Чарівна книга казок про Євангелінку by Avtomix Journal

Чарівна книга казок про Євангелінку

Прийми, найрідніша, щирі вітання, У цю неповторну і радісну мить. Бажаємо щиро, щоб здійснились бажання, І зірка удачі хай завжди горить. Якби в словах була пророча сила, А в серці чарів полум’я цвіло, То ми б для тебе в світі все зробили Щоб дня в житті сумного не було! Нехай прекрасним цвітом дні рясніють, Ти котик наш, маленьке зайченя, Хай збудуться всі заповітні мрії, Ми ж будем поруч і підтримаєм щодня.

Твої мама і тато

Зміст Казка про народження феї Євангелінки 6 Євангелінка і дідусь Сон 12 Казка про принцесу Євангелінку 18 Про Євангелінку-рятівницю 26 Таємниця 32 Ледача подушка 37 Про дівчинку Євангелінку та сріблясту рибку 40 Три ведмеді та Євангелінка 44 Заради дружби, або Як з дідусем рятували зайчика 50 Добре серце 54 Усмішка 56 Євангелінчина казка про машинки 61 Колискові для Євангелінки 70

Казка

про народження феї Євангелінки

исоко в небі за пухнастими хмаринками, знаходиться чарівна країна, про існування якої ніхто не знає. Вона захищена від негод та вітрів, від холодних дощів і палючих сонячних променів. Там спокійно і затишно, можна годинами насолоджуватися ніжним квітковим ароматом, купатися в ванільних хмарках. Сонячні галявини цієї незвичайної країни покриті білосніжними квітами: не простими, а чарівними – в них зароджується людське життя. 6

Час від часу в центрі квіткових бутонів поселяються клітинки. Спочатку вони схожі на краплинки дощу, що народжуються десь поруч. Потім у них з’являються голівки, ручки, ніжки, мініатюрні пальчики, кумедні крихітні носики і найсолодші щічки. З часом крихітки підростають до милих платтячок або коротких шортиків, тоді бутони розкриваються і нові чоловічки приєднуються до інших мешканців дивної країни – Фей і Янголят. Коли малюки можуть жити в родині, головна Хрещена Фея вибирає для кожного з них найдобрішу, найкрасивішу, найтурботливішу маму і найсильнішого, найсміливішого, найрозумнішого татка. Але знайти батьків справа нелегка. Адже батьками можуть стати тільки люблячі один одного люди. Одного разу Чарівниця побачила красиву молоду пару. Вони так любили один одного, що навколо них то тут то там спалахували зірочки. А ще вони мріяли про маленьку дівчинку-донечку. Мама Вікторія мріяла як наряджатиме ії в

платтячка і спіднички, зав’язуватиме бантики, навчатиме пекти яблучні пироги та готувати смачні обіди. Тато Олесандр хотів пестити ії, підкидати усміхнену від задоволення в повітря, пишатися своєю найкрасивішою донечкою у світі. Ця щаслива пара так сподобалася Хрещеній Феї, що вона вирішила подарувати їм маля. Повернувшись у чарівну країну, вона вибрала маленьку гарненьку Феєчку, з великими карими очима та шовковистими кучерями і доторкнулася до неї своєю чарівною паличкою. – Лети, сонечко! Там на тебе чекають мама і тато. Феєчка не встигла навіть злякатися, як опинилася в ніжних і м’яких обіймах. «Мама!» – подумала вона і в ту ж мить перемістилася в інші руки: сильні та дуже надійні. «Тато!» – посміхнулася Феєчка. – Тепер вам потрібно дати дитині ім’я! – підказала щасливим батькам Хрещена Фея, яка прилетіла подивитися чи все гаразд. Мама Вікторія і тато Олександр трішки подумали й вирішили дати своїй донечці найгарніше ім’я на світі – Євангеліна. – Євангелінка… Яке чудове ім’я! – посміхнулася Хрещена Фея і полетіла, а в цій родині назавжди поселилося Щастя.

Євангелінка і дідусь Сон

я історія трапилась в одному чарівному місті Луцьк. Там під блакитним небом сяє золоте сонечко і живуть гарні добрі люди. У ньому багато надзвичайних місць, де гуляють щасливі дорослі і радісні діти. Влітку вони купаються у річці. Взимку катаються на санчатах з високих гірок. В парках підгодовують птахів, що залишилися зимувати. І з великим задоволенням їздять у Цирк, тому, що саме там можна зустрітися з чудесами. 10

У цьому незвичайному місті стоять високі будинки з великими вікнами і ніби дивляться один на одного. У дворах живуть різнокольорові квіти. В них ховаються маленькі комашки і сонечка, відпочиваючи від своїх довгих перельотів. Так от, в одному із таких гарних будинків живе дівчинка Євангеліна з великими карими очима і дзвінким голосочком. Маленька дівчинка дуже любила гратися своїми першими брязкальцями, які висіли над її ліжечком. Коли наставав час спати, мама вмикала карусельку і іграшки починали кружляти під чудову музику. Дівчинка Євангелінка дивлася на них до тих пір, поки її очки не закривав Дідусь Сон. Це був її найперший друг. Він кожного вечора приходив до неї в гості зі справжніми казковими подарунками. Дідусь виглядав кумедно. На голові був жовтий капелюх з великим балабоном, а на носі ледь трималися маленькі кругленькі окуляри. Схожий на гнома, він був одягнутий у халат темно-блакитного кольору з золотими зірочками, а в руках тримав стару товсту книгу. Ця книга зовсім незвичайна. В ній зібрані найсолодші, найцікавіші дитячі сни, які чарівник кожного разу читав діткам на ніч. Дідусь Сон, трішки подумавши, вибирав сон і плескав у долоні. І в цей момент Євагелінка починала посміхатись уві сні, тому, що потрапляла у світ казки. Кожну ніч, до світанку, подорожувала дівчинка у своїх чарівних і чудових снах. Вранці зірочки ховалися. Прокидалось сонечко і промінчиками лоскотало носик малюка. Дідусь Сон закривав свою книгу, куди звідусіль збирались всі дитячі сни, плескав у долоні і зникав у перших сонячних променях. Потім цілий день 11

він спав у своєму ліжку, поки діти бавились і раділи кожному новому дню. Так і наша героїня Євагелінка любить веселитися: гратися зі своїми іграшками, співати веселі пісеньки, малювати та слухати казки. А коли її ніжки стомлюються і оченята закриваються, вона зустрічається зі своїм другом Дідусем Сном, який завжди приносить їй нові чарівні сни. Хочеш дізнатися де живе Дідусь Сон? Це таємниця! Якби всі знали, де живе чарівник, то захотіли б прийти до нього в гості. А він дуже старенький, давно дружить з усіма дітками і йому також треба відпочивати. Можливо, колись саме твоя зірочка вкаже тобі шлях до будиночка чарівника. А поки що слухай цікаві історії про одну дуже гарну, розумну і сміливу дівчинку, на ім’я Євангелінка

Казка про принцесу Євангелінку

еред високих гір, зелених лісів, золотих полів простягалася казкова країна - Україна. У ній було багато цілющих трав, запашних квітів, незвичайних птахів і тварин. Населяли цю країну прекрасні, добрі і ввічливі люди. Посередині красивої долини в оточенні чарівного саду стояв казковий палац, в якому жила маленька Принцеса Євангелінка. Була вона такою красунею, що і в казці не розкажеш. Всі рідні Євангелінки були такі ж добрі й гарні, як і інші жителі цього чудового королівства. Вони дуже любили свою 14

дівчинку і хотіли, щоб вона виросла ввічливою і вихованою, тому розповідали їй, як правильно себе поводити. Але маленькій Євангеліні ніколи було слухати ці нудні правила. Вона бігала по чарівному саду, співала пісеньки разом з голосистими пташками, пурхала з квітки на квітку з різнокольоровими метеликами, купалася в ставку разом із золотими рибками. Одного ранку Принцеса Євангеліна прокинулася раніше за всіх у палаці і вирішила, поки всі сплять, піти погуляти в чарівний сад. Там було дуже красиво: птахи співали свої перші пісеньки, листя на деревах шелестіло, танцюючи під легким подихом ранкового вітерця. Проходячи повз ворота, вона побачила сплячу охорону. Взагалі-то їй не можна було виходити, але наша маленька Принцеса вирішила, що тільки трохи пройде по доріжці, яка втікала кудись удалину і повернеться назад. Вона тихенько прошмигнула повз дрімаючу сторожу і побігла по доріжці. Яка незабаром привела її до густого зеленого лісу. «Ось тільки подивлюся що там попереду і відразу додому», − подумала Євангелінка і підстрибом побігла далі. Спочатку вона побачила красивого Метелика і хотіла наздогнати його, щоб познайомитися. Потім поспостерігала за Їжачком, який вивів своїх їжаченят на першу прогулянку. Незабаром дівчинка зрозуміла, що заблукала. Принцеса Євангелінка засмутилася і сіла на пеньочок. Раптом бачить - поруч Мурашка повзе. Побачив дівчинку, зупинився і питає: − Здрастуй, малятко! Чому ти одна? Напевно заблукала? −Я не малятко! І взагалі набагато більша за тебе! Поклич когось великого! Нехай він мене додому відведе! Образився Мурашка і вирушив далі своєю дорогою. А Євангелінка так і залишилася сидіти на пеньочку. Тут, нізвідки не візьмись, Жаба скаче. Побачила вона дівчинку, зупинилася і каже: − Добрий день! Чому ти злякалася? Давай я тобі допоможу! Євангелінка образилася: − Я - злякалася? Я нічого не боюся! − голосно сказала вона, навіть ніжкою тупнула і прогнала Жабу. 15

Тут вона почула якийсь тріск. Підняла Принцеса голову і побачила маленьку руду Білочку, яка горішки збирала. Дуже дівчинці їсти захотілося. − Білочко, дай мені горішків! І скоріше, а то я дуже їсти хочу! А Білка хвостиком махнула: − Ух, невихована яка! − і перестрибнула на інше дерево. Знову Євангелінка одна залишилася. І стало їй так страшно і самотньо, що вона мало не заплакала. – Євангелінко! Євангелінко! − почула вона раптом тихий кришталевий голосок. Дівчинка обернулася і побачила на пелюсточках лісових дзвіночків двох маленьких Гномиків, хлопчика і дівчинку. Вони були одягнені в сяючий одяг, а за спиною у них були прозорі крильця. − Що сталося, Євангелінко? Чому ти плачеш? − запитали вони. − Я заблукала і зголодніла! А ніхто мені допомогти не хоче! − стала скаржитися дівчинка на свої біди. Гномики її вислухали і сказали: − Євангелінко, ми допоможемо тобі! Знай, що всі Гноми мають чарівну силу. Якщо у тебе будуть якісь бажання, просто виголоси наші імена і все збудеться. Тільки диво спрацює в тому випадку, якщо ти будеш вимовляти їх спокійним, доброзичливим голосом. Це чарівні слова! − А як вас звуть? − запитала Євангелінка. − Мене - Будь ласка, а мою сестричку - Спасибі! - Відповів Гномик. Тут подув легкий вітерець і Гномики, помахавши дівчинці на прощання, взялися за руки і полетіли. А Принцеса Євангелінка залишилася сидіти на пеньочку. Вона кілька разів повторила про себе чарівні імена, щоб запам’ятати їх трохи краще. 16

Тут, нізвідки не візьмись, Білочка скаче, з гілки на гілку перестрибує додому назад поспішає. Побачила її дівчинка, встала з пеньочка і каже: − Добрий день, тітонька Білка! Почастуєте мене, будь ласка, смачним горішком, а то дуже їсти хочеться. Білка посміхнулася, спустилася до самої землі і простягнула їй цілу жменю горіхів. − Пригощайся! Смачного! Принцеса Євангелінка взяла горіхи і тихим голосом сказала: − Спасибі, тітонько Білко. Білочка поскакала, а дівчинка сіла знову на пеньочок і стала клацати горішки. Раптом бачить: пан Мурашка повзе, величезну гілку тягне. − Добрий день, дядечку Мурашко! Давайте, я вам допоможу, − ввічливо сказала наша Принцеса. − Дякую, − промовив здивований Мураха, − може і тобі моя допомога потрібна, хоч я і маленький? − Заблукала я, - з надією дивлячись йому в очі, відповіла Євангелінка, − не можу знайти дорогу додому. Допоможіть мені, будь ласка! − Звичайно, Єванглінко, − сказав Мураха, − йди за мною. І привів дівчинку до виходу з лісу. Попереду була знайома доріжка, а вдалині виднівся рідної палац. Євангелінка подякувала Мурасі і побігла додому. Там вже давно чекали її рідні, все дуже хвилювалися за свою улюблену дівчинку. − Вибачте мене, будь ласка! Я більше ніколи не буду тікати без дозволу! - підбігла до них Євангелінка Всі дуже зраділи, що Євангелінка повернулася цілою і неушкодженою. З тих пір Принцеса стала ввічливою і вихованою. Дівчинка ніколи не забувала чарівні слова, які сказали їй Гномики. І відтоді усі її бажання збуваються! 18

Про Євангелінку-рятівницю

дного теплого літнього ранку поїхали Євангелінка та її батьки відпочивати до лісу. На дворі ясно світило сонечко, торкаючись промінчиками вікон машини. По сусідству із Євангелінкою жив неслухняний хлопчик Артем. Мало хто з діток хотів з ним дружити через його погану поведінку. Хоча і був він звичайнісінький собі хлопчик, але дуже непосидючий. Всі дітки у садочку слухаються виховательку Марію Іванівну, не пустують, не бешкетують. А Артем слухатись не хоче й тільки бігає та сміється: − Я сам все знаю! I взагалі, дуже слухняні нічого в житті не досягають. А досягають саме неслухняні! Тому, не буду нікого слухати! − так навчив його знайомий хуліган Тарасик із сусідньої групи. 19

Наступного дня дорослі та дітки збираються на прогулянку до лісу: − Мамо, давай покличемо з собою Артема, − запропонувала Євангелінка. − Давай, − підримала її матуся, − йому ж, напевно, сумно самому гратися. Отже, вирушили вони всі разом: татко, матуся, маленька Євангелінка та Артем-розбишака. Дорогою до лісу батьки навчають їх: − Будьте, дітки, обережні!Не розбігайтеся! В лісі стільки всякої небезпеки… І взагалі у всьому світі багато небезпеки. Потрібно весь час бути обережними. Поки ви маленькі потрібно слухати поради батьків, вчителів. Адже вони за Вас турбуються і бажають кращого. Навіть якщо Вам здається, що батьки вас сварять просто так. Євангелінка уважно слухала татка та маму, а Артем, що розглядав чудернацькі хмаринки, на ті слова − аніякісінької уваги! Все йому здається, що він знає краще… тільки бігає і пустує, а на всі повчання старших не звертає уваги. Йому здається, що він уже дорослий, і не потрібно його повчати. Він великий, розумний, сильний… − Я сам все знаю! − і гайнув між кущів солодкої малини. Та раптом − тиць у щось! І зачепився штанцями за колючки. Хотів вибратися сам, але ще більше заплутався. − Ой леле, − гукає Артем. Їх вовчисько спеціально між кущами напнув − сидить і на поживу чатує. Побачив він Артема, лапки радісно потер, захихикав:

− Хи-хи-хи! Попався! Дрібнота, правда, але на закуску для апетиту згодиться. І вже йде, погойдуючись, до бешкетника. − Ой-ой! − закричав Артем. − Рятуйте! Але Євангелінка та дорослі далеченько відійшли, не чують. І відразу страшно йому стало. Зрозумів він, що не такий він вже і великий та розумний. Пожалів, що не послухав порад Євангелінчених батьків. Що не послухав порад батьків вдома, які наказували бути обережним. Плаче Артем, репетує. А вовчисько все ближче та ближче… Аж тут Євангелінка обернулася: − Де ж Артем?! Дівчинка на всі боки роззирається. Нема неслуха. Зник, як булька на воді. Повернули вони щодуху назад. А вовчисько вже лапу до Артема простягає: − Ой-ой-ой! − відчайдушно заволав він.− Пропадаю! Рятуйте! Почула це Євангелінка. Почули, та вже й побачили, це татко та мама. − Не підходь, доню, близько! Це небезпечно! Я сам! − загукав татко Саша і мерщій до Артема. Схопив за руки, тягне щосили. Та не може його з колючок гострих вирвати. А вовк наближається й наближається. Радий, задоволений! − Зараз і дорослими і дітками пообідаю! Хи-хи-хи! Мамусю, татку! − вигукнула тут Євангелінка − Нумо всі гуртом! За руки берімося швидше! Люди повинні допомагати тим, хто потрапив в біду! Взялися всі за руки, Євангелінка за матусю вчепилася. Та як смикнуть! Вирвали Артема з колючок. Вовчисько тільки щелепами клацнув з досади… Тепер Артем не пустує, не бешкетує, з дітками гарно грається і на прогулянках завжди їх за руку тримає. А ця ситуація назавжди навчила неслухняного хлопчика бути обережним. Тепер він навчає хулігана-Тарасика: «Навіть, якщо ти дуже смілийвий, і тобі здається, дуже дорослий, ти все знаєш, дорослих потрібно слухати, адже в них більше досвіду. Вони за нас турбуються і переживають. А в світі багато небезпек. Тому завжди потрібно бути обережним». 22

Заради дружби

одному чудовому селі був зелений ліс. Дуже часто маленька Євангелінка разом з друзями Каріною, Софійкою та Анею гуляли там, дихали свіжим повітрям та збирали солодкі ягоди. У тому лісі колись давно утворилася яма. Жителі лісу знали про неї і тому оминали це місце. Одного разу Євангелінка та її друзі загралися у лісі і не помітили, як стемніло. Довелося їм іти поночі. Йшли вони лісом, аж раптом почули як хтось зойкнув і впав. Євангелінка з друзями підбігли на звук і помітили у ямі 23

зайчика і хоч він трохи забився та лишився живий і неушкоджений. Але як от йому нагору вилізти? Яма глибока була… І Євангелінка нагорі забігала, захлипала. Що робити? Проте, не злякалася. Зібралася з духом і вирішила, що треба якось зайчика рятувати. Дітки намагалися дістати його руками. Побігла Євангелінка до ворони Аліси – лише з нею зайчик дружив в усьому лісі. Аліса порадила їй знайти велику палицю, кинути один кінець зайчику-Дряпчику і витягти його. Так Євангелінка і зробила. Але витягти Дряпчика вони не змогли – бо яма була дуже глибока. Навіть Аліса не змогла допомогти їм Дряпчика з ями дістати. Довелося Єангелінці згадати про лисичку Нінельку. Хоч недолюблював Дряпчик її і побоювався, але зайчика було дуже шкода. Прийшла вона до Нінельки, розповіла про біду, яка сталася. Лисичка погодилася допомогти. Почала і вона Дряпчика на палиці тягнути, а палиця взяла та й тріснула. Тоді знайшли Нінелька і Євангелінка більшу палицю. Але була вона заважка. Не змогли вони зайчика на ній підняти, навіть коли друзі приклали усі свої сили. Зажурилася дівчинка . Тоді Аліса нагадала їй про силача – вовка Кулака. Був Кулак грозою лісу. Щодня тренувався: піднімав гантелі і штанги, зроблені ним з метеоритного заліза. Боялися його місцеві звірі і птахи. І Євангелінка боялася. Як чули від кого усі, що вовк виходить на прогулянку, то закривалися у своїх хатинках і сиділи так тихо, що майже не дихали. А тут самій треба до Кулака йти… Не хотіла , але дуже вже їй стало шкода Дряпчика. Зібралася вона із силами і пішла таки до вовка. Прийшла, а Кулак до неї як рявкне: – Ну, чого прийшла?! То Євангелінка хотіла була хутко втекти – від страху. Але згадала про бідолашного друга. І попросила вовка допомогти. Вовк поглянув на дівчинку, здивувався її сміливості. – Гаразд. Тільки тому, що не побоялася до мене прийти – допоможу тобі. Прийшов Кулак до ями і витягнув Дряпчика. Зраділи Євангелінка і друзі, а Дряпчик щиро подякував своїм рятівникам, та найбільше сміливій дівчинці, яка заради друга подолала усі свої страхи. 24

Дружня порада

аленький Сірожа завжди був дуже неслухняним хлопчиком. У дитячому садочку він бігав швидше за всіх, збивав інших діток з ніг і навіть, одного разу, перекинув виховательку Марію Василівну. Скільки не намагалися дорослі його втихомирити, нічого з цього не виходило. Сірожа-бешкетник, не слухав порад дорослих, все завжди робив по-своєму, заважав іншим діткам, не займатися на заняттях, відбирав іграшки. Одного дня до них у групу привели хлопчика. Його звали Кирилко, він привітно посміхався до інших дітей, знайомився та пригощав смачними цукерками. Тільки Сірожу обділив, чи 26

від того, що не помітив його чи тому, що Сірожа гордо поглядав на Кирилка і відмовився з ним знайомитися. Тоді Сірожа вирішив сам взяти цукерку,бо дуже вже йому солодкого хотілося. Він просто підійшов і забрав решту солодощів у Кирилка. Хлопчик обурився та як штовхне Сірожу, він і гепнувся. Заплакав рясними сльозами, бо ж до цього ніхто з групи з ним так не поводився. Тут підійшла до нього Євангелінка: – Сірож, не плач, візьми мою цукерку, – промовила дівчинка і простягнула руку до хлопчика. Це не аби як здивувало його, адже до цього всі інші дітки старалися обходити його стороною. Бо він то штовхне кого, то на кпини візьме. – Я не заслужив її, – пробормотав він. – Нічого, це подарунок, – Кирилко подарував мені, а я тобі дарую. – Дякую, – вперше Сірожа зрозумів, що для того, аби щось здобути не потрібно бути агресивним. – Сірож, я дам тобі одну пораду: чарівні слова та хороші вчинки завжди приносять задоволення і не важливо, чи це ти зробив добрий вчинок, чи хтось став у пригоді тобі. Це приносить однакове задоволення, а ще це допоможе тобі знайти нових друзів. Ось тільки спробуй і сам все побачиш. Сірожа підійшов до Кирилка і вибачився за свій поганий вчинок, а хлопчик пригостив його смачною шоколадною цукеркою. Від тоді вони стали друзями, Сірожа більше не бешкетував, став слухатись дорослих та прислухатися до порад розумної Євангелінки.

Зелена казка

акінчувалося сонячне літо і маленька Фея Зеленого кольору почала збиратися додому . Та так спішила,що загубила свою чарівну паличку зеленого кольору. А упала вона на подвір’я до маленької дівчинки і закотилася під кущ. Він зазеленів, забуяв зеленими листочками. Помітила це дівчинка, підійшла і бачить,що під кущиком паличка зелена лежить. Взяла вона ту паличку і випадково торкнулася свого червоного платтячка, а воно, гульк, і позеленіло враз. — Ого-го! Чарівна паличка! – подумала Євангелінка, тицьнувши нею у свого песика Гавчика, який бігав поряд, Гавчик теж став зеленим. Дівчинка зраділа, заплескала у долоні, адже, тепер вона зможе перефарбувати усе, що захоче. І справді, далі було перефарбовано усю кімнату, іграшки, майже всі плаття і навіть татків улюблений піджак. 28

Побачила все це фея. Спустилася з веселки у двір до Євангелінки, а там все перефарбоване і не дивлячись на те, що скоро золота осінь і всі листочки починають червоніти і жовтіти, все тут буяло зеленню, немов прийшла весна. Зустріла Фея дівчинку,та й каже: «Віддай мені паличку, бо без неї я не зможу весну на землі привітати!». Дівчинка ж відвернулася, немов не чує, тільки паличку чарівну міцніше стискає. -Поверни мені паличку, Євангелінко, - просить Фея -Я її знайшла, отже, вона тепер моя,- відповідає дівчинка Довго Фея просила повернути їй паличку, та нічого не вдалося, опустила вона голову, похнюпилась,та й пішла додому, на веселку. -Мамо, що ж мені робити? - запитала маленька Фея у Хмаринки -Не переживай доню, все буде нормально! – відповіла мудра Хмаринка Поросила Хмаринка у Сонечка, щоб те дорогу із промінчиків сплело, аж до землі і вона могла спуститися. Сонечко знало про біду Феєчки і спустило чарівну стежинку у самісінький Євангелінчин двір. Аж дивиться вона, а на лавочці сидить дівчинка із зеленими косичками, а поряд зелений песик об її ніжки треться і лавочка зелена, і м’ячик, і велосипед. -Вибачте мене, пані Хмаринко, я все зрозуміла і більше чужого не братиму! Зробіть так,щоб все на місце стало! Я не хочу залишатися зеленою, та й Гавчик теж. Побачила Хмаринка, що дівчинка все зрозуміла, розкинула кругом кольорові струмочки, що позичила у райдуги і все стало на свої місця. Дівчинка попросила пробачення і у Феї, а та подарувала їй вічнозелене деревце, яке дівчинка посадила у дворі. І тепер, воно, зеленіючи цілий рік, нагадує маленькій Євангелінці про мудру Хмаринку та Феєчку. Яка, з того часу, кожного року приходить до дівчинки в гості. 29

Кошеня

олодного осіннього ранку маленьке сіре кошеня висунуло голівку з-під старої порваної коробки, що валялась у місцевому парку. Оглянулося. Довкола не було нікого. Лише опале листя і безліч дерев. Тихенько нявкнуло, та ніхто не відгукнувся. Ще раз, і ще. Тиша. Ні братиків, ні сестер, ні рідної матусі - кошеня було саме-самісіньке. Скільки тут пролежало, воно не пам’ятало. У маленькій голівці пропливали тільки приємні картинки. Згадало тепло материної шубки і смак молочка, яке воно, посапуючи та прицмокуючи, пило. Потім якісь руки, що забрали його з матір’ю, запхнули у коробку та понесли кудись. А тоді мати пішла, щоб принести якусь їжу, і зникла. Воно довго її чекало. Та коли вже чекати стало несила, і дуже захотілось їсти, кошеня вирішило вилізти зі схованки. Від туги воно знову жалібно нявкнуло. 30

У животику тихенько завуркотіло. Але де ж узяти їжу? Всюди холод, мокрота, вітер. Аж ось якийсь приємний запах! Кошеня з останніх сил побрело у тому напрямку. Дерева, дерева, стежина, кущі. За кущами воно побачило будинок, біля якого метушилися люди. Це була невеличка кав’ярня. У ній засиджувалися, здебільшого, дітки з батьками та дружні компанії. За будинком стояв великий мангал, на якому готували страву, що мала найбільший попит у цьому закладі, – шашлики. Вони так приємно пахли, що кошенятко мимоволі пішло на запах. Особливу його увагу привернула невеличка кісточка, що валялася долі, на ній ще були залишки м’яса. Кошеня зраділо. Пахла кісточка смачно. «Тепер вдасться втамувати голод.» Але тільки воно підійшло до кісточки та відкрило ротик, щоб посмакувати, як великий чорний кіт заступив дорогу і так штовхнув кошеня лапою, що воно аж перекинулося. - Це моя кістка! Геть звідси! – блиснули злобою зелені очі. Кошеняті набігли сльози жалю. Та що ж вдіяти? Куди йому тягатися із здоровенним котом? Воно віднайшло десь у кущах стару кістку і посмоктавши її, там же й заснуло. Наступний день видався не кращим за цей. Кошеняті знову нічого не перепало. Пройшло ще кілька днів. Знову прокинувшись, кошеня відчуло, що у голівці у нього паморочиться, щось наче ввижається, трусить усього. Воно вже кілька днів нічого не їло і не пило. Враз мелькнула сіренька зі смужками пухнаста шубка. Рідні риси. - Мамо! Мамо, це ти? То було лише марення. Але саме воно пробудило його й наче додало сили, щоби боротися за життя. Ні, я не залишуся тут! Вони всі такі злі! Навіть кісточки не дадуть. То ж і я таким буду! Та це було вже не те кошеня, котре з добром і надією вперше йшло шукати їжу. Тепер це стало страшне, худюще, з липким настовбурченим, наче колючки, хутром створіння, яке на всіх дивилося хворобливо-голодними очима. 31

Так минула холодна зима і почалася весна. Сніг розтанув. Раптом кошеня почуло якісь кроки. Виглянуло. Стежиною йшла маленька дівчинка і щось наспівувала. Вона була така гарна й мила, що кошеня забуло про безпеку. А може, й не захотіло втікати? Навпаки, вилізло з-під пачки і дивилося на дівчинку. Вона помітила кошеня. - Ой, яке ти гарне! – вигукнула мала. – Ти чиє? Дівчинка взяла котика на руки, приголубила і він, вперше, за стільки часу відчув себе в безпеці. Вона віднесла його додому, але маленьке вже нічого не боялося, воно довірилося Євангелінці та вірило, що з ним нічого поганого не станеться. Минув ще деякий час, кошенятко стало гарним, доглянутим та вихованим котиком з шовковистою шерсткою та гарним манерами. Тепер вони з Євангелінкою найкращі друзі.

Ледача подушка

аленькій Євангелінці треба рано вставати, щоб до дитсадка йти, а не хочеться, ой як не хочеться! Ввечері питає дівчинка у мами: − Мамо, чому вранці вставати не хочеться? Навчіть мене, мамо, спати так, щоб хотілося вставати i йти до дитсадка. − Це подушка в тебе ледача, − відповіла мама Віка − А що ж їй зробити, щоб вона не була ледачою? − Знаю я таємницю, − пошепки сказала мама, − ото, саме тоді, як вставати не хочеться, візьми подушку, винеси на свіже повітря, добре вибий її кулачками і тоді вона не буде ледачою. − Справді? − зраділа Євангелінка, − я так i зроблю завтра. Ще дуже рано, а треба збиратись у садочок. Не хочеться вставати Євангелінці, але треба ж нарешті подушку провчити, лінощі з неї вибити. 33

Схопилась Євангелінка , швиденько одяглася, взяла подушку, винесла на подвір'я, поклала на лавку − та кулачками її, кулачками. Повернулася до хати, поклала подушку на ліжко − та й умиватися, бо сон уже пройшов на свіжому повітрі і спати не хочеться. А мама лише тішиться та посміхається.

Про Євангелінку і сріблясту рибку

гарному глибокому озері жила маленька срібляста рибка. По тому самому озері плавав великий білий лебідь з довгою шиєю і могутнім дзьобом. Одного разу зустрів лебідь рибку і хотів її з'їсти. Стала срібляста рибка проситися: — Не їж мене, лебедю, красеню білокрилий, велетню чорнодзьобий! Сказав тоді лебідь: — Дістань мені черевички, бо лапи мої у воді мерзнуть. Дістанеш, тоді я тебе не їстиму. Не дістанеш — з'їм. Швидко попливла рибка по озері шукати черевички. Кругом побувала, на дно спустилася, ніде черевичків для лебедя не знайшла. Підпливла тоді до берега під очерет і заплакала. Почула той плач зелена жабка-скрекотушка і питає: — Рибко срібляста, чого ти плачеш? 35

Розповіла рибка жабці про своє горе. — Я тобі допоможу, — сказала зелена жабка, — підожди мене тут. Залишила рибку між очеретами, а сама на берег виплигнула і заквакала: «Ква-ква, ква-ква, ква-ква!» Почув це горобчик-молодчик, що сидів на високій вербі, і у відповідь зацвірінчав: «Цвірінь-цвірінь, цвірінь-цвірінь!» Розповіла жабка горобчикові про біду рибки сріблястої і попросила дістати черевички. Полетів тоді горобчик-молодчик в садок, де гуляла маленька дівчинка Євангелінка. Як довідалась Євангелінка, що лебідь рибку хоче з'їсти, швиденько принесла горобчикові свої старенькі черевички і наказала: «Лети швидше, швидше, щоб рибку врятувати!» Горобчик-молодчик полетів і віддав черевички зеленій жабці-скрекотушці. Жабка плигнула у воду і подала їх рибці сріблястій. Зраділа рибка, адже їй Євангелінка врятувала життя. І зараз же попливла до лебедя. Черевички ті лебедеві дуже сподобалися, і він пообіцяв рибку сріблясту не їсти, а навпаки став з рибкою товаришувати. Переказала свою подяку срібляста рибка жабці-скрекотушці, жабка − горобчикові-молодчикові, а горобчик — дівчинці. Так доброта Євангелінки врятувала рибку і подарувала їй нову дружбу.

Сива волосинка

аленька Євангелінка побачила у зачісці матері три сиві волосинки. - Мамо, у Вашому волоссі три сиві волосинки, - сказала Євангелінка. Мама усміхнулась і нічого не сказала. Через кілька днів Євангелінка побачила у материному волоссі чотири сиві волосинки. - Мамо, - сказала Євангелінка здивовано, - у Вашій зачісці чотири сиві волосинки, а було три...Чого це посивіла ще одна волосинка? - Від болю, - відповіла мати. - Коли болить серце, тоді й сивіє волосинка... 37

- А від чого ж у вас боліло серце? - Пам'ятаєш, ти полізла на високе-високе дерево? Я глянула у вікно, побачила тебе на тоненькій гілці. Серце заболіло й волосинка посивіла. Євангелінка довго сиділа задумана, мовчазна. Потім підійшла до мами, обняла її і тихо сказала: - Мамочко, я все зрозуміла і більше ніколи тебе не хвилюватиму! Тільки завжди залишайся такою ж красивою!

Усмішка

уже давно на березі синього моря стояло голубе казкове місто. Жили в ньому Євангелінка, її батьки та інші щасливі люди. Вдень вони працювали і співали пісні, бо праця приносила їм радість. А ввечері з їхніх будинків линула музика. Зустрічаючись, люди усміхалися одне одному: так вони віталися. Про те, що на світі є місто, в якому всі люди щасливі, дізнався злий чаклун. Той самий, який ніколи не співав, не любив музики і не усміхався. Він робив лише чорні справи: брехав, вигадував плітки, сварився. — Я знаю, чому ті люди щасливі, — сказав сам собі чаклун. — Вони щасливі тому, що вміють усміхатися. От полечу я в те місто, відберу їхні усмішки і стану один щасливий. 39

Сів він на свій килим-літак і полетів. Летів вночі, бо всі злі чаклуни літають тільки ночами, коли добрі люди сплять і бачать гарні сни. Внизу показалися голубі дахи, і злий чаклун здогадався, що це і є те казкове місто. Почало світати. З-за моря викотилася золота куля сонця. Теплі хвилі голубили берег, усипаний гладенькими камінчиками. З димарів потягнувся легенький димок. Сидячи за димарем, злий чаклун чекав, доки хто-небудь з’явиться на вулиці. Нарешті він помітив першого жителя казкового міста. Той йшов і усміхався сонцю, яке щедро гріло землю, пташкам, які весело виспівували на деревах, і зеленим листочкам, що тремтіли від легенького вітерцю. Чаклун вилетів з-за димаря і став перед чоловіком. — Віддай усмішку! — вигукнув він страшним голосом, від якого посипалося листя з дерев і перестали співати пташки. Усмішка відразу зникла з обличчя людини, але не на довго — як її візьмеш? Тоді чаклун підбіг до іншого жителя і гукнув: — Віддай усмішку! Але знов відібрати не зміг. Вона теж зникла. Чаклун спробував вкрасти усмішку, забрати її непомітно, щоб ніхто не бачив. І з цього нічого не вийшло... — Куплю усмішку, — нарешті вирішив чаклун. Але всі, кому він казав про це, лише знизували плечима. Чаклун заплакав від образи. Злі сльози градом котилися по його щоках. Тоді Євангелінка помітила чалуна і пожаліла , посадила його на лавочку біля голубого фонтана і питає: — Чого ти плачеш, добрий чоловіче? — Ніхто ніколи не звертався до чаклуна з такими словами, і він заплакав ще дужче. — Не можу більше так жити, — схлипуючи, мовив чаклун, — ніхто мене не любить, нема в мене друзів... Я хочу усміхатися, як всі, але не можу добути собі усмішку. — Усмішку не купиш і не вкрадеш, — сказала йому Євангелінка, жителька казкового міста. — Її дарують за добрі справи. Пригадай, чи ти зробив сьогодні що-небудь добре? Працював у полі? — Ні, — відповів чаклун. — Будував дім? 40

— Ні. — Випікав хліб? Шив одяг? Може, дітей доброму навчав? — Ні, ні, ні, — і чаклун низько опустив голову. Дівчинка зітхнула: — Кепські твої справи. Але ти можеш допомогти собі сам. Роби добро. І Євангелінка попрямувала до батьків, які вже виходили із крамниці з повною корзиною цукерок. А чаклун сидів і схлипував, бо не знав, як воно робиться, добро. Тут він помітив, як маленька дівчинка бігла в дитсадочок, спіткнулася об камінчик і впала. Чаклун підхопився, підвів дівчинку і почав дмухати на її розбите колінце, щоб не боліло. Дівчинка, яка щойно хотіла заплакати, раптом усміхнулася так привітно, що і губ чаклуна торкнулась усмішка. Вперше у житті! Йому стало так легко, так весело, що він поцілував дівчинку в обидві щічки, сів на свій килим-літак і полетів робити добрі справи. Тепер він став щасливим, добрим чарівником і сам дарує людям усмішки.

Фея кришталю

привітній, теплій оселі, де жила маленька дівчинка Євангелінка, поселилася тендітна Феєчка. Вона жила у кришталевій вазі, яка стояла на столі, коли у вазу ставили запашні квіти, то вона переселялася на м’які пелюстки і засинала на них, під ніжний квітковий аромат. Ввечері, вона виходила із вази і подорожувала квартирою. Дорослі не могли її бачити, тому, вона приходила до маленької Євангелінки і розповідала їй чарівні історії про чудесну країну фей та чарівників. А ще про інших фей, які живуть у її помешканні. Одного разу вона завітала до Євангелінки з іншою 43

своєю подружкою – темноокою Феєю Давнини, яка жила на полицях із фотографіями, та оберігала їх від сивобородого чарівника на ім’я Час. Феєчка розповідала про чарівні кулі, крізь які можна побачити усе на світі, чарівну паличку, яку має дідусь Місяць і, що з її допомогою, він що ночі розсипає та запалює міріади яскравих зірочок по усьому небі. Розповідала вона і про те, як маленькі феї заплітають на ніч Сонечку промінчики у дві косички, аби воно ненароком не розсипалося по Землі. А коли Євангелінка засинала, то феї сипали скрізь по її кімнаті сріблястий пилок, щоб дівчинка солодко спала і снилися їй лише приємні та добрі сни, а Фея Давнини насилала на дорослих приємні спогади. Однієї ночі Фея розповіла дівчинці,що познайомилася і з іншими жителями дому: мудрим Чайником,який частував смачним напоєм не одне покоління її родичів, а також його молодшим братом – Електричним Чайником, але, на жаль, вона не зрозуміла, нічого з того,що він їй розказував, бо приїхав він із далекої заморської країни, де по-нашому його ніхто не навчив говорити. А ще їй розповіла одна із чашок,що Чайник старанно запам’ятовує усе, що говорять його брати та сестри і незабаром зможе розповісти, як дістався у нашу країну та потрапив у Євангелінчин дім. Після довгих і цікавих історій Фея Кришталю розсипала кімнатами інший, золотавий пил. Це таке чародійство спокою та бадьорості. Воно потрібне для того,щоб після довгого сну усі прокинулися бадьорими та щасливими. А ще цей золотавий пил фея швиденько розсипає, коли вдома хтось свариться, або батьки сварять дівчинку. Чародійство діє не відразу, але швидко. Минає небагато часу, та бундючні об44

личчя розгладжуються, на них набігають посмішки, забуваються образи. В домівці знову панує мир та лад. Отаке добро чинить кожного дня в домівці непомітна маленька Фея з прозорими крильцями!

Чарівний камінь

ібралися усі феї світу на нараду, щоб вирішити хто ж з діток найвихованіший та найчемніший і нагородити їх. Феї склали список хлопчиків та дівчаток зі всього світу, які вміють гарно поводитися і порозліталися по різних країнах, понесли діткам подарунки. Кому бездонну торбинку з цукерками, кому плитку шоколаду, яка ніколи не закінчується. Потрапила у цей список і маленька Євангелінка, бо завжди була дуже чемною, слухняною та прислухалась до мудрих порад старших. Фея вирішила подарувати Євангелінці чарівний камінчик, який виконує бажання. Одної зоряної ночі, вона прилетіла у її дім і поклала камінчик на столі. Засвітився він яскравим світ46

лом і погас, а Євангелінка усміхнулася у вісні, бо в цей момент їй почав снитися чудовий,чарівний сон в якому Фея розповіла дівчинці, про те, що за хорошу поведінку, а ще за те, що вона слухається батьків, чарівники усього світу дарують їй чудо-камінець, який буде виконувати усі її бажання. Вранці, щаслива дівчинка знайшла біля ліжечка подарунок мудрої Феї і розповіла про все батькам. Татко і мама теж зраділи, он яка хороша і мудра донечка у них росте! Одного дня запросила Євангелінку на свій День народження подружка Ліза. Дівчинка довго-довго думала, що ж їй подарувати, вибирала найкраще платтячко, найгарніші бантики, матуся навчала, як правильно привітати подругу. Як тут задзвенів телефон: - Привіт, Євангелінко,- сумним голосом обізвалася подружка. - Що з тобою? – запитала стурбована Євангелінка - Свято відміняється, я застудилася,- відповіла подруга Євангелінка дуже засмутилася, адже, вона так довго збиралася, приготувала гарний подарунок та найтепліші слова. Посиділа-посиділа і думає: « У мене ж є чарівний камінчик, який виконує усі побажання, я ж можу вилікувати подружку!». Євангелінка побігла швиденько у свою кімнату, взяла камінчик у руки і загадала бажання, аби Ліза видужала і змогла гарно відсвяткувати День народження. Так настав вечір, зорі ясними очима заглянули у кімнату до дівчинки, а мудра Фея тим часом спостерігала за нею крізь чарівну кришталеву кулю. Дивиться Фея і гордиться мудрою дівчинкою, адже вона правильно зробила, коли вирішила вилікувати подружку, так чинять лише справжні друзі! Вранці телефонує Євангелінці подруга та й каже: -Уявляєш, я здорова! Іще вчора мені боліла голова та горло,а вранці все зникло, неначе чари! Приходь сьогодні на свято! Євангелінка дуже зраділа, адже її бажання збулося – подруга здорова! І вже ввечері дівчатка ласували смачним тортом, який приготувала мама іменинниці! - Уявляєш, Євангелінко, все минуло, неначе за чарівним побажанням,- не могла стримати радості Ліза. А Євангеліка лише посміхалася, адже вона знала, що чари існують і у добрих руках приносять лише користь. 47

Як маленька Євангелінка

на День народження ходила

дного теплого літнього ранку маленька Євангелінка ще солодко спала у своєму ліжечку. Пустунчики сонячні промінчики вже декілька разів заглядали до неї у віконце, але вона все не прокидалася. З часом промінчики не витримали і тихенько пробрались у кімнату. Вони весело забігали по подушці і стали лоскотати дівчинці носик. Маленька Євангелінка відкрила очі і тільки хотіла повернутися на інший бік, як раптом несподівано підскочила на ліжку. Вона згадала, що сьогодні подруга Настя запросила її на День народження. – Треба поспішати, а то я пропущу все найцікавіше! – вигукнула Євангеліна і швидко натягнувши платтячко, вискочила із кімнати. 48

На кухні мама Віка готувала сніданок. А на столі Євангелінку вже чекала тарілочка смачного, ароматного супу. Але сьогодні їй було не до їжі. – Мамочко, мамочко! – захлинаючись почала бубоніти дівчинка. – Я дуже поспішаю! Настя запросила мене на День народження. У неї буде багато гостей і я не хочу запізнюватися. Можна я вже побіжу? Мама Віка уважно подивилася на донечку і сказала: – Перед тим, як іти в гості, кожна вихована дитина повинна впорядкувати себе. А це означає, що треба вмитися, причесатися, почистити зубки і одягнути чистий святковий одяг. – А, так це я швидко, – вигукнула Євангелінка і побігла вмиватися й чистити зубки. Через дві хвилини вона вже кулею мчала до дверей і по дорозі натягувала на себе святкове платтячко. Біля порогу її знову зупинила мама: – Доню, ти куди так поспішаєш? – Мамо, якщо я запізнюся, то мені не дістануться найкращі і найсмачніші солодощі. - Доню, перед тим як іти на День народження, потрібно зробити одну важливу справу, – зауважила мама. – Ти повинна подумати як її привітати і який зробити подарунок. Так чинять усі виховані дітки. Євангелінка розгубилася. – Я не знаю, я не подумала про подарунок. А обов'язково треба його дарувати? – Звичайно, доню. Тобі ж приємно отримувати подарунки? От і подумай, що може порадувати Настю в її День народження? Дівчинка задумалася: їй захотілося подарувати подрузі все найкраще, хороше, світле і добре. – А можна я подарую їй Чарівний ліс, ясне сонечко, велику галявину квітів і радісні посмішки друзів? – Звичайно, це буде чудовий подарунок! – відповіла мама. Щаслива Євангелінка дістала фарби і стала малювати подарунок для своєї подруги. Незабаром малюнок був готовий. Мамі він дуже сподобався. 49

Матуся прикрасила подарунок яскраво-блакитною стрічкою, і донечка вирушила на День народження. Наспівуючи веселу пісеньку і підстрибуючи, вона бігла по стежинці. Незабаром з'явився будинок, де жила її подруга. З віконця іменинниці лунали голоси та веселий сміх. Двері відчинила красива іменинниця Настя. Вона дуже зраділа, що прийшла подруга, і відразу потягла Євангелінку до гостей. Всі вже привітали Настю і тепер розглядали подарунки. Артур приніс велике червоне яблуко, Андрій – корзинку з цукеркам, а Міша – мандарини. І Євангелінка теж простягнула свій подарунок: – Настю, я вітаю тебе з Днем народження і хочу подарувати тобі Чарівний ліс, ясне сонечко, велику галявину квітів і радісні усмішки твоїх друзів! Усі здивувалися, як це можна подарувати ліс і цілу галявину квітів? А Настя розв'язала стрічку і всі ахнули від здивування! На картині майорів яскравими фарбами Чарівний ліс, з неба дарувало тепло ясне сонечко, а найголовніше – картина була наповнена радісними посмішками її друзів. Настрій у всіх став ще кращим! Адже кожен знайшов на малюнку свою усмішку. – Щиро дякую, Євангелінко! – сяючи від щастя, промовила Настя. – Ти придумала дивовижний подарунок! Твій малюнок щодня буде дарувати мені радість! Вони ще довго співали, танцювали і гралися в різні ігри. Всім було весело й радісно! Повертаючись увечері додому, Євангелінка думала, що все-таки, це дуже приємно робити своїм друзям подарунки. Вдома вона розповіла мамі і татові про свято і про те, як сподобався Насті і всім гостям її подарунок. – Спасибі, що навчили мене бути ввічливою і дарувати радість своїм друзям. Втомлена, але задоволена дівчинка пішла спати. «Тепер я завжди буду робити подарунки! Адже це так приємно» – подумала вона засинаючи. А вночі їй наснився Чарівний ліс, повний щасливих посмішок її друзів. 50

Чарівна книга казок про Євангелінку

Ідея, тексти та верстка «Студія поліграфічних послуг та дизайну LUCKY» тел.: 099 341-64-03, 096 76-20-116, 099 17-111-97, 068 168-11-88

Замовник – Люблячі мама і тато Тираж 1 екземпляр Обсяг: 52 сторінки чарівних казок для любої донечки