№12 щотижнева інформаційно-аналітична газета передплатний індекс: 01771
www.dostyp.com.ua
у фокусі
стор. 2
«Сісти, суд пішов»: журналісти продовжують судитися з мерією стор. 3
Коли закінчиться війна?
1 серпня, п'ятниця, 2014 р.
Урожай – 2014: вже не битва, але й не війна
стор. 5
стор. 3
Знам’янську «залізку» зроблять німецькою стор. 4
Що чекає на область без газу? стор. 7
Проект ТД «Містична Кіровоградщина»: де й кого чорти носили стор. 11
В Україні неспокійно. І багатьох зараз дуже хвилює: а що далі буде з цінами на харчі? Яким буде врожай? Чи буде хліб та до хліба?
Удар по головах
Нелегка легка атлетика стор. 12
Пляцок, дефіляда та підуства оголошення
До уваги читачів!
Відтепер доступ до Точки доступу ви можете отримати, оформивши передплату на газету у відділеннях «Укрпошти» та в листонош. Тож шукайте нас не тільки в кіосках, а й у каталозі періодичних видань. Наш індекс – 01771. Цікава, ексклюзивна та завжди актуальна інформація коштуватиме вам 19. 20 гривні на три місяці, 38. 40 гривні – на півроку. Точка доступу – завжди доступна газета!
Геннадій РИБЧЕНКОВ. Немає в Україні більш небезпечного заняття, ніж керувати містами (про військових не говоримо, це складова їхнього фаху – ризикувати життям). Кажуть, що журналістика небезпечна, але, виявляється, бути міським головою – небезпечніше, ніж писати репортажі. В Україні (разом з Кримом) усього 460 міст. Минулого року було вбито міських голів Симеїзу та Феодосії, також багато хто вважає, що вбили і мера Христинівки на Черкащині. Тих же журналістів в Україні, які на обліку в Національній спілці журналістів, – більше 17 тисяч. Жоден минулого року не загинув. За цей рік ми не говоримо, він ще увійде в історію України, і, мабуть, гучніше ніж 1654 рік
авторська колонка
з Переяславською радою чи 1917, рік проголошення Української народної республіки, чи 1991 рік, рік набуття незалежності. Так от, очолювати міста в нашій країні небезпечно. Вчергове це доведено сумним прикладом міського голови Кременчука Олега Бабаєва, і трохи менше – очільника Львова Андрія Садового. Хто з кіровоградців не бував у Кременчуці? Якихось 130 кілометрів та міст через Дніпро – і ти в цьому місті, що за кількістю населення майже таке саме, як Кіровоград. До речі, порівняння нашого обласного центру з цим районним центром не на нашу користь. Кременчук заможніший і в чомусь навіть впливовіший. Є причини: кілька потужних підприємств, – нафтопереробний завод, автомобільний, вагонобудівний. Скажімо так, за впливом у Полтавській області друге за величиною місто Кременчук значно перевершує вплив другого за величиною міста Кіровоградщини Олександрії. Не дивно, що вбитий Олег Бабаєв всерйоз претендував на посаду голови Полтавської області. Першокласний керівник, популярний у народі, похорон це показав – прийшло 50 тисяч містян. З областю впорався б. Але не дали. Головне питання – чому? Як неодноразово казав міський голова Львова Андрій Садовий, у будинок якого на цьому тижні поцілили з гранатомета, місцеве самоврядування в Україні – найлегітимніша гілка влади, єдина, яку обирає народ. І тому воно має найбільший вплив, і найбільше реальної влади. Особливо зараз, коли жорстку і жорстоку вертикаль влади від Януковича зруйновано, більше свободи у
всіх. Президент оголосив курс на децентралізацію, міська влада отримає більше повноважень, грошей, можливостей. І це насправді так. Хто для підприємця, що хоче побудувати магазин чи завод, важливіший – міністр чи міський голова? Міністр і навіть прем’єр-міністр земельну ділянку під завод/магазин йому не виділять. Можуть порекомендувати, але всі ми розуміємо і бачили приклади, що за бажання (точніше, за небажання) місцевих можна будь-які вказівки згори виконувати десятиріччями. Якщо заявлені реформи щодо повноважень для місцевого самоврядування відбудуться, то вже скоро ми побачимо, що бути міським головою цікавіше за масштабом можливостей, ніж бути біля керма цілої області. І, можливо, працювати міським головою стане ще небезпечніше. У Кіровограді кажуть, що бути наступним мером уже нецікаво – мовляв, усю землю подерибанили, усе привабливе «прихватизували». Уже багато років так говорять. От тільки на кожних чергових виборах кількість офіційних претендентів на головне крісло зростає – то їх п’ять, то вісім, потім дванадцять. На останніх було п’ятнадцять і, повірте досвіду, – на наступних буде за двадцять. Бо стати міським головою також чи не єдиний спосіб увійти до еліти країни. Адже навіть якщо в тебе багато досвіду, керівних навичок і грошей, то міністром усе одно стане земляк президента, однокурсник прем’єрміністра, чи постійний гість шоу Савіка Шустера. А з посади міського голови можна піти високо, подивіться на Володимира Гройсмана, який ще півроку тому був міським головою Вінниці...