«Культура і життя», № 12 (4687), 25–31 березня 2016 р. by Культура і життя

загальнодержавна

газета

№ 12

25–31 березня 2016 р.

щоп’ятниці

Шлях до порозуміння

стор. 5 «Якби не війна…»

стор. 7

стор. 9

Фото Романа РАТУШНОГО

Сонце поезії

Перемога Лесиного слова

стор. 3-4

Культ ура і жит тя

№ 12, 25–31 березня 2016 р.

редактор Світлана СОКОЛОВА

актуально Твори Сходу: обережний оптимізм

 РІВЕНЬ – СВІТОВИЙ

Світлана СОКОЛОВА

У театрі імені Івана Франка перед початком вистави «За двома зайцями» Михайла Старицького у виконанні акторів Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру слово мали віце-прем’єр-міністр – міністр культури В’ячеслав Кириленко та голова Луганської ОДА – керівник обласної військово-цивільної адміністрації Георгій Тука. «Ми вчора відкрили Дні Луганської області у столиці – «Нескорена Луганщина». І вона справді нескорена. У філармонії відбувся просто вражаючий, європейського рівня концерт класичної музики. Сьогодні і завтра на сцені головного драматичного театру України луганчани представлять вистави за українською класикою. Переконаний, вони пройдуть на найвищому професійному рівні, бо люди, котрі зараз працюють у Луганській області, – це справжні подвижники, які, не дивлячись

Національний музей літератури представляє виставку «Нескорена Луганщина». ідкриття зібрало чи мало цікавих. Завіта ли представники Мі ністерства культури України, громадськості Луган ської області, кияни та гості столиці. «Луганщина залишається невід’ємною частиною дер жавного, духовного, культур ного та політичного середови ща України, як би не лютував російський агресор, – наго лосив перший заступник мі ністра культури України Ігор Ліховий. – І виставка ілюструє нам глибинне відчуття на ціональних традицій, збере жених у регіоні». У свою чергу заступник го лови Луганської обласної дер жавної адміністрації з питань соціальної та гуманітарної сфери Ольга Лішик висловила слова вдячності Мінкультури та музею за можливість пред ставити народне мистецтво Луганщини. Вона вручила представникам міністерства

Виступ ансамблю Луганської обласної філармонії «Радани»

символ Луганщини – іграш кового бабака. До речі, ува гу багатьох відвідувачів при вертають роботи заслуженого майстра України Олександра Романенка – ціла колекція дерев’яних байбаків. Загалом відвідувачі побачи ли 253 роботи 50-ти кращих майстрів, серед яких 9 народ них та 1 заслужений майстер України. Різьблення по дере ву, ковка, живопис, фотомис тецтво, в’язання, вишивка, валяння з вовни, витинанка, лялькарство, писанкарство, прикраси з бісеру та напівко штовного каміння, лозопле тіння та петриківський роз

пис… Предмети інтер’єру, рушники, килими, дерев’яний посуд, вироби з напівкоштов ного каміння – спектр витво рів не описати. Митці краю знайшли визнання і за рубежем. Зокре ма, авторська робота «Чарівне дзеркальце» народного май стра Луганщини Леоніда Те рещенка була представлена у Японії. Авторська знахідка – твори Олександра Моїсеєнка, який дарує нове життя відпрацьо ваним металевим предметам, – м’ясорубкам, підшипникам, частинам розірваних снаря дів та гільзам. У результа

ті з’являються скульптури на кшталт «Вишки Донецького аеропорту», присвяченої тра гічним подіям. З обережним оптимізмом можна заглядати у майбутнє краю, ознайомившись із твор чими роботами учнів та ви кладачів шкіл естетичного ви ховання області (картини та ліплення, 78 творів). Бачимо доробок перемож ців обласних змагань. Зокре ма, пленеру-виставки моло дих художників «Мальовнича Луганщина». У жовтні 2015-го року пленер відбувся на Кре мінщині, славній краєвидами: озерами, лісами, які зачарува ли своєю красою різноманіт них кольорів осені. Роботи у вигляді рельєфу та круглої скульптури – пере можців та учасників конкур су зі скульптури – учнів ху дожніх шкіл і відділень шкіл мистецтв «Сорочинський яр марок». На тему «Пейзаж» та «Пор трет» – переможців та учасни ків виставки-конкурсу худож ньої творчості – викладачів художніх шкіл та художніх від ділень шкіл мистецтв. Завітайте на виставку, скла діть свою думку!

Нове осмислення класиків на ускладнення і постійну напругу, творять високе мистецтво та сміливо йдуть на сцену, – сказав В’ячеслав Кириленко. – Рівень їх виконання такий, що вони мають виступати по всій Україні та в усьому світі. Тому ми реалізовуємо проект «Український Донбас», адже ми єдиний народ, єдина нація, і ми не переможні». «Колектив, який зараз буде вам представлений, – героїчний. Він був відтворений на руїнах того колективу, котрий під тиском війни тимчасово припинив своє існування. Переконаний, що ми всією громадою докладемо зусиль, аби ті перлини культурної спадщини, які існують на Луганщині, належали не лише Луганській області, а всій нашій великій Україні», – зазначив Георгій Тука. Принагідно: Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр відновив свою роботу у грудні 2014-го року, перемістившись із Луганська до міста Сєвєродонецьк. За цей період театр показав більше 20-ти вистав. Сьогодні колектив налічує 82 працівники, з яких 43 – художньо-артистичний склад.

Артистам Луганського театру аплодували стоячи. 16–17 березня в рамках культурно-мистецької акції «Нескорена Луганщина» Лу ганський обласний академіч ний український музичнодраматичний театр представив комедію «За двома зайцями» Михайла Старицького в незви чайній інтерпретації молодого режисера Євгена Мерзлякова та соціально-психологічну дра му «Маклена Граса» Миколи Куліша у постановці заслуже ного діяча мистецтв Володи мира Московченка. Світлана Гудзь-Войтенко, театрознавець, поділилася враженнями: «Коли доступаються до таких авторів як Старицький та Ку ліш, напевно, прагнуть промо вити своє слово. І митці театру сказали його. Так, наприклад, у спектаклі «За двома зайця

Сцена з вистави «За двома зайцями»

ми», зробленому як мюзикл, бачимо декілька стилів. Виста ва цікаво вирішена пластич но. Пластичні акценти про ливають світло на основний зміст. Такий персонаж як Галя був маловиразний, приміт ний лише тим, що вона тиха, скромна. В луганчан Галя не

така – не заперечує, щоб мати певні взаємини, кокетува ти, бути удавано-гоноровою. Так само Голохвостий (Голо хвастов): у нього шкварчала папіроска, він видуває миль ні бульбашки. І це образ: Го лохвостий – така собі мильна кулька.

Заторкнуто сучасні пробле ми – прагнення людини мати все і зараз та авантюризм (або пан або пропав). У «Маклена Граса» подоба ються старші персонажі та ба тярські співи, які створюють оптимістичний настрій. Вони мені нагадали виставу театру імені Івана Франка «У неді лю рано зілля копала», де зву чать коломийки, що підтвер джує: гуцули, незважаючи на те, що смерть спіткала Гриця, йтимуть далі і будуть такими, якими є. Луганчани спромоглися на Вчинок, що взяли до репер туару таких авторів і осмис люють по-своєму. Бага то фантазії – в художника, режисера-постановника, хоре ографа. Сучасному глядачеві таке потрібно. Лідія ОРЛЕНКО

Культ ура і жит тя

№ 12, 25–31 березня 2016 р.

Головний редактор газети «Культура і життя» Євген БУКЕТ

наголос Перемога Лесиного слова

Учасники гала-концерту

Леся САМІЙЛЕНКО, Олександр ЛИТВИНЕНКО «Не стільки ми потрібні Лесі, як вона нам…», – такими словами почала свій виступ голова журі, професор Національного університету «Острозька академія», директор Ялтинського музею Лесі Українки Світлана Кочерга перед учасниками І Всеукраїнського (ХІІ Всекримського) конкурсу «Змагаймось за нове життя!»

переповненій залі сто личного Будинку ра діо в цей день відбувся фінал та гала-концерт учнівського та студентського конкурсу, присвячений твор чості Лесі Українки.

Цього дня на сцену вийшли переможці, які своїми висту пами підтвердили отримані звання і створили в залі ат мосферу свята та духовного єднання української молоді з усіх куточків України. По

дібне відбувалося вперше, адже цьогоріч конкурс вий шов на всеукраїнський рівень і в ньому взяли участь тисячі талановитих молодих людей, чотириста з яких стали пере можцями й учасниками фі нальної програми. Тож 20-те березня для всіх присутніх у столичному Будин ку радіо стало святом не лише спілкування, але й духовного єднання тих, для кого Лесине слово і Лесині джерела є збро єю, що захищає від зневіри і невігластва, які нині часто на саджуються в душі і розум мо лодого покоління українців.

Переможці, які виходили на сцену, так натхненно і талано вито вимовляли кожне слово Лесі Українки, що здавалося, у залі була присутня сама вона, сумовито-лагідно посміхаю чись і радіючи кожному зі сво їх послідовників. Адже кожен учасник кон курсу є тією ниткою, що єд нає дух поколінь та уне можливлює перемогу над українською національною гідністю і словом, яке Леся Українка залишила нам у спадок для нащадків, котрих і закликала боротись за нове життя. 

Розмаїття творчих талантів Своїми враженнями ділиться голова оргкомітету конкурсу Тетяна Захарова. – Я щаслива, що дітки, які приїхали з усієї України, нас порадували сьогодні своїм словом, своїм співом, своєю безмежною любов’ю до нашої мови, культури, до наших сві точів, які надихають. Я дуже щаслива тим, що наша молодь так переймається твор чістю Лесі Українки. Ви поба чили лише невеличку частин ку тих талантів, які гідні подиву і підтримки. Мабуть, немає об ласті в Україні, яка б не відгук нулася на наше запрошення взяти участь у конкурсі. “Змагаймось за нове життя” – дуже сучасна сьогодні фраза. І ми нею щороку надихаємося: щоб любити свій край, свою Україну. Переконана, що цей конкурс, який вперше став Все

українським, матиме продов ження. Наша ідея проведення дитячо-юнацького конкурсу, присвяченого Лесі Українці, – унікальна. Такого розмаїття творчих талантів у номінаціях “Малюнок”, “Декламування”, “Інсценування”, “Аудіовізуаль ний твір”, “Твір”, “Поезія” не має, мабуть, жоден інший кон

курс. І це стимулює учасників, розвиває. Ми щиро вдячні за підтрим ку Міністерству культури України, Міністерству освіти України, Полтавській облдерж адміністрації, державному під приємству “Кримський дім” і Національному газетно-жур нальному видавництву. Всі по дарунки зібрані для дітей зу силлями наших державних і громадських діячів. Не можу сказати, що раніше це був суто кримський кон курс. Тому що ми приймали дітей із Харківської області, міста Харкова, Луганщини. І цього року наймасовіша деле гація, яка прибула до нас, – із Донецької і Луганської облас тей. Нас підтримували Суми, Київ, Тернопіль, Львів. Із цих міст надсилали конкурсні ро боти ще коли ми проводили його на півострові. Тепер кон

курс розширив межі – і це най головніше. Він був наймасові шим за всі роки, адже в ньому взяли участь близько 2000 учасників. Відбіркове змаган ня відбувалося в Полтаві. Хто не міг приїхати – надсилали диски із записами, письмо ві роботи. Ми отримали біля 1000 малюнків з усіх країв – від найменших 5-річних діток до найстарших випускників художніх шкіл. 2014-го року ми встигли провести в Криму конкурс малюнка. Не більше 100 ді тей змагалися очно, а близь ко 500 надіслали конкурсні роботи. На жаль, інші номіна ції тоді не були проведені. Ми перенесли їх до міста Полта ви. 2015-го року конкурс був проведений як регіональний у Полтаві». Записав Євген БУКЕТ

Культ ура і жит тя

№ 12, 25–31 березня 2016 р.

наголос ПЕРЕМОГА ЛЕСИНОГО СЛОВА Тож трохи з історії ство рення цього конкурсу. За початкований він відомою українською громадською ді ячкою та меценатом, членки нею Канадського товариства приятелів України пані Марі єю Фішер-Слиж. І протягом 10-ти років поспіль кримська молодь змагалась у номіна ціях: твір, науково-пошукова робота, аудіовізуальний твір, малюнок, декламація, інсце нізація. Щороку кількість учасників конкурсу збільшу валась і поступово розшири ла свої горизонти, захопивши увагу і душі молоді материко вої України. Із перших п’ятдесяти учасни ків і почалась ця всеукраїнська

перемога Лесиного слова та Лесиної європейської гідності, що тріумфальною ходою при вела українську молодь до пе ремоги у боротьбі за нове жит тя. «Тримаймося, шануймося, бо ми того варті!!!» – таким лейтмотивом був насичений цей незабутній для всіх учас ників день. А відбулось усе так завдяки людям, яким не байдуже наше майбутнє, які люблять Україну і Лесю Українку, як кажуть, до глибини своїх кишень. Відтак організатори вислов люють щиру подяку засновни ку «Української громадської ради» Олександрові Пашку. Ця громадська організація допомогла влаштувати від

бірковий етап конкурсу «Зма гаймось за нове життя!», що відбувся на базі Роменської міської Малої академії наук учнівської молоді, що на Сум щині. Закупила заохочувальні подарунки для переможців та оплатила їх подорож до Києва на урочистості, а також органі зувала екскурсію столицею. Координатор регіонально го етапу «Змагаймось за нове життя!» Оксана Андрущенко розповіла, що у Ромнах кон курс відбувся вперше і мав ве лику популярність серед мо лоді. – Всі відбіркові етапи кон курсу провели неначе святко ве дійство. Діти були у захо пленні від виставки малюнків, із задоволенням декламували вірші Лесі Українки та співа

ли пісні на її слова. Всього взя ли участь у заході близько ста дітей. Наймолодші з учасни ків – другокласниці, найстар ша – учениця десятого класу, – каже Оксана Андрущенко. До розмови долучився й Олександр Пашко. – У наступному році учасни ків конкурсу «Змагаймось за нове життя!» у Ромнах може бути в рази більше. Адже ма теріальна підтримка на міс цях дуже важлива. Скажімо, сама лише подорож до столи ці – вже є неабияким святом для дітей. Тому ми й надалі плануємо підтримувати цей конкурс всіма можливими засобами, – зазначив Олек сандр Пашко. Фоторепортаж Романа РАТУШНОГО

У залі під час виконання гімну

За Крим в Україні! Андрій Вітренко, за ступник міністра культури України: – Враження від сьогоднішньо го заходу надзвичайні. Дітки по дарували нам свято творчості, натхнення і виконання чудових творів Лесі Українки, які сьо годні були почуті кожним із нас по-новому. Ці таланти потрібно плекати. Будемо по можливос ті надавати підтримку, щоб цей конкурс мав представництво в десятки тисяч талантів». Євген Драп’ятий, заступник голови Федерації профспілок України: – Серед народу Бог обирає сво їх промінчиків, таких, як Леся Українка, Іван Франко, Тарас Шевченко. У кожному містеч ку чи селі є світлі душі, які при несли і несуть для нашої країни незнищенність. Те, що ми сьо годні долучилися до джерела

відкриття Лесі, – наше майбут нє, наше спасіння. Бо побачити світле майбутнє України може тільки світла душа, вихована в любові до рідного слова, в пле канні національних цінностей. Ви всі – діточки Лесі, діточки багатої національної культури. Хочу побажати усім віри. В те, що ми робимо, те, чим ми жи вемо, те, що маємо свою зем лю, на якій благословенні бути господарями. Дорогі діточки, низенький вам уклін за те, що словом, піснею, малюнком зба гачуєте нашу Україну. Ви роби те фундамент нашої держави, ви її будуєте вже сьогодні. Хай над нами буде мирне небо, хай нам доля усміхається». Світлана Кочерга, голова журі, директор музею Лесі Українки в Ялті: – Я згадую нашу ялтинську Лесю, наш пам’ятник, який ви

блискував від дотиків дитячих долонь під гарячим сонцем і холодним снігом… Сьогодні багато хто тут є переселенцем і згадує наш Крим із болем у сер ці. Сьогодні нам потрібна Леся Українка: її віра, сила волі, та лант, відданість, оптимізм, а не пафосний патріотизм. Ви не змагалися між собою на цьому конкурсі, а змагалися за нове життя, за Україну, за Крим в Україні і за нашу велику радість – відкривати для себе наших ге ніїв і світочів, серед яких – вели ка і незабутня Леся Українка. Леся сучасна, як ніхто. До неї молодь іде не як до обра зу на стіні, а як до ровесниці. Діти відкривають завдяки цьо му конкурсові для себе Лесю, а ми відкриваємо цих діток для України. Тут так багато та лантів, так багато відкриттів. У цілому, якщо порівнювати з

Світлана КОЧЕРГА

попередніми роками, це вели чезний крок уперед. Раніше цей конкурс відкри вав Україну для кримчан. Із по чатком окупації була небезпека, що він загубиться, розчиниться серед подібних на материковій Україні. Але сьогодні всі ми пе реконалися, що це не так. По трібно і далі рости, виходити на нові горизонти, проводити від біркові тури в багатьох містах. І в жодному разі не зупинятися на досягнутому». Записав Євген БУКЕТ

Культ ура і жит тя

№ 12, 25–31 березня 2016 р.

культурні діалоги

 «КУЛЬТУРНІ ДІАЛОГИ» –

Єлизавета КРАСНІЧЕНКО

ДРУГИЙ ТУР

Зістріч у бібліотеці міста Мукачеве

Культурно-мистецька акція «Гірські горизонти» в рамках проекту «Культурні діалоги» на чолі зі знаним в Україні та за кордоном письменником Андрієм Курковим розпочалася з Ужгорода. Презентація проекту відбулася в Закарпатській обласній універсальній науковій бібліотеці імені Ф. Потушняка. Участь у прес-конференції взяли місцеві письменники: Олександр Гаврош та Михайло Рошко, а також львівська поетеса Галина Крук та письменниця Галина Вдовиченко.

Михайло РОШКО, закарпатський письменник, викладач

Як розпочалась поїздка та чим вона цікава, розповіла авторка низки поетичних збірок Галина Крук: «Поїздка цікава тим, що ми маємо можливість побувати у віддалених регіонах Закарпаття, побачити локальну специфіку. Налагодження культурного діалогу вкрай необхідне, бо, якщо його не буде, це може призвести до розігрування територіальної карти. Адже, де немає української культури, там немає України». Про ідею акції «Гірські горизонти» та очікування від неї враженнями поділилась Галина Вдовиченко: «Проект дуже важливий. Це ідея, яка нібито лежала на поверхні, але її необхідно було втілити вже давно. На разі відчувається, що ми багато втратили у культурній площині… Адже угорська мова, угор-

Пийтерфолвівська школа мистецтв

ське телебачення так чи інакше впливає на українців… Цікаво спостерігати, як люди з різних регіонів почуваються в Україні. Хочеться побачити, що вони читають, чим цікавляться, чим наповнені їхні книгарні та бібліотеки». Ідею проекту, яку ініціював Андрій Курков, підтримало Міністерство культури, тож його куратор має на меті здійснити три поїздки на Закарпаття, щоб побувати у віддалених регіонах цього чудового краю. Під час першої поїздки письменники відвідали Закарпатську обласну універсальну наукову бібліотеку імені Ф. Потушняка у місті Ужгород, міський Будинок культури міста Берегово, Бенянську сільську раду в селі Бене Берегівського району, дитячу школу мистецтв у селі Пийтерфолво, центральну районну бібліотеку міста Виноградів та одну з Мукачевських бібліотек. Еліза СОЛОДКА

Проект Міністерства культури «Культурні діалоги», започаткований знаним світовим письменником Андрієм Курковим, розпочався з Бессарабії. ругою зупинкою ста ло Закарпаття, куди планується здійсни ти 3 поїздки з делега цією письменників… Мені випала нагода долучи тись до першої планової по дорожі, яка лишила по собі неймовірні враження від крає видів, але сколихнула грома дянську позицію. Закарпат тя вражає своєю розмаїтістю. І вона проявляється в усьому, адже кожен район і містечко різниться між собою. Однак є декілька рис, які об’єднують цей край, – неймовірної краси гори та гордість місцевих жите лів за свою територію. Адже у кожному регіоні, який ми відві дали, люди намагались якомо га більше розповісти про істо ричні та архітектурні пам’ятки, культурні традиції того чи ін шого населеного пункту. «У перекладі з італійської «добре», – розказали одну з версій походження назви села жителі Бене Берегівського ра йону. І хоч ці люди розмовля ють на своєму діалекті, а їх діти державної мови не знають вза галі – вони майже усім селом прийшли, щоби взяти участь у цьому «культурному діалозі». Очевидно, сучасні українські письменники приїжджають до їх села нечасто. Тому обмін думками, енергіями та інфор мацією під час цієї зустрічі за хопив усіх присутніх. «Чим ми відрізняємось від вас?», – прозвучало питання із аудиторії, на яке делікатно спробувала відповісти львів ська поетеса, викладач сучас ної та іноземної літератури На ціонального університету імені І. Франка Галина Крук, добира ючи такі слова, щоб ні в якому

«Угорська резервація» на Закарпатті…

Андрій КУРКОВ, Галина ВДОВИЧЕНКО, Михайло РОШКО, Галина КРУК та Сашко ГАВРОШ на зустрічі з жителями села Бене Берегівського району

разі не образити закарпатців. Діалог у культурному ключі видався вдалим та повним від криттів, навіть для місцевих письменників. Адже, як ви явилось, село живе активним культурним життям. «Літера турний караван» – комплекс заходів, де місцеві письменни ки презентують свої книги. Та кож мають свій часопис, один із найдавніших угорських, де друкуються молоді та знані майстри слова. Журнал вихо дить раз на два місяці, щоправ да, лише угорською мовою…

рею, та ще й на два поверхи? Особисто для мене це приємне відкриття. А в сусідньому селі Тисобикень – етнографічний музей під відкритим небом, що складається з трьох будівель: хати бідняка 1918-го року, шко ли та житлового будинку вчи теля 1920-го та хати заможного селянина 1882-го.

талановито грали на музич них інструментах, демонстру вали свої голоси. Найбільше бурхливих оплесків викликав угорський народний танок – Чардаш, під час якого, усві домлюючи, що ти глядач, було важко всидіти на своєму місці. Декілька днів після поїзд ки було складно системати зувати свої враження, адже вони оксюморонні. З одного боку – прекрасне Закарпаття у всіх його проявах, а з іншо го – угорські села, де прекрасні дітки не розуміють української мови, хоча живуть в Україні... «Нам допомагає Угорщи на. Вчителі, що викладають в угорських школах, мають удві чі більшу заробітну плату, в регіоні спостерігається висо кий рівень міграції», – фрази, які сталевими ножами впива лись у свідомість та червоною ниткою пронизували діалоги чи не у кожному містечку і селі

ВСЕ ТРИМАЄТЬСЯ НА ЛЮДЯХ!

Мене вразив Виноградівський район та його центр – містеч ко Виноградів. Цей віддалений на мапі України край рясніє та кими місцями, про які можуть лише мріяти пересічні жителі великих міст. Так, у селі Пий терфолво знаходиться кар тинна галерея, де розміщені картини закарпатських худож ників: В. Микити, А. Кашшая, П. Балли, В. Звенигородського, Г. Глюка, М. Горонгозо, Й. Го роні, колекція налічує понад 200 полотен. Чи бачили ви коли-небудь у якомусь україн ському селі – картинну гале

Галина КРУК, львівська поетеса

Фото авторки

редактор Єлизавета КРАСНІЧЕНКО

Народний угорський танець – Чардаш

Приємно, що жителі цієї міс цевості, розташованої на бере зі однієї з найповноводніших річок Закарпаття – Тисі, ціну ють ці пам’ятки і ставляться до них з особливим пієтетом. Адже у регіоні розвинений ту ризм, тут пролягає одна з не багатьох в Україні – вузькоко лійна залізниця. Я помітила, що у цьому райо ні особливо цінують культуру. Адже на 120 тисяч населен ня – 10 шкіл мистецтва. Мені пощастило побувати на кон церті однієї із них, у селі Пий терфолво. Учні цієї школи – переможці всеукраїнських та міжнародних конкурсів. «Майбутні народні та заслу жені артисти», – захоплено оцінила концерт Галина Вдо виченко, львівська письмен ниця. І справді, дітки дуже

цієї культурологічної експресподорожі. Очевидно, нашій державі варто більше уваги приділяти віддаленим, осо бливо прикордонним регіо нам, адже деякі з них живуть наче у резервації… «Війна починається там, де нема діалогу. Нам необхідно мати духовну, культурну єд ність, і ми повинні бути однією громадою, однією країною», – презентуючи проект, проко ментував один із координаторів та його учасник, закарпатський письменник, викладач світової літератури Михайло Рошко. І справді, культурно-мис тецька акція «Гірські гори зонти» розпочала налагоджу вати культурні діалоги, щоб унеможливити процеси, які не так давно розпочалися на Сході України.

Культ ура і жит тя

№ 12, 25–31 березня 2016 р.

редактор Роман РАТУШНИЙ

фотокраїна Рейтинг і комунікації

 ВИЗНАННЯ ПІСЛЯ ЗАБОРОНИ

Нещодавно у Львівській бібліотеці імені Лесі Українки відбулася презентація книги відомого українського фотографа Романа Барана «Фотографія впоперек життя» (спогади, есе, статті). Роман Левкович Баран народився в сім’ї художника у Снятині на Прикарпатті у 1925 році. Навчався у Станіславській українській гімназії (1933–1938 р.) та у Краківській школі мистецтв (1943 р.). Завідував фотостудіями у Снятині, Станіславі, Калуші, Коломиї, Запоріжжі, Донецьку, Львові, Києві. У 70-80-х роках його вважали зіркою української художньої фотографії. Фотосалон на бульварі Шевченка у Києві з постійно вивішеною у вітрині добіркою його знімків став справжньою візиткою центру Києва. Роман Левкович – автор сотень портретів українських та світових діячів, знаменитостей . За портрет художника-дисидента Опанаса Заливахи та участь у комітеті за відродження Хортиці (1965 р.) був звільнений з посади директора Центральної фотостудії. Його позбавили звання фотохудожника та заборонили виставлятися.

Автор 400 публікацій у періодиці, у тому числі й у фотомистецькому журналі «Світло і тінь», членом редколегії якого був із 1990 року. Ініціатор та організатор перших фотоклубів у Запоріжжі та Донецьку. У 1984 році Американська асоціація фотохудожників (PSA) внесла його до числа 50-ти найбільш відомих фотомайстрів світу та в десятку кращих фотографів Європи. Почесний член національних фотографічних товариств у Польщі (Краків, Варшава), Югославії (Сараєво), Англійського Королівського фототовариства (Единбург), Франції (Бордо), Бельгії (Кортрійк), Італії (Турин). Роман Баран був одним із перших, хто отримав звання фотохудожника в Україні. Книга вийшла посмертно і буде хорошим подарунком для поціновувачів його творчості та всіх, хто захоплюється фотографією.

Триває 10-ий ювілейний «Фестиваль фотоклубів України», на якому представлені 72 фотороботи з 12 фотоклубів. ро цю подію розпові дає співзасновник та організатор фестива лю, голова правління Одеської фотографічної асоці ації Сергій Гуменюк. – На сьогодні сама форма самоорганізації фотографів у формі фотоклубів здається анахронізмом, пов’язаним із Радянським Союзом… – Інтерес до фотографії стрімко зростає. Люди різного віку і професій шукають мож ливості самореалізації і мно ження майстерності в цьому динамічному виді мистецтва. Завдяки постійно зростаючо му попиту з’являються нові фотоклуби, які об’єднують од нодумців, діяльних, таланови тих, досвідчених і початківців, художників і ремісників, кла сиків і революціонерів. Фотоклуби – самодостатні утворення, але, як усі творчі об’єднання, вони не можуть розвиватися в ізоляції. Артист повинен мати глядача, спорт смен – противника: в цьому – сенс прогресивного розвитку. Фестиваль дає можливість по знайомити широкого глядача з діяльністю фотоклубів, ор ганізовує демократичне зма гання між ними, пропагує ді яльність українських клубів на теренах країни і за кордоном. Ми з Павлом Тарасовим, який представляє Одеську фотогра фічну асоціацію та Портал фо токлубів України організовує мо десять років поспіль такий фестиваль, даємо можливість українським фотоклубам реа лізувати комунікацію, оцінити свій рейтинг серед колег. – На Заході або ж у Сполучених Штатах існує щось подібне? Як діють там фотографи, аматорські та професійні спілки? – Фотоклуби відрізняються за своєю структурою від ба гатьох інших об’єднань. Вони демократичні, їх фінансуван ня не пов’язане з державним бюджетом, уся діяльність від бувається з особистої ініціати ви учасників руху, що робить такі групи більш прогресивни ми, незалежними і гнучкими. На Заході вже давно не існує державних творчих об’єднань,

Сергій ГУМЕНЮК

втратили такі міцні клуби як «Ялта», севастопольський «Бриг» та «Чайка» з Феодосії. – Те, що на Сході нашої Батьківщини проходить війна, відбилось на тематиці робіт українських авторів? – Так! Минулого року в до бірках зустрічалися вражаючі кадри з палаючого Майдану, а сьогоднішні колекції дуже мирні. Навіть одна робота в ко лекції клубу Київської школи фотографії, присвячена вій ськовим, має назву «Втома». Люди з усіх регіонів України

їм на зміну прийшли проф спілки, професійні федера ції чи асоціації та аматорські товариства (в нашому випад ку фотоклуби). Вони так само проводять регулярні зустрічі, спілкуються один з одним, за прошують до себе представ ників інших клубів, проводять виставки і конкурси, в тому числі й міжнародні, беруть участь, як колективні члени, в діяльності великих міжна родних об’єднань (наприклад ФІАП). – 10-ий фестиваль порівняно з попередніми чим відрізняється? – Десятий фестиваль вия вився, до речі, таким же твор чим, оптимістичним і прохо дить на досить високому рівні. На жаль, ми констатуємо втра ту на фестивалі досить силь них фотоклубів із Донецька та Луганська, а минулого року

хочуть миру і консолідації сус пільства, саме про це говорять цьогорічні авторські добірки. До речі, було б дуже непогано, якби уряд або якась волонтер ська організація знайшли мож ливість показати цю виставку нашим бійцям на Сході країни, для них це було б так само неве лике свято і повернення хоч на деякий час до миру і краси. – Автори робіт представлені всіма регіонами України чи існують якісь обмеження для участі у фестивалі? – Ніяких рамок, окрім на явності клубу в українсько му місті чи селищі, в якому не менше 9-ти членів, і клуб по стійно існує протягом одного року. – Чи є взагалі призовий фонд? Для чого авторам участь у цьому заході, окрім амбіцій?

– У нашому фестивалі не має системи заохочень, і це не змагання. Це всеукраїнський захід, у якому беруть участь ті фотооб’єднання, яким цікаво заявити про себе, поспілку ватись і мати можливість оці нити роботу колег, прийняти в себе цікаву, творчу та різно манітну виставку. Це роблять творчі колективи, які прагнуть вчитися та розвивати в по дальшому свій клуб. – Легко говорити про фестиваль, що відбувся. Розкажіть про проблеми, які доводиться долати при підготовці до виставки. Хто відбирає роботи до участі у фестивалі? – Фотоклуби самі відбира ють колекцію з 24 робіт, за якими буде проводитись рей тингова оцінка клубу. Вже п’ять років поспіль керівники або їх довірені особи самостій но виставляють оціночні бали за системою Євробачення (дати оцінку кожному, крім себе), так формується рейтинг клубної колекції. Але я ще раз хочу підкреслити, що рейтинг – це не місце! В нас нема пере можців або ж переможених, у нашому Фестивалі є тільки Учасники! – Як ви самі розумієте, про ведення будь-якого заходу по требує багато організаційних зусиль та фінансової підтрим ки. Робота з клубами, постій на робота над програмним забезпеченням Порталу, до говори по найму виставкових приміщень, друк та оформ лення виставки, програми лекцій, майстер-класів до відкриття «Фестивалю фото клубів України», макетуван ня та виготовлення каталогу – це тільки частина проблем, з якими на громадських заса дах справляється організацій ний комітет. Ми дуже вдячні нашим постійним партнерам, завдяки яким нам десять ро ків поспіль вдається органі зувати і провести свято для фотоклубів і поціновувачів фотомистецтва. – Що у планах на майбутнє? – У квітні ми оголосимо по чаток прийому заявок на участь в XI «Фестивалі фото клубів України-2016». Споді ваємося, що коло наших учас ників буде з кожним роком збільшуватись. Розмову вів Роман РАТУШНИЙ

Культ ура і жит тя

№ 12, 25–31 березня 2016 р.

культура і війна

редактор Христина ДИЧКО

Два роки війни у фотознімках

 ХЛОПЦЯМ ПРИЄМНО,

ЩО ПРО НИХ ПАМ’ЯТАЮТЬ

Христина ДИЧКО

– Які наступні теми? – Кожен блок буде особливим. Вже за місяць покажемо бійців, які до АТО чи після мали і мають цікаві професії. В нас є армія, є професійні військові, а є ті, хто заради захисту Батьківщини змінив професію, хай навіть на деякий час! Є ті, хто на війні зрозумів, що хоче займатись чимось іншим. Потім буде блок, присвячений мамам наших бійців. Це знову ж таки ті, з ким ми познайомились у госпіталі. Кожен блок буде відзнятий в іншому стилі. Вони мало будуть

схожі між собою! Всі секрети відкривати не будемо, бо багато моментів ми змінюємо в процесі обговорення того чи іншого блоку. Ми ж усе таки і вчимось на своїх помилках! Але однозначно: кожна зйомка варта того, щоб Україна її побачила.

– Як реагують учасники зйомок, коли бачать результати роботи? – На правду, реакція наших Героїв – це те, що примушує нас не зупинятись. Ми пам’ятаємо кожен їхній відгук. Бо цей проект і для них, і для нас, і взагалі – для всіх. Ми надзвичайно раді, що маємо стільки нових знайомств і таку підтримку з боку тих, кого кличемо до участі. Але нам здається, що результат їм подобається. Пари, які по десятьдвадцять років разом, згадали, як усе починалось. Ті, хто почав зустрічатись нещодавно, – відкрили для себе щось нове у своїй половинці. Дівчата, думаю, змогли хоч на короткий час відволіктись від буденних справ і побути «трохи принцесами». Христина ДИЧКО

Війна змушує нас побачити світ зовсім по-іншому, аніж ми звикли. Вона коригує наші плани на життя, інколи – кардинально. рупа волонтерів, які вже понад півтора року допомагають бійцям на передовій та опікують ся пораненими в Київському центральному військовому госпіталі, Ірпінському вій ськовому госпіталі та інших медичних закладах Києва, за початкували соціальний фо топроект «Якби не війна…», який уже вдруге дивує Україну потужними за своєю енергети кою та емоціями знімками. Розмовляємо з Мариною Со коловою, співавторкою про екту. – Марино, розпочну з традиційного запитання: як виникла ідея? З чого все почалося? – Ідея проекту з’явилась до сить спонтанно. У грудні 2015го Юля Волкова (одна зі спів організаторів) натрапила у Фейсбуці на фотосесію амери канських військових. Запро понувала зробити щось по дібне за участю наших бійців. Так, власне, і виник проект. Адже за той час, який ми про водимо в госпіталі, познайо мились із багатьма хлопцями. Щиро ними захоплюємось. В них такі неймовірні історії! Нам захотілось, аби про них знали не тільки ми, а набага то більше людей. Вони того варті! Спочатку планували три блоки по десять фотографій. Потім, уже під час обговорен ня, з’ясувалося, що тем наба гато більше, і хлопців набагато більше, тож із трьох блоків ви росло вісім. У підсумку плану ємо до кінця року відзняти сто двадцять два військових. «Якби не війна…» – повніс тю волонтерський проект, і ми від початку на цьому наго лошували. Нам допомагають насправді майже всі, до кого звертаємось: фотографи, пе рукарі, візажисти, стилісти; надають студії, локації, одяг для зйомок – абсолютно без коштовно. Хлопці, яких зна ємо з часу лікування в шпи талі, дуже підтримують: як

інформацією, так і фізично. Цей момент особливо приєм ний. Тому ця справа для нашої команди така важлива – надто багато хороших людей вірять у нас. Зйомки першого блоку від булись уже в січні 2016-го – до Дня закоханих ми презентува ли перші фотографії. Це були наші військові зі своїми по ловинками. Майже всі вони – поранені з АТО, тож ми були знайомі раніше – з госпіталю. Деякі герої тієї зйомки – пари, які одружені вже давно. І саме у шпиталі ми бачили, як дру жини «і в горі, і в радості» за вжди були поруч. Вони на рів ні з лікарями ставлять своїх чоловіків на ноги після пора нень! Інша частина – це пари, які познайомились уже після по ранень. Серед них є волонте ри та бійці. Тому, кажучи про цей блок, ми згадували: ко хання, яке завдяки і всупереч! Якби не війна, можливо, дехто з них і не познайомився би. Ми попросили кожну пару розпо

вісти свою історію. Можливо, для когось вони стануть при кладом. Другий блок ми презенту вали Восьмого березня. Це 12 жінок, які пройшли війну. Де котрі і досі продовжують нести службу. Це дівчата і з добро вольчих батальйонів, і з Нац гвардії та ЗСУ. – Блок до Восьмого березня викликав значний резонанс у Мережі. Як Ви обирали дівчат і чи охоче вони погоджувалися знятись у фотосесії? – Результат другого блоку був саме таким, як ми й хотіли – ви никло багато питань. Ідея поля гала в тому, щоби змусити по цікавитись: чому вона в сукні, а в руках тримає зброю? Чому такий фон на фотографії? Чому вона не в українському вбран ні чи формі? А чи насправді всі вони були в АТО? І сам дисо нанс – зброя та вечірня сукня: це найголовніше, що кожен із глядачів мав побачити. Вона – прекрасна жінка, Вона захищає свою державу! Але, як відомо, в суперечці народжується істина! Ці фото зроблені не «для кра си», а для того, щоб підкресли ти: війна втрутилась у життя. Особливо в життя цих ніжних та тендітних дівчат. Тому ми й просили прочитати їх історії – тоді багато чого стає зрозумі лим. Дівчата, яких знімали, як і всі наші Герої, – це частково ті, кого ми знаємо зі шпиталю, частину рекомендували зна йомі військові. Можна сказати, що охоче погоджувались. Вони самі стикнулися з війною. І дуже добре розуміють, для чого ми робимо цей проект.

– Дівчата образи придумували собі самі чи Ви допомагали? – Образи героїнь – це повніс тю наша робота. Нас, стилістів, візажистів, фотографів. У дів чат просили єдине – приїхати. Ми не хотіли знімати їх у формі та у звичайних для них умовах. Прагнули показати контраст війни та мирного життя. Ду маю, ця задумка вдалась. Так сталося, що у нашій волонтерській групі майже немає людей, професійно пов’язаних із фотозйомкою чи організацією подібних фо топроектів. Всі ми прийшли в госпіталі окремо, а тут ста ли справжньою командою. Юля Волкова, Олена Мерко, Марина Соколова, Олена Бе лячкова, Тетяна Грубенюк, Тетяна Осіпова, Катерина Ольховик – це кістяк. Але ми самі мало могли б зроби ти, якби нам не допомагала величезна кількість людей. Крім того, що почали робити фотопроект, ми так і залиши лись волонтерами в шпиталі, в нас так і залишились під опічні на передовій, і ми всі працюємо. – Ви вже робили виставки своїх робіт? – Ні, фотовиставка буде після того, як відзнімемо та випусти мо всі вісім блоків. Плануємо, що це буде у листопаді-грудні 2016-го року. Тоді ж надрукує мо фотокнигу з усіма фотогра фіями та історіями. Де це буде відбуватись – поки важко ска зати. Маємо врегулювати ще багато нюансів. Фото надані Мариною СОКОЛОВОЮ

Культ ура і жит тя

№ 12, 25–31 березня 2016 р.

редактор Світлана СОКОЛОВА

арт-проект Конкурс-порятунок

 АРТ-ДОКУМЕНТАЦІЇ КАТАСТРОФ

Дарина КРАСНА

До 10 квітня у столичній галереї Vozdvizhenka Arts House триватиме соціально-мистецький проект «Стратиграфія». Громадські активісти та представники арт-ком’юніті започаткували комунікаційну платформу «Громада, влада та архітектурна спадщина Києва» з метою збереження архітектурної спадщини столиці. У Києві нараховується близько 46-ти будинків, які є пам’ятками архітектури. Багато з них в аварійному стані і перебувають на межі знищення. Проект реалізується з метою акцентування на проблемі руйнації об’єктів культурної спадщини у столиці, переважна більшість яких належать до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Художниця Ксенія Гнилицька здійснює артдокументації – серію акварельних малюнків, у яких зафіксовано катастрофічний стан архітектурних споруд. Журналісти проводять розслідування щодо власників будинків, які належать до Державного реєстру нерухомих пам’яток. Організатори влаштовують серію подій для обміну досвідом громадських активістів, спеціалістів з урбаністики, журналістів, державних службовців та пошук конструктивних рішень задля збереження культурної спадщини міста.

 ПРЕМІЯ КОРИФЕЯ – МОЛОДІ

До 19 травня найуспішніший український художник Анатолій Криволап запрошує у Cultprostir Hub, що розташований у Музеї історії Києва, на велику виставку живопису «Музейна колекція». Представлено понад 60 робіт, серед них ті, що зберігаються у приватних колекціях, та зовсім нові. Одна з подій великої виставки – презентація Премії Анатолія Криволапа, яку художник засновує для підтримки талановитої молоді. «Виставка є певною мірою подякою колекціонерам і намаганням об’єднати їх між собою. Вони можуть бачити колекції один одного, представити їх, а в перспективі мати музей приватних колекцій. Цього року я вирішив заснувати премію для студентів художніх ВНЗ. Її мета – підтримка високого рівня майстерності. Премія даватиме можливість поїхати в художні столиці, подивитися музеї, що є дуже корисним для академічного навчання», – розповів художник. «Премія Анатолія Криволапа дає можливість порівняти творчі пріоритети молодих живописців, графіків, скульпторів та дизайнерів, оцінити їхні здобутки та зрозуміти загальні тенденції, характерні для сьогодення», – сказав президент Національної академії мистецтв України Андрій Чебикін.

Започатковано унікальне змагання для молодих режисерів. ро це повідомили ор ганізатори в Києві, під час прес-конференції в УНІАН. Збір заявок на участь у Міжнародних кон курсах постановок молодими режисерами в жанрі малі теа тральні постановки та в жанрі оперети/мюзиклу/опери-буф «Musical Art Project» розпочав ся 15 лютого 2016 року. Змагання, засновником яких є Національна оперета Украї ни, мають виявити та підтри мати молодих режисерів, ко трі працюють у зазначених напрямках. Вони сприятимуть їхньому залученню до робо ти в театрах України, і, отже, розширенню репертуару зак ладів. «У сфері музичного театру, з людьми, які пробують себе в ре жисурі, – ситуація критична, і нам цікаво зрушити це з мерт вої точки, – зазначив голова оргкомітету, художній керівник

Пал АБРАХАМ. «Бал у Савойї»

Національної оперети України, народний артист України Бог дан Струтинський. – Приходь те з чистим серцем і спробуйте себе. Ми створимо всі умови, щоб ви могли реалізувати влас ні творчі ідеї». «Ситуація важка і в театрі на ціональному, де теж дуже мало постановок молодих режисе рів. Ми хочемо поєднати різні жанри. З огляду на все, проект можна назвати амбітним», – додав член оргкомітету, худож ній керівник Київського експе

риментального театру «Золоті ворота» Стас Жирков. До організації проекту до лучилася і Державна аген ція промоції культури Укра їни. Заввідділу міжнародних культурних зв’язків аген ції Олена Іщенко повідоми ла про інтерес до конкурсу за межами нашої країни: «Від гукнулися грузинські колеги, які запропонували ідею: най краща постановка молодого українського режисера отри має можливість презентува

тися в Грузії, в одному з тбі ліських театрів. Відгукнулася українська діаспора, молоді і талановиті режисери з укра їнських театрів з-за кордону, які хочуть показати у Києві на сцені театру оперети свої роз робки». Заявка на участь у конкурсілабораторії має складати ся із заповненої анкети учас ника, режисерської аплікації об’ємом не більше п’яти сторі нок, де обов’язково слід зазна чити назву твору, його авторів, жанр, кількість актів, список діючих осіб і склад виконав ців, а також очікуваний склад оркестру. Проведення конкурсу-лабо раторії включає репетиції мо лодих режисерів, майстеркласи, семінари та показ у присутності членів експертної ради, театральних фахівців, журналістів, гостей театру; та кож дискусію та обговорення, за результатами яких визнача ються імена режисерів, котрих запросять на постановки ви став на сцені Київської оперети та інших провідних київських театрів.

Візуальне у книзі У виставкових залах Центрального будинку художника відкрився мистецький проект «Всеукраїнське трієнале книжкової графіки». Організаторами мистецької акції ви ступили Міністерство культури України, Національна спілка художників Украї ни та Національна академія образотвор чого мистецтва та архітектури України. Основним завданням заходу є з’ясу вання сучасного стану мистецтва книги, провідних тенденцій його розвитку, під тримка молодих талантів, а також спри яння творчій співпраці книговидавництв та художників.

За часи незалежності України вистав ка книжкової графіки проводиться вже утретє. Нинішня презентує глядачам тво ри книжкової графіки останніх трьох ро ків – роботи понад двохсот авторів зі всієї України. Мистецький проект наочно демон струє класичні та новаторські підходи до організації образно-художнього ряду, пов’язаного зі створенням книги. До екс позиції увійшли більш традиційні твори художників старшого покоління – В. Пе ревальського, В. Мітченка, Г. Галинської, В. Гордійчука та В. Олексенка. Окремий блок складають цікаві шриф тові розробки професора В.Чебаника і молодих художників. Значну частину

експозиції представляють роботи, які ві дображають новітні тенденції у розвитку мистецтва оформлення книги. Програма проведення заходу включає мистецтвознавчі конференції з актуаль них проблем образотворчого мистецтва. Заплановані щоденні покази відеосю жетів, пов’язаних зі здобутками сучасного мистецтва з усіх регіонів країни. Організатори запрошують музичні колективи, які впродовж роботи мис тецького проекту супроводжуватимуть проведення лекторіїв, конференцій, пер формансів тощо. Проект триватиме до 3-го квітня. Фото: Мінкультури України

Культ ура і жит тя

№ 12, 25–31 березня 2016 р.

редактор Любов ЯКИМЧУК

література Не «їсти» людей

 НАШІЙ ЛІНІ ПРИСВЯЧЕНО…

«Сьогодні Ржищівська земля подарувала українцям музу, силу, натхнення, інтелектуальність української поезії», – розпочала захід співробітник музею і співорганізатор Юлія КапшученкоШумейко. «Від малого до старого» святкували День народження великої поетеси, генія українського народу, нашої сучасниці Ліни Василівни Костенко у Національному музеї літератури України. На початку виступила акторка Національного центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса Галина Стефанова, яка є також і співробітником цього музею. У її виконанні прозвучав уривок «Розпусна вдовиця» з поеми-роздуму «Мандрівки серця». В актовій залі музею зібралось багато прихильників творчості поетеси, серед яких своє слово мав знаний в Україні та за кордоном науковецьлітературознавець Дмитро Дроздовський. Відомо, що пан Дмитро належить до обмеженого кола поетки. Він мав не одну нагоду поспілкуватися з Ліною Василівною. Тому приємно було почути від нього не лише характеристику письменниці, а й цікаві випадки з її життя. Одним із найприємніших сюрпризів вечора стали нові вірші Ліни Костенко, які можна було почути у виконанні ведучої та співорганізатора дійства Тетяни Моцак. Був ще один місточок, який поєднував гостей з поетесою, – це блокнот, у якому всі бажаючі записували вітання для Ліни Василівни. Цю імпровізовану листівку організатори пообіцяли передати поетесі через її дочку – Оксану Пахльовську.

Вільний мікрофон Наприкінці вечора відбувся поетичний батл. У напрямку до мікрофону вибудувалась величезна черга, адже бажаючих прочитати улюблений вірш було чимало. Оплесками вибирали глядачі найкращих читців. Відчутний ажіотаж давав зрозуміти – Ліну Костенко молодь читає, цитує і декламує. Тож кращих із кращих нагородили призами організатори заходу. Символічно і приємно було почути і Шевченкове слово цього вечора. Адже заслужена артистка України Ольга Шлемко вразила всіх присутніх, коли продекламувала «Розриту могилу». А гурт «Тобі здалося» заспівав пісні і на слова Ліни Костенко, і на слова Тараса Шевченка. Крізь призму війни Дмитро Лінартович, український актор, відомий за фільмом «Той, хто пройшов крізь вогонь», заспівав цього вечора авторських пісень про війну та своїми словами привітав письменницю. Сюрпризом дійства став виступ Живосила Лютого, автора пісні «Меч Арея». Він також узяв участь у поетичному батлі та виконав декілька патріотичних пісень. Національний музей літератури України організовує такі теплі заходи, які завжди проходять у дружній атмосфері радості і добра. Єлизавета КРАСНІЧЕНКО

Любов ЯКИМЧУК Моя бабуся говорить, що піст – не той час, коли не їдять м’яса. Ні, це не дієта. У піст і м’ясо можна їсти, якщо ти хворий, старий або малий. Це той час, коли треба найбільше втримуватися від того, щоб «їсти» людину. розуміло, що йдеться не про пряме значення слова «їсти», а про пе реносне. Про те, що не можна чинити насильство над людиною, як словесне, так і ті лесне. Поєднання цих двох слів – «їсти» та «людина» мене продовжує вражати. У голові постають якісь жахливі серед ньовічні картини, одвічні забо рони і табу, а тепер ще й події у Львові. На цих вихідних у Львові мав пройти Фестиваль рівно сті, присвячений об’єднанню людей «у їх різноманітності та єдності у боротьбі з уперед женнями та дискримінацією». Основним засобом фестива лю було назване мистецтво – планували показ фільмів, фотопроекти, перформанси, соціальний театр і TEDtalk та вечірку. Основні учасники – з української ЛГБТ-спільноти. Усе почалося з того, що була озвучена офіційна по зиція Української грекокатолицької церкви щодо цієї події. З відкритим листом до міського голови Львова Ан дрія Садового звернувся ми трополит Львівський Ігор

(Возьняк): «Для мешканців Львова, які в більшості є віру ючими християнами, «Пішо хідний квест «ЛГБТ-Львів» є провокацією і знаком дия вольської війни, несправедли вості, яка чиниться у перший тиждень Великого Посту». Цей лист залишився без пу блічної відповіді міського го лови, утім, відповідь була опо середкована. Львівський окружний ад мінсуд заборонив проведення будь яких акцій на проспекті Свободи і площі перед Опер ним театром у зв’язку з клопо танням поліції. Було заявлено, що на проведення публічних акцій подано декілька заявок – окрім учасників Фестивалю рівності там хотіли зібратися

представники організації «Со кіл». Очевидно, поліція бояла ся зіткнень і тому звернулася до суду. Рік тому я випадково потра пила на дуже подібну вулич ну акцію біля президентського палацу у Берліні. Мітингували з лозунгами «проти війни» (а насправді «за Росію», яка ні бито «бореться з фашизмом в Україні») . Окрім організацій і людей, які підтримували ці лозунги, там зібралися люди, які були проти і мали на собі українську та німецьку символіку. І от на моїх очах один молодик кида ється на активіста, що стоїть з українським прапором. Реак ція миттєва – поліціанка ха пає порушника, скручує йому

руки та заводить у поліцейську машину. Далі, гадаю, його че кав відділок. Також німецька поліція роз межувала дві сторони акції – невеличку проукраїнську і кількатисячну проросійську – живим кордоном. Зібрання тривало близько двох годин і ніхто не постраждав. Плат ники податків висловилися, а поліція, яка фінансується на кошти платників податків, підтримала порядок. А тепер повернемося до львівського скандалу. Так, цю одну публічну акцію заборо нили через суд, утім, утрима тися від зібрань у Львові не змогли. Фестиваль рівності пере творився на закриту акцію в готелі «Дністер». Біля будів лі готелю почали збирати ся «якісь дивні особистості в спортивному» та в балакла вах. Таких молодиків, які не подавали нікуди заявки на мітинг, там зібралося, якщо вірити ЗМІ, близько двохсот. Вони заблокували підхід до готелю. Потім з’явилося повідомлен ня про мінування готелю і по чалася евакуація. У цей час молодики почали жбурляти камінням і петардами в учас ників фестивалю. І як діяла наша нова поліція? Нікого не затримали, навіть попри те, що постраждав службовий ав томобіль поліції. Ні-ні, жодної моралі і жод них висновків. Кожен обирає сам, чи буде він утримувати ся від спокуси їсти м’ясо, а чи спокуси «їсти» людей.

Просто – писав від душі Нещодавно побачила світ книжка В’ячеслава Бондарева «О людях хороших». Громадська організація «Сум ське земляцтво у місті Киє ві» запросила на презентацію книжки і концерт пам’яті поета й композитора, який відбувся 26 лютого у Центрі культури і мистецтв СБУ. – На творчість В’ячеслава Бондарева надихнула наша мама – Ганна Іванівна, – роз повідає Ірина Родченко, ви конавчий директор громад ської організації «Сумське земляцтво у місті Києві». –

Все починалося з невеликих пародій. Я помітила його осо бливий стиль – неповторний, без натяку на якесь насліду вання, з класичним філософ ським акцентом. А його пісні, на мою думку, чудово звуча ли б у фільмах. У спогадах сам поет зізнаєть ся, що творчість не була його постійною метою. Та й не вва жав він себе ані поетом, ані композитором. Просто – пи сав від душі. Відомий поет, заслужений діяч мистецтв України Ми хайло Шевченко у передмові зазначив: «Цю книжку мож

на вважати ліричним щоден ником великого людського життя. У ній є все. І ода рідно му місту, і вітання. Головне – в усьому є поезія». Радує й те, що поет встиг по тримати в руках й погортати книжку. Жаль, не дожив… На вечорі пам’яті поета звуча ли його твори у виконанні на родних і заслужених артистів України Леоніда Сандуленка, Олександра Василенка, Павла Дворського, Жанни Боднарук, Олега Марцинківського. Вела вечір Віра Бондарчук. Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Культ ура і жит тя

№ 12, 25–31 березня 2016 р.

книжкова абетка

редактор Леся САМІЙЛЕНКО

 ДЕЩО ХУЛІГАНСЬКИЙ ОПУС

«Летючий сміттєвоз» – книга популярної письменниці Марини Гримич – досить не типовий для неї твір, оригінальний із усіх точок зору, адже є дзеркальним відображенням стилю думок та мислення сучасного тінейджерства. Тому й напрошується думка про те, що як така солідна письменниця і науковець може тонко відчути все, що зацікавить і здивує сучасну молодь. «Може саме тому, що вона етнопсихолог?» –подумалося. Але до чого ж тут екологія і таке оригінальне вирішення проблем пропаганди серед молоді теми порятунку екологічної системи… Шукаючи відповіді на ці запитання, можна змарнувати багато часу, але так і не збагнути всього, що пані Марина хотіла передати поколінню юних. То ж краще просто прочитати цей роман і поринути в царину «сміттє пригод» головного героя, який змалку мав оригінальну мрію та відрізнявся від інших своєю чудернацькою і непередбачуваною вдачею. Таких ще називають білими воронами. А чи хтось задумується над тим, що це маленькі люди, які адекватно реагують на всі помилки дорослих. А письменниця на це запитання дає таку відповідь: «Коли дорослі ставили… своє стандартне дебільне запитання: «Ну, і ким ти хочеш стати?» – він давав дебільну стандартну відповідь: «Топ-менеджером» і всі дорослі, дебільно посміхаючись, казали дебільну фразу: «Ах, яке воно – нове покоління… Таке прагматичне! Ми ж у дитинстві мріяли бути космонавтами, лікарями, вчителями!..»

Марина ГРИМИЧ

І у цих спогадах про дитинство Даниласміттємрійника і приховується причина його революційної мрії. І саме тому роман рекомендується для прочитання підліткам, їхнім батькам та вчителям. Ну, звичайно ж і тим, хто здатен збагнути філософію збирання, класифікації, переробки і повторного використання інтелектуального сміття. А як це збагнути, стає зрозумілим, коли здивувавшись, насміявшись і начитавшись фантазій письменниці, згадаєш про всіх своїх друзів і знайомих та їхні правильні і нудні спроби знайти себе і збагнути оточуючих крізь призму засміченості, зокрема інтелектуальної, яку сповна забезпечує інтернет-он-лай життя-буття наших тінейджерів. Дивакуватий головний герой роману «Летючий сміттєвоз» «закохався у цю професію в той день, коли Таras, чоловік його старшої сестри Наталки, показав, як треба викидати пакет із сміттям у контейнер. Це був не просто показовий виступ. Це був справжній майстер-клас». Як і справжній майстерклас із дитячої психології, який письменниця дає всім, хто втрачає почуття гумору і за буденністю не здатний ані почути, ані відрізнити юних Мюнхгаузенів від топ-менеджерів. А такі ж народжуються і в наш час і мріють стати сміттярами. Микита ЛАВРИНЕНКО

Сім відтінків страху, або Не такий страшний біс… Леся САМІЙЛЕНКО «Тенета бажань». Роман Сергія Пономаренка з такою філософсько-фізіологічною назвою викликав неабиякий інтерес у читачів не лише чоловічої та жіночої статі, а й у тих, хто знав цього письменника, який до цього писав не менш успішні романи, але російською. роте проект «Склянка крові з льодом», започаткований у 2008 році видавництвом «Ду ліби», для С. Пономаренка став переломним моментом у ставленні до мовних проблем та успішності. Книга вийшла в 2014-му, в час, коли в українцях почало пробуджуватися по чуття гідності на всіх фронтах. І проба пера рідною мовою увінчалася успіхом. Ним зачитуються всі, хто любить життя в різних його проявах і літературу, яка дає зрозуміти природу людських почут тів. Від страху до любові – один крок, що допомагає побороти почуття страху, по роджене жагою пізнання життя. А палкому бажанню зачитатися по вуха сприяє ще й багата і різнокольоро ва мовна палітра автора, який управно граючись, стилізує всі барви української мови різних епох. Це роман, автором якого є філософ за освітою і літератор за покликанням. Але поєднати в одній книзі філософські роздуми, містичні по дії та детективні пригоди − це своєрід

ний ризик у сенсі сприйняття його ши роким колом читачів. Сергію Пономаренку подолати цей страх вдалося, адже він із тих, хто звик ризикувати і вигравати парі з самим со бою. Це відчуття з’являється в процесі читання цієї книги в той момент, коли інтерес переростає, перероджується в захоплення і підсвідомо виникає відчут тя тривоги від думки, що роман закінчу ється. Адже не часто можна натрапити на книгу, яка стимулює роздуми над за питаннями, які здаються такими не простими і водночас зарозумілими. Бо ж почуття страху, як і любові для кож ної людини, є такими природними. Та й протягом віків сповна описаними всіма, хто брався за перо. До цієї чаші, здавалося, припав ко жен і вона вже випита до дна. Але після «Тенет бажань» найвлучнішим є слово «здавалося»… Роман наповнений містичними, реін карнаційними пригодами, які автором подаються так оригінально, що мимово лі стаєш співучасником описаних подій, потрапляючи в тенета співпереживання та страху, що відчувають герої. Залишаючи простір для роздумів на тему: чи можна сплатити будь-яку ціну за кохання? Та ще задуматися над тим, чому нікому не спаде на думку, на відмі ну від любові, купити страх. І чому глядачі чи слухачі кричать «Біс!», коли сподобалось. Може не та кий він і страшний, як його бояться?

Роман, що закінчується запитанням «Кава по-польськи» Сергія Батурина − його переконлива перемога в жанрі «цікавий чоловічий роман». Ця інноваційна назва жанру породже на моїми роздумами про недосконалість сучасної жанрової літературної палітри. Адже цей письменник неспроста коро нований званням лауреата одного з най престижніших літературних конкурсів України «Коронація слова». Та ще й став лауреатом першої премії Всеукраїнського літературного конкурсу «Саме так» в но мінації «проза». Приречений стати письменником, бо є продовжувачем філологічного роду по жіночій лінії. Філологами були його ба буся, мама. Вивчав цю науку і сам Сергій Батурин, але нелегкі дев’яності поставили його в ситуацію, коли на життя він був змуше ний заробляти, працюючи охоронцем, масажистом, підприємцем. Але справж ньому охоронцеві слова цей життєвий досвід нарешті згодився для успіху на

літературній ниві. Тож після роману «Охоронець» та здобуття визнання на «Коронації слова» креативний чоловік потрапив в обійми чи обойму серії книгобренда «Склянка крові з молоком». Про дюсером цього видавничого ноу-хау стала директор видавництва «Дуліби» Марина Гримич. І творчий тандем успішно продукує не лише цікаві для широкого кола читачів літературні надбання, а й інтригу стосов но того, а що ще незвичайного запропо нує автор у наступному творі. А «Кава по-польськи» − це роман про успішного столичного журналіста, ста більне життя якого вмить перетворю ється на суцільні детективні пригоди, що врешті-решт закінчуються. Але нос тальгічною, майже любовною інтригою, яка спонукає його на благородні роз думи, залишаючи читача з роздумами про… Дмитро РУДЕНКО

Культ ура і жит тя

№ 12, 25–31 березня 2016 р.

редактор Тетяна ЧЕРЕП-ПЕРОГАНИЧ

мистецька родина Надихається природою і родинним теплом

 ДУМКИ ВГОЛОС

ВІД ІВАННИ СТЕФ’ЮК

НАТХНЕННЯ

Тетяна ЧЕРЕП-ПЕРОГАНИЧ

«Родина дає початок, решту – маєш зробити сам. Аби вдосконалити і примножити тобі родиною дане». «Дивно спостерігати за конфліктом поколінь: коли молоді автори звинувачують старших у шароварщині чи пафосі, досвідчені ж літератори вказують на надмірний епатаж або ж формалізм творчості початківців. І не завжди то правда. Певно, просто цілковито різні погляди на мистецтво». «Коли говорить об’єктивна і аргументована літературна критика – то одне, але коли слово має просто особисте несприйняття через інакшість – то вже цілком інше».

Для Іванни Стеф’юк село Кобаки на Прикарпатті, де вона народилася, і село Шепіт, куди згодом маленькою переїхала з мамою, досі залишаються в серці. е ті місця, які наді ляють любов’ю, те плими спогадами про рідних і дорогих лю дей, роки дитинства її ніжнотрепетне поетичне серце. Сім’я, рідний дім кличуть до себе і че кають завжди, наповнюють і надихають її творче єство. Зрос тала серед обдарованих людей, отож і свій власний шлях торує в літературу, мистецтво.

ДИТИНСТВО

«Я противник шовінізму. Патріотизм у моєму розумінні то любов до свого, щира любов. А любов до своєї країни та культури не доводиться образами іншої, любов самодостатня». «Подобається – що розум знову в моді, як би схематично це не звучало. Бачу людей із книгами на лавочках в парку, читаю в соцмережах дискусії щодо найсильніших фільмів, бачу на блокнотах принти з репродукціями Примаченко – і стає комфортно від усвідомлення саме такої розстановки цінностей». «У моєму житті саме те, що я хочу – та країна, те місто, ті люди. Все так. Залишається лише робити те, що можу я і не впускати у своє життя лінощі – тоді все і надалі буде гаразд».

– Тепер, коли я вже доросла, той час згадую найбільше че рез розкіш природи, в Шепоті вона зовсім інша, ніж у Коба ках, хоча обидва села – кар патські. Цілі поля арніки, ве летенські лопухи в людський зріст, містичний і дужий водо спад Гук – то я запам’ятала на все життя, − говорить Іванна. Казки маленькій Іванці роз повідали дідусь із бабусею (ма мині батьки) та, звичайно ж, мама. Поруч із ними й пізна вала світ допитлива дівчинка, а нині молодий науковець, член Національної спілки письмен ників України, журналіст, фо томодель Іванна Стеф’юк.

Про маму розповідає з осо бливим трепетом: – Я була непосидючою шко дою, проте матуся віддавала фактично весь свій час, аби я нормально вивчилася і ніколи не відчувала брак любові. Рід ко кажу їй про це, але вона таки зробила подвиг, виховуючи мене. Щоправда, мама була ви могливою і мені це не завжди подобалося. Бо навіть коли мешкала від неї майже за 40 кілометрів (школу закінчувала в Кобаках), відчувала, що вона все бачить і боялася зважитися на якесь серйозне бешкетниц тво. У принципі, коли пере росла перехідний вік, то стала цілком правильною дитиною, щоправда дуже впертою.

КНИГИ

Ще до першого класу Іванка перечитала казки народів сві ту, мамині визначники рослин і сусідчину хрестоматію із за рубіжної літератури, книжки буквально ковтала.

У десять років уже «добрала ся» і до домашньої бібліотеки, і до шкільної та сільської. Роки шкільні, студентські – в книгах і серед книг. А потім і сама почала писати. Вірші, новели, які не так давно надруковано в книзі «За руку з гостем», роман «На хітанці»… – Я − автор-упорядник книги (разом із Русланою та Петром Кірєєвими) «Марко Черемши на в документах і матеріалах», − ділиться творчими здобутка ми Іванна. – Творчість Черем шини займає особливе місце в моєму житті. Тож не дивно, що і своє дисертаційне досліджен ня присвятила саме йому. А ще вона за свої сьогоднішні успіхи особливо вдячна мудрим керівникам – рідному філологіч ному факультетові Чернівецько го університету. Тут, за словами дівчини, справді хочеться вчити ся, і натхнення приходить навіть у важкі хвилини. «Певно, мій університет є справді храмом на уки», − каже Іванна.

Що ж нині надихає письмен ницю Іванну Стеф’юк на твор чість? – Природа, фантастична природа навколо, яка настіль ки різна, що кожного дня од ним і тим же небом можна милуватися годинами. А теплі і справжні люди надихають на все хороше, спілкування з ними то радість, − відпові дає. − Люди-ентузіасти, які працюють на ідею, україн ці, які вміють показати свою культуру у щонайкращому світлі – люблю таких. Рідні люди – піснями, вишивка ми, смачними стравами – хто на що здатен. А ще… ще на дихають музика, добра кава, і обов’язково мої неймовірні Чернівці. Нині Іванна живе і працює саме в Чернівцях. Приїхала сюди на навчання та й зали шилася, приросла душею. Зре штою, її батько – чернівчанин. – Чернівці незвичайні, − продовжує розмову. − Іноді, коли робота не дається, мені достатньо просто якийсь час подивитися у вікно. Це місто мого тата – тут вони познайо милися з мамою, тут він жив. Тут і я зустріла свою долю. Дуже вдячна Богові і долі за нього. Справді він особливий – мій Саша − розумний, бла городний і справжній. У нас молода мистецька родина. Він художник. Я – поет і прозаїк. Вчимося разом творити свою спільну долю.

Дизайнер і фотомодель Саме так. Ця красива в повному розумінні цього слова дівчина − фотомодель, учасниця зйомок фотомитців Руслана Трача «Инчий світ», Іллі Перогана «Ретро-історія», Євгена Томинця «Обличчя літератури» та інших. – Займаюся відразу кількома справами: пишу дисертацію, художні твори, працюю в жур налістиці і крім того час від часу втілюю самостійні куль турні проекти. Фотомодельна справа, моделювання, просто малювання, віднедавна – кулі

нарія, вишивка – це те, що на дихає. Я маю все, аби працю вати, втілювати в життя власні мрії та не чекати дива, − зазна чає Іванна Стеф’юк. Часто одяг, який використо вується під час зйомок, зроб лений її ж руками. Хоча як фотомодель вона навіть у най простішій сукні на фото вигля дає блискуче, майстерно зли ваючись в одне ціле з квітами й травами неньки-природи. – Це також заняття для душі. Мені подобається бачити себе постійно іншою, ставати геро їнею фотосюжету, а потім по вертатися в своє життя. Кожен

із фотомитців, із якими дово дилося працювати, зобразив мене через фото такою, якою я себе не бачила, хоча, зізнаюся, дуже хотілося. Чуттєві світлини, які часто пе регукуються з її ж власними по езіями, викликають різні думки у різних людей. Сама ж Іванна в усьому цінує делікатність. Їй не байдужа думка оточуючих, але найголовніше те, що людина, яка поруч, цінує і захоплюєть ся тим, чим живе і що творить вона, довіряє і щиро кохає. – Якщо чесно, іноді стає важ ко – втома, вигорання, пустота – тоді я закриваюся для спіл

кування і набираюся сил, тоді я мовчу, − зізнається. − А по тім знову працюю.

Культ ура і жит тя

№ 12, 25–31 березня 2016 р.

Головний редактор газети «Культура і життя» Євген БУКЕТ

музика «Сміх для мене – справа серйозна!»

 НЕПЕРЕСІЧНА ОСОБИСТІСТЬ

Отже, знайомтеся: Сергій Іванович Зажитько. Народився 6 грудня 1962 року в Чернігові. Навчався у музичній школі № 1 (клас фортепіано). Закінчив Київську спеціальну музичну школу-десятирічку імені Миколи Лисенка та Національну музичну академію України імені Петра Чайковського (клас композиції народного артиста України Євгена Станковича). Сергій Зажитько – лауреат Всеукраїнського конкурсу молодих композиторів (перша премія), премій «Золота фортуна» та імені Бориса Лятошинського, нагороджений Шведським Всесвітнім музичним фондом. Відповідальний секретар Київської організації Національної спілки композиторів України. Працює в галузі сучасної академічної, авангардної, поп- та рок-музики. Його твори виконуються багатьма відомими музикантами світу. Він – учасник багатьох престижних міжнародних фестивалів.

«Його творчість у середині 1990-х років сприймалася, як вибух бомби, – пише мистецтвознавець Анна Луніна. – Він не просто цікаво самовиражався, а провокував, епатував, розхитував свідомість меломанів своїми незвичними за жанрами та стилями, образністю й постановкою, пародійноіронічними дійствами. Його обурено критикували (він був одним із перших українських постмодерністів). Зараз цим уже нікого не здивуєш, але все одно: так цікаво й фантастично розігрувати перфоманси може лише він. Тож і дотепер на його концертах – аншлаги! Сам же автор намагається донести до слухачів думку про те, що сміх – це не лише веселощі, розваги, а й унікальний спосіб утілити глибинні, сутнісні ідеї». Ви заінтриговані? Отже, дізнавшись про таку непересічну особистість, я вирішив неодмінно познайомитися з цікавим земляком і довідатися, що ж це за феномен – Сергій Зажитько! Із паном Сергієм ми зустрілися в оселі його тата – Івана Андрійовича. І спочатку я із задоволенням слухав музику Зажитька-молодшого – незвичну, невагомо чарівну. А потім неквапливо поспілкувалися…

Ми знаємо і шануємо відомого в Чернігові композитора та хормейстера Івана Зажитька. Але ж в Івана Андрійовича є син, який продовжив мистецьку династію. араз наш земляк Сер гій Зажитько – один із найколоритніших та найуспішніших віт чизняних композиторів, відо мий у багатьох країнах світу, автор популярних пісень, до тепний пересмішник та май стер оригінальних, неповтор них перфомансів. – Сергію Івановичу, тато розповідав, що Ви у чотирилітньому віці вже диригували у дворі будинку! – Авжеж, – посміхається. – Ми з друзями-ровесниками повиносили якісь каструлі, та рілки, я стояв на купі камін ня, аби здаватися вищим (це у мене був такий подіум), і за ходився з ентузіазмом махати руками… А вже коли мені ви повнилося років шість чи сім, влаштовував концерти у на шій оселі. Тобто у призначений час приходили сусіди, дорослі люди. І ми, група дітлахів, за взято співали й танцювали, а я ще і диригував, а також грав на фортепіано. Було весело! Причому до кожного такого концерту ми, малеча, готу валися, навіть репетиції про водили. А в четвертому класі мене «забрали» до Києва – у спеціальну музичну школуінтернат для обдарованих ді тей імені Миколи Лисенка… – Не страшно було? – Моторошно! – кумедно примружує очі й задоволе но киває головою. – Звісно, я цього хотів. Але, коли усвідо мив, що тато з мамою лиши лися аж у Чернігові, а я, ще дитина, повинен мешкати в зовсім чужому, незнайомому місті, можна навіть сказати, в якомусь іншому світі, то не абияк тоді стривожився. Зви чайно, процес адаптації був… Дочекатися не міг, коли приїду додому на каніку ли! Мене взяли до цієї шко ли як піаніста (навчався у чудового викладача – Ніни Митрофанівни Найдіч), а факультативно займався композицією.

Сергій ЗАЖИТЬКО

– Ви там організували дивовижний літературний клуб «Окунь»… – Серед наших «окунів ців» були й деякі відомі нині музиканти-виконавці та ви кладачі… Ми експеримен тували з літературними тек стами, проводили художні акції. Доповнювали тексти жестами, свистом, притан цьовуванням і музичними звуками, котрі також були частиною поезії. Такі творчі пошуки й літературні експе рименти в «Окуні» згодом ві добразилися в моїх музичних творах. – Ви маєте репутацію «епатажного порушника спокою». Бо, обираючи виконавців, як правило, схильні до незвичайних комбінацій із залученням аж надто нетрадиційних для музикування предметів! Наприклад, «актриса-мім, три пилососних шланги, гучномовець і різні металеві предмети»… – «Чотири баритона, волин ка, трембіта, ударні й чотири актора», «бас-гітара та радіо приймач», пісня № 2 з циклу «Пісні народів» «для баритону та дрібних залізних предметів у тазику» (тобто використову ються різні шуми: я буквально виходжу на сцену з тазиком і під час виступу артиста «щось» там перемішую, займаюся не ймовірним звуковидобуван ням). Особлива роль у перфо

менсах відводиться вокалістам, читцям, танцівникам, акто рам… А іноді трапляються й па радоксальні учасники, напри клад, «німий читець». – Любите пародіювати? – Ще й як! Мене надихає те, що знаходиться у сфері ало гічного, – скажімо, коли речі, котрі зазвичай так серйозно і з великим пієтетом сприй маються в суспільстві, враз трансформуються у щось зо всім абсурдне й комічне. На віть релігія тут не є виключен ням. Ми часто не усвідомлюємо того, що віримо в абсолютно абсурдні речі. Тільки після цього розумієш, якою мірою безглуздість стала нормою нашого життя... Власне, моя поведінка ніколи не вклада лася у «конвенції» взаємо відносин із суспільством. І в мене з юнацтва було якесь почуття внутрішнього про тесту до всього несправжньо го, пафосно лицемірного, що оточувало… – Ви – іронічна людина? – Мабуть, що так. Я просто ніяковію, коли йдеться про щось нав’язливе, якесь «пра вильне» ставлення до життя. Бо жити згідно з такими то тальними «законами заборо ни» – абсурдно, то – психо логія сірості. А вона ворожа до справжньої індивідуаль ності. Власне, для мене сміх – річ досить-таки серйозна. Я ґрунтовно цікавився «смі ховою темою». І, виявля

ється, сміх у деяких культу рах світу був формою, прямо пов’язаною з релігією, спосо бом демонстрації вивільнен ня від тягаря стандартів сві домості. Взагалі, не люблю занадто серйозних людей – не вважаю серйозність озна кою мудрості. – Починаючи з 1990-х, Ваші твори виконуються не тільки в Україні, а й у США, Німеччині, Італії, Бельгії, Швеції, Фінляндії, Польщі, Росії… Вас увесь час запрошують виступити на міжнародних фестивалях за кордоном. Що Вам запам’яталося особливо? – Звісно, незабутньою ста ла поїздка до Швеції. Ми там мешкали чотири місяці – дружина, донька і я – у міс ті Готланді, на острові Вісбі, на березі моря… Неповторні пейзажі, чудові умови для ро боти! Неподалік – острів Фа рьо, знаменитий тим, що там в останні роки свого життя мешкав Інгмар Бергман, ве ликий кінорежисер. Жив, мов затворник. Вражають фан тастичні, незвичайної фор ми білі камені на березі моря – дивовижна, містична ат мосфера острова… Взагалі, Бергман – один із моїх най улюбленіших кінорежисерів. – Знаю, Ви – чудовий знавець світового кіно! Цікавитеся філіппінським, японським, чеським, португальським, румунським кінематографом… А якої Ви думки про перспективи українських кінострічок? – А що це ви так іронічно посміхаєтеся? В історії укра їнського кіно були прекрасні фільми. Правда, їх створено не так багато... От і тепер, по при всі наші негаразди, кіно стрічка «Плем’я» Мирослава Слабошпицького отримала світове визнання!.. Отож тут я оптиміст – якщо Європа у своєму розвитку вже досягла свого піку, то у нас ще все попереду – ми маємо не абиякі, цілком реальні шанси подолати оту свою «перифе рійність», вийти з тіні – і в кі нематографі, і взагалі в мис тецтві. Спілкувався Сергій ДЗЮБА

Культ ура і жит тя

№ 12, 25–31 березня 2016 р.

редактор Надія ПАСТЕРНАК

у місті лева Плащ митрополита…

 «СТРАСТІ ХРИСТОВІ» – У РАТУШІ

У каплиці Львівської міської ради відкрилась експозиція «Страсті Христові». На виставці представлено 12 сакрально-мистець ких творів XVІ–XX століть. Серед них – розп’яття з іконостасу храму блаженного Климентія Шептицького (1759 р.), скульптура «Христос во гробі» (1638 р.), образ «Розп’яття» XVIII ст. (м. Ліон, Франція), образ «Сострадання Пресвятої Богородиці» XVIII ст., образ «Зняття з Хреста» XIX ст., плащаниця з Яворівського району початку XX століття, яку, ймовірно, написав Модест Сосенко або Петро Холодний, та інші твори. Майже всі вони походять із Галичини, за винятком образа «Розп’яття» XVIII століття. Виставка триватиме до 21-го квітня.

 ДЕСЯТА «КНИЖКОВА ТОЛОКА»…

У райцентрі Миколаїв пройшла 10-та «Книжкова толока». На літературний форум, який цього року присвячений Іванові Франку, до Миколаєва над Дністром приїхало понад сто літераторів та 20 видавництв із різних куточків України. У рамках події в невеликому містечку пройшли численні зустрічі видавців та письменників із читачами та школярами.

Директор видавництва «Каменяр» Дмитро Сапіга відзначив, що Миколаївський район – єдиний у Львівській області, який обрав такий спосіб спілкування з книжкою. Для видавництва цей рік теж особливий, адже воно носить ім’я Каменяра, а 2016-ий проголошений Роком Івана Франка.

 … І ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ТИЖДЕНЬ ДИТЯЧОГО ЧИТАННЯ

У Львові стартував Всеукраїнський тиждень дитячого читання, у рамках якого відбудеться багато цікавих заходів: презентації, книжкові виставки, огляди літератури, творчі зустрічі, відкриті читання. До цього заходу залучені школи, дитячі садочки, театри, музичні колективи. У рамках свята відзначать День малюка. У бібліотеці клубу «Аквадіти» читатимуть книжки у м’яких обкладинках, а бібліотечний театр тіней представить «Козака Мамаригу» – у темряві… 27 березня – День коміксу: на дітей чекають презентація «З історії коміксів», майстер-клас із малювання коміксів та розіграш призів. І таких заходів пройде багато!

 ВШАНУВАЛИ ІГОРЯ БІЛОЗІРА

На Львівщині проходять заходи з ушанування українського артиста, композитора Ігоря Білозіра. На його батьківщині у місті Радехові відбувся музичний проект, лейтмотивом якого стала пісня «Пшеничне перевесло». У концерті взяли участь перші виконавці пісень артиста. У Львівській національній музичній академії імені Миколи Лисенка презентували збірку «Ігор Білозір. Пісні», а в день народження маестро – 24 березня – його пам’ять вшанували на Личаківському кладовищі.

Надія ПАСТЕРНАК У львівському храмі блаженного Климентія відкрилася виставка «Шлях до святості митрополита Андрея». ей храм біля підніж жя Високого Замку названо на честь бла женного Климентія Шептицького, рідного бра та митрополита Андрея, який мученицькою смертю загинув у Владимирському централі. Серед усіх експонатів виставки мене найбільше вразив плащ графа, митрополита Андрея Шептицького – той довгий сі рий плащ, в якому він зобра жений на світлинах під час відпочинку у Святоюрському саду… І ось перед очима – плащ: довгий, сірий, з великими ґудзиками. На видному міс ці – біля верхнього ґудзи ка – зацерований, на рука вах – потертий. Видно, що він ношений-переношений. І в цьому плащі не соромився хо дити граф, меценат, людина із багатого і знаменитого роду, що тягнеться з ХІІІ століття,

яка стільки коштів жертвува ла на різні благочинні і куль турні справи нашого краю. А поруч у вітрині – порцеля новий посуд і фужери із гер бом Шептицьких – справжні графські атрибути, які дуже контрастують із тим плащем. Так і хочеться показати його і все те, що на виставці, нашим можновладцям, які ходять у дорогих костюмах і з золоти ми годинниками, і в часи ві йни купують своїм дружинам сумочки за тисячі доларів, які заради збагачення і своїх

дурних манер готові знищити всю націю… Загалом на виставці пред ставлено 120 експонатів: мис тецькі твори, ужиткові речі, якими у повсякденні корис тувався сам митрополит чи його родина, сімейні релік вії і суто сакральні предмети – мощі святих, які митропо лит Андрей привіз із Рима, та документи, що засвідчують їх справжність. Ці безцінні хрис тиянські реліквії виставляють до всезагального огляду і по шанування вперше. У центральній ніші храму та кож уперше виставлений ки вот, який стояв на престолі каплиці митрополичих палат під час похорону митрополи та. Його добре видно на світ линах. Так само – різьблені дікерій і трикерій роботи ви датного гуцульського май стра Миколи Шкрібляка та дві ікони – Христа і Богородиці – авторства Анатолія Яблон ського, монаха-студита, який навчався в монастирській іко нописній школі. Експонується в храмі ще одна ікона Яблонського – Свя тий Григорій Богослов, де за

мість святого зображений ми трополит Андрей. Унікальною є ікона По крова Пресвятої Богородиці Михайла Бойчука. Не менш цікавий також плакат із зобра женням Андрея Шептицько го, автором якого є видатний художник-іконописець Мико ла Бідняк, митець, що творив устами, бо юнаком втратив обидві руки. Плакат, присвя чений 20-літтю з’їзду «Україн ська молодь — Христові», ви ставляють уперше. Фото Йосипа МАРУХНЯКА

Мистецтво мовчазного Опору У Львівському Палаці мистецтв стартував масштабний виставковий проект «Екзистенція-Космос – вектор львівського модернізму. 1960–1980ті рр.», присвячений 20-річчю цього мистецького закладу. Мистецтво львівського модер нізму – це естетична проекція альтернативної інтелектуаль ної культури Львова другої по ловини ХХ століття, яка дозво ляє проаналізувати це явище в контексті тогочасних європей ських мистецьких процесів. Як зазначають організатори про екту, це спроба повернути істо рії українського і європейського мистецтва маловідомий, «ін ший» Львів 1960–1980-х років у всіх варіаціях його творчого нонконформізму, з його ідеала ми довоєнної мистецької еліти та потужним потенціалом нова торського мислення. Більшість представлених творів Романа Сельського,

Ігор БОДНАР. «Осінь»

Леопольда Левицького, Кар ла Звіринського, Олега Мінь ка, Любомира Медвідя, Ігоря Боднара, Євгена Лисика, Тео дозії Бриж, Романа Петрука, Олександра Аксініна та інших модерністів є маловідомими чи взагалі невідомими шир шому загалу. «Це є такий перегляд, зріз на шого львівського мистецтва, починаючи від кінця 50-х і по чатку 60-х років і закінчуючи

80-ми роками, – каже худож ник, лауреат Шевченківської премії, викладач Львівської на ціональної академії мистецтв Любомир Медвідь. – У Льво ві відбувалися цікаві процеси. Справді, було про що говори ти людям у 60-ті роки. І, сла ва Богу, ми сказали відверто, щиро, правда, інколи «під сук но», але й те «під сукно» мало якусь обмежену, вузьку пре зентацію, і воно відіграло свою роль. Це було мистецтво, нала штоване на певні цінності, які не сповідувала тодішня ідеоло гія. Це було мистецтво Опору, такого мовчазного, але наполе гливого». Увесь третій поверх Палацу мистецтв зараз заповнений цими цікавими роботами, де які з них – із музейних збірок, деякі – з приватних колекцій. Багато на огляд львівської пу бліки виставляються вперше. Цей проект включає не лише виставку, а цілий мистецький симпозіум, який триватиме до 5 квітня: лекції, дискусії,

круглі столи про мистецтво львівського модернізму, пре зентації нових книжок. А ще у рамках дійства буде пред ставлена концептуальна про грама альтернативної укра їнської музики 1960–1980-х років у виконанні ансамблю «KONSTANTA». Надія ПАСТЕРНАК Фото Йосипа МАРУХНЯКА

Володимир ПІНІГІН. «ХІХ століття»

Культ ура і жит тя

№ 12, 25–31 березня 2016 р.

Головний редактор газети «Культура і життя» Євген БУКЕТ

театр «Найда»

 ПІДКОРИТИ СЦЕНУ – ЦЕ СВЯТО

У Києві завершився Міжнародний конкурсфестиваль мистецтв «Підкори сцену». – Кількість учасників збільшується, географія розширюється, – розповідає директор фестивалю Станіслава Котелянська. – А ще – це чудова можливість знайти нових друзів, поділитися своїми досягненнями та вдосконалити свою майстерність. Також це потужна популяризація української культури в світі та міжнаціональний творчий обмін, бо мистецтво здатне об’єднувати людей, сіяти в їхні серця зернятка любові, порозуміння та надії, що вкрай важливо для нашого мінливого сьогодення. Театральному журі, яке очолила завідуюча кафедри режисури та майстерності, акторка КНУКіМ Ніна Гусакова, було непросто обрати кращих ізпоміж багатьох достойних кандидатур. – Фестиваль – це завжди свято, – каже голова журі Ніна Гусакова. – У нас багато талановитих дітей, чудових колективів, багато цікавих рішень. Мистецтво породжує й виховує добро в дітей і в глядачів. Звісно, найприємніша мить – вручення дипломів переможцям. Цього разу лауреатом першої премії став колектив «Ассолька» (селище Глеваха, що на Київщині) – спектакль «Ножик», режисер Дмитро Костильов. Він же, Дмитро Костильов, отримав перемогу в номінації «Краща чоловіча роль» у виставі «Київське танго» вже дорослого колективу «Ассоль». Власне, без нагород не залишився ніхто. Приємно здивувала дитяча театральна студія «Свія» із Запоріжжя. Диплом «За краще художнє оформлення» отримала Світлана Ємець. Чудовий колектив «Трамвайчик» із Бердичева порадував виставою «Чарівний дзвіночок» (режисер Валентина Ратушинська). Із задоволенням слухали майстра слова комедійного жанру Олега Цися з Миргорода. – Підкорити сцену – це не просто перемога – це щось значно вище, – підкреслює Дмитро Костильов, режисер, лауреат першої премії в номінації «Краща чоловіча роль». – Виростають крила й хочеться творити. Важливо, що ці кілька днів, проведені в Києві, запам’ятаються усім учасникам конкурсуфестивалю позитивними емоціями, цікавими знайомствами та приємними несподіванками. Людмила ЧЕЧЕЛЬ, журналіст, член журі конкурсу «Підкори сцену»

Українська національна культура зазнала непоправної втрати: 18 березня 2016-го року на 57-му році пішов у вічність заслужений діяч мистецтв України, старший викладач (доцент кафедри організації театральної справи імені І. Д. Безгіна) КНУТКіТ імені І. К. Карпенка-Карого Петелько Сергій Віталійович. Життєвий шлях Петелька Сергія Віталійовича – це яскравий приклад самовідданого служіння українському мистецтву і народу України. Його видатні заслуги та великий особистий внесок у театральне і циркове мистецтво назавжди залишаться в історії як приклад відданості своїй роботі. Від нас пішла прекрасна людина, залишивши по собі добру пам’ять та світлі спомини. Висловлюємо свої щирі співчуття рідним, друзям, колегам, усій українській громаді.

Наступного року літературна спільнота готується відзначити двохсотріччя від дня народження поета-романтика Михайла Петренка. Слов’янській ЗОШ № 13 відбулася прем’єра те атралізованого літера турного твору М. Пе тренка «Найда». Драматична поема датована 1845 роком. Її рукопис 2013 року відшукала в московських архівах краєзна вець Валентина Шабанова зі Слов’янська. Дія відбувається в селі Ца реборисів Ізюмського повіту Харківської губернії. Сюжетна лінія описує людські стосунки, почуття, життя простих лю дей. Існують версії, що сюжет поеми пов’язаний із особис тою біографією поета. Хоч із часу написання по еми «Найда» минуло вже по над 170 років, це була перша спроба відтворити в дії, на

Уся мистецька громад ськість у скорботі схиляє го лови з приводу непоправної втрати: 18 березня 2016-го року на 78-му році пішов у віч ність народний артист Укра їни, голова Національної спілки театральних діячів України (очолював із 1992 pоку), професор Київського національного університе ту театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, режисер театру і кіно, лауре ат режисерської премії імені Сергія Данченка, член Націо нальних спілок письменників та кінематографістів, пись менник, перекладач із 9-ти мов, відомий правозахисник, народний депутат України I–V скликань Танюк Лесь (Леонід) Степанович. Лесь Степанович Танюк на родився 8 липня 1938 року у селищі Жукин Вишгород ського району Київської об ласті. Вищу освіту здобув у Київському театральному інституті імені КарпенкаКарого (навчався на курсі учня Леся Курбаса – Мар’яна Крушельницького). У 1959 році заснував та очолив у Ки єві Клуб творчої молоді, який сприяв відродженню україн ської духовності. Діяльність Клубу того часу мала вплив на формування шістдесятни

На фото зліва направо: режисер Вікторія КОВАЛЕНКО, актори: Сусідка – Дар’я ДАВИДЕЦЬ, Галя – Ксенія ЄСИПЕНКО, Подруга Галі – Юлія ФІСЕНКО, голос від автора – Владислав КАЛМИКОВ (учні ЗОШ № 13), Марія Дорошенко – Марина ДУБЦОВА (учитель ЗОШ № 13). Громадський діяч, письменник, лауреат премії імені Михайла Петренка Микола ШАКІН вручає колективу художньої самодіяльності книгу «Літературна Харківщина» та винагороду за виконання драматичної поеми «Найда» Михайла Петренка

сцені задум автора. Керів ника гуртка «Школа юно го актора» Центру дитячої та юнацької творчості міста ків. З часом Клуб зазнав тис ку з боку репресивних орга нів, його керівника усунули, з друку зняли книжки, за боронили вистави. Л. Танюк був змушений виїхати з Киє ва. Однак найближчим часом його режисерський здобуток поповнився на більш як 50 вистав, чимало знятих філь мів, створених телепрограм та радіопередач. Вистави Леся Танюка, як одного з кра щих молодих режисерів, ви сувають на Державну премію СРСР, показують за кордо ном, але сам режисер залиша ється невиїзним. Упродовж 70-х років Лесь Степанович бере участь у дисидентсько му русі. Перекладає і пере дає за кордон «самвидав», пише протестні листи. У 1986 році повертається до Києва й очолює Молодіжний театр. Однак після низки вистав і протестних «Київських теа тральних вечорів» його звіль няють із посади без права ро боти в театрах. Особливим періодом життя Леся Танюка можна вважати депутатську діяльність, упро довж якої він як автор і в спів авторстві спродукував понад 60 законів. Творчий доробок Леся Та нюка – це глибинні дослі дження про Леся Курбаса,

Слов’янська Вікторію Кова ленко можна назвати першо прохідцем. Їй вдалося піді брати здібних учнів-акторів,

Миколу Куліша, Володимира Винниченка, Лесю Українку. Монографія «Мар’ян Кру шельницький» була висуну та на здобуття Національної премії України імені Тара са Шевченка. Ним здійснено постановки вистав у театрах Львова, Одеси, Харкова та Києва. Вагомим внеском в укра їнську культуру є його пере клади творів В. Шекспіра, М. Сервантеса, Й.-В. Гете, Г. Гейне та ін. Окремої уваги заслуговують унікальні «Що денники», які Лесь Степано вич вів із 1956 року: 36 томів із запланованих 60-ти уже вийшли друком. Вони охо плюють історію народжен

які на високому рівні викона ли свої ролі та блискуче впо рались із поставленим за вданням. ня і погрому шістдесятників з документами «самвидаву», епістолярієм, матеріалами закритих судів над дисиден тами тощо. Танюк Л. С. був автором понад 1000 публікацій на теми мистецтва, філософії та політики. Співсценарист фільму «Голод-33», автор 12-ти телефільмів про діячів «Розстріляного відроджен ня». За великий внесок у розви ток українського мистецтва Лесю Танюку було присво єно почесні звання: «Заслу жений діяч мистецтв» (1995), «Народний артист України» (2008); а також нагороджено орденами Ярослава Мудро го V та IV ступенів, Почесною грамотою Верховної Ради України, орденом В. Стуса «За мужність» від «Мемо ріалу», медаллю «За неза лежність України» («Золота фортуна»), релігійними орде нами. Пішла у вічність чудова лю дина, неординарна особис тість, залишивши по собі на землі добру пам’ять про слу жіння національному мистец тву та рідній землі. Висловлюємо свої щирі співчуття рідним, друзям, колегам та всій українській спільноті.

Культ ура і жит тя

№ 12, 25–31 березня 2016 р.

актуально Декомунізація триває 17 березня Верховна Рада України перейменувала ще 152 населених пункти в рамках закону «Про засудження комуністичного і націоналсоціалістичного (нацистського) режимів і заборону пропаганди їх символіки». «Культура і життя» публікує список оновлених українських топонімів.

ВІННИЦЬКА ОБЛАСТЬ

селище Червона Зірка Білянської сіль ської ради Липовецького району на се лище Мала Біла.

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ОБЛАСТЬ

село Інтернаціональне Павлівської сільської ради Васильківського району на село Довге; село Пролетарське Павлівської сіль ської ради Васильківського району на село Морозівське; село Кіровське Письменської селищної ради Васильківського району на село Тихе; село Петрівське Богданівської сільської ради Васильківського району на село Бабакове; село Красіне Красінської сільської ради Криворізького району на село Красів ське; село Карла Маркса Поливанівської сільської ради Магдалинівського райо ну на село Калинівка; село Радянське Магдалинівської се лищної ради Магдалинівського району на село Кільчень; селище Видвиженець Голубівської сільської ради Новомосковського райо ну на селище Миролюбівка; село Комінтерн Перещепинської місь кої ради Новомосковського району на село Козирщина; селище Фрунзе Перещепинської місь кої ради Новомосковського району на селище Вишневе; село Радсело Новостепанівської сіль ської ради Новомосковського району на село Веселе; місто Орджонікідзе на місто Покров; село Жовтневе Петриківської селищ ної ради Петриківського району на село Кулішеве; село Червонопартизанське Петриків ської селищної ради Петриківського району на село Мала Петриківка; село Цикове Покровської селищної ради Покровського району на село Левадне; селище Зоря Комунізму П’ятихатського району на селище Зоря; село Октябрське Майської сільської ради Синельниківського району на село Максимівка; селище Фрунзе Старовишневецької сільської ради Синельниківського ра йону на селище Вишневецьке; село Менжинка Софіївської селищної ради Софіївського району на село Ши роке; село Котовське Новомалинівської сіль ської ради Широківського району на село Мирне; село Чапаєвка Широківського району на село Благодатне; село Свердловське Чапаєвської сіль ської ради Широківського району на село Спаське.

ДОНЕЦЬКА ОБЛАСТЬ

село Петрівське Васюківської сільської ради Артемівського району на село Па зено; село Калініне Волноваського району на село Калинове; село Іллічівське Першотравневого райо ну на село Покровське;

село Красноармійське Черкаської се лищної ради Слов’янського району на село Новоселівка; село Октябрське Черкаської селищної ради Слов’янського району на село Ма ячка.

ЗАПОРІЗЬКА ОБЛАСТЬ

село Совєтське Промінівської сільської ради Мелітопольського району на село Волошкове; село Червоний Жовтень Димитров ської сільської ради Оріхівського райо ну на село Жовтеньке; село Ленінське Радивонівської сіль ської ради Якимівського району на село Мирне.

КИЇВСЬКА ОБЛАСТЬ

село Більшовик Яблунівської сільської ради Баришівського району на село Ду бове; село Петровське Вишеньківської сіль ської ради Бориспільського району на село Петропавлівське; село Жовтневе Бородянського району на село Дмитрівка; село Жовтневе Згурівського району на село Вознесенське; село Радянське Сомководолинської сіль ської ради Переяслав-Хмельницького району на село Соснівка; село Червона Мотовилівка Фастівського району на село Мотовилівка;

КІРОВОГРАДСЬКА ОБЛАСТЬ

село Жовтневе Верхньоінгульської сіль ської ради Бобринецького району на село Яблучко; село Фрунзе Бобринецької міської ради Бо бринецького району на село Богданівка; село Червонозорівка Бобринецького ра йону на село Кривоносове; село Котовка Гайворонського району на село Покровське; село Орджонікідзе Гайворонської місь кої ради Гайворонського району на село Садове; село Кіровка Маловисківського району на село Миролюбівка; село Леніна Маловисківського району на село Гаївка; село Леніно-Ульяновка Хмелівської сіль ської ради Маловисківського району на село Калаколове; село Ленінське Оникіївської сільської ради Маловисківського району на село Пасічне; село Жовтневе Новомиргородського ра йону на село Миролюбівка; село Крупське Коробчинської сільської ради Новомиргородського району на село Миколаївка; село Октябрське Іванівської сільської ради Новоукраїнського району на село Вишневе; село Петрівське Іванівської сільської ради Новоукраїнського району на село Піщанське; село Краснофедорівка Мар’ївської сіль ської ради Онуфріївського району на село Федорівка;

ЛУГАНСЬКА ОБЛАСТЬ

село Червона Зірка Великоцької сіль ської ради Міловського району на село Рання Зоря.

МИКОЛАЇВСЬКА ОБЛАСТЬ

село Кіровка Новошмідтівської сіль ської ради Новоодеського району на село Степове; село Куйбишеве Снігурівського району на село Калинівка; село Червоний Промінь Баратівської сільської ради Снігурського району на село Промінь.

ОДЕСЬКА ОБЛАСТЬ

селище Жовтнева Революція Хлібодар ської селищної ради Біляївського району на селище Радісне; село Петровського Сербківської сільської ради Комінтернівського району на село Вишневе; село Жовтневе Любашівської селищ ної ради Любашівського району на село Вишневе; село Леніне Фрунзівського району на село Торосове.

ПОЛТАВСЬКА ОБЛАСТЬ

село Жовтневе Качанівської сільської ради Гадяцького району на село Степове; село Краснознаменка Гадяцького району на село Сергіївка; село Фрунзівка Глобинського району на село Троїцьке; село Жовтневе Ульяновської сільської ради Гребінківського району на село Сот ницьке; село Паризька Комуна Слободо-Петрів ської сільської ради Гребінківського ра йону на село Польове; село Ульяновка Гребінківського району на село Почаївка; село Комсомольське Тарасівської сіль ської ради Зіньківського району на село Пірки; село Фрунзе Жуківської сільської ради Кобеляцького району на село Мирне; село Комсомольське Корсунівської сіль ської ради Лохвицького району на село Потоцьківщина; село Жовтневе Литвяківської сільської ради Лубенського району на село По кровське; село Чапаєвка Устимівської сільської ради Семенівського району на село Ма линівка; селище міського типу Артемівка Чутів ського району на селище міського типу Скороходово.

СУМСЬКА ОБЛАСТЬ

село Радянське Луциківської сільської ради Білопільського району на село Бо лотишине; село Петрівське Кириківської селищної ради Великописарівського району на село Маракучка; село Комсомольська Комуна Підлипнен ської сільської ради Конотопської міської ради на село Калинівка; село Ленінське Кролевецького району на село Спаське; село Жовтневе Катеринівської сільської ради Лебединського району на село Сте пове; село Комісарівка Гринцівської сільської ради Лебединського району на село Яс нопілля; село Ленінське Гринцівської сільської ради Лебединського району на село Мирне; село Радянське Павленківської сільської ради Лебединського району на село Сло бода; село Жовтневе Коровинської сільської ради Недригайлівського району на село Соснівка; село Кірове Сакуниської сільської ради Недригайлівського району на село Пере тічки; село Іллічівка Сонячненської сільської ради Охтирського району на село Мирне; село Октябрське Путивльського району на село Зарічне; село Кім Кренидівської сільської ради Середино-Будського району на село Чет вертакове; селище Красний Прогрес СерединоБудської міської ради СерединоБудського району на селище Прогрес; селище Свердлове Середино-Будської міської ради Середино-Будського району на селище Зарічне;

село Дзержинське Низівської селищної ради Сумського району на село Лугове; село Жовтневе Червоненської сільської ради Сумського району на село Вишневе; село Пролетарське Кияницької сільської ради Сумського району на село Мар’їне; село Радянське Кияницької сільської ради Сумського району на село Мала Корчаківка; село Фрунзенка Яструбинської сільської ради Сумського району на село Діброва; село Червонопрапорне Кияницької сіль ської ради Сумського району на село Яблунівка; селище Радгоспне Буймерської сільської ради Тростянецького району на селище Виноградне; село Коротченкове Шосткинського райо ну на село Погребки; село Комінтерн Антонівської сільської ради Ямпільського району на село Лісне.

ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ

село Жовтневе Пришибської сільської ради Балаклійського району на село По кровське; село Червона Гусарівка Балаклійського району на село Нова Гусарівка; село Червоний Степ Яковенківської сіль ської ради Балаклійського району на село Степок; село Червоний Яр Яковенківської сіль ської ради Балаклійського району на село Калинівка; село Пролетарське Чернещинської сіль ської ради Борівського району на село Степове; селище Піонер Федорівської сільської ради Великобурлуцького району на сели ще Курганне; село Улянівка Новомажарівської сіль ської ради Зачепилівського району на село Олянівка; село Червона Перемога Леб’язької сіль ської ради Зачепилівського району на село Перемога; селище Жовтневе Золочівського району на селище Калинове; село Жовтневе Феськівської сільської ради Золочівського району на село Ви соке; село Червоний Донець Іванчуківської сільської ради Ізюмського району на село Щасливе; селище Піонерське Пархомівської сіль ської ради Краснокутського району на се лище Степове; село Димитрова Домаської сільської ради Лозівської міської ради на село Українське; село Жовтневе Грушинської сільської ради Первомайського району на село Ка линівка; селище Комсомольське Берецької сіль ської ради Первомайського району на се лище Трійчате; село Совєтське Картамиської сільської ради Первомайського району на село Степове; село Червоне Знамено Красненської сільської ради Первомайського району на село Червоне; село Артемівка Кулиничівської селищної ради Харківського району на село Благо датне; селище Радгоспне Бабаївської селищної ради Харківського району на селище За тишне; селище Фрунзе Кулиничівської селищ ної ради Харківського району на селище Слобідське.

ХЕРСОНСЬКА ОБЛАСТЬ

село Кірове Правдинської сільської ради Білозерського району на село Тав рійське; селище Радянське Білозерського райо ну на селище Миролюбівка; селище Червоний Поділ Радянської сільської ради Білозерського району на селище Мирне; село Тельмана Інгулецької сільської ради Білозерського району на село За річне;

селище міського типу Калінінське Ве ликоолександрівського району на сели ще міського типу Калинівське; село Карло-Марксівське Чкаловської сільської ради Великоолександрівсько го району на село Щасливе; село Леніне Верхньорогачицької се лищної ради Верхньорогачицького ра йону на село Володимирівка; село Пролетарій Первомаївської сіль ської ради Верхньорогачицького райо ну на село Таврійське; селище Жовтневе Добропільської сіль ської ради Голопристанського району на селище Світанок; село Червоноармійське Маринської сільської ради Горностаївського району на село Вільне; село Кірове Трохимівської сільської ради Іванівського району на село Щасливе; село Фрунзе Іванівського району на село Агаймани; село Червоний Прапор Української сільської ради Іванівського району на село Зелений Гай; село Червоний Чабан Каланчацького району на село Преображенка; село Комсомольське Вербівської сіль ської ради Нижньосірогозького району на село Донцове; селище Комсомольське Радгоспнен ської сільської ради Скадовського райо ну на селище Петропавлівка; село Комунарівка Радгоспненської сільської ради Скадовського району на село Радісне; село Ленінське Михайлівської сільської ради Скадовського району на село Ка рабулат; село Жовтневе Преображенської сіль ської ради Чаплинського району на село Благодатне.

ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСТЬ

село Жовтневе Поповецької сільської ради Волочиського району на село Лісове; село Улянівка Великозозулинецької сільської ради Красилівського району на село Юхт; село Улянівка Друга Заслучненської сіль ської ради Красилівського району на село Світле; село Чапаєвка Малоклітнянської сіль ської ради Красилівського району на село Калинівка; село Радгоспне Полонської міської ради Полонського району на село Радісне; село Ленінське Чорнянської сільської ради Старокостянтинівського району на село Лісове; село Ленінське Гаврилівської сільської ради Теофіпольського району на село Підліски; село Ленінське Сокиринецької сільської ради Чемеровецького району на село Вишневе.

ЧЕРКАСЬКА ОБЛАСТЬ

селище Політвідділовець Затишан ської сільської ради Уманського району на селище Малий Затишок; селище Здобуток Жовтня Тальнівсько го району на селище Здобуток;

ЧЕРНІГІВСЬКА ОБЛАСТЬ

село Більшовик Борзнянської міської ради Борзнянського району на село Забі лівщина Друга; село Червоний Ранок Краснопільської сільської ради Коропського району на село Ранок; село Жовтневе Менського району на село Покровське; село Кірове Новгород-Сіверського райо ну на село Троїцьке; село Володимирівка Білорічицької сіль ської ради Прилуцького району на село Димирівка; село Жовтневе Прилуцького району на село Дмитрівка; село Воровського Жовтневої сільської ради Прилуцького району на село Сві танкове; село Улянівка Чернігівського району на село Вознесенське.

Культ ура і жит тя

№ 12, 25–31 березня 2016 р.

післямова

редактор Леся САМІЙЛЕНКО

Уперед за скарбами Полуботка в Немішаєве! Леся САМІЙЛЕНКО

«Бородянська Абба» хто голосистіший?

Цей день я і запам’ятаю назавжди. Так буває, коли пощастило доторкнутися, згадати і збагнути все, за що любиш свою Україну. все це сталося після від відин невеличкого міс течка Немішаєве, що на Київщині, де знаходиться і діє унікальний музей «Укра їнського костюма та писанки». А мені ще б хотілося додати до цього: «української ляльки». Бо такої багатої експозиції са моробних українських ляльок, від мотанки до керамічних і вдягнених у традиційне укра їнське вбрання, я ніколи не ба чила. Екскурсії по музею, яку провела Тамара Миколаївна Угнівенко, мені не вистачило. Залишилася спрага і бажан ня повернутися ще і ще, бо біля кожного експозиційно го блоку можна провести що найменше півгодини, заворо жено роздивляючись кожен експонат як геніальний витвір мистецтва наших сучасників, зокрема дітей та вихованців науково-методичного центру аграрної освіти, в приміщенні якого і знаходиться цей диво вижний куточок історії наших традицій і культури. Десятиліттями ця висо ка жінка працювала в цьому освітньому закладі, прищеп люючи своїм вихованцям лю бов до своєї землі крізь при зму пізнання глибин і скарбів нашої культури. А всі свої знання і помисли вона та її колеги-однодумці реалізували у створенні та відкритті цьо го унікального народознавчоетнографічного закладу.

Голова Київської обласної організації Конгресу літераторів України Ігор ГОДЕНКОВ

Лялькова експозиція

Газета «Культура і життя» № 12 (4687), 25–31 березня 2016 р.

Виходить із 7 жовтня 1923 року Свідоцтво про реєстрацію КВ № 1026 від 26.10.94 р.

Засновники

Міністерство культури України, Український комітет профспілки працівників культури, редакція газети

Головний редактор Євген БУКЕТ

Адреса редакції

03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 Тел.: +38 (044) 498–23–62 cultandlife@gmail.com

Веде екскурсію Тамара Миколаївна

Національний костюм, пред ставлений у барвах і колориті всіх регіонів України, гармо нійно доповнений різноманіт тям жанрів і стилів мистецтва прикрас. А самі вироби – не повторні, бо є виразом фанта зії і таланту не лише маститих мисткинь. Кожен із цих експо натів – просто диво, яке зача ровує очі та свідомість. І скіль ки б мені не розповідали про ці дива, а від побаченого у мене стався позитивний шок, який спровокував згадки про все, що я знаю стосовно міфічних і за гадкових скарбів Полуботка. А про них хочеться із власти вим козацьким гумором підка зати тим, хто їх досі шукає, що вони зашифровані в золотому пергаментному сувої, який та їться в надійному місці. А на золотому пергаменті передані знання для нащадків про все, що наші предки, ще з ведич них часів, подарували люд ству на зужиток та згадку про нашу духовну і культурну силу і славу. Але є ще й пам’ять, яка з покоління в покоління була рушійною силою українського духовного прогресу.

Видавець

Національне газетно-журнальне видавництво

Генеральний директор Андрій ЩЕКУН

Видавнича рада

Андрій КУРКОВ (голова), Анатолій СЄРИКОВ (заступник голови), Андрій ВАСЮК (секретар ради), Олег ВЕРГЕЛІС, Богдан ГАЛАЙКО, Віктор фон ЕРЦЕН-ГЛЕРОН, Юрій ЗУБКО, Ростислав КАРАНДЄЄВ, Олексій КОНОНЕНКО, Наталія МУСІЄНКО, Юрій ПЕРОГАНИЧ, Андрій ЩЕКУН

Адреса видавництва

03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 Тел.: +38 (044) 498–23–65

Дизайн та верстка Сергій ЗАДВОРНИЙ

А в цей незабутній день нас чекало ще й продовження ди вовижних пригод. Адже в су сідньому містечку Бородянка ми потрапили на презентацію книги Ірини Мацкової та Оль ги Угнівенко «Казковий пода рунок». Про книгу наше видання вже висловило свій захват в нари сі «Коли збуваються мрії». І от «живі легенди Бородянки» запросили нас на свою малу батьківщину. Ірина Мацко ва давно живе і працює у Сло

Поліграфічний комбінат ТОВ «Типографія “Від “А” до “Я”» м. Київ, вул. Колекторна, 38/40 Тел.: (044) 563–18–04, 562–28–51

Розповсюдження і реклама

Тел.: +38 (044) 498–23–64; +38 (097) 111–17–56 Редакція не публікує колективні листи та звернення Публікуючи проблемні матеріали, редакція, окрім спеціально обумовлених випадків, подає лише авторський погляд.

Фоторепортаж Яна МАШТАЛІРА

Ірина МАЦКОВА, Ольга УГНІВЕНКО

ПЕРЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ ТРИВАЄ Передплатна ціна на 2016 р.: 1 місяць – 19,22 грн; півріччя – 115,32 грн У передплатній ціні враховано вартість доставки до вашої поштової скриньки і вартість оформлення абонемента. Передплатний індекс

60969

Медіа-портал «Культура»: http://cultua.media Наклад 5 000

Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів «Культури і життя» – тільки з письмового дозволу редакції.

ваччині, а її шкільна подруга Ольга Угнівенко все частіше виїздить зі свого містечка на запрошення як співачка, ху дожниця і поетеса. Адже на сьогодні вона є ла уреатом численних всеукра їнських і міжнародних кон курсів. Тож розсмішило мене й те, що королевою експози ції музею є її улюблена зеле на жаба в червоному намисті. Її створення пані Ольга при святила заклику до українців позбутися цієї «окраси» на шої ментальності і розкрити ся в тому, чим ми насправді багаті. І здавалося, що здивувати земляків найскладніше, але зала Будинку культури була вщерть заповнена шануваль никами таланту авторок, які представляють різні поколін ня бородянського люду. І не спроста композитор, співачка і поетеса Алла Мігай про все це сказала коротко: «Це була по дія з усіма ознаками аристо кратизму…»

Ціна договірна