегустуємо їжу, міряємо одяг і складаємо, складаємо, складаємо до своїх великих візків. Навіщо??
Чому ми купуємо непотрібні речі? Дещо про теорію великих покупок вихідного дня У супермаркеті немає вікон, немає годинників, є лише багато яскравих вивісок – все працює на теорію великих покупок. В суботу ввечері ми поспілкувалися з покупцями одного з великих супермаркетів. Ярослав
Михайло
Іра
Саша
На останні гроші купив три книжки. Потім довелось повертатися додому найдешевшою електричкою. Книжки ще досі не прочитав.
Чотири роки я шукав комп’ютерну гру «X files». Врешті-решт знайшов її на шести дисках. Виявилося, що перший диск був недійсним, і всі інші через це не пра цювали. Довелося повертати покупку у магазин.
У секонд-хенді купила національний оманський костюм: палантин, шаровари, сорочку. Коли купувала, не знала навіщо. І так само не знаю, де він зараз.
Була в Німеччині, купила 16 томів словника Дюдена — по 1000 сторінок кожен. Тому всі речі залишила там, а валізи напхала книгами. На вокзалі не було ліфту, я спізнилася на поїзд. А вдома половину словників роздала — зараз залишилося лише 6 або 5.
Катя
Наталя
Віталій
Віталій
Купила сукню на три розміри менше. Звичайно, вона була зі знижкою. І звісно, я мріяла схуднути. Та навіть тоді мені не вдалося б її вдягти — стати нижчою на 7 сантиметрів неможливо.
Ми з чоловіком вирішили прогулятися по сірники. «В якому супермаркеті ти ще не була?», — запитав він. Я обрала ТЦ «Піраміда» на Позняках. Повернулися із двома клунками продуктів.
Купив за 100 євро в Греції срібний молочник, тому що збирав срібні монети — і тому вирішив, що це буде гарним доповненням до колекції.
Я купив землю під Борисполем, до того ж коли ціни на неї були пікові. Зараз ця земля коштує вдвічі дешевше, та й на оформлення документів витратив рік.
27 Не беріть дітей, ідучи за покупками, і стережіться мерчендайзерів
набагато частіше реагують на яскраві обгортки, тому батьки, купуючи щось з разом із дітьми купують те, що незаплановане.
Тетяна Тамакова, психолог, викладач кафедри загальної медичної психології НМУ імені Богомольця: З одного боку принцип великих магазинів: усі товари — від сірників до побутової техніки в одному місці. З іншого боку вони стимулюють витрачати великі гроші, роблячи великі покупки. Приміром, коли батьки йдуть за покупками з дітьми, вони, як правило, не економлять. У такий спосіб мама і тато проявляють любов, намагаються дати малим те, чого не мали самі. Власне діти
Ще одна причина несподіваних покупок — робота мерчендайзерів. Коли людина щось спробувала у супермаркеті, пішла на контакт зі співробітником, в ній прокидається своєрідне почуття провини: «Як же так, людина мені приділила увагу, витратила на мене час, треба щось купити». Цим і користуються мерчендайзери. Так спрацьовує теорія «великих грошей»: великі площі, рекламні акції, знижки, консультанти, величезні візки для покупок, які незручно залишати порожніми — все це стимулює купувати більше речей. Навіть тоді, коли цей товар взагалі не потрібний.
Мерчендайзер: Головне — не відпускати без покупки Сьогодні продавець змагається за кожного покупця. Спеціалісту важливо дізнатися, що потрібно людині, показати себе знавцем певної категорії товару та змусити її ухвалити рішення. Під час знайомства продавець розповідає, як може допомогти, дізнається, який тип товару, якої категорії чи марки людина підшукує. Дуже часто людина є
лоя льним покупцем марки конкурента, йому дають можливість порівняти товари, зосередити увагу на потрібному, вказати на його переваги. Тим не менш, потрібно залишати за людиною право вибору — в кредит чи одразу, тієї чи іншої марки. Але головна мета — не дати людині піти без покупки.
Поширені пастки для покупців Подарунок на додачу Олія за списком, лопатка додається. «В господарстві знадобиться,» — і в кухонній шухляді з’являється вже п’ята лопатка. Навіщо? Третя пачка безкоштовно Потрібна була лише одна. Але це ж яка економія!!! Результат — плюс дві пачки вівсяних пластівців. Беріть, це вже останнє Віддають дешевше, ніж зазвичай. Як же не купити? Замість кілограма картоплі вийшло два. Обіцяємо дисконтну картку Якщо докупити ще на 50 гривень будь-чого, наступні покупки будуть зі знижками.
Просто за компанію Друзі їдуть в новий супермаркет. Але як з екскурсії без жодної покупки? А раптом вдома цього нема? Їдеш увечері з роботи, — спробуй згадати, чи є вдома хліб! Нехай, будуть сухарі… Яке красиве пальто… Нове пальто замість ноутбука. Хто винен? Звісно продавець, це ж вона вмовила його приміряти. Тепер доведеться ноутбук брати в кредит. Олександра Чувакова, Катерина Шипко, Наталія Волянюк-Кликова Малюнок Ігоря Лук’янченка
28
Сім’я і місто Що відповідати дітям, які питають про ЦЕ? З якого віку починати серйозно з ними говорити? Як уникнути непорозумінь? На ці складні питання отримала відповіді від батьків та психологів Світлана Горулько
Секс, гроші, інтернет — те, що цікаво дітям Єдиного рецепту не існує: є лише власний досвід, враження, відчуття і розуміння стосунків зі своєю дитиною Секс: кажіть, як є. Що раніше, то краще Як бути, якщо ваша дитина в п’ять років запитала «звідки ви мене взяли», або «що таке секс»? Бабуся п’ятирічної Мадіни, Галина Марківна, переконана: розмовляти з дітьми про «це» треба обов’язково! «Коли я була маленькою, ми нікого про це не питали, і нам ніхто не розповідав, — згадує Галина Марківна. — Я потім ще довго ображалася за це на своїх батьків. А зараз діти цікавляться такими речами з самого дитинства, бо бачать все по телевізору і чують від старших друзів у дворі . Тому я вважаю, що не треба розповідати їм казочки — краще говорити, як є насправді. Правда, в якому віці це краще робити, я не знаю. На мою думку, це мають вирішувати батьки, проконсультувавшись у спеціаліста. Звісно, дитина може запитати про це раніше, ніж ви наважитесь їй розповісти, тому батьки завжди мають бути готові до такої розмови.
Думка експерта
Психолог Валерія Кукса: Маленьким говоріть про почуття, старшим — про фізіологію Якщо дитина сама ставить вам такі питання, то розповідайте їй все як є, але відповідно до віку. Наприклад, якщо дитина цікавиться цим у п’ять років, то треба казати тільки про малюка, що з’являється у животику мами завдяки коханню. В такому віці слід уникати фізіологічних подробиць. А ось в одинадцять-дванадцять років вдаватися до подробиць варто, але крізь призму почуттів. Якщо у дитини з батьками не дуже довірливі стосунки, то про секс можуть розповісти бабуся, дідусь, тітка… У крайньому випадку слід дати дитині відповідну адаптовану літературу.
29
Інтернет: якщо замість життя — соцмережі Виросло ціле покоління молоді, яке не уявляє життя без інтернету. Їхні батьки, що виросли без комп’ютерів, намагаються витягнути дітей з «інтернетів» — безуспішно. «Я спілкуюся з батьками однолітків моєї доньки, вони теж засмучені, що їхні діти годинами сидять в інтернеті, — говорить одна із мам. — Дітям ніколи навіть з батьками поговорити, бо їм треба нові фотки в мережу викласти або ще щось. В мене підростає син Єгорка, і він бачить, що сестра цілими днями за комп’ютером. Я намагаюся їй пояснити, що краще б вона пішла прогулялась, але вона не слухає, а втупиться в монітор і сидить… Не знаю як себе поводити, щоб донька більше часу спілкувалася з реальними людьми, а підростаючий син не став «заручником» мережі і користувався нею з розумом».
v Думка експерта Анна Мироненко, психолог
Ситуація, коли діти проводять багато часу в Інтернеті виникає найчастіше тоді, коли їм бракує уваги та розуміння з боку батьків та близького оточення. В мережі діти компенсують недоліки реального спілкування. Тому головна умова профілактики Інтернет залежності — створення сприятливих умов для гармонійного розвитку дитини. Насамперед, це забезпечення довірливих, дружніх стосунків в родині, а також активна участь батьків у формуванні дозвілля їхніх дітей: надайте дитині можливість обирати і відвідувати цікаві для неї гуртки і спортивні секції; здійснюйте спільні походи до музеїв, театрів, виставок;
слідкуйте, щоб вона спілкувалася зі своїми однолітками в реальному житті.
Обирайте сайти разом Якщо вже так сталося, що дитина проводить весь вільний час в інтернеті, то поцікавтесь, які сайти вона відвідує і що там робить, в які ігри грає. Складіть разом список цікавих та корисних сайтів, підберіть розвиваючі логічні ігри, поясніть їхні переваги, наголосіть на недоліках рольових ігор, які більшою мірою здатні відривати від реальності, тим самим швидко формуючи залежність. Важливо встановити
часові рамки перебування в інтернеті і чітко їх дотримуватися. При цьому не формуйте у дитини ставлення до інтернету як до зверх-цінності — не використовуйте як покарання можливість перебувати в ньому. Просто поясніть їй пріоритети: спочатку домашні завдання, а вже потім — Інтернет. Дуже важливо стимулювати творче використання Інтернету: спробуйте зацікавити дитину вебдизайном, комп’ютерною графікою, анімацією. Головне пам’ятайте: дитині потрібна допомога зацікавленого дорослого, а не такого, що просто критикує і забороняє.
30
Сім’я і місто Діти мають усвідомити, що в нашому житті нічого на шару не дається
фото Олега Терещенка
Гроші: поясніть, звідки беруться і рахуйте разом «Я думаю, що дитині варто років з п’яти розповідати, як важко батьки заробляють гроші, — розмірковує молода мати. Марина впевнена, що значення грошей дітям слід пояснювати з дитинства. — Діти мають усвідомити, що в нашому житті нічого на шару не дається. Також важливо пояснити, що витрачати гроші треба з розумом. Коли донька Єва просить якусь іграшку, я намагаюся їй пояснювати, що не можу купити її сьогодні, але подарую на свято». Чоловік, що гуляє з маленькою донькою, вважає, що батьки не повинні
пояснювати відмову щось купити дитині відсутністю грошей. «У дитячих садках і школах навчаються діти з різними матеріальними статками, — розмірковує чоловік, — і якщо постійно говорити, що грошей нема, в неї може сформуватись почуття неповноцінності. Я вважаю, що уявлення про справжню цінність грошей має прийти до дитини поступово. З дитинства потрібно зробити акцент на тому, що батьки заробляють гроші важкою працею і за все, чим ми користуємось, потрібно платити.
Прогулянка з сотнею гривень як спосіб виховання. Дитині потрібно дати зрозуміти, що гроші – це необхідність для життя. Вони будуть завжди, але у кого і скільки – залежить від бажання вчитися і працювати. Головне – обирати діло, яке тобі справді до душі.
Валерія Кукса, психолог
Є чудовий спосіб показати дитині, як треба розподіляти кошти: берете 100 гривень і вирушаєте на прогулянку, пояснивши дитині, що на цілий день у вас є тільки ці гроші. В кінці прогулянки ви разом підраховуєте, скільки і на що ви витратили, і скільки залишилося.
31
32
Люди і місто У режисера театру для людей з особливими потребами – своя особлива методика, заснована на інтуїції і відкритому серці
Паростки Люботи
— Я не боровся з природою дитини, а намагався розвивати, створюючи середовище і даючи посильні завдання, — розповідає Віталій. Головне завдання в театрі Люботи — підвищити самооцінку дитини і бажання рости.
Віталій Любота створив перший в Україні театр, де грають актори з психічними та генетичними особливостями. Люди зі статусом «інвалід» знайшли новий сенс життя, а режисер просто щасливий від того
Цього року на московському міжнародному фестивалі «Життя безмежних можливостей» гран-прі вручили київському театру «Паростки». Якби Віталію Люботі розповіли про існування особливого театру, де грають актори з синдромом Дауна та іншими психічними особливостями, років десять тому, він навряд чи б у це повірив. «Тоді суспільство було не готове», — вважає він. Зараз на вистави його театру приходять не просто родичі акторів, а й звичайні глядачі. «Наш театр — не задля жалю, а заради творчості. Нам аплодують, бо в мене чудові актори», — пишається керівник театру.
Віталій Любота родом зі Звенигородки Черкаської області. Після закінчення Миргородського художнього училища служив у Москві в армії. Каже, пощастило, бо ходив по музеях і театрах. «Одного разу на виставі в Таганці зрозумів: все, буду робити театр», — розповідає він. Прийшов із армії, одружився, народилася донька. Але бажання робити театр не відпускало. У 1993-му році, коли українці виживали, як могли, романтик Любота поїхав до Києва і вступив до університету культури на кафедру режисури. Грошей ледь-ледь вистачало. На щастя Віталія, його старший брат вже
влаштувався в Києві, і допомагав йому як міг. Головне — повірив у те, що Віталій зможе опанувати режисерське ремесло. В історії режисера Люботи «віра», мабуть, ключове слово. Закінчивши заочне відділення, він влаштувався в будинок творчості Московського району столиці. За пару тижнів зібрав театральний колектив зі школярів, а за місяць — показали першу виставу. Якщо в будинок творчості приходили діти, яких не брали в жодну зі студій, керівництво говорило батькам: «Ідіть до Люботи, він усіх бере».
Одного разу в театральний гурток потрапила дівчинка з дефектом мови — Олена Назаренко. Керівник студії не став акцентувати уваги на цьому, і запропонував дитині роль. — Відіграли виставу чудово, — згадує режисер. — Раптом до мене підбігає в сльозах мама дівчинки. Розповіла, що вони Оленку вже десять років водять по дефектологах і жодних результатів. У професійному житті Віталія Люботи Олена Назаренко стала якоюсь «точкою відліку». Саме тоді у режисера народилося розуміння театру як реабілітаційного, навчального та соціалізуючого середовища. На початку 2000-х Віталій Любота вирішив провести Всеукраїнський фестиваль дитячих театрів. Так він познайомився з Євгенією Костюшенко. Мама дитини з синдромом Дауна тоді тільки організувала свою громадську організацію «Сонячний промінь», зібравши матерів зі схожими проблемами.
33
За статистикою щороку народжується трохи більше 400 дітей з синдромом Дауна. Кожна 700-та народжена дитина має цю генетичну аномалію
Фото: Оксана Парафенюк Домовилися допомогти одне одному. Матері обіцяли посприяти у проведенні фестивалю, а режисер — поставити виставу разом із дітьми з синдромом Дауна. Проект із фестивалем так і не відбувся. Але обіцянки Любота дотримався. І за місяць поставив новорічну виставу з особливими підлітками. — Ролі писав під кожного індивідуально. Дивився в очі, розпитував. — розповідає він. — Важко було тільки з Терезою. Вона велика дівчинка за 100 кілограм. Від усіх ролей відмовлялася. Потім я зрозумів — вона у
виставі хотіла бути в гарній сукні. І тоді я написав їй роль феї казок. І в цій виставі відбулося відкриття. Один з акторів Сергій — з проблемами розвитку та координації — грав на сцені лісовика — емоційно, жваво. У реальному житті він не виявляв жодних емоцій та інтересу. Для людей із таким діагнозом — це справжній подвиг.v
Наталія Бастун із Інституту психології ім. Костюка, консультує батьків і фахівців, які працюють із синдромом Дауна. Вона вважає Віталія Люботу знахідкою для «нашої сфери». І характеризує його так: «У нього методика, заснована на його інтуїції і відкритому серці. Найцікавіше, що він швидко вчиться».
— Коли я вперше зіткнувся з цією проблемою, жахнувся. Ці діти живуть в резервації, ставлення соціуму — не дай Боже їх хтось побачить, — згадує режисер. У 2001 році, коли починав свою роботу «Паросток», в Україні не було жодного схожого театру, зараз понад сотню.
Віталій Любота не лише вчиться сам, а й навчає студентів театрального вишу працювати з особливими акторами. А ще вчить публіку бачити рівноправних людей у своїх акторах. Хтось із підопічних Віталія одного разу сказав: «Любота — це любов і турбота».
Він проводить майстер-класи в Росії, Польщі, Литві. І мріє, що в закон про реабілітацію внесуть поправку. — Я хотів би, щоб театр був визнаний як форма реабілітації, — говорить він. — Ми постійно хочемо створити сильне суспільство, а мені здається, що треба створювати чуттєве суспільство, яке може співпереживати, відчувати і поділяти. Чим ви запам’ятали Спарту? Сильна виховна школа, в якій не було місця убогим і слабким. І що вони після себе залишили? Хоча б одного мислителя чи поета? Жодного. Анастасія Рінгіс
34
Люди і місто «Наш тариф наразі 3 гривні з квадратного метру … Для порівняння, тариф в одному з сусідніх будинків — 3,45, і йому дуже далеко до «Політеху»
Хочу жити нормально. І я це зроблю Як люди «покращують життя вже сьогодні» Поки влада вирішує, що робити з екс-прем’єр-міністром та як поділити гроші на «Євро-2012», їхні виборці займаються простими питаннями: ремонтують під’їзди, борються з курцями в публічних місцях та висаджують дерева. Вони не отримують за це зарплати, навпаки, вкладають власні гроші та витрачають вільний час. Чому вони це роблять? І чи справді їм вдається змінити світ на краще?
Хочу нормальний будинок Можна годинами обговорювати недоліки ЖЕКу на лавці під будинком, а можна створити об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, ОСББ: встановити котельню, відремонтувати труби і призначити свій тариф на комунальні послуги, який виявиться ще й меншим за загальноміський. Цієї думки останніми роками притримуються все більше мешканців. ОСББ «Політех» на Борщагівській, 145 з 2007 працює без ЖЕКу: поміняли ліфти, відремонтували під’їзди, збудували такий дитячий майданчик,
що діти з усього району тільки сюди й бігають. «Наш тариф наразі 3 гривні з квадратного метру», — каже голова правління Костянтин Кальний, який зайнявся ОСББ задля своєї сім’ї та дітей. Коли забудовник здав висотку без ліфтів та аварійної пожежної системи, з усіх щілин дуло — він з сусідами вирішив діяти самостійно. Для порівняння, тариф в одному з сусідніх будинків — 3,45, і йому дуже далеко до «Політеху»…
ОСББ святкує День народження
35
«Я маю право дихати чистим повітрям і не шкодити своєму здоров’ю, а людина, яка курить поруч… це її вибір. Можливо, це вибір самогубства»
Хочу місто без заторів
Хочу дихати чистим повітрям
«Чим більше доріг — тим більше машин! Це перевірена в Європі формула, і Києву не варто робити чужі помилки!» — каже німецький інженер-транспортник Армін Вагнер. Його підтримують київські активісти з Асоціації велосипедистів: вони вимагають більш зручного громадського транспорту, велодоріжок та велосмуг, мало не щотижня телефонують в мерію з порадами, відкривають власні велопарковки, а ночами вчаться на європейських онлайнкурсах раціонального транспорту. Всі знають, що у європейців більше машин, а заторів чомусь менше. На вулицях Мюнхена, Севільї та Амстердама роз’їжджають велосипедисти та гуляють мами з візочками. Їм не треба протискуватися між припаркованими одна на одній машинами, або небезпечно маневрувати між тролейбусом та мотороллером.
Я обідаю, а вони димлять за сусіднім столиком. Я везу дитину у басейн — вони на зупинці питають, чи є в мене вогник. Я заходжу в під’їзд і пробираюсь крізь сигаретний смог. Це обурює.
Я хочу жити не в Німеччині, а в Україні, але я хочу мати місто, зручне не тільки для машин, а і для людей. Я бачу, що це можливо, і знаю, як цього досягти. Тому я вимагаю розвитку велотранспорту», — каже велоактивістка Ірина Бондаренко. Найсвіжіший проект Асоціації велосипедистів — велоінфраструктура у пілотному районі Києва, на Позняках. Якщо вона буде втілена, то мешканці лівого берега столиці зможуть доїжджати до метро не на маршрутках, а на велосипедах, і лишати їх на день на критих велопаркінгах. Влада обіцяє, що це буде у 2015-му. А поки велодоріжок немає, активісти встановлюють велопарковки біля магазинів, малюють велодоріжки та організовують Велопаради у святковому та повсякденному — не тільки спор тивному! — одязі.
У багатьох країнах вже давно схвалена «smoke free» політика. Нью-Йорк — одне з таких міст. Там не можна курити в барах, ресторанах, на пляжах, у парках. В Європі діє заборона на куріння в дванадцяти країнах. Куратор проекту «Київ без тютюнового диму», Олена Дуб, рада була б бачити серед них і українську столицю. А поки складає плани конкретних дій, де можна дихати чистим повітрям. Разом з однодумцями Олена створила на базі сервісу Google Maps карту, на якій позначені вільні від тютюнового диму заклади громадського харчування. Окрім неї, карту постійно оновлюють самі люди. «Я після цього туди телефоную, уточню, начебто як звичайний клієнт, курять у них чи не курять, потім особисто перевіряю. Інколи люди плутають заклад для тих, хто не курить, і заклад, де є роздільні зони». В Україні куріння заборонене на транспортних зупинках, у під’їздах, і ця
заборона регулюється різними нормативними документами, законами, рішеннями місцевих рад. Для тих, хто про це воліє не пам’ятати, Олена Дуб заготовила наліпки. Ними вона відповідає на запитання «А де це написано?», якщо людина не реагує на зауваження не палити на зупинці. «Кажуть, що моє право на щось закінчується там, де починається право іншого. Я маю право дихати чистим повітрям і не шкодити своєму здоров’ю, а людина, яка курить поруч мене, це не стільки її право, скільки її вибір. Можливо, це вибір самогубства». Вміти захищати свої права — це також вміння. Олена Дуб наполягає: не завжди це має бути в агресивній формі. І рекомендує змінювати світ, починаючи з себе. Хоча би навчити своїх рідних та друзів, привчати їх не палити там, де не можна. Фото Ірини Бондаренко та Олени Дуб
36
Люди і місто «Я хочу жити не в Німеччині, а в Україні, але я хочу мати місто, зручне не тільки для машин, а і для людей. Я бачу, що це можливо, і знаю, як цього досягти».
Як реально допомогти тим, кому це справді потрібно Поради Лариси Слюнченко, волонтера сайту «Лікар.інфонд» Часом виявляється, що твоя допомога, наприклад, у дитячий будинок, була не така й уже потрібна… Як власні «хочу і можу» довести до «дякую, мені це насправді допомогло»? Прості правила «ангельської служби» від волонтерів зі стажем. Правило 1
Правило 2
Хочеш допомогти — запитай, що людині потрібно
Краще навчити ловити рибу
Перше, що приходить у голову, коли згадуєш про допомогу — діти-сироти. Мовляв, вони ж нічиї — босі, голодні. Волонтери, що опікуються дитячими будинками, розвінчують цей міф. Дітей там годують і одягають. Звичайно, не в бренди, втім, забезпечують усім необхідним. Тож, якщо хочете допомогти матеріально — дзвоніть та запитуйте, що потрібно. Адже ви можете думати, що час підгодувати дітей мандаринами, а на складі уже стоїть 18 ящиків. Зазвичай завжди актуальні канцтовари, книжки, розвиваючі ігри.
Допоможіть обрати професію, порадьте вищий навчальний заклад, візьміть на себе оформлення документів до вступу. Директор дитбудинку навряд чи поїде власноруч оформлювати кожного в студенти. Через брак часу він обмежиться ПТУ на районі. Станьте другом для дитини. У них безліч запитань, вони ростуть, їм немає в кого запитати про елементарне: стосунки, зміни в організмі, цілі в житті. Познайомтесь з інтересами дитини: можливо, цей хлопчик цікавиться моделюванням, а дівчинка гарно малює. Матеріали,
фарби, посібники, книжки про успішних людей — подаруйте знання і впевненість, що успіху можливо досягти, не будучи донькою-сином мільйонера. Правило 3 Озирнися навколо У сусідній лікарні є самотня мати з дитиною, їй нікому приготувати гарячий обід. Звільни їй півгодини, почитай з малюком, дай можливість їй просто пройтися вулицями і відпочити від хвороби. Покажи Київ родині, що півроку бореться з онкологією дитини і бачить лише білі стіни навколо. У тебе є машина — запропонуй волонтерам довезти на
обстеження людину в інвалідному візку. Майстер на усі руки? Зайди у лікарню, садочок, школу — полагодь поламані стільці, подаруй килимок. Роздрукуй хоч на звичайному принтері у сільську школу посібники, купи матеріали для розвитку. І наприкінець Ви навіть не здогадуєтесь, наскільки простими у втіленні бувають дитячі мрії.
Ірина Бондаренко, Олександр Бейлик, Наталія Кликова-Волянюк
37
«Там багато моїх друзів. Особисто мені це цікаво, бо є змога генерувати зміни у суспільному житті, а не пасивно спостерігати»
Як здійснити соціальний проект 7 порад від Катерини Дідик, івент-менеджера «Інтерньюз-Україна» Проект — це творчий процес. Підходьте до його реалізації креативно та з посмішкою!
1. Перед початком роботи чітко визначте напрям. Запитайте себе: Що саме я хочу зробити? Хто цільова аудиторія? Яким чином моя робота допоможе, і кому? 2. Знайдіть однодумців та визначте їм ролі 3. Пропишіть чіткі цілі і призначте їм точні терміни реалізації 4. Знайдіть партнерів, однодумців, експертів, і спитайте в них поради. Можливо, вони захочуть взяти якусь частину на себе.
Ігор Луценко, активіст громадської ініціативи «Збережи старий Київ», уже кілька років бореться з протиправними забудовами. Там багато моїх друзів. Особисто мені це цікаво, бо є змога генерувати зміни у суспільному житті, ніж пасивно спостерігати, — відповідає він на запитання, чому він цим займається.
5. Пам’ятайте про колег: мотивуйте, підтримуйте командний дух, даруйте їм цукерки і вибирайтеся разом в театр — люди важливіші за роботу.
Йому це дає можливість показати іншим людям, що змінити все може проста людина: і впливати на олігархів, і захищати свої інтереси.
6. Записуйте все: плани, процес роботи, звіти. Якщо вам це не знадобиться цього разу — знадобиться наступного. 7. Не забувайте про журналістів — це ваша можливість долучити до ініціативи більше людей! Обов’язково запрошуйте їх на ваші найбільш яскраві події. Взяти контакти журналістів можна зателефонувавши або написавши у редакцію.
Хочу зелене місто
Фото Катерина Дідик
Результати їхньої ініціативи бачили, мабуть, всі: оновлена Пейзажна алея з лавамикотиками, затишний сквер на Прорізній, незбудована висотка на території Жовт невої лікарні. Найбільш складним, і поки що безрезультатним, є об’єкт на Гончара, 17/23 — елітна восьмиповерхівка за кілька метрів до Софії Київської.
38
Люди і місто Інтернет переважно «забрав» людей з бібліотек. Саме тому відвідувачів нині значно поменшало.
Бібліотека. Кінець епохи 85-річна Маргарита Рождественська, лікар-психолог, відвідувачка районної бібліотеки імені Івана Котляревського розповідає, що працювала раніше в університеті ім. Драгоманова. — Але я не читаю Дарію Донцову, — з іронією зауважує пенсіонерка. Каже, що прийшла зі сподіванням взяти книгу про Вагнера. Але, на жаль, її не виявилося у фонді.
— До нас нові книжки не завозили більше двох років, — бідкається бібліотекар Тамара Жердіновська. Засмучується, що фінансування бібліотеки надто мале. Немає ані комп’ютерів, ані доступу до інтернету. За все ж треба платити. А грошей немає, — каже вона. Читачка Маргарита Вікторівна розповідає, що любов до книг їй прищепив дід, який на початку минулого століття тікав від «червоних» з Воронезької області. — Він був священиком, його переслідували. Дід не міг ніде влаштуватися на роботу, виховував мене, читав напам’ять Лермонтова
і Пушкіна, — розповідає пані Рождественська. Каже, що відтоді не уявляє своє життя без книги. Раз на тиждень відвідує бібліотеку, любить мемуари. — Нині читаю сучасну книгу журналіста Олега Вергеліса, — розповідає вона. Пані Рождественська переїхала із Владикавказа до Києва у 1965-му році, тому що її чоловік вступив до Київського педагогічного університету ім. Драгоманова. Каже, до бібліотеки почала ходити лише тут, у столиці України. — Коли я жила на Кавказі, ми передплачували всі великі видання, книжки. Не було потреби записуватися до
39 Хоча школярі таки приходять, але не надто завзято шукають літературу. Та і те, переважно в межах навчальної програми.
Каже, цього достатньо. Бібліотекар Тамара Жердіновська навпаки, нещодавно стала активним користувачем Інтернет. Каже, що відкрила для себе інший світ. Дізнавшись про наш журнал за 24 години, просить надіслати в смс веб-адресу зверстаного журналу.
бібліотек, та й вдома у нас була велика бібліотека. Книги були доступними, — розповідає читачка. За словами бібліотекаря Тамари Жердіновської, яка ненабагато молодша за пані Рождественську, нині «на абонементі» столичної бібліотеки близько 2500 людей, стільки ж записані до читальної зали. Але бути записаним і відвідувати — різні речі. — Приходять до нас всі категорії людей, але переважають пенсіонери, — каже вона, додаючи, що читати літні люди полюбляють легкі детективи, такі, як у Дарії Донцової. Між тим, правди ніде діти, інтернет переважно «забрав» людей з бібліотек. Саме тому відвідувачів нині
значно поменшало порівняно з радянськими часами. Хоча школярі таки приходять, але не надто завзято шукають літературу. Та і те, переважно в межах навчальної програми. — Ось це Пушкін, ось Шевченко. Щось понаписували... І це треба вчити, — переказує Тамара Жердівська коментар одного зі школярів, відвідувачів бібліотеки. Вона згадує, що у 60–70-ті роки минулого століття в Радянському Союзі спостерігався бум передплати, книги і преса були дешевими і доступними. Нині все інакше. Маргарита Рождественська каже, що інтернетом користуватися не вміє, та він і непотрібний, мовляв, не той вік. Натомість мобілкою володіє вправно.
— Я користуюся інтернетом, зможу прочитати, — запев няє бібліотекар. Каже, що, можливо, навіть знайде можливість роздрукувати журнал для своєї читачки Маргарити Рождественської. Між тим, у наших сусідів у Москві нещодавно реконструювали Російську державну бібліотеку для молоді (www.rgub.ru), яка раніше походила на звичайну «районку». Тобто роздрукувати сторінки книги чи ознайомитися з її електронним варіантом можна тут же, в інтернеті, не виходячи за межі будівлі. Wi-Fi, радіочастотні мітки на комп’ютерах, електронна база даних у тому числі рідкісних книг в електрон ному вигляді, он-лайн магазин електронних книг тощо. І це лише частина сервісів, абсолютно без коштовно доступних відвідувачу. Михайло Глуховський Фото Олега Терещенка та Оксани Парафенюк
Володимир Гребьонкін, журналіст, блогер
Чому я не піду в бібліотеку? Останній раз у бібліотеці я був... хм... вже не пам’ятаю скільки років тому відвідував цю установу. Певно, у студентські роки. Знаєте, нині і потреби немає, і бажання, якщо чесно, теж. Потрібну чи просто цікаву літературу або купую, або завантажую з сайтів. Іноді позичаю у колег, друзів, знайомих. Для походу у бібліотеку потрібен час, там його гаєш чимало на черги, на очікування замовленого. Абонемент — то теж певний ритуал, треба пам’ятати. Читальний зал — це не домашній диван.
40
Люди і місто Я чекаю, доки дружина закінчить навчання, і ми переїдемо до Канади. Тут немає у нас майбутнього. Усе тимчасово.
Шулявка, їхня маленька Україна Кілька картинок з афроазійського столичного життя під одним київським мостом
Шулявок в минулому сторіччі було дві — «міська і сільська», і на сільську ризикував завітати хіба що сміливець чи шибайголова. Сьогодні тут живуть вихідці з Африки. Майже ніхто з них не хоче називатись та показувати обличчя — вони нікому не вірять. Айодель з Гани навчався в аграрному університеті. Його історія досить типова: приїхав в Україну 13 років назад, познайомився з дівчиною, одружився і отримав громадянство. Здавалося б, історія успіху. — Але якщо закриють Шулявку, я не зможу годувати сім’ю. А на іншу роботу мене не візьмуть: українці не можуть знайти роботу, а ми тим більше. Якщо щось закривається, то потрібно давати альтернативу. Тут немає цієї альтернативи, — каже Айодель. До нього приєднується співвітчизник Алекс: — Я чекаю, доки дружина закінчить навчання, і ми переїдемо до Канади.
Тут немає у нас майбутнього. Усе тимчасово. В мене вже дитині два роки, а громадянства мені не дають. Алекс погано розмовляє російською, але англійська перфектна. Він спеціально її поглиблено вчив. А от історія Бахи з Узбекистану зовсім інша. Ще десять років тому він вперше приїхав в Україну, і йому сподобались дружелюбні люди, але він не може легально працювати, тому що в нього немає громадянства. — Я прожив тут 7 років, — розповідає він. — Потім повернувся додому, а тут відбулися зміни. У мене є мрія — я класний кухар і хотів би відкрити ресторан, але зробити цього не можу. Громадянство можна отримати лише одружившись з українкою, але в мене вже є дружина. Олександра Чувакова, фото Олега Терещенко, Девіда Хальбаккена
41 Закон України «Про громадянство», ст. 9 Для отримання громадянства потрібне безперервне проживання в Україні протягом останніх п’яти років.
42
Люди і місто Пам’ять про Голодомор. Коли і як розповісти про це дитині.
Фоторепортаж Сергія Світлицького
«Хочу, щоб син знав про Голодомор і не перебирав харчами» Остання субота листопада — традиційний День пам’яті жертв голодомору — не просто вихідний, а можливість ще раз згадати про страшні сторінки своєї історії. В парку Слави людей зібралося не більше тисячі — щиро і без зайвого пафосу. Масово запалених свічок у вікнах поки що не видно. Ми запитали в учасників: «Чому Ви зараз тут?» Для тих, хто був із дітьми, було ще одне запитання: «Що Ви розповідаєте своїм дітям про події того часу»?
Павло: — Моя бабуся по материнській лінії — Ольга Лепеха родом з Хутора Демки, Черкаської області. У 33-му вона була дитиною з багатодітної сім’ї. Більшість її братів і сестер померли. Вона бачила канібалізм і те, як люди вмирали прямо на вулицях. Бабуся розповідала, що ті діти, які худнули, – вижили, а ті, хто пух від голоду, помирали. Мої рідні, які пухли і вмирали від голоду, не забуті. Ми пам’ятаємо і шануємо ці жертви.
43
Ми пам’ятаємо. Бо забуття історії загрожує її повторенням.
Юрій:
Антоніна:
— Мої родичі загинули під час голоду, тому для мене це дуже важливо. Як мені бабуся розповідала, так я і дітям своїм розповідатиму. Перекручуючи історію, люди беруть страшний гріх на душу.
— Я вважаю, що ми маємо пам’ятати тих, хто відійшов без молитов, без відспівування. Такої трагедії не повинно більше повторитися. Життя — найцінніша річ, яку нам подарував Бог, і ніхто не може її просто так відібрати.
Олеся:
Олеся:
— Мені важливо зберігати про це пам’ять. Молодшим дітям не розповідаю про цю трагедію. А старша, якій вже 14, достатньо доросла для того, щоб самій усе розуміти. Все те, що відбулось, не могло бути просто природнім катаклізмом. Якщо дитина думаюча — вона й сама усе зрозуміє.
— Ми тут для того, щоби вшанувати пам’ять загиблих українців під час Голодомору, серед яких, можливо, були й наші родичі. Я прийшла з сином, бо хочу розповісти йому про трагічний період в історії нашої країни, аби він знав, що була така страшна біда і харчами не перебирав.
44
Люди і місто
45
46
Люди і місто Хто ці люди, чий зовнішній вигляд кардинально відрізняється від інших?
Перпендикулярні люди Ми зустрілись із трьома такими представниками Мистецької платформи – громадської організації, що намагається врятувати від знесення будинок на вул. Грушевського 4б, натомість перетворити його на галерею сучасного мистецтва. Вони кажуть, що їх часто зупиняють міліціонери, вимагають документи, іноді забирають у відділення, фотографують для спеціальної бази неформалів.
47
Нащо вони так вдягаються і що хочуть сказати – ми в них розпитали
Яна: Зелений, рожевий колір волосся, ірокез – для мене це нормально. Іноді чую від батька-військового: «Я тобі свій мозок не вставлю». Але не більше.
Артур: Ношу швейцарську шинель, подерті джинси, водолазки. Проводжу вільний час у мистецькому середовищі. Нині безробітний, займаюсь організацією концертів, за освітою ІТ-спеціаліст.
Артем: – Маю довге волосся. Зараз вбираюсь звичайно, а раніше полюбляв куртку«косуху», подерті джинси і важкі ланцюги. Народився у Донецьку, у неформальний рух потрапив у 16 років. Цим хотів показати, що я не просто член суспільства споживання. Хочу робити свій внесок у розвиток сучасного мистецтва і громадянського суспільства. Через це постійно билися з «гопніками». У палаці культури „Дружба” регулярно проходили панк-рокові концерти. Після них важливо було вчасно вибігти разом з натовпом. Якщо ти цього не встигав, через 15 хвилин після закінчення концерту, збиралась місцева молодь з сусідніх дворів - вони відловлювали та били до непритомного стану.
48
Люди і місто 24 години, 35 людей, десятки текстів, кілька сотень фотографій, багато вражень, дискусій, роботи: у нас все було по-справжньому
Ми прожили цей журнал «А реально - що саме це було? Це тренінг, прикол, чи ти дійсно присутня при створенні журналу?» – так спитав хтось із друзів у Facebook в учасниці журналу за 24 години. Проживши разом в редакції вже майже 20 годин, нам складно дібрати слів, аби пояснити, що це насправді. Тренінг наших можливостей. Прикол у тому, що зібрались 35 людей, стали справжньою командою, створили продукт і отримали шалений драйв.
49
Закінчилась доба, закінчився журнал, життя продовжується
враженнями, цифрами, подробицями, переживаннями, поглядами та оцінками. Чому М&Ж? Мабуть тому, що саме у цій площині: між мужчиною (так, так, в українській таке слово є, і воно чудово пасує справжнім чоловікам) і жінкою Для свіжого погляду на відбувається щось найприсоціальне ми спробували ємніше і найважливіше у простий рецепт: взяти один житті: любов, секс, сім’я і день з життя міста і погляну- діти. ти на нього у трьох вимірах: особистість, коло рідних, Ми прожили цей день разом середовище. Отримали з містом. Ми прожили цей інформаційні блоки «Я і журнал. Проживіть і ви. місто», «Сім’я і місто» та «Люди і місто», наповнені Команда проекту спостереженнями, «Журнал за 24 години»