Кам’янець-Подільська МЦБС Центральна міська бібліотека імені Костя Солухи Методико-бібліографічний відділ
Ірина Вільде: голос бунтівливої, модерної жінки (115 років від дня народження) Рекомендаційний список літератури
2022
Матеріал підібрала і надрукувала бібліограф міської центральної бібліотеки імені Костя Солухи О. Дачковська
Життєвий і творчий шлях Ірини Вільде 5 травня 1907 року народилася Ірина Вільде. Письменниця з трагічною долею, хоча на перший погляд її життя видається тихим і щасливим. Вона отримала літературну премію імені Тараса Шевченка, була депутаткою Верховної Ради УРСР другого скликання та очільницею Львівської організації Спілки письменників України. ЮНЕСКО зарахувало її ім’я до списку знаменитих людей двадцятого століття та другого тисячоліття. Але талант письменниці був жорстоко спотворений лещатами соцреалізму та примусовою демонстрацією ейфорії від приєднання Західної України до СРСР. Дитинство Дарини Макогон (справжнє ім’я) минало на Буковині. Там вона народилася і виросла. Батько дівчини, Дмитро Макогон, письменник і народний учитель, першим познайомив доньку зі світом літератури. Восени 1918 року Буковина потрапила під окупацію Румунії. Щоб урятуватися від переслідувань, сім’я виїхала у 1923 році до Станіслава (нині Івано-Франківськ). Дарина здобувала освіту у гімназії Українського педагогічного товариства. У цей період дівчина відкриває в собі талант до писання. Дослідниця її творчості Марія Вальо стверджує, що перше оповідання Дарини під назвою «Марічка» побачило світ
на сторінках тижневика «Український голос» у Перемишлі 1926 року. Далі навчання продовжилося у Львівському університеті. Була активісткою студентських гуртків україністів, на яких обговорювали теми літератури і мови, а також презентували власні твори. У 1930 році під час пацифікації (репресій з боку поляків проти українського цивільного населення Східної Галичини, які супроводжувалась масовими арештами, побиттям та вбивствами людей, а також закриттям і руйнуванням українських установ в Галичині) Дарину не допустили до сесії. Через те вона вимушено кинула університет і повернулася до Станіслава. Влаштувалася вчителькою у місцеву школу, періодично дописувала до часописів. Того ж року було надруковано її перше оповідання «Поема життя». У 1932-му переїхала до Коломиї і влаштувалася до редакції журналу «Жіноча доля». Тут вона пропрацювала шість років. За цей період із-під її пера вийшло багато художніх творів. Влаштувала і особисте життя, вийшовши заміж. Її обранцем став Євген Полотнюк. Із ним дівчина познайомилась
ще під час навчання у гімназії, тоді й заручилися. Та через матеріальну скруту ті заручини тривали довгих шість років. 1935-го року Дарина взяла собі псевдонім Ірина Вільде, що в перекладі з німецької означає «дика». Наступні її публікації виходили саме під цим ім’ям. На шпальтах часопису «Нова хата» з’явилася повість «Метелики на шпиньках». У ній авторка описала період свого навчання у гімназії. Через рік письменниця отримала премію Товариства письменників і журналістів імені Івана Франка у Львові. І хоча її конкурентками були Катя Гриневичева і Наталена Королева, саме Вільде, ще мало тоді відома, отримала нагороду. На цьому наполіг відомий критик літератури Михайло Рудницький, який назвав талант Ірини європейським. Ця премія викликала шквал обурення з боку патріотів. Бо ж письменниця не написала жодного слова щодо захисту національних ідей. Хмизу в огонь
підкинув і лист, у якому Ірина подякувала за премію, а колегам порадила глянути на світ крізь рюмсання, яке і так усім набридло. І що людям потрібно додавати смаку до життя і боротися за нього. Це призвело до нової критики. Були й такі, хто захищав той-таки європейський стиль. Але ніхто не наважився звинуватити письменницю у відсутності таланту. 1936 рік був тріумфальним – друком вийшла збірка оповідань «Химерне серце» і розпочалась робота над створенням роману «Сестри Річинські». Через кілька років вийшов цикл «Повнолітні діти», до нього увійшли вже відомі «Метелики на шпиньках» та їхнє продовження «Б’є восьма». У той час письменниці все вдається: вона пише, публікується, сімейне життя, як тиха і надійна гавань дає відпочинок і наснагу до творчості, підростає син Ярема. 1939 року лихо постукало у двері. Польська влада запідозрила її чоловіка Євгена у приналежності до ОУН і відправила до концтабору Береза Картузька. Із початком війни він виходить на свободу. Але у 1943-му після доносу місцевих поляків у гестапо, Полотнюку висунули обвинувачення у підпільній співпраці з Організацією українських націоналістів і знову заарештували – цього разу нацисти. Щоб і самій не потрапити в руки гестапівців, Ірина разом із новонародженим сином Максимом, схопивши лише рукописи, друкарську машинку і трохи дитячих речей, втекла. І поки не дістала підробного документу на дівоче прізвище, переховувалася у людей. Лише згодом змогла виїхати до Ходорова. Там були її батьки і старший син Ярема. Чоловіка розстріляли у Ворохті. Ірина до кінця своїх днів так і не взнала, де Євгена поховали. З тих пір мине 50 років, і син Ярема віднайде могилу батька, але на той час матері в живих уже не буде. У 1944-му Ірина із синами перебралися до Львова. Через пару літ Михайло Рудницький посприяв, щоб вони отримали житло. В повоєнні роки Вільде працювала спецкором у газеті «Правда України». У 1947-му була обрана депутаткою до
Верховної Ради Української РСР. Але не забувала Ірина і про своє творче покликання, і видала до друку збірку оповідань «Зелена брама» Та знову життя піднесло свої «сюрпризи». Вільде і Рудницького звинуватили у націоналізмі та влаштували обструкцію у Спілці письменників. З іншого боку, Ірина влаштувала своє особисте життя, вийшовши вдруге заміж. Цього разу в її серце увійшов Іван Дроб’язко. Він працював інженером Львівського ремонтного заводу і був Ширилися чутки, що кадебіста спеціально підіслали до Ірини. Але шлюб вони взяли і навіть вінчалися у церкві. Прожили разом десять років. Подружнє життя закінчилося банальною драмою. Ірина застала чоловіка в обіймах іншої жінки у своїй же спальні. Далі класика жанру – сварка, биття посуду, троща меблів, сльози і прокльони. Більше він на очі не траплявся. Але життя продовжується. Ірина зосередилася на роботі, за роман «Сестри Річинські» отримала Шевченківську премію. Але тій нагороді передувала кропітка праця над адаптацією твору під радянські часи. Київські цензори потрапили в скрутне становище. Художні якості твору вражали, але пропонувати читачеві такий «ідеологічно неправильний» твір – було мало що не диверсією. Письменницю примусили переробити роман. Спотворений і перекручений текст нарешті задовольнив вимоги замовників. За її твором поставили виставу, і письменниця приходила на кожен її показ. І ще писала, писала і творила. Сини виросли. Молодший, Максим, ще з дитинства захоплювався хімією. Мати навіть дозволила йому влаштувати лабораторію. Хлопець займався дослідами. А мешканці дому, які жили поверхами вище, вдихали хімічні пари і боялися злетіти у повітря від тих експериментів. Закінчивши університет одружився, у нього народилася донька. Але під час одного із обшуків у нього знайшли зброю. За це дали тюремний строк. Мати не витримала такого удару. Психічне здоров’я стало погіршуватися і розвинувся розсіяний склероз. Ходила по вулицях із розкуйовдженим
волоссям, не одягнена, панчохи волочилися по землі. Чужі люди жаліли хвору жінку і приводили додому. 30 жовтня 1982-го серце Ірини Вільде зупинилося. ЇЇ поховали на Личаківському цвинтарі.
Її твори перекладені різними мовами світу: німецькою, угорською, чеською, польською, російською, румунською та іншими. 2006 року парламент України ухвалив відзначити на державному рівні 100-річчя від народження письменниці. А 2007-го Львівська організація Національної спілки письменників України та народний депутат Петро Писарчук заснували Всеукраїнську літературну премію імені Ірини Вільде.
Сучасники про Ірину Вільде Велич Ірини Вільде у відстоюванні справедливості. Павло Загребельний Всі люди, які її знали, називали Нанашка. Це було таке ласкаве слово, яке відображало і її характер. Але ми зараз відзначаємо людину величезного літературного обдарування і величезних заслуг перед рідною літературою. Цю видатну українську письменницю, внесено ЮНЕСКО до числа знаменитих людей ХХ століття і другого тисячоліття. П.І. Писарчук Писати донька відомого поета ХХ століття Дмитра Макогона Даринка почала ще юнкою, але в ті роки літературна справа вважалася заняттям не вельми гідним для дівчини з інтелігентної родини, ось вона й підписала перше оповідання вигаданим «Ірина Вільде». Мало хто знає, що в перекладі з
німецької «вільде» означає «дика, бурхлива», а ім’я Ірина — у даному разі похідне від Дарини. Ось так і «народився» псевдонім «Ірина Вільде». Жанна Попович Вона була моєю письменницею. Нашою. Вона говорила і думала, як ми всі. «Нанашка», що в перекладі з місцевого значить «Хрещена мати». Історія дала їй, Ірині Вільде, право голосу, аби сказати від власного імені та імені свого покоління, що воно, те покоління, і вона, письменниця, речниця того покоління, всього-на-всього є метеликами на шпильках. Прекрасними сотворіннями, готовими до лету, але такими, що ніколи не полетять, їм судилося бути прип'ятими шпильками до підставки жорстокого життя. Це були страшні, відчайдушні, неймовірні, але правдиві слова... Роман Горак
Література Твори Ірини Вільде Вільде І. Твори в 5-ти т. / І. Вільде. – Київ : Дніпро, 1986. – Т. 1 : Сестри Річинські : роман, кн. 1. – 640 с. До першого тому зібрання творів відомої української письменниці Ірини Вільде входить перша книга роману «Сестри Річинські», відзначеного Державною премією УРСР ім.. Т. Г. Шевченка. Події твору відбуваються на західноукраїнських землях в 30-х рр. Хроніка родини священика Річинського подається тут на широкому соціальнополітичному тлі, яскраво зображено побут різних верств галицького суспільства, боротьбу його передових сил на чолі з комуністами за возз’єднання з Радянською Україною. Вільде І. Твори в 5-ти т. / І. Вільде. – Київ : Дніпро, 1986. – Т. 2 : Сестри Річинські : роман, кн. 2, ч. 2. – 424 с. В томі вміщено першу частину другої книги роману «Сестри Річинські», де розповідається про дальшу долю сестер після смерті батька, котрі самі тепер шукають свого місця в житті. Старші – Катерина й Зоня – примикають до панівних верств суспільства, молодші – Неля, Оля й Слава , – долаючи пересуди свого класу тяжіють до прогресивної, радикальнонастроєної молоді. Вільде І. Твори в 5-ти т. / І. Вільде. – Київ : Дніпро, 1986. – Т. 3 : Сестри Річинські : роман, кн. 2, ч. 2. – 463 с. У третьому томі вміщено заключну частину роману, дія якої відбувається напередодні возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною. В суворо реалістичних тонах
описана тут сповнена драматизму боротьба комуністичного підпілля за звільнення рідного краю. Вільде І. Твори в 5-ти т. / І. Вільде. – Київ : Дніпро, 1986. – Т. 4 : Повнолітні діти : роман. – 463 с. До 4-го тому входить автобіографічний роман «Повнолітні діти», дія якого відбувається у 20-х роках нинішнього століття на окупованій боярською Румунією Буковині. Головна героїня твору – дочка сільського вчителя гімназистка Дарка Попович, яка, зблизившись із прогресивно настроєною молоддю, стала на шлях революційної боротьби. Життя дівчини сповнене радістю першого кохання. Вільде І. Твори в 5-ти т. / І. Вільде. – Київ : Дніпро, 1986. – Т. 5 : Оповідання, повісті. – 389 с. Том складають вибрані оповідання та повісті письменниці, окрушини (прозові мініатюри) : ліричні етюди, думки, афоризми. Провідна тема представлених тут творів – доля жінки з народу, перед якою Радянська влада відкрила широкий життєвий і творчий шлях. Вільде І. Кроки часу : оповідання, нариси / І. Вільде. – Львів : Каменяр, 1979. – 206 с. До книги увійшли оповідання та нариси, в яких письменниця в художній формі і з публіцистичною пристрастю змальовує долю жінки-трудівниці до золотого Вересня 1939, показує розквіт її духовних сил в роки Радянської влади. Вільде І. Незбагненне серце / І. Вільде. – Львів : Каменяр, 1979. – 207 с. До книги увійшли твори, написані в 3-х роках – на початку її творчого шляху, – оповідання новели, етюди, публіцистика, спогади. І сьогодні вони чарують філігранністю слова, легкістю
стилю, уміння письменниці відображати найтонші порухи людської душі. Вільде І. Повісті та оповідання / І. Вільде. – Львів : Каменяр, 1983. – 231 с. До книги увійшли повісті та оповідання, що відображають споконвічну мрію трудящих Буковини, Західної України про соціальне та національне визволення, возз’єднання з Радянською Україною. Вільде І. Сестри Річинські : роман / І. Вільде. – Київ : Україна, 2005. – 912 с. У книзі автор змальовує історію родини провінційного священика, дою його дочок, які різними шляхами шукають своє місце у житті. Публікації про життєвий і творчий шлях письменниці Гандзій О. Це була тільки пародія на вінчання. Я зробила це заради Матері : [Ірина Вільде та її кохання] / О. Гандзій // Країна. – 2017. – № 17. – С. 47-50. Гординчук М. Поштовий заспів Ірини Вільде / М. Гординчук // Кам’янець-Поділ. вісн. – 2007. – 1 черв. – С. 5. Мафтин Н. «Щоб запалити любов до Всесвіту…» : [рання проза Ірини Вільде] / Н. Мафтин // Слово і час. – 2007. – № 5. – С. 49-54. Мовна М. Один фрагмент з людського життя…: [листи Ірини Вільде до Лідії Бурачмнської (1933-1939)] / М. Мовна // Дзвін. – 2017. – № 5. – С. 196-204. Харлан О. Чернівецький текст у циклі повістей Ірини Вільде «Метелики на шпильках» / О. Харлан // Слово і Час. – 2008. – № 2. – С. 27-32.
Наша адреса: Україна 32302, Хмельницька обл., м. Кам’янець-Подільський, вул. Князів Коріатовичів, 3 Тел.: (03849) 7-43-48 Е-mail : k-pmcbs@ukr.net