для ознайомлення Міністерство освіти і науки України Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна
А.П. Голіков, О.Г. Дейнека, Л.О. Позднякова, П.О. Черномаз
ЕКОНОМІКА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН Навчальний посібник Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Київ «Ценнр учбової літератури» 2016
для ознайомлення ЗМІСТ Від авторів Вступ.
Соціально-економічна
типологія
і
моделі
економічного
розвитку країн світу Розділ 1. Економічно розвинені країни з високим доходом 1.1. Соціальноекономічна модель економічно розвинених країн 1.2. Економіка головних економічно високорозвинених країн (“великої сімки”) 1.2.1. Економіка США 1.2.2. Економіка ФРН 1.2.3.Економіка Франції 1.2.4. Економіка Великобританії 1.2.5. Економіка Японії 1.2.6. Економіка Італії 1.2.7. Економіка Канади 1.3. Економіка невеликих економічно високорозвинених країн Європи 1.3.1. Загальна характеристика розвитку 1.3.2. Економіка Австрії 1.3.3. Економіка Монако 1.3.4. Економіка скандинавських країн 1.4. Економіка країн “переселенського” типу 1.4.1. Економіка Австралії 1.4.2. Економіка Нової Зеландії 1.4.3. Економіка ПівденноАфриканської Республіки 1.5. Економіка азійських “нових індустріальних країн” першої хвилі 1.5.1. Економіка Республіки Корея Розділ 2. Індустріальні країни з вищим за середній рівнем доходів 2.1. Економіка середньорозвинутих країн ЦентральноСхідної Європи 2.1.1. Загальні риси соціальноекономічного розвитку 2.1.2. Економіка Угорщини 2.1.3. Економіка Польщі 3
для ознайомлення 2.1.4. Економіка країн Балтії 2.1.4.1. Економіка Латвії 2.1.4.2. Економіка Литви 2.1.4.3. Економіка Естонії 2.2. Економіка “нових індустріальних країн” Латинської Америки 2.2.1. Загальні риси соціальноекономічного розвитку 2.2.2. Економіка Мексики 2.2.3. Економіка Бразилії 2.2.4. Економіка Аргентини 2.2.5. Економіка Чилі Розділ 3. Індустріальні країни з рівнем доходів нижчим за середній 3.1. Економіка менш розвинених країн ЦентральноСхідної Європи 3.1.1. Економіка Болгарії 3.1.2. Економіка Румунії 3.2. Економіка найбільш розвинених країн СНД 3.2.1. Загальні риси соціальноекономічного розвитку 3.2.2. Економіка Росії 3.2.3. Економіка Білорусії 3.2.4. Економіка Казахстану 3.3. Економіка азійських “нових індустріальних країн” другої хвилі 3.3.1. Економіка Індонезії 3.3.2. Економіка Таїланду Розділ 4. Країни, що розвиваються, з високим і вищим за середній рівнями доходів 4.1. Економіка багатих країннафтоекспортерів 4.1.1. Економіка країннафтоекспортерів Західної Азії 4.1.2. Економіка Венесуели 4.2. Економіка «багатих островів» Розділ 5. Країни, що розвиваються, з рівнем доходів нижчим за середній 4
для ознайомлення 5.1. Економіка середньо розвинених країн СНД 5.1.1. Економіка Вірменії 5.1.2. Економіка Молдови 5.1.3. Економіка Грузії 5.1.4. Економіка Азербайджану 5.1.5. Економіка Туркменії 5.2. Економіка мусульманських країн ПівденноЗахідної Азії 5.2.1. Економіка республіки Ірак 5.2.2. Економіка республіки Іран 5.3. Економіка азійських “нових індустріальних країн” третьої хвилі 5.3.1. Економіка Китайської Народної Республіки 5.3.2. Економіка Індії 5.4. Економіка “плантаційних островів” Океанії 5.5. Економіка середньо розвинених країн Латинської Америки 5.5.1. Загальна характеристика економіки Андських країн 5.5.2. Економіка Перу Розділ 6. Країни, що розвиваються, з низьким рівнем доходів 6.1. Економіка найменш розвинених країн СНД 6.1.1. Економіка Узбекистану 6.1.2. Економіка Киргизії 6.1.3. Економіка Таджикистану 6.2. Економіка найменш розвинених країн Азії 6.2.1. Економіка Афганістану 6.2.2. Економіка Пакистану 6.3. Економіка найменш розвинених країн Африки 6.3.1. Загальні риси соціальноекономічного розвитку 6.3.2. Економіка країн Західної Африки 6.3.2.1. Економіка Нігерії 6.3.3. Економіка країн Східної Африки 6.3.3.1. Економіка Ефіопії 5
для ознайомлення 6.3.4. Економіка країн Центральної Африки 6.3.4.1. Економіка ЦентральноАфриканської Республіки 6.3.4.2. Економіка Демократичної Республіки Конго 6.3.4.3. Економіка Анголи Додатки Додаток 1. Перелік країн світу за чисельністю населення Додаток 2. Основні макроекономічні показники країн світу Література
6
для ознайомлення ВІД АВТОРІВ
Навчальний посібник підготовлений для студентівекономістів і місттить у собі концентрований виклад основних розділів курсу “Економіка зарубіжних країн” галузевого стандарту Міністерства освіти і науки України. Знання економічних, історичних, природних і національних особливостей розвитку господарства країн світу, що є предметом даного курсу, необхідне кожному майбутньому фахівцюекономісту. При формуванні структури навчального посібника автори виходили з того, що матеріали, які викладені у ньому, можуть бути використані як у вигляді довідкової інформації, так і як додаткове джерело у вивченні інших дисциплін, таких як міжнародна економіка, світова економіка, міжнародні економічні відносини. Структура навчального посібника включає детальний огляд головних економічно високорозвинених країн світу та короткий економічний огляд інших. Щодо країн, що розвиваються, то в наслідок обмеженості публікації та з поглядом на граничні можливості засвоєння матеріалу, пропонується тільки поверхневий огляд основної їх кількості. Більш детально розглянуто лише економіки деяких важливих для сучасної політичної карти світу країн, що розвиваються (зокрема, Китая та Індії). Оскільки немає необхідності детально розглядати країни пострадянськонго простору та східноєвропейські держави, вони теж представлені у короткій оглядовій формі. Для отримання більш детальної інформації про інші країни світу та найсучасніших статистичних даних студенти можуть звертатися на сайти міжнародних організацій, які подано наприкінці переліку літератури [1828]. Навчальний посібник підготовлений фахівцями кафедри міжнародних економічних
відносин
Харківського
національного
університету
ім. В.Н. Каразіна (д.геогр.н., проф. Голіков А.П., к.геогр.н. Черномаз П.О.), кафедр менеджменту зовнішньоекономічної діяльності на транспорті і
7
для ознайомлення економіки транспорту Української державної академії залізничного транспорту (д.е.н., проф. Дейнека О.Г., д.е.н., проф. Позднякова Л.О.). Технічну допомогу в підготовці посібника здійснили Булавіна Н.І., Омельченко Т.М., Лучанінова О.О. Автори висловлюють свою вдячність рецензентам навчального посібника д.е.н., проф. Харківського національного університету ім.. В.Н. Каразіна Коломієць Г.М. та д.е.н., проф. Харківського національного економічного університету Українській Л.О. за викладенні зауваження і пропозиції, які знайшли втілення у заключному варіанті рукопису.
8
для ознайомлення ВСТУП. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ТИПОЛОГІЯ І МОДЕЛІ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇН СВІТУ
Соціально-економічна типологія країн світу. Країною вважається історично сформоване незалежне або самоврядне об'єднання людей на певній території, визнане юридично й фактично суб'єктом міжнародного права. У світі налічується понад 240 країн різноманітного розміру й значення. Існує безліч класифікацій країн, що дозволяють аналізувати їхні групи з різних поглядів. Зокрема, в маркетинговій літературі поширене об'єднання країн за виробничою
структурою
(industrial
structure)
їхніх
економік,
якого
дотримується американський маркетолог Ф. Котлер [10]. Він виділяє чотири типи виробничих структур країн: країни з економікою типу натурального господарства (subsistence economies), де основне населення зайняте простим сільськогосподарським виробництвом, причому більша частина виробленого споживається цим же населенням, а надлишки використовуються для обміну на промислові товари й послуги (до цієї групи відносяться найменш розвинені країни світу); країни-експортери сировини (rawmaterialexporting economies), багаті одним або декількома видами природних ресурсів, за рахунок експорту яких одержують
більшу
частину
валового
національного
продукту
(ВНП)
(класичний приклад – країнинафтоекспортери); країни, що розвивають промисловість (industrializing economies), де обробна промисловість виробляє від 10 до 20% ВНП; промислово розвинені країни (industrial economies), у структурі ВНП яких понад 20% займає обробна промисловість, вони – головні експортери готової промислової продукції. Раніше при класифікації країн одним з визначальних критеріїв був політичний лад. Однак у зв'язку зі значними перетвореннями політичної карти світу відійшла в минуле група соціалістичних країн, а згодом група їхніх спадкоємиць – країн з перехідною економікою. Сьогодні країни відповідно до 9
для ознайомлення особливостей економічного розвитку в самому узагальненому вигляді поділяються на два типи: індустріально розвинені країни та країни, що розвиваються. Існує також у відповідності з теорією стадій економічного зростання американського вченого У. Ростоу поділ за ступенем розвитку суспільства, коли виділяються доіндустріальні (аграрні), індустріальні та постіндустріальні країни. Доіндустріальний спосіб організації суспільства заснований на:
трудомістких технологіях,
використанні мускульної сили людини,
навичках, що не потребують тривалого навчання,
експлуатації
природних
ресурсів
(зокрема,
сільськогосподарських
земель). Індустріальний спосіб заснований на:
машинному виробництві,
капіталомістких технологіях,
використанні поза мускульних джерел енергії,
кваліфікації, що потребує тривалого навчання.
Постіндустріальний спосіб заснований на:
наукомістких технологіях,
інформації та знаннях як основному виробничому ресурсі,
творчому аспекті діяльності людини, безперервному самовдосконаленні й
підвищенні кваліфікації протягом усього життя. Основою могутності в доіндустріальну епоху були земля та кількість залежних
людей,
в
індустріальну
–
капітал
і
джерела
енергії,
у
постіндустріальну – знання, технології та кваліфікація людей. Відповідно до цього в першій групі країн домінуючою галуззю економіки є сільське господарство, у другій групі домінуючими є галузі добувної та обробної промисловості, країни третьої групи характеризуються високим
10
для ознайомлення рівнем
розвитку
найсучасніших
галузей
сфери
послуг
та
обробної
промисловості. Інший найпоширеніший варіант класифікації – поділ світової економіки на групи
країн
за
рівнем
доходу
на
душу
населення.
Такий
підхід
використовується ООН, МВФ, Всесвітнім банком. Так, Всесвітній банк розрізняє чотири групи країн відповідно до рівня валового національного доходу (ВНД). У 2005 році були визначені наступні групи країн відповідно до граничних значень річного ВНД на душу населення: країни з низькими доходами – не більше 875 дол. (54 країни), країни з доходами нижче за середні – від 876 до 3465 дол. (58 країн), країни з доходами вище за середні – від 3466 до 10725 дол. (40 країн), країни з високими доходами – 10726 дол. і вище (56 країн). Однак усередині цих великих груп можна виділити підтипи країн, що досить відрізняються між собою. Спираючись на роботи українських і російських
науковців
(В.В. Вольського
[15],
А.П. Голікова
[1, 13],
Ю.П. Грицака [3], М.М. Книш [8], П.О. Черномаза [16]), присвячені проблемам країнознавчої класифікації, та поєднуючи викладені вище підходи, наведемо більш докладну характеристику основних соціально-економічних типів країн. Тип країни – це відносно сталий притаманний країні комплекс умов і особливостей соціальноекономічного розвитку, що об’єктивно склався на певний момент часу і відбиває її роль і місце у світовій спільноті. В основі виділення типів країн покладено систему критеріїв соціально економічного розвитку, що включає душові показники ВНД, галузеву структуру національної економіки, структуру експорту й імпорту, рівень і якість життя населення, структуру зайнятості тощо. 1. Економічно розвинені країни з високим доходом. До групи входить 35 промислово розвинених країн Північної Америки, Європи, Середземномор'я й Тихоокеанського басейну, які відрізняються високим рівнем ВНД на душу населення, створюють понад 50% світового валового продукту й здійснюють більше 2/3 світового експорту товарів і послуг. Країни 11
для ознайомлення перебувають у стадії переходу до інформаційного суспільства або вже знаходяться в ньому. Нові робочі місця з'являються головним чином у сфері послуг, пов'язаних насамперед з одержанням, передачею й обробкою інформації. Зайнятість у сфері послуг перевищує 50%, а в деяких країнах досягла 70%. Серед послуг провідне місце займають кваліфіковані – інформатика, освіта, наука, менеджмент, засоби масової інформації. Частка традиційних послуг (торгівлі, громадського харчування, транспорту) інтенсивно знижується. Промисловість розвинена високо й усебічно, забезпечуючи в надлишку населення всіма видами товарів. Сільське господарство високомеханізоване, ведеться на науковій основі, відрізняється економічністю й високою продуктивністю. Повністю забезпечені власним продовольством, завозять лише тропічні продукти. Експортуються високотехнологічна готова продукція й передові технології. Імпортуються готова продукція з розвинених країн і переважно сировина й напівфабрикати – з країн, що розвиваються. До цієї групи входять підтипи: головні економічно високорозвинені країни («велика сімка») (США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Канада); невеликі економічно високорозвинені країни Європи (Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Данія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Австрія, Швейцарія, Ісландія, Монако, Ліхтенштейн, Андорра, СанМарино); економічно середньо розвинуті країни Європи (Греція, Ірландія, Іспанія, Кіпр, Мальта, Португалія, Словенія); «переселенські» країни (Австралія, Нова Зеландія, Ізраїль)1; азійські “нові індустріальні країни” (НІК)
першої хвилі (Республіка
Корея, Сінгапур, а також провінції Китаю – Гонконг і Тайвань, які традиційно розглядаються як окремі країни). 2. Індустріальні країни з рівнем доходів вищим за середній. Економічно середньо розвинуті країни Центрально-Східної Європи – Естонія, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Угорщина, Хорватія, Чехія. Після
1
До цього типу інколи ще відносять ПівденноАфриканську Республіку (ПАР). 12
для ознайомлення переходу від планової до ринкової економіки зуміли вийти з кризи й наблизитися до рівня середньо розвинутих індустріальних країн Західної Європи. “Нові індустріальні країни” Латинської Америки (Аргентина, Бразилія, Мексика, Уругвай, Чилі), Туреччина. Сюди зараз, за показниками соціально економічного розвитку, відносять і колишню країну “переселенського капіталу” Південно-Африканську Республіку. Країни даного типу почали індустріалізацію в середині ХХ століття, тобто на 3050 років пізніше середньо розвинутих країн Європи. За продуктивністю праці, рівнем освіти й життя населення наближаються до середньо розвинутих індустріальних країн. Сільське господарство механізоване. На світовому ринку виступають як експортери
гірничорудної й сільськогосподарської сировини,
продукції
металургії, хімічної, харчової та легкої промисловості. Імпортуються паливо, машини й устаткування, а також науковотехнічна інформація і капітал. 3. Індустріальні країни з рівнем доходів нижчим за середній: менш розвинені країни Центрально-Східної Європи – Болгарія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Румунія, Сербія, Чорногорія; найбільш розвинені країни СНД – Білорусь, Казахстан, Російська Федерація, Україна; азійські “нові індустріальні країни” другої хвилі – Індонезія, Малайзія, Таїланд, Філіппіни. До цієї групи ввійшли індустріальноаграрні країни, які з різних причин (трансформація економіки постсоціалістичних країн, запізніла індустріалізація нових індустріальних) ще не змогли досягти достатнього рівня доходів населення, щоб наблизитися до середньо розвинутих індустріальних країн. У структурі
їхньої
промисловості
переважають
машинобудування,
металообробка, видобувна, харчова та легка галузі. Сільське господарство механізоване. Уривок наданий для ознайомлення. Якщо книга Вас зацікавила, її можна взяти у центральній районній бібліотеці імені Івана Франка та в бібліотеці імені Олександра Грибоєдова.
13