Лучаківський в'язанка2013 by Тарас Цаволик

До 175-ліття від дня народження Володимира Лучаківського

(1838–1903)

Передмова Богдана Пиндуса Післямова Михайла Ониськіва

¡ ¡ ¡

ISBN 978-966-185-095-7

Після довгого й несправедливого замовчування українській літературі за роки незалежності вже повернуто творчість багатьох представників галицького літературного середовища. Зокрема, в останні два десятиліття читач мав можливість ознайомитися з відродженою творчістю Богдана Лепкого, Юліана Опільського, Уласа Самчука, Осипа Назарука, В’ячеслава Будзиновського, Артима Хомика, Григорія Савчинського та багатьох інших західноукраїнських письменників, що були штучно викреслені з нашої духовної спадщини. На жаль, у цьому переліку годі шукати Володимира Лучаківського (друкувався також під літературним псевдонімом Володимир), який був не тільки першорядним науковцем-правником, умілим господарником і активним громадсько-політичним діячем, але й талановитим письменником, поетом, драматургом, перекладачем. Він народився 19 березня 1838 року в селі Ременів, нині Кам’янкоБузького району Львівської області. Від 1845 року проживав у притернопільському селі Довжанка, куди на посаду пароха місцевої церкви був призначений його батько. Гімназійну освіту здобув у Тернополі. Відтак продовжив навчання на правничому факультеті Львівського університету, який закінчив у 1862 році. З 1867 року — доктор права. У 1867–72 роках в Тернополі практикував у адвокатській конторі доктора Л. Размінського. В 1872 році відкрив власну канцелярію і 5

довгі роки був у Тернополі тим адвокатом-українцем, який все своє подальше життя присвятив служінню народній справі. Він — організатор товариства «Руська бурса», діяльність якої започатковано у 1873 році, перший голова створеної 1876 року Тернопільської філії товариства «Просвіта» й засновник первинних осередків у приміських селах. Як юрист, у 1884 році допоміг відстояти право власності українців на 235 моргів 1463 сажні поля з фундації, що її надав громаді Тернополя ще князь Костянтин Острозький. На виручені гроші від оренди поля було куплено по вул. Микулинецькій простору площу, на якій побудовано притулок для вбогих. З 1892 року — секретар товариства «Тернопільський науковий гурток». В. Лучаківський — перший українець, обраний бургомістром міста Тернополя. Що русин (українець) став бургомістром одного з найбільших міст Галичини було на ті часи незвичайною подією. На цій посаді Лучаківський перебував з 1896 року й аж до смерті, що настала 19 квітня 1903 року. Був співорганізатором товариств «Міщанське братство», «Руська бесіда», «Приятелі музики», бібліотеки, освітніх закладів і, зокрема, Української державної гімназії. Він — ініціатор проведення в Тернополі етнографічної виставки, що відбулася в 1887 році, співзасновник «Народної Ради» — політичної організації галицьких народовців, заснованої 24 жовтня 1885 року у Львові. Переклав із німецької «Карний кодекс» та «Карну процедуру», зібрав матеріали для словника правничої термінології, співукладач «Читанки руської для нижчих класів середніх шкіл». За його керівництва містом започатковано електричне освітлення, телефон, прокладено водогін, каналізаційну систему, закладено парк, розпочато забудову Тернополя за європейським зразком. Відомий громадсько-політичний діяч, науковець-правник і публіцист Євген Олесницький, який особисто знав Володимира Лучаківського, писав, що він у другій половині ХІХ століття був «найвизначнішою одиницею між тернопільськими русинами, і взагалі на Поділлі».

Літературною творчістю В. Лучаківський почав займатись ще з гімназійних літ, де разом з Є. Згарським та В. Ільницьким належав до створеного О. Партицьким літературного гуртка. Його творча спадщина, хоч і невелика за обсягом, але багатогранна. Перші поезії й оповідання, переважно гуморески, знаходимо в «Альбумі» з 1860 року, який видав Богдан Дідицький (1827–1908) у честь митрополита Яхимовича. Відтак друкувався у «Правді». Дописував також до перших видань «Просвіти» та часописів «Діло», «Дзеркало», «Зоря галицька». Був особисто знайомий з такими визначними діячами української культури, як Іван Франко, Соломія Крушельницька, Олександр Барвінський... Володимир Лучаківський автор праці «Причинки до етнографії галицького Поділля», біографічних статей «А. Могильницький» і «Ярослав Осмомисл». Записував фольклор, частину якого І. Франко помістив у збірнику «Галицько-руські народні приповідки» (т. 1, 1901 рік) та переклав з німецької і польської мов майже 20 п’єс для театру «Руська бесіда». Перебуваючи з дитинства серед простолюду і спілкуючись з ним, Лучаківський захоплювався його дотепними жартами, гумором, анекдотами. Він добре був обізнаний також з народними звичаями і побутом. Все це згодом послужило авторові сюжетною лінією для майбутніх його творів, які писав в основному з метою морально-етичного впливу на читача. Перу Володимира Лучаківського належить поема «Смерть князя Олега» (1866 рік), три водевілі з промовистою назвою «Весілля у багачки», «Несподівані женихи» та «Іспит на мужа» (1886). В 1885 році у Львові накладом «Руського товариства педагогічного» вийшла друком його поетична збірка «Вязанка желаній стихами для рускои молодĪжи». Це рідкісне видання, на щастя, збереглося у фондах Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника й нині вважається раритетом. Її вже не знайдемо не те що на книжкових полицях бібліотек, але й у букіністів. Повернути її українській літературі — наш громадянський обов’язок. Збірка

унікальна за змістом. У цьому переконається кожен, хто візьме її до рук. Вона містить двадцять дев’ять побажань до дня іменин та двадцять три — новорічних. Їх мораль досить повчальна й не втратила своєї актуальності донині. Як підсумок, слід сказати, що у новій українській добі про Володимира Лучаківського вже написано близько півсотні наукових розвідок і статей. Запропонована читачеві збірка поезій першою розпочинає друге життя його літературної творчості. Богдан Пиндус, член Національних спілок краєзнавців та журналістів України

а ,ст¦ ,с © о и а о , ¦ а с , о Богдана Пиндуса Ця книжечка вийшла з його ініціативи, бо він розшукав її у Львові. Розшукав і опублікував її, як і багато чого до неї. Маю на увазі його статті і дослідження про Дарію Віконську, Володислава Федоровича, Богдана Лепкого, родину Грушевських, Ольгу Кобилянську, Ярослава Павуляка... І це та інше з’явилося у місцевих газетах, регіональних річниках «Тернопілля», колективному збірникові «Львівщина-96», «Тернопільському Енциклопедичному Словнику» (особливо!). А ще переді мною журнал «Тернопіль», № 4 за 1991 р., с. 73. Під рубрикою «Спом’янімо їхні імена» опубліковано його розвідку «Володимир Лучаковський» (так тоді писали). Процитую повністю цих кілька надрукованих абзаців з огляду на те, що в ті часи це була перша публікація про бургомістра Тернополя і якого тоді майже ніхто (окрім хіба що Любомири Бойцун) у наших краях не знав. Отже, Богдан Пиндус: «На Микулинецькому цвинтарі в Тернополі по праву сторону від центрального входу (за церквою) стоїть скромна й без належного догляду гробниця. На фронтальній стіні гробниці, в правому кутку невелика мармурова дошка з написом: «ДР Володимир Лучаковскій адвокат краевий и посадник міста Тернополя и пр. †19 цвїтня 1903. Вїчная єму память». Звичайно, нам, відірваним від своєї історії, скупі надгробні рядки небагато можуть сказати про людину і її справи при житті. Разом з тим свого часу діапазон громадської діяльності Володимира Лучаковського в галузі просвітництва був досить великим. Його знали не тільки в Тернополі, але й за його межами. Багатогранною є також літературна і перекладацька спадщина Володимира Лучаковського. Перу письменника належать комедії «Іспит на мужа» та «Несподівані женихи». Писав вірші, оповідання, гуморески, статті, що друкувалися в «Альбомі», «Правді», «Зеркалі», «Ділі», а також в перших виданнях «Просвіти». Володіючи іноземними мовами, Володимир Лучаковський переклав з німецької та польської мов на українську близько двадцяти п’єс. Йому належить також переклад з німецької на українську «Карного закону» та «Кар50

ної процедури». Зібрані ним цінні матеріали для юридичної термінології використані згодом в юридичному словнику Костя Левицького — одного з організаторів і керівників Західноукраїнської Народної Республіки. У 1883 році в Тернополі вийшла друком розвідка Володимира Лучаковського «Причинок до етнографії Галицького Поділля». Він також написав і здав на зберігання в архів Наукового Товариства ім. Т. Г. Шевченка свою автобіографію. Спогади про нього залишили уже згаданий Кость Левицький, а також уродженці Тернопілля Олександр Барвінський, Євген Олесницький. Наскільки відомо, досі в Тернополі пам’ять Володимира Лучаковського ніде і ніяк не увічнена. Нема меморіальних дощок на його честь, ані вулиці його імені. Нема наукових конференцій, ані видань його літературної спадщини. Можна сподіватися, що літературна та громадська діяльність Володимира Лучаковського ще знайде свого дослідника, буде досконало вивчена і прийде до читача. Добре було б, щоб ці сподівання здійснилися до 155-річчя з дня народження та 90-річчя від дня смерті письменника. P.S. Напередодні Великодніх свят хтось невідомий дещо прибрав біля захоронення письменника і поклав до підніжжя гробниці три нарциси. Звільнився від снігу і зазеленів у лівому кутку біля давно нефарбованої загорожі кущ ялівцю, перед гробницею проросли три кущі хризантем. Очевидно незнайомець, прочитавши цю публікацію, відгукнеться на неї і допоможе доповнити невідомі сторінки з життя і діяльності Володимира Лучаковського. У телефонному довіднику абонента з аналогічним прізвищем віднайти не вдалося». Така стаття. Єдине, що мені дошкуляє досі, чому він, Б. П., не запримітив тоді на надмогильному написі дашок (позначку «�»), що над літерою «О» означала українське «І». Але то вже зі сфери вищих наукових зацікавлень. Отож маємо повну підставу сказати, що до славних імен української історії Володимира Лучаківського повернув саме Богдан Пиндус — уродженець славного Настасова, фінансист і краєзнавець, якому незабаром виповниться зрілих сімдесят. Михайло Ониськів. На Святу Трійцю — 2013.

Зміст До сучасного читача (передмова Богдана Пиндуса).............. 5 Вязанка Желаній......................................................9 Замість післямови, або Кілька слів про Богдана Пиндуса (післямова Михайла Ониськіва)........................................ 50

Редактор Уляна Ванчура Комп'ютерна верстка Ольги Клим Коректор Інна Голяш Підписано до друку 1.08.2013. Формат 60х841/16. Папір офсетний. Гарнітура AcademyAC . Друк офсетний. Умовн. друк. арк. 3,02. Зам. № 2013-0801. Друк ТОВ «Джура», 46000, м. Тернопіль, вул. Поліська, 5, тел. (0352) 25-88-80, 25-69-40, e-mail: dzhura09@mail.ru