"Виникнення та еволюція шрифтів" by Наталія Зміюк

Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут журналістики

Шевченко В. Е. Виникнення та еволюція шрифтів презентація лекції з дисциплін “Шрифтознавство” “Візуальні комунікації”

Форми візуалізації: • наскельні малюнки 2500-1000 рр. до н.е. • ієрогліфи, згодом - піктограми • типографіка • карти • схеми • фотографії • інфографіка

історичні етапи • виникнення мови

40 тис років назад

• виникнення писемності

4000 р. до н.е.

• виготовлення друкарського станка Гутенбергом 1440 р. • аналогові електронні носії 20 ст. • цифрові носії 1980 р. • глобальні мережф

• Єгипетське письмо 4000-250 рр. до н.е. • клинопис • вузлове письмо • фінікійське письмо 11 ст. до н.е – перша абетка літеро-звукового фонетичного письма • грецький алфавіт 8-7 ст до н.е. • латинь 3 ст до н.е. • слов’янський 9 ст. © Шевченко Вікторія, 2014

Примітивні печерні малюнки 2500-1000 рр. до н.е. виражають людський досвід у формі малюнків, знаків та орнаментів – піктографічне письмо – малюнок. Ці ображення зафіксували уявлення людей, історичні події, особливості життя та побуту. Деякі вчені вважають, що однією з цілей цих давніх творів було використання них у навчальних цілях – розвивало навички вистежування здобичі, релігійні ритуали. © Шевченко Вікторія, 2014

Зображення оленів, биків і коней в печері Ласко на Півдні Франції. © Шевченко Вікторія, 2014

Вузлове письмо стародавніх перуанських індійців (інків)– стос, і давніх індійських племен (ірокезів і гуронов) - вампум, у якому знаками служили намисто і різнобарвні черепашки стало підготовчою стадією переходу від малюнка до графічного письма. певне число вузликів, зав'язаних на мотузці, передавало те або інше повідомлення.

У давнину в багатьох регіонах Землі процвітало вузликове письмо. Але збереглося воно, як зазвичай вважають, тільки в Південній Америці, у нащадків інків.

Спочатку вузликові письмена носили ритуальний або лічильно-мнемонічний характер. Досягли досконалості в державі інків і в Китаї епохи Шан.

Сама кількість основних вузлів – дев'ять, характерно для балто-слов'янської міфології, в якій є, наприклад, дев'ять хвиль-сестер.

А ось послідовність дуже своєрідна і аналога не має.

Під час ворожіння вузли радять зав'язувати в строго визначеному порядку – перший, шостий, четвертий, сьомий, третій, восьмий, п'ятий, дев'ятий, другий.

Ворожіння Оскільки кожен вузол має при ворожінні свій сенс, така послідовність читається так: починає справу, оживляє; скріплює; повертає; ловить силу; був нічий - став мій, направляє, ніхто не буде винуватим, з'єднує з долею.

Символіка руських князів Деякі дослідники вважають вузликовим знаком символіку руських князів, яка нагадує тризуб (нині герб України).

Слов'янське вузликове письмо

Слов'янські вузликові обереги Відомий слов'янський оберіг – Наузен. Особливі вузли («Наузен») слов'яни зав'язували на зброю, вважаючи, що це додасть їй твердість і знищить (зав'яже) силу зброї противника. Наузен захищав і від злих чар, але міг послужити і знаряддям для замовлянь.

Найчастіше Наузен з вузлами «на щастя» носили на шиї, та ще прикріплювали до них оберіг.

Один з видів «Наузена» – мережа, що надягалася під плаття нареченої.

Важливе значення мали не тільки вузлики, але і колір ниток. Так, червоний колір позначав воїнів, жовтий – золото.

Одночасно з вузликовим письмом виникли і рисункові листи, в якому записи робилися за допомогою малюнків.

Один а найдавніших написів — шиферна таблиця Нармера.

Кожен знак-малюнок набував нові значення, число знаків збільшувалося, накреслення їх змінювалися, все менше нагадуючи зображення предметів.

Один з найдавніших єгипетських, написів — набалдашник палиці «царя» Скорпіона.

Збирання папірусу в Стародавньому Єгипті, 1475 р. до н. е.

Єгипетські скриби за роботою.

Еволюція літерних символів ієрогліфів Стародавнього Єгипту (4000—250 pp. до н. е.) до раннього крито-фінікійського алфавіту та інших середньосхідних алфавітно-графічних мовних систем простежується з 1000 р. до н.е.

На папірусах не застосовувалось первинне ієрогліфічне письмо, вживалася зручніша скорописна форма так зване ієратичне письмо. Назва походить від грецького сербе; «священний». Запровадив цю назву Климент Олександрійський. © Шевченко Вікторія, 2014

Єгипетські фонетичні ієрогліфи. Вживаються на кам'яних стінах єгипетських храмів і в папірусових сувоях. Тут і знаки, що відбивають цілі слова або означають склади, і справжні літери. © Шевченко Вікторія, 2014

Демотичні написи на камені, знайденому в Розетті.

Пенал-палета єгипетського скриба.

Найдавніша китайська друкована книжка «Діамантова Сутра» (868 p.), зроблена у вигляді сувою, яка складається з семи клаптів пергаменту; довжина книги 2 м, ширина — 0,35 м.

Розетський камінь з написом постанови єгипетських жсриів 196 р. до н. с. трьома видами письма (Британський музей).

Книжка-сувій. До середини сувою прикріплений титулюс. За живописом з м. Помпеї.

Ієрогліфічний напис імен «Птолемей» і «Клеопатра», знайдений У 1815 р. на острові Філе.

Рельєф з клинястим написом на Беїістунській скелі. Дарій перемагає заколотників. © Шевченко Вікторія, 2014

Угаритський клинописний алфавіт XV—X/// сг. до н. е. (за 3. Кулунджичем).

Вавілонське силабічне письмо — силаби, близько 3000—2700 pp. до н. е.

Фрагмент протоеламського письма; рядки читаються зверху донизу (послідовність рядків — справа наліво).

Порівняльна таблиця еламського та вавілонського письма.

Розгортка циліндричної печатки Урзана, УIII ст, до н. е.

Перехідні форми ассіровавілонського клинопису. Такий перехід розпочався до 2700 р. до н. е.; остаточне завершення зазначеного переходу сталося до 2350 р. до н. е.

Основні типи китайської писемності: 1 чжуань; 2 шан-фан-та-чжуань; 3 лі-шу; 4 цао-шу; 5 сун-пан; 6 сін-шу. © Шевченко Вікторія, 2014

Еволюція форми китайської книжки: ліворуч книжка «му-цзянь», з дошечок для письма; знизу в кутку праворуч — шовковий сувій; знизу в кутку ліворуч — паперовий сувій; угорі — складчаста книжка, вживається з IX ст. і до наших днів; знизу — посередині в центрі — шита книжка з дерев'яною палітуркою. © Шевченко Вікторія, 2014

Зразок фігурного письма (малюнок з історичною кодексу Ботуріні).

Угорі—абетка письма майя (за Дією де Ланда); унизу— фрагмент письма майя, прочитаний радянськими ученими за допомогою комп'ютера. © Шевченко Вікторія, 2014

Правитель інків Тупак Юпангі слухає повідомлення одного з своїх намісників, який «читає» його по «кіпу».

Печатки з Мохенджо-Даро із зображеннями тварин і піктографічними написами.

Письмена з о. Пасхи (цифри, позначені збоку, показують черговість і напрям читання рядків).

Диск з Фесту.

Нова фінікійська абетка, близько IХ. ст. до н. е. © Шевченко Вікторія, 2014

Вапняковий саркофаг царя Гебаля (стара назва м. Бібл) Ахірама з найдавнішим фінікійським написом, близько XIII ст.; знизу прорис напису на саркофазі царя Axipa.

Уламки бронзових посудин з фінікійським написом, близько 750 р. до н. е.

Найдавніші грецькі написи, знайдеш на о. Санторін, VII ст. до н. е. Напрям письма справа наліво.

Фінікійці, вдосконаливши єгипетські ієрогліфи-літери, в XI ст. до н. е. створили перший алфавіт літеро-звукового фонетичного письма, який став першоджерелом більшості алфавітів світу, в тому числі і грецького (VIII—VII ст. до н. е.), латинського (III ст. до н. е.)г слов'янського (IX ст.). Фінікійський алфавіт поширився на всьому Середземномор'ї.

Зразок письма — бустрофедон, напис знайдено поблизу м. Мілет, 550 р. до н. е. Форма літер пристосовувалась до напряму письма, всі літери в парних рядках були повернуті в бік, протилежний до того напряму, який вони мають в непарних рядках. Бустрофедонний спосіб проіснував недовго, і греки почали писати всі рядки зліва направо, а літери в них були розташовані однаково. © Шевченко Вікторія, 2014

Західногрецьке письмо: узагальнений вигляд (за В. Иончевим).

Один з характерних написів західногрецьким письмом на металевій плитці. © Шевченко Вікторія, 2014

Зразки прототиренського письма, (давньоіталійського), знайденi на узбережжі Тиренського моря. © Шевченко Вікторія, 2014

Стародавні пам'ятки етруського письма.

Фрагмент напису на кам'яній стіні етруського поховання; «алфавіт Марсиліани», близько 700 р. до н. е. © Шевченко Вікторія, 2014

Найдавніший зразок грецького унціалу IV ст. (зберігається в Британському музеї в Лондоні). © Шевченко Вікторія, 2014

Римське курсивне письмо , від латинського слова «currere»— (бігучий, похилий), як найбільш стійка протилежність капітальному.

Коли християнство розповсюдилося на північ, у Ірландію, кельтська писемність з літерами округлого рукописного письма та формами, що нагадували сучасні знаки дала поштовх розвитку нового стиля письма — унціал (scriptura uncialis), від латинського uncial що означає одну унцію, тому що літери відокремлювалися проміжком в одну унцію (24,5 мм). В унціалі горизонтальні штрихи мають невелике значення, тому відсутні різкі риски вверху та унизу.

Старий унціал існував у IV-VІ ст., мав діагональний, приблизно 45 градусний напрямок пера і був без засічок, невеличкі засічки з’явилися у V-VІІІ ст. Розвитком його є напівунціал (scriptura semiuncialis, halh-uncials) – курсивна версія шрифту.

Перехідні форми від західногрецького до латинського письма.

Найдавніші пам'ятки латинського письма: на камені з римського Форуму, спосіб написання— бустрофедон, близько 600 р. до н. е. © Шевченко Вікторія, 2014

Напис на жертовній посудині Дуеноса (V— IV ст. до н. е.), знайденій у 1880 р. біля підніжжя римського Квіріналу.

Латинський напис на колоні Траяна на честь перемоги над даками.

Так зване римське капітальне (головне) письмо (шрифт), класичним зразком якого є напис на колоні Траяна в Римі (113 р. до н. е.), було головним джерелом для створення інших латинських шрифтів. Вчені аналізували літери колони Траяна й інших пам'яток письма і дійшли висновку, що давньоримський майстер не малював букви, що висікаються на мармурі за допомогою лінійки, циркуля й інших принадлежностей, а писав їх плоским ширококінцевим пензлем. Цим пояснюється складна побудова літер і відмінне написання однакових букв на одній і тій же пластинці.

Рукописним варіантом римського капітального (головного) письма був квадратний капітал (capitalis guadrata). Літери цього шрифту мають специфічний характер оформлення ширококінцевим пером, характеризуються плавними потовщеннями і засічками.

Римський капітально-квадратовий шрифт.

Римське капітально-рустичне письмо.

Унціальне письмо (латинське), 700 р.

Римський унціал (угорі). Римський напівунціал початку VI ст. (унизу).

Найбільшого розвитку отримав ірландський напрямок. Він виник у IX ст. і отримав назву каролінгський мінускул (ірландське письмо), що поєднував великі та малі літери. Великі літери нерідко створювали збільшенням малих, застосовували капітель, поєднували з унціальним стилем. Цей мішаний стиль проіснував до ХІІІ ст., а у Росії з’явився у ХІ ст.

Меровінзький мінускул VIII ст.

Вестготське толеданське письмо, з рукопису «Про непорочність Марії».

Наприкінці XI ст. характер мінускулів починає змінюватися. Причиною цього був розвиток нового стилю — готики, що, скоривши архітектуру і пластику, стала завойовувати і мистецтво писання. Кругла арка відступає, а її місце займає стрілчаста, і в такий спосіб протягом усього XII ст. спостерігається повільний, але послідовний процес становлення нового стилю. На початку XIII сторіччя готичний стиль став пануючим у всій Європі, за винятком Русі.

Фрактура, друкарський шрифт з Аугсбурга. 1708.

Гуманістичний маюскул і мінускул XVI ст.

Гуманістичний курсив X.V1 ст.

Нюрнберзька друкарня XVII ст., гравюра А. Вердт.

Ренесансний маюскульний шрифт Фелічо Фелічіано, близько 1463 р.

Ренесансний маюскул конструкції Даміано да Мойла, близько 1480 р.

Алфавіт літер, побудованих на основі геометричних схем; з книжки Луки Пачолі «Божественна пропорція», 1509.

Аналіз побудови знака G, розробка якого приписується Леонардо да Вінчі, зроблений О. М. Коробковою.

Ренесансний маюскул Франческо Торнієлло, 1517.

Літери, побудовані на основі геометричних схем Альбрехта Дюрера, 1524.

Альбрехт Дюрер — великий німецький художник — при написанні літер також використовує квадрат. В його шрифті деякі деталі домальовуються, є варіанти.

В трактаті Жоффруа Торі «Квітучий гай» (1529), виходячи з принципів Дюрера, літери були побудовані в квадраті зі сторонами, поділеними на 10 частин. Цей шрифт менш контрастний, ніж шрифт Дюрера.

Зразки шрифтів Ерхарда Ратдольта, Аугсбург, 1486р.

Друкарський шрифт Ніколи Иєнсона. Старовинна антиква. Венеція, 1470р.

Літери Жоффруа Торі з книжки «Квітуча лука», Париж, 1529р.

Перший друкарський курсивний шрифт, створений Франческо да Болонья (Гріффо) для А. Мануція.

Відтворюючи рукописні шрифти, вживані у XV ст., типографи, випереджаючи теоретиків, виготовляли нові друкарські шрифти. Так, Нікола Ієнсон (1470), Альд Мануцій (1499), Клод Гарамон (1530) створили свої шрифти, використавши принципи, сформульовані в трактатах про побудову і конструювання шрифту.

Шрифт Гарамона став основою для багатьох сучасних шрифтів. В ньому знайдено найбільш завершений, найцільніший характер гуманістичної антикви: мала контрастність, плавний перехід від основного штриха до засічок, округлість і нахил вісей у літерах О, С, Ю.

Титульний аркуш книжки Хуана де Ісіара «Мистецтво письма», виданої в Сарагосі, /550 р.

Поряд з антиквою розвивалася і її похила форма — курсив — антиква.

Сторінка з кн. «Hypnerotomachia Poliphili», друкованої 1499 p. в друкарні Альда Мануція.

Бастарда Франиіска Лукаса з книжки «Мистецтво письма Франціска Лукаса», Мадрід, 1577 р.

Абетка орнаментовани х капітальних літер.

Шрифт Палатіно, розроблений Германом Цапфом 1951 р. на основі венеційської антикви майстрів Відродження .

Єгипетські шрифти (з засічками): єгипетський вузький жирний шрифт у варіанті італіка, тобто з побільшеними витягнутими вертикально засічками. Ці засічки при переході до основного штриха заокруглені (ознака «англійського» єгипетського шрифту); єгипетські літери французької шрифтоливарні (засічки сполучені з основними штрихами під прямим кутом) ознака «французького» єгипетського шрифту.

Шрифт кларендон, перекладений В. Иончевим на кириличну основу.

Шрифт Уїльяма Морріса: т. зв. золотий шрифт, 1890; «троянський шрифт», вперше застосований до складання «Історії Трої».

Писані шрифти, тобто такі, що імітують писаних від руки

Найдавніші кирилично-глаголичні написи кінця IX — початку X ст., знайдені в м, Преславі (Болгарія).

Первісний алфавіт сучасної слов’янської групи мов називається «глаголиця», і його походження досі невідомо достовірно. Брати Костянтин, відомий під ім’ям Кирил (826-869) та Мефодій були родом з Македонії, тобто мали слов’янське походження, створили у ІХ ст. слов’янський алфавіт виходячи з болгарської розмовної мови для східних слов’ян.

Зразок першодрукованої глаголиці, 1485 р.

Дохристиянський руський напис, відтворений Ібн-ель-Недімом, 987 р.

Устав, напівустав, скоропис, в'язь — це форми рукописного шрифту. В середині XVI ст. з'явилися перші книги, виконані російським друкарським шрифтом

Найдавнішу форму кирилиці називають уставом, який виконувався за чіткими правилами — уставом, звідки йде. Він застосовувався з часів Кирила до ХІV ст. Відмітною рисою уставу є виразність і прямолінійність накреслень, відсутність діакритичних знаків і проміжків між словами. © Шевченко Вікторія, 2014

Напівустав з’явився у перших друкованих книгах ХV ст., хоча застосовувався з ХІІ ст. разом із скорописом, в’яззю і іншими видами письма. Він був більш світлим і округлим, в ньому з’являються проміжки між словами і реченнями, велика кількість надрядкових елементів.

Скоропис нагадує західноєвропейський курсив. Він писався вільно, з розчерками, петлями, що виходили далеко за лінію рядка і частково з’єднаними літерами. У ранній формі скоропис мав велику кількість декоративних елементів, через що важко читався. У XVII ст. скоропис стає мистецтвом каліграфії. Ним писалися офіціальні документи і книги. Так, зберігся універсал Богдана Хмельницького про привілеї Києву, написаний скорописом у 1654 р.

Порівняльна таблиця загальної кількості додаткових слов'янських літер в азбуках грецькій, Софії Київської та в початковій кирилиці.

Слов'янські абетки — кирилиця і глаголиця.

Слов'янський кириличний напис з Київської златоверхої церкви архангела Михайла, 1108 р.

Шиферне прясло а написом, Київ, XI—XII ст.

Фрагмент з «Повісті временних літ», за Лаврентіївським списком, /377 р.

«Ізборник» Святослава, 1073 р, арк. 122.

Дереворіз, надрукований у львівському «Апостолі» 1574 р. із зображенням Луки за писанням.

Зведена абетка літер, застосовуваних у «Пересопницькому євангелії».

Зразок українського скоропису. Універсал Богдана Хмельницьког о, ЗО березня 1652 р.

Абетка з граматики І. Ужевича з пояснювальни м текстом до неї.

Накреслення окремих, літер та їх сполучень в письмі в'язь.

Зразок російської в'язі XVI ст., зверху — з лицевого літописного зведення; унизу — -з «Новгородського євангелія».

Фрагмент з колофона книжки «Осмогласник», 1491 р.

Приклад застосування «гражданських» літер у книзі «Тріодь це'бтная», 63 р.

Титульна сторінка «Геометрії», 1708 р.

Перша сторінка гражданської абетки з виправленням и, зробленими Петром1 29 січня 1710 р.

Друга сторінка гражданської абетки.

Фрагмент з газети «Ведомости», 1711 р.

Шрифт малий канон з «Пробної книги...» Петербурзько ї друкарні Академії наук, 1748 р.

Шрифт канон малий з книжки зразків друкарні Московського університету, 1826 р.

Комплект літер алфавітів народів СРСР на російській графічній основі.

Мальований шрифт художника В. Н. Хоменка.

Мальований шрифт художника В. Г. Кричевського.

Мальований шрифт художника В. К. Стеценка.

Мальований шрифт художників О. І. Юнак і В. Д. Фатальчука.

Шрифтове оформлення аркуша «А хто там идет...», художник Ф, Ш. Тагіров.

Титул до книжки «Давній український гумор і сатира», художник В. К. Стеиенко.

«Витязь в тигровой шкуре», авантитул, художник Я. Д. Єгоров, 1945 р.

Українська абетка, художник М. Кірнарський.

Шрифт художника В. Лазурською.

Літери української абетки, художник Г. Нарбут.

Літери квітчастого сплетіння, художни Г. Нарбут. українське барокко, ініціали стародруків, рослинні мотиви, орнаменти

• автор обкладинки В. Кричевський

• У листопаді 1917 р. у Києві за ініціативою Генерального Секретаріату Центральної Ради відбулася спеціальна нарада, в якій взяли участь містці і знавці українського національного мистецтва, історії і гербознавства. На ній розглядалися наступні символи Державного Герба України: • архангел Михаїл; • козак з мушкетом.

проекти

• а особистою ініціативою Голови Центральної Ради, автора фундаментального твору «Історія України – Руси», видатного історика України, соціаліста Михайла Грушевського (1866-1934) також пропонувались проекти: • золоті зорі на синьому тлі (7 – за кількістю букв в слові «Україна»; • золоті зорі на синьому тлі (30 – за кількістю історичних земель України); • золота буква «У» (Україна або УНР – Українська Народна Республіка) на синьому тлі; • золотий плуг на синьому полі, як символ «творчої мирної праці в новій Україні», з умовою, що саме цей знак займе основне місце на щиті, складеному з історичних українських Гербів. Як щитоносці пропонувалися «символи трудящого народу» – жінка з серпом з одного боку і робітник з молотом – з іншого. Принагідно додати, що колір щита Михайло Грушевський пропонував «синій», а не «блакитний». © Шевченко Вікторія, 2014

• Вже після прийняття 22 січня 1918 р. IV Універсалу Центральної Ради про проголошення України самостійною державою її голова Михайло Грушевський виступає з новою пропозицією взяти за Герб УНР тисячолітній знак князівської влади часів Київської Руси – Золотий Тризуб. • Він мотивував тим, що «Українська Народна Республіка, ставши наново державою самостійною, незалежною, мусіла вибирати собі й державний герб, найбільш натуральна річ для неї звернутися до старих державних знаків чи гербів, які вживалися нею за старих часів». Не ризикуючи повторно, видатний історик доручив розробити проекти державних символів України своєму другу – художнику Василю Кричевському (1873-1952). • На державних символах біло-жовте зображення зустрічається не часто: на прапорі Папи Римського, на прапорі російських царів Романових… • В українську сучасну геральдику «Золотий Тризуб» з Великої України і «Золотий Лев» з Галичини прийшли із глибини віків, на монетах Володимира Великого з Х ст., гербі Львова з XIII-XIV ст. На державних символах України вони означуються жовтими кольорами. © Шевченко Вікторія, 2014

• «Перш за все треба сказати, що в геральдиці, нема нічого такого, що не мало би значення. Через це, дивлячись на згадані малюнки гербів і печаток, що прийняті Центральною Радою, з боку геральдичного треба визнавати їх принаймні за чотири ріжні герби, позаяк «Знак Володимира» на них намальований в одному разі – одною чорною лінією, а в другому – двома лініями, «щит» на одних малюнках має якісь «ромби» (мабуть «оливки», авт.) в кількості 10, на других – в кількості двох, мала печать має «щит», обведений лінією (теж «ромб»), велика – лінії такої не має, але внизу «щита» вміщено якийсь орнамент (може це український орнамент ?) і т.д. Крім того в середині знаку Володимира вставлені теж «ромби», з’єднані якимись кривими і прямими лініями. Ми не можемо уявити собі, чим, роблячи це все, керувався художник, якому було доручено намалювати герб, але можемо сміло сказати, що малюючи герб, він робив це як художник, не звертаючи ніякої уваги на вимоги геральдики і навіть цілком не знайомий з нею. • Тут треба також сказати ще на одну важливу помилку, якої припущено в гербі, ухваленому Центральною Радою. Ми розуміємо тут самий характер знаку Володимира. Цей знак, принаймні на його срібних монетах, має характер «плетіння», тоді, як на прийнятих Ц. Радою гербах він такого характеру не має. © Шевченко Вікторія, 2014

• автор Кричевський

Розподіл друкарських шрифтів на групи за ГОСТ 3489.1—71.

Сторінки «Молитовника» християн, текст кінцівки: «Складено в друкарні Тер Ованеса Карматанени,а у Львові в березні 1618 p.».

Геродіанівський спосіб написання чисел.

Шрифт єгипетський, ознакою якого є однакова товщина всіх ліній і засічок.

Шрифт Futura П. Реннера

Шрифти Penio — А. Кассандра.

Шрифт Gill Grotesque — Е. Гілла.

На весь світ відомі шрифти професора Альберта Капра (НДР).

Шрифт Германа Цапфа (ФРН).

Фігурал-курсив Олдржиха Менхарта (ЧССР).

Слов'янські народи користувалися алфавітами, що в своїх формах походили від грецького і мали назви кирилиця. © Шевченко Вікторія, 2014