Великі урокі від малих пророків

По­сібник з вивчення Біблії в Суботній школі (квітень, травень, червень 2013 года)

II квартал

Здравко Стефанович

«НАВЕРНІТЬСЯ ДО ГОСПОДА — І БУДЕТЕ ЖИТИ!» ВЕЛИКІ УРОКИ ВІД МАЛИХ ПРОРОКІВ

ЗМІСТ Вступ. Протиприродне явище Урок 1. 30 березня­5 квітня. Духовний перелюб (Книга пророка Осії) Урок 2.6­12 квітня. Любов і суд: Божа дилема (Книга пророка Осії) Урок 3. 13­19 квітня. Святий і справедливий Бог (Книга пророка Йоіла) Урок 4. 20­26 квітня. Господь усіх народів (Книга пророка Амоса) Урок 5. 27 квітня­3 травня. «Наверніться до Господа» (Книга пророка Амоса) Урок 6. 4­10 травня. Бог прагне прощати (Книга пророка Йони) Урок 7.11­17 травня. Особливий Божий народ (Книга пророка Михея) Урок 8. 18­24 травня. Покладаючись на Божу доброту (Книга пророка Авакума) Урок 9. 25­31 травня. День Господній (Книга пророка Софонії) Урок 10. 1­7 червня. Головне — на перше місце! (Книга пророка Огія) Урок 11. 8­14 червня. Видіння надії (Книга пророка Захарії) Урок 12. 15­21 червня. Найкращий дар Небес (Книга пророка Захарії) Урок 13. 22­28 червня. Щоб нам не забути! (Книга пророка Малахії)

ПРОТИПРИРОДНЕ ЯВИЩЕ Хтось сказав, що свідомість ніколи не буває вдоволеною. Причина в тому, що свідомість стикається із жорстоким парадоксом: розум, який може споглядати вічне, складається з тлінної речовини, але найгірше — розум знає, що він не вічний. Ми помремо, як кожне безмовне творіння. Різниця, однак, полягає в тому, що безмовне творіння не знає цього факту, а ми знаємо, і усвідомлення цього спричиняє чимало страждань та мук. Як ми потрапили в таку біду? Відповідь, звичайно, міститься в одному слові — гріх. Гріх веде до смерті. Люди грішать і тому помирають. Немає відповіді простішої за цю. «Бо як через одну людину гріх увійшов у світ, а з гріхом і смерть, так у всіх людей увійшла смерть, тому що всі згрішили» (Римл. 5:12). Так, люди помирають. Але проблема в тому, що ми не були призначені для цього. Спочатку ми були створені, аби жити вічно. Отже, смерть — незвана гостя, це найбільш протиприродне явище. Ми так звикли до смерті, що сприймаємо її як щось само собою зрозуміле, вважаючи її частиною життя. Смерть — частина життя? Це звучить абсурдно й парадоксально, але нам здається, що реально. Однак смерть — це припинення життя, а не його складова. У контексті вищесказаного ми підходимо до уроків нового кварталу. І основну думку уроків можна виразити відомою цитатою Еллен Уайт: «Великою темою Біблії є діяння Бога, які полягають у тому, щоб повергнути славу людську в порох і зробити для людини те, чого вона сама неспроможна зробити для себе» (Віра, якою я живу, с. 109). Що ж здійснює для нас Бог, чого ми самі не можемо зробити для себе? Звичайно, Він рятує нас від найбільш протиприродного явища — смерті, від вічної смерті, якої нам неможливо було б уникнути, якби не Божа благодать, явлена в Плані спасіння. Іншими словами, до кожного з нас окремо і до всієї Церкви звернений заклик: «Наверніться до Господа, і будете жити» (Амоса 5:6). Отже, ми вивчатимемо тему про те, що звершує для нас Бог, чого самі для себе ми зробити не можемо, — про дар вічного життя в Ісусі. Але наше дослідження ґрунтуватиметься на тій частині Біблії, до якої ми нечасто звертаємося, — на книгах Малих пророків, на дванадцяти коротких книгах, що завершують Старий Завіт. Ці пророки називаються малими не тому, що вони не настільки важливі, як великі пророки, а лише тому, що їхні книги значно коротші, ніж книги інших пророків Старого Завіту. Справді, що б ми не розглядали, — чи шлюб Осії з невірною дружиною, чи спробу Йони втекти від Бога і свого пророчого покликання, чи дивовижне видіння Захарії про Ісуса й Ангела, — книги Малих пророків містять могутню вістку, яка повторюється знов і знов. Це вістка про Божу благодать для недостойних грішників, вістка про те, що Бог бажає врятувати нас від гріхів та загибелі, яку спричиняють гріх, повстання і непослух. Знов і знов у цих книгах ми бачимо, як Господь благає Свій народ покаятися, залишити гріхи, навернутися до Нього і мати життя, а не смерть, спасіння, а не засудження, надію, а не розпач. У досліджуваній темі немає нічого «малого». Це істина для теперішнього часу, Божа вістка, звернена сьогодні до нас, як і вістка, що звучала до людей, котрі жили в часи тих дванадцятьох письменників. І хоч вони давно пішли з життя, їхня вістка продовжує звучати. Чи прислухаємося ми до цієї вістки? Безперечно, адже це питання життя і смерті. Здравко Стефанович викладає єврейську мову і Старий Завіт в Університеті Волла Волла (Walla Walla). Він одружений з Бозаною, викладачкою математики, вони мають двох синів. Сім’я дбайливо зберігає теплі спогади про дванадцятирічне служіння в місії в Східній Азії.

30 березня-5 квітня

ДУХОВНИЙ ПЕРЕЛЮБ (КНИГА ПРОРОКА ОСІЇ) Біблійні тексти для дослідження: Осії 1:1­3; Єзек. 4:1­6; Осії 2:14­20; 4:1­3; Якова 5:1­7; Об’явл. 14:6­12.

Пам’ятний вірш: «Я його засію для мене у краю, помилую я Непомилувану і скажу Не-МійНародові: Ти — народ мій, а він скаже: Ти — Бог мій» (Осії 2:25 — переклад І. Хоменка). Провідна думка: Навіть незважаючи на духовний перелюб народу і Божественний суд над ним, любов Бога до Свого народу залишається незмінною.

Пророк Осія жив у найпохмуріший період історії Ізраїльського царства, напередодні полону народу Ассирією в 722 році до Р. Х. У цей період вибраний Божий народ поклонявся вже не тільки Богові, а й Ваалові, хананейському божеству. Очолюючи біблійний розділ Малих пророків, книга пророка Осії піднімає центральне питання пророчої вістки в цей відступницький час: чи продовжує Бог, як і раніше, любити ізраїльський народ, незважаючи на його духовну розпусту? Чи має Він плани щодо ізраїльтян, всупереч здійснюваним ними гріхам і майбутньому судові? Особиста історія Осії та пророча вістка нерозривно переплітаються в його книзі. Як пророк простив свою невірну дружину і хотів прийняти її назад, так і Бог бажає вчинити зі Своїм народом. Чого ми можемо навчитися з досвіду Осії і ставлення Господа до невірного Ізраїлю? Неділя

31 березня

ДИВНЕ ПОВЕЛІННЯ «Початок того, що Господь говорив через Осію. І сказав Господь до Осії: “Іди, візьми собі жінку блудливу, і вона породить дітей блуду, бо сильно блудодіє цей Край, відступивши від Господа”. І він пішов, і взяв Ґомер, дочку Дівлаїма, і вона зачала, і породила йому сина» (Осії 1:2, 3). Не одне століття дослідники Біблії сперечаються щодо змісту цього повеління, запитуючи: ким була Ґомер — блудницею чи просто невірною дружиною? Чи була вона розпусною до шлюбу з Осією чи почала виявляти невір­ність згодом? Ми не знаємо цього точно, але безперечно одне: коли Господь говорив до Осії і через нього, Він бажав історією Осії проілюструвати Свою любов до Ізраїлю. Оскільки Ґомер була ізраїльтянкою, історія її шлюбу з пророком органічно переплітається з історією Божого заповіту з Ізраїлем. Між історією Осії та Божим досвідом відносин з ізраїльським народом існують важливі паралелі. Ґомер фізично зраджувала Осії; Ізраїль був невірний Богові духовно. Подіб­но до того, як невірність Ґомер ранила серце її чоловіка, так само ідолопоклонство ізраїльтян засмучувало серце Бога. Осія мав відчути, що таке розбите серце і зруйнований шлюб. Він мав пройти через громадське обурення й приниження. Але чим більше пророк переживав через невірність Ґомер, тим глибше розумів біль і страждання Бога через зруйновані надії, пов’язані з Ізраїлем. Бог часто доручав Своїм пророкам, окрім проповіду-вання, звершувати певні дії. Прочитайте запропоновані тексти і поясніть, як дії пророків представляли відносини Бога з Його народом (Ісаї 20:1-6; Єрем. 27:1-7; Єзек. 4:1-6). Яке свідчення про Господа несуть не тільки ваші слова, а й учинки? Що у вашому житті свідчить про те, що ви не просто хороша людина, а послідовник Ісуса?

Понеділок

1 квітня

ДУХОВНИЙ ПЕРЕЛЮБ Коли Ґомер зрадила Осію, він пережив важкий біль зради, приниження й ганьби. Сусідам і друзям, які бачили його біль, Осія своїми словами і вчинками передавав Божественну вістку про те, що Ізраїль, Божа «дружина», подіб­ний до Ґомер. Вибраний народ чинив духовний перелюб. Пророк Єремія також порівнював невірний Божий народ з розпусною жінкою, котра мала численних коханців, незважаючи на все, що робив для нього Бог (Єрем. 3:1). І пророк Єзекіїль називав ізраїльтян, що поклонялися ідолам, перелюбною дружиною, яка залишила свого чоловіка (Єзек. 16:32). Отже, Біблія навчає, що ідолопоклонство — це духовний перелюб. Прочитайте Осії 2:10-15. Яке застереження міститься в текстах? Яким чином нам як адвентистам сьомого дня може загрожувати така ж небезпека?

Вислів «збіжжя твоє, і сік твій виноградний, і сік твоїх оливок» зустрічається також у книзі Повторення Закону (П.Зак. 7:12­14). Там згадуються основні продукти, які вирощували в Ізраїлі та якими люди насолоджувалися в повноті згідно з Божими обітницями, даними через Мойсея. За часів Осії люди виявилися настільки невдячними, настільки поглинутими навколишнім світом, що приносили послані Богом дари своїм фальшивим богам. Це має стати застереженням нам усім, що все дароване Богом має використовуватися в служінні Йому відповідно до свого призначення і не інакше (Матв. 6:24). «Як Бог розцінює нашу невдячність і те, що ми недооцінюємо Його благословення? Коли ми бачимо, що хтось зневажливо або неправильно ставиться до наших дарів, наші серця і руки закриваються для такої людини. Однак ті, хто день у день і з року в рік отримує милостиві дари Бога, неправильно розпоряджаються Його щедрістю, нехтуючи душами, за котрі Христос віддав Своє життя. Засоби, які Він позичив їм, аби просувати Його справу й наближати Його Царство, витрачаються на будинки і землі, заохочуючи гордість та потураючи примхам, у той час як Подавець залишається забутим» (Е. Уайт. Advent Review and Sabbath Herald, December 7, 1886). Подумайте: як це просто — узяти послані вам Богом дари та використовувати їх егоїстично або навіть як ідолопоклонники. Як ви можете уникнути цього гріха у своєму житті?

Вівторок

2 квітня

ОБІТНИЦЯ ВІДНОВЛЕННЯ Прочитайте Осії 2. Про що Бог говорить Своєму народові? Як у цьому розділі відкривається Євангеліє?

Вістка Осії відкриває Божу незмінну любов до недостойного народу. У другому розділі його книги записана довга промова Господа щодо відступництва Ізраїлю, яке протиставляється незмінній любові Бога до Свого народу. Після покарання чоловік попровадить дружину до пустелі (в. 16), де вони заручаться (в. 21, 22). Отже, розділ завершується зображенням майбутнього часу, коли після суду Бог заручиться з Ізраїлем, котрий любитиме Його, як раніше (Осії 2:14­17, 21). Дикі польові звірі вже більше не будуть спустошувати виноградники й фігові дерева дружини, натомість стануть учасниками нового союзу (Осії 2:20). Більше того, усі діти будуть перейменовані, знову виявляючи бажання Бога зціляти і прощати минулі гріхи Свого народу. Бог безвідплатно пропонує нам прощення гріхів. Яку ціну Бог заплатив за те, аби простити нас? Яку ціну за викладений урок заплатив Осія? Осії 3:1, 2.

Народившись хлопчиком в Ізраїлі, Осія мав насолоджуватися всіма привілеями свого статусу в тому патріархальному суспільстві. Але ця перевага несла із собою і велику відповідальність. Чоловік у стародавньому Ізраїлі повинен був докласти неймовірних зусиль, аби прийняти невірну дружину, не кажучи вже про те, щоб дітей, які могли народитися від іншого чоловіка, прийняти як своїх власних. Підтримувати свою дружину та її дітей, а отже, зазнати суспільного осудження — це могло стати одним із найскладніших випробувань.

Однак Осія викупив свою дружину. У певному розумінні Бог зробив те ж саме для людства, але ціною стала смерть Ісуса на хресті. Тому, тільки дивлячись на хрест, ми можемо зрозуміти, у що обійшлося Богові викуплення нас від загибелі, спричиненої гріхом (див. 1 Петра 1:18, 19.) Середа

3 квітня

СПРАВА ПРОТИ ІЗРАЇЛЮ Тексти Осії 4:1­3 представляють Бога, Котрий висуває звинувачення проти Ізраїлю та веде з ним правовий спір (єврейське «рів»). Вибраний народ постає винним перед своїм Богом, оскільки не виконав умов заповіту. Істина, милосердя і богопізнання мали характеризувати унікальні відносини Ізраїлю з Богом. Згідно з Осії 2:20­ 22, такі дари Бог посилає Своєму народові при відновленні заповіту. Однак через гріх ізраїльський народ втратив ці дари благодаті. Перераховані Осією злочини довели народ до анархії. За те, що відбувалося в житті народу, несли відповідальність релігійні вожді, священики і пророки. Це була важка відповідальність. Якщо вони не протистояли гріхам та не засуджували беззаконня, тоді самі підпадали під Боже осудження. У Старому Завіті поклоніння ідолам вважалося найбільш серйозним гріхом, адже таким чином заперечувалася роль Бога в житті народу загалом і кожної людини зокрема. Через сухий клімат дощі в ізраїльській землі були питанням життя і смерті. Ізраїльтяни почали вірити, що їхні благословення, зокрема життєдайний дощ, походили від Ваала. Тому вони побудували капища язичницьким богам і поклоніння ідолам стали поєднувати з аморальністю. Водночас на їхній землі запанувала соціальна несправедливість. Багаті класи в Ізраїлі експлуатували землеробів, щоб виплачувати данину Ассирії. Люди вдавалися до обману і шахрайства (Осії 12:8, 9). Через це період миру і процвітання поступився періоду політичного й соціального хвилювання. Країна перебувала на грані повного хаосу. «Нещасні багатії, які вважають, що служать Богові, гідні жалю. Стверджуючи, що знають Бога, вони зрікаються Його своїми ділами. В якій страшній темряві перебувають ці люди! Вони заявляють про свою віру в істину, проте їхні діла не підтверджують цього. Любов до багатства робить людину егоїстичною, вимогливою і владною. Багатство — це влада, і часто любов до нього розбещує душу, паралізує все благородне й богоподібне, що є в людині» (Е. Уайт. Свідчення для Церкви, т. 2, с. 682). Прочитайте Якова 5:1-7. Як ці слова перегукуються з істиною для теперішнього часу, вираженою в Трьохангельській вістці (Об’явл 14:6-12)? Незалежно від нашого матеріального становища, як ми можемо захистити себе від небезпеки, яку гроші завжди становлять для послідовників Христа?

Четвер

4 квітня

ЗАКЛИК ДО ПОКАЯННЯ «Вічне життя є те, щоб знали Тебе, єдиного істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, — Ісуса Христа» (Івана 17:3). Ім’я Осія давньоєврейською мовою означає «Ягве врятував» і співзвучне з такими іменами, як Ісус та Ісая. Пророк закликає народ відвернутися від гріха і знайти захист у Господі Богові, їхньому Творцеві й Спасителеві. Мета Божественного суду полягала в тому, щоб нагадати грішникам: їхнє життя і сила походять від Того, до Кого вони повинні навернутися. Таким чином, навіть у контексті всіх застережень і судів, книга Осії також висвітлює тему людського покаяння та Божественного прощення. Пророк спонукує народ, який гине в гріху через те, що «не має знання» (Осії 4:6), поспішити до більшого пізнання Бога й жити в гармонії з Його вічними принципами. Саме брак пізнання Бога призвів народ до відступництва від Господа і врешті­решт закінчився судом. На відміну від цього, віра і послух могли б привести їх до пізнання Господа. Таке знання може бути дуже близьким та особистісним. Саме тому шлюб так часто слугує символом взаємовідносин, які Господь бажає налагодити з нами. Отже, християнське життя — це насамперед взаємовідносини з живим Богом. Господь закликає людей пізнати Його та виконувати Його волю щодо їхнього життя. Гріх спричинив розділення між Богом і людством. Однак завдяки смерті Ісуса на хресті кожному з нас дарована можливість мати тісні взаємовідносини з Господом. Ми справді можемо особисто знати Його.

У чому різниця між знанням про Бога та знанням Бога? Як ця різниця відображається в нашому повсякденному житті? Що б ви відповіли, якби хтось запитав вас: як я можу прийти до пізнання Бога? Що відкривають наведені нижче уривки про важливість пізнання Господа? Вих. 33:12, 13 Єрем. 9:23, 24 Дан. 11:32 1 Івана 2:4

П’ятниця

5 квітня

ДЛЯ ПОДАЛЬШОГО ВИВЧЕННЯ: «З часом Осія почав усвідомлювати, що його особиста доля була віддзеркаленням страждання Бога, луною Його болю. Співчуваючи у своєму людському горі Божественним стражданням, пророк, можливо, побачив значення шлюбу, укладеного за Божественною вказівкою... Тільки переживаючи в особистому житті те, що відчував Божественний Чоловік Ізраїлю, пророк був здатний співчувати ситуації, в якій перебував Бог. Цей шлюб був швидше уроком, ілюстрацією, аніж символом або таїнством» (Abraham J. Heschel, The Prophets (Mass.: Prince Press, 2001), p. 56). «Мовою символів Осія викладає перед десятьма племенами Божий план відродження кожної розкаяної душі, яка об’єднається з Його Церквою на землі; пророк нагадує про благословення, даровані Ізраїлю за днів їхньої вірності Богові в Землі обітованій. Звертаючись до Ізраїлю, якому Він так прагнув виявити милість, Господь говорить: «Я намовлю її і попроваджу у пустелю, і промовлятиму до серця її. І дам їй виноградники звідти та долину Ахор, як двері надії, і вона буде там співати, як за днів своєї молодості, як у день виходу з єгипетського краю» (Е. Уайт. Пророки і царі, с. 298). Питання для обговорення: Ми схильні думати, що ідолопоклонство — це поклоніння якійсь статуї. Яким чином ідоло-поклонство може бути чимось більш витонченим та оманливим? Поговоріть більше про ідею пізнання Бога. Що ви маєте на увазі, коли кажете, що знаєте Бога? Як здобути таке пізнання? Деякі стародавні теологи стверджували, що Бог безпристрасний, тобто не відчуває ані болю, ані радості через вчинки інших створінь, наприклад, людей. Що було причиною такої позиції? Чому ми не можемо погодитися з нею? Ще раз подумайте про ціну нашого викуплення. Що це говорить нам про те, наскільки ми цінні для Бога?

6-12 квітня

ЛЮБОВ І СУД: БОЖА ДИЛЕМА (КНИГА ПРОРОКА ОСІЇ) Біблійні тексти для дослідження: Осії 7:11, 12; 10:11­13; Матв. 11:28­30; Римл. 5:8; 1 Петра 2:24; Осії 14.

Пам’ятний вірш: «А ти через Бога свого навернешся, стережи милість та суд, і завжди надійся на Бога свого!» (Осії 12:7). Провідна думка: Осія продовжує розкривати Божу любов своєму свавільному народові.

Говорячи про взаємовідносини любові, які Бог бажає мати зі Своїм народом, біблійні автори зазвичай застосовували метафори. З допомогою чогось відомого або знайомого метафора більш повно розкриває те, що не до кінця зрозуміло. Метафора — це образний вислів або поняття, використане в переносному значенні. Дві найбільш поширені біблійні метафори, пов’язані із взаємовідносинами Бога та Його народу, — це метафори чоловік — дружина і батько — дитина. Минулого тижня ми розглядали метафору чоловік — дружина.

А цього тижня зосередимо увагу на деяких інших метафорах Осії, домінуючою серед яких є, звичайно, метафора батько — дитина. Осія використовував метафори з тієї ж причини, через яку й Ісус навчав притчами: по­перше, аби з допомогою знайомих усім речей пояснити істини про Бога; по­друге, щоб закарбувати у свідомості людей важливі духовні принципи, які слід застосовувати в повсякденному житті. Неділя

7 квітня

ЛЕГКО ОШУКАНІ Й НЕРОЗУМНІ «А Єфрем став, як голуб, — нерозумний, немудрий: закликають в Єгипет, а йдуть в Асирію. Як підуть вони, розтягну Свою сітку над ними, — стягну їх додолу, мов птаство небесне, — за злобою їхньою Я їх караю» (Осії 7:11, 12). Прочитайте ці вірші в їхньому найближчому контексті. Яке попередження тут звучить? Який урок ми можемо взяти з цих віршів для себе?

Єфрем був молодшим сином Йосипа — улюбленого сина Якова. Оскільки плем’я Єфрема було головним племенем у Північному царстві (Ізраїлі), цим ім’ям почали називати все Північне царство, подібно як Південне царство називали Юдою. У наведених вище текстах Ізраїль порівнюється з нерозумним голубом (порівняйте Єрем. 5:21), який стає легкою здобиччю в сітях птахолова. У цьому контексті надія на інші народи розглядається як повстання проти Бога. Чому? Тому що союз із могутньою Ассирійською імперією або амбітним Єгиптом означав, що ізраїльтяни визнають вищість богів, яким поклонялися ці дві великі держави (див. Ісаї 52:4; Пл. Єрем. 5:1­6). Об’єднатися з ними — означало відвернутися від Господа. А Ізраїль, навпаки, мав повернутися до Господа, покаятися, підкоритися Його заповідям та залишити своїх фальшивих богів. Саме в цьому була його єдина надія, і аж ніяк не в політичному союзі з язичниками. «Географічне розташування Палестини робило її уразливою перед військовим вторгненням цих двох стародавніх імперій... Особливо бажаною здобиччю, за яку боролися ці могутні імперії, був шлях, який з’єднував багаті басейни річок Нілу та Євфрату. Ізраїльське і Юдейське царства виявилися заручниками цієї міжнародної боротьби, затиснутими між двома противниками. У розпачі, не покладаючись духовно на свого Бога, Ізраїль через нерозуміння кликав спочатку до одного, а потім до другого царства, шукаючи підтримки, яка могла обернутися лише пасткою для його власного національного добробуту» (Е. Уайт. Біблійний коментар АСД, т. 4, с. 908). Значно легше шукати людської допомоги у вирішенні проблем замість того, щоб шукати Господа, чи не так? Звичайно, Господь може використовувати людей, відповідаючи на наші молитви. Як ми можемо бути впевнені, що в критичній ситуації і нужді не повторимо помилку Ізраїлю? Яким чином можна скористатися допомогою людини і при цьому не відвернутися від Господа?

Понеділок

8 квітня

ПРИВЧЕНА ТЕЛИЦЯ Прочитайте Осії 10:11-13. Яку вістку проголошує Господь Своєму народові? Як ми розуміємо фразу: «Поки Він прийде і правду лине вам дощем»?

У 10­му розділі книги Осії Боже дитя Єфрем порівнюється з привченою телицею, що звикла молотити зерно, бо може їсти під час роботи. Таким чином, замість того, щоб бути продуктивним, Ізраїль став егоцентричним. Коли Бог покладе «ярмо» на Ізраїль, щоб він працював на нових полях, як і належить цьому народові, тоді виростуть праведність і милість. У біблійні часи ярмо було знаряддям праці. Молодих тварин, які могли тягнути вантаж, спочатку навчали працювати на токах (Єрем. 50:11*). Запряжені в ярмо, вони просто топтали зерно. На наступному етапі навчання вони тягнули молотарку по зерну (1 Хронік 21:23). Така робота готувала їх до більш складного завдання — оранки (1 Цар. 19:19; Єрем. 4:3). Бог мав подібний план навчання Ізраїлю. Він покладе ярмо на товсту шию Єфрема, щоб той важко працював, орючи й боронуючи ґрунт. В Осії 10:12 пророк показує, яким Господь бажає бачити Ізраїль завдяки послуху Його Слову. Праведність і велика любов — такі дари Бог обіцяє Своїй дружині при відновленні заповіту (Осії 2:21). Якщо люди сіють праведність, вони пожнуть милість. Тільки шукаючи Господа та Його волі, Ізраїль може бути врятований від майбутнього покарання. Двері благодаті ще відчинені для покаяння вибраного Божого народу.

Порада сіяти праведність стосується взаємовідносин між людьми; порада шукати Бога — стосунків між Богом та Його народом. Переорювання землі символізує собою духовну й соціальну реформу та відродження. Господь і Його народ працюватимуть разом, щоб повернути землі благословення. А результатом буде славний розквіт, який наповнить собою всю землю (Осії 14:6­8). Прочитайте запрошення Христа взяти Його ярмо (Матв. 11:28-30). Як ми можемо навчитися в Христа лагідності й покірності серця та як це допоможе нам знайти спокій нашим душам?

Вівторок

9 квітня

СИН, ЯКОГО НАВЧАЮТЬ ХОДИТИ «Як Ізраїль був хлопцем, Я його покохав, і з Єгипту покликав Я сина Свого... Я ж Єфрема ходити навчав, Я їх брав на рамена Свої, та не знали вони, що Я їх лікував» (Осії 11:1, 3). У цих віршах Осія наголошує, що Господь оточив Ізраїль ніжною турботою молодого батька. Як батько ніжно й терпляче навчає дитину ходити, тримаючи за руку, щоб вона не впала, так і Господь від самого початку дбав про Ізраїль. У центрі вістки Осії — люблячий і вибачливий Бог. Навіть караючи, Він глибоко співчуває. Його гнів може бути страшний, але Його любов незбагненна. Прочитайте П. Зак. 8:5; Прип. 13:24; Євр. 12:6; Об’явл. 3:19. Що спільного в цих віршах? Яку розраду ми можемо знайти в них?

Через Мойсея Бог повідомив єгипетському цареві, що Ізраїль — Його Син перворідний (Вих. 4:22, 23). Хоч усі народи землі, зокрема і єгиптяни, — Божі сини й дочки, єврейська нація була обрана, аби стати Божим первістком і мати особливі переваги. Однак разом з перевагами на цей народ покладалася й відповідальність. У пустелі Господь носив Свій народ, «як носить чоловік сина свого» (П. Зак. 1:31). Часом Він навчав їх, «як навчає чоловік сина свого» (П. Зак. 8:5). «Кожна людина, яка вірно служить Богові чи людині, проходить підготовку в школі страждань. Чим більша довіра і чим відповідальніше служіння, тим важче випробування і тим суворіше виховання» (Е. Уайт. Виховання, с. 151). Звичайно, кожен батько, котрий любить своїх дітей, виховуватиме їх задля їхнього ж добра. Якщо так чинять зіпсовані й грішні люди, наскільки ж більше ми повинні довіряти Божій любові до нас навіть у часи випробувань! Для багатьох із нас проблема полягає не в тому, щоб довіритися Божому вихованню, а в тому, як пояснити випробування, котрі зустрічаються на нашому шляху. Яким чином ми можемо розпізнати, чи наше випробування — це Божественне навчання в «школі страждань», чи це щось інше? Поділіться своїми відповідями в класі в суботу.

Середа

10 квітня

СПІВЧУТТЯ СИЛЬНІШЕ ЗА ГНІВ «Як тебе Я, Єфреме, віддам, як видам тебе, о Ізраїлю? Як тебе Я віддам, як Адму, учиню тебе, мов Цевоїм? У Мені перевернулося серце Моє, розпалилася разом і жалість Моя! Не вчиню жару гніву Свого, більше нищити Єфрема не буду, бо Бог Я, а не людина, серед тебе — Святий, і не прийду в люті гніву» (Осії 11:8, 9). Цей уривок подібний до вікна, через яке можна зазирнути в серце Бога: чи віддасть Він Свого непокірного сина на побиття камінням до смерті, як того вимагає закон (П. Зак. 21:18­21; див. також Бут. 19:17­23)? Яке дивовижне проникнення в суть як страждань Бога через людський гріх, так і Його бажання врятувати нас! Хоч гріховний Ізраїль заслуговував повного знищення, Господь через Свою велику милість продовжує любити Свій народ і намагається привести його до покаяння. За часів Авраама в Йорданській долині на південний схід від Мертвого моря знаходилися п’ять міст (Бут.

14:8). Це були Содом, Гоморра, Адма, Цевоїм і Цоар, відомі як «міста рівнини». З них не був знищений тільки Цоар. Назви інших чотирьох міст стали прозивними, указуючи на повне знищення, яке спіткало їх через нечестя й небажання покаятися (П. Зак. 29:23). У наведених вище віршах Осія також посилається на деякі з цих міст. В 11­му розділі Осія наголошує, що Божі шляхи перевершують шляхи грішної людини. Господь не дозволить гіркоті й образі впливати на Його рішення. Бог через Свою любов прагне дарувати зцілення, здоров’я та

відновлення народові. Мета Божественного покарання — виправити, удосконалити і примирити, а не знищити і помститися. Багато людей, навіть немало християн, не розуміють цього аспекту Божества. Вони уявляють Бога мстивим і злим, Котрий вишукує помилки, аби покарати людей. Але тут представлений інший Бог. Прочитайте Римл. 5:8; 1 Петра 2:24; Гал. 3:13. Як ці тексти, навіть більш повно, ніж прочитані в книзі Осії, розкривають безмежність Божої любові до людини?

Четвер

11 квітня

ЗЦІЛЕНІ, УЛЮБЛЕНІ Й НАСИЧЕНІ Деякі дослідники вважають Господа, представленого в Старому Завіті, жорстоким і невблаганним, на відміну від Ісуса, представленого в Новому Завіті. Чому такий висновок хибний? Як вістка 14-го розділу книги пророка Осії допомагає побачити, наскільки неправильний такий висновок? Що цей розділ повідомляє про характер Бога і Його любов до Свого народу?

Останній розділ книги пророка Осії — це кульмінація проголошуваної вістки. У цьому розділі знову підтверджується обітниця про те, що Боже спасіння переможе. Розділ починається зі ще одного заклику залишити беззаконня. Пропонуючи людям повернутися до Бога, пророк наводить слова, які вони повинні вимовити в молитві. Люди мають попросити Бога простити їхнє беззаконня, яке призвело їх до падіння. Їм також слід перестати покладатися на інші народи і повністю відкинути ідоло­поклонство. За біблійних часів жодна людина не повинна була приходити до Бога з порожніми руками (Вих. 23:15). Крім принесення в жертву тварини, від народу очікується щире покаяння як подячний дар. Потім у відповідь на покаяння народу Бог дає ряд обітниць. Насамперед Божественний Цілитель вилікує хвороби народу. Відновлені стосунки Бога з Ізраїлем порівнюються з росою — єдиною вологою, яка зрошувала квіти й дерева під час довгого посушливого літа в Палестині. Вони також порівнюються з оливковим деревом, яке вважається особливо цінним, «царем» плодових дерев. Його листя дає тінь і прохолоду, а олія використовується в їжу, нею пом’якшують шкіру і заправляють світильники. Величні ліванські кедри в біблійні часи вважалися на Близькому Сході найбільш корисними серед великих дерев. Їхня дуже цінна деревина використовувалася для будівництва храмів і царських палаців (1 Цар. 6:9, 10). Посаджене Богом коріння випустить таку кількість молодих пагонів, що Ізраїль стане садом благословень для всього світу. Прочитайте останній вірш 14-го розділу. Які умови необхідно виконати для виконання всіх цих обітниць? Чому це актуально сьогодні і для нас, адвентистів сьомого дня?

П’ятниця

12 квітня

ДЛЯ ПОДАЛЬШОГО ВИВЧЕННЯ: Порівняйте дві наведені нижче цитати з вістями, проголошеними в Осії 7­14. «Бог звертався до світу через природу, через образи й символи, через патріархів і пророків. Необхідно було, щоб уроки виклали людям зрозумілою їм мовою… Принципи Божого правління і План спасіння мали бути чітко окреслені, а вчення Старого Завіту — повністю відкрите людям» (Е. Уайт. Христос — надія світу, с. 34). «Упродовж довгих похмурих років, коли кожний наступний цар продовжував зухвало опиратися волі Неба, спричиняючись до дедалі більшого ідолопоклонства в Ізраїлі, Бог посилав до Свого бунтівного народу вістку за вісткою. Через Своїх пророків Він давав їм чимало можливостей зупинити потік відступництва і навернутися до Нього… Ніколи Ізраїльське царство не залишалося без благородних свідків могутньої Божої сили, яка спасає від гріха. Навіть у найпохмуріші часи ідолопоклонства залишалися люди, вірні своєму Божественному Правителю, непорочні в очах святого Бога. Ці вірні люди належали до вибраного останку, завдяки якому мав виконатися вічний намір Єгови» (Е. Уайт. Пророки і царі, с. 108). Питання для обговорення: Хтось сказав, що завдяки життю і служінню Осії Боже Слово, звернене до Ізраїлю, у певному розумінні «стало тілом». Яким чином ця ідея є відображенням великої істини про людську природу Ісуса Христа? Див. Івана 1:14. Стародавній Ізраїль не відійшов від Бога за одну мить. Їхнє відступництво було поступовим процесом. Приготуйтеся поділитися з класом своїми думками про те, як людина може залишатися вірною вічним Божим принципам у нашому мінливому світі.

Деякі люди вважають, що євангельська вістка про спасіння й велику Божу любов зрозуміло викладена лише в Новому Завіті, але не в Старому. Чому ця ідея помилкова? Обговоріть у класі ваші відповіді на останнє запитання уроку за вівторок. Старий Завіт був Біблією, яку читали Ісус Христос та апостол Павло. Знайдіть новозавітні цитати з книги пророка Осії в Матв. 9:13 і Римл. 9:25, 26. Як Ісус і Павло використовували євангельську вістку з книги Осії, щоб донести істину до нас?

13-19 квітня

СВЯТИЙ І СПРАВЕДЛИВИЙ БОГ (КНИГА ПРОРОКА ЙОІЛА) Біблійні тексти для дослідження: Йоіла 1; 3:1, 2; Дії 2:1­21; Йоіла 3:4, 5; Римл. 10:13; Матв. 10:28­31.

Пам’ятний вірш: «І голос Свій видасть Господь перед військом Своїм, бо табір Його величезний, бо міцний виконавець слова Його, бо великий день Господа й вельми страшний, і хто зможе його перенести?» (Йоіла 2:11). Провідна думка: Бог може використати кризові ситуації, аби допомогти Своєму народові усвідомити залежність від Нього і потребу в духовному відродженні й реформації.

У нашесті незліченної кількості сарани та в жорстокій посусі, яка спустошувала Південне царство, Юдею, пророк Йоіл, сучасник Амоса й Осії, вбачав передвістя великого і страшного судного дня (Йоіла 3:4). Зіткнувшись із такою важкою кризою, він закликає всіх мешканців Юдеї залишити гріх та навернутися до Бога. Він описує сарану як Господню армію і вважає її навалу Божим покаранням невірного Ізраїлю. Йоіл пророкував про те, що нашестя сарани не витримує жодного порівняння з майбутніми Божими судами. Однак той самий суд принесе із собою незрівнянні благословення для тих, хто вірний Господу і слухняний Його вченню. Іншими словами, яким би суворим не був суд, він може привести до спасіння й викуплення тих, чиї серця відкриті для Господнього керівництва.

Неділя

14 квітня

НАЦІОНАЛЬНЕ ЛИХО Прочитайте Йоіла 1:1-12. Що відбувається з Юдейською землею?

Проживаючи в аграрній країні, пророк звертається до хліборобів та закликає їх жахнутися через втрату зерна і плодів. Екологічна криза могла паралізувати національну економіку на багато років. Крім втрати продуктів, дерев та тіні від них, існувала загроза ерозії верхнього шару ґрунту. Деякі плодові дерева в Палестині починають плодоносити не раніше, ніж через двадцять років. Фактично руйнування сільського господарства і знищення лісів було типовою тактикою переможців, котрі намагалися покарати переможених тим, що позбавляли їх будь­якої надії на швидке відновлення. Прочитайте П. Зак. 28:38. Як цей вірш допомагає нам зрозуміти, що відбувається з Юдою?

Йоіл називає чотири види різних шкідників (Йоіла 1:4), описуючи силу і масштаби спустошення. Завдані ними збитки посилила посуха. Весь урожай, який сподівалися зібрати хлібороби, знищений, і народ у розпачі, бо не має що їсти і продавати. У людей навіть не залишилося насіння для повторного засіву землі. Такі масштабні лиха не траплялися раніше, і про них розповідатимуть майбутнім поколінням. Той факт, що раніше не відбувалося нічого подібного, збільшує значущість ситуації. Пророк також говорить про знищення основних продуктів цього регіону, таких як виноград, злаки й олія (П. Зак. 14:23; 18:4). Пшениця та ячмінь були головними зерновими культурами в Палестині. У Біблії виноградна лоза і фігове дерево символізують мирне життя в Обітованій землі, сповненій Божих благословень (1 Цар. 4:25; Мих. 4:4; Зах. 3:10). Ідилічний образ миру і процвітання — це можливість сидіти під власною виноградною лозою та смоківницею. Зараз усьому цьому загрожують Божественні суди, які обрушилися на народ через його беззаконня. Час збирання врожаю був часом радості й тріумфу (Псал. 4:9; Ісаї 9:3). Хоч Ізраїльська земля була даром від Бога, вона, як і раніше, належала Йому. Господь очікував, що Ізраїль буде вірним управителем землі, а понад усе сподівався, що народ поклонятиметься Йому, виявляючи послух, адже саме Він дарував їм цю землю.

Понеділок

15 квітня

СУРМИ СУРМОЮ! Стихійні лиха завжди викликають багато запитань: «Чому Бог допустив це?», «Чому один залишився жити, а інший загинув?», «Який урок повинні ми взяти з цього?» Йоіл не сумнівається в тому, що лихо, пов’язане із сараною, може привести до кращого усвідомлення Божого універсального плану. Перебуваючи під Божественним натхненням, пророк у першому розділі пов’язує національну кризу з духовною обстановкою в країні. Сарана не залишила нічого, що можна було б пожертвувати Господу. Жертва хлібна й жертва лита були частиною щоденних храмових приношень відповідно до вказівок, записаних у Вих. 29:40 і Чис. 28:5­8. Припинення жертвоприношень було важким переживанням, проте це мало слугувати для народу пересторогою про їхній гріховний стан. Втрата можливості приносити жертви символізувала розрив заповіту між Богом та Ізраїлем. Однак на відміну від багатьох інших пророків, Йоіл не приділив багато часу аналізові гріхів народу. Його значно більше цікавило лікування, прописане Божественним Цілителем Ізраїлю. Прочитайте Йоіла 1:13-20. До чого пророк закликає людей? Наведіть приклади, коли такий же заклик звучав як у Старому, так і в Новому Завітах?

Пророк переконує духовних вождів оголосити все­народний день молитви й посту, щоб люди могли ретельно дослідити свої серця, залишити гріхи і навернутися до Бога. Таким чином зможе відродитися їхня надія на любов та справедливість Бога. Зрештою це лихо може привести віруючих до більш глибоких взаємовідносин з їхнім Господом. У Святому Письмі Бог представлений як Володар природи, Котрий її створив, підтримує та використовує у Своїх Божественних цілях. Пророк Йоіл радить людям під час цього природного лиха роздирати не одяг, а свої серця та відкрити їх для Божої благодаті і співчуття. Нещастя можуть обрушитися на нас у різних формах, і ми не завжди розуміємо їх причини. Але в такий час на які біблійні обітниці ми можемо покладатися, черпаючи надію і силу, щоб усе витримати? Які обітниці особливо значущі для вас?

Вівторок

16 квітня

ДАР БОЖОГО ДУХА Прочитайте Йоіла 3:1, 2, а також Дії 2:1-21. Як Петро тлумачить пророцтво Йоіла?

У день П’ятидесятниці апостол Петро оголосив, що Господь виконав дану через пророка Йоіла обітницю щодо злиття Святого Духа. Разом зі злиттям Духа Бог творитиме надзвичайні явища в природі — як на землі, так і на небі, — і це будуть видимі ознаки надприродного Божого втручання в історію людства. «У безпосередньому зв’язку зі сценами великого дня Господнього Бог через пророка Йоіла обіцяв явити особ­ливий прояв сили Святого Духа (Йоіла 3:1). Це пророцтво частково виконалося в день П’ятидесятниці, але при закінченні євангельської праці воно досягне усієї своєї повноти в прояві Божої благодаті» (Е. Уайт. Велика боротьба, с. 9). Безпосередній контекст книги пророка Йоіла свідчить, що за покаянням відбудеться велике злиття Божого Духа. Це принесе дивовижне відродження. Замість загибелі на народ зіллються Божі благословення. Господь запевняє Свій народ у тому, що Його творіння буде відновлене, а народ буде звільнений від гнобителів. Дух зливається на Божий народ як єлей, вилитий на голови людей, обраних Богом на особливе служіння. Дух — це також дар сили, яку отримують люди для здійснення особливої Божої справи (Вих. 31:2­5; Суд. 6:34). Тільки в цей час передбачено прояв Духа в широких масштабах. У цей визначний історичний момент спасіння буде доступне всім, хто шукає Бога. Божий Дух зійде на всіх вірних, незалежно від віку, статі, соціального статусу. Це буде виконанням бажання Мойсея, щоб усі з Божого народу стали пророками і щоб Господь вилив на них Свого Духа (Чис. 11:29). Що ви можете робити у своєму житті, аби підготуватися до злиття Святого Духа?

Середа

17 квітня

КЛИКАТИ ГОСПОДНЄ ІМ’Я «Заміниться сонце на темність, а місяць на кров перед приходом Господнього дня, великого та страшного! І станеться, кожен, хто кликати буде Господнє Ім’я, той спасеться, бо на Сіонській горі та в Єрусалимі буде спасіння, як Господь говорив, та для тих позосталих, що Господь їх покличе» (Йоіла 3:4, 5). Перетворення сонця на темряву і місяця на кров слід розуміти не як стихійні лиха, а як надприродні ознаки наближення Господнього дня. У біблійні часи багато язичеських народів поклонялися небесним світилам. Бог через Мойсея заборонив ізраїльтянам робити це (П. Зак. 4:19). Пророцтво Йоіла звіщає, що ідоли народів почнуть зникати, коли Господь прийде здійснити суд. Текст Йоіла 4:15 додає, що навіть зорі втратять свій блиск, оскільки присутність Господньої слави затьмарить собою все. У той час як з’явлення Христа перелякає нерозкаяних грішників, як зустрічатимуть свого Господа праведники? У чому полягає ця разюча відмінність? Див. Ісаї 25:9; Йоіла 3:5; Дії 2:21; Римл. 10:13.

У Святому Письмі вислів «кликати Господнє Ім’я» означає не тільки називати себе послідовником Господа і покладатися на Його обітниці. Воно також може означати «проголошувати Боже Ім’я», тобто свідчити оточуючим про Господа та Його діяння для світу. Авраам споруджував жертовники і проголошував Боже Ім’я в землі ханаанській (Бут. 12:8). Бог на горі Сінай відкрив Мойсеєві Свої доброту і милість (Вих. 33:19; 34:5). Псалмист закликає вірних віддати Богові подяку і кликати Його Ім’я, сповіщаючи в народах Його діла (Псал.

105:1). Такі ж слова зустрічаються в пісні спасіння, написаній пророком Ісаєю (Ісаї 12:4). Отже, кликати Господнє Ім’я означає звіщати радісну істину про те, що Бог продовжує керувати світом, спонукувати людей розглядати все в контексті діянь і характеру Бога, а також розповідати про Божий щедрий дар спасіння, запропонований кожній людині. Що означає для вас «кликати Господнє Ім’я»? Як ви це робите і що відбувається в результаті?

Четвер

18 квітня

СХОВИЩЕ ПІД ЧАС СКОРБОТИ (Йоіла 4)

Біблійні пророки порівнюють наближення Божого суду з ревінням лева, яке змушує всіх тремтіти (Йоіла 4:16; Амоса 1:2; 3:8)*. У Біблії Сіон — це місце Божого земного престолу в Єрусалимі. З цього місця Бог покарає ворога і водночас виправдає Своїх дітей, котрі терпляче очікують Його перемоги. Вони розділять Його тріумф, коли Він відновить творіння. Деяким людям складно зрозуміти описаний у Біблії Божий суд. Однак необхідно пам’ятати, що зло і гріх вельми реальні, вони настирливо намагаються протистояти Богові та знищити будь­яку форму життя. Бог — ворог зла. Тому Йоіл закликає нас досліджувати своє життя з метою упевнитися, що ми перебуваємо на Божій стороні, аби Господь був нашим захистом у день суду. Прочитайте Матв. 10:28-31. Як ці тексти допомагають нам зрозуміти (особливо в скрутні часи), що нам даровано в Ісусі?

Господь підтримує тих, хто твердо тримається віри. Він може уражати землю (Йоіла 4:1­15), але Його діти не повинні боятися праведних Божих судів, бо Він обіцяв захистити їх (вірш 16). Він дав їм запевнення. Його праведні й милосердні діла свідчать про те, що Він вірний Своєму заповітові і не дозволить, аби праведні були посоромлені (Йоіла 2:27). Книга пророка Йоіла закінчується видінням відновленого світу, там у Новому Єрусалимі протікає ріка, а серед прощеного народу присутній вічний Бог (Йоіла 4:18­21). Ця пророча вістка закликає нас ходити в Дусі, усім серцем прагнути провадити християнське життя і досягати сердець тих, хто ще не прикликає Ім’я Господнє. Тому ми покладаємося на Божественну обітницю про присутність Христа через Святого Духа в серцях Його вірних дітей. «Ми повинні усвідомлювати наш справжній стан, інакше не відчуватимемо потреби в допомозі Христа. Ми маємо бачити небезпеку, що загрожує нам, інакше не шукатимемо сховища. Ми повинні відчувати біль наших ран, інакше не захочемо зцілення» (Е. Уайт. Наочні уроки Христа, с. 158).

Як ви оцінюєте власний «справжній стан»? Який біль відчуваєте? Чи ховалися ви в «сховище», обіцяне нам у Христі?

П’ятниця

19 квітня

ДЛЯ ПОДАЛЬШОГО ВИВЧЕННЯ: Ім’я Йоіл було досить поширене в біблійні часи. Воно означає «Господь є Бог». Ім’я пророка відповідає загальній темі його книги: тільки Бог абсолютно святий і праведний, Він діє на Землі як Верховний Правитель. Історія Його народу та інших народів перебуває в Його руках, а також і життя кожної людини. «Вічність вимагає від нас чогось більшого, ніж просто формальної релігії слів і форм, де істина залишається на зовнішньому дворі. Бог закликає всіх до відродження й п­еретворення. З кафедри повинні лунати слова Біблії, і тільки Біблії. На жаль, Біблію позбавили її сили, і це призвело до низького рівня духовного життя. У багатьох сучасних проповідях не відчувається Божественної сили, яка могла б пробудити сумління й оживити душу. Слухачі не можуть сказати: «Чи не палало наше серце, коли промовляв Він до нас... і виясняв нам Писання?» Чимало душ тужать за Живим Богом, палко бажаючи відчути Божественну присутність. Нехай же Боже Слово промовляє до їхніх сердець. Нехай люди, котрі досі чули тільки перекази, людські теорії і вислови, почують голос Того, Хто здатний відродити душу для вічного життя» (Е. Уайт. Пророки і царі, с. 626). Питання для обговорення: Чому вістка пророка Йоіла особливо стосується нас, котрі живемо в останній час та очікуємо серйозних вирішальних подій? Прочитайте всю книгу пророка Йоіла за один раз і дайте відповідь на запитання: якою мірою вістка Йоіла була застосована до його покоління та як вона може бути застосована в майбутньому? Книга Йоіла описує різні благословення, які Бог зливає на Свій народ. Чи простежується в пророцтві розмежування між матеріальними й духовними благословеннями? Якщо так, то яким чином? Як усвідомлення великої боротьби допомагає нам зрозуміти жахливі випробування і нещастя, що відбуваються в нашому світі? У цитаті Еллен Уайт, наведеній в уроці за п’ятницю, ідеться про «формальну релігію». Що це може означати? Яким чином ми можемо дізнатися, якою є наша релігія — істинною чи формальною?

20-26 квітня

ГОСПОДЬ УСІХ НАРОДІВ (КНИГА ПРОРОКА АМОСА) Біблійні тексти для дослідження: Амоса 1­2; Ісаї 58; Луки 12:47, 48; 1 Цар.8 :37­40; Амоса 4:12, 13; Овдія.

Пам’ятний вірш: «Лев зареве, — хто того не злякається? Господь Бог заговорить, — хто пророкувати не буде?» (Амоса 3:8). Провідна думка: Жорстокі, негуманні вчинки — це гріх проти Бога, вони отримають належне засудження.

Лев у Писанні часто представляє царя звірів. Його поява завжди асоціюється з нездоланною міццю і величністю, а також із люттю і руйнівною силою. Навіть коли лев не полює, його ревіння можна почути за багато кілометрів. Пастух Амос був посланий до ізраїльтян з попере­дженням про те, що він чув ревіння лева, і цим левом був не хто інший, як їхній Господь! Керований Святим Духом, пророк Амос порівнював звертання Бога до оточуючих народів, а також до Його вибраного народу з ревінням лева (див. Амоса 1:2). Амос був покликаний пророкувати народам, котрі чинили зло проти людства. Він також був посланий до суспільства, в якому привілейовані та релігійні люди жили в мирі й процвітанні і водночас гнобили бідних, допускаючи нечесний бізнес та хабарництво в суді. Цього тижня ми почуємо, що говорить Господь про такі низькі вчинки.

Неділя

21 квітня

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЛЮДСТВА Прочитайте Амоса 1 і 2. Чому Господь застерігає про наближення покарання?

Перші два розділи книги пророка Амоса містять сім пророцтв проти сусідніх народів, після чого звучить пророцтво проти Ізраїлю. Навколишні народи засуджені не за те, що були ворогами Ізраїлю, а за те, що потоптали загальнолюдські принципи. У висловленому Амосом засудженні виділяються дві складові: відсутність вірності та відсутність співчуття. Наприклад, місто Тир було провідним торговельним центром, розташованим на березі Середземного моря, на північ від Ізраїлю. Будучи майже неприступною фортецею, розташоване на острові, місто хвалилося своєю захищеністю. Більше того, начальники Тиру уклали договір про мир з деякими навколишніми народами, наприклад, филистимлянами. Місто було пов’язане з Ізраїлем «заповітом братів» під час царювання Давида, Соломона (1 Цар. 5:15, 26) і навіть Ахава (1 Цар. 16: 30, 31). Тому не дивно, що в 1 Цар. 9:13 Хірам, цар Тиру, називає Соломона «мій брате». Однак жителі Тиру порушили «заповіт братів». Тир засуджений не за те, що взяв полонених, а за те, що віддав їх ворогам Ізраїлю — едомлянам. Таким чином, жителі Тиру були відповідальні за всі жорстокості, які обрушилися на бранців, що потрапили до рук ворогів. З Божественної перспективи людина, котра підтримує злочин і сприяє йому, винна такою ж мірою, як і злочинець. Оскільки Бог — Володар усього сущого, Він тримає у Своїх руках долю світу. У Нього є цілі та діяння, що простягаються далеко за межі кордонів Ізраїлю. Бог Ізраїлів — Господь усіх народів; Його турбує історія всього людства. Він Бог­Творець, Податель життя, і всі підзвітні Йому. Хто з нас не жахався кричущої несправедливості, яка панує у світі? Чи була б надія на те, що одного разу справедливість переможе, якби не було Бога? Яке значення має для вас біблійна обітниця про те, що Бог звершить суд та відновить справедливість у світі? Як ми можемо навчитися покладатися на цю обітницю, незважаючи на несправедливість, що панує навколо нас?

Понеділок

22 квітня

ПРАВОСУДДЯ ДЛЯ ПРИГНОБЛЕНИХ Божий суд над світом — одна з центральних тем книги пророка Амоса. На початку книги пророк проголошує Божий суд над деякими народами, котрі жили по сусідству з Ізраїлем, оскільки вони припускалися злочинів проти людства. Однак потім Амос сміливо оголошує, що Бог також судитиме Ізраїль. Гнів Господа був спрямований не лише на інші народи, а й на вибраний Ним народ. Юдейський народ відкинув Слово Господа та не дотримувався Його повелінь. У той же час Амос набагато суворіше викривав Ізраїль, ніж Юдею, бо ізраїльтяни порушили Божий заповіт і вчинили безліч гріхів. Економічне процвітання й політична стабільність привели Ізраїль до духовного розкладання. Це розкладання виявилося в соціальній несправедливості. В Ізраїлі багаті експлуатували бідних, а сильні — слабких. Багаті дбали тільки про себе і власну вигоду, навіть коли досягали цього ціною страждання бідних. (Відтоді мало що змінилося, чи не так?). У своїй проповіді Амос навчав про живого Бога, Котрий турбується про те, як ми ставимося до людей. Справедливість — це не просто ідея чи норма, це складова Божого характеру. Тому справедливість — предмет турботи Господа. Пророк застерігає, що кам’яні будинки ізраїльтян, прикрашені слоновою кісткою меблі, хороша їжа й напої, найкращі масті для тіла — усе буде знищено. Прочитайте Ісаї 58. Яким чином цей розділ охоплює аспекти істини для теперішнього часу? З іншого боку, чому сьогодні наша вістка для світу значно ширша?

Біблія ясно навчає, що соціальна справедливість має бути природним плодом Євангелія. У міру того як Святий Дух усе більше уподібнює нас до Ісуса, ми навчаємося поділяти Божі турботи. Книги Мойсея закликають до справедливого поводження з чужинцями, вдовами та сиротами (Вих. 22:21­24). Пророки нагадують про Боже занепокоєння щодо справедливого і чуйного ставлення до менш привілейованих класів суспільства (Ісаї 58:6, 7). Псалмист наголошує: Бог, Котрий пробуває у Своєму святому мешканні, — «сиротам батько й вдовицям суддя» (Псал. 68:6). Христос постійно виявляв увагу до людей, знехтуваних суспільством (Марка 7:24­30; Івана 4:7­26). Яків, брат Господа, закликає нас виявляти віру в ділах, допомагаючи нужденним (Якова 2:14­26). Жодний послідовник Христа не може дозволити собі менше, ніж бути справжнім послідовником Христа. Вівторок

23 квітня

НЕБЕЗПЕКА ПРИВІЛЕЇВ Пророча вістка Амоса не мала обмежуватися історичною ситуацією в Ізраїлі. Вона поширювалася за межі Ізраїлю й Юдеї. У Старому Завіті Ізраїль мав унікальну, проте не виняткову можливість звертатися до Бога. Прочитайте Амоса 3:1, 2. Єврейське дієслово яда (знати, пізнавати), використане в другому вірші, передає відчуття особливої близькості. У Єрем. 1:5, наприклад, Бог каже, що Він «пізнав» пророка й «посвятив» (тобто відокремив для особливого служіння) ще до його народження. Те ж саме стосувалося Ізраїлю. Ізраїльтяни були не просто одним із безлічі народів. Бог відокремив їх для священної Божественної мети. Вони перебували в особливих взаємовідносинах з Ним. Бог Сам обрав ізраїльський народ і вивів його з рабства, подарувавши свободу. Вихід з Єгипту був однією з найважливіших подій у ранній історії Ізраїлю як народу. Цей вихід підготував ґрунт для Божих рятівних дій і завоювання Ханаану. Але сила і процвітання привели Ізраїль до гордості й самовдоволення з приводу їхнього привілейованого статусу як Божого вибраного народу. Прочитайте слова Христа в Луки 12:47, 48. Як зрозуміти викладений тут принцип: коли великі життєві привілеї використовуються неправильно, на зміну їм приходить покарання?

Перебуваючи під Божественним натхненням, пророк застерігає: оскільки ізраїльський народ обраний Богом, з нього й більше спитають за його дії. Господь каже, що унікальні взаємовідносини Ізраїлю з Богом передба­чають і обов’язки, у разі ж невиконання цих обов’язків прийде покарання. Іншими словами, Ізраїль, як Божий вибраний народ, більшою мірою підлягає Божому суду, оскільки привілеї передбачають відповідальність. Ізраїль був о­браний не просто для того, щоб мати привілейова­ний статус; вони були покликані, аби свідчити світові про Господа, Котрий так благословив їх. «Християнські церкви нашого часу удостоєні величезних переваг. Господь відкривався нам у постійно зростаючому світлі. Наші привілеї значно більші за переваги Божого народу давнини» (Е. Уайт. Наочні уроки Христа, с. 317).

Подумайте про все, що було дано нам як адвентистам сьомого дня. Чому відповідальність, пов’язана з цими привілеями, має викликати в нас трепет? Чи відчуваємо ми такий трепет чи просто звикли до наших привілеїв? Чи не стали ми самовдоволеними в результаті всіх отриманих благословень? Якщо так, то як можемо змінити ситуацію?

Середа

24 квітня

ЗУСТРІЧ ІЗРАЇЛЮ З БОГОМ «Приготуйся, Ізраїлю, до зустрічі Бога свого!» (Амоса 4:12). Четвертий розділ книги пророка Амоса починається з опису гріхів Ізраїлю і завершується проголошенням судного дня. Бог покладає на Свій народ особливу відповідальність за те, як він живе і ставиться до людей. Амос перераховує ряд стихійних лих, кожного з яких цілком достатньо, щоб навернути народ до Бога. Перелік складається із семи лих — це повна міра покарання за порушення Божого заповіту (згідно з Левит 26). Деякі з лих нагадують кари, які Бог наводив на Єгипет, але опис останнього лиха недвозначно вказує на повне знищення Содому і Гоморри. До чого зазвичай мають приводити людей різні нещастя? Що про це каже Соломон у молитві при посвяченні храму? 1 Цар. 8:37-40.

Народ ізраїльський загруз у беззаконні, не звертаючи уваги на Божі заклики. Більше того, Божі суди привели до того, що люди ще більше озлобили свої серця. Оскільки вони не навернулися до Господа, Амос говорить про останній шанс для покаяння. Наближається останній суд, але Амос не уточнює, яким він буде. Гнітюча невизначеність у словах пророка робить загрозу суду ще важчою. Ізраїль не шукав Бога, тому Він виходить, щоб зустрітися зі Своїм народом. Якщо покарання не допоможе, чи врятує зустріч з Богом? Текст Амоса 4:12 починається словами: «Тому то зроб­лю тобі так», нагадуючи традиційну клятву. Ця офіційна заява закликає Ізраїль відгукнутися і приготуватися зустріти свого Бога, як це колись було біля гори Сінай (Вих. 19:11, 15). Уважно прочитайте Амоса 4:12, 13. Якби ви раптом почули попередження: «Приготуйся, [тут ваше ім’я], до зустрічі Бога свого», — яким був би ваш відгук? У чому ваша єдина надія? (Див. Римл. 3:19-28).

Четвер

25 квітня

ГОРДІСТЬ, ЩО ВЕДЕ ДО ПАДІННЯ Прочитайте книгу пророка Овдія. Які важливі моральні й духовні істини ми можемо почерпнути з цієї книги?

Книга пророка Овдія — найкоротша книга Старого Завіту. У ній розповідається про пророче видіння Божого суду над Едомом. Вістка книги сфокусована на трьох проблемах: зарозумілість Едому (вірші 1­4), прийдешнє приниження Едому (вірші 5­9), жорстокість Едому щодо Юди (вірші 10­14). Едомляни були нащадками Ісава, брата Якова. Ворожнеча між ізраїльтянами й едомлянами сягає корінням у міжусобицю двох братів­близнюків, які згодом стали батьками двох народів. Але, згідно з Бут. 33, через тривалий час брати примирилися. Бог звелів ізраїльтянам: «Не обридиш собі Ідумеянина, бо він твій брат» (П. Зак. 23:8). Незважаючи на це, ворожнеча між двома народами тривала століттями. Коли вавилоняни зруйнували Єрусалим і взяли його жителів у полон, едомляни не тільки раділи з цього, але навіть переслідували ізраїльтян­ утікачів і брали участь у руйнуванні міста (Псал. 137:7). З цієї причини пророк Овдій повідомляє, що Едом будуть судити за його ж стандартами: «Як зробив ти, то так і тобі буде зроблено» (Овдія 15). У найважчу для юдеїв годину едомляни не поводилися з ними як брати, а були заодно з їхніми ворогами (Пл. Єрем. 4:21, 22). Територія Едому простягалася на південний схід від Мертвого моря. Це гірська місцевість із численними гострими вершинами, скельними кручами, печерами й ущелинами, де могли сховатися цілі армії. Деякі міста Едому розташувалися в таких практично недоступних місцях. Столицею Едому була Села (відома також як Петра). Цьому народові були притаманні гордість і само­впевненість, що звучать у запитанні: «Хто скине на землю мене?» (Овдія 3). Бог вимагатиме відповіді від тих, хто знаходить для себе переваги в нещасті інших. Овдій попереджає зарозумілий народ Едому про те, що Бог упокорить його гординю. Немає такого місця, де можна було б

сховатися від Бога (Амоса 9:2, 3). Майбутній Господній день принесе як суд, так і спасіння. Едом питиме чашу гніву Божого, у той час як Божий народ буде відновлений. П’ятниця

26 квітня

ДЛЯ ПОДАЛЬШОГО ВИВЧЕННЯ: Прочитайте наведені нижче цитати й обговоріть, як вони допомагають нам краще зрозуміти вістки з книг Амоса 1­4 та Овдія. «Від самих витоків ізраїльської релігії віра в те, що Бог обрав саме цей народ для виконання Своєї місії, була наріжним каменем єврейської віри і сховищем під час переживань. Але водночас пророки усвідомлювали, що для багатьох їхніх сучасників цей наріжний камінь був каменем спотикання; а сховище — втечею. Вони мали нагадувати народові про те, що обрання не слід розуміти як Божественний фаворитизм або недоторканість. Навпаки, це передбачало більшу ймовірність Божественного суду і покарання... Чи означає обрання, що Бог зацікавлений винятково в Ізраїлі? Чи свідчить вихід з Єгипту, що Бог бере участь тільки в історії Ізраїлю і зовсім не звертає уваги на долі інших народів?» (Abraham J. Heschel. The Prophets, с. 32, 33). «Ці заблудлі поклонники чужих богів зруйнували будь­який захист душі, тому не могли вже опиратися гріху й опинилися в полоні порочних людських пристрастей. Пророки підносили свої голоси проти тогочасних утисків, кричущої несправедливості, надмірної розкоші і марнотратства, безсоромних гульбищ та пияцтва, жахливої аморальності й розпусти, проте їхні протести і викриття гріха були даремними. «Вони ненавидять суддю у брамі, — звіщав Амос, — і бридяться тими, хто говорить правду... Ви утискаєте праведника, берете викуп і відпихаєте убогого у брамі»» (Амоса 5:10, 12)» (Е. Уайт. Пророки і царі, с. 282). Питання для обговорення: Легко бути доброзичливими з тими, хто може бути вам корисний. Але як бути з тими, хто перебуває у важкому становищі, не може вам нічого запропонувати і фактично потребує вашої допомоги? Як ми повинні ставитися до таких людей? Як ставитеся до них ви? Подумайте про те, що було даровано нам, адвентистам сьомого дня. Більшість християн не має поняття про благословення суботнього дня (ще менше вони знають про те, якого значення набуде субота наприкінці часу); більшість вважає, що померлі відразу ж вирушають або на Небеса, або в пекло. Багато хто не вірить у фізичне воскресіння Ісуса та в буквальний Другий прихід. Які ще великі істини були нам даровані, про які знають далеко не всі? Яка відповідальність пов’язана зі знанням цих істин?

27 квітня-3 травня

«НАВЕРНІТЬСЯ ДО ГОСПОДА» (КНИГА ПРОРОКА АМОСА) Біблійні тексти для дослідження: Амоса 5:1­15; Євр. 5:14; Ісаї 5:20; Амоса 7:10­17; 9:11­15; Дії 15:13­18.

Пам’ятний вірш: «Шукайте добра, а не зла, щоб вам жити, і буде із вами Господь, Бог Саваот, так, як кажете ви» (Амоса 5:14). Провідна думка: Амос нагадує нам, що, тільки навернувшись до Господа, ми можемо здобути життя.

«Якби Ізраїль залишився вірним Богові, Він здійснив би Свій намір, прославивши та звеличивши його. Якби вони ходили дорогами послуху, Господь зробив би їх найвищими понад усі народи, яких Він створив на хвалу, на честь і на славу. І побачать усі народи землі, — сказав Мойсей, — що тебе названо іменем Господнім, — і будуть боятися тебе. Народи вислухають усі ці постанови та й скажуть: Тільки він мудрий та розумний народ, цей великий люд». Але внаслідок їхньої невірності Божий намір міг здійснитися лише через нескінченні страждання й приниження» (Е. Уайт. Христос — надія світу, с. 28). Цього тижня, продовжуючи вивчати книгу пророка Амоса, ми побачимо, які ще шляхи використовував Бог, благаючи Свій народ залишити гріх і повернутися до Нього, єдиного істинного джерела життя. Зрештою всі ми можемо вибрати тільки одне: життя або смерть. Іншої альтернативи немає. Амос відкриває завісу, показуючи нам разючий контраст між цими двома варіантами. Неділя 28 квітня

НЕНАВИДЬТЕ ЗЛО І ПОКОХАЙТЕ ДОБРО Ситуація в Ізраїлі ставала дедалі гіршою: всюди панували корупція, гноблення, гріх. Дійшло до того, що на карту взагалі було поставлено виживання нації. Амос навіть написав похоронну пісню, яка оплакує майбутню смерть Ізраїлю (Амоса 5:1­15). Зазвичай у пророчих книгах немає розмежування між словами пророка і словами Господа. Тому жалобна пісня Амоса — це також скорбота Бога про Ізраїль. Мета похоронної пісні (Амоса 5:1­15) — шокувати народ і змусити його подивитися в обличчя реальності. Якщо ізраїльтяни залишаться у своєму гріху, то неодмінно загинуть. З іншого боку, якщо вони відкинуть зло і навернуться до Бога, то житимуть. Господь чекає від нас послуху Божественній волі. Прочитайте Амоса 5:14, 15. Як навчитися ненавидіти зло і покохати добро? (Див. також Євр. 5:14; Римл.

12:9; Прип. 8:36).

Амос закликає людей не просто перестати чинити зло, але зненавидіти його і покохати добро. Повеління в цьому розділі мають прогресуючий характер. У Біблії слова «покохати» (євр. ахав) і «ненавидіти» (сане) часто стосуються рішень та дій, а не просто почуттів і відносин. Іншими словами, зміна ставлення веде до зміни вчинків. Виходячи з даного контексту, яке застереження ми знаходимо в Ісаї 5:20?

«Усі, хто того лихого дня безстрашно служитимуть Богові згідно з велінням сумління, матимуть потребу в мужності, непохитності, знанні Бога та Його Слова. Бо вірні Богові зазнають гонінь, їхні мотиви і вчинки будуть фальшиво тлумачити, а імена лихословити. Сатана діятиме з усією своєю звабливою силою, впливаючи на серце, затуманюючи розум, щоб зло здавалося добром, а добро — злом» (Е. Уайт. Дії апостолів, с. 431). Як нам навчитися любити добро і ненавидіти зло, якщо ми можемо бути введені в оману і називати зло добром, а добро злом? У чому полягає наш єдиний захист від такого обману?

Понеділок

29 квітня

ФОРМАЛЬНА РЕЛІГІЯ Прочитайте Амоса 5:23, 24; Осії 6:6; Матв. 9:13; Псал. 51:19. Про що повідомляють тексти? Як нам застосовувати наведений тут принцип у нашому духовному житті сьогодні? Іншими словами, як ми можемо стати винними саме в тому, про що тут ідеться? (Пам’ятайте також, що в цій сфері дуже легко помилитися).

Книга пророка Амоса більше, ніж більшість інших біблійних книг, торкається проблеми несправедливості, жорстокості і нелюдськості. Вона також розкриває Божественне ставлення до таких учинків. Амос проповідував про те, що Бог з огидою ставиться до даремних ритуалів, сповнених мертвого формалізму, натомість закликає народ до реформи. Господь був незадоволений зовнішніми формами поклоніння тих, хто пригноблював ближніх з метою власної вигоди. Їхнє життя свідчило: вони випустили з уваги саму суть того, що означає бути послідовниками Ягве. Ці люди абсолютно не розуміли глибинного значення Його Закону. Бог відкидав релігійні ритуали народу, бо вони не походили з життя, сповненого віри. Кульмінаційні слова, записані в Амоса 5:14, 15, — це повеління шукати Господа і жити. Пошуки Господа протиставляються паломництву до визначних релігійних центрів — Бет­Ела, Ґілгала та Беер­Шеви (Амоса 5:5) — трьох міст, приречених на загибель. Чого Бог справді бажав, — так це правосуддя і праведності в Його народі. Заклик шукати Господа пере­гукується з повелінням «шукайте добра». Господь закликає останок відкинути злі діла та релігійний формалізм і дозволити правосуддю текти, немов воді, а справедливості — як сильному потокові. Якщо правосуддя — це встановлення того, що є правильним в очах Божих, то справедливість/праведність — це якість життя у взаємовідносинах з Богом та людьми. Тут представлені релігійні люди, чия релігія деградувала до рівня форм і ритуалів замість того, аби змінювати серце, що притаманне справжній вірі (див. П. Зак. 10:16). Наскільки ж нам потрібно бути уважними й обережними! Вівторок

30 квітня

ПОКЛИКАНИЙ БУТИ ПРОРОКОМ Амос був родом із Текої в Юдеї, але Бог послав його пророкувати в Ізраїлі. Він вирушив до Північного царства і проповідував з такою силою, що ця земля не могла «змістити всіх його слів» (Амоса 7:10). Звичайно, багато ізраїльтян дивилися на Амоса з підозрою і не приймали його як Божого вісника. Але, незважаючи на таке неприйняття, він вірно здійснював своє пророче служіння. Прочитайте Амоса 7:10-17. Яка модель поширеної поведінки зображена в текстах? Які ще приклади такої поведінки ви знаходите в Біблії? Чого ми можемо навчитися на цих прикладах?

Серед тих, кому не подобалися проповіді Амоса, був Амація, священик Бет­Ела. Він звинуватив Амоса в змові проти ізраїльського царя. Бет­Ел був однією з двох царських святинь, центром відступницького поклоніння. Амос публічно передрік: якщо ізраїльтяни не покаються, їхній цар помре від меча, а народ піде в полон. Амація звелів пророкові повернутися до Юдеї, де його вістки проти Ізраїлю будуть більш популярні. Відповідаючи священикові, Амос підтверджує, що його пророчий заклик походить від Бога. Він заявляє, що не був професійним пророком, якого можна було б найняти на службу. Амос відокремив себе від пророків, котрі пророкували за гроші. Проголошення істини жодною мірою не гарантує її прийняття, оскільки істина часом може бути незручною, а якщо вона заважає можновладцям, то може викликати серйозну протидію. Божий заклик змушував Амоса так відкрито і сміливо викривати гріхи царя та знатних людей Північного царства, що його звинуватили в підбуренні проти царя. Як ми сприймаємо викриття в тому, що наші вчинки або спосіб життя є гріховними і приведуть нас до покарання? Що наша відповідь говорить про нас самих і, можливо, про необхідність змінити серце й поведінку?

Середа

1 травня

НАЙГІРШИЙ ВИД ГОЛОДУ «Ось дні настають, говорить Господь Бог, — і голод пошлю Я на землю, — не голод на хліб, і не спрагу на воду, але спрагу почути Господні слова! І будуть ходити від моря до моря, і з півночі до сходу блукатимуть, щоб знайти слово Господа, — та не знайдуть його!» (Амоса 8:11, 12). Як ми повинні розуміти ці вірші?

У 8­му розділі Амос описує руйнівні наслідки Божих судів над нерозкаяним Ізраїлем. Бог покарає народ за гріхи, пославши на землю голод. Але у віршах 11 і 12 пророк говорить про голод і спрагу Божого Слова. Найстрашніша трагедія — голод Божого Слова, адже Бог мовчатиме і жодний інший голод не може бути жахливішим.

Часто, коли ізраїльський народ переживав великі лиха, він звертався до Господа за пророчим словом, очікуючи Його керівництва. Але цього разу Бог мовчатиме. Частиною Божого суду над Його народом буде те, що Господь не дасть пророкам Свого Слова. Пророк проголосив: якщо Божий народ уперто йтиме шляхом непослуху, прийде час, коли він забажає почути вістку, але буде надто пізно звернутися до Божого Слова в надії уникнути суду. Такий результат запеклої відмови Ізраїлю почути Божі вістки, надіслані через Амоса. Подібно до Саула перед його останньою битвою (1 Сам. 28:6), народ одного разу усвідомить, як йому не вистачає Божого Слова. Усе населення почне відчайдушно шукати Божого Слова, того самого Слова, яке вони ігнорували за часів пророка. Особливо це стосується молодих. У той час як попередні покоління чули Боже Слово й відкинули його, молоді люди ніколи не матимуть можливості почути пророчу вістку. Що повідомляють наступні тексти про страшні наслідки Божого мовчання? 1 Сам. 14:37; Псал. 74:9; Прип.

1:28; Пл. Єрем. 2:9; Осії 5:6; Михея 3:5-7.

Як у своєму житті ми можемо заглушити Божий голос? Подумайте про можливі наслідки такого мовчання. Як ми можемо убезпечити себе, щоб у нашому житті цього не сталося?

Четвер

2 травня

РУЇНИ ЮДИ ВІДБУДОВАНО Пророк переходить від похмурої картини гріховності народу і прийдешніх судів до славних обітниць майбутнього відновлення (Амоса 9:11­15). День Господній, описаний спочатку як день покарання (Амоса 5:18), тепер стає днем спасіння, адже саме спасіння, а не покарання є останнім словом Бога до Його народу. Проте спасіння прийде після покарання, а не замість нього. Незважаючи на весь морок і безвихідь, Амос завершує свою книгу вісткою надії. Перебуваючи перед обличчям неминучого полону, династія Давида впала так низько, що вже називалася не домом, а лише халупою. Однак царство Давида буде відновлене й об’єднане під владою одного правителя. Крім ізраїльтян, інші народи прикличуть Ім’я Бога та зрадіють Його благословенням разом з Ізраїлем. Книга завершується цією щасливою, обнадійливою нотою. Біблійні пророки не навчали, що Бог застосовує покарання заради самого покарання. Майже після всіх застережень звучить вістка про викуплення. Хоч полон був неминучим, Господь підтримує останок обітницею про відбудову країни. Останок радітиме відновленням заповіту. Люди, котрі зазнають судів, побачать, як Бог спасає та відновлює. Яким є остаточне виконання записаних у книзі Амоса обітниць про відновлення Божого народу? Див. Луки 1:32, 33; Дії 15:13-18.

Чимало юдейських учителів вважали текст Амоса 9:11 повторенням месіанської обітниці, даної Аврамові, знову підтвердженої Давидові та неодноразово згадуваної в Старому Завіті. Новий володар з роду Давида царюватиме над багатьма народами, виконуючи Божу обітницю, дану Авраамові (Бут. 12:1­3). Месія пануватиме навіть над ворогами, такими як, наприклад, Едом. Відновлені румовища Божого народу вже ніколи не будуть зруйновані. Приходом Ісуса Христа, найбільшого Сина Давидового, Бог підтвердив Свою милостиву обітницю. Яків цитував цей текст із пророка Амоса, аби показати: двері спасіння відчинені для язичників, щоб і вони могли радіти, розділивши переваги довіреного Церкві заповіту. Бог дарував благословення викуплення юдеям і язичникам в обітованому Месії, нащадкові Авраама й Давида. Остаточне виконання цих обітниць для кожного віруючого юдея та язичника відбудеться тільки при Другому приході. Як ми можемо зберігати ці надії й обітниці, не дозволяючи труднощам життя загасити їх?

П’ятниця

3 травня

ДЛЯ ПОДАЛЬШОГО ВИВЧЕННЯ: «Наше становище перед Богом визначається не кількістю отриманого нами світла, а тим, як використовуємо те, що маємо. Тому навіть язичники, котрі дотримуються істини тією мірою, якою її розуміють, перебувають у кращому становищі, ніж люди, які отримали велике світло і вважають себе Божими слугами, проте насправді

зневажають це світло і власним щоденним життям зрікаються свого визнання віри» (Е . Уайт. Христос — надія світу, с. 239). Питання для обговорення: На уроці в класі поверніться до відповідей на запитання за неділю відносно любові до добра і ненависті до зла, а також небезпеки називати зло добром, а добро — злом. Коли культура і суспільство починають міняти свої цінності, приймаючи деякі форми поведінки, спосіб життя і відносини, котрі ясно засуджені Біблією, чому небезпека підміни понять стає особливо актуальною? Як індивідууми і навіть як Церква в цілому ми не володіємо імунітетом проти культурних і соціальних тенденцій суспільства, в якому живемо, чи не так? Подумайте про зміни, що відбулися у вашій культурі й суспільстві за останні роки. Наприклад, те, що колись вважали ганебним і на що накладали табу, тепер відкрито виражають і практикують, навіть вважають хорошим або принаймні непоганим. Як ці зміни вплинули на ставлення Церкви до таких вчинків? Що ми можемо зробити, аби захистити себе і Церкву від небезпечної пастки, коли зло починають називати добром? Водночас, які культурні зміни на краще добре позначилися на Церкві, внаслідок чого вона стала ясніше відображати принципи любові і прийняття, явлені в житті Ісуса? Поміркуйте ще раз над ідеєю «голоду і спраги» Божого Слова. Через що може настати цей голод? Чи Господь навмисно приховує істину від людей чи це відбувається тому, що люди стають абсолютно несприйнятливими до Господнього Слова? Чи може бути і те, й інше? А може, причина криється в чомусь іншому? Обговоріть. Як адвентисти сьомого дня, котрі отримали стільки світла і мають так багато причин, щоб вірити в даровані нам істини, чи не схильні ми думати, що наше знання цих чудових істин — усе, що нам потрібно? Як ці благословенні істини повинні впливати на наше життя і стосунки з оточуючими не тільки в Церкві, а й у суспільстві? Іншими словами, як ми можемо жити відповідно до довірених нам істин? Чому це так важливо?

4-10 травня

БОГ ПРАГНЕ ПРОЩАТИ (КНИГА ПРОРОКА ЙОНИ) Біблійні тексти для дослідження: Йони 1­4; Псал. 139:1­12; Ісаї 42:5, Об’явл. 10:6, Матв. 12:39­41, 2 Хронік 36:15­17.

Пам’ятний вірш: «Ті, що тримаються марних божків, — свого Милосердного кидають. А я голосною подякою принесу Тобі жертву, про що присягав я, те виконаю. Спасіння — у Господа!» (Йони 2:9,10). Провідна думка: Книга пророка Йони показує, що Бог вибачає людей набагато охочіше, ніж ми.

Iсторія Йони, цього доволі незвичайного Божого вісника, — одна з найбільш відомих біблійних історій. Пророк був посланий Богом попередити Ніневію про майбутню загибель. Він підозрював, що ці люди, які не належать до єврейської нації, можуть покаятися у своїх гріхах і Бог простить їх. Як істинний пророк, Йона знав, що Бог бажає врятувати, а не знищити Ніневію. Можливо, саме тому він спочатку намагався втекти. Однак під впливом непідвладних йому подій Йона передумав і вирішив підкоритися Божому повелінню. У відповідь на проповідь Йони все місто повірило надісланій вістці і покаялося так, як, на жаль, не покаялися Ізраїль та Юда. А Йона тим часом осягав цілий ряд важливих уроків. Ця історія показує, як терпляче Бог викладав Своєму обмеженому норовистому пророкові уроки благодаті, милості і прощення. Неділя 5 травня

НЕСЛУХНЯНИЙ ПРОРОК (Йони 1)

Ми не так багато знаємо про Йону та його родину. Текст 2 Цар. 14:25 повідомляє про те, що він жив у північній частині Ізраїлю і здійснював служіння у VIII ст. до Р. Х. З цього ж тексту випливає, що Йона передрік територіальне розширення Ізраїльського царства. Історично Ніневія була одним із трьох великих міст Ассирії, великої країни, розташованої біля річки Тигр. Оскільки Бог є Господом усіх народів і всі люди підзвітні Йому (Амоса 1, 2), Він послав Свого слугу Йону попередити ніневітян про наближення загибелі. Боже повеління, записане в Йона 1:2, «проповідуй проти нього» також можна перекласти як «проповідуй йому». Ассирійська жорстокість була загальновідома. Приблизно через століття пророк Наум сказав про Ніневію: «Горе місту цьому кровожерному, воно все неправда, воно повне насилля, грабіж не виходить із нього!» (Наума 3:1). Йона був посланий з Божою вісткою до цих людей. Крім усього іншого, можливо, Йона боявся ненависних ассирійців, і це також вплинуло на його рішення. Коли Бог сказав йому вирушити на схід до Ніневії, пророк відмовився і спробував утекти на захід, сівши на корабель, що йшов до Таршіша. Спочатку все начебто складалося добре для Йони, але потім Господь здійняв на морі сильний вітер, показуючи Своєму слузі, що ніхто не може сховатися від Нього. Йона втік від Бога, бо не хотів виконувати Його волю. І сьогодні люди знаходять багато причин, щоб тікати від Бога. Деякі роблять це тому, що не знають Його особисто. Інші відкидають саму ідею існування Бога і Його Слова. Хоч люди спонукувані різними мотивами, найчастіше це відбувається тому, що вони не хочуть переживати почуття вини через свій спосіб життя. Зрештою, якщо немає нікого сильнішого, перед ким треба відповідати за свої вчинки, чому б не робити все, що заманеться? Навіть деякі християни уникають Бога, коли Він закликає їх зробити щось, чого вони робити не хочуть і що не відповідає їхній егоїстичній, гріховній природі. Прочитайте Псал. 139:1-12. Яка головна вістка цього уривка? Які почуття викликає у вас ця фундаментальна істина? Ми віримо, що Бог не тільки бачить усе, що ми робимо, але знає навіть наші думки. Чи живемо ми з постійним усвідомленням цієї істини, чи ж намагаємося не думати про це? А може, ми настільки звикли до цієї істини, що не надаємо їй особливого значення? Наскільки змінилася б ваша поведінка, якби ви весь час гостро усвідомлювали, що Бог справді знає кожну вашу думку?

Понеділок

6 травня

НЕОХОЧИЙ СВІДОК У першому розділі книги пророка Йони розповідається про те, що Господь бажає зупинити втечу Йони і тому здій­має шторм, який загрожує потопити корабель. Моряки кличуть до своїх богів, просячи в них допомоги. Проте жорстокість шторму наводить їх на думку, що, можливо, хтось із них викликав гнів богів. Вони кидають жереб, бажаючи дізнатися, хто перший розповість про себе те, що могло б послужити поясненням цього лиха. Для кидання жереба кожен приносить кам’яний або дерев’яний предмет, який можна впізнати. Ці предмети кладуть у якусь посудину і перемішуються. Потім дістають один з предметів. Жереб падає на Йону, котрий тепер визнає свої гріхи та переконує моряків кинути його в море. Слід зауважити, що в цій історії моряки­язичники поводяться позитивно, у той час як Йона постає в негативному світлі. Хоч моряки поклонялися багатьом богам, однак демонструють велику повагу до Господа, до Котрого кличуть. Вони також добре ставляться до Господнього слуги Йони, тому змінюють свій маршрут і намагаються гребти до берега. Однак врешті­решт погоджуються з тим, що його необхідно кинути за борт. Після цього шторм припиняється, і моряки приносять Господу жертву та прославляють Його. Як у 9-му вірші Йона описує Господа, Котрому служить? Що особливо важливо в його описі Господа? Див. також Об’явл. 14:7; Ісаї 42:5; Об’явл. 10:6.

Виголошене Йоною визнання віри в Бога як Творця моря і землі підкреслює даремність його спроб сховатися від Божої присутності. Негайне припинення шторму після того, як моряки кинули Йону за борт, показало їм, що Господь як Творець має над морем владу. З цієї причини язичники звершили служіння Господу. Ми не знаємо, чи надовго збереглися здобуті ними благоговення і страх перед Творцем. Однак, без сумніву, вони щось дізналися про Нього з цього досвіду. Ми ледве можемо збагнути більшість чудес навколишнього світу. Ще менше знаємо про те, що знаходиться за межами нашого світу і навіть уяви. Яким чином Творець говорить через Своє творіння?

Вівторок

7 травня

ПСАЛОМ ЙОНИ Коли Йону кинули в море, його за Божим повелінням проковтнула велика риба (у тексті оригіналу не сказано, що це був кит). Мабуть, Йона думав, що тільки смерть допоможе йому уникнути місії в Ніневії. Однак велика риба стала засобом порятунку пророка. На відміну від Йони, це творіння швидко й точно відреагувало на Боже повеління (Йони 2:1, 11). Тут дивовижним чином діяло Боже провидіння, і хоч деякі люди скептично ставляться до цієї історії, Ісус підтвердив її достовірність (Матв. 12:40) і навіть посилався на неї, говорячи про Свої смерть та воскресіння. Прочитайте Йони 2. Цей розділ часто називають псалмом Йони. Про що тут говорить Йона? Чого він навчився? Які духовні принципи ми можемо почерпнути з цього розділу?

Псалом Йони прославляє Бога за подароване звільнення зі страшної морської безодні. Це єдина поетична частина книги. У ній Йона згадує свою молитву про допомогу, коли він занурювався в глибину і його чекала неминуча смерть. Повністю усвідомлюючи своє чудове спасіння, він дякує Богові. Цей гімн свідчить про те, що Йона був знайомий з біблійними Псалмами хвали й подяки. Обітниця Йони, очевидно, складалася з подячної жертви. Він був вдячний за те, що хоч заслуговував смерті, Бог явив йому величезну милість. Хоч Йона виявив непослух, він продовжував вважати себе вірним Богові, оскільки не брав участі в поклонінні ідолам. Незважаючи на численні вади власного характеру, він вирішив спробувати бути вірним своєму покликанню. Іноді для того, щоб відкрити своє серце Господу й усвідомити, що Він — наша єдина надія і спасіння, людині необхідно пройти через жахливі випробування. Поміркуйте над своїм досвідом, коли ви явно бачили руку Господа у вашому житті. Чому досвіди Божого керівництва і навіть прояви чудес так легко забуваються, особливо коли приходять нові випробування?

Середа

8 травня

УСПІШНА МІСІЯ Після такого чудового звільнення Йона негайно підкорився повторному Божому повелінню йти і пропові­дувати в Ніневії. У своїй проповіді (Йони 3: 4) він використав мову, що нагадує мову Божого суду над Содомом і Гоморрою (Бут. 19). Але в єврейській мові слово хафак («руйнувати» — див. Бут. 19:21, 29), що зустрічається в проповіді Йони, також може мати значення «змінювати», «навертати» або «перетворювати» (Вих. 7:17, 20 ; 1Сам. 10:6). Проголошення Йоною Божественної вістки не було даремним. Найбільшим досягненням пророчого служіння Йони стало покаяння міста. Ніневітяни були другою після моряків групою язичників, котрі навернулися до Бога, і все завдяки взаємодії з недосконалим Божим вісником. Результати були приголомшливі. На знак своєї покори перед Богом народ Ніневії одягнувся у верети, посипав голови попелом і постив. Усе це говорило про їхній смуток і каяття. Прочитайте Матв. 12:39-41 і 2 Хронік 36:15-17. Що повідомляють ці тексти про важливість покаяння?

Вражаюча картина покори могутнього ассирійського монарха, котрий посипав голову попелом у покаянні перед Богом, слугувала гострим докором багатьом гордим ізраїльським правителям і народові, які вперто відкидали пророчі заклики до покаяння. Оскільки книга пророка Йони робить акцент на Божій благодаті і прощенні, юдейський народ щороку читає її під час кульмінаційного моменту в День викуплення, святкуючи прощення своїх гріхів. «Наш Бог — Бог співчуття. З довготерпінням і ніжною милістю Він ставиться до порушників Свого Закону. Однак у наші дні, коли люди мають стільки можливостей пізнати Божественний Закон, представлений у Святому Письмі, великий Правитель Всесвіту не може дивитися із вдоволенням на злі міста, де панують насильство та злочинність. Якби люди в цих містах покаялися, як жителі Ніневії, було б послано значно більше вісток, подібних до вістки Йони» (Е. Уайт. The Advent Review and Sabbath Herald, October 18, 1906). Прочитайте Йони 3:5-10. Що повідомляють ці вірші про природу істинного покаяння? Як ми можемо застосувати ці принципи до себе?

Четвер

9 травня

ПРОЩЕНИЙ НЕ ПРОЩАВ Прочитайте Йони 4. Які важливі уроки необхідно було засвоїти Йоні? Як тут виявилося його власне лицемірство?

У 4­му розділі книги Йони виявляються деякі дивовижні моменти, що стосуються пророка. Схоже, він вважає за краще швидше померти, ніж стати свідком Божої благодаті і прощення. Хоч зовсім недавно Йона радів своєму спасінню від смерті (Йони 2: 9­11), тепер, коли Ніневія отримала помилування, він бажає померти (Йони 4:2, 3). На відміну від Йони, Бог представлений у Біблії як Той, Хто не хоче смерті грішника (Єзек. 33:11). Йона і багато його співвітчизників насолоджувалися особливою милістю Бога до Ізраїлю, але бажали, щоб Його гнів пов­ною мірою виливався на їхніх ворогів. Така жорстокість суворо засуджена вісткою книги Йони. Чого ми можемо навчитися на помилках Йони? Чи особисті упередження не компрометують наше християнське свідчення?

Було влучно зауважено, що книга пророка Йони — це довідник з питання, як не бути пророком. Йона був пророком з бунтівним духом та неправильними пріоритетами. Він не міг контролювати своє бажання помсти, був дріб’язковим і нестриманим. Замість того щоб радіти благодаті, яку Бог виявив до ніневітян, Йона дозволив своїй егоїстичній, гріховній гордині опанувати ним, і він відчув себе ображеним. Останні слова Йони — це бажання померти (Йона 4:8, 9), у той час як останні слова Бога підтверджують Його безмежну благодать і несуть життя. Книга пророка Йони залишається ніби незакінченою. Її заключні вірші містять невисловлене важливе запитання, на яке автор не дав відповіді: чи привели чудові зміни в серцях ніневітян до радикальних змін у серці Йони? В історії про Йону багато чого нам важко зрозуміти, особливо самого Йону. Можливо, головний урок полягає в тому, що Божі благодать і прощення простягаються набагато далі, ніж ми собі уявляємо. Як ми, споглядаючи приклад ставлення Бога до Йони та ніневітян, можемо навчитися бути більш милосердними і прощати тих, хто цього не заслуговує?

П’ятниця

10 травня

ДЛЯ ПОДАЛЬШОГО ВИВЧЕННЯ: Прочитайте запропоновані цитати й обговоріть, як вони допомагають нам краще розуміти вістки книги пророка Йони. «У будь­якій потребі Божі діти мають дорогоцінну перевагу кликати до Нього по допомогу. Яким би невідповідним не було місце, Бог у Своєму милосерді чує їхній зойк. Яким би самотнім і темним не було місце, воно може бути перетворене на справжній храм віруючою Божою дитиною» (Е. Уайт. The SDA Bible Commentary, т. 4, с. 1003). «Засоромлений, принижений, неспроможний зрозуміти Божого наміру щодо помилування Ніневії, Йона, однак, виконав дане йому доручення і застеріг мешканців цього великого міста. І хоч провіщена ним подія не відбулася, проте вістка застереження походила від Бога. Вона досягла тієї мети, до якої прагнув Бог. Слава Його благодаті була явлена серед язичників» (Е. Уайт. Пророки і царі, с. 272, 273). Питання для обговорення: Книга пророка Йони навчає, що Бог — Владика природи. Уявіть, що один з ваших друзів утратив члена своєї родини в результаті стихійного лиха. Як би ви пояснили йому, що Богові і надалі все підвладне, хоч стихійні лиха спустошують деякі території в нашому світі та забирають багато людських життів? Прочитайте останній вірш книги пророка Йони. Чого він навчає нас щодо покладених на нас обов’язків благовістити в усіх куточках світу? У притчі про слугу, котрий отримав прощення, але сам не бажав простити (Матв. 18:21-35), Ісус порівняв Бога з розгніваним царем, який скасував своє прощення і кинув цього слугу у в’язницю. Чи справді Бог скасовує Своє прощення? Деякі християни категорично стверджують, що це не так. Яку позицію з цього питання займаємо ми як Церква і чому? Для багатьох людей, вихованих в атеїзмі, історія про те, що людину живцем проковтнула «велика риба» і ця людина три дні жила в її череві, звучить як щось казкове і не сприймається серйозно. Однак, як ми вже сказали, Ісус ясно засвідчив правдивість цієї історії. Як історія Йони допомагає нам усвідомити, наскільки насправді вузький та обмежений погляд, який заперечує надприродне?

11-17 травня

ОСОБЛИВИЙ БОЖИЙ НАРОД (КНИГА ПРОРОКА МИХЕЯ) Біблійні тексти для дослідження: Михея 1:1­9; 2 Кор. 11:23­27; Михея 2:1­11; 5:2; 6:1­8; 7:18­20.

Пам’ятний вірш: «Було тобі виявлено, о людино, що добре, і чого пожадає від тебе Господь, — нічого, а тільки чинити правосуддя, і милосердя любити, і з твоїм Богом ходити сумирно» (Михея 6:8). Провідна думка: Навіть у часи найбільшого відступництва Господь бажав прощати і зціляти Свій народ.

Пророк Михей здійснював служіння під час одного з найпохмуріших періодів ізраїльської історії. Країна тривалий час була розділена на два царства. Врешті­решт Ассирія завоювала Північне царство, і Михей бачив, як зло і насильство поступово опановували Південне царство — Юду. Пророк викривав нечесність, несправедливість, хабарництво і невір’я. Михей був першим біблійним пророком, котрий передбачив зруйнування Єрусалима (Михея 3:12). Однак Божественне натхнення дозволило пророкові побачити світло в цей темний час. З Божою допомогою він бачив далі прийдешнього покарання. Михей говорить підбадьорливі слова і сповіщає, що Господній помазаний Владика походитиме з Вифлеєма. Месія буде Вождем, Котрий спасе Ізраїль та проголосить народам мир, закликаючи їх перекувати «мечі свої на лемеші» (Михея 4:3). Божественний докір стане шляхом відновлення й великих благословень. Неділя

12 травня

БІЛЬ У СЕРЦІ ПРОРОКА У Михея 1:1­9 пророк запрошує всю землю стати свідком Божого суду над грішними людьми. Столиці Самарія та Єрусалим особливо зазначені в пророцтві, оскільки їхні вожді не були прикладом у тому, як потрібно всім серцем служити Богові. Ці два міста першими постраждають від зруйнування. Думки про руйнівний суд викликали чималі труднощі в житті Михея. Оскільки пророче покликання єднало його з наміром Бога, у нього не залишалося іншого вибору, як тільки говорити про те, що мало статися в найближчому майбутньому. Однак пророк любив свій народ і думка про його полон засмучувала його. Нерідко погані вістки важким тягарем лягали на серце пророка. Що наведені нижче тексти повідомляють про нелегку долю пророків? Чис. 11:10-15; 1 Цар. 19: 14; Єрем.

8:21-9:2; Єзек. 24:15-18; 2 Кор. 11:23-27.

Божі пророки були тісно пов’язані з вістками, які проголошували. Їм не приносило задоволення говорити про прийдешнє лихо. Часто вони стогнали і плакали, висловлюючи свою реакцію на майбутні біди. Їм справді було боляче. Для їхніх слухачів вістка складалася як із пророчих слів, так і зовнішніх ознак, які часто виражали глибокий сердечний біль. Реакція Михея на Божественний суд нагадує реакцію Ісаї, котрий протягом трьох років ходив напівголий і босий, наочно ілюструючи сором і ганьбу, які принесе із собою полон. Ви також можете прочитати про великі страждання, через які пройшла у своєму служінні Еллен Уайт. Це допоможе краще зрозуміти, що доводилося переживати Божим служителям. Прочитайте 1 Петра 4:14-16. Подумайте про себе і про ті випробування, через які ви проходите. Які з них викликані вашою вірністю Богові, а які — невірністю?

Понеділок

13 травня

ЗАДУМУЮТЬ КРИВДУ Прочитайте Михея 2:1-11 і Михея 3. За які гріхи цим людям загрожує суд?

«Зі вступом Ахаза на престол Ісая та його однодумці опинилися в таких жахливих обставинах, яких до цього ще не було в Юдейському царстві. Чимало з тих, котрі раніше не піддавалися згубному впливу обрядів язичників, тепер погодилися брати участь у поклонінні їхнім богам. Ізраїльські князі показали себе не гідними виявленої до них довіри; постали фальшиві пророки, чиї пророкування вводили в оману; навіть деякі священики керувалися в служінні користолюбством. І водночас проводирі відступництва продовжували дотримуватися давніх форм богопоклоніння, вважаючи себе народом Божим. Пророк Михей, який працював у цей тривожний час, проголошував: грішники на Сіоні претендують, що на Господа вони опираються, та богозневажно вихваляються: Хіба не Господь серед нас? Зло не прийде на нас, однак насправді вони кров’ю будують Сіон, і кривдою — Єрусалим» (Е. Уайт. Пророки і царі, с. 322). Проблема, яка незмінно виникала серед єврейської нації, полягала в самообмані. Юдеї були впевнені, що їхній особливий статус як народу Божого, їхнє знання істинного Бога, на відміну від безглуздя язичеського ідолопоклонства (див. Псал. 114:12­17), якимось чином робить їх невразливими для Божественного покарання. Однак страшна правда полягала в тому, що саме через їхній особливий статус перед Богом з них набагато суворіше спитають за їхні гріхи. Знов і знов Господь попереджав їх про те, що всі благословення, захист і процвітання обіцяні їм на умові послуху Його заповідям. «Тільки стережися, і дуже пильнуй свою душу, щоб не забув ти тих речей, що бачили очі твої, і щоб вони не повиходили з серця твого по всі дні життя твого, а ти подаси їх до відома синам твоїм та синам твоїх синів» (П. Зак. 4: 9). Чи не намагаємося ми обманути себе? Чому ми, а-двентисти сьомого дня, які володіють таким великим світлом, перебуваємо в небезпеці вчинити таку ж помилку, що і юдеї за днів Михея?

Вівторок

14 травня

НОВИЙ ВЛАДИКА З ВИФЛЕЄМА У книзі пророка Михея настрій часто радикально змінюється від темряви до найбільшої надії. Ця надія звучить в одному з найвідоміших месіанських пророцтв. Прочитайте Михея 5:1. Про Кого тут ідеться і що ми дізнаємося про Нього? Див. також Івана 1:1-3; 8:58; Колос. 1:16, 17.

З маленького юдейського містечка вийде Той, «постання» Котрого «від днів віковічних», щоб стати Владикою в Ізраїлі. Текст Мих. 5:1 — одна з найдорогоцінніших біблійних обітниць, даних з метою зміцнити надію в людях, які палко очікували ідеального, обіцяного пророками Вождя. Разом з Його правлінням мав настати час сили Господньої, справедливості і безпеки (Мих. 5:3­5). Давид був уродженцем Вифлеєма, названого також Ефратою (Бут. 35:19). Згадування цього міста вказує на скромне походження як Давида, так і його Нащадка — Істинного Пастиря Божого народу (Мих. 5: 3). У скромному містечку Вифлеємі пророк Самуїл помазав на царя Ізраїлю молодшого сина Єссея — Давида (1 Сам.

16:1­13; 17:12). Коли мудреці прийшли поклонитися новонародженому «Царю юдейському», Ірод запитав знавців Писання, де потрібно шукати цього Царя (Матв. 2:4­6). Вони вказали йому на текст із книги Михея, який передрікав, що Месія прийде з маленького містечка Вифлеєм. Нашій обмеженій гріховній свідомості важко збагнути, що народжене Немовля — це вічний Бог, Творець неба і землі. «Господь Ісус Христос споконвіку був і є одне з Отцем» (Е. Уайт. Христос — надія світу, с. 19). Якою б неймовірною не здавалася ця ідея, вона є однією з фундаментальних істин християнства: Бог­Творець прийняв на Себе людське тіло і, ставши Людиною, приніс Себе в жертву за наші гріхи. Якщо ви присвятите час, аби міркувати про те, що це говорить нам про цінність людського життя і що ми як особистості значимо для Бога, ваше життя повністю зміниться. У той час як багато людей відчайдушно намагаються зрозуміти мету і сенс свого існування, у нас є тверда основа — хрест, який не тільки відкриває нам зміст життя, а й дає надію на щось незрівнянно більше, ніж те, що може запропонувати цей світ .

Середа

15 травня

«ЩО ДОБРЕ» На початку шостого розділу книги пророка Михея Бог розмовляє зі Своїм народом і перераховує все, що Він зробив для його добра. У відповідь чоловік, який прийшов до храму на поклоніння, запитує, що він може зробити, аби порадувати Бога. Що має включати прийнятне приношення: річних телят, безліч баранів, потоки оливи, а може, його первістка? У цьому уривку зауважується прогресія величини і цінності приношення. Прочитайте Михея 6:1-8. Яку важливу істину містять вір-ші? Чому даний принцип особливо актуальний для нас, адвентистів сьомого дня? Як він розкриває нам факт, що істина — це щось більше, ніж правильна доктрина й детальне розуміння пророцтва? Див. Матв. 23:23.

Пророк заявляє, що Бог уже відкрив, чого Він вимагає. Завдяки настановам Мойсея народ знав, що Бог милостиво здійснив для них (П. Зак. 10:12, 13). Відповідь Михея не була новим об’явленням, яке відображає зміну в Божих вимогах. Жертвоприношення та служіння священиків не були головною турботою Бога. Понад усе Бог бажав, щоб люди поводилися справедливо одне з одним і були постійними у своїй відданості й любові до Господа. Найбільше, що люди можуть запропонувати Богові, — свій послух. Текст Михея 6:8 — найбільш лаконічне вираження волі Бога щодо Його народу. Даний текст охоплює все пророче вчення про істинну релігію, стверджуючи, що істинна релігія — це життя, сповнене справедливості, милосердя й тісних взаємовідносин з Богом. Справедливість виявляється у вчинках людей, коли вони проваджені Божим Духом. Вона включає в себе чесність і рівність для всіх, особливо для слабких, безпомічних, експлуатованих іншими людьми. Добро — це добровільний, охочий вияв любові, вірності й відданості щодо ближніх. Ходіння з Богом означає відводити Йому перше місце і жити в згоді з Його волею. Чому формально виконувати букву Закону легше, аніж чинити правосуддя, любити милосердя і ходити сумирно з Богом?

Четвер

16 травня

У МОРСЬКУ ГЛИБОЧІНЬ Книга пророка Михея починається змалюванням судів, але завершується словами надії. Деякі люди сьогодні намагаються або виправдати свої гріхи, або заперечувати реальність Божих судів. Чинити так — значить потрапити в таку ж пастку, що й сучасники пророка Михея, які вважали, що Бог ніколи не пошле Свої суди на вибраний народ. Справедливість Бога — це інша сторона Його любові і турботи. Добра вістка, яка звучить зі сторінок книги пророка Михея, полягає в тому, що покарання не є останнім словом Бога. Божі дії у Святому Письмі послідовно йдуть від суду до прощення, від покарання — до благодаті, від страждання — до надії. Прочитайте Михея 7:18-20. Як у цих віршах розкривається Євангеліє? Яка надія міститься в них для всіх нас? Чому ми вкрай потребуємо її?

Заключні вірші книги пророка Михея виражають його хвалу, сповнену надії. Запитання: «Хто Бог інший, як Ти?» перегукується з іменем Михея, яке означає «Хто подібний до Господа?» Це запитання служить нагадуванням про унікальність Бога і стверджує істину про те, що немає нікого подібного до Нього. Чому? Тому що Він — Творець. Все інше — творіння. І, що найважливіше, наш Творець, Бог благодаті і прощення, пройшов через неймовірний досвід, аби спасти нас від неминучої загибелі. Він зробив це як для єврейської нації, так і для всіх нас. Сьогодні, проходячи через важкі обставини й болісні досвіди, ми можемо дивуватися й запитувати, чому Бог допускає це. Часом буває важко щось пояснити. Покладемо ж нашу надію тільки на Господа, Котрий обіцяє кинути наші гріхи в морську глибочінь. Пам’ятаючи про те, що звершив Бог у минулому, ми можемо з надією дивитися в майбутнє. Подумайте про своє життя. Чому ваша єдина надія полягає в обітниці про те, що Бог кине ваші гріхи «в морську глибочінь»?

П’ятниця

17 травня

ДЛЯ ПОДАЛЬШОГО ВИВЧЕННЯ: «Якби Єрусалим зрозумів це й оцінив послане йому з Небес світло, він став би квітучим містом, престолом народів, вільним і сильним могутністю Бога. Біля його воріт ніколи не стояли б озброєні воїни... Перед поглядом Божого Сина постала картина славної долі, яка могла б стати благословенням для Єрусалима, якби він прийняв свого Спасителя. Завдяки Ісусові місто могло б зцілитися від своєї страшної хвороби, звільнитися з рабства і стати наймогутнішою столицею світу... Єрусалим перетворився б на вінець слави усього світу» (Е. Уайт. Христос — надія світу, с. 577). Питання для обговорення: Якщо ви бажаєте краще зрозуміти в сучасному контексті переживання, яких зазнавали Божі пророки, почитайте книгу Еллен Уайт «Нариси життя». Що розповідає ця книга про важку працю і випробування Божих вірних вісників? Досить легко захопитися релігійними формами, традиціями й ритуалами, які самі по собі можуть бути хорошими. Однак що може статися, коли форми і ритуали стають самоціллю замість того, аби вказувати нам, що значить бути щирим послідовником Бога, Котрому ми поклоняємося, використовуючи ці форми? Поміркуйте над тим, що Бог-Творець прийняв на Себе наше людське тіло. Як написав один середньовічний богослов: «Зберігши все, Ким Він був, Христос прийняв на Себе те, ким Він не був», — тобто нашу людську природу. Подумайте, що ця дивовижна істина говорить нам про Божу любов до нас. Чому ця істина повинна наповнювати нас надією, подякою і хвалою незалежно від обставин?

18-24 травня

ПОКЛАДАЮЧИСЬ НА БОЖУ ДОБРОТУ (КНИГА ПРОРОКА АВАКУМА) Біблійні тексти для дослідження: Авак. 1:1­17; 2:2­4; Гал. 3:11; Євр. 11:1­13; Авак. 3; Филп. 4:11.

Пам’ятний вірш: «Бо пізнанням Господньої слави напов-нена буде земля, як море вода покриває» (Авак. 2:14). Провідна думка: Ми не завжди розуміємо, чому відбуваються трагедії, однак можемо довіряти Богові незалежно від обставин.

Після проповіді пастора про те, що Бог завжди присутній з нами під час життєвих переживань, до нього підійшла жінка та зі сльозами на очах запитала: «Пасторе, де був Бог того дня, коли помер мій єдиний син?» Прочитавши на її обличчі глибоке горе, пастор помовчав, а потім відповів: «Бог був там же, де Він був того дня, коли помер Його єдиний Син, щоб спасти нас від вічної смерті». Пророк Авакум, як і ми сьогодні, бачив несправедливість, насильство і зло. Навіть гірше того — здавалося, що Бог не реагує на це все, хоч закликає Авакума довіряти Його обітницям. Пророк не дожив до виконання цих Божих обітниць, та, незважаючи ні на що, навчився довіряти. Його книга починається зі зверненої до Бога скарги, а закінчується однією з найчудовіших пісень Біблії. Як і Авакум, ми повинні з вірою чекати, коли настане час і «пізнанням Господньої слави наповнена буде земля, як море вода покриває». Неділя

19 травня

ЗБЕНТЕЖЕНИЙ ПРОРОК Прочитайте Авак. 1. Про що пророк запитує Бога? Хоч його ситуація, звичайно, відрізнялася від наших сьогоднішніх обставин, проте як часто ми також ставимо подібні запитання?

Авакум унікальний серед пророків, оскільки не говорив до народу від Імені Бога, натомість говорив Богові про народ. Пророк палко прагне зрозуміти Божі наміри і, дивуючись, запитує: «Доки, Господи?» У Біблії це запитання зазвичай передає плач і стогін людини (Псал. 13:2; Єрем. 12:4). Воно відображає кризову ситуацію, з якої людина шукає вихід. Криза, з якої Авакум шукає вихід, була викликана насильством, яке захлиснуло суспільство. Оригінальне єврейське слово хамас (насильство) шість разів зустрічається в книзі пророка Авакума. Цей термін означає заподіяння як фізичних, так і моральних ран (Бут. 6:11). Будучи пророком, Авакум знає, як Бог любить справедливість і ненавидить утиск, тому він бажає знати, чому Бог не зупинить несправедливість. Усюди він зауважує насильство і беззаконня, здається, що нечестиві подолали праведників. Сильні топчуть справедливість — так було за часів Амоса (Амоса 2:6­8), так часто буває і сьогодні. Відповідь Бога відкриває Його майбутні плани. Господь використає вавилонську армію, щоб покарати народ. Це повідомлення дивує пророка. Він не сподівався, що для покарання Юди Бог скористається такою безжалісною армією. У вірші 8 вавилонська кіннота порівнюється з пантерою, вовком та орлом — трьома хижаками, чиї швидкість і сила позбавляють життя наздогнану жертву. Безжалісна зарозумілість Вавилону не визнає жодної відповідальності, не шукає розкаяння, не пропонує відшкодування. Вона руйнує самі основи створеного життя. Авакумові сказано, що вавилонська армія буде використана як жезл гніву Мого [Божого] (див. Ісаї 10:5). Покарання прийде під час життя Авакума (Авак. 1:5). Уся ця ситуація викликає ще більше запитань щодо Божественної справедливості. Як ми можемо навчитися покладатися на доброту і справедливість Бога, коли світ переповнюють аморальність і несправедливість? У чому наше єдине сховище?

Понеділок

20 травня

ЖИТИ ВІРОЮ Божа відповідь на запитання Авакума, записана в Авак. 1:2­4, викликає ще складніше запитання: чи може праведний Бог використовувати нечестивих для покарання людей, більш праведних за них самих? Запитання Авакума, записане в 17­му вірші, стосується Божественної справедливості. Авакум був спантеличений не тільки деградацією власного народу, а й неминучістю факту, що його співвітчизників судитиме інший, гірший народ. Пророк добре знав про гріхи Юди, але за будь­якими критеріями його народ, особливо праведні люди, не були такими безбожними, як язичники­вавилоняни. Прочитайте Авак. 2:2-4. Яку надію містять тексти?

Тексти Авак. 2:2­4 — один з найважливіших біблійних уривків. Вірш 4 особливим чином передає зміст Євангелія. Можна сказати, що головна думка цього вірша послужила основою для початку протестантської реформації. Через віру в Ісуса Христа ми отримуємо Божу праведність; нам зараховується праведність Самого Бога. Його праведність стає нашою. Так відбувається оправдання вірою. Четвертий вірш — це стислий виклад шляху спасіння та біблійного вчення про оправдання вірою. Як письменники Нового Завіту використовували цей вірш? Римл. 1:17; Гал. 3:11; Євр. 10:38.

Серед усього сум’яття і запитань про зло, справедливість і спасіння текст Авак. 2:4 зображує разючий контраст між праведними і «надутими». Поведінка кожної з груп визначає її долю: горді попадають, а праведні житимуть вірою. Єврейське слово, перекладене як віра (емуна), має значення: вірність, постійність, надійність. Хоч людина, котра живе вірою, не спасається своїми ділами, її діла свідчать про те, що вона живе вірою. Їі віра виявляється в ділах, і такій людині обіцяне вічне життя. Вівторок

21 травня

БО НАПОВНЕНА БУДЕ ЗЕМЛЯ (Авак. 2)

Божа відповідь на запитання Авакума (Авак. 1:17) записана в другому розділі і продовжується у формі пісні, що висміює гордого гнобителя. Щонайменше п’ять висловів про горе (Авак. 2:6, 9, 12, 15, 19) підтверджують думку про те, що доля Вавилону вирішена. Покарання ворога відповідатиме принципові «око за око, зуб за зуб». Те, що нечестиві роблять зі своїми жертвами, врешті­решт спіткає їх самих. Вони пожнуть те, що посіяли, тому що Бог осміяний бути не може гордими людьми (Гал. 6:7). На відміну від гнобителів, котрих наприкінці судитиме Бог, праведним обіцяне вічне життя в Христі, незважаючи на те, що відбувається з ними в цьому житті. Описуючи вірний останок останнього часу, книга Об’явлення використовує вислів «терпіння святих» (Об’явл. 14:12). Справді, праведники терпляче чекають Божественного втручання, навіть якщо воно настане тільки при Другому приході. Прочитайте Євр. 11:1-13. Як ці вірші допомагають нам у нашій боротьбі сьогодні, коли нас хвилюють такі ж запитання, що й Авакума?

Остаточна відповідь Бога на запитання Авакума — це підтвердження Його незмінної присутності. Уповати на присутність Бога й довіряти Його судові всупереч жорстокій реальності — такою є вістка як книги пророка Авакума, так і всього біблійного об’явлення. Пророча віра — це довіра Господу й уповання на Його незмінний характер. «Віра, яка зміцнювала Авакума і всіх святих у ті дні важкого випробування, і нині підтримує Божий народ. У найпохмуріші хвилини життя, за найнебезпечніших обставин християнин може всім серцем звертатися до Джерела світла і сили. Через віру в Бога його надія і мужність з дня на день відновлятимуться» (Е. Уайт. Пророки і царі, с. 386, 387). Середа

22 травня

ПАМ’ЯТАЮЧИ БОЖУ СЛАВУ Прочитайте Авак. 3. Що робить Авакум і чому це так важливо, особливо враховуючи складні обставини і непрості запитання, з якими він стикається?

Авакум висловлює своє прийняття Божих шляхів у молитві для співу (Авак. 3:19). Усвідомлюючи Божу силу, він просить Господа згадати про Його милості, коли почнуть звершуватися суди. Пророк з благоговінням згадує

про великі Божі діла, звершені в минулому, і молиться, аби Він і тепер явив Своє спасіння. Авакум ніби стоїть на межі епох. Свій погляд він спрямовує і в минуле, на події Виходу, і в майбутнє — на день Господній. Він бажає, щоб Бог явив Свою силу в цій ситуації. Гімн з третього розділу поетично розповідає, як Бог звільнив Ізраїль з єгипетського рабства. Події Виходу є прообразом великого Судного дня. Праведники не повинні непокоїтися про Господній день, натомість мають чекати, твердо триматися своєї надії та тішитися цією надією. Цей гімн оспівує силу, славу й величні діяння Бога. Господь постає як Владика всієї землі. Об’явлення Його слави порівнюється із сяйвом сонячного світла (Авак. 3:4). Бог судить жорстокі народи, але водночас несе спасіння Своєму народові на «спасенних Своїх колісницях» (Авак. 3:8). Зовні сила Бога не завжди видима, але людина віри знає: що б не сталося, Він завжди поруч. Авакум закликає нас із надією чекати на Господнє спасіння, коли Він встановить на землі Свою праведність і наповнить світ Своєю славою. Оспівуючи славу Господа, діти Божі надихають одне одного (Ефес. 5:19, 20; Колос. 3:16) роздумувати над Божими діяннями в минулому й очікувати славного майбутнього. Авакум служить прикладом того, як людина може залишатися непохитною, споглядаючи Бога очима віри. Згадайте, як Бог керував вашим життям у минулому. Як це допомагає вам більше довіряти Йому й уповати на Його доброту, незалежно від того, що готує вам майбутнє? Чому важливо завжди дивитися на славне вічне майбутнє, яке чекає нас?

Четвер

23 травня

БОГ — НАША СИЛА «Коли б фіґове дерево не зацвіло, і не було б урожаю в виноградниках, обманило зайняття оливкою, а поле їжі не вродило б, позникала отара з кошари і не стало б в оборах худоби, — то я Господом тішитись буду й тоді, радітиму Богом спасіння свого! Бог Господь — моя сила, і чинить Він ноги мої, як у лані, і водить мене по висотах!» (Авак. 3:17-19). Яку позиція займає пророк? Як нам навчитися так само ставитися до проблем? Див. Филп. 4:11.

Заключні слова книги пророка Авакума (Авак. 3:16­19) відображають його відгук на об’явлення сили і доброти Бога. Свіжий погляд на спасенні Божі дії додає Авакумові мужності в той час, як він очікує нападу ворога. Чекаючи Божественного суду над своїм народом, він у глибині душі відчував страх. Адже вторгнення ворога може призвести до спустошення землі, знищення плодів фігових та оливкових дерев (які так високо цінуються в Палестині) разом з такими ж необхідними виноградниками, злаками, а також дрібною і великою рогатою худобою. Але віра пророка залишається непохитною, бо він споглядає живого Господа. Спираючись на досвіди минулого, Авакум упевнений в абсолютній вірності Бога. Тому він довірив себе Божественним намірам (Авак. 3:16­19). Незважаючи на всі несприятливі обставини, пророк сповнений рішучості покласти свою надію на Господа та Його доброту, якою б безнадійною не здавалася ситуація. Авакум з вірністю очікує спасіння, хоч і не бачить жодних його ознак. За допомогою діалогу, докорів та гімну хвали цей пророк навчив вірних усіх віків розвивати в собі більш глибоку, живу віру в Спасителя. Особистим прикладом він надихає праведних розмовляти з Богом, перевіряти свою вірність Йому у важкі часи, покладати надію на Господа і славити Його. Свою книгу Авакум завершує чудово висловленою позицією віри: незважаючи на життєві труднощі, людина може знайти радість і силу в Богові. Вістка, що лежить в основі його книги, вказує на необхідність терпляче чекати Божого спасіння під час пригноблення, якому не видно кінця (див. Пл. Єрем. 3:26). Тема очікування Господа домінує в книзі Авакума. Наскільки ж актуальною ця тема має бути для нас, адвентистів сьомого дня, адже сама назва нашої Церкви відображає віру в Прихід Ісуса! П’ятниця

24 травня

ДЛЯ ПОДАЛЬШОГО ВИВЧЕННЯ: Прочитайте наведені нижче цитати й обговоріть, як вони допомагають нам краще розуміти вістки пророка Авакума. «На запитання Авакума є відповідь. Вона виражена не в словах, а в подіях. Божа відповідь прийде, прийде неод­мінно; «Якщо б протягнулось, чекай ти його». Справді, важко витримати цей час, праведника жахає те, що він бачить. На це дано чудову відповідь: «А праведний житиме вірою своєю». Саме це є відповіддю, але знову ж — вона дана не в термінах мислення, а в термінах буття. Пророча віра — це довіра до Того, у присутності Котрого спокій — це форма розуміння» (Abraham J. Heschel. The Prophets, с. 143).

«Ми маємо плекати і розвивати віру, про яку свідчили пророки й апостоли, — віру, котра покладається на обіт­ниці Бога і чекає визволення визначеного Ним часу й накресленим Його Провидінням шляхом. Найвірніше пророче слово остаточно виконається в час славного Приходу нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа — Царя царів і Пана панів. Чекання може видаватися надто довгим; душа може бути пригніченою і розчарованою; чимало з наших довірених друзів можуть упасти на земній дорозі, але разом з пророком, який намагався підбадьорити Юду в час небувалого відступництва, давайте впевнено скажемо: Господь у своїм храмі святім, — мовчи перед Ним, уся земле! (Авак. 2:20)» (Е. Уайт. Пророки і царі, с. 387, 388). Питання для обговорення: Підведіть підсумок діалогу Авакума з Богом. У чому полягала основна скарга пророка? Як він відреагував на Божу відповідь? Чи може бути так, що в Божих очах чесні запитання і навіть сумніви є більш прийнятною релігійною позицією, ніж поверхова віра? Обґрунтуйте вашу відповідь. Минулі покоління адвентистів сьомого дня вірили, що Христос повернеться в їхній час і вони зможуть побачити остаточне виконання цих чудових обіт-ниць. Як наше покоління може навчитися зберігати віру, очікуючи Його повернення?

25-31 травня

ДЕНЬ ГОСПОДНІЙ (КНИГА ПРОРОКА СОФОНІЇ) Біблійні тексти для дослідження: Соф. 1:14­18; Йоіла 2:1­11; Соф. 2:1­3; Ісаї 11:4; Соф. 3:1­5; Ісаї 62:5; Наума 1­3.

Пам’ятний вірш: «Господь буде грізний проти них, бо Він знищить всіх богів землі, і вклонятися будуть Йому кожен з місця свого, усі острови тих народів» (Соф. 2:11). Провідна думка: Суд гряде, але благодать і милість ще доступні всім, хто щиро прагне їх.

Якби книги пророків були розташовані в хронологічному порядку, то книга пророка Софонії знаходилася б між книгами Ісаї та Єремії. Під час правління Манасії, найбільш безбожного царя Юдеї, проповідь Софонії була підтримкою для Єремії, а пізніше вони працювали разом, бажаючи запалити в народі іскру відродження під час царювання Йосії, онука Манасії. Проповідь Софонії засуджувала кричущу зіпсованість юдейського суспільства. Він указував на потребу в розкаянні, ґрунтуючись на факті, що Божа любов усе ще закликає людей до вірності і покори. Його вістка мала подвійний характер: загроза неминучого загального суду, який спіткає навіть Божий народ, і разом з тим обіт­ниця про те, що врятовані з усіх народів приєднаються до останку Ізраїлю, служачи Богові й отримуючи Його благословення. Тема цього тижня підкреслює, що вістка Софонії залишається актуальною для тих, хто проголошує Божу вістку надії грішному світові. Неділя

26 травня

ДЕНЬ ТЕМРЯВИ Центральна вістка книги пророка Софонії — «близький день Господній» (Соф. 1:7). У розумінні біблійних пророків день Господній — це особливий період часу, коли Бог втручається в справи людей, аби рятувати й судити. Більшість людей у стародавньому Ізраїлі вірили, що цього дня Господь врятує і піднесе Ізраїль, у той час як ворожі народи загинуть навіки. На превеликий подив слухачів пророк оголосив, що день Господній буде днем загибелі навіть для народу Божого (Соф. 1:1­5), бо вони грішать проти Нього (Соф. 1:17). Порівняйте Соф. 1:14-18 з Йоіла 2:1-11 і Амоса 5:18-20. Яку загальну картину Господнього дня змальовують ці тексти?

Софонія порівнює майбутній суд зі знищенням будь­якого життя за днів великого потопу (Бут. 6­8). «Каталог смерті» в Соф. 1:2, 3 укладений ніби у зворотному порядку щодо первісного Божого творіння: люди, тварини, птахи і мешканці моря (порівняйте з Бут. 1:20­27). Пророк застерігає людей про те, що вони не зможуть уникнути цього суду (Соф. 1:18). Ані срібло, ані золото не зможуть захистити їх від Господнього гніву. Самовдоволені жителі Єрусалима вважали, що «Господь не вчинить добра, і лиха не зробить» (Соф. 1:12). Вони просто не очікували, що Бог буде діяти. Однак Божественні суди відкривають, наскільки активно Бог діє заради майбутнього Свого вірного народу. Софонія ясно показує, що Божий суд не тільки карає, а й виправляє. Господь дає обітницю про захист тих, хто шукатиме Його (Соф. 2:3). День Господній — це більше, ніж кінець світу. Це початок встановлення Божого правління, яке триватиме вічно. Прочитайте Соф. 1:18. Яким чином навіть тепер ми переконуємося в істинності викладеного тут принципу? Які життєві ситуації показують, що часом усі гроші світу не можуть врятувати людину?

Понеділок

27 травня

ПОКІРНІ ЗЕМЛІ У Соф. 2:1­3 пророк закликає до покаяння. Хоч загибель неминуча, залишається час, щоб сховатися від цього лиха, але тільки якщо народ покається. Нечестиві, які не бажають каятися, будуть знищені в день суду,

як полова. У Псал. 1:4 нечестиві також порівнюються з половою, порохом (тут вжито те саме єврейське слово, що й у Соф. 2:2, яке означає полова. — Прим. богослова), яку несе вітер. «Шукайте Господа» — цими словами Софонія підбадьорює тих, хто покірно ходить перед Богом, твердо тримаючись своєї віри. Пророк навчає, що шукати Господа — те саме, що шукати праведності і смирення. Без покаяння неможливо уникнути майбутнього суду. Софонія називає покаянних людей «покірними землі» (Соф. 2:3). Як наведені нижче тексти проливають світло на цей вислів, котрий також перекладається як «убогі з землі»? Матв. 5:3; Псал. 76:10; Ісаї 61:1; Амоса 8:4.

Покірні — це люди, які залишилися вірними Богові, які керовані і навчені Ним. Псалмист каже: «Господь доб­рий та праведний, тому грішних навчає в дорозі, — Він провадить покірних у правді, і лагідних навчає дороги Своєї!» (Псал. 25:8, 9). Покірні покликані готуватися до майбутнього суду, шукаючи Бога, праведності і смирення. Можливість виживання для покірних вірних людей висловлена словами «може, будете». Спасіння залежить винятково від Божественної милості, а милість ніколи не можна сприймати, як щось само собою зрозуміле. Перед обличчям нової загибелі милосердний Бог дає надію на майбутнє. Господь пообіцяв укриття всім, хто надію на Нього покладає (Йоіла 4:16; Наума 1:7). Таке уповання виключає самовпевненість, обман і неправду. «Ніхто не є, на перший погляд, більш безпорадним, а насправді більш непереможним, ніж душа, котра усвідомлює свою нікчемність і повністю покладається на заслуги Спасителя. Через молитву, вивчення Його слова, віру в Його постійну присутність найслабші з людських істот можуть жити в єднанні з живим Христом, а Він підтримуватиме їх, ніколи не відпускаючи зі Своєї руки» (Е. Уайт. Служіння зцілення, с.

182). Які досвіди ви пережили, покладаючись на ці дивовижні обітниці? Як ви можете навчитися таких тісних взаємо-відносин з Господом?

Вівторок

28 травня

ОПОГАНЕНЕ МІСТО Китайське прислів’я говорить, що найтемніше місце в кімнаті знаходиться прямо під свічкою. Це прислів’я можна застосувати і до морального стану Єрусалима за часів Софонії. Пророк щойно проголосив вістку про Божественні суди над сусідніми з Юдеєю країнами (див. Соф. 2), такими як земля филистимлян на заході, Моав і Аммон на сході, Куш на півдні й Ассирія на сході. Але на цьому Софонія не зупиняється. Він продовжує викривати гріхи тих, хто мешкає в Божому місті, у самому Єрусалимі. Прочитайте Соф. 3:1-5. Хто тут засуджується і чому? Запитайте себе, як міг Божий народ, якому було дано стільки світла й істини, настільки деградувати? Як ми можемо убезпечити себе від подібного?

Софонію хвилює доля юдейської столиці. Він докоряє її вождів за моральну деградацію міста. Порочність стала безпосереднім результатом того, що вожді не виконували покладені на них обов’язки (порівняйте з Єрем.

18:18; Єзек. 22:23­30). Керований можновладцями продажний суд порівнюється з ревінням лева, а судді названі вечірніми вовками. Храм оцінюється не краще, бо священики не навчають Слова Божого, а пророки не кажуть істину. «Під час царювання Йосії Господь через Софонію також застерігав про наслідки безупинного відступництва, звертаючи погляд правдивої Церкви на славне майбутнє. Його пророцтва щодо прийдешнього суду над Юдею однаковою мірою стосуються покарань, які мають спіткати нерозкаяний світ під час Другого приходу Христа» (Е. Уайт. Пророки і царі, с. 389). Озирніться навкруги. Яким би привабливим не здавався цей світ, він приречений на остаточне зруйнування. Людині навіть не обов’язково вірити Біблії, аби побачити, як легко це руйнування може статися. Чому Господь є нашою єдиною надією? Як ми можемо навчитися більше довіряти Йому і не покладатися на марноту й порожнечу цього світу?

Середа

29 травня

НАЙБІЛЬША РАДІСТЬ БОГА «Господь, Бог твій, серед тебе, — Велет спасе! Він у радості буде втішатись тобою, обновить любов Свою, зі співом втішатися буде тобою!» (Соф. 3:17). У заключній частині своєї книги (Соф. 3:9­20) Софонія переходить від теми гніву до теми відновлення. Після суду ми підходимо до остаточних цілей Бога. Отримавши належні уроки, народи разом кликатимуть до Господа і служитимуть Йому від усього серця. Людські уста будуть очищені, щоб усі могли поклонятися Господу

і славити Його своїм служінням. Нечисленний, але покірний вірний останок вціліє в Юдеї та займе місце гордих вождів. Але найголовніше те, що Бог буде пробувати зі Своїм народом і виправить усі помилки минулого. Їм уже не потрібно буде жити в страху, тому що Господь перебуватиме серед них. Він буде їхнім Спасителем. «Пастися будуть вони та вилежуватись, і не буде такого, хто б їх настрашив» (Соф. 3:13). Такі благословення викличуть у народі велику втіху Господом, але пророк проголошує, що Сам Бог у радості втішатиметься ними. Його любов і радість будуть настільки великі, що Він зі співом втішатиметься ними. Як пророк Ісая описав радість Бога за Свій викуплений народ? Ісаї 62:5; 65:19.

Великий Цар, Божественний Воїн захистить і виправдає Свій народ. Він подарує йому всі переваги Своєї перемоги, яку здобув на хресті. Він піднесе покірних, оберне їхнє приниження на пошану, страждання — на благословення, відчуження — на Свою особисту присутність. Стражденні і гнані за правду будуть піднесені — ця тема міститься в серці вістки, проголошеної Ісусом Христом. Разом з такими жахливими застереженнями Господь запропонував Своєму народові надію. Як ми, адвентисти сьомого дня, котрі віримо в обітницю про Другий прихід, можемо з дня на день жити цією надією? Як ми можемо навчитися зберігати надію живою, особ-ливо у важкі часи, коли світ не може запропонувати нам нічого, крім скорботи?

Четвер

30 травня

БОЖА ВІДПОВІДЬ НА НЕСПРАВЕДЛИВІСТЬ Прочитайте Наума 1-3. Які вірші особливим чином розкривають характер Бога? Як ми можемо застосувати вістки цієї книги до подій останнього часу?

Пророцтво Наума — це Боже Слово, спрямоване проти царств цього світу, представлених Ніневією. Дивлячись на тогочасний світ, пророк бачив Божу руку, спрямовану проти Ассирійської імперії. Він оголосив, що її столиця Ніневія скоро впаде, щоб ніколи вже не піднятися. Наум говорив з абсолютною впевненістю, бо знав Божий характер і, володіючи даром пророцтва (Наум. 1:1), бачив, що має статися. Господь не залишить винних непокараними (Наума 1:3; Вих. 34:6, 7). Ассирійці спустошили безліч народів, їхня жадоба влади була ненаситна, а жорстокість відома всім. Як Божа «бритва» (Ісаї 7:20), вони з великою охотою «обривали» своїх сусідів. Але прийшов час бритві зламатися. Знаряддя Божого суду не звільняються від осуду. Ніневії більше не існує, а пророче свідчення продовжує жити. Воно нагадує: хоч нам здається, що Боже правосуддя затримується, врешті­решт ніщо не зможе його зупинити. Як ми читали в 6­му уроці, задовго до служіння пророка Наума ніневітяни почули проповідь Йони, покаялися і Бог помилував їхнє місто. Однак це покаяння тривало недовго; люди повернулися на свої старі шляхи. Багато країн, котрі страждали під їхнім ярмом, з великою радістю зустріли вістку про падіння Ніневії. Вісник приніс добру звістку (Ісаї 52:7) про те, що сила Ассирії розтрощена разом з її богами. Народ Божий знову може здійснювати поклоніння в мирний час (Наума 2:1). Милість Господа перевершує Його гнів. Він захищає тих, хто очікує повноти Його доброти. Наум навчає: Бог піклується про тих, хто надіється на Нього, а ворогів Його «злива навальна… зажене у темноту» (Наума 1:8). За всім цим стоїть Бог, бо Він визначив, що для Ніневії настане судний день. Пророк показує могутню Божу силу. Усе творіння тремтить перед Ним. Він не буде терпіти гріх вічно. Але водночас Він є Спасителем тих, хто надію на Нього покладає. Тут немає нейтральної території. Ми або на одній стороні, або на іншій. «Хто не зі Мною, — сказав Ісус, — той проти Мене» (Матв. 12:30). П’ятниця

31 травня

ДЛЯ ПОДАЛЬШОГО ВИВЧЕННЯ: «З безпомилковою точністю Безмежний Бог веде рахунок діянням народів. Доки Він у Своїй милості закликає до покаяння, цей рахунок залишається відкритим, але коли цифри досягають певної, встановленої Богом риски, тоді милість поступається місцем Його гніву. Рахунок закривається. Божественне терпіння закінчується. Милість більше не благає людей» (Е. Уайт. Пророки і царі, с. 364). «У присутності безгрішних світів і небесного Всесвіту світ повинен буде дати звіт перед Суддею всієї землі — перед Тим, Кого вони засудили і розіп’яли. Це великий день Божої помсти. Христос уже не стоїть перед судилищем Пилата. Пилат, Ірод та всі, хто висміював, бичував, відкидав і розпинав Його, зрозуміють, що

значить відчути гнів Агнця. Їхні діла постануть перед ними в справжньому світлі» (Е. Уайт. Свідчення для проповідників, с. 132). Питання для обговорення: Деякі люди за часів пророка Софонії скоювали жахливі вчинки як проти Бога, так і проти своїх ближніх, а інші ставилися до цих злодіянь позитивно. Який із цих двох шляхів, на вашу думку, є більш гріховним в очах Бога? Аргументуйте свою відповідь. Поверніться до заключного запитання уроку за понеділок, де наводяться такі слова: «Ніхто не є, на перший погляд, більш безпорадним, а насправді більш непереможним, ніж душа, котра усвідомлює свою нікчемність і повністю покладається на заслуги Спасителя». Що значить повністю покладатися на заслуги Спасителя? Як ці слова розкривають нам велику істину про спасіння тільки через віру в Христа і чому ця істина лежить в основі нашого вірування? Якщо ми не покладаємося на Його заслуги, тоді на чиї заслуги можемо покластися? Чому так легко, особливо для багатих людей, забути про повну залежність від Бога, Котрий дає нам усе, що ми маємо? Як ми можемо убезпечити себе від цієї фатальної омани? Поміркуйте над ідеєю про те, що Господь тішиться Своїм народом. Ми схильні думати, що це ми співаємо про Бога, радіємо Ним і Його благодіяннями для нас. Що означає, що Бог зі співом втішатися буде нами? Як це можливо, враховуючи наш жалюгідний стан?

1-7 червня

ГОЛОВНЕ — НА ПЕРШЕ МІСЦЕ! (КНИГА ПРОРОКА ОГІЯ) Біблійні тексти для дослідження: Огія 1; Івана 2:19; Ездри 3:1­6; Матв. 1:23; 12:6; Огія 2; Луки 24:13­27.

Пам’ятний вірш: «Моє срібло й Моє золото, говорить Господь Саваот» (Огія 2:8). Провідна думка: Вістка Огія проста: якими є наші пріоритети і чому так важливо правильно їх розставити?

Книга пророка Огія — одна з найкоротших книг Біблії. Вона була написана в критичний для Юдеї період. Полонені повернулися з Вавилону майже 20 років тому, але вони наче забули причину свого повернення. Вони залишили Божий храм у руїнах та віддали всю свою енергію будівництву власних будинків. Пророк спонукував людей, котрі повернулися з полону, уважно обміркувати їхню ситуацію. Його вістка була простою і логічною. Люди важко працювали, але заробляли мало. Це відбувалося через те, що вони переплутали пріоритети. У всіх своїх справах їм слід було відвести перше місце Богові. Як сказав Сам Ісус: «Шукайте перш за все Царства Божого і Його праведності, а це все вам додасться» (Матв. 6:33). Сьогодні нас також легко захоплює боротьба за існування і ми забуваємо, якими мають бути наші пріоритети. Звичайно ж, головним у нашому житті повинно бути виконання волі Господа.

Неділя

2 червня

БАГАТО СІЄТЕ, ТА ЗБИРАЄТЕ МАЛО Прочитайте Огія. 1:1-11. Що відбувалося з народом і чому це мало місце? Як цей же принцип може спрацювати в нашому житті сьогодні? Як ми можемо стати винними в тому самому, що і юдеї за днів Огія?

«Більше року храм залишався в запустінні і був майже забутий. Народ проживав у своїх оселях, намагаючись досягти матеріального добробуту, однак їхнє становище було вкрай жалюгідним. Вони багато працювали, але даремно. Навіть здавалося, що сама природа повстала проти них. Через таке занедбання відбудови храму Господь послав на них спустошливу засуху. На знак Своєї милості Бог дарував їм плоди полів і садів, хліб, вино й оливу, але через егоїстичне використання цих щедрих дарів благословення були знову забрані від них» (Е. Уайт. Пророки і царі, с. 573 ). Огій указував людям на ситуацію, в якій вони опинилися. Марність праці була прокляттям, яке спіткало їх через порушення Божого заповіту (Левит 26:16, 20). Поки люди не звернуть уваги на це питання, вони не матимуть успіху. Огій уболівав за Божий храм і хотів, щоб народ якомога швидше завершив його відновлення. Його активність разюче відрізнялася від самозаспокоєності тих, котрі не дбали про храм так, як про свій комфорт і добробут. У той час як Огій дуже переживав за храм, люди переважно дбали про власні будинки. Господь використав Огія, щоб сколихнути серця людей і звернути їхню увагу на Божу справу. Неможливо було шанувати Бога належним чином, доки Його дім лежав у руїнах. Храм в Єрусалимі символізував присутність Бога серед грішного людства. Це було видиме нагадування всьому світові про те, що Владика Господь — Бог неба і землі. Як діти Ізраїлю могли свідчити про істинного Бога, якщо сам символ цього Бога (див. Івана 2:19; Матв. 26:61) і всього Плану спасіння лежав у руїнах? Їхнє ставлення до храму розкривало більш глибоку духовну проблему — вони забули про місію, покладену на них як на останок народу Божого. Чи зауважуєте ви в цьому якесь застереження для нас?

Понеділок

3 червня

НАЙБІЛЬША БОЖА ОБІТНИЦЯ Прочитайте Огія 1:12-14. Зверніть увагу на усвідомлення єдності мети. Чому всім необхідно було робити саме те, до чого вони були покликані?

Цього разу керівники й останок народу негайно послухалися слів пророка. Вони все приготували, зібрали матеріали і через три тижні поновили роботи в храмі. За тиждень спорудили жертовник і відновили служіння жертвоприношень (Ездри 3:1­6). Менш ніж через п’ять років храм був завершений. Хоч Боже Царство не можна ототожнювати з будь­якою будівлею, книга пророка Огія нагадує нам про те, що Бог часом використовує матеріальні речі, такі як будівлі, для духовних цілей. Якби успіх пророка вимірювався негайною згодою з його вісткою, тоді Огій був би одним з найуспішніших пророків. Його проповідь спонукала людей діяти. Протягом короткого часу робота над храмом відновилася, і Божий пророк запевнив людей, що Господь допоможе їм. У текстах Огія 1:12­14 розповідається про відгук начальників і народу на вістку пророка. Усі послухалися Господа, оскільки усвідомили, що Він послав Огія. «І боявся народ лиця Господнього» (вірш 12), і виявив це у своєму служінні, приділяючи Йому належну увагу. Тепер Огій міг передати нове слово від Господа: «Я з вами!» (вірш 13). Як тільки народ вирішив підкоритися Господу, вістка осуду змінилася словами підбадьорення. Запевнення про Божу присутність містило в собі обіт­ницю всіх інших благословень. Обіцянка «Я з вами!» коріниться в обітницях заповіту, які Бог проголосив за часів патріархів і Мойсея (Бут. 26:3; Вих. 3:12; Чис.

14:9). Звичайно, найбільшим проявом перебування Бога «з нами» є Сам Ісус (див. Ісаї 7:14; Матв. 1:23; 28:20). Поміркуйте над тим, що Ісус, Творець і Вседержитель Всесвіту, жив серед нас. Що це говорить нам про нашу значущість у Всесвіті, який настільки великий, що ми легко можемо вважати себе просто порошинками? Поділіться вашими відповідями на уроці в суботу.

Вівторок

4 червня

НЕ БІЙТЕСЯ! Тексти Огія 2:1­5 відображають велике відродження серед Божого народу. Приблизно через місяць після початку робіт з відбудови храму Бог послав через пророка Огія вістку підбадьорення для останку, котрий, не маючи достатніх ресурсів, вирішив відновлювати дім Божий, як було наказано пророком. Огій запитував старців, наскільки цей храм відрізняється від того, яким був до полону. Звичайно, відбудований храм значно поступався колишньому. Люди могли розчаруватися, оскільки не мали можливості повторити пишність Соломонового храму, який колись стояв на цьому місці. Пророк переконував народ підбадьоритися і про­довжувати працювати, бо з ними перебував Божий Дух. Він закликав усіх членів останку бути сильними, старанно працювати, адже серед них присутній Всемогутній Бог. Слова Огія, звернені до начальників: «Зміцнися... не бійтеся!», звучать, як слова Господа до Ісуса Навина після смерті Мойсея (І. Нав. 1:9). Чим меншими були ресурси Ізраїлю, тим більше вони потребували віри в Бога. Пророк проголосив, що слава останнього храму перевершить славу першого. Це пророцтво збулося, бо прийшов Той, Хто був більшим за храм (див. Матв. 12:6). Присутність Духа підтверджувала безперервність Божого царства в Ізраїлі. Дух Божий, Котрий керував Мойсеєм і старійшинами, Котрий посилав пророків з натхненними вістями, перебував серед останку народу. Побожний відгук вождів і народу свідчив про те, що відбулася духовна реформа. Присутність Духа відроджувала їх, зближувала з Богом і гарантувала рясні благословення. Пророк надихав народ працювати, щоб могли виконатися Божественні обітниці. Огій проголошував Боже Слово народові, котрий переживав труднощі життя й розчарування через несправджені надії. Він звертав їхню увагу на Бога, Який завжди вірний і розраховує, що люди стануть відповідальними громадянами Його царства, будуть невтомно робити добро, через що знайдуть справжній зміст і мету свого життя. Яким чином не тільки віра в Бога, а й бажання коритися Йому надають значення нашому життю?

Середа

5 червня

БАЖАНИЙ УСІМА НАРОДАМИ (за перекладом П. Куліша)

Прочитайте Огія 2:6-9. Яка обітниця міститься в цих текстах і як ми повинні розуміти її виконання?

Через Огія Бог повідомив про велике потрясіння народів у день Господній, коли храм наповниться Божественною присутністю. Пророк закликав своїх сучасників дивитися далі теперішніх негараздів і бідності, споглядаючи майбутню славу Божого Царства, на яку вказував храм. Прагнення зробити єрусалимський храм чудовою спорудою ґрунтувалося на бажанні зробити його гідним Божественної присутності. Але, відповідно до цього тексту, Господь був готовий перебувати в менш славному домі і згодом принести йому славу. Людям не потрібно було надмірно турбуватися про те, як фінансувати відбудову храму. Усі скарби належать Богові, Який пообіцяв перебувати в цьому новому храмі. Господь Сам забезпечить пишність храму. «У той час як народ завзято працював, прагнучи відродити Божу благодать у серці й житті, Бог через Аггея і Захарію посилав їм вістку за вісткою. Він запевняв, що їхня віра буде щедро винагороджена і Боже Слово про майбутню славу храму, стіни якого вони зводили, не виявиться даремним. Коли ж сповниться повнота часу, у цьому храмі стоятиме Бажаний усіма народами — Учитель і Спаситель людства» (Е. Уайт. Пророки і царі, с.

577). Бог обіцяв, що слава цього храму буде більшою від слави попереднього. Це буде інший тип слави, бо новий храм буде ушанований присутністю Ісуса в тілі. Справді присутність Христа зробила славу нового храму більшою за славу Соломонового храму. Прочитайте Євр. 8:1-5. Якою б не була слава земного храму, ми ніколи не повинні забувати, що це була лише тінь, символ Плану спасіння. Подумайте про те, що нині заради нас Ісус здійснює служіння у «святині та істинного намету, який поставив Господь, а не людина». Як нам навчитися більше цінувати важливість Святині в Плані спасіння?

Четвер

6 червня

ГОСПОДНЯ ПЕЧАТКА «Того дня, — говорить Господь Саваот, — візьму Я тебе, Зоровавелю, сину Шеалтіїлів, Мій рабе, — говорить Господь, — і покладу тебе, немов ту печатку, бо Я тебе вибрав, говорить Господь Саваот» (Огія 2:23). Заключна вістка від Господа була дана Огію як допов­нення того ж дня, що й попередня (див. Огія 2:22, 23). Господь застерігав про прийдешнє зруйнування царств та знищення народів у день Божого суду. Але в той же день, говорить пророк, Раб Господній завершить призначену Богом справу спасіння. Це, як ми розуміємо, буде повністю й остаточно виконано тільки при Другому приході і після нього. Політичний лідер народу асоціюється тут зі славним царюванням ізраїльського царя Давида, чиїм нащадком він був. Зоровавель був онуком царя Єхонії і законним спадкоємцем престолу Давида після вавилонського полону. Він керував Юдеєю при перському царі Дарії Великому і був головною постаттю під час відбудови єрусалимського храму. Ісус, син Єгосадаків, був первосвящеником, який також допомагав у відбудові храму. Пророк сказав, що Зоровавель буде Господньою печаткою, тобто свідченням царської влади й панування. Як цар ставить печатку на правових документах, так Господь поставить печатку на всьому світі через працю Свого слуги. Хоч ключова роль Зоровавеля у відновленні храму ніколи не повинна бути недооцінена, однак не він виконав усі обітниці, дані йому Богом через пророка Огія. Богонатхненні автори Євангелій указують на Особу та служіння Ісуса Христа — сина і Давида, і Зоровавеля — як на остаточне виконання всіх біблійних месіанських обітниць. Прочитайте Луки 24:13-27, зосередившись особливо на словах Христа, звернених до двох учнів. Яку важливу вістку Він передає їм і як Його слова підкреслюють важливість розуміння пророцтв Старого Завіту? Чому навіть сьогодні це так актуально для християн?

П’ятниця

7 червня

ДЛЯ ПОДАЛЬШОГО ВИВЧЕННЯ: «Однак навіть у такий похмурий час люди, які покладалися на Бога, не були залишені без надії. Господь покликав пророків Огія й Захарію, аби вони вивели народ із кризи. У зворушливих свідченнях ці вибрані Богом вісники відкрили народові причину їхнього лиха. Відсутність матеріального добробуту пророки пояснювали тим, що люди не ставили Божі інтереси на перше місце. Якби ізраїльтяни належно прославили Бога, якби виявили до Нього пошану і вдячність, подбавши передовсім про будівництво Його дому, Він би перебував серед них і благословив їх» (Е. Уайт. Пророки і царі, с 573, 574). «Однак другий храм був ушанований не хмарою слави Єгови, а особистою присутністю Того, у Кому перебувала вся повнота Божества, Хто був Богом у тілі. Той, Хто був Бажанням усіх народів, справді прийшов до храму. Муж із Назарета навчав i зціляв у його святих дворах. Лише завдяки особистій присутності Христа другий храм своєю славою перевершив перший» (Е. Уайт. Велика боротьба, с. 24). Питання для обговорення: Обговоріть у класі ваші відповіді на останнє запитання уроку за понеділок про перебування Ісуса на Землі. Поміркуйте не тільки про Його життя, а й про Його жертву, принесену за гріхи світу. Яке значення має жертва Христа і що це говорить нам про нашу цінність? Подумайте також про те, наскільки такий погляд на людство відрізняється від атеїстичних еволюційних поглядів, поширених у нашому світі. Ісая пише про гордого царя Вавилону, котрий, будучи на висоті своєї сили і влади, «змушував землю тремтіти… царства труситись» (Ісаї 14:16, 17). Чим його дії відрізнялися від Божественного втручання, описаного Огієм у другому розділі? Стародавні ізраїльтяни часто опиралися вісткам, проголошуваним Божими пророками. А сьогодні чи не протистоїть Божий народ вістям, посланим йому Господом? Біблія ясно вказує на те, що стародавній храм і його система жертвоприношень раз і назавжди втратили своє значення після смерті Ісуса. Що здійснив та здійснює для нас Христос у Небесній святині, чого не можна було зробити в земній святині? (Див. Євр. 8, 9).

8-14 червня

ВИДІННЯ НАДІЇ (КНИГА ПРОРОКА ЗАХАРІЇ) Біблійні тексти для дослідження: Зах. 1, 2; Римл. 15:9-18; Ефес. 3:1-8; Зах. 3, 4; Вих. 25:31-40; Зах. 7.

Пам’ятний вірш: «Того дня, — говорить Господь Саваот, — ви будете кликати один одного під виноград і під фіґове дерево» (Зах. 3:10). Провідна думка: Хоч Ізраїль був покараний за свої гріхи, прийшов час знову жити у взаємовідносинах з Богом згідно з Його обітницями.

На стіні одного старого замку в центральній Європі можна прочитати короткий напис латинською мовою: «Dum spiro, spero!», що означає: «Поки дихаю — сподіваюся!» Цим висловлюванням можна резюмувати вістку пророка Захарії до Божого народу. Через 20 років після повернення з вавилонського полону на зміну ентузіазмові прийшло розчарування. Люди знову почали сумніватися в присутності Бога серед Свого народу. Захарія, ім’я якого означає «Господь пам’ятає», розпочав своє пророче служіння через кілька місяців після початку служіння пророка Огія (Огія 1:1; Зах. 1:1). Отримавши низку пророчих видінь, Захарія зрозумів Божі плани щодо сьогодення і майбутнього. Боже вічне Царство наближається, але пророк закликав своїх сучасників служити Господу тепер. Значна частина книги зосереджена саме на тому, як вони можуть це робити. Протягом двох тижнів ми будемо досліджувати істини, які Господь відкрив нам через пророка Захарія.

Неділя

9 червня

УТІШЛИВІ СЛОВА ЖИТТЯ Прочитайте Зах. 1. Яка важлива вістка звучить у цьому розділі? Зверніть особливу увагу на Зах. 1:3. Що Господь говорить людям?

Повернення з вавилонського полону наповнило серця євреїв радістю. Але воно також принесло особливі хвилювання. Чи зможуть вони безпечно жити у своїй країні чи вороги прийдуть знову? Чи простив Бог їхню колишню невірність чи й надалі каратиме їх? Що готує майбутнє Божому народові та іншим народам? У своєму видінні Захарій побачив Господнього Ангела, який ішов, щоб заступитися за Юду. Ангел почав із запитання «Аж доки?» (1:12). На сторінках Святого Письма запитання, що починається цим словосполученням, часто виражає людські страждання і благання до Бога про допомогу (Псал. 74:10; Ісаї 6:11; Дан. 8:13). Відповідь на це запитання надійшла безпосередньо через Ангела­тлумача, який передав її пророкові. Відповідь містила слова розради, які запевняли в Божій милості і підтримці. Захарієві було наказано проголосити, що Господь піклується про Єрусалим (Зах. 1:14). Це свідчило про Його любов. Бог любив Свій народ і чекав від нього вірності. Водночас Господь обурювався на народи, які жорстоко поводилися з Його народом (в. 15). Їхня вина полягала в тому, що до Божого покарання юдеїв вони додали надто жорстоке поводження з полоненими. У Зах. 1:16, 17 наголошено: Бог гнівався, але обіцяв дарувати втіху. Його мета, про яку пророк повинен був розповісти, полягала в тому, щоб звернутися до Єрусалима з милосердям. Господь утішить Сіон (див. Ісаї 40:1), у той час як Його гнів буде звернений на Його ворогів. Єрусалим буде відбудований і знову стане місцем перебування Господа. Прочитайте ще раз Зах. 1:3. Як людина звертається до Господа? Чи є це закликом до відновлення взаємовідносин між Богом та Його народом? Як ми звертаємося до Господа щодня (і чи звертаємося)?

Понеділок

10 червня

ГОСПОДЬ ГРЯДЕ Прочитайте Зах. 2. Тут міститься видіння (починаючи з вірша 5), в якому пророкові був показаний відбудований Єрусалим з такою кількістю людей, що вони не вміщалися в його межах. Згідно з цим видінням місто також приверне безліч язичників. Мабуть, ця думка звучала дуже дивно для народу. Текст 14 починається закликом співати й радіти і тут же згадується причина такого тріумфу — особистий Прихід Господа, Котрий перебуватиме серед Свого народу. Драматичне повернення Господа, готового перебувати у відновленому храмі, — ось привід славити Бога. Сіон, місце пробування великого Царя, названий «дочкою Сіону» — це пророча назва, яка передає ніжне, лагідне ставлення. У контексті славної надії Сіон покликаний тішитися, оскільки Сам Господь подбає про Свій народ. Хто доторкається до Божого народу, той доторкається до зірця Його ока (Зах. 2: 12). Пророк сказав, що в день Господній багато інших народів прийдуть і приєднаються до Божого заповіту. Первісний Божий план полягав у тому, щоб навколишні народи побачили, що служіння правдивому Богові приносить благословення і процвітання. Таким чином вони були б спонукувані приєднатися до Господа. У результаті залишок Ізраїлю й віруючі язичники склали б один народ, серед якого перебував би Сам Господь. У цьому виконалася б Божа обітниця, дана Аврамові й Сарі про те, що в їхньому потомстві благословляться всі народи (Бут. 12:1­3). Як мало виконатися це пророцтво? (Римл. 15:9-18; Ефес. 3:1-8).

У даному Захарію пророцтві Бог обіцяє не загибель народів, а їхнє приєднання до Божого народу заповіту. Обіцяне майбутнє є результатом Божої ініціативи, виконання цієї обітниці очікували біблійні пророки. Ісус Христос доручив Своїй Церкві проповідувати всьому світові Добру вістку про спасіння в Ісусі, яке може отримати кожний, хто прийме її. Апостол Павло називав цей Божий план тайною: «Згідно з відкриттям тайни, яка споконвіку замовчувалася» (Римл. 14:24). Як наше розуміння універсальності Євангельської вістки, призначеної всім народам, відображається в нашому житті; тобто наскільки наші життя, час і думки присвячені тому, щоб донести світові дані нам дивовижні істини?

Вівторок

11 червня

БОЖЕ БАЖАННЯ ПРОЩАТИ Прочитайте Зах. 3. Як тут зображено Євангеліє?

Жодний інший уривок Старого Завіту (можливо, лише за винятком 53­го розділу пророка Ісаї) так добре не розкриває чудову істину про спасіння через віру, як Зах. 3. У цьому видінні первосвященик Ісус виступає в ролі обвинуваченого, а звинувачує його сатана. Обвинувачення проти первосвященика також поширюються на народ, якого він представляє. Ім’я «Ісус» означає «Господь спасає» (див. Матв. 1:21). У Біблії розташування праворуч указує на захист. Псалмист каже: «Уявляю я Господа перед собою постійно, бо Він по правиці моїй, — і я не буду захитаний» (Псал. 16:8; див. також Псал. 44:4). А обвинувач робить протилежне (Псал. 109:6). У той час як Ісус заступається перед Богом за народ, сатана висуває проти них звинувачення, які ґрунтуються на їхній гріховності. Господь відкидає звинувачення, нагадуючи обвинувачеві, що у Своїй милості Він уже обрав Ісуса. Більше того, Його народ уже вистраждав повну міру Божого покарання. Ісус і народ останку були вихоплені, як палаюча головешка з нищівного вогню (Амоса 4:11) довгого вавилонського полону. За наказом Господнього ангела одяг Ісуса, який символізує людські гріхи, знімають з нього, він тепер очищений. Потім його зодягають у коштовні шати спасіння і праведності. Зрештою Ісусові доручено виконувати волю Бога та ходити Його дорогами, що приведе до рясних Божих благословень. «Первосвященик не в змозі захистити себе та свій народ від звинувачень сатани. Він не може стверджувати, що Ізраїль невинний. Служитель стоїть перед ангелом у брудному одязі, що є символом гріхів народу, які він, як їхній представник, узяв на себе. Визнаючи вину народу, він одночасно вказує на їхні покаяння й упокорення, покладаючись на милість сповненого прощення Викупителя. З вірою він надіється на Божі обітниці» (Е.Уайт. Пророки і царі, с 583, 584). Ці обітниці, звичайно, включають у себе одяг Христової праведності.

Уявіть, що ви стоїте перед Богом у власних «брудних одежах». Яка велика надія представлена в книзі пророка Захарія і як ви можете не тільки покладатися на цю надію, а й відкривати її реальність святим, побожним життям?

Середа

12 червня

НЕ ЛЮДСЬКОЮ СИЛОЮ Прочитайте Зах. 4. Яка надія запропонована людям?

У цьому видінні Захарій бачить світильник з двома оливками на ньому, який нагадує світильник, що стояв у Святому відділенні скинії в пустелі (Вих. 25:31­40). Сім лампад розташовані навколо великої чаші, в якій зберігається олія. Чаша з рясним запасом олії символізує повноту Божої сили, яка виливається через Святого Духа. Сім лампад яскраво світять, слугуючи символом Божої присутності, яка розсіює будь­яку темряву. Як олія тече без людського сприяння прямо від оливкових дерев до чаші вгорі світильника, так і Божа сила — незмінна, достатня і не потребує людської допомоги. Вістка даного пророкові видіння полягала в тому, що храм в Єрусалимі скоро буде відбудований. Саме Божий Дух, а не людські зусилля гарантує завершення роботи. Ця смілива вістка була дана всупереч факту, що обставини, з якими зіткнулися будівельники, видавалися їм подібними до великої гори (вірш 7). Що стосується світильника, то його символізм явно запозичений від світильника у святині, хоч також містить свій відповідний до часу урок. Дві галузки оливок (в. 12) або «два Помазанці» (в. 14) — це небесні засоби, за допомогою яких люди, повністю присвячені служінню Богові, наділяються Святим Духом. «Місія двох Помазанців — пере­давати світло і силу Божому народові» (Е. Уайт. Свідчення для проповідників, с. 510; див. також Біблійний коментар АСД, т. 4, с.1095). За світськими мірками, становище Зоровавеля ніяк не могло дорівнювати царській владі й могутності його предків Давида і Соломона. З людської точки зору, усіх зусиль і ресурсів, доступних будівельникам, було недостатньо. Однак Боже Слово стверджує, що царя не захистить велике військо, а велетня — велика сила (Псал. 33:16). Ці слова запевняли вождів: тільки коли керує Дух, кожна деталь служіння може прославити Бога. У наведеному пророчому уривку християнам викладено важливий урок, який вони повинні запам’ятати: Бог може закликати нас до виконання важких завдань, але поставлена мета може бути досягнута тільки завдяки дії Святого Духа (див. Филп. 2:13; 4:13). Через Святого Духа Бог сьогодні, як і тоді, дає силу для виконання Його роботи. Божа справа просувається вперед завдяки не могутності або силі людини, а дії Господа через тих, хто готовий служити Йому. Уважно прочитайте Зах. 4:6. Чому так важливо завжди усвідомлювати нашу повну залежність від Бога? Що може статися, якщо ми забудемо, що все, що маємо і можемо робити, походить тільки від Господа та Його сили, яка діє в нас?

Четвер

13 червня

ПІСТ Другого року служіння пророка Захарія до Єрусалима прибула делегація з Бет­Ела, аби отримати від священиків та пророків відповідь на певне запитання (див. Зах. 7:1­3). Перебуваючи у вавилонському полоні, народ постив п’ятого місяця, оплакуючи зруйнування храму (2Цар. 25:8, 9). Цей піст був додатковим до постів, яких дотримувалися четвертого, сьомого й десятого місяців (Зах. 8:19). Четвертого місяця згадували зруйнування стіни Єрусалима (Єрем. 39:2). Піст сьомого місяця, у День викуплення, був єдиним днем посту, якого Бог через Мойсея звелів дотримуватися (див. Левит 16). А десятого місяця народ сумував через облогу Єрусалима (Єрем. 39:1). Оскільки тепер полон закінчився, а відбудова храму майже завершена, люди хотіли знати, чи потрібно їм продовжувати постити п’ятого місяця. Прочитайте, що відповів Господь на запитання делегації (Зах. 7:8-14). Як ці слова можуть бути застосовані до нас?

Через пророка Захарія Бог дає таку відповідь: по­перше, народові Божому необхідно пам’ятати минуле, щоб не повторити його. Господь застерігав їхніх попередників, щоб вони жили в послухові й довірі Йому. Полон став покаранням за їхній впертий непослух. Тому народ має навчитися на помилках минулого. По­друге, голод людей не приносить Богові задоволення. Коли вони постяться й упокорюються перед Ним, в їхніх ділах мають

виявлятися покаяння і смирення. Постити для того, щоб жаліти себе, — марна трата часу й зусиль. Крім того, піст — це свого роду смерть для власного «я», аби, відклавши егоїзм, людина служила потребам ближніх. «Дух істинного посту й молитви — це дух, який підкорює розум, серце і волю Богові» (Е. Уайт. Поради щодо їжі та харчування, с. 189). Яким чином ми можемо зробити піст і молитву дійовими складовими релігійного життя? Поділіться своєю відповіддю на уроці в суботу.

П’ятниця

14 червня

ДЛЯ ПОДАЛЬШОГО ВИВЧЕННЯ: «Сатані відомо: хто просить у Бога прощення й милості, той отримає ці дари. Сатана нагадує людям їхні гріхи, щоб остаточно розчарувати їх. Він постійно вишукує привід для звинувачення тих, котрі прагнуть коритися Богові. Навіть їхнє найкраще, найприємніше для Бога служіння він прагне представити спотвореним. За допомогою безлічі засобів, найвитонченіших і найжорстокіших, він намагається сприяти їхньому засудженню. Людина сама по собі безсила протистояти звинуваченням ворога. Визнаючи свою вину, вона стоїть перед Богом у заплямованому гріхом одязі. Але Христос, наш Заступник, успішно відстоює інтереси кожного, хто через розкаяння та віру доручив Йому захист своєї душі. Він благає за них і, використовуючи наймогутніший аргумент — Голгофу, перемагає їхнього обвинувача. Його досконалий послух Божому Законові дає Йому всяку владу на Небі й на Землі, тому Він просить у Свого Отця милості і примирення для грішної людини. Звертаючись до обвинувача Свого народу, Він говорить: Господь нехай пригрозить тобі, сатано. Вони надбання Моєї Крові, головешка, що вихоплена з вогню. А тих, котрі з вірою покладаються на Нього, запевняє: Я зняв з тебе провину твою, і зодягну тебе в одежу святкову (Зах. 3:4)» (Е. Уайт. Пророки і царі, с 586, 587) . Питання для обговорення: Прочитайте наведену вище цитату Е. Уайт. Як вона допомагає нам зрозуміти велику істину про спасіння через віру? Як ми можемо черпати розраду й надію з цих слів у моменти сильного особистого розчарування через свої помилки і вади? Як можемо зробити цю чудову істину джерелом сили, яка допомагає нам не відходити від Господа? Більше того — як ми можемо зробити цю надзвичайну істину джерелом нашої рішучості продовжувати любити Бога і дотримуватися всіх Його заповідей? Поверніться до останнього запитання уроку за четвер. Які потенційні небезпеки криються в тому, що іноді ми перетворюємо свою релігію на «соціальне служіння» і не більше? Як нам підтримувати правильний баланс? Якими б складними для розуміння не були деякі частини книги пророка Захарія, які практичні уроки про християнське життя ви можете почерпнути з цієї книги?

15-21 червня

НАЙКРАЩИЙ ДАР НЕБЕС (КНИГА ПРОРОКА ЗАХАРІЇ) Біблійні тексти для дослідження: Зах. 8; Зах. 9:9; 12:1­10; 13:7­9; 14 розд.; Матв. 21:9; Івана 19:37.

Пам’ятний вірш: «І спасе їх Господь, їхній Бог, того дня, Свій народ, як отару, бо вони, як каміння корони, засяють у Краї Його» (Зах. 9:16). Провідна думка: У пророка Захарії є кілька прекрасних месіанських пророцтв, які вказують на Ісуса й утверджують нашу віру в Нього.

У серці біблійної вістки міститься найкраща історія, будь­коли розказана людям, — історія про Бога­Творця, Котрий в Особі Свого Сина залишив славу Небес, аби спасти людство від гріха і смерті. У другій половині книги пророка Захарії ми знаходимо кілька месіанських пророцтв — старозавітних пророчих обітниць про Ісуса, Який виконав ці пророцтва задля нас. Ці особливі обітниці спочатку були дані Божому народові, який жив у той небезпечний час, коли здійснював своє служіння пророк Захарія. Вони допомагали людям не випустити з уваги обітницю про викуплення. Хоч у жодному разі не можна ігнорувати початковий контекст пророцтв, їхня важливість не обмежується виконанням у минулому. Тому ми розглянемо, як вони виконалися в Ісусі, — виконалися універсально, а не локально, оскільки ці обітниці стосуються остаточної долі світу, а не тільки стародавнього Ізраїлю та Юдеї. Неділя

16 червня

«ПОЛА ЮДЕЯ» (Зах. 8: 23)

Починаючи з 8­го розділу, у книзі пророка Захарії відбувається радикальний поворот. Низка посланих Господом вісток відкриває майбутнє світу і роль Божого народу в ньому. Деякі уривки з цих розділів нелегко зрозуміти, але остаточне майбутнє, безперечно, показане в позитивному світлі. Прочитайте Зах. 8. Які важливі уроки для нас, адвентистів сьомого дня, ви можете почерпнути з цього розділу? Який Божий заклик звучить тут для нас?

Божий план полягав у тому, щоб Єрусалим знову став безпечним місцем, де літні люди сидітимуть на майданах, наповнених веселими дітьми (Зах. 8:4, 5). Для людей, котрі населяли місто до полону, обітниця про майдани, безпечні для молодих і старих, звучала як щось нездійсненне. Замість того, щоб вічно залишатися маленьким підвладним народом, Ізраїль мав стати магнітом, що притягує інші народи, аби й вони могли поклонятися Господу, Цареві всієї Землі (Зах. 14:9). Використання в Зах. 8:23 словосполучення «з усіх язиків» указує на те, що в пророцтві зображено всесвітній рух. Пророкові Захарію, як і Ісаї (Ісаї 2) та його сучасникові Михею (Михея 4), було показано, що настане день, коли безліч людей з багатьох міст і народів прийдуть до Єрусалима, щоб молитися й шукати Господа. Присутність Бога на Сіоні буде визнана всіма, як і Його благословення, що зливаються на Його вірних дітей. Євангеліє розповідає, що ці месіанські обітниці виконалися в служінні Ісуса Христа. Наприклад, Ісус сказав, що коли Він буде піднесений від землі, то всіх притягне до Себе (Івана 12:32). Церква Христа, також названа Божим Ізраїлем (Гал. 6:16), удостоєна в наш час виконувати цю місію. Ми повинні нести світло спасіння аж до кінців Землі. Так Божий народ може стати великим благословенням для усього світу. Зверніть особливу увагу на тексти Зах. 8:16, 17. Сьогодні, коли наша Церква прагне відродження і перетворення, як нам навчитися уникати того, що Бог ненавидить?

Понеділок

17 червня

ЦАР МИРУ Прочитайте Зах. 9:9. Як Новий Завіт пов’язує цей текст з Ісусом? Див. Матв. 21:7-9; Марка 11:7 — 10; Луки 19:35-38; Івана 12:13-15.

Під час Свого тріумфального в’їзду до Єрусалима майбутній Цар сидів на молодому ослі. У Біблії тріумфальні радісні вигуки асоціюються головним чином з прославленням Бога як Царя (Псал. 47, 96, 98). Цей покірний Правитель принесе праведність, спасіння і вічний мир, Його панування простягатиметься до країв Землі. Коли за кілька днів до Своєї смерті Ісус тріумфально в’їхав на молодому ослі до Єрусалима, безліч людей прославляли й вітали Його. Деякі тішилися, сподіваючись, що Христос скине владу Риму і встановить в Єрусалимі Боже Царство. Але замість того, щоб дозволити Собі стати ізраїльським царем, Ісус помер на хресті, а потім воскрес із мертвих. Звичайно, Він розчарував багатьох Своїх послідовників, котрі чекали більш войовничого вождя. Проте вони не знали, що їхні очікування не витримують жодного порівняння з тим, що вони здобули завдяки смерті Ісуса. «В’їжджаючи до Єрусалима, Христос дотримувався звичаїв юдейських царів. Тварина, на якій Він їхав, була такою ж, на яких в’їжджали царі Ізраїлю. Пророцтво провіщало, що саме так стане на Своє Царство Месія. Як тільки Ісус сів на віслюка, радісні, урочисті вигуки наповнили повітря. Натовп вітав Ісуса як Месію — свого Царя. Цього разу Ісус приймав почесті, яких ніколи раніше не дозволяв. Учні сприйняли це як доказ здійснення своєї щасливої надії — коронування Ісуса на царство. Люди були переконані, що наблизився час визволення» (Е. Уайт. Христос — надія світу, с. 570). Натовп з ентузіазмом вітав Ісуса, коли все йшло добре, але коли події перестали відповідати їхнім очікуванням, багато людей з цього ж натовпу відвернулися від Нього (деякі навіть відкрито пішли проти Нього). Чого можуть навчити нас ці події щодо небезпеки помилкових очікувань? Наприклад, ви звертаєтеся до обітниці про зцілення або про перемогу над гріхом, проте не бачите очікуваного результату. Як ми можемо розвивати таку віру, котра не вагається, навіть коли не справджуються наші сподівання, очікування, молитви?

Вівторок

18 червня

ТОЙ, «КОГО ПРОКОЛОЛИ» У книзі пророка Захарії (12­14 розд.) показано, що могло б статися, якби Ізраїль залишався вірним Богові. По­перше, Господь подарував би повну перемогу над силами зла й ворожими народами, які намагалися протидіяти Його Планові спасіння (Зах. 12:1­9). Хоч Єрусалим мав стати Божим інструментом для цього тріумфу, сама перемога була б результатом Господнього втручання. Врешті­решт ворог був би повністю переможений. У Захарії 12:10 зауважується перехід від фізичного звільнення (котре могло б статися, якби Ізраїль був вір­ний Богові) до духовного звільнення вірного Божого народу. Після перемоги відбулося б прийняття Божим народом свого Господа. Божий Дух милості й молитви був би злитий на вождів і народ. Така викривальна дія Духа привела б до глибокого покаяння та духовного відродження. І саме цього шукає наша Церква. Коли Бог зливає Свого Духа, Його діти дивляться на Того, Кого вони прокололи, і ридають за Ним, як ридають за єдиним сином. Оригінальне єврейське слово, перекладене як «проколоти», завжди передає певну форму фізичного насильства, яке зазвичай призводить до смерті (Чис. 25:8; 1 Сам. 31:4). Болісність людського горя зростає від усвідомлення того, що їхні власні гріхи заподіяли смерть Ісусові Христу. Прочитайте Зах. 12:10. Як апостол Іван пов’язує цей уривок із розп’яттям Христа та Його Другим приходом? Див. Івана 19:37; Об’явл. 1:7.

Цікаво зауважити, що навіть одне з традиційних юдейських тлумачень підтримує думку про те, що цей вірш указує на досвід Месії (пор. з Ісаї 53). «Події, які сталися на Голгофі, повинні пробудити найглибші почуття. Буде цілком доречно і виправдано, якщо ця тема викличе у вас підйом і натхнення. Ми ніколи не зможемо повністю осягнути й охопити той факт, що Христос, Котрий не має Собі рівних у моральному відношенні й абсолютно невинний, повинен був скуштувати настільки болісну смерть і понести на Собі весь тягар гріхів цього світу!» (Е. Уайт.

Свідчення для Церкви, т. 2, с. 213). Як ви можете дедалі більше цінувати смерть Христа й усвідомлювати, яке значення вона має для вас?

Середа

19 червня

ДОБРИЙ ПАСТИР Протягом століть читачі Біблії, як юдеї, так і християни, знаходять у книзі пророка Захарії посилання, що вказують на Месію та месіанський час. Звичайно, християни розуміють, що ці пророцтва стосуються життя і служіння Ісуса Христа — покірного Царя, повного спасіння (Зах. 9:9), «Кого прокололи» (Зах. 12:10), Пастиря, Котрого вдарили (Зах. 13:7). У Зах. 13:7­9 пророкові була показана сцена, як меч Господнього суду підіймається проти Пастиря. Раніше пророк бачив, як меч був спрямований проти «негідного пастиря» (Зах. 11:17). Але в наведеному уривку уражений Добрий Пастир, тому вівці розпорошуються. Його смерть стає великим випробуванням для Божого народу, під час цього випробування деякі гинуть, але всі вірні очищуються. Прочитайте Матв. 26:31 і Марка 14:27. Як Ісус застосував це пророцтво до подій, що мали статися тієї ночі? Який урок щодо Божої вірності, на відміну від людської невірності, ми можемо почерпнути з факту, що учні розбіглися перед лицем небезпеки (див. Матв. 26:56; Марка 14:50)?

Образ Бога як Пастиря не раз зустрічається в Біблії — від книги Буття (Бут. 48:15) до книги Об’явлення (Об’явл. 7:17). Через Єзекіїля Бог докоряв безвідповідальним пастирям Свого народу та обіцяв шукати заблудлих овець і піклуватися про них. Застосовуючи ці слова до Себе, Ісус сказав, що Він «Пастир Добрий», Який кладе Свою душу за овець (Івана 10:11). Подумайте про той час, коли ви були невірні Господу. Незважаючи на це, чи продовжує Він виявляти до вас милість і благодать? Яким має бути ваш відгук на ці милість і благодать?

Четвер

20 червня

ЦАР УСЬОГО СВІТУ Прочитайте Зах. 14. Як ми повинні розуміти сказане в цьому розділі?

В останньому розділі своєї книги Захарія описує день, коли всі нерозкаяні народи зберуться проти Єрусалима. В останній момент Господь втрутиться, звільняючи Свій народ і встановлюючи Своє вічне Царство на Землі. Після того як Його противники будуть знищені, усі народи будуть поклонятися єдиному правдивому Богові. Господь царюватиме над усім світом. Він стане єдиним Господом, і Його Ім’я буде звеличене над усіма іменами. Велике Ім’я «Я Є» відображає все, Ким є і завжди буде Бог. Хоч ці події мали здійснитися, якби Ізраїль залишався вірним, вони виконаються в більш широких масштабах під час останнього всесвітнього звільнення Божого народу. Коли Захарія проголошував Прихід Месії, він не вимальовував лінію, що розділяє Перший і Другий прихід. Як і інші пророки, він розглядав прийдешнє Царство Месії як одну славну подію майбутнього. Тепер ми можемо розмежовувати два Приходи тільки у світлі Першого приходу Христа. Ми відчуваємо вдячність за все, що Він звершив заради нашого спасіння на Голгофі. Отже, ми можемо з радістю дивитися в майбутнє, передчуваючи вічне Боже Царство (див. Дан. 7:14). Заключна частина цієї пророчої книги описує Єрусалим у його славі, звеличений, наповнений людьми і безпечний. Спасенні з усіх народів братимуть участь у поклонінні вічному Цареві. Весь Єрусалим наповниться святістю храму. Вивчаючи ці славні обітниці в їхньому взаємозв’язку та в контексті всього біблійного вчення, ми доходимо висновку, що остаточне виконання даних пророцтв матиме місце в Новому Єрусалимі, де діти Бога з усіх країв землі зберуться разом і вічно поклонятимуться Йому. Усе це відбудеться тільки після Другого приходу Ісуса. Темою їхнього нескінченного славослів’я буде Боже спасіння, доброта і сила Господа, як завершується знаменита Пісня: «Господь зацарює навіки­віків» (Вих. 15:18). Стародавні пророки і вірні люди минулого з нетерпінням очікували цієї кульмінаційної події. Поміркуйте над темою обіцяного нам остаточного звільнення — про нове небо і нову землю, де не буде гріха, смерті, страждань і втрат. На якій підставі ви маєте цю надію і як можете щодня підтримувати її, особливо у важкі часи, коли відчуваєте біль і страх?

П’ятниця

21 червня

ДЛЯ ПОДАЛЬШОГО ВИВЧЕННЯ: «У найпохмуріші дні тривалої боротьби із силами зла Церкві Божій були дані одкровення щодо вічного наміру Єгови. Його народові було дозволено побачити за випробуваннями теперішнього часу перемоги майбутнього, коли боротьба закінчиться і викуплені володітимуть Обітованою землею. Ці видіння майбутньої слави, змальовані Божою рукою картини мають бути особливо дорогими для Його Церкви сьогодні, коли боротьба віків швидко наближається до свого завершення і незабаром повністю виконаються обіцяні благословення… Спасенні народи не знатимуть іншого Закону, крім Закону Неба. Усі житимуть однією щасливою сім’єю, зодягнуті в шати хвали й подяки. Дивлячись на цю картину, вранішні зорі співатимуть, сини Божі радісно веселитимуться, а Бог і Христос у той час проголосять: Не буде більше ні гріха, ні смерті!» (Е. Уайт. Пророки і царі, с. 722 , 732, 733). Питання для обговорення: Як би люди не прагнули покращити ситуацію у світі, вона тільки погіршується. Згідно з ученням Біблії, ми житимемо в раю тільки тоді, коли повернеться Христос і створить світ наново. Хоч ми знаємо цю істину, чому повинні продовжувати робити все від нас залежне, щоб нести в цей світ розраду, зцілення і підбадьорення? В уроці за четвер зазначено, що багато старозавітних пророцтв про Прихід Ісуса змальовують ніби одну подію, а не дві. Що це говорить нам про тісний зв’язок між Першим і Другим приходами в термінах Плану спасіння? Чому це так? Чому без Першого приходу не було б Другого, а без Другого Перший не мав би сенсу? Прагнучи до відродження і перетворення в нашому середовищі, які уроки ми можемо почерпнути з книги пророка Захарії, котрі допоможуть нам (кожному зокрема й усій Церкві) підготуватися до злиття Святого Духа — життєво необхідної умови відродження й перетворення, яких ми так потребуємо?

22-28 червня

ЩОБ НАМ НЕ ЗАБУТИ! (КНИГА ПРОРОКА МАЛАХІЇ) Біблійні тексти для дослідження: Мал. 1; Левит 1:1­3; Мал. 2; Ефес. 5:21­33; Мал. 3; Вих. 32:32; Мал. 4.

Пам’ятний вірш: «Бо від сходу сонця й аж по захід його звеличиться Ймення Моє між народами, і кадиться в кожному місці для Ймення Мого дар чистий, бо звеличиться Ймення Моє між народами, каже Господь Саваот» (Мал. 1:11). Провідна думка: Малахія показує нам масштаби доручення, даного Богом Його народові, а також указує на священні обов’язки народу.

Iм’я «Малахія» означає «мій вісник». Ми нічого про нього не знаємо, за винятком того, що можемо почерпнути з його короткої книги, якою закінчується частина Старого Завіту, названа Малими пророками або Книгою дванадцятьох. Ця пророча книга також є останньою книгою Старого Завіту. Головна вістка книги пророка Малахії полягає в наступному: любов, яку Бог виявляв до Свого народу протягом усієї його історії, накладає на людей певну відповідальність перед Ним. Господь очікував від вибраного народу та його вождів послуху Його заповідям. Хоч відкрите ідолопоклонство за часів Малахії, очевидно, не мало місця (книга, імовірно, була написана для юдеїв, котрі повернулися з вавилонського полону), люди не жили згідно з вимогами заповіту. Формально дотримуючись релігійних приписів, вони не мали щирої віри. Давайте як Церква звернемо увагу на викладені тут уроки! Неділя

23 червня

ВЕЛИКИЙ ГОСПОДЬ Прочитайте Мал. 1. Яку проблему порушує пророк? Як сьогодні ми можемо бути винні в гріху, засудженому пророком?

Малахія протиставляє любов Бога до Свого народу ставленню священиків, яких Він звинувачує в тому, що вони зневажають Його святе Ім’я. Виконуючи свої обов’язки в храмі, ці нащадки Аарона приймали кульгавих, сліпих і хворих тварин для жертвоприношення Господу. Через це в людей складалася хибна думка, що жертви не важливі. Але Бог звелів Ааронові та його синам у пустелі приймати для жертвоприношення тільки фізично здорових тварин, без вади (див. Левит 1:1­3, 22:19). Потім пророк перераховує три важливі причини, чому Бог гідний пошани і благоговіння. По­перше, Він їхній Отець. Подібно до того, як діти повинні поважати своїх батьків, люди повинні шанувати свого Небесного Отця. По­друге, Бог — їхній Владика і Господар. Як слуги коряться своїм господарям, так народ Бога має коритися Йому. По­третє, Господь — великий Цар; та навіть земний цар не прийняв би пошкоджену або хвору тварину як дар від свого підданого. Тому пророк запитує, чому люди приносять таких тварин Царю царів, Котрий править усім світом. Те, що всі ці жертви вказували на Ісуса, непорочного Божого Сина, робило жертвоприношення віруючих ще більш огидними в Божих очах (Івана 1:29; 1 Петра 1:18, 19). Тварини мали бути без вад, оскільки Ісус, досконала Жертва за наші гріхи, був без вади. «Щоб звеличити і прославити Бога, Його улюблений Син — Поручитель, Замісна Жертва — був посланий на Землю та зійшов у могилу. Нова гробниця замкнула Його у своїх кам’яних стінах. Якби хоч один­єдиний гріх заплямував Його характер, камінь ніколи не був би відвалений від входу в Його кам’яну гробницю і світ, обтяжений гріхом, загинув би» (Е. Уайт. Рукописи, т. 10, с. 385). Чи варто дивуватися, що жертви, які вказували на Ісуса, мали бути досконалими?

Понеділок

24 червня

ЛЮБИТИ І ПОВАЖАТИ ІНШИХ Голос Бога, що звучить зі сторінок книги пророка Малахії, — це голос люблячого Батька, Який звертається до Своїх дітей. Коли в народу виникають запитання і скарги, Він готовий вступити з ними в діалог. Більшість питань, яких Бог торкається в розмові зі Своїм народом, стосуються кількох основних принципів. Прочитайте Мал. 2. Хоч тут ідеться про низку проблем, за що Бог особливо засуджує народ? Див. Мал.

2:13-16.

Хоч усі юдеї, поклоняючись Богові, визнавали Його своїм Отцем і Творцем, не всі вони жили згідно з Його волею. Аби проілюструвати брак вірності і посвячення одне одному, Малахія наводить приклад — шлюб. Згідно з Біблією, шлюб — це встановлений Богом священний союз. Ізраїльтяни були попереджені, що їм не слід укладати шлюби з язичниками, бо в результаті вони жертвували своїми зобов’язаннями перед Господом і впадали в ідолопоклонство (див. І. Нав. 23:12, 13.) Бог встановив шлюб як посвячення на все життя. Однак за часів Малахії багато чоловіків порушували шлюбну обітницю, яку колись давали, за словами пророка, жінці «свого юнацтва». Бачачи, як старіють їхні дружини, чоловіки розлучалися з ними й одружувалися з молодими привабливими жінками. Тому Бог каже, що Він ненавидить розлучення (Мал. 2:16). Такий суворий вислів свідчить про те, наскільки серйозно Бог ставиться до шлюбних зобов’язань, до яких люди часто ставляться дуже легковажно. Суворі біблійні правила щодо розлучення показують, наскільки святий сам шлюб. Оскільки розлучення в Ізраїлі мало юридичну підставу (П.Зак. 24:1­4), деякі чоловіки, не вагаючись, порушували свої шлюбні обітниці. Ближче до кінця старозавітного періоду розлучення фактично стало звичайною справою, певною мірою нагадуючи те, що відбувається в багатьох країнах сьогодні. Однак у Біблії шлюб незмінно представлений як святий заповіт, укладений перед Божим лицем (Бут. 2:24; Ефес. 5:21­33). Прочитайте Мал. 2:17. Яке застереження звучить у цих словах, особливо в контексті сьогоднішнього уроку? Чи існує для нас небезпека дотримуватися тієї ж позиції, можливо, навіть на підсвідомому рівні?

Вівторок

25 червня

ДЕСЯТИНА В ДОМІ СКАРБНИЦІ Прочитайте Мал. 3:1-10. Про що говорить тут Бог Своєму народові? Які особливі питання порушені в цих текстах і чому всі вони пов’язані між собою? Тобто як усе це співвідноситься одне з одним?

У цих віршах Бог знову підтверджує основну вістку Малих пророків: Його любов залишається постійною і незмінною. У вірші 7 знову звучить голос Бога: «Верніться ж до Мене, і вернусь Я до вас!» Потім народ запитує: «У чому повернемось?» Це таке ж запитання, що й у Мих. 6:6 про жертвопринесення Богові. Однак у книзі пророка Малахії дано особливу відповідь і, що цікаво, вона стосується питання десятини. Фактично народ звинувачено в обкраданні Бога, оскільки люди виявилися невірними в поверненні десятин і приношень. Звичай повертати десятину — десять відсотків від доходу — представлений у Біблії як нагадування про те, що все належить Богові і все, що є в людей, походить від Нього. В Ізраїлі десятину використовували для утримання левитів, котрі служили в храмі. Згідно зі словами Малахії, нехтувати поверненням десятини — те саме, що обкрадати Бога. Мал. 3:10 — один з рідкісних текстів Святого Письма, в якому Бог дозволяє людині випробувати Його. Біля вод Меріви, у пустелі, ізраїльтяни багаторазово «випробовували» терпіння Бога і це викликало Його обурення (Псал. 95:8­11). Але тут Бог запрошує Ізраїль випробувати Його. Він хоче, щоб люди побачили: вони можуть покластися на Нього в питанні, яке, згідно з текстом, має велике духовне значення. Як принесення десятин і пожертвувань зміцнює вас духовно? Іншими словами, чому можна сказати, що, виявляючи лукавство в поверненні десятин, ви не тільки не чесні перед Богом, а й обманюєте себе?

Середа

26 червня

ПАМ’ЯТНА КНИГА У Мал. 3:13­15 люди скаржаться на те, що Господь не реагує на гріхи народу. Вони кажуть, що беззаконні і несправедливі живуть щасливо, тому багато хто запитує: навіщо служити Господу і жити праведним життям, якщо зло залишається непокараним? Прочитайте Мал. 3:14, 15. Чому легко зрозуміти цю скаргу? Що відповів Господь? Мал. 3:16-18.

У цьому світі, де буяє несправедливість, багато людей запитують, чи буде колись відновлене правосуддя. Однак ця вістка запевняє: Бог знає все, що відбувається, і винагородить вірних Йому. Вислів «пам’ятна книга» зустрічається тільки в цьому місці Писання. Що наступні тексти повідомляють про Божі книги, в яких записуються імена і вчинки людей? Вих. 32:32; Псал. 139:16; Ісаї 4:3; 65:6; Дан. 7:10; 12:1; Об’явл. 20:11-15.

Богові відомо все. Він знає і Своїх (2 Тим. 2:19), і тих, які не Його. Усе, що ми як грішники можемо зробити, — це покладатися на Його праведність, на Його обітниці про прощення і силу. А потім, поклавшись на заслуги Христа, померти для свого «я» і жити для Нього й оточуючих, знаючи, що наша єдина надія — у Його благодаті. Якщо ми покладаємося на себе, то неодмінно розчаруємося.

Четвер

27 червня

СОНЦЕ ПРАВЕДНОСТІ У попередньому випадку люди запитували: «Де Бог правосуддя?» (Мал. 2:17). На початку 4­го розділу дано урочисте запевнення, що прийде день, коли Бог звершить суд над світом. Врешті­решт «всі пишні» будуть знищені разом з нечестивими подібно до соломи, спаленої вогнем. У день Господній вогонь буде засобом знищення, як за днів Ноя таким засобом була вода. Прочитайте Мал. 4. Який великий контраст зображений тут між спасенними і загиблими? Див. також П. Зак. 30:19; Івана 3:16.

У той час як перший вірш повідомляє про долю нечестивих, другий вірш уже зосереджений на майбутніх благословеннях, які отримають праведні. На запитання: «Де Бог правосуддя?» знову надходить відповідь, яка запевняє: настане день, коли зійде Сонце Правди, несучи зцілення у своїх променях. «Сонце Правди» — це метафора, що характеризує Христа як «світло світу» (Івана 8:12; див. Івана 1:4) і Джерело нашої праведності (див. Єрем. 23:6; 1 Кор. 1: 30; 2 Кор. 5:21). Його Другий прихід відкриє нову еру в історії спасіння, коли зло буде знищене раз і назавжди, навіки, а спасенні насолоджуватимуться тим, що звершив для них Христос, і Всесвіт житиме в безпеці. Малахія завершує свою книгу двома настановами, які характеризують біблійну віру. Перша — це заклик пам’ятати Божі об’явлення, дані через Мойсея, тобто перші п’ять книг Біблії, які є основою Старого Завіту. Друга настанова говорить про пророчу роль Іллі. Спов­нений Святого Духа, цей пророк закликав людей покаятися і повернутися до Бога. Хоч Ісус вбачав виконання цього пророцтва в місії Івана Хрестителя (Матв.

11:13, 14), ми також віримо, що воно ще раз виповниться в останній час, коли вірні Божі діти безстрашно проголошуватимуть світові вістку спасіння. «Ті, яким належить приготувати шлях для Другого приходу Христа, представлені вірним Іллею, подібно до Івана, котрий прийшов у дусі Іллі, аби приготувати шлях для Першого приходу Христа» (Е. Уайт. Поради зі здорового способу життя, с. 72, 73). Як ми виконуємо це святе доручення?

П’ятниця

28 червня

ДЛЯ ПОДАЛЬШОГО ВИВЧЕННЯ: «Бог благословляє працю людських рук, щоб вони повертали Йому Його частку. Він посилає їм сонячне світло і дощ, дає ріст рослинам, а людям — здоров’я та здібності для придбання багатства. Кожне благословення походить з Його щедрої руки, а тому Він бажає, щоб люди на знак подяки повертали Йому Його частку в десятинах і пожертвуваннях, у жертвах подяки, добровільних пожертвуваннях, у жертвах за провину.

Вони мали б присвятити свої кошти на Його служіння, аби Його виноградник не залишався неродючою пустелею. Їм потрібно було б роздумувати над тим, що учинив би Господь на їхньому місці. Вони повинні розповідати Йому в молитві про всі свої труднощі, виявляти неегоїстичну зацікавленість виконанням Його справи в усіх частинах світу» (Е. Уайт. Пророки і царі, с 707, 708). Питання для обговорення: Поміркуйте про шлюб і про те, як він представлений у Біблії. Оскільки шлюб сам по собі святий, адже він установлений Самим Богом, його розірвання допустиме тільки при дотриманні дуже чітких біблійних вказівок. Хіба можна було б назвати шлюб священним або важливим, якби його можна було з легкістю розірвати? Якби люди мали право розривати шлюб з будь-яких незначних причин, тоді й сам шлюб був би чимось незначним. Яким чином суворі правила, що перешкоджають розірванню шлюбу, свідчать про його важливість? Уважно прочитайте Мал. 2:17. Визнаючи істину про слідчий суд, що ми можемо сказати тим, хто висловлює таку ж думку, що й люди, про яких говорить тут пророк? У Мал. 4 сказано про остаточне знищення нечестивих. Зверніть увагу на перший вірш, де зазначено: «… не позоставить їм кореня, ані галузки», тобто не залишиться нічого. Як ця істина суперечить ідеї вічно палаючого пекельного полум’я? Чому кон-траст між цими двома поглядами є переконливим прикладом того, як хибне вчення може призвести до неправильного розуміння Божого характеру?