"Культура і життя", № 35, 26 серпня 2016 р.

загальнодержавна

газета

№ 35

26 серпня 2016 р.

щоп’ятниці

«Люди Свободи»

стор. 4 Патріотична поезія

стор. 7

стор. 11

Український військовослужбовець. Фото Reuters

Досвід волонтерів

На варті Незалежності стор. 8

Культ ура і жит тя

№ 35, 26 серпня 2016 р.

Головний редактор газети «Культура і життя» Євген БУКЕТ

 ПРИПИНЕННЯ ДИСКРИМІНАЦІЇ

На 90-ій сесії Комітету ООН у Женеві (Швейцарська Конфедерація) Україна відзвітувала щодо виконання Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (КЛРД). Заступник міністра культури України Тамара Мазур очолила українську делегацію, що працювала в рамках Комітету, і представила 22 та 23 Об’єднану доповідь України на виконання Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. До складу делегації, окрім представників Міністерства культури, також увійшли представники Міністерства юстиції, соціальної політики, освіти і науки, а також Національної поліції України та Державної міграційної служби України. Виступаючи та даючи відповіді на запитання членів КЛРД, голова української делегації Тамара Мазур ще раз наголосила, що чинне законодавство України, у тому числі Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», має відкритий перелік ознак, за якими заборонена дискримінація в державі. А це означає, що дискримінація навіть за тією ознакою, яка прямо не прописана у законі, є порушенням законодавства, а особа, яка за нею дискримінується, – має право на захист.

Заступник міністра культури України Тамара МАЗУР

Представники нашої держави також наголосили: щодо України не припиняється зовнішня агресія. Частина суверенної території України – Автономна Республіка Крим – незаконно окупована Російською Федерацією, внаслідок чого на окупованих та тимчасово непідконтрольних територіях України трапляються непоодинокі випадки порушення прав людини, у тому числі дискримінація за національною та іншими ознаками, зокрема щодо кримських татар, українців, осіб іншої національності, які висловлюють проукраїнські погляди. Тамара Мазур висловила глибоке занепокоєння такою ситуацією, акцентувала увагу, що відповідальність за дотримання прав людини на окупованих територіях покладається на країну-окупанта та агресора, а також закликала світову спільноту вжити заходів щодо відновлення правопорядку. У ході засідання члени делегації надали розгорнуті відповіді на запитання членів Комітету стосовно русинської меншини в Україні; міжконфесійних релігійних відносин; забезпечення прав кримських татар та визнання їх корінним народом України; торгівлі людьми; розслідування компетентними органами випадків дискримінації; вивчення у навчальних закладах України мов націо­ нальних меншин, а також дисциплін, пов’язаних із правами людини; ситуації з біженцями, апатридами та внутрішньо переміщеними особами; безоплатної правової допомоги тощо. Закриваючи засідання, голова А. Кріклі подякувала делегації України за плідну та масштабну роботу, проведену задля підготовки участі у засіданні, та за ґрунтовність і професійність наданих коментарів та відповідей.

2

актуально Циркова галузь потребує реформування Під головуванням міністра культури України Євгена Нищука відбулась нарада з питань реформування циркової галузі. ід час розмови мі­ ністр окреслив низку першочергових ак­ туальних проблем, котрі нині існують у цій сфері. Зокрема таких, що стосуються проведення конкурсів на за­ міщення керівних посад у за­ кладах та організаціях, коли у багатьох випадках професійне середовище не активно долу­ чається до подачі заявок, а від­ так ситуація в галузі залиша­ ється незмінною. «Мої двері відкриті для усіх, хто має напрацювання з ре­ формування у цирковій сфері.

– сказав міністр. – Нині на часі проведення конкурсів у закла­ дах та організаціях, де у керів­ ників закінчились контрак­ ти, або ж де вони виконують обов’язки директорів. Втім, як виявилось, ситуація непроста. Попри розмови з професіона­ лами, які наголошують на “ка­ тастрофі у цирках” та “кризу у галузі”, коли ми отримуємо сигнали про те, що циркові за­ клади замість професійної ді­ яльності організовують у своїх приміщеннях побутові ярмар­ ки, попри велике розмаїття

П

Заява МІНІСТЕРСТВА КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ щодо порушень окупаційною владою Російської Федерації прав релігійних та етнічних спільнот у Криму Міністерство культури Укра­ їни здійснює постійний моні­ торинг релігійної ситуації на території окупованого Росій­ ською Федерацією Криму та окремих районів Донецької та Луганської областей. До Мінкультури постійно звертаються вірні Кримської єпархії Української право­ славної церкви Київського патріархату, представники корінного населення півост­ рова – кримські татари тощо із заявами щодо порушення їхніх прав окупаційною вла­ дою півострова. Вони заявля­ ють про постійний тиск збоку влади, погрози віруючим, по­ рушення їхніх прав і свобод,

фахівців у цій сфері – як до­ ходить до справи – діла немає. Бувають випадки, коли кон­ курс на ту чи іншу посаду ого­ лошується та скасовується по кілька разів через відсутність заявок. Так бути не може! У питаннях реформування цир­ кової галузі великі надії Мі­ ністерство культури покладає на вас – професійне середови­ ще. Ваші пропозиції, ваше ре­ альне, а не на словах, бажання працювати та змінювати». Міністр також наголосив: за­ для уникнення глибокої кри­ зи галузі необхідно зробити ефективним управління Дер­ жавною цирковою компанією України, де саме зараз триває конкурс на заміщення посади

рейдерські захоплення релі­ гійних, культових, культур­ них споруд, несанкціоновані обшуки тощо. Міністерство культури Украї­ни висловлює занепо­ коєність та глибоку стурбова­ ність складністю того стану, в якому опинилися релігійні організації та етнічні спіль­ ноти, не афілійовані з оку­ паційною владою Криму, які чітко визначили свою грома­ дянську позицію та підтвер­ дили незаконність анексії частини України Російською Федерацією. У зв’язку з відсутністю в України реальних інструмен­ тів впливу на дії окупаційної влади, закликаємо світове співтовариство та громадські інститути звернути увагу на цю проблему та не допустити подальшого порушення прав релігійних та етнічних спіль­ нот окупованого Криму. Прес-служба Мінкультури

керівника, і великі надії по­ кладені на ту людину, яка буде обрана комісією. Також Євген Нищук підкреслив, що важ­ ливо вирішити питання досі слабкого менеджменту та мар­ кетингу у компанії, неефек­ тивної роботи з артистичним персоналом щодо підготовки номерів, крайньої необхіднос­ ті оновлення якісного складу працівників та підвищення професійного рівня наявних спеціалістів, які готові зміню­ ватися відповідно до сучасних реалій. Міністр зауважив, що чекає і на активізацію робо­ ти у стаціонарних цирках та їх участь у розвитку вітчизняної циркової галузі, а не лише в питаннях утримання будівель

та виконання фінансових по­ казників. Окрім спеціалістів Мінкуль­ тури, до дискусії було залуче­ не широке коло представни­ ків професійного циркового середо­вища – як від державних, так і приватних циркових під­ приємств. Серед них – Сергій Кабаков, генеральний директор ДП «Криворізький державний цирк»; Олег Кій – заступник гендиректора «Національно­ го цирку України»; Владислав Корнієнко – ректор Київської муніципальної академії естрад­ ного та циркового мистецтва; керівник ВГО «Циркова спіл­ ка Кобзова» Микола Кобзов; український театральний ре­ жисер та продюсер Владислав Троїцький; режисер циркових програм Ярослава Гудим; а та­ кож представники Реанімацій­ ного пакету реформ та інших громадських організацій та об’єднань. Після тривалої дискусії щодо порушених питань було ухва­ лено рішення звернутися до професійного та громадського середовища із проханням бра­ ти активнішу участь у питаннях реформування циркової галу­ зі, в тому числі у виборі профе­ сійного керівництва та нала­ годження ефективної роботи з ними. Прес-служба Мінкультури

ЗАЯВА МІНІСТЕРСТВА КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ ЩОДО ВИКРАДЕННЯ ПАМ’ЯТНОГО ЗНАКУ «ТАРАС МАЛЮЄ» Міністерство культури України глибоко засуджує факт викрадення пам’ятного знаку-скульптури «Тарас малює» та закликає право­ охоронні органи оперативно розслідувати справу, знайти винних та притягнути до від­ повідальності.

Довідково: Пам’ятний знакскульптура «Тарас малює» був встановлений при в’їзді у с. Шевченкове Звенигородсько­ го району Черкаської області з боку с. Вільшана 1988 року. Ав­ торами скульптури є архітек­ тор Михайло Барановський та скульптор Анатолій Кущ.

Скульптура «Тарас малює» до викрадення

Культ ура і жит тя

№ 35, 26 серпня 2016 р.

3

наголос Відбувся VI Всесвітній форум українців

 РЕКОНСТРУКЦІЯ КАРИЛЬЙОНУ В «СОФІЇ КИЇВСЬКІЙ»

Міністр культури України Євген Нищук провів зустріч із Надзвичайним і Повноважним Послом Королівства Нідерланди в Україні Кейсом Кломпенхаувером. Під час розмови розглядалося питання щодо ініціативи спільного проекту з реконструкції карильйону у Національному заповіднику «Софія Київська». Кейс Кломпенхаувер висловив готовність сприяти створенню спеціального комітету у Нідерландах для пошуку меценатів та проведення інформаційної кампанії щодо культурної близькості двох країн. Також був розглянутий намір організувати візит до Києва експертів із Нідерландів для обговорення технічних деталей реалізації проекту в Національному заповіднику. Зі свого боку Євген Нищук підтвердив зацікавленість у реалізації такого проекту та готовність надати всебічне сприяння, зокрема, у частині оформлення дозвільних та супровідних документів.

«Активна співпраця України з європейськими державами, а надто у контексті мистецтва, – є тим важливим напрямком культурної дипломатії, який у теперішній складний для України час може слугувати важливим об’єднавчим фактором, – сказав міністр. – Реконструкція карильйону у «Софії» – нашій святині в самому серці Києва – захід знаковий та символічний. Передзвін, що лунатиме з собору після проведення робіт, певен, стане справжньою окрасою міста, надихатиме та захоплюватиме як українців, так і численних туристів». Також під час розмови міністр наголосив на зацікавленні залучення досвіду Нідерландів у будівниц­ тві та обладнанні концертних залів та проведенні масштабних творчих заходів із великою кількістю гостей з усієї Європи – у контексті підготовки України до пісенного конкурсу «Євробачення». Принагідно: Карильйон (франц. carillon – «дзвін в усі дзвони») – ударний музичний інструмент, що являє собою набір точно налагоджених дзвонів, керованих спеціальною паличковою клавіатурою, яка називається «фламандською педаллю». Назва інструменту походить від латинського quadrillion – набір із чотирьох (дзвонів). Нині, за статутом Все­ світньої федерації карильйону, кількість дзвонів у карильйоні має бути не меншою ніж 23. Виняток можливий лише для інструментів, створених до 1940 року – вони вважаються «історичними карильйонами». Великий внесок у розвиток світового карильйонного мистецтва зробила нідерландська фабрика «Петіт енд Фрітсен» та особисто її останній власник Франк Фрітсен. Найпершим в Україні є збудований 2001 року карильйон Михайлівського Золотоверхого собору. Карильйон на Софійській дзвіниці було встановлено у 2008 році. Прес-служба Мінкультури

Оксана БРУСКО 20–21 серпня у столичному Українському домі тривав VI Всесвітній форум українців, що є найбільшим зібранням повноважних представників українських громад за кордоном та відбувається кожні чотири роки. а Форум з’їхалися де­ легати з 53 країн сві­ ту, які представля­ють українські гро­мади закордоння, та представники понад 20 вітчизняних громад­ ських організацій. Були розглянуті питан­ ня гуманітарної, правничої та інформаційної політики, державного будівництва, во­ лонтерства, виховання, освіти та проблеми захисту українців на окупованих територіях. Серед почесних гостей Фо­ руму – екс-президенти Укра­ їни Леонід Кравчук та Віктор Ющенко, віце-прем’єр-міністр із гуманітарних питань В’ячеслав Кириленко, міністр освіти та науки Лілія Грине­ вич, представник української

Н

Під час Форуму

громади Росії Тарас Дудко, президент Світового конгресу українців Євген Чолій та інші високоповажні представники світового українства. У перший день Форуму було нагороджено перемож­ ців Міжнародного конкурсу «Найкращий вчитель україн­ ської мови за кордоном». Мі­ ністр освіти і науки України Лілія Гриневич вручила ди­ пломи та нагороди 14 лауре­ атам. У номінаціях «Учитель початкової школи» та «Учи­ тель загальної середньої шко­ ли» перші місця здобули Яні­

на Виговська (м. Едмонтон, Канада) та Іраїда Корній (м. Бендери, Молдова). У рамках дійства пройшов урочистий концерт «Всі ми діти твої, Україно», в якому взяли участь українські колек­ тиви та артисти української ді­ аспори. Другий день роботи VI Все­ світнього форуму українців відзначився узгодженням зу­ силь України, світового укра­ їнства і міжнародного спів­ товариства з деокупації та реінтеграції Криму. Документ був створений вимушеними

переселенцями. У ньому за­ значається, що життя більш ніж півмільйона етнічних українців опинилося під за­ грозою, а окупанти збирають­ ся втілити асиміляцію Криму. Ухвала закликає міжнародне товариство та органи держав­ ної влади України, щоби ті вжили заходів проти Росії, яка незаконно окупувала крим­ ський півострів. У Форумі взяли участь не всі делегати від кримських укра­ їнців, адже ті, хто перебуває на тимчасово окупованій тери­ торії, не змогли приїхати. Не вдалося побувати на заході і журналісту, делегатові зібран­ ня Миколі Семену, бо він за­ раз у Криму – під дією підпис­ ки про невиїзд. Тож 21 серпня VI Всесвітній форум українців ухвалив ще одне важливе рі­ шення – докласти максимум зусиль для повернення Ми­ коли Семена на материкову Україну. Завершився Форум урочис­ тим зібранням у Національній опері «Україна – світове укра­ їнство» за участю Президента України. Фото Романа РАТУШНОГО

Шлях нескорених В «Укрінформі» відбулася презентація фотолітопису «Ще не вмерла України ні слава, ні воля! Шлях нескорених». Він присвячений 25-ій річ­ ниці незалежності України та висвітлює події становлення сучасної української держав­ ності. Ініціаторами створення фо­ толітопису виступили: Все­ українська правозахисна ор­ ганізація «Меморіал» імені Ва­силя Стуса, Мистецький фонд імені Короля Данила, Бла­годійний фонд «Відро­ дження України», Видавни­ чий дім «Ін Юре». Гостями презентації стали – 3-ій Президент України Віктор Ющенко, міністр культури України Євген Нищук, заступ­ ник глави Адміністрації Пре­ зидента України Ростислав Павленко, глава УГКЦ Свя­ тослав Шевчук, Герой України

На презентації фотолітопису

Левко Лук’яненко, президент Світового конгресу українців Євген Чолій та інші політичні, громадські та культурні діячі. «Ця книга є документальним підтвердженням, що Україна була, є і буде, без перебільшен­ ня, великою країною, що укра­ їнці – народ, який на кожному етапі свого державотворення демонструє силу духу; це долі видатних постатей, просякну­

ті кров’ю та потом, сповнені жертовністю та одержимістю, любов’ю та істинним патріо­ тизмом справжнього україн­ ця», – сказав Євген Нищук. Презентоване видання міс­ тить спогади про 25 років не­за­леж­ності України та про­ілюстро­вана роботами ук­ раїн­ських фотожурналістів. Видавці фотоальбому умов­ но поділили 25-літню історію

України на п’ять періодів, при­ святивши кожному з них окре­ мий розділ книги. Перший охоплює період кінця 80-х – початку 90-х років та найваж­ ливіше здобуття цього періо­ ду – прийняття Декларації про державний суверенітет України. Другий розділ демонструє події у житті незалежної Укра­ їни 1991–2003 років. Третій розповідає про події Помаран­ чевої революції, коли україн­ ський народ продемонстру­ вав свою єдність, мужність та прагнення до змін. Четвертий розділ присвячений Революції Гідності. Світлини п’ятого роз­ ділу ілюструють події, що від­ булися з моменту захоплення Криму до сьогодення. Шостий, окремий розділ фо­ толітопису – «Їх знає весь світ, ними пишається Україна» – формують сто постатей, які зробили внесок в розбудову держави.

Культ ура і жит тя

№ 35, 26 серпня 2016 р.

Головний редактор газети «Культура і життя» Євген БУКЕТ

 «ЛЮДИ СВОБОДИ»

До 25-ї річниці незалежності Український інститут національної пам’яті спільно з каналом «UA:Перший» запускають проект «Люди Свободи». Це виставка та 20 відеороликів, що розповідають про людей, які своєю працею та боротьбою в минулому столітті зробили можливим відновлення незалежності України. Виставка відкривається в Києві напередодні Дня Незалежності, а ролики транслюють в ефірі «Першого» з 22 серпня. ХХ століття стало часом нашої найактивнішої боротьби за свободу. На зорі віку, в 1900 році, українці вперше висунули політичні вимоги своєї незалежності. Його завершення – у 1991-му – увінчалося остаточним її утвердженням. Водночас це століття – час існування на нашій землі двох тоталітарних режимів (комуністичного та нацистського), які стали символом придушення свободи у світовій історії. Незважаючи на їх вдавану нездоланність, вони зазнали краху. Зокрема й тому, що зіткнулись із опором українців. Серед мільйонів яких – ті, кого ми називаємо Людьми Свободи. Ці люди дуже різні – поети і політики, військові і музиканти, науковці й художники. Їхній опір теж був різноманітним – хтось боровся за свободу народу, хтось за свободу творчості, думки, хтось зі зброєю в руках, а хтось – із пензлем.

4

пам’ять Визнавець незалежності МАРКО БЕЗРУЧКО (1883–1944)

Симон Петлюра та Володимир Сальський оглядають частини 6-ї січової стрілецької дивізії, якою командував Марко Безручко (21 квітня 1920 р.) Марко Безручко

Кадровим військовим Марко Безручко став у вишах та в армії Російської імперії. Під час Української револю­ ції в 1917–1921 роках долучив­ ся до визвольного руху. Талант полководця повною мірою проявив у 1920-му, коли укра­ їнці спільно з поляками дали відсіч більшовикам. 6-та стрі­ лецька дивізія під команду­ ванням Безручка отримує низ­ ку блискучих перемог у боях із

червоними. Найбільшу славу їм приносить героїчна оборо­ на Замостя. Захисникам міс­ та вдалося на два дні зупини­ ти кінноту Семена Будьоного. Відтак розпочався контрнас­ туп, який увійшов в історію як «диво над Віслою». «Українець, який врятував Варшаву від більшовизму» – так називають Марка Безруч­ ка історики. Поляки хотіли нагородити його найвищим орденом – Vіrtutі Міlіtarі. Та генерал відмовився від наго­

роди зі словами: «Я воював за Україну, а не за Польщу».

1914 – закінчує Миколаїв­ ську військову академію. Березень 1918 – службовець Головного управління Гене­ рального штабу армії Україн­ ської Народної Республіки. Лютий 1920 – з інтернованих у Польщі українських вояків фор­ мується 6-та стрілецька дивізія.

21 квітня 1920 – Марка Без­ ручка підвищують до ран­ гу полковника, а 5 травня – генерал-хорунжого армії УНР.

1921–1924 – військовий мі­ ністр в уряді УНР, член Вищої військової ради УНР. «Це був скромний, поваж­ ний “вояк з крови й кости”, до­ брий психолог, знаменитий тактик, приязно ввічливий супроти кожного, турбот­ ливий за вояцтво. Щирий, “непідфарбований обстави­ нами” визнавець незалеж­ ности України» (Зі спогадів сотника Дмитра Герчанів­ ського).

Волю цінував більше за життя ВАСИЛЬ ЧУЧУПАК (1895–1920)

Кожного з них жорстоко ламали – когось у тюрмі, когось у «шарашці», фізичними чи моральними тортурами. Жоден із них не мав можливості реалізувати свій потенціал на повну потужність. Вони не стали тими, хто очолив незалежну країну, не дописали чудової пісні чи вірша, не подарували світові ще одного важливого винаходу чи прекрасної картини. Але вони зуміли зберегти свободу в собі, пронести її через часи неволі. Завдяки таким людям свобода стала реальністю для нас, і кожен отримав можливість вільно реалізувати свій потенціал. Але героїв виставки 26. Останній із них віддав життя, щоби зберегти незалежність України вже у ХХІ столітті. Тому що ми готові відстоювати свободу! З усіма матеріалами виставки можна ознайомитися на сайті Українського інституту національної пам’яті (memory.gov.ua). У цій статті публікуємо історії двох наших героїв – Марка Безручка, українця, що врятував від більшовизму Варшаву, та Василя Чучупака, отамана Холодного Яру.

Василь Чучупак

Селянин за походженням та вчитель за професією. Перша світова війна зроби­ ла його кадровим офіцером; Українська революція – одним із перших отаманів Холодно­ ярської республіки. Під проводом Чучупаки гайдамаки Холодного Яру упродовж двох років воюва­ ли за свободу проти більшо­

Делегати Першого з’їзду Вільного козацтва в Чигирині (Жовтень, 1917)

виків та білогвардійців. Волю Василь Чучупак цінував біль­ ше за життя. Потрапивши в оточення, останню кулю за­ лишив для себе…

1916 – Василя Чучупака мо­ білізують до царської армії, він закінчує військову школу та служить у званні прапорщика.

1918 – жителі села Мельни­ ки – столиці Холодноярської

республіки – обирають його отаманом.

1919 – гайдамаки під прово­ дом Чучупаки беруть участь у великому повстанні проти більшовиків.

1920 – гайдамаки під прово­ дом Чучупаки беруть участь у ви­ гнанні білогвардійців із Черкас.

12 квітня 1920 – на хуторі Кресельці потрапляє в оточен­

ня більшовиків і приймає свій останній бій. «Лише одна родина Чучу­ паків склала на жертовник Батьківщини життя п’ятьох синів. Холодний Яр дав десят­ ки вогненних прикладів геро­ їзму, якими не кожна нація може похвалитися» (Юрій Горліс-Горський).

Культ ура і жит тя

№ 35, 26 серпня 2016 р.

редактор Єлизавета КРАСНІЧЕНКО

фестивалі Шевченко: перезавантаження

 АВТОРИТЕТИ ПРО «ШЕ.ФЕСТ»

Єлизавета ТАРАСОВА

Оксана Данильченко, шевченкознавець: «Фестиваль єднає молодь не навколо попсових ідей, а навколо ідей національних, актуальних, ідентифікує нас як українців із нашим теперішнім та майбутнім. Адже, звертаючись до постаті Шевченка, ми звертаємось до національної спадщини, до національних цінностей і представляємо їх уже в сучасному поколінні, та й у майбутньому теж. Наразі важливо виховати національно свідому генерацію, ми ростимо цих дітей у контексті рідної мови та культури. На фестивалі ми апелюємо не лише до творчості Шевченка, а й до всього національного, саме тому це важливо для сучасних молодих людей. Поет єднає різні покоління…»

Сашко Лірник, казкар, блогер: «Він має бути, і він мені подобається тим, що тут збираються небайдужі люди, ті, з ким можна поговорити. Тут зустрічаєшся з тими, з ким тільки в Інтернеті переписуєшся – і це вже нова якість української культури, новий щабель. Дуже добре, що багато молоді, тут справжня кузня кадрів. Такі фестивалі – це одне з головних місць, де українська культура може себе проявити. Має бути побільше таких заходів».

Катя Павленко, лідер гурту GO-A: «Дуже приємно, що молодь починає розмовляти українською мовою, починає підтримувати українську культуру, цікавитись нею, розвиває український фольклор. Ми намагаємося просувати це в маси і дуже раді, що знайшли підтримку молодих людей – команду «Ше.Фесту».

5

Мала батьківщина Тараса Шевченка – село Моринці Черкаської області – об’єднала молодь навколо національної ідеї. Адже 13–14 серпня вже втретє там відбувся «Ше.Фест». уховна атмосфера та енергетика добра, яка панувала на святі, відігнала навіть хма­ ри, хоча прогноз погоди віщу­ вав дощ. Тож усі заходи про­ йшли в тому форматі, в якому були заплановані. Гості могли обирати собі до смаку: про­ світницька галявина, худож­ ня галявина, дитяча галявина, музична сцена, нічні кінопо­ кази, ярмарок з унікальними речами, майстер-класи, ви­ ставки тощо. Загалом кожна деталь, яка доповнювала фестиваль, гар­ моніювала з його назвою. Час­ то буває так, що коли захід стає популярним, то його концеп­ ція та ідея відходять на другий план: з’являються риси, які ні­ велюють увесь задум. На щас­ тя, «Ше.Фест» у цьому звину­ ватити нереально, адже духом Шевченка був пронизаний ко­ жен сантиметр цього дійства. «Тут є свій темпоритм. “Ше. Фест” – скромний, стрима­ ний, у ньому немає такого вулкану фізіологічної енер­ гії, як це часто буває. Він на­ впаки – дуже духовний. Він умиротворений, він дає спо­ кій і можливість подумати. І це дивовижно, адже фестива­ лі начебто не для цього при­ думані…» – дивувались сестри Тельнюк, які вперше взяли участь у «Ше.Фесті». Їхній ви­ ступ у Моринському будин­ ку культури викликав шале­ ний ажіотаж, у залі не було де яблуку впасти. А від прослуха­ них пісень табунами по спині бігали мурахи, які час від часу змушували викрикувати емо­ ційне «Браво!» Галина і Леся Тельнюк сво­ їм виступом викликали катар­ сис у великої кількості шану­ вальників їх творчості, деякі глядачі після концерту просто плакали від тої потужної енер­ гетики, яку відчули. Є у фестивалю учасники, без яких важко уявити цей захід, –

Д

Організатори «Ше.Фесту»

це сучасні українські письмен­ ники Василь Шкляр і Сашко Лірник, які збирають чима­ ло людей на просвітницькій галявині. Цього року Василь Шкляр не презентував кни­ жок, однак усе одно приїхав підтримати «Ше.Фест», а від­ так отримав відзнаку «Почес­ ний гість». Лідер гурту «Тінь сонця» Сергій Василюк був учасни­ ком просвітницької галявини та музичної сцени. Він щоро­ ку підтримує фест, бо любить Шевченка: «Ми повинні до­ носити, що Тарас Шевченко – насамперед молода людина, оскільки він найкращі свої твори написав у віці від 24 до 31 року. Тому Шевченко має бути привабливішим, молод­ шим – це логічно. Навіть не тому, що ми хочемо його осу­ часнити, а тому що він справді молодим був, коли це все тво­ рив».

низки виступів музикантів і митців, цього року тут відбувся бій поетів. Учасникам пропо­ нували виходити на ринг, але замість ударів – читати вірші. Глядачі оплесками визначали переможця. Битва поетів ви­ далась запеклою, про це свід­ чили всі ознаки вдало прове­ деного заходу: підвищення адреналіну в крові учасни­ ків, шалені оплески, сміх і ра­ дість – в одному флаконі. Взя­ ти участь у битві міг кожен охочий. Захват у публіки свої­ ми екстравагантними, саркас­ тичними віршами викликав Володимир Олівець, який ви­ боров приз глядацьких сим­ патій.

П’ЯНІ БЕЗ ВИНА

Великою перевагою «Ше. Фесту» є позиція організато­ рів проводити захід без алко­ голю. Особливість і недолік цього фестивалю – те, що він відбувається у селі. А це, відпо­ відно, означає, що є купа ма­ газинів, де чимало алкоголю. Однак цього року, за підтрим­ ки місцевої влади, організа­ торам вдалося «відвоювати» рішення, щоби під час дійства заборонили продаж спиртних напоїв. Це умова, яка виховує інші цінності у молодого поко­ ління. І в цьому ще одна функ­ ція просвітництва.

ШЕВЧЕНКО В РИТМІ РЕПУ Й РОКУ

Таким бачить Тараса Шевченка молодь

СПРАВЖНІ БОЇ

Просвітницька галявина – це місце, де проходять дійства різних напрямів. Однак, окрім

Однією з умов виступу на му­ зичній сцені для гуртів є ви­ конання пісні на слова Тараса Шевченка. Це масово попу­ ляризує творчість поета і по­ силює його авторитет серед молоді. Цікаво, що спроби чи­ тати Шевченка в жанрі репу були у різних виконавців ще до «Ше.Фесту». Так, Катерина

Павленко – вокалістка гурту GO-A – прочитала репом вірш «Перебендя»; Міха Невідом­ ський також чимало творів ви­ конав у цьому жанрі. Бажання знаходити нові грані особистості геніального творця свідчить про те, що він може бути зрозумілим на всіх рівнях сприйняття. «Дуже приємна тенденція розпочалася, що фестивалів націонал-патріотичного на­ прямку стає все більше і біль­ ше в Україні», – зазначила виконавиця «Перебенді» Ка­ терина Павленко.

Василь ШКЛЯР – почесний гість «Ше.Фесту»

«ШЕ». ВІЙНА

«Наш проект не комерцій­ ний. Коли ми започатковува­ ли “Ше.Фест”, планували на виручені гроші допомагати дитячим будинкам, але зараз війна диктує трохи інші умо­ ви», – розповіла організатор фестивалю Юлія КапшученкоШумейко. Цьогоріч на захо­ ді збирали кошти для земля­ ків Тараса Шевченка, які нині вою­ють на Сході, а також для дітей військових. Так, упро­ довж фестивалю було зібрано 6350 гривень для чотирьох мо­ ринчан – захисників нашої не­ залежності, а також 1674 гривні для реабілітації дитини бійця. «Для мене “Ше.Фест” – це все, – зізналась філолог Мо­ ринської школи Надія Васи­ лівна. – Ми з чоловіком були вчора до останньої пісні». І справді, жителі села не так часто бувають на подібних за­ ходах... Для них це свято року, яке привозить чудова команда «шевченколюбців» на чолі з Юлією Капшученко-Шумейко. Фото Павла САПСАЯ

Культ ура і жит тя

№ 35, 26 серпня 2016 р.

6

культура і війна

редактор Христина ДИЧКО

 ПРАПОРИ ВОЇНІВ У МУЗЕЇ АТО

Стиль життя – фестиваль Христина ДИЧКО

У Києві нещодавно запрацював Музей АТО. Щотижня волонтери привозять туди нові й нові експонати, поповнюючи страшну колекцію. Наразі артефактами стають речі, доставлені з зони військових дій. Колекція вже нараховує понад 3,5 тисячі музейних експонатів: фото з передової, листи бійцям, понівечене військове спорядження, обереги, документи, особисті речі учасників подій, залишки зброї, військової техніки, уламки вказівників тощо. Більшість із цих предметів уже експонувалися та продовжують експонуватися на різних музейних показах. Виставкові зали та експозиційні площі вже давно стали місцями вшанування пам’яті загиблих та молитов за бійців, що зараз захищають нас на передовій.

23 серпня, з нагоди Дня Державного прапора, у головній експозиції Національного музею історії України у Другій світовій війні відбулася презентація спецпроекту «Прапори воїнів АТО». Для захисників рідної землі прапор здавна був символом мужності й відваги у боротьбі за свободу та незалежність Батьківщини. Простріляні кулями, вицвілі під пекучим сонцем, пропахлі порохом, українські Державні прапори із зони АТО стали осердям музейної колекції.

Під час заходу прозвучали легенди про 12 прапорів, які передали до музею воїни АТО: «Саван для Героїв», «Пам’яті загиблих «кіборгів», «Командирові з подякою», «Зустріч після полону», «Віщий амулет», «Материнський оберіг», «Дитячий талісман», «Врятований», «Бутівський», «Невловимий», «Артилерійський», «Козацький». Також відбулася передача до музею нових бойових прапорів. Звісно, на усіх артефактах музею АТО є відбиток смерті, страшно і моторошно на них дивитись. Але ми впевнені, що ця жертва не даремна. Україна поверне собі мир завдяки силі своїх синів і доньок, а також завдяки небайдужості мільйонів українців, які допомагають у цій боротьбі. Ірина КОСТИРЕНКО

У червні цього року на Буковині стартувало масштабне свято народної пісні та кіно «МиколайчукФест» – до 75-річчя з дня народження актора Івана Миколайчука. іто минає, а фести­ валь продовжує зби­ рати друзів. Реалізувала ідею прове­дення заходу співачка, за­ служена артистка України Рус­ лана Лоцман – спільно з режи­ сером Дмитром Глухеньким та ГО «Центр української пісні «Народна філармонія». Розпо­ чалося дійство у місті Вижниця Чернівецької області, відтоді поступово завойовує усю краї­ ну, в тому числі й східні регіони. Подібні заходи – знахідка для українців, вони сприяють утвердженню нашої ідентич­ ності. Саме про це наша роз­ мова з організаторкою.

– Руслано, як пройшов «Миколайчук-Фест» на Буковині?

– Чудово! До Вижниці з’їхалося близько 150 гостей із 15 областей України. Фести­ валь тривав 4 дні. Ми провели конкурс україн­ ської пісні. Учасників оціню­ вало професійне журі, яке очо­ лила Марічка Миколайчук, дружина актора. І то був не просто конкурс, а концерт, на який могли прийти всі охочі. Також ми їздили на локації, де проводилися зйомки філь­ мів І. Миколайчука. Зокрема, побували у селі Розтоки, де знімали стрічку «Білий птах з чорною ознакою». Ми спіл­ кувалися з людьми, які брали участь у зйомках, їли страву, яку колись смакував Миколай­ чук, співали з буковинськими музиками коломийки… Зніма­

Л

Руслана ЛОЦМАН

– А потім усі поїхали на Схід…

– Так, 5–7 липня – до свята Івана Купала – фестиваль по­ везли містами Луганщини і Донеччини: Щастя, Новоай­ дар, Лисичанськ, Бахмут, на­ віть на нульовій позиції дівча­ та співали. Поїхала заслужена артистка О. Нікітюк, квартет «Акорд» із Тернополя і С. Федина зі Льво­ ва – володарі Гран-прі, також В. Самайда, Т. Школьна, від ансамблю АТОвців – О. Лоц­ ман, мій тато, який керує цим колективом. Привезли з со­ бою і необхідне обладнання для демонстрації фільмів та влаштовували кінопокази.

Мапа «Миколайчук-Фесту» та учасники

ли просто неба кліпи за участю лауреатів фестивалю. Приїхало також 20 укра­ їнських режисерів, які при­ везли свої фільми. Окрім су­ часних, демонстрували ще й картини самого Миколайчу­ ка: Центр Довженка дав до­ звіл на показ. Фільмом-відкриттям «Мико­ лайчук-Фесту» стала стрічка «Вільні люди» Ганни Яковен­ ко, закривала дійство стріч­ ка «Добровольці Божої чоти» Леоніда Кантера. Сюжети кіно не оминули і подій Майдану та війни в Україні. Взяли участь у фестивалі й народні герої – учасники АТО.

«Миколайчук-Фест» на Буковині

На Донбасі «МиколайчукФест» пройшов у форматі кі­ ноконцерту, учасники багато спілкувалися, святкували Ку­ пала за давнім звичаєм – біля вогню і води.

– Якщо порівнювати кількість гостей із місцевих, то в якому регіоні їх прийшло більше?

– І на Буковині, і на Сході було дуже багато людей. Самі місцеві громади допомагали, готувалися до фестивалю, хар­ чували гостей. Вони нас дуже чекали і зустрічали піснями з танцями. Для жителів східних регіонів дуже цінним було те, що це їхнє, рідне. Вони самі виходили на сцену: читали тексти Лесі Українки, співали українських пісень, там була презентована і добре сприйня­ та стрічка «Пропала грамота». Зараз і військові, і волонте­ ри, і місцеві просять приїхати знову.

– Під час мандрів створили навіть мапу фестивалю…

– Мапа відображає геогра­ фію «Миколайчук-Фесту». На День Конституції у нас був концерт на Черкащині, там її і намалювали та попросили

передати на Схід – як релік­ вію. Ми возили її населеними пунктами зони АТО і скрізь до­ писували щось, а залишили – у селищі Новотошківське на Луганщині – у місцевому Бу­ динку культури. Там – енерге­ тика Черкащини, Буковини – та й усієї України.

– Я знаю, що були артисти, які вперше приїхали на Схід. Які їхні враження?

– Так, це дівчата, які нас приймали на Буковині. Рані­ ше вони бачили війну по те­ левізору, а коли зіткнулися з нею в реальності… Знаєш, після такого люди по-іншому сприймають своє призначен­ ня як митців. Коли їх завез­ ли на «нулівку», то було для них вражаюче: співаєш, ніби востаннє. І співаєш настільки потужно й трепетно – що аж мурашки бігають. У зоні під­ вищеної небезпеки артисти ще більше викладаються, пов­ ністю віддають себе виступу.

– На заході відбувались і зйомки фільму-концерту «Миколайчук-Фест»…

– Поки що робота над філь­ мом триває. Режисує карти­ ну Дмитро Глухенький. У нас є вже 2 проморолики. Зараз готуємо ще 2: про Купала на Донбасі та коломийки для сол­ датів. Фільм буде про основну суть того, що ми робимо сьо­ годні. Це буде креативно, мо­ лодіжно і цікаво.

– Чи є вже плани на «Миколайчук-Фест 2017»?

– Зараз хочемо поїхати з ко­ мандою фестивалю у Халеп’є, що на Київщині. Там знімали фільм «Вавилон ХХ». Наступного року Вижниця готова нас приймати. Мож­ ливо, у трохи іншому форма­ ті. Ми вирішили, що зробимо акцент на мандрівки селами Буковини. Наразі готуємо фес­ тиваль українського кіно і піс­ ні «Молода душа України», де будуть представлені надбання «Миколайчук-Фесту». З вересня плануємо поїхати з туром військово-патріотичного спрямування для дітей та мо­ лоді в Одесу, Львів, Харків і Дні­ про – спільно з Міноборони. Я думаю, не треба чекати спе­ ціальної дати, а цілорічно про­ водити подібні заходи – для всіх, хто чекає. Адже вони ма­ ють значний культурний вплив. І в цьому – наше головне зав­ дання. Фото з архіву Руслани ЛОЦМАН

Культ ура і жит тя

№ 35, 26 серпня 2016 р.

7

література Анастасія Дмитрук: «Моя сповідь»

 «ІСТОРИЧНИМИ

МІСЦЯМИ УКРАЇНИ»

У середині вересня у столиці відбуватиметься Всеукраїнський форум «Історичними місцями України». З усієї країни до Києва з`їдуться крає­ знавці, любителі історії, гіди, екскурсоводи, музейники, бібліотекарі, соціально активна молодь… Протягом 12–14 вересня вони створюватимуть і презентуватимуть екскурсії, пов’язані саме з українською історією їхніх міст чи регіонів. Це буде вже другий форум у рамках Всеукраїнської громадської ініціативи «Патріотичні екскурсії по Україні». Навесні учасники прослухали курс лекцій про справжню історію України від знаних істориків, зокрема, від доктора історичних наук Ігоря Гирича; відвідали декілька музеїв: «Видатних діячів українського мистецтва», Михайла Грушевського, Української революції 1917–21 років. Також учасники пройшли екскурсійним маршрутом місцями видатних українців – «Паньківщина: від Латинського порталу до українського Парнасу». А в останній день і самі розробляли

«Культура і життя» пропонує читачам добірку нових патріотичних поезій Анастасії Дмитрук. Молода українська поетеса продовжує тішити шанувальників свого таланту чудовими віршами. Наше знайомство з авторкою розпочало­ ся 2014 року: в № 35 «КіЖ» було надрукова­ не інтерв’ю з Анастасією Дмитрук і вперше в Україні – її вірш «Расскажу тебе о любви». У № 5 за 2016-ий ми розповіли про прем’єру поетичної вистави «Світлом будь», яка після того з успіхом пройшла в багатьох містах на­ шої держави.

***

Пам’ятник Михайлу Грушевському

екскурсії патріотичного напрямку для своїх регіонів, серед них – «Одеса українська», «Запоріжжя українське», «Чернігів український», «Городок український» та інші. Головні заходи відбувалися в Київському будинку вчителя. Це місце обрали невипадково – саме тут засідав перший парламент незалежної України 1917–1918 років, тут проголошувався IV Універсал про незалежність України взимку 1918-го. Вереснева частина проекту матиме більш практичний характер, учасники приділять більше уваги розробці екскурсійних турів своїми регіонами. Будуть презентовані домашні завдання з попереднього етапу, професійніше відпрацьовуватимуться нові маршрути. Як і під час першої частини цієї громадської ініціативи, знову виступлять знані науковці: Ігор Гирич розповість цікаві факти про становлення національної ідеї наприкінці XIX – на початку XX століття; член Національної спілки крає­ знавців Євген Букет розкриє таємниці доби Коліївщини (друга половина XVIII століття), що вкрай скупо висвітлюється в історії країни. Також поділяться досвідом вітчизняні оператори екскурсій патріотичного напрямку, зокрема, керівник агенції «Мандруємо Україною разом» Сергій Кардаш. Ініціатива «Патріотичні екскурсії по Україні» виникла через те, що в нашій державі майже відсутні регулярні екскурсії для дітей та молоді, цілісно пов’язані з українською історією, українською ідеєю. Якщо вони й існують, то проводяться вкрай нерегулярно і не пропагуються серед молоді. Мета проекту – зробити їх масовими та популярними, простою і доступною мовою розповісти молодому поколінню героїчну історію держави у різних регіонах, адже нам є за що любити рідний край і пишатися своїми витоками. За довідками можна звертатися до організаторів: Сергій – (067) 277–12–19, siryj@bigmir.net; Олексій – (099) 490–21–38, patreksua@gmail.com. Сергій БАХІН

Не лишай мене на війні, на розпеченім чорнім полі. В найстрашнішому тому сні, де вогонь нас замкнув у колі. Все здається таким

хистким, на цій клятій межі

нестерпно. Нас ковтає отруйний дим. На нас чорне полює пекло. Не залиш мене…на війні, я у снах своїх бачу волю. Ти мене не лишай на дні! Я волаю, благаю, Доле!

***

Все навколо реве і піниться, під ногами колючий дріт. Вір у мене, вогонь зупиниться і ми новий відкриєм світ. Вір у мене новою вірою. Вір, кохана моя, одна. Стань моєю новою силою. Ти моя є жива вода.

Анастасія Дмитрук – голос покоління, наро­ дженого у 1980–1990-ті, на плечі якого ліг чи не найбільший тягар російсько-української ві­ йни. Мабуть тому, її патріотичні вірші мають таку популярність, бо це стан душі всього укра­ їнського народу. Книга Анастасії Дмитрук «Верните нам наше небо» розійшлася десятитисячним на­ кладом. Офіційний Youtube-канал авторки (sianiko) вже зібрав понад 17 тисяч глядачів, а окремі ві­ део мають сотні тисяч та навіть мільйони пере­ глядів.

Я за тебе все чорне виріжу, кілометри пройду шляхів. Вір у мене, клянусь, я виживу. Я з усіх повернусь світів. Вір у мене, ніким не скорений, я все чорне спалю до тла. Я тебе захистити

створений, захистити тебе від зла. Вір у мене любов’ю чистою, мого серця тримай биття. І я виживу, і я вистою, і почнеться нове життя.

***

Довго можна чекати змін, та всі зміни почнуться з

тебе. Серед сірих гнітючих стін знайди сили, повір у себе. Роз’їдає брехні смола, світ руйнує безжальна повінь. Проти свого і всього зла

віднайди в собі світла промінь.

Батьківщину нам збережи! Україну навік єдину. Небо падає. Не мовчи, мільйони нас, ми спіймаєм. Скільки вистачить сил —

кричи, нехай кожен у світі знає.

***

Критична маса критичних

душ – тут медицина, на жаль,

безсила. Когось рятує холодний душ, а вату прати потрібно милом. Критична маса бездумних

слів. Повітря повне легкого пуху. Суспільство повне пустих

голів, яким тим пухом набили вуха. Де їх початок,а де кінець? Чому одразу хапають вила? Чому багато німих сердець? Яка їх має збудити сила?…

***

Фото Романа РАТУШНОГО

Головний редактор газети «Культура і життя» Євген БУКЕТ

Світлом будь, не ховай лиця. Задихається світ від зради. А ти світлом будь до кінця, проти вітру іди до правди. Міцно руку мою тримай, наш вогонь не зупинить

злива. Обирай свій шлях, відчувай – розв’яжи за спиною крила. Не чекай в цьому світі змін – усі зміни почнуться з тебе. Серед самих високих стін – знайди сили. Повір у себе.

***

Небо падає. Не мовчи, мільйони нас, ми спіймаєм. Скільки вистачить сил —

кричи. Нехай кожен у світі знає: в Україні страшна біда, земля рідна реве від болю. Почалася кривава війна, Україна стає до бою. Україну мою рятуй! Хто б не був ти на цьому

світі. Від підступних ворожих куль в сиру землю лягають діти. Світе, милий, допоможи, об’єднай свою дужу

силу,

Я залишу тобі у спадок кілометри своїх віршів і вишневий п’янкий світанок на м’яких берегах морів. Я залишу медову тишу, повну щастя і світлих мрій. Тихий спокій тобі залишу, темноокий коханий мій. Все лишу і піду літати серед білих сміливих птиць. Бо, насправді, усі ми –

птахи… Птахи, сповнені таємниць.

***

Моя сповідь. Мій реверанс. На підлогу складаю зброю. Я оголена, без прикрас віч на віч помовчу з тобою.

Змили ріки мої шляхи. Ніч мене обіймає – темно. Милі серцю, співочі птахи полетіли туди, де тепло.

Мені в спадок оця зима, її люта холодна сила. Я ту силу беру сповна і свої розкриваю крила...

Небо наскрізь. Забула страх. Я свою осягаю волю і у вищих, незнаних світах знову я обираю долю.

І, торкнувшись душею, дна я у вись зірвалась, злетіла. Повна сили. Живу. Жива. Вільна ластівка

білокрила.

Культ ура і жит тя

№ 35, 26 серпня 2016 р.

8

культура і війна

Головний редактор газети «Культура і життя» Євген БУКЕТ

«Любов на лінії вогню»

 НАРОДНІ МАЙСТРИ

Кожен із нас підтримує військових, що зараз виборюють перемогу там, на передовій. Дехто пише листи, хтось – допомагає грошима на нове обладнання та форму, а деякі створюють обладнання та одяг власноруч, покращуючи його характеристики у десятки разів. Вчені з Луганська та Харкова розробили унікальний костюм, що його не розпізнає жоден пристрій нічного бачення. Секрет його – у багатошаровій тканині, яку неможливо побачити через тепловізор. Тобто фактично розвідник стає невидимим для будь-яких механічних або електронних засобів спостереження, адже не подає теплового сигналу, на який реагують подібні прилади. Львівські ж волонтери створили мобільний прально-банний комплекс для бійців, що перебувають на фронті. У такій машині можна розділити прання одягу звичайних хворих і хворих із гнійними травмами та інфекційними захворюваннями. Також можна сушити випране. Однією з переваг мобільного прального приладу є можливість використання, окрім електромережі, ще й системи автономного живлення завдяки дизельним електрогенераторам потужністю 6,4 кВт.

Мобільний прально-банний комплекс для бійців Наступальну десантно-штурмову машину сконструювали у Сумах волонтери. Вона не поступається своїм європейським аналогам. Навпаки: підвищено рівень захисту, а собівартість менша майже у двадцять разів. Бронезахист панцерника витримує вибух 6-кілограмового фугасу, він відповідає третьому класу захисту. Час на завантаження та евакуацію скорочено, всього за 15 секунд екіпаж повністю звільняє машину. Також бійців можна підбирати прямо на ходу, не ризикуючи. Незвична форма сприяє рикошету ворожих снарядів. Перед конструюванням наступальної десантно-штурмової машини інженери радилися з бійцями – задля покращення та оптимізації ергономіки. Неймовірну композицію-присвяту для підтримки рідних військовиків, котрі загинули в АТО, створив український гурт «Правиця» – разом із відомою співачкою Іреною Карпою. Про це Карпа повідомила у дописі на своїй сторінці у мережі Фейсбук. «Я не знаю, чи можна сказати в наші дні більше, ніж казали жінки в народних піснях у кожен історичний період. Це було, це є. І так хочеться, аби більше не траплялося погане», – прокоментувала вона композицію «Вдова». Співачка розповіла, що ця народна пісня зачепила її давно, проте вона ніяк не могла наважитися взятися за створення композиції. І не наважувалася доти, доки її відчуття не співпали з переживаннями цієї пісні гурту «Правиця». У цей надскладний час люди з усієї країни об’єднується задля покращення бойового духу та поліпшення умов бійців на передовій, адже вони захищають наше з вами майбутнє. Ірина КОСТИРЕНКО

І на війні є кохання! Непросте, патріотичне, трагічне, справжнє… ідомий волонтер Ва­ силіса Трофимович (екс-прес-секретар ба­ тальйонів «Донбас» та «Дніпро-1»), перебуваючи на фронті, написала 30 корот­ ких розповідей про любов та війну, які стали книгою та не­ вдовзі побачать світ. Презен­ тація видання «Любов на лінії вогню» запланована на 14 ве­ ресня 2016 року. «Культура і життя» публікує уривок із книги.

В

ДІМ ТАМ, ДЕ ЛЮБОВ

Найскладніше в цій війні до­ велося саме тим відважним хлопцям, які прийшли захи­ щати та відвойовувати не про­ сто Донецьку чи Луганську область, а власний дім. Адже величезний відсоток людей, що приєдналися до добро­ вольчого руху, це мешканці саме Донеччини та Луганщи­ ни, які були змушені йти на війну, розуміючи, що можуть втратити рідні домівки. Або через те, що окуповані тери­ торії не повернуться до скла­ ду України, або через те, що їх ущент зруйнує війна. Знищені обстрілами будин­ ки в зоні бойових дій для пере­ січного українця – просто ка­ дри в сюжеті вечірніх новин. Але для значної кількості лю­ дей – це втрачена праця іноді не одного покоління родини. У цих зруйнованих снаряда­ ми помешканнях, які час по­ ступово перетворює на купу побутового та будівельного сміття, ще залишилися сліди колишнього сімейного тепла. Там ще у шафці стоять чашки, з яких пили чай на теплій кух­ ні, розбиті фоторамки з сімей­

Василіса ТРОФИМОВИЧ ними знімками, колиска, в яку мати вкладала дитину спати, іграшки та книги, телевізор із тріснутим екраном, в який влучила куля. Все це війна по­ ступово перетворить на пил і попіл, який вітром рознесе над териконами і степами Донба­ су. Так колись цілком реальне та щасливе життя стає лише спогадом. Спогадом про мир. Десятки та сотні людей втра­ тили свої оселі в Шахтарську, Горлівці, Донецьку, Ясину­ ватій. І дехто з них вирішив не стояти осторонь. Саме так з’явився легендарний баталь­ йон «Донбас» чи 5-а рота пол­ ку «Дніпро-1», інші добро­ вольчі підрозділи, до складу яких входило безліч відваж­ них донеччан. Саме добро­ вольчі, адже на початку війни

до лав Збройних сил України не призивали донецьких. До­ нецькі все вирішили самі. Герой цієї історії, як і герої деяких попередніх, – саме та­ кий донецький доброволець. Ім’я та позивний з метою без­ пеки я не розголошуватиму. Адже в Донецьку цілим і не­ ушкодженим ще стоїть його будинок, куди він мав прине­ сти новонароджену донечку. Будинок, у який він вклав час­ тинку душі, але змушений був покинути. Адже, на відміну від багатьох своїх земляків, не зби­ рався жити в окупованому ро­ сійською армією і терориста­ ми місті. Тож, зібравши речі, він виїхав у Дніпропетровськ і вступив до лав «Донбасу», а по­ тім перейшов до «Дніпра-1» – разом із побратимами.

Маріуполь, Карлівка, потім Піски. Золотий час наступу українських сил, коли один за одним було визволено десятки населених пунктів. Для донець­ ких, до речі, складніше за все було перебувати саме в Пісках. Адже до рідного дому залиша­ лося інколи 7–8 кілометрів. Усі, хто опинявся в подібній ситуації, вірили, що це нена­ довго, що це лише тимчасо­ ві складнощі. Та їхні надії не справдилися… Коли стало зрозуміло, що за­ чистка та подальше визволен­ ня не плануються, наш герой вивіз із міста вагітну дружину. Вивіз і повернувся в Піски. Саме там, безпосередньо під Донецьком, через декіль­ ка тижнів він зазнав тяжко­ го поранення, коли разом із командиром роти Володими­ ром Шиловим група бійців по­ трапила в засідку. І саме тоді, коли пораненого везли до шпиталю в Кураховому, у при­ фронтовому Дніпропетров­ ську його дружина народжува­ ла донечку. Рани врешті загоїлися. Коли він уперше пригорнув новона­ роджену частинку себе, то вко­ тре зрозумів, заради кого узяв до рук зброю. Минулорічні зимові свята чо­ ловік провів на передовій, утри­ муючи разом із побратимами позиції полку «Дніпро-1» у най­ скрутніший час, незадовго до падіння Донецького аеропор­ ту. Засніжена та заморожена, напівзруйнована місцевість, де неможливо ані зігрітися, ані відпочити, не мала й натяку на новорічні барви. Лише нічне небо регулярно освічували «фе­ єрверки» прицільного вогню з боку Донецька. Та на душі в нього було тепло. Дружина надіслала листа, де написала, що чекає разом із до­ нечкою на його повернення та повернення миру на нашу зем­ лю. У листі вона подякувала йому за те, що мав силу волі та відвагу обрати складний шлях військового, бо чудово розуміє, кого він захищає передусім. Так, зараз вони живуть в орендованій квартирі, але його дитина народжена не в окупації, а у вільному Дніпро­ петровську, у східній фортеці нашої держави. А нам зали­ шається тільки сподіватися, що всі, хто втратив через війну свої домівки, обов’язково по­ вернуться в них або збудують нові.

Культ ура і жит тя

№ 35, 26 серпня 2016 р.

9

народна творчість  ЖИТТЯ – ЦЕ ТВОРЧІСТЬ

Василь Омеляненко – опішненський гончар, відомий, передовсім, своєю декоративною зооморфною скульптурою. У дитинстві він навчився ліпити глиняну іграшку, потім гончарювати, спостерігаючи за роботою інших майстрів, самотужки опанував прийоми декорування виробів. Упродовж 1950–1985 років Василь Онуфрійович працював на Опішнянському заводі «Художній керамік» – майстром дитячої іграшки, майстром з виготовлення декоративної скульптури, майстром творчої лабораторії. З початку 1960-х був учасником численних мистецьких виставок – і зарубіжних (Брюссель, Марсель, Лондон, Лейпциг), і віт­ чизняних; неодноразово брав участь у конкурсах із кераміки, симпозіумах гончарства, які щороку проводяться в Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному. Нині він член Національної спілки художників України і Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений майстер народної творчості України, лауреат Всеукраїнської премії імені Данила Щербаківського і Державної премії України імені Тараса Шевченка. Вироби митця зберігаються у численних приватних колекціях і музейних збірках.

Василь ОМЕЛЯНЕНКО Спілкування з Василем Онуфрійовичем Омеляненком особисто в мене викликає багато позитивних емоцій. При зустрічі (а бачу я його майже кожного дня) – це завжди радість і… подив. Найбільше вражає те, як людина, котра прожила таке довге, непросте життя, здатна постійно перебувати в доброму гуморі, бути привітною, зберігати спокій і рівновагу? Секрет хорошого настрою Василя Онуфрійовича в тому, що, маючи за плечима 91 рік (3 серпня майстер відсвяткував черговий день народження), 80 із них він займається улюбленою справою. За кілька десятків років через його руки пройшла величезна кількість глини. Не просто пройшла, а перетворилася на мистецькі витвори: різноманітний побутовий посуд, «монетки», тарелі, вази, свічники, куманці, дитячі іграшки… Проте візитівкою митця є його зооморфна скульптура: «леви», «барани», «бики», вкриті тільки його «омеляненківським декором». «Творчість для мене – це життя, а життя – це творчість», – часто повторює Василь Онуфрійович. І це справді так. Не проходить жодного дня, щоби він не брався до роботи. Готує глину, формує вироби, декорує, стежить за процесом висушування, випалює. Василь Омеляненко шкодує лише про те, що ту красу, яку бачить навколо, тільки частково може «перевести в глину». Шкодує, що може не встигнути втілити всі творчі задуми, які рояться в його голові: «все в життя не вкладається, бо воно таке коротке». Людмила МЕТКА, керамолог, кандидат історичних наук

На скрижалях національного музейництва – 30! Національний музей-заповідник українського гончарства – один із прикладів становлення скарбниці національного духу. иткий шлях самовід­ даного плекання пра­ вічного гончарно­ го ремесла нині звів п’єдестал для Музею гончар­ ства – як храму вкраїнської самобутності. Сходинками державної, а згодом – націо­ нальної музейної установи він піднявся до унікального цен­ тру дослідження, збереження й популяризації української гончарської спадщини, анало­ гів якій немає як у нашій дер­ жаві, так і поза її межами. У вихорі історичних подій колектив Музею-заповідника на чолі з його фундатором і не­ змінним натхненником Оле­ сем Пошивайлом про­довжує примножувати духовні ре­ ліквії нашого народу. Деся­ тиліття невтомної праці дали можливість вихопити з Лети виняткові зразки української кераміки, архівувати численні матеріальні свідчення, закар­ бувати на сторінках історії ти­ сячі імен творців, дослідників, сповідників мистецтва гли­ нотворчості. Водночас Музей-заповідник зберігає нерозривну єдність давніх традицій і сучасності, по­ пуляризує творчість самобут­ ніх майстрів-гончарів, спіль­ но творить майбуття разом із модерновими художникамикерамістами. У день свого 30-ліття Націо­ нальний музей-заповідник українського гончарства об’єд­ нав у дружнє коло велику ро­ дину – колишніх і нинішніх співробітників, односельців, давніх друзів і поважних гос­ тей. 12 серпня 2016 року з нагоди ювілею в Опішно­ му відбулася Урочиста ака­ демія «Гончарська скарбів­ ня України в міжнародному культурно-мистецькому про­ сторі: історія, досвід, перспек­ тиви». Святкові події в Музеї мис­ тецької родини Кричевських розпочала наукова частина: доповіді керівників та співро­ бітників структурних підроз­ ділів познайомили присутніх з історією заснування Музеюзаповідника, формуванням

В

колекцій, виставковою діяль­ ністю, набутками керамоло­ гічних студій та іншими на­ прямами музейної діяльності. Ювілейне святкування про­ довжилося в Центрі розви­ тку духовної культури, де гості стали учасниками виставкивернісажу «30 років у світ­ линах», що представила фо­ тознімки з архіву Музею та приватних зібрань його спів­ робітників; а також пере­ глянули фільм про Націо­ нальний музей-заповідник українського гончарства, від­ знятий аудіо­візуальною студі­ єю «Відродження». На адресу ювіляра цього дня пролунало багато добрих по­ бажань. З вітальними словами до генерального директора та колективу звернулися пред­ ставники виконавчої влади місцевого, районного та об­ ласного рівнів, а також Мініс­ терства культури України, які нагородили співробітників Музею почесними грамота­ ми. Гостем Урочистої акаде­ мії став керівник управління культури Полтавського облас­ ного виконавчого комітету та Полтавської обласної держав­ ної адміністрації (1989–1999), заслужений працівник куль­ тури України Петро Бонда­ ревський, чиї праця, зусил­ ля, знан­ня й досвід свого часу стали фундаментом Націо­ нального музею-заповідника українського гончарства в Опіш­ному. До привітань долучилися колеги з Полтавського крає­ знавчого музею імені Василя

Кричевського, Національно­ го центру народної культури «Музей Івана Гончара», Ме­ моріального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Рево­ люції гідності, Хорольського краєзнавчого музею. Завідувач відділу науковофондової роботи Національно­ го музею українського народ­ ного декоративного мистецтва Ірина Бекетова зауважила: «Ви робите велику справу, адже зберігаєте, примножує­ те й надихаєте, даєте приклад, як можна берегти не тільки ко­ лекцію, а й історію – історію людей, своєї місцевості, малої й великої Батьківщини». Приємним подарунком ста­ ли вітання від Державної спеціалізованої художньої школи-інтернату І–ІІІ сту­ пенів «Колегіум мистецтв у Опішному» імені Василя Кри­ чевського, що почала ста­

новлення в структурі Музеюзаповідника; представників вищих навчальних закладів Полтавщини – Полтавського національного технічного уні­ верситету імені Юрія Кондра­ тюка й Полтавського націо­ нального педагогічного уні­верситету імені Володими­ ра Короленка, з якими Музейзаповідник єднають давні партнерські відносини, а та­ кож численні вітальні листів­ ки від інших наукових та му­ зейних установ України. З нагоди свята до Опішного завітала відома радіожурна­ лістка, ведуча програм Націо­ нальної радіокомпанії Укра­ їни, заслужений журналіст України Емма Бабчук: «Я була тут 20 років тому. За цей час так змінилося Опішне, тут роз­ квітнув Музей – у мене бра­ кує слів! Незвичайно. Це той скарб, який виділяє нас ізпоміж інших народів. Опіш­ не – справді столиця україн­ ського гончарства!» Творчим дарунком для учас­ ників Урочистої академії став святковий концерт Заслуже­ ного ансамблю пісні і танцю України «Лтава» імені Вален­ тина Міщенка Полтавського міського будинку культури. Ювілей Музею-заповідника – лише невелика мірка на полот­ ні історії, але помережана са­ мобутнім візерунком, гідним національного пошанування. Жанна РІЗНИЧЕНКО, інформаційна служба Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному Фото Богдана ПОШИВАЙЛА

Культ ура і жит тя

№ 35, 26 серпня 2016 р.

10

україна і світ

редактор Леся САМІЙЛЕНКО

 ОБЛИЧЧЯ, ЩО

ФОКУСУЮТЬ УВАГУ СВІТУ

18 серпня у столичній галереї Unlimited Art Foundation відбулася презентація проекту «Наші люди», створена фондом Unlimited Art Foundation та журналом «Фокус» до 25-ї річниці незалежності України. Перше враження від виставки: увійшов до зали, а зі стін на тебе дивляться неймовірні обличчя. Багато з них упізнати неважко, адже вони добре знані не лише на теренах України, але й у світі. В експозиції – твори сучасних вітчизняних художників та скульпторів, присвячені українцям, що стали відомими за кордоном. «Роботи виставляються вперше. Більшість написані спеціально для цієї виставки. Ми озвучили художникам пропозицію зобразити на полотні відомих українців, і вони з радістю погодилися. Ідею підтримали не лише молоді майстри, але й метри сучасного мистецтва. Виявилося, що багато художників уже працюють над цією темою і мають роботи, присвячені відомим у світі українцям», – розповідає куратор ініціативи Юлія Нужина. Серед митців, що взяли участь у проекті, – представники різних стилів живопису: Юрій Соломко, Петро Бевза, Владислав Шерешевський, Анатолій Валієв, Сергій Якименко, Тетяна Колесник, Валерій Кописов, Юлія Полякова, Анна Валієва, Роман Громов, Ігор Гусєв, Олена Домбровська, Валерія Тарасенко, Зоя Орлова, Ніна Мурашкіна, Владислав Шерешевський та Артем Зигура.

Насамперед варто відзначити роботу «Пробудження» – авторства заслуженого скульптора України Анатолія Валієва. Вона не зображує конкретну постать, адже це жіночий силует, створений у стилі модерн. Фігура має форму напівдуги, тому здається, що жінка підіймається. Автор розповідає, що створив її на початку 90-х років, коли Україна тільки здобула незалежність. Скульптура символізує нове мислення незалежної країни. Хотілося б відзначити особливу техніку молодого художника Валерія Кописова, картини якого слугували гарним доповненням до експозиції. Хлопець створює роботи з дерева, елементів сміття та паперу, котрі з’єднує саморобним клеєм. Потім наносить акрил, декілька шарів аерозольної фарби. Для створення картин він також використовує випалювач по дереву. Прикрашає експозицію центральна картина «Планета борщ» Ігоря Гусєва. Страва, зображена у формі кулі, є одним із передових символів Української держави. На полотнах можна побачити зображення однієї з найвідоміших жінок України – Роксолани, роботи знаменитого скульптора Олександра Архипенка; народженого в Києві письменника Михайла Булгакова, Миколу Гоголя тощо. Серед відомих облич також американська акторка українського походження Міла Йовович, портрет якої виконала графічний дизайнер Юлія Полякова. Оксана БРУСКО

Територія етноаристократичної України Леся САМІЙЛЕНКО Останній день липня видався для мене не лише щасливим, але й цікавим та пізнавальним. рганізатори фести­ валю етнічного та стилізованого одя­ гу «Аристократич­ на Україна» запросили до «Замку-музею Радомисль», що давно відроджений та пра­ цює як заповідник у Радомиш­ лі на Житомирщині. Прекрасне, мов «намолене», місце, в якому час від часу від­ буваються знакові для україн­ ської культури заходи, – у цей день стало локацією свята для гостей з України та інших кра­ їн світу. Та головне, що там по­ бували і прожили незвичай­ ний для них і щасливий день родини загиблих Героїв Не­ бесної сотні й АТО. Ініціатором цього дійства стала Ольга Богомолець, ко­ тра є спадкоємницею та авто­ ром ідеї відродження замку, що колись був друкарнею, точ­ ніше першою папірнею КиєвоПечерської лаври. Про все це можна дізнатися від екскур­ соводів та працівників музею, будь-коли відвідавши заповід­ ник. Але на ідеях стосовно ново­ го життя і продовження меце­ натських справ представни­ ків свого роду пані Ольга не зациклюється, а розвиває та збагачує історію вітчизняної культури, оздоблюючи її но­ вими ініціативами, знакови­ ми для широкого кола укра­ їнського люду. Так відбулося і з успішним проектом, котрий став унікальним явищем у бут­

О

Участники етнопоказу ті творчих і талановитих мит­ ців, а також матерів, дружин та дітей наших загиблих Геро­ їв. Чули б ви, як вони дякува­ ли організаторам за це свято, яке стало для них днем радос­ ті спілкування та жіночої гід­ ності. Адже ніщо так не підносить жінку до небес, як можливість продемонструвати свою вро­ ду, прикрашену виробами ди­ зайнерів етнічного вбрання. Учасниці модельного показу були різного віку і статури: юні красуні, що цього дня дозво­ лили собі зняти траур за свої­ ми коханими, зовсім малень­ кі донечки військових, які так старанно намагалися грати ролі фото- і просто моделей, що їх вони відрепетирували з наставницями. Це був справ­ жній тріумф краси, людянос­ ті і моральних вчинків та сили духу! Біля мене присіла сумна і втомлена жінка. Познайоми­ лись. Вона представилась дру­ жиною Віктора Швеця, про­ фесійного військового, який загинув на Майдані. Красивий сивочолий чоловік із собакою,

Ольга БОГОМОЛЕЦЬ та українські аристократки

портрет якого – назавжди те­ пер у пантеоні Героїв Небесної сотні, якось запам’ятався мені відразу. А після знайомства з дружиною мене потягло на Майдан: покласти біля нього хоч пару квіточок. Але того дня цікаво було спо­ стерігати за зміною настрою

ва, жіночих сумочок, аксесу­ арів, віночків, поясів та при­ крас – дійство не закінчилось. Адже на острові Щастя на ста­ ровинних човнах з’явилися представники Міжнародного етнічного фестивалю вбрання «Королівський шлях – Віа Ре­ гія», що презентували стилізо­ ваний одяг Малайзії, Польщі, Кореї. Це були перші моделі проекту «Історичний костюм та етновбрання народів світу». Свої колекції «одягу зі серпан­ ку» також показали праців­ ники Центру дослідження та відродження Волині та мист­ кині з Донецької і Полтавської областей (творча майстерня «Оберіг», місто Бахмут). За­ вершилась ця частина фести­ валю урочистим врученням дипломів усім учасникам. Та ще протягом дня на остро­ ві Любові відбувалося не менш заворожливе дійство. Там

Дизайнери – автори колекцій цієї жінки. Вона мимоволі ожила, почала перейматися показом, проявила свій чудо­ вий смак у виборі кращих мо­ делей і якось щиро й природно ділилася зі мною своїми дум­ ками про життя. Казала, що давно не почувалася щасли­ вою, а сьогодні їй надзвичайно комфортно і добре на душі. Не уявляєте, чого варте таке зі­ знання і таке товариство… І зовсім молоді вдови говори­ ли так світло й натхненно про своїх загиблих… Згадували про них як про людей, котрі віддали своє життя саме для того, щоб ми всі мали щасливе майбутнє. Та демонстрацією колек­ ції вбрання від Модного дому «Ріто» і мережі магазинів «Си­ ній льон», міні-колекції Орисі та Мирослави Зубачик зі Льво­

учасники гурту автентичної української музики «Божичі» дивували гостей своїми висту­ пами, та ще й майстер-класи з танців проводили. Танцювали всі – від старого до малого, але запам’ятався один з учасників, який так вдало схоплював усі па, що на нього звернула ува­ гу більшість присутніх. А був він одним із представників корейської делегації, точніше Посольства Кореї, і з ним по завершенні танц-клясів зна­ йомились усі журналісти й гості. Цікава людина – цікава в усьому. Тож дай, Боже, знову потра­ пити мені і всім охочим на таке свято. День, який продовжує життя тим, хто є, хто не дасть забути наших Героїв і те, за що вони віддали свої життя.

Культ ура і жит тя

№ 35, 26 серпня 2016 р.

11

культура і війна

редактор Христина ДИЧКО

Волонтерський досвід музикантів

 НА ВАРТІ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Христина ДИЧКО

Громадська спілка «Творче об’єднання «Музичний батальйон» офіційно розпочала свою роботу взимку 2015-го. Це була ініціатива громадських діячів, патріотів, митців, які зголосилися власними силами нести до народу України, і найперше – у східні та південні регіони – українську мову, культуру, звичаї і традиції. Очолив проект учасник майдану Василь Панченко. Артист, режисер і конферансьє Сергій Файфура, кобзар Богдан Дощ, авторка і виконавиця Христина Панасюк, гурти «Тінь Сонця», «Гайдамаки», «Друже музико», «Олеум», «Телері», «Очеретяний кіт» – далеко не повний перелік імен, які представляють нині цю мистецько-волонтерську організацію.

Культура – одна з наших оборонних фортець у сучасній російсько-українській війні. На третьому році конфлікту всі це вже добре усвідомили. ому роль вітчизняних митців у наближенні перемоги – ключова, а їхній професійний ін­ струмент – без перебільшен­ ня – потужна зброя з магічни­ ми властивостями. Про це і не тільки йшлося на прес-конференції учасників «Музбату» – «Проблематика просування української куль­ тури на Схід України: досвід «Музичного батальйону» – 18 серпня в Українському кризо­ вому медіа-центрі. На заході виступили: Воло­ димир Воля – політичний екс­ перт Українського інституту аналізу та менеджменту полі­ тики; Валерій Суботін – член правління ГО «Музичний ба­ тальйон»; Сергій Файфура – музикант, режисер, учасник «Музбату»; Сергій Василюк – фронтмен гурту «Тінь сонця», учасник «Музбату»; Яна Хо­

Т

лодна – начальник Централь­ ної телерадіостудії Міністер­ ства оборони України. Музиканти ділилися своїми враженнями та унікальним до­ свідом, робили прогнози, за­ кликали до співпраці. Вони обрали складний і тернистий шлях, взяли на себе величезну відповідальність – і готові боро­ тися за свою Україну до кінця! Валерій Суботін розказав про діяльність творчого об’єднання від часу його створення: ар­ тистам вдалося зробити чима­ ло для просування української культури, та ще багато праці попереду. Пан Валерій наго­ лосив: «Ми водночас не змо­ жемо змінити долю тамтешніх людей, але ми в силах змінити

їхні думки, котрі в подальшому вплинуть на покращення того становища, в якому ми всі за­ раз перебуваємо». «Музичний батальйон» – це бойова одиниця, що виконує дуже важливу функцію. Нас зу­ стрічають із відкритими обій­ мами – і це тішить. На фронті

Учасники «Музичного батальйону»

До бою з піснею

Гурт «Друже Музико» Вони об’єдналися у найважчий для країни час заради боротьби з ворожою окупацією інформаційного та культурного простору України. Головна мета, яку перед собою ставлять «музбатівці», – донесення до слухача якісного сучасного українського музичного продукту та об’єднання культурно-мистецької еліти країни у справі захисту національних інтересів, організація та проведення патріотичних заходів і духовна підтримка військових. Цьогоріч у дні найбільших державних свят – 23 і 24 серпня – вони там, де лунають вибухи і свистять кулі, де здригається земля під ногами мужніх і відчайдушних, де постає тепер наша справжня новітня незалежність. Артисти висловлюють щирі сподівання, що 26-ий День народження нашої держави ми всі будемо святкувати під мирним небом цілісної України. За період свого існування «Музичний батальйон» відвідав уже понад 30 міст Східної (Мар’їнка, Курахово, Авдіївка, Красногорівка, Щастя) та Південної України (Херсон, Миколаїв, Ізмаїл) і провів більш як 60 концертів. Митці не зупиняються на досягнутому, планують виступи і концерти, розробляють нові програми, аби залучити якомога більше відкритих до українського слова людей; просять інші колективи та виконавців приєднуватися до діяльності «Музбату», аби помножити наявні ресурси і власні зусилля.

Спікери прес-конференції

відкриваються інші грані, вид­ но ту неприкриту правду, яку ми ніколи не побачимо по те­ лебаченню. Тому ми робимо чесно свою справу, бо найваж­ ливіше там – люди, що за них ми повинні боротися перш за все. Нести позитив, радість – і вже тим засвідчувати перемо­ гу – наше головне завдання», – сказав Сергій Файфура. Яна Холодна представила перше військове радіо «Армія FM», що розпочало свою ро­ боту 1 березня та мовить поки що у Краматорську, Бахмуті, Костянтинівці та Покровську. Пані Яна розповіла: «Як за­ свідчує досвід роботи радіо, українська пісня користуєть­ ся попитом, особливо у наших військових. Ми це бачимо, тож закликаємо долучатися усіх українських музикантів – на безоплатній основі, адже про­ ект не комерційний. Нещодавно у нас в гостях була “музбатівка” Христина Панасюк. Ми всі отримали від її виступу неймовірну насоло­ ду. Коли у прямому ефірі зву­ чить жива гітара – це непере­ давані відчуття! Саме тому ми відкриті для співпраці з артис­ тами. Будемо боротися і пере­ магати разом!»

Бійці українського війська і волонтери – завжди хороше товариство, а надто, коли їх збирає разом пісня і спільна висока мета. І найголовніше, що відчува­ єш поруч із такими людьми, – це тверда віра в перемогу. У цьому вкотре можна було пересвідчитись на благодій­ ному концерті «Музично­ го батальйону» – «На межі», який відбувся 11 серпня у кон­ цертній залі Центру худож­ ньої та технічної творчості «Печерськ». Сергій Файфура, Христина Панасюк, Богдан Дощ, Роман Кріль (гурт «Оче­ ретяний кіт»), Сергій Василюк (гурт «Тінь Сонця»), Леся Рой і «Телері», гурт «Олеум» – вмі­ ло й натхненно запалювали серця та душі присутніх. Хоча більш звична аудито­ рія останніх двох років для

Гурт «Телері» них – численні підрозділи вій­ ськовиків, а локація – пере­ дова лінія фронту. Учасники «Музбату» проводять концер­ ти і для місцевого населення південних та східних регіонів. Але куди б не їхали – всюди везуть українське слово, нашу

пісню, везуть Україну для тих, кому її найбільше бракує. «Найцінніше – нині відбува­ ється там. Ми привозимо туди шматочок мирного життя, усмішки, спокій, спілкування. І будемо їздити стільки, скільки потрібно. Бо ми всі разом гурту­

ємось навколо спільної і єдиної ідеї: Україна – цілісна», – ска­ зав ведучий заходу, музикант, режисер Сергій Файфура на по­ чатку свого виступу. На концерті звучали різ­ ні пісні – і давні хіти виконав­ ців, і композиції, створені про солдатів та для солдатів; ті, які встигли полюбитися слухачам, і прем’єри. Та всі доповнюва­ ли ту особливу атмосферу при­ четності до творення чогось важливого і вкрай необхідно­ го – становлення духу, утвер­ дження волі до перемоги, волі до життя у незалежній і само­ стійній Українській державі. Нині вони ще у столиці, а вже на завтра сурми війни кличуть «музбатівців» до східного кордо­ ну: незважаючи на перешкоди і до переможного завершення! Фото з архіву «Музичного батальйону»

Культ ура і жит тя

№ 35, 26 серпня 2016 р.

редактор Сергій ЛАЩЕНКО

 ЧАСОПИС «КІЖ»

ПОДОБАЄТЬСЯ БІЙЦЯМ

ідентичність Лемки як символ і ресурс гірська країна (Лемківщина – С. Л.) міцно зосталася в укра­ їнських руках…» Але після Другої світової війни українці втратили і ці гори.

Сергій ЛАЩЕНКО

Не лише лемками живе фестиваль. Ось вітають воїнів, які повернулися з АТО. Далеко не всі вони лемки, але ж запросили захисників Вітчизни на сцену! Звернув увагу, як молода лемкиня підійшла до бійця Назара Мялікгулієва і подякувала йому за те, що пішов воювати за Україну. Розчулений хлопець подарував дівчині книжечку своїх віршів. Я попросив і собі, натомість подарував воїну одне з чисел «Культури і життя». Назар сказав, що не­ одмінно передплатить часопис – йому сподобалося, як у «Культурі» висвітлюється тема АТО. Виявляється, що тато Назара – туркмен, а мама – українка. А познайомилися вони в Севастополі! Батько служив там іще в радянські часи. Звісно, не обійшлося без розмови про Крим... Це лише один зі штрихів, який характеризує свято. Лемки об’єднують уже зараз, а ще ефективніше працюватимуть, якщо їм допомагатиме держава. Як ще один аргумент наведу лист харків’янина Юрія Дегтяра (його тепер активно обговорюють у соцмережах): «Вот чем мне нравится Западная Украина, так это самоидентификацией. Тем, что они не успели раствориться в советской биомассе. Лемки, гуцулы, бойки, полищуки… Они знают свои корни, особенности своей культуры, диалекты и прочее. Я уверен, что и в Восточной Украине было такое же деление. Но это всё обрусело, “осоветилось”, обезличилось. Необходимо и нам, восточникам, копать глубже – до самых корней! Сможем сделать это – проникнемся настоящей любовью к Украине…»

Минулого року в газеті «Дзвони Лемківщини», яку тепер видають у Тернополі, була надрукована стаття Ігоря Гошовського: «Лемківські корені президента Польщі Анджея Дуди». втор писав: «Дуда – не притаманне по­ лякам прізвище, але цілком зрозуміле для українців. Бо дудка польською буде “пішчалка”. Не дивно, що у поляків під час виборчої кампанії до кандидата з та­ ким прізвищем виникали за­ питання, що стосувалися його походження. “Чорні” політ­ технологи навіть запускали мережевий вірус про те, що на­ чебто дід Анджея – це Михай­

ЛЕМКИ ЯК СИМВОЛ І ЯК РЕСУРС

А

І такі сувеніри роблять талановиті лемки!

Боєць АТО Назар МЯЛІКГУЛІЄВ обіцяє передплатити КіЖ

12

ло Дуда, відомий на Лемків­ щині командир УПА. “Анджей Дуда – внук бандерівця” – ши­ рилося соціальними мережа­ ми…» Тому кандидатові в прези­ денти довелося дати в пресі розгорнуте генеалогічне до­ слідження свого родоводу. Воно підтвердило його лем­ ківське коріння по батьків­ ській лінії, але спростувало участь предків Анджея Дуди в УПА. До того ж по мате­ ринській лінії у політика все благополучно: стовідсотково польське коріння. Автор стат­ ті закінчує свій матеріал так: «Те, що Дуда має значний від­ соток лемківської крові, на­ вряд чи буде якось впливати на його політику. Безумовно,

Польський президент Анджей ДУДА – наполовину лемко він буде дбати лише про ін­ тереси Польщі…» Тепер, рівно через рік після публікації, ми вже аніскіль­ ки не сумніваємося в цьому. Не лише Анджей Дуда – пре­ зидент з лемківським корін­ ням – але й практично весь польський Сейм затято від­ стоюють інтереси Польщі. Настільки затято, що навіть з’являється сумнів: а чи не переборщили поляки у своє­ му прагненні отримати якісь політичні дивіденди, ухо­ пившись за негатив відомих волинських подій? Адже вби­ вали з обох сторін! Різниця лише в тому, що українці за­ хищали рідну землю, а поляки – свої колонізаційні здобутки.

РЕЛІГІЯ ТА ІДЕНТИЧНІСТЬ. ПРИЧИНИ НАШОГО ВІДСТУПУ

Не виключено, що тепер сут­ тєво пожвавлять свою роботу наші історики, можливо на­ віть – внесуть певні зміни до підручників. І українці ще зі шкільної лави студіювати­ муть Михайла Грушевського,

який писав: «Польська народ­ ність, польська мова, польська культура мала перевагу, по­ чавши від 14-го в., бо тут була Польська держава, а перева­ га Руси перед тим тривала ко­ ротко і мала всякого роду пе­ рерви. Католицизм завсіди був агресивним, де стрічав­ ся з православною людністю, і тягнув за собою неодмінно польонізацію, а православна віра переважно не входила за границі оборони, та й то час­ то дуже слабої. Кольонізацій­ ні змагання тягли українську людність на схід і полудень від дуже давніх часів (уже в 11 ст.), а її займала невелика, але все ж не безслідна кольоніза­ ція польська та німецька. Під­ тримувана за польських ча­ сів, ся німецька кольонізація в результаті зміцнила тільки польські елементи, бо сі німцікатолики польщились раній­ ше чи пізнійше…» Далі Грушевський висловить іще одну важливу фразу: «Іс­ торичні обставини неустанно ослабляли тут українські еле­ менти на користь польських, і в кінці тільки неужиточна

І все-таки лемки вистояли. Ба більше: ситуація в Укра­ їні складається так, що лем­ ки можуть бути затребувані як доволі потужний ресурс. Вперті, працелюбні, схильні до лідерства – вони непога­ но «вросли» в українське ду­ ховне та громадське життя. Багато вистраждали, чимало свого втратили, але таки інте­ грувалися. І тепер можуть пе­ ребувати в різних іпостасях. І символом стійкості, і детона­ тором позитивних зрушень. Бо лемки – це українці зі зна­ ком якості! До речі, Сімнадцятий фес­ тиваль лемківської культу­ ри вкотре показав, що лемки об’єктивно можуть об’єднувати українців із різних регіонів. Їдуть на свято не лише вони, а всі зацікавлені. І в ці дні мож­ на непогано вивчити не тільки Лемківщину, але й Карпати за­ галом. То тут, то там я знаходив докази цьому. Ось бачу кафе для гостей фес­ тивалю «Гражда». Це взагаліто зразок не лемківської, а гу­ цульської архітектури. Але сьогодні такі етнографічні де­ талі нікого не дратують. Лем­ ки керують процесом, вони нині як криголам чи «старший брат», але ж інші діти Карпат на святі також тією чи іншою мірою представлені. Ось бачу рекламу мадярського кулішу «бограч». Поряд його і готу­ ють. Зазначено, що це улюбле­ на страва угорських королів і простих гуцулів. Потім ще і ще…

Бійці АТО, серед них і лемки

Культ ура і жит тя

№ 35, 26 серпня 2016 р.

редактор Світлана СОКОЛОВА

 УТОПІЯ І НАШЕ МАЙБУТНЄ

22 серпня в рамках IX платформи «Новітні спрямування» у столичному Інституті проблем сучасного мистецтва відкрився арт-проект «Рецепт для утопії». Учасникам та глядачам запропонували дослідити трансформацію поняття «утопія» в умовах розвитку інтерактивних мас-медіа. Як вирвані з контексту зображення та коментарі впливають на особисті переконання людей і наскільки потрібен для сучасної утопії програмний маніфест. За допомогою сучасних засобів масової інформації можна зробити спокусливим не тільки футуристичне майбутнє, але й тоталітарне минуле. І, схоже, це і є проблема, яка спонукає під іншим ракурсом подивитись на споживацьке мислення та популізм.

україна і світ Арт-правда про конфлікти

Оксана ЧЕПЕЛИК

Оксана ЧЕПЕЛИК. Post-Human

 РЕАБІЛІТАЦІЯ ТВОРЧІСТЮ

26 серпня в Івано-Франківській галереї «Арт на Мур» відкривається виставка картин «Воїни малюють мир», створених бійцями з Франківщини, які брали участь у програмах творчої реабілітації від БО МБФ «Творча Криївка».

Якщо концепцією минулорічних експозицій був виставковий марафон, то цього року хочуть показати картини воїнів у тій місцевості, звідки вони родом. Тож готуйтеся до подібних виставок в інших містах! «Творча Криївка» на своїй сторінці у Фейсбук також повідомляє, що до 4 вересня відбуватимуться морські заїзди для бійців, учасників війни на Сході. Тривають реконструкційні роботи у Центрі творчої реабілітації та оздоровчого відпочинку «Бережниця» – запрошують охочих приєднатися! А 29 серпня, в річницю пам’яті загиблих в Іловайській трагедії, відкривають у цьому центрі капличку.

13

Відомий дослідник мистецтва новітніх технологій Оксана Чепелик відкриває європейцям очі на українські реалії.

– Днями в Румунії Ви представили антивоєнний перформанс «Колайдер_Орнамент», який є «дитям» Вашого головного проекту. Розкажіть про проекти.

– Так, мій відеопроект «Ко­ лайдер», який уже побачили в Європі, зокрема, у Чорногорії та Нідерландах, а також у Бра­ зилії, в результаті конкурсу ві­ дібрали для демонстрації в га­ лереї IICAT – Міжнародного інституту сучасного мистецтва і теорії в Мангалії (Румунія). Арт-колайдер досліджує частки, що уособлюють лю­ дей під час зіткнень, та енер­ гії, котрі при цьому видобу­ ваються; рефлексує на події недавньої української істо­ рії – Революції Гідності, після якої розгорнулася російська агресія проти України; залу­ чаючи у глобальний вернаку­ ляр, формує глобальне розу­ міння сучасної історії.

Люди дивилися відеопро­ екцію «Колайдер» та спосте­ рігали, як я малювала кров’ю орнаменти, отримані з ньо­ го – відеотрансформації ки­ ївського Майдану – на тілах: своєму, сина і добровольців. Був вибір для тих, хто розділяв наш біль, – малюнок кров’ю або хною. Орнамент в україн­ ській вишитій сорочці вико­ нує захисну функцію – у пер­ формансі я теж апелювала до українських вишиванок. Цей проект соціальної скульп­тури – спроба переко­ нати, що ідея віддаленості вій­ ни, її нестосунку у зв’язку із цим до всього людства – хиб­ на. Це доводить і факт, що захід відбувся за підтримки

Перформанс «Колайдер_Орнамент» замовчуваною війною у світі. Мене із подивом питали: «А хіба вона у вас іще триває?» Перформанс став приводом для довгих розмов про наші

Кіноцикл «Жінка і війна» Міжнародної благодійної ор­ ганізації «Фонд підтримки міжнародного співробітниц­ тва України».

– Як реагували очевидці перформансу?

– Представлення цього та інших моїх проектів виявило, що дворічна війна в серці Єв­ ропи, в Україні, де кожен день надходять відомості про вби­ тих і поранених, є найбільш

Відеопроект «Колайдер»

реалії, про зобов’язання країн Заходу, бо люди бояться, що їхнє курортне містечко стане ціллю. Звучали й голоси тих, хто вважає, що світова війна неми­ нуча. Художники в резиден­ ції зі США, Канади, Франції та Фінляндії теж «відкривали для себе війну в Україні» і те­ пер налаштовані бути глаша­ таями наших проблем у своїх країнах через своє мистецтво. Перформанс став актом куль­ турної дипломатії.

– Чи правда, що в Італії «одним забігом» Вам довелося зняти вісім короткометражок?

– Так. Вісім короткометра­ жок повнометражного кіно­ циклу «Жінка і війна» (2014). Героїня однієї короткоме­ тражної стрічки – вагітна жінка, що втрачає дитину. Відео­проект реалізований на Міжнародному кінофестивалі Cinemadamare в Італії. Він здійснив свою програму Final Cut у рамках 71-го Між­ народного кінофестивалю у Венеції, де і було продемон­ стровано фільм Face to Face /

«Віч-на-віч» – із циклу. Про­ ект спирається на страшні іс­ торичні події, політичну не­ відкладність і документи.

– Стало відомо, що Ваші живописні роботи з наболілої теми можна оцінити просто зараз.

– Авжеж, а саме – цикл жи­ вопису Post-Human для проек­ ту «Рецепт для утопії» в рам­ ках IX платформи «Новітні спрямування», що відкрився у столичному Інституті проблем сучасного мистецтва НАМУ 22 серпня. Ідея створення балканського «Музею жінок» підштовхнула до роботи над концептуальним малярським проектом Post-Human, який поєднує мій проект «Гене­ зис», що розробляє тему наро­ дження, і «Колайдер» – із його фрагментарністю і множин­ ністю часопросторів.

Face to Face Військові, що повертаються з війни, почуваються ніяково в містах, де війна не відчувається. Кіборги Донецького аеропорту: дехто з них повернувся. Польові дослідження стосу­ ються інвалідів, що з’явилися в Україні за останній рік. Біо­ протези стають частиною українського життя. Про­ ект – запрошення разом ви­ пробувати складність світу, маючи справу з насильниць­ кими конфліктами. Спілкувалася Світлана СОКОЛОВА Фото надане Оксаною ЧЕПЕЛИК

Культ ура і жит тя

№ 35, 26 серпня 2016 р.

14

музика

редактор Світлана СОКОЛОВА

Пісня – ровесниця Незалежності

 ІСТОРИЧНА РОЛЬ

Любов СТАРОБИНЕЦЬ

На «Червонiй рутi» На початку 90-х років пісня «Вставай, Україно!» відіграла важливу історичну роль – піднімала і згуртовувала українців, сприяла прискоренню процесу самоідентифікації народу. Хоча твір був написаний ще в радянський час, він відбивав нові настрої українського суспільства, яке тоді вже прагнуло створити власну незалежну державу: «Вставай, Україно, вставай! Виходь на дорогу свободи, де грає широкий Дунай,

Із Дмитром ПАВЛИЧКОМ. Київ, 2016 де ждуть європейські народи». Провокативні рядки «вставай та кайдани порви!» і «що ти не рабиня Москви й рабою не будеш нікому» викликали неодно­ значну реакцію у публіки. І все ж тематика пісні була суголосна з настроєм суспільства – найбільший успіх вона мала на патріотичних мітингах і акціях. Композитор поклав вірш на широку мелодію зі спонукальними й водночас пафосними інтонаціями. Над піснею попрацювала ціла команда запорізьких музикантів: аранжувальник Олександр Михайленко, співачки Ірина Алексанова і Юлія Куценко, звукорежисери Микола Середа і Віктор Цвєтков. Телевізійники під керівництвом режисера Наталії Федорової зафільмували відеоряд на Хортиці зі співаком на дніпровських скелях, а 6-го серпня показали сюжет по телебаченню в рубриці «Запоріжжя на УТ». Незважаючи на те, що А. Сердюк виступав на конкурсі застудженим, «Вставай, Україно!» виборола три призи: «За кращу патріотичну пісню», приз від Народного Руху і приз від української діаспори.

Годинник від В’ячеслава Чорновола

У січні 1991 року композитор-початківець із Запоріжжя Анатолій Сердюк, готуючись до фестивалю «Червона рута», написав на вірш Дмитра Павличка пісню «Вставай, Україно!» иректор «Червоної рути» Тарас Мель­ ник назвав пісню «сильною» і гідною того, щоби нею закривати фес­ тиваль. Композиція вразила всіх: під час співу встали не лише глядачі в залі, а й ведучі на сцені та члени журі. Редак­ тор газети «Запорозька Січ» Анатолій Ланчик перейнявся талантом земляка і надруку­ вав додаткові 300 примірни­ ків із нотами й текстом пісні. Їх розклали на стільці, а під час виступу люди підспівували артистові. Зал мерехтів вогни­ ками запальничок. Як згадує А. Сердюк, коли журі й люди встали, у нього було відчуття, ніби він злітає над сценою…

Д

Анатолій Сердюк i В’ячеслав Чорновiл. 1991 рік «Чорновіл запросив мене на три­буну, – згадує Анатолій Сер­ дюк, – там сиділи VІР-персони, депутати – Левко Лук’яненко, Лесь Танюк, Микола Поров­ ський, Павло Мовчан, Іван Драч, Степан Хмара, яких я ба­ чив лише по телевізору. І всі вихваляють мене: “Який моло­ дець!” А Чорновіл мені й каже: “З цією піснею вже були непри­ ємності, і в тебе, хлопче, теж будуть проблеми. Ось мої те­ лефони, дзво­ни, коли буде по­ трібна допомога”. А я сміюся:

Анатолій спiває для воїнiв на блокпостi «Стрiльцове» На закриття фестивалю приїхала делегація народ­ них обранців, серед яких був і легендарний В’ячеслав Чор­ новіл – депутат Верховної Ради УРСР та голова Львів­ ської облради. Після виступу Анатолія В’ячеслав Макси­ мович вибіг на сцену й пода­ рував співакові власного ки­ шенькового годинника. Про це тоді написали всі газети. Із В. Чорноволом пісняр по­ тім зустрічався на своїх ви­ ступах у Чернівцях, Донецьку, Запоріжжі, Києві, і завжди В’ячеслав Мак­симович ціка­ вився, чи є нові пісні, дякував за головну пісню.

“Які ще проблеми? Дивіться, який успіх!”» Виявилося, що після того, як «Вставай, Україно!» 6-го серп­ ня пролунала в ефірі УТ, керів­ ник Держтелерадіокомітету України Микола Охмакевич отримав партійну догану від ЦК КПУ – за те, що пропустив в ефір такого антирадянського змісту пісню. За словами Чор­ новола, зацікавився піснею й КДБ. Керівник запорізького телебачення Анатолій Став­ ничий у той час мудро пішов у відпустку, а телевізійники, тільки-но дізналися про скан­ дал у столиці, негайно розмаг­ нітили плівку з відеозаписом.

Тріумфальний виступ А. Сер­ дюка відбувся в неділю ввечері 18 серпня, а вранці 19-го кра­ їна дізналася, що в Москві – ГКЧП, президента М. Горба­ чова усунуто від влади. Стало ясно, про які неприємності по­ переджав Чорновіл. А. Сердюк тоді служив за контрактом у полку МВС, грав у військово­ му оркестрі на трубі. Його тер­ міново відкликали з відпуст­ ки: «в войсках – повышенная боеготовность». Як пригадує композитор, він подумав: «Що ж мене жде? Соловки чи Ко­ лима?» Сказав жінці: «Cухарі готуй про всяк випадок». А вона – у сльози, не хоче відпу­ скати з дому. Із музикантом провели бе­ сіду «особісти» так звано­ го «шостого відділу». Пита­ ли про фестиваль знущально: «Ну, как там на фестивале “Красная гвоздика”?» Каде­ бешники були в курсі всіх по­ дій на «Руті». Як виявилося пізніше, ім’я Сердюка було за­ несено до «чорних списків» КДБ. За три дні заколот провалив­ ся, в ефірі залунала «Вставай,

Україно!», яка враз стала су­ перактуальною й налаштову­ вала українців на патріотизм. А ще через три дні, 24 серп­ ня, Україна проголосила Не­ залежність. Пісню вирізали з концерту й часто показували по УТ, передавали по радіо. Ін­ формаційна програма Держ­ телерадіокомпанії України визнала її піснею-символом 1991-го року. От уже 25 років «Вставай, Україно!» лунає на концертах, в ефірах радіо й телебачення, в аудіозаписах, у соціальних ме­ режах і в Ютубі. Вона увійшла до багатьох CD- i DVD-дисків, до нотних збірок. Статті про неї потрапили в газети, журна­ ли, книги, енциклопедії, під­ ручники, в Інтернет. Пісня підтримувала й об’єднувала людей на Майда­ нах під час обох революцій. Коли почалася війна, Анато­ лій Сердюк організував агіт­ бригаду артистів і почав ви­ ступати для воїнів АТО у військових частинах, на полі­ гонах, на блокпостах. І через два з половиною де­ сятиліття «Вставай, Україно!» так само актуальна. Головне її досягнення – це та історич­ на роль, яку вона відіграла на зламі епох – і в далекому 91-му, і в 2004-му, і в 2014-му – прискорювати самовизна­ чення нації, сприяти утвер­ дженню незалежної держави. Анатолій Сердюк був не лише свідком, а й одним із учасни­ ків тих легендарних подій, коли Україна постала як неза­ лежна держава. Він пишається тим, що зробив свій посильний культурно-мистецький і полі­ тичний внесок у розбудову на­ шої держави.

Арабатська Стрiлка, квiтень 2014 рік

Культ ура і жит тя

№ 35, 26 серпня 2016 р.

15

інформуємо  ДИСКОТЕРЦІЯ. 22–28 СЕРПНЯ FIFTY TWO YEARS: THE COMPLETE SINGLES / ДЕВІД БОУЇ Оцінка «КіЖ»:  Есенція: донесхочу. Уявіть: 12 дисків, 209 пісень, безмаль 14 годин звучання… Не повірите: я знову зрозумів, що метра не буває забагато! Чому варто ви­окремити шмат життя для поглинення цього безмежжя? Річ навіть не у фривольних раритетах – насправді їх не так і багато. Справа, радше, в оприявленому багатстві (море композицій у діапазоні від милих до понадчасових), а ще в нагоді побачити «затемнений бік Місяця» – інші версії улюбленого… Ця подорож довга й захоплива.

THE GLOWING MAN / SWANS Оцінка «КіЖ»:  Есенція: «патужна». Люта – саме цей прикметник найліпше віддзеркалює сутність свіжої платівки «Лебедів»: направду люта музика, чию дію на вуха доцільно порівняти, наприклад, із катком… Я давно не новачок, тому вже не захоплююся тим, чим багато хто: «концептуальністю», «експериментальністю», несамовитістю інструментів; і я давно соромлюся в усякому «авангарді» бачити мистецтво; плюс до того, не вважаю за потрібне надто довго «вникати» в кожен новий альбом кожного великого артиста (з якого дива?). Тим не менше тепер констатую: «Людина, котра світиться» є концептуальним, експериментальним, несамовитим, авангардистським витвором мистецтва, гідним максимального інтересу споживача.

1944 / ДЖАМАЛА Оцінка «КіЖ»:  Есенція: чи буде west won? Замість прологу: то не однойменний максі-сингл (ЕР), а офіційно повноцінний альбом (LP), недавно випущений у США лейблом UMG. Чому я додав прислівник «офіційно»? Сіль ситуації в тому, що перед нашими вухами «класична» компіляція лишень із одною новою піснею. Причому компіляція, котра є ретроспективою всього співочого шляху переможниці останнього Євробачення. Для багатьох – не тільки на Заході – добірка стане одкровенням, адже, крім заголовного треку, тут узагалі не чути етно. Це добре, бо, як сказав художник Лесь Подерв’янський, «на чечітці-гопаку далеко не заїдеш». І це сміливо, бо пропонувати атлантичній публіці цілком вестернізований матеріал… Уся надія на чесноти чорнявки: гнучкий голос, пластичне чуття ритму, врешті, мозок, «закручений» у правильний бік. Вона точно талановитіша якої-небудь Ріанни й мало в чому слабша за Бейонсе. Володимир БАНЯС

ОГОЛОШЕННЯ про проведення конкурсного добору генерального директора Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» 19 серпня 2016 року Міністерство культури Украї­ ни, відповідно до Закону Укра­ їни «Про культуру», оголошує конкурс на посаду генерально­ го директора Національного історико-меморіального запо­ відника «Бабин Яр» (далі – За­ повідник) (м. Київ, вул. Петро­ павлівська, 15, 04086).

1. Строк приймання документів на участь у конкурсі. Документи на участь у кон­ курсі приймаються з 19 серпня 2016 року до 17 вересня 2016 року.

2. Початок формування конкурсної комісії. Міністерство культури Укра­ їни (далі – Орган управлін­ ня) розпочинає формування конкурсної комісії з 19 серпня 2016 року.

3. Умови проведення конкурсу. Обов’язковою умовою про­ ведення конкурсного добору є його відкритість. Представники засобів ма­ сової інформації та громад­ ськості мають право бути присутніми на засіданнях конкурсної комісії під час проведення співбесіди з кан­ дидатами та презентації за­ пропонованих проектів про­

ОГОЛОШЕННЯ щодо добору кандидатур від громадських організацій у сфері культури для включення до складу конкурсної комісії з конкурсно­ го добору на посаду генераль­ ного директора Національного історико-меморіального запо­ відника «Бабин Яр» Відповідно до Закону України «Про культуру», Міністерство культури України своїм наказом від 19.08.2016 №710 оголоси­ ло конкурс на посаду генераль­ ного директора Національного історико-меморіального запо­ відника «Бабин Яр» (далі – За­ повідник). Керуючись частинами 3 та 6 статті 213 Закону України «Про культуру», Міністер­ ство культури України роз­ починає прийом пропозицій від громадських організацій у сфері культури відповідного функціо­нального спрямуван­

грам розвитку Заповідника на один і п’ять років. До участі у конкурсі не допускаються особи, які: – визнані в установленому порядку недієздатними або їх дієздатність обмежена; – мають судимість за вчинен­ ня злочину, якщо така суди­ мість не погашена або не зня­ та в установленому законом порядку, або на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного пра­ вопорушення; – є близькими особами або членом сім’ї керівників Орга­ ну управління. Особа, яка бере участь у кон­ курсі, подає такі документи: – заява про участь у конкур­ сі з наданням згоди на обробку персональних даних – відпо­ відно до Закону України «Про захист персональних даних»;

– автобіографія, що містить прізвище, ім’я та по батькові, число, місяць, рік і місце на­ родження, інформацію про громадянство, відомості про освіту, трудову діяльність, по­ саду (заняття), місце робо­ ти, громадську роботу (в тому числі на виборних посадах), контакт­ний номер телефону та адресу електронної пошти чи іншого засобу зв’язку, відо­ мості про наявність чи відсут­ ність судимості; – копії документів, що по­ свідчують особу, копії доку­ ментів про вищу освіту; – два рекомендаційні листи довільної форми; – мотиваційний лист довіль­ ної форми. Зазначені документи надсила­ ються на поштову та електронну адреси (з позначкою «Докумен­ ти на конкурс «Заповідник»): вул. І. Франка, 19, м. Київ, 01601,

відповідальна особа – Каплу­ нова Валентина Олександрів­ на, контактний телефон: (044) 254–42–18, електронна адреса: dksmku@ukr.net. Особа може подати інші до­ кументи на свій розсуд, які мо­ жуть засвідчити її професійні чи моральні якості. Відповідальність за достовір­ ність поданої інформації несе кандидат.

4. Строки проведення конкурсу. Конкурсний добір почина­ ється 19 серпня 2016 року та закінчується не пізніше 19 жовтня 2016 року.

5. Вимоги до кандидатів для участі у конкурсі. Кваліфікаційні вимоги: – вища освіта; – стаж роботи у сфері культу­ ри не менше трьох років; – володіння державною мо­ вою; – досвід роботи на керівних посадах в органах державної влади, органах місцевого са­ моврядування, на підприєм­ ствах, в установах, організа­ ціях усіх форм власності не менше трьох років; – здатність за своїми діло­ вими і моральними якостями, освітнім і професійним рівнем виконувати відповідні посадо­ ві обов’язки. Інформація, що стосуєть­ ся умов праці, відомості про матеріально-технічну базу За­ повідника, фінансову звітність за попередній бюджетний пе­ ріод закладу культури, дода­ ється.

ня щодо кандидатур для вклю­ чення до складу конкурсної комісії з конкурсного добору на посаду генерального дирек­ тора Національного історикомеморіального заповідника «Бабин Яр». Членами конкурсної комі­ сії можуть бути незалеж­ ні фахівці у сфері культури, публічного або бізнес-адмі­ ністрування.

– є близькою особою або чле­ ном сім’ї учасника конкурсу чи органу управління; – є членом трудового колек­ тиву Заповідника, на посаду керівника якого проводиться конкурс. Відбір кандидатур для вклю­ чення до складу конкурсної комісії від громадських орга­ нізацій здійснюється шляхом жеребкування. Для участі у жеребкуван­ ні громадська організація подає до Мінкультури до 02.09.2016 року: – лист у довільній формі, підписаний керівником гро­ мадської організації, із зазна­ ченням трьох кандидатур, які рекомендуються для вклю­ чення до складу конкурсної комісії; – заяву та анкету – за форма­ ми, що додаються. Подані пропозиції розгля­ даються Мінкультури протягом 5–6 вересня 2016 року.

Жеребкування буде проведе­ но в приміщенні Міністерства культури України (вул. Івана Франка, 19, м. Київ, каб. 222) 07.09.2016 року. Телефон для довідок: (044) 254–42–18, відповідальна осо­ ба – Каплунова Валентина Олександрівна, адреса елек­ тронної пошти: dksmku@ukr. net. З текстом Положення про формування складу та органі­ зацію роботи конкурсної ко­ місії з проведення конкурсно­ го добору на посаду керівника державного закладу культури, що належить до сфери управ­ ління Міністерства культури України, затвердженого на­ казом Міністерства культу­ ри України від 31 травня 2016 року № 380, зареєстрова­ ного в Міністерстві юсти­ ції від 3 червня 2016 року за №809/28939, можна озна­ йомитись на сайті – http:// zakon2.rada.gov.ua.

Членом конкурсної комісії не може бути особа, яка: – за рішенням суду визнана недієздатною або її дієздат­ ність обмежена; – має судимість за вчинен­ ня злочину, якщо така суди­ мість не погашена або не зня­ та в установленому законом порядку, або на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного пра­ вопорушення;

Культ ура і жит тя

№ 35, 26 серпня 2016 р.

мистецтво

Головний редактор газети «Культура і життя» Євген БУКЕТ

Патріотичний стінопис

 МІНЛИВИЙ НАСТРІЙ МІСТА

Який може бути настрій у міста? Метушливим чи замріяним, заклопотаним чи веселим? Зрозуміло, залежить від міста. А ще – від тих, хто живе там і створює його атмосферу, хто бачить і відчуває серцем – а потім може показати його іншим – у розповідях, фотографіях, картинах... Виставка «Настрій міста», яка проходить у Музеї сучасного мистецтва України, представляє розмаїту добірку творів виключно із фондів музею – понад 70 імен художників і понад 100 живописних полотен і графіки. Тут зустрічаються відомі імена класиків (зокрема, Т. і О. Яблонські, Є. Волобуєв, К. Єлева, В. Бернадський та багато інших), художників андеграунду, молодих митців.

Алла ПРЕОБРАЖЕНСЬКА. «Львівський трамвайчик»

Міський пейзаж – це жанр, що характерний розмаїттям не менше за природний. Тільки він іще й виступає певним художнім «документом», який увічнює улюблені місця; мистецьким враженням від змін, що відбуваються впродовж років; втіленням захоплення від непорушності багатовікової краси... Художники різних поколінь та з різних регіонів представляють свій погляд на міста – старовинні та нові, мегаполіси та маленькі містечка, рідні, де знайомий кожен куточок, і чужі, які викликають зацікавленість завдяки знайомству з новим, раніше небаченим. Місто – категорія мінлива, а досить часто – вразлива і беззахисна, і значна частина зображеного нині зафіксована тільки на полотні… А деякі відомі краєвиди набули іншого виміру – завдяки таланту та майстерності митців. Водночас на виставці можна познайомитися з усіма мистецькими школами України – київською, львівською, закарпатською, одеською, харківською, кримською – і на власні очі переконатися у багатстві стилів і художніх почерків українського мистецтва. Катерина ТАРЧЕВСЬКА

Газета «Культура і життя» № 35 (4710), 26 серпня 2016 р.

Виходить із 7 жовтня 1923 року Свідоцтво про реєстрацію КВ № 1026 від 26.10.94 р.

Засновники

Міністерство культури України, Український комітет профспілки працівників культури, редакція газети

Головний редактор Євген БУКЕТ

Адреса редакції

16

03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 Тел.: +38 (044) 498–23–62 cultandlife@gmail.com

Юлія НЕСТЕРЕНКО В Україні набирає популярності різновид монументального і декоративного малярства, що називається стінопис або мурал. урал виконується безпосеред­ ньо на стіні або на штукатурці. У ньому фігуративні образи й декоративні орнаменти підпо­ рядковуються архітектурним формам. За останні кілька років митці прикраси­ ли вулиці Києва десятками яскравих та масштабних малюнків. Талановиті художники з України, Іс­ панії, Аргентини, Австралії та Порту­ галії урізноманітнили урбаністичний архітектурний ландшафт столиці, і те­ пер сірі стіни прикрашають неймовір­ ні портрети, пейзажі та абстракції. За­ вдяки хвилі стінописів у Києві з’явилася перша вулиця зі стріт-артом та сформу­ вався маршрут для екскурсійних прогу­ лянок. Так, київський мурал «Дівчина у виши­ ванці» був створений у жовтні 2015 року. Його автор – австралійський стріт-артхудожник Гвідо Ван Хелтен. На вели­ чезному панно зображена українка у ви­ шиванці, що задумливо дивиться кудись удалечінь.

М

Портрет Сергія Нігояна на Михайлівській площі, створений португальським художником Алешандре ФАРТУ

Малюнок знаходиться на стіні житло­ вого 16-поверхового будинку на бульварі Лесі Українки у Печерському районі міс­ та. Зображення сягає завдовжки 43 метри. Це найбільший твір художника не лише в

Видавець

Національне газетно-журнальне видав­ництво

Генеральний директор Андрій ЩЕКУН

Видавнича рада

Андрій КУРКОВ (голова), Анатолій СЄРИКОВ (заступник голови), Андрій ВАСЮК (секретар ради), Олег ВЕРГЕЛІС, Богдан ГАЛАЙКО, Віктор фон ЕРЦЕН-ГЛЕРОН, Юрій ЗУБКО, Ростислав КАРАНДЄЄВ, Олексій КОНОНЕНКО, Наталія МУСІЄНКО, Юрій ПЕРОГАНИЧ, Андрій ЩЕКУН

Адреса видавництва

03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 Тел.: +38 (044) 498–23–65

Дизайн та верстка Сергій ЗАДВОРНИЙ

«Леся Українка»

дуже актуальний. Якби молодь більше чи­ тала, якби звертала свою увагу на класи­ ку, ми б не зневірялись, ми би йшли до на­ шої мети», – каже Роман Бончук. Також художник запланував мурал, на яко­ му зобразить короля Данила Галицького. Мурали найчастіше малюють на теми, що є актуальними у повсякденному жит­ ті: соціальні проблеми, екологія, націо­ нальна тематика, але часто можна зустрі­ ти малюнки на класичні теми, а також розписи з прислів’ями та цитатами відо­ мих авторів. Приміром, у Сєвєродонецьку на сті­ нах житлових будинків можна поба­ чити уривки з поезій Сергія Жадана, у Слов’янську – Михайла Петренка. Малюнки створюють і в центрі міста, і в спальних районах, на старих радянських

«Дівчина у вишиванці»

Україні, а й у Європі. Мурал присвячений красі українських жінок. Трьома місяцями раніше Гвідо створив мурал «Леся Українка» на вулиці Стрі­ лецькій, де він зобразив відому поетесу у вишиванці і з гілочкою конвалій. Не відстають у створенні розпису буді­ вель також інші міста. Зокрема, ІваноФранківськ, Львів, Чернігів, Хмельниць­ кий, Кам’янець-Подільський. Наприклад, у Кам’янці художники з України, Іспанії, Білорусі, Італії, Польщі, Німеччини за п’ять років на сірих стінах житлових будинків створили 42 мурали, які вже стали своєрідними візитівками міста. В Івано-Франківську художник Роман Бончук створив стінопис на багатоповер­ хівці із портретом Івана Франка. «Фран­ ко – геніальний письменник. На сьогодні

Поліграфічний комбінат ТОВ «Типографія “Від “А” до “Я”» м. Київ, вул. Колекторна, 38/40 Тел.: (044) 563–18–04, 562–28–51

Розповсюдження і реклама

Тел.: +38 (044) 498–23–64; +38 (097) 111–17–56 Редакція не публікує колективні листи та звернення Публікуючи проблемні матеріали, редакція, окрім спеціально обумовлених випадків, подає лише авторський погляд.

будинках і новобудовах. Зазвичай забу­ довник заздалегідь домовляється з ху­ дожниками про малюнок на стіні.

Мурал «Відродження» на Андріївському узвозі

ПЕРЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ ТРИВАЄ Передплатна ціна на 2016 р.: 1 місяць – 19,22 грн; півріччя – 115,32 грн У передплатній ціні враховано вартість доставки до вашої поштової скриньки і вартість оформлення абонемента. Передплатний індекс

60969

Медіа-портал «Культура»: http://cultua.media Наклад 5 000

Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів «Культури і життя» – тільки з письмового дозволу редакції. © «Культура і життя», 2016

Ціна договірна