Газета "Вечірній Київ", №21 (19203) від 26.05.2016

vechirniykiev.com.ua Газета Київської міської Ради Заснована 3 січня 1906 року

26 травня 2016 року №21 (19203)

Як тебе не любити, Києве мій! Привітання Київського міського голови Віталія КЛИЧКА

Друзі, кінець травня – чудовий час, аби привітати наш улюблений Київ із Днем міста. Мальовничі краєвиди схилів Дніпра, затишні вулички історичного центру, чудова архітектура, а також сучасні магістралі, центри ділової активності та бізнесу, нові житлові райони з розвиненою інфраструктурою – ось обличчя нинішнього європейського Києва, який ми так любимо. Але особливим наше місто стає саме завдяки вам – його мешканцям. Хочу

побажати кожному з вас наснаги та успіху. Адже на нас із вами – мешканцях столиці України – лежить велика відповідальність, і ми повинні бути найкращими. Я багато разів казав – зміни починаються з Києва! Ми перші у багатьох напрямах: і у впровадженні системи Smart City та програми «Безпечне місто», відкритті нових об’єктів соціальної інфраструктури, будівництві доріг та житла, залученні інвестицій у розвиток міста. Нам є чим пишатися, однак потрібно ще багато чого зробити, щоб наша столиця стала гарнішою і комфортнішою. І зробити це ми можемо лише разом, об’єднавши наші зусилля! Я бажаю всім миру, сил, здоров’я та гарного настрою. Будьте сміливими й ініціативними, адже саме завдяки вам Київ стає сучасним і комфортним європейським містом, у якому хочеться жити, працювати, розважатися, проводити час з близькими та друзями, а головне – пов’язувати свої мрії та майбутнє саме із Києвом.

Свята і будні українського Монмартру Фото Бориса КОРПУСЕНКА

Кожна європейська столиця має свої пам’ятки-бренди, з якими вона асоціюється. У Лондона, скажімо, це БігБен, у Рима – собор Святого Петра, у Парижа – Ейфелева вежа та знаменитий Монмартр… Для Києва одним із таких визначних місць є Андріївський узвіз, котрий також називають київським Монмартром. Стор. 19

Абетка юного патріота, або Патріотизм починається з борщу Коли і як розпочинати нелегку й відповідальну справу – виховувати справжнього патріота, розповідає спеціальний навчальний посібник у дев’яти книгах «Курс юного патріота» для молодшого та

Швидкісний поїде на Відрадний «Київпастранс» оголосив тендер на реконструкцію лінії швидкісного трамвая

Гідропарк: скуштуй шашлик, засмагай і купайся! Один із найулюбленіших куточків відпочинку киян активно готується до відкриття купального сезону Стор. 7

110 років із киянами і для киян • Передплатний індекс «ВК»: 37607

Фото Олексія ІВАНОВА

На борщагівський швидкісний трамвай очікує нова реконструкція: цього разу мова йде про спорудження ділянки від розв’язки на вулиці Гната Юри (де лінію реконструйовано) до кінцевої на вулиці Симиренка. Тут передбачається будівництво повноцінних станцій, заміна колій, встановлення турнікетів – як на раніше оновленій ділянці лінії. Стор. 5

середнього шкільного віку, автором якого є практикуючий психолог, засновник Інституту саморозвитку людини «Самріті» Максим Колесніченко. Стор. 21

2

кур’єр «ВК»

повернення

Вечірній Київ | 26 травня 2016 року | №21 (19203)

фотофакт

Фото із сайту КМДА

З нагоди відзначення Міжнародного дня сім’ї в Центральному парку культури та відпочинку «Маріїнський» відбувся фестиваль сімейних цінностей «У родинному колі». Мер Києва Віталій Кличко привітав учасників і гостей заходу та передав ключі від автомобілів багатодітним столичним сім’ям, які виховують прийомних дітей. «Двом родинам ми вже сьогодні передаємо ключі від нових машин. Третя отримає згодом. Я дуже вдячний батькамвихователям, які щодня дарують дітям тепло, любов і родинний затишок. Нехай ваші сім’ї будуть міцними та щасливими, а в оселях панують мир, злагода і добробут! Я щиро захоплююся вами!» – сказав Віталій Кличко під час спілкування з батьками багатодітних родин.

Учора після майже двох років ув’язнення у Росії українська льотчиця і депутат Надія Савченко повернулася до України. За рік і 11 місяців у російському СІЗО Надія Савченко стала національним героєм на Батьківщині, депутатом українського парламенту, делегатом ПАРЄ і політв’язнем № 1 у РФ. На своїй першій прес-конференції вона сказала: «Я хочу попросити вибачення у всіх матерів, діти яких сидять у неволі, а я на свободі... Так, я не поверну мертвих, але я завжди готова покласти своє життя ще раз на поле бою за Україну… ».

пряма мова Заступник голови КМДА Ганна СТАРОСТЕНКО про цьогорічні заходи до Дня Києва: – День Києва – це чергова нагода згадати славетне минуле нашого міста та наше європейське коріння, тому його відзначення має відповідати європейським стандартам. Цього року ми пропонуємо киянам і гостям міста більше локацій, різноманіття альтернативних культурно-мистецьких, спортивних і просвітницьких заходів, які дозволять цікаво провести час та запам’ятати наше свято. Впевнена, що якісний культурний продукт – це ще одна вагома складова в житті міста, в якому хочеться жити й виховувати наших дітей.

цифра Київська влада прагне зробити все можливе, аби якнайбільше дітей з особливими потребами мали змогу навчатися разом із однолітками. Протягом двох років кількість столичних шкіл з інклюзивною формою навчання зросла вдвічі, а інклюзивних класів – у 3,4 рази. За найближчі три роки планується збільшити кількість інклюзивних освітніх закладів принаймні на 30%.

реалії  На засіданні постійної комісії Київської міської ради з питань торгівлі, підприємництва та регуляторної політики депутати погодили затвердження Порядку розміщення вивісок у столиці. У документі чітко прописано особливості й терміни реєстрації вивісок, порядок розміщення, вимоги до місця їх розташування, демонтаж самовільно розміщених конструкцій і відповідальність за їх незадовільний зовнішній вигляд. Також Порядок передбачає критерії щодо розмірів, матеріалів, техніки, стилістики й інформаційного наповнення вивісок.

конкурс

нагороди до Дня Києва

Аплодуємо вам, славні земляки! До Дня Києва мер столиці Віталій Кличко вручив державні нагороди й відзнаки-медалі Київського міського голови «Честь. Слава. Держава» учасникам АТО та волонтерам, які допомагають українським бійцям. Окрім того, очільник міста вручав відзнаки про присвоєння почесних звань матерів-героїнь, а також заслужених артистів, лікарів і науковців. Загалом винуватцями урочистостей у Колонній залі мерії стали 185 наших земляків. «Сьогодні, напередодні Дня Києва, ми традиційно зібралися, аби разом відзначити тих, хто щодня демонструє мужність і відвагу, захищаючи нашу державу на Сході України, – наголосив Віталій Кличко. – Я вдячний кожному з хлопців, котрі на передовій обстоюють незалежність і територіальну цілісність нашої держави. Ви – приклад патріотизму та

відповідальності за свою країну. Ви – справжні герої!». Серед нагороджених, зокрема , і майор Дмитро Іванов. У зоні АТО він воював у батальйоні «Айдар», за його плечима – запеклі бої в Луганській області, у містах Щастя, Старобільськ, у селі Половинкине. А ось приклад гідного служіння Вітчизні в іншій сфері – орденом «За заслуги» II ступеня нагороджено провідного наукового співробітника Інституту фізіології імені О.О.Богомольця НАН України Євгена Мойсеєнка. «Я керую лабораторією, що здійснює наукові дослідження в Антарктиці, веду медичний і біологічний напрями. Під моїм керівництвом відбулося 20 експедицій. Наші вчені вже два десятиліття зимують на станції імені Вернадського, проводять там дослідження, працюють над науковими розробками для застосування в зоні АТО», – розповів «Вечірці» Євген Васильович.

абзац

Із рук Віталія Кличка нагрудний знак «Мати-героїня» одержала мешканка Дарницького району Інна Бабич, яка разом із чоловіком виховує сімох дітей. «У нашій родині п’ятеро дівчаток і два хлопчики, є одна двійня, – каже пані Інна. – Найменшому сину Григорію два роки, а найстаршій доньці Таїсії – 24. Вона вже сама мама, моєму онуку минув рік». Заслуженою артисткою України стала Інеса Баленко (творчий псевдонім – Асія Ахат). «Мені вельми приємно отримати почесну відзнаку саме напередодні свята, адже я корінна киянка й дуже люблю своє місто, хоча останнім часом через часті гастролі мало буваю вдома. Та де б я не була, завжди з любов’ю згадую Чоколівку, де народилась і виросла, історичний Поділ та Печерськ, де мешкаю нині», – поділилася з «Вечіркою» пані Інеса. Віталій КУРІННИЙ

Музей постановили «відключити»

 У спортивних школах міста створюють невиправдані робочі місця та грішать неналежним використанням коштів. Про це під час робочої наради повідомила директор Департаменту аудиту та внутрішнього контролю КМДА Оксана Колтик. За її словами, за 2012-2014 роки дві спортшколи – «Лідер» і «Сюїта» – допустили порушень на понад мільйон гривень та втрат – більш ніж на 700 тисяч гривень.

Домоклів меч закриття навис над багатостраждальним Музеєм історії Києва, який після довгих поневірянь знайшов прихисток у новому приміщенні на вулиці Богдана Хмельницького, 7. На цей раз його можуть закрити в будь-який день згідно з рішенням Окружного адміністративного суду Києва за позовом столичних пожежних…

 Столична влада має намір реанімувати роботу комунального підприємства «Київтеплоенерго», яке покликане стати повноцінним гравцем на столичному ринку теплоенергетики. Підприємство займатиметься утриманням теплових мереж та обладнання, забезпечуватиме постачання тепла й гарячої води киянам.

Створено робочу групу для підготовки нового конкурсу на посаду директора Департаменту містобудування та архітектури КМДА – головного архітектора міста Києва. Проведення конкурсу на вакантну посаду має відбутися відповідно до нового Закону України «Про державну службу», що набув чинності 1 травня 2016 року. Орієнтовні терміни оголошення конкурсу – середина червня-липень. А триватиме він близько двох місяців. Кандидати, які брали участь у конкурсі, отримають листазвернення від комісії зі словами подяки та запрошенням до участі у наступному конкурсі. Також члени комісії сподіваються, що документи для участі у новому конкурсі подадуть більше кандидатів.

скандал

 Новий перехоплювальний велопаркінг відкрився біля станції метро «Лівобережна» у Києві. Це третій паркінг, що дозволяє мешканцям міста залишати велосипед безкоштовно та під наглядом.

 Компанія «АТЕМ» відновила підземний перехід на вулиці Мечникова. Спочатку розробили дизайн, який поєднує етно-символіку з мальовничими пейзажами Печерського району, наступним етапом стало виготовлення плитки.

Хто буде головним архітектором?

На початку грудня 2015 року до музею завітав співробітник управління з надзвичайних ситуацій у Шевченківському районі Головного управління ДСНС Києва з плановою перевіркою. Вона проводилася дуже ретельно, і за її результатами було складено відповідний акт від 21 грудня 2015 р., у якому – перелік 29 порушень, що начебто можуть загрожувати здоров’ю чи навіть життю як співробітників, так і відвідувачів музею. А оскільки за законом і процедурою фахівці ДСНС не можуть припинити роботу такого «небезпечного» об’єкта перевірки, то передали справу до Окружного суду, що постановив: «Застосувати заходи реагування у вигляді повного зупинення роботи Музею історії Києва шляхом відключення джерел електроспоживання...» Генеральний директор Музею історії Києва Лариса Булавіна відверто сказала: «За 40 років моєї роботи ця перевірка була найретельнішою,

а її акт, який, до речі, ми не підписували, як того вимагає закон, складено явно упереджено, з наведенням фактів, які не відповідають дійсності, або порушень, що жодним чином не впливають на безпеку нашого закладу. До того ж, розглянули справу в Апеляційному суді без нашої участі, а наші докази не взяли до уваги. У мене складається враження, що перевірку провели з чиєїсь «подачі» і її результати комусь були потрібні саме такими. Напевне є люди, яким потрібне наше приміщення у самому серці столиці».

– Навіть якби й були порушення, то Кодекс цивільного захисту передбачає кілька санкцій – від припису до закриття, – вважає головний юрисконсульт музею Віктор Дмитренко. – У нашому випадку можна було обмежитися саме приписом, а не закриттям. Тим більше, що, за моїм дослідженням, понад 10 зазначених порушень безпідставні та надумані. Микола ПАЦЕРА

кур’єр «ВК»

Вечірній Київ | 26 травня 2016 року | №21 (19203)

ВЕЧІРНІЙ ДЗВІНОК

пряма мова

Андрій Шевченко: «Збірній до снаги дістатися чвертьфіналу» Минулої неділі збірна України з футболу вирушила з Михайлівської площі на завершальний тренувальний збір перед Євро-2016 у Франції. Цьогорічна континентальна першість – подія доволі знакова, адже національна команда вперше подолала сито відбору й потрапила до списку 24-х найкращих команд Європи. З яким настроєм відлітають наші футболісти та чого очікувати вболівальникам? Про це «Вечірці» розповів асистент головного тренера збірної, колишній динамівець Андрій Шевченко.

– Як налаштовані, Андрію?

– Звісно, перемагати! (посміхається). Хоча буде непросто. Першу зустріч ми проведемо проти збірної Німеччини. Підопічні Йоахіма Лева, напевне, будуть одними з фаворитів турніру. Розуміємо, що буде дуже складно. Але не потрібно зациклюватися на одному матчі. Нагадаю, що 2006 року на чемпіонаті світу ми також починали свій шлях із двобою з фаворитом – збірною Іспанії. Зіграли, щиро кажучи, невдало… Однак у наступних матчах урахували помилки, виправили гру й дійшли до чвертьфіналу. Гадаю, ми здатні повторити те досягнення, а може, і покращити його.

– Усі три команди – суперники українців у групі – сповідують різний футбол…

– Так, німці завжди вирізнялися дисципліною. Вони намагаються грати першим номером, у цьому є й

факт

невеликий плюс для нас, адже збірна України звикла діяти на контратаках. У збірній Польщі є гравці екстракласу, які можуть вирішити долю матчу самотужки. Однак ми маємо успішний досвід протистояння цій команді – 2013 року двічі її обіграли. Не бачу причин, щоб не повторити успіх і 16 червня. А ось із Північною Ірландією, на мою думку, буде важкувато – останніми роками ця команда лише прогресує. Хотів би відзначити потужну ланку захисту ірландців, вони сильні у грі на «другому поверсі», проте мало що можуть протиставити швидкісній і технічній грі суперника. Найбільша перевага ірландської збірної – це колективні дії.

– Усіх уболівальників хвилює атмосфера в команді. Маю на увазі нещодавній конфлікт між двома гравцями…

– Бійки не прикрашають будьяку людину, а футболістів тим паче. Проте сталося те, що сталося. І нам потрібно було виходити з цього становища. Радий, що й Андрій Ярмо-

ленко, і Тарас Степаненко знайшли в собі сили, а головне – мудрість, вибачитися один перед одним. Хай там як, але на тренуваннях я не помічав, щоб між ними виникали якісь непорозуміння. А загалом у команді панує чудовий мікроклімат.

– У заявці збірної лише три форварди. Не хотіли б приєднатися?

– Дякую, я, до речі, останнім часом зіграв у кількох матчах, почуваюся чудово…

– І все ж, чи буде достатньо трьох нападників?

– Можу сказати, що в головного тренера є своє бачення. Він відповідає за результат і має цілковите право взяти тих людей, кого хоче бачити в команді. Збірна України завжди грала з одним форвардом. Тому між трьома нападниками вже є певна конкуренція. Усе залежить від схеми, за якою гратиме команда.

– Скільки спарингів буде на італійському зборі?

– Найпевніше, два – з Румунією (29 травня) та Албанією (3 червня). Можливо, знайдемо ще якусь команду. Для нас важливо зіграти з двома сильними суперниками, і ми їх знайшли. Далі побачимо за станом гравців: якщо захочеться когось зайвий раз перевірити, обов’язково знайдемо ще одного спаринг-партнера…

– Що візьмете із собою на Євро-2016?

– Я візьму одну, але найважливішу річ – удачу (сміється). Олександр ПИРЛИК

курйоз

Арка розколу… дружби Неоднозначну реакцію киян викликала заява міністра культури Євгена Нищука в ефірі одного з телеканалів про те, що в Києві, можливо, знесуть Арку дружби народів. Виступаючи в ток-шоу, міністр ошелешив мешканців столиці відповіддю на телефонний дзвінок телеглядача про можливе знесення відомого монумента, який символізував об’єднання України з Росією під час Переяславської ради. Образним втіленням «дружби» є гранітна скульптурна група, на першому плані якої розміщено фігури Богдана Хмельницького та російського боярина Василя Бутурліна. Монумент відкрили під час підготовки до святкування 1500-річчя Києва, на місці Літньої естради. Його створення прив’язувалося до 60-річчя утворення СРСР, яке

Заступник голови КМДА Олексій РЕЗНІКОВ про розвиток туризму: – Наше головне завдання – значно збільшити туристичний потік, причому як внутрішній, так і зовнішній, що забезпечить і додаткові робочі місця, і розвиток міста, й інформування про Київ. Не забувайте, що мер до туризму ставиться дуже трепетно, бо свого часу, іще школярем, водив екскурсії Києвом. Зараз іноді Віталій Кличко для гостей – послів, мерів європейських міст – проводить екскурсії німецькою та англійською. У нас навіть є домовленість з Віталієм Володимировичем щодо зйомок проморолика про Київ, де градоначальник трьома мовами (німецькою, англійською та українською) розповідатиме про красу столиці.

ОПИТУВАННЯ

За що я люблю Київ і що необхідно змінити, аби він став кращим? Дзвенислава Щерба, 16 років: – У Києві живуть найкращі люди. Місто сучасне і попри все має по-справжньому європейський вигляд. Водночас, як на мене, забагато реклами. Також варто працювати над культурою мешканців, аби вони розуміли, що це їхнє місто, і не смітили в ньому. Михайло, музикант: – Це не сад у місті, а місто в саду… Зелене, улюблене, красиве. У Києві ходиш по історії. Звідси пішла цивілізація Східної Європи. А щоб змінити місто на краще, потрібно оголосити війну корупції. Олександр Шапоренко, працівник тендерного комітету: – Я люблю Київ за те, що тут народився і тут живу. Це найкраще місто світу. Аби змінити його, треба вигнати олігархів…

ШОК запрошує на навчання Понад півтисячі киян записалися на навчання до «Школи обізнаного киянина» (ШОК), створеної з ініціативи КМДА. Половина з них днями відвідала перше заняття й отримала свідоцтва про те, що тепер вони знають, які є форми управління багатоквартирним будинком і способи його обслуговування, як створити ОСББ та зробити діяльність об’єднання ефективною тощо. Лектори ШОКу – не теоретики, а практики, котрі вирішують проблеми ЖКГ у повсякденному житті, мають досвід створення не одного ОСББ. Як запевнив заступник голови КМДА Петро Пантелеєв, Школа діятиме навіть у тому разі, якщо парламентарі ще на рік подовжать перехідний період реалізації норм закону «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку» й комунальні ЖЕКи працюватимуть. Записатися на наступні лекції та отримати запрошення до «Школи обізнаного киянина» можна на сайті КМДА (http://kievcity.gov.ua), заповнивши анкету. Олег ПЕТРЕНКО

3

святкували у грудні 1982-го, проте зробили це раніше. Аби погасити ажіотаж навколо гучної заяви міністра, його прессекретар Юлія Даценко написала у Фейсбуці, що Арку дружби народів зносити ніхто не збирається, оскільки ця тема потребує широкого громадського обговорення. Проте всю скульптурну композицію під дугою, можливо, колись перенесуть до потенційного Музею тоталітарних режимів як приклад соціалістичного реалізму. Що буде на цьому місці? Є різні думки: від спорудження монумента воїнам АТО до простого «переодягання» скульптурних фігур у вишиванки та перероблення самої Арки на прапор України. Водночас є і прихильники того, щоб залишити монумент у нинішньому вигляді, мовляв, це наша історія… Микола ПАЦЕРА

Анна Володимирівна, працівник відділу біології Київського палацу дітей та юнацтва: – Київ, улюблене місто, бо тут народилась я, моя мама… Пам’ятаю, яким красивим було воно колись, доки не забудували «хмарочосами». Щоб його змінити, необхідно, аби кияни ставились до Києва як до рідного міста. Тетяна Богданова, пенсіонерка: – Я тут народилася, тому й люблю це місто. Не потрібно нічого змінювати в Києві. Можна лише забрати трохи безпритульних собак і поставити у парках зручні лавочки для бабусь. Матвій Товстенко, абітурієнт: – Київ, на відміну від інших мегаполісів, – зелене місто. Мій друг казав, що в Нью-Йорку знайти дерево можна хіба що в олівці. Необхідно змінити принцип управління містом.

Наталія Павлівна, пенсіонерка: – Я тут живу, тут мешкають мої друзі. Київ – місто, яке я люблю з дитинства. Щодо міських проблем одразу не можу сказати, потрібно подумати. Микола Васильович, пенсіонер: – Місто красиве, але треба багато змінювати. Особливо встановити ретельний контроль за витрачанням бюджетних коштів. Це народні гроші, витрачати їх потрібно на користь народу, а не так, як хочеться якомусь чиновнику. Вікторія, нині не працює: – Я корінна киянка, тут народилась і тому люблю це місто просто так, а не за щось конкретне. Щодо його зовнішнього вигляду мене все влаштовує, необхідно змінити глобальні речі. Маю на увазі добре і справедливо оплачувати роботу киян. Вважаю, що лікар і вчитель повинні отримувати більшу зарплату. Іван Петрович, пенсіонер: – Київ, зелене і старовинне місто. А ще тут живуть дуже хороші люди. Треба змінити підходи до нових будівель, адже забудовники разом з архітекторами перетворюють столицю у незручне місто. Також потрібно навчити людей по-справжньому любити його, підняти рівень культури і побороти байдужість. Особисто я намагаюся хоч якось переконувати дітей, які топчуть газони, рвуть квіти або смітять… Софія, школярка: – У Києві чимало хорошого, наприклад, парки, де можна відпочити, погратися. Я зменшила б кількість машин, які забруднюють довкілля небезпечними викидами. Опитування провела Наталя Плохотнюк Фото Олексія ІВАНОВА

4

комунікації

Вечірній Київ | 26 травня 2016 року | №21 (19203)

Чому із проектів безбар’єрності витісняють тих, для кого ця безбар’єрність призначена? Олександр ПАБАТ, депутат Київради (фракція «Солідарність»)

Володимир БОХНЯК, депутат Київради (фракція «ВО «Свобода»)

Київська міська адміністрація намагається реанімувати Комітет доступності, де-юре створений у 2010 році, який де-факто існує лише на папері. Київ занадто бар’єрний. І річ не в пандусах, перилах і навіть не в улюблених чиновниками дорогих підйомниках... З так званих проектів безбар’єрності «видавлюють», витісняють, вичавлюють тих, власне для кого ця безбар’єрність призначена. Громадськість, представлена людьми з особливими потребами, мало не щодня показує артефакти міської безбар’єрності, виконані для галочки, тобто не придатні для користування інвалідами. Проте, ігноруючи факти, висновки про неефективність роботи існуючого Комітету доступності та навіть петиції, яка набрала більше 10 000 голосів, чиновники уперто монополізують можливість робити для нас без нас – доповнюють, редагують те, що НІКОЛИ не працювало.

На Дніпровській набережній (район затоки Берковщина) є земельна ділянка, яка була передана за договором оренди приватному підприємству «Орєст» у 2004 році – за умови будівництва там зони відпочинку (розважальний комплекс, ресторан, тенісні корти, ландшафтний майданчик). Але

Ігор МІРОШНИЧЕНКО, депутат Київради (фракція «ВО «Свобода») Дещо про засідання робочої групи за електронною петицією щодо створення на Осокорках природного ландшафт­ ного парку. Обговорення звелося до того, що будівельники обіцяють не засипати озера Небреж і Тягле, але хочуть напхати на місце лісів та заливних лук будинки й заселити 50–80 тисяч нових мешканців. На мій погляд, обговорення ЯК будувати геть не доречне. Радше, треба обговорювати ЧИ будувати взагалі! І без вивчення питання навантаження на транспортну інфраструктуру жодної розмови про створення житлових масивів на Осокорках взагалі порушувати не можна.

Минулого тижня у FB на сторінці FormatMaket з’явились зображення макета

забудови колишньої території Сінного ринку. Я перепостив цю новину разом з картинками, а на сторінці Format-Maket пост зник. Очевидно, хтось перелякався зарано відкритої інформації. Видалений пост одразу отримав багато відгуків. Звісно, нас усіх дратує не тільки безглузда і безвідповідальна забудова Києва як така. В даному випадку йдеться про чергове плюндрування важливого

історичного середовища. Для багатьох киян Сінний ринок був особливим місцем зі своєю унікальною аурою, багато хто проводив на «блошці» кожні вихідні... Тепер архітектор Ю. Бородкін напланував квадратні кілометри житла, яке не забезпечене ані соціальною, ані транспортною, ані екологічною інфраструктурою. Це чергове одоробло, яке не має нічого спільного з гідною якістю життя майбутніх мешканців і тих киян, хто мешкає поряд.

Ілля САГАЙДАК, заступник голови КМДА

КОМЕНТАРІ Євген Сагуйченко: Якщо цей проект втілять у життя як запланували, то за масштабом та виконанням аналогу у світі не буде. Тільки уявіть реакцію людини, яка вперше прилетіла до Києва і з аеропорту «Бориспіль» в’їхала на проспект Бажана та побачила цю красу. Ось так і створюється туристична привабливість!

Ворота у столицю стануть яскравими. Сьогодні ми розпочали роботу над новим муралом на проспекті Бажана, 5-є (художник Ernesto Maranje, який приїхав з Маямі). Ця робота дуже символічна для нас, адже з неї ми розпочинаємо масштабну вуличну галерею на цьому проспекті. Понад 30 художників з усього світу створять свої мурали на цій вулиці – аж до Південного мосту. Це буде перша галерея просто неба на одній вулиці з такою кількістю робіт!

Юрій ЗУБКО, депутат Київради (фракція «Солідарність») Наш перший легкоатлетичний забіг на Троєщині відбувся. Зареєструвалося майже півтисячі учасників найрізноманітнішого віку – від півтора року до 80. Усі старалися перемогти. У змаганнях також взяли участь і вихованці соціально-реабілітаційного центру, які проїхали дистанцію 350 метрів на візках. Разом з жителями району я взяв участь у забігу і подолав дистанцію 3400 метрів за 18 хвилин. Наприкінці свята переможці отримали призи, грамоти та медалі. Зокрема дітям подарували м’ячі, набори для великого та настільного тенісу. Все вийшло яскраво, весело і дуже по-європейськи!

Олександр СПАСИБКО, заступник голови КМДА Провели чергову нараду за участю мера Віталія Кличка щодо вирішення питання відселення мешканців з «будинку-вбивці» на вулиці Мілютенка, 23-А – будинок з грибком у незадовільному санітарному стані. Мер особисто контролює це питання. Тож відбулися громадські слухання щодо проекту детального плану території у межах вулиць Мілютенка, Шолом-Алейхема, Братиславської та Лісового проспекту в Деснянському районі. Було отримано більше 700 зауважень від мешканців мікрорайону та враховано при доопрацюванні ДПТ. Запропоновано зводити стартовий будинок на перетині вулиць Мілютенка та Шолом-Алейхема. За рахунок забудовника буде здійснено благоустрій територій та розширення проїзної частини. У жовтні планується розпочати будівництво нового будинку, в якому отримають житло мешканці неблагополучного будинку.

своїх зобов’язань, ініціюю розірвання договору оренди задля подальшого облаштування на цій ділянці парку.

Сергій ГУСОВСЬКИЙ, депутат Київради (фракція «Об’єднання «Самопоміч»)

Олександр МІЩЕНКО, депутат Київради (фракція «Солідарність») Проектом нового Генплану передбачені реконструкція, ремонт та санація 9-, 12-, 16-поверхових панельних житлових будинків із застосуванням енергозберігаючих технологій. Санації потребують побудовані з 1958 по 1974 рік 1054 старі 9-поверхові будинки, в яких 147 тисяч квартир загальною площею 6,5 млн кв. метрів. З них терміново – 587 панельних будинків на 105 тисяч квартир загальною площею 4,8 млн кв. метрів. Мешканці понад 70 київських будинків подали заявки для отримання муніципальних грантів на енергозбереження. Конкурс передбачає, що будинки-переможці отримають гранти від міської влади, яка оплачує 70% вартості робіт з енергозбереження, а решту 30% збирають мешканці багатоповерхівки.

за 12 років користування «Орєстом» даною ділянкою не було збудовано жодної споруди, територія, яка мала б використовуватись киянами як зона відпочинку, огороджена парканом та заросла бур’яном. У 2013 році прокуратура вже намагалась забрати в «Орєста» цю земельну ділянку, але суд був програний. Оскільки у цьому районі немає впорядкованих місць для відпочинку киян, а орендар не виконав

Володимир ГОНЧАРОВ, депутат Київради (фракція «Солідарність») Мер Віталій Кличко підписав розпорядження про передачу функцій замовника будівництва мосту від КП «Плесо» до КП «Київбудреконструкція». Після завершення процедури передачі документації відбудеться тендер та буде визначено підрядну організацію, яка продовжить реалізацію проекту будівництва пішохідного мостового переходу через озеро Жандарка з розчищенням, благоустроєм та оздоровленням водой­

ми у 2-му мікрорайоні житломасиву Позняки. Моє завдання – втілити проект в життя, контролювати будівництво, «вибивати» кошти з бюджету і стежити, аби вони були використані за призначенням. На практиці з’ясувалося, що використання бюджетних коштів – надзвичайно складне питання. Вмикається бюрократична машина, яку долати дуже важко. Також додалось питання про передачу функцій замовника будівництва. Нарешті отримав підпис міського го-

Підготовлено за матеріалами особистих сторінок у Facebook

лови. Це вже перемога. Ми можемо рухатися далі. Ставлю бюрократичній машині реальні строки – 1 вересня цього року діти мають піти до школи №111 мостом через Жандарку.

особливий випадок

5

Опіковий центр: хроніка «крутого» довгобуду

Швидкісний поїде на Відрадний

Віктор ПРИХОДЬКО

Григорій МЕЛЬНИЧУК

Цей унікальний об’єкт на околиці Троєщини (точніше – його недобудовані корпуси) відомий, мабуть, не лише в Києві, а й у всій Україні. Спроектований одразу ж після Чорнобильської катастрофи, Республіканський опіковий центр мав стати найбільшим у Європі реабілітаційним комплексом. Але нині вражають тут лише масштаби руїн та запустіння. І напрошуються дуже прикрі висновки.

На борщагівський швидкісний трамвай очікує нова реконструкція: цього разу мова йде про спорудження ділянки від розв’язки на вулиці Гната Юри (де лінію реконструйовано) до кінцевої на вулиці Симиренка. Тут передбачається будівництво повноцінних станцій, заміна колій, встановлення турнікетів – як на раніше оновленій ділянці лінії. Друга черга проекту – будівництво сполучення між трамвайними кінцевими Борщагівки та Відрадного.

На довгобуд особливого призначення, схоже, давно махнули рукою у владних кабінетах. На добудову коштів не було й не передбачається (на саму тільки експертизу об’єкта потрібні сотні тисяч). Зносити гігантську споруду теж ніхто не збирається, бо це мільйонні затрати. Крім бродячих собак, цікавість до руїн виявляють останнім часом якісь «невстановлені особи» – тут начебто збираються щось здавати (чи вже здають?) в оренду... Та сам об’єкт можна було б використовувати більш доцільно. Скажімо, включити його до... якогось екскурсійного маршруту. Він, щоправда, навряд чи зміг би конкурувати за популярністю із тим же Межигір’ям, але спонукав би до серйозних роздумів. Адже в цьому матеріальному світі жодні об’єкти просто так не виникають. Їх поява (як і руйнація) завжди пов’язана з діяльністю, скажімо так, певних осіб. Отже, що міг би розповісти на цьому маршруті екскурсовод особливо допитливим киянам та гостям столиці? Мабуть, найцікавіше нині в цьому, так і не завершеному, проекті – це сама хронологія його краху. Незважаючи на «провальність» кінця 80-х – початку 90-х років минулого століття, комплекс споруджувався тоді досить пристойними темпами. А в другій половині 90-х, коли очільником Києва було призначено відомого столичного будівельника Олександра Омельченка, то і взагалі з’явилася надія навіть на прискорення введення центру в експлуатацію. Але сталося зовсім навпаки. Майже на завершальному етапі це «відомче» будівництво фактично «заморозили», знайшовши досить дивний компроміс. Оскільки введення в дію комплексу-гіганта відкладалося на невизначений термін, то міні-опіковий центр вирішили створити на базі міської клінічної лікарні №2, виселивши звідти... пологове відділення. Напевне, внаслідок зниження в столиці народжуваності.

Ситуація навколо Республіканського опікового центру, будівництво якого розпочалося майже 30 років тому, викликає обурення громадськості. У всіх на очах руйнується об’єкт, що міг би вирішити більшість наявних проблем і на який витрачено мільйони гривень – народних коштів. Відтоді минуло майже сімнадцять років, народжуваність у місті, слава Господу й киянам, знову піднялася майже до рівня 80-х. Однак за цей період ніхто так і не згадав ані про «заморожений» опіковий, ані про відновлення пологового відділення...

Міністрові не відмовляли ні президент, ні прем’єр-міністр. І Поляченко, заручившись такою підтримкою, навіть пояснював на прес-конференції, що до нового медкомплексу ввійдуть власне загальнонаціональний опіковий центр (введення в експлуатацію – 2008

Після того, як Олександра Омельченка змінив на посту Леонід Черновецький, сталося диво: з’явилася реальна можливість реанімувати довгобуд. Щоправда, сам «мер усіх киян» не мав до цього ніякого стосунку. Просто тоді, 2006-го, міністром охорони здоров’я став Юрій Поляченко – людина з покликанням полегшувати страждання хворих. У нього не було жодних чиновницьких пересторог, і він без вагань пішов до найвищих державних кабінетів... шукати собі мороки – тобто рятувати недобудований комплекс. На той час це ще можна було зробити.

рік), а також багатопрофільні відділення з пріоритетних напрямів медицини (введення в дію – 2011 рік). Було розраховано, що це абсолютно реально – за умови щорічного фінансування в межах 200 мільйонів гривень. Все начебто так добре вимальовувалося. На той час, нагадаємо, на верхівці влади сидів тандем: президент Ющенко – прем’єр Янукович. Здавалося б, що й вони зроблять щось корисне для Києва і всієї країни. Та, як з’ясувалося, у підсумку той тандем тільки розвів руками (і тими, що нічого не крали, і тими, що таки крали). Зовсім не про розвиток вітчизняної

медицини були мрії тодішніх керманичів. Можливо, тому, зрозумівши це, Юрій Поляченко пішов у відставку... Чергову спробу реанімувати довгобуд зробили вже депутати, які представляли у Київраді Деснянський район столиці. В липні 2014 року вони звернулися до міністра охорони здоров’я Олега Мусія і Генерального прокурора України Віталія Яреми з проханням розглянути питання та прийняти рішення відносно незавершеного будівництва Республіканського опікового центру: «Складається враження, що об’єкт свідомо знищують, незважаючи на великий обсяг вкладених коштів, а також вкрай складну ситуацію з медичним обслуговуванням мешканців Деснянського району, де сьогодні немає клінічної лікарні, пологового будинку… Цей об’єкт доцільно було б передати у розпорядження столичної громади, виділивши певну його частину для повноцінного медичного обслуговування киян». Звернення міських депутатів «нагорі» не проігнорували. Відповідь надійшла з Фонду держмайна. Її суть: необхідно, насамперед, експертно-технічним шляхом обстежити усі будівлі комплексу лікарні, враховуючи тривалий термін (понад 12 років) його перебування у стадії незавершеного будівництва без консервації... Ось така хронологія найвизначнішого довгобуду на Троєщині, подальша доля якого залишається невідомою.

«Київпастранс» оголосив тендер на реконструкцію лінії швидкісного трамвая

Тендер на загальну суму 330 мільйонів гривень було оголошено 19 травня. Передбачається, що роботи розпочнуться вже в середині цього року, а завершаться наприкінці 2018-го. Проект розділено на три етапи: на першому – реконструкція трьох тягових підстанцій, на другому – заміна колій, контактної мережі та будівництво станцій, а на третьому – продовження лінії з Борщагівки на Відрадний. Втім, до майбутньої реконструкції є питання.

– Станції на оновленій ділянці передбачаються такі ж, як і на лінії Кільцевої дороги, тобто з навісами, турнікетами, підвищеними платформами. Однак з огляду на досвід Європи це нераціональне використання коштів, – пояснив «Вечірці», експерт з міського транспорту Костянтин Тихомиров. – Цілком можна обійтися зупинковими павільйонами та платформами з тактильною плиткою для незрячих. А ось турнікетів на аналогічних лініях, скажімо, у Празі та Парижі, вже не ставлять. Ще одне дискусійне питання – ліквідація зупинки трамваїв №№1 і 2 «Вулиця Григоровича-Барського». На думку експерта, такі рішення потрібно приймати лише після консультацій з мешканцями району. Хоча відстань до сусідньої зупинки «Вулиця Жолудєва» відносно невелика – всього 350 метрів, це цілком відповідає загальноєвропейській практиці розміщення зупинок у густонаселених районах. Також експерт нагадав, що варто добудувати станцію «Повітрофлотська» – тут перегін між зупинками аж 1,7 км. Більш далека перспектива проекту – будівництво нової ділянки трамвайної лінії по Відрадному проспекту в районі вулиці 9 Травня. Тут одночасно потрібна реконструкція і проїжджої частини проспекту. Нині сполучення між Відрадним та Борщагівкою здійснюється лише двома смугами руху, доведеться реконструювати два залізничних шляхопроводи з влаштуванням додаткових проїздів. У перспективі це дозволить організовувати трамвайні маршрути з Борщагівки до Лук’янівки, на Поділ, а Відрадний сполучити з Кільцевою дорогою.

Фото Павла ПАЩЕНКА

Вечірній Київ | 26 травня 2016 року | №21 (19203)

6

погляд

кава з бульбашками Інтерв’ю, якого нам не дали Вадим Петрасюк Раз на рік – на «гробки» – оживають чорнобильські села. Наїздить велика кількість колишніх мешканців. Поправляють могилки. Згадують. Цього року в поминальну суботу ми з фотографом Олегом відвідали село Іванівку, неподалік Чорнобиля. Батюшка відслужив панахиду. Посідали за поминальний обід. Олег попросив дозволу зробити знімки застілля. Відповідь була розлогою: – Та нащо оті знімки! Два роки тому приїздив канадський фотограф. Сиділи з перекладачем за цим столом. А потім десь там опублікував фотографії і підписав: звичайний обід переселенців із Чорнобиля. Звичайний! Наче ми так щодня харчуємося? А нічого, що це поминальний стіл?! Нема чого знімати тут. До речі, хочете хороший репортаж – сфотографуйте отой паркан. Сфотографуйте! І напишіть, як ми його робили. Як батюшка (о. Ніколай, настоятель храму в Чорнобилі) попросив начальника міліції не чіпати лісників, дозволити розкряжувати ліс на дош­ки. Як ми збирали гроші хлопцям за роботу. Валєра привіз перероб, щоб пофарбувати, а Микола цвяхів. Зробили паркан поки що лише з двох боків кладовища. Будуть сили – ще зробимо. Отакий репортаж у вас буде! А фотографувати нас за столом – то пусте. Напишіть, що в нашому селі, та й загалом у зоні, найбільше життя – на кладовищі. Бо тут люди хоч раз на рік бувають, а у хатах – ні. Хати падають, але могили доглянуті. Якщо стане новий паркан на кладовищі – це значить, що життя тут є. Село гине, але щось і будується. Не буде будуватися – не буде життя. Ось про що треба казати. А «фоткати» – то пусте! І напишіть, що отець Ніколай зав­ жди поможе. Не від усіх сіл про це знають. Хай інші зроблять так, як ми зробили. Про могили предків треба дбати. Бо це, як не дивно звучить, наше майбутнє: як ми подбаємо про батьків, так діти дбатимуть про нас. Я сам не тутешній, я з Донбасу, моя жінка з цього села… О, до речі, хочете хороший репортаж – напишіть про мою рідню. Вони втекли від війни. Ми їм тут дещо допомогли з житлом, з роботою. А вони плачуть: коли ж повернемося додому? Я кажу: моя жінка 30 років повернутися не може. І знає, що вже й не повернеться. Оце біда. А ваша, кажу, – це квіточки. Ви, кажу, раз на два місяці їздите на Донбас провідувати матір. А та бере дві пенсії – від України і Росії. Ще й вам допомагає грошима. Ось про це зробіть репортаж. А нас «фоткати» – дурне діло. Саме в цей момент від іншого столу підійшов чоловік, поглянув на Олегову фотокамеру: – Телебачення? Хочете показати чорнобильські села? Показуйте-показуйте, хай бачать! Хай усе побачать! Скажіть там їм усім наверху, що Україна виживе. Аби тільки сало було, а з усім іншим – ми впораємося. Ось таке інтерв’ю нам не дали у селі Іванівка. Не дали, бо я навіть

Вечірній Київ | 26 травня 2016 року | №21 (19203)

Стрітенська церква: відбудувати чи збудувати Киян сколихнула дискусія навколо майбутнього храму на Львівській площі Григорій Мельничук

Забудови у центрі Києва останнім часом практично завжди викликають бурхливу реакцію. У понеділок відбулося перше засідання контрольної комісії Київради з приводу скандального будинку по вулиці Олеся Гончара, 17-23, де існує перевищення висотності відносно навколишніх будинків, хоча це охоронна зона ЮНЕСКО і тут такі ситуації неприпустимі. Днями громадські активісти згадали про ще один суперечливий проект, який поки на папері, але має вже чимало погоджень. Чи бути церкві на Львівській площі та у якому вигляді – з’ясовувала «Вечірка». Цегляну церкву за проектом архітектора Володимира Ніколаєва звели тут у 1853–1861 роках, але простояв храм лише до ­1930­­­­-х, коли радянський Київ накрила хвиля знищення культових споруд. На його місці облаштували невеликий сквер, а згодом трохи далі звели будівлю, де нині розміщується Торговопромислова палата. У 1990-ті роки, вже за часів незалежної України, у Києві розгорнулася кампанія з відбудови втрачених храмів. Відродилися Успенський і Михайлівський собори, церква Пирогощі на Подолі та ще декілька святинь, згадали і про Стрітенську церкву. Ініціатором став отець Сергій Ткачук, капелан братства ОУНУПА та Українського козацтва. Було сформовано церковну громаду, започатковано Недільну школу, що діє у підвалі одного з сусідніх будинків, а у 2005 році тодішній президент Віктор

Проект Стрітенської церкви архітектора Януша Віга

Такий вигляд мала Стрітенська церква на початку ХХ століття

Ющенко доручив міському голові Києва Олександру Омельченку відновити храм. Патріарх УПЦ КП Філарет нев­ довзі освятив камінь на знак початку відновлення храму, через певний час у сквері вирубали дерева, провели археологічні розкопки – деякі знайдені артефакти зберігаються у приміщенні Недільної школи. Та найголовніше – рішенням Київради № 238/2813 від 31 березня 2005 року релігійній громаді було передано в оренду земельну ділянку, а за розпорядженням КМДА № 515 від 4 квітня 2005 року (за часів мерства Олександра Омельченка) проектування та будівництво має здійснюватися за рахунок бюджету міста Києва.

– Сьогодні випадково побачила «шедевр» архітектурного рішення – автор проекту архітектор Янош Віг, який проектував готель «Софія Hyatt» біля Софійської площі та житловий будинок по вулиці Олеся Гончара, 17–23, – повідомила співкоординатор ГО «Пейзажно-Андріївська ініціатива» Марина Соловйова,

яка опікується збереженням історичного центру. – Цю споруду мають намір побудувати біля Торгово-промислової палати України на Львівській площі коштом міста, у розпорядження Омельченка вносили зміни і доповнення 20 лютого 2015 року.

Храм на Львівській площі, біля західного в’їзду до князівського Міста Ярослава відомий ще з XI століття. Він був дерев’яним, тож багато разів перебудовувався і відновлювався, востаннє – 1752 року. У розпорядженні КМДА, як уточнює Марина Соловйова, зазначено «...з метою відбудови визначної пам’ятки історії і культури – Храму Стрітення Господнього, зруйнованого у 30-ті роки двадцятого століття...», однак на Містобудівній раді у жовтні 2012 року було погоджено саме проект скляного

храму Януша Віга і відхилено чотири варіанти відбудови за історичними реконструкціями.

– Проектів церкви було два, один – зведення аналогічної, зруйнованої у 1930-х роках будівлі, інший – модернової споруди, яка дозволить і музеєфікувати залишки знищеної церкви, і служби правити, – зазначив Олександр Бригинець, який опікувався відродженням храму. – Обидва варіанти мають право на життя, але другий, як я знаю, не сподобався Патріарху. Депутат Київради Тетяна Меліхова і я постійно вибивали якісь гроші на відбудову, але їх ніколи не давали у повному обсязі. Тож виділених копійок вистачало на охорону, розкопки, підготовку документації. Так, релігійні споруди будуються за рахунок місцевих релігійних громад, але пам’ятки відбудовуються і зберігаються із залученням бюджетних коштів. У самій громаді Стрітенської церкви від коментарів утримуються – настоятель отець Сергій Ткачук не виходить на зв’язок, а приміщення тимчасової каплички та Недільної школи зачинено. Тим часом речник УПЦ КП владика Євстратій (Зоря) повідомив «Вечірці», що позиція патріархії – відновлення Стрітенського храму у тому вигляді, у якому він був зруйнований. Утім, за словами владики, нині отець Сергій дистанціювався від патріархії і проводить незалежну політику.

Пристанище для автобусів Комісія Київради з питань транспорту, зв’язку та реклами ініціює створення п’яти автостанцій на в’їздах до міста Григорій Мельничук

Приміське та міжміське автобусне сполучення – давня проблема столиці. Сьогодні діє мережа автостанцій, що збудували ще за радянських часів. Вони розташовані далеко від підземки, що незручно для пасажирів. Тож перевізники (легальні й не дуже) влаштовують стихійні зупинки біля станцій метро, ускладнюючи дорожньо-транспортну ситуацію. Яскраві приклади – «Лісова», «Житомирська», де з цієї причини постійно утворюються затори. Майже всі легальні автостанції підпорядковуються державному підприємству «Київпассервіс», тому місто не має змоги на них впливати. Голова транспортної комісії Київради Олексій Окопний заявляє, що в робочих гру-

пах опрацьовується можливість організації автостанцій на п’яти основних напрямках: житомирському, одеському, харківському, обухівському та чернігівському. Схожі ініціативи започатковував свого часу мер Олександр Омельченко, відтак з’явилася автостанція «Видубичі» – єдина, що належить місту. Надалі проект зі створення таких пересадочних вузлів було зупинено. За словами пана Окопного, уже знайшли місце для відбуття автобусів у бік Житомира – біля станції метро «Академмістечко» (нині там смітники). У бік Чернігова готують місце біля «Лісової», для харківського напрямку це може стати район станції метро «Червоний хутір», а в бік Одеси – автостанція «Теремки».

– Києву справді необхідна мережа автостанцій, інтегрованих зі станціями метро, – прокоментував «Вечірці» цю ініціативу

експерт із розвитку транспортної інфраструктури Олександр Кава. – Але таке розміщення викликає сумнів: чиновники не завжди враховують зручність пересадок, а отже, проблема може залишитися. На мою думку, нові автостанції потрібні біля станцій метро «Харківська» чи «Бориспільська» (харківський напрямок), «Лісова» (чернігівський), «Героїв Дніпра» (вишгородський), а на Житомир – поблизу станції «Академмістечко» чи «Житомирська». Крім того, столиця має розв’язати питання сполучення із супутником Києва – містом Вишневим, адже поруч немає станцій метро. А от ідея щодо відкриття автовокзалу на Теремках (розташований за кілометр від однойменної станції метро) викликає в експертів подив, адже жоден «раціонально мислячий пасажир» туди не вирушить і ця споруда не має сенсу.

7

Вечірній Київ | 26 травня 2016 року | №21 (19203)

Гідропарк: скуштуй шашлик, засмагай і купайся!

ФотоОлексія ІВАНОВА

Один із найулюбленіших куточків відпочинку киян активно готується до відкриття купального сезону Ганна РЕДЬКА

Перш ніж потрапити на піщані пляжі з казковим краєвидом на величну Лавру і пам’ятник Батьківщині-матері, відпочивальники мають можливість «підзаправитися» – фуд-зона охоплює третину узбережжя Венеціанського острова. Тут запропонують і шашликом поласувати вартістю від 20 до 30 гривень за 100 грамів, і картоплею у глечиках за 35 грн, і морозивом із карамеллю за 25–27 гривень. «Відкрилися ми ще три тижні тому, однак спочатку столики пустували – ми навіть другого кухаря у тимчасову відпустку випровадили. На травневі свята ажіотажу теж не було – за день обслуговували не більше 50 відвідувачів, добре, що хоч оренда та половина придбаних продуктів окупилися», – говорить Роман Дмитрович, власник одного з місцевих фуд-закладів. Колишнього скупчення кіосків уже немає – серед місцевих кав’ярень ми натрапили на єдиний невеличкий торговельний намет. В асортименті – снеки, морозиво та квас на розлив вартістю 12 гривень.

– Зараз стало набагато чистіше, ніж торік. Через кожні 10–20 метрів стоять новенькі урни, а поки ми з чоловіком відпочиваємо за філіжанкою кави, донька грається поруч на спеціально облаштованому дитячому майданчику, – каже відвідувачка Олена Симашко, мешканка Дніпровського району. – Єдиний мінус – це те, що далеко не всі місцеві заклади харчування мають вбиральні, а на все узбережжя є лише один громадський туалет. Територія острова, що тягнеться від мосту Метро до мосту Патона, підійде любителям спокійного відпочинку – серед активностей тут є лише пейнтбольний клуб «Планета». Один бій на локації, декорованій дерев’яними спорудами у вигляді човнів, танків та пушок, коштує 200 гривень, а іменинники зможуть постріляти абсолютно безкоштовно. У центральній частині Гідропарку, як завжди, вирує активне життя – тут і на картингу можна поганяти, і в караоке поспівати. Зона атракціонів сьогодні зайнята наполовину – на місці колишніх «Орбіти», «Ромашки», «Центрифуги» та 20-метрової гірки з екстремальною «петлею», облаштованих у 60-ті роки минулого століття, нині лише трав’яне поле.

– Ці атракціони вже давно відпрацювали дозволений термін експлуатації – рік за роком їх по одному демонтували, останніми ми прибрали гірки, здавши конструкції на металобрухт. Для того, щоб списати атракціони та передати на утилізацію, було прийнято відповідне рішення Київради, – гово-

Пляжі під опікою рятувальників із американським досвідом Олег ПЕТРЕНКО

рить заступник директора Парку культури і відпочинку «Гідропарк» Леся Сєрікова. Серед сучасних пропозицій – «Автодром» за 50 гривень, «Лавка» для дорослих та підлітків за 40 гривень та низка атракціонів для дітлахів вартістю 30 гривень. Поряд розмістився мотузковий парк «Лазалка», де можна влаштувати квест для всієї родини – квиток для дорослих коштує 130 гривень у будні дні та 180 – у вихідні, дитячий же маршрут обійдеться у 50–60 гривень відповідно. Найдешевшими залишаються класичні розваги – тир та бадмінтон вартістю 30 гривень, а 25 – коштуватиме похід до парку «Київ у мініатюрі» та година гри у настільний теніс. Щоб перекусити, можна відвідати один із кількох тамтешніх ресторанчиків або ж придбати страви фаст-фуд в одному з літніх кіосків. Цього року споруд тимчасової торгівлі значно поменшало – нині тут працюють не більше десятка МАФів, при-

близно стільки ж було прибрано під час квітневої «чистки нелегалів» інспекторами міського благоустрою.

– Нарешті прибрали цю нескінченну стіну «розливайок», що заважали і відпочивальникам, і водіям, перетворивши зону відпочинку на справжнісінький стихійний ринок. Зараз у кіосках, що залишилися, ціни досить прийнятні – хачапурі коштує 25 гривень, трубочки зі згущеним молоком – 15 гривень, а літрова пляшка мінеральної води – близько 10, – розповідає нам один із відпочивальників 32-річний Павло Євтушенко. Хоча офіційно купальний сезон ще не розпочався, місцеві пляжі вже готові до його відкриття – на кожному з них встановлено по 3–5 урн, перевдягальні, а на «Центральному» та «Венеції» облаштовано майданчики для гри у волейбол. Та поки що відпочивальники можуть лише засмагати – про заборону купання у Дніпрі попереджають установлені на пляжах таблички з відповідним написом…

до речі Денис Пікалов, директор КП «Плесо»: – У цьогорічному сезоні вперше в Києві буде впроваджено нову сучасну технологію моніторингу якості води. Так, наприклад, якщо раніше результати проб води можна було одержати лише через п’ять днів, то тепер цей час скоротиться до 18 годин. Це допоможе оперативно приймати рішення щодо закриття пляжів, а потім їхнього відкриття – після очищення води. Відкриття купального сезону на київських пляжах, як і минулого року, планується у третій декаді травня.

«Наша мета – щоб цього літа на київських пляжах не потонуло жодної людини», – заявив хлопчина в яскраво-червоних шортах, такій же кепці і жовтій футболці. «Зобов’язуєтеся?» – перепитав мер Києва. «Зробимо все для цього», – відповів Артем. «Спасибі вам», – сказав Віталій Кличко. Цю розмову кореспондент «Вечірки» почув у Гідропарку. «Хто ми?!» – звернувся Артем до гурту хлопців і дівчат, одягнутих у червоно-жовте. «Пляжний патруль!» – хором відповіли ті, цитуючи білий напис на своєму одязі. Яскраві кольори одягу – міжнародний стандарт рятувальників на пляжах. Командир нової столичної пляжно-рятувальної служби Артем Гальчук виріс на воді – він одесит, а ще працював рятувальником на пляжах США. Торік у столиці було 44 рятувальники, цьогоріч – 76. Зарплатню їм із 2300 гривень підвищили удвічі. Нині вони мають усе, чого вимагають українські стандарти, але Артемові цього замало. Тож сучасне додаткове оснащення для пляжного патруля Віталій Кличко пообіцяв придбати вже на початку літа.

А в душових намалювали картини

Цього літа КП «Плесо» готує киянам дев’ять пляжів. Водолази вже почистили дно, береговий пісочок просіяла нова іспанська спецтехніка, питну воду в 42-х фонтанчиках хлоровано французькими шипучими таблетками, з прибережної флори спецпрепаратами прогнали гризунів, комах, кліщів... Студенти-волонтери толокою пофарбували весь пляжний реманент, паркани, лавки, тапчани, урни. А на кабінках для перевдягання і в душових намалювали картини.

– Десять років тому пляжів у Києві було 25, але і вимоги були іншими, навіть «Центральний» нагадував дикий, – каже директор КП «Плесо» Денис Пікалов. – Ми

започатковуємо цивілізований сервіс. Скажімо, якщо рятувальних постів 2014-го було чотири, торік – одинадцять, то нині – вісімнадцять, до того ж обладнаних за міжнародними стандартами. Торік уперше поставили двадцять душових, цього року – ще 27. Фонтанчиків питної води було 26, тепер удвічі більше. Радіофікацію пляжів, яка зникла двадцять років тому, відновлено на «Венеції» і «Дитячому», за місяць гучномовці будуть на «Центральному», «Чорториї», «Райдузі», «Золотому». Пляжі обладнано туалетами, а в зонах відпочинку біля озер вони з’являться найближчим часом. Уперше за останні роки виконано санітарну підсипку піску на чотирьох пляжах – «Пущі-Водиці», «Вербному» (на однойменному оболонському озері), «Райдужному», «Передмісній Слобідці» у Гідропарку.

Якщо прапорець червоний – повертайтеся додому

На пляжах позначатимуть межі території, що перебуває під візуальним контролем рятувальника, за які не треба запливати, бо за ними з вишки плеса не видно. Там можуть не врятувати. На центральному флагштоці й на рятувальних вишках зелені прапори сигналізують, що купатися безпечно, жовті – не рекомендується, бо, скажімо, підвищений бактеріальний фон, червоний – заборонено. Найбільші пляжі – «Центральний» на Трухановому острові біля Пішохідного мосту, а також гідропарківські «Венеція», «Молодіжний», «Золотий», «Передмістна Слобідка» – прибиратиме нова техніка, яка просіває пісок удесятеро чистіше й у кільканадцять разів швидше, ніж це робилося раніше, коли прибиральник пхав поперед себе схожу ручну «машину». А ще у Гідропарку буде кілька крісел-амфібій, які допоможуть плавати інвалідам-спинальникам. Такі плавзасоби придбано за кошти добродійників уперше в Україні.

8

подія

Вечірній Київ | 26 травня 2016 року | №21 (19203)

Київ відзначив Дні Європи 21 та 22 травня тисячі киян і гостей міста завітали на «Пікнік у Європі». Протягом двох днів Михайлівська площа була епіцентром надзвичайного свята, організацію якого взяв на себе Департамент суспільних комунікацій КМДА

Розваги від посольств, смаколики та поезія Які ж Дні Європи без участі дипломатичних представництв?! Посольство Федеративної Республіки Німеччини в Україні розробило рухливі ігри для малюків. Діти кидали тенісний м’ячик у пляшки, намагаючись збити якомога більше. Ті, в кого виходило, отримували у подарунок значки. Намет Великої Британії та Британської Ради в Україні користувався ледь не найбільшим попитом. Ще б пак, тут для дітей влаштували цікаві ігри, вікторини, малювали з ними та робили орігамі. А ще тут можна було попрактикуватися з англійської. Як українці бачать свій шлях до Європи, показали на фотовиставці, яку організувало Представництво Євросоюзу в Україні. 20 фотографій з-поміж 288 надісланих на конкурс показують різний шлях, але спільну для українців мету. Стенди із фото встановили біля пам’ятника княгині Ользі, і кожен охочий міг проголосувати за те, яке найбільше сподобалося, – наклеїти біля нього зірочку. Голова Представництва Європейського Союзу в Україні Ян Тадеуш Томбінський свій голос віддав світлині з назвою «Наше майбутнє» Марини Андрієць. На ньому – веселі, усміхнені діти. Саме вони уособ­люють майбутнє нашої країни. У «містечку смаколиків» відві­ дувачам пропонували найсмачніші традиційні страви інших країн: італійське морозиво, грецькі чебуреки, американські хот-доги і сендвічі, латиноамериканське тако, локшину та рис з Південно-Східної Азії тощо. Загалом у переліку меню було кілька десятків страв. «Хоча нам поки що і не довелося побувати за кордоном, та на цьому майданчику ми ніби це зробили – тут тобі і Німеччина, й Америка, і Греція. Донечка просто у захваті. Меню дуже насичене, і ціни досить лояльні – на 170 гривень ми утрьох змогли гарно пообідати», – каже 32-річна мешканка Голосіївського району Аліна Камаєва, що приїхала на свято з чоловіком та 5-річною донькою Полінкою.

Локація «Київ туристичний» стала однією з найпопулярніших. Окрім безкоштовних пішохідних екскурсій «Київ – європейське місто» за маршрутом від Михайлівського собору до панорамного майданчика біля арки Дружби народів, кияни та гості міста могли долучитися і до майстер-класу й залишити власне побажання місту Києву до Днів Європи на спеціальній дошці, розташованій безпосередньо на Михайлівській площі. «Київ – найкраще місто», «Київ, я тебе люблю», «Цінуй своє місто» та багато інших щирих слів про нашу столицю написали на ній учасники святкових заходів. Наталя, яка вперше приїхала до Києва на Дні Європи із Запоріжжя, написала на дошці побажань: «Бажаю європейського рівня життя для всієї України. Шлях до Європи – це перш за все внутрішні цінності людини…». На сцені біля Михайлівського собору два дні поспіль виступали поети. Також гості свята мали змогу познайомитися із «Творчим сектором» та «літВежею», які постійно влаштовують літературні вечори та акустичні концерти. Останні 20 хвилин кожної години на поетичній сцені виступали всі охочі у форматі «вільного мікрофону», декламуючи власні вірші або улюблених авторів. А в літературному батлі серед восьми учасників перемогу отримав поет Лаерт – його обрали слухачі.

Музичний марафон та німе кіно Фестиваль вуличної музики Street Music Day розмістився на 10 платформах та зібрав понад 200 музикантів із Європи і України. В Києві фестиваль відбувається втретє, і участь у ньому беруть усі охочі музиканти. Це унікальна можливість познайомитися з творчістю тих груп, які рідко виступають у концертних залах. На Михайлівській площі працювали дві фестивальні сцени: одна розташувалася обабіч головної сцени, а друга – біля Міністерства закордонних справ. Перша називалася «Інтернаціональна локація», на ній у суботу виступили п’ять виконавців. Зокрема

17

Вечірній Київ | 26 травня 2016 року | №21 (19203)

з дебютного альбому EP Look та міні-альбому VIDLIK, присвяченому Чорнобильській катастрофі. Зокрема в одній із пісень прозвучав старовинний рідкісний інструмент бугай – схожий на барабан, до якого прикріплено пучок волосся з кінського хвоста. Завершився святковий вечір переглядом німого кіно «Шкурник» 1929 року з музичним супроводом. Фільм було створено за повістю відомого в 1920-х роках українського письменника Вадима Охріменка, близького друга Максима Рильського. «Шкурника» було заборонено до показу одразу після першого виходу на екран.

«Сьогодні ми святкуємо День Європи. Але, шукаючи Європу, ми знайшли Україну. Пам’ятайте, звідки ми походимо, бо там ми і завершимо свій шлях», – солістка гурту ONUKA Ната Жижченко завершував програму молодий гурт «Гідробіонти», який грає акустичний, бард- і фольк-рок. Як зізналися учасники, всі вони за гороскопом належать до водної стихії, тож взяли собі назву, яка з латинської перекладається як «ті, що живуть у воді». На другій сцені були альтернативні гурти, які представляли переважно електронну музику. До Всесвітнього дня легеневої гіпертензії (ЛАГ), що відзначають 21 травня, відбувся масштабний благодійний сальса-марафон «Дихання життя» на підтримку хворих. Близько години кілька сотень учасників освоювали та практикували ритмічні латиноамериканські па з участю представників провідних сальса-шкіл Києва. А у фінальній частині заходу на присутніх чекав запальний флешмоб на чолі з хореографом Амадором Лопесом. До благодійного танцювального марафону долучився також і укра-

їнський музикант та вокаліст, лідер гурту «Воплі Відоплясова» Олег Скрипка. «Ідея заходу дуже вдала – така програма обов’язково підніме настрій та зарядить енергією наших маленьких пацієнтів, яким нині так необхідна підтримка», – вважає він. Подарунком для Києва від Посольства Німеччини став виступ німецького гурту Dicht und Ergreifend. Музиканти одразу продемонстрували своє знан­ ня української, почавши виступ із фрази: «Привіт, Київ! Як справи?». А далі розважали публіку запальним баварським фольком та репом, встояти перед яким не зміг ніхто. Одразу було помітно, що німецькі хлопці – а в гурті четверо учасників – уміють виступати на великих майданчиках і спілкуватися зі слухачами. Вони пропонували то підняти вгору руки, то разом підспівувати. Чимало киян та гостей міста завітали на виступ відомого українського електронного проекту ONUKA. Гурт дивував присутніх візуальним відеорядом, спеціально підібраним до кожної композиції. А також звучанням народних інструментів – цимбалів, бандури, трамбонів, сопілки – разом із електронною музикою. «Сьогодні ми святкуємо День Європи. Але, шукаючи Європу, ми знайшли Україну. Пам’ятайте, звідки ми походимо, бо там ми і завершимо свій шлях», – зауважила солістка гурту Ната Жижченко. Музиканти виконали композиції

Йога-флешмоб та урочисті проводи збірної з футболу на Євро–2016 У неділю зранку на Михайлівській площі пройшов FlashMobYoga «Йоги усіх країн, єднайтеся!» від «Міністерства Йоги». Усі охочі мали змогу ознайомитися з технікою сур’я намаскар, що у перекладі означає «вітання сонцю». «Це одна з найпопулярніших технік у світі. Вона настільки проста, що ви можете займатися будь-де: вдома, на роботі, у парках. Це 12 вправ – почергові нахили вперед і назад, що згинають і витягують хребет та інші частини тіла», – розповів «Вечірці» один з організаторів флешмобу Валерій Вовк. Надзвичайною подією стали урочисті проводи Національної збірної команди з футболу для участі у фінальній частині Євро–2016. На цьому заході були керівники держави і міста, а також тисячі уболівальників. «Наша збірна вирушає під переможні акорди Джамали на Євробаченні, і я впевнений, що результат збірної з футболу буде таким самим», – зазначив Президент України Порошенко. Від збірної України зі словами подяки виступив гравець «Дніпра» Артем Федецький. «У збірній команді немає «Дніпра», «Динамо», «Шахтаря» чи «Зорі», в наших серцях – лише Україна», – заявив він. До речі. Більше світлин із Дня Європи – на сайті vechirniykiev.com.ua

День Києва

Вечірній Київ | 26 травня 2016 року | №21 (19203)

Марія КАТАЄВА , Олександр ПИРЛИК

Традиційно в останні вихідні травня кияни та гості столиці відзначають День Києва. Цьогоріч програма заходів налічує 35 різноманітних мистецьких, культурно-освітніх і спортивних подій, серед яких є й нові сучасні акції та проекти.

Музична культура міста

Ключовою подією стане фестиваль «День Києва. Свято на пагорбах». Він триватиме протягом двох днів – 28 та 29 травня – на п’яти сценах у центрі столиці. Понад 40 артистів продемонструють різні історичні напрями становлення музичної культури нашого міста. Головна сцена фестивалю розміститься на Софійській площі. 28 травня свято відкриє «Київська рапсодія» – танцювальний вернісаж дитячих колективів, що виступлять під акомпанемент оркестру з 60 музикантів, які гратимуть наживо просто неба. А ввечері суботи та неділі зі святкової сцени з Днем Києва глядачів вітатимуть як київські музиканти «GrozovSKA Band» та Фома з «Вася CLUB» (зі спеціальною програмою «Пісні Василя Гонтарського»), так і гості з інших країн, зокрема гурти «33-А» з Грузії та A.K.B./Alec Kopyt Band з Голландії, а також dj-проект «Born in UA» (Юрій Гуржи) з Німеччини. Завершуватимуть сценічну програму фестивалю виступи українських зірок у супроводі великого оркестру: 28 травня – Олег Скрипка разом із джазовим оркестром «Либідь», а 29 травня – ТНМК з МАСО «Слобожанський». Ще три сцени фестивалю розташуються на шляху з Верхнього до Нижнього міста: «Сцена пам’яті» на Михайлівській площі (куратор – Тарас Компаніченко) поєднає кобзарські виступи та музику бароко; неподалік, на Пейзажній алеї, з’явиться «Літературна сцена» (куратори – брати Капранови), а «Вільний дворик» на Андріївському узвозі (кураторство – арт-галерея «P.art.сом») буде присвячено міському фольклору та street music. Також на Андріївському узвозі триватиме традиційний вернісаж художників і народних майстрів. На Контрактовій площі, у центрі студентського життя столиці, розміститься COMMA Stage (куратор – музичний критик Сергій Кейн), де виступатимуть молоді виконавці сучасної української музики, а саме: Tape Flake, 5 Vymir, Panivalkova, Blooms Corda, Secret Avenue, «Гапочка», Dvoe, Sphingidae. Протягом фестивалю на Софійській та Контрактовій площах працюватимуть фуд-корти з частуванням від організаторів, а також ігрові зони для найменших гостей свята. Також там можна буде від-

9

Музика, арт-простір і розваги «Свято на пагорбах», Софійська площа, головна сцена 28 травня 15.00–17.30 «Київська рапсодія», театралізоване танцювальне дійство.

18.00–20.00 Концертна програма за участю українських та зарубіжних гуртів і виконавців у супроводі джазового оркестру.

класики, вперше – поєднання високої музики з унікальним звучанням карильйонів Михайлівського Золотоверхого монастиря.

29 травня 15.00 Флешмоб «Зіграємо разом».

17.00–22.00 Концертна програма за участю діджеїв, українських та зарубіжних гуртів і виконавців у супроводі симфонічного оркестру.

29 травня Михайлівська площа 14.00–17.00 Концерт муніципальних творчих колективів.

«Сцена пам’яті», Михайлівська площа 28–29 травня 13.00–18.00 Виступи кобзарів, середньовічні танці. «Літературна сцена», Пейзажна алея 28 травня 14.00–19.00, 29 травня 14.00–20.00 Виступи українських письменників та поетів.

28–29 травня з 11.00 Книжковий ярмарок. «Вільний дворик», Андріївський узвіз 28-29 травня 16.00–22.00 Виступи джазових та етнічних музикантів (формат джем-сейшн). «Молода сцена», Контрактова площа 28–29 травня 18.00–22.00 Концертна программа за участю українських молодих гуртів.

28 травня Центральний парк культури і відпочинку 08.00–18.00 Всеукраїнський мистецький конкурс-фестиваль «Мистецька палітра Києва», концерт та літній планер учнів художніх шкіл, шкіл мистецтв та гуртків. Михайлівська площа 17.00–18.00 Концерт «Симфонія часу». У програмі зразки української музики та шедеври світової відати ярмарок українських виробників «UAmade Fest».

Традиції та інновації

Ще один фестиваль з назвою «День Києва на Поштовій» відбудеться наступними вихідними на Поштовій площі, де відвідувачів розважатимуть цікавою культурною програмою та різноманітними соціальними проектами. Уперше під час святкування буде влаштовано квест «Таємниці Києва» – грудослідження загадкових куточків столиці. Участь у квесті безкоштовна, потрібно лише мати смартфон із доступом до Інтернету і функцією GPS навігації та зареєструватися на сайті www.fest-ua.org. На киян і гостей столиці чекають сальса-дискотека з палкими кубинськими танцюристами, концерти, книжковий ярмарок, захопливі конкурси, майстер-класи, аніматори, фотовиставка найкращих робіт конкурсу «Київ очима молоді», а

Контрактова площа 14.00–17.00 Фестиваль «Етнічний віночок на Контрактовій», презентація культури етнічних громад міста Києва.

Національний ботанічний сад ім. А.А. Гришка 10.00 – 23.00 Міжнародний фестиваль фестивалів Garden Music. Фестивалі гітар, барбекю, вуличної моди, фотографії, скульптур та інсталяцій, книг, атракціонів. Музичне шоу українських виконавців та зірок світової рок-сцени.

13.00–19.00 вул. Хрещатик (від вул. Прорізної до вул. Богдана Хмельницького). Чемпіонат міста Києва з сімейного спорту.

12.00–18.00 Парк «Кіото» (вздовж вул. Кіото). Культурно-мистецький проект «Український інтерактивний Арт-простір».

15.00–20.00 Співоче поле у Печерському ландшафтному парку. Міський фестиваль хорового мистецтва «Пісня над Дніпром».

28–29 травня Поштова площа 11.00 - 22.00 День Києва на Поштовій. Ярмарки, фотовиставка, майстер-класи, концерти, сальса-дискотека.

27–29 травня 10.00–20.00 «Український дім» (вул. Хрещатик, 2). Фестиваль морозива. Фестиваль моделізму Kyiv Scale Models Fest.

також вулична їжа та фірмові столичні смаколики – київські торти та котлети по-київськи. Увечері 28 та 29 травня о 21.25 та 21.55 на фасаді будівлі київської мерії покажуть 3D-меппінг-шоу «Інновації, народжені в Україні», яке розповість глядачам про легендарні винаходи українців ХХ сторіччя. Доторкнутися до історичного минулого рідного міста та його надзвичайних постатей охочі зможуть і на території «Софії Київської» під час фестивалю мистецтв «Anne de Kiev Fest», присвяченого Анні Ярославні. У програмі заплановано виставку картин та історичних об’єктів, вистави, салон скульптури, відкриття скверу Чотирьох королев, презентацію українського перекладу книги Філіпа Делорма «Анна Київська – королева Франції». Уперше святкування Дня Києва вийде за межі середмістя. У парку Кіото на Лівому березі організують

«Український інтерактивний артпростір», де кожен зможе поринути у прадавні українські традиції, опанувати народні ремесла, ознайомитися з традиційною українською кухнею, вивчити народні пісні, танці та зіграти на музичних інструментах. У парку «Позняки» відбудуться одразу два фестивалі. 28 травня активісти влаштують «Сусіди Fest», під час якого можна буде повчитися майструвати меблі та прослухати лекції про організацію місцевих громад. А на «Святковому культурно-спортивному фестивалі» кияни зможуть позмагатися в армреслінгу й послухати концерт українських виконавців.

Для спортсменів: велогонка та пробіг

У межах відзначення Дня Києва на території міста буде проведено також низку спортивних акцій. Зокрема, міжнародні змагання з

велошосе Race Horizon Park, під час яких уперше в Україні відбудуться міжнародні професійні жіночі гонки Horizon Park Women Challenge і VR Women ITT, які є додатковою можливістю для наших спортсменок стати учасницями Олімпійських ігор у Ріо-де-Жанейро.

– Для нас це історична подія. Вперше в Україні пройдуть змагання, що дають унікальну нагоду підвищити рейтинг нашої збірної у відборі на Олімпіаду, – пояснює голова організаційного комітету велогонки Race Horizon Park і президент Федерації велоспорту України Олександр Башенко. – На відміну від чоловіків, у яких відбір уже закінчився, для жінок він триває до кінця травня. Тож жіночі гонки в межах Race Horizon Park можуть вплинути на кількість ліцензій, котрі отримає українська збірна на Олімпійські ігри. Перша професійна жіноча групова велогонка Horizon Park Women Challenge відбудеться в суботу, 28 травня, за маршрутом: Європейська площа – вул. Хрещатик – вул. Велика Васильківська – Либідська площа. Дистанція гонки становить 86,4 км (вісім кіл). Друга міжнародна жіноча гонка VR Women ITT буде в неділю, 29 травня, за Києвом – на дистанції від с.Сухолуччя до смт Димер у Вишгородському районі (21,5 км) на трасі, що вважається найшвидшою в Україні. У цій гонці спортсменки змагатимуться на час. Крім того, взяти участь у міжнародних перегонах зможуть не лише професіонали, а й аматори.

– У традиційному київському турнірі з велосипедного спорту Horizon Masters Cup серед широких верств населення можуть узяти участь чоловіки віком від 16 до 60 років. Велогонка стартує 29 травня в Солом’янському районі, – уточнив директор Race Horizon Park Денис Шолудько. Також киян запрошують 29 травня долучитися до спортивно-благодійної акції «Пробіг під каштанами», яку вже 24 роки поспіль проводять у Києві. Протягом останніх 16 років її учасники допомагають дітям із вродженими вадами серця. Зібрані кошти спрямовуються на придбання життєво необхідного медичного обладнання для Науково-практичного центру дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України. У межах акції відбудуться забіги спортсменів, дітей, учасників на візках, а також благодійний забіг усіх охочих на дистанцію 5 км. Серед інших подій – легкоатлетичний пробіг, регата, турнір з тенісу, чемпіонат міста із сімейних видів спорту на Хрещатику тощо.

18

суспільство

Вечірній Київ | 26 травня 2016 року | №21 (19203)

що хвилює

Земельні питання Казахстану - початок інформаційних війн Галина ПЕТРЕНКО

Казахстан обрано новим полігоном для чергового раунду інформаційної війни. Якщо раніше офіційна Астана дистанціювалася від участі в ній, то сьогодні стоїть вибір: як поведе себе влада далі? Останні події показують, що сьогодні у світі з’явилося два Казахстани. Один реальний, який продовжує мирно жити і працювати. Другий – віртуальний, який являє собою перевернуту і часом ганебну картину. Реальний Казахстан – це світ бізнесу, працьовитості та згоди, з цим Казахстаном знайомі всі. Другий відкрився світові зовсім нещодавно. Казахстан, про який заговорив інтернет. Інформаційні бомбардування суверенної держави, інтернет-боти й троліблогери, що засмічують Інтернет різного роду фальсифікаціями та підробками, заповнюють дедалі більший простір і на території інших держав. Сьогодні, навіть не будучи фахівцем з історії Казахстану, можна побачити, як різко зріс трафік негативної інформації про цю країну. І, звісно, виникає запитання: що взагалі відбувається? Каменем спотикання стали земельні питання Казахстану. Саме ця тема «підірвала» соціальні мережі, інформація з’являється в державних і недержавних ЗМІ республіки. Однак земля – це не головне, що нібито може викликати соціальне невдоволення. Якщо дивитися глибше, шум піднявся навколо змін і доповнень до Земельного кодексу, які планувалося ввести в дію з 1 липня 2016 року. Вони, зокрема, передбачають можливість викупу у приватну власність земельних ділянок через аукціони. Але ця норма стосується лише самих казахстанців. Проте цей факт порушники спокою лукаво замовчують. Зарубіжні інвестори в Казахстані мають право орендувати землю, та й годі. Збільшення терміну оренди відповідає стратегічним завданням РК із залучення інвесторів у сільське господарство. Адже це дуже капіталомістка галузь. Чому ж саме сьогодні відбувається різке зростання негативної риторики? Чому слово «оренда» наполегливо замінюється словом «продаж»? Навіщо хтось настирливо намагається переконати народ у тому, що іноземний орендар неодмінно «окупує» виділену йому ділянку землі? Якби не було теми землі, неод­мінно б виникла інша. Адже закулісні політтехнологи, що запустили сценарій дестабілізації в Казахстані, діють за принци-

знак

?

питання

Безробітний? Ставай на облік

Які документи треба мати, щоб стати на облік у Центрі зайнятості? Анатолій Шевченко, м. Київ Відповідає Тетяна Говорун, начальник відділу організації сприяння працевлаштуванню Київського міського центру зайнятості: - Реєстрація безробітного здійснюється за умови надання ним паспорта громадянина України або тимчасового посвідчення громадянина України, облікової картки платника податків, трудової книжки (цивільно-правового договору чи іншого документа, який підтверджує період зайнятості), а в разі потреби також військового квитка, диплома або іншого документа про освіту.

Про отримання пенсії за померлого годувальника - Чи матиме право на подальше одержання пенсії у зв’язку з утратою годувальника (за померлу матір) дочка, якій у січні 2016 року минуло 18 років? Для продовження виплати вона надала довідку про те, що справді навчається в закладі професійно-технічної освіти з 01.09.2013 до 30.06.2017 на денній формі навчання та отримує стипендію. З 01.10.2015 до 18.09.2018 вона перебуває у відпустці з догляду за дитиною й стипендії не одержує. У статті 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не йдеться про утриманців, які перебувають у декретній відпустці… Роман Кравчук, м. Київ пом: чим страшніша брехня, тим охочіше люди їй вірять. З цієї серії відверті фейки, що підривають авторитет правоохоронних органів Казахстану.

1 травня 2016 року, у Свято Єдності, соціальні мережі та мобільні додатки «підірвала» фотографія закривавленого чоловіка, який нібито постраждав від рук поліції у Кизил­орді (один з обласних центрів республіки). Але з’ясувалося, що фотографія взята з сайту AJANSHABERLER із новин про події, що відбулися у лютому 2015 року в Китаї. І це лише один з багатьох фактів, які свідчать про те, що якісь сили оголосили Казахстану інформаційну війну.

Інформаційна війна може стати підставою для перегляду взаємовідносин як мінімум інвесторів, багато хто з яких мають намір зайти в Казахстан Будь-яка тема Казахстану навмисно спотворюється і дестабілізує настанови в лавах співгромадян, і частково цьому сприяє тривала сировинна криза, падіння цін на нафту і метали. Адже Казахстан, хоча і проводить велику індустріалізацію, поки залишається країною із сировинною економікою. Власне, інституційні ініціативи влади, названі тут «План нації – сто кроків», націлені саме на те, щоб усунути вуглеводневу залежність. У галузі економіки це проявляється в пошуку ніш на світовому ринку, де Казахстан міг би стати по-справжньому конкурентоспроможним. Одна з таких ніш – сільське господарство. Тільки сьогодні в цій сфері запускається 22 найбільших проекти на загальну суму 1 млрд доларів. Але і це лише початок. Нещодавні закордонні візити Президента Казахстану показали, що ця сфера викликає

великий інтерес в Ірані й Туреччині, а також у багатьох інших державах. У сукупності все це дасть країні нові інвестиції і передові технології, дозволить забезпечити розвиток сільськогосподарського потенціалу республіки. Інформаційна війна може стати підставою для перегляду взаємовідносин як мінімум інвесторів, багато хто з яких мають намір зайти в Казахстан. Деякі неурядові організації в уявній турботі про благополуччя Казахстану ведуть фактично підривну діяльність. Боротьба з інвесторами, заклики до націоналізації їхнього майна, критика освітніх реформ – у хід ідуть будь-які аргументи. А якщо їх немає, вони вигадуються. Відомо, що в таких випадках починається пошук якоїсь сакральної фігури, яка зможе забезпечити соціальний вибух. Забитий поліцейськими вигаданий персонаж – це лише спроба розігріти публіку, зондаж громадської думки. Кому вигідно підривати репутацію стабільної держави? Питання залишається відкритим. Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв сьогодні є посередником, який дає змогу будувати тісні відносини в рамках ЄАЕС з Європейським Союзом, зближуючи позиції двох інтеграційних об’єднань. Саме в Казахстан ідуть інвестиції держав, які зазнають труднощів у роботі з Росією, зокрема це стосується турецького бізнесу. Складається враження, що інформаційна атака покликана підірвати економічне зростання навіть не стільки Казахстану, скільки його сусідів. Можливо, ніхто не ставить за мету розвалити Казахстан як суверенну державу. Все-таки запас міцності у цієї країни дуже великий. На тлі зростаючого глобального протистояння така стратегія може переслідувати кілька цілей, і одна з них – змусити Астану змінити свою багатовекторну політику, вибрати чийсь бік у назріваючому глобальному протистоянні.

На запитання відповідає начальник управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві Марина Денисенко: - Відповідно до пункту 2 частини другої статті 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», до непрацездатних членів сім’ї, які мають право на пенсію у зв’язку з утратою годувальника, належать, зокрема, діти померлого годувальника, котрі не досягли 18 років або старші за цей вік, якщо вони стали інвалідами до досягнення 8 років, а також діти, які навчаються за денною формою навчання в загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, у професійно-технічних чи вищих навчальних закладах до моменту їх закінчення, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти – до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні. Пенсія у зв’язку з утратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім’ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно з частиною другою статті 36 цього Закону. Період навчання підтверджується довідками з навчальних закладів про те, що особи, зазначені в пункті 2 частини другої статті 36 Закону, навчаються за денною формою навчання, Статтею 53 Закону України «Про вищу освіту» визначено, що особами, які навчаються у вищих навчальних закладах, є студенти (слухачі), курсанти, екстерни, асистенти-стажисти, інтерни, клінічні ординатори, здобувачі, аспіранти (ад’юнкти) та докторанти. Ураховуючи викладене вище, пенсію у зв’язку з утратою годувальника можливо виплачувати, якщо протягом відпустки одержувач пенсії не відрахований з навчального закладу, тобто не втратив статусу студента. Відповідно до «Положення про академічні відпустки та повторне навчання у вищих закладах освіти», затвердженого наказом Міністерства освіти України та Міністерства охорони здоров’я України №191/153 від 06.06.1996, надання академічної відпустки оформляється наказом ректора (директора) вищого навчального закладу. Студенти, у яких завершився термін академічної відпустки та які не подали належних документів у визначений строк, відраховуються із закладу освіти. Тобто особи, котрі перебувають в академічній відпустці, не втрачають статусу студента. Тому питання виплати пенсії у зв’язку з утратою годувальника студенту вирішується незалежно від того, чи перебуває він в академічній відпустці.

Ліки для чорнобильців - Які категорії чорнобильців мають право на безоплатне одержання ліків за рецептами? На це запитання відповідає директор Департаменту соціальної політики КМДА Юрій Крикунов: - Постраждалі внаслідок аварії на ЧАЕС 1-ї та 2-ї категорій мають право на безоплатне отримання ліків за рецептами лікарів, пільгове зубопротезування (за винятком зубопротезування із застосуванням коштовних металів і прирівняних до них за вартістю) та додаткове харчування. Для забезпечення медпрепаратами громадян, постраждалих у результаті Чорнобильської катастрофи, на 2016 рік у межах виділених коштів укладено договір з КП «Фармація», в аптеках якого провадиться відпуск медикаментів відповідно до помісячних обсягів асигнувань. Що стосується пільгового зубопротезування, то цей вид медичної допомоги надається особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, стоматологічними поліклініками Києва, з котрими Департаментом соціальної політики КМДА укладено договори. Чорнобильцям, віднесеним до 3-ї категорії, пільги на придбання лікарських засобів та зубопротезування надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує суми доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

мегаполіс

Вечірній Київ | 26 травня 2016 року | №21 (19203)

Микола Пацера

Кожна європейська столиця має свої пам’ятки-бренди, з якими вона асоціюється. У Лондона, скажімо, це Біг-Бен, у Рима – собор Святого Петра, у Парижа – Ейфелева вежа та знаменитий Монмартр… Для Києва одним із таких визначних місць є Андріївський узвіз, котрий також називають київським Монмартром. Свою екскурсію цією славно­ звісною вулицею, де зібрано безліч творів мистецтва різних жанрів, я вирішив улаштувати напередодні Дня Києва, щоб подивитися, чим живе оаза творчості, яка у свята завжди є однією з найвідвідуваніших. І розпочав її від Подолу – «битим шляхом», котрим ходив свого часу апостол Андрій Первозванний, про якого в «Повісті минулих літ» сказано: «І зупинився він під горами на березі Дніпровому. А ранком промовив до учнів, що були з ним: «Бачите ви гори ці? На них засяє благодать Божа, буде місто велике, і багато церков здвигне тут Бог». Оскільки апостол Андрій зайшов до Києва саме цим шляхом, вулицю названо його ім’ям. Першим несподіваним «живим експонатом», якого я зустрів, ще не побачивши жодного історичного, став воїн АТО з культею лівої ноги, котрий намагався пересісти з кабіни автівки в інвалідний візок. Невже він приїхав сюди на «релакс», аби зняти стрес війни? Усе виявилося простіше. Чоловік, який відрекомендувався Олександром Кратком, привіз дочку, щоб купити їй гарну вишиванку на випускний у школі, адже тут такого одягу – очі розбігаються. Мені ж подумалося, чому б і справді не організовувати екскурсії для учасників АТО, щоб вони, дивлячись на мистецькі витвори, заряджалися позитивними емоціями. Але повернімося до екскурсії. Мене одразу вразило, як переплітаються на цій славетній вулиці історичні експонати із сучасними. Обурило, як «прикрасили» всі, навіть давні, стіни нинішні вандали, розмалювавши їх потворними графіті, а також пошматувавши драпову тканину, якою були завішані будинки для ремонту. А от величезний мурал із зображенням дівчини в національному вбранні на одній із цегляних стін, хоча й не вписувався в історичну архітектуру нижньої частини вулиці, давав заряд позитиву. До сучасних доповнень старовинної вулиці можна віднести й місцевий хостел, розміщений у дворику. Як розповіла мені його адміністратор Ольга Бондар, у них є квартири

Свята і будні українського Монмартру різного комфорту й на будь-який гаманець. Вийшовши з дворика, я завітав до єдиного в світі Музею однієї вулиці (от вам і перша перевага нашого Монмартру перед французьким, який такого музею не має). І наче потрапив у минуле століття. Сотні історичних документів, старовинних фотографій, листівок, газет, афіш, цікаві розповіді про відомих жителів вулиці, а також міські байки, звичайні побутові речі створюють неповторну атмосферу давнього Києва, й Андріївського узвозу зокрема. Декілька вітрин оповідають про Андріївську церкву, Замок Річарда Левове Серце, де проживали відомі українські художники Ф.Красицький, Г.Дядченко, І.Макушенко та скульптор Ф.Балавенський. Тут виставлені їхні художні роботи. Також є речі письменника Григора Тютюнника й інших іменитих мешканців будинку №34. Серед цінних раритетів – біла дерев’яна рама з будинку №13, в якому жила сім’я Булгакова. Вона геть витерта руками відвідувачів, оскільки, за повір’ям, якщо її потерти, то здійсняться мрії… Логічно було саме від цього експоната перейти в історичний

Фото Павла ПАЩЕНКа

Фото Павла ПАЩЕНКа

незахищених дітей з Вишгородського району. Як розповіла мені Алла Хилько, організатор проектів для таких діток, вони проводять акцію «Зазирнути в минуле» – відвідують Андріївський узвіз, і музей Булгакова зокрема. Оглянувши музей, я рушив вулицею далі – до будинку №21, у гості до видатного українського скульп­ тора, кінорежисера, драматурга Івана Кавалерідзе. У музеї його імені очі розбігаються від видатних постатей – Шевченка, Сковороди, Лесі Українки, Шаляпіна, Амосова Фото автора

Спочатку Андріївський узвіз, що з’єднує сьогодні Десятинну і Володимирську вулиці, а також Контрактову площу, був вузькою і незручною пішохідною стежкою, яка звивалася між двома горами – Замковою та Андріївською. Саме цією стежиною жителі міста спускалися зі Старого Києва до Контрактової площі, на якій, починаючи з ХІІІ століття, проводилися так звані контрактові ярмарки, куди приїжджали купці з усієї Русі… будинок №13, детально описаний Майстром у романі «Біла гвардія». До речі, ось і «сам» Булгаков: сидячи на бронзовій лавці збоку оселі, привітно зустрічає гостей. А їх тут чимало. І всі хочуть посидіти біля відомого письменника. Виявляється, це екскурсія для соціально

19

й багатьох інших – у станкових скульптурах майстра. Неподалік музею – кам’яний пам’ятник Тарасу Шевченку (робота Кавалерідзе), який сумовито поглядає на барахолку біля свого підніжжя… До Замку Річарда Левове Серце потрапити не вдалося, як і до Ан-

дріївської церкви, котра велично вінчає гору посеред узвозу, – вони були на ремонті. Хоча розміщений поблизу храму пам’ятник Проні Прокопівні й Голохвастову зі знаменитої п’єси Михайла Старицького «За двома зайцями» у виконанні Олега Борисова та Маргарити Кринициної так і пробуджував у пам’яті сцену невдалого вінчання, що розігралася на майданчику коло церкви («Та дайте ж мені його хоч за шию потримати!..»). Усі згадані вище історичні пам’ятки однозначно переконають навіть найпалкіших прихильників паризького Монмартру в тому, що там немає нічого схожого. Та й асортимент художніх виробів на Андріївському узвозі значно ширший від французького. Про це мені розповів француз, а нині вже киянин із дев’ятирічним стажем, Антуан Льємер, який привів сюди своїх друзів із Па-

Фото Павла ПАЩЕНКа

рижа та Колумбії, щоб купити вишиванки. Він часто бував на Монмартрі, де експонуються самі лише картини, а на узвозі, за його словами, такий величезний вибір творів мистецтва, різних речей та одягу, що вибрати найкраще дуже складно. І не погодитися з таким висновком я просто не міг. Адже, окрім традиційних матрьошок і козаків у вишиванках, які мирно уживаються на полицях місцевих продавців, різноманітних патріотичних футболок та вишиванок, нагород і військових головних уборів різних часів тут можна знайти справді унікальні речі. Наприклад, фотоапарат Zeiss Ikon 1890 року, патефон чи монети ХVIII століття. А яке розмаїття картин на Андріївському! Жоден вернісаж із ним не зрівняється. Навіть той же Монмартр (це знову думка згаданого вище француза, котрий розповів, що його портрети, виконані там і в нас, дуже різняться за якістю). Шкода лише, що ані раритетні речі, ані звичайні, ані картини нині не мають попиту. Цим зі мною поділилася художниця Інна Цибуленко, котра продає свої «Іриси» вже протягом 8 років, та й інші її полотна майже не купують (а на Андріївському вона з 1980-х років).

– Люди заощаджують гроші на їжу, а сюди ходять, наче до музею, – зізналася жінка. – А нам теж за щось потрібно виживати – 1000 гривень на місяць не завжди заробиш… Це підтвердив і відомий митець, член Спілки художників України Сергій Щербаков, картини якого охоче купують на закордонних виставках у приватні колекції, а вдома на них покупців немає, хоча й коштують недорого. А переконав у правдивості їхніх слів майже анекдотичний випадок, що стався наприкінці моєї екскурсії. Вже біля виходу з Андріївського якийсь чоловік зацікавлено роздивлявся портрет оголеної жінки.

– І скільки коштує ця Джоконда? – блиснувши «ерудицією», запитав у художника.

– Чотири тисячі гривень, – відповів автор.

– Та я за такі гроші чотирьох жінок намалюю, – зі знанням геть не художньої справи сказав «поціновувач» мистецтва в стилі ню...

20

нерв

Вечірній Київ | 26 травня 2016 року | №21 (19203)

Щеплення від смерті,

або Як повернутися у світ без залежності За офіційною статистикою, наркозалежних в Україні щороку більшає на вісім відсотків. Ця тенденція одна з найвищих у світі Анна РОДІЧКІНА

Центр соціальної роботи «Світ без залежності» працює вже 15 років. За цей час ситуація в Києві, на жаль, погіршилася – наркоманія помолодшала, наркотики стали сильнішими, дешевшими, доступнішими. Саме про це говоримо з директором Центру Тетяною Бойко.

– Київ накриває хвиля наркоманії?

– Не тільки Київ. Майже усі міста України страждають від цієї біди. Про наркоманію говорять давно і всюди. Вона так прижилася у суспільстві, що у нас уже виробилося до неї щось на зразок імунітету. І ніби визнаємо, що це жахливе явище, з яким треба боротися. А подумки переконуємо себе: ні, зі мною цього не станеться, це десь там, далеко, в неблагополучних сім’ях, у притонах, там, за межею...

– Кажуть, що переважна більшість наркоманів молодші за 25 років...

– Абсолютна більшість наркозалежних – це люди активного віку. Офіційно зареєстрованих осіб із наркозалежністю у столиці близько 10 тисяч. Але фахівці, які працюють з такими хворими, наполягають: це число можна сміливо множити на 3, а то й більше. Адже коли в родині з’являється наркозалежна людина, від цього страждають усі – батьки, дружина, чоловік і діти.

– Чи потрібно долучати до роботи й родину, аби повернути людину до нормального життя?

– До реабілітаційного центру наркозалежного відправляють уже тоді, коли рідні знесилилися боротися. Матері нерідко проклинають своїх дітей, які у бажанні дістати чергову дозу повиносили все з дому. Буває, людина припиняє вживати наркотики, перестає грабувати, усвідомлює, що необхідно якось заробляти гроші. Намагається отримати освіту, спеціальність, шукає роботу. У 30–35 років це нелегко. Важливо, в яке середовище наркозалежний потрапляє після реабілітації. Він

а ви знаєте?  У дев’яностих роках минулого сторіччя наркозалежні використовували здебільшого ацетильований опій, який виробляється з макової соломки («ширка»), недорогий первітин («гвинт»), ефедрин.  Трамадол, синтетичний наркотик опіумного ряду, десять років фактично був у вільному продажу як знеболювальний препарат. Його виробляли і легально на фармпідприємствах, і нелегально. Обсяг трамадолу, який надходив у продаж, у 50 разів перевищував його потребу для хворих. Трамадольна наркоманія в Україні принесла смертей та інвалідностей серед молоді не менше 20 тисяч.  Суть замісної терапії, цього нібито «лікування» полягає в тому, що нелегальні наркотики заміщаються легальним синтетичним наркотиком – метадоном, набагато токсичнішим за героїн, і «злізти» з нього складніше через дуже сильну ломку. Деякі вітчизняні фахівці вбачають плюси метадонової програми лише у збагаченні фармацевтичних фірм, а наркоманія розростається витоком метадону від «пацієнтів» і лікарів. каже: «Я інший, я хочу жити поіншому». А йому не вірять, в очі заглядають. Знову зрив!

– Скільки часу триває реабілітація?

– Усе життя! Кожен день для людини з наркозалежністю – це вибір. Курити чи не курити? Піти на роботу чи прогуляти? Нестійкі до стресу можуть піддатися на маленьку спокусу. А можуть не

думки вголос Ігор СІЛЬЧЕНКО, голова ГО «Прип’ять+10»: – Лікування наркоманії носить поліцейсько-каральний характер. У нашій країні за вживання, зберігання, розповсюдження і виробництво наркотичних речовин існує кримінальне та адміністративне покарання. Власне лікування наркоманії у стаціонарі відбувається у спеціалізованих наркологічних лікарнях закритого типу. І лише в останні роки практикується лікування наркотичної залежності шляхом застосування замісної терапії. Фактично це переведення наркомана на офіційно узаконені речовини з метою зменшення ризику поширення ВІЛ/СНІДу та зниження рівня криміногенності. Проблеми наркозалежності – це і проблеми безальтернативності. Яку альтернативу ми пропонуємо молоді? Дорогі приватні спортивні клуби? Нічні розважальні заклади? Експерти кажуть: боротися з наркоманією треба ще до того, як вона постукала у двері. Відгороджуватися від проблем наркозалежних суспільство не має права, адже щодня ми самі ризикуємо опинитися перед цією страшною бідою.

піддатися, повернутися до життя, створити родину і навіть закінчити університет.

– Наркоманія видозмінюється?

– Якщо раніше вживали наркотики рослинного походження, такі, як «ширка», то сьогодні багато хто «сидить» на синтетичних. Від цього неабияк порушується психіка. З нинішніми наркозалежними працювати складніше, ніж 15 років тому. Мати справу з підлітками, які вживають наркотики, ми не маємо права – в Україні немає програми роботи з малолітніми наркоманами. Натомість проводимо широку профілактичну роботу. Коли опитуємо семи- або восьмикласників, більшість знає, що таке наркотики. Хтось курив марихуану, але не вважає її наркотичною речовиною. Підлітки не колються – вживають піґулки. Це, як правило, піґулки... від кашлю, які вільно можна купити в аптеці.

– А ми заплющуємо очі на проблему?

– Одна з громадських організацій, що працює у Києві, займається вилученням використаних шприців – збирає їх та утилізує. Маємо неспростовний факт: за один квартал у Києві назбирується 300 кілограмів цих шприців! Най-

більше їх на Троєщині (Деснянський район). І ця цифра повинна змусити нас звернути увагу на проблему наркозалежності.

– Як знаходите наркозалежних і хто з ними працює?

– Ті, хто пройшов реабілітацію, зазвичай стають нашими волонтерами. Це потрібно і для них – увійти в соціум, навчитися робити добро. Влаштовуємо благодійні акції. Саме волонтери й працюють з наркозалежними. У них «вулична» робота, вони знають, де продають наркотичні речовини, та й «свого» бачать здалеку. Декотрі пройшли реабілітацію 10–15 років тому, створили родини, змогли організувати свій бізнес, але все одно приходять на наші акції. Саме волонтери й дізнаються про різні «новації» у середовищі наркозалежних.

– Раніше з наркотиками асоціювалися нічні клуби. А нині?

– І зараз теж. Є наркотики дискотечні, є домашні. Є швидкі наркотики. Наслідок один – люди втрачають життя. У нас є дівчина, яка понад десять років була в «жорсткій системі» – сама продавала наркотики. Пройшла амбулаторну реабілітацію. Майже півтора року вона «у свободі» – скоро весілля... Після реабілітації людина повинна не тільки не вживати наркотиків, але й забути про цигарки, спиртні напої та нецензурну лексику.

– Чому люди починають вживати наркотики? Із нудьги, з безвиході?

– Із цікавості... Дивуєшся, коли приходить тридцятирічна людина з наркоманським стажем у один рік. Ти ж дорослий, знав про наслідки – чому? Із цікавості... У всіх починається однаково: випив, вирішив спробувати марихуану. Це трамплін для більш важких наркотиків. До сучасних синтетичних наркотиків звикають швидше і сильніше. Зараз найчастіше вживають метадон – за 180 гривень можна три дні ходити під наркотичною дією...

Куди звертатися У міській наркологічній клінічній лікарні «Соціотерапія» в цілодобовому режимі працюють дві інформаційноконсультативні соціально-наркологічні приймальні, створені наркологічною службою спільно з Київським міським центром соціальних служб для молоді. Консультації проводять соціальні працівники та лікарі-наркологи. Обстеження і тестування проводиться за шкалою критеріїв важкості стану, в результаті якого клієнтові, зокрема і дітям, пропонуються варіанти лікування та реабілітації. Адреси: вул. О. Довженка, 2; вул. Новодарницька, 26 тел. (044) 456-11-28 (цілодобово)

сумна історія

«Похоронив друга, повертався із цвинтаря – і йшов по дозу» Про те, що таке незалежність, Володимир знає ліпше, ніж багато хто з нас. Тому що надто добре зрозумів, що таке залежність – від дози, від кайфу. Від героїну. Реабілітація після такої залежності, каже чоловік, триває все життя. Ми прогулюємося з ним між стрункими багатоповерхівками Троєщини. Вдома на нього чекають дружина і маленька донька. Робота, клопоти, все як у всіх. Лише з однією поправкою: аби отримати це, йому довелося з власної волі пройти всі кола пекла. «Необхідно було підтримувати «марку» компанії. Спробувати, бо це круто. Саме з таким я і зіштовхнувся. Спробував наркотики – не сподобалося. Але компанія диктувала свої правила – тут ти ненормальний, якщо не вживаєш. Так і зав’язалося... Спочатку ні в кого немає усвідомлення, що це хвороба. Зазвичай, немає поруч людей, які б пояснили. А є ті, хто запевняє: все нормально. Ми всі думали, що це іграшка – погрався, а набридло – викинув. Минув рік-два, і я усвідомив: аби погуляти з дівчиною чи в компанії, мені потрібна доза. Через деякий час батьки від мене відмовилися, сім’ю я втратив, не бачив майбутнього, все почало руйнуватися. Я дивився, як гуляють молоді сім’ї – мама, тато і дитинка, мріяв про таке життя. Та навіть для себе був пропащою душею. Люди, яких вважав друзями, заради дози могли і ніж у спину встромити. Лягав спати з думкою, де завтра дістати грошей і наркотик, аби просто прожити день. Їдеш на море? Ні, ти не думаєш про відпочинок і не радієш йому. Ти долаєш страх, щоб провезти дозу. Я хоронив друзів. Повертався із цвинтаря – і знову діставав дозу. Мама не раз мені казала: «Краще б я тебе похоронила та носила б квіти на могилку. Живий ти просто мучиш мене» . Щоб вийти з цього стану, перепробував усе: народна медицина, стаціонар, мене зачиняли в лікарні та силоміць лікували – все марно. Були проблеми з міліцією, мене забирали до буцегарні, я виходив звідти – і знову за своє. Допоміг Бог. Одного дня я зустрів хлопців, у яких... горіли очі. Я впізнав «своїх», побачив у них свою історію, але вони посміхалися, раділи. Я розумів, що ними щось рухає. Звернувся до реабілітаційного центру, став ходити до церкви. Нині не вживаю наркотиків та алкоголю, не курю. Моє життя приносить мені задоволення. Курс лікування – півроку стаціонару та ще, як мінімум, півроку на те, щоб повернутися до життя, бути серед таких же хлопців, які раніше вживали наркотики, а тепер теж одужують. Якщо не змінити коло спілкування, стаціонарний курс нічого не дасть. Водночас найкращий психолог для наркомана – це людина, яка через це вже пройшла. Нині я теж допомагаю тим, хто вживає їх. Самі наркотичні речовини за останній час дуже змінилися. Від сучасних «крокодилів» і «електроширок» людина згорає за рік чи два. Іноді кажеш: «Час зав’язувати». А у відповідь чуєш: «Та я лише рік...». Молодь помирає, не розуміючи, від чого».

Вечірній Київ | 26 травня 2016 року | №21 (19203)

у сімейному колі

21

Абетка юного патріота, або Патріотизм починається з борщу Марина Марченко

Коли і як розпочинати нелегку й відповідальну справу – виховувати справжнього патріота, розповідає спеціальний навчальний посібник у дев’яти книгах «Курс юного патріота» для молодшого та середнього шкільного віку, автором якого є практикуючий психолог, засновник Інституту саморозвитку людини «Самріті» Максим Колесніченко.

- Як виховати патріота – це питання складне і для батьків, і для педагогів. Як ви дійшли думки, що потрібна така книжка для дітей про патріотизм?

- Поштовхом до написання цієї книги стала моя сімейна ситуація. Я одружився з жінкою, у якої була дитина від першого шлюбу. Коли в неї почали виявлятися ознаки спадкової генетичної хвороби, батько відмовився від сина. Потім ми створили власну сім’ю. З часом Андрій (ім’я хлопчика. – Авт.) став помічати свої фізичні обмеження. Йому довелося відповідати на низку складних питань стосовно своєї меншовартості, свого призначення тощо, до яких люди з нормальним здоров’ям доходять лише у другій половині життя. Спілкуючись із ним, я намагався знайти ті внутрішні опори, які тримали б його на цьому світі й допомагали знайти своє місце. Коли я це робив, бачив у ньому патріота.

- Про що ви з ним розмовляли?

- Намагався пояснити, що він такий, яким є, – теж важлива фігура, частина сім’ї, свого роду. Я розповідав йому щось із власного досвіду, прагнув допомогти й зрозуміти, у чому він може бути цінним для себе, для родини, для оточення. До речі, вважаю, що йому дуже пощастило із класом. Коли Андрій не зміг пересуватися самостійно, однокласники весь час дбали про нього. Серед хлопців він був здоровим і повноцінним товаришем. Мене це вражало.

- Тож свій досвід, набутий під час спілкування з Андрієм протягом 15 років, ви вирішили узагальнити?

- Так, я збагнув, що мій досвід може бути корисним іншим людям, які не знають, як спілкуватися з дітьми на важливі життєві теми. Я переконаний, що про патріотизм потрібно вести мову з того часу, як тільки дитина починає усвідомлювати, що вона є частиною сім’ї.

довідка Ті, кого зацікавив посібник про патріотизм, можуть звернутися до видавництва за телефонами: (044) 338-00-64, (095) 281-43-13.

На жаль, у нашій культурі спілкування в родинному колі існують такі моменти, коли батьки можуть сказати дитині щось образливе на кшталт: «Ми тебе десь підібрали», «Тебе цигани підкинули», «У кого ти такий удався?». Це чорний гумор, який дуже травмує дитину. Після таких слів вона може довго перебувати в невротичному стані, намагаючись знайти підтвердження того, що насправді заслуговує на увагу й любов.

- Для багатьох людей патріотизм – овіяне пафосом, абстрактне поняття, яке не асоціюється з буденністю. А ви розповідаєте в книжці про те, що справжній патріотизм починається з родини…

- Патріотизм – це любов до батьків, до землі предків. І це не лише поняття матеріальної культури – садок, город, будинок, а й духовні надбання, котрі передаються у спадок. Якщо дитині пояснити, що вона успадковує всі ті цінності, які здобували її пращури, мріючи про краще майбутнє, у неї з’являється самоповага. Якщо дитина поважає себе, вона поважає й тих, з ким росте, хто допомагає їй сформувати самоповагу та власну цінність у сімейному колі.

- З чого почати виховання патріотичних почуттів?

- Потрібно поступово, відповідно до віку, залучати дитину до домашніх справ і відзначати це. Нехай маля просто потримає картопельку, яку мама має покласти до каструлі, щоб потім сказати: «Борщ ми варили разом». Тоді

дитина знатиме, що вона зробила щось корисне й у неї з’явиться бажання допомагати.

- А що, готувати борщ разом із дитиною – це теж патріотичне виховання?

- Так, я залучаю й українську кухню, улюблені сімейні страви до формування почуття патріотизму. Адже ми готуємо те, що їли наші бабусі та дідусі, долучаючись тим самим до їхнього досвіду. Борщ нам смакує, і ми вчимо цього наших дітей. Дитині недостатньо сказати: «Роби так, бо так треба».

- На які ще питання дає відповіді посібник?

- Загалом він складається з 12 розділів, кожен з яких розкриває дев’ять тем, що допомагають пояснити дитині, задля чого варто бути здоровим, сильним і розумним, як подолати своїх ворогів – брехливість, жадібність, зневагу, лінощі та здобути друзів – чесність, щедрість, повагу й любов до світу, навіщо патріотам совість, чому в деяких людей вона «хворіє» та багато іншого. Приміром, у розділі «Мапа твоєї Батьківщини» дитина має змогу виявити свої творчі здібності, розповідаючи власні історії про рідну вулицю, школу, друзів, своє селище чи місто, малюючи рідні краєвиди.

- Хто вже сьогодні використовує на практиці ваш навчальний посібник із виховання юного патріота?

- Із вересня минулого року цією книжкою користуються учні одного з третіх класів школи №200 імені Василя Стуса. Директор цього навчального закладу – дуже творча людина. Я був вражений тим, які можливості вона знайшла для того, щоб використати посібник для виховання дітей і батьків. Адже зараз немає такого окремого предмета, як патріотичне виховання, тож посібник використовується під час виховних годин, у позакласній роботі, і не лише педагогами, а й батьками.

10 заповідей Януша Корчака з виховання дітей «Не всі люди – мерзотники», – сказала нацистам людина, яка ввійшла до газової камери разом з дітьми. Польський педагог, письменник і лікар Януш Корчак відмовлявся рятувати своє життя тричі. Уперше це сталося, коли Януш вирішив не емігрувати перед окупацією Польщі, щоб не залишати напризволяще «Будинок сиріт» напередодні війни. Удруге – коли відмовився тікати з варшавського гетто. Третю нагоду він мав, коли після того, як усі вихованці «Будинку сиріт» піднялись у вагон потяга, що вирушав до табору, до Корчака підійшов німецький офіцер і запитав: - Це ви написали «Короля Матіуша»? Я читав цю книгу в дитинстві. Гарна книга. Ви можете бути вільним.

- А діти?

- Діти поїдуть. Але ви можете залишити вагон...

- Помиляєтеся. Не можу. Не всі люди – мерзотники.

A за кілька днів у концтаборі Tрeблінка Корчaк разом зі своїми вихованцями ввійшов у газову камеру. Дорогою до смерті він тримав на руках двох найменших діток і розповідав їм казку. Загалом, можна більше нічого не знати про Януша Корчака. Але 10 заповідей, рекомендованих ним для виховання дітей, варто прочитати.

1. Не чекай, що твоя дитина буде такою, як ти, або такою, як ти хочеш. Допоможи їй стати не тобою, a собою.

2. Не вимагай від своєї дитини плати за все, що ти для неї зробив.

Ти дав їй життя. Як вона може віддячити тобі? Твоя дитина дасть життя іншій людині, а та – третій, і це незворотний закон вдячності.

3. Не зганяй на дитині злість, щоб у старості не їсти гіркого хліба. Бо, що посієш, те й проросте.

4. Не стався до проблем дитини зверхньо. Життя дано кожному за силами, і, будь певен, для неї воно не менш складне, ніж для тебе, а може, і більше, оскільки в неї немає досвіду.

5. Не принижуй!

6. Не забувай, що найважливіші зустрічі людини – її зустрічі з дітьми. Звертай на них більше уваги – ми ніколи не можемо знати, кого ми зустрічаємо в дитині.

7. Не картай себе, якщо не можеш зробити щось для своєї дитини, просто пам’ятай: для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все можливе.

8. Дитина – це не тиран, який заволодіває всім твоїм життям, не тільки плід від плоті й крові. Це та дорогоцінна чаша, котру Життя дало тобі на зберігання й розпалення в ній творчого вогню.

9. Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби їй того, чого не хотів би, щоб робили твоєму дитяті.

10. Люби свою дитину будьякою: нeталановитою, невдахою, дорослою. Спілкуючись із нею, радій, бо дитя – це свято, яке поки що з тобою.

22

асорті

православний

календар

Вечірній Київ | 26 травня 2016 року | №21 (19203)

афіша: що, де, коли Українське голографічне шоу

Архімандрит Лаврентій (Віктор Живчик), благочинний Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря 26 травня – мучениці Гликерії, діви.

27 травня – мученика Ісидора.

28 травня – преподобного Пахомія Великого.

29 травня – неділя п’ята після Пасхи, про самарянку.

30 травня – апостола Андроника і святої Юнії.

31 травня – пам’ять святих отців семи Вселенських Соборів. Цього дня вшановуємо пам’ять святих отців, тобто єпископів Церкви Христової, котрі протягом перших сторіч християнської ери на семи Вселенських Соборах затвердили православне вчення, заперечивши неправдиві вчення єретиків різних віків.

1 червня – священномученика Патрикія.

Преподобний Пахомій Великий Скільки разів нам доводилося повчати когось? Щоразу, даючи пораду, покладаємося на багаж життєвого досвіду, вважаємо, що робимо щось величне й відповідальне. Та навіть справді допомагаючи ближньому порадою, аж ніяк не завжди можемо вберегтися від спокуси загордитись, утратити скарб смирення. Тому деякі історії життя святих подвижників настільки бентежать нас і дивують. Ось один із таких прикладів невимовної смиренності. Якось преподобний авва Пахомій Великий відвідав монастир, яким керував його ж учень – преподобний Феодор. Не бажаючи гаяти час, преподобний Пахомій долучився до справи, яка зазвичай виконувалася насельниками обителі, – плетіння рогожі. Авва Феодор у довіреному йому монастирі запровадив такий спосіб плетіння, за яким мотузки належало не надто туго стягувати, унаслідок чого рогожа виходила якіснішою, а зусиль потребувала менше. Преподобний Пахомій не знав про це, а тому плів рогожу так, як умів. Хлопчина, котрий у день відвідин ніс такий самий послух, побачивши, як працює Пахомій, зробив старцю зауваження, що він виконує роботу не так, як благословив її звершувати настоятель обителі. Для більшості людей звичайною на ці слова реакцією було б щось на зразок: «Хіба ти, малий, будеш мене вчити?» або «Я краще знаю, як треба робити», або ж поблажлива посмішка людини, яка не зважає на зауваження недосвідченого хлоп’яти. Але реакція святого Пахомія була протилежною. Святий у відповідь смиренно попросив малого показати йому, як у їхньому монастирі плетуть рогожі. О, висота смирення! Недарма преподобного Пахомія Церква називає Великим Пахомієм, бо він справді являє велику силу смиренного життя. Святий Пахомій на той час був уже відомим подвижником, старцем, до якого приходили сотні людей, щоб запитати поради чи навчитися монастирського життя.

Із скарбниці ЮНЕСКО

У Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику демонструється виставка художніх фотографій «У скарбниці ЮНЕСКО. Музей Краківських соледобувних підприємств «Величка», що поєднає в одному просторі дві перлини Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Пам’яті Леоніда Утьосова 26 травня о 19.30 у ТРЦ «Мармелад» у рамках прем’єрного сезону першого українського голографічного театру «Visual Fusion» відбудеться черговий показ «Українського голографічного каверу» за участю колективу В&B PROJECT у складі Сергія Шамрая (баян), Тетяни Мазур (бандура) і Назара Стеця (контрабас). Від Vivaldi до Metallica з українськими бандурою та баяном. Незабутні хіти у поєднанні з ефектами доповненої реальності – голограмами відомих виконавців та відео-ефектами.

Розумна музика Ніно Катамадзе

26 травня о 19.00 у Жовтневому палаці Ніно Катамадзе & Insight презентують новий альбом YELLOW – це cкладна, розумна, щира й емоційна музика, розгорнута філософська розповідь про життя. Пісні групи примушують міркувати про вічність, думати, співчувати й сподіватися. Концерти відбудуться у супроводі струнного оркестру – 8 кращих музикантів із Грузії та України привнесуть нове звучання у пісні Ніно та подарують 2 години справжнього музичного свята.

до великого барда, спробує передати глибину й енергетику його пісень, намагатиметься показати актуальність віршів у нинішній час.

Дмитро Долгов співатиме про Удачу

27 травня о 19.00 в Галереї Висоцький Дмитро Долгов – поет і композитор, автор пісень і художник присвячує свою концертну програму Булату Окуджаві. Він поділиться зі слухачами любов’ю

ярмарки

Де скупитися Як розповіли «Вечірці» в Департаменті промисловості та розвитку підприємництва КМДА, у п’ятницю-неділю в столиці відбудуться традиційні сільськогосподарські ярмарки. Зокрема, 27 травня в Голосіївському районі торгуватимуть на просп. Голосіївському, 116; у Дарницькому – на розі вул. П.Чубинського та Ю.Пасхаліна; у Деснянському – на вул. Маршала Жукова (у межах вул. Космонавта Волкова та просп. Лісового); у Дніпровському – на вул. Гродненській, 1/35-5; в Оболонському – на вул. Ф.Максименка, 14-16; у Печерському – на розі вул. Л.Первомайського й І.Мечникова; у Подільському – на вул. Світлицького, 31-35, на просп. Г.ґонґадзе, 5; у Святошинському – на вул. Підлісній, 8, на вул. Сільській, 16; у Солом’янському – на вул. Освіти (у межах вул. Вузівської та М.Кривоноса), у пров. Ковальському (у межах вул. Металістів і Смоленської); у Шевченківському – на вул. Бульварно-Кудрявській, 2-4, у міжвуличному проїзді біля скверу в межах вул. О.Гончара, 65-а та вул. Б.Хмельницького, 94, на вул. Ружинській, 16-18 (коло скверу), на вул. Деревлянській, 16, на вул. Ризькій, 1. У суботу в Голосіївському районі ярмаркуватимуть на вул. Паньківській, на вул. Голосіївській, 4-10; у Дарницькому – на вул. Ревуцького, на розі вул. П.Чубинського та Ю.Пасхаліна; у Деснянському – на вул. О.Сабурова (у межах вул. О.Бальзака та просп. В.Маяковського); у Дніпровському – на вул. І.Шамо, 2-12; в Оболонському – на просп. Оболонському, 21-43; у Печерському – на вул. І.Кудрі (у межах вул. П.Лумумби та Чигоріна); у Подільському – на просп. Московському (біля Куренівського парку), на вул. Світлицького, 31-35; у Святошинському – на вул. Булгакова, 10-13/1; у Солом’янському – на просп. Космонавта Комарова, 28 (до вул. Чумака), на вул. Волгоградській, 10 (у межах вул. Волгоградської та І. Неходи); у Шевченківському – на вул. Подвойського, 2-12. У неділю ярмарки можна відвідати в Голосіївському районі на вул. Маршала Конєва (у межах вул. Академіка Вільямса та Ломоносова); у Дарницькому – на розі вул. П.Чубинського та Ю.Пасхаліна; у Подільському – на вул. Світлицького, 31-35; в Оболонському – на вул. Дніпроводській, 13/1; у Святошинському – на бул. Академіка Вернадського, 79; у Шевченківському – на вул. Татарській, 32-38.

Фото Павла Пащенка

Циганські пісні найкращому місту

27 травня о 19.00 у БК «Більшовик» з нагоди Дня Києва найкращі пісні найгарнішому місту дарує циганський театр «Романс». А глядачам – хороший настрій, заряд бадьорості й веселощі від запальних танців і улюблених пісень: «Очі чорні», «Марджянджя», «Купець», «У яру», «Хоп-Хоп», «Табір мій».

Найкошерніший цімес з Малої Арнаутської 26 травня о 19.00 в Будинку офіцерів до дня народження «гарного артиста Леоніда Утьосова», як він сам просив себе називати, оркестр Заслуженого академічного ансамблю пісні й танцю Збройних Сил України під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Дмитра Антонюка виконає найвідоміші й популярні пісні одеської легенди. Ну а в ролі конферансьє на цьому святковому вечорі виступить харизматичний оперний співак і артист Станіслав Ковалевський.

Олексій Горбунов розкаже про зворотний бік вітру

29 травня о 19.00, до Дня Києва, Олексій Горбунов запрошує вас на творчий вечір «Зворотний бік вітру». Емоції, душа й досвід цієї людину безмежні. Свічки, вірші, діалоги, кадри з фільмів – усе це буде у нічному клубі «Атлас».

Патіо фламенко

28 травня о 19.00 в Caribbean Club — одеські гангста-фолкери Фелікс Шиндер та «Гроші Вперед» влаштують справжнісіньке ФРАЄР ШОУ й покажуть, що означає прифраєритися по-одеськи. Це єдині молоді виконавці в стилі Odessa Gangsta Folk. Справжня банда з Одеси, що виконує суміш клезмерської музики з хуліганським фольклором Молдаванки. На концертах завжди «жива риба». Кожен виступ групи – то справжня вистава, у якій може взяти участь будь-хто, і, звісно, особливий одеський гумор.

29 травня о 19.00 гурти ESO та VIVIR запрошують на нову весняну програму «CANCIONES DE PRIMAVERA». Цього вечора сцена Будинку актора перетвориться на справжнє андалузьке патіо, а ви відчуєте себе учасниками великого дійства, де звучить гітара, співають і танцюють.

Ті, що походять від сонця

31 травня о 19.00 в Будинку актора Київський академічний ансамбль української музики «Дніпро» представляє оригінальний і єдиний в Україні в цьому жанрі етно-проект «Ті, що походять від Сонця» – фольклорні метаморфози (міні-опера) в стилі українського модерну, музичнотеатральна вистава-феєрія з 9 окремих номерів.

гороскоп | 30 травня – 5 червня ОВНИ, не сидіть квочкою,

ТЕРЕЗИ, популяризуйте себе, «розкручування» іміджу набирає динамічного темпу. Демонструйте таланти, не лицемірте, радьте, відверто кажіть правду в очі.

ТЕЛЬЦІ , у фінансовій сфері відбудеться успішне перезавантаження. Якщо надійдуть ділові пропозиції, просівайте їх крізь раціональне сито. Наразі закладається матеріальний фундамент на майбутній рік.

СКОРПІОНИ, ваша щас-

рух є життєдайним тоніком. Змінюйте оточення, цікавтеся всім, будьте в курсі всіх новин. На роботі маєте працювати, не шкодуючи сил.

У БЛИЗНЯТ творчий потенціал є невичерпним джерелом, виходьте з підпілля на передову. Якщо не щастить у кар’єрі не прагніть зайти у зачинені двері.

РАКИ, майбутнє гостинно

відчинить двері, якщо вдасться перетворити приятелів, колег, покровителів, компаньйонів на друзів. Гряде трансформаційний перелом, коли слід позбавлятися комплексів, негативних нашарувань у душі.

ЛЕВИ , у любовній сфері наближається відродження. Годі плакатися, супутники знову вас покохають, що здетонує цунамі почуттів. Не стримуйте романтичних поривань, знайомтеся, якщо хтось припав до серця, усе це серйозно. ДІВИ, насуваються пертур-

бації в професійній діяльності, можливі кадрові ротації, зміна керівництва.

лива доля – у партнерській співдружності. Якщо діловий союзник – друг, співпраця в перспективі буде плідною.

СТРІЛЬЦІ, стане очевид-

ним, хто з вами, а хто проти вас. Соціум поляризується, конфронтація посилиться. Поряд залишаться гідні союзники, друзі, а суперники опиняться з іншого боку барикад.

КОЗЕРОГИ, підготуйтеся

до нових посадових повноважень, роботи додасться. На службі атмосфера напружена, у роботодавців сім п’ятниць на тиждень.

ВОДОЛІЇ, якщо небесна

гостя Любов постукає у двері, радо впустіть богиню в серце. Хочете чи ні, вам призначено стати «детонатором» любовних взаємин, не розраховуючи на миттєву віддачу.

РИБИ, професійна царина

висмоктує сили, і тут ви приречені на муки (до серпня). Киньте якір у родинній гавані, зосередивши основні життєві ресурси на сім’ї – то запорука особистого щастя. Астролог Любов ШЕХМАТОВА

23

Вечірній Київ | 26 травня 2016 року | №21 (19203)

фестивалі

фотоконкурс «Вечірки»

«І чужому научайтесь» «Ми – маленькі українці й україночки» в Еміратах

Діти в сімї Красняньких – дванадцятирічний Микола і чотирьохрічна Єлизаветочка звикли вихідні та свята проводити разом із батьками в одному із зелених куточків улюбленого Києва. От і цього разу вони завітали до скверу біля станції метро Житомирська, де облаштовано куточок в українському стилі. А що вже одягнути у такі довгоочікувані дні, тут брат із сестричкою одностайні, звичайно ж, вишиванки. Вони не лише гарні і дуже їм личать, вони особливі – майстерно та з любов’ю вишиті руками бабусі, Валентини Миколаївни, яка професійно займається вишивкою і різним рукоділлям. А от маленька Єлизавета – весела і кмітлива дівчинка, у майбутньому мріє стати танцівницею, а її старший брат наполегливо захоплюється спортом – біатлоном і футболом, не залишаючи без уваги і навчання в школі, бо він відмінник.

Олег СМАЛЬ (Київ – Шарджа – Київ)

Об’єднані Арабські Емірати. Шарджа. Шоста ранку. Я їду в аеропорт. П’ять із половиною годин льоту – і я знову буду у весняному квітучому Києві. Але поки що на прощання поглядаю на величезний експоцентр, на якому ще висять інформаційні полотнища з написом Sharjah Children’s Reading Festival, але вже не стоять перед ним десятки жовтих шкільних автобусів. Навіть не віриться, що я вже відпрацював напружений тиждень на цьому феєричному, гамірному та різнобарвному Дитячому фестивалі читання. Фото автора

Олег Смаль в Еміратах

Як сталося, що художника-карикатуриста з України організатори запросили на цей фестиваль провести для дітей серію майстеркласів із мистецтва карикатури? Мусаб Аль Дурі, керівник школи арабської каліграфії міста Шарджа, ознайомившись із моєю творчістю, звернувся до Департаменту культури та інформації емірату Шарджа з рекомендацією. Рішення про мою участь було прийнято після серйозної підготовки й обміну інформацією з Алією Аль Хаммаді, яка відповідала за організацію форуму та запрошення гостей. Звісно, я не міг не хвилюватися під час першого контакту з незнайомою дитячою аудиторією. Тим більше, різновіковою і багатонаціональною. Але тільки я промовив, що прилетів із України – з Києва, як до мене підійшов хлопчик і сказав: «Моя мама із Києва. Можу вам трошки допомогти з англійською та арабською». Я з приємністю подав йому мікрофон. Відпрацювали ми в парі чудово. Карикатура – інтернаціональне мистецтво, яке зачіпає теми, зрозумілі всім людям. Діти, як правило, сприймають карикатуру щиро й емоційно. І в багатьох випадках розуміють ідеї, вкладені художником, краще, ніж дорослі. Я намагався торкнутися того, що близьке жителям спекотного Аравійського півострова. Говорив, що в Україні тисячі річок і озер, а в Об’єднаних Арабських Еміратах немає жодної водойми чи навіть струмка з прісною водою. Тому воду треба берегти. Звісно, я не зміг оминути одного із символів пустелі – верблюда. «Джамаль!» – радісна реакція на знайомий двогорбий силует. Але, коли я показав семигорбого «корабля пустелі», мої учні трохи замислилися. Та після легкої підказки вмить зрозуміли, що я вклав у цю карикатуру до міні-географічної вікторини «Люби

і знай свій край». Діти наперебій почали перераховувати назви своїх еміратів – Абу-Дабі, Дубай, Шарджа, Аджман… І як же без котиків, яких в Еміратах безліч і в парках, і в музеях, і на березі Перської затоки, і навіть у пустелі! З яким задоволенням почалося копіювання моїх українських кругленьких воркотів і малювання місцевих – струнких, як арабські жеребці. Я мав чудових помічниць – Саміру і Ханін. І навіть викроїв час, щоб провести майстер-клас для них. Але, правда, ми спільно малювали не карикатуру, а морський пейзаж – захід сонця над затокою. Ще одна приємна зустріч – прийшли місцеві українки і привели своїх доньок повчитися малювати, а самим поспілкуватися з рідною душею. Звертаю увагу, що дівчатка були у віночках, а одна із мам мала ланцюжок із силуетом України – якось незвично бачити його на тлі традиційного арабського вбрання. Фестивальні дні виявилися справжнім мерехтливим калейдоскопом. Майстри з усього світу демонстрували своє вміння у всіх можливих сферах людських знань: музика і танець, театр і декламація, живопис і каліграфія , мультиплікація і кіно, кулінарія і рукоділля, фізика і хімія, медицина і космонавтика. І це у поєднанні з величезним книжковим ярмарком та чудовою міжнародною виставкою книжкової графіки. Хоча цей фестиваль організовує уряд, та його масштаби не були б такими космічними, якби не участь спонсорів, які вкладають кошти безпомилково – в майбутнє дітей. Мені навіть здалося, що гаслом Дитячого фестивалю читання могли б стати Шевченкові слова: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь»! Чи, може, шейхи читали «Кобзаря» уважніше, ніж ми?

Просимо надсилати світлини в електронному форматі на адресу редакції: vk1906@ukr.net. У листі обов’язково повідомте (для редакції, в газеті не публікується) номер свого телефону.

Кросворд «Вечірки» Склала Оксана Баркіна

1

По горизонталі: 8. Серце Києва.

10. Легендарна се8 9 10 стра Кия, Щека та Хорива. 11. Найдрібніша частина хімічного 11 12 13 елемента. 12. Героїчні 14 15 16 подвиги. 13. Густе варення. 14. Фільм.

17 18 15. Символ поезії.

17. Народ, держава.

19 20 18. Пахощі, парфуми.

21 22 23 24 19. Український державний та політичний діяч, головний отаман 25 26 військ УНР. 21. Вишня: квітки рожеві, листя навесні пурпурове, улітку – зелене 27 28 29 30 або жовтогаряче, 31 32 33 34 восени – фіолетове.

23. Урочистий обід.

35 36 37 38 25. Грошова вина39 40 города письменника.

26. Частина Києва 41 42 43 44 (заплавні луки).

27. Ріка з найдовшою течією в Україні, рід45 46 на для киян. 29. Період життя людини.

31. Наукова праця.

35. Український струнно-щипковий музичний інструмент. 37. Розіграш державної позики або лотереї. 39. Син Зевса і Гери (міф.). 40. Лелекоподібний птах, священний в Єгипті. 41. Косметична мазь. 43. Невіршований твір. 44. Відповідальна посада.

45. Одне з можливих припущень слідчого. 46. Відчуття потреби в їжі. По вертикалі: 1. Народне свято з танцями, видовищами. 2. Дерево – символ Києва. 3. Рай Адама та Єви.

4. Вид бульйону. 5. Чоловік, який розважає жінку. 6. Між сніданком і вечерею. 7. Місце проживання людини. 9. Сподівання на щось бажане. 10. Великий православний чоловічий монастир. 14. Вузликове письмо стародавніх індіанців. 16. Вище єгипетське божество. 19. Любить Україну. 20. Вічна, незмінна першооснова Всесвіту – Бог. 22. Швидко зроблений малюнок. 24. Статуя Бога сонця Геліоса на о. Родос. 28. Положення тіла. 30. Райдужна оболонка ока. 32. Пошана, повага. 33. Найсильніша фігура (шахи). 34. Подарувала Тесеєві клубок, що вивів із лабіринту Мінотавра (міф.). 35. Урочиста процесія. 36. Збройні сили держави. 37. Корона Папи Римського. 38. Чагарник із запашними білими квітками. 42. Віадук. 44. Група м’язів живота.

2

3

4

5

6

7

24

парк культури

Вечірній Київ | 26 травня 2016 року | №21 (19203)

ви ще не бачили?

Хай живе водевіль! Театр української традиції «Дзеркало» відзначив кілька ювілеїв

Микола ЦИВІРКО

Років із 30 тому (може й більше!) цей мистецький заклад з’явився на світ Божий. Десять років тому, помандрувавши світом, зокрема й Краковом, «Дзеркало» кинуло якір на дарницькій околиці. Тут, у місцині, яку кияни йменують «селищем ДВРЗ», театр і вкоренився. І нарешті так само 10 років минуло відтоді, коли веселий водевіль «У Києві на Подолі, або ж Ґдє ві сохнітє бєльйо?» вперше був представлений вимогливій столичній публіці. Спочатку на сцені театру «Колесо». Потім твір, авторство якого частково приписують М. Янчукові (водевіль «По ярмарку»), перебрався й на Лівий берег. На даний момент водевіль ставлять і там, і там. Причому художній керівник «Дзеркала», заслужений діяч мистецтв України Володимир Петранюк, який по суті й написав п’єсу «за мотивом», вважає, що таке роздільне її виконання у двох театрах пішло його дітищу лише на користь. Так сталося, що автор рядків подивився цей справді життєрадісний і надзвичайно важливий з ідеологічних міркувань спектакль, так би мовити, у два раунди. Спочатку разом із учнями однієї зі шкіл Дніпровського району (коли, злякавшись далеких відстаней, явився до театру дещо зарання, актори ще завершували «адаптацію» деяких сцен п’єси для підлітків). Удруге – власне на святкуванні вказаних вище ювілеїв. Тут, пересипані соковитими подільськими жартами, перипетії водевілю раз у

раз переривалися показом відео­ фрагментів з історії театру. Це майже не заважало сприймати сюжет – гранично простий, але, повторюю, ідеологічно виважений… Дві сім’ї сусідять на київському Подолі – українська й єврейська. «Ґдє ві сохнітє бєльйо» – це як пароль. Власне, перша сцена – Рахілька (актриса Ліана Книгницька-Марковська) розвішує щойно випрані простирадла й наволочки. А Богдан (Іван Коваленко) – тут як тут! Хоча ні, розпочав виставу все-таки пан Гоп-з-точилом (сам Володимир Петранюк). У випадку зі школярами це вилилося в цікаву, повчальну і, мабуть, потрібну прелюдію. Під час відзначення ювілеїв – вочевидь, за браком часу – цей своєрідний ведучий обмежувався короткими ремарками. Події, втім, розгортаються доволі динамічно. Поява дільничного Собачка (Олег Романченко), котрий, забігаючи наперед, не раз засинає, прокидається, бере вельми активну участь у всіх «розборах». Потім з ярмарку повертаються друзі – Хаїм (Дмитро Сторчоус) і Хома (Олександр Мамон). З ними виникає ще один «персонаж» – коза – такий собі чоботарський її варіант із насадженим на лапу жіночим черевичком і рогатим молотком замість голови, що

можна вважати режисерською знахідкою. Ця кізка мовчить, але навколо неї і її мотузки без перебільшень киплять шекспірівські пристрасті. Нарешті, кілька разів не просто посварившись, а розплювавшись, сусіди доходять згоди. І вже не розбереш: це плата за товар чи посаг, про тварину, яку так часто ставлять за приклад рабини, йде мова, чи про Рахільку… Зрозуміло одне: останню сватають за Богдана, і згода жіночої половини – Сари (Анна Коваленко) і Параски (Людмила Зінченко) перетворюється на формальність. Доволі веселу й дотепну, треба сказати. Ось такий водевіль. Ризикну назвати його візитною карткою «Дзеркала». І чому б його не повезти містами та містечками «єдиної країни», демонструючи доброзичливість і взаємну приязнь людей, в Україні сущих. Незалежно від їхньої національної та етнічної належності. Вважаю, що не лише в Ізраїлі, а й у Європі, куди ми прагнемо, зокрема, й у культурномистецькому сенсі, цю річ зрозуміють. Тож нехай на запитання: «Ґдє ві сохнітє бєльйо?» лунають назви багатьох-багатьох населених пунктів України і Європи, а от весла кораблеві на ім’я «Дзеркало» сушити, мабуть, не доведеться.

кіноманія

з нотатника Євген ДУДАР

Крокуємо в ногу Держава сильна тоді, коли низи підтримують верхи. А коли найнизіші низи підтримують вершечки верхів – держава моноліт. Бо це – єдність верховіть крони з вусиками найглибших корінців. Тому ми, оті «вусики», на хуторі «Мозамбік» створили орден «Великого Козла». Шевальє назбирали дванадцять. Один «дворянин» – по чужих дворах лазить. Є «шляхтич» – на залізничному шляху промишляє. Він же – «банкір». Відмиває брудні гроші. Все, що за день в електричках нажебрає, увечері в кабаку «відмиває». Три знамениті в наших околицях «металурги». Промишляють на збиранні металобрухту. Визначний «аграрій» – спеціаліст по чужих городах. Шевальє «Курка» – майстер по курниках. Решта – шевальє широкого профілю. Беруть, де не так лежить і що під руку потрапить... Важче з «кавалерственними дамами». Буфетниця Клавка категорично відмовилася: «Я – не послєдняя»... Отже, «кавалерственна дама» в нас лише одна – блукаюча Сондра. У неї кавалерів було більше, ніж на городі картоплі. Якщо врахувати, що города вона майже не садила, а «кавалери» сиділи всі, то Сондра – дама першої репутації в усій окрузі. Неув’язка у нас вийшла з Великим Пріором. Тільки-но ми його обрали, одразу ж від нас його забрали. У Глеваху. Нема в нашому ордені поки що й силовиків. Хотіли заохотити дільничного. Він також «кровей голубих» – бо ніс уже починає світитися. Вперся, наче бугай: «Ви що, блін, чухані аристократи! Мене начальство візьме за якір!..». Тут вже «аграрій» обурився: – Чудик! Твоє начальство само – в ордені «СС».

– Слухай, «ДД» – доблесний дебіл. Ти знаєш різницю між «СС» і вермахтом»? То слухай. Німецьке «вер» – означає «хто». «Махт» – «робить». Отже, я – ніби «вермахт»... Той, хто робить. А «СС» – той, хто гробить... Маємо деякі труднощі з атрибутикою. Тому «уніформа» у нас, як у партизанському загоні: хто що реквізував, те і носить. Отже, «мантіями» ми з «верхами» позмагатися не можемо. Зате ордени – справжні. «Кавалерственній дамі» почепили орден «Мать героїня». «Дворянин» поцупив його у Півнях на дачі. Шевальє «банкір» носить – «Вєсьолиє реб’ята» – «Орден Червоного Трудового Прапора». Хтось в електричці кинув йому в картуза замість копійок. Правда, шевальє «Курка» замість ордена носить на шиї плескату пляшку з-під горілки «Мрія»... Не зовсім відпрацювали ще й ритуал посвячення. Сєня Баран проголосив себе – шевальє «барон». Усі чекали, що він дасть відповідний гуманітарний внесок. А він, паршивець, потай намагався винести. Те, що ми не допили. Звісно, заговорила «голуба кров» усіх шевальє і «кавалерственної дами». Барану обламали роги і нам’яли боки. Перевели його із «майстрів» у «підмайстри». Тепер він буде пити лише те, що всі шевальє не допили. Якщо коли-небудь такого дочекається... На часі наш орден і зареєструвати. Шукаємо офіс. Для «Великого ложа». Дільничний нам підказує: – Прикріпіться до Глевахи... То я буду мати спокій. Та й «гуманітарка» час від часу перепадатиме... Наш орден «Великого Козла» не має нічого спільного з масонським сатанинським козлом. Ми – не «франкомасони», не «жидомасони». Ми «хахломасони». «Козел» – наша найінтелектуальніша забава. «Еліта» нашого хутора готова об’єднатися зі вседержавною «елітою». І навіть із головною ложею в Англії. Во ім’я справжнього людського братства. Для збереження і відродження високого лицарського духу. Тож «аристократи» усіх країв, єднаймося!

Повернення «Козаків»

30 травня 2016 року, напередодні чемпіонату Європи з футболу, в ефірі каналу «1+1» відбудеться прем’єра анімаційного серіалу «Козаки. Футбол». Характерну трійцю козаків ми пам’ятаємо за чудовими роботами режисера Володимира Дахна – «Як козаки в футбол грали» (1970), «Як козаки наречених визволяли» (1973), «Як козаки сіль купували» (1975), «Як козаки олімпійцями стали» (1978 ). Остання серія, «Як козаки в хокей грали», вийшла 21 рік тому. Повернути культову трійцю на екрани придумав Едуард Ахрамович – генеральний продюсер студії анімації Baraban, що, власне, і займається виробництвом серіалу. Режисером мультсеріалу стала учениця метра від анімації Давида Черкаського («Острів

скарбів») Марина Медведь, а художником виступив Едуард Кирич – творець і художник оригінальних «Козаків». За сюжетом нового серіалу, козаки Око, Грай і Тур відправляються у подорож країнами-учасницями чемпіонату Європи з футболу-2016. Кожну серію буде присвячено пригодам козаків у новій країні. Так, наприклад, козаки влаштують кориду в Іспанії, побачать Лохнеське чудовисько в Шотландії, познайомляться із королевою Англії Єлизаветою ІІ та польським астрономом Миколаєм Коперником. У кожній країні герої потраплятимуть у кумедні ситуації та гратимуть у футбол. Народжувалися «Козаки» досить швидко: до роботи приступили в жовтні минулого року, а сьогодні серіал вже повністю готовий до прем’єри.

facebook.com/vechirkanova засновник:

Київська міська рада

В. о. головного редактора Максим Філіппов Керівник творчої групи Леонід Фросевич Заступник головного редактора Віталій Курінний Секретаріат Володимир Савруцький, Олександр Баркін Художній редактор Андрій Кійко Дизайнер Світлана Виноградова Фоторедактор Павло Пащенко

Адреса: 01001, м. Київ–1, вул. Володимирська, 51-б Телефон: 234-27-59 Факс: 235-01-93 E-mail: vk1906@ukr.net Свідоцтво: КВ №15417–3989 ПР від 15 квітня 2009 року

Рекламний відділ: вул. Володимирська, 51б Тел.: 234-21-84, 234-27-39 Факс: 235-61-48 Е-mail: v.pushina@gmail.com Відділ розповсюдження та реалізації: Тел.: 235-23-34 Друк: ТОВ «МЕГА-Поліграф», м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14 Замовлення: 47367 Заг. наклад: 96 000.

Редакція листується з читачами тільки на сторінках газети. Газета публікує також ті матеріали, в яких думки авторів не збігаються з позицією редакції. При передруку посилання на «Вечірній Київ» обов’язкове. Матеріали рубрики «Що хвилює» публікуються на правах реклами. Рукописи не рецензуються. Передплатний індекс: 37607 Онлайн-передплата на сайті ДП «Преса»