"Пам'ятки України", № 7-9, липень-вересень 2015 р. by Культура і життя

№7-9

ЛИПЕНЬ-ВЕРЕСЕНЬ 2015

Чернелицький замок

 Будівництво  Функціонування  Реконструкція

На першій і другій сторінках обкладинки: В’їзна вежа Чернелицького замку. Сучасний вигляд

2015, ЛИПЕНЬ-ВЕРЕСЕНЬ

№ 7-9 (215-217)

Науково-популярний ілюстрований журнал Видається із 1969 року

ЗМІСТ НОМЕРА ПЕРЕДНЄ СЛОВО 2

ЗАСНОВНИК

АКЦЕНТ

Міністерство культури України

Фундація Героя України академіка Петра Тронька

ВИДАВЕЦЬ ДП «Національне газетножурнальне видавництво»

Історія Чернелиці Віталій НАГІРНИЙ Теоретична реконструкція Чернелицького замку Зеновій ФЕДУНКІВ

ЦИВІЛЬНА АРХІТЕКТУРА 26

ВИДАВНИЧА РАДА Андрій КУРКОВ (голова), Анатолій СЄРИКОВ (заст. голови), Євген БУКЕТ, Сергій ВАСИЛЬЄВ, Олег ВЕРГЕЛІС, Вадим ДОРОШЕНКО, Віктор фон ЕРЦЕН-ГЛЕРОН, Наталка ІВАНЧЕНКО, Ростислав КАРАНДЄЄВ, Наталія ЛИГАЧОВА, Ігор ЛІХОВИЙ, Наталія МУСІЄНКО, Лариса НІКІФОРЕНКО, Руслан ОНОПРІЄНКО, Юрій ПЕРОГАНИЧ, Роман РАТУШНИЙ, Віталій САТАРЕНКО, Олег СВІРКО, Артем СТЕЛЬМАШОВ

Місто-замок над Дністром Віталій НАГІРНИЙ

Особливості композиційнопланувальної структури містечка Чернелиця Олег РИБЧИНСЬКИЙ

ФОРТЕЦІ Й ЗАМКИ 32

Початок і основні етапи будівництва замку Віталій НАГІРНИЙ

Чернелицький замок у другій половині XVII – XVIIІ столітті Артур ГОЩИНСЬКИЙ

Повсякденне життя замку за Михайла Єжи Чарторийського Артур ГОЩИНСЬКИЙ

Замок наприкінці XVIII – у першій половині XIX століття Віталій НАГІРНИЙ

Шеф-редактор Ігор ГИРИЧ

Фортеця часів Австро-Угорщини Магда АРСЕНІЧ

Головний редактор Леся БОГОСЛОВ

Чернелицький замок у міжвоєнний період Магда АРСЕНІЧ

РЕДАКЦІЯ

Упорядкування Віталія НАГІРНОГО

Редагування, коректа Віри КАРПЕНКО, Івана МАЛЮТИ Дизайн і верстка Наталії КОВАЛЬ

ПАЛАЦИ 76

Публікуючи проблемні матеріали, редакція, окрім спеціально обумовлених випадків, подає лише авторський погляд. Передрук і відтворення текстових та ілюстративних матеріалів «Пам’яток України» – тільки з письмового дозволу редакції.

Пам’ятка в другій половині ХХ – на початку ХХІ століття Віталій НАГІРНИЙ, Зеновій ФЕДУНКІВ

Палац Чернелицького замку Левко КВЯТКОВСЬКИЙ

ПЕРЕДНЄ СЛОВО Віталій НАГІРНИЙ

МІСТО-ЗАМОК НАД ДНІСТРОМ

Урочище «Ластівчине гніздо» в околиці Чернелиці. 2014 р. Світлина В. Нагірного

Дослідження Чернелицького замку українсько-польською науковою експедицією. Липень 2012 р.

ернелиця – це селище міського типу, розташоване неподалік високого правого берега Дністра, в Городенківському районі Івано-Франківської області, на відстані близько 22 км від районного і 65 – від обласного центрів. Віддаленість од головних доріг, як республіканських так і обласних, призвела до того, що Чернелиця рідко згадується в туристичних путівниках. Тим не менш, історія покутського містечка досить багата на події, а в самому населеному пункті збереглося чимало історичних пам’яток, серед яких давньоруське городище ХІ–ХІV століть, бастіони і в’їзна вежа замку першої половини XVII століття, руїни Домініканського костелу 1661 року, греко-католицька церква Пречистої Діви Марії 1817 року, залишки каплиці Раціборських середини XIX століття, руїни синагоги, рештки австрійських оборонних укріплень з часів Першої світової війни. Поза всякими сумнівами, найбільш відомою історичною пам’яткою у Чернелиці є бастіонний замок середини ХVІІ століття. Однак сучасний його стан доволі жалюгідний, а відверто кажучи – трагічний. Від колишньої величі залишились тільки руїни в’їзної вежі, бастіонів і куртин, а від інших будівель – в тому числі й від замкового палацу

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

Світлина Л. ПОЛІЩУК

ПЕРЕДНЄ СЛОВО

– збереглися лише фундаменти. Від деяких споруд взагалі немає і сліду. Природні явища, господарська діяльність місцевих мешканців протягом ХІХ і ХХ століть та цілковита байдужість сучасної місцевої і центральної влади до долі замку, на превеликий жаль, не сприяють збереженню історичної пам’ятки національного значення. Не особливо щастило Чернелицькому замку також із зацікавленням науковців і краєзнавців його історією. Донедавна єдиним і не цілком достовірним описом покутської твердині залишалась коротенька інформація про неї, вміщена в праці львівського історика Олександра Чоловського «Zamki i twierdze na Rusi halickiej», виданій ще 1892 року. Протягом наступного століття з’явилося лише кілька коротеньких газетних дописів присвячених Чернелицькому замку, а сучасні краєзнавчі праці, путівники й туристично-краєзнавчі інтернет-портали фактично обмежуються повторенням інформації, вміщеної в праці О. Чоловського. Перелічені вище чинники свідчать, що вже давно назріла потреба в дослідженні історії Чернелицького замку – однієї з найбільш значущих історичних пам’яток Покуття. Сподіваємося, що цю прога-

№ 7-9 (215-217) / липень-вересень 2015

лину, принаймі частково, заповнять статті українських і польських авторів, вміщені в цьому випуску «Пам’яток України». Переконані, що наші публікації привернуть увагу всіх небайдужих до долі покутської твердині. * * * Ідея дослідження історії Чернелицького замку народилася в науковому середовищі Інституту історії Ягеллонського університету в Кракові 2011 року. Її з інтузіазмом підхопили архітектори зі Львова та Івано-Франківська й протягом короткого часу сформувалась українсько-польська дослідницька група, яка поставила собі за мету в усій повноті дослідити історію Чернелицького замку, графічно відтворити його оригінальний вигляд і детально задокументувати його сучасний стан.

АКЦЕНТ Віталій НАГІРНИЙ

ІСТОРІЯ ЧЕРНЕЛИЦІ

Мар’яна Косика. Римо-католицький костел у Чернелиці. 2012 р.

ернелиця – селище міського типу, розташоване на правому березі р. Дністер у Городенківському районі Івано-Франківщини, на відстані близько 22 км від районного і 65 км від обласного центрів. Віддаленість од головних доріг, як загальнодержавних, так і обласних, призвела до того, що Чернелиця рідко згадується в туристичних путівниках. Тим не менш, історія покутського селища досить багата на події, а в самому населеному пункті збереглося чимало історичних пам’яток, які варто відвідати. Серед них – давньоруське городище ХІ–ХІV століть, бастіони та в’їзна вежа замку першої половини XVII століття, руїни римо-католицького костелу 1661 року, залишки каплиці Раціборських середини XIX століття, греко-католицька церква Пречистої Діви Марії 1817 року, руїни єврейської синагоги, рештки австрійських оборонних укріплень з часів Першої світової війни.

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

АКЦЕНТ

Давньоруське городище в Чернелиці. Схема планувальної структури та переріз. Автор Богдан Томенчук. 1987 р. Загальний вигляд із плеса р. Дністер. Світлина З. Федунківа. Липень 2014 р. Проїзд через другу і третю лінії валів. Світлина Л. Поліщук. Липень 2012 р.

Встановити час заселення території сучасної Чернелиці досить важко. Археологічні дослідження свідчать, що перша хвиля поселенців з’явилася тут у 40–25 тисячоліттях до нашої ери. Черговий етап заселення правобережжя Дністра в околицях Чернелиці датується археологами між 5000 і 2500 роками до Р. Х. Так само важко встановити точний час появи слов’ян на цих теренах. Можна тільки припустити, що під час зайняття земель у верхній течії Дністра київським князем Володимиром Святославовичем наприкінці Х століття неподалік сучасної Чернелиці вже існувала слов’янська осада. Розташована вона була на високому трикутному мисі на правому березі Дністра, за 3 км від Чернелиці, на території сучасного хутора Залісся ІІ. На думку Б. Томенчука, городище існувало тут до середини XIII століття1, хоча більш імовірним видається, що верхню межу його існування необхідно датувати ХV століттям2 . Поселення на території сучасного селища Чернелиця під своєю первісною назвою «Черлениця»3 вперше згадується в письмових джерелах під датою 7 березня 1440 року в дарчій грамоті польського короля Владислава Варненчика, якою він обіцяє на найближчому сеймі надати село, разом із іншими 16 населеними пунктами Покуття і Поділля, червоногородському старості Теодорику Бучацькому, гербу Абданк4. У наступні роки поселення в Чернелиці під назвами «Czerlenycza», «Magna Czerlenycza», «Czerlenica», «Czerlyenycza», «Czerlienycza», «Czarlencze», «Czerlenycza gnyla» неодноразово згадується в галицьких земських актах (1454, 1461, 1463, 1465, 1467, 1469, 1493) як володіння Бучацьких-Монастирських5. Після поділу маєтностей між братами Михайлом та Яном Бучацькими, проведеному 11 травня 1469 року, Чернелиця з околицями відійшла до Яна6, котрий почав іменуватись Монастириським. Ще за життя Яна претензії до Чернелиці висловила Анна, дідичка Чишек, однак унаслідок судової справи Монастириському в 1493 році вдалося відстояти свої володіння7. Від того часу Чернелиця стає спадковим володінням нащадків Яна Монастириського 8 , які згадом отримали прізвище Язловецькі (від місця головної резиденції роду Язлівця).

№ 7-9 (215-217) / липень-вересень 2015

АКЦЕНТ Зеновій ФЕДУНКІВ

Теоретична реконструкція

ЧЕРНЕЛИЦЬКОГО ЗАМКУ

Теоретична реконструкція Чернелицького замку. Загальний вигляд із північного заходу. Автори З. Федунків, Л. Поліщук, Х. Василів. 2013 р.

Графічна реконструкція Чернелицького замку (аксонометрія). Автори Ю. Нельговський, О. Годованюк. 1986 р.

ершочерговим завданням у справі збереження давньої пам’ятки архітектури є усунення її аварійного стану і консервація. Для продовження життя об’єкта культурної спадщини необхідно проведення заходів з ревалоризації. Пропозиції фрагментарної реставрації ґрунтуються на іконографічних та історичних джерелах, а також на наукових теоретичних реконструкціях. Гіпотетичним відтворенням зовнішнього вигляду на час функціонального використання Чернелицького замку займалась низка дослідників. Одну з перших графічних реконструкцій, у вигляді аксонометричного зображення замку, розробили архітектор-мистецтвознавець Юрій Нельговський та кандидат архітектури Олена Годованюк і оприлюднили її у статті «Каменные замки Западной Украины конца ХVI – первой половины XVII ст.»1. Виконана вона на основі обмірів 1953 року без урахування особливостей рельєфу місцевості. На реконструкції показано чотири бастіони, чотири куртини, двоповерхову в’їзну вежу, прибрамний корпус і одноповерхову будівлю палацу. Два бастіони – північно-західний і південно-західний засипані землею, інші засипки не мають. Східна куртина, фаси й фланки сусідніх з нею бастіонів містять 28 бійниць.

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

АКЦЕНТ

Макет Чернелицького замку. Вигляд зі сходу Макет Чернелицького замку. В’їзна брама і прибрамні корпуси. Керівник авторської групи З. Соколовський. 2005 р. Світлини З. Федунківа

Автори реконструкції, вірогідно, намагалися показати замок на етапі втрати мілітарного призначення, бо на ній відсутні валганги з бойовими ходами для переміщення захисників і підйомної частини мосту. Підтвердженням такої думки є незручні для оборонців похилі майданчики першого і четвертого бастіонів. На графічній реконструкції відсутні північний прибрамний корпус, флігель, криниця. Містить вона й деякі неточності у передачі елементів укріплень. У східній куртині і південно-східному бастіоні подано бійниці, існування яких не підтверджено жодним джерелом. Наступну теоретичну реконструкцію замку, представлену у вигляді макета, виконала у 2005 році група студентів Івано-Франківського інституту права ім. Короля Данила під керівництвом архітектора-

№ 7-9 (215-217) / липень-вересень 2015

реставратора Зеновія Соколовського на основі матеріалів НДІ «Укрзахідпроектреставрація» за 1989–1993 роки: генплану, обмірів, рисунків фасадів, технологічної експертизи стану окремих укріплень, проектної документації для проведення реставрації та пристосування замкових будівель під туристичний притулок. На макеті представлено чотири незаповнені землею бастіони, три куртини, в’їзну браму з підйомним мостом, два прибрамні корпуси, палац, сторожову вежу, рів із західного боку. Деякі куртини, фаси і фланки бастіонів містять

ЦИВІЛЬНА АРХІТЕКТУРА Олег РИБЧИНСЬКИЙ

Особливості композиційнопланувальної структури

МІСТЕЧКА ЧЕРНЕЛИЦЯ

Карта-схема середмістя Чернелиці. Автор Олег Рибчинський

ернелиця як місто згадується переважно в публікаціях, пов’язаних з історією замку чи костелу. Ці дві пам’ятки яскраво репрезентують характерні риси архітектури і мистецтва доби ренесансу в Україні. Поява в містечку цих унікальних споруд XVII століття не випадкова і становила певний містобудівний задум1. Аналіз історії формування і виявлення особливостей композиційно-планувальної структури містечка може засвідчити просторову неординарність Чернелиці. Історія розпланування Чернелиці. Містечко розташоване на вузькому узвишші правого берега Дністра, зручного для оборони і контролю торговельних шляхів. Форма середмістя має чітку лінійну структуру, довкола нього – розлогі частини передмість із нерегулярною вуличною мережею та садибною забудовою. Як свідчить карта фон Міґа кінця XVIII століття, з півдня до містечка прямував шлях з Городенки, а в північно-східному напрямку, попри замок, йшла дорога до переправи на річці Дністер2. Цей тракт провадив до Литячів, а від них – до Язлівця і Бучача. Від першої половини XV – до середини XVII століття населений пункт перебував у власності роду Бучацьких і Язловецьких, смаки і задуми яких відобразились на композиційно-планувальній структурі поселення. Згодом, від середини XVII століття, Чернелиця перейшла у власність Михайла Чарторийського та Євфросинії Станіславської, а від кінця XVII століття до 1780-х років належала Потоцьким. Чарторийські та Потоцькі не лише долучилися до постання шедевру замкової архітектури, а й до розбудови урбаністичної композиції середмістя – розташування та формування комплексу костелу Св. Антонія і монастиря оо. Домініканців, церкви Пресвятої Діви Марії, ратуші та будівель заїжджих дворів тощо на ринку. Ринкова площа та її особливості. Аналіз картографічних матеріалів дає підстави зробити висновок, що в Чернелиці ринок мав видовжену форму і був подібний до розширеної вулиці. На карті фон Міґа на ринку позначено довгасту будівлю, яку можна вважати ратушею, адже в історичних містах ратуші переважно розташовані посеред площі, рідше у забудові якоїсь з її сторін. Площа на мапі розпочиналася комплексом монастиря оо. Домініканців та брамою, завершувалася церквою та замком. Навпроти церкви лишалася територія під ще одну споруду особливого призначення. Можливо, на цьому місці у XVІ – середині XVII століття існував дерев’яний парафіяльний костел або каплиця, яку Чарторийські передали домініканцям3. Костел Архангела Михаїла (Св. Антонія Падуанського) формує західний бік ринкової площі Чернелиці. Його будівництво розпочали 1661 року, і, за припущеннями Віталія Нагірного, автором проекту міг бути архітектор і геометр єзуїт Войцех Рожевський4. У просторовій композиції ринку костел розташований нерегулярно, оскільки територію під будівництво храму і монастиря оо. Домініканців виді-

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

ЦИВІЛЬНА АРХІТЕКТУРА

Центр Чернелиці (колишня ринкова площа). 1960-ті рр. Центр Чернелиці (колишня ринкова площа). Малюнок зі світлини О. Рибчинського

лили за межами сформованого у XV – середині XVII століття середмістя на давній позабрамній рогачці. Незначна чисельність монашої спільноти (на той час складалася з чотирьох братів5) дозволяє припустити, що монастирські приміщення розміщувалися у невеликій одноповерховій будівлі. У планувально-композиційній структурі містечка костел відігравав як оборонну, так і репрезентативну ролю. На жаль, фортифікаційні властивості храму не вберегли його від пограбування російським військом у 1739 році 6 . Вартим уваги є також те, що головний, західний, фасад храму звернений не до ринкової площі, а навпаки від неї, власне до того, хто в’їздить у місто. Тому його оздоблено кам’яними різьбленим порталом з гербом Погоня, вікном та фронтоном, які репрезентують магнатський рід Чарторийських. Можливо, храм закладали як родинну усипальницю, за прикладом костелу монастиря оо. Бернардинів у Кристинополі, спорудженого з ініціативи Потоцьких. Вочевидь взірцем для створення художньої композиції західного фасаду костелу в Чернелиці виявилась вірменська церква Язлівця, побудована в 1551 році7. На користь такого припущення свідчить помітна подібність фронтонів цих храмів. Імовірно, в другій половині XVIІ – в середині XVIII століття костел мав високу

№ 7-9 (215-217) / липень-вересень 2015

вежу-дзвіницю, яку розібрали до рівня даху, а в наступні роки у ній розміщувалися гвинтові сходи на балкон з органом. Церква Пресвятої Діви Марії. Розташована в південно-східному куті ринкової площі. Спершу тут був дерев’яний храм, зведений 1702 року. В 1817 році його замінили класицистичною мурованою спорудою. Регулярна забудова вулиці, що проходить попри церкву в південному напрямку, була частиною давнього шляху до переправи на лівий берег Дністра. Ймовірно, тут розташовувалася ще одна міська брама – на карті фон Міґа ця вулиця виділена як важливий тракт 8 . Натомість розташування церкви на цій карті не відповідає її теперішньому місцезнаходженню, що можна пояснити досить великим ступенем умовності картографії кінця XVIII століття та браком на мапі місця між ринком і замком. Аналогічні неточності з позначенням храмів на карті фон Міґа можна знайти у Галичі, Єзуполі, Бучачі тощо. Розташована між замком і ринковою площею, стара дерев’яна церква була помітною спорудою, мала три бані, а на подвір’ї дерев’яну дзвіницю9. Окрім цього храму в середмісті ще були дві дерев’яні передміські церкви: Св. Миколая архиєпископа Міренського та Перенесення мощей Св. Миколая10.

ФОРТЕЦІ Й ЗАМКИ Віталій НАГІРНИЙ

Початок і основні етапи будівництва

ЗАМКУ

Вигляд замку в середині XVII ст. Реконструкція Л. Квятковського. Рисунок Романа Барабаха

айперші сліди фортифікацій на території сьогоднішньої Чернелиці окремі історики вишукують ще в документах середини XV століття1. Підставою для такого твердження є акт поділу володінь між Михайлом і Яном Бучацькими від 11 травня 1469 року, в якому перелічені покутські й подільські маєтності, разом із «fortalicimus», в тому числі і Чернелиця2. Однак конструкція речення та форма, вжита в документі, – «з містами, оборонними дворами і селами» – дає змогу відносити ці слова не стільки конкретно до Чернелиці, як загалом до всіх перелічених в актовому документі місцевостей. Тому неможливо точно встановити, в якому із зазначених населених пунктів могли бути оборонні двори чи сторожові вежі. Отже, на цій підставі стверджувати, що в середині ХV століття в Чернелиці існували оборонні укріплення у вигляді замку, не можемо3. Про ймовірні фортифікації Чернелиці нічого не згадують і інші акти Галицького гродського суду, датовані 1490-ми роками4. Так само жодних відомостей про замок не знаходимо і в описах володінь Бучацьких і Язловецьких XVI – початку XVII століття5, котрим у цей період належала Чернелиця. Як бачимо, збережені джерела не дають можливості датувати початок будівництва Чернелицького замку ХV століттям6.

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

ФОРТЕЦІ Й ЗАМКИ

ПЕРША ПИСЬМОВА ЗГАДКА ПРО ЗАМОК І ПОЧАТОК БУДІВНИЦТВА ФОРТЕЦІ В історичній літературі найпоширенішою є теза, за якою замок заклали в перших десятиліттях ХVІІ століття7. Щоправда, частина авторів датують цю подію загалом першою половиною ХVІІ століття 8 або, ширше, – цілим ХVІІ століттям9. Тим не менш, збережені архівні документи уточнюють датування початку будівництва замку. Так, серед актів Галицького земського суду знаходимо скаргу тогочасної власниці Чернелиці Ядвіги Белзецької із Язловецьких10 на свого зятя, київського воєводу Януша Тишкевича, який у 1636 році вчинив напад та пограбував володіння своєї тещі. Ядвіга скаржилась, що Я. Тишкевич понищив міста Язловець, Городок, Заліщики, а також Чернелицький ключ і «містечко Чернелиця із замком»11. Цей документ є першою відомою на сьогоднішній час письмовою згадкою про замок у Чернелиці. Отже, в 1636 році будівництво фортеці в покутському містечку вже було розпочате. З іншого боку, можна спробувати встановити також нижню межу початку будівництва замку. Як випливає з акту поділу володінь між спадкоємцями великого коронного гетьмана Ієроніма Язловецького, підтвердженого 1622 року, станом на 1607 рік замку в Чернелиці ще не було12 . Наведені вище джерельні дані дають підстави вважати, що спорудження замку розпочалось між 1607 і 1636 роками.

№ 7-9 (215-217) / липень-вересень 2015

В’їзна вежа замку. 2014 р. Світлина В. Нагірного

ФОРТЕЦІ Й ЗАМКИ Артур ГОЩИНСЬКИЙ

ЧЕРНЕЛИЦЬКИЙ ЗАМОК у другій половині XVII – XVIIІ столітті

Даніель Шульц. Польський король Ян ІІІ Собєський

інець XVI – перша половина XVII століття – період відродження будівельної справи у Речі Посполитій. Ця тенденція торкнулася не лише міст, які щільно забудовувалися, а й магнатських маєтків, власники яких почали зводити величезні палаци1. Наслідуючи західноєвропейські традиції та турбуючись про власний статус, заможна верства у своїй будівничій діяльності керується новаторським підходом. На відміну від будівель, споруджених у період Середньовіччя та Нового часу, новітні замки мали виконувати не лише оборонну, а й репрезентаційну функцію2. Хоча мистецькому аспекту при зведенні їх відводилася значна увага, першочергову роль і надалі відігравав фортифікаційний чинник3. Це стосувалося передусім замків південно-східних регіонів Речі Посполитої, які у зв’язку із постійною загрозою з боку татар могли служити, за необхідності, оборонним бастіоном4. Цікаво, що автори воєнних трактатів того часу не подавали відомостей про оборонні можливості фортець. На думку військового історика Кароля Олійніка, це було пов’язано з незначною роллю замків і укріплених пунктів у політично-військових структурах Речі Посполитої5. Зрозуміло, будівництво нових укріплень мало важливе значення для забезпечення оборони держави, а тому ініціативи такого роду теоретично були тісно пов’язані з центральною владою 6 . Незважаючи на зобов’язання щодо спорудження фортець, декларовані у пактах монархів XVII століття, державної структури, відповідальної за оборонний аспект, в Речі Посполитій не було створено. Такий стан речей, за твердженням Богуслава Дубася, можна пояснити слабкою позицією монарха в державі7. Питання щодо зміцнення фортифікаційного потенціалу Речі Посполитої у певний момент зі справи виключно короля стало справою державною. У зв’язку з цим за ініціативою послів найбільш зацікавлених воєводств це питання дедалі частіше розглядалося на засіданнях сейму, в результаті чого, зокрема, було прийнято рішення про будівництво фортеці Кодак та створення оборонних споруд довкола окремих міст 8 . Самі правителі також приступили до реалізації проектів щодо покращення обороноздатності держави. Прикладом таких дій було, зокрема, запровадження Яном ІІ Казимиром посади Генерального військового архітектора9. Своєю чергою, Ян III Собєський, правління якого ознаменувалося війною з Османською імперією, удосконалив систему оборони в південно-східному регіоні шляхом створення на понад як 500-кілометровому відрізку кордону, що простягнувся від Снятина через Дністер на Поділля, мережі наддністрянських та подільських замків10. Однією з кількох фортець, розташованих над Дністром, був замок у Чернелиці, будівництво якого, завдяки зусиллям тогочасного

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

ФОРТЕЦІ Й ЗАМКИ

брацлавського воєводи Михайла Єжи Чарторийського, завершилося близько 1659 року. Факт наявності укріплення, безперечно, сприяв піднесенню статусу Чернелиці порівняно з навколишніми селами. Ще більше такий стан речей посилився в 1661 році, у зв’язку зі зведенням (завдяки старанням магната і його дружини Євфросинії), римокатолицького костелу, який пізніше перейшов у підпорядкування домініканців11. Споруджений Чернелицький замок став однією з найновіших фортець на Покутті. Однак його гарнізон був представлений тільки гайдуками Чарторийського12 . Чисельність останніх, судячи зі щомісячних витрат на їхнє утримання, була незначною, тому фортеця у разі небезпеки не могла захистити себе без підтримки регулярного війська. Ймовірно, у зв’язку з цим у другій половині XVII століття укріплення не раз слугувало місцем розташування підрозділів регулярних військ. Завдання військових відділів, що знаходилися у маєтку Михайла Єжи Чарторийського, полягало не тільки в обороні місцевого замку. Цілком можливо, що загони, розташовані в Чернелиці, призначалися для підкріплення численних сил, дислокованих в інших фортецях, та надання підтримки невеликим населеним пунктам з найближчих околиць13. Наприклад, на межі 1666–1667 років розміщений там загін допоміг захисникам Раковця, взятого в облогу татарами14. Більше того, Чернелицький замок мав стратегічне значення, що стало очевидним після підписання Журавинського договору. Внаслідок втрати Кам’янецької фортеці на користь Туреччини Чернелиця та укріплення у Раковці стали найвіддаленішими південно-східними польськими оборонними спорудами на правому березі Дністра15. В останні роки перебування на престолі Яна ІІ Казимира і під час правління Михайла Корибута Вишневецького Чернелицька фортеця виконувала, ймовірно, у першу чергу функцію магнатської резиденції, в якій час від часу перебувало військо. Таку ідилію перервала війна, оголошена Речі Посполитій у 1672 році Оттоманською Портою. Як стверджує військовий історик Марек Вагнер, це був конфлікт, у якому ворогуючі сторони зосереджувалися на захопленні фортифікаційних споруд противника задля зміцнення власних позицій16 . Таким чином, одним із театрів воєнних дій стало Покуття, де на межі XVI–XVII століть зведено низку замків задля захисту території від нападу Османської імперії. Ці споруди мали слугувати опорою проти агресії або принаймні виконувати функцію притулку від загарбників на період очікування підкріплення. Проте «війна за фортеці» з таким противником, як Османська імперія, означала, що наявність укріплень стала для кожного села майже прокляттям. Характер військових дій давав можливість припустити, що турки, безсумнівно, з’являться під стінами замку, в тому числі і під бастіонами Чернелицької фортеці. Невідомим залишався тільки час, коли це відбудеться. Після захоплення Кам’янця турки розпочали наступ у напрямку Львова, по дорозі взявши облогою численні укріплення17. У деяких із захоплених фортець (Язловець, Злотники, Підгайці) загарбники сформували гарнізони з яничар, створюючи свого роду форпости для подальших дій проти Речі Посполитої18. У розпорядженні істориків немає точної інформації щодо облоги Чернелицького замку, однак Олександр Чоловський стверджував, що восени 1672 року замок був зруйнований турками. Такий підхід загалом видається обґрунтованим, враховуючи потужність агресора, і, схоже, низький рівень обороноздатності фортеці19. У другій половині 1673 року у протистоянні намітився перелом на користь Речі Посполитої. Її війська здобули перемогу над турками, у зв’язку з чим у Стамбулі було прийнято рішення щодо активізації воєнних дій20. Для Чернелиці особливо трагічним виявився турецький наступ у серпні 1676 року, якому передувало нашестя татар на

№ 7-9 (215-217) / липень-вересень 2015

Войцех Герсон. Великий коронний гетьман Станіслав Яблоновський

Андрій Потоцький

ФОРТЕЦІ Й ЗАМКИ Артур ГОЩИНСЬКИЙ

ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ ЗАМКУ за Михайла Єжи Чарторийського

ожна будівля незалежно від призначення має свою історію, пов’язану з її мешканцями. Особливий інтерес становить їхнє життя у замках у зв’язку з функціями, що їх вони виконували. Минуле фортець може розглядатися з точки зору їхнього оборонного значення, адміністративного центру для певної місцевості, а також як магнатської резиденції. Якщо у перших двох випадках життєдіяльність замку тісно пов’язується з політичною історією держави чи регіону, то в останньому значною мірою визначається щоденним життям. Це питання, безперечно, є дуже важливе з погляду зростання зацікавленості до соціальної історії Речі Посполитої у Новий час. У сучасній історіографії є чимало праць, присвячених дослідженню повсякденного життя періоду польсько-литовської держави1. Однак лише декілька наукових розвідок висвітлюють ту ж проблему в контексті замків і палаців2. Така ситуація пов’язана з недостатньо повною джерельною базою, яка уможливила б ретельно дослідити актуалізовану нами проблему. Чернелицький замок не є винятком. Щоправда, у цьому випадку ситуація видається дещо кращою завдяки наявності інвентарної книги волинського воєводи Михайла Єжи Чарторийського, яка хронологічно відноситься до 1680 року3. Князь рідко бував у своїй чернелицькій резиденції 4 . Звичайно, кілька разів він змушений був з’явитися там одразу після завер-

Польські магнати XVI століття

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

ФОРТЕЦІ Й ЗАМКИ

шення її будівництва. З його листування довідуємося, що у наступні роки він мешкав у своїх родинних маєтках, не розглядаючи Чернелицю як місце проживання. Тут немає нічого дивного, зважаючи на факт руйнування замку у 1672 та 1676 роках 5. Однак час від часу М. Чарторийський усе-таки жив у замку, як це було, наприклад, близько 1680 року. Невідомо, що спонукало його відвідати придністровську фортецю. Однією з причин цього могло бути питання визначення розмірів оренди. Однак, зважаючи на численні скарги місцевого орендаря Лейбуса Вольфовича щодо ігнорування князем зазначеної проблеми 6 , вона не була для останнього настільки важливою. Імовірніше причиною присутності князя у Чернелиці могла стати його зустріч з коронним гетьманом Дмитром Єжи Вишневецьким. Важко сказати, як виглядало повсякденне життя у замку за відсутності М. Чарторийського. Але достовірним є той факт, що на час його появи фортеця переповнювалася людьми. Хоча немає жодної інформації про те, чи були це особи, які постійно проживали в маєтку, чи ж прибували разом із господарем. Для аристократичної садиби характерною була концентрація людей довкола особи власника. Свита була представлена в основному придворними, що не втрачали жодної можливості сподіватися на милість господаря через постійну присутність при його особі, а також слугами, які виконували завдання із забезпечення функціонування замку. Варто зауважити, що кількість свити та її вигляд свідчили про престиж магнатів, тому останні намагалися мірою фінансових можливостей утримувати особисту прислугу. Чернелицький замок не був винятком. Суспільний статус і авторитет М. Чарторийського вимагали розкоші: скромний декор помешкання або занедбаний вигляд слуг могли стати приводом для насмішок з боку інших аристократів. Не збереглося, на жаль, точних даних про персонал Чернелицького замку. Відомо, однак, що вхід до нього охороняли жовніри, у самому замку перебувала порівняно незначна кількість прислуги, якій справно платили за виконану роботу7. Зважаючи на записи інвентарної книги, можна встановити прізвища деяких придворних князя з його покутського маєтку. Наприклад, у резиденції розміщувалася канцелярія, очолювана Малуєвичем. Вона регулярно отримувала кошти на витрати, пов’язані із утриманням двору. Деякі з придворних часто вирушали з різних причин до інших володінь М. Чарторийського.

Зокрема, князь декілька разів відряджав свого слугу до Седлець, які належали магнату від 1668 року, а також розташованих неподалік Любліна Якубовиць. До придворних магната необхідно віднести також конюха, невідомого на прізвище, який дбав про верхову їзду і завідував діяльністю челяді у цій сфері. Крім того, М. Чарторийський мав особистого слугу Ліхоцького, який за свою роботу отримував 20 злотих на квартал 8 . До пов’язаних із Чернелицьким замком осіб варто віднести і тих людей, які надавали мешканцям маєтку певні послуги. За потреби ремонту часто відправляли по годинникарів, слюсарів та кушнірів. Необхідність догляду за зовнішністю вимагала посиленої уваги до одягу не тільки самого магната, а й придворних слуг. У зв’язку з цим регулярним відвідувачем Чернелицького замку вважався кравець9. Частим гостем маєтку був фармацевт, який за надані послуги отримував суму в розмірі близько 100 злотих, що, для прикладу, вдвічі перевищувало місячну зарплату жовнірів. Його висока винагорода, очевидно, була зумовлена хворобою когось із панства. У разі проблем зі здоров’ям відправляли також по цирульника, який вдавався до використання п’явок та накладання банок. Крім того, у резиденцію порівняно часто навідувався перукар, послугами якого користувався господар10. Варто також зазначити, що через необхідність опалення приміщень кожні кілька днів доставляли дрова. Життя у маєтку концентрувалося навколо особи князя та його родини, доказом чого є сума витрат, пов’язана з їхніми потребами. З інвентарних книг відомо, що М. Чарторийський у вільний час грав у карти і читав книжки. Однак улюбленим його заняттям, як і інших представників знаті, було полювання. Для цього в замку утримували гончих собак та мисливське спорядження.

Польські магнати XVII століття

№ 7-9 (215-217) / липень-вересень 2015

ФОРТЕЦІ Й ЗАМКИ Віталій НАГІРНИЙ

ЗАМОК наприкінці XVIII – у першій половині XIX століття

Маврицій Ценський. Приватний архів Ценських

ернелицька фортеця, після завданих ушкоджень 1739 року1 і внаслідок військових дій під час Барської конфедерації2, в другій половині ХVIII століття дедалі більше перетворювалася на руїну. Збережений інвентар 1798 року3 свідчить, що замок у цей період перебував у жалюгідному стані: оборонні мури занепали; міст над ровом перед в’їзною вежею повністю розібраний; дерев’яні ялові двері в’їзної вежі потребували капітального ремонту; зерносховище в прибрамному корпусі було без дверей, а вікна в ньому – без скла і частково замуровані; житлова кімната на другому поверсі вежі повністю знищена; старий дах над брамою прогнив і не підлягав ремонту, а над прибрамним корпусом взагалі не було покриття; пивниці під брамою і зерносховищем частково завалені; мурована резиденція (палац) на дитинці також не мала жодного даху, в ній збереглись тільки три виведені наверх комини; склепіння палацу через погодні умови повністю понищені, подряпані, місцями обвалені; в будинку не збереглось ані дверей, ані вікон, ані печей, крім 2-х камінів; каплиця всередині палацу не мала вікон і дверей, а пивниця під нею була завалена; стайня, возівня й вартівня повністю знищені або розібрані; пекарська піч зруйнована; мурована криниця посеред дитинця закидана, а великий кам’яний жолоб для напоювання тварин був розбитий4. На превеликий жаль, досліджуване джерело не подає жодної інформації, яка б допомогла з’ясувати причини такого занепаду. Можна припустити, що фортеця зазнала руйнувань під час Барської конфедерації, навесні 1768 року, коли російські й урядові польські війська знищували повстанські загони на Покутті, в околицях Городенки5. Не виключено, що в замку міг чинити опір один із загонів конфедератів, що й викликало вищезгадані руйнування, як це було, наприклад, у Раковецькому замку6. Однак це тільки припущення, які не підтверджують чи спростовують джерела. Не виключено також, що причини руйнування замку були зовсім іншими. Інвентарний опис 1798 року свідчить, що наприкінці ХVIII століття замок учергове змінив власника. Підстави для ствердження цього дає заголовок інвентаря: «Опис двірських будівель у місті Чернелиця, що належать до спадкової маси В[оєводи]ни Вікторії Підбєльської»7. Отже, новою власницею значної частини маєтностей у Чернелиці та її передмістях, в тому числі й замку, була Вікторія Підбєльська. На жаль, опис замку 1798 року не проливає світла на час і обставини переходу замку та маєтностей у Чернелиці у її власність. У жодному іншому документі також не знаходимо даних про приналежність Чернелиці із фортецею до володінь Підбєльської. За джерелами неможливо точно встановити, коли й за яких обставин Підбєльська отримала замок і до якого часу володіла ним. Відомо, що внаслідок поділу містечка між кредиторами Петра Потоцького, здійсненого 5 березня 1781 року, замок отримав гостинський урядник Кшиштоф Рильський,

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

ФОРТЕЦІ Й ЗАМКИ

а інші частини маєтностей перейшли у власність литовського чашника Йоахима Карла Потоцького, Маріанни Mорської, Mарціна Вольського і невідомого на ім’я Стжегоцький8. Відсутність згадок про Вікторію Підбєльську в акті поділу свідчить, що вона з’явилася в містечку не раніше 1781 року. Таким чином, за сучасного стану джерельної бази перехід Чернелицького замку до роду Підбєльських можна датувати періодом часу між 1781 і 1798 роками. Що ж до питання, до якого часу Вікторія Підбєльська володіла покутською твердинею, то можна говорити про те, що найпізніше в 1804 році замок перейшов у власність родини Ценських, оскільки цього року ним вже володів відставний полковник Маврицій Ценський9. Так само мало що можна сказати про особу самої Вікторії Підбєльської. В жодному переліку імен польської шляхти кінця ХVIII – початку XIX століття її не згадано10. Можливо, вона належала до роду Підбєльських гербу Тшаска, представників якого зустрічаємо на Поділлі в першій половині ХVIII століття11. Однак, імовірно, що Вікторія не була прямим нащадком Підбєльських, але поріднилась із ними через одруження з кимось із представників роду. На це можуть вказувати слова «воєводина Вікторія Підбєльська», вміщені в інвентарному описі. Така словосполука застосовувалася тільки до жінки, яка була дружиною воєводи і представника роду. Очевидно, саме чоловік Підбєльської походив зі згаданої родини і, ймовірно, за часів Речі Посполитої займав посаду одного з воєвод. На жаль, на підставі опису 1798 року неможливо встановити ні ім’я чоловіка Вікторії, ані уточнити його посаду і функції12 . Інвентарний опис 1798 року є останнім відомим на сьогодні детальним описом Чернелицького замку. Після завданих руйнувань фортеця вочевидь перестала відігравати роль військового укріплення і перетворилася на помешкання для його власників. Подальшу її історію можна відтворити тільки фрагментарно, на підставі епізодичних відомостей, почерпнутих з приватної кореспонденції власників замку, передусім Ценських13, які володіли Чернелицею в першій половині ХІХ століття. Початки перебування останніх у Чернелиці майже не відображено у джерелах. Однак, поза всяким сумнівом, їхню появу в цій частині Покуття не можна датувати раніше 1791 року. По-перше, архівні документи свідчать, що в 1781 році Чернелиця була розділена на п’ять частин між різними власниками, однак серед них не знаходимо Ценських14. По-друге, відомий заповіт Войцеха Ценського (помер у 1782 році), в якому описані володіння роду, але нічого не згадано про Чернелицю15. По-третє, зберігся акт хрещення Удальрика Миколая Ценського, в якому його батьки – Маврицій і Теофілія – названі власниками Корнева, а не Чернелиці16 . Отже припускаємо, що Ценські з’явилися в Чернелиці не раніше другої половини 1780-х років або навіть на межі ХVIII–ХІХ століть, а їхнє прибуття до містечка слід пов’язувати із сином Войцеха Маврицієм Ценським. Маврицій Йозеф Ценський народився 1749 року в сім’ї Войцеха і Францішки з Глуховських. Він отримав гарну домашню освіту і в 16 років розпочав військову службу при дворі гетьмана Вацлава Жевуського в Підгірцях. У 1768 році взяв активну участь у придушенні гайдамацького повстання в Україні, пізніше дослужився до звання полковника коронних військ. У 80-х роках XVIII століття Маврицій залишив службу і повернувся до своїх родинних володінь, якими управляла його мати Францішка17. Згідно з родинною «Хронікою» Ценських головним осередком роду в цей час вже була Чернелиця18. Щоправда, це джерело нічого не розповідає про обставини переходу містечка до Ценських. На жаль, у шлюбному контракті Мавриція, датованому 1787 роком, теж нічого не йдеться про володіння ним Чернелицею19. Фактично першим документом, який підтверджує належність Ценським покутського містечка, є заповіт матері Мавриція Францішки, написаний 13 березня 1800 року у Вікні. На берегах за-

№ 7-9 (215-217) / липень-вересень 2015

Озброєння полковника Мавриція Ценського, яке на початку XIX ст. зберігалося у Чернелиці. Світлини з приватного архіву Ценських

ФОРТЕЦІ Й ЗАМКИ Магда АРСЕНІЧ

ФОРТЕЦЯ

часів Австро-Угорщини

другої половини ХІХ століття в Галичині інтенсивно розбудовуються культурні та освітні організації, діяльність яких стала можливою завдяки отриманій у 1867–1870 роках автономії. Діяльність багатьох організацій, як польських, так і українських, була скерована на формування національної свідомості та популяризації історії. Однак це вимагало чималих зусиль з боку інтелігенції, оскільки на той час більшість сільського населення Галичини була неписьменною, а усвідомлення цінності пам’яток практично дорівнювало нулю. Серед опублікованих популярних та краєзнавчих праць, а також численних ініціатив, таких як організація виставок та екскурсій, знаходимо також згадки про замок у Чернелиці. Цікаво, що ці джерела дають нам не тільки інформацію про знання сучасниками історії замку, а й, певною мірою, дозволяють відтворити його вигляд завдяки збереженим фотографіям і описам. Ці явища пов’язані із загальноєвропейською тенденцією зацікавлення пам’ятками минулого та охороною їх, що, своєю чергою, започаткувало діяльність державних установ, які опікувалися збереженням та реставрацією пам’яток. Про те, як вплинули такі явища на історію замку в Чернелиці, піде мова у цій статті.

В’їзна вежа замку. Світлина Ю. Дуткевича. 1880 р. Зберігається в Національній бібліотеці у Варшаві

ЗАЦІКАВЛЕННЯ ЧЕРНЕЛИЦЬКИМ ЗАМКОМ ЯК ПАМ’ЯТКОЮ МИНУВШИНИ Історія його від середини ХІХ століття і впродовж кількох наступних десятиліть залишається малознаною. Причиною цього є брак джерел, які дали б змогу хоча б частково заповнити цю прогалину. Перші відомості про досліджуваний об’єкт з’являються лише 1880 року, що було пов’язане з початком зацікавлення Чернелицьким замком як пам’яткою старовини. Саме тоді для експозиції Етнографічної виставки Покуття 1880 року в Коломиї, яку відкрив тодішній монарх Австро-Угорщини Франц Йосиф І, була спеціально зроблена фотографія в’їзної брами замку. Ця ж світлина згадується у «Каталозі Виставки» разом із іншими зображеннями руїн замку в сусідньому з Чернелицею Раковці над Дністром1. Ця виставка була першою подією загальноєвропейського масштабу в регіоні. За інформацією Марцела Туркавського, секретаря Чорногірського відділу Татранського Товариства, автором світлин для виставки був відомий коломийський фотограф Юліуш Дуткевич, який мав виконати по два знімки кожного з об’єктів2 . Найдавніша світлина Чернелицького замку донедавна була відома тільки з праці Олександра Чоловського, виданої в 1892 році, у якій автор вмістив неякісне зображення брами з інформацією, що фото виконав Дуткевич, а зберігається воно в колекції Консерватора Владислава Пшибиславського (одного з організаторів коломийської виставки), який мешкав в Уніжі3. Місцезнаходження оригіналу згаданої світлини донедавна було невідоме. Її вдалося виявити у фондах Національної бібліотеки у Варшаві, наразі вона є доступною в базі даних

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

ФОРТЕЦІ Й ЗАМКИ

«Polona» 4. З цього ж періоду походить фотографія житлового будинку – палацу, який стояв на замковому подвір’ї. Підпис стверджує, ніби тут перебував гетьман коронних військ, а пізніше король Ян ІІІ Собєський5. Приблизно тоді ж (1882 р.) було створено перший малюнок брами замку в Чернелиці авторства Тадеуша Рутковського. На жаль, обставини, за яких його було створено, до цього часу залишаються невідомими. Так само фактично нічого не відомо про його автора 6 . У цей період Чернелицький замок фігурує також у численних краєзнавчих публікаціях, зокрема у дослідженні Іполита Ступницького «Galicja pod względem topograficzno-geograficzno-historycznym»7, у якому, як і у праці О. Чоловського, з’являється інформація про перебування в замку Яна ІІІ Собєського. Замок у Чернелиці згадано й у виданому в 1880 році у Варшаві «Słowniku Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich», де повторюється інформація про Собєського 8 . Натомість в опублікованому 1884 року німецькомовному путівнику по Галичині написано, що Чернелицький замок – гідна уваги пам’ятка по дорозі зі Львова, через Коломию до Снятина9. У цьому виданні автор помістив світлину замку невідомого автора10. Крім того, інформацію про замок у Чернелиці можна знайти в популярному путівнику по Галичині Мечислава Орловича, який побачив світ завдяки багаторічній праці Академічного Туристичного Клубу у Львові11. Це свідчить про те, що на межі ХІХ–ХХ століть Чернелицький замок відвідували і описували студенти – учасники клубу. В путівнику М. Орловича також згадується про перебування тут Яна ІІІ Собєського, а заразом і про підземний хід, який з’єднував Чернелицький і Раковецький замки. До того ж зазначено, що зберігся мур завтовшки два і заввишки 6 м, а також «вежа з брамою, прикрашена гербом „Погоня” і ренесансним декором, а також житловий будинок»12. Існують відомості про фото замку в Чернелиці, зроблене невідомим автором близько 1904 року, яке зберігалося у «фізичному кабінеті» відомої гімназії у Дрогобичі у фонді під назвою «zamki na kresach polskich» під номером 16513. Останній факт свідчить про те, що ця світлина використовувалася в навчальному процесі разом з іншими знімками замків у Теребовлі, Олеську, Підгірцях, Раковці і багатьох інших з метою ознайомлення учнів з історією регіону й привернення їхньої уваги до пам’яток старовини. На жаль, наразі не вдалося дізнатись детальнішої інформації про цю фотографію та її долю. Це могла бути одна зі світлин, виконаних Ю. Дуткевичем у 1880 році, але не виключено, що знімок міг виконати інший фотограф на чиєсь спеціальне замовлення. ЗАМОК ПІД ОПІКОЮ ГАЛИЦЬКИХ КОНСЕРВАТОРІВ ДО КІНЦЯ ХІХ СТОЛІТТЯ Активізація зацікавлення замком у Чернелиці як історичною пам’яткою була безпосередньо пов’язана з діяльністю Ґрона консерваторів Східної Галичини, яке, будучи державною установою, займалося охороною пам’яток та їх популяризацією. Архівні документи Ґрона консерваторів пам’яток Східної Галичини, що зберігаються у Центральному державному історичному архіві України у Львові, дають змогу частково простежити історію Чернелицького замку в період від кінця ХІХ століття до початку 1920-х років. Зрозуміло, що замок у Чернелиці був однією з менших пам’яток, якими цікавилися Консерватори, через це джерела не дають нам повної картини подій цього періоду, проте завдяки їм можна відтворити декілька етапів його історії. Перші кроки з узяття під опіку Ґроном консерваторів Чернелицького замку було зроблено 5 березня 1891 року, коли згідно з «Протоколом засідання» Ґрона Владислав Пшибиславський, який мешкав неподалік Чернелиці, в селі Уніж, був офіційно призначений опікуном над руїнами замків у Чернелиці та Раковці14. Цей факт підтверджує також

№ 7-9 (215-217) / липень-вересень 2015

В’їзна вежа замку. Малюнок Тадеуша Рутковського. 1882 р. Копія зберігається в приватному архіві З. Соколовського (ІваноФранківськ)

В’їзна вежа замку. Близько 1884 р. Подаємо за: Jandaurek J. Das Königreich Galizien und Lodomerien und das Herzogthum Bukowina. – Wien, 1884. – S. 150.

ФОРТЕЦІ Й ЗАМКИ Магда АРСЕНІЧ

ЧЕРНЕЛИЦЬКИЙ ЗАМОК у міжвоєнний період

Загальний вигляд замку. 1921 р. Світлина зберігається у відділі рукописів Національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника (Львів)

хідна Галичина була регіоном, де перманентно точилися інтенсивні бойові дії в ході Першої світової війни (східний фронт), під час польсько-української 1918–1919 та польськобільшовицької воєн 1919–1921 років. По закінченні воєнних дій новостворена польська адміністрація розпочала посилено збирати інформацію про руйнівні наслідки війни в колишній Східній Галичині. Архівні документи, пов’язані з цим процесом, є для нас цінними джерелами у зв’язку з відсутністю інших свідчень чи спогадів жителів, на основі яких можна було б відтворити перебіг історії Чернелицького замку в цей період. На основі виявлених архівних матеріалів ми спробуємо висвітлити обставини останньої відомої реставрації Чернелицького замку, а також показати зростаючий інтерес до нього як до цінної історичної пам’ятки, про що свідчать наукові експедиції і туристичні поїздки до Чернелиці в міжвоєнний період. Підтвердженням збору інформації про руйнівні наслідки війни в регіоні є «Dziennik Korespondencji» Консерваторів Львівського регіону, який зберігається в Центральному державному історичному архіві у Львові. У текстах присутня інформація про листування щодо стану Чернелицького замку1. Відомості доповнюють архівні світлини міжвоєнного періоду, які зберігаються у фонді Львівського управління консерваторів у Відділі рукописів Національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника у Львові2, а також джерела щодо відбудови замку в 20-х роках з Державного архіву Львівської області3. В офіційному листуванні стосовно повоєнного стану замку ми знаходимо підтвердження, що в цей час власницею його була Тереза з Вартесєвічів Петровичова4. Досі не встановлено, за яких обставин і коли саме вона стала власницею замку. Як відомо, на межі ХІХ–ХХ

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

ФОРТЕЦІ Й ЗАМКИ

століть замком володів Самуель Мосберґ, остання згадка про нього як власника датується квітнем 1906 року5. На підставі наявних джерел можна припустити, що замок перейшов у володіння Терези Петровичової в період між квітнем 1906 та лютим 1920 року. Пізніші документи, в яких містяться скарги власниці на пошкодження свого маєтку в Чернелиці внаслідок війни, свідчать, що замок був, імовірно, частиною її маєтків вже до Першої світової війни, але це припущення важко підтвердити остаточно (частина маєтку могла бути продана, викуплена або поетапно успадкована). Петровичі були сполонізованою вірменською сім’єю 6, пов’язаною з Чернелицею принаймні з 80-х років XIX століття7. Збереглося багато інформації про активну роль Петровичів у релігійному та культурному житті Чернелиці. Чоловік Терези – Микола Петрович – згадується у джерелах кінця XIX століття як меценат церкви 8 . Тереза Петровичова, яка прожила 73 роки, за спогадами сучасників брала активну участь у розвитку польської культури в місті, підтримувала католицьку церкву, а також займалася суспільною роботою у Чернелиці9. На початку ХХ століття вона була однією з найбагатших людей у Чернелиці. У неї було дві дочки: Куна і Єлена, яка в 1920-х роках виступає співвласницею замку разом з матір’ю. З діяльністю Терези Петровичової пов’язані також найпомітніші зміни в історичному вигляді замку. Хоча ми не в змозі об’єктивно визначити, чи ці зміни спричинені економічними інтересами власниці, чи турботою про стан пам’ятки, однак достеменно доведено, що саме вона фінансувала останню відому нам реставрацію Чернелицького замку. Детальна інформація про відновлення фортеці після воєнних дій міститься у збереженій у Державному архіві Львівської області «Справі про реставрацію замку в Чернелиці Городенківського повіту»10. У ній зберігається листування між Львівським управлінням консерваторів, Повітовим бюро відбудови в Городенці і власниками замку, а також підготовлена в той час архітектурна документація. З цих джерел дізнаємося, що вже 5 травня 1921 року Львівське управління консерваторів клопоталося щодо «виключення маєтку Чернелиця з парцеляції через велику історичну цінність замку, розташованого в маєтку»11. Власники повинні були здійснити його ремонт власним коштом в обмін на скасування обов’язкової парцеляції маєтку (яка б принесла фінансові втрати). Відбудова, однак, розпочалася не відразу, що пояснювалось наслідками руйнувань, завданих під час війни, та пошуком необхідних коштів. 28 березня 1922 року городенківський староста повідомив, що «відновлення замку в Чернелиці не розпочалося й відповідно до свідчень відділення державної поліції в Чернелиці [...] навколо замку нічого не відбувається»12 . Внаслідок цього була подана чергова апеляція Управління консерваторів до Терези Петровичової, датована 18 березня 1922 року, у якій висловлювався «наказ негайно розпочати реставрацію замку», інакше її чекав «примусовий викуп маєтку»13. Ця стисла інформація демонструє, що Управління консерваторів поставило власниці замку ультиматум: або вона розпочне реставрацію, або ж може втратити його. 8 травня цього ж року голова Повітового управління відбудови в Городенці повідомив, що «хоча власниця [...] ще не розпочала належну роботу щодо реставрації замку в Чернелиці, але вже приготувала плани і кошторис витрат на неї, а також замовила в Окружній Дирекції Відбудови у Станіславові три вагони будівельних матеріалів, отже, відповідні роботи розпочнуться з дня на день»14. Цей факт підтверджують чергові звіти, за якими реставраційні роботи у Чернелицькому замку розпочалися ще навесні 1922 року. У червні цього ж року з’являється інформація, що «крило збоку від вежі вже має покрівлю і подальша робота триває»15. Вже під час реставраційних робіт, які проводила власниця замку, з’явилася цікава заява, написана у Львові 10 липня 1922 року

№ 7-9 (215-217) / липень-вересень 2015

В’їзна вежа замку. 1921 р. Світлини зберігаються у відділі рукописів Національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника (Львів)

ФОРТЕЦІ Й ЗАМКИ Віталій НАГІРНИЙ, Зеновій ФЕДУНКІВ

ПАМ’ЯТКА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХХ – НА ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ

Мар’яна Косика. Чернелицький замок. 2012 р.

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

ФОРТЕЦІ Й ЗАМКИ

руга світова війна та встановлення після її закінчення комуністичного режиму в західноукраїнських землях мали серйозний вплив як на долю Чернелиці, так і на її архітектурні пам’ятки, в тому числі й замку. Внаслідок бездіяльності радянської влади замок не вдалося зберегти в тому стані, в якому він перебував у другій половині 1930-х років. Більше того, повна байдужість комуністичної влади до пам’яток архітектури, а часом і її дії, спрямовані на знищення історичних будівель, призвели до того, що до кінця ХХ століття фортеця перетворилася на руїну. Перших пошкоджень фортеця в Чернелиці зазнала вже під час радянсько-німецької війни 1941–1945 років. Якщо під час відступу радянських військ улітку 1941 року бойові дії не зачепили Чернелицю (за однією з легенд відступаючі радянські війська тільки скинули в замкову криницю амуніцію, яку не змогли забрати з собою, і засипали її1), то весною 1944 року, під час наступу цих же військ, замок відчутно постраждав. Місцева традиція зберегла переказ, що в березні 1944 року, коли лінія фронту проходила неподалік Чернелиці, з прилеглої до замку території радянською артилерійською частиною з реактивних систем залпового вогню БМ-13 («Катюші») було здійснено обстріл німецьких позицій. У відповідь авіація супротивника нанесла бомбовий удар по замку та його околицях. Унаслідок цього авіанальоту одна або кілька бомб влучили у в’їзну вежу замку, виникла пожежа і згорів її ґонтовий дах 2. Про інші можливі пошкодження внаслідок бойових дій достеменно невідомо. Руйнування, завдані оборонному замку в 1944 році, значно поглибилися в перше повоєнне десятиліття. Місцева влада не переймалася долею фортифікаційної споруди, яка асоціювалась у першу чергу з польським пануванням на українських землях, і ставилася до пам’ятки як джерела будматеріалу. В результаті у 1949 році був повністю розібраний замковий палац, а отримані у такий спосіб цегла, каміння тощо були використані для спорудження будинку райкому партії і райвиконкому, котрий був зведений на площі перед самим замком, на відстані близько 20 метрів від північно-західного бастіону3. Досить правдоподібно, що саме тоді було розібрано дах корпусу між в’їзною вежею та південно-західним бастіоном. Із першим повоєнним десятиліттям місцеві старожили пов’язують також один цікавий факт. Згідно з їхніми розповідями після ХХ з’їзду КПРС за розпорядженням керівництва Чернелицького району встановлене перед будівлею райкому партії погруддя Сталіна вночі було демонтоване, перетягнуте з допомогою трактора на дитинець замку План замку за матеріалами обстежень 1953 р. (Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – Т. 2. – К., 1985. – С. 229.) Реконструкція замку за матеріалами обмірів 1953 р. (Нельговский Ю., Годованюк Е. Каменные замки Западной Украины конца ХVI – первой половины XVII ст. // Архитектурное наследство. – 1986. – № 34. – С. 126.) Вигляд замку в другій половині 1960-х рр. Світлина Євстахія (Остапа) Кудибіна. Приватний архів В. Нагірного

№ 7-9 (215-217) / липень-вересень 2015

ПАЛАЦИ Левко КВЯТКОВСЬКИЙ

ПАЛАЦ ЧЕРНЕЛИЦЬКОГО ЗАМКУ

Пам’ятки України / iсторiя та к ульт ура

ПАЛАЦИ

ернелицький замок – одна з найцікавіших і найцінніших пам’яток оборонної архітектури на Покутті1. У публікаціях, путівниках, а також на інтернет-сторінках, присвячених замку, часто можна зустріти фотографії надбрамної вежі, бастіонів та інших частин замку, на які, в першу чергу, звертають увагу історики, архітектори та мандрівники. Проте мало кому відомо про існування замкового палацу, який зник з краєвиду Чернелиці по Другій світовій війні. Не потрапляв він і в поле зору дослідників, за винятком лише коротких згадок у працях О. Чоловського2 та Р. Афтаназі3. Таким чином, резиденція, пов’язана з родинами Чарторийських, Потоцьких та Ценських, була несправедливо забута. Автор спробує «відновити історичну справедливість» і розкрити невідомі досі сторінки історії палацу. Замок у Чернелиці, будівництво якого закінчилося до кінця 1650-х років, має деякі ознаки оборонної резиденції, т.зв. palazzo in fortezza. Про це свідчать розпланування, характер декорування, а також функціональне призначення пам’ятки. За Я. Богдановським, palazzo in fortezza (італ. палац у фортеці) – це необоронна палацова будівля (резиденція), оточена по периметру укріпленнями бастіонного або кліщового типу, додатково укріплена ровами, валами і оборонними брамами. Виникнення цього типу укріплень (в Речі Посполитій наприкінці XVI – на початку XVII ст.) пов’язане з розвитком оборонного мистецтва, а також ренесансними тенденціями, в яких крім комфорту помешкання наголошувалося на естетичній цінності краєвиду4. На теренах сучасної Галичини поширенню palazzo in fortezza передувала поява замків-резиденцій, які належали до бастейових, або ранньобастіонних, фортифікацій. Це, як правило, квадратний або прямокутний у плані комплекс будівель, де замість бастіонів використовувалися бастеї, белюарди або ж вежі-пунтоне, як-от у Красичині (1598–1614), Жовкві (1600-ті)5, Білому Камені (1611)6 та ін. Натомість оборонні резиденції нового типу, уфортифіковані ранньобастіонними або бастіонними укріпленнями, з’являються щойно в 1620-х роках, найяскравішими зразками яких є замки у Збаражі (1620-ті), Золочеві (1634), Підгірцях (1635–1640)7. За подібним принципом у 1630-х роках велося будівництво Чернелицького замку, яке, імовірно, після 1636 року було призупинене, а відновлене й завершене лише у 1650-х роках. Невідомо, який вигляд мав би замок згідно з первісним проектом. Насамперед це залежало від його основної функції. Тут варто розглянути два основні варіанти: згідно з першим замок проектувався як мілітарний об’єкт, тобто сучасна бастіонова фортеця мала захищати маєтки Язловецьких на Покутті, в першу чергу в Чернелицькому ключі; згідно з другим – як оборонна резиденція, в якій постійно або тимчасово могли проживати власники і яка за необхідності могла протистояти ворогові, будучи прихистком у часі воєнних лихоліть. Невідомо, яким був вигляд замку на момент переходу його у власність Чарторийських. Вірогідно, що до 1650 року було сформовано оборонний периметр, частково забудоване замкове подвір’я. Справу попередників продовжив Михайло Юрій Єжи Чарторийський, за якого було внесено корективи в первісний проект, зокрема вивищено надбрамну вежу. По завершенні будівництва замок мав

Палац Чернелицького замку. База світлин «Polona». Фото Ю. Дуткевича. 1880 р. Гіпотетичний план палацу за інвентарним описом 1757 р. Автор Л. Квятковський. 2014 р.

№ 7-9 (215-217) / липень-вересень 2015

вигляд квадратної в плані фортеці, зведеної згідно із засадами староголландської школи фортифікації. Його наріжники замикали п’ятикутні бастіони, ескарповані каменем, по периметру замок оточував рів. Посередині західної куртини розміщувалася пишно декорована двоярусна брама, під’їзд до неї здійснювався через дерев’яний міст з підйомним механізмом. Обабіч до брами прилягали одноповерхові будівлі (з півдня мурована, а з півночі дерев’яна), поруч – з південної частини двору – стояв одноповерховий палац, решту замкового подвір’я оточувала дерев’яна господарська забудова, а посередині знаходилася криниця. Незважаючи на своє «запізнення», Чернелицький замок став першим такого типу на Покутті, а також однією з найгарніших магнатських резиденцій регіону. Відтворити первісний вигляд палацу дають змогу віднайдені нещодавно інвентарні описи Чернелицького замку 17578 і 1798 років9, архівна справа з документами, які стосуються реставрації, зокрема й палацу, в 1920-х роках10, а також малюнки та світлини замкової резиденції. Серед останніх найважливіше значення має фотографія авторства Юліуша Дуткевича 1880 року11. На сьогоднішній день це найдетальніше зображення палацу, яке дає уявлення про його вигляд, характер декору і загальні пропорції. Окрім цього знімка в нашому розпорядженні є дві світлини

Чернелицького замку 1921 року, на яких частково зображено й палац12. Надзвичайно цікавими є також фотографії, зроблені польською науковою експедицією 1935 року. На трьох знімках (а разом їх 21) видно фрагменти житлового будинку (палацу), але, на жаль, немає загального вигляду та деталей будівлі13. Зібрані матеріали дають достатньо інформації для відтворення первісного вигляду та планування пам’ятки. Точна дата будівництва палацу невідома. Вірогідно, його звели в 1630–1640 роках, про що свідчить просте ренесансове декорування цієї та інших замкових будівель цього періоду, в той час як верхній ярус брами, зведений після 1650 року, вирізняється особливою пластикою кам’яної різьби та багатшими декоративними елементами, притаманними ранньому бароко. Про первісний вигляд палацу можна судити з інвентарного опису Чернелицького замку 1757 року14. Ймовірно, впродовж перших років існування будівля не зазнала жодних принципових змін і перебудов. Це був одноповерховий мурований будинок, прямокутний у плані, розміром приблизно 32х12 м. Порівнюючи з палацами схожих замків (Збараж, Золочів чи навіть Золотий Потік), він помітно вирізнявся своїм невеликим розміром і більше нагадував муровану садибу. Очевидно, це пов’язано з невеликими розмірами замкового подвір’я, обмеженого по периметру оборонними спорудами. Будівництво ж другого поверху було недоцільним з міркувань

2015 № 7-9 (215-217)

Науково-популярний ілюстрований журнал

ВИДАВЕЦЬ ДП «Національне газетно-журнальне видавництво» Україна 03040, Київ, вул. Васильківська, 1. Тел./факс: +38(044) 498 23 65 Генеральний директор Андрій ЩЕКУН

АДРЕСА РЕДАКЦІЇ Україна 03040, Київ, вул. Васильківська, 1. Тел./факс: +38(044) 498 23 67 E-mail: pamjatky.ukr@gmail.com Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації – КВ № 683 від 01.06.1994

ПРО АВТОРІВ Магда Арсеніч – аспірант кафедри історії Східної Європи Інституту історії Ягеллонського університету (Краків, Польща) Артур Гощинський – аспірант кафедри Нової історії Польщі Інституту історії Ягеллонського університету (Краків, Польща) Левко Квятковський – Товариство Лева, керівник архітектурної секції науково-дослідницької експедиції «Дністер» (Львів) Віталій Нагірний – доцент кафедри історії Східної Європи Інституту історії Ягеллонського університету (Краків, Польща), кандидат історичних наук Олег Рибчинський – доцент кафедри Реставрації архітектурної та мистецької спадщини, Інституту архітектури Національного університету «Львівська Політехніка», кандидат архітектури (Львів) Зеновій Федунків – керівник науково-редакційного відділу «Звід пам’яток історії та культури України. Івано-Франківська область», викладач кафедри архітектурного проектування Івано-Франківського технічного університету (Івано-Франківськ)

ДРУКАРНЯ Від «А» до «Я», вул. Колекторна, 38/40, м. Київ, 02660; тел. +38(044) 563 18 04, 562 28 51, 562 37 41 Наклад 1000 прим.

ПАМ’ЯТКИ УКРАЇНИ: історія та культура Розповсюдження, передплата, реклама Тел. +38(044) 498 23 64, 498 23 65, Тел. +38(073) 420 11 46 e-mail: nvu.kultura.sale@gmail.com

Передплатний індекс – 74401 ВИХОДИТЬ ЩОМІСЯЦЯ ВАРТІСТЬ ПЕРЕДПЛАТИ НА 2016 РІК

1 місяць 34,31 грн

12 місяців 411,72 грн

Передплатити та придбати окремі примірники журналу в електронній версії можна за адресою: http://presspoint.ua/. Така послуга доступна в будь-якій країні світу. Ознайомитись з журналом можна в усіх наукових бібліотеках обласних центрів України та бібліотеках райцентрів Київської області. Довідки за тел.: (044) 498 23 65; e-mail: nvu.kultura@gmail.com Передплатний індекс 74401

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС

74401

Видання висвітлює проблеми виявлення, вивчення, реставрації, збереження та популяризації пам’яток історії, архітектури, мистецтва, писемності. Розповідає про визначних людей, які дбали про охорону культурної спадщини або зробили вагомий внесок у розвиток української культури

12 НОМікЕРІВ на р

ISSN 0131-2685

Пам’ятки України: історія та культура. – 2015. – №7-9 – С. 1–84.

Індекс 74401