Газета "Вечірній Київ", №29 (19211) від 21.07.2016

vechirniykiev.com.ua Газета Київської міської Ради Заснована 3 січня 1906 року

21 липня 2016 року №29 (19211)

Чому вбивають журналістів? Павло Шеремет

Учора вранці у центрі Києва загинув відомий журналіст Павло Шеремет. Автомобіль, за кермом якого був Павло, підірвали бомбою

Стор. 3

Фото Павла ПАЩЕНКА

Войцехівський: грані арешту

Усю соціалку «пропишуть» під одним дахом

Будівельний магнат потрапив у халепу

Перший в Україні Єдиний соціальний центр почне працювати у Святошинському районі

Стор. 5

Стор. 9

Смоляри воюють родиною Четверо з однієї сім’ї нагороджені відзнакою міського голови «Честь. Слава. Держава» Стор. 18

110 років із киянами і для киян • Передплатний індекс «ВК»: 37607

Фото Бориса КОРПУСЕНКА

Одні казали, що закон його найближчими роками не дістане, другі стверджували, що йому просто фортунить, бо талановитий, а треті переконували, що він знайшов шпарини у законодавстві. Але 15 липня у Києві відомого забудовника заарештували.

2

кур’єр «ВК»

ФОТОФАКТ

Вечірній Київ | 21 липня 2016 року | №29 (19211)

Фото Олексія ІВАНОВА

АКЦІЯ

На велосипеди! У Києві розпочався щорічний конкурс «Велопрацедавець-2016»

У рамках освітнього проекту Фонд Віталія Кличка вшосте проводить «Школу успіху» для підлітків віком 14-16 років. Організатори шукають юних лідерів, які своїми ідеями здатні змінити свою громаду та світ. Тому до «Школи успіху» їдуть саме ті, у кого є ідея або проект. Мер Києва Віталій Кличко поспілкувався з випускниками проекту в дитячому таборі в Пущі-Водиці й зазначив, що для досягнення мети молодь має наполегливо працювати та вірити у власні сили.

ФАКТ І КОМЕНТАР

Столиця оновлює транспорт «Київпастранс» планує закупити 100 сучасних автобусів та стільки ж тролейбусів великої місткості. Сергій МАЙЗЕЛЬ, директор департаменту транспортної інфраструктури КМДА – «Вечірці»: – У тендері можуть узяти участь не лише вітчизняні, а й іноземні виробники автобусів і тролейбусів, але це мають бути комфортні, низькопідлогові машини великої місткості. Оскільки нещодавно ми провели опитування серед киян, і вони визнали маршрутки найгіршим видом пасажирських перевезень, то маємо замінити їх

сучасним комунальним транспортом. Таку вимогу ставить перед нами і Світовий банк. За його рекомендацією було відкрито магістральний автобусний маршрут №114 (R1), який забезпечив зручний безпересадочний зв’язок між житловим масивом Троєщина та центральним залізничним вокзалом. Нині на маршруті працює 15 машин, що перевозять майже стільки ж пасажирів, як міська електричка, тому потрібно збільшити кількість автобусів хоча б на п’ять одиниць. Також плануємо з’єднати автобусним сполученням станцію метро «Чернігівська» через міст

– Асоціація велосипедистів Києва започаткувала такий конкурс ще у 2011 році, й це справді гарний стимул для того, щоб зробити офіси зручними для двоколісного транспорту – через підвищення іміджу компанії, – розповіла «Вечірці» Ксенія Семенова, радник міського голови з велосипедної інфраструктури. – А співробітники, які так дістаються роботи, зазвичай і пунктуальніші, і здоровіші за інших. Критеріями відбору на конкурсі є відсоток працівниківвелосипедистів, якість зручностей і відповідність їх рівня об’єктивним можливостям компанії. У 2015 році в аналогічному конкурсі перше місце посіла ІТ-компанія ZEO Alliance, а серед призерів – кіновиробники, айтішники та Національний банк України. Біля офісу компанії-переможця влаштовано велопарковку на 20 веломісць під навісом та

Фото Олексія ІВАНОВА

з охороною, працюють душові кабінки з чистими рушниками, шампунем і милом. Цього року заявки на участь у конкурсі приймають до 31 серпня. Зробити це може, за згодою керівництва, будь-який працівник компанії, громадської організації чи комунального підприємства. А оголосять переможців у вересні – під час Європейського тижня мобільності. Усі події конкурсу висвітлюватимуть на сайті: bikeoffice. avk.org.ua. Григорій МЕЛЬНИЧУК

КОРОТКО Патона зі станцією метро «Політехнічна» та станцію метро «Лісова» з вулицею Милославською і продовжити 42-й та 73-й маршрути. Тролейбус плануємо пустити від станції метро «Святошин» через проспект Правди до станції метро «Мінська», а також від вулиці Милославської через Дарницьку площу та міст Патона до станції метро «Либідська». Загалом для оптимізації маршрутної мережі комунальному підприємству необхідно придбати 235 автобусів і 225 тролейбусів великої та особливо надвеликої місткості.

За півроку столичним метрополітеном скористалося понад 236 мільйонів пасажирів. Найбільш завантаженою традиційно залишається Святошинсько-Броварська лінія. На Кловському узвозі, 7 влаштують нову артезіанську свердловину малої продуктивності. Вона забезпечить якісною питною водою мешканців Печерського району. Нова свердловина дасть змогу відновити роботу бюветного комплексу. У Дарницькому районі, у 4-му мікрорайоні житлового масиву Позняки побудують дитячий дошкільний навчальний заклад для 280 маленьких дарничан. На засіданні постійної комісії Київради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку депутати підтримали проект рішення щодо оголошення території природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон території в межах Подільського й Смородинського узвозів та вулиці Нагірної в Шевченківському районі.

Микола ПАЦЕРА

СИТУАЦІЯ

Софія та Лавра не потрапили до чорного списку А висотку на Гончара, 17/23, напевно, «підріжуть»

Днями відбулася чергова сесія Організацїї Об’єднаних Націй із питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), куди «на килим» викликали представників міської влади стосовно стану збереження київських об’єктів Світової спадщини – Софійського собору та Києво-Печерської лаври. Через низку скандальних будівництв, в першу чергу на вулиці Гончара, 17/23, уже не вперше звучать пропозиції щодо включення їх до чорного списку ЮНЕСКО як об’єктів, що перебувають під загрозою знищення.

– Ми отримали попередження, але відстояли Софію і Лавру у списку культурної спадщини ЮНЕСКО, – зазначив заступник голови КМДА Олексій Резніков, делегований до Стамбула на сесію ЮНЕСКО. – Дискусія була гарячою, до Києва було багато питань. Актуальною для експертів

Фото Павла ПАЩЕНКА

Боротьба за збереження Старого міста триває, і вже не вперше питання щодо порушення правил забудови центру Києва виноситься на міжнародний рівень.

ЮНЕСКО залишається проблема забудови на вулиці Гончара, 17/23 через перевищення висотності. Та маємо ми і позитивний рух – Київрада зобов’язала забудовника зменшити висотність, дозвіл на

будівництво анульовано… У нас уже є схожий реальний прецедент – демонтаж «зайвих» поверхів на будинку в Десятинному провулку, 3/5. А ось дискусія щодо велетня на Кловському узвозі, 7-а мала скоріше моральний характер: адже, з одного боку, ця будівля не перебуває у буферній зоні ЮНЕСКО, а з другого – вона справді спотворює горизонт. Як таке можна було збудувати – зрозуміти важко… Київрада і справді 89-ма голосами зобов’язала забудовника припинити будівельні роботи на вулиці Гончара, 17/23 та зменшити висотність до 25 метрів, демонтувавши верхні поверхи. У прийнятому зверненні до ТОВ «Інвестиційно-будівельна група» депутати наголосили, що у разі невиконання вимоги у місячний термін буде розпочато процедуру дострокового розірвання договору оренди земельної ділянки. До речі, ще напередодні сесії Київради забудовник виступив із заявою, що ЮНЕСКО нібито не має жодних претензій до забудови на вулиці Гончара 17/23,

та й взагалі питання виключення Софії Київської зі списку Світової спадщини не стоїть. Інвестор Олександр Дубров посилався на висновки «спеціальної консультативної місії експертів» та документи Національної комісії з питань ЮНЕСКО ще 2010 року. Втім, як з’ясувалося, насправді, незважаючи на спроби забудовника, ЮНЕСКО жодних погоджень не надавало, а позитивний висновок підготували російські експерти, і, до речі, саме за кошти російського банку здійснюється це будівництво. Протистояння забудовника та міської влади триває вже понад 6 років. У травні 2010-го Київрада зобов’язала ТОВ «Інвестиційнобудівельна група» зупинити це

будівництво. Господарський суд Києва у квітні 2012 року скасував землевідведення, що підтвердив того ж року апеляційний суд. Із вимогою знизити висотність рік тому, у липні 2015-го, виступило ЮНЕСКО. Однак з того часу будівельні роботи кілька разів, навпаки, активізувалися. Коли ж 20 червня цього року демонтували частину будівельного паркану, вже 24 червня забудовник встановив нову огорожу. А 8 липня дозвіл на будівництво анулювала Держархбудінспекція – через низку порушень. Сьогодні на порядку денному – демонтаж поверхів або скасування оренди землі. Григорій МЕЛЬНИЧУК

ДО ТЕМИ Будівництво на вулиці Гончара – не єдина претензія до Києва з боку ЮНЕСКО. До резолюції включено питання «зачищення» буферної зони Софії і Лаври від агресивної зовнішньої реклами, й Олексій Резніков заявив, що цю вимогу буде виконано. Восени моніторингова комісія перевірить, як Київ виконує резолюцію, і якщо всі зауваження не будуть враховані, питання внесення Софії і Лаври до чорного списку знову порушать на наступній сесії ЮНЕСКО.

кур’єр «ВК»

Вечірній Київ | 21 липня 2016 року | №29 (19211)

3

Чому вбивають журналістів? Учора вранці в центрі Києва загинув відомий журналіст Павло Шеремет. Автомобіль, яким кермував Павло, підірвали бомбою. Йому було 44 роки. Журналістську кар’єру починав на білоруському телебаченні. В липні 1997-го влада Лукашенка заарештувала Павла за звинуваченням в нелегальному перетині кордону і незаконній журналістській діяльності. Він три місяці провів у в’язниці, а потім отримав умовний термін. З 1998 року працював у московській редакції ГРТ. Був автором документальних фільмів. Після анексії Криму Росією і початку війни на сході України він залишив Громадське телебачення Росії в липні 2014-го. Тоді пояснив свою позицію так: «Останнім часом в Росії йде справжнє цькування журналістів, які розповідають про українські події і російсько-українську війну не в стилістиці кремлівської пропаганди. Я вважаю анексію Криму і підтримку сепаратистів на сході України кривавою авантюрою і фатальною помилкою російської політики». Останні кілька років Павло Шеремет мешкав у Києві, працював в інтернет-виданні «Українська правда», був ведучим на радіо. Як повідомляє «Новая газета» з посиланням на близьких друзів журналіста, останнім часом Шеремет скаржився на стеження.

ВЕРСІЇ ПОДІЇ

Радник глави МВС України Зорян Шкіряк написав у Фейсбуці: - Сподіваюся, що буде зроблено все, аби цей цинічний злочин було розкрито. Про підозрюваних говорити зарано. Спрацював безоболонковий саморобний вибуховий прилад, можливо, дистанційній або з якоюсь затримкою. Попередньо – потужністю від 400 до 600 грамів в тротиловому еквіваленті. Основна версія - професійна діяльність журналіста, але будуть розглядатися й інші... Безумовно, виключати «російський слід» не можна. Третя версія вбивства Шеремета - це неприязні стосунки з будь-ким. Голова Нацполіції Хатія Деканоїдзе заявила, що розслідування смерті відомого журналіста Павла Шеремета є для неї справою честі.

авторська

колонка

Загинув як солдат Леонід ФРОСЕВИЧ

Ми його втратили. Ми – це журналістська спільнота, шанувальники його чесного і принципового Слова, колеги, друзі... Пече десь під ложечкою. І сум роздирає душу. Чи можна було якось уберегти Павла Шеремета? Наївне, утім, запитання. Журналістика давно у зоні ризику, а разом із нею і ті, хто непохитно служить Правді. Саме так ставився до своєї роботи Павло.

Вічна пам’ять...

20 липня, 7.45 – перехрестя вулиць Богдана Хмельницького та Івана Франка

Президент України Петро ПОРОШЕНКО: — Жахлива трагедія у Києві. Шок – інших слів немає. Знав Павла особисто. Співчуваю усім рідним та близьким. Доручив правоохоронним органам негайно розслідувати цей злочин. Винні мають бути покарані. Займаються цим фахівці Головного управління Нацполіції в Києві, процесуальне керівництво здійснює прокуратура міста.

ОЧЕВИДЦІ

Автомобіль Павла Шеремета підірвали о 7.40 на перехресті вулиць Богдана Хмельницького та Івана Франка. Ольга Іванівна, продавець: «В момент вибуху я виходила з МакДональдса, який поряд. Почувся вибух. Машина загорілася, перші хвилини до неї ніхто не наважував-

Віталій КЛИЧКО, Київський міський голова: — Загибель Павла Шеремета — це дикість, в яку не хочеться вірити. Це - трагедія і виклик. Суспільству, правоохоронним органам, українській владі. І я погоджуюся з Хатією Деканоїдзе, що оперативне і повне розслідування загибелі Павла - це справа честі. Коли ми з ним зустрічалися на якихось подіях, він завжди жартував, завжди був усміхненим. Мої найщиріші співчуття родині й близьким Павла, його колегам.

— Олександр СКІПАЛЬСЬКИЙ, генерал-лейтенант, голова Спілки офіцерів України: Думаю, що однією з найвірогідніших версій убивства Павла Шеремета є його журналістська діяльність. Треба проаналізувати усі його матеріали, кого він «зачіпав»… Його не могли замовити фігури, так звані інтелігентні хлюпики, яких він іноді критикував, це могли зробити люди з великими кримінальними зв’язками, можливо, міжнародні терористичні угруповання. Не виключаю й зацікавленості російської ФСБ.

ся підійти. Потім підбіг хлопець і з палаючої автівки витягнув чоловіка. Мені здалося, що він був ще живий, ймовірно, помер в машині швидкої допомоги». За словами іншого свідка, Кирила, вибух був дуже потужним: «Все сталося о 7.45. Ми сиділи з друзями на балконі - пили каву. Раптом – вибух. Він був потужний - будівля здригнулася... Побачили дим, а потім полум’я. Пожежа… «Швидка» і поліція під’їхали через якийсь час». Журналіст Владислав Іваненко: «Я так розумію, Павло виїхав з дому, машина опинилася перед перехрестям, пролунав потужний вибух. Спочатку я подумав, що це страшне ДТП, оскільки поряд стояв якийсь «Мерседес» ... Через 30 секунд машина загорілася, повалив дим. Наші служби приїхали хвилин за 7-10, першою – «швидка», потім – поліція і пожежники. Стало зрозуміло, що підірвали автомобіль. Машина згоріла хвилини за три... » За словами деяких очевидців, Павло Шеремет, напевне, помер в кареті швидкої допомоги. Після здетонування вибухового пристрою він був ще живий, а його ноги були дуже затиснуті в автомобілі.

«Він загинув так, як гине солдат», – сказав учора мій колега Євген Якунов. На жаль, за чверть віку дуже багато маємо полеглих солдатів журналістики. А чи усі замовники та виконавці цих злочинів одержали своє за вироком суду? На пальцях однієї руки можна перелічити. Безкарність – ось, що також спричинює усе нові злочини. І коли під вогонь потрапляють журналісти, то це ще й особливий та зухвалий виклик суспільству, усім нам, зрештою. Нам ніби подають певні сигнали: Слово має стати кволим та немічним, збайдужілим до суспільного нерва; так буде з усіма, хто писатиме та говоритиме про мафіозні клани, корумпованих політиків та чиновників, хто триматиме спину прямо. Але ж не залякати… Хоч і бачимо, що безпекова сфера майже дірява. Ветеран карного розшуку, профі цієї справи Валерій Кур каже, що до нас повертаються лихі 90-ті. Криміналітет – «осучаснений» і технологічно підготовлений – підняв голову. Ви ж бо подивіться: сьогодні часто викрадають людей, у публічних місцях вибухають гранати, виходять «на полювання» кілери… Лише один факт: нещодавно бандити викрали начальника департаменту електропостачання Укрзалізниці Валерія Людмирського. Чи уміємо ефективно протидіяти цьому лихові? Чи спрацьовуємо на упередження? Чи не забули про організовану злочинність, рапортуючи про хід реформ в поліції та на антикорупційному фронті? Який ужинок має карний розшук? Чи справді ці підрозділи стали елітними, а найкращі фахівці з розшуку одержують високі зарплати? Зрештою, ми хочемо знати, скільки бандитських зграй орудує в Києві та коли їх знешкодять? Нам не кажуть усієї правди, замовчують інформацію, бездіяльність виправдовують необхідністю змін. Безліч питань. Одне з найскладніших: у країні «розплодилося» багато різних «чорних кішок», які діють під виглядом нібито громадських патріотичних «навчальних центрів». Насправді це – мародери у камуфляжі, перекинчики, крадії різного калібру, шукачі «брудної роботи». Вони можуть мітингувати за гроші, палити шини для картинки по російському ТБ, цькувати невгодних на замовлення… У разі потреби знайдуть і зброю. Деякі такі загони «отаборилися» й під Києвом, зокрема в ірпінському регіоні. Спецслужби їх чомусь упритул не бачать. До речі, Павло Шеремет в одному зі своїх останніх блогів якраз і писав про таких підозрілих «добровольців». Є версія, що такими аферистами диригує ФСБ Росії. Можливо. Бачимо, як розхитують державу. Тому, звичайно, хочемо посилити безпековий компонент. Але як це зробити, коли на журналістське слово в установах та відомствах майже не реагують, коли публічні факти про корупцію не є підставою для прокурорських розслідувань? Не зупинятися. Стояти в обороні Правди. Надбанням гласності має ставати усе, що шкодить суспільству, незалежній державі. Таких принципів дотримувався Павло Шеремет.

КОЛИ ВЕРСТАВСЯ НОМЕР

У ЄС закликали швидко та прозоро розслідувати вбивство У справі про вбивство журналіста Павла Шеремета має бути проведено швидке та прозоре розслідування, щоб притягнути винних до відповідальності. Про це йдеться в заяві речниці високого представника ЄС з питань зовнішньої політики та політики безпеки Федеріки Могеріні: «Європейський Союз висловлює співчуття родині, друзям і колегам журналіста Павла Шеремета, який був убитий в центрі Києва. Подібні атаки є неприйнятними. Має бути проведене швидке та прозоре розслідування, аби притягнути винних у цьому злочині до відповідальності. Європейський Союз стоїть поряд з українською владою у відстоюванні свободи і засобів масової інформації і продовжить роботу із захисту журналістів в їх основній, професійній діяльності».

4

комунікації

Вечірній Київ | 21 липня 2016 року | №29 (19211)

слово – діло Ігор ГАЛАЙЧУК, депутат Київради (фракція «ВО «Батьківщина») За мого сприяння розпочато будівництво унікального, першого на території Києва, дитячого майданчика на Теремках (між будинками 26-а та 26-б на вулиці Лятошинського), який враховує потреби дітей із різними можливостями, зокрема і діток в інвалідних візках. У цьому

без коментарів

проекті передбачено: пісочниця на стійці, що забезпечує можливість під’їзду на інвалідному візочку. Гумове покриття забезпечує легке пересування візків. По периметру цегляної «огорожі» передбачені лави, для того, щоб дорослі, які супроводжують дитину, могли проводити час із комфортом. Пропоную колегам-депутатам із фракцій підтримати такий пілотний проект в інших районах Києва. Юлія ЛОБАН, депутат Київради (фракція «Об’єднання «Самопоміч») За підтримки заступника голови КМДА Миколи Поворозника готую проект рішення Київради щодо перепідпорядкування Центрів первинної допомоги (поліклінік) від районних державних адміністрацій до Департаменту охорони здоров’я. Сьогодні департамент не має дієвих важелів впливу на роботу поліклінік – більше повноважень мають районні управління охорони здоров’я. До

Київська міська рада витрачає щороку два мільйони гривень на таксі. Заголовок цієї новини, мене як секретаря Київради, здивував. Бо керівники управлінь, і я особисто, не користуємося службовим авто. В основному їздять юристи, і щодня в середньому 18 виїздів у різні судові інстанції, які територіально розкидані по Києву. Виникає логічне запитання – чому не пересадити їх на громадський транспорт? Я про це думав, та є серйозне «але». Юристи майже завжди мають при собі цінні документи, і судові засідання – не те місце, куди можна спізнитися. Тому від послуг перевезення відмовитися повністю не можна. Нині автотранспортні послуги апарату Київради надає КП АТП. За рік ми витрачаємо на це 1 425 415 гривень (за умовами договору, без урахування ПДВ). Це – амортизація, зарплата водіям, і найдорожче – пальне. Тим не менш, чи можна зменшити витрати? Вирішив скористатися порадою журналістів і порівняв, у яку суму обійдуться нам ті ж самі послуги у службах таксі. З’ясував: жодна із служб (які моніторив) не співпрацює з бюджетними установами; ніхто не може забезпечити подачу машини за 5-10 хвилин; вартість одного кілометра всюди вища, аніж та, яку нам надає АТП. Хороші перспективи в UBER – польське представництво компанії розробляє практику співпраці з бюджетними установами. Тому не виключаю, що ми можемо почати співпрацю із цією службою. Тут зможемо зекономити приблизно 300 тисяч гривень щороку. Але це, як мінімум, перспектива трьох місяців...

Костянтин БОГАТОВ, депутат Київради (фракція «Об’єднання «Самопоміч») Детальний план території «Оболонь» прийняли з урахуванням усіх поправок громадськості. Прибрали котеджі зі скверу, 25-поверхівку із затоки і дорогу з річки Почайни... Більше того, голова КМДА Віталій Кличко почув наші вимоги й звільнив чиновника за відверту спробу махінації.

запит

реалії Володимир ПРОКОПІВ, заступник міського головисекретар Київради

того ж, керівників поліклінік призначає голова РДА за погодженням із директором департаменту.

Анатолій ШАПОВАЛ, депутат Київради (фракція «ВО «Батьківщина») Вважаю, що ситуація з підготовкою і прийняттям ДПТ «Микільська Слобідка» – квінтесенція беззаконня в містобудівній галузі столиці. Сфальсифіковано документи, порушено чинний Генплан, не враховано зауваження громадських слухань, профільної комісії Київради, архітектурно-містобудівної ради, порушено регламент Київради, закони, які регулюють розробку та погодження містобудівної документації та інше.

Володимир ГОНЧАРОВ, депутат Київради (фракція «Солідарність») Звернувся до міського голови Віталія Кличка щодо незаконного розміщення ретрансляційної станції на вулиці Срібнокільська, 14-а у Дарницькому районі. Її було встановлено без згоди мешканців. Ця станція може завдати шкоди здоров’ю людей, зокрема школярам, малечі дитсадків. Впродовж трьох місяців триває листування між різними органами державної влади. Прошу міського голову видати розпорядження щодо термінового припинення діяльності цієї станції.

Ольга БАЛИЦЬКА , депутат Київради (фракція «Об’єднання “Самопоміч»)

Гоголівська, 8-а). Забудовник, ТОВ «Рембудмонтажсервіс», має наміри почати будівництво багатоповерхового житлового будинку, порушуючи існуючі державні будівельні норми та створюючи значну небезпеку

для дітей. Це при тому, що на орендованій забудовником земельній ділянці знаходиться нежилий будинок, що має статус комунальної власності! Я вже не кажу про сумнівне відведення цієї земельної ділянки ще за часів «космічного мера». Насправді питання дуже серйозне, ми вже приступаємо до його вивчення. Терміново запропонували це на засіданні комісії Київради з питань містобудування, архітектури та землекористування й створили робочу групу.

проблема Олександр БРОДСЬКИЙ, депутат Київради (фракція «Єдність») За даними Першої київської асоціації скрапленого газу, три чверті автомобільних газозаправних пунктів (АГЗП) в столиці працює поза правовим полем, а інша чверть – у зоні ризику. Причина – відсутність прозорих правил гри, зокрема порядку розміщення АГЗП.

Законопроект про паркування міг би врятувати місто від засилля хаотично припаркованих автівок на наших вулицях. Документ готували дуже довго, обговорювали всіма фракціями, не було жодного аргументу проти! Але він «розбився» в залі Верховної Ради об стіну політичного популізму. Вважаю, що голосувати проти – це не державна позиція, і свідчити про те, що люди не люблять своє місто. Ми не опускаємо рук і будемо повертатись до цього питання знову і знову, поки парламент його не прийме. Але підсумую: з таким підходом народних депутатів ми ще не скоро побачимо реальні зміни в державі.

Тому вимагаю негайного втручання міського голови – відкликати проект з розгляду Київрадою, ініціювати кримінальне переслідування винних у фальсифікаціях, провести розслідування профільними управліннями та комісією Київради.

тривога

Схоже, зухвалість забудовників не має меж. Днями дізналися про загрозу існуванню чи не єдиного на цілий квартал дитячого садочка №541 та майданчика біля нього (вулиця

Ілля САГАЙДАК, заступник голови КМДА

Законодавчого поля в цій сфері практично немає. Cьогодні отримати всі дозвільні документи неможливо. Ми підрахували, що потрібно 27 різного роду документів, в тому числі рішень неіснуючих райрад... Якщо 95 відсотків працює поза правовим полем, це проблема не підприємців, а регулятора, який не зміг створити зрозумілі правила. Спільно з представниками ринку вже є проект відповідного нормативного акта. Сподіваюся, ми розробимо документи, і почнеться діалог, щоб у вересні-жовтні винести їх на сесію Київради.

Підготовлено за матеріалами особистих сторінок у Facebook

турбота Валентин МОНДРІЄВСЬКИЙ, депутат Київради (фракція «Солідарність») Підписали меморандум про співпрацю між Подільською райдержадміністрацією та громадською спілкою Всеукраїнського об’єднання учасників АТО «Українці-Разом!». Головна мета – захист та підтримка воїнів, а також їх родин. У рамках цієї співпраці на території району стартує проект «Соціальна картка учасників АТО». Для її власника передбачено перелік послуг та знижок. Маю надію, що спільно з громадською спілкою та соціально відповідальним бізнесом нам вдасться підтримати наших героїв та їхні сім’ї, успішно реалізувавши цей проект у районі.

особливий випадок

Вечірній Київ | 21 липня 2016 року | №29 (19211)

5

Войцехівський: грані арешту Будівельний магнат потрапив у халепу Фото Григорія КУБЛАНОВА

Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ

коментар

Одні казали, що закон його найближчими роками не дістане, другі стверджували, що йому просто фортунить, бо талановитий, а треті переконували, що він знайшов шпарини у законодавстві. Але 15 липня у Києві відомого забудовника заарештували. Отже, про феномен Анатолія Войцехівського в інтерв’ю «Вечірці» розповів юрист громадської організації «Союз інвесторів України» Олександр Босенко.

Юліан ВОЛОШИН, адвокат, директор ТОВ «Адвокатське бюро «Волошин і партнери»: – Анатолія Петровича затримали згідно з частиною першою статті 208 КПК: у ній йдеться про затримання на місці злочину. Звертаю увагу, що він прибув до управління Національної поліції відразу після виклику слідчого. І саме там у службовому кабінеті його й заарештували. Виникає питання: що ж це за «місце злочину», яке знаходиться на вулиці Богомольця, 10? У рішенні щодо запобіжного заходу суддя виходив із того, що Войцехівський може бути причетним до тих кримінальних правопорушень, які йому інкримінують. Тобто поза увагою залишилася конституційна норма про презумпцію невинності. Це свідчить про безпідставність врученої підозри та неправомірні дії, пов’язані із затриманням. Дивує, що в момент затримання Войцехівського «засвітився» народний депутат Борислав Береза: на своїй сторінці у Фейсбуку він опублікував повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Яким чином до нього потрапив цей документ із підписом слідчого та гербовою печаткою? Мій підзахисний перебуває у Лук’янівському cлідчому ізоляторі. Ми готуємося до апеляції. У справі Войцехівського – 150 томів. Упродовж трьох із половиною років його викликали на допити більше тридцяти разів. У нього, як у фізичної особи-підприємця, немає податкових заборгованостей перед державою. Під час засідання ми повідомили, що обвинувачення в ухиленні від сплати податків оспорюються в судових інстанціях. І слідство про це знає. Проте, як бачимо, відбувається маніпулювання суспільною думкою. Йому також інкримінують створення організованої злочинної групи. Водночас ті особи, яких слідство визначає як співучасників злочину, виступають як свідки. А потерпілі вперше побачили підозрюваного лише в суді. І вони повідомили, що про довгобуди Войцехівського дізналися з Інтернету. Такі голослівні заяви не ґрунтуються на фактичних доказах і нормах закону. Також варто сказати про сумнівність тієї інформації, яку вже розповсюдили ЗМІ. Анатолію Петровичу пред’явлено лише підозру у скоєнні кримінальних правопорушень, а доказів щодо його обвинувачення не надано.

НИЗЬКІ ЦІНИ І СУДИ – ЙОГО КОНИК

– За якими схемами працювала команда Войцехівського?

– Кошти для будівництва об’єкта залучали через укладання з інвесторами попередніх договорів купівлі-продажу квартир, рідше – через купівлю-продаж майнових прав. Це не заборонено, але й водночас не передбачено як допустимі механізми залучення коштів для будівництва житла.

– Тоді на якій підставі укладали попередні договори купівліпродажу квартир?

– Це передбачено статтями 177, 190, та 635 Цивільного кодексу. Але ж попередні договори, як і договори купівлі-продажу майнових прав, не підлягають державній реєстрації, а тому вони є ризикованими. Наприклад, існує ймовірність укладення договорів із кількома особами щодо одного й того ж об’єкта нерухомості. Можуть бути й інші ризики. Словом, право власності на квартиру в довгобуді довести неможливо.

– Як загалом оцінюєте діяльність Войцехівського?

– Його об’єкти мають ознаки самочинного будівництва. Їх не можна ні будувати, ні вводити в експлуатацію. Адже інвесто-

досьє За даними організації «Союз інвесторів України», Анатолій Войцехівський є керівником «Укогруп», ТОВ «Укоінвестбуд», ТОВ «КК Сіті Груп». Бізнес розпочав із автостоянки, що на вулиці Лариси Руденко: там збудували багатоповерхівку, продали квартири шляхом випуску та продажу цінних паперів. Згодом став ініціатором кількох скандально відомих довгобудів. Серед засновників більшості фірм групи (принаймні на момент створення) фігурують обидва сини – Олександр і Віктор. Войцехівського заарештували за підозрою у скоєнні злочинів (за фактами умисного ухилення від сплати податків на суму 12,5 мільйонів гривень, створення організованої злочинної групи для самовільного захоплення земельної ділянки). Обрано запобіжний захід – арешт на 60 днів і встановлено заставну суму в розмірі 14 мільйонів гривень. Також триває розслідування фактів самовільного захоплення ще 40 земельних ділянок, незаконного привласнення коштів інвесторів. ри, тобто звичайні люди, не можуть отримати права власності на квартиру. Навіть якщо будинок із часом добудують, то в кращому випадку покупці

точка зору

«Посадіть прокурорів та інспекторів!»

Олександр ДЯДЮК, правозахисник, голова громадського об’єднання «Кияни об’єднуємося»: –Невже про Войцехівського стало відомо лише сьогодні? За ці роки були сотні, якщо не тисячі звернень від інвесторів і депутатів. Але з прокуратури мені повідомляли: мовляв, «підстав для прокурорського реагування немає». Явище «войцехівщини» викорінять не тоді, коли посадять Войцехівського (є ще багато інших сумнівних забудовників), а після того, як до в’язниці відправлять хоча б кількох прокурорів: тих, які «відфутболювали» обдурених інвесторів, достеменно знаючи про ці афери. До кримінальної відповідальності також треба притягнути співробітників Держархбудінспекції та інших чиновників, які стільки років заплющували очі на вакханалію беззаконня у будівельній сфері.

проживатимуть у квартирах на пташиних правах.

– А куди ж дивилися представники Державної архітектурно-будівельної інспекції?

– Інколи в них були зв’язані руки, оскільки будинки вводили в експлуатацію через «потрібні» рішення суду. Наведу такий приклад. Коли об’єкт збудовано, то його замовник повинен подати до Держархбудінспекції відповідні документи. Оскільки їх не було, інспекція не дозволяє приймати об’єкт до експлуатації. Не погоджуючись із таким рішенням, маючи формальні на те підстави, замовник (або інший суб’єкт) подає до суду позов про незаконність дій інспекції. Інколи доходило до абсурду: нам показували, зокрема, «потрібні» рішення з різних

гіркий досвід

Вклали гроші… у довгобуд Тетяна ЛУКАШ, інвестор житлового комплексу «Мозаїка»: –Торік, весною, я побачила, як жваво будується житловий комплекс «Мозаїка» на вулиці Стратегічне шосе, 53. Прийшла туди… Підписала попередній договір купівлі-продажу. Сподівалася придбати однокімнатну квартиру. Її повна вартість – 365 тисяч гривень. Цю суму я сплатила доволі швидко. А в лютому 2016-го стало відомо, що наше будівництво призупинено. Тоді ми дізналися, що цей комплекс належить до «Сіті-Груп/Укогруп» – компанії Войцехівського.

Спочатку мене, як, до речі, й інших інвесторів, заспокоювали: мовляв, усе буде добре. Десь у травні довгобуд ожив на кілька тижнів, а потім знову завмер. Як мені повідомили, у нашому житловому комплексі відбулася зміна керівництва. Що буде далі – невідомо. У третьому кварталі цього року ми мали б уселитися в свою квартиру. Але це неможливо! Адже і досі ще не збудовано навіть першої секції: її повинні були здати в експлуатацію ще наприкінці грудня 2015-го. Упродовж 15 років ми збирали гроші всією сім’єю: я, мій чоловік, моя мама, син і свекруха. Тепер ми з чоловіком і сином змушені й надалі перебиватися у комунальній кімнатці площею 14 «квадратів». А моїй мамі довелося повертатися до рідного села у стареньку хатинку…

інстанцій: Гребінківського суду Полтавської області, Великоберезнянського районного суду Закарпатської області, Стахановського міського суду Луганської області. І це при тому, що в них йшлося про київські об’єкти.

– У вас є конкретні факти?

– Для прикладу можна взяти житловий комплекс «Перлина Троєщини». Про нього йдеться в постанові Великоберезнянського районного суду Закарпатської області. Ця справа від 26 вересня 2014 року. Закарпатці зобов’язали Держархбудінспекцію України видати ТОВ «Континентбуд» сертифікат відповідності на житловий будинок на вулиці Миколи Закревського, 42-а, що в Деснянському районі (секції 2, 3, 4, 5). Держархбудінспекція оскаржила це рішення. Зазначу: секції 3–5 ще й досі не побудовано. Подібні рішення зустрічаємо і щодо інших житлових комплексів…

– Чому Войцехівського роками не чіпали правоохоронці?

– ЗМІ повідомляють, що він дружив із колишнім прем’єрміністром Азаровим та тодішнім генпрокурором Пшонкою. Як у таких випадках повинна діяти нинішня влада? Не дозволяти будівництво. Але це треба робити на етапі планування або упродовж підготовки котловану. А якщо будинок уже готовий, то який сенс виносити рішення про його знесення?

6

погляд

кава з бульбашками Дві ложечки сметани Вадим ПЕТРАСЮК Електричка була напівпорожньою. У купе сиділи троє: бабуся, яка час від часу засинала й за мить знову прокидалася, жінка середнього віку і сивий чоловік із «кравчучкою» біля колін. Жінка довго порсалася у своїх речах, а як закінчила, почала ініціювати розмову.

– Розклад електричок – просто жахливий! – сказала вона, звертаючись до чоловіка. – Це не розклад, а геноцид власного народу. Перша йде о п’ятій ранку – і майже порожня. Звісно, хто ж на неї встигне! Щоб до вокзалу доїхати – треба таксі взяти. Але якщо у людини є гроші на таксі, то на біса їй електричка! Я права? Чоловік схвально кивнув головою.

– …А наступна йде о шостій, потім о сьомій, а далі вже о десятій. О-о, це зовсім геноцид! Я тою електричкою не можу їхати. Сісти нема, дихати нема, ну геноцид чистої води! Перемивши кісточки залізничному начальству, жінка, як годиться, перейшла сварити погоду. Це ще одна улюблена тема в українських електричках – розпитувати й переповідати один одному прогноз погоди й при цьому бути постійно ним невдоволеним.

– Я такого спекотного літа не пам’ятаю. Це якийсь геноцид, чесне слово! Скоріше б уже задощило. Хоча й це не вихід. Як дощить, то в нас перед в’їздом на дачі така калюжа стає, що мама родная! Бувало, ціле літо не висихає. То хлопці десь накрали бетонних плит, поклали їх у дві колії і зробили по тій калюжі міст. Тепер хоч проїхати можна по сухому і пройти. Але минулого року один чоловік (чи то він п’яний був?) колесом машини з’їхав з плити – і ні сюди ні туди. Перекрив геть увесь рух на цілий день, поки його не зняли. От уже є в нас любителі геноциду! А калюжа – ну, не брешу – як озеро, хоч карасів лови!

– Ой, шо ви мені розказуєте?! – вчергове прокинулася бабуся і махнула до молодиці рукою так, наче та її у чомусь звинуватила. – От у нас у селі калюжа – то калюжа! Але жінка не встигла відповісти – їй зателефонували. Довго когось вислуховувала, але терпець таки урвався: – Послухай мене! Ніяких «кітікетів» – не марнуй грошей. Трішечки сметани перемішай із «мівіною». Тільки трішечки, багато не клади. Хай їсть – це ще краще за «кіті-кет»… Слухай мене, слухай, кажу! Дві чайні ложечки сметани, чуєш, синок, дві!.. Схоже, на тому кінці поклали слухавку.

– Діти. Вони такі своєнравні, капєц! – сказала молодиця і задумалася про щось своє. Пауза тривала з півхвилини.

– Он бачте – об’ява, – озвався чоловік із «кравчучкою» і вказав рукою на папірець, приклеєний біля дверей у тамбур. – Обіцяють п’ять тисяч гривень зарплати на тиждень. Брешуть, мабуть! Де це таке було, щоб людині з електрички дали такі гроші – 20 тисяч на місяць?! У мене дочка на чотири тисячі пішла – теж по об’яві. Проробила місяць, а за кілька днів до зарплати почали шукати зачіпки. Вона плаче, каже: папа, прискіпаються до всього – певно, хочуть менше заплатити. І що ви думаєте – вигнали і взагалі не заплатили. А ви кажете – дві ложечки сметани...

Вечірній Київ | 21 липня 2016 року | №29 (19211)

столичні села

У Києві, на Червоному хуторі… Гріються тут сонячними батареями і дубовими пеньками Фото Григорія КУБЛАНОВА

Олег ПЕТРЕНКО, Григорій КУБЛАНОВ (фото)

Від Червоного хутора до однойменної станції метро ще йти і йти парком Партизанської слави. А ось вихід із метро «Бориспільська» – прямо сюди. Сьогодні Червоний хутір – це три вулиці, два десятки провулків між приватними садибами та 29-й трамвай.

На вулиці Дібровній

НА ВОРОТАХ – ВІДЕОКАМЕРИ, ЗА НИМИ – ЗЛІ ПСИ Власне, про своє село тут ніхто і не пам’ятає. Місцевих жителів – на пальцях можна перелічити. У гарних маєтках живуть здебільшого «нові кияни». Вони неговіркі, у дворах метушиться в основному їхня прислуга: будівельники, водії... З високих парканів звисають гілки з добірними, але ще зеленкуватими грушами, а ось вишні й абрикоси уже стиглі. І, мабуть, екологічно чистіші, ніж у Києві, бо автотранспорту тут мало, трамвай споживає електрику. Але гілку не нагнеш, аби нарвати у торбину – на воротах відеокамери, за парканами гавкають злі, як попереджають таблички, пси. Старожилів можна визначити за меншими і старішими хатами. Але й вони народилися вже у місті: село приєднали до Києва 1923 року. Так пише енциклопедія, а тутешній люд цього не пам’ятає. Любов Михайлівна, котра мешкає на Ташкентській, 18, довго згадувала, коли Червоний хутір став Києвом. «Народилася 44-го, але вже у Києві. Батько мій тут оселився 33-го, теж уже в Києві», – перебирає в пам’яті. Її батько мав понад сорок соток землі, але по війні тридцять відібрали. «У нього був гарний сад, а комісія з міськвиконкому написала, що то лоза. І забрали як неупорядковану територію. Батько мав м’який характер, йому нова сусідка запропонувала по-своєму розділити ділянки, аби не ставити межу. Він погодився. Та вона більше забрала, ніж їй давали. Тож нині маємо лише шість соток», – розповідає Любов Михайлівна. В одного з нових сусідів – три сотки, біля триповерхового палацу й місця для дворика не залишилося. За СРСР хотіли весь хутір знести під багатоповерхову забудову. Михайлівні теж ордер за ордером на нові квартири давали, але вона щоразу казала, що їй там не подобається. Настала незалежність, криза, будівництво завмерло, люди приватизували свою землю – так і залишилися.

У «місцевого Кулібіна» мала пенсія

Після великих дощів на вулиці – річка, трамвай не ходить, зливостоки упоратися з потоками води не можуть, та й рівень ґрунтових вод тут дуже високий. З деяких колодязів можна чашкою черпати. У КОВАЛЯ СТІНИ ОСУНУЛИСЯ

Під лісом, точніше, парком Партизанської слави, на вулиці Ялинковій, Володимир Остапович Кравець встановлює новий паркан. Бо старий дерев’яний похилився. Сам він із Летичева, що на Хмельниччині. «З 1963-го живу на хуторі, проїздом через Київ застряг тут, у приймах, – каже. – Питаєте, як живемо? По-різному. Одні у палацах, а інші – у напіврозвалених хатах. Моя хата – ще тестьова, 1947-го року: стіни осунулися, фундамент, мабуть, і цементу не бачив.

– Цеглою вже запаслися? – киваємо на купу будматеріалу.

– Був ковалем – багатіям робив хвіртки, ворота. Тож зі мною розплатилися цеглою. Водопостачання в Остаповича централізоване, а гріється взимку газом.

– Після подорожчання газу про опалення дровами не думали?

– Немає грубки, але, певно, буду ставити. Он сусід – бачите, де труба висока – вже палить дровами, а газ тільки для літньої плити використовує…

– Ліс же – через дорогу...

– Так, але тут сосна, а вона на дрова не годиться. Сусід у лісників відходи купує, дубові пеньки, таке-сяке… Та й оголошення «Продаю дрова» на стовпах і парканах свідчать, що такий товар і в Києві нині став ходовим. Заможніші хуторяни користуються новітніми енергоресурсами. На дахах маєтків – сонячні батареї, цистерни для нагріву води від сонця.

КОНІ, КУРИ, АЛЬТАНКИ, ПЕЙНТБОЛ

Володимир Кравець має 12 соток, але картоплю купує. Обробляє лише дві маленькі грядочки під сезонну городину – помідорчики, огірочки, цибульку. Решту донька, яка мешкає у Києві, забрала під квіти – на продаж. У парку пасуться великі скакуни і малі поні. Це сусіди пана Кравця такий бізнес мали: катали біля озер малечу за гроші. Навесні нещастя трапилося – одна дитина впала з коня, був скандал, а місяць по тому вночі хтось підпалив клуню. Коней встигли вивести, хлів же згорів ущент. Найближча влада – у Дарниці. Туди, до жеку на Новодарницькій, місцеві мешканці й платню

носять – за газ, світло, Інтернет, телефон. «Наша майстриня лише там сидить. Хоча б раз хутором пройшлася, так ніколи. Ото позалазять у ті кабінети і не виходять», – нарікає бабуся, яка в парку пасе десяток курей і півня Петю. Є і кози, але їх виведе після спеки, о п’ятій вечора. «Дві курки здохли, трьох встигла дорізати, – бідкається вона. – Наїлися чогось – усяку ж всячину викидають у сміттєві баки. Я ж годую добре, корито ставлю і тут, і у дворі, але це ж курка – лізе всюди. Он ворони розплодилися, дивися, які великі виросли на харчах із контейнерів. Вигрібають усе. Петя, куди курей повів?! Пішов у двір – чи вас злякався, чи жарко йому. Я курей стережу цілими днями, бо бомжі ловлять. Теж хочуть свіжини. У нашому парку добре, затінок. Як у Києві народ витримує? Асфальт, бетон, дим, газ, задуха… А в мене сільська хата – прохолода. Але коли восени камінь за ніч охолоне, то в хаті холодніше, ніж на вулиці, опалювати треба». Парк Партизанської слави назвали не заради урочистого слівця. «На хуторі партизани ховалися, тут були рови великі, а там далі, де нині озеро Вирлиця, – болота. Туди німці не лізли, боялися. Тож хуторяни й корів тримали», – каже бабуся. Нині у парку теж стріляють – облаштували майданчик для пейнтболу, а бабусю постріли лякають: «Отам стрільбища побудували, бахкають, виродки. А довкола озер звели альтанки. По чотириста гривень гребуть за кожну. У вихідні там компанія на компанії сидить. За чотириста гривень, як на мене, вони повинні готові шашлики вже видавати, а це тільки за оренду альтанки люди платять. Один хотів навіть озеро взяти в оренду, обгородити і гроші загрібати. Де ви таке бачили?! Киянам із дітьми ніде сховатися від спеки... Наші люди почали виступати проти, а вони кажуть, що гроші – в АТО. Не вірю! Ліс повирубували. Вчора чула, як пиляли серед білого дня, позавчора… Голі галявини вже є». У бабусі, щоправда, дещо застаріла інформація – місяць тому хтось вночі зруйнував місцеві альтанки. Лише арка – в’їзд із відповідним написом – зали-

7

Вечірній Київ | 21 липня 2016 року | №29 (19211)

Фото Григорія КУБЛАНОВА

штрихи Черво́ний хутір розташований між Харківським шосе, вулицями Кронштадтською, Боровою, Ялинковою і лісом. Дарницький район. Територія Червоного хутора заселена ще з часів Трипільської культури (кінець 3 – початок 2 тис. до н. е.). Згадка про поселення залишилася у вигляді могильника. Під паралельними назвами Красний хутір та Червоний хутір фігурує з 1920-х років. У 1931 – 1936 роках був у складі Осокорківської, від 1936 року – Позняківської сільрад. Початок інтенсивної забудови Червоного хутора припадає на 1930-ті роки. (Із Вікіпедії.) Фото Григорія КУБЛАНОВА

Поні – в парку, бо хлів спалили

шилася. Біля озер – море народу. Купаються, дрібних плотвичок вудять… Неподалік – православний храм і церква баптистів.

Фото Григорія КУБЛАНОВА

КАНАЛІЗАЦІЮ ПІСЛЯ РЕМОНТУ ГАНЧІРКАМИ ЗАТИКАЮТЬ

«Дороги, бачиш, які?» – показує на вибоїни один із водіїв. Та найбільше мешканці нарікають на каналізацію і зливостоки. Щомісяця-два забиваються, чистять довго. Тож дехто у дворах вигрібні туалети звів. Після великих дощів на вулиці – річка, трамвай не ходить, зливостоки упоратися з потоками води не можуть, та й рівень ґрунтових вод тут дуже високий. З деяких колодязів можна чашкою черпати. 2012-го, ще за Попова, з міського бюджету виділили гроші на ремонт. «Вони щось довбалидовбали, але нічого не зробили. Тепер кажуть, що не так робили, треба переробляти, а гроші вже скінчилися… Он ганчірками й автомобільними шинами каналізаційні люки прикрила, бо ґрунт просідає, репається і смердить аж у дворі. Бува, й у хату зайти не можна», – скаржиться Тетяна Табуровська.

НАДІЮ ОБІКРАЛИ ЦИГАНИ, А ЇЇ СУСІДА – ДЕРЖАВА

Сусідка Надія, почувши, що кореспонденти приїхали, вибігла теж, щоб про свою біду розказати. Живе сама, тож і паркана добротного немає кому поставити. 12 червня, після десятої вечора, до хати залізли, як каже, цигани – душили, пограбували. «Прокуратура була, поліція, розпочали слідство… Але мені від цього не легше. Без грошей сиджу, пенсію

забрали, – плаче. – Я кричала, але кому воно треба, усі сусіди – за високими парканами…». Коло однієї хати – ворота навстіж, автогараж забитий всіляким реманентом: мотокоси, мопеди, велосипеди… Бородатий чоловік усе це лагодить. «Усьому хутору допомагаєте, добре заробляєте?» – цікавимося.

– У людей грошей немає. Якби всьому хутору ремонтував, то і спати не довелося б. На хліб я заробив собі – пенсію маю. А це дружині на операцію хочу зібрати, на ноги її треба поставити – купити титанові шарніри за 10 тисяч доларів, – розповідає. – Коли я нормально заробляв, то теж передплачував «Вечірку». Все життя пропрацював регулювальником радіоапаратури на «Буревіснику». Пішов на пенсію – отримав 2,4 тисячі гривень, тоді це було п’ятсот доларів. А сьогодні пенсія у гривнях та ж залишилася, а в доларах – сотня…

Діє онлайн-сервіс перевірки легальності рекламоносіїв Фото Бориса КОРПУСЕНКА

БАГАТОПОВЕРХІВКА БЕЗ ГОСПОДАРЯ

Зробивши чимале коло хутором, повертаємося до метро. Тут, на Ташкентській, 33, стоїть єдина висотка серед приватних садиб – дев’ятиповерхівка 80-х років. У ній часто відключають воду і світло. А електрика тут – усе, бо й плити електричні. Заборгованість за послуги ЖКГ велика. Хоч люди сплачують добросовісно, але не знають кому. Дім, кажуть, не має балансоутримувача. Будинок був відомчим – для працівників підприємства «Каскад», яке нині не працює, роками – у стадії ліквідації, але гроші з людей збирає. Мешканці хотіли створити ОСББ, але «Каскад» не передає їм документи на споруду. Намагалися укласти прямі угоди з постачальниками послуг, а ті без документів теж відмовляються мати справу з ними. «Якщо балансоутримувач утратив документи, то, за законом, упродовж трьох місяців має виготовити нові й передати людям», – пояснюємо. «А в нас хіба є закони?!» – відповідають мешканці.

ПАЛАЦИ – В ОРЕНДУ

Поблизу лісу, на Ялинковій

Київську рекламу обліковують… по-розумному

Ніхто із заможних хуторян у гості нас, звісно, не запросив. Але що там, за парканом, можна довідатися з оголошення в Інтернеті. «Трирівневий будинок площею 350 квадратних метрів. На першому – гараж, сауна, зона відпочинку, котельня, пральня. На другому – кухня, їдальня, вітальня, камінна зала, кінотеатр, кабінет. На третьому – три спальні, мансарда. Санвузли – на кожному поверсі. На ділянці площею сім соток – літній будинок, альтанка, винний погріб. Євроремонт, кондиціонери, найсучасніші меблі, паркетна підлога з підігрівом. Централізована каналізація», – такий палац на Ташкентській здають в оренду за 65 тисяч гривень за місяць. Трохи менший будинок, на 260 «квадратів», пропонують за 40 тисяч гривень за місяць у Бортницькому провулку. …Не той тепер Червоний Хутір. Застаріла й назва. Слово «Червоний» не підпадає під декомунізацію, бо, як кажуть, хутір звався Красним (себто, красивим) ще задовго до приходу червоних… Та й на хутір, власне, мало схожий. Який ще зі столичних мікрорайонів-околиць може похвалитися, приміром, аж двома станціями метро, до яких – рукою подати.

Григорій МЕЛЬНИЧУК

Зовнішня реклама – одна з найбільш проблемних сфер міського управління. Перша спроба зробити відкритий електронний реєстр «Я – інспектор» була впроваджена 2015 року й практично провалилася через недосконалість законодавства. Сьогодні ж на підставі відкритих даних, опублікованих у квітні за новим законом, діє сайт kmda.adv.vg, де можна не лише переглянути на мапі й у таблиці всі дозвільні документи, а й надіслати звернення-скаргу, на яке міські служби зобов’язані відповісти.

– Ми будуємо систему, аби активні громадяни могли окреслювати певні проблеми міста, брати на себе розроблення та впровадження необхідних сервісів, – зазначив координатор ініціативи KyivSmartCity Юрій Назаров. – Ми започаткували проект з інформування щодо рекламних площ. Завдяки змінам у законодавстві з’явилася можливість застосувати системний підхід, і це – перший наш успішний проект, коли взаємодіють влада, бізнес та громадськість. За словами співзасновника проекту Олександра Пліви, виграти мають усі. Кияни зможуть контролювати законність розміщення рекламних носіїв – за новим законом, електронні звернення прирівнюються до паперових, і просто через

сайт можна направити офіційний запит, на який зобов’язані дати відповідь. Бізнес одержить змогу формувати чесний конкурентний ринок, коли будь-який нелегальний щит можна легко виявити. А муніципалітет отримає новий інструмент управління міськими активами, зростання надходжень до бюджету та заощадить на розробленні програм.

– Є проблема, коли не зрозуміло, чи легально розміщений той або інший рекламний засіб. Це породжує брак довіри: громадськості до влади, бізнесу до влади, адже він хоче сталих правил, – наголосив Олександр Пліва. – Однак зовнішня реклама – це насправді дуже патріотично, бо вона також забезпечує надходження до бюджету міста, а не великих медіа-компаній. І без реклами неможливий розвиток міської економіки. При цьому через невпорядкованість ринку в киян виникає відчуття перенасичення рекламою, вона дратує. Проект має сприяти якнайшвидшому виявленню нелегальних конструкцій, адже міська адміністрація взяла курс на скорочення рекламоносіїв саме шляхом усунення нелегалів, їх мають прибрати першими. Так, за словами Олександра Пліви, торік було демонтовано близько 3800 рекламоносіїв, цьогоріч – уже понад 2200. Зауважимо, що лише одна велика конструкція, розміщена нелегально, – це десятки тисяч гривень, недоотриманих бюджетом міста. А за декілька років – мільйони.

коментар Андрій КОСЕЦЬКИЙ, експерт з міського середовища: – Подібна база справді вже є на сайті КП «Київреклама» db.kievreklama.kiev.ual, і, можливо, головною перевагою нового проекту якраз і буде незалежність від комунального підприємства. У проекті використано відкриті дані, що віднедавна стали доступні, але чи буде він ефективним – питання. У попередньому проекті КП«Київреклама» також є функція подачі скарги «Я – інспектор», але, по-перше, вона нічим не відрізняється від загального сервісу 1551, а по-друге, не завжди працювала. У новому ж проекті, очевидно, не вистачає картографічного представлення інформації – з таблицями зручніше працювати обізнаним людям, а ось перевірити окремий щит на легальність зручніше за допомогою карти.

тиждень столиці 15 липня. З нагоди Всеукраїнського дня родини в Колонній залі КМДА влаштували свято для багатодітних сімей столиці.

Вечірній Київ | 21 липня 2016 року | №29 (19211)

16 липн на благо збирали поранен батальйо Артемчу

17 липня. На іподромі кращі рисисті коні України змагалися за приз «Дербі».

Під Поштовою п досліджують зал міського квартал

На Київському велотреку тривають реставраційні роботи, спортивний об'єкт обіцяють відкрити вже цього сезону.

На вулиці Берковецькій, 6 встановили новий гідровузол, який забезпечить стабільне водопостачання прилеглих мікрорайонів. У зв’язку з ремонтом мешканці Нивок запасалися водою в бюветі.

19 липня. На вулиці Рейтарській впав старий кле обірвавши електродроти та пошкодивши п’ять машин – «Шкоду» «Хюндай», «Мерсед «Мітцубіші» та «КІА». На щаст ніхто не постраждав.

Фото Павла ГУСЄВА

8

Фото Тараса БОНДАРЕНКА , Бориса

17

Вечірній Київ | 21 липня 2016 року | №29 (19211 )

ня. В парку Шевченка одійному ярмарку кошти на підтримку ного бійця добровольчого ону ОУН Віталія ука.

Фотоновела від «Вечірки»

Шахраї проти батьків учасників АТО

Бережи себе! У мене тільки ти й залишився.

Ваш син заборгував велику суму. Кредит доведеться повернути.

Єдиний вихід – продати квартиру. Ви ж хочете допомогти сину?

лощею археологи ишки прибережного лу середньовічного Києва.

Батьку, чого тут сидиш?

ен,

дес» тя,

а КОРПУСЕНКА , Олексія ІВАНОВА , Григорія КУБЛАНОВА та Павла ПАЩЕНКА

Фотоновела – це історія у форматі коміксів, яка містить фото замість ілюстрацій. Розповідь з драматичним сюжетом відтворюється у 5 чи 7 фотографіях, які супроводжуються підписами або ж діалогами. Фотоновела зародилася із розвитком кінематографа: у 1940-х роках у Латинській Америці створюють короткі презентації до фільмів. Лише згодом «новеліти» виокремилися у самостійний жанр зі своїми оригінальними епізодами. Зазвичай їх створювали за декількома темами: кохання і сімейне життя, боротьба середнього класу, секс і насильство. В Україні цей жанр взагалі не представлено. Однак особливості фотоновели дозволяють адаптувати її до сучасних реалій, що й зробила «Вечірка». Історія, яку ви бачите на світлинах, заснована на реальних подіях. У той час, як молодий хлопець воював на фронті, зловмисники погрозами та шантажем забрали квартиру у його самотнього батька. На жаль, ті, хто повертається сьогодні з війни на сході України, часто стикаються не лише з психологічною адаптацією, але й з проблемою збереження власного житла.

Автор ідеї та фото – Катерина ШЕВЧЕНКО Роль батька виконував Юрій Сушко, шахрая - Дмитро Грінченко, в ролі бійця АТО студент, позивний «Журналіст».

Зараз тут буде мій батальйон. Ти звідси не вийдеш.

суспільство

Вечірній Київ | 21 липня 2016 року | №29 (19211)

Фото з архіву Павла ПАЩЕНКА

9

проекти

Усю соціалку «пропишуть» під одним дахом Микола ПАЦЕРА

Перший в Україні Єдиний соціальний центр почне працювати у Святошинському районі.

Особливі уроки про Незалежність Світлана КОВАЛЬОВА

«Щоб у серці жила Батьківщина: до 25-річчя Незалежності України». Саме на таку тему 1 вересня пройдуть шкільні уроки. І вони будуть особливими – кожен навчальний заклад зможе самостійно обрати метод проведення 45-хвилинки: у вигляді інтелектуальної гри, вікторини, кафе ерудитів, подорожі чи навіть флешмобу або живої газети. І, мабуть, не треба гучних, пишномовних слів, головне – щоб школярі з повагою ставилися до подвигу борців за свободу, незалежність і територіальну цілісність держави, відчували бажання творити в ім’я своєї країни… Примітною сторінкою таких уроків буде вшанування пам’яті

тих, хто загинув під час проведення Антитерористичної операції. Вони також – наші сьогоднішні герої! Вчимося у них. А ті, хто сьогодні сидять за партами, – це завтрашні політики, талановиті вчені, видатні митці та спортсмени. Патріотизм якраз у тому і проявляється, що, досягаючи успіху в житті, людина турбується про успіх всієї країни. Педагоги кажуть, що 1 вересня школярі також виконуватимуть пісні про Україну, цитуватимуть народну мудрість, крилаті вислови відомих політиків, філософів, поетів та письменників про Батьківщину. Бо кожен такий урок – крок у формування особистості, це ще й поглиблення знань з історії, державотворчих процесів, а також виховання національної гідності, кожен повинен пишатися, що він – українець.

Вересень 1991 р.: перший місяць доби Незалежності. Демонтуємо комуністичні символи

Ця установа вельми потрібна, адже під одним дахом об’єднають управління праці та соціального захисту, районний Пенсійний фонд та Центр зайнятості. Хіба ж не зручно?!

– Така ідея виникла у міської влади ще 2006 року, навіть розпочали реконструкцію приміщення, – розповіла «Вечірці» начальник управління праці та соціального захисту Ірина Жидченко. – Однак за браком коштів її зупинили. Нинішньої весни керівництво міста пообіцяло профінансувати створення Єдиного соціального центру, котрий мають відкрити у грудні. Сьогодні вже розпочали готувати фахівців для роботи у цьому офісі. Водночас Міністерство соціальної політики розробляє єдину базу отримувачів послуг для Святошинського району. Переконана, що тут будуть дуже якісно обслуговувати відвідувачів, цьому сприятиме і сучасне обладнання, і прозора база великого спектра послуг. Із відкриттям цього офісу район зніме з порядку денного й кілька важливих соціальних проблем. Тут працевлаштують майже 200 фахівців, а об’єднання трьох структур в одну дозволить звільнити одразу два дитсадки, в яких нині перебувають Центр зайнятості і Пенсійний фонд.

– Зі створенням Єдиного соціального центру ми зможемо оформляти пенсії, нараховувати комунальні субсидії, надавати допомогу з догляду за дітьми, а також безробітним – всього майже 90 видів послуг, – продовжила розповідь Ірина Жидченко. А що думають про новацію, наприклад, переселенці? Подружжя Глазових розповіли «Вечірці», що вони з донькою, зятем й онучкою переїхали до Києва з Донецька, бо їхня квартира під час артобстрілу згоріла. Тепер вимушені бігати різними інстанціями, оформляючи документи: пенсійні, різні довідки. А якби всі ці послуги надавали в одному місці, то було б дуже зручно і можна зекономити багато часу. Анжела Величко, також біженка з Донбасу, теж підтримала створення такого офісу, оскільки їй довелося оформляти реєстрацію місця проживання в центрі адмінпослуг, сюди ж вона приїхала за довідкою переселенця.

раніше такого не було

Переселенці, покажіть житло! Микола ПАЦЕРА

Щоб отримати соціальні виплати, переселенці повинні викликати інспектора управління соцзахисту населення, аби той обстежив їх місце проживання протягом 15 робочих днів після отримання заяв. Таку новацію запровадив Кабмін. «Вечірка» звернулася до заступника директора Департаменту соціальної політики КМДА Людмили Черкашиної з проханням прокоментувати ситуацію.

– Людмило Борисівно, скільки сьогодні переселенців у столиці, і чи достатньо інспекторів соцзахисту, щоб забезпечити вчасне оформлення виплат?

– На обліку в районних управліннях соціального захисту перебуває близько 200 тисяч вимушених переселенців, їх кількість збільшується. А державних інспекторів, які мають обстежити місця їхнього проживання, на все місто – зо три десятки. Але ж вони мають виконувати й інші перевірки ще по 15 категоріях громадян. Тож навантаження на цих працівників дуже велике. Особливо в Святошинському, Дніпровському та інших периферійних районах, де житло дешевше. У першу чергу ми відновлюємо довідки тим пенсіонерам, для кого ці виплати – єдине джерело існування, а потім навідуємося вже до інших… Нині люди змушені годинами вистоювати в чергах у райуправліннях, щоб по-

Щоб переоформити довідку Переселенцю потрібно прийти до райуправління соцзахисту за місцем проживання з паспортом, ідентифікаційним кодом та старою довідкою (якщо така була і термін її дії закінчується). Тут потрібно написати заяву на обстеження свого місця проживання, яке повинен перевірити інспектор. Якщо людина винаймає житло неофіційно і його господарі не дозволяють соцпрацівникам здійснювати перевірку, тоді складається відповідний акт і припиняються виплати. Тож відтепер, щоб отримати довідку і виплати, потрібно орендувати житло за договором. Як правило, інспектор заздалегідь повідомляє переселенцю про свій візит. Але якщо людина не змогла з ним зустрітися, то це можна зробити ще протягом трьох днів. У разі прострочення всіх термінів перевірки виплати припиняються, тоді потрібно писати нову заяву, яку мають перевірити також протягом 15 днів. дати заяви на обстеження їхнього місця проживання, а інспектори – «розриватися», щоб устигнути

в 15-денний строк перевірити… Наші співробітники працюють буквально до останнього клієнта,

ще й вдома доводиться перевіряти подані документи.

– Чи всі переселенці знають про нову систему призначення соціальних виплат, і що робити, якщо з перевіркою не прийшли вчасно?

– Думаю, що про новацію знають не всі, тому що Міністерство праці та соціального захисту не проводить належної інформаційно-роз’яснювальної роботи, зокрема через ЗМІ. А в нас немає коштів навіть на виготовлення простих інформаційних листівок, та й для їх випуску потрібно було б проводити тендер, що займе зо два місяці. Добре, що ваша газета цією публікацією теж допоможе нам і переселенцям…

18

війна і ми

Вечірній Київ | 21 липня 2016 року | №29 (19211)

Смоляри воюють родиною Четверо з однієї сім’ї нагороджені відзнакою міського голови «Честь. Слава. Держава» Фото Павла ПАЩЕНКА

Світлана КОВАЛЬОВА

У Києві мешкає неймовірний «Дід»! Це – воєнний псевдонім Петра Смоляра. Йому – 60. Одного дня він зібрався на фронт…

КОНСПІРАТОР ІЗ ДИТЯЧИМ РЮКЗАКОМ

– Чоловік дуже конспірувався – поклав свої речі до рюкзака внучки Дарини і заховав, щоб я не здогадалася… У нас двоє дітей, усі воюють, зять також на фронті, і він туди ж… Ви не уявляєте, які у мене були відчуття. Але я знайшла той рюкзачок.., – згадує дружина Петра Миколайовича пані Євдокія.

– Я все одно поїхав би, знайшла б ти його чи ні, бо усі документи були готові, – глава сім’ї коментує репліку своєї половинки. Познайомимося ближче з Петром Смоляром. Колись працював на будівництві, в міліції, водив тролейбуси, трудився у супермаркеті.

– Два роки тому мені на роботу зателефонував син. І попросив прийти наступного ранку до військкомату, – пригадує Смоляр. – Я захвилювався: «Синку, тебе що забирають в АТО?» Приїхав, щоб провести його… Від Миколи я дізнався, що донька Інна – на передовій. Нам вона казала, що хлопцям продукти на фронт возить, а насправді воювала у Правому секторі. Тоді я і вирішив: не можу сидіти вдома, на дивані, коли мої діти воюють. На наших із дружиною плечах була внучка Даринка, їй нещодавно виповнилося 12. Тож я почав Даринку «готувати»… Говорив, що, мовляв, вона вже велика дівчинка, і я можу їй доручити бабусю. І пішов до військкомату…

РІВНЯННЯ – НА «ДІДА»!

У лютому 2014-го «Дід» вже був на армійському полігоні.

– Мені наказали зайти до кімнати, на співбесіду до командирів, – торує стежину Петро Миколайович.

– У приміщенні побачив чотирьох командирів. Вони поцікавилися,

травні їздив, щоб дізнатися, якому слідчому передали справу. Його звати Денис Яхненко. Він був дуже зайнятий. Взяв у мене пояснення, і на цьому все закінчилося, потім я телефонував йому декілька разів. Марно. Через якийсь час поїхав до прокуратури №9 – може, допоможуть вплинути на слідчого? Пані прокурорша пообіцяла, що ледь не завтра вирішать моє питання. Коли я через декілька днів приїхав до неї, вона була дуже незадоволена – мовляв, заважаю працювати. А дружині згодом взагалі сказали у цій прокуратурі: «Ідіть геть звідси!». На фронт би таких чинуш у мундирах! Якось Смоляри забажали одержати бодай клаптик землі. Щоб вирощувати городину, а може, колись і хатинку збудують. У земельному відомстві порадили поїхати подивитися, де та земля… Це аж під Чернігівщиною. Подивилися, а там – яр… Вирощуйте помідорчики!

– На душі шкребе від такої несправедливості, – зізнається Петро Миколайович.

ЖИТТЯ «У РУКАВИЧЦІ»

Петро та Євдокія Смоляри

як я сюди потрапив і чому взагалі пішов воювати. Відповів: хочу у 12-й батальйон, бо там мій син Микола. І донька також на фронті, а я прийшов допомагати дітям. Раптом усі офіцери, ніби по команді, стали струнко і віддали мені честь, подякували, сказали, що нікуди мене не відпустять. Так я і залишився у них… Ми були у навчальному центрі спеціальних операцій Військово-морського флоту України. «Дід» служив у підрозділі, що займався глибинною розвідкою у ворожому тилу.

– Я проводжав хлопців, зустрічав, забезпечував усім необхідним. Ставився до них, як до своїх синів.

НЕ ПО-ЛЮДСЬКИ

Цьогоріч Петро Миколайович повернувся з війни. Його рік не було у Києві, а вже стільки навинулося на життєвому витку. Кинувся оформляти пенсію – проблема… Послухаймо, що каже Смоляр: – Фірма, де я працював, збанкрутіла, документи, зокрема мою трудову книжку, горе-підприємці десь загубили. Написав заяву до поліції Солом’янського району. У

Донька ставить поранену ногу на стілець біля плити і працює. Трішки відпочила і далі готує їсти бійцям до шпиталю.

Що подобається у Смолярів, то це – великий оптимізм. Щедрість. І щирість.

– Квартира двокімнатна на Воскресенці, її називаємо «рукавичкою», усі поміщаються, – бере слово Євдокія Смоляр. – Живемо, як усі. Приїжджають волонтери, хлопці з фронту, треба переночувати чи пожити, то куди їм дітися? Усі – до нашої хати. І не тісно! Радіємо, що вони живі-здорові. Це службова квартира. Я у 1980-му пішла працювати двірником, щоб заробити житло. Ще одна риса в характері Смолярів – безкорисливість. Продали автомобіль, щоб «одягнути і взути» сина, коли йшов на фронт. Купили бронежилет. Потім Смоляри іншим бійцям допомагали з одягом. Кажуть: «Нашій доньці люди також допомагали, коли її було поранено». Євдокію Смоляр можна часто побачити у шпиталях… Волонтер! І донька Інна займається

волонтерством, збирає кошти для фронту, продуктові передачі для шпиталів.

– А вона ж – після поранення, з ногою проблема, – промовляє Євдокія Смоляр. – Донька ставить поранену ногу на стілець біля плити і працює. Трішки відпочила і далі готує їсти пораненим бійцям. Я бачу, як їй важко, але ж не зізнається. А за хвилинку: – Ось на фотографії наша донька, її позивний «Пума», була начальником оперативного відділу контррозвідки Правого сектору. Із Владом, зятем, вони вінчалися на фронті. Зять був кіборгом, захищав Донецький аеропорт. Чим ще живе сьогодні ця родина? Петро Миколайович влаштувався охоронцем, зарплата – 1300 гривень. У собезі пообіцяли, що пенсію йому будуть все ж виплачувати. Дружина Петра Миколайовича каже, що вона «тимчасово не працює. Професія? Я мама». До речі, у сім’ї сина скоро очікують поповнення. Петро Миколайович сумує дещо за справжньою роботою. Каже: – У нас є військкомат, я ж міг би служити там… Чому б таким, як я, які ще при доброму здоров’ї, не дозволити служити далі? Я, наприклад, допомагав би військкомату під час призову, з хлопцями розмовляв би, вчив би їх. Чи нам не потрібні професіонали? І що приємно. Смоляри читають «Вечірку» ще з 1980-х років минулого століття, у них є окремі примірники «ВК» тих часів, пожовклі, звичайно, від часу. Але це ще не крапка у нашій розповіді. Нещодавно Київський міський голова Віталій Кличко нагородив велику групу містян відзнакою «Честь. Слава. Держава». Серед тих, кому він вручив нагороду, була й родина Смолярів: Петро Миколайович, син Микола, донька Інна Грищенко та зять Владислав Грищенко. Старший Смоляр каже: – Я подякував Віталію Кличку за те, що нагородив дітей, воїнів, не тільки наших, а й усіх, хто вартий цієї відзнаки.

контрактна служба

Поповнення для батальйонів Сьогодні багато хто пов’язує свою долю з армією. Переваги контрактної служби очевидні: стабільна і хороша зарплата, соціальні пільги. Тішить,що днями у 184-му Навчальному центрі Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного військову присягу на вірність українському народові склали понад дві сотні військовослужбовців контрактної служби.

Фото сайту МО

Як інформує сайт Міноборони, у строю — не тільки юні солдати, які підписали контракт зі Збройними Силами та готові до армійської служби, а й змужнілі дорослі чоловіки, які мають досвід АТО. А завтра до військкоматів прийде нове поповнення… Хто потрібен сьогодні армії, скажімо, Сухопутним військам? Командир відділення, командир бойової машини, командир танка, механік-водій бойової машини, механік-водій танка, водій, навідник, навідник-оператор, акумуляторник, стрілець, гранатометник, кулеметник, снайпер, розвідник, сапер, радіотелефоніст...

Фото сайту МО

вітальня

Вечірній Київ | 21 липня 2016 року | №29 (19211)

19

Депутат Київради Юрій ЗУБКО:

«Як же багато ми зможемо зробити разом!» У Юрія Зубка, голови Благодійного фонду «Київміськбуд» і депутата Київради, життєвий шлях непростий – лише служба в Афганістані заступником командира групи спецназу чого варта! Але він не має підстав нарікати на свою долю. Хоча б тому, що Господь уберіг його на тій кривавій війні ще для багатьох інших важливих і корисних справ. Частину з них він уже доволі успішно реалізував…

– Юрію Григоровичу, кажуть, що не роки – наше багатство, а кількість добрих справ, які людина встигла зробити за ці роки…

– Згоден. Одні дороги обираємо ми, інші обирають нас. Хоча, як сказав поет, все починається з батьківського порогу. Слава Богу, батьки мої ще живі – заслужені пенсіонери. Батькові Григорію Андрійовичу ось-ось виповниться 90. Воював у роки Другої світової, багато років працював агрономом. А мама Ніна Андріївна – сільська вчителька. Батьки для мене – взірець у всьому.

– А як рідні сприйняли призначення служити в Афганістані?

– Насамперед, ніхто мене туди не призначав і силоміць не посилав. Я добровільно і свідомо написав заяву. Мені виповнився 21 рік, я закінчив Харківський державний педагогічний інститут і міг уже самостійно вирішувати.

– І куди ж занесла військова доля?

– Перед відправкою до Афганістану, а саме в район міста Бараті, що у провінції Лагар, я разом із іншими пройшов спеціальну підготовку на базі Кіровоградської бригади спеціального призначення. Там був сформований 4-й батальйон, який увійшов до складу 15-ї бригади спеціального призначення. Нас дійсно готували до бойових дій.

– Знаю, що ви причетні до створення Української спілки ветеранів Афганістану (УСВА).

– Наприкінці 1980-х по всій території України вже діяли окремі осередки учасників війни в Афганістані, неформальні ветеранські організації. Вони тоді сприймалися владою неоднозначно (не вона ж бо їх створювала). Ветерани-афганці спочатку сприймалися як самозванці. Люди не до кінця розуміли, що взагалі відбувається… Йде якась війна десь дуже далеко. Газети писали одне, а насправді було зовсім інше.

– І що ж насправді тоді відбувалося?

– На жаль, реакція деяких чиновників на проблеми афганців полягала у дикунській фразі: «Я тебе туди не посилав…». З цим треба було щось робити. До того ж, ветерани-афганці потребували адекватного спілкування. І не лише в колі рідних людей, а й між собою. Тому почали гуртуватися. А головне – з’явилися спільні інтереси. Скажімо, щодо оформлення статусу учасника бойових дій. Це давало людям хоч якісь права. Паралельно,

на тлі соціальних питань, афганські осередки об’єднувалися в єдину всеукраїнську спілку, якою і стала УСВА. Наприкінці 1980-х я вже мешкав у Севастополі. Там було на той час дев’ять чи вісім афганців. Коли утворилася Спілка (до цього була постанова про реєстрацію тоді ще Ради міністрів України), афганці одразу активно заявили про себе... Переїхав до Києва, мене

такі позитивні процеси не відбуваються, немає якихось кардинальних змін. Спілка загальмувала і залишилася у минулому.

– Чому це сталося?

– Мені непросто про це говорити, бо тривалий час я був серед керівництва УСВА. Мабуть, і припускався якихось помилок… Нинішні її керівники цього або не розуміють, або вже не можуть щось вдіяти, аби виправити ситуацію. Сьогодні Спілка втратила один зі своїх шансів реанімуватися. Адже багато афганців брали активну участь у подіях Революції Гідності, у війні на Донбасі. Саме вони могли активізувати діяльність організації. На жаль, щось там у них не виходить. До того ж Спілка ще й поділилася – почали створюватися різні паралельні організації.

– Як на вашу думку, чому це відбувається?

– Гадаю, зовсім не тому, що хтось поганий. Мабуть, люди не знаходять себе в цьому русі й змушені створювати щось інше. Це дуже погано. Для мене певною

Юрій Зубко (праворуч) з виборцями

Якщо ще хтось почне мені розповідати про те, «як важко жити» і «нічого не змінюється»... Змінюється! Кожного дня! Насилу, через неймовірний опір системи, але змінюється. обрали першим заступником голови УСВА. Наша організація була найбільш активною і чисельною, а головне, мобільною і легкою на підйом на той період історії України. Велелюдні мітинги по 10–15 тисяч людей тоді ніхто не фінансував – усе організовувалося лише на ентузіазмі. Було відверте протистояння і різні непорозуміння із владою. А як інакше було захистити права родин загиблих та інвалідів, відстояти ті чи інші соціальні питання ветеранів?

– Яким є ветеранський рух афганців нині?

– Будь-який громадський рух, як живий організм, повинен мати достатньо сили, аби розвиватися. А щоб були ці сили, потрібна свіжа кров. Вона має постійно живитися киснем свіжих ідей. На жаль, сьогодні в УСВА, на мій погляд,

мірою це трагедія. Афганська Спілка завжди була єдина в Україні. Таке розпорошення організації не сприяє ні розвитку УСВА, ні зміцненню соціального захисту всіх ветеранів. Особливо членів родин загиблих воїнів-афганців та інвалідів...

– Юрію Григоровичу, а чим займається громадська організація «Закінчимо війну», яку ви очолюєте?

– Ми її створили у 2007 році. Вона об’єднала пошукові загони, які в Україні залишалися неформальними, особливо не афішувалася їхня поточна діяльність. Потрібен був якийсь поштовх, щоб оформити й активізувати цю роботу. Українське суспільство сьогодні не просто змінюється, але й реально встановлює певні європейські правила співіснування. А вони, зокрема, вимагають

«Спецпризначенець» Юрій Зубко (в центрі) в Афганістані

поховати всіх без винятку солдатів Другої світової війни – не важливо, чи це румун, угорець, німець, росіянин, білорус, казах… Цим і займаються наші пошуковці.

– А на території України знову війна...

– Назва нашої громадської організації сьогодні сприймається людьми як заклик до встановлення миру в Україні. І навіть у цьому я вбачаю великий позитив існування нашої організації. Також ми допомагаємо бійцям АТО: переоснащуємо звичайні автомобілі на бойові, реально підтримуємо ветеранів, які повернулися з АТО, і родини тих бійців, які не повернулися. Зокрема, співпрацюємо з громадською організацією «Крила 8-ї сотні», яку очолює Ірина Михнюк, удова мого бойового побратима Героя України Олега Михнюка, що загинув у зоні АТО.

– Чим опікується нині депутат Київради Юрій Зубко?

– Насамперед, проблемами ветеранів-будівельників як голова Благодійного фонду ветеранів «Київміськбуд». А як депутат Київради від «Солідарності» живу турботами мого виборчого округу на Троєщині. Є у мене знайомі, які при слові «Троєщина» одразу починають декламувати: «Життя дало тріщину – їду на Троєщину». А я так не вважаю. Я їм аргументовано доводжу, що скоро вони будуть мріяти їздити у цей чудовий район столиці, мешкати в ньому.

– Що ви робите для цього?

– Усе зроблене для людей завжди відгукується добрими справами з їхнього боку. От зараз, на-

приклад, у дитячому садочку №689 на Маяковського, 24-в закінчуємо заміну вікон і отримали безліч подяк від батьків дітей.

– Ну від таких «дрібниць» життя на Троєщині поліпшиться хіба що в одному з дитсадків…

– Якщо ще хтось почне мені розповідати про те, «як важко жити» і «нічого не змінюється»... Змінюється! Кожного дня! Насилу, через неймовірний опір системи, але змінюється! Ось вчора був черговий депутатський прийом, багато людей прийшло. Але разом із прохачами прийшли й ті, хто готовий запропонувати свою допомогу. Бо не хочуть жити в ненормальних умовах, тому що вірять у зміни та готові стати частиною цих змін. Я їду додому і думаю: люди, які ж ви круті, як же багато ми зможемо зробити разом. Справ, звісно, багато. Днями замість старих, понівечених дитячих майданчиків на Троєщині з’явилися одразу п’ять нових – сучасних, і, головне, безпечних. Дітвора освоїла їх миттєво. А в найближчих планах… Школу №247 потрібно укомплектувати комп’ютерами, інтерактивними дошками. У сьогоднішніх реаліях чудовий педколектив сам не вирішить це питання. У дитсадках №№745 і 690 потрібно замінити вікна – діти не повинні мерзнути і хворіти через протяги та холод взимку… Я кажу людям: запам’ятайте – це наше місто, наша країна, ми подолаємо усі незгоди! Хто ж окрім нас!? Михайло КАМІНСЬКИЙ

досьє «Вечірки» Зубко Юрій Григорович народився 5 квітня 1962 року у с. Сенькове Харківської області. Освіта вища. Закінчив Харківський державний педагогічний інститут, Чернігівський державний інститут економіки й управління та Національну академію внутрішніх справ. Упродовж 1983–1985 років служив у лавах Радянської Армії. Пройшов війну в Афганістані, був заступником командира групи загону спеціального призначення. 1990 року його обрали першим заступником голови Української спілки ветеранів Афганістану, працював на громадських засадах. Із 1992-го по 2006 рік – перший заступник голови Комітету ветеранів війни в Афганістані та військових конфліктів у інших країнах. 2006 року обраний народним депутатом України V скликання. Протягом 2010 – 2012 років працював заступником директора департаменту капітального будівництва Міністерства оборони України. Із 2012 року – у ПАТ «ХК «Київміськбуд». Заслужений юрист України. Нагороджений медаллю «За відвагу» (1985 р.), орденами «За особисту мужність» (1988 р.), «За заслуги» ІІ і III ступеня (2013 та 1999 роки).

20

проза життя

Вечірній Київ | 21 липня 2016 року | №29 (19211)

Банки кредитують шахраїв Зловмисник узяв позику майже в десяти фінансових установах. І в жодній не помітили явних підробок Микола ПАЦЕРА

У тролейбусі №27 з моєї барсетки поцупили документи. Переклеївши фото в моєму паспорті та надавши інші фіктивні довідки, зловмисник узяв на них кредити майже в десяти комерційних банках. І в жодному не помітили явних підробок... Тепер з мене буквально «вибивають» взяті злочинцем кредити.

друга світова

Згадаймо рейди київських бронепотягів

КОЛЕКТОРСЬКИЙ ТЕРОР

Ця історія розпочалася ще в листопаді 2005 року. А через два роки після крадіжки документів мені надійшло повідомлення із «VAB Банку» про те, що нібито я ще в жовтні 2006-го узяв кредит на суму близько 5 тис. грн на купівлю ноутбука і не розрахувався за нього. Довелося звертатися до адміністрації банку. Співробітник внутрішньої безпеки Андрій Куницький, який займався моєю справою, показав мені фото якогось сивого усміхненого чоловіка мого віку, якому було видано кредит, а також «документи», за котрими він його отримав. Це була копія вкраденого у мене паспорта, де замість мого фото наклеєно портрет цього незнайомця. Мій справжній підпис у паспорті значно відрізнявся від «факсиміле» того громадянина на інших наданих для отримання кредиту документах. Довідку про доходи він надав із якогось ТОВ «Прес». А замість мого ідентифікаційного номера злочинець взагалі вказав сім цифр (!) замість десяти. Андрій Куницький забрав копії моїх справжніх документів і пообіцяв закрити цю справу. Проте через деякий час мені надіслали попередження з Українського центру грошових вимог «Ультімо», що на той час займався поверненням боргів кредиторів «VAB Банку»: якщо не погашу заборгованість, то до мене нагряне «безпосередній стягувач». Згодом банк передав справу до Святошинського районного суду, який без моєї участі прийняв рішення про стягнення з мене боргу в сумі вже 7048 грн 21 коп., а також судові витрати – 49 грн 24 коп. Із великими труднощами мені вдалося довести в суді юристу «VAB Банку», що ніякого кредиту я не брав. Проте випадок із цим банком виявився тільки першою ластівкою. Після нього повідомлення про «одержання» мною кредиту посипалися як з рогу достатку. Претензії на неповернення мною кредитів надіслали з «Приватбанку», банку «Надра», «ТАС-Комерцбанку», «Кредитпромбанку», «Унікредит-банку», «Простофінансу», банку «Родовід», «Дельта банку» та інших – загалом майже з десяти фінансових установ… Потім пачками стали надходити «страшилки» з різних колекторських фірм, яким вони продали неповернуті їм кредити. Вимоги були жорсткими: у разі відмови від оплати боргу справа буде передана до суду, накладено арешт на моє майно та членів моєї сім’ї, прізвище буде занесене до «чорного списку» у всіх кредитних бюро, обмежено моє право виїзду за кордон та вжито інших заходів впливу. Крім таких погроз було подано кілька позовів про стягнення боргу до різних судів, які на перших же засіданнях закривали справу, звіривши фіктивні документи з дійсними, а також фото злочинця з моїм обличчям. Ці «розбірки»

Наталя ПЛОХОТНЮК

Початок липня 1941-го. Україна у вогні. Сьомого липня з воріт Дарницького вагоноремонтного заводу вийшов перший бронепотяг, за тиждень – другий, а в серпні – третій. «Вечірка» розповідає про маловідомі факти оборони Києва на залізничному фронті.

В Україні ще з 1980-х років існує база загублених та вкрадених паспортів, а також інших номерних документів, якою займається Міністерство внутрішніх справ. Коли ж я попросив перевірити, чи є в базі мій викрадений паспорт, це мені підтвердили за декілька хвилин.

про «діяльність» цього колекторського агентства наводилися десятки прикладів спроб «вибивання» ним фіктивних кредитів у людей, які їх не брали. Вони висловлювали обурення з цього приводу та радили, як з ними боротися, – двоє доведених до крайнощів чоловіків навіть написали, що використали ці «повідомлення» як туалетний папір і відіслали колекторам… Я ж, як людина інтелігентна, сподіваюсь на цивілізоване вирішення цієї «кредитної» справи – як кажуть, «полюбовно» або в суді. А як журналіст, спробував з’ясувати, чому виникають подібні ситуації.

А ДО МВС НЕ ЗВЕРТАЛИСЯ

тривали років з п’ять, аж доки я начебто переконав усіх своїх «кредиторів» у своїй чесності, тож вони перестали тероризувати мою сім’ю.

І ЗНОВУ – «ЛИСТ ЩАСТЯ»

Але нещодавно (через 10 років після крадіжки!) мені знову надійшов «лист щастя» від ТОВ «Кредитекспрес Юкрейн Ел. Ел. Сі», яке попередило, що в разі неповернення мною боргу за кредитним договором із банком «Надра» у сумі 26 569,37 грн до мене додому прийдуть представники цього товариства «для виявлення і огляду» мого майна та «можливості його подальшої реалізації» в рахунок погашення кредиту. Коли ж я телефоном спробував пояснити працівнику цього ТОВ ситуацію, він відповів, що не бачить підстав для закриття справи, і борг потрібно сплатити. Більше того, мені надіслали смс-повідомлення, щоб виплатив указану суму протягом 15 хвилин, бо колектори вже виїхали… Я спробував через Інтернет дізнатися адресу цієї фірми, аби надати їй доказові документи, та на різних сайтах були вказані різні місця її розташування. До того ж, у численних коментарях громадян

Мій гіркий досвід показує, що передусім це пов’язано з безвідповідальністю та халатністю працівників банків. Здебільшого кредити оформляють молоді співробітниці, які не приділяють належної уваги перевірці документів на справжність. З’ясував також, що в Україні ще з 1980-х років існує база загублених та вкрадених паспортів, а також інших номерних документів, якою займається Міністерство внутрішніх справ. Коли ж я попросив перевірити, чи є в базі мій викрадений паспорт, це мені підтвердили за декілька хвилин. Доступ до цієї інформації мають усі банки буквально за символічну плату. Але річ у тому, що багато з них не зверталися до МВС, тому й видавали кредити на фактично недійсні документи. Але якщо банки і не бояться втрачати кошти на кредитах, виданих за фальшивими документами, то вони повинні хоча б дорожити власною репутацією, а відтак і не завантажувати суди розглядом позовів про стягнення неіснуючих боргів із «лжепозичальників». Тим більше, що з’ясувати особу людини, а також встановити справжність документів, за якими вона хоче отримати кредит, зовсім нескладно.

Хто ж воював на цих сталевих конях? Здебільшого робітники, службовці-залізничники, які хоча б трохи знали артилерійську чи стрілецьку справу. Командиром першого бронепотяга призначили заступника начальника політвідділу ПівденноЗахідної залізниці О. Тихохода, другого – начальника станції Київ-Пасажирський Л. Василевського. Командиром «Дарницького партизана» став інженер М. Богданов. І вони (цивільні!) довели, що також уміють добре бити ворога. Скажімо, бронепотяг Л. Василевського, маневруючи на залізничній гілці в районі Мишоловки, створив таку собі свинцеву завісу. Хоча дісталося й оборонцям – було тяжко поранено командира. Інший бронепотяг під командуванням О. Тихохода 6 серпня вибив загарбників із залізничної станції Жуляни і вивів у безпечний район ешелон із військовим обладнанням. Подібне повторили на станціях Пост-Волинський та Рихальській. Такою була наша летюча «бронекавалерія». Якось уночі два бронепотяги київських залізничників зробили сміливий рейс на захоплену ворогом станцію Боярка і висадили в повітря склади з боєприпасами, пальним і продовольством. На світанку 4 серпня гітлерівці відновили атаки на передній край південного сектора оборони міста. І знову наразилися на жорсткий опір – вдарили з бронепотягів, замаскованих в районі Тарасівки.

11 – 12 липня поблизу Ворзеля бійці 23-ї мотострілецької дивізії, прикордонники і київські ополченці за підтримки бронепотяга розгромили танкову колону. Коли бої вже точилися на підступах до столиці, важко було розрізнити, хто залізничник, а хто – боєць ополчення. Люди, залежно від ситуації, або йшли у бій, або вели до фронту поїзди, вивозили в тил обладнання підприємств та запаси продовольства. Наприкінці літа майже всю Південно-Західну залізницю захопив ворог. Фашисти перерізали й останню лінію Київ – Лубни, що зв’язувала столицю з тилом. На Київському залізничному вузлі залишалися лише бронепотяги та відновлювальні «летючки». У ніч на 17 вересня залізничники пішли за Дніпро і зібралися на маленькій станції Бортничі. На станціях ділянки Дарниця – Яготин перебували тисячі залізничників. Кулемети та гармати п’яти бронепотягів не замовкали. «Фортеці на колесах» прагнули виручити товаришів, пробити їм дорогу в тил. Коли не стало можливості оборонятися, бронепотяги підірвали. А героїчні екіпажі відступили до лісу.

спорт-тайм

Вечірній Київ | 21 липня 2016 року | №29 (19211)

До перемог в олімпійському Ріо! У 27 видах спорту із 33-х виступатимуть українські спортсмени

Олександр ПИРЛИК

Наступної суботи українські шанувальники спорту проводжатимуть олімпійську збірну на ігри у бразильському Ріо-де-Жанейро. Звичайно, сподівання на вдалий виступ наших спортсменів просто колосальні. Втім, чи виправдаються вони, чи ми знову скуштуємо гіркої піґулки, подібної до футбольного Євро–2016 (не хотілося б!), покаже лише час. У всесвітньому місті карнавалів честь країни відстоюватимуть 205 українських спортсменів у 27 видах спорту з 33-х, представлених у програмі Олімпіади. Чи багато це? Порівняно з попередніми Олімпіадами – ні. До слова, у Лондоні (2012 рік) представництво української делегації налічувало 245 атлетів, а в Пекіні (2008 рік) – 254. Але погодьтеся, кількість не завжди дорівнює якості. Наприклад, на минулих іграх у Лондоні скромна Ямайка мала у своєму складі 50 спортсменів, які виступали лише у чотирьох видах спорту, однак це не завадило їм здобути аж 12 медалей, що на 8 нагород менше, ніж було в українців… Головною проблемою у здобутті права виступати на Олімпіаді у Ріо стали жорсткі правила відбору. Так, призери Євроігор–2015 і чемпіонатів світу та Європи боксери Геворг Манукян і Дмитро Замотаєв залишилися за межами змагань, адже не змогли вдало виступити на ліцензійних турнірах. Жорстоко, але що вдієш: правила є правила, і вони для всіх однакові.

– Трохи дивно – упродовж кількох років спортсмен вдало виступав на світових першостях, але всі його здобутки перекреслив провал лише на одному з ліцензійних турнірів, – коментує для «Вечірки» колишній чемпіон світу Володимир Сидоренко. – Шкода, але наша збірна вже недораховує потенційних медалей. Утім, найсильніше перевернув усе з ніг на голову так званий

допінговий скандал, після якого багато відомих спортсменів, навіть команд, зможуть поїхати на Олімпіаду тільки… у статусі глядачів. Зокрема, у легкій атлетиці від збірної Росії виступить лише одна спортсменка. Не оминула така біда й українців – призерку Олімпіади у Лондоні Юлію Калину МОК дискваліфікував на два роки (2016–2017) зі змагань, адже в її пробі 2012 року виявили заборонений препарат. Забрали й медаль… Чому це рішення винесли за кілька тижнів до початку цьогорічної Олімпіади? Що антидопінговий комітет робив попередні чотири роки? Шкода, адже на Юлію у важкій атлетиці були найбільші сподівання, і це ще мінус одна медаль. На щастя, є і позитив на ниві допінгових розглядів – у справі горезвісної «мельдонієвої справи» виправдано майстрів вільної боротьби Оксану Гергель, Андрія Квятковського та Алена Засєєва, яким повернуто ліцензії. Тож представниці прекрасної статі у своєму розпорядженні мають п’ять перепусток у Ріо, а представники сильної – три. З цього приводу президент Асоціації боротьби, олімпійський чемпіон Ельбрус Тедеєв дав короткий нам коментар: «Природно, що ми за своїх спортсменів боролися, і здоровий глузд переміг. Але ж у вазі Засєєва, за час відсторонення, поїхав на інший відбірковий турнір й успішно виступив Олександр Хоцяновський. Ми вважаємо, що буде справедливо провести між ними додатковий поєдинок. Тоді рішення виявиться прозорим і для самої збірної, і для преси»… Звичайно, ми чекаємо від наших олімпійців у Ріо перемог і медалей.

цікаво знати...

• Призові за Олімпіаду не змінилися, порівняно з 2012 роком. За золоту медаль український спортсмен отримає 125 тисяч доларів, за срібну – 85 тисяч, а за бронзову – 55 тисяч.

• У провідних країнах, таких як США, Канада, Німеччина, призові є суто символічними – 20 тисяч доларів за золоту медаль, 15 тисяч – за срібну і 10 тисяч за бронзову.

НАШІ ФАВОРИТИ

і срібло чемпіонату світу. І це лише за один рік!

21

думки вголос Валерій БОРЗОВ, олімпійський чемпіон: – Точну кількість медалей неможливо спрогнозувати. Спорт у нашій країні існує не завдяки, а, швидше, всупереч… Звичайно, є у нас, скажімо, традиційні види спорту, в яких українці виступають більшменш стабільно. Можу спрогнозувати лише місце у загальнокомандному заліку. Воно буде десь у межах 10–15. Сергій БУБКА, президент Національного олімпійського комітету: – Ніколи не прогнозував і не буду цього робити. Зараз ми вийшли на такий етап, коли будь-яке слово, погляд, навіть рух повітря можуть зашкодити результату. Поки змагання не завершено, немає ані переможців, ані переможених… З власного досвіду: 1996 року я переміг абсолютно в усіх змаганнях, був у відмінній формі й на Олімпіаду в Атланті виходив як фаворит. Однак не вдалося… Але я сподіваюся, що нашим нинішнім олімпійцям поталанить. став першим стрибуном, якому підкорилася висота 2 м 41 см у ХХІ сторіччі. Хоча у 2014 році Богдан зміг підняти планку ще на один сантиметр. З початку року Богдан виграв три етапи «Діамантової ліги» (престижні змагання з легкої атлетики). Цікаво, що минулими вихідними проходив черговий етап змагань, на яких українець був другим.

Жан Беленюк (греко-римська боротьба). Починаючи з 2011 року його ім’я завжди на слуху. В його активі – звання чемпіона світу 2015 року та срібло Європейських ігор 2015 року. Цього року Жан став чемпіоном Європи. Сам спортсмен відмовився від прогнозів, але на наше запитання дав коротку відповідь: «Серед усіх моїх нагород залишилося місце лише для одної медалі. Думаю, пояснювати непотрібно, для якої…».

Олег Верняєв (спортивна гімнастика). Спортсмен цілком заслужено сподівається на сходинку на п’єдестал пошани. У свої 22 роки він неодноразово змушував аплодувати йому стоячи, а за його піруетами на улюблених брусах можна спостерігати виключно затамувавши подих. 2015 рік став для киянина найрезультативнішим: 6 медалей літньої Універсіади у корейському Кванджу, три нагороди на Європейських іграх, дві нагороди чемпіонату Європи

Ганна Різатдінова (художня гімнастика). 2016 рік розпочався для дівчини справжнім тріумфом. Уже на перших змаганнях сезону вона здобула 5 (!) золотих нагород. Стала бронзовою призеркою на чемпіонаті Європи. Також вдало виступала на етапах Кубка світу, де неодмінно посідала призові місця.

Богдан Бондаренко (стрибки у висоту). «Містер 2,41» – харків’янин

Ольга Харлан

Жіноча команда з фехтування. Звичайно, цей вид спорту в нас асоціюється з Ольгою Харлан. Фехтувальниця з Миколаєва вже не один рік приносить до медальної скрабнички омріяні нагороди. Цього року в планах амбітної спортсменки перемога у командних змаганнях. Перший крок було зроблено на етапі Кубка світу в Росії, де наші шаблістки у фіналі приголомшили господарок турніру, відігравши 8 очок переваги…

23 липня – урочисті проводи національної збірної України на Олімпіаду в Ріо! Приходь на Софійську площу, підтримай наших олімпійців напередодні головних Ігор! На вас чекають зустріч із улюбленими спортсменами і музика кращих українських виконавців. Початок концерту о 17.30. Початок урочистої церемонії о 19.30.

22

асорті

Вечірній Київ | 21 липня 2016 року | №29 (19211)

афіша: що, де, коли

театри

ЄДИНИЙ ПРОСТІР МИСТЕЦТВА

21 липня о 19.00. Будинок офіцерів. «Сватання на Гончарівці» – музична комедія Григорія Квітки-Основ’яненка та композитора Кирила Стеценка, що належить до скарбниці української класичної драматургії ХІХ століття. Виставу, сповнену щирим гумором та динамічними сценами з життя, сьогодні відновили у репертуарі Полтавського театру, адже вона, як і раніше, приваблює глядача.

27 липня о 19.00. Театр «Тисячоліття». Прем’єра містичної комедії «Мене звати Хома Брут». Це історія-притча про людей. Про їх віру і невіру. Це всім відома історія про бурсака Хому і дочку пана сотника за повістю «Вій» Миколи Гоголя.

КИЇВСЬКИЙ МУНІЦИПАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ЛЯЛЬОК

КЛАСИКА У ВЕЧІРНЬОМУ САДУ

23 липня о 20.00 Національний ботанічний сад імені Миколи Гришка запрошує на незабутній прохолодний вечір класичної музики. В унісон співу птахів і легкому літньому вітерцю для вас пролунають композиції класиків: від великого любителя природи Петра Ілліча Чайковського до великого романтика Клода Дебюссі. Цього вечора найкращий оркестр країни «Віртуози Києва» вкотре порадує вас неповторною виконавською майстерністю в дуеті зі звуками вечірнього саду.

У Музеї російського мистецтва триває виставка «В єдиному просторі. Мистецтво 1970– 1980-х років». Вона є наступною у багаторічному проекті «Реалізми ХХ сторіччя» і водночас презентує започатковану 2012 року програму «Музей відкриває фонди». Нинішня експозиція вже втретє розкриває концепцію «єдиного простору», підтверджуючи логіку співіснування культурних та мистецьких явищ, що тяжіють до різних світоглядних позицій.

КАНАДСЬКІ УКРАЇНЦІ ВИСТУПАТИМУТЬ У КИЄВІ

ДЖАЗ ДЛЯ ДОРОСЛИХ

21 липня о 20.00 на сцені Caribbean Club гратимуть «Джаз для дорослих» з Олексієм Коганом. До репертуару цього проекту ввійшла жива музика та розповіді про джазменів, джаз-бенди та легендарні композиції. Традиційно до історій Олексія Когана створюються музичні ілюстрації у виконанні колективу Jazz in Kiev Band, який добре відомий глядачам.

24 липня о 18.00 у Жовтневому палаці з нагоди 25-ї річниці Незалежності України та 125-ї річниці переселення українців до Канади дає свій концерт Україно-канадський народний ансамбль пісні та танцю «Viter». У своїх виступах ансамбль поєднує українське традиційне народне мистецтво із сучасними мотивами. Художнім керівником колективу є Таша Орисюк, балетмейстери – Теренс

45

24 липня об 11.00 «Попелюшка» С. Куралех. За кіносценарієм Є. Шварца. Вік: 4+. Тривалість: 45 хв. Це романтична історія з великою кількістю чудових ляльок і казковими перетвореннями. Світла музика, пісні та бал, чудеса, радість і надія. Добра, весела і вродлива Попелюшка ніколи не намагається віддячити тією ж монетою тому, хто глузує з неї. Доля усміхається їй за доброту, поступливість і щирість.

Реклама

Від цього непритомніють імами З Туреччиною нас багато чого поєднує, і ми часто навіть не замислюємося, що квітчасті жіночі хустини та коралові намиста, козацькі криві шаблі й безмежно широкі шаровари з’явилися в нашій етнічній культурі завдяки активній торгівлі з Османською імперією. Звісно, чумаки привозили з Криму не лише сіль та сувої тканин, а й рецепти східної кухні, до якої вони долучалися під час своїх експедицій, – найкращі контракти і тоді, і нині підписуються після неквапливої розмови в ресторані караван-сараю… Турки вельми вигадливі, вибираючи назви для своїх страв: «палець візира», «поранений тюрбан», «турецька насолода», «це подобається султану»… Інтригує! Спробуємо і ми приготувати щось зовсім турецьке. Наприклад, «імам баілді», що перекладається як «імам знепритомнів». Три великих баклажани кладемо в гарячу духовку. Запікаємо до тих пір, поки шкірка на них не зморщиться. Слідкуємо, щоб баклажани не підгоріли! Розрізаємо їх удовж на вузькі смужки, посипаємо сіллю, залишаємо на деякий час. Дрібно шатковану

Фото Ганни СМАЛЬ

23 липня об 11.00 «Терем-теремок» С. Маршак. Казка-забавка. Вік: 3+. Тривалість: 45 хв. Лялькова вистава про чудовий будиночок, у якому всіх приймають, де жити затишно й весело. І всі, хто раніше був самотній, стають в цій казочці дружною сім’єю. Хоча порушити цю ідилію може той, хто має злі наміри…

Ведучий рубрики Олег СМАЛЬ

цибулю та три помідори, нарізані вузькими скибочками, тушкуємо на олії. Перемішуємо з 800 грамами яловичого фаршу (на Балканах фарш роблять зі свинини та яловичини у співвідношенні 50 на 50). Підсмажуємо, додаємо мелений духмяний перець та дрібно нарізану зелень петрушки. Баклажани підсушуємо рушником чи серветками, притрушуємо борошном, вмочуємо у збите яйце, обсмажуємо з обох боків. Викладаємо компоненти в посудину – шар баклажанів, шар фаршу (останнім верхнім шаром мають бути баклажани). 5 яєць збиваємо у 3/8 літра молока, заливаємо у форму з баклажанами та фаршем. Запікаємо у духовці годину чи півтори – поки не з’явиться золотиста кірочка. Відчуй себе імамом!

Вартон та Стефан Пахолок, очолює хор Леся Погорецька.

ХУДОЖНИКІВ І ДИЗАЙНЕРІВ ЗБЕРУТЬ РАЗОМ

«Мистецтво бачити» – новий проект Щербенко Арт Центру (вул. Михайлівська, 22-В), що розпочався 20 липня. Художників і дизайнерів зберуть разом, доводячи, що твір невіддільний від інтер’єру, де він перебуває. На назву виставки надихнула праця «Мистецтво бачити» критика і художника Джона Берджера.

РАБІНДРАНАТ ТАГОР ВИСТАВЛЯЄТЬСЯ У МУЗЕЇ ХАНЕНКІВ

У Музеї Богдана та Варвари Ханенків (вул. Терещенківська, 15-17) триває виставка Рабіндраната Тагора. Вона покаже не лише художню, а й літературну та музичну творчість видатного індійського митця. Окрім картин в експозиції можна буде побачити на фото Тагора та ознайомитися з його висловами, також протягом всього проекту лунатимуть його пісні.

ЧАРІВНИЙ СВІТ ГОБЕЛЕНІВ

У Національному музеї українського народного декоративного мистецтва триває виставка, присвячена пам’яті видатної української художниці Людмили Жоголь. Столичний музей володіє найбільшою колекцією гобеленів майстрині, що налічує понад 100 виробів. В експозиції їх виставлено лише 15. У них лунають теми

Чорнобильської трагедії, 30-і роковини якої ми відзначили цьогоріч.

ШЕДЕВРИ НАРОДНОЇ ВИШИВКИ

У Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» відкрилася виставка «Шедеври української народної вишивки», де вперше експонуються зразки вишивки, датовані кінцем XVII та XVIIІ століттями. Це фрагменти церковного гаптування шовком та золотими й срібними нитками, старовинні рушники з Київщини, Полтавщини та Слобожанщини. Завдяки експозиції відвідувачі зможуть ознайомитися з багатством шиття за історико-етнографічним районуванням, його орнаментальним і колористичним звучанням.

ЛИПНЕВІ ДИВА ДЛЯ ДІТЕЙ

У Національному музеї літератури України триває виставка «Липневі дива». На ній презентовано колекцію порцелянових ляльок Леоніда Соколова та книги для дітей з фондів музею й Національної бібліотеки України для дітей.

гороскоп | 25 – 31 липня ОВНИ, життя – це захоплю-

юча розважальна гра, де ви є режисером і актором, який уміло перевтілюється, вписуючись у її сценарії. Тема кохання виходить на передній край.

ТЕЛЬЦІ, влаштовуйте осо-

ТЕРЕЗИ, скажіть, хто ваш друг, і я скажу, хто ви. Нудьгувати ніколи, довкола багато шанувальників та впливових фігур, з якими можна заприятелювати, зав’язати ділові стосунки, запозичити професійного досвіду.

бисте життя, створення надійного сімейного тилу є першочерговим завданням. А робота в ліс не втече, приборкайте кар’єрні амбіції, тут – гальмівна смуга (до 13 серпня).

СКОРПІОНИ сягнули апогею духовної зрілості, досягнення будуть визнані, статки примножаться. Однак майте на увазі, одержите лише те, що заслужили за тривалий період.

БЛИЗНЯТА , завдяки інтелектуальному шарму, ви справляєте надзвичайне враження на публіку, здатні створити резонанс у соціумі, зав’язати вигідні стосунки, байдужих довкола не існує!

СТРІЛЬЦІ мають розши-

РАКИ, живіть з радістю так,

як хочеться, не зациклюючись на майбутньому. Дасть Бог день, дасть і пожиток. Намагайтеся максимально задовольнити власні бажання, асортимент яких дуже широкий: від духовних потреб до матеріальних благ.

ЛЕВИ, сама чарівність, шлях

самоствердження устелено трояндами успіху, слави, престижу, популярніть у соціумі надзвичайна.

ДІВИ, ваш життєвий темп

– крок уперед, два назад. Минуле сурмить, вимагаючи доопрацювань та переосмислення багатьох поглядів. Розв’язання чужих проблем, пов’язаних із родиною, особистим життям, кар’єрою, стане нормою.

рити своє світосприйняття, зазирнути у незвідане, стати досконалішими й поділитися тими здобутками з оточенням. Дивіться на речі з висоти глобальних перспектив.

КОЗЕРОГИ, генератор для реалізації глобальних планів – це матеріальна зацікавленість плюс особистий ентузіазм. Це час успішного сплачування боргів, виконання взятих зобов’язань. ВОДОЛІЇ, годі сіяти кон-

фронтацію, воювати за першість! Візьміть у союзники вашу готовність поділитися думками з партнером у шлюбі чи діловим компаньйоном – і співпраця буде врожайною.

РИБИ, якщо хочете розбагатіти, активно працюйте, життя – це неорана цілина, яку вам слід освоювати, і сил для цього достатньо. В кар’єрному зростанні гальмівна смуга триває. Астролог Любов ШЕХМАТОВА

23

Вечірній Київ | 21 липня 2016 року | №29 (19211)

ракурс

фотоконкурс «Вечірки» «Київ – європейське місто»

Життя після поранення До 26 липня в Національному музеї Тараса Шевченка триває фотовиставка «Рани». Це проект американського фотографа українського походження Йосипа Сивенького, в якому він розповідає історії вояків, поранених під час Євромайдану та АТО. «Всіх їх об’єднують дві речі: біль – сильний фізичний чи емоційний біль, – а також складне завдання адаптуватися до нового життя після поранення, – йдеться в анотації до виставки. – Проект проінформує про масштабне завдання реінтеграції поранених солдатів та активістів Євромайдану в нормальне життя і поставить на обговорення такі питання, як: необхідність довгострокової програми медичного обслуговування, пенсійне забезпечення, курси фізичної терапії, лікування ПТСР, перепідготовка та майбутня зайнятість, брак в Україні необхідної інфраструктури для людей з обмеженими можливостями».

Фото SkyOffice@com.ua Триває фотоконкурс «Вечірки». Компетентне журі, до складу якого увійдуть визнані фотомайстри, журналісти, представники громадськості, визначить найкращі знімки. Гран-прі конкурсу: одна тисяча гривень. Передбачені також заохочувальні премії. Найкращі роботи будуть відібрані для фотовиставки в центрі столиці.

Просимо надсилати світлини в електронному форматі на адресу редакції: vk1906@ukr.net. У листі обов’язково повідомте (для редакції, в газеті не публікується) номер свого телефону.

книжкова полиця

Читайте про столицю! «Вечірка» починає знайомити з виданнями, присвяченими нашому улюбленому місту.

ДІТЯМ – РОЗМАЛЮЙ ЯРОСЛАВА МУДРОГО

«Мій маленький Київ. Маршрут №1» Автор: Анастасія Денисенко Видавництво Laurus, 64 стор. Що: путівник-дослідження центру міста Для кого: для дітей молодшого шкільного віку та їхніх батьків «Фішка»: ігри та завдання, які у доступній та цікавій формі розповідають про історію та культуру міста. Книжка запрошує прогулятися від Золотих воріт вулицями Ярославів Вал і Рейтарською, відвідати Софійський собор, Пейзажну алею та найцікавіші музеї на Андріївському узвозі. Одночасно дітлахи ознайомляться з легендами про богатирів, спробують написати власне ім’я абеткою Київської Русі та розфарбують зображення князя Ярослава Великого. Видання не лише містить цікаву інформацію про історію міста, але й спонукає дітей, мандруючи, дослідити міське середовище.

ДОРОСЛИМ – ЗНАЙДИ ВІЗИТІВКУ ГРУШЕВСЬКОГО

«Вічний Київ. Життя великого міста» Автори: Віталій Ковалинський, Ольга Друг Видавництво «Балтіядрук», 124 стор. Що: книга-альбом про київське повсякденне життя Для кого: для любителів історичних фактів та красивих фоліантів, гарний подарунок гостям столиці «Фішка»: факсиміле артефактів, які зберігаються в Музеї історії Києва. Вам сподобається екскурс в історію Києва, починаючи від формування міста. Читачі дізнаються, яким було життя киянина у минулому, що було властиве побуту мешканців столиці та як змінювалася архітектура міста. Окремі розділи висвітлюють теми самоуправління, міського транспорту, підприємництва («Зроблено в Києві»), фірмових страв («Смачний Київ»), музичного та спортивного життя, благодійності, архітектури, парків і садів тощо. Вони ілюстровані старими і

новими фотографіями, більшість з яких раніше не публікувалися, – це відбитки з унікальних скляних негативів. Інтерактивність книжки досягається завдяки факсиміле рідкісних історичних документів, які дають можливість умовно перенестися в інший час. Серед них — поштові листівки кінця XIX століття, гроші УНР, театральні квитки, запрошення на вечерю чи святкування 1500-річчя міста, меню обіду 1913 року, правила поводження в місцях громадського користування чи візитівка Михайла Грушевського.

ЗБЕРИ СВОЄ МІСТО

Серія «Київська мозаїка» Видавництво «Варто» Що: популярні видання про різні куточки столиці Для кого: для охочих дізнатися більше про конкретну місцину, вулицю, площу «Фішка»: завдяки невеликому формату книжки, її зручно носити із собою. Коштують випуски недорого, тож власну бібліотеку поступово можна поповнити цілою серією. Видання гарно оформлене, містить репродукції картин, фресок, сторінки рукописів, архівні та сучасні світлини. Вже вийшли чотири перші випуски. Києвознавець Михайло Кальницький підготував видання «Почтовая площадь – ворота Подола» про історію формування й існування площі. Йдеться про відновлену церкву Різдва Христового, що, ймовірно, існувала ще з часів Київської Русі, втрачений квартал Олександрівської вулиці (на її місці нині частково розташована вул. Сагайдачного), одноповерховий станційний будинок, млин Бродського, народну чайну і читальню, фунікулер, річковий вокзал. А також «Набережное шоссе у Святого места» – про шосе, прокладене уздовж берега Дніпра від Подолу. З цією місцевістю пов’язані хрещення киян князем Володимиром, становлення міського господарства і транспортного сполучення, популярні форми дозвілля. Тему «Малые реки Киева и их исследователи» висвітлив Кирило Степанець. Окрім загального огляду кількох десятків малих річок, що протікають під містом, розповідається про Либідь, Почайну, пов’язану із хрещенням, струмки, Клов, річки Подільської частини міста, водотоки Лівобережжя та субкультуру дігерів. Разом із Володимиром Приходьком та Оленою Насировою автор працював і над книжкою «Киевское Левобережье: от Соцгорода до Березняков». У ній змальовано цілісну історичну, географічну й урбаністичну картину Дарниці, згадуються етапи її забудови, вже неіснуючі робочі селища та численні підприємства.

Реклама

4 2

9

8 5 6 9 5 1 6 4 2 8 7 2 5 7

2 3 5 1

3 1 2 9

1 2 3 2 7 7 8 5 6 5 6 1

Правила судоку Гральне поле 9 на 9 клітинок. Поле розділено на квадрати 3 на 3. На початку гри відома певна кількість цифр. Спочатку — заповнити всі порожні клітинки цифрами від 1 до 9 за такими правилами: 1. Цифра може з’явитися лише один раз у кожному рядку.

2. Цифра може з’явитися лише один раз у кожному стовпчику.

3. Цифра може з’явитися лише один раз у кожному квадраті.

судоку «Вечірки»

Марія КАТАЄВА

24

парк культури

Вечірній Київ | 21 липня 2016 року | №29 (19211)

«Молодість» на Софії триватиме три тижні Марія КАТАЄВА

Фото Олексія ІВАНОВА

За підтримки міської влади цьогорічний фестиваль «Молодість» розширює кількість заходів і локацій. Кінопокази та зустрічі відбудуться в муніципальних кінотеатрах, на Софійській площі, в Колонній залі КМДА, навіть на дахах будівель в центрі столиці.

Геннадій Кіркевич вже багато років збирає експонати, пов’язані з історією Дніпра

Частина речей на виставці присвячена річковому флоту

Козаки ховали трофеї під воду Дніпра Фото Олексія ІВАНОВА

Марія КАТАЄВА

У Музеї історії міста Києва до 31 липня працює виставка «Дніпро та Київська гавань» з колекції Геннадія Кіркевича. «Вечірка» розпитала столичного збирача про особливості колекціонування, рідкісні експонати та цікаві історії.

– Геннадію Вікторовичу, напевно, пристрасть до колекціонування передалася вам від батька – відомого києвознавця і колекціонера?

– Так, він зібрав гарну бібліотеку, я із задоволенням читав, особливо старі журнали про мандрівки, пригоди. Завдяки батьку став цікавитися історією, географією. Колекціонувати розпочав років у вісім. Як і всі радянські діти, знайомився і листувався з дітьми з НДР, Польщі, вони надсилали листівки, марки. А ще я писав відомим музикантам, але навряд чи ці листи доходили, бо контроль був жорстким.

– А як взагалі тоді ставилися до колекціонерів?

– Наприклад, нумізматика була під контролем: міддю можна було займатися, зі сріблом виникали проблеми, а золото – це вже «стаття». Траплялося, люди страждали за своє заняття й отримували ув’язнення. Елементарно могли звинуватити у спекуляції, адже колекціонери не просто обмінюються речами, а й продають-купують. З іншого боку, тоді з повагою ставилися до формування колекцій. До речі, свої колекції марок можна було надрукувати в журналі «Колекціонер». Листівкам тоді не приділялася така увага…

– Звідки виник інтерес саме до Дніпра?

– Я багато читав – це був єдиний засіб уявно побачити світ, який існував за кордона-

Відвідувачі мають змогу роздивитися путівники по річці і фото пароплавів

ми СРСР. Переважно це були романи про подорожі, про моряків. Захопився настільки, що пішов навчатися на штурмана і навіть плавав на

Це азарт, фортуна. У колекціонерів є навіть свій професійний тост – «За знахідку!» вантажному теплоході… Раніше я збирав листівки, плакати, старі книжки – переважно київської тематики. Але складно збирати одразу все про Київ. Мені траплялися листівки з пароплавами на Дніпрі, біля причалів. З них і почалася дніпровська колекція.

– Які цікавинки вам вдалося відшукати?

– Михайло Максимович у книзі «Дніпро і його басейн» 1901 року писав, що козаки робили з трофеями, які привозили з походів і набігів. Спочатку все складали докупи, а потім кожен брав свою частину і клав у глечики чи бересту. А далі ховали у Дніпро на метр

чи більше під воду. Робили це в низовинах однієї з Січей, яка являла собою лабіринт. Власне, козаки там і самі переховувалися від переслідувань. Про їх скарби довго ходили легенди. Ми порівняли різні карти і знайшли це місце схованки приблизно в радіусі 10 кілометрів, але поки що його не розкриваємо. Коли будували Дніпрельстан, теж виявили велику кількість знахідок. Там здавна – зі слов’янських і навіть дослов’янських часів – існували поселення на переправі. І все, що там знайшли, вивезли до Санкт-Петербурга і Москви. Дещо переплавили, а наше скіфське золото знаходиться в Ермітажі та інших музеях. Ще одне моє відкриття стосується річкового транспорту. Вважалось, що перший пароплав на Дніпрі був у графа Воронцова. Виявилося, що раніше, хоча це не можна назвати теплоходом – був такий собі закіптюжений механізм, що гучно хлюпав, але вже не вітрильний, а колісний.

– На що варто звернути увагу на виставці? Які предмети найрідкісніші?

– У музеї демонструють невелику частину колекції –

близько 200 предметів. Це і козацький якір, якому 500 років, і мапи берегів Дніпра, починаючи з XVII століття, судноплавні лоції та карти XVIII–XIX століть. Також рукописний дозвіл київського губернатора на освітлення набережної з його підписом. Багато книг, зокрема, «Дніпро та Київська гавань», видана Кульженком, путівників по Дніпру, фотографій теплоходів. До речі, цьогоріч виповнюється 120 років відтоді, як заклали Київську гавань, і приблизно 200 років від перших дніпровських пароплавів.

– Як ви шукаєте експонати?

– По-різному. Я вірю у маленькі дива. Наприклад, одного разу мені подарували унікальне перше видання про дніпровські пароплави 1837 року. Знаючи, що я захоплююсь колекціонуванням книжок, але не здогадуючись, що цікавлюсь саме Дніпром і пароплавами. А якось в Америці знайшов видання про пароплав «Київ». А також листівку із зображенням дніпровського пароплава – світлину колись зробив американець, а надрукував уже в себе на батьківщині. Це азарт, фортуна. У колекціонерів є навіть професійний тост – «За знахідку!».

– На відкритті виставки ви також висловили побажання створити музей чи центр Дніпра. І експонати для нього вже є. Де б хотіли бачити такий заклад?

– Хотів би зробити музей на воді. Для нього є місце – недобудований дебаркадер, частина якого знаходиться на Рибальському острові, інша – в Гідропарку. Було б чудово, якби цей музей був на старому теплоході – щоб туди можна було зайти, посемафорити, спуститися у машинне відділення, покрутити штурвал.

Новий формат став можливим завдяки Меморандуму про співпрацю, який минулого тижня підписав міський голова Віталій Кличко та виконавчий директор МКФ «Молодість» Владислав Лясовський. Організатори обіцяють: поринути у фестивальну атмосферу кияни зможуть по всьому місту.

– У 2015 році заходи «Молодості» відвідало близько 100 тисяч глядачів. Цьогоріч, за нашими прогнозами, їх кількість збільшиться як мінімум втричі, – зауважив заступник голови КМДА Олексій Резніков. – Для зручності киян покази проходитимуть в комунальних кінотеатрах КП «Київкінофільм» – у кроковій доступності від їх домівок. Особливу увагу приділять дітям та пенсіонерам.

– Для маленьких киян та гостей міста, які перебувають у таборі «Артек», демонструємо стрічки, презентовані на фестивалі у минулі роки. А восени люди літнього віку зможуть безкоштовно відвідати кінопокази за пенсійними посвідченнями. Нині розглядаємо питання розширення соціальної складової, щоб зробити безкоштовний вхід і для воїнів АТО, – наголосила заступник голови КМДА Ганна Старостенко. Центр фестивального життя буде не лише в традиційному для «Молодості» кінотеатрі «Київ», а й на Софійській площі. З 17 жовтня до 6 листопада тут влаштують культурномистецьке містечко. Ввечері на сцені виступатимуть вітчизняні кіноактори, музичні колективи, працюватимуть ярмарки, фуд-корт та інші локації для дозвілля дітей та дорослих. І звісно, за гарної погоди, демонструватимуть кінострічки просто неба.

– До конкурсної програми ми отримали рекордну кількість заявок, близько двох тисяч. А на національний конкурс подали 200 вітчизняних фільмів, що свідчить про відродження нашого кіно, – звернув увагу Владислав Лясовський. – В рамках культурного обміну фестиваль планує «Дні українського кіно» у містах-побратимах Києва, зокрема, у Флоренції, Мюнхені. На них він представить і туристичну програму столиці «Все починається в Києві». Нагадаємо, 46-й Міжнародний кінофестиваль «Молодість» триватиме з 22 до 30 жовтня. А ознайомитися з програмою можна буде вже у вересні.

до теми Фестиваль «Молодість» розпочав конкурс інстаграм-відеоробіт на тему «Грам Молодості / molodosti_gram». Взяти участь може будь-який користувач соцмереж Instagram та Facebook, відзнявши на гаджет ролик на тему молодості тривалістю до однієї хвилини. Переможець отримає грошовий приз у тисячу доларів, а його роботу покажуть на фестивалі. Конкурс триває до 15 жовтня, правила на сайті http://molodist.kiev.ua.

facebook.com/vechirkanova засновник:

Київська міська рада

В. о. головного редактора Максим Філіппов Керівник творчої групи Леонід Фросевич Заступник головного редактора Віталій Курінний Секретаріат Володимир Савруцький, Олександр Баркін Фоторедактор Павло Пащенко

Адреса: 01001, м. Київ–1, вул. Володимирська, 51-б Телефон: 234-27-59 Факс: 235-01-93 E-mail: vk1906@ukr.net Свідоцтво: КВ №15417–3989 ПР від 15 квітня 2009 року

Рекламний відділ: вул. Володимирська, 51б Тел.: 234-21-84, 234-27-39 Факс: 235-61-48 Е-mail: v.pushina@gmail.com Відділ розповсюдження та реалізації: Тел.: 235-23-34 Друк: ТОВ «МЕГА-Поліграф», м. Київ, вул. Марка Вовчка, 12/14 Замовлення: 48751 Заг. наклад: 96 000.

Редакція листується з читачами тільки на сторінках газети. Газета публікує також ті матеріали, в яких думки авторів не збігаються з позицією редакції. При передруку посилання на «Вечірній Київ» обов’язкове. Матеріали рубрики «Що хвилює» публікуються на правах реклами. Рукописи не рецензуються. Передплатний індекс: 37607 Онлайн-передплата на сайті ДП «Преса»