Газета "Вечірній Київ", №47 (19177) від 26.11.2015

vechirniykiev.com.ua facebook.com/vechirkanova twitter.com/vechirkanova vk.com/vechirkanova

Найзручніша

Газета Київської міської Ради Заснована 3 січня 1906 року

» 10–16

TV

програма

26 листопада 2015 року №47 (19177)

західні ворота міста: бруд, стихійна торгівля та безлад з паркуванням

герої Майдану, математики Кузнєцови в гостях у «Вечірки»

»6

» 8, 17

Лікар випив горілки і поїхав до хворої дитини Випадок з п’яним педіатром змусив посилити контроль за роботою столичних медиків

На цій станції невідкладної допомоги любителя оковитої пацієнти більше не побачать – його звільнено

Подробиці на стор. 2 Григорій Кубланов

2

кур’єр «ВК»

резонанс

Вечірній Київ | 26 листопада 2015 року | №47 (19177)

скандал

Фото Григорія Кубланова

Ігор Ніконов повертається в бізнес Команда Віталія Кличка втрачає сильного гравця. Перший заступник голови КМДА Ігор Ніконов повертається керувати своїм бізнесом. У коридорах влади до такого рішення ставляться з розумінням: Ніконов має потужну будівельну кампанію «К.А.Н. Девелопмент», для нього робота у владі — зайві репутаційні ризики. На такій посаді треба витрачати себе, свої ресурси, нерви, енергію, приймати зважені рішення, домовлятися, відмовляти… Ніконов це вміє. Але більше не хоче. Харизматичний, впевнений, імпульсивний, він став провайдером багатьох проектів Кличка («Картка киянина», система електронного документообігу, електронний бюджет Kyiv Smart City і багато інших). Крім цих проектів, вартий доброго слова талант Ніконова спілкуватися з людьми, переконувати їх в тому, у що він вірить. Минулого року перший заступник голови КМДА досить впевнено протягнув крізь «депутатські рифи» міський бюджет і навіть пообіцяв вивчити українську мову… Новий столичний кошторис ось-ось на виході… Та, мабуть, політична кар’єра Ніконову не цікава. Впливати з посади радника значно простіше, ніж сидіти «на розтяжці» між Банковою, Грушевського та Хрещатиком… *** Хто далі потягне воза в одній упряжі з мером, поки що невідомо. Перший заступник Віталія Кличка відповідатиме за значну кількість зобов’язань, узятих на виборах. Це той гвіздок, на якому тримаються повсякденні міські проблеми — саме ті, які мотивують людей йти (чи не йти) на вибори... За інформацією з достовірних джерел, в команді Кличка залишаються працювати Петро Пантелеєв, Ганна Старостенко, Михайло Радуцький. До речі, голосування на сайті «ВК» саме в такому порядку визначило рейтинг довіри до цих заступників...

столиця за тиждень

Аптеки подбають про інвалідів Міська влада планує зробити соціальні аптеки КП «Фармація» зручними для людей з обмеженими фізичними можливостями. Зокрема, упродовж 2016 року всі аптеки планується обладнати тактильними підлоговими орієнтирами та повним комплексом безбар’єрного доступу для людей з вадами зору, щоб відвідувачі з особливими потребами відчували себе рівноправними, повноцінними громадянами.

Революції Гідності присвячено До Дня Гідності та Свободи задля вшанування подій в історії сучасної України в Шевченківському районі стартувала виставка «Революція Гідності». Мета заходу – збереження пам’яті про події та людей Майдану, нагадування про неймовірний досвід громадської співпраці та братерства, залучення громади до розвитку свідомості. На виставці презентовано фотографії подій, речі киян – безпосередніх учасників Революції Гідності та тематичний відеоряд подій Майдану. Експозиція триватиме до 10 грудня 2015 року в приміщенні бібліотеки імені Ошера Шварцмана за адресою: вул. Стрітенська, 4/13. Вхід вільний.

Торговельний хаос піде в небуття Центр столиці звільнять від автомобілів, з яких незаконно ведеться торгівля. Цю роботу виконають згідно з меморандумом між Києвом та Асоціацією пересувної торгівлі. Фахівці твердять, що зараз у центральних районах міста розташовано близько 150-200 шаурмо- та кавомобілів, що працюють без належних дозволів.

Записуйтеся до рибного патруля У столиці стартував набір до нової рибоохоронної служби, яка вже на початку 2016 року повністю замінить нинішніх інспекторів. Перші патрульні мають з’явитись у Києві та області, а згодом і в інших містах України. «З понеділка розпочалася активна фаза приймання документів до штату столичного патруля. На Київ та область плануємо набрати 60 осіб. Період реєстрації конкурсантів триватиме 30 днів і завершиться наприкінці грудня», – розповів «ВК» перший заступник голови Державного агентства рибного господарства України Павло Гвозденко.

Столиця позбулася 160 «нелегалів» У період з 16 до 21 листопада з вулиць Києва та фасадів будинків прибрано 160 незаконних рекламних носіїв різних форматів. Ідеться про банери, щити, лайтпостери, холдери, об’ємно-просторові тумби, кронштейни, транспаранти-перетяжки, тимчасові виносні конструкції. За інформацією КП «Київреклама», роботи здійснювалися в усіх районах столиці.

На 102-му маршруті побільшає автобусів Відсьогодні збільшено кількість автобусів на маршруті №102 «Масив Виноградар – кінотеатр «Братислава». У робочі дні на лінію виходитимуть на дві транспортні одиниці більше, у вихідні – на одну. Як зазначають у КП «Київпастранс», це дасть змогу помітно зменшити інтервали руху в години пік та в міжпікові періоди.

Районним управлінням охорони здоров‘я рекомендовано посилити контроль за трудовою дисципліною

Хильнув горілки – та на виклик Педіатр у нетверезому стані намагався надати хворій дитині допомогу Катерина СКРИПНІКОВА , Ганна РЕДЬКА

На Троєщині стався кричущий випадок: лікар станції невідклад­ ної допомоги приїхав до дво­ річної дитини п’яним. «Вечірка» з’ясувала подробиці. Уночі молоді батьки (вони мешкають на вул. Марини Цвєтаєвої у Деснянському районі) викликали додому невідкладну допомогу: у Аміни сильно підскочила температура. Коли ж лікар почав оглядати дитину, батько помітив, що той добряче напідпитку, і одразу викликав поліцію.

– Екіпаж патрульної поліції отримав виклик після опівночі, – розповіла «Вечірці» прес-секретар ГУ Національної поліції МВС України в Києві Оксана Блищик. – Поліцейські зателефонували на 103, аби дізнатися, хто відповідальний, диспетчер викликав на місце представників Департаменту охорони здоров’я. Провели тест на алкогольне сп’яніння, результат був вражаючий – 2,9 проміле, хоча патрульним лікар казав, що не вживав спиртного, а лише приймав серцеві краплі. А ще намагався домовитися з правоохоронцями, проте був попереджений про кримінальну відповідальність за давання хабара.

точка зору Лікар-психотерапевт Олексій Мащенко: – Лікарів під час оформлення на таку відповідальну роботу повинна перевіряти комісія, у складі якої були б психотерапевт, психолог, нарколог… Я, до речі, сам колись працював у педіатричній бригаді швидкої допомоги. Тут є особливі нюанси: ти не лише лікар, а й психолог та наставник – передовсім для батьків, які перебувають у нервовому напруженні. Лише одна не така фраза чи погляд можуть викликати у них емоційний сплеск… А як сам лікар потім знімає стрес? У нас немає служби, яка б допомагала йому в цьому, хоча й повинна бути. Звільняти чи ні? Тут важливо дізнатися причину, з якої людина так вчинила, в якому вона сама перебувала стані. Захист від стресу, який ніде зняти? Одна річ. А якщо це лікарська халатність – зовсім інше.

2,9 проміле – це, до речі, більш як пляшка горілки. При такому сп’янінні людина погано розуміє, що діється навколо, може втратити контроль над своїми відчуттями. Проте старша медсестра дитячої поліклініки Деснянського району (при ній є станція невідкладної допомоги) Катерина Пащенко каже, що на вигляд лікар не був дуже п’яним.

– Він адекватно поводився, не падав, не хитався, язик у нього не заплітався, – розповіла жінка, коли кореспонденти «Вечірки» приїхали до поліклініки. За її словами, педіатр влаштувався на роботу місяць тому,

коментар Тетяна Донченко, директор Департаменту охорони здоров’я КМДА: – Випадок із педіатром свідчить про необхідність підсилення контролю за дисципліною у медколективах. Нині готується наказ про заходи щодо удосконалення надання медичної допомоги... Департамент рекомендуватиме всім районним управлінням охорони здоров’я підсилити контроль за трудовою дисципліною. Крім того, тепер неодмінно перевірятимемо працівників пунктів невідкладної допомоги, лікарів і медпрацівників київських лікарень.

був на випробувальному терміні. Справляв враження людини спокійної, ніхто не бачив, щоб він, скажімо, нервував чи давав волю емоціям.

– Ми самі його запросили на роботу, адже ситуація з кадрами у нас складна – працюють чотири бригади, – продовжує Катерина Пащенко. – Ніхто не хоче працювати за такі гроші (ставка у медсестри 1700 гривень, у лікаря – трохи більше). А робота складна, до того ж у спальному районі дуже багато викликів. Коли це все трапилося, нас підняли о другій ночі, ми поїхали на виклик. За словами медсестри, співробітники служби дуже засмучені через прикрий випадок, адже ця станція невідкладної допомоги вважалася однією з найкращих у Києві. Педіатра (як ми дізналися, 40-річного киянина) одразу ж звільнили за відповідною статтею. А з дитиною все гаразд. До речі, це не перший інцидент з п’яним педіатром за поточний місяць. У Івано-Франківську до дворічної дитини, яка захворіла на пневмонію, приїхала нетвереза лікарка…

кур’єр «ВК»

Вечірній Київ | 26 листопада 2015 року | №47 (19177)

цікаво знати

читацька пошта

Громадська рада:

дієвий інструмент чи профанація? Фото Романа Федька

Цього разу простежувалися елементи певного конструктиву в роботі ради

Роман ФЕДЬКО, історик, учасник АТО

Сьогодні мав нагоду вчергове від­ відати засідання Громадської ради при КМДА. Враження неодно­ значні. Порівняно з попередніми засіданнями, коли залою літали парасольки, папірці, а «шановні» учасники хапали одне одного за комірці, цього разу простежували­ ся елементи певного конструкти­ ву. Можливо, причиною того був час, на який призначили початок засідання – о 15.00 у п’ятницю, хоча через спізнення одного з представників президії насправді воно розпочалося о пів на шіст­ надцяту. Я знову не зрозумів суті зібрання. Частина учасників розділилася на

купки, щось жваво обговорюючи. Натомість президія активно пропонувала голосувати за чергові, апріорі мертві поправки до чергового нормативного акта, який має сприяти покращенню роботи ради. Роботи, якої ніхто не бачив, либонь, і не побачить. Та чи можна побачити те, чого немає? За певних умов, звісно, можна, якщо вживати деякі препарати або поринути в солодкі сни. Дехто з присутніх, певно, саме цю «роботу» спостерігав, поринувши в солодкі, по-дитячому добрі й не зовсім сни… Їх можна зрозуміти: п’ятниця, післяобідня перерва, на вулиці дощить, у залі тепло, тобто створені всі умови, щоб утомлений представник громади міста відпочив. А тим часом ті, хто не хотів спати, обговорювали свої плани на вихідні, хтось смакував кавою й грав на теле-

фоні. Словом, робота була насичена «конструктивом» та спокоєм. Я не знаю, хто був ініціатором створення цієї ради, якими саме законодавчими актами регулюється її можлива робота, але в мене вже не вперше виникає переконливе відчуття, що ця Громадська рада при КМДА, у цьому форматі, у цьому складі й за такого законодавства, ніколи не розпочне працювати. Та чи може вона щось конструктивне запропонувати активній частині населення, окрім чергового гіпотетичного розподілу умовних портфелів з обов’язковим додатком у вигляді сварок, що переростають у бійки, штовханину та взаємні образи? Якщо хтось і мав певні сподівання, що, взявши участь у засіданні ради, почне власноруч змінювати життя столиці на краще, то після перших же бурхливих засідань усі ці сподівання вмерли... Громадська рада є мертвонародженим проектом. І причина не лише в недосконалому законодавстві чи органах влади, що не розробили механізму її функціонування, не пояснили, з якою метою вона створена, а й у самих громадянах, котрі у своїй сліпій боротьбі за членство в усіляких комісіях перетворили роботу ради на фарс та цирк. Так і живемо: бідкаємося, лаємо владу, а щойно, хай навіть гіпотетично, та влада замайорить десь там на власному життєвому обрії, усі все кидають і біжать по портфелі, наступаючи одне одному на голови й голосно звинувачуючи своїх конкурентів у нечесності та порушенні законодавства. Сумно.

3

«Хай небо буде мирним, а весь світ – чистим!»

Із 26 до 29 листопада у столиці триватиме перша Міжнародна екологічна конференція Let’s Do It! країн Східної співдружності, гасло якої: «Хай небо буде мирним, а весь світ – чистим!». Захід є частиною всесвітнього екологічного руху Let’s Do It, World, започаткованого 2008 року в Естонії (понад 13 мільйонів учасників зі 112 країн світу). Офіційна частина конференції буде з 10.00 до 17.30 27 листопада за адресою: вул. Хрещатик, 36 (Колонна зала КМДА).

«Амала» запрошує 27 і 28 листопада о 19.00 у Будинку культури «Більшовик», що на проспекті Перемоги, 38, відбудеться традиційний Міжнародний фестиваль ромської культури «Амала-2015» за сприяння циганського академічного музично-драматичного театру «Романс». Актори презентують свій новий творчий доробок – фольклорну музичну комедію «Одружуйся, та лише з любові». Відвідувачі зможуть ознайомитися з творчістю ромської поетеси Рані Романі, популярних виконавців, представників відомих ромських династій та молодих талантів.

Благодійна акція до Дня інвалідів 28 листопада о 15.00 до Міжнародного дня інвалідів у Київському муніципальному театрі ляльок (вул. Миропільська, 1, ст.м. «Чернігівська») відбудеться доброчинна акція, у межах якої діткам покажуть виставу «Кіт у чоботях». Також для малечі організують відвідини зоопарку, дельфінарію, столичних музеїв.

Відзначать переможців конкурсу «Фуете-2015» 29 листопада о 18.00 у приміщенні коледжу хореографічного мистецтва «КМАТ ім. С.Лифаря» (вул. Данькевича, 4а) розпочнеться гала-концерт та церемонія нагородження переможців ІІІ Всеукраїнського конкурсу хореографічного мистецтва «Фуете-2015». У конкурсі візьмуть участь близько 300 юних танцівників з різних міст України. Вони змагатимуться в чотирьох вікових категоріях і кількох номінаціях: класична, сучасна, народна, бальна, естрадна, спортивна та змішана хореографії.

І красиві ворони на фасаді

apostrophe.com.ua

опитування «ВК»

Яку частку сімейного бюджету відтепер витрачаєте на оплату комунальних послуг та від чого доведеться відмовитися через підвищення тарифів? В’ячеслав Крамаренко, студент: – На оплату комунальних послуг витрачаю доволі багато – не менше 30 відсотків доходу. Тож маю заощаджувати на продуктах харчування. Віталій Колбан, студент: – Левова частка родинного бюджету іде саме на оплату комуналки. Намагаємося хоч на чомусь заощаджувати – приміром, я став більше ходити пішки, так менше витрачаю на проїзд. Наталя Голижбіна, продавець: – У Києві я з 1996 року і не пам’ятаю, щоб тарифи «з’їдали» стільки грошей із сімейного бюджету! Раніше на комуналку йшло не більше 20 відсотків від заробітку. Євген Шеренас, пенсіонер: – Мені, як дідусеві, завжди хотілося побалувати дітей та онуків ласощами або ж грошима. Нині ж доведеться жити скромніше…

Ганна Іванівна, пенсіонерка: – Нові тарифи, звісно, дуже болючі, доведеться значно скоротити решту витрат. У мене пенсія 1375 грн, тож якби не субсидія, взагалі нічого не лишалося б у гаманці після оплати комуналки. Вікторія Урбан, молода мама: – Підвищення тарифів ми відчули одразу. Тепер на оплату квитанцій іде понад чверть нашого бюджету. Вже не купиш зайвий раз чогось смачненького, та й від делікатесів у майбутньому доведеться відмовитися. Наталя Сидоренко, пенсіонерка: – На оплату комуналки витратила всю пенсію. Я тільки-но оформила документи на субсидію, тож подивимось, які рахунки отримаю наступного місяця, бо з пенсією у 949 гривень геть ні на що не вистачає.

Опитування провела Ганна РЕДЬКА Фото Павла Пащенка

Ганна РЕДЬКА

Цього тижня в центрі столиці з’явилися одразу два нових мурали. Фасад будинку на вул. Рейтарській, 7б, де міститься відомий дворик з воронами, прикрасило тематичне зобра­ ження птахів понад 140 кв. м завбільшки.

– Картина має назву «Вісник життя». У центрі зображено білого ворона, який утілює в собі зародження нового життя, прагнення кращого, а довкола нього наймудріші птахи на землі – чорні ворони. Робота над цим муралом тривала 10 днів, – розповідає художник Олександр Брітцев. Інший арт-об’єкт виник на фасаді триповерхівки на вул. Артема, 75 – мальовниче зображення Михайла Грушевського площею 200 кв.м постало на місці

намальованої в червні реклами будівельної компанії.

– Створення портрета приурочене до 150-річчя Грушевського, яке Україна відзначила в лютому цього року. Такі проекти нагадуватимуть українцям, що нам є ким пишатися. На нашу думку, такі зображення донесуть людям, що потрібно знати, пам’ятати й любити своє, а не ненавидіти чуже, – зазначає керівник творчої команди художників «Кайлас-В» Андрій Пальваль. Невдовзі у столиці буде презентовано ще один арт-шедевр. Як повідомив засновник ініціативи «Сіті Арт» Гео Лерос, днями до Києва приїхав відомий у світі художник Nunca з Бразилії та вже став до роботи. Як полотно для творчості іноземний митець обрав фасад будинку на вул. Спаській, 6а. Головна ідея автора полягає в поєднанні української та бразильської культур.

4

подробиці

Вечірній Київ | 26 листопада 2015 року | №47 (19177)

Хто керуватиме комунальними підприємствами

Більшість киян не хочуть емігрувати Павло Пащенко

українських родин на першому місці залишаються харчування і ЖКГ, а от стратегічні витрати Якби нині проходив рефевідкладено на останній рядок (освіта дітей, відпочинок, оздорендум щодо вступу України ровлення тощо). Тобто, люди до Євросоюзу, переважна далеко не планують і багато не більшість киян висловилася б «за». Про це розповіла голова відкладають. Самі українці оцінюють свій матеріальний стан правління Українського інстипереважно як низький (30%) та туту соціальних досліджень нижче середнього (38%). ім. Олександра Яременка Можливо, саме тому 59% ресОльга Балакірєва. пондентів на запитання, чи Фахівці інституту спільно виїхали б вони з країни, коли з Центром «Соціальний моні- б мали такий вибір, відповіли торинг» з 6 по 15 листопада «ні», оскільки усвідомлюють провели опитування. Пані Ба- неготовність до життєвої болакірєва наголосила на регіо- ротьби за європейськими пранальних особливостях, оскільки вилами. «Так» на це запитання у Києві, центральних та західних сказали 26% опитаних. З них областях більшість громадян 30,9% хочуть тільки працювати тяжіють до Європи, на сході та за кордоном, а 22,1% готові запівдні більшість лишитися на чу– проти. жих теренах на59% респондентів завжди. І лише Порівняно з роками перед 3–4% роблять на запитання, Революцією для цього щось чи виїхали б вони конкретне. Гідності, наІз цими цифстрої українців з країни, коли б мали не зазнали осорами корелютакий вибір, бливих змін. ють і показники Ольга Балакіщодо хабарів та відповіли «ні» рєва відзначає: зарплат у кон72% опитаних переконані, що вертах. Так, понад 50% респонУкраїна розвивається «непра- дентів зізналися, що дають хавильно», і цей показник май- барі, 44% відповіли, що дають же зіставний з аналогічним хабарі на вимогу. І лише 20% дореволюційним. Синхронно вважають хабарі аморальним реєструється погіршення оцін- явищем. ки громадянами свого матеМайже 60% опитаних так ріального забезпечення. Так, чи інакше стикаються з «конінфляційні очікування, котрі вертами», і аналіз фахівців дає були найгіршими восени 2014 змогу припустити, що люди року, нині становлять трішки отримують у конвертах більшу більше 180 пунктів, що свідчить частину доходів, а зусилля дерпро настороженість відносно жави вивести доходи з «тіні» є курсів валют. У структурі витрат неефективними. Ганна КАСІЧ

Марія КАТАЄВА

Представники Антикорупційної ради при міському голові та експерти Реанімаційного пакету реформ (РПР) закликають нову Київраду якнайшвидше ухвалити проект положення «Про конкурсний відбір керівників комунальних підприємств». Питання прозорого конкурсу на посаду очільників комунальних підприємств обговорюється вже давно. Антикорупційна рада при Київському міському голові ще у квітні розробила проект положення «Про конкурсний відбір керівників комунальних підприємств», улітку його доопрацьовували, восени розглядали кілька комісій Київради (з питань власності та місцевого самоврядування, регіональних та міжнародних зв’язків). За словами співавтора проекту положення Михайла Серебрякова, готуючи документ, використову-

вали розробки щодо призначення директора Антикорупційного бюро. Згідно з положенням, на розгляд міського голови, який призначає керівників комунальних підприємств, подаються три кандидатури. Їх обирає спеціальна комісія, до якої входять представники громадськості, антикорупційних громадських об’єднань. Засідання комісії – відкриті, присутніми можуть бути всі бажаючі громадяни. На думку експертів, імовірна хвиля кадрових ротацій очільників комунальних підприємств. Тож на часі прийняття цього положення, що унеможливить призначення «потрібних» людей, натомість дозволить враховувати у першу чергу професійність кандидатів, які зможуть подолати збитковість підприємств та вивести їх на новий рівень. За цією процедурою як експеримент уже триває конкурсний відбір на посаду директора КП «Київтранспарксервіс».

– До конкурсної комісії, зокрема, увійшли троє осіб за поданням голови КМДА, двоє – від антикорупційної громадської організації, а також один представник профільної асоціації, – розповіла експерт РПР Оксана Величко, яка теж є членом комісії. – Спочатку кандидати надсилали резюме (було до 30 претендентів). Далі вони мали розробити власні пропозиції стратегічного розвитку комунального підприємства, як залучити інвестиції та вийти із кризи – і вже на цьому етапі відпали 4 кандидати. Наступним етапом буде співбесіда, після якої залишаться 10 претендентів. Усі пропозиції кандидатів буде розміщено на сайті КМДА. Серед вимог до кандидатів на керівні посади згідно з проектом положення – вища освіта, досвід роботи на підприємствах, в установах або організаціях (незалежно від форм власності), володіння державною мовою, професійні якості та організаторські здібності тощо.

пряма мова Оксана Величко, експерт РПР: «Керівництву міста варто віддати повноваження щодо призначення очільників комунальних підприємств громаді та сказати: будь ласка, обирайте гідних. Таким чином столиця матиме кращих керівників, які спроможні навести лад у міському господарстві».

Реклама

мегаполіс

Вечірній Київ | 26 листопада 2015 року | №47 (19177)

5

Хотіли прихопити землю на мільйон доларів У Пущі-Водиці активісти виявили проект землеустрою по забудові котеджами околиці паркової зони

коментар Галина Янченко, депутат Київради (VII скликання), член земельної комісії: – Яким чином з’являються такі рішення: є певні зацікавлені особи, які хотіли б отримати ділянку в конкретному місці, вони подають заявку на дозвіл розробки проекту землеустрою, земельна комісія або схвалює, або відхиляє. І далі людина розробляє документацію і подає рішення про користування ділянкою – у оренду або власність. Земельний ресурс у Києві дуже дорогий, і зрозуміло, що чимало хто хоче отримати ласий шматок, а серед чиновників і депутатів є такі, які бажають отримати винагороду за сумнівні рішення. Цей випадок доволі унікальний, у активістів високі шанси зупинити забудову поки депутати ще не погодили землевідведення. Зазвичай на комісії землевідведень дуже багато, громадський контроль надто слабкий – і на поверхню такі рішення випливають вже тоді, коли обносять земельну ділянку парканом, коли у забудовника всі документи на руках. У Київраді нашої каденції нових проблемних землевідведень було не так багато, а більшість сумнівних рішень полягали у продовженні землевідведень, прийнятих депутатами минулих скликань, – забудови на розв’язках, у зелених зонах, на берегах Дніпра. Григорій Мельничук

Нині у багатьох парках міста кияни опікуються розвитком зелених зон. Не стала винятком і Пуща-Водиця, де громадські активісти вирішили допомогти і району, і Київзеленбуду з реконструкцією парку. І яке ж було їхнє здивування, коли до них потрапив проект землеустрою, за яким безпосередньо у парку

«Пуща-Водиця» передбачалося відвести приватним особам 9 земельних ділянок! Ці наділи розташовані вздовж вулиці Новикова-Прибоя (це західна околиця Пущі-Водиці), між 4-ю та 5-ю лініями. Тут, у глибині парку, є старовинна двоповерхова будівля, в якій розташовано 3-й територіальний відділ Оболонського районного управління ГУМВС у Києві. І

між нею та вулицею спритники намагалися відтяти у парку 9 ділянок по 10–12 соток кожна. Сотка землі тут коштує близько 10 тисяч доларів, тож ідеться про оборудку на майже мільйон «зелених»!

– Цікаво, чим думав чиновник у Київземі, який брав документи і дав справі хід? Скільки людей в цьому взагалі було задіяно? – запитує у бесіді з кореспондентом «Вечірки» громадський активіст

Олександр Чепурко. – Будемо ініціювати прийняття рішень Київради щодо мораторію на виділення нових ділянок у Пущі-Водиці. Цей таємничий проект землеустрою, на думку Олександра Чепурка, мав виноситися на земельну комісію Київради. Активісти постійно контактують з головою Оболонського району Олександром Цибульчаком, керівниками УЗН Оболонського району,

лист у номер

директором Київзеленбуду, тож можна сподіватися, що спільними зусиллями дерибан парку буде зупинено. До речі, на сайтах нерухомості відкрито продаються ділянки на західній околиці Пущі-Водиці, в районі 10–11 ліній, де вікові сосни і загальнодоступна зелена зона. Пропонують тут від 12 соток до 2 га, що безпосередньо примикають до вулиці, – аби не було проблем з комунікаціями.

Павло Пащенко

Змінюймо місто щодня! Зазвичай після виборів аналітики вивчають плюси і мінуси кампанії, дають поради представникам влади, які злободенні проблеми, порушені виборцями, потрібно вирішувати у першу чергу, що у місті «не так», а що – варто вітати… Багато зроблено, але і фронт нових робіт ще великий. Незабаром – перша сесія новообраної Київради, яка розпочне діяльність з чистого аркуша. Було б добре, щоб депутати також врахували і слушні пропозиції пересічних киян. Ось якого листа одержала «Вечірка». Чому кияни не пішли на вибори? Випадкова розмова з сусідами (в очікуванні ліфта) практично за 10 хвилин розставила всі мотивації як за віковим, так і соціальним принципом. Переважна більшість виборців просто не знали, за кого голосувати, нарікаючи на відсутність вибору. Як не дивно, чимало киян відлякало засилля політичної реклами («дістало») і брудні політичні ігри.

– Як послухаєш, усі погані, усі обдурюють, обіцяючи манну небесну, а конкретики – жодної, – скаржиться наша консьєржка

Валентина Петрівна. – «Там» уже й без нас давно все вирішено і домовлено, до того ж за наш рахунок. Витрачати ще на це свій час? Це занадто. Молодь (дві молоді родини саме поверталися з дітьми з прогулянки) обурювалася, що деякі кандидати маніпулювали темами Майдану й АТО.

– Ми також були на Майдані, а тепер щомісяця з сусідами збираємо допомогу для АТО, але патріот, добра чи співчутлива людина – це не професія, – резюмував молодий батько. – Професіоналів і знавців своєї справи я серед кандидатів не знайшов. Та більшість думок зводилася до одного – сенсу в другому турі не було, тому багато людей і проігнорували його. Дехто каже, що цьогорічні вибори не викликали оптимістичних сподівань. Ще до початку голосування вже було зрозуміло, хто виграє другий тур… Спочатку нарікання сусідів на дії міської влади збудили бажання їм заперечити, бо люди завжди незадоволені владою, хочуть все й одразу. Але…

Можливо, півтора року – це замало для суттєвих результатів, та чому ж не можна домогтися змін, наприклад, в наступному. У нас на вулиці протягом останнього року з’явилися нові МАФи (додатково до існуючих), стихійний ринок, а через неправильно припарковані авто (на газонах, тротуарах, переходах і зупинках) маршрутки долають якісь сто метрів щонайменше за 20 хвилин. А поруч щодня їздить, привітно посміхаючись, нова поліція. Про яку реформу всі говорять? Невже для того, щоб навести лад, необхідні додаткові кошти з бюджету? А на зауваження щодо неналежного виконання своїх обов’язків, ще й за такої високої зарплати, новоспечені полісмени кажуть, що їм платить Америка. Як і тисячі киян, я щодня їду на роботу, опікуюся своєю родиною та домівкою. Проїзд у громадському транспорті подорожчав, а от про покращення пасажирських перевезень забули. У маршрутках настільки брудно, що гидко заходити. А скільки було обіцянок навести лад на підходах до станцій метро. Не знаю, як де, але підходи

Невже для того, щоб навести лад, необхідні додаткові кошти з бюджету?

до метро «Лісова» і «Лук’янівська» – справжній квест на виживання. За рекламними щитами і вивісками вже не видно Києва – того давнього і неповторного, яким ми пишаємося. Чому в нас не може бути так, наприклад, як у Варшаві, де історичний центр є вільним від реклами і припаркованих авто? Розумні зупинки, IT-технології, нові сквери, велосипедні доріжки – мабуть, це добре, але губиться на тлі повсякденного загалу.

Багато людей втомилися і зневірилися. Звідси й апатія. Цього разу пасивність більшості зіграла на руку активній меншості. Сподіваюся, нинішня міська влада зможе завоювати довіру тих, хто не голосував, і це стане дороговказом на наступні два роки й матиме певні позитивні зміни саме для киян. Наталя АРАСЛАНОВА

6

погляд кава з бульбашками

Вечірній Київ | 26 листопада 2015 року | №47 (19177) Григорій Кубланов

Тротуар біля тролейбусної зупинки перетворився на ринок

В одному флаконі Вадим ПЕТРАСЮК Біля станції метро «Лівобережна» на кінцеву зупинку прибула маршрутка. Народу спершу небагато, тож треба чекати, поки заповняться сидячі місця, і тоді вже поїдемо. Я взявся спостерігати за водієм. Він по-хазяйськи заходився сортувати купюри та копійки. Щось занотував у записничок. Біля передніх дверей (а лише вони були відчинені) на тротуарі з’явився дідусь років 65. Він не заходив до автобуса і не відходив геть. Стояв собі, наче так і треба. Ось рушив у рейс автобус іншого маршруту, що був трохи попереду.

– Микола знову повернувся. Довгенько його не було, – сказав дідусь, киваючи у бік маршрутки, що віддалялася.

– Мабуть, додому їздив, – відповів водій мого автобуса. О, то вони знайомі – зробив я висновок.

– Я теж думаю злітати додому на недільку, – продовжив водій. – Хазяйство доглянути, жінку поганять, сина з невісткою.

– Це тре-еба! – схвально посміхаючись мовив дідусь. Схоже, говорячи про своє господарство, водій щось пригадав. Дістав мобілку, зателефонував. Не стану переповідати всю його розмову, але цікавими в ній були фрази: «Корова в порядку?.. а вівці?.. а риба у ставку?.. кури?.. гуси?.. Котел вже включали? На газу чи ще тільки на дровах?..». Він подовгу слухав чиїсь відповіді, давав вказівки, трохи лаявся, підвищуючи голос і часом майже зриваючись на крик. Ґаздував на відстані. Нарешті відклав слухавку: – Треба таки їхати, бо толку не буде – ніхто нічого не робить, а тільки ходять! Тим часом народу більшало. Дідусь піднявся у салон. Далі відбулася дія, суть якої я не одразу збагнув: водій простягнув дідусеві дві гривні, той узяв і сів на пільгове місце. За хвилину підійшла літня жінка і запитала, чи візьме водій «по удостовєрєнію», на що дістала відповідь: місце зайняте. Тобто пільговик уже є і він – дідусь за дві гривні. Автобус рушив, але за кількадесят метрів зупинився на світлофорі. Нічого не кажучи, водій раптом відчинив передні двері, й дідусь-«пільговик» хутко зістрибнув на асфальт. І раптом я зрозумів: дідусь працює «підсадною качкою». За дві гривні водій наймає його імітувати, що пільгове місце зайняте. Таким чином не даючи сісти справжньому пільговикові. Навіщо? Гадаю, читач домислить самостійно. Крізь вікно я встиг побачити, як неквапливим кроком «качечка» поверталася на зупинку – на «робоче місце». І не дивно, що дідусь знає водіїв маршруток на ім’я. Певно, «харчується» від кожного. Отже, мій здобуток дня: за лічені хвилини я краєчком ока підгледів епізод з життя копійчаної мафії на комунальному транспорті. А ще – побачив справжнього українського ґазду. Людину з тих, що з ними часто пов’язують відродження села і значною мірою України. Вони активні та працьовиті. Вдома вирощують худобу і плекають дідівські традиції, в місті – заробляють живі гроші. Але парадокс у тому, що інколи «мафія» і «надія України» – в одному флаконі.

Занедбані ворота міста

Григорій Мельничук

Неподалік в’їзду до столиці – бруд, стихійна торгівля та безлад із паркуванням Григорій Мельничук

Театр починається з вішака, а місто – з вокзалів. В’їжджаючи до Києва з боку Житомира, хіба за літерою «М» над станцією підземки «Житомирська», що губиться серед безладу реклами та кіосків, можна здогадатися, що ти вже у столиці. Хаос у організації простору тут додає незручностей всім – і пасажирам, і перехожим, і водіям, і підприємцям. Хоча поліпшити ситуацію можна було б легко і логічно! Так склалося, що автостанції на околицях Києва погано поєднані з метрополітеном. Автостанція «Дачна» західного напрямку знаходиться за кілометр від станції підземки «Житомирська», де стихійно сформувався справжній автовокзал. «Дачна» практично порожня, а тут вирує життя: постійно вантажаться автобуси на Житомир та безліч менших міст і сіл у західному напрямку. Про інфраструктуру годі й думати: ані розкладів, ані зручних туалетів, ані залів очікування – все «біля того стовпа», «по завантаженню». Нещодавно тут ловили зі стріляниною банду з декількох десятків рекетирів, які контьролювали автобусні перевезення. Кримінальні елементи допомагають водіям поділити шматки тротуару, щоб припаркувати свої «Спрінтери» в очікуванні пасажирів. Натомість за зеленим парканом, що лишився ще з будівництва метро 2003 року, – величезна ділянка у майже гектар, де можна побудувати сучасний автовокзал. За кадастром, тут аж три ділянки у комунальній власності – 0,3329 га, 0,3794 га та 0,1802 га й одна – у приватній, на 0,1802 га. Але всіх усе влаштовує! Інша біда – стихійна торгівля. Це ж логічно, що біля автостанцій, куди приїжджають автобуси з сіл, мають бути ринки для селян.

Ковбасою у переході метро торгують і за міліції, і за поліції Павло Пащенко

На «Житомирській фактично функціонує автовокзал звідки здійснюються перевезення у західному напрямку

І він тут є – стихійний, просто на зупинці громадського транспорту біля кінотеатру «Екран». Бабусі порозкладалися на велодоріжці, поруч на величезному столі азіат торгує трусами та шкарпетками. Міліцію, а тепер і поліцію, сюди викликали чимало

Кримінальні елементи допомагають водіям поділити тротуар, щоб припаркувати свої «Спрінтери» в очікуванні пасажирів

разів – але без результату. Може, також «дах»? Так само неможливо прибрати з переходу метро столик із ковбасою та м’ясними виробами – правоохоронці не реагують, а торговці тікають від фотокамер. Може, все-таки варто облаштувати тут цивілізовані й автостанцію, і ринок, і перехоплюючий паркінг, бо нині лишити машину при в’їзді в місто, аби пересісти на метро, можна хіба на тротуарі чи велодоріжці. Поки ж виправдовує себе єдиний у своєму роді напис на платформі «Житомирської» – «станція метро», ніде більше такого немає. Як нагадування: «так, друже, це метро, це вже столиця».

здоров‘я

Вечірній Київ | 26 листопада 2015 року | №47 (19177)

Врятувати три тисячі життів

У Києві впроваджують європейську програму Stent for Life – «Стент заради життя» Фото з архіву Максима Соколова

Катерина СКРИПНІКОВА

Як же саме болить? Головний провісник інфаркту – пекучий біль посередині за грудиною чи у горлі (відчуття – ніби проштрикнули списом), який може віддавати у ліву або обидві руки, у шию та нижню щелепу. Це закривається судина, яка живить серцевий м’яз. Дехто також скаржиться на те, що йому щось ніби тисне. Біль посилюється під час ходіння та фізичного навантаження, коли ж людина зупиняється – їй стає легше. Але варто пройти лише 200 метрів, все повторюється знову… Саме тоді час звертатися до лікаря. Якщо ж біль не зупиняється більш ніж 15 хвилин (менше цього часу – напад стенокардії), викликайте швидку допомогу негайно. Швидше за все, це інфаркт. Сидіти, чекаючи, поки «переболить», не треба! Також варто знати, що напад стенокардії нескладно зупинити нітрогліцерином. Коли ж стався інфаркт – ліки не допомагають. Зниження тиску також біль не вгамовує.

Людей із гострим інфарктом міокарда оперуватимуть терміново та безкоштовно. Щоправда, аби програма запрацювала, потрібно 36 мільйонів гривень.

Допоможуть у двох лікарнях

Пацієнтам із гострим інфарктом міокарда треба проводити процедуру негайно і безкоштовно – у цьому полягає суть ініціативи «Стент заради життя». Формально до цієї програми Україна приєдналася ще кілька років тому, але реально її почали впроваджувати лише сьогодні. Адже термінове коронарне стентування у Києві роблять у режимі 24 години 7 днів на тиждень безкоштовно поки що лише у двох лікарнях – в Інституті серця та Інституті кардіології імені академіка Стражеска. У багатьох європейських містах стентування отримують майже всі екстрені хворі, у нас – лише 15%. Що ж робити решті пацієнтів – помирати? Потрібні кошти, технічне обладнання та ще два додаткових центри на базі столичних лікарень. І піклуватися про це повинна держава.

смертність можна зменшити удвічі

На стіл – відразу

Після прес-конференції, присвяченій програмі Stent for Life, «Вечірка» поспілкувалася з головним кардіологом Києва Максимом Соколовим. Максим Юрійович, до речі, з династії лікарів: його батько наприкінці 90-х зробив перше в Україні стентування, мати та бабуся були лікарями. Дружина Соколова також лікар. І донька закінчує медуніверситет. Професор зустрів мене у своєму рідному Інституті кардіології імені академіка Стражеска, де працює вже чверть віку.

– Ходімо в операційну, – запропонував він, подаючи мені білий халат. – Ви побачите пацієнта, якого привезли до нас через дві години від початку симптомів гострого інфаркту міокарда. Йому тільки-но зробили термінове коронарне стентування. Я дещо зніяковіла.

– Стентування у самій своїй суті не є операцією. Це, на перший погляд, нескладна маніпуляція, робиться під місцевою анестезією, через артерію на стегні, – пояснює Соколов. Підходимо до чоловіка років п’ятдесяти, який лежить на операційному столі. Він утомлений, але посміхається: – Зараз вже нічого не болить, хоча ще три години тому дуже тиснуло, – каже. Хворий викликав додому швидку допомогу, і лікарі поставили діагноз – інфаркт. Далі його привезли сюди та терміново – на стіл.

Правило п’ятнадцяти хвилин

Головний кардіолог Києва Максим Соколов: «Не чекайте, поки переболить...»

– При гострому інфаркті міокарда важливо відкрити серцеву артерію – чим раніше, тим краще, щоб відновити кровотік, – пояснює Максим Соколов. – Раннє її відкриття часто повністю відновлює людину, її працездатність. Це робиться за допомогою стентування. Пацієнт, якого ви бачите, викликав швидку допомогу відразу, тому й результат у нього дуже гарний. До речі, якщо стентування робиться у перші півгодини після початку симптомів, смертність пацієнтів складає всього 2%. Якщо у перші дві години, то 3–5%. Через три години – 6%. Але, на жаль, близько 40% киян звертаються після 12 годин, коли це вже практично марно.

Телефонуйте «103», поки болить

Наразі у нас 67% смертей – від серцево-судинних захворювань (це інфаркти та інсульти). А серед тих, кого схопив інфаркт, не виживає 31%. Більшість помирає у першу годину – так, до речі, не лише в Україні, а й у Європі. Але у європейських країнах все ж таки рідше, бо люди там заздалегідь обстежуються, більше піклуються про своє здоров’я. А ми… Серце болить, тисне, пече. Але до швидкої

допомоги не телефонуємо. І так може минути доба.

– А потім уже немає сенсу щось робити, адже біль минув, – із сумом розводить руками лікар. – Пам’ятайте, що біль – це сигнал про те, що хворому ще можна допомогти. Тканина міокарда (тобто серцевого м’яза. – Авт.) гине, тому пацієнту і боляче. А коли перестане боліти – можливо, буде уже пізно щось вдіяти. Інша причина смертей – госпіталізація не до тієї, що потрібна, лікарні, де хворому замість того, щоб негайно відкрити артерію, будуть ставити крапельниці, знеболювати. Йому ніби легше… А потім роблять кардіограму – інфаркт! За місяць-два після лікарні такі пацієнти нерідко помирають удома. За статистикою, за перші півтора-два місяці від початку симптомів у Києві помирає приблизно третина захворілих інфарктом міокарда. Тому дуже важливо знати: допомогти вам можуть зараз лише в інституті ім. Стражеска та Київському центрі серця. Тому, не вагаючись, вимагайте у медиків швидкої допомоги: «У мене болить, як при інфаркті. Тому везіть мене туди, де відкривають артерію». Від цього залежить життя. І вам не мають права відмовити.

Європейські країни, де смертність від інфарктів є найнижчою, – або невеликі за розміром, або заможні (які мають змогу навіть на чималій території побудувати багато центрів для безкоштовного стентування). Це Німеччина, Франція, Англія, Швейцарія, Австрія… В усіх цих країнах від гострого коронарного синдрому з елевацією сегмента ST (професійна назва перших годин гострого інфаркту міокарду) помирають 7–8% хворих. А в Чехії (тут, до речі, і народився проект «Стент заради життя» у 2009 році) показники взагалі найкращі – не більше 5 відсотків. Чи можуть кияни наблизитися до європейських показників? Так, і на це потрібно лише кілька років. Лікарі підрахували, що програма коштуватиме Києву 35–40 млн грн щороку. У столиці щорічно треба проводити мінімум 3 тисячі термінових стентувань. Наразі ж таких маніпуляцій робиться уп’ятеро менше – близько 750 на рік. Крім того, центрів стентування в Києві лише два, а повинно бути – чотири (до речі, в Олександрівській лікарні такий центр є, але там не працює відповідний апарат, який нескладно відремонтувати). Усе це дозволить більш ніж удвічі знизити смертність пацієнтів із гострим інфарктом. За словами заступника міністра охорони здоров’я України Віктора Шафранського, за правильної організації роботи в Україні (адже центри термінового стентування наразі працюють не лише у столиці, а й в інших містах) рятуватимуть близько 50 тисяч життів щорічно.

7

порада фахівця

Як зберегти своє серце Головні фактори, які на думку головного кардіологога столиці Максима Соколова, допоможуть здоровим людям захистити серце від можливого інфаркту.

• Відмова від паління.

• Систематична фізична активність. Тут важлива не стільки інтенсивність навантаження, скільки систематичність. Нехай це буде лише 20 хвилин, але щодня. А ще краще – по 15 хвилин двічі на день. Плавання, інтенсивна ходьба на свіжому повітрі, гімнастика вдома, тренажери… Чим молодший вік, тим вищою має бути активність. До речі, дехто більшість часу сидить за комп’ютером, а вибирається до тренажерної зали лише раз на тиждень. І працює там дві з половиною години. Такі несистематичні навантаження для серця зовсім не корисні.

• Правильне харчування. Варто відмовитися від великої кількості вуглеводів (тобто від усього солодкого, виробів із борошна, від картоплі). Вони сприяють зайвій вазі, що є фактором ризику для появи проблем із серцем. Їжа повинна бути не надмірно калорійною. А ось салати (найкраще їх заправляти соняшниковою або оливковою олією), фрукти (50 % раціону), продукти, насичені жирами рослинного походження, – це дуже корисно. Не забувайте і про білок: м’ясо у раціоні повинно бути (25%), крупи, зернові, картопля (не більше 25%).

• Кардіологічні тести. У віці від 40 років необхідно проходити медобстеження: робити нескладні кардіологічні тести з фізичним навантаженням, аналіз крові на рівень холестерину тощо. Якщо у вас немає проблем із серцем, робіть це раз на кілька років.

одним абзацом

Поскаржитися на швидку допомогу Віднедавна за номером «гарячої лінії» (044) 278-41-91 кияни можуть повідомляти про роботу бригад екстреної медичної допомоги. Таке рішення прийнято в Департаменті охорони здоров’я.

Скільки витратили на ліки Цьогоріч удвічі збільшено фінансування централізованої закупівлі ліків. «Якщо 2014-го на виконання заходів міської цільової програми «Здоров’я киян» для централізованої закупівлі лікарських засобів та виробів медичного призначення було передбачено 171,9 млн грн, то цього року вже 317,5 млн грн», – повідомила директор Департаменту охорони здоров’я Тетяна Донченко.

8

кияни

Що математики робили на Майдані Микола та Ігор Кузнєцови, жорстоко побиті беркутівцями 18 лютого 2014-го на Інститутській, в гостях у «Вечірки» Того дня батько і син, які ледве трималися на ногах, бо були скалічені, випадково потрапили в об’єктиви камер. І в багатьох країнах світу вкотре побачили, як виборювали українці волю, з якою силою духу довелося зіткнутися режиму Януковича. «Вечірці» цікаво було дізнатися, що сьогодні Кузнєцови говорять про уроки Майдану, якими вони є у повсякденні, над чим працюють.

«Тримав за руку сина, аби не загубити»

– Нас часто запитують, чи не була Революція Гідності даремною, – починає розмову Кузнєцов-старший.

– Ні. Головне – змінилася свідомість людей, і це вже ні в кого не викликає сумніву. При Януковичу маленькі й великі стовпи режиму були впевнені у своїй безкарності, вони думали, що пануватимуть завжди. Сьогодні тривожить, що чимало поплічників Януковича і далі комфортно почуваються. Не хотілося б, щоб ми стали свідками якихось радикальних дій розчарованих людей.

– Винних у злочинах проти учасників Євромайдану й досі не покарано. Чому, на вашу думку?

– Можливо, існують певні домовленості, які заважають розслідуванню. Але владі необхідно реагувати на вимоги людей, бо пам’ять про загиблих ніколи не зітреться, заговорити це питання не вийде.

– Ті перші враження від такої несподіваної жорстокості, мабуть, досі у пам’яті…

– Я більше хвилювався за Ігоря, весь час міцно тримав його за руку, аби не загубити. У сина проблеми із зором, він носить спеціальні контактні лінзи, і коли ми вийшли з підвалу, всі залиті кров’ю, Ігор сказав, що він нічого не бачить. Але, дякувати Богу, все обійшлося…

Професору й артилерійська справа під силу

– Ви – фахівець у галузі точних наук, чому обрали саме математику?

– Математику, мабуть, закладено у наших генах. Мій батько, Юрій Миколайович, – викладач математики, дід закінчив Московський університет імені Ломоносова, прадід також був викладачем математики. Тож виходить, що я – математик у четвертому поколінні, а Ігор – уже в п’ятому. Майже вся наша сім’я пов’язала свою долю з цією наукою. У нас хіба що донька Оксана обрала фах викладача англійської. Любов до математики прищепив мені батько, йому 86, багато років пропрацював в Інституті народного господарства. А ще він усе життя збирав книжки, у нас – багатюща бібліотека.

– Як маємо воювати проти Путіна?

– Не треба його боятися. Бо коли він відчуває це, то починає нападати. Ми вже довели йому два роки тому, що не боїмося. І ми переможемо. Основне, що сьогодні маємо робити,

як навідник артилерійських систем (колись закінчив військову кафедру). Артилерійська справа пов’язана з математикою, розрахунками, думаю, що зміг би це освоїти. Поки що намагаємося максимально допомагати наближати перемогу.

– Математики Кузнєцови ходять біля землі?

– Аякже. Маємо дачу в селі, у Васильківському районі. Хату ми купили ще у 1988 році, а збудована вона у 1948-му. Ми самі відремонтували цю оселю, трохи розширили, перекрили, гараж побудували, зробили доріжки. А ще маємо 20 соток землі, тож вирощуємо картоплю, овочі, у саду – яблуні, груші, є і квітники. Ігор посадив п’ять дубів, то вже «вимахали» метрів по сім.

Влад Содель

– Ви із сином також є потерпілими. Чи зверталися до вас слідчі?

– Ні. Утім, певно, уже неможливо знайти тих, хто нас бив. А беркутівці били зі спини. Там, в районі Інститутської, першу медичну допомогу нам надали волонтери, потім ми переховувалися у під’їзді одного з будинків, куди нас завела його мешканка. Це був героїчний вчинок, бо «Беркут» буквально на п’яти нам наступав. У тому будинку, коли ми зайшли, вже чоловік 20 поранених лежали на першому і другому поверхах. Потім приїжджали швидкі допомоги і забирали поранених. Ми дуже вдячні автомайданівцю, який вивіз нас із небезпечного району на Печерськ. За нами приїхала дружина, Алла Антонівна, вона умовила автомобіліста-чорнобильця підвезти її до нас (таксисти боялися потикатися до центру міста). Ми, на жаль, тоді навіть не запитали його прізвища. Тепер через газету хотіли б щиро подякувати і йому, і всім киянам, які, по суті, тоді нас врятували.

– Ви отримали колосальну підтримку людей, вам навіть пропонували кошти на лікування.

– Волонтерські організації пропонували кошти на медобстеження, ми з Ігорем відмовилися, адже мали змогу оплатити самі, а гроші були потрібні тим, хто більше за нас постраждав. Пам’ятаю, студентки-першокурсниці фізтеху навіть зібрали нам валізу з продуктами, ми дуже були зворушені, але попросили дівчат харчі віднести до Михайлівського собору, де тоді перебувало багато майданівців.

– розгорнути потужну антипутінську пропаганду, показувати російським матерям правду про війну, щоб вони знали, що чекає тут на їхніх дітей, розповідати про це всьому світові.

– А у вас не було бажання піти на фронт?

– Бажання таке було, але Ігорю не дозволяє стан здоров’я. Я був би, можливо, корисним на фронті

Ми всі любимо дуби. Мама дружини дуже багато нам допомагає. Ми там по-справжньому відпочиваємо душею, пізнаємо секрети присадибного дизайну, будівництва. І якщо, не дай Бог, наука стане непотрібною, зможемо заробити собі на життя (посміхаються).

– Розкажіть, будь ласка, про свої захоплення.

– Щороку, хоча б на тиждень, вибираємося в Карпати кататися на лижах, це наша сімейна віддушина. Не їздили хіба що торік (не до курортів було). Також я люблю футбол, з дитинства захоплююся цією грою, зараз, правда, більше дивлюся по телевізору.

Дуже сімейна людина

– Миколо Юрійовичу, а як ви познайомилися зі своєю дружиною?

– Звісно, як істинний математик – в університеті. Я тоді був аспірантом, а Алла ще студенткою. Після закінчення вишу її направили на роботу до нашого відділу. Так ми почали математикою «вимірювати гармонію» сімейного життя. Вважаю нашу родину справді гармонійною, дуже вдячний дружині за той сімейний затишок, який вона створює для мене і дітей. Я дуже сімейна людина. Крім того, що Алла – доцент, вона ще й смачно готує, балує нас різними смаколиками. Був час, коли дружині довелося поступитися своїми амбіціями – тоді я виграв стипендію фонду Олександра фон Гумбольдта, вона звільнилася з роботи, і ми переїхали до Німеччини, де Ігор ходив у садочок, а Оксана – до школи. А коли у 1992 році повернулися до Києва, Алла Антонівна продовжила працювати над кандидатською, успішно її захистила і нині викладає у КПІ.

– Хотілося б почути трішки більше про вашу наукову діяльність.

– Наша із сином спеціалізація – математична теорія надійності. Ми працюємо у відділі, який очолює знаний у світі академік Коваленко Ігор Миколайович. До відділу я потрапив ще у 1979 році після закінчення аспірантури. Мета досліджень – розробка нових методів обчислення показників надійності складних високовідповідальних систем, аварія на яких може призвести до тяжких

штрихи Микола Кузнєцов, доктор технічних наук, член-кореспондент НАН України, провідний науковий співробітник відділу математичних методів теорії надійності складних систем Інституту кібернетики ім. В. М. Глушкова. Викладає також на кафедрі математичних методів захисту інформації Фізико-технічного інституту НТТУ «КПІ», лауреат Державної премії в галузі науки і техніки, лауреат Премії НАН України імені В. М. Глушкова за 2009 рік. Синові Миколи Юрійовича – Ігорю – 29 років. Також працює в Інституті кібернетики науковим співробітником та викладає в НТТУ «КПІ», кандидат фізико-математичних наук. екологічних наслідків. Це і атомні електростанції, і нафтогони, і супутники. Зокрема, наш відділ створив програмне забезпечення для єгипетського супутника за програмою «Egyptsat-1». Ця робота була дуже відповідальною, бо штраф за кожен день відмови обладнання складав п’ять тисяч доларів. Я щасливий, що все своє наукове життя провів у стінах Інституту кібернетики, де керівництво завжди підтримувало та сприяло творчій атмосфері й науковому пошуку.

– Як математик працювали у Німеччині, Швейцарії, Англії. Чи не було бажання там залишитися?

– Ні. За кордоном ніколи не шукав якихось вигідних пропозицій. Мене завжди тягнуло додому, до Києва. Тут – мої батьки, мої рідні, мої друзі.

– Але чимало вчених із України все ж таки виїжджають.

компас

Вечірній Київ | 26 листопада 2015 року | №47 (19177)

клуб На «1+1» показують англомовний серіал «Імперія» У ефірі каналу транслюють англомовні серіали з українськими субтитрами. Такий спосіб перегляду сприяє не лише розширенню словникового запасу, але й розумінню гумору носіїв мови, особливостей іншої культури. Кожній серії передує проект «Спільна мова», в якому руйнуються стереотипи щодо вивчення англійської. Першим серіалом стала «Імперія» («Empire») – про главу музичної імперії, який дізнається, що він смертельно хворий, тож повинен обрати собі наступника. Показ серіалу – щотижня в ніч із суботи на неділю о 00.30.

На «Тонісі» – вечір пам’яті Михайла Вороніна Улітку в палаці «Україна» відбувся концерт «Кутюр’є людських душ», присвячений пам’яті метра чоловічого костюма Михайла Вороніна, який пішов з життя 2012 року. У залі зібралися найближчі люди, які були поруч із Вороніним, серед них і зірки шоу-бізнесу. Канал пропонує ще раз згадати видатного українського кутюр’є. Запис концерту покажуть у суботу, 28 листопада, о 16.20.

Холмс і Ватсон повертаються на НТН 30 листопада о 21.30 на телеканалі відбудеться прем’єра третього сезону серіалу «Елементарно», де до унікальної пари детективів Шерлока Холмса та Джоан Ватсон приєднається нова героїня – учениця Холмса Кітті Вінтер. Серіал ітиме на НТН з понеділка до п’ятниці о 21.30 по дві серії.

M1 запрошує послухати Кароль, Білик та інших У четвер у столичному Палаці спорту відбудеться церемонія M1 Music Awards – вручення нагород провідним діячам музичної індустрії. У кожній номінації (хіт року, співак, співачка, група, прорив і проект року, альтернатива, продюсер, кліпмейкер та інші) відомо по три номінанти. Переможців оголосять на церемонії. Перед глядачами виступатимуть Jamala, Тіна Кароль, Ірина Білик, Іван Дорн, Еріка та інші артисти. Початок ефіру – 26 листопада о 16.05.

«Інтер» підкаже, як заспівати з Пономарьовим До Дня святого Миколая канал розпочав всеукраїнський благодійний онлайн-аукціон «Диво починається» (deti.inter.ua), до якого долучилися зірки шоу-бізнесу. Серед лотів – майстер-клас з акторської майстерності Володимира Горянського, екскурсія каналом, ланч з Андрієм Доманським, спортивне тренування з Євою Бушміною, триденний інтенсив у вокальній студії Олександра Пономарьова та квитки на ювілейний концерт Scorpions. Це вже третій благодійний аукціон каналу, на якому збирають кошти для купівлі важливого медичного обладнання. Цьогоріч головна мета ініціативи – придбати апарат штучного дихання новонародженим для київського Інституту акушерства, гінекології і педіатрії, що допомагає пережити перші 3–4 місяці недоношеним немовлятам. Аукціон триває до 27 грудня.

9

Знімати комедію допоможуть півень та комарі Режисер «Ржаки» Дмитро Томашпольський обіцяє показати всі прояви комічного жанру – від ексцентрики до «чорної» та філософської комедій. За сюжетом, видатний режисер арт-хаузу під страхом смерті повинен за обмежений час зняти комедію й розсмішити експертів, а також глядачів, маючи у своєму розпорядженні лише двох клоунів. Ще Федеріко Фелліні зауважив, що всі люди поділяються на два типи клоунів – рудих і білих. Дмитро Томашпольський, який багато років вивчає комічний жанр, розширює цю тезу.

– Людство поділяється на клоунів та клоунофобів, й останніх, на жаль, більшість, – вважає режисер.

– Саме вони є носіями ідей тоталітарного режиму, пропагують антидемократичні цінності: війну, розлад, безкультур’я. Там, де клоуни, навпаки, мир, кохання, творення. Моя картина про війну між ними та перемогу клоунів над клоунофобами. Головну роль у стрічці погодився зіграти Мирослав Слабошпицький, котрий, як і його герой, є відомим режи-

сером арт-хаузного кіно. Для Мирослава це вже не перший досвід на акторській ниві. Він зіграв брата Леніна Дмитра в картині «Моя бабуся – Фаня Каплан», продюсером якої, як і «Ржаки», є дружина Томашпольського – Олена Дем’яненко.

зніматимуся після завершення роботи над фільмом «Люксембург». Сценарій стрічки став переможцем сьомого конкурсного добору, проведеного Держкіно. Тож «Ржака» створюється за підтримки Державного агентства Укра-

пряма мова Дмитро Томашпольський: Клоунофоби є носіями ідей тоталітарного режиму, пропагують антидемократичні цінності. Там, де клоуни, навпаки, панує мир і кохання – Для мене бути у фільмі актором – зовсім інша зона відповідальності: з тобою всі панькаються, дають кави, здувають пилинки, але водночас ти залежний від режисера, – зізнався Мирослав Слабошпицький. – У стрічці «Моя бабуся – Фаня Каплан» я грав після зйомок «Племені», і це стало для мене періодом реабілітації. Гадаю, так само буде і з «Ржакою», у якій я

їни з питань кіно (бюджет – 20 млн грн, з яких 50% дає Держкіно), а виробництво фільму здійснюватиме кінокомпанія «Гагарін Медіа».

– Наразі картина перебуває в режисерській розробці, зйомки заплановані на квітень 2016 року, а повністю завершити її маємо не пізніше, ніж у квітні 2017го, – повідомила продюсер Олена Дем’яненко.

Найімовірніше, основною локацією – кіностудією, де відбувається дія стрічки – стане кіностудія імені Довженка, при цьому показати її планують з незвичних ракурсів. Шукають акторів, котрі гратимуть «хвору клоунесу, яка не може сміятися» та «клоунаневдаху, котрого вигнали з училища за непридатність». Окрім того, за сюжетом, знімати комедію режисеру допомагатимуть півень, що сміється, та дресировані комарі, тож не минеться без комп’ютерної графіки.

– Це історія про те, як людина виявляє в собі клоуна, – поділився автор сценарію та режисер Дмитро Томашпольський. – Спочатку режисер ненавидить і зневажає дивних персонажів – клоунів, далі зазнає випробування гумором, усіма видами та жанрами, переймається цим і сам стає клоуном, спершу ексцентричним, а потім і філософським. Водночас для глядачів це буде своєрідне «роуд-муві» (стрічка-мандрівка) комедіями, з іноді пізнаваними цитатами – легкий, радісний та світлий фільм.

На київському екрані – кращі картини Британії

Кадр з фільму

З 26 листопада по 2 грудня в кінотеатрі «Київ» триватиме фестиваль «Нове британське кіно» – серія прем’єр нових фільмів країни. У програмі – п’ять повнометражних стрічок і добірка короткометражок. Фестиваль відкривається фільмом Сари Гаврон «Суфражистка» (26 листопада о 19.00). Прототипами головних героїнь (їхні образи втілили Кері Малліган, Меріл Стріп і Хелена Бонем Картер) стали реальні учасниці суфражистського руху, які боролися за права жінок. Це перша в історії кінокартина, що отримала дозвіл на зйомки на території Вестмінстерського палацу, де відбуваються засідання Британського парламенту. Комедія «Леді у фургоні» (27 листопада о 19.00, 2 грудня о 21.00) розповідає історію безпритульної літньої міс Шепард (її зіграла зірка британського кіно і театру Меггі Сміт), яка, одного разу припаркувавши свій фургон під вікнами письменника, прожила на тому місці 15 років. У антиутопії Йоргоса Лантімоса «Лобстер» (27 листопада о 21.00, 28 листопада о 19.00), що отримала приз журі Каннського фестивалю, йдеться про недалеке майбутнє, в якому людям заборонено бути самотніми, інакше їх примусово відправляють до спеціального готелю, де протягом 45 днів вони мусять знайти собі пару або перетворитися на

У фільмі «Суфражистка» – реальна історія активісток руху за права жінок

тварин... Це перший міжнародний проект грецького режисера, а головні ролі виконали Колін Фаррелл, Рейчел Вайс, Леа Сейду і Бен Вішоу. Біографічна стрічка про валлійського поета, драматурга та письменника Ділана Томаса, відомого своїм складним характером і непростими стосунками з алкоголем, має назву «Запалюючи зірки» (29 листопада о 21.00, 30 листопада о 19.00, 1 грудня о 21.00). Акцент у ній зроблено на дружбі Томаса з шанувальником, який у 1950-х роках організував поетові турне Америкою. У головних ролях – Елайджа Вуд і Селін Джонс. У центрі мелодрами Ендрю Хея «45 років» (30 листопада о 21.00, 1 грудня

о 19.00), що стала фільмом-відкриттям цьогорічного фестивалю «Молодість», – літня пара (Том Кортні та Шарлотта Ремплінг), яка збирається відзначати 45-у річницю весілля. Однак їхні стосунки раптово опиняються під загрозою через сумну звістку про перше кохання чоловіка, що занурює його у спогади про минуле. А для шанувальників «короткого метра» підготували добірку «BAFTA. Британія. Коротко» (28 листопада о 21.00, 29 листопада о 19.00, 2 грудня о 19.00) з номінантів на приз Британської кіноакадемії. Сторінку підготувала Марія КАТАЄВА

17

Вечірній Київ | 26 листопада 2015 року | №47 (19177) Фото Павла Пащенка

думки з фейсбуку

«Країна мордобою завжди буде країною Януковича» Вчинок Парасюка: від підтримки до обурення 19 листопада під час засідання парламентського комітету з питань запобігання і протидії корупції сталася екстраординарна подія, яка, власне, відсунула на задній план тему розмови. Одним із учасників засідання був генерал СБУ Василь Пісний. Інформація про його статки зачепила генерала за живе. «Та я зробив для революції набагато більше, ніж ви», – вигукнув Василь Пісний, закликаючи питання щодо його майна розглядати «згідно із законом». В ту ж мить народний депутат Володимир Парасюк підвівся з місця, підбіг до Пісного і вдарив його ногою в плече. Вчинок Парасюка викликав неоднозначну реакцію в Україні. Ставлення до цього вчинку демонструє реальний «градус кипіння» суспільних настроїв. «Вечірка» дослідила зріз таких настроїв у Фейсбуку.

– На жаль. Ще у 1990-х роках багато моїх колег поїхали за кордон і там залишилися. Така тенденція триває і сьогодні. Це все від безвиході. На що нині може розраховувати молодий учений? В кращому випадку – на дві з половиною тисячі гривень. Якщо людина, аби прогодувати сім’ю, шукатиме підзаробітку, вона не зможе повністю віддаватися науці. На жаль, спостерігається тенденція до скорочення фінансування науки, начебто наука – це тягар для держави. Дуже хотілося б, щоб керівництво країни думало не лише про миттєві вигоди, але й хоча б трохи про перспективи розвитку України, які виглядають дуже тьмяно без наукової підтримки. Ігор Миколайович додає: – Щоб наука розвивалася, потрібна підтримка держави, в науку необхідно вкладати великий капітал. Бо не можна чогось досягнути, нічого в це не вкладаючи. В тому ж Китаї на розвиток науки виділяються мільярди доларів. Окрім того, сьогодні мало молоді йде в науку. За талановитих науковців треба боротися.

– А що сьогодні читають Кузнєцови? Микола Юрійович: – Я відкрив для себе сучасного українського письменника та журналіста з Вінниці Олександра Дмитрука. Раджу прочитати його історичну трилогію «Тризна», «Іван Богун – полковник», «Честь і плаха» та романи «Офіцери», «Золотий вовк». Він пише про реальну історію України, без прикрас, яку справжній українець має знати. Саме такі книжки треба пропагувати серед молоді.

– Яким шляхом, на думку вчених Кузнєцових, має іти до успіху Україна?

– Треба дбати про підтримку малого та середнього бізнесу, науки, найпередовіших технологій, якнайшвидше оновлювати обладнання. Україна дуже багата на талановиту молодь, за якою майбутнє. Але без підтримки держави вона опиниться за кордоном. Все ж таки будемо сподіватися на краще. Світлана КОВАЛЬОВА , Леонід ФРОСЕВИЧ Фото Павла ПАЩЕНКА

Юрій Бутусов, редактор Цензор.нет: – Володимире, думаю, що тобі варто було б попросити вибачення у Пісного. Так, на Пісному ніде клейма ставити, так, він поводиться як і решта багатих генералів, яким глибоко плювати на людей. Але стиль полеміки важливіше суті полеміки. Це не для нього ці вибачення, його цим не виправити… Це для нас потрібно, для тих, хто намагається побудувати гідну країну і гідну владу. Ти вже не просто громадянин, ти – народний депутат, люди довірили тобі політичні важелі впливу, щоб побудувати владу, від якої не треба буде відстрілюватися на Майдані. Тому ти не маєш права опускатися до рівня Пісного... Нам потрібна влада і системні дії. І нам неохідні рамки культури, щоб побудувати щось нове, де старе пішло назавжди. Зміни в культурі – це найміцніші зміни в суспільстві. Олексій Мочанов, автогонщик, журналіст, волонтер: – Мордобій, рукоприкладства з ногоприкладствами, клапан народного обурення відводить пару з усіх сил, але його проникної здатності явно недостатньо, щоб зберегти спокій. Суспільство в більшості своїй готове до бійки… Виборець після Майдану трохи змінився, а влада – ні. Зовсім. Ті ж принципи, підходи та інтереси. Віталій Портніков, журналіст: – Країна мордобою завжди буде країною Януковича – які б ілюзії з цього приводу не були б у її жителів. Коли одні б’ють, а інші аплодують – це і є чіткий покажчик того, що в нас не так багато змінилося за ці два роки, що ми, як і раніше, живемо «на районі», а не в європейській державі. І для того, щоб у цю європейську державу потрапити, потрібно для початку вичавити з себе Януковича. Тому що безкарність – це коли ти б’єш у впевненості, що тебе ніхто не посміє навіть і пальцем зачепити. Безкарність – це побиття з мандатом. Тоді можна навіть ногами, чому б і ні? Парасюк відрізняється від Януковича не тим, що один вимагав відставки іншого, а тим, що один вже був президентом, а інший – ще ні. Але якщо поміняєте їх місцями,

ви зрозумієте, що Янукович – якщо б він був на місці Парасюка на засіданні парламентського комітету – міг би точно так майстерно вдарити з ноги. І навіть краще. Це і є країна Януковича – країна, в якій ти б’єш з ноги, якщо з чимось не згоден. Не важливо, від відчаю, від озлоблення, від задоволення. Важливий не мотив, а вчинок. Ми ж не цікавимося мотивами Януковича чи Путіна? Сергій Руденко, журналіст: – Відкладена люстрація у дії. Ні дня без бійки. Ригів почали гніздити вже на режимних об’єктах – у судах та парламенті. Вчора – Добкін. Сьогодні – СБУшник Пісний-«Антибіотик». Що буде завтра, навіть боюся собі уявити. Коли прокуратура і слідство мовчать, говорять кулаки. Орест Круковський, старший науковий співробітник відділу «Музей визвольної боротьби України» Львівського історичного музею: – Доки чиновники з кримінальним минулим сидітимуть не за ґратами, а на засіданні комітету парламенту, доти сподіватися, що парламент буде місцем політичної культури, марно. Де-факто він давно перетворився на бійцівський клуб. Але це вже набридає. Народ з нетерпінням очікує, коли ж там нарешті відкриється стрілецький тир… Наталія Влащенко, телеведуча: – На зорі становлення Америки як держави, коли не справлялися рейнджери (мисливці за головами), включалися прості громадяни. Діставали рушниці з шаф, збиралися громадами – і давали відсіч бандитам. Тоді в Америці судова система тільки формувалася і держава не справлялася. У 30-х роках минулого сторіччя в США мафія підмінила державу. Дони вирішували, кому робити бізнес і кому вмирати. І тоді уряд США прийняв нахабний виклик – і розбомбив бандитську Америку. Але, повторюю, це питання політичної волі. Роль особистості в історії. І ніяких своїх або чужих. Самосуд – перша ознака непрацюючої системи правосуддя. Євген Шевченко, батальйон НГУ «Донбас»: – У тій ситуації це був вірний та вмотивований вчинок Парасюка. Останні події показують – терпець у людей уривається. Вахтанг Кіпіані, публіцист, історик: – Проблема не лише у довгих ногах і короткому інтелекті законодавця Парасюка, але передусім у тому, що володар довгих рук Пісний«Антибіотик» не

сидить за ґратами, а працює в СБУ, де відповідає за… боротьбу з корупцією. І ще в тому, що жоден «патріот» зі спецслужби не подав у відставку на знак протесту щодо призначення Пісного на таку посаду. «Я другой такой страны не знаю», де так бездарно влада випробовує терпіння навіть дуже законослухняних громадян. Георгій Тука, волонтер, голова Луганської обласної військово-цивільної адміністрації: – Чому виникла «смітникова люстрація»? Чому вчора хлопчина дав у пику Добкіну? Чому сьогодні Парасюк вдарив генерала? Чому? Чому? Чому?.. Тому, що суспільство не бачить адекватних дій правоохоронних органів щодо покарання крадіїв минулого та сьогодення; не бачить адекватних дій щодо сепаратистів; не бачить реальної люстрації. Водночас ми бачимо, як мерзота, що привела в наш край війну, розгулює нашими містами і знову лізе до влади, прагнучи реваншу, медіа повідомляють про нові й нові оборудки з розкрадання бюджетних коштів. Чого ж очікувати в такому разі від суспільства? Мовчазної покори? Олексій Кумановський, службовець КМДА: – Вважаю, що вчинок Парасюка був зроблений для преси... Кожна його суперечка будь з ким закінчується побиттям, і завжди при цьому присутні представники ЗМІ. Моє особисте ставлення до цього політика та його вчинку – негативне. Олександр Бригинець, позаштатний радник міністра в АТО Міністерства інформаційної політики України: – Публічне хамство Коломойського, Корбана, тепер ногою в обличчя у виконанні Парасюка – політичний почерк УКРОПу? Чомусь персонажі, які помітили себе «галочкою» патріотів, вважають, що для них усе пристойно. Який сором... Вікторія Яременко, волонтер: – Терпінню народу приходить кінець. І цього слід було очікувати. Хтось каже, що необхідно вирішувати конфлікти дипломатичним методом. Так, звісно, з цивілізованими людьми. А є певна «інтелігенція» в нашому суспільстві, і як не смішно, більшість з них займають посади у нашій владі, з якою по-іншому просто неможливо. І недопустимо, що люди, які борються за справедливість і проти цієї системи, потраплять у підсумку за ґрати, а ці «діячі» продовжують наводити свої «порядки». Підготував Роман ФЕДЬКО

18

війна і ми

Вечірній Київ | 26 листопада 2015 року | №47 (19177) Фото Григорія Кубланова

Тепло сердець від київських лялькарів Сім вистав у виконанні акторів муніципального академічного театру ляльок подивилися малі та дорослі мешканці зони АТО Фото Григорія Кубланова

Польський художник Збігнєв Лібера створив вигаданий репортаж із фронту, показуючи, що ЗМІ можуть маніпулювати інформацією

Коли бої далеко й поруч Як трактують війну українські та польські художники

Фото Григорія Кубланова

Марія КАТАЄВА

Показати свої кращі вистави луганчанам, які проживають у зоні АТО, вирішив творчий колектив Київського муніципального академічного театру ляльок. До такого кроку митців ніхто не спонукав, вони поїхали за покликом серця, сподіваючись на те, що їхні талант і любов зігріють тих, кому нині дуже необхідне душевне тепло. Так і сталося: місцеві жителі Сєвєродонецька, Попасної, Новоайдара, Старобільська, Новопскова сприйняли на ура вистави української класики – «Наталку Полтавку» та «Лисичку-сестричку». Саме тому цей проект столичні актори вирішили назвати «Від серця до серця». Про сприйняття мешканцями Луганщини лялькового мистецтва від київських театральних майстрів, а також про свої враження від поїздки розповіли її учасники під час зустрічі з молоддю, що недавно відбулася в Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України. Як повідомив директор театру ляльок Олександр Чуніхін, для того, щоб здійснити поїздку до зони АТО, були потрібні три складові: бажання акторів, їхні можливості та допомога волонтерів. Адже для втілення такого задуму необхідно було мати 40 тисяч гривень. «Народний депутат України Ірина Луценко допомогла нам із грошима, адже зрозуміло, що у театрі таких коштів на поїздку не було», – пояснив він. «Коли ми побачили поля, пориті окопами, протитанкові «їжаки» і покажчики: «Обережно, міни» з обох боків дороги – були глибоко вражені. Але, коли вже заїхали до Попасної і побачили розбиті

будинки, обгорілі стіни, вибиті вікна, де-не-де затягнуті плівкою, це було ще страшніше, – ділиться враженнями від поїздки актриса театру Любов Борисьонок. – Та найжахливішими були очі дітей і дорослих, які мешкають у цій місцевості. Коли ми їх побачили вперше, у всієї творчої групи потекли сльози. Навіть у чоловіків…». Столичні актори дуже хвилювалися, адже вирішили показати свої найкращі вистави – перлини української класики. Та коли побачили повну залу людей, які із задоволенням дивилися і казку для малят «Лисичка-сестричка», і «Наталку Полтавку» в оригінальній постановці, а потім аплодували акторам стоячи, лялькарі відчули, що їхню творчість не лише сприймають, але і захоплюються нею. «Після вистави «Наталка Полтавка», яку в нас грають шестеро чоловіків у масках (колись так грали вистави у бурсах, де дівчата не вчилися), до нас підходили глядачі Сєвєродонецька і питали: «Чому нам показують так мало українського?» – розповідає актриса театру Оксана Горбатенко. «Ми на вас чекали 20 років!», «Приїжджайте до нас, як додому!» – говорили акторам театру місцеві жителі Луганщини, занотовуючи слова вдячності у книзі відгуків, яка з часом стане одним з експонатів виставки музею під назвою «Арт-спротив окупації». Наступну поїздку муніципальний театр ляльок планує здійснити на Донеччину. Аби лише київська влада із транспортом допомогла, адже старенький театральний автобус радянських часів, що вже не підлягає ремонту, другої поїздки може і не витримати, зауважує директор театру.

До 13 грудня у Національному художньому музеї України триває проект «Уява, реальність», що розглядає війну з позицій миру та війни. Для польських митців це радше образи з новин, тоді як для українських – осмислення подій та зброя в боротьбі з окупантом. Тематика війни в мистецтві спершу спала на думку полякам. У галереї «Лабіринт» в Любліні у вересні відкрилася експозиція «Війна і мир», присвячена сучасній військовій іконографії. Її побачив український художник Тарас Полатайко й подумав, що цікаво було б зіставити творчість митців з двох країн, їхнє сприйняття війни.

– Українські роботи всі свіжі, обирав те, що здавалося мені важливим, – поділився Тарас Полатайко. – У польській частині є відсторонення, іронія, гра, театралізація, а для нас війна – це реальний травматичний досвід зі страхом, болем, смертями. Експозицію поділено на три зали з умовними назвами «Уява», «Тиша» та «Реальність». У першій – переважно роботи польських митців, для яких передова є далекою. Тому тут вона представлена як небезпечні ігри у війну для дорослих (відео

Тарас Полатайко фотографував у шпиталі поранених воїнів та записав їх історії

«Покарання і злочин» Катажини Козири), декор у масовій культурі (футболки з принтами публічних страт і знущань у тюрмі Хуберта Черепока), міфи медіа (фотографії Збігнєва Лібери «Остаточне звільнення» – вигадані стилізовані репортажі, де іракські жінки радо зустрічають американських солдатів). Тут і провокаційний білборд гурту Twozywo: хлопець безтурботно лежить у траві, нудиться й питає: «Коли нарешті почнеться війна?». У темній кімнаті – залі «Тиша» – зовсім інша атмосфера: тут демонструються відео про війну, трагедії та страждання людей. Привертає увагу проекція «Етнічні війни» Зофії Кулік: череп на тлі народних орнаментів хустини, своєрідна метафора війни.

Фото Григорія Кубланова

Марина МАРЧЕНКО

У своїх малюнках Влада Ралко інтерпретувала трагічні події на Сході

У залі «Реальність» виставлені твори художників, які не з чуток знають, що таке війна. «Київський щоденник» Влади Ралко зі скривавленими тілами, військовими, танками – спроба мисткині зафіксувати реальність і власні переживання. Поруч геть інший щоденник – «366 обертів» поляка Маріуша Таркавіяна. Упродовж року він змальовував певні події у світі, почуті в новинах, зокрема збройні конфлікти. Тарас Полатайко презентував частину свого проекту «Війна. 11 портретів». Це три світлини поранених бійців та записи розмов із ними, зроблені у військовому шпиталі. Художник Любомир Тимків і сьогодні на передовій. Він надіслав свою серію «Миру мир», експресивні колажі, створені просто на картоні від ящиків з-під патронів. Вражає зображення, де в кімнаті із синьо-жовтими розводами на стінах дівчинка вибльовує масу кольорів російського прапора. Це малюнок 14-річної школярки з Луганської області, ім’я якої батьки просили не розголошувати. Вона зробила його для виставки в гімназії, але там вирішили, що це занадто радикально. Тож дівчина подарувала свій малюнок військовим, а ті привезли його до Києва.

вітальня

Вечірній Київ | 26 листопада 2015 року | №47 (19177)

Олена Леонтович – онука українського письменника й громадського діяча Володимира Леонтовича, про якого за радянських часів не можна було навіть згадувати на батьківщині. Письменниця, перекладачка та літературознавець вважає справою свого життя повернути нашим сучасникам ім’я і творчість свого талановитого та безмежно люблячого Україну двоюрідного діда. Про славний рід і власну творчість зеленоока чарівна жінка розповіла кореспондентам «Вечірки».

« Дід бу в автором найдемократичнішого закону про зем лю »

Олена Леонтович написала казку, яка знімає пристріт довідка «ВК» Олена Леонтович народилася 1937 року в Києві. Закінчила філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Фахівець з дитячої логопедії, 40 років пропрацювала у цій галузі. Член НСПУ, письменниця, перекладачка, літературознавець, журналістка. Авторка книжок «Осінні соняшники», «У полум’ї життя», «Окрилений Україною», «Шульгини: батьки, діти, онуки», «Нетлінна слава України», перекладів із французької мови новел і оповідань, що увійшли до збірки «Велична Жульєна», а також праці О. Шульгина «Україна і червоний жах» (разом із М. Муловою-Войтовецькою). Багато часу віддає культурно-громадській діяльності. голубіє так небо, ніде немає таких кольорів хмарок і повітря, як у нас у червні, ніде так не блищать роси, не світяться зорі».

кмітливістю. Є два типи жінок: перший – мати і берегиня сім’ї, а другий – жінки, які не можуть жити без громадської роботи.

– А як склалася його доля за часів радянської влади?

– У 1919 році в Україні на нього могла чекати лише куля, тому він мусив емігрувати, поїхати у вигнання і злидні. Його серце зупинилося у грудні 1933 року в Празі, не витримавши звісток про Голодомор в Україні. Після 1929 року він уже не друкувався, а його твори як українського буржуазного націоналіста були сховані у бібліотеках у спеціальних фондах. Тільки 1993 року в бібліотеці імені Вернадського я змога потримати в руках книжку свого діда, коли його твори повернули до відділу україніки. А коли потрапила до рукописного відділу бібліотеки, що на вулиці Володимирській, я від руки переписала 52 листи Володимира Леонтовича. Він листувався з Борисом Грінченком, Євгеном Чикаленком, Михайлом Коцюбинським, Дмитром Яворницьким, Петром Стебницьким та іншими своїми побратимами по перу і духу.

« К а зк а навіть знімає прис тріт»

– Пані Олено, ви належите до старовинного козацько-старшинського роду, в якому було чимало обдарованих, талановитих жінок. Які риси, на вашу думку, притаманні справжній українській жінці?

– Так, по жіночій лінії два мої роди – Леонтовичів та Устимовичів – мають родинні зв’язки із багатьма знаними та відомими особами. Я навіть знайшла підтвердження, що ми – свояки Розумовського, і навіть Павло Скоропадський – теж родич. Наші жінки обдаровані світлим розумом, сильним характером і

– Про кого ще з видатних українців, несправедливо забутих, ви згадали у своїх книжках?

– Це українські художники Віктор Цимбал, Сергій Макаренко, Надія Сомко – єдина у світі авторка картин батально-історичного жанру, яка створила полотно «Бій під Конотопом». А ще про письменницю Людмилу Коваленко, талановитих акторів, вихованців Леся Курбаса Олексія Ходимчука та Наталю Пилипенко, видавця Богдана Романенчука, який ще у 50-ті роки минулого століття ви-

У 1919 році в Україні на Леонтовича могла чекати лише куля, тому він мусив емігрувати, поїхати у вигнання і злидні дав в Америці незвичайну книгу, присвячену «Слову о полку Ігоревім», з текстом, чудово оформлену талановитим художником Яковом Гніздовським, за редакцією Святослава Гординського. Всі ці визначні українці увійшли до моєї книги «Нетлінна слава України».

– Але, крім творів для дорослих, ви ще пишете і казки?

– Так, я написала казку«Лоель». Вона досить цікава і навіть знімає пристріт. Ця казка про птаху,

Фото Григорія Кубланова

– Пані Олено, як ви почали збирати матеріали і факти біографії Володимира Леонтовича?

– Євген Чикаленко, мій друг із дитинства й онук Євгена Харлампійовича Чикаленка (мецената української культури, громадського діяча і публіциста. – Авт.), якось сказав мені, що редактор щойно відродженої газети «Рада» Микола Цимбалюк хоче запитати про мого діда, який був одним із її засновників. Але ж мій рідний дід помер 1919 року від тифу у Феодосії. А свого двоюрідного діда – Володимира Леонтовича – я взагалі не знала. Тож і вирішила відродити його ім’я і повернути в Україну. Володимир Леонтович народився у селі Оріхівці Лубенського повіту на Полтавщині, у шляхетній козацькій родині. Навчався у Лубенській і Прилуцькій гімназіях, закінчив юридичний факультет Московського університету. Володимир Леонтович був не тільки письменником, публіцистом та літературним критиком, який залишив чималу літературну спадщину, але й громадським діячем. У 1905 році він разом із Чикаленком та Симиренком заснував всеукраїнську щоденну газету «Громадська думка», яка з 1906 року стала називатися «Рада». Був міністром земельних справ за гетьмана Скоропадського, членом Центральної Ради. Саме він є автором одного з найдемократичніших у світі законів про землю. У рідному селі побудував школу й утримував учителя, дбав про народні бібліотеки і книжки для них, вимагав навчання в сільських школах рідною мовою, був упродовж багатьох років депутатом Полтавського губернського та Лубенського повітового земств. Любив землю і трударів на ній. У «Спомині втікача» він писав: «Ми, сільські онде, приростаємо до землі, до рідного краю серцем… Немає для мене кращого куточка, як мій хутір. Немає кращого краю од України. Ніде у світі не

19

котра виступила проти своїх ворогів – зміїв – і перемогла. Казка з’явилася враз – я лише встигала її записувати. Образ самої птахи я взяла із панно, яке побачила в одному з дитячих санаторіїв, його створив Віктор Зарецький. А ім’я Лоель почула у тролейбусі, коли одного разу їхала до Лаври. Потрапивши на курси біоенергетики, де викладала пані Гречишникова, я запропонувала їй почитати мою казку. Вона і сказала, що «Лоель» – дуже енергетичний твір, який навіть може знімати пристріт.

– А на практиці перевіряли?

– Допомогла одній моїй знайомій. Вона отримала дуже великий негативний енергетичний удар. А коли жінка три рази прочитала мою казку, помолившись перед ци м, у неї знову засяяли очі, і вона одужала.

« Люди зміни лис я під час Майд ану»

– Пані Олено, а що ви найбільше любите у житті?

– Безумовно, музику, я без неї жити не можу. Зараз граю на фортепіано «Місячну сонату» і вважаю, що це музика космосу, це хорал небесний та щось особливе. Ще люблю Чайковського, Глінку, Гріга, класичну музику та народні пісні.

Люблю також і театр. У 50-ті роки, коли мама працювала вчителькою початкових класів, ходила з її класом на вистави. Бачила в театрі всіх великих акторів – і Мілютенка, і Ужвій та багатьох інших. Мама не змогла закінчити університет через те, що не пішла проти своєї совісті. В університеті їй запропонували стати сексоткою – і вона змушена була покинути навчання.

– Як змінився Київ останнім часом?

– Знаєте, я дуже рада, що тепер чую у столиці українську мову. Але який важкий і довгий шлях ми пройшли! А люди змінилися під час Майдану. Я була і на першому Майдані, і на другому.

– Що потрібно зробити у сфері культури і духовності, щоб змінити наше життя на краще?

– Ще на початку 90-х років в одному із своїх виступів я сказала, що ми маємо плекати у своїй душі гідність і гордість за Україну. Необхідно усвідомити всім, наскільки наша країна унікальна. І її потрібно любити всією душею, причому активно – діяти, діяти і діяти. Андрей Шептицький сказав, що любити Україну потрібно не тріскучими фразами, а щоденною, копіткою працею. Марина МАРЧЕНКО

Реклама

20

суспільство

Біль нації

Села «на чорній дошці» Цьогоріч День пам’яті жертв голодоморів припадає на 28 листопада Ми запалимо свічки… Схилимо голови… Мільйони українців були знищені сталінським режимом. 13 січня 2010 року Апеляційний суд міста Києва визнав Голодомор геноцидом, а організаторами вчинення цього злочину – Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева, Косіора, Чубаря, Хатаєвича. Їм нема прощення. Хай заочно, та зло покаране. Але чи легше від того Україні? Адже геноцид підкосив націю під корінь. На століття. Ось що в різні часи казали відомі люди про цю трагедію. Джеймс Мейс, історик, завдяки дослідженням якого світ дізнався про Голодомор в Україні, помер 2004 року: – Мені судилася така доля, що ваші мертві обрали мене. Не можна вивчати історію голокосту й не стати хоча б напівєвреєм, як не можна досліджувати історію голодоморів і не стати хоча б напівукраїнцем.

про голодомор. Думаю, усе, що я зробив, то це написав про голодомор чітко й у повному обсязі. Так, щоб ніхто не зміг серйозно його заперечити.

Рафал Лемкін, видатний правозахисник: – Доки Україна зберігатиме свою національну єдність, доки її народ думатиме про себе як про українців і домагатиметься незалежності, доти вона становитиме серйозну загрозу для самого серця радянської ідеї… Бо українець не є й ніколи не був росіянином!..

Станіслав Кульчицький, доктор історичних наук, професор, Інститут історії НАН України: – Якщо вести мову про Голодомор, то це 1933 рік, і лише в Україні та на Кубані. Утім, уже 1932-го більшість українських сіл були поставлені на «чорні дошки». А з наступного року почався терор голодом, фізична та інформаційна блокада. Сталін достеменно знав, що потрібно, щоб кілька мільйонів загинули. Голодомор насамперед був спрямований на винищення частини населення.

Роберт Конквест, британський історик, автор книги «Жнива скорботи: радянська колективізація та голодомор»: – Ця трагедія була забута багатьма. Чимало людей її замовчували, поміж яких були інтелектуали, академіки. Її тримали подалі від людського ока. Я ж дуже допитливий і знайшов кілька страшних документів. Працювати над цією темою було одночасно моторошно й цікаво. Мені захотілося більше дізнатися

Норман Неймарк, історик і дослідник геноцидів зі Стенфордського університету: – Голод в Україні був нещадним. Згідно з безліччю документальних доказів, Сталін використав цей голод, щоб здійснити атаку на українське селянство. Сталін відчував (і мав рацію), що українські селяни зберігали усвідомлення української національної єдності, української національної ідентичності. І щоб це знищити, він використав голод.

Вечірній Київ | 26 листопада 2015 року | №47 (19177)

«Зима у вогні»: фільм-пам’ятник про Майдан

Унікальна кінострічка зафіксувала кожен із 93 днів боротьби українців за незалежність

21 листопада у кінотеатрі «Україна» відбулася презентація документального фільму про події дворічної давнини на столичному Майдані Незалежності, що стали Революцією Гідності всієї країни. Він присвячений людям, які були на Майдані, які там загинули. Цей фільм – пам’ятник тим, хто стояв і вистояв, вважає режисер кінострічки Євген Афінєєвський. Психологічно дуже важко було знімати відео, монтувати його протягом 5 місяців, тому творча група робила це у кілька змін. Було опрацьовано півтори тисячі годин відео, записано близько ста інтерв’ю на Майдані. Автори цієї документальної кінострічки встигли зафільмувати живі свідчення людей, які брали участь у Революції Гідності, і вважають, що цей фільм – саме про гідність, яку здобув і має весь український народ. Герої фільму, яких глядачі бачили на екрані під час перегляду, також були присутні в кінозалі. Одна із них – дитячий лікар Катерина Корнійко, яка під час кривавих подій на Майдані рятувала життя людей у стінах Михайлівського собору, розповіла кореспондентам «Вечірки» про свої враження від фільму: «Я дуже вдячна всім, хто створив цю кінострічку, за те, що вони змо-

«Живі, бо пам’ятаємо» – з такою назвою в Національному музеї історії України відкрилася виставка картин заслуженого художника України Валерія Франчука. Усі 33 експоновані роботи, що символізують страшний 1933 рік, митець подарував музею. Друга частина цього виставкового проекту, що складається з творів живопису, графіки та скульптури, демонструється нині в музеї-квартирі Павла Тичини. Серія присвячених Голодомору робіт Валерія Франчука, над якою автор працює понад 24 роки, має назву «Розгойдані дзвони пам’яті» й налічує близько 200 творів. Валерій Франчук розповів «Вечірці», що від самого початку не

планував писати серію картин про Голодомор, адже це невимовно тяжка праця.

– На початку 1990-х з’явився перший твір «Свята печаль», який я навіть не міг виставляти, настільки він відрізнявся від решти моїх робіт – пейзажів, портретів тощо. Але поступово перед очима почали поставати інші лики згорьованих душ – жінок, дітей, які померли під час Голодомору. Я не міг їх не писати. І роблю це дотепер, тому робота над цією серією картин триває, – розповів художник. Як запевнив автор, жоден його твір із циклу про Голодомор не був проданий, тільки подарований українським музеям. От і нині 75 картин художник дарує Музею жертв Голодо­ мору. Зазначені виставки робіт Валерія Франчука триватимуть у музеях до 6 грудня.

Нагороду Євгену Афінєєвському вручив Петро Порошенко

гли передати ту ідею, яку ми несли в собі, коли були на Майдані. Цей фільм для мене дуже тяжкий – переглядаючи його, я знову пережила страшні миті свого життя. Адже посттравматичного синдрому ніхто не скасовував. Тільки нещодавно ми навчилися спати». Пані Катерина, яка нині продовжує працювати педіатром, зізналася, що для неї точкою неповернення стало побиття студентів, і з того часу вона серцем була з Майданом. Лише кілька місяців по тому жінка дізналася про переживання власної 15-річної доньки – їх дівчинка виклала у листах до канадської діаспори. Адже, перебуваючи на

Майдані, Катерина Корнійко навіть не здогадувалася, що її дитина щодня і щоночі молилася перед іконою Діви Марії про те, щоб мама не загинула. «Коли я прочитала ці листи, я плакала», – зізналася героїня фільму. Цю унікальну кінострічку, що зафіксувала кожен із 93 днів боротьби українців за свою незалежність, уже подивилися 69 мільйонів людей у різних країнах світу. За творчу роботу режисера та сценариста Євгена Афінєєвського під час презентації фільму Президент України Петро Порошенко нагородив Хрестом Івана Мазепи.

Пройти крізь стіну

Ліки згорьованих душ Марина МАРЧЕНКО

Фото Павла Пащенка

Марина МАРЧЕНКО

У столиці презентовано серію фотографій про мури у світі Марія КАТАЄВА

Політичні експерти француженка Александра Новоселофф та німець Франк Несс вирішили дослідити, як живуть люди уздовж стін, побудованих для заморожування конфліктів чи зменшення міграції. З подорожей вони привезли світлини, частину з яких до 30 листопада демонструють у Національному музеї Тараса Шевченка. Хоча з часу падіння Берлінської стіни минуло вже майже 20 років, подібні мури продовжують будувати по всьому світу. Зокрема, цьогоріч почалося спорудження укріплення між Саудівською Аравією та Іраком. Мури покликані захищати й охороняти, але насправді вони самі потребують охорони. А головне – розділяють людей, подекуди навіть друзів і родини. Спочатку така перешкода здається непереборною, але з часом навіть

у найщільніших стінах з’являються шпарини. Однак люди, які цікавляться, що ж там, за стіною, або хочуть провідати родичів, наражаються на небезпеку. Розібратися у реаліях життя біля стін спробували доктор політичних наук, дослідниця Александра Новоселофф та політичний експерт Франк Несс. Зібрані цікаві історії та спостереження вони виклали у книжці-щоденнику «La Documentation», виданій поки що лише французькою та іспанською мовами. Проте ілюстрації викликали такий інтерес у публіки, що автори зробили окремий фотопроект. Александра Новоселофф особисто презентувала його в Києві, щоб українці теж мали змогу побачити різні зони конфлікту та поміркувати над необхідністю мурів. На фотографіях відображено різні види перешкод – це захисний бар’єр між США та Мексикою, роз’єднувальна стіна між Ізраїлем і Палестиною, пісковий мур Берм у Західній Сахарі, смуги миру в Пів-

нічній Ірландії, зелена смуга між турецькою та грецькою частинами Кіпру, смуга колючого дроту між іспанськими та марокканськими анклавами, демілітаризована зона між Північною та Південною Кореєю, електризований захисний мур між Пакистаном та Індією. І це ще не всі існуючі бар’єри! Проте всі вони є свідченням напруження у світі.

– Як не дивно, але у світі, в якому ми говоримо про вільне те безкордонне пересування, будується все більше і більше стін. Однак вони ніколи не вирішують проблеми, навпаки, ускладнюють її, – впевнена дослідниця Александра Новоселофф. – Усі вони для мене абсурдні та алогічні, лише тимчасово уповільнюють процес. Адже ті, хто хочуть перетнути кордон, все одно це роблять, нехай і нелегально. Стіни скоріше сигналізують про недовіру людей. Вирішення ж питання в іншій площині – це розуміння культур, не схожих на твою власну, діалог, повага до меншин, до «інакших», до території сусіда.

спорт

Вечірній Київ | 26 листопада 2015 року | №47 (19177)

Фото ФК «Динамо»

У Порту в рамках 5-го туру групового етапу Ліги чемпіонів УЄФА місцевий клуб програв гостям зі столиці України з рахунком 0:2. Підопічні Сергія Реброва тепер мають чудовий шанс пробитися до наступного раунду розіграшу найпрестижнішого клубного турніру континенту. Для цього їм в останньому турі треба перемогти на власному полі «Маккабі» з Тель-Авіва.

поля) порушили правила, збивши у своєму штрафному майданчику Сергія Рибалку. Безсумнівний пенальті, що призначив суддя, чітко реалізував Андрій Ярмоленко. Другий тайм почався з потужних атак португальців, але їм ніяк не вдавалося вивести власних нападників на вдалу позицію для завершального удару. З іншого боку, чітко та злагоджено діяла оборона «Динамо». А на 64-й хвилині гол забив Дерліс Гонсалес, якому вдався прохід центром поля і акцентований удар. У цьому епізоді не обійшлося без помилки голкіпера «Порту» Ікера Касільяса, від рук якого м’яч і влетів у ворота. Перед підопічними Сергія Реброва тепер стоїть завдання перемогти у наступній грі з «Маккабі». Тоді вони гарантовано проб’ються до 1/8 фіналу розіграшу ЛЧ, уперше від сезону 1998/99 пройшовши до стадії плей-офф головного єврокубкового турніру. Варто «Челсі» та

Цими вихідними на НСК «Олімпійський» відбулися відкриті тренування з бігу. Тепер кожен бажаючий двічі на тиждень матиме змогу пробігтися легендарними доріжками стадіону. І все це відбуватиметься під наглядом професійних тренерів.

Португальці не стримали атак українців

Кияни завалили «драконів» Столичні «динамівці» у гостях переграли «Порту» «Порту» зіграти у Лондоні внічию у паралельному матчі, як «Динамо» одержить ще й шанс фінішувати переможцем групи «G». Тим часом учора стало відомо рішення дисциплінарного комі-

матчі «динамівці» проведуть без глядачів, дискваліфікацію на третій відкладено на випробувальний термін у три роки. Також київський клуб оштрафовано на 100 тис. євро.

Сергій Ребров, тренер «Динамо»: Ми багато років не проходили у плейофф, а нині у нас є хороший шанс. Радий, що ми використали свої моменти. Напевно, на виїзді завдати за гру 17 ударів по воротах непросто. Ми не давали створити багато моментів «Порту», що славиться контролем м’яча, комбінаційною грою.

приїхали троє учасників. Цікаво, що зробили вони це самовільно. Адже багатьом білоруським спортсменам «не рекомендують» приїздити на офіційні змагання до України. Втім, «друзів», як любляче називають білоруських учасників у колі організаторів, жодні заборони не зупиняють. У турнірі зазвичай беруть участь і досвідчені юні спортсмени, і новачки, які лише випробовують свої сили. Звісно, їм було важко протистояти вже загартованим у боях суперникам, часом поразки супроводжувалися сльозами розчарування. Однак

Хулен Лопетегі, тренер «Порту»: Намагалися грати так, як робимо це завжди, тобто за рахунок володіння м’ячем. У перші 20 хвилин ми були сильнішими за «Динамо», але все змінив пенальті, після чого ми стали занадто поспішати з ігровими рішеннями. Тепер треба обіграти «Челсі» у Лондоні, що складно, але можливо.

Навіть дощ недільного ранку не завадив понад 70 любителям бігу зібратися на головній спортивній арені країни, аби відвідати відкриті тренування з бігу. Ідея проведення такого заходу належить громадській організації Toprunners. Мета ж досить проста: новачків навчити бігати, а досвідчених атлетів підготувати до важливих стартів. «Наші тренери приділяють увагу абсолютно кожному. Повірте, помиляються усі, і ми прагнемо помилки виправляти разом», – розповів «Вечірці» виконавчий директор бігового клубу Toprunners Ігор Кретов. Тренування відбуваються на НСК «Олімпійський» щовівторка та щочетверга о 19.00. «Такі події – це ознака того, що ми завжди відкриті для наших відвідувачів. Ми хочемо залучити до прекрасного світу спорту як можна більше киян», – прокоментував Віктор Анісімов, директор із зовнішніх питань НСК. Заняття проводять професійні спортсмени, які пройшли шлях від аматорів до зірок зі світовим ім’ям. Серед них є і рекордсмени, зокрема Тетяна Кузіна. Її рекорд України з марафону «тримався» понад 17 років. Тетянин чоловік Олександр Кузін – також маститий

«Тріумф» на татамі сама атмосфера змагань не давала змоги довго сумувати, адже всі дзюдоїсти впевнені, що поразка – то лише зайвий привід поліпшити свої вміння. «Сьогодні декілька моїх вихованців змагаються вперше, – розповів «Вечірці» тренер Михайло, – звісно, вони дуже хвилюються. Та я завжди намагаюся їх підбадьорювати, адже особисто для мене перемога не така важлива, як той вогник у їхніх очах,

Із Білорусі приїхали троє учасників. Зробили вони це самовільно. Адже білоруським спортсменам «не рекомендують» приїздити до України що загорається від першого вдало виконаного прийому». Хлопці, попри свій юний вік, розуміють усю важливість цього

виду спорту. Один зі спортсменів, киянин-шестикласник Андрій Данько поділився своєю історією: «На дзюдо мене привели батьки. Спочатку було важко, адже я до цього не любив спорт. Однак тренери допомогли мені захопитися цим видом, і тепер я щоразу просто лечу на тренування». Переважна більшість учасників прийшли з мамами та бабусями, що додало змаганням незабутнього колориту. До того ж це зайвий раз доводить, що дзюдо – не лише вид спорту, а й спосіб виховання справжнього чоловічого характеру. Марія Антонівна, бабуся одного з учасників, розповіла: «Я пишаюся тим, що мій онук ось уже чотири роки займається саме дзюдо. До секції він прийшов іще першокласником, це було його самостійне рішення. Ми бачимо, як він перетворюється на справжнього чоловіка – дисциплінованого, серйозного. До того ж може постояти за себе, а це дуже важливо у наш неспокійний час».

Олексій Іванов

Так сталося, що останні дні осені спортивний клуб «Тріумф» зустрічає у притаманному для нього стилі – збираючи своїх друзів і змагаючись. На турнірі було представлено 12 областей країни і всі клуби Києва – загалом понад півтисячі дітей. Також були гості з-за кордону, зокрема з Білорусі

тету УЄФА щодо інциденту на трибунах «Олімпійського» під час матчу «Динамо» – «Челсі» 20 жовтня, коли група фанатів побила темношкірих уболівальників. Відтак найближчі два домашні

пряма мова

Павло Пащенко

Минулими вихідними спортивний клуб «Тріумф» влаштував для юних дзюдоїстів справжнє спортивне свято. Традиційно турнір зібрав дуже багато учасників (понад 500) і пройшов, як мовиться, на одному диханні.

Фізкультура

«Олімпійський» біжить

Португальців вважали відвертими фаворитами зустрічі, однак лише на початку матчу вони доводили свій статус постійним тиском на ворота суперника. На 35-й хвилині «дракони» (так у народі називають клуб господарів

Перед підопічними Сергія Реброва тепер стоїть завдання перемогти «Маккабі». Тоді вони гарантовано проб’ються до 1/8 фіналу ЛЧ

21

атлет і також свого часу був рекордсменом. Так що любителі бігу будуть під пильним наглядом. «Ми даємо поради з усіх питань, які стосуються бігу: починаючи з техніки бігу, розподілу сил на дистанції і завершуючи харчуванням під час марафону. Всі поради індивідуальні й випробувані на собі. Загалом, те, що ми виконуємо на тренуваннях, – звичайна фізкультура, але вона – основа усього, що відбувається у спорті», – поділився секретами своєї роботи тренер Олексій Кононенко. «Я просто не міг не скористатися нагодою пробігти доріжками «Олімпійського». Дивлячись футбол по телевізору, завжди мріяв бодай пройтися ними. Прихопив із собою сина, аби не було нудно, і відчуваю, що наступного разу ми візьмемо ще й нашу маму», – жартома прокоментував свої враження від тренувань киянин Валерій Удальцов. Сторінку підготував Олександр ПИРЛИК

22

дозвілля

православний календар Архімандрит Лаврентій (Віктор Живчик), благочинний СвятоМихайлівського Золотоверхого монастиря

Вечірній Київ | 26 листопада 2015 року | №47 (19177)

Макіе та нецке: вишукана естетика Японії

Фото Павла Пащенка

У Києві показують самобутні витвори традиційного мистецтва Країни Сонця Марія КАТАЄВА

26 листопада – святителя Іоанна Золотоустого, архієпископа Константинопольського. Святий Іоанн Золотоустий жив у IV ст. після Р.Х., у часи, які називають «золотим віком» християнської писемності. Після обрання на кафедру в Константинополь святитель зазнав багатьох митарств через підступи недоброзичливців. Його несправедливо звинувачували в розтраті церковного майна, єретичних перекрученнях учення Церкви, підриві державного ладу, за що святий Іоанн неодноразово перебував на засланні. Зрештою, він так і помер у вигнанні. Але на всі неприємні звістки завжди казав: «Слава Богу за все!».

27 листопада – апостола Филипа. Заговини на Різдвяний піст. Один з 12 апостолів, добрий знавець Писання. Проповідував у Галілеї, пізніше – у Фрігії, де був розіп’ятий у м. Ієраполі.

28 листопада – преподобного Паїсія Величковського. Початок Різдвяного посту. Паїсій народився 1722 року в Полтаві в сім’ї священика. Після смерті батька постригся в ченці. Деякий час перебував на Афоні. У віці 36 років був висвячений у сан священика. Преподобний Паїсій організував великі монастирі на території Молдови.

29 листопада – апостола та євангеліста Матфея. Матфей, якого в Євангелії звуть також Левієм, був одним з 12 апостолів. Христос покликав його на служіння тоді, коли Матфей був митарем. Після Зішестя Святого Духа апостол Матфей проповідував у Ефіопії. Його Євангеліє було адресоване передовсім християнам-євреям, оскільки воно було написане івритом, а не грецькою мовою, як решта Євангелій. Символом Євангелія від Матфея є ангел.

30 листопада – святителя Григорія Чудотворця, єпископа Неокесарійського. Жив на початку ІІІ ст., був учнем знаменитого християнського вчителя Орігена. Святителю Григорію належить першість у справі впорядкування вчення про Святу Трійцю.

1 грудня – мученика Платона. Мученик Платон мешкав у м.Анкірі. Він ходив домівками, проповідуючи Євангелія, за що був засуджений до тортур. Коли мучителі запропонували йому лише сказати: «Бог Аполлон великий», мученик відмовився, і йому відтяли голову.

2 грудня – пророка Авдія. Спочатку Авдій був на службі в нечестивого царя Ізраїлю Ахава, що поклонявся ідолу Ваалу. Згодом пророк Ілля зробив Авдія своїм учнем. Пророк Авдій написав книгу, в якій йдеться про образ Церкви Нового Завіту.

У музеї Ханенків демонструють унікальні лаковані вироби (макіе) та фігурки (нецке) з японських приватних колекцій і зібрання українця Бориса Філатова. Поряд з експонатами XVIII – початку XX століття є й роботи сучасних майстрів. Нецке є одним із найпопулярніших видів мистецтва, що відоме далеко за межами Японії. Ці фігурки зрозумілі будь-кому, їх легко колекціонувати, бо не займають багато місця.

– Спершу мініатюрні скульптури мали практичне значення. Оскільки в кімоно не було кишень і необхідні речі трималися на паску, шнурок якого фіксували нецке, – розповіла «Вечірці» завідувач відділу східної колекції музею Галина Біленко. – Вони були помітними, тож японці приділяли їм значну увагу, зробивши елементом престижу та милування. Найкращим матеріалом вважалася слонова кістка, яка, за народними уявленнями, мала й лікувальні властивості. Нецке зображали легендарних та історичних героїв, міфічних тварин. Вони з’явилися на початку XVII ст. й використовувалися до XIX ст., аж до революції Мейдзі, коли японці вбралися в європейський одяг. Тоді нецке перетворилися на окремий вид мистецтва. Не менш екзотичними є вироби з лакованого дерева – макіе, історія котрих почалася ще в Давньому Китаї. Лак виготовляється із соку дерев, що ростуть лише в Південно-Східній Азії. На шар лаку порошком золота, срібла

чи перламутру наноситься малюнок (макіе перекладається як «насипна картина»), потім фіксується ще одним шаром лаку. Це дуже трудомістка робота, що потребує неабиякої майстерності. У Японії розквіт цієї техніки припав на IX-XII століття, епоху Хейан, коли сформувалась японська естетика вишукаМініатюрні ності. Макіе фігурки з XIX Фото Павла Пащенка цінували й століття стали окремим видом за кордоном. мистецтва Приміром, імператриця Марія-Теречасних японських майстрів, зія зазнаякі працюють за стародавніми чала: «Для технологіями. Майже третину мене японвиставки становить частина ські лакозібрання українського колеквані вироби ціонера Бориса Філатова. коштовніші – Історію та культуру Японії за діаманти». вивчаю все життя, захоплюТехніку макіе вався й східними бойовими використовумистецтвами. У зрілому віці ють при виця любов конвертувалась у коготовленні лекціонування, – поділився скриньок, пан Філатов, який входить до гребінців, ТОП-10 світових колекціонерів шпильок та японських виробів. – На цьому посуду. ринку трапляється багато підЗа слова- За особливою технологією лаком робок, тож треба досконало на ми куратора покривають скриньки, посуд та інші всьому знатися. У моїй колекції виставки Ма- предмети побуту приблизно 500 предметів. Це не шіта Нацуо, в експозиції виставлено близь- лише нецке та лаковані вироби, а й гравюри, ко 100 макіе та нецке. Відвідувачі можуть переважно періодів Едо й Мейдзі. простежити, як ці вироби змінювалися з Помилуватися красою макіе та нецке часом, адже, крім витворів XVIIІ – початку Музей мистецтв імені Богдана й Варвари ХХ століття, демонструються й роботи су- Ханенків запрошує до 13 грудня.

гороскоп | 30 листопада –6 грудня 13

Ведучий рубрики Олег СМАЛЬ

Солодкий Схід У різних народів різні кулінарні вподобання. Деякі обумовлені географією: в ескімосів немає національних страв із фініків та ананасів, а африканці ніколи не куштували печені з м’яса білого ведмедя. У деяких випадках на розмаїття столу впливає релігія: любі нам свинячі шинки та ковбаски – для араба чи ортодоксального єврея справдішня відраза. Але є один розділ кулінарії, що єднає все людство. Це солодощі. Кекси та тістечка, торти й мармелад, бісквіти та зефір, халва й рахат-лукум до душі всім народам. Неперевершені східні майстри зі створення солодкого земного раю тисячоліттями шліфують це мистецтво. Виберемо й ми щось із тисячі та одного рецепта. Наприклад, рулет, який називається када. Півтори склянки борошна насипаємо гіркою. Робимо зверху заглиблення, кладемо чверть чайної ложки солі, вливаємо півсклянки води, замішуємо. Тісто розкатуємо на квадратний пласт 1см завтовшки. Викладаємо рівним шаром масло, згортаємо

Фото Олега Смаля

ОВНИ, ваші задуми чудо-

брудних інтриг. Спирайтеся на життєву мудрість, практицизм, високу ерудицію.

ТЕЛЬЦІ, хто платить, той

гідну ділову пропозицію чи рентабельне замовлення, аби долучитися до фінансових джерел. І пильнуйте, щоб гроші не стали яблуком розбрату в дружбі.

БЛИЗНЯТА, пильнуйте,

СТРІЛЬЦІ , відчуття істинної внутрішньої свободи для вас є основним рушієм. Якщо цей двигун барахлить, найпевніше, ви не приборкали пихате Его!

і замовляє музику. Тож зважайте на спонсорів, якщо хочете жити в достатку. Розраховуйте лише на те, на що заслужили. аби в клопотах за чужими проблемами не занедбати своє щастя. Подружні стосунки набирають динамічних обертів, дайте обранцю відчути себе сильною, самодостатньою особистістю.

РАКИ, як фахівець ви сама

вчетверо. Кладемо на 10 хвилин у холодильник. Дістаємо, знову розкатуємо, викладаємо масло. Повторюємо цю операцію 3-4 рази. Готуємо начинку. Три столові ложки борошна підсмажуємо на сковороді до золотистого кольору, додаємо 100 грамів масла, смажимо ще кілька хвилин, висипаємо склянку цукру, ретельно перемішуємо. Розрізаємо тісто на дві частини, розкатуємо на квадратні пласти, викладаємо начинку, згортаємо в рулет. Викладаємо у форму швом донизу. Запікаємо в духовці. Ласуйте!

ТЕРЕЗИ, утримайтеся від

ві, перспективні й мають право на життя. Втілюйте їх разом зі своїм подружжям, діловими партнерами.

досконалість, майстер на всі руки. У колективі будьте чемними та делікатними, не перемивайте нікому кісточок. Олімп ділових досягнень підкорите як кількісно, так і якісно.

ЛЕВИ, пірніть у вир роман-

тичних розваг і кайфуйте! Розбити чиєсь серце не становитиме труднощів, запускайте амурні стріли й дерзайте.

ДІВИ, у сім’ї ви черпаєте зерна небесної мудрості. Настає динамічна пора перетворення у стосунках «батьки-діти», «начальник-підлеглий». Лишень не вдавайтеся до диктату, ваші дії мають бути еталоном компромісу.

СКОРПІОНИ, ловіть ви-

КОЗЕРОГИ, ваше місце

подалі від суспільної метушні. Відвідуйте богослужіння, читайте Біблію, філософську літературу, долучайтеся до святих скарбниць. Нікого не судіть, а моліться.

ВОДОЛІЇ , непохитним

фундаментом взаємин із партнерами та процвітання стануть вищі духовні ідеали. Шануйте шляхетних лицарів, тоді їхня щедрість стане безмежною.

РИБИ , у діловій команді подружіться з конкурентами. Якщо нинішня діяльність відповідає вашому професійному покликанню, захищайте здобуті кар’єрні позиції. Аби не підсиділи конкуренти, демонструйте високі фахові навички. Астролог Любов ШЕХМАТОВА

дозвілля

Вечірній КиїВ | 26 листопада 2015 року | №47 (19177)

Д’УДАРИЗМИ • Учинити подвиг один раз – кинутися на амбразуру – нескладно. Складно кидатися на амбразури щодня.

• Патріотизм не любить балаканини. Любов до Батьківщини, як і любов до матері, афішування не потребує. Б’ють себе у груди та рвуть горлянки пристосуванці, демагоги і провокатори.

• Хамський синдром у владних верхах опускається в низи хворобою ненависті.

• Чим дорожча локшина в магазинах, тим дешевшу вішають людям на вуха.

• Російське православ’я – остання психотропна зброя московитського шовінізму.

• Пупом землі часто уявляє себе той, хто не гідний навіть називатися пупом.

фільми цього тижня • Якщо у бригаді, яка «коронує таланти», вмонтувався приватизований тобою жульман, то навіть з тебе, липового, виклепають «золотого».

• Сідаючи в будь-яке крісло – гостьове, ресторанне, керівне – не забувай про ту межу, за якою закінчується людина, а починається свиня.

• Ті, що захопили владу брудними методами, чистими руками працювати не будуть.

• Обличчя сучасного політика в Україні: ліве око косить ліворуч, праве – праворуч, а рило тягнеться до корита.

«Віктор Франкенштейн»

Відома історія розказана помічником ученого Віктора Франкенштейна Ігорем Страусманом.

Жанр: фантастичний трилер. Країна: США. Режисер: Пол МакГіган. У ролях: Джеймс МакЕвой, Деніел Редкліфф, Джессіка БраунФіндлей. Тривалість: 110 хв.

«Сікаріо» Жанр: кримінальна драма. Країна: США. Режисер: Дені Вільньов. У ролях: Емілі Блант, Бенісіо дель Торо, Джош Бролін. Тривалість: 121 хв.

Геніальний науковець-медик зі шляхетною метою досліджує у сміливих експериментах можливість безсмертя. Його асистент, який товаришує з Франкенштейном ще з часів студентства, стає свідком темних змін у ньому. Експерименти заходять надто далеко, а одержимість друга призводить до жахливих наслідків.

У прикордонній зоні між США та Мексикою не діє жоден закон. Переслідуючи впливового наркобарона, туди потрапляє агент ФБР Кейт Мейсі, яка повинна будь-що перекрити канал наркотрафіку й покарати тих, хто відповідальний за смерті безневинних людей.

відомі дворики, пройдуться повз будинки, пов’язані з іменами Тараса Шевченка, Олександра Мурашка, Євгенії Гапчинської та інших знаних особистостей.

Євген ДУДАР

дорівнює 270 градусів. Здогадайтеся, як це вдалося? *** 3. Якось у ресторані до англійського письменника і драматурга Бернарда Шоу підійшов диригент оркестру і поцікавився: «Що зіграти на вашу честь?». Літератор відповів дуже дотепно: «Я був би вам щиро вдячний, якби ви зіграли…». Що ж запропонував Бернард Шоу? Відповіді на стор. 16 Підготувала Оксана БАРКІНА

Їй доведеться зробити все, щоб вижити в цьому місці безвиході, насилля, продажних копів і «сікаріо», найманих убивць безжальних наркокарателів.

екскурсії

Тренінг для мозку 1. Колись одному майстру принесли сім ланцюжків по 5 ланок у кожному. Його попросили з’єднати їх в один безперервний ланцюг. Він виконав прохання, роз’єднавши та знову з’єднавши лише 5 ланок. Як йому це вдалося? *** 2. Відомо, що сума кутів будьякого трикутника дорівнює 180 градусів. Але один математик усе ж таки знайшов спосіб накреслити такий трикутник, кожен кут якого дорівнює 90 градусів, а сума кутів

23

«ЛІСОВІ ПУСТиНІ: ВІД КиТАЄВА ДО ГОЛОСІЄВА»

Коли: 29 листопада об 11.00. Місце зустрічі: станція метро «Либідська» (у центрі платформи). Маршрут і об’єкти показу: Китаївська пустинь – Китай-гора – Китаївські печери – Преображенська пустинь – Голосіївська пустинь.

«ТАЄМНиЦІ ЦЕНТРАЛЬНиХ ПРОВУЛКІВ»

Коли: 28 листопада о 12.00. Місце зустрічі: на Майдані Незалежності, біля входу до Головпоштамту. Маршрут і об’єкти показу: Майдан Незалежності, костел св. Олександра, вул. Трьохсвятительська – пам’ятник Лесю Курбасу – вул. Хрещатик. Розповідь присвячено драматичній долі центральних кварталів сучасного Києва. Екскурсанти дізнаються подробиці історії міста, заглянуть у мало-

Ці дивовижні місця за всіх часів сприяли духовному відпочинку і роздумам про вічне. Лаврські подвижники приходили сюди для усамітнених молитов, Григорій Сковорода складав тут свої філософські діалоги. На екскурсії згадають історію таємничого відлюдника Досифея і прозорливої матінки Аліпії, а також про митців, яких природа і духовна атмосфера тутешніх місць надихали на геніальні твори... Маршрут проходить пересіченою місцевістю, тож учасникам радять подбати про зручне взуття і прихопити парасольку.

Записатися на екскурсії можна за телефонами: (044) 364-51-11, (068) 121-44-58 або електронною поштою: tour@interesniy.kiev.ua 2

3

5

4

6

7

8 9

10 11

12

18

13

19

14

20

15

21

22

16

17

23

24

25 26

27 28 29

Реклама

По вертикалі: 1. Тверда основа тіла людини. 2. Маленька частинка рідини. 3. Прилад для занять важкою атлетикою. 4. Документ про повноваження пред’явника. 5. Смолоскип. 7. Вічнозелене хвойне дерево. 13. Лікарська рослина, татарське зілля. 14. Основний колір, фон. 16. В Англії—титул баронета. 17. Вал, коток. 19. Крутий підйом (вулиця). 20. Сільськогосподарське знаряддя. 21. Грошова одиниця у стародавній Русі. 22. Місце де розставлено вулики з бджолами. 23. Окремий випадок з життя, подія. 24. Плодове дерево, рід сливи.

facebook.com/vechirkanova засновник:

Київська міська рада

В. о. головного редактора Максим Філіппов Керівник творчої групи Леонід Фросевич Відповідальний секретар Володимир Полєтаєв Художній редактор Андрій Кійко Дизайнер Світлана Виноградова Фоторедактор Павло Пащенко

30

По горизонталі: 5. Мандрівний фокусник. 6. Стан гіпнозу. 8. Циганка Старицького. 9. Волосся із шкірою з голови подоланого ворога – трофей.

10. Відстоює культ оголеного тіла.

11. Пасовисько. 12. Жіночий одяг.

15. В окультизмі – стан заглиблення у себе, за якого духовна сутність людини переміщується за межі навколоземного простору. 18. Сорт віски з основним компонентом кукурудзою.

22. У Католицькій церкві – почесний титул кардинала, єпископа. 25. Урочистий вірш. 26. Один з головних слов’янських богів. 27. Спілкується з душами померлих. 28. Титул турецьких вельмож. 29. Найвища точка небесної сфери над головою спостерігача.

30. Верхня частина дерева.

Адреса: 01001, м. Київ–1, вул. Володимирська, 51-б Телефон: 234-27-59 Факс: 235-01-93 E-mail: vk1906@ukr.net Свідоцтво: КВ №15417–3989 ПР від 15 квітня 2009 року

twitter.com/vechirkanova Рекламний відділ: вул. Володимирська, 51-б Тел.: 592–52–33, 592–52–44 Відділ розповсюдження та реалізації: Тел.: 235-23-34 Друк: ТОВ «МЕГА-Поліграф», м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14 Замовлення: 44573 Заг. наклад: 96 000.

Кросворд «Вечірки»

Склала Оксана Баркіна

1

vk.com/vechirkanova Редакція листується з читачами тільки на сторінках газети. Газета публікує також ті матеріали, в яких думки авторів не збігаються з позицією редакції. При передруку посилання на «Вечірній Київ» обов’язкове. Матеріали рубрики «Точка зору» публікуються на правах реклами. Рукописи не рецензуються. Передплатні індекси: 61170, 89469, 37607

24

ракурс

Марія КАТАЄВА Олексій Іванов (фото)

Аби помилуватися кращими зразками світового мистецтва, не потрібно їхати за кордон. 150 творів найвизначніших скульпторів XX століття, серед яких Альберто та Дієго Джакометті, Оґюст Роден, Едґар Деґа, Олександр Архипенко, демонструються в столиці на одному майданчику «Мистецького Арсеналу». Усі скульптури належать до колекції Ігоря Воронова – частково він надавав їх для інших проектів «Мистецького Арсеналу», але повністю показує вперше. Роботи об’єднує лише час – всі вони були створені у буремному ХХ столітті, що породив величезну кількість мистецьких напрямів. Деякі автори більше відомі за своїми живописними роботами – сюрреаліст Сальвадор Далі, кубіст Пабло Пікассо, імпресіоністи Огюст Ренуар та Поль Гоген, Амадео Модільяні, впізнаваний за видовженими жіночими головами. Зупиняємося біля «Мислителя». Це ж Огюст Роден! Французький скульптор, який відкрив нові можливості пластики і заснував школу імпресіонізму в скульптурі. До речі, у листопаді виповнилося 175 років від дня його народження. Поряд з «Мислителем» – пам’ятник Баль-

Вечірній Київ | 26 листопада 2015 року | №47 (19177)

Роден і Дега в «Мистецькому Арсеналі» заку, відомий «Поцілунок» і «Собор» у вигляді переплетених рук. Відвідувачі мають змогу відкрити для себе скульпторів, які менш відомі у нас. Наприклад, класик ар-деко Деметр Чипарус, що проповідував «мистецтво заради мистецтва». Його моделями були відомі танцівниці Іда Рубінштейн та Айседора Дункан. Майстер працював з бронзою та слоновою кісткою, граючи на контрасті кольорів та матеріалів. Варто звернути увагу на роботу швейцарця Альберто Джакометті – одного з найдорожчих скульпторів світу, витвори його брата Дієго, який створював меблі з бронзи, моделював тварин, а також їх товариша, англійського сюрреаліста Генрі Мура. У кінці залу – найповніше у світі зібрання скульптур Едгара Дега. Французький митець вивчав рухи та пози людей і тварин (його улюбленими темами були танцюристи, коні й жінки, котрі

приймають ванну), а для написання картин часто створював воскові фігурки.

– Після смерті автора його фігурки кілька років простояли на підвіконні і сонце стало їх співтворцем, бо місцями вони розтанули. Тут ми бачимо відлиті з цих воскових фігур копії, – розповіла директор «Мистецького Арсеналу» Наталя Заболотна. Серед митців світового рівня є і наш співвітчизник, Олександр Архипенко, один із основоположників кубізму в скульптурі. Народився у Києві, згодом виїхав за кордон, відкрив свої школи в Парижі, Берліні, Нью-Йорку, де й помер. Маючи славу і американське громадянство, митець завжди вважав себе українцем.

– Архипенко дуже хотів подарувати свій спадок Україні, на що влада заявила, що авангард їй не потрібен, це ворожий напрямок, досить і власного соцреалізму, – зауважила Наталя Заболотна.

– Тому весь творчий доробок одного з найвідоміших у світі скульпторів залишився за кордоном. В державних музеях є лише одна робота Олександра Архипенка, а в колекції Ігоря Воронова їх 18. Експозиція «Шедеври світової пластики» відкрита в «Мистецькому Арсеналі» до 6 грудня.