"Культура і життя", №8-9, 20 лютого 2014

загальнодержавна

8–9

всеукраїнський тижневик 20 лютого 2015 р.

щоп’ятниці

Ізраїль

США

стор. 8

стор. 11 Грузія Міла Садовська. Проект пам’ятника Героям Небесної Сотні

К*Ж

газета

стор. 15

До річниці трагічних подій на Майдані

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 8–9, 20 лютого 2015 р.

редактор Світлана СОКОЛОВА

До Львова з робочим візитом завітав віце-прем’єр-міністр – міністр культури України В’ячеслав Кирилен­ ко. На зустрічі з представниками мистецької еліти Львівщини у Палаці Потоцьких він окреслив основні напрямки роботи Міністерства культури. Урядовець зазначив: призупинено майже всі погодження, що стосуються забудов та земельних робіт в охоронних зонах та історичних ареалах; держава максимально підтримуватиме кіно про боротьбу українців за незалежність.

Святкова Академія з нагоди 50-річчя творчої діяльності народних артистів України Таїсії Литвиненко і Федора Стригуна відбулася у львівському Національному академічному українському драматичному театрі імені М. Заньковецької за участю віце-прем’єр-міністра – міністра культури України В’ячеслава Кириленка. Від імені Президента України він нагородив Федора Стригуна орденом князя Ярослава Мудрого IV ступеня. Після урочистостей публіка вітала корифеїв.

Зустріч із польським режисером Кшиштофом Зануссі в Будинку Уряду провів віце-прем’єрміністр – міністр культури України В’ячеслав Кириленко. К. Зануссі розповів про польський досвід реформування кінематографа та важливість створення фільмів власного виробництва. В. Кириленко зазначив: «Ми готові переймати успішний польський досвід реформування кіногалузі, зо-

2

новини: офіційно крема введення окремого збору на кіно, який вже понад десять років існує в Польщі. І практика довела доцільність такого збору». Міністр підкреслив, що запровадження збору на кіно має відбутися якомога швидше. Принагідно: з 2005 року, відколи в Польщі створено Інститут кіномистецтва, розпочалося зростання національного кіновиробництва. Щороку створюється кількадесят повнометражних фільмів.

З нагоди початку головування Латвійської Республіки в Раді Європейського Союзу в Національній філармонії України відбувся концерт Хору Латвійського радіо та камерного оркестру «Sinfonietta Rīga». Його відвідав віце-прем’єр-мі­ ністр – міністр культури України В’ячеслав Кириленко. Під час робочої зустрічі віце-прем’єр-міністр та спікер латвійського парламенту Інара Мурніеце обговорили перспективи українсько-латвійської співпраці в гуманітарній сфері.

Український телевізійний та радіопростір має бути заповнений якісним, різноманітним національним продуктом. Про це віце-прем’єр-міністр – міністр куль­тури України В’ячеслав Кириленко заявив під час круглого столу в Укрінформі щодо підтримки вітчизняної аудіовізуальної та кінопродукції. Віце-прем’єр нагадав, що на підписі в Голови Верховної Ради перебуває законопроект про заборону російських мілітарних фільмів та серіалів, створених з моменту здобуття Україною незалежності, та всіх фільмів і серіалів, створених у Російській Федерації після початку російської агресії проти України. Спільно з представниками медіа Уряд налаштований розробити фінансові стимули для телеканалів та радіостанцій, які випускатимуть в ефір проукраїнський продукт.

В

иставку «Творчість свободи: (р)еволюційна культура Майдану» в Музеї Івана Гончара (Київ) відвідав віце-прем’єр-міністр – міністр культури України В’ячеслав Кириленко, який оглянув численні експонати, пов’язані з Революцією гідності. Віце-прем’єр обговорив із представниками ініціативи «Музей Свободи/Музей Майдану» та співорганізаторами виставки перспективи створення у Києві Музею Майдану. Підтримав ідею щодо спільної роботи держави та громадськості над збереженням пам’яті про Революцію гідності, зокрема щодо виділення державою необхідного для цього закладу приміщення. А на прес-конференції активістів названої ініціативи йшлося про наступне. У Верховній Раді зареєстрували законопроект «Про увічнення пам’яті про Революцію гідності 2013–2014 років», який передбачає повернення в державну власність майнового ком­ плексу підприємства Федерації профспілок України «Міжнародний центр культури і мистецтв профспілок України» (Жовтневий палац) і створення на його базі Музею Майдану. «Ми отримали позитивний сигнал з боку політиків, що Музей Майдану може з’явитися, – сказав голова

На зустрічі заступника міністра культури України з питань європейської інтеграції Андрія Вітренка з директором німецького Goethe-Institut в Україні Верою Багаліантц обговорено співпрацю в рамках Східного Партнерства. А. Вітренко зазначив: Україна поновлює співпрацю на рівні Міжурядової змішаної українськонімецької комісії з питань повернення та реституції втрачених і незаконно переміщених під час і внаслідок Другої світової вій­ ни культурних цінностей.

Експертна місія Європейської Комісії в Києві оцінила виконання Україною другої фази Плану дій щодо лібералізації візового режиму з ЄС. У засіданні місії взяв участь заступник міністра культури України з питань європейської інтеграції Андрій Вітренко, який поінформував про реалізацію законодавства з прав національних меншин, мовного законодавства й міжнародних договорів у цій сфері.

Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. – Держава готова підтримати ініціативу громадських активістів та учасників Революції гідності. Сподіваємося, депутати проголосують за цей закон, після прийняття якого ми зможемо продемонструвати новий рівень спілкування між громадськістю та органами влади».

Обговорили виконання Україною положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин та Рамкової конвенції про захист національних меншин, доповіді про виконання яких Україна має подати у 2015 році. Надано результати моніторингу впровадження положень Закону України «Про засади державної мовної політики», що здійснюється з метою реформування законодавства про мови.

Днями артисти Національної оперети дали концерт у військовому містечку № 27 Київського гарнізону для військовослужбовців особового складу, які брали участь у АТО. Зустрічали їх тепло. Начальник відділу особового складу – заступник начальника штабу Головного управління Військової служби правопорядку Збройних сил України, полковник О. Бікчантаєв – наголосив: «Концерти закладів культури такого високого рівня сприяють підняттю бойового духу, покращують моральний стан, підтверджують єдність народу і Збройних сил». Колективу театру вручили іменні подяки та державний прапор України з підписами й побажаннями військовослужбовців. Наступний благодійний концерт Національна оперета планує провести вже 24 лютого в Головному військовому клінічному госпіталі.

До 23 лютого в Таллінні (Естонія) триватиме перший Тиждень українського кіно. У списку повного метра – картини «Поводир» О. Саніна, «Креденс» В. Васяновича, «Молитва за гетьмана Мазепу. Нова версія» Ю. Іллєнка, «Брати. Остання сповідь» В. Трофименко, «Хвороба кохання» Дмитра Томашпольського та «Плем’я» М. Слабошпицького. Короткометражні: «Прості речі» О. Ратія, «Затичка» С. Тітової та інші. Покази відбуваються в талліннському кінотеатрі «Artis Cinema».

До 26 лютого в Будинку культури та освіти «Майстер Клас» (Київ) – арт-форум «Пам’ятаю. Зима, що триває», присвячений Революції гідності й Героям Небесної Сотні. Проект доброчинний, мета – збір грошей на евакуацію дітей та мирного населення із зони бойових дій. Передбачені музична, виставкова, лекційно-дискусійна, театральна і дитяча програми та кінопокази.

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 8–9, 20 лютого 2015 р.

редактор Євген БУКЕТ

наголос 20 лютого – День Героїв Небесної Сотні

 Нова зеландія

Монета «Україна майбутня» в сувенірній упаковці

Острівне державне утворення Ніуе, яке входить до Нової Зеландії, 2013 року викарбувало 2 долари, присвячені Євромайдану. Випуск монет і марок – одні з основних статей доходів цієї держави. Монета виготовлена зі срібла 999-ї проби, її вага становить 31,1 г, діаметр – 40 мм. Аверс монети стандартний для монет Ніуе: в центрі зображена королева Великобританії Єлизавета ІІ і легенда англійською мовою: «Elizabeth II Niue Two dollars 2013». На реверсі зображено фрагмент картини, написаної на початку ХХ століття українським іммігрантом із Чикаго, і напис «Україна майбутня». В алегоричному зображенні України переплелися теми «дівчини-сіяльниці», характерної для французьких франків і «крокуючої Свободи» доларів США.

 Україна

3

Президент України Петро Порошенко 11 лютого підписав Указ № 69/2015 «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні». окументом встановлено щорічне відзначення 20 лютого Дня Героїв Небесної Сотні – на знак вшанування відваги, сили духу і стійкості громадян, які віддали своє життя під час Революції гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року), захищаючи ідеали демократії, відстоюючи права і свободи людини, європейське майбутнє України. Кабінету Міністрів, із залученням громадськості, доручено розробити та затвердити комплексний план заходів, передбачивши, зокрема: створення у Києві музею, присвяченого подіям Революції гідності; проведення за участю Національної

Д

Юрій ЖУРАВЕЛЬ. «Небесна Сотня»

академії наук, музейних, архівних і наукових установ пошукових робіт щодо збирання документальних, фото-, відео- та інших матеріалів, які висвітлюють зазначені події. Нагадаємо, у лютому 2014 року під час сутичок протестувальників із силовиками в цен-

трі Києва загинули понад сто осіб, сотні інших були поранені, найбільше з яких – 20 лютого. Більшість людей загинули від куль снайперів, які влучали протестувальникам у голову, серце і шию. Згодом загиблих учасників акцій протесту почали називати «Небесною Сотнею».

За даними Генпрокуратури, всього під час Євромайдану постраждали 2,5 тисячі осіб, 104 з них загинули. У справі про вбивства учасників Євромайдану та насильницьких дій проти них до суду передано 8 обвинувальних висновків…

Ухвалено історичний календар Реверс і аверс монети «Небесна Сотня»

18 лютого Національний банк України випустив три пам’ятні монети із серії «Героям Майдану». Монета «Революція гідності» присвячена громадянській мужності й патріотизму, що їх виявили громадяни України всіх національностей, прагнучи розвивати та зміцнювати демократичну державу, конституційні засади демократії, права і свободи людини. На аверсі монети на дзеркальному тлі дзвона зображено учасника подій, а на реверсі – силове протистояння. Монету «Євромайдан» випустили в пам’ять про протестні акції, що відбулися в Україні протягом листопада 2013 року – лютого 2014 року. У центрі аверсу монети, у квадраті, утвореному з напису (цитати зі статті 5 Конституції України): «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ», зображено фрагмент віча. На реверсі розміщено символічну композицію: на тлі прапора Європейського Союзу рука, стиснута в кулак, тримає Державний Прапор України. Монета «Небесна Сотня» присвячена пам’яті героїв, котрі стали символом гідності, кожен із яких здійснив особистий подвиг, повставши проти насилля та несправедливості, віддавши найцінніше – своє життя – за нову відроджену Україну. На аверсі монети зображено розкладені на бруківці гвоздики, що символізують пролиту кров героїв. На реверсі – свічки, полум’я яких піднімається вгору на тлі синьо-жовтого Державного Прапора України і символізує душі героїв.

Уперше Верховна Рада України ухвалила цілісний історичний календар на рік. Замість сотні розрізнених постанов про відзначення пам’ятних дат, на підтримку ініціативи Українського інституту національної пам’яті про створення історичного календаря, від 11 лютого діятиме Постанова «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2015 році». Також буде створено організаційний комітет, який відповідатиме за втілення заходів. «Досі депутати приймали сотні постанов про відзначення пам’ятних дат. Тепер це все зібрано в одному концептуальному документі, – пояснює голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. – Важливо, що буде створено організаційний комітет, який відповідатиме за втілення заходів». За словами голови Українського інституту національної пам’яті, це стало можливим завдяки співпраці з народними депутатами, зокрема з головою комітету з питань куль-

тури та духовності Миколою Княжицьким, та громадськістю, зокрема ініціативою «Реанімаційний пакет реформ». Володимир В’ятрович наголосив, що історичний календар є важливим інструментом відновлення та збереження національної пам’яті.

«Спільне відзначення па­ м’ят­них дат консолідує суспільство, актуалізує найважливіші події нашого минулого через їхнє спільне пригадування. Крім того, вшанувати пам’ять державних, військових, культурних чи наукових діячів важливо для вихован-

Цьогоріч уперше відзначатимется ювілей «Революції на граніті»

ня молодого покоління на прикладах найкращих наших земляків», — додав Голова Володимир В’ятрович. Органи місцевого самоврядування можуть розробити та затвердити переліки пам’ятних дат та ювілеїв 2015 року, що відзначатимуться на місцевому рівні, попередньо погодивши їх з Українським інститутом національної пам’яті. Серед інших дат цього року Україна відзначатиме 25-річчя від дня проголошення Декларації про державний суверенітет України (16 липня) і від дня початку Студентської революції на граніті (2 жовтня), 70 років від дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (8–9 травня) і 70 років від дня завершення Другої світової війни (2 вересня), 100-річчя академіка Петра Тронька (12 липня). Окрім того, 29 квітня – 4 травня виповнюється 100 років з часу боїв за гору Маківка між підрозділами Українських січових стрільців та російською армією під час Першої світової війни.

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 8–9, 20 лютого 2015 р.

Головний редактор Інтернет-порталу Ліліана ФЕСЕНКО

Книжка творчої майстерні «Аґрафка», надрукована «Видавництвом Старого Лева», стала одним із переможців конкурсу «Bologna Ragazzi Award 2015». «Війна, що змінила Рондо» здобула спеціальну відзнаку журі в категорії «Нові горизонти».

«Bologna Ragazzi Award» – один із найпрестижніших світових конкурсів дитячої книжки, який відбувається в рамках ярмарку «Bologna Children’s Book Fair». На перемогу в цьому конкурсі номінуються сотні книг з усього світу.

Виставу французького драматурга Бернара-Анрі Леві «Готель Європа» 21 лютого покажуть у Національній опері. Гастролі відбудуться за сприяння Президента України з нагоди річниці Революції гідності. Сама п’єса – це монолог довжиною в 5 актів. Події відбуваються 27 червня 2014 року в Сараєво, напередодні заходів до сторіччя від початку Першої світової війни. Автор наголосив: «Це – театр на барикаді Майдану. Саме про Україну йдеться у цій п’єсі».

Ірма Вітовська більше не зніматиметься в російському кіно. Про це актриса заявила на своїй сторінці у «Фейсбуці». Вона не може собі уявити, «як буде грати перед камерою “російську бабу”, пересуваючись на машинах з чужими номерними знаками та перераховуючи російські рублі в руках, у той час, як знайомі із зони АТО вже поранені або зовсім стали інвалідами».

4

новини культури Ірма зізналася: заощадження з гонорарів за зйомки в Росії вона передала на благодійність ще на початку бойових дій на Донбасі. Заява актриси викликала жваве обговорення, адже українське кіно нині майже не знімається. «Я позбулася 90 відсотків заробітку, – сказала Ірма. – Однак вірю, що після війни вітчизняне кіно здобуде нове піднесення, і в мене буде робота на знімальному майданчику».

«Kozak System» випустили другий номерний альбом «Живи і Люби». Його презентують 27 березня в новому рок-шоу «Наш МАНІФЕСТ» у київському клубі «Altas». Рок-шоу складатиметься з двох частин: спочатку на сцену вийде Сергій Жадан зі ска-панк-гуртом із Харкова «Собаки в космосі», а потім розпоч­ неться концерт «Kozak System». Автори текстів – Сергій Жадан, Сашко Положинський, Олег «МОХ» Гнатів (Perkalaba), Юрій Іздрик, Дмитро Лазуткін та Артем Полежака.

Творчий вечір народної артистки України Раїси Недашківської до дня її народження відбувся в Будинку актора. Легенда українського кіно читала вірші Гарсіа Лорки, танцювала фламенко під гітарний супровід, а насамкінець висловилася з осудом російських колег, які підтримують війну. Недашківську називають Мавкою українського кіно. Раїса Степанівна згадала, що її дебют відбувся у фільмі «Лісова пісня». Цю роль юна красуня отримала ще 17-річною школяркою. Після театрального інституту Недашківська одразу здобула чимало пропозицій від режисерів, багато знімалася у фільмах дов­ женківської кіностудії, а в 1980– 1993 роках у Молодіжному театрі грала у виставах «Сірано де Бержерак» та «За двома зайцями». Мала шалений успіх у моновиставі «Канте Хондо».

«П

оводир» виходить на телевізійний простір. Стрічку «Поводир» Олеся Саніна покажуть у суботу, 21 лютого, о 20:30 на «Інтері». Це найкасовіший український фільм, який за чотири дні кінопрокату заробив понад $ 250 тисяч. Картину також було висунуто від України на здобуття премії «Оскар». Стрічка розповідає про жахи комунізації України в 30-ті роки. Запрошений американський інженер Майкл Шемрок приїхав у Харків. Він сподівався, що буде корисним у створенні соціалістичної держави. Однак Шемрок помирає, отримавши секретні папери про репресії в країні. А його син навіть не знає, що вони сховані у нього в книзі. Десятирічному хлопчикові доводиться рятуватися втечею від КДБ, що в подальшому приводить його до сліпого кобзаря Івана Кочерги. У фільмі чимало сенсацій: виконавець головної ролі поводиря – хлопчик із Детройта Антон Святослав Грін – виявився правнуком політв’язня радянських концтаборів Михайла Сороки. Кобзарів зіграли більше сотні незрячих та мандрівних музикантів з усієї України. В епізоді бійки між кобзарем і офіцерами НКВД виступив бронзовий призер Параолімпіади – 2004, дзюдо-

Українсько-турецький фільм «Люби мене» виходить у прокат у 22 містах України. Режисер фільму – Марина Ер Горбач, головні ролі виконують українка Вікторія Спесивеца та турок Усхан Чакир. У перший вікенд прокату в Туреччині подивитися «Люби мене» прийшло 15 000 людей. Також фільм був на великих екранах в Азербайджані, Данії, а зараз у прокаті в Америці. Стрічка розповідає про дві різні культури, розбіжності між якими зникають, коли мова йде про справжнє кохання.

Одеський гурт «Пернатий змій» разом зі співачкою Юлією Тимоніною записав композицію «Лепесток», присвячену жертвам розстрілів на Майдані в лютому 2014 року. Як зазначили музиканти в пресі, у пісні є дві версії: «поп» і «авангардна». «Ми створили й записали трек у березні минулого року, на хвилі емоцій після трагічних подій на Майдані. Напередодні річниці

їст Ігор Засядкович. А образ одного з кобзарів втілив єдиний незрячий радіожурналіст України Володимир Носков. Спеціально для головної ролі актор Станіслав Боклан навчився грати на старосвітській бандурі і співати, як кобзар. Каскадери фільму відновили старовинну кобзарську техніку самозахисту, яка раніше допомагала сліпим оборонятися від злих людей і собак.

трагедії нам би хотілося привернути увагу людей до тих днів», – пояснив лідер гурту Максим Ячмінь. За його словами, «Лепесток» був одразу ініційований у двох варіантах. У першому («поп») фінал пісні «оформлений у вигляді гарного акомпанементу зі скрипки та саксофона». У другому («авангардному») саксофоніст виконав сольну імпровізацію. Автором музики та тексту пісні є Юлія Тимоніна.

Верховна Рада скасувала ПДВ для українських книжок. Депутати ухвалили відповідний законопроект № 1833. Від оподаткування звільняються підготовка (літературне, наукове і технічне редагування, коригування, дизайн та верстка), виготовлення (друк на папері чи запис на електронному носієві), розповсюдження книжок зокрема й електронного контенту, учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників, словників українсько-іноземної або іноземно-української мови вітчизняного виробництва на митній території України. Також ця пільга стосується операції з постачання (передплати) та доставки періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробниц­ тва. Однак вона не поширюється на продукцію еротичного характеру.

«PinchukArtCenter» почав приймати заявки від художників до 35 років на участь у конкурсі на здобуття премії 2015 року. З 9 лютого до 17 травня заявку можна оформити на офіційному сайті.

20 номінантів на здобуття премії «PinchukArtCenter – 2015» будуть визначені оргкомітетом у червні, а наприкінці грудня міжнародне журі оголосить лауреатів. У «PinchukArtCentre» присуджується головна премія, дві спеціальні та приз громадськості. Преміальний фонд складає 160 тисяч гривень.

Іван Дорн планує концертний тур на підтримку нового альбому «Randorn». Тур охоплює 5 міст: 27 лютого – Харків, 1 березня – Дніпропетровськ, 3 березня – Одеса, 6 березня – Львів. У столичному «Палаці Спорту» Дорн виступить 9 березня. Його альбом «Randorn» об’єднав різні стилі електронної музики. Над ним працювали музиканти Іван Дорн, Роман BestSeller і Лимонадний Джо.

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 8–9, 20 лютого 2015 р.

5

сторінка андрія куркова

 P.S.

Вуличний журнал «Просто неба» – видання соціально-культурного спрямування, створене заради допомоги безпритульним людям. Завдання журналу – привернути увагу суспільства до проблеми безпритульності та представити позицію бездомних як активних членів соціуму, котрі намагаються заробити собі на життя в адекватний для них спосіб – розповсюдженням журналу. «Просто неба» входить до Міжнародної мережі вуличних видань (INSP) та дотримується її принципів видання та розповсюдження преси – журнал розповсюджують безпритульні люди, і половина його вартості – це їхній заробіток. Це вуличне видання висвітлює не лише соціальні та культурні питання міста, проблеми бездомності, а й пропагує різноманітні соціальні програми,

Соціальна роль діячів мистецтва і культури інколи за своїм значенням перевершує соціальну роль мистецтва. се це, звичайно, залежить від рівня соціалізації самих представників культури, рівня їхньої ангажованості в суспільне життя країни і життя самого суспільства. Придумувати, створювати і покращувати, ставати співтворцем – ці поняття часто виражаються словами «бути креативним». Креативним можна бути або тільки в мистецтві, або вод-

У

плений невеликий будинок у місті, і саме їй довелося переконувати багатьох односельців, які злякалися того, що по сусідству з ними будуть проживати колишні безхатьки. Лесю Саноцьку підтримали в її починаннях багато діячів культури і громадського життя Львова та Львівщини, зокрема письменниця Галина Вдовиченко й актриса Оксана Прохорець. Підтримали і просто хороші, соціально активні люди. Поступово маленький проект допомоги безпритульним виріс до значного і навіть знакового для Львова та

професії ремонтників меблів, а двоє з них вирішили навчитися розписувати тарілки. Навчанням початківцівхудожників зі складними біографіями займалася сама Леся Саноцька. Уже незабаром тарілки, розписані недавніми безхатченками, потрапили на благодійні виставки, в салони, до будинків львів’ян, киян і навіть поїхали як незвичайні сувеніри за кордон. У моїй колекції теж є п’ять розписаних тарілок з «Оселі». Трохи пізніше в соціальному гуртожитку виникла швейна майстерня, де жінки зайня-

від Ірени Карпи до Тетяни Малярчук. Перераховувати всі культурні проекти, «народжені» в «Оселі» або для «Оселі», можна довго. «Спільнота взаємодопомоги “Оселя”» стала етало-

Мистецтво повертати людей суспільству

Андрій Курков

Обкладинка журналу «Просто неба»

поширює ідею солідарності та взаємодопомоги в суспільстві. Містить інформацію про соціальні заклади, які працюють у місті, юридичні консультації, розповідає про зарубіжний досвід розв’язання соціальних проблем. Інноваційність журналу полягає ще й у тому, що безпритульні залучені до авторського колективу – готують матеріали спільно з редакцією. А засновниками і творцями журналу є люди, які безпосередньо працюють з безхатьками. До праці над журналом також долучаються відомі львівські журналісти, письменники, митці та громадські діячі, які підтримують ідею, надаючи безкоштовно свої матеріали для публікації. До творчого колективу можуть також долучитися всі небайдужі, які хочуть зробити свій внесок у спільну справу. Унікальність вуличних видань полягає в тому, що бездомній людині випадає нагода не тільки отримати якусь послугу чи милостиню, а самій заробити на життя і зробити перший крок назад у суспільство. Громада, своєю чергою має змогу допомогти безпритульним, купуючи в них видання. У журналі «Просто неба» реалізується авторський проект Ростислава Шпука «Без ознак мистецького життя», який полягає у зображенні відомих письменників у ролі безпритульних. У проекті вже взяли участь Тарас Прохасько, Юрій Іздрик, Софія Андрухович, Володимир Єшкілєв, Юрій Андрухович та Олег Гнатів.

ночас і в мистецтві, і в житті. Можна бути соціально креативним, не будучи ані художником, ані письменником. У кожному разі клас креативних людей у нашій країні, як і в будь-якій іншій, набагато ширший, ніж клас діячів культури. А результати його суспільної діяльності не менш важливі і значні, навіть якщо про них багато не говорять і за них не дають державних премій. Саме про такий синтез соціальної креативності та художньої творчості, про його здобутки я й хочу розповісти. Уперше до спільноти взаємо­ допомоги «Оселя» я потрапив п’ять років тому. Приїхав до Львова працювати над романом «Львівська гастроль Джимі Хендрікса», а друзі запропонували мені з’їздити у Винники, щоб подивитися на унікальний притулок для бездомних, створений без допомоги держави. Я поїхав і з того часу бував вже у містечку не один десяток разів, спостерігаючи, як живе і розвивається громада, створена художниками, журналістами, акторами й абсолютно звичайними людьми. Вони об’єдналися для допомоги безпритульним, допомоги людям, які опинилися на задвірках нашого суспільства, знову в нього повернутися і відчути себе повноправною його частиною. Біля витоків цього соціального гуртожитку стоїть художниця з Винників Леся Саноцька. Саме її стараннями для громади взаємодопомоги був вику-

Демонстрація розписаних тарілок на показах моди від «Оселі»

Львівської області. Тепер до нього причетна і міська влада, яка виділила в центрі Винників приміщення для ще одного соціального гуртожитку та благодійних магазинів. Проект допомоги бездомним став частиною міського життя. А зміцнів він і став успішним завдяки тому, що від самого початку ним займалися люди культури. Після перебудови маленького приватного будинку на досить просторий гуртожиток і побудови окремої споруди комплексу майстерень (меблевих і художніх) «Оселя» стала і своєрідним освітнім центром. У ньому заново вчать жити, але й не тільки! Перші кілька мешканців «Оселі» – колишні безпритульні – там освоїли

лися перешиванням старого одягу, подарованого притулку жителями Львова, на «новий», а точніше – на незвичайний, наповнений фантазією майстринь одяг для свят і навіть дефіле. І не думайте, що я перебільшую – у центрі Львова вже кілька разів влаштовувався показ колекцій модного незвичайного одягу, створеного мешканками закладу. З часом «Оселя» почала видавати і регулярний публі­ цистично-художній благодійний журнал «Просто неба», який колишні безпритульні і зараз продають на вулицях Львова й області. У журналі публікуються твори найбільш знакових українських сучасних письменників – Від Юрка Іздрика до Тараса Прохаська,

ном для громадських організацій, що займаються допомогою безхатченкам і малозабезпеченим. Частими гостями у Лесі Саноцької та мешканців соціального гуртожитку у Винниках бувають волонтери подіб­ них організацій із Європи та Латинської Америки, посли іноземних держав в Україні і, звичайно, безліч добровільних помічників «Оселі» з новими креативними ідеями. Завдяки їм заклад, я впевнений, буде й далі рухатися вперед, допомагаючи знайти себе десяткам і сотням «неблагополучних» людей і допомагаючи відчути себе корисними сотням і тисячам соціально активних громадян – як діячам культури, так і просто креативним і гуманним українцям.

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 8–9, 20 лютого 2015 р.

6

сторінки історії

редактор Євген БУКЕТ

Реальні кошти для віртуальних музеїв

 Збараж

Незважаючи на кризову економічну ситуацію в державі та відсутність фінансування з державного бюджету, в Національному заповіднику «Замки Тернопілля» продовжується відновлення і реставрація його об’єктів. Уже понад місяць тривають розпочаті в січні роботи з облаштування гранітної підлоги в приміщенні замкового палацу міста Збаража, яке розташоване на першому поверсі й має назву «Кармазинова їдальня». Ці заходи є продовженням втілення загального плану реставрації існуючих приміщень Збаразького замку, розробленого Львівським інститутом «Укрзахідпроектреставрація» в 1996 році. Завершення робіт заплановано на березень цього року. В. ЧАЙКА

 Київ

У Державному архіві Київської області серед документів Національного архівного фонду зберігаються документи-свідчення про війну в Афганістані. На сьогодні в державному архіві зберігається два фонди особового походження: № Р-5598 – Радченко Володимир Петрович, воїн-інтернаціоналіст, учасник війни в Афганістані (оп. 1, спр. 7) та № Р-5605 – Колекція спогадів учасників війни в Афганістані (оп. 1, спр. 7).

Фотознімок з архівного фонду про війну в Афганістані

Остання створена працівниками державного архіву в 1992 році. До її складу входять анкети, спогади і фотографії учасників війни в Афганістані, котрі мешкали у Броварському, Кагарлицькому, Макарівському, Фастівському, Яготинському районах та містах Біла Церква і Буча. У документах міститься особиста інформація про воїнів-інтернаціоналістів, дані про участь у бойових діях, про пам’ятні події тих часів, ставлення місцевого населення до воїнів, побутові умови тощо. Також наявна інформація про подальші наслідки цих подій у житті кожного військового. Офіційно Афганська війна тривала з 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року, тобто 2 тисячі 238 днів. 14 квітня 1988 року за посередництва ООН у Швейцарії міністрами закордонних справ Афганістану й Пакистану були підписані Женевські угоди про політичне врегулювання ситуації в Афганістані. Точні дані про загиблих у боях воїнівінтернаціоналістів невідомі. За різними джерелами, під час війни загинуло від 1 до 2 млн осіб. Галина БОЙКО, заступник директора – головний зберігач фондів Державного архіву Київської області

Євген БУКЕТ «Музеї в сучасному суспільстві розглядаються як невід’ємна складова його соціокультурного простору. озвиток музейної галузі всебічно сприяє духовному вдосконаленню суспільства, інтеграції національної спадщини в культуру світового співтовариства». Ці слова належать кандидату історичних наук, старшому науковому співробітнику відділу історичної регіоналістики Інституту історії України Національної академії наук України, Руслані Маньковській. Питання теорії і практики українського музейництва – провідна тема її наукових досліджень. Починала Руслана Маньковська з аналізу процесів в українському музейному просторі в період 1917–1941 років, коли, наївно сподіваючись на позитивні зрушення, українська інтелігенція, зокрема і працівники музеїв були піддані репресіям. А сьогодні дослідниця окреслює перспективи найсучасніших віртуальних музеїв. Аналітиків галузі її рівня сьогодні в Україні одиниці.

Р

Руслана Маньковська

Значні перспективи відкриваються перед музеями, що розвивають краєзнавчий напрям у своїй роботі, вважає Руслана Маньковська. Такі заклади стають центрами краєзнавчого руху в регіонах і перетворюються на потужну громадську інституцію, яка є локомотивом національно-патріотичного виховання. Поєднання краєзнавства і музейництва для Руслани Маньковської природне і в науковій роботі, і в житті. Адже в перші роки після закінчення Київського університету імені Т. Шевченка вона працювала науковим співробітником Музею історії

Великої Вітчизняної війни, а з 2000 року – науковим керівником секції «Історичне краєзнавство» Малої академії наук.

2003 року Р. Маньковська стала відповідальним секретарем Все­української (згодом – Національної) спілки краєзнавців. Коли у січні 2012-го її обрали заступником голови Спілки, краєзнавство, напевно, взяло гору. Адже за останні три роки Руслана Маньковська ініціювала та реалізувала чимало організаційних та видавничих проектів інституції. Серед останніх – книжки «Материк краєзнавства», «Джерела духовності», «Україна Тараса Шевченка» та

«Літопис НСКУ», що нині готується до друку. Нещодавно представники національних творчих спілок знову обговорювали з керівництвом Міністерства культури нагальні питання, зокрема проблеми фінансування. У своєму виступі заступник голови Національної спілки краєзнавців України Руслана Маньковська вкотре підкреслила глибокий культурний потенціал краєзнавства та музейної галузі у відродженні історичної пам’яті, формуванні національної гідності, патріотичних почуттів та любові до рідного краю. Це так потрібно в наш тяжкий час! Проте навіть у сучасних реаліях українська культура продовжує фінансуватися «за залишковим принципом». ­Ку­ль­­турний та інформаційний простір України і далі окупований державою-агресором… Звісно, такі українські подвижники, як Руслана Маньковська, і без фінансування продовжуватимуть справу свого життя. Але ж для гідної відсічі атак агресора національна культура потребує державних інвестицій не менше, ніж армія! Коли ж розуміння цього з’явиться і в наших керманичів?..

З іменем Петра Тронька 10 лютого в залі засідань Національної спілки краєзнавців України відбулося засідання президії її правління. Було затверджено план основних заходів Спілки щодо відзначення 2015 року 90-річчя Національної спілки краєзнавців України та 100-річчя Героя України, академіка Петра Тронька. Уже цього року Спілка подала Київському міському голові Віталію Кличку документи та матеріали щодо перейменування однієї з вулиць Києва ім’ям академіка Петра Тронька. Серед інших запланованих ювілейних заходів можна виокремити наступні: Міжнародна наукова конференція «Дев’ятнадцяті Слобожанські читання», науково-краєзнавча

Під час засідання. Фотознімок Сергія ШЕВЧЕНКА

експедиція «Пам’ятні місця Слобожанщини Героя України, академіка Петра Тронька», «Наукові читання на честь П. Тронька» у рамках «Ольвійського форуму – 2015» на базі Чорноморського державного університету імені Петра Мо-

гили, науково-краєзнавча експедиція «Народне музейниц­ тво Закарпаття». Також передбачаються: урочисте відкриття погруддя П. Тронь­ку в м. Богодухові та меморіальної аудиторії в Харківському національному уні-

верситеті імені В. Каразіна, виставка до 100-річчя від дня народження П. Тронька в Національному заповіднику «Софія Київська», встановлення меморіальної дошки академіку на приміщенні Національного заповідника «Хортиця», Треті краєзнавчі читання пам’яті Петра Тронька в Національній історичній бібліотеці України. У рамках святкування в Харківському національному університеті імені В. Каразіна відбудеться 34-та Міжнародна науково-краєзнавча конференція молодих учених, присвячена 100-річчю від дня народження Героя України, академіка П. Тронька, та відкриється екскурсійний маршрут «Київські адреси Петра Тронька. Володимир ДМИТРУК

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 8–9, 20 лютого 2015 р.

7

сторінки історії Музей Майдану, Жовтневий палац

 Український дім

19–26 лютого в «Українському домі» відбудуться виставки «Пам’яті Небесної Сотні» і «Героям АТО», організовані спільно з «ARTіль Майдан». В експозиції будуть представлені фотознімки, артефакти та живопис у виконанні як професійних митців, так і талановитих студентів художніх закладів. Крім цього, на відвідувачів «Українського дому» чекатиме особливе дійство, що не залишить байдужим тих, хто пам’ятає Революцію гідності, яку творив безстрашний народ України. По закінченні дійства, яке відтворить атмосферу торішніх подій, гості закладу зможуть відвідати виставку, що буде розміщена у малому та великому залах «Українського дому». Вхід вільний.

 «Від Майдану до АТО»

Найменший музей світу повертається до активного виставкового життя. Музей плакату України при журналі «Музеї України» закінчує підготовку масштабної виставки під умовною назвою «Від Майдану до АТО».

– Музей має унікальну колекцію сучасних плакатів. Нам є що показати! – заявила куратор заходу Наталка Іванченко. – Нині тривають перемовини з головою Конгресу українських націоналістів Степаном Брацюнем, який вирішив підтримати акцію, надавши обладнане примі-

щення в центрі Києва. Сподіваємося встигнути до роковин Небесної Сотні… Музей плакату став першим офіційно зареєстрованим музеєм такого профілю в Європі. Знаходиться він та території Сучасного села Національного музею в Пирогові, де у кімнатці на 15 м2 розгорнули легендарну виставку «Плакати Майдану». Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України», директор Музею плакату

 Академія СБУ

18 лютого на території Національної академії Служби безпеки України відкрито меморіальний знак на честь героїв Небесної Сотні. Пам’ятник становить гранітну стелу з прикріпленим білим лелекою, який злітає в небо. Також поруч зі стелою розташована імпровізована барикада з шинами, намет і таблички з назвами міст, звідки торік приїздили на майдан Незалежності українці, котрі повстали проти режиму Віктора Януковича. Голова Служби безпеки Валентин Наливайченко в коментарі журналістам повідомив, що Служба безпеки України в рамках розслідування справи щодо масових розстрілів на Майдані повністю розсекретила всі матеріали про накази щодо протидії активістам Євромайдану. Були знайдені й документи, які стосувалися проведення так званої антитерористичної операції в Києві, до якої були причетні офіцери Федеральної служби безпеки. Вони надавали українським правоохоронцям відповідні консультації та допомогу.

На алеї Героїв Небесної Сотні постане Музей Майдану. ідповідний законопроект зареєстрували представники всіх фракцій більшості. «Повернути в державну власність майновий комплекс підприємства Федерації професійних спілок України “Міжнародний центр культури і мистецтв профспілок України” та створити на його базі Музей Майдану» передбачає законопроект «Про увічнення пам’яті про Революцію гідності 2013–2014 років». Його депутати всіх фракцій більшості 6 лютого 2014 року зареєстрували у Верхов­ ній Раді України. Автори документа – Єгор Соболєв, Олег Медуниця, Ірина Луценко, Володимир Парасюк, Михайло Гаврилюк, Юрій Шухевич та Юлія Тимошенко. Український інститут національної пам’яті підтримує ініціативу депутатів Верховної Ради про створення музею Майдану на базі Жовтневого

В

Жовтневий палац під час революційних подій. Фото Віталія Уманця

палацу («Міжнародного центру культури і мистецтв профспілок України»). «Прагнення свободи дозволило українцям залишитися собою протягом багатьох століть. Три Майдани (1990, 2004, 2013) – це найкращий вияв прагнення свободи теперішнього покоління українців, тому ми зобов’язані зберегти про них пам’ять. Символічно, що місцем для музею стане будівля, де в 1930-ті розташували

катівню НКВД, – це означатиме остаточну перемогу ідеї свободи над тиранією», – сказав голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. Громадськість, музейники та представники інституту створили робочу групу, яка збирає артефакти Майдану та працює над стратегією майбутнього музею. Проте для створення закладу потрібна ініціатива держави.

«Жовтневий палац перебував у епіцентрі події взимку 2013– 2014 років. Тут розташувалися сотні Самооборони, медики, волонтери, діяв прес-центр.

18–20 лютого будівля опинилася в центрі трагічних подій. У самому палаці та неподалік, на вулиці Інститутській, загинули люди. Тому в Жовтневому доречно розмістити музей Майдану», – пояснює Анастасія Гайдукевич, координатор ініціативної групи Музей Майдану/Музей Свободи. Понад півтори тисячі артефактів і пам’яток, серед яких і символ Євромайдану – «йолка», понад 300 аудіо- та відеозаписів усної історії – такі результати роботи ініціативної групи зі створення Музею Майдану. Нагадаємо, ініціативна група за останні півроку організувала мистецькі виставки в Національному художньому музеї України та Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара». Прес-служба Українського інституту національної пам’яті

Територія гідності До участі в міжнародному конкурсі на створення в центрі Києва «Території гідності» надійшло 478 заявок із 40 країн, переважна більшість – від українських учасників. Але наразі лише п’ята частина «матеріалізувалася» в конкретні проекти. Останній день прийому проектів – 28 лютого. А 30 травня міжнародне журі назве переможців. Головний архітектор Києва, він же голова журі, Сергій Целовальник обіцяє представити на розгляд громадськості всі проекти, які відповідають вимогам конкурсу: з березня планується пересувна виставка, яка стартує на майдані Незалежності й побуває в найбільших містах України. Ідея «Території гідності» розроблялася з минулого літа. Після десятків широких фахових дискусій вирішено було не просто встановити пам’ятник загиблим майданівцям, а реконструювати під ідею меморіалізації Революції гідності всю центральну частину Києва, загалом 70 гектарів. Крім проектування монумента героям Небесної Сотні, міжнародний конкурс було оголошено за ще трьома номінаціями: «Міжнародний культурний центр

Міла Садовська. Проект пам’ятника Героям Небесної Сотні

“Український дім на Європейській площі”», «Багатофункціональний музейний комплекс “Музей Майдану (Музей Свободи)”» та «Громадський простір Майдану і центрального ядра міста».

Від початку оголошення конкурсу ситуація в країні настільки змінилася, що нині всі, включно з його організаторами, визнають: проект доведеться відкласти. Сергій Целовальник скаржиться на тиск обставин: «Громадські активісти і керівництво різних рівнів бажають якомога швидше поставити пам’ятник Небесній Сотні, поставити абищо, головне – до річниці. Але меморіал – це в певному сенсі знак національного катарсису. Якщо такий пам’ятник виявиться формальним, він просто не виконає свого призначення». Ситуація складна ще й тому, що всі трагічні події минулої зими відбувалися не за містом, а в самому центрі, додає Сергій Целовальник. Тобто стоїть завдання не тільки творче, а й інженерно-архітектурне, проект мусить врахувати фун­кціо­нальне навантаження цієї частини міста, зокрема транс­ портно-комунікаційне. Єдине, про що сьогодні можна говорити напевно: центр столиці буде звільнено від кіосків, МАФів та інших дрібних торговельних точок. Вони будуть викинуті подалі від місць пам’яті. Катерина БАЧИНСЬКА, Олена ЗВАРИЧ

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 8–9, 20 лютого 2015 р.

редактор Наталія ЗІНЧЕНКО

україна і світ Йосиф Зісельс: «…Ізраїльська держава ще важче поставала»

 Йосиф Зісельс

Йосиф Зісельс. Фотознімок Юрія ШКОДИ

Йосиф Зісельс народився 2 грудня 1946 року в Ташкенті. Походить із родини службовця.

1969 року закінчив фізичний факультет Чернівецького університету. Потім із 1969 до 1970 року служив у Військово-морському флоті СРСР. З початку 70-х років співпрацював з єврейським і загальнодемократичним підпільними рухами в СРСР. Навесні 1972 року був виключений із комсомолу за виступ на захист права на репатріацію. У 1978 році вступає в Українську Гельсінську групу. Тоді ж заарештований і засуджений до трьох років позбавлення волі в колонії посиленого режиму за «наклепницькі вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад». Восени 1984 року заарештований у Чернівцях, знову засуджений до трьох років позбавлення волі в колонії суворого режиму. У 1987 році відмовився від запропонованої амністії, бо не хотів підписувати зобов’язання відмовитися від політичної діяльності. У 1988 році в Чернівцях створює першу єврейську організацію в Україні. Через рік бере участь у створенні Вааду (Конфедерації єврейських організацій і общин) СРСР і стає його співголовою. Член Європейської Ради єврейських общин, Європейського і Світового єврейських конгресів, Світової сіоністської організації. Голова Ваад України (з 1991 року), виконавчий віце-президент Єврейської конфедерації України. У 2002 році на засновницькому з’їзді ЄвроАзійського єврейського конгресу обраний головою Генеральної Ради. Співзасновник Музею історії та культури євреїв Буковини (2008). Виконавчий віце-президент Конгресу національних громад України. У 2014–2015 роках – член Конкурсної комісії, до повноважень якої входить висунення кандидатур на посаду директора Національного антикорупційного бюро України (за квотою Кабінету Міністрів України).

Кордон з Єгиптом. Солдати Армії оборони Ізраїлю. Фотознімок з архіву Ваад України

8

Наталія ЗІНЧЕНКО, Олена ЗАСЛАВСЬКА

Н

аш співрозмовник Йосиф Зісельс – колишній політв’язень, правозахисник, голова Асоціації єврейських організацій та громад України (Ваад України), а також член Конкурсної комісії з вибору кандидатів на посаду директора Національного антикорупційного бюро. Кавалер орденів «За заслуги» III ступеня та «За мужність» І ступеня. Йосиф Зісельс багато років присвятив вивченню не лише досягнень національних громад в Україні і за кордоном взагалі та українських євреїв зокрема, а й вивченню досягнень і напрацювань держави Ізраїль. Про непересічний досвід Ізраїлю, його здобутки, і про те, що могла б із цього досвіду запозичити Україна, і йдеться в нашій розмові. Далі пряма мова Йосифа Зісельса.

Єврейська делегація з Америки на прийомі в Кабміні. Фотознімок з архіву Ваад України

Україна та ізраїльський досвід

Із загальних міркувань – так, Україні варто запозичувати ізраїльський досвід. Та, по-перше, робити це потрібно дуже обережно, а по-друге, треба адаптувати певні досягнення Ізраїлю, який трохи випередив Україну на шляху незалежності (він здобув її у 1948 році, а ми тільки в 1991-му). Для багатьох пересічних українців та цілої низки політичних діячів Ізраїль нині справді є взірцем. У цей нелегкий час дуже важливо знайти приклад для України: як побудувати державу, інфраструктуру, банківську та політичну систему, економічну систему, армію й тил, щоб вони були незалежні від тих чинників, які були раніше домінуючими з боку метрополії імперії, з боку Росії. Ізраїль пройшов цей шлях, як зміг. Маленькою країною легше керувати. До 1948 року Ізраїлю не було взагалі. Країна відштовхувалася від того, що було перед нею – у вигляді англійського правління, а ще раніше – у вигляді турецького правління.

Створювати на чистому полі легше, ніж перебудовувати те, що вже є і має величезну інерцію. Це стосується багатьох державних чинників, які повинні функціонувати. В України інша історія: ми були частиною імперії, яка нібито вважалася державою, а насправді не була повністю незалежною. У нас потужна інерція уламка цієї імперії. І нам дуже важко подолати власні інерційні механізми. Тому ми не можемо вважати, що творимо з чистого аркуша. Головний чинник, який дуже багато значить для історії Із-

раїлю й України, – це оточення. В Ізраїлі – арабське, яке, м’яко кажучи, не дуже дружнє, а ми маємо «дружнього» сусіда на сході й півночі. Це не може не впливати на будівництво різних, особливо політичних, інфраструктур. Наш політичний спектр багато в чому схожий на політичний спектр Ізраїлю. Він визначається не тими чинниками, які притаманні, наприклад, Європі. У ній ліві – соціалісти, які за націоналізацію, за розподіл валового продукту. Праві – це економічні ліберали, які за зменшення податків,

за приватизацію. На цьому балансі й тримаються європейські політичні демократичні структури. В Ізраїлі все це визначається за рахунок зовнішнього чинника – арабського оточення. І там лівий той, хто за мир з арабами, щоб по-доброму з ними домовлятися, праві – за жорстку позицію. Саме так і в Україні: ліві – це ті, хто хоче з Росією дружити, праві – хто хоче жорстко поводитися з недружнім сусідом. Я звернув на це увагу ще 20 років тому, коли Україна тільки створювалася, а Ізраїль уже мав певний досвід розбудови країни. Якби ці здобутки були тоді передані Україні, ми могли б уникнути певних помилок. На жаль, історія навчає тільки одному – вона нічому не навчає. Сумно, що ми нині потрапили в ситуацію, в якій дуже добре було б використати досвід, напрацьований іншими країнами при зіткненні з такими агресивними системами, яка зараз домінує в Росії. Щодо армії, то її в Україні потрібно створювати. Знову ж таки, не можна механічно переносити певні здобутки ізраїльської армії. Можливо, Україні потрібна інша військова доктрина з урахуванням її геополітичного становища. Ізраїльські збройні сили спочатку базувалися на загонах, які були створені у 20–30-ті

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 8–9, 20 лютого 2015 р.

 Можливий посередник

Росія, як і СРСР у першій половині ХХ століття, мислить простими категоріями сили: «А скільки дивізій може виставити Ватикан?» До того ж Ізраїль сам воює протягом усієї своєї новітньої історії, захищаючись від агресивних сусідів, яких підтримує увесь арабський і не тільки арабський світ, включно з Росією. Поки Ізраїль не знайде принципово інших (крім військових) можливостей вирішення конфлікту зі своїми сусідами, не думаю, що він зможе бути ефективним посередником між будь-якими воюючими країнами, особливо в іншій зоні цивілізаційної ідентичності, в Євразії.

 Радянська провокація

Під час Другої світової війни був створений Єврейський антифашистський комітет. Його членами були відомі єврейські діячі культури – артисти, письменники, відомі вчені. Вони їздили в Америку, домовлялися про допомогу Радянському Союзу. Керував цим комітетом відомий актор С. Міхоелс, який загинув 1948 року в Мінську під час терористичного акту КДБ. Коли кримських татар у 1944 році депортували з Криму, деяких керівників комітету спровокували на обговорення ідеї поселення там євреїв. Ідея була підкинута від КДБ. Почалися розмови про те, що можна зробити там автономну область. По-перше, один такий регіон на той час був. Це Біробіджан, утворений у 30-ті роки. Створювати другу область було недоречно.

9

україна і світ роки для захисту єврейських поселень від арабських нападників, а також на підпільних партизанських загонах, які з’явилися пізніше і вже мали великий європейський досвід Другої світової війни. Останні – це воїни, які приїхали з Європи й застосовували свій воєнний досвід і досвід партизанської боротьби. Будувати з нуля завжди легше. Усім, що здобули, завдячували лише собі. І будь-які неприємності та прорахунки не могли скинути на попередників, бо перед ними нікого не було. Патріотичне виховання дуже розвинене в кібуцах і відповідних школах Ізраїлю. Це значно впливає на формування армії. Збройні сили країни завжди були дуже мотивовані. Як приклад – війна за незалежність (1948–1949). Потім це приростало і приростало. Ізраїльська армія за добу може збільшитися вдесятеро. До півмільйона солдатів за одну добу можуть прибути на вказані їм місця: до свого штабу, танка, гармати тощо. Кожен воїн знає, де він має бути протягом доби. Завдяки цьому країну важно застати зненацька. Це сталося тільки один раз – у 1973 році, але Ізраїль врахував ті помилки. Зараз населення Ізраїлю становить 8 мільйонів осіб. А населення країн, які вороже до нього ставляться, – 200 мільйонів, тобто в 25 разів більше. У військових дуже висока мотивація. Адже нема куди поді-

Йосиф Зісельс з лідером Меджлісу кримськотатарського народу Рефатом Чубаровим. Фотознімок Олени Заславської

тися – вони повинні захистити свою невеличку країну. Ізраїль сьогодні має унікальний досвід захисту. Це сумний досвід, але країна вже багато років стикається з терористичними групами і цілими системами, які використовують до цього часу невідому українцям терористичну тактику. А це й живі щити – тобто цивільне населення, яке ставлять перед бійцями, або ракетні точки, які розташовані у місцях скупчення людей: у лікарнях, школах, житлових будинках Саме так у нас нині діють терористи на південному сході. Ізраїльська армія не дозволяє собі стріляти по цивільному населенню. Вона за-

стосовує точкову ліквідацію терористів – відстежує кожного з них індивідуально, щоб точно в нього влучити, не зачіпаючи мирних людей. Ця тактика потребує глибоких знань, технологічних досягнень і дуже потужної електронної розвідки. Україна, як і Ізраїль, звертає велику увагу на міжнародну громадську думку. І вона також не дозволяє собі того, що дозволяють терористи.

Сфера культури

В Ізраїлі раніше домінувала теорія «плавильного котла», за якою різні субетнічні групи євреїв з’їжджалися з різних кінців світу і привносили свої осо-

бливості в культуру й традиції. За теорією, вони мали «переваритися» в цьому «котлі» й народити ізраїльський народ з однією культурою. Але ця модель не спрацювала в США, в СРСР та й у самому Ізраїлі. Замість моделі «плавильного котла» почала діяти модель полікультурності. Це важливо й для України, де не працює майже етноцентрична модель держави, а Майдан інтенсивно продовжив будувати українську політичну націю. Питання спільної спадщини нам потрібно розробляти разом. Я маю на увазі культурну єврейську спадщину в Україні і її вплив на культуру, структуру і навіть політику Ізраїлю.

Плакат закликає вступати до армії оборони Ізраїлю. 1940

По-друге, варто розуміти, що Сталіну потрібно було після тяжкого післявоєнного становища об’єднати радянських людей проти якогось ворога. Тоталітарний режим потребує ворогів – як зовнішніх, так і внутрішніх. Без цього такі режими не живуть. У 1948 році, після провокацій Радянського Союзу щодо встановлення терористичних режимів на Балканах і в Східній Європі, Черчилль не витримав і оголосив холодну війну. Це була реакція на кроки Сталіна. Тож зовнішній ворог був – це американський імперіалізм та його союзники з Європи. А внутрішнього треба було знайти. Не було вже фашистів, тож «ворогів» знайшли в особах космополітів.

Жінки в загонах самооборони Ізраїлю. 1940-ві роки. Фото з архіву Ваад України

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 8–9, 20 лютого 2015 р.

10

україна і світ

 NB

…Їдучи з країни однієї культури в країну іншої культури, маючи при цьому достатньо високий рівень освіти, причому універсальної, – опиняєшся перед запитанням: «Що робити?» Але коли сильна мотивація, то і відповідь знаходиться легше. Мотивація – це такий духовний стержень, на який усе нанизується. Вона полегшує абсорбцію, хоча надмірність її призводить до жорстокого розчарування: людина ідеалізує те місце, куди збирається їхати, уявляє рай, землю обітовану, а зіткнувшись із реальністю, отримує нищівний удар. Нормальна людина, що звикла жити духовним життям, продовжує відчувати постійну потребу в ньому. Але «вклинитися» дорослій людині в іншу культурну стихію неймовірно складно, а часом – і зовсім неможливо. Мова йде не про творчу інтелігенцію, виробників культури, а про її споживачів – читачів, глядачів, слухачів. Лічені одиниці впоралися з культурною інтеграцією в суспільство. …Ті з нас, хто зміг скористатися своїм правом на свободу пересування, якщо був уважний в інших державах, усвідомив, що права не даруються там прави-

Плакат із закликом вступати до армії оборони Ізраїлю. 1940

телями, з ними народжуються тому, що їм передувала тяжка праця. Праця на себе і свою країну протягом сотень років. І паралельно праці йшов процес самовиховання народів, коли з молоком матері в підсвідомість протягом багатьох поколінь входять прості істини: не вбий, не вкради, не лжесвідчи. Це означає, іншими словами, що твої права мають кордон там, де починаються права іншої людини. Так відчуває свої права зріла людина і зріле людство. Деякі ж люди і народи затрималися на стадії отроцтва, коли задоволення своїх бажань сприймаються як головна і єдина мета життя. Є народи і держави, які в певні трагічні моменти своєї історії опинялися в приниженому стані після програних воєн, але вони знаходили сили і лють для відродження у своїй історії, у своїй єдності, в каятті та самообмеженні, у важкій праці. Вони відродилися з попелу поразки і довели всьому світові свою любов до життя. Вони побудували своїми руками для себе важке, але захищене життя, в якому відповідальність за себе і свою країну гарантує їм набір громадянських прав. Йосиф ЗІСЕЛЬС, уривки з книги «Якщо я тільки для себе»

Це цікава тема, яку дослідники ще не змогли певною мірою осягнути. Це взаємопроникнення, тому що українці мали вплив також і на культуру ідиш. Звичайно, коли живеш поруч сотні років, то без взаємовпливу не обійтися. Тож гадаю, що єврейська культурна спадщина в Україні потребує пильної уваги. Сторіччями створювалася певна субцивілізційна культура. Є певні регіони, які мали свої досягнення якраз за рахунок місцевого народу і його культури. В Україні, звичайно, євреї жили серед українців. Було побудовано багато синагог, на цвинтарях є пам’ятки з цікавою різьбою по каменю. Потім розписи у синагогах – фрески. Вони були дуже поширені і в Галичині, і в Буковині. Зараз ми відкриваємо тільки маленьку частину спадщини, а скільки зруйновано! У держави зараз немає сил для її дослідження. І ми потроху самі над цим працюємо. Є в Україні унікальні синагоги XVI–XVII століть з дуже цікавою архітектурою, які на очах руйнуються. Ці пам’ятки потрібно зберегти. Величезний вплив на єврейську культуру мав Голокост. Саме Голокост – це той чинник, який знищив єврейську культуру і мову ідиш. До того часу євреї України розмовляли цією мовою. Її знали навіть українці, які їх оточували. До мого батька у 50-ті роках приходив один гуцул, приносив молочні продукти. І я пам’ятаю, як вони розмовляли: румунською, українською, на ідиш. Гуцул знав ідиш, адже повсякчас спілкувався з євреями. Я сам із Буковини. Ті діячі культури, які перед війною жили у Чернівцях та залишилися живі, після Голокосту роз’їхалися по світу. Вони

Українська делегація в Освенцимі 27.01.2015. Члени української делегації з колишнім в’язнем Освенцима Ігнатом Адольфовичем Найбауером (1924 р. н.). Фото з архіву Ваад України

дали величезну кількість надбань світовій культурі. Прикладів можна навести безліч. Найкращі німецькомовні післявоєнні поети – Пауль Целан і Роза Ауслендер. Найбільші наклади німецькомовної поезії зараз у Рози Ауслендер. Найвищі досягнення філософічної поезії – у Пауля Целана. Вони дали це не Ізраїлю, а цілому світу. Апельфельд – із Буковини. У Чернівцях жив до війни скульптор Бернард Редер. Коли він був молодий, робив пам’ятники на цвинтарі, де ще й нині можна знайти його роботи. Тепер він всесвітньо відомий митець. Його фундаментальні скульптури стоять на площах та в музеях різних країн. Ще один митець – Моше Бараш. Він був дуже здібним, талановитим хлопцем: у 30-ті роки, коли йому було лише 15, у нього вже була міжнародна виставка.

Потім стався Голокост. Це настільки вразило його, що малювати він уже не зміг. Тоді поїхав до Ерец-Ісраель і започаткував там основи мистецтвознавства Ізраїлю. Досі студенти вчаться за його підручниками. Митець, хоч сам більше не малював, виховав цілу плеяду художників та мистецтвознавців. І про це мало хто знає нині. Можна навести ще дуже багато й інших прикладів. Нині ми живемо в заполітизованому та воєнізованому світі, тому генерали більш відомі, ніж поети та художники. Але в історії залишаються саме митці. Досягнення культури зберігаються навіки. Їх потрібно вивчати й використовувати. Як і в жителів будь-якої іншої великої держави, в українців, особливо малоінформованої частини суспільства, є цілий спектр ірраціональних очікувань: від приходу Месії до вилову золотої рибки. Десь

всередині згаданого спектра, ближче до золотої рибки, перебувають і очікування суттєвої допомоги від різних розвинених країн, зокрема й Ізраїлю. Минулий рік підніс нам, громадянам України, кілька важливих уроків. Один із них – ми маємо не чекати від когось допомоги, а самі зробити все, що від нас залежить, щоб вирішити власні проблеми, включно з воєнними. А якщо хтось ще й допоможе, наша подяка буде безмежна. Мені, як колишньому політичному в’язню, близька відома формула: «Не вір, не бійся, не проси!», – а також крилата фраза героя роману одного знаменитого киянина: «Ніколи нічого не просіть. Самі прийдуть і самі дадуть!» Що раніше ми – українці – зрозуміємо зазначені важливі істини, тим швидше й вирішимо наші проблеми.

Перші переселенці до Ізраїлю, вихідці з України. 1880. Фото з архіву Ваад Україн

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 8–9, 20 лютого 2015 р.

редактор Аліна ОНОПА

Дослідник Михайло Якубович переклав українською священну книгу мусульман – Коран. За його словами, досі не було прямих перекладів книги з арабської мови, тому він протягом п’яти років працював над ісламською релігійною лексикою, перш ніж її офіційно затвердила комісія в центрі Короля Фагда в Медині. Перші спроби перекласти Коран староукраїнською мовою були зроблені ще в ХVII столітті. Переклад М. Якубовича вийде в Україні на початку березня.

В Українському музеї в НьюЙорку відкрили виставку «Інсценізація українського авангарду 1910–1920 років» із фондової колекції Музею театрального, музичного та кіномистецтва України. Експонується 128 творів вітчизняних театральних художників, які презентують явище національного сценографічного авангарду. Представлені роботи мисткині Олександри Екстер, яка стояла біля витоків української авангардної сценографії, та інших корифеїв кубофутуризму.

Львівський ансамбль «LaVIVo» взяв участь у зйомках новорічних концертів у найбільших містах Китаю: у Пекіні, Шиньяні та в провінції Хибей. Гурт «LaVIVo» пропагує українську культуру на території Китаю. Так, до Дня соборності України колектив виступив у посольстві України в Китаї. На концерті були присутні дипломати європейських країн, відомі люди Пекіна та впливові бізнесмени.

11

україна і світ Мелодійне виконання пісні «Пливе кача…» не залишило байдужим жодного глядача. Після концертної програми у холі посольства усі гості могли придбати диски з піснями «LaVIVo», а також українську символіку. Виручені від продажу кошти передали дітям, які постраждали у війні на сході України. Галицький колектив виступив на центральному телебаченні Пекіна в новорічну ніч 19 лютого.

Українська молодь Відня запустила україномовний Інтернетресурс Сторінка.at. На сайті буде інформація про різні події з життя українців Австрії. Сторінка.at – проект, підтримка якого здійснюється на волонтерських засадах. Організаційні витрати взяло на себе «Товариство української молоді в Австрії». «Ми сподіваємося, що українці будуть активно нас читати, і ми зможемо подати заявку на грант у майбутньому»,– сказала редактор сайта Лідія Акришора.

У Києві відбувся символічний хід із 200-метровими прапорами України та Литви. Акція була при­ урочена до Дня відновлення Литовської Держави та на знак дружби між народами. Під супровід оркестру Збройних сил України ліцеїсти, студенти вишів і небайдужі кияни пройшли Хрещатиком і майданом Незалежності, а на Європейській площі з’єднали прапори у єдине «серце». З такою ініціативою виступило посольство Литовської Республіки. «Прапори символізують нашу любов і підтримку Україні. Подіб­ ні акції відбулися у великих містах Литви. Дуже скоро ці прапори будуть розкриті і в Брюсселі. Ми хочемо всім показати, що треба берегти свою свободу і незалежність», – пояснив співорганізатор та режисер акції Ерікас Друскінас. Схожа подія відбулася у Вільнюсі 2013 року.

У

Лондоні на аукціоні сучасного мистецтва «Phillips» сет 16 фотографій із серії «Апокаліпсис у сучасному мистецтві» українських візуальних художників Віталія та Олени Васильєвих був проданий за $ 205 785, що є новим ціновим рекордом для українського мистецтва. У грудні 2014 року на аукціоні «Phillips Under the Influence» робота Васильєвих із цієї ж серії «Без назви (Центр Жоржа Помпіду) – Апокаліпсис у сучасному мистецтві» пішла з молотка за $ 107 540 і встановила рекорд продажів для української фотографії. «Апокаліпсис у сучасному мистецтві» – концептуальний проект, що зображає найзначніші музеї сучасного мистецтва у світі в декораціях природних катаклізмів. Роботи – точні копії музейних будівель, сфотографовані в реальних локаціях. Прем’єра проекту відбулася в рамках офіційної програми 14-ї Венеціанської архітектурної бієнале у червні 2014 року, де інсталяція Васильєвих «Апокаліпсис у сучасному мистецтві» стала частиною групової міжнародної виставки «Час. Простір. Існування». Тоді серія складалася із зображень п’яти музеїв світу. Вона поповнилася світлинами, що показують венеціанський

Соціальний короткометражний фільм «Ти поруч. Віримо. Живем…», знятий для збору коштів на допомогу сім’ям загиблих солдатів, отримав премію «OmniAwards» у США. Кінострічка здобула срібло в категорії «Неприбуткові проекти», а також бронзу в категорії «Драма». Вперше за всю історію існування премії її виграв ролик, який був виготовлений в Україні. Сюжет стрічки – короткі спогади з життя однієї сім’ї, яка ховає свого солдата. Ролик знімали в Києві.

На німецькому театральному фестивалі «Lessingtagе – 2015» Національний театр імені Івана Франка показав спектакль «Щоденники Майдану». Прем’єра вистави режисера Андрія Мая була спеціально запланована ближче до завершення фестивалю, а день показу повністю присвятили подіям в Україні. Побиття студентів, штурм Майдану, трагічні події на вулицях Ін-

центр сучасного мистецтва Франсуа Піно «Пунта делла Догана». У 2014 році «Пунта делла Догана» став об’єктом інтелектуальної інсталяції Віталія та Олени Васильєвих «INSPIRED». Сет «Апокаліпсис у сучасному мистецтві» Віталія та Олени Васильєвих посів третє місце в топ-10 продажів денної секції торгів.

ститутській і Грушевського − всі ці епізоди нашої дійсності аудиторія фестивалю «Lessingtagе» переживала разом з українськими акторами. У постановці взяли участь Тетяна Міхіна, Анастасія Добриніна, Дмитро Чернов, Алекс Печериця та інші. Підтримати колектив приїхав і художній керівник театру Станіслав Мойсеєв. Над документальною п’єсою пра­ цювали також учасники руху «Українська нова драма».

Україна та Італія готуються до спільних культурних проектів. Про це повідомив посол Італії в Україні Фабріціо Романо. «Ми плануємо звести в Києві пам’ятник великому італійському поету Данте Аліг’єрі з нагоди 750-річчя від дня його народження», – зазначив Фабріціо Романо. За словами дипломата, вже підписано договір про співпрацю між Італійським інститутом в Україні та департаментом культури Київської міської державної адміністрації. Буде проведено багато заходів, зокрема фестиваль барокової музики, який заплановано на осінь. У рамках договору українська та італійська влади працюють над тим, щоб звести у 2015 році пам’ятник Данте Аліг’єрі в Києві й Тарасові Шевченку в Римі. Частину витрат при проведенні заходів візьме на себе італійська сторона.

У США спорудять монумент пам’яті Небесної Сотні та всіх, хто віддав своє життя за Україну. «Найперший і найбільший проект такого типу у діаспорі швидко рухається вперед», – написав у «Фейсбуці» голова Парафіяльної ради Української православної катедри Святого Андрія Первозванного. Монумент встановлять у парку біля храму Святого Андрія Первозванного в Блумінгдейлі, неподалік від Чикаго. Ініціатори спорудження закликають підтримати проект фінансово.

У Німеччині на міжнародному Берлінському кінофестивалі український кінооператор Сергій Михальчук здобув приз «Срібний ведмідь». Його нагородили за стрічку Олексія Германа-молодшого «Під електричними хмарами». Фільм знятий спільними зусиллями польських, російських та українських митців. Михальчук знаний за роботою над фільмами «Мамай» та «Поводир».

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 8–9, 20 лютого 2015 р.

редактор Антон ФІЛАТОВ

кіно Аргумент без відповіді

 У кінотеатрах із 19 лютого

Цього разу в український прокат свої роботи випускають справжні майстри сучасного кінематографа. Нова стрічка тріумфатора Берлінського кінофестивалю Фатіха Акіна розповідає про бурхливі події вірменського геноциду. Живий класик французького кіно Матьє Амальрік зіграє головну роль у романтичній мелодрамі. А за кілька днів ми дізнаємося, чи додасть до своєї колекції «Оскарів» ще одну статуетку режисер Джеймс Марш. Адже його байопик про фізика Стівена Хокінга має непогані шанси на перемогу.

Антон Філатов Кіно залишається одним із лічених видів мистецтв, які детально документують події в Україні, що почалися на Євромайдані й тривають досі. едь не щотижня з бурхливого виру сьогодення виринає новий фільм, присвячений революції або війні. Одну з останніх таких стрічок зняв Сергій Маслобойщиков. Називається вона «Український аргумент». Документальна картина відтворює перед глядачем долі людей, котрі прийшли на Євромайдан. Це й одержимі ідеалісти, і звичайні селяни, і нат­ хненні іноземці, і їхні відверті опоненти... Короткі інтерв’ю з найрізноманітнішими мітингувальниками дають глядачеві нагоду осягнути основні проблеми, з якими зіштовхнулися наші співвітчизники. Якою мовою ви спілкуєтеся? Що хочете змінити у на-

Л

Любов – це ідеальний злочин Університетський викладач зваблює своїх студенток. У певний момент одна з його чергових коханок зникає при загадкових обставинах. Трохи згодом з’являється мачуха зниклої дівчини. Незважаючи на горе, яке переживає жінка, у неї зав’язуються стосунки з цим педагогом.

12

Афіша фільму «Український аргумент»

шій країні? Як би ви хотіли жити? Відповіді на ці та інші прості запитання діагностують основ­ні хвороби системи, у якій ми живемо. Таким чином «Український аргумент» стає своєрідним лікбезом для малообізнаних із нашою країною іноземців. А у випадку з вітчизняним глядачем – фільм дає змогу порівняти власну думку з тим, що звучить з екрана. Картина вже показувалася в Польщі та Швейцарії. А 19 лютого відбулася її українська прем’єра.

Починається стрічка з широкого плану брудних, змерзлих пальців мітингувальника, який невміло наклацує на вуличному синьо-жовтому фортепіано кілька нот. У фільмі ця слабенька гра гармонійно переходить у фортепіанні композиції Шнітке. Напевне, жодна інша музика не передасть так правдиво панічну атмосферу розгубленості та пригніченості, яка панувала в центрі Києва під час сутичок демонстрантів із силовиками. У той час, як більшість документальних фільмів про

Євромайдан зосереджується на одному боці конфлікту, ця картина містить репліки й антимайданівців. При цьому люди, котрі виступають проти євроінтеграції, показані без шаблонного негативу. Якщо вдивитися в їхні обличчя – побачиш не менше щирості, ніж у тих, хто виступав проти попередньої влади. Десять років тому Сергій Маслобойщиков випустив документальний фільм «Люди Майдану Nevseremos!» Картина вміщує короткі розмови з людьми під час Помаранчевої революції та через рік після її завершення. На запитання, чи змінилося щось за цей рік, більшість героїв стрічки тоді лише розгублено мовчали. На відміну від згаданої картини, «Український аргумент» не робить висновків. Виваливши на екран хаос найрізноманітніших реплік, автори стрічки залишають глядача сам на сам зі своїми думками. Запитання «Що змінилося за цей рік?» у фільмі не ставиться. Можливо, ще зарано для висновків. А може нам знову немає, що відповісти…

Довженківський лікбез Шрам Пригодницька драма переносить глядача у 1915 рік, коли тривав вірменський геноцид. У центрі сюжету чоловік Назарет, котрий вирушає на пошуки своїх дочок-близнючок. Кілька років тому він загубив їх під час репресій.

Стівен Хокінг. Теорія всього Напередодні церемонії вручення «Оскарів», основні номінанти на премію поступово доходять до вітчизняних екранів. Картина розповідає про геніального фізика, якого прикувала до інвалідного візка невиліковна хвороба. Увесь творчий шлях знаного науковця показується через призму сімейних стосунків, які в його житті не менш бурхливі, аніж тези власних революційних дисертацій.

Як і у випадку з багатьма іншими українськими класиками, прізвище «Довженко» вже давно девальвувало до беззмістовного симулякру. Якщо опитати сотню випадкових перехожих – знайдеться щонайбільше п’ятеро таких, хто дивився його фільми. Виправити ситуацію покликана документалка молодого дебютанта Артема Антонченка «Олександр Довженко. Одеський світанок». Менш ніж півгодинна стрічка розгортає перед глядачем перші роки Довженка у кіно, коли він приїхав у Одесу ще нікому не відомим, але завзятим молодиком. Комедії, з яких він починав. Трилери, що свого часу ставали блокбастерами. Перші епічні картини, які сьогодні стали хрестоматійними. Ці віхи його творчості показуються у фільмі патетичними акцентами. Щоправда, трохи дратує те, що всі кульмінаційні епізоди супроводжуються

Кадр із фільму «Олександр Довженко. Одеський світанок»

одним і тим самим музичним програшем. Дуже атмосферно у картині показується кіноіндустрія кінця 1920-х років. Тоді радянська цензура ще не досягла свого апофеозу, і глядачі могли побачити найвідоміші закордонні стрічки в найближчому кінотеатрі. Сьогодні,

коли наш кінематограф починає поступово відроджуватися, нагадування про легендарну минувшину вітчизняного кіно зовсім не зайве. Інша справа, що присутні на прем’єрному показі «Одеського світанку» кінознавці при перегляді деяких епізодів хапалися за голову. Одна з на-

званих у цій документалці комедій насправді є драмою. А феєричний бокс-офіс успішного довженківського фільму тут суттєво завищений. Та це все дрібниці. Головне, що ім’я Довженка тепер стане доступнішим і зрозумілішим. Веніамін Кінчук

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 8–9, 20 лютого 2015 р.

13

на каву з людмилою чечель

НЕ ТІЛЬКИ У ВИНІ, АЛЕ Й У КАВІ

КНИГАРНЯ-ВІТАЛЬНЯ

СЕБАСТЬЯН БАХ

відкрилася у столичному Будинку письменників при Національній спілці письменників України. Про це за кавою поділилася зі мною Лілія Максименко, господиня книгарні-вітальні, головний редактор і співвласник видавництва «Український пріоритет». Тепер у вітальні щодня з 12:00 до 19:00 відчинені двері для письменників та їхніх шанувальників. А щочетверга тут відбуваються зустрічі та автограф-сесії з улюбленими письменниками. Імена заздалегідь анонсуються.

шукали і знаходили істину. З часом каву починають не тільки смакувати, але й оспівувати. Кава приносила насолоду, збуджувала дух, тамувала біль. Свою вдячність напою виголосило чимало митців світової слави, їй присвячені пісні і поеми, драми і комедії. З кавою пов’язані картини голландського художника ХVІІІ століття Ван Лоо. У 1703 році в Парижі видали збірник кантат на честь кави. Поет Готфрід Краузе у 1716 році склав текст до першої німецької кантати про напій, а 1727 року поет Пікандр, автор лібрето до опер Йоганна Себастьяна Баха, написав жартівливу новелу, в якій ішлося про те, що внаслідок заборони вживати каву почалися мор і бунти, але вони одразу ж ущухли, як тільки заборону скасували. у 1732 році створив кантату № 211, а точніше, одноактну оперету. У ній суворий татусь намагається подолати пристрасть своєї доньки до кави, хоча це почуття було притаманне більшості молодих жінок Лейпцига. Ні погрози, ні обіцянки успіху не мали, і щойно батько пригрозив негайно видати доньку заміж за

– За чашкою кави створюється більш відкрита атмосфера для розмов, – розповідає Лілія Максименко. – Це дещо новий формат зустрічі та спілкування з письменником. Ця ідея має перспективи для розвитку, але ще потрібно багато працювати. Перша автограф-сесія у вітальні відбулася з Володимиром Даниленком. Письменник відповів на запитання, залишив автографи й сфотографувався з прихильниками його творчості. Відтепер світочі українського письменництва стають ближчими до шанувальників.

Такі заходи є важливими і для молодих авторів, яким необхідно розкривати, показувати себе як творчу особистість. У вітальні можна випити каву, познайомитися з новинками літератури, придбати книжки або ж зробити замовлення. Ціни – найнижчі в Києві. Гортаючи книжки, можна насолоджуватися музикою. Андрій Стельмах (онук відомого письменника Михайла Стельмаха) налаштував рояль ХІХ століття. Тепер відомі композитори грають на ньому улюблені твори відвідувачів.

Людмила ЧЕЧЕЛЬ та Лілія Максименко

РУСЛАН ГОРОВИЙ за філіжанкою кави розповідає невигадані історії з реального життя. Зізнається, що письменником став якось непомітно. Просто почав писати, коли думкам ставало тісно. У його творах немає жодного вигаданого персонажа. Книжка «Гагарін і Барселона» не читається – вона проживається. Саме про неї ось так відгукнувся свого часу Кузьма Скрябін: «Книжка – бомба! Сила інтелекту і слова автора робить наш примітив родзинкою літературного твору. Книжка про життя наше, така страшна, що аж смішна. Парадоксально, але правда». Детальніше читайте на стор. 14

першого ліпшого, вона врешті скоряється. Та коли батько вирушає на пошуки нареченого, донька одразу ж урочисто проголошує: «Жоден наречений не ввійде до цього будинку, доки не дасть слова і не запише в шлюбному контракті, що дозволить мені варити каву, коли я захочу!»

ЗДАТНИЙ ДАРУВАТИ СВІТОВІ КРАСУ

ОНОРЕ де БАЛЬЗАК

творив лише завдяки каві. У його писаннях відчувається збуджувальна дія напою. Саме про Бальзака сказано, що він прожив п’ятдесятьма тисячами горняток кави й помер від п’ятдесяти тисяч горняток кави. Та, мабуть, ці цифри трохи занижені. Без кави його праця була так само немислима, як і без запасу воронячих пер, паперу та чорнил. Він писав по 12–14 годин без перерви, борючись з утомою за допомогою справді гігантських порцій напою. Таке самокатування творчістю було вимушеним через переслідування кредиторів, які тримали письменника у вічній облозі, постійно кваплячи з новими творами. Тільки для завершення серії романів «Людська комедія» Оноре де Бальзак випив 15 тисяч горняток кави. «Щойно кава потрапляє до шлунка, ваш організм у ту ж мить прокидається, – писав Бальзак, – думки набувають руху, неначе батальйони великої армії на полі битви».

Олександр Василенко

народний артист України Олександр Василенко. У затишній кав’ярні співак ділиться останніми подіями. Нещодавно взяв участь у фестивалі єдності «Обіймись, Україно!», який відбувся в Центральному будинку офіцерів Збройних сил України, а це ось повернувся з виступу в одній із військових частин у передмісті Києва.

– Хочеться підтримати словом і піснею наших захисників, – розповідає Олександр Василенко. – Кожен із нас має докладати всіх зусиль, аби разом прийти до перемоги. Українці – сильна нація. Розмову переводимо на те, що сніг розтане – весна на порозі, а з нею й перемога. У репертуарі Олександра Василенка багато пісень про любов – до матері, жінки та України, твори композиторівкласиків, сучасна вокальна музика та шлягери минулих років, пісні народів світу. Ар-

тист виступає з симфонічними, народними, духовими оркестрами та естрадними колективами. Чимало гастролює (Болгарія, Словаччина, Чехія, Польща, Югославія, Ізраїль, Італія, Іспанія, Франція, Північна Корея, США). Перебуваючи в Італії, мав щасливу зустріч зі Святійшим Папою Римським – ІоанномПавлом II, отримав його благословення. Запорукою успіху Олександр Василенко вважає талант, помножений на працю. Її величності Творчості віддається цілком і повністю, зокрема наголошуючи: «Музика варта, аби присвятити їй усе життя». Нещодавно співак записав компакт-диск на вірші Дмитра Луценка, готується до чергового концерту. Про творче життя народного артиста України Олександра Василенка читайте у наступних номерах нашої газети.

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 8–9, 20 лютого 2015 р.

14

книгозбірня

редактор Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Руслан Горовий. Баланс на межі любові та ненависті Людмила ЧЕЧЕЛЬ

На презентації книжки «Гагарін і Барселона»

У відрядженні

Автограф – це завжди приємно

У роздумах…

– Пане Руслане, Ви заслужений журналіст України, письменник, кінорежисер, автор і керівник унікального проекту «Служба розшуку дітей»… Це те, про що Ви мріяли?

– Родом я з Конотопа. Виріс у військовому містечку. В юності мріяв бути льотчиком, та, на жаль, з одним оком не судилося. Потім дуже хотів знімати – бути оператором. Але, знову ж таки, одноокі оператори нікому не потрібні. Пішов у журналістику. Працював у багатьох регіонах України, трохи навіть за кордоном. Коли приїхав до Києва, працював у кількох телекомпаніях. А 1998 року влаштувався у «Магнолію-ТВ» і зрозумів, що це саме та журналістика, яку я вважаю найбільш чесною. Це моя стихія. Починав редактором у програмі «Ситуація», виїздив у екіпажі як журналіст. Пізніше опрацьовував матеріали про зниклих людей і зрозумів, що в Україні їх зникає стільки, що ми не можемо все використати в одній програмі. На це потрібна щонайменше доба. Ось тоді й виникла ідея зробити проект спеціально для розшуку дітей. Її схвалила наш директор Євгенія Володимирівна Ткаченко. З легкістю пішов перший випуск. Для нас було головне – якомога швидше розмістити інформацію про зниклих діток. Ми й не сподівалися, що вже через півроку наші конкуренти будуть брати цю програму в ефір. Сьогодні її транслюють понад 30 каналів одночасно. І це дає результат. Якщо дитина зникає – ми видаємо програму й поширюємо інформацію на всю Україну за лічені хвилини. Нічого подібного немає ніде у світі! Зупиняємо пошуки тільки тоді, коли на сто відсотків упевнені, що дитина точно знайдена через наш проект.

– Чи помітні зміни на краще у справі розшуку дітей з часу виходу програми?

– Так, ми досягли досить помітного результату. Якщо

десять років тому в розшуку було 350–400 дітей, то зараз 15–20. Звісно, і держава повернулася до цієї проблеми обличчям. З’явилися служби у справах дітей. Зараз я працюю головним режисером телекомпанії, тож відповідаю за багато різних проектів…

– А ще Ви займаєтеся творчістю: пишете прозу, пісні, співаєте…

– Вірші писав ще в школі. Уже років десять не пишу поезію. Колись написав 40–50 пісень. Співаю, граю на гітарі. Друзі допомогли записати кілька композицій.

вістей «Ген воїна». Про що ця книжка?

– «Ген воїна» нічим не відрізняється від чотирьох попередніх моїх книжок. Це про наше з вами життя, будні, про те, що нас оточує. Власне, я лише про це й пишу. Насправді на конкурс книгу висувають видавці. Я й торік дізнався про участь постфактум, і цього року також. До речі, коли пишу книги, то не думаю про конкурси, про те, чи буде книжка дорожчою, популярнішою. Це все, можливо, приємні речі, але не більше того.

– Ви багато читаєте? Хто Вас надихає?

Подарунок для бійців АТО

Пригадую, як у дитинстві пішов до музичної школи. Сподівався, що одразу гратиму, як Висоцький! А мені там гами… Якось учитель сказав моїй мамі: «Забирайте його». На тому все й скінчилося. Усе, чому я хотів навчитися, навчився на вулиці. Не ходив на сольфеджіо. І нотну грамоту вчив самостійно. Моїх доньку й сина репетитор навчає грати на гітарі. Виходить це у них чудово. Заняття приносять дітям задоволення.

– Ви автор п’яти книжок, берете участь у конкурсі «Книга року» ВВС вже вдруге. Цього разу у списку збірка оповідань та по-

– Читаю справді багато. Дещо пропонують друзі, дещо купую на книжкових виставках, а якось поїхав на форум до Львова – привіз торбу книжок. Можу читати кілька видань одразу: щось у паперовій версії, щось в електронній. Останнє, що сподобалося, – це «Тема для медитації» Леоніда Кононовича. Із задоволенням читаю Василя Шкляра, Ірену Карпу.

– На своїй сторінці у «Фейсбуці» Ви майже щодня публікуєте міні-опо­ві­ дання «Казка на ніч». Плануєте видати книжку?

– Я вже не раз підкреслював, що не є справжнім письменни-

Обкладинка книги

ком, не можу писати на задану тему. Пишу лише тоді, коли не можу не писати, коли черепна коробка переповнюється думками, і я більше нічим не можу займатися. Раптом розумію, що це не дає мені спати, рухатися, не дає жити. Тоді маю про все написати. Зараз часто буваю в зоні АТО як волонтер, зустрічаюся з різними людьми, і мені зараз пишеться. Гадаю, щось із цього вийде. У проекті «Казка на ніч» уже написав приблизно 300 коротких оповідань. Раз на рік написане розсилаю на всі адреси видавництв. І ось видавництво «Кальварія» вже видало дві мої книжки.

– Ви їздите в зону АТО, щоб допомагати захисникам України?

– Чим можу, намагаюся допомагати хлопцям, які зараз боронять нашу країну. Разом із музикантами гурту «Антитіла» об’їхали майже всю Донеччину. Головне наше правило – передати допомогу в руки тому, хто її потребує. Той, хто хоче допомогти, знайде змогу це зробити.

– У книжці «Гагарін і Барселона» видавці зробили розділи, у яких проза розділяється поезією. У Ваших творах майже завжди наявна любовна лірика. Це важливо?

– Світом править любов і… ненависть. Я, звісно, за любов. Усе наше життя складається з любові. Прекраснішого почуття просто не існує.

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 8–9, 20 лютого 2015 р.

15

музика

Головний редактор журналу «Музика» Ольга ГОЛИНСЬКА

 Львів

На 20, 22 та 25 лютого у Львівському національному академічному театрі опери та балету імені Соломії Крушельницької заплановано вечори одноактних балетів із назвою «Перевтілення Шекспіра». Кожного із цих вечорів балетомани зможуть насолодитися «Ромео і Джульєттою», «Гамлетом» на музику однойменних симфонічних увертюр Петра Чайковського. А на додачу – хореографічною сюїтою на музику «Простої симфонії» Бенджаміна Бріттена «Перевтілення», до якої увійдуть частини «Приборкання норовливої» (дует Катеріни і Петруччо), «Леді та блазні», «Танці для Яґо» (Яґо, Отелло і Дездемона) і заключна, «…або все, що завгодно…»

 Одеса

22 лютого як денний спектакль Одеський національний академічний театр опери та балету повторюватиме дитячу виставу, з успіхом презентовану на початку літа минулого року – «Король Лев і Повелителька гієн». Сюжет популярного діснеївського мультфільму «Король Лев» постановник Світлана Соколова-Євтифеєва переповіла мовою класичної хореографії, використавши музику британської поп-зірки Елтона Джона, культового голлівудського композитора Ханса Циммера та віденського класика Людвіга ван Бетховена. У спектаклі беруть участь близько 50 вихованців Одеської хореографічної школи та артисти балету Одеської опери.

21 лютого в обласній філармонії із сольним концертом виступить актор, автор і виконавець власних пісень Сергій Бабкін – музикант, що має просто-таки дивовижну здатність із перших секунд «чіпляти» слухача. Він щирий, відкритий, оригінальний – різний. Без сумніву, його одного з гітарою вистачить, щоб заповнити простір зали Одеської філармонії.

 Київ

Срібний баритон із Донецька Олександр МОСКАЛЕЦЬ Минулої осені склад солістів Київського театру оперети й оперної студії консерваторії поповнив 24-річний донеччанин Данило Матвієнко, який за вельми короткий термін уже встиг полонити серця багатьох жителів столиці. орік Данило Матвієнко став дипломантом двох міжнародних конкурсів, а також здобув спеціальну премію на конкурсі імені Бориса Штоколова. Тож, вочевидь, перед Данилом розгортається привабливе майбутнє. Але на які перспективи може розраховувати обдарований український співак? Нині Данило Матвієнко навчається у Національній музичній академії України імені Петра Чайковського у класі завідувача кафедри сольного співу, народного артиста України Олександра Дяченка, до того був студентом народного артиста України, професора Петра Ончула у Донецькій консерваторії. Водночас співак активно виступає у виставах і концертах. Нещодавно він дебютував у

Т

Данило Матвієнко

партії свого тезки – графа Данила в класичній опереті Франца Легара «Весела удова» на сцені Київського національного академічного театру оперети. За кілька днів до того виступав у мюзиклі Володимира

Бистрякова «Острів скарбів», а вже за тиждень – співав партію Жермона в опері «Травіата» Джузеппе Верді на сцені оперної студії музичної академії. Тож невже щотижня Матвієнко виконує нову партію?

Поки що це так. Адже приваб­ ливий тембр голосу, виняткова сценічна фактура і пластика роблять Данила «ласим шматком» для будь-якого музичного театру Києва. Проте в репертуарі вико­ навця-початківця – не лише оперні партії. Він залюбки співає вокальні цикли Роберта Шумана, пісні Франца Шуберта і Гуго Вольфа, романси Петра Чайковського, соло з рідко виконуваних опер, зокрема арію Арлекіна з твору Ріхарда Штрауса «Аріадна на Наксосі». 13 лютого у Музеї історії Києва з успіхом пройшов сольний концерт вокаліста. Загалом Данило активно опановує твори різних епох і стилів. Йому однаково підвладні потужні оперні партії і не менш складна камерно-вокальна музика. Співак надзвичайно швидко вивчає й запам’ятовує новий репертуар. До того ж, він має здібності до іноземних мов. Такі можливості неодмінно сприятимуть молодому українському баритонові у його подальшій кар’єрі. Тож можна сміливо прогнозувати: невдов­ зі багато хто з шанувальників музики дізнається про Данила Матвієнка. Адже саме такі співаки покликані створювати імідж нашої держави на оперних сценах світу.

Ангел печалі Гія Канчелі «De Phazz»

21 лютого у Національній філармонії України ансамбль «Київські солісти» покаже програму «Музика світу», що об’єднала дуже різні твори – Йоганна Себастьяна Баха, Антоніо Вівальді, Бели Бартока, Астора П’яццолли, а також бразильського перкусіоніста і композитора Нея Росауро. Гостем, а одночасно і центральною постаттю вечора – диригентом і солістом – стане Чен Цімбаліста (Ізраїль), виконавець на екзотичному ударному інструменті маримбі. Одна із топових лаунж-джазових формацій «De Phazz» відвідає Україну, розпочавши візит виступом у Києві 22 лютого у Міжнародному центрі культури і мистецтв «Жовтневий палац». Нова програма «Private» обіцяє шанувальникам «De Phazz» повністю живе класичне джазове звучання, утворене із саксофона, бас-кларнета, контрабаса, ударних, родес-фортепіано та вокалу Пат Апл­ тон (Pat Appleton) і Карла Фрірсона (Karl Frierson) – несподіваний, а втім прогнозований стильовий поворот з огляду на ті творчі потенції, що яскравими і багатообіцяючими натяками проблискували у попередніх альбомах гурту.

Багатьом киянам запам’яталася прем’єра твору «Ангели Печалі» Гії Канчелі у рамках проекту Гідона Кремера «Присвячується українському народу». Гія Канчелі – один із найвидатніших митців другої половини XX – початку ХХІ століть. В історію музики він увійшов як масштабний симфоніст: автор семи симфоній, опери, літургії, творів для симфонічного оркестру і хору, музики до театральних вистав і кіно. Цьогоріч усесвітньо відомий композитор відзначає 80-ліття від дня народження. У день прем’єри маестро поспілкувався зі студентами і викладачами Національної музичної академії України імені Петра Чайковського. І перше, про що він хотів сказати, було те спільне, що наболі-

ло і Україні, і Грузії, – про інтервенцію Росії.

– Трагедія, яка зараз відбувається, є наслідком 70-річного панування радянської ідеології, котру насаджували на 1/6 частині нашої планети. Напевно, має пройти стільки ж часу, щоб мислення людей змінилося. Зараз люди гинуть за те, щоб ваш європейський вибір і в найвищому розумінні демократія здійснилися. Як це не жахливо, мабуть, іще будуть жертви. Ви розумієте чому в мене так болить душа за Україну, – тому що в мене так само болить душа за мою Батьківщину. Коли я проводжу якісь паралелі між нашими країнами, на жаль, вони дуже подібні… Після таких слів Гії Канчелі виникла мить мовчання, як на вшанування чиєїсь пам’яті. З гіпнотичного стану першою вийшла композитор Алла Загайкевич:

Гія Канчелі

– Скажіть, будь-ласка, яка ваша улюблена музика?

– Я пережив інфаркт і тепер мене змушують багато ходити. Але я ніколи цього не любив, і от коли це доводиться робити, слухаю музику Валентина Сильвестрова. Іще для мене великою цінністю є музика добахівської доби.

– Що вас радує в житті й що ви порадите молодим музикантам, аби утвердитися як особистість, людина?

– Це дуже складне запитання, тому що немає жодних рецептів. Що таке індивідуальність ви, напевно, чудово розумієте. Не думаю, що вона з'являється за рахунок знань, а, гадаю, більше стосується генетики. Ті люди, які володіють почуттям жалю, мають, як правило, яскраву індивідуальність. Справжній біль виявляється для всіх однаково, вас зрозуміють усі. Комусь байдуже, що відбувається навколо нас, а комусь – ні. Для того, щоб справжнє, істинне зайняло свою нішу, має пройти час… А радість повинна існувати в усьому. Навіть коли вона відсутня, її треба створювати! Оксана ПАЛИНСЬКА

К*Ж

всеукраїнський тижневик

№ 8–9, 20 лютого 2015 р.

післямова

редактор Руслан ОНОПРІЄНКО

Усе буде :-) ONLINE

 Твоє-моє

Відповідно до закону України «Про авторське право і суміжні права» таке поняття, як авторське право на твір, виникає в процесі його створення. Здійснення цього права не потребує жодної реєстрації чи іншого оформлення твору. Тобто сам факт існування витвору мистецтва чи продукту розумової праці надає його автору відповідне право. Законодавча база України забезпечує його охорону. Але на сьогодні з цим є певні проблеми. Однією з них є охорона авторського права в Інтернеті. Це питання специфічне, але законодавство України поки що не має нормативно-правових актів, які б його регулювали. Тому регулювання авторського права в мережі здійснюється чи принаймні має здійснюватися на основі закону України «Про авторське право і суміжні права» з урахуванням деяких особливостей Інтернету.

Перша з них – це швидкість передачі матеріалу в сучасному інформаційному суспільстві. По-друге, до матеріалу, викладеного в мережі, має доступ велика кількість людей із різних куточків світу, тож стежити за тим, як використовують матеріал і чи дотримуються авторського права, просто неможливо. З іншого боку, важко б було уявити, як би Інтернет-ресурси, що в безперервному колі інформаційних потоків використовують матеріали одне одного без посилання, просили б дозволу на їхнє використання та чекали його. Автор, котрий викладає свої матеріали в Інтернет, має розуміти, що таким чином він майже дає згоду на їхнє використання. Тож виникає, по-перше, – запитання – потрібно чи ні в Інтернеті дотримуватися авторських прав і охороняти їх? По-друге – необхідність регламентувати цю проблему на законодавчому рівні незалежно від відповіді. Анастасія ГАСАН

Газета «Культура і життя»

Руслан Онопрієнко Бути чи не бути? Саме в такому форматі точаться дискусії щодо подальшого існування паперових ЗМІ в Україні. якщо в минулі роки це питання спонукало до простих відповідей, то нині ситуація на вітчизняному медіа-ринку змушує розглянути альтернативні варіанти розвитку подій. Але перед тим – стрічка новин.

16.11.2014 «В Україні закриваються видання групи “Sanoma Media” – “Esquire Україна”, “National Geographic”, “Harper’s Bazaar”, “Домашний очаг” і “Men’s Health”. Рішення про закриття української групи видань викликане складною економічною ситуацією в країні і стрімким падінням ринку друкованої преси».

30.01.2015 «Власники ділової газети “Капітал” вирішили припинити випуск паперової версії видання. З лютого редакція газети “Капітал” буде працювати тільки в онлайн-форматі. Редакція газети залишиться майже в повному складі – журналістів скорочувати не планують, однак працювати вони будуть винятково над онлайнверсією. Перед цим газета “Капітал” тимчасово призупинила випуск друкованої версії у зв’язку зі складною політичною ситуацією в країні, а її співробітників відправили у відпустку за власний рахунок. Як відомо, минулий рік виявився важким для традиційних медіа: акціонери зупинили вихід газети “Коммерсант-Украина”,

І

Видавець

а у квітні закрилася “Інвестгазета”». Повідомлення такого типу або подібні до них останнім часом усе частіше можна прочитати в новинних стрічках Інтернет-ресурсів. Цікавий нюанс: електронні ЗМІ констатують смерть паперових видань. Ситуація закономірна, адже, на думку деяких експертів, смерть паперової преси відбулася ще 7 років тому, і цвях у її труну забила соціальна мережа «Фейсбук». Тепер будьякий користувач винаходу Марка Цукерберга може сам спрямовувати інформацію, і таким чином впливати на спосіб її поширення. Саме споживач нині скеровує увагу аудиторії на потрібний ресурс. Навіщо впродовж цілої доби чекати паперову газету, коли можна в режимі реального часу отримувати найсвіжішу інформацію? Очевидно, що паперова газета вже не виконує своїх класичних функцій. Вона прино-

№ 8–9 (4631–4632), 20 лютого 2015 р.

Національне газетно-журнальне видав­ництво

Виходить із 7 жовтня 1923 року Свідоцтво про реєстрацію КВ № 1026 від 26.10.94 р.

Роман Ратушний

Засновники

Міністерство культури України, Український комітет профспілки працівників культури, редакція газети

Головний редактор Анатолій Сєриков

Адреса редакції

03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 Тел.: +38 (044) 498–23–65 nvu.kultura@gmail.com

16

Генеральний директор Видавнича рада

Андрій КУРКОВ (голова), Євген БУКЕТ, Сергій ВАСИЛЬЄВ, Олег ВЕРГЕЛІС, Вадим ДОРОШЕНКО, Віктор фон ЕРЦЕН-ГЛЕРОН, Наталка ІВАНЧЕНКО, Ростислав Карандєєв, Ігор ЛІХОВИЙ, Наталія ЛИГАЧОВА, Наталія МУСІЄНКО, Лариса НІКІФОРЕНКО, Руслан ОНОПРІЄНКО, Юрій ПЕРОГАНИЧ, Роман РАТУШНИЙ, Віталій САТАРЕНКО, Анатолій СЄРИКОВ, Олег СвірКО, Артем СТЕЛЬМАШОВ

Адреса видавництва

03040, м. Київ, вул. Васильківська, 1 Тел.: +38 (044) 498–23–65

Епоха, що минає

сить застарілі новини. Навіщо ж стільки зусиль для того, аби виготовити газету чи журнал, яких, можливо, і читати ніхто не буде? Та й собівартість паперової преси суттєво перевищує собівартість електронної. Можна не помічати простих речей, можна тішити себе ілюзіями, однак статистика невблаганна: обіг інфор-

Партнери чи конкуренти?

Дизайн та верстка

Сергій ЗадворнИЙ Віддруковано в ТОВ «МЕГА-Поліграф», м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14 Тел.: (044) 581–68–15 e-mail: office@mega-poligraf.kiev.ua

Розповсюдження і реклама

Тел.: +38 (044) 498–23–64; +38 (098) 335–99–94 Редакція не публікує колективні листи та звернення Публікуючи проблемні матеріали, редакція, окрім спеціально обумовлених випадків, подає лише авторський погляд. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів «Культури і життя» – тільки з письмового дозволу редакції. © «Культура і життя», 2015

мації на паперових носіях та в електрон­ній формі кардинально відрізняються. На одну літеру, що сьогодні друкується на папері, припадає близько тисячі літер, які виходять у цифрі. У більшості паперових видань кількість відвідувачів їхнього сайта більша від кількості передплатників. Звичайно, в електронних ЗМІ існують свої недоліки. Наприклад, їх не можна гортати. І їхнє читання відрізняється від звичного способу споживання людьми інформаційного продукту. До них ще не звикли, а тому до певної міри вони викликають деяку реакцію відторгнення. Але якщо говорити про пресу як про бізнес і суспільну категорію, тут існують лише плюси. Тому що місія засобів масової інформації полягає в тому, щоб передавати інформацію, а не в тому, щоб сприяти вирубці лісів. Жодної трагедії в тому, що зникнуть видання на папері, немає. Журналістам і читачам гірше від цього не стане. Тексти є тексти, і читати їх можна і в Інтернеті. А яка Ваша думка?

ПЕРЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ ТРИВАЄ Передплатна ціна на 2015 р.: півріччя – 89,19 грн; 3 місяців – 45,42 грн У передплатній ціні враховано вартість доставки до вашої поштової скриньки і вартість оформлення абонемента. Передплатний індекс

60969

Наклад 5 000

Ціна договірна