Газета "Вечірній Київ", №48 (19178) від 03.12.2015

vechirniykiev.com.ua facebook.com/vechirkanova twitter.com/vechirkanova vk.com/vechirkanova

Найзручніша

Газета Київської міської Ради Заснована 3 січня 1906 року

» 10–16

TV

програма

3 грудня 2015 року №48 (19178)

МАРШРУТКИ: НОВА ЦІНА – СТАРИЙ СЕРВІС

ОЛЬГА ГЕРАСИМ’ЮК: «ЧЕРГИ ЗА БЕЗКОШТОВНОЮ ПРЕСОЮ – ЦЕ ТРИВОЖНИЙ СТАН МОЗКУ»

»5

» 8, 17

Висотка зависла над урвищем На Червонозоряному проспекті.обвалилася підпірна стіна.. Зруйновано гаражі та автомобілі.

Подробиці на стор. 2 Григорій Кубланов

2

кур’єр «ВК»

столиця за тиждень

Автобуси переходять на експрес-режим Відсьогодні на автобусних маршрутах №№46 та 51 організовано роботу в експресному режимі руху. Це поліпшить транспортне сполучення у місті, адже дасть змогу киянам швидше добиратися з одного кінця міста в інший. Висадка і посадка пасажирів на зупинках буде здійснюватися на вимогу. Вартість проїзду в автобусах маршрутів №№46 та 51 у експресному режимі становитиме 4 гривні. Перевезення громадян пільгових категорій буде без жодних обмежень. Також діють місячні проїзні квитки, придбані для проїзду в автобусі, або сумісні.

Місто виділить для шкіл понад мільярд гривень Розмір освітньої субвенції для столиці, виділеної цьогоріч з Державного бюджету, становив трохи більше 2 млрд грн. На ці кошти міська влада змогла б повноцінно профінансувати лише 350 із 500 шкіл. Аби забезпечити освітню галузь не гірше, ніж торік, у столиці збільшили суму фінансування одного учня з 8 до 14 тисяч гривень. На це Києву довелося додатково виділити ще 1,23 млрд грн, тобто майже 60% від розміру наданої субвенції.

Розпочалася друга хвиля щеплень від поліомієліту

У столиці стартував другий раунд імунізації дітей проти поліомієліту, який триватиме до 13 грудня. Як повідомила директор Департаменту охорони здоров’я Тетяна Донченко, вакцинацію зможуть пройти всі маленькі кияни віком від двох місяців до 6 років. Рішення про це прийматимуть батьки – для проведення щеплення медичний працівник має отримати їхню згоду.

З Києва до Праги – потягом без пересадок Гарна новина для тих, хто боїться літати: від 13 грудня з Києва можна буде дістатися потягом прямо до чеської столиці – Праги. Про це повідомив представник «Чеської залізниці» Петро Штяглавський. Один спальний вагон чіплятимуть до різних потягів і так він проходитиме територією Словакії. Триватиме подорож 35 годин, «рейси» будуть щовечора (відправлення з Києва – о 21:10).

Ярмарковий бум Як розповіли «Вечірці» в Управлінні торгівлі та побуту КМДА, у п’ятницю-неділю в столиці відбудуться традиційні ярмарки. Зокрема, 4 грудня в Голосіївському районі торгуватимуть на просп. Голосіївському, 116 (кінотеатр «Загреб»); у Дарницькому – на розі вул. Крупської та Ілліча; в Оболонському – на вул. Червонофлотській, 12-14; у Печерському – на розі вул. Л.Первомайського й І.Мечникова; у Подільському – на вул. Світлицького, 31-35; у Святошинському – на вул. Підлісній, 8; у Солом’янському – на вул. Керченській (у межах вул. Донецької та Мартиросяна), на вул. П.Козицького (у межах вул. Єреванської та Уманської); у Шевченківському – на вул. Бульварно-Кудрявській, 2-4, у міжвуличному проїзді біля скверу в межах вул. О.Гончара, 65-а та Б.Хмельницького, 94, на вул. В.Піка, 1618 (коло скверу), на вул. Якіра, 16, вул. Ризькій, 1. У суботу ярмарки можна відвідати в Голосіївському районі – на вул. Паньківській і Голосіївській, 4-10; у Дарницькому – на вул. Ревуцького, на розі вул. Крупської та Ілліча; у Деснянському – на вул. Лісківській (у межах вул. Милославської та Радунської), на вул. М.Цвєтаєвої (у межах вул. М.Закревського та просп. В.Маяковського); у Дніпровському – на вул. О.Мільчакова (поряд з поштамтом «Лівобережний»); в Оболонському – на просп. Оболонському, 21-43; у Печерському – на пл. Лесі Українки; у Подільському – на просп. Московському (біля Куренівського парку), на вул. Світлицького, 31-35; у Святошинському – на вул. Командарма Уборевича, 19-25; у Солом’янському – на просп. Комарова (у межах просп. Комарова та вул. Чумака); у Шевченківському – на вул. Татарській, 32-38. У неділю в Голосіївському районі ярмаркуватимуть на вул. Композитора Мейтуса, у Дарницькому – на розі вул. Крупської та Ілліча, у Подільському – на вул. Світлицького, 31-35.

Вечірній Київ | 3 грудня 2015 року | №48 (19178)

Висотка зависла над урвищем На Червонозоряному проспекті обвалилася підпірна стіна. Зруйновано гаражі та автомобілі Григорій Кубланов

Григорій Мельничук

Уночі проти 1 грудня приблизно о 02:30 обвалилася підпірна стіна біля будинку на проспекті Червонозоряному, 14, що в Солом’янському районі, неподалік Севастопольської площі. Місцеві мешканці неодноразово застерігали про загрозу аварії, однак жодних заходів з укріплення схилу не було вжито. У результаті обвалу зруйновано близько десятка гаражів, знищено декілька автомобілів. Ніхто з людей не постраждав.

– Уночі ми почути тріскіт, наче землетрус, ріг будинку задрижав, упали дерева, а на них – колони підпірної стіни, – розповіла «Вечірці» мешканка будинку Світлана Миколаївна. – Тріщини були тут давно. Минулої п’ятниці вкотре викликали комісію, вона походила навколо, подивилася на маячки та пішла. Зараз чекаємо на обстеження будинку й подальші рішення, аби дізнатися, що буде з нашими квартирами. Хтось поїхав до родичів-знайомих, а кому нікуди їхати, оселились у сусідній школі. Побудовано цю багатоповерхівку 1999 року. Вона складається з 11-поверхової секції з двома під’їздами, розташованої безпосередньо над яром, та 14-поверхової секції на один під’їзд углиб ділянки. Забудовник – будівельна компанія «Консоль», очолювана одним з лідерів окупаційної влади Криму Володимиром Константиновим. Замовником будівництва були «Нафтогаз» та один з дослідних інститутів. З трьох боків ділянка оточена яром, схили укріплені підпірними стінками, одна з яких обвалилася. Раніше тут були городи, приватна забудова та смітник на схилах. Тутешні мешканці зауважують, що перші тріщини з’явилися ще 2006 року, відтоді сюди приїжджали чимало чиновників і політиків, але нічим не зарадили. Яр практично по-

Стан будинку тепер контролюватимуть за допомогою спеціальних електронних систем

вністю забудований гаражним кооперативом. Автовласники пригадують, що в оглядових ямах у гаражах часто стояла вода. 29 листопада о 19:22 на сайті електронних петицій Київради було розміщено петицію щодо ремонту й укріплення підпірної стіни біля будинку на Червонозоряному проспекті, 14. Протягом двох днів під нею встигли зібрати понад 130 підписів.

– Спостереження за будинком на Червонозоряному, 14 електронною системою «Циклоп» не виявило жодних зсувів, руйнацій або інших змін за минулу ніч. Але комісія за рекомендацією

фахівців прийняла рішення продовжити спостереження електронними приладами ще на три доби, щоб бути впевненими, що зсуву не буде і місце безпечне. Все ще чекаємо на результати геодезичних досліджень. Відселено понад 80 мешканців, 10 з яких виявили бажання скористатись допомогою міської влади. Їх поселили в готель, – зазначив заступник голови КМДА Петро Пантелеєв. До 16 години 1 грудня, уже після обвалу, спеціалісти спостерігали витік води з фундаменту, що й стало одним з чинників падіння підпірної стінки. Наразі тривають вишукувальні роботи.

пряма мова

Забудовник заощадив на палях – За свідченнями очевидців, зсув ґрунту почався ще 2006 року. Тож можна припустити, що палі були недостатньо заглиблені, оскільки на фотографіях з місця обвалу не видно залишків анкерів. Рухаючись далі, земля збільшила навантаження на палі, і вони зламалися. Свою роль відіграла й погода: після тривалої посухи почалися дощі, вода від яких зробила ґрунт важчим. Загалом, палі за таких кутів ламатися не повинні, тому в цьому випадку можливе неправильне (недостатнє) армування – пошкодували арматуру. Сам будинок не постраждав, але відселення його мешканців до завершення всіх експертиз абсолютно виправдане, оскільки зараз ніхто не дасть гарантії, що решту конструкцій зроблено якісно. Денис Філіппов, експерт у сфері міського господарства

Соціальний хліб залишиться доступним Ганна ЯСНІВСЬКА

З 1 грудня у столиці підвищилася вартість основних сортів хліба виробництва ПАТ «Київхліб». Відтак нарізний батон подорожчав на 30 копійок до 5,64 грн, ціна традиційного «Пшеничного» подового хліба підвищилася на 60 копійок до 6,24 грн, а «Український» відтепер на гривню дорожчий і коштує 7,92 грн.

– Останнім часом значно зросла не тільки вартість сировини, а й газу та електроенергії. Як наслідок, наше підприємство ПАТ «Київхліб» опинилося в критичній ситуації,

коли витрати на виробництво вже не можна перекривати за рахунок внутрішніх резервів, – зазначає прес-секретар ПАТ «Київхліб» Наталя Лук’янова. Проте незмінними ціни залишаться в кіосках з продажу соціальних сортів – з цього приводу з керівництвом підприємства особисто провів розмову столичний мер Віталій Кличко.

– Влада Києва робить усе, аби підтримати соціально незахищені верстви населення: ми вимагаємо від монополіста утримувати ціни, щоб хліб був доступним для людей, – зазначив міський голова. Як наголосив мер Києва, на підставі тендера, проведеного торік,

та умов інвестиційного договору з підприємством, до кінця поточного року буде відкрито 200 пунктів із продажу соціального хліба. Сьогодні у місті працює 130 павільйонів з дешевим хлібом.

до відома Роздрібні ціни у соціальних кіосках Батон звичайний – 4,15 грн Хліб подовий «Пшеничний» – 4,05 грн Український хліб новий подовий – 5,25 грн

тема номера

Вечірній Київ | 3 грудня 2015 року | №48 (19178)

Хто очолив комісії Київради

Залишила журналістів без сенсацій

На першому пленарному засіданні міська рада схвалила перелік постійних комісій. Знайомимося З питань бюджету та соціальноекономічного розвитку Голова – Андрій Странніков («БПП «Солідарність»), вища освіта, директор ВГО «Інститут політичної освіти».

З питань транспорту, зв’язку та реклами Голова – Олексій Окопний («БПП «Солідарність»), вища освіта, директор ТОВ «Українська муза».

З питань містобудування, архітектури та землекористування Голова – Олександр Міщенко («БПП «Солідарність»), вища освіта, заступник директора ТОВ «Столична правова фундація».

З питань житлово-комунального господарства та паливноенергетичного комплексу Голова – Володимир Бондаренко («Батьківщина»), вища освіта, голова Київської міської організації ВО «Батьківщина».

З питань місцевого самоврядування, регіональних і міжнародних зв’язків Голова – Олександр Березніков («Батьківщина»), вища освіта, начальник Управління будівництва й організації роботи з комунальними підприємствами Департаменту будівництва та житлового забезпечення КМДА.

З питань дотримання законності, правопорядку та запобігання корупції

З питань культури, туризму та інформаційної політики Голова – Вікторія Муха («БПП «Солідарність»), вища освіта, помічникконсультант народного депутата України в Апараті Верховної Ради.

З питань освіти, науки, сім’ї, молоді та спорту Голова – Ганна Старостенко («БПП «Солідарність»), вища освіта, заступник голови КМДА.

Верховної Ради.

Голова – Олег Бондарчук («Свобода»), вища освіта, помічникконсультант народного депутата України в Апараті

З питань регламенту та депутатської етики Голова – Олег Макаров («Самопоміч»), вища освіта, адвокат, керівник юридичного підрозділу, партнер в адвокатському об’єднанні «Юридична фірма «Василь Кисіль і партнери».

З питань поновлення прав реабілітованих Голова–секретар Київради Володимир Прокопів («БПП «Солідарність»), вища освіта, помічникконсультант народного депутата України в Апараті Верховної Ради.

З питань власності Голова – Леонід АнтонЕнко («Самопоміч»), вища освіта, адвокат.

З питань екологічної політики Голова – Костянтин Яловий («Єдність»), вища освіта.

З питань охорони здоров’я та соціального захисту Голова – Олег Гелевей («Свобода»), вища освіта, юрист ТОВ «Компанія «Українська перспектива».

З питань торгівлі, підприємництва та регуляторної політики Голова – Олександр Бродський («Єдність»), вища освіта.

Ганна КАСІЧ

децентралізація

Буде свято й на вулиці райрад Ганна КАСІЧ

У березні наступного року обиратимемо райради. «Вечірній Київ» звернувся до автора проекту рішення Київради про вибори до районних рад, депутата міськради 7 і 8 скликань Олександра Бродського з проханням прокоментувати, чи матимуть такі вибори позитивні наслідки.

– Я вважаю, що це дуже добре, – зазначив пан Бродський, – оскільки йдеться про бажання киян. Я об’їхав усі 10 районів столиці, спілкувався з активістами, саме в адміністраціях. Й одноголосно

всі, а це тисячі людей, прагнуть децентралізації, хочуть впливати на розвиток своїх територій. Окрім того, за результатами нещодавніх виборів у нас 20 округів узагалі залишилися без депутатів. Мешканці не знають, до кого їм звертатися. Отже, у них будуть хоча б депутати районного рівня. На думку Олександра Бродського, вибори до районних рад позитивно позначаться й на роботі народних обранців у міськраді. Так, депутати міської ради не розпорошуватимуться на незначні питання районного рівня: «Як на мене, депутати Київради не повинні перейматися дрібними ремонтами тощо».

3

Утім, правила виборів можуть зазнати змін. Внести їх можуть як Київрада, так і Верховна Рада. Але на сьогодні це питання не на часі. Головне, що децентралізація в Києві триває й цей процес столична влада здійснює у співпраці з громадою. Є відповідь і на занепокоєння, що обрані райради можуть залишитися без фінансів і повноважень. Віце-прем’єр та міністр регіонального розвитку Геннадій Зубко в інтерв’ю одному з центральних українських телеканалів зазначив, що у проекті Держбюджету на 2016 рік на програми підтримання громад, енергоефективності й регіонального розвитку передбачено 5,7 млрд грн.

перша сесія VIII скликання Ганна КАСІЧ

Столичний мер Віталій Кличко нагадав депутатам про кредит довіри, який треба відпрацювати. Власне, ніхто й не заперечував. Швидко обрали секретаря Київради, сформували постійні комісії та фракції політичних партій.

Прокопів заміс ть Резнікова

На початку сесії старі й нові депутати активно проводили традиційні фотосесії для історії та селфі для Фейсбуку. Очевидно, виборці мали отримати повідомлення: «Ми працюємо» і радісно видихнути «Нарешті!». У кулуарах згадували добрим словом Олексія Резнікова. Його система «стримування й противаг» завжди сприяла пошуку компромісів. Одначе «при всій повазі» (улюблений вислів Олексія Рєзнікова) до новообраного складу не потрапив. Під час голосування 80 депутатів підтримали на посаду секретаря Київради кандидатуру від «БПП «Солідарність» 32-річного Володимира Прокопіва. Як сказав досвідчений колега-журналіст, ніхто й не сумнівався: «Бачили виборчі білборди команди Кличка? На всіх фото Прокопів поруч з мером. Усі подалі, а він – поряд… Робіть висновки». До речі, Віталій Кличко запевнив, що новий секретар Київради теж уміє шукати компроміси «у різних напрямах». Сам Володимир Прокопів обіцяв «прозорість, ефективність роботи, дотримання регламенту» і навіть згадав про важливість комунікацій між Київрадою і виконавчими органами влади. А це добрий початок.

Ніколи сваритися – до справ!

На першій сесії і мер, і депутати закликали один одного уникати політичних конфліктів, ухвалювати рішення в інтересах киян, зробити Київ європейським містом… Власне, для міжпартійних сутичок у п’яти фракцій навряд чи буде час. Адже наступного ж дня після першого засідання новообраної Київради розпочалися засідання постійних комісій. Постійна комісія з питань бюджету та соціально-економічного розвитку розглядала проект міського кошторису. А це нині головне. Щоправда, експерти й спостерігачі висловлюють припущення, що за відсутності сталої більшості у Київраді рішення ухвалювати буде складно, багато сил піде на пошук голосів. Сподіваємося, що й тут Київ покаже приклад злагодженої роботи п’яти різних фракцій. Котрих, утім, має поєднувати одне – інтереси киян, які дали їм право на владу.

опитування «Вечірка» поспілкувалася з деякими депутатами Київради і поцікавилася, що найперше вони планують зробити Тетяна Меліхова, фракція «Батьківщина»: – Мій округ – №90, мене обрали мешканці Микільської Слобідки. Там дуже багато проблем, що стосуються житлового фонду. Тому перш за все опікуватимуся ремонтом будинків, упорядкуванням прибудинкових територій. А ще ратуватиму за скасування скандальних забудов на території закладів освіти. Михайло Буділов, фракція «Свобода»: – Планую працювати в комісії з питань власності. Я зацікавлений у тому, щоб усі нежитлові приміщення ефективно використовувалися за своїм цільовим призначенням. Окрім цього добиватимусь, аби компанії-монополісти перейшли до комунальної власності – це Київенерго, частки Київводоканалу та Київгазу. Також маю намір вирішувати проблеми мешканців округу з оплати послуг ЖКГ. Лобіюватиму рішення, що стосуються встановлення теплолі-

чильників у будинках та ремонту під’їздів. Наталія Приходько, фракція «Солідарність»: – Я стала представником мешканців Оболонського району. Хочу поліпшити екологічну ситуацію та соціальну сферу в своєму окрузі. Проблема номер один – житловий комплекс. Докладатиму зусиль до покращання житлових умов киян, на часі – ремонти дворів та прибудинкових територій. Також захищатиму інтереси молодих сімей. Вадим Васильчук, фракція «Самопоміч»: – У міськраді працюватиму в царині фізичної культури, вже підготував два запити. Один стосується спорту, інший – за зверненням мешканців Дніпровського району, чиї інтереси я представляю. Обіцяв виборцям свого округу поліпшити освітлення. Плануємо очистити озеро Райдужне.

подробиці

Зупинки в метро оголошуватиме Подерв’янський? Ганна РЕДЬКА

Цілком можливо, що голос письменника та художника Леся Подерв’янського незабаром можна буде почути у столичній підземці. Відповідну електронну петицію було зареєстровано в рубриці «Транспорт» на сайті КМДА. За словами автора петиції Степана Авдєєва, голос знаного декламатора допоможе пасажирам упоратися з нудьгою й песимізмом. Та чи це є головним критерієм під час вибору «голосу» громадського транспорту?

– Ми відкриті до таких новацій, тож, якщо петиція набере необхідну кількість підписів, розглянемо це питання. Найголовніше, щоб виконання не дратувало й було приємним на слух, – повідомив начальник КП «Київський метрополітен» Віктор Брагінський. Якщо голос Подерв’янського запишуть, йому однаково доведеться пройти випробування пасажирами в межах пілотного проекту.

– У 2008-2009 роках ми експериментували з озвучуванням назв станцій дитячими голосами, але одержали чимало скарг, тому практично одразу це припинили, – нагадав очільник столичної підземки. Нинішній «голос» підземки належить директору Київського академічного театру ляльок, він почав лунати з динаміків вагонів ще з перших років Незалежності України. Миколу Петренка обрали як універсальний «голд войс», що подобається пасажирам і не викликає в них нарікань.

– Я брав участь у кастингу на озвучення оголошень у метро. Важливо було, аби повідомлення на кшталт «Проходьте далі у вагони, не затримуйтеся біля дверей» звучали як прохання, а не наказ. Прослухавши всіх кандидатів, вибрали мене, – поділився з нами пан Микола. – З відкриттям нових станцій усі оголошення записують заново, оскільки останнє може відрізнятися від решти, адже з віком голос змінюється. До можливої появи нового диктора повідомлень, що лунатимуть у вагонах підземки, «золотий голос» ставиться лояльно.

– Жодних заперечень щодо цього я не маю, тим паче оголошення назв станцій метро моїм голосом лунають уже понад 30 років, – зазначив «Вечірці» Микола Петренко.

Вечірній Київ | 3 грудня 2015 року | №48 (19178)

Петиції тижня

«Вечірка» започатковує регулярний огляд сервісу електронних звернень – що найбільше турбує киян і які питання незабаром має розглянути міська рада Григорій Мельничук

Цього тижня необхідні 10 тисяч електронних підписів набрала вже третя петиція – «Зробити яскраве освітлення пішохідних переходів у темний час доби», для цього знадобилося лише 20 днів. Нагадаємо, що на розгляд Київради має бути також направлено петиції щодо «Унеможливлення знищення історичних пам’яток» та «Впровадження нічних маршрутів громадського транспорту». Наступною петицією, що напевно невдовзі збере потрібну кількість підписів, є пропозиція «Прибрати всю зовнішню рекламу у центральній та історичній частині міста» – тут за 19 днів їх зібрано вже понад 7700. Ще одна петиція стосовно реклами – «Зменшити кількість зовнішньої реклами на 50%» – зібрала понад 4500 підписів за майже 30

Фото Олексія Іванова

4

Кияни вимагають зупинити будівництво на Микільській Слобідці як петиціями, так і протестами під Київрадою

днів. Більш як 6700 підписів має петиція з вимогою зробити Київ безбар’єрним – тобто зручним і для людей з інвалідністю та інших маломобільних груп населення. Справжня «битва петицій» розгорнулася навколо скандально-

го будівництва на Микільській Слобідці, де практично впритул до Дніпра намагаються звести висотний житловий комплекс. Петиція з вимогою заборонити будівництво і розібрати вже збудоване за 25 днів набрала понад

1500 підписів, а «антипетицію» стосовно продовження будівництва за 20 днів підтримано більш як 1700 підписами. Втім, активісти, що виступають проти будівництва, заявляють про фальсифікації у зборі підписів та 1 грудня вийшли пікетувати Київраду. Поки найуспішніша локальна петиція – звернення педагогів, учнів та їхніх батьків Київської гімназії східних мов №1, що на вулиці Львівській, 25, щодо капітального ремонту фасаду, даху та спортивного майданчика закладу. Всього за 15 днів їм вдалося зібрати понад 4000 підписів. Нові петиції цього тижня традиційно стосуються передовсім транспорту та благоустрою – приміром, заборонити стоянку (не зупинку!) маршруток на зупинках громадського транспорту, заборонити в’їзд до міста всіх вантажівок у години пік, запровадити жорсткі штрафи за хаотичну торгівлю та за вигул собак без намордника. Є й курйозні петиції – дозволити ходити містом топлес та призначити на посаду заступника мера гумориста Володимира Зеленського, юриста за освітою. Нагадаємо: аби петиція потрапила на розгляд Київради, вона має зібрати упродовж 90 днів понад 10 тисяч електронних підписів. Проголосувати можна на сайті petition.kievcity.gov.ua – це займає менше хвилини.

Що побачимо на новорічних площах Ганна РЕДЬКА

Наступаючий рік Мавпи столиця зустрічатиме яскраво та весело. Загалом упродовж новорічних та різдвяних свят в столиці відбудеться 15 гала-концертів. Різдвяні заходи відбудуться одразу на п’яти площах Києва – Софійській, Михайлівській, Поштовій, Троїцькій, Контрактовій, а також на Співочому полі. Головну ялинку заввишки у 26 метрів уже традиційно встановлять на Софійській площі.

Поштова

На ярмарку «Європейська зима», що працюватиме до 10 січня, святкові традиції представлять різні країни Європи, тут пропонуватимуть особливі різдвяні страви та сувеніри. Площу прикрашатимуть майже 40 декорованих будиночків та штучна ялинка висотою 6,5 м. Передбачається, що на сцені відбудеться гала-концерт переможців

Всеукраїнського фестивалю «Зірки та зіроньки», де виступатимуть діти з усієї України, зокрема і з зони АТО.

Софійська та Михайлівська

Свято «Новий рік між двома дзвіницями» передбачає безліч розваг, цікавих фотозон, артоб’єктів і затишних місць для відпочинку. Також тут можна буде поласувати різноманітними гарячими стравами та глінтвейном.

Троїцька

До 16 січня тут розгорнеться новорічний ярмарок з 55-и торгових будиночків «Олімпійська ялинка». Поряд розташуються льодова гірка та ковзанка, де відбуватимуться змагання з хокею для дітей. У казкових будиночках проводитимуть майстер-класи.

Контрактова

Окрім великого новорічного ярмарку, який облаштують біля

будівлі Подільської РДА з 24 грудня до 11 січня, кияни та гості міста зможуть відвідати фестиваль «В пошуках made in Ukraine» – театралізовані дійства із залученням джазових музикантів триватимуть цілий місяць. Паралельно у сквері біля пам’ятника П. Сагайдачному з 19 грудня до 19 січня працюватиме тематичний ярмарок та парк казкових скульптур і атракціонів.

Співоче поле

19 та 26 грудня під час «Зимової країни мрій» на гостей чекатимуть різдвяний ярмарок, традиційні українські гуляння, вертепи, свято кулешу, виступи відомих українських колективів та колядників. А барвистим додатком від КО «Київзеленбуд» стане виставка з новорічних композицій від усіх районів столиці.

на замітку

Програма засвічення головної ялинки 19 грудня 15.00–18.00 – Відкрита сцена.

18.00 – Музична вистава «Створи своє новорічне диво».

19.00–20.00 – Урочисте відкриття та засвічення головної ялинки країни. Виступ симфонічного оркестру «Київ Класік» та муніципальної академічної чоловічої хорової капели ім. Л.М. Ревуцького та Хору хлопчиків, фольклорного ансамблю «Берегиня» з програмою «Св. Миколай». Виступи молодих виконавців та зіркових гостей.

20.00–20.20 – Флешмоб щастя «Між двома дзвіницями».

20.20–21.30 – Продовження концертної програми.

Реклама

мегаполіс

Вечірній Київ | 3 грудня 2015 року | №48 (19178) Леся КЕСАРЧУК

На 14 маршрутах комунальні перевізники підвищіли вартість проїзду від 50 копійок до 1 гривні. «Вечірка» вирішила подивитися, чи стало від цього зручніше киянам пересуватися містом.

Маршрутки: нова ціна – старий сервіс Хвиля подорожчання знову охопила малогабаритний транспорт

Борис Корпусенко

Першим обрали маршрутне таксі за номером 150, що курсує від Індустріального мосту до вул. Милославської. Проїзд тут подорожчав на 1 гривню, а чекати автобуса довелося майже півгодини. Зайшли, до середини салону ледь проштовхнулися. У вікна посвистував вітер – і це за 5 гривень, ще й узимку. Люди стояли, немов мариновані оселедці, щільно один біля одного. На подорожчання проїзду ніхто не скаржився – тихо передавали гроші. Водій Володимир зміну вартості проїзду пояснив традиційно: – Деталі подорожчали, пальне також. Якщо раніше колесо коштувало 1200, то сьогодні – 3 тис. грн. Люди поки що не дуже скаржаться. Маршрут наш довгий і не буде рентабельним за старим тарифом. Потрібно, щоб ціна була мінімум 8–9 грн за поїздку. Ближче до кінцевої зупинки маршрутне таксі стає напівпорожнім. Водій автобуса поводився ввічливо, зупинявся виключно на зупинках і найголовніше – довіз усіх без пригод.

– А що вдієш? Турбує, що сервіс той самий, а ціни ростуть. Але їхати потрібно, – коментує пасажирка Марія Павлівна.

У «Київпастрансі» подорожчання проїзду обґрунтовують тим, що працюють на межі рентабельності

У маршрутному таксі № 586, що курсує від станції метро «Лук’янівська» до площі Шевченка, проїзд подорожчав від 3,5 до 4,5 грн.

– Я вважаю, що необ’єктивно підвищили оплату за проїзд, оскільки частина коштів, закладених у тариф, іде на витрати

пального. При тому, що нафта подешевшала майже у два з половиною рази! Тож чому виріс тариф – мені незрозуміло. А сервіс на примітивному рівні, нічого не змінюється. Упевнений, що це – інфляційне підняття ціни, – скаржиться пасажир Олег.

І справді, майже нічого в салоні автобуса оновлювати не планують. Все як було. Лише музика грає різна. Водій пояснює, що кошти з тарифу спрямують винятково на поновлення деталей і на придбання пального.

– Наш маршрут збитковий. Улітку приватні перевізники під-

няли вартість проїзду до 4 грн і пасажиропотік у них не зменшився. А ми залишили стару ціну. Якість обслуговування така ж сама, – зазначає водій маршрутного таксі № 586 Віталій Чуницький. Натомість його колезі Олександру Чубику підвищення тарифів не до вподоби, адже більшість киян пересідає на тролейбуси, де проїзд на 1,5 грн дешевший. Як наслідок – маршрутні таксі втрачають клієнтів. Про заманювання новою якістю обслуговування годі й говорити, а ще перевізники втрачають прибутки через безоплатне перевезення пасажирів пільгових категорій. У «Київпастрансі» факт подорожчання проїзду обґрунтовують тим, що працюють на межі рентабельності, а маршрутні таксі мають давати прибуток.

– Підвищено тариф на 10–12% залежно від довжини маршруту. Ці кошти підуть на ремонт, а також на оновлення рухомого складу. Питання щодо подорожчання вартості проїзду в автобусах та тролейбусах поки що не розглядається, – розповіла «Вечірці» начальник служби маркетингу «Київпастрансу» Ганна Бондар.

ганьба!

газета втрутилася…

«А тепер усі вийшли і зайшли по одному»

Хаму не місце за кермом

Як нас обслуговують в автобусах

Водія, який знущався з пасажирів, звільнено з роботи

До редакції «Вечірнього Києва» від киянки Оксани Харченко надійшов лист, у якому вона описала ситуацію, свідком котрої стала. «Автобус зі станції «Літочки» мав вирушити на Київ об 11:45. Підійшовши до зупинки, я побачила зграйку стареньких. Вони сиділи на лавочці в очікуванні автобуса, мов горобці на гілці, потерпаючи від вогкої погоди. Була середа – єдиний день на тиждень, коли пенсіонери можуть дістатися своїх дачних ділянок безоплатно. Тут уже не доводиться вибирати: сонечко чи дощ, а їхати треба. Двері автобуса, що відчинилися, стали сигналом для посадки. Чотирьох «дівчат» (за 70) пропускав поперед себе літній джентльмен, котрий спирався на ціпок. Водій сидів на своєму місці та спостерігав, як бабусі вмощувались у салоні. Коли ж усі нарешті повсідались, я побачила й почула те, що увігнало мене у справжнісінький ступор.

– А тепер усі вийшли і зайшли по одному, надаючи в розгорнутому вигляді пенсійні посвідчення, – оголосила особа, що йменує себе водієм. Бабусі заметушилися, боязко бурмочучи: «А так що, не можна показати? А йому що, теж виходи-

5

ти?» (це про немолодого джентльмена з ціпком), і слухняно рушили на вихід. За хвилину, ніяково розмахуючи своїми розкритими пенсійними, вони знову дерлися високими сходами автобуса. Мені відібрало мову. Усередині все клекотіло. Я давно не стикалася з таким затятим, оскаженілим хамством. Знущатися з безмовних старих у помсту за недоотриманий прибуток! Промовчати я не могла. Застерігати й соромити хама убачалося геть безперспективним. Рішення визрівало повільно, але неухильно.

– А у вас там що? – запитав водій, показуючи на мене, коли бабусі вдруге розсілися на місця. І тут мене понесло.

– Чекаю на кондуктора, – промовила я. Водій з несподіванки підскочив на місці та вже за хвилину, полишивши своє крісло, із загрозливим виглядом наблизився до мене. Не втомлюватиму зайвими подробицями, скажу тільки, що зчинився скандал хвилин на 10. Я вимагала кондуктора, щонайменше квиток. Водій далі тримався нахабно, намагаючись мене висадити. А коли зрозумів, що я, на відміну від покірливих стареньких, можу постояти за свої права та ще й з нього спитати,

почав вередувати, відмовляючись їхати до Києва. За деякий час я йому пояснила, що могла б легко пережити відсутність кондуктора та, у принципі, заплющити очі на невидачу квитків, але ніяк не можу змиритися з цілковитою відсутністю в нього совісті та зі знущанням з літніх людей.

– Виходьте! – вимагав водій.

– Я нікуди не поїду, – заявив він пасажирам. – Будете сидіти тут до вечора!

– А ми нікуди й не поспішаємо, – упівголоса відповідали старенькі, що підтримували мене. Після низки погроз і проданого мені, врешті-решт, квитка («Погляньте! Виявляється, у нього навіть квитки є», – дивувалися пенсіонери, які постійно користуються цим маршрутом) ми все ж поїхали. День у водія видався кепським. Жага грубіянити й командувати дістала відсіч. Поганий настрій він демонстрував, не зупиняючись на зупинках, коли його просили пасажири, або рушаючи завчасно, коли люди ще не вийшли із салону... Номер автобуса я, звісно, сфотографувала. Вимагати від керівництва автопарку вжиття заходів теж спробую. Але сумні думки не відпускають. Європа, кажете? Та невже!»

Наталя Плохотнюк

Журналісти «ВК» провели власне розслідування. Насамперед проїхалися зазначеним маршрутом, поспілкувалися з керівництвом автотранспортного підприємства, водіями та пасажирами. Серед пасажирів маршрутки №337 «Літочки – Київ» переважають люди похилого віку та матусі з малюками. Водій спокійно повідомляє, що в маршрутці є лише два пільгові місця. Але із салону автобуса нікого не виганяє. Вочевидь, після згаданого в листі інциденту з водіями було проведено серйозну виховну роботу. Шоферська братія не хоче обговорювати ситуацію з колегою. Але кажуть, що через пільговиків потерпають їхні доходи, мовляв, «невже вони читати не вміють? Адже в салоні чорним по білому написано: «За рейс передбачено лише два (одне) пільгові місця». «Який мені зиск з того, що я возитиму цих пільговиків? Вони тільки своїми милицями й ціпками оббивають покриття маршрутки. Від них сама шкода. Місце займають. Сиділи б краще вдома. Ні, вони пхаються...»

– обурювався якось один з водіїв маршрутного таксі.

Начальник автотранспортного підприємства ТОВ «ПасБРайТ», яке обслуговує 14 приміських маршрутів з Києва до населених пунктів Броварського району, Іван Пономаренко повідомив, що водія автобуса АІ 2310ВТ Михайла Ярмака звільнено з роботи. «Хаму не місце за кермом», – пояснив начальник АТП. Щоправда, він сказав, що особисто не зустрічався з водієм, а рішення про його звільнення ухвалене спеціальною комісією. Хоча водій і вважає, що його обмовили, підставили…. Щодо кількості пільгових місць за один рейс (таке оголошення є в усіх маршрутках), то, як пояснили в управлінні Укртрансінспекції в Київській області, у Законі України «Про автомобільний транспорт» нічого про це не сказано. Тобто всі без винятку перевізники самі вигадали обмеження з перевезення пільговиків? У транспортному управлінні вдали, що чують про це вперше, і пообіцяли промоніторити ситуацію. А зараз перевезення пільговиків у маршрутках залишається на сумлінні водіїв, стосовно яких немає штрафних санкцій, якщо ті відмовляють у транспортуванні пільговим категоріям громадян. Жодною службою це питання не контролюється, і чиновників воно, на жаль, не хвилює…

6

погляд кава з бульбашками

Сало, квіти, гумові капці Вадим ПЕТРАСЮК А чи звертали ви увагу, які люди мешкають у київських підземних переходах? Так, саме мешкають. Бо переходи вже давно є місцями постійної і майже стаціонарної торгівлі. Лишень варто збігти сходами, як перед нами постає живописна галерея підземних архетипів. Ось скраєчку біля поганенького ящичка скромно тулиться до стінки бабуся – продає дещо зі свого городу. У підземній ієрархії цей тип відносять до класу дачників. Відрізняється тихою поведінкою і сезонним характером діяльності. Далі йдуть постійні торговки салом і кров’янкою. Дуже галасливий тип. Зазвичай складається з мешканок ближніх до Києва сіл. Не втомлюються повторювати мантру у вигляді словосполучення: «Сало свіже, домашнє». Загалом типаж позитивний – веселий. За ними мостяться продавці шкарпеток, рукавичок, гумових капців тощо. Половина з них – жінки до 30 років, решта – чоловіки, що дивляться кіно у мобільних телефонах. Типаж не агресивний. Закликів купувати товар майже не використовує. Про продавців квітів годі й казати: вони продають квіти! Ще далі – надто професійні торговці овочами з оптових ринків. Стоять по коліна в бананових коробках, боячись випадково перекинути ваги. Кожна друга «точка» обслуговується сім’єю – чоловіком і жінкою. Вони не надто багато уваги звертають на перехожих і цілоденно напівсваряться через грошові питання. А ще котрийсь із подружжя має обов’язково говорити по мобілці. Ну просто о-бо-в’яз-ково! Продавці газет-журналів туляться ближче до виходів з метро, аби перехопити клієнта раніше, ніж той встигне купити щось їстівне. Бо тоді йому буде вже не до чтива. Торговці пресою відрізняються підвищеним рівнем інтелігентності. В цілому тип стриманий – просвітницький. І, звісно, люди азійської зовнішності. Як же без них?! Шаурма, лаваші, чебуреки… Хлопці з півдня – працелюбні, небагатослівні, у білих фартухах – то є справжня прикраса столичного переходу. І вони є запорукою нашого вступу до Європи. Бо яка ж європейська столиця без азіатів? Замикає галерею тимчасовий тип (тобто, не постійно присутній у переходах) – торговці свіжою рибою. Зазвичай це двійко чоловіків у камуфляжних штанях. Вони палять багато цигарок, травлять анекдоти і вміють якось зверхньо називати ціну своїм карасям, товстолобам, лящам тощо. Ось такі люди мешкають у київському підземному переході. Веселі й корисні. Без них було б дуже невигідно. Без них перехід враз перетворюється на нудний тротуар під дахом, з якого хочеться чимшвидше вистрибнути. У такі переходи навіть міліціонери не люблять ходити. А ходять туди, де процвітає торгівля, аби її якось заборонити. Втім, жорсткість законів у нас традиційно компенсується необов’язковістю виконання. Тому в переходах людно, весело і смачно пахне кров’янкою.

Вечірній Київ | 3 грудня 2015 року | №48 (19178)

Німці у Києві хочуть готелі за 50 євро «Вечірка» з’ясувала, чим наше місто привабило гостей з Німеччини та Австрії

Фото Павла Пащенка

Катерина СКРИПНІКОВА

До Києва з Німеччини та Австрії приїздили журналісти й туристичні агенти – відкрити для себе наше місто і його туристичні перспективи. «У вас, мабуть, думають, що в Німеччині багаті люди, їм легко заплатити 300 євро за добу в готелі. Ні!» – емоційно переконував кореспондентку «Вечірки» керівник берлінського турагентства Мартін Ланге.

На кілька годин «загубитися»

Майже всі іноземні гості були у нас вперше, а запросив їх мер Віталій Кличко. Києво-Печерська лавра, Володимирський та Михайлівський собори, Андріївський узвіз, Бессарабський ринок, «Парк Київська Русь»… «Вечірка» побувала з іноземцями на цих екскурсіях. Ми прогулюємося вуличками Лаври. Вітер, гості досі щуляться від холоду, хоча тільки-но подолали майже 750 сходинок – піднялися і спустилися з великої Лаврської дзвіниці (до речі, побудованої за проектом архітектора німецького походження Готфріда Йоганна Шеделя у XVIII ст.). Журналістка Аскен Булут з Мюнхена трохи здивована тим, що у нас затишно і спокійно.

– Багато моїх друзів відмовляли мене їхати до Києва. «Куди зібралася, це ж небезпечно!». Вони думають, що тут війна усюди. Я сама про Україну знала небагато, лише зараз почала цікавитися, – посміхається вона. І додала: після Революції іноземці почали цікавитися не лише нашою культурною спадщиною, а й нами самими.

– Ви дуже відрізняєтеся від мешканців Західної Європи. Ваша емоційність, світосприйняття – все якесь не таке, незрозуміле для нас. Це екзотика. Мені хотілося хоча б на кілька годин «загубитися» у вашому місті, подивитися на людей, спробувати вловити їхні емоції, послухати, як вони говорять… А у журналіста з Відня Карла Калтенеггера склалося враження, ніби люди у нас живуть легко, майже безтурботно. Хоча з новин знає, що це не так.

– Ви дуже відкриті, попри складну ситуацію продовжуєте радіти життю, гуляти, відвідувати ресторани… А щодо конфлікту на Донбасі, думаю, вам треба бути більш нейтральними після вашої Революції. Схід, Захід… Будьте більш терпимими, і все буде значно краще.

цікаво

За 9 місяців столицю відвідали Країна

2014 рік

2015 рік

Росія

149,5 тис.

142,4 тис.

Ізраїль

59,7 тис.

89,3 тис.

Білорусь

67,6 тис.

63,8 тис.

США

43,9 тис.

58,5 тис.

Німеччина

42,9 тис.

50,2 тис.

Велика Британія

42,9 тис.

31,7 тис.

Туреччина

19 тис.

29,2 тис.

Азербайджан

19,7 тис.

29,1 тис.

Франція

23,1 тис.

27,7 тис.

Грузія

14,4 тис.

19 тис.

За даними управління туризму КМДА

Для німців Україна та її народ залишаються екзотикою

Щоправда, писати в одному з відомих віденських видань журналіст думає не про це.

– Ваша головна вулиця Хрещатик вихідними стає пішохідною. Хотілося б, аби так було й у Відні. Та не думаю, що це можливо. А не сподобалося хаотичне паркування. У Києві машини паркуються навіть на тротуарах, і це вважається нормальним! …Озираюся навколо: київські вулиці позаду, ми вже виїхали за місто. Наш мікроавтобус (в ньому є гід) прямує до Обухова, а далі – до села Копачів. На його околиці розташований «Парк Київська Русь», де на 10 гектарах відтворений стародавній Київ – саме такий, яким він був у Х столітті. На вході нас зустрічають «господарі» у вбранні тієї доби, а потім возять вулицями стародавнього міста, пригощають стравами часів Київської Русі.

Проживання – надто дороге

Іноземним гостям Київ сподобався. Але є і зауваження, здебільшого організаційного характеру. Воно й не дивно, адже надто пунктуальні німці не розуміють нашої слов’янської безладності.

– Туристичний потенціал у вас дуже високий, – зауважує фрау Аскен. – Проте замало професіоналів у цій галузі, бракує досвіду та грошей. А ще у нашій поїздці немає чіткої системи, відбуваються постійні зміни у програмі, тож вам слід бути більш організованими… До речі, особливий пункт у київській програмі – готельна інфраструктура, яка, відверто скажемо, викликала у гостей змішані емоції. Улі Луедерс з берлінського туристичного агентства вперше приїхав до Києва. Він каже, що готелі у нашому місті дуже дорогі.

– Великі 5-зіркові – так, вони гарні, але мені буде їх важко продати туристам. Наших клієнтів приваблюють невеличкі за розміром так звані «бутік-готелі», в яких кімнати різняться за дизайном та обстановкою, зі сніданком у гарному лобі-барі та стильною терасою, – розмірковує гість української столиці. Мартін Ланге, керівник іще одного турагентства у Берліні, яке займається саме країнами Східної Європи, додає: – Уперше в Києві я побував 15 років тому. Пам’ятаю, у готелях тоді було жахливо. Нині ж набагато кращий сервіс. Хотілося б, аби було більше 3-зіркових. У вас, мабуть,

думають, що в Німеччині багаті люди, їм легко заплатити 300 євро за добу. Ні! Я вам скажу, що гроші можна заробляти також і з низькими цінами – 50–60 євро за добу для туристів. Тим більше, що у вас туризм тільки народжується. Для німців це екзотика, утім, як і сам ваш народ. За словами турагентів, подорож до Києва все ж надихнула їх розповідати про нашу столицю у себе на батьківщині.

– Багато хто боїться їхати через тривожні повідомлення у новинах, але я буду розвінчувати цей міф, – посміхається Мартін.

– У Києва гарний потенціал, який треба розвивати. І ми будемо знайомити наше суспільство з Україною. У планах Улі – найближчим часом створити у своєму турагентстві новий напрямок: подорож автобусом «Львів–Київ–Одеса». Також він радитиме Київ туристам як ідеальне місто для 3–4-денної подорожі.

824 тис. іноземних туристів побували у столиці цьогоріч – це на

17% більше, ніж торік

– Церкви, храми, архітектура, і, звісно, ж подорож Дніпром. Я оприлюдню все це на сайті нашого агентства та розповідатиму своїм клієнтам…

Шукають жінок

«Вечірка» також поспілкувалася з керівниками київських турагентств. За словами Наталії Соболевої, сьогодні до нас приїжджає багато футбольних фанів, розвивається діловий туризм. Є інтерес з боку Індії, Китаю. Менеджер іншого столичного турагентства Марія Наумець каже, що Києвом дуже цікавляться туристи з Нідерландів та Великої Британії, багато хто з них приїздить самостійно, не замовляючи тури. А за словами власниці турагентства Галини Шкурупій, чимало іноземців приїжджають до нас, аби познайомитися з жінками та знайти тут свою долю. Вони, мабуть, розуміють, що жінки в нас працелюбні, вродливі, емоційні…

суспільство

Вечірній Київ | 3 грудня 2015 року | №48 (19178)

Контрактова площа стала небезпечною Через нещодавню «реконструкцію» чимало людей ризикують опинитися під колесами

Недоступний Хрещатик Головна вулиця є недружньою до маломобільних громадян Григорій Мельничук

Фото Бориса Корпусенка

Сьогодні у світі відзначають Міжнародний день інвалідів і вкотре згадують про проблеми доступності міського простору для людей, котрі мають проблеми з пересуванням. На жаль, Київ лишається вкрай недружнім для таких киян та гостей міста, варто зауважити, що проблеми з мобільністю мають також і люди похилого віку, і ті, в кого вантаж чи тимчасові травми, і мами з візками.

У місці, де люди переходять дорогу на шляху від метро, зробити перехід «забули»

Григорій Мельничук

Минуло кілька тижнів після завершення робіт із демонтажу трамвайних колій на Контрактовій площі, а пішоходи жаліються, що на них тут чатує більше небезпек, ніж раніше. Навесні відбувся архітектурний конкурс на проект з реконструкції площі, яку вирішили зробити пішохідно-велосипедною, однак уже восени її знову «закатали в асфальт». А там, де раніше через трамвайні колії водії пригальмовували і пішоходи почувалися безпечно, нині існує реальна небезпека ДТП. Рух трамваїв із Контрактової площі в бік Набережного шосе було припинено ще 2011 року, і тривалий час колії на вулиці Братській та Контрактовій площі, які не використовувалися, лише заважали водіям. Цьогоріч нарешті було віднайдено кошти на їх демонтаж та асфальтування – ці роботи коштували місту 23 млн грн. Але паралельно відбувся архітектурний конкурс на реконструкцію площі із «асфальтованого

плацу» на сучасний європейський громадський простір.

– Припускаю, що причина такої нескоординованості в межах КМДА полягає в особливостях бюджетного фінансування, – розповіла громадська активістка, член Ради громадських експертів конкурсу «Територія Гідності» Владислава Осьмак. – Є стаття на демонтаж трамвайних колій – і вона має бути виконана. Коштів на конкурс у бюджеті цього року передбачено не було. А оскільки демонтаж колій уже тривав, очевидно, керівництво вирішило довести справу до кінця. І ще одна застаріла болячка нашого керівництва: у мерії (на Хрещатику, 36) оголошують конкурси, але не вірять у них. Поряд, на Хрещатику, 32, у Департаменті містобудування й архітектури, конкурси успішно проводять, але ж втілення у життя їх результатів залежить не від Департаменту, а від тих, хто у сусідньому будинку. От і маємо… Хоча тепер не треба боятися перечепитися об рейки, та й пішохідні переходи яскраво позначені за новими технологіями, одначе, на думку Владислави Осьмак, площа все ще залишається цілком «авто-

мобілеорієнтованою». Приклад – нові пішохідні переходи з боку метро. Замість облаштувати один, саме там, де люди завжди ходили і ходять – навскоси від метро до пам’ятника Сковороді, – зроблено з обох сторін. Ними майже ніхто не користується – незручно, всі йдуть, як і раніше, найкоротшим шляхом. А автомобілісти їдуть, навіть не гальмуючи, бо їм тепер можна. Небезпеку також створюють нові правила паркування навпроти Могилянки: транспорту побільшало, за припаркованими автівками інколи не видно машин, які виїжджають зі сторони вул. Сагайдачного. Стало гірше проходити і повз Гостиний двір, реконструкцію якого заморожено. Транспорт тепер рухається впритул до завузької галереї – тут ледь проїде один дитячий візочок, два не розминуться. Її варто було б розширити, аби не наражати на небезпеку пішоходів, що змушені йти проїжджою частиною. А ось на зупинці трамваїв біля метро тепер трошки краще: маршрутки, які раніше там стояли, нині зупиняються або з боку вулиці Костянтинівської, або на зупинці трамвая і не скупчуються на майданчику поряд.

7

Щодо доступності головної вулиці міста – Хрещатика – «Вечірка» поспілкувалася з експертом Національної асамблеї інвалідів України Ларисою Байдою.

– Для багатьох маломобільних груп населення – а це і люди з інвалідністю рухового апарату, і з вадами зору, слуху, і мами з візками, і велика частина людей похилого віку – Хрещатик архітектурно недоступний, – зазначила пані Лариса. – Так, підйомники у переході на Майдані Незалежності досі не відремонтовані, немає також інформаційного забезпечення, де розташовані ці підйомники і наземні переходи, немає навіть елементарного – туалетів, пристосованих для людей у візках.

Для створення більш дружнього міського середовища, за словами експерта, необхідні єдині підходи до цієї проблеми, єдине бачення киян, громадських організацій, чиновників, будівельників, як рухатися далі і що саме робити. Поки що часто спрацьовує принцип «зараз зробимо так – а потім переробимо». Яскравий приклад – Поштова площа, Алея Небесної Сотні, а тепер і Контрактова площа. Наче й громадські експерти залучаються – але ж не можна під час реконструкції до кожного елемента приставити людину, котра відповідатиме за забезпечення доступності. Стосовно ж Хрещатика, то на сьогодні експертами, що розробляють Транспортну модель Києва, проведено математичне моделювання ситуації, коли на вулиці буде відновлено наземні пішохідні переходи. З’ясувалося: враховуючи, що автомобілі і так зупиняються на світлофорах, це практично не погіршить умов руху автотранспорту. Лариса Байда вважає, що для початку потрібно зробити наскрізний прохід через усю вулицю хоча б з одніє сторони Хрещатика, адже зараз у багатьох місцях люди у візках можуть перетинати його лише проїжджою частиною. Фото Олексія Іванова

Люди у візках змушені їхати разом із автомобілями

Бачать серцем – допомагають голосом Тисячі волонтерів долучилися до благодійної справи з озвучування книг для незрячих дітей Леся КЕСАРЧУК

Ініціатором шляхетної справи стала громадська організація «ВІР в Україну», вирішивши влітку допомогти бодай найменшим – озвучити книги з української та зарубіжної літератури, що вивчаються у школі. «Ми спілкувалися з багатьма дітьми з інвалідністю, і вони акцентували увагу на тому, що бракує аудіокниг. Це чи не єдине

джерело отримання інформації як для незрячої малечі, так і для тих діток з особливими потребами, яким важко читати. Спочатку ми взялися шукати фінанси, щоб заплатити професійним дикторам та акторам. Проте час минав, а кошти так і не з’явилися. Десь із місяць тому мої колеги подали ідею озвучувати книги самостійно. Мені спало на думку залучити волонтерів, які могли б начитати для прикладу п’ять книжечок», – розповідає голова громадської організації «Всеукраїнський Ін-

теграційний Рух «ВІР в Україну» Олена Олійник. Інформацію про пошук небайдужих розмістили у Фейсбуку. За тиждень був неймовірний ажіотаж. Сотні листів з бажанням допомогти щоразу зігрівали серця організаторів акції та надихали на працю. До озвучування книг долучилися аж 3500 волонтерів. Це були люди не лише з Києва, а й з-за кордону. «Вони пропонували різну допомогу: надання студії для запису, монтаж аудіокниг, фінансову під-

тримку. Ми озвучили вже п’ять книжок. Діти можуть знайти їх на нашому каналі в YouTube. Почали з казок, далі – твори класиків. І це лише початок…» – зазначає організаторка акції. Руку допомоги простягнули не тільки звичайні люди, а й бізнесмени, які мають студії звукозапису. Вони радо зголосилися надати приміщення для запису аудіокниг. Не пасуть задніх Школа журналістики на базі Києво-Могилянської академії, радіостанції, журналісти, дикто-

ри – вони також беруть активну участь у проекті. На всі озвучені твори накладається музичний супровід, щоб дітям було цікаво слухати й уявляти перед собою книгу. За словами Олени Олійник, благодійний проект вирішили поділити на три етапи. Перший завершиться 25 грудня. Наступний триватиме від січня до травня. У планах ініціаторів – озвучити всі твори зі шкільних програм з української та зарубіжної літератури.

8

ексклюзив

Ольга Герасим’юк:

«Черги за безкоштовною пресою — це тривожний стан мозку» З кремлівським інформаційним продуктом треба щось робити, а не обговорювати , чому в Україні його розповсюджують

Фото прес-служби Першого національного

У столиці спостерігаємо черги за безкоштовною російськомовною газетою. Дармовий продукт. Його беруть незалежно від соціального стану. Відома тележурналістка Ольга Герасим’юк називає це тривожним станом мозку. Триває інформаційна війна. І нині в оті черги вкидається ідеологічна бомба. Що сьогодні відбувається у ЗМІ, особливо в телерадіопросторі? Що треба зробити, щоб у нас панувала якісна журналістика? Про це та інше розмовляємо з першим заступником голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Ольгою Герасим’юк.

«Дехто «свободою слова» прикриває або безпринципність, або непрофесіоналізм»

– Під час нещодавніх міських виборів від багатьох киян можна було почути: «Наша родина не іде на дільницю, бо від нашого голосу нічого не залежить». А ви як вчинили, Ольго Володимирівно?

– Я завжди беру участь у виборах, як, до речі, і моя сім’я. Бо сповідуємо принцип: хто, як не ти?

– Що спадає вам на думку, коли вранці у поле зору потрапляють черги за безкоштовною російськомовною газетою?

– Це жахливо. І не тільки черги за газетою біля станцій метро викликають обурення. Ось ситуація: чую, як розмовляють двоє: «А ми з дідусем їдемо по газету». Щоб узяти безкоштовно. Або спостерігала, як на площі розповсюджувачі ходять між автомобілями і роздають газету… А її беруть не ті, хто в салоні «ланосів», а – в «мерседесах», БМВ… Його беруть незалежно від соціального стану. З таким явищем, як кремлівський інформаційний продукт, треба щось робити, а не обговорювати, чому це так.

– Ви якось сказали, що триває гібридна війна за свободу слова. Чим характерна вона?

– Не стою на тій позиції, що держава мусить відрегулювати контент. Вона повинна звернути увагу на ресурси, які мають сумнівних власників, на походження цих ресурсів.

– Але ж вам дорікнуть, що наступаєте на свободу слова.

– Звичайно, ми не можемо впливати на думку. Але ж дехто «свободою слова» прикриває або безпринципність, або непрофесіоналізм, або неперебірливість. І це дуже легко використовують ті, хто

веде інформаційну битву. Хіба немає випадків, коли журналіст бере гроші за бездоказовий матеріал, або коли переказує «факти» з російських ресурсів?! Хто з читачів чи глядачів буде потім докопуватися до істини? Мені прикро, що наша журналістика сьогодні плутає джерела інформації, наприклад, достовірні і – соцмережі. Будьяке поважне видання може собі дозволити фразу: «Як написав у Фейсбуку такий-то…». Це якісна журналістика? Якісна – справжня, яка базується на перевіреній інформації, ґрунтовному аналізі фактів. А у нас сьогодні соцмережі зробили усіх журналістами: це добре, з одного боку, а з другого – тоді треба і розмежовувати джерела інформації.

– В одному з інтерв’ю ви сказали: непросто зрозуміти і визначити, що таке мова ненависті, де уривається тонка лінія між свободою слова й мовою провокацій. У такій «мові» більше винні журналісти чи ті, хто споживає їхній інформаційний продукт?

– Свобода слова – це не свобода говорити усе підряд. Це велика наука бути толерантним, бути над битвою, давати людям поживу для роздумів, а не роздмухувати вогнище. А мова ненависті… Коли ми розпочали припиняти трансляцію російських телеканалів, наприклад «Раша Тудей», то перше, що нам закинули, це – начебто порушення свободи слова, хоча питання зовсім в іншому. Оті неправдиві повідомлення, «розіп’яті діти»… Це не є інша точка зору.

Є приклади, коли деякі канали маніпулюють цією свободою, обманюють глядачів, що буцімто їх за це закривають. Але коли запитаєш, чи чули глядачі точку зору тих, на кого нападають, відповідають, що не чули. А чому, як ви думаєте? Це також форма війни. Або такий факт: Національна рада зробила зауваження Савіку Шустеру. Натомість чуємо, що ми нібито наступаємо на свободу слова. А надання ефіру для поширення пропагандистських меседжів не просто громадянину країни агресора, а саме тому, хто задіяний у механізмі пропаганди на широку аудиторію, – чи це не є мовою ненависті? Є. Ми навіть, до речі, не запропонували закрити програму Шустера, як він заявив, а попросили, щоб вони самі для себе визначили стандарти й етичні норми. Національне, мовне питання, проблеми громадянського проти-

стояння – усе це потребує тонкого, хірургічного підходу до слова.

«Шукаємо різні способи, щоб наше мовлення проникало на схід»

– Чи є сьогодні український контент на Донбасі?

– Ми намагаємося усе робити, щоб він туди проникав. Я дуже втішена, що, наприклад, є такий волонтерський проект як Громадське радіо. Ми його підтримали. Спостерігаю за тим, як розвивається це мовлення, і тішуся, як колеги підходять до справи. Вони шукають не просто журналістів, які передаватимуть українською мовою інформацію, а тих, хто уміє враховувати тканину мислення слухачів. Адже ми розуміємо, що говоримо з тими людьми, кого хоч і звільнили від сепаратистів, однак ментально вони ще «на тому боці», бо чиниться певний тиск, є родинні стосунки… Мені розпові-

про мову – У Концепції розвитку української мови, культури та виховання історичної пам’яті у жителів Києва на 2015 – 2020 роки, що ухвалила Київська міська рада, йдеться про необхідність зміцнення статусу української мови. Чи скоро столиця розмовлятиме винятково українською?

– В українській столиці має звучати українська. Це не означає, що треба заборонити, щоб на вулиці не розмовляли російською, але на державному рівні чиновники повинні розмовляти українською. Так є в усіх країнах. Наприклад, у мене нещодавно була героїня програми – мати вбитого журналіста В’ячеслава Веремія. То вона мені розповідала, що колись працювала в Москві водієм трамвая і за звичкою оголосила зупинки українською. А з неї за це зняли зарплату. Чи таким чином вирішувати це питання? Людина повинна говорити мовою держави, на яку працюєш. Утім, є певний відсоток людей, яким не дано вивчати мови.

дала продюсер Олена Мозгова, яка організувала поїздки українських співаків на визволені території: тамтешні люди запитували, чому раніше таких турів не було, не співали наших пісень. А ми ж знаємо, що раніше цього не могло бути. Та й на радіостанції з українськими піснями було не пробитися. Тому кажу, що Громадське радіо – це добрий проект для сходу країни. Не скажу, що ми повністю заповнили цю діру – мовлення на схід, бо взагалі українського контенту дуже мало путнього. Щоб його створити, потрібні не тільки гроші. Я в це не вірю частково. Дешева риба – погана юшка. І не зробиш хороше зовсім безкоштовно. Але можна. Якщо докласти таланту. І добре подумати, як зробити так, щоб український контент панував на сході. Щоб не нав’язувати – думай ось так, а переконувати, показувати, зацікавити…

– Якщо на сході країни не приймають телевізійного сигналу, то йдеться про технічні проблеми?

– Є низка проблем. Ви ж пам’ятаєте, певно, як сепаратисти і найманці в першу чергу захоплювали телевежі, передавальні станції. Можу передбачити запитання: але ж на дахах багатьох приватних будинків є так звані тарілки. Чому ж тоді на підконтрольних Києву територіях люди не можуть дивитися наші телеканали? Але ж треба, щоб хтось фізично ці малопотужні «тарілки» повернув у певному напрямку. Ми ж не можемо цього зробити. І тому, звичайно, шукають різні способи, щоб наше мовлення проникало на схід. Але йдеться не тільки про Донбас. Є регіони, заселені болгарською спільнотою, там до Молдови рукою подати. Є і там проблеми з українським мовленням.

– З одного боку, чуємо, як чимало радіостанцій FМ пропагують російську культуру, а з другого – зникає дротове радіо. Це не насторожує вас?

– Національна рада разом з Українським радіо давно і серйозно працює над цією темою. Це питання національної безпеки, адже йдеться не тільки про музично-розважальну «радіоточку», якої будуть позбавлені люди в селах. Таке радіо потрібне для оповіщення про якусь катастрофу, надзвичайну ситуацію. Це дуже важливе джерело інформації. На жаль, колись мережу дротового радіо передали в приватну власність, нині воно під егідою Укртелекому. З роками застаріли радіоприймачі, обладнання, в багатьох куточках зникло

компас

Вечірній Київ | 3 грудня 2015 року | №48 (19178)

клуб

9

Радянський льотчик та боєць УПА знайдуть спільну мову в кіно Наступного року в Україні зніматимуть фільм «Червоний» за однойменним романом Андрія Кокотюхи

Цікавинки транспортного вузла столиці

«Прогулянки містом» запрошують у мандрівку Солом’янкою. Як колишнє пасовисько перетворилося на один із найкомфортніших районів Києва? Військова вилазка («салли») чи звичайна солома – що дало назву цій місцевості? А також музей Стражеска та його унікальні експонати – яким чином знаний медик став зятем Образцова? Більше про Солом’янку дізнайтеся у четвер, 3 грудня, о 22.30 на телеканалі «Київ».

На «ПлюсПлюс» казки читатимуть зіркові татусі У ефірі телеканалу стартує третій сезон «Казка з татом» про пригоди у світі ПЛЮСПЛЮС, в якому буде 20 нових серій. За доброю традицією читатимуть казки зіркові татусі: ведучі телеканалу 1+1 Анатолій Анатоліч, Юрій Горбунов, Руслан Сенічкін та актор «Кварталу 95» Євген Кошовий. Дітям розкажуть про захоплюючі пригоди улюблених героїв Квадрика, Кружка та Трикуті. Казки, авторами яких виступили Антона Сiянiки та Маринм Куцик-Герасименко написані за рекомендаціями психолога Світлани Ройз. У кожній серії у простій мультиплікаційній формі обігруються ситуації, що можуть створити певні блоки у дитини й муляти їй протягом вже дорослого життя, наприклад, коли батьки кажуть доньці: «Якою хорошою ти була маленькою». А побудовані серії у вигляді притч. «Казка з татом» виходить на каналі «ПлюсПлюс» з понеділка по п’ятницю о 19.00.

На «Тонісі» згадають про Тарапуньку Дует Тарапуньки та Штепселя проіснував 48 років – від кінця тридцятих і до вісімдесятих минулого століття. Досі такого «довголіття» на сцені не знала жодна пара коміків. На жартах Тарапуньки і Штепселя виросло кілька поколінь радянських людей. Щоразу, як артисти опинялися на сцені, на них чекав аншлаг. Історія радянських коміків – у програмі «Тарапунька: аншлаг довжиною в життя», 4 грудня о 21.35.

Гумористична зима від ICTV На каналі підготували нову порцію доброго гумору від команди «дизелів» – Єгора Крутоголова, Євгена Сморигіна, Олега Іваниці, Вікторії Булитко, Яни Глущенко та Марини Поплавської. У свіжих випусках «Дизель Шоу» глядачі побачать несподіваних поліцейських, дізнаються секрети ремонту вітчизняних доріг та навчаться розуміти вагітних жінок. Нові «Дизель Шоу» – 4 та 11 грудня о 22.30.

UA: Перший шукає ведучих дитячих програм Творче об’єднання дитячих, молодіжних та освітніх програм телеканалу оголошує кастинг. Потрібні діти віком 10-12 років, які вільно володіють українською мовою та вміють імпровізувати. Кастинг відбудеться 10 грудня з 14.00 до 18.00 у приміщенні Національної телекомпанії України (вул. Мельникова, 42, каб. 1708). Реєстрація і довідки за телефоном (044) 481-46-16.

Надзвичайно плідний письменник, автор півсотні художніх, документальних і науково-популярних книг Андрій Кокотюха написав кіносценарій за власним твором «Червоний». Стрічка зніматиметься в українськолитовській співпраці. Головні герої – двоє українських в’язнів, які в 1940-х роках, щоб потрапити на волю, підняли повстання в таборі.

– Я піду проти правил та одразу розповім, чим закінчиться фільм, – заявив Андрій Кокотюха. – Уперше за новітню історію українського кіно українця не вб’ють. Він подолає всі обставини, переможе всіх ворогів, вирветься на волю. Як наші люди гинуть, ми вже бачили в кіно та реальному житті, чуємо про це щодня. Мені хотілося, щоб ця стрічка зламала уявлення, що ми постійно мусимо помирати за ідею, за Батьківщину. Насправді заради цього варто жити та перемагати. Кінофільм став переможцем 7-го конкурсного добору (пітчингу) Держкіно й наприкінці листопада отримав державну фінансову підтримку в сумі 10 млн грн, що становить 50% загального бюджету.

– «Червоний» подає образ нового українського героя, який здатен кидати виклик обставинам і перемагати, – запевняє голова Держкіно Пилип Іллєнко. Картина стане спільним продуктом продюсерсько-

го центру «Інсайт-Медіа», проектами котрого є «Той­ ХтоПройшовКрізьВогонь» та «Іван-Сила», Одеської кіностудії, що надасть реквізит, костюми й павільйони для знімання, а також литовської кінокомпанії «ARTBOX».

– У Литві фільмів на післявоєнну тематику багато, але здебільшого вони про терпіння, віру, такого активного спротиву не вистачало, – розповів продюсер картини

про те, як литовці, грузини, українці, інші полонені народи виривалися на волю. Це історія про потяг до свободи. За сценарієм, двоє українців, які воювали за різні ідеали, – повстанець Данило Червоний та радянський льотчик Віктор Гуров – стають в’язнями одного табору. Але Батьківщина в них спільна. Тільки збагнувши це й домовившись між собою, вони зможуть протистояти репре-

пряма мова Заза Буадзе: Гарна історія для фільму базується на двох елементах: хоча б одна заповідь і архетип. У сценарії «Червоного» є комбінація цих складових – поклоніння фальшивим богам та шлях героя, його повернення. з литовської сторони Кестас Драздаускас. – Ця спільна для нас тема є початком українсько-литовського кіноспівробітництва.

– Роман складається з трьох частин, ми екранізуємо переважно третю, яка найбільше до вподоби читачам, – зауважив Андрій Кокотюха. – Для себе я ставив завдання бути в координатах таких фільмів, як «Північний експрес» Алана Паркера, «Втеча з Шоушенка», «Втеча з в’язниці». Йдеться не лише

сіям начальника табору майора Абрамова, підступності ватажка злодіїв Колі Тайги.

– Червоний є бійцем УПА, Гуров воював «за Родину, за Сталина», хоча насправді за визволення України з опорою на радянську владу. Мене, як мешканця Севастополя, привабив конфлікт героїв: як навчитися Червоному та Гурову спілкуватися, взаємодіяти, миритися з тим, що вони трохи різні, але обидва українці, – зазначив продюсер фільму з україн-

ської сторони Володимир Філіппов. Режисером картини запросили Зазу Буадзе, котрий останнім часом знімає в Україні телесеріали.

– На мою думку, гарна історія для фільму має базуватися на двох основних елементах: хоча б одна заповідь (у випадку «Червоного» це поклоніння фальшивим богам) і міфологема, архетип (тут – шлях героя, повернення: як Одіссей з війни чи Орфей з пекла). Я знайшов цю комбінацію елементів у сценарії. Зніматимемо картину мовою сучасного кіно, оператором запрошений Олександр Земляний, акторами стануть артисти українських і литовських театрів, – заявив режисер. За словами Андрія Кокотюхи, для написання роману він вивчав дослідження та мемуари, а в реконструкції тих подій допоможуть історики.

– Ми не підходимо до історії з позиції сьогодення, показуємо, що відбувається тут і тепер, з позиції тих часів, – зауважив автор. Як повідомив продюсер Володимир Філіппов, зйомки розпочнуться наприкінці лютого – на початку березня 2016 року, адже для натурних екстер’єрів потрібна погода «між мокрою зимою та вогкою весною». У квітні збираються знімати в павільйонах Одеської кіностудії, а влітку – у Карпатах. Прем’єра фільму запланована на весну 2017 року.

Ізраїль: містичні дива та родинні драми Третього грудня в кінотеатрі «Київ» стартує «Тиждень ізраїльського кіно», який представить шість стрічок ізраїльських режисерів 2013–2015 років, серед яких володарі Гран-прі 44-го та 45-го КМКФ «Молодість». Саме мистецтво і, зокрема, кіно може найкраще репрезентувати країну за кордоном.

– Місяць тому ми показували глядачу в Ізраїлі українські фільми, а нині українці мають змогу познайомитися з ізраїльським кінематографом, – наголосив голова Держкіно Пилип Іллєнко. – Останнім часом Держкіно активно просуває реформи в галузі державної

підтримки, і неабиякий досвід у цьому ми переймаємо в ізраїльського кінофонду. Більшість з фестивальних стрічок присвячено темі родини.

– Тривалий час ізраїльський кінематограф асоціювався головним чином з чудовими антивоєнними картинами, які виступали екранними рефлексіями народу, вимушеного стати найбільш боєздатною нацією на землі. Одначе останніми роками дедалі більше визнання отримують ізраїльські камерні драми, далекі від театру воєнних дій і політичної конкретики, – зауважив кінокритик Олександр Гусєв. Фестиваль відкриє стрічка «Десь там» (3 грудня о 19:30, 4 грудня о 17:00),

що отримала Гран-прі 44го КМКФ «Молодість», – її головна героїня Ноа, навчаючись у Берліні, почувається розгубленою і самотньою, а особисту кризу їй допомагає пережити повернення додому, до родини. Загадковим подіям присвячені картини «Дива» (4 грудня о 19:00, 5 грудня о 17:00), в якій нероба Арнау потрапляє у пригоди, помітивши дивний промінь світла з вікна сусіднього будинку, та «Таємниця Зоар» (5 грудня о 19:00, 6 грудня о 17:00) про древній сувій, який для власної користі намагається використати Макс, і той починає впливати на його життя. Про те, як друзі в будинку престарілих побудували

машину для евтаназії, що одразу отримала чималий попит, розповідає стрічка «Прощальна вечірка» (7 грудня о 21:00, 8 грудня о 17:00). Комедійна драма «Цинік Бааль» (8 грудня о 19:00, 9 грудня о 19:00) показує історію родини Гева з Єрусалима, мати якої знаходиться в комі. Володар Гран-прі 45-го КМКФ «Молодість» стрічка «Принцеса» (6 грудня о 19:00, 7 грудня о 17:00) знайомить з 12-річною дівчинкою Айдар, яка намагається знайти захист від домагань і фантазій вітчима, потоваришувавши з безпритульним хлопчиком. Сторінку підготувала Марія КАТАЄВА

17

Вечірній Київ | 3 грудня 2015 року | №48 (19178)

місцеве мовлення. Національна рада намагалася зробити так, щоб Українське радіо й Укртелеком між собою порозумілися. Ми їм пояснили: «Це питання не лише вашого бізнесу. На жаль, так сталося, що дротове радіо опинилося у вас, але подумайте про країну». Натомість підприємці розповідали, скільки їм грошей треба щомісяця вкладати для поновлення цих мереж, говорили, що матимуть збитки… А що можемо слухачам запропонувати? Наприклад, певні телевізійні приймачі приймають радіосигнал. Не виключено, що люди слухатимуть радіо по телевізору, бо ж не можуть дозволити собі купити дорогий приймач. Отже, треба використовувати нові способи передачі радіосигналу.

«Деякі колеги продовжують давати «махрову» джинсу»

– Ви очолюєте робочу групу Національної ради з моніторингу висвітлення виборчої кампанії. Що найбільше хвилює?

– Місцеві вибори показали: журналісти, менеджери, власники не просто не здобули урок із попередніх років, а брутально порушують закон. Ось торік, після Революції Гідності, ми моніторили ефір, то що ж було найтривожніше? На перше місце щодо недовіри раптом вийшла журналістика. І це після того, як наші сміливі журналісти, молоді репортери запропонували у прямому ефірі «стріми», ризикували життям. Світ побачив, що тут відбувалося, саме завдяки їм. Здається, журналістика мала б змінитися після перемоги Майдану, виробити нові правила діяльності. Ні. Деякі колеги продовжують давати «махрову» джинсу.

– А ви могли б покарати за маніпуляції словом під час виборів?

– У нас дуже мало прав, щоб втрутитися, а от моніторити можемо. Телеканали, рідостанції у своїх новинах, інформаційних програмах, що взагалі немислимо, регулярно подавали політичну агітацію. Бо знали: за це їм на горіхи все одно не дістанеться. Ми зверталися до керівництва телеканалів щодо таких порушень, однак у відповідь здебільшого чули: «Не

«До Києва перебралася після десятого класу, але з Полтавщини так нікуди і не поїхала»

mediasat.info

– Існує думка, що телеменеджери різних каналів час од часу сваряться між собою. А це негативно впливає на глядача, який хоче бачити якісний український продукт.

– Телеменеджери не ладять один з одним, не можуть домовитися, бо служать своїм власникам, які між собою фактично у війні. У нас немає, наприклад, олігарха-медіамагната, тому що всі власники телеканалів мають основний бізнес, а телевізійний у них – вторинний. І це не тому, що на нього не зважають, а тому, що він – захист основного бізнесу. От і все. І тоді вони, звичайно, між собою в конфлікті. Коли рік тому ми запропонували менеджерам підтримати національний продукт, відмовитися від російських серіалів, вони пересварилися й пішли. Довго ми з ними билися, аж поки депутати не ухвалили деякі закони на захист українського телепродукту. Тому, вважаю, ми все ж таки домоглися змін. І телеканали почали знімати своє кіно, хоча його поки що і мало, а російському продукту в ефірі – шукати заміну.

скляну ставити, але я не можу так робити, бо це і спосіб мого життя. Я не можу просто розпитувати, як опитувальник. Це зовсім інша професія. Я не можу бути священиком, лікарем, психологом, але я мушу надати людині можливість виговоритися. Це, напевно, має вплив на нервову систему (бо часто сльози ллються з найменшого приводу, і сон не в порядку), але…

порушуємо», «Ви помиляєтеся». Пишемо до ЦВК, а звідти: закон визначив, що Національна рада має право моніторити… Іншими словами, отримайте ваші шпроти. У нас немає відповідних повноважень. І коли ми їх просимо, то дехто каже, що так, треба їм дати ці повноваження. Але ж у парламенті є лобісти власників телеканалів. І ми в результаті нічого цього не отримуємо, бо надто серйозна ціна питання. Хочу наголосити: Національна рада є регулятором, а не караючим органом. Не хочемо бути церберами, цензорами. Ми прийшли з гаслом дерегуляції ринку – зробити все, щоб йому було простіше. Ось спростили ліцензування, щоб не збирати тонни паперів… Підготували також проект Кодексу мовлення, узявши за приклад найкращий досвід, зокрема британський.

– Які телеканали не порушували виборчого законодавства?

– Перший Національний, майбутнє суспільне мовлення. Ні замовних фільмів не поставив до ефіру, ні джинси не було, ні порушень щодо агітації… Ось кого треба було підтримати, але ж Першому проти різних телемонстрів важко.

– Чи скоро дізнаємося про реальних господарів телеканалів? Адже є закон щодо прозорості власності засобів масової інформації...

– Ми на цей документ покладаємо певні надії, тому що можна буде з’ясувати, хто стоїть за тим чи іншим каналом. Час покаже, чи буде цей закон ефективним, чи дасть він нам можливість дізнатися про кінцевого бенефіціара. Ми просимо керівництво телеканалів: якщо прізвище власника вам відоме – повідомте це людям. Наприклад, телеканал «24» розмістив на своєму сайті інформацію про власника. Але цю ініціативу інші канали ще не перейняли. І поки ми не наведемо лад, страждатимуть люди. Бо цей простір належить до сфери національної безпеки.

«Людина повинна говорити мовою держави, на яку працюєш»

– Як домогтися, щоб українська мова домінувала в ефірі?

– Категорично виступаю за утвердження української мови в ефірі, в медіа. І ми у Національній раді сьо-

годні думаємо про те, що необхідні законодавчі зміни щодо розвитку національного продукту (а він, до речі, може бути різними мовами). У нас же є різномовні спільноти. Але як зробити так, щоб українська домінувала в ефірі? Бо сьогодні вона звідтіля зникає. Оцей «тарапунька і штепсель» у нас постійно існував в ефірі, а сьогодні дивишся – уже й рекламу російською «пускають», і її все більше і більше. Тобто, утвердження і збільшення української мови в ефірі – дуже важливе питання. На жаль, воно не врегульоване. Ми сьогодні працюємо в Національній раді над новою редакцією законопроекту про аудіовізуальні послуги.

– Ось і друга річниця Майдану. На вашу думку, з якою Україною ми попрощалися і яку здобуваємо сьогодні?

– Ми заплатили таку страшну ціну під час Революції Гідності не тільки тому, що дуже «накипіло»,

про «ВК» – А що означає для вас «Вечірній Київ»?

– Пам’ятаю газету ще з часів своєї журналістської юності. Добре, що нині є оновлена «Вечірка». Я тоді працювала в республіканській молодіжній газеті, і «Вечірка» для нас була високофаховим «цехом», де працювали класні журналісти. Я вже не кажу про те, що по цій газеті ми завжди звіряли грамотність. «Вечірній Київ» тоді диктував стилістику професії. Це була висока журналістська школа. Бажаю «Вечірці», щоб її сьогоднішнє друге дихання радувало читачів. а й тому, що все-таки сильнішою виявилася справжня українська порода. Хтось казав, що українських генів немає, а є українськохохляцька ментальність. Я ніколи в це не вірила. Хоч і не сподівалася, що наш генотип так проявиться раптом через стільки років, пройшовши терор, сталінщину. Те, що сталося, перекреслило подібні сумніви і дало віру, що Україна – особлива. Я думаю, що ми попрощалися із «совєтской» Україною. Колись казав мені Мирослав Маринович (я про нього фільм знімала), що Україна має особливу долю, і не

тому, що вона краща за всіх, що бореться за волю тисячоліттями. Правда про нас – у нас самих. Ми попрощалися з безхребетністю. Ми стали суспільством, нацією.

«Мушу надати людині можливість виговоритися»

– На телебаченні ви весь час із кимось розмовляєте. Кажете, це – людське золото. Певно, цим і пояснюється, що у вас – знову цікава програма на Першому Національному – «Подорожні».

– Я багато подорожую, і завжди хтось зустрінеться, щось розкаже. Якось бачу, прибиральниця хоче щось сказати. І починає розповідати таку власну історію, що про неї можна серіал зняти. І я абсолютно переконана, що життя наших українців настільки унікальне, що майже кожне вартує роману. Якби я мала життя на сто років, то щодня розказувала б про наших людей і весь час була б вражена їхніми історіями.

– А який ви підбираєте ключик до людей?

– Коли ти говориш з людиною, то роби так, наче у тебе не буде можливості більше ні з ким порозмовляти. І це унікальний шанс, бо завтра вже будуть інші співрозмовники. Тобто, я така сама, як усі, і мене хвилює те саме, що кожного. А ще у нас є проблема, що не всі люди мають можливість із кимось поговорити. Кожна людина заслуговує на повагу до її життя, і в кожної людини, навіть непримітної, є краса стосунків, і вона про це з радістю розкаже, якщо зрозуміє, що комусь цікава.

– Хто із ваших героїв найбільше запам’ятався?

– Я не можу когось виділити, бо всі мої герої вимальовують такий собі «іконостас». І мене вражає те, що зустрічаєшся з людиною, яка має кілька дипломів, або простою людиною, а її мова така… просто мурашки по тілу. От, наприклад, мої герої з АТО кажуть: я іду воювати, вмирати, бо хочу, щоб мої діти жили гідно. І це не пафос, кожен щиро каже. І це мене вражає.

– Ви щиро переймаєтеся людськими болями, тривогами. Через який час відходите від цих вражень?

– Психологи радять, що треба очищатися і колбу біля себе якусь

– Чи є у вас у Києві найулюбленіший куточок?

– Дуже люблю Поділ. Тому що тут залишилися оті старі будинки з ліпленням, скульптурою, дворики, які передають дух того, давнього, Києва. Звичайно, місто змінюється, але все ж залишаються його душа, серце… Дуже хочу, щоб Поділ упорядкували, не подобається, що в деяких місцях там брудно.

– Хотілося б почути і про творчі плани.

– Мені дуже хочеться дописати свої мандрівні історії. Видавництво вже замовило книгу, але мене стримує те, що на світі так багато гарних письменників – прочитаєш їхні твори і думаєш: це, мабуть, краще за твоє. Можливо, трохи комплексую, але мені надзвичайно приємно писати саме про ці історії. Може, колись і допишу.

– Що читаєте?

– Двотомник новел Валерія Шевчука. У нього особливий психологізм, якого у сучасних авторів і не знайдеш. Недавно прочитала книжку Василя Махна, також дуже вражена.

– У рідному Пирятинському районі буваєте?

– Звичайно, бо там мешкає моя мама, та й я там… мешкаю всі ці роки. Хоч я все життя прожила у Києві, одразу після десятого класу приїхала сюди. Але я завжди кажу, що я родом із Пирятина. Тобто, з Полтавщини я нікуди не поїхала. Це якась клітинка твого життя, що вже не може бути поза твоїм контекстом.

– Ви зараз – відомий чиновник. А президент, міністр можуть вам подзвонити?

– На день народження мені телефонували, щоб привітати.

– Ваш службовий кабінет без особливих прикрас. Якому стилю надаєте перевагу?

– Провінційному. Я народилася в оселі, яку збудували мої мама і тато. Люблю, щоб усе було так, як моя бабуся робила, я не люблю нежилого… У мене ось тут, на стіні (показує.

– Авт.), буде висіти фотографія старезної груші. Вона росте біля нашого будинку, їй, мабуть, понад двісті років. І мій родич її постійно фотографує у різну погоду. І вона завжди різна. Вирішила, що повішу на стіні усі світлини тієї груші. У тому місці, що тебе оточує, має бути щось тепле, своє, рідне. Я ніколи не планую якогось штучного дизайну. Має бути затишно. Я дотримуюся такого стилю. Люблю бабусині подушечки-думочки. Пам’ятаю, як я весь час витирала листочки пальм, фікусів. Це певна аура мого життя. Бо в чужій аурі ти все одно будеш чужий, малий, роздавлений. Леонід ФРОСЕВИЧ

18

війна і ми

Солдатська доля майстра з дитячих меблів

новини

«Повертайся живим» Нещодавно до учнів гімназії №143 Оболонського району столиці завітали голова ГО «Український легіон» полковник С.Стеценко, волонтерка Вікторія Кононова, розвідники батальйону «Айдар» Олег та Емілія. Для відважних гостей діти підготували музично-літературну композицію, розповіли про свою допомогу фронту. Разом з батьками гімназисти зібрали кошти та придбали комплекти термобілизни, теплі шкарпетки й інші речі, необхідні бійцям на передовій.

Фото із сімейного архіву Сергія Храпка

Світлана КОВАЛЬОВА

Ми вперше познайомилися з киянином Сергієм Храпком у військовому шпиталі під час місцевих виборів. «Якщо в мене нема руки й ноги, то це ще не означає, що я маю право не виконувати свого громадянського обов’язку», – сказав нам тоді так незаперечно, що аж мороз по шкірі. І кинув бюлетень у скриньку…

Святошинські школи – воїнам

« Дерево – це моє…»

Минув деякий час, а оті слова все не давали спокою. Вчинок? Ще й який. Не підкосило чоловіка лихо, не затиснуло в лещатах злоби. І не викинуло на узбіччя активного життя. Телефоную Сергію й дізнаюся, що він уже вдома, каже – «в короткотерміновій відпустці», невдовзі знову до шпиталю, на чергову операцію. У слухавці чути дитячий гамір. «Сьогодні в мене дитячий день: присвятив його своїм сонечкам. Зустрінемося для інтерв’ю завтра», – промовив Сергій. Подумки проговорювала, про що запитаю, що стане головним у розмові. Але вже з перших хвилин бесіди стало вимальовуватися – Сергій може годинами з великим захопленням розповідати про складання дитячих меблів. Бо це його спеціалізація. Він – майстер… «Дерево – це моє…» – каже. Коли 1996 року Храпко повернувся зі строкової служби, створив невеличку фірму з напрямку – столярні роботи. Але з часом збагнув, що без інвестицій, кредитування не зможе подужати цю комерцію, тому облишив її. Натомість попросився на роботу до знайомих, став працювати майстром, тож складання меблів – усе ще його парафія. Як побачите в київських дитсадках меблі, знайте: це робота здебільшого Сергія Храпка та його колег. Стільчики, столи, парти, шафи, ліжка, ігрові набори – кухні, перукарні… «Не хочу здаватися нескромним, але наше підприємство забезпечило меблями десь 90 відсотків дитячих закладів столиці», – занотовую до блокнота слова співрозмовника. І хай не було в нього власної фірми, але він однаково літав, мов на крилах, бо тішився із сімейного щастя, виховував з дружиною Наталею двох діток. Аж доки… не довелося столяру мати справу з металом. «Не люблю метал. Це не моє», – робить новий зачин у розмові мій герой.

Вихованці шкіл, дошкільних і позашкільних закладів Святошинського району постійно допомагають воїнам: плетуть маскувальні сітки, постачають на передову теплі речі, харчі, пишуть вітальні листівки. У понеділок уже вкотре з Управління освіти, молоді та спорту Святошинської РДА в зону АТО відправлено одяг, продуктові набори та листівки від учнів усіх освітніх закладів району.

Щоб куля не уразила… Днями перший заступник голови Солом’янської РДА Володимир Бялковський вручив зимове військове спорядження, придбане за кошти профспілкової організації райдержадміністрації, учаснику АТО Олегу Крижанівському, котрий захищає кордони на Сході України.

Вшануємо героїв Київський міський автомотоклуб запрошує вас підтримати захисників України і відвідати Військово-патріотичний культурний захід «Ті, хто поруч».

5 грудня 2015 року з 12 до 19 години на території історичного музею «Київська фортеця» за адресою: м. Київ, вул. Госпітальна, 24-А, відбудеться військово-патріотичний культурний захід для вшанування захисників України та учасників АТО. Під час його проведення заплановано спортивно-презентаційні акції, концертну програму та частування солдатською кашею.

мовою цифр

Підготував Віталій ЗНАМЕНСЬКИЙ

Ні трена жерів, ні норма льної техніки

Веду далі тему, розпитуючи вже про військову спеціалізацію. На фронті Сергій був оператором-навідником бойової машини піхоти (БМП-2). Ось ми й перекинули місток до металу… Ще в серпні 2014-го він пройшов медогляд і щодень чекав на повістку.

Залізничний вокзал. За кілька годин Сергій поїде на фронт

«У січні мене мобілізували, направивши до навчального центру «Десна». А звідти – в район Артемівська. Там дислокувалася 30-а механізована бригада». Він, мабуть, міг би шукати якісь «відмазки» від участі в АТО, адже донечці Насті було лише півроку. Та не шукав. Потім там, на війні, він також міг би перечекати в окопі, доки терористи закінчать гатити по їхніх позиціях з мінометів і танків, та не побігти рятувати пораненого. Не перечекав… Кинувся на відкриту місцину, щоб витягти з-під вогню побратима.

«16 травня. Село Луганське поблизу Дебальцевого. Поранило хлопця, що мав позивний «Татарин», він був кримчанином, – згадує Храпко. – Йому перебило ноги. Ми з товаришем підбігли, почали знімати чоботи, штани, щоб накласти джгут. І в цей час нас накрили нові міни. На жаль, ми не врятували «Татарина»… І нас було поранено. Удар я більше прийняв на себе. Залишився без лівої руки й ноги. Я був притомним ще годину, доки мене евакуювали. Хлопці приїхали на допомогу під обстрілами». Подвиг? Сергій не каже так пишномовно. Для нього це була солдатська робота. Хай і занадто ризикована. А до кожної роботи треба ставитися… з душею. Знаю, що він ніколи не скаже стороннім, що в нього на душі, що запеклося. Але це вгадується підтекстом. Храпко колись служив у внутрішніх військах, і тут раптом йому наказали стати оператором-навідником БМП. Може, навчили? Послухаймо розповідь: «У нас не було навіть тренажерів, машини – напіврозібрані. Моя БМП на фронті кардинально відрізнялася від тієї, з якою нас ознайомлювали в навчальному центрі. Усередині машини зовсім не було ні пульта керування, ні оптики. Отак училися. Уся техніка була вбита: не їздила, не стріляла. Казали, що вся робоча техніка на передовій,

Фото Олексія Іванова

На обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Подільської РДА перебувають 285 учасників АТО, 733 учасників АТО, яким надано статус учасника бойових дій, 8 інвалідів війни, 24 родини загиблих воїнів АТО. *** У Шевченківському районі столиці статус члена сім’ї загиблого одержали 23 особи з родин полеглих бійців АТО та 11 неповнолітніх дітей. Дорослим видали відповідні посвідчення, а дітям – довідки. Чотирьом учасникам АТО надано статус інваліда війни. *** У Дарницькому районі від учасників АТО прийнято та розглянуто 680 заяв про відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг. 645 учасникам АТО, які мають статус учасника бойових дій, надаються пільги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту». З питання працевлаштування до районного центру зайнятості звернулися 42 демобілізованих з військової служби, 2 з них працевлаштовані, 40 – оформлена допомога з безробіття.

Вечірній Київ | 3 грудня 2015 року | №48 (19178)

25 жовтня Сергій голосував у Київському військовому шпиталі

а тут залишився практично металобрухт. Але як можна таким чином навчити солдатів?! Адже призивали й тих хлопців, які не служили та ніколи зброї в руках не тримали».

Купува ли лопати, щоб вирити окопи

Що ще запеклось у душі? «Нас обстрілювали, треба було зариватися в землю. На той період у нас не було ані окопів, ані бліндажів. Не зрозуміло, на що чекали наші командири: чи на покращення погоди, чи на прибуття техніки. Мешкали в покинутих хатах, господарських будівлях. Але після перших обстрілів це було небезпечно. І ми почали самі копати траншеї. Не було навіть лопат. Хлопці купували їх за свої гроші в Артемівську й рили траншеї». Пекуча правда українсько-російської війни. Як жити далі – ось питання. Сергій твердить, що почувається добре, і фізично, і морально, адже його підтримує сім’я, рідні, чимало чудових друзів. Єдине, що дратує, – наша бюрократична система. Він досі не може оформити інвалідність, бо, бачте, закони в нас такі. Доки він перебуває на лікуванні, інвалідом бути не може. А попереду в Сергія ще не одна операція, лікування може розтягнутися на роки. Його ще й не комісовано з армії… «У мене ж ані рука, ані нога не виростуть. Чому я не можу одержати інвалідність і далі лікуватися?» – чую риторичне запитання. Отож із соціальним статусом поки що невизначеність… Але ж для Сергія та його родини це пільги… «Скрізь у чиновницьких кабінетах потрібен папірець», – промовляє співрозмовник. Сергій Храпко стоїть у черзі на отримання житла. Нині тимчасову квартиру на Троєщині йому надали друзі. Вони зробили біля під’їзду пандус, щоб Сергій міг виїздити на вулицю на інвалідному візку. Чи шкодує про щось мій герой? Ні. Зізнається, що, якби повернути час назад, то вчинив би так само, «бо інакше не можна». Чоловік показує свій оберіг – вузеньку жовто-синю стрічку з написаними дружиною на внутрішньому боці кількома словами. Весь час носив її на руці… Запевняє, що його врятували також молитви мами. Вірить, що разом із дружиною здолають усі перешкоди, бо в них є багато справжніх друзів. Сергій каже, що там, на війні, найважчим було втрачати побратимів. І надзвичайно приємно зустрітися несподівано з ними, живими. Там, на передовій, особливо цінується взаємодопомога. Він дорожить фронтовою дружбою, радіє кожному дзвінку від своїх, часто телефонує їм сам. Безмежно вдячний волонтерам Ірині Солошенко, Лілії Безсоновій, Олені Білячко, Наталі Козловій, Андрію Нановському… …І все ж Сергій шкодує. Знаєте, за чим? За деревиною. Що не зможе більше складати дитячі меблі.

вітальня

Вечірній КиїВ | 3 грудня 2015 року | №48 (19178)

Можливо, не всі знають його в обличчя, але голос упізнають одразу, щойно він залунає з кіноекрану. Адже і голлівудські зірки, і найкращі актори європейського сінематографа, і навіть мультяшні герої розмовляють голосом Дмитра Завадського.

«ДублЮВаННЯ та оЗВуЧеННЯ – оКрема проФеСіЯ»

– Ви, можна сказати, гуру озвучки, знаєте всі секрети. Розкажіть, як триває запис? Ви спочатку репетируєте текст?

– Ніколи. Текст читаю з листа. Раніше сторінки лежали на пюпітрі, а зараз, в основному, читають з планшета, гортаючи його пальцем. На озвучці я зазвичай читаю текст, який бачу вперше. А на дубляжі режисер перед записом розповідає мені, про що фільм і що в ньому робить мій герой. Потім показує мені його першу фразу, а другу я вже маю відтворити сам. Режисер і звукорежисер перебувають під час запису за вікном і по мікрофону говорять, як і що треба зробити. Тепер оренда приміщень коштує дорого, тому потрібні актори-професіонали, які за найкоротший термін виконають роботу якнайкраще.

– Судячи з довгого списку назв фільмів і мультиків, які ви озвучували і дублювали, наведеного у«Вікіпедії», на вашому рахунку їх найбільша кількість. Ви їх підраховували?

– Ні. Можу тільки сказати, що лише мульфільмів відпрацював кілька тисяч серій. Крім мене є й інші актори, які дуже професійно працюють у цьому жанрі: Андрій Твердак, Толя Зіновенко, Люда Ардельян, Женя Малуха, який Альфа озвучував, та інші. У Києві таких професіоналів до п’ятнадцяти осіб. Коли тільки починав дублювати і озвучувати, думав, що це тимчасово, лише трохи грошей підзароблю. А минув час – і я зрозумів: це ж окрема професія.

Голлівудські зірки розмовляють голосом Дмитра Завадського довідка «ВК» актор Національного академічного драматичного театру імені івана Франка, актор озвучення та дублювання. Народився 15 серпня 1966 року в Києві. Закінчив Драматичну студію Івана Франка та Інститут культури за спеціальністю «режисура». Озвучував такі відомі художні фільми, телесеріали та мультфільми, як «Аватар», «Парочка копів», «Команда А», «Малкольм у центрі уваги», «Покемон», «Бівіс і Батхед» та багато інших. На франківській сцені грає у виставах: Беранже – «Носороги», Екстрасенс – «Дівка. Українська love story», Вільям – «Ножі в курках», Кравець – «Приборкання норовливої», Грін Солейль – «Весілля Фігаро», Жид-шинкар – «Назар Стодоля» тощо, а також в усіх казках. Знімається у серіалах і кіно. Захоплюється кікбоксингом. Улюблене місце в Києві – «трикутник» на Лук’янівці: між Татаркою, кінотеатром «Київська Русь» і вулицею Мельникова.

– Чи є сьогодні вузи, в яких можна цій професії навчитися?

– Таких навчальних закладів немає. Є спеціальність – диктор телебачення. І все. Кільком своїм друзям я допоміг оволодіти цією професією. Одну з актрис я «мурижив» півтора року, але в неї вистачило глузду довести цю справу до кінця. Іноді я її сварив, бо мене не обдуриш – я відчуваю, коли вдома вона не читала. І коли в актриси мова нарешті вільно «потекла», я відвів її на проби, де їй сказали: «А чого ж ви раніше не приходили, де ж ви були?». Мав і таких «учнів», які вважали, що досить лише покластися на мене і мої зауваження – і все. Але ж рот потрібно «виговорити», і ніхто інший за них цього не зможе зробити.

«є ролі, ЯКі меНі оСоблиВо До ДуШі»

– Дмитре, яке місце у вашому житті посідає театр імені Франка, в якому ви працюєте уже багато років?

– У театрі тільки за Богдана Сильвестровича в мене з’явилися ролі. Він мене підбадьорював і казав: «Уже краще» або «Ростимо ж ми, гей!». А ще я дійшов висновку, що актор театру – це універсальна людина. Бо може працювати й

актором дубляжу, і диктором, до речі, я теж працював диктором телебачення. А також може зніматися в кіно, бути, приміром, ведучим, ринг-анонсером на боксерських поєдинках, яким я теж працював деякий час на благодійних заходах. А от навпаки – ринг-анонсер в театрі не зможе працювати, як і решта. Тому театр для мене – це дуже важливо. Є ролі, які мені особливо до душі, і я не можу дочекатися репетицій. Одна із них – це роль Вільяма у новій виставі «Ножі в курках», прем’єра якої відбулася нещодавно.

– Ви допомагали друзям набути професіоналізму. А в театрі існують між акторами справжні дружні стосунки, чи кожен сам по собі?

– Таких друзів, як у дитинстві, дуже мало. У мене є друг – тренер із кікбоксингу. Ми телефонуємо один одному щодня. Буває, що набираємо телефонні номери в один і той же час. У театрі – зовсім інше. Хоча і тут є рідні душі, з якими хоч і рідко спілкуєшся, але відчуваєш їхню підтримку і добре ставлення. Приміром, є духовний зв’язок із Петром Панчуком, він мені щось підказує. Близькі по духу мені також актори Вова Ніколаєнко, Ренат Сєттаров.

Фото Григорія Кубланова

– Дмитре, сьогодні ваш голос, мабуть, упізнає кожен читач нашої газети. Але далеко не всі знають, у чому полягає різниця між дублюванням, озвученням у кіно і театрі та іншими різновидами «голосу за кадром»?

– Один із режисерів дуже чітко окреслив різницю всіх цих напрямів. Актор дубляжу на 100 відсотків повинен бути тією ж людиною, що на екрані: всі емоції, крики, навіть дихання мають бути точно відтворені. Друга річ мультфільми – там актор грає на 60–70 відсотків. Є ще таке поняття, як «озвубляж», коли актор озвучує фільм і трошки дає гри – десь на 50%. А коли, приміром, відбувається озвучення фільму, то там уже 20–30% гри, а решту інформації потрібно подавати рівним текстом.

19

– У театральному середовищі нерідко трапляються курйозні випадки, пригадуєте такі?

– Із таких випадків можна скласти кілька томів. Я згадую комічні ситуації у сценах із Бенюком, коли я був ще починаючим актором і ми разом грали у казці. Бенюк повертався до мене обличчям, а до зали спиною і корчив таку мармизу, що я ледь не вмирав зі сміху. Я навіть слова не міг вимовити! А він спостерігав, що ж я робитиму, і радів, що «розколов» молодого актора. Зараз згадую і курйози, які відбувалися ще в театральній студії Франка. Приміром, російськомовний актор Аркадій Гашинський, який ніколи не випивав, в одній із вистав грав панича. Одного разу колеги помітили, що він трохи «хильнув», і, намагаючись його прибрати зі сцени, подали йому репліку: «Паничу, ви втомилися, вам треба відпочити…». На що Гашинський раптом перейшов на російську мову і несамовито заволав: «Нет, я не устал!» – і своїми велетенськими ногами переступив через перелаз.

– А що актори зазвичай роблять у випадку, коли хочеться засміятися, а не можна?

– Вони міцно стискають зуби, повертаються спиною до глядачів і мовчки ідуть за лаштунки, щоб не вибухнути сміхом. Нареготавшись за лаштунками, знову виходять грати на сцену.

«мама – НаЙВажлиВіШа лЮДиНа у моєму житті»

– Хто прищепив вам любов до театру і лицедійства?

– Моя мама. Вона сама дуже любить театр, хоча все життя пропрацювала у проектному інституті. І коли відкривається театральна завіса – це для неї магія і таїнство, а вистава – найбільше задоволення. А мій тато все життя пропрацював у театрі Франка скрипалем. Ще у дитинстві ми з мамою ходили до цього театру, і деякі казки я дивився по дві вистави щодня протягом двох тижнів і був дуже задоволений. Зараз ми з мамою лишились удвох, і я живу заради неї. Мама – найважливіша людина у моєму житті. А ще є улюбленець нашої сім’ї – собака.

– Наближається Новий рік, що у Діда Мороза хотіли б попросити?

– Нині я перебуваю на такому етапі свого життя, що ні в кого нічого б не просив. Хотів би тільки побажати – бути завжди самим собою і від того, що є, мати більше духовних та інших зростань. Я вірю в те, що, прийшовши у цей світ, ми маємо навколо себе все необхідне для зростання, і це потрібно максимально використати. Марина МАРЧЕНКО Фото Григорія КУБЛАНОВА

Реклама

20

суспільство

Вечірній Київ | 3 грудня 2015 року | №48 (19178) Фото Григорія Кубланова

«Без сліз важко говорити на цю тему…» Роман ФЕДЬКО

4 грудня, напередодні Дня Збройних Сил України, у Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» відбудеться благодійний аукціон проекту «Мистецтво заради життя». Початок – о 18.00. За словами Костянтина Вінніченка, президента фонду «Єдність побратимів», який опікується долями військовослужбовців після їхнього повернення до мирного життя, мета проекту – залучення їх до мистецтва. Картини, написані колишніми воїнами, будуть виставлені на аукціоні, а зібрані кошти передадуть бійцям із різних батальйонів, які отримали складні поранення і потребують термінової медичної допомоги. Фото Романа Федька

«Запростибіг» пекли спеціально для жебраків, щоб вони помолилися за померлого

«Хліб із душею» У Національному музеї «Меморіал жертв Голодомору» відкрилася виставка обрядової поминальної випічки Марина МАРЧЕНКО

На виставці «Неспечений хліб», приуроченій до Дня пам’яті жертв Голодомору, зібрано зразки хлібів, які українці пекли до різних свят і подій, та в яких завжди була присутня поминальна складова. Ці хліби також присвячені людям, які загинули під час Голодомору.

– Хліб є основою української культури, тому жодне свято не обходиться без випічки, – розповідає заступник директора меморіалу й авторка ідеї виставки Леся Гасиджак. – Але українцям, які загинули у 1932–33 роках, раніше ніхто не запалював свічок і не пік поминального хліба. Цих людей десятиліттями не згадували, адже

із Музею Гончара. Тому всі експонати виставки – це правдива реконструкція поминальних хлібів із різних регіонів України. Частину випічки привіз із Черкащини краєзнавець і дослідник, доктор філософії Вадим Муцик, ще частину – майстриня зі Львова Ольга Наливайко, яка пече короваї і різні обрядові хлібні вироби. Також до підготовки виставки долучилися Олена Щербань із Харкова – працівниця історичного музею, яка досліджує весільну обрядовість, і майстрині з Полтавщини та Києва, які відтворили хліби з намальованих ескізів. За народними традиціями, коли помирали неодружені дівчина чи хлопець, на похорон їм завжди пекли коровай, адже вважалося, що вони беруть шлюб зі смертю. Серед померлих від

пасками і несуть на цвинтар під час поминальних днів. За традицією, в цьому регіоні України на смерть дитини випікали маленьких качечок, які теж можна побачити в експозиції. Таке ж призначення має і пампушник із часником, який господині зазвичай печуть до борщу або купують у магазині. Він легко ділиться на частини, тому наші пращури пекли його на помин душі. А на Донеччині традиційно, щоб пом’янути своїх предків, печуть пісні коржі на Спаса і частують ними своїх сусідів. За давньою традицією, в Центральній Україні, якщо в селі хтось помирав, господині пекли «подаваники» – малесенькі круглі хлібці, з якими люди йшли на похорон. Підрахувавши кількість таких хлібців, родина померлого знала, скільки людей прийшло на поховання. А «запростибіг» – це

Фото Григорія Кубланова

Усі експонати – це правдива реконструкція поминальних хлібів із різних регіонів України

Поминальний коровай

виникали б тоді супутні запитання: «Чому померли?», «Як померли?». Тема Голодомору була суворо забороненою. Нині ж у багатьох родинах діти дізнаються від батьків, що їхні прадіди та прабаби померли від голоду. Тому захотілося зробити виставку на пошану тому поколінню, яке було вбито. За словами пані Лесі, для того, щоб підготувати все це хлібне розмаїття, було залучено знавців цієї справи – консультантів-етнологів, зокрема Галину Олійник

голоду було багато дітей і молодих людей, які ще не встигли одружитися, тому на виставці можна побачити поминальні хліби з різних регіонів України. Серед них особливу увагу привертає гуцульський коровай із «шишками», який зазвичай печуть на весілля, а на похороні кожному роздають по «шишці». Схожа на урочистий коровай і слобожанська поминальна хлібина, яку і досі печуть на Харківщині й Полтавщині. Її готують разом із

житній хліб, який пекли спеціально для жебраків, щоб вони помолилися за душу покійника. Ще один традиційний український поминальний хліб – це «хліб із душею». Він великий, з маленькою кулькою посередині, яка і є «душею». Віддавна вважалося, що вся хлібина належить живим, а кулька посередині – мертвим пращурам. Такий хліб пекли на Святвечір, Різдвяні свята. У виставковій експозиції можна також побачити різноманітні поминальні калачі, «розщибанець», різні види «шишок», бабки, «драбинки» та багато іншого. Виставка працюватиме до кінця січня, її буде доповнено різдвяними обрядовими хлібами.

Голова ГО «АРТ-комбат» Вікторія Балинська вважає, що в цих картинах передано внутрішній світ Фото Романа Федька їхніх авторів, прагнення до спокою, мирного неба, тугу за полеглими Фото Романа Федька побратимами.

– На жаль, більшість із хлопців, з якими ми мали розмову, не хотіли відкривати нам свою душу, своє серце. Їх можна зрозуміти. Аби допомогти їм, потрібно, щоб і вони здійснили черговий подвиг у своєму житті. Можливо, найбільший. Цей подвиг мирний – відкритися нам, почати з нами говорити, розповідати про свої переживання, страхи, свій біль. І ті, хто впустив нас до себе, до свого світу, отримали винагороду – можливість малювати картини, таким чином передавати всю ту палітру своїх внутрішніх переживань, що накопичилися за останні два роки. Більшість з наших героїв не мають відповідної освіти, більше того, вони востаннє тримали пензель у руках, мабуть, іще у школі на уроках малювання. І як вони здивувалися, коли з-під їх пензля почали виходити справжні витвори мистецтва, – розповідає пані Вікторія.

Неможливо дивитися на муки наших захисників, які лікуються у медичних закладах. Наш обов’язок – надавати підтримку фізичну та моральну Фото Романа Федька

Голова громадської організації «Українська асоціація інвалідів АТО» Сергій Тріскач переконаний, що травми та каліцтва захисників не завжди мають фізичне походження.

– Психологічні, ментальні травми часом не менше загрожують життю, ніж фізичні каліцтва. Усвідомлюючи всю складність цієї проблеми, ми й започаткували нашу місію, щоб якомога більше бійців поринуло у світ мистецтва, щоб вони почали жити новим життям. Наскільки це вдасться – не знаємо, одначе прагнемо охопити чимало наших воїнів, примусити їх зрозуміти, що вони потрібні нам, нашому суспільству незалежно від їхнього фізичного та морально-психологічного стану, – пояснює Сергій Тріскач. Організаційну підтримку благодійному проекту «Мистецтво заради життя» надає Міністерство соціальної політики. Докладну інформацію про бійців, яким необхідне лікування, виставлені лоти та правила проведення аукціонних торгів розміщено на сторінці https://www.facebook.com/events/451757755009951 та у друкованих буклетах для присутніх. Благодійна програма «Мистецтво заради життя» також має на меті як допомогу важкопораненим героям, так і розвиток культури індивідуальної благодійності в Україні.

«Вечірка»: 110 років із киянами. Будьмо разом і надалі! Передплата на 2015–2016 роки з доставкою газети у поштову скриньку 1 місяць 14 грн 3 місяці 42 грн півроку 84 грн 168 грн рік

Купити газету «Вечірній Київ» можна у мережах «Союздруку», «Київоблпресі» (Київська обл., Житомир, Житомирська обл.), поштових відділеннях Києва та області.

Передплатний індекс

Оформити передплату можна у поштових відділеннях та в редакції: Київ, вул. Володимирська, 51-б, 1-й поверх, кімн. 8. Тел.: 234-27-35

37607 Реклама

ЛИШЕ

14 грн

на місяць

спорт

Вечірній Київ | 3 грудня 2015 року | №48 (19178)

Днями у столиці юнаки 1998– 1999 років народження змагалися за звання чемпіона міста з боксу. У турнірі взяли участь і новачки, і вже досвідчені спортсмени. Не обійшлося й без дострокових перемог. У рамках турніру відбулися фінальні поєдинки у 10-ти вагових категоріях. Кожна з них була представлена десятками учасників, а це свідчить про те, що у столиці бокс шанують і хлопці масово йдуть до спортивних секцій, аби в майбутньому стати справжніми бійцями на рингу. Цікаво, що у фінальній частині відбувалося по два поєдинки на день. Утім, великі навантаження не завадили учасникам продемонструвати справжні чемпіонські якості. Одним з найвидовищніших став двобій у ваговій категорії до 60 кг за участі двох учасників юніорського чемпіонату світу – Заравора Петросяна та Максима Боришпольця. Поєдинок подарував глядачам безліч емоцій, адже боксери протягом усіх раундів тримали високий темп і до кінця неможливо було визначити, хто ж переможе. Долю чемпіонського титулу вирішували судді – і почесне звання отримав Заравор Петросян. А ось у категорії до 56 кг глядачі побачили лише 3 раунди. Перевага Олексія Короля над Артемом Самусенком була настільки очевидною, що тренер останнього був змушений викинути білий рушник на ринг, що означає відмову від подальшої боротьби.

– У цьому вся краса боксу. Бачити, як із хлопчини виростає справжній чоловік, як він щодня перемагає себе на тренуваннях,

Великі навантаження не завадили учасникам продемонструвати справжні бійцівські якості

Стрибки на батуті Дострибнули до «бронзи» Старший сержант з Харкова Наталія Москвіна та військовослужбовець ЗСУ з Києва Марина Кийко довели, що не лише добре служать, захищаючи нашу країну, а й є одними з найкращих батутисток у світі. В Оденсе, де відбулася світова першість зі стрибків на батуті, наша пара дівчат піднялася на третю сходинку п’єдесталу пошани. Хоча у фіналі Наталя та Марина набрали не найвищі бали за складність та виконання (12,900 і 15,800 відповідно), але вразили суддів синхроном – 18,600. Їхні показники не змогли перевершити навіть чемпіонки – китайський дует Даніну Лі та Сінпін Чжун, у яких 15,000 за складність, 17,100 за виконання та 18,200 за синхронність.

Стежками чемпіонів Міська першість з боксу визначила кращих у 10 вагових категоріях а потім на змаганнях виходить у ринг і доводить свою перевагу ще й іншим, – прокоментував змагання генеральний секретар Федерації боксу міста Києва Володимир Сидоренко.

Окрім юнаків на змаганнях були і дівчата, щоправда, у якості глядачів. Ніла Ліпська, переможниця першості України у ваговій категорії до 64 кг, дала боксерам кілька порад на майбутнє.

У цьому вся краса боксу. Бачити, як із хлопчини виростає справжній чоловік, як він щодня перемагає себе на тренуваннях

– Насамперед потрібно скласти план тренувань. Можна щодня бігати по 40 кілометрів, але результати будуть незмінними, а можна плідно потренуватися у залі 2–3 години. По-друге, вірити у себе і ніколи не здаватися, навіть після поразок. А найголовніше – слухатися тренера. Досвідчений наставник уважно за вами слідкуватиме, і ви завжди будете знати, у чому ваша перевага, а в чому недоліки, – підсумувала чемпіонка.

Тематичний забіг у музеї корупції Учасники змагань дистанцію навколо Межигір’я подолали за 18 хвилин «Втеча з Межигір’я» – забіг під такою назвою влаштували у колишній резиденції Віктора Януковича. Професійні спортсмени та аматори з’ясовували, хто з них найшвидший у бігу на 5 і 10 кілометрів, а замість медалей отримали «золоті батони». Навіть холод не завадив кіль­ка­стам учасникам пробігти маршрутом «втікача №1». Перед офіційними змаганнями бігунам було запропоновано подолати півторакілометрову тематичну дистанцію. Вони й вбралися відповідно: хтось був у костюмі «Доцента» з фільму «Джентльмени удачі», хтось – у майці арештанта. А найпопулярнішим атрибутом у «втікачів» став, звісно, «золотий батон».

– Ми вирішили пошити такі костюми і взяти з собою батони як символ корупції в нашій країні, – каже учасниця заходу Вікторія. Окрім костюмованого, відбулися забіги на дистанції 5 та 10 кілометрів. У них взяли участь атлети з понад 30 спортивних клубів з України, Білорусі та навіть Німеччини. Незалежно від результатів кожен учасник на фініші отримав символічну медаль у вигляді «золотого батона». Мета акції – популяризувати легку атлетику серед українців.

21

Греко-римська боротьба Невтішне «срібло» На фінальному турнірі Гран-прі в Баку чемпіон світу та Європи з греко-римської боротьби киянин Жан Беленюк у своїй категорії до 85 кг здобув срібну медаль. Його шлях у фінал виявився досить цікавим. Спочатку Жан з рахунком 4:1 переміг іранця Самана Азізі. Потім під час сутички з американцем Джорданом Холмом суперник українця знявся з килима, поскаржившись на травму. У півфіналі дуже напружений поєдинок Беленюк провів зі ще одним представником Ірану Мажтабою Карімфаром – 3:3, але переможцем був оголошений наш борець, оскільки він останнім зробив результативну дію. А у фіналі на Жана чекала сутичка з Давидом Чакветадзе з Росії, якому киянин поступився в червні у вирішальному з’ясуванні стосунків за «золото» Європейських ігор-2015. На жаль, і цього разу у фінальному поєдинку наш атлет зазнав невдачі. Уже на 30-й секунді росіянин здійснив результативний кидок на чотири бали. Потім були ще два двоочкові прийоми у виконанні Чакветадзе, і двобій достроково припинили.

Фігурне катання Хто поїде на юнацьку Олімпіаду

Окрім костюмованих, відбулися перегони на дистанції 5 та 10 кілометрів

Упорядники заходу розповіли, що цього разу було дуже багато бажаючих, одначе людей, які хочуть бігати, поки що мало.

– Сьогодні в Україні є близько 20–30 бігунів, які активно беруть участь у міжнародних пробігах. Це дуже мало для такої країни, як наша. Сподіваємося, що надалі охочі приходитимуть сюди, бігатимуть, будуть займатися спортом і розвивати навколо себе бігову спільноту, – каже організатор забігу Ігор Кретов. Найкращими ж у змаганнях стали Володимир Киц – 18:01 хв.

Незалежно від результатів кожен учасник на фініші отримав символічну медаль у вигляді «золотого батона» (5 км) та Олександр Бабабрика – 31:37 хв.

– Мені дуже сподобалося, бо тут немає автомобілів. Нарешті я побачив славнозвісну

«хонку» (дім Януковича) та інші дивовижі. Хотів би відзначити й дистанцію. Територія дає відчутне навантаження на м’язи, адже тут є і рівні відрізки маршруту, і гірки. Особливо остання перед фінішем, – розповів «Вечірці» бігун з Києва Дмитро Золотько. Змагання закінчились, але любителям бігу ніколи відпочивати, адже їм потрібно готуватися до Європейського марафону, який організатори планують провести у травні – на День Європи в Україні.

Днями в Києві завершився юнацький чемпіонат України з фігурного катання, де спортсмени не лише виборювали нагороди першості країни, а й змагалися за ліцензії на II Юнацькі олімпійські ігри (ЮОІ), які в лютому 2016 року відбудуться в Ліллехаммері (Норвегія). 7 наших фігуристів здобули право на участь у таких видах програми: одиночне катання (юнаки), одна спортивна пара, два танцювальні дуети. Усе вирішили фінальні прокати, за підсумками яких і визначилися чемпіони та призери змагань. А представлятимуть Україну на ІІ ЮОІ киянин Іван Шмуратко (одиночне катання, юнаки), харків’яни Анастасія Побиженко та Дмитро Шарпар серед спортивних пар і танцювальні дуети Анжеліка Юрченко – Володимир Бєліков (Харків), Марія Голубцова – Кирило Бєлобров (Київ). Сторінку підготував Олександр ПИРЛИК

22

дозвілля

православний календар Архімандрит Лаврентій (Віктор Живчик), благочинний СвятоМихайлівського Золотоверхого монастиря 3 грудня – преподобного Григорія Декаполіта.

4 грудня– Введення у храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії.

5 грудня – апостолів Филимона і Архипа та мучениці Апфії.

6 грудня – святителя Амфілохія, єпископа Іконійського.

7 грудня – великомучениці Катерини.

8 грудня – священномученика Климента, єпископа Римського.

9 грудня – преподобного Аліпія, стовпника.

Введення в храм Пресвятої Богородиці Не всі великі свята церковного року мають обґрунтування в тексті Нового Завіту. Зокрема, про відоме святкування Введення Пресвятої Богородиці, яке православні зустрічають 4 грудня, святе Євангеліє нічого нам не говорить. З християнських апокрифів дізнаємося, що батьки Пречистої Діви Марії свв. Іоаким та Анна, будучи бездітними, дали обіцянку: якщо у них народиться дитина, то віддадуть її на служіння Богові у Єрусалимський храм. Господь вислухав їхні молитви і дав їм доньку. Коли дівчинці виповнилося три роки, батьки привели Її до храму і віддали в руки первосвященика. Саме тоді й відбулася подія, що лягла в основу свята Введення: первосвященик під натхненням Божим зробив те, що у своїй основі порушувало всі найсуворіші правила поведінки в старозавітному Єрусалимському храмі – увів до святилища трирічну дівчинку, хоча сам тільки раз на рік мав право заходити туди. Але воля Божа не обмежується людським законом і звичаєм, бо ж «Дух Божий діє, де хоче», – читаємо в Євангелії. У храмі, виконуючи роботу для прикраси святині, Пресвята Богородиця перебувала тривалий час аж до заручин зі св. Йосифом. Яке ж духовне значення має свято Введення? Найперше, мова йде про щиру, від серця жертву праведних Іоакима й Анни, адже вони свою в Бога вимолену доньку самі приводять до храму на службу Богові. А по-друге, в цьому святі прослідковується факт дії Духа Святого, який не можуть обмежити людські приписи та постанови. Та не тільки батьки радо приводять свою дитину на службу Богові, але й Марія радо йде за голосом Божим і своїх батьків. Як Іоаким з Анною, так і Діва Марія є для нас образом жертви і готовності служити Богові.

Вечірній Київ | 3 грудня 2015 року | №48 (19178)

Чути фарбами

Фото Григорія Кубланова

Картини художників з вадами слуху демонструються в Музеї Шевченка

Фото Григорія Кубланова

Марина МАРЧЕНКО

Музей Шевченка чи не єдиний у Києві постійно працює над тим, аби зробити свою експозицію ближчою та доступнішою для відвідувачів з особливими потребами. Невипадково саме тут минулого року започатковано проект «Музей без бар’єрів: від теорії до практики», до якого долучилися і представники громадськості – ВГО «Народна академія творчості інвалідів». Днями у музеї відкрилася виставка «Кольори, народжені в тиші», яка представляє творчий доробок художників з вадами слуху.

– Такі митці чують фарбами – ніби розмовляють з ними, відчувають їх як ніхто інший, – впевнена президент «Народної академії творчості інвалідів» Олена Олександрова, на рахунку якої не одна творча акція для людей з особливими потребами. – Київських художників з вадами слуху об’єднав навколо себе Михайло Поплавко. Він шукає молоді таланти і допомагає їм реалізовуватися. Його картина «Бахус» («Український Вакх»), написана з неабияким гумором, – моя улюблена. Вона і тут, на виставці, привертає увагу всіх відвідувачів. Михайло й сам схожий на свого Вакха – такий же чарівний і світлий. Пані Олена вважає, що подібні виставки не мають бути одноденками, а повинні тривати хоча б кілька тижнів.

Стимповська Наталя «Мадонна з немовлям»

Інгула Галина «Молитва за Україну»

Серед представлених картин вирізняються життєрадісністю і оригінальністю роботи Лесі Шевченко. Дивує її палітра кольорів, яка поєднується із геометричною символікою,

– так художниця висловлює своє світобачення. Цікаві роботи Олексія Нашивочнікова – автора і співавтора архітектури станцій Київського метрополітену «Сирецька», «Вирлиця», «Бориспільська», «Деміївська» та інших. Вільний час Олексій присвячує живопису – він бере участь у міжнародних і всеукраїнських виставках нечуючих художників. Окрім звичайних картин у виставковому залі можна побачити і незвичайні – вишиті талановитими руками Андрія Згортюка, який взявся за голку вже у пенсійному віці. Вражають мініатюрні копії архітектурних пам’яток Києва та інших міст України, майстерно зроблені Йосипом Осташинським зі звичайних сірників.

гороскоп | 7–13 грудня 14

Ведучий рубрики Олег СМАЛЬ

Ризотто для Чиполліно Італійська кухня довершена, як і кожне з мистецтв, зароджених на Апеннінах. Країна, яка подарувала світу геніальних художників, скульпторів, архітекторів, співаків, композиторів просто не могла оминути талантом і таку, здавалося б, буденну справу, як приготування їжі. Усі чудово знають піцу та пасту. Щоправда, чесне ім’я макаронів радянська харчова промисловість дискредитувала своєю паскудною якістю. Зате макаронні фабрики можна було легко перепрофілювати на виробництво артилерійського пороху… Менш відомі в нас італійські страви з рису. Хоча це давні, суто національні рецепти. Якщо під час майбутніх безвізових мандрів Європою ви задрімаєте і, прокинувшись, побачите за вікном автобуса залиті водою смарагдові поля, будьте певні: це північ Італії, десь неподалік тече річка По, а дорога, можливо, заведе вас у славетне місто Мілан. Там, окрім театру «Ла Скала» та фрески Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря», є також сотні місць, де можна добре повечеряти. Спробуймо в Києві приготувати ризотто по-міланськи. Маємо ж ми адаптувати свої смаки до кухні без кордонів! Дрібно порізану цибулину смажимо на вершковому маслі

Фото Олега Смаля

(1 столова ложка), доки цибуля стане прозорою. 250 грамів рису старанно промиваємо, підсушуємо, додаємо до цибулі. Смажимо, постійно помішуючи. Вливаємо м’ясний або овочевий бульйон, приправлений сіллю й перцем. Тушкуємо доти, доки рис стане розсипчастим. Приблизно 70 г тертого твердого сир (звісно, бажано пармезанського, але потренуватися можна й з нашим) розтоплюємо у столовій ложці масла. Перемішуємо з рисом. Форму, що за об’ємом приблизно дорівнює нашому ризотто, змащуємо жиром, посипаємо тертим сиром, викладаємо тонко нарізаними, злегка підсмаженими помідорами та грибами. Рис щільно вкладаємо у форму, перекидаємо його на підігріте блюдо. Якщо залишився твердий сир, притрушуємо ним ризотто. Подаємо до столу. Felicita in cucina! Удачі на кухні!

ОВНИ перебувають на сек-

суальній хвилі, інтимні утіхи принесуть величезну насолоду, однак зберігайте вірність постійним партнерам і не стрибайте у гречку в пошуках «нірвани».

ТЕЛЬЦІ, духовна динамі-

ка дуже інтенсивна, змінюються життєві цінності, релігійні погляди. Орієнтуйтеся на вибір партнера, жаданого «так» можна і не почути, якщо йти штурмом.

БЛИЗНЮКИ , взаємна симпатія, сексуальний потяг плюс співзвучність духовних уподобань – ось фундамент для побудови міцного союзу. Якщо з благовірними є спільна мета й ділові інтереси, подружню цитадель нічим не зруйнувати!

ку, зав’язуйте цікаві знайомства, відвідуйте розважальні заклади.

СКОРПІОНИ випромі-

нюють флюїди чарівності, огортаючи магічною аурою оточення, тож взяти у сердечний полон того, хто сподобався, доволі легко, якщо й гаманець дозволяє. Нині ви обираєте, замовляєте музику і платите.

СТРІЛЬЦІ, триває процес

переформатування, згорають відпрацьовані програми. Перегляньте своє ставлення до професійної діяльності, приборкайте кар’єрні амбіції, саме розбещеність на посадовому троні є міною, що призведе до руйнації.

ває перезавантаження, не затівайте службових переворотів, не плетіть інтриг, а радо беріться за нові повноваження та завдання, трудіться з творчим вогником, догоджаючи працедавцям.

КОЗЕРОГИ , стати взірцевим другом , градус життєвої динаміки високий, доводиться воювати на два фронти. Нині час спалювати сили на діловій передовій і в тилу не підкачати, де в муках триває цілюще духовне преображення. Частіше усамітнюйтеся, моліться і покладайтеся на вищі сили, тоді не зіб’єтеся на манівці.

ЛЕВИ, романтичні справи

ВОДОЛІЇ, закласти фун-

РАКИ, у робочій сфері три-

у розквіті, запалюйте свічку пристрасті та кохайтеся, тут ваша віддача має бути максимальною.

ДІВАМ визначено стати зразковим сім’янином та дбайливим господарем, упорядкувати побут (профінансувавши з власного гаманця) і створити комфортну духовну ауру в рідних пенатах. ТЕРЕЗИ, рух – це життєвий

імпульс, акумулятор позитивних вражень, джерело духовної енергії. Частіше змінюйте обстанов-

дамент справжньої дружби складно, але треба! Це випробувальний полігон, де вам належить стати сапером, аби знешкодити зло на святому терені під назвою «безкорисна братерська взаємодопомога».

РИБИ, у професійній сфе-

рі неабиякі зміни, якщо ви блискучий фахівець і працюєте за покликом серця – це чудово! Адже поряд амбітні фартові конкуренти, яких побороти можна лише завдяки високим діловим якостям. Астролог Любов ШЕХМАТОВА

дозвілля

Вечірній КиїВ | 3 грудня 2015 року | №48 (19178)

«Вечірка» сміється

фільми цього тижня «Міст шпигунів» Жанр: трилер, драма. Країна: США. Режисер: Стівен Спілберг. У ролях: Том Хенкс, Алан Алда, Остін Стоуелл. Тривалість: 141 хв.

Д’УДАРИЗМИ • Істина – дорога. Але… Платон – мій сусід.

• Що є спільного між публічними дівками і публічними політиками? Прагнення дорожче продатися.

• Еліта нації – не те, що плаває зверху. А те, що бурунить на глибинах.

• Унітаз цінний не золотом чи порцеляною, а задницею, що возсідає на ньому.

23

• Наш постійнотимчасовий уряд подібний на бочку із самогонною брагою: щось у тій бочці пихкає, щось булькає, само у собі бродить. А результат покажеться лише тоді, як почнуть гнати.

мін свого клієнта на захопленого в СРСР американського пілота літака-розвідника U2.

«У серці моря»

Картина заснована на реальних історичних подіях і розповідає про бруклінського адвоката Джеймса Донована (Том Хенкс), який опиняється в епіцентрі «холодної війни». Захищаючи радянського шпигуна Рудольфа Абеля, він стає посланником ЦРУ у складному завданні – домовитися у Східному Берліні про об-

Жанр: історична драма, пригоди. Країна: США. Режисер: Рон Ховард. У ролях: Кріс Хемсворт, Кілліан Мерфі, Мішель Фейрлі. Тривалість: 121 хв. У черговому плаванні на американський корабель «Ессекс» раптово напав гігантський кашалот, наче мстився за вбитих родичів. Морякам довелося рятуватися у шлюпках, упродовж 90 днів

вони боролися за життя посеред океану. Як і книга «Мобі Дік», фільм ґрунтується на реальній історії, повніше описаній у творі Натаніеля Філбріка.

екскурсії «СТАЛІНСЬКІ ТУНЕЛІ ПІД ДНІПРОМ. МІФи ТА РЕАЛЬНІСТЬ»

переїхала Київська братська школа – попередниця уславленої Могилянської академії, і до місцевого колориту додалися студенти. Старовинні вулички та храми Подолу бережуть вікову історію міста, а подоляни, неспокійні, діловиті й богомольні, стали джерелом безлічі цікавих байок та переказів.

• Наші «борці» з корупцією, як камбала, – бачать лише з одного боку.

«ШОКОЛАДНиЙ БУДиНОЧОК: ІНТЕР’ЄРи ТА ІСТОРІї»

• Ной був гуманістом. Але навіщо він врятував так багато «тварі»? Та ще й «по парі»?

• «Шахова олімпіада». У верхах – усі «гросмейстери», у низах – суцільний мат, а ситуація – патова.

Коли: 6 грудня о 12.00. Місце зустрічі: вул. Шовковична, 17/2. Маршрут і об’єкти показу: Шоколадний будиночок.

• Мутанти з’явилися не лише внаслідок чорнобильської катастрофи. Мутанти з’являються від постійного бухкання в імперських пластах Росії.

• В Україні для патронату української справи не вистачає патронів, а для ворогів України – не вистачає куль. Євген ДУДАР

Коли: 5 грудня о 13.00. Місце зустрічі: станція метро «Іподром» (вихід навпроти дельфінарію, у бік заправки). Маршрут і об’єкти показу: тунелі. Поділ став жвавим торговельним і ремісничим центром ще з часів Київської Русі. Навіть після навали Батия, коли верхнє місто завмерло, тут жили, торгували, молилися... У XVII столітті сюди

Маршрут і об’єкти показу: Шоколадний будиночок. Шоколадним будиночком у Києві любовно називають один зі знаменитих печерських особняків, що колись належав меценату Могильовцеву. На екскурсії ви дізнаєтеся його історію, помилуєтеся відреставрованими залами з вишуканим інтер’єром, розкішними вітражами, елегантною ліпниною, художнім паркетом. А після – прогуляєтеся Липками та почуєте розповідь про сусідні особняки.

Записатися на екскурсії можна за телефонами: (044) 364-51-11, (068) 121-44-58, або електронною поштою: tour@interesniy.kiev.ua Склала Оксана Баркіна

господар

стан найвищої насолоди

чоловік, який розважає жінку

дворянський титул

лікарська рослина

французький імператор

райдужна оболонка ока

олійна рослина

єгип. Бог Сонця

несамовитість

гірський шотландський клан сумчаста тварина Австралії карликовий буйвіл

титул єгипетських царів

основа, підгрунтя

наука про спадковість і мінливість організмів

посланець Бога маленький Яків широка шлюпка .. Монтан

рельєфний малюнок на металі, для відтворення в друкові з’єднання кораблів спека

сканворд «Вечірки»

запас

Реклама

facebook.com/vechirkanova засновник:

Київська міська рада

В. о. головного редактора Максим Філіппов Керівник творчої групи Леонід Фросевич Відповідальний секретар Володимир Полєтаєв Художній редактор Андрій Кійко Дизайнер Світлана Виноградова Фоторедактор Павло Пащенко

Адреса: 01001, м. Київ–1, вул. Володимирська, 51б Телефон: 234-27-59 Факс: 235-01-93 E-mail: vk1906@ukr.net Свідоцтво: КВ №15417–3989 ПР від 15 квітня 2009 року

twitter.com/vechirkanova Рекламний відділ: вул. Володимирська, 51б Тел.: 592–52–33, 592–52–44 Відділ розповсюдження та реалізації: Тел.: 235-23-34 Друк: ТОВ «МЕГА-Поліграф», м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14 Замовлення: 44778 Заг. наклад: 96 000.

vk.com/vechirkanova Редакція листується з читачами тільки на сторінках газети. Газета публікує також ті матеріали, в яких думки авторів не збігаються з позицією редакції. При передруку посилання на «Вечірній Київ» обов’язкове. Матеріали рубрики «Точка зору» публікуються на правах реклами. Рукописи не рецензуються. Передплатні індекси: 61170, 89469, 37607

24

ракурс

Вечірній КИЇВ | 3 грудня 2015 року | №48 (19178)

Мистецтво бою, оригамі та каліграфії У столиці відбувся фестиваль «Воїн світла» Олександр ПИРЛИК Павло ПАЩЕНКО (фото)

Минулими вихідними Палац культури НТУУ «КПІ» приймав гостей, які прийшли на фестиваль бойових мистецтв. Тут на двох поверхах розташувалася виставка та арт-простір на будь-який смак: хтось займався оригамі, хтось приміряв обладунки для бойових реконструкцій, когось зацікавив майстер-клас із дзюдо, а дехто опановував мистецтво японської каліграфії. Цей вікенд Політех запам’ятає надовго. Такої кількості представників різноманітних бойових мистецтв він не бачив ніколи. Айкідо, ушу, кунг-фу, хонг-за, хортинг, мілібарі-фітнес – усього не перелічити. Загалом понад півсотні різноманітних шкіл. І кожна унікальна, зі своїми специфічними прийомами, правилами, традиціями. Хтось перемагає стрімкою атакою, хтось силою,

а хтось користується агресією ворога, щоб перенаправити її на нього ж самого. Втім, об’єднує усі ці мистецтва одне – гармонійний розвиток тіла і духу. Лише в гармонії можна віднайти справжню силу, якій підвладне все.

– Зазвичай вважають, що єдиноборства – це простий, вибачте на слові, мордобій. Одначе усі без виключення бойові мистецтва передовсім покликані розвинути в людині внутрішні якості. Недаремно їх називають мистецтвами, адже вони можуть дивувати, – розповідає представник айкідо з Кременчука Анатолій Ярославський. А дивувати дійсно було чим. Де ще ви могли побачити, як на голові учасника кувалдою розбивають величезну бетонну брилу? Або справжня майстриня тхеквондо розбиває у польоті три товстелезні дошки, які знаходяться у різних місцях? Або як мужній воїн із закритими очима нарізає моркву мечем не на кухонній дощечці, а на шиї вродливої асистентки? Були серед єдиноборств і суто наші, слов’янські. Представники клубу «Древній Київ» порадували глядачів середньовічними обладунками, які

дозволяли всім охочим потримати в руках і навіть приміряти. Також тут можна було побачити представників бойового гопака та хортингу. Одним із найпопулярніших видів двобою нині є мілітарі-фітнес. Вчення військових найбільших країн світу поєдналися у комплексі спеціальних вправ. Виступи показали, що цих хлопців не можуть взяти ані ножі, ані кулі. А тим, хто хоче не воювати, а насолоджуватися прекрасним, на фестивалі було запропоновано чимало цікавого. Чого варті лише майстер-класи з чайної церемонії та японської каліграфії! Дивовижні ієрогліфи – це цілий світ зі своїми переживаннями та емоціями.

– На відміну від функціональної та практичної європейської писемності, ієрогліфи японської мови, окрім інформаційної, виконують безліч інших завдань. Кількома рухами пензля досвідчений майстер-каліграф може зафіксувати мінливий настрій, заримувати чотиривірш, у єдину мить створити художній об’єкт, гідний поглибленого споглядання багатьма поколіннями, – розповіла «Вечірці» майстриня «східної писемності» Марина.