Немає підстав для гордості. Дискримінація ЛГБТ в Україні.

НЕМАЄ ПІДСТАВ ДЛЯ ГОРДОСТІ ДИСКРИМІНАЦІЯ ЛГБТ В УКРАЇНІ

2

Немає підстав для гордості Дискримінація ЛГБТ в Україні

Фотографія на обкладинці: сім невідомих чоловіків б’ють Святослава Шеремета, одного з організаторів Прайд-маршу 20 травня 2012 року

ЗМІСТ Вступ ....................................................................................................................... 3 Злочини на ґрунті ненависті .................................................................................. 4 Злочини на ґрунті ненависті, скоєні недержавними суб’єктами.........................5 Дискримінація з боку представників держави.....................................................7 Свобода мирних зборів ...........................................................................................8 Висновки та рекомендації .....................................................................................10 Посилання.............................................................................................................. 11

Індекс: EUR 50/005/2013

Amnesty International Травень 2013

3

Немає підстав для гордості Дискримінація ЛГБТ в Україні

ВСТУП В Україні лесбійки, геї, бісексуали і трансґендерні люди (ЛГБТ) продовжують стикатись із дискримінацією, багато хто з них стає жертвами насильства та образ з боку посадових осіб і представників громадськості. Міжнародне та європейське законодавство у сфері прав людини забороняє дискримінацію – коли людина зазнає інакшого ставлення на законодавчому рівні чи на практиці, в результаті якого обмежуються або повністю заперечуються її права – через певні ознаки, як от її етнічне походження, релігія, сексуальна орієнтація або ґендерна ідентичність. Такі ознаки належать до заборонених підстав дискримінації за міжнародним законодавством. Україна не забезпечує захист основних прав осіб, які належать до ЛГБТ-спільноти, таких як право на свободу від дискримінації, право на особисту недоторканність, а також права на свободу мирних зборів і свободу вираження. Україна взяла на себе міжнародні зобов’язання дотримуватися принципу недискримінації та забезпечити всім людям, у тому числі ЛГБТ, рівні права, незалежно від їх сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності, як на рівні законодавства, так і на практиці.

Amnesty International задокументувала декілька жорстоких нападів на ЛГБТ, деякі з яких були здійснені посадовими особами, інші – представниками громадськості. В деяких випадках такі напади призвели до смерті. Проте влада не провела оперативного, ретельного, ефективного і неупередженого розслідування і, більше того, сприяє розповсюдженню негативних стереотипів щодо ЛГБТ в українському суспільстві, які лежать в основі таких нападів. Дотепер Прайд Марш не відбувся в Україні жодного разу. Прайд Марш, що був запланований на 20 травня 2012 року, був скасований організаторами через те, що вони отримали чисельні погрози від окремих людей та різних груп, а також через те, що міліція нездатна була гарантувати безпеку демонстрантів, стверджуючи, що «будуть жертви». Інші публічні заходи ЛГБТ-спільноти були атаковані екстремістами в присутності представників міліції, в той час, як ЛГБТ-активісти були притягнені до відповідальності за здійснення свого права на свободу мирних зборів. Якщо уряд України хоче досягти успіху у своєму прагненні підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом (ЄС) та продовжити прогрес лібералізації візового режиму, він повинен забезпечити відповідність національного законодавства європейським стандартам в галузі прав людини, а також повинен реалізовувати зобов’язання за міжнародними та регіональними угодами з прав людини, серед іншого, шляхом дотримання принципу недискримінації та забезпечення рівного ставлення до всіх осіб, в тому числі ЛГБТ, як на рівні законодавства, так і на практиці. Спроби наблизити Україну до відповідності європейським стандартам щодо запобігання дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності викликали гучний спротив релігійних і консервативних груп у суспільстві. У лютому 2013 року Парламент прийняв закон «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». У березні 2013 року уряд представив парламенту поправки до закону, відповідно до яких дискримінація за ознакою сексуальної орієнтації заборонена тільки у трудових відносинах. Навіть настільки обмежена спроба наблизити законодавство до міжнародних та європейських стандартів прав людини призвела до сильного спротиву і досі є предметом обговорення. У той же час Парламент розглядає два законопроекти, які можуть суттєво обмежити реалізацію прав людини ЛГБТ-особами. У жовтні 2012 року Парламент прийняв у першому читанні проект закону №8711 (зараз №0945), який заборонив би виготовляти чи розповсюджувати будь-яку видавничу продукцію, яка «пропагує гомосексуальність», у тому числі використання засобів масової інформації, теле- чи радіомовлення, друк або розповсюдження видань, ввезення, виготовлення або розповсюдження літературних письмових творів, кінематографічної продукції або відеоматеріалів. За недотримання заборони закон передбачає штраф або тюремне ув’язнення строком до п’яти років. Інший проект закону (№ 1155, раніше №10290) передбачає заходи «для захисту прав дітей, забезпечення здорового морального, духовного і психологічного розвитку дітей», просуває ідею, що сім’я - це «союз чоловіка та жінки», а також є спрямованим на «подолання демографічної кризи». Законопроект забороняє схвальну або нейтральну інформацію про стосунки дорослих людей однієї статі, що відбуваються за взаємною згодою, а також наводить вичерпний перелік видів діяльності, які підпадають під заборону, включно із зустрічами, парадами, акціями, пікетами, демонстраціями та іншими масовими заходами, спрямованими на поширення некритичної інформації про гомосексуальність. Закон також забороняє будь-яку освітню діяльність щодо гомо сексуальність або, ймовірно, про життя осіб, які належать до ЛГБТ-спільноти, а також будь-які повідомлення, статті та заклики у ЗМІ. Обидва законопроекти, якщо вони будуть прийняті, сприятимуть зміцненню негативних стереотипів щодо ЛГБТ, дискримінуватимуть представників ЛГБТ-спільноти і будуть серйозно обмежувати права на свободу вираження думок і зборів, а також права дітей на доступ до інформації.

Індекс: EUR 50/005/2013

Amnesty International Травень 2013

4

Немає підстав для гордості Дискримінація ЛГБТ в Україні

МІЖНАРОДНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ УКРАЇНИ Україна є учасницею кількох угод про права людини, що забороняють дискримінацію. Серед них – Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (МПГПП), Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (МПЕСКП), Конвенція Організації Об’єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (КЛДЖ), Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (КЛРД) та Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ). Хоча дискримінація за ознакою сексуальної орієнтації конкретно не згадується в положеннях про недискримінацію МПГПП, МПЕСКП і ЄСПЛ, норми однозначно мають на увазі усі підстави для дискримінації, навіть ті, що прямо не зазначені. Європейський суд з прав людини уточнив що перелік підстав, заборонених положеннями статті 14 ЄСПЛ, має тлумачитися як такий, що охоплює сексуальну орієнтацію1. Комітет з прав людини дійшов такого ж висновку щодо положень МПГПП2 про недискримінацію. Так само і Комітет з економічних, соціальних і культурних прав пояснив, що ґендерна ідентичність є забороненою підставою для дискримінації 3. Комітет з прав людини також підтвердив, що виключення сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності із заборонених підстав дискримінації, безпосередньо вказаних у тексті статті, не виключає їх захисту відповідно до статті 26 МПГПП, яка захищає право на рівність перед законом і право на свободу від дискримінації.

ЗЛОЧИНИ НА ҐРУНТІ НЕНАВИСТІ Насильство проти особи, яке повністю або частково вмотивоване її фактичною чи гаданою етнічною, расовою, релігійною належністю, сексуальною орієнтацією, ґендерною ідентичністю чи будь-якою іншою ознакою, є одними з найбільш кричущих проявів нетерпимості та дискримінації. Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) визначила злочини на ґрунті ненависті як кримінальні злочини, включаючи злочини проти осіб та власності, в якому жертва, власність чи об’єкт злочину були обрані через їх реальний чи гаданий зв’язок, прихильність, підтримку чи належність до певної групи4. Держави повинні боротися з усіма формами дискримінації, в тому числі зі злочинами на ґрунті ненависті. Держави не лише повинні гарантувати, щоб вищі посадові особи та представники держави не проводили дискримінаційну політику, а й забезпечувати, щоб вони повною мірою запобігали та протидіяли дискримінації з боку недержавних суб’єктів. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) дійшов висновку, що держави мають зобов’язання вжити усіх необхідних заходів, щоб викрити усі можливі мотиви ненависті, з яких може бути вчинений злочин5. Суд також дійшов висновку, що злочини, вчинені з расистських мотивів, не можуть бути кваліфіковані як звичайні злочини, оскільки вони є особливо грубим порушенням фундаментальних прав людини6. Щодо злочинів на ґрунті расової ненависті, Європейська комісія проти расизму і нетерпимості (ЄКРН) Ради Європи звернула увагу на роль правоохоронців в боротьбі з злочинами на ґрунті расизму і в моніторингу випадків расизму, які вона визначає як будь-який випадок, не обов’язково злочин, який жертва чи інша особа вважають расистським. У своїй Загальнополітичній рекомендації № 11 ЄКРН закликає уряди держав-членів Ради Європи: • Забезпечити, щоб міліція ретельно розслідувала расистські злочини, повністю беручи до уваги расистські мотиви звичайних злочинів.

• Розробити і ввести в дію систему фіксування та моніторингу випадків расизму та передання таких випадків до відома органів прокуратури, кваліфікуючи їх як злочини на ґрунті расизму.

• Заохочувати жертв та свідків випадків расизму повідомляти про такі випадки. Такі ж стандарти мають застосовуватись і до злочинів на ґрунті ненависті, вмотивованих іншими ознаками, такими як релігія чи переконання, вік, обмежені фізичні можливості, сексуальна орієнтація чи ґендерна ідентичність. Щодо злочинів на ґрунті ненависті проти людей, що належать до ЛГБТ-спільноти, Комітет Міністрів Ради Європи у своїй Рекомендації щодо боротьби з дискримінацією на ґрунті сексуальної орієнтації і ґендерної ідентичності закликав уряди держав-членів Ради Європи боротися зі злочинами на ґрунті ненависті. Комітет рекомендував, зокрема,забезпечувати ефективне, швидке та неупереджене розслідування можливих злочинів, особливо, якщо вони вчиняються працівниками правоохоронних органів, а також забезпечувати, щоб при визначенні санкції були враховані мотиви упереджень, пов’язаних з сексуальною орієнтацією та ґендерною ідентичністю7.

Amnesty International рекомендує українській владі враховувати негативні стереотипи і ненависть до ЛГБТ на підставі сексуальної орієнтації чи ґендерної ідентичності жертви під час розслідування, судового розгляду та винесення вироку щодо злочинів на ґрунті ненависті. Індекс: EUR 50/005/2013

Amnesty International Травень 2013

5

Немає підстав для гордості Дискримінація ЛГБТ в Україні

ЗЛОЧИНИ НА ҐРУНТІ НЕНАВИСТІ, СКОЄНІ НЕДЕРЖАВНИМИ СУБ’ЄКТАМИ Інформаційний і правозахисний центр для геїв та лесбійок «Наш світ» отримав 29 повідомлень про напади із застосуванням фізичного насильства до людей, що належать до ЛГБТ, з боку інших громадян у 2012 році, та 36 повідомлень про погрози застосування фізичного насильства. Організація розповіла Amnesty International, що кількість випадків насильства, мотивованого ненавистю, збільшується, оскільки все більше представників ЛГБТспільноти публічно вимагають поваги до своїх прав, відкрито заявляючи про власну сексуальну орієнтацію чи ґендерну ідентичність. У деяких випадках ЛГБТ-активісти назвали своїх нападників прихильниками правої націоналістичної партії «Свобода»; але вони також стають жертвами нападів з боку прихильників православної церкви, представників напіввійськових формувань, таких як Запорізькі та проросійські козаки («Верное Казачество») чи організованих банд, пов’язаних з футбольними клубами. Українська влада повільно розслідує такі злочини і, без сумніву, не достатньою мірою враховує дискримінаційні мотиви, із чого можна зробити висновок, що влада України не здатна брати до уваги дискримінаційну природу злочинів на ґрунті ненависті проти ЛГБТ. Amnesty International раніше вже звертала увагу на невідповідність українського законодавства щодо злочинів на ґрунті ненависті у контексті злочинів на расовому ґрунті8. В Україні не існує законодавства, що забороняло б злочини на ґрунті ненависті за ознакою сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності, і відсутність такого законодавства може слугувати виправданням для міліції за неналежне розслідування та кримінальне переслідування за такі злочини. Однак головною перешкодою для правосуддя є поширені негативні стереотипи про ЛГБТ серед співробітників міліції, прокурорів та інших посадових осіб та народних обранців. Стаття 161 Кримінального Кодексу забороняє пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв відносно громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Хоча частина статті забороняє «пряме чи непряме обмеження прав» на ґрунті раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, вона не містить явної заборони насильницьких дій чи дій, спрямованих проти людей на основі їхньої сексуальної орієнтації чи ґендерної ідентичності. За відсутності більш ефективного антидискримінаційного законодавства, жертви злочинів, що були вчинені проти них через їхню сексуальну орієнтацію чи ґендерну ідентичність, вимагають застосування цієї статті при судовому переслідуванні злочинців. Однак у більшості випадків, ці злочини розслідуються і розглядаються в суді як звичайні злочини, такі як «хуліганство» чи вбивство, і гомофобні чи трансфобні мотиви не фіксуються і не беруться до уваги при розслідуванні та судовому розгляді таких злочинів, чи при винесенні вироків злочинцям.

ВБИВСТВО

Армен Овчарук © vk.com

Індекс: EUR 50/005/2013

Армена Овчарука, молодого гея, частково вірменського етнічного походження вдарили по голові на вулиці Хрещатик, коли він виходив з нічного гей-клубу «Помада» та прямував до іншого гейклубу близько 2 ночі 22 жовтня 2012 року. Випадкові свідки події викликали швидку і розповіли водієві, що на Армена Овчарука напали невідомі. Злочин, ймовірно, був зафіксований камерами спостереження на вулиці Хрещатик. Його друзі повідомили про злочин 23 жовтня,після чого працівниками Шевченківського районного відділу міліції було розпочате розслідування. Армен помер від отриманих травм 27 жовтня. Результати розтину виявили, що його вдарили в потилицю тупим предметом, на його тілі виявили подряпини та синці. Є ряд факторів, які свідчать про можливість того, що злочин був вмотивований сексуальною орієнтацією та/або етнічним походженням жертви. Армен Овчарук був геєм, помітно кавказької зовнішності, він знаходився менше, ніж за 100 метрів від гей-клубу, а нападники, ймовірно, помітили, як він виходив із закладу. Армена не пограбували, і його гроші та цінні речі залишись при ньому. Увечері того дня в Києві проходив футбольний матч, що збільшує вірогідність того, що в тому районі знаходилися екстремістські групи. На сьогодні Amnesty International не отримала відповіді від Міністерства внутрішніх справ на запит про хід розслідування та про те, чи була ненависть до гея мотивом цього злочину.

Amnesty International Травень 2013

6

Немає підстав для гордості Дискримінація ЛГБТ в Україні

Одразу після скасування Прайд Маршу 20 травня 2012 року, а також протягом місяця після нього, на кількох його організаторів жорстоко напали через те, що вони асоціювались із Прайдом. Жодне з цих розслідувань не доведене до логічного завершення, хоча в одному з випадків напад був зафіксований на відео.

Святослав Шеремет до і після побиття, 20 травня 2012 © Гей-форум України

НАПАД НА ОРГАНІЗАТОРІВ КИЇВПРАЙД-2012 20 травня 2012 року Святослав Шеремет, лідер Гей-Форуму України, перебував разом з іншими членами оргкомітету у східній частині Києва, коли було прийнято рішення скасувати запланований Прайд Марш. Під час прес-брифінгу, до організаторів підбіг чоловік, розпилив сльозогінний газ та втік. Більшість з присутніх журналістів та членів організаційного комітету покинули місце події відразу після брифінгу, а Святослав Шеремет, Максим Касянчук і деякі журналісти, включаючи кореспондента AFP, залишалися на місці ще певний час. Святослав Шеремет і Максим Касянчук пройшли невелику відстань до багатоповерхових будинків, щоб викликати там таксі. В цей момент група із близько 10-12 молодих чоловіків наблизилася до них, вигукуючи гомофобні образи, та розпилили на них сльозогінний газ. Святослав Шеремет розповів Amnesty International, як він присів до землі, щоб захиститися. «Нам розповіли, що сльозогінний газ може бути надзвичайно отруйним, це нам розповіли наші колеги, які проходили тривале лікування після нього. У цій ситуації, щоб захистити себе, потрібно закрити очі, ризикуючи власною безпекою. Я це зробив, закрив обличчя руками та впав на землю. Потім впродовж 10-15 секунд більша частина молодиків били мене в тулуб, голову і боки. Коли я зрозумів, що отруйна речовина не потрапила мені в очі, я підвівся з землі, і вони втекли». Увесь напад був знятий на плівку кореспондентом „Reuters” і представник ГУ МВС у м. Києві прийняв свідчення Шеремета. Було розпочате розслідування за частиною 2 статті 296 Кримінального кодексу України (хуліганство, вчинене групою осіб), але до сьогодні Святослав Шеремет не отримав інформації про хід розслідування. Згодом він звернувся до Прокуратури із заявою, щоб злочин був додатково кваліфікований за статтею 161 на підставі того, що це був напад на ґрунті гомофобії. 29 листопада 2012 р. він отримав підтвердження про отримання заяви, але йому так і не повідомили про те, чи була відкрита справа за цією статтею. У ніч з 21 на 22 червня 2012 року на Тараса Карасійчука, голову організаційного комітету КиївПрайд-2012 і президента Гей Альянс Україна, було вчинено фізичний напад поблизу його дому, куди він повертався. Він описав напад Amnesty International: Індекс: EUR 50/005/2013

Amnesty International Травень 2013

7

Немає підстав для гордості Дискримінація ЛГБТ в Україні

«Я помітив чоловіка, що спирався на стіну під аркою біля мого будинку. Він підійшов до мене і назвав мене „підар”, тоді збив мене з ніг. Після цього мені завдали декілька тяжких ударів і втекли. Там була жінка з собакою, яка мала все бачити. Не пам’ятаю, як я дістався додому». Його щелепа була зламана у двох місцях, і він змушений був проходити тривале лікування, щоб її відновити. Розслідування було розпочате за статтею 296 Кримінального кодексу (хуліганство), але на сьогодні нічого не відомо про будь-який прогрес у ході розслідування. Після цього нападу Тарас Карасійчук зіткнувся ще із двома випадками, коли йому погрожували через його активну роботу на захист прав людини для ЛГБТ, хоча фізичних нападів на нього більше не було. 28 грудня 2012 року в гей-клубі «Помада» до нього підійшов молодий чоловік, який представився як футбольний хуліган і пригрозив йому словами: «Тобі краще припинити те, чим ти займаєшся. Наступного разу буде більше, ніж поламана щелепа». 3 лютого 2012 року четверо молодих людей підійшли до нього, коли він повертався додому. Вони викрикували «ти – підарас!» і бігли за ним. Тарас Карасійчук забіг до найближчого ресторану, а один з переслідувачів розбив скляні двері, переслідуючи його, але потім усі четверо втекли.

ПОБИТИЙ ЗА ТЕ, ЩО «ВИГЛЯДАВ, ЯК ГЕЙ» Микола Лебедь відпочивав з друзями в барі в місті Рівне 2 березня 2013, коли на нього раптово напала група чоловіків напідпитку, що сиділи за сусіднім столом. Під час нападу йому зламали носа та поставили синці біля обох очей. Очевидці розповіли Amnesty International, що вони негайно зателефонували до міліції, яка прибула після того, як нападники повернулися до столу. Коли міліціонери прибули, вони поговорили з нападаючим, але не заарештували їх. Замість цього вони вивели Миколу Лебедя і його друзів на вулицю. Нападники пішли за ним, лаючись на нього, називаючи його геєм і погрожуючи йому за носіння «вузьких джинсів і сережки». Міліціонери відмовилися прийняти заяву і, як повідомляється, сказали Миколі Лебедю, що вони не будуть заарештувати нападників, тому що вони належать до «вищої структури», очевидно, маючи на увазі, посадовців Прокуратури. Друзі Миколи Лебедя вважають, що вони встановили особу принаймні одного із нападників за допомогою фотографій у соціальних мережах, на яких він зображений у міліцейській формі. Після висвітлення нападу в ЗМІ, Генеральна прокуратура заявила, що справі буде приділено особливу увагу. Незважаючи на офіційні запити Amnesty International не отримала жодної інформації про прогрес у справі.

ДИСКРИМІНАЦІЯ З БОКУ ПРЕДСТАВНИКІВ ДЕРЖАВИ Під час зустрічі з Amnesty International речник Міністерства внутрішніх справ описав ставлення міліції до ЛГБТспільноти як «вкрай негативне». У 2012 році Центр «Наш світ» зафіксував 49 випадків порушень прав людини, скоєних міліцією проти представників ЛГБТ-спільноти, включно з незаконним затриманням, шантажем, катуванням та іншими видами жорстокого поводження. Реалізуючи кампанію проти безкарності за тортури та інші види жорстокого поводження з боку української міліції, Amnesty International зіткнулась із випадками насильства проти осіб, скоєними через їхню фактичну або гадану сексуальну орієнтацію чи ґендерну ідентичність9. Релігійні лідери, народні обранці та державні службовці часто роблять заяви відкрито дискримінаційного та неправдивого характеру. У січні 2013 року, коментуючи створення ЛГБТ-організації в Запорізькій області, Архієпископ Запорізький та Мелітопольський (Українська Православна Церква) сказав: «Ми не влазимо в їх [геїв, - ред.] особисте життя, але нехай вони не чіпають наші цінності. Вони кажуть, що борються зі СНІДом, хоча самі ж його і поширюють. Вони роздають безкоштовно презервативи, а я, як лікар, заявляю, що презервативи не врятують. Вони не захистять суспільство від СНІДу – благими намірами викладена дорога до пекла10». У травні 2012 року Геннадій Москаль, народний депутат від опозиційного блоку Наша Україна - Народна Самооборона і голова парламентського комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, прокоментував скасування тогорічного гей-прайду: «Ми ще не досягли того рівня правової культури, коли політик може спокійно оголосити про свою нетрадиційну сексуальну орієнтацію. На жаль, Україна дуже консервативна в цьому питанні, і немає ніякої потреби в проведенні параду геїв, лесбійок, педофілів і некрофілів11». Державні посадові особи, у тому числі представники уряду та народні обранці, мають обов’язок утримуватися від публічних заяв, які можуть розпалювати або схвалювати дискримінацію. Такі заяви можуть створити клімат, в якому серйозні порушення прав людини відбуваються і толеруються. Вони повинні публічно визнати серйозність дискримінації щодо ЛГБТ в Україні і необхідність прийняття узгоджених заходів для її викорінення. Індекс: EUR 50/005/2013

Amnesty International Травень 2013

8

Немає підстав для гордості Дискримінація ЛГБТ в Україні

СВОБОДА МИРНИХ ЗБОРІВ Норми міжнародного права з прав людини зобов’язують держави поважати та повністю захищати права усіх осіб на мирні зібрання без виключення. Відповідно до міжнародних стандартів держави мають право встановлювати певні обмеження свобод вільного самовираження та мирних зборів, але будь-які обмеження повинні бути передбачені законом, і слугувати виключно одній із передбачених нормами міжнародного права цілей – тобто захисту певних громадських інтересів (державної чи громадської безпеки, громадського порядку, охорони громадського здоров’я та моралі) або прав та свобод інших людей, однак будь-які обмеження повинні бути необхідними та пропорційними переслідуваній меті. Спеціальний доповідач ООН з питань права на свободу мирних зборів і об’єднань підкреслив, що це означає, що має бути «нагальна суспільна необхідність» для будь-якого втручання держав в це право12. Крім того, право на свободу вираження поглядів включає навіть ті погляди, які вважаються глибоко образливими13; так само Європейський суд з прав людини постановив, що це стосується не лише «інформації та ідей, які розцінюються як необразливі чи нейтральні, але також тих, які ображають, шокують чи турбують державу або будь-яку частину населення»14. Міжнародні стандарти з прав людини вимагають у держав проявляти широту поглядів та поважати плюралізм. Право на мирні збори, гарантоване Конституцією України (стаття 39), вимагає від організаторів заздалегідь повідомляти місцеву владу про громадські заходи, і це право може бути обмежене лише «в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.» Однак немає більше ніяких інших законів, що регулювали б право на мирні зібрання в Україні, а тому не зрозуміло, якими є процедури для проведення публічних заходів. У зв’язку з відсутністю національного закону про свободу зборів, суди в Україні звертаються до положень місцевої влади або до Указу Президії Верховної Ради Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) від 28 липня 1988 року «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР». Указ не відповідає міжнародним стандартам щодо свободи зборів, відповідно до яких організатори повинні повідомляти органи влади про мирні зібрання, а не просити у них дозволу; він також суперечить українській Конституції. Указ вимагає, щоб організатори просили дозволу на мирне зібрання, а не лише повідомляли про нього владу, та вимагає, щоб заявка на дозвіл була подана у 10-ти денний строк. У квітні 2013 року Європейський суд з прав людини постановив, що Олексій Вєренцов був позбавлений права на свободу мирних зборів, коли у 2010 році його на три дні було ув’язнено у Львові за порушення порядку проведення та організації демонстрації та ігнорування вимог міліції припинити демонстрацію. Європейський суд розкритикував відсутність законодавства про публічні заходи в Україні, та встановив, що: «У зв’язку з відсутністю чіткого та передбачуваного законодавства, яке містило б вказані правила проведення мирних демонстрацій, його покарання (Олексія Вєрєнцова) за порушення неіснуючого порядку було несумісним з статтею 7 Конвенції.» (Нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом)15. У 2012 у своєму щорічному звіті про стан прав людини в Україні Українська Гельсінська спілка зазначила, що коли місцева влада подає позов до суду, щоб домогтися заборони мирної демонстрації, то дуже високий відсоток цих заяв задовольняється. У першій половині 2012 року 92,5 % заяв, поданих місцевою владою, були успішними, а в 2011році було задоволено 89,4 % таких заяв. Серед причин відмови, вказаних судами, були: наявність одночасних зборів, потенційне нанесення збитків громадським місцям, затори на дорогах, втручання у відпочинок та дозвілля населення, факт, що «не всі поділяють погляди організаторів акції». Міжнародні стандарти з прав людини чітко передбачають, що деякі перешкоди для звичного пересування транспорту та людей цілком очікувані під час мирних зборів, і що це не є достатньою причиною для обмеження права на мирні збори. Більше того, влада не може обмежувати мирні збори тільки з огляду на громадську думку стосовно поглядів організаторів зборів. Досить часто активісти ЛГБТ-спільноти вважають, що їхні права на мирні збори обмежуються. Коли з’являється загроза контр-демонстрації з боку галасливих та жорстоких представників релігійних і консервативних сил, то міліція та місцева влада часто намагаються завадити проведенню демонстрацій, замість того, щоб спланувати належний захист демонстрантів від насильства та нападів, а також та часто звертаються до судів з проханням заборонити їм такі збори.

20 травня 2012 активісти ЛГБТ-спільноти планували провести перший Прайд Марш в Києві. Подія була скасована всього за 30 хвилин до початку, коли міліція повідомила, що «жертви будуть з обох боків». Організатори повідомили про негативне ставлення працівників міліції, і, як повідомляється, високопоставлений працівник міліції міста Києва, заявив організаторам, що він не був готовий наражати на небезпеку своїх працівників задля ЛГБТ- спільноти. Це суперечить обов’язкам міліції забезпечувати належний захист учасників мирних акцій. Неспроможність Індекс: EUR 50/005/2013

Amnesty International Травень 2013

9

Немає підстав для гордості Дискримінація ЛГБТ в Україні

належним чином захистити учасників та організаторів Київського Прайд Маршу прирівнюється до порушення їхнього права на мирні зібрання. Після того, як було прийняте рішення скасувати подію, міліція вжила певних заходів для захисту ЛГБТ-активістів коли вони розходились, однак деякі люди усе таки зазнали фізичних нападів.

Олена Шевченко, голова ЛГБТ-організації «Інсайт» під час акції 8 грудня 2012 © «Інсайт»

ЗАБОРОНЕНІ ЗА «ПРОВОКАТИВНІСТЬ» В грудні 2012 представники ЛГБТ-організації «Інсайт» повідомили Київську владу про їх намір провести демонстрацію на вулиці Хрещатик в знак протесту проти законопроекту, який забороняє «пропаганду гомосексуалізму». Акція планувалася на 8 грудня, а 7 грудня Олена Шевченко, лідер ГО «Інсайт», розмовляла з представниками влади міста Києва, які порадили не проводити демонстрацію. Погодившись із конституційно обґрунтованими аргументами Олени, представники влади Києва все ж сказали, що демонстрація, ймовірно, не відбудеться. Пізніше того ж дня, Олена Шевченко отримала виклик до Київського адміністративного суду, і дізналась, що міліція подала заяву до суду з проханням заборонити демонстрацію. Під час судового засідання, яке почалось о 22.00, суд постановив, що демонстрація не повинна відбутись тому що: «Суд враховує також твердження відповідача, що проведення масового заходу передбачає можливі провокації з боку консервативно налаштованих громадян, що свідчить про існування реальної загрози виникнення протистояння та конфліктних ситуацій між учасниками масового заходу та консервативно налаштованими громадянами, а також конфліктів із нарядами міліції, які можуть привести до різкого загострення ситуації.» Підозрюючи, що суд може заборонити акцію, і знаючи, що рішення суду стосуватиметься конкретного місця проведення акції, 7 грудня після обіду Олена Шевченко також повідомила владу про інше місце проведення демонстрації. 8 грудня, приїхавши на інше місце, демонстранти виявили, що міліція вже була на місці проведення акції. Спочатку вони оточили демонстрантів, але кілька контр-демонстрантів змогли перетнути міліцейський кордон, дехто з них скористався для цього посвідченнями журналістів, та деякі розпилили на учасників акції сльозогінний газ із балончиків. Міліція заарештувала сімох демонстрантів і п’ятьох контр-демонстрантів. 13 грудня Олена Шевченко була визнана винною в порушенні статті 185-1 Кодекс України про адміністративні правопорушення, «Порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій» і з неї було стягнуто штраф. Чотирьох інших заарештованих було пізніше оштрафовано за хуліганство. Принаймні один із контрдемонстрантів також був оштрафований за хуліганство. Олена Шевченко подала апеляцію проти рішення суду, але 18 січня апеляційний суд відхилив її апеляцію. Заборона ЛГБТ-акцій та неналежний захист міліції,описаний вище, прирівнюється до порушення права на вільне вираження поглядів та мирних зборів. Хоча, громадська безпека може бути законною підставою для заборони таких акцій, але у цьому випадку українська влада не змогла продемонструвати, що заборона акції була необхідною та за пропорційністю відповідала досягненню мети. Коли демонстрація відбулась, вони не змогли захистити демонстрантів від контр-демонстрантів. Індекс: EUR 50/005/2013

Amnesty International Травень 2013

10

Немає підстав для гордості Дискримінація ЛГБТ в Україні

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ Amnesty International закликає Український уряд:

ПОКЛАСТИ КРАЙ ЗЛОЧИНАМ НА ҐРУНТІ НЕНАВИСТІ •

Забезпечити, щоб державні посадовці утримувалися від негативних заяв про представників ЛГБТ-спільноти або про добровільні гомосексуальні стосунки між дорослими, які можуть сприяти посиленню дискримінації, публічно визнати високий рівень дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності, та необхідність системних заходів для запобігання такій дискримінації;

•

Внести поправки до статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», включивши чітку заборону дискримінації на підставі сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності;

•

Внести поправки до статті 161 Кримінального кодексу, з тим, щоб будь-який можливий мотив ненависті, в тому числі на підставі реальної чи гаданої сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності, пов’язаний з усіма злочинами, повною мірою враховувався на стадіях розслідування, кримінального переслідування та винесення вироку;

•

Запровадити таку політику та практику у правоохоронних та судових органах, коли будь-який можливий мотив ненависті, в тому числі на підставі реальної чи гаданої сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності, підлягав би оперативному, ретельному, ефективному та неупередженому розслідуванню і враховувався б при кримінальному переслідуванні та винесенні вироку;

•

Забезпечити впровадження конкретних ініціатив для вирішення проблеми дискримінації та насильства щодо людей через їхню фактичну або гадану сексуальну орієнтацію чи ґендерну ідентичність з боку міліції, включаючи заходи для підвищення обізнаності та тренінги з прав людини;

•

Запровадити повноцінну систему збору статистичних даних щодо злочинів, скоєних на ґрунті ненависті, в якій брались би до уваги конкретні дискримінаційні мотиви таких злочинів на різних етапах, включаючи повідомлення, розслідування, кримінальне переслідування та винесення вироку.

ЗАХИСТИТИ ПРАВО НА СВОБОДУ МИРНИХ ЗБОРІВ ТА ВИРАЖЕННЯ ПОГЛЯДІВ БЕЗ ДИСКРИМІНАЦІЇ •

Негайно внести зміни до законодавства, які гарантували б право на свободу мирних зборів у відповідності до міжнародних стандартів з прав людини;

•

Гарантувати, що перший український Марш рівності за права ЛГБТ у Києві у травні 2013р. відбудеться безперешкодно та матиме належний захист з боку міліції, у відповідності до зобов’язань України гарантувати право на свободу мирних зборів та свободу вираження без дискримінації.

Індекс: EUR 50/005/2013

Amnesty International Травень 2013

11

Немає підстав для гордості Дискримінація ЛГБТ в Україні

ПОСИЛАННЯ 1 Див.

Л. та В. проти Австрії та подальші рішення

2

Див., наприклад, Янг проти Австралії, Повідомлення № 941/2000, Тунен проти Австралії, Повідомлення № 488/1992

3

Загальний коментар №20 Комітету з економічних, соціальних та культурних прав щодо недискримінації економічних, соціальних та культурних прав (стаття 2, параграф 2)

4

ОБСЄ, Бюро з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ), 2009, http://www.osce.org/ odihr/36426?download=true

5

Див. Начова та інші проти Болгарії

6

Див. Шечіч проти Хорватії

7

Рекомендація CM/Rec(2010)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Про заходи з боротьби проти дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності»http://www.coe.int/t/dg4/ lgbt/Source/RecCM2010_5_UKR.pdf

8

Доповідь Amnesty International «Україна: Уряд повинен вжити усіх заходів для припинення расової дискримінації» - 2008 (англ.), http://www.amnesty.org/en/library/info/EUR50/005/2008/en

9

Доповідь Amnesty International «За відсутності складу злочину: Ціна безкарності працівників правоохоронних органів в Україні», http://www.amnesty.org.ua/sites/default/files/dopovid.pdf

10

Запорожские казаки говорят, что геи их унижают: http://zp.comments.ua/news/2013/01/25/143142.html

11

Москаль: Педерастов больше всего в ПР и КПУ // Главком. — 21.05.2012, 16:23, http://glavcom.ua/ news/80239.html 12 Звіт Спеціального доповідача ООН з питань права на свободу мирних зборів і асоціацій Майни Кіаі на 20ій сесії Ради з прав людини, 21 травня 2012р. (рос.), http://www.ohchr.org/Documents/HRBodies/HRCouncil/ RegularSession/Session20/A-HRC-20-27_ru.pdf 13

Див. Замечание общего порядка № 34, пункт 11. Комитет по правам человека ООН. http://www2.ohchr. org/english/bodies/hrc/docs/CCPR-C-GC-34_ru.doc 14 Див. Хендісайд проти Сполученого Королівства, http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search. aspx?i=001-57499#{%22itemid%22:[%22001-57499%22]} (англ.)

15 Див. Вєренцов проти України, http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-118393#{«item id»:[«001-118393»]} (англ.)

16

ОБСЄ, Бюро з демократичних інститутів і прав людини (БДІПЛ), 2007. Руководящие принципы по свободе мирных собраний, http://www.osce.org/ru/odihr/24524

Індекс: EUR 50/005/2013

Amnesty International Травень 2013

12

Немає підстав для гордості Дискримінація ЛГБТ в Україні

Amnesty International – всесвітній рух, що об’єднує понад 3 мільони людей із більш ніж 150 країн і регіонів, які виступають за припинення грубих порушень прав людини.

Індекс : EUR 50/005/2013 Ukrainian

Amnesty International прагне забезпечити кожній людині можливість користуватися всіма правами, проголошеними у Загальній декларації прав людини та інших міжнародних правозахисних документах.

Amnesty International International Secretariat Peter Benenson House I Easton Street London WCIX ODW United Kingdom amnesty.org

Організація не залежна від урядів, політичних ідеологій та релігійних переконань та фінансується, в основному, за рахунок членських внесків і доброчинних пожертвувань.

www.amnesty.org

Індекс: EUR 50/005/2013

Amnesty International Травень 2013

Травень 2013