юх и м
ракєта пое з і ї
Київ 2014
юх и м
Ракєта/Юхим. – К:, 2014 – 68с.: іл.
Вірші Юхима, Тараса Єфіменка, Юзевіра. Вони – точка, в якій вовтузиться надривний екстремальний хардкор, і водночас – мимовільна невимушеність кожного рядка. Вони – сенс, в якому відчувається самокопання і розгалуження від невизначеності, і водночас – виважені роками всевидючості й розхристаності беззаперечні імперативні настанови. Кожен вірш – це лялька вуду. Він пише, місцями ворожачи на класичних архетипах – серце, хліб. А наступної миті з’їдає цей хліб, ріже це серце. Кожен вірш – це шини, які їдуть по чітко визначеному шматку асфальту. А коли дочитуєш – розумієш, що це були шасі літака, який щойно відірвався від землі. Павло Коробчук
© Юхим 2014 © Богдан Рохманійко brokhm: малюнки, дизайн 2014 редактори - Li Bo, Анна Шахрай
Ход ить соб і на неб і я «Ракєта» – образ в буквальному сенсі потужний і багатоступеневий. Тут є і прагнення відриву від землі у спрямуванні до неба, і ніби й необмежений космічний простір для одного, насправді обмежений чіткими рамками місця, де можна дихати. Разом із тим, образ ракети відсилає до тієї теми, яка турбує усіх нас зараз найдужче – до війни, агресії і руйнування. Усього цього достатньо в новій поезії Юхима. За ті декілька років, що минули з часів першої книги «Pakovan», Юхимова поезія стала помітно сильнішою, глибшою і змістовнішою. Лишилися фірмові фішки – розхристаність стилю і ритму, мало не підкреслена розслабленість у римуванні та скупчення парадоксальних образів, що при поверхневому прочитанні може викликати мало не роздратування, а у прихильників строгої форми і взагалі короткий вигук – WTF? Проте навіть найсуворіші скептики мусять визнати: є тут чимало віршів, які прикрасили б будь-яку антологію сучукрпоезії, та й оригінальність мислення і метафорики, що ними насичені ці вірші, неможливо заперечити. В Юхимовій поезії чимало парадоксального. З одного боку, її глибинні мотиви (і «те, що спонукає писати», і – відповідно – тематика) доволі прості: це самотність поета у сучасному світі, який агресивно атакує скупченням деталей, подробиць свого проявлення, так, що від нього хочеться втекти куди подалі, а точніше – вгору: «прямую виром вгору / тут вже німе усе і білим біле / і пусте». Саме ця метафора «польоту» – центральна не лише у першому розділі збірки, але і загалом у пропонованих Юхимом нових віршах. Саме «у польоті / чудова земля», тобто лише вирвавшись із засміченої деталями реальності можна не тільки вдихнути неба (якщо політ – процес, то небо – єдине місце для цього процесу) на повні груди, але і роздивитися увесь світ із насолодою.
3
Якщо ж зазирнути в цю поезію іще глибше, то небо – це потойбіччя, це та реальність, яку бачить земля, дивлячись в ідеальну дзеркальну поверхню. Якщо поет понад усе прагне неба, відчуває в ньому найбільшу потребу, («у небо сьогодні кинули відра / треба витягти»), то земля – це те, що його лякає, обмежує, нагадує про неминучість смерті. «Мій дім під землею мій дім / як хочеш у гості зайди» – цитата із вірша, де чи не найяскравіше в збірці проявляється відчуття самотності. Інші поезії, де одне із центральних місць займає ця метафора, і взагалі присвячені темі війни: «понад землею / гуляє дим / зрубане військо / понад землею гуляє світ / очі / дерево втягує / свій графіт / плакати хоче». Самотність під землею, у труні – це, звісно, крайній її прояв, проте і буденної самотності у збірці «Ракєта» чимало. Іноді цей стан – звичайний антураж для розгортання вірша, для проявлення настрою: «мені здається це була четверта ранку / так трохи робінзоново / будинок пустка часу знов будинок / і вулиця озону». Але найчастіше – це стан переродження, пошуку себе і постійної зміни, а іноді навіть – констатація того простого факту, що не лише світ іноді не може впіймати людину, але і вона – саму себе: «я поперед себе побіг / і не зміг себе упіймати». «Впіймати» при цьому – це усвідомити, побачити наскрізь. В цій саморефлексії поетові й допомагає самота, та – універсальні матриці самопізнання, пропоновані іще раніше філософами: «усередині в мене лев / був верблюдом буде дитиною». Але не самотністю єдиною – у збірці є чимало віршів, чи не вперше у Юхимовій творчості, де ліричність проявляється різко і контрастно до загального тла. «Ти набагато ближча ніж я вважав / ти набагато мені зрозуміліша / я тебе знову для себе винайшов» – поет робить відкриття, здається, і для самого себе: подив тут змішується із відчуттям глибокої внутрішньої зміни, яка уможливила перехід від самоти до єднання з іншою людиною. Цікаво, що це відкриття – не факт, а процес: «шукаю тебе і знаходжу / вкотре / знаходжу тебе і гублю / між літер / за мить до пізнання люблю / за мить до», – таким чином, постійний синтез самотності і єднання для ліричного героя – це нормальний стан. 4
Окрім кохання і самотності, поета цікавить війна – як було в усі часи. Але і тут Юхим не буквальний, не описовий і – тим паче – безмежно далекий до громадянської лірики (невеличкий відступ від цього природного для нього правила, хіба, в останньому вірші розділу: «повертайте до неба соняхи / повернися до мене Вкраїно»). Здається, він розривається між цілком конкретною естетизацією війни («плутані / волосіні пущених куль / від дула / до тіла») та поетизацією страху перед нею («дерево втягує сивину / й чорне / у заспіралену борозну / падають ворони»). «Pakovan» і «Ракєта», для тих хто знається на відповідному арго – слова із одного смислового ряду. Проте насправді поетична відстань між цими збірками – колосальна. Юхим – яскравий приклад того, що і в зрілому віці поет продовжує свій ріст, і несподівано для скептиків може вийти на новий, дійсно пристойний рівень. Богдан-Олег Горобчук
** * на жах москаликам лихим на заздрість п’яному поету в повітря запуска юхим свою убійствєнну ракєту і світ тривожно визира куди спрямує хижий геній щемке дитя свого пера ракєту класу дим-легені Юрко Космина
5
*** вночі червоніє чорне біле стає сепія розпотворюєтья неповторне ходить собі на небі я ходить собі насвистує далі мости перелистує далі листи намистами крутить собі на небі я музику переслухує переривчисто дихає рухає нитками ребрами сповнюється потребами зліплюється з потрібними все неважливе подрібнює зчеплює нерви із нервами зміцнює прірви прірвами простір поглиблює простором відносне лишає відносним стара чорно-біла комедія ходить собі на небі я
6
7
*** якщо раптом в польоті видно не буде де падати і у швидкості тій тимчасово втратиться зір чи потрібні поради хоча кожен зможе порадити щось на кшталт сподівайся на краще і вір якщо раптом в польоті ти відчуєш що все уостаннє і вже більше напевне кудись і нема ти лети собі далі в потрібному спрямуванні може там і зима але не остання зима може там і несолодко але якось по-рідному може там ти відчуєш що дихаєш не дарма ти лети собі у спрямуванні потрібному може тут тебе вже нічого і не трима
8
*** ніч закоханими ногами бруківкою падає плічо-пліч з перехожими місяць ходу вигадує хай станеться те до чого завжди так близько чай неба заварюється і темнішає там високо ми стаємо більш настороженими і тонкими вмить зростаємося із кимось у інший вимір
9
*** cонце впало в ополонці ока птах ся тримало ся тривало у віках ся журило і скидало до небес свої крила і напевне світ увесь sol sauil сунце surya hvare kun сонце неосідланий скакун тонуть в магмі плавають усі сонце котиться сьогодні меж лісів не зупиняється кошлатить матрицю рідне моє сонце
10
*** в подорож до теплого місця не забудь взяти ковдру вона хоча б знає тепло що робити мені з цим навколо потвори коли роз’їдає зло коли раптом прокинешся і спускаєшся у кислоту ніколи не зупинишся поки ноги іще на ходу ніколи не розбудишся доки навколо темрява самоідентифікуєшся лише коли ззовні тіснява у подорожі з теплого місця губляться стереотипи що робити мені з цим завчасно квитки викупити забув заснув і прокинувся не зупинишся поки ноги іще на ходу
11
*** послизнувся й лопатками в небі у польоті чудова земля не згадаю та десь у вебі я вже бачив її здаля не згадаю а ми з тобою як зустрілися так і живемо? я тебе все одно тримаю ми з тобою не будем окремо
12
*** і вийшов світ і розвернувся світ і світ спитав навіщо пішов під лід і став скафандром лід і тиша
13
*** відходять поїзди і падають нам у задуми завмирають сподівання і замітають сліди відходять поїзди нас немає маримося і залишаємося цятками пружності часу єднання гуркотом пробиває плівку і надуває нам нові дріми роздвоєні до собі незримі розтоплені рипаємо перетворюємося на смуги небом до неба переходимо у нову реальність де сльози падають вгору де посмішки усередину де світло і рух стають одним
14
*** ось я тікаю двері двері двері ось я збираюся у ключ ось заливаюся змією у замок і далі далі далі не відчуваючи нічого під собою прямую виром вгору тут вже німе усе і білим біле і пусте
15
*** кружляй праворуч за годинниковою кружляй ліворуч знизу і згори кружляй немовби я є поруч немовби нас навіть не два а три кружляй в труні розбивши як пропеллер всі грудки нерозумних пик і пік кружляй мені собі кружляй мов келих на бубні скаче від постукувань руки
16
17
*** бути наскрізно бути скрізь понад звуком в безодню вдивись понад поглядом не озирайся і навпомацки повернись і навшпиньки про совість згадай що там перше а що на потім поміж зітканих з льону мелодій розбіжиться жива вода
18
*** дівчино із сорокового тролейбусу дурна ніби щось російське дівчино із сорокового тролейбусу до твого поручня близько стюардесо кабіни антонова є в тобі щось самогонове є в тобі щось правдиве вікна показують зливу дівчино із сорокового тролейбусу смішна ніби щось радянське дівчино із сорокового погляду волошкового
19
*** від одного моменту до іншого прокидається знову теперішнє тут ось твої відбитки більшають тут грубішають і трохи меншають тут зникають і починається чи закінчується сам вже вирішиш бачиш квітка там розквітає це лише відстань між і тишею й тишею
20
*** радість – концентрація на деталях вчасний зум затамування подиху клац не важливо в яких вертикалях розум знахідка подив пробіл і абзац пробіл і абзац вдих і видих між ними важливе отримай вхід за дверима руку лише простягни
21
*** токати токатіни бути тілом кутики очей кутики губ кутики забути себе забути тебе одним бути
22
23
*** смикає небо за нитки думок і у скроню горгоною психоделічні думки knock-knock мов гарячий цілунок з іконою ти не бував за лаштунками снів тож радій у шоломі ховаючись та й навіщо то треба між тисячі слів знати істину з вірою граючись
24
*** зовсім сни зовсім сни зовсім сни зовсім сни зовсім сни зовсім сни зовсім я рахую час до весни я напевне живу у волоссі причаївся у ньому мов гриб кровоносна система – міцелій на льоду вичаровую риб і малюю руни на цеглі зовсім сни зовсім сни зовсім сни зовсім сни зовсім сни зовсім сни зовсім я рахую час до весни я напевне живу у волоссі
25
*** все зцілено і попередньо вгадано події знову злипаються кадрами і гримом укрито кожну прогалину а тіло уже розфасовано в гранули що трапиться якщо на цьому три крапки що буде якщо всі прокинуться з коми і душі розміняно на уривки уламки а те що з’являється завжди зникоме
26
*** сер це перетікає в сон це коли в потилицю дивляться ти лиця не бачиш мариться шах мат риця лиця спека коли дощ по очах і не знаєш кого заспокоїти себе чи дощ до щему прірвою в долоню з лона в лоно обираєм шлях шлюх плюх плюх у диван
мов сірник у калюжу порція диму порція дами порція дому терція це ти і я і неба потреба
27
*** коли ти підеш затопить мости сорі за примітивність метафор те що цвіло не буде цвісти і автоматично всі підуть нахуй коли ти підеш то впаде дзвіниця буде котитися десь до річки я заварю какао з корицею інше буде таким як звично інше притягне щось недоречне буде парфумами пахнути вечір трохи приглушиться дзвін між течій коли ти підеш
28
29
*** вакуумність часу тиша тиш нетривалість впійманості меж стан коли ще не настало між і коли ще не готовий теж бути я або для когось ти вирішиш в дорозі з а до б мов скріншот спокійної води стан коли тебе ще не гребе
30
*** кожен ховається від напруг і воском стікають вчорашні зливи сірники і коробку приносить друг і він із того щасливий до мене приходять старі газети від мене ідуть нові заголовки буває зі мною лише сигарета і музика лупить баси у кроки а музиці також треба сказати вона зберігає свою постійність буває без звуку лиш кадри кадри самотність породжує самостійність
31
*** мені здається це була четверта ранку так трохи робінзоново будинок пустка часу знов будинок і вулиця озону мені здається чверть життя уже була рахунок світлофора їв секунди і я побачив як сумна сомнамбула йшла з магазину «хліб» до будди
32
*** що забути коли для спогадів простору мало рідний погляд заархівувати чи зовсім delete відімкнути плату з тим що колись діймало свій світогляд чи лиш те що сприймав як світ що згасити коли ти увесь у вогниках звершень і як місто лише із ними тримаєш продовження треба витерти і прокинутись знову вперше треба пустка і відсутність сталого я в налагодженнях
33
34
35
*** ми світло пронизували руками мені здавалося з них стікає та ніч і місяцю було холодно а тепер не відповідає ми ставили знаки якісь на майбутнє мені здавалося це було щиро а зараз я сам у собі відсутній і тепер прикро учора прокинувся знов переродженим я і насправді в це свято вірю в долонях зникали ліній продовження а тепер діри
36
*** в непримиреннім братерстві з зимою не відчуваєш остраху в цей час навіть ікла води бувають гострими у каркас вистрілюють ребра тіней ось живість лише всередині коли десь далеко на дні тебе плавають лебеді светровість поглядів стискує простір коридорами мікрореалій значимість місця і вартість спогадів розкриваються у фіналі
37
*** то все задля того щоби момент ліг снами а ти гортала сторінки забулися титри останніх снігів в яких розтавали бліді гіперлінки взнавали у задумах квінти вітань і соромом виїла спогади фарба в цей час я напевне прямую із тіла душа як відомо мінлива лярва карамель із батутових яблук лисиці ллє порожніми трутнями десь у потилиці там де кісточки вишні були – зіниці і волокнами вшиті напружені вилиці до зустрічі знайдеш колись – не вітайся в затулених шорохах вільні спіралі і знову напружує свої вітальні серце то все задля того щоби момент ліг снами а ти гортала сторінки
38
*** все що я би сховав у панцирі я помістив би знову у панцир легше тонути поза межею зміни локацій змінюються класифікації слова бути поза межею зміни віку твоєї оболонки чи чогось іще все непотрібне зникне не треба чекати гонгу щоби втопити у гангу свій за собою щем
39
*** втома на втому засікаю позначку буваю удома буваю хто зна чим від того не легшає змішує трешове нашо нам гіршає вашими віршами тиша нам більше їм мало би тішити тепер все теплішає біле сила у силі і небо у небі і тіло у тілі
40
*** блазень сміяв на канаті руками бігав туди сюди він ходив по воді як в кімнаті але не було води він попередив про зради про спогади про майбутнє я шукав у ньому поради у грудях роїлися трутні я поперед себе побіг і не зміг себе упіймати коли так мало тебе коли тебе так багато
41
*** усередині в мене пес спить десь ходить і знову спить він шукає кілька адрес і буває йому щастить усередині в мене лев був верблюдом буде дитиною лев шукає щось між дерев і розгулює десь рівнинами усередині в мене ти і дванадцять разом з іудою усередині в мене один що робити із ним приблудою
42
43
*** мій дім під землею мій дім як хочеш у гості зайди удома багато води і рослин мій дім під землею мій дім мій дім десь під серцем мій дім я часто буваю один учора тут хтось ходив між щілин мій дім десь під серцем мій дім птахами вкриваються ковдри очей рухами спогад про тебе пече як хочеш у гості зайди мій дім зовсім поруч мій дім
44
*** я напевне багато засипав піску і фігури руйнуються вщент я напевне багато засипав землі і мій мрець ніколи не встане я напевне заповнив усе і випав я напевне багато засипав
45
*** передивився виворіт і знайшов на ньому поранення увечері серед дворів вигулюють себе крани вибігають на протасів яр донизу стрибають голо потім губляться серед фар і з’являються знову раптово передивляються виворіт у квартирі у мене крани потім знову біжать до води пірнають в озера екрани іноді піднімають з доріг подрібнених перехожих потім переходять на біг ламають комусь огорожу обережно торкайтесь до мене я знайшов у себе поранення і заховайте антени в вас ховаються люди-крани
46
47
*** повертайте до неба соняхи ще зарано пунктирити чорним ще замало тепла у скронях і готовність до жнив ілюзорна повертайте до пекла зрадники бо хіба вам ще не зрозуміло тіло ворога чи нападника це лише тимчасове тіло повертайте до неба соняхи повернися до мене Вкраїно ще замало тепла у скронях і достатньо секунд у годинах
48
*** кулемет настукує нову морзянку ми – відображення в краплі води звечора був непохитний а зранку ніби нікуди уже не ходив з нижчими ми практикуємо знищення пальцями тицяємо по мішенях нові споруди схожі приміщення мене зрозуміли би вуса Лишеги втечі не вистачає дечого втеча неповна по своїй суті ви провокуєте стрьомні речі які ж ви усе-таки єбануті
49
*** я не казав що воно просте що ти в кого наповнене в інших пусте лонги і шоти вітром зриває один за одним листя понад землею гуляє дим зрубане військо понад землею гуляє світ очі дерево втягує свій графіт плакати хоче дерево втягує сивину й чорне у заспіралену борозну падають ворони
50
*** я збудував людину із землі ось пальці її ось ноги розсипалася і приросла до стерні дорога на неї ступив і розтілився на міліарди мікрогодинників ось я ось земля ось я і вона ми тепер взаємопоглинуті
51
*** смерте нагадай як ми з тобою смерте друже не тримай ми із імлою втретє смерте будь мені сестрою нагадай як ми з тобою смерте і тут танцюємо танцюємо танцюємо це вже не денне світло і не щось що може бути світ сповільнив хід і відтеперює снування та не забудь як ми з тобою смерте кораловими зубрами трунили тремор круговерті не забудь що ми з тобою завжди разом смерте
52
*** веслами заплив на середину лиману числами назвав відстань отриману відстані бувають один і нуль плутані волосіні пущених куль від дула до тіла якби навпаки від жертви летіли до руки
53
*** коридором згубилися чоботи наче хтось був у них уявімо тоді немовби ти в них влився немов диптих уявімо приходиш до центру уявімо куля до лоба уявімо не встиг до церкви уявімо стук стук до гробу
54
*** я чекаю на тебе як на втому чекають ноги як повітря чекає на воду і на вогонь я чекаю тебе як молитва чекає бога і як відповідь звідти чекає доторку скронь ми минучі ми звісно усі минучі та й минучість зрозуміло так само колись пройде я чекаю тебе і мене це вже трішки мучить сподіваюся з часу разом кудись відпадем
55
*** до того як крапля з бурульки упала на щоку до того як ти відчула що є межа ми разом тремтіли й дивилися око в око ти набагато ближча ніж я вважав ти набагато мені зрозуміліша я тебе знову для себе винайшов знову сліди на інею не залишай ти набагато ближча ніж я вважав
56
*** і в кожному русі і погляді в кожному сталося і відтоді можна бачити вічність в тобі і вміти пліч-о-пліч іти на бій зі світом і спробувати оце не згасити і серцем до серця іти вміти
57
*** між вдихом твоїм і видихом врода між сказаним і почутим подих кров збільшує вени така природа шукаю тебе і знаходжу вкотре знаходжу тебе і гублю між літер за мить до пізнання люблю за мить до пізнання кохаю і бачу наснися сьогодні мені на вдачу наснися мені сьогодні немовби ми голі лежим у полі і фарби тебе і мене злилися раптово і нас понесло до спільної карми
58
*** щастя каструє з тобою навіть щось зайве виросло кожен фільтрує поки нахуй мізки не винесло поки не забило на дно звідки вихід лишень до долу поки нахуй мізки не винесло поховай себе десь додому
59
*** в розітнену зіницю всю любов в киплячу журу здриги спогадів п’янких той біль затих затихли й ми у тому втомилися на милицях кружляти цей демон не дожив бо мусив спати
60
P. S . *** я меншаю щоразу тут я меншаю я тоншаю міжліддям у землі осіли духи добрі й злі на вежах і кров блищить на жовтому іклі і до осердя тридцять срібняків і втеча мотузка шепче вуху колиса а вечір розкарбовує всі речі і розперезує всі проти й за лягають подихи вогнем у хлібі такі потріскані й крихкі як страх кістки тремтять від гулу в дримбі мідній і змінність мочить коси у вітрах і смертність перевтілює центричність і пеленає горне загорта і вічність що ж звичайна вічність невистигла прозора теплота
61
P. S . S . *** янголи на небесах попса повірте мені на слово мокре небо спермою з сонця звиса а янголи на землі зайобують гаслами янголи на смайлах попса хоча інколи шукають людей по аськах крилами зігріваючи перса знімають із душ електронні маски янголи виривають із цигарки фільтра знаходять у нічному Києві пару купують у магазині «молоко» півлітра бухають і курять траву під гітару хтось малює янголів на іконах мазохує на тіло підвішеного трупа а я от учора тримав янгола у долонях і чомусь так істиною запекло у руки не вірте мені я бухий і закоханий а може неправильно записав та ладен поклястися богом я янголи на небесах попса
62
*** розрізана на стрічки шкіра перезає очні яблука оленів обтицяний клювами витертих спогадів завтра буду будити ватру завтра буду будити струнами різати простір завтра мантра лікті вигупують ритм життєствердно твердну у формі зникомості залишися у цій невагомості правила потім а поки витри цей зорепад розклади нас печерних і давніх у сліди обвітрені спіральні діри заповзають у жмені обнизані тугами мертвих завтра 63
Полі т ув і с ні і на яву Колись я сформулював афоризм «Сонце Розуму світить в пустелі Реального». Людині дуже тяжко з цим примиритися, жити з цим, а саме з усвідомленням того, що ми живемо в абсолютно байдужому – навіть не у ворожому – світі, що світові байдуже до нас – та й це означення є метафорою, бо байдужість в людському світі передбачає принаймні потенційну можливість рефлексивності: так байдуже чи ні? Світ не рефлексує. Світові просто байдуже. Людина не хоче перебувати в цьому світі – їй страшно падати в його байдуже провалля – страшно не тому, що «падати» – бо падіння, і це знають містики, може бути польотом – а тому, що «байдуже». Тому людина кидається в алкогольну, наркотичну, сексуальну, екстремальну, віртуальну чи ще якусь іншу із залежностей. Все, аби зробити з падіння політ. Все, аби зробити з байдужого зацікавленого – хай навіть і супротивника чи навіть ворога. ніч закоханими ногами бруківкою падає плічо-пліч з перехожими місяць ходу вигадує хай станеться те до чого завжди так близько чай неба заварюється і темнішає там високо ми стаємо більш настороженими і тонкими вмить зростаємося із кимось у інший вимір 64
Саме в цьому полягає дитинство людства. Іммануїл Кант – цей, за влучним виразом Мессіра Воланда, «беспокойный Иммануил» – помилявся; людство ніколи не досягне власного повноліття – людство ніколи не буде мати мужності повністю і незалежно користуватися власним розумом. Бо, як сказав би якийсь із сучасних американських підлітків, «There is no fun». «Вы, профессор, воля ваша, что-то нескладное придумали! Оно, может, и умно, но больно непонятно. Над вами потешаться будут». Людству значно приємніше літати – і тут, перш за все, не про космічні польоти йдеться. Бортовий журнал таких польотів щойно і прочитав вдумливий читач/ читачка, і мав змогу в цьому переконатися. послизнувся й лопатками в небі у польоті чудова земля не згадаю та десь у вебі я вже бачив її здаля Проте безкінечність цих польотів, індукованих залежностями – їх нам пропонує ринок – виявляється обмеженою. Знову і знову «політ» (настав час взяти це слово в лапки) виявляється штучно сконструйованою конструкцією, що вже свідомо – відрефлектовано – є байдужою до нас, хоча і стоїть між нами і байдужим Всесвітом. вночі червоніє чорне біле стає сепія розпотворюєтья неповторне «Неповторне» розпотворюється і повторюється… І немає з цього виходу.
65
прямую виром вгору тут вже німе усе і білим біле і пусте І зрештою стає так холодно в подорож до теплого місця не забудь взяти ковдру вона хоча б знає тепло Що Юхим каже: я заварю какао з корицею інше буде таким як звично Проте поет виявляється вже «запущеним» в політ, мов Бєлка зі Стрєлкою… Що можна сказати на завершення? Тільки одне: «Щасливого польоту, Юхиме! Щасливого польоту!». Щоправда, ці всі польоти закінчуються одним мій дім під землею мій дім як хочеш у гості зайди Але це вже зовсім інша історія… Вано Крюґер
66
Та кож у м ереж і :
спільні з Сашком Уласенком проекти
юх и м
ра кєт а
Київ 2014