Класик української драматургії

Кам’янець-Подільська МЦБС Центральна міська бібліотека імені Костя Солухи Методико-бібліографічний відділ

Класик української драматургії 175 років від дня народження Івана Карпенка-Карого Рекомендаційний список літератури

2020

Матеріал підібрала і надрукувала бібліограф центральної міської бібліотеки імені Костя Солуха О. Дачковська

Іван Тобілевич виступив на літературних теренах на початку 80-х років уже зрілим майстром пера. Усе написане ним у різних жанрах протягом подальшої чверті століття, без жодних винятків, залишилося у золотому фонді української літератури. Народився Іван Карпович Тобілевич (Іван КарпенкоКарий) 29 вересня 1845 року в с. Арсенівка поблизу Єлисаветграда. Батько його походив зі старовинного зубожілого дворянського роду, а мати була простою селянкою. Освіту, якої так прагнули батьки для своїх дітей, довелося через матеріальну скруту обмежити повітовим училищем у Бобринці на Єлисаветградщині, і з 14 років хлопець мусив уже заробляти на життя. Майже два десятиліття забрала в І. Тобілевича служба в різних канцеляріях – від писарчука до секретаря поліцейського управління. У Єлисаветграді (куди 1865 р. було переведено з Бобринця повіт і всі його установи зі службовцями) Тобілевич знайомиться з творами Руссо, Дідро, Вольтера, Герцена, з трактатами Бокля, Мілля, разом зі своїм другом М. Кропивницьким читає західноєвропейських письменників, філософів, соціологів. Перебуваючи на службі більш як рік у Херсоні, він познайомився з колишнім учасником КирилоМефодіївського братства й товаришем Т. Шевченка Д.П. Пильчиковим, під впливом якого прочитав багато книжок з історії народів, з класичної літератури, серед якої Шекспір і Островський зайняли перше місце. У цей час він товаришував з

такими діячами української культури, як Г. Стрижевський, В. Менчиць, пізніше – з Д. Смоленським, В. Антоновичем, Є. Чикаленком, М. Комаровим, О. Русовим. Людина мудра, витримана, напрочуд добра й відпвідальна, І. Тобілевич над усе ставив душевну рівновагу, щастя своїх рідних і Батьківщини. А життя складалося непросто: відповідальна служба, сімейні клопоти, пов’язані з численною родиною, що складалася не лише зі своїх дітей, а й із сестриних та раптово осиротілих братів і сестер дружини, смерть матері, дружини Надії Карлівни, старших дітей, інших рідних протягом короткого часу, адміністративний нагляд і заслання, де йому довелося заробляти на життя підручним коваля, а потім палітурником тощо. Власне до літературної творчості він приступив в уже зрілому віці й із перших спроб виявив чітку громадянську позицію, тонку спостережливість, досконалу художню майстерність.

1881 р. – оповідання «Новобранець».

1884 р. – драма «Бурлака» (первісна назва «Чабан»), «Безталанна», «Бондарівна».

1885 р. – «Розумний і дурень», «Наймичка».

1886 р. – трагікомедія «Мартин Боруля».

1890 р. – трагікомедія «Сто тисяч».

1893 р. – «Паливода ХVІІІ століття».

1896 р. – «Лиха іскра поле спалить і сама щезне».

1897 р. – «Чумаки», «Мазепа».

1899 р. – «Сава Чалий».

1900 р. – «Хазяїн».

1902 р. – «Гиндзя».

1903 р. – комедія «Суєта».

1904 р. – комедія «Житейське море». Театральна зацікавленість І. Карпенка-Карого сформувалась іще в Бобринці, де в драматичному гуртку він грав різні ролі у п’єсах Котляревського, Квітки-Основ’яненка, Кухаренка, Гоголя, Островського. У Єлисаветграді, як згадував П. Саксаганський, будинок родини Тобілевичів на Знаменській вулиці був центром української культури: тут збиралася молодь

на музично-драматичні вечори. Тут певний час мешкав М. Кропивницький, який із жовтня 1875 р. керував українською трупою, організованою І. Карпенко-Карим. А попереду гучна слава трьох братів Тобілевичів – видатних акторів української сцени: Панаса Саксаганського – «коміка», Миколи Садовського й Івана Карпенка-Карого, їхньої сестри – Марії СадовськоїБарілотті Двоплановість творів драматурга виявляється в тому, що, розгортаючи сюжети в реальних обставинах і зачіпаючи суспільно-моральні проблеми, зрозумілі й актуальні для його сучасників, він водночас проводить певну узальнювальнофілософську ідею. Персонажі його п’єс є реалістичними, психологічно переконливими образами-характерами. Сюжетні мотиви драм і комедій І. Тобілевича не були оригінальними для мистецтва слова – до драматургії та інших родів літератури вони давно прийшли з фольклору, з народного життя. Новим було розуміння письменником суті соціального явища та його першопричин, новаторськими були засоби художнього зображення. В його творах простежується зв’язок із загальноєвропейською традицією, своєрідне – у власному національному стилі – осмислення «вічних» образів. І. Тобілевич створив новий тип соціальної комедії. Розвиваючи гоголівську літературну традицію принципово «безгеройної» (тобто без позитивного героя) комедії, він знайшов своєрідний аспект художнього аналізу соціальних явищ. Сміливо експериментував письменник і над композицією драми. Комедійний сюжет він розгортає навколо одного персонажа, а його оточення змальоване контрастними барвами, що дає змогу відтінити, яскравіше виявити суть головної дійової особи й одночасно дати проекцію на певні суспільні верстви. І. Тобілевич помер після тяжкої хвороби 15 вересня 1907 року в Берліні, куди їздив на лікування; поховано його біля хутора Надія (поблизу с. Миколаївка Кіровоградської області).

Література Твори І. Карпенка-Карого Карпенко-Карий І. К. Твори : в 3 т. / І. К. КарпенкоКарий ; упоряд. П. М. Киричка, Л. Ф. Стеценка ; приміт. П. М. Киричка. – Київ : Дніпро, 1985. Т. 1.: Драматичні твори / передм. П. М. Киричка. – 1985. – 437, [2] с.: портр. Приміт.: с. 437–438. Карпенко-Карий І. К. Твори : в 3 т. / І. К. КарпенкоКарий ; упоряд. П. М. Киричка, Л. Ф. Стеценка ; приміт. П. М. Киричка. – Київ : Дніпро,1985. Т. 2.: Драматичні твори. – 1985. – 348, [3] с. – Приміт.: с. 350. Карпенко-Карий І. К. (Тобілевич). Твори : в 3 т. / І. К. (Тобілевич) Карпенко-Карий ; упоряд. П. М. Киричка, Л. Ф. Стеценка ; приміт. П. М. Киричка. – Київ : Дніпро, 1985. Т.3.: Драматичні твори, Статті, Листи. – 1985. – 372, [1] с. Книги про життя і творчість І. Карпенка-Карого Івашків В. Іван Тобілевич (Карпенко-Карий) : нарис життя і творчості / В. Івашків. – Тернопіль, 2011. – 192 с. Паращич В. В. І. Карпенко-Карий «Хазяїн» : посібн. для 10 кл. / В. І. Паращич. – Харків : Ранок, 1999. – 64 с. Пільгук І. І. Іван Карпенко-Карий (Тобілевич) : біогр. повість / І. І. Пільгук. – Київ : Молодь, 1976. – 296 с. Спогади про Івана Карпенка-Карого : зб. – Київ : Мистецтво, 1987. – 184 с.

Вивчення творчості І. Карпенка-Карого в школі Вечерова К. Життя і творчість Івана Карпенко-Карого : [літературні диктанти та кросворди] / К. Вечерова // Дивослово. – 2020. – № 9. – С. 26-31. Вівчарик Н. Вивчення творчості Івана Карпенка-Карого на уроках української літератури в 10 кл. / Н. Вівчарик // Дивослово. – 2020. – № 9. – С. 15-20. Амерханян С. «Гроші – добрий слуга, та поганий хазяїн…» : [урок за п’єсою І.карпенка-Карого «Сто тисяч» з елементами критичного мислення, 8 кл.] / С. Амерханян // Дивослово. – 2020. – № 9. – С. 21-25. Пристай Л. Проблема бездуховності людини у п’єсі Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч» : [конкурсний урок літератури у 8 кл.] / Л. Пристай // Дивослово. – 2019. – № 2. – С. 22-24. Поліщук К. Афористичність драматургії Івана Тобілевича (Карпенка-Карого) / К. Поліщук // Дивослово. – 2015. – № 12. – С. 26-28. Шваєвська О. Проблема бездуховності людини, засліпленої прагненням наживи : [за драмою Івана КарпенкаКарого «Сто тисяч»] / О. Шваєвська // Дивослово. – 2014. – № 12. – С. 11-13. Голик О. «Один із батьків новочасного українського театру» : [урок за творчістю І. Карпенка-Карого] / О. Голик // Укр. мова й л-ра в ліцеях. – 2011. – № 10. – С. 22-29.

Публікації з періодичних видань про життєвий і творчий шлях І. Карпенко-Карого Осипчук Н. Корифей із хутора Надія : Іван КарпенкоКарий : [як чиновницька робота не загубила талант] / Н. Осипчук // Україна молода. – 2020. – 28-29 серп. – С. 14. Шпак В. Шекспір українського театру : [170-річчя з дня народження Івана Карпенка-Карого] / В. Шпак // Уряд. кур’єр. – 2015. – 26 верес. – С. 7. Панченко В. Хутір з ім’ям «Надія» : [Іван Тобілевич] / В. Панченко // Дивослово. – 2015. – № 7–8. – С. 52–60. Пантюк С. «Класика» дорівнює «сучасність». Театр Корифеїв : [вистава «Хазяїн», комедії І. Карпенко-Карий] / С. Пантюк // Літ. Україна. – 2013. – 7 листоп. – С. 12. Кротевич Є. Комедійний образ у творах І. Тобілевича (Карпенко-Карий) / Є. Кротевич // Культура і життя. – 2013. – 13 верес. – С. 4. Малютіна Н. Явище жанрової інтерактивності у драматургії І. Карпенка-Карого // Слово і Час. – 2008. – № 1. – С. 53–61.

Ткачук М. Вождь і народ у трагедії «Сава Чалий» : [І. Карпенко-Карий] / М. Ткачук // Київська старовина. – 1996. – № 2–3. – С. 124. Галабутська Г. Життєві і творчі обрії Карпенка-Карого / Г. Галабутська // Дивослово. – 1995. – № 12. – С. 45. Вієвський В. З творчої лабораторії комедіографа : [І. Карпенко-Карий] / В. Вієвський // Вітчизна. – 1995. – № 11– 12. – С. 144. «Хазяїн» І. Карпенка-Карого // Золоті твори для школярів і абітурієнтів. – Донецьк, 1997. – С. 82–87. Тобілевич Н. Невідомі факти з історії роду Тобілевичів : [до 150-річчя І. Карпенка-Карого] / Н. Тобілевич // Укр. культура. – 1995. – № 9. – С. 16. Петлюра С. Пам’яті Івана Тобілевича (Карпенка-Карого) / С. Петлюра // Дивослово. – 1995. – № 8. – С. 4. Драк А. «…Жадання правди, жадання добра» : [І. Карпенку-Карому – 150 років] / А. Драк // Укр. театр. – 1995. – № 3. – С. 2. Биков В. Хутір Надія та його мешканці: [І. КарпенкоКарий і його маєток] / В. Биков // Укр. театр. – 1995. – № 3. – С. 22. Карпенко-Карий // Історія української культури : ІХ зшиток. – Київ, 1993. – С. 407.

Наша адреса: Україна 32300, Хмельницька обл., м. Кам’янець-Подільський, вул. Кн. Коріатовичів, 3 Тел. : (03849) 7-43-48, 7-40-87 Е-mail : k-pmcbs@ukr.net