ЕКОНОМІЧНІ ПЕРСПЕКТИВИ

НА КАРТІ СВІТУ НЕМАЄ ЖОДНОЇ УСПІШНОЇ ДЕРЖАВИ, ЯКА Б НЕ ПРОЙШЛА ІНДУСТРІАЛЬНО-ІННОВАЦІЙНИЙ ШЛЯХ. ТЕЗА УРЯДУ, ЩО УКРАЇНА БУДЕ СИРОВИННОЮ БАЗОЮ ДЛЯ ЄВРОПИ, Є НЕБЕЗПЕЧНОЮ ТА МОЖЕ ПРИВЕСТИ ДЕРЖАВУ ДО НЕЗВОРОТНИХ НАСЛІДКІВ.

Лібералізація та надання преференцій внутрішнім інвесторам, залучення інвесторів та стимулювання банківської системи, яка має кредитувати український бізнес, а не тільки бюджет — першочергові кроки, на яких наголошує Сергій ТАРУТА - народний депутат України, перший заступник голови Комітету з питань економічного розвитку, промисловець.

Сергій ТАРУТА - народний депутат України, перший заступник голови Комітету з питань економічного розвитку, промисловець

Під час тогорічної конференції з відбудови України, яка відбувалася в Лондоні, ви зазначили, що допомагають тим, хто бореться, а інвестують у тих, хто демонструє результати. Наскільки змінилася зацікавленість іноземних інвесторів в українську економіку на третій рік війни? Які економічні результати можемо констатувати?

Інвесторів, безперечно, цікавлять держави, де ризик воєнного конфлікту мінімальний. Однак ще більше інвесторів цікавить інвестиційний клімат, який, на жаль, сьогодні на дуже низькому рівні. І це не через війну, а через дуже неефективну систему управління та недієздатність інститутів, що забезпечують інвестиційну привабливість. На жаль, і уряд, і парламент декларують: «приходьте, інвестуйте», однак натомість постійно посилюють регуляторну систему, і довіра до правоохоронної системи падає. Рейтинг країни на низькому рівні не тільки через війну. Та ж Туреччина, наприклад, інвесторам надає потужні преференції, які не пропонуємо ми. Інвестор обирає там, де краще. Ми декларуємо на форумах одне, а на ділі — геть інше.

Мобілізація міжнародної підтримки, яка набрала свого пікового значення минулого року, почала показувати динаміку до зниження. Яким є план Б для української економіки на випадок стрімкого зниження фінансової підтримки країнами-донорами?

Україна ще має великий внутрішній потенціал. Це вихід із тіні економіки. Для цього потрібна лібералізація та надання преференцій внутрішнім інвесторам. Стимулювання банківської системи, яка має кредитувати український бізнес, а не тільки бюджет. І залучення західних інвесторів. А для цього потрібно те, що я перелічив у відповіді на перше ваше запитання. Можливості є, але має бути довіра до влади та владних інститутів.

Наприкінці 2023 року Єврокомісія рекомендувала розпочати переговори з Україною про вступ до ЄС... рекомендація, яку ми чуємо в різних варіаціях ще від часу помаранчевої революції... Чи є світло в кінці тунелю?

Стосовно перемовин. Так, вони зараз перейшли зі стадії очікування до стадії активного перемовного процесу. Величезне значення для майбутньої конфігурації взаємовідносин із ЄС має той формат домовленостей по кожному з напрямів, по кожному з розділів, який би максимально захищав інтереси української економіки. Щодо демократичних цінностей — європейські стандарти найкращі. Тут немає потреби в дебатах. А от у тому, що стосується економічної частини, промисловості, соціального блоку, — тут, звісно, потрібно проаналізувати досвід перемовин Польщі, Чехії, які по кожному з розділів захищали власні національні інтереси. Це великий виклик. І мене зараз найбільше турбує, що сьогодні уряд, без залучення представників реального сектору, асоціацій, Федерації роботодавців тощо, без представників парламенту навіть, уряд самостійно веде перемовини. Відповідно й аргументів у них менше. А наше завдання — захистити економіку України. І бути сильною країною серед сильних, а не найбіднішою в ЄС.

Якщо в 90-х роках Україна була розвиненою індустріально-аграрною державою, а пізніше трансформувалася в аграрно-індустріальну, то якою буде нова конкурентна ніша України на європейському та світовому ринку після закінчення війни?

Теза уряду, що ми будемо сировинною базою для Європи, — це небезпечна теза. І вона може привести державу до занепаду. Немає жодної успішної держави, яка б не пройшла індустріально-інноваційний шлях. І в нас промислово-індустріальна країна з високим рівнем наукомістких секторів, з максимальним переробленням в аграрній промисловості. Тут має бути хаб із виробництва напівпровідників. Наші айтівці працюють уже зараз практично в усіх країнах світу. І ми маємо перейти від розуміння, що ми аграрна держава, яка годуватиме Європу, до розуміння, що ми держава високоінтелектуальна. Політика щодо освіти, ролі науки, ролі людини має змінюватися.

Наскільки критичною наразі, на ваш погляд, є проблема з дефіцитом кадрів в Україні? Які наслідки кадровий голод матиме для економічного відродження держави?

Це велика трагедія, на жаль. І вона пов’язана з відтоком кадрів, як до повномасштабної війни, так і після. Для молодих людей зараз двері відкриті в усіх державах світу, де цінується людський капітал. І багато хто, не бачачи тут майбутнього, емігрував давно. А повномасштабне вторгнення ще більше загострило проблему. Частина гине на фронті, частина виїхала з України. Однак за правильної державної політики — якщо влада сформує середньострокові та довгострокові перспективи розвитку держави, і щоб у ці перспективи люди повірили — багато з тих, хто поїхав, отримав нові знання, повернеться, реалізуючи свій потенціал в Україні. І переведення наших підприємств на новітні технології (роботизовані, автоматизовані), які потребують залучення меншого людського ресурсу, — це також один із шляхів розв’язання проблеми.

Чи розробляє держава фінансові стимули для широкого залучення приватного сектору в процес відновлення країни? Які?

Поки тільки декларативні. На практиці жодних серйозних стимулів, у які б повірили українські та західні інвестори, на жаль, немає. І зараз головне завдання держави — створити умови для розвитку оборонно-промислового комплексу. Для підтримки та стимулювання маленьких компаній, якій мають унікальні розробки, але не мають фінансового ресурсу для їх реалізації та масштабування. Наприклад, ініціативна група швидко, без особливої підтримки держави, але з підтримкою силових структур, виготовила морські дрони, які переломили ситуацію в Чорноморському басейні. І це показує, які можливості є в наших талантів в Україні. І якщо буде правильна політика держави, направлена на швидке та масове залучення науковців, підприємців, ми зможемо за короткий час налагодити виробництво продуктів, які змінять хід війни. Я в цьому абсолютно впевнений.

Деякі колишні голови ОВА заявляють, що після закінчення війни та деокупації потрібно буде щонайменше 5-7 років для зворотного переходу від військових адміністрацій до військово-цивільних і цілковито цивільних. Наскільки ви розділяєте такий погляд стосовно строків переходу до звичного довоєнного життя?

Не поділяю. Це тимчасовий варіант управління, пов’язаний із воєнними діями. Можливо, їм би хотілося далі мати владу, однак військова адміністрація потрібна лише в той час, коли йде війна. В мирний час потрібні серйозні управлінці з високим рівнем розуміння можливостей кожного регіону, формулювання стратегії розвитку (хоча б середньострокової), а це інші знання та компетенції. Я б тут згадав повоєнну Францію, де Шарль де Ґолль створив школу управління. І там в основному були лише цивільні особи, які змінили соціальну й економічну ситуацію у Франції. І зараз це один із головних французьких центрів підготовки найвищого менеджменту держави.

Яка доля чекає на вщент зруйновану стару промислову інфраструктуру?

Буде геть нова, абсолютно інноваційна інфраструктура. Її зношення доходило до 70–80 %. Усю нашу інфраструктуру, безперечно, треба оновлювати.

Країни ЄС усе жорсткіше блокують український аграрний експорт, завдаючи значного економічного удару, результатом чого може бути масове банкрутство українських аграріїв, що в парі з відкриттям ринку землі та масовою міграцією призведе до втрати і сільгоспугідь, і вітчизняного фермерства. Наскільки це питання є критичним для продовольчої безпеки держави?

На жаль, політики й з одного, й з іншого боку ускладнили ситуацію, яку можна було розв’язати на початковому етапі. А зараз боротьба опозиції в Польщі з чинною владою призвела до того, що українці стали заручниками. Однак, дякувати Богові, сьогодні після того, як переломили ситуацію в Чорноморському басейні, ми фактично вийшли на довоєнний рівень роботи чорноморських портів. І сьогодні в нас є альтернатива. Від цього найбільше постраждають самі поляки, які заробляли на транзиті, на перевалці, на торгівлі. Від змін логістичних ланцюгів поляки постраждають більше, ніж українці. Саме політики штовхають аграріїв до конфліктної ситуації. Проте завжди треба шукати проблему не тільки в зовнішній стороні, а й у собі, звісно. Проаналізувати, що ми зробили неправильно, що ми не зробили для того, щоб цього не допустити.

За останні роки значно скоротився рівень банківського кредитування української економіки. Що не так із пільговими програмами підтримки кредитування?

Ті закони й зміни до законів, які було ухвалено в парламенті за поданням Національного банку, призвели ще більше до того, що Нацбанк не підзвітний ані парламенту, ані наглядовій раді. Наглядову раду не сформовано. І сьогодні банки фінансують уряд, а не реальний сектор. І це велика трагедія. Треба змінювати і політику національного банку, і політику уряду.

За оцінками Світового банку, потреби у відновленні України лише минулого року становили понад 400 млрд дол. США, і, зрозуміло, сума зростає з кожним днем бойових дій. З яких джерел можливо отримати такі надходження?

Джерел можна залучити достатньо багато. Безумовно, це гроші, які сьогодні заморожено. І тут є певний прогрес. Декілька країн намагаються розробити юридичну конструкцію, яка дозволить скерувати заморожені російські активи на відновлення України. Потрібні донорські конференції. Потрібна допомога всього світу. Компенсація з боку росії за ту трагедію, яку вона принесла й несе в Україну. Іноземні інвестиції (за умови створення сприятливого інвестиційного клімату). Найбільша трагедія, що ми втрачаємо людей. Інше відбудувати можна.

Якими ресурсами керівництво країни планує розраховуватися за західні кредити, отримані під час війни?

Моє розуміння, що при довірі до влади та правильному обґрунтуванні, ми можемо всі ці кредити списати. І мене неприємно вражає політика Мінфіну та Нацбанку, які нічого зараз не роблять для можливості реструктуризації боргів.

Які галузі економіки можуть стати фундаментом відбудови країни та драйверами зростання?

Зрозуміло, що нам потрібна нова промисловість, нова енергетика — і тут величезний потенціал. Наукомістке машинобудування. Авіація, космос, воєнно-промисловий потенціал. Розвиток аграрного сектору. Потрібно розвивати фермерство, середній бізнес. Багато напрямів.

За яких умов Україна може мати вікно можливостей для швидкого економічного відновлення?

Довіра до влади, довіра до держави, консолідація суспільства.