Малювала Вікторія ДУНАЄВА
у рядку Знайди в кожном . Склавши слово зайвий предмет назв зображених з перших літер знаєшся про предметів, ти ді ера журналу. тему цього ном
СТЕЖИНКА 1/15
Оленко, давай-но разом виконаємо це завдання!
2
Гаразд, Петрику. Спочатку підкреслимо зайві предмети, а потім випишемо перші літери їхніх назв.
Переклала з російської Олена МІКУЛА
Едуард СКАЧКОВ
ШКОЛА ХРИСТА ПОВІТРЯНА КУЛЬКА Кулька вирвалася з рук I попливла по небу. «Ой, стривай, не улітай, Я дістану тебе!» Та не може свою кульку Галя наздогнати, I залишилось маленькій Сльози утирати. Але поруч Катеринка Кульку надувала, Не вагалась ні хвилинки Й подрузі сказала: «Хай твоє серденько, люба, Більше не сумує. А для цього свою кульку Я тобі дарую. Ради Господа Iсуса Ти не плач, Галинко, Усміхнися і не лий Ти дарма сльозинки».
За Собою Він веде Сам мене за руку, Опановую щодня Я Його науку. Ця наука непроста: Як добро чинити, Як у Господа Христа Вчитися любити. Вміти навіть ворогів Злих, лихих прощати, Ще Iсус мене навчив Милість в серці мати. Сили Він мені дає, Він і надихає, По життю мене веде, За руку тримає.
СТЕЖИНКА 1/15
Тетяна ЖЕМБРОВСЬКА
Учень я малий Христа, Вчуся я у Бога. Хоче Він, щоб я зростав Схожим лиш на Нього.
3
МАРУСИНІ «ДВІ ЛЕПТИ»
Світлана АНТОНОВА
Маруся дуже чекала цього дня. Її чорні, як намистинки, очі світилися від щастя. Вона цілий місяць збирала гроші на ляльку. Маруся заощаджувала з тих грошей, які отримувала від батьків на кишенькові витрати. Вони виділяли їй тільки дві гривні на день, щоб вона могла купити собі булочку в буфеті та перекусити на великій перерві.
СТЕЖИНКА 1/15
Батьки Марусині були небагаті. Тому вони могли робити доньці подарунки тільки до дня народження або на Різдво Христове. Зазвичай це були потрібні речі, наприклад, чоботи або куртка. А на Різдво вона могла розраховувати тільки на цукерки. Марусі ж дуже хотілося мати ляльку Барбі – вона така красива! Мама заспокоювала її: – Марусю, ти сама, як лялечка, навіть краще! Ні в кого немає такого гарного кучерявого волосся шоколадного кольору, як у тебе. Навіть у Барбі немає такого волосся! Але донька не вгамовувалась: – Матусю, ось у тебе я є, а в мене навіть Барбі немає! Маруся побачила ляльку своєї мрії, довговолосу блондинку в білосніжній весільній сукні, в новому магазині іграшок. Ляльок там було дуже багато, і найдешевша коштувала 30 гривень. Ой, як їй хотілося з нею погратися!
4
Дівчинка вже уявляла, як буде робити їй різні зачіски. I назве її обов’язково Кариною. Але в батьків не було грошей на ляльку. Маруся засумувала. Проте вже за хвилину вона радісно підстрибнула й вигукнула: – Зачекай на мене, Кариночко! Я прийду по тебе через місяць. Маруся вирішила відкладати з кишенькових грошей по одній гривні. Про цей свій намір вона розповіла лише Iсусові. У молитві Маруся попросила Господа, щоб Він допоміг їй. Як же важко було збирати гроші! Скільки разів їй хотілося купити на ці гроші цукерок, але вона молодець – витримала! I ось майже всю суму зібрано. Потрібна лише одна, остання, гривня.
Був сонячний недільний день, а по неділях вона з батьками ходила до церкви. Маруся рано прокинулась. Вона вже мріяла, як після служіння зайде в магазин і купить свою любу Кариночку. Маруся підбігла до мами й сказала: – Матусю, дай мені, будь ласка, мої кишенькові гроші на день уперед. Мама, звичайно, здивувалась її проханню: навіщо Марусі в неділю знадобилися кишенькові гроші? Але, не питаючи, дала, бо в доньки був загадковий вигляд. Марусі подобалося ходити до церкви, вона почувалася там як удома, їй всі були раді.
і даху над головою. В Судані поширилися голод, хвороби, різко зросла смертність серед населення. Проповідник повідомив, що віруючі можуть допомогти Південному Судану, відправивши туди очного лікаря-хірурга, який дуже потрібен сліпим дітям. Там буде організований польовий госпіталь, і за десять днів можна буде прооперувати понад 200 людей, більшість із них знову зможуть бачити. – Вартість такого проекту становить сім тисяч доларів. Ми можемо допомогти, додавши свою лепту для людей, які тільки кольором шкіри відрізняються від нас. Адже ми всі – брати й сестри в Iсусі Христі. I вони тепер потребують нашої допомоги, – сказав проповідник.
СТЕЖИНКА 1/15
Церква була невеликою, але дружною. Того дня Маруся ніяк не могла всидіти спокійно на богослужінні. Дівчинка ковзала по лаві й раз у раз поглядала на годинника. Як повільно спливав час! Вона вже уявляла Кариночку в себе в руках. Думки ці не давали їй спокою. Мама зробила їй зауваження. I Маруся вирішила трохи відволіктися від власних думок і послухати, що каже проповідник. Пастор розповідав про Судан – країну, яка знаходиться на північному сході Африки. Там християн переслідують за віру й навіть убивають. Він розповів, що в Південному Судані християнських жінок і дітей захоплюють у рабство, де з ними жорстоко поводяться. Тисячі християн помирають через війни, голод і хвороби. Війна в цій країні залишила багатьох дітей без батьків
5
Маруся уявила собі цих нещасних, сліпих дітей. У багатьох не було батьків, їжі на кожен день, не кажучи вже про якусь ляльку! На Марусиних очах заблищали сльози. Проповідник прочитав уривок із Біблії, в якому йшлося про вдову, що поклала дві лепти в скарбницю храму: «I поглянув Він… і побачив заможних, що кидали дари свої до скарбниці. Побачив і вбогу вдову, що поклала туди дві лепти, і сказав: ◊Iстинно кажу вам, що ця бідна вдова поклала більше за всіх! Бо всі клали від надлишку свого в дар Богові, а вона поклала з убозтва свого весь прожиток свій, який мала“». I проповідник закликав віруючих пожертвувати, хто скільки зможе, для поїздки очного лікаря до Судану. Марусі важко було розлучатися з такою довгоочікуваною сумою грошей, яка змогла б обернути на реальність її мрію. Але вона згадала слова, які сказав Iсус: «Полюби ближнього твого, як самого себе». Зі сльозами на очах, але твердістю в серці, вона поклала гроші до ящичка, на якому було написано: «Для Південного Судану». Мама й тато з подивом подивилися на доньку. Вдома дівчинка все розповіла батькам. Батько похвалив її і сказав: – Марусю, твої «дві лепти» особливо дорогі Господові, вони більші за тисячі доларів, бо ти пожертвувала від щирого серця найдорожче для тебе в даний момент. Твою жертву Господь прийняв і примножить для Своєї справи. Це сталося за місяць до Різдва Христового. А на Різдво всім дітям у церкві вручали подарунки. I в Марусиній коробці, як ви гадаєте, що лежало? Лялька Барбі!
СТЕЖИНКА 1/15
I набагато краща за ту, що була на вітрині. У неї згиналися коліна й ручки. О, якою щасливою була Маруся! Але ще більше вона раділа з того, що одна з незрячих дівчаток Судану, завдяки її «двом лептам», знову побачить наш яскравий і прекрасний світ! I Маруся від щирого серця подякувала Тому, Хто знає потреби й бажання кожної дитини.
6
Малювала Лариса ГОРОШКО
ш трики, дбають є а н з и Ч за шенят, дські ка а а що кан воїх пт и про с ють к ь іл т не ляда то наг інших але час т я ами ей буває н е ш а і за пт У деяких гус вони ? батьків сят, за якими у г до ста ють. догляда
Над цим варто замислитися
У апостола Павла був учень на ім’я Тимофій – старанний і дуже здібний. Переказ говорить, що він став першим єпископом в Ефесі, а після нього там був єпископом апостол Iван. Тимофій здійснив багато подорожей разом із Павлом. Він виконував доручення Павла, писав під його диктування листи, відвідував церкви й ставив там пресвітерів. У Новому Заповіті ми знаходимо два листи апостола Павла до Тимофія. У цих листах великий апостол дає Тимофію, молодій іще людині, настанови. Чому ці листи увійшли до Нового Заповіту? Тому що ці настанови корисні й для нас, що живуть у XXI столітті. Наприклад, Павло пише: «А від нерозумних та від невчених змагань ухиляйся, знавши, що вони родять сварки. А раб Господній не повинен сваритись, але бути привітним до всіх, навчальним, до лиха терплячим» (2 Тим. 2:23–24). Що означає, наприклад, «бути привітним до всіх»? Якщо в Біблії говориться, що потрібно бути привітними, то ми й хочемо такими бути. Слово, яке в нашій Біблії перекладене як «привітний», означає: м’який, ніжний, лагідний, ласкавий, прихильний. Ось такими потрібно бути. Тоді в нас із усіма будуть гарні стосунки. У нас буде багато друзів (хто не захоче бути другом такому хлопчикові чи дівчинці?!). Але найголовніше, нами буде задоволений Бог. Звичайно, Він любить нас і такими, які ми є, адже Він – наш Небесний Отець, але Він – і святий Бог, тому бажає, щоб ми поводилися відповідно. Люди нерідко роблять один одному багато поганого, хоча це нікому не подобається. Тому Бог бажає, щоб ті, хто знає і любить Його, чинили так, як чинив Iсус Христос. Iз кого ж нам іще брати приклад? А Iсус сказав: «…і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, – і знайдете спокій душам своїм» (Мт. 11:29). Соломон, який був наймудрішою людиною на землі, написав такі слова: «Здобуток людині – то милість її» (Пр. 19:22). Ми хочемо, щоб люди навколо нас були щасливі, щоб з усіма в нас були гарні стосунки, щоб Бог був нами задоволений і щоб у нас самих у серці була радість. Вальдемар ЦОРН
7
СТЕЖИНКА 1/15
Про доброту
СТЕЖИНКА 1/15
Розгорнімо Біблію
Вальдемар ЦОРН
8
На невеличке селище на півночі Ізраїлю напав загін сирійців. У ті часи це відбувалося часто, бо після правління Соломона його царство розділилося на Північне та Південне, і ці царства були слабкими. Сирія, що була за царя Давида провінцією Ізраїлю, стала головним його ворогом. Загони сирійців нападали на міста й села, грабували городян, забирали врожай у селян, забирали й продавали в рабство захоплених бранців. Керував цим загоном сирійців Нааман. Він був начальником сирійського війська. Сирійський цар його любив, а народ поважав за хоробрість і успіх у веденні війни. Воїни пограбували село, усю худобу й людей, що залишилися в живих, зігнали на площу. Нааман вибрав найкраще з захопленої здобичі. Решту поділили поміж себе його воїни. Нааманові приглянулася серед полонених дівчинка: він уже уявив собі, як зрадіє його дружина, коли він подарує їй цю маленьку ізраїльську красуню. І дружина справді була рада: її нова служниця виявилася богобоязною, кмітливою та доброю. Дружина Наамана охоче проводила з нею час, слухаючи розповіді полонянки про Ізраїль, його незвичайну історію та великих пророків. «Пані, чому щоразу після того, як пан Нааман йде від тебе, ти плачеш?» – запитала одного разу дівчинка. «Ох, дитино! Тобі цього не зрозуміти», – відповіла дружина Наамана. Але служниця попросила: «Розкажи мені, пані, про те, що обтяжує тебе. Мама завжди говорила: ◊Розділи свій смуток із кимось, і він зменшиться вдвічі“». Побачивши в очах служниці щире співчуття, дружина Наамана сказала: «Ти звернула увагу на те, що чоловік мій живе в окремому будинку, а не зі мною та дітьми? Так от, він дуже хворий. У нього – проказа!» «О! – жахнулася дівчинка. – Тому пан завжди такий сумний. А в нашому народі прокажені живуть за містом, у печерах... Добре, що моєму панові не потрібно жити в горах і він може Малювала приходити до тебе й бачити дітей». Людмила ЯНБУЛАТОВА
Як ти вважаєш? 1. Чому ізраїльська дівчинка зробила сирійцеві Нааманові таку велику послугу? 2. Хто давав Нааманові успіх у його військових походах? 3. Чого вчить нас історія про юну ізраїльську полонянку?
СТЕЖИНКА 1/15
І раптом дівчинка пожвавішала: «Пані, мені спала думка! Я знаю, хто може допомогти моєму панові Нааманові!» – «Йому ніхто не може допомогти, – заперечила Нааманова дружина. – Враженого проказою зцілити неможливо». – «Наш Бог може його зцілити! – переконано сказала дівчинка. – Я ж розповідала тобі про чудеса, які Він здійснював для нашого народу. І в нашого Бога є пророки, яким Він дав велику владу». «З якого дива ваш Бог став би зціляти сирійця, ворога вашого народу?» – усміхнулася Нааманова дружина. «Бог наш – не тільки Бог нашого народу, Він Бог усієї землі. Як ти гадаєш, хто дає успіх начальнику Нааману на війні? Нехай пан мій піде в Ізраїль, до пророка Єлисея, і попросить, щоб Бог Ізраїлю зцілив його. Єлисей попросить про це Бога, і Той зцілить твого чоловіка», – порадила дівчинка. «Ох, дитино! Невже це можливо?» – завагалася дружина Наамана. «Так! Я знаю, що Бог добрий. Нехай Нааман піде в нашу країну, до пророка, і Бог зцілить чоловіка моєї пані», – переконано повторила дівчинка. Бачачи щирість і переконаність своєї служниці й те, з яким співчуттям вона це говорила, дружина Наамана погодилася: «Гаразд, я розповім чоловікові про це. Нехай він попросить царя написати листа вашому цареві, щоб пророк зцілив мого чоловіка». Дівчинка заплескала в долоні: «Я вірю, що Нааман повернеться додому здоровий! Я знаю, мій Бог – дуже добрий!» – «І ти добра, – сказала дружина Наамана, розчулена турботою дівчинки. – Завтра ж мій чоловік піде до царя». А далі було все так, як сказала дівчинка. Нааман із своїми слугами й воїнами пішов до Ізраїлю, знайшов пророка й попросив його про Про ізраїльську дівчинку та зцілення зцілення. Але це вже Наамана ти можеш прочитати у п’ятому інша історія. розділі Другої книги царів.
9
Заміни малюнки словами, і ти прочитаєш цінну вказівку апостола Павла.
ти, ь ш є а н з Чи и охороняют
, л що дят и від чужинців с а п ї а є з свої и зі сво тахам але з п ться? ми діля и н ї а р зг
– Бог
– один
– один
– через
– до одного
– одному,
– Христа
– будьте
– як
– вам
– ласкаві,
–і
– простив!
– милостиві,
УС ІМ
А Б ЗЛ О
О
Д О Б Р Е
З Л ОМ
А
Д
З
ОБ РЕ ДБ АЙТЕ Д ІТ ЗЛ Ь О
Д
ДБ
А
Й
Т
Е
ЛЮДЬМИ
Д Е П
П Р О У С І М А П Р О
О ТЕ Й
О
Р
П Е Р ЕД
З
О
Й
Л
А
А З Т М О ЛА Л З П НЕ
Е
Л
ЛЮ И ДЬМ Е А УСІМ Р Р ПЕ П
Б
Д
У НІКОМ
Ь
П Л АТ ІТ
Рим. 12:17
Д
ТЕ АЙ
О
Б
Л
У С І М А Л Ю Д Ь
И
М
З З
А
СТЕЖИНКА 1/15
А
А
З
Е Р Д Е О Р
Б
З
У
М
10
ПОРАДА
НІ КО НІ МУ К О З Л О М М
Е
Н
– прощаючи
П
Малювала Інна КОЗІНА
– А ви
Т
Відгадай!
Склала Таня ЛЯШЕНКО
Який шлях приведе тебе до посилання з Біблії? Читаючи слова на цьому шляху, ти дізнаєшся, що радить апостол Павло.
ДОБРОСЕРДИЙ БОАЗ
Малювала Олена МІКУЛА
СТЕЖИНКА 1/15
Боаз побачив на своєму полі молоду жінку, яка збирала колосся. Від своїх женців він дізнався, що це овдовіла невістка його родички Ноомі. Боаз чув про відданість моавитянки Рут до свекрухи. Він пригостив молодицю обідом і виказав милість, запропонувавши їй збирати колосся тільки на його полі. А женцям наказав не ображати Рут і залишати для неї більше колосся (Рут, 2).
11
Схованка в домі лісника Еріх ШМІДТ-ШЕЛЬ Частина 1
СТЕЖИНКА 1/15
Засніженою З За ассні сніжен ен но ою ю лісовою д дорогою машина просувалася дуже повільно. А сніг ус йш усе йшов і й шов. Сніжи йшов. Сніжинки густим хороводом кружляли між гілок дерев, зм мушуючи водія їхати ма змушуючи мало не на дотик. – Краще б ми залишилися залиши вдома, – занепокоєно сказала мама. – Якщо м и застрягнемо, то довед ми доведеться довго чекати, поки хто-небудь приїде й допоможе нам вибратись зі снігу. Адже тут ніхто не їздить! – Ми не застрягнемо, – заспокоїв її тато. – Та навіть якщо й застрягнемо, нам не доведеться ночувати в лісі, як лисицям. До будинку лісника вже недалеко. І ті пару кілометрів, що залишилися до бабусі з дідусем, ми й пішки подолаємо. От вони здивуються, коли побачать нас! Не думаю, що вони очікують нас у таку негоду. – Ура! Ми скоро будемо в бабусі та дідуся! – у захваті закричав Марк, почувши, що вони вже недалеко від будинку лісника. – Ура! Ура! – підхопила його сестричка Аня, яка сиділа поруч із ним на задньому сидінні. Взагалі-то діти любили їздити на машині. Але тепер вони були в дорозі вже більше години, і їм набридло нерухомо сидіти. Так хотілося знову побігати, погратися. У бабусі з дідусем це можна робити без обмежень! Там не потрібно стерегтися машин, як у місті. І сусіди не сварять, адже будинок
12
СТЕЖИНКА 1/15
лісника стоїть осібно посеред величезної луки. Так, тут, у лісовій самоті, діти зможуть вдосталь набігатись і награтися, нікому не заважаючи й не боячись, що їм хтось буде заважати. Але не тільки через це їх так тягнуло до бабусі та дідуся. Марк і Аня любили приїжджати сюди, бо тут на них завжди очікувало щось незвичайне. Дідусь-лісник брав їх із собою в ліс, учив спостерігати за тваринами. Він знав так багато цікавого! Марк і Аня думали зараз саме про це, і, можливо, тому дорога здалась їм довшою, ніж завжди. Діти напружено вдивлялися в темряву. Кожному хотілося першим угледіти будинок, в якому їм належить провести зимові канікули. Але будинок усе не з’являвся. Причиною того був товстий шар снігу на дорозі, який не дозволяв їм їхати швидше. До того ж через густий снігопад була дуже погана видимість. – Ви не зможете повернутися в місто, – сказав Марк батькам. – Доведеться вам скасувати свою поїздку й залишитися з нами. – Ура! – зраділа Аня. – Егоїстка, – дорікнув їй Марк. – Мамі з татом теж хочеться поїхати разочок у відпустку без нас. Нам добре в бабусі й дідуся, а їм хочеться відпочити взимку в горах! – Дякую, ти в нас розумний хлопчик, – похвалила його мама. Марк гордо випрямив спину. Не бажаючи відставати від брата, Аня швидко запевнила: – Я ж не проти, щоб ви поїхали. Я тільки хотіла сказати, що було б чудово, якби ми були всі разом... – Дуже мило з твого боку, – посміхнулася мама. Отримавши свою порцію похвали, задоволена Аня теж почала дивитись у вікно, як і її брат. Машина повільно повзла повз засніжені ялинки. Та коли вона майже безшумно зробила крутий поворот, несподівано пролунав глухий удар. Тато різко натиснув на гальма. Машина заковзала по дорозі – і зупинилася на самому краю глибокої канави.
13
СТЕЖИНКА 1/15
Усі дуже злякалися. – Що трапилось? – із жахом вигукнула мама. Тато знизав плечима. І в нього на обличчі теж був написаний переляк. – Мабуть, щось вдарилося об машину... Але що це було, я не знаю. Крізь заметіль я бачив тільки, як майнуло щось темне... Він відчинив дверцята машини, і всіх їх охопило тремтіння: вони почули дивне бекання. Батько вискочив із машини й побіг до правого краю дороги. Одразу ж поруч із ним опинилися дружина й діти. Перед ними, прямо в канаві, лежало косулятко й відчайдушно бекало. Кілька разів воно намагалося зіп’ятися на ноги, але одразу ж падало. Спустившись у канаву, тато спробував заспокоїти тварину, яка знервовано борсалася. Коли йому це вдалося, він зміг ближче оглянути збите косулятко. – У нього пошкоджена права задня нога. Можливо, навіть перелом, – констатував тато. – Ох! – із жалістю прошепотів Марк. На очах у дітей виступили сльози. Їм було шкода нещасного косулятка. – Що ж нам робити? – запитала мама. – Ми ж не можемо залишити його лежати в холодному снігу! Адже воно таке безпорадне, воно ж тут загине. – Ні! – закричала Аня, мало не плачучи. – Ми не залишимо тут малюка! – Правильно! – підтакнув Марк. – Ми його збили. І ми зобов’язані йому допомогти. – Але як? – запитала Аня. – Не знаю, – відповів Марк, безпорадно знизавши плечима. – Тату, ти що-небудь придумав? – Придумав, – кивнув той. – Але спочатку подякуємо Богові за те, що не відбулося нічого страшнішого. Мама й діти згідно кивнули. Склавши руки, тато сказав:
14
СТЕЖИНКА 1/15
– Дорогий Господь Ісус Христос, ми дякуємо Тобі за те, що Ти тримав над нами Свою руку й зберіг нас від біди. Благослови нас, щоб ми могли допомогти косуляті, й допоможи, щоб ніжка в косулятки скоріше загоїлася. І тільки-но вони сказали «амінь», як Марк поцікавився в батька: – І що ти збираєшся робити, щоб допомогти малюкові? – Візьму його на руки й віднесу додому до наших рідних. До будинку дідуся залишилося, можливо, метрів триста. – А як же машина? Залишиться тут, у лісі, під снігом? – занепокоєно спитала Аня. – Ні. Тільки-но поранене косулятко буде в будинку, тато повернеться за машиною, – заспокоїла її мама. Полегшено зітхнувши, Аня з цікавістю спостерігала, як тато піднімав збиту тварину. Надійно обхопивши її, тато вирушив у путь. Мама й діти пішли за ним. Вони насилу пробиралися по глибокому снігу. Нарешті вони побачили посеред лісової галявини темний силует дідусевого будинку. У вікнах горіло світло. Велика галявина, вкрита товстим сніговим покривалом, спочивала в глибокій тиші. Влітку життя тут б’є ключем: із сусіднього лісу забігають зайчики, за ними, весело стрибаючи, ганяються бабусині молоді кізоньки. Струмок на краю галявини сьогодні теж мовчав під важким покровом снігу. Влітку він весело дзюрчить, а вечорами, щойно стемніє, в очереті на березі починають квакати жаби. Липкий сніг приглушав кожен звук, кожен крок. Тому бабуся й дідусь не почули їхнього приходу й дуже злякалися, коли в двері голосно постукали. Відкривши важкі дубові двері, лісник із дружиною дуже здивувалися, побачивши сина з сім’єю. – Діти, діти! – вигукнула бабуся, схопившись за голову. – У таку погоду ви прийшли сюди! Та ще пішки! Невже ви подолали пішки увесь шлях?! Де ваша машина? Що в тебе на руках, синку?
15
Мама в кількох словах розповіла про те, що сталося з ними в дорозі. Лісник узяв косулятко, відніс у теплу кухню й оглянув його. Потім він сказав: – У нього дійсно зламана права задня нога. – І тепер він помре? – зі страхом запитав Марк. – Ні, – запевнив дідусь. – Я накладу на ногу шину. За кілька тижнів перелом загоїться. На цей час ми залишимо малюка в себе. Діти полегшено зітхнули. Бабуся вже принесла дві короткі дерев’яні планки й бинт. Вона знала, що потрібно робити. Дідусь уже не раз приносив додому поранених тварин, і вони разом їх лікували. З бабусиною допомогою дідусь вправно забинтував тремтячій тварині ногу. Потім її віднесли в хлів, в якому були кози. Бабуся настелити в дерев’яну кліть товстий шар соломи, і дідусь обережно поклав туди косулятко. – Ну от, тепер у тебе на ніч є тепла солом’яна постіль, – примовляла бабуся, ніжно гладячи полохливу тварину. Марк і Аня теж погладили хворе косулятко. Потім усі залишили хлів. Тим часом тато пригнав машину, і вони сіли вечеряти. Після вечері всі перейшли до вітальні, стіни якої були обвішані рогами тварин, і розташувалися біля теплої кахельної печі. Дідусь розкрив Біблію й прочитав уривок із Євангелія від Івана. Марк і Аня, зазвичай такі непосидючі, сьогодні не рушили з місця. Те, що дідусь читав і пояснював їм про Ісуса Христа, було дуже цікаво. Вони яскраво уявляли зцілення хворих та інші чудеса, які чинив Ісус. Потім усі разом заспівали пісню, яку дідусь супроводжував грою на піаніно. Незабаром Марк і Аня вже лежали в своїх ліжках, затишно загорнувшись у теплі ковдри. А на дворі завивав вітер, люто кружляючи сніжинки навколо будинку.
СТЕЖИНКА 1/15
(Далі буде)
16
Малювала Юлія ПРАВДОХІНА
М І С Т А
В
Б І Б Л І Ї
В описі життя і діяльності кожного з шести біблійних персонажів зустрічаються назви населених пунктів. Знайди до кожної назви міста або селища малюнок, який до неї відноситься, та ім'я відповідного персонажа.
4 3
1
5
ія
п оп
Й
ш тпит,иці є а н з и Ч водоплавної уває
що у сезон б янки за пташенята т е р е ч о і ь ки яєць ь участ дві клад иводку берут ов ної першог ванні повтор ають у ж д опомаг д у виси м о д о й зг кладки дших и моло т годува нят? пташе
м
Віф
В
6
ТАВІТА ЛО он х и р Є
В ПА
Малювала Лариса ГОРОШКО 1. У цьому місті він провів свою юність, випасаючи вівці батька свого (1 Сам. 17:12–15). 2. Це було його рідне місто (Дії, 21:39). 3. Вона робила багато добра людям у цьому місті (Дії, 9:36). 4. У це місто Бог послав його проповідувати, щоб люди відвернулися від своїх лихих учинків (Йона, 1:2). 5. У цьому селищі він жив, там же й помер, і там його воскресив Iсус (Iв. 12:1). 6. Це місто було взяте ним без бою (Нав. 6). Склала Ельвіра ЦОРН
СТЕЖИНКА 1/15
ИН
НАВ ІСУС
ія
н іфа
Р
евія
ЛАЗА
Нін
леє
И АВ
Тарс
Д
ЙО
НА
Д
2
17
1922–2008
Християнин і поет, засновник журналау «Вера и жизнь»
Дитинство та юність Микола Водневський народився в 1922 році в селі Борівка Брянської області. З дитинства хлопчик знав, що таке важка селянська праця: він був підпаском. Назавжди в його пам’яті залишилася краса раннього літнього ранку, коли пастухи виганяли сільське стадо на луг. Сонце тільки-но піднімається над обрієм, розганяючи нічний туман першими променями. На траві лежить рясна роса. Легкий вітерець колише листя дерев. У ближньому ліску чути спів птахів. Ці картини глибоко закарбувалися в серці дитини, яка тоді вже дивилась на світ очима поета. Цей дар почав проявлятися, коли хлопчик іще навчався в школі. Перші вірші були несміливі й невмілі. Проте любов до літератури, бажання вчитися розвивали здібності. Після закінчення школи Микола поступив до інституту, але незабаром почалася війна... Прибувши на фронт зв’язківцем у 1942 році, лейтенант Водневський уже через півроку опинився в полоні.
й разом із німцями відступали на захід. Так наприкінці війни Водневський опинився в Німеччині, в місті Мюнхені.
Пошуки Бога Війна закінчилася, але колишньому військовополоненому, а тепер мандрівникові в чужій землі, легше не стало. Дивом уникнувши відправки в сталінські табори, Водневський жив у напівзруйнованому будинку. Він допомагав відновлювати місто, зруйноване війною. Важка, виснажлива праця. Так само сходило сонце, співали птахи, а роса вранці вкривала газони й доріжки старого парку, через який їхав на велосипеді на роботу Микола Олександрович. Умиротворення природи не приносило мир у душу. Знову й знову він ставив собі запитання: «Для чого живе людина? Щоб зносити
СТЕЖИНКА 1/15
Воєнні роки
18
Ледве пересуваючи ноги від голоду й слабкості, військовополонені виходили на щоденні роботи зі своїх бараків. Як у дитинстві, над обрієм піднімалося сонце, танув нічний туман, і птахи зустрічали нову зорю веселим щебетом. Але яким далеким був цей навколишній світ від нещасних, хворих людей, які не знали, чи будуть вони завтра живі. Коли німецькі війська почали відступ, з військовополонених були сформовані робочі роти. Вони рили окопи, будували тимчасові оборонні споруди
Зруйнований війною Мюнхен
Літературна творчість Незабаром Водневський з дружиною і дитиною переїхав до США. Знову чужий у чужій країні, але тепер він знав, що він мандрівник, чий шлях лежить у Небесний Дім. Майже чверть століття Микола Олександрович працював електриком на заводі. У задушливих цехах, під гуркіт заводського обладнання проходили
його трудові будні. А вечорами, після робочої зміни, наставав час для іншої праці. До пізньої ночі Водневський писав статті, вірші, редагував матеріали для заснованих ним християнських видань. Його літературна праця розпочалася з невеличкої колонки в російській газеті «Новая заря», а в 1966 році вийшов перший номер християнської газети «Наши дни». З її сторінок звучав заклик почути голос Христа й слідувати за Ним. У 1973 році Водневський став співробітником місії «Свет на Востоке», почав випускати календар «Лучи света». Наступного року вийшов перший номер журналу «Вера и жизнь», якому в 2014 році виповнилося 40 років. Працю письменника й поета Микола Олександрович понад півстоліття поєднував з поїздками по християнських громадах і роботою на радіо. Він отримував величезну кількість листів, у яких читачі й слухачі ставили запитання, розповідали історії свого життя й просили порад.
Видатні особистості
страждання й долати випробування? А що потім? Усе зникне разом із життям, і нічого більше не буде? Чи буде? Тоді – що?»Тяжке життя змушувало замислюватися й шукати. Чого шукати? Кого шукати? Микола Олександрович шукав Бога, а Бог шукав його. Їхня зустріч відбулася в день, який Водневський запам’ятав назавжди. Жодна дата не повторюється стільки разів у його спогадах, як дата його другого народження, духовного народження згори, – 14 серпня 1948 року. Сталося це завдяки людині, яка ходила по домівках і пропонувала людям духовну літературу. Зустріч з цією людиною, відвідування євангельської церкви й слова гімну «Я чую голос Твій, кличе мене до Тебе омитися кров’ю святою, пролитою на хресті» визначили подальшу долю Миколи Водневського – він став християнином.
Спадщина Микола Олександрович Водневський помер у 2008 році в місті Сакраменто (Каліфорнія, США). Мандрівник дійшов до Небесного Дому та знайшов спокій і відпочинок від усіх трудів. Він був поетом, справжнім поетом, який почерпав натхнення у свого Творця. Він був проповідником, справжнім проповідником спасіння в Христі. Роки біжать, змінюють одна одну весни та зими, після ночі настає новий день. Промені сонця розганяють нічний морок, блищать у крапельках роси на траві, і птахи зустрічають день веселим співом. А в різних країнах християни співають гімни на слова поета-християнина Миколи Олександровича Водневського.
СТЕЖИНКА 1/15
Надія ОРЛОВА
Микола Олександрович присвячував свої вечори праці над християнськими виданнями
19
Знайди, намалюй!
К И Н Н И Д О Г ПІСОЧНИЙ ОРН Склала Ельвіра Ц
клітинки по Внеси відповіді в знаєшся, горизонталі, і ти ді ділених що написано у ви икалі. клітинках по верт
Б 1 2
3 4 5 6
Ь
1. Син Ханаана, правнук Ноя (Бут. 10:1, 6, 15). 5). 2. Брат Мойсея (Вих. 4:14). 3. Місто, в якому бідна вдова годувала пророка Iллю (1 Цар. 17:9). 4. «Ніхто двом панам ______________ не може…» (Мт. 6:24). 5. Чоловік Прискілли (Дії, 18:18). 6. Скільки овечок було в доброго пастиря з притчі про заблукалу вівцю? (Мт. 18:12–14). 7. Скільки світил створив Господь? (Бут. 1:16). 8. Син Аарона, священик (Вих. 24:9). 9. «Але Ной ___________ милість у Господніх очах» (Бут. 6:8). 10. Водойма, що тече в море. 11. Син Якова, котрого народила Лія (Бут. 35:26).
С 7 8 9
13 11
С
ію тут зображено? Яку біблійну істор івця не відриваючи ол Спробуй-но й ти, вати її. від паперу, намалю
СТЕЖИНКА 1/15
Малювала Емма НІКЕЛЬ
20
А Д А М А Р Т А В Р А А М А Т В
I
Й О С И П А В Л О С
Дізнайся!
ку иховані у цьому ланцюж Чи можеш ти знайти пр ка: лії? Ось тобі підказ імена 35 персонажів Біб ршою наступного. остання літера імені є пе I
Я К I В Н Е
О Р А А Д О Р О С О Н О Д О Х У В А Н А М А А Н И М Я I Н О О М I С У С О Л О М О Н И К О Д И М Е Ш А Х Е Т А В I Т А З А Р Р А К Е В Е Р А Г А С А К У Л А В А Н Е М Е С О М А Н О Й I Х Е Л А Й О С А Ф А Т А М А Р А Н А Н I Й О Р А М А Р I Я
СТЕЖИНКА 1/15
! Е Ц О Т Х , Я ДІЗНАЙС
21
Cвітлана МАЙБОРОДА
МІЛЕ
А Н
Маленький скарб Сонечко посилало свої прощальні золотисті промені на зелену духмяну траву, по якій бігали діти. Тут вони грали щодня, і в кожного було своє улюблене місце, а в серденьках – заповітне бажання. Білява блакитноока дівчинка дивилася в небо, яке здавалось їй близьким і рідним. Притискаючи до грудей улюблену ляльку, вона заколисувала її й заспокоювала себе: Не плач, тебе я не залишу, З тобою буду повсякчас, Тихенько тебе заколишу, Ніхто не роз’єднає нас.
СТЕЖИНКА 1/15
Сирітці Мілені вже виповнилося сім років, і взавтра її мали перевести до іншого дитячого будинку. Вона вважала себе цілком дорослою, і в її дитячій голівці дозрівав план.
22
Усі тривоги були не за себе й не через зміни в її житті та майбутньому навчанні в школі. Більш за все на світі вона не хотіла розлучитися з лялькою, яку дуже полюбила. Крихітна, що вміщається в дитячу долоньку, улюблениця заплющувала оченята, а Мілена, дивлячись на неї, заспокоювалася. Уже починалися сутінки, тож ігри на вулиці закінчилися. З набіглих хмар почав накрапати дощик. Усі десять дітей із однієї сирітської групи грали в невеличкій кімнаті. Ніхто не помічав задумливої Мілени, навіть вихователь. Останнім часом вона часто тихо сиділа зі своєю лялечкою, розповідала їй казки, співала пісень на ніч. Усі звиклися зі спокійною вдачею дівчинки. А в її душі була невимовна тривога за свою маленьку улюбленицю. Дбайливо укутавши лялечку, Мілена підійшла до старого фортепіано: – Пробач, маленька, що я не буду з тобою сьогодні спати. Я так люблю тебе і, щоб не розлучатися з тобою, повинна тебе заховати. З цими словами вона просунула свій скарб у маленьку щілину між стіною та величезним старим інструментом. А після, разом із іншими дітьми, пішла спати. У її дитячому серденьку було тривожно, і вона ще довго не могла заснути. Уранці всіх дітей розбудили й після сніданку на прощання подарували шкільні портфелі.
Зустріч із Батьком У дитячому будинку, до якого приїхала Мілена, все було по-іншому. Тут їй довелося зіткнутися з законами, встановленими
старшими дітьми, і часто вони були жорстокими. У дівчинки з’явилися нові подруги, з якими вона вчилася і проводила вільний час. Навчання їй давалося легко, але в глибині душі вона тужила за рідним домом, якого ніколи не знала, за душевною теплотою і розумінням. А вечорами знову й знову притискала до грудей свою улюбленицю – маленьку, звичайну на перший погляд, ляльку, наспівуючи їй пісеньки й ділячись із нею своїми радощами та невдачами. Коли в спальній кімнаті інші дівчатка засинали й ставало зовсім тихо, Мілена дивилась у велике вікно на мерехтливі зірки й мріяла про те, що хтось одного разу обійме її на ніч, поцілує і розповість про щось гарне так само, як вона розповідала своїй улюблениці. З такими думками вона засинала, і Господь посилав їй солодкі сни. Проминули чотири роки. Думки про маму й тата не залишали її. Якими вони були? Де вони зараз? Чому її покинули? Часом хлопці, які оточували її в дитбудинку, розповідали сумні історії про себе, як вони голодували, як їх залишили батьки, а в когось вони просто були завжди п’яні... Цих дітей об’єднувало одне велике горе – усі вони були знедоленими. У такі моменти Мілена намагалася йти подалі,
СТЕЖИНКА 1/15
Там було багато цікавого: зошити, ручки, олівці... Але найголовніше – там було вільне місце. Мілені відразу полегшало від того, що її скарб зможе затишно влаштуватися в новенькому портфелі. Поки всі діти захоплено розглядали подарунки й збиралися в дорогу, Мілена дістала з-за фортепіано свою крихітну лялечку й обережно поклала її в надійне місце між зошитами. Але в її серденьку точилася боротьба: чи правильно вона вчинила, чи зможе вона зберегти те, що таке дороге їй? Прийшов автобус, і діти зайняли місця на великих сидіннях. На них чекала подорож по незнайомих місцях до нового дитячого будинку. За вікнами змінювалися краєвиди: луки, дерева, будинки... Так закінчувалось безтурботне дитинство сирітки Мілени.
23
під крони високих дерев, не знаючи, що її дитяче горе розумів Хтось, Хто завжди був поруч, зберігав її і любив. Одного сонячного весняного дня, коли сніг зійшов із землі, але було ще прохолодно, до дитячого будинку приїхали місіонери. Дітям подобалося зустрічати нових людей, в глибині душі кожен мріяв про те, що одного разу хтось його забере, і тому вони намагалися бути привітними й балакучими. Тільки Мілена нічого не знала про приїзд гостей і, сидячи на лаві під розлогим деревом, за звичаєм грала зі своєю улюбленою лялькою. – Як справи? – Почула вона приємний ніжний голос і, підвівши миловидне личко, побачила дівчину, очі якої світилися добротою. – Давай знайомитись. Мене звуть Лана, а тебе? – Мілена. – А як звуть твою ляльку? – Оленка. – Гарне ім’я. Ти її сама так назвала? – Так, це моя маленька, я нікому її не віддам... – Звичайно. Ходімо грати й візьми з собою Оленку. Ми будемо приїжджати до вас по неділях і розповідати про Ісуса. Ти знаєш щонебудь про Нього?
– Зовсім небагато, – зніяковіла Мілена. – Нічого, дізнаєшся більше. Він дуже добрий і любить тебе! В очах дівчинки блиснула іскорка надії. Їй подобалися співчуття і просте спілкування християн, а ще – іграшки, які привезли з собою ці привітні й добрі люди. Вони грали з дітьми й розповідали про великого Бога, Який любить їх. Лана пообіцяла, що буде приїжджати щонеділі. Мілена почала з нетерпінням чекати зустрічі з нею та нових розповідей про Ісуса: Його народження, життя, чудеса, які Він творив, Його смерть і воскресіння. Минав час – день за днем, місяць за місяцем, і її дитяче серденько вбирало кожне слово про дивовижне життя Ісуса та Його любов до людей. Вона дізналася, що Ісус по-особливому ставиться до дітей, що завжди захищає їх, що обіцяв ніколи не залишити тих, хто любить Його й іде за Ним. Ще дівчинка дізналася, що Бог – Отець сиріт. І ці дивовижні обіцянки Бога дбати й любити тих, кого залишили батьки, були такі близькі їй, що одного разу в неділю Мілена в молитві попросила Господа прийняти її, пробачити й любити... Бог став її Батьком. Жива віра та радість наповнили серце Мілени.
СТЕЖИНКА 1/15
Малювала Олена МИХАЙЛОВА-РОДІНА
24
МИ НАЙЩАСЛИВІШІ В СВІТІ Слова Віталія СТРЄЛКОВА Переклад Степана ЗАГОРУЛЬКО
Музика Віталія КРИВЕНКОВА
1. Ми най - щас - ли - ві - ші в сві 2. А - ле хтось не ма - є ха 3. Нес - ти всім лю бов Хрис - то 4. У мо - лит - ві щи - рій, світ -
1. подь бла - го - сло - вив. 2. хлі - ба, ні теп - ла, 3. не - міч - ним, слаб - ким – 4. Гос - по - дом бла - гим
1. 2. 3. 4.
доб - ре жи по - ма - га под - нє Сло них про - си
Не Бу Це Щоб
-
ти, ти, во, ти,
Не Бу Це Щоб
Дав у - се, Тре - ба їм У - чить нас Бу - де - мо
об - хід - ним на - ді де Гос - по - ду хва пот - ріб - но всім свя Він ми - лість дав у
об - хід - ним на де Гос - по - ду пот - ріб - но всім Він ми - лість дав
Нас ГосА - ні Бід - ним, Пе - ред
-
ді хва свя у
-
-
щоб доГосза
лив. ла. тим. сім.
лив. ла. тим. сім.
Малювала Ірина ПОМЕРАНЦЕВА СТЕЖИНКА 1/15
1. 2. 3. 4.
ті. ти, ву – лій
25
СТЕЖИНКА 1/15
Картопля належить до багаторічних бульбових трав'янистих рослин із роду паслін сімейства пасльонових. Це одна з найбільш корисних рослин на землі, унікальний харчовий продукт. Його можна тривалий час вживати в їжу, не додаючи в раціон нічого іншого. Недарма картоплю називають «другим хлібом». Вона цінується так само, як хліб, і ніколи не приїдається. Вчені називають картоплю ботанічним шедевром.
26
На вулиці йшов сніг, було морозно. Після відвідин богослужіння Георг і його батьки сиділи за обіднім столом. Мама подала до столу смажені курячі ніжки й варену картоплю – улюблене блюдо Георга. Дивлячись на картоплю, Георг згадав свято картоплі, на якому він із батьками побував три місяці тому. Село на півдні Німеччини, в якому жили бабуся та дідусь Георга, славилося гарною картоплею. Щороку, після збирання врожаю, мешканці влаштовували свято картоплі, на яке з’їжджалися тисячі людей з навколишніх місць. Як одна велика родина, сельчани всю суботу обробляли тисячі тонн картоплі: мили у величезних ваннах, чистили й розвозили родинам для приготування всіляких страв. Частина населення була зайнята підготовкою до різних змагань, інша частина прикрашала вулиці. Георг був на цьому святі вперше, бо жив із батьками доволі далеко – на півночі країни. За наполегливим запрошенням бабусі, сім’я Георга спеціально приїхала на це свято. Погода тієї осінньої неділі видалася чудова. Звичайно, Георг не зміг поласувати всім, що наготували жителі села. Але він дивувався з того, що з картоплі можна приготувати так багато страв! Деякі з них він ніколи раніше не куштував. Але найцікавішим для Георга були змагання. Він жваво стежив за тим, як двоє чоловіків змагалися в тому, хто швидше перенесе на спині мішок картоплі вагою 50 кг на відстань 40 метрів. А завдання для п’яти жінок було якомога більше й чистіше начистити картоплі за три хвилини. З особливим збудженням люди стежили за змаганням чоловіків на картопляному полі край села. Кожен із восьми учасників стояв перед виділеною йому ділянкою із уже викопаною картоплею. В руках у кожного з них було велике відро, в яке вони повинні були збирати картоплю. Переможцем оголошували того, хто за п’ять хвилин збере більшу за вагою кількість бульб. Більше від усіх зібрав чоловік середніх років, який, як сказали Георгові, і попереднього року був переможцем. Повернувшись додому, Георг у деталях розповідав однокласникам про те, що бачив і їв на цьому святі, здивувавши їх незвичайною інформацією про цей звиМалював чайнісінький овоч. Олександр ВОЛОСЕНКО
З історії картоплі Батьківщиною картоплі вважається Південна Америка. Там до цих пір можна зустріти дикоростучу картоплю. Iндіанці Південної Америки не тільки вживали її в їжу, але й поклонялися їй. В Європі картопля стала відомою в XVI столітті. Завезена вона була, ймовірно, іспанськими конкістадорами. В Англії її назвали бататом, оскільки її бульби були схожі на бульби батату. I хоча картопля не має до батату жодного відношення, проте ця назва, трохи змінена, прижилася й збереглася. В Iталію картопля потрапила як подарунок Папі Римському.
Iталійці назвали чужоземні «земляні яблука» тартуфоллі, бо вони своєю формою та підземним «способом життя» нагадували їм гриби трюфелі. Російська назва «картопля» походить від італійської. Спочатку картоплю вирощували в ботанічних садах як декоративну й лікарську рослину. Її харчові властивості були визнані пізніше. Європейці вважали картоплю «їжею диявола». Шотландці, наприклад, відмовлялися споживати її в їжу, тому що про картоплю немає згадки в Біблії. До того ж мало хто
Британський мореплавець спостерігає за першим висаджуванням картоплі. Ірландія, XVI с.
СТЕЖИНКА 1/15
Чудеса творіння
КАРТОПЛЯ
27
Цікаві факти
з європейців знав, як її вживати. Люди часто отримували отруєння, бо їли отруйні ягоди картоплі замість бульб; іспанці намагалися їсти сирі бульби. Лише через деякий час європейці почали пекти й варити картоплю. Прусський король Вільгельм I навіть видав спеціальний наказ: відрізати вуха та носи тим, хто відмовиться саджати картоплю. А в Англії селянам обіцяли видавати золоті медалі, якщо вони будуть саджати картоплю.
У стародавньому Перу виміром часу слугував період, який був потрібен для варіння картоплі, – приблизно одна година. Це був один із двох способів визначення денного часу в календарі інків.
У 1995 році картопля стала першим овочем, який виростили в космосі.
СТЕЖИНКА 1/15
У Бельгії існує музей картоплі. Про історію цього овоча розповідають тисячі експонатів – від поштових марок, на яких зображена картопля, до знаменитих картин, як, наприклад, «Споживачі картоплі» Ван Гога.
28
Усього в світі існує близько 5000 сортів картоплі, а щорічний урожай складає приблизно 300 мільйонів тонн.
Картопля – рекордсмен серед харчових продуктів за вмістом калію.
Інки висаджують картоплю
Появу картоплі в Росії зазвичай пов’язують із ім’ям Петра I, який вислав у 1700 році з Голландії мішок бульб для вирощування в усіх губерніях Росії. Петербурзька знать висаджувала картоплю на своїх ділянках як дивину. Картоплю, яку подавали на балах як делікатес, їли не з сіллю, а з цукром. Дійсне поширення в Європі «другий хліб» отримав тільки в другій половині XVIII століття. У наш час її культивують в помірній кліматичній зоні по всій земній кулі. Ельвіра ЦОРН
Õòî âäÿãíóâ çàé÷èêà? Розалія ШЕЙХОН Переклала Олена МІКУЛА
В лісі зимньому Оленка Зайчика зустріла. Здивувалася маленька Й скрикнула щосили: «Ой! Чого ж ти, зайцю, босий По сніжку плигаєш? Може, теплих черевичок, Зайчику, не маєш? Їх тобі змайструємо, Любий, й подаруємо».
Малювала Тетяна КОСТЕЦЬКА
Спить в снігу вухастий взимку, Заховавшись під ялинку, Підкладе під вушка Снігову подушку, Хай мороз лютує, Зайчик не бідує. А коли весна настане Й сніг з бурульками розтане, Змінить зайчик шубку білу На легеньку, літню – сіру. Щоб в траві скакати, Ягідки збирати».
СТЕЖИНКА 1/15
Я тихенько посміхнулась І до донечки звернулась: «Черевички? Сміх та й годі! Ні, не стануть у пригоді! Мабуть, це турбота марна. Власне хутро гріє гарно Зайцю лапки, вуха. Не лякає завірюха Зайчика узимку, Дякувати Богу – Шубка тепла в нього.
29
З пошти «Стежинки»
ІСУС НАС ПОЛЮБИВ
Рут на полі Боаза
Iсус Христос нас полюбив, Допомогти бажає, У небо двері відчинив I нам гріхи прощає. I як важкий настане час, Нема з ким поділитись, Господь завжди почує нас, Лиш варто помолитись. Люби Його, як Він тебе, Завжди із Ним спілкуйся, Не забувай – найвище це У світі щастя людське.
Дар'я ЦIЛIБАР, 14
років, Україна
Веніамін ГРИГОРУК, 10 років, Україна
Надіслала Ніна ПАПОНОВА, 13 років, Росія
Артем СЛОБОДЕНЮК, 8 років, Україна
Стела СПIЯНУ, Молдова
СТЕЖИНКА 1/15
Сергій КУХОЦЬКИЙ, 12 років, Україна
30
Юля АФАНАСЬЄВА , 13 років, Киргизст ан
1/2015 Християнський журнал для дітей молодшого та середнього шкільного віку. Виходить шість разів на рік. Олександр ПОТАПЧУК, 12 років, Україна
Засновник: Українське місіонерське товариство «Світло на Сході», вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090. Головний редактор Ельвіра Цорн
Учні Iсуса рятують Савла від переслідування, спустивши його вночі по стіні в кошику
Відповідальний редактор українського випуску В. Новомирова Художній редактор I. Козіна Підписний індекс: 06597 Тираж 29 400 прим. Розповсюджується безкоштовно усім бажаючим. Адреса редакції: вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090. Телефон: (44) 296-86-39; факс: (44) 296-87-73; e-mail: sns@sns.org.ua Журнал зареєстровано в Державному комітеті ЗМI України; реєстр. № КВ 6658 від 30.10.2002. Видавець: УМТ «Світло на Сході», вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090. C. 13–17: © Christliche Schriftenverbreitung, Hückeswagen, переклад з німецької Марії Вінс.
Відповіді:
Кирило СТЕЛЬМАХ, Україна
До стор. 2: ДОБРОТА. До стор. 10: ЗАШИФРОВАНИЙ ВIРШ: «А ви один до одного будьте ласкаві, милостиві, прощаючи один одному, як і Бог через Христа вам простив!» (Еф. 4:32). ПОРАДА: «Не платіть нікому злом за зло, дбайте про добре перед усіма людьми!» (Рим. 12:17). До стор. 17: 1. Віфлеєм – Давид. 2. Тарс – Павло. 3. Йоппія – Тавіта. 4. Ніневія – Йона. 5. Віфанія – Лазар. 6. Єрихон – Iсус Навин. До стор. 20: ПIСОЧНИЙ ГОДИННИК: 1. Хет. 2. Аарон. 3. Сарепта. 4. Служити. 5. Акіла. 6. Сто. 7. Два. 8. Авігу. 9. Знайшов. 10. Річка. 11. Гад. БЕРЕЖIТЬ СВIЙ ЧАС. ВIДГАДАЙ: Насичення п’ятьох тисяч людей. До стор. 21: ЛАНЦЮЖОК IЗ IМЕН: Адам, Марта, Авраам, Матвій, Йосип, Павло, Осія, Яків, Веніямин, Навуходоносор, Рода, Аарон, Ноомі, Iсус, Соломон, Никодим, Мешах, Хет, Тавіта, Азарій, Йона, Амос, Семен, Навал, Лука, Аса, Агар, Ревека, Архелай, Йосафат, Тамара, Ананій, Йорам, Марія. ДIЗНАЙСЯ, ХТО ЦЕ: Носоріг.
Номер підписано до друку 18.11.2014. Надруковано ТОВ «Новий друк», вул. Магнітогорська, 1, м. Київ, Україна, 02660. Оформити підписку та надсилати кореспонденцію і матеріали можна за адресою: вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090. Пожертвування можна надсилати: УМТ «Світло на Сході», код 14300272, р/р 26008286434001 в КГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» м. Києва, МФО 321842; адреса: Київ-1, 01001. © «Свет на Востоке», 2015 р. ISSN 2194-3796 Комп’ютерна верстка: Костянтин Суліма На першій сторінці обкладинки: фото © Gordana Sermek/shutterstock.com
www.tropinka.eu
Притча про милосердного самарянина
Микола ВОДНЕВСЬКИЙ Переклав Степан ЗАГОРУЛЬКО
ПРАГНИ ДОБРА Зло нам серця на крижини Хоче перетворити, Лише любов єдина Може цей лід розтопити. Холод…Буря та злива, Гримає грім гучний. Хочеться тиші й миру, Й щастя душі людській.
Едуард ДЕНИСЮК, 11 рок
ів, Україна
Iлія
Якщо твій друг до тебе Стукає – відчини, В дім запроси до себе, Руку йому простягни. Наше життя – краплина, Наше життя – не рай, Може, через годину Скаже твій друг «прощавай». Раптом в твою домівку Прийде лиха пора, Матимеш друзів підтримку, Якщо сам прагнув добра.
«А Марія взяла літру мира, – з найдорожчого нарду пахучого, і намастила Iсусові ноги, і волоссям своїм Йому ноги обтерла» (Iв. 12: 3)
ів, Україна
Вікторія БАХМАТ, 19 рок
К, 10 років, США
Наташа КОНДРАТЮ
Йосип і його брат
и
Неллі САВЧЕНКО
, 9 років, США