Християнський жунал для дітей Стежинка № 142

ISSN 2194-3796

дитячий християнський журнал

6 2014

Адже бути світлом для інших означає допомагати бідним?!

Ти правильно зрозумів сенс Різдва.

За першими літерами назв ай, предметів відгад но. що тут написа

А я думав, що цей номер «Стежинки» – про Різдво Христове!

Звичайно, про Різдво! Бачиш, тут і різдвяні вірші, і сценка, і пісня. Ти просто тему номера не зовсім усвідомив.

А от прочитаємо разом журнал, і все стане зрозуміло.

СТЕЖИНКА 6/14

Шкода тільки, що вже закінчилися оповідання про носорога, який таки став справжнім другом слона. Я дуже полюбила й доброго слона, й усіх його друзів!

2

Ольга НЕДОЛЯ

НА ЗЕМЛЮ СХОДЯТЬ НЕБЕСА Зоря на небі спалахнула, Прогнавши темряву ураз. Нам Небо руки простягнуло, Спасіння й мир прийшли до нас. Воно величне і прекрасне! Знайдеш Його, ознака ось: Не у палаці, а у яслах Смиренно спить Малюк Христос. Спокійно дихає Дитина, Напевно, бачить сон в цю мить. Весь світ зазнав величні зміни, А Божий Син у яслах спить. Він – Цар святий, Спаситель дивний, Iз Неба в світ людський прийшов, I на соломі в біднім хліві Бог прихисток Собі знайшов. Він спав, а Всесвіт весь дивився Iз подивом на чудеса: Як серед ночі урочисто На землю сходять Небеса…

Переклав Степан ЗАГОРУЛЬКО

Едуард СКАЧКОВ

ЗВІСТКА На землю грішну Свого Сина З Небес Всевишній Бог послав, I Діві на ім’я Марія Архангел звістку передав: «Народиш ти, Маріє, Сина. Він буде всього світу Князь, Цар над царями, Примиритель, Спасіння й мир Він людям дасть.

Воскресне Він, кайдани смерті Господня сила розірве.

I оживуть серця спасенних, Як і Христос наш оживе!» Малювала Вікторія ДУНАЄВА

СТЕЖИНКА 6/14

Він – це Любов і вічне Світло, Шлях в Царство Боже і Суддя, I щоби викупити людство, Він на хресті віддасть життя.

3

ПЕДРО

ії

зил З Бра

СТЕЖИНКА 6/14

На сірих стінах маленької, убогої хатини заграли перші сонячні промені. Навперебій закукурікали півні. У джунглях почався новий день. Педро насилу розплющив очі. Але від першої ж думки – що до Різдва залишився всього один тиждень, він остаточно прокинувся. Обережно витягши з-під матрацу старий, потертий шкіряний мішечок, він розклав на ліжку своє «багатство» й почав рахувати: – Двадцять вісім тисяч, двадцять дев’ять тисяч... Тепер не вистачає лише однієї тисячі крузейро. І тоді буде достатньо. Його очі сяяли. Він збирався купити собі на Різдво красиву барвисту сорочку й нові штани. Тоді ніхто більше не буде показувати пальцем на його короткі, залатані штанці й потерту сорочку та шушукатися за його спиною! Коли одного разу однокласники знову висміяли Педро, йому стало дуже боляче, і він, стиснувши кулаки від гніву, навіть хотів кинутися на них, але потім передумав. Зі сльозами на очах, він просто відвернувся від хлопців. При згадці про це Педро тяжко зітхнув. Так, вони бідні, дуже бідні. Батько вже багато років хворіє на туберкульоз. А мати так мало заробляє, перучи білизну в багатих людей, що цього ледь вистачає на харчування. Коли Педро лежав вечорами на своєму матраці, він відчував пориви вітру через щілини в стінах. А в дощові дні прогнилий дах протікав. Проте Педро відчував себе в безпеці. З тих пір як вони з мамою віддали свої серця Ісусові, їм стало легше долати злидні. Вони разом молилися, приносячи Ісусові все, що їх пригнічувало. І Господь ніколи не розчаровував їх. Педро було лише одинадцять років, але він уже допомагав заробляти гроші для родини. Рано-вранці, коли інші діти ще солодко спали в своїх ліжках, він був уже на ногах. Педро працював у багатої людини, чиє велике черево свідчило про щоденний достаток їжі на її столі. Будинок череваня оточувала висока стіна й охороняли дві злі собаки. Їхніх гострих зубів Педро дуже боявся.

4

СТЕЖИНКА 6/14

Монети все ще лежали перед ним і сяяли в променях ранкового сонця. Педро знову й знову перераховував їх. Заплющивши очі, він уявив, як заходить до класу в нових штанях і в барвистій сорочці і з яким подивом і захопленням хлопці дивляться на нього. І вже ніхто не сміє насміхатися з нього.

– Педро! – перервав його думки голос матері. – Поквапся, а то запізнишся до школи! І справді, він мало не спізнився! Педро швидко сховав свій «скарб» під матрац, схопив ранець із книгами й вибіг на вулицю. Біля дверей він ще раз озирнувся. Мама виглядала такою сумною! У його маленької сестрички Рози запалилися очі – вони почервоніли й напухли. Наступного ранку Педро, як завжди, рано-вранці вирушив на віллу до багатого чоловіка. Закінчивши роботу й отримавши гроші, він не повірив власним очам. Господар вручив йому десять тисяч крузейро! А потім, весело підморгнувши, сказав: – Тому що Різдво... Педро був у нестямі від радості! З піснею на вустах він побіг додому, стрибаючи, подібно козеняті, що вибігло на широке поле.

– Мамо! Мамо! – закричав він, вбігаючи до оселі. – Уяви собі, я... Але тут він замовк. Його мама плакала.

– Чому ти плачеш, мамо? – запитав він занепокоєно. – Що сталося? Приглушеним від сліз голосом мати сказала: – Ох, Педро, з очима Рози справи зовсім кепські. Сьогодні вранці лікар сказав, що їй потрібне спеціальне лікування, але в нас немає грошей. А без цього лікування Роза осліпне. Педро дуже злякався, його різдвяний настрій миттєво випарувався. Але, взявши маму за руку, він запропонував: – Давай-но помолимось! Ісус, безсумнівно, знає вихід із будь-якого становища. У школі Педро цього дня не міг зосередитися на уроках, його думки були дуже далеко. «Якщо я... Мені треба... Ні, не можу...» Він думав про свої нові брюки й барвисту сорочку. І він не міг забути маминих слів: «Без цього лікування Роза осліпне». Що ж робити?!

5

Так і закінчився цей день, а виходу Педро не знаходив. Місяць уже давно кидав тьмяне світло на дахи невеличкого селища, розташованого біля самісіньких джунглів. У хатині Педро слабко жевріла свічка. Батько кашляв. Сестричка стогнала, а мама обережно витирала гній з її очей. Педро, перевертаючись у своєму ліжку з боку на бік, не міг заснути. «Дорогий Ісусе! – молився він. – Ти бачиш, які ми бідні. Але Ти багатий. Тобі належать всі багатства світу. Чи немає в Тебе ідеї, як ми можемо допомогти Розі?» – «Є, – наче промовив голос у його серці, – але для цього Мені потрібен ти». – «Я?» Педро принишк. Він думав. І раптом, зіскочивши з ліжка, хлопчик витяг щось з-під матрацу й навшпиньках пішов до мами. Він із любов’ю обійняв її і сказав: – Ось, візьми, мамо. Чи вистачить цього? І віддав їй свій дорогоцінний мішечок.

– Вистачить на що? – мама здивовано поглянула на сина.

– На лікування очей Рози, – відповів Педро.

СТЕЖИНКА 6/14

Малювала Олена МИХАЙЛОВА-РОДІНА

6

Мати була глибоко зворушена. Вона відкрила невеликий мішечок, і з нього, одна за одною, почали викочуватися монети.

– Ні, мій хлопчику, я не можу взяти ці гроші. Ти ж так важко працював, щоб назбирати їх. Згадай, як хлопці сміялися з твоїх старих брюк... Але, побачивши розчароване обличчя Педро, мама запитала: – Ти справді хочеш їх віддати?

– Так, мамо, хочу! – твердо відповів Педро. Мати міцно притиснула до себе свого мужнього сина.

– Мій любий Педро! – тільки й могла вона сказати. Наступного ранку мама й Роза поїхали на автобусі до великого міста й відшукали там клініку. Грошей для лікування виявилося достатньо. І вже за кілька днів Роза почувалася значно краще. І ось настало Різдво Христове. Уся родина зібралася навколо столу, на якому лежав свіжоспечений мамою білий хліб. На Педро була стара, потерта сорочка й штани, з яких він давно виріс. Але що з того? Адже зір Рози врятовано! І Педро зміг допомогти в її лікуванні. Він, хлопчик Педро, удостоївся честі бути Божим співпрацівником. Мама заспівала різдвяну пісню. Підспівував і вітер – крізь щілини в хатині. А очі Педро сяяли. Йому здавалось, що на цілому світі немає нікого, щасливішого за нього! І багатшого!

Над цим варто замислитися

Деякі слова Iсуса Христа не були записані в Євангеліях, а передавались із вуст у вуста. Апостол Iван пише, що якби записати все, що Iсус говорив і робив, то весь світ не вмістив би цих книг. Один із усних висловів Iсуса зберігся до наших днів завдяки апостолові Павлу, який говорить так: «Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слабим та пам’ятати слова Господа Iсуса, бо Він Сам сказав: ◊Блаженніше давати, ніж брати“» (Дії, 20:35). Давати що-небудь нужденному приносить радість, робить того, хто дає, за словами Спасителя, щасливим. Iсус Сам пережив те, що сказав нам, тому що Він, прийшовши в цей світ, віддав за нас Своє життя! Що може бути більшого за це? Iсус каже: «Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Iв. 15:13). Віддати іншому своє серце – ми це розуміємо, адже так? Звичайно, якщо ми бачимо чиюсь потребу й у нас є можливість допомогти, ми це робимо, радуючи іншого грошима, речами або якимось іншим подарунком. Однак цим радість надається не тільки іншому – ми й самі відчуваємо глибоке задоволення, тихе щастя, а кажучи словами Iсуса, блаженство. Щедра людина – щаслива людина. Біблія говорить: «Дехто щедро дає, та ще додається йому, а дехто ховає над міру, а тільки бідніє» (Пр. 11:24). Чому ми робимо подарунки на день народження, а особливо – на Різдво Христове? Бо хочеться зробити іншому приємно. Радісно отримувати подарунки, це зрозуміло. Але дарувати іншому – набагато більша радість. Можливо, ти не можеш робити дорогі подарунки друзям? Тоді згадай історію з Євангелія: бідна вдова пожертвувала в храмі лише дві копійки! А Iсус сказав, що вона поклала більше за всіх! Бо віддала все, що в неї було. Якщо ми щось даруємо або жертвуємо в церкві, то важливо: даємо ми від надлишку, оскільки це нам не потрібно й тому не шкода, або від бажання дати іншому те, що нам дороге. Розумієш різницю? Крім того, ми володіємо в цьому світі великою цінністю – нашим часом. Найкраще, що ми можемо подарувати іншій людині – друзям, батькам, брату чи сестрі, і навіть нашому Господу Iсусові Христу, – наш час. Час для спілкування та спільного читання Євангелія, час для роздумів та бесіди про важливі речі, час для молитви. Давай-но почнемо прямо сьогодні! Ти вже надумав, як порадувати когось? Вальдемар ЦОРН

7

СТЕЖИНКА 6/14

Про жертовність

Розгорнімо Біблію СТЕЖИНКА 6/14

8

Вальдемар ЦОРН

Ось уже більше року народ ізраїльський, прямуючи в Землю обітовану, жив у пустелі. Ви пам’ятаєте, як Бог послав Мойсея вивести ізраїльтян із рабства єгипетського, як Він провів їх по сухому посеред моря, яке розступилося перед народом, а потім єгиптян, що погналися за ними, накрило хвилями? Багато днів ізраїльтяни були в дорозі й зупинилися біля гори Синай. Там, на горі Синай, Бог дав Мойсею закон, а з народом ізраїльським уклав союз: вони будуть Його народом, а Він – їхнім Богом. Мойсей передав народові різні закони й настанови від імені Бога. І народ сказав: «Все виконаємо!» А для того щоб люди не забули про свого Господа, Бог наказав Мойсеєві побудувати скинію заповіту, або «шатро зустрічі». Звичайно, це не був намет для зустрічі ізраїльтян один із одним, щоб обговорювати проблеми та ділитися новинами. У цьому шатрі люди повинні були зустрічатися з Богом. Тут вони могли принести Йому в жертву свої дари на знак подяки або покаяння. На горі Бог показав Мойсею, яким повинно бути це шатро зустрічі, як мають виглядати всі його приналежності, яким повинен бути жертовник, як влаштувати найголовніше святилище – Святе святих. Бог сказав, щоб у цьому переносному храмі знаходився ящик (в Біблії він

названий ковчегом), обкладений чистим золотом, із золотими херувимами на кришці. Зійшовши з гори, Мойсей зібрав увесь народ і сказав, що Бог наказав побудувати прекрасний намет для зустрічей із Ним. І для цього потрібно зібрати дуже багато золота, срібла, міді, вовни й шкір, судин золотих, срібних і мідних. Мойсей сказав, що керувати всіма роботами буде людина на ім’я Бецал’їл, якій Бог дав мудрості та розуму виготовляти речі для шатра. І не тільки здатність виготовляти самому, але й навчити інших гаптувати, ткати, вирізати по дереву та каменю, шліфувати дорогоцінні камені, робити карбування та багато іншого. І люди приносили до призначеного місця все, що їм Бог поклав на серце: золото, срібло, свої прикраси й коштовності. Жінки ткали прекрасні пурпурові тканини й тканини для покриття шатра зустрічі. Бецал’їл і його помічники взялися за справу. А люди все несли й несли, тож начальники робіт сказали Мойсеєві: «Дивися, скільки народ приніс у дар Богові всякого добра! Вистачить на всі роботи. Навіть ще залишиться». Тоді Мойсей звелів переказати людям, щоб вони більше нічого не приносили. Робота в руках Бецал’їла та його помічників кипіла. Незабаром перед ізраїльтянами постав прекрасний шатер зустрічі, оточений великим двором для народних зборів, в кутку якого стояв мідний жертовник. Люди раділи, адже тепер у них з’явилося місце, куди вони могли прийти, щоб розмовляти з Господом. І вони були раді, що змогли взяти участь у цій справі своїми приношеннями.

СТЕЖИНКА 6/14

Малювала Людмила ЯНБУЛАТОВА

Історію про спорудження переносного храму ви можете прочитати в книзі Вихід (це друга книга Біблії), починаючи з 35-го розділу.

9

Віктор НЄМЦЕВ

ЧАС Тік-так, тік-так, життя біжить, Біжать секунди та години. Що встиг ти доброго зробить I чим безцінний час заміниш? Дарма роки не витрачай, Для справ Христових часу досить. Учись любити, і нехай Життя плоди рясні приносить. На допомогу поспіши Близьким та друзям щохвилини – У цьому світло для душі I мир, що з неба в серце лине. Тік-так, тік-так, живи! Й нехай Iз користю твій час спливає. Працюй, радій і пам'ятай: Господь тебе благословляє.

Переклала Олена МІКУЛА Малювала Тетяна КОСТЕЦЬКА

СТЕЖИНКА 6/14

ЩИРІСТЬ

10

Щирість – це від скупості паркан, Щирість віддає і посміхається. Щирість – для душі живий бальзам, Що до нас любов’ю повертається.

Склала Ельвіра

иховані Закресли всі пр фри, серед літер ци один і ти прочитаєш рого уд м ів із вислов а. Соломон

ЦОРН

О 8 9 П О 4 Ї 2

Прочитай!

ЯЛИНКИ

Т Ь 7 І 7 9 Н Д 1 У

Ш И 9 Х Н 6 А П

Ш А 4 Я

О Є 7 Н 1 2 И Й 8 Б 8

7 К 1 А 8 Б 4

У Д 9 Е 5 1 І 6 7 В 5 І Н

Л А Г 2 О С 6 Л О В 7 Л Я 2 Є Н 4 А 6 С 9 И 8 Ч 1 Е 7 Н 6 8 А 9 Б 1 У 6 Д 7 8 Е А 5 Х 4 6 Т

ВІДГАДАЙ! ма НІКЕЛЬ Малювала Ем

Яку біблійну історію тут намальовано? Спробуй і ти намалювати її, не відриваючи олівця від паперу. СТЕЖИНКА 6/14

м едри и щ и Бут ає дават и ч озна е, ніж т ш ь біл еш. ебран мож Д. Дж

11

СТЕЖИНКА 6/14

Автор невідомий

12

Том жив зі своїми батьками, Марією та Людвігом Гермег, і молодшою сестричкою Лізою в бідному районі великого міста в Німеччині. Вже два роки тривала Друга світова війна. Це був важкий час, в який царювали страх, смерть і голод. Одного зимового вечора сім’я Гермег сиділа, вечеряючи, за столом. На вулиці вже три дні бушувала снігова буря. Снігова «крупа», впереміш із сніжинками, нещадно била у вікна. Члени сім’ї Гермег говорили про Різдво Христове, до якого залишався всього лише один тиждень. Але, незважаючи на наближення радісного свята, батьки з сумом дивилися на дітей, а потім мама сказала: – Томе, тобі вже десять років, а Лізі – сім. Ви вже здатні розуміти, що таке злигодні. Вона надпила ковток гарячої кави. Діти з цікавістю подивилися на неї. Мама продовжила: – Торік було ще терпимо. Але цього року нам набагато важче. У нас немає грошей, щоб купити вам подарунки на Різдво. Сподіваємось, що ви це розумієте.

Всі наші кошти йдуть на покупку продуктів. Слава Богові, у нас щодня є хліб на столі! Том замислився. Він згадав, як кілька років тому сидів біля ялинки з отриманою в подарунок машинкою. Яким щасливим він був тоді! Торік Том отримав олівці й конструктор. А тепер – нічого? Невже позаду всі щасливі роки? Він був засмучений, але, подивившись на батьків, зрозумів, що їм дуже важко, і, переборовши своє розчарування, сказав: – Ми з Лізою вже великі й зможемо обійтися без подарунків. Батьки полегшено зітхнули, але було видно, що це гнітило їх. Після того як діти пішли спати, Марія і Людвіг ще довго розмовляли між собою. Перед сном вони встали на коліна, і Людвіг почав молитися: «Отче, я дякую Тобі за те, що в нас є хліб на кожен день і Ти захищаєш нас від бомб. Ми просимо Тебе, щоб і це Різдво послужило благословенням

– Людвігу, наш батько помирає! – ридаючи, сказала вона. – Приходь мерщій! Людвіг і його дружина без зволікань одяглися й на ходу сказали дітям: – Ми разом повечеряємо, коли повернемося. І вийшли на вулицю. Діти, залишившись самі, тихо сиділи за столом. Що сталося? Чому батьки раптом так поспішно пішли кудись? Раптом Том згадав, про що він думав, коли батько читав історію народження Ісуса.

– Лізо, давай-но ми будемо світлом! – запропонував він. Ліза запитливо подивилась на брата, але він уже взяв невеликого пакета й почав класти в нього булочки. Ліза хотіла запротестувати – сказати, що мама багато працювала, щоб доставити родині цю радість у різдвяний вечір. Але промовчала. Замість цього вона теж узяла маленький пакет і поклала в нього кілька булочок. Потім вони тепло вдяглися, як були навчені батьками, і вийшли в темряву зимового вечора. Слава Богові,

СТЕЖИНКА 6/14

для наших дітей, хоча ми не можемо зробити їм ніяких подарунків». Різдвяного вечора Том, Ліза та їхні батьки сиділи в невеликій затишній кімнаті й грілися біля каміна. Батько читав уголос історію народження Ісуса. Том слухав і думав про те, що Ісусові тоді, напевно, було не легше, ніж їм зараз, і, тим не менш, Він був тієї темної ночі яскравим світлом і благословенням для людей. І раптом Томові спала думка, що він теж може бути світлом у цю темну ніч. Заспівавши кілька різдвяних пісень, родина сіла за стіл, на який мама врочисто поставила тарілку з ароматними булочками. Але тут задзвонив телефон. Батько зняв трубку. Крізь шум і перешкоди він насилу розрізнив голос своєї сестри Нелі.

13

СТЕЖИНКА 6/14

на вулиці не вила сирена, що попереджає про появу бомбардувальників. Хвилин через п’ятнадцять вони досягли моста, під яким зазвичай тулилися бездомні. Ці люди виглядали жахливо: запалі щоки, худі, знесилені тіла. Загорнувшись у своє дрантя, вони намагалися заснути в цю святу ніч, щоб забути про голод і холод. Ліза здригнулася, побачивши спотворені злиднями й болем обличчя. Том узяв сестричку за руку, і вони разом заходилися роздавати булочки бездомним. «Нехай Бог благословить вас!» – чули вони кожного разу від нещасних людей, що дарували їм вдячні посмішки. І Ліза знову подумала про маму, яка напекла до Різдва ці булочки. Здавалося, Том угадав її думки, тому що, подивившись на Лізу, сказав: – Мама й тато зрозуміють, що ми з тобою зробили добру справу. Це трохи заспокоїло сестричку. Роздавши булочки, діти радісно побігли додому по засніжених вулицях міста. Батьки все ще не повернулися. А в цей час Людвіг, Марія, Неля та її чоловік стояли біля ліжка вмираючого

14

батька. На очах у них були сльози, і тільки очі старого сяяли незвичайним світлом. Він скоро побачить свого Господа й Спасителя!

– Залишайтеся в любові Божій! – промовив старенький свої останні слова і, глибоко зітхнувши, відійшов у вічність. Жінки, ридаючи, впали в обійми своїх чоловіків, які самі насилу стримували сльози. Марія і Людвіг провели деякий час із Нелею та її чоловіком, але потім усе ж вирушили додому, де на них чекали діти. Дорогою вони говорили про батька – добру, віруючу людину, який пішов від них до свого Господа. Увійшовши до будинку, вони не повірили власним очам: Том і Ліза з таємничим виглядом сиділи за столом, а перед ними на тарілці лежало тільки чотири булочки. Людвіг уважно подивився на дітей, потім тихо сказав: – Ваш дідусь помер. Діти розгублено схилили голови. Батько знову подивився на майже порожню тарілку й продовжив: – Ми голодуємо. І було непросто дістати продукти, щоб напекти булочок до свята. Невже ви самі з’їли майже всі булочки?

з Лізою віднесли булочки бездомним людям під мостом. Адже це ж значить – бути світлом для інших?! Батьки зніяковіло перезирнулись, і мама сказала: – Томе, ти правильно зрозумів сенс Різдва Христового. Її очі заблищали від сліз, і вона, підійшовши до сина, який теж мало не плакав, обійняла його.

– Гадаю, що бідні люди були дуже раді, але наступного разу ми підемо до них усі разом, згодні? – запропонував батько. – У воєнний час перебувати на вулиці пізно ввечері – занадто небезпечно для дітей. Том кивнув на знак згоди. Ліза обійняла батьків і, звертаючись до батька, сказала: – Тату, твоя молитва, яку ти сказав якось увечері, почута. Батьки знову перезирнулись, але цього разу вже не зніяковіло, а з радістю й полегшенням.

– Ми переживемо цю війну, з Божою допомогою! – розчулено сказала мама й міцніше обійняла дітей і чоловіка. Малювала Юлія ПРАВДОХІНА

ти, ш є а н з Чи раненого або

інші що по ельфіна ють д о г о р хво овху и вишт дельфін ню води, щоб рх іни на пове хати? Дельф и д він міг лу, що ть аку ю я н а г від зграю, а їхню н а л а п на їми чи її сво жуть о тараня м і ми», «дзьоба ити її. уб навіть

СТЕЖИНКА 6/14

Невже не захотіли, щоб і ми наситилися? Це мала бути наша різдвяна вечеря... Батько замовк. Том і Ліза знали, що батьки були голодні, але ж люди під мостом майже вмирали від голоду! Том подивився на батька, він розумів його роздратування.

– Тату, я не хотів зробити нічого поганого, – сказав він. – Я тільки думав про те, як можу бути світлом у цю темну ніч... Батько нічого не відповів. Крадькома він подивився на дружину, яка стояла мовчки, вражена подіями цього різдвяного вечора.

– Як Ісус, адже Він теж був світлом для людей! – продовжував Том. – Ми

15

На сцені в кріслі сидить Артем. Вигляд у нього сумний. Він задумливо грає з пальчиковою іграшкою – веселим Петрушкою. Артем. Навіть ти, моя улюблена іграшка, веселун Петрушка, не можеш мені допомогти... (Зображує кілька веселих поз Петрушки.) Ні... не можеш...

СТЕЖИНКА 6/14

З’являється бабуся.

16

Бабуся. Артемчику, ти вже одягнений? От молодець! Ну, бігом снідати – й у школу. Артем (сумно). Бігом снідати – й у школу... Ох, бабусю! Якби ти знала, як мені сумно і як не хочеться йти до школи... Бабуся. Кепський настрій уже зранку? Це нікуди не годиться. Артем. Та знаю: прокидатися треба з усмішкою і підводитись із гарним настроєм. А як бути, якщо настрій ніяк не стає гарним? Бабуся. Може, твій друг порадить, як його виправити – твій поганий настрій? Артем (безнадійно махає рукою). Вовчик – той таки порадить... Бабуся. Ні, я маю на увазі найкращого, найвірнішого Друга всіх людей, і твого теж. Артем. А-а, зрозумів, бабусю! Треба запитати поради в Iсуса. Бабуся. Розумник! Давай-но згадаєм одну Його дуже корисну пораду. Артем (дещо зацікавлено). Це ж яку? Бабуся. «Золоте правило», Артемчику. Артем (розчаровано). Та я ж добре знаю це правило: стався до інших так, як хочеш, щоб чинили з тобою. До чого тут мій поганий настрій? Бабуся. А ось до чого. Постав зараз собі запитання: кому ти сьогодні можеш допомогти або зробити щось приємне? Артем (зітхнувши). Мій настрій, бабусю, скоріше б виправився, якби мені сьогодні хто-небудь зробив щось приємне. Бабуся. Можливо. Але ж ти вже не раз переконувався: давати набагато приємніше, ніж брати!

а

Сценк Людмила ДИКАЯ

ІСУС – ДРУГ МІЙ Дійові особи: бабуся та її онук Артем.

Артем (із кращим настроєм). Вірно, бабусю! Адже це теж Iсус говорив! Бабуся. Ну, звичайно, мій хороший! Артем (із радісним настроєм). I я знаю, кому і як можу зробити сьогодні при-єм-не! Бабуся. Кому ж, якщо не секрет? Артем (зніяковіло). Ну, одній... Ти її не знаєш, бабусю. Бабуся. Секрет так секрет. Захочеш – розкажеш. Головне, що настрій у тебе поліпшився! Артем. Та перемінився на чудовий! I все ти, бабусю, і мій чудовий Друг Iсус! (Цілує бабусю.) Бабуся. Ну, слава Господові, любий! А тепер ходімо снідати. Артем. Зараз, бабусю. Тільки-от книги зберу. Бабуся. Поквапся. Чекаю на тебе на кухні. (Виходить.) Артем збирає в ранець книги. Бере в руки іграшкового Петрушку. Артем (Петрушці). Ось що, мій любий Петрушко. Iру, мою сусідку по парті, ти знаєш. Я тобі часто про неї розповідав. Але от біда – у неї мама дуже захворіла, тому Iра ходить сумна-сумнісінька. А ми з тобою постараємось її трошки розважити. Згоден? Бачу, що згоден! (Урочисто.) Для цього я сьогодні подарую тебе їй! Ти розумієш навіщо? Думаю, що Iра, дивлячись на твою завзяту посмішку, не зможе не посміхнутися сама. I це буде чудово! (Кладе іграшку в ранець.) (До глядачів.) Ох, хлопці! Чесно скажу: посмішки Петрушчиної мені бракуватиме, але порадувати Iру зараз важливіше! Адже так? Діти в залі. Так! Артем. Так, звичайно. Я буду дуже-дуже радий побачити її чудову посмішку! На сцену виходить бабуся. Вона підходить до Артема, обіймає його. Бабуся. Любі діти! Ми з Артемом бажаємо й вам якомога частіше дотримуватися порад найвірнішого й найдобрішого Друга – Господа Iсуса. Кінець

СТЕЖИНКА 6/14

Малювала Вікторія ДУНАЄВА

17

Знайди, дай відповідь!

А К М О Л О В О ГОЛ І Я : на Р А ра

’ю б а, о матір н и и ч дів стат иста. р м Х о Бог Iсуса

М

ГАВРИЇЛ: архангел, посланий від Бога сказати Марії, що в неї народиться Син Iсус.

: У Х Иш и м и Т С пер ро ПА

А В У Я Г М А Р Л Ц

Н С К С А А Ч Ї С Ч

Н К Е Р А Ц И Е Й Е

А Е I Б С Р М Е О Н

И Я Т Д В К Ю П С Т

П Л П А С Т У Х И З

Р Н Г Р Х Е Т Л П Б

О А Б С Е М Е Н В Ь

Знайди в таблиці заховані по горизонталі, ве ртикалі та діагоналі слова, пов'язані з історією народж ення Iсуса.

Л З О Х Е I Р О Д Я

М У Д Р Е Ц I И Ф К

про

роч А Н Н А: і м иця в х олитв , удов рам ою а і вд сл , пос ень ужи том і вн ла очі .

ЕЦІ: Р Д У М ийшли

які пр я люди, вклонитис ту. у и д р о уХ с зі Сх женом д о р а новон

уп ися тоїл я новин уса. с о с уд атис ня I дізн роджен на

СЕМ прав една вох ЕН: д о я д к й а поб : благ іці в Д у О а т о ч я че ила Н ІР мовл емов стива лю сіх не ися Iсуса. в ля Iс и т уса в дина, ит уби азав об позбав храм к а н і. кий років, щ цар, я ЙОСИП: пр ав ед на лю ди на , чо ло ві к М ар ії.

ЛАНЦЮЖОК

СТЕЖИНКА 6/14

1

18

2

3

4

5

Впиши відповіді на запитання в кільц я ланцюжка навкол о відповідних чисе л, розпочинаючи з кіл ьця зі стрілочкою .

6

1. Слово Боже.

2. Один з євангелістів.

3. Чоловік, якого покликав Бог, щоб у ньому народи мали благословення (Бут. 12:1–3).

4. Учениця Христа, гарна кравчиня (Дії, 9:36–39).

5. Людина Божа, яку кинули до лев’ячої ями (Дан. 6:16).

6. Пророк, якого в дитинстві Бог будив уночі (1 Сам. 2:18).

7

8

9

10

11

7. Дочка Давида, сестра Авесалома (2 Сам. 13:1).

8. Син Авраама від Агари (Бут. 16:15).

9. Гора, на яку, за пророцтвом, прийде Христос (Зах. 14:4).

10. Цар Єгипту.

11. Людина, яка передавала народу слова Божі (Ам. 3:7).

Валерій ЛУНИЧКІН

ина Прослизнувши між шторами, сонячний зайчик стрибнув на подушку, лагідно торкнувся щоки Анжеліки*, потім почав тепло лоскотати вії: вже час, прокидайся! Весняний ранок увірвався в спальню дівчинки гомоном пташиних голосів і прогнав залишки сну. Ліка (так ласкаво кличе її бабуся) розплющила очі, радісно посміхнулась і бадьоро зіскочила з ліжка. Здрастуй, новий день! Вона вибігла зі спальні – вмиватися. Бабуся Таїсія вже приготувала сніданок: з кухні смачно пахло Лікиними улюбленими пиріжками. Поснідавши, дівчинка взяла приготований з вечора ранець: час іти до школи.

– Мати Пресвята Богородице! Спаси й збережи нашу внучку! – бабуся осінила Ліку хресним знаменням. Дідусь, як завжди, тільки посміхнувся. Ліка ніжно поцілувала бабусю в щоку й вибігла з дому на залиту сонцем вулицю... Вони живуть учотирьох: Ліка, бабуся, дідусь і тато. Маму Ліка не пам’ятає – дівчинка була зовсім маленькою, коли маму позбавили материнських прав і вона виїхала до іншого міста. Живуть вони дружно. Бабуся з дідусем дуже люблять Ліку, ні в чому їй не відмовляють, але й не балують, одне слово, намагаються, щоб онука була щаслива. Тато її теж любить. Тільки працює він багато: йде, коли Ліка ще спить, а приходить, коли вона вже готується до сну. Але нечасті вихідні тато намагається присвячувати їй. Минулої неділі вони вдвох ходили в зоопарк подивитися на леопарда й дуже весело провели час! * Iмена змінені.

СТЕЖИНКА 6/14

ьщ Бувал

19

СТЕЖИНКА 6/14

20

– Ліко, привіт! Задачку розв’язала? Скільки в тебе вийшло у відповіді? Це Зоя, Лікина шкільна подруга. Вони дружать із першого класу й завжди сидять за однією партою. Зоя – гарна дівчинка, вірна подруга. От тільки якась дивна... На контрольних сама не списує і нікому списувати не дає. Навіть своїй найліпшій подрузі. Одного разу Миколка, їхній однокласник, двієчник і хуліган, підловив Зою на перерві й боляче відтягав за волосся, тому що вона не дала йому списати самостійну роботу з математики. Зоя аж ніяк не слабка дівчинка й легко могла б дати хуліганові гідну відсіч. Але вона просто перехопила Миколину руку, намагаючись не зробити йому боляче, звільнила своє волосся і, змахнувши сльозу зі щоки, твердо промовила: – Навіщо ти це зробив, Миколо? Хіба ти не розумієш, що списування тобі не допоможе? Краще приходь до мене, я поясню все, що тобі незрозуміло, і ти будеш розв’язувати самостійно. Я сама не списую і нікому не даю списувати, бо це гріх! Реакція Миколки була приголомшлива: він раптом почервонів до коренів волосся, відступив від Зої на крок і буркнув: – Та ну тебе, дивачко! Хоча Зоя не давала нікому списувати, в класі її поважали: вона ні на кого не ображалась і завжди готова була допомогти всім і кожному. Вчителі ставили її в приклад як найбільш старанну й дисципліновану ученицю (Зоя була круглою відмінницею). Але ще зовсім недавно Лікина подруга була звичайнісінькою дівчинкою, такою, як усі. Причина таких змін у характері й поведінці подруги стала зрозумілою для Ліки, коли Зоя запросила її на свій день народження. Після того як гості привітали іменинницю і сіли за святково накритий стіл, тато Зої помолився. Він молився не так, як бабуся Ліки: не Пресвятій Богородиці і не святим угодникам. Тато Зої щиро й тепло звертався до Бога, наче Бог Сам знаходився серед гостей. Молячись, тато називав Його то Отцем Небесним, то Iсусом, то Духом Святим.

– Амінь, – вимовив голова родини після молитви, і на душі в Ліки стало тепло й радісно.

СТЕЖИНКА 6/14

Коли гості пішли, Зоя розповіла подрузі, що вони – євангельські християни, щонеділі вона разом із батьками ходить до церкви, де відвідує недільну школу.

– Недільну школу? – здивувалася Ліка. – Хіба ти не втомлюєшся за шість днів у звичайній школі, що ходиш іще й у недільну? Подруга терпляче й докладно розповіла про те, чим вони займаються у недільній школі, які там добрі вчителі й які цікаві біблійні уроки в них бувають. Зоя розкрила «Дитячу Біблію» й прочитала з неї історію про Давида та Йонатана.

– Давай-но будемо дружити, як Давид та Йонатан! – несподівано для самої себе запропонувала Ліка – так розчулила її прочитана подругою історія. Додому Ліка повернулася сповнена нових, дивних вражень, та ще й з подарунками: «Дитячою Біблією», яку подарував їй тато Зої, свіжим номером журналу «Стежинка», журналом «Віра і життя» (це для бабусі) і диском дитячого хору «Стежинка», в якому співала її подруга. А ще вона твердо вирішила, що найближчої неділі обов’язково піде з Зоєю до її церкви. Вдома дівчинка щедро поділилася своїми враженнями й показала подарунки. Бабуся Таїсія спробувала пояснити внучці, що церква, куди щонеділі ходить її подруга, не церква зовсім. Церква – це красива будівля з куполами та дзвіницею, в якій багато ікон. Службу там править батюшка – священик. Ось що таке справжня православна церква! Однак журнали бабуся перегорнула, навіть дещо прочитала і... залишила в себе: мовляв, пізніше прочитає. Цього вечора Ліка не наважилася сказати рідним про своє бажання піти в неділю разом із подругою в її церкву ... Кілька днів Ліка боролася з сумнівами. З одного боку, їй дуже хотілося побувати в тій церкві, в якій її подруга вчилася в недільній школі, де вона займалася в гуртку рукоділля та співала в хорі «Стежинка». З іншого боку, чи дозволить їй бабуся піти туди, адже церква, в яку ходить Зоя, «несправжня», а справжня церква – православна? У православній церкві Ліка

21

СТЕЖИНКА 6/14

22

з бабусею одного разу вже побувала. I хоча її вразили краса й оздоблення храму, сподобався спів хору, але ні того, про що співали хористи, ні того, що співуче казав батюшка, вона не зрозуміла, тому їй скоро стало нудно й вона дуже втомилася. А в церкві у Зої співають і моляться зрозумілою мовою. Але головне – там є дитячий хор «Стежинка», і Ліка так хоче співати в ньому! На одній зі шкільних перерв Ліка поділилася своїми сумнівами з подругою.

– А ти помолися Iсусові, і, якщо сильно повіриш, Він все влаштує, – порадила Зоя. Увечері, вкладаючись спати, Ліка вперше в житті помолилася: – Дорогий Iсусе, я дуже-дуже хочу бути там, де моя подруга Зоя, хочу співати в «Стежинці». Будь ласка, влаштуй усе це для мене. Амінь. Наступний день і всі дні, що залишалися до неділі, пройшли як звичайно. Однак Ліка відчула, що сумніви перестали її турбувати. У суботу Ліка домовилася з подругою, що та зайде по неї, і вони підуть до церкви разом. Залишилося тепер лише вмовити рідних, щоб відпустили. Йдучи додому, Ліка обмірковувала, які слова скаже, щоб задобрити бабусю. Вона навіть вирішила пустити сльозу, якщо бабуся почне опиратися. Ліка відімкнула двері своїм ключем... У кімнаті співала... «Стежинка». Бабуся, затишно влаштувавшись у кріслі, читала «Віру і життя». Час від часу вона відривалася від журналу й дослухалась до слів пісні, яку виконував дитячий хор. Пісня розповідала про любов Бога, Який пожертвував Собою заради спасіння всіх людей. На мить їхні погляди – Лікин запитливий і бабусин, просвітлений, сповнений любові, – зустрілися. Онука все зрозуміла: Iсус відповів на її молитву. ...Ліка покаялась у літньому християнському таборі. А у вересні її прийняли до хору «Стежинка». Христос виконав її мрію і тепер працює над її характером. I якщо під час перших виступів оплески глядачів народжували

в серці дівчинки гордість і непереборне бажання попишатися перед рідними й однокласниками (що поробиш, така вже наша гріховна природа), то чим частіше хору «Стежинка» доводилося виступати, тим вірніше приходило усвідомлення того, що Ліка не себе славить, а разом із хором славить Того, Хто дійсно цієї слави гідний. Дитяча гордість поступилася місцем почуттю жалю й любові до тих, для кого діти співали: до сиріт із дитячого будинку, інвалідів, самотніх старих… Коли під час концерту або після нього Ліка помічала в недовірливому, холодному погляді кого-небудь із глядачів іскорку життя, що спалахувала непроханою сльозою в його очах, вона щиро раділа, розуміючи, що це через їхній спів діє Сам Господь. Одного разу іскорка Божа запалилася в серці Лікиної бабусі. Сталося це під час різдвяного концерту «Стежинки» для літніх самотніх людей, на який Ліка привела бабусю Таїсію. Різдвяну проповідь бабуся слухала, затамувавши подих. Прості слова про великий сенс Різдва Христового добрим насінням укорінювалися в серці жінки. Це насіння було рясно полите піснями хору «Стежинка», який вона встигла полюбити, щодня слухаючи вдома диск, принесений Лікою від подруги. А тепер у цьому хорі співала й її внучка. Після концерту бабуся Таїсія не змогла піти додому, не поговоривши з пастором і керівником хору. Скільки тривала бесіда – Бог знає. Тільки закінчилася вона молитвою покаяння. Бабуся й онука почали відвідувати церкву разом. Незабаром бабуся Таїсія уклала з Господом завіт – прийняла святе водне хрещення. Тепер вони разом із онукою моляться про дідуся й тата...

ш ти, Чи згнанакєи (водоплавні

що по ь своїх годуют ьки птахи) тіл м нят не пташе й своїм власни а , ю рибо о, для ймовірн нків від пір’ям, шлу у їхніх ’ячими захист ння риб е ж д о к пош ми? кістка

СТЕЖИНКА 6/14

Малювала Лариса ГОРОШКО

23

1718–1747

Його життя було коротким, але залишилося яскравим прикладом безмежної відданості Господу.

Світ індіанців XVIII століття Загадковий світ Американського континенту – з безкрайніми преріями, непролазними лісами, таємничими блакитними озерами, глибокими й широкими річками. Не менш загадкові були й мешканці цього світу, войовничі індіанські племена: апачі, ірокези, делавари, сіу. Вони вели багатовікову боротьбу за виживання – билися з ворогами й захищалися від диких звірів, полювали на бізонів і ловили рибу. Суворим і невибагливим був їхній побут: важка праця жінок, небезпечна праця чоловіків, та й дитинство закінчувалося рано. Суворі були й боги, яким вони вклонялися. Божество Маніту й духи предків вимагали постійних жертвоприношень: ведмежого м’яса, пір’я орлів, намист із вовчих іклів. Для чоловіків кожен день починався з виходу на стежку полювання або на стежку війни. А в невеличких селищах, які складалися з наметів (вігвамів) і племінного багаття посередині,

Девід Брейнерд

залишалися в тривожному очікуванні жінки й діти. Недоступним і небезпечним був цей світ для «блідолицих», які, часом потрапляючи в нього, найчастіше позбавлялися життя.

Дитинство майбутнього місіонера На початку 1740-х років поряд із одним таким індіанським селищем з’явилася хижа. У ній оселилась молода людина, колишній студент Єльського університету – Девід Брейнерд. Йому тоді виповнився всього двадцять один рік. Він народився і виріс на березі річки Коннектикут. Рано втративши батьків і важко переживши цю трагедію, хлопчик ріс усамітненим і задумливим, але старанним. Початкову освіту він здобув у будинку священика, і це справило вирішальний вплив на вибір ним життєвого шляху. Упевненості в тому, що його покликання – місіонерська праця, додала зустріч із полум’яним проповідником, який закликав нести Євангеліє корінному населенню Північної Америки.

СТЕЖИНКА 6/14

Випробування

Мисливець у селищі індіанців

24

Життя молодого місіонера було небезпечним і надзвичайно важким. Хвороби й труднощі підстерігали на кожному кроці. Одного разу Девід заблукав у дрімучих нетрях і ледве вибрався звідти. Iншим разом він упав узимку в річку, весь вимок і дуже змерз. До того ж він був дуже самотній, оскільки, не знаючи індіанської мови, насилу спілкувався з оточуючими. Розчарування й невпевненість стали його постійними супутниками. Не раз йому спадала думка все кинути й повернутися до звичного способу життя, стати, наприклад,

Плоди служіння

Д. Брейнерд проповідує індіанцям

фермером, як його батько. Однак Девід не піддався цій спокусі. Незабаром він здійснив місіонерську поїздку до річки Саскуеханна. Шлях був надзвичайно важкий. Ось що писав сам благовісник: «Ми йшли пустелею. Це була найважча й найнебезпечніша подорож, яку будь-хто з нас мав у своєму житті: високі гори, глибокі долини й звивисті стежки в скелях». Кінь Девіда провалився в розколину й зламав ногу. Мандрівник змушений був тридцять миль пройти пішки, поки дістався найближчого житла. Але не хвороби й випробування гнітили молоду людину, а почуття незадоволеності та відсутність

У 1745 році Девід здійснив іще одну місіонерську подорож. Він прибув до Нью-Джерсі. I тут, на превелику радість місіонера, його зустріли індіанці, які дуже охоче слухали та приймали Боже Слово. А незабаром і білі поселенці почали приходити послухати проповідника. Виникла християнська громада, основу якої склали 25 індіанців, що прийняли хрещення. Настали найщасливіші дні для Девіда. Він ясно бачив плоди пробудження, радість людей, які отримали спасіння й звільнення від гріхів. Через півтора року в новій церкві було 150 членів. Девід Брейнерд здійснив кілька місіонерських поїздок по берегах річок, де традиційно селилися індіанці. Але важкі випробування і фізичні навантаження підірвали його здоров’я. Благовісник помер у віці 29 років. Після нього залишилися щоденники, в яких зберігалися подорожні нотатки та цінні роздуми. Вони досі справляють величезний вплив на місіонерів. Життя Девіда Брейнерда було дуже коротким, але, принесене в жертву для служіння індіанцям, залишилося яскравим, надихаючим прикладом безмежної відданості Господу й своєму покликанню.

Видатні особистості

успіху. Iндіанці залишалися байдужими до проповіді Євангелія.

Надія ОРЛОВА

СТЕЖИНКА 6/14

Переправа через річку Саскуеханна. Художник П. Свіньїн, 1812 р.

25

Юлія АБДУВАХІДОВА

СТЕЖИНКА 6/14

26

починаємо бити крилами по воді, лякаючи тим самим рибу й змушуючи її плисти, на мілководді, до берега, де дістати її дуже легко. Наші гнізда являють собою громіздку споруду з очерету, посохлої трави та пір’я. Туди самка відкладає 2–3 яйця, висиджуючи пташенят до 40 днів. У перші місяці життя пташенята їдять подрібнену батьками рибну «кашку» прямо з їх дзьоба, немов із каструлі. Ми дуже турботливі та жертовні батьки, тому наше зображення стало емблемою вчителів, професія яких вимагає неподільної віддачі сил своїм вихованцям. У даний час нас існує всього 8 видів. Мешкаємо ми в теплих регіонах на всіх континентах, окрім Антарктиди. Нас можна легко розпізнати за кольором оперення: в шести видів у забарвленні переважає білий колір, а у двох інших – бурий. Узимку білого кольору на голові та шиї стає більше. Якщо ти ще не здогадався, хто я, то відповідь знайдеш у Біблії. Відкрий Псалом 102 і знайди вірш 7. I вже в першому рядку цього вірша ти прочитаєш, як мене звуть! Моя латинська назва звучить майже так само – Pelecanus. Так, мене звуть . Малювала Наталя ЖУРАКОВСЬКА пелікан

Хто з вас хоча б раз у житті не спостерігав за польотом птахів? Упевнений, що кожен насолоджувався цим видовищем. Але для того щоб угадати, хто я, треба направити свій погляд трохи нижче. Звичайно, я літаю і в небі, але їжу мені доводиться добувати в мілководних водоймах і на їх берегах, тому більше часу я проводжу поблизу води. Довжина тіла в нас, разом із довгою шиєю, може досягати 1,8 м (залежно від виду), розмах крил – 3,4 м, а вага – 13 кг. Одна з особливостей, якою наділив нас Творець і завдяки якій ти почнеш здогадуватися, хто я, – це величезний дзьоб і великий шкіряний «мішок» під ним. Багато хто вважає, що в ньому, як у торбинці, ми зберігаємо запаси їжі. Але насправді цей мішок виконує функцію сачка для лову риби. У такий «мішок» може поміститися до трьох відер риби! I це не дивно, адже нас вважають ненажерливими істотами. Уявляєш, за 8 місяців тільки одна сім’я, що складається з батьків і двох пташенят, з’їдає близько 1000 кг риби! Птахи ми дружелюбні, із сусідами не сваримося, живемо зграями, разом роздобуваємо їжу. Найчастіше видобуток їжі відбувається під час відпливу. Тоді ми збираємося групами й усі разом

ЛИТИНСЬКА Склала Ольга

1

10

12 13

2 3

4 1. Буття, розділ 1, вірш 11, 5-те слово.

2. Дії апостолів, розділ 15, вірш 41, 4-те слово; 3. Євангеліє від Луки, розділ 1, вірш 38, 7-ме слово; 4. Буття, розділ 1, вірш 21, 4-те слово; 5. Буття, розділ 1, вірш 1, 2-ге слово; 6. Псалом 90, вірш 3, 2-ге слово; 7. Євангеліє від Iвана, розділ 3, вірш 1, 6-те слово; 8. Євангеліє від Матвія, розділ 25, вірш 29, 2-ге слово; 9. Євангеліє від Iвана, розділ 18, вірш 24, 4-те слово; 10. Євангеліє від Iвана, розділ 14, вірш 2, 2-ге слово; 11. Євангеліє від Iвана, розділ 19, вірш 2, 1-ше слово; 12. Євангеліє від Матвія, розділ 12, вірш 9, 8-ме слово.

13. Євангеліє від Iвана, розділ 15, вірш 12, 3-тє слово.

8 7 5

9

11

6

ш тдриів,ного є а н з и Ч ан и шеня м ч що пта са, перебуваю о р альбат і, важить до ізд ще в гн а момент, ан 16 кг, я добре вчитьс а и н и л о к в 3 раз , стає и т а іт л легше?

Малював Олександр ВОЛОСЕНКО

СТЕЖИНКА 6/14

В РУКАХ

Кросворд

Розв'яжи кросворд, виписуючи потрібні слова з біблійних віршів, і у виділених клітинках ти прочитаєш пораду Iсуса кожному з нас.

27

2

3

А Г

Р ХС В Б З Я Р Д Ж О И Т Е Ф П

4

А

З И Д П Ж О МО Л Г С Ц Б Н В

НІ

ДАРИ ПР СТЕЖИНКА 6/14

ОЖ

ИТ

ОК

ЛЕПТ

А

У С О Б У С Р О П Д А Р И

С В П Н Р И О Е Б В П Т У

Т Д Р А Г П Ж И Г I В Д Я

С К А Р Б Н И Ц Я И Ц А К

РІШЕННЯ 1

2

3

4

І Ц И В О Д У ДАР

ЗАМОЖ

А Н П Р Л Е П Т Є Р Е И М

Д Г В Е Ш Б И О Я П Р Ф Х А ЮТ Д С

Р В В Т Е У Т Р П Е У Р В

У А Д О В Д О В И Ц Я В Б

С Т I П К Р К И К К О Е М

Н Л В Б У В И З В Т Т О К

Е Е И Л Д Г Е В Б Б О Н П

Н П Р А О М Б А О А С И М

К Т Ш Н С Л Е Б Г Т Е К А

З А М О Ж Н I Я А Г Д В Е

У П О Я Ь Е Р Г Ч А О П Г

ів у завданні 10 сл Знайди в цьом ї но рії, записа із біблійної істо , уки, про жінку Л в Євангелії від і, ала всі грош що пожертвув » Слова «сховані які вона мала. і. ал і та вертик по горизонтал

А ОГ

ВБ

ПОПРА

ВДІ

ДВІ

ЦЯ

1

ВДОВИ

Довідайся!

? Х А К Р І З У Г А Ю Д В П Е О Ш У І С Є Т Р Я Ю І

28

Знайди в кожній зір ці літери, що зустрічаються дв ічі, й перенеси їх у відповідні кліти нки. Ці літери утво рюють ім’я людини, яка ме шкала в Єрусалим і й до якої прийшли мудреці зі Сходу. Вони шукали новонаро дженого Царя, аб и вклонитися Йому . Та людина відісл ала їх до Віфлеєма зі сл овами: «Iдіть, і пи льно розвідайтеся про Дитятко; а як знай дете, сповістіть мене, що б і я міг піти й поклонитися Йому ». Як звали цю лю дину?

СКАРБ

НИЦЯ

ру велику шестикутну Намалюй на аркуші папе на ній фломастером зірку, виріж її і напиши тім розріж зірку на даний вірш із Біблії. По зразку, скрути кожну 6 ромбів, як показано на сувій), перев'яжи частину в трубочку (як ом твоїх друзів стрічкою і перед приход заховай сувої в кімнаті.

Гра

СУВОЇ ти сувої. Для того Запропонуй друзям знай на сувоях визначити щоб із обривків тексту но зі знайдених біблійний вірш, необхід сувоїв скласти зірку. су

Малювала Олена МІКУЛА

СТЕЖИНКА 6/14

«Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох» (Мт. 20:28).

29

З пошти «Стежинки»

ПОДАРУНОК Євген САЛЬНИКОВ Переклала Олена МIКУЛА

Врешті день Різдва настав, Як же я його чекав! Довгий вірш про пастухів Я три дні й три ночі вчив. Перед сном його читав I щоранку промовляв.

аїна Бронислав IГНАТОВ, Укр

Та коли декламував, Половину не вгадав. Дуже я зрадів, коли Подарунки нам дали. Та не треба вірш вивчати, Щоби подарунок мати.

Вранці я устав, умився, Разом з татом помолився, Подарунок свій узяв Та за стіл попрямував. Там уже сидить Світланка – На тобі цукерку зранку! Хоч вона вже не мала, А цукерочку взяла. Мамі з татом – по ірисці, А «Киць-киць» – пухнастій киці, Гавчик вуха насторочив – Печива смачного хоче. Пригощайся, мій вухатий, Хай у тебе буде свято!

Ось скінчився наш сніданок, А тепер – мерщій на ганок! В двері стукає Андрій – Навіть ось такий, прегарний – Пригощайся, друже мій! Тут цукерки різнобарвні, Барбариски, шоколадки – Печиво смачне, горіхи – Для Сашка, Катрусі, Натки. Все для радості та втіхи. Всіх знайомих пригостив... Та, шкода, що лиш один Ой, пакунок спорожнів! Величезний апельсин.

Віта ЧУЙКО, 9 років, Укр

аїна

КРОСВОРД Упиши відповіді на запитання по горизонталі, і ти дізнаєшся, що написано у виділених клітинках по вертикалі.

1 2 3 4 5 6

СТЕЖИНКА 6/14

Склав Данило МАЯЦЬКИЙ, Україна

30

1. Місто, з якого Авраам вирушив у землю, обіцяну Богом.

2. Як звали Дитину, яку народила Марія?

3. Що вказало дорогу мудрецям до Немовляти?

4. Хто хотів побудувати Богові храм?

5. Місто, в якому народився Спаситель.

6. Iм'я племінника Авраама.

ів, Україна

Дарина IВАЩЕНКО, 6 рок

Галина ПАЩЕНКО, 12 рок

ів, Україна

6/2014 Християнський журнал для дітей молодшого та середнього шкільного віку. Виходить шість разів на рік. Віра ШПИЛЬКIНА, 12 рок ів, Україна

Засновник: Українське місіонерське товариство «Світло на Сході», вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090. Головний редактор Ельвіра Цорн

К, 12 років, Даліда КЛИМЮ Україна

Відповідальний редактор українського випуску В. Новомирова Художній редактор I. Козіна Підписний індекс: 06597 Тираж 29 400 прим. Розповсюджується безкоштовно усім бажаючим. Адреса редакції: вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090. Телефон: (44) 296-86-39; факс: (44) 296-87-73; e-mail: sns@sns.org.ua Журнал зареєстровано в Державному комітеті ЗМI України; реєстр. № КВ 6658 від 30.10.2002. Видавець: УМТ «Світло на Сході», вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090.

Відповіді:

Iрина ЦАРУК, 12 років, Україна

Віка ГРИГОР’ЄВА, 10 років, Казахстан

А Н Н А И П Р О Л М До стор. 2: Давати приносить радість. В С К Е Я Л Н А З У До стор. 11: ЯЛИНКИ: «Душа, яка благословляє, насичена буде, У К Е I Т П Г Б О Д а хто поїть інших, – напоєний буде і він» (Пр. 11:25). ЯГ АС АР СБ ДВ СА ХР СЕ ЕХ ЕР ВIДГАДАЙ: Притча про милосердного самарянина. МА АЧ ЦИ МР ЮК УТ ЕТ МЕ РI ЦI Р Ї Е Е П Х Л Н О И До стор. 18: ГОЛОВОЛОМКА: Л С Й О С И П В Д Ф ЛАНЦЮЖОК: 1. Біблія. 2. Матвій. 3. Авраам. Ц Ч Е Н Т З Б Ь Я К 4. Тавіта. 5. Даниїл. 6. Самуїл. 7. Тамара. 8. Iзмаїл.

9. Оливна. 10. Фараон. 11. Пророк. До стор. 27: КРОСВОРД. 1. Земля. 2. Сирію. 3. Раба. 4. Риби. 5. Бог. 6. Людину.

7. Никодим. 8. Кожному. 9. Анна. 10. Осель. 11. Вояки. 12. Синагоги.

13. Заповідь. ЛЮБИ БЛИЖНЬОГО (Мт. 19:19). До стор. 28: ЩО ПРИХОВАНО У ЗIРКАХ: Iрод. А У С Т С Р У С Н Е Н К З У Н С В Д К В А Т Л Е П Т А П ДАР УДОВИ: П О П Р А В Д I В И Р Ш М О До стор. 30: КРОСВОРД. По горизонталі: 1. Ур. Р Б Н А Р Т О П Б Л А Н О Я Л У Р Г Б Е В К У Д О С Ж Ь 2. Iсус. 3. Зірка. 4. Давид. 5. Віфлеєм. Е С И П Н У Д Р В Г М Л Н Е П Р О Ж И Т О К И Е Б Е I Р 6. Лот. По вертикалі: Різдво. Т О Е И Ц Р В И З В А Б Я Г Є Р Е И М

П Д А Р И

Б В П Т У

Г I В Д Я

Я И Ц А К

П Е У Р В

И Ц Я В Б

К К О Е М

В Т Т О К

Б Б О Н П

О А С И М

Г Т Е К А

А Г Д В Е

Ч А О П Г

C. 4–6: © Haenssler-Verlag, Holzgerlingen, переклад з німецької Ельвіри Цорн.

Номер підписано до друку 23.09.2014. Надруковано ТОВ «Новий друк», вул. Магнітогорська, 1, м. Київ, Україна, 02660. Оформити підписку та надсилати кореспонденцію і матеріали можна за адресою: вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090. Пожертвування можна надсилати: УМТ «Світло на Сході», код 14300272, р/р 26008286434001 в КГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» м. Києва, МФО 321842; адреса: Київ-1, 01001. © УМТ «Світло на Сході», 2014.

ISSN 2194-3796 Комп’ютерна верстка: Костянтин Суліма На першій сторінці обкладинки: фото © gorillaimages/shutterstock.com

www.tropinka.eu

Слова Лоли КАМАЛОВОЇ Переклад Степана ЗАГОРУЛЬКО

Музика Віталія КРИВЕНКОВА

Animato [ Натхненно ]

1. Го - рі 2. Хрис - тос 3. Йо - го

Віф сін гна

-

ле ня ло

-

єм і сум,

-

спо - кій - но но - ве жит і біль, і

во - на - род - же - ний Ме хай ду - ша те - пер ра двя - на піс - ня ця свят -

вав. тя. тах.

Павло НЕГОДIН, Росія

ли зо - рі в не - бі при - ніс сер - цям на на - род - жен - ня чу

У яс - лах Бо ма - є Хва - ло - ю

сі ді ко

-

спав, тя. страх.

-

я, є, ва

си - нім, - ді - ю, - до - ве

Но Не Різ -

У яс - лах Бо ма - є Хва - ло - ю

бід - них віч - не бу - де

спо май на

ів, Україна

Тетяна НИЧИПОРУК, 8 рок

-

I Спа Про -

чи бут вус

бід - них віч - не бу - де

-

спо - чи май - бут на вус -

вав. тя. тах.

Марина ЛИСЕНКО, 12 рок

ів, Україна