Газета "Вечірній Київ", №39 (19169) від 01.10.2015

vechirniykiev.com.ua facebook.com/vechirkanova twitter.com/vechirkanova vk.com/vechirkanova

Найзручніша

Газета Київської міської Ради Заснована 3 січня 1906 року

» 10–16

TV

1 жовтня 2015 року №39 (19169)

Украдений Дніпро: кияни майже позбавлені доступу до річки

«Хунта» та всі-всі проти Кремля

»5

» 8, 17

програма

Класна дама для школярів Як кореспондентка газети англійську викладала

Напередодні Дня учителя журналістка «Вечірнього Києва» Катерина Скрипнікова пішла працювати до школи. Щоправда, лише на один день. Чому – читайте на стор. 18

Фото Бориса Корпусенка

Три десятки претендентів на мерську булаву Учора тервиборчком закінчив приймати документи від бажаючих зайняти посаду міського голови Подробиці на стор. 3

Фото Григорія Кубланова

2

кур’єр «ВК»

Вечірній Київ | 1 жовтня 2015 року | №39 (19169)

Здоров’я

У Києві – вакцинація проти поліомієліту Дорогі вчителі та викладачі! Хочу щиро подякувати вам за вашу витримку, за те, що попри всі труднощі ви вкладаєте свій час та сили в найцінніше, що у нас є, – у наших дітей. Сьогодні ми бачимо, наскільки патріотично налаштовані українці, особливо молодь. У такому надзвичайному рівні патріотизму українців та відданості Батьківщині є і ваша заслуга. За нинішньої складної економічної ситуації в країні та у столиці міська влада робить усе можливе, аби вчителі отримували гідну винагороду за свою непросту працю. Ми зберегли муніципальні надбавки викладачам шкіл і дитсадків. А за рахунок коштів, які додатково отримав міський бюджет внаслідок руйнування корупційних схем, з вересня у Києві підвищені зарплати усім освітянам – працівникам бюджетної сфери. Ми збільшили інвестиції у галузь освіти. Робимо капітальні ремонти у школах і дитсадках. І навіть за існуючих складних умов відкриваємо нові навчальні заклади. До цього навчального року в столиці відкрито дві нові школи та два дитсадки. Наша мета – аби освітяни отримували гідну заробітну плату, а в Києві працювали сучасні та комфортні навчальні заклади. Бажаю вам, шановні освітяни, здоров’я, миру, творчої наснаги та допитливих і вдячних учнів! Київський міський голова Віталій Кличко

столиця за тиждень

Гімназистів відправили на канікули Головне управління Держсанепідслужби в м. Києві порекомендувало тимчасово зупинити навчально-виховний процес у гімназії «Київська Русь» та ліцеї «Інтелект» для доведення концентрації шкідливих хімічних речовин у повітрі приміщень цих навчальних закладів до нормативних показників. Тож в обох установах перенесено осінні канікули. Гімназисти та ліцеїсти гулятимуть з 28 вересня до 9 жовтня включно. Протягом цього періоду працівники АК «Київміськбуд» замінять у всіх приміщеннях, де виявлено перевищення шкідливих речовин, лінолеум на покриття для підлоги, що відповідає державним санітарним нормам. Для тих дітей, чиї батьки не зможуть залишати їх удома, у школі №62 організували шість чергових груп.

Фото Павла Пащенка

Протягом останніх трьох років в Україні спостерігається низький відсоток охоплення дітей вакцинацією проти поліомієліту. Причина – бракує вакцин, які закуповуються за бюджетні кошти. Діапазон щеплення дітей різних вікових груп проти поліомієліту в Києві цьогоріч коливається від 60,3% немовлят до року до 18,0% дітей віком понад 7 років. За інформацією Департаменту охорони здоров’я КМДА, на засіданні оперативного штабу МОЗ було ухвалене рішення про проведення трьох турів додаткової імунізації проти поліомієліту з використанням живої оральної поліомієлітної вакцини (ОПВ) дітям віком до 6 років. Як повідомила головний позаштатний консультант Департаменту охорони здоров’я з питань організації вакцинації дитячого населення Києва Ольга Костенко, цей тур імунізації буде розширеним: – До третього туру залучатимуться діти віком від 6 до 10 років. Таким чином значна кількість малюків віком до 10 років буде охоплена вакцинацією та отри-

має захист від поліомієліту. Діти старшого віку повинні одержати планову ревакцинацію проти поліомієліту після 14 років. У столиці в першому та другому турах щепленню підлягають 44854 дитини, у третьому – 9821. Загалом турову вакцинацію проти поліомієліту

Затримали пасинка Фірташа Уночі проти 29 вересня в Києві затримали розшукуваного Сергія Калиновського, колишнього пасинка олігарха Дмитра Фірташа. Працівники патрульної поліції близько 3-ї години ночі зупинили в Дарницькому районі автомобіль Porsche Cayenne, водій якого грубо порушував правила дорожнього руху. За кермом був громадянин з ознаками алкогольного сп’яніння. У нього не було із собою жодних документів. Проте поліцейські з’ясували, що затриманим є Сергій Калиновський, котрий з 2007 року перебуває в міжнародному розшуку за ДТП зі смертельними наслідками. Мажора затримали без можливості внесення застави.

Відзначать найкращих виробників Міська влада оголосила конкурс «Столичний стандарт якості». Основна мета – визначення найякісніших товарів київських виробників та стимулювання підприємців підвищувати показники конкурентоспроможності. Експертна комісія визначить підприємства, які будуть нагороджені дипломами «Столичний стандарт якості» та одержать право маркувати свою продукцію відповідним знаком.

Інф. «ВК»

«Колядники», тремтіть! Досвідом боротьби з корупцією у столичній мерії ділилися учасники міжнародної конференції Борис Корпусенко

Перейменовано 25 комуністичних вулиць У столиці триває активна робота міської влади з декомунізації Києва. Зокрема, згідно з рішенням Київради, перейменовано 25 вулиць, назви яких пов’язані з тоталітарним комуністичним режимом. Сьогодні триває громадське обговорення перейменування ще 78 вулиць столиці. Узяти участь у ньому можна на офіційному сайті Київської міської державної адміністрації, а саме в рубриці «Е-МІСТО» – «Громадське обговорення проектів нормативно-правових актів» за посиланням: http://projects.kievcity.gov.ua.

мають пройти 187923 дитини зазначених вікових груп. Вакцину проти поліомієліту надано як гуманітарну допомогу представництвом Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні.

Серед учасників форуму були представники громадськості міста

Леся КЕСАРЧУК

Вітчизняні та іноземні експерти в Колонній залі київської мерії обговорювали шляхи боротьби з хабарництвом і незаконними тіньовими схемами. А представники міської влади розповіли, що в Києві вже зроблене в цьому напрямі, а також презентували інноваційний проект «Розумне місто». Київ ефективно втілює в життя одну з основних вимог ЄС – реально боротися з корупцією. Цього року в столиці значно зросла кількість припинених фактів зловживання службовим становищем та звіль-

нених за хабарі чиновників. Про це мер Віталій Кличко заявив під час свого виступу на конференції. «Ми провели внутрішній аудит у КМДА та виявили мільярди гривень збитків. Уже звільнено майже 400 чиновників, відкрито 65 кримінальних проваджень, кілька справ передано до суду. Але їх має бути не кілька. За кожною справою стоїть конкретна особа, яка зазіхнула на гроші киян. І за це треба відповідати за законом», – наголосив Віталій Кличко. Сьогодні в Києві, не виходячи з власної оселі, можна перевірити, як витрачаються бюджетні кошти, побачити всі дані за платежами того чи іншого підприємства, квитанції. Українська столиця єдина

у світі змогла повністю розкрити використання доходів та видатки. Наступним кроком стане «бюджет участі», який даватиме громадянам змогу пропонувати, на що саме варто витрачати бюджетні кошти. Учасники конференції були вражені сучасними підходами в боротьбі з хабарництвом та зловживаннями у столиці. «Київ справді зробив великий крок на шляху до прозорості боротьби з корупцією. Я особисто доповім нашому губернатору про результати конференції, і, гадаю, ми будемо переймати столичний досвід», – поділився думками начальник відділу генеральної інспекції Одеської ОДА Юрій Ткаченко. Міжнародні експерти також високо оцінили роботу міської влади, однак зазначили, що для остаточного досягнення успіху та прозорості потрібно розв’язати ще чимало питань. «Корупція в Україні проникла в державний сектор і життя приватних осіб, – зауважив регіо­ нальний директор місії USAID Джед Бартон. – Український уряд уже здійснив низку важливих кроків, щоб подолати корупцію. Так, створено Антикорупційне бюро. Рік тому мер Києва Віталій Кличко звернувся до нас по допомогу. Ми виділили місту 1,3 мільярда доларів на менеджмент, інвестиції, і нині маємо гарні результати».

кур’єр «ВК»

Вечірній Київ | 1 жовтня 2015 року | №39 (19169)

Три десятки претендентів на мерську булаву Учора тервиборчком закінчив приймати документи від бажаючих зайняти посаду міського голови Роман ФЕДЧЕНКО Від часу оголошення ЦВК кампанії з виборів до місцевих рад до Київської міської виборчої комісії подано документи від 27 претендентів на посаду мера столиці. Учора,

на момент підписання номера «Вечірки» до друку (19.30) було зареєстровано 20 кандидатів. Питання щодо реєстрації інших претендентів комісія розгляне 1 жовтня. За даними «ВК» за крісло мера боротимуться до 30 претендентів. Трьом було відмовлено в реєстра-

ції через ненадання підтверджуючих документів про внесення грошової застави, розмір якої становить нині 103 914 гривень. Як відомо, документи у виборчкомі приймають до 1 жовтня. Вибори, нагадаємо, відбудуться в неділю, 25 жовтня.

опитування «ВК»

Як кияни ставляться до білбордів із зображеннями кандидатів у депутати та чи хотіли б щось змінити?

3

що буде

Столичні ЖЕКи навчатимуть доброзичливості Сьогодні, 1 жовтня, в Учбово-курсовому комбінаті КП «Київжитло-спецексплуатація» стартує дводенний навчальний курс для керівників ЖЕКів. Міська влада та Український оператор мобільного зв’язку «МТС Україна» запускають спільний соціальний проект із навчання співробітників ЖЕКів базових навичок роботи з клієнтами. У рамках пілотного етапу проекту близько 100 начальників столичних ЖЕКів пройдуть спеціальну програму навчання, яку розробили корпоративні тренери з урахуванням особливостей роботи ЖЕКів і взаємовідносин з клієнтами. Тож є сподівання, що принаймні у слухавці кияни чутимуть приязні голоси київських комунальників.

Дітей запрошують до «Школи безпеки» З 2 до 9 жовтня у Києві та області влаштують Всеукраїнський дитячоюнацький табір «Рятувальник». Організатори обіцяють не лише цікаві майстер-класи, тематичні конкурси, а й тренінги за програмою «Школа безпеки» та Зведені польові навчання, в рамках яких учасники відпрацюють та вдосконалять вміння і навички з рятування та саморятування в умовах імітації реальних надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру. На змагання очікують команди юних рятувальників з усієї України.

«Пори року у хризантемах» на Співочому полі 4 жовтня на Співочому полі стартує виставка «Пори року у хризантемах», яка відбувається у столиці вже п’ятий рік поспіль. Відвідувачі милуватимуться квітковими композиціями, створеними за мотивами традиційних свят і обрядів. Зокрема, майстри зеленого господарства Шевченківського району планують зобразити свято Івана Купала, Святошинського – Новий рік, Дніпровського – свято 1 вересня, а Солом’янського – створять композицію «Лебеді материнства», де буде зображено українські цінності родинної гармонії та патріотизму. Даша, студентка: – Вважаю, що в Києві недоцільно розміщувати так багато політичної реклами. Типажі на білбордах настільки стандартні, що вони для мене однакові, лише кольорова гама трохи відрізняється. Як варіант інформування, можливо, вони необхідні. Білборди мене не дратують, я не звертаю на них уваги.

Ірина, студентка: – Не помічаю білбордів, вони просто є. Такі величезні панно займають доволі багато місця, але що ще на них розміщувати: рекламу диванів, випічки, супермаркетів? Користі для Києва від тих здоровенних плакатів жодної, вони засмічують місто, затуляючи краєвиди. Мені це не подобається, я б їх прибрала, краще милуватися природою.

Ольга, студентка: – Ніколи не обирала кандидата з білборда. Навпаки, надмір реклами мене відштовхує, бо розумію, що люди забагато витрачають на геть непотрібні речі. Білборд впливає на мене радше негативно, бо може переконати в тому, що не варто голосувати за цю людину.

Не радять вбиратися у хутро та шкіру У неділю, 4 жовтня, в центрі Києва пройде незвичайна акція «Хутро – тваринам. Марш за життя». Це протест проти виробництва та продажу хутряного одягу. Учасники антихутряного маршу стартують о 12.00 від станції метро «Олімпійська» і закінчать свою ходу на Великій Житомирській, 38-б.

Ведмеді – у сплячку, примати – до павільйонів З 5 жовтня, у зв’язку з похолоданням, у Київському зоопарку буде встановлено новий режим відвідування та експонування тварин – з 09.00 до 18.00. Центральні каси працюватимуть з 09.00 до 17.00. Побачити приматів у вуличних вольєрах можна буде, коли температура перевищуватиме +15 °С, а за нижчих показників їх переведуть до зимового приміщення. Жирафи, зебри, антилопи, орікси, ватусі та кенгуру теж будуть переміщені до теплих вольєрів при температурі, нижчій за +10 °С. А ось ведмеді з 16 жовтня, скоріш за все, залягатимуть у зимову сплячку. Підготували Наталя МАРКІВ, Наталія БУТНИК, Ганна РЕДЬКА

Ніна Маришева, у минулому працівниця «Аерофлоту»: – Білбордів не має бути, вони мені не подобаються. Краще прибрати їх з вулиць! Уся інформація – через газету.

Юлія, школярка: – Політичні білборди впадають в око. Я нейтрально ставлюся до такої інформації.

Роман, підприємець: – Реклама приносить податки. Економіка слабка, тому нехай хоча б кандидати сплачують за оренду площ. Я нічого не змінював би, щоб люди впізнавали в тих обличчях себе. Опитування провела Руслана Ніколаєнко

фотофакт «Постраждалі» претензій не мають

Фото Олексія Іванова

За легендою навчання пожежа виникла у другому вагоні з голови поїзда, який прибуває на станцію метро «Золоті ворота». Двоє пасажирів, запанікувавши, вийшли у тунель і вирушили в напрямку станції метро «Палац спорту». Внаслідок пожежі декілька осіб отримали отруєння чадним газом різних ступенів тяжкості та не змогли самостійно залишити вагони. Столичні рятувальники у взаємодії з іншими службами оперативно ліквідували умовну «пожежу» у вагонах та підземних спорудах метрополітену, а також врятували сімох пасажирів. Нагадаємо, що окрім чергових нічних навчань у підземці спецпідрозділи міста цьогоріч відпрацьовували рятувальні дії на воді.

Запрошуємо на ярмарки Як повідомили «Вечірці» в управлінні внутрішньої торгівлі та побуту, в п’ятницю – неділю у столиці відбудуться традиційні сільськогосподарські ярмарки.

2 жовтня торгуватимуть у Голосіївському районі на просп. Голосіївському, 116 (кінотеатр «Загреб»); у Дарницькому – на розі вул. Крупської та Ілліча; у Подільському – на вул. Світлицького, 31–35; у Святошинському – на вул. Підлісній, 8; у Солом’янському – на вул. Освіти (в межах вул. Вузівської та М. Кривоноса); у Шевченківському – на вул. Бульварно-Кудрявській, 2–4, у міжвуличному проїзді біля скверу в межах вул. О. Гончара, 65-а, та вул. Б. Хмельницького, 94, на вул. В. Піка, 16–18 (біля скверу), вул. Якіра, 16, та на вул. Ризькій, 1. У суботу ярмарки відбудуться в Голосіївському районі на вул. Паньківській, вул. Бурмистенка (в межах вул. Васильківської та Ломоносова); у Дарницькому – на вул. Ревуцького, на розі вул.

Крупської та Ілліча; у Деснянському – на вул. Лісківській (у межах вул. Милославської та Радунської), на вул. М. Цвєтаєвої (у межах вул. М. Закревського та просп. В. Маяковського); у Дніпровському – на вул. О. Мильчакова (поряд із поштамтом «Лівобережний»); в Оболонському – на вул. Л. Гавро, 1-9; у Подільському – на просп. Московському (біля Куренівського парку), на вул. Світлицького, 31–35; у Святошинському – на вул. Академіка Кіпріанова, 2–28; у Солом’янському – на вул. Стадіонній (у межах вул. В. Липківського та Богданівської); у Шевченківському – на вул. Подвойського, 2–12. У неділю ярмаркуватимуть у Голосіївському районі на вул. Композитора Мейтуса; в Оболонському – на вул. Дніпроводській, 13/1; у Дарницькому – на розі вул. Крупської та Ілліча; у Подільському – на вул. Світлицького, 31–35. Підготував Віталій ЗНАМЕНСЬКИЙ

4

подробиці ексклюзив

тільки факти

Бабин Яр як одвічний біль У неділю ввечері представники єврейської та ромської громад, праведники й свідки Бабиного Яру, посадовці, школярі та студенти взяли участь у пам’ятній ході з нагоди 74-х роковин масових розстрілів у Києві. Вона відбулася на Подолі – у серці міста, районі, де раніше проживали євреї і звідки вирушали в останню путь, на смерть. Насамкінець заходу на Контрактовій площі після меморіального мітингу учасники акції запалили свічки пам’яті жертв Бабиного Яру. «Бабин Яр – це не далека історія, не чужа, лише єврейська трагедія. Це частина історії нашого міста. І ця хода – свідчення того, що Бабин Яр – це одвічний біль…» – зазначив «Вечірці» один із організаторів заходу Юрій Ліфансе.

Новий тролейбусний маршрут Із 30 вересня організовано роботу нового тролейбусного маршруту №46 (вулиця Маршальська – Голосіївський парк). Пасажири їздитимуть за маршрутом: просп. Науки – просп. Червонозоряний – просп. Голосіївський – просп. Науки. Як інформує комунальне підприємство «Київпастранс», з розкладом руху тролейбусів маршруту №46 можна ознайомитися на сайті в розділі «ПАСАЖИРАМ – Розклад руху».

Театральний подарунок для воїнів Учора Київський муніципальний академічний театр ляльок показав виставу за п’єсою Івана Котляревського «Наталка-Полтавка» учасникам АТО, які нині перебувають на медичній реабілітації у Київському міському клінічному шпиталі інвалідів Великої Вітчизняної війни (вул. Червонофлотська, 26, Пуща-Водиця).

Зробимо «розумне» місто ще кращим 2 і 3 жовтня на НСК «Олімпійський» (вул. Велика Васильківська, 55), відбудеться головний захід столичної IT-спільноти – Kyiv Smart City Forum 2015. Упродовж двох днів учасники форуму – експерти в галузі ІТ, представники урбаністичних та громадських організацій, а також кияни, яким небайдуже майбутнє рідного міста, матимуть змогу спільно виробити концепцію «розумного» міста. Окрім того, під час заходу київський міський голова Віталій Кличко презентуватиме стратегічний план розвитку міста на наступні п’ять років, розроблений командою Kyiv Smart City.

Місто ялинкове, березове, вербове… Ганна РЕДЬКА

3 жовтня у столиці стартує акція «Посади дерево», в рамках якої усі бажаючі можуть подарувати місту зелене насадження. «Дуже гарно проявили себе кияни, які активно підтримали міський двомісячник із благоустрою – тоді місто прикрасили більше двох тисяч дерев, подарованих небайдужими мешканцями, – розповіла прес-секретар Київзеленбуду Наталя Грушко.

– Нині до акції вже долучилося кілька десятків громадян – люди обирають переважно клени, дуби та акації». На території кожного з десяти районів міста передбачено від

Вечірній Київ | 1 жовтня 2015 року | №39 (19169)

5 до 30 об’єктів для озеленення. Зеленбудівці пропонують дерева 45 найменувань – липу, березу, горобину, шовковицю, сливу, калину… «Я дізналася про акцію кілька днів тому й одразу запросила друзів долучитися до неї. Вартість одного дерева в середньому становить 200 – 250 грн – це лише один похід до піцерії, тож нехай краще діточки радіють новеньким деревам, – каже 24-річна жителька Деснянського району Софія Могущенко. – Тим паче, у переліку є і моя вулиця Закревського – поряд з нею ми і хочемо посадити три ялинки». Також можна висадити власні саджанці, не витрачаючи кошти на їх придбання з міського розсадника.

Чому у Києві не бути Терешковій З-поміж українських міст саме у столиці найбільше так званих пам’ятних місць, пов’язаних з комуністичним, тоталітарним минулим. Ми позбуваємося цього, хай і повільно, але наполегливо, принципово. Однак у багатьох киян є питання щодо цієї «антиленінської» роботи. «Вечірка» поставила деякі з них юридичному консультанту Центру досліджень визвольного руху, адвокату Сергію Рябенку.

– Що буде з пам’ятниками та пам’ятними дошками, які демонтують на виконання закону про декомунізацію?

– Зазвичай вони передаються на тимчасове зберігання якомусь комунальному підприємству. Потім можливі два варіанти. Якщо ці об’єкти мають культурну, мистецьку цінність чи їх варто зберегти для історії, то надалі вони надходять до музею. В іншому разі підлягають утилізації.

– Певно, будуть спроби маніпулювання зазначеним законом. Як уникнути цього?

– Якщо хтось гадає, що йому вдасться хитрим способом виконати закон так, щоб нічого не змінювати, то помиляється. Наприклад, ідеться про ідею перейменування

«Дніпропетровська» на «Дніпропетровськ» (на честь Дніпра і святого Петра), «Іллічівська» на «Іллічівськ» (на честь святого Іллі) та «Котовська» на «Котовськ» (на честь котів). Ці варіанти неприйнятні.

– Які рекомендації дають фахівці щодо використання такої символіки, як серп, молот, зірки?

– Разом серп-молот-зірка або серп-молот є забороненою символікою. Натомість саму червону

Разом серп-молотзірка або серп-молот є забороненою символікою. Натомість саму червону зірку не заборонено зірку не заборонено. Так само не заборонене поєднання зірки й серпа чи зірки та молота або використання як символів окремо серпа, окремо молота. Тому, приміром, зірки на ліхтарях чи будинках на Хрещатику демонтувати немає потреби. Так само, як і серпи та зірки на бильцях моста Патона. А от серп із молотом на в’їзних

колонах того ж моста Патона на Лівому березі доведеться прибрати.

– Чому перейменовуються вулиці Валентини Терешкової, Серафимовича, Марини Раскової?

– Будь-хто може ініціювати перед Київрадою чи міським головою питання перейменування, скажімо, Хрещатика чи Європейської площі. За законом, така пропозиція має бути винесена на громадське обговорення. Терешкова є чинним депутатом Державної думи РФ від партії «Єдина Росія» та голосувала за приєднання Криму до Росії. Щодо Серафимовича, то, вочевидь, питання було порушене через те, що цей радянський письменник і діяч не мав жодного стосунку до Києва, а у своїх творах пропагував усталення радянської влади. Натомість на цій вулиці свого часу жив відомий український кінорежисер та актор Іван Миколайчук. З вулицею Раскової окрема історія. На цій вулиці проживав знаний дисидент Євген Сверстюк, на честь якого й запропоновано назвати вулицю. А Раскова була уповноваженою особливого відділу НКВС, а тому на неї поширюються вимоги закону про декомунізацію. Розмову вела Наталія БУТНИК

Українці без прикрас

Фото автора

Роман ФЕДЬКО

Позавчора на Хрещатику, перед будівлею КМДА, відкрили фотодокументальну виставку «Українська Друга світова». Раніше такої експозиції ще ніколи не робили. У центрі – Україна та роль українців у світовій війні. На фотографіях – кадри від самого початку війни 1 вересня 1939 року (тоді ми у складі Війська Польського стали до бою з нацистами) і до останніх пострілів на Далекому Сході (війна з Японією). Наше життя під час німецької окупації, голокост, роковини Бабиного Яру… Не минулося й без знімків національного визвольного руху опору, що тривав до 60-х років минулого століття. І звісно, внесок українського народу в перемогу над нацизмом – від Атлантики до Тихого океану. Виставка показує реальність такою, якою вона була, без прикрас. «Велика частка наших земляків, піддавшись на облудливу нацистську пропаганду, перебувала в лавах Вермахту та частинах «Ваффен-СС», – розповідає

голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. – Ми не намагаємося дати оцінку тим бійцям, а просто хочемо змалювати весь той складний спектр політичних ігрищ і чинників, що спонукали українців одягати однострої нацистської Німеччини. Але головний лейтмотив нашої експозиції в тому, що народи, які не мають своєї державності, змушені служити чужим цілям та ідеям в ім’я чужих, ворожих імперій, що вважали українців навіть не гвинтиками у своїх іграх, а біомасою, засобом досягнення власних злочинних цілей…». Виставка триватиме потім переїде до Одеси.

до 6 жовтня,

Реклама

мегаполіс

Вечірній Київ | 1 жовтня 2015 року | №39 (19169)

Украдений Дніпро

5

отакої! Фото Олексія ІВАНОВА

Кияни майже позбавлені доступу до річки

Хочеш під’їхати до електрички – плати Наталя Плохотнюк

Шлагбауми та парковки у столиці з’являються будь-де. Найчастіше – у людних місцях. Ось такий шлагбаум нещодавно перегородив площу між Центральним і Приміським вокзалами. На проїжджій частині з’явилася будочка з папірцем: «В’їзд платний. Вартість: 1 година – 7 грн, 1 доба – 50 грн» і шлагбаум.

Третину берега Дніпра цілком закрито для киян

Григорій МЕЛЬНИЧУК

Лише 15 відсотків берега доступні, а 30 – суцільні промзони, паркани та хащі. Завдяки Дніпру іноземні урбаністи вважають Київ унікальним: майже через центр міста проходить водно-зелений коридор річки з численними островами та затоками. Але далеко не скрізь можемо насолодитися Дніпром – набережні, поблизу яких пролягають дороги з інтенсивним рухом машин, можна дуже умовно вважати прогулянковими, а часом річку просто огороджено парканом. Починати вирішувати проблему потрібно з дослідження, що й зробили Олександр Оксимець, Роман Кульчинський та Ярина Михайлишин у межах медіа-проекту texty.org.ua.

– Ми розпочали дослідження, користуючись велосипедом та пересуваючись пішки, але дуже скоро відчули на собі недоступність Дніпра, – розповів під час презентації результатів дослідження «Украдений Дніпро» головний редактор «Текстів» Роман Кульчинський. – Тож нам зголосилися допомогти човнярі – ретельно оглянути береги можна лише з води. Єдина набережна в Києві, яку було визнано ідеальною, – Оболонська. Тут повна відсутність транспорту на більшій її частині, легка доступність, тихо, алеї з освітленням і лавками, розваги та пляжі. Оцінки «добре» не отримала жодна набережна, а «на трієчку» оцінили Наводницький парк, Поштову площу, Русанівську та Дніпровську (Березняки) набережні. Дві останні, хоча і мають більше зелені, ніж Оболонська, відрізані 4–6-смуговими магістралями, а ще тут існують проблеми з благоустроєм.

– Ми провели експеримент – порахували, скільки людей перебувають одночасно на цих

трьох набережних, – розповів координатор проекту Олександр Оксимець. – За годину на Оболоні ми нарахували 2190 осіб, на Русанівці – 521, на Березняках – 269. А комп’ютерне моделювання ситуації, якби Русанівська набережна не була відрізана дорогою, показало збільшення потоку людей на 30 відсотків. Найбільше у Києві проблемних ділянок уздовж берегів Дніпра – 55 відсотків. До цієї категорії увійшли в першу чергу так звані псевдонабережні – Набережне шосе (від Поштової площі до Наводницького парку), НабережноРибальська дорога, Дніпровська набережна (від Березняків до Осокорків). Хоча тут і можна вийти до води, але пішохідні алеї майже без зелених насаджень, високий рівень шуму та складний доступ через пішохідні переходи. Проблемним вважається і захаращений північний лівий берег, а на півдні з обох берегів доступ до води унеможливлює густа рослинність. Відомий у світі урбаніст, колишній мер Боготи Енріке Пеньялоса, під час лекції у Києві у 2012 році зазначив, що пляжі та узбережжя для міста – це багатство, більше ніж діаманти, і приватна власність ніколи не повинна загороджувати доступ до води. У Києві чудова річка, але уздовж неї будують хайвеї. Справді, за минулі п’ять років

нові розв’язки побудували саме на берегах Дніпра.

– Та найбільша проблема для Дніпра у Києві – промзони та паркани, 30 відсотків берегів фізично закрито для киян, – каже Олександр Оксимець. – У провідних містах Голландії, Німеччини, Франції колишні промзони на берегах перетворюються на престижні житлові та ділові райони, а в Києві три величезні території – Теличка, Рибальський острів і Гавань – майже не використовуються. Додають проблем і різноманітні причали, яхт-клуби, ресторани, що загарбують виходи до води. А в дачних Осокорках окремі «садівники» часом огороджують собі береги, самовільно влаштовують причали. Загалом же під час дослідження було нараховано близько 150 парканів, найнахабніші ж загарбники Дніпра навіть ставили таблички «Приватна власність» та доповнювали паркани колючим дротом. Це при тому, що, згідно із законом, будь-яке будівництво у стометровій зоні біля великих річок, таких як Дніпро, суворо заборонено. Надалі ж дослідники планують провести публічні дебати щодо майбутнього Дніпра із залученням експертів та політиків і підготувати рекомендації для міської влади, як повернути Києву нашу головну річку.

пряма мова Олександр Оксимець

– У провідних містах Голландії, Німеччини, Франції колишні пром­ зони на берегах перетворюються на престижні житлові та ділові райони, а в Києві три величезні території – Теличка, Рибальський острів і Гавань – майже не використовуються.

Під’їздять машини, водії платять у віконечко, паркувальник Сергій вибиває чек на касовому апараті. Попереду вже припаркувалося чимало авто. Якась жіночка проситься не платити, бо їй треба лише забрати з електрички маму з важкими торбами. Але порядок є порядок. Запитую: хто цей порядок встановив і для чого? Сергій пояснює, що його (і будочку зі шлагбаумом) тут постави-

ли офіційно, та показує документи з грифом КП «Київтранспарксервіс». Мовляв, це зроблено з метою навести лад на привокзальній площі, щоб не паркувалися кому як заманеться. Тим паче, що тарифи тут удвічі (а то й утричі) нижчі, ніж у місті. До того ж, автомобілі на такій парковці перебуватимуть під певним наглядом. Як на мене, доволі дивне пояснення. До встановлення цього шлагбаума безпосередньо перед Приміським вокзалом і входом у метро ніколи не було машин (лише деякі проїздили на мінімальній швидкості). А тепер їх – багато. І пасажирам, особливо з важкими сумками-валізами, доводиться лавірувати-маневрувати між ними. На жаль, заступник директора КП «Київтранспарксервіс» Артем Іванов категорично відмовився прокоментувати встановлення платної стоянки-парковки на залізничному вокзалі. Без жодних пояснень.

«Трамвайний» суд і вагони Григорій Мельничук Господарський суд Києва визнав недійсним рішення Антимонопольного комітету України щодо скасування тендера на закупівлю 7 трисекційних трамваїв на суму 184 млн грн, що відбувся влітку. Тоді тендер виграло спільне українсько-німецьке підприємство «Електронтранс», що виробляє повністю низькопідлогові трамваї марки «Електрон», що вже експлуатуються у Львові. Однак один з учасників тендера, дніпропетровське ТОВ «Татра-Юг»,

подало скаргу до АМКУ, яку було задоволено. З такою ситуацією не погодилося КП «Київпастранс», одночасно подавши позов до суду та оголосивши новий тендер з вимогою стовідсоткової низькопідлоговості трамваїв. Водночас ТОВ «Татра-Юг» вже поставляло до Києва трамваї з 35 відсотками низької підлоги та висловило готовність виготовити трисекційний вагон із 70 відсотками такої підлоги. Вагони цього підприємства розроблено на базі чеських вагонів «Татра Т-6» 1980-х років, тоді як трамваї «Електрон» – сучасна розробка з європейським дизайном.

6

погляд кава з бульбашками

Матінка-Європа, мессір! Вадим ПЕТРАСЮК «Німеччина – країна цвілі», – каже мій приятель Мишко. Він народився і жив у Києві, але останні 20 років мешкає як емігрант у Баварії. З Україною зв’язок не розірвав, часто приїздить, і ми бачимося. Він навчився бути по-європейському заощадливим. Навіть гостюючи у нашій квартирі, може встати з-за столу та мовчки пройтися кімнатами – вимкнути зайве світло. Розповідав про те, які німці економні. Лічильники тепла стоять на кожній батареї в кімнатах. Їхні дані регулярно зчитуються, усе обліковується, рахунки виставляються. Звичайні люди, особливо з невеликими статками, часто економлять на опаленні – відключають батареї і терплять, хто скільки зможе. Сам Мишко (я теж гостював у нього і бачив це) на ніч стабільно відключає батареї у кухні, ванній із туалетом, а іноді й у якійсь із кімнат. Але його сусід знизу взагалі цілу зиму сидить у холоді. Від браку тепла виникає сирість, грибок на стінах, меблях… І постійний запах цвілі. «Коли проходиш повз його квартиру, а він у цей час відчиняє свої двері, – тхне, наче з льоху. В нього й одяг здається пліснявим, і машина така ж», – розповідає Мишко. А ще він пригадує, як орендував житло у старенької німкені. І з її туалету весь час тхнуло… сечею. Це, каже, також типовий «маркер» німецької економності – зливати унітаз лише у разі «великої потреби», економлячи на потребах малих. Бо на воду стоїть лічильник… Я дивувався цим його розповідям, які він щоразу закінчував філософічно-жартівливим вигуком: «А що ви хочете, мессір, це – матінка-Європа! Тут демократія: хочеш споживати – плати, не маєш грошей – не споживай, спожив – не кажи, що не маєш грошей». Нещодавно він знову гостював у Києві. Захотів побачити будинок на Теремках, де колись була його квартира. Ми під’їхали. Увійшли до під’їзду. І… нам у ніздрі вдарив запах, знайомий чи не кожному мешканцю Троєщини, Борщагівки, Сирця, Оболоні, Райдужного, Теремків, Відрадного, Березняків, Лісового… До болю знайомий нам запах… цвілі, що зазвичай іде з підвалів, де хронічно течуть труби. Цей запах здається непоборним. Змішуючись із таким самим хронічним смородом від негерметичних сміттєпроводів, він стає хімічною зброєю. Мишко піднявся до колишньої своєї квартири, постояв і вийшов засмучений. Не таким він пам’ятав будинок свого дитинства. Напередодні Олімпіади–80 Київ причепурювали, і під бульдозер пішло чимало старого житлофонду. Зокрема й напіваварійне помешкання на Деміївці, де жила Мишкова родина. Їм дали цю саму квартиру на Теремках. Нову, де усе пахло свіжою фарбою. «А що ви хочете, мессір, матінкаЄвропа! Маємо з кого брати приклад: Німеччина – країна плісняви, ми теж хочемо бути країною плісняви!» – спробував пожартувати я. Ми обидва засміялися. Але настрою це не підняло. Цікавий феномен: один і той самий запах цвілі, але які різні емоції.

Вечірній Київ | 1 жовтня 2015 року | №39 (19169)

Обійдемося без префектів у районах? Децентралізація влади залишається топ-темою для обговорень у вітчизняному політикумі. Читачам газети «Вечірній Київ» цікаво, які особливості організації місцевого самоврядування передбачено для столиці? Ми запросили до розмови доктора юридичних наук, професора, старшого наукового співробітника Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, члена Конституційної комісії Олександра Батанова.

– Столичні депутати ухвалили рішення про повернення районних рад. Чи відповідає це очікуванням киян та завданням політики децентралізації?

– Законопроектом про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади взагалі не передбачено існування районів у містах як елементів системи адміністративно-територіального устрою України, – розповідає Олександр Васильович. – Відтак, яким буде муніципально-територіальний устрій столиці та обумовлена ним організація публічної (як муніципальної, так і державної виконавчої) влади, прогнозувати важко. За рішенням міської ради у 2016 році виборці столиці мають обирати районні ради. Однак, на моє переконання, майбутнє все ж таки за органами самоорганізації населення, що є гнучкішою та доступнішою для жителів формою місцевої демократії. Децентралізація влади та самоорганізація населення мають стати одним із основоположних векторів муніципально-правової модернізації у сучасній Україні.

– Чи готові територіальні громади брати на себе більше відповідальності за розвиток своїх територій?

– Навряд чи сьогодні можна розраховувати на швидке становлення та ефективне функціонування територіальних громад. У громадській свідомості ще дуже сильні стереотипи патерналізму, психологічна відчуженість

– Які повноваження матимуть префекти у столиці?

– Особливості здійснення виконавчої влади у Києві визначатимуться окремими законами. Префекти у столиці виконуватимуть такі ж функції, що і в інших адміністративно-територіальних одиницях із врахуванням так званих особливостей здійснення виконавчої влади у Києві, що

Олексій Іванов

більшості людей від будь-яких офіційних структур, відсутність солідарності жителів, втрата общинних навичок тощо. Навіть найдосконаліше законодавство не може створити цих даних; воно може користуватися лише існуючими. Тому очікувати таких

визначатимуться окремим законом. Найвдалішим шляхом такої регламентації має стати нова редакція закону про столицю, в якому і будуть передбачені відповідні столичні функції, які, власне, й мають обумовлювати відповідні «особливості».

У громадській свідомості сильні стереотипи патерналізму, психологічна відчуженість людей від будь-яких офіційних структур змін у муніципальній свідомості в результаті конституційної реформи навряд чи варто. Водночас все залежить від самих людей. Лише слабкі інстинктивно тяжіють до авторитарних, централізованих форм правління, сильні – до ліберальних, основною формою яких і є місцеве самоврядування.

– Остаточно усе буде залежати від змісту нових профільних законів про префектів та про статус столиці?

– Так, значною мірою від цього залежатиме, чи буде у столиці один загальноміський префект, чи одночасно районні у місті

префекти, та якими будуть їхні функції і повноваження. На моє переконання, існування префектів так званих районів у столичному місті, враховуючи факультативний та позаконституційний статус самих районів (адже територіальна громада, виходячи із реалій життя і наявної інфраструктури, по суті, сама вирішуватиме питання внутрішнього муніципального поділу на райони, мікрорайони тощо, якщо інше не буде передбачено спеціальним законом про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою), взагалі стає сумнівним.

– Чи можна назвати цю реформу запобіжником корупції?

– Як і будь-яка реформа, реформа у частині децентралізації публічної влади, особливо враховуючи її масштабний характер і значення, гіпотетично і логічно передбачає вирішення багатьох суспільних проблем. Утім ні саме місцеве самоврядування, ні тим паче реформи у цій сфері не слід ідеалізувати. Корупція, як одна з найскладніших суспільних хвороб, потребує серйозного хірургічного втручання. Мають бути проведені реформи у різних сферах державно-політичного життя (кримінальна політика, охорона здоров’я, освіта, адміністративні послуги тощо). Усі вони мають носити цілісний, системний характер. Важливе місце у системі цих реформ посідатиме муніципальна. На наше переконання, значною мірою це можна віднести й до проблеми запобігання корупції. Реальне місцеве самоврядування багато у чому може ліквідувати умови для проростання корупції у суспільному організмі. Розмову вела Наталія Бутник

опитування «ВК»

Яких повноважень не вистачає місцевій громаді в рамках децентралізації влади? Євгенія Кіндратівна, бухгалтер: – Децентралізація? Такого в Україні ніколи не було й не буде. Коли це місцеву громаду хтось слухав? Це марна справа. Нехай навіть не намагаються це робити. Навіщо віддавати все на розсуд місцевим громадам? Тоді взагалі не розбереш, де що робиться і хто відповідальний, не сконцентруєшся та не з’ясуєш, куди ж пішли гроші. Валентина, працівниця залізниці: – Плюси від децентралізації є, але в наших людей корупція та хабарництво у крові. Як на мене, лише малі діти, коли підростуть, зможуть щось змінити в нашій країні на краще, якщо їхні батьки не встигнуть передати

їм свій негативний досвід. Нині в Україні настільки велика корупція, що передання повноважень місцевим громадам тільки швидше її задушить. Юрій, екскурсант: – З одного боку, децентралізація – це добре, а з іншого – погано. Чудово, якщо це буде краще для людей, приміром, щоб не їхали з якоюсь документацією до столиці, а вирішували б питання на місцях. Щоб підприємства, розташовані в регіонах, сплачували податки до місцевих бюджетів, і, відповідно, місцеві громади розпоряджалися цими коштами, але знов-таки для людей та задля людей. Люди обирають владу, довіряють їй, тому потрібно, щоб влада не втратила довіри народу, щоб працювала на його користь і не було так брудно навкруги. Щоб поліція пильнувала правопорядок. Так само на місцях.

Микола, безробітний: – Децентралізація – це непогана річ, але сьогодні це тільки нове слово, а насправді відбудеться посилення вертикалі влади. Хоч і складно передбачити, як усе буде, утім, центральна влада навряд відмовиться від своїх повноважень, тому що гроші однаково йтимуть через місцеві бюджети. Не знаю, як ці бюджети наповнюватимуться, але основні податки надходитимуть через державну скарбницю. На мою думку, децентралізацію не варто здійснювати у країні, яка потерпає від сепаратистських настроїв. З цього питання необхідно провести всеукраїнський референдум. Опитування провела Руслана НІКОЛАЄНКО Фото Григорія КУБЛАНОВА

акценти

Вечірній Київ | 1 жовтня 2015 року | №39 (19169)

7

«Генплан міста – це суспільний договір»

Архітектор-містобудівник Микола Дьомін – про проблеми планування сучасного Києва «Розширення вулиць не врятує від заторів»

Дискусії про майбутнє нашого міста стають дедалі актуальнішими й палкішими. І річ не так у виборах або спробах усе ж затвердити проект генплану-2025. Києву справді потрібен новий містобудівний документ з чітким баченням розв’язання ключових проблем міста. «Вечірній Київ» зустрівся з одним із гуру київського містобудування – Миколою Дьоміним.

– Проблемою номер один у Києві зараз називають транспорт…

– У столиці відчутне перевищення реального рівня автомобілізації над прогнозованим – 310 автомобілів на тисячу жителів проти 152,2 тис. При цьому користування власним авто в Києві – не розкіш і не комфорт, а сумна необхідність, оскільки в місті фактично відсутня система (саме система!) громадського транспорту – зручного, надійного, доступного за ціною всім містянам. У найбільших містах світу люди з чималими статками воліють користуватися громадським транспортом. Відома практика організації громадського транспорту в Боготі (Колумбія), Нью-Йорку, Лондоні, Берліні, Парижі, Празі та інших містах ґрунтується на різних способах примусового обмеження руху індивідуального транспорту та значного ущільнення мережі (зупинок) не дешевого, але зручного громадського транспорту.

«Що не заборонене – дозволене»

– Насамперед, а що таке генплан за своєю суттю та як його мають розуміти кияни?

– Генеральний план, утім, як і будь-який містобудівний проект, є способом пошуку компромісів, шляхом згладжування накопичених диспропорцій і проблем. Сучасний генплан – це не тільки відповідь на питання, що, де й коли будувати. Це радше зведення правил поведінки в місті. Окреслені на підставі консенсусу («суспільного договору») правила, загальні для всіх суб’єктів містобудівної діяльності: населення, інвесторів, влади. Вони визначають, чого не можна допускати на території міста за жодних умов, а все, що не заборонене, – дозволене.

– Нерідко за приклад ставлять генплан Нью-Йорка, який не змінюється близько століття. У чому секрет такої стабільності, невже американці прорахували розвиток міста на сторіччя?

– Наше місто теж мало схожий досвід. Генеральний план Києва 1837 року був розроблений через будівництво Печерської фортеці та потребу в переселенні звідти жителів на нові території («Нова будова» – район вулиць Велика Васильківська, Антоновича). Згодом лише двічі до нього вносилися суттєві доповнення: 1874 року (райони залізничного вокзалу, Деміївка, Куренівка, Солом’янка, Шулявка) та 1913 року (райони Лук’янівка, Батиєва гора, Протасів і Кучмин Яри, Караваєві дачі та ін.). Така сталість була тому, що в ньому були сформульовані лише найзагальніші, найістотніші для міського розвитку планувальні ідеї без зайвої деталізації. По суті, це була схема планування міста: лише напрямки трасування магістральної вулично-дорож-

Порятунок центру Києва від забудови та заторів Микола Дьомін вбачає в перетворенні промзони Теличка на діловий район

ньої мережі з прив’язуванням до історично сформованих реалій, рельєфу й гідрографії. Але з кожним новим поколінням генпланів розширювалося коло розглянутих питань. У радянський період (генплани 1936, 1947, 1967 і 1986 років) значно посилився вплив державних інституцій щодо питань демографії, соціальної політики, ідеології.

– На скільки ж років можна планувати місто? За законодавством, нинішні генплани в Україні безстрокові, хоча фактично в Києві діє генплан 2002-го, розрахований до 2020 року.

– Розрахункові періоди, існуючі у країнах Європейського Союзу та перенесені в практику України, становлять 1 рік – 3 роки – 7 років (7 років – довгостроковий прогноз). Містобудівні програми з розвитку великих інфраструктурних об’єктів (метрополітен, магістралі інженерних комунікацій тощо) розраховані на реалізацію протягом 10-20 і більше років. Саме цим

обумовлені межі розрахункових періодів у містобудуванні. Водночас перспективні моделі міста, приведені до фіксованих часових інтервалів, були (і є!) не тільки містобудівними орієнтирами, а й обґрунтуванням необхідних ресурсів міського розвитку.

«Київ часто розглядають як ринок землі»

– Якими є ключові проблеми міського планування?

– З показників генплану 1986 року в період до 2005 року лише обсяги збудованого житла повністю відповідали запланованим. Решта показників істотно відставали у зв’язку з хронічним недофінансуванням запланованих заходів. Що стосується генплану 2002 року, то так і не вдалося ліквідувати диспропорцію між місцями розселення та розміщення робочих місць: на Лівому березі проживають 36% жителів і розташовано 20% робочих місць, на Правому березі – 64 і 80% відповідно. За період реалізації генплану (з 2002 року) в місті значно скоротилися площі зелених насаджень. Наразі

тим часом Віталій Кличко звільнив головного архітектора Учора міський голова Києва звільнив із посад головного архітектора, директора департаменту містобудування та архітектури КМДА Сергія Целовальника та двох його заступників. У коментарі Віталій Кличко зазначив, що причиною звільнення є

недостатній, на його думку, прогрес у сфері зовнішньої реклами та упорядкування ситуації з МАФами. Сергій Целовальник був призначений на посаду головного архітектора міста у серпні 2010 року. Із 23 вересня цього року знаходиться на лікарняному.

вони досягли надзвичайно низького рівня – 14,5 кв.м на одного мешканця за норми 23,0 кв.м.

– Ситуацію може врятувати новий генплан, проект якого нещодавно знову обговорювався за участю громадськості?

– Розроблення нового генплану було викликане «надзвичайними» обставинами. Хоча термін дії генплану-2020 до 2008 року (коли було вирішено розробляти новий генплан. – Г.М.) ще не минув, фактично він утратив функції інструкції до дії. Формальною причиною розроблення нового генплану стало істотне відхилення реальних показників міського розвитку від затверджених. Наприклад, не сталося запланованого розширення площі міста з 83,6 до 143,4 тис. га. Сьогодні Київ часто розглядається як ринок землі. Ажіотажний попит на будь-які види столичної нерухомості призвів до ажіотажного попиту на земельні ділянки в місті та передмістях. У результаті до початку розроблення Концепції нового генплану були «запущені в обіг» практично всі земельні ресурси міста обсягом 30-40 млн кв.м житлової площі, тобто під темпи житлового будівництва на 20-25 років. Доведена до абсурду містобудівна політика, коли спорудження окремих будинків велося без урахування реальних можливостей земельної ділянки та інфраструктури, призвела до руйнування міста як цілісної системи.

– Отже, єдиний вихід – розвиток громадського транспорту?

– Розширення автомобільних трас не може розв’язати проблему заторів у принципі. Таким шляхом пішов Париж, де всю другу половину ХIХ століття під керівництвом Османа перебудовували центр. Але місто в результаті позбулося незліченної кількості пам’яток архітектури. Аналогічна ситуація була в Москві, у районі вулиці Тверської, Арбата – і знову втрата цінних об’єктів архітектури, історії та культури. Для Києва це нереально. У столиці індивідуальний транспорт перевозить менш ніж 15% пасажирів, захаращуючи при цьому не тільки мережу магістралей, а й житлові вулиці та внутрішньоквартальні проїзди. А історичну частину міста сплановано не під сучасний автомобільний рух.

– Що ж тоді нам робити з центром міста? Адже за подальшого економічного зростання Київ просто зупиниться.

– Єдиним можливим шляхом упорядкування міського руху для Києва є принципова зміна функціонального зонування територій. З центру робочі місця слід переносити на Теличку, що має величезний містобудівний потенціал, а також у зони ділових і громадських центрів на Лівому березі. Водночас у різних куточках центру необхідно розробити маршрути спеціального автотранспорту для забезпечення регулярних зв’язків цих територій із зупинками міського транспорту – подібно до того, як у 1970-1980-х було організовано рух мікроавтобусів від Театру юного глядача на Печерську до Бессарабського ринку.

8

війна і ми

Головний герой твору – «Художник» – вручає Василю Шкляру свою картину

ексклюзив

Хунта і всі-всі проти Кремля

Танок «Хунти» з шаблями

Василь Шкляр презентував нову книжку про війну «Чорне сонце» Леонід ФРОСЕВИЧ, Світлана КОВАЛЬОВА Григорій КУБЛАНОВ (фото)

Олександр Канібор, його побратими «Єгер», «Джек», «Хунта»…

У героях твору письменника читачі впізнають тих, хто живе поруч із нами, хто бореться й перемагає, навіть ціною власного життя.

Василь Шкляр не зміг відмовити «Вечірці» в невеликому інтерв’ю.

«Кажуть, герої не вмирають, але я хотів би, дуже хотів би, щоб вони, замість бути героями, жили. Тут, на землі, вони потрібніші, ніж на небі», – пише про своїх героїв автор. Уперше твір було презентовано на Видавничому форумі у Львові. Потім на читацький обрій «Чорне сонце» зійшло в Маріуполі. Саме того вечора можна було спостерігати криваве затемнення Місяця. А вже зранку книжки роздавали воїнам АТО: кому – в окопі, кому – на броні танка чи БТР, кому – на пропускному пункті або в азовському степу. Й ось позавчора «Чорне сонце» докотилося до Києва. Зала Будинку освіти й культури, що на вулиці Лаврській, 16, була заповнена вщерть, здебільшого молоддю. Зі сцени автор читав уривки твору про події 2014-го – підготовку до операції під Іловайськом і про настрої бійців. Та особливою ознакою вечора було те, що в залі сиділи реальні герої книги: воїн з позивним «Художник» (у книзі – «Маляр»)

Боєць рятував скіфську бабу

– Ви, пане Василю, назвали свій твір думою. Чому?

– Тому, що це повість-притча, – каже винуватець події. – Я не збирався писати про війну найближчим часом, бо ці події потребують поглибленого осмислення. Однак історія «азовців» виокремилася саме в такий жанр – дума про братів. Короткий епос про російсько-українську війну очима бійця полку «Азов», глибока, сповнена смутку, болю й надії оповідь хлопця, котрого честь і сумління змусили взяти до рук зброю.

– Тобто в художній вимисел умонтовані реальні герої?

– Так, там усі герої – реальні хлопці. Це перший мій твір, де не змінено жодного прізвища, жодного позивного, усе так, як є. Можна сказати, що, з одного боку, це повість, написана з натури, а з іншого – художній твір. Це не документалістика, у творі передано дух… І це головне.

– Чи легко далася ця річ?

– Радо. Написав за півроку. Я рідко пишу так швидко, а тут просто

пряма мова

Про тих, хто сильні духом Андрій Білецький, командир полку «Азов», народний депутат України: – Добре, що книга вийшла саме така. Що вона не стала деталізованим переказом наших, інколи страшних, інколи кумедних пригод, не вийшла українським бойовиком, тому що все було б не те. Тому, що це книга про наш дух… Це те важливе, що насправді вело нас вперед, допомагало в бою. Нині наш полк – це вже добре підготовлена піхота, є артилерія, гаубиці тощо. А ось у залі сидять хлопці, в руках яких там, не фронті колись була арматура, єдина зброя, яку вони привезли з Майдану. Коли згодом у нас з’явилася зброя, хлопці сприймали її як диво, бо вже думали, що так, арматурою будемо весь час воювати. Так у нас гартувався бойовий дух.

вибухнула ця історія зі скіфською бабою, яка лягла в основу твору (Якось «Художник» після бою зателефонував Шкляру і стурбовано запитав, як зберегти від сепаратистів скіфську бабу. – Ред.).

– Між подіями, описаними в «Чорному вороні» та «Чорному сонці», – століття. Це не випадковість?

– Читачі мене часто запитували, коли в сучасній Україні з’являться такі люди, як Чорний ворон. От вони й з’явились, і я мусив про них написати.

В залі сиділи реальні герої книги: воїн з позивним «Художник» (у книзі – «Маляр») Олександр Канібор, його побратими «Єгер», «Джек», «Хунта»…

– Але ви раніше твердили, що не є прихильником написання по гарячих слідах. Треба, аби події вляглися.

– Це мій «найгарячіший» твір. Якби ви бачили, як ці бійці товаришують, як уміють жартувати, співати. Це справжні нові українські люди, які постали з Майдану, з Революції Гідності. Це воїни, які тримають у своїх дужих руках молоде українське сонце, глибоко відчувають коріння рідної землі, міцний зв’язок зі своїми прабатьками, і тому Чорне сонце не спалило їхніх душ.

– «Чорний ворон», «Чорне сонце»… Що буде далі?

– Далі буде, як Бог дасть здоров’я, «Золотий перстень» – про воїнів УПА.

Сидів у кріслі Януковича й ма лював портрет

А ось і «Художник» – Олександр Канібор.

– Ви впізнали себе у книзі? – поцікавилась «Вечірка».

– Аякже, ми з Василем Миколайовичем увесь час підтримували зв’язок, розповідали йому свої історії, – каже Олександр. – Тільки так вийшло, що у творі мені відведено роль збірного героя, уся оповідь ведеться від мого імені. Там, щоправда, багато випадків, які трапилися зі мною особисто, але є й чимало історій моїх побратимів. Про «Художника» «Вечірка» дізналася багато цікавого: гарно читає вірші,

Автографи від захисників Вітчизни

17

Вечірній Київ | 1 жовтня 2015 року | №39 (19169)

Погратися з Калашниковим. У шість років

рішив: намалюю портрет цієї вродливої жінки. На той час наш підрозділ розміщувався в селищі Урзуф, саме там, де розташований будинок відпочинку молодшого сина Януковича. Ми позичили на дачі плетене крісло Віктора-молодшого, тож я сидів у ньому й писав портрет Далі. Писав у перервах між чергуваннями на блокпостах. Поруч – гітара, автомат, набої. Ніби в раю.

– І довго сиділи за мольбертом?

– Півтора тижні. Закінчив би цю роботу, певно, швидше, але мій побратим «Єгер» усі вуха пробубонів: мовляв, треба добре вималювати… Щоб комар носа не підточив.

– Хто ви за фахом?

– Учитель англійської та німецької мов. Обрав собі тернистий шлях (дещо жартома. – Авт.): працював у школі, у виправному закладі, тобто на зоні. Мав можливість спостерігати, як люди стають на шлях виправлення.

– Де навчилися малювати?

– Художник-самоук. Двоюрідний дід закінчив Ленінградську академію мистецтв, можливо, це вміння передалося через кров…

чудово співає, «Енеїду» Котляревського знає напам’ять. Це ж саме про нього президент Литви Даля Грибаускайте на своїй сторінці у Фейсбуці написала: «Під час візиту до України отримала подарунок – картину, намальовану воїном Олександром. Дякую!».

– Ідея написати портрет президента Литви виникла спонтанно, – зізнався нам Олександр. – Якось почув, що до Києва невдовзі прибуде з візитом Даля Грибаускайте. Промайнула думка: а чом би по-особливому не подякувати пані Грибаускайте за внесок в оборону нашої країни? Ви-

– Когось із політичних лідерів чи державних діячів малювали?

– Ні. Я ж не Нікас Сафронов, щоб малювати всіх президентів. Зображаю на полотні лише тих, хто мені подобається, людей з великим і щирим серцем. Але нині моя тема – козаки…

А шаблі – його подруги

А ще у творі Шкляра впізнаємо такого собі українця, що має рідкісне псевдо «Хунта».

– На Майдані народився новий тип українця, згодом на війні він показав себе на повен зріст, – промовляє письменник. – Коли ви запитаєте мене про «Хунту», то скажу: він – характерник.

Може, він у пазусі, може, у якомусь кутку. У нього там, на війні, у драматичну хвилину відкрилося шосте чуття. Коли він виходив з оточення, раптом відчув, нібито знає, що буде попереду: там – дитячий садок, там – лікарня, а там треба буде перейти подвір’я, де на ланцюгу сидить лютий пес. Але вовкодав навіть не тявкнув на «Хунту». Певно, собака був на нашому боці. І як же було не взяти інтерв’ю в цього характерника?! Звати його Дмитром. Йому 28. Майстерно виконує вправи із шаблями.

Наталка МАРКІВ

– Дмитре, чому раптом вибрали такий дивний позивний – «Хунта»? Хтось підказав?

– Серце підказало, як словом можна висловити ставлення до подій. Це стан душі.

«Візьміть двох хлопців десяти і дванадцяти років під свою опіку, – припрошувала жінка, легенько підштовхуючи непосидючих вертунів до намету скаутів. – Не хочуть іти до жодної спортивної секції, бо їм, бачте, нудно!». Поки підлітки з-під лоба роздивлялися, куди їх ще можуть «записати» наполегливі батьки, малеча із задоволенням носилася табунцями від однієї локації до іншої. А розваг вистачало усім: перегони на роликах, естафети на дерев’яних кубиках, складання велетенських пазлів, майстер-класи із витинання, ліплення із пластиліну, малювання і навіть створення оберегів із листя кукурудзяних качанів. «Можливо, сучасні діти уже мають забагато різноманітних пластикових забавок та ляльок, тому вони із зацікавленням навчаються робити ляльки-обереги з натуральних підручних матеріалів», – розмірковує волонтер Юля. До її столу, під яким стояв повний тазик із кукурудзою, здавалося,

– А коли чуєте кремлівські інсинуації про «хунту», тішитеся?

– Так. Мені це приносить велике задоволення.

– Хто ви за професією?

– У мене багато професій: економіст, будівельник, але найголовніша – військовий. Хочу присвятити себе армії. Я знайшов себе саме тут.

– Вправ на шаблях де навчилися?

– У свого діда, він був директором школи. А ще серце підказує, це така імпровізація, щось, певно, у крові. Мабуть, передалося від пращурів.

– У вас є сім’я?

– Є, батько, мати, брат. Дівчина? Ні, поки що нема. Закінчимо війну, то подумаю про супутницю життя, а наразі в мене дві подруги – мої шаблі. Подруги – шаблі, рідний дім – Україна, побратими – на фронті. Такі вони, характерники. Тому ми й непереможні.

фотофакт

Ще чути запах пороху

Київські школярі вчаться у воїнів бути патріотами. Вони вже знають, що таке побратимство, бойовий дух, передова… Уміють шанувати знамено, на якому ще чути запах пороху. У Голосієві учням передали прапор із зони АТО. А вручили реліквію бійці 14-ї окремої мотострілкової бригади Збройних сил України. Президент районної ради старшокласників Олександр Адамлюк каже, що для школярів району це велика честь зберігати стяг бригади, який є символом незламності, бойового духу, віри в перемогу. Підготував Віталій ЗНАМЕНСЬКИЙ Фото Григорія КУБЛАНОВА

На півдня територія довкола літньої естради у Маріїнському парку перетворилася на дитяче царство, де кожен навіть найпримхливіший малюк міг знайти собі заняття до вподоби. Там вирував великий фестиваль «Юнь Києва запрошує», організований Київським міським центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, а також громадськими організаціями та благодійними фондами.

Олексій Іванов

не зменшувалася черга дівчаток. Малі терпляче чекали, аби сплести з кукурудзяного волосся косички, допасувати їх до голівок ляльок і змайструвати із листочків спіднички. Не бракувало дитячої уваги і стенду Національного музею історії України – діти розфарбовували розмальовки-клейноди і просто заворожено слухали розповіді про козаків-характерників. «Сьогодні наш музей намагається бути цікавим для дітей, у нас з’явилися театралізовані екскурсії, різноманітні квести із пошуком скарбів та інтелектуальними іграми», – розповіла координатор проектів музею Наталя Іванченко. Поміж столиків соціальних служб для молоді кожного з районів столиці вирізнявся один, де дітям пропонували розібрати і зібрати справжній автомат, зрозуміло ж, під наглядом дорослих. «Для багатьох дітей слово «війна» уже, на жаль, не абстракція, – говорить Володимир Вікторович, допомагаючи своїй шестирічній донечці від’єднувати магазин від «Калашникова», – тож, вважаю, не варто їх ховати від цього світу». Керівник скаутської організації «Плай» Олександра Ємець пояснює, що сьогодні часто саме батьки приводять дітей на ознайомлювальні заняття, намагаючись відволікти своїх чад від комп’ютерів і планшетів. І чимало підлітків, відвідавши навіть одноденні пластові табори та вишколи, із задоволенням долучаються до цього життя. Вони зростають справжніми патріотами.

Ініціатива редакції

Збираємо книжки для воїнів Шановні читачі! Редакція газети «Вечірній Київ» комплектує «Бібліо­течку для воїна». Ми просимо вас приносити до редакції книжки, які за допомогою волонтерів передаватимемо бійцям на фронт. Це можуть бути книжки будь-якого видавництва, різних років. Ви також можете принагідно написати побажання воїнам. Виступити з такою ініціативою нас попросили саме солдати, захисники Вітчизни, які стверджують, що у зоні АТО бракує книжок, газет, журналів. Тому «Вечірка» уже розпочала направляти на передову частину накладу чергових номерів. Сподіваємося, що нашу ініціативу – «Бібліотечку для воїна» – підтримають кияни. Тож потурбуймося разом про те, щоб Слово служило також і солдату! Просимо приносити книжки за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 51б, кімн. 8, з 10.00 до 16.00. Телефон для довідок: 235-2334. Ваші «Вечірківці»

18

освіта

Вечірній Київ | 1 жовтня 2015 року | №39 (19169)

Журналіст змінює професію

Класна дама для школярів

Що варто змінити в сучасній школі?

Як кореспондентка газети англійську викладала Фото Павла Пащенка

Журналіст «Вечірки» (на фото) вважає, що фішка сучасної методики в тому, щоб учити граючись та грати навчаючись

Катерина Скрипнікова

має. Книжки лише друкуються, тому діти скачують їх в Інтернеті.

Похмурий ранок, хочеться спати, але спізнитися не можна ні на хвилину. Це вам не гнучкий графік у редакції, тут на мене чекатиме цілий клас.

У роки по ск айпу

Планшет – так, мобільний – ні

Я сьогодні проведу урок англійської в 3Б класі київської школи № 17 на Подолі (вул. Кирилівська, 8). Намагатимуся навчити чомусь (до речі, за фахом я іноземний філолог, але викладачкою не працювала ніколи) аж 14 школярів (клас поділений на дві групи).

– Вітаємо нову вчительку! Хеллоу! – на дитячих личках ані тіні недовіри. Учні відразу починають тягнути руки. Їхня вчителька Ірина Василівна Кононенко, яка наразі сидить за останньою партою, після уроку розповість мені, що працює в цій школі вже 28 років, а діти такі ж самі: безпосередні та не вміють приховувати справжні емоції. Тому вона ніколи не проміняє свою роботу на іншу. На партах – нічого зайвого, лише підручник і зошити. Мобільними користуватися школярам не дозволяють, а планшети для третьокласників – ще зарано. Комп’ютери починають носити на уроки з четвертого класу. І вони, до речі, стають в нагоді, тим паче, що підручників англійської (зокрема, для четвертого та сьомого класів) й досі не-

Говоріння, прослуховування аудіозаписів, читання, письмо… Ці чотири складові повинні бути на уроці, а головна з них – перша. Якщо раніше діти працювали більше над читанням та письмом, то зараз нова методика. Київ – столиця, сюди приїжджають багато іноземців, і чим більше людей знатимуть розмовну англійську, тим краще.

– Мене звуть Білл, я з Англії!

– А я Коста, приїхав із Греції… На уроці ми відпрацьовуємо назви країн світу.

– До нас завітали гості з різних країн, – кажу. Кілька дівчаток та хлопчиків виходять до дошки, і починається справжній мініспектакль: учні розігрують ролі іноземців. Вмикаю аудіозапис. Прослухавши його, діти заходилися готувати діалог, який збираються розповідати парами. Вони, треба сказати, досить артистичні й поєвропейському відкриті. Якщо порівняти, то ми були сором’язливішими. Я, наприклад, у третьому класі навіть боялася підняти руку на уроці. А ще пам’ятаю, коли я вчилася у школі, на дошці постійно щось було написано крейдою. Зараз усе простіше. Учні пишуть у робочих зошитах (тут, як у підручнику, надруковані вправи, поряд – місце для писання), а для контрольних та само-

стійних робіт мають зошити з відривними аркушами, де теж є завдання. Учні у класі користуються магнітофоном із дисками, сучасними мультимедійними дошками – їх три на школу. А під час карантину уроки проходять по скайпу… Проте домашнє завдання вчитель перевіряє за старим звичаєм: збирає зошити та ставить оцінки (правда, за 12-бальною системою).

– Where are you from? (Тобто «звідки ви?») – кажу і підстрибую, щоб показати жестом правильну інтонацію речення. Діти слухають уважно, але все ж таки сприймають цей урок як гру. А фішка сучасної методики навчання і полягає у тому, щоб учити граючись та грати навчаючись.

– Якщо справді захочете змінити професію, приходьте до нас! – посміхається Ірина Кононенко. Я замислююся, і стає трохи сумно. Так, я люблю дітей, і це – благородна праця. Але як молодий спеціаліст, котрий ані дня не вчителював, я буду отримувати зарплату – 1947 гривень на місяць. Учитель вищої категорії заробляє більше – 2996 гривень… Ну як на ці гроші жити? Відповіді на це питання у мене не знайшлося.

слово директору Після уроку ми поспілкувалися з директором школи № 17 Галиною Ковальовою. Вона розповіла про наболілі шкільні проблеми, а також про новаторство у навчанні.

– Нам дуже не вистачає нових кадрів, – говорить Галина Аркадіївна. – Молоді вчителі у школі надовго не затримуються, бо надзвичайно низька зарплата. В осно-

«Молоді вчителі працювати не хочуть» вному працюють ті, кому за 45, також багато пенсіонерів. А молоді починають працювати, але швидко йдуть. Взагалі у нашій системі навчання багато гарного, його треба лише підтримувати та удосконалювати. Але й чимало складного – пов’язаного, зокрема, і з організацією викладання англійської мови. Наприклад, класи можна ділити на дві групи тільки тоді, коли в них більш ніж 27 учнів. А якщо,

опитування «ВК»

приміром, 25, то клас уже не ділиться. У такій великій групі вивчати іноземну дуже складно. В ідеалі – це повинні бути індивідуальні заняття. Щодо новацій у нашій школі – то це нетрадиційні уроки праці, які ми проводимо в кабінеті інформатики. Діти на цих заняттях створюють свій уявний бізнес. Скажімо, організовують роботу кафе. Ну і гімнастика – учні її роблять не тільки на перервах, але й на уроках.

Вікторія, вчителька української мови та літератури: – На мій погляд, сучасній освіті не вистачає матеріальної допомоги від держави для того, щоб у навчальних кабінетах з’явились інтерактивні дошки, комп’ютери. Для дітей це важливо, вони хочуть розвиватися, але, на жаль, такої техніки немає, і вчителі змушені викручуватись. Дарина, вчитель української мови та літератури: – Навчальні програми у школі дуже далекі від сьогодення. Наприклад, на один шкільний урок дається стільки матеріалу, скільки варто подати за три. На мою думку, діти трішки не справляються, приміром з українською мовою. Завдання вчителя – творчо підійти до розв’язання цієї проблеми, але програму необхідно виконувати, і ми повинні пройти саме той матеріал, який передбачено за перший чи другий семестр. Фізично це тяжко як для вчителів, так і для учнів. З такою проблемою я стикаюся вже третій рік поспіль. Дітям складно засвоїти всю навчальну програму. Це стосується й української мови, й історії, й математики тощо. Олександра, викладач з образотворчого мистецтва та комп’ютерного дизайну: – Треба збільшити заробітну плату вчителів. З гідними зарплатами педагоги мали б більше сил і бажання підвищувати рівень розвитку дітей. Марія, вчителька математики: – Слід збільшити фінансування освіти, брати до уваги досвід європейських країн, активніше впроваджувати інноваційні методи навчання. Інна, викладач з математики й інформатики 5-11 класів: – Покращити матеріальне забезпечення. Зокрема, необхідні якісні підручники. Ще бракує технічного оснащення. Учителі повинні мати гідну зарплату. Опитування провела Руслана НІКОЛАЄНКО Фото Григорія КУБЛАНОВА

вітальня

Вечірній Київ | 1 жовтня 2015 року | №39 (19169)

19

Відчиніть Золоті ворота для вистави! Поет Леонід Горлач про себе сказав так: «Це час не мій. Я у старому часі, де з кров’ю перемішане вино, де все, як образи на іконостасі, відстояне, забарвлене давно…». Але це – лише образ. Насправді Горлач – дуже сучасний, він – автор 56 книжок, лауреат дев’яти літпремій, найвища з яких – Шевченківська. Ми запросили Леоніда Никифоровича на гостини до «Вечірки».

– В Україні ви є рекордсменом за кількістю історичних романів у віршах, які побачили світ.

– Так, у мене шість віршованих романів. У Ліни Костенко – два. В історії української літератури ніхто не написав більше таких повноформатних творів. Роман у віршах – каторжна робота, зізнаюся вам. Насамперед, написанню передує великий підготовчий період, зокрема, потрібно добряче покопатися в архівах, вивчити чимало джерел. Свого часу я поставив собі за мету створити історичні полотна про державотворців – Аскольда і Діра, Ярослава Мудрого, Івана Сірка, Мазепу… Мене завжди непокоїла неповнота, «обрізаність» нашої історії, фальшування. Якщо уважно прочитати «Повість минулих літ» Нестора Літописця, то, на мою думку, там багато брехні, до того ж він затінює князів Києвичів, а Рюриковичів, навпаки, – возвеличує. Не можу з ним погодитися, що Аскольда і Діра вбили на березі Дніпра варяги, які припливли на човнах. Не може такого бути, адже князь мав при собі охоронну дружину. Цю думку я і виклав у романі «Перст Аскольда».

– За вашим твором про Ярослава Мудрого колись було поставлено виставу, яку грали, зокрема, і просто неба – біля Золотих воріт. Чому нині ми не бачимо цього дійства саме там?

– У різні часи роль Ярослава Мудрого виконували такі відомі актори, як Микола Козленко, Костянтин Степанков, Віталій Розстальний, і кожен по-своєму грав. 119 разів ішла ця вистава на різних сценах. Є театр «Золоті ворота». Пригадую, як на початку 1990-х відомий письменник, дисидент Микола Руденко привіз на цей спектакль до Золотих воріт групу своїх побратимів із-за кордону. Щойно завершилася вистава, і раптом піднімається глядач – Микола Руденко – і вигукує: «Друзі, ось тепер я відчуваю, що повернувся у справжню Україну…».

Це так емоційно було. Торік ми спробували поновити виставу біля Золотих воріт, але ж ви знаєте, що в нашому суспільстві ініціатива наштовхується на запитання: «А що я з цього буду мати?». Пропозицію не підтримали ані в Міністерстві культури, ані в Національному заповіднику «Софія Київська». Прикро, що чиновники не хочуть відчинити Золоті ворота для театрального дійства, вони стоять без діла... А нам так потрібна пропаганда єдності саме Київської Русі, а не якоїсь ефемерної Русі, на жаль, актори не змогли це слово сказати біля Золотих воріт.

– Ось ви пишете: «Я щоразу занурююсь у власну душу і роблю походи в історичну пам’ять…». З якого «походу» нещодавно повернулися?

– Дописав до раніше виданого роману «Мамай» ще три глави. Здавалось би, хто такий Мамай. А це – душа народу, козак-характерник, символ нашого безсмертного духу. Свого часу майже у кожній хаті коло вікон стояли писані картини, на яких було зображено Мамая. Ці картини дядьки із задоволенням купували на містечкових базарах.

показав нарцисизм, який, до речі, не одного гетьмана згубив. Третя частина роману – «Мамай і Шевченко». Мені дуже болить ситуація із Чернечою горою в Каневі. Для людей там нічого не робиться, ресторани хіба що довкруж, за часів Януковича музей закували у холодний граніт, вважайте – знищили. Народ ішов до поета, як на прощу, а тепер це називається – походити-погуляти. Це недопустимо. Втрачається святість.

– Ваші друзі-письменники якось розповідали, що ви дивом уникнули арешту. Що це за історія?

– Це було в середині 1970-х, коли головним ідеологом української компартії був лиховісний Маланчук. То були часи посилення репресій, «чисток» у Спілці письменників. Мені зателефонував один із керівних працівників КДБ, який відповідав за «письменницьку лінію»: мовляв, треба зустрітися. І потім, під час довірливої бесіди порадив мені й Станіславу Тельнюку зникнути на деякий час із Києва. Бо ми – кандидати «на посадку». Вибору в нас не було. Звернувся до знайомих із ЦК комсомолу – а що, як поїхати на

порада від гостя Нам конче потрібно вибудувати програму національного відродження. Це – завдання номер один. Це – як шаровари, шаблі. Воно – у крові, у пам’яті народу. Мамаїзм – це бажання робити добро, стояти на захисті своєї землі. Тобто, комплекс козацької поведінки. Нові розділи роману, як на мене, дуже актуальні: один із них про те, як Мамай примчав на коні до Верховної Ради, щоб потрапити на прийом до політика, а йому сказали: «Геть звідси, бо все розписано…». Інший – про Мамая і деяких наших президентів.

– Ви говорили езоповою мовою, Леоніде Никифоровичу?

– Звичайно, але усіх героїв можна впізнати. Один із них (Ющенко) хвалиться возами, ярмами, хомутами. А Мамай і каже: «Гетьмане, ярмо народ і так має. А чим можеш похвалитися, щоб до душі людям було?». Потім гетьман тішиться бджолами. Розкриває вулик, а там – одні трутні. Потім вони сидять біля каміна, і гетьман просить, аби Мамай допоміг йому ще раз отримати булаву. Я

БАМ у тривале творче відрядження? Тоді якраз будували цю магістраль у Сибіру. Наша пропозиція сподобалася. От ми й подалися туди.

– Нагадаю ваші слова про сьогодення: «Відбувається самознищення. Як тут писати світлу, задушевну лірику?». Але ж вам це вдається.

– Якщо не бачити усього світлого, доброго, що є у нашого народу, тоді не варто й жити. Можна хіба що існувати, але не жити творчо. Бо література — така річ, що вона повинна боротися. Допомагати повернути віру в хороше і світле. Україна неодноразово переживала страшні часи. Якщо взяти історію, заглибитися у періоди, коли починалася якась руїна, – то усе було понищено. А народ відродився (у нас, слава Богу, він живучий і оптимістичний).

– Сьогодні багато хто з молодих авторів пише поезії, на-

зиваючи себе новаторами. Вам подобаються такі твори?

– Не сприймаю сучасних експериментаторів, які граються словами, у них немає культури мови, живого образу, музики поетичного слова. Натомість часто зустрічаємо нецензурщину. Хіба це поезія? Це все йде од лінощів, браку культури, бажання швидше пробитися в Європу, де вже давно перейшли на так звані вільні вірші. Їх легше перекласти на іншу мову. Лірика має бути викривальною, гнівною і чесною.

– А такої лірики бракує?

– На жаль, у зв’язку з війною «пішли» твори, в яких відсутня художність. А треба ж золоту середину шукати, уміти боротися з ворогом художніми образами. І, до речі, нам конче потрібно вибудувати програму національного відродження. Це – завдання номер один. Оті шоу так званого культурно-мистецького характеру, масовки, коли приходять тисячі людей, а їм пропонують другосортних співаків, не виховають справжніх патріотів.

– Чим сьогодні живе лауреат Шевченківської премії? Які клопоти?

– Як і в усіх пересічних людей. Час од часу пишу вірші. Але під настрій. Редагую газету чернігівського земляцтва «Отчий поріг». Задумів є багато. Давно збираюся написати спогади про свій рід, родину. Це буде проза. Якось періодично переходжу

з віршів на прозу. Бо десятиліттями писати поезію неможливо, оті чари слова пропадають. А коли попрацюєш в іншому жанрі, то немов з нуля починаєш.

– Якщо не секрет, що купили за Шевченківську премію?

– У мене в Ніжині стояла стара хата, то її відремонтував. Там — просто райське місце, там і пишеться краще.

– Ви пишете на комп’ютері?

– Та ні, який комп’ютер? Хіба на ньому можна писати вірші? Пишу на друкарській машинці. До речі, вона – трофейна, німецька «Континенталь». Як у 43-му німці драпали, то десь забули. Я її купив. Залізо таке, що ого-го. Колись упала, думав, що все… Працює! Але комп’ютером узагалі володію й Інтернетом користуюсь.

– Поет Горлач читає «Вечірку»?

– Іноді. Дуже щасливий від того, що «Вечірній Київ» набуває нового життя, власне, у цієї газеті життя одне, але з великою перервою. Бо ця газета – це доля й історія самого Києва. Що б там не говорили про медіа-технології, Інтернет – це мертве, а лише живе слово, надруковане на шпальтах газети, бо воно залягає у душах людей і формує гідність киянина… Таке слово робить дуже багато для виховання патріотизму саме у жителів столиці. Розмову вела Світлана КОВАЛЬОВА Фото Григорія КУБЛАНОВА

Реклама

20

культура

Вечірній Київ | 1 жовтня 2015 року | №39 (19169)

Українське диво у глині

200 разів франківці «приборкували норовливу» Фото з фондів театру

На виставці «Символи косівської кераміки» представлено роботи 30 майстрів Щоб побачити унікальні зразки косівської мальованої кераміки, киянам необов’язково їхати до гончарної столиці Гуцульщини. Найкращі твори народних умільців із Косова демонструються у четвертому корпусі Національного Києво-Печерського заповідника на виставці «Символи косівської кераміки». Декоративні тарелі, вази, підсвічники, кухлі, миски, супниці, презентовані на виставці, вражають майстерністю виконання і своєю самобутністю. Серед них немає ужиткових речей, бо всі вони – витвори мистецтва. Хоча у багатьох відвідувачів виникає бажання придбати таку красу для дому та сім’ї. І це не випадково, адже гуцули здавна виготовляли мальовану кераміку, щоб прикрасити своє життя. Загалом тут представлено 193 експонати 30 майстрів із Косова.

Серед робіт можна побачити твори представників різних поколінь творчих династій, а також студентів і викладачів Косівського інституту прикладного та декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв. Вишукані сюжетні композиції «Свята Ольга», «Великдень» Ореста Чорного, «Дар Божий» Марії

Косівську мальовану кераміку номінували на внесення до списку ЮНЕСКО Корнелюк та інші твори гуцульських майстрів наповнюють відвідувачів виставки духовністю і позитивною енергетикою. А кахлі «Веселі звірята» у виконанні наймолодшої майстрині – Тетяни Тулаїнової, якій лише шість років,

І християнські, і язичницькі символи

Фото Григорія Кубланова

просто вражають своєю щирістю, дитячою фантазією та одночасно високою майстерністю зрілого художника. «Косівська кераміка надзвичайно цікава тим, що її традиції беруть початок від Давньої Русі, – пояснює заступник генерального директора заповідника Сергій Пивоваров. – Зелений, жовтий та коричневий кольори, якими розмальовані ці керамічні вироби, зустрічаються на полив’яних крашанках на Прикарпатті ще у XII–XIII ст. Найбільший розквіт косівської кераміки розпочинається у XIV–XVII ст. А мистецькі зразки з’являються у XIX столітті. Косівська кераміка – особлива. В ній поєднуються і християнські, і язичницькі символи. Адже півники та баранчики, яких можна побачити на керамічних виробах, це не тільки декоративний елемент, вони мають глибокий культовий зміст». За словами Сергія Пивоварова, косівська мальована кераміка як унікальне явище культури світового значення, разом із петриківським розписом, номінувалася на внесення до списку ЮНЕСКО як об’єкт нематеріальної культурної спадщини людства ще у 2012 році. Але до списку було внесено лише петриківський розпис. Тож одним із завдань Міжнародної конференції «Досвід збереження та охорони культурної спадщини», яка нещодавно відбулася у КиєвоПечерському заповіднику, і була презентація шедеврів народних майстрів Гуцульщини. Учасники конференції не тільки відвідали виставку, але й взяли участь у майстер-класі та спробували власноруч розписувати глиняні вироби.

Виставу гратимуть ще цілий рік

Одна із ранніх комедій Шекспіра «Приборкання норовливої» розпочала своє довге сценічне життя в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка 2 жовтня 1996 року. Успіх був шалений. Із легкої руки знаного режисера Сергія Данченка уже 19 років київська публіка сміється і плаче, поринаючи у вир справжніх людських пристрастей. Це найстаріша вистава театру і єдина п’єса із діючого репертуару в постановці Сергія Данченка. Тому ювілейну виставу актори присвячують улюбленому режисерові: на сцені його портрет і його стіл. «Ми не можемо схибити та схалтурити перед ним, – ділиться своїми думками народний артист України Олексій Богданович, який грає роль Петруччо у виставі, починаючи з прем’єри і донині. – Думаю, що секрет довголіття «Приборкання норовливої» насамперед у тому, що цікаві і п’єса, і автор, який написав історію на всі віки. Адже що може бути цікавішим за стосунки чоловіка та жінки? А тим більше, що ця казка для дорослих закінчується «хепі-ендом». Крім того, Сергій Данченко зробив її менш пафосною і більш людяною».

«Браво» зі снігом і душею

Зі зрозумілих причин головний «приборкувач» жіночих сердець не зміг назвати ще одну складову успіху вистави – блискучу гру акторів театру імені Франка, до яких він належить у першу чергу. Адже вистава «Приборкання норовливої» спеціально розраховувалася на Олексія Богдановича, який зіграв Петруччо, а в ролі його партнерки – Катаріни дебютувала на франківській сцені Тетяна Олексенко. У такому ж творчому тандемі актори зіграли і ювілейну виставу. Цікаво, що, крім Богдановича, у 200-й раз виходили на сцену Василь Мазур (Груміо), Остап Ступка (Люченціо), Володимир Коляда (Баптіста), Арсен Тимошенко (Гортензіо) та Євген Мозговий (Кертіс). Тож, хто іще не мав можливості насолодитися виставою від талановитого режисера та педагога у виконанні цілої обойми найкращих українських акторів, які пройшли школу Сергія Данченка, посміятися від душі й порадіти разом із героями успішній розв’язці їхньої любовної історії, поспішайте. Адже виставу франківці ще гратимуть цілий рік, допоки їй не виповниться 20.

Фото Григорія Кубланова

Молодий драматург Богдан Гнатюк свою першу п’єсу присвятив сьогоденню Новий сезон у театрі «Браво» стартував захопливим театральним дійством – фантасмагорією із загадковою назвою «Душа в засніженій фаті». У місті N почався снігопад, але Міністерство будівництва, яке відповідає за розчищення доріг, на чолі з пихатим та зарозумілим міністром не може впоратися зі стихією й навіть не збирається це робити. Натомість молода команда чиновника, щоб відволікти увагу жителів від нагальної проблеми, піарить свого шефа в такий спосіб, що волосся стає дибом. Утім, пана міністра, роль якого блискуче виконав народний артист України Анатолій Гнатюк, не бентежать будь-які пропозиції його

підлеглих. Він навіть погоджується розлучитись із сім’єю заради повії, котру йому запропонували «покохати» нібито з метою її перевиховання. Ситуація стає дедалі абсурднішою, і з кожною хвилиною глядач усе більше розуміє, що місто N – не просто фантазія митців, а реальність, у якій правлять інформаційні технології і в якій ми живемо. Ця п’єса – не лише гротеск, щоб посміятися із самих себе, а й пожива для роздумів. Адже одним з найцікавіших персонажів вистави є дівчина-Душа, котра не дає спокою головному піарнику Леоніду, пробуджуючи в ньому совість та людяність. Зрештою, Душа перемагає, і в ефір потрапляють справжні новини про міністра. Але його долю вже вирішено: на його місце

призначено жінку-консультанта – уособлення зла, яка тільки й чекала на слушну мить, аби посісти крісло високопосадовця. «Моя п’єса про те, що наш світ, на жаль, складається з неправди, – пояснює Богдан Гнатюк. – Вона множиться й множиться, одна налазить на другу, а третя – на четверту. Але природа людської душі така, що вона намагається боротися з неправдою. І персонажі п’єси, так чи інакше, чинять опір неправді. Перемагають вони чи ні – відкрите питання, що залишається на розсуд глядачів». А глядачі із захопленням дивилися виставу в постановці заслуженого діяча мистецтв України Любові Титаренко, щедро наповнену чудовими хореографічними номерами

Перемагають чи ні персонажі п’єси у боротьбі з неправдою — відкрите питання, що залишається на розсуд глядачів

та сучасними технічними засобами, у якій органічно зіграли своїх персонажів молоді актори театру. «В антракті я чув, як виставу з цікавістю обговорювали старшокласники, присутні в театрі.

Їхня зацікавленість для мене – найголовніше», – зауважив автор п’єси. Найближчі вистави відбудуться 2 і 8 жовтня. Підготувала Марина МАРЧЕНКО

спорт

Вечірній Київ | 1 жовтня 2015 року | №39 (19169)

Нарешті перемогли У Лізі чемпіонів столичне «Динамо» впевнено здолало «Маккабі»

Фото А. Куцан ТРК «Динамо» (Київ)

У другому турі Ліги чемпіонів УЄФА найсильніший клуб Ізраїлю «Маккабі» (Тель-Авів) приймав київське «Динамо» і програв з рахунком 0:2. Ця перемога дозволила підопічним Сергія Реброва очолити разом з португальським «Порту» групу G. «Маккабі» (Т-А) – «Динамо» (Київ) – 0:2

(Ярмоленко, 4, Мораес, 50)

Кияни потужно розпочали матч, і вже на 4-й хвилині Андрій Ярмоленко ударом впритул до штанги увігнав м’яч у сітку – 1:0. На початку другої сорокап’ятихвилинки новачок «Динамо» Мораес встановив остаточний результат – 2:0. Утім, головним героєм у складі нашої команди стали не стільки автори голів, як футболіст, котрий асистував їм. Дерліс Гонсалес переїхав до Києва з «Базеля» лише під кінець літа і встиг проявити себе найкращим чином. До ефектного діагонального пасу, який вивів один на один Ярмоленка, Дерліс додав не менш вражаюче соло і результативний пас на Мораеса. Успіх команди Сергія Реброва забезпечила не тільки більш висока індивідуальна майстерність низки гравців, але й перевага у тактиці та швидкості. Коли було необхідно, «Динамо» різко додавало в темпі, коли ж того вимагав перебіг подій на полі, – закривалося. Але найголовніше, що у вирішальні моменти матчу господарі щоразу залишалися без м’яча, контроль над яким зберігали «біло-сині». Можливо, це лише збіг, але після нічиєї з «Порту» кияни уже вчетверте поспіль залишають поле з переможним рахунком 2:0. Під час гри у Хайфі тель-авівці так і не створили жодної можливості, аби засмутити 40-річного Олександра Шовковського. У площину його воріт було завдано лише одного удару, що якнайліпше характеризує оборону «Динамо». До слова, у дев’яти турах чемпіонату України вона припустилася лише двох помилок. Цікаво, що перемога над ізраїльтянами стала першою гостьовою звитягою динамівців за сім останніх років на груповому етапі Ліги чемпіонів. Вона вивела команду на перше місце у поточній боротьбі за вихід із групи. Нині у киян 4 очки, стільки ж у португальського «Порту», слідом іде лондонський «Челсі» – 3 бали, замикає ж турнірну таблицю «Маккабі» з «нулем» у доробку.

У неділю в столиці відбувся VI Київський міжнародний марафон – наймасштабніша бігова подія року. Захід зібрав 3800 спортсменів із 34 країн світу. Переможцями головного забігу стали Євген Глива та Яна Куликова. «Родзинкою» заходу був новий маршрут 42,195 км завдовжки, який становив одне коло містом. Він починався від Хрещатика, минав Києво-Печерську лавру, далі учасники долали дистанцію біля Музею Другої світової війни, мостом Патона, повз Михайлівський собор та інші мальовничі місця Києва. За домовленістю зі столичною адміністрацією, вулиці, де відбувався забіг, 27 вересня були перекриті хвилеподібно, щоб дотриматися балансу між потребами бігунів та графіком руху міського транспорту. «Організація марафону в одне коло містом – це серйозний виклик і для команди організаторів, і для Києва, але вже зараз можу твердити, що ми гідно його прийняли. Завдяки злагодженій роботі всіх служб та підрозділів учасники змогли продемонструвати найкращі фізичні можливості», – поділився після

21

Хокей

Палац спорту знову з льодом

Після двосезонної паузи національний чемпіонат з хокею повернувся на лід столичного Палацу спорту. Попередні матчі в межах чемпіонату України тут проводив київський «Беркут» ще на початку сезону 2012-2013 років. Днями на льоду Палацу відбулося чотири матчі. Поєдинок між «Рапідом» і «Компаньйоном» відвідали близько трьох сотень глядачів, а на дуель призерів минулого чемпіонату – «Дженералз» та ХК «Кременчук» – прийшли вже три тисячі вболівальників. Якщо команди демонструватимуть видовищний хокей, то рекорд відвідуваності матчів нинішнього чемпіонату буде побитий ще неодноразово.

Фізкультура

«Олімпійський урок» на Трухановому Для киян визначальними у ЛЧ стануть наступні двобої з «Челсі»

пряма мова Славіша Йокановіч, головний тренер «Маккабі»: «Я задоволений грою. Ми додали в порівнянні з матчем проти «Челсі». На початку нам не пощастило, а другий гол тільки ускладнив життя. «Динамо» перевершило нас. Результатом я не задоволений. Суперник убив нас своїм швидким голом. Ми повинні додавати, щоб забити в наступних матчах».

Сергій РеБРОВ, головний тренер «Динамо»: «Ця перемога важлива насамперед для самих футболістів. На полі було все не так просто. Ми з вами говоримо про красиву перемогу, але було помітно, як хлопцям було важко, особливо в останні хвилини. У першому таймі вони витратили багато сил, але продовжували працювати на команду і заслужили цей результат».

42 кілометри щастя Учасники Київського міжнародного марафону «ввімкнули» інтелект

Фото Олексія Іванова

У забігу взяли участь майже 4 тис. спортсменів

заходу засновник Київського міжнародного марафону Дмитро Чернецький. Характерною рисою події було те, що поруч із професійними марафонцями бігли спортсмениаматори.

«Уперше я взяла участь у подібному марафоні за кордоном, у Швейцарії, – розповідає киянка Олена Бабич. – І хоч тоді я була не підготовлена для таких дистанцій, мене надихнула атмосфера змагань, яку створили глядачі своїми

оплесками та плакатами. Розумію, що з професіоналами я не можу боротися за п’єдестал, але для мене головне – подолати 42 кілометри». А ось професійні марафонці були налаштовані виключно на перемогу, і, за їхніми словами, найвищі місця може забезпечити не лише гарна фізична підготовка. «Головне завдання на таких довгих дистанціях – це правильно розрахувати свої сили. А для цього потрібно «вмикати» інтелект», – поділився секретом успіху 45-річний Андрій Коломієць. Окрім класичної марафонської дистанції, у межах Wizz Air Kyiv City Marathon 2015 відбулося ще п’ять дорослих змагань: дві естафети (2х10 км + 2х11,0975 км і 2х21,0975 км), біг на 10 км і 5 км, а також благодійний пробіг на 2 км «БіжиДопоможи». Спеціально для дітей організатори передбачили три дистанції: 100 м (до 6 років), 500 м (від 7 до 8 років), 1000 м (від 9 до 13 років). У підсумку основний забіг на 42 кілометри першим подолав сумчанин Євген Глива. «Так сталося, що я бігаю переважно на трасах Швейцарії та Італії. Там такі заходи бувають частіше. Однак не міг пропустити марафон на Батьківщині», – зауважив Євген. Підготував Олександр ПИРЛИК

На водно-веслувальній базі «Динамо», що на Трухановому острові, влаштували «Олімпійський урок» для малят із Центру соціально-психологічної реабілітації для дітей. Спочатку славетні спортсмени вийшли разом із підшефними на ранкову гімнастику. Далі малечу запросили до спортивних естафет і конкурсів: діти влучали баскетбольним м’ячем у кільце, віджималися від підлоги, стрибали з місця та били рекорди з найбільшої кількості набивання футбольним м’ячем. Окрім того, учасники мали змогу поставити запитання відомим спортсменам – призерам Олімпійських ігор Валерію Підлужному й Тетяні Устюжаніній та учасницям ІІ Юнацьких олімпійських ігор Дар’ї Галаган й Аллі Сарканич.

Баскетбол

Перша невдача «будівельників»

Фото з сайту Budivelnyk.ua

У межах традиційного Меморіалу імені заслуженого тренера України Миколи Говорунова столичний «Будівельник» провів два поєдинки проти «Дніпра». Перша сутичка тривала майже в рівній боротьбі й завершилася з рахунком 77:74 на користь дніпропетровського клубу, а от у наступному двобої кияни зазнали болісної поразки – 44:71. Серед найрезультативніших гравців у складі «Будівельника» варто відзначити Сергія Горбенка, який лише у стартовій грі набрав 21 очко, реалізувавши 5 з 9 далеких кидків, а також Андрія Малиша, у доробку котрого 26 очок за дві гри (18 очок у першому поєдинку та 8 – у матчівідповіді).

22

дозвілля

таке кіно

Мелодія для двох Не претендую на те, щоб створити для вас «кіно». Не збираюся писати особливі сценарії. Просто хочу показати кадри, в яких головним є не очевидне, а те, що ми часто випускаємо з поля зору. Це – емоції і прості життєві радощі. Хтозна, можливо, саме вони комусь і колись допоможуть стерти слова «сірі будні» й написати зверху – «життя прекрасне». Їх чотири сестри. Але лише Осінь – така пафосна і нав’язлива. Вона не попереджає про візити. Не користується ключами і не надсилає повідомлень. Просто зненацька з’являється на твоєму порозі й тисне в обіймах. А далі, як у себе вдома, зручно вмощується на дивані. Відкорковує пляшку червоного. Зазиває, манить, змушує випити вина з нею… І чутно, як вона шепоче: «Цілуй, цілуй мене. Я розкажу, де була і що бачила»… І ти, розхристаний і переляканий, мимохіть тягнешся до її рудого волосся. І з силою впиваєшся в її уста. Ловиш кожен її рух. І мрієш – тільки б лишилася. Хоча б на мить. Бодай на ще один ковток вина і один солодкий цілунок... …У Маріїнському парку лине пісня Іглесіаса на український лад – то в обіймах пожовклих дерев співає юний артист, щиро виводить на гітарі мелодію: Would you dance… if I ask you to dance… Would you run and never look back… А поруч, шаркаючи потертими чоботами, кутаючись в один на двох шарф, танцює літня пара. Тримаючи один одного так, наче поодинці впадуть, вони рухаються в такт. Дослухаються до мелодії, не знаючи слів, підспівують на свій лад. І так щиро і романтично, що навіть Осінь аплодує їм і з неба кидає жовтогарячі букети листя… …У переповненому втомою і байдужістю вагоні метро один навпроти одного сидять двоє. Він – стильний і занадто легко одягнений для української осені. Вона – надто красива й манлива як для звичайної жінки. Він писав їй щось особисте, інтимне в телефоні. А вона, сором’язлива, збентежена і полохлива, читала й червоніла. На «Поштовій площі» він підвівся. Простягнув руку до красуні й ніжно мовив: Te quiero mi amor. «І я кохаю тебе. Я так кохаю тебе», – майже пошепки відповіла вона, вкладаючи в його долоню свої тендітні пальчики з тоненькою обручкою... …На дитячому майданчику, подалі від заклопотаних мам у спортивних костюмах і бабусь із хімічними локонами, гордівливо сидить молодий батько. Поколисує рожевий візочок. Раптом сімейну ідилію порушує плач немовляти. Кремезний з вигляду чоловік одразу ж перетворюється на переполохану няньку. Нахиляється до візочка й ніжноніжно мовить: «Ну ж бо, моя принцесо, тихенько. Ти – найкраща у світі дівчинка. Ти моє серце. І ніщо й ніхто не має тривожити твій сон…» Маленька принцеса вмить затихає. А сповнений ніжності батько дивиться на неї так, наче світ завмер. І все, що називається щастям, залишилося лише тут, у рожевому візочку… …Нарешті ти відриваєшся від солодких губ своєї гості. Мовчки простягуєш ключі від дверей і свого серця. І нехай наступного разу вона все одно завітає без попередження. Нехай знову буде нахабою й непередбачуваною. Та з ключами леді Осінь уже зовсім інша. Вона – та, з ким хочеться випити вина. Кого хочеться обіймати і слухати. Безкінечно слухати і знати… Знати, де ж вона була і що таке неймовірне бачила… МП.

Вечірній Київ | 1 жовтня 2015 року | №39 (19169)

20 тисяч квадратних метрів мистецтва Фото Григорія Кубланова

Марія КАТАЄВА

За часи незалежності в нас так і не відкрився повноцінний музей сучасного українського мистецтва, а традиційні музейні заклади свої колекції поповнюють украй рідко. Символічно на кілька днів таким музеєм став «Мистецький арсенал», який показує велике зібрання робіт вітчизняних класиків і молодих авторів на ювілейному 10-му форумі художніх проектів Art-Kyiv Contemporary. Його історія розпочалася 10 років тому в «Українському домі» як ярмарку сучасного мистецтва. З часом форум еволюціонував у національний проект, який демонструє всю палітру актуального мистецтва. Цьогоріч він зайняв два поверхи «Мистецького арсеналу» – це понад 20 тисяч квадратних метрів творів більш ніж 200 авторів. До основної експозиції «Музейне зібрання» ввійшли роботи 70 митців 1985-2015 років з понад 50 приватних колекцій, зокрема Павла Гудімова, Євгена Карася, Ігоря Абрамовича, Ігоря Воронова.

В «Музейному зібранні» — твори з приватних колекцій, створені за останні 30 років

«Унікальність проекту – в його масштабності та всеосяжності, – зауважив один із кураторів Володимир Соловйов. – Ми намагалися в історичній ретроспекції показати, як розвивалося українське мистецтво, куди прямувало. З іншого боку, зібрання відображає смаки колекціонерів, попит на тих чи інших митців».

Відвідувачі можуть простежити творчість класиків, таких як Анатолій Криволап, Олександр Ройтбурд, Арсен Савадов, Тіберій Сільваші чи Павло Маков. У наступному крилі – проекти митців та галерей за останній рік. А на другому поверсі – інсталяції, відеороботи й експерименти, ті візуальні практики, якими цікавляться молоді автори. Зокрема, залучили графітчиків, які розмалювали стіну для проекту

«Вулиця». Є тут й актуальна інсталяція з гільз «Річний звіт». У межах форуму триває дискусійна платформа – цикл публічних зустрічей із сучасними українськими митцями та культурними діячами. 7 жовтня йтиметься про «Нові міфології в сучасному українському мистецтві», а дискусію 10 жовтня присвячено темі «Образ і спогад. Мистецтво як місце пам’яті».

гороскоп | 5–11 жовтня 5

Ведучий рубрики Олег СМАЛЬ

Знайомтеся – таратор! Ми помалу звикаємо до аравійської спеки, яка домінує в Україні не лише влітку, а й присмажує чималі шматки весни та осені. Звісно, ніщо не втамовує спрагу краще за звичайну воду. Але в ній калорій малувато. Народи світу вдаються до різних кулінарних хитрощів, щоб поєднати поживність продукту з ефектом рефрижератора. Олександр Македонський під час походів насолоджувався предком морозива – медом з льодом, Середній Схід досяг вершин розмаїття холодних фруктових шербетів, індуси інколи додають до свого рису стільки спецій, що бомбейська спека видається райською прохолодою в порівнянні з вогнем, що палає у шлунку. Рекомендую надзвичайно простий антиспекотний рецепт балканського походження. Називається ця страва таратор. Це чи то суп, чи то салат, чи то холодна закуска. Але їдять його ложкою. Готуємо популярний у Македонії ТАРАТОР ОД КРАСТАВАЦА. З чотирьох великих (але не перезрілих) огірків зчищаємо зелену шкірку, ріжемо на тон-

ОВНИ, тема партнерства

для вас найактуальніша. Адже є ймовірність, що спокусливий дух свободи обернеться новим шлюбом, у якому ви знову станете на ті самі граблі.

ТЕЛЬЦІ, якщо почнуть

Фото Ганни Смаль

штурмувати недуги, це сигнал, що спрацьовує інстинкт самозбереження, організм посилає SOS, аби змусити вас створити гармонію всередині себе та з навколишнім світом.

БЛИЗНЮКИ, ваше серце сповнене піднесених, незатребуваних почуттів. Утім, дбайлива рука долі скерує вас саме в тому напрямі, де зустрінете своє щастя. кі кружальця. Солимо, через 15 хвилин відціджуємо сік. Додаємо мелений духмяний перець і дрібно нарізаний зелений негострий перець (я для естетики додаю ще й жовтий та червоний). Суміш заливаємо 500 г кислого молока, бажано козячого. Але й більш звичне нам кисле коров’яче або якісний кефір добре поєднуються з цими овочами. Для пікантності варто додати 2-3 зубки дрібно нарізаного часнику. Оце й усе! Смачного! Дивлюся у кухонне вікно – знову сонечко. Невже жовтень теж буде тараторним?

РАКИ, доля, як у кіно-

фільмі, відмотає плівку подій назад, змусивши вас зануритись у минуле, усвідомити все по-новому. Ця ретроспектива піде на користь родині.

ЛЕВАМ належить акти-

візувати власну свободу, розширити простір дій і навчитися пристосовуватися до різних обставин.

ДІВИ, не самим лише хлібом живе людина. Як досягти гармонії між духовними інтересами та земними потребами? Тут потрібна золота середина.

ТЕРЕЗИ, якщо ваші ам-

біції відповідають амуніції, усе буде гаразд. Розправляйте крила, готуйте стартовий майданчик для нового злету.

СКОРПІОНИ, шлях кар’єрних прагнень пролягає через підпільні дії, законспіруйтесь і тихо, подалі від допитливих, заздрісних очей, утілюйте потаємні задуми. СТРІЛЬЦІ стануть популярним громадським діячем, неформальним лідером у колективі, зможуть натискати на важелі впливу, використовуючи власну популярність. КОЗЕРОГИ, приготуй-

теся до успішного кар’єрного злету. Саме професія, де розквітає творче покликання, уславить вас, допоможе розбагатіти.

ВОДОЛІЇ, ваше щастя

блукає далеко від рідних місць, тут нудно й нецікаво, ніхто вас не помічає. Вирушайте в подорож, пізнавайте світ.

РИБАМ доведеться зіткнутись із ситуаціями, яких боїтесь і хотіли б уникнути, але, на жаль, оминути їх неможливо. Так треба, плекайте в собі мужність! Астролог Любов ШЕХМАТОВА

дозвілля

Вечірній Київ | 1 жовтня 2015 року | №39 (19169)

«Вечірка» сміється

фільми цього тижня «Легенда»

Жанр: біографічний кримінальний трилер. Країна: Великобританія, Франція. Режисер: Брайан Хелгеленд. У ролях: Том Харді, Емілі Браунінг, Тарон Егертон. Тривалість: 130 хв. У середині 1960-х брати-гангстери Ронні та Реджі Крей створили в Лондоні кримінальну імперію. Вони займалися рекетом, воювали зі своїми супротивниками – сім’єю Річардсон, примудрилися зав’язати справи з американською мафією і уникнути покарання за вбивства.

Жінка запитує свою подругу: — Хотілося б дізнатися, хто той чоловік, який з самого початку, не відриваючись, дивиться на мене?

— Це антиквар,— люб’язно відповіла та. *** Дружина звертається до чоловіка: — Якщо я піду до іншого, ти будеш жаліти?

— Навіщо мені жаліти іншого чоловіка?

Один із них щасливо одружився та намагався контролювати братаблизнюка, який мав психопатичні нахили.

«Немає виходу»

Жанр: трилер. Країна: США. Режисер: Джон Ерік Доудл. У ролях: Оуен Вілсон, Лейк Белл, Пірс Броснан. Тривалість: 101 хв. Американська родина намагається знайти земний рай і почати нове життя, переїхавши до Південно-Східної Азії. Аж раптом там

екскурсії «Усе починається з любові» Фото Павла Пащенка

Оксана БАРКІНА Красивий акваріум створює в оселі неповторну атмосферу затишку та спокою, лікує стреси, нормалізовує тиск. Але перш ніж придбати акваріум, слід ретельно розрахувати його розмір і вибрати рибок, які легко уживатимуться разом. «Вечірка» поспілкувалася з продавцями акваріумних рибок. «Серед тих, хто тільки-но захопився розведенням рибок, найпопулярніші золоті рибки, скалярії, сомики, неони, гупії, барбуси та даніо реріо, – розповідає Андрій – акваріуміст зі стажем. – Купують невибагливих, які не потребують спеціального догляду». А продавець акваріумних рибок Віталій порадив, як серед широкого розмаїття вибрати здорову рибку. Зупинившись на певній породі, найперше слід дізнатися, яка поведінка властива саме цим рибкам. Скажімо, мечоносці та барбуси дуже рухливі, а сомики спокійно лежать на ґрунті. Поки немає до-

статнього досвіду, можна порівняти поведінку рибок та їхніх родичів у інших акваріумах. Якщо рибка забилася в куток, коли інші швидко плавають, – це не дуже добра ознака. Але треба пам’ятати, що деякі породи увесь час ховаються під корчами чи серед рослин. Також потрібно оглянути очі рибки. Здорові – чисті та яскраві. Не купуйте рибок із мутними чи білуватими очима. Коли на тілі рибки є білі плями, незрозумілі пухирі, скоріш за все це ознаки хвороби, тож не плутайте їх з природним забарвленням. А ще подивіться на хвіст і плавники. Пошкоджені є прикметою хвороби, хоча, можливо, і бійок у акваріумі. Не купуйте рибок з ушкодженнями й укусами. І останнє: перед тим, як віддати гроші продавцеві, ще раз прискіпливо огляньте банку з рибками. Непорядний торговець, відволікаючи розмовами вашу увагу, може підкласти зовсім інших рибок.

Коли: 3 жовтня о 15:00. Місце зустрічі: станція метро «Золоті ворота», біля пам’ятника Ярославу Мудрому. Маршрут та об’єкти показу: Золоті ворота, будинок Познякова, цукерниця «Маркіза», готель «Прага», маєток Беретті, Земська управа, ресторан «Давня Русь» та ін.

Київська міська рада

В. о. головного редактора Максим Філіппов Керівник творчої групи Леонід Фросевич Відповідальний секретар Володимир Полєтаєв Художній редактор Андрій Кійко Дизайнер Світлана Виноградова Фоторедактор Павло Пащенко

Природна енергетика столиці України виняткова й потужна. Тут є чимало місць Сили, що можуть змінювати душевний стан людини та зцілювати недуги. На екскурсії ви відвідаєте унікальний храм із петриківським розписом, київський Стоунхендж, інформаційний центр усього тіла міста, фонтан бажань, космічний колодязь та інші енергетичні місця.

Записатися на екскурсії можна за телефонами: (044) 364-51-11, (068) 121-44-58 або електронною поштою: tour@interesniy.kiev.ua Склала Оксана Баркіна

земельне володіння (зах. Європа, середньовіччя

обраний виборцями

виконують релігійні танці (інд.)

вишукана, тонка страва

окрема книжка псаломщик змагання на вітрильних суднах пекло (грецька міф.) предмет торгівлі данина сузір’я зодіаку

цариця богів (міф.)

вид місцевості з висоти

баранячий горох

заклик під час атаки

озоновий ... атмосфери

порода собак людиноподібна мавпа

солодка картопля

чорна фарба для креслення

розплавлена маса з вулкана земляний горіх у тенісі — партія

араб. бубон коштовний камінь

facebook.com/vechirkanova засновник:

Під час цієї екскурсії у вас з’явиться можливість поглянути на архітектуру міста крізь призму любові. Старовинний будинок, куди приходив за зціленням талановитий поет, місце, де жінка проводжала сина, який божественно танцював і до кінця вважав себе киянином – ви вже не зможете пройти повз, не згадавши сумні або веселі історії, приховані за фасадами... «Місцями Сили Києва» Коли: 4 жовтня о 12:00. Місце зустрічі: вул. Володимирська, 4 (з боку Десятинного провулка). Маршрут та об’єкти показу: Михайлівська площа, Свято-Юріївський храм, Пейзажна алея.

зоокуточок

Очі рибки розкажуть про її здоров’я

стається військовий переворот із убивствами та вандалізмом. Американці виявляються небажаними гостями й за допомогою британського друга змушені тікати від озброєних радикалів.

сканворд «Вечірки»

анекдоти Дівчина жаліється своїй подрузі: — Все ж таки по дурному влаштоване життя. Все, що мені подобається, або аморальне, або від цього гладшають. *** — Ало! Це ти, Алісо? Я купив квитки до театру!

— Чудово! Я вже починаю збиратися.

— Правильно робиш! Треба встигнути, квитки на завтра.

23

Адреса: 01001, м. Київ–1, вул. Володимирська, 51-б Телефон: 234-27-59 Факс: 235-01-93 E-mail: vk1906@ukr.net Свідоцтво: КВ №15417–3989 ПР від 15 квітня 2009 року

вибуховий снаряд, що закладається в землю

twitter.com/vechirkanova Рекламний відділ: вул. Володимирська, 51-б Тел.: 592–52–33, 592–52–44 Відділ розповсюдження та реалізації: Тел.: 235-23-34 Друк: ТОВ «МЕГА-Поліграф», м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14 Замовлення: 43384 Заг. наклад: 96 000.

vk.com/vechirkanova Редакція листується з читачами тільки на сторінках газети. Газета публікує також ті матеріали, в яких думки авторів не збігаються з позицією редакції. При передруку посилання на «Вечірній Київ» обов’язкове. Матеріали рубрики «Точка зору» публікуються на правах реклами. Рукописи не рецензуються. Передплатні індекси: 61170, 89469, 37607

24

ракурс

Вечірній Київ | 1 жовтня 2015 року | №39 (19169)

Коли літаки ще вміли говорити… Державний музей авіації може здивувати будь-кого

Олександр ПИЛИПЕНКО Павло ПАЩЕНКО (фото)

Кажуть, що птахи уміють говорити між собою на своїй, специфічній мові. І щебечуть же! А чи здатні розмовляти інші крилаті – ті, у кого замість серця залізний мотор? Навряд чи. Хоча… Завітайте до найбільшої в Україні гавані особливих крилатих машин – і не виключено, що зможете «підслухати», як діляться минулим Ани та МіГи, Яки і Ту… Фантастика? Так. Але доторкнімося до історії авіації, де так багато усього, в тому числі й людських мрій, утілених у життя. Навіть фантастичних.

Є і підстава сюди завітати – Державному музею авіації, що у Жулянах, виповнилося 12 років. Радив би почати оглядини із давніших експонатів. Ось розвідник і легкий бомбардувальник «Анатра-Анасаль» – перший серійний літак, сконструйований на території України. А «біографія» – одеська, бо виготовляли птаху на тамтешньому заводі Артура Анатра. Він уперше піднявся у повітря 27 липня 1916 року. Нині це – макет, але ж який! А що нам скаже винищувач Як із малюнком нотного стану на борту? Це ж Маестро (Леонід Биков) на ньому літав! Так-так, мова про відому кінострічку. Можливо, Як заздрить модерновішим

крилатим персонажам – скажімо, ракетоносцю Ту-22м. Але чи варто заздрити? Літачок Маестро громив гітлерівців, а Ту-22м залякував країни НАТО.

Простий і надійний Ан-2 знають у 80-ти країнах світу Утім, бомбардувальник Ту-22мс показали у 1993 році на авіасалоні у британському Фарнборо, за його штурвалом побували король Саудівської Аравії, герцог Един-

бурзький і командувач ВПС країн НАТО у Північній Європі генерал Джон Джампер. Тому в цьому кріслі можна себе відчути справжнім королем, пояснюють у музеї. А подивіться на Су-15тм! Блискуче творіння людських рук. Однак знадобився «совєтам» у чорній справі. Саме такий винищувач у 1983 році збив над Сахаліном південнокорейський пасажирський «боїнг». Звичайно, у цій гавані є і цивільна техніка. Ось Ту-104 – перший у світі реактивний пасажирський літак, що злетів ще в 1955 році. На цьому, «жулянському», Ту колись літав такий діяч часів СРСР, як Ворошилов. Літак-кабінет, літак-спальня… Нині цим не здивуєш.

Ще один птах родини Ту – 104-та модель. Не лише стартовий радянський реактивний пасажирський літак, але і перший серійний зразок. Рік народження – 1956-й, Харківський авіазавод. Це – єдиний екземпляр Ту-104 першої серії, що зберігся у світі. І нарешті – простий, надійний, рідний (бо ж – антонівський!) Ан-2. Його ж знають у 80-ти країнах світу, а перший політ відбувся в 1947 році. Ветеран, так би мовити. Ця крилата машина може розказати різних історій не на одну книжку. А взагалі знаєте, чиї голоси найдужче чути під час відвідин музею? Дітлахів. Вони – на сьомому небі од щастя. Особливо, коли побувають у кабі­ні пілотів.