Фотоальбом KETURI (Группа Четырех) Черновцы, 2017

[1]

[2]

[3]

[4]

Та р н о в е ц ь к и й

2016

Слюсарєв

з Чернівців

Савєльєв

1978 –

Л о п ат ю к

Keturi

г р у п а «Ч о т и р ь о х »

Висловлюємо подяку

Видання здійснене в рамках Чернівецької міської програми підтримки книговидання імені бургомістра Антона Кохановського.

Ользі Червінській, професору Чернівецького Національного університету

Ользі Сатиго, викладачу Чернівецького Національного університету

Майї Поліщук, Ігорю Лопатюку.

Litera

Factum Arte

Чернівецька обласна організація товариство «Знання»

Родина Бурбак

6

7

This album — is the outcome of the project under the name “Group of Four”, which took place in the gallery “Swee­­t­A­rt”, in Chernivtsi from August 2014 to November 2015.

During this period four exhibitions were shown. The photographs of the years 70s–80s of the group members: Boris Savelev, Sergei Lopatiuk, Vyacheslav Tarnovetsky, and like in the distant 1978, a joint exhibition with the works of Alexander Slusarev. In the Museum of Photography in Siauliai city (Lithuania) in 1978 was held an exhibition of photographs of young Soviet photographers entitled “Keturi” (Four). The Four are Boris Savelev, Vyacheslav Tarnovetsky, Sergei Lopatiuk from Chernivtsi and Alexander Slyusarev from Moscow.

Soon afterwards the exhibition was held in Vilnius. Since then the group “Four” was not exhibited together.

Despite the different walks of life, they were friends, met in Moscow and Chernivtsi, fixing the parting age on their pictures in the technique of “straight photography”. Their main characters were light and shadow, the main subject was daily routine.

And now, when Vyacheslav Tarnovetsky, Sergei Lopatiuk, Alexander Slusarev are not with us anymore, we found it necessary to recall their work. We hope that this project is only the first step to learn more about their work and contribution to the development of modern photography.

We thank Igor Lopatiuk, Maya Tarnovetsky, Boris Savelev for the given files and help in the creation of every exhibition.

Цей альбом — заключний етап проекту під назвою «Група Чотирьох», який проходив в галереї «SweetАрт», м. Чернівці, з серпня 2014 р. по листопад 2015 р. На протязі цього періоду були показані чотири виставки. Фотографії 70х–80х років учасників групи: Бориса Савєльєва, Сергія Лопатюка, В'ячеслав Тарновецького, і як в далекому 1978 році, спільна виставка разом з роботами Олександра Слюсарєва. В Музеї фотографії міста Шауляй (Литва) в 1978 р. відбулась виставка молодих радянських фотографів під назвою «Кетурї» (Четверо). Четверо — це Борис Савєльєв, В'ячеслав Тарновецький, Сергій Лопатюк з Чернівців та Олександр Слюсарєв з Москви. Незабаром показ відбувся у Вільнюсі. З тих пір група «Чотирьох» разом не виставлялась. Не дивлячись на різні життєві шляхи, вони продовжували товаришувати, зустрічались в Чернівцях та в Москві, фіксували плинність епохи на своїх світлинах, користуючись методикою «прямої фотографії». Їх головними героями були світлоі тінь, головними сюжетами — буденність. І ось, коли вже немає з нами В'ячеслава Тарновецького, Сергія Лопатюка, Олександра Слюсарєва, ми вражаємо необхідним згадати їх творчість. Маємо надію, що цей проект тільки перший крок для більш глибокого вивчення їх творчості та внеску в розвиток сучасної фотографії. Щира подяка Ігорю Лопатюку, Майї Тарновецькій, Борису Савєльєву за надані архіви та допомогу в створенні кожної виставки.

Этот альбом — итог проекта под названием «Группа Четырех», который проходил в галерее «SweetАрт», г. Черновцы с августа 2014 г. по ноябрь 2015 г. В течении этого периода были показаны четыре выставки. Фотографии 70х–80х годов участников группы: Бориса Савельева, Сергея Лопатюка, Вячеслава Тарновецкого, и как в далеком 1978 году, совместная выставка вместе с работами Олександра Слюсарева. В Музее фотографии города Шауляй (Литва) в 1978 г. состоялась выставка молодых советских фоторгафов под названием «Кетури» (Четверо). Четверо — это Борис Савельев, Вячеслав Тарновецкий, Сергей Лопатюк из Черновцов и Александр Слюсарев из Москвы. Вскоре показ состоялся в Вильнюсе. С тех пор группа «Четырех» вместе не выставлялась. Не смотря на разные жизненные пути, они дружили, встречались в Черновцах и Москве, фиксировали уход эпохи на своих снимках используя методику «прямой фотографии». Их главными героями были свет и тень, главными сюжетами — каждодневность. И вот, когда уже нет с нами Вячеслава Тарновецкого, Сергея Лопатюка, Александра Слюсарева, мы сочли необходимым вспомнить об их творчестве. Надеемся, что этот проект только первый шаг для более глубокого изучения их творчества и вклада в развитие современной фотографии. Мы благодарим Игоря Лопатюка, Майу Тарновецкую, Бориса Савельева за предоставленные архивы и помощь в создании каждой выставки.

Natalia Bogomaz, project manager, director of the gallery “SweetArt”

Наталія Богомаз, керівник проекту, директор галереї «SweetАрт»

Наталия Богомаз, руководитель проекта, директор галереи «SweetАрт»

8

9

Taking photos underwater

ПІДВОДНА ЗЙОМКА

Подводная съёмка

Each decent family has a photo album. The same is with decent cities.

Pre-war photographers, amateurs and professionals, portraitist and wandering quick sketch artists left blackand-white images of Czernowitz as a memento. They depicted bonnes carrying babies, King Ferdinand of Romania, motorcyclists on the Sholem Aleichem street the minute before the race starts, Jewish children before being sent to a summer camp, crepe georgette women of fashion with square wallet-like handbags, and dandies in baggy tweed socks, Olga Kobylianska with its Ukrainian choristers in embroidered shirts, participants of the international congress of anthropologists, bus fleet orchestra, carriages with the rising top and coachmen with their hats on, skaters and a winter rink on the Theatre Square (the former Fischplatz, than – Elizabeth Platz, and later named after the writer, Vasile Alecsandri, in the Romanian times), first refugees from Poland, the first of the swastikas on the entrance to a university building, employed Jews with brooms on the streets.

In his poem A Storm, Forever Momentary Boris Pasternak compares storm with a photographer.

Storm photographs and develops a film under the downpour at the same time.

У кожної порядної сім’ї є альбом світлин. Так само з порядними містами. Довоєнні фотографи, любителі і професіонали, портретисти і мандрівні моменталісти, залишили нам на довгу пам’ять чорно-білі образи Czernowitz: карапузів на руках у бонн, румунського короля Фердинанда, мотоциклістів на вулиці Шолом-Алейхема за мить до початку гонок, єврейських дітей перед відправкою до літнього табору, креп-жоржетових чепурух із квадратними сумочками-гаманцями та чепурунів у мішкуватих гольфах із твіду, Ольги Кобилянської з українськими хористами у вишиванках, учасників міжнародного конгресу антропологів, оркестру автобусного парку, двомісних дрожок із кучером у кашкеті і підйомним верхом, ковзанярів і льодового майданчика на Театральній площі (колишній Фішпляц, потім — Елізаветпляц, а в румунські часи площі імені письменника Васіле Александрі), перших біженців із Польщі, першої свастики над входом в університетський корпус, працевлаштованих євреїв із мітлами на вулицях. Московський поет Борис Пастернак у вірші «Гроза миттєва навіки» порівнює грозу з фотографом. Вона, гроза, фотографує і миттєво проявляє плівку в зливі.

У каждой порядочной семьи есть альбом фотографий. Точно так же с порядочными городами. Довоенные фотографы, любители и профессионалы, портретисты и бродячие моменталисты, оставили нам на долгую память чёрно-белые образы Czernowitz: карапузов на руках у бонн, румынского короля Фердинанд I, мотоциклистов на улице Шолом-А­ле ­ й­хема за минуту до начала гонок, еврейских детей перед отправкой в летний лагерь, креп-жоржетовых щеголих с квадратными сумочками-кошельками и щеголей в мешковатых гольфах из твида, Ольги Кобылянской с украинскими хористами в вышиванках, участни­ ков международного конгресса антропологов, оркестра автобусного парка, двухместных пролёток с куче­ ром в фуражке и поднимающимся верхом, конькобежцев и зимнего катка на Театральной площади (бывшей Фишпляц, после — Елизаветпляц, а в румынские времена площади имени писателя Василе Александри), первых беженцев из Польши, первой свастики над входом в университетский корпус, трудоустроенных евреев с мётлами на улицах. Московский поэт Борис Пастернак в стихотворении «Гроза моментальная навек» сравнивает грозу с фотографом. Она, гроза, фотографирует и тотчас проявляет плёнку в ливне.

And then summer bid farewell To the station. Taking off its cap, Thunder took as a souvenir A hundred blinding photos of night.

А затим прощалось літо З полустанком. Знявши шапку, Сто сліпучих фотографій Вночі зняв на пам’ять грім.

А затем прощалось лето С полустанком. Снявши шапку, Сто слепящих фотографий Ночью снял на память гром.

There are dramatic pictures and the fresh smell of ozone after the storm.

Once Chernivtsi poetess Rose Auslander called Chernivtsi “Eine versunkene Stadt. Eine versunkene Welt” (“the sunken city, sunken world”).

She was right, but it is unlikely she thought that life is possible underwater without scuba suits. I mean, life rather than survival. Among Chernivtsi amphibians of the second half of the previous century, I would first

Після грози залишаються драматичні знімки і свіжий запах озону. Колись чернівецька поетеса Роза Ауслендер назвала Чернівці «Eine versunkene Stadt. Eine ver­ sunkene Welt» («затонуле місто, затонулий світ»). Вона мала рацію, проте навряд чи вона думала, що життя під водою без аквалангів і скафандрів теж можливе. Так, життя, а не виживання. Серед чернівецьких амфібій другої половини

После грозы остаются драматичные снимки и свежий запах озона. Когда-то черновицкая поэтесса Роза Ауслендер назвала Черновцы «Eine versunkene Stadt. Eine versunkene Welt» («затонувший город, затонувший мир»). Она была права, но едва ли она думала, что жизнь под водой без аквалангов и скафандров тоже возможна. Да, жизнь, а не выживание. Среди черновицких амфибий второй половины минувшего

10

11

and foremost mention photographers Viacheslav Tarnovetsky (1945–2002), Boris Savelev (b. 1947) and Sergei Lopatiuk (1955–1996). They took photos in unusual underwater conditions. The fact is that every object appears closer than it actually is in the water due to refraction of light rays. Water diffuses light much more intensely than air does. In addition, humic substances, clay particles, freefloating duckweed, water mosses and drifting plankton hinder the shooting.

All of this has a direct impact on the contrast and sharpness. Moreover, at a depth of several meters red colour withers and yellow fades. The refraction of light rays radically changes the spatial depth and shifts visual location of underwater objects with respect to surface.

Each of three photographers has their own habitat (biotope) in the underwater ecosystem. Tarnovetsky’s urban yards are filled to the brim with sluggish summer highlights. The market is empty, and you can hear a loud sound of water in the silence dripping from the tap. Amphibian children climb up the tree towards the surface in the hope of escaping from the river of oblivion. Lovers on the beach inhale each other’s wetness: their gills may burst without water. A boy falls unconscious two meters away from the saving water. Boardwalk fence offers its services as a raft. A cargo ship cuts the water into chunks and shreds.

Savelev’s biotope gives an idea of how the world would look if it survived the neutron depth bomb, i.e. aquariums on wheels with drowned passengers moving through the city, light and shadow winking to each other, a shoemaker stitching fins, a sailor hugging a mermaid, a girl embracing cats before getting them drowned.

That all reveals us a picture, just as V. I. Vernadsky said that all living creatures are related by breathing.

Photographer Sergey Lopatiuk, Associate Professor of the Department of Computing Machines, died at the age of 40 because of tuberculosis of bones. Lopatiuk’s contribution to landscape science and ecology of the Chernivtsi bottom and its surroundings is evident (see drying

минулого століття я б передусім відзначив фотографів В’ячеслава Тарновецького (1945–2002), Бориса Савельєва (народ. 1947 р.) і Сергія Лопатюка (1955–1996). Вони вели підводну зйомку в нестандартних умовах. Справа в тому, що через заломлення світлових променів усі предмети, що знаходяться у воді, здаються ближчими, ніж насправді. Вода розсіює світло куди інтенсивніше, ніж це робить повітря. До того ж зйомці заважають гумусові речовини, глинисті частки,вільнопливна ряска, водні мохи, планктони, що дрейфують. Все це безпосередньо позначається на контрасті і різкості. Крім того, на глибині декількох метрів червоний колір блідне, а жовтий линяє. Заломлення світлових променів радикально змінює просторову глибину і зміщує візуальне місцезнаходження підводних предметів відносно надводних. У підводній екосистемі в кожного з трьох фотографів своє середовище мешкання (біотоп). Міські двори Тарновецького заповнені по самі вінця млявими літніми відблисками. Ринок порожній, і з крану в тиші гучно капає вода. Земноводні діти дряпаються по дереву вгору до поверхні водойми в надії втекти з річки забуття. Закохані на березі моря вдихають мокроту один одного: без вологи їх зябра можуть лопнути. Хлопчик втрачає свідомість у двох метрах від рятівної води. Дощатий паркан пропонує свої послуги в якості плоту. Суховантаж ріже воду на кусні і клапті. Біотоп Савельєва дає уявлення про те, як виглядав би світ, що пережив падіння нейтронної глибинної бомби: по місту рухаються акваріуми на колесах з пасажирами-утоплениками, світло і тіні підморгують одне одному, чоботар сточує ласти, матрос обіймає русалку, дівчинка притискує до грудей котів перш ніж утопити їх, ніби демонструючи думку дослідника природи В. І. Вернадського про те, що всі живі організми пов’язані диханням. Фотограф Сергій Лопатюк, доцент кафедри електронних обчислювальних машин, помер у віці 40 років від туберкульозу кісток. Вклад Лопатюка в ландшафтознавство й екологію

века я бы в первую голову отметил фотографов Вячеслава Тарновецкого (1945–2002), Бориса Савельева (род. 1947 г.) и Сергея Лопатюка (1955–1996). Они вели подводную съёмку в нестандартных условиях. Дело в том, что из-за преломления световых лучей все предметы, находящиеся в воде, кажутся ближе, чем на самом деле. Вода рассеивает свет куда интенсивней, чем это делает воздух. К тому же съёмке мешают гумусовые вещества, глинистые частицы, свободноплавающая ряска, водные мхи, дрейфующие планктоны. Всё это напрямую сказывается на контрасте и резкости. Причём, на глубине нескольких метров красный цвет блёкнет, а жёлтый линяет. Преломление световых лучей радикально изменяет пространственную глубину и смещает визуальное местонахождение подводных предметов относительно надводных. В подводной экосистеме у каждого из трёх фотографов своя среда оби­ тания (биотоп). Городские дворы Тарновецкого заполнены до краёв вязкими летними бликами. Рынок пуст, и из крана в тишине громко капает вода. Земноводные дети караб­ каются по дереву вверх к поверхности водоёма в надежде совершить побег из реки забвения. Влюблённые на берегу моря вдыхают мокроту друг друга: без влаги их жабры могут лопнуть. Мальчик теряет сознание в двух метрах от спасительной воды. Дощатый паркан предлагает свои услуги в качестве плота. Сухогруз режет воду на ломти и лоскуты. Биотоп Савельева даёт представление о том, как выглядел бы мир, переживший падение нейтронной глубинной бомбы: по городу движутся аквариумы на колёсах с пассажирами-утопленниками, свет и тени подмигивают друг другу, сапожник тачает ласты, матрос обнимает русалку, девочка прижимает к груди котов перед тем как утопить их, как бы демонстрируя мысль естествоиспытателя В. И. Вернадского о том, что все живые организмы связаны дыханием. Фотограф Сергей Лопатюк, доцент кафедры электронных вычислительных машин, умер в возрасте 40 лет от туберкулёза костей. Вклад

the sheets, which will never dry up for lack of air; children in the welllike yard without having a view on the earthly future; the elderly, capable of smoking in the water; a man with moustaches of a catfish living the life of the bottom of the sea; an old man, knee-high to a grasshopper, clutching boxes of damp matches in his pocket; a lonely washstand, who lost its job; the Ruska street, populated by invisible fry.

We are accustomed to the fact that people in the photos are either smiling or laughing. However, it is difficult to smile for those who live underwater. Water creatures do not smile. Divers in masks do not laugh.

Is there a place for such beings in family photo albums? Time will not tell. However, they are priceless for photo collections of anthropomorphic species and subspecies.

A family photo album of pre-war Chernivtsi is connected with photos of Chernivtsi in the 1970’s and 1980’s just like the plusquamperfectum is connected with the past tense in Latin grammar. Everything is in the past, and the past has its gradation. But there is another difference between the two albums. The first one has the historical value. The second one is of the anthropological and artistic value.

It is not common for a photographer to be called a genius. Photography has only recently become an art. However, due to bizarre laws of topos and chronos a genius returns to the same place, but at a different time and in another guise. First, poets came to Czernowitz. After half a century photographers did. In the end, they met on the same meridian.

P. S. It is quite difficult to write about Moscow photographer, hydrologist Alexander Slyusarev who joined colleges from Chernivtsi. Perhaps the best thing about his photos could be written by geometers and surveyors who know a lot about dividing figures, conic sections, the theory of mirrors and types of space.

Ihor Pomerantsev, poet, novelist, Radio Svoboda leading essayist, classmate of Boris Savelev

чернівецького дна та його околиць очевидний (див. сохнучі простирадла, які ніколи не висохнуть за браком повітря; діти у дворі-колодязі без шансу на земне майбутнє; старі дідугани, здатні палити під водою; чоловік із вусами сома, що веде донний спосіб життя; стариган «метр з кепкою», що стискує в кишені коробку відволожених сірників; самотній умивальник, що втратив роботу; вулиця Руська, заселена мальками-невидимками). Ми звикли до того, що люди на світлинах посміхаються чи сміються. Але тим, хто живе під водою, посміхатися важко. Водні тварі не посміхаються. Пірнальники в масках не регочуть. Хіба є місце подібним істотам у родинних фото­ альбомах? Час не показує. Однак у фотоколекціях антропоморфних видів і підвидів їм ціни немає. Родинний фотоальбом передвоєн­ них Чернівців співвідноситься з чернівець­кими світлинами сімде­ сятих-вісім­­десятих років ХХ століття, як у латинській граматиці плюсквамперфект (plusquamperfectum) із минулим часом. Все — у минулому, і в минулого свої градації. Але є ще одна відмінність між двома альбомами. У першого з них — історична вартість. У другого — антропологічна й художня. Фотографів не прийнято називати геніями. Фотографія виборола статус мистецтва порівняно нещодавно. Але за химерними законами топоса і хроноса геній повертається на те ж саме місце, хоча в інший час і в інакшому вигляді. Спочатку в Czernowitz прийшли поети. Опісля півстоліття — фотографи. Врешті-решт, вони зустрілися на одному меридіані.

P. S. Про фотографа з Москви О. Слюсарєва, який примкнув до чернівецьких колег, гідрологу писати не з руки. Краще всього про його фотографії могли б написати геометри та геодезісти, які розуміються в діленні фігур, конічних перетинах, теорії зеркал та типах простору.

Ігор Померанцев, поет, письменник, головний есеїст радіо «Свобода», однокласник Бориса Савєлєва

Лопатюка в ландшафтоведение и экологию черновицкого дна и его окрестностей очевиден (см. сохнущие простыни, которые никогда не высохнут за неимением воздуха; дети во дворе-колодце без видов на земное будущее; старики, способные курить под водой; мужчина с усами сома, ведущий донный образ жизни; старикашка «метр с кепкой», сжимающий в кармане коробок отсыревших спичек; одинокий рукомойник, потерявший работу; улица Руська, заселённая мальками-невидимками). Мы привыкли к тому, что люди на фотографиях улыбаются или смеются. Но тем, кто живёт под водой, улыбаться трудно. Водные твари не улыбаются. Ныряльщики в масках не хохочут. Есть ли место таким существам в семейных фотоальбомах? Время не покажет. Но вот в фотоколлекциях антропоморфных видов и подвидов им цены нет. Семейный фотоальбом предвоенных Черновцов соотносится с черновицкими фотографиями семидесятых-восьмидесятых годов ХХ столетия, как в латинской грамматике плюсквамперфект (plusquamperfectum) с прошедшим временем. Всё — в прошлом, и у прошлого свои градации. Но есть ещё одно отличие у двух альбомов. У первого из них — историческая ценность. У второго — антропологическая и художественная. Фотографов не принято называть гениями. Фотография завоевала статус искусства сравнительно недавно. Но по причудливым законам топоса и хроноса гений возвращается в то же место, хотя в другое время и в другом обличье. Сначала в Czernowitz пришли поэты. Спустя полвека — фотографы. В конце концов, они встретились на одном меридиане.

P. S. О московском фотографе А. Слюсареве, примкнувшем к черновицким коллегам гидрологу писать не с руки. Лучше всего о его фотографиях могли бы написать геометры и геодезисты , знающие толк в делении фигур, конических сечениях, теории зеркал и типах пространства. Игорь Померанцев, поет, писатель, ведущий ессеист радио «Свобода», однокласник Бориса Савельева

Keturi

[1]

Л о п ат ю к

[2]

Савєльєв

[3]

Слюсарєв

[4]

Та р н о в е ц ь к и й

15

On the art of taking photos, photographers, and the Keturi Group

Про фотографію, фотографів і групу «Кетурі – четверо»

О фотографии, фотографах и группе «Кетури — четверо»

Soviet photography during the 1970’s was extremely multifaceted and complex. Propaganda photojournalism dominated the capital, although there were also many photoclubs, which united photography enthusiasts.

The two most prominent clubs of the time were Shot and Innovator. I, Boris Savelev, was chairman of The Innovator.

One day in the mid-70s, when I came to my parents in Chernivtsi with a box of photos I had pleasure to meet the chairman of the city’s photoclub, Slavik Tarnovetsky. Slavik had a young follower, Sergiy Lopatiuk, who I quickly befriended. This was due to our interest in cameras, photographic paper and Chernivtsi wine cellars that we eagerly visited while taking pictures of the city, making sure we missed none. We often called ourselves “faithful Iskra-ists”, because it was the Iskra 6×6, the type of camera we used to take our pictures.

We naively believed that our pictures would be published in the Soviet photo magazines just because they were shot with this Soviet camera, in spite of their non-Soviet nature and deeply vivid truth of life. That made us twice more enthusiastic about testing the wine cellars.

During the Soviet period the magazine called “Soviet Photo” published works of photojournalists and photography amateurs from all over the USSR. The Department of Art Photography of the magazine was headed by Mikhail Leontiev. Being an ardent anti-Soviet individual and a Communist Party member, as it was required by such a position, at the same time, he thrived on gathering photos, which did not go through censorship, and had them hung on the walls at home. This made for a very interesting exhibition of alternative photos that many enthusiasts went on submitting to his Department.

Our group “Keturi” took great pleasure in gathering in his house and showing our photos to each

Радянська фотографія у 70-ті роки ХХ століття була вкрай багатоликою і зовсім не однозначною. У столиці домінувала пропагандистська фотожурналістика, але були також й фотоклуби, що об’єднували ентузіастів фотографії. Особливо виділялися два — «Кадр» і «Новатор». Головою «Новатора» був я, Борис Савельєв. Якось, у середині 70-х, з коробкою, повною світлин, приїхавши до Чернівців до батьків, я зустрівся з головою Чернівецького фотоклубу Славою Тарновецьким та його учнем і молодшим колегою Сергієм Лопатюком. Ми відразу подружилися на ґрунті фотокамер, фотопаперу, а ще Чернівецьких винних підвалів, гуляючи містом й знімаючи, ми прагнули не пропустити жодної з винарень на шляху зйомки. Ми проголосили себе «вірними іскрівцями» (за типом камери «Іскра 6×6», якою ми всі знімали) й наївно вважали, що за цю назву нас повсякчас друкуватимуть у радянському фотовиданні, не дивлячись на нерадянський характер наших знімків, з їхньою грубою правдою життя. Все це додавало нам подвоєної енергії на рахунок тестування винних підвальчиків. У ті часи у Москві видавався журнал «Радянське Фото», що друкував фотожурналістів та фотоаматорів з усіх кінців СРСР. Завідувачем відділу художньої фотографії був Михайло Леонтьєв, який визначав жанри і напрями ентузіастів, що присилали свої картки в редакцію. Будучи лютим антисовєтчиком, натомість за посадою секретарем парторганізації видання, він збирав знехтувані цензурою надіслані світлини й вивішував їх у себе вдома на стінах, створивши тим самим постійно поповнювану виставку. Ось у нього й склалася наша група «Кетурі». Ми демонстрували один одному свої фотки, запиваючи враження вином, лаючи пропагандистів, журнал «Радянське Фото»

Советская фотография в 70-х годах ХХ века была чрезвычайно многолика и разнознакова. В столице доминировала пропагандистская фотожурналистика, но также и были фотоклубы, объединявшие энтузиастов фотографии, где выделялись два клуба «Кадр» и «Новатор» и председателем «Новатора» был я, Борис Савельев. Однажды в середине 70-х, приехав к родителям в Черновцы с коробкой полной фотографий я встретился с председателем Черновицкого фотоклуба Славиком Тарновецким и его молодым учеником и коллегой Сережей Лопатюком и мы сразу подружились на почве фотокамер, фотобумаги и Черновицких винных подвалов, в какие мы, гуляя и снимая по Черновцам, заходили по пути съемки, стараясь не пропустить ни одного. А поскольку мы называли себя «верные искровцы», по типу камеры «Искра 6×6», которой мы все снимали, наивно полагая, что нас за это название будут постоянно печатать в советском фотожурнале, несмотря на несоветский характер наших снимков, грубой правды жизни, это придавало нам удвоенную энергию по тестированию винных подвальчиков. А в Москве выпускался журнал «Советское Фото», печатающий фотожурналистов и фотолюбителей со всех концов СССР. Зав отделом художественной фотографии был Михаил Леонтьев, он и определял жанры и направления энтузиастов, шлющих свои карточки в журнал. Будучи ярым антисоветчиком и по должности секретарем парторганизации журнала, он собирал присланные фотографии, не прошедшие цензуру, и у себя дома вывешивал их на стенах, эту постоянно пополняемую выставку. Вот у него и собиралась наша группа «Кетури», демонстрируя друг другу свои фотки, запивая это все вином, ругая пропагандистов,

16

17

other. We especially enjoyed drinking wine together, criticizing Soviet propagandists and the “Soviet Photo”.

During that time all of us had respect for and praised the Czech magazine “Revue Fotografie”, which produced outstanding uncensored photos.

This was the time when photographer Sasha Sliusarev joined us to form our group of four (Keturi in Lithuanian).

We were happy to hold a single yet very successful exhibition at the Museum of Photography in Siauliai, Lithuania. Successful, in spite of the silence of the “Soviet Photo”, and later cheerfully celebrated with the Head of the Department of Art Photography with the clinking of glasses.

Well, we continued to meet and be friends till the end of the magazine and the Soviet Union. Then over the years Misha Leontiev, Sergiy Lopatiuk, Slavik Tarnovetsky and Sasha Sliusarev passed away, and only I have left to still love distorting reality with my lens, indulging solely in colour photography. I refuse to lose the energy of my youth that everyone was consumed with during those times.

і вихваляючи чеський журнал «Ревю Фотографії». Наша група «Четверо» (литовською — «Кетурі») здійснилася, коли до нас приєднався фотограф Саша Слюсарєв. Ми зробили одну-єдину виставку в Шауляї, в Литві, в музеї фотографії. Вона пройшла з успіхом, під дзвін келихів, не дивлячись на мовчанку «Радянського Фото» і при захопленому схваленні його парторга. Ну, а ми всі й надалі продовжували зустрічатися, дружити і збиратися разом до кінця існування журналу і самого СРСР. Потім відійшли до іншого Світу Міша Леонтьєв, Сергій Лопатюк, Слава Тарновецький, Саша Слюсарев, і лише я ще спотворюю своїм об’єктивом реальність, вдаючись до виключно кольорової фотографії, поодинці прагну не розгубити енергію молодості, що вирувала в усіх нас тієї пори.

Boris Savelev Chernivtsi, June 2 01 6

Борис Савельєв Чернівці, липень 2 0 16 р.

журнал «Советское Фото» и восхваляя чешский журнал «Ревю Фотографии». К нам примкнул фотограф Саша ­С­­л­­­­­ю­­­сарев и состоялась наша группа «Че­тверо», по-литовски — «Кетури», сделавшая одну единственную выставку в Шауляе, в Литве, в музее фотографии, где прошла с успехом, несмотря на молчание журнала «Советское Фото» и восторженного одобрения его парторга, под звон бокалов. Ну, а мы все продолжали встречаться дружить и собираться до конца журнала и СССР. Потом ушли в Мир иной, Миша Леонтьев, Сережа Лопатюк, Славик Тарновецкий, Саша Слюсарев, и только я еще искажаю своим объективом реальность, предаваясь исключительно цветной фотографии и стараюсь, не потерять, энергию молодости, бурлившую во всех в те годы.

[1]

[2]

[3]

[4]

Борис Савельев Черновцы, июль 2016 г.

18

19

Keturi

Sergiy Lopatiuk

Сергій Лопатюк

1955 – 1995

1955 – 1995

Was born in 1955 in Chernivtsi.

Finished School №2, later graduated from Chernivtsi State University.

Physicist. Was employed with the University, obtained the Candidate of Technical Sciences Degree.

Took up photography in 1975, had his older friend and colleague Viacheslav Tarnovetsky as his teacher.

Took active part in Ukrainian and all-Union photo exhibitions and festivals. Joined the Keturi Group in 1977.

With the beginning of Perestroika, Sergiy became known in Europe, exhibited in Holland, the Czech Republic, France, Great Britain. Was a contributor to the Another Russia album published in 1986 in London.

Took photos with 6×6 cm Iskra camera. Headed and trained a young photographers group. Gave up taking photos and participating in exhibitions after 1991, however was still interested in photography.

Died in 1995. Was married three times, had a daughter.

Left behind a rather small yet very worthy collection. Sergiy Lopatiuk is considered one of the most outstanding Ukrainian photographers, in spite of being forgotten for some time.

Народився в 1955 р., в Чернівцях. Закінчив школу №2 Чернівецький Державний Університет ім. Федьковича. Фізик. Працював в Університеті, де захистив ступінь кандидата технічних наук. Фотографією захопився в 1975 р., своїм вчителем вважав старшого друга та колегу В’ячеслава Тарновецького. Приймав активну участь в Українських та Всесоюзних фотовиставках та фестивалях. З початку «перестройки» став відомим в Західній Європі, виставлявся в Голандії, Чехії, Франції, Великобританії. Приймав участь в альбомі «Another Russia», який був виданий в Лондоні в 1986 р. В 1977 р. став учасником групи «Кетурі». Знімав камерою «Іскра» 6×6. В Будинку піонерів вів фотогурток. З 1991 р. практично не знімав, відійшов від виставок, хоча фотографією продовжував цікавитись. Спочив у 1995 р. Має доньку, був тричі одружений. Залишив невеликий, але значущий архів, який чекає свого дослідника. Вважається одним з видатних українських фотографів, хоча тимчасово забутих.

фото В. Тарновецький

[1]

20

21

S . Lo pat i u k

С. Лопатюк

22

23

S . Lo pat i u k

С. Лопатюк

24

25

S . Lo pat i u k

С. Лопатюк

26

27

S . Lo pat i u k

С. Лопатюк

28

29

S . Lo pat i u k

С. Лопатюк

30

31

Keturi

Boris Savelev

Боріс Савєльєв

b. 1947

1947 р.н.

Was born in 1947 in Chernivtsi.

Went to School №2, finished School №1. Left Chernivtsi in 1966 to enter Moscow Aviation Institute, graduated in 1972.

Worked as an engineer till 1983.

From 1983 till 1990 worked as a photographer and typographer for various publishers in Ukraine and Russia. Has been a free photographer since 1991.

Took up photography in 1963. Calls Eugene Atget and Walker Evans his teachers. Made use of different cameras, these were Salyut 6×6 cm, Iskra 6×6 cm, Leica M3, Contax G1, later many other cameras and systems.

Currently prefers Sigma DP2Q and Sony A7R. Joined the Keturi Group in 1977.

Had many works published in various European and US magazines and exhibited in galleries and museums.

His works can be found in a number of institutes and private collections worldwide. Preferred the black-andwhite photo till 1986, later full colour.

Makes use of different printing methods both modern and alternative, always to supreme results. Prints by his own.

Married, has two sons.

Народився в Чернівцях. Вчився в школі №2, закінчив навчання в школі №1. В 1966 році вступив в Московський Авіаційний Інститут, який закінчив в 1972 році. До 1983 року працював інженером, з 1983 по 1990 рік працює як вільний фотограф для різних видавництв в Росії та України. З 1991 р. незалежний фотограф. Фотографією захопився в 1963 р. Своїми вчителями вважає французького фотографа Ежена Атже та американського фотографа Уолкера Еванса. Знімає різними камерами: спочатку були «Салют» 6×6 см., «Іскра» 6×6 см., Leica M3, Contax G1, а з розвитком цифрової техніки, багато різних камер та систем. На даний час віддає перевагу камерам «Sigma DP2Q» та «Sony A7R». В 1977 р. учасник групи «Кетурі». Багаторазово друкувався в різних журналах та альбомах у Європі та США. Виставки в галереяї та музеях Європи, США та Росії. Роботи знаходяться в багатьох Інститутах Європи, США та в приватних колекціях. До 1986 року віддавав перевагу чорно-білій фотографії, пізніше — кольоровій. Використовує різні техніки друку, як сучасні, так і альтернативні. Все друкує сам. Має два сина, двічі одружений.

фото Е. Дарикович

[2]

32

33

B . Sav e l e v

Б. Савєльєв

34

35

B . Sav e l e v

Б. Савєльєв

36

37

B . Sav e l e v

Б. Савєльєв

38

39

B . Sav e l e v

Б. Савєльєв

40

41

B . Sav e l e v

Б. Савєльєв

42

43

B . Sav e l e v

Б. Савєльєв

44

45

46

47

Keturi

фото В. Тарновецький

[3]

Oleksandr Sliusarev

Олександр Слюсарєв

1944 – 2010

1944 – 2010

Was born in 1944 in Moscow. Finished there a school, and later — Moscow State Pedagogical University. Translator of Italian, worked in Intourist, translated books by Gianni Rodari, well known in the USSR. Took a teacher’s position with the Foreign Languages Courses in 1976 to work till 1991. From 1992 till his last days, was a free photographer.

Took up photography in 1961, impressed by the Czech magazine “Revue Fotografie”. Thought the Czech photographers of the 40s–50s to be his teachers. Used various cameras, having Rolleyflex 6×6 cm as his favourite, then Fuji 6×9, and a reflex Canon from 2007 on, since digital technologies became widespread.

Declared himself an independent photographer, but joined the Keturi Group in 1977. Maintained close relations with Baltic photographers Spuris and Luckus, and Kharkiv masters Mykhailov, Rupin, Malyovannyi.

Conducted intense educational activity, held lectures, exhibited photos in many Ukrainian and Russian cities.

Repeatedly visited Chernivtsi where was impressed by the beauty of the city. With emerging of the Internet, actively participated in Live Journal, ran the School of Metaphysical Photography, was held in respect and followed by many. Was published in many Russian and European magazines and almanacs. Took both blackand-white and colour photos.

Was married twice, had a son.

Died in 2010.

Left behind a considerable archive, which is being explored now by his followers. His input in the Soviet, Russian and world photography is great and indisputable.

Народився в Москві. Закінчив школу в Москві, Московський Державний Педагогічений Інститут. Перекладач з італійської мови. Працював в Інтуристі, був перекладачем книг Джані Родарі, відомого в СРСР. В 1976 році працював на курсах іноземних мов, де викладав до 1991 р. З 1992 року і до кінця життя вільний фотограф. Фотографією захопився в 1961 р. під впливом журналу «Фотографічне ревю». Своїми вчителями вважав чехословацьких фотографів 40–50 років. Знімав різними камерами, улюбленою була «Rolleflex», 6×6 см., потім «Fuji» 6×9 см., а з розвитком цифрової техніки, з 2007 року, використовував дзеркальний «Canon». В 1977 вступив в групу «Кетурі». Мав тісні стосунки з прибалтійськими фотографами Спурисом і Луцкусом, а також з харківськими майстрами Михайловим, Рупіним і Мальованим. Вів активну просвітницьку діяльність, неоднора зово відвідував Чернівці, був вражений архітектурою та історією міста. З розвитком інтерне­ту вів активе життя в Живому Журналі, організував школу «Метафізичної фотографії», мав багато учнів та послідовників. Видавався у багатьох журналах та альбомах в Росії та на Заході. Знімав як чорно-білу так і кольорову фотографію. Має сина, був двічі одружений. Помер у 2010 році. Залишив великий архів, з яким працюють послідовники, учні та мистецтвознавці. Вніс дуже великий вклад в Радянську, Російську та Світову фотографію.

48

49

O. Sliusarev

О. Слюсарєв

50

51

52

53

Keturi

фото Б. Савєлєв

[4]

Viacheslav Tarnovetsky

В’ячеслав Тарновецький

1945 – 20 02

1945 – 20 02

Was born in 1945 in Chernivtsi.

Finished School №1, later graduated from Chernivtsi State University.

Took up photography being a student in 1962. Considered Josef Sudek, Czech photographer, his teacher whose works he had found published in the Prague magazine “Revue Fotografie”. Served in the army in 1965 where became friends with Moscow artist Yuriy Trusevich and Riga photographer Valdis Brauns. Through these relationships became known and accepted among Moscow and Riga informal artists.

A physicist, worked in Chernivtsi State University where defended his degree of Candidate of Technical Sciences. At the same time, he organized the Chernivtsi Photo Club, became its leader and had tight relations with Chernivtsi photographers and artists Konev, Hrytsyk, Okshtein, Tutelman, Lysaniuk. Was a teacher for an outstanding photographer, Sergiy Lopatiuk.

Joined the Keturi Group in 1977.

Had his works published in a number of European and US magazines. His photos can be found in a number of museums, private collections, institutes of Europe and USA. Took photos with 6×6 cm Iskra camera. Had a collection of old cameras.

Was married twice, had three daughters. Died in 2002.

Left behind a huge collection of negatives and photos which is yet to be explored and published. He made a great contribution to the world photography.

Народився в 1945 році в Чернівцях. Вчився в школі-інтернаті, закінчив школу №1, Чернівецький Державний Університет. Фотографією захопився в шкільні роки, в 1962 році. Вважав своїм вчителем чеського фотографа Йозефа Судека, якого побачив на сторінках празького журналу «Фотографічне ревю». В 1965 році проходив віськову службу в армії, де познайомився з московським художником Юрієм Трусевичем та ризьким фотографом Валдисом Брацисом та завдячуючи їм став своїм в московському середовищі неофіційного мистецтва і прибалтійській фотографії. Фізик. Працював в Чернівецькому Університеті, захистив ступінь кандидата технічних наук і в той же час організував Чернівецький фотоклуб, був його головою, тісно спілкувався з художниками та фотографами Чернівців: Конєвим, Тутельманом, Лисанюком, Окштейном. Виховав видатного фотографа Сергія Лопатюка. В 1977 р. став учасником групи «Кетурі». Друкувався в ряді книг та журналів в Європі та США. Його фотографії знаходяться в багатьох музеях, приватних колекціях, інститутах західної Європи та Америки. Знімав камерою 6×6 см. «Іскра», колекціонував стару апаратуру. Був двічі одружений, має трьох доньок. Спочив у 2002 р. Залишив чималий архів з негативами та фотографіями, який чекає свого дослідника та видавця. Вклад цього фотографа в історію світової фотографії реально значущий.

54

55

V. Ta r n o v e t s k y

В . Та р н о в е ц ь к и й

56

57

V. Ta r n o v e t s k y

В . Та р н о в е ц ь к и й

58

59

V. Ta r n o v e t s k y

В . Та р н о в е ц ь к и й

60

61

V. Ta r n o v e t s k y

В . Та р н о в е ц ь к и й

62

63

V. Ta r n o v e t s k y

В . Та р н о в е ц ь к и й

64

65

V. Ta r n o v e t s k y

В . Та р н о в е ц ь к и й

66

67

In 1986, at the start of Perestroyka (rebuilding), Thomas Neurath, the director of Thames and Hudson visited Moscow looking for ‘unofficial’ artists. He selected Boris Savelev and in 1988 the monograph Secret Citywas published. This was the first book publishedin the west of an unofficial photographer living in the Soviet Union.

Up until 1982 all of the works that Boris Savelev had exhibited were black and white prints but he had been experimenting with colour photography since the early 1980’s.

When producing Secret City, Thames and Hudson selected a group of these colour photographs which had been taken using Orwachrome film.

The poor quality of the colour, and the additional problems of the lithographic reproduction failed to capture the complexity and density that the artist wanted. In 1987 he discovered Kodachrome film and all his colour work taken on film since that time has used Kodachrome.

In the years following its publication most of Boris Savelev’s work has been an enquiry into colour photography.

Since 1995 most of his images have been captured digitally. After the initial disappointment with the reproductions in Secret City, Boris started to look for alternative printing processes. He worked with C Type prints, but anxious about their fugitive nature and unhappy with the uniform surface of the paper he started looking into dye transfer prints and then pigment transfer prints. He experimented with many of the nineteenth century processes becoming a master of gum bichromate printing (both in black and white and colour), platinum printing and Kallitype.

Cameraworks was his inspirationand pictorialist photographers like Ste­­ichen, Kertész, Lartigue and Demarchy interested him, both for the quality of the prints and for the integrity of the images.

In 1995 he was invited to Germany

by Alexander Von Berswordt Wallrabe to show with m Bochum. Alexander decided to produce an edition of 15 of Boris’s images and was persuaded to make them as pigment transfer prints. The process is time consuming

У 1986 році, на початку «перестройки», Томас Нойрат, керівник видавництва «Таймс енд Хадсон», відвідав Москву в пошуках «неофіційних» фотографів. Він вибрав Бориса Савельєва і в 1988 році була видана монографія «Секретне місто». Це була перша книга неофіційного фотографа, який проживав у Радянському Союзі, видана на заході. До 1982 року всі роботи Бориса Савельєва, які експонувалися на виставках, були чорно-бі­ли­ ­ми, проте він експериментував з кольоровою фотографією з початку вісімдесятих. При підготовці «Секретного міста» до друку, «Таймс енд Хадсон» вибрали частину цих кольорових фотографій, які були зняті з використанням плівки «Орвохром». Низька якість кольору, а також додаткові проблеми, що виникли при літографічній репродукції, не дозволяли сфотографувати глибину і щільність, до яких прагнув автор. У 1987 році він відкрив для себе плівку «Кодахром» і з цього часу для всіх своїх кольорових робіт, знятих на плівку, він використовував саме її. Протягом наступних років більшість робіт Бориса Савельєва були присвячені кольоровій фотографії. З 1995 року більшість його робіт знімалися з використанням технології цифрової фотографії. Після початкового розчарування репродукціями в «Секретному місті» Борис почав шукати альтернативні способи друку. Він працював з хромогенним друком, проте його не влаштовувала його недовговічність і текстура паперу, тому Савельєв перейшов на використання гідротипного друку, а потім пігментного фотодруку. Він експериментував з багатьма процесами, які використовували в дев’ятнадцятому столітті, і перетворився на справжнього майстра гумбіхроматного друку (як чорно-білого, так і кольорового), платинового фотодруку і каллітайпа. Бориса Савельєва надихала зйомка на кіноплівку, а також він цікавився фотографами-пікторіалістами, такими як Стайхен, Кертес,

В 1986 году, в начале перестройки, Томас Нойрат, руководитель издательства «Таймс энд Хадсон», посетил Москву в поисках «неофициальных» фотографов. Его выбор пал на Бориса Савельева и в 1988 году была издана монография «Секретный город». Это была первая книга неофициального фотографа, проживающего в Советском Союзе, изданная на западе. До 1982 года все работы Бориса Савельева, которые экспонировались на выставках, были черно-белыми, однако он экспериментировал с цветной фотографией с начала восьмидесятых. При подготовке «Секретного города» к печати «Таймс энд Хадсон» выбрало часть этих цветных фотографий, которые были сняты с использованием пленки «Орвохром». Низкое качество цвета, а также дополнительные проблемы, возникшие при литографической репродукции, не позволили запечатлеть глубину и плотность, к которым стремился автор. В 1987 году он открыл для себя пленку «Кодахром» и с этих пор для всех своих цветных работ, снятых на пленку, он использовал именно ее. На протяжении последующих лет большинство работ Бориса Савельева были посвящены цветной фотографии. С 1995 года большинство его работ снимались с использованием технологии цифровой фотографии. После первоначального разочарования репродукциями в «Секретном городе» Борис начал искать альтернативные способы печати. Он работал с хромогенной печатью, однако его не устраивала ее недолговечность и текстура бумаги, поэтому Савельев перешел на использование гидротипной печати, а потом пигментной фотопечати. Он экспериментировал со многими процессами, используемыми в девятнадцатом веке, и превратился в настоящего мастера гумбихроматной печати (как черно-белой, так и цветной), платиновой фотопечати и каллитайпа. Борис Савельев вдохновлялся съемками на кинопленку, а также интересовался фотографами-пикториалистами, такими как Стайхен,

68

69

and difficult but with the right materials it is capable of producing beautiful images of great complexity and with a slight surface relief. Permaprint was the only studio in Europe capable or realising this edition and once a visa was obtained Boris was sent to London. This was the start of a long relationship between Boris and myself in search of the perfect way to manifest his images.

Permaprint morphed into Factum Arte and moved to Madrid.

Factum Arte developed the interest in surface and started building and acquiring 3D scanners. Digital printers were bought and taken to bits.

It became clear that we had to develop a flatbed printer. This is now being perfected. New surfaces were investigated using materials usually associated with painting. These were subjected to rigorous testing and analysis, modified and tested again.

Boris began to prepare his files to be printed in layers, a task that requires a very different sensibility from normal photographic printing. Gradually these images, one from every year that Boris has been working, found their form.

Лартіг і Демаші, з точки зору як якості відбитків, так і композиційної цілісності знімків. У 1995 році Олександр фон Берсвордт-Валльрабе запропонував йому взяти участь в експлозії в галереї м. Бохум, Німеччина. Олександр вирішив надрукувати 15 робіт Бориса і той переконав його зробити це з використанням техніки пігментного фотодруку. Даний складний процес вимагає багато часу, однак при використанні правильного матеріалу можна отримати чудові знімки надзвичайної складності і з незначною нерівністю поверхні. Студія «Пермапрінт» була єдиною студією в Європі, здатною реалізувати це завдання, і як тільки Борис отримав візу, він відправився в Лондон. Так почалося тривале співробітництво між Борисом і мною в наших пошуках найкращого способу друку для його знімків. «Пермапрінт» перетворилася в «Фактум Арте» і переїхала в Мадрид. «Фактум Арте» зайнялася питанням фактури поверхні і почала конструювати і купувати 3D-сканери. Студія брала і розбирала цифрові принтери. Стало ясно, що нам необхідно розробити принтер планшетного типу. В даний момент ми працюємо над вдосконаленням такого принтера. З використанням матеріалів, які зазвичай знаходять застосування в живописі, ми вивчили нові типи поверхні. Матеріали були піддані ретельному тестуванню і аналізу, після чого їх змінювали і тестували знову. Борис почав підготовку своїх файлів до пошарового друку, а це завдання є більш тонким процесом, ніж підготовка до звичайного фотографічного друку. Поступово ці знімки, один знімок з кожного року роботи Бориса, знайшли свою форму.

Кертес, Лартиг и Демаши, с точки зрения как качества отпечатков, так и композиционной целостности снимков. В 1995 году Александр фон Берсвордт-Валльрабе предложил ему принять участие в эксплозии в галерее г. Бохум, Германия. Александр решил напечатать 15 работ Бориса и тот убедил его сделать это с использованием техники пигментной фотопечати. Данный сложный процесс требует много времени, однако при использовании правильного материала можно получить великолепные снимки чрезвычайной сложности и с незначительной неровностью поверхности. Студия «Пермапринт» была единственной студией в Европе, способной реализовать данную задачу, и как только Борис получил визу, он отправился в Лондон. Так началось длительное сотрудничество между Борисом и мной в наших поисках наилучшего способа печати его снимков. «Пермапринт» превратилась в «Фактум Арте» и переехала в Мадрид. «Фактум Арте» занялась вопросом фактуры поверхности и начала конструировать и покупать 3D-сканеры. Студия приобретала и разбирала цифровые принтеры. Стало ясно, что нам необходимо разработать принтер планшетного типа. В данный момент мы работаем над совершенствованием такого принтера. С использованием материалов, которые обычно находят применение в живописи, мы изучили новые типы поверхности. Материалы были подвергнуты тщательному тестированию и анализу, после чего их изменяли и тестировали снова. Борис начал подготовку своих файлов к послойной печати, а это задача является куда более тонким процессом, чем подготовка к обычной фотографической печати. Постепенно эти снимки, один снимок из каждого года работы Бориса, обрели свою форму.

Adam Lowe art director of Factum Arte

Адам Льове арт-директор «Factum Arte»

Адам Леве арт-директор «Factum Arte»

70

71

B . Sav e l e v

Б. Савєльєв

72

73

B . Sav e l e v

Б. Савєльєв

74

75

B . Sav e l e v

Б. Савєльєв

76

77

B . Sav e l e v

Б. Савєльєв

78

79

B . Sav e l e v

Б. Савєльєв

80

81

82

83

On the category of “beauty” it is possible to speak today only in the presence of cushioning quotes, otherwise you risk to rush out in the gulf of kitsch, design, when the autonomous work of art is reduced to the object to fill the space above the sofa. Such is the disposition of contemporary art, which mainly works with the subversive strategies at the junction with the social problems and political criticism.

The art today is in a state of suspense: it is throughout conceptual, and therefore works in philosophical understanding of the reality, but the problem is that regarding the level of thinking of the pure philosophy at high temperatures it (art) grades below. On the other hand, the art since the early twentieth century abandoned the artisan, the technicality, the skill, the “made”.

The photograph by Boris Savelev, the only survivor of the group “Keturi” lives in the field of beauty (already without the quotes), the aesthetics of peaceful vision that deliberately refuses the socio-critical protest and delicately operates at slow speed of micro-utopia where important are mirror-finished optics, ability to see in time-stopping mode. And today the vision means a lot. Deciding on the beauty (pure aesthetics), oddly enough, is more avant-guard now than the most radical avant-guard.

This quiet delicacy recalls the phrase of Louis Aragon: “Eternity, eternity!

Let at least to count to ten”. Or to four.

Про категорію «краси» сьогодні можна говорити тільки з критичної позиції, в протилежному випадку є ризик вилетіти в прірву кітчу, дизайну, коли автономний твір мистецтва зводиться до об’єкта для заповнення простору над диваном. Такою є диспозиція актуального мистецтва, яке переважно працює з підривними стратегіями на стику з соціальною проблематикою і політичною критикою. Мистецтво сьогодні знаходиться в підвішеному стані: воно наскрізь концептуальне, а значить працює в режимі філософського осмислення реальності, але проблема в тому, що до рівня мислення чистої філософії на високих температурах воно (мистецтво) не дотягує. З іншого боку, мистецтво ще з початку ХХ століття відмовилося від ремісництва, технічності, майстерності. Фотографія Бориса Савельєва, єдиного, хто залишився живим із групи «Кетурі», живе в полі краси (вже без лапок), естетики тихого бачення, яке свідомо відмовляється від соціально-критичного протесту і делікатно працює на повільних обертах мікроутопіі, де важлива дзеркально чиста оптика, вміння бачити в режимі зупинки часу. А сьогодні бачення означає не аби як мало. Зважитися на красу (чисту естетику), як не дивно, сьогодні більш авангардно, ніж найрадикальніший авангард. Ця спокійна делікатність згадує фразу Луї Арагона: «Вічність, вічність! Дайте дорахувати хоча б до десяти». Або до чотирьох.

О категории «красоты» сегодня возможно говорить только в присутсвии аммортизирующих кавычек, в противном случае рискуешь вылететь в пропасть китча, дизайна, когда автономное произведение искусства низводится до объекта для заполнения пространства над диваном. Такова диспозиция актуального искусства, которое преимущественно работает с подрывными стратегиями на стыке с социальной проблематикой и политической критикой. Искусство сегодня находится в состоянии подвешенности: оно насквозь концептуально, а значит работает в режиме философского осмысления реальности, но проблема в том, что до уровня мышления чистой философии на высоких температурах оно (искусство) не дотягивает. С другой стороны, искусство еще с начала ХХ века отказалось от ремесленничества, техничности, мастерства, «сделанности». Фотография Бориса Савельева, единственного оставшегося в живых из группы «Кетури», живет в поле красоты (уже без кавычек), эстетики тихого видения, которое сознательно отказывается от социально-критического протеста и деликатно работает на медленных оборотах микроутопии, где важна зеркально чистая оптика, умение видеть в режиме остановки времени. А сегодня видение значит очень немало. Решиться на красоту (чистую эстетику), как ни странно, сегодня более авангардно, чем самый радикальный авангард. Эта спокойная деликатность вспоминает фразу Луи Арагона: «Вечность, вечность! Дайте досчитать хоть до десяти». Или до четырех.

O. Sushynsky, curator of the gallery “SweetArt”

О. Сушинський, куратор галереї «SweetАрт»

А. Сушинский, куратор галереи «SweetАрт»

84

S . Lo pat i u k

[1]

01.

[1]

Buffet

04.

Chernivtsi, 1982 Iskra 6×6 cm

02.

Kiosk

An old car Chernivtsi, 1985 Iskra 6×6 cm

A yard at Poshtova Street

07.

Chernivtsi, 1 9 81 Iskra 6×6 cm

05.

Chernivtsi, 1978 Iskra 6×6 cm

03.

[1]

Pigeons Chernivtsi, 1 9 82 Iskra 6×6 cm

06.

Swings Chernivtsi, 1 9 83 Iskra 6×6 cm

[1]

Bed sheet Chernivtsi, 19 80 Iskra 6×6 cm

08.

Barber Chernivtsi, 19 86 Iskra 6×6 cm

09.

85

Door Chernivtsi, 19 81 Iskra 6×6 cm

10.

B . Sav e l e v

[2]

Slavik Tarnovetskyi

01.

Chernivtsi, 19 84 Iskra 6×6 cm

At the Prut

[2]

[2]

04. Got the gates staked up

07.

Chernivtsi, 1979 Salyut 6×6 cm

02.

Bread Chernivtsi, 1978 Salyut 6×6 cm

03. Cats Vilnius, 1978 Salyut 6×6 cm

Kargopol, 1977 Salyut 6×6 cm

05.

Bathing place Chernivtsi, 1985 Iskra 6×6 cm

06. Pioneers Moscow, 1977 Salyut 6×6 cm

[2]

Shoemaker

10.

Taganrog, 1974 Salyut 6×6 cm

08. Tram driver

Leningrad, 1980 Rolleyflex 6×6 cm

Lenin Chernivtsi, 1979 Salyut 6×6 cm

11.

Leningrad, 1979 Salyut 6×6 cm

09. Zoo

[2]

In the underground Moscow, 1984 Leica M 3

12.

Sugar Moscow, 1988 Leica M 3

13.

Sharpening a knife Khotyn, 1977 Zorkiy

86

O . S l i u s a r e v / V. Ta r n o v e t s k y

[3]

01.

[4]

Jurmala

01.

Pool

02.

Riga, 19 83 Canon 7

03.

Jar Moscow, 1976 Rolleyflex 6×6 cm

Cooks

04.

Kamyanets-Podilsky, 1 9 84. Iskra 6×6 cm

Riga, 19 80 Rolleyflex 6×6 cm

02.

[4]

A game in a forest Chernivtsi, 1 97 7 Iskra 6×6 cm

03.

At the sea Odesa, 1 9 8 1 Iskra 6×6 cm

[4]

Tania

07.

Chernivtsi, 19 80 Iskra 6×6 cm

05.

Masters

A Jewish market Chernivtsi, 19 82 Iskra 6×6 cm

[4]

At the stadium

10.

Chernivtsi, 19 80 Iskra 6×6 cm

08.

Chernivtsi, 19 84 Iskra 6×6 cm

06.

87

Birthday Chernivtsi, 197 9 Iskra 6×6 cm

09.

Watermelon Odesa, 19 84 Iskra 6×6 cm

[2]

An old man

01.

Odesa, 1984 Iskra 6×6 cm

11.

Boys Chernivtsi, 1981 Iskra 6×6 cm

12.

B . Sav e l e v

Lightful shade Chernivtsi, 1982 Iskra 6×6 cm

Smal-Stotsky Street

[2]

[2]

04. Snowstorm

07.

Chernivtsi, 2014 Sigma DP 2

02.

Butterfly

Chernivtsi, 2015 Sigma DP 2Q

05.

Chernivtsi, 2013 Sigma SD1

03. Shadow 01 Chernivtsi, 2014 Sigma SD1

Gagarin Street Chernivtsi, 2013 Sigma SD1

06.

[2]

Linoleum

10.

Chernivtsi, 2014 Sony A7 R

08. Bag. Market

Chernivtsi, 2012 Sigma DP2Q

11.

Chernivtsi, 2013 Sigma SD1

09. Hotel Lane Chernivtsi, 2013 Sigma SD1

Snowstorm.

Sahaidachny Street

Hoary man Chernivtsi, 201?

S i g ma DP2

12.

Pushkin Lane Chernivtsi, 2015 Sony A7R

Керівник ? Фотографії ? Редактор ? Дизайн та верстка

Наталія Богомаз ? Борис Савельєв ? Наталія Богомаз ? Ґаґік Месропян

Формат Друк Папір Наклад

240×280 офсетний ? крейдовий ? ??? прим.

Видавництво

Чернівці... ???

Чернівці 2017 р.