Календар на 2018

КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКА ЦБС ВІДДІЛ КРАЄЗНАВСТВА

Календар знаменних і пам’ятних дат Кам’янеччини

2018

на 2015 «Календар знаменних і пам’ятних дат Кам’янеччини» подає інформацію про найбільш значимі події та ювілеї видатних особистостей краю, які відзначатимуться у 2018 році. Матеріали календаря нададуть допомогу в плануванні роботи на рік, календарному плануванні, підготовці культурно-просвітницьких заходів тощо.

Укладач: Дутченко Т.О. Відповідальна за випуск: Вітвіцька О.Л.

Міські програми

◊ Про затвердження Комплексної програми спільних дій Кам'янець-Подільського МВ УМВС України в Хмельницькій області та Кам'янець-Подільської міської ради щодо профілактики правопорушень та боротьби зі злочинністю на території м. Кам'янець-Подільський на 2016 – 2020 роки. ◊ Про затвердження міської Програми соціального захисту дітей, що перебувають у складних життєвих обставинах, дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування на 20162020 роки.

СІЧЕНЬ

Мар'я́н Іва́нович Красу́цький (5 січня 1943, село Воскодавинці Красилівського району Хмельницької області)український журналіст, письменник, публіцист. Заслуже ний журналіст України (1994). Член Національної спілки журналістів України. Член Національної спілки письменників України. Журналістський псевдонім — М. Кравченко. Біографічні відомості Народився у багатодітній сім'ї. Після закінчення середньої школи працював на новобудовах Донбасу. Закінчив 1978 філологічний факультет Вінницького педагогічного інституту. В 1960—1970-х роках працював у редакціях газет Вінницької і Хмельницької областей. Від 1978 року редактор газети «Прапор Жовтня» (від 1991 року — «Край Кам'янецький»). Твори: 

«Покаяння» (1991),



«Репресованні безвинно» (1992), «Судний день» (1992), «Цей неприборканий Яхієв» (1995), «Вогняне піке» (1995), «В чеканні весни», «Острів любові» (1996). Березневий грім (1 документальна повість, 1997) Довга дорога вночі (1998) За Колимою сонце сходить (1994)

      

          

Земля, на якій живу (худ. документ. повість, 2003) Острів любові (новели,1996) Павутиння (роман, 2001) Розрив - трава на лютих перехрестях (2008) Дорогу здолає той, хто йде ( худож.-докум. 1996) На білому коні світання (повість 1998) Гаряче літо у Воскодавинцях (Повість 1998) Голубі берети( докум. повість, 2001) Адамове яблуко:(докум. повість 2007) Праця, що у творчість переросла ( худож.-докум. нариси , 2011) Грона калини червоної (історико-документальна повість,2012)

Премії     

Республіканська премія імені Ярослава Галана (1990). Міська премія імені Микити Годованця (1995) за повість «За Колимою сонце сходить». Обласна літературна премія імені Микити Годованця (1996) за книги «Судний день» і «Репресовані безвинно». Республіканська літературна премія імені Юрія Яновського за найкращі новелістичні твори 1997 року. Премія «Золоте перо» Національної спілки журналістів України (2001)

Нагороди 

17 липня 2001 року — орден «За заслуги» третього ступеня.

Література 

Літератори Хмельниччини: Довідник обласної організації Спілки письменників України / Упорядкував Микола Федунець. – Хмельницький: Доля, 1997. – С. 19.

 





 









З рогу достатку нагород // Кам'янець у серпні. – 2001. – С. 25. Мар’ян Іванович Красуцький редактор міськрайонної газети «Край Кам’янецький», Заслужений журналіст України, член Спілки письменників України // Кам’янець-Подільський державний університет в особах. – Кам’янець-Подільський: Оіюм,2003. – Т.1. – С.616-625 Гладченко Павло. Працею звеличені: Художньодокументальні нариси про славних людей Кам'янеччини. – Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2009. – С. 26–32. Камінська Н. Про те, що в серці назавжди: [творчі здобутки письмен. М.Красуцького] / Н.Камінська // Край Кам'янецький. – 2016. – 1 січ. – С.4 Проніна О. Влада відзначила М.Красуцького / О.Проніна // Край Кам’янецький. – 2013. – 18 січ. Мачківський М. Не розлучився з молодістю / М.Мачківський // Край Кам’янецький. – 2013. – 4 січ. – Кам’янець-Поділ. вісн. – 2013. – 4 січ.– Поділ. вісті. – 2013. – 3 січ. Будзей О. У центрі сюжету- Огієнко: [кн..М.Красуцького «Грона калини червоні»] / О.Будзей // Подолянин. – 2013. – 3 січ. Добровольський В. Журналістська премія імені Мар’яна Красуцького: [до 70-річчя М.Красуцького] / В.Добровольський. – 2012. – 28 груд. Сохацька Є. Вітаємо лауреата: [М.І. Красуцькому присудили звання лауреата Всеукр. літ.-мист. премії] ім.І.Огієнка] / Є.Сохацька // Край Кам’янецький. – 2011. – 25 берез. Мачківський М. Крилом-у небо!: Мар’яну Красуцькому-65! / М.Мачківський // Поділ. вісті. – 2008. – 10 січ.

*****

9 січня 2003 рік. (15 р. з часу відкриття) У центральній міській бібліотеці та бібліотеці № 6 відкрито безкоштовні Інтернет-центри.

***** 13 січня. 1833 рік. (185 р. з часу заснування ) У Кам’янці-Подільському відкрито (1 січня за старим стилем) чоловічу гімназію. Першим директором був Федір Якович Телешов, а першим інспектором — Іван Матвійович Сбітнєв. 1921 року при радянській владі наступницею гімназії стала перша трудова школа. Нині це Кам’янець-Подільська спеціалізована школа І—ІІІ ступенів № 1 з поглибленим вивченням німецької мови — найстаріший навчальний заклад на Поділлі.

***** 17 січня 1813 рік (205 р. від дня народження). У Кам’янці-Подільському народився (5 січня за старим стилем) Сильвестр Сильвестрович Гогоцький — філософ, історик філософії, представник київської духовно-академічної філософської школи, магістр богослов’я, доктор філософії та філології. Навчався у Кам’янець-Подільському духовному училищі. Закінчив Подільську семінарію та Київську духовну академію (1837), у якій згодом (у 1841—1850 роках) викладав філософію. Гогоцький став автором першої вітчизняної філософської енциклопедії — чотиритомного «Философского лексикона» (1857–1873). Помер 11 липня (29 червня за старим стилем) 1889 року.

***** 25 січня 1983 рік.

(35 р. від дня народження) Народилася Оксана Іванівна ПочапськаКрасуцька — українська поетеса, кандидат наук із соціальних комунікацій, доцент кафедри журналістики Кам’янецьПодільського національного університету імені Івана Огієнка. Член Національної спілки письменників України (від 29 травня 2006 року). Автор збірок віршів «За тридев’ять земель, за тридесять дзеркал» (2006), «КлЕнопис осені» (2007). 15 червня 2011 року Оксані Почапській-Красуцькій присуджено Премію Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді у розбудові України за 2010 рік у номінації «За наукові досягнення».

***** 29 січня 1858 рік. (160 р. від дня народження). У Кам’янці-Подільському народився (17 січня за старим стилем) Антон Федорович Васютинський — український і російський художник-медальєр, автор багатьох моделей і медалей Російської імперії та СРСР, академік Петербурзької академії мистецтв (1908), Герой Праці (1922). Помер 2 грудня 1935 року в Ленінграді (нині Санкт-Петербург). Література Антон Федорович Васютинський: український художникмедальєр кін. XIX- поч. XX ст. // Завальнюк О.М. Минуле і сучасне Кам’янця-Подільського: політики, військові, підприємці, діячі освіти, науки і культури: Історичні нариси. – Кам’янець-Поділ., 2007. – Вип.2. – С.219-221

Назаренко Є. Мадальєр Антон Васютинський / Є.Назаренко // Поділ. вісті. – 2008. – 1 лют.– С.4 Стельмах В. Його медалі відомі в Прарижі / В.Стальмах, М.Работинський // Кам’янець-Поділ. вісн. – 2003. – 24 січ. Спігер Л. Співавтор герба: уродженець Поділля – художник А.Ф.Васютинський / Л.Спігер // Рад. Поділля. – 1983.

– 23 січ. Кривко Я. Художник-земляк: [Антон Федорович Васютинський] / Я.Кривко // Прапор Жовтня. – 1977. – 23 лип.

ЛЮТИЙ 100 років з часу виходу першого номера газети «Подільські вісті». «Поді́льські ві́сті» — газета трудового колективу редакції, Хмельницької обласної ради та Хмельницької обласної державної адміністрації. Видається в Хмельницькому. Датою заснування часопису вважається 10 лютого 1918 року, коли в Кам'янці-Подільському побачило світ перше число газети «Известия Каменец-Подольского Совета рабочих и солдатских депутатов». Література  

Дайчман С. С. «Радянське Поділля» // Радянська енциклопедія історії України. — Київ 1971. — Т.3. – С. 519. Пономаренко Л. «Радянському Поділлю» — 60 // Прапор Жовтня . — 1978. — 10 лют. — С. 1.

*****

85 років з дня народження Левича Якима Даниловича. Яки́м Дави́дович Ле́вич (16 лютого 1933, Кам'янецьПодільський) — український художник. Член Спілки художників УРСР (від 1967 року; нині — Національна спілка художників України). Біографічні відомості Навчався в республіканській художній школі. 1960 року закінчив Київський художній інститут (нині — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Один із найсвоєрідніших художників вітчизняного андеґраунду 1960—1980-х. Його картини, глибоко ліричні, позначені особливою авторською манерою кольоропису, продовжують традиції вітчизняного мистецтва, насичують їх новим досвідом. Твори зберігаються в Національному музеї України, музеї історії Києва, музеї Роджерс-Університету (США), у фондах Міністерства культури та Спілки художників, у приватних колекціях Києва, Санкт-Петербурга, Софії, а також у США,Англії, Ізраїлі, Німеччині. Автор пам'ятника скорботи «Менора» в Бабиному Яру в Києві (1991, у співавторстві з Юрієм Паскевичем і Олександром Левичем). Основні виставки 

Колективні:  1985 — «Виставка дев'яти» (Київ, зал Спілки художників)

          

1989 — «Український живопис 60-80-х рр.» (Оденсе, Данія) 1992 — «Український живопис» (Тулуза, Франція) Персональні 1978 — виставка графіки (Львів — Киів, зал Спілки художників) 1991 — Київ, Український дім 1992 — Київ, Національний музей України 1994 — Київ, Український дім 1995 — Музей хасидського інституту мистецтв (НьюЙорк, США) 1998 — Галерея «36» Киівської спілки художників 2001 — Галерея «Тадзіо» 2006 — Київ, Центр сучасного мистецтва «Совіарт»

Література   

 

Українські радянські художники: довідник. — Київ: Мистецтво, 1972. — 563 с. Скляренко Галина. Яким Левич: Живопис на перехресті часу. — К.иїв: Дух і Літера, 2002. — 32 с. Левич Яким Давичдович-художник, ілюстратор // Митці Кам'ячнця-Подільського: архітектори, мистетвознавці, художникии/ укл. Н.Урсу. – Кам'янець-Подільський, 2016. – С.143 Кушнір Б. Художники і мистецтвознавці з Кам'янця/ Б.Кушнір // Прапор Жовтня. — 1973. — 2 берез. — С. 3. Вергеліс Олег. Портрет художника в юності. Боровський. Підсумок сезону/ О.Вергеліс // Дзеркало тижня. — 2006. — № 23 (17—23 черв.).

ЧЕРВЕНЬ 5 червня 100 років від дня народження Миколи Семеновича Борковського (1918-1980) — краєзнавець, колекціонер. Закінчив 1942 року Київську сільськогосподарську академію. Викладав у Кам’янець-Подільському сільськогосподарському інституті, технікумі (у 1950-х — на початку 1970-х років), завідував тут краєзнавчим музеєм. Зібрав велику археологічну колекцію пам’яток трипільської культури на Поділлі, яку передав Кам’янець-Подільському історичному музею-заповіднику.

***** 15 червня 100 років від дня народження Семе́на Бори́совича Гру́зберга (1918 — 2000) — український графік. Життєпис У 1933—1935 роках навчався в Київському художньому технікумі, у 1936—1940 роках — уХарківському художньому інституті. Жив і працював у Львові. Під час війни з німцями жив у Львові за фальшивим посвідченням на прізвище Грузбенка. Від німецького поліційного патруля його врятували скульптор Євген Дзиндра та колишній вчитель, професор Михайло Козик. Вдячний Грузберг усе життя потім називав Дзиндру своїм кровним братом [1], а на вшанування Козика намалював його портрет, котрий виставлявся й на відзначенні ЮНЕСКО 100річчя з дня народження Михайла Якимовича.

Твори        

«Художник В. Форостецький» (1945). «Ярослав Галан» (1951). «Т. Шевченко» (1964). «Портрет М. Л. Кропивницького» (1967). «Художник Г. С. Меліхов» (1980—1981). «Письменник Шолом-Алейхем» (1990). «Автопортрет» (1991). Пейзажі:  «Дзвіниця Вірменського Миколаївського собору 15—18 ст.» (1991),  «Гурзуф. Білий камінь» (1992).

Література 



Грузберг Семен Борисович // Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 192 Грузберг Семен Борисович // Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький,М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ: «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — С. 182



Грузберг Семен Борисович // Митці Кам'ячнцяПодільського: архітектори, мистетвознавці, художникии/ укл. Н.Урсу. – Кам'янець-Подільський, 2016. – С.82-83



Гінзбург Є. Художник-кам'янчанин: Наш календар // Прапор Жовтня . – 1968. – 14 черв. – С. 4.

  

Кушнір Б. Художники і мистецтвознавці з Кам'янця // Прапор Жовтня. – 1973. – 2 берез. –С. 3. Фесенко А. Майстерність: Наші славетні // Прапор Жовтня. – 1978. – 20 верес. – С. 3. [Електроний ресурс].

– Режим доступу: https://uk.wikipedia.org./wiki/-Назва з екрану

***** ЛИПЕНЬ 20 липня 105 років від дня народження О́льги Мак (дівоче ім'я й прізвище: Петрова Ольга Нилівна; (20 липня 1913—†18 січня 1998) — українська письменниця. Член Об'єднання українських письменників «Слово» і Спілки письменників України (1994). Біографія Майбутня письменниця народилася 20 липня 1913 року в Кам'янці-Подільському в небагатій родині державного урядовця Нила Семеновича Петрова. Ледве Ользі виповнилося півроку, як родина перебралась до Києва і прожила там до 1920 року. Воєнне лихоліття змусило переїхати до села Вільхівчик поблизу Корсуня (нині КорсуньШевченківський), де протікала річка Рось. Письменниця згадувала, що саме там, у Вільхівчику, вона відчула себе українкою. Після несподіваної й передчасної смерті двох її сестер та батька осиротіла родина повернулася до Кам'янця.

1929 року Ольга закінчила третю семилітню школу в Кам'янці-Подільському. Працювала в радгоспі села Цибулівка, ліквідовувала неписьменність, потім вступила до технікуму чужоземних мов.

Наприкінці 1931 року одружилася з ученим-мовознавцем, уродженцем Кам'янця-Подільського Вадимом Дорошенком(1905 — 1944), який навчався в аспірантурі. Після захисту дисертації чоловікові запропонували посаду доцента вНіжинському педагогічному інституті. Тож Ольга переїхала в Ніжин і стала студенткою місцевого педінституту.

1938 року закінчила літературно-лінгвістичний факультет Ніжинського педагогічного інституту. Тим часом чоловіка було репресовано.

1943 року покинула Україну. Жила в Австрії, 1947 року переїхала до Бразилії, від 1970 року жила в Торонто (Канада).

1993 року відвідала Україну, побувала в Кам'янціПодільському, де зустрілася з подругою дитинства — подільською фольклористкою Тамарою Сис-Бистрицькою. Після 1996 року знизила творчу енергію, бо важко захворіла. Творчість Писати почала під час навчання в інституті, але на люди твори не показувала. На еміграції під псевдонімом стала друкувати оповідання в газеті «Свобода». 1954 року в Мюнхені видала першу книжку — спогади про пережиті роки сталінського терору «З часів єжовщини». Переважну більшість творів Ольга Мак написала для дітей — молодших і старших. У цих творах зображено молодь, яка прагне до морального вдосконалення, шукає свою стежку в житті. Стиль письма Ольги Мак позначено імпресіоністичною наснагою, прийнято ностальнічними елементами, любов'ю до України. Її герої вольові, сповнені енергії, люблять свій народ, свою країну. ніч»,

За оповідання «Дала дівчина хустину», «У великодню «Столиця голодного жаху» отримувала премії на

конкурсах, що їх проводила Світова федерація українських жіночих організацій (СУФУЖО). Автор праць «З часів єжовщини» (1954); художніх творів «Бог вогню» (три томи, 1955), «Чудасій» (1956), «Жаїра» (два томи, 1958), «Проти переконань» (1960), «Куди йшла стежка» (1961), «Каміння під косою» (1973), повісті «Лебідка» (1960); книжок для молоді «Призабуті казки» (1977), «Як Олег Царгород здобув» (1989); драматичного етюду «Дала дівчина хустину», відзначеного нагородою Світової Федерації Українських Жіночих Організацій. Отримала нагороду Українського літературного фонду (1956, Чикаго). Твори         

Спогади «З часів єжовщини» (1954). Повість «Бог вогню» (1956). Повість «Чудасій» (1956). Роман-дилогія «Жаїра» (1957–1958). Роман «Проти переконань» (1960). Повість «Руслом угору» (1973). Повість «Куди йшла стежка» (1961). Повість «Руслом угору» Повість «Каміння під косою» (Торонто, 1973) — про голодомор 1933.

Література  

Мацько В. Ольга Мак // Літературна Хмельниччина XX століття: Хрестоматія. – Хмельницький, 2005. – С. 116–117 Сохацька Є. Зустріч з рідною землею: У Кам'янціПодільському побувала українська письменниця з Канади Ольга Мак // Прапор Жовтня . –1993. – 6 жовт. – С. 4.

    

  



Сохацька Є. Сумна звістка // Кам'янець-Подільський вісник. – 1998. – 14 берез. – С. 10. Сис-Бистрицька Т. Зустріч через шість десятиліть // Кам'янець-Поділ. вісн. – 1998. – 11 квіт. – С. 7. Мак О. Лист: [оповідання] / О.Мак // Кам’янець-Поділ. вісн.

– 1993. – 11 лист. Ольга Мак: [сторінки автобіографії] // Кам’янець-Поділ. вісн. – 1993. – 17 листоп. – 24 листоп. – 1 груд. Мацько В. У Канаді бідному пропасти не дають…: [письм. Ольга Мак] / В. Мак // Кам'янець-Поділ. вісн. – 1994. – 15 берез. Забарний О. Біографічна довідка – Ольга Мак / О.Забарний // Дивослово. – 1996. – №11.– С.58 Мацько В. А сонце підбивалося у небі: [Ользі Мак-85] / В.Мацько // Поділ. вісті. – 1998. – 21 лип. Будзей О. Їхніх імен немає на мапі міста: [Ольга Мак, українська письменниця] / О.Будзей // Подолянин. – 2015. – 1 січ. Старенький І. Кам'янецькі корені Ольги Мак / І. Старенький // Ключ. – 2015. – 28 серп.

**** СЕРПЕНЬ 4 серпня 60 років від дня народження Зими Тетяни Миколаївни (1958 р.). Художниця монументальнодекоративного мистецтва, живописець. Народилась 4 серпня 1958 р. у Кам’янці-Подільському. 1989 р. закінчила Київський державний художній інститут (нині НАОМА). Вчилась у майстерні викладачів М.Стороженко, В.Чеканюк. працювала

1984-1992 рр. художником-монументалістом на Київському комбінаті монументального-декоративного мистецтва. Створює інтер’єри на замовлення. Член НСХ України з 1990 р. Творчість: «Молодість пізнає світ» (1987), «Чарівний сад» (1988), «Біля фонтана» (1989), «Медицина і філософія», «Милосердя», «Медицина і наука», «Зцілення», «Медицина і материнство» (1990). На даний час займається творчою роботою. Література: Зима Тетяна Миколаївна. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://esu.com.ua/search_articles.php?id=16101.– Назва з екрана.

***** ВЕРЕСЕНЬ

5 вересня 105 років від дня народження Сис Тамари Андріївни. Сис Тамара Андріївна народилася в 5 вересня 1913 року у маленькій хатинці на Підзамчі (передмістя Кам’янцяПодільського), в робітничій сім’ї. її батько Андрій Бистрицький був одним із перших кам’янецьких шоферів. Тамара навчалася в третій трудовій школі на Польських фільварках (її шкільною подругою була Ольга Петрова – майбутня письменниця Ольга Мак), яка присвятила вірш Тамарі Андріївні… А потім у художньо-промисловій школі, якою керував знаменитий Володимир Гагенмейстер. В 1929 році (16 р.) вийшла заміж, народила сина. У 1934-1935 рр. дівчина навчалася на філологічному факультеті Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (нині К-ПНУ ім..І.Огієнка). Прийняли

Тамару відразу на другий курс, до того ж навіть без атестата про середню освіту, бо, займаючись самоосвітою, дуже добре зналася на народній творчості (екстерном довелося дівчині скласти іспити на атестат про середню освіту). Після розформування кам’янецького вишу продовжила навчання на історичному факультеті Київського педагогічного інституту (нині Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова), який закінчила 1939 р. Після 3-го курсу їде працювати в Житомир (за місцем роботи чоловіка) , викладає історію в школі. Сімейне життя не склалося, тож вона повертається до Кам’янця й влаштовується працювати в школу с.Довжок. Із 1939 р. вона працівник Кам’янець-Подільського музеюзаповідника перед війною та в 1939-1941, 1945-1970 рр., звідки отримує направлення на музейні курси до Москви. На курсах по підвищення кваліфікації зустріла чоловіка своє мрії (відомого кам’янецького художника – Франца Пенюшкевича) та вдруге вийшла заміж. Подружжя переїжджає до міста Орел, де чоловік працює в педінституті. Саме тут їх застала війна. Згодом інститут евакуювали до Киргизії, й Тамара, як багато жінок у той час, була донором, рятувала дітей від малярії. У той важкий час вона працювала у школі, організувала вокальну групу, де була солісткою, виступала з агітбригадою на фронті. В киргизькому місті Ош, проживали переселенці з України ще з XI ст.. і там ентузіастка не переставала збирати фольклор, народні способи лікування, які зберегти тамтешні українці.

1944 р. Тамара Андріївна отримала призначення науковцем в один з київських музеїв, але повертається із сином до Кам’янця, оскільки не могла жити далеко від рідного міста та музею. Саме в музеї яскравими барвами засвітилися таланти цієї прекрасної жінки. Мабуть, недарма в народі кажуть: «Де народився, там і пригодився». Після приїзду одразу приступає до праці в історичному музеї. Вона збирала фольклор і скрізь, де б не була – в дорозі, на

базарі, на екскурсії - записувала пісні, легенди, казки, приповідки, притчі, заклинання. На основі цього матеріалу пише дві повісті, які, до речі, так і ніколи не були видруковані. Одна із них про пана Ярошинського, як представника подільської шляхти XVIII ст. своєрідного Дон-Кіхота та Казанову одночасно. Друга повість «Гайдамацька пісня» не лише не побачила світ , але й принесла їй чимало прикростей з боку каральних органів, які з рештою, заборонили публікацію. Коли і як зародилася в Тамари Сис-Бистрицької ця нестримна тяга до народної творчості? «Відколи себе пам’ятаю, я жила піснями, казками, легендами», - говорила про себе Тамара Андріївна. Вона пригадувала, як у ранньому дитинстві, коли їй було неповні чотири роки, якось вийшла на поріг, взялася у боки і заспівала: «Дівка в сінях стояла, на козака моргала...». Раптом її спів перервався «пляцком» по тому місці, на якому сидять, і почулися слова бабуні: «А казило би твого тата! А лупило би твою шкіру! То ти «Отче наш» не годна вивчити, а моргати на козака вже почала?!». Ненадовго подіяв той «пляцок», бо вже наступного дня Тамара заспівала: «Зеленая осичина, в мене жінка позичена. Коли буду свою мати, буду людям позичати». У статті «Жива енциклопедія краєзнавства», опублікованій 1999 р. до 85-річчя від дня народження Тамари Сис, Анатолій Гаврищук писав: «Усі рідні Тамари Андріївни, у жилах яких бурхливо пульсувала польська, українська, циганська і, як вона вважає, східна кров (мати Фросина родом із приміського села Татариски, де й досі проживають нащадки татар), любили щось розповідати, цінували усну народну творчість. А допитлива дівчинка на все життя закарбовувала почуте у своїй ціпкій пам’яті». Тамарина бабуня співала пісні, розповідала казки, бо як же без них, а внучка схоплювала їх, за її словами, як каня воду. Незліченна кількість усього, що довелося чути у дитинстві, запало в душу. А ще з теплотою і вдячністю згадувала Тамара

Андріївна свого першого «вчителя» - 86-літнього Олексія Сіньковського, з яким пасла корову. Дівчинка ладна була весь день завертати його худобину, аби дід розщедрився на легенди й пісні про славетного подоляка Устима Кармалюка. Величезний вплив на виховання дівчинки мала родина священика Костянтина Ватича настоятеля Хрестовоздвиженської церкви на Карвасарах, який мешкав на Підзамчі. Закладене в дитинстві Тамара Андріївна зуміла пронести в душі, не розхлюпнувши, а тільки щоразу поповнюючи, аж до глибокої старості. Цікавилася Тамара Сис-Бистрицька й піснями. Тексти записувала, а їх мелодії запам’ятовувала. Найцікавішою її знахідкою, як вважала сама Тамара Андріївна, стала мелодія історичної пісні про події 19734 року (повстання поневоленого селянства Поділля й Волині), почута нею в с.Мирутин Славутського ну від лірника Семена Слюсаря. Текст пісні, у якій ці події відображені з географічною точністю, вперше було знайдено Яковом Головацьким на Закарпатті, а вдруге Юхимом Сіцінським у Старій Ушиці, мелодія ж залишилася невідомою. Лірник Семен Слюсар сказав Тамарі Андріївні, що слів усієї пісні не знає, але проспіває те, що перейняв у вчителя, якого називали Трибором. Ця пісня називається «Гайдамацька», ще в кінці 60-х років записав її в нотах від Тамари Андріївни В.І.Іванов - викладач Кам’янець-Подільського педінституту. Згодом, вже за часів вільної України, побачили світ збірки легенд, які збирала протягом усього свого життя. У виданні «Перлини Кам’янеччини » (1992 р.) вміщено 34 легенди, в першу книгу «Перлини Товтрів-Медоборів» (1994 р.) увійшло 58 легенд. А в книзі «Збруч хлюпочеться» (2000 р.) побачив світ, зібраний нею на рідній землі, крім українського, єврейський, польський та вірменський фольклор. На жаль, третя частина, яка містила лірницькі, жартівливі, обрядові пісні, пісні про кохання, у зв’язку з хворобою збирачки так до кінця і не була завершена, тому не побачила світу. Вірменський літературознавець Седа Амірян, яка 1972 р. видала в Єревані монографію «Вірменоукраїнські літературні зв’язки», звернулася в ній і до записів

українського фольклору про вірмен, зроблених Тамарою Сис. Зокрема, Седа Григорівна навела пісню, записану Тамарою Андріївною від однієї жінки із села Великі Вірмени (нині Великозалісся Кам’янець-Подільського району) про кохання українського юнака до вірменської дівчини. Крім, талантів дослідника-історика, вчителя, збирачаетнографа, був у неї й великий талант актора, розповідача, співачки. Тому, певно, так явно своєю самобутністю, темпераментом , яскравою мовою вона привертала до себе увагу та прихильність. Коли після цікавих розповідей, їй дякували, Тамара Андріївна неодмінно говорила: «Не мені дякуйте, а своєму мудрому народу. Я лише намагалася усе своє життя збирати, берегти перлини народної творчості, щоб передати їх вам. Шануйте, бережіть їх і ви!». Її публікації і просто матеріали, густо розкидані по місцевих газетах, музеях, приватних колекціях та різних наукових збірниках. В академії мовознавства, фольклору та етнографії ім. М.Рильського зберігається її особистий фонд із значною кількістю фольклорно-етнографічних матеріалів. Зібрані нею у фольклорних експедиціях матеріали вивчали й опубліковували вчені: проф. В.Іванов, проф. К-ПНУ ім. І.Огієнка М.Печенюк,доцент К-ПДУ, член Спілки журналістів України А.Гаврищук та інші. Її розповідями захоплювалися українські поети та письменники М.Рильський, В.Бєляєв, М.Стельмах, Ю.Яновський, Л.Первомайський, М.Годованець, О.Мак, композитор О.Білаш, скульптор І.Гончар та інші. Усім здобутим у результаті багаторічної дослідницької роботи Тамара Сис щедро ділилася з людьми: під час лекцій, творчих зустрічей, у публікаціях у пресі та краєзнавчих конференціях, наукових збірниках , у живому спілкуванні з людьми, які приїздили до Кам’янця-Подільського з усіх куточків світу. Для Тамари Андріївни Кам’янець приготував велику радість і велике горе. Радість творчої роботи та подружнього життя .І велике горе – у грудні 1979 року помер чоловік, передчасно пішов з життя єдиний син. Але втішалася вона внучкою , згодом правнуками.

У 80-річному віці Тамара Андріївна, ще водила екскурсії через тур бюро, плідно співпрацювала з «Подільським братством», Спілкою ветеранів війни. Невтомна праця краєзнавця відзначена орденом «Знак пошани», знаком Міністерства культури СРСР «За відмінну роботу», грамотами Академії наук СРСР, вона була відмінником культури СРСР, Кам’янець-Подільський нагородив її достойною відзнакою «Честь і шана». Її серце перестало битись 2009 року, та кажуть, що людина живе доти, поки її пам’ятають. Хай якнайбільше народжує кам’янецька земля таких закоханих у свою справу, щедрих та невтомних трудівників. Хай вони живуть серед нас, зігріваючи навколишніх та землю теплом своїх сердець.

Література 







Мошак М. Тамара Сис-Бистрицька як берегиня (носій) Подільського фольклору / М. Мошак // Мошак М. Краєзнавчими стежками. — Кам’янець-Подільський, 2013. – С. 292-298 Тамара Андріївна Сис: історик, краєзнавець // Завальнюк О. М., Комарніцький О. Б.. Минуле і сучасне Кам’янецьПодільського: історичні нариси. – Кам’нець-Подільський, 2003. – Вип. 1.– С. 185 Сис-Бистрицька Тамара Андріївна: історик, краєзнавець, письменниця, етнограф, екскурсовод, збирачка фольклору, володарка міського диплому «Честь і шана» // Печенюк М. Музиканти Кам’янеччини: біограф. – репертуарний довід. – Хмельницький, 2003. – С. 462 Печенюк М. Подільська берегиня творчих скарбів народу: Т. Сис // Матеріали IX-ої Подільської історикокраєз. конф. –Кам’янець-Поділ., 1995. – С. 472

            

Валяровська Л. Сторінки життя Тамари Сис-Бистрицька/ Л.Валяровська // Ділове місто. – 2015. – 12 берез. Лехіцька І. Закохана в минувшину рідного краю : [Тамара Сис-Бистрицька] / І.Лехіцька // Край Кам'янецький. – 2014. – 22 серп. Сис-Бистрицька Т. Міські водоспади – сльози полонянок: [легенда] / Т.Сис-Бистрицька // Кам'янець-Поділ. вісн. – 2013. –20 верес. Троїцька Л. Чарівниця слова: [100-річчя з дня народж. Тамари Андріївни Сис-Бистрицької] / Л.Троїцька // Кам'янець-Поділ. вісн. – 2013. – 6 верес. Будзей О. Подільська зв'язкова епох і народів: [Тамара Андріївна Сис-Бистрицька] / О.Будзей // Подолянин. – 2013. – 30 серп. Померла Т.А. Сис-Бистрицька: [некролог] // Подолянин. – 2009. – 8 трав. Гаврищук А. Подвижниця краєзнавства: [95 років з дня народж. Т. А. Сис] / А.Гаврищук // Край Кам'янецький. – 2008. – 5 верес. Юркова Г. Жінка-легенда: [95 років з дня народж. письменниці, фольклориста Т.А. Сис-Бистрицької] / Г.Юркова // Подолянин. – 2008. – 5 верес. Печенюк М. Збирачка фольклору Тамара СисБистрицька/ М.Печенюк // Народна творчість та етнографія. – 2003. – №4. – С. 115-118 Недря Т. За легендми Тамари Сис-Бистрицької / Т.Недря // Кам'янець-Поділ. вісн. – 2003. – 12 верес. Будзей О. Родом з Поділля: [90 років з дня народж. Т. А. Сис]/ О.Будзей // Подолянин. – 2003. – 5 верес. Сваричевський А. Патріарх краєзнавства подільського: [90 років з дня народж. Т. А. Сис] / А.Сваричевський // Поділ. вісті. – 2003. – 5 верес. Печенюк Л. Спадщина для всіх: [Тамара Андріївна СисБистрицька] / Л.Печенюк // Українська культура. – 1998.

– №7. – С. 10-11

     

Гаврищук А. Берегиня народної мудрості:[85-річчя Тамари Сис-Бистрицької] / А.Гаврищук // Кам'янецьПоділ. вісн. – 1998. – 4 верес. Гаврищук А. Подвижниця краєзнавства: [фольклорист Тамара Сис-Бистрицька] / А.Гаврищук // Поділ. вісті. – 1998. – 3 верес. Мачківський М. Дивосвіт Тамари Андріївни : [книга Т. Сис «Перлини Товтрів-Медоборів» ] / М.Мачківський // Поділ. вісті. – 1996. – 16 січ. Юркова Г. Тамара Сис, перлина Товтрів-Медоборів / Г.Юркова // Подолянин. – 1995. – 27 трав. Корчагіна Л. Зернята її біографії: [Тамара Андріївна Сис/ Л.Корчагіна // Подолянин. – 1995. – 27 трав. Шпильова В. Стежка до Старої фортеці: [життєвий нарис Тамари Сис] / В.Шпильова // Прапор Жовтня. –1988. – 8 берез.

Кам’янцю мій ненаглядний / праці Т.А.Сис/ Сис-Бистрицька Т. Перлини Товтрів-Медоборів. Кн.1. – Кам’янець-Подільський, 1994. – 82 с.

***** 15 вересня 190 років від дня народження Миха́йла Йо́сиповича Грейма (15вересня 1828, м. Желехув Привіслянського краю, Польща – 2 січня 1911, Кам'янецьПодільський) –художник-фотограф, нумізмат. Батько художника Яна Грейма. Біографія Михайло Грейм народився 15 вересня 1828 року за 85 кілометрів від Варшави — в невеликому місті Желехув Привіслянського краю (нині Гарволінського повіту

Мазовецького воєводства Польщі) в сім'ї міщанина. Закінчивши повітову школу, Михайло поїхав до Варшави, де навчався друкарської та фотографічної справи. 1848 року йому надали звання друкаря-складальника та фотографа (нової на той час професії).

1852 року Грейм переїхав до Кам'янця-Подільського. Працював старшим складачем, у 1856—1872 роках — смотрителем (керівником) губернської друкарні. 1872 року заснував власну фотодрукарню. Срібні медалі на фотовиставках у Нюрнберзі (1885), Львові (1895), Києві (1897), Варшаві (1900). Видав 23 альбоми, комплекти фотовидів пам'яток історії і архітектури Кам'янця-Подільського та його околиць. Михайло Грейм сформував найбільшу в місті нумізматичну колекцію — понад 4 тисячі монет і медалей. У колекції було представлено римські, візантійські, російські, турецькі та польські монети й медалі. 123 монети Грейм подарував Кам'янець-Подільському давньосховищу. Він також подарував колекцію Нумізматичному товариству вКракові. Упродовж 1889—1910 років Грейм опублікував 25 статей про скарби Поділля в 11 томах варшавських «Нумізматичноархеологічних відомостей». Грейм також збирав старовинні народного ремесла та мистецтва.

образи́,

предмети

1875 року Михайло Грейм став дійним членом Російського географічного товариства, 1876 року — антропологічної комісії Краківської академії наук, 1884 року — Товариства любителів природи, антропології і етнографії Московського університету. Дійсний член Подільського єпархіального історико-статистичного комітету. Від 1906 року — член-кореспондент Польського краєзнавчого товариства у Варшаві. А всього він був членом семи наукових товариств.

Михайло Грейм помер 2 січня (15 січня за новим стилем) 1911 року в Кам'янці-Подільському. Його поховано на Польськофільварецькому кладовищі. Сьогодні в Кам'янці-Подільському діє Асоціація колекціонерів імені Михайла Грейма, яка об'єднує колекціонерів міста та Кам'янець-Подільського району. Література     



Паравійчук А. Від друкаря — до вченого: Наші славетні // Прапор Жовтня. – 1979. – 10 лют. – С. 4. Осетрова Г. Вулиця Карла Маркса, 12: Біографія будинку / Г.Осетрова // Прапор Жовтня. – 1985. – 28 груд. – С. 4. Козлова Н. Об'єктивом Грейма / Н.Козлова // Прапор Жовтня. – 1990. –7 лип. Назаренко Євген. Кам'янецькі митці Михайло та Іван Грейми / Є.Назаренко // Поділ. вісті. – 1993. – 25 листоп. Щепанський С. Друкар-фотограф Михайло Грейм: Фотолітописці Кам'янця / С.Щепанський // Кам'янець-Поділ. вісн. – 1997. – 12 квіт. – С. 7. Будзей О. Подільський фотограф № 1: Ювілеї / О.Будзей // Подолянин. – 2008. – 12 верес. – С. 9.

22 вересня 70 років від дня народження Мико́ли Іва́новича Панасю́ка ( 22 вересня 1948, Олексіївка Олександрійського району Кіровоградської області, нині село знято з обліку) — український графік. Член Національної спілки художників України від 2003 року. Біографія Микола вересня 1948 року

Іванович в селі

Панасюк народився 22 Олексіївка Олександрійського

районуКіровоградської області в сім'ї Івана Леонідовича та Катерини Сергіївни Панасюків. У селі була початкова школа, де Микола навчався з першого до третього класу. Оскільки село визнали неперспективним, люди стали виїжджати, кидати хати.

1955 року Панасюки залишили Олексіївку й поселилися в сусідньому селі Добронадіївка. Тут Микола продовжив навчання в місцевій середній школі.

1964 року, закінчивши дев'ятий клас, Микола вступив до технічного училища в Олександрії. Закінчивши його з відзнакою, здобув фах тесляра. За направленням поїхав на роботу в Дніпропетровськ, де працюв не теслярем, а учнем столяра. Місто Панасюку не сподобалося. Йому вдалося добитися відкріплення та повернутися в Олександрію. Там він від військкомату закінчив курси шоферів. В Олександрії Микола Панасюк познайомився з Володимиром Шевченком, який працював рекламістом у рекламному цеху при кінотеатрах міста. Той узяв до себе юнака як учня, навчив його малювати рекламу. Микола пропрацював у рекламному цеху до 1966 року, коли його призвали до армії. Панасюк служив у молдавському місті Дубоссари — сюди направили 50 юнаків, набраних в Олександрії. На призов 1966 року випав перехід із трирічного на дворічний термін служби. Оскільки Панасюк виявився єдиним, хто вміє малювати, то його відповідним наказом оформили на роботу в клуб військової частини. Тут він не тільки малював усе необхідне для потреб військової частини, але й прокручував по радіо пісні, прибирав у клубі, підміняв бібліотекаря, носив пошту, демонстрував кіно.

1968 року, повернувшись в Олександрію, Микола Панасюк освоїв ще одну професію — пожежного. У 1970—1974 роках навчався в Одеському художньому училищі. Закінчивши навчання, за направленням поїхав наЗакарпаття. Тут працював учителем малювання та креслення в двох школах у селищі міського типу ДубовеТячівського району.

А оскільки трохи грав на гармошці, то Миколі Івановичу доручили викладати ще й співи. Ще під час навчання в Одеському училищі зав'язалася дружба між студентами Миколою Панасюком і Володимиром Павло́вичем. Володимир Назарович настійливо запрошував Миколу Івановича до Старокостянтинова — працювати у місцевій дитячій художній школі. 1976 року Панасюк, відпрацювавши два роки на Закарпатті, переїхав на Поділля. Серед його старокостянтинівських учнів — сучасний російський живописець Василь Братанюк. У Старокостянтинові в Миколи Панасюка зав'язалася ще одна творча дружба — з подільським поетом Миколою Клецом. Закінчив факультет станкової графіки Харківського художньо-промислового інституту (1981—1986). Восени 2000 року Микола Панасюк переїхав у Кам'янець-Подільський. 23 червня 2006 року у виставковому залі на Соборній відкрилася персональна виставка станкової графіки, живопису та офорту. Література 

   

Федорчук Ю. Співучі картини: Палітра [Космічнофантастичні мініатюри Миколи Панасюка] / Ю.Федорчук // Українська культура. – 2000. – № 5–6. – С. 22. Скала М. Майстер графіки: Творчі портрети / М.Скала // Подільський кур'єр. – 2003. – 3 квіт. – С. 15. Дорошенко Т. Микола Панасюк: Мед творчості готую / Т.Дорошенко // Сім днів. – 2005. – 22 верес. – С. 3. Гаврилова Н. Горджусь, що я вже кам'янчанин / Н.Гаврилова // Кам'янець-Поділ. вісн. – 2005. –30 верес. – С. 5. Новіцька О. Фарбами малюємо життя О.Новіцька // Ділове місто. Тиждень. – 2006. – 29 черв. – С. 9.



Дорошенко Т. Грані таланту / Т.Дорошенко // Сім днів. – 2006. – 29 черв. – С. 2.

***** 26 вересня 125 років від дня народження Мики́ти Па́вловича Годόванця (26) вересня 1893, ВікнинаТернівської волості Подільської губернії, нині Гайворонський район Кіровоградської області –27 липня 1974, Кам'янецьПодільський) –український поет-байкар, жертва комуністичного терору. Двоюрідний дядько поета Розстріляного ВідродженняПанька Педи. Народився в селянській сім'ї. 1906 року закінчив Степашанську вчительську школу. Навчався на дворічних курсах підготовки до університету. Вчителював у церковнопарафіяльних школах сіл Орлівка та Бубнівка на Поділлі. У 1914–1918 роках перебував на військовій службі. Місяць (від 28 жовтня 1920 року) був вільним слухачем історико-філологічного факультету Кам'янець-Подільського державного українського університету. Учителював (у 1919–1920 роках — у Голосківській початковій школі), працював у редакціях газет «Червоний край» (Вінниця), «Радянська Волинь» (Житомир).

31 січня 1937 року незаконно заарештовано в Києві. Ухвалою особливої нарадипри НКВС від 13 червня 1937 року вислано на Середню Колиму, де пробув до 1947 року. Тільки 1954 року офіційно дозволено поселитися в Кам'янціПодільському. Реабілітовано 11 вересня 1957 року. Нагороди: орден Знак Пошани (1973).

Пам'ять 25 вересня 1975 року в Кам'янеці-Подільському іменем Годованця названоодну з вулиць Нового плану (раніше Садова).

24 вересня 1983 року в Кам'янець-Подільській середній школі № 16 урочисто відкрито музей Годованця. Матеріали для музею, зокрема, надали рідні байкаря — дружина Серафима Годованець, син Анатолій Годованець. Червону стрічку перерізали, зокрема, письменники Іван Сочивець, Полікарп Шабатин.

25 вересня 1983 року в Кам'янці-Подільському на будинку, в якому в 1959–1974 роках жив і працював Микита Годованець, урочисто відкрито меморіальну дошку. Автор пам'ятного знака — народний художник УкраїниЕммануїл Мисько, який приїхав зі Львова до Кам'янця-Подільського на ювілейні торжества. Образ Микити Годованця змальовано в повісті «За Колимою сонце сходить» (1994) і романі «Довга дорога вночі» (1998) українського письменника Мар'яна Красуцького.

11 грудня 2008 року в приміщені картинної галереї Кам'янець-Подільського історичного музеюзаповідника відкрито меморіальну кімнату байкаря. Збірки       

«Незаможник Клим» (1927). «До добробуту й культури…» (1928). «Парася на парастасі» (1929). «Будяки», «Довгоносики», «У колектив!» (1930). «Трактор і Рало» (1931). «Байки» (1932). «Байки» (1957).

          

«Осел на хаті» (1958). «Байки» (1960). «Заяча математика» (1961). «Вужі під яслами», «Байки» (1963). «Ріка Мудрості. Байки за Езопом» (1964). «Веселий педант» (1965). «Конвалія і Лопухи» (1966). «Афоризми сатирика», «Талановита Тріска», «Байки за Леонардо да Вінчі, Федром, Бабрієм» (1967). «Байки» (т. 1—2, 1968). «Байки зарубіжних байкарів у переспівах та перекладах М. Годованця», «Байки і фрашки» (1973). «Байки» (1987).

Російські переклади  

«Соловей в курятнике» (1960). «Медвежьи танцы» (1967).

Література 

 

Насмінчук Г. Ідейно-тематичне багатство творчості М.Годованця у зіставленні зі спадщиною Езопа / Г.Насмінчук, І. Чебан // Наукові праці Кам'янецьПодільського державного педагогічного університету: філологічні науки. – Кам'янець-Подільський, 2000. – Вип.4. – С.149-155 Будзей О. Патріарх і «»Гайдамака у спідниці: [Годованець і місто] / О. Будзей // Подолянин. – 2016. – 30 верес. – С.6 Кам'янецький патріарх української байки: [Микита Годованець] // Ключ. – 2015. – 29 трав. – С.6







 











Горбатюк В. Сусідка з Ельгену й Таскану: [Микита Годованець і Надія Суровцова два листи з невідомими] / В. Горбатюк // Літ. Україна. – 2014. – 4 груд. – С.12 Волохівський В. В саду у патріарха: [Микита Павлович Годованець] / В. Волохівський // Край Кам'янецький. – 2013.

– 8 листоп. – С.4 Мароха І. Воюю байкою із ворогом столиким..: [120-річчя від дня народж. М. годованця] / І.Мароха // Край Кам'янецький. – 2013. – 4 жовт. – С.6 Згадали славних: [120-річчя з дня народж. М.Годованця] // Фортеця. – 2013. – 3 жовт. – С.2 Міцінська Т. Крізь біль, страждання, муки: [120 роківз дня народж. М.Годованця] / Т. Міцінська // Поділ. вісті. – 1 жовт . – С.6 Красуцький М. «Воюю байкою із ворогом столиким…»: [120-ті роковини М.Годованця] / М. Красуцький // Кам'янець-Поділ. вісн. – 2013. – 27 верес. – С.15 Будзей О. «Холод, наче шпик завзятий…»: [120-річчя від дня народж. М. Годованця] / О. Будзей // Подолянин. – 2013. – 20 верес. – С.8 Красуцький М. «Народу рідному- усе!»: [до 120-річчя М. Годованця] / М. Красуцький // Край Кам'янецький. – 2013. – 20 верес. – С.5 Красуцький М. Хранитель рідного слова: [Анатолій Микитович Голованець] / М. Красуцький // Край Кам'янецький. – 2013. – 1 берез. – С.10 Геній Кам'янеччини: [Микити Годованець] // Фортеця. – 2009.– 24 верес.– С.19





Годованець А. Незабуті карби байкаря: [до 116-річчя від дня народж. Микити Годованця] / А. Годованець // Край Кам'янецький. – 2009. – 25 верес. – С.5 Шеремета І. Не відгороджувався від людей: Спогади // Подолянин. – 2003. – 19 верес. – С. 5.

24 вересня 95 років від дня народження Мико́ли Петро́вича Подоля́на. Народився (24 вересня 1923, с. Підзамче, тепер у складі Кам'янця-Подільського -21 травня 2012, Київ) -український поет, публіцист, журналіст. Член Національної спілки письменників України (від 1956). Член Національної спілки журналістів України (від 1961). Біографічні дані Мати Євдокія Мартинівна Грабченко (1900 - 1989) була вчителькою. З Кам'янця-Подільського Микола невдовзі переїхав у с. Вахнівці Староушицького району, а наприкінці 1920-х у с. Карачіївці Віньковецького району, де вчителювала його мати, а згодом і в с. Карижин. Першого вірша надрукував 1940 у Віньковецькій районній газеті. Закінчив 1940 середню школу у Віньківцях і вступив до Українського комуністичного інституту журналістики в Харкові, звідки добровольцем пішов на фронт. Був кулеметником. Після тяжкого поранення в листопаді 1941 (с. Дяково на Луганщині) та виходу зі шпиталю навчався (1942–1943) на історикофілологічному факультеті Саратовського університету. Після визволення території України працював кореспондентом газети «Комсомольское знамя» по Полтавській

області, першим секретарем Диканського районного комітету ЛКСМУ. У січні 1945 повертається у Віньківці, працює відповідальним секретарем у районній газеті «Радянський патріот» (до 1946), вступає до партії.

1946–1953 - власний кореспондент, а з грудня 1949 відповідальний секретар газети «Радянське Поділля» (Хмельницький). За направленням Хмельницького обкому партії навчався 1953–1956 у Москві у Вищій партійній школі на відділенні журналістики. Після цього працював завідувачем відділу і відповідальним секретарем газети «Радянська культура»(1956– 1958), відповідальним секретарем і заступником головного редактора журналу «Україна» (1958–1969), головним редактором журналів «Соціалістична культура» (липень 1969 липень 1972), «Україна» («Юкрейн») (липень 1972 - грудень 1984). Брав участь у гонінні Б.Антоненка-Давидовича, написавши статтю «В ролі жебрака» (Літ. Україна, 1973 р.), у якій проголосив арешт його сина закономірним наслідком «ідеологічної невитриманості» письменника, що отримує посилки з-за кордону. Від лютого 1987 — старший викладач кафедри періодичної преси Інституту журналістики Київского університету імені Тараса Шевченка. Головний редактор газети «Патріот» Інституту журналістики. Твори 

Збірки поезій  «Співає Поділля» (1954)  «Зацвіли каштани» (1960)

                             

«Люблю» (1962) «Чому пахнуть квіти» (1963) «Душа і дума» (1964) «Наснага» (1966) «Зоря-зоряниця» (1971) «Обрії любові» (1973) «Джерела б'ють» (1976) «Утвердження» (1977) «Вірю в молодість» (1979) «Червоні гвоздики» (1982) «Вибране» (1983) «Світанковий грім» (1985) «Жовтневе колосіння» (1989) «Вишневий сніговій» (1990) «Уроки» (1998) «Надія» (2000) «Де кохання, там і Бог» (2007) «На крутосхилах»(2007) «Доля» (2007) «Келих осіннього вина» (2007) «Іскри і зерна» (2007) «Іду на Ви» (2008) «Огонь» (2008) «Колія» (2009) «Поділля, колиско моя» (2009) «Буремні літа» (2009) «Благословенна будь, любове» (2009) «Сонети» (2009) «Мій Ангел» (2010) «Обеліски» (2010)

    

«Селена» (поема) (2010) «Кредо» (2010) «Доброволець» (2011) «Ой упала зоря» (2011)

Збірки публіцистичних статей і нарисів  «Революція перемогла» (1968),  «З думою про Леніна» (1980),  «Першооснови журналістської творчості» (1992),  «Публіцистика як система жанрів»,  «Кроки до професіоналізму» (1998),  «До побачення в Ельдорадо» (2008).

Поезії Подоляна перекладено російською, англійською, білоруською, узбецькою, німецькою, угорською мовами. Окремі твори покладено на музику. Відзнаки та премії      



Заслужений працівник культури України (1973). Член Академії Вищої школи. Відмінник освіти України (1997). Відзнака ІІІ ступеня Київського Національного Університету ім. Т. Шевченка (2009). Почесна грамота (1966) і Грамота Верховної Ради УРСР (1983). Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка (1979) за публіцистичні статті та нариси в періодичній пресі 1976– 1978. Республіканська премія імені Ярослава Галана (1970).

Нагороджено орденами  Вітчизняної війни другого ступеня (1945),  Знак Пошани (1971, 1982),  Вітчизняної війни першого ступеня (1985),  За мужність третього ступеня (1999).



Література

·

«Де ти, славний брате Кармалюче?»: [ 90 років від дня народження Миколи Подоляна] // Подолянин. – 2013. – 20 верес.

– С.8

·

Пилявський С. Талановитий поет і публіцист: [Микола Петрович Подолян] / С.Пилявський // Поділ. вістфі. – 2003. – 26 верес.

·

Подолян М. На все життя: [вірш] / М.Подолян // Кам’янецьПоділ. вісн. – 1993. – 23 верес.

· Подолян М. На полі бою: [вірш] / М.Подолян // Літер. Україна – 1983. – 23 черв.

·

Подолян М. І честь і віра і любов: [вірш] / М.Подолян // Радянське Поділля. – 1983. – 29 січ.

·

Подолян М. Той найсонячніший день: [вірш] / М.Подолян // Літер. Україна. – 1980. – 13 трав.

·

Подолян М. Ровесник віку: [вірш] / М.Подолян // Ранок. – 1976. – №11. – С.5

·

Подолян М. Моє Поділля - Героїчне: [вірші / М.Подолян // Радянське Поділля. – 1958. – 2 листоп.

***** ЖОВТЕНЬ 15 жовтня 120 років від дня народження Марії Михайлівни Пилинської. Народилась (* 17 жовтня 1898, Кам'янецьПодільський 16грудня 1976, Харків) український перекладач, мовознавець. Життєпис Закінчила 1913 року Кам'янець-Подільську жіночу гімназію, 1917 року — Київську жіночу учительську семінарію імені Ушинського. Вчителювала у селі Тарасівка(1921), завідувала Кам'янець-Подільським дитячим будинком № 2. У жовтні 1923 року з чоловіком Іваном Дніпровським переїхала до Харкова. Працювала перекладачкою РАТАУ. У 1943–1946 роках — літературний редактор газети «Соціалістична Харківщина», у 1956–1965 роках — відповідальний секретар журналу «Прапор». Перекладала з російської на українську мову твори Максима Горького, Бориса Горбатова, Іллі Ільфа та Євгена Петрова, Олександра Серафимовича, Дмитра Фурманова та ін. З Іваном Вирганом уклала «Російсько-український словник сталих виразів», частини якого вперше з'явилися в харківському журналі «Прапор». Проте повністю словник виданий лише 2000 року (за Національною програмою соціально значущих видань).

Література 

На чатах рідної мови: М.М.Пилинська // Подільської землі сини. – Хмельницький, 1993. – С.90-93

 

 

Сваричевський А. На чатах рідного слова: Марія Пилинська / А.Сваричевський // Поділ. вісті. – 2004. – 13 січ. Базилюк В. Нескорена Марія Пилинська: [95 років від дня народж. письмен.] / В.Базилюк // Кам'янець-Поділ. вісн. – 1993. – 13 жовт. Мацько В. Родом із Поділля // Прапор Жовтня .– 1985. –7 груд. –С. 4. Стукалова Г. На варті слова: [Марія Пилинська] / Г.Стукалова // Літер. Україна. – 1968. – 23 жовт.

***** ЛИСТОПАД 45 років тому.

1973 рік. У Кам’янці-Подільському урочисто відкрито рух через міст «Стрімка лань» (інші назви — «Прудка лань», «Лань, що біжить», у народі ще називають Чернівецьким мостом, оскільки через нього пролягає дорога на Чернівці). Цим самим значно зменшено навантаження на Замковий міст. При спорудженні «Стрімкої лані» вперше у світовій практиці застосовано бісталеву конструкцію. Відстань між опорами — 174 метрів. Довжина моста — 379,14 метра. Ширина проїжджої частини — 14 метрів, тротуарів — по 2,5 метра.

95 років тому. 1923 року. У селі Кочема (нині Єгор’євського району Московської області) в сім’ї священнослужителя народився Михайло Якович Радугін — Герой Радянського Союзу (звання надано 24 травня 1944 року за дії під час визволення Кам’янця-Подільського). Закінчив

педагогічне училище. В армії від січня 1942 року, від травня 1942 року — на фронті. 1943 року закінчив курси молодших лейтенантів. Від 1946 року в запасі. 1950 року знову призвано до армії. Закінчив 1953 року Володимирське військово-піхотне училище, 1958 року — Військово-політичну академію імені Леніна. Був на політичній роботі у військах, працював у центральному апараті Міністерства оброни СРСР. Від 1985 року генерал-майор Радугін у запасі. Мешкав у Москві. Автор спогадів «Останні версти». Почесний громадянин Кам’янцяПодільського (березень 1984 року) та села Студениця (надано 6 липня 1969 року четвертою сесією Теремецької сільської ради). У музеї села Демшин обладнано залу Героя. Помер 11 грудня 1995 року в Москві.

***** ГРУДЕНЬ 121 рік тому 1897 року у Кам’янці-Подільському освячено (24 листопада за старим стилем) храм Олександра Невського на Новому плані.

140 років тому 1878 року у Кам’янці-Подільському хірурга Миколу Івановича Пирогова обрано (30 листопада за старим стилем) почесним членом Товариства подільських лікарів.

100 років тому 1918 року у Кам’янці-Подільському побачило світ перше число газети «Життя Поділля»(протрималася на плаву 4,5 місяця).