Стаття права неповнолітніх by Алексей Мервинский

Права неповнолітніх на захист персональних даних Мервінський О.І. Кандидат технічних наук

Сучасний стан розвитку суспільства характеризується значним рівнем зростання інформаційного середовища, яке являє собою сукупність інформації, інформаційної інфраструктури та суб’єктів, які здійснюють збір, розповсюдження та використання інформації. Інтенсивний розвиток технологій обробки та передачі інформації вимагає особливої уваги з питань їх впровадження насамперед в соціальні сфери діяльності суспільства. Окремого розгляду та уваги потребують питання захисту приватного життя неповнолітніх. Відомості щодо неповнолітніх збираються та акумулюються самими різноманітними структурами та органами, що пов’язані з освітою, охороною здоров’я, здійсненням реєстраційних дій, правоохоронними органами, органами опікунства тощо. При цьому значна кількість відомостей про неповнолітніх також збирається та обробляється юридичними особами недержавної форми власності (приватними недержавними навчальними закладами та медичними центрами, релігійними та благодійними організаціями, компаніями, які надають послуги тощо). До відомостей, які мають статус персональних даних неповнолітніх відносяться зокрема, прізвище, ім’я та по-батькові; дата народження, адреса реєстрації, національність, місце навчання, особливі прикмети (зріст, колір очей, волос, статури, наявність татуювань, відомості щодо захворювань (ВІЧ, наркоманія), кримінального минулого (притягнення до відповідальності, або затримання, відомості як співучасників певних подій, профілактики правопорушень) та інші. Незаконний збір та обробка таких даних без згоди неповнолітнього або його представника не тільки є порушенням законодавства, прав та свобод неповнолітнього як члена суспільства, а в окремих випадках може заподіяти шкоду життю або навіть здоров’ю неповнолітнього. При цьому особливе значення приділяється діяльності засобів масової інформації, що використовують персональні дані неповнолітніх в чисельних статтях на актуальні теми з метою підняття рейтингу своїх програм. При цьому безпосередньо торкаються тем пов’язаних з приватним життям як самої дитини, так і його рожини. Такі факти не тільки порушують права на приватне життя, але й сприяють впровадженню на півсвідомому рівні дитини переконання, що його приватність у всіх її проявах, не є його надбанням і може бути оприлюдненою. Ухвалення Україною Конвенції про захист фізичних осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних, прийняття Закону України «Про захист персональних даних» та цілої низки відповідних нормативно-правових актів не приділяє окремої уваги захист персональних даних неповнолітніх. Тому питання розгляду правових норм, що регулюють відношення у сфері захисту персональних даних саме неповнолітніх потребують особливої уваги. Розгляд цього питання базується на вивченні наявного світового досвіду, аналізу діючого законодавства та формуванні науково обґрунтованих пропозицій щодо удосконалення законодавства, визначенні правової сутності та видів персональних даних неповнолітніх, розкритті особливостей правових режимів обробки та захисту персональних даних. Зважаючи на особливості, що є притаманними для визначення персональних даних неповнолітніх, також можуть бути розглянуті та виділені питання формування особливого правового режиму доступу у цій сфері, критерії припустимості обмеження прав неповнолітнього на конфіденційність його даних. Загалом, є доцільним формулювання визначення персональних даних неповнолітніх як особливого виду конфіденційної інформації про особу, уточнення таких визначень, як «персональні дані», «склад та зміст персональних даних», «обробка персональних даних»,

«процедури обробки персональних даних», «режим доступу до персональних даних», мета збору персональних даних та призначення баз персональних даних, повнота охоплення наданої згоди, застереження щодо обробки персональних даних, умови надання доступу третім особам. Особливо ретельно необхідно обґрунтування самостійного визначення персональних даних неповнолітніх як особливого виду конфіденційної інформації про особу, яка не досягла віку 18 років, що відрізняється більш вузьким колом віднесених до них відомостей, участю у процесах захисту його конфіденційності батьків або інших законних представників, широким колом повноважень, які надані законодавством та нормативно-правовими актами уповноваженим державним органам та органам місцевого самоврядування, а також іншим установам та організаціям недержавної форм власності. Першочергового розгляду при формуванні комплексного підходу до забезпечення реалізації прав неповнолітніх потребує формулювання мети обробки персональних даних неповнолітніх, розгляд питань забезпечення режиму доступу до них, дії відповідальних за захист персональних даних на підприємстві, установі або організації. У теперішній час неможливо провести відповідний аналіз структури державних інформаційних ресурсів, що містять персональні дані неповнолітніх. У подальшому результати аналізу можуть надати можливість формування пропозицій щодо впровадження особливих форм збирання та обробки персональних даних неповнолітніх на основі інтеграції автоматизованих систем обробки персональних даних. Значного уточнення також потребує формування критеріїв припустимості обмеження прав неповнолітніх на конфіденційність відомостей про них у разі реалізації особливих вимог до обробки персональних даних для забезпечення національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. А також необхідності захисту життя, здоров’я або інших життєво важливих інтересів самого неповнолітнього. У зв’язку з цим Одним з можливих напрямів може стати формування пропозицій щодо забезпечення єдиного порядку збирання та використання персональних даних неповнолітніх. Особливий режим доступу до персональних даних неповнолітніх може бути також сформований шляхом відпрацювання та впровадження спеціальних методик щодо виявлення та попередження правопорушень для удосконалення системи захисту їх прав.. Деталізації також потребує опрацювання питань особливостей обробки відомостей про неповнолітніх при виконанні завдань оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності та боротьби з тероризмом. Повинна передувати кропітка робота щодо вивчення міжнародно-правових стандартів та наявного зарубіжного досвіду. Для вивчення основних передумов формування вітчизняного законодавства в сфері захисту інформації персонального характеру щодо неповнолітніх аналізуються загальноприйняті міжнародно-правові стандарти в галузі прав людини, закріплені в таких джерелах міжнародного права як Всесвітня декларація прав людини 1948 року, Конвенція Ради Європи щодо захисту прав людини та основних свобод 1950 року, Міжнародний пакт щодо громадянських та політичних прав 1966 року, Конвенція ООН щодо прав дитини 1989 року. До міжнародно-правових документів, які безпосередньо присвячені питанням правового захисту персональних даних відносяться Директива щодо захисту недоторканості приватного життя та міжнародного обміну персональними даними Організації з економічного співробітництва та розвитку 1980 року, Конвенція Ради Європи щодо захисту фізичних осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою

персональних даних 1981 року, Директива Європейського Союзу та Парламенту 95/46/ЄС щодо захисту прав фізичних осіб у зв’язку з обробкою персональних даних та вільним рухом таких даних 1995 року, Директива 97/66/ЄС щодо обробки персональних даних та захисту конфіденційності в телекомунікаційному секторі 1997 року. Персональні дані виступають свого роду інформаційною похідною «приватності життя». Незважаючи на значну кількість діючих законодавчих актів в Україні, що регулюють окремі аспекти збирання та обробки різних видів персональних даних (громадянських, сімейних, трудових, кримінальних, адміністративних), вони мають розрізнений та фрагментарний характер, не враховують можливості широкого впровадження сучасних інформаційних технологій та суттєво відстають від динамічних змін, що відбуваються у зазначених сферах і неспроможні забезпечити належну ступінь захисту прав та свобод громадян. Важливим етапом розвитку правового інституту персональних даних стало прийняття Закону «Про захист персональних даних», який створив правову основу для формування та впровадження уніфікованого підходу до вирішення питань захисту різних видів персональних даних. Загалом законодавство в сфері захисту персональних даних вимагає що персональні дані та питання їх обробки повинні відповідати загальним вимогам до встановленого відповідного правового режиму. Проте, закон також передбачає, що в деяких випадках окремі питання правового режиму можуть уточнюватися та конкретизуватися нормами галузевого законодавства. Проведення порівняльно-правового аналізу та доктринальне дослідження надасть можливість обґрунтувати виділення самостійного інституту у вітчизняному інформаційному законодавстві – інституту захисту персональних даних, що характеризується власним предметом правового регулювання, певним комплексом методів правового регулювання та особливим юридичним режимом регулювання (правовим режимом). Стосовно сутності, понять та видів персональних даних неповнолітніх. Для теоретичного осмислення проблем захисту конфіденційних персональних даних неповнолітніх насамперед необхідно проведення аналізу основних наукових підходів до розуміння сутності таких категорій як «відомості» «інформація з обмеженим доступом», «конфіденційність інформації», «таємниця приватного життя», «персональні дані». Закон встановлює вимоги щодо забезпечення конфіденційності інформації з обмеженим доступом, не виділяє конфіденційну інформацію як самостійний вид інформації. Конфіденційність даних характеризує особливий режим правової охорони прав на інформацію з обмеженим доступом, яка у свою чергу включає кількість видів таємної інформації (державну, службову, професійну, комерційну таємницю та персональні дані). Таким чином під захистом конфіденційності персональних даних необхідно розуміти особливий правовий режим обробки інформації, що стосується то конкретно ідентифікованої фізичної особи, в т.ч. відомості про факти його біографії, номінативних (називних) даних, національності, місця проживання або перебування, сімейного життя, звичок, захоплень, політичних, сексуальних, релігійних належностей, а також інші відомості, що відображають особливості фізичної особи у відношенні до інших людей або суспільства. Право на конфіденційність персональних даних складається з двох основних складових: - Право на охорону інформації про себе та своє приватне життя, коли людина самостійно визначає які сторони його життя (звички, пристрасті, захоплення, спосіб мислення, творчі здібності, особисті нотатки тощо)

можуть бути відкритими для інших осіб, суспільних, громадських або державних структур; Право на спілкування з іншими особами без втручання та цензури, що полягає у неприпустимості розголошення інформації, якою обмінюються люди між собою шляхом листування, телефонних розмов, поштових та телеграфних повідомлень, з використанням факсу, телексу, радіо, через інші можливі технічні канали зв’язку. При цьому не є важливим, містить ця інформація будь-яку особисту та сімейну таємницю або ні.

Аналіз персональних даних, що обробляються в інформаційних ресурсах державних та недержавних установ, підприємств або організацій надає підстави для того, щоб виділити особливу категорію персональних даних – персональні дані неповнолітніх. Неповнолітня особа як і доросла людина є повноправним членом суспільства. Неповнолітньому гарантується право на ім’я, право знати своїх батьків та право на їх піклування, право на збереження своєї індивідуальності, право дитини, спроможної формулювати свої особисті погляди, вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, які його цікавлять або стосуються, право вільно шукати, отримувати та передлавати інформацію та ідеї будь-якого характеру; право на свободу поглядів, совісті та релігії; право на захист від свавільного або незаконного втручання у здійсненні прав дитини на особисте та сімейне життя, недоторканість житла або таємницю кореспонденції та незаконне посягання на його честь та репутацію. Неповнолітньому, які і дорослій людині необхідна «зона безпеки», гарантія певної особистої автономності та незалежності, яка обмежує соціальний контроль межами, які є необхідними та достатніми. Такою гарантією є право на конфіденційність персональних даних неповнолітнього, яке визнається за ним незалежно від віку та спроможності усвідомлювати потребу у охороні недоторканості власного статусу. Таким чином можна сформулювати поняття персональних даних неповнолітнього як особливого виду інформації з обмеженим доступом, яка безпосередньо стосується інтересів осіб віком до 18 років, яка відрізняється більш вузьким переліком відомостей, які до неї відносяться, участю в захисті її конфіденційності батьків або інших законних представників, широким колом повноважень щодо процесів обробки персональних даних державних органів в сфері освіти, соціального захисту, охорони здоров’я та профілактики правопорушень. Зважаючи на те, що персональні дані неповнолітніх за своїм змістом та складом є неоднорідними, з ме5тою удосконалення правового захисту конфіденційності персональних даних неповнолітніх можна провести класифікацію їх за різними підставами. Таким чином визначення правового режиму як особливого порядку правового регулювання діяльності фізичних та юридичних осіб у певних сферах суспільних відносин, що включає встановлення механізму забезпечення фактичної реалізації системи стимулів, нормативів, гарантій, заборон, зобов’язань, обмежень, а також їх компетентне виконання, застосування примусових заходів та притягнення до відповідальності за порушення. Також слід відзначити широке використання поняття «правовий режим» у відношенні до різних видів таємниць (податкової, комерційної, службової та інших). Єдиного підходу до розуміння цієї правової категорії не відпрацьовано. Узагальнивши дані визначення, можна сформулювати поняття правового режиму конфіденційності як відносно самостійної системи правового врегулювання суспільних відносин у сфері захисту інформації, розповсюдження якої може спричинити шкоду законним інтересам фізичної особи, суспільства та держави, яка ґрунтується на законодавчо закріпленій забороні у питаннях розповсюдження цих відомостей з одного боку, та/або обмеженню доступу до них з іншого.

Зміст інформації з обмеженим доступом сам по собі не визначає правового режиму, тому, що у значній кількості випадків охорона однакової за змістом інформації може одночасно здійснюватися в різних правових режимах. Наприклад, таємниця усиновлення не є самостійним правовим режимом конфіденційності інформації і уявляє собою змістовну характеристику інформації з обмеженим доступом про те, що певна особа була усиновлена (удочерена) і ця інформація може циркулювати в рамках різних правових режимів: особистої та сімейної таємниці, професійної таємниці, службової таємниці. У деяких випадках немає підстав стверджувати, що один з відповідних правових режимів конфіденційності інформації трансформується в інший. Правильно буде визначати, що одна й таж сама інформація додатково до першого режиму набуває другого (третього тощо) правових режимів конфіденційності. Кожний з правових режимів конфіденційності інформації має свою цінність та своє призначення. Сам факт підтвердження того, що таж сама інформація може одночасно захищатися в різних правових режимах, не дає підстав стверджувати, що самі режими таємниці входять один до іншого. При цьому необхідно розрізняти співвідношення правових режимів інформації та процесів їх взаємодії. Реалізація правової охорони інформації з обмеженим доступом характеризується значною множиною правових режимів конфіденційності інформації, спрямованих на підтримання статичності розподілу інформації у суспільстві (у обмеженого кола осіб), забезпечення реалізації права на конфіденційність інформації. Таким чином визначення правового режиму персональних даних неповнолітніх може бути сформульовано як необхідні комплексні засоби правового регулювання відношень у сфері захисту недоторканості приватного життя та інших прав та інтересів осіб, які не досягли 18-річчя, характеризуються особливою метою, особливим об’єктом регулювання, особливим правовим статусом суб’єкту персональних даних, особливим механізмом реалізації прав неповнолітнім та комплексом заходів захисту їх прав. Реалізація правового режиму забезпечення конфіденційності персональних даних неповнолітніх спрямована на створення та підтримання балансу між правом на недоторканість приватного життя неповнолітнього та інтересами суспільства і держави щодо забезпечення процесів виховання та освіти нового покоління, профілактики безпритульності та безконтрольності, боротьби з проявами правопорушень скеред неповнолітніх. Правовий режим забезпечення конфіденційності персональних даних неповнолітніх має свій особливий об’єкт регулювання – суспільні відносини, пов’язані зі збиранням, реєстрацією, накопиченням, зберіганням, адаптуванням, зміною, поновленням, використанням і поширенням (розповсюдженням, реалізацією, передачею), знеособленням, знищенням, необхідністю забезпечення відповідного режиму доступу, все, що обумовлює реалізацію прав і свобод неповнолітніх. Склад та зміст персональних даних неповнолітніх охоплює різні суспільні відносини у процесах життя та виховання дитини в сім’ї, в школі, в групах розвитку, в діяльності представників суспільних організацій та інших державних та недержавних органів. При цьому перелік відомостей, що відносяться до персональних даних неповнолітніх слід розширити до таких меж, які нададуть можливість максимально забезпечити захист інтересів неповнолітнього. Правовий режим забезпечення конфіденційності персональних даних неповнолітніх має свій суб’єкт персональних даних – фізичну особу, яка не досягла 18-річного віку, з досягненням якого закон пов’язує його повну діє спроможність, тобто реалізацію у повному обсязі суб’єктивних прав та обов’язків у відповідності до Конституції України та інших законодавчих та нормативно-правових актів.

В наслідок наявності у неповнолітніх певних вікових обмежень (особливостей) він не спроможній самостійно захищати свої права так само ефективно, як і доросла людина. Саме це є основною причиною, яка вимагає створення та запровадження спеціальних правових механізмів реалізації неповнолітніми своїх прав та захисту цих прав з боку держави. При аналізі правового режиму конфіденційності персональних даних неповнолітніх, які обробляються в різних базах, враховуючи вказані володільцем або розпорядником бази правові підстави для обробки персональних даних (законодавчі та нормативно правові акти) можна також виділити основні нормативні акти, що врегульовують відповідні положення щодо захисту різних видів професійних (лікарська, нотаріальна, журналістська, адвокатська таємниця, таємниця сповіді, банківська таємниця, таємниця страхування, зв’язку тощо) та службова таємниця (посадовими особами органів державної влади та місцевого самоврядування з питань освіти та охорони здоров’я, органів реєстрації актів громадянського стану, податкових органів, органів слідства, прокуратури та суду). Крім того, можна безпосередньо виділити цілу низку нормативних документів, які прямо встановлюють правовий режим конфіденційності персональних даних неповнолітніх стосовно певних видів діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування в сфері захисту прав та законних інтересів дітей (зокрема що знаходяться на обліку органів управління освітою, комісії з прав неповнолітніх та захисту їх прав, підрозділів у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ, органів опіки, органів управління охороною здоров’я). Особливого розгляду потребують питання щодо встановлення правових режимів конфіденційності персональних даних неповнолітніх, які залишилися без опіки батьків, режиму конфіденційності персональних даних дітей, які підлягають обов’язковому навчанню у закладах освіти, виділення правових критеріїв припустимості обмеження прав неповнолітніх на конфіденційність. З метою забезпечення балансу індивідуальних та суспільних (публічних) інтересів конфіденційність персональних даних неповнолітніх може бути обмежена у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Обмеження права неповнолітніх на конфіденційність персональних даних можуть встановлюватися у зв’язку з введенням особливих правових режимів, що передбачають обмеження прав та свобод людини (наприклад введення режиму військового часу, режиму надзвичайного становища, режиму в зоні проведення контртерористичної операції). Проте основні обмеження прав неповнолітніх на конфіденційність персональних даних пов’язані з боротьбою з анти суспільними діями або злочинами, що притаманні процедурам кримінально-процесуальним, адміністративно-процесуальним відносин, оперативно-розшукової діяльності, відбування кримінального покарання. Зважаючи на викладене, можна провести аналіз підстав, конкретних форм, порядку та тривалості обмеження прав неповнолітніх на конфіденційність персональних даних, які встановлені Кримінальним та Кримінально-процесуальним кодексами, Кодексом про адміністративні правопорушення, Законами України «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про оперативно-розшукову діяльність», та іншими. Такий аналіз надасть можливість виділити основні критерії припустимості обмеження права неповнолітнього на конфіденційність персональних даних: 1. Підставою для такого обмеження повинен бути реальний конфлікт приватного інтересу щодо збереження конфіденційності персональних даних неповнолітніх та більш значимих публічних інтересів національної безпеки, суспільної безпеки, економічної безпеки держави, попередження безладів та злочинів, охорони здоров’я або моральності, захисту прав та свобод інших осіб.

2. Втручання у приватне життя неповнолітнього повинно бути «необхідним» тобто у кожному конкретному випадку повинно бути доведено, що без обмеження прав конфіденційності персональних даних неминуче буде спричинено шкоди публічним інтересам, які захищаються. 3. Обмеження права на конфіденційність персональних даних неповнолітніх повинно бути чітко визначено законом. При цьому повинні бути чітко та вичерпно вказані підстави для застосування такого обмеження. Введення обмеження прав може бути здійснено винятково за рішенням відповідного уповноваженого органу. 4. Обмеження права не може бути абсолютним – воно може бути здійснено на протязі чітко визначеного часу, а законодавством повинні бути встановлені відповідні заходи щодо судового контролю за такими обмеженнями. Окрім названих обмежень прав, які обумовлені необхідністю захисту конституційного ладу, моралі, здоров’я, прав та законних інтересів інших осіб, можна також виділити обмеження прав неповнолітніх на конфіденційність персональних даних у випадках, коли це необхідно для захисту життя, здоров’я або інших життєво важливих інтересів самого неповнолітнього (наприклад, примусовий огляд та його госпіталізація у психіатричний стаціонар або надання відомостей щодо стану здоров’я осіб віком до 15 років без їх згоди для інформування їх батьків або законних представників). Окремого опрацювання потребує формування пропозицій щодо підвищення ефективності законодавства в сфері захисту конфіденційності персональних даних неповнолітніх. Вивчення вітчизняного законодавства та відповідних нормативно-правових актів щодо обліку неповнолітніх і співставлення їх з даними відповідних державних та єдиних реєстрів показує, що у теперішній час обробка персональних даних неповнолітніх здійснюється у такому порядку: - Реєстрація неповнолітніх органами внутрішніх справ та органами місцевого самоврядування за місцем прописки або перебування; - Реєстрація неповнолітніх у ході запису актів громадянського стану відповідними державними органами; - Включення неповнолітніх органами освіти у відповідні бази; - Облік неповнолітніх, що потребують допомоги з боку держави (зокрема у зв’язку з самовільним залишенням дитячих будинків, шкіл-інтернатів та інших дитячих установ, а також у зв’язку з забезпеченням права на освіту у закладах освіти, моніторингу перебування дітей в закладах системи освіти тощо); - Облік неповнолітніх, які скоїли злочини або протисуспільні дії підрозділами у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ; - Облік дітей, що залишилися без нагляду та безпритульних дітей, а також неповнолітніх дітей, що скоїли правопорушення або протисуспільні дії комісіями у справах неповнолітніх та захисту їх прав; - Облік неповнолітніх, які залишилися без опіки батьків або інших законних представників, або тих, що знаходяться у соціально небезпечному становищі органами опіки; - Облік неповнолітніх, що потребують допомоги держави у зв’язку з їх безпритульністю, а також тих, що знаходяться в соціально небезпечному становищі органами управління соціальним захистом населення; - Облік неповнолітніх, що потребують обстеження, спостереженні або лікуванні у зв’язку з вживанням алкогольної продукції, наркотичних засобів, психотропних або одурманюючих речовин органами охорони здоров’я.

Облік неповнолітніх, що знаходяться в соціально небезпечному положенні та потребують у зв’язку з цим допомоги в організації відпочинку, досугу, зайнятості органами у справах молоді; - Постановка неповнолітніх податковими органами на облік у якості платників податків; - Реєстрація органами Фонду соціального страхування неповнолітніх, що потребують соціального захисту і перебувають на обліку в органах занятості, а також неповнолітніх, які застраховані у системі обов’язкового соціального страхування; - Реєстрація фондами обов’язкового медичного страхування неповнолітніх; - Військовий облік неповнолітніх органами Міністерства оборони України як призивних та мобілізаційних людських ресурсів; З метою підвищення ефективності збору та обробки персональних даних неповнолітніх використовуються чисельні державні, відомчі та інші автоматизовані інформаційні системи. Проте, існуюча на сьогодні в Україні державна система обробки персональних даних неповнолітніх формується в умовах відсутності повної нормативно-правової бази, а також відсутності скоординованих дій у питаннях систем обліку між собою. В процесах обробки персональних даних можна виділити деякі проблемні питання: - Неповне охоплення неповнолітніх будь-якою з існуючих автоматизованих систем обліку; - Низький рівень автоматизації органів державної влади та місцевого самоврядування, державних та недержавних організацій, що здійснюють збір та обробку персональних даних неповнолітніх; - Недоступність персональних даних, що містяться в окремих автоматизованих системах обліку, для неповнолітніх та їх законних представників; - Неможливість аналізу персональних даних з різних автоматизованих систем обліку для своєчасного отримання повної та достовірної (актуальної) інформації щодо неповнолітніх; - Складність забезпечення оперативного обміну персональними даними неповнолітніх між окремими автоматизованими системами обліку, що мають різну структуру зберігання даних; Зважаючи на викладене, необхідно забезпечити єдиний порядок збору та використання персональних даних неповнолітніх, а також створити систему персонального обліку на основі інтеграції автоматизованих систем обробки персональних даних неповнолітніх в межах єдиного інформаційного простору. При цьому необхідно забезпечити децентралізований характер системи персонального обліку неповнолітніх. Зберігання персональних даних неповнолітніх в електронному вигляді в автоматизованих (інформаційних) системах повинно відбуватися за місцем їх виникнення, а гармонізація та актуалізація даних повинні базуватися на використанні єдиних класифікаторів та довідників в усіх автоматизованих системах обліку. Аналіз законодавчих актів, співставлення їх з нормативно-правовими актами різних рівнів, надасть можливість виявити існуючі протиріччя та правові прогалини щодо правової регламентації захисту конфіденційності персональних даних неповнолітніх. Подальше удосконалення законодавства повинно базуватися на необхідності: - Посилення гармонізації міжнародно-правових стандартів та діючого законодавства в сфері захисту персональних даних;

Закріплення загально правових понять, ознак персональних даних неповнолітніх, загальних принципів реалізації прав неповнолітніх при обробці їх персональних даних; - Прийняття комплексу юридичних норм, що встановлюють правовий режим персональних даних неповнолітніх; - Розробка більш гнучкої та диференційованої системи заходів юридичної відповідальності, що покладається на порушення правового режиму конфіденційності персональних даних неповнолітніх; - Створення незалежних органів нагляду у сфері захисту прав та основних свобод людини у зв’язку з обробкою його персональних даних; Повинні бути не тільки підведені підсумки щодо діяльності у формуванні державної системи захисту персональних даних, а також сформульовані висновки, теоретичні пропозиції та практичні рекомендації. Визначені основні обставини та факти, з яким пов’язуються існуючі у теперішній час проблеми захисту конфіденційності персональних даних неповнолітніх. Створення гармонійної системи захисту персональних даних в Україні повинно здійснюватися з метою формування балансу між інтересами фізичної особи та виконання функцій держави та органів місцевого самоврядування та базуватися на: - Розвитку процесів інформатизації суспільства та способів збору та обробки інформації органами державної влади та місцевого самоврядування, а також установами та організаціями недержавної форми власності з метою підвищення рівня ефективності діяльності, але в межах визначеної законом необхідної достатності для виконання завдань в усіх можливих сферах діяльності (управлінській, економічній, соціальній тощо); - Реалізації вимог Конституції України щодо недоторканості приватного життя у тій ступені, яка забезпечить свободу фізичної особи від незаконного вторгнення інших осіб, органів державної влади або будь-яких інших суспільних організацій; - Встановленні незалежних форм контролю в сфері захисту прав та свобод фізичної особи у зв’язку з автоматизованою обробкою його персональних даних.