Neymovirni istoriyi kohannya

Шеф-редактор Антон Макарський

Ч

ого хочуть жінки? Однозначна відповідь на це питання навряд чи коли-небудь знайдеться. Та й як можна про щось говорити, якщо наші кохані, беззахисні створіння з тендітною душевною організацією і самі ніколи не знають, що ж насправді їм потрібно! "Я погладшала?"

– "Я люблю тебе такою, яка ти є!" – "А, то я все ж таки погладшала!" Ну і як правильно поводитися нам, чоловікам, у такій ситуації? Якої відповіді ви від нас чекаєте? Або ще одна хитрість, яку ми вже давним-давно розкусили, але продовжуємо вдавати, ніби ні про що і не здогадуємось. "Любий, ти мене кохаєш? А наскільки сильно? А відверто? А я сьогодні таку гарну сумочку бачила!" Звісно, ми щиро вдаємо палке бажання відразу ж виконати жіночу примху. Спробуй-но тільки пропустити такий "тонкий натяк" повз вуха... А про жіночу логіку вже стільки всього було написано, стільки сказано, що я, мабуть, нічого нового вже не додам. І все одно кожного разу розчулюєшся, коли на твоє питання: "Люба, а куди зникла моя кава?", вона, приречено зітхаючи, відповідає: "Який ти все-таки безпорадний! Кава в аптечці, в банці з-під какао з написом "сіль". Вас непросто зрозуміти, вам важко догодити, а намагатися вас переконати – взагалі невдячна справа... Проте нам це і не потрібно! Ви і так нам дуже подобаєтесь, з загадками, примхами, непередбачуваністю і багатою фантазією. Саме тому, щиро сподіваюся, що перший випуск журналу "Ней­ мовірні історії кохання", над яким працює наша дружна чоловіча команда, стане для вас найкращим другом і хорошим порадником. Адже ми точно знаємо, як дівчина повинна поводитись на першому побаченні, щоб сподобатись нам, ми можемо розповісти вам, з якими жінками ми ніколи не одружимось, і навіть готові поділитись таємницею, як стати для нас тією єдиною і неповторною, яку ми з ранку до вечора готові носити на руках. Заінтриговані? Повірте, попереду на вас чекає ще чимало найпотаємніших секретів, які допоможуть вам, нашим читачкам, підкорити серце коханого чоловіка і не наробити фатальних помилок! З найкращими побажаннями, Антон Макарський Неймовірні Історії Кохання №1/2011

Над номером працювали: Керівник проекту Юрій Шуплат

Редактор Мар’ян Швець

Більд-редактор Андрій Фадейчук

Технічний редактор Максим Голутовський

Дизайнер Остап Сопівник

А також ми вдячні за натхнення нашим чарівним колегам: Тетяні Шарміній Валерії Глушко Марічці Золотухіній Марічці Яцик Лесі Метельській Юлії Василенко Анні Соловйовій Висловлюємо подяку прес-службі Антона Макарського в Україні за надані фотоматеріали.

Від щирого серця

і важливий крок, це скріплення нашого союзу на небесах. Ми – люди віруючі і до цього ставимося дуже серйозно. Багато кого дивує, що ми повінчалися ще без штампу в паспорті. Але ми вінчалися у батюшки, який уже дуже довго спостерігав, як розвивалися ми і наші стосунки. Не розумію людей, які летять на острови і вінчаються за чужими законами. Вінчання – це не іграшка.

– Що вам найбільше подобається і не подобається в сімейному житті?

– Для мене сімейне життя – необхідність, і мені все подобається. Я досить довгий час жив одинаком, тож не можу сказати, що я безпорадний без жінки, і, до речі, я вмію по господарству робити все. Там, де я жив, я завжди міг прибрати, попрати за собою, приготувати яєчню, наприклад. Я дуже невибагливий у побуті. Зустрівшись з Вікою, я зрозумів, що нам важко одне без одного. Тому ми стали жити разом. Ось днями я їздив до Пітера, а вона – до мами в Білорусію. Я на зйомках працював і відчував порожнечу. Ми з Вікою разом – це надлюдина, яка складається з двох половинок. Є риси у Віки, які геть відсутні у мене. Людина, звісно, може жити і з однією рукою, але з двома зручніше. Так і у нас: одному важко, але разом – така гармонія, що можна світ перевернути догори дригом. Дуже рідко Віка отримує від мене дозвіл щось приготувати. Я не хочу, щоб вона витрачала дорогоцінний вільний час, стоячи на кухні. Краще в ресторані поїсти або замовити їжу – я всеїдний, а вдома краще провести час разом та відпочити. У шлюбі люди бояться втратити свободу, а ми з радістю весь вільний час проводимо разом. Деякі пари можуть спати на різних ліжках, а ми ні. Ми майже 12 років разом і "зростаємося" все більше і більше. Ми можемо, не розмовляючи, зрозуміти один одного і спілкуватися лише поглядами. На зустрічах, коли виходимо в "тусовку" – це навіть як гра, яка захоплює нас одне одним усе більше і більше.

– Вікторія хороша господиня? Балує вас кулінарними шедеврами? Яка ваша улюблена страва?

– Як я вже говорив, Віку до плити не пускаю. Вона дуже хороша госпо-

диня, готує смачно, чистюля, і взагалі вона завжди робить максимально все, щоб наш будинок був у чистоті. Затишок теж вона створює, у неї дуже добрий смак. Щодо їжі, то я справді всеїдний. До речі, дуже люблю сало. Побувати в Україні і не скуштувати сала і кров’янки – день прожитий даремно, я в цьому собі ніколи не відмовляю і взагалі обожнюю вашу їжу – смакота. За останні роки я дуже полюбив українську кухню.

– Як у вашій сім'ї розподілені родинні обов'язки? У вас є прислуга?

– Я противник рабовласницьких відносин (сміється – примітка автора). За будинком повинні стежити господарі. Віка в нас відповідальна за прибирання, а я частіше виконую чоловічі завдання: ось замінити лампочку – це до мене. У мене руки звідки треба, тільки знань деколи не вистачає. Якщо ламається щось серйозне, наприклад, пральна машинка або холодильник, краще викликати професіонала, а не лагодити електрику – щоб часом не вбило електричним струмом. У нас чисто, не влаштовуємо вечірок з погромом. Ось мені неприємно, коли сміття виносить жінка. Я краще сам це зроблю.

– Для вас у стосунках важливо домінувати, підкорятися чи зберігати нейтралітет?

– Для мене важливо тільки домінувати. Чоловік – голова сім'ї, всі рішення приймаю я, навіть ті, в яких я нічого не розумію. Дружина повинна пояснити чоловіку всі "за" і "проти", але рішення все одно за ним. Якщо неправильно поступає вона, винен я. Я дозволив своїй жінці неправильно вчинити. Над жінкою чоловік, над чоловіком Бог. Ти несеш відповідальність. Тому чоловік повинен завжди домінувати.

– Родинні пари по-різному проводять спільні вечори. У вас є свій алгоритм "ідеального вечора"?

– Алгоритму визначеного немає. Завжди по-різному виходить. Головне, дістатися додому після зйомок або концерту і заснути. Ой, пригадав, бувають зрідка вечори, коли ми разом граємо в нарди. Нам подарували старі нарди, яким 40 років. Коли дідусь мій приїжджав, я Віку навчив грати. Інколи вона просить з нею партію зіграти, правда, я завжди виграю.

5

– Якщо раптом ви сваритеся з Вікторією, в чому звинувачує вас дружина? Хто першим поступається?

– Буває, не сходимося в поглядах. Та, оскільки ми бажаємо одне одному тільки добра, ми не хочемо принижувати чи ображати одне одного – ми просто "голосно" розмовляємо. Причиною розбіжностей може бути що завгодно: немите горнятко, велика швидкість, моє ходіння по квартирі у взутті. Ці всі дрібниці забуваються. Буває, емоції зашкалюють. Але "дутися" одне на одного більше 5 хвилин не можемо. Відразу миримося. Можемо навіть розреготатися. Був випадок, я якось сильно гримнув по столу кулаком, а він склався вдвоє – у мене рука важка. Не пам'ятаю, через що це сталося, але опісля ми з Вікою переглянулися і довго реготали. Ми навіть забули, з чого почалася наша сварка.

– Були часи, коли Вікторія забезпечувала сім'ю, тепер це робите ви. Дружина не страждає від того, що їй довелося відмовитися від кар'єри?

– Був такий час, але зараз про жертви мови йти не може. Віка вже повернулася до кар'єри співачки. У березні відбувся її сольний концерт у Московському міжнародному будинку музики. Був аншлаг. Голос після операції відновився і став ще гарнішим. Їй необхідно співати. Я б ніколи не допустив, щоб кохана займалася тим, що їй не до душі. А їй дуже подобається музика і продюсерування. Я дуже радий, що їй вдається все це поєднувати.

– Яке найважче випробування в родинному житті вам довелося здолати? Хто підтримав вас у цей момент?

– Мені було важко перший рік. Все оточення моєї дружини говорило: "Навіщо тобі потрібний бідний і безробітний актор?" Я через це сильно комплексував. Було важко, але доля допомогла і наше вінчання допомогло. Треба віддати належне моїй дружині – в той період вона з багатьма порвала стосунки через те, що вони не сприйняли мене. Після того як я заспівав "BELLE", думка змінилася.

– Дайте, будь ласка, свій рецепт ідеальних взаємин.

– Кохання, кохання і ще раз кохання! Текст: Анжеліка Буркіна Фото: Архів А. Макарського Неймовірні Історії Кохання №1/2011

6 Тільки не для шлюбу

Яка вона – та єдина, у яку закохуєшся раз і назавжди? Якого кольору її очі, який тембр її голосу, яка у неї посмішка? Певен, кожен чоловік знає цю відповідь. Інтуїтивно… На рівні підсвідомості… Та коли чую чергові жіночі зітхання на тему "ну чому мені з мужчинами так не щастить?", починаю замислюватися: а й справді, чому? Не знаю, які там поради дають одна одній жінки з цього приводу, а особисто мені стало цікаво, чому насправді від деяких жінок ми біжимо стрімголов, навіть не оглядаючись. Що ж такого може утнути це чарівне створіння, щоб налякати нас, представників сильної статі? Виявляється, багато чого. І хоча кожна жінка особлива та неповторна, існують певні жіночі типи поведінки, які відлякують чоловіків, як ладан самі знаєте кого.

Примхлива королева

В

она приваблива, навіть дуже. Струнка, вихована, досвідчена – і це так лестить нашому чоловічому самолюбству. В неї такі манери… і це так збуджує… Але коли минає ота солодка пора перших побачень і пристрасних перших ночей, її наче підміняють. Вона прискіпується до кожного слова, вона іронічно коментує, причому іноді у вашій присутності, ваші вчинки і подарунки, вона при кожній можливості дає вам зрозуміти – вона королева, а ви за всіма параметрами до неї не дотягуєте, а тому мусите (і це саме прикре – МУСИТЕ!) змінитися заради неї. Як? Коли? В який бік? Хоча, насправді, її це не дуже цікавить. Це не ви її завоювали – це вона виявила таку ласку і собою осяяла ваше життя. І ваша задача тепер весь час "вибачатися", "намагатися", "дивувати", "розважати"… Цей довгий перелік,

Неймовірні Історії Кохання №1/2011

Тільки не для шлюбу

схожий більше на вирок, в кінці якого стоїть сургучева печатка. Звичайно, певний час ви терпите. А раптом і насправді з вами щось не так? А раптом оті всі Каті, Оксани, Марини, які були у захваті від вашого товариства, просто помилялися? А з нею – це вже зовсім інша історія, бо вона не жінка, вона – мрія. Але потім… потім ця гра набридає, і ви починаєте заглядатися на інших… Тих, які вміють цінувати чоловіків по-справжньому.

Приречена кохати

А

ле буває і навпаки. З першої миті вона дає зрозуміти, що саме на вас чекала все своє життя. З дня у день буде з’являтися безліч спогадів, віщих снів, прикмет, абсолютного збігу ваших гороскопів. І як не крути – ви її доля, точніше, вона ваша. Але це все лише початок. Вона, зауважте, не ви, весь час дарує якісь дрібнички, які мають нагадувати вам про неї, дзвонить щонайменше п’ять разів на добу, щоб упевнитися, чи все з вами гаразд, і вичавити з вас фальшиве зізнання, що "теж за нею скучили". Не встигли ви ще як слід розгледіти, хто вона і що там коїться у її жіночій голівці, а вас уже ведуть знайомитися з мамою. Та і цього виявляється недостатньо. Так, після заведеного обміну з "майбутньою тещею" квітами і цукерками з вашого боку і купою компліментів та оптимістичних сподівань з її боку, ви несподівано почуєте, що про "Вас" знають уже всі її родичі, навіть дуже далекі, а бабуся, втираючи хусточкою заплакані очі, схвально буде хитати головою: "Яка гарна пара!" Не дивно, що з отих, аж занадто теплих обіймів захочеться утекти, я би сказав, дременути, бо все це більше скидається на якусь пастку, куди тебе, молодого і недосвідченого, методично заманюють.

Нічого особливого

Т

рапляються випадки, коли наче і дівчина хороша, і в життя особливо не втручається: не перепитує про статки і перспективи кар’єрного зросту, не акцентує увагу на "колишніх", не телефонує посеред ночі із безглуздим "поговори зі

мною", не влаштовує сцен, коли ви повідомляєте, що "сьогодні не вийде, йду з друзями у спорт-бар дивитися футбол", і ще багато чого "не"… І вам це імпонує. Але настає момент, коли оця її стриманість починає вас насторожувати, а може, і дратувати. Якщо їй так байдуже, де ви сьогодні, то навіщо такі стосунки, яка у них перспектива? З іншого боку, може, її все оце насправді не влаштовує, але вона мовчить, бо… претензії висувати все-таки планує, але вже у ролі офіційної вашої половини. Продовжувати перелік запитань немає ніякого сенсу, тому що шукати відповіді на запитання – це до філософів, а чоловіки, як відомо, шукають жінку. І ви ідете. Так само тихо, як з друзями на футбол. Не сумнівайтеся, вона з розумінням поставиться до вашого рішення. А ви будете йти вулицею і міркувати, для чого змарновано стільки часу на відносини, про які і згадати нічого…

Не в міру відвертості

П

ісля таких стосунків, зазвичай, хочеться виру емоцій. І свідомо чи підсвідомо вас потягне у бік більш відвертої особи. Може так статися, що лише згодом ви почнете помічати, що вона частенько плутає невимушеність із вульгарністю. В ній немає нічого поганого – навпаки, з нею добре. Відверті сукні, короткі спіднички, високі підбори – все це лише підкреслює її привабливість, вона дотепна і щиро сміється з ваших жартів, на рівні із вами п’є коньяк або текілу, і зовсім не проти пригод еротичного характеру будь-де, та хоч у ліфті. Якийсь проміжок часу ви її будете виправдовувати, так само, як і себе, бо так хочеться перевести подих, отримати нові враження або просто "відірватися по повній". До того ж вона так витанцьовує разом з вами у нічному клубі, що навіть ді-джей схвильовано витирає спітніле чоло… І ви тим, звичайно, щасливі. До певного часу. А одного дня ви подумки погодитесь із чиїмось слушним висновком, що все, що занадто – це не здорово… і тихо щезнете без пояснень. Такі дівчата набридати дзвінками не будуть. Вони занадто впевнені у собі для таких безглуздих вчинків, як з’ясування стосунків по

7

телефону. На наступній же вечірці у її тенета попадеться хтось інший – і це для неї набагато важливіше, ніж те, чому ви вже тиждень не видзвонюєте і не з’являєтесь…

Причепа

Т

а, на жаль, не з усіма можна так легко попрощатися. Бо буває… ну, не зійшлися характерами, і всі це бачать, і вона це розуміє, і ви їй про це говорите вже всьоме, але… Вона зчиняє такий плач… або, ще гірше, якимось невідомим для вас чином (напевно, це гіпноз) примушує вас усе продовжувати: почати все з початку, дати їй іще один шанс і все таке інше. Йде час. Нічого, звісно, не змінюється. Відносини ваші як не складалися, так і не складаються, хоча вона і схудла, бо вам подобаються стрункі, і волосся наростила, бо це також вам подобається, і на йогу записалася, бо ви зауважили, що вона занадто емоційно на все реагує. Але, як і раніше, у вас немає ні спільних тем для розмов, ні спільних почуттів – почуття лише з її боку, та й то якісь перебільшено-маніакальні. І коли ж усе-таки у вас вистачає духу не піддаватися на оті плаксиві благання і врешті-решт дати їй зрозуміти, що все скінчено, починається кошмар, у якому, як стверджує вона, "ви самі винні". Вона телефонує на всі ваші телефони, закидає вашу сторінку в "Однокласниках" то щирими зізнаннями у коханні, то принизливими коментарями щодо вас як чоловіка, то приреченими проханнями повернутися, бо без вас вона не житиме. Вона вистежує вас після роботи, у кафе, з іншою, і щоразу влаштовує істерики. І весь той бедлам продовжується до того часу, поки вона не "прилипне" до чергової своєї жертви, яка, необачно витерши одного разу її сльози, унаслідує весь отой театр драми і комедії на підборах. Причин піти і більше не повертатися існує ще дуже багато, так само, як і причин бути поруч і не відпускати ані на хвилину. Бо врешті-решт чоловіки таки одружуються, і одружуються із коханими жінками. А це означає, що чоловікові насамперед потрібні почуття, справжні, не надумані, не перебільшені, не награні. Лише тоді не шкода проміняти свободу на тенета кохання. Неймовірні Історії Кохання №1/2011

8 Третій зайвий

Коханка МОГО чоловіка У неї карі з поволокою очі, повні вуста й попелясте, наче виткане з морських хвиль, волосся. Коли вона йде вулицею, чоловіки заворожено прикипають до неї поглядами, а жінки заздрісно констатують: гарна, сволота, – і зичать усього, чого можна побажати вкрай неприємній для себе особі. Вона – коханка мого чоловіка, і вже декілька років я мовчки мирюся з її незримою присутністю... Неймовірні Історії Кохання №1/2011

Третій зайвий

Мрії про батьківство

П

ро її існування я здогадалася одразу ж, як здогадується кожна жінка, яка добре знає свого чоловіка і вловлює найменші зміни чи симптоми його зради. Спочатку він приходить додому пізніше, ніж зазвичай, зі шлейфом ледь вловимих вишуканих парфумів на ідеально випрасуваних мною сорочках, провадить свій нескінченний монолог про чергову нараду чи абсурдне рішення шефа… Ви запитаєте, чому я мирилася з цим? Відповідь очевидна: я дуже кохала свого чоловіка. У нас була доволі гармонійна сім’я: Віктор працював архітектором, ми часто подорожували. Гадаю, ми могли б назвати себе справді щасливим подружжям, якби не одне "але": я не могла завагітніти. Віктор страшенно мріяв про сина, я теж, але... "Ви обоє цілковито здорові", – переконував мене один відомий київський професор, світило сучасної медицини, та зрозуміти, чому я не можу завагітніти, ніхто не міг. Я бачила, що Віктора дуже пригнічують ці невдачі, він часто замикається у собі й ігнорує мої спроби поговорити з ним. Так минав день за днем… У мого чоловіка на скронях з’явилася сивина, він повсякчас перебував то на семінарах, то у відрядженнях, а я з головою занурилася в побут: готувала, прибирала в кімнатах, шила одяг на замовлення. Увесь мій світ зімкнувся на обов’язках домогосподині, і це допомагало мені не впасти в цілковитий відчай і хоч трохи відволіктися від неприємних думок. Я змирилася з думкою про те, що в мого чоловіка є інша жінка, і вирішила, що лише час поставить усі крапки над "і" . Зчиняти скандали, влаштовувати допити – безглуздо. Піти від нього, грюкнувши дверима, – ще безглуздіше, бо ж кохаю…

Вона Одного дня хтось подзвонив у двері моєї квартири. Я відчинила їх… і заціпеніла від подиву: на порозі стояла… вона! Але як, як вона наважилася пе-

реступити двері НАШОГО помешкання, як вистачило нахабства дивитися мені у вічі?! Я була чудовою кравчинею, і під цим приводом вона до нас прийшла. Щоби поглянути на мене. Як на суперницю, як на дружину, в якої вона іноді "позичає" чоловіка. Незвана гостя не здогадувалася, що я про неї знаю. Що я знаю, хто вона і як виглядає – знайшла її фото в кишені пальта свого благовірного, до того ж декілька разів бачила за столиком у кав’ярні. Жінка з попелястоблакитним волоссям, від якого віяло холодом, упевнено переступила поріг квартири, окинула все оцінюючим поглядом, зупинила його на мені і, здається, була задоволена: середнього віку жінка у вицвілому халаті та розкуйовдженою зачіскою, з кількома глибокими зморшками біля вуст. Здається, навіть гидливо скривила губи, але мені це було байдуже. Ми трохи поспілкувалися, я зняла з неї мірки, а потім запропонувала кави. Ніхто навіть не здогадується про те, яких зусиль мені вартувало змусити себе разом із кавою не насипати до горнятка цієї зміюки отрути. Ми попрощалися, і тоді у мені щось наче зламалося. Я так само готувала їсти, прибирала, ходила по крамницях і усміхалася чоловіку, але все це відбувалося наче у сні. Одного ранку, прокинувшись, я зрозуміла, що більше не хочу ділити його ні з ким. Не хочу бути однією другою його життя, про що і написала у прощальному листі. Стримуючи сльози, що градом котилися по обличчі, я зібрала валізи і зачинила за собою двері. Тоді мені здавалося, що назавжди...

Повернення Віктора Я перебувала у цілковитому відчаї і ніяк не могла оговтатися від усього, що сталося, отож поїхала до своєї подруги і вирішила там на якийсь час оселитися, аби впорядкувати думки й подумати, як жити далі. А через кілька тижнів зрозуміла, що чекаю дитину… То був наче грім серед ясного неба – такий очікуваний і такий запізнілий подарунок долі. Я не тямила себе від радощів. "Зателефонуй йому", – радила подруга, але я навідріз відмовилася. Я не хотіла, аби щось затьмарило мого щастя, не хотіла вко-

9

тре відчувати біль зрадженої жінки, який щодня роз’їдав мене зсередини. Моя дитина жила в мені, я відчувала кожен її порух, кожен поштовх, я почувалася справді щасливою жінкою. Життя потроху налагоджувалося – я почала співпрацювати з відомим агентством мод, шила на замовлення одяг. Я пообіцяла собі, що моя дитина не матиме потреби ні в чому, я забезпечу їй гідне життя. Про Віктора намагалася не думати – мені було боляче згадувати про нього, про знайомство з тією, яка непроханою гостею увійшла в нашу родину. Одного дня, повертаючись із роботи, я раптом побачила Віктора біля під’їзду будинку – він чекав, нервово тупцюючи і викурюючи цигарку за цигаркою. Мене охопило таке сум’яття, що я розвернулась і швидкими кроками рушила геть. Та Віктор наздогнав мене. Я бачила, як тремтять у нього руки, як зблідло його обличчя… "Пробач, її більше ніколи не буде в нашому житті. Я кохаю лише тебе", – чоловік схопив мою руку, а в його очах було стільки ніжності й любові, що в ту мить я йому все пробачила. Так, пробачила, бо мене переповнювали зовсім інші емоції. І всміхаючись, я промовила таке довгоочікуване: "Знайомся: його зватимуть Віктор…" Ірина Р., 39 років

ЧОЛОВІЧА ДУМКА Віктор, маркетолог, 28 років Вислів "сивина в голову – біс у ребро" з’явився неспроста. Треба зізнатися, багато чоловіків у певному віці починають шукати нових емоцій. У когось справа не заходить далі від платонічного захоплення, хтось накоїть дурниць, а потім схаменеться, а дехто справді починає життя з "чистого аркуша". Гадаю, не варто усіх чоловіків міряти однією міркою – всі ми різні, і сімейні стосунки у кожного складаються порізному. Я вважаю, що в такій ситуації дуже багато залежить від позиції дружини – від її глибинної жіночої мудрості і бажання (або, навпаки, небажання) зберегти сім’ю. Неймовірні Історії Кохання №1/2011

10 Не кажи "ніколи"

Ф

ранцуженки кажуть: якщо болить голова, треба йти в перукарню. Мудрі жінки! Якби мені сказали, що зміна зачіски стане для мене зміною всього життя, дуже би здивувалася. Адже що тут такого – трохи насиченіший колір волосся. Але сталося так, як сталося.

Несподіване рішення Одного ранку я прокинулася трохи пізніше, ніж звичайно. Ну з ким не буває – не почула будильник, проігнорувала кішку, яка часто будить мене, вимагаючи сніданку. Було не до того – на роботі так завантажили, що спати лягла надто пізно. А точніше – надто рано – о п'ятій годині. Відкрила очі о дев'ятій. Їхати в офіс уже не було сенсу. Кому я там потрібна така змучена й сонна. Сил вистачило лише на те, щоб набрати номер секретарки й пробурмотати щось про сантехніка чи електрика, чи ще якісь побутові негаразди. Іра відреагувала з розумінням – попросила не перейматися й запевнила, що без проблем "відмаже" перед керівництвом. Так! Значить, у мене є цілий день на себе, кохану. Невидана розкіш останнім часом! Треба використати з найбільшою користю. Спершу – замінити десятихвилинний душ на ванну. В результаті я із задоволенням поніжилася в піні, загорнулася в пухнастий рушник і пішла робити каву. Нарешті почала відчувати себе жінкою, а не роботом, що запрограмований лише на одну функцію – працювати. Соня, моя кішка, не зчиняла галасу – тварина просто не звикла бачити хазяйку вдома о такій годині, вдовільнилася сухим кормом, що залежався в мисочці з вечора, і лише здивовано стежила очима за тим, як я пересуваюся від вікна до плити і назад. Їсти не дуже хотілося, хотілося свята! За­паливши сигарету, я задоволено глянула у вікно. Погоду важко було назвати приємною – падав дрібний дощик. Але мої наміри були рішучі, бажання пройтися не зникало навіть при погляді на дітей, що збилися в купку під "грибочком" на майданчику й без жодного задоволення прогулювали школу. Тож гайда! Неймовірні Історії Кохання №1/2011

Не кажи "ніколи"

Перестрибуючи через калюжі, я відчувала себе маленькою дівчинкою, абсолютно забувши, що зранку в дзеркалі на мене дивилася змучена й бліда жінка. Через кілька кварталів від дому запримітила нову перукарню. І як я раніше не зауважила її! Бажання постригтися виринуло з підсвідомості раптово.

– Доброго дня! Ви працюєте?

– Так, давай заходь, – пробубоніла мені молода, але дуже серйозна на вигляд жінка. Я зі здивуванням розглядала майстриню. Чому вона така сумна? Така неприязна? І раптом із жахом усвідомила, що і сама ще донині була така самісінька – буквально забула, коли посміхалася востаннє. Ні, так жити не можна!

– Пострижіть мене, будь ласка, коротко. І помалюйте. Ось! Вона здивовано підняла брови: – Дівчино, в тебе волосся довге, красиве, навіщо коротко?

– Не зуби, відросте! – запевнила її я, сподіваючись, що такий жарт трохи звеселить перукарку. Ну як можна довірити таку важливу справу, як стрижка, сумній людині?!

Несподівана зустріч За годину я вийшла на вулицю просто іншою людиною – кучеряве й пухнасте від природи волосся, позбавлене зайвої довжини, весело стирчало на всі боки. Довершував композицію приємний карамельний колір – щось середнє між ірисом "Киць-Киць" і апельсиновим лікером. Трошки легковажно, як на двадцять сім років, але мені подобалося. Захотілося поділитися радістю ще з кимось. Але ж усі подруги на роботі або виховують дітей, а про власне особисте життя я давно забула – останній "актуальний коханець" зник з горизонту ще місяць тому, заявивши, що йому набридло бачити мене по півгодини на тиждень. Робота – всі мої сили й бажання були віддані їй. Адже мені подобалося те, чим займалася. Стоп! Як я могла забути, що Марина, моя колишня однокласниця, вже майже місяць вимагала зустрічі! Дівчина вийшла в декрет, до пологів було ще кілька місяців, тож вона часто не мала чим зайнятися, поки чоловік був на роботі.

– Алло!

– Так-так, це я, не дивуйся! Привіт, люба. Маєш годинку?

– Ну-у, – протягнула невпевнено вона, – наче маю. А що, ти звільнилася з роботи?

– Та ні, ти що, просто прогулюю. Нагло!

– Гм, ну, нарешті! Тоді давай за годину в "Марципані".

– Нема питань! Дякую! – я вже переходила на інший бік вулиці, прямуючи до нашого улюбленого кафе. Нічого, що доведеться годину чекати. Буде час посидіти, зібратися з думками. У залі було пусто – середина робочого дня, тож бажаючих випити кави чи перекусити не спостерігалося. Май-

11

кує товариства. Точніше – світлої голови, – він засміявся. – А ваша руда, що теж непогано! Я сіла поруч і невпевнено підняла очі. Мені справді було соромно за те, що не поїхала в офіс. Але Дмитро Васильович, здається, навіть наміру не мав мені докоряти. Спочатку він запитався моєї думки стосовно того, що було на екрані комп'ютера, потім рішуче закрив його і… почав говорити про те, що не в роботі щастя. Про те, як утомився, про те, як хоче кардинально змінити життя… Марини в той день я так і не дочекалась. У той самий час, як подруга прийшла в кафе, ми з Дмитром уже були в аеропорту…

Захотілося поділитися радістю ще з кимось. Але ж Ніколи не кажи "ніколи"! усі подруги на роботі або – Алло! Алло! Олю! Ти де пропала? Що сталося? Чому не прийшла? виховують дітей, а про Чому вимкнула телефон? – кричала власне особисте життя я мені в трубку Марина. А поруч шумів і галасував славетний стамбульський давно забула – останній Гранд-базар. – Що? Що? Погодувати Соньку? Так, ключі маю... Ну ти й "актуальний коханець" утнула, подруго люба! зник з горизонту ще міЗрозуміти роздратування Марини було легко. Мало того, що їй довелосяць тому, заявивши, що ся годину чекати мене в кафе, а пойому набридло бачити тім до самого вечора обдзвонювати знайомих, то ще й коли я нарешті мене по півгодини на тиж- всіх "знайшлася", то замість вибачення подень. Робота – всі мої сили просила погодувати мою бідолашну яка залишилася без хазяйки й бажання були віддані їй. кицьку, на цілий тиждень. А ми з Дмитром... тепер уже проАдже мені подобалося те, сто Дмитром, радісно вибирали рахатчим займалася. лукум, халву й нугу просто під ясним

же. Лише в кутку майоріла сутула фігура якогось чоловіка, що старанно вичитував щось на екрані ноутбука. Я безпардонно попростувала до сусіднього столика й почала видивлятися, що ж він читає. Так! Знайомий інтерфейс... Та це ж... Це ж моя остання розробка для нашого сайту! Боже мій милий, це ж Дмитро, шеф! Треба було тікати. Але пізно.

– Дівчино, ви не образитеся, якщо я пригощу вас кавою? У вас така чарівна посмішка.

– Ну, можна, – невпевнено прошепотіла я, гарячково намагаючись зрозуміти, чому він не звертається до мене на ім'я. Невже такий заклопотаний, що не впізнав?

– Сідайте, будь ласка, мені так бра-

небом давнього Константинополя, славетного Стамбула. Правда, спостерігали ми його крізь мою блакитну парасольку... Життя нам здавалося саме таким солодким і приємним, як і має бути в людей з волоссям кольору карамелі. Так, мій шеф теж був рудим. Правда, від природи. І як я раніше того не помічала! Робота, все робота.

– Невже ти мене не впізнав тоді, в кафе?

– Впізнав, звичайно. Але скажи, хіба ти згодилася би поїхати зі мною кудись, якби почав із догани за прогул?

– Я ні. Ніколи!

– Ось і маєш, люба. Ніколи не кажи "ніколи"! Адже ми – тут! І ми щасливі. Правда? Ольга В., 28 років Неймовірні Історії Кохання №1/2011

14 Вибрики долі

Ц

ей день був одним з найспекотніших днів цього літа. Здавалось, виснажлива спека досягла свого апогею – сонце безжально смажило все довкола. У місті не було чим дихати, трава вигоріла, дерева потьмяніли, квіти засохли. Повітря було таким розпеченим, що, здавалось, обпалювало легені. Люди, змушені ходити по вулицях, були практично роздягнені, пересуватися було важко, та й узагалі складалося враження, що вага тіла збільшилась, як мінімум, на 20 кілограмів. І в цей день Яна пливла, наче невагома хмаринка. Вона йшла, не відчуваючи ні пекучого сонця, ні розпеченого повітря, не помічала, як тоненькі підбори босоніжок занурюються в асфальт. У дівчини був важливий день, такий, який можна порівняти з тим, коли точно знаєш, що за якихось 10 хвилин ти триматимеш у своїх руках Жар-Птицю. Так, легкою ходою, майже пурхаючи, вона йшла у туристичне агентство, де її повинен чекати Вадим, вони виберуть місце відпочинку і поїдуть на море, на цілий тиждень – відпочивати. Вони будуть поруч, разом усі ці дні, і ніхто не буде їм заважати. Літаючи у хмарах, дівчина раптом відчула, що не може йти – її підбора застрягла у невеликій тріщині тротуару. Неймовірні Історії Кохання №1/2011

– Давайте, я вам допоможу? – почула Яна голос чоловіка. І відразу ж відчула, як хтось злегка торкнувся її ноги і швидко звільнив її з "пастки".

– Дякую, – відповіла дівчина і, навіть добре не розгледівши свого рятівника, пішла далі.

– Добрий день! – сказала Яна, зайшовши у турагентство, привітній дівчині-менеджеру. Вона оглянула приміщення, але Вадима не побачила, хоч усього лиш годину тому він сказав, що буде її тут чекати.

– Ви Яна? – запитала менеджер.

– Так, – здивувалась дівчина.

– Вадим попередив, що ви прийдете і просив передати вам путівку, – так само привітно посміхаючись, відповіла дівчина.

– А де сам Вадим? Він уже обрав готель? – ще більше здивувалась Яна.

– Йому потрібно було терміново поїхати, тому ми з ним усе оформили, а вам залишається тільки поставити свій підпис у документі і забрати свою путівку.

– Мою путівку? А Вадим уже забрав свою путівку? – Яна відчула, що Жар-Птиця майнула крильми у неї перед обличчям і полетіла.

– Ні. Він замовив тільки одну путівку для вас. Ось, дивіться.

– Я на кілька хвилин вийду, а потім ми продовжимо розмову, – спробувала

посміхнутись Яна.

– Вадим! Що це означає? – намагаючись говорити спокійно, запитала дівчина у свого коханого по телефону.

– Яночко, я не поїду з тобою. Вибач. Розумієш, Юля якось здогадалася про нас і влаштувала скандал. Довелось відмовитись від відпустки. Ти їдь сама, відпочинь, не марнувати ж тобі відпустку! – відповів Вадим.

– Ти жартуєш? Коли ж ти нарешті визначишся? Ти ж мені обіцяв!

– Яно, давай пізніше. Зараз не найкращий момент. І взагалі, що ви мені всі влаштовуєте істерики?

– Я не всі, коханий! Ти ж мені щодня зізнаєшся у коханні і кажеш, що жити без мене не можеш!

– Все. Забери путівку. Ти їдеш у Судак сьогодні ввечері. Відпочивай і повертайся доброю! І Вадим вимкнув телефон. Дівчина раптово відчула важкість у всьому тілі. Думки плутались. Хотілося плюнути на все і піти додому. Але вона вчасно зупинилася. Адже він має рацію! Не марнувати ж мені відпустку! Поїду сама, хоч у морі покупаюсь. Я вже 4 роки нікуди не їздила, кар’єру будувала. І нічого не побудувала, тільки даремно від відпочинку відмовлялася. Яна повернулася в офіс агентства, забрала свою путівку і квиток на поїзд.

Вибрики долі

Бетмен Йдучи по вулиці, дівчина раптом всім тілом відчула, яка нестерпна спека була на вулиці. Але ж якихось 15 хвилин тому вона цього не помічала. Тепер їй було важко дихати, волосся прилипло до шиї, але найгірше було те, що підбори постійно застрягали в асфальті. Зайшовши у перехід, Яна купила собі води, дотулила холодну пляшку до пульсуючої скроні. Не помічаючи нічого, вона почала спускатися до станції метро на ескалаторі. І знову відчула, що дурнувата підбора застрягла, цього разу у сходинці ескалатора. Яну охопила паніка, вона намагалася вивільнитися, але їй це не вдавалося. І знову вона почула голос: – Це знову ви? – і вже звичним рухом руки незнайомець допоміг їй звільнитися.

– Дякую. Ви Бетмен? – зіронізувала Яна. Зараз вона готова була накинутись на кого завгодно, тільки б зірвати свою злість.

– Чому відразу Бетмен? – розсміявся хлопець. Це був звичайнісінький парубок, нічого особливого в його зовнішності не було, нічого, що могло б примусити Яну зацікавитися ним.

– Добре, Бетмен, мені вже час! – і дівчина пішла. ...Потрапивши додому, Яна вирішила прийняти душ. Стоячи під прохолодною водою, вона плакала. Як легко розбити мрію! Ось вона у тебе є, а тепер її нема. І тільки уламки боляче ріжуть. Дівчина знала, що вона всього лиш захоплення для Вадима, проте десь глибоко у серці жевріла надія на те, що вони приречені бути разом. І спільна подорож до моря була для неї дуже важливою, Яна збиралась влаштувати йому такий відпочинок, щоб він уже й дихати без неї не зміг, а тут...

Новий "старий" знайомий. Повернення Жар-Птиці ...Наступного ранку Яна вже оселилася у номері-люкс на березі моря. На душі було так само важко, але після вранішнього купання у морі вона змогла зняти фізичну втому, яка

накопичилась у задушливому місті. Ввечері Яна вирішила пройтися по набережній. Вона одягла білу легку сукню, босоніжки на підборах, крапнула крапельку парфумів на зап’ястя, нанесла блиск на губи і вийшла на прогулянку. Розглядаючи відпочива-

Яночко, я не поїду з тобою. Вибач. Розумієш, Юля якось здогадалася про нас і влаштувала скандал. Довелось відмовитись від відпустки. Ти їдь сама, відпочинь, не марнувати ж тобі відпустку! ючих, вдивляючись у спокійну гладь моря, зупиняючи погляд на горах, дівчина повільно йшла тротуаром. І знову її підбора застрягла, цього разу між плитками, якими була викладена доріжка.

– А ось і я! – Яна не повірила, що вона це почула. І легкий доторк до її ноги знову вивільнив її з полону. – Бог любить трійцю! Час нам уже й познайомитися!

– Та я вас уже й так знаю. Ви Бетмен. А мене звати Яна, – посміхнулась дівчина. Це був той самий хлопець, який учора їй допомагав. Це ж треба, яка все-таки Земля кругла.

– Я Олег! – розсміявся парубок, і дівчина відразу ж зрозуміла, що він не проти познайомитися ближче. ...З новим знайомим, який так вчасно з'являвся, щоб допомогти їй, Яна провела решту вечора. Хлопчина хоч і не відрізнявся яскравою зовнішністю, але байки розповідав управно. Та й почуття гумору у нього було таке, що дівчина практично увесь час сміялася. Після посиденьок у кафе Олег провів Яну до готелю і запросив завтра разом піти на пляж.

– Яно, як відпочивається? – запитав Вадим, зателефонувавши о першій годині ночі.

– Могло б бути й краще, але непогано, – відповіла вона.

– З Олегом познайомилась? Яна затамувала подих і намагалась зрозуміти, що відбувається.

15

– Нам з тобою потрібно розлучитись. Я сподіваюсь, що ти не будеш заважати моєму сімейному життю. А щоб ти швидше мене забула, я попросив знайомого скласти тобі компанію. Ти йому давно подобаєшся. Олег хороша людина, краща, ніж я. Ну, щасти тобі, Яночко! – і Вадим вимкнув телефон. ...Вранці дівчина вийшла з готелю і гордо пройшла повз Олега, який уже на неї чекав. Непотрібен їй такий роман! Теж мені, свахи знайшлися. Але раптом вона спіткнулася і впала. Хлопець підійшов і допоміг їй піднятися.

– Я тепер зобов’язаний тебе усюди супроводжувати. Ти ж небезпечна сама для себе! – розсміявся він.

– Я так не думаю. Краще тобі взагалі за мною не ходити. Ненавиджу всю вашу компанію.

– Даремно ти так. Я давно тебе помітив. Знаю, що Вадим морочив тобі голову, але я до тебе ставлюся інакше. Ходімо на пляж. Розтираючи забите коліно, Яна пошкутильгала за своїм рятівником. ...Через 5 днів, які дівчина провела у Судаку, вона вже не уявляла свого відпочинку без Олега. Курортний роман почався у той самий день, коли вона хотіла його завершити. Це був початок тих стосунків, які вона хотіла збудувати з Вадимом. Але цього разу все складалося значно вдаліше, хоча б тому, що Олег не був одруженим... Яна К., 28 років

ЧОЛОВІЧА ДУМКА Максим, соціолог, 22 роки. В однієї моєї знайомої була подібна ситуація: її наче ненавмисно переслідував залицяльник, який мав допомогти їй забути про колишнього. Йому це вдалося – вона захопилась, вони почали зустрічатись... І хоч їхній роман тривав недовго, все ж вони обоє отримали те, чого так хотіли до того: він – близькість з нею, а вона – звільнення від гіркоти і болю. Мабуть, це своєрідні ліки, які діють значно краще, ніж уславлений час... Неймовірні Історії Кохання №1/2011

Афродизіаки, які ми вживаємо з їжею, покликані підвищувати загальний тонус нашого організму, позбавляти від депресії, зберігати молодість і здоров'я і, що найголовніше, позитивно впливати на сексуальність. Проте дуже важливу роль на те, як подіють на нас афродизіаки, відіграє настрій, з яким вони готуються, а також їхня кількість. І тут уже треба бути обережним, бо один і той самий продукт у різних кількостях може і тонізувати, і розслабляти, пригнічуючи збудження. Тож "не передавайте куті меду", а в цілому готуйте на здоров'я і насолоджуйтеся смачними "романтичними" стравами.

Поцілунок пристрасті

16 Смак бажання

Неймовірні Історії Кохання №1/2011

Вирізка з фаршированим чорносливом Складники: 500 г вирізки (телячої або свинячої), 1-2 цибулини, 50 г вершкового масла, 50 г вершків, 100 мл білого вина, 150 г чорносливу без кісточок, 100 г грецьких горіхів, 1/2 ч. л. карі, 2 ч. л. тертого кореня імбиру, 1 ч. л. меду, зелень петрушки, мелений чорний перець і сіль за смаком. Вирізку промити, відбити, порізати невеликими шматками, поперчити, посолити і протушкувати з дрібно нарізаною цибулею у розігрітому вершковому маслі. Чорнослив нафарширувати шматочками грецьких горіхів. Вершки змішати з карі, потертим коренем імбиру, сіллю і чайною ложкою меду. М’ясо полити вином, додати чорнослив, вершки і тушкувати до готовності. Готову страву посипати петрушкою. На гарнір можна подати рис або відварену картоплю, политу м'ясним соусом.

Корінь селери з помідорами Складники: 500 г кореня селери, 2 помідори, 3 ст. л. оливкової олії, 2 ст. л. сметани, 1 ч. л. борошна, 1 ч. л. цукру, зелень петрушки, сіль. Помідори почистити від шкірки, порізати кубиками. Селеру почистити, порізати кубиками й обсмажити в олії, додати помідори, посипати борошном, посолити, додати цукор і тушкувати до готовності. У готову страву додати сметану і зелень петрушки.

Спаржа "Спокуса" Складники: 500 г спаржі, 3 яєчні жовтки, 150 г вершкового масла, 1 ч. л. лимонного соку, сіль і спеції за смаком. Спаржу промити, зв’язати по 8-10 стеблин у пучки й обережно опустити у каструлю з киплячою підсоленою водою (взагалі, спаржу краще готувати у високій вузькій каструлі, так, щоб корінці проварювались, а вершечки доходили на пару). Готувати спаржу 5 хв. Обережно вийняти спаржу з каструлі з окропом і занурити у воду з льодом, тоді вона збереже колір, смак і вітаміни. Зробити соус: яєчні жовтки, постійно помішуючи, розігріти на паровій

бані. Тонкою цівкою влити у жовтки розтоплене вершкове масло, додати лимонний сік, сіль, розмішати і зняти з вогню. Готову спаржу викласти на тарілку і полити соусом.

Салат із фініків і мандаринів Складники: 3 мандарини, 10 фініків без кісточок, 1 яблуко, 200 мл грейпфрутового соку, 50 мл води, шматочок кореня імбиру (2 см), невеличкий пучок м’яти. Мандарини почистити від шкірки і кісточок, м’якоть нарізати великими кубиками. Фініки нарізати кружальцями. Яблуко почистити від шкірки, розрізати на четвертинки, видалити серцевину, нарізати тонкими дольками. Імбир почистити і подрібнити. М’яту промити, обсушити. У невеликій сковорідці закип’ятити воду, додати імбир і проварити протягом 5 хвилин. Влити грейпфрутовий сік, додати м'яту, зменшити вогонь і готувати протягом 10 хвилин. Процідити. Змішати у салатниці нарізані мандарини, фініки і яблуко, заправити м’ятно-імбирним соусом.

"Любов і цукерки" Складники: 12 шт. кураги, 12 зерен мигдалю, чорний шоколад, цукрова пудра. Курагу промити (вона, до речі, повинна бути доволі крупною, щоб вмістити горіх). Шоколад розтопити на водяній бані. Горіхи вмочити в шоколад, викласти на просочений маслом чи олією папір або ж на вологу дерев'яну дошку. Коли горіхи обсохнуть, начинити ними курагу. Обваляти курагу у цукровій пудрі й викласти готові цукерки на гарну тарілку.

"Бейліз" з бананами" Складники: 100 г м'яких ірисок, 250 мл лікеру "Бейліз", 140 г шоколадного або горіхового кексу, 2 середні банани, 2 ч. л. дрібно меленої кави, 200 г вершків (33% жирності), 25 г тертого темного шоколаду. У каструльку викласти іриски, влити 4 ст. ложки лікеру і, постійно помішуючи, прогрівати на слабкому вогні, не доводячи до кипіння, доки

Смак бажання

17

не розчиняться іриски. Додати 2 ст. ложки вершків, перемішати і зняти з вогню. Кекс розрізати на кубики розміром 2 см. У 4 бокали викласти по декілька шматочків кексу, трішки притиснути, влити у кожен бокал по 2 ст. ложки лікеру. Банани почистити, нарізати тонкими кружальцями і викласти на шматочки кексу у бокали. Полити десерт соусом з карамеллю. Вершки збити із залишками лікеру до утворення пишної піни, додати каву і продовжувати збивати. Вилити збиті вершки у бокали. Зверху посипати тертим шоколадом.

Медовий грог Складники: 1 л яблучного соку або сидру, 250 мл світлого рому, 1/4 склянки меду, 2 ст. ложки вершкового масла, 1/4 ч. ложки тертого мускатного горіха, кориця за смаком. У каструлі змішати всі інгредієнти, окрім рому. Довести до кипіння і кип’ятити на середньому вогні 5-7 хвилин. Зняти з вогню, додати ром і розлити у прозорі чашки.

Шоколадний "коник" Складники: 1 склянка міцної холодної кави, 1 склянка шоколадного морозива, 60 г білого м’ятного лікеру, 2 гілочки свіжої м’яти для прикрашання. Змішати всі компоненти і збити міксером на невеликій швидкості. Розлити у фужери для шампанського, прикрасити гілочками м’яти.

Кава з кардамоном Змішати одну ложку кави й одну ложку кардамону і варити як звичайну каву. Молоко і цукор додавайте за смаком.

Женьшеневий чай з імбиром і солодцем (лакрицею) Усі інгредієнти (по одній столовій ложці) змішати, залити двома склянками води, закип’ятити і дати настоятись. Відвар процідити, підсолодити медом чи цукром за смаком.

Качка з шавлією та імбиром Складники: 1 розібрана тушка качки вагою 1,5-2 кг, 250 г ім­ биру, 4 зубці часнику, 2 цибулини, 100 мл солодкого червоного вина, 1 морквина, 1 стеблина селери, 1 ст. л. оливкової олії, 1 пучок петрушки, сушена шавлія, сіль, перець мелений, перець горошком, по одній гілочці петрушки, м’яти і базиліку, суміш спецій "Прованські трави". Розтерти у ступі перець горошком зі жменею солі і натерти цією сумішшю тушку качки ззовні і зсередини. Половину імбиру натерти на дрібній тертці. Розтерти у ступці жменьку шавлії, 2 зубці часнику і натертий імбир. Одну цибулину нарізати півкільцями і перемішати з шавлією й імбиром. Начинити качку цією масою, поставити у розігріту до температури 180°С духовку і запікати. Приблизно через півгодини качку перевернути і злити жир, який назбирається у деко. Ще через 30 хвилин знову перевернути качку і злити жир. Зменшити температуру у духовці до 150°С і запікати ще 1,5-2 години. Зварити з цибулини, морквини, селери, 2 зубців часнику і пучка петрушки бульйон. Коли закипить, посолити за смаком і додати дрібку "Прованських трав". Влити готовий бульйон у велику сковорідку, вийняти з качки начинку, викласти її до бульйону, додати 100 мл вина і поварити протягом 10 хвилин. Процідити соус крізь сито. Імбир, що залишився, нарізати тонкими шматочками й обсмажити на оливковій олії разом з листочками м’яти, петрушки і базиліку. Перед подаванням качку прикрасити обсмаженими листочками зелені й імбиру. Подавати до столу з соусом. Неймовірні Історії Кохання №1/2011

18 Найпрекрасніші найжахливіші дні

Грецький рай Т

анина мама вже давно працювала в Греції. Вона часто передавала гроші, але приїжджала тільки декілька разів на рік. І дівчина завжди сумувала за своєю матусею. Та ось нарешті її мрія здійснилась – мама запросила Таню в гості до себе на цілий місяць! Тетянка все чекала, коли ж літак приземлиться? Їй так цікаво було подивитися на країну, про яку вона стільки чула. В аеропорту дівчина одразу помітила маму. "Танюшо! – закричала та.

– Як же я за тобою скучила!" Вона легко підхопила сумки, і вони попрямували до виходу. "Мамо, мені так

все цікаво, – щебетала донька. – А де ти живеш? Знімаєш квартиру?" Мама тільки загадково посміхнулася: "Ось приїдемо і побачиш". Таксі їхало містом, а Тетяна все крутила головою в різні боки, розглядаючи будинки, вулиці, перехожих. Усе було таке нове і незвичне. Нарешті машина зупинилася біля величезних воріт. Таня вийшла і побачила будинок з басейном, альтанками і великою зеленою галявиною. "Нічого собі! Яка краса! Це ти тут живеш?" – Тетянчині очі округлилися від здивування. Мама розсміялася: "Так. Ось тут і живу. Але тільки будинок, звичайно, не мій, а господаря. Я в нього працюю і живу одночасно. Будинок

величезний, кімнат багато, так що всім є де розміститися. І у тебе буде окрема кімната. Господаря я вже попередила". Кімната дівчини виявилася затишною і гарною, з великими вікнами, які виходили в сад. Мама залишила Таню розбирати речі, а сама взялася до роботи. Все-таки вона була там лише прислугою.

Чарівний садівник Трохи відпочивши від перельоту, дівчина вийшла на подвір'я. Їй здавалося, що це сон. Лише по телевізору вона бачила такі шикарні особняки, тому зовсім не здивувалася, коли побачила молодого хлопця, який обрізав кущі. "Ось і садівник", – вирішила вона. Хлопець помітив дівчину і посміхнувся. Він їй щось сказав, але вона нічого не зрозуміла. "Так це ти донька Хелен, яка повинна була сьогодні приїхати?" – повторив він своє питання гарною англійською. Таня ствердно кивнула. "А ти садівник?" – запитала вона. Хлопець розсміявся: "Так. Я тут працюю". Він зірвав троянду і простягнув Тані: "Це тобі. Ти така ж красива, як і ця троянда!" Дівчина почервоніла, але квітку взяла. Хлопець продовжував уважно її розглядати, а дівчина, зніяковівши, вирішила, що краще повернутися в будинок. Мама якраз витирала пил, коли помітила доньку: "Як прогулянка? Сад сподобався?" "Так, – відповіла та. – Навіть із садівником познайомилася". Мама здивовано глянула на дочку: "З Георгісом, напевно?" "Точно. З ним", – підтвердила Таня і пішла до своєї кімнати. З вікна стала спостерігати, як хлопець працює в саду. Він їй сподобався з першого погляду: гарний, високий, а яка в нього усмішка! Таня лише мрійливо зітхнула.

Нічні прогулянки Тільки-но на небі з'явився місяць, і весь сад охопили сутінки, як дівчина Неймовірні Історії Кохання №1/2011

Найпрекрасніші найжахливіші дні

19

"Шановні пасажири! Вітаємо вас на борту нашого авіалайнера", – почулося з динаміків. Таня вмостилася зручніше, закрила очі і спробувала розслабитися. Але розслабитись не вдавалося. Ще б пак! Адже вона вперше не тільки летить літаком, а і побуває за кордоном. Від хвилювання у дівчини перехоплювало подих, а життя здавалось неймовірно прекрасним. почула легкий стукіт у вікно. Вона завмерла. Стук повторився. "Таню, ти спиш?" – це був голос Георгіса. Дівчина аж затремтіла від хвилювання. Вона визирнула у вікно. Георгіс стояв в саду, тримаючи в руках ще одну троянду: "Це тобі". "Спасибі", – Таня посміхнулася, а Георгіс не відступав: "Стрибай з вікна, підемо погуляємо в саду". Дівчина тільки протерла очі: "Я боюся". "Не бійся, – засміявся хлопець, – тут не високо. Я тобі допоможу". Подумавши, що їй нічого боятися в гостях, вона погодилася. Георгіс вхопив Таню за руки і допоміг їй зіскочити з вікна. Вони йшли по нічному саду і тихо розмовляли. Вона розповідала про свою рідну країну, про друзів і своє життя. Уважно слухала Георгіса. Молоді люди опам'ятались, лише коли помітили, що ось-ось почне сходити сонце. З цього часу так і повелося. Вдень дівчина гуляла містом, допомагала мамі з прибиранням, а пізно ввечері лунав тихий стук у вікно, і Таня стрибала у сильні обійми Георгіса.

Я люблю тебе… Одногу разу дівчина поскаржилася Георгісу, що вже минуло кілька тижнів і зовсім скоро їй доведеться їхати, а вона так нічого і не побачила в Греції і часто нудьгує в цьому величезному будинку. Хлопець трохи подумав і вивіз з гаража мотоцикл. Вони мчали нічним містом, Тетяна міцно обіймала Георгіса і мріяла, щоб ця мить ніколи не закінчувалася. Нарешті вони пригальмували біля нічного клубу. Георгіс узяв Таню за руку і повів до залу. Зазвучала повільна романтична мелодія. Вони танцювали, Георгіс дивився їй в очі і тихо говорив: "Ти така красива. І дуже мені подобаєшся". Від цих слів у дівчини запаморочилось у голові, здавалося, підлога пливе у неї під ногами. "Я люблю тебе", – раптом сказала вона. Сказала і злякалася. Навіщо вона це зробила? Може, він посміється над

нею? Але Георгіс тільки посміхнувся: "А я тебе", – відповів він, ніжно поцілувавши дівчину. Їм здавалося, в той момент час зупинився, музика замовкла, і на світі нікого немає. Тільки вони двоє… Вранці Тетяна побачила на підвіконні букет троянд і записку: "Я люблю тебе". Дівчина вдихнула аромат квітів, сховала записку і мрійливо посміхнулася. Ніколи ще її серце не переповнювало стільки любові і ніжності.

Розбиті ілюзії ...Того дня в будинку панувало велике пожвавлення. Мама попросила Таню допомогти їй, адже господар будинку організував звану вечерю. Таня слухала, як усі обговорювали головну подію – майбутні заручини сина господаря, на честь чого і організовувалось свято. Поступово будинок наповнювали гості, чути було музику, радісний сміх. А Таня все заглядала в хол, так їй кортіло побачити винуватців події, а особливо таємничого сина господаря, якого вона ще жодного разу не бачила. Раптом вона побачила Георгіса. Вдягнений у дорогий костюм, він про щось розмовляв з гостями.

– Ех, який ж вродливий Георгіс, – біля неї стояла кухарка Маша.

– А хто це такий? – запитала Таня із завмиранням серця.

– Син господаря. Ти його, напевно, бачила, він часто в саду працює.

– Я думала, це садівник, – прошепотіла вона.

– Ні, Георгіс і близько садівника не підпустить. Сад – його велика пристрасть. У той момент Таня побачила, як Георгіс дбайливо бере свою наречену за руку, як шепоче їй щось на вухо. Очі дівчини наповнилися слізьми. За одну мить усі її мрії і сподівання розлетілись, як картковий будиночок. А вона, дурепа, ще в коханні йому зізналася! Дівчина, ковтаючи сльози, побігла у свою кімнату…

Серед ночі, як завжди, її розбудив стукіт у вікно, Таня виглянула й побачила усміхненого Георгіоса. "Привіт", – тихо промовив він. "Чому, чому ти мені збрехав, що ти простий садівник?

– Танин крик душили сльози. – Чому ти не сказав, що в тебе є наречена? Вирішив побавитись з дочкою служниці? Іди звідси і не приходь більше! І забери свої безглузді квіти!" – вона жбурнула троянди в обличчя хлопцеві, зачинила вікно і знову розплакалась. Коли дівчина заспокоїлася, вона побачила, що в саду вже нікого немає, і тільки розсипані троянди валяються під вікном.

Не виганяй мене "Шановні пасажири! Вітаємо вас на борту нашого авіалайнера", – знову почулось з динаміків. Таня сиділа в літаку і гірко плакала. Життя вже не здавалось таким чудовим, як ще місяць тому. Літак набирав висоту, несучи дівчину і від Георгіса, і від найпрекрасніших, і найжахливіших днів у її житті. Вона повернулася додому, розпакувала валізу і помітила записку, яку залишив їй Георгіс у букеті троянд. "Я люблю тебе"... Зрадницькі сльози знову з’явились на очах … Минув майже місяць. Одного ранку, коли сонце ось тільки-но почало виринати з-за обрію, в її квартирі пролунав дзвінок у двері. Дівчина відчинила і побачила величезний букет троянд. Вона підняла здивовані очі… Георгіс! "Ти така красива. Як і ці троянди, – тихо мовив він. – Не виганяй мене. Коли ти поїхала, я зрозумів, що не зможу без тебе жити. Я розірвав заручини. Я так довго шукав тебе". "А я тебе", – тільки й прошепотіла Тетяна. Георгіс засміявся, підняв дівчину на руки і закрутив по кімнаті. "Я кохаю тебе. Кохаю, кохаю, кохаю", – тільки й повторював він. Анна Т., 25 років Неймовірні Історії Кохання №1/2011

20 Поради бувалого

Перше побачення:

гра за правилами

У дверях хтось шкрібся, наче злодій, відчайдушно намагаючись поцілити ключем у шпарину. Леська, подумав я, знову прилетіла стрімголов, і підвівся, щоб відчинити їй двері. Сестра почула мої кроки і ще з-за дверей почала радісно вигукувати: – Максе, це сталося! Єєєєс! Вона влетіла до кімнати, наче вихор. Покидала речі на підлозі і стрибала довкола мене, вигукуючи і приспівуючи ім’я якогось Павлика, який нарешті звернув на неї увагу. Потім Неймовірні Історії Кохання №1/2011

вона зачинилася у своїй кімнаті і почала обдзвонювати усіх подружок. Я приречено зітхнув. Що поробиш – молодша сестра. Першокурсниця. І цим усе пояснюється – перші поцілунки, перше кохання, перші побачення… А мені чомусь пригадалися усі мої перші побачення, яких було достатньо для того, щоб написати про це товстезну книгу спогадів із доречними порадами для жінок. Адже лише чоловік точно знає, чого жінкам ні в якому разі не варто робити на першому побаченні. Усміхаючись від таких думок, я пригадав одне з перших своїх побачень. Її звали Наталя. Цікава особа. Пам’ятаю, я запросив її до ресторану. Нервував. Столик замовив завчасно. Ще б пак – така красуня. Але від самого початку все тоді пішло шкере-

берть. Більшу частину вечора Наталя мовчала, а на всі спроби хоч якось її розговорити відповідала "так", "ні", "напевно". Зате вона разів сто діставала із сумочки дзеркало і придивлялася, чи все гаразд із її обличчям. Я почувався так, ніби я оплачував довгоочікуване побачення Наталі із самою собою… Вам цікаво, чим усе скінчилося? Я втік! Ну, звичайно, вибачився, наплів про якусь термінову і невідкладну справу, оплатив рахунок і, вискочивши надвір, був радий, що нарешті здихався отого кошмару. Напевно, у моїй книзі ця порада стояла б на першому місці: милі дівчата, якщо ви вже прийшли на побачення, то поцікавтесь, хто ця людина, яка вас тут чекає. Коли жінка гарний співрозмовник, це вже половина успіху. І навпаки.

1

Поради бувалого

Так, бути гарним співрозмовником – це справжня наука, хоча… Може, це просто відчуття такту і вихованість, щира зацікавленість у думці іншого? … Якщо пригадати всі ті побачення, які для мене назавжди залишилися на відмітці "перше, воно ж і останнє", то набереться немало таких, про які згадуєш із посмішкою. Наприклад, черговий об’єкт моєї чоловічої уваги з романтичним ім’ям Ксенія, замість запропонованої кави з тістечками, весь вечір налягала на коньяк. Урешті-решт, їй стало настільки добре, що вона потягла мене у карооке-бар, де разів зо три підряд провила пісню "Мой киевский мальчишка, где ты, где ты?", а потім із стовідсотковою віддачею підтанцьовувала усім виконавцям. Що тут скажеш – дівчинці було весело. А от мені – не дуже. О третій годині ночі я ледь умовив її їхати додому. Викликав таксі, привів під самі двері… А потім, як то кажуть, адресу назавжди забув і номер її телефону також. Ось і народилася моя чергова порада: обережніше із алкоголем! Адже невимушена атмосфера завдяки зайвому келиху вина легко перетвориться на непередбачувану. Кумедно. Взагалі-то був певний період життя, коли мені просто таки "щастило" на ініціативних дамочок. Одна з них, наприклад, прийшла на побачення завчасно. І коли я прийшов до умовленого місця, вона вже чекала на мене, радісно розмахуючи якимись квитками.

– Ледь дістала, – збуджено вигукувала вона. А далі було те, чого я понад усе боявся – ми пішли у кіно. Поспілкуватись не вийшло, це по-перше. По-друге, я планував перехопити чого-небудь, а потім прогулятись, адже була чудова погода. Натомість, ми три години просиділи у задушливому приміщенні кінотеатру і під буркотіння мого пустого шлунку спостерігали за тим, як тоне Ді Капріо. А я не сказав, що то був "Титанік"? О, картина була ще та: в мій рукав вчепилася моя нова знайома і, схлипуючи усю другу половину фільму, напевне, намагалася показати мені, яка вона співчутлива і тонка натура. Вдруге зустрічатися з нею мені чомусь не хотілося. А вам я дам безкоштовну пораду: на першому побаченні віддайте ініціативу у чоловічі руки.

2

3

Жінки і так багато де здобули визнання: вони і в парламенті, і в космос літають. Тож тут, на побаченні, нехай все буде, як у старі добрі часи, коли світом керували чоловіки. … Мої думки перервала Леся.

– Ванну кімнату не займати. По телефону довго не розмовляти. У мене сьогодні побачення!

– Із отим Павликом? – іронічно поцікавився я.

– Так! – трохи почервонівши, відповіла моя краля. На цих словах її рум’янець почав сходити, а за декілька секунд розгублена Леся приречено стояла навпроти своєї шафи і, роздивляючись її вміст, шепотіла: – Максе, я не знаю що вдягти. Двері її кімнати зачинилися. Телефон кудись знову щез. І я зрозумів, що почався дівочий референдум з цього важливого питання. Ох, доведеться таки писати оту свою книгу порад, ну хоча б для Лесі. І серед усіх інших путніх підказок розмістити ту, яка позбавить більшість жінок цієї проблеми: що вдягти? А відповідь така проста: що завгодно, аби вас це не псувало. Краще вдягтись звичайно, але із легким натяком на особливість сьогоднішнього вечора. Все ж жінки дивні створіння. Вони стільки уваги приділяють різним дрібничкам. Тоді коли чоловіків цікавить зовсім не брендовість їхнього одягу чи парасольки, чоловіків цікавить сама жінка: її очі, її посмішка, її рухи, жести. Напевне, я дійшов ще одного простого висновку: на побаченні, а особливо якщо воно перше, просто будьте собою. Зайве кокетство, або, навпаки, зайва стриманість – це все гра. На побачення ж запрошують не задля розваги. На побачення запрошують, щоб побачити, хто ви є насправді. … Мовчки спостерігаючи за тим, як Леська гасає від дзеркала до дзеркала, переодягнувшись уже, мабуть, сьомий раз, я глянув на годинник і зрозумів, що вона таки спізниться. Мені чомусь пригадалася одна моя знайома. Її звали, здається, Лариса... Так, Лариса. Я пам’ятаю, вона на побачення трохи спізнилася, а в моєму розумінні "трохи спізнилася" – це хвилин тридцять. У

4

21

принципі, я на це мало звертаю увагу, хоча, звичайно, пунктуальність – це одна з позитивних рис, але жінка є жінка, я це цілком розумію. Так от, Лариса, спізнившись, не просто прийшла, вона прибігла, у буквальному розумінні цього слова. З огляду на високі підбори і спітніле личко, напевно, це був "галоп". По всьому було видно, що до побачення вона поставилася серйозно: колір її черевичків співпадав із кольором сумочки, а візерунок на рукавичках повторювався на шалику такого ж кольору. Бездоганний мейк-ап… Шикарний парфум… Усе це, за інших обставин, мене неодмінно б вразило, але вигляд, вибачте, захеканої Ларочки був настільки кумедним, що весь той гламур кудись безслідно щез, і я бачив просто спітніле дівчисько. Тому тепер я весь час повчаю свою Лесюню: якщо спізнюєшся, роби це із достоїнством. Так, ніби саме так і мало бути. Короткого "вибач, я трохи спізнилася" для першого побачення буде достатньо. І не варто при цьому почуватися вин­ ною. Пам’ятай, ти – жінка, а жінка, як і погода, – явище непередбачуване. О, нарешті. Леська таки знайшла свій другий чобіт, виявляється, він був не у шафі, як його пара, а чомусь під диваном. Тепер вона задоволено дивилася на себе у дзеркало і наводила "останні штрихи".

– Тільки не червона! – вигукнув я, навіть не повертаючись у її сторону. На що Леська оторопіло завмерла, тримаючи в руках яскраву помаду а-ля Мерилін Монро.

– Це ж сексуально, – образливо пробубоніла вона.

– Але не для першого побачення, – зауважив я повчальним тоном. Перше побачення передбачає романтичне знайомство, вечерю у затишному ресторанчику чи прогулянку під зорями, але ніяк не натяки на секс. Ти можеш виглядати спокусливо – це навіть плюс. Але ніяк не вульгарно, тому що це безперечний мінус. Я підвівся і подав їй плащ. А потім відступив на два кроки, зміряв сестричку прискіпливим поглядом від голови до ніг і авторитетно зауважив: – Виглядаєш приголомшливо! Я зачинив за Лесею двері і побажав їй вдалого побачення. Адже від першого побачення залежить чи буде друге і третє, і четверте.

6

5 7 Неймовірні Історії Кохання №1/2011

Довгий шлях до щастя

22 Недитячі пристрасті

Неймовірні Історії Кохання №1/2011

Буває таке, що зовнішність людини і її внутрішній світ кардинально різняться. Такий собі жарт природи – мужчина виглядає як Ален Делон, а відчуває себе Квазімодо. З видатним режисером Вуді Алленом відбувається те саме, тільки навпаки. Цей кволий рудий меланхолік у кумедних окулярах здобув славу справжнього серцеїда. Нахабний малюк Біографам режисера не відоме ім'я його першої дівчини, але не виключено, що це була якась із його однокласниць. Пристрасть до протилежної статі зародилася у Вуді Аллена дуже рано. Ще у школі хлопець, якого тоді всі знали як Аллена Стюарта Конігсберга, доводив викладачів буквально до інфаркту своїми жартами на теми сексу. Єдине, про що мріяли батьки, – не стати в сорок років бабусею й дідусем. Вони зітхнули з полегшенням лише тоді, коли Аллен закінчив школу і вступив до університету. Це означало, що стати малолітнім батьком хлопець не планував. Та, як згодом виявилося, навчання теж у його плани не входило. Аллена цікавили не лекції, а товариство молодих дівчат. Єдине, що могло конкурувати з амурними справами – це гра на кларнеті. Сімнадцятилітній Аллен на честь кларнетиста Вуді Хермана навіть почав називати себе Вуді. Під цим ім'ям режисер і ввійшов в історію світового кіно. Але перш ніж це сталося, Аллен одружився. Його обраниця – студентка філософського факультету, інтелектуалка Арлін Розен – пошкодувала, що погодилася стати дружиною цього двадцятилітнього парубка. За більш ніж скромною зовнішністю Аллена і його демонстративною сором'язливістю ховався справжній тиран! У сімейному житті чоловік виявився деспотичним педантом. Окрім усього, його виключили з університету за прогули. Тоді

Недитячі пристрасті

Аллен почав працювати на радіо в гумористичному шоу, а всі свої іронічні жарти й природний сарказм Вуді випробовував на дружині. Не дивно, що досить скоро їй урвався терпець – жінка подала на розлучення. Як моральну компенсацію Арлін через суд отримала чималеньку суму. Але ніякі гроші не допомогли їй забути про кілька років сімейного пекла, яке влаштував їй Аллен.

Клуб ображених і знедолених Довго наодинці Вуді Аллен не залишився. Його наступний шлюб співпав із дебютом у кінорежисурі. Акторці Луїз Лассер пощастило трохи більше, ніж її попередниці. Хоча чоловік так само знущався з неї вдома, але не забував регулярно знімати Луїз у своїх фільмах. Серед них і скандальна стрічка "Все, що ви хотіли знати про секс, але не наважилися спитати". І якщо на екрані Аллен висміював закомплексованих пацієнтів психоаналітиків, то в реальному житті сам регулярно відвідував лікаря. Точніше – лікарку. Які стосунки склалися між ними – не складно здогадатися. І одного разу після чергового сеансу Вуді заявив дружині, що подає на розлучення, тому що його психоаналітик вважає, що вони не підходять одне одному фізично. Наступна дружина Аллена, акторка Дайан Кітон, теж віддала перевагу спокійному життю подалі від режисера. Адже ніякі ролі не могли компенсувати зіпсутих нервів. Вакантну посаду дружини Вуді згодом зайняла Міа Ферроу. Принаймні, декілька років це виглядало саме так. Можливо, через те, що обидвоє вже мали за плечима кілька невдалих спроб. А може, і тому, що Вуді й Міа були абсолютними антиподами. До зустрічі з акторкою Аллен вважав, що виховувати дітей – марна справа, яка не варта жодних зусиль. Тепер усе змінилося. Мало того, що чоловік виявив неабиякий інтерес до дітей Мії, він навіть наважився сам стати батьком. Сорокарічна акторка народила йому первістка – сина Сетчела. Згодом вони взяли на опікування ще двох дітей. У результаті сімейне життя родини Алленів почало виглядати таким чином: Міа разом з численними дітьми жила в будинку на одному кінці вулиці

і весь свій час присвячувала їхньому вихованню, а Вуді оселився в особняку на іншому кінці вулиці в компанії своїх численних комплексів. Разом вони проводили свята й вихідні, а також обов'язково розмовляли по телефону кожного ранку. Такий варіант шлюбних стосунків, які, до речі, так і не були зареєстровані офіційно, довгих дванадцять років влаштовував обидвох, допоки Міа одного разу не завітала до помешкання чоловіка за його відсутності. Жінка вжахнулася, побачивши на поличці над каміном фотографії своєї двадцятидволітньої прийомної дочки Сун І в оголеному вигляді!

Подвійна зрада Серце матері ледь не зупинилося. Виявляється, поки вона знімалася в кіно і весь вільний час присвячувала дітям, чоловік розважався з її дочкою! Такої подвійної зради Міа не чекала. Вона зробила все можливе, щоб покарати негідника. Френк Сінатра, колишній чоловік і названий батько Сун І, навіть погрожував переламати Вуді Аллену ноги. Але жінка обмежилися судовим позовом, який, утім, не був задоволений – вони жили з Алленом у громадянському шлюбі, чоловік не всиновлював ані її дочку Сун І, ані інших дітей. Тож, з юридичної точки зору, в діях Аллена не було нічого протизаконного. Але така поведінка відомого режисера викликала неабиякий ажіотаж у пресі! Моральний осуд був настільки сильним, що хтось інший просто вмер би від сорому. Хто завгодно, але не Вуді Аллен. Цей закомплексований "чотириокий" не даремно ходив свого часу до психоаналітика. Він відреагував напрочуд спокійно, заявивши в пресі, що Міа весь свій час присвячувала дітям і роботі, абсолютно не розділяючи жодного з його захоплень. А от Сун І з радістю відвідувала разом з ним бейсбольні матчі. На одному з них дівчина

23

і зізналася Аллену, що вже кілька років кохає його. Ну хто б відмовив такій красуні, яка до того ж на 35 років молодша? Вуді Аллен вирішив, що краще бути щасливим з прийомною дочкою, аніж не бути щасливим взагалі.

Нарешті щасливий Міа ще певний час псувала їхнє життя, намагаючись довести, що Аллен розбещував також інших дітей. Але ніяких доказів такої поведінки свого чоловіка вона надати не могла. У результаті жінка лишень змогла змінити ім'я їх спільного сина. Так малий Сетчел перетворився на Сімуса. Але Вуді Аллен мало переймався такими дрібницями. Він знайшов нарешті жінку, заради якої захотів змінитися і позбутися усіх своїх поганих звичок. Через п'ять років після того, як відгримів скандал у пресі, Аллен одружився з Сун І. Разом вони всиновили двох дівчаток. Режисер не втомлюється повторювати, що тепер він нарешті щасливий. Сімейне життя для Аллена перестало бути пустим звуком. Можливо тому, що нарешті його "половинка" жодним чином не пов'язана з кінематографом. А це означає, що Аллен нарешті зумів чітко відокремити роботу й особисте життя. Однак Вуді Аллен не був би собою, якби перестав розбурхувати уяву прихильників. Кілька років тому в пресі з'явилася інформація про роман режисера із білявою красунею Скарлет Йохансон. Але чи то роки взяли своє, чи то Аллен і справді знайшов свою справжню "половинку", – режисер запевняв, що почуття до Скарлет якщо й були, то суто платонічні. Та й схожі більше на дружбу, ніж на кохання. "Я не розжився ані мудрістю, ані стриманістю, – зазначив на своєму 70-літті ювіляр. – Нині я повторив би ті самі помилки, які вже робив раніше. Єдине, про що я шкодую, – це те, що не народився кимось іншим". Неймовірні Історії Кохання №1/2011

24 Не було б щастя

За

крок до

прірви

Тримаючись за бетонні перила, дівчина стояла на вузькому виступі зовнішньої сторони моста і дивилася вниз, у глибину пітьми. Там, у сталевій воді стрімко неслися крижини, що танули під натиском весняного подиху. Крок, лише крок – і все скінчиться.

Р

аптом нічну тишу сколихнув далекий голос. Він поступово наближався, і Яна змогла розібрати слова. "...Ти зі мною щастя не знайдеш – не руйнуй що є. Краще пам’ять збереже любов, що у нас була. Вибач, зрозумій – я розлюбила", – якийсь незнайомець виводив басом суто жіночу пісню. Це було кумедно, і Яна якоїсь миті повернулася в реальність та подумала, хоч би перехожий не помітив її у темряві. Голос промайнув повз і вже почав віддалятися, як раптом чоловік зупинився і запитав: – Дівчино, вибачте, чи не буде у вас запальнички?

– Ні, я не палю. Неймовірні Історії Кохання №1/2011

– Вибачте ще раз, – чоловік зібрався йти, але знов зупинився, – пані, а може, у вас є при собі гроші чи мобілка? Я б їх узяв собі, вони ж бо вам тепер не знадобляться. Він говорив страшні речі так спокійно, наче бачив самогубців кожен день, і Яна від цього нахабства розізлилася: – Ви що, знущаєтесь? Йдіть-но звідси. Зрештою, ось вам моя сумка з гаманцем і телефоном, ще забирайте сережки, вони золоті, та йдіть собі.

– Добре, добре, не нервуйте, зараз піду, – чоловік обережно підійшов ближче, підняв кинуту на землю сумку, протягнув руку до її вуха з сереж-

ками і раптом міцно схопив в обійми. Від несподіванки Яна похитнулася, нога зісковзнула по слизькому бетону вниз, потягнувши декілька камінців за собою, але чоловік міцно тримав її і одним рухом перетягнув через перила. Хлюп! Камінчики долетіли до води, поставивши крапку у нічній пригоді.

– Слава Богу, вийшло. Ти що, скажена? Мені ще самогубців не вистачало сьогодні! – чоловік трусив за плечі приголомшену Яну, і вже не говорив – кричав. – Не мовчи, кажи щось! Але Яна тільки прошепотіла: – Дякую вам, але це все даремно. Я однаково сюди повернусь, у мене немає більше виходу. Мені навіть піти більше нікуди.

Не було б щастя

– Добре, як знаєш. Але в тебе переді мною боржок, тож пригости мене кавою, а потім іди під три чорти, хоч топися, хоч вішайся.

– Але де я вам знайду каву опівночі?

– Тут неподалік є дуже мила кав’ярня, вона працює цілодобово. Йдемо? Яна кивнула.

"Квартирантка" мимоволі – Слухай, мені завжди було цікаво, що штовхає таких гарненьких дівчат до дурних вчинків? Я ж бачу, що ти розумна, вродлива, але мало не натворила біди. У теплій затишній кав’ярні Яна остаточно прийшла до тями і їй стало дійсно страшно від того, що могло статися. Хлинули сльози.

– Тихо, тихо. Заспокойся, все в минулому, – чоловік ніжно погладив її руку, – може, тобі чогось міцнішого за каву? Вина чи коньяку?

– Мені не можна, я вагітна... Її історія була короткою, сумною і до болю банальною. Закінчила інститут іноземних мов, працювала секретаркою у відомій компанії. На роботі познайомилась з цікавим чоловіком: він працював керівником відділу маркетингу. Виник службовий роман, який старанно приховували від співробітників. Згодом Яна завагітніла, але, як виявилось, в плани її коханого не входило ні спільне майбутнє, ні, тим паче, дитина. Більше того, він погрозами змусив її звільнитися нібито за власним бажанням. Іншу роботу знайти так і не вдалося, та ще й хазяйка найманої кімнати виставила з дому – навіщо їй квартирантка з майбутнім немовлям? Так водночас дівчина втратила коханого, роботу і дах на головою. Яна закінчила розповідь. Чоловік трохи помовчав і нарешті мовив: – Тобто тобі навіть переночувати ніде?

– Так.

– А чому ти не повернулася до батьків?

– Я сирота. Вони загинули в автокатастрофі, коли була ще малою. Мене виховувала бабуся, але вона померла кілька років тому, а її будинок у селі торік згорів.

– Зовсім погано, – він потер скроні кінчиками пальців, – є варіант. Я здаю

кімнату, та моя остання квартирантка недавно виїхала, а нову ще не знайшов. То поки її шукатиму, ти можеш залишитися в мене. Звичайно, якщо не боїшся. А потім ми щось придумаєм.

– А чого мені боятися чоловіка, який мене тільки-но витягнув з того світу?

– І то правда. Ходімо. До речі, мене звати Андрій.

***

– Привіт! Не сумувала сама вдома?

– Андрій повернувся з роботи пізніше, ніж зазвичай.

– Трохи є, – зізналась Яна, – я не звикла сидіти без діла. Хатні справи закінчила ще вранці і весь день читала книжки.

– То, можливо, я тебе зможу трохи порадувати. Ти казала, що добре знаєш французьку? Моєму знайомому потрібен перекладач технічних інструкцій. У них усе обладнання постачається з Франції. Працювати можна вдома, переклади відправляти електронною поштою з мого комп’ютера. Зможеш?

– Звичайно! Андрію, я тобі так вдячна.

– Ну, дякувати особливо немає за що, там платня зовсім невелика, але сумувати вже не доведеться.

– До речі, щодо платні, – Яна почервоніла, – я живу тут уже третій місяць, а ти через мене кімнату не можеш здати.

– Яночко, не хвилюйся, – Андрій відвів погляд, – зараз не сезон, бажаючих усе одно немає, а грошей з тебе я не візьму. Вам з дитиною треба добре харчуватися.

Найкращий дарунок долі Вересень видався дуже теплим та ясним. Гілля волоського горіха, що виріс до третього поверху, наче зазирало у вікно. Сусідка по палаті визирнула надвір і радісно повідомила: – Яно, дивись, твій чоловік прийшов.

– Мій чоловік? – вона здивовано підвела брови.

– Ну не мій же. Та біжи вже малого до віконця піднеси, йому ж, певно, не терпиться глянути на сина. Яна підійшла до вікна: мружачись від сонця, Андрій весело замахав ру-

25

кою. На її очі навернулися сльози. Через кілька днів він чекав її на сходах пологового будинку. Вручив букет медсестрі, яка обережно подала йому туго сповитого малюка. Андрій допоміг Яні з немовлям сісти в машину, сам сів за кермо, але не рушив, а повернувся до неї та простягнув у руці коробочку.

– Що це?

– Мій подарунок тобі до народження сина. Подивись, має сподобатись. Яна зазирнула й очам своїм не повірила: – Але ж це обручка?!

– Так. Яночко, я кохаю тебе. Виходь за мене заміж. Настала тиша, а він чекав на відповідь, рахуючи миті ударами серця.

– А дитина? Вона ж тобі чужа… – лише змогла промовити Яна, хоча в її очах мерехкотіли іскри щастя.

– Чужих дітей не буває. Розумієш, я завжди мріяв про справжню родину. Щоб у хаті була жінкагосподиня та двоє чи троє діток. Я одружився, ми жили добре декілька років, поки не дізналися, що в мене не може бути дітей, а про те, щоб узяти дитину з дитбудинку, дружина і чути не хотіла. Того вечора, коли ми з тобою зустрілись, вона пішла від мене, і хто знає, можливо, я міг би опинитися на твоєму місці там, на мосту, бо в той час мені здавалось, що жити без неї не зможу. Але доля вирішила показати мені, що є люди, яким набагато гірше... Ти вибач мені, я збрехав, коли сказав тобі, що здаю кімнату.

***

Затишний недільний вечір. Андріймолодший будує пірамідку з картонних кубиків, Андрій-старший майструє для нього гойдалку. Яна відвела погляд від книжки, та, поглянувши на них, крадькома щасливо зітхнула.

– Давно хотіла тебе спитати: невже ти кинув палити тільки через те, що у тебе в домі з'явилася незнайома вагітна жінка?

– Ні, я ніколи не палив.

– А чому ти тоді на мосту запитав у мене про запальничку?

– А що мені було питати у дівчини о пів на першу ночі? Як пройти в бібліотеку? – вони разом засміялися. Олена, 29 років Неймовірні Історії Кохання №1/2011

26 Щастя поруч Вона їхала у маршрутці на своєму улюбленому місці – біля вікна. Сонце пестило її обличчя, і вона, як кішка, мружила очі від задоволення. Думки кружляли роєм, збивалися в купу і не давали спокою. Вона думала про нього. Як завжди...

В

ін не відпускав її ні на мить, варто їй трохи відволіктися, і він знову тут як тут. Цей зв’язок висмоктував усі сили, викликаючи і радість, і смуток. А що поробиш, зв’язок з одруженим чоловіком – це вам не пасьянс розкласти. Тут було складно щось систематизувати. Він грався з нею, то мало не пропонуючи вийти за нього заміж, то був холодний і неприступний, усіляко уникаючи зустрічей. Вона знала, що у першому випадку він посварився з дружиною, а у другому – відбулося примирення.

– Дівчино, кінцева! – крикнув хтось у салоні. Віка відкрила очі, пасажирів не було, значить слова були адресовані їй. Ну як можна було заснути! Тепер доведеться їхати назад.

– Втомилися? – водій маршрутки знову звернувся до неї.

– Ні, це, напевно, через весну, – не до ладу буркнула Вікторія.

– Дивно, зазвичай у сплячку впадають взимку, – розсміявся хлопець. Ні, ну що за наглість, на що це він натякає, що вона якийсь ведмідь? Адже завдячуючи наполегливим тренуванням чотири рази в тиждень, Віці вдалося скинути зайвих 5 кілограмів, підкачати прес, у цілому дівчина була задоволена своєю фігурою. Та й зовні вона була доволі приваблива. Адже багато хто задивлявся на неї та говорив компліменти. А тут якийсь хам намагається її обізвати. Може скаргу на нього написати? А що? Зараз запишу номер, напишу заяву, нехай звільняють!

– А вам яке діло? – вже роздратовано відповіла Віка.

– Я просто вас давно помітив на цьому маршруті, – хлопець продовжував Неймовірні Історії Кохання №1/2011

усміхатися, що ще більше злило Вікторію. – За вами дуже цікаво спостерігати. То ви сумна, то весела, інколи задумлива, а сьогодні взагалі спляча, – біля очей на обличчі хлопця знову з’явилися промінчики зморщок від усмішки.

– За дорогою дивитися потрібно, а не пасажирів роздивлятися! Ні, цей хлопець вирішив зіпсувати їй настрій з самого ранку. Щоб припинити цю безглузду розмову, дівчина швиденько розвернулася і пішла у напрямку пропущеної зупинки. Буквально за хвилину вона почула знайомий голос за спиною, який гукав до неї: "Дівчино! Дівчино!" Вікторія обернулася і побачила водія маршрутки, він махав їй рукою і явно хотів її наздогнати. "Ох і наполегливий," – подумала Віка. І, не бажаючи більше спілкуватися з цим типом, стрибнула у маршрутку, яка тільки-но під’їхала. Мабуть, прогулятися не доведеться. Вже наступила година пік, людей у салоні було багато, Вікторія стояла на останній сходинці, поруч якась жіночка все намагалася прилаштувати їй на голову свою сумку. Це дуже дратувало дівчину, і вона подумала про винуватця цієї ситуації. Хам, просто хам. Хоча очі у нього такі гарні, сині-сині. І промінчики біля очей свідчили про те, що хлопець веселун і добряк.

Неприємності на роботі

На роботу вона потрапила вчасно. Практично всі співробітники були на своїх робочих місцях, хоча зазвичай Віка приходила однією з перших. Встигала випити горнятко кави, накидати план роботи, перевірити пошту і прочитати свіжі новини. Зараз же всі почали працювати і готувалися до здавання звітів. Керівник відділу, Петро Володимирович, був людиною суворою і навіть істеричною, під його гарячу руку краще не потрапляти. Якщо раптом щось йшло не так, і Віка пробувала виправдовуватися перед ним, та це довге "Володимирович" збивало її, язик не слухався, заплітався, в горлі пересихало, і нічого путнього вона сказати не могла. Звіт потрібно було здати на "вчора", тому Віка взяла його додому і, витративши чотири години, правда з перервою на каву, до першої ночі його закінчила. Дівчина звичним жестом простягнула

руку до лівого кута стола, де завжди лежала її сумка і папка для паперів, але папки на місці не було. Вона ж чітко пам’ятає, що виходила з папкою з дому, мало не забувши її, але згадавши біля дверей про звіт, повернулася до кімнати і забрала потрібні їй документи. Вона забула папку у маршрутці. Жах, жах, жах! Що буде? Що робити? Де шукати цю маршрутку? Вона напевно їздить десь по місту. Та й не пам’ятає Віка, яка це була маршрутка, біла, така ж, як і більшість у її місті? Хіба що водій. Але де його зараз шукати? Дівчина згадала, як хлопець хотів її наздогнати, можливо він знайшов папку і хотів її повернути? А вона гордість свою показала, ну і хто вона після цього? На очі набігли сльози, Вікторія сховалася за екраном монітора, роблячи вигляд, що вона зосереджено працює. Сама ж у цей час думала, як вчинити. Признатися чесно начальнику? Ні, в жодному разі. У Петра Володимировича такі шкільні "відмазки" не пройдуть. Але ж і крику буде, а потім і премії позбавлять, це в кращому випадку, а то й під скорочення потрапить. Зараз усі тримаються за свої робочі місця, а у неї така промашка, не здала звіт вчасно. Може зараз швиденько доробити? Як би не так, вдома на це пішло чотири години, а зараз вона за 10-15 хвилин усе зробить, як би не так. Це все він винен, цей водій маршрутки, якби він не заговорив, нічого би вона не забула, не металась би зараз у пошуках виходу, та й місце на роботі не було б під загрозою.

Це все через весну Двері їхнього відділу відчинилися, спочатку з’явився величезний букет лілій, а потім усміхнене обличчя хлопця. Це був винуватець її бід. Він одразу побачив дівчину і підійшов до неї.

– Ви, здається, забули це, – він простягнув їй папку зі звітом. – А це вам, щоб трохи прикрасити переживання з приводу втрати документів, – хлопець простягнув їй букет. Усі співробітниці відділу мовчки виглядали з-за екранів своїх моніторів і з неприхованим інтересом слідкували за подіями, які розвивалися у них на очах. Вікторія була готова кинутися хлопцеві на шию і розцілувати його, але вона лише скромно опустила очі,

Щастя поруч

27

згадуючи якою неввічливою була зранку, а він так старався для неї.

– Дякую, – ледь чутно прошепотіла дівчина.

– І все? А віддячити мені за роботу з вашого розшуку? – усміхаючись, запитав хлопець. Віку знову накрила хвиля обурення: – Скільки?

– Та ні, ви неправильно зрозуміли, мені гроші не потрібні. Давайте краще на знак подяки ви погодитеся ввечері зустрітися зі мною, підемо у кафе, погуляємо містом. А то я постійно по одному маршруту кручусь. Звіт був успішно зданий, запах лілій поширювався на весь відділ, співробітниці допитувалися деталі знайомства, а Вікторія трохи хвилювалася з приводу вечірньої зустрічі, яка мала відбутися.

– Як ти мене знайшов? – вони гуляли містом і вже перейшли на "ти".

– Все дуже просто, правда довелося заглянути у твою папку. Проте в документі була зазначена назва й адреса вашої фірми. Потім довелося розпитувати співробітників, які сказали, в якому відділі ти працюєш. Ну, а далі ти сама все знаєш.

– Чому ти звернув увагу саме на мене? Адже ти постійно бачиш тисячі пасажирів, сотні симпатичних дівчат, та й більш ввічливих, – Вікторії все ще було ніяково за свою ранішню поведінку.

– Це, напевно, через весну, – чи то згадав хлопець свою ранішню фразу, чи то й насправді весна була винуватицею їх знайомства. Вона сиділа на балконі з горнятком ароматної кави і згадувала сьогоднішні події і вечірню зустріч з Максимом, так звали її нового знайомого. Вони домовились про зустріч на завтра. Будуть підкорювати нові маршрути. Від думок її відволік телефонний дзвінок.

– Алло! Вікуля, давай зустрінемось, я заїду за тобою через годинку, ок?

– Вибач, але нам більше не варто зустрічатися, у тебе сім’я, у мене своє життя. У трубці продовжували звучати питання, докази, що не варто приймати поспішні рішення, але Вікторія натиснула відбій. "І взагалі, я ненавиджу, коли мене називають Вікулею". Вікторія, 24 роки Неймовірні Історії Кохання №1/2011

ТЕЛЕЦЬ Чоловіки-Тельці мають сильну волю і міцно стоять на землі. Це справжні завойовники, однак, разом з тим, і невиправні власники: усе, що Телець здобуде, в тому числі і жінку, повинно бути його і тільки його. Проте якщо вам подобається, щоб коханий вас повсякчасно оберігав – це ваш тип мужчини. Жінки-Тельці від природи наділені мисте­ цтвом спокуси. Вони знають, як звабити чоловіка, використовуючи маленькі жіночі хитрощі. Хоча, можливо, це зовсім і не хитрощі, адже Тельці є справжньою квінтесенцією жіночності. Вони стають прекрасними дружинами, але тільки за умови, що обранець їх не розчарує. Неймовірні Історії Кохання №1/2011

РАК Чоловіки-Раки – істинні романтики, тож якщо ви прихильниця серенад під вікном, зверніть увагу саме на Рака. Вони дуже серйозно ставляться до любовних стосунків і схильні доідеалізувати свою половинку. Але вам постійно доведеться "тримати марку", повсякчас залишаючись бездоганною. Жінки-Раки можуть, на перший погляд, здатися старомодними. В коханні стабільність і надійність для них важливіші, ніж шалена пристрасть. Це справжні берегині сімейного вогнища, які присвячують своє життя родині. Не варто з такою жінкою заводити легку інтрижку, якщо не хочете розбити їй серце.

(24 липня – 23 серпня)

(22 травня – 21 червня) БЛИЗНЮКИ Чоловіки-Близнюки – неперевершені майстри флірту. Однак не піддавайтеся на ці чари: Близнюки втрачають інтерес, якщо не зустрічають опору. В стосунках їм обов’язково потрібна емоційна напруга. А ще вони надто свободолюбні, тому важко передбачити, чим закінчиться ваша романтична епопея. Жінки-Близнюки жіночні, розумні і мають гарне почуття гумору. Вони приємні співрозмовники і легко йдуть на контакт. Але марна справа намагатися завоювати жінку цього знаку, якщо ваш розумовий потенціал її не задовольняє: в стосунках Близнюки потребують насамперед інтелектуальної сумісності.

ЛЕВ Чоловіки-Леви користуються популярністю в протилежної статі. Жінкам подобаються пристрасність і наполегливість Лева, які вони сприймають за кохання. Але посправжньому завоювати серце Лева зможе тільки дуже розумна і приваблива жінка, яка сама його щиро кохатиме. Жінки-Левиці вміють подати себе так, наче вони справді царської крові. Надзвичайно добрі та приємні у товариських стосунках, від партнера вони очікують постійного захоплення. Холодність – це не той метод, яким треба боротися за серце цієї жінки. Розтопити його можна тільки увагою і високою оцінкою численних достоїнств Левиці.

(24 серпня – 23 вересня)

(21 квітня – 21 травня)

ОВЕН Чоловіки цього знаку енергійні та невтомні, мають чудове почуття гумору. Їм подобаються привабливі розумні жінки, які спокійно сприймають протиріччя невгамовної натури Овнів і не зважають на постійні ревнощі. Отож на спокійне життя з Овном не розраховуйте, бо температура стосунків може зашкалювати! Жінки-Овни – неперевершені акторки. Вони чарівні, романтичні і по-справжньому насолоджуються коханням. Але завжди намагаються зайняти позицію лідера і ніколи не погодяться грати другорядну роль. Завоювати прихильність жінки-Овна може тільки непересічний чоловік, щедрий на увагу та компліменти.

Знаки зодіаку і темперамент

(22 червня – 23 липня)

(21 березня – 20 квітня)

28 Зірки, мрії, бажання...

ДІВА Чоловіки-Діви цілеспрямовані й практичні. Це природжені аналітики, які рідко помиляються у виборі партнера, однак через надмірну вимогливість стосунки часом заходять у глухий кут. Діви хочуть, щоб кохана жила за їхніми правилами. Вони не терплять непунктуальності, неохайності і ще багатьох "не". Жінки-Діви – творчі натури, які докладають багато зусиль для самовдосконалення. Вони скромні, добрі, щедрі, але водночас дуже вимогливі. Більше керуються розумом, ніж почуттями, тому завоювати Діву не так уже й просто. Це вдається тільки тим чоловікам, які, з точки зору Діви, мають мінімум недоліків.

Зірки, мрії, бажання...

СКОРПІОН Чоловіки-Скорпіони пристрасні, емоційні та непередбачувані. Вони вміють знайти підхід до будь-якої жінки і зробити її щасливою. Але зважте, що Скорпіон домагатиметься повного підкорення коханої. Він важко йде на компроміс, а слова "ні" для нього не існує. Жінки-Скорпіони – це справжня таємниця для оточуючих. Завоювати її прихильність може тільки чоловік з активною життєвою позицією, який, однак, не претендуватиме на лідерство. Якщо ви закохалися у Скорпіона, приготуйтеся до тривалого "тесту" – просто так ця жінка нікого до себе не підпустить.

(23 листопада – 21 грудня)

(21 січня – 19 лютого) (20 лютого – 20 березня)

(24 жовтня – 22 листопада)

ТЕРЕЗИ Чоловіки-Терези прагнуть гармонії, порядку та спокою. Їх приваблюють вродливі темпераментні жінки, та згодом надмірна емоційність починає Терезам набридати. Вони мають чудову інтуїцію, тому не намагайтеся їх обманути: стосунки в такому випадку можуть швидко закінчитися. Жінки-Терези надзвичайно жіночні, гарні, з витонченими манерами. Водночас вони розумні і легко опиняються в центрі уваги в будь-якому товаристві. Терезам подобаються артистичні натури. Щоб спокусити таку жінку, відкривайте в собі таланти і вражайте Терезів оригінальністю.

ники кожного знаку зодіаку наділені особливим темпераментом, який визначає як сексуальні вподобання, так і погляди на сімейне життя та родинні цінності. Тому можна заздалегідь спрогнозувати, чи підійде вам та чи інша людина, а також дізнатися, як завоювати її серце та чого очікувати в шлюбі.

(22 грудня – 20 січня)

(24 вересня – 23 жовтня)

Як часто трапляється, що люди закохуються, зустрічаються чи навіть одружуються, а згодом ставлять крапку в стосунках банальною фразою: "Не зійшлися характерами". Та чи завжди ця фраза є тільки прикриттям істинних причин розставання пари? На жаль, ні. Астрологи стверджують, що представ-

29

СТРІЛЕЦЬ Чоловіки-Стрільці – невиправні оптимісти, з якими життя розмальовується всіма барвами веселки. З ними легко, просто і весело. Та до кохання Стрільці ставляться з такою ж легкістю, як і до всього іншого. Їм не подобаються ревниві жінки, які зазіхають на свободу Стрільця. Жінки-Стрільці доброзичливі, відкриті й товариські. Бездіяльність їх лякає, тому якщо вам подобається цілими днями лежати на дивані перед телевізором – Стрілець однозначно для вас не пара. Цих жінок приваблюють нестандартні особистості, які вносять щось нове у їхнє життя.

КОЗЕРІГ Чоловіки-Козероги практичні та цілеспрямовані. Вони добре вміють приховувати свої почуття, тому важко здогадатися, що насправді Козеріг про вас думає. Це дуже обережні чоловіки, з якими розпочати стосунки не так уже й просто. Та якщо Козеріг, урешті, вам довіриться, то вимагатиме такої ж повної віддачі. Жінки-Козероги незалежні, самостійні, але при цьому повністю віддані своєму партнеру. Вони мають бути впевнені, що їх кохають по-справжньому. Ці жінки прагнуть мати або все, або нічого, тому часто виглядають неприступними. Насправді ж під цією маскою ховається пристрасна і чуттєва натура.

ВОДОЛІЙ Чоловіки-Водолії, попри свою відкритість і велике коло друзів, закохуючись, часто не наважуються зробити перший крок і сподіваються, що жінка візьме ініціативу у свої руки. Водолії – дуже ніжні партнери, веселі та винахідливі, однак з одруженням можуть довго зволікати. Жінки-Водолії чуттєві, щирі й не люблять брехні. Цим жінкам не подобається, коли їх розглядають як сексуальний об’єкт. Водолії хочуть, щоб у першу чергу оцінили її розум і таланти, але в кінцевому результаті обирають тих чоловіків, поряд з якими розкривається і розквітає їхня жіночність.

РИБИ Чоловіки-Риби – пристрасні мрійники, які шукають чуттєвих жінок. Свою партнерку схильні ідеалізувати й часто не помічають в жінці негативних рис. Риби прагнуть до емоційної стабільності, тому непередбачуваність і часті зміни настрою можуть цих чоловіків дуже швидко відштовхнути. Жінки-Риби – це творчі натури, до того ж наділені дивовижною інтуїцією. Вони наче бачать людину наскрізь. Тому не намагайтеся обманути Рибу – і будете поряд з нею абсолютно щасливими. Це хороші й люблячі дружини, для яких сім’я і дім – головні пріоритети в житті. Неймовірні Історії Кохання №1/2011

30 Нова сторінка и на л а д і кі ос лих і рая , и к жин ала весе чнісінько і н с 'їнки е поміч було то сіро і по р і п о, на івчина н в її душі лодно, б е н сіре колір. Д агоні, – ечір – хо е р і на с о-білий нею у в невий в о н к і у в в ніжн разом з ей лют я с а ї ивил вуючи ї і сиділи улиці у ц д а як ав рин рбо Кате ю, зафа людей, мо, як н ... земл дісних так са хмуро Заздрісне кохання Завтра День усіх закоханих, а сьогодні вона вкотре посварилася зі своїм хлопцем. Невідомо, як можна назвати їхні довгі нудні стосунки, які вже давно потрібно було розірвати, але ні вона, ні він не наважувалися зробити це першим. Це ж не жарти – 7 років разом. Ще зі школи зустрічаються. Їй заздрили всі однокласниці, перешіптуючись: "Що він тільки знайшов у цій Каті? Ні фігури, ні статури..." А їй було все одно – вона була найщасливішою дівчиною у світі. Їй нічого не потрібно було, її нічого не хвилювало, тільки б він був поруч... Зараз у цьому холодному вагоні електрички Катя тільки сумно посміхнулася, згадуючи те щасливе і безтурботне дитинство. А потім інститут – вона вступила, а він ні. Він пішов навчатися у технікум у їхньому райцентрі. Катя їхала на тиждень, іноді на два – навчання забирало багато сил, тому вона приїжджала тільки на вихідні. Іноді до неї доходили чутки, що, мовляв, бачили твого Петра з тією чи іншою. Вона не вірила. Бачила, як він радіє її приїздам, як розпитує про її життя, чула його голос, дивилась у його очі, відчувала його тепло – і їй більше нічого не потрібно було. А потім вона застудилася, приїхала посеред тижня додому і відразу ж Неймовірні Історії Кохання №1/2011

побігла до коханого. Вирішила зробити йому сюрприз... Хіба не дурепа? Прийшла без попередження, а "сюрприз" вже чекав на неї: вона підійшла до його будинку, побачила світло в його вікні і захотіла підглянути лиш краєчком ока, що робить її коханий... А побачила її... У його ліжку... Найболючішим було те, що вона її впізнала... Це була її шкільна подружка, найкраща подружка, з якою вона ділилась найпотаємнішим, яка завжди її підтримувала, яку вона жартома просила наглядати за Петром, поки вона "гризе граніт науки" у своєму інституті. От подружка і припильнувала. Катерина прийшла додому і відчула, що їй стало ще гірше: температура піднялася, голова розболілася, ні про що не хотілося думати, а сльози висохли ще по дорозі. Згадала тільки, що забула випити таблетки. Висипала все, що було у пляшечці, в руку, закинула до рота і швидко запила водою. Краще вже так, аніж знати, що тебе зрадили найближчі люди...

Кохання прощає все... Отямилась вона від болісних ляпасів, які сипались на її щоки з неймовірною регулярністю. Біле світло різало очі, але Каті потрібно було знати, де вона. Білі стіни, лікарня, поруч заплакана мама, а біля неї медсестра. Медсестра побачила, що

Катя відкрила очі, посміхнулася, поклала мамі руку на плече і промовила: "Буде жити ваша донька, все буде гаразд". Мама знову розплакалася, поглянула на Катю і сказала лиш: "Яка ж ти дурненька!" А потім прибігав Петро, каявся, просив пробачення, запевняв, що любить тільки її, розказував щось про полігамію і чоловічу психіку. І вона пробачила його. Чому? Вона й досі не розуміє чому... Любила? Чи, може, просто боялася самотності? Та найгірше те, що на словах пробачила, а в душі залишився черв’ячок сумніву, який більше не дозволяв їй довіряти Петрові, який змушував влаштовувати істерики і розігрувати сцени ревнощів. Вона навіть зрадила йому на зло з однокурсником. Їй здавалося, що стане легше, але стало тільки гірше. Так пролетіло три роки – любов вже десь загубилася, розмови закінчувалися сварками і слізьми, вони могли не бачитися цілий місяць, і вона ловила себе на думці, що навіть не згадувала про нього. А вчора вони посварилися остаточно і назавж­ди. Вона сказала йому: "Іди і не повертайся, я не хочу тебе бачити!" Він обернувся і пішов, жодного разу не озирнувшись. Не було ні краплини жалю, ні розчарування, нічого такого, тільки полегшення. Так, наче нарешті змінила стару зношену валізу без ручки на нову, стильну, на коліщатках...

Нова сторінка

"Не сумуй! Тобі так личить посмішка!" А зараз вона їхала у Харків, де навчалася в інституті. На колінах у неї лежав конспект, але читати його дівчина не хотіла.

– Чому така гарна дівчина така сумна? – несподівано біля неї сів симпатичний хлопець.

– Я не сумна. Я просто зосереджена.

– А, тоді це все змінює, – розсміявся він. – А ти не хочеш приєднатися до нашої дружньої компанії? Ми там у карти граємо. Все одно веселіше, ніж самій сидіти та й у вікно дивитися.

– Ні, дякую.

– Як хочеш. Тільки ти більше не сумуй. Катя посміхнулась. Туга і сум насправді кудись поділися. Вона спостерігала за компанією хлопців і дівчат, які грали в карти і весело сміялися. І хоч вона пошкодувала, що відмовилась приєднатися до них, та все ж за цими спогляданнями і не помітила, як оголосили кінцеву станцію. Дівчина дочекалася, коли всі вийдуть і повільно потягла важку сумку з приготовленими мамою наїдками до виходу. Мама, як завжди, постаралася для улюбленої доньки – котлети, голубці, картопля, вареники... Але дотягнути цю сумку до гуртожитку вона, здавалося, просто не зможе. На виході з вагона чиясь

сильна рука перехопила в неї сумку і допомогла Катерині зійти на перон.

– Оце так сумка! Як же ти її носиш? – вона знову почула знайомий веселий голос і побачила біля себе того самого симпатичного хлопця, який розмовляв з нею у поїзді. – Давай сюди, – продовжував він. – Дівчатам не можна тягати такі вантажі, показуй дорогу куди нести. Катя тільки посміхнулася. Гордість гордістю, а від безплатного помічника гріх відмовлятися. Стас, так звали хлопця, виявився неймовірно комунікабельним: поки вони доїхали до її гуртожитку, вона вже знала про нього все і зі здивуванням помітила, що і сама багато чого розповіла про себе. Так, наче вони познайомилися не півгодини тому, а знали один одного все життя... Наступного дня вранці дівчина вийшла зі своєї кімнати і мало не зомліла: на килимку під дверима лежав букет квітів – ніжні білі (її улюблені) троянди, а в них записка: "Не сумуй! Тобі так личить посмішка! З Днем Валентина!" і підпис "Стас". Катя тільки весело розсміялася і притиснула до грудей улюблені квіти. А ввечері на неї чекав ще один сюрприз – Стас чекав її у вестибюлі інституту, щоб запросити на чашку кави: – Просто дружні посиденьки. Ти ж казала, що розійшлася з хлопцем, а я з дівчиною. Сьогодні День закоханих. Не сидіти ж нам кожному у своєму куточку, коли інші святкують? Аргументи здавалися логічними.

31

Вони пішли у найближчу кав’ярню, потім у ще одну, а потім просто гуляли містом. Час пролітав непомітно, і коли вже зовсім стемніло, Катя почала прощатися.

– Ми ще зустрінемося, – чи сказав, чи запитав Стас. – Я буду чекати на тебе на тому ж місці, де і сьогодні. З Днем усіх закоханих тебе! І посміхнися. Тобі так личить посмішка! Катя задоволено посміхнулася і подумала, що в неї ще не було такого романтичного Дня закоханих. А зі Стасом вона ще зустрінеться, і не один раз. У цьому дівчина вже була впевнена на всі 100 відсотків! Катерина, 21 рік

ЧОЛОВІЧА ДУМКА Богдан, 32 роки, електрик. У мене є один такий знайомий. Він час від часу "скаче у гречку", а потім, як він сам каже, "спокійно продовжує жити і кохати свою дружину". Мені здається, що зраджують не дружинам, чоловікам чи коханим, а собі. Бо як ще це назвати? Сьогодні кохався з коханкою через азарт, захоплення, пристрасть до пригод, а завтра кохатимусь з дружиною, бо так треба, бо я її люблю. Що це? Бізнес? Якщо кохаєш, не зраджуватимеш. А якщо вас зрадили, вірогідніше за все, це повторюватиметься. Неймовірні Історії Кохання №1/2011

32 До і після

Л

юблю прокидатись раніше, ніж дружина. Коли надворі вже світло, але вставати ще не пора. Маленький наш первісток Олежко ще спить у ліжечку. Тоді милуюсь своєю сонною Ромою. Вона така гарна, така свіжа й ніжна! І коли спить, і коли прокидається. Від захоплення не стримуюсь, ледь-ледь торкаюсь губами її вушка, личка, носика і… І відчуваю себе щасливим поруч з нею! Так-так, то не перебільшення. Як згадаю в таку хвилину друга Ігорка, ледве вгамовую себе, щоб не розсміятись. Без зловтіхи, звичайно. Ми поженились майже одночасно, три роки тому. Якось він жалівся: "Не пізнаю своєї Катьки після сну. Як розмалюється – просто лялька, а вранці дивлюся на неї зблизька, без тих фальшивих фарб, страх збирає: лице припухле, мовби її цілу ніч зуби боліли, шкіра якась бліда, аж зелена, звідкись зморшки вже взялися, темні плями під очима. Прошу: "Не ліпи стільки тої хімії на себе!" "Ні, – каже, – мушу, бо не буду гарною – розлюбиш". "А ти, – питаю, – дивишся на себе в дзеркало, як прокинешся? Можна таку мавпу любити? Та ж ті мальовидла тебе скоріше постарять, ніж життя!" А їй хоч би що, навіть не розсердиться, що я її жартома мавпою назвав. "Ти, – каже, – вставай пізніше за мене, то й не будеш мене бачити такою". Моя Рома молодчина, косметики не любить. Хіба так, десь трішки мазне пудрою по носику чи помадою по губках, коли на якусь дефіляду йдемо. Мені добре, бо витрати менші, і їй, бо природної краси не псує. На жаль, ранок минає швидко, особливо для мене: збираюсь на роботу. І то майже щодня, бо вихідний роблю собі рідко. Достаток мій, дрібного підприємця, який тримає невелику автомайстерню і п’ять одиниць таксі, залежить тільки від мене. Кручусь, комбіную, вишукую, стараюсь, то й трохи щось маю. Не скажу, що в "постсовкових" умовах можна розбагатіти таким, як я. Але й бідним себе не вважаю. Вдома все необхідне є, одягаємось і харчуємось нормально, один раз на рік два-три тижні відпочиваємо в Криму чи в Карпатах. Неймовірні Історії Кохання №1/2011

До і після

Так, ранок для мене минає швидко. А Рома, взявшись до буденних справ, перестає бути такою милою, як на теплій подушці. Ого, вона іноді буває нестерпною, може так допекти, що тримайся! Вранці я в таких випадках рятуюсь втечею на роботу. А вечорами, коли не затримуюсь допізна, чи у вихідні мушу все чемно вислуховувати і якось реагувати. Дружина не може змиритися з тим, що я так і не кинув палити, хоч запевняв зробити це у день весілля. Я справді не палив тоді цілий день! І потім дуже старався, але… Ну як було стриматись, коли один з моїх таксистів напився і потрапив у руки даїшників, ледь не скоївши ДТП! Але маю для Роми залізне алібі – після весілля вона мене з цигаркою не бачила. "Не бачила, – парирує вона, – але нюхати мушу щодня". І починає: "Ти обіцяв, але слова не дотримав, значить не любиш мене, цигарка тобі миліша, і здоров’я своє гробиш, хочеш мене вдовою зробити". Реагую: заспокоюю, обнімаю, цілую. А недавно вона книжку цікаву десь видряпала – Аллен Карр "Легкий спосіб кинути палити", 200 сторінок. Я саме простудився, валявся в ліжку, за півдня прочитав 150 сторінок, а потім відклав: страшно стало, що справді кину. Тих решту 50 сторінок мучу вже більш як півроку. Дружину щораз обнадіюю, що знайду час і дочитаю. Рома не переносить навіть запаху спиртного. А я ж не святий, коли трапляється зрідка нагода випити, не обмежую себе, хоча норму свою знаю. Рома не розуміє, що в друзів бувають дні народження без присутності дружин, що прийнято "обмивати" новопридбаний верстат у майстерні, що в українському суспільстві існують податкова, санітарна, протипожежна та інші важливі служби, яких неодмінно треба добре обслужити, коли вони з’являться до підприємця з перевіркою... Ще багато таких "шоків" мають місце в людському житті. І з ними треба рахуватися! Але це не означає, що я вже став алкашем і тебе, Ромашечко, не кохаю, що занедбав сім’ю. Зрештою, я розумію тебе і стараюсь навіть не дихати сьогодні в твій бік. Рома не може зрозуміти, що у мене ще з дитинства є якісь захо-

плення, яким я мушу присвячувати хоча б трішки свого вільного часу. І досі люблю футбол, колись за юнацьку збірну міста грав лівим крайнім нападником. Давно не граю, а вболівальником залишився. Стадіон притягує, як перше кохання, хоч зрідка, хоч на найважливіші матчі, але хочеться піти. Ще одна слабкість – більярд, і не можу покинути, тим більше, що належу до засновників міського більярдного клубу, прагну давати якусь дещицю як спонсор на організацію турнірів. Ну, я ж не винен, що Рома байдужа і до футболу, і до більярду, а то б ми разом ходили на стадіон і в клуб. Також не винен, що ведмідь на вухо наступив: не розумію і не люблю музики, опер, балетів. А Рома день і ніч дивилась би з відкритим від захоплення ротом, як якийсь Ромео в колготах крутить на сцені оголеною Джульєттою, мов дзиґою. Або дід Яго вершить свої чорні справи, голосно виспівуючи при цьому. Йому за це ще й "Браво!" кричать, оплесками нагороджують. Подобається? Будь ласка, я навіть з Олежком залюбки посиджу цілий вечір, лиш би моя Ромочка вдовольнила свої духовно-культурні потреби. Можемо й разом піти, але не варто тоді дивуватись, що на мене в сутінках глядацького залу нападає дрімота, і я раз у раз позіхаю. Взагалі-то мене важко вивести з рівноваги. Ігорко з Катькою за три роки спільного життя вже п’ять разів скандалили і жили окремо по кілька тижнів. А наш сусід, мій близький приятель Антон, лікар швидкої допомоги, взагалі розлучився зі своєю дружиною Неонілою, викладачем музичного училища, не проживши разом і року. І все через розбіжність інте­ ресів і відданість давнім звичкам. Тепер шкодують, пробують зійтися, але поки що не виходить. А я маю тверді нерви, ще з армії щоранку гартую їх холодним душем. Та коли Рома не має спину в безглуздих докорах, то й мені терпець уривається. Особливо, як починає голосити, ніби у хаті покійник. І долю свою, мовляв, занапастила, і ти такий до весілля не був, і як жити далі, якщо тебе не розуміють. Добре, що мешкаємо в окремому будинку, а то у багатоповерхівці сусіди збігались би на той лемент. Утікаю в таких

33

форс-мажорних ситуаціях на вулицю, пройдусь по свіжому повітрі, заспокоюсь, поміркую. І хоч впевнений, що Рома неправа, але враз душа защемить, так стає шкода її, тендітної і беззахисної. Вертаюсь до хати, готовий дружину на руках носити, без утоми тисячу разів повторювати, що кохаю її. Бо й справді, вона і маленький Олежко для мене найдорожчі за все на світі. До дідька футболи, більярди, бізнес, політику, друзів – сяду поруч і дивитимусь на неї, цілуватиму… І нічого мені більше не треба! Ні, ну, чоловіче товариство для рівноваги відчуттів усе-таки потрібне… Але про це сьогодні – ні-ні. Кохана Рома тане у моїх обіймах, усміхається, голубі оченята блищать уже не від сліз, а від збудження, густе пшеничного кольору волосся пахне польовими квітами чи чимось іншим, таким приємним і п’янким… Тепер можна спокійно, лагідно говорити про що завгодно, і ніхто не буде сердитись, дратуватись. Тепер моя Ромочка погоджується, що за тих три роки я став кращий, ніж був до весілля, і що люблю її сильніше, ніж тоді, і що повноцінне, щасливе життя почалося для нас з медового місяця. Просто до одруження ми не належали один одному, не були такі близькі і вразливі. А зараз – ось вона, кохана моя, на відстані руки, на відстані обіймів. Я знаю напам’ять кожну крапочку на її чудовому тілі, перебрав пальцями кожну волосинку в її пахучих косах, розрізняю сотні інтонацій у її милому голосі… Проте ми не можемо сидіти в обіймах вічно, правда, Ромашко? Робота, побут, політика, захоплення роз’єднують нас. Але ж ми щоразу повертаємось один до одного! Ця нетривала розлука (але не байдужість, ні) є таким собі непомітним, однак серйозним випробуванням наших почуттів. Такою маленькою щоденною жертвою заради нашого великого спільного щастя. За вікном рожевою барвою позначається новий день. Я обережно піднімаю голову, щоб не розбудити дружину, і з насолодою милуюсь її личком. Вона така гарна в мене, така мила і добра! А сьогодні футбол. Чи вдасться встановити рівновагу? Олексій, 30 років Неймовірні Історії Кохання №1/2011