Газета "Вечірній Київ", №23 (19205) від 09.06.2016

vechirniykiev.com.ua Газета Київської міської Ради Заснована 3 січня 1906 року

9 червня 2016 року №23 (19205)

Анатолій ДЕМ’ЯНЕНКО: «У футболі я хочу творити»

Зручна програма стор. 21

стор. 10–16

ТБ

За чарку горілки 40 тисяч?

Фото Павла ПАЩЕНКА

У парламенті пропонують дуже жорсткі штрафи для водіїв напідпитку. За кермування у нетверезому стані оштрафують на ціну автівки і позбавлять водійських прав на десятиліття. Що думають про це кияни? Стор. 3

А своє море – ближче Дешево і сердито: двокімнатний «люкс» із червня до вересня за ціною 190 гривень з людини за добу Стор. 9

Художник Юрій ПАЦАН: «Думки матеріальні. Поки малюєш, думаєш про хороше»

Чому «безшумні» трамваї гуркочуть, як самоскиди На станції «Героїв Севастополя» з фасадних стін повністю обідрали облицювальну плитку. Та й на інших станціях плитка місцями просто пообпадала. Багатьох небайдужих киян це обурює, адже бетонно-металево-скляні конструкції станцій збудували лише кілька років тому, а ремонти на них проводяться майже постійно.

Стор. 5

Позаторік йому присвоїли почесне звання «Заслужений художник України», хоча він і не має професійної освіти за плечима. До аварії, в яку Юрій потрапив у 1999 році, був «технарем» (працював токарем), не думав про творчість. Після спинномозкової травми опинився в інвалідному візку, але написав близько... тисячі картин. Стор. 6

110 років із киянами і для киян • Передплатний індекс «ВК»: 37607

2

кур’єр «ВК»

пряма мова Заступник голови КМДА Петро ПАНТЕЛЕЄВ про ЖЕКи, ОСББ і керуючі компанії: – ЖЕКи не припинять обслуговувати житлові будинки після 1 липня незалежно від того, створено там ОСББ чи ні. Мешканці не залишаться без необхідних послуг, зокрема й аварійного обслуговування. Водночас і до, і після 1 липня у людей залишається право створювати ОСББ або змінити обслуговуючу організацію без створення ОСББ. У Києві працює 10 керуючих компаній, що гарантовано обслуговуватимуть будинки, інженерні мережі, проводитимуть підготовку будівель до опалювального сезону. Контроль за якістю їх роботи столиця забезпечуватиме через Житлово-комунальну інспекцію в місті Києві.

Вечірній Київ | 9 червня 2016 року | №23 (19205)

ФОТОФАКТ

Фото із сайту КМДА

На Поштовій площі тривають розкопки та дослідження археологічних знахідок. Майже щодня археологи знаходять нові артефакти й елементи споруд Стародавнього Києва.

Усі знахідки буде збережено, а частини оборонних і побутових споруд із дерева – законсервовано. Сьогодні обрано найоптимальніший варіант консервації: артефакти обробляють спеціальним хімічним розчином за певної температури. Лише після закінчення всіх археологічних робіт може бути чітко визначена остаточна концепція музеєфікації та створено музей, аби зберегти всі знайдені артефакти для наступних поколінь. Адже завдання міста – перетворити Поштову площу на ще одне знакове місце столиці, поряд із такими видатними київськими пам’ятками як Золоті ворота, Софія Київська та Михайлівський собор.

факт Зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення дозволять збільшити суми штрафів за порушення благоустрою. Суми стягнень можуть сягати 17 тисяч гривень. Крім того, планується спростити процедуру накладення стягнень, а також можливість залучення до цієї роботи громадських інспекторів та керівників органів самоорганізації населення.

антикорупція У «Київводоканалі» працює «телефон довіри» для повідомлень про факти службових зловживань та порушень вимог закону з боку працівників товариства. Номер «антикорупційного» телефону: (044) 200-73-73. Кияни можуть залишити скаргу анонімно або ж поговорити з оператором (з понеділка по четвер з 08.00 до 17.00, у п’ятницю з 08.00 до 16.00, обідня перерва з 12.00 до 13.00).

анонс

В Україні є безліч видатних людей, якими можна пишатися. Але, напевно, одним із найуспішніших вихідців з нашої держави є художник Казимир Малевич. Навіть минулий рік було проголошено роком Малевича. Видатний експериментатор від живопису народився і навчався у Києві, а згодом і викладав тут. Але про українські етапи його життя досі мало відомо не лише за кордоном, а й на батьківщині. Та це можна виправити. З 9 по 11 червня у Києві пройдуть Дні Малевича. За ці три дні у столиці відбудеться низка різноманітних подій на честь великого художника: дискусії, лекції, експозиції, перформанси, кінопокази, концерти та інші заходи. Радимо прийти і надихнутись – про усі події можна подивитися тут: https://www.facebook.com/ events/266046287078206/.

ФЕМІДА

СКАНДАЛ

Сквер Небесної Сотні: справу перенесено 8 червня відбулося чергове засідання Господарського суду у справі повернення землі Скверу Небесної Сотні. Знову рішення не було прийнято. Представник відповідача – юридичної особи, яка неправомірно отримала землю у 2007 році, заявив клопотання про перенесення судового засідання та призначення експертизи для визначення статусу ділянки. Суддя Людмила Шкурдова перенесла засідання на 12 липня. «Учергове представник власника намагається затягти процес. На що ж розраховує власник: що зміниться влада в місті та країні, що втомляться волонтери?!», – обурюється Євгенія Кулеба, засновниця проекту «Місто-сад». «Думаю, ці засідання триватимуть безкінечно. Мене приємно вразила позиція представників міста: видно, що люди вивчили документи та прийшли з певним переконанням. Сподіваюся на розважливість

ДУХОВНІСТЬ

«Коронація слова» відкриє нові таланти 16 червня у Київському театрі оперети відбудеться церемонія нагородження переможців Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова». Окрім звичних номінацій, кращих визначатимуть і серед авторів творів для дітей різного віку. За словами координатора відділу рукописів Ольги Фараон, цього року на конкурс надійшло понад тисячу творів. Це романи, п’єси, кіносценарії та пісенна лірика. Подавати свої доробки на «Коронацію слова» могли і досвідчені письменники, й новачки.

– Переважну більшість цьогорічних рукописів присвячено подіям на Сході нашої країни, війні та Майдану. Також порадувала любовна лірика. Найчастіше автори зверталися до тем, що стосуються рідних та близьких, спогадів, щирих почуттів, – розповіла член журі у номінації «Пісенна лірика», солістка групи «Круасан» Аліна Онанко.

– Наша мета – відкривати нові молоді таланти, які продовжать плекати українське літературне слово, відроджуючи міць і силу нашої держави, – зазначила засновниця конкурсу Тетяна Логуш. – За роки свого існування конкурс приніс популярність понад 500 новим письменникам, а загальний наклад книжок наших авторів становить кілька мільйонів примірників. Марія КАТАЄВА

судді», – стверджує Євгенія Кулеба. Нагадаємо, судові процеси тривають уже 2,5 року. Сквер Небесної Сотні розташовано на вулиці Михайлівській, 24–26, між Михайлівською площею та Майданом Незалежності. Його відкрили у 2015 році. Нині земельні ділянки перебувають у приватній власності під будівництво готельного комплексу з підземними і наземними паркінгами. Керівник апарату Київської міськдержадміністрації Володимир Бондаренко налаштований оптимістичніше: «Сьогодні ми побачили класичну модель затягування судового розгляду з боку відповідача. Це свідчить лише про одне: у представників відповідача немає жодних аргументів у правовому полі, що вони мають право хоча б користуватися цією ділянкою. Разом із прокуратурою ми повернемо цю землю у власність міста». Ярослава ЗОЛОТЬКО

САМОВРЯДУВАННЯ

Міські громади хочуть реальних прав У Києві майже рік тому вперше в Україні міська Рада прийняла рішення, яким надала певні додаткові повноваження трьом органам самоорганізації населення – «Комітет мікрорайону «Нова Дарниця - 2», «Комітет мікрорайону «Нова Дарниця-3» та «Квартальний комітет «Дарниця». Учора ці громади вперше провели спільне засідання в КМДА з представниками влади та комунальних структур. Отже, що може «локальна комунальна громада»? Брати участь у визначенні та погодженні надавачів житлово-комунальних послуг з утримання будинків і обслуговуванні прибудинкових територій, енергозбереження будинків, благоустрою територій (зокрема, розміщенню МАФів), контролю за використанням комунальної землі та інші. Проте, як зазначали керівники цих ОСНів, фактично повноваження є лише на папері, оскільки в рішенні міськради не виписано конкретних механізмів їх запровадження. Цим і користуються, наприклад, у «Керуючій компанії з обслуговування житлового фонду Дарницького району» та інших місцевих комунальних структурах, які фактично не дають змоги застосовувати ці повноваження. Під час дискусії вирішили: керівники ОСНів спільно з Керуючою компанією та інспекцією самоврядного контролю напрацюють дорожню карту спільних дій, щоб дійсно надати цим громадам право бути активними «контролерами» комунальних процесів. Як розповіла «Вечірці» керівник ОСН «Комітет мікрорайону «Нова Дарниця-3» Ірина Сидорова, такі обговорення дуже потрібні, щоб оперативно визначати больові точки і пропонувати реальні механізми впливу на поліпшення життя киян. Микола ПАЦЕРА

Хто накинув оком на головну газету Київщини? Третього червня обласне видання «Час Київщини» вийшло у світ із заголовком на першій шпальті: «Замість роздержавлення – знищення газети!». Журналісти попереджають читачів, що цей номер може бути останнім… Що сталося з популярним часописом, засновником якого є обласна рада? В. о. директора – головного редактора Геннадій Гребньов розповідає: «Наше друковане видання, повна назва якого – Комунальне підприємство Київської обласної ради «Поліфаст» – редакція газети «Час Київщини», вирішило долучитися до процесу роздержавлення. Як і вимагає Закон «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації». Повідомили про це співзасновників – облдержадміністрацію й обласну раду. КОДА, виконуючи алгоритм роздержавлення, вийшла зі складу співзасновників. А от регіональний парламент усе тягнув… І зрештою, стало зрозуміло, чому. 20 квітня постійна комісія з питань управління комунальною власністю, приватизації, ЖКГ та впровадження енергозберігаючих технологій рекомендувала облраді затвердити статути комунальних підприємств у новій редакції. Зокрема, і КП «Поліфаст». 2 червня сесія облради ухвалила зміни до статутів низки комунальних підприємств і призначила їм нових керівників, зокрема і КП «Поліфаст». Про газету в документі – жодного слова, немов її не існує. Ми вважаємо таке рішення незаконним». Секретар Національної спілки журналістів України, медіа-юрист Тетяна Котюжинська, дізнавшись напередодні про підготовку цього рішення облради, прокоментувала його на своїй сторінці у Фейсбуку: «У разі прийняття рішення облрадою буде порушено ст. 5 Закону «Про реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ» та ст. 46 Закону «Про місцеве самоврядування». Лобіюють це рішення депутати від Опозиційного блоку Київської обласної ради». Леонід БОРИСЕНКО

кур’єр «ВК»

Вечірній Київ | 9 червня 2016 року | №23 (19205)

ПРО ЩО ГОВОРЯТЬ

ОПИТУВАННЯ

За чарку горілки 40 тисяч? У парламенті пропонують дуже жорсткі санкції для водіїв напідпитку Фото Бориса КОРПУСЕНКА

Олег ПЕТРЕНКО

За кермування у нетверезому стані оштрафують на ціну автівки і позбавлять водійських прав на десятиліття. Такий законопроект парламентарі ухвалили у першому читанні. За перше затримання водія «в стані алкогольного, наркотичного сп’яніння або під впливом лікарських препаратів» пропонують штрафувати на 10,2 тис. гривень (600 неоподаткованих мінімумів доходів громадян) і на рік заборонити сідати за кермо. Якщо ж упродовж двох років знову потрапив у подібну ситуацію, то позбавлять права керування на три роки, і доведеться сплатити удвічі більше – 20,4 тис. гривень. А коли й утретє хильне на дорогу – оштрафують аж на 40,8 тис. та відберуть права на десять років. Словом, випив – продавай авто. Щоб вистачило на штраф. Хоч, зрештою, навіщо вам невиїзний упродовж десятиліття транспортний засіб. «Торік було задокументовано більш як 93 тисячі фактів керування у нетверезому стані, тобто за добу близько 255 випадків. З вини п’яниць за кермом сталося 2358 ДТП, в яких загинуло 317 і травмовано 3203 особи», – зазначає один із авторів законопроекту нардеп Андрій Тетерук. Чинна нині 130-та стаття Кодексу про адмінпорушення передбачає три «або» для водіїв, у яких зафіксовано сп’яніння вище за 0,2 проміле: або штраф на 3,4 тис. гривень, або позбавлення водійських прав на термін від одного до двох років, або адмінарешт на 7-10 діб. За другий такий випадок упродовж року – лише позбавлення прав до трьох років чи арешт на 10-15 діб, а ще можуть вилучити авто. Якщо ж за один рік водій втретє «дихне перегаром», то позбавлення прав

3

на 3-10 років є неминучим, а автомобіль вилучать. Серед водіїв подейкують про «таксу» хабара при «п’яному водінні» – 500 гривень. Виходить, що й ця сума відповідно може зрости утричі, а то й у дванадцять разів. Кажуть, що молоді хлопці й дівчата з нової поліції – непідкупні. Може, при зарплаті у 8-10 тисяч гривень вони й не ризикують «спалитися» за півтисячі хабара. Та чи не спровокують шість тисяч у них хворобу старої міліції? У доктора юридичних наук, керівника Головного науково-експертного управління Верховної Ради Василя Борденюка є низка зауважень до нового законопроекту. Він наголошує, що розмір адміністративних штрафів не

може перевищувати розмір штрафів із Кримінального кодексу. А в останньому передбачено, скажімо, штраф за травмування людини внаслідок порушення ПДР у розмірі до п’ятисот неоподаткованих мінімумів. Словом, треба або змінювати ще й положення Кодексу, або керування у нетверезому стані відносити до категорії не правопорушень, а злочинів (як, приміром, у Китаї) з відповідною статтею в Кримінальному кодексі. А ще у висновку парламентські юристи вказують на те, що термін давності за адміністративними правопорушеннями – рік. У законопроекті ж пропонують згадувати правопорушнику його гріхи дворічної і навіть п’ятирічної давності.

КОМЕНТАР Денис КАЛЮКО, голова Асоціації автомобілістів України: – Підвищення штрафів до 40 тисяч гривень за керування у нетверезому стані цілком схвалюю. І як водій, і як пасажир, і як пішохід. Адже ціну людського життя не можна міряти розмірами штрафів. Якщо поглянемо на практику не лише європейських держав, а й країн-сусідів, скажімо, Білорусі, то там покарання набагато жорсткіші. Аж до конфіскації автомобіля. Хтось може сказати: але ж від високих штрафів наші автомобілісти навчилися відкуповуватися на місці хабарами… Але ж у будьякому разі водій розумітиме, що сідати п’яним за кермо – дорого. Чи у вигляді штрафу, чи хабара, однаково доведеться попрощатися зі своїми грошима. Це хоч якось дисциплінує водіїв і зменшить кількість тих, хто їздить напідпитку.

ТОЧКА НА МАПІ

Малий Київ шукає шефів У нашої столиці нещодавно з’явився тезка – село Київ, розташоване у Доманівському районі Миколаївської області. Сталося це через закон про декомунізацію, згідно з яким Верховна Рада скасувала попередню назву села Червоний Київ. Про це свідчить парламентська постанова №4085 (про перейменування окремих населених пунктів і районів). Як і раніше, «новий» Київ адміністративно підпорядковується Богданівській сільраді, куди входять ще п’ять сіл. Як з’ясувала «Вечірка», зателефонувавши до сільради, у Києві насправді нині ніхто не живе.

– Наш Київ має одну вулицю під назвою Степова. На ній зареєстровано чотири будинки та 12 мешканців. Люди там не проживають, а тільки приїздять обробляти свої городи. Молодь з села давно виїхала, – розповіла нашому кореспондентові секретар Богданівської сільради Наталія Самойленко. – Місцеві давно переселилися не лише до інших сіл, а й до інших районів.

Дорога на Київ

Головна проблема Києва, як і багатьох навколишніх сіл, – відсутність не лише роботи, а й нормальних доріг. Аби дістатися, скажімо, до Южноукраїнська через Південний Буг (8 км), де розташовано атомну електростанцію, потрібно скористатися поромом. Але влітку він сідає на мілину через зниження рівня води, а взимку простоює через кригу на річці. Аби потрапити на роботу чи на ринок, люди змушені самостійно перебиратися на інший берег, часто ризикуючи життям. Єдиний вихід – збудувати міст через річку. Проте у Миколаївській облдержадміністрації таку ідею не підтримують. У зв’язку з цим голова Богданівської сільради Ростислав Шкурченко звернувся до «Вечірки» з проханням підказати столичній владі, аби вона взяла шефство над малим Києвом і допомогла знайти інвестора для будівництва мосту через Південний Буг і таким чином повернути до життя забуті Богом і людьми села з благодатною землею та садами… Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ

Чи допоможуть нові штрафи навести лад на дорозі? Олена Крот, зав. відділу розвитку позашкільної освіти Київського Палацу дітей та юнацтва: – Допоможуть. Люди будуть більш відповідально ставитися до безпеки дорожнього руху, тож штрафи повинні навести лад. Наталія, психолог: – Штрафи для водіїв у нетверезому стані за кермом, штрафи через недотримання правил дорожнього руху повинні бути. Хотілося б іще побачити нові закони та штрафи водіям автівок щодо велосипедистів, оскільки на них водії не звертають уваги. І через це маємо сумну статистику: людей, які загинули на дорогах в результаті ДТП, дуже багато. Олег Лугиня, педагог: – Нічого штрафи не змінять, бо менталітет у нас такий. Хай хоч смертну кару оголосять за порушення правил дорожнього руху – все одно найближчих років 300–400 нічого не зміниться. Надія, художниця: – З кого ж можна взяти такі гроші? Не з усіх! У нас «ухилення» – головна риса народу, тобто, порушити правила й ухилитися від відповідальності... Наталя Байрак, молода мама: – Головне – не закон, а його впровадження, з чим у нас завжди проблеми. Велика сума – це спокуса правопорушнику та поліції вирішити питання неправовим шляхом. Василь Петруняк, водій: – Усе залежить від водіїв. Адже для когось штраф – це копійка, а для когось взагалі – вітер!

Дмитро Морозов, оцінювач: – На скільки їх підвищили?

10 000 гривень – гроші не для всіх нормальні, навіть для багатіїв… Ольга Клюса, пенсіонерка: – Думаю, що ні. У державі – повнісіньке беззаконня! Якби люди були більш вихованими, особливо водії, можливо, щось і змінилося б. А якщо на дорозі один одному не поступаються, про що тут говорити? Зелене світло, у водія – червоне, а він летить на тебе з дитиною… Надія Микодівна, пенсіонерка: – Це дуже добре, може, буде справжня дисципліна! Чим більше гривнею б’є по кишені, тим краще! Юлія, молода мама: – Зараз люди трохи розслабилися з реформами міліції. Я дедалі частіше бачу за кермом водіїв у нетверезому стані. Людей знову ставлять у положення «платити якомога більше», і це проблема не лише України. Я – дружина громадянина Голландії, у цій країні проблем із податками й штрафами не менше. Верхівка багатшає, а корінь народу бідніє. Оксана Бурковська, у декретній відпустці: – Нещодавно машину мого брата «поцілував» автомобіль, заїхавши через загородження в палісадник. Ось так їздять нетверезі наші судді та не несуть відповідальності за це. Валентин Назарук, пенсіонер, водій: – Потрібно, потрібно штрафувати, ще й як потрібно! Опитування провела Анастасія ШАПОРЕНКО Фото Олексія ІВАНОВА

ПРЯМА МОВА Ганна СТАРОСТЕНКО, заступник голови КМДА: «У літніх таборах зможуть відпочити та оздоровитися близько 7 тисяч киян. Безкоштовні путівки до таборів отримали діти-сироти, діти з багатодітних сімей, діти, які пережили складні життєві обставини, а також діти киян, які загинули в АТО. У місті працюють 80 пришкільних таборів і 153 мовні табори. 43,5 мільйона гривень виділено з міського бюджету на оздоровлення і відпочинок дітей столиці у різних регіонах України – Київській, Херсонській, Миколаївській, Львівській областях. Ми хотіли, аби дітки побували і на морі, і в горах, і на природі».

4

комунікації

Вечірній Київ | 9 червня 2016 року | №23 (19205)

кадри

за наказом виборців Олена ОВРАМЕНКО, депутат Київради (фракція «Солідарність»)

Марина КОЧУР, депутат Київради (фракція «ВО «Батьківщина») Департамент охорони здоров’я ліквідував міжрайонне диспансерне відділення №3 ТМО «Фтизіатрія» у провулку Белінського, 6 (Шевченківський район), щоб звільнити земельну ділянку для зведення житлового будинку. Медичний заклад було закрито нібито через те, що будівля перебуває в незадовільному стані й потребує капітального ремонту. Водночас департамент надіслав до КП «Київське інвестиційне агентство» інвестиційну ініціативу щодо можливості реалізації на території ліквідованого диспансеру проекту з будівництва житлового будинку. Для мене цілком очевидно, що диспансер ліквідували для того, аби звільнити земельну ділянку, а всі розмови про те, що на ремонт будівлі потрібні значні кошти, здаються блюзнірством. На жаль, під час розгляду зазначеної інвестиційної пропозиції на комісії Київради з питань охорони здоров’я для її відхилення не вистачило голосів. Однак проект рішення комісією досі не підписаний. Тому вважаю, що Київ ще має шанс уберегти заклад охорони здоров’я від ліквідації.

Юлія ЛОБАН, депутат Київради (фракція «Об’єднання «Самопоміч»)

Юрій ДІДОВЕЦЬ, депутат Київради (фракція «ВО «Батьківщина»)

Ілля САГАЙДАК, заступник голови КМДА

Ми шукаємо можливість знаходження додаткових коштів, щоб розширити цей список.

Мене обрали головою робочої групи щодо внесення змін до процедури призначення керівників закладів охорони здоров’я. Потребу в створенні робочої групи обумовлено нещодавнім призначенням головного лікаря Олександрівської клінічної лікарні. Працівники Департаменту охорони здоров’я виявили неймовірну оперативність призначення, практично «день у день», встигнувши погодити кандидатуру з директором департаменту та профільним заступником міського голови. Сьогодні процедура відбору керівників закладів охорони здоров’я є «закритою» як для Київради, так і для громадськості. У вільному доступі не було розміщено інформації про термін прийому заяв, а також щодо кваліфікаційних вимог до кандидатів. Питання призначення головного лікаря Олександрівської лікарні вже перебуває на контролі постійної комісії Київради з питань дотримання законності, правопорядку та запобігання корупції.

Ще два об’єкта дорожньої інфраструктури відкрили після капітального ремонту! Це Голосіївська площа та вулиця Черкаська. Голосіївська була в жахливому стані. Нагадую, що також ремонтують

Андрій СТРАННІКОВ, депутат Київради (фракція «Солідарність»)

Олександр СПАСИБКО, заступник голови КМДА

У жовтні минулого року дехто сприйняв це як передвиборну обіцянку-цяцянку. Сьогодні це реальність. Розпочато капітальний ремонт бульвару Бучми. Убите протягом трьох десятиліть асфальтне покриття бульвару повністю «перестелять». Із чим і вітаю всіх березняківців.

Минулого тижня відбувся перший конкурс на заміщення вакантних посад Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю Києва. Вважаю, що конкурс проведено об’єктивно, конструктивно та фахово. Було заявлено десять вакансій головних спеціалістів різного профілю та головних державних інспекторів інспекційного відділу. Документи на конкурс подала 21 особа, з них на складання іспиту з’явилося 17 кандидатів. Після складання іспиту до співбесіди було допущено 6 кандидатів. За результатами співбесіди визначено трьох переможців на заміщення вакантних посад головних спеціалістів.

Закінчується перша черга благоустрою навколо озера Райдуга. Усі бажаючі вже мають змогу прогулятися новими доріжками, облаштованими на березі, та помилуватися місцевими краєвидами. До 10 червня плануємо завершити розпочаті роботи – встановити комфортні лави, озеленити територію та облаштувати два пандуси для зручного з’їзду

тривога

людям з особливими потребами до улюбленого місця відпочинку мешканців житлового масиву «Райдужний».

Виноградар, «філософське перехрестя» проспектів Правди та Свободи. 2014 року до мене, тоді ще як до громадського діяча та адвоката, звернулися мешканці прилеглих будинків за юридичною допомогою. У фазі загострення був конфлікт із забудовником, який намагався забудувати пустир. Оскільки маю певний авторитет на Виноградарі, тут моя приймальня, я тут народився і виріс, тут проживають мої батьки і родина, проблеми розвитку рідного району мені не байдужі, тож узявся з’ясувати це питання і довести справу до кінця. Після тривалих перемовин із мешканцями і забудовником підписали меморандум з жорстким переліком вимог. Минуло два роки, ось результат (див. фото). Хочу подякувати як забудовнику за дотримання всіх пунктів меморандуму, так і кожному мешканцю за цілодобовий контроль!

слово – діло

вулицю Васильківську. На вулиці Черкаській було збудовано підпірну стінку та розширено дорогу. Це дуже важливий об’єкт. Завдяки цьому було ліквідовано небезпеку зсуву приватних садиб та ґрунту на крутих схилах. Попереду ще 51 об’єкт!

Сусіди з будинку №38 на вулиці Героїв Дніпра (Оболонський, район) об’єдналися, щоб навести лад. Робіт заплановано багато: ремонт у під’їзді, заміна труб у підвалі та благоустрій прибудинкової території. Спільними зусиллями ремонт парадного вже зробили. На найближчі вихідні заплановано невеликий суботник у дворі. Щира подяка всім сусідам за активну позицію.

КОМЕНТАРІ Олександр Восколович: Чергові завдання, які перед собою поставили депутати Андрій Странніков та Віталій Росляков, починають втілюватися у реальні справи. Капітальний ремонт бульвару Бучми – це не передвиборний популізм, а реальне виконання доручень виборців. Михайло Стронський: Пане Андрію, підкажіть, де (або як?) можна подивитися на проекти реконструкцій березняківських вулиць.

пропозиція Ярослав ДІДЕНКО, депутат Київради (фракція «Солідарність»)

ОСББ Володимир СТАРОВОЙТ, депутат Київради (фракція «ВО «Батьківщина»)

КОМЕНТАРІ Peter Tivikov: Виноградар останнім часом став набагато затишнішим. У нас – дерева, квіти, рівні дороги, недорогі ринки, ліс поряд, озера, яких не було, немає і ніколи не буде в центрі міста... Нам би ще метро дотягнути, і буде Виноградар найпридатнішим для життя районом Києва.

Yuriy Didovets: Щодо метро, вдалося «вибити» 850 тисяч гривень на проектні роботи. Сьогодні залучаю фірми, які активно забудовують прилеглі території, до лобіювання даного питання у владних ешелонах.

Пропоную збирати кошти на викуп стадіону заводу «Арсенал». Його вкрали у киян мародери 2008 року. 16 травня цього року розпочався аукціон із реалізації майна збанкрутілого «Укргазбанку», серед якого і стадіон «Арсенал». Земельну ділянку, що була в заставі в банку, віддають під будівництво офісно-торговельного, житлового й розважально-спортивного комплексу. Жодного покупця не визначено. Тобто стадіон продадуть за ту суму, яку запропонує той, хто захоче його придбати. Тут будувати не можна: під стадіоном розміщені річка та колектор. Готую депутатське звернення до міського голови. Невже не знайдеться інвестор, який поверне стадіон киянам, а не забудовуватиме його?

Сергій МАЙЗЕЛЬ, директор Департаменту транспортної інфраструктури КМДА Під час засідання комісії із залучення інвесторів уніс пропозицію щодо зарахування зупинок громадського транспорту до інвестиційно привабливих об’єктів. Сьогодні в столиці є понад 2500 зупинок. Завдання: довести їх до рівня, що відповідатиме потребам пасажирів, тобто зробити сучасні павільйони очікування та замінити існуючі, забезпечивши належне освітлення й санітарно-технічний стан, а також дотримуватися концепції розвитку міста. КОМЕНТАРІ Григорій Мельничук: Лише правила інвестконкурсів слід узгодити з громадськістю. Людмила Журавльова: А в чому інтерес інвестора? Як він повертає інвестиції? Чи є комерційна складова проекту?

Підготовлено за матеріалами особистих сторінок у Facebook

думка Олесь МАЛЯРЕВИЧ, депутат Київради (фракція «Солідарність») Фракції «Батьківщина», «Свобода» і «Самопоміч» вимагають термінових виборів до районних рад за пропорційною системою, щоб голосували за партії, а не людей. Їм це вигідно – поставлять у список зручних кандидатів, і буде киянам не самоврядування, а партійне керівництво. Відповідальність депутатів не перед людьми, а перед партійними лідерами. Я – за мажоритарну систему на виборах до районних рад! КОМЕНТАР Дмитро Штанагей: Моя думка така: 1. Вибори тільки за мажоритарною системою.

2. Найважливіше в рамках закону прописати механізм відкликання депутата і чіткі повноваження районних рад. 3. Стаж проживання в даному окрузі не менше 15-20 років.

погляд

Вечірній Київ | 9 червня 2016 року | №23 (19205)

кава з бульбашками П’ять копійок

Чому «безшумні» трамваї гуркочуть, як самоскиди

Вадим ПЕТРАСЮК

Фото Павла ПАЩЕНКА

Микола ПАЦЕРА На підвіконні в кухні лежала монетка – радянські п’ять копійок. Звідкись вона взялася кілька місяців тому. Усі домашні нею награлися. Відтоді лежить без діла. Але прийшли гості. Поки збирали до столу – чайок-кава-бутерброди, Катерина звернула увагу на той п’ятачок: – Колекціонуєш?

– Можеш узяти собі, як треба, – легко відповів я. Катерина кілька разів підкинула монетку на долоні: – Пам’ятаєте, колись п’ятачок використовували замість жетонів на метро. Усі розсміялись, бо сподобалось, як вона зіграла словами. Помовчали. Певно, кожен щось своє пригадав із тогочасності.

– А якби оце зараз спробувати пожартувати в метро: кидаєш монетку в турнікет, котрий, звісно, її не приймає. Кличеш контролерку: мовляв, не спрацьовує. Цікаво, як вона відреагує? – сказав Ігор.

– Якщо молода, гарантовано гукне поліцейського. Але якщо жінка літня, яка працювала ще в радянські часи… Може, разом з тобою замислиться, чого ж воно таки не спрацьовує, – відповів Віктор, чим запалив у всіх посмішки на обличчях.

– А уявіть, якщо воно таки спрацює, – вела далі Катерина. – Ти такий сідаєш у вагон, а там голос: «Станція «Жовтнева», наступна – «Завод «Більшовик!»

– Виходиш на «Площі Жовтневої революції», – підхоплює фантазію Ігор, – а там – Радянський Союз. Ленін гранітний, ніякої тобі зовнішньої реклами, банерів геть нема на дахах, Будинок профспілок ще не згорів…

– Телефонні автомати з обірваними слухавками…

– Автомати з газованкою…

– Чеські тролейбуси снують Хрещатиком один за одним. Такі круглі, пам’ятаєте?..

– І Центральний гастроном працює. А трохи далі – кафе «Гаряче молоко», ми з дівчатами туди бігали після пар в універі. Слухайте, хлопці, а що в такому разі кожен з вас зробив би? Я б, певно, пішла до свого будинку, дочекалася, коли я (ну я, ще дитина) вийду з під’їзду, і сказала: «Чуєш, мала, ні в якому разі…»

– Ні-ні, Катю, нізащо не можна так казати! Бо ми тебе втратимо. Я колись читав фантастику: послали чоловіка в минуле, а він там щось наговорив своїм батькам, то вони передумали одружуватись і його не народили. Уявляєте, повертається хлопець у свій час, а його – нема. Катю, ти хіба хочеш, щоб ми з тобою не познайомились? Усі засміялись.

– Але як повернутись у сьогодення?

– Тим самим шляхом: п’ять копійок у турнікет – і повертайся, – не вагаючись, запропонував Віктор.

– Ага, п’ятачок! Щоб знову приїхати на станцію «Більшовик» замість «Шулявської»?! Треба пластиковий жетон! Де взяти?

– Береш уламок шкільної пластмасової лінійки, треш її ребром об асфальт, аж доки не досягнеш розміру жетона. Гадаю, це спрацює, – запропонував я, який досі лише слухав, готуючи гостям каву.

– Ф-ффух! Ти геній! Бо я вже злякалася, що дороги додому не знайду, – сказала Катерина під сміх та оплески друзів. – Хлопці, але ж ми щойно створили фантастичне оповідання. Лишилося тільки визначитися, хто запише його на папері.

5

На станції «Героїв Севастополя», з фасадних стін повністю обідрали облицювальну плитку. Та й на інших станціях вона місцями просто пообпадала. Багатьох небайдужих киян це обурює, адже бетонно-металево-скляні конструкції станцій збудували лише кілька років тому, а ремонти на них проводяться майже постійно. Пам’ятаю, як у жовтні 2009 року на кінцевій станції «Старовокзальна» представникам ЗМІ урочисто презентували проект «Київський швидкісний трамвай» – нові технології реконструкції трамвайних шляхів і трисекційний потяг. Тоді чиновники КМДА та представники КП «Київпас транс» розповідали, що для зменшення шуму та вібрації від руху трамвая нові потяги облаштують збірними колесами із гумовими елементами, а рейки з’єднуватимуть сучасними пружними кріпленнями з гумовими підкладками. До того ж, усі вагони матимуть фальш-борти, що прикриватимуть їх колеса і зменшуватимуть шум під час руху, а довкола всієї лінії встановлять шумозахисні екрани, розроблені спеціально для київського швидкісного трамвая. Звісно ж, кияни раділи таким перспективам. Проте замість обіцяних «покращень» тоді розгорівся величезний скандал. Міжвідомча робоча група Кабінету Міністрів з’ясувала, що швидкісну трамвайну лінію було укомплектовано несертифікованими та пошкодженими залізобетонними шпалами. Не було прокладено температурнонапруженої безстикової колії та не перенесено підземні комунікації, що загрожувало аваріями. Крім того, КП «Київпастранс» необґрунтовано закупило 40 ти-

сяч підкладок пружного скріплення та стільки ж гумових шумознижуючих прокладок на понад 5 мільйонів гривень, з яких використали лише 5 тисяч комплектів – тобто понад 4 мільйона гривень було витрачено марно.

ської епохи та слухаючи «мелодії безшумних трамваїв» через свої вікна. А також дивлячись на обдерті стіни ще нових станцій. Чому ж виникла така ситуація? Як пояснив «Вечірці» заступник начальника служби підрядних робіт «Київпастрансу» Костянтин Красавін, при реконструкції станцій швидкісного трамвая підрядна організація, якою тоді був «Київміськбуд-2» (можливо, він брав субпідрядників?) порушувала техноло-

Надходять нарікання від мешканців прилеглих до лінії трамвая будинків на шум коліс вагонів, оскільки не всюди, де потрібно, встановлено шумопоглинаючі екрани – зокрема, на ділянці від станції «Польова» до «Героїв Севастополя» «Результати» ж обіцянок чиновників, а також їхньої роботи бачать, а то й відчувають на собі тисячі киян, їздячи на кількох застарілих трамваях іще радян-

гії – особливо при облицюванні плиткою. Тому вона й відпадає майже на всіх станціях, тож їм доводиться періодично її… переклеювати. Особливо це

актуально для станції «Героїв Севастополя», де плитку клали в холодну пору року, до того ж не врахували, що тут підвищена вологість і деформація під час руху потягів. Тож замість проектних 10 років плитка не протрималася й п’яти. «Київпастранс» замінив її своїм коштом майже на 80 відсотків, а зараз вирішив узагалі зняти. Стіни «обшиють» спеціальною сіткою і поштукатурять, розписавши «під плитку», щоб станція не вирізнялася, так би мовити, на тлі загального «пейзажу». Як зазначив пан Красавін, на ці дефекти вони складають спеціальні акти і передають до суду, де комунальне підприємство вирішує стосунки з «Київміськбудом-2». Як постійний пасажир швидкісного трамвая, я зауважив, що й сам проект навісів на станціях далекий від досконалого: напевне, його розробляв той, хто ніколи не користувався трамваєм, або ж монтувала якась «потрібна організація». Адже ці навіси далеко не всюди захищають пасажирів від дощу та снігу, а також від них вже поіржавіли металеві лавочки на перонах, які замінили дерев’яними – нехай гниють... Та й плитка під ногами розсипається. Із цими претензіями представник «Київпастрансу» погодився, додавши, що на кількох станціях просто не змонтовано бокові захисні скляні стінки, а на деяких вандали розбивають або просто знімають їх секції. Тож доводиться замінювати навіси також за кошти підприємства. На це у «Київпастрансу» є своє пояснення: оскільки останніми роками практично не було бюджетного фінансування, то підприємство не мало можливості ліквідувати названі недоробки. І сподіваються, що нинішнього року ситуація поліпшиться. У планах – реконструкція станцій «Івана Лепсе», «Героїв Севастополя», «Національний авіаційний університет», «Польова», «Політехнічна», на яких буде встановлено підйомники для людей із обмеженими можливостями, а також дороблено системи водопостачання, каналізації, оповіщення тощо.

На пішохідному переході як на другому поверсі Одна з ознак сучасних європейських міст – невеликі прості рішення, спрямовані на те, аби міський простір став зручнішим і безпечнішим для пішоходів. Одним із таких рішень є підняті переходи, коли не людина спускається з тротуару на проїжджу частину, щоб перейти через дорогу, а автомобілі заїжджають на підвищення на рівні тротуарів. Такі переходи поширені на невеликих вулицях, у житлових районах. Й ось два таких об’єкти з’явилися декілька днів тому на Печерську: перший – біля військового шпиталю, другий – на вулиці Суворова, коло Печерської РДА. Завдяки цьому рішенню люди з обмеженою мобільністю можуть простіше перетинати проїжджу частину. Утім, чимало водіїв, котрі вже проїжджали через ці переходи, зауважують, що ефекту «лежачого поліцейського», тобто примушування знизити швидкість, тут немає через надто пологий підйом.

6

сильні духом

Вечірній Київ | 9 червня 2016 року | №23 (19205)

Фото автора

без бар’єрів

Люди повинні мати рівні можливості в пересуванні Віктор ПРИХОДЬКО

Мерія облаштовує безбар’єрне середовище в центральній частині міста.

Художник Юрій ПАЦАН:

«Думки матеріальні. Поки малюєш, думаєш про хороше» Анна РОДІЧКІНА

Коли дехто з художників нарікає на брак грошей і зв’язків, щоб організувати виставку, художник Юрій Пацан влаштовує їх одну за другою. Нарікати, каже, немає часу. Треба жити і використовувати сповна кожну хвилину, годину, день! Позаторік йому присвоїли почесне звання «Заслужений художник України», хоча він і не має професійної освіти за плечима. До аварії, в яку Юрій потрапив у 1999 році, був «технарем» (працював токарем), не думав про творчість. Після спинномозкової травми опинився в інвалідному візку, але написав близько... тисячі картин.

– Що допомагає вам бути сильним духом?

– Перша думка після аварії – як повернутися до життя. Коли був на ногах, щоранку гантелі, гирі тягав. Треба було утримував родину – маю двох доньок. Дружина – вчитель. Коли сталася біда, старша донька ходила у шостий клас, а молодша – в четвертий... А я лежу... От коли було найбільше випробування на твердість характеру. Доводилося стискати зуби, аби не виказати болю. Згодом зрозумів: значить, це моя доля, мій шлях. Маю його пройти, а може, й іншим приклад показати...

– Багато здорових художників нарікають, що важко влаштувати виставку. А у вас вона навіть нині триває.

– Один чоловік якось сказав, що я «піарюся» на візку. Кажу – бери моє посвідчення, бери візок – і «піарся». Щоправда, такий випадок за 16 років був лише один.

– Ви і не мріяли бути художником. А тепер у вас купа нагород...

– Після аварії лежав на спині. Що робити? Батько, який тоді ще був живий, робив мені дерев’яні заготівки з липи, а я з них ікони вирізав. Доньки вінчалися потім із тими іконами. Вирізав рукотворний образ із дерева і розмалював. Робив копії старих ікон, які вже розсипалися від часу. Згодом захотілося чогось нового. Почав плавити кольорові пластикові пляшки – робив із них прикраси. Потім почав писати картини на полотні. Якось у дядька був день народження. Задумав подарувати йому картину з конем. Намалював, але в останній момент передумав дарувати. І досі той кінь у мене вдома «пасеться» в архівах. Надто вже примітивний вийшов малюнок. Зрозумів, що треба добряче літератури перелопатити...

Два роки не наважувався сісти на візок. Мені його привезли, то так і стояв. Не хотів мати навіть інвалідного посвідчення. Здавалося, як сядеш на візок, то втратиш усі шанси бути здоровою людиною.

– А коли прийшов успіх?

– Почав малювати простіші композиції, квіткові. Якось зайшла знайома і запитала, звідки така гарна картина з ромашками. Купила ту картину за 50 гривень. Тоді виникла думка: тож я можу працювати над собою і допомагати сім’ї. Вщипнув у котика трішки шерсті – зробив пензлика. Тільки потім дізнався, що такими пензлями можна хіба що підписи ставити. Потім прикупив інструментів. Те-

пер для трави маю одного пензля, для фону – іншого. Придивився до улюбленого Шишкіна – у нього хороший інструмент. Не вимальовує листочка, а штрихом його ставить. Так я оволодів багатьма техніками.

– Усього навчилися з книжок?

– І на практиці теж. Учителя не було. З картинами на виставки їздила дружина. Якось умовила і мене поїхати. Спершу не хотів – там же професійні художники, а я хто? На виставці ніхто й не знав, що художник на візку. Та й зовні не дуже я на митця схожий. Імениті митці зауважили, що для художника без професійної освіти це непоганий рівень.

– Чому малюєте пейзажі? І більшість про село...

– Підхопив цю українську ноту і тримаю. Коли малюю – згадую молодість. Як косив пшеницю, ходив колючою стернею. Знаєте оте відчуття, коли ногою треба ставати обережно, аби не поколотися об стерню? Між тим, до мене часто підходять люди. Кажуть, що повертаються до своєї молодості, поки дивляться на мої картини.

– Який ваш улюблений куточок Києва?

– Багато їх, хіба всі перерахуєш? Люблю ботанічний сад. Туди можу дістатися автомобілем, але на місці парковки для людей на візку часто зупиняються хто завгодно. Їм і на думку не спаде, що приїду я на візку і мені саме звідси зручно пересісти з автівки на візок. Що вже казати про пандуси і бордюри.

– Мистецтво лікує?

– Аякже. Думки матеріальні. Поки малюєш, думаєш про хороше. Я не відчуваю свого тіла на 80 відсотків. Колись ноги були геть німі. Тепер відчуваю, коли дружина робить гарячі ванни для ніг. Десь там, дуже далеко, відчуваю, що у взутті тепліше. Повернувся до практики фізичних вправ... До чого тут мистецтво, запитаєте? Воно надихає жити!

до речі Цього року мерія планує обладнати пристроями звукового оповіщення пішохідні переходи в Печерському та Шевченківському районах, аби люди з вадами зору змогли безпечно перетинати проїзну частину вулиць.

Фото Володимира САВРУЦЬКОГО

думки вголос Юрій КРИКУНОВ, директор Департаменту соціальної політики КМДА: – Бар’єрів у Києві безліч, і не лише фізичних… Що стосується інфраструктури, то я маю сумніви, що численні магазини, бари, ресторани столиці зможуть забезпечити свої приміщення пандусами, підйомниками й туалетами для інвалідів. З одного боку, у нас немає нормальної інфраструктури, з іншого – багато людей не погоджуються рухатися в цьому напрямі… Я залучений до всіх процесів із безбар’єрності. З чогось треба починати. З Хрещатика? Почнімо з нього – хоча б центр міста зробимо безбар’єрним. Але, знаєте, на Хрещатику живе менше інвалідів, ніж на околицях. Їм буде приємно побачити це по телевізору, але дістатися туди вони не зможуть. Для того, щоб зробити Київ повністю безбар’єрним, необхідні кошти в розмірі двох-трьох бюджетів столиці. Проте починати з чогось усе ж потрібно.

Фото Бориса КОРПУСЕНКА

Юрій Пацан із дружиною Тетяною

Редакція «Вечірки» разом із Громадськими організаціями інвалідів і ветеранів, Департаментом соціальної політики та комітетом доступності КМДА розпочали акцію «Київ без бар’єрів». Наша мета – висвітлювати стан справ із доступністю для маломобільних людей у столиці, допомагати владі у розв’язанні цієї проблеми.

– Ми хочемо, щоб наша столиця стала справді безбар’єрною. Цьогоріч заплановано чимало заходів у центральній частині міста, і ми контролюватимемо як їх виконують, – наголосив перший заступник голови КМДА Геннадій Пліс. – Такі ж кроки мають здійснити в усьому місті, адже кияни – люди з рівними можливостями. Проектують транспортний пересадочний вузол на «Контрактовій площі», пристосований для обслуговування маломобільних верств населення. Зокрема, буде передбачено підвищені платформи для безперешкодного заїзду пасажирів у колісних кріслах до трамвайних вагонів, улаштування вільного доступу до них, розміщення турнікетів із ворітцями достатньої ширини для проїзду інвалідних візків,

додаткове освітлення платформи й викладення краю платформи тактильною плиткою для людей з вадами зору. Цього року планують зробити підйомники для осіб з обмеженими фізичними можливостями на станціях «Івана Лепсе», «Героїв Севастополя», «Гарматна», «Польова» та «Політехнічна» трамвайної лінії швидкісного руху від вулиці Старовокзальної до Великої кільцевої дороги. Крім того, у метрополітені хочуть улаштувати чотири пандуси на сходових маршах входів (виходів) до вестибюлів наземних станцій «Золоті ворота», «Вокзальна», «Політехнічний інститут» і нанести попереджувальні смуги з полімерних матеріалів на платформах 12 станцій (по 2 смуги на кожній). Щокварталу оновлюватимуть 813 попереджувальних смуг яскраво-жовтого кольору на першій та останній сходинках сходових маршів станцій, пересадочних вузлів між лініями й у підземних пішохідних переходах.

суспільство

Вечірній Київ | 9 червня 2016 року | №23 (19205)

що хвилює

7

ініціатива

Громадська рада шукає небайдужих Національна стратегія сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні викликала неабиякий суспільний резонанс. У вівторок дорожню карту для місцевого самоврядування Києва обговорювала Громадська рада при КМДА. Спільне бачення влади й ради – ефективна взаємодія, створення у столиці спроможної структурованої територіальної громади.

коментарі для «ВК» Фото Григорія КУБЛАНОВА

Марина ХОНДА, директор Департаменту суспільних комунікацій КМДА: - Міська влада виступає за конструктивний діалог з представниками громадянського суспільства. Указ Президента України «Про сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні» спрямований на підтримання ініціатив громадськості, налагодження ефективного діалогу та партнерських відносин між органами державної влади та громадою. На мою думку, насамперед варто закріпити департаменти КМДА за комітетами Громадської ради для того, щоб ця співпраця була ефективнішою. Таким чином ми допоможемо громаді зрозуміти, які важелі має міська влада, у яких підрозділах можна знайти ту чи іншу корисну інформацію. Бо часто громадськість не знає, де саме цю інформацію шукати, а відтак помилково вважає, що влада є закритою. Упровадивши такий алгоритм співпраці, ми одразу знімемо чимало питань. Тоді нам буде легше порозумітися, знайти спільні знаменники в діяльності та рухатися далі.

Галина ПЕТРЕНКО

Матеріали в європейських ЗМІ про тих чи інших іноземців-опозиціонерів апріорі сприймаються громадськістю як захист демократії та поборників громадянських прав. У європейських медіа вже давно фігурують імена опонентів чинної влади Казахстану, такі як Мухтар Аблязов, Сирим Шалабаєв, Олександр Павлов, брати Муратбек і Бахитжан Кетебаєви, Ірина Петрушова, Віктор та Ільяс Храпунови, Лейла Бекетова, Ігор Вінявський та інші. Усі представники цієї групи опозиціонерів, за даними ЗМІ, перебувають у родинних зв’язках або принаймні фінансовій залежності. Усі вони вільно почуваються на території Євросоюзу, оскільки мають славу відомих борців за права громадян і справедливість. Проте інший бік діяльності опозиційного руху за кордоном тісно пов’язаний з фінансовими операціями. Свого часу Мухтар Аблязов створив у Казахстані незареєстровану партію «Алга» – так звану позасистемну опозицію не лише для патріотично налаштованих земляків, а й, як свідчить досвід, як ширму для приховування справжніх цілей. Словом, представники опозиційних олігархів-утікачів найперше фактично монополізували європейський медійний простір щодо життя та ситуації в Казахстані. Медіа-крилом угруповання можна назвати фонд «Відкритий діалог» на чолі з Людмилою Козловською. Саме через нього здійснюється «реставрація» іміджу Мухтара Аблязова. Проте позитиву це не додало, бо, по-перше, складно казати добрі слова про людей, котрі покинули батьківщину. Жодні аргументи тут не працюють. Утікачів

не розуміють будь-де, їх завжди сприймали як зрадників. По-друге, якщо кошти виводяться за межі країни, зазвичай таємно, нівелюється будь-який патріотизм. Нині Аблязов за підозрою в крадіжці кількох мільярдів доларів, незважаючи на досить великі статки, перебуває під вартою у французькій в’язниці. Незаконність його фінансових оборудок доведена не тільки юристами Франції, а й судом Лондона. Спроби Аблязова захистити свої протиправні дії за допомогою громадських дискусій та виступів за реформування Інтерполу, а отже, фактичне його обеззброєння, теж провалилися. Такі акції, організовані кланом казахських олігархів, засвідчують, що потужного захисту від маніпулювання громадською думкою навіть у Європі немає. Адже Великобританія спочатку надала Аблязову статус політичного біженця й лише після кількарічних судових розглядів змінила своє рішення, засудивши олігарха на 22 місяці за неповагу до суду. Про політичний підтекст навіть не йшлося, адже у справі фігурують фінансові оборудки. Зокрема одна резонансна справа почалася з позову казахстанського «БТАБанку» до Аблязова щодо розкрадання мільярдів доларів. Аби заховати вкрадене, були застосовані віднедавна всім відомі схеми з виведення капіталу в офшори. Саме англійський суд з’ясував, що кошти розкрадалися через спеціально створені офшорні компанії, кількість яких перевищувала 1300. Розмах діяльності Аблязова не обмежується тільки Казахстаном, справи олігарха стосуються України, Киргизстану, Латвії та інших країн. Україна як одна з найбільш постраждалих разом з іншими звернулася до Франції з проханням

про екстрадицію Аблязова. Зважаючи на хистке становище свого капіталу, олігарх намагався заручитися хоч чиєюсь підтримкою, виступив у ЗМІ проти Казахстану. Нещодавно були заморожені рахунки Аблязова та Храпунова у США. Великі суми грошей були виявлені в процесі одного судового розгляду, розпочатого в травні 2014 року в суді американського штату Каліфорнія за позовами органів влади Казахстану. На сьогодні у Федеральному суді США та суді штату Нью-Йорк триває робота з повернення заморожених коштів до Казахстану. Закономірно, що Лейла Бекетова, Муратбек Кетебай та інші активно виступають у ЗМІ, критикуючи і європейську громадськість, і Казахстан. Спроби інформаційної атаки Аблязова-Храпунова майже не сприймаються, проте насторожує інше: за словесними баталіями можуть бути приховані сумнівні дії. Прокуратура Казахстану ще 2012 року запобігла запланованим терактам в Алмати, коли були знешкоджені й вибухові предмети, і кошти (сліди тероризму, за деякими даними, ведуть саме за кордон, до олігархічних кланів). Якби не оперативні дії прокуратури, наслідки терактів могли бути жахливими й масштабними. Сьогодні Казахстан отримує нову хвилю інформаційних нападів, і чимало з них мають чіткий почерк відомих олігархів-утікачів. Ураховуючи можливість розвитку таких сценаріїв на території Європи, непокоїть її вразливість перед організованою злочинністю інших країн. Махінатори з великими капіталами мають змогу маніпулювати громадською думкою, тиснуть на суди й уряди, підриваючи правову систему, створюючи загрозу для національної безпеки.

Фото Григорія КУБЛАНОВА

Дещо про активну закордонну діяльність утікачів-олігархів з Казахстану

Михайло КАЛІНІЧЕНКО, голова Громадської ради при КМДА: - На часі – реформування місцевого самоврядування. Упевнений, що кияни обома руками за створення спроможної територіальної громади, яка б впливала на міські процеси та рішення влади, була постійно у грі, а не «бігала» за тими чи іншими забудовниками… Громадянське суспільство вже давно зачекалося на кардинальні зміни. Знаю, що містяни очікують від Громадської ради плідної роботи, конструктивних рішень на перспективу. Наприклад, на порядку денному є питання щодо забудови, до обговорення мають долучитися активісти, а не лише члени Громадської ради. Закликаємо приєднуватися до нашої організації експертів, активних і небайдужих киян, які прагнуть позитивних змін у нашій столиці та хотіли б представляти й обстоювати не лише власні інтереси, а й інтереси всіх мешканців через Громадську раду. Михайло КАМІНСЬКИЙ

благодійність

«Я — лише олівець» Художниця Валерія Моє розпише стіни столичних інтернатів та лікарень У Києві розпочинають благодійний проект «Барви надії». Протягом року Валерія Моє малюватиме на стінах у дитячих медзакладах та інтернатах веселі й барвисті історії. Ідея виникла у співпраці з благодійним фондом «Соціальне партнерство». Першими проект прийматимуть міські дитячі клінічні лікарні №1 та №2, Святошинський дитячий будинок-інтернат для хлопчиків, Дарницький дитячий будинок-інтернат для дівчаток, міська дитяча клінічна лікарня №6 та благодійна їдальня для пенсіонерів, переселенців і безпритульних благодійного центру «Стефанія». У КМДА кажуть, що ці заклади найбільше підходять для впровадження проекту.

– Валеріє, як склався проект?

– Із фондом «Соціальне партнерство» ми знайшли один одного через соцмережі. Знайома поділилася зі мною посиланням фонду: там саме шукали художникаволонтера для благодійного проекту – розпису дитячої їдальні для малюків із малозабезпечених сімей. Думаю, що сама доля нас звела тоді таким чином.

– Чи вже відомо, які малюнки з’являться на цих стінах?

– Зазвичай ідея для малюнків народжується в самому процесі роботи. Але точно можу сказати, що малюватиму щось однозначно радісне, оптимістичне і барвисте. Аби дитина, дивлячись на ці малюнки, посміхалася і вірила в

казку. І щоб через багатобагато років ці картинки залишилися яскравим спогадом у її житті. Проект триватиме близько року. Обсяги великі, а я сама…

– Де берете гроші на благодійність?

– Фарби оплатила компанія Caparol, а пензлики та інші витратні матеріали – фонд «Соціальне партнерство». Будь-яка добра справа, яку замислюю, у мене неодмінно збувається. Знаходяться кошти й можливості. Я займаюся благодійністю, тому що колись чітко визначила для себе шлях у цьому світі.

– Це не єдиний ваш благодійний проект?

– Я малюю від самого дитинства. Творчість – мій кисень, саме так допомагаю людям. Родинам, де є немовлята, пропоную розмалювати дитячу кімнату безкоштовно (щойно закінчила одну таку). Це мій паралельний проект разом із «Барвами надії». Натомість батьки діток купують іграшки, книжки та фрукти для малечі з малозабезпечених сімей… Колись почула вислів Матері Терези: «Я – лише олівець в руках Господа». Так от, і я лише олівець… Анна РОДІЧКІНА

8

тиждень столиці

Вечірній Київ | 9 червня 2016 року | №23 (19205)

4 червня Національний олімпійський комітет України організував всеукраїнську спортивну акцію «Олімпійський день на шляху до Ріо-деЖанейро». Учасники мали змогу зробити «Розминку з олімпійцями» під латиноамериканські мотиви, побачити показові виступи з традиційного бразильського виду спорту – капоейри, долучитися до різноманітних змагань і вікторин, познайомитися зі спортивними кумирами. Відбувся також FUN забіг, у якому взяли участь чемпіони та призери Олімпійських ігор, зірки шоу-бізнесу й усі охочі.

5 червня в Печерському ландшафтному парку діє літній кінотеатр. На екрані розміром 4 на 5 метрів планують кожні вихідні показувати нові й улюблені старі фільми. Організатори закликають кіноманів брати із собою ковдри, щоб прохолодними вечорами комфортно розміститися в зеленій зоні.

На бульварі Лесі Українки, 5 з’явився мурал, що зображує синього птаха у квітах. Малюнок на стіні залишив американець Ернесто Мараньє. Це вже не перша робота американського художника в Києві. Митець прибув до столиці України на 1-й Міжнародний фестиваль сучасного мистецтва в громадському просторі Mural Social Club.

На території Національного заповідника «Софія Київська» відкрили виставку скульптур відомих митців із різних регіонів України «Точка зору. Від Заходу до Сходу».

17

Вечірній Київ | 9 червня 2016 року | №23 (19205)

У Києві знесли «Пам’ятник чекістам», встановлений ще 1967 року біля станції метро «Либідська».

Спілкуватись англійською легко і просто У Києві почали роботу пришкільні мовні табори Марина МАРЧЕНКО

Щоб навчити українських дітей вільно спілкуватися англійською, громадська організація GoGlobal запросила з усього світу волонтерів, які погодилися приїхати до України власним коштом і попрацювати у пришкільних мовних таборах. 117 добровольців із 38 країн, таких як США, Велика Британія, Канада, Німеччина, Швейцарія, Мексика, Іспанія, Бразилія, Австралія тощо, взяли участь у реалізації цього проекту. Його основна мета – показати молоді, що вивчення мов – це легко і просто, а надто в літньому таборі, де нові друзі та цікаві події. «У пришкільних мовних таборах українські діти матимуть змогу не лише практикувати розмовну англійську, а й пізнавати культури десятків країн світу. А найголовніше, вони зможуть ознайомити представників цих країн із нашою культурою», – наголосила фахівець з комунікацій GoGlobal Лілія Дроздик. Вона також розповіла «Вечірці», що в Києві проект стартував у двох навчальних закладах – у гімназії №257 «Синьоозерна» та ліцеї №144 імені Г.Ващенка. Там

В Оболонському районі зносять незаконні МАФи. Наші фотокореспонденти минулого тижня зафіксували демонтаж тимчасових споруд біля станції метро «Героїв Дніпра».

З новим асфальтом!

6 червня на станції метро «Золоті ворота» відкрилася виставка 4-го Міжнародного конкурсу «Стоп цензурі! Громадяни за вільні країни». Ініціатором заходу стала громадська організація «Центр UA». На конкурс приймали роботи, тематично пов’язані із захистом свободи слова, доступу до публічної інформації, протидією цензурі, а також присвячені спеціальній темі року «Корупція – це...» Фото Бориса КОРПУСЕНКА , Олексія ІВАНОВА та Павла ПАЩЕНКА

у мовних таборах працюють і діляться досвідом Джулія та Майкл Лунд із Канади, Нікіта Антонов із Нью-Йорка й Дуна Манент із Барселони. Джулія має українське коріння, вона приїхала разом із сином допомогти київським школярам учити англійську. Під час навчання використовуються американські методики, які вчителям таборів передали професор Державного університету Орегону Леслі ОппБекмен і запрошений тренер від Посольства США Кевін МакКоуі. Як повідомили в Департаменті освіти й науки, молоді та спорту КМДА, цього року в столиці вже розпочали свою діяльність 153 пришкільні мовні табори. Вивчати іноземні мови під час літніх канікул виявили бажання 10,5 тисяч учнів київських шкіл за різними програмами, які тривають від 1 до 3 тижнів. Більшість дітей хочуть удосконалити свою англійську, але в усіх районах Києва діють також німецькі, французькі й іспанські групи. Заняття в мовних таборах проводять викладачі іноземних мов, студенти та волонтери. Але, на відміну від шкільних уроків, тут перевага надається інтерактивному спілкуванню, ігровим формам навчання, перегляду фільмів і мультиків іноземними мовами.

З кожним днем у Києві стає все більше об’єктів, на яких шляховики проводять ремонтні роботи. Сьогодні триває капітальний ремонт вулиць Миропільської, Бучми, Мельникова, проспекту Перемоги, Гаванського шляхопроводу, Південного мосту, реконструкція вулиці Васильківської та інших. Як повідомили у Комунальній корпорації «Київавтодор», 4 і 5 червня на проспекті Перемоги виконували підготовчі роботи та фрезерування дорожнього покриття. Нині шляховики взялися за влаштування нижнього шару асфальтобетонного покриття. З 3 червня триває ремонт дороги на вулиці Мельникова, де автодорівці переставляють бордюри. Також 4 і 5 червня на Миропільській проведено фрезерування – готують вулицю до асфальтування.

відпочивай!

Вечірній Київ | 9 червня 2016 року | №23 (19205)

Алевтина ПИЛИПЕНКО

«Вечірка» дізнавалася у власників пансіонатів, санаторіїв та мініготелів, чи очікують вони напливу туристів і скільки коштуватиме у розпочатому курортному сезоні відпочинок, а також чи варто відпочивальникам сподіватися на знижки за проживання, чи будуть цікаві екскурсії та інші додаткові сервіси.

ЛІКУЄ І ТІЛО, І ДУШУ

Цьогоріч турфірми столиці пропонують киянам відвідати Азовське море, а саме Арабатську Стрілку, Генічеськ. Привітне мілководне море швидко прогрівається і вже готове прийняти своїх відпочивальників у червні. Як правило, вже на початку першого літнього місяця там панує гарна, сонячна погода, яка і забезпечує повноцінний відпочинок як для дорослих, так і для малечі.

– Днями очікуємо приїзду туристів як із України, так і з Білорусі, – розповідає Марія, власниця міні-готелю, що на узбережжі Азовського моря. – До речі, і північним сусідам у нас подобається. Вже кілька років поспіль у нас відпочиває родина з Білорусі, якій наше море лікує не тільки тіло, а й душу. Тож і не дивно, що номер вони забронювали ще на початку березня. Проживання в нашому мині-готелі домашнього типу для однієї людини коштуватиме 240 гривень за добу. На жаль, нам не вдалося зберегти ціни на рівні минулорічних у зв’язку з підвищенням вартості комунальних послуг. А щоб приманити до себе ще більше потенційних відпочивальників, заповзятливі господарі ладні навіть безкоштовно доставляти їх із вокзалу Генічеська чи Новоолексіївки до себе, на базу. Можуть бути і знижки за проживання у розмірі 5 відсотків.

ВІДПОЧИНОК ЗІ ЗНИЖКОЮ

А ось для тих, хто все-таки вирішив знайти альтернативу Азовському морю, туроператори пропонують відпочити в Коблевому (Миколаївська область). Там розташувалися дві курортні зони – Молдавська, яку зазвичай рекомендують молодим людям, та Миколаївська – з аквапарком, для родинного відпочинку з дітьми.

– Саме у Коблевому минулого року ми з дівчиною відпочивали в одному з пансіонатів, що поряд із сосновим лісом, – ділиться спогадами з «Вечіркою» 29-річний киянин Михайло. – Поблизу є ресторан, де можна дуже добре пообідати. Ціни на курорті невисокі, порівняно із зарубіжними. Наприклад, двомісний номер з усіма зручностями у першій половині червня за добу для однієї людини коштуватиме 95 гривень, а з середини місяця – 130 гривень. Словом, уже починається «високий» сезон. Цікавий бонус пропонують для відпочивальників із дітьми. Варто зазначити, що юні туристи в Коблевому, віком від 6 до 12 років, можуть розраховувати на знижку за проживання у розмірі до 50 відсотків.

– Десять відсотків такої знижки готові надати і пенсіонерам, – говорить власниця одного з місцевих приватних готелів Лариса. – Також, попередньо забронювавши номер, ми гарантуємо триразове

9

А своє море – ближче їжу на кухні. – Чекаємо на туристів уже з наступного тижня. Ціни у нас демократичні, в номері економ-класу доба проживання для однієї людини коштуватиме 70 гривень, а за номер «стандарт» треба заплатити на тридцять гривень більше.

Дешево і сердито: двокімнатний «люкс» із червня до вересня за ціною 190 гривень з людини за добу

комплексне харчування вартістю 135 гривень у день.

«ЛЮКС» ЗА СТАРОЮ ЦІНОЮ!

А от Оксана, власниця однієї з приватних вілл у селищі Затока Одеської області, порадившись із чоловіком, вирішила піти іншим шляхом. Цього літа вона не підніме цін на послуги, пов’язані з відпочинком.

– Ми чудово розуміємо непросту економічну ситуацію в Україні, – говорить власниця бази відпочинку, – знаємо, як нелегко заощадити кошти для поїздки до моря. Тому пропонуємо двокімнатний «люкс» з червня до вересня за ціною 190 грн з людини за добу, а ось двомісний «стандарт» – за 115 гривень. Щоправда, в деяких номерах відсутній холодильник, тож ми надаємо право відпочивальникам користуватися спільним – за додаткову невелику плату. Крім того, ми зберегли добру традицію – видавати нашим гостям сухі пайки, коли вони від’їжджатимуть додому чи вирушатимуть на екскурсію.

ДЛЯ КОГО РИБОЛОВЛЯ – НАЙКРАЩИЙ ВІДПОЧИНОК

ЯКЩО ВАБЛЯТЬ ГОРИ

Власники карпатських приватних апартаментів заохочують відпочивальників турпоходами на будь-який смак: по лісові ягоди, гриби, а також риболовлею. Як кажуть, аби твої гроші… І справді,

підйом – з боку селища Лазещини, а довжина маршруту складає 16 кілометрів. Доїхати до місця призначення можна потягом № 117Л Київ – Чернівці. Вартість квитка у купейному вагоні коштує від 421 грн, а в плацкартному – від 219

Ми чудово розуміємо непросту економічну ситуацію в Україні, знаємо, як нелегко заощадити кошти для поїздки до моря. Тому пропонуємо двокімнатний «люкс» з червня до вересня за ціною 190 грн з людини за добу, а ось двомісний «стандарт» – за 115 гривень на курортах у західних областях нашої країни можна підібрати пансіонат чи санаторій на будьякий гаманець – чи то в горах на Буковині, чи то у передгір’ї Карпат, у Яремчі (Івано-Франківська область). Якщо ж надаєте перевагу екстремальному відпочинку, тоді вам слід піднятися на гірську вершину – Говерлу. Найлегший

грн. Можна також обрати потяг № 143К Київ – Івано-Франківськ, де квиток в купе коштує від 259 грн, а в плацкарті – від 158 грн. А ось поплавати в басейні, наповненому термальними джерельними водами, пропонує власниця одного з хостелів, що у Сваляві (Закарпатська область), Катерина: – У нас є можливість відпочивальникам самостійно готувати

5 корисних порад щодо вибору туру Чимало людей полюбляють подорожувати, але не в усіх для цього є досить часу або коштів. Нині популярності набувають тури вихідного дня. Щоб вирушити в таку мандрівку, не потрібно брати відпустку або відгули на роботі, витрачати багато сил і часу, аби зібратися в дорогу, та й велика сума грошей не знадобиться. На що ж слід звернути увагу, коли у вас з’явилася нагода поїхати в подорож Україною? Ось кілька порад, які можуть стати вам у пригоді.

1. НАПРЯМОК. Передусім необхідно вибрати місто або кілька міст, куди ви хотіли б завітати. Протягом двох днів ви зможете відвідати 1-2 міста, тож не намагайтеся охопити все й одразу. Найпопулярнішими містами вихідного дня є Львів, Кам’янець-Подільський, Мукачеве, Чернігів, Одеса, Ялта. Кожне з них має свою «родзинку» та цікаву історію.

2. ПРОЖИВАННЯ. Потурбуйтесь про місце вашої ночівлі, оскільки після насиченого екскурсіями дня й, можливо, утомливих походів вам треба буде добре відпочити.

3. ПРОГРАМА. Тепер, коли ви вже визначилися з напрямком, зверніть увагу на екскурсійну програму, перелік об’єктів, які входять у вартість туру

та які ви зможете відвідати самостійно. Приділіть кілька хвилин вивченню найвідоміших пам’яток обраного вами міста. Це допоможе легше сприймати інформацію під час екскурсій.

4. ХАРЧУВАННЯ. Підготуйтеся до того, що в багатьох турах вихідного дня передбачені лише сніданки, а часу на тривалі зупинки й перерви на обіди або вечері у вас не буде, тому їсти доведеться практично на ходу або в автобусі.

5. ВАРТІСТЬ. Не секрет, що одним із основних критеріїв під час вибору туру Україною є його вартість. Середня ціна за тур становить 500-700 грн за людину. Не намагайтеся відшукати занадто дешевий або надто дорогий тур, позаяк і там, і там чатують «підводні камені».

Немало рибалок із Києва зазвичай їдуть на відпочинок до села Вовчого, розташованого за 12 кілометрів від Сваляви. Саме тут створено форельне господарство із двоповерховими дерев’яними котеджами. Проживання в номері «люкс» на чотири особи коштуватиме 1000 грн за добу для однієї людини. Господарство має 18 ставків, заповнених фореллю. Поряд – річка, ліс. Якщо туристу не пощастить з риболовлею, власники котеджів готові запросити до шведського столу, вартість якого входить у вартість путівки. Доїхати до Сваляви можна потягом № 099К Київ – Ужгород. Вартість купейного квитка там коштує від 209 гривень, а в плацкартному вагоні – від 150 гривень. Не варто забувати киянам і про славнозвісний Моршин у Львівській області.

– Моршинський курорт допоміг мені відновити здоров’я, набратися сил та подихати чистим повітрям, – розповідає киянка 23-річна Олена. – Переваги курорту – це розкішна природа, чудовий клімат та можливість полікуватися мінеральною водою. Її вживають після їди, щоб позбутися хвороб шлунково-кишкового тракту. Відпускається вода безкоштовно, але, щоб її набрати вдосталь, необхідно вистояти чергу. Є, на мій погляд, і недоліки курорту. Це – замало розваг для молоді. Однак цього року поїхати до Моршина не вийде – через брак грошей, тому планую відпочити в одному з селищ Полтавщини. Стосовно вартості – за відпочинок в одному із санаторіїв курорту необхідно заплатити від 200 гривень за добу на одну людину.

ЗАСМАГАЄМО НА КИЇВЩИНІ

Бази відпочинку розташовані уздовж берегів Київського моря – на сьогоднішній день там є безліч котеджів на будь-який смак, а ціни за проживання стартують від 500 грн за добу на одну людину. Зазвичай на їх територіях діють спортивні майданчики, лазневі комплекси, басейни тощо. Але можна знайти і дешевший варіант. Наприклад, будиночки на одній із баз відпочинку, розраховані на проживання чотирьох туристів, однак усі зручності – на території бази, тож і вартість проживання там нижча, на рівні 300 гривень. Нагадаємо: від будь-якого відпочинку ми перш за все очікуємо задоволення. Але якщо з різних причин, в тому числі й через брак коштів, вам не пощастить цього літа поніжитися на березі моря чи річки під променями сонця, не варто впадати у відчай. Бо ж «хто шукає, той завжди знайде» відпочинок на свій смак і гаманець.

18

війна і ми відгуки

з фронту Читаємо «Вечірку» від шпальти до шпальти Щотижня редакція «Вечірнього Києва» направляє на фронт частину накладу газети. Доставляє інформаційні «набої» воїнам волонтер Ахмад Атакулієв (позивний Док). Нещодавно Док записав на сході відгуки бійців про «Вечірку». Сергій, позивний Ведмідь: «Від шпальти до шпальти читаю усі номери «Вечірнього Києва», які до нас доїжджають. Дуже гарна газета, багато інформації, нам усе цікаво, що діється на мирній території, так ми частіше згадуємо про свої домівки. Дуже вдячні нашому волонтерові Доку, який постійно привозить нам свіжі газети, а також колективу «Вечірки». *** Андрій, розвідник: «Часто читаю «Вечірку», газета для нас – як ковток свіжого повітря. Нам тут, у зоні АТО, вкрай не вистачає повідомлень про те, що відбувається в країні. І «Вечірка» саме намагається заповнити це інформаційне поле. Дуже багато цікавих статей, вони гарно подаються, відчувається, що працюють фахові журналісти. Ми були б раді, якби газету нам привозили якомога частіше. Із побажань: більше матеріалів про спорт». ***

Михайло, розвідник: «Вечірка» – цікава газета, легко читається. Завжди з нетерпінням очікуємо на приїзд Дока. Вдячні журналістам, що допомагають нам долати інформаційний голод. Разом наближатимемо перемогу». *** Святослав, сержант: «Приємно, що в кожному номері газети є сторінка «Війна і ми». Відчуваємо, що про нас не забули. Дякуємо Доку, який постійно привозить нам свіжі номери газети». *** Сергій, кулеметник: «Читаю «Вечірку» вже протягом багатьох місяців. Для нас вона – своя, особливо тішить, що майже в кожному номері журналісти розповідають про воїнів, їхні родини, про волонтерів, а також про потреби та проблеми тих хлопців, які повернулися із зони АТО. Хочу запевнити, що моральна підтримка для бійців є дуже важливою».

Вечірній Київ | 9 червня 2016 року | №23 (19205)

киянам про киян

Український генерал з мечем від британської королеви Фото з архіву Миколи КОВБИ

Леонід ФРОСЕВИЧ, Світлана КОВАЛЬОВА

Українська армія вже навчилася добре воювати. На жаль, на власних помилках. Киянин, генерал-майор Микола Ковба робив усе можливе, щоб наші воїни якнайменше помилялися. Микола Дмитрович працював викладачем у Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського. Звільнився з навчального закладу. Й одного дня пішов записуватися добровольцем на фронт – не взяли, кажуть, вік уже не той. Просив командування Національної гвардії призначити радником… Прохання залишилося без відповіді. Ми вирішили розповісти про долю генерала.

ПРОСИВСЯ РАДНИКОМ НА ФРОНТ

– Засмутилися, певно, Миколо Дмитровичу, що зараз не на фронті?

– Щастя генерала має бути в його призначенні – служити Батьківщині. А щодо віку? Як кажуть, колишніх генералів не буває. Шкода, що на фронті не використовують мого досвіду… Я надіслав пропозиції, що треба зробити… Наприклад, запровадити інститут радників командирів дивізіонів, батальйонів. Щоб ними стали відставні кадрові офіцери. Росія на такий крок пішла. До речі, на вигляд генерал – аж ніяк не літня людина. Із десяток років можна легко скинути й сказати, що це діючий офіцер. Підтягнутий, відчувається армійська виправка. Колись Микола Дмитрович мав п’ять спортивних розрядів, зокрема зі стрільби, бігу. Нині він легко робить стійку на голові.

– З погляду воєнного мистецтва, як діють наші підрозділи на сході?

– Вони хоробро воюють. Там, на передовій, велика самопожертва наших хлопців, надзвичайно високий дух патріотизму. Водночас на першому етапі антитерористична операція виявила непідготовленість як нижчої, так і вищої ланок командування Збройних сил України, генералітету. Було недостатньо ґрунтовно продумано планування операцій та, особливо, всіх видів забезпечення. Серед іншого: відсутність чіткої організації взаємодії всіх структур, підрозділів Збройних сил та інших військових формувань; неготовність керівництва до застосування нових способів ведення збройної боротьби в умовах гібридної війни; непрофесійні

1998 рік. Надзвичайний і Повноважний Посол Великобританії в Україні Рой Рів вручає полковнику Ковбі Королівський меч честі

рішення… Але не виню генералів за ці недоліки, звинувачую викладачів навчальних закладів, які не дали їм належної підготовки. Микола Дмитрович нещодавно мав зустріч з кількома випускниками університету оборони, котрим свого часу читав лекції. І був приємно здивований розповідями офіцерів, як вони в бойовій ситуації на Донбасі успішно застосували деякі секрети з уведення противника в оману. Російські найманці клюнули на таку «наживку».

– Чи залучали вас як експерта до вивчення певних наших військових невдач на сході?

– Військова прокуратура Південного регіону України направила через Генштаб до Національного університету оборони матеріали кількох досудових кримінальних проваджень із проханням провести їхню експертизу, визначивши міру вини того чи іншого військовослужбовця. Старшим експертної групи при-

завдання у другій половині дня, надвечір, та розташувався на відпочинок замість облаштування блокпоста, підготовки укриття для бойової техніки, окопів і траншей для вартових, а отже, система вогню, спостереження й розвідки практично не була організована. До них приїхав командир бригади, побув кілька годин і поїхав. Він, вважаю, також винен, бо потрібно було з’ясувати в комбата, які рішення ухвалені на місцевості, як організовано охорону й оборону, інші питання, що стосуються обладнання блокпоста в інженерному плані. Я зробив висновок про відсутність чіткої організації управління та контролю з боку керівного складу оперативного командування «Північ» і командування бригади.

– Що вразило вас під час вивчення цих матеріалів?

– Офіцери нижньої ланки були погано підготовленими, щоб керувати підрозділами.

Колишніх генералів не буває. Шкода, що на фронті не використовують мого досвіду значили мене. Нам було доручено вивчити матеріали щодо подій у Краматорську та в районі Волновахи (ідеться про випадок, коли цивільні заблокували в місті колону десантників, і про трагедію підрозділу, що був знищений терористами в лісосмузі).

– Щодо нападу терористів на українських воїнів під Волновахою у травні 2014-го. Що командування зробило не так, як слід?

– Командир 3-го батальйону 51-ї механізованої бригади одержав наказ організувати блокпост під Волновахою. Батальйон прибув на місце виконання бойового

ВІЗЬМІТЬ НА ОЗБРОЄННЯ НАУКУ ПЕРЕМАГАТИ

Микола Дмитрович на диктофон докладно розповідав про те, що треба зробити, аби у війську були суперпрофесіонали, що заважає нашим Збройним силам стати ще могутнішими й більш боєздатними, що у військовій науці сьогодні не так, як має бути. Хто дослухається до його порад? От доводиться іноді чути: мовляв, старі кадри вже не вміють по-новому мислити. Погодьтеся, це не про генерала Ковбу… В армії він прослужив майже 37 років. Із відзнакою закінчив три військові виші: Харківське вище танкове командне училище, Акаде-

Курсант Микола Ковба

мію бронетанкових військ ім. Малиновського, Академію Збройних сил України (оперативно-стратегічний факультет). Командував танковим взводом, ротою… Був першим заступником начальника штабу Північного оперативно-територіального командування. У 1997-2000 роках служив начальником штабу 38-го армійського корпусу (Прикарпаття). Упродовж 2001-2004 років проходив службу в Головній інспекції Міністерства оборони України. Звільнився зі Збройних сил 2004-го в запас із посади старшого інспектора Головної інспекції МОУ. Потім Миколу Дмитровича запросили на викладацьку роботу до Академії Збройних сил України (нині – Національний університет оборони України). Утім, трішки про родинне коріння Миколи Ковби. Народився він 1949 року в селі Бортники Фастівського району. Після закінчення середньої школи та курсів механізаторів працював трактористом у Бортниках. 1968-го розпочалася військова кар’єра юнака: спочатку – строкова служба, потім – військове училище. Цікавий факт: 1998 року полковник Ковба як найкращий випускник Академії Збройних сил України отримав індивідуальний «Меч Честі» від Королеви Великобританії Єлизавети ІІ. Нагороду вручив британський посол. Так, сьогодні генерал Ковба у відставці. Має в селі батьківську хату, город. Він з дружиною, як каже, «поближче до земельки». Глава сім’ї – на всі руки майстер: і столяр, і фахівець із металу, й автослюсар, і радіоприймачі лагодить. А міг колись мати «золоту крамничку» у Тріполі (Лівія), кругленьку суму на рахунку в іноземному банку. Не захотів. Що це за історія? За часів СРСР офіцера Ковбу як військового фахівця відрядили до Лівії. Там він опікувався підготовкою окремого танкового батальйону в Сахарі (1978-1980 роки). Лівійці були вражені високою боєздатністю цієї частини. Тому просили «хабіра Колю», себто друга, залишитись у країні, обіцяли «золоту крамничку» у Тріполі та гарний рахунок у банку. Однак Ковба відмовився. Чи шкодує нині за тією лівійською крамничкою? Ні. Ми поцікавилися, чи може генерал бути корисним армії сьогодні, скажімо, на фронті? І почули несподіване: генерал усе ще… в армії. Каже, що написав нову лекцію. Хочеться, щоб ця праця прислужилася нашій армії.

доля людини

Вечірній Київ | 9 червня 2016 року | №23 (19205)

19

І поставив «Мрію» на крило Микола ПАЦЕРА

Для зустрічі з Олександром Галуненком – Героєм України, заслуженим льотчиком-випробувачем, який «поставив на крило» десятки літаків, ми мали кілька приводів. У березні йому виповнилося 70. Тридцять років тому було затверджене тактикотехнічне завдання з будівництва найпотужнішого на планеті літака-ваговоза Ан-225 «Мрія», що встановив 240 світових рекордів та якого 15 років тому першим випробовував цей льотчик. А також – нещодавній політ нашого гіганта до Австралії з величезним генератором на борту.

ФУРОР В ОКЛАХОМІ

Олександр Васильович за звичкою дивився теленовини. Раптом на екрані з’явилася знайома «Мрія» в оточенні тисяч людей. Наш ваговоз успішно доставив на завод у Австралії 130-тонний генератор, подолавши понад 15500 кілометрів – це міг зробити лише цей найбільший у світі авіалайнер. Подивитися на диво-літак зібралося близько 20 тисяч людей. Мимоволі спогади розтривожили душу… Саме таким тисячним натовпом 1990 року на авіасалоні в Оклахомі зустрічали здивовані американці нашу «Мрію», командиром екіпажу якої був Олександр Галуненко. Незвиклі стояти в чергах, вони ледве протискувалися всередину суперлайнера, щоб узяти автограф – навіть на 100-доларових купюрах. І не розуміли, звідки прилетіло це диво. Тоді Галуненко вирішив повісити в салоні карту світу – на ній фломастером обвели Україну і показували всім цікавим. Подібний ажіотаж викликала їхня поява і на заводі «Боїнг» у Сіетлі, робітники якого вважали, що будують найбільші у світі літаки, аж раптом – конкурент із невідомої України... А як вражено дивилися в небо парижани, коли на малій висоті пропливав здоровенний літак із меншим човником на «спині», що прилетів на авіакосмічний салон! Було ще чимало польотів до різних країн, що викликали неймовірний подив іноземців. Недаремно ж цей лайнер занесли до Книги рекордів Гіннеса, адже він установив 240 світових досягнень. Лише одного разу, про що мало хто крім Галуненка знає, в листопаді 1991 року «Мрія» під його керівництвом мала інцидент, коли перевозила гуманітарний вантаж зі США до України. Тоді стався витік рідини із двох гідросистем, що могло привести

до проблеми, тож командир із великим ризиком змушений був піти на аварійну посадку… Пригадав Олександр Васильович і як видатні конструктори АНТК ім. Антонова на чолі з Петром Балабуєвим майже 30 років тому буквально днями й ночами втілювали в життя амбітний радянський проект літака, названого ним «Мрією», який міг би перевозити на собі космічний човник «Буран» і дав фору американському проекту «Спейс Шатл». Тоді Галуненко очолив екіпаж Ан-225, оскільки досконало знав його попередника – «Руслана», на базі якого й створювали «Мрію». Він підказав немало конструкторських рішень, зокрема, з організації управління літаком і розміщення приладів. Тож цей ваговоз довели до такого рівня, що після першого польоту Галуненко сказав конструкторам: випробувачі тут просто не потрібні, якщо будуватимуть такі літаки.

піти в народні депутати, щоб «вибивати» там увагу до галузі. І певною мірою йому це вдалося. Хоча й попрацював він у парламенті лише півтора року, все ж був співавтором законопроектів щодо підтримки авіапрому, а також зумів домогтися, що на 2007 рік у Державний бюджет на його розвиток було закладено 720 млн грн, тоді як раніше давали 150. Більше того, держава регулярно знімала мільйонні податки з АНТК ім. Антонова, що сам заробляв хоч якісь кошти на розвиток, зокрема, перевезенням вантажів «Мрією» та «Русланами». Галуненко вважає безглуздям, що досі на державному рівні розвиток авіапрому не став пріоритетним, адже Україна має повний цикл – від проектування до серійного виробництва літаків. Тож при належному державному фінансуванні країна могла б вийти на передові позиції, принаймні, у Європі. Проте й сьогодні у пар-

Олександр Галуненко біля своєї «Мрії» (1989 р.)

Галуненко вважає безглуздям, що досі на державному рівні розвиток авіапрому не став пріоритетним, адже Україна має повний цикл – від проектування до серійного виробництва літаків. Тож при належному державному фінансуванні країна могла б вийти на передові позиції, принаймні, в Європі. На жаль, непотрібним виявився і сам літак, коли з розвалом СРСР згорнули космічну програму, для якої його будували. Довгі роки він стояв на заводських задвірках, аж доки Петро Балабуєв із такими ж фанатами-конструкторами не реанімували його, а Галуненко не підняв у повітря 7 травня 2001 року. І «Мрія» знову зробила фурор у всьому світі: спочатку на Міжнародному авіакосмічному салоні у французькому Ле Бурже, потім – перевозячи неймовірно великі вантажі.

АВІАЦІЙНИЙ СИНДРОМ

Про свою «Мрію» та десятки інших «обкатаних» ним літаків, серед них і знаменитих «Русланів» та Ан-70, Олександр Васильович може розповідати годинами, благо, що в такому поважному віці на пам’ять не скаржиться. Проте, як він жартує, має інший діагноз: «авіаційний синдром» – коли хронічно хворієш авіацією. Але інакше жити не може. Ці вболівання навіть привели було його, людину глибоко аполітичну, до великої політики. Адже роками буквально на власній шкурі відчував, як погано ставиться держава до розвитку вітчизняної авіації, тож ризикнув

ламенті немає сильного авіалобі, яке б «пробивало» необхідні для розвитку галузі закони, що так потрібні зараз для нашого авіапрориву на євроринки.

НЕБЕСНЕ КОХАННЯ

Гостюючи у затишному і просторому будинку, зведеному за ескізами самого Галуненка в мальовничій Бучі, почесним громадянином якої він є, я з не меншим захопленням, ніж про літаки, слухав його розповідь про справжнє людське щастя, яке йому дарує родина. Із майбутньою дружиною Валею познайомився в запорізькому інтернаті, де вони сиділи за однією партою. Дівчина з великою цікавістю слухала захоплюючі розповіді Сашка про літаки, його мрію побудувати ранцевий вертоліт, стрибки з парашутом. Зрештою, сама записалася до парашутної секції, і вони здійснили спільний стрибок. Тож іще школяркою Валя всім серцем сприйняла наміри Сашка стати льотчиком-випробувачем. А згодом їхня дружба переросла у світле почуття першого кохання. Проте, отримавши атестати, їм довелося розлучитися, оскільки Олександр вступив до Черні-

Олександр і Валентина

гівського військового училища льотчиків. Їхнє кохання трималося на щоденному листуванні. Одружившись ще у курсантські роки, молодий лейтенант прибув на місце служби разом із дружиною з одним чемоданом на двох. І хоч згодом матеріально вони стали міцніти, та не в цьому було їх щастя – невдовзі у Галуненків народилося двійко діточок. Попри успішну військову кар’єру, майбутній Герой України вирішив піти з армії, щоб здійснити дитячу мрію – випробовувати літаки. Він став слухачем Школи льотчиків-випробувачів, втративши перспективу військової кар’єри, а отже й частину фінансового достатку сім’ї. Проте Валентина жодним словом не дорікнула чоловікові, оскільки знала, що він не зможе жити без неба. Розуміла, що в нього буде відповідальна і навіть ризикована робота, одначе прийняла вибір чоловіка, як і належить дружині льотчика.

– Валя робила все, щоб полегшити мій шлях до мрії, – каже Олександр Васильович. – Ані словом, ані поглядом вона жодного разу не показала, як важко переживає кожне моє випробування,

як тривожиться за майбутнє сім’ї. Завжди оберігала мене від негативних емоцій. Вона була істинно віруючою людиною і привела до православ’я мене, а також багатьох друзів і знайомих. Я впевнений, що сила її молитов допомагала мені в найтяжчих льотно-випробувальних ситуаціях. Рік тому безжальна смерть забрала її від мене, і тепер я кожного ранку молюся за упокій її душі, намагаюся виховувати вже чотирьох своїх онуків на прикладі їхньої бабусі та нашого сімейного життя. Портрет дружини – на найпочеснішому місці в домі Галуненків. А ще на його стінах є багато сімейних фотографій. Зокрема, прямо навпроти входу в оселю висить фото його сина – теж льотчика-випробувача, який «ставив на крило» Ан-148. А ще – світлини онуків, яким дідусь віддає весь вільний час. Скоро цю сімейну галерею поповнять і портрети його першого правнука.

– Не важливо, які професії вони виберуть для себе, – завершує розмову Олександр Галуненко.

– Головне, щоб жили в такому ж коханні, як ми з Валею, прагнули творити добро і тримались один одного…

20

цікавий Київ

Вечірній Київ | 9 червня 2016 року | №23 (19205)

Де перезарядити мізки Подивіться самі й покажіть друзям Музей води

У музеї Михайла Булгакова

ПОДОРОЖ КРІЗЬ ШАФУ

Наталія СИНИЦЯ

У столиці – майже півтори сотні музеїв. Обійти їх навряд чи можна за день, та й не кожному це треба, хіба що спеціалістам-культурологам. Одначе відвідати деякі просто необхідно! У цьому переконалися наші кореспонденти, присвятивши вихідні саме музеям.

У народі «Водно-інформаційний центр Києва» називають просто – Музей води. Розташований він на вулиці Грушевського, 1-а, неподалік від лялькового театру. Будівлю музею помітно здаля: це дві водогінні вежі, зведені півтора століття тому. На вході зазвичай черги, але цього разу зібралося небагато людей: кілька сімей з малечею та двійко студентів... У приміщенні чується шум води та галас дітлашні, яка вже передчуває веселу пригоду. Екскурсовод (а вони в цьому музеї вельми приємні та з почуттям гумору) провела нашу невелику групу сходами вниз до акваріуму з дніпровською рибою, потім ми роздивилися макет старого Києва, печерні сталагміти...

– Погляньте сюди, – закликає екскурсовод зазирнути до бутафорського сільського колодязя, де на дні сидить іграшкова зелена ропуха. – Здавна в Україні таких жаб клали в молоко, щоб воно не скисло. «Мамо, а як жабка не задихалася?» – чую в юрбі. Питання залишається без відповіді: вочевидь, про печальну долю земноводної істоти не хочеться розповідати ні мамі, ні екскурсоводу. Ідемо далі. Серед інших цікавинок для нас стало відкриттям, що Україна – одна з найменш забезпечених питною водою країн у Європі. І це при тому, що ми належимо до справжніх марнотратників води. Ощадливий житель Данії витрачає 120 літрів води за добу, а українець – аж 350. Аби показати відвідувачам, як саме українці «спускають» воду в каналізацію, у музеї є наочна експозиція: реконструкція ванної кімнати, в якій вода ллється через край і затоплює підлогу. Як не дивно, значний відсоток нераціональних витрат води – витоки її через зливний бачок. Саме тому чільне місце в музеї займає... унітаз.

Фото Павла ПАЩЕНКА

НЕЙМОВІРНІ ПРИГОДИ ВОДИ

Один із експонатів водного музею

Звісно, було б необачно з боку організаторів експозиції не надати відвідувачам можливість посидіти на цьому метровому в діаметрі витворі сантехнічного мистецтва. У Музеї води пропонують ще одну розвагу – тут можна надувати велетенські мильні бульбашки та навіть опинитися всередині однієї з них. Можу запевнити: це хоч і короткотривале, але справжнє задоволення.

У залі акустики я ледь не побилася із восьмирічною меломанкою Катрусею, яка вперто не хотіла віддавати мені окуповану нею електрогітару. Поступитися дівчинці я теж не могла: надто сильним було моє бажання вдарити по струнах. Утім, ані Каті, ані мені не вдалося перевершити у майстерності Джиммі Хендрікса чи Еріка Клептона. Та що гріха таїти, грали ми поганенько, хоч і натхненно. Відчувши себе нереалізованим музикантом, я пішла до зали для... нереалізованих ескулапів – тут можна розібрати людський череп, зазирнути в легені, проникнути в серце і навіть... відчути себе вагітною жінкою за допомогою спеціального імітаційного жилета.

– Нічого собі, навіть ходити не можу, – зігнувся під вагою віртуальної дитини кремезний з вигляду чоловік.

НІКОЛИ НЕ ПІЗНО ДЛЯ ЕКСПЕРИМЕНТУ

Зав’язати шнурки черевика плоскогубцями, посидіти на кріслі з цвяхів, пограти на музичному інструменті з водопровідних труб – от лише маленька часточка тих дивовижних речей, які мені вдалося випробувати в музеї «Експериментаніум» (вул. Верхній Вал, 2-а). Музей відкрився кілька років тому, і не всі кияни, можливо, встигли його відвідати. Тим, хто досі вагається, скажу, що зробити це треба неодмінно. Надто якщо дитяча жага пізнання іще не остаточно вас покинула. Тут ви згадаєте (або ж опануєте вперше) закони механіки, молекулярної фізики, електромагнетизму, акустики, оптики – і все це на наочних прикладах. Експериментувати – справжня насолода!

– Ура, вдалося! – вигукую я на подив дітлахам, які зібралися довкола. А вдалося мені побудувати арочний міст без єдиного кріплення. Потім ми пішли вивчати роботу маятника Максвелла і ящик Вуда. До слова, з останнього можна видобувати справжні хмаринки.

«Експериментаніум» дивує

«Щоб знав, як це бути жінкою», – прочитала я у промовистому погляді його дружини. Уже покидаючи музей, я вирішила зупинитися біля, здавалося б, простих експонатівголоволомок. Чотири фігури, з яких потрібно скласти квадрат – що може бути простіше?! Так я думала, допоки не минуло з півгодини моїх марних зусиль і перекладань фігурок з місця на місце. А в дитинстві таке робила за лічені хвилини! Тож коли вийшла з музею, вирішила неодмінно придбати збірку головоломок. Аби не втрачати форму.

Те, що автор «Собачого серця» та «Майстра і Маргарити» письменник-киянин Михайло Булгаков був великим містиком, знають усі прихильники його таланту. І в тому, що ця містика досі живе в його будинку на Андріївському узвозі, я переконалася на власні очі. Ні-ні, ми не зустріли там Воланда, Азазелло чи кота Бегемота! Хоча деякі «привиди» у цьому будинку таки водяться. Знайти музей Булгакова на Узвозі нескладно: звісно, його номер 13, і прожили тут Булгакови рівно 13 років (1906-1919 рр.). Мешкаючи в Києві, Михайло Булгаков ще не був відомим письменником, але наше місто і будинок чітко проглядаються на сторінках його першого роману «Біла гвардія». «Як красиво вміли жити люди!» – перше, що спадає на думку в цих стінах, де досі відчувається запах книжок, перемішаний із ароматом домашніх пирогів. І краса ця не в меблях, не у предметах інтер’єру кімнат – хоч і вони можуть викликати замилування любителів ретро-стилю – краса ця глибинна, духовна. Сімейні обіди у їдальні, домашні театральні постановки, бесіди на теми філософії та мистецтва – так легко уявити, як жила родина Булгакових у цьому будинку.

– Медкабінет доктора Булгакова і доктора Турбіна нагадує нам про частину біографії письменника, коли той був практикуючим київським лікарем, – розповідає екскурсовод, яка сама наче зійшла зі сторінок булгаковського роману. Що цікаво, у кожній із кімнат речі, які дійсно належали Булгаковим, поєднані з предметами, що змальовані в романі. Останні (літературні) експонати пофарбовано в білий колір – щоб відвідувач міг легше маневрувати між двома реальностями. «Кімнату Олени Турбіної» в реальному житті займала сестра Михайла Булгакова Варвара з чоловіком. Витончені білосніжні меблі – ліжко з мереживною ковдрою, овальне дзеркало, елегантна тумба. Ансамбль завершує старовинна шафа, в яку так і хочеться зазирнути. Екскурсовод, ніби вгадавши мої бажання, наближається до неї.

– Будинок Булгакова овіяний містикою, – з цими словами вона відчиняє дверцята шафи, і я бачу, що поміж старими вішаками видніються секретні двері. Тихе «А-а-х!» чується у мене за спиною. Екскурсовод запрошує нас

пройти таємничим ходом. Цікаво, що за ним? А за ним – наступна кімната, в якій жив і працював сам Михайло Булгаков. Вона називається – «Кімната Ніколки». Тут – старовинна софа, на якій Булгаков сидів зі своїм дядечком, робочий стіл письменника із завжди запаленою меморіальною лампою, і, звісно, портрет самого господаря будинку: зухвалий погляд, монокль, краватка-метелик. Погляд із фотографії ніби проходить крізь тебе. І розумієш: за життя Михайло Булгаков завжди дивився на щось незриме і потойбічне, на те, до чого можна торкнутися в його містичному київському будинку.

ШЕДЕВР НА КІНЧИКУ ВОЛОСИНИ

Усі експонати цього музею здатні вміститися на долоні. Більше того – спочатку ви навряд чи зможете зрозуміти, що саме тримаєте в руці. З вигляду колекція схожа на жменьку дрібного сміття: пилинки, волосинки, булавки... Але при пильному вивченні виявляється, що це справжній скарб найтоншої роботи! Так-так, мова йде про колекцію Музею мікромініатюр Миколи Сядристого, що розташований на території Києво-Печерського заповідника. Уперше я почула про цей музей від своїх батьків, які навідувалися туди ще студентами КПІ. Звісно, відтоді експозиція дещо змінилася. Не вдалося побачити портрет Леніна (напевне, його прибрали через закон про декомунізацію), виконаний з допомогою дуже дрібних літер – таким чином майстер зашифрував праці послідовника

Ой, як цікаво!

Вечірній Київ | 9 червня 2016 року | №23 (19205)

спорт-тайм

21

Фото Павла ПАЩЕНКА

«У футболі я хочу творити» Олександр ПИРЛИК

Йому 57, а його і досі називають футболісна швидтом з двома серцями. Блискавична кість, неабияка працездатність таа щира балася відкритість майстра завжди подобалася атолія вболівальникам. Усе це – про Анатолія Дем’яненка, видатного капітана київського «Динамо» 1980-х. Ми зустрілися з ним на матчі, присвяченому 30-річному ювілею одарів здобуття динамівцями Кубка володарів Кубків УЄФА. марксизму. Натомість можна ознайомитися з експонатами, присвяченими Голодомору.

– Микола Сядристий досліджував історію тоталітарних режимів, – пояснює дівчина-екскурсовод. – А в нашому музеї представлено його документально підтверджену виставку про комуністичний терор у двадцятому столітті... Утім, основу колекції складають не історичні документи, а мікромініатюри. Деякі з них не мають аналогів. Наприклад, «Кобзар» розміром 0,6 мм, написаний на 12 сторінках, зшитих павутинкою. А палітурку цієї найменшої у світі книги виготовлено з пелюсток безсмертника. Ще одне унікальне диво розміщено на голівці шпильки шахівницю із золотими шахами: пішак на цій дошці, який у 3 мільйони разів дрібніший за макову зернину, є найменшим виробом, зробленим людськими руками.

– Мамо, дивися! Тут таки-и-ий корабель! – приголомшено гукає хлопчисько, ледь відірвавшись від мікроскопа. Це він про деталізовану модель фрегата «Червоні вітрила» завдовжки всього у 3 міліметри. Судно, незважаючи на малий розмір, і справді дуже майстерно зроблене – можна роздивлятися його годинами й уявляти себе капітаном корабля... Вражають портрети Хемінгуея, Гагаріна, Крушельницької на тернових кісточках і зернятах дикої груші, та ще безліч інших шедеврів... Напевне, в дитинстві вас також захоплювала історія про Лівшу, який підкував блоху. Після того, як на власні очі побачила блоху, на чиїх лапках красуються золоті підківки, виконані українським майстром Миколою Сядристим, ця історія перестала бути для мене казкою...

– Анатолію Васильовичу, чим нині займаєтеся?

– О, в мене відповідальна посада, осада, я – головний тренер збірної ветеранів. анів. І ще, між іншим, трохи граю у футбол, ол, ось як сьогодні (посміхається).

– У серпні ваша команда гратиме ратиме на чемпіонаті світу серед ветеранів… анів…

– Для нас це буде дуже важливий ливий турнір, тому тренування йдуть ь повним ходом. Щочетверга збираємося мося на полях Київського національного ого торговельно-економічного універерситету і тренуємося. Шкода, що склад команди постійно змінюється, ься, оскільки у кожного з гравців робота, ота, сім’я, клопоти. Багато футболістів тів є своєрідними легіонерами – живуть ивуть в інших містах і тренуються за індивідуальною програмою.

– Формування складу команди манди – процес доволі копіткий.

– На заздрість іншим тренерам ам збірних, у мене «на олівці» близько 50–60 –60 бравих футболістів. І серед них немає ає жодного «по блату». Я одразу дав зрозуміти, міти, що колишні заслуги – це не основний ий критерій відбору в основу збірної. На першому шому плані в мене стоїть функціональний стан гравця та бажання грати. Тому наша команда оманда має найзірковіший склад, але, на щастя, астя, жоден футболіст не має «зіркової» хвороби… ороби…

– А ігрової практики ветеранам еранам не бракує?

– Анітрохи! Ми часто виїжджаємо жджаємо на периферію. Особисто мені такі акі поїздки приносять лише радість. Та теплота, лота, з якою нас приймають у маленьких містечках, течках, іноді розчулює до сліз. Люди старшого ого віку підходять і згадують якийсь момент ент із матчу за моєї участі, зовсім юні вболівальники лівальники просять автограф. А як самовіддано, пристрасно вони грають! Саме таким і має бути справжній футбол.

– Чи не плануєте повернутися до активної тренерської діяльності в національному чемпіонаті?

– Пропозиції є, і не лише з України. Але потрібно, щоб ці пропозиції були, скажімо, адекватними. Щоб не мучитися, а нормально працювати, рости як тренер і доносити своє бачення футболу до гравців і вболівальників. Я хочу творити! У футболі ж можна це робити. Гра щодня розвива-

ється, і тренер також може розвиватися разом із командою.

– Що ви думаєте про нинішній стан справ у вітчизняному футболі? Команди банкрутують, зникають…

– За останні роки ми втратили багато справді класних команд. Це величезна проблема українського футболу. Така країна, а команд дедалі меншає! Банкрутують, тому що футбол – це дороге задоволення, вимагає великих фінансових вливань. В Україні завжди було дуже багато здібних,

до речі  У дитинстві Анатолій Дем’яненко крім футболу серйозно займався хокеєм. Спочатку грав на позиції воротаря, потім перейшов у напад. Остаточний вибір між футболом та хокеєм він зробив лише у 15 років.  Одним із кращих своїх голів вважає той, що забив у фіналі Кубка СРСР 1985 року. При виконанні штрафного з 30-ти метрів футболіст спрямував м’яч у лівий від воротаря верхній кут. Тоді «Динамо» повело в рахунку і виграло у «Шахтаря» 2:1.  Анатолій Дем’яненко – учасник чемпіонатів світу 1982, 1986, 1990 років. Провівши під прапором першої команди країни 80 матчів, захисник забив шість м’ячів.

1985 року за опитуванням тижневика «Франс Футбол» Анатолій Дем’яненко увійшов до символічної збірної Старого світу.

талановитих футболістів, футболіст але їм ніде грати і зростати. проблема?

– У чому проблема – Бачите, у країні – війна. Зараз не до футболу всім керівник керівникам. Інтерес до гри падає… Але сподіваємося, сподіваєм що незабаром почне підніматися.

– Нині у чемпіон чемпіонаті грає 14 команд, утім футбольні фахівці ф кажуть про сскорочення ск орочення до 12, а то й 10 учасників. Який ф формат чемпіонату ви підтрим підтримуєте?

– Треб Треба дивитися, які команди зможуть з впоратися. Ось, н наприклад, «Дніпро» – усі вважали цей клуб благополучним, надійблаг ним. А виявляється, що ним не все так райдужно навіть там. А що говона рити про інші команр ди? Львів, Запоріжд жя – гарні ж команди ж були… Президентам б клубів слід сідати к зза стіл переговорів. Бажано разом із кеБ рівниками держави. р Все-таки, футбол В практично у всій Євпр ропі – це спорт №1, ро народна гра. Тому пона трібно прагнути, щоб ці трі 10–12 клубів не просто 10– існували, а показували існу серйозний рівень футсерй болу. Нині важко сказати, який формат ідеальний і які к команди будуть на плаву. Уже б багато років уболівальників на стадіонах не вальникі лише не більшає, а меншає. Багато хто нарікає на низьку видовищність матчів. А звідки їй взятися, коли більшість команд просто виживають? Потрібно створити таку систему, при якій клуби самі могли б заробляти кошти, а не існувати за рахунок багатих власників.

кажуть, що  Прізвисько «Муля» до Анатолія Дем’яненка прикипіло ще з дитинства – до старшого брата футболіста приходив у гості сусід, що жив поверхом вище, його прізвище було Муравський, а дворове прізвисько – Мурік. Анатолій не вимовляв тоді літеру «р» і називав його Муликом або Мулею…  Серед забобонів у Анатолія Дем’яненка є лише один – він завжди спершу взуває ліву бутсу, а потім праву.  Найголовніше захоплення Анатолія Дем’яненка – колекціонування тарілок. Їх у футболіста близько 80-ти. Також у колекції майже 150 футболок команд, проти яких йому доводилося грати.

Фото з архіву Анатолія ДЕМ’ЯНЕНКА

Анатолій ДЕМ’ЯНЕНКО:

22

асорті

православний

календар Архімандрит Лаврентій (Віктор Живчик), благочинний Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря 9 червня – Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа.

10 червня – преподобного Микити-сповідника, єпископа Халкідонського.

11 червня – мучениці Феодосії, діви Тирської.

12 червня – неділя сьома після Пасхи. Святих отців І Вселенського собору. Перший Вселенський собор відбувся 325 року в місті Нікея з ініціативи святого рівноапостольного царя Костянтина Великого. Головним питанням було богословське заперечення єретичного вчення олександрійського пресвітера Арія, котрий зухвало твердив, що Ісус Христос був не Сином Божим, а звичайною людиною, яка мала особливі таланти у віровченні та благочестивому житті. Отці собору одностайно відкинули це помилкове вчення й ще раз ствердили, що Господь Ісус Христос — Син Божий, істинний Бог, рівний Богу Отцю, а не Його творіння. На цьому соборі була складена перша частина Символу віри, яким до нашого часу користуються всі православні християни.

13 червня – апостола від 70-ти Єрма.

14 червня – преподобного Агапіта Печерського, лікаря безвідплатного.

15 червня – великомученика Іоана Нового (Сучавського).

Вечірній Київ | 9 червня 2016 року | №23 (19205)

афіша: що, де, коли МРІЇ ОКСАНИ ТЕРЕЩЕНКО

9 червня о 19.00 у Будинку актора солістка Національної опери України Оксана Терещенко виступить з концертом «Мрії, немов лелеки…». Партію фортепіано виконає заслужена артистка України Світлана Орлюк. Прозвучать твори А.Кос-Анатольського, М.Лисенка, М.Вериківського, Л.Ревуцького, Ф.Надененка, М.Колесси, І.Шамо.

ФЕНОМЕН МАГДЕБУРЗЬКОГО ПРАВА

9 червня в Національному музеї історії України відкривається виставка «Магдебурзьке право – основа Європи». Вона висвітлює зародження феномену Магдебурзького права, його розвиток і поширення в Європі, зокрема в Києві та Переяславі, а також особливості впровадження й зміни міського простору, спричинені магдебургією. Крім того, відвідувачі дізнаються, що таке «Саксонське зерцало», та яку роль воно відігравало в різних європейських містах.

СВІТ ПІСЛЯ ПОТОПУ

10 червня о 16.00 на арт-заводі «Платформа» стартує новітній масштабний мистецький проект «Життя після…», що осмислює створення світу після Великого потопу. Ідея куратора Леонори Янко полягала в тому, щоб кожен автор зобразив своє бачення

надтріснутого світу. Учасниками проекту стали переважно молоді митці, але імена багатьох з них уже відомі поціновувачам мистецтва та колекціонерам. Спеціальним гостем буде німецький стрит-арт художник Johnny Crack, який створив для виставки в Києві кілька графіті на полотнах.

ТЕМНИЙ БІК ДЖАЗУ

11 червня з 19.00 у Caribbean Club виступатиме шаут-ендсвінг-оркестр The Hypnotunez. Музика, яку пишуть і виконують молоді прогресивні музиканти з Вінниці, – це віртуозний симбіоз соковитого свінгу, чорного джазу, млосного блюзу та елементів зухвалого панк-року.

НАШ СІКОРСЬКИЙ

У Музеї української діаспори діє історико-меморіальний виставковий проект «Наш Сікорський». Уперше в Україні, на Батьківщині славетного авіаконструктора, відкрито експозицію, котра масштабно висвітлює життєвий шлях і професійні досягнення Ігоря Івановича київського та американського періодів.

КОМЕДІЯ БЕЗ КУПЮР

12 червня о 20.00 у клубі HEAVEN на вас чекатиме «Підпільний стендап». Це сьогодення підпілля: цегляні стіни, джаз і

Ведучий рубрики Олег СМАЛЬ 39

Легенди оповідають, що першими морозиво ввели до свого раціону китайці. І берегли секрети холодного солодкого десерту так само, як і технологію виготовлення шовку. Не вберегли. А може, інші народи самостійно прийшли до висновку, що заморожені солодкі суміші молока, вершків, фруктів, ягід, ароматних спецій до смаку і дорослим, і дітям. Історичні джерела говорять, що навіть Олександр Македонський під час своїх завойовницьких походів охолоджував своє горло міксом льоду та меду. Правда, виникає запитання, а де лід брали кухарі завойовника в сорокаградусну месопотамську спеку? Нібито, раби з гір сніг приносили. Прудкі невільники були в ті часи… А справді, де розгадка? Готували ж морозиво не лише взимку, коли тіло охолоджувати немає особливої потреби. А в рецептах давньої дохолодильникової епохи завжди вказувалось: «візьміть в погребі лід». Виявляється, кожен добрий господар (і в нашому рідному Києві теж) мав у льосі відділення, влаштоване за принципом термоса, яке взимку наповнювали колотим льодом, добре закривали солом’яними матами. Цього резервуару холоду вистачало до наступних морозів. Виготовлення морозива цікаве і нині не надто складне мистецтво. Адже прислугу в льох тепер посилати не треба. А розмаїття рецептів величезне. Морозиво ванільне, кавове, шоколадне, мигдалеве, горіхове, чайне, суничне, малинове, з кавуна… До

Фото Ганни СМАЛЬ

Таємниці морозива речі, пломбір не має жодного стосунку до стоматології, а походить від назви французького міста Пломб’єр-ле-Бен. А ескімо ніколи не входило до раціону ескімосів. Спробуємо приготувати всім відоме вершкове морозиво, але за давнім рецептом. Результат порівняємо з продуктом, який постачають в крамниці.

600 мл вершків виливаємо в каструлю, всипаємо 400 г цукру (можна додати дрібно терту цедру з одного лимона), доводимо до кипіння. Напівохолоджуємо, перемішуємо з чотирма збитими жовтками. Для прискорення процесу твердіння бажано додати желатин. Охолоджуємо, вливаємо в металеву посудину, ставимо в морозильне відділення (краще в морозильну камеру – в ній нижча температура). Щоб в морозиві не з’являлися кристали льоду, кілька разів перемішуйте суміш. Коли морозиво буде готове, дістаємо посудину із холодильника, опускаємо на кілька секунд в гарячу воду, перекидаємо на тарілку. Формуємо порції. Прикрашаємо свіжими полуницями, нарізаними тонкими скибочками.

найскандальніші коміки на сцені – усе, як у Нью-Йорку 1970-х. Звідки вони взялися? Ніхто не знає... Хто вони? Невідомо... Де вони дадуть концерт наступного разу? Теж ніхто не знає... Адже це «Підпільний стендап». Цих хлопців ви могли бачити будь-де: у різних комедійних телешоу, на вулиці або в клубі.

АЛХІМІЯ ЗВУКУ AKAPULKO

12 червня о 21.00 у «Докер пабі» виступатиме Akapulko – авторський музичний проект Сергія Сахна, мультиінструменталіста, композитора, аранжувальника й барабанщика легендарного гурту «Воплі Відоплясова». Дебютний альбом колективу «Двері в рай» демонструє абсолютно новий музичний стиль – трип-твіст, або повільний твіст, винайдений Сергієм Сахном у пісні «Знайома річ», а також неймовірний мікс із українського мелосу, жорсткого динамічного поп-року та блюзової психоделії 1960-х у комбінації з актуальним «новим берлінським звуком».

ФУТБОЛ У РИТМАХ RAMMSTEIN

12 червня о 20.00 в Українському домі розпочнеться Rammstein cover show від Lords of the Sound! А також на культурно-розважальній території

Football-stream fest відбудеться пряма трансляція матчу Євро2016 «Німеччина – Україна». Відкиньте скептичні думки, що кавер-шоу не може вразити. Такого show ще ніхто не робив. Цього дня українська збірна зіграє свій перший матч на Євро-2016! Тому вечір буде присвячений Україні й Німеччині. На глядачів чекатимуть найрідніші хіти вітчизняного року та шалена музика німецьких Rammstein! Учасниками кавер-шоу стануть епатажний харківський рок-гурт «Річі Колючий», а також солісти Антон Глухов, Наталія Папазоглу, Аліна Башкіна та інші.

«ДНІ ФРАНКОФОНІЇ» НА ВУЛИЦІ КОСТЬОЛЬНІЙ

12 червня одна з найкрасивіших і «вельми французьких» вулиць Києва – історична Костьольна – вітатиме на ярмарку численних обдарованих кулінарів, народних умільців, артистів, художників, музикантів, письменників. Понад 200 учасників, 7 посольств франкофонних держав (Бельгії, Канади, Конго, Лівану, Марокко, Франції та Швейцарії), вуличний театр, кулінарні майстер-класи, гастрономічні лекції та дегустації, дитяча творча зона, картинні експозиції, жива музика й dj-сети і навіть симфонічний оркестр – усе це тішитиме гостей свята.

гороскоп | 13 – 19 червня ОВНИ контактні, дружелюбні, ентузіазм струмить невичерпним джерелом. Утім, робити, що заманеться, саботувати вимоги обставин і не мрійте.

ТЕРЕЗИ, ви герой-поводир

у соціумі, де ділова обізнаність, фахова грамотність та всебічна поінформованість є золотим капіталом, і ви ним володієте!

ТЕЛЬЦІ, мерщій робіть

СКОРПІОНИ, матеріаль-

те, що запланували, але не встигли. Постарайтеся розв’язати професійні та матеріальні проблеми, які взаємопов’язані.

ний стан дуже впливатиме на реалізацію основної життєвої мети, де чужим ресурсам відведено провідну роль.

БЛИЗНЯТАМ час докорінно змінити себе, розпрощатися зі згубними звичками. Натомість варто модно вбратися, навести стильний марафет і мобілізувати природну чарівність.

СТРІЛЬЦІ , амбіційне протистояння в партнерстві має не розлучити вас, а об’єднати в міцний союз, що тримається на взаємних симпатіях, дружбі, повазі, любові.

РАКИ, відійдіть у тінь, за-

КОЗЕРОГАМ визначено

конспіруйтеся, триває період звітування перед Небесами, тож розпростерти вільно крила не вдасться. Переосмислюйте свої вчинки за минулий рік.

працювати з ентузіазмом, удосконалюватися професійно, що стане запорукою майбутнього успіху.

ЛЕВИ, час внести прогре-

взаємного кохання. Палко, всім серцем любіть свого обранця, і він відповість взаємністю, а конкурентів як вітром звіє!

сивні корективи в життя, майбутнє набуває осяйних барв, де все, що себе вичерпало, відмирає. Беріть на озброєння накопичений досвід і реалізуйтеся творчо.

ДІВИ, у глобальних жит-

тєвих планах (кар’єрі, бізнесі) запущено процес перезавантаження, що сприятиме кар’єрному зростанню, примножить ваші статки.

ВОДОЛІЇ переживуть пік

РИБИ приречені розрива-

тися між родиною та роботою. Якщо від хатніх клопотів макітриться в голові, з домочадцями суцільні проблеми, ви зобов’язані все владнати. Астролог Любов ШЕХМАТОВА

23

Вечірній Київ | 9 червня 2016 року | №23 (19205)

Євро-2016  12 червня: Україна – Німеччина

фотоконкурс «Вечірки»

«Ми – маленькі українці й україночки»

Збірна України: хто в нас най-най-най... Напередодні першого матчу збірної України з футболу на Євро-2016 «Вечірка» вирішила скласти рейтинг своєрідних рекордсменів з-поміж наших футболістів. Ось що з цього вийшло.

Фото Оксани ВОЗНЄНКО

Наймолодший: Олександр Зінченко – 19 років. Спочатку його занесення до основної заявки на Єврофорум було під питанням. Однак на завершальному тренувальному зборі наставник збірної Михайло Фоменко віддав належне старанням молодого півзахисника й таки взяв його до Франції.

прогноз на матч «Вечірка» попросила спрогнозувати результат матчу Україна–Німеччина екс-гравця київського «Динамо» Олега Саленка: – Гадаю, у матчі проти німців Фоменко зробить ставку на захист власних воріт. У його розпорядженні досвідчені Федецький, Шевчук, Хачеріді та Ракицький. Окрім того, на мою думку, півзахист також буде націлено на роботу в обороні. Найбільший тягар ляже на Ярмоленка та Коноплянку – вони мають створювати небезпеку для воротаря німецької збірної. Адже склад нападників нашої збірної – «ахіллесова п’ята» всієї команди. Нашим форвардам буде складно забити потрібну кількість голів, аби перемогти німців. Я сподіваюся на нічию, хоча буде дуже-дуже важко!

Найрезультативніший у збірній: Андрій Ярмоленко – 25 голів. У свої 26 років динамівець уже встиг провести 59 ігор за збірну. Найвищий на зріст: Євген Хачеріді – 197 см. Справжній гренадер київського «Динамо» та збірної України. З 2009 року майже беззмінно «цементує» центр захисту збірної. Найважчий гравець: Денис Бойко – 84 кг. Нині він воротар турецького «Бешикташу». За збірну України провів 4 матчі, під час яких пропустив два голи, щоправда, у жодному з цих двобоїв українці не програли. Про тренера: Михайло Фоменко очолив Національну збірну України з футболу наприкінці 2012 року і вже за перший рік своєї роботи продемонстрував фантастичний результат − 9 перемог, 2 нічиї та 1 поразка у 12 матчах. Загалом на посаді головного тренера збірної Фоменко провів 34 матчі, здобувши 24 перемоги, 6 нічиїх і 4 рази зазнавши поразки.

Просимо надсилати світлини в електронному форматі на адресу редакції: vk1906@ukr.net. У листі обов’язково повідомте (для редакції, в газеті не публікується) номер свого телефону.

3 5 7

Як розповіли «Вечірці» в Департаменті промисловості та розвитку підприємництва КМДА, у п’ятницю-неділю в столиці відбудуться традиційні сільськогосподарські ярмарки. Зокрема, 10 червня в Голосіївському районі торгуватимуть на просп. Голосіївському, 116; у Дарницькому – на розі вул. П.Чубинського та Ю.Пасхаліна; у Деснянському – на вул. Шолом-Алейхема (у межах вул. Мілютенка та Маршала Жукова); у Дніпровському – на вул. Гродненській, 1/35-5; в Оболонському – на вул. Ф.Максименка, 14-16; у Печерському – на розі вул. Л.Первомайського й І.Мечникова; у Подільському – на вул. Світлицького, 31-35, на просп. Г.Ґонґадзе, 5; у Святошинському – на вул. Підлісній, 8, на вул. Сільській, 16; у Солом’янському – на вул. Освіти (у межах вул. Вузівської та М.Кривоноса), у пров. Ковальському (у межах вул. Металістів і Смо-

ленської); у Шевченківському – на вул. Бульварно-Кудрявській, 2-4, у міжвуличному проїзді біля скверу в межах вул. О.Гончара, 65-а та вул. Б.Хмельницького, 94, на вул. Ружинській, 16-18 (коло скверу), на вул. Деревлянській, 16, на вул. Ризькій, 1. У суботу в Голосіївському районі ярмаркуватимуть на вул. Паньківській, на вул. Голосіївській, 4-10; у Дарницькому – на вул. Ревуцького, на розі вул. П.Чубинського та Ю.Пасхаліна; у Деснянському – на вул. М.Закревського (у межах просп. В.Маяковського, 2-а та вул. Т.Драйзера); у Дніпровському – на вул. А.Малишка, 9-15; в Оболонському – на вул. П.Калнишевського, 1-5; у Печерському – на вул. І.Кудрі (у межах вул. П.Лумумби та Чигоріна); у Подільському – на просп. Московському (біля Куренівського парку), на вул. Світлицького, 31-35; у Святошинському – на вул. Григоровича-Барського, 7; у Солом’янському – на просп. Кос-

монавта Комарова, 28 (до вул. Чумака), на вул. Волгоградській, 10 (у межах вул. Волгоградської та І.Неходи); у Шевченківському – на вул. Татарській, 32-38. У неділю ярмарки можна відвідати в Голосіївському районі на вул. Маршала Конєва (у межах вул. Академіка Вільямса та Ломоносова); у Дарницькому – на розі вул. П.Чубинського та Ю.Пасхаліна; у Подільському – на вул. Світлицького, 31-35; в Оболонському – на вул. Дніпровській, 13/1; у Святошинському – на бульв. Академіка Вернадського, 79; у Шевченківському – на вул. В.Василевської, 1-17.

Реклама

8 7

3

3 6 2 7 3 7 2 8 9 3 8 9 1 6 1 2 6 1 9 5 5 4 3 6 1 7

ярмарки

Де скупитися

8

Правила судоку Гральне поле 9 на 9 клітинок. Поле розділено на квадрати 3 на 3. На початку гри відома певна кількість цифр. Спочатку — заповнити всі порожні клітинки цифрами від 1 до 9 за такими правилами: 1. Цифра може з’явитися лише один раз у кожному рядку.

2. Цифра може з’явитися лише один раз у кожному стовпчику.

3. Цифра може з’явитися лише один раз у кожному квадраті.

судоку «Вечірки»

Найстарший за віком: Анатолій Тимощук – 37 років. Ветеран і багаторічний капітан національної дружини. Свій перший матч за українську збірну провів 26 квітня 2000 року проти збірної Болгарії (1:0). Очевидно, що саме Анатолію належить і рекорд з найбільшої кількості матчів, зіграних за збірну, – 144 гри.

Андрійко Бойко, як справжній маленький патріот, дуже полюбляє одягати вишиванку. Її йому рік тому подарувала бабуся, коли хлопчик став першокласником. За словами мами Андрійка, пані Оксани, її син ледь не кожен день одягав її до школи. Та й усім діткам у їхньому класі дуже до вподоби національний одяг. Тому кожне шкільне свято у їхній школі, що в Деснянському районі столиці, не обходилося без вишиванки, чи то День Букварика, чи останній дзвінок. Усі школярики такі гарні у вишиванках, – ділиться пані Оксана. Андрійко успішно закінчив перший клас, йому було усе цікаво, особливо полюбляє грати у футбол.

Українська універсальна біржа «Капітал» 05 липня 2016 р. об 11.00 за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 44 (приміщення для проведення аукціонів) проводить аукціон з продажу рухомого майна, що належить комунальному автотранспортному підприємству №273904 та знаходиться за адресою: м. Київ, Московський проспект, 26-а, а саме: Лот №1, до складу якого входять: №

Найменування об’єкта

1 2 3 4 5 6

Огорожа та ворота (інв. № 264) Майданчик для стоянки автомашин (асфальтобетонне покриття) (інв. № 940) Електро-кранбалка 5Т (інв. № 576) Провод каналізаційний (ливнесток) (інв. № 408) Резервуар пожежного запасу води (інв. № 405) Огорожа з в’їзними та аварійними воротами (інв. № 274)

Рік введення в експлуатацію 2002 1974 1974 1974 1974 2004

Початкова вартість лоту №1 становить 451 437,00 (чотириста п’ятдесят одна тисяча чотириста тридцять сім) гривень без ПДВ. Ознайомитись з інформацією про об’єкт продажу можна щоденно крім вихідних та святкових днів за місцем їх розташування попередньо зателефонувавши (044) 257-95-63. Прийом заявок на участь в аукціоні проводиться за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі, 44, офіс 6. До початку аукціону учасники сплачують гарантійний внесок у розмірі 45 143,70 грн (без ПДВ), на р/р 26002011326411 в ПАТ «УКРСОЦБАНК» у м. Києві, МФО 300023, код ЄДРПОУ 34003533; отримувач — Українська універсальна біржа «Капітал». Квитанції про сплату гарантійного внеску подаються разом з заявкою на участь в аукціоні. Кінцевий термін прийняття заяв на участь в аукціоні до 29 червня 2016 року включно. Додаткову інформацію, щодо умов участі в аукціоні можна отримати за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі, 44, офіс 6 та за телефоном (044) 569-59-21. Розпорядок роботи: понеділок — п’ятниця з 9.00 до 15.00. Реклама

24

наостанок

Вечірній Київ | 9 червня 2016 року | №23 (19205) Фото Павла ПАЩЕНКА

Забутий берег Борисфена Пішохідні зони уздовж Набережного шосе вкрай малолюдні, однак і тут вирує життя Київ, Набережне шосе, 2016 р.

стояв саме тут… Метрополітенівці наводять лад в одному з додаткових виходів із платформи станції метро «Дніпро» на набережну – тут на влаштованому у вигляді пілона сходовому майданчику планується організувати артпростір, де будуть проходити виставки та презентації. Втім, говорити про відкриття його поки зарано.

Григорій МЕЛЬНИЧУК

Про те, що просто у центрі Києва є багатокілометрова набережна, згадують украй рідко і часто – з ностальгією за часами, коли замість широкого шосе тут була невелика дорога і їздили трамваї. Так, європейські міста мають досвід повернення таких набережних людям, тож, можливо, з часом і Київ повернеться обличчям до Дніпра. «Вечірка» опитала експертів, що можна зробити, аби відродити набережну Дніпра.

ПОШТОВА ПЛОЩА: БІЙ ЗА ПАРКОВКУ

Суперечка за територію набережної біля Річкового вокзалу між автомобілістами та пішоходами наче завершилася перемогою останніх – тут все ж таки вдалося встановити бетонні півкулі, аби унеможливити заїзд автівок на пішохідну зону. Втім, проблема паркування на Поштовій площі незабаром може посилитися – сьогодні йде облаштування одного з новозбудованих ресторанів на набережній, а іншого майданчика, де можна залишити автівку, поруч немає…

АЛЕЯ ВАЛЕНТИНА СИМОНЕНКА: ПРИХОВАНА ОАЗА

Київ, Набережне шосе, 1955 р.

ОСТАННЯ ЗУПИНКА ШЕВЧЕНКА: ПУСТКА БЕЗ ЗАТІНКУ

Оригінальний круглий монумент неподалік мосту Метро насправді позначає місце, де завершилася похоронна процесія з труною Тараса Шевченка, якого відспівували у церкві Різдва на Поштовій площі, далі тіло уже кораблем переправили у Канів. Навколо – великий простір навіть з парковкою, але відсутність затінку і зелені аж ніяк не приваблює сюди людей. Втім, нещодавно територію навколо трохи підремонтували, встановили квітники. А ось лавок тут немає – сидіти на набережній просто ніде.

ІСТОРИЧНИЙ ПРИЧАЛ: МОСТИ Й КОРАБЛІ

МІСЦЕ ХРЕЩЕННЯ РУСІ: ПОКИНУТЕ ДЖЕРЕЛО

У 2013 році до святкування 1025-річчя Хрещення Русі було відновлено парадні сходи з Європейської площі на набережну, до Колони Магдебурзького права, що одночасно позначає і місце Хрещення. А під колоною, як у старовину, влаштували невелике приміщення, куди вивели легендарний Хрещатицький струмок. Понад століття тому сюди йшли хресні ходи на свята, але сучасні священики не опікуються джерелом – і зараз тут розламані двері, а води знову немає.

Колись біля станції метро «Дніпро» був потужний причал, що міг конкурувати з Річковим вокзалом, але зараз звідси відправляється лише один прогулянковий річковий трамвайчик. Під час реконструкції Поштової площі звідти тимчасово перевели сюди всі прогулянкові рейси. Але тут малолюдно, отже, місце

невигідне для формування екскурсійних груп. Втім, уже внизу на підпірній стіні набережної біля метро «Дніпро» підприємці, за підтримки істориків-краєзнавців, влаштували виставку фотографій мостів Києва – починаючи від найпершого Ланцюгового, що

Кількасот метрів пішохідною набережною на південь, повз занедбані підпірні стінки і залишки лавок, – і майже навпроти нижнього входу на територію Лаври розпочинається алея Валентина Симоненка, облаштована у 2011 році. Тут – і лавки, й алеї, і цікаве озеленення. І люди, які дивним чином знають про цю оазу, із задоволенням відпочивають на березі Дніпра.

НАВОДНИЦЬКИЙ ПАРК: ЗАСНОВНИКИ КИЄВА І ДЕБАРКАДЕРИ

Біля пам’ятника Кию, Щеку, Хориву і Либеді людно хіба що у вихідні, під час весільних церемоній. На жаль, Наводницький парк малопривабливий для прогулянок, а сама набережна дещо понівечена кількома дебаркадерами, що якимось дивом тут вціліли після «великої зачистки» Набережного шосе кілька років тому. Один із дебаркадерів згорів ущент минулого року, але остов досі так і не прибрали…

думки вголос «ВАРТО ПУСТИТИ АВТОБУСНИЙ МАРШРУТ НАБЕРЕЖНИМИ» Валерій ЛИСЕНКО, Ліга екскурсоводів Києва: «На набережній потрібен сервіс: це і вбиральні, і регулярний вивіз сміття, і дрібна торгівля. Зацікавити публіку можуть прокат велосипедів й іншого розважального спорядження (як джамп на Пішохідному мосту) та невеличкі художні заклади на взірець Арт-причалу під мостом у гавані. Доречним був би автобусний прогулянковий кільцевий маршрут київськими набережними: від Поштової площі Набережним шосе до мосту Патона, потім через Русанівку до мосту Метро і назад на Поділ, а можна починати і від готелю «Дніпро» на Європейській площі. Квиток варто зробити дійсним цілий день, щоб можна було виходити, гуляти й заходити знову до автобуса».

«ВІДКРИТИ ВИХОДИ З МЕТРО НА НАБЕРЕЖНУ МОЖЛИВО» Наталія МАКОГОН, прес-секретар КП «Київський метрополітен»: «Набережну варто відроджувати на загальноміському рівні, а не окремими проектами – тоді буде результат. Відкрити виходи з платформ станції метро «Дніпро» технічно можливо, але це вартісний проект, адже необхідно провести ремонтні роботи, встановити обладнання, облаштувати робочі місця, вирішити питання опалення тощо. До того ж станція

«Дніпро» – пам’ятник архітектури, тому всі роботи потребують відповідних погоджень. Але ми розуміємо цікавість киян до цього місця і тому плануємо облаштувати невеличкий арт-простір, можливо, з виставкою фото, де будуть відбуватися зустрічі або цікаві події у метро».

«ПОТРІБНІ ЗВ’ЯЗКИ І ДИЗАЙНЕРСЬКЕ ОФОРМЛЕННЯ» Станіслав ДЬОМІН, архітектор-урбаніст: «Набережна від Поштової площі до мосту Патона є важливим міським публічним та громадським простором, але, на жаль, вона, по-перше, відрізана від міста магістраллю безперервного руху, а по-друге, тут немає необхідної інфраструктури для перебування людей. Щоб вирішити ці проблеми, потрібно сформувати розвинену систему зручних зв’язків набережної зі схилами, у тому числі і для маломобільних груп населення, встановити лавки, навіси, урни, зробити озеленення, освітлення у нижній частині, різноманітні засоби для некомерційної діяльності (сцени, спортивне обладнання тощо). Необхідні зв’язки з основними транспортними та соціальними вузлами району – це і громадський транспорт від Поштової площі до Видубичів, і автостоянки, і велосипедна інфраструктура. А ще велике значення потрібно надати дизайнерському та арт-оформленню, розуміючи важливість набережної як публічного простору, візитівки міста».

facebook.com/vechirkanova засновник:

Київська міська рада

В. о. головного редактора Максим Філіппов Керівник творчої групи Леонід Фросевич Заступник головного редактора Віталій Курінний Секретаріат Володимир Савруцький, Олександр Баркін Фоторедактор Павло Пащенко

Адреса: 01001, м. Київ–1, вул. Володимирська, 51-б Телефон: 234-27-59 Факс: 235-01-93 E-mail: vk1906@ukr.net Свідоцтво: КВ №15417–3989 ПР від 15 квітня 2009 року

Рекламний відділ: вул. Володимирська, 51б Тел.: 234-21-84, 234-27-39 Факс: 235-61-48 Е-mail: v.pushina@gmail.com Відділ розповсюдження та реалізації: Тел.: 235-23-34 Друк: ТОВ «МЕГА-Поліграф», м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14 Замовлення: 47963 Заг. наклад: 96 000.

Редакція листується з читачами тільки на сторінках газети. Газета публікує також ті матеріали, в яких думки авторів не збігаються з позицією редакції. При передруку посилання на «Вечірній Київ» обов’язкове. Матеріали рубрики «Що хвилює» публікуються на правах реклами. Рукописи не рецензуються. Передплатний індекс: 37607 Онлайн-передплата на сайті ДП «Преса»