Кара чун

Управління освіти і науки виконкому Криворізької міської ради Відділ освіти виконкому Саксаганської районної у місті ради Криворізька загальноосвітня школа № 21

Всеукраїнська експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям: Географія рідного краю

«Кара чун»

м. Кривий Ріг 2015

2

Виконавець: Шейченко Павло Олександрович, учень 8-А класу КЗШ № 21 Керівник: Кот Тетяна Юріївна, вчитель хімії КЗШ № 21, 0972918723

3

Вступ Об’єктом нашого дослідження на протязі двох років у різні сезони стало унікальне місце Кривого Рогу – Карачуни: ландшафт, створений природою і докорінно видозмінений людиною. На Криворіжжі давно звернули увагу на недостатнє використання рекреаційних можливостей техногенно-змінених ландшафтів. Особливої уваги заслуговують кар'єри із видобутку різних видів мінеральної сировини, якими так багаті надра Дніпропетровської області. З одного боку – це рани на тілі Землі, ушкодження цілісних ландшафтних систем, хоча їх створення і існування – неминуче. З іншого боку, вони відкривають таємниці надр, надають чудову можливість на великому просторі і значних глибинах простежити ті особливості геології, тектоніки і стратиграфії певних ділянок земної кори, їх петрографії, мінералогії і геохімії, процесів рудоутворення та літологофаціальні умови опадонакопичення, які неможливо визначити звичайними свердловинами або підземними гірськими виробками. Кар'єри відносяться до техногенних геологічних пам'яток природи, а деякі з них, які характеризують найбільш повні стратиграфічні розрізи, виразні риси геотектонічної будови, особливості петрографії або мінералогії, розглядаються як комплексні об'єкти геологічної спадщини. Таким кар’єром тут є покинутий гранітний кар’єр КДЗ, який поступово заповнюється водою з Інгульця. Але на жаль ніхто не займається його рекультивацією, і ми можемо тільки сподіватися, що це з часом зробить сама природа, якщо їй не будуть заважати ті, хто тут відпочивають. Другим техногенним об’єктом є Карачунівське водосховище з величезними площами лісових насаджень навколо. У цьому напрямку рекреаційного лісництва реалізується завдання створення та збереження екологічних,

меліоруючих,

естетичних

цінностей

такого

масиву,

примноження і розширення сфери їхнього рекреаційного використання.

4

Третім антропогенно зміненим об’єктом є річка Інгулець (від дамби водосховища до підвісного мосту), життя якої регулюється шлюзами, з двома водоспадами, гранітними порогами, річковою та прибережною рослинністю. Сторінка історії Щоб знати звідки пішла назва Карачуни, потрібно повернутися у 1640ті роки. Хан Іслям III Ґерай, коли дізнався про те, що була побудована фортеця Кодак, а це прямо заважало його походам на Україну за ясиром, ухвалив рішення стерти з лиця землі укріплення козаків. Було прийнято рішення послати військо. В районі підвісного мосту, який зараз єднає КДЗ і Веселу Дачу, татари зупинилися на ночівлю. Про це дізналися реєстрові козаки і з'єднатися з козаками, що жили у плавнях Дніпра, і здійснили неймовірний на той час операцію. Вони оточили татар і напали на них вночі. Всі татари були знищені. Одиниці врятувалися і це місце прозвали Кара чун ЧОРНА СМЕРТЬ. Потім чумаки часто зупинялися у цій балці на нічліг, тому що татари після страшної розгрому це місце обходили десятою дорогою.

Іслям III Ґерай (1604 – 1654) Бахчисарай, Крим (За українськими народними переказами, Ісляма III Ґерая отруїла невільниця-українка, яка помстилася за нищення України кримським військом.)

5

Ось як про ці події розповідає легенда: «Сонце не поспішаючи сідало за обрій, повільно просувалися вперед чумаки. Попереду відкрився узвіз, що вів у широку долину, порослу густим зеленим лісом. На одному з чумацьких возів, одягнений в білу домоткану свиту, сидів дід. Чорну його шапку відтінювали великі локони біло-сивого волосся, серед чумаків дід Онисим був найстаршим. Більше півстоліття пройшло з тих пір, як він таким же молодим, як зараз його онук, вперше пішов з чумаками в далеку подорож ... Швидко летить час ...

- Ось тут і будемо ночувати, - сказав, ні до кого не звертаючись, дід Онисим. Усі знали: його слово - закон. Тільки онук перепитав: - А тут безпечно? Серед степу воно, звичайно, краще, так як ці місця нещасливі для нашого брата.

- Не бійся, це давним-давно небезпечно було, коли я був молодим чумаком. З тих пір і прозвали це місце "чорної смертю". Татари дали таку назву. По-їхньому це звучить "кара чун". Люди спустилися в долину і почали готуватися на нічліг. Втомлені за день, розсілися вони навколо жаркого багаття, де готувалася нехитра їжа. Незабаром усі чумаки взялися за скромний вечерю.

- Послухайте, діду, а чому татари дали таке дивне назва - "Чорна смерть" - цій тихій долині. Причому тут вона? Розкажіть, діду. Дід зібрався з думками.

- Ну що ж, розповім про те, що в пам'яті моїй збереглося. Часто ходили цією дорогою чумаки. А часи ці були не спокійні: татари часто набігали з Криму. Грабували. Старих і немічних вбивали, топтали кіньми, а міцних, здорових у полон забирали, в неволю. Татари дізналися про цю долині, про це лісі зеленому густому, про дорогу старої чумацької через нього. І зробили там засідку. Втомилися чумаки з далекої дороги, та й не очікували вони нападу. І не побачили вони сходу сонця, не довелося їм запрягати волів. Татари самі це зробили, а чумаки залишилися спати навіки в цій долині. Кілька разів так було, а потім перестали ходити чумаки цією дорогою, стали

6

обходити цей ліс густий стороною. Після своїх набігів татари тому поверталися чумацьким шляхом. І тут на відпочинок зупинялися. Вдале місце тут: літньої ночі прохолодно - річка недалеко. Довго це тривало. Не раз чув цей ліс стогони нещасних полонених. Незабаром у цьому лісі не було ні шматочка землі, не политій сльозами або кров'ю чумацької, що дерева гули за сотні верст. Почули цей гул запорізькі козаки. Соромно стало чумакам, і стали звати вони козаків: - Ей, хлопці-запорожці, допоможіть нам татарву розбити! -Чуємо, брати, йдемо на допомогу. З бідним видобутком поверталися татари: злі, втомлені. Зупинилися вони на відпочинок у цій долині. Але не стали доблесні і чесні козаки бити сонних татар.

- Вставай, татарин проклятущий, на бій праведний! - Закричали наші козаки. Важким було пробудження ворога. Як орли налетіли на них запорожці й чумаки, рубали своїми шаблями, нікого не жаліючи. Жоден з татарської орди не вийшов живим. Всі загинули на землі нашій, яку так довго грабували. А вже їхні нащадки охрестили це місце "кара чун -" чорна смерть", - тому що вночі прийшла смерть і була страшною та жорстокою. Розпрощалися запорожці з чумаками, пішли на межі вартувати землі наші від ворога. А чумаки повернулися до своєї праці, їздять тепер цією дорогою, возять сіль та рибу. Замовк дід Онисим. Пройшли роки, час стер старий чумацький шлях, і густий ліс, в якому йшла жорстока битва, зник. І тільки назва "кара чун", що перетворилося пізніше в "Карачуни", залишилася як свідчення про ті далекі і нелегкі для нашого українського народу часи. Нелегкі, але героїчні.» Існують й інші версії походження назви району Карачуни: Карачун в давньоруській язичницькій міфології божество смерті, підземний бог, що повеліває морозами, злий дух, зле божество загибелі

7

худоби. У народі поняття "карачун" в сенсі смерті, використовується до цих пір. Кажуть, наприклад: "Прийшов йому карачун", "Чекай карачуна", "Задати карачуна", "Схопив карачун" день поганського вшанування Карачуна (21-22

грудня)

припадав

на

день

зимового

сонцевороту,

один

з

найхолодніших днів зими. За язичницьким повір'ям, саме Карачун вкорочував світлу частину доби, залучаючи світ в пітьму. Поблизу Карачунів на південному березі однойменного водосховища виявлено святилище (120 метрів в діаметрі!). У давнину там відзначали день Карачуна

(день

зимового

сонцестояння),

всіляко

його

задобрювали

частуваннями, а коли на зміну Карачуну приходив Коляда (світло перемагає темряву) були народні загальні гуляння та трапеза. Жриці робили ритуал розпалювали священний багаття, символізуючи цим перемогу світла, і, підпалюючи від нього скіпи, роздавали жінкам племені. А ті в свою чергу несли цю палаючу скіпку до себе у помешкання, запалювали від неї вогнище. Цікаві й більш пізніші події. Не секрет, що у двадцяті роки Кривий Ріг був центром анархістів і тут часто виступав легендарний Махно. Але мало хто знає, що в районі селища КДЗ в одному з будинків Нестор Махно любив гостювати і просто попити самогону. Гостинному хазяїну навіть подарував свій револьвер. А купатися він полюбляв там, де зараз підвісний міст. Залізничний міст Сміливцям ми пропонуємо розпочати маршрут від трамвайної зупинки на рудоремонтному заводі, дійти до залізничної колії, пройти нею метрів 300 та опинитись на історичній пам’ятці міста – величному залізничному мості, який з’єднує обидва береги Інгульця, і з якого відкривається захоплюючий краєвид: направо – водоспади і Карачунівське водосховище, наліво – майже весь Кривий Ріг. Міст, заввишки 53 м та довжиною 161 м, збудований ще у 19 столітті за проектом архітектора Боголюбського, і є найвищим мостом Криворізького басейну. Коли повз тебе у півметра проноситься товарний потяг з 80 вагонів, а від прірви, висотою більш як півсотні метрів, тебе

8

відділяє тонесенький поручень та не зовсім свіжі дошки, крізь щілини в яких дуже добре видно, як вирує внизу Інгулець, а сам міст при цьому гудить і розгойдується… Американські гірки просто відпочивають… Карачунівське водосховище Водосховище є основним джерелом питного водопостачання Кривого Рогу (очисна станція дозволяє очищати до 200 тисяч кубометрів води на добу), зрошення земель, промислового і побутового використання, ведення рибопромисла. Є природною перлиною Кривого Рогу. Запаси води стримує потужна дамба, на берегах висаджені лісу. Утворено на місці виходу гранітних оголень і порогів Інгульця. У 1932 році в Кривому Розі в районі Карачунів закладено Карачуновське водосховищі у зв'язку з будівництвом Криворізького Металургійного Заводу (тепер - «АрселорМіттал Кривий Ріг»). У 2004 році побудована горизонтальна дрена, що запобігає потраплянню засолених вод в Карачунівське водосховищі, з якого подається питна вода в місто. Площа водосховища - 26,9 км ³, повний обсяг 308 500 000 м³ корисний об'єм - 288 500 000. м³ довжина 35 км, протяжність берегової лінії 43 км, середня глибина - 6,88 м, максимальна глибина - 19,1 м, середня ширина 1,28 км, максимальна ширина - 3 км. Довжина греблі по гребеню становить 205 м, максимальна висота - 24 м, ширина по гребеню 7,5 м. Усі споруди гідровузла Карачунівського водосховища відносяться до 1-го класу капітальності. З риб у водосховищі мешкають лящ, судак, плотва, головень, краснопірка, жерех, лин, уклейка, густера, в'юн, сом, щука, окунь, сазан, карась. А також у водосховищі мешкає прісноводний рак. На правому березі водосховища розташований курган Ляхова Могила. Територія Карачунівського водосховища являє собою три затоплені річкові долини: Інгулецького, і долини річок Боковий і Боковеньки (в нижній течії).

В

результаті

сільськогосподарських

було угідь:

затоплено Моісеївка

чимало

старих

(Мойсєєвки),

сіл

і

Карачуновка

9

(Богданівка, Бутівське), Андріївка (Настасіївка), Хрущовка, Богоблагодатное (Поповка, Усівка), Володимирівка, Данилівка, Ганнівка (Соломинка). Водоспад Після залізничного мосту спускаємось до водоспаду і «відпочиваємо душею серед води і каміння». Особливо гарно тут, коли з водосховища спускають воду: швидкість потоку в деяких місцях сягає 7-10 метрів за секунду». Водоспад зимою майже ніколи не замерзає, лише коли практично зовсім перекривають заслінки на греблі. Та саме зимою можна спостерігати неймовірне явище – величезні намерзлі брили, немов гігантські сталактити нависають над засніженою річкою, а зверху, по них та по мерзлим камінням, тече льодяна вода. Мабуть, тому й назвали так водоспад у народі – Білі Камені. Хоча, можливо, й тому, що на поверхню тут виходять пороги Інгульця з породи світлого кольору – граніту. Гранітний кар’єр Подорожуючи за течією уздовж Інгульця, ми потрапляємо до покинутого затопленого гранітного кар’єру. Рівень води з кожним роком у ньому стає вище. Борти поросли травою, чагарниками та деревами. Вода в кар’єрі дуже чиста і прохолодна: можна побачити затоплені високі дерева. Це свідчить про те, що рівень води був колись нижче, і кар’єр буде наповнюватись водою, поки не зрівняється з рівнем річки. На бортах кар’єру можна побачити округлі отвори: це місця закладки вибухівки. З боку Інгульця тече струмок. Під час екскурсій ми намагались виявити антропогенний вплив на сукцессійні процеси рослинності та використати знайдені закономірності для розробки рекреаційного та туристичного використання об’єкту. Нами досліджений рослинний покрив кар’єру. На жаль, рекультивація в Кривому Розі на гранітних кар’єрах не здійснюється, відбуваються лише природні

10

процеси утворення рослинного покриву. Гранітний кар’єр КДЗ знаходиться на правому боці річки Інгулець, на відстані близько 500 м від Карачунівського водосховища. Внаслідок вибухових робіт тут утворився складний рельєф у вигляді системи паралельних уступів з перепадом відміток 10-15 м. Загалом фітоценоз представлений рослинами 25 родин, на усіх уступах переважають рослини родини Айстрові. Значна видова та родинна різноманітність і мозаїчність розміщення рослин в угрупованнях пояснюється нерівномірністю зволоження субстрату та віком даного фітоценозу: молодші ценози – біднішими видами, ніж ті, що заселилися раніше. Домінантами майже на усіх уступах виступають безсмертки однорічні та очитки відхилені, серед деревних культур: в’яз шорсткий та тополя чорна, зустрічається ковила волосиста(!). Геологія та геохімія Криворізька світа кристалічних сланців та залізистих кварцитів зажата між архейських гранітів, гнейсів та зеленокам’яних порід, що на них залягають (змінені эфузіви). Завершення проторифтового етапу геологічного розвитку району ознаменувалося укоріненням гранітів, гранодіоритів і тоналітів саксаганского магматичного комплексу, які складають однойменний масив розташований на схід від центральної частини Кривбасу. Найбільш широко поширеними серед порід цього комплексу є граніти складаються з кварцу, плагіоклазу, біотиту і рогової обманки. Це дрібно- і середньозернисті, масивні породи, які в межах Криворізького району відслонюються в Коломойцевському та Жовтневому кар'єрах і широко використовуються як сировина для виготовлення щебеню. Граніти, які є своєрідною рамою для Криворізкої структури, за декоративними, технічними та санітарними властивостями відповідають вимогам до сировини для виготовлення облицювальної плитки.

11

Мінеральний склад Криворізьких гранітів: Польові шпати (кислий плагіоклаз) - 60-65%;кварц - 25-30%; темнокольорові мінерали (біотит, рогова обманка) - 5-10%. Кварц (нім. Quarz) - один з найпоширеніших мінералів в земній корі, мінерал більшості магматичних і метаморфічних порід. Масова частка кварцу в земній корі більше 60% . У крові та плазмі людини концентрація кремнезему становить 0,001% по масі. Хімічна формула: SiO 2 (діоксид кремнію). Слово «кварц» походить від німецького слова Quarz, що походить від середньонижньонімецької twarc, що означає «твердий». За іншими даними від нім. Querklüfterz, Quererz - «руда січних жил». Плагіоклази (від дав.-гр. πλάγιος — косий і κλάσις — ломка, розколювання) – група породотвірних мінералів класу силікатів. Належать до вапняково-натрієвих польових шпатів. Це алюмосилікати натрію і кальцію каркасної будови, що утворюють змішані кристали ізоморфного ряду альбіт — анортит. Формула чистого альбіту Na[AlSi3O8], анортиту — Ca[Al2Si2O8]. Біоти́т (рос. биотит, англ. biotite, нім. Biotit) — мінерал класу силікатів (алюмосилікат

шаруватої

будови).

Магнезіально-залізиста

слюда

-

К(Mg,Fe)3(ОН, F)а [AlSi3О10]. Назва дана за прізвищем французького фізика Жан Батіста Біо (1774-1862). Рогова обманка (рос. роговая обманка, англ. hornblende, нім. Hornblende f) – мінерал, гідросилікату кальцію, магнію та заліза; група амфіболів. Бідний на SiO2 амфібол. Формула: (Na, K)Ca(Mg, Fe 2+, Fe3+, Al)5[(OH, F)2|(Si, Al)2Si6O22]. Характеризується значним вмістом Al2O3 і Na2O, а інколи Fe2O3 та FeO. Проблема походження гранітів Граніти відіграють величезну роль в будові кори континентів Землі. Але на відміну від магматичних порід основного складу (габро, базальт, анортозит, норит, троктоліт), аналоги яких поширені на Місяці і планетах земної групи, про існування гранітів на інших планетах сонячної системи є лише непрямі свідоцтва. Так є непрямі ознаки існування гранітів на Венері.

12

Серед геологів існує вираз «Граніт - візитна картка Землі». З іншого боку, є вагомі підстави вважати, що Земля виникла з такого ж речовини, що й інші планети земної групи. Первинний склад Землі реконструюється як близький складу хондритів. З таких порід можуть виплавлятися базальти, але ніяк не граніти. Ці факти призвели перших же петрологів до постановки проблеми походження гранітів, проблеми, що притягнула увагу геологів багато років, але і досі далекою від повного рішення. Автором однієї з перших гіпотез про походження гранітів став Н. Боуен - батько експериментальної петрології. На підставі експериментів і спостережень за природними об'єктами він встановив, що кристалізація базальтової магми відбувається по ряду законів. Мінерали в ній кристалізуються в такій послідовності (ряд Боуена), що розплав безперервно збагачується кремнієм, натрієм, калієм і іншими легкоплавкими компонентами. Тому Боуен припустив, що граніти можуть бути останніми диференціантами базальтових розплавів. При вивітрюванні гранітів з польових шпатів утворюється каолін та інші глинисті мінерали, кварц зазвичай залишається незмінним, а слюди жовтіють і часто називаються «котячим золотом». З гранітами пов'язані родовища Sn, W, Mo, Li, Be, B, Rb, Bi, Ta, Au. Ці елементи концентруються в пізніх порціях гранітного розплаву і в постмагматичному флюіді. Застосування Граніт

є

однією

з

найбільш

щільних,

твердих

і

міцних

порід.

Використовується в будівництві в якості облицювального матеріалу. Крім того, граніт має низьке водопоглинання і високу стійкість до морозу і забруднень. Ось чому він оптимальний для мощення як усередині приміщення, так і зовні. Проте варто пам'ятати, що таке приміщення буде мати дещо вищий радіаційний фон, у зв'язку з чим не рекомендується облицьовувати деякими видами граніту житлові приміщення. Більше того, деякі види граніту розглядаються як перспективний сировина для видобутку

13

природного урану. В інтер'єрі граніт застосовується також для оздоблення стін, сходів, створення стільниць і колон, прикраси сходових маршів балясинами з граніту, створення вазонів, облицювання камінів і фонтанів. В екстер'єрі

граніт

часто

використовується

в

якості

облицювального,

будівельного (бутовий камінь для фундаментів, огорож і опорних стін) або кладочного матеріалу (бруківка, брекчія). Граніт використовується також для виготовлення пам'ятників і на гранітний щебінь. Перший видобувається на блокових кар'єрах, другий - на щебеневих. Протягом останніх 50 років гранітні родовища міста були об'єднані в одне підприємство - Криворізький гранітний кар'єр. Його виробничими підрозділами

були

Коломоевскій

та

Жовтневий

кар'єри,

а

також

Карачунівський каменедробильний завод. Однак, у міру виснаження запасів каменю на Жовтневому кар'єрі і Карачунівському каменедробильному заводі, містити всі об'єднання за рахунок тільки лише Коломоевского кар'єра стало важко. Місцеві спостерігачі говорять, що саме це стало причиною банкрутства ВАТ «Криворізький гранітний кар'єр», яке спочатку безуспішно намагалися санувати, а в 2004 р. ліквідували. Видобуток граніту в Кривому Розі припинилася ще раніше - в 2000 р., і з того часу камінь для будівельників і шляховиків завозять з Нікополя та Миколаєва. Тим часом останній з місцевих кар'єрів - Коломоевскій - ще має 16870000 куб. м розвіданих запасів (порядку 50 років експлуатації). Способи видобутку граніту Існує кілька способів видобутку граніту в каменоломнях. Від методу розробки також залежить і ступінь якості видобутого матеріалу. Відомі три основних способи видобутку каменю, які використовуються на родовищах натурального граніту. У кожного методу є свої плюси і мінуси. У Росії і на Україні добувають камінь найменш професійним, але швидким і дешевим способом: за допомогою вибуху гірської породи. Бурінням проробляють глибокий отвір, в якому закладають динаміт і

14

підривають. Потім вибирають найбільші брили зі шматків розкололася породи. Ці брили надалі розпилюються на пласти, з яких виготовляють різні гранітні вироби. Найбільший мінус такого способу видобутку каменю велика ймовірність утворення мікротріщин, а також величезна кількість відходів, що складає приблизно 30% від всієї видобутої гірничої породи. У Китаї видобуток граніту здійснюється методом відколювання гранітних пластів за допомогою повітряної подушки. Це робиться наступним способом: у гірській породі проробляється глибокий канал, в якому розміщується резервуар, під високим тиском накачується повітрям. Це найбільш економічний варіант видобутку граніту, так як знижений витрата каменю в родовищі, а також цей метод дозволяє знизити поява мікротріщин. У Європі використовують метод каменеріза, що дозволяє максимально уникати виникнення мікротріщин в добувається матеріалі, а також найбільш економічно використовувати наявний ресурс гранітного родовища. Це найраціональніший,

але

також

і

самий

дорогий

спосіб

видобутку

натурального каменю. Крім цього, є можливість точно спланувати і прогнозувати, де пройде розлом гірської породи. Таким чином, можна зробити висновок про те, що на якість виробів з натурального граніту впливають також і способи видобутку природного каменя в його родовищах. Інгулець Наша подорож продовжувалась уздовж Інгульця з вивченням флори і фауни місцевості. Річка в цьому місті неглибока, зі швидкою течією, має гранітні пороги та гранітні відслонення з обох берегів. За тривалу історію краю ріка не раз міняла свою назву. Скіфи і греки називали її Пантикапея – рибний шлях. В Іпатіївському літопису (1190) ріку називають Івлей. Більшість дослідників перекладають це слово як «вартова», «прикордонна», тобто ріка, що є на межі давньоруських і половецьких

15

земель. Пізніше, назва в тюркомовному варіанті перетворилася на «Інголь». Перша згадка ріки під назвою Інгулець датується 1552 роком. Свій початок ріка бере в заболоченій балці біля с Топила Знам’янського району Кіровоградської області і є самою нижньою правою притокою І-го порядку р. Дніпро (впадає за 46 км від його гирла). В басейні Інгулець має 126 приток – довших за 10 км, з яких 53 – притоки І-го порядку. Флора і фауна Зарегулювання

стоку

Інгульця

привело

до

переформування

екологічних комплексів риб. Фауна збагачена інтродукованими видами: білий амур, сріблястий карась, білий товстолобик. З Дніпра по каналу Дніпро-Кривий Ріг та по річці Інгулець проникли тюлька, голка-риба пухло щока, колючка триголкова, бичок-кругляк. Промислове значення мають плітка, гунтера, лящ, карась золотистий, короп, окунь звичайний, судак звичайний, щука. На території р.

Інгулець виділяються фації солонцюватих та

солончакових лук. На вологих, переважно солончакуватих суглинистих лучних грунтах, характерними є осока житня і розсунута, костриця східна, борщівник сибірський, митлиця повзуча, тризубець морський, кермеки та ін. До берегів водоймищ тяжіють заболочені луки з лучно-болотяними грунтами. Для них характерні бекманія звичайна, осоки, мітлиця повзуча. Біля води росте очерет південний, рогіз вузьколистий, прибережниця берегова, череда трироздільна, стрілолист та ін. Із рослин-гідрофітів часто зустрічається ряска триборозенчаста, рдесник пронизанолистий, частуха подорожникові, водопериця колосиста, різуха морська, кушир темнозелений. У водоймі під лівим водоспадом влітку стоїть вода і інтенсивно розвиваються

синьо-зелені

водорості.

Типова

степова

рослинність

спостерігалася нами на площах, віддалених від русла: костриці, стоколос безостий, конюшина повзуча, пирій повзучий, тонконіг лучний, пижма звичайна, іван-чай, дереза, безсмертки, полини, житняк, ковила, гвоздики.

16

Висновки Карачунівське водосховище, водоспади, залізничний міст, гранітний кар’єр та гранітні пороги річки Інгулець можуть стати об’єктом рекреаційнотуристичної індустрії. Водойму кар’єру КДЗ можна використовувати для купання та відпочинку, а з часом і для риболовлі, на уступах кар’єру можуть проводитися змагання альпіністів, сюди легко організовувати пішохідні та автобусні маршрути для організації промислового туризму, краєзнавці зможуть тут вивчати процеси антропогенно-природної сукцесії. Декілька років тому на гранітних відслоненнях в районі водоспаду висіла табличка, що засвідчувала статус об’єкту: геологічна пам’ятка природи місцевого значення «Карачунівські скелі». Але, на жаль, ні таблички, ні статусу вже немає, хоча місце дійсно унікальне і в геологічному плані і в плані біологічного різноманіття. На наш погляд потрібно відновлювати статус, а також проводити роботи по догляду цієї території , хоча б від дамби вниз за течією річки на протязі виходу на поверхню гранітних відслонень.

17

Список використаних джерел та літератури

1. http://art-obelisk.ru/informaciya/informaciya/sposobidobichigranita 2. http://www.depo.ua/ru/delovajastolica/2006_ds/2006_4_ds/269_toc/art25486.htm 3. http://ru.wikipedia.org/wiki/Гранит 4. http://works.tarefer.ru/19/100047/index.html

1. Білявський Г.О. Основи екології: [підручник для студентів] / Г.О.Білявський, Р.С.Фурдуй, І.Ю. Костіков. - К.: Либідь, 2004 - 4080 с.

2. Гетьман В. Заповідники України. К.: Шкільний світ, 2009.

3. Гусейнов Г. Господні зерна: худ - док. життєпис - Кривий Ріг: Видавничий дім, 2000.

4. Даревський І.С., Орлов Н.Л. Редкие и исчезающие животные. - М.: Высшая школа, 1988.

5. Доброчаєва Д.М. По заповідних місцях України / Д.М.Доброчаєва, С.Д.Лялицька, В.В.Пархоменко, І.Т.Сокур, Г.О.Успенський. - К.: Молодь, 1960. - 211 с.

6. Історія Криворіжжя: Матеріали конференції КДПУ та Криворізького жовтневого ліцею. Кривий Ріг: Видавничий дім, 2001.

7. Казаков В.Л., Паранько И.С., Сметана Н.Г., Шипунова В.А., Коцюруба В.В., Калиниченко О.А.. «Природнича географія Кривбасу». – Кривой Рог: «Видавничий дім», 2005- 156 с.

8. Косаревський І.О. Парки України. - К.: Держ. вид. літератури з будівництва і архітектури УСРС, 1961 - 176 с.

9. Назарук М.М., Сенчина Б.В.. Практикум з основ екології та соціекології: навчальний посібник. - Лівів: Афіша, 2000.

10. Підоплічко І.Г. Наш друг - природа / [Укладач Є.Д. Лозинська]. Ужгород: Карпати, 1976. - 216 с.

11. Приймачук В.В. Навчальне краєзнавство в роботі вчителя: [навчально методичний посібник]. - Кривий Ріг: ПП "Видавничий дім", 2007, - 112с.

12. П’ятницькій С.С. Курс дендрології: Навчальний посібник. - Харьков: вид. ХГУ. 1960.

13. Рычин Ю.В. Древесно - кустарная флора: Определитель. - М.: Просвещение, 1972.

14. Червоний список рослин і тварин Дніпропетровської області: Свята справа. Вип.. 1-6 (укладач Ломакін П.І.). : Гамалія, 2003.