Сейф

Iгнатченко Микита

Сейф

(Interview

Теплого червневого ранку Макс прокинувся в неспокійному настрої Якась нав’язлива думка муляла йому потилицю, і коли він, як і завжди, насамперед перевіривши свій телефон на предмет наявності сповіщень із соціальних мереж, побачив, що на екрані висвітлилося нагадування з кількома знаками оклику, його очі округлилися Він поспіхом зібрався, і, невластиво для себе останнім часом, навіть не привівши себе до ладу як слід, вибіг із дому Так З того часу, як він пішов із пошти й почав працювати в креативній агенції, багато що змінилося Одяг, який для нього раніше не означав зовсім нічого, раптом став однією з фундаментальних складових його життя Так само, як і мати кредитку підвищеного гатунку, крипто-акаунт і дорогий гаманець І байдуже, що грошей у них майже ніколи не було Сам факт наявності цих атрибутів — ось що гріє душу Макс почав стежити за собою Щоранку укладав прямого, кольору соломи, чуба, підбирав одяг, від купівлі якого кредитний ліміт на картці Макса насупив брови Також душу гріла комірка в банку, оплачувати

«I make the money, man, I roll the nickels, the game is mine! I deal the cards»

Charles Manson

by Penny Daniels at San Quentin Prison in 1989)

і

доля виявила прихильність до його сміливості, давши змогу без проблем дістатися банку, ще й порівняно вчасно.

Макс влетів у розсувні двері банку, і, не встигнувши як слід зібратися, важко дихаючи, зупинився об касу, як автомобіль з алкоголіком за штурвалом, об ліхтарний стовп. Фух. Тільки й зумів видавити із себе Максим. Він підняв очі й побачив перед собою за перегородкою милу дівчину, яка запитливо дивилася на нього, так само, як і дуже здивований охоронець за Максом. Доброго дня Я можу вам чимось допомогти? Добридень Сплатити Вибачте, я вас не почула Комірка Сплатити Дівчина, що сиділа за стійкою, з розумінням подивилася на Максима, але в її очах він прочитав легку зневагу Макс не наважився злитися на неї, оскільки він справді виник як Пилип із конопель, а клієнти таких престижних банків зазвичай так не роблять Не з’являються так, як він — задихаючись, і ще й, напевно, з невкладеною зачіскою, що розлетілася на всі боки Після своєї непривітної й біднуватої репліки, Максим, трохи перевівши подих, розглянув дівчину, неприємний погляд якої Макс вирішив вибачити через те, що вона була надзвичайно симпатична Її великі сині очі з зіницями посеред сірих сніжинок приємно контрастували з білою шкірою, вкритою ластовинням, яке вона явно не хотіла приховувати макіяжем, а

Мене звуть Вероніка, дуже приємно. Чи не могли б ви сказати номер вашого комірки? Одну секунду. Макс дістав із кишені телефон і зайшов у нотатки. Але, як тільки він відкрив додаток, на нього, як грім посеред ясного неба, звалилося повідомлення, що впало зверху на його телефоні. Ні… Ну не зараз… Тільки і зміг тихо сказати Максим, сподіваючись, що Вероніка його не почула. У Макса списалися гроші за підписку на спотіфай. Це було зовсім недоречно Грошей і так було обмаль, і з оплатою комірки залишалося тільки на проїзд А тут ця підписка Ні щоби як раніше зайцев нет, і скільки хочеш, і безкоштовно Але тепер це не його ментальність Не ментальність бідної людини Кійосакі вчить інакше Макс глибоко вдихнув Із ситуації, що склалася, потрібно вийти, і ще й не вдарити в бруд обличчям Якби він був у трохи менш упередженому місці, не наповненому повністю снобами та людьми, які бачать тих, хто приїжджає на гелендвагенах та ікс п’ятих по сто разів на день, то йому було б трохи комфортніше, а так залишалося тільки одне — викручуватися Макс зробив розслаблений вигляд, дістав кредитку, і вже збирався було заплатити, як увімкнув у спотифаї музику, і спішно, так, щоби ніхто не помітив екрану, підняв телефон до вуха, вимкнув музику, і сказав: — Алло Да-да Вероніка недовірливо глянула

біля дверей банку, а потім, усе ще тримаючи телефон біля вуха, зник із поля зору персоналу за рогом будівлі. Там він опустив телефон і поплескав себе по кишенях. Порожньо. Він дістав гаманець, але в ньому теж не було нічого, окрім мізерного дріб’язку, який залишався тільки на проїзд. Скріпивши серце, Макс глянув на годинник, і зрозумів, що якщо так гальмуватиме, то і впаде в очах працівників банку, і запізниться на роботу. Недовго думаючи, він дістав телефон із кишені й написав одному зі своїх близьких друзів, колезі з минулої роботи, Степанові. Повідомлення було приблизно такого змісту: Здоров, Стьопа Вибач, що прошу У тебе не буде в борг п’ять сотень до зарплати? Плювок у минуле життя У минуле На минуле місце роботи Макс раніше працював кур’єром на пошті — розвозив посилки, і, у принципі, мав непогані гроші та міцні нерви Але все змінили нові друзі Макса, з якими його познайомила дівчина Вони показали йому, що в інтелектуальній індустрії люди, нібито, заробляють набагато більше До них Макс навіть не знав, що в соціальних мережах рекламу роблять такі ж люди, як він сам СММ Чудова ніша, у якій можна заробляти купу грошей, якщо знати як Саме це Максу поки що й було невідомо, але він уже купив собі курси від відомої смм-агенції І тепер Макс, замість доставки нескінченної кількості посилок і в спеку, і в холод, і в дощ, і в посуху, судомно намагався вивчити що таке контент-план

Наступним за цим надійшло повідомлення з банку про поповнення на суму п’ятсот «дерев’яних», як Максим їх називав. Він усміхнувся, і пішов назад до банку, відчуваючи себе вже набагато впевненіше. У двері він зайшов уже більш вальяжно, підійшов до стійки, і назвавши номер комірки, відразу ж заплатив за зберігання незліченних багатств, яких не вистачає навіть на жуйку. Вероніка на Макса майже не дивилась, а ось він роздивлявся її аж надто відверто, і вона, напевно, це відчувала. Закінчивши клацати по клавіатурі, і списавши гроші з картки нашого хлопчини через термінал, вона посміхнулася Максимові, на що він негайно мімічно відповів, після чого ласкаво попрощався з нею Макс знову пішов до виходу з банку, і кинув дружній погляд охоронцеві, обличчя якого не виражало нічого, крім як максимальну зібраність того перекотиполя, яке гуляло в його голові, поки він дивився в одну точку прямо перед собою Макс вийшов із банку в піднесеному настрої Позичені гроші, хоч і не сильно, але гріли кишеню, і Макс не відчував себе вже таким неповноцінним Все-таки він заробить, і тоді сам почне позичати Степанові Робота в нього непильна, чудова, перспективна, не те, що у бідолашного Стьопки на пошті У голові Максима блискавично проскочила думка про роботу, і це змусило його прискорити свій крок у напрямку швидкісного трамваю Макс зайшов у двері, що вже зачинялися, і сів на перше вільне місце,

Але Максу треба було на третій поверх. Він вийшов із ліфта й перед ним постали гарні матові двері, праворуч від яких, висіла шикарна чорна табличка зі словом, написаним гельветикою1 . Напис гордо промовляв: «Shaika2 Agency» Макс зайшов у скляні двері й на нього одразу ж пахнуло атмосферою офісу, який він полюбив, хоч і не дуже розумів. Він пропрацював тут уже півтора місяці, але так і не зміг зрозуміти, чим саме займаються всі ці люди Одні весь час проводять на кухні і п’ють каву, енергетики, або інші напої зі складними назвами, і ще більш незрозумілими способами приготування Інші ходять по офісу в навушниках, і, витріщаючись у телефони, ніби там є щось цікаве, займаються скролінгом нескінченних стрічок і палінням огидно-нудотних електронних сигарет, які залишають після себе шлейф гліцерину й хімозного запаху всіляких фруктів, або, як не дивно, тютюну Макс не сильно розумів, нащо курити електронні сигарети зі смаком тютюну, якщо є звичайні цигарки, але це його не сильно турбувало Ну а треті ходили та нескінченно планували Контент-план, стратегічний план розвитку, організація, складання денної агенди, колли в зумі, всілякі дошки в програмах відстеження продуктивності, органайзери, календарі, списки, хрестики на кистях рук, намальовані маркерами для стертих

стратегів, таргетологів, есемемників, дизайнерів, й аналітиків первинних даних, потрібно заплатити. І не так уже й мало, раз невелика студія може дозволити собі зняти приміщення в Lighthouse, ще й засрати його під свій смак плакатами, та різними, не завжди потрібними, меблями. Офіс жив своїм життям, і наш герой пірнув у це життя «щучкою». Принаймні, він так думав. Макс, по дорозі привітавшись з усіма, з ким можна, підійшов до свого робочого місця. Виглядало воно дуже аскетично, якщо не брати до уваги декілька журналів про дизайн інтер’єрів, які Максим купив, щоби зливатися з оточенням, як хамелеон Бракувало тільки рослини, або якогось вельми гідного електронного годинника Як тільки він розклав свої речі та відкрив ноутбук, до нього підійшов його колега То був Тимур — тім лід продажників Пастух малесенького стада таких, як Макс Тимур сам по собі яскравий представник культури, яка його породила Він одягався і не погано і не добре, вибираючи «безпечну» кольорову гаму в одязі, і в цьому йому потрібно точно віддати належне — Тимур завжди був одягнений не те щоби середньо, а навіть дуже середньо Можна навіть сказати — еталонно середньо У його сірих очах грали іскри, і Макс помітив, що його колега якийсь не такий, як завжди Тимур підійшов до столу Макса і сказав: — Ми цього місяця не досягли всіх кіпіаїв, тому сео вирішив, що проведе завтра мітінг у зумі, і коротше я на борд у трелло продублюю те, що писав у конфу в слеку Я з тобою пошерив уже, чекни инвайт на пошті І да, тебе ейчар шукав — від тебе щось хочуть Тебе вже

Що сидиш? Давай дуй до директора! Тимур впевненим кроком втік із радарів Макса, і той залишився наодинці з порожнечею у своїх думках і в повній прострації щодо приводу, з якого Алекс міг його покликати. Максим піднявся через своє робоче місце й неспокійним кроком попрямував до кабінету генерального директора Шайки, Олександра «Алєкса» Лісовського. Двері до кабінету Алекса були такі ж гладкі й матові, як і вхідні двері до офісу агентства, хіба що з тією різницею, що біля кабінету висіла ще більш презентабельна табличка з прізвищем та ініціалами гендиректора та гротескно-величезним підписом «СЕО» Макс зібрався з думками, видихнув, штовхнув двері від себе, й увійшов всередину Кабінет Алекса здавався чимось на кшталт макрокосму всього офісу Тут була й дорога техніка, і надергономічні меблі, і всілякі атрибути крайнього гедонізму, у якому мешкала креативна особистість На полицях світлої ікеївської шафи, що примостилася біля модного і дорогущого столу, поруч із завидною колекцією книг із саморозвитку, фінансової грамотності та комерційного нон-фікшна, стояли моделі та статуетки творіння рук художників, яких не проходять у школі За столом, деревину якого, подібно до Бога на прохання Мойсея, розривала смужка синьої епоксидної смоли, сидів Алекс Молодий, з твердим поглядом, білобрисий директор, якому було від сили років двадцять, дивився на Макса зверху вниз, але з особливою

Максим увійшов до кабінету і впав у пуф, із за висоти якого він опинився підборіддям мало не на столі, і тепер дивився на гендиректора знизу вгору. Ну що ти, Ваня. Як ти? Нормально вже, звик? Я… Е… Макс затнувся. Тон директора не віщував нічого поганого, і на серці в менеджера з продажів трохи полегшало.

Що-що? перепитав Алекс. Я Макс. Максим. А точно, сорі Макс На деякий час у повітрі повисло незручне мовчання, але Алекс швидко й різко його порушив То що ти? Як воно? Усе норм? — Та потроху — Це добре, Вань Ой, Максе Сорян, я Алекс не закінчив фрази, зам’явся і трохи змінився Він продовжив, але вже трохи холоднішим тоном: — Гаразд, Максе Коротше У нас тут біда, у Тимура все горить, клієнтів немає Загалом, короче Як тобі сказати Ти красава звичайно, ти мені подобаєшся, жвавий такий Але нам потрібні клієнти, розумієш? А ти поки що жодного не закрив, а вже півтора місяці минуло «От падло, — сказав подумки Макс — Імені мого не знає, а скільки я працюю пам’ятає

Максима раптом накрив шквал емоцій, про присутність яких він навіть не підозрював. Одночасно всі його мрії, усі поняття про нове життя, усі красиві картинки, уявлення, фінансові бажання і престиж, впали, розбившись об сувору реальність. Його використали. Незважаючи на те що Макс сам по собі був далеким від економічних понять та гуманітарних наук, він розумів, що став жертвою безжальної текучки кадрів, яка викинула його на берег так само, як і багатьох до нього, і на ньому точно не зупинившись. Макса, як і інших, розбили на сковорідку, щоби з’їсти на сніданок. Він сам був свідком того, як на пошту брали бідолах, щоби тягати ящики, м’яко називаючи це «неоплачуваним стажуванням», а потім викидали через місяць, знаходячи будь-який привід щоби причепитися, а іноді й зовсім без пояснень Серед незліченних жертв найпоширенішою причиною загибелі можна назвати нездійснені надії на: — Проект некомерційний, але перспективний Віру в гарантії з вакансій з: — Ні, працевлаштування в нас неофіційне, але Самовпевненість, коли справа доходить до: — Зарплата в нас мінімальна плюс бонуси, тобто дохід повністю залежить від вас Ну й куди ж без: — Сучасний офіс у центрі (двадцять п’ять хвилин ходу до «найближча станція метро»), дружній молодий колектив, плюшки/печиво/поди для джул на кухні, безкоштовні підписки в ютубі і спотіфай, розвозка (при понаднормовках до другої години ночі і то

Алекс показав рукою в бік дверей, за якими були вже колишні колеги Максима. Ось їм це в кайф. А я бачу, що ти інший. Тобі це нахер не треба. Ці продажі, комп’ютери. Ти не сердся, знайдеш ще собі відмінну роботу. Макс мляво усміхнувся, і тільки й зумів вимовити: Дякую. Він підвівся з пуфика, підійшов до Алекса, що сидів за столом, і простяг йому руку. Генеральний директор Шайки потис Максиму руку, не піднімаючись із крісла, і незабаром Макс пішов із кабінету Нашвидкуруч зібравши свої речі в пластиковий пакет, який залишився в Макса з часів одного з обідів, Максим, здавши згідно з процедури свій ключ охоронцеві, вийшов із великої скляної будівлі, і вже попрямував у бік метро Міністерської площі, як тут йому прийшла геніальна думка, яка відразу вирішила купу проблем і зняла душевні тривоги, що тяжіли серце звільненого хлопчини Думка проста — нажертись вщент Він зайшов до найближчого супермаркету, і в пориві пристрасті та індиферентності до того, що відбувається, кинув пакет з особистими речами в камеру схову «До кращих часів», — сказав подумки Макс сам собі Він пішов прямісінько в алкогольний відділ, і схопив там кеглю коньяку, до якої по акції в дуеті йшла невелика пляшка ванільної коли Поспіхом сплативши за покупки позиченими грошима, Макс вийшов

одержувачам за адресами. Так, іноді матюкали. Так, часто не лишали чайових. Так, кілька разів навіть хотіли відпиздити. Але там усе було просто! Без компів, без продажів, без цих тупих незрозумілих слів, мочі лате, комбучі, та дошок у трелло. Макс просто був солдатом, який виконував накази. На кожну ситуацію була інструкція. А якщо інструкції не було, то можна було зателефонувати Стьопі, і він розпітляє. Будь-що можна було вирішити, усе легко, приємно, просто, і що головне, сука, стабільно! Макс зробив ще ковток коньяку й пообіцяв собі за будь-чого повернутися назад на пошту І похеру на Алекса з його сраними кіпіаями, ейчмошниками і всією цією цифровою хуїтою Він дістав телефон із кишені, переключив пісню із сумного репу на мотивуючий трек західного виконавця Макс не зміг відірватися від екрану, тому що його затягнула стрічка інстаграма, яку він гортав, тримаючи в другій руці майже порожню пляшку коньяку Він зробив ще великий ковток, і точно вирішив: завтра Макс повернеться на пошту, сяде на свій мопед, і буде розвозити посилки Ось тільки шкода, що Макс не сяде на мопед Та і взагалі вже більше нікуди не сяде, не стане, і тільки одного, останнього разу ляже Макс не встиг знову стати кур’єром, а Макса-продажника збила машина, яка мчала на свій зелений і не встигла зупинитися За кілька секунд до удару, що відправив Макса в останній політ, водій автомобіля з усієї сили вмазав долонею посередині керма по сигналу, але Макс, який перебував усіма думками у своєму телефоні та музиці,

м’яту купюру, яку Максим Пєляєв залишив, щоби мати в запасі гроші на проїзд, які йому більше не знадобляться. Хіба що заплатити Харону за послуги таксиста, хоча сумнівно, що він би прийняв таку дрібну плату.