Хто є хто by Ірина Конюшенко

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

Е Епік Григорій Данилович (1901–1937) письменник, драматург, сценарист, редактор. Народився в с. Кам’янка Катеринославського пов. Катеринославської губ. (тепер у межах м. Дніпропетровськ). Закінчив сільську школу. З 1916 р. працював конторником на складі залізничної майстерні; за участь в антигетьманському повстанні (листопад–грудень 1918 р.) звільнено з роботи. У 1919 р. пішов добровольцем у 1-й Новомосковський повстанський полк. У 1920 р. вступив до КП(б)У, працював у Кам’янському ревкомі; пізніше — інструктор політпросвіти, секретар і голова Полтавського повітового виконкому; з 1922 р. — співробітник культвідділу окружкому КП(б)У. Початок літературної діяльності Г. Епіка припадає на 1923 р. У 1924– 1926 рр. — головний редактор видавництва «Червоний шлях» та Державного видавництва України в м. Харків; водночас у 1925–1929 рр. навчався в Інституті червоної професури (м. Харків). Входив до Спілки селянських письменників «Плуг», пізніше — до ВАПЛІТЕ. У 1934 р. виключений з КП(б)У як «буржуазний націоналіст». Засудже-

Хто є хто у видавничій справі

2 ний до десятирічного ув’язнення; покарання відбував у Соловецькому таборі особливого призначення. 3 листопада 1937 р. за вироком трійки УНКВС по Ленінградській області було страчено в урочищі Сандармох поблизу м. Медвеж’єгорськ (тепер місто в Республіці Карелія, РФ). У 1956 р. посмертно реабілітований. 1. Українська літературна енциклопедія. — Т. 2. — К.: УЕ, 1990. — С. 153–154. 2. В. Лашта, М. Ониськів. Епік Григорій Данилович // Тернопільський енциклопедичний словник. — Т. : Збруч, 2004–2010, том 1, 2004. 3. Костюк Г. Зустрічі і прощання [Текст] : спогади у двох книгах. Кн. 1 / Г. Костюк ; Ін-т літератури НАН України, Канадський ін-т укр. студій, Укр. Вільна Академія наук (США). — Київ : Смолоскип, 2008. — 720 с.

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

Є Євшан Микола Йосипович (1889–1919) український громадський діяч, літературний критик, публіцист. Народився у с. Войнилів (тепер смт Калуського р-ну Івано-Франківської обл.). Літературну діяльність розпочав, навчаючись у Станіславській гімназії. Перші публікації й рецензії були вміщені в альманасі «На розсвіті» та журналі «Бджола». Студентом був особистим секретарем у М. Грушевського, працював адміністратором «Академічного дому» та урядником Видавничої спілки. За участь у студентських заворушеннях був відрахований із університету, освіту завершував у Відні. Автор численних літературно-критичних статей, оглядів, рецензій у виданнях ЛНВ, «Українська хата», «Будучність» та інших часописах. Помер від тифу, перебуваючи в лавах діючої армії ЗУНР. Матеріали з історії національної журналістики Східної України початку ХХ століття. — К., 2001.

Хто є хто у видавничій справі

Єфремов Сергій Олександрович (1876–1939) видатний політичний діяч, публіцист, літературний критик та історик української літератури; дійсний член НТШ і ВУАН, голова її управи, секретар Історико-Філологічного відділу. Народився в селi Пальчик Звенигородського повіту на Киïвщинi. Освiту здобув у Киïвськiй духовнiй семiнарiï, а 1901 року закiнчив юридичний факультет Киïвського унiверситету. Талановитий і пристрасний публіцист, Єфремов співпрацював iз багатьма українськими періодичними виданнями, такими як: «Громадська думка», «Рада», «Нова Рада», «Киевская старина», «Нова Громада», «Світло», «Україна», «Записки Укр. наук. т-ва в Києві», «Украинская жизнь», «Дзвінок», «Зоря», «Правда», «Літ.-наук. вісник», «Записки Наук. т-ва ім. Шевченка». Автор першої в Росії газетної статті українською мовою («Чи буде суд?», «Киевские отклики», 1905); редактор газет «Громадська думка», «Рада». У 1895–1918 — один з керівників видавництва «Вік». За гострі публіцистичні виступи й громадсько-політичну діяльність зазнав арештів.

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

5 У добу державного відродження був членом Української Центральної Ради і заступником її голови, генеральним секретарем міжнаціональних справ у Генеральному Секретаріаті 1917 р. і членом української делегації у переговорах з Тимчасовим Урядом. Залишившись після поразки Української революції в радянській Україні, зайнявся лише науковою діяльністю, хоча був непримиренним до більшовицького режиму. Це й спричинило обвинувачення у діяльності так званої СВУ, арешт, засудження до смертної кари із заміною її 10-річним ув’язненням. на слідстві й у залі суду також Сергій Єфремов. 19 квітня 1930 р. він був засуджений до страти, заміненої потім десятьма роками таборів. Покарання Єфремов відбував у Ярославському і Владимирському ізоляторах, а через сім років був переданий у систему таборів ГУЛАГу, в одному з яких і загинув 31 березня 1939 p. 1. Корновенко С. Українська революція: Історичні портрети : навчальний посібник для студ. іст. фак-тів вищ. навч. закл. України / С. В. Корновенко, А. Г. Морозов, О. П. Реєнт. — Вінниця : Фоліант, 2004. — 288 с. 2. Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича / Упор. С. В. Ульяновська; Вст. ст. І. М. Дзюби; Перед. слово М. Антоновича; Додатки С. В. Ульяновської, В. І. Ульяновського. — К.: Либідь, 1993. — 592 с.; іл. («Пам’ятки історичної думки України»). 3. Болабольченко А. Сергій Єфремов : біогр. нарис. / Анатолій Болабольченко. — К. : Щек, 2010. — 278, [1] с.: іл., портр.

Хто є хто у видавничій справі

Жупанський Олег Іванович (нар. у 1952 р.) український поет, перекладач і видавець. Лауреат Премії імені Рильського. Народився 22 лютого 1952 року в селі Космач Богородчанського району Івано-Франківської області. Закінчив Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов. Працював у видавництві «Веселка», журналі «Всесвіт», нині — головний редактор видавництва «Юніверс». У 2007 році разом із сином Олексієм заснував власне видавництво «Видавництво Жупанського», яке спеціалізується на виданнях перекладної художньої літератури та сучасної української прози. Автор збірок віршів «І відзоветься в мені…», «Розсипаний час». Переклав з французької та німецької мов твори Жака Превера, Альбера Камю, Жана-Поля Сартра, Рене Шара, Філіппа Жаккотте, Жана Жене, Анрі Мішо, Райнера Марії Рільке, Андреаса Окопенка та ін. У 2008 році став лауреатом Премії імені Рильського за переклад з французької твору Альбера Камю «Перша людина».

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

Жупанський Олексій Олегович (нар. у 1980 р.) український письменник, перекладач і видавець. Син Олега Жупанського. Народився в селі Згурівка. У 1997 вступив до Київського Національного Університету ім. Т. Г. Шевченка на відділення сходознавства, спеціалізація «індонезійська та англійська мови». Працював верстальником, сантехніком, перекладачем, водієм-дальнобійником, журналістом та редактором. У 2002–2005 рр. вів листування з іноземними партнерами і верстав у видавництві «Юніверс». У 2005-му працював редактором журналу «Офіс» (Видавничий дім «Софтпресс»). Протягом 2005–2006-му був заступником головного редактора і кореспондентом у журналі «Книжковий клуб +». З 2006 по 2007 р. обіймав посаду випускового редактора в журналі «Imaginе» (ПР агенція Н2О). 2007 року Олексій і його батько Олег заснували власне видавництво «Видавництво Жупанського», яке спеціалізується на виданнях перекладної художньої літератури та сучасної української прози. У цьому видавництві він дотепер працює директором.

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

І Іваненко Дмитро Олексійович (1859 – 01.01.1943) Український і російський письменник, журналіст. Народився в селі Китайгори, нині Великий Кобелячок Новосанжарського району Полтавської області в родині священика. Закінчив юридичний факультет Київського університету. Від 1889 року – редактор неофіційної частини газети «Полтавские губернские ведомости». Завдяки Іваненку газета стала щоденною й набула громадсько-літературного спрямування. Редактор газет «Полтавський вісник» (1902 – 1907), «Полтавский голос» (1907 – 1915). Потім (за радянської влади) викладав українську та російську літератури в трудовій школі. Твори: автор театральних рецензій, статей, фейлетонів, сатиричних віршів, книг «Летний отдых», 1899 та «Записки и воспоминания», 1912 – 1915, повісті для дітей «Івась Хмельниченко» (1928).

Хто є хто у видавничій справі

Іванець Іван (09.01.1893 – 10.03.1946) Український художник, редактор, видавець, фотограф. Народився 9 січня 1893 року в селі Новосілки-Гостинні, нині Самбірського району Львівської області. Закінчив гімназію у Львові. Навчався на правничому факультеті Львівського університету. Паралельно студіював живопис в майстерні БатовськогоКачора та у Вільній академії мистецтв (1912 – 1914). З початком Першої світової війни вступив до Легіону УСС до сотні Василя Дідушка стрільцем. Під час Карпатських боїв мав звання старшого десятника. Згодом – командант чоти. Іван Іванець був одним із перших організаторів пресово-мистецької справи в Легіоні УСС. Був головою організації «Пресова квартира» для збору матеріалів до історії УСС. 1917 року в бою під Конюхами потрапив у російський полон. Після повернення в Україну вступив до Київських Січових стрільців. І далі зай-

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

11 мався пресово-мистецькою діяльністю. Іван Іванець є автором стрілецьких фото, які послужили ілюстративним матеріалом для багатьох видань, зокрема ювілейного альбому «Українські Січові Стрільці. 1914 – 1920» (Львів, 1935). У Карловому університеті здобув юридичну освіту, став доктором права. Паралельно навчався в студії пластичного мистецтва в І. Кулеця. У 1934 році працював редактором журналу «Українська ілюстрація» у Львові. У 1937—1939 роках займався ілюструванням стрілецьких видань і видань «Червоної Калини». Був видавецем «Червоної Калини» та редактором „Календаря-альманаха «Червоної Калини»“. У липні 1944 році виїхав зі Львова до Відня, а у 1945 – до Кракова, де його заарештовано та вивезено більшовиками до Солікамська (Пермська область, Росія).

Хто є хто у видавничій справі

Іванченко Роман Григорович (25.10.1929–20.07.2004) Вчений, журналіст, редактор. Народився в Києві. Закінчив Київський університет ім. Тараса Шевченка, філологічний факультет (1948-53), захистив докторську дисертацію «Лінґвістика тексту та принципи оптимізації мовлення» (1989), д. філол. наук (1989), проф. (1991). 1953 – 55 – редактор редакції дожовтневої літератури, Держлітвидав України. 1955-57 – аспірант, Інститут мовознавства ім. О. Потебні АНУ. 1957 – 59 – співредактор редакції перекладної літератури, видавництво «Радянський письменник». 1959-64 – старший викладач Київського факультету Українського поліграфічного інституту. 1964–71 – доцент факультету журналістики Київського університету ім. Тараса Шевченка. 1971 – 74 – науковий редактор (редакція літератури, науки, та освіти), Головної редакція УРЕ. 1974–89 – доцент Київського факультету Українського поліграфічного ін-

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

31 ституту. 1989–91 – доцент, професор поліграфічного факультету, Київського політехнічного інституту. Член СЖУ (1970). З 1991 року обіймав посаду завідувача кафедри видавничої справи та редагування Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», заступник головного редактора часопису «Друкарство». Нагороджений орденом «Знак Пошани». Праці: монографія «Рукопис у редактора» (1967, Харків), монографія «Літературне редагуванн»" (1970, 1983, Харків, Київ), монографія «Іван Нечуй-Левицький» (1980, Київ).

Хто є хто у видавничій справі

І́вченко Анатолій Олександрович (08.03.1953) Мовознавець, лексикограф, бібліограф, редактор, видавець. Народився у м. Харкові в родині робітників. У 1970 р. закінчив школу. З 1973 по 1979 рр. навчався на вечірньому відділенні філологічного факультету Харківського державного університету. В 1987 р. захистив у Ленінграді (нині Санки-Петербург) кандидатську дисертацію на тему: «Ідеографічний та ареальний опис фразеології верхньолужицької мови». Член Бюро Міжнародної асоціації україністів (1993—1999), член Комісії зі слов'янської фразеології при Міжнародному комітеті славістів (від 1993), член Комісії з бібліографії слов'янського мовознавства при Міжнародному комітеті славістів (від 1996), член Матиці серболужицької (від 1994, Баутцен, ФРН). Член Харківського історико-філологічного товариства (голова товариства з 1991 по 1999 рр.). Праці: автор 15 книжок, серед яких «Библиографический указатель

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

51 по паремиологии», «Паремиология Украины в 2 томах», «Фразеологічний словник лемківських говірок Східної Словаччини», «Словник стійких народних порівнянь», «Українська та російська сорабістика. 1817–1993. Бібліографічний покажчик», «Українська народна фразеологія : ареали, етимологія» та ін.

Хто є хто у видавничій справі

І́вшина Лари́са Олексі́ївна (09.06.1960) Українська журналістка. Наодилася у селищі Локачі, Волинської області. Закінчила факультет журналістики Київського університету (1979—1984). Стажувалася в Інституті Брукінґса (Вашингтон, США, грудень 1994). У 1984 – 1992 роках – кореспондент, завідувач відділу газети «Прапор комунізму» («Київський вісник»). Від липня 1992 – редактор відділу політики, а з 1993 року – заступник головного редактора газети «Киевские ведомости». В 1995 – 1996 роках – прес-секретар Прем'єр-міністра України Євгена Марчука. В 1996 – 1997 роках головний редактор Міжнародного медіа-центру. Від січня 1997 року – головний реактор газети «День». Автор ідеї та редактор видань бібліотеки газети «День»: «Україна Incognita», «Дві Русі», «Війни і мир», «День і вічність Джеймса Мейса», «Апокрифи Клари Ґудзик». 2001 року отримала звання Заслужений журналіст України.

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

Ілляш Микола Максимович (12.11.1942) Український письменник, видавець. Народився в селі Великі Прицьки Кагарлицького району на Київщині. 1969 закінчив факультет журналістики Львівського університету та 1979 – ВПШ у Києві. Основну частину трудового стажу становить багаторічна робота в пресі та провідних видавництвах України («Молодь», «Веселка», «Український письменник», «Українська енциклопедія», «Школа» та ін.) на посадах заввідділу, провідного редактора, заступника головного редактора, головного редактора, директора. З 2001 р. – керівник редакційно-видавничого центру Державного інституту проблем сім’ї та молоді, з 2006 р. дотепер – завідувач редакційно-видавничого відділу Українського інституту соціальних досліджень ім. Олександра Яременка, випускаючий редактор – заступник головного редактора наукового журналу «Український соціум». Директор видавництва «Школа».

Хто є хто у видавничій справі

18 Член Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України. Автор низки книжок прози, суспільно-політичних видань для дітей та молоді, літературних записів та перекладів з російської на українську і навпаки. Лауреат літературної премії ім. Олени Пчілки. Твори: «Ранні громи», «Буркун-зілля», «Де скарби ваші?..», «Отче наш», «Зростаймо громадянами» та ін.

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

Ісаєвич Ярослав Дмитрович (07.03.1936–24.06.2010) Український історик, громадський діяч, академік НАН України, президент Міжнародної асоціації україністів, дир. Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. Народився в с. Верба на Рівненщині, у вчительській родині. З 1952 до1957 р. навчався на історичному факультеті Львівського державного університету імени Івана Франка. 1961р. захистив кандидатську дисертацію. Працював в Інституті українознавства імені Івана Крип'якевича (до 1993 р. – Інститут суспільних наук) НАН України, з 1989 року – на посаді директора. З 1990 р. він – член-кореспондент, від 1992 р. – академік Національної академії наук України. У 1993— 1998 рр. Я. Ісаєвич керував Відділенням історії, філософії та права НАН України. Брав участь у відродженні НТШ ім. Тараса Шевченка. 1993 р. обраний почесним доктором Гродненського університету ім.

Хто є хто у видавничій справі

20 Янки Купали, 1994 р. – іноземним членом Польської Академії наук, 2005 р. – Польської Академії мистецтв і знань, 2003 р. – Української Вільної Академії Наук США, 2000 р. – нагороджений відзнакою Міністра культури і народного мистецтва республіки Польща “Заслужений діяч культури”, 2002 р. – лауреат Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів за вагомий внесок в українську історичну науку та розширення і поглиблення її горизонтів. Від 2000 р. – голова Українського національного ко¬мітету істориків. В 2002 р. Я. Ісаєвич був удостоєний високого звання лауреата міжнародної Нагороди Антоновичів “За вагомий внесок в українську історичну науку та розширення і поглиблення її горизонтів”. Обирався також переможцем конкурсу “Галицький лицар”. Кавалер ордена Ярослава Мудрого V ступеня та відзнаки Президента “За заслуги” ІІІ ступеня. Заслужений діяч науки і техніки України (1996).

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

Ірчан Мирослав (14.07.1897 – 03.11.1937) Справжнє ім'я Андрі́й Дми́трович Баб'ю́к. Український поет, прозаїк, публіцист, драматург, перекладач, літературознавець, журналіст, історик, видавець. Народився 14 липня 1897 року в селі П'ядики Коломийського повіту (нині Коломийського району Івано-Франківської області) в бідній селянській родині. Закінчив сільську школу, потім 6 класів Коломийської гімназії, а 1914 року – вчительську семінарію у Львові. Під час Першої світової війни служив підхорунжим у корпусі січових стрільців у складі австро-угорської армії, був редактором газети «Стрілець». 1919 року в Кам'янці-Подільському в бібліотеці «Стрільця» видав свої враження очевидця «Махно і махновці». У лютому 1921 року разом із Першою галицькою бригадою перейшов на бік Червоної Армії. Член КП(б)У (1920). До кінця війни був на фронті

Хто є хто у видавничій справі

22 як голова редакційної колегії і комісар агітпоїзда, редагував газету для галицького селянства «Більшовик». Навесні 1921 року Ірчан переїхав до Києва і 1921 – 1922 працював лектором у школі червоних старшин, одним із редакторів журналу «Галицький комуніст», активно друкувався в пресі. Протягом 1922 – 1923 років жив у Празі, навчався в Карловому університеті. У жовтні 1923 року виїхав до Канади, друкувався в місцевій українській пресі, редагував масові українські журнали «Робітниця» і «Світ молоді», був секретарем заокеанської філії Спілки пролетарських письменників «Гарт». 1932 року Мирослав Ірчан повернувся до Харкова, очолював літературну організацію «Західня Україна». 28 березня 1934 року був засуджений до 10 років концтаборів. Покарання відбував у Соловецькій тюрмі. 9 жовтня 1937 року після перегляду справи був засуджений до розстрілу. Вирок виконано 3 листопада 1937 року. Реабілітований посмертно 3 квітня 1956 року. Твори: п'єси «Бунтар» (1921), «Безробітні» (1922), «Дванадцять», «Родина щіткарів» (обидві – 1923), «Бувші люди» (1925), «Малі ковалі», «Підземна Галичина» (обидві – 1926), «Радій» («Отрута», 1928), «Плацдарм» (1931), фейлетон «Кам'янецька неділя (Вражіння)» та ін.

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

З Завадович Роман (18.12.1903 – 31.05.1985) Український письменник, журналіст, редактор, культурно-освітній діяч. Народився Роман Завадович у вчительській сім'ї. Закінчив початкову школу в Присівцях. Навчався у гімназіях Перемишля, Золочева й Тернополя. Здавши 5 червня 1920 р. іспит зрілості у Тернопільській гімназії, приїхав у Львів і тут став студентом Українського таємного університету. Опісля студіював (з перервами) славістику у Львівському державному університеті (закінчив у 1938, магістр філософії). Під час студій належав до «Гуртка студентів-українців» та до літературного об'єднання «Листопад (літгрупа)». З 1923 вчителює на Золочівщині й займається культурно-освітньою працею у селах Золочівщини: засновує читальні «Просвіти», гуртки «Рідної школи» і «Сільського господаря», організовував кооперативи, самоосвітні секції молоді, хори, театральні гуртки, ставив п'єси.

Хто є хто у видавничій справі

24 З 1937 р. – постійний співробітник заснованого у Львові журналу для дітей «Малі друзі». У 1939 −1941 рр. викладав українську мову та літературу в середній школі у Золочеві. Під час німецької окупації жив у Ремезівцях, співпрацював із журналом «Малі друзі» (Краків – Львів). 1944 р. виїхав до Німеччини, жив у різних таборах для переселенців (найдовше – у Бад Верісгофені). Із серпня 1945 до травня 1948 р. викладав українську мову та літературу в таборовій гімназії у Міндельгеймі. Співзасновник (з Б. Гошовським) Об'єднання Працівників дитячої літератури (1947). 1949 р. емігрував до США (м. Амстердам, з 1950 – м. Чикаго). З часу створення (1954) журналу для дітей «Веселка» співпрацював із ним і входив до його редакційної колегії. Дебютував у літературі віршем «Святий Миколай» у львівському двотижневику «Світ дитини» (15 грудня 1920). Твори публікував під псевдонімами Роман зі Славної, Фортіссімо, Роляник, Володимир Переяславець, М. Маморський, криптонімом М. М. та ін Працював редактор книжкових видань у видавництві М. Денисюка у Чикаго, редактор мови журналів «Овид», «Церковний вісник», «Лікарський вісник», «Інформаційний вісник» та інших періодичних видань, брав участь у редагуванні радіопередач для дітей.

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

Заревич Федір Іванович (30.09.1835 – 13.01.1879) Український письменник, журналіст, засновник української періодики в Галичині. Псевдоніми – Юрко Ворона, Федько Клепайло, Ф. Чорногір. Народився в селі Славське (нині смт Сколівського району Львівської області) в сім'ї священика. Навчався у гімназіях Станіслава (нині ІваноФранківськ) і Самбора. Працював дрібним службовцем. У 1860-х роках був активним діячем «народовського» руху. У 1862 – 1863 роках редагував журнал «Вечерниці», 1867 року – газету «Русь». Друкувався у журналах «Вечерниці», «Русалка», «Правда», газеті «Русь». Твори: вірші «Руський борець» і «Пересторога другу», повість «Хлопська дитина» (1862), романтично-психологічне оповідання «Вітренниця» (1868), «Огненний змій» (1990), «Чорт зна що» (2004) та ін.

Хто є хто у видавничій справі

Зінкевич Осип Степанович (04.01.1925) Український літературознавець, видавець. Народився в селі Малі Микулинці нині Снятинського району ІваноФранківської області в селянській родині. О. Зінкевич опинився після війни у Західній Німеччині. Навчався в таборі біженців в Учительській семінарії, яку закінчив з дипломом учителя. Працював на вугільній шахті в північній Франції. 1949 р. Зінкевич потрапив у Париж. Як біженець отримав Міжнародну стипендію для здобуття освіти, того ж року вступив у Паризький інститут індустрійної хімії, який закінчив 1954 р. Працював у Парижі як хімік, був активним у студентських організаціях – Українська студентська громада, «Зарево», ЦеСУС (Центральний союз українського студентства). У паризькій газеті «Українське слово» заснував сторінку «Смолоскип», яка згодом перетворилася на самостійний журнал.

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

72 Переїхавши у США, Зінкевич продовжував видавати журнал «Смолоскип», створив видавництво «Смолоскип», яке згодом прибрало ім'я Василя Симоненка. У 1976 році увійшов до складу Вашинґтонського Комітету Гельсінкських Гарантій для України. У 1991 оселилися в Києві, зберігаючи американське громадянство. 1992 р. переніс видавництво «Смолоскип» у Київ. Організатор і перший голова Музею-архіву українського самвидаву в Україні (1998). Член НСПУ (1994), член редколеґії газети «Літературна Україна». 1997 р. нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Праці: «Нездоланний дух: Мистецтво і поезія українських жінок-політв'язнів в СРСР», «Український правозахисний рух: Документи й матеріяли київської Української Гельсінкської Групи», «Лесь Курбас: У театральній діяльності, в оцінках сучасників. Документи», «Енциклопедія дисидентського руху» та ін., в яких зазвичай був упорядником.

Хто є хто у видавничій справі

Зяблюк Михайло Павлович (17.01.1939) Український видавець, журналіст, правознавець. Народився в селищі Романківці, тепер Сокирянського р-ну Чернівецької області. Закін. 1963 факультет журналістики Львівського університету, 1974 – Академію суспільних наук (Москва). Кандидат юридичних наук з 1974. Працював у пресі з 1956: у район, газетах (Чернівецької і Хмельницької областей, обласній газеті «Чорноморська комуна» (Одеса), завідувач відділу теорії і практики ідейно-виховної роботи, згодом заввідділу міжнародного життя журналу «Комуніст України» (1974–79). Протягом 1966 – 71 та 1980 – 86 був на партійній роботі. Видавничою справою займається з 1963: редактор вид-ва «Каменяр» у Львові (до 1966), головний редактор видавничого об'єднання «Вища школа» (Київ, 1979 – 80). Від 1986 – у вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П.

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

92 Бажана, з 1998 – директор. Публікується з 1954. Член правління спілки краєзнавців України. 2004 року отримав Державну премію України в галузі науки і техніки. 2006 відзначений премією ім. Григорія Сковороди. 2009 року відзначений орденом «За заслуги» III ступеня. Праці: «Політична інформація в газеті» (1969), «Дієвість друкованого слова» (1969), «Критика сучасних анархістських державно-правових поглядів» (1974), «Критика політичних поглядів сучасного анархізму» (1974), «Лівий екстремізм – зброя світової реакції» (1980), «Прискорення» (1986), «Рукотворний пам'ятник часові. Українська енциклопедія: вчора, сьогодні. А завтра?» (1998), «Інтелектуальний паспорт держави» (1999) та ш. Керівник наук-ред. підготовки фундам. енциклопедичних видань: Українська літературна енциклопедія у 5 томах (т. 1 – 3, 1987 – 95), 2-томна Червона книга України (1994 – 96), Енциклопедія української мови (1999), довідник «Живий світ геральдики» (1997) та ін.

Хто є хто у видавничій справі

К 31

Калинович Іван Титович , (1884–1927) бібліограф, видавець, політичний діяч. Народився у Львові. Закінчив учительську семінарію в Заліщиках (1904), навчався у Львівському університеті. 1908 року знайомився з діяльністю «Міжнародного бібліографічного інституту» (Мунданеум) в Брюсселі (Бельгія), де відвідував тримісячні бібліографічні курси. 1916–1917 та 1919–1922 роках працював у Відні. Організатор видавництва “Всесвітня бібліотека” (1913–1926), що випускало просвітні видання та перекладну літературу. Редагував газети “Дрогобицький листок” (1919), “Наше слово”. Автор праць: “Переклади з української літератури”, “Бібліографія українознавства за 1915–1923 рр.”, “Всеукраїнська бібліографія за 1923 рік”, «Покажчик до української соціалістичної та комуністичної літератури» (1921), “Україніка в старих часописах”. Помер у місті Львів.

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

Кахникевич Кирило, (1850 – 1926) український громадський діяч, публіцист, редактор. Народився в м. Коломия, тепер Івано-Франківської обл. Навчався у гімназії в Бережанах. Після закінчення навчання на філософському факультеті Віденського університету студіював рільничу справу у Віденській вищій рільничій школі. На Галичині працював вчителем. Активно займався громадською діяльністю. Співробітник газети «Діло», редактор «Народної часописі».Статтйого відзначалися компетентністю. Його переклади з’являли- ся друком у «Народній часописі» та інших виданнях, деякі вийшли окремими книжечками. З 1910 р. вів редакцію органу «Господарської часописі», редагував «Господарську бібліотеку». Автор кількох оригінальних праць на економічні теми. Деякий час був педагогічно-дидактичним референтом в управі видавництва шкільних книжок.

Хто є хто у видавничій справі

Королів (Старий) Василь Костянтинович, (1879 —1943) псевдоніми: Диканський, І. Крок, Ю. Підстаркуватий, Василь Старий, П. Щур — український письменник, публіцист, видавець, громадський діяч. Народився у с. Ладин (тепер Прилуцького р-ну Чернігівської обл.). Друкувався у часописах “Полтавские губернские ведомости”, “Хуторянин”, “Киевские отклики”, “Село”, “Засів” та інших виданнях. Був відповідальним секретарем газети “Рада” (на цій посаді замінив С. Петлюру). Один із засновників видавництва “Час” у Києві. У 1917–1919 рр. — редактор першого книгознавчого журналу “Книгарь”, у 1919 р. — член дипломатичної місії у Празі, був обраний доцентом Української господарчої академії в Подебрадах (Чехія). Автор художніх творів, спогадів, підручників і монографій із фізіології та зоології. Помер у місті Мельнік (Чехія).

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

Коструба Теофіл, (1907 – 1943) український історик, журналіст, видавець, священик. Народився у с. Стара Ягольниця (тепер Чортківський р-н Тернопільської обл.). У 1932 р. видавав часопис “Хліборобський шлях”, співпрацював з газетами і журналами “Добрий пастор”, “Дзвони”, “Записки чину Св. Василія Великого”, “Мета”, “Нова зоря”, “Правда”, “Український Бески”, “Діло”, “Новий час”, “Наша культура” та ін. Автор багатьох наукових праць і розвідок з історії України і церкви. У 1930 р. у “Літературно-критичній бібліотеці” видав низку літературних портретів українських письменників: І. Котляревського, П. Куліша, Б. Лепкого, О. Маковея, І. Нечуй-Левицького, О. Стороженка. Переклав українською мовою “Галицько-Волинський літопис” (1936). 1940 р. висвячений на священика. Помер у Львові.

Хто є хто у видавничій справі

Л 35

Лівчак Йосип Миколайович, (1839 – 1914) галицький публіцист, громадський діяч, видавець і винахідник. Народився в с. Тисів, Галичина, тепер Івано-Франківська область. Освіту здобув у Львівському та Віденському університетах. У Відні видавав і редагував сатиричний журнал «Страхопуд» (1863—1868), журнали «Золотая грамота» (1864—1868) та «Славянская заря». 1867 — разом із Я.Головацьким брав участь у слов'янській делегації на Всеросійську етнографічну виставку. Винайшов матрицевибивну складальну машину, яку з 1875 року використовували при складанні газети «Виленский вестник». Зробив деякі винаходи у військовій справі (за прототип перископу, відзначений великою золотою медаллю Паризької академії наук). Д.Менделєєв називав Лівчака «російським Едісоном». Помер 27 жовтня (9 листопада) 1914 у Петрограді (тепер м. Санкт-Петербург, Російська Федерація).

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

Липовецький Іван Прохорович, (1897 – 1975) український військовик, громадський діяч, журналіст, редактор. Народився у м.Рівне. 1915 закінчив середню комерційну школу у Бердичеві, записався до Київсбкого комерційного інституту. 1916 р. його покликано до війська. І. Липовецький активно друкувався у таких виданнях, як «Юні друзі», «Господарсько – кооперативний часопис», «Український голос»; був директором видавництва «Наше життя» в Аугсбурзі (Німеччина) і видавцем «Бюлетня Союзу бувших вояків у Канаді» та «Дороговказ». Був співробітником і редактором газети «Нове життя» та часопису кооперації, культури й освіти «Зірниця». Перу І.Липовецького належали велика публікації «Хата стрільця». Стаття «Звичка чи необережність», таборова хроніка, зафіксована у «Новому житті». Помер 1975 р. у м. Торонто (Канада).

Хто є хто у видавничій справі

Л 37

Лебедев Олег Миколайович Дата і місце народження: 28 липня 1955 року, м. Чірчик Ташкентської області, Узбекистан. Освіта: Вища (Військовий інститут іноземних мов, м. Москва,1977 р., Інститут марксизму-ленінізму, м. Київ, 1989р.) Діяльність: З 1972 – 1992 р. – служба в Збройних Силах СРСР та Збройних Силах України, військове звання – підполковник, викладав на воєнній к а ф е д р і К и ї в с ь к о г о державного університету ім. Т . Г . Шевченка, викладач воєнного перекладу (німецька мова); з 1992 р. – заступник директора видавничо- книготорговельної фірми «А.С.К.», з 1996 р. – виконавчий директор видавничо – книготорговельної фірми «А.С.К.»

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

Лебець Володимир Сергіович Дата і місце народження: 4 березня 1942 року, Волгоградська область. Освіта: Вища (Ростовський-на-Дону державний університет, 1969 р., аспірантура Вищої політичної школи, 1984р. у Празі) Діяльність: З 1973 р. – завідувач редакції виробничої літератури, потім – заступник головного редактора видавництва «Прапор» (м. Харків) З 1978 – 1991 рр. – завідувач сектора преси, радіо та телебачення, заступник завідувача ,завідувач відділу Харківського обкому партії; 19911996 рр. – заступник головного редактора журналу «Деловая жизнь»; з 1996 р. – директор і головний редактор видавництва «Прапор». Публікації: Понад 15 праць в періодичній пресі.

Хто є хто у видавничій справі

М 39

Микійчук Володимир Пилипович Дата народження: 5 жовтня 1957 року, с. Тур Ратнівського райну Волинської області. Освіта: Вища (Московський поліграфічний інститут: за спеціальністю: технологія поліграфічного виробництва, 1984р.; економіка і управління видавничою справою і поліграфією, 1991р.) Трудова діяльність: З 1984 р. – старший майстер складально-газетної дільниці; з 1988 р. – майстер друкарсько-палітурної діяльності; з 1989 р. – старший майстер друкарсько-палітурної дільниці; 1991 р. – головний інженер; з 1992 р. – голова правління ВАТ «Видавництво Полтава». З травня 2009 року — приватний підприємець. Депутат Полтавської обласної ради V скликання (від НУНС).

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

Мельник Ігор Андрійович Дата народження: 25 квітня 1953 року, с. Верхнєдорожнє Миколаївського району Львівської області. Освіта: Вища (Львівський державний університет ім. Івана Франка, 1975 р.) Трудова діяльність: З 1975 р. – кореспондент миколаївської обласної газети «Південна правда»; з 1976 р. – заступник відповідального секретаря редакції газети «Південна правда»; з 1982 р. – викладач факультету журналістики Львівського державного університету; з 1985р. – головний редактор, а з 1986 р. – при Львівському державному університеті,яке в 1989 р. було перейменовано у видавництво «Світ».

Хто є хто у видавничій справі

Малкович Іван Антонович Дата народження: 10 травня 1961 року, с. Нижній Березів Косівського району Івано-Франківської області. Освіта: Вища (Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка, ІваноФранківське музучилище, скрипковий клас) Діяльність: З 1985 р. – учитель Гнідинської середньої школи Київської області.; з 1986 р. – редактор видавництва «Веселка»; з 1988 р. – редактор видавництва «Молодь»; з 1990 р. – редактор дитячого журналу «Сонячник»; з 1992 р. – головний редактор програм для дітей на УТ-2; директор видавництва «А-БА-БА-ГАЛА-МА-ГА» Досягнення: Вірші, переклади, статті,інтерв’ю . Автор поетичних книг: «Білий камінь»1984 р., «Вірші»1992р., «Із янголом на плечі»1997 р. Інші сфери діяльності: Член спілки письменників 1986 р., 1994-1996 рр. – секретар Київської організації Спілки письменників України.

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

24 Відзнаки: Автор кращої поетичної книги 1992 р.; в 1995 р. – книга «Улюблені вірші» визнана кращим виданням року (диплом Спілки письменників України). В 1997 р. – лауреат премії «Благовіст» (за книгу «Із янголом на плечі»)

Хто є хто у видавничій справі

Н 43

Навроцька Валентина Дмитрівна Дата народження: 9 червня 1939 року, м. Київ Освіта: Вища бібліотечна (Харківський державний інститут культури, 1965 р.) Трудова діяльність: З 1957 р. завідувач бібліотек середніх шкіл №88 та №171 в м. Києва; з 1964 року – завідувач бібліотеки та архіву Київського віділення Всесоюзного науково-дослідницького інституту Нових будівельних матеріалів; 1975 р. – заступник директора з наукової роботи Державної бібліотеки для дітей; 1984-1986 рр. – директор Державної бібліотеки України для юнацтва; 1986-1996 рр. – начальник відділу бібліотек, заступник начальника главку культурно-просвітницької діяльності, начальник відділу бібліотек та інформаційних мереж Міністерства культури України; з 1996 р. – заступник директора з бібліотечної роботи Державної історичної бібліотеки України.

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

44 Публікації: Декілька десятків публікацій. Інші сфери діяльності: Віце-президент Української бібліотечної асоціації (УБА)

Хто є хто у видавничій справі

Т 45

Таранько Михайло Миколайович (1887-1950) український педагог, заслужений видавець і редактор дитячої літератури. Редактор та видавець часопису «Світ дитини». 1919 р. на власні кошти заснував у Львові українське спеціалізоване дитяче видавництво «Світ Дитини», де випускалися видання за такими серіями: «Образкова (кольорова) Бібліотека», «Діточа Бібліотека», «Бібліотека для молодіжи», «Бібліотека «Молодої України», «Популярна Бібліотека» та «Пластова Бібліотека». Крім цього, випускав часопис для дітей і молоді «Молода Україна» (1923–1926). Михайло Таранько опинився в московській в’язниці, де й був замордований.

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

Тарновський Василь Васильович, (1837-1899) громадський і культурний діяч, аматор української старовини, меценат. Народився 1 квітня 1837 у селі Качанівка Ічнянського району Чернігівської області. Закінчив Інженерне училище в Петербурзі, потім — історико-філологічний факультет Київського університету святого Володимира. Шість разів його обирали повітовим предводителем дворянства. Створив унікальну збірку Шевченкіани. Видав альбом з фотографіями Шевченкових офортів і каталог своїх музейних колекцій, а також альбом гетьманів («Исторические деятели Юго-Западной России». В.Антоновича й В.Беца). Фундатор Музею Українських старожитностей (нині Чернігівський державний історичний музей). Помер 13 (25 червня) 1899 р. Похований в Києві на Звіринецькому кладовищі.

Хто є хто у видавничій справі

Теремко Василь Іванович, (1956 р.) український видавець, педагог, журналіст. Директор видавничого центру «Академія». Народився 1956 р. у селі Копачинці Городенківського району, що на Івано-Франківщині. 1978 року закінчив філологічний факультет Чернівецького університету. Працював завідувачем відділу районної газети в Теребовлі, редактором обласної молодіжної газети «Ровесник» у Тернополі, першим заступником головного редактора газети «Киевские ведомости», а також на організаційній роботі. Зараз – Завідувач кафедри Видавничої справи та редагування Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, доцент. Перший віце-президент Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів. Заслужений працівник культури України, Лауреат премії імені Дмитра Нитченка (2005 р.), нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України та Почесною грамотою Київського міського голови.

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

Тимошик Микола Степанович (18 січня 1956 р) доктор філологічних наук, професор. Голова Фундації імені митрополита Іларіона (Огієнка). Директор наукововидавничого центру «Наша культура і наука». Народився 18 січня 1956 р.в селі Данина Ніжинського району Чернігівської області. 1973 року закінчив факультет журналістики Київського університету. Працював кореспондентом, завідувачем відділом, головним редактором у чернівецьких газетах «Радянська Буковина», «Молодий буковинець», Держкомвидаві України, видавництві «Либідь». Автор науково-популярних книг «Голгофа Івана Огієнка» (1997, 230 с.), «Її величність – книга» (1999, 308 с.), «Лишусь навіки з чужиною...» (2000, 548 с.), підручників «Видавнича справа та редагування» (2002, 100 с.), «Історія видавничої справи» (2003, 500 с.). Упорядник, автор численних передмов, коментарів, видань із різних галузей українознавства. Член Національних спілок журналістів і письменників України. Лауреат премії імені Івана Огієнка.

Хто є хто у видавничій справі

Тиктор Іван Микитович (1896-1982 рр.) громадський і політичний діяч, хорунжий УГА, відомий український видавець і редактор. Народився 6 липня 1896 р. в селі Красне нині смт. Красне Буського району Львівської області. Навчався в Тайному українському університеті у Львові, вступив на правничий факультет Львівського університету. Учасник Першої світової війни, польськоукраїнської (1918—1919) та російсько-української (1919—1920) воєн, доброволець легіону Січових Стрільців, служив у ранзі підхорунжого. Як четарУГА вступив до підпільної Української Військової Організації. До 1939 р. був власником галицького видавництва «Українська Преса». Як приватний видавець і звеличник книжки перший увів в українську пресу західний принцип, що преса — це не продукт добродійності, чи харитативна та сутосуспільницька праця, а сполучення культури з купецтвом, яке мусить самооплачуватися. Заснував 1923 р. популярний ілюстрова-

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

05 ний щоденник «Новий час»; з часом добавив ряд часописів: «Наш прапор», «Народна справа», «Комар», «Дзвіночок», «Ранок», «Наш лемко». Паралельно з періодиками видавав календарі й монументальні твори: «Велика історія України», «Історія української культури», «Історія українського війська» — та щомісячно белетристичні твори у рамцях «Народної бібліотеки», «Лемківську читанку», та інші книжки. Помер 26 серпня 1982 р. у Оттаві, Канада.

Хто є хто у видавничій справі

Ф 51

Федоров Іван (Іван Федорович), (1525-1583 рр.) український першодрукар. Вважається, що він народився у Москві, або на її околицях. Але точне місце достеменно невідомо. Закінчив Краківський університет. Служив дияконом у Московському Кремлі, 1553-1563 рр. керував будівництвом друкарні. Першою виданою ним книгою був «Апостол» (1564). В 1577—1582 жив в Острозі, де заснував друкарню й видав знамениту Острозьку Біблію (1581). Під керівництвом Федорова надруковано ще кілька книжок, зокрема «Буквар» (1578). Іван Федоров захворів і 15 грудня 1583 р. помер. Похований у Львові у Святоонуфріївському монастирі. У Львові Федорову встановлено пам’ятник, на його честь названо Поліграфічну академію. Франко Іван Якович (1856-1916) – видатний український письменник, публіцист, видавець, поет, вчений, перекладач, громадський діяч. Народився 27 серпня 1856 р. в селі Нагуєвичі, Дрогобицького повіту, що

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

25 на сході Галичини. Навчався спочатку в школі села Ясениця-Сільна, потім у школі при василіанському монастирі у Дрогобичі (1864— 1867). 1875 року — закінчив Дрогобицьку гімназію (нинішній педагогічний університет). Як видавець Іван Франко відомий своїм захопленням бібліографією. Він автор бібіліографічних оглядів, великої кількості рецензій і анотацій на твори українських, російських і зарубіжних письменників. Також інформував про появу нових видань. Серед його праць – рецензія на перші чотири випуски біо-бібліографічного словника І.О.Левицького «Прикарпатська Русь в XIX віці в біографіях і портретах єї дєятєлєй...» (Львів, 1989-1901 р.) Помер Іван Франко 28 травня 1916 р. у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові. На честь Франка місто Станіслав було перейменовано в Івано-Франківськ, а також смт. Янів було перейменовано в Івано-Франкове.На його честь також названий Львівський національний університет

Хто є хто у видавничій справі

М 61 Максимович Михайло Олександрович, (1804 – 1873) Учений-енциклопедист, фахівець у галузі біології, історії, мовознавства, етнографії, педагог, просвітитель, ботанік, видавець, перший ректор Київського університету. Народився 3.09.1804 хутір Тимківщина, тепер с. Богуславець Черкаської області. 1823 р. закінчив Московський університет. Максимович вивчав «Слово о полку Ігоревім», яке переклав українською мовою. Йому належить видання і дослідження найдавніших літературних пам'яток. 1833 р. одержав учений ступінь доктора й був іменований ординарним професором на кафедрі ботаніки Московського університету. 1834 р. був обраний першим ректором університету (до кінця 1835 р.). Через поганий стан здоров'я пішов 1845 р. у відставку й решту життя присвятив винятково науково-літературній діяльності, яку провадив на своєму хуторі Михайлова Гора біля с. Прохорівки Золотоніського повіту, де й помер.

Хто є хто у видавничій справі

3 Малкович Іван Антонович, (1961) Поет і видавець, власник і директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МАГА». Народився 10.05.1961 р. в селі Нижній Березів на Косівщині. Після закінчення місцевої школи вступив до Івано-Франківського музичного училища (скрипковий клас). А 1985 року закінчив філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Працював літературним редактором у видавництвах «Веселка» (1986-1987), «Молодь» (1987-1989), дитячому часописі «Соняшник» (1991-1992), головним редактором дитячих програм «Укртелефільму» (1993). За тринадцять років роботи видавництва вийшло майже 70 найменувань книжок загальним тиражем 2 мільйони. Деякі з них завойовували гран-прі та займали перші місця на Всеукраїнському форумі видавців у Львові та в рейтингу акції «Книжка року». Книги цього видавництва «Снігова королева», «Аліса у країні чудес», – витвори поліграфічного мистецтва.

Хто є хто у видавничій справі

Мандзюк Феодосій Григорович, (1951) Український видавець та редактор. Народився 25.09.1951 року на Волині у селі Гектари Горохівського району. Закінчив Берестечківську середню школу. Вищу освіту здобув у Львівському державному університеті ім. Івана Франка на факультеті української філології. З 1977 року – на редакторській та видавничій роботі. Працював у горохівській та луцькій районних газетах, в обласній газеті «Радянська Волинь» (1979-1986), республіканській «Молодь України» (1986-1991), був редактором сатиричної газети «Нате» (1991-1993), головним редактором, директором видавництва «Надстир’я» (19941999), заступником головного редактора українського тижневика «Вісник&Ко» (1999-2003), головним редактором тижневика «Луцький замок» (2003-2008). Нині на творчих хлібах. Організував приватне видавництво «Волинянин», у якому вже побачило світ кілька десятків книг волинських авторів.

Хто є хто у видавничій справі

Мартинець Володимир Євгенович, (1899 – 1960) Псевдоніми – Волянський, Маруся, Я. Полянський, Сокирка, Трубкович, Тур, Тураті. Політичний діяч, журналіст, редактор, публіцист. Народився 15.07.1899 в м. Львів. Тут і здобув початкову і середню освіту. Студіював право у Львівському таємному українському університеті (1921–23), економіку у Вищій торговій школі в Празі (Чехословаччина; 1923–26), політику науки і журналістику в Берліні (Німеччина; 1927–29), філософію в Сорбонні в Парижі (Франція; 1934–36). Редактор «Національної думки» (1926–27), «Розбудови нації» (1928–34), «Сурми» (1927–33), «Українського слова» в Парижі (1934–40). Організатор і керівник Спілки українських журналістів у Львові (1941–44). За політичну діяльність не раз арештовувався польськими і німецькими властями. На еміграції в Канаді з 1949, редагував «Самостійну Україну» (Вінніпег, 1949), співредактор «Нового шляху» (1949–60). Автор близько 4 тис. статей, 18 книжок.

Хто є хто у видавничій справі

Марунчак Михайло Григорович, (1914 – 2004) Дослідник історії української еміграції Канади, редактор, бібліограф, педагог, громадський діяч. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (з 1961), Української вільної академії наук (з 1961), президент УВАН у Канаді (1983–86). Народився 04.10.1914 в с. Далешове (нині село Городенківського району Івано-Франківська обл.). Після закінчення класичної гімназії Т. Шевченка в Городенці 1936–40 вивчав право і суспільні науки у Львівському університеті. 1940–42 в Німецькому уіверситеті в Празі вивчав економочні науки, в Українському вільному університеті – право і суспільні науки, в останному 1941 захистив докторську дисертацію з права. Видавав бюлетень «Український політв’язень» і співпрацював у журналі «Літопис українського політв’язня» та в НДІ української мартирології. З 1948 – у Канаді. 1955 закінчив Манітобський університетт із ступенем бакалавра.

Хто є хто у видавничій справі

7 Працював в українських «Просвітах», «Рідних школах» у Вінніпезі (Канада), професором права й суспільних наук Українського католицького університету в Римі (Італія). Редактор і видавець журналу «Шашкевичіана» (1982 –86), редактор історико-мемуарного збірника «Городенщина» (1978, 2002), низки бюлетенів Ліги українських політв’язнів, меценат і почесний редактор альманаху «Ямгорів» (Городенка, з 1991). Із здобуттям Україною незалежності спричинився до її духовного відродження. Він був почесним учасником урочистостей у Львові з нагоди 150-річчя «Русалки Дністрової», 1991 – Шашкевичівських читань, відкриття пам’ятника М. Шашкевичу, став ініціатором налагодження співпраці Інституту-заповідника М. Шашкевича в Канаді з Інститутом українознавства імені І. Крип’якевича НАН України та Шашкевичівською комісією над продовженням видання «Шашкевичіани» в Україні й надавав відчутну допомогу у видавничій діяльності. Автор понад 400 наукових праць. Нагороджений «Шевченківською медаллю» Комітету українців Канади (1961), «Медаллю сторіччя Канади» (1967), орденом «За вірність» Української історико-просвітницької правозахисної організації «Меморіал» ім. В. Стуса (2003). Помер у м. Вінніпег (Канада).

Хто є хто у видавничій справі

Н 67

Некрутенко Юрій Павлович, (1936 – 2010) Український лепідоптеролог, ентомолог, редактор наукового журналу Європейського товариства лепідоптерологів Nota Lepidopterologica. Народився 30.04.1936в Києві, на Андріївському узвозі. Після закінчення середньої школи вступив на біологічний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. Здійснив переклад «Міжнародного кодексу зоологічної номенклатури» (230 стор.; з англійської та французької), затверджений Міжнародною комісією з зоологічної номенклатури як офіційний документ. Автор трьох монографій і понад 150 статей з ентомології. Автор перекладу на українську мову роману М. Булгакова «Майстер і Маргарита» і літературного дослідження-екзегези до нього, яке містить численні коментарі та пояснення. Помер у ніч з 11 на 12 червня 2010 року в Києві, похований там же.

Хто є хто у видавничій справі

Нестор – Літописець, (бл. 1056 року – бл. 1114) Народився близько 1056 року , а помер близько 1114, Київ. Преподобний, київський літописець та письменник-агіограф. З 1073 чернець Києво-Печерського монастиря. Головним його послушенством у монастирі стала книжна справа. «Велика буває користь від учення книжного, – говорив він, – книги наказують і вчать нас шляху до розкаяння, бо від книжних слів набираємося мудрості й стриманості... Той, хто читає книги, бесідує з Богом або святими мужами». Тернистий шлях до істини Нестор яскраво і повно висвітлив у літописних працях «Житій святих князів Бориса і Гліба та Феодосія Печерського». Вважається упорядником (за іншою версією автором) «Повісті временних літ». Помер і похований у Києво-Печерському монастирі. У календарі день вшанування пам'яті Нестора-Літописця припадає на 9 листопада.

Хто є хто у видавничій справі

Нехода Іван Іванович, (1910 – 1963) Український радянський поет і письменник, журналіст, редактор, учасник Великої Вітчизняної війни. Народився в 24.05.1910 с. Олексіївка, Коломацького повіту Харківської губернії, тепер – Краснокутського району Харківської області. З 1929 по 1932 рік Іван навчався на факультеті мови та літератури Харківського інституту народної освіти. У 1939 Іван Нехода закінчив сценарний факультет Всесоюзного інституту кінематографії (ВДІК) у Москві. У червні 1941 Іван Нехода пішов на фронт. Після війни поет оселяється в Києві, де працює головним редактором видавництва «Молодь», пізніше – редактором журналу «Піонерія», а згодом переїздить в Крим і працює головою Кримської філії Спілки письменників України. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни 2-го ступеню, Орденом Червоної Зірки, а також медалями. Помер Іван Нехода раптово у 53-річному віці. Похований на Байковому кладовищі.

Хто є хто у видавничій справі

Новиков Юрій Уарович , (1930 – 1997 ) Український редактор, кінознавець. Заслужений працівник культури України (1987). 14.09.1930 – 22.01.1997 року в м. Бердянську Запорізької обл. в родині військовослужбовця. Закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка (1953) та аспірантуру при відділі кінознавства Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР (1962). Працював редактором відділу кінопередач Київської студії телебачення, старшим редактором Управління по виробництву фільмів Міністерства культури України (1953–1959), заступником головного редактора сценарної колегії Держкіно України. Співавтор сценарію художнього фільму «На вістрі меча» (1986). Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, медалями, Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України, значком «Отличник кинематографии СССР». Помер у Києві.

Хто є хто у видавничій справі

О 53

Олійник Петро Андрійович (1914 - 1942) Дата народження: 20 червня 1914 року. Народився у селі Добриводи (Тернопільщина). Дата смерті: Лютий, 1942 рік (був розстріляний у Бабиному Ярі) Статус: український журналіст, редактор, політичний діяч. Освіта: Львівська духовна семінрія при Вищий греко-католицькі боголовськійакадемії. Діяльність: Був одним із перших у похідних групах ОУН, які прибули до Києва, Співредактор часопису «Українське слово». Писав статті до часописів «Дзвін», «Діло», «Вежа». Місце поховання: Бабин Яр. Його ім’я навіки викарбовано в гранітні плити української пам’яті Бабиного Яру.

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

Огієнко Іван Іванович (1882-1972) Дата народження: 2(14) січня 1882 рік. Народився у селищі міського типу Брусилів. Дата смерті: 29 березня 1972 року. Помер у місті Вінніпег, що знхдиться у Канаді. Статус: Українській вчений, митрополит, політичний, громадський і церковний діяч, видавець, історик церкви, член Наукового Товариства іменіТараса Шевченка. Освіта: Київська військово-фельдшерська школа. Київський універси тет св. Володимира. Вищі Педгогічні курси. Діяльність: доктор, засновник і перший ректор Кам'янець-Подільського державного українського університету, міністр освіти УНР,, засновник видавництва «Української Автокефальної Церкви». Заснував і редагував у Варшаві журнал «Рідна мова» (1933—1939) і «Наша культура» (1935—1937). Місце поховання: Канада, місто Вінніпег.

Хто є хто у видавничій справі

П 55

Парпура Максим Йосипович (1763 - 1828)

Дата народження: 1763 рік. Народився у місті Конотоп, що на Гетьманщині (нині Сумська область). Дата смерті: 1828 рік. Статус: громадський діяч, видавець, меценат, перший видавець поеми «Енеїда» І. П. Котляревського (Петербург, 1798), перекладач. Освіта: Новгород-Сіверська гімназія, Київська Академія, Петербурзький генеральний госпіталь. Діяльність: професор Харківського університету. Місце поховання: село Бережно на Харківщині.

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

Піддубчишина Єва (1913 -2003) Дата народження: 1913 рік, народилась у Джерсі-сіті у Сполучених Штатах Америки. Дата смерті: 22 березня 2003 року, померла там, де й народилась. Статус: український редактор, журналіст, науковець, громадській діяч. Освіта: Закінчила вчительській коледж, мала глибоке релігійне виховання. Студіювала у Колумбійському університеті, отримала ступінь магістра політичних наук. Діяльність: Працювала як журналіст і редактор часописів «Українська молодь», «Джуніор Амеріка», англійської секції української католицької газети «Шлях», «Ukrainian Catholic Weekly» та інших видань. Виконувала важливу працю, налагоджуючи зв’язки із англійською пресою, в якій друкувала статті української релігійно-церковної тематики, зокрема, порушувала питання створення патріархату Української католицької церкви. Місце поховання: м. Джерсі-сіті, США.

Хто є хто у видавничій справі

Постолюк Дмитро (1894 - 1978) Дата народження: 10 липня 1894 року, с. Сторони-баби Золочівського пов., тепер Буського р-ну Львівської обл. Дата смерті: 27 вересня 1978 року, США Статус: український видавець, учасник визвольних змагань. Освіта: Закінчив гімназію у Золочеві. Також закінчив торгівельну школу та спеціальні курси книгознавства, закінчив студії на філософському факультеті Віденського університету. Діяльність: Був один із засновників і першим директором відомого видавництва «Червона калина» у Львові. Після переїзду до США 1949 року одразу ж відновив там видавництво «Червона Калина». Також був задіяний у видавництві «Свобода». Був членом Українського народного союзу від початку свого перебування в Америці. Місце поховання: місто Нью-Йорк, США.

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

Попсуєнко Юрій Георгійович (1940) Дата народження: 7 червня 1940 року, м. Джанкой Кримської обл. Статус: український перекладач, редактор, член Національної спілки письменників України (1979), Національної спілки журналістів України (1975). Освіта: філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка Діяльність: Працював коректором, редактором вид-вa «Дніпро» (1963– 67), редактором, зав. редакції та головним редактором вид-ва «Молодь» (1967–98), головним редактором видавничого газетно-журнального концерну «РІА-Прес» (1992–96), головним літературним експертом «Банківської Енциклопедії України» (1999–2000), зав. відділу редакції журналу «Трибуна» (2001), головним редактором Видавничого дому «Києво-Могилянська Академія» (2001–2003). З 2003 по 2010 — провідний науковий редактор вид-ва «Українська енциклопедія» ім. М. Бажана.

Хто є хто у видавничій справі

Р 59

Рев`юк Омелян (1887 - 1972) Дата народження: 1887 рік, с. Перерісль, тепер Надвірнянського р-ну Івано-Франківської області. Дата смерті: 1972 рік. Статус: український журналіст, редактор, громадський діяч. Освіта: Студіював право у Львові Діяльність: З 1912 року живе та працює в США. Надавав допомогу у редагуванні часопису «Народна воля» і підготував до друку «Календар Українського робітничого союзу на 1913 рік. 1918 року був обраний до екзекутиви Федерації українців в Америці. Від січня до вересня 1919 року редагував її орган – «Українську газету». З 1926 року до 1933 – відповідальний редактор часопису «Свобода» (США). Також 1936 року – член редколегії «Пропам’ятної книги УНС.» Місце поховання: м. Нью-Йорк, США

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

Рогач Іван(1914 - 1942) Дата народження: 29 травня 1914 року. Велике Березне, райцентр Закарпатської обл. Дата смерті: 18 лютого 1942 року Статус: колишній секретар Президента А. Волошина, військовий писар "Карпатської січі", член проводу ОУН, редактор, журналіст. Освіта: Мукачівська торгівельна академія, Львівська Богословська академія, студії в Чехословаччині. Діяльність: 1938 року став редактором «Нової Свободи» в Ужгороді. 1941 року пішов з похідними націоналістичними групами в Східну Україну. У Києві редагував часопис «Українське слово» Місце поховання: Був розстріляний у Бабиному Ярі.

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

Хто є хто у видавничій справі

Т 72

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

Хто є хто у видавничій справі

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

Хто є хто у видавничій справі

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

77 ний щоденник «Новий час»; з часом добавив ряд часописів: «Наш прапор», «Народна справа», «Комар», «Дзвіночок», «Ранок», «Наш лемко». Паралельно з періодиками видавав календарі й монументальні твори: «Велика історія України», «Історія української культури», «Історія українського війська» — та щомісячно белетристичні твори у рамцях «Народної бібліотеки», «Лемківську читанку», та інші книжки. Помер 26 серпня 1982 р. у Оттаві, Канада.

Хто є хто у видавничій справі

Ф 78

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

97 на сході Галичини. Навчався спочатку в школі села Ясениця-Сільна, потім у школі при василіанському монастирі у Дрогобичі (1864— 1867). 1875 року — закінчив Дрогобицьку гімназію (нинішній педагогічний університет). Як видавець Іван Франко відомий своїм захопленням бібліографією. Він автор бібіліографічних оглядів, великої кількості рецензій і анотацій на твори українських, російських і зарубіжних письменників. Також інформував про появу нових видань. Серед його праць – рецензія на перші чотири випуски біо-бібліографічного словника І.О.Левицького «Прикарпатська Русь в XIX віці в біографіях і портретах єї дєятєлєй...» (Львів, 1989-1901 р.) Помер Іван Франко 28 травня 1916 р. у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові. На честь Франка місто Станіслав було перейменовано в Івано-Франківськ, а також смт. Янів було перейменовано в Івано-Франкове.На його честь також названий Львівський національний університет

Хто є хто у видавничій справі

Ц 82

Цегельський Лонгин Михайлович (1875 — 1950) український громадсько-політичний діяч, дипломат, адвокат, журналіст, видавець. Народився у Кам'янці-Струмиловій (тепер Кам'янка-Бузька Львівської області). З 1886 навчався в Академічній гімназії у Львові. У 1894 вступив на юридичний факультет Львівського університету. У 1898 році його скерували до Відня на правничо-адміністративну практику при міністерстві закордонних справ, звідки незабаром його делегували на рік до австрійського посольства в Стокгольмі. Після повернення у Львів Лонгин Цегельський захистив докторську дисертацію з міжнародного права. З 1898 — член літературної секції наукового гуртка «Академічної громади». Був одним з активних учасників українського студентського руху, організатор з'їзду українських студентів у Львові (1899), один з ініціаторів студентських виступів у Львівському університеті (1901) та селянських страйків у Галичині (1902). Деякий час займався адвокатсь-кою практикою, проте незабаром повністю присвятив себе

Хто є хто у видавничій справі

Цегельський Лонгин Михайлович (1875 — 1950) політичній та журналістській діяльності. У 1899—1902 рр. був членом проводу молодіжної організації «Молода Україна» та одним з редакторів журналу «Молода Україна». Таємний провід, який складався з 10 осіб, започаткував боротьбу за українізацію Львівського університету та один з перших боровся за самостійну Україну. Видав у Львові його брошуру «Самостійна Україна» (1900). Належав до провідних діячів Української національно-демократичної партії, входив до її керівних органів. У 1907-08 — видавець і відповідальний редактор газети «Діло», редагував газету «Свобода», у 1915-18 — «Українське слово», відповідальний редактор «Літературно-наукового вісника». У 1901 вийшла з друку його брошура «Русь-Україна і Московщина-Росія». Працював у газеті «Америка», з 1943 її ред.; помер у Філадельфії.

Хто є хто у видавничій справі

Ч 84

Чепак Дарія Олександрівна (05.12.1977) редактор, журналіст. Народилася у Львові. Вищий навчальний заклад «Університет економіки та права «КРОК» (2006), керівник проектів та програм у сфері матеріального (нематеріального) виробництва; вища повна, спеціаліст, Львівський національний університет ім. І. Франка (2000), журналістика, журналіст. Репортер і випусковий редактор телевізійної тижневої програми «Регіон» , співпраця з газетами (сторінка «Захід» газети «День», заступник головного редактора газети «Каменяр» , радіо. Працювала журналістом і редактором в газетах, журналах, інтернет-виданнях і на ТБ. 1999 р. - випусковий редактор і журналіст радіо «Континент». 2000 р журналіст і редактор інтернет-видання «Українська правда». 2001-02 р. - редактор рубрики «Країна», сайт Корреспондент.net. 2002-03 - редактор рубрики «Країна», журнал «Кореспондент». 2003-08 рр. - випусковий редактор, шеф-редактор новин, старт-продюсер, «5 канал». 2008-11 - гол. ред., Савік Шустер студія. держ. службовець 3-го ранґу.

Хто є хто у видавничій справі

Чернихівський Гаврило Іванович (1936—2011) псевдоніми і криптоніми Іван Волинський, Роман Рой-Чарський, І. Гавриленко. Український літературознавець, краєзнавець, історик. Народився у с. Плесківці, нині Зборівського району Тернопільської області. Початкову освіту здобув у рідному селі, а далі продовжив навчання в Чернихівській семирічці та Обаринецькій десятирічці. Закінчив історичний факультет Львівського університету (1958). Працював учителем у селах Доброводи Збаразького і Горинка Кременецького районів. Викладав у Кременецькому педагогічному інституті (1963 — 1969, нині ТНПУ). 1969 —2006 — старший науковець, завідувач відділу, провідний науковий співробітник Кременецького краєзнавчого музею. Опублікував 88 праць про Михайла Драгоманова. Автор і співавтор 18 книг, зокрема «Портрети пером» (2001) та «Оксана Лятуринська: життя і творчість» (2002; обидві — співавт.), «Улас Самчук: сторінки біографії» (2005), «Почаїв-

Хто є хто у видавничій справі

Чернихівський Гаврило Іванович (1936–2011) ська Свято-Успенська Лавра» (2006; співавт.), путівників «Кременець» (1987), «Кременецький краєзнавчий музей» (2005), «Беликобережецький літературно-меморіальний музей О. Неприцького-Грановського» (2006), посібник «Кременеччина: історичне та літературне краєзнавство» (1992), 6 монографій, у тому числі «Олександр Неприцький-Грановський: життя і творчість» (1996), «Кременеччина від давнини до сучасності» (1999), збірки поезій «Серця клич» (1996), бібліографічних покажчиків «Олександр Неприцький-Грановський» (1997) та «Оксана Лятуринська» (2000, обидва — співавт.), близько 500 ст. до енциклопедичних видань України, у тому числі ТЕС, до книги «Земля Тернопільська» (2002), буклетів про Кременець. Написав музику до 80-ти пісень на власні вірші та слова Максима Рильського, М. Хоросницької, автор слів «Пісні про Кременець». Редактор 7 книг інших авторів, зокрема С. Даушкова «Казки старого млина» (1992), Ю. Ваврового (Виливчука) «Наче скошений цвіт» (1994), В. Адамович «На поклик волі» (1998) та ін., збірки «Українські колядки та щедрівки» (1997). Член редакційної колегії журналу «Тернопіль» (від 1991), ТЕС (від 2002). Нагороджений премією ім. В. Антоновича (1997), Братів Богдана та Левка Лепких (2001—2002), Фондом родини Воляників-Швабінських Фундації УВУ (2004, м. Нью-Йорк, США), відзнакою «За досягнення в розвитку культури та мистецтва» (2004).

Хто є хто у видавничій справі

Ш Шаповал Микита Юхимович (1882— 1932) Член Центральної Ради. Народився у селі Сріблянка Бахмутського повіту Катеринославської губернії (нині Артемівський район Донецької області) в сім'ї відставного унтерофіцера, сільського наймита Юхима Олексійовича та Наталії Яківни Шаповалів. У 1888 – 1889 рр. навчається у церковнопарафіяльній школі. Одночасно навчається у Варваропільській (м. Первомайськ Луганської області) та Петро-Мар'ївській народних школах. Протягом 1896-1898 рр. навчається в Комишувахській двокласній школі Міністерства народної просвіти с. Комишуваха Луганської області, після закінчення якої працює помічником лісничого та займає інші посади. Член РУП (з 1901), видавець і співредактор журналу «Українська Хата» (1909 — 1914), один з організаторів і лідерів УПСР і член її ЦК; голова Всеукраїнської Лісової Спілки, член Центральної і Малої Рад (1917 — 18), міністр пошт і телеграфу в уряді В. Винниченка (після 3 Універсалу), спів-

Хто є хто у видавничій справі

Шаповал Микита Юхимович (1882— 1932) автор 4 Універсалу, комісар Київського повіту, генеральний секретар, згодом голова Українського національного союзу (14. 11. 1918 — січень 1919), співорганізатор протигетьманського повстання (1918), міністр земельних справ в уряді В. Чехівського за Директорії (грудень 1918 — лютий 1919); з лютого 1919 в Галичині, де уряд ЗУНР за його соціалістичну демагогію та підбурювання до державного перевороту не дав йому дозволу на перебування. Видавець і редактор місячника «Нова Україна» (1922 — 28). Після 4 з'їзду УПСР (12. 5. 1918) належав до фракції «центральної течії», в еміграції очолював УПСР і засуджував діяльність її «закордонної делегації» у Відні; був у опозиції і гостро поборював Уряд Української Народної Республіки в екзилі. Шаповал — автор близько 60 публіцистичних праць: «Революційний соціалізм на Україні» (1921), «Село і місто» (1926), «Масарик як соціолог» (також німецькою і чеською мовами), «Стара і нова Україна» (1926), «Міжнаціональне становище українського народу» (1934),Як письменник (під псевдонімом М. Сріблянський і М. Бутенко) опублікував збірку поезій: «Сни віри» (1908), нариси «Жертви громадської байдужости» (1910). Помер у Ржевницях біля Праги і там похований.

Хто є хто у видавничій справі

Шафета Полікарп Гервасійович (1935—1996) Народився 27 грудня 1935 року в с. Дубове. У 1954 році закінчив середню школу № 3 ім. Лесі Українки в м. Ковелі. По закінченні у 1959 році факультету журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка працював літературним працівником редакції обласної газети «Радянська Волинь», пізніше — завідувачем відділу заступником, першим заступником редактора. З 1971-го до 1996 року, він — редактор газети «Волинь». На момент призначення (у віці 35 років) — був наймолодшим серед усіх редакторів обласних газет Радянської України. Тривалий час керував Волинською обласною організацією Спілки журналістів України. Помер 27 листопада 1996 року на 61-му році життя, залишивши незакінченими дві книги. Полікарп Шафета — автор нарисів та художньо-публіцистичних творів. Полікарп Шафета отримав Заслуженого журналіста України, Лауреата республіканської премії імені Ярослава Галана, Ордена Знаку Пошани.

Хто є хто у видавничій справі

Шевельов Юрій Володимирович (1908—2002) Псевдоніми Юрій Шерех, Гр. Шевчук. Славіст-мовознавець, історик української літератури, літературний і театральний критик, активний учасник діаспорного наукового та культурного життя. Народився в Харкові. В 1931 Юрій закінчив Харківський університет (тоді Педагогічний інститут професійної освіти). В 1939 році захистив кандидатську дисертацію під керівництвом Леоніда Булаховського. Працював викладачем, потім доцентом Інституту журналістики (1933 — 1939) і Харківського університету (1939 — 1943). Професор Гарвардського, Колумбійського університетів. Автор 17 книг, фундаментальних наукових праць: «Передісторія слов'янської мови: історична фонологія загальнослов'янської мови» (1965), «Історична фонологія української мови» (1979), «Нарис сучасної української мови» (1951). Іноземний член НАН України (1991). Президент УВАН у 1959 —1961 та 1981 —1986 років. Го-

Хто є хто у видавничій справі

Шевельов Юрій Володимирович(1908—2002) ловний редактор журналу «Сучасність». Член Американського лінгвістичного товариства, Польського інституту мистецтв і науки в США. Почесний доктор Альбертського, Люндського, Харківського університетів та Києво-Могилянської академії. Шевельов одержав почесні докторати Альбертського (Канада, 1983) і Люндського (Швеція, 1984) університетів та НаУКМА (1992). В 2000 році нагороджений Національною премією України імені Тараса Шевченка.

Хто є хто у видавничій справі

Шеляженко Юрій Вадимович (2.02.1981) громадський та релігійний діяч, журналіст. Народився у м. Києві. Вчився у Гімназії № 56 (1987 — 1995 рр), Києво-Печерському ліцеї № 171 «Лідер» (1995 — 1998 рр), Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (1998 — 2004 рр) за спеціальністю «математика». З 2010 р. навчається в Універсітеті економіки і права «Крок» за спеціальністю «правознавство». У 1996—1998 рр. — учасник математичного відділення Малої академії наук, неодноразовий переможець конкурсів наукових робіт. У 1999— 2000 рр. — видавець факультетської газети механіко-математичного факультету КНУ ім. Шевченка. Головний редактор газети «Правдошукач», Хранитель Віри Релігійної громади сповідуючих Віру в Найвищу Цінність Людини. незалежний журналіст, опублікував сотні статей з актуальних питань у широкому спектрі друкованих і електронних ЗМІ — «Українська Правда», «Теле-

Хто є хто у видавничій справі

Шеляженко Юрій Вадимович (2.02.1981) критика», «Майдан», «Дурдом», «Вечірні Вісті», «Свобода», «2000», «Слово Просвіти», «Понедельник», «Київський майдан» та багато інших. У січні-лютому 2006 р. брав участь у політтехнологічному проекті «Народний Рух ПРАВ» у Вишгороді (Київська обл.) як кандидат у депутати та редактор газети, згодом відмовився з моральних міркувань та викрив організаторів. Регулярно коментує актуальні події у власних виданнях «Правдошукач» та «Мораль», на сайті «Українська правда», в блогах на сайтах радіостанції «Ехо Москви» , «ЛігаБізнесІнформ», «Народні блоги» , у Живому Журналі. Опублікував перше оповідання «Очі, що світяться в пітьмі» в літературному журналі «Київ» (№ 1-2.2001). В кінці 2004 року розповсюджував самвидавом пригодницьку повість «Разом» на Майдані Незалежності. Свою прозу регулярно публікує в газеті «Правдошукач», журналі «Мораль» (оповідання «День Незалежності», «Єдність» тощо). Часто публікує твори сатиричного характеру на політичні теми.

Хто є хто у видавничій справі

Шовкун Віктор Йосипович (14.03. 1940) перекладач, письменник, літературний редактор.Народився в с. Манченки неподалік від Харкова. Закінчив Харківський гідрометеорологічний технікум, два роки працював за фахом у Сибіру. По тому вступив до Московського державного університету, закінчив основний курс (1967) та аспірантуру (1970) філологічного факультету МДУ, кафедра структурної і прикладної лінгвістики. Володіє шістьма іноземними мовами — англійською, французькою, іспанською, італійською, португальською, російською. Більшість із них вивчив самотужки. У 1970—1975 р. працював у відділі зарубіжного патентування в Київському інституті надтвердих матеріалів‚ звідки мусив піти в 1972 р. під тиском адміністрації (на яку‚ у свою чергу‚ тиснув КДБ)‚ звинувачений в українському націоналізмі‚ політичній неблагонадійності та в «небажанні допомогти органам». Був ще на кількох випадкових роботах‚ відтак почав перекладати художню літературу. У 1975—1986 і 1997—2002 рр. працював літератур-

Хто є хто у видавничій справі

Шовкун Віктор Йосипович (14.03. 1940) ним редактором у журналі зарубіжної художньої літератури «Всесвіт»‚ м. Київ. Із 1986 р. — на творчій роботі‚ професійний письменник-перекладач. Наприкінці 1996 р. переніс складний інсульт, унаслідок якого ліва частина тіла залишилася обмеженою в русі. Тексти на комп'ютері набирає однією рукою. Нині співпрацює з видавництвами «Махаон», «Пульсари», «Книжковий клуб», «Фоліо» та ін. Навесні 2005 р. у львівському видавництві «ВНТЛ-Класика» вийшла книга «Життя в абсурді» Віктора Шовкуна — квазіавтобіографічний твір, що вмістив багато майстерно виписаних портретів сучасників автора та яскравих замальовок із повсякденного життя.

Хто є хто у видавничій справі

Шульгин Олександр Якович ( 1889—1960) історик-соціолог, дійсний член НТШ, політичний, громадський і науковий діяч. Олександр Шульгин родом з с. Софине Хорольський повіт на Полтавщині. Студіював історію й філософію у Петербурзькому Університеті (1908 — 15), згодом асистент у ньому (1915 — 17). Там почав свою громадсько-політичну діяльність, активний у Петербурзькій Громаді ТУП, пізніше у демократично-радикальній партії, яку 1917 перейменовано на Українську Партію Соціалістів Федералістів, член її центрального комітету. У Петрограді з ініціативи Української Національної Ради Шульгин був делегатом до Ради робітничих і солдатських депутатів. з 1927 брав активну участь у житті української еміграції: 1929 — 39 гол. Головної Еміграційної Ради, редактор ревю «Прометей», співредактор тижневика «Тризуб» (у 1940 — ред.). Під час німецької окупації був заарештований (1940 — 41). Після 1945 віддався науковій праці: засновник і довголітній голова Українського Академічного Товариства у Парижі (1946 — 60), ініціатор і віце-

Хто є хто у видавничій справі

Шульгин Олександр Якович ( 1889—1960) президент Міжнародної Вільної Академії в Парижі (1952 — 60), що об'єднувала екзильних учених. Одночасно Шульгин був представником українців у Міжнародній організації біженців (ІРО, — 1948 — 52) і співробітник французької організації для охорони біженців і бездержавних при Міністерстві закордонних справ (1952 — 60). Автор розвідок з історії української державності 1917 — 18 і діяльності уряду УНР в екзилі: «Політика» (1918), «L'Ukraine, la Russie et les puissances de l'Entente» (1918), «Les problèmes de l'Ukraine» (1919), «L'Ukraine et le cauchemar rouge: les massacres en Ukraine» (1927), «Державність чи Гайдамаччина» (1931), «Без території. Ідеологія та чин Уряду УНР на чужині» (1934), «L'Ukraine contre Moscou, 1917» (1935); соціологічні і історіософічні праці: «Нариси з нової історії Европи» (1925), «Les origines de l'esprit national moderne et J.-J. Rousseau» (1938), «L'histoire et la vie. Les lois, le hasard, la volonte humaine» (1957). Ст. в «УЗЕ» і «ЕУ» (доба Центр. Ради, доба Гетьманщини), у наук. зб., журн., особливо у паризькому «Тризубі», «Promethee» (1926 — 38), «La Revue de Promethee» (1938 — 40), «Укр. літ. газеті» (1956 — 60) та ін. Помер у Парижі, похований у Сарселі.

Хто є хто у видавничій справі

Шухевич Володимир Осипович ( 1849–1915) український етнограф, педагог, громадський діяч. Народився в с. Тишківці (нині Івано- Франківської області) в родині священика. У 1867 р. закінчив Львівський університет. Працював учи¬телем у львівських школах і водночас займався етнографією та історичною наукою. Багато їздив, збирав і записував фоль¬клорні твори, узагальнював і готував етнографічні розвідки, організовував виставки, колекціонував твори мистецтва, пере¬важно ті, що репрезентують матеріальну й духовну культуру Гуцульщини. У1885 р. став одним із засновників кооперативного товари¬ства «Гуцульська промислова спілка» в Коломиї. Зібраний в експедиціях матеріал В. Шухевич використав під час підготовки унікальної праці енциклопедичного характеру «Гуцульщина» (ч. 1—5, 1899—1908). Залишив помітний слід в історії української освіти. У 1881 р. уклав і видав читанку «Веснянка». Був ініціатором

Хто є хто у видавничій справі

Шухевич Володимир Осипович ( 1849–1915) організації та одним із керівників низки товариств («Руське товариство педагогічне», «Руська бесіда», «Бонн», «Музичне товариство ім. М. Лисенка»), засновником і редактором художньо-педагогічних періо¬дичних видань «Дзвінок» (1890—1895), «Учитель» (1893—1895), співредактор «Зорі», «Діла», «Руської читанки». В. Шухевич залишив велику епістолярну спадщину. Помер 5 квітня 1915 р. у Львові.

Хто є хто у видавничій справі

Ю 101

Юрченко Віталій Васильович (1935 - ...) Український кінознавець, редактор. Член Національної спілки кінематографістів України. Народився 10 січня 1935 р. у м. Шепетівка Хмельницької обл. в родині службовця. Закінчив кінознавчий факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії (1966). Віталій Юрченко працював асистентом режисера на студії «Укртелефільм». З 1968 р. - редактор Київської кіностудії художніх фільмів, очолює також об'єднання «Талісман». Працював з такими стрічками: «Білий птах з чорною ознакою» (1970), «Крутий горизонт» (1970), «Адреса вашого дому» (1972), «Народжена революцією» (1974 ), «Мріяти і жити» (1974), «Червоний півень плімутрок» (1975, т/ф), «Переходимо до любові» (1975, т/ф), «Свято печеної картоплі» (1976), «Еквілібрист» (1976, т/ф), «Море» (1978 2 с), «Напередодні прем'єри» (1978) тощо.

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

Юрченко Василь Васильович (1916, —1998) — псевдонім Василь Борейко, український письменник, публіцист, перекладач і літературознавець. Нащадок козацького отамана XVII ст. Степана Юрченка. Народився 7 січня 1916 року в селі Літки Броварського району. Закінчив семирічну школу, а потім фабрично-заводське училище київського заводу «Точприлад». У 1937 році вступає на філологічний факультет Київського Працював викладачем української літератури і теорії літератури в Чернігівському державному учительському інституті. Редактор і упорядник великої кількості книг: «Агіткультбригада» (1965), «Новий рік у клубі» (1969), «Чудеса — без чудес» (1970), «На щастя, на здоров'я» (1971) та багатьох інших. Йому належать інтермедії «Вивернута сорочка», «Ясна причина», «Бібліотечні задачі» тощо.Василь Юрченко помер 18 березня 1998 року, похований у селі Літки.

201

Хто є хто у видавничій справі

Я 103

Янчевецький Григорій Андрійович (1846-1903) Вчитель, мовознавець, перекладач, редактор, видавець. Родом з родини волинських священників. Випускник Київського університету св.Володимира. Батько письменника Василя Григоровича Яна (Янчевецького), творчість якого присвячена історії Великого Євразійського Степу. Викладав у колегії Павла Ґалаґана, багато подорожував по Греції, перекладав давньогрецьких поетів і істориків. Був директором гімназії в Ревелі. З численних учено-літературних праць Янчевецкого видаються переклади ідилій Феокріта ("Філологічні Записки", 1875 - 1876 і окремо), всіх творів Ксенофонта (з 1877 р., в 5 томах) та Павзанія (1887 - 89). Найбільш відомий Янчевецкій як редактор і видавець журналів, присвячених інтересам і завданням нашої класичної школи: "Гімназія" (1888 - 1899). Брав участь у створенні газети "Ревельські Ізвестія".

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

Яворський Юліян Андрійович (1873—1937) Літературознавець москвофільської орієнтації родом з Галичини, дослідник давньої української літератури та фольклору, поет. Народився у бойківському селі Більче (нині – Львівська область). Шкільну освіту отримав в дрогобичській, самборській та львівських гімназіях. Закінчив Чернівецький університет, захистив докторську дисертацію по славістиці. Після цього виступав як публіцист та на сторінках русофільских видань Галичини. Яворський довгі роки працював над збором та обробкою фольклору своєї рідної Галичини. Ще до еміграції в Росію він видав декілька невеличких етнографічних розвідок, у яких розглядав, переважно, російські культурні зв’язки з Галичиною. Але основна маса зібраного ним етнографічного матеріалу побачила світ у 1915 році у Києві як «Памятники галицко-русской народной словесности:Легенды. Сказки. Рассказы. Анекдоты».

401

Хто є хто у видавничій справі

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

Хто є хто у видавничій справі

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ

Хто є хто у видавничій справі

і в а р п с й і ч и н в а д и в у о т х є о тХ