№ 1 (999), 2012 www.uaculture.com ЖУРНАЛ МІНІСТЕРСТВА КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ
ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС 95220
Чи стане інтернет основним каналом комунікації майбутнього? \ Українські медійники спробували дати відповідь на ключове запитання часу: коли зникне останнє друковане видання і залишиться тільки інтернет?
“
Олег Кулик
Мовленнєк від «Тих, Хто Відає»:
/ У Києві відбулась перша персональна виставка вихідця з України, одного з головних перформерів зламу тисячоліть, ключового провокатора арт-диспуту і мага від мистецтва, який свого часу порушив хід його історії
”
спільний проект Сергія Кузьминського («Брати Гадюкіни») та Олега Гнатіва («Перкалаба»)
30
Тенденції
Текст: ЄВГЕНІЯ КОНОНЕНКО
Масова література
МАСОВА ЛІТЕРАТУРА:
ПРАВИЛА ГРИ Г РА Н-ПРІ О С ТА ННЬ ОЇ « К О РО НА ЦІЇ С ЛО В А » — ПРИ В ІД С ФО РМ У ЛЮ В А ТИ В ІДПО В ІДІ НА В ІЧ НІ З А ПИ ТА ННЯ ЛІТЕРА ТУ РИ : Ч И М В ІДРІЗ НЯЄТЬ С Я М А С О В А ЛІТЕРА ТУ РА В ІД ЕЛІТА РНО Ї І Щ О , В ЛА С НЕ, ДІЄТЬ С Я З А РА З З К РА С НИ М І НЕ ДУЖЕ К РА С НИ М ПИ С Ь М ЕНС ТВ О М В У К РА Ї НІ
НАПЕРЕДОДНІ ГЕРЦЮ Діалог між масовою й «не масовою» літературою триває відтоді, як література стала виконувати не лише релігійну, міфологічну, історичну, наукову, а й розважальну функцію. Відтоді, як книгодрукування стало відносно дешевим, відтоді, як уміння читати перестало бути привілеєм винятково вищих класів і спустилося вниз. Тобто десь від кінця 18 сторіччя. Так звана висока, елітарна література не набагато старша за так звану масову. Літературна проза, без якої солідний відсоток людства не може уявити свого життя, стала повноцінною складовою культури не так вже й давно, десь у середині того ж таки 18 сторіччя. Стільки ж і масовій (надалі — МЛ), пригодницькій, сентиментальній літературі. Усі дослідники МЛ хором наводять цитату з російського класика М. Некрасова середини 19 століття про «милорда глупого», котрого несе з базару для задоволення своїх культурних запитів російський селянин, якого сяк-так навчили читати в церковноприходській школі. А мав би, за тим-таки Некрасовим, нести «Бєлінського і Гоголя». То ж іще здавна існувала література, яка маркувалася як низькосортна. Та мені зараз хочеться згадати іншу цитату з російської класики: «С час я ходил по комнате; потом сел и открыл роман Вальтера
Скотта, лежавший у меня на столе: то были «Шотландские Пуритане». Я читал сначала с усилием, потом позабылся, увлеченный волшебным вымыслом. Неужели шотландскому барду на том свете не платят за каждую отрадную минуту, которую дарит его книга?» Основоположник російської прози англоман Михаїл Лермонтов дав своєму герою Печоріну у тривожну ніч перед дуеллю не книгу британського класика Генрі Філдінга, а пригодницький роман Вальтера Скотта, тобто твір тодішньої МЛ. І «чарівну вигадку» пригодницького роману було оцінено дуже високо. Тут я хочу наголосити: поділ літератури на масову й елітарну є винятково типологічним, а не оціночним. І так звана висока, і так звана масова можуть бути різної якості. Є добра МЛ, є погана елітарна. Моя мета зараз полягає у тому, щоб сформулювати мої особисті критерії доброї МЛ. Такої, щоб направду можна було б захопитися «чарівною вигадкою» у ніч перед дуеллю. Також на прикладі одного тексту української МЛ хочу показати, що добрий текст МЛ має відповідати певним канонам. Зрештою, канони МЛ сформулювати можна, тоді як канонів доброї високої літератури просто немає, і це один з пунктів відмінності між двома літературами.
Тенденції
Текст: ЄВГЕНІЯ КОНОНЕНКО
Масова література: правила гри
31
ЛОГІКА ПОТОЙБІЧЧЯ, ДИВ Й МІСТИЧНИХ ЯВИЩ
СЮЖЕТНЕ ЗАГРАВАННЯ ГРАНЕЦЬКОЇ
Різні дослідники називають різні ознаки масової та елітарної літератури. Що робить літературу масовою? Легкість сприйняття? Але сама по собі читабельність ще не є ознакою «низької літератури». Так, доводилося чути від деяких інтелектуалів, що легко читається тільки дешеве читво, а читання справжньої літератури потребує великих зусиль. Але я не дотримуюсь такої думки. Велика література ставить великі питання, а МЛ має готові відповіді на гострі питання буття? Це визначення також мене не задовольняє, бо знаю, що й елітарна література також намагається не тільки ставити питання, а й давати на них відповіді.
А щоб ця розмова ставала конкретною, звернемося до свіженького тексту масової культури, а саме до роману «Мантра-Омана» дебютантки Вікторії Гранецької, який отримав Гран-прі конкурсу «Коронація слова» за рік, який щойно добіг кінця. Про назву роману ми поговоримо трохи далі — це один з багатьох непродуманих символів, яких у тексті МЛ бути не повинно. Символіка МЛ має бути гранично прозорою, як Ромка і Юлька, імена головних героїв радянського молодіжного суперпопулярного любовного роману «Вам и не снилось». Вікторія Гранецька обрала для свого роману жанр психологічного трилера. Психологічного у тому сенсі, що головним об’єктом зображення є підсвідомість героїні, в якій відбуваються різні пригоди, яка є вмістом усіляких таємниць. Такий жанр досить широко використовується у світовій МЛ, але на вітчизняних теренах ще не затертий. Зрештою, сам великий Фрейд порівнював дослідження підсвідомості людини з читанням детективного роману.
Гадаю, різниця полягає у тому, що в МЛ є неодмінним розважальний вимір, а у високій він може бути, а може й ні. Читабельність — це необхідна умова МЛ, але не достатня. МЛ — то компенсаторна література, де читачі шукають того, чого не мають у житті: пригод, авантюр, динамізму, великого й чистого кохання, чесності і ясності у стосунках, а також розгадки усіх можливих таємниць, мовляв, «зачем живем, зачем страдаем» — чогось російська класика з її проклятими питаннями не відпускає мене при написанні цього маленького дослідження. МЛ неодмінно має являти читачеві боротьбу добра зі злом. Елітарна може дозволити собі говорити про відносність добра і зла, про їхню, так би мовити, амбівалентність. МЛ має неодмінно стверджувати добро, це також необхідно. Якщо твір так званої «високої» літератури може дозволити собі бути настільки песимістичним, що читачеві (якщо твір таки добре написано) на якусь мить не захочеться жити, то МЛ, навіть якщо це хорор, неодмінно має нести у кожному своєму тексті перемогу добра. Хоча б навіть у вигляді розгаданої таємниці: звідки цей жах, які його джерела. А значить і рецепт, як з ним боротись.
КАНОНИ МАСОВОЇ ЛІТЕ РАТУРИ С Ф ОРМУЛЮВАТИ МОЖНА, ТОДІ ЯК КА Н О НІВ ДОБРОЇ ВИСОКОЇ ЛІТЕ РАТУРИ П Р О СТО НЕ МАЄ, І ЦЕ ОДИН З ПУНКТІВ ВІДМІННОСТІ МІЖ ДВОМА ЛІТЕ РАТУРАМИ
Події тексту МЛ мають узгоджуватися за законами Аристотелевої логіки, навіть якщо йдеться про потойбічний світ, воскресіння з мертвих та інші містичні або психіатричні конструкції. Тоді як у текстах елітарної літератури можлива якась інша логіка, розриви часу, нестиковки у просторі, плутані рефлексії. МЛ має містити просту й зрозумілу символіку, яку автор мусить продумати в деталях і, якщо треба, навіть пояснити, але при тому на сторінках свого твору не читати лекцій з психології чи історії релігії. В елітарній літературі щось може вийти саме собою, підсвідомість автора сама виведе назовні неявний діалог автора чи його героя з Богом чи з дияволом. В МЛ нічого саме не виходить. Це ремесло більшою мірою, ніж мистецтво. З високої літератури критики будуть витягати все нові й нові смисли — в МЛ смисл має бути ясним як божий день.
Зовні успішна молода дівчина на ймення Євпраксія, яка протягом тексту іменується Євою, головний редактор великого видавництва, гарна, самовпевнена, фарбована білявка, їздить на автомобілі, має сяку-таку, але власну квартиру, веде безладне статеве життя, доносить на співробітників начальству, з яким спить, одним словом, стерво, і сама себе характеризує як таку.
Але не все так просто, Єва уже шість років страждає, бо їй щоночі сняться кошмари. Якесь фантастичне створіння, так званий «Ловець снів», щоночі пропонує їй стрибнути з даху багатоповерхового готелю, мовляв, вона не розіб’ється. Дівчина навіть намагається не спати ночами, щоб не бачити страшного сну. Але вона засинає на ходу й прокидається вже мертвою. Її тіло лежить у морзі, а її душа — чи її привид — опиняється у помешканні разом із аналогічним створінням, яке жило тут раніше. Єва, яка і в нематеріальному стані зберігає свої прижиттєві виняткові вульгарність, безкультур’я і мерзотний характер, поступово прозріває. Вона згадує, що колись в неї був божевільно-коханий божевільний наречений Влад, якого вона «зрадила», і за це й прийшла до неї спокута у вигляді щонічних візитів «Ловця снів». Сюжет, коли з героєм у минулому трапилося щось жахливе, або коли щось жахливе вчинив він/вона, а потім він/вона не хоче (або не може) туди подумки повертатись, є надзвичайно поширеним у світовій літературі, а в масовій такий конструкт містить кожен другий текст. Але все одно цей нехитрий прийом працює. Читач включається у гру, і йому вже неодмінно хочеться довідатися: а що ж тоді сталося з цією людиною?
32
Тенденції
Текст: ЄВГЕНІЯ КОНОНЕНКО
Масова література: правила гри
А сталося от що. Безрідна Єва і мажор Влад покохалися настільки, що аж вирішили одружитись. Батьки були дуже проти. Хлопцю авторка заради інтриги навісила складне психіатричне захворювання. Єва працює у видавництві, погоджується на підвищення зарплатні, у результаті чого раптом стає коханкою свого шефа Андрія. Після такого дівчина не може повернутися до коханого Влада, вона починає бомжувати, харчуватися на смітниках. А Влад тим часом чинить самогубство: стрибає з даху готелю, де вони з Євою кохалися вперше. А Єва, місяць поживши по скверах і смітниках, вертається до Андрія на посаду видавничого стерва, тупого й вульгарного, якою ми бачимо її на початку тексту. Ось воно що! Це той самий дах, куди «Ловець снів» тягне Єву щоночі! А Єва, виявляється, «забула» Влада і свою історію кохання, згадавши її тільки у своїх потойбічних мандрах. І, коли це відбулося, Єва прокинулася, воскресла у тілі, щоправда покаліченому, бо ж з даху вона таки стрибала, але не на смерть, прокинулася не в морзі, а в реанімації. Після лікування й роботи з психоаналітиком Єва знаходить магічну картину-оберіг, витвір Влада, і пише книгу свого життя. Тож від перших сторінок ми читаємо не просто
У МАСЛІТІ Є НЕ ОДМІННИ М РОЗВАЖАЛЬНИЙ ВИ МІР, А У ВИСОКІЙ ВІН МОЖЕ БУТИ, А МОЖЕ Й НІ. ЧИТАБЕ ЛЬНІСТЬ — ЦЕ НЕ ОБХІДНА УМОВА МЛ, АЛЕ НЕ ДОСТАТНЯ
історію, а книгу, написану оцією самою Євою. Дописавши книгу, вона відправляє її своїй матері, популярній письменниці Енн-Марі Скотт, яка живе на Заході, пише англо-французькою мовою і, як це з’ясовується наприкінці, є основним об’єктом ненависті Єви. Потому Єва таки стрибає з того самого даху, а Енн-Марі присвоює собі книгу доньки, написану її кров’ю. Книга закінчується тим, що тепер вже до паскудної мерзотниці Енн-Марі починає ходити «Ловець снів», пропонуючи їй стрибати з даху.
ЗНАК ОКЛИКУ СЕРЕД СУЦІЛЬНИХ ЗНАКІВ ЗАПИТАННЯ Переповівши каркас цього амбітного сюжету, відразу відзначимо ключові проколи тексту, а саме проколи психологічні. Якщо суїцид відбудеться у символічному просторі, у нашому випадку — в тексті, то він ніколи не станеться в реальності!!! Це і є знак оклику в оточенні суцільних знаків запитання, які заявила в епіграфі до свого роману Вікторія Гранецька. Навіть писати про свої травми — то шлях радикальної психотерапії. Якщо психотерапевт зумів змусити пацієнта написати історію його життя, він вилікував його. Інша справа, що травмовані, буває, настільки не готові говорити про свої травми, що йдуть з ними до могили. Але в МЛ, на відміну від елітарної, причини травм мають неодмінно розкриватися й пояснюватись. То над текстами «високої» літератури будуть чаклувати літературознавці, вишукуючи ознаки міфів і містерій. В МЛ наприкінці не має лишатися ніяких нерозв’язаних проблем. У кінці роману, що розглядається, ніби й розкриваються усі таємниці, але ми побачимо трохи нижче, що це не так.
Тенденції
Текст: ЄВГЕНІЯ КОНОНЕНКО
Масова література: правила гри
А поки аналізуємо далі. Проблематичною є амнезія Єви. Ви багато зустрічали дівчат, які у 27 років реально не пам’ятають, що з ними було у 21? Ото ж бо. Амнезія мандрує з одного витвору масової культури до іншого, іноді забрідаючи й до елітних текстів. Гранецька впевнено кваліфікує амнезію своєї героїні як витіснення за Анною Фрейд, мовляв, мозок Єви витіснив у підсвідомість травматичний досвід з метою свого захисту. Але ж у реальності витіснення здебільшого відбувається не так. Це досить складний психологічний процес, не механічний, як це намагається представити авторка. Витісняються переважно не події, а бажання, образи, оцінки. Ну, наприклад, якщо стара діва кипить від гніву при вигляді кожної міні-спідниці, вона вважає, що переймається падінням моралі у суспільстві, хоча насправді заздрить гарним молодим ногам. Це багаторічний, поступовий процес. В історії Єви забування Влада відбувається за занадто спрощеною схемою, читач може вигукнути «не вірю!», чого автор МЛ мав би остерігатися.
ЄВА УПЕРТО СИМВОЛІЗУЄ СМЕРТЬ Гранецька, за законами жанру, тяжко звинувачує свою Єву, роблячи це свідомо, але паралельно несвідомо весь час виправдовує її, роблячи головними винуватцями того, що сталося, ненависне старше покоління. Наприкінці виявляється, що підступні батьки Влада фактично зорганізували зґвалтування Єви Андрієм, у якому дівчина так тяжко винуватить себе. Тоді як сам божевільнокоханий божевільний Влад виявляється мало не дияволом. А зрадити диявола — то вже не такий і страшний гріх, якщо розібратися. Та й саме їхнє кохання було не від Бога, а від нечистого, то чого було каратися тим усе життя, якщо мантра виявилася оманою, чого насправді не буває. Мантра, якщо спробувати вникнути у деталі цієї складної сутності індуїзму, або несе великий позитив, або, якщо то не мантра, вона не несе нічого, нашкодити не може. Не зважаючи на те, що категорії східних релігій давно вже вийшли з відповідних храмів та ашрамів і рушили в маси, варто розжовувати їх до кінця, коли вводиш їх у маскульт. Щоб оманою не виявився саме творчий задум. І все-таки, варто визнати, авторці вдалося створити образ гранично конфліктної жінки, яка нищить оточення і нищить себе. Але якщо вже її відправлено у лоно МЛ, то варто було б професійніше розібратися, як вона дійшла до такого життя. Почати з того, що вона не має бути Євою. Єва — то не конфліктна особа, яка не живе і не дає жити нікому. Єва — то всеплодюща прамати роду, а не красуня, через яку влаштовуються війни й гинуть люди. Якщо брати юнгівську жіночу класифікацію, то має бути Єлена, не Єва. А саме ім’я першої біблійної жінки давньоєврейською мовою означає «життя». Тоді як Єва Гранецької уперто символізує смерть, що призводить до кричущого розщеплення, прикрої нецілісності. Релігійними категоріями варто оперувати грамотно, або не оперувати взагалі. Єва не обіцяє раю на землі, як це чомусь здавалося видавцю — ґвалтівникові Андрію. Єва на землі — то не рай, а праця в поті чола. Якщо авторка не читала Книги Буття бодай у варіанті «Біблія малюкам», то не варто пхати алюзій з вічної книги у свій текст. Отже героїня написала книгу свого життя й смерті — і все одно чинить самогубство. Тут дві причини. Або авторка не знає елементарних законів психології, або героїня, пишучи свою книгу, так і не розкрила своїх глибоких травм. Можна схилятись до другого. Але тоді все одно не дотримано головного засадничого закону МЛ, а саме: не розкрито таємницю, чому Єва таке стерво. Зрештою, ще до «зради» Влада вона була такою: невмотивовано конфліктною. Й упертою у своїй органічній вульгарності. Промовиста деталь: маючи божевільно-коханого нареченого, вона ходила на роботу без трусів, провокуючи начальство. Український літератор-еротознавець №1 Юрій Винничук фахово відзначав, як провокує всіх і вся, коли в жінки не промацується і не світиться під сукнею гумка від трусів на стегнах. Так, закоханій дівчині, буває, хочеться бути гарною й звабливою для всіх. Але бажання ходити без трусів на роботу — то вже виклична, істерична вульгарність.
МАСОВА ЛІТЕ РАТУРА НЕ ОДМІННО МАЄ ЯВЛЯТИ ЧИТАЧЕ ВІ БОРОТЬБУ ДОБРА ЗІ ЗЛОМ. Е ЛІТАРНА МОЖЕ ДОЗВОЛИТИ СОБІ ГОВОРИ ТИ ПРО ВІДНОСНІСТЬ ДОБРА І ЗЛА, ПРО ЇХНЮ, ТАК БИ МОВИТИ, АМБІВАЛЕНТНІСТЬ. МЛ МАЄ НЕ ОДМІННО СТВЕ РДЖУВАТИ ДОБРО, ЦЕ ТАКОЖ НЕ ОБХІДНО
33
34
Тенденції
Текст: ЄВГЕНІЯ КОНОНЕНКО
РЕАЛІЇ МАЮТЬ БУТИ РЕАЛЬНИМИ
Масова література: правила гри
Г РАНЕ ЦЬКІЙ ВДАЛОСЯ СТ ВОРИТИ ОБРАЗ Г РАНИЧНО КОНФЛІКТНОЇ ЖІНКИ, ЯКА НИЩИТЬ ОТОЧЕ ННЯ І НИЩИТЬ СЕ БЕ
Гранецька декларує, що між Владом і Євою була велика і чиста любов, якої Єва не зберегла — класичний розвиток подій масової культури. Проте з написаного нею випливає, що зійшлися двоє чортів у болоті. Сцени потойбіччя написані, загалом, краще, ніж земні, — очевидно, зв'язок із підсвідомим в авторки при написанні «того світу» встановлювався краще, ніж при змалюванні «цього». Тож недаремно Єва і Влад у потойбіччі не поєднались, як це переважно відбувається між богом судженими коханими, які знайшли одне одного на землі — яких би помилок і злочинів вони б не накоїли потім. Щоправда, «земний» Влад в авторки вийшов зовсім невиразний. Погано прописані і його божевілля, і його демонізм.
«Хворий на бубонну чуму диявол» звучить спершу ніби дуже грізно й моторошно, але це плутаний символ, який рядовий споживач МЛ не «з’їсть», а не рядовий у цьому наборі слів не побачить взагалі ніякої символіки. Та й повторюваний чи не на кожній сторінці «Ловець снів» викликає асоціації з добром, а не зі злом, як хотіла авторка. «Ловець снів» — він ніби відловлює погані сни, не пускає їх до сновидця, а за авторським задумом то мав би бути такий собі «Той, хто надсилає кошмари», а не той, хто ловить їх. Знаменитий ловець у житі Селінджера — він ловив діточок, щоб урятувати їх, а не навпаки, штовхав паскудних дівок з дахів хмарочосів. А наша Єва нібито розбилась, але, проіснувавши певний час між життям і смертю, повернулася до життя. І тут знову варто згадати канони масової культури, згідно з якими текст МЛ має відповідати законам Аристотелевої логіки. Тож тіло покаліченої
Єви мало б лежати не в морзі, а в реанімації, поки її привид блукав містом і земною кулею. Тому сцена в морзі є невмотивованою, невідповідною цій логіці. Так, можна вважати, поки дівчина лежала у комі, їй примарилися і морг, і патологоанатом. Але, оскільки вона лишає артефакти свого перебування у вигляді вкраденого люстерка чи віднайденого кулона, то варто підтягти до цього й інші моменти.
«Вдруге» Єва чинить самогубство із міркувань високої свідомості: щоб не псувати життя закоханому в неї молоденькому психоаналітику. Але все прочитується так, що Єва, в якої матері бути не повинно, бо Єва (нагадаємо, хто забув) — перша жінка на землі, в усьому, фактично, звинувачує свою матір, успішну письменницю Енн-Марі Скотт. Вона чинить самогубство, щоб помститися цій паскудній особі. Конфлікт із Великою Матір’ю, яка в романі Гранецької здобула риси Енн-Марі Скотт, — то один з базових конфліктів культури, і він цілком може бути сюжетом МЛ. Але тоді він має свідомо ставитися у центр оповіді замість вигадування якогось малохольного Влада, котрий, як виявляється, тут зовсім ні до чого. У тексті МЛ мають бути реальні реалії — даруйте тавтологію. Але реалії мають бути реальними. Так, цілком можливо, щоб автор МЛ творив якийсь свій вигаданий світ із тамтешніми реаліями. Так само автор МЛ може творити й свою власну теорію потойбіччя й воздаяння за гріхи, а не змушувати своїх героїв діяти згідно із законами котроїсь із містичних систем, які вже існують у світі, що, власне, й робить авторка «Мантри-Омани». Але щодо реалій. Якщо вже у тексті існують чіткі реалії України у вигляді імен телеведучих, то варто й інші моменти приводити у відповідність.
Тенденції
Текст: ЄВГЕНІЯ КОНОНЕНКО
Масова література: правила гри
35
Усіх авторів МЛ чомусь нездоланно приваблює божевілля й божевільні. Отож вони мають знати, що аж так запросто прийти в ці лікарні, як у терапію, не можна. Що хворих замикають, що відвідувачів не пускають до палати ні за яких умов. Що вони можуть взяти хворого на прогулянку під розписку й повернути у призначений час, інакше можлива кримінальна відповідальність. Що повністю виключаються відвідини божевільні вночі. Що якщо батьки Влада віддали його до відповідної лікарні, то лише вони, і ніхто інший, можуть забрати його звідтіля. Це — поширена неточність, яка псує багато текстів як МЛ, так і літератури елітарної.
ЩОДО МОВИ «МАНТРИ-ОМАНИ» Роману Вікторії Гранецької притаманна така не менш поширена якість, як порногламур. Порногламур — то сьогоднішній стан культури, про який можна говорити багато, чого наразі не робитиму. Скажу коротко: те, чому в романі дається найвища оцінка, у Вікторії Гранецької має якість або Голлівуду, або якоїсь шанованої фірми. Причому вона це пише всерйоз, без іронії, без самоіронії. Схоже, для авторки гламурні сутності направду мають статус божественних. Це і є вияв порногламуру. Наші кохані, що ми їх справді любимо, говорять голосами Крішни, Христа, Діоніса, а не голлівудських акторів. І омріяну шлюбну сукню кроять янголи, а не оскар де ла рента. Навіть, якщо пишеш текст МЛ, варто думати про вічність, де забудуться імена псевдокумирів. Так само й з вульгарними словами не завадить бути обережними. Не тільки тому, що добрий автор і про вульгарне вміє сказати без надмірної вульгарності. Справа в тому, що саме вульгарність найбільше застаріває, робить текст анахронічним. Тому й варто сказати кілька слів про мову тексту. Вже давно закритим є питання, чи можна вживати ненормативну лексику на сторінках красного чи чорного письменства. Я вважаю, що обсценна лексика на сторінках «мантри, як її, омани» є невмотивованою. Особливо те слово, яке прикрашає першу сторінку. Матюкаються люди в стані агресії, а в стані переляку разом із криком вилітають якісь інші слова. Так, матюками авторка хоче підкреслити низьке походження своєї героїні, її фатальну спорідненість з її вульгарною матінкою Енн-Марі Скотт. Але спостерігається перебір. Коли йдеться про секретарку, яка «бігає до церкви, як на срачку», панна Гранецька напевне «переперчила». Хоча й сама вона, схоже, вельми пишається винятковою соковитістю своєї мови. Отже Гран-прі останньої «Коронації слова» нічого не дає серцю, дуже мало — розуму, але справді іноді лоскоче нерви. Та чи містить цей роман ту «чарівну вигадку», яка захопить у ніч перед двобоєм? Тут, звичайно, справа смаків, але гадаю, що ні. Навіть захопившись таємницею «Ловця снів» і стежачи за походеньками примари-Єви, читач буде весь час перечіплюватися за погану мову й невмотивовані вульгарні деталі. Одинадцять років тому на першій «Коронації слова» Гран-прі отримав роман також тоді дебютантки Алли Сєрової «Правила Гри». То був текст масової культури, який жодним чином не претендував на полиці високої літератури, трилер, у центрі якого діяла Керстін-Юлія, супердівчина, агентка таємних служб, тобто те, від чого засадничо мало б знудити споживачів високої культури. Але той текст містив такий потужний позитив, що його, як і роман Вальтера Скотта, можна було читати у ніч перед дуеллю. На другому десятку популярного конкурсу українським читачам запропоновано аморальну конфліктну вульгарну дівчину-самогубця, та ще й без трусів. А до того ж текст так і не розкриває таємниці, чому наша Єва стала такою. Чи підступна Енн-Марі Скотт водила її у дитинстві на прогулянку без трусів, бо ліньки було прати, чи, навпаки, водила дитину у брудних трусиках, і дитині натирало попцю. Таємниця лишається поза кадром, і це прикро. Тeкст Вікторії Гранецької — провалля, після якого має неодмінно розпочатися новий злет.
ОТЖЕ Г РАН-ПРІ ОСТАННЬОЇ «КОРОНАЦІЇ СЛОВА» НІЧОГО НЕ ДАЄ СЕ РЦЮ, ДУЖЕ МАЛО — РОЗУМУ, АЛЕ СПРАВДІ ІНОДІ ЛОСКОЧЕ НЕ РВИ . ТА ЧИ МІСТИ ТЬ ЦЕ Й РОМАН ТУ «ЧАРІВНУ ВИГАДКУ», ЯКА ЗАХОПИ ТЬ У НІЧ ПЕ РЕ Д ДВОБОЄМ?