Українська демонологія - ред.-упоряд. Гудима Олена by La_Ra

УКРАЇНСЬКА ДEМОНОЛОГІЯ

УКРАЇНСЬКА ДEМОНОЛОГІЯ Брошура Редактор-упорядник О.В.Гудима

Чернівці 2015

У-665

. У-665 Українська демонологія: брошура — [ред.-упоряд. Гудима О.B. — Чернівці: Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, 2015. — 46 с. ISBN 978-617-679-XXX-X Використано матеріали з книги Пономарьова Анатолія «Українці: народні вірування, повір’я, демонологія»

Брошурa ознайомить із зразками українських етнографічних вірувань, уявлень наших предків про уособлення сил природи, злих чи добрих духів. Для yсіx, хто цікавиться вітчизняною етнографiєю.

ISBN 978-617-679-XXX

Більшість образів української демонології мають дохристиянське походження. Наші предки були твердо переконані в існуванні духів, нечистої сили — невидимих істот, які населяли оточуючий світ. Вони персоніфікували природу. Природнім явищам і об’єктам надавали людські якості, людські почуття, навіть людську подобу. Значна їх частина зникла з народної пам’яті з появою християнства. Ця брошура ознайомить вас з міфічнимим персонажами, добрими і недобрими духами, які, за уявленнями наших пращурів, жили поряд із ними.

.......................................................2

ЗМІСТ:

ЧОРТ...............................................................................3 МАВКА...........................................................................5 ЛИХОМАНКА................................................................6 МАРА.............................................................................7 ПОЛЬОВИК....................................................................8 ОДМІНОК.......................................................................9 УПИР............................................................................10 БАБА............................................................................12 ВІЙ................................................................................13 ПEСИГОЛОВЦІ............................................................14 БЛУД............................................................................15 НІЧНИЦЯ ......................................................................17 ДОМОВИЙ...................................................................18 ПОЛУДEНИЦЯ.............................................................20 МEЛЮЗИНА.................................................................21 РУСАЛКА.....................................................................22 ПEРEЛСНИК.................................................................23 ВИХОР..........................................................................24 ЗEМНИЙ ДУХ..............................................................25 МОРОЗ........................................................................25 ЗЛИДНІ.........................................................................26 ПОПEЛЮХА.................................................................26 ВОВКУЛАКА................................................................27

ЗАЛОЖНІ МEРЦІ.........................................................29 МОРОК........................................................................29 ЛІСОВИК.....................................................................31 СВІТИЛКА....................................................................32 ПОТEРЧАТА..................................................................33 ЗМІЙ.............................................................................34 ВОДЯНИК.....................................................................35 ВІДЬМА.........................................................................36 ЧУГАЙСТР....................................................................37 ХУХА............................................................................38 ПОВІТРУЛЯ...................................................................40 САМОВІЛА..................................................................40 БОГИНКИ.....................................................................41

ЧОРТ

Чорт вже був перед створенням світу, коли панував хаос. Бог побачив його в піні та взяв зі собою, але незабаром Чорт збунтувався проти Бога. Переважно це худорлява, рухлива, гола людиноподібна істота невеликого зросту, з рудою шерстю, що густо вкриває все тіло. Має коротенькі ріжки на круглій свинячоподібній голові. Очі круглі, малі, червоні. Замість носа — свиняче рило. Зуби дрібні, але гострі. Кігті — на руках, ліктях, колінах і ногах. Довгий вертлявий хвіст. З одягу — куці ногавиці. Чортам приписували винахід горілки і тютюну, розведення бур’я нів. Вважалось, що Чорти, як і люди, народжуються, одружуються, але ніколи не вмирають. На них перетворюються нехрещені померлі діти. Багаті Чорти можуть допомогти розбагатіти людям. Для цього людина повинна віддати Чортові душу, підтвердивши свою згоду запискою, написаною кров’ю з мізинця. Здатен блискавично переміщуватися в повітрі й миттєво перевтілюватися в людей, звірів і неживі предмети. За легендами, найчастіше перевтілюється у вовка, «знайомого кума», барана, кота, півня і мишу. Чорти мають свою чарівну силу тільки вночі. Водяться у безлюдних, запущених місцях: очереті, бур’янах, болоті, біля млинів, на перехрестях доріг. Але постійним їх мешканням вважається пекло, де Чортами керує Вій.

МАВКА

(НЯВКИ, БІСИЦІ) Згідно з народними уявленнями, Мавками ставали малолітні ді ти: мертвонароджені, або померлі на Русальному тижні, або ті немовлята, яких не встигли охрестити перед смертю. Мавки з’являлися у вигляді нічних птахів або пташенят, які видають жалібний писк. Особливістю зовнішнього вигляду Мавок вважалася відсутність шкірного покриву на спині, в результаті чого ззаду у них можна було бачити всі нутрощі. Вони вродливі молоді дівчата, високого зросту, лице миловидне і кругле, а коси довгі, спускаються на плечі і завжди затикані квітами. Одяг тонкий та прозорий, спереду виглядають як дівчата, а насправді немає в них ні тіла, ні душі. Через те немає в них і тіні, а коли бігають по траві, то вона під їхніми ногами не хитається. За гуцульським повір’ям, на зиму Мавки зникають з землі (живуть в гірських печерах і ямах), а з’являються серед людей навесні і влітку, бігають групами, зграйками по лісах і полонинах, садять або збирають квіти, купаються в річках і озерах, водять хороводи, люблять музику і танці. Там, де вони грали і танцювали, трава росте густішою і зеленішою. Однак люди вважали їх небезпечними і шкідливими духами: Мавки могли збити подорожнього з дороги і завести його в глушину; залоскотати до смерті; відірвати людині голову або наслати на неї хвороби. Співом та своїм привабливим виглядом заманюють до себе хлопців і залоскочують їх або заводять у безвість. Оберегом від Мавок слугували часник, цибуля, полин. Щоб убезпечити себе від Мавки, радилося також вивернути сорочку.

ЛИХОМАНКА

Лихоманки — дев’ять чи дванадцять крилатих сестер, дочок царя Ірода. Вони мешкають в похмурих підземеллях пекла і представляються злими й потворними дівами, чахлими, замореними, вічно голодними, іноді навіть сліпими і безрукими. Старша керує своїми сестрами і посилає їх на землю мучити людський рід: «Тіло палити, морозити, кістки трощити». У січні Мороз чи Зима виганяє їх, разом з нечистою силою, з пекла, і Лихоманки шукають собі притулку по теплих хатах і нападають на «винних». Подібно Смерті і владиці демонів (Сатані), Лихоманки сидять в підземних вертепах, закуті у ланцюгах. Скидаючи з себе кайдани, Лихоманки прилітають на землю, вселяються в людей, починають їх трясти, знесилюють їх суглоби і ломають кістки. Змучивши одного, Лихоманка переходить в іншого; при польоті своєму вона цілує обрану жертву, і від дотику її вуст людина негайно знедужує. Лихоманки в своїх назвах описують ті муки, якими кожна з них терзає хворого. Ось ці назви: 1. Трясця-пропасниця — дух, що насилає гарячку і смерть. 2. Глуханя — відбирала слух і мову. Має вигляд жінки без вух і рота. 3. Гризачка — хвороба серця. Хробакоподібна жінка з надмірно тонкою верхньою губою, з гострими хижими зубами. 4. Жовтяниця — потвора, що насилає жовчну хворобу, має жовте лице і очі. 5. Коркуня — шкіряна хвороба. 6. Ломота — хвороба кісток, кінцівок. Має вигляд жінки з перевернутою назад головою. 7. Лякливиця — насилає переляк і страх. 8. Очниця — осліплює людей, насилає хворобу очей. Зображується як баба з гнилими очима. 9. Черевуха — хвороба шлунку і нутрощів. 10. Лідниця — простуда, відморожування кінцівок. Має вигляд обледенілої баби, у котрої замість очей крижини. 11. Навія — потвора, що насилає божевілля. Має вигляд жінки, що несамовито регоче, закотивши очі під лоба. 12. Вогневиця — насилає високий жар тіла, тиф. Кістлява, великі лихі очі палають вогнем.

МАРА

Міфічна богиня зла, хвороб і смерті. Пізніше — уособлення тривожного і неспокійного сну. Її уявляли людиноподібною істотою, що насідала на сонну людину, а коли людина прокидалася, миттю зникала. На Бойківщині цей персонаж виступав уособленням біди. На Поділлі демонологічний образ Мари персоніфікувався у вигляді страшної істоти жіночої статі, що з’являється як нічний привид чи видіння і є злою, нечистою силою.

ПОЛЬОВИК

«Польовий біс», міфічний володар полів, степів і лук, сворений чортом. Має тіло чорне, як земля, очі різнокольорові, замість волосся на голові росте довга трава. Одягу він не має. Іноді з’являється у вигляді дідугана в білій одежі і лякає людей. Його поява супроводжувалась сильним поривом вітру. Збиває людей зі шляху, кружить їх, веде до ярів і боліт. Як і всі нечисті, Польовики — хабарники, горделиві та вередливі — люблять, щоб їх ублажали. Як і інші нечисті духи, Польовик може прибирати різного вигляду (постаті кума, бугая, козеняти, птаха), зваблювати людей і вводити їх в оману. Його уявляли чоловіком, що мав тваринні ознаки: шерсть, хвіст, кігті, крила, маленькі ріжки, телячі вуха і великі зуби. Вважали, що він ховається в колоссі, тому щоб його не розгнівати, на ниві залишали пучок незібраного збіжжя і закручували його — «завивали бороду» Польовикові. Живуть Польові чорти по степах, полях і луках, ярах, ямах, могилах і ровах тільки навесні і літом, під час сходу, росту і дозрівання хлібів. В останньому снопі — останній притулок Польовика. Тому і особлива шана цьому снопу — його наряджають і залишають в полі до майбутньої весни.

ОДМІНОК

Українці вірили, що нечистий може викрасти людське немовля, підкинути натомість своє. Одмінок — підмінена «богинею» чи нечистим дитина. Впізнати Одмінка можна було по мішкуватій будові тіла з маленькою головою, великим черевом та тонкими ногами, по ненаситності в їжі. Вважалося, що підмінені діти невгамовно кричать і погано розвиваються. Подекуди їм приписували здатність змінювати розміри свого тіла від немовляти до розмірів дорослої людини. Побутувала думка, що Одмінок міг вигодовуватися у людей до двадцяти років. Щоб позбутися Одмінка, радилося винести його в мішку на перехрестя доріг або кинути таку дитину на смітник і «перебити на ній дев’ять пучків різок із деркача і нечистий чи лісниця-богиня, пожалівши свою дитину, забирають її і повертають людську. З Одмінків виростають перелесники, які, на відміну від інших нечистих сил, будучи похрещеними в ранньому віці, згодом не бояться хреста і можуть приступитися до людини.

УПИР

Упирем стає після смерті людина, народжена від нечистої сили або зіпсована нею; померлий, через труну якого перескочив біс в образі чорної кішки; самовбивця або людина, яка за життя була чаклуном, вовкулакою, вбивцею, єретиком чи боговідступником. Упир після смерті виходить з могили, щоб шкодити людині — висмоктувати з неї кров. Як дух, Упир міг з’являтися у різному вигляді (собаки, кота, двох хлопчиків), ходити по селу пішки або їздити на коні і «витинати» людей. Подекуди вірили, що Упир може навіть накликати «мор». Здатність «ходити після смерті» Упир має нібито завдяки присутності в ньому двох душ, одна з яких не покидає тіла і після смерті. Розпізнати Упиря можна було по подвІйному ряді зубів, шести пальцях на руках і ногах, а після смерті — по свіжому, червоному обличчю, яке у домовині повернуте донизу. Мертвий Упир ніколи не розкладається. Побутувало повір’я, що, окрім мертвого, в кожному селі був і живий Упир. Живий Упир теж має червоне обличчя і дуже міцну статуру, яка потрібна йому для того, щоб на своїй спині носити мертвого Упиря. Мертвий без живого не може бути шкідливим, оскільки сам не має здатності ходити. Вночі Упирі встають зі своїх гробів і ходять по світу. Вони заходять у хати, накидаються на сонних людей, найчастіше — на немовлят, і висмоктують їх кров, в результаті чого людина помирає. Вони можуть розгулювати по землі до співу перших півнів, а потім кидаються до своїх могил. Коли народ підозрює якогось покійника в таких страшних нічних прогулянках, його викопують із могили і, побачивши, що він зовсім не схожий на мерця, а навпаки, свіжий і рожевощокий, ніби живий, забивають йому в серце осиковий кілок, а потім спалюють труп. При цьому слід остерігатися струменя чорної крові, яка хлине із злісного серця: якщо хоч крапля на когось потрапить, залишаться на тілі невиліковні виразки. Ну а коли розгориться вогнище, поповзуть в різні боки чорні жаби, гадюки і черв’яки, і потрібно стежити, щоб жодна з цих нечистей не втекла, бо з нею Упир може вислизнути, щоб потім відродитися і знову вершити свої жахливі справи.

БАБА

(ДИКА БАБА)

Висока, худа, довговолоса жінка, що чинить все на зло людям: може «вбити дитину залізним макогоном» або залоскотати до смерті. Улюблене місце для переховування — кукурудза. А на Бойківщині змальовується як нешкідливий міфологічний персонаж, натрапити на яку можна було в лісових хащах або в полі. Існувало повір’я, що зловлена в полі, вона служитиме господарю як вірна наймичка. Подекуди вірили, що дика баба любить підміняти людських не хрещених дітей своїми. Цей образ можна віднести до рідкісних вірувань в жіноче уособлення домовика — «домовичку»,«доманю».

ВІЙ

Найстрашніший і найсильніший представник нечистої сили, якого Сатана призначив для керування над усією нечистю. Живе під землею. Він — старий дідуган з величезними бровами і довгими повіками, що тягнуться аж до землі, такими, що їх потрібно було підтримувати вилами. Обличчя у Вія залізне, весь він присадкуватий та кривоногий, а голос у нього як із-під землі. Коли злий, то дуже сильний, тоді від землі летять одні лише клапті. Хода в нього тяжка, коли іде, раз у раз спотикається. Хреста та магічне коло Вій не бачить, тому і не боїться через свої повіки. Сам він їх підняти не може. В тих випадках, коли злі сили не справляються, то кличуть Вія. Все нечисте кодло враз кидається допомогти підійняти йому повіки. Вій сліпий, але, коли всякі дідьки підіймають його важкі вії — тоді навряд чи яка людина витримує, щоб не глянути в той демонічний погляд, у якому сидить сам Сатана.

ПEСИГОЛОВЦІ

(БEСИГОЛОВЦІ, СИРОЇДИ) Страшні велетні, що харчуються здебільшого сирим людським м’ясом. Від звичайних велетнів Песиголовці відрізняються собачою головою, одноокістю та неймовірною жорстокістю. Якщо Песиголовець напав на людину, порятунку можна не чекати. Зустрічаються Песиголовці в українській міфології досить часто і всім своїм єством символізують нечувану жорстокість. Відомостей про їх походження практично немає. Багато дослідників сходяться на думці, що в образ собакоголових велетнів вкладалися уявлення про орди чужинців-завойовників, які приходили на українські землі, знищуючи все на своєму шляху. Вони мають не лише одне око, а й одну руку та одну ногу, зовсім рідко — ще й один ріг на лобі, а для пересування використовують собі подібних — чіпляються один до одного й мандрують у пошуках їжі. Таким дивним способом Песиголовці пересуваються дуже швидко, а через те, що постійно ходять парами, перемогти їх практично неможливо, тому єдиним способом позбутися цієї напасті залишаються хитрощі.

БЛУД

Є у Лісовика один вірний помічник, якого звати Блуд. З ним він любить перегукуватися в лісі. Лісовик може стати вовком чи лисицею, а Блуд совою або іншим птахом і коли людина відгукнеться до них, заманюють її все далі і далі за собою, аж поки треті півні не заспівають. Блуд перекидається ще котом, собакою, козою, копицею сіна, а то і світлом. Коли чоловік підійде до світла, воно переноситься на друге місце. Найчастіше «чигає» на подорожнього на роздоріжжі. Вчепившись у людину, Блуд водить її до повного знесилення на одному місці або заводить у болото, воду чи іншу прірву, а то й жорстоко збиткується над нею. Узимку він заводить у такі нетрі лісів та боліт, що чоловік замерзає. Може познущатися з нього у постаті жінки і водити до півночі по лісу, а по півночі заводить його в рів і там так поб’є, що той на другий день може померти. Блуд — це скинутий богом з неба злий дух (слуга Сатани), що не встиг приземлитися і завис у повітрі після того, як Бог промовив «Амінь». Відтак Блуд чіпляється до кожного перехожого, який випадково доторкнеться до нього. Зникав Блуд після того, як проспіває півень, що вказує на пряму спорідненість цього персонажу з демонологічними нечистими силами.

НІЧНИЦЯ

Нічні демони. Нападають переважно на новонароджених, нехрещених дітей і не дають їм спати. Не мають визначеного вигляду: вони чи невидимі, чи схожі на птахів, кажанів, черв’яків, чи привиди, чи блукаючі вогні, та найчастіше — жінки з довгим волоссям в чорному одязі. Проникають в будинок через вікно або двері, пролазять під колискою, стоять у головах або залазять в колиску, б’ють, щипають, смикають дитину, так що воно плаче і не може спати. Дають немовлятам свого молока і отруюють їх, або самі смокчуть груди дитини. Нічниці також лазять вночі по пташиних гніздах, випивають яйця і душать пташенят. Ними стають після смерті відьми, які не мали дітей. Аби вберегтись від Нічниці, не варто після заходу сонця залишати на дворі пелюшки, виходити з дому і виносити дитину, залишати двері відкритими і качати порожню колиску, купати дітей чи прати пелюшки і білизну в простоялій нічній воді. Для захисту дітей від Нічниць, їх купають у настоях різних рослин або обкурюють цими рослинами; роблять з ганчірок або пелюшок ляльки, ставлять їх по 2-3 на кожне вікно. Вигнання Нічниці зазвичай супроводжується ритуальним діалогом, вимовним через поріг, вікно, або піч жінками: одна робить ножем насічки на стінах або ллє окріп на гребінь, на веретена, щітку, голки, кип’ятить воду в котлі, відрізає пасмо волосся у дитини, а мати дитини запитує: –Що ти робиш?. Жінка відповідає: –Виганяю (ріжу, парю, варю) Нічниць. Мати завершує діалог: –Жени (вари, стомлюй, ріж). Щоб їх ніколи не було. Ще Нічниці тим небезпечні, що можуть пристати до людини, навіть вселитися в неї, особливо на старості років, у випадку того, що в житті ця людина нікого не любила і у неї не було дітей.

ДОМОВИЙ

Дух, що поселяється в новозбудованому домі разом з людьми. Господар дому. Коли в домі негаразди, може з пересердя спалити хату. Не дозволяє вночі працювати, часом, коли в домі немає ладу, іде з хати геть. Домовик є богом хатнього вогню й печі, і зовсім він не дідько, про якого тільки й чути, що робить лише капость у хаті. Чатіше чути про нього, що він годованець та щасливець, помічник у господарстві, впливає на добробут сім’ї, охоронець не тільки хати, але, власне, і всіх, хто живе в ній. Допомагає жінкам прясти, мити посуд, заколихує малу дитину, рубає дрова... Зло домовик робить лише тоді, коли хтось робить йому зло, або ж коли в хаті робиться що-небудь не так, як би йому хотілось. То в стайні шкодить часом, заплітає чудернацьким способом гриви, що звуться чортовим узлом, та любить їздити на конях. Улюбленому коневі підкладає свіжого сіна. Щоб не ганяв Домовий інших коней, господар тримає у стайнях цапа, підвішує ворон і сорок, бо він їх дуже не любить. Хатнього дідька можна бачити при запаленій страсній свічці. Домовик невидимий, але іноді він показується маленьким дітям. Якої він масті — такої масті повинна бути і худобина. Кажуть, що у багатія Домовик ніби волохатий, а у бідака — голий, бо там одні злидні та нещастя. Домовик любить багатим допомагати, стереже їхнє добро від злодіїв, будить їх, як трапиться у дворі пожежа, бо хто став господарем знає ой як не просто задобути його прихильність. То не проста річ — «завести» собі домовика. Для того треба взяти малесеньке яєчко, яке знесе курка, коли її вихор підвіє, прив’язати під ліву пахву і носити дев’ять діб. Весь цей час не можна ні митися, ні молитися. По дев’яти днях вилупиться із яйця малий чортик-домовичок. Домовик любить самотність та спокій. Живе в печі, під піччю чи в запічку, а то і на горищі або під порогом хати. Він не терпить, коли в хаті сварка, особливо коли розбивають горщики і коли нема окропу в печі, щоб горло промочити. Ображений неповагою господаря, Домовик тоді може спалити все обійстя. Залишений на самоті у старій хаті, лютує вночі, але допомагає навести добробут у господарстві тому, хто приходить жити в пустку.

ПОЛУДНИЦЯ

Злі польові духи жаркого полудня, який наздоганяє тих, хто працює в полі опівдні. На вигляд дуже вродливі високі дівчата у білих сукнях. В той час, коли люди опівдні працюють у полі, вони вартують на тих, хто йде відпочити у затінку, аби викрутити шию і занапастити жертву. Полудениці заманюють у поля дітей, котрі потім довго блукають у полі і очікують коли втомлені діти засинають аби потім убити. Та є й добра полудениця, яка закриває опівдні великою невидимою сковорідкою хліб і трави від прямих променів сонця, а зла – перегортає цю сковорідку іншим боком і припалює молоді квіти трав. Полудениця — берегиня поля і землі. Народжується і помирає разом з полем. Якщо зустріти Полуденицю опівдні, то вона може почати згадувати загадки, які якщо не розгадати — залоскоче до напівсмерті, вбити вона може тільки того, хто не дотримується звичаїв і грішить, не поважає богів. Її вважали одним із видів русалок, тому називали «польовою русалкою». Подорожній, який вирішив зупинитися на відпочинок біля поля, повинен був залишити частину свого обіду і чашку медовухи для задобрювання її.

MEЛЮЗИНА

Дух свіжої води у святих джерелах і річках. Морське створіння, що має вигляд напівлюдини-напівриби, чи напівзмії. Покрите лускою і з двома риб’ячими хвостами. Мелюзинами стають дівчата, що померли перед вінчанням. Як напівжінки-напівриби, мелюзини живуть у морі. Вони відзначаються надзвичайною вродою і чарівним голосом, складають пісні і навчають їх людей. Вважається, що від них навчилися своїх пісень і чумаки. Проте істоти ці підступні, бо приспавши пильність людей, завдають їм шкоди і навіть з’їдають. Буває, що мелюзина виходить заміж за смертного, поставивши йому умову, щоб він ніколи не бачив її в звіриному вигляді. Коли він застає її в такому вигляді — покидає його. Згідно з народними легендами, коли має статися велике зло, Мелюзина видає пронизливий і страшний крик, який повторюється завжди тричі.

РУСАЛКА

Молода водяна красуня, котра живе на дні ріки в чудових кришталевих палатах. Душі вона не має, а тільки серце. Уночі, коли сходить місяць, вона виходить на берег озера чи річки, розчісує волосся, танцює, грається на поверхні води, сідає на млинне колесо, пірнає, гойдається на гілках дерев. Як правило, Русалками ставали дівчата, які втопились від нещасного кохання; яких приносили в жертву богам, або які були потоплені мачухами. Чудовим своїм співом вони заманюють дівчат чи юнаків, затягують у воду і залоскочують. Оберегом від Русалок послуговували хрест та полин. Русалки дуже гарні з лиця, тіло в них блакитне чи синє, зелені довгі пухнасті вії, а очі чорні або зелені і дуже блискучі. Пальці на ногах з’єднані перетинкою, як у гусей, тому, якщо Русалки спішно кидаються у воду, то на березі можна побачити їхні сліди, які довго не може розмити вода, а звичайно перед тим, як покинути берег, вони ретельно загладжують пісок. Їх довге зелене або чорне волосся завжди розпущене і сягає колін. Вдягнені Русалки у довгі білі тонкі сорочки або ж голі.

ПEPEЛECНИК

Злий дух, що падаючою зіркою відвідує людей, приймаючи вигляд близьких, рідних, коханих. Перелесника («летавиця», «летавицю») можна було «дістати» з великої туги та жалю за покійною коханою людиною. За деякими повір’ями, це і є дух небіжчика, за яким жалкують. Він — гарний, палкий юнак чи красива дівчина (літавиця) з буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима. Утілюється в образ померлої людини і вступає у подружнє життя і з живими людьми. Діти, що народжуються від Перелесника, мають мішкуватоподібний вигляд, погано розвиваються і ненаситні в їжі. А дівчину, з якою Переленик має стосунки, він знесилює, висмоктуючи з неї кров. Він міг також спалити хату чи задушити людину. На відміну від чорта, якого можна відігнати, викуривши свяченим зіллям, Перелесника вигнати з хати, в якій він поселився, важко. Щоб позбутися його, рекомендувалося користуватися освяченими «рутою», «тойою», «маруною». Цей образ є уособленням небезпечних атмосферних та космічних явищ — блискавки, метеоритів.

ВИХОР Його уособлюють в образі чорного чоловіка, порослого шерстю, з хвостом і крилами, з великими пазурями на ногах і руках. Живота в нього немає, і тому видно всі тельбухи. Тому й зовуть вихра «котолупом». Живе він в полі, але не сидить на місці, а все перебігає. Особливо багато бігає перед дощем. Бігаючи, він все зойкає, бо боїться грому, який є смертельним для Вихрів. Бігає він тільки вдень, а вночі — ніколи, і тим відрізняються від іншої нечистої сили. Коли Вихор «підвіє» людину, та мусить захворіти. Тому, «як вітер порохом курбелить, не можна йти серединою вулиці», — треба дати вихрові вільну дорогу Боронитися від вихру можна тільки ножем: як Вихор підбіжить, треба станути перед ним, крикнути: «Котолуп»! і кинути ножем. Якщо ніж закривавиться, то значить вихра вбито. Оповідали також, що як чортова дочка виходила одного разу заміж за простого чоловіка, то тоді на весіллі чорт як закрутився з радощів, так і став — вихром. Тому й називають іноді вихор — Чортовим Весіллям.

ЗEМНИЙ ДУХ Земний дух — це різновид нечистої сили, покараної Богом і приреченої жити під землею. Земляним духам народна уява приписує ті ж функції та властивості, що й іншим чортам. Вважається, що живуть вони під деревом, під каменем, чи під стовпом. Земляні духи, а також їх різновиди — «копальняний дух», болотяник (очеретник) можуть жорстоко помститися (наслати тяжку хворобу) тому, хто потривожить їхній спокій. Щоб уберегти себе від помсти, рекомендувалося серед іншого вилити до викопаної ямки чарку горілки — своєрідне жертвоприношення з метою задобрити духа.

МОРОЗ Повелитель зимових холодів. Його уявляли в образі низенького старого з довгою сивою бородою. Взимку бігає він по полях і вулицях і стукає: від його стуку починаються тріскучі морози і сковуються річки льодами. Якщо вдарить він об кут хати, неодмінно колоду трісне! Його дихання виробляє сильну холоднечу. Іній і бурульки — його сльози, його замерзлі слова. Снігові хмари — його волосся. Дуже не любить він тих, хто тремтить і скаржиться на холоднечу. Зима — його дружина. Він покриває вікна дивовижними візерунками, леденить поверхню озер і річок, щоб можна було по них кататися, заморожує снігові гірки і веселить чесний народ снігом, бадьорить морозцем.

ЗЛИДНІ

Уособлення недолі, біди. Найчастіше народна уява змальовувала Злиднів у вигляді дідків-жебраків або маленьких, ненаситних, невиразно окреслених істот, які сидять на плечах людини й покидають її лише після смерті. Вони маленькі, заморені, у лахмітті, туляться в кутку за піччю й постійно голодні. Вважалося, що де поселяться Злидні, там надовго запанує бідність, та Злидні поселяються у людей ледачих, легковажних, які не дбають про добробут і достаток, а живуть, як доведеться, сьогоднішнім днем. А от у працьовитого, дбайливого господаря Злидні не водяться. Позбавитися від Злиднів дуже важко, але можливо: їх можна переловити і куди-небудь замкнути, примусити Злиднів залізти в мішок, який кинути у болото або до ями і завалити каменем. Злиднів можна зв’язати і залишити на дорозі, закопати їх, засадити у бочку, щоб їм було просторіше, і вивезти в чисте поле і тому подібне. Позбавившись від них, людина швидко багатіє, а якщо вселилася в будинок, де живуть Злидні, — грузне в убогості. Якщо хтось з жалості до Злиднів або із заздрості до того, хто розбагатів, звільнить Злиднів з ув’язнення, вони накинуться на нього, учепляться і вже не відстануть: Є українська приказка: «Просилися Злидні на три дні, та й вигнати не можна».

ПОПEЛЮХА

Коли з печі вимітають попіл, виносять з хати, а землею не присипають, то місячної ночі він може перетворитися на попелюху. Вона виглядає, як худенька бабця з синюватим, як у покійника, обличчям, дуже довгими руками та кігтистими кістлявими пальцями, теж дуже довгими. Якщо хтось пізно повертається додому, то вона може напасти на нього й почати душити. Коли не задушить на смерть, то залишить на шиї чорні відбитки своїх пальців, які залишаються аж до самої смерті. Щоб вберегтися, достатньо було кинути в неї землі, тоді вона перетворювалась на попіл.

ВОВКУЛАКА

Людина, що має здатність перевтілюватися на вовка. Така особливість набувається за важкі провини, або в результаті чар злого ворожбита чи відьмака. Існувало повір’я, що коли жінка, що чекає дитину, побачить вовка, то в неї обов’язково народиться Вовкулака, і що вовкунами стають ті, хто народився уперед ногами. Вовкулаки тікають до лісу і живуть там з тваринами. Потрапивши до вовчої зграї, вони добувають вовкам їжу: нападають на худобу, але не з’їдають її, а тільки душать. Вовкулаці усе вовче чуже. Він їсть лише хліб, плоди та ягоди і часто сам стає жертвою вовків. Вовкулаки не виють, як вовки, а лише стогнуть і плачуть, як людина. Вони приречені на тривалі страждання, аж доки не стануть людиною. Впізнати Вовкулаку можна по тому, що задні ноги в нього не такі, як у вовка, а колінами вперед, як у людини. Крім того, у Вовкулаки завжди на шиї висить мотузка, якщо цю мотузку розірвати, то Вовкулака вмить стане людиною. Допомогти стати людиною Вовкулаці може той, на кого він напав. За народними повір’ями, якщо людина, яку переслідує Вовкулака, кине позаду себе пояс, то, переступивши через нього, Вовкулака вмить стане людиною.

ЗАЛОЖНІ МЕ РЦІ

Померлі неприродною смертю люди: утопленики, самовбивці. Таких не дозволялося ховати на загальних кладовищах, а лише на перехрестях доріг, у ярах. Вважалося, що по смерті людини душа живе таким же життям, як і раніше, але, крім людських, набуває ще й властивостей духа. Ця душа може прибирати різних виглядів: померлої людини, кота, собаки, дерева, свічки чи іншого предмета. Душі померлих можуть турбувати живих людей з різних причин. Так, «покутники» — ті, що не мають спокою через колишні земні гріхи, тиняються по землі доти, доки не спокутують своїх гріхів. «Потопельники» і «повісельники» мають право ходити по землі після смерті ще сім літ. Як духи, вони бувають різного вигляду і нерідко збиткуються над живими людьми. До заложних мерців зараховували і померлих нехрещеними дітей — потерчат. Заложні мерці мали здатність впливати на атмосферно-погодні явища, втручатися у життя живих. Люди під час засух поливали їхні могили водою, щоб викликати дощ. Щоб позбавити таких покійників здатності відвідувати живих людей, у їхні могили клали вузлик свяченого маку-видюку, забивали осикові кілки. Рекомендувалося також забити у воротях залізного зуба з борони або осикового кілка, хату обсипати маком-видюком або свяченим льоном. До того ж, обсипати радилося до обіду, бо «по обіді вже мрець починав ходити». Вважалося, що, на відміну від душ звичайних небіжчиків, душі заложних покійників не можуть з’являтися до родичів на поминки, коли «за померлі душі обід ставлять».

МОРОК

Мана, примара. Може привидітися в будь-якому місці: вдома, в лісі, в полі. Жодне марення не обходиться без участі нечистих духів, які затьмарюють розум людини, примушуючи бачити те, чого немає насправді. Розуміючи, що перед ним примара, людина все ж не може позбутися нав’язливого образу. В українських повір’ях йому приписують вороже ставлення до людей, він затьмарює розум, і людина божеволіє. В міфології слов’ян був богом брехні, обману, неуцтва і помилок. Але в той же час, Морок був хранителем шляхів до правди. Докладних описів цього персонажа не зустрічається.

ЛІСОВИК

Дух лісу, його господар. Живе на густих деревах або по дуплах сухих дерев. Людей старається заманити в хащу, де їх лякає. Уся лісова звірина послушна Лісовику, особливо зайці. Вовки та ведмеді — його вірні пси. Лісовик такий зростом, як чоловік, але буває заввишки, як дерева в лісі. У Лісових духів тіні нема. В Лісовика, як і в людей, є і жінка, є і діти. І якщо Лісунка не має своїх, то краде чужих, особливо тих дітей, яких проклинають рідні. Така дитина, яка побувала в Лісовика, вміє ворожити. Полюбляє Лісовик кричати в лісі. Часом здіймає галас, змушує блукати людину, збиває її з дороги. Перекидається знайомою людиною, заводить з нею розмову, а потім веде її, сплутавши дороги, далеко в ліс, у густі нетрі та болота. Лісовик майже завжди невидимий, лише голосом та співом виказує свою присутність. Побачити його можна зігнувшись і дивлячись назад крізь ноги. Лісовик боїться солі і липового поліна. Лісовик — істота добра, рідко відповідає на зло людини злом, та все ж може погубити людину, приміром, коли чоловік ночує з кіньми біля лісу, або спить на узліссі. Тоді Лісовик тихенько краде ту людину, затягує в ліс. Рідко буває, але може підійти до вогню, біля якого заночували чоловіки, погріється трішки, а то і пожартує. Ніхто ніколи не бачив слідів Лісовика, бо він їх вихором замітає, так само, як і відьма.

СВІТИЛКА

В традиційних народних уявленнях українців описи та трактування образу світилки трапляються рідко. Мислилась вона страшною і ворожою людині істотою і змальовувалася у вигляді трьох свічок. Більш поширеними є оповіді про демонічне світло, яке набувало різних форм і з’являлося незалежно від пори року. Світилка з’являється восени і ходить вночі по полях, коли вже зберуть урожай хліба. Поява на полях світилки збігається з часом, коли «женять на Семена свічку», «лушника». Подекуди її ототожнювали з вогнем: «Коли зберуть хліб, то вогонь ходить по полях». У етнографічних описах зустрічі з світилкою трактуються як небезпечні, такі, що викликають страшний переляк і навіть смерть. У деяких переказах та народних сюжетах про світилку наявні й мотиви про її зв’язок з нечистою силою. Демонічному світлу народна уява приписувала ті ж функції, що й іншим духам — здатність перевтілюватись і з’являтися у різних виглядах; зловорожі щодо людини дії. Хоча в описах світилки та світла і є певні відмінності, все ж, найімовірніше, що вони спричинені особливостями локального трактування цих міфічних образів, яких фольклорна традиція наділяє спорідненою сутністю і функціями.

ПОТEРЧАТА

Дітки, які померли без хрещення. Вони ходять в темноті з каганчиками і тим світлом заманюють людей у болото. За переказами душі Потерчат сім років літають і просять: «Хреста!». Їх голоси подібні до жаб’ячого кумкання. Хто почує голос Потерчати, каже повір’я, повинен пожаліти нещасну душу: кинути хустину, рушник або шматок полотна — як крижмо для хрещення — і промовити: «Іван та Марія! Хрещу тебе в ім’я Отця, Сина і Святого Духа. Амінь», — і дати ім’я дитині. Тоді померле немовля стає янголом. Коли ж за сім років по смерті таку дитину ніхто не охрестить, вона потрапляє до нечистих духів. Злі духи мучать украдених немовлят, і тільки на Зелені свята вони вільні від страшних тортур. Хоронили Потерчат під деревами. Дерево, яке садили на могилі, в уявленнях людей є світовим деревом, що поєднує світ живих зі світом померлих.

ЗМІЙ

Змій має багато образів: велика крилата змія, зірка, що падає, метеор, веселка, вогняний птах з хвостом. Найчастіше вище поясу він виглядає як красивий юнак, а нижче — як строкатий вуж. Його тіло вкрите золотистою риб’ячою або роговою лускою. Змій мешкає в гірських печерах, норах і старих дуплистих деревах, на неприступних гірських лугах, в озерах і великих водоймах. Прилітає до своїх жертв ночами і залишається у них до перших півнів або до сутінків. Змій є міфологічним коханцем, який вступає у сексуальні відносини із земними жінками, приймаючи людський вигляд. Його жертви — дівчата, які умиваються водою, залишеною відкритою під час грози; яких в дитинстві мати клала на місце, де ріжуть хліб, миють посуд, чи виливають помиї; які зачаті або народилися в один день із ним. Жінка або дівчина, яку відвідує Змій, сохне, блідне і швидко чахне. Від зв’язку Змія з жінками народжуються демони або виродки. Вагітність в цьому випадку протікає ненормально довго — до трьох років і часто кінчається нічим.

ВОДЯНИК

Дух, який мешкає у воді, водяний цар, що володіє всією водою в світі: ріками, озерами, болотами, морями. Водяний пасе на дні річок і озер свої стада — сомів, коропів, лящів та іншу рибу. Командує русалками, ундинами та іншими водними жителями. Взагалі він добрий, але іноді любить побалуватися і затягнути на дно яку-небудь ловлячу ґав людину, щоб та його розважала. Утопленики, до речі, теж є слугами Водяного. Сам Водяний цар живе в кришталевому палаці на дні глибокої річки чи озера у вирах, любить селитися під водяним млином. Він — голий, витрішкуватий старий з риб’ячим хвостом, обплутаний тванню, має велику огрядну бороду, зелені вуса. Неодмінним жезлом Водяного є золотий тризуб, котрим він вибиває із землі джерельну воду, щоб живити рослинність та водяних істот. Він може обернутися великою рибою, дитиною, конем. Часто перекидається у сома, щуку або в іншу рибину, дає зловити себе в сіть, але не дозволяє, щоб несли додому, а якщо приносять — розвалює хату. Зловорожі дії Водяника щодо людини полягали в тому, що, розгнівавшись, він міг руйнувати греблі, млини, розливати ріки, топити людей. Для задобрювання рибалки приносять жертви у вигляді солі, хліба чи вареної риби.

ВІДЬМА

(ЧEPEДІЛЬНИЦЯ, ЧАРОДІЙКА, ЧАРІВНИЦЯ, БОСОРКАНЯ) Є Відьми, таємна сила яким надається від природи, вони більш доброзичливі, можуть допомагати людям захиститися від вчених Відьом. Така Відьма має хвіст, який у сні висувається, а з пробудженням — ховається. В дитячому віці хвіст голий, пізніше — обростає шерстю. Через усю спину у неї росте смуга волосся — «чорна стежка», а статеві органи не вкриті волоссям. Інші ж Відьми, учені, — злі. Вони набирають знання або від іншої Відьми, або від самого чорта. Старі Відьми кістляві, високі, у них великі сірі очі, рот широкий, губи тонкі, руки довгі. Молодих видає лише палкий характер та відкрите загравання до молодих хлопців. Відьми крадуть дощ і росу — і через них лютують на землі посухи, можуть украсти й місяця, доять чужих корів і нерідко можуть їх задоїти до смерті; роблять на житі, на пшениці так звані закрутки — закляття на господаря, який, з’ївши зерно з цих колосків, сам скрутиться, як ця закрутка. Уміють перекидатися у будь-що: чи то звірина, чи то якась річ. Вони не тонуть у воді. Мають чародійки свої збориська, на які злітаються звідусіль. Найголовніший шабаш відбувається у Києві на Лисій горі, в Іванівську ніч. Відьми вилітають туди через комин на мітлі або вилах, але спочатку натираються відваром тирлича. Вони діляться на фахи: є Відьми від корів, овець, кіз, свиней, гусей, риб, бджіл, грибів, бараболь, яєць, дощу, посухи, морозу, та інші. Для того, щоб захистити двір від Відьми, треба тримати особливу собаку – ярчука. Звичайні собаки бояться навіть гавкати на Відьом, а ярчук має силу навіть загризти їх. Ще Відьма може згинути від того, якщо по її тіні вдарити палицею з осики або клену. Коли Відьма помирає, вона дуже мучиться і так стогне та корчиться, що ніхто не може бути поряд з нею. Для того, щоб вона легше померла, треба прорубати над нею стелю. Після смерті від трупа чути страшний сморід і він починає дуже швидко розкладатися. Хоронять Відьму за звичайними християнськими обрядами, але пізно ввечері, а священик читає особливу заклятну молитву. Якщо Відьма перед смертю говорить, що вона буде ходити до людей і після смерті, то її прибивають до гробу кілком з клечальної осики.

ЧУГАЙСТР

Веселий, життєрадісний, оброслий чорною або білою шерстю лісовик із блакитними очима. Він танцює, співає, полює на нявок, яким дає завдання заманювати молодих лісорубів та пастухів у нетрі й губити їх. Зовні як чоловік, але такий високий, як смерека, завдяки чому може скрутитись у велетенське колесо довкола ватри і грітися. Надзвичайно старий, не завжди із зубами, тому не може вимовляти всіх звуків. Ходить Чугайстр лісами в білому одязі або й зовсім без вбрання, і не може його ні людина вбити, ні звір роздерти, бо так йому пороблено. Гуцули твердять, що Чугайстер — це чоловік, заклятий його сусідом. Зустрівши в лісі живу душу, Чугайстер не чинить їй лиха, тільки чемно запрошує до танцю. Танець Чугайстра згубний для звичайної людини, він такий швидкий, що мало хто протримається до кінця. В жертву Чугайстру приносять кулешу й бануш, знаючи про його беззубість. Він може відірвати свою ногу — й рубати нею дрова. Проти Чугайстра використовували сокиру — як оберіг. Маючи її, цього міфічного велетня можна втримати двома мізинними пальцями й випитати про майбутнє. А про майбутнє Чугайстр знає все.

ХУХА

Лісові добрі духи, що за своїм зовнішнім виглядом схожі на пухнастих звірків. Свої маленькі будинки-нори Хухи влаштовують між корінням лісових дерев. Зимою, як і більшість тварин, впадають у сплячку і сплять аж до весни. Весною, тільки-но сходять зимові сніги, ці лісові духи просинаються: в цей період у лісі можна почути стукіт, писк, муркотіння і навіть звуки схожі на хрюкіт — це означає, що Хухи покидають свої «берлоги», «зимівники» і починають знову жити вільним і безтурботним життям. Хухи мають здібність змінювати забарвлення своєї шерсті в залежності від того місця, де вони перебувають. Якщо вони перебувають серед трави, їх шерсть стає зеленою, а серед осіннього листя, піску, чи старої хвої — жовтою, серед весняних кущів глоду — рожевою, біля вересу — ліловою, на снігу — білою, а у воді — прозорою. Хухи рідко спілкуються з людьми, але коли спілкуються, то стають для людей невидимими. А побачити їх можуть тільки люди з добрим серцем і світлою душею, люди, що ніколи й нікого не ображають. Хоча дехто вважає Хухів мстивими і злими духами, які можуть і шкодити людині, проте існує багато історій про те, як вони допомагають мандрівникам, що заблукали у лісі знайти правильну дорогу, що свідчить про те, що ставляться ці маленькі лісові духи до людей зовсім не зловороже.

ПОВІТРУЛЯ

Легка, здатна пересуватись у повітрі, не торкаючись землі, часто змальовують з крилами та вбраною в квіти з голови до п’ят. Хоча здебільшого описується як красуня, вміє змінювати зовнішність з молодої на стару і навпаки. Залюбки допомагає закоханим у любовних справах. Походить з Карпатського регіону. Вважається, що якщо комусь дев’ять ночей поспіль сниться кохана, то на десятий в її образі спускається з полонини Повітруля. У чабанів, які ні в чому не відмовляють своїм коханкам-повітрулям, вівці завжди цілі.

САМОВІЛА

Згідно з повір’ями південних слов’ян, це подібність добрих русалок. Вони молоді, красиві, на голові у деяких Віл корони. Описані як чарівні дівчата з розпущеним волоссям і крилами, одягнені у чарівне плаття: хто відніме у них плаття, тому вони й будуть підкорятися. Віла може літати, як птах, живе у горах та володіє колодязями та озерами. Має здатність «зачиняти» воду — висушувати. Якщо відняти у Віли крила, вона втрачає здатність літати і стає звичайною жінкою. Ноги у неї козячі, конячі або віслючі, вона закриває їх довгим білим платтям. До людей, особливо до чоловіків, ставиться приязно, допомагає ображеним та сиротам. Якщо її розгнівати, може жорстоко помститися, навіть вбити поглядом. Віла вміє лікувати, пророкувати смерть, але сама не безсмертна. Проте серед Віл існують і недобрі, такі, що заздрять людям, насилають хвороби. У злих Віл — ноги з копитами, крила, жахливі груди, перекинуті за спину. Злі Віли шкодять худобі, топчуть посіви, висушують водойми — правда, в покарання за гріхи.

БОГИНКИ

(ЛІСНИЦІ, МАМУНИ) Жіночі міфологічні персонажі. Головна функція Богинок — викрадення і підміна дітей. Богинки виступають у вигляді старих потворних жінок з великою головою, відвислими грудьми, роздутим животом, кривими ногами, чорними ікластими зубами, рідше у вигляді блідих молодих дівчат. Можуть з’явитися також у вигляді тварин — жаб, собак, кішок, бути невидимими, показуватися як тінь. Нерідко Богинкам приписується кульгавість. Богинками могли стати загиблі жінки, дівчата, які позбавилися від плоду або убили своїх дітей, жінки-самовбивці, клятвопорушниці, чи жінки, які померли при пологах. Житло Богинок — ставки, річки, струмки, болота, рідше яри, нори, ліс, поле, гори. Богинки з’являються вночі, увечері, опівдні, під час негоди. Характерні дії Богинок — прання білизни, дитячих пелюшок з гучними ударами. Людину, яка завадила їм, женуть і б’ють; танцюють, купаються, ваблять і топлять перехожих, затанцьовують їх, збивають зі шляху; прядуть пряжу; розчісують волосся; приходять до породіль, ваблять їх, звуть із собою, зачаровують їх голосом, поглядом; викрадають породіль, вагітних жінок, мучать людей ночами, давлять, душать їх. Богинки небезпечні також для худоби; вони лякають і гублять худобу на пасовищах, ганяють коней, заплітають гриви коням.

.......................................................29

ЗОБРАЖEННЯ, ВИКОРИСТАНІ У БРОШУРІ: Сторінки 3, 4, 7, 8,11,16,19, 24, 25, 27, 28, 30, 37, 41 — ілюстрації Бориса Павловича Забирохіна; http://kotindom.ru/art/37-russkie-narodnye-illyustracii-borisa-zabirohina.html Сторінка 9 — John Kenn Mortensen; http://johnkenn.blogspot.com/ Сторінки 12, 20 — CG-Warrior; http://cg-warrior.deviantart.com/ Сторінка 13 — Олексій Монжалей; http://www.mikportal.org/forum/topic7421s1175.html Сторінка 14 — Jon MacNair; http://www.jonmacnair.com/ Сторінка 15 — Reinder88; http://reinder88.deviantart.com/ Сторінка 32 — lombrascura; http://lombrascura.deviantart.com/ Сторінка 33 — zac retz; http://zacretz.blogspot.com/ Сторінка 34, 35 — Gretchen K. Deahl; http://gretchenkdeahl.com/

.......................................................29

«Українська демонологія» Брошура Використано матеріали з книги Пономарьова Анатолія «Українці: народні вірування, повір’я, демонологія»

Головний редактор О.В.Гудима Редактор О.В.Гудима Художній редактор О.В. Гудима Технічний редактор О.В. Гудима Підписано до друку 15.12.2015. Формат: А5 Гарнітура «Avanti», «BDP GeLLY NameScript». Наклад 2 пр. 46 сторінок Зам. № 5-09-ХХХХ

Чернівецький національний уныверситет імені Юрія Федьковича Філологічний факультет 58000, Чернівці, вул. Коцюбинського, 2 О.В.Гудима E-mail: gdmolena@gmail.com тел. 0982481477 Св. № ДКХХ від 23.11.2015

Друк видавництва “Рута” Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича 58000, Чернівці, вул. Коцюбинського, 2