Оповідання

Iгнатченко Микита

Оповідання

Присвячується Вікторії

Дякую тобі за кохання і натхнення

Сейф

Кореспондент 17

Сніг 23

Спасіння 29

Пристань 45

Біженець 70

Розділ 1: Світанок 71

Розділ 2: Ранок 77

Розділ 3: Полудень 88

Розділ 4: Вечір 92

Розділ 5: Ніч 98

Розділ 6: І знову світанок 105

(Interview

Теплого червневого ранку Макс прокинувся в неспокійному настрої Якась нав’язлива думка муляла йому потилицю, і коли він, як і завжди, насамперед перевіривши свій телефон на предмет наявності сповіщень із соціальних мереж, побачив, що на екрані висвітлилося нагадування з кількома знаками оклику, його очі округлилися Він поспіхом зібрався, і, невластиво для себе останнім часом, навіть не привівши себе до ладу як слід, вибіг із дому Так З того часу, як він пішов із пошти й почав працювати в креативній агенції, багато що змінилося Одяг, який для нього раніше не означав зовсім нічого, раптом став однією з фундаментальних складових його життя Так само, як і мати кредитку підвищеного гатунку, крипто-акаунт і дорогий гаманець І байдуже, що грошей у них майже ніколи не було Сам факт наявності цих атрибутів — ось що гріє душу Макс почав стежити за собою Щоранку укладав прямого, кольору соломи, чуба, підбирав одяг, від купівлі якого кредитний ліміт на картці Макса насупив брови Також душу гріла комірка в банку, оплачувати

«I make the money, man, I roll the nickels, the game is mine! I deal the cards»

Charles Manson

by Penny Daniels at San Quentin Prison in 1989)

і

доля виявила прихильність до його сміливості, давши змогу без проблем дістатися банку, ще й порівняно вчасно.

Макс влетів у розсувні двері банку, і, не встигнувши як слід зібратися, важко дихаючи, зупинився об касу, як автомобіль з алкоголіком за штурвалом, об ліхтарний стовп. Фух. Тільки й зумів видавити із себе Максим. Він підняв очі й побачив перед собою за перегородкою милу дівчину, яка запитливо дивилася на нього, так само, як і дуже здивований охоронець за Максом. Доброго дня Я можу вам чимось допомогти? Добридень Сплатити Вибачте, я вас не почула Комірка Сплатити Дівчина, що сиділа за стійкою, з розумінням подивилася на Максима, але в її очах він прочитав легку зневагу Макс не наважився злитися на неї, оскільки він справді виник як Пилип із конопель, а клієнти таких престижних банків зазвичай так не роблять Не з’являються так, як він — задихаючись, і ще й, напевно, з невкладеною зачіскою, що розлетілася на всі боки Після своєї непривітної й біднуватої репліки, Максим, трохи перевівши подих, розглянув дівчину, неприємний погляд якої Макс вирішив вибачити через те, що вона була надзвичайно симпатична Її великі сині очі з зіницями посеред сірих сніжинок приємно контрастували з білою шкірою, вкритою ластовинням, яке вона явно не хотіла приховувати макіяжем, а

Мене звуть Вероніка, дуже приємно. Чи не могли б ви сказати номер вашого комірки? Одну секунду. Макс дістав із кишені телефон і зайшов у нотатки. Але, як тільки він відкрив додаток, на нього, як грім посеред ясного неба, звалилося повідомлення, що впало зверху на його телефоні. Ні… Ну не зараз… Тільки і зміг тихо сказати Максим, сподіваючись, що Вероніка його не почула. У Макса списалися гроші за підписку на спотіфай. Це було зовсім недоречно Грошей і так було обмаль, і з оплатою комірки залишалося тільки на проїзд А тут ця підписка Ні щоби як раніше зайцев нет, і скільки хочеш, і безкоштовно Але тепер це не його ментальність Не ментальність бідної людини Кійосакі вчить інакше Макс глибоко вдихнув Із ситуації, що склалася, потрібно вийти, і ще й не вдарити в бруд обличчям Якби він був у трохи менш упередженому місці, не наповненому повністю снобами та людьми, які бачать тих, хто приїжджає на гелендвагенах та ікс п’ятих по сто разів на день, то йому було б трохи комфортніше, а так залишалося тільки одне — викручуватися Макс зробив розслаблений вигляд, дістав кредитку, і вже збирався було заплатити, як увімкнув у спотифаї музику, і спішно, так, щоби ніхто не помітив екрану, підняв телефон до вуха, вимкнув музику, і сказав: — Алло Да-да Вероніка недовірливо глянула

біля дверей банку, а потім, усе ще тримаючи телефон біля вуха, зник із поля зору персоналу за рогом будівлі. Там він опустив телефон і поплескав себе по кишенях. Порожньо. Він дістав гаманець, але в ньому теж не було нічого, окрім мізерного дріб’язку, який залишався тільки на проїзд. Скріпивши серце, Макс глянув на годинник, і зрозумів, що якщо так гальмуватиме, то і впаде в очах працівників банку, і запізниться на роботу. Недовго думаючи, він дістав телефон із кишені й написав одному зі своїх близьких друзів, колезі з минулої роботи, Степанові. Повідомлення було приблизно такого змісту: Здоров, Стьопа Вибач, що прошу У тебе не буде в борг п’ять сотень до зарплати? Плювок у минуле життя У минуле На минуле місце роботи Макс раніше працював кур’єром на пошті — розвозив посилки, і, у принципі, мав непогані гроші та міцні нерви Але все змінили нові друзі Макса, з якими його познайомила дівчина Вони показали йому, що в інтелектуальній індустрії люди, нібито, заробляють набагато більше До них Макс навіть не знав, що в соціальних мережах рекламу роблять такі ж люди, як він сам СММ Чудова ніша, у якій можна заробляти купу грошей, якщо знати як Саме це Максу поки що й було невідомо, але він уже купив собі курси від відомої смм-агенції І тепер Макс, замість доставки нескінченної кількості посилок і в спеку, і в холод, і в дощ, і в посуху, судомно намагався вивчити що таке контент-план

Наступним за цим надійшло повідомлення з банку про поповнення на суму п’ятсот «дерев’яних», як Максим їх називав. Він усміхнувся, і пішов назад до банку, відчуваючи себе вже набагато впевненіше. У двері він зайшов уже більш вальяжно, підійшов до стійки, і назвавши номер комірки, відразу ж заплатив за зберігання незліченних багатств, яких не вистачає навіть на жуйку. Вероніка на Макса майже не дивилась, а ось він роздивлявся її аж надто відверто, і вона, напевно, це відчувала. Закінчивши клацати по клавіатурі, і списавши гроші з картки нашого хлопчини через термінал, вона посміхнулася Максимові, на що він негайно мімічно відповів, після чого ласкаво попрощався з нею Макс знову пішов до виходу з банку, і кинув дружній погляд охоронцеві, обличчя якого не виражало нічого, крім як максимальну зібраність того перекотиполя, яке гуляло в його голові, поки він дивився в одну точку прямо перед собою Макс вийшов із банку в піднесеному настрої Позичені гроші, хоч і не сильно, але гріли кишеню, і Макс не відчував себе вже таким неповноцінним Все-таки він заробить, і тоді сам почне позичати Степанові Робота в нього непильна, чудова, перспективна, не те, що у бідолашного Стьопки на пошті У голові Максима блискавично проскочила думка про роботу, і це змусило його прискорити свій крок у напрямку швидкісного трамваю Макс зайшов у двері, що вже зачинялися, і сів на перше вільне місце,

Але Максу треба було на третій поверх. Він вийшов із ліфта й перед ним постали гарні матові двері, праворуч від яких, висіла шикарна чорна табличка зі словом, написаним гельветикою1 . Напис гордо промовляв: «Shaika2 Agency» Макс зайшов у скляні двері й на нього одразу ж пахнуло атмосферою офісу, який він полюбив, хоч і не дуже розумів. Він пропрацював тут уже півтора місяці, але так і не зміг зрозуміти, чим саме займаються всі ці люди Одні весь час проводять на кухні і п’ють каву, енергетики, або інші напої зі складними назвами, і ще більш незрозумілими способами приготування Інші ходять по офісу в навушниках, і, витріщаючись у телефони, ніби там є щось цікаве, займаються скролінгом нескінченних стрічок і палінням огидно-нудотних електронних сигарет, які залишають після себе шлейф гліцерину й хімозного запаху всіляких фруктів, або, як не дивно, тютюну Макс не сильно розумів, нащо курити електронні сигарети зі смаком тютюну, якщо є звичайні цигарки, але це його не сильно турбувало Ну а треті ходили та нескінченно планували Контент-план, стратегічний план розвитку, організація, складання денної агенди, колли в зумі, всілякі дошки в програмах відстеження продуктивності, органайзери, календарі, списки, хрестики на кистях рук, намальовані маркерами для стертих

стратегів, таргетологів, есемемників, дизайнерів, й аналітиків первинних даних, потрібно заплатити. І не так уже й мало, раз невелика студія може дозволити собі зняти приміщення в Lighthouse, ще й засрати його під свій смак плакатами, та різними, не завжди потрібними, меблями. Офіс жив своїм життям, і наш герой пірнув у це життя «щучкою». Принаймні, він так думав. Макс, по дорозі привітавшись з усіма, з ким можна, підійшов до свого робочого місця. Виглядало воно дуже аскетично, якщо не брати до уваги декілька журналів про дизайн інтер’єрів, які Максим купив, щоби зливатися з оточенням, як хамелеон Бракувало тільки рослини, або якогось вельми гідного електронного годинника Як тільки він розклав свої речі та відкрив ноутбук, до нього підійшов його колега То був Тимур — тім лід продажників Пастух малесенького стада таких, як Макс Тимур сам по собі яскравий представник культури, яка його породила Він одягався і не погано і не добре, вибираючи «безпечну» кольорову гаму в одязі, і в цьому йому потрібно точно віддати належне — Тимур завжди був одягнений не те щоби середньо, а навіть дуже середньо Можна навіть сказати — еталонно середньо У його сірих очах грали іскри, і Макс помітив, що його колега якийсь не такий, як завжди Тимур підійшов до столу Макса і сказав: — Ми цього місяця не досягли всіх кіпіаїв, тому сео вирішив, що проведе завтра мітінг у зумі, і коротше я на борд у трелло продублюю те, що писав у конфу в слеку Я з тобою пошерив уже, чекни инвайт на пошті І да, тебе ейчар шукав — від тебе щось хочуть Тебе вже

Що сидиш? Давай дуй до директора! Тимур впевненим кроком втік із радарів Макса, і той залишився наодинці з порожнечею у своїх думках і в повній прострації щодо приводу, з якого Алекс міг його покликати. Максим піднявся через своє робоче місце й неспокійним кроком попрямував до кабінету генерального директора Шайки, Олександра «Алєкса» Лісовського. Двері до кабінету Алекса були такі ж гладкі й матові, як і вхідні двері до офісу агентства, хіба що з тією різницею, що біля кабінету висіла ще більш презентабельна табличка з прізвищем та ініціалами гендиректора та гротескно-величезним підписом «СЕО» Макс зібрався з думками, видихнув, штовхнув двері від себе, й увійшов всередину Кабінет Алекса здавався чимось на кшталт макрокосму всього офісу Тут була й дорога техніка, і надергономічні меблі, і всілякі атрибути крайнього гедонізму, у якому мешкала креативна особистість На полицях світлої ікеївської шафи, що примостилася біля модного і дорогущого столу, поруч із завидною колекцією книг із саморозвитку, фінансової грамотності та комерційного нон-фікшна, стояли моделі та статуетки творіння рук художників, яких не проходять у школі За столом, деревину якого, подібно до Бога на прохання Мойсея, розривала смужка синьої епоксидної смоли, сидів Алекс Молодий, з твердим поглядом, білобрисий директор, якому було від сили років двадцять, дивився на Макса зверху вниз, але з особливою

Максим увійшов до кабінету і впав у пуф, із за висоти якого він опинився підборіддям мало не на столі, і тепер дивився на гендиректора знизу вгору. Ну що ти, Ваня. Як ти? Нормально вже, звик? Я… Е… Макс затнувся. Тон директора не віщував нічого поганого, і на серці в менеджера з продажів трохи полегшало.

Що-що? перепитав Алекс. Я Макс. Максим. А точно, сорі Макс На деякий час у повітрі повисло незручне мовчання, але Алекс швидко й різко його порушив То що ти? Як воно? Усе норм? — Та потроху — Це добре, Вань Ой, Максе Сорян, я Алекс не закінчив фрази, зам’явся і трохи змінився Він продовжив, але вже трохи холоднішим тоном: — Гаразд, Максе Коротше У нас тут біда, у Тимура все горить, клієнтів немає Загалом, короче Як тобі сказати Ти красава звичайно, ти мені подобаєшся, жвавий такий Але нам потрібні клієнти, розумієш? А ти поки що жодного не закрив, а вже півтора місяці минуло «От падло, — сказав подумки Макс — Імені мого не знає, а скільки я працюю пам’ятає

Максима раптом накрив шквал емоцій, про присутність яких він навіть не підозрював. Одночасно всі його мрії, усі поняття про нове життя, усі красиві картинки, уявлення, фінансові бажання і престиж, впали, розбившись об сувору реальність. Його використали. Незважаючи на те що Макс сам по собі був далеким від економічних понять та гуманітарних наук, він розумів, що став жертвою безжальної текучки кадрів, яка викинула його на берег так само, як і багатьох до нього, і на ньому точно не зупинившись. Макса, як і інших, розбили на сковорідку, щоби з’їсти на сніданок. Він сам був свідком того, як на пошту брали бідолах, щоби тягати ящики, м’яко називаючи це «неоплачуваним стажуванням», а потім викидали через місяць, знаходячи будь-який привід щоби причепитися, а іноді й зовсім без пояснень Серед незліченних жертв найпоширенішою причиною загибелі можна назвати нездійснені надії на: — Проект некомерційний, але перспективний Віру в гарантії з вакансій з: — Ні, працевлаштування в нас неофіційне, але Самовпевненість, коли справа доходить до: — Зарплата в нас мінімальна плюс бонуси, тобто дохід повністю залежить від вас Ну й куди ж без: — Сучасний офіс у центрі (двадцять п’ять хвилин ходу до «найближча станція метро»), дружній молодий колектив, плюшки/печиво/поди для джул на кухні, безкоштовні підписки в ютубі і спотіфай, розвозка (при понаднормовках до другої години ночі і то

Алекс показав рукою в бік дверей, за якими були вже колишні колеги Максима. Ось їм це в кайф. А я бачу, що ти інший. Тобі це нахер не треба. Ці продажі, комп’ютери. Ти не сердся, знайдеш ще собі відмінну роботу. Макс мляво усміхнувся, і тільки й зумів вимовити: Дякую. Він підвівся з пуфика, підійшов до Алекса, що сидів за столом, і простяг йому руку. Генеральний директор Шайки потис Максиму руку, не піднімаючись із крісла, і незабаром Макс пішов із кабінету Нашвидкуруч зібравши свої речі в пластиковий пакет, який залишився в Макса з часів одного з обідів, Максим, здавши згідно з процедури свій ключ охоронцеві, вийшов із великої скляної будівлі, і вже попрямував у бік метро Міністерської площі, як тут йому прийшла геніальна думка, яка відразу вирішила купу проблем і зняла душевні тривоги, що тяжіли серце звільненого хлопчини Думка проста — нажертись вщент Він зайшов до найближчого супермаркету, і в пориві пристрасті та індиферентності до того, що відбувається, кинув пакет з особистими речами в камеру схову «До кращих часів», — сказав подумки Макс сам собі Він пішов прямісінько в алкогольний відділ, і схопив там кеглю коньяку, до якої по акції в дуеті йшла невелика пляшка ванільної коли Поспіхом сплативши за покупки позиченими грошима, Макс вийшов

одержувачам за адресами. Так, іноді матюкали. Так, часто не лишали чайових. Так, кілька разів навіть хотіли відпиздити. Але там усе було просто! Без компів, без продажів, без цих тупих незрозумілих слів, мочі лате, комбучі, та дошок у трелло. Макс просто був солдатом, який виконував накази. На кожну ситуацію була інструкція. А якщо інструкції не було, то можна було зателефонувати Стьопі, і він розпітляє. Будь-що можна було вирішити, усе легко, приємно, просто, і що головне, сука, стабільно! Макс зробив ще ковток коньяку й пообіцяв собі за будь-чого повернутися назад на пошту І похеру на Алекса з його сраними кіпіаями, ейчмошниками і всією цією цифровою хуїтою Він дістав телефон із кишені, переключив пісню із сумного репу на мотивуючий трек західного виконавця Макс не зміг відірватися від екрану, тому що його затягнула стрічка інстаграма, яку він гортав, тримаючи в другій руці майже порожню пляшку коньяку Він зробив ще великий ковток, і точно вирішив: завтра Макс повернеться на пошту, сяде на свій мопед, і буде розвозити посилки Ось тільки шкода, що Макс не сяде на мопед Та і взагалі вже більше нікуди не сяде, не стане, і тільки одного, останнього разу ляже Макс не встиг знову стати кур’єром, а Макса-продажника збила машина, яка мчала на свій зелений і не встигла зупинитися За кілька секунд до удару, що відправив Макса в останній політ, водій автомобіля з усієї сили вмазав долонею посередині керма по сигналу, але Макс, який перебував усіма думками у своєму телефоні та музиці,

м’яту купюру, яку Максим Пєляєв залишив, щоби мати в запасі гроші на проїзд, які йому більше не знадобляться. Хіба що заплатити Харону за послуги таксиста, хоча сумнівно, що він би прийняв таку дрібну плату.

“І коли Він зняв четверту печатку, я чув голос четвертої тварини, що казала: Іди й дивися. І я глянув, й ось, кінь буланий, і на ньому вершник, на якому ім‘я «смерть»; й ад слідував за ним, і дано їм владу над четвертою частиною землі умертвляти мечем, і голодом, і моровицею, і звірями земними.” (Одкровення ап. Івана Богослова (Апокаліпсис) 6:7-8)

немає жодного натяку на наявність душі Іскра життя, зазвичай присутня в очах людини, була начисто стерта якимось відстороненим почуттям спокою, що межує з божевіллям, яке може виправдати абсолютно будь-який вчинок Можливо, душа колись у нього й була, але зараз від неї точно нічого не залишилося А може її ніколи й не було, або вона просто померла, залишивши назавжди його тіло, не витримавши тієї холоднокровності, з якою він убив десятирічного хлопчика Ваня нервово потягнувся до шиї й розстебнув один ґудзик сорочки Він ніби на мить опинився на місці задушеного хлопчика і, побачивши ті руки, під якими охолола невинна дитина, йому стало не по собі Кров стукала в скронях

Іван чув свій голос ніби збоку. На кілька хвилин він перетворився на камеру спостереження, що висить у кутку на стіні. Він дивився на ув’язненого й кореспондента своїм опуклим короткозорим чорним оком, поряд із яким червоний світлодіод сповіщав про те, що зір працює, і записує двох сидячих в HD. Ваня подумав, що десь там, у глибинах в’язниці, у якомусь із кабінетів сидить охоронець, який спостерігає за всім цим. Іван зіщулився від цієї думки. Моторошно, коли за тобою спостерігають. Отже, кілька запитань. Як ви можете пояснити мотив вчиненого

й читачі розчаровані, рейтинги падають, реклама не купується, статистика падає — і що з цим усім робити? Правильно — відправляти його, Ваню, щоби знайшов, як любить висловлюватися головний редактор, «соковитий шматок» «І навіщо я тільки поперся в таку далечінь Віддав би колонку свою хоч на день Відпочив би Тьху ти, чорт забирай, які очі » Ваня відволікся від своїх думок і випадково перетнувся поглядом з Олексієм Той пильно дивився на Івана, і весь час тримав руки на столі, постійно рухаючи однією, ніби щось перебираючи чи записуючи На секунду Вані здалося, що Олексій тримає ручку, але кореспондент швидко відкинув цю думку «Хто ж ти такий?» — Подумав Ваня,

Яка помста? Кому? Олексій відкинувся на спинці стільця. Всьому. Іван недовірливо примружився. Це починало ставати цікавим. Перед ним справді сидів чи дуже незвичайний екземпляр, чи ув’язнений Олексій просто водив за ніс кореспондента Я помщуся всьому. Насамперед моя помста це помста Богові. Бог створив усе. Бог створив світ. Створив природу й дав природі можливість відтворювати саму себе. Дав їй можливість розмножувати себе, творити себе Але я не хочу творити Я проти природи Я її прямий ворог, розумієш, Ваня? Я її антипод, я полярний природі Я полярний творінню Я злісний порушник шостої заповіді — Солдати на полі бою вбивають один одного, і пручаються природі й Богу Вони моляться перед битвою, кожен за своє спасіння, кожен за своє життя Але з цим вони моляться й за смерть своїх ворогів Вони моляться кожен своєму, або навіть одному Богу Кого рятувати Богу? Кого Богу жаліти та милувати? Нікого Бог не мусить допомагати вбити От я і противлюсь Богу Богу, який дозволяє одним вбивати інших Дозволяє несправедливості тріумфувати Дозволяє людям голодувати, тоді, як інші мають владу обирати кому можна жити, а кому — ні Я противлюсь життю Я хочу помститися йому Я помщуся Богу за його слабкість За його

йому кидаю. Ціною життів, які він дає, у які він вдихає себе, яких він ліпить із плоті та крові, надихаючись любов’ю та красою своїх творінь. Я помщуся йому за крихкість, за незавершеність, за втрачені моменти щастя. Я хочу проливати кров. Я хочу вбити те, що дороге Богові. Хочу зруйнувати те, що він так старанно створював, хочу порізати найкрасивіше обличчя, спотворити чудове, осквернити святе. Я хочу руйнувати його твори, я хочу завдавати їм максимальної можливої фізичної шкоди. Я хочу проламувати голови, стріляти, різати, бити, топити, палити і всіляко знищувати людей, яких Бог так любить Я хочу, щоби тендітний складний організм, неймовірний витвір всемогутнього, але сліпого Бога, страждав і помирав у муках від моїх рук Я хочу знищити те, що створила природа І повір, Ваня, я зможу це зробити І я це робитиму Цей хлопчик був першим, і я просто дав себе зловити Я і за тебе помщуся, Ванічка, будь певен Вся ця несправедливість не залишиться без відповіді — Тепер ти розумієш хто я, Ваня? Олексій активно жестикулював під час своєї розповіді Його обличчя набуло болюче-заклопотаного вигляду, але погляд так і залишався твердим і непробивним Потік слів Олексія був безперешкодним Іван прислухався до кожного слова, кожного речення Кожної букви Він слухав дуже уважно, намагаючись не випустити жодної деталі На свій подив, Іван навіть не намагався сперечатися з Олексієм, хоча це було не в його правилах Найстрашніше, що Іван, навіть почав розуміти Олексія Навіть можна сказати — приймати

Ваня ж, зробивши кілька позначок у блокноті, підвівся, і пішов до виходу з корпусу надвір. Надворі було свіжо, приємний осінній вечір гладив обличчя прохолодою. Кореспондент заплющив очі, і глибоко вдихнув вологе пряне повітря. Коли він розплющив очі, йому здалося, що на відстані кількох кроків кудись у темряву пробіг пудель. Ваня списав це на втому від нервової напруги, і пішов через паркову алею навпростець, залишаючи після себе в повітрі шлейф спокою та душевної рівноваги.

Присвячується всім гарячим і кохаючим душам, чиї втрати травмували, але не зламали дух. Це був сонячний зимовий ранок на початку грудня, коли сніг ще не лежав на дорогах, а про те, що прийшла зима говорив тільки мороз, який закував калюжі в лід, і небо, яким неспішно рухалися величезні сірі хмари. Більшою мірою, однакові, похмурі, збліднілі під дією часу будинки, подібні людям, які, стоячи в ліфті кидають напружені погляди в сторону мимовільних компаньйонів у мандрівці поверхами, перед тим, як знову

відрізнялись

рисами кожної будівлі Можливо, з фасаду десь відпало облицювання, оголивши жалюгідний первісний вигляд жовтої цегли, або від віконної рами могла піти тріщина, яка свідчить про похилий вік споруди, яку в будь-якій іншій європейській країні негайно знесли б Якби будівлі були людьми — графіті на них були б татуюваннями Всілякі написи від маленьких імен із серцями на електрощитах, поодиноких слів ненормативної лексики або цілих речень, які заявляють про щось, або закликають до чогось, до великих яскравих «картин», що залишили ім‘я художника на стіні до моменту, коли ця фарба облупиться, або допоки споруда не обвалиться, відкривши оку майбутніх поколінь пустир, який

від одного тільки деякими

потертими і якщо брати до уваги широкий підворіт і плями на вигорівших колінках, то можна зробити висновок, що штани хлопчик носить давно, доношуючи за кимось старшим і, безперечно, вищого зросту. Єдине, що, здавалось, було на хлопчику не з чужого плеча яскраво-червоні блискучі черевички, вірогідно, куплені декілька днів назад, так, як на них ще не з‘явилося ні однієї тріщинки ні в районі сухожиль, ні там, де грілись у вовняних носках мініатюрні пальчики ніг, які знаходилися під синьою блискучою накладкою з утеплювачем. Маленький Костя стояв, і, опустивши голову, з цікавістю й неприхованим захопленням розглядав носки своїх нових черевиків Вони, здавалось, почергово підморгували йому, відблискуючи сонячними бліками, ковзаючи по червоному глянцю водостійкої тканини Костя й сам собі стояв, й усміхаючись, почергово відкривав і закривав то ліве, то праве око, намагаючись підмигнути своїм новим друзям Він помітив, що до підошви правого черевика пристала невеличка грудка бруду й нахмурився Він вирішив підняти маленьку палочку, яка лежала у двох метрах від нього й почистити черевичок так, як це робила його мама, коли вони ходили по газонах парку Костю від палочки відділяла велика замерзла калюжа, у якій, на жаль, не було білих плям, які хрустіли під його ногами, коли він на них наступав, або стрибав із розбігу Він вирішив не обходити калюжу, а спробувати пройтися по ній Він уже ж дорослий, і вже так одного разу ходив по калюжі, коли мама відпустила його руку і відійшла, а він, навіть, ні разу не впав Він ступив одною ногою на калюжу Лід був міцним і не хруснув під тиском його нових черевичків,

дорослим він мусить не плакати, коли падає, а підійматися на ноги і йти далі, навіть якщо на колінці з‘явилась ранка, з якої йде кров. Він слухався маму і, навіть, коли дуже боляче падав і розбивав лікті, коліна, а іноді, навіть, і ніс, він не плакав, а мама завжди підходила до нього й обробляла ранку якоюсь водою, яка дуже пекла, навіть якщо мама дула. Але потім вона заклеювала ранку пластирем, на якому були намальовані леви, жирафи і крокодили й розповідала йому смішні історії про кожну з намальованих тварин. Костя піднявся на ноги й обережно пішов до краю калюжи. Дійшовши до сухого асфальту, він зупинився, нагнувся

пішов сніг

якому замість носа вставили б бурульку

уявляти як вони з мамою вдвох катають величезні шари зі снігу і складають їх разом у високого, товстого сніговика Він би знайшов шишок і приліпив їх замість гудзиків сніговику, щоби йому не було так холодно У голові хлопчика виникало багато картинок із мультиків, у яких сніговики оживали і вдягнуті в різнокольорові в‘язані шарфи, танцювали разом із людьми Вони водили хороводи і грали на різних льодових музичних інструментах, дарували людям подарунки, й усміхалися Вони б повели сніговика на карусель, яка стоїть у парку, у якому вони з мамою постійно гуляли й, можливо, мама б дозволила Кості щоби сніговик залишився в них жити Перед очима хлопчика вже танцювали уявлені

Він пробував ловити сніг ротом, але він відлітав від язика в останню мить, і він так і не зміг зловити хоча б одну сніжинку. Сніг став великим і сірим, здавалось, що якщо він буде йти декілька діб, то вкриє все навкруги й на кожному кроці будуть високі замети. Костя уявив, як він будує тунелі в заметах і як зміг би побудувати собі такий же будиночок, як той, у якому білі ведмеді живуть у мультфільмах у Лапландії. Він би побудував цілу мережу секретних тунелів і пускав би туди тільки маму. Сірий сніг навколо нього кружляв за вітром і танцював, допоки не опускався на землю. Костя вирішив, що тепер завжди буде носити ці черевички, тому, що вони чарівні і виконують бажання Він кружляв у падаючому снігу, усміхався і сміявся, пробуючи спіймати його в червоні замерзлі долоні Але тут він почув голос мами, голосний і чіткий: — Костя, синку, підійди до мене Костя повернувся й помітив маму, яка несла в руках якісь великі прозорі пакети Він подумав, що в них подарунки, які мама йому купила на Новий Рік, але потім помітив, що в одному з пакетів лежав його улюблений плюшевий ведмедик, якого він назвав Барні, як того косолапого з реклами якихось цукерок Навіщо мама взяла його ведмедя? Вона хотіла подарувати йому його вдруге? Але це дуже нечесно, не можна дарувати по другому колу На секунду йому здалося, що це якийсь інший плюшевий ведмідь і насправді — це був не його ведмідь! Цей був якийсь сірий

Костику, це не сніг, а попіл, сказала вона на видиху, ледь стримуючи сльози. А що таке попіл, мамо?

Вона трималася з усіх сил, намагаючись не заплакати. Її маленький син ще не розумів, що таке попіл, що таке розпач і відчай, що таке втратити все, що було дорогим для душі. Але в неї був він, і вона дозволила собі, щоби Костя помітив, як вона плаче. Костя, ходімо, мама потягнула йому вільну від сумок руку. Мамо, а чому ми не йдемо додому? У нас більше немає дому, Костя Наш будинок згорів

“But if everybody's crazy, you're the one that's insane…” “Kill Jay-Z” Jay-Z (2017) Запис йде. Ми можемо починати. Ви готові? Не знаю, чи можливо бути готовим у цій ситуації, панове. Як на мене так це нереально. Принаймні… Починайте коли будете готові, перебив Сашу чоловік у коричневому піджаку Він тримав планшет, на якому, видно, були написані питання, які він збирався поставити Олександру Саша так і не запам’ятав імені чоловіка, який сидів перед ним Це був слідчий, або як їх називають, чорт їх забирай У нього страшенно боліла голова Страшно хотілося випити Бажано горілки, з лаймом, або із солоним огірком на худий кінець Від цих нескінченних допитів у Саші почалися мігрені До хронічного безсоння, через яке худе обличчя девятнадцятирічного хлопця, що не відповідає своїм зовнішнім виглядом віку внаслідок змученості депресією й тугою, було спотворене темними синцями під прозорими блакитними очима, у яких нескінченна нездорова печаль змішалася з бездонною апатією На блідій шкірі Олександра вже почали з’являтися зморшки, а волосся випадало так, ніби він проходив полегшений курс хіміотерапії Але в цілому Саша мав пристойний

лише холодний розрахунок. Але, яким би виродком він не був, факт залишається фактом він прийшов дізнатися про «Спасіння». Гаразд. Давайте по порядку. Назвіть своє прізвище, ім’я, по батькові, дату народження. Для протоколу. Недовго думаючи, Саша сказав, як на духу: Єреванов Олександр Сергійович. Дві тисячі другого року народження. Хотілося додати: «Характер поганий, неодружений», але Саша не став. Ще

— мертві мови — Яка причина вашого перебування в «Спасінні»? Хлопець задумався Віддали його туди в шістнадцять Як для того, щоб опинитися в «Спасінні», м’яко кажучи, зарано Туди потрапляють в основному у двадцять п’ять, або, у крайньому випадку, у двадцять три Принаймні так йому розповідали інші «гості» Саша вирішив не кривити душею, і відповів по совісті — все-таки, яка їм різниця На нього йому плювати Їм не плювати на шалені гроші, які проходили через це прокляте місце Він відповів: — Наркотики Батьки віддали мене туди через наркотики Спіди, колеса,

Як хочете. Три роки я там пробув. Але це не клініка. А що це, на вашу думку? Що завгодно, але не клініка. Я можу назвати це… Хм… Дайте подумати… Саша замовк і уткнувся очима в стіл. Після довгих ночей під час марафонів таке бувало. Залипне в одну точку, і не може прокинутися. Зараз він, звичайно, вже не вживав у «Спасінні» наркота була строго заборонена. Карали жорстоко, як і за будь-який непослух змушували жити. Якщо це можна так назвати. Це в’язниця, товариш слідчий В’язниця-хоспіс По іншому я це назвати не можу Це тільки на папері клініка І то ті, хто туди надходять, або, ще гірше, ті, хто здає туди людей, прекрасно розуміють що там відбувається Вам не зрозуміти Ви там не були Лице слідчого набуло вираз зацікавленості — І чого ж я не можу зрозуміти, Олександр? Я знаю що там відбувається Якби я не знав — ви б тут не сиділи Саша голосно курив Затягуючись якомога глибше Хочеться пити Може попросити в цих демонів хоча б пива? — Будьте впевнені — те, що ви знаєте — це ніщо Не знаю що у вас там написано у ваших паперах, але своїми очима я бачив набагато страшніші речі, ніж у будь-якому протоколі Слідчий зняв окуляри, і склав їх у футляр Він взявся пальцями за перенісся Схоже, що товариша слідчого теж мучила мігрень «Розумію, друже», — подумав Сашко Парубок був спокійний Сигарета приспала його тривожність, а пара таблеток оксиконтину, випита за півгодини до приходу з поліції, узяла

Хлопець підняв свій погляд на слідчого. Той дивився на Сашу прохолодно. Мовчазне очікування. Він розуміє, що Саша буде говорити. Часу в них багато, випадок гучний, ясна річ, потрібно все дізнатися. Саша заговорив: Гаразд. Я розповім вам про «Спасіння». Тільки дайте, будь ласка, ще пару сигарет, і каву, якщо можна. Розповідь вийде довга. Саша дивився на слідчого з посмішкою й чекав або він зараз виведе цих двох із себе, або ж… Піди малому за кавою, Борисе. Несподівано Борис вийшов, а Саша відкинувся на спинку стільця Через пару хвилин поліцейський повернувся з чашкою кави, і виклав на стіл перед хлопцем дві сигарети Саша сьорбнув кави Кислувата, але піде Він закурив, і почав розповідати: — Щоби зрозуміти що таке «Спасіння» ви мусите самі це відчути Давайте уявимо ситуацію: ви — бізнесмен, підприємець, у вас високий дохід, і внаслідок цього, або навпаки, як причина такого вельми поважного заробітку — у вас геть відсутні моральні принципи Ви — тиран, ваша дружина в усьому слухається вашої думки, і вам, за великим рахунком, зовсім не важливо те, що вона алкоголічка Далі — припустимо, у вас народилася дочка Ви її чекали, плекали, готували їй світле майбутнє Ви вже знаєте в яку школу, потім у який університет вона піде навчатися, вирішили чим вона займатиметься, і швидше за все вже склали список посад для неї як для своєї компанії, так і в компаніях своїх знайомих зі списку важливих

доводиться носити вчителям дорогі вина, коньяки, і цукерки. Хоча запити її тільки збільшуються, і ви їй потураєте, зрідка зменшуючи кількість, а при серйозих проколах і зовсім позбавляєте кишенькових грошей. Але так щоби надовго ніколи, так як КПД це майже не має. При всьому при цьому ви з нею майже не спілкуєтеся. Ви працюєте не «покладаючи рук», щоби «годувати сім’ю», хоча вона все частіше вам повторює, що «краще б ти заробляв, як звичайна людина, і сидів із сім’єю», на що ви їй відповідаєте, щоби вона «знала своє місце». А потім ви, ніби ненароком, знаходячи її в машині в компанії двох синків ваших багатих знайомих, дозволяєте собі зірватися Ви такі злі, як давно не були Та що там ви в сказі! Тільки сказ ваш страшний у своєму спокої Ви рівним голосом вимовляєте всілякі фрази й погрози на адресу своєї улюбленої донечки, але вона вас не боїться, тому, що знає, що ви побіситесь, а потім усе одно скинете на карту їй пару тисяч доларів Усі троє обдолбані в ніщо, і ви, забираючи її від двох малолітніх наркотів, пояснювальну бесіду з батьками яких ви вже планомірно заносите в календар у своїй голові, немовби випадково, але даєте їй ляпаса, коли вона занадто зухвало вам відповідає, позначаючи «кордони свого особистого простору» І в цьому ваша фатальна помилка, товариш З цього моменту дорога назад для вас закрита Ви для неї мертві, ви її втратили Але що ж відбувається далі? — Ви впевнені, що це стосується справи? — Запитав у Саші слідчий, який, здавалося, уже втрачав усіляке терпіння — Якщо ви хочете знати що було далі, — відповів Саша, — то ви дослухаєте до кінця Я не можу вам вирвати

літерками «МК». А мама, не будучи зовсім надутою дурепою, потроху вирощує в дівчинці собі спільницю. Звичайно, весь інший час вона строга зі своєю дочкою, під стать вам. Вона намагається не давати слабину, але коли це відбувається дочка тут як тут. З вами вона не спілкується з принципу. Не тому, що затамувала на вас особисту образу, а тому, що її мама розповідає їй про всі ті маленькі і не зовсім, тріщини у вашому шлюбі. Саша згадав про запалену сигарету, тліючу в руках, і затягнувся, запивши дим кавою. Він продовжив: Отже, ваша дочка втрачає: «а» фігуру батька, або фігуру чоловіка, «бе» зневірюється в шлюбі і стосунках, і «це» вона більше не довіряє своїй родині Ви відбираєте в неї основу життя, й обмежуєте її «права», хоча про свої обов’язки вона абсолютно не хоче знати З цього моменту вона стає некерованою — вона курить, бухає, і, на жаль, навіть іноді нюхає Вас не дивує, що безсоння в неї триває по кілька днів, і після цього вона відсипається, валяючись у ліжку без бажання робити що-небудь Ви надаєте на неї все більше тиску, й інша й інша, але Саша зупинився, і докурив Він зробив великий ковток кави з чашки, і напою залишилося зовсім на дні «Залишу на пізніше», — подумав хлопець Він склав руки в замок, і продовжив свою розповідь, не звертаючи уваги на холодне незворушне обличчя слідчого, і незадоволену кислу міну поліцейського біля дверей Навіщо він взагалі там стоїть? Саші бігти нікуди — до батьків дорога закрита Це ж вони здали його в «Спасіння»

Олександр. Не морочте голову своїми історіями. Будь ласка, говоріть те, що торкається справи. Нас цікавить тільки те, що відбувалося в «Спасіння». Саша насупився. Блядський слідчий починає виводити із себе. Усе йде так добре. Хоч і вкрай роздратований, але Олександр зібрався з думками, і відповів: Diabolus in details4 . Так от, перевівши подих сказав Саша. Якщо коротко то ваша дочка вважає себе покинутою. Вона дивиться зарубіжні серіали, де герої тікають з дому, вживають наркотики, і роблять іншу, вибачте, хуйню, за яку в країнах пострадянського простору не просто не помахають пальцем перед носом, а віддубасять до синців Вона розуміє, що такий номер не пройде, що вона під замком, самотня, ніхто її не розуміє І тут трапляється те, чого ви, вважаючи, що у вас усе завжди перед очима й під контролем, те що не очікуєте ніяк — вона робить спробу скоїти самогубство Будь то таблетки, петля на люстрі, лезо бритви, стрибок із моста, — Сашу злегка понесло і він почав рахувати на пальцях, пильно розглядаючи свою руку Слідчий сидів нерухомо, і спостерігав за Олександром Здавалося, час застиг — Яд, постріл у голову, та що завгодно, — закінчив Саша, і стукнув рукою по столу Слідчий навіть не ворухнувся — Головне, що вона захотіла вбитись І в неї закономірно це не виходить Хоч вона й намагалася, але в неї не вийшло Закінчується ця спроба зазвичай тим, що всі друзі «про неї переживають», пишуть їй «як прекрасне це

вже до суті що відбувається в «Спасінні»? Усередині цього красивого будинку з червоним клінкером… І гратчастими вікнами, які неможливо розбити, як і будь-що, що знаходиться на території «Спасіння». Жодного вікна без грат. Жодного, розумієте? Як у в’язниці! Саша усміхнувся. Ні слідчий, ні поліцейський цієї усмішки, здавалося, не схвалили. Хлопець продовжив: Гаразд. Коротше. Після довгих і виснажливих походів по психологах, які нічим не допомагають, а тільки радять дочці пакувати валізу і валити з дому, висловлюючись психологічними термінами, «дистанціюватися» від вас нахер, ви вирішуєте віддати її на лікування в психушку Вибачте, у психіатричну лікарню, показавши лапки пальцями, сказав Саша — Ви шукаєте можливі варіанти, щоби вашій доні було м’яко спати, про неї піклувалися, і ви спали спокійно, знаючи, що ця дрібна невдячна тварюка лікується від залежності від спідів, примхи, іменованої депресією, і вийде звідти цілою, живою, неушкодженою, і, що найголовніше, слухняною — І ось ви знаходите прекрасний варіант Будівля, яка виглядає, як пряниковий будиночок Розташована в колишньому маєтку графа Хуййогознаєякоцького, психіатрична лікарня під гучною, і вельми метафоричною назвою — «Спасіння» На фотографії на ганку стоїть привітний персонал у повному складі, на сайті зображені усміхнені обличчя пацієнтів, а слоган мовить: «Турбота — це Спасіння» Підстрижені галявини, свій парк, прекрасний персонал, провідні професори, взагалі все, що потрібно, щоби

Саша проковтнув язика від страху. Він заціпенів кожен міліметр тіла боявся цього кабана, який відійшов до дверей і склав руки на грудях. Заспокойся, Боря. Вибачте, Олександр. Борис сьогодні не в дусі. Хоча в чомусь він дійсно має рацію вам пора б уже переходити безпосередньо до «Спасіння». Інтер’єр нас мало цікавить ми були там, бачили все, що ви можете сказати і паркет, і шафи, і ліжка, і прекрасні кімнати, обладнані всім необхідним, і бібліотеку, лазарет, і все інше, що містить ця лікарня-Хогвартс Що там було, Саша, ви скажіть мені Про чаруючу зовнішність цього прекрасного будинку ми інформовані достатньо нам провели захоплюючу екскурсію по всій території Розкажіть же мені що там всередині Поділіться зі мною Здавалося, слідчий став м’якшим Саша звернув на це увагу, але тримав вуха гостро й ніс за вітром Він знав ці прийоми ще зі «Спасіння» Страх не покинув його, хоча він розумів — він їм потрібен, вони його не чіпатимуть Хто, як не він? — Коли ви приїжджаєте в «Спасіння», неважливо, віддаєте ви когось туди, або ви самі туди приходите — ви підписуєте такий собі договір Сам я його не бачив, тільки чув від тих, хто самі прийшли в «Спасіння», сподіваючись на краще життя, лікування, й одужання Саша закурив У нього трусилися руки Він подивився у вікно На вулиці йшов сніг, прозаїчно кружляючи у світлі ліхтаря Вечоріло Думки були уривчастими, ніби неповноцінними Але він, зібравши все в купу, вирішив продовжити: — Так ось — цей договір, крім детального опису прекрасних умов життя, кваліфікації лікарів, професорів, і, призначених кожному індивідуально, санітарів-психотерапевтів,

Але Саша був далеко. Він згадав свою першу спробу. Закривавлена бритва, амфетамін, до якого додано пральний порошок. Запах порошку. Запах крові. Смак крові, що йде з носа вниз по губі. Кров всюди на підлозі, у ванній, у раковині, на білій футболці. Розбите скло у ванній, оскільки на підлозі, хрускіт уламків під кросівками. Кров на джинсах. Скрізь кров. Криваві плями на білосніжній футболці. Він опускає лезо на зап’ястя, проводить ним по шкірі. Усе нібито в сповільненій зйомці. Бумеранг в інстаграмі вгору-вниз, вгору-вниз. Чик-чик, «Трогательним ножичком5 » Ви тут? Так-так Вибачте Саша ледве стримував сльози Його охопило тремтіння Він глибоко затягнувся, і щільно закрив очі, щоби сльози швидше зтекли по щоках Може вони вже його відпустять? — Давайте, Олександре Ще трошки Нам важливо це знати Щоби вас більше не мучили, розумієте? Ми хочемо вам допомогти До Саші поступово прийшов здоровий, як йому здавалося, сенс У голову влетіла думка: «Хєра зо два вони мене відпустять Бляді Ну нічого, трохи залишилося » Він продовжив розповідь, максимально стримуючи тремтіння в голосі, і посекундно затягуючись сигаретою Перед ним тепер лежала ціла пачка, він дістав ще одну, і підкурив від бичка Він залишив її в руках, так як уже почало нудити від диму Саша закашлявся, і сказав: — Там

способів, але не цей. Вам потрібно змусити її себе вбити. Так так саме цим і займалися в «Спасінні». Я здивований як сам живий лишився. Так от. Підхід. Він полягає в тому, що як тільки хворий потрапляє до психотерапевта його починають обробляти. Дізнаються чого він боїться, на яких наркотиках він сидів, скільки він чого пив, юзав, з ким трахався, загалом, все як у звичайного психолога, тільки з тією різницею, що потім, з часом, кожен пацієнт починає шкодувати про кожне своє слово, сказане своєму лікарю. Як у фільмах про поліцейських: «Все, що ви скажете, буде використано проти вас!» І так і є! У цій клініці головне завдання зробити так, щоби ви вбили себе Скрутили собі шию нахер! І в них, повірте, купа методів: пацієнтам

спеціальні препарати, від яких відбувається дисоціація особистості, паранойя, можливо навіть психоз Людина ще більше закривається в собі, не довіряючи оточуючим, і поступово забуваючи хто вона є насправді Взагалі всім пацієнтам у «Спасінні» призначають ряд препаратів, які первинно погіршують їх стан і роблять їх податливими Серед таких наприклад капсули, які погіршують пам’ять, або особливі пігулки, які викликають безсоння Я з безсонням знайомий, ми давні друзі, але не всі можуть нормально функціонувати без сну — Спочатку пацієнт слабшає духом, ну а потім на сцену виходять психіатри От вони-то і вбивають людей, сволоти! Наприклад, пацієнтам із параноєю виписують галюциногени, які розхитують

І звідти ж неможливо втекти, блять! Повірте, багато хто намагався. Систему не обдуриш. Єдиний спосіб вийти з клініки померти. Але повернемося до лікування. Коли людина вже доведена до сказу, коли вона геть зломлена, виходить він. сказав Саша й зупинився. Хто він? Запитав слідчий. Споглядач. Їх кілька на все «Спасіння». Як правило це члени обслуговуючого персоналу прибиральники, молодші санітари, але не лікарі. Іноді це бувають і пацієнти. Лікарі створюють видимість лікування, а споглядачі допомагають

споглядаючий Скоріш за все, вони змінюються Саме споглядачі й допомагають пацієнту зробити останній крок — вони пропонують йому допомогу Деякий час вони втираються до нього в довіру, а потім пропонують йому рішення його проблеми, а саме — пігулку смерті Іншими словами — отруту Отруту, яку неможливо відстежити ніяк, а судмедекспертизу не робив ніхто вже дуже дуже давно Споглядач нібито таємно зустрічається з пацієнтом, розмовляє з ним, а той, отримавши вперше за довгий час справжнього друга, який, чомусь розуміє його, як ніхто інший, викладає йому все, скаржиться на всіх і вся Споглядач знає про пацієнта все, так само, як і інші лікарі Знає всі його болі, і розуміє, що в «Спасінні» пацієнтові перебувати нестерпно В одну з ночей, споглядач приходить до кімнати,

вважають їх пропащими, і вже не чекають їх повернення. Це ще одна задача персоналу «Спасіння» тягнути час. Час гроші. І нікому немає діла до всіх тих людей, які гинуть мало не кожен день. Саша заплакав. Йому згадалися стіни будівлі. Вони пожирали його зсередини, змушували руки холодіти, а серце битися, як кулеметну чергу. Він витирав вільною від сигарети рукою очі, і намагався заспокоїтися, але на нього нахлинули емоції, які він був не в силах контролювати. Ми хочемо вам допомогти. Хочемо допомогти таким, як ви, і як Єгор Ви ж знали Єгора, вірно? Єгор? Так Єгор був моїм другом Можливо єдиним за весь час перебування в цьому блядскому місці — Шкода, що так вийшло Єгор Саша згадав про одного Хлопець заколов себе в Саші на очах Так, дійсно шкода, що так вийшло Але що вони хочуть від Саші? Вони ж не випадково запитали про Єгора Невже вся ця метушня через нього?

— Так, ми з ним гарно спілкувалися Гарний був хлопець — Вам, напевно, важко втратити свого друга, та ще й у такому місці Він же при вас вбив себе Що ви можете сказати з цього приводу?

— Ми з Єгором дійсно були в хороших стосунках Але він був буйним пацієнтом У нього був маніакально-депресивний психоз Більше того — він весь час ображав усіх, хто його оточував, виявляв агресію, характерну для свого діагнозу Через це персонал погано з ним справлявся, але врешті-решт і його

нього одного, хоча хлопчина був дай боже зовсім не збирався на себе руки накладати. Швидше сам би почав вбивати всіх навколо, але себе б точно не вбив. Саша проковтнув. Чомусь спітніли долоні. Напевно, від хвилювання. Так от у той вечір, пам’ятаю точно, що санітари під час вечері голосно говорили при Єгорі про те, як діти їх чекають вдома. Хтось із персоналу навіть подзвонив кудись, напевно, додому, і тихо, так щоби тільки Єгор почув, сказав щось на кшталт: «Перевір газ, донечко ти точно його вимкнула?» Ось тут Єгора й накрило Він як із ланцюга зірвався став бігати по всьому залу, кричати, штовхати і бити всіх присутніх Санітари спробували його скрутити, але чомусь у них нічого не вийшло, хоча я думаю це було спеціально Якби вони хотіли — вони б його в баранячий ріг скрутили — І що було далі? — Слухайте Я зараз все вам розповім Дочекавшись відбою, я вирішив піти провідати Єгора Пацієнтам взагалі не можна відвідувати один одного, але це була лише формальність Ми ж не зовсім психи там! Це тільки до зовсім буйних заходити суворо забороняється Але Єгор не такий — він просто злий сам по собі Зрозуміло, у хлопця така травма Ну я зібрався, узяв із собою про всяк випадок ніж, який прихопив із їдальні А то хіба мало що? — Так от Я йду по коридору, стукаю у двері, і відкриваю Кажу, мовляв: «Це я — Саня» Як тут бачу — Єгор не спить Він стоїть, як укопаний А на годиннику північ — він зазвичай

І він дійсно вбив себе, розумієте? Не таблеткою, як наказано негласним статутом. Він себе заколов! Ви розумієте?! Заколов! У мене на очах! Він це спеціально зробив… Хотів показати, мовляв ось йдіть-но ви нахер, виродки я тут головний, я вирішую як мені себе прикінчити, вашу мать! Раптом слідчий дав знак поліцейському біля дверей підійти. Борів підійшов до столу, і Саша побачив на його обличчі усмішку. Слідчий сказав: Пане Олександре, дякую. Ми все зрозуміли. Більше від вас нам нічого не потрібно Як це нічого? здивувався Олександр Слідчий нахилився до хлопця, і сказав йому, дивлячись в очі: — Хто був споглядачем Єгора, Саша? Вікна в «Спасінні» ж не б’ються

«Постой, мгновенье, подожди Остановись хоть на минуту!

За сонный взгляд не осуди, Не обойди меня, зануду

Финансы, кровь, пожар, и слабость Колода карт по старшинству Что было, есть, и что осталось, То не понятно большинству

В короткий миг мелькает радость

О, освети же темноту, Присядь со мной, всего на малость Затем сгори в моём аду

Приляг со мной, шепчи на ухо Мне нужен сладок голос твой Не плещут волны, там, где сухо, Не свищет ветер за стеной

Прохолодний вітер колихав неосяжне поле колосків, і Миколаю здавалося, що він дивиться на безмежне море пшениці, стоячи на старій, навіть можна сказати, старовинній, скрипучій пристані, збитій із темного дерева руками майстра, не те що тіло якого, а й пам’ять про якого давно вже була втрачена серед сторінок щоденника приреченого на вічну юність, світу. Нескінченна нива загравала з пам’яттю Миколи, розбурхуючи його кров і нагадуючи про велику воду, про те, як хвилюється безкрайнє море, що розстилається за бортом судна, на якому стоїть він ще молодий офіцер, одягнений у гордість, відвагу, і темно-синій кітель військово-морських сил Р Позаду залишилося рідне місто С, яке в часи довгих роздумів Миколая, здавалося, виринало на горизонті, подібно до духу люблячого батька, що захищає своїх дітей поглядом ласкавих сірих очей, оточених зморшками рідних вузьких вулиць, що мовчазно й ніжно зберігають пам’ять про тих, хто по них ходив, а потім пішов назавжди Місто С пам’ятало Миколая ще в ті далекі часи, коли в нього були молоді, сповнені життя й сил, сині очі, що сім десятків років тому дивилися в той же горизонт, у який зараз був спрямований погляд двох водянистих сапфірів сивого чоловіка похилого віку Миколай виринув зі струмка спогадів і глибоко зітхнув Пам’ять Незламна фортеця духу, нерукотворний монумент дару життя, щоденник і календар, листи яких плутаються, мнуться, закреслюються, вириваються й підпалюються невидимою рукою несвідомого Миколай почав багато забувати Вік давався взнаки,

літнього до поважного. Миколай дістав із нагрудної кишені м’яку хустинку, і дбайливо протер окуляри, які дозволяли йому бачити ту красу, яка розкинулася перед його поглядом, насолодившись нею зповна. Окинувши поглядом навколишній краєвид, Миколай знову подумав про море. І все-таки яка краса навколо… Озвучила момент душа літнього романтика. Якби Миколай був молодшим, цей краєвид би надихнув його на написання якогось невеликого романсу, або, якщо враження пробере до глибин душі, то можливо навіть ноктюрна Повернувшись з війни, Миколай не тільки зустрів любов усього свого життя, а і знайшов новий сенс життя, який заступив на пост після простого бажання вижити і вбити ворога, — писати музику, що іскрилася під пальцями піаніста-ветерана І в цьому він досяг успіху, написавши кілька сотень творів у ті далекі часи, коли майстерна гра на фортепіано цінувалася високо і всіляко просувалася на радіо та телебаченні Його ім’я часто стояло поряд з Артуром Рубінштейном, Сергієм Рахманіновим, та іншими виконавцями й композиторами-піаністами того часу, яких поєднували чудові руки з худими пальцями, музика, і неймовірні душевні муки складних характерів у киплячій суміші таланту, принципів, і дерева зі струнами Але Миколай, на жаль, уже не міг грати По-перше, тому, що в нього тремтіли руки, і пальці не слухалися його так, як йому хотілося б, а по-друге — духовної можливості писати музику в нього більше не було

було ще важче, так що літній піаніст вважав за краще вдаватися до прекрасних спогадів, вірніше тому, що від них залишилося, ніж турбувати травмовану душу. Заколисаний тихим шелестом поля, Миколай знову поринув у глибини пам’яті. Цього разу, пірнувши досить глибоко, Миколай дістав на поверхню для розгляду велику перлину епізод, який змінив його життя докорінно. У всіх можливих фарбах перед ним постало невелике напівтемне приміщення. Облич того вечора Миколай уже не пам’ятав, та й вони насправді не важливі Важливим, як виявилося, були зовсім не особи відвідувачів творчого вечора в будинку офіцерів Військово-морського флоту Р, і не компактний, погано освітлений зал, і не парфуми прекрасних дам, які намагаються кинути тінь одна на одну, вміло ловлячи іскристі погляди молодих моряків Важливим виявився приголомшливий чорний рояль, що гордо стояв на сцені, дивлячись на гостей ніби відсторонено, але посміхаючись із поблажливістю до справ глядачів, що ввійшли до зали, покинувши свої приземлені переживання тільки тоді, коли на сцену вийшов другий важливий суб’єкт цього вечора Він вийшов з-за куліс і зал миттю замовк, ніби затамувавши подих перед зануренням під воду, але так і не встигнувши взяти в легені достатньо повітря То був міцний темноволосий блідолиций офіцер, одягнений у парадний кітель Він зайшов на сцену трохи несміливо, і неквапом підійшов до інструменту, ніби

Офіцер торкнувся пальцями інструменту. Розряд. Серця юності та старості забилися в унісон. В унісон заграла музика, яку тепер чули і бравий офіцер Коля, і поважний композитор Миколай Варсанг. Це була La Campanella Франца Ліста. Тоді Миколай ще гадки про це не мав, але чарівна музика взяла юного офіцера у свої обійми. Він був зачарований, убитий наповал, закоханий і піднесений звуком, що видається роялем за допомогою рук офіцера-піаніста. Такого самого офіцера, як сам Миколай. Музика вразила серце, розбурхала свідомість, і зворушила душу Миколая настільки, що бажання грати на інструменті, який може видавати такі чудові звуки, раптово вдихнуло в життя Миколая зовсім новий сенс Тут була й любов, і ненависть, і майстерність, і трагедія, і радість, і горе, і нескінченне прекрасне, яке лилося з найпотаємніших куточків душі Коли піаніст закінчив гру, то встав, вклонився, і цей уклін перетворив його, буквально кілька хвилин тому зосередженого, напруженого й зібраного музиканта знову на бравого офіцера, відданого своїй улюбленій країні та законам честі, заради яких він готовий кинутися в бій за першим покликом боргу Цей контраст, ця різноманітність, ця повага до мистецтва вразили Миколая Сама можливість людини бути настільки різною — ось що зачепило душу Колі Миколай аплодував стоячи Зі сльозами на очах Після концерту він таки відшукав офіцера-піаніста, ім’я якому було Томаш, і за

офіцера піаніста почуло начальство, то старші за званням розпорядилися про те, щоби Миколай грав на творчих вечорах, офіційних заходах і навіть зрідка давав концерти під час відпусток. Через деякий час, на превеликий жаль для Миколая, для якого його вчитель став не тільки бойовим товаришем, а і близьким другом, Томаш загинув у бою з військами М. Це підштовхнуло Миколая до останнього кроку, який він міг зробити назустріч висловленню своїх душевних переживань і всього того, що турбувало свідомість під час безсонних ночей почати писати музику Смерть Томаша ранила молодого офіцера Товариші вмирали щодня це реальність війни, яка була єдиним життям, яке знав юний Коля, але втрата друга вразила Миколаєве серце, залишивши незабутнє враження, яке лягло незворотнім відбитком на його музику, зробивши її трагічною, чуттєвою, фатальною, і від того хвилюючою серця слухачів Особливо ті серця, які були знайомі з тим, що лягало в основу композиції — війна та її жахи, боротьба великої сили духу маленької людини з величезним ворогом, який уособлює зло Битва, у якій солдат виявляв честь, відвагу, і часто вмирав на полі бою, віддавши душу — Морю — Подумав Миколай, і глибоко вдихнув, розбавивши киснем сплутані нечисельні спогади Війна закінчилась Війська ненависної країни М були відкинуті далеко вглиб континенту, а країна Р потроху відбудовувалася Люди знаходили нові надії, тужили за загиблими, і ховали руїни свого минулого, зводячи на попелі нові життя, героїчно справляючись з горем із силою

Коля й Роміль служили в особливому спеціальному підрозділі Військово-морських сил Р. Кращі з кращих, вищий ешелон вони діяли під прапором, на якому палахкотіли червоні вітрила. Офіцери були чудово вишколені з дисципліни й суворості до себе, блискуче освічені, і мали фактично необмежені уповноваження, коли справи стосувалися спецоперацій зі збору розвідданих, або усунення ворожих розвідників. Вони були сміливими й дуже чесними перед собою й перед Батьківщиною, хоча поділу цих понять у них у системі цінностей не було за замовчуванням. Але, на жаль, чи на щастя, після війни, що закінчилася повним розгромом сил М, необхідність у підрозділі такого класу в Збройних силах Р відпала, й офіцери, які не побажали залишитися у флоті в якості викладачів різних наук курсантам, могли повернутися додому й будувати своє життя вже за законами мирного часу Тепер вони були вільні, і Миколай із Ромілем, перебуваючи в розквіті сил, можливостей, і будучи в тому віці, коли ще не пізно мати амбіції та надії на світле майбутнє, могли тепер зі спокійною душею та серцем зайнятися тими речами, якими планували жити далі під час важких моментів Думки, які в роки війни зігрівали душу й не давали згаснути вогню юної і твердої надії Роміль втілив свою мрію, і завдяки деяким зв’язкам на флоті, зміг роздобути собі непоганий човен, ніжно назвавши його на честь жінки, яку любив, але яка, на жаль, загинула молодою у воєнні роки, так і не встигнувши обдарувати свого сміливого і скромного героя любов’ю,

насолодитися чистою свідомістю. Коли він відчував, що міг повністю згадати один із найщасливіших і точно найзначніший вечір свого життя. Тонкі павутинки нейронів Миколая зрослися й закружляли в танці електронних мікроімпульсів, і піаніст, незважаючи на страшну хворобу, що кидає в полум’я листи календаря життя, спалюючи їх вщент, зміг відтворити перед очима чудовий літній вечір. Здавалося, він навіть чув чудову музику, яка долинала зі світлої тераси казкового, ніби пряничного будинку, який так і манив до себе невідомою силою Миколай чув ноктюрн Шопена Свій улюблений Ніжний, проникливий, глибокий і водночас світлий і легкий, як пір’їнка Миколай прийшов додому до свого товариша по службі Бернара, який навіть не підозрював про те, яким важливим виявиться його просте запрошення познайомити свого героя-капітана із сім’єю Там, серед домашньої обстановки, світлого затишку та захоплення рідних, які зустрічали свого сина, що повернувся цілим із війни, Миколай зустрів Єву Він слабо пам’ятає її обличчя — Єва Музика, що доноситься збоку з програвача платівок М’яке світло Простора кімната Ні Кімната була добре освітлена

Ні. Порожньо. Що? …

Колосся поля шумить. Зосередитися дуже важко. Думки ніби вислизають від Миколая, і він зусиллям волі змушує себе відволіктися від реальності та згадати Єву. Миколай безуспішно тинявся зіницями під напівпрозорими віками, ніби йому снився неспокійний і тривожний сон. Дух композитора кидався з боку в бік куточками свідомості, як тут голос, що порушив тиху водну гладь тривожних думок, зміг зачепити його Піаніст згадав молоде обличчя Роміля Він нахилився до Миколая й щось тихо сказав Напевно він запитав щось про музику Миколай точних слів не пам’ятав, але репліка друга допомогла йому відшукати світлу пляму серед темряви вмираючого розуму Кімната потихеньку почала ставати на місця Проломи заповнювалися Плями липкої густої темряви розсіювалися, поступаючись місцем світлим спогадам про молодість Він згадав І меблі, і колір стін, і кімнату, і гостей, які були одягнені неймовірно, але виглядали так, ніби належали затишку будинку, у який запросили Миколая з Ромілем, і м’яке світло, яке лилося прямо в обличчя піаніста, пестячи його прості,

іноземні сувеніри подарунки батькові сімейства, який свого часу служив у дипломатичному корпусі країни Р, чудові витвори мистецтва, портрети від сучасних до відверто стародавніх, на яких, мабуть, були зображені незлічені члени дворянської сім’ї в колі друзів чи рідних, стояли в бюро, на тумбочках, і висіли на стіні, спостерігаючи за тим, як веселяться молоді люди, і згадували свою молодість, що пішла в глибини історії. Але все це втратило будь-яке значення, коли він побачив її. Вона була неймовірною. Її світлі блакитні очі кидали на Миколая іскри довгих поглядів, сповнених бешкетної цікавості Вона була нескінченно мила, а її юне бліде обличчя, обрамлене чорним, як хутро лисиці-чорнобурки, волоссям, дихало якоюсь, на той час ще незрозумілою, вродою Миколай зрозумів, що це сестра Бернара по очах та кольору волосся Вони ділили ці дві особливості, хоча в поведінці цих двох людей подібності не було зовсім ніякої Миколай дивився на дівчину з неприхованою насолодою Можна сказати, навіть милувався нею Вона була доладної статури, невисока, міцна, і тримала руки схрещеними на грудях, ніби закриваючись від зовнішнього світу, хоча в бік Миколая вона дивилася дуже відкрито Окрім кітеля, який, мабуть, не сильно вразив дівчину, Миколай не знав, як може привернути до себе увагу прекрасної особи Бернар не поспішав знайомити всіх один з одним, бо купався в променях уваги своєї сім’ї, яка з любов’ю й гордістю прийняла його назад у свої обійми Миколай відчув себе хлопчиськом

захоплені прохання продовжити концерт, з під його пальців зазвучав вальс, теж власного написання. Музика лилася з невеликого роялю легко, входячи в серця присутніх чудовим вітром змін, які обіцяють щастя й довгоочікуваний спокій після страшних подій війни. І тут сталося справжнісіньке диво, яке може мати місце тільки в теплому колі сім’ї та близьких людей, які люблять один одного щиро, і для яких кожна хвилина життя, проведена з рідними прекрасна й бажана. Усі присутні, від малого до великого, почали потихеньку вставати й танцювати. Чоловіки запрошували дівчат, хлопчики запрошували літніх жінок, а дуже молодих жінок за руку брали браві офіцери, щоби подарувати їм танець, який запам’ятається на все життя Єдиною дівчиною, яку танці обійшли стороною, залишилася мовчазна пара Миколи, яка спостерігала за його грою, і поглядом із якою він перетинався, коли не був дуже зайнятий твором Час потроху хилився на ніч, коли Миколай догравав свій репертуар Його гра супроводжувала весь вечір, і гості, з перервами на вечерю, деякі розмови, та розповіді неймовірних історій, слухали офіцера-композитора з повагою, непідробним інтересом та насолодою Коли гості роз’їхалися, а сім’я розійшлася по своїх кімнатах, й у вітальні залишилися тільки Миколай, Роміль і Бернар, які, як завжди, розмовляли про все на світі, то в будинку запанувала тиша, яка є кодою6 подібних галасливих вечорів, посиленою контрастом із вже минувшими

Добрий вечір. Сказала вона м’яко, але якось трохи задерикувато. Доброго дня. Відповів Миколай і посміхнувся так променисто, як тільки міг, перемагаючи втому з дороги та вагу війни на своїх плечах. Деякий час вони просто дивилися один на одну, ніби милуючись. Дівчина порушила тишу перша: Мене звуть Єва. Мій брат, на жаль, був так засліплений блиском своїх медалей, що не встиг нас познайомити. Але я знаю вас Ви капітан загону мого брата Найбільший кіт серед котиків Вас звуть Миколай Офіцер оцінив почуття гумору Єви, і здавалося, що для того, щоби закохатися в неї остаточно, йому потрібно лише трохи доторкнутися до неї Нехай навіть випадково та мимовільно Але цього точно виявиться достатньо — Ви весь вечір були дуже ввічливі Дуже мило з вашого боку було зіграти для нас, простих смертних Але я так і не потанцювала Вона трохи зніяковіла — Я сиділа і слухала вас Миколай не зміг вимовити жодного слова Натомість він попрямував у бік рояля Він сів за інструмент, і вже мав намір відкрити його кришку, як почув голос Єви: — Ви хочете, щоби я танцювала сама? Миколай запитально подивився на дівчину і знову не знайшов, що відповісти Замість відповіді він почервонів і зніяковів Так,

кохання, яке зароджувалося в Миколаї до цієї пустотливої і чудової дівчини. Єва зуміла повернути його з глибин думок у реальність. Гаразд, Миколаю, якщо ви сміливі і браві тільки на війні, я сама запрошую вас на танець. Єва простягла композиторові руку, і він негайно схопився за неї. На той момент Миколай вирішив, що хоче провести найближчу вічність, тримаючи за руку Єву. Він зауважив про себе, що насправді Єва тільки вдавала таку сміливість. Її руки тремтіли, а погляд уперся в паркет, хоча офіцер робив усе, щоби їй було комфортно, у міру своїх можливостей Єва Трохи невпевнено звернувся він до неї У горлі стояв ком, який слід було негайно проковтнути — Що? Вона подивилася йому просто у вічі Її погляд був кришталево чистим, і, здавалося, вона вже довіряла Миколаю всім серцем — А давайте вийдемо на терасу? Сьогодні чудова ніч Він говорив уже впевненіше Єва продовжувала дивитися йому у вічі — Давайте Вітер обдавав обличчя та кисті рук молодих людей приємною прохолодою Вони ще довго танцювали не чуючи музики, навіть коли голка ковзнула в центр платівки Але вже було неважливо, адже Єва вже притулилася щокою до Миколиного плеча, а його рука зупинилася в неї на спині

Люди. Музика. Матір. Похмурий старий батько. Гості.

Що ще?

Єва. А де вона? Якийсь корабель. Весілля було на кораблі? Можливо. … А далі? … Де ж життя? Концерти? Міста? Миколай пам’ятав лише невиразні обриси свого життя Жодних подробиць знайти не вдавалося Він забув себе Хмари густішали, і

Хвороба. Миколай хворий. Він знову це усвідомив, і знову, як і щоразу, це розуміння пронизало його розум болем.

…

Темрява

Таке почуття, що він щось втратив Щось дуже важливе Можливо, навіть дороге

—

Темрява. Щільна та густа. Непроглядна. Суцільне та нескінченне ніщо.

То тут, то там з усіх куточків розуму крупицями збиралися частки єдиного страшного горя.

Трагедії, яку Миколай хотів би забути.

Єдине, що він справді хотів би забути. Але саме про це забути не вдавалося. Саме тому, що це й було причиною, чому він забув усе інше.

…

Причиною темряви

Смерть Порожнеча Гіркота Біль наростав у Миколаї Здавалося, ще трохи, і після болю вже не залишиться місця більше ні для чого, крім всепоглинаючої скорботи, що захлеснула душу літнього піаніста — Миколай намагався пригадати хоч щось, що відволікало б від чорних думок —

Але все дарма. Вона померла.

Усе … Єва. … — Єва —

Миколай забув її обличчя

Знову

Чи він його й не пам’ятав?

Хтось помер? Хто? …

Згадався запах. Тепло. Жар. Як від печі. Язики полум’я за склом. Її кремували. Кого кремували? Кого спалили? …

Цього не може бути —

— Єва Миколай відчайдушно хапався за чарівний вечір Але як би він не намагався, спогад вислизав від погляду свідомості композитора, як дорогоцінні крихти з верхньої половини пісочного годинника Час витікав від Миколи, і дорогі серцю моменти розчинялися в темряві спустошеної

Тяжкість. Тяжко так, ніби гідравлічний прес із силою Атланта тисне на душу. Миколай ламається. …

Єва. Як вона виглядає? Чому він чує Шопена? … Темрява — — Єва! —

Темрява. …

Шопен Світло — І знову темрява —

Єва. Прошу. …

Тато! Миколай розплющив вологі від сліз очі й повернувся на голос. До нього прямувала молода симпатична жінка. Вона була неймовірною. Її світлі блакитні очі дивилися на Миколая поглядом, сповненим ніжності та терпіння. Іскра в її очах була Миколі знайома, і нагадала йому про щось близьке і водночас надзвичайно далеке. Миколай згадав її обличчя. Єво? Ні, татку. Це я, Евеліна, твоя донька. Евеліна? Так, твоя пушинка Ти забув? Евеліна зверталася до Миколи з обличчям, сповненим нескінченної уваги Здавалося, що вона вся зіткана з ніжності та любові, настільки приємним для композиторського серця був її голос — Пушиночко моя Так, сонечко, іди до мене Миколай простяг руки щоби підняти Евеліну на плечі Цей рух був автоматичним, майже на рівні рефлексу Вона взяла батька за руки і, подивившись йому в очі, сказала:

— Я велика дівчинка, тату, ти мене не піднімеш Ну пішли, бо Ада зовсім нас зачекалася

— Ада?

— Так, тату Аделаїда, твоя онучка

— У мене є онучки? Евеліна усміхнулася

— Так, тату Цілих дві! Ада та Єва Як твоя й моя мама Миколай згадав У нього є Ада та Єва У нього є Єва

і перед його синьо-смарагдовими очима розкинувся величезний простір безмовної водної гладі бухти, на протилежному березі якої виднілося невелике містечко, що складалося в основному з маленьких, ніби пряникових, хатинок, розхитаних вітрами часу Роміль прокинувся зрання і прохолодний вітер приємно обдавав його тіло З передньої кишені фланелевої сорочки він дістав м’яту пачку цигарок і неквапливо закурив, випускаючи кільця диму в холодне ранкове повітря Вода манила його до себе, як і кожен день останніх тридцяти років, які він прожив у будинку на піщаному березі, виходячи на в бухту й ловлячи рибу кожного дня, щоб потім продати її на місцевому ринку маленького міста С, де колись жили його батьки, а також їхні батьки, та батьки їхніх батьків Місцеві жителі купували в крамниці

проблем не було ніколи. Якби справи пішли зовсім погано, Роміль знайшов би собі їжу місто було оточене лісом, у якому точно знайшлася б дичина. Тим більше, що, знову-таки, перед ним була ціла бухта риби, яку він до того ж підгодовував і розводив, щоб уникнути нестачі. Гроші йому потрібні були виключно на рибальські снасті та книги, які він купував за дружньою знижкою в одного зі своїх постійних покупців і старих міських знайомих крамаря Гектора, який торгує всіляким антикварним добром. Гектор був інтелігентний чоловік огрядної статури, який, у своєрідний знак поваги, завжди знімав окуляри, коли в крамницю заходив рибалка, і, відповівши на міцне рукостискання високої сивої людини, чия коса сажень у плечах, густа підстрижена борода й пара глибоких шрамів поєднувалися з лагідним поглядом очей, оточених зморшками, швидко брався пропонувати йому книги, які представляв йому з неймовірною гордістю та поштивою увагою до особливості вибору Роміля Він щиро радів щоразу, коли рибалка посміхався й купував у нього книги, оскільки цю літературу він підбирав спеціально для Роміля, знаходячи її у коморах інших крамниць і будинків, перекуповуючи видання за високою ціною, і продаючи її сивому старому за ціною, навіть нижчою від вартості, у яку вона обійшлася крамарю За це Гектор отримував першим найсвіжішу рибу, тому що надавав перевагу морепродуктам у раціоні, чого не можна було сказати дивлячись на його фігуру Роміля любили в місті, і ніхто не міг сказати про нього нічого поганого А якби навіть хтось і захотів знайти щось у минулому, чи теперішньому старця, що якимось чином його скомпрометувало,

корабликів у пляшках, і кілька портретів Роміля та його товаришів по службі з флоту. Взагалі будиночок Роміля був обставлений досить мінімалістично і функціонально, без надмірностей, але з деякими об’єктами, які містять у собі теплі спогади, як дорожні знаки, регулюючі рух куточками свідомості. Філософські камені для воскресіння пам’яті. Рибалка поставив чашку на стіл, і почав збирати снасті, розкладені по шухлядках, полицях і ящиках. Він склав усе необхідне в невелику сумку, і вже збирався виходити з дому, як згадав, що йому терміново треба в місто У хаті не було хліба для приманки, і Роміль вирішив заскочити до свого старого друга пекаря Йохана в хлібну крамницю Старий допив чай, і, зачинивши двері на ключ, вийшов на дорогу, що веде до міста Низькі сірі будинки прибережного міста С нагадували мініатюрне макетне містечко Погода стояла холодна, і більшість високих вікон у двох-трьох-поверхових будинках були закриті, але допитливий спостерігач, який побажав би заглянути через скло в душу якоїсь із сімей, що живуть у місті С, був би чимало здивований всюдисущою акуратністю, навіть найбідніших жител Кожна квартира була обставлена делікатно і з любов’ю, оскільки мало хто залишав місто в пошуках кращої долі Тим більше, що коли всі навколо один одного знають, то відриватися набагато складніше, окрім, звісно, самотнього бурлаки, що заблукав у чуже місто — зайти й наступного ранку покинути ці місця нічого не варто Хіба тільки якщо серце кине якір серед вузьких вуличок,

Йохан, товариш Роміля, стояв за прилавком, і розмовляв із кимось зі своїх численних клієнтів. Помітивши Роміля, Йохан кивнув йому і, піднявши вказівний палець, попросив почекати кілька хвилин. Коли покупець вийшов із магазину, рибалка підійшов до прилавка й потиснув Йоханові руку. Вони усміхнулися один до одного, і Роміль, знявши шапку, сказав: Доброго дня, Йохан. І тобі не хворіти, старий, відповів йому пекар. На його бадьорому обличчі грала щира усмішка, а рівний погляд темних очей, який буває в людей, які, сповнившись життєвим досвідом, знайшли своє місце, дивився на Роміля з ласкою та повагою Йохан був чоловік середнього віку, на вигляд йому було близько сорока п’яти, а то й усі п’ятдесят років Високий і міцний, як і Роміль, він ніби уособлював собою портрет робітника Відкрите обличчя його було вкрите щетиною, а під великим носом росли густі чорні вуса, у яких де-не-де вже проявлялася сивина Величезні руки Йохана були сильні, але в його рухах не було різкості, навпаки — він робив усе плавно, але вкрай впевнено

— Як ти, Йохан? Бачу, боєць бадьорий, як і завжди Роміль у повільному жартівливому ударі простяг руку до плеча Йохана, на що він негайно відповів, «контратакувавши» старого — Як завжди, Роміль А ти як? — Так само Як твої дівчата? З обличчя Йохана зникла колишня усмішка, і він опустив очі Роміль звернув на це увагу, і сам насупився — Майя нормально, але Еллі захворіла

У

повітрі повисла незручна мовчанка, під час якої Роміль ще більше насупився. Пекар і рибалка стояли, дивлячись один одному в очі Роміль із подивом, а Йохан із гіркотою. Хіба ми з кимось воюємо? А як ти думаєш із ким? З М. звичайно. З ким ми ще можемо воювати? Від цих сволот тільки цього й чекаєш тільки й уміють, що одне одному горлянки різати. Громадянська скінчилася, своя кров вся витекла, то вони чужу тепер пустити надумали. Ну нічого, ми їм покажемо, чорт би їх узяв! Сам піду, аби тільки Еллі одужала. Йохан стукнув кулаком по прилавку, але Роміль швидко поклав йому руку на плече, щоб заспокоїти друга Рибалка трохи нахилився і глянув у вічі Йоханові Вони були сповнені розпачу Йохан, друже мій Заспокойся й розкажи мені, будь ласка, що трапилося До тебе вже приходили? Тебе хочуть забрати? — Так, приходили Поки що не забрали, але попередили З ними Себастьян приходив, він мені допоміг Якби не він, я б тут із тобою не стояв, не розмовляв, Роміль Якщо вибору не буде — доведеться йти Мені себе не шкода, розумієш? Дружину й доньку шкода — якщо зі мною щось трапиться, то як вони без мене? Тяжка тиша лягла на плечі чоловіків Покупці не заходили до крамниці Для більшості з них це був надто ранній час Роміль стояв, шукаючи рукою опори на ремені сумки, а Йохан поклав руки на прилавок На обличчі застиг вираз печалі Нарешті тишу порушив Йохан, сказавши набагато спокійніше й тихіше,

Роміль усміхнувся. Зміна в настрої Йохана його заспокоїла. Здавалося, пекар уже й забув про те, що вони говорили про війну кілька хвилин тому. Взагалі, я б хотів у тебе булочок узяти. Може є черстві, рибу підгодувати. Добре, зараз повернуся. Щось ще? Так. Дай мені, будь ласка, житнього хліба. Є свіжий? Йохан глянув на Роміля розчаровано. Куточок рота потягнувся вгору, утворивши щось на кшталт посмішки, сповненої сарказму. Пекар сказав: Ромілю, ну про що ти кажеш Звичайно все свіже Зараз я тобі буханець дам такий, що ти додому не віднесеш Йохан пішов, і за кілька хвилин повернувся з усім, що просив Роміль Рибалка вже хотів прощатися з Йоханом, але пекар затримав його, взявши за плече — Роміль, візьми Хоч будеш у курсі подій Йохан засунув Ромілю у вільну руку невеликий прямокутний чорний радіоприймач з хромованою антеною Приймач був розміром приблизно з півбуханця хліба, і легко помістився у великій долоні Роміля Пекар показав пальцем на велику червону кнопку — Натисни, і він увімкнеться На дев’ятій радіостанції зазвичай передають новини Музику, я думаю, сам знайдеш до душі На дванадцятій часто крутять бугі — послухай на дозвіллі, розімни кістки Роміль глянув на Йохана, і вже хотів віддати приймач назад, як пекар

Розділ 2: Ранок Дорогою до пристані, Роміль вирішив заглянути в крамницю до Гектора, щоб докладніше розпитати його про війну. Людей на вулицях майже не було, а ті рідкісні суб’єкти, які траплялися на шляху Роміля, хоч в основній масі своїй і були знайомими рибалки, але поводилися сковано, мимовільно зустрічаючись поглядом зі старим, одразу відводячи очі собі під ноги. Кожен кудись поспішав, і, здавалося, не помічав рибалки, який був здивований від того, що відбувається. Роміль, нарешті, дійшов до антикварного магазину Гектора, і пірнув усередину. Антикварна крамниця була більше схожа на цвинтар старовинних речей, вік яких неможливо було зрозуміти, не маючи знань у кожній зі сфер життя, у яких ці всілякі пристосування, книги та елементи декору могли застосовуватися. Тут було всього потроху від старовинних годинників, до рідкісних видань атласів, на сторінках яких були зображені вчені з астролябіями, секстантами, або корабельними штурвалами. З обкладинки однієї з таких книг на Роміля непривітно й холодно дивився старий Амундсен7 , залихо закручені вуса якого могли позмагатися тільки з густою бородою рибалки, що стояв біля прилавка, і чекав свого друга Роміль прокашлявся, сподіваючись, що його почули, але на ім’я не покликав Гектора, який, ніби крізь землю провалився Взагалі старий не мав звички поводитися по-хамськи, і частіше мовчав і слухав, ніж сам говорив Тому він чекав друга-антиквара,

палахкотіли іскорки послужливості, які трохи погасли, коли він побачив рибалку. А, Роміль. Це ви. Я вже подумав, що прийшли за мною. Фух! Гектор ніяк не міг віддихатися, і говорив насилу. Роміль запідозрив недобре, і зрозумів, що крамар чекав чийогось приходу, і вельми неприємного, судячи з того, як Гектор зі страхом раболюбив перед потенційним відвідувачем. Антиквар був чоловік років сорока на вигляд. Не дивлячись на послужливість, у нього була пряма впевнена, навіть трохи горда постава, завдяки якій він, коли випинав груди колесом ще більше, ставав схожим на товстого павича, або стероїдного півня Хто вас так налякав, Гекторе? Невже мобілізація, про яку говорять у місті? — Лякати? Ні ні! Мене ніхто не лякав Я просто чекав, укхум, гостей Гектор нервово покашлював, і це не вислизнуло від вух Роміля, який дивився прямо в душу антиквару своїми проникливими очима — Що ви думаєте про війну з М, Гектор? При слові «війна» крамаря пересмикнуло, але він, блискавично зібравшись з думками, відповів: — Та я нічого не думаю Війна означає війна, мир означає мир Як інакше? А що мені думати? Мобілізація і мобілізація, що вона до мене, я, між іншим, не придатний до служби в армії Здоров’я, розумієте! Укхум Це вам не жарти, дорогий Роміль, здоров’я — це важливо! Тим більше, навіщо я їм такий

Цікава книга. Вам має сподобатися. Візьміть! Даром… А про що вона? Роміль відчував, що починає напружувати Гектора своєю присутністю, але немислима сила, яка переборола будь-яку делікатність, змусила його потягти ще трохи часу. Там щось про письменника. Каштанов, укхум-гм. Начебто про німого письменника, чи як їх там називають… Укхум. Мені час, вибачте, у мене термінові справи. Зайдіть якось пізніше, добре? Нині мало часу. Книгу можете собі залишити, укхум. За кошт закладу, кхм Гектор пішов, сухо потиснувши Ромілю руку буквально одними пальцями Рибалка залишився стояти посеред крамниці, але незабаром зрозумів, що Гектор не збирається повертатися Принаймні для нього, звичайного рибалки Роміль вийшов із крамниці на вулицю й попрямував до пристані У сумці лежали снасті, нова книга, і цілий буханець свіжого хліба Небо затягнули хмари У повітрі бігали з боку в бік електричні імпульси, що змушують чекати бурі, яка готова спуститися на землю шквальним дощем і вітром будь-якої миті Але яка б буря не була, Роміль мусить вийти в море Зараз гостро необхідно просто подумати Зважити Прийняти Зрозуміти, зрештою, як його улюблена країна могла вплутатися в конфлікт із державою, проти якої Роміль воював двадцять, а то й усі тридцять років тому Нова книга надавала приємної ваги сумці, хоч і була зовсім невелика Похмурий день перетворився на провісника грози, і Ромілю було б непогано йти трохи швидше,

Коли старий підходив до свого човна, уже починався дощ. З неба потроху накрапало, а обрій був повністю затягнутий густими хмарами. Човен Роміля гойдався на хвилях. Це був компактний моторний катер із невеликою каютою. Судно було старанно пофарбоване Ромілем у чорний колір, а стіни каюти рибалка залишив сірими, додавши пару акуратних червоних смуг. На боці човна золотими літерами було виведено «Annabelle», що означало ім’я човна, дане йому Ромілем ще в день покупки в порту на материку. На човні була мінімальна кількість обладнання, тому що Роміль рідко відпливав далеко від берега, але, про всяк випадок, рибалка тримав у каюті гарпун, надувний жилет, рятувальний круг, пару кухлів, і дробовик З іншого приладдя, в особливій скриньці рибалка зберігав деякі запасні снасті, які він з човна не забирав Роміль ще раз перевірив чи все він узяв з того, що йому необхідно, і, звичним рухом піднявся на борт свого невеликого судна Він озирнувся Дощ потроху посилювався, і Роміль вирішив вирушати, поки погода зовсім не спаскудилася Рибалка відв’язав Анабель від пристані, увімкнув мотор, і, давши йому прогрітися якийсь час, поплив на середину бухти Він досить швидко дістався середини, машинально керуючи човном, й озираючись на берег, як і всі минулі дні, що перетікають у тижні, місяці, і роки, проведені за тим самим розпорядком Роміль не вибирався в бухту тільки в бурі — це було просто небезпечно «Дощ — погано буде клювати», — подумав старий, і зайшов у каюту, щоб ненадовго присісти Ловити рибу вудкою зараз — зовсім не

приготував собі каву, і запалив ще одну сигарету, щоб насолодитись краєвидом сповна. Працювати доведеться допізна, і старий вирішив не поспішати починати риболовлю, а дати дощу трохи вщухнути. Погляд рибалки був звернений у протилежний від міста бік, старий дивився на вихід з бухти, хижий оскал якого був у своїй грізній величі неймовірно гарний. Роміль плавав туди в штиль, і то пару раз. Це місце відштовхувало рибалку, як і інших мешканців міста. Здавалося, що голі валуни, об які розбивається холодна морська вода, стояли вартовими, щоб допитливі мореплавці не могли порушити тиху ідилію міста в бухті Дощ лив безперестанку, і Роміль вирішив скористатися даним йому природою часом на те, щоб розібрати сумку Хліб він одразу нарізав і склав у невеликий мішок, щоб після повернення на берег, викласти його вдома Житній запах свіжого хліба манив старого рибалку, і той узяв собі скибку під каву, а решту сховав до повернення на сушу Роміль виклав булки для приманки, поклав синю книгу на стіл, а останнім дістав із сумки радіоприймач Рибалка покрутив нехитрий інструмент в руках, і увімкнув його, як і радив йому Йохан Гучна дивна музика заграла з приймача, і Ромілю, який неабияк перелякався, довелося здогадуватися якимось чином зробити цю какофонію тихіше Зрештою, він знайшов невелике колесо регулювання гучності, і знизив її до прийнятного рівня Потім він почав шукати дев’яту радіостанцію, щоб дізнатися, що відбувається в країні Під час пошуків він знайшов на якусь станцію, де почув

момент. Зрештою, після тривалої боротьби з радіоприймачем, старий знайшов дев’яту станцію. Він поставив приймач на стіл, і почав готувати сніданок із того провіанту, який знайшов у невеликому холодильнику в каюті. На сніданок у Роміля був омлет з зеленню та свіжим хлібом із сиром. По радіо передавали прогноз погоди, і з того, що старий почув, він дізнався, що, ймовірно, злива в його містечку триватиме до другої-третьої години дня. Годинник Роміля показував дев’яту ранку, а значить рибалці доведеться ще довго утриматися від лову. Але є час розібратися з деякими справами на човні, що вимагають додаткової уваги, і на які в попередні сонячні дні часу не було Роміль поснідав, і, не вимикаючи приймач, почав розбирати снасті й розкладати їх на місця, щоб вбити час за чимось корисним Раптом радіо видало звук, мабуть, покликаний привернути увагу слухачів до чогось важливого Старий залишив своє заняття, і загострив вуха Можливо, зараз передадуть щось про війну Рівна мова диктора з приймача прикувала до себе увагу мешканців країни, радіомовлення якої передавало таке повідомлення: — Сьогодні війська західного фронту Р зазнали суттєвих втрат Армія М вступила до міст С, П і З Прибережні міста зайняті противником Суша контролюється противником, але водний простір так і належить Р Населення міст С, П і З перебуває в тяжкому становищі Р-ська влада коментує це так: «Західний фронт зазнає втрат Через

з

ситуації. Роміль не боягуз. Своє звання він обстояв, стріляючи в людей, які приходять у снах до нього й досі. Він точно знайде як себе застосувати. Сил у нього, як вважав Йохан, було «хоч греблю гати». Тож від Роміля на старості років ще буде толк, тим паче його патріотизму можна лише позаздрити… Хід думок старого порушив звук, що долинав звідкись збоку, з боку берега. Роміль глянув у бік міста, і побачив, що до його човна прямує невеликий темний катер. Рибалка не зволікаючи схопився за рушницю, вставив у неї патрони, і направив зброю в бік човна. Роміль зосередився, кров била в його скронях, і він уже був готовий стати на стежку війни, як за старих часів, за часів його молодості Раптом з човна долинув крик: Роміль! Це я, Себастьян! Опусти рушницю, будь ласка! Старий примружився Підозрілість ще не залишила його мозку з часів бойових дій, які мали місце майже тридцять років тому Тільки коли катер, який виявився поліцейським, підплив ближче, так, що Роміль зміг розгледіти прибулого, старий опустив рушницю й усміхнувся

— Чого ти так, Ромілє? Що на тебе найшло?

— Себастьяне, привіт, — сказав Роміль, остаточно опустивши рушницю Він подав руку чоловікові, і цим же рукостисканням допоміг Себастьяну піднятися на борт

— Ох, не сподівався вас тут побачити, Себастьяне, щось трапилося?

Злива стукала по стінкам судна, але в каюті було досить затишно. Відчуття захищеності від стихії сповнювало серце спокоєм, і незабаром Себастьян, відкинувшись на стільці, почував себе як вдома. Роміль зробив каву, і подав чашку поліцейському. Той узяв її й кивнув на знак подяки. Якийсь час вони просиділи в тиші, попиваючи теплу каву й зігріваючись. Дим кружляв у світлі лампи в каюті, обдаючи спокоєм Роміля та Себастьяна. Коли вони закінчили свій скромний сніданок, і Роміль прибрав чашки в раковину, він повернувся на стілець і спитав: То що ж привело вас сюди, Себастьяне? Невже моя кава така гарна, що заради неї необхідно пливти в дощ на борт Анабель? От я і хотів почати говорити, Ромілю Ти мене випередив Себастьян зам’явся Було схоже, що він хоче сказати щось важливе, але ніяк не може підібрати на це слів — Ну, Роміль Справа погань Розумієш, прийшли вояки Ти, мабуть, чув про це В країні війна Мобілізація, і все таке інше Себастьян глянув на радіо, яке напівголосно шепотіло якийсь нескладний блюз, стоячи на столі Він дістав пачку цигарок і закурив Роміль відкинувся на стільці й дивився на поліцейського, зібравши всю свою увагу — М-ські вояки зайняли місто Я, звичайно, не сумніваюся, що наші прийдуть і звільнять наш славетний С Але я мушу тебе попередити — ти зараз перебуваєш у нейтральних водах, бо ти сам кхм колишній солдат, то вимоги до тебе можуть бути особливі

лякає всіх, хто знайомий з повстанським минулим та воєнною біографією Роміля. Себастьян закусив губу, витер піт з чола хусткою, яку дістав із кишені куртки, і сказав: Ні, Роміль. Не переживай. Вони поводяться нормально. Розуміють, сволоти, з ким зв’язуються, га? Себастьян зробив щось подібне до усмішки, але вийшло досить слабо й непереконливо. Загалом, Роміль. Раджу тобі поки що не повертатись на берег. Чорт його знає що буде далі, звичайно, але думаю ця заварушка триватиме ще дня зо два Так що сиди тут, і не висувай

боїться

— Ну Хазяїн-барин Я в цьому не експерт, знаєш Я ж поліцейський А, і ще — можливо є хтось, хто може, це, ну кхм поручитися за тебе? Роміль здивовано глянув на Себастьяна й закурив Рибалка випустив дим і спитав: — Що означає поручитися? Я маю комусь надати звіт? У місті мене знають, навіщо це потрібно? — Ну, знаєш, Ромілю Ти ж колишній вояка Та ще й такий непростий Ти ж розумієш, про що я — Так, розумію, Себастьяне Але я рішуче не можу зрозуміти чим я можу собі допомогти, перебуваючи тут, на хвилях? — Дивись, Роміль Коли піднімуть архіви, дізнаються з якого

Оскільки я посадова особа, я не маю права робити жодних дій у цій ситуації. Єдине, що я можу зробити, це передати деякі відомості в потрібні інстанції. Я ще не дуже знайомий із тим, як усе працює в М-ській поліції, але скоріш за все, що з нами вони співпрацюватимуть. Так, звичайно, я маю тих, хто за мене можуть поручитися. Як же я раніше не здогадався! От і чудово. Потрібно хоча б дві людини. Решту я постараюся владнати. Себастьян знову глянув на Роміля, але старий нічого так і не зрозумів Очі поліцейського сповнилися легкою зневагою, і він, як на духу, випалив Ромілю: Потрібно два листи Неформального характеру Просто попроси когось за себе поручитись Мені потрібне письмове прохання від тебе особисто — Так, звичайно Секунду Роміль заметушився Його плавні рухи раптом набули якоїсь болючості, хоча тримався він більш ніж впевнено Вік давав себе знати Старий підійшов до комода, і дістав із нього ручку та блокнот Вирвавши з блокнота листок, Роміль сів за стіл, і почав писати Йоханові та Гектору То були його близькі друзі Вони зможуть за нього поручитись — вони знайомі вже понад двадцять років Рибалка написав листи під уважним поглядом Себастьяна, який, стежачи за тим, як старий виводив літери, зрідка підказував, а в деяких місцях і зовсім диктував Ромілю, що йому написати,

Очі Себастьяна округлилися, а обличчя перевтілилося відразу просвітліло, і набуло того ж вигляду, як і коли він тільки ступив на борт Анабель. Поліцейський узяв із рук рибалки купюри, засунув глибше в кишеню штанів, і посміхнувся, дивлячись Ромілю в очі. Добре, Роміль. Я спробую тобі допомогти. Поліцейський підвівся зі стільця і, подивившись на Роміля, пішов до виходу з каюти. Дощ лив, як і раніше, сильно, але, схоже, що Себастьяна це особливо не бентежило. Роміль накинув куртку і вийшов за поліцейським Себастьян попрямував до свого катера, і, дійшовши до краю човна Роміля, обернувся й зупинився, подивившись на старого Рибалка потис руку поліцейському, і пильно подивився йому у вічі — Себастьяне, допоможіть, будь ласка Я в боргу не залишусь Поліцейський усміхнувся і сказав: — Обов’язково, Роміль Зроблю все, що зможу Себастьян зійшов на борт свого катера, і відчалив до берега, залишивши Роміля на самоті

Розділ 3: Полудень

Через кілька хвилин під дощем Роміль зайшов у каюту і присів. Він випив води, і, відкинувшись на стільці, замислився. Як це могло статися? Війна, яка спустошила мільйони будинків, знівечила біле тіло тендітної країни, просякнула землю кров’ю на кілька метрів вглиб, залишивши стільки сімей без батьків, і перетворивши незліченних дітей на круглих сиріт без дому, хліба та виховання, знову почалася, і з новою силою. Роміль воював за своє місто, він стріляв у людей, вбивав, і боронив свою землю майже тридцять років тому в складі Р ського військово морського флоту, й ось зараз, через стільки років, він знову свідок війни, але не як солдат, а як простий рибалка, який, до того ж, не знає, що йому робити. І справді як вчинити? Варіантів на думку спадає кілька, і всі вони залишають бажати кращого. Якщо Себастьян не зможе замовити за рибалку слово, то Ромілю залишається покладатися або на удачу, або змиритися з думкою про арешт, а може навіть і розстріл. Смерті Роміль не боїться. Його більше пригнічує ганьба слідства, бюрократія, тяганина з документами, якою завжди відрізнялася педантична держава М Роміль пригадав службу Він пішов на війну одним із перших з міста С Йому було прикро й боляче за свою країну, і найбільше йому не хотілося, щоб мати з батьком, не дай боже, потрапили в полон, або відчули на собі жахи війни, про які ходили чутки й розмовляли по закутках в місті Роміль служив на флоті, і за свої виняткові заслуги, окрім численних нагород, його було вшановано

Роміль зібрався з думками. У будь якому випадку потрібно почекати, поки Себастьян повернеться. Роміль прикрив двері до каюти, і знову відчув тепло та затишок. Дощ не збирався припинятися, і рибалка, діставши із сумки книгу, ліг на невелике ліжко, що стояло в каюті човна. Він погасив основне світло й запалив лампу, що висіла над ліжком. Злива мірно стукала по даху каюти, і човен, що стояв на якорі посеред бухти, здавався світлим острівцем спокою та умиротворення. Сіре похмуре небо, розкинувшись над водною гладдю й містом С, яке зовні нічим не виявляло жодних ознак паніки, обливало Анабель потоками холодної води Але човен, так само, як і його капітан, були загартовані в умовах, проти яких ця злива була лише колисковою, яку мати-природа співає своїм дітям, що ховаються в цей непогожий день хто де Роміль прочитав кілька сторінок і відчув, як повіки поважчали Хвилі заколисали моряка, а очі заплющилися самі собою Постукування крапель по шибках і обшивці каюти злилося в солодкий дзвін, який, у поєднанні зі скрипами судна й серцебиттям старого, утворили мелодію, що забрала Роміля в далекі краї мрій Роміль стоїть на кормі Анабель Дощ скінчився, в обличчя приємно світить сонце, гуляючи променями по шкірі старого По тілу струмує тепло, а в душі ідеальний спокій Міста з човна не видно, але Роміль точно знає, з якого боку його будинок Він відчуває це Він заплив досить далеко, майже

фізична. Єдине фізичне, що відчуває Роміль, це тяжкість і тиск на ногу. Якийсь браслет. У рибалки до ноги ланцюгом прив’язана свинцева куля. Анабель йде на дно. Дощ, вода всюди. Роміль намагається плисти, але у нього не виходить. Роміль задихається. Роміль прокидається. Чи все ж таки ні? Ні, здається, він усе ще спить. Роміль відчуває, що уві сні щось важливе. Він не розплющує очей не даючи сну вислизнути. Роміль знову провалюється в сон. Свинцева куля. Роміль не може дихати, усюди вода Якесь високе місце Роміль готується стрибнути з чогось високого Схоже на скелю, але не точно Скеля цілком реальна Роміль стрибає Він летить Він відчуває свою вагу Удар об воду Удар об реальність Роміль розплющив очі Після сну в голові залишилося неприємне відчуття Але Роміль був радий, що не прокинувся на дні бухти зі свинцевою кулею на нозі, і тому, подумавши кілька хвилин над побаченим, відразу почав забувати цей сон, і відчув полегшення, якого може зазнати тільки людина, чиї побоювання не справдилися Роміль підвівся з ліжка, і закурив Рибалка вийшов із каюти і роззирнувся навкруги Дощ закінчився, і на зміну йому над водою розстелився щільний густий туман, крізь

рибалки був із сітей. Вудки йому потрібні були виключно для того, щоб зайняти чимось руки й не сидіти без діла. Рибний лов для Роміля все одно, що повітря без нього він не може жити. Поплавок опускався у воду, і щоразу серце Роміля сповнювалося непідробною радістю. Він ніколи цього не втратить цей азарт риболовлі, ставка на випадок, прихований закон можливості виграшу це те, як Роміль жив майже все своє життя. Минуло кілька годин, коли Роміль займався звичними справами: ловив рибу, курив, читав книгу, і періодично включав радіоприймач, щоб дізнатися хоч якісь новини Але дев’ята радіостанція, яка для рибалки стала головним способом зв’язку із зовнішнім світом, мовчала і, здавалося, зовсім припинила своє мовлення Стурбований настрій Роміля притупився завдяки зосередженості на роботі Тільки зрідка лад його думок порушували якісь невиразні сумніви, які одразу ж відлітали кудись у туман Роміль сидів і невідривно дивився на поплавець із сигаретою в роті, коли почув звідкись звук катера Рибалка повернув голову на звук і побачив поліцейський човен, що стрімко наближався до Анабель То був човен Себастьяна

Розділ 4: Вечір Човен Себастьяна пришвартувався до Анабель, і Роміль підійшов до краю свого судна, щоб зустріти поліцейського. Вигляд у Себастьяна був стомлений і роздратований. Дивлячись на його обличчя, Роміль зробив висновки, що поліцейський має для нього погані новини. Він подав Себастьяну руку, і той потис її, не дивлячись в очі рибалці. Поліцейський тримав під пахвою якусь папку, але Роміль не встиг як слід її розгледіти. Чоловіки зайшли в каюту і присіли на ті самі місця, як і до того, як Себастьян залишив Роміля. Деякий час вони сиділи мовчки, кожен думаючи про своє, і нарешті Роміль, не витримавши, вирішив порушити тишу. Себастьян. Ви, напевно, замерзли. Можливо, ви будете каву? Себастьян подивився на Роміля очима повними туги і злості, і буквально жбурнув свою лаконічну відповідь: Ні. Роміль запропонував Себастьяну сигарету, але той, не відповідаючи ні слова, дістав із куртки свій портсигар, і закурив самокрутку Роміль запалив сірник, засвітивши на мить своє обличчя, і теж закурив Трохи згодом, після кількох глибоких затяжок, обличчя Себастьяна, до цього невимовно похмуре, трохи пом’якшилося, але відбиток холоду все ж таки ще був присутній

Себастьян нервово та глибоко затягнувся димом. Він на секунду закинув голову назад, але, повернувшись у початкову позицію, сказав: Так, бляха, от скажи мені Роміль. Якого ти хріна взагалі виперся в цю калюжу сьогодні, га? Тобі жити набридло? Себастьян починав помітно дратуватись. Ти розумієш, що вони тебе розстріляють нахрен, як тільки ти ступиш на землю? А якщо не розстріляють, то почнуть викручувати з тебе чорт знає що. Дурень ти, Роміль. І тут я вже не помічник! То що листи? Ти ж казав, що якщо за мене хтось поручиться, то вони пом’якшаться Невже вони так зі мною вчинять, я ж нічого такого не зробив Вони ж не можуть проігнорувати ці листи, ти ж сказав — Та нема чого їм ігнорувати Нема чого Роміль зрушив брови до перенісся Себастьян глибоко зітхнув Він продовжив: — Вони не змінили рішення тому, що не мають підстав За тебе ніхто не поручився, Роміль Старий насупився ще сильніше Цигарка завмерла на півдорозі до його сухих губ, поки він пильно дивився на Себастьяна зі щирим подивом Поліцейський узяв до рук папку, і дістав із неї аркуш паперу — На от Читай Поліцейський простяг Ромілю лист Рибалка впізнав почерк Йохана, і почав читати У листі було написано:

Так, я заходив. Але він сказав, що він дуже зайнятий, і не може писати зараз, оскільки має невідкладні справи. Я не став його чекати, чи вмовляти, і пішов. Як же так? Ну от так. Розумієш. Він зайнята людина всі ці обліки, гроші, позики. А! Я згадав! Він просив передати тобі, що переживає. І велів передати тобі ось це. Себастьян дістав із внутрішньої кишені куртки невеликий мішечок. Судячи зі дзвону, там були гроші, але Роміль навіть не простяг руку щоб їх узяти Себастьян, побачивши, що рибалку не особливо цікавить вміст мішечка, повільно, ніби неохоче, поклав його на стіл, але з рук його не випускав Поліцейський трохи нахилився до рибалки, і, поклавши руку йому на плече, сказав: — Мені шкода, Роміль Вибач, що так вийшло Але вони не поручилися за тебе По обличчю рибалки пройшов смуток, і він із гіркотою промовив: — Ну, так можна ж було попросити когось іншого, щоб поручився за мене Зрештою, ви могли самі це зробити, Себастьяне Я вважав вас за свого друга Себастьян нервово ковтнув, прибрав руку з плеча рибалки, і, не дивлячись у вічі Ромілю, сказав:

Вибір є завжди, Себастьяне. Тут питання принципів. Ви там, де вигода. У цьому є щось погане? Чи ти мене життю зібрався вчити, Роміль? Часи змінюються. І ти, сидячи у своєму штабі тридцять років тому, і ризикуючи життями інших людей, теж чинив не за принципами, чи не так? Я рятував ці життя, Себастьяне. І ризикував своїм заради чужих. Так-так. Усі ви, вояки, так кажете. Тільки мій батько з війни не повернувся І багато в чому завдяки тобі, Ромілю Я не винен у смерті вашого батька Можу лише висловити свої співчуття Та на біса твої порожні співчуття! Не про це зараз! Не вчи мене життю, яке сам не розумієш Що ти бачив? Війну? Кров? Я молюся, щоб цього зараз не побачити А ти сидиш у своєму човні, поки там, на березі, люди страждають — Щось я не бачу, щоб ви особливо страждали, Себастьяне — Ах ти покидьок! Себастьян вдарив кулаком по столу, і підвівся, але побачив, що Роміль, не змінившись в обличчі, потягнувся рукою за рушницею Поліцейський сів назад і розтяг рота в посмішці, більше схожій на саркастичний оскал Він звернувся до Роміля: — Ти дурний, Роміль Яким би мудрим тебе не вважали в місті, я тебе бачу наскрізь Ти просто вояка, солдафон, якому відбило мізки на війні Ти днями ловиш рибу, бо не можеш втекти від свого минулого Роміль дістав цигарку й закурив Себастьян, напружившись,

Поліцейський, не звиклий до того, щоб його ось так нахабно перебивали, подивився на Роміля з непідробним подивом. Рибалка продовжив, випустивши дим: Себастьяне, навіщо вам чимось жертвувати? Ви продали свою честь. Ви продали свою країну за кусок хліба. Про які жертви йдеться? Для чого? На війні я жертвував людьми? Я мчав стрімголов у бій нарівні зі своїми товаришами за свою країну. І то, я не можу назвати це жертвою. Ви все думаєте, Себастьяне, що для того, щоб бути щасливим, треба бути собі на умі, продавати інших, якщо вони продаються Такі як ви твердять своїм дітям, щоб ті відростили панцир, не звертали уваги ні на кого і просто йшли до своєї мети І вони вас послухають будуть йти, як зашорені коні, не милуючись навколишньою красою і дивами світу, а тільки будуть плестися за морквою, що бовтається перед очима Беземоційність, холоднокровність, та що завгодно — усе це ви вважаєте справжньою силою, зброєю, що дозволяє досягти всього у житті Ви готові йти по головах, аби залишитись у теплому місці Ви вважаєте, що емоції — це слабкість, і в результаті виховуєте таких же ідіотів, як і ви самі Ви завжди виправдаєтесь перед усім світом за свої погані вчинки, тому що ви досягли мети Але якою ціною? Ну й навіщо вам ставати холоднокровним, стійким і недоступним? Ставати тим, у кого ціна входу до кола знайомих надто висока? Хіба так легше живеться? Хіба легше жити, не дозволяючи собі будь-яких проявів людської природи, явищ психіки, реакцій на подразник? Легше жити не даючи собі змогу відчувати

Себастьян підвівся зі стільця, і рішуче пішов у бік дверей. Роміль із місця не зрушив і так і залишився сидіти курити. У дверях каюти Себастьян повернувся, і, пом’якшившись, кинув Ромілю коротку репліку: Я більше не приїду до тебе. Твою справу передали новому комісару. Він із м-ських. Роміль не підняв голови, і так і продовжив курити, розглядаючи підлогу човна. Ну й пішов ти! вигукнув Себастьян, і, грюкнувши дверима, вийшов із каюти Через кілька хвилин Роміль почув, як човен Себастьяна відчалив, і в міру віддалення звуку мотора, Роміль піднімав свій стомлений погляд, сповнений гіркоти, смутку, і скупих солоних сліз, що неочікувано з’явились у кутиках очей

Розділ 5: Ніч Сутінки минули дуже швидко, і незабаром Роміль, що стояв на кормі Анабель, став свідком спуску непроглядної темряви на навколишній краєвид. Роміль намагався зрозуміти яким чином його близькі друзі, люди, з якими він спілкувався щодня, могли так із ним вчинити. Не беручи Йохана, його ще хоч якось, хоч трохи, але можна зрозуміти. Він не хоче ризикувати сім’єю. Але ж Гектор? Себастьян? На старого напала туга. Смуток сповнив його серце. Він лишився сам. Навряд чи Себастьян повернеться. Та й навіщо йому повертатись? Роміль просидів на одному місці досить довго, але зібрався із силами й почав займатися роботою. Риба майже не клювала, але старому, за великим рахунком, було на це начхати. Він намагався знову увійти в той медитативний стан, в якому його нічого не турбувало, але думки про тих, хто залишився там, на березі, і хто не відгукнувся на його прохання про допомогу, витягували із рибалки всі ментальні сили. Старий не сердився. Але на серці в нього було важко, і найсумніше те, що коли він таки зійде на берег, всю цю гіркоту не буде з ким розділити, бо ті, до кого, хоч це й було не в правилах Роміля, можна було притиснутися в скрутну хвилину, зрадили його Думки про рідне місто розривали його душу Як там міські жителі, які ще тільки вчора зі щасливими обличчями поспішали до Роміля, а тепер біжучі по лезу бритви між покорою новому менталітету зберігаючи життя своїх рідних і

Це знову був поліцейський човен, але вже свіжопофарбований темно-сірою фарбою. «Звідки стільки часу, щоб човен перефарбувати? Інших справ мало?» подумав Роміль. Раптом у старого в серці прокинулося почуття, яке спало дуже довго. Воно розправило свої лапи, вигнуло спину, і, широко розкривши ікласту пащу, позіхнуло. Воно розплющило очі, наповнені кров’ю. Звір прокинувся і спрямував свій погляд на човен, який уже майже пришвартувався до Анабель. Роміль згадав, що таке лють. Темно-сірий колір подіяв на старого, як червона ганчірка на бика, і кров рушила венами швидше Серце забилося частіше, але рибалка набув максимально холоднокровного вигляду, сховавшись за маскою байдужості Він повернувся в каюту, і про всяк випадок виніс рушницю, ні секунди не боячись реакції непроханих гостей Він увімкнув ліхтарі, що знаходилися по периметру судна, щоб краще бачити того, хто до нього завітав у таку пізню годину Старий сів на стілець і закурив Катер пришвартувався до Анабель, і назустріч старому вийшов високий чоловік у сірій шинелі На вигляд йому було років зо двадцять шість Його великі очі дивилися прямо й чітко, а погляд був сповнений нескінченної гордості, причину якої Роміль чудово розумів І, звичайно ж, в очах його читалася жорстокість і владність Його обличчя було вузьким, але не витягнутим і загалом привабливим Статури новоприбулий був доладної, а конституція тіла, що вгадувалася

Старий не повернувся до свого непроханого гостя, але, вирішивши його дарма не дратувати, відповів:

Доброї. Ні, не відволікаєте. Це було сказано таким спокійним тоном, що невведеному у контекст сторонньому спостерігачеві така ситуація могла б здатися дуже повсякденною й цілком нормальною. Моє ім’я комісар Ейгер. Сухопутні війська М. Я прибув сюди до вас, Роміль, щоб повідомити вас, що ви перебуваєте під арештом, і звинувачуєтеся в шпигунстві проти нової діючої влади міста С Комісар Ейгер так викарбував

комісаре, відповів Роміль із награним подивом — Я цивільний громадянин країни Р У мене й паспорт є Він дістав із внутрішньої кишені куртки невелику книжечку в коричневій обкладинці, і показав Ейгеру, який, здавалося, зовсім не звернув на це уваги — Оскільки ви знаходитеся у нейтральних водах, і у вас немає паспорта нового зразка, ви вважаєтеся втікачем з окупованих територій, підвладних М У мене є ордер на ваш арешт, як втікача, який незаконно залишив окуповані території Ви повинні пройти зі мною в дільницю для подальшого з’ясування обставин Роміль відійшов від сітей і підійшов до вудки, встановленій трохи віддалік Він відповів, як і раніше

жадібні правоохоронці, кажете мені, що моєї країни більше немає? Ви смієте мені, громадянину моєї країни, жителю мого рідного міста, заявляти, що я шпигун? За ким я стежу? За підлими окупантами? Чи, може, за колабораціоністами, які продали своє місто за можливість підкинути сухих дров у свій камін? Я громадянин своєї країни, тимчасово окупованої вами, а ви, Ейгере, такий же ворог мені, як і всі ті, у кого я стріляв тридцять років тому. Наважусь припустити, що ви не пройдете зі мною в дільницю? Пропливу,

не так, як слід розмовляти з людиною, яку підозрюють у шпигунстві — Сказав поліцейський, і, знявши кашкет, поправив зачіску — Я служив у спеціальному загоні Р-ського військово-морського флоту Я знаю, що ви зараз робите, комісаре — Промовивши останнє слово, обличчя Роміля стало холодним і непроникним У його очах запалився вогник презирства, і комісар виразно побачив, що поштивість старого була лише частиною його виховання, і ніяк не знак поваги до служителя порядку — Ви лише намагаєтеся мене задобрити Ви не на моїй стороні, комісаре Я вам більше скажу — ви мене ненавидите, і якби мали владу та повноваження, ви б давно мене пристрелили Човен гойдався на хвилях Незважаючи на такий пізній час, двоє чоловіків, які стояли на яхті, не показували жодного знаку втоми Вони були зосереджені

Поспішаю зауважити, що не у ворожих, а в нейтральних водах. Хочете, щоб я пішов на берег, щоб ви могли там пустити мені кулю в голову? Роміль здавався куленепробивним. Його холодне обличчя і проникливі очі свердлили поглядом Ейгера, рука якого намацувала прохолодне залізо пістолета, захованого в кобурі під форменим поліцейським плащем. Ейгер вирішив вдатися до найнижчого трюку. А що ж вдієш на війні всі засобі хороші. Ви зрадник, Роміль Ваші друзі Я не маю друзів Різко обрубав комісара Роміль Це було сказано з такою гіркотою, що Ейгер на мить навіть задумався про душевний стан Роміля Рибалка закурив Ейгер із неприхованою огидою відмахнувся від диму, скрививши обличчя в гримасу невдоволення — Отож, Роміль Ви зрадили свою країну Своє місто Ви, Роміль, підлий боягуз, який просто користується своїм становищем Ви єдиний, хто не страждає в місті С Ми окупували ваше місто Ми переможці цієї війни Хоч ми і поводимося з вами, аборигенами, як личить цивілізованим людям, але наше терпіння вже закінчується З деякими з вас розмова коротка — куля в лоб і в яму Туди вам дорога Таких як ви існувати не повинно Барахтаєтесь у своїх маленьких містечках, що всі як одне схожі на С та іншого життя не знаєте, окрім як пекти булки, рибу вудити, та пиво пити Ви зрадили ваше місто Колись ви були героєм, боролися проти наших батьків, вбивали наших батьків сотнями, але настав час розплати, Ромілю,

і

виважений. Він опустив рушницю, і затягнувся цигаркою, яку тримав у пальцях руки, що підтримувала дуло дробовика.. Ейгер кричав у всю горлянку. Він плювався кров’ю, і, тримаючись за понівечене тіло, здавалося, намагався намацати під пальто свої внутрішні органи. Він матюкався, вигукував якісь образи, але Роміль не звертав на це жодної уваги. Комісар стояв на ногах, і намагався дістати з кобури пістолет, але безуспішно, бо вимазав руки в крові, і безнадійно зісковзував пальцями на штани. Рибалка стояв не рухаючись. Він тримав рушницю долілиць і просто спостерігав за Ейгером, який, напевно, найбільше хотів би вбити старого, і всім своїм розумом шкодував, що не зробив цього раніше На його обличчі були найзмішаніші почуття від гніву до гримаси болю, що спотворила привабливе обличчя чоловіка Поліцейський усе ще хрипів і намагався щось крикнути, але відносно твердо стояв на ногах Роміль не розібрав жодного слова, оскільки комісар говорив здебільшого М-ською, і хоч Роміль і знав цю мову, судячи з усього Ейгер висловлювався виключно за допомогою абсценної лексики Зрештою Ромілю набридло дивитися на Ейгера, і він знову підняв дуло рушниці Ейгер з благанням подивився Ромілю в очі й опустив руки з кобури пістолета Він склав долоні в молитовному жесті, і, здавалося, що зараз заплаче Спіймавши погляд Ейгера, і пильно подивившись йому в очі, Роміль усе ж таки опустив рушницю, і підійшов на крок ближче до комісара Ейгер побачив, що Роміль опустив зброю, і на мить його обличчя засяяло Він навіть почав белькотіти якісь слова подяки, але Роміль стрімко підняв дуло, і вистрілив у Ейгера,

стрімко віддалявся назад у туман, туди ж, звідки він так несподівано і з’явився. Роміль зрозумів, що дуже втомився. Починала боліти голова. Він витяг сіті з води, змотав вудки, закріпив все, і пішов у каюту. Через пару хвилин старий уже спав із вимкненим світлом, оповитий туманом і обіймами непроглядної темряви ночі.

Розділ 6: І знову світанок

Роміль прокинувся від сонячного світла. Старий глянув на годинник і відмітив, що виспався, бо проспав цілих шість годин. Голова потроху почала наповнюватися думками, і в свідомості потихеньку вишиковувався ланцюг подій, що привів Роміля до вбивства комісара Ейгера. Рибалка вийшов із каюти, і подивився на те місце, де ще вчора лежало тіло поліцейського. Він побачив там калюжу крові, у якій лежали прямі докази божевільного вчинку Роміля. Але старий свій вчинок божевільним не вважав. Він зробив свій вибір, і був готовий до наслідків, хоч би якими вони були. Втрачати йому тепер нічого. Роміль був зосереджений. Усі його думки зібралися докупи. Звичайно ж, відсутність Ейгера скоро помітять, і тоді старому доведеться відповідати за законом. Але він готовий до цього. У рушниці ще є патрони, і якщо треба буде тримати оборону Роміль битиметься до кінця. Роміль пішов помити руки і вмити обличчя. Дув холодний вітер, і мокра шкіра на обличчі рибалки приємно охолоджувалась в ранковому повітрі. Старий глибоко зітхнув, і випустив із себе кисень, змішаний зі смутком Він глянув на рожеве небо й сонячний диск, який повільно підіймався над вистеленою туманом гладдю води Це був чудовий світанок Роміль насолоджувався ним усіма фібрами душі, вдихаючи на повні груди, і не порушуючи тишу жодним звуком Здавалося, він злився воєдино з усім світом, ввібравши в

спрямовані в бік Анабель. Роміль озирнувся, і ззаду побачив подібний катер, але на ньому було менше людей. З боків від Анабель також розташувалися катери, на яких теж стояли люди з гвинтівками та карабінами, спрямованими в бік рибалки. Роміль хотів було зробити крок, щоб побачити ближче якийсь із катерів, але почув голос, спотворений звуком гучномовця. Голос говорив: Не рухайтеся, Роміль. Ви на мушці. Будь-який ваш рух буде розглянуто як провокацію, і ви будете негайно розстріляні. Підніміть руки вгору так, щоб їх було видно. Роміль неквапом підняв руки Відповідайте на запитання кивками голови так, щоб я бачив Без зволікань Вам зрозуміло? Роміль кивнув на знак згоди — Комісар Ейгер з вами на судні? Роміль задумався над тим, який відсоток тіла Ейгера вважається за його присутність, але вирішив не лукавити Він заперечливо похитав головою — Востаннє він виходив у море з метою вашого арешту, але катер повернувся без нього Вам відомо про це?

Роміль кивнув ствердно — Ви знаєте, де комісар Ейгер?

Відповіді не було Роміль стояв, як укопаний, з піднятими руками, і дивився туди, звідки, на його думку, долинала мова Периферичним зором він побачив, що бічні катери були набагато ближче до Анабель, ніж найбільший, що стояв перед судном рибалки

Комісар Ейгер живий? Роміль замислився. Згадалися безкраї простори океану. Високі хвилі, холодні сині води, що розсікаються військовим судном, завивання вітру, і він, Роміль, молодий, міцний, стоїть на борту й палить цигарку. Через кілька десятків хвилин він зустрінеться віч-на-віч із першим у своєму житті штормом. Могутньою стихією, проти якої він, Роміль, зовсім нікчемний. Стихія, що забирає життя. Але для Роміля вона пристрасна, хоч і холоднокровна, страшна, але зваблива, вбивча, але єдина по-справжньому рідна. Роміль Відповідайте на запитання! Комісар Ейгер живий? Роміль опустив голову та руки Він

почув голос, який відволік його від думок і далеких спогадів — Роміль Ларсон, ви звинувачуєтеся у вбивстві комісара Ейгера та шпигунстві на користь влади Р Ви маєте здатися і проїхати з нами на берег для суду Ви маєте право дістатись до берега на своєму судні Якщо ви визнаєте свою провину та готові здатися нам, підніміть білий прапор Стоячи посеред свого рибальського судна, Роміль розумів, що навряд його просто так відпустять Не факт взагалі, що його не розстріляють як тільки він торкнеться берега носком черевика Старий закурив У нього було кілька хвилин на роздуми і він озирався на всі боки Роміль підняв долоню на знак згоди зі словами з катера, і пішов до себе в каюту

Підніміть білий прапор так, щоб його бачив. Старий зробив пару кроків уперед і вступив у калюжу багряної крові. «Все-таки Ейгер помер не дарма.» Подумав Роміль. Він опустив край скатертини в калюжу, і, переконавшись, що тканина просякнулася кров’ю до почервоніння, стрімко підняв над собою свій прапор. Червона пляма на білому тлі майоріла на вітрі. Дуло рушниці дивилося вгору. З очей Роміля хлинули сльози. Тяжкії сльози. Він затягнувся сигаретою і викинув бичок у калюжу крові. Роміль важко зітхнув і заплющив очі. Хвилі колихали свідомість старого, несучи його все далі й далі Його підхопив якийсь чудовий корабель, що ковзав по водній гладі, розтинаючи хвилі з неймовірною швидкістю Час прийшов Роміль вистрілив у повітря, і, з завидною швидкістю опустивши рушницю у вільну долоню, вистрілив ще раз у найближче судно Почулися крики, і рибалка зрозумів, що когось поранив Скориставшись сум’яттям, Роміль швидко перезарядився, і пальнув двічі, повернувшись спиною до головного катера Він побачив, як груди якогось солдата вибухнули кривавим фонтаном, і той впав на землю Солдати, яких не торкнулися залпи рибалки, схаменулися, і відкрили вогонь Роміля поранили в ногу, потім у спину, але він, зібравшись, сунув два останні патрони в рушницю, і, розгортаючись на сто вісімдесят градусів, пальнув спочатку в бічний катер, знісши комусь голову, а потім і в той, що стояв прямо навпроти Анабель Роміль не побачив у кого він поцілив, але сподівався, що все ж таки когось поранив Він міцно стиснув рушницю, і відчув, як у тіло