Газета "Словограй" № 1 (8) by Karina Kinakh

• • • • •

Осінь (українська) • Podzim (чеська) Восень (білоруська) • Autunno (італійська) Ecen (болгарська) • Autumn (англійська) Jesien (польська) • Herbst (німецька) Otono (іспанська) У світі говорять: Осінь весняна пісню кінчає (Мордва). Осінь пирогами славна (Польща). Осінь покаже, що весною робив (Росія). Восени й горобець багатий (Туреччина). Восени ложка дощу корець болота дає (Білорусь). А так кажуть у нас: Літуй не літуй, а осінь таки прийде. Осінь іде за собою дощі веде. В осінній час сім погод у нас: сіє, віє, туманіє, шумить, гуде й зверху йде. Осінь каже: «Озолочу!», а зима: «Як я захочу!». Восени з сонцем прощайся, ближче до печі підбирайся.

Ось і дочекалися ми випуску нашого осіннього номера. Вітаємо усіх школярів та школярочок з початком нового, цікавого і змістовного життя, яке завжди приходить до них з навчальним роком. Нехай воно буде безхмарним та радісним!

Читайте у номері:

Ст. 2: Перше вересня – хвилюючий день як для школярів, так і для учителів. Та найбільше хвилюються першокласники. З цього дня у них починається новий період у житті – вони стають школярами. Перші враження про школу із перших уст читайте в рубриці «АКТУАЛЬНО». Ст. 5: 21 листопада – Всесвітній день вітань. З нагоди цього дня рубрика «АКЦЕНТИ» пропонує вам історію походження вітання-гасла: «Слава Україні!» - «Героям Слава!». Ст. 9: Хто із нас хоч раз не був на дитячій залізниці?! Гарно, весело, захоплююче. Сьогодні їй виповнюється 60 років. Саме цій даті присвячується рубрика «Kliopatria». Ст. 13: День народження – одне із найулюбленіших наших свят. Як виникла традиція святкування цього дня? Як його відмічають у різних країнах світу? Про це читайте у рубриці «ЩО СТОРОНА, ТО НОВИНА». Ст. 18: Рубрика «СЕКРЕТИ КОКОЛЯНДІЇ» розпочинає серію розповідей про гастрономічні смаки Європи. На цей раз мова йтиме про італійську кухню. Спробуйте – це смачно! Це та ще 2 веселі тести, пізнавальна вікторина та захоплюючі завдання чекають на свого читача.

Дорогі діти!

Здоров’я зичим і удачі! Моторні будьте, не ледачі. Слухняні будьте, не боріться І на перервах не сваріться. І хай дасть Бог нам всім радіти За ваші успіхи, любі наші діти!

Ваші перші учителі:

• Світлана Георгіївна Міхеринська, • Галина Павлівна Тимощук, • Тетяна Вікторівна Зімоха, • Світлана Анатоліївна Крисак, • Ірина Володимирівна Феденчук.

Актуально

1 вересня і першокласники На святковій лінійці «Першого дзвоника» ми прийняли в нашу шкільну сім’ю 64 хлопчиків і 47 дівчаток, а це 4 класи дзвінкоголосих першокласників. Для них усе вперше: перша лінійка, перший урок, перша парта, перший підручник, перша вчителька… У народі кажуть, що перша вчителька для дітей – як друга мама. Справді, кожен учитель, який любить дітей, свою роботу, прикладе усіх зусиль, щоб стати для дітей, яких він узяв під свою опіку, мамою, і буде ставитись до них, як до рідних. Ми вирішили запитати у першокласників, які у них враження про школу, адже вона для школяра, як друга домівка. Каріна Солтисок 1-А клас У школі є справжні уроки, ми сидимо за партами. Вчителька добра, красива, посміхається. Мені неприємно, коли інші діти не слухають її. Я хочу, щоб усі-усі були чемними й акуратними, як наша вчителька. Катя Богуш 1-А клас Моя вчителька дуже хороша, вона дуже турботлива, хоче, щоб ми добре вчилися, не пустували. Найбільше мені подобаються уроки читання й писання. Вчителька каже, якщо ми будемо гарно писати, то Вона покладе нам у зошит подарунок. І ми зразу стаємо розумнішими. Лідія Герасимюк 1-Б клас У школі усе не так як у садочку: заняття – це уроки, книжки – це підручники, а вихователька – це учителька. А ще у школі є дзвоник. Він починає урок і перерву. Мені подобається бути школяркою.

1-вереснева загадка Він про осінь сповіщає, Школярів у клас скликає: - Вже минуло тепле літо, То ж пора за парти, діти!

Максим Ройко 1-Б клас У школі класні уроки фізкультури, після них буду здоровим і сильним. У класі усе гарне: парти, дошка, є навіть телевізор. Цікаво, а коли ми будемо його дивитися? Напевно, коли будемо добре вчитися, то нам вчителька покаже мультики, бо вона добра й весела. Анна Ковалець 1-В клас Мені найбільше запам’ятався перший урок. Тетяна Вікторівна була дуже гарна. Ми подарували їй багато квітів. А вона давала нам паперові квіточки, і ми клеїли їх в один віночок. Тепер приносимо свої фотографії, щоб вклеїти у середину. Тепер ми одна сім’я. А на групі в нас є дуже добра вчителька – Софія Миколаївна. Я дуже люблю з нею робити уроки. Саша Мартинюк 1-Г клас Мені школа подобається тим, що тут я вчуся, бо я хочу бути розумним. Моя вчителька дуже гарна і розумна. У неї біле волосся. Я хочу, щоб усі її слухалися й добре вчилися. Ярослав Кононов 1-Д клас Моя вчителька дуже хороша, вона дуже турботлива, хоче, щоб ми добре вчилися, не пустували. Найбільше мені подобаються уроки читання і писання. Вчителька каже, якщо ми будемо гарно писати, то Вона покладе нам у зошит подарунок. І ми зразу стаємо розумнішими.

Жовтіє листя на тополі. Летять у небі журавлі. Відкриті навстіж двері в школі – Ідуть навчатись школярі. З гілок тополь злітає листя, Кружляє й падає до ніг.

Уперше діти урочисто Переступають цей поріг. За Наталею Забілою Опитування провели Ірина Люшук, Світлана Чесневська, 9-А клас

Актуально

5 жовтня – Всесвітній день учителя ВІТАЄМО Увесь педагогічний колектив ЗОШ № 15 із професійним святом. Бажаємо здоров’я, натхненної праці і нехай Ваші старання будуть оправдані нашими хорошими оцінками. Розфарбуй і сторінка стане барвистою!

Самоврядування учнівського колективу

Ох, уже ці вчителі! Здається, тільки нещодавно пролунав для усіх школярів дзвінок, а позаду уже цілий місяць навчання. На перервах між уроками учні уже не діляться враженнями від канікул, а розповідають про свої проблеми й успіхи на уроках. Та поки що, якщо пройтися коридорами школи і прислухатися до цих розмов, то проблем, на жаль, більше, і всі вони, як не дивно, пов’язані з учителями. Он там, на другому поверсі про щось так жваво розмовляють третьокласниці. Підходимо. Прислухаємося. - Уявляєте, за канікули наша вчителька геть усе забула. Замість того, щоб заглянути у класний журнал, ось уже третій день підряд запитує одне і те ж: «Скільки учнів навчається у нашому класі, якщо у класній кімнаті 3 ряди по 5 парт і за кожною із них сидить по 2 учні?». - Ну, а ви що? - втручаємося у розмову. - А ми що, ми мовчимо! Сама ж навчає: «Підказувати не можна!».

- Ех, ви, дрібнота! Нема, щоб перерахувати усіх по одному і сказати їй, щоб не мучилася. Нам би ваші проблеми. От з нашою учителькою географії біда так біда. Напевно, розсіяний склероз розвивається. Що уроку дістає нас проханнями. То їй меридіан потрібно знайти, то екватор, то полюс. А де ми їх їй візьмемо? Коли ніхто із нас їх не ховав і взагалі в очі не бачив. - Та ви що – втручаються в розмову учні 8 класу. Географічка хоч пристає: «Знайдіть та знайдіть». А нас учора в крадіжці звинуватили. Учителька історії півуроку допитувалася: «Хто брав Бастилію?». Ну, ми й не витримали і хором відповіли: «Ми не брали!!!». Так вона: «Щоденники на стіл! Усім двійки! Завтра без батьків у школу не приходити!». Хале-е-епа! - Географія, історія – це хоч серйозні уроки, а он у нас сьогодні на уроці малювання інцидент був так інцидент, - приєдналися до розмови

п’ятикласники, – і завдання простіше простого «Малюнок на вільну тему». Ми й вирішили намалювати коника, як не як, його рік, талісманом буде. Так учителька крутилавертіла наші малюнки в руках і на кінець запитала: «Ну, й що ж це за звір такий?». Не можемо повірити, в такому поважному віці і коня ще досі в очі не бачила. - А ви б сказали: «Чупакабра», її то точно Вона в очі не бачила, і «шедеври» б свої оправдали. Ох, і вже ті вчителі! І що нам з ними робити?

Розмову «підслухали» учениці 7-Б класу Наталя Ткачук, Катерина Кирилюк

Це жартівливе поздоровлення для усіх-усіх учителів школи. Нехай веселий настрій у вас триває довго-довго!

Акценти

Наша мати

Паліндром – країна слів-перевертнів гадковою назвою «паліндром». Паліндром (перевертень) у перекладі з грецької – той, що повертається. Тобто, це слова, словосполучення чи фрази, які читаються зліва направо й справа на ліво однаково. Наприклад: слова – око, корок, потоп; словосполучення – тіка кіт, буде дуб; фраза – а роза упала на лапу Азора. Здорово, чи не так?! Доставте букви у найпоширеніших паліндромах української мови. Придумайте декілька своїх і подайте у редакцію газети (каб. №26, 48), вони будуть надруковані у зимовому номері. Дерзайте! Успіхів вам. Роботи чекаємо з дня виходу газети до 1 грудня включно.

9 листопада – День української писемності та мови (за православним календарем це день вшанування пам’яті Нестора Літописця). Свято запроваджено у 1997 р. указом Президента України Леоніда Кучми. Свято молоде, але у нього є уже свої традиції. Цього дня традиційно покладають квіти до пам’ятника Нестору Літописцю, відзначають найкращих популяризаторів українського слова, заохочують видавництва, які друкують літературу українською мовою, а також стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика. Ми теж пропонуємо вам перевірити свої знання рідної мови і запрошуємо вас у країну слів-перевертнів із за-

«Що на світі наймиліше?», Раз мати спитала. «Ти, дорога ненько наша», Діточки сказали. Вам, діточки мої любі, Треба також знати, Що крім мене є на світі Друга ваша мати. Бо та друга всім нам мати, вона нас повила, Хлібом, сіллю і водою Кормила й поїла. Її мова люба, мила, Нас всіх забавляє, Її пісня нас голубить, До сну колихає. Тая мати – то Вкраїна, Любіть її, діти, Уквітчийте її собою, Як городчик квіти. І для неї ви, діточки, Ростіть на потіху. Як виростите – не забудьте Свою теплу хату. Не забудьте мову рідну, Що вас забавляла, І ту пісню колискову, Що вас присипляла. Та й у світі сім великім Добра научайтесь. При тім мови рідненької Й пісні не цурайтесь!» Передрук з шкільної «Читанки» 1927 р.

2. 3. 4.

в я

к е

і у

а б г

к с м

а н п

Сторінку підготувала Н. С. Ходирєва, учитель української мови та літератури

Акценти

Привіт! Вітаю! Добрий день! 21 листопада – Всесвітній день вітань. Ці слова найчастіше вживаніші у лексиконі кожної людини. За день ми можемо привітатися із добрий десяток разів. Вітаючись один з одним ми бажаємо доброго ранку, дня, вечора, здров’я. А то й просто кажемо: «Привіт!», «Вітаю!», «Салют!», «Здоров!». Та ці вітання не є типічними для традиційних вітань українців. Ми вирішили поцікавитися в учнів ЗОШ № 15 якими словами вони вітаються і як відповідають на привітання найчастіше. Ірина Люшук 9-А клас З однолітками я вітаюся словом «Привіт» або «Доброго деньочка». З дорослими просто і звично: «Доброго дня». А у святкові дні додаю: «З святом!». Олег Герасимюк 7-Б клас Із хлопцями та дівчатами я вітаюся словом «Привіт!», а з кимось із хлопців сам-на-сам – «Здоров!». Сусідам і учителям кажу: «Добрий день!». У селі, де живуть мої дідусь і бабуся, є звичай вітатися з тими, кого ти бачиш за роботою словами: «Дай, Боже, щастя!», а у відповідь чуєш: «І тобі дай, Боже!». Євгенія Наумук 6-Б клас Однокласникам і друзям кажу: «Салют». Дорослим – «Доброго дня/ вечора». Батькам – «Алоха», що погавайськи означає «привіт».

Історія одного вітання

У світлі недавніх подій, які увійшли у новітню історію України під назвою «Євромайдан – революція» усім нам стало відоме вітаннягасло: «Слава Україні!» «Героям слава!». Що це, - сплеск патріотизму чи цей клич патріоти розшукали на підвалинах нашої історії? Виявляється, що це вітання (вірніше перша його половина) народилося серед гайдамаків Центральної України у 1920-х роках. Звичай вітатися словами «Слава Україні!» і відповідати «Україні слава!» достовірно описано в історичному романі Юрія Горліс - Горського «Холодний Яр». У цьому не має сумніву, так як автор і сам був осавулом куреня гайдамаків Холодного Яру. Повна версія популярного нині гасла з’явилася у 1930-х роках у середовищі ОУН. Серед оунівців побутував культ героїв які загинули за волю народу. В пам’ять про них виховували нове покоління борців, тому на привітання «Слава Україні!» вони відповідали «Героям слава!».

Та найбільш вживаним це гасло стало у 1940 – 50ті роки, коли повстанський рух українців охопив сотні тисяч осіб і була створена УПА. Його друкували у підпільних газетах, журналах, бойових листівках. Згодом гасло жило в пам’яті старожилів і політв’язнів. У кнці 1980-х років Україну знову захлиснув національнодемократичний рух: вийшли на волю політв’язні, з’явилася свобода слова, почалися народні мітинги, і гасло «Слава Україні!» зазвучало на повний голос. Його активно використовували під час Помаранчевої революції у 2004 році. Воно стало основним гаслом на Майдані 2013-2014рр. Як бачимо, привітання повстанців початку ХХ ст. символічно відродилося у наш час. Це означає, що люди бачать себе продовжувачами справи тих полеглих патріотів, які боролись за Україну кілька десятиліть тому. Інформацію розшукала Ніна Шеремета, учениця 10 класу

Катерина Кирилюк 7-Б клас З однокласниками й друзями вітаюся залежно від настрою: «Салют», «Привіт». Дорослим чемно кажу: «Доброго ранку, дня, вечора». Бабусі при зустричі кажу: «Доброго здоров’я», а коли прощаюся – «Будьте здорові». Денис Давидюк 11 клас Мої вітання: одноліткам – «Привіт!», дорослим – «Добрий день чи вечір». З кращим другом вітаюся – «Йоу бро!», що на молодіжному сленгу означає – «Привіт, друже». Опитування провела: Вікторія Павляк, 8-Б клас

Шкільний дайджест

Україна – єдина країна!

Це тема першого святкового уроку у новому 2014-15 навчальному році. Кожен класний керівник старався донести її глибокий зміст до кожного дитячого серденька. Погодьтеся, щоб пояснити дітям 6 і 16 років, чому Україна повинна бути єдиною, потрібні різні слова. Як зрозуміли цей вислів учні різних вікових груп? Це питання виясняла наша редакційна група. Виявляється, що дітям не байдуже це питання. Настя Селітреннікова 7-Б клас Я зрозуміла, що не повинно бути серед нас поділу на лучан, полтавчан чи донеччан. Усі ми українці! І разом ми сила, яку ніколи не здолати.

Анастасія Валецька 10 клас Давній заклик до об’єднання – «Один за всіх, всі за одного» пояснює, чому Україна повинна бути єдина. Разом легше робити велику справу, будувати нову державу, нове суспільство Вікторія Ковальська 6-Б клас Ми – одна країна. У нас мови різні, але одна культура, звичай і традиції. Ми повинні їх зберегти.

Дарія Луценко 6-А клас Якщо ми не будемо єднатися, то вороги зможуть нас перемогти. В єдності наша сила.

Женя Микита 11 клас Ми повинні єднатися, щоб бути сильними. Це як у притчі про прутики. По одному їх зламати легко, а зібравши в пучок, – неможливо. Будемо єдині, і ніякий ворог нам не страшний.

Світлана Чешевська 9-А клас Україна повинна бути єдиною, щоб стати сильною, могутньою державою. Інакше бути не може. Ми – одна нація, один народ, хоч і розмовляємо різними мовами.

Катя Ніколайчук 9-Б клас Україна повинна бути єдиною, бо, «згода будує а незгода руйнує». Коли є порозуміння, то й справи йдуть на лад. Хочу миру на нашій землі! Опитування провела: Ніна Шеремета, 10-Б клас

Шкільний дайджест

«Прес-конференція» у 3-В Літо для школярів – це відпочинок: село, море, табори, цікаві поїздки. Місяць літнього періоду «викроюють» і їх батьки на відпустку. Тоді відпочинок із дитячого стає сімейним, більш насиченим та цікавим. Цього літа Віталік Зурабян разом із батьками відпочивав далеко від дому, на Апенінському півострові , який омивається аж 5-ма морями, в Італії. Найближчим друзям Віталік привіз сувеніри, а перед усіма однокласниками похвалився прекрасними фотогра-

Воно дуже смачне, особливо те, що з кусочками фруктів. Є навіть із кавуна і дині. А ще є сорбет – морозиво з кусочками льоду. Та дітям розповідей Віталіка було замало, прийшлося пообіцяти їм виділити для спілкування годину класного керівника. Вона «вилилася» у справжню «прес-конференцію». Діти запитували, а Віталік чемно і детально відповідав на запитання. Тишина була така, що урокам позаздриш. - Віталіку, ти відпочивав у

- А що знаходиться у середині вежі. В.З.: Сходи. Це 293 сходинки. Коли я піднімався, то здавалося, що я йшов вниз, та насправді йшов вверх. На верху вежі є 7 дзвонів. Кожен має свій голос. - А як виглядає в Італії море? В.З.: Воно дуже тепле, пахне водоростями і дуже чисте. Біля самого берега воно таке прозоре, як у пляшці вода. А чим далі у море, то вона все синіша і синіша. Мені було шкода розлучатися з морем, хотілося купатися і купатися.

фіями і багато розповідав про цю дивовижну країну-«чобіт». Перше, що вразило Віталіка в Італії – це люди. Вони голосно говорять і активно жестикулюють руками. Друге – це сосни. Їх усюди дуже багато. Ці сосни зовсім не подібні на наші. Вони мають голий шершавий стовбур, а вгорі крону-парасольку. Шишки такі великі, що ледве обхватиш долоньками. Італійці їх називають «піно» і дуже люблять. Третє – це морозиво. Кафе-морозиво «Джелатерія» там є чи не на кожній вулиці, і в кожному – своє морозиво.

місті Піза. Як виглядає та вежа, що падає? В.З.: То так здається, що вежа падає. Вона нахилена, але не хитається. Її нахил помітили ще 800 років тому, коли вона була збудована дополовини. Та люди так хотіли мати в місті вежу, що будівництво не припинили. Вежа вийшла добротною, міцною і гарною. - А з чого збудована ця диво-вежа? В.З.: З білого дуже блискучого каменю. Уявляєте, вчені підрахували, що вежа важить майже стільки, як 115 голубих китів.

- А чи куштував ти справжню італійську піцу? В.З.: Так. Вона дуже смачна, бо ж її придумали в Італії. Кажуть, що піца побувала навіть у космосі. Одного разу ракета носій доставила піцу з салямі спеціально на космічну станцію на замовлення космонавтів. Цікава країна Італія. І наш Віталік там побував, тож і нам радить її відвідати. О.В. Герасимюк, класовод 3-В класу

Тет-а-тет з учителем

На чашечку чаю до директора школи (16 жовтня – День шефа) Світлана Володимирівна Романюк ось уже 4-ий рік, як узяла на себе керівництво нашої школи. Відповідальна і почесна праця – директор! А до цього Вона працювала учителем початкових класів. Світлано Володимирівно, у Вас буває ностальгія за щоденним спілкуванням з гомінким класом, як-не-як за плечима 25 років «живого» педагогічного стажу? С.В.Р.: Так. Інколи сумую за роботою класовода. Проте зараз маю можливість спілкуватися не тільки з одним класом, а з усіма учнями школи, батьківським колективом, учителями та іншими працівниками школи. Я завжди відкрита до спілкування. - Скільки разів за усі роки роботи учителем Ви брали під свою опіку 1-й клас? С.В.Р.: У мене було 4 випуски початкової школи. А це 16 років роботи з класом. Не так уже й мало. - Чи є різниця між першокласниками, які були на початку Вашої педагогічної кар’єри, і першокласниками сьогодення? Адже час іде вперед, на нас, дітей, припадає все більше і більше інформації. С.В.Р.: Першокласник – завжди першокласник: допитливі очі, безліч запитань, невгамовна енергія. Сьогоднішні діти більш обізнані, комунікабельні, мають менше комплексів. Ну як їх можна не любити!? - Світлано Володимирівно, зараз батьки через свою зайнятість довіряють нам: не перевіряють щоденники, не заглядають у зошити. Скажіть, така надмірна довіра зобов’язує чи, навпаки, – шкодить нам? С.В.Р.: Одне й інше. Завжди говорила і говорю батькам, що вони повинні не лише дбати про своїх дітей, але й контролювати їх вчинки. Але й ви, дорогі діти,

повинні бути більш серйозними та відповідальними. - Колись наші батьки допізна засиджувалися за уроками. Зараз у кожній книжковій крамниці ми можемо купити книги готових домашніх завдань (ГДЗ) з усіх предметів, та й у соцмережі є багато груп взаємопомочі, де можемо обмінятися готовими домашніми завданнями. Як Ви ставитеся до таких нововведень? С.В.Р.: Негативно! Бездумне переписування – це марно витрачений час. Вам потрібно зрозуміти, що навчаєтеся не для учителя а для себе. Тоді відпаде потреба у ГДЗ. - А якою Ви бачите нашу школу, скажімо, через 10 років? С.В.Р.: Школа, у якій навчаються здорові, мудрі, творчі діти, в якій створені всі умови для навчання та виховання. Я люблю свою 15 школу. Для мене – це затишні приміщення, двір, рідний колектив. Кожен день дбаю про те, щоб було комфортно працювати учителям та навчатися учням, щоб життя тут було цікаве, насичене. - У рік 50-річчя школи Ви заснували нашу газету. Їй уже 2 роки. Вам подобається, як вона розвивається? С.В.Р.: Так. «СловоГрай» виправдав свою назву. Газета, безперечно, стала нашою візитною карткою, бо уже добре відома поза межами школи. В ній відображається життя школи, а також ми можемо бачити, як розкриваються таланти наших учнів. - Світлано Володимирівно, а щоб Ви побажали усім читачам «СловоГраю»? С.В.Р.: Миру і спокою. А ще

хочу, щоб кількість читачів з кожним роком збільшувалася, щоб кожен учень мріяв про те, щоб його творчий доробок був розміщений на шпальтах газети. І щоб з року в рік вона ставала все цікавішою. - Дякуємо. Не хочемо видатися нетактовними, але нам дуже хочеться знати, а яка наша, завжди усміхнена і елегантна директриса поза школою? Які у Вас уподобання? Чи є якесь особливе захоплення? С.В.Р.: Я люблю свою сім’ю, родину, друзів, колег. Люблю бути в родинному колі, готувати смачні страви, подорожувати, займатися рукоділлям. Почуваюся щасливою, коли можу комусь хоч трішечки допомогти або зробити щось приємне. - Світлано Володимирівно, у Вас велика сім’я? Ваші діти навчалися у нашій школі? С.В.Р.: Сім’я невелика. У мене тільки один син. Він закінчив нашу 15 школу. У мене з ним дуже довірливі стосунки. Син мені допомагає і сприяє у вирішенні різних проблем. Я пишаюся, що у мене він такий. Наша розмова добігла до кінця. Дякуємо за частування. Бажаємо Вам здоров’я міцного, щастя людського, добра без ліку і довгого віку. За чашкою чаю розмову вели учні 11 класу Влад Левчук, Ігор Мельник, Женя Микита

Імениті лучани

Вона із «Країни світла»

Живе в нас у Луцьку одна дуже гарна, розумна та інтелігентна жінка. Її ім’я – Надія Павлівна Гуменюк. За освітою вона учитель і журналіст, а за покликанням душі – поетеса. Напевне, кожен із на хоч раз у житті читав її прості, задушевні, наповнені національним духом і колоритом вірші. А можливо й учив їх напам’ять, хоча б у дитячому садочку. Погодьтесь, такі назви книжечок-збірок, як «Чапики-чалапики», «Веселка для веселика», «У янгола під крилом», «Мама для крокопотама» не забуваються. Народилася і зроста-

60 років тому назад, 8 листопада 1954 року під звуки духового оркестру зі станції Луцьк – Піонерська відправився перший поїзд – почала свою роботу Луцька дитяча залізниця. На головній станції був зведений двоповерховий цегляний будинок вокзалу, що зберігся до сьогоднішнього дня. Він стоїть на високому схилі, тому з боку міста видно тільки верхній по-

ла Надія Гуменюк на Подоллі. Професію учителя здобула у м. Хмельницькому, а журналіста – у м. Львові. Трудову діяльність розпочала у містах Рівне і Луцьк. Ким тільки вона не працювала: кореспондентом радіо, редактором радіогазети, завідуючою відділом газети, заступником головного редактора міської газети. Така бурхлива творча діяльність принесла їй визнання. Ось уже 37 років, як Надія Гуменюк – заслужений журналіст України. А її постійні публікації в періодиці і видання власних книжок – 5 збірок поезій і 15 збірок для дітей – «привели» її у Національну спілку письменників України. Писати і публікуватися Надія Гуменюк почала в 10 років. Талановита школярка з маленького села місяць за місяцем, рік за роком вперто надсилала свої твори до всеукраїнської газети для школярів «Зірка». А коли їй було 15 років, стала переможцем літературного конкурсу на честь ювілею цього видання і була нагороджена двомісячною путівкою у Міжнародний дитячий

Kliopatria Я люблю тебе, Луцьк! верх. На його першому поверсі розмістилися технічні кабінети. Право проїхатися на першому поїзді удостоїлися школярі, які найбільш відзначилися на будівництві дитячої залізниці. Сьогодні їм усім уже більше як 70 років. Луцька дитяча залізниця – це 1,5 км колії вздовж річки Сапалаївки. Вона обслуговує дві станції - «Росинка» і «Водо-

табір «Артек». Уже в студентські роки Надія Гуменюк з благословення української поетеси Любові Забашти дебютувала у дорослій періодиці. Видання «Радянська жінка», «Жовтень», «Прапор», «Каменяр» стали для неї «трампліном у літературне життя. Ось уже 42 роки вона радує нас поезіями і прозою, які пронизані вселюдським прагненням до світла і святості. Вони припали до душі тисячам читачів і отримали високу оцінку читачів. Надія Гуменюк є Лауреатом літературної премії «Благовіст» за збірку «Тайнопис тиші» та Літературно-мистецької премії імені Агатангела Кримського за збірку «Однокрил». Вона переможець всеукраїнських конкурсів творів для дітей «Золотий лелека» (І премія за повість «Таємниця княжої гори») і «Ярославів Вал»(ІІ премія за роман «Білий вовк на Чорному шляху») та 3-го конкурсу радіоп’єс «Відродимо забутий жанр» (ІІІ премія за радіоп’єси «Тополинка» і «Ігри для риб»).

грай». Взаєморозуміння, дружня й тепла атмосфера створюють на Луцькій дитячій залізниці всі умови для злагодженої роботи й гарного відпочинку. Тут зароджується дружба, яка триває довгі роки, бо дитяча залізниця – кузня кадрів «Великої магістралі».

Сторінку підготувала О. В. Герасимюк, учитель початкових класів

Фантазери, мрійники...

Наш вернісаж:

Мартинюк Павло, 4-Г клас

Грибівська Ольга, 4-Г клас

Ковальчук Віталій

12 жовтня – Як побачиш на картині чашку чаю на столі, Чи то кави філіжанку, чи троянду в кришталі, Чи заморську дивну вазу, а чи торт, Чи все одразу, знай, це – НАТЮРМОРТ.

Мелодія осені (акровірш)

Манить нас осінь в ліси і гаї, Ехо розносить сум по землі, Листя розкидує вітер в той час, Осінь уже завітала до нас. До лісу, до парку скоріш завітай І вітру послухай пісню сумну, Яка розповість про осінню пору.

ВІТАЄМО!

Чесневський Богдан, 7-А клас, 2012 р.

Школяр

Усіх любителів олівців, Фломастерів та пензлів! Розвивайте свій дар, Самі насолоджуйтеся творчістю І даруйте радість іншим.

З надією на співпрацю Ваш «СловоГрай»

(акровірш) Школа двері відкриває, Кожного вона чекає! Осінь радо зустрічає, Листя стежку нам встеляє. Я також до школи йду, Радо друзів там знайду. Чесневська Світлана, 7-А клас, 2012 р.

... і просто юні таланти

«Осінні мотиви»

Радчук Оксана, 4-Б клас

Близнюк Роман, 4-В клас

Бондарук Анна, 4-В клас

День художника Якщо бачиш на картині, весняний біжить струмок Або осінь золотиста, що жене табун хмарок, Або сніг мете, хурделить, завіває так, що аж, Ось тоді така картина називається… ПЕЙЗАЖ.

Школа Школа, школа Рідний край Школа-це неначе Рай Школа-це мій другий дім Я навчаюся у нім. Ну а вчителька моя Додала мені знання. Математика, англійська, Я і Україна. Цих уроків нас навчають Знає вся країна! Пилипчук Катя

Заздрість Заздрість – це погана риса. Вона присутня не у всіх, Лиш в тих людей, Хто нишком мріє, Щоб бути кращим від усіх. На ділі ж в нього не виходить Ні вчитись гарно, ні писати, От і починає він відверто Показувать своє погане «Я». Він хоче, щоб усі на світі Були лиш гірші за нього, Але ніколи так не буде – Перемагає правда зло. А заздрість лиш руйнує дружбу – Показує гниле нутро. Не треба заздрити! Ми ж люди, Нам притаманні щирі почуття, Такі як: чесність, вірність, доброта. Аліна Маніла,5-В клас

Відкриваємо Європу

Німеччина - країна взірцевого порядку

Привіт, дорогі євроклубівці і усі шанувальники нашої рубрики! Сьогодні я хочу поділитися з вами своїми враженнями, пережитими під час подорожі в Німеччину, куди я поїхала завдяки проекту „Bruckenschlag“. Цей проект існує ще з 90-их років. Створений він за ініціативи пана професора Германакроґа. „«Bruckenschlag» (що в перекладі з німецької означає «прокладання мостів») має кілька спрямувань гуманітарна допомога, налагодження сільськогосподарських контактів, стажування українських лікарів в німецьких клініках, а також стажування студентів і вчителів німецької мови. Два тижні ми жили в мальовничому курортному містечку Бад Зальцуфлен (Bad Salzuflen), що розташоване в Півнорейнській Вестфалії (NordrheinWestfallen), недалеко від міста

вуличка Штрауса, Моцарта та інших композиторів. Містечко славиться своїми

Центр міста

На вуличках Бад Зальцуфлена Гановер (Hannover). Містечко лежить біля підніжжя гір, що мають назву Тойтобурзький ліс (Teutoburger Wald). Природа тут надзвичайна! Чисте гірське повітря, багато хвойних дерев. Вразили тихі затишні вулички, встелені бруківкою з гарними акуратними будиночками. На клумбах біля будинків можна побачити квіти лаванди. Зовсім немає звичних для нас високих заборів, їх замінює живоплід (часто вистрижений в дуже цікавій різноманітній формі). Цікаві і назви вулиць. Ми проживали в Музичному кварталі (Musikviertel), на вулиці Гайдена (Haydenstraße), поряд була

міста (з нім. baden – «купатися»). В центрі міста споруджені такі стіни з гілок кущів кизилу, а по них стікає солона вода. Ці стіни називаються Ґрадірверке (Gradierwerke). Біля них розташовані лавочки, де можна присісти і подихати випарами солей. Зустрічалися ми і з мером міста, і він подарував нам квиточки на дитячу залізницю Паулінхен (Paulinchen), маршрут якої пролягає через весь центр містечка. Можна подорожувати і насолоджуватися виглядом старовинних будиночків з цікавою архітектурою. Маю велику надію на те, що в недалекому майбутньому ми зможемо вільно подорожувати країнами Європи. Я переконана, що багато з вас відвідають Німеччину, адже це країна, яка

Паунлінхен

соляними джерелами і їх лікувальними властивостями, тому тут багато курортів. Місто уже 100 років має статус курортного містечка. Про це свідчить частинка «Бад» («Bad») у назві

залишає незабутні спогади. До зустрічі в наступному номері, де я вам розповім про інші міста Німеччини, які мені довелося відвідати.

Паунлінхен Сторінку підготувала Л. Л. Оліферович, вчитель німецької мови

Що сторона – то новина

День народження – свято торжества життя День народження – чи не найулюбленіше свято більшості людей. І це не випадково, адже саме у цей день людина святкує диво самого життя, радіть свого земного існування. День народження – особливий день у житті кожного, незалежно від його національності. Проте, кожен народ має свої уявлення про це свято.

Родом із Єгипту Традиція святкувати день народження з’явилась ще у далекому минулому, в часи поганства (поклоління багатьом богам). Тогочасні люди вважали, що у день свого народження людина стає беззахисною перед злими духами, які намагаються усіляко нашкодити їй. Щоб забезпечити винуватцю захист, у день народження навколо винуватця свята збиралися всі родичі і друзі, дарували подарунки, бажали всього тільки найкращого, співали, веселились, розважались, таким чином створюючи якомога більше позитивної енергії і захищаючи його від негативних сил. Першими відзначити дні народження почали стародавні

єгиптяни. Згодом ця традиція поширилась і на сусідні держави. Проте право святкувати день народження мали тільки фараони, царі та їх спадкоємці, та й те тільки чоловіки. День, коли на світ з’явилась дівчинка, навіть не записували. У Стародавньому світі, як і у Ранньому Середньовіччі святкуванню днів народження не надавали великого значення. Більшість людей не користувалися календарями і, відповідно, не відзначали таких дат. А з поширенням християнства ця традиція й взагалі забувалася, зате з’явилась традиція святкувати іменини ‘вшановування пам’яті святого, на честь якого названа людина. Тільки в ХІІ ст. у церквах почали записувати дні народження і хрещення парафіян. Спочатку право святкувати дні народження було привілеєм знаті, та згодом традиція поширилась і на простих людей. Першою країною, в якій дні народження дозволили святкувати усім, була Німеччина, пізніше з неї взяли приклад і інші країни Європи.

І ще одна на удачу... У Німеччині на уродини зі самісінького ранку готують свят-

Сюрприз для іменинника

Зафарбуйте олівцем одного кольору частинки малюнка, позначені крапочками і ви дізнаєтеся, який сюрприз приготували іменинникові на день народження.

ковий торт і прикрашають його запаленими свічками. На торті ставлять стільки свічок, скільки років виповнюється винуватцю свята плюс ще одну – на удачу. Свічки горять цілий день, а якщо якась догоряє, їїї замінюють на нову. І тільки після святкової вечері винуватець свята може загадати бажання і задути свічки. Після цього всіх присутніх пригощають тортом, а винуватець свята відкриває подарунки. Подібна традиція існує і в Ізраїлі. Винуватця свята саджають у велике крісло і піднімають його стільки разів, скільки йому виповнилось років, плюс ще один раз – на удачу. Те ж саме роблять і в Ірландії, от тільки людину підіймають і різко опускають до підлоги без крісла. І також на один раз більше, ніж їй виповнилось років, щоб щасливою була.

Прадавні ритуали Цікаво, що відомий нам звичай смикати того, у кого день народження, за вуха дуже давній й існує у різних країнах. Насправді це своєрідний обряд покарання, який проводився, щоб обманути злих духів. Так, у Бразилії, Італії, Росії, та й в Україні винуватців святкування смикають за вуха стільки разів, скільки років їм виповнилося. В Іспанії кількість років, які виповнились винуватцю торжества, символічно відбивається щиглями по чолі. У Канаді на винуватця святкування влаштовується символічна засідка, після чого кінчик його носа змащуюють маслом або іншим жиром, щоб усі невдачі і неприємності не чіплялися, а зслизали з його носа. А в Україні раніше існував звичай у день народження виводити дітей у поле і там шмагати біля межі, щоб вони точно знали, де межа проведена. Підготувала Тетяна Данилюк, 9-Б клас

Про все на світі...

1 вересня – День знань Пізнавальна вікторина «Ерудит»

1. І чим тільки в давнину не писали? Спочатку це були зубила – гострі уламки каменю та кусочки крейди чи вугілля, які слугували для письма по каменю. Згодом виникли глиняні таблички. На них уже писали стилем – тоненьким залізним рильцем. А коли люди навчилися виготовляти папірус, то придумали для письма калам – загострене стебло тростини. У середніх віках для письма почали використовувати пергамент і писали по нім розщепленим на кінці дерев’яним прутиком, який вмочували у фарбу (праобраз пензля). З кінця V ст.н.е. для письма використовували уже папір і гусячі пера, які пропанували над письмом довгих 1300 років. А більш як 700 років тому гусячі пера витіснила ціла «армія» маленьких сталевих бляшок. Вони

слугують письму і сьогодні. Як називаються ці бляшки? а) Писачок. б) Перо. в) Рисік.

2. Книжки існують давно: глиняні таблички, звитки папірусу (тонко розпрасована тростина), зшитки пергаменту (тонко вичинена шкіра тварин) і нарешті – звичні для нас книжки. Вони виникли 1000 років тому в Китаї – країні, яку вважають

батьківщиною паперу і чорнила. Близько 500 років тому, не знаючи про книгодрукування у Китаї, в Європі придумали металеві випуклі букви, вирізані в дзеркальному відображенні. Із таких літер майстер-друкар набирав текст, покривав його фарбою і з допомогою преса отримував відбиток на папері. Після цього протягом перших 50 років у багатьох містах Європи відкрилося 1500 друкарень. Вони видали близько 10 млн. книг. В Україні першу друковану книгу було видано в--- році у місті Львові. Першодрукар Іван Федоров. Книжка називалася «Апостол». Назвіть батьківщину друкованого шрифту. а) Німеччина. б) Італія. в) Англія. В. М. Матвіїшина, учитель історії

Козаки – лицарі України

(14 жовтня – День українського козацтва) Обитель козаків – славна Запорізька Січ була сторожовою вартою, яка охороняла землю, волю і віру українського народу від завойовників. Січ являла собою вільне товариство лицарів, до якого приймали усіх бажаючих. Покровителькою і заступницею своєю козаки обрали Божу Матір. Церкву, яку вони збудували, нарекли ім’ям Покрови Пресвятої Богородиці. Велику пошану українських лицарів до християнської віри засвідчує один із звичаїв: під час читання у церкві «Євангеліє» усі січовики виймали до половини шаблі із піхов і так тримали, допоки не прочитається до кінця Святе Письмо. Це була ознака, що лицарство повсякчас готове обороняти Божу Правду. Освіту і освічених людей козаки поважали. На Січі була школа, де у спокійний від походів час лицарі вчилися читати і писати. Хто ухилявся від науки,

того брали на кпини, тобто глузували. А це був найгірший для козака сором. З воєнних походів січове товариство привозило великі трофеї, але самі з того багатства користі не мали. Усе роздавали на монастирі, церкви, особливо ж на бідних. Кожен запорожець був відважним і завзятим воїном – бився і вмирав як справжній герой. Та й витівники були ще ті!.. Бувало нападе на наші землі татарська орда, а козаки бачать - сили нерівні! Не справитися їм із бусурманами, і вдаються до хитрощів, адже свої степи знали як власну долоню: степ – це сухе зелене море, покрите травою заввишки у пояс, а то й цілий зріст людини і ніяких тобі доріг. Та що там козакові дорога! По корчах, по могилах, по балках, по вітру знайде запорожець шлях у степу, не заблудиться! То ж коли козаки бачили, що у ворогів більша сила, зразу ж кидалися уроздріб, хто

куди: одні у кущах заляжуть, інші – у балці, а хто й у траві заховається. Кинеться татарва туди-сюди, нема козаків. Поверне назад, а вдогін їм град куль сиплеться із рушниць та мушкетів, а нікого не видно. Ось так і проженуть козаки ворогів. Коли ж отаман вважав, що можна мірятися силою, то варто було лише подати знак і запорожці злітались орлами і бились, як леви. Головою цього славного товариства був гетьман, а під ним уже отамани та курінні. Але сам гетьман не мав права вирішувати нічого одноосібно, тому скликав раду. Існував закон: як громада скаже, так і повинно бути, і всі мали коритися тому. Запорізька Січ була зруйнована російською царицею Катериною ІІ у 1775 році. О.В. Герасимюк, учитель початкових класів

... і про тебе

Овочі і ... наш характер Цей жартівливий тест допоможе вам вивчити свій характер і характер ваших друзів та близьких. Що ви більше любите: а) огірок чи помідор; б) диню чи кавун? Огірки і диня: Чоловіки/ хлопці, які їх люблять – мужні, цілеспрямовані та відповідальні, проте їм не вистачає романтизму. Коли ви хочете отримати від такого чоловіка букет квітів, не чекайте, а просто попросіть, аби він їх подарував! Огірководинна жінка/дівчина самостійна та впевнена у собі особа,

це справжній і вірний друг. Диня і помідор: люди, які люблять ці обочі, врівноважені, тактовні, спокійні і чуйні. Вони мають гарний смак і поціновують вишукані речі. Диннопомідорові жінки/дівчата – вірні, ніжні й турботливі подруги, дружини, мами. А ось чоловіки/ хлопці – самозакохані егоїсти, мамусині синки. Огірок і кавун: з такими людьми живеться, як на вулкані, - ніколи не знаєш, яку ідею виношують. Огірково-кавунні жінки/дівчата не влаштовують дріб’язкових скандалів, а на-

копичують образи, одного дня здатні перевернути усе. Чоловіки/хлопці на образи відповідають довготривалим мовчанням. Кавун і помідор: ці люди веселі і активні, комунікабельні, але вибуховість їхнього характеру часом призводить до скандалів. Кавуново-помідорові люди – гурмани, полюбляють домашній затишок, з ними завжди приємно і надійно. Розшукала і надала в номер Ірина Люшук, учениця 9-А класу

МультТест Напередодні Міжнародного дня анімації або, простіше сказати, мультиплікації, який відзначається 28 жовтня, ми вирішили дізнатися: хто з героїв мультфільмів найближчий нам по характеру? Адже деякі з мультперсонажів деколи нагадують нас самих. Дайте відповіді на запитання, обвівши кружечком одну із чотирьох запропонованих відповідей. Це ж так тросто! 1. Який різновид відпочинку ви виберете для себе? а) Похід у веселій, дружній компанії. б) Перегляд телевізора, лежачи на дивані. в) Чаювання із чимось смачненьким. г) Краще допомогти мамі чи татові. 2. Яке частування вам до вподоби? а) Тортик із кремом. б) Фрукти, морозиво. в) Варення з банки. г) Бутерброд з ковбасою.

3. Куди б ви вирушили влітку? а) На дачу з батьками. б) У дитячий табір. в) Краще залишитися вдома, де є телевізор, комп’ютер. г) У село до бабусі. 4) Який вислів міг би стати для вас найулюбленішим? а) Це якісь неправильні бджоли. б) Ми будували – будували і нарешті побудували! в) А як же я? Адже я кращий за собаку! г) Гарний пес ще нікому не заважав. Підводимо підсумки: Більше відповідей – а). Добрий, але дуже неуважний Вінні-Пух. Друзі ладні прощати вам вашу забудькуватість. Але намагайтесь бути більш зібраними та уважними. Більше відповідей – б). Дружелюбний, готовий іти на поступки Чебурашка. Ви цінуєте друзів і готові підтримувати їх у важку хвилину. Будьте трохи сміливішими і активнішими.

Більше відповідей – в). Веселун і бешкетник Карлсон. Ви часто забуваєте про те, що говорять ваші друзі та знайомі, але робите це не спересердя, просто так виходить. Тому думайте про інших, коли вирішили щось зробити. Більше відповідей – г). Розсудливий і цілеспрямований дядя Федір. Завжди добрий і серйозний. Будьте трішки легковажнішими – дорослішати ще зарано. Розшукала і надала в номер Юля Манілко, учениця 7-А класу

Книгоманія

30 вересня – всеукраїнський день бібліотек Сучасна бібліотека сьогодні вже не тільки місце, де можна отримати книги, це інформаційний центр, де поєднуються традиційні носії інформації з електронними ресурсами. Це місце, де людина може книжки-газети почитати, за комп’ютером посидіти або зі своїм ноутбуком у бібліотечній Wi-Fi-зоні, з друзями зустрітися, та й просто забігти від дощу і випити чашечку кави. Запрошуємо здійснити екскурсію і познайомитися із найнезвичайнішими бібліотеками світу. Бібліотека у телефонній будці. З розвитком мобільного зв’язку вуличні телефонні автомати стають все менш необхідні людям. Ось у Нью-Йорку і вирішили перетворити їх на вуличні бібліотеки - центри обміну книгами між жителями сусідніх будинків.

Футуристична бібліотека. Будівля нової бібліотеки в столиці Швеції являє собою два перевернутих скляних конуса, накритих горизонтально розташованою плитою. Причому, це не тільки місце, де можна читати книги. Це цілий громадський центр, призначений для спілкування, проведення масових заходів і навіть концертів.

Пляжні бібліотеки. Читання це одне з найулюбленіших занять людей, які загоряють на пляжі. Ось в деяких місцях, наприклад, в одному з прибережних португальських містечок та в Одесі, і були створені пляжні бібліотеки для всіх бажаючих. Читати - це ж краще, ніж пити пиво!

Бібліотека-голова. Бібліотеки існують для того, щоб наповнювати наші голови знаннями. До цієї аксіоми поставилися вельми буквально творці будівлі бібліотеки у французькому місті Ніцца. Там звели споруду, що нагадує людську голову, всередині якої і розташований «храм книги».

Книжкова гора. Книги не втрачають своєї цінності, навіть, незважаючи на технічний прогрес. Це підтверджує незвичайне спорудження у нідерландському місті Спейкеніссе. Нещодавно там відкрився книжковий квартал - бібліотека, що одержала назву «Книжкова гора». Вона так називається тому, що нагадує гору книг, покритих скляною раковиною.

У даний час майже третина усіх книг, взятих до дому у публічних бібліотеках Пекіна, припадає на книжкові автомати. У кожному з них знаходиться приблизно 400 книжок, а читачі можуть відразу взяти 5 видань строком на 4 тижні. Читачі реєструються на сервісі за допомогою ID-картки, що коштує 100 юанів (16 $) і дозволяє їм брати книги й в стаціонарній бібліотеці.

Бібліотека-НЛО. Нова бібліотека в італійському місті Перуджа виглядає так, ніби прилетіла з Космосу. Тобто вона виконана у вигляді літаючої тарілки. Правда, це НЛО не викрадає людей і корів.

Ніна Бочарова, директор Центральної бібліотеки для дітей м. Луцька

Веселуха

«Be smile!» – «Усміхніться!» Саме так трактують значення «Смайлика» - кумедного сонячного обличчя, «батьком» якого вважають американського художника Харві Боллі. Спочатку «Смайлик» був символом страхової компанії. Його у формі значка роздавали службовцям. А ті уже вручали ці веселі значки клієнтам. Зго-

дом цей значок-усмішка помандрував Інтернет-простором. А вже користувачі інтернету вигадали чимало різних смайликів, які тепер позначають не тільки усмішку, а й нестримний сміх, радість, любов, подив, підморгування і навіть захоплення. Тож сьогодні нікого із нас не здивує таке запрошення – усміхнутися

від друзів чи знайомих. Усміхніться, подаруйте собі гарний настрій, поділіться посмішкою з рідними, друзями, просто перехожими. Це зробить ваш день приємним. До того ж і нагода така є: 6 жовтня світ відзначає Міжнародний день усмішки.

*** Іде першокласник до школи повз дитячий садок, а там діти у пісочку граються. Каже: - Із задоволенням приєднався б до них, та рівень освіти не позволяє.

*** - Молодець, ти сьогодні так далеко кинув м’ячик! – хвалить учня вчитель фізкультури, –як тобі це вдалося? - Я просто уявив, що це не м’яч, а щоденник з «двійками».

*** Вовочка запізнився до школи. Учитель запитує: - Чому запізнився? - Мама 5 грн. загубила. - А до чого тут ти? - А я на купюрі стояв.

*** Учитель звертається до неслухняного учня: - Скажи, хлопче, ти коли-небудь слухаєш голос своєї совісті? - А по якому каналу його передають?

*** - Іринко, чому в тебе у диктанті стільки пропусків? – дивується учитель. - А це, Маріє Іванівно, місце на рекламу.

*** Учитель до учня: - Сподіваюся, що сьогодні ставлю тобі «двійку» востаннє! - Невже більше не викликатимете! *** Школяр зупинив машину. - Дядьку, підвезіть до школи. - Та мені, хлопчику, зовсім в інший бік. - Це ж чудово!

*** - Олеже! Чому ти, коли я ставлю запитання ховаєшся за Сашкову спину? – докоряє вчителька. - А як же я можу сховатися за свою?! – дивується Олег. *** Данило стоїть біля дошки. - Я тебе слухаю, - заохочує його до відповіді вчителька. - І як це Вам вдається?! – дивується учень. – Я ж мовчу!

*** - Сашко, не підказуй Катрусі! – зауважує вчителька. - А хай ніхто не думає, що я нічого не знаю. Сторінку підготувала І. В. Буднік, педагог-організатор

Секрети Коколяндії

Гастрономічні смаки Європи

ІТАЛІЙСЬКА КУХНЯ. Це передусім тисячі виробів з тіста, і кожен має свій смак. Національною стравою італійців є паста, тобто макарони. Варять їх у крутому підсоленому кип’ятку до напівтвердості - альденте, що означає «на зубок». Обливають окропом, нівякому разі не холодною водою, хай стечуть і зразу розкладають по тарілках. До пасти подають різні

соуси (їх в Італії нараховують понад 50) та тертий твердий сир. Широко використовують тут і рис. Його подають до м’яса, устриць, каракатиць, грибів, артишоків (їстивний будяк). Ці блюда називаються «Різотто». Вживають італійці також домашню птицю і дичину. Страви із них вельми гострі. В їх приготуванні використовують пря-

ні трави: оригано, розмарин, сальвію,селеру, базилік та гострий стручковий перець. Полюбляє цей народ ще й кондитерські вироби, особливо шоколад та морозиво/джелато. Найпопулярнішими сортами є ніжне лимонне, вишукане чорничне, класичне горіхове. Не байдужий цей народ і до кремових тортів і тістечок. А от чорного хліба вони не їдять.

Застільний етикет по - італійськи

Збираєтеся в Італію – забудьте застільний етикет. У цій країні можна їсти як захочеться! 1. Встроміть вилку в спагеті і покрутіть її декілька разів. А тепер відправляйте «улов» у рот, відкусуючи макарони, які попадаються. Супер!

2. Замовили піцу! Тоді ніж і вилка вам ні до чого. Візьміть шматок смачнючого коржа в руку і відкушуйте великі куски!

3. Попиваючи гаряче капучіно з пишною молочною пінкою не переживайте про білі вуса –нівкого це не викличе посмішки.

Семіфредо/Semifreddo - напівзаморожений Подаючи цей смачний, поживний і корисний десерт гостям вас очікує повний і беззастережний тріумф. Процес приготування семіфредо простий: все збити до легкості, а потім заморозити. Це займе у вас 20 хвилин, плюс терпіння на час охолодження. Зацікавили? Тоді вперед до освоєння улюблених італійських ласощів! Нехай буде смачно. • 200 мл молока • 125 г домашнього жирного сиру • 225 г вершків • 120 г цукру • 200-250 г полуниць • 3 жовтки • 10 г ванільного цукру

Жовтки змішати з 25 г цукру, збити вінчиком. Молоко закип’ятити з 25 г цукру і 10 г ванільного цукру. Жовтки поставити на парову баню, продовжувати збивати (ємність з жовтками не має торкатись води). Кипляче молоко поступово залити в жовтки, стежити, щою вони не згорнулися. Спершу залити трохи молока, розмішати. Коли жовтки нагріються, долити решту молока і продовжувати збивати. Перевірити готовність крему – якщо провести ложкою по масі, то слід не зникає. Охолодити крем у посуді з холодною водою. Полуниці перебрати, вимити. Розім’яти виделкою, подрібнити і змішати з цукром (30 г). Жирний сир збити у блендері. Додати вершки, решту цукру, перемішати ложкою до утворення кремоподібної ніж-

ної консистенції. Змішати крем і сирно-вершкову масу. У пластмасовий контейнер упереміш викласти суміш і полуничне пюре. Накрити контейнер харчовою плівкою і поставити в морозилку мінімум на 4 год. Перед подачею вийняти семіфредо з морозилки і дати йому постояти при кімнатній температурі.

Рубрику веде О.В.Герасимюк, учитель початкових класів

Дивокрай

30 литопада – Всесвітній день чотирилапих домашніх улюбленців Найперші відомості про домашніх тварин в Україні належать до епохи мезоліту – Vll-Vl тисячоліття до н.е.. Першою одомашненою твариною був собака. За останні 4000 років ні одна тварина не була приручена людиною.

Повір’я нашого народу: собака Поруч із людиною з давніх-давен жив собака, який вірно служив своєму господарю, охороняв хату, подвір’я, тощо. Тому в багатьох народів він є символом вірності. Чимало звичаїв і прикмет пов’язано з його поведінкою, особливо з виттям. У народі спостерігали, як саме виє собака: якщо

Фото курйоз: «Знай наших!»

задирає голову, то чує десь неподалік вовка; якщо ж виє, опустивши голову, то віщує смерть людини. Собаки, як і інші тварини, тонко відчувають усі зміни у природі, що відбуваються перед стихійним лихом, наприклад землетрусом, повінню тощо.

Таємничий незнайомець

З’єднайте послідовно усі крапочки від 1-30 і ви дізнаєтеся хто ховається за ними.

- Собака, кажете?! А я вам у два ходи «шах» і «мат»!

Цікава задача Троє друзів Сергій, Андрій та Денис мають собак – долматина, пуделя, бульдога. Сергій мешкає в одному під’їзді з власником пуделя. Булюдог увечері, виходячи зі своїм господарем, радіє зустрічі Дениса із його собакою, але завжди розлючено гавкає, зустрівшись з пуделем. У кого з хлопчиків який собака?

Сталі порівняння

• Вірний як собака. Про надійну віддану людину. • Любить як собака палку. Зовсім не любить. • Виганьбив як собаку. Дуже висварив. • Відбуркнув як собака з буди. Нечемно відповів. • Видер як собаці з пащі. Насилу відібрав. • Зірвався як собака з ланцюга. Дуже розі-

злився. • Поживився як пес мухою. Не наївся, ошукали. • Бреше як собака на місяць. Безпричинно, за звичкою каже неправду. Сторінку підготували: Євгенія Наумук, Вікторія Ковальська, учениці 6-Бкласу

Наостанку

Курличуть журавлі

14 вересня – День журавля. Цю дату встановила світова спільнота екологів, щоб привернути увагу людей до рідкісних перелітних птахів, яких майже неможливо побачити та вкрай важко відстежити. Фахівці з птахів – орнітологи – кажуть, що журавлів легше за все почути. Таку нагоду ми маємо восени, бо коли журавлі відлітають вони голосно і протяжно курличуть, ніби прощаються із рідними просторами та насидженими місцями. Чи багато журавлів є на території України і де вони гніздяться? Із цими запитаннями ми звернулися до учителя з біології, координатора з екологічної роботи ЗОШ № 15 Лілії Анатоліївни Миронової.

Л.А.М.: На території України, зокрема на відкритих просторах з водоймами Полісся, Приазов’я та Причорномор’я окремими парами гніздяться представники двох видів журавлів – сірий та степовий. За приблизними підрахунками їх у нас 700 пар. Тому журавлі занесені до Червоної книги України, світу та численних міжнародних проектів. - У поглядах наших предків на навколишній світ ми знаходимо багато сталих порівнянь «людина-природа». Лелеку ми сприймаємо як символ доброти і щастя, сову – мудрості, голуба – миру. А чи є у цьому переліку місце для журавлів? Л.А.М.: Ці птахи завжди були для людей символом туги за рідною домівкою. Мало хто, перебуваючи на чужині та почувши їх журливе курликання, не мріяв повернутися до тепла родинного вогнища. Це доволі товариські птахи. До своїх родичів ставляться зворушливо приязно. А подружжя – надзвичайно вірне одне одному. - Куди і коли вони відлітають

Відповіді на завдання, опубліковані в літньому номері Ст. 16: Приглядалочка Щоб укомплектувати трактор потрібно взяти деталь № 2. Ст. 16: Загадки-добавлянки Знак, зупинка, бордюр, пасажир, пішохід, водій, дорога. Ст. 19: Жаб’ячі загадки 1 – аКВАріум; 2 – морКВА; 3 – буКВАр; 4 – КВАсоля; 5 – церКВА; 6 – еКВАтор. Ключове слово «Амулет»

Лети, лети, журавлику! Повертайся до нас навесні з теплом та радістю. Бережіть журавлів!

Розмову вели Данило Микита та Олег Герасимюк, 7-Б клас

Шановний читачу!

Пропонуємо стати учасником творення нашого інформаційного простору. Для цього приносьте будь які свої замітки у кабінети № 26, № 48 чи відправляйте на електронну скриньку: slovograi@ukr.net

Кожна ваша інформація, яка відповідає формату нашої газети, буде опублікована на її шпальтах.

Головний редактор: О. В. Герасимюк Номер підготували: О. В. ГерасиЗагальношкільна мюк, І. В. Буднік пізнавально-розважальна газета Художня редакція та макетуван«СловоГрай» ня: Виходить з грудня 2012 року Н. С. Ходирєва, Є. Микита, Засновник: С. В. Романюк Н. Шеремета Видавець: КЗ «Луцька ЗОШ № 15» Фотографії: Т. В. Квятковська,

Про нас:

на зимівлю? Л.А.М.: Зимують журавлі у Північній та Східній Африці. У зграї збираються у перші половині вересня, а у вирій вирушають до половини жовтня. Свій переліт вони здійснюють навіть уночі, орієнтуючись за зорями. Серед перелітних птахів їх лет найдивовижніший – кутоподібна зграя. То ж коли ви побачити високо в небі журавлиний клин проведіть його очима, та подумки побажайте легкого шляху.

І. В. Буднік, Женя Микита Верстка до друку: К. О. Кінах Видавництво: «ВЕЖА-ДРУК» Адреса: м. Луцьк, вул. Привокзальна, 5а Газета виходить кожного місяця навчального року за винятком січня Тираж: 300 примірників Ціна: договірна