"Культура і життя", №21-22 за 2015 рік

загальнодержавна

щоп’ятниці

всеукраїнський тижневик

газета 21–22

15 травня 2015

Студентка

Письменник

Кінорежисер

Міністр

Ця газета надрукована спільнокоштом благодійників

наголос  СПІЛЬНОКОШТ ДРУКУ ГАЗЕТИ

· Культура і життя · 2015 № 21–22, 15 травня 2

Краудфандинг по-нашому Руслан ОНОПРІЄНКО

Упродовж останнього тижня на рахунок Фундації Петра Тронька від громадян України надійшли доброчинні внески цільового призначення для оплати поліграфічних послуг із друку № 20-21 газети «Культура і життя» Державного підприємства «Національне газетно-журнальне видавниц­ тво» Міністерства культури України. Перелік добродійників такий: Гурт «Шпилясті кобзарі» – 200 грн Байдалюк Руслан – 1 000 грн Бахін Сергій – 20 грн Букет Євген – 50 грн Бурбан Володимир – 20 грн Вітренко Віра – 20 грн Голинська Ольга – 50 грн Гонза Вікторія – 20 грн Гриценко Валерій – 50 грн Джусь Наталія – 100 грн Джусь Ярослав – 100 грн Діяківська Лариса – 10 грн Задорецька Людмила – 300 грн Кондратюк Валентин – 50 грн Кравченко Володимир – 100 грн Кривоконь Валентина – 10 грн Кулик Валентина – 50 грн Курков Андрій – 200 грн Макаревська Катерина – 20 грн Мартинюк Нінель – 300 грн Махновець Валентина – 20 грн Мельник Володимир – 20 грн Олтаржевська Людмила – 50 грн Онопрієнко Руслан – 20 грн Панькова Світлана – 100 грн Пащевська Олена – 20 грн Пероганич Юрій – 100 грн Ратушний Михайло – 300 грн Ратушний Роман – 200 грн Руденко Надія – 30 грн Сатаренко Віталій – 200 грн Сєриков Анатолій – 200 грн Соколова Світлана – 200 грн Стельмашов Артем – 200 грн Стратійчук Віра – 20 грн Стратійчук Олена – 10 грн Фесенко Ліліана – 20 грн Фесенко Ольга – 50 грн Черня Жанна – 10 грн Шевченко Людмила – 50 грн Шкода Юрій – 20 грн Загальна сума у розмірі 4 510 грн переказана за друк названого числа «Культура і життя» поліграфічному комбінату ТОВ «Типографія “Від “А” до “Я”». Світлана СЕЛЕЗНЬОВА, головний бухгалтер Благодійної організації «Фундація Героя України, академіка Петра Тронька»

Коли питання торкається суспільно корисної справи, то його практичне вирішення завжди потребує спільних зусиль. навіть неважливо, наскільки серйозні ці зусилля. Важливо, що справа корисна. Для сучасної української культури, яка, незважаючи на загальну скруту, бурхливо розвивається, реалізація задуму стає справою честі. Адже йдеться про додаткову цеглину в спільній перемозі України. «Від кого має залежати культурний процес?

– писав у попередньому номері «Культури і життя» у своїй статті письменник Андрій Курков. – Можливо, і не зовсім доречно в часи економічної та соціальної кризи говорити про роль бізнес-співтовариства у роз­витку культури в країні, але тема сама напрошується до обговорення. … Книги пишуться, незалежні й державні театри продовжують працювати над прем’єрами, художники і фотографи готують нові виставки. Культурне життя триває. І все одно його будуть підтримувати і держава (в міру можливостей), і бізнес-співтовариство, і самі споживачі культури – український народ, який все частіше бере участь у процесі, назви якого багато хто не знає – “краудфандинг” – тобто “з миру по нитці”. Але й у цьому процесі – процесі підтримки та фінансування сучасної української культури – нам є чому повчитися

І

в навколишнього світу. Наше громадянське суспільство бере на себе все більше й більше відповідальності. Іноді й такої, яка нібито не має бути йому властива, як, наприклад, відповідальність за постачання армії всім необхідним. Але ось такі екстремальні приклади показують нашу з вами зрілість і готовність до співучасті в управлінні процесами культури… …ми живемо в часи великих змін, і якщо саме зараз, коли триває війна на Донбасі, коли проводяться реформи в Києві, не зайнятися нехай поки “пілотними” проектами щодо організованого фінансування культури приватним або державним бізнесом, то буде знову втрачено час, буде втрачена можливість підняти віт­чизняну культуру до того рівня, на якому її буде видно як більшості українців, так і за кордоном», – підсумував голова Видавничої ради Національного газетно-журнального видавництва Мінкульту Андрій Курков. Наприкінці квітня, коли вийшов друком номер «Культури і життя» з публікацією пана Андрія, ми й не уявляли, що вже за кілька тижнів нам самим доведеться практично використовувати його поради. Щоправда, в українській видавничій справі, а особливо в тому її сегменті, що стосується культури, ще в ХІХ столітті практикували спільнокошт – сучасний краудфандинг. До речі, саме так, «з миру по нитці», збирав кошти на видання своїх книжок Тарас Шевченко. Коли до загальної фінансової скрути нашо-

го видавництва несподівано кілька днів тому додалися ще й проблеми 2010 року, пов’язані з боргами попередніх керівників, а банківський рахунок підприємства заблокували судовим рішенням, стало очевидним: коштів на друк наступного номера газети немає… За цих обставин колектив редакції «Культури і життя» зіштовхнувся з проблемою, вирішення якої стало неможливим без допомоги небайдужих людей, постійних ша-

нувальників і друзів газети. Саме завдяки їхній підтримці спільної справи, або по-новому «краудфандингу», ви маєте змогу тримати цей номер в руках. Окрема подяка головному бухгалтерові благодійної Фундації Героя України, академіка Петра Тронька Світлані Селезньовій за збір та облік доброчинних пожертв. За умов, коли сусідагресор веде повномасштабну інформаційну війну з Українською державою, оцінка гро-

мадськістю ролі культурологічної преси стає лакмусовим папірцем зрілості нашого суспільства. Ми сердечно дякуємо всім, хто допоміг спільнокоштом видрукувати цей номер газети «Культура і життя»!

P.S. Щиро дякуємо також поліграфічному комбінату ТОВ «Типографія “Від “А” до “Я”» за друк цього номера газети у повноколірному форматі за спеціальною ціною зі значною знижкою.

наголос  P.S.

· Культура і життя · 2015 № 21–22, 15 травня 3

Сумний фінал інформаційної атаки Семен ВАСИЛЕНКО

…Крапку поставлено. Але чи таку, якої чекали ті злі язики, що так натхненно роздмухували брудні інсинуації у тяжкий для країни час та прагнули будь-якою ціною очорнити попереднього міністра культури Євгена Нищука і мінкультівське видавництво? І як не пригадати, що цю злочинну вакханалію розпочав голослівними звинуваченнями тодішній міністр Михайло Кулиняк у своєму найпершому інтерв’ю 10 квітня 2010 року, а за його почином «талановито» завершила корумпована родинна спільнота Олесі Білаш. За класикою жанру найголосніше «лови злодія!» кричить сам злодій… У роботі ж нинішнього керівництва видавництва, як і того, котре працювало до «чорної п’ятирічки Януковича» за актами перевірок фінансових зловживань не виявлено.

 НОВИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ РЕСУРС

Медіа-портал Культ UA (СultUA.media) Міністерства культури України завершує тестові випробування і розпочинає системне висвітлення культурного життя країни в усьому різноманітті його проявів. Актуальні анонси та новини, останні події зі сцен та арт-майданчиків, інтерв’ю зі знаковими постатями та ньюз-мейкерами сучасного мистецького життя пріоритетні для нового Інтернет-ресурсу. Познайомтеся з його творцями і всіма, хто сповідує культ української культури! Ростислав Карандєєв, заступник міністра культури України: «З-поміж сучасних інтернетресурсів Культ UA вирізняється саме тим, що він провадиться одразу кількома редакціями – щотижневика «Культура і життя», газети «Кримська світлиця», журналів «Українська культура», «Музика», «Театрально-концертний Київ», «Пам’ятки України», «Український театр», а також широким колом волонтерів і позаштатних авторів – відомих письменників, культурологів, журналістів, діячів науки й культури».

К У Л ЬТ

mедіа-портал

«На злодієві й шапка горить», – цю народну мудрість чудово знає кожен із нас. Але далеко не кожен здатен побачити її «героя» в реальному житті. уже часто під зливу критичних звинувачень потрапляють люди, котрі всього лише прагнуть виправити наслідки злочинних дій поперед­ ників і втримати «на плаву» жертву махінацій… Доводиться знову згадати наболілу для працівників державного підприємства «Національне газетно-журнальне видавництво» тему. Бо торік, коли міністр культури Євген Нищук на посаду генерального директора призначив учасника Революції гідності, журналіста і знаного у світі фотохудожника Романа Ратушного, видавництво потрапило під обстріл спонсорованих інформаційних кілерів. Кілька замовних сюжетів у прайм-таймі колишнього «главного канала страны», розсилки наклепів користувачам соцмереж мали на меті дискредитувати і міністерство, і нового очільника видавництва. Паралельно до різноманітних інстанцій посунулася лавина листів, звернень, скарг від колишніх працівників державного підприємства. Видавництво пережило кілька відомчих перевірок, але «переможну крапку» в цій справі мав поставити висновок державної фінансової інспекції м. Києва. Планова ревізія фінансово-господарської діяльності «Національного газетно-журнального видавництва» за період з 01.01.2011 до 31.03.2015 тривала цього року майже три місяці. Але перш ніж розповісти про її результати, нагадаю, що торік із видавництва добровільно звільнилися чотири творчих та п’ять адміністративно-господарчих пар працівників, які мали тісніпретісні корупційні зв’язки з попереднім генеральним ди-

Д

Вікторія КАРАСЬОВА, Олеся БІЛАШ та Михайло КУЛИНЯК. Колаж Ігоря БАРАНОВА

ректором Олесею Білаш. Детальніше про типову радянську «мажорку», представницю родини «приголубленого» КПРС культурного діяча та її методи керування, які виявилися типовими і для чиновників доби Януковича, писалося ще 2012 року: http://endryx.livejournal. com/595040.html Суцільний детектив! Андрій Мочульський, чоловік Олесі Білаш, хоч закінчив лише вечірню загальноосвітню школу № 44 м. Києва і майже все життя пропрацював на господарчих посадах, власною дружиною був зарахований у штат видавництва … головним редактором журналу «Пам’ятки України». То не біда, що навіть автобіографію він не зміг написати без граматичних помилок… Рідна донька Олесі Білаш, Ольга Андріївна Мочульська, теж лише із середньою освітою (випускниця 117-ї столичної школи, перукар за фахом), працювала відповідальним секретарем однієї з чільних редакцій. А ще на кілька років у державному видавництві знайшли прихисток однокласниця Олесі Білаш Оксана Женжера-Вечерська (заступник головного редакто-

ра), дорогенькі кум і кума – Андрій (начальник відділу матеріально-технічного забезпечення) та Вікторія (заступник головного бухгалтера з правом банківського підпису) Васильєвські, а також Оксана Гайдук, племінниця самого екс-міністра культури Михайла Кулиняка (кума пані Білаш) та її близька подруга Лариса Гончаренко (перша як головний редактор журналу «Українська культура», а друга – її заступник)… До апологетів Партії регіонів належали у видавництві й ОнищенкиОсіпові: батько, мати, їхні донька й зять обіймали відповідальні посади. Гніздечко мафіозна родина звила дуже тепленьке, а її «бандерша» діяла нахабно і безцеремонно. Усі вищеперераховані посадовці брали участь у незаконних оборудках та, окрім найвищих ставок і надбавок, регулярно отримували від пані Білаш значні премії, зокрема й «за гідну високопрофесійну працю на журналістській ниві, активну роботу над новими рубриками» (наказ №14ОД від 10.10.2013) тощо. Не важко здогадатися, що саме вищеозначена «сім’я» була і автором, і замовником

дешевої інформаційної бурі в склянці води навколо Національного газетно-журнального видавництва. Про це вже йшлося у статті «Культури і життя» «Біло-синя полова»: http://issuu.com/culture.ua/ docs/_maket_46. Тим часом Державна фінансова інспекція м. Києва встановила, що видавництвом упродовж 2012–2013 років (а це «зоряний час» О. Білаш) здійснювалися незаконні розрахунки, які «призвели до збитків на загальну суму 3.051.835,20 грн», а за результатами ревізії дотримання законодавства у сфері державних закупівель «встановлено порушень на загальну суму 959.468,40 грн». Також ревізія встановила, що 30.12.2010 з рахунку видавництва зникло без документального підтвердження 1.813.632,89 грн. Тоді генеральним директором була інша ставлениця екс-міністра Кулиняка – Вікторія Валентинівна Карасьова, призначена 14 вересня 2010 року. Тож тільки на одному державному підприємстві лиходіїкерівники «культорга Януковича» Михайла Кулиняка присвоїли 5.824.936,49 гривень бюджетних коштів.

акцент

· Культура і життя · 2015 № 21–22, 15 травня 4

Професія за новим темпоритмом

 ВІКІПЕДІЯ НА ПОРТАЛІ

Ліліана ФЕСЕНКО, головний редактор порталу CultUA.media Інтернет-портал – це найдієвіший інструмент в інформаційній війні. ині найбільший попит як засіб комунікації має саме Інтернет. Більше половини українців, особливо в містах, користуються ним щодня. Для нас уже стало звичним розмовляти по «Скайпу» з друзями та родичами у найвіддаленіших куточках планети, отримувати своєчасну інформацію про події у світі та листуватися в режимі он-лайн. Інтернет-портали – це також і журналістика майбутнього. Не секрет, що паперова преса поволі поступається новинам із мережі. Якщо раніше у метро сиділи пасажири з газетами в руках, то сьогодні ми все більше бачимо читачів із гаджетами. Журналістам також комфортніше працювати з Інтернетресурсами, адже все написане миттєво стає публічним, оминаючи стадію друку, яка робить новину застарілою. Світ став жити набагато швидше, події стрімко змінюють одна одну, тож преса має

Н

Як засновник громадської організації «Вікімедіа Україна», головною метою діяльності якої є популяризація й підтримка проектів Фонду Вікімедіа в Україні, і мистецького порталу «Жінка-УКРАЇНКА», що пропагує українське мистецтво і митців, я дуже зацікавлений у співпраці з новим потужним і перспективним порталом CultUA.media. «Вікімедіа Україна» робить усе можливе для розширення спільноти редакторів Вікіпедії: проводить тематичні конкурси, організовує тематичні зустрічі, чимало інших заходів. Щомісяця у «Віківіснику» підбиваємо статистичні підсумки. Не таємниця, що суспільні інтереси й тенденції відображаються на кількості відвідувачів статей Вікіпедії. Саме тому ми стежимо за відвідуваністю й намагаємося покращувати найпопулярніші статті вільної енциклопедії. Популяризація вікіпроектів повністю перебуває в площині національної культурної політики. Адже важливо, щоб українську Вікіпедію з території України не лише редагували, а й переглядали частіше, ніж російську. Це сприяє консолідації нації. Нещодавно віце-прем’єр-міністр – міністр культури України В’ячеслав Кириленко показав приклад усім діячам культури, як потрібно напов­ нювати Вікіпедію. Своєю чергою, я готовий максимально оперативно розміщувати на порталі CultUA.media новини української Вікіспільноти. Користуючись нагодою, також закликаю всіх читачів «Культури і життя» та порталу CultUA.media долучатися до спільноти редакторів Вікіпедії. Пропоную також розпочати поширення найсвіжіших новин руху Вікімедіа через портал CultUA. media. До речі, за даними четвертого кварталу 2009 року російську Вікіпедію з України переглядали в 5,2 рази частіше ніж українську, однак у грудні 2014-го, а це останні наявні статистичні дані, з території України російську Вікіпедію дивилися частіше, ніж українську, лише в 1,9 рази. Отже, ще трохи наполегливої роботи над поліпшенням ­Вікіпедії, і частка переглядів російської Вікіпедії з України стане нижчою ніж 50%. А з часом і наша візьме гору. Як член видавничої ради Національного газетно-журнального видавництва, вірю в успіх культурологічного порталу CultUA.media в розширенні українського культурного простору. Юрій ПЕРОГАНИЧ

Підготовка до запуску порталу розпочалася після публікації в № 46 за 2014 рік газети «Культура і життя» концепції розвитку Національного газетно-журнального видавництва, за якою портал мав відігравати ключову роль

встигати за новим темпоритмом. Я вже років сім-вісім не користуюся паперовою пресою. Усі новини та професійну інформацію отримую з мережі. Адже саме електронні ЗМІ першими доносять найсвіжішу інформацію та дають змогу інтерактивно спілкуватися з читачем. Іноді коментарі дописувачів бувають не менш цікавими й змістовними, ніж журналістські дослідження. Тому портал CultUA.media, що входить до Національного газетно-журнального видавництва, є актуальним засобом поширення культурологіч-

них новин та реклами вітчизняного мистецтва. У рубриках CultUA.media можна дізнатися про останні події в музиці, театральному житті, кіно, образотворчому мистецтві. Нашим постійним блогером є найвідоміший у світі український письменник Андрій Курков. З його статей можна довідатися про культурні заходи не тільки в Україні, а й за кордоном. Особливо цікавими є інтерв’ю наших журналістів із видатними митцями сучасності. А окремий розділ містить репортажі та новини із зони конфлікту на сході України. Бо саме це вкрай потрібно

нині, в період інформаційної війни з російською пропагандою. Від наших співвітчизників за кордоном я вже не раз чула тезу, що Україна недостатньо активно популяризує себе в країнах Європи та США. Нині існує дуже мало українських сайтів, які були б спрямовані на англомовну аудиторію й доносили правдиві свідчення про сучасні події в нашій державі до всіх жителів Землі. Більшість європейців та американців послуговуються саме російською інтерпретацією української історії та культури, а ця версія є не тільки брехливою та образливою, а й навіть небезпечною для майбутнього нашої держави. Саме про це говорили і писали на пошту порталу CultUA. media співробітники Українського музею в Нью-Йорку та вихідці з України, які працюють у Голлівуді та Американському балетному театрі. Та й наші співвітчизники, котрі працюють в Італії та Португалії, наголошують на необхідності правдивих вістей з України за кордоном. Тому новим завданням розвитку порталу CultUA.media має стати його англомовна версія, спрямована на світового читача.

Майданчик для дискусій Нині, якщо людина хоче дізнатися останні новини, вона шукає їх в Інтернеті. Медіа-портал CultUA.media оперативно забезпечує споживача найсвіжішою інформацією зі сфери сучасної культури та пропонує ефективний механізм її поширення. Зручна навігація порталу дозволяє швидко поділитися з друзями (у якій би соціальній мережі вони не мешкали) фото-, відео- й текстовими матеріалами. Вчасно спланувати своє культурне життя допомагає інтерактивний календар, який анонсує мистецькі події. Портал

забезпечує зворотній зв’язок із читачами, що дозволяє редакції Національного газетножурнального видавництва співпрацювати з аудиторією, вчасно реагувати на її запити. Портал залучає людей до спілкування, надає змогу обмінюватися інформацією, сприяє створенню того культурного поля для дискусій, якого не вистачає сьогодні для стрімкого розвитку суспільства.

Стаття Л. МАСІМОВОЇ на підтримку нової концепції розвитку НГЖВ

Л. МАСІМОВА, кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент кафедри реклами та зв’язків із громадськістю Київського університету імені Бориса Грінченка

сторінка андрія куркова  P.S.

· Культура і життя · 2015 № 21–22, 15 травня 5

Я все більше переконуюся, що свята призупиняють життя. ерша половина січня і перша половина травня щороку традиційно гальмують усі процеси, що тривають у державі: від культурно-соціальних до політичних і економічних. І ось, коли країна під шум донбаських канонад має встигати ще й реформуватися, щоб відповідати своїм європейським обіцянкам і мріям, знову настали «травневі свята». Ми поміняли георгіївські стрічки на європейські маки з такою ж готовністю, з якою могли б погодитися перейти

тю Міністерства культури в країні і тому не розповідають про них? Сірий час настав для багатьох країн, іноді затримуючись у них на десятиліття. Але саме люди культури були найкращими борцями з політичною та іншою сірістю, яка на-

П

Еді РАМА

Жителі, котрі звикли до пасивної сірості, раптом пожвавилися. Пожвавилися й політики. І, як це не парадоксально, різко пішла на спад вулична злочинність, яка була на той час справжньою проблемою. 2004 року Еді Рама удостоївся звання Мер світу, а нині є прем’єр-міністром Албанії.

Андрій КУРКОВ

Як нам наздогнати й обігнати Албанію?

Може й нам варто почати із закупівлі яскравих фарб для міст і містечок українського Донбасу, а те, що залишиться, витратити на інформаційну підтримку такого проекту?! У всякому разі народу потрібні докази реформ, а не скарги на те, що неможливо змістити з посади суддів і прокурорів, котрі скомпрометували себе за колишньої влади, а тепер компрометують своєю присутністю владу нову.

Будинки столиці Албанії Тирани, пофарбовані в яскраві кольори

з гривні на євро. Ми душею і мріями вже там, у новій європейській Україні. А очима й тілом і раніше в старій. Так, зрозуміло, що нам доводиться постійно загравати з минулим, бо минуле є частиною традиційних цінностей старшого покоління українських громадян. Старше покоління хоче стабільності і, природно, не буде схвалювати різких змін. А всі інші чекають реформ і рішучих кроків з боку політиків, котрі взяли на

себе відповідальність за найближче майбутнє країни. Але час іде, а країна стоїть. Десь щось відбувається. Скоро з’являться нові поліцейські або міліцейські патрулі. Скоро знову подорожчають електрика й вода. Але назвати все це комплексними реформами поки язик не повертається. Звичайно, я не бачу економічних процесів, я не економіст. Але шукаю поглядом і слухом докази того, що якось змінюється

культурна політика в країні, що відбуваються зміни, здатні розворушити, розбудити від сну гуманітарне життя України. Я пам’ятаю жорстку обіцянку міністра витрачати бюджетні гроші тільки на культурні заходи в зоні АТО. Але ніде не можу знайти інформації про ці заходи. Чи бюджетних грошей на культурну державну діяльність взагалі не дали? Чи наші медіа не цікавляться діяльніс-

магалася скувати суспільство. Іноді для того, щоб розбудити і суспільство, і владу, не потрібен великий бюджет. Я згадую, як років п’ятнад­ цять тому балканська країна Албанія переживала чергові сірі часи. Раптом на виборах мера столиці Албанії Тірани переміг художник і архітектор Еді Рама. Знаєте, що він зробив? Він закупив фарби і дав вказівку пофарбувати будинки головного міста країни в яскраві кольори.

арт-проект

· Культура і життя · 2015 № 21–22, 15 травня 6

USA – Ukraine Наталія МУСІЄНКО Виставка афіш Мандрівної виставки українських художників, що присвячена Майдану, є своєрідним документальним звітом. е мандрували, в яких локаціях вистав­ лялися художники, написано на афішах. Київ – Вашингтон – Вінниця – знову Вашингтон – Кам’янець-Подільський. Чекають Чернівці, ІваноФранківськ, Університет штату Арканзас США. Різні локації, різні аудиторії, різні враження: всесвітньо відомі наукові центри, музеї, галереї. На виставці вісім афіш із подій, які вже відбулися або ще відбудуться до кінця літа 2015 року. Ідея виставки зародилася торік у травні під час поїздки авторки з лекціями про мистецтво Майдану в США. Аналіз багатого емпіричного матеріалу свідчить про наявність різних видів і жанрів мистецтва на Майдані, його особливу роль у революційних подіях 2013–2014 років. Після лекцій постійно поставало запитання: коли можна буде побачити виставку творів художників, котрих надихнув Майдан? Перепоною для організації експозиції були всім відомі ускладнення з перевезенням творів на велику відстань і страхуванням робіт, що, як правило, вимагає великих фінансових затрат. Щоб уникнути цих двох чинників, автор вирішив організувати мандрівну виставку. Розробляється концепція, збираються художні твори, робляться фотографії картин і творів мистецтва. До місця експозиції відправляються не самі роботи, а їхні високоякісні електронні зображення. Стороні, яка приймає виставку, залишається їх видрукувати та представити. Фактично це виставка постерів. Такий підхід є символічним, адже саме ці твори були виразною домінантою Революції гідності, під час якої

Revolution of Dignity Art Exhibit

Images from Ukraine’s Maidan 2013-2014

Д

Marian Luniv Arkan. 2014

May 2 2015 May 8

Embassy of Ukraine to the United States of America, 3350 M Street N.W., Washington, D.C. 20007

Artworks by Yulia Belyayeva, Glib Vysheslavsky, Anton Gauk, Olena Golub, Maryana Honcharenko, Andriy Ermolenko, Mykyta Zavilinskiy, Marian Luniv, Oleksa Mann, Roman Mykhailyuk, Anastasia Nekypila, Maria Pavlenko, Ivan Semesjuk, Andriy Sydorenko, Tetiana Rusetska, Iryna Khovanets, Oksana Chepelyk Curator: Natalia Moussienko Art Manager and Designer: Marian Luniv

Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України Програма імені Фулбрайта в Україні Київський офіс Інституту Кеннана Центр Сучасного Мистецтва «Арт-Шик» Вінниця

Правдиві свідчення:

мандрівна виставка українського мистецтва

від Революції Гідності до сьогодення

Тетяна Русецька 20.02.2014

Редакція «Культури і життя» неодноразово мала нагоду писати про визначні мистецькі проекти, що набували широкого розголосу в країні та за її ме­ жами. Один з них пов’язаний з ім’ям лауреата премії «Людина року 2014» громадським діячем, мистец­ твознавцем, кінознавцем Наталією Мусієнко. Іще в жовтні 2014 (№ 40) газета уперше розповіла про експозицію в Києві виставки «Досвід єднання…», на якій були представлені твори, що згодом облетіли світ. Ілюстрацією ж до публікації стала одна з двох представлених тоді робіт О. Голуб під загальною назвою «Вторгнення». Другий твір став основою постера-запрошення виставки у Вашингтоні. Отож вибір редакції збігся з вибором американських колег. У 2015 році наше видання присвятило презентації експозиції у столиці США розворот (№ 14-15 2015). Про велику значимість експозиції говорили посол з особливих доручень Міністерства закордонних справ України Дмитро Кулеба, президент Американсько-української ділової ради Морган Вільямс, директор Київського офісу Інституту Кеннана Катерина Смаглій, директор Програми імені Фулбрайта в Україні Марта Коломієць. А у двадцятому випуску цього року газета присвятила публікацію «Мандрівна виставка» вже демонстрації проекту у Вінниці. Відтепер інформаційний супровід виставки стає ще потужнішим, адже до нього долучається і портал CultUA.media.

17- 26.04.2015

Центр Сучасного Мистецтва «Арт-Шик» вул. Архітектора Артинова, 12-а, Вінниця

Автори: Юлія Бєляєва, Гліб Вишеславский, Антон Гаук, Олена Голуб, Мар’яна Гончаренко, Андрій Єрмоленко, Микита Завілінський, Мар’ян Лунів, Олекса Манн, Роман Михайлюк, Анастасія Некипіла, Марія Павленко, Іван Семесюк, Андрій Сидоренко, Тетяна Русецька, Ірина Хованець, Оксана Чепелик. За участі вінницького художника Олександра Никитюка.

Curator: Natalia Moussienko

Автор ідеї та куратор - Наталія Мусієнко, Інститут проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України. Спів-куратори - Андрій Сидоренко, Інститут проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України; Grace Mahoney, U.S. Fulbright Student 2014/15. Арт-менеджер - Мар’ян Лунів, Програма імені Фулбрайта в Україні.

Проект здійснено за підтримки Посольства США в Україні Медіа-партнер проекту газета «Культура і життя»

Київ став плакатною столицею світу. Отже, логіка перенесення на відстань виставки про Майдан мовою плаката є очевидною. Ідею підтримали Інститут проблем сучасного мис­ тецтва Національної академії мистецтв України, Київський

офіс Інституту Кеннана, а також Програма міжнародних наукових обмінів імені Фулбрайта в Україні та благодійна організація «Фулбрайтівське коло», яка об’єднує випускників цієї програми в Україні. Саме фулбрайтівці реалізували й прийняли першу екс-

позицію в Києві у вересні 2014 року, яка дістала назву «Досвід єднання. Майдан 2013– 2014». Виставка у Фулбрайтівській галереї мала успіх і двічі була продовжена (аж до листопада 2014 року). Газета «Культура і життя» стала медійним партнером

арт-проект Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України Програма імені Фулбрайта в Україні Київський офіс Інституту Кеннана Кам’янець-Подільська міська рада

Правдиві свідчення:

мандрівна виставка українського мистецтва

від Революції Гідності до сьогодення

Анастасія Некипіла “Наша сила в єдності”

27.04-30.05.2015 Картинна Галерея Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника вул. П’ятницька, 11 (Вірменська площа) Автори: Юлія Бєляєва, Гліб Вишеславский, Антон Гаук, Олена Голуб, Мар’яна Гончаренко, Андрій Єрмоленко, Микита Завілінський, Мар’ян Лунів, Олекса Манн, Роман Михайлюк, Анастасія Некипіла, Марія Павленко, Іван Семесюк, Андрій Сидоренко, Тетяна Русецька, Ірина Хованець, Оксана Чепелик. За участі студентки Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка Ольги Якубовської. Автор ідеї та куратор - Наталія Мусієнко, Інститут проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України. Спів-куратори - Андрій Сидоренко, Інститут проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України; Grace Mahoney, U.S. Fulbright Student 2014/15. Арт-менеджер - Мар’ян Лунів, Програма імені Фулбрайта в Україні.

Проект здійснено за підтримки Посольства США в Україні Медіа-партнер проекту газета «Культура і життя»

Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України Програма імені Фулбрайта в Україні Київський офіс Інституту Кеннана Галерея «Sweet АРТ» м. Чернівці

Правдиві свідчення:

мандрівна виставка українського мистецтва

від Революції Гідності до сьогодення

Олекса Манн «Нове Середньовіччя»

03-17.06.2015

Галерея «Sweet АРТ» вул. Штейнбарга, 23, м. Чернівці

Відкриття виставки 3 червня о 17.00 Автори: Юлія Бєляєва, Гліб Вишеславский, Антон Гаук, Олена Голуб, Мар’яна Гончаренко, Андрій Єрмоленко, Микита Завілінський, Мар’ян Лунів, Олекса Манн, Роман Михайлюк, Анастасія Некипіла, Марія Павленко, Іван Семесюк, Андрій Сидоренко, Тетяна Русецька, Ірина Хованець, Оксана Чепелик. За участі чернівецької художниці Мар’яни Романюк. Автор ідеї та куратор - Наталія Мусієнко, Інститут проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України. Спів-куратори - Андрій Сидоренко, Інститут проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України; Grace Mahoney, U.S. Fulbright Student 2014/15. Арт-менеджер - Мар’ян Лунів, Програма імені Фулбрайта в Україні.

Проект здійснено за підтримки Посольства США в Україні Медіа-партнер проекту газета «Культура і життя»

Revolution of Dignity Art Exhibit

Images from Ukraine’s Maidan 2013-2014

Glib Vysheslavsky Trade Unions. 2014

August-September 2015 University of Arkansas School of Law 1045 West Maple Street Fayetteville , AR 72701 USA Artworks by Yulia Belyayeva, Glib Vysheslavsky, Anton Gauk, Olena Golub, Maryana Honcharenko, Andriy Ermolenko, Mykyta Zavilinskiy, Marian Luniv, Oleksa Mann, Roman Mykhailyuk, Anastasia Nekypila, Maria Pavlenko, Ivan Semesjuk, Andriy Sydorenko, Tetiana Rusetska, Iryna Khovanets, Oksana Chepelyk Curator: Natalia Moussienko Art Manager and Designer: Marian Luniv

· Культура і життя · 2015 № 21–22, 15 травня 7 експозиції. Посольство США в Україні допомогло виставці в мандрах Україною. Інститут Кеннана Міжнародного центру підтримки науковців імені Вудро Вілсона і Посольство України в США за підтримки Американськоукраїнської ділової ради здійснили покази робіт у Вашингтоні. Цікаво, що у Вілсон центрі виставка тривала два з половиною місяці – з 17 лютого до 30 квітня 2015 року, а потім переїхала до Посольства України. У проекті беруть участь 17 українських митців: Юлія Бєляєва, Гліб Вишеславський, Антон Гаук, Олена Голуб, Мар’яна Гончаренко, Андрій Єрмоленко, Микита Завілінський, Мар’ян Лунів, Олекса Манн, Роман Михайлюк, Анастасія Некипіла, Марія Павленко, Іван Семесюк, Андрій Сидоренко, Тетяна Русецька, Ірина Хованець, Оксана Чепелик. Співкуратором виставки разом з Наталією Мусієнко став художник Андрій Сидоренко, молодший науковий співробітник Інституту проблем сучасного мистецтва Націо­ нальної академії мистецтв України, арт-менеджером – художник Мар’ян Лунів, співробітник програми імені Фулбрайта. Усі митці були ініціативними учасниками та очевидцями Революції гідності 2013– 2014 років, що відбувалася в столиці України. Андрій Єрмоленко, Олекса Манн та Іван Семесюк є засновниками «Мистецького Барбакану», який одразу перетворився на постійну виставку революційного мистецтва, де збиралися художники, кіношники, письменники, музиканти та філософи. Для частини художників: Гліба Вишеславського, Оксани Чепелик, Олени Голуб – це вже не перша революція, а для багатьох – початок творчого шляху і розуміння свого місця в країні та спільноті. Оригінали робіт виконані в різноманітних техніках. Це живопис, асамбляж, колаж, фотографія, відео, вишивка. Уніфікація мовою плаката надає їм нового звучання, дозволяє демократично й мобільно показати виставку в різних містах, університетах, установах.

Бачення подій українського Майдану очима митців є спробою розкриття суті екзи­ стенційних процесів, що неможливо зробити через сухі повідомлення преси. Це і є культурна дипломатія, яка сприяє і сприятиме промоції іміджу нашої держави у світі. На світлинах афіші мандрівної виставки та публікації газети «Культура і життя», присвячені цьому арт-проекту

сучасне мистецтво  ПІД ЗАХИСТОМ ЦЕРКВИ

· Культура і життя · 2015 № 21–22, 15 травня 8

ІНТЕГРАЛЬНИЙ МИТЕЦЬ Світлана СОКОЛОВА

Кілька днів тому я обіцяв повернутися до теми Михайлівського Собору. І 30 листопада сталося, можна сказати, диво, якщо судити за реаліями сьогодення. А й справді, сталося так, як і має відбуватися, – Церква захистила Людей від свавілля влади... Коли студенти тікали від озвірілого «Беркута», їм відчинив зачинені на ніч ворота монастиря послушник. І ці ворота зачинили перед «Беркутом»... Коли про це дізналося вище керівництво Київського патріархату – а саме до нього належить Михайлівський монастир, воно веліло відкрити двері всіх своїх храмів для всіх, кому потрібна допомога. Ось повідомлення їхнього інформаційного департаменту: «Усі храми нашої церкви в Києві відтепер будуть відчинені цілодобово. У них буде проводитися безперервна молитва. Всі нужденні можуть тут отримати духовну підтримку, взяти участь у молитві, а також відпочити і підкріпити свої фізичні сили». Зовсім неподалік від Михайлівського Золотоверхого перебувала раніше Десятинна церква, перша кам’яна церква Давньоруської держави, в якій 1240 року ховалися кияни, котрі втікали від монголів... Ось такі збіги... Ці намети біля стін монастиря – дещо пізніше, вже 2 грудня. У монастирі багато людей: хто до медпункту місцевого йде, хто на обід – при мені принесли величезну каструлю борщу з кафе поряд. У храмі моляться люди. А поруч – у неосвітленій частині – сплять люди, котрим храм дав притулок. Володимир ХАРЧЕНКО, «Фейсбук», 4 грудня 2013 року

 P.S.

За пост про Михайлівський Золотоверхий монастир блогер і фотохудожник Володимир Харченко удостоєний першого місця у рейтингу 2013 року Інтернет-видання Фундації Петра Тронька.

Фотографія, метаграфія, комп’ютерна музика, література і вірт-арт… агатогранні прояви таланту Володимира Харченка підтримують творче реноме України за кордоном.

– Володимире Анатолійовичу, Ви займаєтеся різними напрямками мистецтва одночасно. Це бажання різнобічно самовиразитися?

– Я ще й експерт із паранормальних явищ. Виразити світ одним якимось чином або тільки звуком неможливо, тому намагаюся відобразити всі його грані, донести людям моє бачення. Одне доповнює інше, і картина виходить об’ємною. Накочується хвиля образів, народжуються слова, виникають вірші та проза. Я називаю це «вербографією»: коли назва фотографії або картини доповнює зображення і породжує нові смисли.

– Як фотохудожник Ви займаєтеся метаграфією. Розкажіть, як вона розширює можливості створення образу.

– Метаграфія часто зустрічається у багатьох роботах. Сам термін з’явився ще в минулому столітті, а моя перша виставка під такою назвою відбулася в 1990-х роках. Метаграфія стала черговим технологічним етапом після фотографії, як у Аристотеля «Метафізика» після «Фізики». Це метод цифрової обробки фотографій: я прагну досягти максимального графізму і вираження світла, об’єму й руху. Опрацьовую фотографію таким чином, щоб максимально втілити в ній усе те, що хотів сказати спочатку, коли задумував зйомку. Але, безумовно, з поганого знімка неможливо зробити хорошу метаграфію. В основі має бути хороша світлина.

– Вам вдається створити ледь не картину. Як Ви цього досягаєте?

– Ви маєте рацію. Я є членом Спілки художників, а не фотохудожників, мої твори вистав-

Б

лялися переважно в картинних галереях. Мій творчий процес чимось схожий на медитацію. Я сідаю за комп’ютер і занурююся в незрозумілий навіть мені самому стан. Усе завершується тим, що виходить готова робота. І в мене майже ніколи не виходить її повторити! Обробкою зображень я займаюся дуже давно. До появи «Фотошопу» я використовував програму «Фотостайлер» та деякі інші.

– Вам допомагає спеціальна освіта?

– Ні, вона в мене тех­ нічна. Тоді, коли я навчався, ще не було персональних комп’ютерів. Хоча з неперсональними працював ще з 1976 року.

– У мережі Вас позиціо­ нують як автора методу метаграфії.

– Термін придумав я, але не патентував, тож усім дозволяю ним послуговуватися (сміється). А взагалі методів обробки зображень, напевно, мільярди, бо існують різні підходи і технології. Та й обробка починається не з комп’ютера, а з фотографування. Це правильний вибір об’єктива, експозиції, світла, ракурсу тощо.

– У «Фейсбуці» Ви визнаєте: «Крізь мене прохо-

Володимир ХАРЧЕНКО. Фотознімок Юрія ШКОДИ

Володимир ХАРЧЕНКО. «Гаванський міст»

сучасне мистецтво  ВПІЗНАВАНОСТІ – НІ

Володимир ХАРЧЕНКО «Кармен»

Майдан у світі – У Пікассо були рожевий і блакитний періоди творчості, а в мене нині – фотографічний. В Америці мої роботи виставили на продаж онлайнгалерей, розгортаються різні виставки. Торік графік показів був дуже щільним. В останні дні листопада в Гаазі проводилася фотовиставка, присвячена Майдану, на якій я і художник Шерешевський представляли свої роботи. Це кадри з місця подій, які я знімав мало не щодня. Великі портрети з циклу «Обличчя Майдану» залишилися в Українському посольстві в Гаазі. Це найчистіші світлини величезних розмірів, при створенні яких не використовувалася метаграфія. Я прагну, щоб у роботі було максимум виразності, якщо цього можна досягти винятково фотознімком. На жаль, мій особистий Майдан закінчився 24 січня – серйозно травмував спину, що плавно перейшло в інфаркт. Під час сутичок людей поливали з водометів, і я послизнувся на льоду, коли знімав. Рахував дні нового народження після операції та шунтування, що трапилися рік тому. Виставки моїх робіт про Революцію гідності проводилися в Польщі, у Великобританії. У січні минулого року в Канаді вийшла книга, у якій було розміщено, певно, з вісім моїх робіт, присвячених цій події. Найкраща метаграфія – Міжнародна трієнале «Evrografik – 2003» – одна з найбільших у світі графічних подій. Один із її етапів відбувся в галереї «Лавра», де було представлено роботи кількох тисяч учасників. Я посів на ньому перше місце з роботою «Кармен». Це найяскравіший приклад метаграфії – обробленої фотографії, перенесеної на полотно. Сам був здивований, коли переміг. Ймовірно, це стало можливим завдяки тому, що під час створення робіт я вдаюся тільки до своїх технологій. Стандартних фільтрів у «Фотошопі» не використовую – не люблю впізнаваності. Тоді один із критиків сказав: «Як геніально використано колір тютюна!» (Кармен працювала на тютюновій фабриці). А я не робив цього спеціально, просто так вийшло. Згодом потрапив у Домінікану, яка змагається з Кубою за право називатися найбільшим виробником сигар. На тютюнових фабриках бачив, як працюють сучасні Кармен. Я там створив великий цикл про всі етапи народження сигари. Його можна переглянути на «Фейсбуці». Презентація 14 травня в Міністерстві культури в рамках презентації Національного газетно-журнального видавництва відбулася виставка моїх робіт.

· Культура і життя · 2015 № 21–22, 15 травня 9 дять різні образи, десятки за життя, в різні роки я був схожий на різних, зовні несхожих людей». Це якось відбивається у фотографії?

– Безумовно, тому я працюю над великим циклом автопортретів. Називаю його «Театром однієї миті», адже ставлю перед собою завдання створити образ, який існує лише секундочку. У різні часи я й на Гоголя був схожий, і на Миколу ІІ, і на Хемінгуея.

– Цю галерею можна побачити тільки у «Фейсбуці»?

– На жаль, поки ще не знайшов жодного хорошого варіанту її реалізації на інших сайтах. У «Фейсбуці» вдалося презентувати понад 3000 робіт.

– А де ще представляли плоди творчості?

– Я брав участь у більше ніж 60 виставках у 12 країнах. ­Добре запам’ятав виставку в Бельгії. У великому саду завелася величезна кількість черв’яків, і організатори вирішили приманити туди птахів. Але зробили це не просто так, а оголосили Всесвітній художній конкурс шпаківень. Свої вироби надіслали майстри з усього світу. У змаганні брало участь декілька українців. На одному з дерев висіла і моя шпаківня. Щоправда, вироби деяких конкурсантів мали такий вигляд, що я на місці птаха туди точно б не заглянув: вони були всі в голках, як їжачки. У мене ж була шпаківня у формі людського обличчя.

– Останнім часом Ви працюєте в напрямку Фейс­бук-арт. Розкажіть про цей вид творчості. 

Володимир ХАРЧЕНКО. «Дерево»

Володимир ХАРЧЕНКО. «П’єса для механічного піаніно міста»

сучасне мистецтво  ПРИНАГІДНО

Володимир ХАРЧЕНКО – український художник, поет, письменник. Член Національної спілки художників України. Автор оригінальної графічної техніки, яку він назвав «метаграфією». Експериментатор у міжгалузевих видах творчості, пов’язаних із візуальним мистецтвом, музикою, літературою. Народився 20 березня 1959 року в Одесі в родині службовців. У п’ятирічному віці разом зі своєю родиною переїхав до Києва. 1983 року закінчив Київський інститут легкої промисловості. До 1989 року працював програмістом, потім директором приватної фірми. Живе в Києві. Понад 20 років працює в напрямках нет-арт, digital art, metagraphy, саунд-арт, медіа-арт. Перші роботи в галузях нет-арту і саунд-арту були викладені ще 1991 року в мережі «Фідонет». Останнім часом працює в напрямку FB-art (Фейсбук-арт). Цифрові метаграфії Володимира Харченка вихоплюють з урбаністичного середовища суттєві моменти так, ніби відбувається миттєвий контакт індивідуального й суспільного. Плин вуличного життя, де всі поспішають у безлічі справ і без справ, підкоряючись ритму, все ж таки дає змогу прояву, хоч і миттєвому, одвічній поезії, яка, видозмінившись, живе в думках і творах художника нового тисячоліття. Володимир брав участь у виставках у різних країнах світу: Німеччині, Нідерландах, Бельгії, Словаччині, Польщі, Латвії, Угорщині та інших. Літератор Володимир Харченко пише переважно російською мовою. Він є автором книги «Человек идет по крыше». Його вірші входять в антологію поезії «Киев: Русская поэзия. XX век». Пісні, вірші та проза публікувалися в журналах Росії, України, Білорусі, Німеччини. Поезія та пісні на ­вірші митця неодноразово транслювалися на українському радіо.

2010 року вірші поета увійшли в шорт-лист літературної премії імені М. Ушакова. Літературним творам Володимира Харченка притаманні ліризм, філософічність, афористичний лаконізм фраз. Нагороди й відзнаки: – знак ЛенВО «За мужність і героїзм» (1986); – медаль імені Ю. Гагаріна Федерації космонавтики СРСР (1989); – диплом Міжнародної трієнале «Evrografik – 2003» за роботу «Кармен».

· Культура і життя · 2015 № 21–22, 15 травня 10  – Це мій черговий винахід – такий напрямок мистецтва, де робота має новий обсяг і коментар, що дозволяє побачити її з іншої точки зору. І сам митець таким чином може оцінити реакцію інших людей. Фейсбук-арт дозволяє розвивати роботи в альбомі.

– На початку 1990-х років разом з іншими авторамикомпозиторами Ви виконували пісні на вірші добре відомих поетів, найчастіше Срібного століття. Нині теж пишете?

– Ні, я вже давно не пишу, але поступово хочу зробити ремейки всіх цих робіт на новому рівні, оскільки є звукова студія. У нас був колектив «ХаРоСе» – Харченко, Ромащенко, Семенов – три композитори. У той час ми й підготували цикли на вірші поетів Срібного століття. На сцені я виступав близько двадцяти років – з 1980-го до 2000-го; лауреат п’яти фестивалів авторської пісні.

– Ви – творець і комп’ю­ терної музики...

– Так, писав її 1991 року. Композиція називалася «Чорне сонце».

– Вона звучала без музичних інструментів?

– Абсолютно. Музика виникала просто в голові, про-

грамувалася на комп’ютері, навіть без клавіш. Таким чином озвучені кілька документальних фільмів, телепередачі. Ще до появи Інтернету комп’ютерна музика була досить відомою. 1991 року вона широко розходилася в мережі «Фідо».

– Це фрагмент із першого у світі мережевого концерту «Хомо Совєтікус»?

– Так. У ньому також були на той час ще популярні, відомі радянські пісні. Усі програмували цим методом, але щоб цілком концерт – до мене цього не робив ніхто.

– Ви ще займаєтеся програмуванням, розкручуванням сайтів?

– Я займався цим настільки добре, що кілька моїх робіт 1980–1990-х років увійшли в каталог, де були представлені 50 найкращих програмних продуктів України. Я написав першу українську комп’ютерну гру про комерсантів. Сайти і все про їхнє «просування» знаю досконало.

2001 року написав у «Рунеті» найперший курс із 16–18 лекцій про розкручування сайта.

– Вам близька тема перетину магії і мистецтва. У яких творах вона найбільш вдало розроблена?

– В усіх! Наприклад, у невиданій ще друком «Книзі в шкіряній палітурці». На сайті її прочитали вже сотні тисяч людей. Там я намагався найбільш максимально і точно висловити, можливо, через дзен-формулювання чи парадокс-формулювання те, як я бачу світ і наскільки це все переплетено. Був період, коли в консерваторії я читав лекції зі зв’язку мистецтва і магії, адже багато напрямків мистецтва зародилися з первісної магії. Спочатку людина малювала на стіні печери, як вона полює на кабана, бика, мамонта. Це був ритуал, який мав допомогти благополучному результату полювання. Такий вид магії називався асоціативним: те, що робиш у малому, повин­но було статися й у великому. Музика починалася з ритуальних співів біля вогнища. Пізніше мистецтво стало чистим, багато в чому втратило сакральність, але багато його напрямків зберегли в собі певну магічну основу.

– За якими ще творами можемо оцінити Вас як літератора?

– Маю книгу віршів «Людина йде по даху», яка два рази була в шорт-листах великих премій.

– Ви займаєтеся і параведикою. Що це за дивина?

– У 14-річному віці почув про передавання інформації силою думки і вирішив це перевірити дослідним шляхом. Виявилося, що все це існує насправді. У 80-х роках брав участь у конференціях із парапсихології в Києві, Білорусі. Також мене запрошували як експерта в одну з передач «Битви екстрасенсів» на телеканалі «СТБ».

– Читала, що місяцями буваєте в Домінікані.

– Так, я три роки там зимував. Дивовижне місце, друга офіційна назва – Рай на землі. Я зробив там серію фотографій, які постійно демонструються на виставках. Розумію Ван Гога... Тубілки, пальми, океан, кокоси… Рибалки привозять щойно виловлену рибу і морепродукти, запікають їх у фользі – за копійки можна з’їсти восьминога. І, сидячи на березі, дивитися на океан.

– Чим здивуєте найближчим часом?

– Новий напрямок – календарт. Маю ідеї щодо низки календарів, збираюся зібрати в купу образ, слово й музику і зробити з них відеоарт. Повсякчас придумую нові напрямки, тому що в рамках бути нудно.

Володимир ХАРЧЕНКО. «Портрет Сонячного Світла в інтер’єрі»

кіно

· Культура і життя · 2015 № 21–22, 15 травня 11

 ДЕКЛАРАЦІЯ

про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2014 рік Розділ І. Загальні відомості Іллєнко Пилип Юрійович Посада: Голова Державного агентства України з питань кіно Члени сім’ї декларанта: дружина – Іллєнко Є. О., син – Іллєнко Г. П., син – Іллєнко С. П. Розділ ІІ. Відомості про доходи А. Одержані (нараховані) з усіх джерел в Україні: Загальна сума сукупного доходу, гривні – 73163 у т. ч.: – заробітна плата, інші виплати та винагороди… – 23960; – дохід від викладацької, наукової і творчої діяльності… – 23203; – дохід від відчуження цінних паперів та корпоративних прав – 26000; Розділ ІІІ. Відомості про нерухоме майно А. Майно, що перебуває у власності, в оренді чи на іншому праві користування декларанта… Квартири – 1/3 гост. 147 м2 Розділ ІV. Відомості про транспортні засоби А. Транспортні засоби, що перебувають у власності, в оренді чи на іншому праві користування декларанта… Автомобілі легкові – ГАЗ 2705, об. дв. 2448 см3, пот. дв. 56,2 кВт, довж. 550 см, 2000 (рік випуску) Інші засоби – мотоцикл HONDA TRANSALP 650 об. дв. 647 см3, пот. дв. 40 кВт, довж. 226,5 см, 2000 (рік випуску) Б. Транспортні засоби, що перебувають у власності, в оренді чи на іншому праві користування членів сім’ї декларанта Автомобілі легкові – TOYOTA RAV4, об. дв. 1997 см3, 93 кВт, 410 см, 2000 (рік випуску) Розділ V. Відомості про вклади у банках, цінні папери та інші активи А. Вклади у банках, цінні папери та інші активи, що перебувають у власності декларанта… Розмір внесків до статутного (складеного) капіталу товариства, підприємства, організації – 1428.

 ДЕКЛАРАЦІЯ

про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за 2014 рік Розділ І. Загальні відомості Клименко Лідія Андріївна Посада: Заступник голови Державного агентства України з питань кіно Члени сім’ї декларанта: чоловік – Клименко А. П. Розділ ІІ. Відомості про доходи А. Одержані (нараховані) з усіх джерел в Україні: Загальна сума сукупного доходу, гривні – 134964,08 (декларанта), 59296,84 (членів сім’ї) у т. ч.: – заробітна плата, інші виплати та винагороди… – 131637,05 – інші види доходів – 3327,03 Розділ ІІІ. Відомості про нерухоме майно А. Майно, що перебуває у власності, в оренді чи на іншому праві користування декларанта… Квартири – 73,2 м2 Б. Майно, що перебуває у власності, в оренді чи на іншому праві користування членів сім’ї декларанта Квартири – 73,2 м2 Розділ VІ. Відомості про фінансові зобо­ в’язання А. Фінансові зобов’язання декларанта та інші його витрати Утримання зазначеного у розділах ІІІ–V майна – 11400.

Андрій КОКОТЮХА: «Україна себе замовчує» Веніамін КІНЧУК Ім’я Андрія Кокотюхи зазначається в титрах усього трьох фільмів. Та якщо б у нас була високорозвинена кіноіндустрія, таких стрічок було б кілька десятків. ещодавно письменник випустив свій черговий роман «Привид із Валової», що, як і більшість попередніх його творів, вирізняється своєю фільмовою фактурою. У зв’язку з цим ми розпитали автора про кінематографічний бік його творчості.

– Скільки Ваших сценаріїв так і не дійшло до екранів?

– Більше десяти. Причому половина з них прийнята продюсерами і навіть частково оплачена. Розробок, у різний час замовлених і готових, – до півсотні.

– Чому вони досі не екранізовані?

– Моя проблема в тому, що я не пишу мелодрам. А вони дешевші у виробниц­ тві. Тож детективи, трилери, пригодницькі історії й актуальні зараз драматичні серіали поки не розглядаються виробниками. Хоча й передчуваю, що скоро «чоловічий» контент, у якому я працюю, почне розвиватися.

– Коли триває робота над екранізацією літературного твору, якою є ідеальна позиція його автора?

Н

Андрій КОКОТЮХА

– Якщо письменник знає, що таке драматургія і визнає, що твір – це не сповідальний монолог про сенс буття, а цікава історія з гострими поворотами та несподіваним фіналом, до того ж без рефлексій, – тоді він пише сценарій сам. Якщо ж письменник не розуміє, що таке виробництво, і починає тролити всіх своїм інтелектом замість того, щоб переписати чи доробити потрібний епізод, – йому нічого робити в кіно.

– Хронічною для багатьох українських серіалів є така собі «географічна сліпота». У вітчизняних телефільмах можна впізнати наші вулиці та площі. Проте за сюжетом

ці міста «грають роль» якихось безіменних пострадянських міст. Чи «прозріють» у майбутньому наші серіали?

– Мені дуже хочеться, аби «прозріли», бо ситуація це ненормальна. «Поліція Маямі» – це про поліцію Маямі. «Пуститися берега» – дія відбувається в Альбукерке. «Втеча з в’язниці» – герої потрапляють до Панами. «Спрут» – Сицилія, Рим, Мілан. І лише Україна себе замовчує. Київ згадує хіба Паніковський в «Золотому теляті». Є Одеса в «Ліквідації», але ж не Україна знімала цю стрічку. Ми самі себе боїмося і не поважаємо. Хоча згадка в кіно про реальні місця й міста твоєї країни автоматично підвищує інтерес як до фільму, так і до країни.

– Які серіали Ви вважаєте еталонними?

– Не буває еталонів. Буває зразок хорошої роботи, професійного підходу. Для мене «Сімнадцять миттєвостей весни», «Спрут», «Бригада», «Втеча з в’язниці», «Доктор Хаус», «Декстер», «Гра престолів» – серіали з різних епох, різного ідеологічного навантаження, але одного порядку: професійно розказані й зроблені історії. Хоча загалом наближене до еталона те, що робиться за західними лекалами. Але про що ми тут зараз говоримо, про які еталони, смаки чи вподобання, коли над усім, як не крути, стоїть «Твін Пікс»?!

Правило «Мого дитинства» У столичному кінотеатрі «Київ» зберігається добра традиція показу молодого вітчизняного кіно. Із 6 травня в прокаті альманах короткометражних стрічок Ірини Правило. Добірка складається з трьох картин: «Кров», «Мужицький янгол. Різдвяна історія» та «Сонет 132». Першу знято за мотивами автобіографічного твору класика грузинської літератури Нодара Думбадзе. А інші дві – за оповіданнями чернігівського письменника Степана Васильченка. У творчості останнього це ледь не перші екранізації. «Перенесення слова на екран – цікаве й потужне явище. І коли працюєш у цій пло-

Ірина ПРАВИЛО

щині, то маєш змогу “подружитися” з автором, отримати благословення на екранізацію його матеріалу… Щоразу відчуваю якийсь емоційний поштовх, духовний сигнал –

їхня проза надихає», – розповідає Ірина Правило. Літературний твір покладено в основу і нового фільму молодої режисерки, над яким вона нині працює. Її

нове творіння називатиметься «Мій університет» і знімається воно за мотивами оповідання італійського письменника Ніно Палумбо. Бюджет майбутньої картини формуватиметься частково за рахунок прокату альманаху трьох вищезгаданих ­фільмів. Усі ці чотири (включно з «Моїм університетом») стрічки зрештою будуть об’єднані в один великий цикл «Моє дитинство». Його вихід на екрани стане не менш важливою подією, ніж торішні прем’єри, скажімо, «Трубача» Анатолія Матешка чи «Івана Сили» Вік­ тора Андрієнка. Адже кожен фільм для підлітків у нашому кіно автоматично стає подією. Антон ФІЛАТОВ

післямова

· Культура і життя · 2015 № 21–22, 15 травня 12

Молодіжний контент

 «BOOK FASHION – 2015»

Катерина МАКАРЕВСЬКА

Під час церемонії нагородження

Автором ідеї проведення цього конкурсу стала Л. Масімова, доцент кафедри реклами і зв’язків з громадськістю Київський університет імені Бориса Грінченка. До організації заходу долучилися Національне газетно-журнальне видавництво, кафедра реклами і зв’язків з громадськістю Київського університету імені Бориса Грінченка, Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради та видавництво «Білий тигр». Такі події, як «Book Fashion», розвінчують міфи про відсутність культурно освічених підлітків та доводять представникам старшого покоління, що існує велика кількість сучасних методів популяризації тих чи інших цінностей, і лише нам обирати, яких саме. Присутній на церемонії депутат Київської міської ради і один із членів журі Юрій Крикунов навів слушну цитату: «Ті, хто читають книги, завжди будуть керувати тими, хто дивиться телевізор».

Найщиріші співчуття близьким померлого

Володимира КНЯЗЕВА, прекрасного директора картин і чудової Людини, від друзів із Польщі Єжи Гоффмана і Єжи Михалюка та співробітників студії «Зодіак Єжи Гоффман Фільм Продакшн». Газета «Культура і життя»

Підбито підсумки першого Всеукраїнського фестивалю буктрейлерів і промороликів «Book Fashion». Київському університеті імені Бориса Грінченка відбулося нагородження переможців та призерів конкурсу. Учасники мали створити відеоролик-презентацію певної книжки, своєрідну рекламу твору або збірки, що ми вже звикли бачити у сфері кіно й телебачення. В Україні така практика промоції літератури ще не набула достатнього поширення. Тим цікавіше спостерігати за намаганнями молоді – а в конкурсі брали участь саме студенти й школярі – осучаснити систему піару різноманітних нових видань і таким же чином нагадати про старі. Для нинішнього комп’ю­тери­ зованого суспільства подібна реклама була б не менш дієвою, ніж промотури вітчизняних авторів. А те, що такі акції не дають піти в небуття моді на читання, не викликає жодного сумніву. Спочатку організатори розраховували на участь лише дітей старшого віку, проте на конкурс надійшли роботи і зовсім маленьких школяриків. Розмаїття спостерігалося й у географії проекту: відбір пройшли 46 буктрейлерів від близько сімдесяти авторів (третина з яких – школярі) з Києва, Одеси, Луцька, Криво-

У

Видавець

Ірина БАТАЩУК отримує гран-прі фестивалю «Book Fashion»

го Рогу, Нікополя, Житомира та інших українських міст. Що цікаво, учасники обирали не лише україномовну літературу, а й іноземні видання мовою оригіналу. І якщо ви думаєте, що сучасну молодь не цікавлять новинки книжкового ринку, то ви дуже помиляєтеся, адже на конкурсі були представленні й зовсім свіжі видання, які тільки зараз з’являються на полицях книжкових магазинів. А серед обраної літератури була не лише художня, а й наукова та науково-популярна. Звісно, контекст був аматорським: не всі ще мають можливість і навички для створення професійного продукту. Проте траплялися й дуже якісні ролики, зняті студентами із використанням належної техніки і озвучені на спеціально підготовленій студії. Деякі роботи учасники фільмували самі, деякі монтували з уже наявно-

№ 21–22 (4644–4645), 15 травня 2015 р.

Національне газетно-журнальне видав­ництво

Виходить із 7 жовтня 1923 року Свідоцтво про реєстрацію КВ № 1026 від 26.10.94 р.

Роман РАТУШНИЙ

Засновники

Міністерство культури України, Український комітет профспілки працівників культури, редакція газети

Головний редактор Євген БУКЕТ

Адреса редакції

03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 Тел.: +38 (044) 498–23–65 nvu.kultura@gmail.com

Генеральний директор Видавнича рада

Андрій КУРКОВ (голова), Євген БУКЕТ, Сергій ВАСИЛЬЄВ, Олег ВЕРГЕЛІС, Вадим ДОРОШЕНКО, Віктор фон ЕРЦЕН-ГЛЕРОН, Наталка ІВАНЧЕНКО, Ростислав КАРАНДЄЄВ, Ігор ЛІХОВИЙ, Наталія ЛИГАЧОВА, Наталія МУСІЄНКО, Лариса НІКІФОРЕНКО, Руслан ОНОПРІЄНКО, Юрій ПЕРОГАНИЧ, Роман РАТУШНИЙ, Віталій САТАРЕНКО, Анатолій СЄРИКОВ, Олег СВІРКО, Артем СТЕЛЬМАШОВ

Адреса видавництва

03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 Тел.: +38 (044) 498–23–65

го в Інтернеті матеріалу, використовували слайди, малюнки і навіть трохи анімації. Найбільш ефектний вигляд мали поетичні відео, які переважно й здобули головні призи. Окрім церемонії нагородження, гостям пропонували взяти участь у майстер-класі з виготовлення книжок ручної роботи, екземпляри яких були виставлені на стенді в холі. Також можна було ознайомитися з присвяченою Революції гідності книжкою «Воля живе боротьбою…», яку отримували в подарунок переможці конкурсу. Збірка створена студентами університету і написана українською та англійською мовами. Для заохочення та сприяння різножанровості було створено чотири номінації в категоріях «школярі» та «студенти». У номінації «Ігровий буктрейлер» переможцями стали Т. Муратова й О. Юренева (Київ) за «Я,

Дизайн та верстка

Сергій ЗАДВОРНИЙ Поліграфічний комбінат ТОВ «Типографія “Від “А” до “Я”» м. Київ, вул. Колекторна, 38/40 Тел.: (044) 563–18–04, 562–28–51

Розповсюдження і реклама

Тел.: +38 (044) 498–23–64; +38 (098) 335–99–94 Редакція не публікує колективні листи та звернення Публікуючи проблемні матеріали, редакція, окрім спеціально обумовлених випадків, подає лише авторський погляд. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів «Культури і життя» – тільки з письмового дозволу редакції. © «Культура і життя», 2015

которой не было» та К. Некрасова (Київ) за «Женскую/мужскую лирику». Найкращий «презентаційний буктрейлер» показали А. Грибакіна (Кривий Ріг) з «Домом странных детей» та Г. Падалка (Київ) за «35 кілограмів надії». Найбільше журі вразив «буктрейлер до дитячої книги» наймолодших учасниць фестивалю, учениць третього класу А. Масімової та Є. Матвєєвої (Київ) до «Невгамовної Кейті» та А. Сінькевич (Київ) до «Хто ти, Алісо?» За найкращий «буктрейлер до розумної книги» були нагороджені Є. Госпо­даренко та Д. Коваленко (Київ) з книжкою «PR у маркетингових комунікаціях». А гран-прі здобула Ірина Батащук за промовистий і емоційний трейлер до нової збірки Дмитра Лазуткіна «Червона книга». Фотознімки Романа РАТУШНОГО

ПЕРЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ ТРИВАЄ Передплатна ціна на 2015 р.: півріччя – 89,19 грн; 3 місяців – 45,42 грн У передплатній ціні враховано вартість доставки до вашої поштової скриньки і вартість оформлення абонемента. Передплатний індекс 60969 ВИДАНО за сприяння Фундації Петра Тронька і Видавничого дому «Пам’ятки України»

Наклад 5 000

Ціна договірна