"Культура і життя", №37-40 за 2015 рік by Культура і життя

загальнодержавна

К*Ж

газета

№ 37–40

всеукраїнський тижневик 11–17 грудня 2015 р.

щоп’ятниці

Слобожанщина

стор. 6–12 Школа історії

стор. 5

стор. 14

Патріотичний плакат Юрія НЕРОСЛІКА «Миротворець – воїн АТО»

Відкрий Україну!

Миротворець

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 37–40, 11–17 грудня 2015 р.

актуально

редактор Євген БУКЕТ

Фундамент десятинної церкви розконсервовано

 «НЕПІДЙОМНІ» ПИТАННЯ – РІШЕННЯ Є!

Віце-прем’єр-міністр – міністр культури В’ячеслав Кириленко в рамках публічного звіту членів уряду розповів про реформування сфери культури в 2015 році. Наголошено на: – підписанні Угоди про приєднання України до програми ЄС «Креативна Європа»; – завершенні роботи над проектом нового закону про охорону нерухомої культурної спадщини; – внесенні до парламенту Закону «Про державну підтримку кінематографії в Україні»; – спільній з народними депутатами роботі над законом про Український інститут; – внесенні на погодження уряду Довгострокової стратегії розвитку української культури − Стратегії реформ; – ухваленні у першому читанні ініційованого Міністерством культури законопроекту про запровадження конкурсно-контрактної форми роботи в закладах культури; – внесенні на погодження уряду проекту Стратегії розвитку бібліотечної справи до 2025 року; – внесенні на погодження нового законопроекту щодо вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей.

В. Кириленко наголосив: «Міністерству культури вдалося розв’язати низку гострих проблем, кожна з яких до цього скликання уряду вважалась непідйомною. Вперше видатки на охорону музеїв, бібліотек і заповідників стали захищеною статтею бюджету, забезпечено безперервність кіновиробничого процесу, відновлена передплата бібліотеками періодичних видань, втричі зменшено розмір плати за оренду професійним працівникам за використання творчих майстерень. Проведена прозора процедура закупівлі для бібліотек 84 назв видань від 30 видавництв на суму 9 млн грн. У 13 разів у порівнянні з 2014 роком збільшився розмір капіталовкладень, скерованих на першочергові реставраційні, ремонтні та протиаварійні роботи на пам’ятки ЮНЕСКО, заповідники та інші установи культури». Збільшено додатково на 100 млн грн державну підтримку кіно-телевиробництва, направлено кошти, отримані від оренди державними кіностудіями, на виконання їхніх статутних завдань. Встановлено річну плату в 1 грн за оренду державного майна комунальними музеями, розблоковано грант уряду Японії, оновлено обладнання у Харківській національній опері. Підписано міжнародні угоди про співробітниц тво у сфері культури з Грузією та Литовською Республікою. Лідія ОРЛЕНКО

Семен ВАСИЛЕНКО Віце-прем’єр-міністр – міністр культури В’ячеслав Кириленко взяв участь в офіційному відкритті відновленого контуру фундаменту Десятинної церкви. ’ячеслав Кириленко привітав присутніх із реалізацією проек ту та наголосив, що здійснення робіт із трасування фундаменту Десятинної церк ви стало можливим завдяки спільним зусиллям влади і громадськості. «Навколо цього святого міс ця завжди було безліч полі тично вмотивованих перипе тій. Певні кола осіб прагнули збудувати тут що завгодно, аби позбавити киян права на свою історичну спадщину. Міністерство культури висту пає за те, щоб кожен киянин та гість нашого міста зміг побачи ти свою історичну спадщину, загалом це світле місце, звідки пішла старовинна Руська дер жава, де був князь Володимир, князь Ярослав, наші предки. Відновлення оригінального контуру фундаменту церкви

Богородиці є добрим кроком у збереженні нашого культур ного надбання, в якому Мі ністерство культури завжди буде надійним партнером гро мадськості», − сказав міністр культури України. Голова ГО «Андріївська пей зажна ініціатива» Марина Со ловйова висловила подяку

всім, хто долучився до фінан сування та реалізації проекту відновлення фундаменту Де сятинної церкви та наголоси ла, що роботи з благоустрою цієї території продовжувати муться надалі. «Цей проект тривав 9 міся ців і був реалізований спіль ним коштом. До збору коштів

долучилась велика кількість громадян та організацій. На весні ми озеленимо цю ді лянку і зробимо її улюбленим місцем для відпочинку киян та гостей міста. Другий етап нашого про екту − відновлення паркану, ліхтарів та гранітних сходів, при цьому територія буде по вністю відкрита для прогуля нок», — зазначила Марина Соловйова. Генеральний директор На ціонального музею історії України Тетяна Сосновська висловила сподівання, що такі добрі для громади спра ви реалізовуватимуться на по стійній основі. Принагідно. Проект «Кон сервація розкопок фундамен тів церкви Богородиці (Деся тинної)» було реалізовано в рамках соціального проекту спільної дії «Зробимо разом». Враховуючи особливу зна чимість пам’ятки архітекту ри для міста Києва, Мініс терство культури України, Київська міська державна ад міністрація та Національний музей історії України у най коротші терміни надали всі погодження для проведення відновлювальних робіт.

Теплі спогади У Львові триває фотовиставка «Теплі спогади». На ній представлені роботи тих, кого із своїх рідних домівок вигнала окупація та війна. Організатори експозиції Оле на Дуброва та Христина Стуль ковська, які понад рік тому переїхали з Ялти до Львова, поставили собі за мету позна йомити відвідувачів з іншим – рідним, затишним — Кримом і Донбасом. Дівчата також розповіли, що вже через кілька хвилин після публікації оголошення вони отримали перші фото. Стало зрозуміло, що цей проект важ ливий для людей. «Усього у виставці взяли участь 28 фото графів, серед яких як професіо нали, так і аматори. Фотографії супроводжують ся текстом, в якому автори за

На фотовиставці

значають, чому саме ці місця викликають у них теплі спо гади. Всі учасники – пересе ленці, які зараз проживають у Львові, Києві, Харкові, Дні пропетровську, Павлограді, Кривому Розі», — розповіли організаторки заходу.

На виставці, яка відбулась за підтримки громадської ініціа тиви Крим SOS та УВКБ ООН, було представлено 100 фото робіт, на яких зображені: Ялта, Артек, Гурзуф, Алупка, Нікіт ський ботанічний сад, Ластів чине гніздо, Сімферополь, Се

вастополь, Балаклава, Форос, Мангуп-Кале, Арман-Кая, Бах чисарай, Старий Крим, Керч, Байдарська долина, Бакаль ська коса, Красноперекопськ, Ангарський перевал, Вугле гірськ, Луганськ, Донецьк, Горлівка, Піски, Щастя, Кра маторськ, Краснооскольське водосховище, Павлоград. На відкритті автори світ лин знайомили відвідувачів із своїми роботами, ділилися іс торіями про минуле життя — це дійсно були теплі спогади. Водночас, захід став чудо вою нагодою зібратися разом, познайомитися та за філіжан кою кави із солодощами обмі нятися досвідом налагоджен ня нового життя на новому місті. Виставка триватиме до 20 грудня 2015 року. Іванка ІВАНОВА

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 37–40, 11–17 грудня 2015 р.

наголос

редактор Любов ЯКИМЧУК

«Червона» людина Алексієвич

 ОСОБЛИВІ ЛИСТІВКИ НА ЩОДЕНЬ

На розкладках книжкових ярмарків окрім великих видань дуже часто зустрічаються такі дрібнички, як листівки. А упродовж останніх півтора роки поміж них прилаштувався стенд «Добра листівка». Що це за проект і чому це більше, ніж листівки? І чому вони стали популярними за кордоном. Цей аспект дослідила «Культура і життя». Проект «Добра листівка» − український, і не просто мистецький, а й соціально значущий. Благодійний фонд «Добра листівка» заснували житомирянин Ілля Стронговський та киянка Лілія Омельяненко. «Добра листівка» не лише несе людям красиве, добре і вічне, а й виручені кошти передає на реабілітацію дітей із особливими потребами. Так, за останні півтора роки було передано майже 70 тисяч гривень на реабілітацію українських дітей з особливими потребами Міжнародному благодійному фонду «Місія в Україну».

Сам Ілля є успішним дизайнером, тому теж створює листівки для цього проекту, а також займається його менеджментом. Утім, не лише українські автори опікуються цією справою. Серед художників є автори з Литви − Кестутіс Каспаравічюс, з Китаю − Жао На, із США − Даду Шін і навіть із Мексики (автор листівки «Мир, будь ласка» називає себе Jilipollo). «Добра листівка» дуже вимоглива до естетичного та етичного боку. Тематика цих простих і вишуканих, часом іронічних подарунків широка. Це актуальні зараз Новий рік і Різдво, а також вітальні листівки, гумористичні, листівки для коханих тощо. Особливою родзинкою є серія «Зберігайте спокій» від Іллі Стронговського. Багато хто пам’ятає це мотто ще з довоєнних часів. Тоді на різноманітних фестивалях можна було роздобути футболки та торбинки «Зберігайте спокій». Проект «Добра листівка» поступово виходить за межі України. Останнім часом її засновники відвідали вже п’ять країн, а цієї осені побували на найбільшому у світі книжковому форумі у Франкфурті в Німеччині. Зараз планується відкриття точок продажу в Литві, Італії і там, де потрібні листівки, які несуть добро − допомагають дітям із особливими потребами. Любов ЯКИМЧУК

7 грудня в Стокгольмі письменниця Світлана Алексієвич виголосила свою нобелівську промову. лексієвич народилася 1948 року в Україні, в Івано-Франківську, згодом її родина пере їхала до Білорусі. Від початку 2000-х вона мешкає в Західній Європі, а в списках Нобелів ської премії з літератури фігу рує з 2013 року, коли вийшла її книга «Час секонд-хенд». На водимо уривки з її промови. «Я стою на цій трибуні не одна… Довкола мене голоси, сотні голосів, вони завжди зі мною… Флобер говорив собі, що він людина-перо, я можу сказати собі, що я − людина-вухо. Коли я йду вулицею, і до мене про риваються якісь слова, фрази, вигуки, завжди думаю: скіль ки ж романів безслідно зника ють у часі… Люблю одинокий людський голос. Це моя най більша любов і пристрасть… Я жила в країні, де нас з ди тинства вчили помирати. Вчили смерті. Нам говорили, що людина існує, щоб відда ти себе, щоб згоріти, щоб по

Світлана АЛЕКСІЄВИЧ виголошує промову

жертвувати собою. Вчили лю бити людину з рушницею. Якби я виросла в іншій кра їні, то я би не змогла пройти цей шлях. Зло нещадне, до нього треба мати щеплення. Але ми виросли серед катів та жертв… Я написала п’ять книжок, але мені здається, що це все одна книга. Книга про історію одні єї утопії… Двадцять років тому ми про вели «червону» імперію з про

кляттями та сльозами. Сьогод ні вже можемо подивитися на недавню історію спокійно, як на історичний досвід. Це важливо, бо суперечки про соціалізм не замовкають досі. Виросло нове поколін ня, в якого інша картина сві ту, але немало молодих лю дей знову читають Маркса і Леніна. У російських містах відкри вають музеї Сталіна, ставлять йому пам’ятники.

«Червоної» імперії немає, а «червона» людина лишилася. Триває… Беру на себе сміливість сказа ти, що ми проґавили свій шанс, який мали в 90-ті роки. На за питання: якою має бути краї на − сильною чи достойною, де людям добре живеться, вибра ли перше − сильною. Нині зно ву час сили. Росіяни воюють з українцями. З братами. У мене батько − білорус, мама − укра їнка. І так у багатьох. Російські літаки бомбардують Сирію… Тепер я не впевнена, що до писала історію «червоної» лю дини… У мене три доми − моя бі лоруська земля, батьківщина мого батька, де я прожила все життя, Україна, батьківщина моєї мати, де я народилась, і велика російська культу ра, без якої я себе не уявляю. Вони мені всі дорогі. Але важ ко в наш час говорити про лю бов». Нагадаємо, що Президент України Петро Порошенко привітав Світлану Алексієвич, сказавши: «Де б ми не були, якою б мовою не говорили і не писали − ми завжди залишає мося українцями! Вітаю!»

Музей плаката – дітям Маріуполя Незабаром учасники сьомої музейної експедиції разом із начальником управління культури Донецької ОДА Аліною Певною відкриють виставку патріотичного плаката в одному з музеїв прифронтового Маріуполя. Також Музей плаката подарує музеям міста експериментальний комплект па тріотичного плаката для школярів Юрія Неросліка. Юрій Нерослік – автор серії плакатів «Легендарні предки». Більше року він провів на війні – доброволець 92 брига ди. Вийшов із Іловайська, був під Щастям. Нині повернувся у рідний Харків. − Варто чітко розділяти аудиторію, для якої готуються плакати. Для дітей неприйнятні заклики до будь-якого на силля, – зазначив Юрій Нерослік. – Особливо обережно ми ставимося до ді тей зони АТО. Вони і без того побачили війну, побува ли в окупації, є вплив ватної пропаганди. Пробуємо привчати їх до облич україн ської історії, сучасних образів держави. Подивимося, як сприймуть виставку, по

думаємо, що додати чи від чого відмови тися. − Музей віддрукував дві версії цієї екс позиції, одна вже на півночі Донеччини, ця їде до Маріуполя, – розповіла куратор Музею плаката України Наталка Іван ченко. – Якщо на заході і в центрі краї ни проблем нема, то на Донбасі є чимало

нюансів. І зрозуміти їх можна лише без посередньо спостерігаючи реакцію. У нас було чимало дискусій з місцевими. Ситу ація для мирних областей трохи незрозу міла. Але, це Донбас… І якщо портрети гетьманів, Кобзаря, Лесі Українки заперечень не мають, то довкола плакатів бійця УПА і нацгвар дійця виникла певна напруга, розмови, що малюнки знищать, нанесуть якісь об разливі написи, чи взагалі організують теракт… Музей плаката вирішив ще біль ше посилити тему УПА і сучасних захис ників України. Адже іде пропагандистська війна. Поці кавтеся, яка наглядна агітація ДНР-ЛНР висить у школах окупованих районів та Криму… Як там зомбують дітлахів, готую чи їх до вбивства українців… Героїзація наших захисників – НЕОБ ХІДНА! Вони повинні викликати пози тивні емоції. Особливо серед дітей Дон басу. Адже через кілька років багато хто з них теж стануть до лав ЗСУ. Віктор ТРИГУБ, директор Музею плаката України

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 37–40, 11–17 грудня 2015 р.

кіно

редактор Леся САМІЙЛЕНКО

Українська військова традиція

 ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКА ПЛАТФОРМА

Польський центральний телеканал «TVP1» показав український патріотичний міні-серіал «Гвардія». Фабула стрічки побудована навколо подій, пов’язаних із творенням Національної гвардії України. Чотирисерійний фільм «Гвардія» розповідає про події в Україні протягом зими-весни 2014 року. Історія розпочинається під час Євромайдану, де герої опиняються по різні боки барикад: одні –патріоти, захисники Майдану які вийшли боронити своє майбутнє, інші – беркутівці, котрі виконують накази злочинної влади. Коли ж російський агресор напав на схід нашої країни – колишні противники опиняються разом у новоствореній Національній гвардії України. Чи зможуть кадрові військові та новобранці, які ще вчора були «ворогами», стати єдиною командою, здатною захистити свою країну? Які випробовування випадуть на їхню долю та на які компроміси їм потрібно буде піти? Як змінюється їхня свідомість та витривалість під час муштри? «Напередодні того, як розпочати зйомки, ми довго вивчали прототипи серіальних персонажів, співставляли їх із хлопцями, які були в зоні АТО, – розповідає режисер стрічки Олексій Шапарєв. – Тобто, за основу взяли реальні історії сучасних героїв». Це і студент з Одеси, і сотник з Майдану, і боєць самооборони, і інтелігент-хімік, і колишній лейтенант внутрішніх військ – беркутівець, і успішний бізнесмен-грузин, і слюсар, і чемпіон зі стрільби.

Головну роль кадрового військового, ветерана війни у Афганістані, керівника загону на прізвисько «Дід», зіграв український актор Олексій Горбунов. У фільмі знімались Ахтем Сеїтаблаєв (ведучий програми «Хоробрі серця», котрому не довелося навіть змінювати ім’я, адже він втілив роль добровольця кримських татар – Ахтема), Дмитро Ступка, Костянтин Шафоренко, Вано Янтабелідзе, Анна Топчій та інші. У серіалі також є постать польської журналістки, котру зіграла актриса київського академічного Молодого театру Вікторія Токманенко. До речі, вона родом із Маріуполя. Журналістка приїхала в Україну, щоб зняти репортаж про Майдан, однак, вражена героїзмом українців, залишилась, щоб зробити повнометражний фільм про Революцію Гідності. Після того, як хлопці пішли добровольцями на фронт – таємно потрапила на тренувальну базу Нацгвардії. Попри загрозу власному життю, вирушила із загоном до зони бойових дій, у саме пекло АТО. Режисер телесеріалу, який є спільним проектом телеканалу «2+2» та компанії «Президент Фільм Україна» – Олексій Шапарєв, сценарій написав Микола Рибалка. Прем’єра стрічки в Україні відбулась 23 травня 2015 року. Мирослава МИКИТАСЬ

Леся САМІЙЛЕНКО Нещодавно в київському Будинку кіно відбулась презентація документального фільму «Легіон». ікаво, адже хроніка Української Галицької армії, заборонена більш ніж півстоліття тема ролі героїв у національновизвольному русі, авторами кінострічки висвітлена досить нетрадиційно. Хоча б тому, що, за словами автора сценарію, історика Олександра Пагірі: «Ми свідомо уникли постатей очільників. Один із них показаний лише на портреті і без коментарів. Хоча історики та дослідники національновизвольного руху знають, хто це, як і всі ті, хто цікавився історією легіону Січових стрільців. Ми хотіли показати роль простих героїв, які боролися за Україну в ті часи. Саме тому і професійних акторів до участі у фільмі не запрошували. Всі ролі виконують наші сучасники – бійці батальйонів, що нині захищають цілісність України в зоні АТО». Ще з усього почутого і побаченого в стрічці напрошується висновок, що нарешті наші державники зрозуміли серйозність теми патріотичного виховання в силових структурах, із яким так затято боролися «попередники». Тож, мабуть, каяття привело того вечора на сцену Будинку кіно самого Віктора Ющенка, який

Режисер фільму Тарас ХИМИЧ, сценарист Олександр ПАПРЯ та бійці АТО – виконавці ролей

дуже тихо і сором’язливо вибачався за помилки минулих представників влади, що «лише продавала Україну», і не оминув теми втрати державності за умови недооцінки ролі сили патріотичного і духовного виховання армії. Виступив коротко, але дуже сердечно. Щиро подякував творцям кінофільму за їхню працю, вклонився перед присутніми, ніби вибачаючись за все, що не так… Висловив високу оцінку «Легіону» й головний ідеолог армії, представник Міністерства оборони Микола Поровський. Він зауважив, що ця стрічка підтверджує наявність української військової традиції і відразу після прем’єри буде презентована бійцям АТО та у військових навчальних закладах. Дай Боже. Адже протягом демонстрації фільму в переповненій залі Будинку кіно панувала особлива тиша, яка

після показу вибухнула бурхливими оплесками глядачів. Обговорення було коротким. Перед присутніми виступили автори: режисер Тарас Химич, сценарист та постановник бойових сцен Володимир Правосудов. На сцену запросили бійців АТО, які виконали ролі бійців українського легіону, котрі свого часу боронили українські землі так затято, що завоювали повагу не лише європейської спільноти, а й ворожої сторони, яка сахалася сили духу цих воїнівзахисників. Фільм знятий за підтримки Інституту національної пам’яті, тож свою думку висловив очільник цієї установи Володимир Вятрович. А ще йшлося про допомогу у цій роботі Української Галицької асамблеї. І ні пари з вуст усіх виступаючих про державну підтримку. Саме тому спало на думку, що все у долі національно-визвольного

руху повторюється. Нині – знову волонтери, незборимий дух кращих синів України та обіцянки-цяцянки від влади, що пишається своїми героями, але допомагає якось дуже мляво. Хоча сам факт оприлюднення замовчуваних сторінок історії та намагання популяризувати їх – це надто важлива справа, яку, принаймні, не забороняють. Після демонстрації стрічки в Будинку кіно ще довго тривали дебати між небайдужими чоловіками та істориками стосовно тих чи інших моментів в історії. Було зрозуміло, що фільм зачепив не лише свідомість, але й серце. Дискусія про вагомість ролі представників національно-визвольної боротьби не лише на часі, а й на злобу дня продовжується. І починають її, як правило, небайдужі та талановиті митці. Фотознімок Яна МАШТАЛІРА

Потойбіччя реальності У київському кінотеатрі «Жовтень» відбувся показ роботи кінорежисера Олександра Литвиненка «По той бік». А інноваційність цього кінопроекту в усьому, що я дізналася від продюсера стрічки Литвиненка-молодшого. Адже у фільмі, який можна віднести до артхаусу, не все так. І продюсер розповідає, що навіть кінокритики не відразу змогли визначитися з цим, та підказує, що експериментували в усьому. Але фільм, в якому акторами виступили затребувані в рекламі та кліпах молоді артисти, вже не лише помітили, а й побачили критики та глядачі на кіно-

На фотознімку Геннадія ЗАХАРЧЕНКА актори Василь РУСАНОВ та Іван ШЕВЧУК – головні виконавці ролей

фестивалі «Молодість», де він став єдиною повнометражною картиною суто українського виробництва. Помітили і відзначили як потенційно гідний уваги на інших міжнародних фестивалях. Адже кінострічка − не тільки красива, зроблена з любов’ю до своєї землі, а й правильна у сенсі форматного вирішення та європейських стандартів. Критики вже відзначили схожість цієї роботи з ранніми хічкоківськими. І знята вона на кошти виробників і без залучення інвестицій. Лариса БЕЗСМЕРТНА

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 37–40, 11–17 грудня 2015 р.

редактор

Сергій БАХІН

 КИЇВ

Протягом трьох днів у Національному музеї історії України проходила київська сесія «Відкритої школи історії». Відкрив сесію кандидат історичних наук Кирило Галушко, котрий прочитав лекцію на тему «Демократична традиція України: чи існує вона?» А Ігор Гирич розповів про українські громадські організації на початку минулого століття. Наступного дня йшлося про вплив більшовицької пропаганди за часів Української визвольної війни 1917–1920 років, про Другу світову війну в пам’яті наших земляків. Кандидат історичних наук Оксана Кісь провела лекцію «Жіноча історія: особливості, засади, потенціал», яка напряму не стосувалась історії України, але була вплетена в історичну канву. У заключний день польські журналісти та історики, у рамках панелі «Спільна історична спадщина», обговорювали питання щодо спільної історії. Зокрема, згадувались події, які відбувались на Волині у 40-х роках минулого століття, у світлі нового художнього польського фільму Volyn, що незабаром вийде у польський кінопрокат. На сесії були заплановані й культурологічні проекти – «Літературний андеграунд» за участі Ірени Карпи, театральна вистава про історії переселенців «Сіра зона», а також акустичний концерт лідера гурту «Тінь Сонця» Сергія Василюка.

погляд «Відкрита школа історії» Сергій БАХІН Елементи демократичної традиції існували за часів Козацької республіки та упродовж Визвольної боротьби українського народу 1917–1920 років, але то не була демократія у чистому вигляді. я традиція у нас поча ла формуватися лише тоді, коли Україна здобула Незалежність. Саме таким був лейтмотив лекції кандидата історичних наук Кирила Галушки. Виступ лектора став першим у рамках нового просвітницького проекту «Відкрита школа історії», який нещодавно проходив у Києві у Національному музеї історії. Прикро, що у часи формування державності (1917– 1920 рр.) чимала частина українського суспільства підпала під більшовицьку пропаганду, не сприймаючи національної ідеї, розповів кандидат

Відкриту школу історії започаткували директорка Національного музею історії України Тетяна СОСНОВСЬКА і координатор проекту Кирило ГАЛУШКО

історичних наук Геннадій Єфименко. Більшовики вдало маніпулювали свідомістю українського селянства і робітників, нав’язуючи їм гасла: земля – селянам, фабрики – робітникам; відсутність держав – світ буде єдиним; комуністичним – народні маси вірили у декларації комуністів та світовий інтернаціонал. Це стало однією з головних причин, через що українцям не вдалось після Першої світової

війни утворити свою державу, на відміну від сусідів – поляків, литовців, латвійців та естонців. Нинішня ситуація дещо нагадує той час, адже більшість мешканців Донбасу й Криму досі знаходяться у полоні стереотипів, закладених у свідомість українців близько століття тому, вважає промовець. Через політику царату в українців був майже відсутнім доступ до власної куль-

тури, насамперед, у мовному питанні. Дозволялась лише «шароварщина», щось примітивне. Українська преса виходила тільки у період між революцією 1905–1907 років, коли було дещо послаблене обмеження застосування української мови, і Першою світовою війною. Але наклад кількох видань («Рада», «Село» та інших) був вкрай малим і не перевищував трьох тисяч примірників, наголосив доктор історичних наук Ігор Гирич. І це на землях, де мешкало близько 30ти мільйонів людей! До речі: на три з половиною мільйонів фінів, які тоді перебували у складі Російської імперії, виходило 50 друкованих видань фінською. А українська гімназія, з рідною мовою викладання, з’явилась у Наддніпрянській Україні лише 1917го року. Варто зауважити, що у Галичині, за австро-угорського панування, культурний стан кількох мільйонів українців виглядав набагато краще.

Мирне населення у війні  ПРИНАГІДНО

«Відкрита школа історії» – проект, заснований цієї осені ентузіастами, активістами та істориками. Він передбачає поширення знань про історію України, але не у традиційному, фальсифікованому викладенні радянської та пострадянської історіографії. Нинішній проект допомагатиме відкривати «білі плями» нашої минувшини. Програма, протягом цього і наступного років, проводитиметься у форматах відкритих лекцій, дискусій, круглих столів та конференцій. До неї залучатимуться дослідники історії, вчені, представники негромадських організацій, журналісти та всі небайдужі, хто прагне поширювати історичну правду. Проект буде складатись з трьох етапів. На першому етапі у семи містах України (Києві, Львові, Він ниці, Одесі, Харкові, Запоріжжі та Дніпропетровську) триватимуть кількаденні курси лекцій, де науковці-історики спілкуватимуться з усіма охочими на теми минулого і сьогодення. Під час другого етапу досліджуватимуться конфліктні теми нашої історії, розглядатимуться питання пом’якшення болісних сторінок у сприйнятті різних верств населення. Третій етап передбачає опрацювання результатів попередніх заходів та проведення підсумкової конференції проекту. Організаторами виступила львівська громадська організація «Патріотичні ініціативи» та кілька історичних установ. Координатор проекту – Кирило Галушко.

Битви, фронти, зброя, наступ – через такий зріз представляється Друга світова війна у радянській, а, відповідно, і в українській історіографії. Втім, як і багато інших воєн. У той же час у цивілізованих країнах чимало місця приділяється подіям, не пов’язаним безпосередньо з воєнними діями. Як виживали цивільні громадяни у буремні часи війни, міжетнічні стосунки, питання депортацій і Голокосту – історики Європи й Америки набагато більше за наших розширюють спектр історіографії. Саме приведенням вітчизняної історіографії до найкращих світових стандартів й була присвячена міжнародна наукова конференція «II світова війна і долі мирного населення у Східній Європі», яка проходила у Могилянці Про важливість теми свідчить і той факт, що відкривати захід у музеї Києво-Могилянської академії приїхав особисто міністр культури В’ячеслав Кириленко. Приміром, якщо завітати до Національного музею історії Другої світової війни, то серед чисельних полотен і матеріалів про битви та подвиги, є лише одна невелика експозиція, де йдеться про Голокост та депортацію кримських татар, – зазначила одна з науковців. І це у такому величезному комплексі! Втім, у більшості вітчизняних музеїв чи розділів про Другу світову, й поготів.

Листівка, що запрошувала молодь вступати до лав дивізії «Галичина»

Протягом двох діб вітчизняні та закордонні науковці піднімали важливі питання, як, приміром, нацистська політика до національних і релігійних громад, життя у містах в роки окупації, репресії радянської влади у Західній Україні, подолан-

ня радянських міфів. Олександр Чорний з Кіровограда згадав про так звану «чорну піхоту», або «чорносорочників», «кукурузників», як їх тоді називали. Це ті, кого Радянська Армія (відігнавши німців з українських земель) зразу мобілізовувала до свого війська, не одягнувши і не озброївши, кинувши їх на вірну загибель. Зформовані таким чином бойові роти із 110–120 бійців невдовзі скорочувались до п’ятнадцяти чоловік. До 14-ї дивізії Ваффен СС «Галичина» українці потрапляли не лише з патріотичною метою – боротися з більшовиками, а часто від безвиході. Щоб, скажімо, не вирушати на примусові роботи до Німеччини; хтось потрапляв у випадкові заручники за вбивство німецького офіцера, і лише набір до дивізії рятував його від несправедливої страти, розповіла Оксана Хом’як. Киянка Тамара Вронська досліджує питання депортації. За її підрахунками протягом 1944–52-их років із Західної України було депортовано 206 664 особи, з яких 187 893 – учасники ОУН-УПА та члени їхніх родин. На законодавчому рівні діти репресованих і ті, хто народилися у дорозі, й досі не визнані, як жертви політрепресій. Свого часу віце-спікер комуніст Адам Мартинюк навмисно «завалив» цей законопроект. Сергій БАХІН

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 37–40, 11–17 грудня 2015 р.

редактор Володимир СУБОТА

музейництво Назад у минуле

ШАНОВНІ ЧИТАЧІ!

У цьому числі газети «Культура і життя» розповідається про знакові, цікаві та яскраві події, що відбулися останнім часом у культурно-мистецькому житті Харківської області. Це не лише потужний промисловий і науковий край. Він має глибокі національні і духовні традиції. У матеріалах власного кореспондента «Культури і життя» Володимира СУБОТИ йдеться про людей, які творять і живуть на Слобожанщині, про багату історичну спадщину, яка представлена у багатьох місцевих музеях, про активне соціальне і культурне сьогодення відомих за межами України талановитих митців, про прагнення місцевої влади у нинішній непростий час не тільки зберегти у цілісності існуючи заклади культури, але розбудувати їх.

 АРХЕОЛОГІЯ ХАРКІВЩИНИ

Сьогодні відомо про понад 100 тисяч пам’яток археології на території України. На державному обліку та під охороною перебувають близько 58 тисяч пам’яток. 445 пам’яток археології включено до Державного реєстру на ціонального культурного надбання. Харківська область – унікальний археологічний регіон України. У ній розташовано 667 об’єктів археології, які оберігаються державою. 14 із них мають національне значення. Археологічними дослідженнями займаються фахівці Харківського національного університету імені В. Каразіна, Харківського історичного музею, Харківської державної академії культури, Харківського національного педагогічного університету імені Г. Сковороди та «Слобідська археологічна служба».

У Харківському національному університеті імені В. Каразіна відкрився Музей археології. оправда, 1807 року в цьому навчаль ному закладі було організовано кабі нет старожитностей, що й ста ло офіційною датою заснуван ня такого музею. Тоді першу колекцію поповнили артефак ти, привезені з Ольвії. Зібрання значно поповни лися напередодні відомого XII Археологічного з’їзду (1902

Досі тривали ремонтні роботи. Днями вони були завершені, й Музей археології Харківсько го національного університету імені В. Каразіна (віднині він має таку назву) гостинно розчи нив двері перед відвідувачами. Про діяльність археологіч них експедицій університету розповідає директор Музею археології Ірина Шрамко. – Ірино Борисівно, Україна має певний досвід різних варіантів музеєфікації пам’яток археології. Найкращими зразками послуговує діяльність за-

ському районах Полтавської області. Це знаряддя праці, залізні мечі й кинджали, на конечники стріл і деталі кін ської упряжі, посуд і прикра си, кераміка і культові речі. До речі, Більське городище було найбільшим поселен ням у Європі доби раннього залізного віку (друга полови на VIII–IV ст. до н.е.) площею 4,5 тисяч гектарів. Тільки до вжина його оборонних валів становила 35 кілометрів. Унікальність пам’ятки поля гає в тому, що у скіфську епоху це поселення поступово пере

 ПАРК СКІФСЬКОГО ПЕРІОДУ Відкриття Музею археології Харківського національного університету

Слобожанщина багата археологічними скарбами. У південних та східних районах досі знаходять багато стоянок часів палеоліту – кам’яного віку. Крім того, в області активно вивчаються поселення бронзового віку і скіфського періоду. Є пам’ятки козацького часу. Нині місцева влада реалізовує перспективний і амбітний проект: створення на території області археологічного парку скіфського періоду. Після його облаштування Харківщина стане ще приваб ливішою для археологічного туризму. Основа для цього вже закладена. У Вовчанському районі функціонує історико-археологічний музейзаповідник «Старий Салтів». На початку XX століття місцевий учитель Василь Бабенко виявив на околицях села Верхній Салтів нову, нікому не відому археологічну культуру. Пізніше вона дістала назву салтівської. Ось уже понад сто років тут тривають розкопки, і кількість речових знахідок досі вражає науковців. Територія, де сьогодні розташований Верхній Салтів, в епоху раннього середньовіччя заселяли племена аланів і так звані чорні булгари. 

рік), який відбувся в Харкові. Відтоді його фонди постійно оновлювалися знахідками зі щорічних експедицій. Музей постраждав у роки громадянської війни, а в період окупації Харкова його колекція була майже повністю розграбо вана фашистами чи знищена. В останні роки заклад нази вався Музеєм археології та ет нографії Слобідської України при Харківському університе ті. Він розташовувався у при міщенні Музею природи. За десятиліття своєї діяль ності Музей археології на громадив значну колекцію предметів епохи бронзи, ран нього залізного віку, антич них пам’яток, черняхівської та салтівської культур, знахідок на відомому Донецькому го родищі, післямонгольського часу та козацького періоду. За галом фонди нараховують 231 тисячу різних експонатів. П’ять років тому з ініціативи ректора університету, академі ка Національної академії наук України Віля Бакірова для по треб музею було надано при міщення у головному корпусі.

повідників античної доби у Криму, Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» тощо. Чим керувалися Ви при оформленні стендів у новоствореному Музеї археології? – Насамперед ми не хотіли, щоб наш музей повторював краєзнавчий чи історичний. Тому вирішили представляти не епохи розвитку людства, а результати роботи експеди цій університету, які трива лий час працюють за такими напрямками: археологія Пів нічного Причорномор’я і ар хеологія рідного краю. У ІІ половині минулого сто ліття, коли у нашій країні ак тивно працювали археологи різних вишів, у нас зібралося чимало цінних артефактів, які недоречно тримати у схови щах, а варто показувати широ кому загалу. Достатньо багата експози ція зі знахідок на Більсько му городищі – історикокультурному заповіднику «Більськ», розташованому у Котелевському та Зінків

творювалося на великий еко номічний і торговий центр лі состепових племен. Тривалий час його мешканці підтриму вали культурні та торговель ні відносини з різними племе нами та античними центрами Північного Причорномор’я, передусім з Ольвією. В експозиції представлені унікальні знахідки різного пе ріоду розвитку городища. Пер ші дослідження Більського

розпочав ще 1906 року профе сор археології Василь Город цов. Але комплексні розкопки з детальним вивченням арте фактів тільки 1958 року орга нізував учений Харківського національного університету Борис Шрамко. Саме йому належить мас штабне вивчення Більського городища, яке більшість уче них ототожнює з Гелоном, відкриття нової археологічної культури доби пізнього брон зового віку, ретельне вивчен ня історії господарства племен древньої Скіфії. Гідною окрасою здобутків наших археологів стало ви вчення салтівської культури VIII–X століть на артефак тах, знайдених при розкопках кількох пам’яток у басейні річ ки Сіверський Донець. Най відоміше з них поселення та могильники розташовані біля села Верхній Салтів. Вони вхо дили до Хазарського каганату. Уже вдалося розкопати і ви вчити значну кількість по ховань у катакомбному мо гильнику. Найбільша заслуга у дослідженнях пам’яток цієї культури належить професо ру Володимиру Міхеєву. Його справу продовжили Андрій Криганов, Наталія Чернігова, Валерій Скирда, Віктор Ак сьонов та інші. Музейна експозиція «Сал тівська культура» ніби підби ває підсумки понад сторічного періоду дослідження числен них могильників із різними типами поховань, а також по селень. Науковці зібрали ве личезний масив наукових матеріалів (а це глечики, гор щики, чашки, амфори, зброя, прикраси, знаряддя праці ре місників). 

Ірина ШРАМКО

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 37–40, 11–17 грудня 2015 р.

У цей час було побудоване місто Салтів – адміністративний і торговий центр площею 120 гектарів. До його складу входила фортеця з кам’яними стінами завтовшки три метри, що межувала з Великим посадом. Городище оточували рів і вал. Також розкопано великий катакомбний могильник завдовжки 2,5 кілометра, що складається з 40 тисяч катакомб. Ще не все досліджено. А те, що вже знайдено, експонується в місцевому музеї та в історичних музеях Харкова й інших міст України. Тільки у Харківському історичному музеї зберігається понад 20 тисяч предметів салтівської культури. Фахівці музею-заповідника «Старий Салтів» давно виношують план звести скляний купол над розкопаними залишками будов старого міста. Тим самим зберегти на роки знайдене, а також створити просто неба нові експозиції для відвідувачів. Адже мало хто на власні очі бачив археологічні розкопки й таким чином ніби переносився в минуле на кілька тисячоліть. У цьому краї є знахідки, що належать до III–II тисячоліть до н.е. Неподалік районного центру Вовчанськ виявлено поселення неоліту (кінець IV – початок III тисячоліття до н.е.). На околиці селища Хотомля (той же район) збереглися залишки поселення епохи бронзи (II тисячоліття до н.е.). Поруч – поселення скіфських часів (V–III століття до н.е.). А в Ізюмському районі знайдені кремнієві знаряддя раннього палеоліту (300 тисяч років тому). Ідея створити в області парк скіфського періоду виникла після вивчення розкопок поблизу села Новоселівка Нововодолазького району. – Упродовж останніх трьох років археологи досліджують там ділянку площею дев’ять гектарів, де більше двох тисяч років знаходилося городище, – розповідає директор Слобожанської археологічної служби Ірина Голубєва. – Знайдено залишки

житлових приміщень, господарських ям, чимало культових об’єктів, а також різний реманент. Це цілий поселенський комплекс, де мешкало багато жителів. Звісно, вони створили для себе унікальне середовище, яке сьогодні цікаве для пізнання. Слобожанська археологічна служба й управління культури Харківської облдержадміністрації уклали угоду про відтворення на цій місцевості давнього поселення. Тобто передбачається реконструювати його таким, яким воно було 2,5 тисячі років тому: змоделювати двори з оселею, господарськими спорудами, спорідненими предметами. Завдяки сучасним технологіям відтворити їх не складно. Реалізація цього проекту не потребуватиме великого фінансування. Однак, можна створити привабливий для туристів маршрут до Новоселівки. Тим більше, що розвитку археологічного туризму сприятимуть чарівні навколишні краєвиди, географічна близькість до Харкова й розвинена тамтешня інфраструктура. Підписана угода не здається вже такою нездійсненною. Нинішній історико-археологічний заповідник «Старий Салтів» і сам по собі, звісно, цікавий. Та йдеться про організацію повноцінного маршруту. Об’єднання згаданих об’єктів в один надає йому унікальності. На фотознімках: розкопки Більського городища

музейництво «Літописне місто Донець» – так називається зібрання знахідок, виявлених наши ми вченими і студентами під час розкопок у басейні Сівер ського Донця, на правому бе резі річки Уди, де знаходиться вузький трикутний мис висо тою 20 метрів. На цьому міс ці був віднайдений найбільш цікавий пам’ятник епохи Ки ївської Русі – древньоруське місто Донець (Донецьке горо дище), де зосереджені зразки різних археологічних культур. Саме у Дінці побував князь Ігор після втечі з половецько го полону. Ті події описані у «Слові о полку Ігоревім».

– Наша германо-слов’янська археологічна експедиція де сять років досліджує древнє унікальне поселення черня хівської культури III–V століть н.е. у селі Війтенки Валків ського району. Це одне з най більших поселень того часу. Тут жили племена, які займа лися переважно гончарством. Вони перші у Східній Європі почали виготовляти кераміку на гончарному крузі. Пишаємося ми і фондовими предметами з розкопок посе лень козацької доби, які про водила Ірина Голубєва. Насам перед ідеться про територію історичного Харкова та Царе

Експозиція музею

Місто було зруйноване під час татаро-монгольського нашестя. Досліджувати його почали ще на початку ХХ століття. Згодом фахівці відкрили тут поховання і господарські ями для зберіган ня зерна, житлові приміщення. – Чи досліджуються зараз якісь новознайдені археологічні пам’ятки?

борисівської фортеці – першого міста Слобідської України Ца реборисова, що було розташо ване на місці нинішнього села Червоний Оскіл Ізюмського району. Знайдені тут предмети розповідають про те, як жили його мешканці 400 років тому. – Періодично надходять повідомлення, що подеку-

Фрагмент експозиції музею археології

ди знищуються або розграбовуються «чорними археологами» пам’ятки, які перебувають під охороною держави. Чи існують якісь дієві заходи, аби зберегти у цілісності історичну спадщину? – Таким заходом може бути тільки чинне законодавство. Якщо будуть працювати за кони зі збереження куль турного та історичного над бання, тоді не буде у нашій державі такого варварства щодо своєї історії. Наприклад, у Більському го родищі ще на початку ХХ сто ліття нараховувалося тисячі насипів, а нині чітко просте жується лише кілька сотень. Сьогодні фахівці заповідника вимушені ініціювати розкоп ки курганів, що мали у давни ну невеличкі розміри, оскіль ки більшість із них вже майже не помітна на сучасній поверх ні. А відтак вони переорюють ся і втрачаються назавжди. Як на землях цього городи ща, так і Верхньосалтівського,

розташовані приватні будин ки, земля перебуває у приват ній власності. Господарі, незважаючи на цінність культурного шару, обробляють поля і городи на власний розсуд. Тим самим держава втрачає безцінні ар тефакти. Недавно надійшла інфор мація, що у Нововодолазько му районі один із фермерів розорав частину валу форте ці Святої Параскеви – части ни земляної оборонної лінії, що є пам’яткою військовоінженерного мистецтва пер шої половини XVIII століття, збудованої між Дніпром і Сі верським Дінцем довжиною 285 кілометрів. Потрібно ухвалити такі за конодавчі акти, які б унемож ливили руйнування пам’яток археології і сприяли їхньому масштабному дослідженню. Власникам земельних діля нок потрібно створити такі умови, за яких їм було б неви гідно уникати археологічних розкопок.

Підземний скит Недавно поблизу селища Ков’яги Валківського району було знайдено підземні споруди, що складаються з кількох галерей, вирубаних у глині на кількох рівнях. Загальна їхня довжина становить близько 38 метрів. На жаль, багато з них засипані. Напевно, під завалами поховані мона хи та предмети давнини. Дослідження археологів засвідчило, що цей комплекс підземних споруд най імовірніше належав ченцям-самітникам і використовувався ними як для прожи вання, так і для проведення богослужінь, релігійних обрядів і церемоній. Тут віднайдено капличку з настінним рельєфом зображення Богоматері з не мовлям, що є частиною композиції по клоніння волхвів. На східній частині каплиці розташова ний вівтар у вигляді Віфлеємської печери.

Загалом у галереях чимало всіляких ніш, підковоподібних арок, колон, які дбайливо пофарбовані в білий та синій кольори. За розписом стін (приміром, за сюже том з голубами та закритим лавровим він ком) науковці дійшли висновку, що такі малюнки притаманні для мистецтва піз нього класицизму та ампіру кінця ХVIII – середини XIX століть. Отже, згаданий печерний скит був заснований і активно експлуатувався саме в цей період. Як правило, всі печерні монастирі в Україні широко відомі. Їх детально опи сували в письмових джерелах, починаю чи з середньовіччя. Утім, згадок про скит біля села Ков’яги у них немає. Це свід чить про те, що археологами віднайдено унікальну підземну споруду, яку слід де тально вивчити й описати. Фото Ігоря ДЕНИСЕНКА

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 37–40, 11–17 грудня 2015 р.

редактор Володимир СУБОТА

краєзнавство Сільський Ермітаж

 У ГОСТІ ДО ІЛЛІ РЄПІНА

Першими відвідувачами оновленого меморіального Будинку-музею Іллі Рєпіна у Чугуєві стали бійці 92-ї механізованої бригади. Музей розташований у маленькому будиночку часів військових поселень на колишній Никитинській вулиці, де свого часу мешкали батьки Іллі Юхимовича. Тут видатний художник гостював і працював із жовтня 1876 до вересня 1877 року. Майже півстоліття це приміщення не ремонтувалося. Коли виникла нагальна потреба його оновити, аби зберегти на роки, то спеціалісти були одностайні: звичайний ремонт робити не можна. Слід професійно реставрувати. Залучили студентів кафедри реконструкції та реставрації Харківського національного технічного університету будівниц тва і архітектури. Тільки після десяти років копіткої праці проект таки вдалося ухвалити.

Меморіальний Будинок-музей Іллі Рєпіна у Чугуєві

Більше одного мільйона гривень виділила обл держадміністрація з місцевого бюджету на реалізацію цього проекту. Відповідальну роботу довірили спеціалістам тресту «Житлобуд-1». Потрібно було реставрувати садибу згідно з тими зображеннями, які збереглися з XIX століття. А це іконографічні джерела та картина самого Іллі Рєпіна «Повернення до батьківського дому», написана 1876 року, коли художник повернувся до Чугуєва. За рік реставрації садиба суттєво змінилася: було замінено застарілі інженерні мережі й оновлено систему опалення, підлогу і частину стелі, закладено вікна й демонтовано міжкімнатні перегородки, яких не було за життя художника. – Уперше в будинку змонтували музейну вентиляцію. Вона була вкрай необхідна, бо кімнати в приміщенні маленькі й після кожної екскурсії різко підвищувалася вологість, що негативно позначалося на цінних експонатах, – говорить директор Будинку-музею Світлана Бучаста. Нинішній інтер’єр і екстер’єр садиби стали такими, якими були за тих часів. Дерев’яний паркан замінили на цегляний. Аналогічний до тих, які здебільшого мурувалися того часу в Чугуєві. Подвір’я виклали стилізованою тротуарною плиткою, що імітує цегляні доріжки, які були тут двісті років тому. Покрівлю теж наблизили до автентичної, виклавши черепицею. – Це лише перший етап реставрації Будинкумузею, – зазначив заступник голови облдержадміністрації Євген Шахненко. – Плануємо за архівними документами відтворити ще й майстерню художника. Це має бути рубаний будинок під солом’яним дахом.

Пархомівському художньому музею імені Панаса Луньова, що у Краснокутському районі, днями виповнилося 60 років. аким зібранням творів образо творчого мистецтва, які сьогодні зберігаються у фондах цього музею, може похвалитися далеко не кожен обласний центр України. У закладі експонуються полотна Тараса Шевченка, Іллі Рєпіна, Поля Гогена, Пабло Пікассо, Рембрандта… І не копії, а оригінали. Історія «сільського Ермітажу» започаткована у 1955 році, коли місцевий вчитель історії, цінитель старожитностей, шанувальник шедеврів світової культури Панас Луньов разом зі своїми учнями вирішив створити в рідному селі музей. А все почалося з особистої колекції педагога та картин, які подарували Пархомівці харківські художники. Дід Панас свого часу зібрав прекрасну колекцію книжок і фарфору. Розумівся на цьому й онук, котрий скуповував на навколишніх базарах старожитності й картини. Перші полотна купив у повоєнні роки на базарах Харкова. Це «Кавказький пейзаж» Миколи Ярошенка та «Збір водоростей у Британі» Мануеля Гомера. Учні, об’єднавшись у клуб «Райдуга», з ентузіазмом допомагали Панасу Федоровичу: ходили навколишніми селами і просили селян діставати зі своїх горищ і са-

Рембрандт «Портрет рабина»

раїв забуті старі речі. Серед тих предметів знайшлися зразки українського іконопису ХVІІІ століття, які зберегли селяни після руйнації навколишніх церков, «Портрет В. Харитоненко» роботи Іллі Рєпіна, кілька кавказьких пейзажів Миколи Ярошенка, дві акварелі Олександра Іванова, його етюд «Голова старця» до картини «Явлення Христа народу», натюрморт Валентина Сєрова, два пейзажі Олександра Калама, пейзаж Сергія Васильківського «Надвечір’я» та багато інших. Перші експозиції розмістилися у класі школи. Протягом 30 років учні були директорами музею, науковцями й екскурсоводами.

Пархомівський художній музей

1987 року було вирішено передати зібрання картин державі. Сільрада виділила під музей старовинний будинок, побудований графом Подгорічані ще у 80-х роках ХVIII століття. Згодом меценат Павло Харитоненко відреставрував його і розмістив у ньому власну колекцію картин. Частина її увійшла до зібрання Панаса Луньова. Того ж таки року цей музей став автономним відділом Харківського художнього музею. Панас Федорович листувався з багатьма митцями, мав чимало знайомих художників, котрих запрошував відвідати Пархомівку. Вражені ентузіазмом сільського вчителя і багатством колекції, вони, своєю чергою, розповідали про таке захоплення жителів села своїм знайомим, прохаючи їх поповнити сільський музей власними роботами. Особливо цінують у музеї картини Казимира Малевича. У Пархомівці пам’ятають цього худого й допитливого хлопчину. Його батько Северин Малевич працював на місцевому цукровому заводі, що належав Івану Харитоненку. Майбутній художник протягом п’яти років навчався у місцевій школі, тут почав робити свої перші зарисовки. Велику допомогу у поповненні музею надали Державний музей образотворчого мистецтва імені О. Пушкіна, Ермітаж, музей Московського Кремля. А харківські митці загалом подарували музеєві понад 70 власних живописних та графічних робіт. Сьогодні Пархомівський художній музей – це унікальне зібрання близько семи тисяч експонатів. Серед них ікони XVI– XIX століть, твори станкового живопису і графіки XVIII – початку XX століть, зарубіжного образотворчого мистецтва і пам’ятки місцевої історії та культури. Достатньо сказати, що серед них є малюнки олівцем Тараса Шевченка «Покинутий млин» і «Хутірець», картини Івана Айвазовського, пейзажі Сергія Васильківського та Ісака Левітана «Після дощу» і «Струмок», етюди Івана Шишкіна «Полудень»,

«Парк Лаваль», натюрморт Валентина Сєрова «Фрукти», полотна Ораса Верне («Перед боєм»), Каміля Піссарро («Весна»), Огюста Ренуара (етюд «На балу»), Поля Гогена (етюд «Пальми»), Поля Сезанна (етюд «Натюрморт зі стільцем»), Анрі Матісса («Циганка») та інші. Серед цікавих експонатів – подарунок Іллі Еренбурга: малюнок Пабло Пікассо «Голуб з оливковою гілкою». Пишається музей офортами великого голландського живописця Рембрандта «Портрет Яна Сікса» і «Портрет рабина». – Саме таке зібрання робить цей культурологічний заклад унікальним і популярним, незважаючи на те, що розташований він у селі. Щороку його відвідує близько 10 тисяч шанувальників мистецтва. І це не межа. Протягом 50-ти років цей музей вважається найкращим сільським музеєм в Україні, – зазначила на урочистостях заступник голови Харківської облдержадміністрації Юлія Світлична.

Іван Шишкін «Сосни»

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 37–40, 11–17 грудня 2015 р.

краєзнавство «Золоте кільце» Слобожанщини

 БЮРОКРАТИЧНІ ДРІБНИЦІ

Місцева влада прагне зберегти для прийдешніх поколінь панські садиби як пам’ятники архітектури. о конкретних дій Харківську обласну раду підштовхнув аварійний стан перлини палацо-паркової культури XVIII–XIX століть у селі Шарівка Богодухівського району. Якщо тут не розпочати реставраційні роботи уже найближчим часом, то через п’ять років не буде чого відновлювати. Гірко стає на душі, коли дивишся на тамтешні залишки минулої краси чи то в архітектурі, чи в навколишньому ландшафті. Мимоволі порівнюєш побачене зі старовинними фотографіями, на яких зображені господарі цих помешкань у вітальнях, на лавах у парку, на човнах на ставках. Двоповерховий замок-палац у Шарівці збудований у період, коли не було цементу. При його зведенні майстри використовували яєчний жовток, вапно та бичачу кров. Для фундаменту зробили восьмиметрову подушку з піску. Товщина стін – один метр. Цим маєтком у різний час володіли поміщики Ольховські, Гебенштрейни, Кеніги. Споруда має 26 кімнат і три зали. Зовнішня будова та інтер’єри, стилізовані під готику, колись вирізнялися розкішшю й частково збереглися до нашого часу. У всіх кімнатах встановлені печі, облицьовані кахлями, у парадних приміщеннях – комини. Стіни і стеля вестибюля оздоблені дубовими панелями. Зала палацу має найбільш представницький вигляд: комини, пілястри з канелюрами коринфського ордера. Плафон «хорової» зали розписаний дрезденськими майстрами. Також збереглися бра, виконані з бронзи. У 1923 році маєток перейшов у використання до радгоспу імені Свердлова. З 1925 до 2008 року на території палацо-паркового комплексу розташовувався спеціалізований протитуберкульозний санаторій «Шарівка». Хоча фінансування було недостатнім, однак медики власними зусиллями намагалися зберегти у цілісності історичну будову.

Також досі, на жаль, не проведено належної дезінфекції всіх приміщень, бо у санаторії перебували хворі на відкриту форму туберкульозу. Загалом ці, здавалось би, бюрократичні дрібниці заважають укладенню основного документа – договору оренди, а також фінансуванню найнеобхідніших робіт: встановлення дренажної системи, ремонт покрівлі, налагодження опалення приміщень. Щоправда, директор департаменту містобудування та архітектури Харківської облдержадміністрації Михайло Рабінович вважає, що з орендою Шарівського палацу потрібно бути обережним, бо можна втратити його як цілісний історичний об’єкт. В архівах знайдено спогади німецької письменниці, онуки барона Кенінга. Вона писала, що маєток у Шарівці був схожий на маленьке німецьке князівство, де панував такий порядок, якого не було на території всієї тодішньої Росії.

Сьогоднішній стан цієї панської садиби – німий докір нам. Адже тільки елементарною бездіяльністю деяких чиновників, бюрократичною тяганиною і відсутністю документів можна пояснити подальше руйнування цього історичного спадку. У Харківській обласній раді налаштовані оптимістично. Незважаючи на кризу, проект відновлення буде включений до стратегічного плану регіонального розвитку з залученням як бюджетних, так і інвестиційних коштів. – Відновлення Шарівського архітектурного ансамблю зусиллями всієї громади і спонсорів може стати добрим прикладом для порятунку сотень інших замків, палаців і садиб по всій Україні – без великих грошей, але стараннями усіх і кожного зокрема. Він може стати кращим за відому Софіївку, бо там немає такого прекрасного палацу, – зауважив Олексій Толкачов.

Та після того, як комплекс передали на баланс спеціалізованого комунального підприємства «Знахідка», його будови почали руйнувати й розграбовувати жителі навколишніх сіл – вони винесли все, що можна відірвати і відбити… Мільйон гривень, який щороку необхідний для організації охорони садиби, з місцевого бюджету не виділяється. Зрештою протягом останніх років через дощі та грабежі палац перетворився на напівзруй-

– На реставрацію знадобиться не менше десяти років і понад 50 мільйонів гривень. Крім того, потрібно два мільйони гривень щороку на утримання садиби, – розповідає голова фонду Олексій Толкачов. – Але у перспективі ми матимемо своєрідне туристичне «золоте кільце» на Харківщині, до якого ввійдуть, крім садиби у Шарівці, ще й палац Шидловських у селі Старий Мерчик, Краснокутський дендропарк та відомий

дження охоронних договорів з Міністерством культури України (адже садиба у селі Шарівка є пам’яткою садово-паркового мистецтва та архітектури на ціонального значення) призупинився вже на першій стадії через відсутність документів, які б роз’яснювали всі деталі правонаступництва. На жаль, вирішення цих проблем розтягується в часі і аж ніяк не сприяє збереженню палацу. Працівники комунального підприємства «Знахідка»,

новане приміщення. 600 метрів декорованих паркових балюстрад зникли, парк, розбитий на схилах балки на основі природного лісу та фруктових садів, перетворився на непролазні хащі, а ставки – на болота. Зрештою благодійний фонд «Омріяна країна» запропонував відбудувати садибу в селі Шарівка і створити на її базі міжнародний центр культури і мистецтв. В оновлених приміщеннях проводитимуться концерт, бали, урочисті заходи, виставки, конференції та художні пленери. Також активісти зобов’язуються довести до ладу парк, де організовуватимуться кінні прогулянки, катання на човнах.

художній музей у селі Пархомівка. 2014 року рішенням сесії обласної ради було внесено садибу в Шарівці до переліку об’єктів, які передаються в оренду. Таким чином було зроблено перший крок до вирішення означеної проблеми: благодійний фонд матиме право орендувати на 25 років пам’ятку палацо-паркової культури. З’явилася можливість і на правових засадах підготувати високоякісний проект державно-приватного партнерства для відродження та розвитку комплексу «Шарівка». Однак процес підготовки необхідних документів та узго-

які готують ці документи, з’ясували, що був відсутній не тільки паспорт на цей об’єкт культурної спадщини, але й документи, які засвідчували б хоча б приблизну дату забудови, бо крім палацу тут є ще шість старовинних споруд (будинки варти, господарського двору, лісничого тощо). І це не всі проблеми. Немає свідоцтва на право власності. Санаторій користувався будинками комплексу без відповідних дозвільних документів. Ще у 50-х роках минулого століття санаторієві належало 39 гектарів землі, а зараз – 36,8 гектара. Два гектари землі з розташованими на них пам’ятниками архітектури 1980 року були вилучені зі складу цілісного майнового комплексу під службове житло, а потім приватизовані… Так само вилучений з ансамблю і будинок лісничого – дерев’яний зруб, який передали в оренду на 24 роки… На фотознімках: пам’ятник палацопаркової культури XVIII–XIX століть у селі Шарівка

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 37–40, 11–17 грудня 2015 р.

редактор Володимир СУБОТА

 НОВЕ ЖИТТЯ СТАРОЇ БУДОВИ

Незважаючи на складну фінансово-економічну ситуацію в країні, у Харкові розпочато черговий етап масштабної реконструкції старого приміщення оперного театру під потреби обласної філармонії. Воно зведене ще в 1829 році у стилі французького ренесансу з використанням мотивів одного з парадних приміщень Тюїльрійського палацу у Парижі. Ця споруда має ще й історичну цінність. Тут у 1925 році (тоді Комерційний клуб) було створено перший національний оперний театр України. Свого часу на цій сцені виступали Марія Литвиненко-Вольгемут, Петро Чайковський, Федір Шаляпін, Борис Гмиря, Іван Козловський, Леонід Собінов, Антоніна Нежданова, Сергій Рахманінов. Реконструкцію старої будови і зведення нових споруд як єдиного концертного комплексу філармонії розпочато ще 2005 року, коли головою облдержадміністрації працював Арсен Аваков. Сприяв будівництву благодійний фонд «Ренесанс», який проводив благочинні аукціо-

ни для збору пожертв. Тоді ж була розроблена проектно-кошторисна документація на виконання пам’яткоохоронних і ремонтно-будівельних робіт. Упродовж шести років генеральний підрядник ПАТ «Трест «Житлобуд-1» освоїв на цьому об’єкті понад 100 млн грн. До складу комплексу входять велика зала на 750 місць (під ці потреби буде використана існуюча зала старої опери із прекрасною старовинною акустикою), нова органна зала на 500 місць, студія грамзапису – найбільша в Україні, репетиційні зали, музей, гримерні, кафе тощо. Проектувальники відразу вирішили і проблему температурного режиму у такій великій будові. Тут уже монтується система рекуперації, яка дозволить узимку вуличне повітря частково підігрівати за рахунок того, що виходить із приміщення. Подібна технологія дозволить зекономити на опаленні залів до 50 відсотків теплової енергії. 

музика Ренесанс філармонії Юрій Янко – директор, головний диригент Харківської філармонії, заслужений діяч мистецтв України. – Юрію Володимировичу, сьогодні діяльність Харківської філармонії помітно вирізняється з-поміж решти концертних установ у країні. І насамперед сучасним ставленням до організації концертів творчих колективів. – Ще у 90-х роках я зрозумів, що необхідно реформувати музичну сферу. Постійно пра цювати в умовах безгрошів’я і залежності від державних до тацій неможливо. Рано чи піз но ця проблема постане до сить гостро, і тоді доведеться у стислі терміни пристосову ватись до нових умов. Той, хто заздалегідь підготується до них, опиниться у значно ліп ших обставинах. Відверто скажу: для того, щоб симфонічний оркестр до сяг нинішнього рівня профе сіоналізму, нашому колективу довелося наполегливо працю вати понад десять років. Аби підтримувати гідний професійний рівень, ми на самперед маємо взаємодіяти з глядачем, виходячи з того, що концерт – це теж товар. Ори гінальний, духовний, високо художній, але все-таки товар. Слід вивчати смаки й потре би його споживачів. Отож так само, як і будь-які виробни ки, ми повинні займатися ме неджментом і маркетингом. Граємо класичну музику – музику для обраних… Вона становить до 90 відсотків на шого сьогоднішнього реперту ару. І немає таких творів, яких ми не змогли б виконати. Я в таких випадках підкреслюю: аби тільки була партитура… Наприклад, хотіли б зіграти всі симфонії Антона Брукнера чи Густава Малера, але розу міємо, що наша аудиторія різ на, чималу її частку становить молодь. А 50 відсотків успіху – це продумана репертуарна політика. Хибним є твердження, ніби філармонія існує тільки для людей похилого віку. Запев няю: філармонія – і для моло ді. Отож, формуємо репертуар таким чином, щоб усім було цікаво до нас прийти. Слухати не лише Баха чи Чайковсько го, а й насолоджуватися музи кою Йоганна Штрауса, Ісаака Дунаєвського, захоплюватися

Юрій ЯНКО

запальними ритмами танців Йоганнеса Брамса, Антоніна Дворжака. Запорізький композитор Дмитро Савенко написав для нас прекрасні аранжування популярних пісень, зокрема, Джо Дассена та Beatles, а хар ківський композитор Микола Стецюк – сюїти на теми «Пісні України», хітів оркестру Поля Моріа… Окрім того ми регулярно організовуємо і різні тема тичні вечори. Вже 15 років виступаю у «Янко-шоу», де панує демократична атмос фера: проводяться конкурси, міні-аукціони, на шоу прихо дять відомі гості, слухачі ма ють можливість самі стати за диригентський пульт. Особливою популярністю ко ристуються наші брендові ци кли лекцій-концертів «Ефект Моцарта», на яких звучить класична музика для майбут ніх мам і маленьких дітей. Там присутні медики та психологи. На їхнє переконання одним із факторів, що особливо глибоко

впливає на духовну та фізичну сфери людини, є класична му зика. Концерти для дітей, джазові вечори із Сергієм Давидовим, «Великий німий», «Музика при свічках», «Підвішений квиток» (допомога малозабез печеним у вигляді оплаченого квитка), «Музика радіо і кіно», «Музика світових кіностудій» тощо − це все наші заходи. А нещодавно ми започатку вали новий цикл музичних вечорів «3D-шоу» − концер тів органної музики із засто суванням сучасних лазерних технологій, спрямованих на створення яскравих художніх вражень. Спектакль за казкою Антуана де Сент-Екзюпері «Маленький принц» став першою спробою поєднати класичну музику із IT-тех нологіями. Щомісяця у нас відбува ється близько 60 концертів. Створили власну сторінку в Інтернеті, через яку не тільки розповідаємо про свій репер туар, а й реалізуємо квитки, абонементи. Якщо спочатку на неї заходило 50 відвідува чів, то нині більше двох тисяч на добу. І щомісяця кількість проданих квитків збільшу ється. − Своїми музичними акціями Ви змушуєте громадськість обговорювати їх, чим додаєте філармонії загалом і Вам особисто популярності. − Насамперед йдеться про неординарні акції. Влаштову вали концерти на залізнич ному вокзалі, на одній із стан цій метрополітену, навіть на подовжньо-фрезерному вер статі площею 140 квадрат них метрів, де облаштували імпровізовану сцену для 60 музикантів. Цех був обладна ний додатковою освітлюваль

ною і звуковою апаратурою, а слухали концерт понад 600 робітників підприємства. Ви ступали ми і на плацу перед курсантами Національного університету цивільного за хисту України… Звичайно, подібні концер ти – це швидше виняток, ніж правило. Хоча в Європі такі заходи теж практикуються. Наприклад, Лондонський симфонічний оркестр висту пав на плоту, а Віденський оркестр до квітня завше бере участь у відомих на весь світ балах. Ви гадаєте, я у захваті від того, що, скажімо, у костю мі Дарта Вейдера із світловою паличкою стою за диригент ським пультом, коли оркестр виконує саундтреки із фільму «Зіркові війни». Ні. Але я хочу прищепити молоді любов до музики. Повірте, часом їм до водиться розказувати зі сцени, хто такий Моцарт і коли по трібні оплески… Але результат того вартий. Ми регулярно проводимо мо ніторинги відвідувань наших заходів і вони засвідчують, що наші старання недарем ні. І якщо мої колеги з інших областей говорять, що на фі лармонічні концерти ніхто не хоче ходити, то я не погоджу юсь. Просто там не формують цікавий репертуар і не спілку ються із своєю потенційною аудиторією. – Наскільки сьогодні користується популярністю сучасна музика? − Дмитро Савенко написав для нас ще й концерт для орке стру, на який охоче приходять слухачі. За кошти філармонії що року проводимо фестиваль сучасної музики «Kharkiv Contemporary». Успішно відбу лося уже три таких свята. 

Симфонічний оркестр

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 37–40, 11–17 грудня 2015 р.

У 2012 році було проіндексовано кошторисну вартість новобудови − вона склала 212 млн грн. А сьогоднішній кошторис уже сягає приблизно 500 млн грн. Зведення концертного комплексу постійно лихоманило через відсутність достатніх коштів. Голова Харківської облдержадміністрації Ігор Райнін пояснив це тим, що сфері культури в Україні протягом кількох років не надавалося належної уваги. Упродовж останніх місяців Харківщину відвідали міністр культури України В’ячеслав Кириленко та міністр регіонального розвитку Геннадій Зубко, котрі наочно переконалися у тому, що приміщення філармонії потрібно добудовувати і вводити в експлуатацію якщо не повністю, то хоча б частково – йдеться про органну залу. Місцева влада вже навіть придбала орган вартістю 1,2 мільйона євро, спроектований німецькою фірмою «Олександр Шуке» виключно для цієї зали. 40-тонний музичний інструмент із 5000 труб зараз зберігається у спеціальному приміщенні, очікуючи німецьких фахівців, котрі його монтуватимуть. − За підтримки Президента України та Прем’єрміністра нам вдалося «оживити» будівельний майданчик. Кабінет Міністрів виділив 58,6 млн грн, а ще вісім надійде з обласного бюджету, − за-

значив Ігор Райнін. − Сподіваюся, що на початку наступного року перший пусковий комплекс філармонії прийме відвідувачів. − Це буде зала із унікальними акустичними даними. Над сценою встановлять спеціальні щити, які змінюватимуть геометрію стелі в залежності від того, хто саме виступатиме на сцені: для оркестру створюватиметься одна акустика, для солістів – інша, для оргáну – своя, − сказав директор філармонії Юрій Янко. У свою чергу директор департаменту містобудування та архітектури Харківської облдержадміністрації Михайло Рабінович запевнив, що реконструкція споруди здійснюється на основі оригінального проекту, фахівці дотримуються існуючих реставраційних вимог. Усі історичні та цінні архітектурні елементи будуть збережені, а надбудови, зведені у повоєнний час, − знесені.

музика Вони не тільки пропагують кращі твори сучасної світової музичної культури, а й нада ють можливість молодим ви конавцям виступати поруч із уже знаними композиторами і артистами, такими як Мирос лав Скорик, Євген Станкович, Валентин Сильвестров, та по ліпшувати свій професійний рівень. Загалом харківська компо зиторська школа багата на традиції та уславлена багать ма іменами. Отож ми для ви конання вибираємо твори різ них поколінь. На нашій сцені виступають харків’яни Данис Бочаров, Олександр Щетин ський, Микола Стецюн тощо. На жаль, я вже забув, коли востаннє у нашій пресі читав кваліфіковану рецензію на той чи інший концерт симфоніч ної музики, музичний фести валь чи конкурс. Ні, інформацій про те, що саме звучало на цих заходах, у нас достатньо. А професій них критичних статей, в яких би детально аналізувалися ма нера виконання, стиль того чи іншого артиста, у загальних періодичних виданнях немає. Складається враження, що сьогодні композитори пишуть твори самі для себе, концертні організації працюють із вико ристанням здебільшого кла сичного репертуару, а музи

Виступ оркестру у метро

кознавці, як правило, вчать у вишах студентів. Але ж ми всі зацікавлені, щоб наші громадяни долучалися до музичної культури: слуха ли хорошу музику у відмінно му виконанні. За кордоном, де мені часто доводиться га стролювати, подібні рецензії з’являються на шпальтах газет уже наступного ранку. − Чи відрізняється звучання вітчизняних симфонічних оркестрів від європейських, з якими Ви виступали? − Безумовно. З перших акор дів чутно, що там грають на «італійцях» — скрипках, виро блених італійськими майстра ми. Загалом вважається, звук

інструментів італійської шко ли визнаний більш тембрис тим, пластичним і керованим. Тобто музикант може керува ти тембральними характерис тиками такого інструмента. Загалом, якщо подивитися програму виступу такого сим фонічного оркестру, то поба чиш, що, приміром, такий-то скрипач грає на скрипці, що належить одному з провід них світових банків, інший − на інструменті, що є влас ністю якогось фонду… В єв ропейських країнах заможні люди вкладають гроші в доро гі інструменти. Вони з роками тільки дорожчають, їх страху ють і дають музикантам у ко ристування.

На жаль, у нас в країні така практика відсутня. Отож, ми самі вимушені турбуватися про оновлення інструментів. Пови нен сказати, що за останні роки все-таки спромоглися заміни ти до 30 відсотків музичних ін струментів оркестру. Нам вдалося придбати новий клавесин вартістю 30 тисяч євро, рояль, арфу, бас-кларнет, труби, валторну, тубу, ксило фон, контрабас, футляри для віолончелі… Виникає запи тання: за який кошт? Повинен сказати: не за бюджетний. Самі заробили, допомогли спонсо ри і меценати. Сьогодні наш оркестр повністю укомплекто ваний і відповідає інструмен тальному райдеру.

«Снігова королева» їде до Бельгії Ідея постановки балету «Снігова королева» сучасного українського композитора Олександра Шимка належить творчій лабораторії Національного академічного театру опери і балету імені М. Лисенка та бельгійській продюсерській компанії Classical Productions, яку очолює Патрик Лево. Прем’єра спектаклю, що відбулася дня ми, була із захопленням сприйнята юни ми глядачами. Оригінальна сценічна вер сія улюбленої усіма казки Г. Х. Андерсена втілена на сцені відомим балетмейсте ром, заслуженою артисткою України Ал лою Рубіною (вона і автор лібрето) сила ми усієї балетної трупи театру на чолі з народною артисткою України Світланою Коливановою і покликана ввести театр до контексту сучасної європейської постано вочної естетики. Диригенту-постановнику вистави Дми тру Морозову не складало труднощів пра цювати з артистами балету: прекрасно відчував рухи, пластику, ритміку своїх ко лег на сцені. − Основна лінія спектаклю – романтич на, дружба і кохання, порятунок душі… Я дуже задоволена співробітництвом із Олександром Шимком − сучасно мисля

Виконавиця ролі «Снігової королеви» Олена ШЕВЦОВА

чим автором, котрий уміє музикою ство рити яскраві, справді театральні образи, − сказала Алла Рубіна. Така органічна співпраця всієї постано вочної групи дала закономірний резуль тат. Спектакль помітно вирізняється по між решти у репертуарі театру. Завдяки змонтованій новій освітлювальній апа ратурі, подарованій урядом Японії, вда лося вперше поєднати реальну пластику, танець, драматургію із сучасними муль

тимедійними технологіями. Глядач на очно переконався у перевагах 4D аніма ції: з’явилися зручні та ефектні переходи з однієї площини дійства до іншої, стира лася умовна грань між натуралістичним і високотехнологічним, світлова феєрія за ворожувала своїми фантасмагоричними малюнками. − Реалізація цього проекту поглибила наше тривале співробітництво із продю серською компанією Classical Productions, − зазначив директор театру Олег Орищен ко. − За її підтримки ми вже гастролюва ли містами Бельгії із спектаклем «Колесо Фортуни» − вистави сучасного балету на музику Карла Орфа (Карміна Бурана) і Мо риса Равеля («Болеро») теж у постановці Алли Рубіної. І скрізь були аншлаги. Після прем’єри трупа вирушає на га стролі містами Бельгії, де покаже 13 ви став «Снігової королеви». Постановка харків’ян сприяє тому, що цей спектакль можна показувати у різних країнах. До сценічного дійства органічно введений особливий персонаж – голос ав тора або голос казкаря, який допомагає юним глядачам краще сприймати сюжет твору. Для іноземних глядачів цей голос за лаштунками звучатиме у запису їхньою рідною мовою.

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 37–40, 11–17 грудня 2015 р.

редактор Володимир СУБОТА

арт-проект Невідоме минуле

 ОНОВЛЮЮТЬСЯ

БУДИНКИ КУЛЬТУРИ

Незважаючи на фінансові труднощі, місцева влада все-таки знаходить кошти для підтримки діяльності сфери культури. Цього року на ремонт осередків культури Харківщини з обласного бюджету було виділено майже п’ять мільйонів гривень. Завдяки цьому вдалося капітально відремонтувати районні будинки культури Великобурлуцького і Куп’янського районів, будинок культури «Дніпро» у селищі Краснопавлівка Лозівського району. Також відремонтовано сільські будинки культури у селах Новому Мажаровому та Огіївці Зачепилівського і Сахновщинського районів.

 «СПОГЛЯДАННЯ»

Під такою назвою у Харківському художньому музеї відкрилася персональна виставка знаного художника, викладача кафедри рисунку Харківської академії дизайну та мистецтв Олега Омельченка. Представлені твори охоплюють майже всі жанри цього напрямку мистецтва: натюрморт, пейзаж, портрет, технічні картини, зображення інтер’єрів. Особливу увагу привертають його «урбаністичні пейзажі» не тільки рідного Харкова, але й багатьох інших українських міст, де художник побував

«Міський пейзаж» Олега ОМЕЛЬЧЕНКА

на пленерах. Він відходить від «фотографічного трактування» довкілля і зображує міста як єдине ціле. Погляд перехожого фіксує маленькі вулички, старовинні будівлі та їхніх мешканців, снування містян, пожвавлений рух транспорту. Але це не поверхове зображення дійсності, а філософське осмислення буття, що надає міським пейзажам майстра нового звучання. Олег Омельченко – активний учасник українських та міжнародних виставок, його картини впізнанні. Творча манера автора відточувалася під впливом таких відомих художників, як Віктор Погорєлов, Євген Котляр та Віктор Гонтаров.

АВСТРІЙСЬКА БІБЛІОТЕКА У ХАРКОВІ

Харківську державну наукову бібліотеку імені В. Короленка відвідала австрійська делегація у складі Надзвичайного та Повноважного Посла Австрійської Республіки в Україні Герміне Поппеллер і військового аташе посольства, полковника Еріха Сімбюргера. У рамках візиту представники Австрії зустрілися з директором бібліотеки Валентиною Ракитянською, а також ознайомилися з роботою Австрійської бібліотеки, яка майже 20 років працює у стінах харківської. У ході спілкування було обговорено підсумки реалізованих спільних проектів Австрійського культурного форуму в Києві та Австрійської бібліотеки, окреслено перспективи майбутнього співробіт ництва.

Володимир СУБОТА Харківська міська рада ініціює створення історико-культурного комплексу у центрі міста. ін буде обмежений вулицями Культури, Трінклера та Галана. На них розташовані скульптурні майстерні Національної спілки художників України, Будинок художників, Будинок працівників театру і кіно, так звані будинки «червоної професури», збудовані у стилі псевдоконструктивізму. І головне, тут за адресою вулиця Культури, 9 знаходиться відомий будинок для письменників і поетів «Слово». Він збудований у 20-х роках минулого століття у формі літери «С» спеціально за проектом архітектора Михайла Дашкевича. У цьому кварталі мешкав цвіт української інтелігенції. На всіх його будівлях встановлено чимало меморіальних дошок: актору Леоніду Бикову, художнику Адольфу Константинопольському, композитору Марку Кармінському… Одна з таких дошок – на будинку «Слово» – налічує 128 прізвищ. До 1934 року тут жили Павло Тичина, Петро

Будинок «Слово»

Панч, Андрій Головко, Олександр Копиленко, Микола Бажан, Іван Микитенко, Леонід Первомайський, Володимир Сосюра, Юрій Смолич, Остап Вишня, Юрій Яновський, композитор Пилип Козицький, режисер Лесь Курбас і Валентина Чистякова, драматурги Микола Куліш, Іван Дніпровський і Леонід Юхвід, Антін Крушельницький, Наталя Ужвій, відомі художники Іван Падалка, Василь Седляр (розстріляні за «контрреволюційні фрески», якими розписали Будинок культури заводу «ХЕМЗ») і вчені-літературознавці. На долях і творчому доробку цих людей можна вивчати історію культури України.

Тут покінчив життя самогубством Микола Хвильовий. Майк Йогансен в очікуванні арешту зібрав валізи і з острахом реагував на кожен дзвоник і шерех у під’їзді, поки не збожеволів. Звідси «чорними воронками» вивезли Григорія Епіка, Валер’яна Підмогильного, Олеся Досвітнього, Євгена Плужника, Михайла Семенка, Леся Курбаса, Володимира Гжицького, Остапа Вишню, Миколу Куліша та інших. Загалом репресованими були 70 мешканців 40 квартир (усього їх 66). 33 мешканці «Слова», серед яких Лесь Курбас, Микола Куліш, Михайло Яловий, були розстріляні.

– Харківські архітектори розробляють засади комплексу, до якого увійдуть усі ці пам’ятки історії, – зазначає відповідальний секретар міської комісії з питань топоніміки і охорони історикокультурного середовища Харківської міської ради Олексій Хорошковатий. – Буде створено спеціальний туристичний маршрут цим житловим кварталом під назвою «Вулиця Культури», який зацікавить не тільки гостей міста, але й самих харків’ян. Міськрада планує реалізувати подібні проекти і в інших частинах містах, де розташовані пам’ятники архітектури та історії і де також мешкали видатні діячі культури.

Меморіальна дошка на будинку «Слово»

Мистецтво за права людини Скульптура «Жага свободи» харків’янина Дмитра Іва здобула срібну нагороду на фестивалі сучасного мистецтва Passion for Freedom – 2015, що проходив у Лондоні. На ньому було представлено 75 різних робіт із багатьох країн світу. Фестиваль присвячений актуальним нині проблемам прав людини і свободи самовираження. Триметрова жіноча фігура, зроблена Дмитром Івом з металевих ланцюгів, якнайкраще висвітлювала заявлену тему. Майстер уособив у своєму творі жагу польоту і свободу, вільний дух і спротив нарузі. І хоча конструкція досить громіздка, складається враження, що вона легка і витає в повітрі. Скульптор її створив ще 2009 року, ніби передбачивши події на Майдані. Дмитро Ів – знаний скульптор-дизайнер не лише в Україні, але й за кордоном. Про талант майстра красномовно свідчать його неординарні роботи. У рідному Харкові паркова скульптура Іва «Поцілунок» прикрашає площу Архітекторів. Це була дипломна робота (Дмитро закінчив Харківську академію

Скульптура «Жага свободи»

дизайну і мистецтв), яку журі визнало найкращою з-поміж 93 інших, що були виставлені на конкурс. У Києві його статуї «Ромашка» (на квітці залишилася лише одна пелюстка з надписом «кохає»), «У нас буде дитина» (мило визирає дитина з капустини) і «Мурашка» прикрашають житлові квартали. Поміж інших паркових фігур ці викликають доброзичливу усмішку й позитивні емоції. Ці монументи принесли Дмитру Іву визнання і шану. Він учасник багатьох міжнародних виставок. Політ фантазії скульптора привертає увагу поціновувачів оригінальності у мистецтві. У Дмитра ціла купа нереалізованих ідей щодо зміни «зовнішності» рідного Харкова. Справді ексцентричних і суперечливих. Але, можливо, саме цим і цікаве сучасне мистецтво, яке творять такі митці, як Дмитро Ів. Не бояться зробити щось таке, що довго обговорюватимуть у суспільстві, демонструють професіоналізм у роботі з незвичними матеріалами й при цьому керуються частково традиціями, частково інтуїцією і частково своїм світобаченням.

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 37–40, 11–17 грудня 2015 р.

редактор Леся САМІЙЛЕНКО

арт-проект Пісенні перлинки року

 НАШІ ШАНУВАЛЬНИКИ

Ведучий «Шлягеру року» Василь ІЛАЩУК

Захарченка, бо саме цим артистам не потрібно представляти газету «Культура і життя». Всі вони давно її знають і читають. А от із «новеньких» на «Шлягері» цьогоріч нагороджували учасників групи «Фрістайл» та «Лісапетний батальйон», які стали не лише популярними, а й народними улюбленцями серед шанувальників усіх вікових категорій. А отримувати нагороди в одному сонмі з корифеями – це і честь, і визнання членами української пісенної гвардії. Та й звання, як народ каже,

Народний артист Павло ЗІБРОВ

Народний артист Фемій МУСТАФАЄВ

Народна артистка Оксана ПЕКУН Народні артисти Павло ДВОРСЬКИЙ та Олександр ВАСИЛЕНКО

Леся САМІЙЛЕНКО

Народний артист Тарас ПЕТРИНЕНКО

Народний артист Анатолій МАТВІЙЧУК

У Національному палаці мистецтв «Україна» минулої неділі відбувся 20-й, ювілейний, «Шлягер року 2015». акулісні братання, цілування, обнімання. Aртистичний цех дуже скучив за таким зібранням. А ще цей фестиваль – одна з небагатьох можливостей для українських співаків показати себе на великій сцені, а в подальшому на екрані телевізора. Проблема, що потребує окремого дослідження, адже – дуже наболіла. І це відчувається в кожному слові та погляді українських співаків, коли питаєш, де вас можна почути і побачити. У цілому ж, якщо судити про цю подію, то картина виглядає не лише яскравою, а й благополучною. Тож організаторам «Шлягеру 2015» дякували та вітали з ювілеєм свята спілкування і пісні. Народні, заслужені, ті, що стали вже популярними, зустрілися з публікою, яка щедро заполонила глядацьку залу

доброзичливою енергетикою, посмішками та бурхливими оплесками, морем квітів. А що артисту ще треба? Хіба грошей завжди не вистачає на гламурні потреби. Та й то не всім, адже кращі з кращих – завжди затребувані і не обділені увагою простих людей, які, як ті ж волонтери армію, годують артистів запрошеннями на виступи у всі куточки України. Тож про відомих і народних найкраще сказано в фоторепортажі фотохудожника Геннадія

Керівник гурту «Кобза». Народний артист Євген КОВАЛЕНКО

Заслужені артисти – брати ЯРЕМЧУКИ

«шлягерника» − це свідчення благополуччя духовного, патріотичного і матеріального. Як ви думаєте, чого для повного щастя не вистачає, наприклад, такій популярній телеведучій і співачці, як Оксана Пекун. А цього вечора вона просто літала, бо вперше отримала нагороду «Шлягер року» за пісню. От так і кожен, хто у цей вечір щедро вітав телеглядачів після нагородження, не скаржився, бо злетів не буває багато. Вони або високі, або заслужені і безцінні, як «Шлягер року 2015». Фоторепортаж Геннадія ЗАХАРЧЕНКА

Заслужена артистка АРК Ленара ОСМАНОВА

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 37–40, 11–17 грудня 2015 р.

редактор Світлана СОКОЛОВА

сучасне мистецтво Позитиву – максимум

 КИЇВ

Світлана СОКОЛОВА

До 20 січня фонд «Ізоляція. Платформа культурних ініціатив» надає залу виставці «Кордони, що повзуть». Виклики, нагальні для Грузії, є актуальними і для України. Глядачі, замкнені всередині конструкції, відчувають дисгармонію з оточенням, що допомагає наблизити їх до ситуації, яка панує в Грузії та інших країнах.

 ПАРИЖ

Дизайнерка із Нью-Йорка Елізабет Діллер презентувала в Токійському палаці масштабну інсталяцію «Вихід». Вона демонструє новий погляд на проблеми щодо клімату Землі. 360-градусний відео-арт художниці є серією статистичних даних і графіків, які змінюються в реальному часі. Коливання рівня води в Світовому океані, знищення лісів, міграція, зникнення мов – головні біди планети, їх художниця пов’язує з кліматичними проблемами.

 ЧЕРНІВЦІ

11 грудня – день відкриття у Чернівцях центру сучасного мистецтва Bunker. З цієї нагоди для чернівчан підготував свій виступ відомий німецький гурт Leo Hört Rauschen. Проект створили за підтримки Міністерства зовнішніх стосунків ФРН, Посольства Німеччини в Україні та Гете-Інституту. Ініціатором його виступив відомий у світі художник з Українського Парижу Тарас Полатайко. Організатори обіцяють, що центр стане абсолютно новим явищем для Чернівців. Там проходитимуть лекції, дискусії, конференції та презентуватимуть митці свої твори.

Музей історії міста Києва презентує виставку живопису Валентини Пилипенко «Відкрий Україну». алановита художниця у своїй творчості роз криває красу кожного куточка рідної землі, оскільки головна мета пред ставленої колекції – показати глядачу гарну, квітучу, мирну Україну. Експозиція налічує 26 поло тен, на яких бачимо пейзажі з різних областей України та АР Крим. Тут і «Долина нарцисів» із Закарпаття, і «Пам’ятник князю Ігорю» з Луганщи ни, і Чорне море, і «Крейдяні гори», що на Харківщині. Тво ри художниці запрошують у захоплюючу подорож до кож ного регіону держави. «Я народилася і виросла в Україні, дуже гарній країні з густими лісами, безмежними просторами морів і широких степів та чудовими людьми, – розповідає пані Валентина. − Почуття, які з любов’ю йдуть через моє серце, намагаюся відобразити в картинах, роз повідаючи про прекрасне життя в усіх його проявах. Хо тілося привнести максимум позитиву.

Валентина ПИЛИПЕНКО. «Моя Україна»

Це перша моя індивідуаль на виставка. Надалі збираюся розширити лінію картин щодо життя української жінки: ді вчинка – дівчина – весілля – народження дитини…» До уваги відвідувачів декіль ка концептуальних полотен, таких, як «Покрова» та «Моя Україна». На першій – Богоро диця із Покровом над КиєвоПечерською лаврою. Серед усіх великих свят Покрова ша нується українцями особливо. Вона символізує зв’язок поко лінь, невмирущість героїчних

традицій нашого народу. Ду ховний зміст свята говорить про те, що Пресвята Богороди ця завжди молиться за людей до Бога. Де б ми не знаходи лися, її божественний покров простягнений над нами. А на картині «Моя Україна» – історичні сюжети україн ської тематики, які для мист кині найзначиміші: голодо мор, козацтво, війна 1941−1945 років, Революція Гідності та інші. Колекція робіт поклика на допомогти глибше відчути та зрозуміти нашу країну.

Валентина Пилипенко – успішна учасниця багатьох представницьких виставок та поважних творчих конкурсів. Наприклад, 2015 року завоюва ла призові місця на «RGB-BlueСинее» (робота «Захід сонця на озері») та «Ваша величність – Ландшафт-2015» («Хортиця»). Фіналістка ARTIST WANTED at ARTGESHOSS. Відвідайте виставку до 13 грудня, отримайте максимум позитиву! Фотознімок авторки

Проекція свідомості в матерію Ця виставка має незвичайну назву – «Етюди мордоділля». Автор масок – Олександр Катеруша – практично єдиний в Україні виконує композиції в такому стилі. Експозицію розгорнули у виставковій залі ПАТ «Київпроект». Перше, що кину лося в очі, – тривожна атмосфера, зумов лена напівтемрявою, чорними та сірими кольорами в композиціях, драматичною музикою, яка лунає тихо, ніби нізвідки. Маски виконані в карикатурному стилі та відображають і підсилюють негативні риси характеру людини, причому біль шість із них чимось нагадує демонів та страшних істот. За словами художника, тут сконцентро ваний філософський принцип: свідомість спроектована в матерію, тому створюю чи обличчя, ми ніби торкаємося глибокої свідомості персонажа. Олександр пояснює, що в обличчі лю дини сконцентрована велика кількість символічних образів, які сприймають ся нами на підсвідомому рівні, внаслі

Яблуко та кільця − це мішень, на яку перетворився персонаж

док чого в уявленні особистості постає серія символів, які формують позитив не або негативне ставлення до співроз

мовника. Кожна частина (очі, вуха, ніс тощо) насичені символікою, а їхнє роз ташування створює колосальний набір знакових моментів. Завдання митця: розкрити ці образи та винести на широ кий загал із використанням зліплених із пап’є-маше та розфарбованих фізіоно мічних моделей. Ви не просто милуєтесь «картиною», ви дивитесь їй в очі, у вас вмикаються меха нізми емпатії (прим. співпереживання), міжособистісної взаємодії, приводяться в дію психологічні канали сприйняття ін шої індивідуальності. Тому, це, напевно, культура XXI століття, бо вона об’єктивно складніша від усього попереднього мис тецтва. На експозиції представлено 54 роботи, а колекція художника містить понад 200. У майбутньому Олександр планує проводи ти аналогічні виставки, причому натхне ний для створення нових творів як міні мум на п’ять подібних заходів. Юрій ПОЙТА

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 37–40, 11–17 грудня 2015 р.

сторінки історії

редактор Леся БОГОСЛОВ

Передплачуйте журнал «Пам’ятки України»

 ФАСТІВ

Фастівський міський «Музей на колесах» з нагоди 97-ї річниці підписання передвступного Акта Злуки УНР і ЗУНР на ст. Фастів провів традиційну щорічну українознавчу науково-практичну конференцію «Україна під час героїчних національновизвольних змагань 1917−1922 років». Участь у ній взяли науковці та краєзнавці з Києва, Донецька, кількох районів столичної області, завітали на конференцію представники міської і районної влади. Олександр Бондаренко з Києва презентував авторську науково-історичну трилогію «Повернення із забуття», «Протистояння» та «Роздоріжжя» про події 1917−1922 років у Таращанському повіті, а Сергій Коваленко – свою книгу «Чорні запорожці: історія полку».

 ВАСИЛЬКІВ

В актовій залі Васильківського міського центру дитячої та юнацької творчості 3 грудня започаткували створення історико-культурного заповідника. На території сучасного Василькова дуже добре збереглися рештки земляних фортифікаційних споруд (валів) домонгольської доби (кінець Х – початок ХІ ст.), зокрема дитинця (стан збереженості близько 75 відсотків) та посаду (стан збереженості близько 60 відсотків). Василевський дитинець має унікальну особливість – його вал був зведений у вигляді підкови, стародавні зодчі вертикально зрізали природний схил під кутом 90 градусів, що робило його повністю неприступним. Для того, щоб унеможливити земляні зсуви, цей зрізаний схил обмуровували із зовнішнього боку сирцевою кладкою заввишки 9−10 метрів із плінфи (тонка плитчаста цегла) завтовшки 4–6 сантиметрів. А кладку мурували різними горизонтальними шарами зі старанно витриманою перев’яззю швів розчином глини. На особливу увагу дослідників, туристів заслуговують і Змієві вали – фортифікаційні споруди, що відігравали роль суцільних загороджень та були ефективними засобами захисту осілого населення лісостепу від степових кочівників, зводячи нанівець головну перевагу завойовників – швидкість просування і раптовість нападу. Крім добре збережених пам’яток давньоруської історії славиться Васильків і численними об’єктами історико-культурної цінності, серед яких собор Антонія та Феодосія, Свято-Миколаївська церква, Свято-Володимирський храм (на місці Покровської церкви), приміщення залізничної станції Васильків ІІ, будинок, в якому був штаб 9-го Київського гусарського полку та багато інших цікавих місць. Місто святого Володимира Великого та преподоб ного Феодосія Печерського повинне стати цікавим та унікальним центром культурно-історичного туризму. Задля цього васильківський міський голова В. Сабадаш, Київська обласна організація Національної спілки краєзнавців України та науковці Інституту археології Національної академії наук України й Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень Міністерства культури України ініціюють проведення організаційних, наукових, проект них заходів щодо створення на території Василькова історико-культурного заповідника. Станіслав ЯЦЕНКО

Науково-популярне видання, яке видається з 1969 року. е єдиний журнал в Україні присвяче ний проблемам ви явлення, вивчення, реставрації, збереження та популяризації пам’яток істо рії, архітектури, мистецтва, писемності. Розповідає про визначних людей, які дбали про охорону культурної спад щини або зробили вагомий внесок у розвиток української культури. У 2015 р. вийшов друком но мер «Пам’яток України», при свячений століттю Першої сві тової війни. У цьому виданні висвітле но місце й значення України у Першій світовій війні, втра ти культурних цінностей під час воєнних кампаній, дізна єтесь про національний вій ськовий меморіал на г. Ли

соня на Тернопіллі, де УСС приймало бій з російськими військами. Також прочитає те про пам’ятки сараєвського Відовдану 1914 р. На сторінках журналу ви зможете переглянути унікаль ні літографії Одо Доброволь ського, який зобразив Львів

періоду російської окупації у перші воєнні роки. Також цьогоріч вийшло дру ком число «Пам’яток Украї ни» про археологічні дослі дження на Подолі у Києві. У цьому виданні на високому професійному рівні, але в той же час й доступно, розповіда

Микола ОБЕЗЮК – Івану ПУЛЮЮ Українці нині виявляють високий дух патріотизму. Свідченням цього є акції, що повсякчас відбуваються в Україні. Однією з таких патріотич них акцій, спрямованих на пробудження і піднесення іс торичної пам’яті, стало від криття у Солом’янському районі міста Києва меморі альної дошки Івану Пулюю – видатному українському вче ному зі світовим ім’ям, який першим, раніше за Рентгена, відкрив Х-промені. На заході були присутні ак тивісти району, представники Національної спілки письмен ників та спілки художників України, діячі НАНУ та гро мадськості, студенти, учні міс цевих шкіл. Привітав присутніх із знако вою для Солом’янського району подією громадський активіст, інженер-еколог Дмитро Рудо боженко. Про особистість Івана Пулюя оповів доктор фізикоматематичних наук, професор Василь Шендеровський. Із привітанням виступив голова всеукраїнської при ймальної комісії НСПУ Петро Засенко, котрий, зокрема, на

голосив і на непересічному та ланті творця меморіальної до шки – заслуженого художника України, скульптора Миколи Обезюка. Додавши красно мовну деталь, що цьогоріч він, за поданням всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, був висуну тий на здобуття Шевченків ської премії 2016 року. До привітань також при єдналися віце-директор Міжнародного енциклопе дичного бюро з фізики, стар ший науковий співробітник, фізик-теоретик Інституту те

оретичної фізики Володимир Козирський, науковець Воло димир Марущак, член НСХУ, редактор журналу «Образо творче мистецтво» Олена За гаєцька, член НСХУ Микола Дьомін та інші. Під оплески спільноти акти вістка району піднесла Мико лі Обезюку розкішний синьожовтий букет, після чого всі бажаючі фотографувалися зі скульптором на тлі його тво ріння. Микола ДЬОМІН, мистець, член НСХУ

ється про останні за 30 років археологічні відкриття, які здійснила Подільська постій но діюча експедиція (зараз Центр археології на Подолі) під керівництвом М. Сагайда ка. Дізнаєтесь про розкопки на вул. Спаській, про невідо мий давньоруський храм на вул. Юрківській, некрополі на Києво-Подолі. На сторінках журналу представлені світли ни унікальних речей зі скла та дерева, знайдених у похован нях чи скарбах. Передплативши наше ви дання, ви підтримуєте україн ську культуру та вносите осо бистий вклад у збереження на шої минувшини. Передплатний індекс – 74401. ВАРТІСТЬ ПЕРЕДПЛАТИ НА 2016 РІК 1 місяць – 34,31 грн; 12 місяців – 411,72 грн.

 ОГОЛОШЕННЯ

3 грудня ц. р. Міністерство культури України, відповідно до Порядку проведення конкурсного відбору керівників суб’єктів господарювання державного сектору економіки, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 03 вересня 2008 року № 777, оголосило конкурсний відбір на заміщення вакантної посади генерального директора Одеського національного академічного театру опери та балету. Заяви на участь у конкурсному відборі приймаються до 02 січня 2016 року за адресою: Міністерство культури України, м. Київ, вул. І. Франка, 19, 01601, кімната 310, телефон для довідок (044) 234-79-11, e-mail: mus@mincult.gоv.ua. Засідання Комісії з розгляду заяв претендентів і доданих до них документів та заслуховування конкурсних пропозицій учасників конкурсного відбору відбудеться 18 січня 2016 року об 11.00 в приміщенні Мінкультури. Перелік документів, вимоги до претендентів та конкурсної пропозиції для участі у конкурсному відборі опубліковано на офіційному сайті Мінкультури в рубриці «Вакансії».

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 37–40, 11–17 грудня 2015 р.

післямова

редактор Євген БУКЕТ

«Малювати світлом» − як це?

 «ПРОЕКЦІЯ» АТО

В АДМІНІСТРАЦІЇ ПРЕЗИДЕНТА

Юрій ЧИСЛОВ

На відкритті фотовиставки виступає Юрій БІЛАК

16 світлин про війну на Донбасі презентував французький фотохудожник українського походження Юрій Білак на виставці «Проекція» в Адміністрації Президента України. Експозицію офіційно відкрив глава Адміністрації Президента Борис Ложкін, на заході були присутні зображені на знімках учасники АТО та їхні родини. Фотограф Юрій Білак став першим іноземцем, чиї роботи представлені в Адміністрації Президента. За словами митця, він намагався опублікувати свої знімки у Франції, однак тему війни в Україні там не зрозуміли. Першою до Адміністрації Президента Юрій Білак надіслав роботу «Таємна вечеря». Її він зробив випадково під час святкування воїнами АТО свята Пасхи на Донбасі. Це, до речі, перша світлина фотографа, знята в Україні. Після завершення виставки в Адміністрації Президента, експозицію доповнять знімками про Революцію Гідності та побутове життя на Донбасі і перевезуть до аеропорту «Бориспіль».

Саме таке амплуа багато хто з нас приміряв у своєму житті останнім часом, особливо в умовах новітніх технологій, коли пристрій для «малювання світлом» є в кожному телефоні. отографія – в перекладі з давньогрецької − «писати світлом». Мало хто замислюється, що саме такий термін і є основою фотографування. Усіх вражають роботи професійних митців і вони дуже різняться від наших «любительських» світлин, а чому?.. Все тому, що професіонали саме «пишуть світлом». Вони змушують світло завмерти так, як їм потрібно для того, щоб передати суть замислу автора, а потім ми годинами не можемо відірвати погляд від цих шедеврів і від буйства світла, тіней, кольору, які вдало підкреслюють композицію творчого задуму. Професійні фотографи – це люди, які роками вдосконалю-

Під час майстер-класу

№ 37–40 (4660–4663), 7–11 грудня 2015 р.

Виходить із 7 жовтня 1923 року Свідоцтво про реєстрацію КВ № 1026 від 26.10.94 р.

Засновники

Міністерство культури України, Український комітет профспілки працівників культури, редакція газети

Головний редактор Євген БУКЕТ

Адреса редакції

03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 Тел.: +38 (044) 498–23–66 cultandlife@gmail.com

Видавець

Національне газетно-журнальне видавництво

Генеральний директор Андрій ЩЕКУН

Видавнича рада

Андрій КУРКОВ (голова), Анатолій СЄРИКОВ (заступник голови), Євген БУКЕТ, Сергій ВАСИЛЬЄВ, Олег ВЕРГЕЛІС, Вадим ДОРОШЕНКО, Віктор фон ЕРЦЕН-ГЛЕРОН, Наталка ІВАНЧЕНКО, Ростислав КАРАНДЄЄВ, Ігор ЛІХОВИЙ, Наталія ЛИГАЧОВА, Наталія МУСІЄНКО, Лариса НІКІФОРЕНКО, Юрій ПЕРОГАНИЧ, Роман РАТУШНИЙ, Віталій САТАРЕНКО, Олег СВІРКО, Артем СТЕЛЬМАШОВ

Адреса видавництва

03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 Тел.: +38 (044) 498–23–65

Звичайно в галереї ніхто не їздив на боліді Формули 1 та не літали літаки, але всі присутні, під пильним оком Само Відіча, відточували свою майстерність на моделях, у ролі яких виступили багаторазові чемпіони України з брейк-дансу та футбольного фристайла. Хлопці також рухалися далеко не в «сповільненій зйомці». І ось вхопити саме цей момент «прекрасного кадру» й було завданням наших професіоналів, які з ним впоралися на відмінно. Хоча умови були теж не легкими.

ють свою майстерність, не зупиняючись ні на день. Саме таких майстрів, які прагнуть досконалості, 3 грудня об’єднав під одним дахом галереї «АртПричал» яскравий захід Canon Urban Art. На майстер-клас запросили всесвітньо відомого словенського фотографа Само Відіча (автора чималої добірки рекламних фоторобіт для найпопулярніших спортивних брендів, а також для компанії Red Bull та інших), який поділився досвіОдна із фоторобіт майстра

Само ВІДІЧ

Газета «Культура і життя»

дом та провів майстер-клас для українських фотографівпрофесіоналів. Оскільки одним із напрямів роботи Само Відіча є спортивне фото, то і майстер-клас був присвячений саме спорту. Як змусити «завмерти світло» там, де потрібно, в той час коли об’єкт його зйомки несеться на величезній швид кості – болід Формули 1? Або… парапланерист, що стає в польоті на крило літака. Тут кожен кадр вимірюється в сотих, або тисячних долях секунди.

Дизайн та верстка

Сергій ЗАДВОРНИЙ Поліграфічний комбінат ТОВ «Типографія “Від “А” до “Я”» м. Київ, вул. Колекторна, 38/40 Тел.: (044) 563–18–04, 562–28–51

Розповсюдження і реклама

Тел.: +38 (044) 498–23–64; +38 (097) 111–17–56 Редакція не публікує колективні листи та звернення Публікуючи проблемні матеріали, редакція, окрім спеціально обумовлених випадків, подає лише авторський погляд. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів «Культури і життя» – тільки з письмового дозволу редакції. © «Культура і життя», 2015

Іменитий майстер люб’язно поділився своїми знаннями та навичками специфіки роботи зі спортсменами, проведення зйомок під час змагань та порадив фотографам шукати нові підходи до постановки кадрів, аби постійно вдосконалювати свій стиль. Захід пройшов у теплій дружній атмосфері, приємному жвавому спілкуванні та обміні досвідом. Учасники отримали позитивний заряд, і окрилені новими ідеями та прагненням досконалості, вирушили створювати нові шедеври.

ПЕРЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ ТРИВАЄ Передплатна ціна на 2016 р.: 1 місяць – 19,22 грн; півріччя – 115,32 грн; 12 місяців – 230,64 грн У передплатній ціні враховано вартість доставки до вашої поштової скриньки і вартість оформлення абонемента. Передплатний індекс

60969

Наклад 5 000

Ціна договірна