Лауреати премії імені Осмьоркіна

З добром до людей

ЛАУРЕАТИ До 75-рiччя Кiровоградської області

обласної премії у сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства ім. О. О. Осмьоркіна

Кi ров оградсь ка обласна рада м.Кіровоград 2014

Лауреати обласної премії у сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства ім. О. О. Осмьоркіна

Книга розповідає про видатних художників та мистецтвознавців, які у 2005 – 2012 роках стали лауреатами обласної премії імені Олександра Осмьоркіна. Упорядники книги висловлюють щиру вдячність голові Кіровоградської обласної організації Національної спілки художників України Михайлу Надєждіну та художнику Андрію Надєждіну за неоціненну допомогу в підготовці видання.

До 75-рiччя Кiровоградської області

© Studio7, 2013

Шановний читачу!

Книга, яку ви відкрили, є однією з серії, присвяченої лауреатам премій, заснованих Кіровоградською обласною радою. Нагодою для створення даної серії стала вагома подія – відзначення поважної ювілейної дати – 75-ї річниці утворення Кіровоградської області. Упродовж 15 років (із 1993-го по 2008-й) засновано вісім обласних премій у різних сферах: історико-краєзнавчій, агропромисловій, культурно-мистецькій, освітянській, літературній, журналістській, образотворчій, архітектурно-геральдичній та декоративно-прикладній. Із заснуванням премії незрівнянно більше активізувалася робота у цих галузях людської діяльності на теренах області, а широкому колу громадськості стали відомими імена людей, повсякденна праця і творчість яких усебічно розкривають неповторність нашого краю та непересічне значення його історичної місії — народжувати талановитих і працьовитих особистостей, утверджувати духовне багатство. Тож сердечно дякую нашим лауреатам за їхню подвижницьку працю, усім тим, хто долучився до створення книг цієї серії. Щиро сподіваюсь, що для вас, дорогий читачу, ця книга буде цікавою та корисною. Існує думка, що неможливо написати твір, який задовольнив би всіх читачів, та є упевненість: слово, що йде від серця, проникає в серце. І люди, які стали героями цієї книги, і люди, які її створили, прагнули саме цього: проникнути в серце і спонукати читача бути патріотом, любити рідний край, бути творцем його сьогодення і майбутнього.

Зі щирою повагою, голова Кіровоградської обласної ради

Микола Ковальчук

Зміст Вступне слово голови Кіровоградської ради М. М. Ковальчука .............................. 3 Біографія О. О. Осмьоркіна ....................................................................................... 6 ПОЛОЖЕННЯ про обласну премію у сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства ім. О. О. Осмьоркіна .................................................................. 8

Лауреати премії 2005 року Михайло Володимирович Надєждін .......................................................................... 12 Анатолій Микитович Янєв .......................................................................................... 16 Броніслав Петрович Куманський .............................................................................. 18

Лауреати премії 2006 року Сергій Гаврилович Шаповалов ................................................................................ 22 Григорій Михайлович Гнатюк ................................................................................... 25 Володимир Миколайович Босько ............................................................................. 28

Лауреати премії 2007 року Фелікс Михайлович Полонський ............................................................................... 32 Анатолій Михайлович Дворський ............................................................................. 34 Олександр Касьянович Федорук .............................................................................. 37

Лауреати премії 2008 року Леонід Іванович Бондар ........................................................................................... 40 Андрій Михайлович Надєждін ................................................................................ 42 Олександр Георгійович Босий ................................................................................. 45

Лауреати премії 2009 року Віктор Васильович Френчко ..................................................................................... 48 Ігор Володимирович Смичек .................................................................................... 50 Сергій Васильович Журавель .................................................................................. 52

До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

Лауреати премії 2010 року Василь Макарович Остапенко .................................................................................. 56 Володимир Васильович Кир’янов ............................................................................ 58

Лауреати премії 2011 року Любов Григорівна Кир’янова.................................................................................... 64 Федір Федорович Лагно ........................................................................................... 66 Олена Іванівна Кириченко ....................................................................................... 69

Лауреати премії 2012 року Степан Федорович Ніколенко .................................................................................. 72 Оксана Михайлівна Надєждіна (Журавель) ........................................................... 75 Леонід Вікторович Бабенко...................................................................................... 78

Лауреати премії 2013 року В’ячеслав Васильович Попов .................................................................................. 82 Ольга Анатоліївна Пунгіна ....................................................................................... 84 Людмила Іванівна Френчко ...................................................................................... 87

Картини О. О. Осмьоркіна ........................................................................................ 88

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

| 5

Олександр Олександрович

Осмьоркін (1892 — 1953)

Олександр Олександрович Осмьоркін (1892-1953) належить до тих відомих майстрів живопису першої половини XX сторіччя, чиє життя в мистецтві було перейнято невтомним творчим пошуком своєї художньої індивідуальності. Творча спадщина майстра – понад 700 творів живопису, графіки, театральних декорацій, що знаходяться в Третьяковській галереї, музеї образотворчих мистецтв імені Олександра Пушкіна (Москва), російському музеї (Санкт-Петербург), Київському музеї російського мистецтва, у художніх музеях України, Росії, Литви, Казахстану, Азербайджану, приватних колекціях. Творчість Олександра Осмьоркіна суттєво вплинула на розвиток образотворчого мистецтва. Він виховав цілу плеяду відомих художників, серед яких – народні художники СРСР Порфирій Крилов і Овсій Моісеєнко, народний художник Білорусії Євген Зайцев, народні художники Вірменії Маріам Асламазян і Мгер Абегян, заслужений художник Росії Анатолій Нікич та багато інших. Олександр Осмьоркін народився в Єлисаветграді (нині – Кіровоград) 8 грудня 1892 року в сім’ї чиновника поштово-телеграфної контори. Перші уроки живопису брав у малювальних класах при Єлисаветградському земському реальному училищі у відомого українського художника-передвижника Федосія Козачинського.

До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

З 1911-го по 1913 рік Олександр Осмьоркін вчився у Київському художньому училищі. Потім переїхав до Москви і вступив у студію Іллі Машкова. Олександр Осмьоркін відомий як наймолодший представник групи московських художників «Бубновий валет», у складі якої виставлявся з 1914 року. Їх називали «російськими сезаністами». Займаючись творчістю, Олександр Осмьоркін вів активну викладацьку діяльність. Будучи професором, мав індивідуальні майстерні в Ленінградській академії мистецтв і Московському інституті образотворчих мистецтв імені Василя Сурікова. У 1947 році Олександра Осмьоркіна звинуватили у формалізмі, поширенні західних віянь у радянському мистецтві та відсторонили від викладання й активної виставочної діяльності. Це зіграло фатальну роль у його житті. 25 червня 1953 року під час роботи над пейзажем у Плесковому під Москвою Олександр Осмьоркін помер. Олександр Олександрович Осмьоркін похований на Ваганьківському цвинтарі у Москві. У Кіровограді, в будинку, де провів свої дитячі та юнацькі роки Олександр Осмьоркін, 1994 року відкрито художньо-меморіальний музей митця.

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

| 7

ЗАТВЕРДЖЕНЕ відповідно до рішення обласної ради від 19 квітня 2005 року № 409 зі змінами, затвердженими рішеннями обласної ради: від 4 листопада 2005 року № 511; від 24 жовтня 2008 року № 574. від 18 грудня 2009 року № 827, від 15 лютого 2013 року № 444.

Положення про обласну премію у сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна 1. Обласна премія у галузі образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна (далі – премія) присуджується: • за досягнення визначних успіхів у образотворчому мистецтві та створення яскравих мистецьких доробків у різних видах образотворчого мистецтва (живопис, графіка, скульптура, монументальне, театрально-декораційне), які б утверджували національну традицію, зберігали основи класичного мистецтва, впроваджували новітні форми в образотворчому мистецтві, адаптовані до сучасності, були виконані на високому професійному рівні та здобули широке громадське визнання в Кіровоградській області і за її межами; • за вагомі мистецтвознавчі або історичні дослідження розвитку образотворчого мистецтва Кіровоградщини, пропаганду та утвердження досягнень художників нашого краю.

2. На здобуття премії висуваються завершені твори професійних художників, мистецтвознавців, істориків, краєзнавців, педагогів образотворчого мистецтва, що пройшли фахове випробування (участь у всеукраїнських виставках, розгляд художньою радою тощо) та отримали громадське визнання. Премія встановлюється у трьох номінаціях: «Національна традиція», «Новітні спрямування» і «Мистецтвознавство та історія мистецтв». При цьому: а) у номінації «Національна традиція» розглядаються твори, що впроваджують основні засади української національної традиції та традиційні жанри образотворчого мистецтва: портрет, натюрморт, пейзаж, побутова або історична картина в сучасному образотворчому мистецтві; б) у номінації «Новітні спрямування» розглядаються твори, що вирізняються пошуками нових форм розвитку образотворчого мистецтва, у той же час зберігаючи засади національного світобачення; в) у номінації «Мистецтвознавство та історія мистецтва» розглядаються наукові дослідження з проблем розвитку образотворчого мистецтва на Кіровоградщині, історії мистецтва краю, роботи, спрямовані на пропаганду образотворчого мистецтва на Кіровоградщині.

3. Премія встановлюється кожному переможцю у розмірі 3529 грн. 20 коп. у кожній номінації та виплачується за рахунок коштів обласного бюджету, передбачених на фінансування галузі «Культура».

4. У разі відсутності гідного премії твору премія може бути присуджена не у всіх номінаціях. Один претендент може висуватися у декількох номінаціях.

5. Висунення творів на здобуття премії проводиться місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, Кіровоградською обласною організацією Національної спілки художників України, за поданням творчих колективів, установ культури і мистецтва, мистецькоосвітніх закладів, пропозиції яких попередньо розглянуті на засіданнях правлінь, художніх та наукових рад, колегій, комітетів із обов’язковим визначенням творчого внеску кожного кандидата на здобуття премії, за участю громадськості та з дотриманням гласності.

6. У разі коли робота колективна, то колектив претендентів не повинен перевищувати трьох осіб.

7. Не допускаються до участі в конкурсі особи, які виконували адміністративні, консультативні чи організаторські функції за посадою, удостоєні за цю роботу державної нагороди.

8. За нові значні досягнення лауреатам премії може бути повторно присуджена премія, але не раніше ніж через два роки після отримання попередньої.

9. Журі щороку до 1 вересня оголошує конкурс про висунення творів на здобуття премії. Премія

До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

присуджується за рішенням журі. Персональний склад журі затверджується обласною радою на строк повноважень ради. У межах цього терміну зміни до складу журі вносяться розпорядженням голови обласної ради.

10. Твори, висунуті на здобуття премії, приймаються журі обласної премії в галузі образотворчого мистецтва, мистецтвознавства та мистецької освіти імені Олександра Осмьоркіна щороку до 15 жовтня.

11. При висуненні творів на здобуття премії подаються такі матеріали: 1) лист-подання організації, яка висуває роботу, в якому зазначаються повна назва твору, час його завершення, дані про претендента або перелік членів колективупретендента (прізвище, ім’я та по батькові, посади на час роботи над твором та на час подання вказуються повністю), коротка творча характеристика з мотивацією до висунення твору чи серії творів на здобуття премії; 2) альбом, де мають бути: а) для номінацій «Національна традиція», «Новітні спрямування»: анотація художника про твір чи серію творів, якісні фоторепродукції розміром 10 х 15 см, у разі потреби подаються відеоматеріали, а також матеріали в електронному вигляді; б) для номінації «Мистецтвознавство та історія мистецтва»: готові видання або роздруковані рукописи досліджень із ілюстративними матеріалами, електронна копія (у разі необхідності – відеоматеріали проведення уроку-лекції, газетні публікації та інше).

3) у номінаціях образотворчого мистецтва «Національна традиція», «Новітні спрямування»: експозиційні матеріали в необхідному для розкриття теми обсязі та оформлені, відповідно до загальновизнаного експозиційного стандарту; 4) під час експонування матеріалів, що є творами монументального мистецтва, скульптури, дослідженнями у галузі мистецької освіти можливе використання від 1 до 4 планшетів, виготовлених на жорсткій основі (ДВП, пінопласт, пластик тощо), завтовшки 3 – 5 міліметрів. Розмір планшету – стандартний лист 120 х 80 см; композиція матеріалів на планшеті має бути вертикальною; 5) протоколи засідань колегій, спеціальних комісій, правлінь, художніх рад, на яких було визначено склад колективу претендентів з обов’язковим обговоренням творчого внеску кожного кандидата на здобуття премії; 6) відомості про кандидатів із особистим підписом автора, службова та домашня адреси і телефони; 7) матеріали, які підтверджують громадську оцінку роботи (публікації тощо).

12. Для широкого ознайомлення громадськості з творами, допущеними журі до участі у конкурсі, їх список із зазначенням складу претендентів та організацій, що їх висунули, публікується у перший тиждень листопада поточного року в газеті Кіровоградської обласної ради та обласної державної адміністрації «Народне слово» та інших друкованих засобах масової інформації. У Кіровоградському обласному художньому музеї та Кіровоградському міському художньомеморіальному музеї О. Осмьоркіна влаштовуються виставки претендентів та публічні читання з питань мистецтвознавства.

13. Твори, допущені до участі у конкурсі на здобуття премії, обговорюються громадськістю на засіданнях художніх і наукових рад, у творчих та інших громадських організаціях. Засоби масової інформації повинні сприяти висвітленню обговорення конкурсних робіт. Рецензії, зауваження, пропозиції та матеріали обговорення надсилаються до журі, яке розглядає їх до 20 листопада і враховує під час прийняття рішення щодо присудження премії. Адреса журі: м. Кіровоград, вул. Короленка, 12а, Кіровоградська обласна організація Національної спілки художників України, контактний телефон: 27-01-83.

14. Журі приймає рішення шляхом таємного голосування простою більшістю голосів.

15. Засідання журі є правомочним за умови присутності на засіданні двох третин від загального складу. Свої обов’язки члени журі виконують на громадських засадах.

16. Щороку до 7 грудня голова обласної ради видає розпорядження про затвердження рішення журі про присудження премії.

17. Премія авторам творів-переможців вручається щороку 8 грудня, в день народження О. Осмьоркіна, у приміщенні Кіровоградського міського художньо-меморіального музею О. Осмьоркіна. Переможцям в урочистій обстановці присвоюється звання «Лауреат обласної премії у галузі образотворчого мистецтва та мистецької освіти імені О. Осмьоркіна», вручаються диплом установленого зразка, грошова частина премії, нагрудний знак лауреата Премії, почесна відзнака обласної ради та обласної державної адміністрації – скульптура «Степовий орел». Лауреат під час вручення премії може виголосити промову до п’яти хвилин.

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

Зміни у порядку присудження премії Положення про обласну премію у сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна затверджене рішенням обласної ради № 409 від 19 квітня 2005 року. Найбільш суттєві зміни до положення облрада внесла 15 лютого 2013 року (рішення № 444): • надала членам журі дозвіл брати участь у конкурсі; • перенесла кінцевий термін оголошення конкурсу на здобуття премії з 15 жовтня на 1 вересня; • перенесла кінцевий термін подання документів на конкурс із 30-го на 15 жовтня. Зміна розміру грошової частини премії Відповідно до пункту 3 Положення про обласну премію у сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна, затверджену рішенням обласної ради № 409 від 19 квітня 2005 року, грошова частина премії була встановлена у розмірі 1000 гривень у кожній із номінацій. Пунктом 5 рішення обласної ради № 511 від 4 листопада 2005 року розмір грошової частини премії збільшено до 1150 гривень. Згідно з пунктом 5 рішення обласної ради № 574 від 24 жовтня 2008 року, розмір грошової частини премії зріс до 3529 гривень 50 копійок.

| 9

Лауреати премії 2005 року

Статуетка “Степовий орел” Нагрудний знак “Лауреат обласної премії”

Михайло Володимирович

Надєждін

Народився 18 травня у 1935 році в селі Костянтинівка Хотенського району Сумської області. Заслужений діяч мистецтв України (1994); Народний художник України (1997). Член Національної спілки художників України з 1988 року. У 1962 році закінчив Дніпропетровське державне художнє училище.

1962 – 1963 роки – викладач малювання та методики малювання ВерхньоХортицького педагогічного училища в Запоріжжі.

1963 – 1973 роки – викладач Кіровоградської дитячої художньої школи.

1973 – 1982 роки – художник-оформлювач художньо-виробничих майстерень Художнього Фонду УРСР.

1982 – 1989 роки – головний художник художньо-виробничих майстерень Художнього фонду УРСР. З 1989 року по теперішній час – голова Кіровоградської обласної організації Національної Спілки художників України. Перша персональна виставка відбулася у 1962 році. Учасник міжнародних (бієнале «Імпреза-89», 1989 рік, Івано-Франківськ; «Українське мистецтво в американській перспективі», 1992 рік, Єльський університет, США; бієнале «Пан-Україна», 1995 рік, Дніпропетровськ; «Образотворче мистецтво України. 10 років», 2001 рік, Російська Федерація, Москва), зарубіжних (Болгарія, 1974 рік; Канада, 1988 рік; Росія, 1996 рік) та групових виставок («Метаморфози живопису», Черкаси, 1997 рік; «Родина Надєждіних», Київ, 2006 рік; «Світ живопису», ЦБХ, Київ, 2009 рік; «Мистецький дар у спадок», Київ, 2013 рік), які сприяли створенню позитивного іміджу Кіровограда в Україні та далеко за її межами.

Автопортрет. 2001, полотно, олія. До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

Курка чи яйце? 2001, полотно, олія. Світогляд художника з дитинства формувався у середовищі української селянської родини через обрядовість сільського побуту, своєрідну систему тотемності, у якій людина сприймається часткою великої животворної сили природи, носієм світлославності та життєдайності. Ранній період творчості художника – експресивний, тривожний, чуттєвий, сповнений могутніми потоками емоцій. У більшості творів вирішення теми має універсальний характер. Художні образи митець зображує як філософські абстраговані символи, не конкретизуючи особистості, хоча в основі його робіт майже завжди лежать буденні ситуації. Пройшовши через мистецькі узагальнення автора, вони отримують нове філософське звучання. Михайло Надєждін – яскравий представник хвилі мистецтва руху шістдесятників, один із тих українських митців, у творчості яких знаходять філософське осмислення соціальні конфлікти сучасності. У 1960-ті то були твори: «Хіросіма», «Страта», «Стандартизація», «Фауст ХХ століття», «Художник і модель», які виявляли трагічність духовного стану людини в умовах закритого суспільства. Написані у 1980-х та на початку 90-х років композиції «Викрадення Європи», «Пошук», «Сади Едему», «Рибалка на Чорній річці», «Відображення» ставлять питання про майбутнє існування людства. Сам митець сприймає світ із надією, можливо, саме тому в багатьох його творах другої половини 1990-х – початку 2000-х років («Серпень», «Сни бажань», «Масова культура на берегах Чорного моря» та інших) яскраво звучать ноти епікурейського гумору.

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

| 13

Сади Едему. 1992, полотно, олія.

Портрет дружини. Віра.

1975, картон, олія. До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

Особливе місце в творчості художника займають пейзаж і натюрморт. Часто пейзажні експерименти стають поштовхом до створення картин: «Весняний день», «Літо», «Флора і Фауна», «Курка чи яйце?». Варто зазначити, що з другої половини 1980-х років життя Михайла Надєждіна стає насиченим і громадськими справами. З 1989 року він незмінно очолює Кіровоградську обласну організацію Національної Спілки художників України. У 2005 році обирався депутатом Кіровоградської обласної ради, був одним із ініціаторів заснування обласної премії у сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна. Доктор мистецтвознавства, дійсний член Академії мистецтв України, професор Олександр Федорук говорив: «Михайло Надєждін – унікальний український митець, народний художник України, чия творча практика має вплив на розвиток сучасної образотворчої культури». Твори Михайла Надєждіна зберігаються у Національному Художньому музеї України, Дирекції виставок Міністерства культури України, Сумському, Кіровоградському, Черкаському, Дніпропетровському обласних художніх музеях; художньо-меморіальному музеї О. Осмьоркіна у Кіровограді, приватних колекціях. Досягнення Михайла Надєждіна відзначені подякою Президента України (2000), почесною відзнакою Кіровоградської міської ради «За заслуги ІІ ступеня» (2009), подякою Міністерства культури і мистецтв України (1999), Почесною відзнакою Спілки художників України (1998), почесною відзнакою Міністерства культури і мистецтв України (2004) та іншими. Михайло Володимирович став першим лауреатом обласної премії у сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна в номінації «Новітні спрямування».

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

|

15

Анатолій Микитович

Янєв

Народився 15 грудня 1945 року в селі Митрофанівка Кіровоградської області. Заслужений художник України (2013). Член Національної спілки художників України з 1989 року. У 1974 році закінчив Київський державний художній інститут.

1963 – 1964 роки – курсант Новопразької школи водіїв, селище Нова Прага Олександрійського району Кіровоградської області.

1964 – 1967 роки – служба в прикордонних військах Радянської Армії.

1974 – 1989 роки – художник-живописець Кіровоградських художньовиробничих майстерень Художнього фонду УРСР, Кіровоград. З 1989 року – живописець за гонораром.

1994 – 1996 роки – викладач Кіровоградського педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

1996 –1999 роки – викладач Дитячої художньої школи ім. О. Осмьоркіна, Кіровоград. Виставкову діяльність розпочав із 1978 року. Мистецький доробок Анатолія Янєва яскраво відображає еволюційні процеси в класичному реалістичному живопису, традиції якого художник впевнено впроваджує у сучасності. Особливе місце у творчості художника займає побутова картина. Герої його творів – здебільшого люди, зайняті буденною працею. Один із характерних творів автора кінця 1980-х – початку 1990-х років – картина «Ранок». Фабула сюжету досить проста: ранок, селянин напуває корову – звичайна щоденна праця, але саме вона і захоплює художника. У буденності він убачає унікальність моменту, тому приділяє велику увагу деталям, загострює особливу увагу на матеріальності кожної речі. Досить стриманий, із фіолетовими, синіми, блакитними кольорами холодний колорит картини створює відчуття «особливої чистоти». Художник насичує Кримська вуличка. 2000, полотно, олія.

До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

свою роботу пластичною графікою гри світлотіні, за рахунок якої і формується, власне, простір. Світло – одна з потаємних ознак живопису – в творах Анатолія Янєва збагачене світлотіньовими та рефлексивними ефектами, вони стають прикметою його авторського почерку. Надаючи перевагу відкритому, локальному кольору, автор завжди пам’ятає, що світло – якість емоційна, здатна поглибити і розширити зміст твору, посилити акценти, а іноді й надати нових смислів. На початку 1990-х жорстку різьблену манеру в творах Янєва змінює більш м’яка форма письма. Хоча тема ліричного сюжету, потяг художника до камерності мотиву залишаються незмінними. Досить часто митець розкриває тему камерного сюжету через «портретність» Швачка. 1974, полотно, олія. образів, наділяючи їх узагальненими, знаковими рисами, дивовижним чином втілюючи через реалістичну мову поняття архетипності. Наприклад, у картині «Сільський мотив» (1999) із темноти тла митець виображує перед нами постать старої жінки, яка тримає на руках маленького котика. В основу сюжетного образу цього ідеалістично-камерного полотна художник поклав портрет матері, але подав його таким чином, що той набув характеру узагальненої типажності. Завдяки вмілому, майстерному володінню живописними засобами митець досяг високого рівня емоційної напруги твору. Залишаючись у межах класичної реалістичної картини, Анатолій Янєв знаходить способи розкрити по-новому її внутрішні можливості. Англійський художник ХУІІІ століття Вільям Хогарт у своєму трактаті «Аналіз краси» прийшов до висновку, що основою поняття краси є постійна зміна, і саме чутливе око живописця спроможне розгледіти цю діалектику навколишнього світу, «схопити мить буття». Саме такими словами – «схопити мить буття» – можна охарактеризувати творчість Анатолія Янєва. Твори художника зберігаються в Дирекції виставок Міністерства культури України, Кіровоградському обласному художньому музеї, художньо-меморіальному музеї О. Осмьоркіна, приватних колекціях. Анатолій Микитович Янєв – лауреат обласної премії у сфері образотворчого мистецтва і мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна в номінації «Національна традиція» (2005) за утвердження реалістичних традицій у сучасному образотворчому мистецтві України.

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

|

17

Броніслав Петрович

Куманський Мистецтвознавець, журналіст. Член Національної спілки журналістів України. Заслужений журналіст України. Народився 3 квітня 1937 року в селищі Олександрівка Кіровоградської області. Ще в юності захоплювався літературою і мав потяг до малювання. Повоєнне життя було складним і важким матеріально, але молоді роки брали своє. Кмітливий юнак випускав шкільний журнал, у який не лише писав, але й ілюстрував публікації малюнками. То були перші проби пера і пензля. Під час служби в армії, спочатку в Східному Сибіру, а потім у Харківському окрузі, писав невеликі статі для малотиражки. Після служби в армії вступив до Ленінградського інституту живопису скульптури й архітектури імені Іллі Рєпіна на факультет теорії та історії мистецтва, який закінчив 1972 року. Але згадаймо 1966-й, коли його, студента четвертого курсу, який за життєвими обставинами взяв академічну відпустку, призначили завідуючим образотворчим відділом Кіровоградського обласного краєзнавчого музею (пізніше він стане картинною галереєю, а в подальшому – художнім музеєм). На цій посаді Броніслав Куманський працював лише один рік, але той час увійшов у історію образотворчого мистецтва Кіровоградщини знаковими подіями, зокрема звітною виставкою молодих художників, учасників пленеру в м. Седнів, та так званою «виставкою чотирьох» – Михайла Надєждіна, Леоніда Бондаря, Юрія Іващенка і Людмили Ходак. Це були непересічні події для міста й області. Остання навіть викликала дискусію на шпальтах газети «Молодий комунар» про можливості й естетичні принципи мистецтва. Твори чотирьох молодих художників були сприйняті неоднозначно, прозвучала критика з боку ідеологічних керівників. Художникам дали вказівку «не відмежовуватися від народу», а Броніславу Куманському запропонували шукати іншу роботу. Тож став у пригоді журналістський досвід. З 1968 року Броніслав Куманський був власкором, а потім – завідуючим відділом обласної газети «Молодий комунар» (1969 – 1974), редактором Кіровоградської районної газети «Зоря комунізму» (1974 – 1980), завідуючим відділом, відповідальним секретарем обласної газети «Кіровоградська правда» (1980 – 1990), заступником головного редактора, редактором відділу політики і культури обласної газети «Народне слово» (1990 – 2009). Але він не покинув мистецтво і не втрачав нагоди висвітлювати події у творчому житті художників області. Особливу його зацікавленість викликав живопис сучасників. Публікаціями у місцевій пресі та всеукраїнських виданнях він створив цілу низку яскравих творчих портретів кіровоградських митців, серед яких – заслужений художник України Борис Вінтенко, народний художник України Михайло Надєждін, відомі живописці, члени Національної спілки художників

До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

України Сергій Шаповалов, Олександр Логвинюк, Володимир Федоров, Григорій Гнатюк, Микола Бондаренко та інші. Статті Броніслава Петровича друкувалися в газетах «Советская культура», «Культура і життя», «Радянська Україна», «Правда України», «Демократична Україна», «Урядовий кур’єр»; журналах «Україна», «Перець», «Соціалістична культура», «Українська культура». Він удостоєний Почесного диплома Спілки журналістів України (1987), звання лауреата премії журналу «Соціалістична культура» (1988), обласних премій імені Юрія Яновського (1986) та Володимира Винниченка (1994). Статті Броніслава Куманського не лише розповідають про творчі досягнення митців, а й піднімають нагальні проблеми життя художників, взаємин творчої особистості та суспільства, питання свободи творчості. Багатолітня праця Броніслава Петровича Куманського з популяризації творчості художників Кіровоградщини відзначена 2005 року обласною премією в сфері образотворчого мистецтва і мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна у номінації «Мистецтвознавство та історія мистецтв».

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

|

19

Лауреати премії 2006 року

Статуетка “Степовий орел” Нагрудний знак “Лауреат обласної премії”

Сергій Гаврилович

Шаповалов Народився 1943 року в селі Інгуло-Кам’янка Новгородківського району Кіровоградської області. Член Національної спілки художників України (1989). Заслужений художник України. У 1974 році закінчив Київський художній інститут.

1962 рік – по закінченні Олександрійського педагогічного училища направлений на роботу викладачем праці в середню школу №8 села Лолин (нині Франкове) Долинського району Івано-Франківської області.

Натюрморт «Риби». 1992, полотно, олія.

До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

Майдан. Яскравий день. 2011, полотно, олія.

1962 – 1965 роки – служба в лавах Радянської Армії.

1965 – 1969 роки – навчання на живописно-педагогічному відділенні Одеського державного художнього училища імені Грекова.

1974 – 1989 роки – художник-живописець Кіровоградських художньовиробничих майстерень Художнього фонду УРСР. З 1989 року – живописець за гонораром. З 1986 року бере участь у республіканських та всеукраїнських художніх виставках. Персональні виставки в Кіровограді були у 1989, 1997, 2000, 2002 та 2006 роках. У період із другої половини 1980-х до початку 1990-х років художники в пошуках своїх тем нерідко обирали такі мотиви, котрі б дозволили їм впливати на глядача передусім емоційно. Саме емоція, висловлена через колір, захоплює і хвилює душу, коли милуєшся творами Сергія Шаповалова. Художник захоплювався манерою живопису за допомогою мастихіну. З другої половини 1980-х років цю техніку Сергій Шаповалов починає використовувати у станковій картині. Його твори на історично-побутову тематику пронизані духом української пісні, старовинних легенд, звичаїв та обрядів. Їх вирізняє прагнення до монументальності, масштабності композиції. Споглядаючи картини «Добрий вечір, щедрий вечір», «Козак Мамай», «Гомін, гомін», «Чумацькі мари», не можна не помітити, як митець, з легкістю маніпулюючи великими кольоровими масами, накладаючи одна на одну чисті фарби, досягає феєричності, магічної казковості. У картині «Чумацькі мари» (1990) у митця помітно новий, особистісний підхід до композиційного рішення. Залишаючи літературну фабулу, художник водночас відкинув розповідність, запропонувавши натомість знаковість, символічність образів. Перекошені пики чортів неначе висічені з мороку ночі рвучкими широкими мазками. Сріблясті плями хмар, яскраві червоно-криваві лантухи, покидані на возах, перелякані морди волів, гігантські кола коліс. Складається враження, що все

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

| 23

Маки польові. 2011, полотно, олія. у картині рухається, біжить, скрипить, галасує, і художника вже не цікавить ніяка анатомічна вірність чи зовнішня схожість, а зовсім інше – настрій, атмосфера. Зрештою він створює цілісний образ степу зі складним, насиченим різними напастями життям чумацького шляху, який сприймається митцем швидше у вигляді історичної фантасмагорії, незримого зв’язку минулого та сучасного. Треба зауважити, що в цей час Сергій Шаповалов також активно займається пейзажним живописом. Митця захоплює місто з його старими брущатими вулицями, модерновими «палаццо» і класичними церквами. Він підходить до пейзажу таким чином, щоб знайти своєрідний, небачений до того ракурс будівлі або поворот вулиці. Місто в його пейзажах набуває рис монументальності, будівлі – монолітності, дерева – сили і величі. Окрім того, митець виявляє себе як яскравий майстер натюрморту – жанру, що стане для художника невідворотним захопленням, цариною, в якій митець відпочиває душею і серцем. Улюблені теми його натюрмортів – польові квіти з розмаїтою природною барвистістю. Серія «польових» натюрмортів із промовистою назвою «Степова Еллада» – яскраве освідчення Сергія Шаповалова в любові до рідного краю, степової Кіровоградщини. Твори митця зберігаються в обласному художньому музеї та художньомеморіальному музеї Олександра Осмьоркіна (Кіровоград), дирекції виставок Національної спілки художників України, Національному музеї Тараса Шевченка (Київ), численних приватних колекціях. Сергію Гавриловичу Шаповалову 2006 року присуджена обласна премія у сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна в номінації «Національна традиція».

До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

Григорій Михайлович

Гнатюк

Народився 1952 року в селі Небелівка Новоархангельського району Кіровоградської області. Помер 10 жовтня 2012-го. Заслужений художник України (2009). Член Національної спілки художників України (1987). У 1975 році закінчив живописно-педагогічне відділення Харківського художнього училища.

1975 – 1979 роки – працював у художньо-виробничих майстернях російського міста Чита.

1980 – 1987 роки – художник-оформлювач Кіровоградського художньовиробничого комбінату Художнього фонду УРСР. З 1987 року – живописець за гонораром. Брав участь у всесоюзних, республіканських та всеукраїнських художніх виставках. Учасник міжнародних виставок «Сучасний радянський живопис» (1987, Токіо, Японія), «Імпреза-89»(1989, Івано-Франківськ), Калінінград-90 (Росія); персональних у Кіровограді (1986 – 1987), Києві (1989 – 1990), Австрії (1998). Як влучно свого часу зазначив у вступній статті до каталогу «Майстер із Небелівки» краєзнавець Володимир Босько, «Гнатюк належить до тих українських художників, які прагнуть примирити національну культуру і сучасну цивілізацію».

Парад. 1988, полотно, олія.

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

| 25

Свої творчі вподобання художник виявив ще на початку 1980-х років через захоплення реалістичною побутовою жанровою картиною, для якої характерні ліричний настрій та простота композиції. З другої половини 80-х характер його творів змінився, вони стали більш декоративними, образи в них набули ознак узагальнення. Село на картинах митця уявляється навіть не патріархальним, яке обійшов науково-технічний прогрес, завдяки чому воно зберегло свій устрій, воно ніби перебуває у стані матріархату, бо заселене майже виключно жінками-берегинями, хранительками домашнього вогнища і традицій. Це світ, у якому панують краса та гармонія, єдність людини і природи. Суто побутові сцени у його композиціях «Збирання картоплі» (1981), «У затишку» (1988), «Солять помідори» (1986), «Холодно в руки» (1987) та багатьох інших набувають значення ритуалу, герої цих творів наче священнодіють. І хоча фігури в картинах того періоду ще зберігають реальні ознаки, обличчя поступово втрачають особистісні характеристики, набуваючи рис узагальнених образів. Свій космічний світогляд митець сповна проявив у творах початку 1990-х – «Небелівські цитати» (1992), «Залишки світла» (1992), «Втомлений ангел» (1992), «Поклоніння волхвів» (1993). Художник прагнув розкрити почуття через співучу мелодійність лінії і співзвучність кольору. З’явилися нові теми. Мотиви селянського побуту перейшли в осмислення євангельських сюжетів. Це закономірний шлях, адже патріархальні цінності народної культури з її усталеним життєвим устроєм у сучасному суспільстві досить часто асоціюються з раєм, земним Едемом, перетворюючись на своєрідне відображення виголошених християнством абсолютів: не убий, не укради, возлюби ближнього свого... Тому в творах на євангельські теми «Спокуса» (мотив втраченого раю) та «Поклоніння волхвів» ми зустрічаємо ті ж жіночі образи, що і в «Небелівських цитатах» та в «Залишках світла». Образи, народжені у свідомості художника в процесі осмислення селянської культури, органічно перевтілюються у символи і знаки легендарного

Листки з Біблії. Поклоніння волхвів. 1995, полотно, олія.

До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

Нахиляючись до землі, відхиляючись від землі. 1991, полотно, олія.

біблійного світу. Художник неначе замикає коло своїх філософських роздумів на ідеї утвердження вічного життя, поза межами якого трагедійними залишаються лише моменти народження і смерті. Умовно складені в одне полотно картини Григорія Гнатюка могли б сприйматися як величезне панно, герої якого живуть у країні світла, насиченій барвистими плямами, розмежованими звивистою білою лінією, що, неначе нитка Аріадни, проводить нас найпотаємнішими куточками мистецької думки, яка сяє чистотою природних фарб. Твори Григорія Гнатюка знаходяться в галереї сучасного та східноєвропейського мистецтва «Червоний квадрат» (Лондон), Дирекції виставок Міністерства культури Російської Федерації, Дирекції виставок Міністерства культури України, Кіровоградському обласному художньому музеї, художньо – меморіальному музеї О. Осмьоркіна, приватних колекціях у США, Канаді, Німеччині, Австрії.

2006 року Григорій Михайлович Гнатюк став переможцем конкурсу на звання лауреата обласної премії у сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна в номінації «Новітні спрямування».

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

| 27

Володимир Миколайович

Босько

Народився 14 лютого 1950 року в селі Трепівка Знам’янського району Кіровоградської області. Краєзнавець, журналіст, нагороджений медалями «За військову доблесть» (1971), «За трудову доблесть» (1986). У 1967 році закінчив Кіровоградську середню школу №30. Трудову діяльність розпочав водієм автонавантажувача Кіровоградської шпагатно-мотузяної фабрики. Під час служби в армії виконував інтернаціональний обов’язок у Єгипті. У 1976 році закінчив із відзнакою філологічний факультет Кіровоградського державного педагогічного інституту ім. О. С. Пушкіна (нині педагогічний університет ім. В. К. Винниченка). Захопився історією образотворчого мистецтва.

1976 – 1994 роки – старший науковий співробітник Кіровоградської картинної галереї (філіалу обласного краєзнавчого музею), заступник директора з наукової роботи Кіровоградського обласного художнього музею.

1994 – 2002 роки – завідуючий відділом листів, оглядач із питань історії, мистецтва та краєзнавства обласної газети «Народне слово». З 2002 року – методист із преси Кіровоградського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім. В. О. Сухомлинського, відповідальний

До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

за випуск газети «Освітянське слово» (науково-методичний додаток до «Кіровоградської правди»). Автор багатьох статей на краєзнавчу тематику в «Народному слові», а також путівника «Кировоградская картинная галерея» (1985), книги «Визначні постаті степової Еллади» (ч. 1, 2004). Яскравим проявом нового мистецького відродження в місті стала експозиція «Єлисаветград – Кіровоград. 1913 – 1988 роки» до 75-річчя першої міської художньої виставки. «Ця виставка, яка була розгорнута в приміщенні картинної галереї, вперше надала можливість кіровоградським митцям створити масштабну, цілісну експозицію, – писав у вступній статті до каталогу виставки один із її організаторів, упорядник каталогу Володимир Босько. – 62 художники представили на ній понад 250 творів живопису, графіки, скульптури та декоративно-ужиткового мистецтва. Думається, що притаманні кіровоградцям скептицизм та упередження по відношенню до місцевого художнього життя в основі своїй похитнуться. Яскраві творчі особистості, твори, які заслуговують на увагу, в Кіровограді є!» У 1991 році в Києві за ініціативи Спілки художників України відбулася виставка творів кіровоградського художника Григорія Гнатюка – митця самобутнього світобачення, творчість якого походить від закоханості художника в життя і побут українського села. Автором вступної статті й упорядником каталогу став лауреат обласної краєзнавчої премії ім. В. М. Ястребова (2001), премії ім. В. К. Винниченка обласної газети «Народне слово» (1994) Володимир Босько. У 1994 році Кіровоградська організація Спілки художників організувала масштабну виставку творів «Барви степу». Упорядником каталогу і автором вступної статті до нього був Володимир Босько. Саме за роботи, що сприяли активному розвитку образотворчого мистецтва Кіровоградщини у другій половині 1980-х і на початку 1990-х років, Кіровоградська обласна організація Національної спілки художників України висунула його кандидатуру на звання лауреата обласної премії в сфері образотворчого мистецтва і мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна в номінації «Мистецтвознавство та історія мистецтва».

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

| 29

Лауреати премії 2007 року

Статуетка “Степовий орел” Нагрудний знак “Лауреат обласної премії”

Фелікс Михайлович

Полонський Народився 1941 року в селі Хмельове Маловисківського району Кіровоградської області. Член Національної спілки художників України (1994), лауреат обласної премії імені Юрія Яновського (1970).

1958 – 1962 роки – робітник деревообробного цеху заводу «Червона зірка» у Кіровограді.

1962 – 1964 роки – художник-оформлювач кіровоградської дільниці Одеського виробничо-рекламного комбінату.

1969 – 1991 роки – художник-оформлювач Кіровоградських художньовиробничих майстерень Художнього фонду УРСР.

1991 – 1994 роки – художник художньо-виробничого комбінату Кіровоградської організації Спілки художників України. З 1994 року – живописець за гонораром. Учасник численних всеукраїнських, регіональних, групових, персональних та зарубіжних художніх виставок. Персональні виставки: Кіровоград (1993, 1996, 1999, 2002 та 2004 роки); Вупперталь, Німеччина (1999 рік). Свій творчий шлях Фелікс Полонський розпочав під час роботи в Кіровоградських худ ож н ь о - в и р о б н и ч и х майстернях Художнього фонду УРСР, де майже тридцять років працював художникомоформлювачем. Тут захопився монументальним мистецтвом, зокрема левкасним розписом – технікою, яка дозволяла складати з малих форматів великі монументальні форми. Гра декоративних площин, ритміка чітких ліній і чистота Циган. 1993, фанера, темпера. кольору приваблювали і

До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

зачаровували. Та все ж це були виробничі замовлення. З 1991 року Фелікс Михайлович починає займатися своєю особистою творчою і виставковою діяльністю. Він плідно працює в жанрі пейзажу, натюрморту та станкової картини. Тематична палітра художника також досить різнопланова – портрети близьких йому людей, шевченківська тема, композиції з сучасного життя. В його живописних творах є яскраво відчутним вияв декоративізму, прагнення до узагальнення форми. Та найбільш яскраво Фелікс Полонський виявив свій талант у зображенні краєвидів Кіровоградщини. У його пейзажах дивовижним чином знайшли поєднання інтимно-емоційні переживання з узагальненосинтезованим поглядом на природу і світ. Премією імені Олександра Осмьоркіна в номінації «Національна традиція» відзначені твори 2000-х років. У роботах «Вечірній спокій» (1991), «Туман» (2000), «Бабине літо» (2001), «Осінь» (2001), «Зимовий ранок» (2002) Фелікс Полонський яскраво демонструє лірико-романтичні настрої природи. Умовність композиційного простору, гра площин, насиченість Зимовий ранок. 2002, полотно, олія. кольору, об’ємність фарби, нанесеної вертикальними чи горизонтальними ритмічними мазками, формують особливу стилістичну мову художника. Водночас його стилізаторський декоративізм не порушує, а, можливо, навіть додає нових окреслень класичному реалістичному живопису. Ця риса його творчості стала вирішальною при поданні у 2007році радою Кіровоградської обласної організації Національної спілки художників України кандидатури Фелікса Полонського на здобуття звання лауреата обласної премії в сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна в номінації «Національна традиція». Твори Фелікса Полонського зберігаються у фондах Дирекції виставок Міністерства культури і туризму України, Кіровоградського обласного художнього музею, художньо-меморіального музею ім. О. О. Осмьоркіна та у приватних колекціях.

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

| 33

Анатолій Михайлович

Дворський Народився 1948 року в селі Мечиславка Ульянівського району Кіровоградської області. 10 листопада 2010-го трагічно загинув у Кіровограді. Живописець, графік, художник монументально-декоративного мистецтва. Член Національної спілки художників України (2000). У 1976 році закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва. За направленням приїхав працювати у Кіровоградські художньо-виробничі майстерні Художнього фонду України як художник монументального і керамічного мистецтва. Після закриття художнього комбінату за відсутності роботи і замовлень із другої половини 1990-х років вимушений був трудитися в будівельних бригадах у Російській Федерації. З 2000 року працював викладачем фахових дисциплін на кафедрі дизайну Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки та на кафедрі хореографічних дисциплін, образотворчого мистецтва та дизайну Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Учасник республіканських виставок: «Фізкультура і спорт» (1983), «Світ і молодь» (Київ, 1985), «Квітуча Україна» (Полтава, 1990), «Барви Степу», (Київ,

Рекордистка.

1997, теракота.

Ворона хитра.

1997, теракота.

До 75-рiччя Кiровоградської області

Марсіанка. 1997, теракота. | 2014

Спрага. 1992, полотно, олія.

1994), «Художники України», (Берлін, 2003). Персональні виставки: 2001, 2006 та 2010 роки. Широке визнання в Кіровоградській області та за її межами Анатолію Дворському принесли його монументальні твори в техніці смальтової мозаїки, зокрема оздоблення фасаду кінотеатру «Ятрань», панно «Муза науки» на фасаді Кіровоградського інституту сільськогосподарського машинобудування (нині Кіровоградський національний технічний університет), виконане за ескізом А. Данилова, панно «Хвала робочим рукам» у смт Побужжя, розписи в техніці енкаустики «Материнство», «Музика», «Танок» у приміщенні РАГСУ смт Петрове, «Життєдайна сила води» в школі смт Смоліне. Вони створили стійкий образ художника-новатора, який завжди перебуває у творчому пошуку нових шляхів розвитку сучасного мистецтва. Та не лише монументальний живопис, але й різьблення по дереву, кераміка, скло, метал, станкова картина, графіка складали коло мистецьких інтересів художника. Згадаймо дивовижні за бурлескністю образів керамічні скульптури «Рекордистка», «Ворона хитра», «Марсіанка», «Звір у лататті». У формотворчих пошуках Анатолія Дворського є відчутними спадковість української та східноєвропейської модернових традицій кінця ХІХ – початку ХХ століть. Живописні та графічні доробки Анатолія Дворського – це звернення до духовної культури наших пращурів. Шукаючи ідеал сучасності у віддзеркаленнях минулого, він створював свою реальність. Образи в його картинах «Як на Небі, так і на Землі» (2006), «Час засівати» (2007), «Осінні спалахи» (2006), «Очі землі» (2006) насичені архаїчною силою, експресією, рухом, енергією дії. Потужність кольору,

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

| 35

Веселка. 2004, полотно, олія.

підкреслена орнаментикою лінії, посилює знаковість і символічність зображення. Художник експерименту, постійного творчого пошуку, він обирав такі техніку виконання і матеріали, які б ясно і яскраво слугували висловленню його творчої думки. Останні ж експерименти з живопису на склі представили публіці зовсім нового, до того небаченого Анатолія Дворського – майстра тонкої графічної мови, м’якого утаємниченого лірика і філософа. Творчі пошуки і нестримна мистецька енергія, висловлена в живописних та графічних доробках художника, відзначена у 2007році званням лауреата обласної премії в сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна в номінації «Новітні спрямування». Твори Анатолія Дворського зберігаються у фондах Дирекції виставок Міністерства культури і туризму України, Кіровоградського обласного художнього музею, художньо-меморіального музею ім. О. О. Осмьоркіна та у приватних колекціях.

Жива. 2003, полотно, олія.

До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

Олександр Касьянович

Федорук Народився 1939 року в містечку Мерікур-Коран на півдні Франції. Член Національної Спілки художників України, мистецтвознавець, заслужений діяч культури Польщі (1977), доктор мистецтвознавства (1996), професор (2004), академік Академії мистецтв України (2000). У 1960 році закінчив Львівський державний університет імені Івана Франка (факультет журналістики).

1968 – 1971 роки – викладач на факультеті історії образотворчого мистецтва Ленінградського інституту живопису, скульптури й архітектури ім. І. Ю. Рєпіна.

1971–1992 роки – працював у Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України (з 1985 року – заступником директора, з 1986-го – завідувачем відділу).

1993 – 2000 роки – голова Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей.

2000 – 2004 роки – голова Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон. З 2004 року завідує кафедрою теорії та історії мистецтв Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури Як головний редактор журналу Національної спілки художників України «Образотворче мистецтво» Олександр Федорук досліджує і популяризує українське образотворче мистецтво у нашій державі та за її межами. Автор понад 100 наукових праць та фундаментальних мистецтвознавчих досліджень: «Українсько-польські художні зв’язки другої половини ХІХ – початку ХХ ст. ст.» (1981), «Народжені в Елладі» (1984), «Корнило Устинович» (1992), «Василь Хмелюк» (1996), статей до каталогів «Дивосвіт Анни Перейми» (1996), «Родина “Надєждіних”» (2005) та інших робіт. Олександр Федорук брав активну участь у поверненні в Україну творчої спадщини нашого земляка, відомого українського письменника, художника, політичного діяча Володимира Кириловича Винниченка. Олександр Касьянович є одним із масштабних дослідників малярської творчості Володимира Винниченка, автором статей «Винниченко – художник Еколь де Парі» (збірник «Міст», № 1, Київ, 2003), «Володимир Винниченко як художник» (вступна стаття до альбому «Винниченко – художник» (Київ, 2007). У своїх дослідженнях Олександр Федорук зазначає особливості творчого таланту нашого земляка, його швидке становлення як професійного майстра, стверджуючи: «Винниченкохудожник – це вагома сторінка, викреслена з історії українського мистецтва через політичні обставини». Видання альбому «Володимир Винниченко – художник» стало однією з яскравих подій культурного життя України. Праця мистецтвознавця Олександра Федорука відзначена 2007 року званням лауреата обласної премії в сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна в номінації «Мистецтвознавство та історія образотворчого мистецтва».

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

| 37

Лауреати премії 2008 року

Статуетка “Степовий орел” Нагрудний знак “Лауреат обласної премії”

Леонід Іванович

Бондар Народився 14 січня 1938 року в місті Павлоград, Дніпропетровської області. 3 липня 2013-го помер у Кіровограді. Заслужений працівник культури України (2004), член Національної спілки художників України (1993), нагороджений Подякою Президента України (2000). Батько Леоніда був військовослужбовцем, тож дитинство проходило в постійних переїздах. У 1960 році Леонід Іванович закінчив Сімферопольське державне художнє училище імені М. Самокиша і за розподілом поїхав до Кіровограда. З того часу працював у Кіровоградській дитячій художній школі (1960 – 1977 – викладач; 1977 – 1989 – завуч; 1989 – 2012 – директор школи, 2012 – 2013 – викладач). Дитяча художня школа імені О. О. Осмьоркіна була для нього другим домом і його дітищем. Зусилля на педагогічній ниві дали значні результати – школа є однією

Музей О. О. Осмьоркіна. 2003, полотно, акрил.

До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

Місячна ніч. 1997, полотно, олія. з кращих в Україні, про її вихованців знає весь світ. Леонід Іванович виховав не одне покоління талановитих художників, серед яких – чимало знаних митців, членів Національної спілки художників України, лауреатів обласних, всеукраїнських та міжнародних конкурсів. Як художник Леонід Бондар знаходився у постійному творчому пошуку. З 1964 року він бере участь у групових, а з 1969-го – у республіканських та всеукраїнських художніх виставках. З 1971 року організовує персональні вернісажі. Яскравий аквареліст і графік, майстер ліногравюри у 1960-ті, він не менш талановито виявив свої творчі можливості в живопису. Особливою любов’ю для нього став пейзаж. У безкінечних подорожах на велосипеді, що був спортивним захопленням художника, відшукував мотиви своїх майбутніх творів. Чуттєва любов до живопису, життя, яку з насолодою писав художник, змушувала його шукати надзвичайно складний стан природи – перша зелень, сутінки, надвечір’я, останній сніг. Леонід Бондар створив цілі цикли пейзажів, присвячених нашому степовому краю, який постає незвичними, фантастичними картинами гри світла й узагальнення форми, монументальними образами лісостепу і широких ланів. Окремою сторінкою його творчості є серія картин, присвячених Кіровограду. У численних мотивах міста через образне мислення художника відкриваються перед нами його неповторна аура, в якій сучасне і минуле злились воєдино, складаючи образ, пройнятий щемливими нотами романтизму. Творчий діапазон автора не обмежувався пейзажем, він захоплювався натюрмортом, полюбляючи писати квіти. Не менш відомі його портрети діячів культури і, звичайно, рідних йому людей. «Ескізно покладені мазки, складні

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

| 41

співвідношення кольору передають відчуття емоційного підйому, яким охоплений художник під час роботи, тому він і називає свій принцип, на якому ґрунтується його творчість, емоціоналізмом», – зазначається в буклеті ювілейної виставки Леоніда Бондаря з нагоди його 70-річчя та 50-річчя творчої діяльності. Останнім часом митець переважно працював у техніці акрилового живопису, що також вказує на постійне бажання творчого пошуку, експерименти з новими матеріалами. Твори Леоніда Бондаря зберігаються у Кіровоградському обласному художньому музеї, художньо-меморіальному музеї імені Олександра Осмьоркіна, численних приватних колекціях як в Україні так і за її межами. Закономірно, що Леонід Іванович Бондар 2008 року став лауреатом обласної премії в сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна в номінації «Національна традиція».

Андрій Михайлович

Надєждін Народився 19 червня 1963 року в селі Верхня Хортиця (нині Запоріжжя). У 1986 році закінчив Дніпропетровське державне художнє училище (факультет художнього оформлення), у 2000-му – Національну академію образотворчого мистецтва й архітектури (факультет історії та теорії образотворчого мистецтва). Творчі спеціальності – художник-живописець, мистецтвознавець.

Канівська феєрія. 1989, папір, авторська техніка.

До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

Член Національної спілки художників України з 1990 року. Першу мистецьку професійну освіту отримав у Кіровоградській дитячій художній школі. У 1980 – 1981 роках навчався в студії художників-оформлювачів при Кіровоградському обласному будинку народної творчості.

1981 – 1882 роки – художникоформлювач Кіровоградського обласного театру ляльок.

1986 – 1990 роки – художникоформлювач Кіровоградських худ ож н ь о - в и р о б н и ч и х майстерень Художнього фонду УРСР, із 1990 року – художникживописець за гонораром.

1991 – 2009 роки – викладач дитячої художньої школи ім. О. О. Осмьоркіна за сумісництвом. З 1995 року – провідний науковий співробітник худ о ж н ь о - м е м о р і а л ь н о г о музею О. О. Осмьоркіна. Свою творчу діяльність розпочав у 1985 році. Працює в галузях живопису, графіки, Зоряна хата. 2007, полотно, олія. мистецтвознавства. Учасник всеукраїнських виставок (1989, 1997, 2000 та 2005 роки), І та ІІ всеукраїнських триєнале живопису, міжнародних виставок («Українське малярство», Канада, 1988; «Бабин Яр», Київ – Єрусалим, 1992; «Сучасне українське мистецтво в американській перспективі», Єльський університет, США, 1995; виставка національної асоціації українських митців «Хутір», 1994; бієнале живопису «Пан Україна», 1998; мистецька акція Funfilum, Нівіч, Хорватія, 2002; триєнале «Український фолк-модерн», 2007), групових («Сім Я», Дніпропетровськ, 1985, «Канівські пригоди», Кіровоград, 1989, «Седнів-91», Київ, 1991, «Живописні метаморфози», Черкаси, 1998, «Седнівські мандри», 2005, «Родина Надєждіних», Київ, 2007, «Зона медитації», Кіровоград, 2008, «Творчий шлях у спадок», Київ, 2013), персональних художніх виставок у Кіровограді (1986, 1993, 1995, 2000, 2004, 2007, 2009 роки). У 2009 році отримав звання Художника року Кіровограда. Автор проектів художнього оформлення музеїв обласних управлінь МВС та СБУ в кіровоградській області, археологічного музею кіровоградського педагогічного університету ім.. В.Винниченка. Як зазначає сам митець, він є представником українського романтичного символізму нової хвилі й опирається у своїй творчості на традиції українського іконопису, народної картини, пісенної фольклористики, мистецтва українського модерну кінця ХІХ – початку ХХ століття та неоромантизму 1960-х років, що знаходить віддзеркалення у малярських та графічних серіях: «Відродження», «З життя храму», «Канівські мари». З середини 1990-х у його творчості стають відчутними мотиви сецесіону:

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

| 43

«Спалах дитячого хвилювання за чашкою кави, або Капелюшок», «Передчуття Нового року», «Полювання у часі, або Охота коли охота», а з кінця 90-х переважає барокова лінія, яскраво демонстрована серіями живописних творів «Відлуння степу» та «Осінні світанки мого дитинства». Творчі пошуки художника відзначені 2008 року званням лауреата обласної премії в сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна в номінації «Новітні спрямування». У 2010 році Андрій Надєждін за серію статей про кіровоградських митців у всеукраїнських журналах «Образотворче мистецтво» й «Артанія» та оригінальні дослідження творчості О. О. Осмьоркіна удостоєний звання лауреата в номінації «Мистецтвознавство та історія мистецтв». Твори художника зберігаються в Кіровоградському обласному художньому музеї, художньо-меморіальному музеї О. О. Осмьоркіна, Національному художньому музеї, Дирекції виставок Міністерства культури України та Дирекції виставок Національної спілки художників України, меморіальному музеї В. Івасюка (Чернівці), приватних колекціях.

Українська лірична. 2009, полотно, олія.

До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

Олександр Георгійович

Босий

Народився 15 травня 1958 року в селі Інгулець Устинівського району Кіровоградської області в сім’ї вчителів. Кандидат історичних наук, доцент. Член Національної спілки журналістів України (з 1989 року). У 1975 році закінчив школу №1 у смт Устинівка Кіровоградської області. З 1976 по 1978 рік проходив службу в лавах Радянської армії. У 1978 році вступив на художньо-графічний факультет Одеського державного педагогічного інституту ім. К. Д. Ушинського (спеціальність «Образотворче мистецтво та креслення»). Після його закінчення у 1984 році працював у Новгородській середній школі №1 учителем образотворчого мистецтва, потім – художником у редакції газети «Молодий комунар». З 1991 року працює викладачем у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка. Після закінчення аспірантури Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України 2000 року захистив кандидатську дисертацію «Знакові функції виробів ткацтва у звичаєво-обрядовій культурі українців» із історичних наук зі спеціальності «Етнологія». У 2004 році отримав вчене звання доцента. З 2005 року Олександр Георгійович Босий очолює науково-експериментальну лабораторію з дослідження етнокультури центрального регіону України при кафедрі образотворчого мистецтва та дизайну мистецького факультету Кіровоградського державного педагогічного університету імені В. К. Винниченка й Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. Бере активну участь в організації роботи експедицій, таборів, пленерів, виставок, конференцій, фестивалів тощо. Серед них: всеукраїнська етнографічна експедиція на Кіровоградщині від УФЕЦ НАН України (2003); організація обласних етнографічних експедицій та участь у всеукраїнських експедиціях ІМФЕ НАН України Поліссям (1996 – 1998); розробка концепції і проведення обласного фольклорного свята рушника «Наші обереги» (Новгородка, 1998); організація і проведення всеукраїнських літніх мистецько-етнографічних таборів для творчої молоді (Холодний Яр, 2000; Новоархангельськ, 2001; Веселі Боковеньки, 2002; Хутір «Надія», 2003); розробка й реалізація мистецького проекту календаря «Трипільське диво-2003». З 2009 року – керівник відділу народного мистецтва Національного музею народної архітектури і побуту України (селище Пирогів, Київ). Олександр Георгійович є автором 12 культурологічних фільмів, що демонструвалися на каналі УТ-1 та Кіровоградському обласному телебаченні: відеоцикл «Різдво всепереможного Сонця», «Ой, на Івана та й на Купала...», «Свято Великої Лади»; телевізійний цикл «Сторінками Велесової книги», «Люди, що світяться» (до 10-річчя Чорнобильської трагедії) тощо. Видав близько 20 наукових праць, серед них: «Традиційні символи в магічних ритуалах українців» (Київ, 1997), «Обрядові предметні символи – носії архаїчного світогляду» (Київ, 2000); «Знакові функції тканини у звичаєво-обрядовій сфері українців» (Київ, 2000) та інші. Олександр Георгійович – лауреат обласного конкурсу в галузі краєзнавства імені Володимира Ястребова (1997), керівник етно-музичного гурту «Ексампей» – лауреата всеукраїнського гранд-фестивалю «Перлини сезону» (2000), фестивалів «Калиновий спів» (2000), «Пісенне перехрестя» (2000), всеукраїнського конкурсу мистецьких колективів «Просвіти» (2001).

2008 року Олександр Георгійович Босий став лауреатом обласної премії в сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна в номінації «Мистецтвознавство та історія мистецтва».

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

| 45

Лауреати премії 2009 року

Статуетка “Степовий орел” Нагрудний знак “Лауреат обласної премії”

Віктор Васильович

Френчко Народився 6 серпня 1949 року в селі Підзамочок Тернопільської області. Член Національної спілки художників України (2012). Закінчив Київський державний художній інститут (нині Українська академія мистецтв і архітектури) у 1973 році. Як згадував сам митець, «до десяти років ліпив із хлібного м’якуша різноманітні фігурки, пасучи на вигоні худобу, доки не помітив мої старання художник Омелян Ментус, котрий тоді саме відкрив у райцентрі дитячу художню школу, він і прищепив мені непроминальну любов до скульптури та порадив після чотирирічного навчання в районній художній школі вступити до Республіканської художньої школи для обдарованих дітей у Києві. Там, на скульптурному факультеті, я багато чого вагомого в мистецтві перейняв від своїх нових наставників». По закінченні Республіканської художньої школи Віктор Френчко вступив до Київського державного художнього інституту (нині Українська академія мистецтв і архітектури), де здобував і вдосконалював скульптурне мистецтво під керівництвом дійсного члена Академії мистецтв СРСР, народного художника СРСР Михайла Лисенка. У 1973 році Віктор Френчко з відзнакою закінчив навчання та був запрошений на роботу до Кіровоградського художньо-виробничого комбінату Художнього фонду України. Разом із Аркадієм Мацієвським молодий митець створив свій перший великий витвір – пам’ятник воїнам-червонозорівцям. Досить швидко

Меморіальна дошка Олександру Пашутіну. 2004, Кіровоград.

До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

Плакетка «Дмитро Чижевський». 2003. склався тандем скульпторів, про який Аркадій Мацієвський висловився так: «Це рідкісне явище, коли художники працюють у парі, але нам пощастило. Ми з ним такі фанати, що можемо три доби не їсти й не спати, а ліпити. Разом вирішуємо долю роботи на стадії задуму: пропонуємо варіанти, сперечаємось, але швидко «відходимо», знаходячи спільний знаменник». Про працелюбність й талант скульптора свідчать створені ним самостійно та у співавторстві й установлені в Кіровограді та інших містах і селах пам’ятники, пам’ятні знаки червонозорівцям, правоохоронцям, козакам, полеглим солдатам і скорботним матерям, льотчикові Петрові Вересоцькому, першому трамваєві в Єлисаветграді, погруддя Євгена Маланюка й пам’ятник Надії Тобілевич-Тарковській і багато інших монументальних робіт. А ще – рельєфи, барельєфи, десятки меморіальних дощок, зокрема Арсенієві Тарковському, Дем’янові Бєдному, Євгенові Маланюку, Генріхові Нейгаузу, Каролю Шимановському, Олександру Пушкіну, Леоніду Кравчуку, Валерію Гончаренку, Наталі Ленгауер, Івану Шепетову, Миколі Смоленчуку, Віталію Ципіну, Семену Тютюшкіну, Валерію Дейнекіну й іншим видатним людям. Не цурається майстер і малих форм – пам’ятних медалей. У його доробку – зображення Степана Бандери, В’ячеслава Чорновола, Василя Сухомлинського, Дмитра Чижевського, Володимира Винниченка, Анни Ахматової, корифеїв першого українського професійного театру. «Віктор Френчко завше намагався слідувати класичним зразкам, – писав у кіровоградському літературному часопису «Вежа» голова Кіровоградської обласної організації Національної спілки письменників України Василь Бондар. – Навіть у замовних скульптурах радянської доби: пам’ятник «Скорботна мати» в селі Глинське Світловодського району, оформлення входу на стадіон міста Новоукраїнки, скульптура «Монтажники», рельєфні вставки на постаменті пам’ятника танкові Т-34 при виїзді з Кіровограда… Зайдіть сьогодні в майстерню Віктора Френчка і роздивіться яруси довгих і високих, під стелю, полиць. Щоразу, коли мені доводилося тут бувати, думаю: наскільки кращою була б наша область, якби ці невеликі фігурипроекти стали повноцінними пам’ятниками й знайшли своє місце на просторих теренах міст і сіл!» Тому невипадково 2009 року Віктор Васильович Френчко здобув звання лауреата обласної премії імені Олександра Осмьоркіна у номінації «Національна традиція».

Стела Надії Тарковської. 2007, музей-заповідник «Хутір “Надія”».

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

| 49

Ігор Володимирович

Смичек

Народився 24 грудня 1953 року в Кіровограді. Член Національної спілки художників України (1987). У 1973 році закінчив Одеське державне художнє училище ім. М. Б. Грекова (живописно-педагогічний факультет), у 1981-му – факультет графіки та оформлення друкованої продукції Львівського поліграфічного інституту ім. І. Федорова (нині Українська академія друкарства).

1973 – 1974 роки – викладач Кіровоградської дитячої художньої школи.

1981 – 1982 роки – художник-оформлювач Кіровоградських майстерень торгівельної реклами. З 1982-го і до теперішнього часу – викладач Кіровоградської дитячої художньої школи ім. О. О. Осмьоркіна. Дитинство Ігоря Смичека було тісно пов’язане з музичнодраматичним театром імені М. Л. Кропивницького, де працювали його батьки. Першу мистецьку освіту отримав у Кіровоградській дитячій художній школі. Ігор Смичек – художник творчого пошуку. З 1979 року він бере участь у всесоюзних, республіканських та всеукраїнських художніх виставках. Автор оформлення та ілюстрацій понад 20 книг, серед яких: «Молдавські народні казки», «Пеппі-довга панчоха» А. Лінгрен, «Золотий луг» І. Пришвіна, «Перехресні стежки» І. Франка, «Різнобарвні казки» І. Зієдоніса, «Мертві душі» М. Гоголя, одна з Обкладинка. останніх його робіт – прекрасний альбом з історії театру М.В.Гоголь корифеїв «Театр Марка Кропивницького». “Мертві душі”. Не менш колоритно він розкриває свій талант у живописі. Львів. 1979. Можна перерахувати численні персональні виставки митця чи участь у всеукраїнських, але їх не порівняти з враженнями від його насичених соковитими, відкритими барвами малярських творів. Пошук гармонії кольору – можливо, головна мета митця. Робота над картиною для Ігоря

Обкладинка. В.Шило “Розуміння історії”. Кіровоград, “Атма”. 1998.

До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

Смичека – це своєрідний шлях від реалій життя до реальності почуттів і філософського осмислення світу. В його творах дивовижно поєднуються сучасність у різних її проявах і українські пісенна, казкова, легендарна культури, мистецькі досягнення авангардного ХХ століття і класичний спадок Європи, Індії та Сходу. З кожної мистецької криниці він черпав для себе щось особливе, близьке, те, що допомагало б реалізувати його власне бачення, поки не витворив свій творчий всесвіт. Яскрава декоративність, навіть Розмова в кав’ярні. театральність його композицій заворожує 1986, офорт. феєричністю кольору і дивною чуттєвою логікою. Цей особливий, природний, внутрішній наїв, обрамлений художником у систему дивовижних образних ритуалів, напрацьованих життям, перетворюється на площині картини на естетично витончений дарунок суспільству і світу, наповнений великою кількістю сюрпризів. За різними, іноді, на перший погляд незрозумілими, формами чи абсурдними композиційними поворотами його творів криється та світлоносна хвиля емоцій, яка і зветься музикою мистецтва. Це якраз і є те новітнє, що вносить Ігор Смичек у сучасну образотворчість. Його талант відзначений званням лауреата премії в сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна, в номінації «Новітні спрямування». Твори Ігоря Смичека зберігаються у фондах Дирекції виставок Міністерства культури і туризму України, Кіровоградського обласного художнього музею, художньомеморіального музею О. О. Осмьоркіна та у приватних колекціях.

Букет. 2004, оргаліт, олія.

За мотивами Аполінера.

2002, папір, акварель.

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

| 51

Сергій Васильович

Журавель Народився 21 липня 1959 року в місті Тараща Київської області. Член Національної спілки художників України (2005). Працює в галузі живопису та художньої фотографії. З 1998 року займається видавничою діяльністю. У 1981 році закінчив Київський політехнічний інститут (нині Національний технічний університет України). Батько Сергія Журавля Василь Петрович працював шахтарем на шахті «Никанор» Алчевського району Луганської області. На четвертий день із народження Сергія мати з маленьким сином від’їхала з Таращі, до чоловіка, де і зареєструвала дитину, тому в свідоцтві про народження дата та місце народження значаться, як 24 липня, с. Никанор. У 1969 році родина переїхала до міста Малин Житомирської області, де Сергій

До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

закінчив середню школу. Там проявилися перші захоплення образотворчим мистецтвом і фотографією. Після закінчення Київського політехнічного інституту була служба на зенітноракетному комплексі у Первомайску Миколаївської області.

1984 – 1986 роки – інженер заводу «Арсенал», Київ.

1986 – 1997 роки – інженер, старший науковий співробітник Київського науководослідного інституту нафтопереробної промисловості, закінчив аспірантуру. З 1997 року працював технічним директором підприємства «Іпрез» у Києві. Пройшовши перекваліфікацію, закінчив курси комп’ютерної графіки і дизайну, займався впорядкуванням, технічним редагуванням, макетуванням художніх каталогів. Заснував проект «Художники України». Коли «Іпрез» припинив своє існування, Сергій Журавель продовжив видавничу справу як приватний підприємець, залучаючи потрібних фахівців. У 2000 році, в період праці над другою книгою «Художники України», Сергій Журавель познайомився з київським художником, членом Національної спілки художників України Едуардом Базилянським і почав регулярні заняття живописом в майстерні та на пленері. За 4 роки він узяв участь у семи всеукраїнських виставках як живописець, що надало змогу стати членом НСХУ. Сергій Журавель є автором-упорядником художніх персональних каталогів «Федір Захаров. Живопис», «Родина Надєждіних. Живопис. Графіка», «Едуард Базилянський. Живопис», «Олександр Масик. Живопис. Графіка», «Галина Кириленко-Бараннікова. Живопис», «Тиміш Лящук. 60 років творчого шляху». У виданні «Художники України. Живопис. Графіка. Скульптура. Декоративноужиткове мистецтво», яке є творчо-біографічним альбом-довідником українською й англійською мовами і випускається один раз на два роки та має широке розповсюдження не лише в Україні а і за кордоном, за період із 2005 року по 2009й представлено майже сорок митців Кіровоградщини. За популяризацію творчості художників нашого краю роботу автора ідеї, впорядника і видавця Сергія Журавля 2009 року відзначено обласною премією у сфері образотворчого мистецтва і мистецтвознавства ім. О. О. Осмьоркіна в номінації «Мистецтвознавство та історія мистецтв».

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

| 53

Лауреати премії 2010 року

Статуетка “Степовий орел” Нагрудний знак “Лауреат обласної премії”

Василь Макарович

Остапенко Народився 2 червня 1937 року в селі Созонівка Кіровоградського району Кіровоградської області. 18 квітня 2012-го помер у Кіровограді. Член Національної спілки театральних діячів України (1974), Заслужений працівник культури України (1984), член міжнародної спілки діячів театрів ляльок UNIMA (1984), член Національної спілки художників України (1995). З 1970 року Василь Макарович працював головним художником Кіровоградського академічного театру ляльок. Учасник багатьох всесоюзних, всеукраїнських та міжнародних театральних фестивалів. У 1975 році закінчив художньо-бутафорське відділення Одеського державного театрального художньо-технічного училища. Василь Остапенко – фундатор лялькового театрального мистецтва в Кіровоградській області, автор художньої сценографії близько 200 вистав, серед яких найбільш відомі «Скажи своє ім’я, солдате», «Івасик-Телесик», «Лисичкасестричка і вовк-панібрат», «Курочка Ряба», «Про Хому та щуку», «Ніч перед Різдвом», «Попелюшка», «Кіт у чоботях» та інші.

Ескіз декорації до вистави «Переможці».

До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

Ескіз декорації до вистави «Горіхова лозинка». Мистецтво лялькового театру займає особливе місце серед так званих мистецтв дії, адже художник тут – одна з головних осіб. Своєю працею він визначає художню форму і зміст вистави, виступає не лише в якості художника, але і як інженермеханік та художник-постановник. Кожна нова вистава потребує і нових мистецьких підходів до її вирішення, і створення образу ляльки – героя дійства. Так, для створення образів у виставі «Івасик-Телесик» Василь Остапенко використав мотиви і форми традиційної української глиняної іграшки, а герої вистави «Кіт у чоботях» постали перед глядачами в масках і образах театру французької комедії епохи ренесансу. Особливо складною була робота над виставою за п’єсою румунського драматурга Олександра Попеску «Сонячний промінь», у якій вперше у практиці Кіровоградського обласного театру ляльок використали ляльокмаріонеток. До того ж героїв вистави було лише двоє – мишеня і порцелянова балерина, тож вони мали бути маленького розміру порівняно з навколишніми предметами, а їхня дієвість, зважаючи на діалогову форму драматургії, мала вирішуватися ще й за рахунок пластики облич. Тому Василь Остапенко розробив понад 40 сценічних образів своїх героїв, і цей труд увінчався успіхом. Вистава – переможниця багатьох конкурсних фестивальних показів не лише в Україні, але і в Прибалтиці та Росії. Зусилля Василя Остапенка були направлені на збереження класичних традицій мистецтва лялькового театру в поєднанні з творчим новаторством і відзначені 2010 року обласною премією в сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені О. О. Осмьоркіна в номінації «Національна традиція». Ескіз ляльки до Твори Василя Остапенка зберігаються в Українському вистави «Гусеня» (Вовк). національному музеї театрального мистецтва, центральному музеї ляльок UNIMA, Національному музеї театрального мистецтва Республіки Чехія, Кіровоградському обласному краєзнавчому музеї, художньо-меморіальному музеї О. О. Осмьоркіна.

Макет декорації до вистави «Кіт у чоботях». Ескіз ляльки до вистави «Кіт у чоботях» (Принцеса).

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

| 57

Володимир Васильович

Кир’янов Народився 15 березня 1951 року в Кіровограді. Член Національної спілки художників України (1993). Навчався на художньо-кінематографічному факультеті Ленінградського інституту театру, музики і кінематографії (1973 – 1976). Живе і працює в Кіровограді. Учасник всеукраїнських та міжнародних художніх виставок, серед яких – «Художник і книга» (Київ, 1983), міжнародні бієнале «Імпреза-89», «Імпреза-91», триєнале графіки балтійських держав, виставки українських митців у Російській федерації до десятої річниці Незалежності в Москві (2002). Автор ілюстрацій до книг В. Жилінскайте «Парадокси» (Кишинів, 1983), «Загадки з бабусиної грядки» (Київ, 1985), «Оранжевое сонце» (Київ, 1986), В. Сомова «По-латыни, между прочим» (Москва, 1992), О. Мандельштама «Вибране» (Дніпропетровськ, 1990). Ілюстрував твори письменників Кіровоградщини: О. Жовни «Вдовушка» (Кіровоград, 1996), Г. Гусейнова «Станційні пасторалі» (Кривий Ріг, 1997), В.

З вікна. 2000, папір, туш, перо.

До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

Таксист. 1989, папір, туш, перо. Гончаренка «Парад химер» (Кіровоград, 1999), В. Шила «Лезо голки» (Кіровоград, 1999). Володимир Кир’янов належить до тих митців, які послідовно розвивають особистісний шлях в образотворчому мистецтві України. В основі творчого пошуку художника лежить переосмислення сучасності через символіку сюрреалізму та романтизму. Образи його філософських графічних фантазій вирізняються гротескністю та іронічністю. Як істинний митець андеграунду в молоді роки у пошуках життєвого шляху він перепробував різні навчальні заклади, навіть медичні, а коли усвідомив себе художником, завдячуючи таланту і наполегливості, вступив до художнього факультету Ленінградського інституту театру, музики і кінематографії. Та все ж і тут йому не вистачало чогось мистецького. Він не любив регламентованості і бажав свободи. Якийсь час трудився на заводі, художньому комбінаті, а то і взагалі ніде не працював. Епоха перебудови та набуття Україною незалежності відкрили художнику нові можливості для втілення своїх творчих задумів. В основах творчості Володимира Кир’янова можна віднайти і спроби переосмислення сучасності через символіку сюрреалізму та романтизму, і відголоски графічної мови середньовіччя та ренесансу. Досить сильним, особливо в творах 1990-х років, є вплив на мистецькі пошуки художника української барокової філософії. Як і у художників середньовіччя, в його творах важливу роль відіграють символи, що мають як особистісні, так і глибинні загальнозрозумілі ознаки. Наприклад, зображення мушлі – це час, драконів – непереборна сила природи, птахів – переважно вісники долі, колодязів і криниць – шляхи до темного і світлого невідомого, драбини, сходи, лабіринти визначають ті чи інші відрізки часу, жінку в своїх композиціях художник наділяє якостями Вселенської Душі: вона спить, літає, ловить, милується, падає і підноситься. Взагалі творіння цього віртуозного майстра малюнка пером заворожують таїною непізнаного і нагадують дивовижну гру. І коли ти вже думаєш, що вхопив нитку Аріадни і ось-ось вигукнеш сакраментально-трафаретне: «Евріка!», вся ця дивовиж, що крутиться на папері безкінечною, тонкою лінією чорної туші, на

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

| 59

твоїх очах перетворюється на лабіринт ірреальних вимірів, залишаючи лише одну конкретну точку відліку – творця Володимира Кир’янова.

2010 року Володимир Васильович Кир’янов удостоєний премії в сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені О. О. Осмьоркіна в номінації «Новітні спрямування». Твори митця зберігаються в обласному художньому музеї та художньомеморіальному музеї О. О. Осмьоркіна, Дирекції виставок Національної спілки художників України та Дирекції виставок Міністерства культури України, численних приватних колекціях.

Втома. 2009, папір, туш, перо.

До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

Вимушене мовчання. 2007, папір, туш, перо.

Коловорот. 1998, папір, туш, перо.

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

| 61

Лауреати премії 2011 року

Статуетка “Степовий орел” Нагрудний знак “Лауреат обласної премії”

Любов Григорівна

Кир’янова Народилася 29 січня 1952 року в Євпаторії. Член Національної спілки художників України. У 1972 році закінчила живописно-педагогічне відділення Кримського художнього училища.

1972 – 1977 роки – художник-оформлювач Кіровоградських художньовиробничих майстерень Художнього фонду УРСР. З 1977 року – викладач Кіровоградської дитячої художньої школи, завідувач учбовою частиною. З 1975 року бере участь у республіканських та всеукраїнських виставках. Художниця віддає перевагу малому жанру – пейзажу, портрету, натюрморту. Особливе місце в творчості займає портрет. Протягом багатьох років вона цілеспрямовано і талановито реалізує свій особливий дар портретиста: «Спогад про батька» (1974), «Автопортрет із сином» (1983), «Подруги» (1995). У 1999 – 2002 роках написана серія портретів діячів культури Кіровоградщини – В. Гончаренка, В. Сідніна, В. Могилюка, Ю. Любовича, А. Тарковського і М. Заньковецької. Кожен її портрет – це особливий, неповторний образ людини, в обличчі якої, як у дзеркалі, знаходять відображення не лише особистісні переживання, а й історичні обставини. Класична манера, підкреслена графічність, зовнішня виразність – характерні риси її портретного доробку. В простих за композицією сюжетах портретів криються пошуки глибоких емоційно наповнених образів. Любов Кир’янова зазвичай працює з натури, проводячи по

Автопортрет із сином.

1984, картон, олія.

До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

Марина. 1992, полотно, олія. декілька живописних сеансів, адже, щоб створити дійсно реалістичний портретний образ, треба пізнати людину. В кінцевому результаті портрет – це відображення душі особистості, як її розуміє художник, і як вона сама себе подає у життєвих обставинах. У жанрових композиціях художниці можна зустріти і сюрреалістичні мотиви, наповнені алегоричними образами. В основному це автобіографічні твори «Листопад» (1992), «Свійські тварини» (1993), де мисткиня дозволяє собі відійти від сталого реалістичного канону офіційного портрету і бути не лише спостерігачем, але і продемонструвати власні емоції та переживання. У цих творах ідуть поруч іронія і висока поезія, фантазія і реальність. Це неначе психологічне дослідження світу на прикладі власної родини, найбільш близьких до душевних переживань художниці людей. Захоплення жанром портрету та духовними практиками привели Любов Кир’янову до сакрального мистецтва. Вона вважається одним із кращих майстрів іконопису Кіровоградщини. Нині її живописні твори можна побачити в зібраннях Кіровоградського художньомеморіального музею О. О. Осмьоркіна, Національної галереї видатних особистостей України, приватних колекціях. За серію портретів митців та діячів культури Кіровоградщини Любов Григорівна Кир’янова 2011 року отримала звання лауреата обласної премії у сфері образотворчого мистецтва і мистецтвознавства імені О. О. Осмьоркіна в номінації «Національна традиція».

Політ із янголом-охоронцем.

2004, полотно, олія.

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

| 65

Федір Федорович

Лагно

Народився 26 лютого 1956 року в селі Нова Осота Олександрівського району Кіровоградської області. Член Національної Спілки художників України з 1992 року. Закінчив факультет промислового мистецтва Харківського художньопромислового інституту (1983).

1983 – 1985 роки – художник колгоспу імені Куйбишева (смт Олександрівка Кіровоградської області).

1985 – 1988 роки – художник колгоспу імені С. Кірова (село Михайлівка Олександрівського району Кіровоградської області). З 1988 року – художник-проектант Кіровоградських художньо-промислових майстерень УРСР, бере участь у республіканських та міжнародних художніх виставках. За твір «Моя маленька чаклунка» нагороджений ІІ премією Всеукраїнського бієнале живопису (Львів, 1992). У творчості Федора Федоровича яскраво простежується потяг до інтерпретації сучасності, спроби надати їй нового, образно-естетичного виміру, відчути головну напругу часу, яка відображає соціальні, психологічні, естетичні, моральні та політичні суперечності життєвих реалій, через особистий авторський вимір перенести вразливий і складний простір людської душі в безмежний простір сучасної культури. Він будує композиційні фантасмагорії своїх картин через пластику речей. У його картинах присутня своєрідна гра-метаморфоза, гра в переосмислення та доповнення. Стереотипи соціалістичного реалізму – робітник, колгоспник, партійний чиновник – неначе переживають перевтілення, переселення у світ нових реалій.

Дівчинка з яблуком. 2011, папір, акварель.

До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

Футуристичні метаморфози. 1991, полотно, олія. Живописна палітра творів – досить стримана. У своїх картинах художник дотримується єдності кольорової гами, цілісності живописного рішення, користуючись мінімумом спектру фарб. Для творів другої половини 1980-х років характерним є класичний підхід до живопису (лісирування, тонкий шар фарби, потяг до натуралістичності зображення). На початку 1990-х художник починає активно використовувати експресіоністичну манеру як техніку для обробки фону, фактури, наносячи фарбу на полотно мастихіном або за допомогою набризку, колажу, монтажу різних матеріалів (частинок дерева і скла, шматків дроту). Але колір залишається лише додатковим фактором його творчості. Твори Федора Лагна позначає графічність. Нерідко художник звертається до традиції західноєвропейського та американського модернізму, що знаходить своє відображення у його роботах. «Політ великої комахи» (1992), «Аероплан» (1992) – перегук із творами провідних митців модернізму 1940 – 50-х років, але художник вкладає в них власний, притаманний лише йому почерк і зміст. У 1994 році він побував у Італії в групі п’яти українських художників, пройшов двомісячну творчу практику в містах Монгідоро, Болонья, Венеція. З 1998 року Федір Лагно співпрацює з творчою групою «Фабрика дизайну» (Москва), розробляє концепт-проекти, креатив продукції, товарні бренди. Основні твори: «Домашнє ательє» (1990), «Вечірні новини» (1990), «Моя маленька чаклунка» (1990), «Політ великої комахи» (1991), «Територія Саду» (1992), «Футурологічні метаморфози» (1993), «Біблійний цикл» (1997 – 2000).

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

| 67

З 2009 року Федір Лагно став постійним учасником Великодніх благодійних аукціонів. У 2011 році Федір Федорович Лагно здобув звання лауреата обласної премії у сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені О. О. Осмьоркіна в номінації «Новітні спрямування». Роботи Федора Лагна знаходяться в зібраннях Міністерства культури України, Львівської картинної галереї, Кіровоградського обласного художнього музею, художньо-меморіального музею О. О. Осмьоркіна, у приватних зібраннях США, Канади, Японії, Великобританії, Італії, Росії та України.

Політ великої комахи. 1992, полотно, олія.полотно, олія.

Відкриття сезону в зеленому секторі. 1992, полотно, олія.

До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

Олена Іванівна

Кириченко

Народилася 5 грудня 1957 року в Приморському краї (Росія) у родині військовослужбовця. Кандидат мистецтвознавчих наук. З 1997 року є членом Міжнародної асоціації мистецтвознавців. У 1982 році закінчила філологічний факультет Красноярського державного педагогічного інституту, у 1994-му – факультет мистецтвознавства Уральського державного університету (Єкатеринбург), у 2001му – аспірантуру при цьому ж університеті зі спеціальності «Мистецтвознавство». З 1986 по 1996 рік працювала в Красноярському художньому музеї ім. В. І. Сурикова на посадах старшого наукового співробітника, завідувача відділу декоративно-прикладного мистецтва. З 1996 по 2005 рік працювала в Кіровському художньому музеї на посаді завідувача виставочного залу, одночасно викладала на факультеті культурології В’ятського державного гуманітарного університету та факультеті мистецтвознавства СанктПетербурзького державного університету профспілок, де розробила програми спецкурсів «Народна художня культура», «Музеї світу», «Культура ХХ сторіччя», «Сучасні міфології у рекламі». У 2004 році захистила кандидатську дисертацію на тему «Художній світ наївного живопису Росії другої половини ХХ сторіччя» в Московському державному академічному художньому інституті ім. В. І. Сурикова. З 2006 року – доцент кафедри хореографічних дисциплін, образотворчого мистецтва та дизайну мистецького факультету Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Олена Кириченко – куратор кількох виставочних проектів («Мудрість із наївними очима» – виставка наївного живопису Росії з приватних та державних колекцій (Кіров, 1997); «Діалоги» – сучасні художники в діалозі з класикою і сучасниками (Кіров, 2001); «Ар-брют» – творчість людей із психіатричною практикою (Кіров, 2005) та інших). Вона має близько 30 наукових публікацій, серед яких – статті з проблем культури, українського та російського мистецтва, українського та російського наївного живопису, мистецтва авангарду: «Интерпретация мифопоэтики сказочного пространства А. С. Пушкина в наивной живописи» (Москва, 2001), «Судьба отечественного примитива в эпоху тоталитарного режима» (Кіров, 2002), «“Пустота” Наталии Гончаровой как знак смены художественного кода» (Кіров, 2003), «Коллекционирование как сфера культурных интересов предпринимательской элиты» (Москва – Кіров, 2003), «Миф в реальном пространстве наивной картины» (Кіров, 2004), «Прошлое – настоящее – будущее в системе ценностей наивного художника» (Кіров, 2005), «Художественный мир наивной живописи в диалоге с классическим искусством» (Красноярськ, 2006), «Долгая дорога домой (об одной мировоззренческой константе в украинском народном примитиве на рубеже ХХ – ХХI вв.)» (Москва, 2007) та інші. Враховуючи значні досягнення Олени Іванівни Кириченко, 2011 року журі обласної премії у сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені О. О. Осмьоркіна визнало її переможцем конкурсу на звання лауреата премії у номінації «Мистецтвознавство та історія мистецтв».

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

| 69

Лауреати премії 2012 року

Статуетка “Степовий орел” Нагрудний знак “Лауреат обласної премії”

Степан Федорович

Ніколенко Народився 19 квітня 1941 року в місті Олександрія Кіровоградської області. Почесний громадянин Олександрії (2008). У дитинстві відвідував гурток малювання при міському Палаці піонерів. Після служби в армії (1964) вступив на художньо-графічний факультет Краснодарського державного педагогічного інституту, який закінчив у 1968 році. По отриманні диплому залишився викладати в інституті на кафедрі рисунка (1968 – 1972). Також працював викладачем композиції Краснодарського художнього училища.

Відлига. 2009, полотно, олія.

До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

У 1972 році Степан Ніколенко повернувся до рідного міста. Протягом року працював викладачем наочної агітації Олександрійського культпросвітнього училища, а з 1973 року зголосився на пропозицію очолити новостворену Олександрійську дитячу художню школу. Фактично він був організатором цієї школи та її директором до 2012 року. Багато випускників закладу стали професійними митцями та викладачами. Останні чотири роки Степан Ніколенко є викладачем Олександрійського училища культури, поєднуючи педагогічну діяльність із творчої роботою. Степан Ніколенко – людина творчого пошуку, професіонал, що не боїться освоювати різні складові мистецької праці, художник розмаїтої творчої вдачі, реалістична манера якого дає можливість висловлювати світосприйняття в натюрморті, пейзажі та портреті. Творчі якості митця створили його оригінальну мову живописця, вдумливого й емоційного майстра. З 1968 року бере участь у Грибна пора. 2010, полотно, олія. республіканських, обласних та міських художніх виставках, має шість персональних виставок. Степан Ніколенко є автором декоративно-монументального панно на Будинку культури шахти «Світлопільська». У творчому тандемі спільно з викладачем художньої школи Олексієм Охапкіним виконав живописні панно, дерев’яні та металопластикові композиції для приміщення дитячої бібліотеки імені Юрія Гагаріна, написав ікони та сюжетні композиції для Покровської церкви та церкви святих Анастасії і Федора в Олександрії, церкви Петра і Павла в Кіровограді. Автор герба Олександрії. У 2006 році в Кіровоградському обласному художньому музеї відкрилася персональна виставка Степана Ніколенка, присвячена 65-річчю з дня його народження. Для пейзажу в більшості випадків він обирає сільський або приміський мотиви, місця, де природа органічно поєднана з людським життям. В його краєвидах талант спостерігача ходить поруч із особистими роздумами над вічними питаннями людського життя. У жанрових творах, портретних композиціях льотчика-героя А. Ф. Худякової, Т. Аноко, картинах «Молитва», «Поклик степу», «Янгол-охоронець» художник часто застосовує мультиграфічні прийоми, поєднуючи сюжети різного часу життя людини в єдиний калейдоскоп або за допомогою знаку, предметусимволу розкриваючи образ героя. Творче кредо художника – треба зображати оптимізм, радість, щоб люди вірили в добро, любили людей і світ.

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

| 73

Портрет Абажея. 2011, полотно, олія. Талант митця гідно оцінено присвоєнням йому 2012 року обласної премії у сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені О. О. Осмьоркіна у номінації «Національна традиція». Роботи Степана Ніколенка знаходяться в Кіровоградському обласному художньому музеї, в Олександрійському краєзнавчому музеї імені Антоніни Худякової, у приватних колекціях в Україні, Росії, Польщі, Німеччині, Франції, Англії, Алжирі, Венесуелі, США.

Літній натюрморт. 2011, полотно, олія.

До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

Оксана Михайлівна

Надєждіна (Журавель)

Народилася 18 липня 1971 року в Кіровограді у родині художника. Член Національної спілки художників України з 2000 року. За фахом – художник-оформлювач, мистецтвознавець. Спеціалізується в галузі живопису. У 1995 році закінчила художньо-оформлювальне відділення Дніпропетровського державного художнього училища імені Вучетича, факультет історії та теорії образотворчого мистецтва Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури. З 1995 по 2008 роки працювала викладачем Кіровоградської дитячої художньої школи ім. О. О. Осмьоркіна. Нині – викладач-керівник художнього класу

Тарахкатація. 2000, оргаліт, авторська техніка.

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

| 75

Без назви. 1998, оргаліт, авторьска техніка. Таращанської школи мистецтв (Київська область). З 1997 року Оксана Михайлівна бере участь у всеукраїнських художніх виставках. Учасниця всеукраїнського триєнале живопису 1998 та 2001 років, міжнародної художньої виставки «Сучасне мистецтво України» (Москва); персональних (Кіровоград, 2002, 2005, 2008) та групових виставок: «Метаморфози живопису» (Черкаси, 1999), «Родина Надєждіних» (Київ, 2005), «Барви степу» (Київ, 2007),

Пісня. 1999, оргаліт, авторська техніка.

До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

Фото на згадку. 1999, оргаліт, авторська техніка. «Омріяні весни» (Кіровоград – 2006, Тараща – 2008), «Мистецький дар у спадок» (Київ, 2013). З 2007 року – член редакційної ради творчо-бібліографічного альбому-довідника «Художники України». Досягнення Оксани Надєждіної в мистецтві та викладацькій діяльності відзначені подяками і почесними грамотами Кіровоградського обласного управління культури, Кіровоградського міського відділу культури та представленням у складі колективу Кіровоградської художньої школи на міській Дошці пошани. За активну мистецьку роботу і пропаганду образотворчого українського мистецтва в 2010 році Оксана Надєждіна отримала грамоту Міністерства культури України. Художниця веде свої творчі пошуки в області абстрактного живопису. Для її композицій характерні асоціативно знакові форми, тонкі тональні та кольорові переходи, насичений колорит, що створюють внутрішню напругу твору. Незважаючи на безпредметність, всі вони мають асоціативну дотичність до реальних об’єктів. У її картинах неначе відбувається своєрідна метаморфоза перевтілення, коли реальні переживання, відчуття від дотику до предметності навколишнього світу генеруються у єдиний згусток енергії, що кольоровими масами, неначе народженими пам’яттю підсвідомого, шар за шаром заповнюють картинну площину, викликаючи чуттєві асоціації реального. Тому в її композиціях можна зустріти і широкі краєвиди степу («Без назви»), і втаємничені куточки старого саду («Композиція»), і навіть відкрито декларативні мотивації – такі, як у творах «Земля», «Птахи», «Янголи над містом». Як зазначає доктор мистецтвознавства, дійсний член Академії мистецтв України, професор О. Федорук, «твори Оксани межують із традицією не фігуративного малярства. ЇЇ живописно-колористичні імпровізації «Пісня», «Окрема кімната», «Композиція», «Майже вихід» барвисто втаємничені, наснажені архітектонікою кольору. Вони – неначе відбиток миттєвих переживань, спроба втілення абсолюту дієвості руху і матерії. У них наявно відчутні мотиви первообразів української культури». Творчі пошуки художниці у напрямку абстрактного мистецтва 2012 року відзначені званням лауреата обласної премії в сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені О. О. Осмьоркіна в номінації «Новітні спрямування». Твори Оксани Надєждіної (Журавель) зберігаються в обласному художньому музеї, художньо-меморіальному музеї О. О. Осмьоркіна у Кіровограді.

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

| 77

Леонід Вікторович

Бабенко Народився 7 травня 1957 року в Одесі в сім’ї службовців. Заслужений педагог України, кандидат педагогічних наук, професор кафедри хореографічних дисциплін, образотворчого мистецтва та дизайну мистецького факультету, декан мистецького факультету Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. У 1972 році вступив до Кіровоградського музичного училища, після закінчення якого з 1976 року працював учителем у музичній школі. З 1976 по 1978 рік проходив службу в лавах Радянської армії. У 1979 році вступив до Одеського державного педагогічного інституту ім. К. Д. Ушинського на художньо-графічний факультет зі спеціальності «Образотворче мистецтво, креслення та трудове навчання», по закінченні якого з 1984 року працював учителем у Кіровоградській загальноосвітній школі №21. З 1986 року працює в Кіровоградському державному педагогічному інституті ім. О. С. Пушкіна (нині Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В. К. Винниченка). Навчався в аспірантурі НДІ ХВ АПН СРСР (Москва). У 1990 році захистив кандидатську дисертацію «Зображення простору в процесі художньо-педагогічної підготовки вчителів початкових класів» зі спеціальності «Теорія та історія педагогіки» і здобув ступінь кандидата педагогічних наук, у 1995 році отримав вчене звання доцента. З 1995 по 1997 рік виконував обов’язки декана природничо-географічного факультету КДПУ ім. В. К. Винниченка. У 2000 році закінчив докторантуру Київського національного університету імені Тараса Шевченка. З 2001 по 2003 рік працював завідувачем кафедри образотворчого мистецтва та дизайну, з 2003-го – декан мистецького факультету КДПУ ім. В. К. Винниченка. У 1994 році Леонід Бабенко взяв участь у Всеукраїнському конкурсі Міністерства освіти і науки України та Міжнародного фонду «Відродження» з програми «Трансформація гуманітарної освіти в Україні». За розробку підручників для початкових класів загальноосвітніх шкіл із інтегрованого предмету «Художня праця» отримав перший грант.

До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

У 2003 році був заступником голови журі республіканського конкурсу Міністерства освіти і науки України «Вчитель року» з образотворчого мистецтва. Нагороджений Почесною грамотою Міністерства освіти і науки України (2003), знаком «Відмінник освіти України» (2005), грамотою виконавчого комітету Кіровоградської міської ради (2006), грамотою Кіровоградської міської ради (2006). Леонід Бабенко видав понад 30 наукових праць. Серед них – програми, підручники та посібники, що мають гриф Міністерства освіти і науки України: «Художня праця. Програма для 1 – 3 класів (Київ, 1991), «Методика викладання образотворчого мистецтва з практикумом. Програма для підготовки вчителів початкових класів» (Кіровоград, 2000), «Методика викладання образотворчого мистецтва. Програма для підготовки вчителів образотворчого мистецтва (Кіровоград, 2000)», «Художня праця. 1 клас. Підручник для учнів загальноосвітніх шкіл» (Кіровоград, 1997), «Художня праця. 2 клас. Підручник для учнів загальноосвітніх шкіл» (Кіровоград, 1997), «Художня праця. 3 клас. Підручник для учнів загальноосвітніх шкіл» (Кіровоград, 1998), «Художня праця в початкових класах. Посібник для вчителів» (Кіровоград, 2000) та інші.

2012 року за створення підручника «Українське образотворче мистецтво», видання «Художньо-графічне відділення» та «Мистецький факультет» Леонід Бабенко отримав звання лауреата обласної премії в сфері образотворчого мистецтва і мистецтвознавства імені О. О. Осмьоркіна в номінації «Мистецтвознавство та історія мистецтв».

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

| 79

Лауреати премії 2013 року

Статуетка “Степовий орел” Нагрудний знак “Лауреат обласної премії”

В’ячеслав Васильович

Попов

Народився 24 серпня 1937 року в Херсоні. Закінчив Дніпропетровське державне художнє училище (1957), за фахом – скульптор, педагоги з фаху: заслужені діячі мистецтв Української РСР О. І. Жирадков та М. М. Панін, скульптор О. В. Сітнік. Член Національної спілки художників України, член Міжнародної федерації медальєрів (FIDEM, Париж, Франція). Трудову діяльність розпочав у 1957 році художником на виробництві в Запоріжжі (завод архітектурно-будівельних деталей, механічний, титаномагнієвий заводи, завод силових комплектних напівпровідникових перетворювальних пристроїв) та в Світловодську (завод чистих металів). Активно займався педагогічною діяльністю, працюючи вчителем малювання та креслення в Запорізькій СШ №71 та керівником гуртка у Світловодській міській станції юних техніків. З 1980 року перейшов на творчу роботу. Учасник обласних, всеукраїнських, всесоюзних, міжнародних та зарубіжних виставок медальєрного мистецтва. В 1973 році здобув третє місце у Всесоюзному конкурсі пам’ятної медалі Спілки художників СРСР. Учасник XXVI (Гаага, Нідерланди, 1998) та XXVIІ конгресів (Веймар, Німеччина, 2000) Міжнародної федерації медальєрів. У 2009 році презентувалася персональна виставка творів В. В. Попова «Образ і кредо» в Національному культурному центрі України в Москві у рамках заходів, присвячених 70-річчю створення Кіровоградської області, та в Кіровоградському обласному художньому музеї. Основними творами В. В. Попова є бронзові ювілейні пам’ятні медалі «Ми відстояли весну!» (1975), «Перемога! 1941 – 1945» (1975), «Національний банк України» (1996), «Бабин Яр» (2006), «Григорій Сковорода» (2005), «Василь Стус» (2008) та пам’ятні медалі з серії «Видатні особистості Кіровоградщини»: «Василь Сухомлинський» (1973), «Микола Пирогов» (2006), «Петро Оссовський» (2007), «Арсеній Тарковський» (2007), «Олександр Осмьоркін» (2009), «Олександр Самсонов» (2009), «Лев Мацієвич» (2010) та інші. Успішно співпрацював із Ленінградським монетним двором, на якому виготовлені медалі «В. О. Сухомлинський» (1987), «А. С. Макаренко» (1988), «Тарас Шевченко» (1989), «М. Хергіані» (1989), «150 років “Кобзаря”» (1990), «Могила Т. Г. Шевченка» (1991), «Оперний театр – 125» (1992), «Козацька застава» (1992), «Чорнобиль – хмари» (1992), «Чорнобиль – церква» (1997). Особливостями авторського художнього почерку скульптора-медальєра В. В. Попова є чітка пластична інтерпретація образу, оригінальне композиційне рішення, динамічна гра рельєфу та контр-рельєфу і образ-кредо, що виражає сутність епохи, явища, людини. Твори В. В. Попова є в зібраннях всесвітньовідомих музеїв: у Державному

До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

Ермітажі (Санкт-Петербург), Державному історичному музеї (Москва), державному музеї-садибі Астафьєво (Московська область), Київському державному музеї ім. Т. Г. Шевченка (Київ), Шевченківському національному заповіднику (Канів), музеї «Кобзаря» Т. Г. Шевченка (Черкаси) та в багатьох інших установах і численних приватних колекціях України, Росії й інших держав.

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

| 83

Ольга Анатоліївна

Пунгіна

Народилася 20 грудня 1968 року в Кіровограді. З 2000 року – член Національної спілки художників України. У 1984 році закінчила Кіровоградську художню школу, в 1989-му – живописне відділення Одеського державне художнього училища ім. М. Грекова за спеціальністю «Викладач малювання та креслення».

1994 року закінчила Львівський поліграфічний інститут ім. І. Федорова (нині Українська академія друкарства ім. І. Федорова), відділення графіки, спеціальність – «Художник-графік із художньо-технічного оформлення друкованих видань». З 1995 року працює викладачем образотворчого мистецтва та дизайну на мистецькому факультеті у Кіровоградському державному педагогічному університет імені Володимира Винниченка. З 2005-го – старший викладач кафедри хореографічних дисциплін, образотворчого мистецтва та дизайну мистецького факультету. Веде активну виховну та громадську роботу. На рахунку авторки – навчальний посібник та 13 опублікованих статей. О. Пунгіна працює в галузі графічного дизайну, станкової графіки, монументально-декоративного живопису: левкаси у кафе «Максим», бар готелю «Європа», ресторан «Козацька застава», серія монументально-декоративних робіт у бізнес-центрі «Орлине гніздо», настінний розпис бару «Адмірал» тощо.

До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

З 1997 року бере участь у всеукраїнських та міжнародних виставках, серед яких – конкурс Еxlibris competition Art Museum Sint-Niklaas (Бельгія, 1998); всеукраїнська художня виставка «До 60-річчя НСХУ» (Київ, 1998); всеукраїнська художня виставка «Мальовнича Україна» (Черкаси, 1999) та багато інших. Художниця має оригінальний мистецький почерк, коріння якого лежить в традиціях української барокової культури та класичного національного модерну кінця ХІХ – початку ХХ століття. Твори О. Пунгіної вирізняють висока графічна та стильова культура, пошук форм адаптації класичної традиції до сучасності. Роботи О. Пунгіної знаходяться в зібраннях Кіровоградського обласного художнього музею, а також у державних і приватних колекціях Польщі, Канади, Бельгії, Італії, Росії, Молдови та України.

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

| 85

До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

Людмила Іванівна

Френчко

Народилася 4 січня 1949 року в місті Сєвєроуральськ Свердловської області (Росія). У 1973 році закінчила Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка за спеціальністю «Російська мова і література». З цього ж року почала викладати в Кіровоградській середній школі №9. З 1987-го – викладач-методист Кіровоградського музичного училища (російська мова, література, світова література, історія мистецтв). У 1996 році закінчила Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка за спеціальністю «Українська мова і література». Ще працюючи в Кіровоградській СШ№9, почала займатися краєзнавством, перш за все питаннями образотворчого мистецтва, архітектури, літератури. В центрі її діяльності – пропаганда образотворчого мистецтва. У 2010 році Л. І. Френчко стала лауреатом обласного конкурсу навчальних проектів за програмою «Intel@навчання для майбутнього», частиною якого було створення разом зі студентами навчального фільму «Архітектура Кіровограда». З 2000 року працює над посібником «Культура Кіровоградщини», дві частини якого під назвою «Мова душі» використовуються студентами Кіровоградського музичного училища та інших навчальних закладів міста. Теми образотворчого мистецтва і архітектури є провідними і в журналістській діяльності, якою Людмила Іванівна займається з 1990-х. У 2009 році її стаття «Мир за окном» про життя і творчість художника-аматора Надії Падурської, опублікована в газеті «Ведомости-плюс», стала призером конкурсу журналістських робіт у рамках проекту «Подивимось на світ однаково». З 2011 року разом зі студентами Кіровоградського музичного училища працює над навчальним відео-посібником «Світ у чуттєвих образах (Минуле та сучасне образотворчого мистецтва Кіровоградщини)». Презентація частин проекту – «Вони були першими», «Від художньої артілі до Спілки художників», «Вашим пензлем водила любов» та інших – відбулася у Кіровоградському обласному художньому музеї у 2012 – 2013 роках. Цей проект було висунуто на здобуття обласної премії в сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна в номінації «Мистецтвознавство й історія мистецтва» в 2013 році.

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

| 87

Картини О. О. Осмьоркіна

До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

| 89

Лауреати обласної премії у сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства ім. О. О. Осмьоркіна

Редагування, дизайн та комп’ютерна верстка: Студія7.

Тел.: (0522) 27-63-47; www.studio7-kr.com

До 75-рiччя Кiровоградської області

| 2014

Премії Кіровоградської обласної ради

1. Краєзнавча премія імені Володимира Ястребова.

2. Літературна премія імені Євгена Маланюка.

3. Премія у галузі архітектури, геральдики та вексикології і декоративно-прикладного мистецтва імені Якова Паученка.

4. Педагогічна премія імені Василя Сухомлинського.

5. Журналістська премія.

6. Премія імені Олександра Гіталова.

7. Премія у сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна.

8. Премія у галузі культури «Духовний скарб Кіровоградщини».

Лауреати обласної премії ім. О. О. Осмьоркіна

| 91