Газета "Вечірній Київ", №25 (19207) від 23.06.2016

vechirniykiev.com.ua Газета Київської міської Ради За Заснована 3 січня 1906 року

23 червня 2016 року №25 (19207)

Іван ЗАЄЦЬ: «Політична еліта була не готовою сповна використати Основний Закон для блага людей»

Зручна програма стор. 5

стор. 10–16

ТБ

Соціальний проект «Вечірки»

Зробимо Київ без бар’єрів Діалог про доступність

Юрій КРИКУНОВ: "Влада має робити кроки назустріч – усіляко заохочувати корисні гуманітарні акції з боку бізнесу". Стор. 6-7

Пенсійний вік підвищиться до 62 років? Ірина ДЕРЮГІНА:

«Треба виділятися із сірої маси, викликати емоції»

Плани реставрації Київської фортеці за сімома замками На Арсенальній площі приватна компанія відновлює стародавні укріплення. Що тут буде – невідомо

Стор. 9

Бути першою у всьому. Та й цього замало – важливо бути кращою, найвищого класу. Саме за це Ірину Дерюгіну люблять і, ніде правди діти, їй заздрять. Однак її багаторічні результати у спорті говорять самі за себе. Сьогодні беззмінний тренер збірної України з художньої гімнастики Ірина Дерюгіна – співрозмовниця «Вечірки». Стор. 21

110 років із киянами і для киян • Передплатний індекс «ВК»: 37607

Фото Бориса КОРПУСЕНКА

Олександр ПАБАТ: "У нас намагаються кожен раз нагадати, що ти – недолюдина".

Стор. 3

2

кур’єр «ВК»

ФОТОФАКТ

Вечірній Київ | 23 червня 2016 року | №25 (19207)

Фото Михайла ПАЛІНЧАКА

ЦИТАТА Київський міський голова Віталій К ЛИЧКО: – До мене звернувся пан Садовий (мер Львова. – Ред.) із проханням тимчасово надати можливість переробки сміття у столиці. У дуже складній ситуації сьогодні перебуває місто Львів. Враховуючи те, що київський сміттєспалювальний завод «Енергія» влітку завантажений на третину, ми ухвалили рішення простягнути руку допомоги львів’янам і прийняти невеликі об’єми сміття.

СЕМІНАР

Кодекс поведінки депутатів буде європейським Фото Олексія ІВАНОВА

Учора з нагоди відзначення Дня скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні Президент Петро Порошенко взяв участь у церемонії покладання квітів до могили Невідомого солдата. Разом із Главою держави у пам’ятній ході йшли ветерани Другої світової війни та ветерани АТО, Прем’єр-міністр Володимир Гройсман, Голова Верховної Ради Андрій Парубій та урядовці.

КАДРИ

Будинок учителя розправить крила Конкурсна комісія рекомендувала Департаменту освіти і науки, молоді та спорту КМДА призначити на посаду директора комунального позашкільного навчального закладу «Київський міський будинок учителя» Руслану Рудковську. Її обрали серед семи претендентів. Руслана Рудковська має педагогічний стаж 27 років, працює вчителем історії Предславинської гімназії №56 Печерського району.

– Це має бути сучасна фундація і платформа для співпраці, – розповіла «Вечірці» пані Руслана. – Я завжди згадую вислів німецького філософа фон Кнігге, що людині потрібні коріння і крила. У Будинку вчителя чудове коріння, йому потрібні крила у надсучасних проявах. Можна співпрацювати з культурними міжнародними інституціями, де є цікаві гранти, до яких маємо змогу долучитися ми з учительською громадою. Маю ідею зробити Музей дитини на зразок лондонського музею Вікторії і Альберта. Хочеться, щоб сюди приходили не

відпочивати, а працювати, підживлюватися чимось корисним. Також важливо, аби наші київські вчителі забули вислів «емоційне виснаження». Для цього є арт-терапія, арт-психологія. А ще бажаю відродити зустрічі київської громади з інтелігенцією. Марія КАТАЄВА

Участь у представницькому заході взяв заступник Київського міського голови – секретар Київради Володимир Прокопів. За його словами, робота депутатів Київради стала прозорішою та відкритою. Зокрема, міські обранці на засіданнях самостійно оголошують про конфлікт інтересів, і це вже не прецедент, а закономірність. Він також повідомив, що за даними незалежних моніторингових видань цьогоріч проблеми із декларацією виникли лише у 6 депутатів із 120-ти, і це, безперечно, успіх. Помітного прогресу в дотриманні

публічної етики вдалося досягти завдяки плідній співпраці київської міської влади із Конгресом місцевих та регіональних влад Ради Європи. «Організація, що розробила головні Кодекси етики, які стали основою місцевої політики у багатьох країнах Європи, може дати нам точні орієнтири в нинішніх умовах децентралізації, – зазначив пан Прокопів. – Нам необхідно виробити так звану етичну інфраструктуру депутатської діяльності. У нас вже є удосконалений Регламент діяльності Київради, за який, сподіваюся, проголосуємо найближчим часом, також працюємо над поліпшенням Кодексу поведінки депутатів». Віталій ЗНАМЕНСЬКИЙ

зони та зони відпочинку, зробити нові сполучення у вигляді пішохідних мостів і в окремих місцях вивести на поверхню підземні струмки – як символ поєднання

того, що на поверхні, та схованого під землею. Усі проекти конкурсу представлено на сайті konkurs.kby.kiev.ua Григорій МЕЛЬНИЧУК

Сьогодні у столиці завершує роботу триденний семінар, організований Конгресом місцевих і регіональних влад Ради Європи.

ПРОЕКТИ

Бабин Яр в очікуванні трансформацій Підбито підсумки конкурсу ідей щодо створення меморіального парку на Дорогожичах Восени виповнюється 75 років трагедії Бабиного Яру. 28 і 29 вересня 1941 року німецько-фашистські загарбники знищили тут понад 33 тисячі євреїв, ще десятки тисяч киян було розстріляно та закатовано за час окупації у Другу світову війну. Торік за ініціативою Благодійного фонду «Українсько-Єврейська зустріч» було оголошено Міжнародний архітектурний конкурс ідей створення меморіального парку «Бабин Яр – Дорогожицький некрополь», підсумки якого журі оприлюднило цими днями.

– Із-поміж наданих проектів, а точніше – ідей, ми обрали 7 фіналістів, із них два проекти розділили першу і другу премії, – зазначив Віталій Нахманович, секретар Громадського комітету вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру. – Однак члени журі не вважають, що хоч один із проектів комплексно відповів на питання, порушені у конкурсному завданні. Тому ми вважаємо, що варто залучити ідеї з усіх 7 кращих проектів. Нині проводимо консультації з Міжнародною спілкою архітекторів щодо організації подальшої роботи, аби найкращим чином

доопрацювати та вийти на 2–3 комплексні проекти і запропонувати їх до реалізації. Основна ідея команди архітекторів зі Словенії, які стали одними з переможців, – відтворення історичного рельєфу Бабиного Яру через символічну геодезичну сітку розміром 10 на 10 метрів, позначену на місцевості маркерами з нержавіючої сталі, – їх передбачається аж 2650 штук на всіх поверхнях – у парках, лісах, на дорогах. Інші переможці (команда з Колумбії та Франції) пропонують візуально відокремлювати меморіальні

ДО РЕЧІ Територія проектування – це значна площа і чимало існуючих об’єктів (кладовища, телецентр, район станції метро і декілька громадських закладів). Та мова не йде про необхідність знесення якихось споруд, навпаки, як зазначив архітектор Володимир Приймак, ці будівлі – це також історія Бабиного Яру, історія спроб його знищення і приховування трагедії. Як і понад 30 окремих пам’ятників жертвам – свідчення розбурханості та роз’єднаності українського суспільства. На думку Віталія Нахмановича, меморіальний парк має бути живим простором, а для встановлення нових пам’ятників слід розробити правила.

кур’єр «ВК»

Вечірній Київ | 23 червня 2016 року | №25 (19207)

3

НА ЗЛОБУ ДНЯ Іще наприкінці травня вся передпенсійна спільнота України з полегшенням зітхнула: віце-прем’єрміністр Павло Розенко (він в уряді головний за пенсійну реформу) заявив у ефірі телеканалу «112», що підвищення пенсійного віку знято з порядку денного. Мовляв, нині є можливість «застосувати інші заходи щодо наповнення Пенсійного фонду»... Але, як кажуть, рано розслабилися! Через два тижні після заяви свого шефа на пенсійному терені вирішив відзначитися міністр соцполітики Андрій Рева, який недвозначно натякнув – уряд не планує підвищувати пенсійний вік, однак у майбутньому це необхідно зробити. І сказав: «У нас не вистачає грошей у Пенсійному фонді», поставивши риторичне запитання: «Ми їдемо позичати на Захід, приїжджаємо до Німеччини, зустрічаємося з Ангелою Меркель і кажемо їй, що у нас бракує грошей на пенсії. Що вона подумає, як ви вважаєте, коли вік виходу на пенсію в Німеччині – 67 років?» «Павло Розенко займає абсолютно популістську позицію стосовно підвищення пенсійного

Пенсійний вік підвищиться до 62 років? ПРЯМА МОВА Іван МІК ЛОШ, член групи стратегічних радників із підтримки реформ в Україні: – З технічної точки зору в плані підвищення пенсійного віку МВФ має рацію. Якщо Україна не підвищить вік виходу на пенсію, то система обвалиться. Не обов’язково робити це прямо зараз, але в середньостроковій і довгостроковій перспективі цей крок необхідний. Це не лише технічне, а й політичне питання. Мені відомо, що уряд пропонує провести інші реформи пенсійної системи замість підняття пенсійного віку – наприклад, скасувати достроковий вихід на пенсію для окремих професій.

віку. Це непопулярний захід, тому його заяви про те, що вік не підвищуватиметься, не відповідають реаліям», – упевнений виконавчий директор Міжнародного фонду Блейзера Олег Устенко. У коментарі ГолосUA він спрогнозував, що найближчим часом в Україні проведуть пенсійну реформу і як результат – пенсійний вік підвищиться до 62 років.

НА СПОЛОХ

Ситуація в Пенсійному фонді нині непроста – дефіцит коштів зростає, і МВФ (головний фінансовий донор України) пропонує як засіб обмежити достроковий вихід на пенсію і підвищити пенсійний вік. «Пенсійна система України переживає величезні проблеми, які в багатьох аспектах набагато гостріші, ніж в інших країнах Європи, що Фото Павла ПАЩЕНКА

також постали перед проблемою старіючого населення», – зазначив директор Європейського департаменту МВФ Пол Томсен в інтерв’ю «Укрінформу». Експерти стверджують, що проблема пенсійної системи додатково ускладнилася торік у зв’язку з різким скороченням розміру єдиного соціального внеску на пенсійне забезпечення, що призвело до підвищення дефіциту Пенсійного фонду. Що пропонується? Є кілька способів стабілізувати ситуацію

з Пенсійним фондом. За словами представника МВФ, необхідно знизити кількість нових пенсіонерів, розглянувши різні варіанти – від скорочення можливостей для завчасного виходу на пенсію до підвищення загальновстановленого віку виходу на пенсію, як це зробили переважна більшість країн світу. Рішення потрібно приймати вже сьогодні. Віктор ПРИХОДЬКО

КОНКУРС

Заважають боротися із незаконними заправками

Фото з 44 країн світу – у столичній мерії

Антикорупційна рада при Київському міському голові виступає за залучення Національного антикорупційного бюро України до перевірки можливих ознак корупції у правоохоронних органах щодо діяльності автомобільних газозаправних пунктів (АГЗП).

– Документальні світлини розкривають найболючіші проблеми суспільства, і не лише в Україні, а й у світі, – розповідає голова оргкомітету конкурсу Олександр Харват. – До нас надійшло понад 150 фоторобіт з України, Німеччини, Ізраїлю, Іраку, навіть Індії та Бангладешу. Особисто мене дуже вразили знімки, на яких паралімпійці, бійці АТО, котрі втратили руки-ноги, але мають міцний дух і волю.

«Антикорупційна рада хоче рекомендувати Київському міському голові надіслати матеріали щодо протидії з боку правоохоронних органів діяльності міської влади з ліквідації незаконних АГЗП до Національного антикорупційного бюро, – заявив під час засідання член Антикорупційної ради Андрій Мирошніченко. «Сьогодні кожна така заправна станція, яка не розміщена на автозаправних комплексах, діє із порушеннями. Здійснюється неймовірний опір діям Департаменту благоустрою, спрямованим на демонтаж незаконних АГЗП. Правоохоронні органи не допомагають, а навпаки – здійснюють кроки, які унеможливлюють нормальну боротьбу із незаконними заправками», – додав Андрій Мирошніченко. Нагадаємо, що 19 травня у Департаменті міського благоустрою та збереження природного середовища КМДА, підпорядкованих йому комунальних підприємствах, а також Управлінні з питань надзвичайних ситуацій, помешканнях їх керівників оперативники Національної поліції та СБУ провели обшуки. Вилучили усю паперову та електронну інформацію щодо АГЗП. На думку експертів Антикорупційної ради, ці дії можуть бути пов’язані із намаганнями заблокувати боротьбу міської влади із незаконними заправками. За даними Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища КМДА, у Києві працюють 243 незаконних АГЗП. З початку року в місті було демонтовано 166 «лівих» газозаправних пунктів. Інф. «ВК» за матеріалами Антикорупційної ради

Завтра в приміщенні КМДА відкривається фотовиставка I Міжнародного конкурсу репортерської фотографії LifePressPhoto.

РЕФОРМИ

Якою буде завтра столична медицина Учора в КМДА під час міжнародної конференції «Розвиток системи охорони здоров’я Києва» розповіли про те, на що сподіватися медикам і, звісно, пацієнтам. Місто прагне збудувати систему охорони здоров’я європейського рівня. Такі амбітні цілі ставить перед собою команда мера Віталія Кличка в найближчій перспективі. Ось лише деяка конкретика: планується створити електронну систему обслуговування (це і відповідні реєстратура, і медична картка, і єдина система обліку). Основними «фішками» нової концепції також є: ефективне запровадження сімейної медицини, створення єдиної системи надання екстреної медичної допомоги, центру контролю захворювань, запровадження ініціативної програми Fast track для боротьби з ВІЛ/СНІДом та інше. Потужне сприяння міській владі в цій благородній справі пообіцяв виконувач обов’язків директора місії Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) в Україні, Білорусі та Молдові Джон Пеннел. Звісно, потрібні кошти. Цьогоріч місто передбачило 3,6 мільярда гривень на фінансування медицини, але слід забезпечити їх раціональний розподіл і використання. Цьому має сприяти принцип: «Гроші йдуть за пацієнтом», за яким кошти використовуватимуть прозоро і ефективно. За словами міського голови Віталія Кличка, мерія багато що робить у цьому напрямі. Зокрема, відкрили кардіологічне відділення Олександрівської лікарні, відділення в пологовому будинку №2, а також додатково виділили 150 мільйонів гривень для підвищення зарплат медикам… Утім, для ефективної роботи всієї медицини потрібна принципово нова її система. Микола ПАЦЕРА

Конкурс репортерських світлин проводився вперше і одразу став найбільшим в Україні, зібравши учасників із 44 країн. Журі обрало 70 кращих робіт. У номінації «Гарячі новини» золота медаль дісталася A.M. Ahad (Бангладеш) за світлину «Політична жертва», на якій зображено перелякану поранену дитину, а також за фотонарис про страшні руйнації та завали, мертвих дітей і жахи війни. Українські фотографи також одержали низку перемог за вражаючі знімки боїв у зоні АТО, палаючих барикад на Майдані та сумних зустрічей загиблих героїв удома. Наталя ПЛОХОТНЮК

КОРОТКО У суботу, 25 червня, в Голосіївському парку представники нідерландської IT-компанії Levi9 проведуть благодійний велопробіг на підтримку онкохворих дітей. Спеціальним гостем заходу буде Бернард ван Оранж – принц і співзасновник компанії Levi9. Організатори також обіцяють провести лотерею, головним призом якої буде дизайнерський велосипед з Амстердама. До 1 вересня міська влада запланувала ввести в експлуатацію 9 навчальних закладів. Про це повідомила заступник голови КМДА Ганна Старостенко на колегії Департаменту освіти і науки, молоді та спорту. Для підготовки закладів до нового навчального року виділено 700 мільйонів гривень, що на 40 відсотків більше, ніж торік. Столичний метрополітен відзначив річницю запуску безконтактних платежів банківською карткою MasterCard. Так, за рік безконтактною оплатою кияни та гості міста скористалися понад 2,2 мільйона разів. Сьогодні щодня безконтактними банківськими платіжними картками у столичному метро оплачують понад 15,5 тисяч поїздок, у середньому – 14 на хвилину. Прийом безконтактних платіжних карток до оплати забезпечує Ощадбанк. З метою недопущення спалахів гострих кишкових інфекцій і харчових отруєнь серед споживачів у Києві, починаючи з 22 червня, тимчасово призупинено проведення ярмарків. Таке рішення було прийнято у зв’язку зі спекотною погодою, яка прогнозується у столиці найближчим часом. Про поновлення ярмарків буде поінформовано додатково.

4

комунікації

Вечірній Київ | 23 червня 2016 року | №25 (19207)

запит

за дорученням виборців Людмила КОСТЕНКО, депутат Київради (фракція «Солідарність»)

що дитячий і спортивний майданчики користуються великою популярністю у молоді.

Усередині 7-го мікрорайону Оболоні, на вулиці Зої Гайдай, 10-в, розташована зона відпочинку: сквер, футбольне поле, столи для тенісу та великий дитячий майданчик. Перед початком будівництва я провела громадські збори, що і де встановлювати обирали самі мешканці навколишніх будинків. Минулого тижня наводили там лад — підсипали

Павло ТЕСЛЕНКО, депутат Київради (фракція «Єдність»)

пісок на дитячий майданчик та лагодили паркан навколо нього. Незабаром розпочнеться ремонт огорожі спортивного майданчика, що поряд. На жаль, доводиться це робити лише через декілька місяців після встановлення. Тішить,

Робимо черговий крок у реконструкції з прибудовою будівлі середньої школи №103. Ініціюємо передачу функцій замовника з будівництва об’єкта на КП «Житлоінвестбуд-УКБ», яке вже має позитивний досвід

слово – діло

турбота

Лариса ДЕГТЯРЬОВА , депутат Київради (фракція «Солідарність») Спеціалізоване водогосподарське комунальне підприємство «Київводфонд» розпочало реконструкцію бюветного комплексу біля будинку №30/1 по вулиці Ревуцького (Дарницький район). Відкриття оновленого бювету планується через два тижні. Тримаємо на контролі якість роботи та строки виконання.

у реконструкції школи №258 по вулиці Шалетт у Дніпровському районі. Нагадаю, сьогодні існує нагальна потреба в оновленні школи №103 з будівництвом додаткового корпусу. Через брак місць у школі учні перших, других і третіх класів займають місця дошкільнят у місцевих дитячих садочках мікрорайону ДВРЗ. За проектом, новий корпус 103-ї школи (вул. Алма-Атинська, 89) матиме сучасний спортивний і актовий зали, клас образотворчого мистецтва, а також слюсарну майстерню, кабінет обчислювальної техніки та 24 класи з окремими кімнатами для відпочинку учнів молодших класів.

Ігор БАЛЕНКО, депутат Київради (фракція «Солідарність») На засіданні постійної комісії Київської міської ради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку депутати погодили внесення змін до міської цільової програми «Соціальне партнерство» на 2016–2018 роки та Порядку відбору організацій для надання фінансової підтримки з бюджету міста, затверджених рішенням Київради від 11 лютого 2016 року. Відповідні зміни передбачають внести до Порядку відбору громадських організацій, яким надається фінансова підтримка з міського бюджету, зокрема, Центр захисту дітей «Наші діти» та благодійна організація «Фонд «Асперн». Центр захисту дітей «Наші діти» діє у столиці з 2007 року як проект із захисту прав дітей, які потрапили у складні життєві обставини. Торік у Центрі перебувало 73 дитини шкільного й дошкільного віку. Як і Центр «Наші діти», «Фонд «Асперн» має статус непри-

тривога Олег КОСТЮШКО, депутат Київради (фракція «Солідарність») Мешканці мікрорайону «Жуляни» (Солом’янський район) протестують проти незаконної забудови по проспекту Повітрофлотському, 104, на приаеродромній території аеропорту «Київ» (Жуляни). Для вирішення низки питань стосовно дозвільної документації запросив на місце забудови головного спеціаліста відділу контролю за благоустроєм, заступника директора КП УЗН Солом’янського району, представників аеропорту і громади мікрорайону. Забудовник так і не з’явився. Ми тимчасово зупинили будівництво. Сьогодні тут знаходиться блокпост. Активісти «Самооборони» чергуватимуть доти, доки перевірятимуть дозвільну документацію на забудову. Усі бажаючі можуть приєднатися до чергування.

буткової установи, не може одержувати прибуток і, відповідно, позбавлений можливості своєчасно сплачувати комунальні послуги. Сергій МАЙЗЕЛЬ, директор Департаменту транспортної інфраструктури КМДА Напередодні Святої Трійці для вихованців дитсадочку №812, що у Деснянському районі столиці, розпочали активну реконструкцію дитячих майданчиків. Всього за літній період плануємо відновити 13 ігрових площадок закладу. Так, після канікул дітвора бавитиметься на сучасних і безпечних ігрових майданчиках.

пропозиція Ігор МІРОШНИЧЕНКО, депутат Київради (фракція «ВО «Свобода») Як представник Дарницької громади та член екологічної комісії Київради відвідав сміттєспалювальний завод «Енергія», що входить до складу «Київенерго», компанії, яка, нагадаю, належить олігарху Ахметову. Проблема заводу номер один – відсутність хімічної фільтрації викидів у повітря. Електричні фільтри, які встановлені і призначені відловлювати лише великі частки, що летять з викидами у повітря, поступово замінюють на нові, що відповідають нормам, проте в Європі вже давно на таких заводах використовують хімічні фільтри. У нас вони відсутні у принципі. Ціна встановлення системи – близько 20–25 мільйонів євро. Для мільярдера, який отримує надприбутки з наших кишень, – це копійки. Давайте гуртом змусимо його встановити необхідне обладнання, щоб не закривати сміттєспалювальний завод.

Надіслала запит на ім’я Київського міського голови після ефіру на одній з радіостанцій, де обговорювалася проблема нестачі місць у дошкільних та навчальних закладах столиці. Як відомо, найбільша завантаженість – у Дарницькому, Деснянському та Святошинському районах. Середня кількість місць у дитячому садку становить близько 120. Є дитячі садки, розраховані на 200 дітей, які фактично відвідує по 400. У запиті до Віталія Кличка попросила, зокрема, надати інформацію щодо того, скільки шкіл і дошкільних навчальних закладів планується ввести у експлуатацію 2016 року; на будівництво якої кількості закладів освіти закладено кошти у Програмі соціальноекономічного розвитку міста Києва на 2016 рік. Володимир ГОНЧАРОВ, депутат Київради (фракція «Солідарність») Звертаюся до міського голови Віталія Кличка з вимогою вирішити питання з гімназією «Київська Русь». Адже донині спортивні та гімнастичні зали так і не приведено до належного стану – діти не мають змоги займатися фізкультурою. У вересні 2015го в результаті лабораторних досліджень у окремих приміщеннях зафіксували перевищений рівень фенолів та формальдегідів. Більшість аудиторій відремонтували та усунули наслідки надзвичайної ситуації, водночас спортивні зали залишаються закритими понад вісім місяців. Вимагаю негайно скликати засідання комісії техногенно-екологічної безпеки.

ініціатива Костянтин ЯЛОВИЙ, депутат Київради (фракція «Єдність»)

Роман МАРЧЕНКО, депутат Київради (фракція «Об’єднання «Самопоміч») Звертаю увагу керівництва Дарницької РДА на планомірне знищення озера Малий Небреж. Причому робиться це під виглядом «поліпшення санітарного стану та розчищення берегів». Насправді ж, незаконно добувають пісок у промислових масштабах шляхом гідронамиву. Окрім того, прямо через озеро проклали каналізаційний колектор до житлового масиву «Патріотика». Більшу частину озера вже знищили, засипавши землею і незаконно намитим із самого озера піском, щоб прокласти зверху каналізаційні труби.

Тетяна МЕЛІХОВА , депутат Київради (фракція «ВО Батьківщина»)

Інспекція річки Либідь закінчилася великою толокою. На наше запрошення прибрати берег річки відгукнулися багато киян, активісти екологічних рухів та волонтери ГО «Рідні Нивки». Прибрати весь бруд за один день, звісно, неможливо, але спільними зусиллями громади вдалося зібрати майже 100 кг сміття. Дякуємо всім активістам за небайдужість!

Підготовлено за матеріалами особистих сторінок у Facebook

Вечірній Київ | 23 червня 2016 року | №25 (19207)

історія сучасності

Іван ЗАЄЦЬ:

5

опитування

«Політеліта була не готовою сповна використати Основний Закон для блага людей» 28 червня у Конституції України — ювілей. Двадцять років тому після нічної роботи Верховна Рада ухвалила Основний Закон. Серед 315 парламентарів, які віддали свої голоси «за», був і народний депутат Іван Заєць.

році. З неї викидалися цілі розділи, що вже не відповідали реаліям сьогодення. Усе це відбувалося на фоні боротьби за повноваження між різними гілками влади. Ось у таких умовах і створювали новий «паспорт держави».

— Іване Олександровичу, ви пам’ятаєте ту історичну ніч?

— Так. Я тоді знаходився у парламентській залі. Не покидав свого робочого місця до самого ранку. Пам’ятаю, як почало світати. Через яскраві люстри у залі стало біло-біло…

— Чи можна сьогодні говорити про захист конституційних прав громадян, якщо вони постійно порушуються?

— Конституція сама по собі не змінює життя. Вона лише закладає правові фундаменти для благополуччя людей. А все інше залежить від нашого суспільства і влади. Коли читаєш Основний Закон, то вбачаєш у ньому сучасні європейські засади. На жаль, політична еліта виявилася не готовою до того, щоб повноцінно використати Основний Закон для блага людей. Багато конституційних положень так і не запрацювало. Причина — у відсутності подальших правових механізмів. Адже в багатьох положеннях Основного Закону є посилання на відповідні законодавчі акти, які треба було ухвалити.

— Скільки ж цих документів ще має бути?

— Близько сотні. Завдяки цьому вдалося б розкрити весь потенціал Основного Закону. Проте з такої кількості змогли ухвалити не більше 15.

— А чому так поспішали із прийняттям Конституції?

— Усім було зрозуміло: якщо Верховна Рада не ухвалить нову Конституцію, то Президент Кучма винесе це питання на всеукраїнський референдум. І тоді довелося б робити парламентські перевибори.

— І тому народні депутати «перелопатили» більше півтори сотні статей протягом ночі?

— Насправді для ухвалення Конституції довелося пройти дуже довгий шлях. У 1990 році ухвалили Декларацію про державний суверенітет України. На той час було створено відповідну комісію з метою опрацювання проекту нового Основного Закону. А влітку 1991-го розпочався конституційний процес. Проте потім він загальмувався через спори між різними гілками влади. У 1994-му ми пережили дострокові парламентські та президентські вибори. Наступного року Президент Леонід Кучма і голова Верховної Ради Олександр Мороз підписали Конституційний договір і запровадили певну систему державного управління на принципах відповідного розподілу влади. У 1996-му нарешті наблизилися до заповітної мети. До цього процесу залучили кращих правників, у тому числі й народних депутатів.

— Тобто конституційна ніч — лише завершення довгого і складного процесу…

— Процесу, який, на жаль, дуже затягнувся. У парламентській залі відбувалися доволі жорсткі протистояння між

національно-демократичним табором і прихильниками Компартії. Вони хотіли бачити українську державу на зразок радянської: вся влада — радам, збереження старої системи із «серпочками і молоточками» тощо. Водночас депутатська група, ядром якої був Народний Рух, виступала за побудову європейської правової держави. Між обома сторонами точилася запекла боротьба з багатьох позицій, починаючи від символіки і завершуючи формою державного правління. Ліві сили підтримували ідею парламентаризму у вигляді радянської системи народовладдя. А ми — президентську республіку, за якої влада несе персональну відповідальність. Також тривали дискусії щодо повноважень Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, судової гілки, Генеральної прокуратури…

Основний Закон пережив два «землетруси». А вся Україна опинилася у зоні політичної і правової нестабільності — Вам не вистачало підтримки у залі?

— Ще на зорі незалежності проти нас діяла так звана «група 239» — комуністична більшість у Верховній Раді України першого скликання. Вона суттєво затримувала конституційний процес, чіпляючись за радянський режим. Паралельно відбувався процес модернізації Конституції УРСР, ухваленої ще в 1978

— Це свідчить про слабкість Конституції?

— Проблема не в якості Конституції, а в її застосуванні. Що з нею творили? Згадайте, хоча б про перехід із президентсько-парламентської форми на парламентсько-президентську. Це сталося після «помаранчевої революції». Ющенко тоді отримав такі повноваження, які були у Кучми. А вже через рік Віктор Андрійович їх втратив через нову політреформу. Після приходу Януковича відбувся зворотній процес: через Конституційний суд зробили «повернення» від парламентсько-президентської до президентсько-парламентської форми. Тобто під час правління двох Вікторів Основний Закон пережив два «землетруси». А вся Україна опинилася в зоні політичної і правової нестабільності.

— Паралелі історії: договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом, який у народі назвали Конституцією, не набув чинності, оскільки його було написано в умовах вигнання, а Конституція України багато у чому не виконується…

— І тоді, і нині втіленню конституційних норм завадив один і той самий зовнішній ворог — Росія. Під час війни на сході України дуже мало можливостей для глибоких реформ.

Фото Павла ПАЩЕНКА

— Якою ви бачите подальшу долю Основного Закону?

— Вона ще не вичерпала свого потенціалу. Треба ухвалити ті закони, на які вона посилається. Тобто внести «точкові» зміни, щоб Основний Закон повноцінно працював. Керівники держави і депутати Верховної Ради після «конституційної ночі» сфотографувалися на пам’ять

Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ

Хто такий Пилип Орлик? Вікторія, 14 років, школярка: – Це відомий український гетьман, який написав першу Конституцію. Багато чим вона відрізняється від сучасності. Тоді були козаки, гетьмани, а Україна була маленькою державою. Олена, 31 рік, адвокат: – Пилип Орлик був гетьманом. Його вагомим внеском в історію є перша Конституція. У ній говорилося, що Україна повинна бути вільною державою. Окремі статті обмежували владу гетьмана: державні справи він мав вирішувати спільно з Генеральною Радою, до якої також входили виборні депутати від полків. Нині в нашому Основному законі майже те саме записано. Анна, 20 років, офіціантка: – Важко відповісти, я не пам’ятаю. Щось таке знайоме, крутиться в голові, але точно не скажу. Його по телевізору часто показують? Анна, 15 років, школярка: – Пилип Орлик – український гетьман. Він написав першу Конституцію України. Все козацьке начальство мало обиратися вільно, а гетьман лише затверджував його. Так і у нас депутатів теж обирають. А ще гетьман повинен був захищати козаків і опікуватися козацькими вдовами та сиротами. Добре, коли це маленька країна. А чи є це в нашій Конституції? Мабуть, є. Тільки не Президент, напевно, має захищати військових, а вони його. В’ячеслав, 16 років, школяр: – Я не знаю. Ми такого не вчили. Він має стосунок до політики? А може, спортсмен? Микола, 50 років, інженер-електрик: – Пилип Орлик був гетьманом. Якщо не помиляюся, він написав першу Конституцію. Тільки зробив це, коли разом з Іваном Мазепою втік до турків. Тобто, як нині можна сказати, він був «нелегітимним», і ніяким не гетьманом, а писарем. Василь, 63 роки, пенсіонер: – Так, знаю. У XVIII столітті Пилип Орлик написав Конституцію, згідно з якою затверджувалася Генеральна Рада – вона повинна була збиратися кілька разів на рік і вирішувати важливі питання, заслуховувати звіти гетьмана. Але там гетьман, здається, обирався до самої його смерті. Дмитро, 28 років, охоронець: – Це той Орлик, який написав Конституцію. Так нам у школі казали.

Опитування провела Анастасія ХАЛЕЦЬКА Фото Олексія ІВАНОВА

6

погляд

кава з бульбашками Остання полуниця Вадим ПЕТРАСЮК Від станції метро «Позняки» прямували чоловік і жінка. Він – обвішаний важкими пакетами, у яких угадувалася городина. Найпевніше, картопля. Пакети чоловік тримав трохи осторонь, аби не шарпати літні білі штани. Від того був схожим на кіношний літак-бомбардувальник з важкими крилами. Ліворуч і праворуч торгували. До одного стола з полуницею була невеличка черга. Це зацікавило жінку, і недарма: виявилося, що полуниця тут занадто низькою ціною – 21 гривня за кіло. Жінка пірнула в чергу. Чоловік з «крилами» зостався поодаль. Через спеку йому не хотілося думати. То він і не думав – стояв, тупо «поклавши» погляд на стіл, за яким хлопець вправно розпродував полуницю. Хлопчина мав широкий совок, котрий, не відриваючи від поверхні стола, устромляв під гірку полуниці, піднімав, доправляв на ваги. Жіноцтва зібралося душ із сім. Наприкінці черги навіть почали цікавитися, чи вистачить полуниці, сезон якої добігав кінця. Було певно, що торгували нею останні дні. Але ж і ціна яка гарна! Метрів за десять дві тітки правили за таку саму полуницю 40 гривень. Ще далі – 35. Чоловік-«бомбардувальник» стояв, не маючи сил і бажання відвести погляд та почати цікавитися чимсь іншим, окрім червоних від полуничного соку рук продавця. З’явилася жінка в декольте і штанях до колін із ланцюжками по боках. Такі штанці полюбляють міцної статури сільські молодиці із зачісками «під хлопчика». Кинувши продавцеві: «Я ящичка візьму?» й не чекаючи на відповідь, вона вхопила один із його спорожнілих ящиків і хутко висипала до нього котенят із сумки. Випросталася, стала над ящиком у позі, у якій торговки стоять над своїм крамом. Але за мить стало зрозуміло, що кошенята – не товар.

– Котики! У добрі руки. Віддаю! Підходьте! – почала зазивати молодиця. За якийсь час вона відчула на собі погляд «бомбардувальника».

– Цікавитеся? Беріть! Безкоштовно! Дивіться, які гарні! – вона підняла одне кошенятко з ящика, повернула до чоловіка мордочкою. Воно дерлося по ній, жінка посміхалася «бомбардувальникові».

– А чому ви їх не продаєте? – спитав той.

– Так ніхто ж не купить!

– А задарма беруть?

– А задарма беруть. У мене дві кішки, кожна приносить двічі на рік. Коли чотири, іноді п’ять за раз. А топити їх я не вмію. Ні-і, і не питайте чому! Кажу ж вам – не вмі-ю! Крапка!

– Та чого ви, я ж просто спитав!

– А ви не питайте, ви беріть, якщо треба. Хороші ж які, дивіться, триколірні. Кажуть, такі щастя приносять. І, підвівши очі вже поверх чоловіка, жінка знову гукнула до перехожих: «Кошенятка! У добрі руки. Безкоштовно!» Тут якраз і жінка «бомбардувальника» повернулася з полуницею: – Чудова ціна – 21 гривня, остання домашня полуниця! Прєлєсть!

– Оно кошенят задарма віддають, – хитнув головою чоловік.

– Така сама полуниця скрізь за 40 гривень. Вдало купили. За мною ще одній жінці вистачило, а решта, бачиш, розходяться. Чоловік підняв «бомби» й рушив на півкроку позаду своєї щасливої дружини.

Вечірній Київ | 23 червня 2016 року | №25 (19207)

«Кожен раз нагадують що ти – недолюдина» Діалог про доступність: ність: коли Київ стане містом, комфор комфортним для всіх? Олександр ПАБАТ

До заочного діалогу з приводу безбар’єрності ар’єрності – дуже ей з особливими важливого питання, яке турбує людей пи населення, потребами та інші маломобільні групи ради Олександра «Вечірка» запросила депутата Київради оціальної політиПАБАТА і директора Департаменту соціальної РИКУНОВА. ки КМДА, депутата Київради Юрія КРИКУНОВА.

ЯК МІСТО ТУРБУЄТЬСЯ ПРО ЛЮДЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ФІЗИЧНИМИ ПОТРЕБАМИ?

Олександр Пабат: Щодо стану доступності у столиці в фізичному розумінні, то, на жаль, продовжується ситуація, яка спостерігалася упродовж минулих двадцяти років. Чиновники кажуть: ви повинні про себе заявити, маєте просити, звертатися, демонструвати свої проблеми… Як на мене, то це зовсім невірно. Це не є безбар’єрністю. Як ментально, так і технічно. Нам кажуть, що у місті мають сформувати зони і пристрої для пересування маломобільних груп населення. Хоча вже ніде у світі немає такого поняття, як «зона для пересування маломобільних». І лише тому, що це поняття розглядається як головний бар’єр між здоровими і маломобільними. Вони повинні йти поруч і не відчувати жодної різниці. А коли вже створюються «зони» – це зайве нагадування того, що ви – не такий, як інші, ви – каліка. Мовляв, усім туди, а вам – праворуч. У нас намагаються кожен раз нагадати, що ти – недолюдина. Наприклад, зробили у метрополітені таблички зі шрифтом Брайля – винахід 1820 року – замість встановлення сучасного аудіоваріанту. Нехай уже так. Але проблема полягає в тому, що розмістили таблички у такому незручному місці, до якого навіть цілком здорова людина додертися не зможе. Або ще приклад. Усі аплодували відкриттю підйомників, якими обладнали деякі пішохідні переходи. Але бачили б ви, як складно скористатися цією технікою людині з інвалідністю на візку. Ось чую, що вже скоро на Хрещатику буде один наземний перехід… Та скільки років ще потрібно, щоб він нарешті з’явився там? Або ж яка проблема, щоб понизити бордюри, котрі заважають не лише людям з інвалідністю? І чому так відбувається? А тому, що порушується перший постулат: для нас – без нас. Якби більше залучали до справи доступності людей з інвалідністю, то і недоліків було б менше. Ми не просимо жалю до себе, бо це зайвий раз нагадує нам про те нещастя, яке з нами трапилося. Ми хочемо ставлення, якого ми гідні. І не повинні нікому нагадувати про своє існування.

Киян надзвичайно обурила ситуація з реконструйованою Поштовою площею. Ходити там можуть лише люди виключно здорові, спортивної статури. А от проїхати на інвалідному візочку чи пройти на милицях або з паличкою неможливо. Юрій Крикунов: Як достатньо здорова людина, без якихось особливих фізичних обмежень, вважаю Київ абсолютно нормальним і придатним для життя. Як директор Департаменту соціальної політики КМДА мушу визнати: Київ абсолютно не пристосований для нормального життя людей з інвалідністю. Не бачу в Києві жодного об’єкта державної, комунальної чи приватної форми власності, які були б абсолютно пристосованими для людей з інвалідністю, окрім спеціалізованих закладів. Але там – умовне пристосування. Скажімо, пансіонат для людей похилого віку та людей з інвалідністю найбільш пристосований, але все одно не стовідсотково. Звичайно, якісь точкові зрушення у столиці відбувалися. Скажімо, приміщення держадміністрацій, комунальних закладів, до яких має бути доступ людям з інвалідністю, почали облаштовувати пандусами. Але мусимо визнати, що цього замало. Так, під’їхала людина на візку до пандуса. А як їй самотужки виїхати нагору, як відчинити двері та заїхати всередину, якщо вони вузь-

кі? А далі ліфт, до якого візок не поміщається, високі сходи, інші перепони… Навіть там, де були якісь технічні зрушення, виявлялося, що вони не працюють і не полегшують життя цих людей. Для вирішення проблем доступності потрібно не так уже й багато коштів. А не вирішувалися вони не тому, що чиновники погані чи злі люди. Так було завжди, бо ніхто не замислювався над тим, що має бути якось поіншому. Ми просто не звикли думати про це на всіх рівнях – починаючи з проектування і закінчуючи будівництвом і введенням в експлуатацію.

ХТО ВИНЕН І ЩО РОБИТИ?

Олександр Пабат: Киян надзвичайно обурила ситуація з реконструйованою Поштовою площею. Її хоч і не ввели ще в експлуатацію, але відкрили для пішоходів. Щоправда, ходити там можуть лише люди виключно здорові, спортивної статури. А от на інвалідному візочку проїхати чи на милицях або з паличкою пройти неможливо. Хоча обіцяли все зробити, підготувати… Пандус планували збудувати через Володимирську гірку, аж

до Поштової площі, з певним нахилом. Лише пусті розмови... Про це ми висловилися у петиції до Київради. Її винесли на розгляд постійної комісії міськради з питань охорони здоров’я та соціального захисту. Було створено робочу групу, яку я очолив. Ми вперше за багато років заслухали інформацію щодо діяльності комітетів із безбар’єрності, створених при Київській міській та районних держадміністраціях, департаментах. Зробили цікаве відкриття, що до того часу її очолювала людина, яка… вже кілька років не працює в КМДА. А більшість членів створених комітетів або не працюють, або зайняті зовсім іншим. Це до того, хто, зокрема, винен у незадовільному стані справ щодо доступності у Києві. Ми підготували абсолютно нове Положення з доступності на базі власного і європейського досвіду і розмістили його в Інтернеті, щоб усі бажаючі упродовж місяця могли з ним ознайомитися, внести пропозиції, залишити свої коментарі. Після врахування й узагальнення слушних пропозицій положення було затверджено на засіданні робочої групи. Юрій Крикунов: У тому стані, який маємо з доступністю, усі винні: і я, і наші викладачі-вихователі, й батьки, які не так виховують своїх дітей і про це не говорять. Винувате все наше суспільство.

7

Вечірній Київ | 23 червня 2016 року | №25 (19207)

Юрій КРИКУНОВ

підп підприємця встановити пандус численними дозволами, а максичисл мально спростити цю процедуру, маль щоб у нього не щезло бажання робити добро людям. роби

опитування

ЩО МОЖЕ ЗМІНИТИ В МІСТІ КОМ КОМІТЕТ ДОСТУПНОСТІ, В ЧО ЧОМУ ПОЛЯГАТИМЕ ЕФЕ ЕФЕКТИВНІСТЬ ЙОГО ДІЯЛ ДІЯЛЬНОСТІ?

Фото Бориса КОРПУСЕНКА

Переконаний, якщо кожен буде розуміти і пам’ятати, що у людей, які пересуваються на візках чи мають вади зору або слуху, є проблеми, то ми навіть без жодних серйозних капіталовкладень зможемо багато зробити. Маємо чесно визнати, що не було досі великого протиріччя між громадянським суспільством і владою, або сподіваннями суспільства і тими рухами, що зробила влада, в бік людей з інвалідністю. Щось там робилося, є структури, які мають професійно цим займатися. Дуже багато структур, які повинні цим опікуватися. І вони на тому рівні, чого їх навчили ще за радянських часів, щось робили. З’являлися кращі, досконаліші візки, якісь багатофункціональні ліжка, інші технічні засоби для людей із вадами здоров’я. Але загалом наше суспільство не дозріло до того, щоб бути вільним і відкритим для людей з інвалідністю.

Переконаний, якщо кожен буде розуміти і пам’ятати, що у людей, які пересуваються на візках чи мають вади зору або слуху, є проблеми, то ми навіть без жодних серйозних капіталовкладень зможемо багато зробити. Прикладів застосування такої гуманітарної колективної дії у столиці можна навести безліч. І на кожному кроці. Але треба, щоб суспільство цього хотіло. А влада повинна подавати сигнали: у нас є такий-то проект, ми хочемо допомагати таким-то категоріям людей, у місті буде відбуватися те і це… Влада має робити кроки назустріч – всіляко заохочувати корисні гуманітарні акції з боку бізнесу. Скажімо, не губити шляхетний порив якогось

Олександр Пабат: У новому Ол Поло Положенні про Комітет навіть прописано, яким чином формупроп вати його персональний склад. Головна вимога – щоб не менше Голо 25–30 відсотків його членів були 25–3 людьми з особливими фізичними людь потребами. Щоб вони виконували потр функцію експертів... На жаль, фун поки що навіть до КМДА людині пок на інвалідному візку самотужки потрапити практично ту неможливо, треба здолати н аж… 14 перешкод! а А ще, щоб діяльність новоствореного комітету була в ефективнішою, після затверефе дження положення ми вирішили джен створити чітку Програму дій. ство Перед цим вивчили досвід Львова, Відня, Берліна. Ознайомилися з пропозиціями Дніпра, Вінниці, інших міст України. На такій солідній базі й створили Програму «Київ безбар’єрний». Її теж широко обговорювали, вносили пропозиції, затвердили на засіданні робочої групи. Тепер чекаємо на рішення профільної комісії щодо затвердження Положення з доступності та Програми дій. Засідання має відбутися вже найближчим часом. Юрій Крикунов: Це дуже потрібна і корисна ідея – створити Комітети доступності при органах влади, щоб контролювати введення об’єктів в експлуатацію, впливати на інші процеси. Новий Комітет доступності буде сформовано із представників влади та громадськості у співвідношенні 50х50. Навіть представників влади буде на одного менше. Засідання будуть прозорими, з вільним доступом для усіх бажаючих. Форма діяльності комітету – робочі групи за певними напрямами, за галузями чи територіальним принципом. Чисельний склад – понад тридцять осіб, які представлятимуть органи влади і весь спектр громадських організацій інвалідів міста. Тобто, на наш погляд, ми сформували дуже правильний склад комітету. І в цьому велика заслуга як влади, так і громади. По-перше, у процесі формування проявилася дуже активна позиція заступника голови КМДА Миколи Поворозника, який почав, як кажуть, пхати цього воза з одного боку. З другого боку дуже активною була «підпорка» депутата Київради Олександра Пабата, підтримка громадських організацій. Сподіваюся, що оновлений склад Комітету доступності вже цього року дасть якісь потужні імпульси. Хоча, будемо відвертими, швидко Київ не перетвориться на європейський зразок міста з точки зору доступності. Але якщо налагодити відповідну систему, змусити її працювати, то, певен, справа зрушиться – проблеми доступності поступово вирішуватимуться. У нас є в кого вчитися, і є, з кого брати приклад. А головне – велике бажання вчитися є й у влади. Підготував Михайло КАМІНСЬКИЙ

Які права, гарантовані Конституцією України, сьогодні, на ваш погляд, виконуються? Борис Беспалий, народний депутат України III, IV, V скликань: – Досить несподіване для мене запитання. Гадаю, відповідь на нього заслуговує на повноцінну дисертацію. Та все ж розгорну Конституцію України. От, наприклад, стаття 21: «Усі люди є вільні й рівні у своїй гідності та правах». А в нас чомусь так, що є рівні, а є рівніші. Громадяни повинні мати чимало прав, але в нашій державі цього не дотримуються. Деякі норми звужуються. І виходить, що ми є країною суцільних пільг. Тому вважаю, що тут не все гаразд. Поліпшити ситуацію зможуть нові зміни Основного Закону держави. Ілля Чичкан, художник: – Які виконуються? На мою думку, права гей-меншин (сміється). Насправді я – художник і людина, досить далека від політики. Але вважаю, якщо в нашій країні відбувся гей-парад, то це багато про що свідчить, отже, у нас не все так погано з рівністю та свободою. Остап Ступка, актор: – Щоб відповісти на це запитання, потрібно знати напам’ять усю Конституцію. Це досить широке питання, що потребує конструктивної відповіді, знання теми. Звісно, хотілося б, аби всі права виконувалися. Але чомусь кортить процитувати одну людину, яка колись сказала жартома: «Єдині закони, які працюють у нашій країні, – це закони фізики». Михайло Погребинський, політолог: – Поговорімо про те, які статті Конституції по-

рушуються. Стаття 29 передбачає, що ніхто не може триматися під вартою інакше, як за рішенням суду. Однак багато людей без будь-якого вироку роками перебувають під арештом (іноді навіть вагітні жінки). Нагадаю статтю 21: «Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними». Фактично чимало прав і свобод зараз відчужено, іноді – з тієї чи іншої підстави

(приміром, тому, що йде війна), деколи – без жодної підстави чи пояснення. Щодо решти – читайте Конституцію України. Лесь Подерв’янський, письменник: – Річ у тім, що я не читав Конституції, тож недобре обізнаний з усіма статтями. Як на мене, деякі права в Україні таки виконуються, а деякі, на жаль, ні. Олександр Вишняк, завідувач відділу Інституту соціології НАНУ: – Формально вони виконуються, а соціальні права – ні. У нас така Конституція, яка гарантує соціальні й демократичні права. Але виконуються вони переважно в часи відлиги, коли в країні вершаться революції, а потім усе повертається до звичного стану. Олесь Доній, політик: – Я доволі скептично до цього ставлюся. Адже сьогодні держава не готова гарантувати основні права громадян: ні на освіту, ні на охорону здоров’я. Усе залежить від соціально-економічного становища людини. Немає свободи совісті, є проблеми, пов’язані з іншими соціальними правами. Зокрема, це стосується свободи слова, цензури, адже з’явилися «чорні списки». Загалом, Конституція – це задекларовані наміри. Вони добрі, їх не потрібно змінювати. Хоча, якщо взяти, приміром, рівне право балотуватися, то для незаможних громадян воно є недосяжним. Павло Зібров, співак, народний артист України: – Усі права, на превеликий жаль, не виконуються, хоча вони й задекларовані. Вважаю, багато із того, що записано в Конституції, виконується, а багато що – ні. Наприклад, право на безкоштовне навчання не виконується, право на безкоштовну медицину теж. А це доволі важлива складова для народу. Опитування провів Віталій КУРІННИЙ

8

тиждень столиці

Вечірній Київ | 23 червня 2016 року | №25 (19207)

17 червня в парку Андрія Малишка (Дніпровський район) урочисто відкрили пам’ятник відомому українському поету, перекладачу та громадському діячеві Андрію Малишкові. Монумент освятив Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.

Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків. Черга на виставку «Врятовані скарби Італії». Експозиція діятиме до 26 червня включно. Музей працюватиме у режимі нон-стопу з 10.30 до 20.00 (каси до 19.30).

18 червня, дарницький ліс. Етно-фестиваль «Літо-купайло».

Київські вулиці – своєрідна «передова» для робітників корпорації «Київавтодор». Поспішають із ремонтом...

18 червня «Океан Ельзи» зачарував «Олімпійський» неймовірним концертом.

17

Вечірній Київ | 23 червня 2016 року | №25 (19207)

20 червня авіатори України запросили усіх на «Авіамайдан», привернувши увагу громадськості до проблеми будинку великого українського авіаконструктора Сікорського, який планують зробити музеєм. Досі будинок на вулиці Ярославів Вал, 15-б знаходиться в жалюгідному стані...

18 червня масштабна подія у сфері мистецтва – Kyiv Art Week – об’єднала виставкові, музейні та галерейні проекти, форум і конференцію за участі міжнародних експертів.

17 червня міський голова Віталій Кличко відвідав Київський дитячий діагностичний центр і переконався, що медзаклад ефективно працює в інтересах маленьких пацієнтів.

«Душову» для столичних вулиць влаштували працівники «Київавтодору». Поливомийні машини працюють у дві зміни в цілодобовому режимі.

18 червня в Колонній залі КМДА влаштували Фестиваль культур народів світу OUTLOOK World Culture Festival. Протягом дня охочих знайомили з традиціями різних країн. Гостей розважали танцями, співами, майстеркласами, пригощали екзотичними стравами та напоями. Фото Бориса КОРПУСЕНКА , Олексія ІВАНОВА та Павла ПАЩЕНКА

мегаполіс

Вечірній Київ | 23 червня 2016 року | №25 (19207)

9

На Арсенальній площі приватна компанія відновлює стародавні укріплення. Що тут буде – невідомо

Фото автора

Плани реставрації Київської фортеці за сімома замками Пливемо на острів Оболонь Микільські ворота у ХІХ столітті

Григорій МЕЛЬНИЧУК

Київська фортеця – напевно, найбільший архітектурний комплекс міста, проте, попри чималенькі масштаби (охоплює мало не весь Печерський район), його малопомітно. Так, виходячи зі станції метро «Арсенальна», багато киян і гадки не мають, що за вестибюлем міститься величезна споруда колишніх Микільських казарм із парадним в’їздом до Київської фортеці.

Григорій МЕЛЬНИЧУК

Оболонська набережна вважається найкращою в Києві. І не дивно, що вихідними вона перевантажена, тож виникає чимало конфліктів між пішоходами, велосипедистами, матусями з дитячими візками. А по інший бік Оболонської протоки – великий однойменний острів, укритий зеленню і наче безлюдний. Насправді ж там чимало відвідувачів, а через відсутність надійних зв’язків із «великою землею» острів практично не контролють міські служби.

Фото автора

Декілька років тому частина будівлі казарм відкололась і почала сунути в бік Дніпра. Уже понад рік тут тривають реставраційні роботи. Башту вдалося «зловити», десятисантиметрових тріщин уже немає, застосовували навіть лазерне сканування.

– На майданчику працює приватна компанія, котра є власником комплексу споруд Миколаївських казарм, – розповів «Вечірці» заступник генерального директора музею «Київська фортеця» з наукових питань Андрій В’ялець. – Уже виконано значний комплекс якісних ремонтно-відновлювальних робіт. Зокрема, стабілізовано башту, що сповзала схилом, усунено тріщини. Старанно поставились у компанії й до вибору забарвлення металопластикових вікон. Однак з нами вони не контактують, проекту реставрації ми не бачили. Будівлю Микільських казарм, за словами Андрія В’яльця, споруджено в середині ХІХ століття, а Микільські ворота правили за головний в’їзд до Київської фортеці. Та вже наприкінці ХІХ сторіччя ця споруда перетворилася на фортецю-склад, а повз ворота зробили магістральну дорогу – сучасну вулицю Грушевського. На початку ХХ століття на капонірі, де було влаштовано проїзд до брами, звели будівлю, а в 1930-х роках ворота замурували, зробивши кімнати. Сьогодні реставратори відновили проїзд крізь браму. Виникає питання: що буде з будівлею на

Оболонський острів можуть з’єднати мостом із набережною

Сучасний стан Микільських воріт у процесі реставрації

капонірі? Є небезпека, що під забудову може піти великий плац перед казармами, однак жодних точних проектів у публічному доступі немає. Інформаційні щити також відсутні. Люди, які охороняють об’єкт, відмовляються надати будь-яку інформацію або принаймні контакти відповідальних осіб. Як розповів Андрій В’ялець, право власності компанія одержала в результаті судових процесів. А починалася ця історія 2007 року, коли за часів мера Леоніда Черновецького Київрада передала землю під будівлею за 16,9 мільйона

гривень. ТОВ «Хрещатик Інвестбуд», що планувало облаштувати тут галереї, офіси й ресторани. Також огороджено зеленим парканом частину будови колишнього душкомбінату метрополітену за вестибюлем станції – і знову жодної інформації. Як повідомила «Вечірку» прес-секретар КП «Київський метрополітен», ця частина споруди вже понад десять років не перебуває у власності метрополітенівців. Отже, в центрі столиці відбуваються зміни однієї з найважливіших площ, але що саме там буде, не відомо.

коментарі для «ВК» У цьому місці «запрацює» все Дмитро ГУРІН, експерт з урбаністики: – Це приватна споруда, і власник сам має нею розпоряджатися, тим більше, що якість реконструкції на висоті. Враховуючи розміщення в двох хвилинах від метро, тут запрацює будь-яка функція, питання лише у обсягу прибутку для власника. Наприклад, торговий центр – не кращий варіант сьогодні, а ось офіси тут були б прекрасні. А так – це чудове місце, з виходом на схили Дніпра.

Оптимально – виставкові зали Арсеній ФІНБЕРГ, проект «Захоплюючий Київ»: – Миколаївські казарми – це частина комплексу Київської фортеці з великими залами, де най-

краще проводити виставки. Це може бути і музей історії Києва, і галерея, і виставковий комплекс. А ось переплановувати у невеликі офісні приміщення – не краща ідея.

Найкраще – музей історії Києва Валерій ЛИСЕНКО, Ліга екскурсоводів Києва: – Музей історії Києва – найкращий варіант використання цієї будівлі. Він вже багато років поневіряється у не найдоречніших будинках, а тут, з огляду на історичність споруди, був би хороший варіант, краще за музей не придумаєш. А вони вже мали б думати, хто був би кращим сусідом. А так, тут може бути і ресторан, і готель, і представництво майкрософту з гуглом…

Експедиція активістів парку «Наталка», яка вирушила на безлюдний острів посеред мегаполіса, виявила там чимало слідів людської життєдіяльності: сміття, кілька великих звалищ (переважно це пляшки, знаходили навіть шприци), залишки багать і кількаденних стоянок з наметами. Надвечір до експедиції приєднався і голова Оболонської РДА Олександр Цибульщак.

– Це була одна з найнезвичніших ревізій, яку я коли-небудь проводив! Незвичним було не місце, а спосіб, яким ми добиралися до нього. Це були каяки! – емоційно повідомив пан Олександр. – А ось щодо побаченого, то відчуття геть полярні. З води видно багато того, що приховано з суші. Чудовий острів, але ми знайшли декілька великих куп сміття, були і биті пляшки та інші ознаки того, що острів «населений», побачили навіть город. Рибалки палять багаття і рубають для цього дерева. А коли йшли у затоку Собаче Гирло, то виявили місце, де миють машини… Насправді ж на Оболонський острів можна дістатися і вбрід – на півночі його відділяє від «великої землі» протока шириною всього 20 метрів, яку можна перейти у спеку. На півдні ж мінімальна ширина протоки (в районі Алеї Муз) – лише 120 метрів. Для порівняння, ширина Венеціанської протоки у Гідропарку – 72 метри. Не дивно, що вже давно виношується ідея сполучити Оболонський острів з Оболонською набережною мостом.

– Мости на Оболонський острів можуть подарувати мешкан-

цям і відвідувачам Оболонської набережної парк площею в 15 га та сформують кільцевий велосипедно-пішохідний маршрут завдовжки близько 5 км, – розповів «Вечірці» Олександр Калашников, києвознавець та автор ідеї сполучення київських островів і набережних пішохідно-велосипедними мостами. – Стосовно ж побоювань, мовляв, мости сприятимуть більшому відвідуванню острова і це негативно вплине на його екосистему, нагадаю, що нині майже всі київські острови переповнені сміттям. Через відсутність надійних зв’язків із «великою землею» жодне кому-

Із води видно багато того, що приховано з суші. Чудовий острів, але ми знайшли декілька великих куп сміття, були і биті пляшки та інші ознаки того, що острів «населений», побачили навіть город. нальне відомство фактично не опікується островами. Перетворення їх на паркові зони дасть змогу і налагодити прибирання сміття, і контролювати правопорядок. Загалом же, за оцінкою Олександра Калашникова, спорудження мостів на Оболонський острів та сполучення південного краю півострова-коси Собаче Гирло сформує на Оболоні кільцевий маршрут у 10 км, а загальна площа рекреаційної зони становитиме близько 40 відсотків від площі Гідропарку, нарівні з Долобецьким островом. За даними «Вечірки», вже не раз виникали ідеї щодо залучення інвесторів до освоєння островів, але все впиралося як у відсутність надійного сполучення з ними, так і в перестороги щодо збереження зелених зон. Поки ж острови, перебуваючи поза увагою міста, перетворюються на звалища. Що вже казати про безліч прикладів самозахоплення територій – починаючи від літніх наметових таборів і завершуючи капітальними самобудами.

18

суспільство

Вечірній Київ | 23 червня 2016 року | №25 (19207)

Фото Олексія ІВАНОВА

20 років Конституції України: як це було

Леонід Кравчук, приймаючи присягу, тримав руку на «Конституції України», хоча насправді це була Конституція УРСР

Фото Олексія ІВАНОВА

Марія КАТАЄВА

28 червня українці відзначатимуть ювілей ухвалення Основного закону держави. «Вечірка» пропонує пригадати деталі та дізнатися, які експонати збереглися з тих часів у Національному музеї історії України. Сам напис «Конституція України» бачимо на світлині 1991 року. Леонід Кравчук під час присяги тримав руку на папці «Конституція України». Ця папка зберігається у фондах Національного музею історії України. У ній лежала Конституція УРСР 1978 року, бо нової Конституції ще не було. Поруч з цією фотографією в експозиції музею містяться окуляри Леоніда Кравчука та піджак від Вороніна, у якому він складав присягу. А як же створювався цей важливий документ?

– Існують три етапи розроблення Конституції, – розповідає заввідділу історії незалежної України музею Антон Богдалов.

– Почався цей процес із затвердження Декларації про державний суверенітет України та Акта проголошення незалежності України. Над новою Конституцією працювали кілька конституційних комісій. Розробником одного з перших проектів був професор Леонід Юзьков. Його можна назвати автором першої моделі парламентсько-президентської республіки. Він вважав, що вся повнота влади повинна зосереджуватись у парламенті. Запропонований ним проект тоді не пройшов, до нього було внесено безліч поправок. На стенді музею цей етап ілюструють посвідчення Юзькова з Академії правових наук, його перепустка члена Конституційної

Цією ручкою Олександр Мороз підписав перше офіційне видання Конституції України

комісії України, а також проект Конституції України від 1992 року з правками, зробленими Леонідом Юзьковим особисто.

1994 року до 8 червня 1995-го – саме того дня між Президентом і Верховною Радою було підписано конституційний договір. Згідно з

Професора Леоніда Юзькова можна вважати автором першої моделі парламентсько-президентської республіки. Він дотримувався думки, що вся повнота влади повинна зосереджуватися в парламенті. Його проект тоді не пройшов, до нього було внесено безліч поправок – Тоді Українська правнича фундація організувала правничий форум, на який приїжджали представники різних держав, зокрема Канади та США. Цей проект Юзькова й інші проекти Конституції виносили на загальне обговорення, – веде далі Антон Богдалов. – Через незгоду між Верховною Радою та Президентом 1994 року відбуваються перевибори в парламент і позачергові вибори Президента. На стенді бачимо світлину, як Леонід Кучма отримує посвідчення Президента України в липні 1994-го. Тож другий етап розроблення проекту Конституції триває з кінця

ним, протягом року мала працювати конституційна комісія, а вже в травні-червні 1996-го депутати повинні були ухвалити Конституцію України. У травні 1996 року конституційна комісія, очолювана Михайлом Сиротою, подала проект на затвердження до Верховної Ради. Леонід Кучма пригрозив, що, якщо Конституція не буде ухвалена, він особисто винесе цей проект на всеукраїнський референдум. Сирота стояв за парламентською трибуною всю ніч – від сьомої години вечора 27 червня до початку десятої ранку 28 червня. За регламентом, він мав виголошува-

ти кожну статтю – і кожну статтю депутати підтримували. Як вітали Михайла Сироту після конституційної ночі під будівлею парламенту, а також склад п’ятої сесії Верховної Ради України, яка нарешті ухвалила Основний закон держави, закарбовано на фотографіях. Як, власне, і засідання тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради з доопрацювання Конституції, серед членів якої варто згадати Михайла Сироту, Вадима Гетьмана, котрий пізніше написав книгу «Як приймалась Конституція України», Ігоря Юхновського. Є в музеї й ручка Parker з чорнилом Bugatti, якою Олександр Мороз підписав перше офіційне видання Конституції України. Збереглися цікаві листи, котрі українці писали голові комісії з доопрацювання

Конституції. Зокрема в одному з них пенсіонер Артемчук просив додати до статті 42 речення: «Держава сприяє розвитку індивідуальної та колективної приватної підприємницької діяльності». Поруч на стенді – купонокарбованці, що були тоді в обігу, та зразок однієї гривні. До речі, уже цього вересня гривня відзначатиме своє 20-річчя. Також тут є скульптурне зображення «Держава» – один з подарунків Леоніду Кучмі.

– Багато з цих експонатів ми одержали лише наприкінці 1990-х, збирали по родинах політичних діячів. На жаль, мало хто віддає такі речі самостійно. Хіба що Леонід Кучма передав нам велику колекцію подарунків йому як Президенту України, – зауважує Антон Богдалов.

до теми Державна архівна служба України спільно з Національним заповідником «Софія Київська» в музеї «Будинок митрополита» презентують виставку документів, присвячену 20-й річниці Конституції України. Експоновані матеріали висвітлюють найважливіші історичні моменти конституційних процесів на довгому шляху державотворення України. Зокрема це копія унікальної пам’ятки – Конституції гетьмана Пилипа Орлика. Окрім копій Універсалів Української Центральної Ради, Конституції Української Держави, Акта про злуку Західноукраїнської Народної Республіки з Українською Народною Республікою на виставці вперше будуть показані оригінали документів, що розкривають події становлення незалежної України, підготовки Основного закону держави.

питання руба

Чи бути пам’ятнику «Воїну-добровольцю»? Михайло КАМІНСЬКИЙ

Пам’ятника «Воїну-добровольцю» в Києві ще немає. Є пропозиція – увічнити подвиг захисників Вітчизни на Троєщині, на проспекті Маяковського, 2, за благодійні кошти. Зокрема й кошти депутата Київради від ВО «Свобода» Петра Кузика, який, власне, ініціював встановлення пам’ятника. Це будуть не надто великі гроші, адже автором є скульптор Богдан Козаченко, рідний брат якого загинув у зоні АТО. Пропозиція – актуальна. А ось втілення – незрозуміле. Саме тому депутати постійної комісії Київради з питань культури, туризму та інформаційної політики не підтримали пропозицію депутата Петра Кузика. Члени комісії так і не побачили макет пам’ятника, схему його розташування на місцевості. Не отримали депутати від доповідачів переконливих відповідей на низку конкретних запитань. Мабуть, інші резонні зауваження депутатів та запрошених фахівців стали причиною того, що члени постійної комісії вирішили не поспішати з прийняттям остаточного рішення. Порадили ініціаторам іще попрацювати над проектом, а також дочекатися висновків від Департаменту земельних ресурсів КМДА.

коментарі для «ВК» Богдан БЕНЮК, заступник голови комісії (фракція «ВО «Свобода»): – Безсумнівно, пам’ятник потрібен. Але дуже важливо узгодити всі нюанси, про які ми тут говоримо. Як знайти консенсус, аби той пам’ятник, який вже будується і стоятиме на проспекті Маяковського, чи, можливо, деінде, органічно поєднувався із сусідніми спорудами, відповідав усім визначеним критеріям. Людмила БЕРЕЗНИЦЬКА, депутат Київради («Самопоміч»): – Хотілося б побачити, як пам’ятник буде виглядати на місцевості. Може, ви його у вигляді «кубізму» будете робити? Де конкретно будете його розміщувати? Це по-перше. А по-друге, чи є погодження районної влади? Чи готова вона прийняти цей пам’ятник на обслуговування? Вікторія МУХА, голова постійної комісії (фракція «Солідарність»): – Ніхто не проти пам’ятника як такого. Якщо це ще й допоможе розвинути туризм на проспекті Маяковського і він буде цікавити іноземних туристів, я буду голосувати лише «за». Мене особисто і всіх членів комісії зараз цікавлять суто технічні моменти: в кого на балансі буде цей пам’ятник, чи прописано це в проекті рішення? Так само, чи погоджено це з Департаментом містобудування та архітектури? Цього у поданні до проекту рішення немає.

19

Вечірній Київ | 23 червня 2016 року | №25 (19207)

Освіта третього віку – життя спочатку

опитування

В Україні впроваджують практику навчання пенсіонерів Фото Григорія КУБЛАНОВА

Григорій МЕЛЬНИЧУК

Питанням адаптації людей похилого віку до сучасних викликів через навчання було присвячено міжнародну конференцію «Освіта третього віку: реальність і перспективи в Україні та країнах ЄС». Київська Академії муніципального управління готується до відкриття центрів освіти третьго віку. Вже у вересні на Печерську та Куренівці організують курси комп’ютерної грамотності, заняття з арт-терапії, шиття, в’язання для пенсіонерів, що мають бажання ....зробити другу кар»єру . Інформаційну підтримку проекту надасть Департмент суспільних комунікацій КМДА. Про це у вітальному слові повідомила заступник директора Департменту Тетяна Гузенко під час міжнародної у конференції «Освіта третього віку: реальність і перспективи в Україні та країнах ЄС».

– У Шотландії проблема інтеграції людей похилого віку в суспільні процеси існує давно, і тут є декілька контекстів, – розповів Роб

Марк, почесний секретар Асоціації університетів безперервної освіти Об’єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії. – Перше – це економіка, адже літні люди мають багато знань та навичок. Друге – це те, що багато людей раніше важко працювали і не мали можливості розвиватися, робити те, що їм подобається. І наступна категорія – це активне громадянство, ін-

формування та залучення до участі. Люди старшого покоління можуть багато чого навчитися у молоді – але і молодь може з користю для себе переймати їхній досвід. У шотландському місті Глазго понад 25 років працює центр безперервного навчання, де з 10 тисяч студентів три тисячі – люди третього віку. Нині тут діють тематичні клуби – з фотографії, малювання, політики, драматичні та музичні гуртки, курси ви-

до речі Україна входить до 30 країн світу з найстаршим населенням, а до 2061 року, за прогнозами Інституту демографії та соціальних досліджень, дітей у країні буде не більше 15 відсотків. Нині виокремлюють три чіткі вікові групи: 0–28, 29–59 і старше 59 років, частка яких 2061 року передбачається у 30,2, 38,6 і 31,2 відсотка відповідно.

вчення іноземних мов – адже чимало пенсіонерів люблять подорожувати, вивчати культуру інших країн.

– Є три види суспільного відторгнення, яких зазнають люди похилого віку: соціальне, психологічне та економічне, – розповіла Аліна Халецька, професор Академії муніципального управління. – Тільки 30 відсотків тих, хто вийшов на пенсію, хочуть працювати, переважно аби допомогти малозабезпеченим дітям. Люди не хочуть приходити на програми планування другої кар’єри, бо зазвичай там використовуються підходи як до молоді та людей середнього віку. Але ж тут потрібна зовсім інша методологія. Якщо молода людина орієнтована на виступи перед аудиторією, то людина зріла – на внутрішній світ. Тому ми розробляємо індивідуально орієнтовані програми, а самі слухачі обирають спосіб демонстрації своїх компетенцій та зручний графік занять. Під час конференції відбувся обмін досвідом українських центрів освіти третього віку. Такі програми вже започатковано в Маріуполі у Донецькому університеті управління.

профілактика

До батька І сповідь, і молитва Отче наш праведний, Тарасе! Наша славо й совісте наша! Уже вільноукраїнствуємо. Уже гопакуємо в незалежній державі. Бо вже «...од молдаванина до фіна», слава Богу, репнуло. Щоправда, фінові поталанило ще «на заре». А от бідний молдаванин досі не може виборсатися з обіймів «освободителя». Та й нам, Батьку, нелегко. На довгих шляхах тернистої історії ми розгубили лицарів. Натомість рабів наплодили. Що звикли скніти в пропліснявілому імперському хліві. Що звикли відчувати на своїй шиї ярмо. Що звикли облизуватися, коли їм плюють у вічі. І цілувати руку, яка їм сучить дулю. Їх душить чисте повітря свободи. Вони знову прагнуть тухлятини московського Кремля. Раб, Батьку, є раб. А маємо рабів усякого ґатунку – від академіка до свинопаса. І раб з головою академіка ще рабіший раб, ніж раб з головою свинопаса. Бо раб-свинопас такого свинства не накоїть, як раб-академік. Та позоставимо, Батьку, рабів. На осуд нащадкам їхнім. Кинемо оком на бунтарів наших. Вони в нас, Батьку, як багатократерні вулкани. Ніколи не знаєш, у який бік вибухне. А потім булькають. Самі в собі. У тому бульканні гублять енергію та силу. І, вибулькавшись, згасають. Отак, Батьку, гріхопадаємо потрохи. Ще й не встигнувши стати праведниками. Вряди-годи киваємо на якийсь нібито небесний, святий народ. А правду в очі самі собі й тому народові сказати не сміємо.

Що ти, народе, не такий уже й святий і не такий небесний. Що ж ти виплоджуєш зі свого лона й отих поганців. Які зрікаються тебе в найскрутнішу годину. Які готові будь-якому зайді продати свою шкуру, аби не називатися твоїм іменем. Які готові вивчити й мавпячу мову, аби не говорити своєю. Які готові топтати твої святині, нищити твою історію, вбивати твою пам’ять, аби не нагадували їм, що ростуть із твого коріння. Сам нарікаєш їх манкуртами, безбатченками, безрідними Іванами. І сам терпиш їх на своїй шиї. Годуєш і лелієш. Воювати найстрашнішого ворога не страшно. Страшно визволяти раба. Отого ницого холуя, який не хоче волі. Бо завтра він стане твоїм ворогом. Найзапеклішим. І, як проклятий Каїн, ударить у спину. То коли ти, народе, стонадцять разів навчений отими каїнами, перестанеш бути таким довірливим і таким байдужим до своєї долі?! Молюся, Батьку, до Тебе. Молюся до Господа всемогутнього. Молюся до всіх природних і надприродних сил. Дайте нашому народові гідності й самоповаги! Бо поважати інших ми вміємо. Так ревно й так запопадливо, що в тій запопадливості топимо свою честь і своє достоїнство. Дайте кебети люду нашому відчути себе господарем у домі своєму. Бо отой вічний наймит, що причаївся в ньому, ще гірше споганить долю й навіки погубить волю! Знизпошліть якогось убивчого фунгіциду на всяку погань, що обсіла нашу землю. На шашелів чиновних і причиновних, які сидять в адміністративних норах і

точать усе, що потрапляє під їхні ненажерливі зуби. На чужинську саранчу, яка сидить на нашому древі, об’їдає його та його ж поганить. На отаких «повзучих», котрі слюнявлять: «Пущай собі Галіція йде до Румунії чи до Польщі, а ми рачки поповземо на схід, до Росії...» У якому напрямку вони б не повзли. Знизпошліть розуму дурням, котрі плачуть про «обірвані контакти». Знизпошліть контактів пришелепуватим, що одне одному рвуть чуби. За владу, за булаву, за релігію. Знизпошліть величезну ковбасу. Тому, хто постійно плаче за ковбасою. Та таку величезну, щоб почав їсти сьогодні, а закінчив аж у царстві небесному. Знизпошліть царство комунізму! Тому, хто за ним плаче. Але на окремо взятому острові. З колючим дротом. Щоб воно не потерпіло від «дурного влияния запада». Знизпошліть цілющого прозрівального духу тим, хто його втратив! Прозріння тим, хто ще може прозріти! Громадського позову тим, хто ще остаточно не оглух серцем! Бо Україна, як збезчещена москалем покритка, зі своїм дитям-народом на своїй же землі терпить голод і холод, наругу і кпини, а лицарі, яким належить її врятувати, ніяк не домовляться, кому з них пищалі нести, а кому козацтво вести. Знизпошли, отче наш праведний, Тарасе, на землю нашу знедолену справжніх Лицарів! Знизпошли! Євген ДУДАР Від редакції. Цей твір письменник-сатирик Євген Дудар написав у січні 1991-го. Ми вирішили опублікувати його, оскільки вважаємо, що сьогодні він є дуже актуальним.

Які зміни, якщо була б на те ваша воля, ви внесли до Конституції? Анатолій, публіцист: – На мою думку, її чіпати не варто. Скажімо, у США Основний закон існує понад 200 років і його ніхто не змінював. Ми ж не намагаємося змінити Євангеліє чи Біблію, яким люди слідують протягом тисячоліть? От і Конституцію не варто чіпати! Головне – дотримуватися її, і все буде добре. Микола, держслужбовець: – Коли Конституція не діє або діє, але не сповна, тоді зміни необхідні… Якщо розпочинати цей процес, то нам необхідні такі закони, які писалися б не під окремих генпрокурорів та депутатів, а й для пересічних громадян. Бо Конституція – це основний закон для всіх! Валентина, журналіст: – Якщо у суспільстві дедалі частіше виникають спірні питання щодо деяких положень Конституції, то певні коригування необхідні. Але не тоді, коли в країні криза, і тим більше не тоді, коли точиться війна! Віра Михайлівна: – Конституцію не потрібно змінювати. Часто українці нарікають на неї, але для того, щоб наше життя змінилося на краще, нам варто самим змінюватися. Ми повинні стати добрішими, веселішими, більш терпимими один до одного, тоді у нас будуть і президенти кращі, та й життя налагодиться. Ігор, інженер: – Як на мене, змінив би або доповнив статтю про суверенність держави. Мені найбільше хочеться, аби Україна стала дійсно самостійною і не залежала від політиків та фінансів інших країн. Мирослава: – Шкода, але я не дуже обізнана з основними положеннями Конституції. А питання щодо її зміни не в моїй компетенції. Вважаю, вона нам дуже потрібна, адже може захистити права пересічних громадян. Вадим: – Навряд чи потрібно щось змінювати, все-таки Конституція існує 20 років, і мені здається, більш-менш діє. Опитування провів Олександр ПИРЛИК Фото Олексія ІВАНОВА Площа Конституції

20

родовід

Вечірній Київ | 23 червня 2016 року | №25 (19207)

Артисти «Святогора» демонструють фехтувальну майстерність

«Ворожий голос» – Андрій Гайдамаха Він двадцять років допомагав валити СРСР, аби оселитися у європейському Києві Олег ПЕТРЕНКО

«Говорить радіо «Свобода». В ефірі «Українська панорама», – це його голос із діаспорним акцентом нам іноді вдавалося чути з Мюнхена, починаючи з 1981-го, відколи Андрій Гайдамаха працював ведучим годинної програми новин з УРСР. За часів Союзу ціла система намагалася закрити йому рота, а нам – вуха. Бо, як казали, його голос – «ворожий». Фото автора

Знайте ціну лицарства й любові Суспільство сьогодні таке... Жінки поводяться все більше по-чоловічому, а чоловіки стають жіночнішими Анна РОДІЧКІНА

З учасниками театру «Святогор» ми зустрілися перед їхнім від’їздом до Кракова, де вони вправлятимуться з представниками інших країн у тому, хто крутіший лицар. У театрі вчать битися по-середньовічному – на мечах. «Святогор» дислокується в Деснянському районі, у Будинку культури села Троєщина. Сюди не цураються приїжджати лицарі з різних куточків України. Театр здійснює реконструкцію різних епох. Ми вирішили дізнатися, чим саме приваблює цей клуб за інтересами. «Суспільство сьогодні таке... Жінки поводяться все більше по-чоловічому, а чоловіки стають жіночнішими», – зауважує архітектор за фахом, а в цих стінах – керівник театру Максим Ріг, знімаючи з вішака 20-кілограмову кольчугу. Її лусочка до лусочки Максим зробив сам. Архітектура, за його словами, невід’ємно пов’язана з історією: як тонко і влучно вона відбиває думки людства.

Щоб улаштувати виставу-реконструкцію, потрібно вправлятись і в акторській майстерності, і в акробатиці, і просто бути фізично дужим, адже вдягнути важкі обладунки та битися в них не кожному до снаги. А найголовніше – треба мати меткий розум, багато читати й орієнтуватися в історичних подіях. У місцевому Будинку культури учасники клубу з’явились як невелика аматорська самодіяльна група. Розгледіти в цих активних молодих людях мейнстрим удалося керівникові культурного осередку Ірині Лавриш.

– Відколи в нас розмістився «Святогор», а минуло вже майже десять років, хлопці й дівчата досягли високого рівня, – розповідає Ірина Михайлівна. – Вони виступають на різних майданчиках, проводять обрядові свята у військових частинах, беруть участь у різноманітних фестивалях не тільки в Україні, а й далеко за її межами. А ще допомагають по господарству: ремонтують старенькі меблі, фарбують паркани, прибирають паркову зону. В одній з костюмерних ми з Максимом ведемо свою розмову. Цю маленьку кімнату заставлено безліччю середньовічних обладунків.

– Що таке театр історичного бою?

– Це група людей, які приходять сюди в певні дні, щоб репетирувати театралізовані вистави з карколомними каскадерськими постановками тематики Стародавньої Греції, Середньовіччя, козацтва, Київської Русі. Словом, охоплюємо весь той проміжок часу, коли люди мали справу з мечами й іншою холодною зброєю, коли чоловіки захищали жінок, себе, свою честь і країну, – пояснює Максим Ріг. Він заснував та очолив цей театр 1998 року. Відтоді кілька разів на тиждень тут незмінно бряжчать металеві мечі. От і зараз на старенькій сцені змагаються двоє хлопців, час від часу вдаряючи по щитах. Вони вдягнені у фехтувальну форму. Власне, усе починалось як театр фехтування, який плавно переріс у зацікавлення лицарською добою. Хлопці й чоловіки (наймолодшому – чотирнадцять, а найстаршому – за сорок) їздили на фестивалі історичного бою в Україні та за кордоном. Але, як не дивно, половина учасників театру – це дівчата, які шиють собі костюми принцес і середньовічних дам. Поки ми розмовляємо, у майстерні триває робота над механічною паровою рукою: місцеві театрали вирішили опанувати нову царину реконструкції – фантастичну. Цей костюм уже озброєний усіляким начинням: від стрілок і якоїсь шестерні до манометрів та незрозумілих приладів.

– Це популярний напрям – стімпанк, який охоплює добу дев’ятнадцятого сторіччя, тобто коли в моді були парові технології, – Максим прикріплює майбутню парову руку до своєї, показуючи, як використовуватимуться спецефекти. Вийти з комірчини, зійти зі старої сцени та показати себе можна, по-перше, на різноманітних історичних фестивалях, яких тільки в Києві проводять з десяток. Окрім того, за словами учасників театру, можна одержувати додатковий заробіток. Наприклад, такі дійства замовляють як розвагу на день народження чи ювілей. Що не кажіть, але не можна одягнутись як лицар, і не знати, хто це такий, у які часи він жив, що їв, пив, за що боровся. Тут надають перевагу достовірності. Якщо створюються якісь речі, то максимально наближені до тих, що були в епоху Айвенго чи Робін Гуда. Для цього потрібно не просто почитати, а достеменно вивчити ту добу. Зі своїми постановками та костюмами троєщинські театрали гастролювали в Польщі, Білорусі, а нещодавно повернулися з міжнародного фестивалю середньовічного двобою в Хорватії. Щоб додати дійствам містики, почали вивчати вогняні шоу. У Європі такі ігрища доволі популярні. Їх підтримують тому, що вони стимулюють молодь вивчати історію, захоплюватися корисними справами замість вештання вулицями в пошуках пригод.

Він розповідав світові про радянську Україну, не будучи тут жодного дня. Уперше ступив на київську землю маючи 47 років – у лютому 1992-го. І залишився, ставши з дружиною Вірою, багатолітньою головою Спілки української молоді в діаспорі, – киянами.

– Як змінився Київ за роки незалежності? Чи став європейською столицею?

– У місті багато що змінилося. Передусім – люди. Навіть за зовнішністю. Безліч можливостей. Ще треба об’єднати верхівку з низами, виростити так званий середній клас, який є суспільним провідником, зв’язує владу з народом. Після Майдану він кволо твориться, більше на волонтерському рівні.

– Пане Андрію, половину життя ви прожили на Заході, а на другу оселилися в Києві. Чому?

– Київ подобається багатьом західним людям. Дехто, їдучи до колишнього СРСР, спершу бував у Москві, а згодом у Києві. І, порівнюючи, казали, що Київ – то Європа. Ще 1992–1993-го, коли все було сірим. Але люди їм подобалися – зодягнені, гостинні, виховані. Усі одразу бачили різницю між Москвою і Києвом. Кияни ще тоді поводилися європейцями.

– Які місця у Києві вам подобаються?

– Поділ – частина міста, найбільш українська. Печерськ, монастирські печери, Андріївський узвіз, Видубичі. Місто розвивається.

– Ви приїхали ще тоді, коли не було отієї забудови, яку нині дуже критикують…

– То бандитсько-кримінальні діяння. Все, що нелегально побудоване, треба захоронити, знести. І зберегти старе місто. Вище від Михайлівського собору і від дзвіниці Софійського собору не мають права нічого зводити. А адміністративний центр треба поселити за межами міста. Візьміть Обухівську трасу – там можна побудувати цілий урядовий квартал. Хай поїдуть до Риму і подивляться… У будівлі КДБ, тепер СБУ, треба розмістити Національний музей історії України, який нині в маленькому будинку тулиться. Знаєте, де в Мюнхені німецька розвідка? В лісі. І співробітників там три тисячі, а тут п’ятнадцять… Навіщо стільки людей у центрі столиці? А нинішнє приміщення Національного музею історії України віддати Музеєві історії Києва, він же – на вулиці. То їх із Печерська виселили,

будівлю віддали під суд. Потім їх поселили у новобудові біля метро «Театральна», щоб легалізувати незаконне будівництво. Нині у них, чув, знову проблеми.

– Як український журналіст, який боровся проти Радянського Союзу, скажіть: чому за радянських часів було більше україномовних газет, ніж нині, у 25-річній українській державі?

– Немає українських капіталістів. Немає сучасного Євгена Чикаленка. То був заможний українець, який спонсорував газету «Рада», видавництво книжок тощо. Маємо багатих українців, дуже багатих. Не Пінчуків, не Суркісів, а саме українців. Але вони не мають культури, не мають відчуття… Яхту куплять за кілька мільйонів, потім перепродадуть за півціни і куплять ще кращу – викидають мільйони на вітер, а газету загальноукраїнську з півмільйонним тиражем, яку кожна країна має, чомусь ніхто не хоче робити…

– «Вечірній Київ» читаєте?

– Цікава газета. Погано, що тижнева. Для міста, у якому лише офіційно проживає три з половиною мільйони людей, має бути не одна міська газета-тижневик, а кілька щоденних.

– Нині журналістикою займаєтеся?

– Пишу тільки для діаспори оглядові матеріали. Вони живуть на відстані й не завжди розуміють, що тут відбувається насправді…

до теми Андрій Гайдамаха народився 1945 року в Бельгії. Закінчив факультет політичних і суспільних наук (1967 р.), магістратуру східно-європейського мовознавства та історії Державного університету в м. Ґент (1973 р.). Докторант УВУ з літературознавства. Активний член Союзу українських студентів і Українського науково-освітнього товариства у Бельгії. З 1973-го – редактор тижневика «Шлях Перемоги» у Мюнхені, шеф-редактор часопису «Визвольний шлях». З 1981-го – журналіст і ведучий в українській редакції радіо «Свобода» у Мюнхені, з лютого 1992-го по 2000-й – перший керівник Київського бюро радіо «Свобода».

спорт-тайм

Вечірній Київ | 23 червня 2016 року | №25 (19207)

21

Ірина ДЕРЮГІНА:

«Треба виділятися із сірої маси, викликати емоції» Олександр ПИРЛИК

Українські футболісти безславно закінчили виступи у Франції

Бути першою у всьому. Та й цього замало – важливо бути кращою, найвищого класу. Саме за це Ірину Дерюгіну люблять і, ніде правди діти, їй заздрять. Однак її багаторічні результати у спорті говорять самі за себе. Сьогодні беззмінний тренер збірної України з художньої гімнастики Ірина Дерюгіна – співрозмовниця «Вечірки».

– Ірино Іванівно, чи популярною є нині художня гімнастика сьогодні?

– Це один із наймасовіших видів спорту в Україні, який залюбки обирають батьки для своїх дітей. Художня гімнастика є популярною і в усьому світі. Вона входить у десятку видів спорту, що дивиться аудиторія. У нас дуже багато дітей, але немає зал. За всі роки Незалежності жодної зали не побудовано. Багато приміщень просто забирають. Ми тренуємося у залі, якій 55 років, у МЦКМ (Жовтневий палац). Висота стелі там – 10 метрів, а потрібно – щонайменше 14.

– Відсутність умов для тренувань – проблема не лише гімнастики. Усі чекають, що держава допоможе, потурбується про розвиток спорту.

– У світі є кілька моделей «турботи» про спорт. Є китайська, коли держава піклується про все. Є модель європейська, коли види спорту першої десятки, які найбільше цікавлять рекламодавців і спонсорів, просто забирають приватні особи і заробляють на них гроші. А у нас залишилася «турбота» радянського типу. Наприклад, у звичайному спортивному центрі оклад тренера – 1200 гривень. За такі гроші ніхто реально не піде працювати. Один із варіантів виходу з цієї ситуації, як я вбачаю, – це надання федераціям своєрідного «поштовху». У деяких країнах дають бізнес, дарують готелі, щоб у федерацій були додаткові джерела фінансування і вони не залежали від якихось людей, котрі сьогодні люблять, а завтра не люблять спорт...

– На фінансування спорту ще і війна на сході країни впливає…

– Може й так, але якщо сьогодні спорт не підтримати, то ми його просто втратимо. Багато професіоналів їдуть від нас. Ми ж намагаємося зберегти все тут. Я розумію, що працюю на Україну, але мені хотілося б, щоб і держава іноді «спасибі» говорила: дітям, тренерам, які працюють на імідж країни. Ось цього я не відчуваю. Хоча поволі ця ситуація змінюється. Наприклад, Віталій Кличко звернув увагу на чоловічу частину спорту – подарував житло Жану Беленюку, Ігорю Радівілову й Олегу Верняєву. Тож сподіваюся, що наступний крок мера Києва буде в бік наших дівчат, зокрема Ганни Різатдінової, Аліни Максименко, Вікторії Мазур...

– Які нині якості цінуються у художній гімнастиці?

– До збірної України потрапляють у першу чергу дівчата з неабиякою зовнішністю – високі, статні, довгоногі. Та одна лише виняткова зовнішність не може зробити гімнастку примою. Тут потрібні ще і характер, і воля, і віра в те, що ти найкраща. Тут все, як у балеті: є прима, на яку ти дивишся – і вона викликає емоції. А є кордебалет, у якому всі

Збірна не грала, а мучилася

Поразка від збірної Польщі (0:1) поставила «жирну крапку» на виступах нашої команди на Євро-2016. Найгірше, що ми отримали ще більше запитань, аніж відповідей. Адже збірна наче лакмусовий папірець – завжди демонструє стан справ у вітчизняному футболі.

Ірина Дерюгіна із своїми вихованцями

танцівниці однакові й емоцій не викликають. Дотримуючись такої філософії, я і виховую гімнасток: необхідно виділятися із сірої маси, бути примою, обов’язково викликати емоції, а інакше – навіщо тоді бути взагалі!? Наприклад, Ганна Безсонова виховувалася на такій філософії – і була примою. Лідер нашої збірної Ганна Різатдінова не мала таких зовнішніх даних, але її працездатність, готовність піти на жертви, аби досягти результату, сприяли її фантастичним показникам, і сьогодні вона є лідером не лише вітчизняної, а й світової гімнастики. А ось бувають гімнастки шалено гарні, з довгими ногами, але на них просто нудно дивитися. Вони повільні, їм бракує внутрішньої сили, аби показати, що саме вони – королеви змагань...

досьє Ірина ДЕРЮГІНА – заслужений майстер спорту СРСР (1977) із художньої гімнастики в індивідуальній першості. Єдина радянська гімнастка, яка двічі була абсолютною чемпіонкою світу (1977 і 1979 рр.). У складі команди Дерюгіна стала однією із найтитулованіших гімнасток СРСР і світу за всю історію художньої гімнастики. Ірина піднімалася на першу сходинку п’єдесталу пошани на всіх визначних змаганнях того часу від чемпіонатів і Кубків СРСР до чемпіонатів Європи та світу (1977 і 1979 рр.). Вона стала також чотириразовою володаркою Кубка Інтербачення, одного з найпрестижніших змагань 1980-х років. Після завершення спортивної кар’єри призначена тренером Національної збірної України з художньої гімнастики разом із Альбіною Дерюгіною. Серед них – 2 олімпійські чемпіонки, 1 призерка Олімпійських ігор, 11 чемпіонок світу, 30 призерок чемпіонатів світу.

– До речі, хотів запитати про Ганну Різатдінову. Здається, за півроку вона зібрала близько 20 нагород різного ґатунку. Ваші прогнози щодо її виступів на Олімпіаді у Бразилії?

– Різатдінова входить до трійки найкращих гімнасток, але говорити про третє місце – це означає не поважати себе. Приказка, що поганий солдат той, хто не мріє стати генералом, – це про нашу ситуацію. Нині усі ресурси і вся робота йдуть на те, щоб ми зайняли місця, вищі третього. Відверто скажу, що «бронза» буде провалом. Як працює сьогодні Ганна – це приклад для молодих гімнасток. Однак у гімнастиці не все залежить від спортсменок, існує ще і фактор суддів.

– Як добираєте репертуар для гімнасток, аби щоразу дивувати не лише вболівальників, а й суддів?

– Напевне, створення репертуару – найважча робота. За стільки років глядачів просто перенаситили різними гарними й не дуже постановками. Над репертуаром працюють усі, але останнє слово завжди за мною. Скажімо, ось історія останньої постановки з м’ячем у нашій команді. У нас було кілька варіантів музики – мені подобався один, а дівчатам другий. Я два місяці просто-таки воювала з ними за те, як я все бачу, і таки добилася свого. А ось із вправами для булав ми швидко знайшли компроміс.

– Ірино Іванівно, про вашу суворість у роботі ходять легенди…

– Можливо. Але, як на мене, я дуже хороший тренер. Розумієте, до збірної потрапляють лише ті гімнастки, які допрацьовують кожен елемент, кожну вправу до кінця. Я можу багато чого дозволити своїм підопічним, але якщо побачу, що хтось із них розслабляється на тренуваннях, відразу вмикаю «тирана». Усі спортсменки тренуються разом, і якщо одна з них дозволить собі лінощі, то й інші будуть за нею повторювати, а я цього допустити не можу.

Проблема у тренері? Так, під його керівництвом збірна України доволі впевнено пройшла відбірковий турнір і поступилася лише збірній Іспанії та одного разу словакам. Однак на Євро-2016 ми побачили зовсім іншу збірну, яку командою і не назвеш. Відомо, що Михайла Фоменка вже не буде у збірній. І найвірогіднішим кандидатом на таку важливу посаду є Андрій Шевченко. Та чи зможе легендарний футболіст стати легендарним тренером, особливо без досвіду роботи? Навряд… Проблема у психології? Тоді чого не вистачає нашим футболістам? Невже у гравців збірної низькі зарплати, невідповідні умови для тренувань, погана підтримка з боку вболівальників? Що ще потрібно, аби ми могли побачити той переможний вогник в очах наших футболістів? Проблема у слабкому національному чемпіонаті? Можливо. Вітчизняна першість давно перетворилася на з’ясування стосунків двох велетнів – «Динамо» та «Шахтаря», де решті команд відводиться мовчазна роль спостерігачів. За такої низької конкуренції у нас ніколи не буде сильних футболістів. Звідси і проблема «недоторканних» гравців, які за будь-яких умов завжди потраплятимуть до складу. А може, проблема в нашому футбольному керівництві? Саме на його плечах лежить і вибір тренера для збірної, і надання належних умов для підготовки національної команди, і, що найголовніше, підняття рівня футболу в країні завдяки вихованню молодих талантів. Та чи справляється воно з цими завданнями? Висновок один – потрібні зміни, до того ж термінові. Щоб вже у вересні, коли розпочнеться відбірковий турнір на світову першість 2018 року, ми побачили справжню команду, а не два десятки футболістів, які після кожного матчу будуть вибачатися перед фанатами…

думка експерта Іван ГЕЦКО, колишній гравець збірної України: – Українські футболісти не продемонстрували ані ігрової майстерності, ані характеру! Я розумію, що бувають дні, коли нічого не вдається. То бийтеся на полі, отримуйте картки, рвіть жили… Але ж нічого цього не було. Збірна не грала, а мучилася не лише на цьому Євро, а й останні кілька років. Людей, які мали бути в збірній, не було. Їхні місця займали «туристи». В атаці нікому було грати. Жодного нападника рівня чемпіонату Європи ми не мали. Як збиралися перемагати, не забиваючи голів? Не знаю.

22

асорті

Вечірній Київ | 23 червня 2016 року | №25 (19207)

афіша: що, де, коли

православний

календар

ФЕЄРВЕРК ЯКІСНОЇ МУЗИКИ

виготовлення дерев’яних скульптур з України й інших країн. На зеленому березі смарагдового озера, в лісі поряд з Київським дитинцем, розташується казкове містечко.

Архімандрит Лаврентій (Віктор Живчик), благочинний Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря 23 червня – святителя Іоана (Максимовича), митрополита Тобольського.

24 червня – апостолів Варфоломія і Варнави.

25 червня – преподобного Онуфрія Великого.

26 червня – неділя перша після П’ятидесятниці.

27 червня – пророка Єлисея 28 червня – святителя Михаїла, першого митрополита Київського. Святий Михаїл приїхав зі священиками з Корсуня для звершення хрещення киян та впорядкування нової митрополії Руси. За походженням одні його вважають сирійцем, а інші – болгарином або сербом. Він звершував хрещення, засновував християнські общини. Помер святитель Михаїл 992 року і був похований у Десятинній церкві. 1103 року його тіло перепоховали в Антонієвих Печерах, а 1730-го перенесли у Велику Успенську церкву Лаври.

29 червня – святителя Тихона, єпископа Амафунтського

ІНШИЙ БІК РЕАЛЬНОСТІ

В арт-просторі ресторану «BARVY» відкрилась експозиція «Another Reality», що демонструє твори українських митців: скульптуру, живопис, інсталяції, цифровий колаж.

23 червня о 20.00 зворушлива, яскрава й щиросердна Аліна Башкіна презентує сольну концертну програму на сцені Caribbean Club Concert Hall. Харизматична співачка запам’яталася тисячам прихильників телепроекту «Голос країни-2016». Своїм оригінальним виконанням пісні «Обійми» Святослава Вакарчука вона полонила серця тренерів і глядачів шоу.

КРАЙ ОЛЕНИ ПРИДУВАЛОВОЇ

КАЗКИ, УТІЛЕНІ В ДЕРЕВІ Арт-простір «EDUCATORIUM» запрошує на персональну виставку Олени Придувалової «Край», що презентує серію робіт мисткині в техніці гуаш та мінімалістичні ляльки-мотанки різних років.

АВАНГАРДНА ВИШИВКА

Реклама

У культурній лабораторії «EDUCATORIUM» можна побачити виставку «Вишивка авангарду». Вона висвітлює яскраве явище української культури початку ХХ століття, грандіозний мистецький експеримент, що тривав у вишивальній майстерні під керівництвом Наталії Давидової в селі Вербівка Кам’янського повіту Київської губернії та навчальнопоказовій майстерні Семиградо-

23 червня вперше в Давньому Києві в «Парку Київська Русь» дивовижний світ слов’янських казок і билин буде втілений у чудових скульптурах з дерева, що розмістяться на березі мальовничого озера. На фестиваль завітають найкращі майстри з

41

Ведучий рубрики Олег СМАЛЬ

Спека і квас

24 червня о 20.00 у Будинку кіно одні з найкращих джазменів України в супроводі оркестру зіграють нову програму, присвячену джазу, літу й коханню. До неї увійдуть твори музичних легенд, таких як Френк Сінатра, Дін Мартін, Нет Кінг Коул та ін. Також на слухачів чекають цікаві сюрпризи й несподівані джазові погляди на неджазові романтичні композиції.

Галерея «Art14» та Музей історії Києва спільно презентують виставку Олександра Шульдиженка. Художник (1922–1988) народився в Києві, але мистецьку освіту здобув у Лондоні. 1954 року він повернувся на батьківщину, проте, так і не знайшов гідного поцінування своєї творчості земляками.

ВРОДА БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ

24 червня о 20.00 у Caribbean Club відбудеться спільний концерт гурту «Без обмежень» та дуету «VRODA». Виступити разом музиканти вирішили після шаленого успіху студійного концерту «Без обмежень» на телеканалі української музики М2, у якому дівчата з дуету «VRODA» також узяли участь.

в каструлю, заливаємо окропом, накриваємо кришкою. Даємо постояти 2–3 години. Проціджуємо, додаємо дріжджі, цукор, м’яту, накриваємо серветкою. Через 5–6 годин знову проціджуємо, розливаємо у пляшки (бажано міцні, від шампанського), в кожну кладемо кілька родзинок, добре закорковуємо. Щоб корок не вистрибнув, обв’язуємо його шпагатом і ставимо пляшки в холодне місце на 3 доби. На 1 кг хліба: 25 г дріжджів, 200 г цукру, 25 г м’яти, 50 г родзинок, 8–10 л води.

24 червня о 19.00 у Домі освіти та культури «Майстер Клас» відбудеться майстер-клас із джазової музики від номінанта на «Греммі» Влада Дебрянського. Відомий американський джазовий і блюзовий гітарист, композитор та продюсер навчить, як легко імпровізувати в таких стилях, як swing, jazz, blues, bebop, rock, вільно відчувати ритм і створювати свої мелодії.

СВЯТО МОЛОДІ В ЯСКРАВИХ БАРВАХ

25 червня о 14.00 на Льодовому стадіоні відбудеться фестиваль фарб Холі — традиційне щорічне індійське свято весни та яскравих барв. Під час святкування тривають масові гуляння, обсипання фарбами з трав і натуральних барвників (гулал), обливання водою. У східних країнах люди більш уразливі перед усілякими вірусами, тому таке дійство є ще й профілактикою весняних вірусних захворювань.

гороскоп | 27 червня – 3 липня ОВНИ, для вас сім’я – це життєдайне джерело. Зосередьтеся на домашніх справах, наведіть лад в оселі, залатайте дірки у психологічній аурі родини. ТЕЛЬЦІ , у стосунках з

близькими, родичами, колегами намічається трансформативно оздоровча смуга, взаємини мають перейти на новий виток розвитку.

БЛИЗНЯТА, на шляху

Фото Ганни СМАЛЬ

Коли починаєш читати мікротексти на етикетках шеренг гіпермаркетних напоїв, стає трошки тривожно. Як вдається виробникам у пляшки з квасом чи лимонадом вмістити таку кількість складників? Теоретично, всі вони цілком безпечні та навіть необхідні. Але, мабуть, більше користі приносять корпораціям, ніж нашому спраглому тілу. Звісно, коли на термометрі за +30 °C, нічого кращого за чисту джерельну воду бути не може – Н₂O не має конкурентів. Але в другому ряду безліч напоїв (у основі, звісно, теж вода), які окрім прохолоди додають нам ще й трошки калорій та вітамінів. Куховаріус вважає, що квас на основі березового соку цілком достойний бути на столі античних богів. Але зараз не його сезон. Тому без надзусиль можна зробити квас і традиційним способом. Житній хліб нарізаємо скибочками, підсушуємо в духовці так, щоб він трохи підрум’янився. Сухарі кладемо

БЕЗКОШТОВНИЙ МАЙСТЕРКЛАС ІЗ ДЖАЗОВОЇ МУЗИКИ

ДЖАЗОВІ ПІСНІ КОХАННЯ

НЕДООЦІНЕНИЙ УКРАЇНЕЦЬ З ЛОНДОНА

Духовні крила

Нерідко можна почути таку фразу: «Мені до церкви не потрібно ходити – в мене Бог у душі». Справді, якщо Бог присутній всюди, то для чого напружуватися через тривалі служби, молитви, адже в цей час можна займатися своїми «важливими» справами і заспокоюватися тим, що Бог і так десь поруч. Але жодна зі спроб виправдати нашу відсутність за спільною молитвою у храмі не досягає успіху. Ніхто не може самотужки без дії Святого Духа отримати Причастя істинних Тіла і Крові Христових, тобто прийняти повноту спілкування з Богом. Без Причастя людина в певному сенсі мертва духовно: «Ісус же сказав їм: істинно, істинно кажу вам: якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Його Крові, то не будете мати життя в собі» (Ін. 6: 53). Чесніше було би все-таки зізнатися принаймні самим собі, що той «богу-душі» – це не той Бог, який говорить із нами в Біблії. І, за сучасною модою, нічого страшного: адже головне ж вірити у що-небудь. А бог-у-душі – це і є що-небудь. Бо в християнстві Бог – аж ніяк не «що-небудь», а Особистість. Одним зручніше без Нього. А іншим – тим, хто без Нього не може, – «Він… сказав: якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, візьме хрест свій та йде за Мною» (Лк. 9: 23).

вої в селі Скопці Переяславського повіту Полтавської губернії.

бажань горить зелене світло. З фінансами проблем у працелюбів не буде. Інвестуйте все, чим багаті, в родинний добробут, робіть важливі покупки.

ТЕРЕЗИ, у сфері кадрових

ротацій, фахового удосконалення намічаються успішні доленосні події.

СКОРПІОНИ, тримайте-

ся людей, які поділяють ваші погляди, інтереси, прислухайтеся до їхніх думок, запозичуйте досвід, рекламуйте досягнення.

СТРІЛЬЦІ, назріває модернізація життєвих цінностей, де потрібна психологічна загартованість, об’єктивна оцінка бажань і можливостей. КОЗЕРОГИ, будьте орга-

ретворення. Більшість потреб та бажань відходить у минуле, звички кардинально змінюються, вади зникають.

нізованими, толерантними і не тираньте ділових та шлюбних супутників. Вони дуже емоційні, тож можуть в експансивному пориві під вашим провокаційним тиском наробити дурниць.

ЛЕВИ, громадська метуш-

ВОДОЛІЇ, приділіть увагу

РАКИ вступили у фазу пе-

ня вам на шкоду, не встрявайте в колективні розбірки, це збиватиме з пантелику. Відійдіть у тінь, побудьте на самоті.

здоров’ю, однак не слід панікувати через погане самопочуття – то наслідок накопиченого в організмі стресу.

ДІВАМ слід приготувати-

РИБИ, якщо подружні сто-

ся до кардинальної зміни напрямку діяльності. Як з’ясується, старі цілі себе вичерпали, це закономірний процес, настав час завершення відпрацьованих програм і переходу на нові орієнтири.

сунки стали ярмом на шиї, найкращим стимулом для їх реанімації буде спільна турбота про дітей – рушайте разом у відпустку. Астролог Любов ШЕХМАТОВА

23

Вечірній Київ | 23 червня 2016 року | №25 (19207)

Потрібна допомога

фотоконкурс «Вечірки» «Київ – європейське місто»

З торішньої осені 13-річний Сергій Артюх із Чернігівщини, єдиний чоловічок у родині, мужньо бореться з тяжкою хворобою. У Науковому центрі радіаційної медицини він лікується з жовтня минулого року. Діагноз – Т-клітинна гостра лейкемія. Позаду 9 місяців виснажливого лікування, 3 блоки хіміотерапії. Після кожного блоку хіміотерапії необхідний тривалий відновлювальний період. Доводиться закуповувати дорогі препарати. Ситуація ускладнюється тим, що скінчилися гроші, зібрані на лікування Сергія. А його не можна припиняти, щоб не звести нанівець усі докладені зусилля. Медичні препарати, необхідні хлопцю, дуже дорогі. Мама Сергія сподівається на допомогу не байдужих до чужого горя людей. Будь-яка посильна допомога буде для хлопця порятунком! Міжнародний благодійний фонд «Подих життя». Детальніша інформація на сайті http://spiritusvitae.org.ua/page.php?id=2349 Телефон мами Сергія Лідії: 067-845-73-08. *** Через газету «Вечірній Київ» звертаюся до усіх добрих людей з проханням про допомогу. Мій син, Данило Трифонов, 2005 року народження, проходить курс лікування у клініці «ОХМАТДИТ», у відділенні хіміотерапії онкогематологічних захворювань. За висновком медиків, синові необхідна трансплантація кісткового мозку. Номер картки для благодійних внесків: 4149 4978 6023 9120 Моб. тел. 098-077-20-57 З надією на допомогу Ірина Трифонова

радимо прочитати

Ці вірші «заходять в душу»

Фото Степана СТЕПАНЕНКА Триває фотоконкурс «Вечірки». Компетентне журі, до складу якого увійдуть визнані фотомайстри, журналісти, представники громадськості, визначить найкращі знімки. Гран-прі конкурсу: одна тисяча гривень. Передбачені також заохочувальні премії. Найкращі роботи будуть відібрані для фотовиставки в центрі столиці.

Просимо надсилати світлини в електронному форматі на адресу редакції: vk1906@ukr.net. У листі обов’язково повідомте (для редакції, в газеті не публікується) номер свого телефону.

Ольга СІЛЬЧЕНКОВА

над чим працюєте?

Коли від подій в Україні за останні два роки стали запально-гарячими – поет виніс їх на читацький загал. Мій вірш заходить в душу, так нехай, щоб за папером не було жалоб, а Україну – заповідний гай, – «зеленкою» не називали щоб. У цьому зверненні до читача («Скарб») – відгук на післямайданні настрої і події. Для автора все навкруг ніби розділилося на «лагідне і зле». Проводячи історичні аналогії, він закликає відкинути лихе, дати відсіч ворогу, після чого, запевняє, у нашій мові не буде місця ні для слова, ні для поняття «зеленка». Цими думками та бажаннями пронизані й інші вірші-відозви з першого розділу збірки із символічною назвою «Кіборгино-Валькірія» – «Зеленка», «Російському братові», «Вишгородська Божа Матір». Проникливі, без зайвого пафосу... Фіксуючи реалії нестабільно-тривожного сьогодення, Микола Цивірко сповнений надії на появу нової України, що й програмує у вірші «Бегонія» (у народі цю квітку називають «дівоча краса»). Дівчинка виростила «маленьку бегонії віть» і просить перехожого – учасника відомої події – перепоховання Василя Стуса і двох його побратимів – взяти і зберегти цей паросток нового. А навкруги негода, завчасний осінній мороз – «день попереду злий і великий»... Що то буде? – непокоїться автор і заспокоює: весна не за горами, а коріння у бегонії міцне – відійде... Картинку іншого плану, але теж характерну для наших днів, змальовано у вірші «Не збагну я пафосу курочки...», де висміяно людську нещирість, приземленість. Це камінь у бік деяких сучасних «патріотів» при владі. Зовсім інший тон Миколи Цивірка – щиро-зворушливий – у віршах-вузликах на довгу пам’ять, присвячених його друзям – відомим українцям – поетам, журналістам, багатьох з яких уже немає серед нас. У розділі «Річковий трамвай» автор постає як тонкий лірик. Ось хвилююче-щемна замальовка літнього дня – вірш «Суниці» з присвятою дружині. Щасливі бранці кохання під знаком дельти... Зародження першого юнацького почуття змальовано у вірші «Водолій». Спостережливість, всебічний погляд на все, що оточує, – одна з відмінностей Миколи Цивірка як поета. А ще – його ерудованість.

Починаються зйомки «Чорного Ворона» Василь Шкляр анонсував початок зйомок кінострічки і міні-серіалу за своїм романом «Чорний Ворон» упродовж року. Про це письменник сказав на фестивалі історичної літератури «Софія». Нагадаємо, про підписання угоди між каналом «1+1» і лауреатом Шевченківської премії Василем Шкляром про виробництво чотирисерійної історичної драми «Залишенець. Чорний Ворон» за мотивами однойменного роману повідомив генеральний директор «1+1 медіа» Олександр Ткаченко.

– Перед нами стоїть вибір – чи можемо ми створити новий архетип, нові образи для України? Саме тому ми знімаємо історичну драму за романом Володимира Лиса «Століття Якова», тому робимо фільм за романом Василя Шкляра «Чорний Ворон». Ми намагаємось перевести дискурс в іншу площину – нам потрібні власні герої, свої ідеологізми, – сказав він.

Роман «Залишенець. Чорний Ворон» відтворює одну зі сторінок вітчизняної історії – боротьбу українських повстанців проти радянської влади у 1920-х роках. На їхньому чорному бойовому прапорі було написано: Василь Шкляр «Воля України або смерть». У 1921 році чотирирічна війна, яку Росія розв’язала проти Української Народної Республіки, закінчилася. Проте збройна боротьба ще роками тривала майже на всіх теренах України. Повстанці Холодного Яру відчайдушно чинили опір радянській окупації, боролися за свободу українського народу, жертвуючи власним життям. першотвір, основа «Соляріс», автор образ офіційна емблема держави

автор першої Конституції

укр. народний співець

звертання до чоловіка

підґрунття, основа сигнал, позначка

шахова башта

камінь для прикрас

Бог Сонця (міф.)

баранячий горох

ватажок козацього війська

новий одяг чи взуття

Мельпомена

сумка, торба муз. твір із номером

Конституція – Основний ... держави Склала Оксана БАРКІНА

сканворд «Вечірки»

Вийшла друком збірка поезій колишнього «вечірківця» Миколи Цивірка «Гарячий камінь». Він близько 40 років віддав журналістиці. Вірші почав писати ще у шкільні роки, але друкувався нечасто, спрямовуючи творчі сили на газетні статті, присвячені українському національному відродженню, відновленню у правах української мови, проблемам культури, релігії – темам, не завжди у нас популярним. А вірші народжувалися, дозрівали...

24

парк культури

Вечірній Київ | 23 червня 2016 року | №25 (19207) Фото Олексія ІВАНОВА

У Києві «коронували» письменників 46 дипломів, премій і спецвідзнак отримали автори рукописів на 16-й церемонії нагородження лауреатів конкурсу «Коронація слова». Гран-прі здобув роман зі складною назвою «Я, ти і наш мальований і немальований Бог» Тетяни Пахомової, учительки географії з Львівської області. Щасливих лауреатів і дипломантів цьогорічного конкурсу – майже півсотні

до теми

Фото Олексія ІВАНОВА

Вручення нагород відбувалося на сцені Київського національного академічного театру оперети. Експерти визначили переможців у кількох номінаціях: кіносценарій, п’єса, пісенна лірика та роман – як для дорослих, так і для дітей.

– Минулого року в мене був внутрішній декаданс, була впевнена, що ця номінація зникне. Цьогоріч тексти були значно яскравішими й вищого художнього ґатунку, – зізнається член журі в номінації «Пісенна лірика» поетеса Леся Мудрак. – Ситуація в країні впливає й на поетів. Тому переважала воєнна тематика, лише поодинокі твори були про любов і родину. Ми працювали разом з композиторами, обирали вірші не так за метафорами, а з огляду на те, як їх можна заспівати. Кульмінацією «Коронації слова» стало оголошення переможців у найочікуванішій номінації – «Романи». «Вечірка» поспілкувалася з головою журі, викладачем Донбаського державного педагогічного університету Віктором Разживіним. Як справжній бібліофіл він вирішив поставити рекорд і прочитати 200 книжок за рік. Уже закінчує 134-у.

– На конкурс надійшло близько 300 рукописів, з них експерти дібрали 27, а ми – найкращу десятку, – каже він. – Загалом, у нашій літературі ще існують незаповнені жанрові ніші. Приміром,

Одним із «золотих письменників України» став фантаст Тимур Литовченко

український детектив (а це один з найпопулярніших жанрів) пишуть лише кілька авторів. Традиційно потужний історичний роман сьогодні змінюється. У ХХ столітті він був конкретним, чітким, побудованим на фактах. Проте зараз такий твір нецікавий для читачів. Тож ідеться про повернення класичного історичного роману в стилі Дюма чи Скотта. Книга тепер має інше призначення, вона вже не є джерелом знань. А отже, залишається цікавий сюжет, історія або емпатія, коли читач співпереживає героям. Отже, з великим відривом перше місце серед романів на «Коронації слова» посів «Я, ти і наш мальований і немальований Бог» Тетяни Пахомової, яка викладає географію в радехівській спецшколі. У ньому йдеться про трагічні події

Другої світової війни. Українець, котрий працював поліцейським у єврейському гетто, викрадає звідти й разом з дружиною переховує жінку, її маленького сина й доньку, бо дівчинка дуже схожа на їхню померлу дитину.

– З героїнею роману я в дитинстві пасла корів. У селі сховати трьох людей від чужих очей дуже складно. Тож вони вчинили подвиг, – згадує переможниця. – Протягом 800 днів родина жила під худобою в льосі. А роман я написала за три місяці, під час шкільних канікул. Друге місце віддали Юлії Кубай з Києва за твір «Душа». Це сучасна історія про Попелюшку, про кохання між мером містечка та дивною музиканткою.

– Моя героїня є психічно хворою й вважає себе неповноцін-

Тетяна ЛОГУШ, засновниця конкурсу: – Протягом 16 років ми відкрили 550 нових літераторів. Наші лауреати видали 700 романів сукупним накладом понад 15 мільйонів примірників. За кіносценаріями, відзначеними на конкурсі, знято більш ніж 20 фільмів, серед яких «Ґудзик», «Повзе змія», «Іван Сила», «Поводир», «Гніздо горлиці», поставлено 30 театральних п’єс і 2 мюзикли. Найкраща лірична поезія покладена на музику й виконується в рамках підготовки до відкритого музичного конкурсу «Коронація пісні». Ми не збираємося зупинятися на досягнутому, заснували нову номінацію «Ділова література», що стартує наступного року. Уже починаємо приймати рукописи на 17-ту «Коронацію слова». Олександр АФОНІН, президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів: – Українські видавці неабияк «підгодовуються» рукописами, які проходять «Коронацію слова». Це фільтр, серйозне експертне середовище, що ставить знак якості. Багато видавництв, як-от «КСД», «Фоліо», «Нора-Друк», «Кальварія», підхоплюють нові імена, котрих дедалі більшає. Звісно, свій вплив мають економічні питання, рівень читання. Але сподіваюся, що цей рік буде переломним. Бо змінилася ситуація на ринку: значно скоротилося навіть легальне постачання російської книги на український ринок, зменшилася контрабанда.

2015 року нам удалося відновити пільги для видавництв. Але є проблема, яку ми мусимо розв’язати, – це піратська продукція вже всередині країни. На жаль, сьогодні ще ніхто над цим не працює. ною, начебто в неї немає душі. Вона талановита, пише музику та «відсилає» її своїй душі. Й одного разу душа приходить, хоч жінка цього й не розуміє, – поділилася дівчина. – Роман про те, що кожна людина має споріднену душу, одну на двох. Ми неповноцінні, доки не

знайдемо своєї спорідненої душі. Тоді стаємо одним цілим. Також киян може зацікавити роман-ностальжі «Шизгара» Сергія Батурина, що здобув третю премію. У ньому мова йде про столичних підлітків 1970-1980-х, їхні «розбори» між районами.

Молоде українське кіно оцінюватимуть політики Марія КАТАЄВА

Останніми вихідними червня у столиці відбудеться вже 19–й національний кінофестиваль «Відкрита ніч». Вдень до уваги глядачів – сеанси чеського кіно. А вночі – перегляд фільмів українських авторів: документальні та ігрові стрічки, анімація. Вперше до журі долучаться депутати. Цьогоріч з надісланих 116 стрічок українського виробництва до конкурсної програми потрапило 19 фільмів, а до позаконкурсної – 12. «Відкрита ніч» запровадила дві новинки: по-перше, зробила організаційний внесок за участь (100 грн), що дало змогу зібрати 11 600 грн призового фонду. А володар Гран-прі отримає 50 тис. грн від спонсора. По-друге, запросили у журі політиків.

– Перед кіноекраном будь-хто – депутат, банкір, військовий, лікар, учень, кухар – є глядачем. Наш фестиваль з самого початку був створений для розвитку зв’язку з глядачем. Нам хочеться зменшити дистанцію між культурою і політикою, тому запропонували представникам різних політичних сил попрацювати у журі. Охоче відгукнулися Олександр Бригинець, Руслан Кошулинський, Оксана Корчинська, Микола Княжицький, Єгор Соболєв, – розказав президент фестивалю Михайло Іллєнко. Головним майданчиком «Відкритої ночі» стане «Арт-причал», що на Набережно-Хрещатицькій. Чеський центр в Україні підготував спеціальну денну програму, яка розпочнеться 25 червня о 12.30. За словами директора Чеського центру в Києві Луції Ржегоржікової, на фестиваль вони привезуть трьох молодих режисерів та представлять 10 фільмів. Зокрема документальну містифікацію «Ропаки» Яна

Свєрака (1988), що отримала студентський «Оскар». У ній ідеться про новий вид тварин, для якого сприятливими є умови, що для нас смертельні. А також комедію «Анатомія гега» за мотивами однойменного есе Вацлава Гавела, дипломний фільм творця чеської документалістики Карела Вахека «Моравська Еллада», ігрові короткометражні роботи. Українському глядачеві будуть особливо цікаві фільм «Яма» про славнозвісну хату на Позняках, а також задокументовані авторські читання наших письменників у Чехії в антології «Українська читанка. Україна, давай, Україна». О 16.00 для всіх охочих майстер-клас проведе чеський режисер Робін Квапіл. Завершить міжнародну програму о 19.00 показ німого фільму 1929 року «Еротикон» режисера Густава Махати з музичним супроводом від чеського гурту FORMA. Офіційна церемонія відкриття стартує в суботу о 21.00. Вечірня програма з показом

конкурсної та позаконкурсної програми розпочнеться о 22.00. Кіноманів чекають 13 ігрових фільмів, 10 документальних та 8 анімацій. Загальний хронометраж – понад шість годин смачного кіно. З собою варто взяти каремати (бо місць може всім не вистачити), теплий одяг чи пледи. Одночасно з Києвом перегляди заплановано ще на 51 майданчику. Окрім українських міст, новинки нашого кінематографа побачать у Польщі, Угорщині, Придністров’ї, Великобританії та Словенії.

– Торік у зоні АТО у нас було 4 майданчики, цього року їх буде 13 – у Слов’янську, Волновасі, Сєверодонецьку. Я часто буваю у прифронтових зонах із пересувним кінотеатром, показую «ТойХтоПройшовКрізьВогонь», а також фестивальні стрічки. Нас чекають, фільми приймають дуже охоче, бійцям вони потрібні, – впевнений Михайло Іллєнко.

facebook.com/vechirkanova засновник:

Київська міська рада

В. о. головного редактора Максим Філіппов Керівник творчої групи Леонід Фросевич Заступник головного редактора Віталій Курінний Секретаріат Володимир Савруцький, Олександр Баркін Фоторедактор Павло Пащенко

Адреса: 01001, м. Київ–1, вул. Володимирська, 51-б Телефон: 234-27-59 Факс: 235-01-93 E-mail: vk1906@ukr.net Свідоцтво: КВ №15417–3989 ПР від 15 квітня 2009 року

Рекламний відділ: вул. Володимирська, 51б Тел.: 234-21-84, 234-27-39 Факс: 235-61-48 Е-mail: v.pushina@gmail.com Відділ розповсюдження та реалізації: Тел.: 235-23-34 Друк: ТОВ «МЕГА-Поліграф», м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14 Замовлення: 48173 Заг. наклад: 96 000.

Редакція листується з читачами тільки на сторінках газети. Газета публікує також ті матеріали, в яких думки авторів не збігаються з позицією редакції. При передруку посилання на «Вечірній Київ» обов’язкове. Матеріали рубрики «Що хвилює» публікуються на правах реклами. Рукописи не рецензуються. Передплатний індекс: 37607 Онлайн-передплата на сайті ДП «Преса»