Дитячий християнський журнал Стежинка № 146

ISSN 2194-3796

дитячий християнський журнал

4

2015

Хо

в

Хо че

ти омог п о д ні і диких е л е м одів кабанів? т г

о! м е ч

к! а Т

Знайди та розфарбуй заховані літери. Склади з них слово, і ти дізнаєшся тему цього номера журналу.

Оленко, може, спробуємо знайти букви й відгадати тему журналу без того, щоб їх фарбувати?

Малювала Вікторія ДУНАЄВА

СТЕЖИНКА 4/15

Ні, Петрику, давай-но проявимо старанність і зробимо, як у завданні запропоновано. Адже так буде навіть цікавіше!

2

Любов ЛАЗЬКО

МІРКУВАННЯ Якось дві малі сестрички На ґаночку міркували: «Якби ми були пташками, В небі високо б літали.

Тигри, рисі та пантери – Спритні, сильні та прудкі, Коні, олені, косулі – Швидконогі та стрункі.

Ми б серед гілок ховались Та співали залюбки, Щоб дорослі посміхались Та раділи малюки.

А слони, орли, верблюди – Дивовижні й гарні всі, Але ми з тобою – люди, Образ Божий на землі.

Зранку б сонце зустрічали, Гнізда вили навесні, Iз батьками б відлітали Ми на південь восени.

Бог, величний та єдиний, Всесвіт мудро так створив, Весь тваринний світ людині – Нам з тобою – підкорив.

Там, на півдні, де немає Ані снігу, ні зими, Де троянди розцвітають, Там на сонці б грілись ми».

Щоб життя було прекрасним, Гармонійним щоб було, Будемо завжди старатись Ми робити лиш добро.

«Ні, бджолою краще бути, Трудівниці всі вони. День працюють, щоб здобути Мед корисний і смачний».

А за дивну цю можливість – Бути образом Творця, Хай ім’я Господнє славлять Наші душі та серця.

«Ні! Жирафа – справжнє диво, Довгошия он яка! В неї шерсть така красива, А хода яка легка!

Ми найщасливіші в світі, В небесах наш Бог Отець, Ми з тобою – Його діти, I творіння ми вінець!»

СТЕЖИНКА 4/15

Переклав з російської Степан ЗАГОРУЛЬКО

Малювала Олена МИХАЙЛОВА-РОДІНА

3

ДИВОВИЖНЕ ВСЕ ТВОРІННЯ Олександр РИЖОВ Переклад з російської Олени МІКУЛИ

Віталій КРИВЕНКОВ

СТЕЖИНКА 4/15

Малювала Тетяна КОСТЕЦЬКА

4

Над цим варто замислитися

Як перемогти лінощі?

Чи подобається тобі збирати марки, рідкісні книги або старі журнали? Дуже цікаве заняття. Три тисячі років тому жив мудрий цар Соломон. Одним із його найулюбленіших занять було збирати... мудрі вислови та прислів’я. Зібрав він їх за своє життя більше трьох тисяч. Багато з них ти можеш знайти в Біблії, в Книзі приповістей Соломонових. Сьогодні я хочу поговорити з тобою про... лінощі. Так-так! Лінощі – тема дуже неприємна. Але поговорити про це потрібно. Приймеш те, що я тобі скажу, чи не приймеш – твоя справа. Але знати, що Біб­ лія говорить про лінощі, важливо. Iнакше Бог не доручив би Соломонові так багато про це написати. Що таке лінощі, ти, звичайно, знаєш. Це коли ти вирішив відкласти важливу справу на потім. Це коли замість того щоб довести розпочату справу до кінця, ти залишив її недоробленою. Або коли ти кажеш, що в тебе все одно нічого не вийде, а сам навіть не спробував це зробити. Як перемогти лінощі? У Біблії є кілька порад. Перша: дружи з працьовитими хлопцями та дівчатами. Є таке прислів’я: «З ким поведешся, від того й наберешся». А Соломон пише: «Хто з мудрими ходить, той мудрим стає, а хто товаришує з безумним, той лиха набуде» (Пр. 13:20). Навчися дисципліни. Кажуть, для того щоб бути, наприклад, успішним письменником, треба п’ять відсотків таланту й дев’яносто п’ять відсотків праці. Як же навчитися дисципліни? Завжди робити те, що вважаєш правильним. Наприклад, ти вирішив робити гімнастику щоранку або перед школою щодня читати одну главу з Нового Заповіту. Тримайся свого рішення, чого б це тобі не коштувало. I ти загартуєш свою волю, станеш людиною дисциплінованою, а значить, успішною в усьому. Ще одна порада: навчися правильно відпочивати. Усім подобається відпочивати, але й у цьому потрібно знати міру. Ось що пише про це Соломон: «Аж доки, лінюху, ти будеш вилежуватись, коли ти зо сну свого встанеш? Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложити, щоб полежати, і прийде, немов волоцюга, твоя незаможність, і злидні твої, як озброєний муж!..» (Пр. 6:9–11). Порада: ніколи не називай свої лінощі відпочинком. Відпочинок потрібен, щоб відновити сили для роботи. А від лінощів – погані оцінки в школі, погана робота, бідність... Бог створив нас людьми творчими. Якщо ми що-небудь робимо, то отримуємо від зробленої роботи велике задоволення. I сумління наше спокійне, якщо ми старанні. Є вірне прислів’я: «Очі бояться, а руки роблять». Хочеш бути успішним? Оголоси лінощам війну!

СТЕЖИНКА 4/15

Вальдемар ЦОРН

5

Рут ТАЛІПОВА

Після вознесіння Ісуса на небо Його учні в день П’ятидесятниці сповнилися Духа Святого й почали проповідувати Євангеліє по всій країні. Так Блага звістка про Божу любов досягла й маленького міс­ течка на морському узбережжі – Йоппії (сучасна назва – Яффа). У цьому місті жила дівчина на ім’я Тавіта (що означає «сарна»), яка була дуже вправ­ ною майстринею – вона шила чудовий одяг. Кож­ ний пошитий нею наряд був на рідкість гарний, то­ му що вона дуже старанно й акуратно виконувала свою роботу. Одного чудового дня і до неї дійшло слово про безцінну жертву Ісуса, і вона зі щирою радістю при­ йняла Господа в своє серце. «О, я так люблю Ісуса! Що б мені для Нього зробити? – міркувала Тавіта й вирішила: – Я ж можу робити добро людям! Цим я буду служити Богові!» І Тавіта з іще більшою ретельністю і старанністю стала виконувати свою роботу. Адже тепер вона вже не для себе працювала, а для Бога! Нужденні люди приходили до неї з усією око­ лиці, і вона, не лінуючись, із радістю допома­ гала їм, одягаючи бідарів у гарний одяг, по­ шитий її руками. Серце Тавіти було відкрите для кожного, тому багато сусідів вбачали в ній справжнього й доброго друга. «Ви тільки по­ гляньте, який подарунок зробила мені Та­ віта!» – казали одна одній сусідки, пока­ зуючи свої сукні та кофти. Особливо її полюбили жінки, що втратили своїх чоловіків, тому що Тавіта не тільки одягала бідних удів, але й бу­ ла для них опорою у важ­ кі хвилини.

СТЕЖИНКА 4/15

Розгорнімо Біблію

ТАВІТА

6

Малювала Людмила ЯНБУЛАТОВА

СТЕЖИНКА 4/15

Та ось так сталося, що Тавіта тяжко захворіла. Її друзі з тривогою спостерігали, як із кожним днем ​​погіршувався стан її здоров’я. Як не лю­ били її люди, однак ніхто не був спроможний допомогти цій добрій дівчині – хвороба набу­ ла такого загострення, що незабаром життя Та­ віти обірвалося. Як ти гадаєш: Почувши про це, люди глибоко засмутили­ 1. Що, насамперед, ся. «Чому померла саме Тавіта? – запитували цінували люди вони один одного. – Адже стільки милостині в Тавіті? виходило з її рук, стільки любові – з її серця!»

2. Як вплинули на людей Ніхто тоді не знав, що її смерть – так само, як життя, смерть і життя, – послужить до слави Божої. А стало­ і воскресіння Тавіти? ся це ось як.

3. Який урок можна Саме в той час неподалік від Йоппії, в Лід­ винести з цієї історії? ді, знаходився апостол Петро. І мешканці Йоппії послали до нього двох християн із проханням терміново прийти до їхнього міс­ та. Цікаво, про що вони думали, просячи Пет­ ра про допомогу, адже Тавіта вже померла?! Що міг зробити Петро? Але віра друзів Тавіти виявилася дуже сильною, і вони, незважаючи ні на що, привели апостола в будинок, де спо­ чила їхня улюблена Тавіта. Там Петра зустріли жінки, які зі сльозами на очах показували йому речі, пошиті для них цією доброю дівчиною. Во­ ни не хотіли вірити, що їхня благодійниця поки­ нула їх назавжди. Бачачи горе й страждання людей, які знали Та­ віту, Петро попросив впустити його до померлої. У її кімнаті він став навколішки й попросив Ісуса про диво. Після молитви він підійшов до дівчини й сказав: «Тавіто, вставай!» І... сталося неймовірне! Тавіта воскресла! Во­ на розплющила очі, подивилася на Петра й сіла на своєму ліжку. Апостол подав їй руку й допо­ міг звестися на ноги, а потім покликав усіх її дру­ зів – сусідів та інших віруючих, які засмучувалися з приводу смерті Тавіти. І ось перед ними – жива й іще більш прекрасна Тавіта. Скільки радості й мо­ литов подяки за воскресіння Тавіти було піднесено до Господа того дня! Але, найголовніше, завдяки цій дивовижній події ще багато людей повірили в силу Божу, відкривши свої серця для Ісуса! Ти лише уяви собі радість Тавіти: адже не тільки її життя, але й воскре­ Історію про богобоязну, працьовиту Тавіту ти сіння з мертвих послужило до навер­ можеш прочитати в дев’ятій главі книги Дії нення багатьох людей до Бога! апостолів, з 36-го по 42-й вірш.

7

Вікторія ДАВИДОВА

БУТИ БУТИ СВІТЛОМ СВІТЛОМ Ягідки у кошику солодкі Мамі я сьогодні принесу, Перемию блюдця, чашки, ложки Та зварю смачний гарячий суп. Виконаю все я швидко, вміло, Адже з Богом справи всі роблю, Де б я не була, що б не робила – Поруч Він, бо я Його люблю. Слухатимусь маму я і тата. Помолюсь, щоб Бог мені поміг Вчитися старанно і завзято В школі й вдома весь наступний рік. Буду я, як всі Господні діти, Брати приклад з Господа Христа, Щоби бути завжди лише світлом, Хай хранить мене Його любов свята! З російської переклала Олена МІКУЛА

и, родини аєш ст із е в Чи зн с а ць подібних) скуха ( е

що пи их ряду зайц зиму? в пискухо апасає сіно на ав’янисті з тр і влітку рають и б на сонц з и їх к ь н и т р ю а Тв шу , просу рослини вому місці ли і в особ ть, складаю власний кожен у , стіжок ни о в який ють. я н о охор

Валентина КОНОВАЛЕНКО

МУРАХА МУРАХА Що за дім стоїть в лісочку, Гарний та просторий? В ньому жодного куточка Й сотні коридорів. Це мурахи дуже добре Дім побудували, I кімнати, і комори, Й спальні влаштували. Серед них нема ледачих, Кожен справу знає, У комору харч на зиму Вся сім’я складає.

СТЕЖИНКА 4/15

Хоч ніхто не підганяє, Трудяться мурашки, У мурашнику всі знають – Взимку буде важко.

8

Сонце вранці його збудить, Спати довго він не звик. Гарний приклад навіть людям Цей мураха-трудівник. Малювала Ірина ПОМЕРАНЦЕВА

О Т Е С В И О М Н А И Н Л КА Б о

м

о

в

и

Й

Х р і

г

е

о в

о

р

и

в

с

т

о б р

н о

о

і

с

І

і а

д

р

т

и

н д

у с

і і

Прочитай!

Прочитай, одна за одною, літери, написані в ягідках калини, і ти дізнаєшся, для чого Бог створив нас.

л а

в

т

с

Склала та намалювала Олена МІКУЛА

Склала Ліра РОМАРНЮК

1

2

3

8

7 13

4

17

12

14

16

9

15

11

6

10

5

14. Нечестивий цар Iзраїлю (1 Цар. 16:29–34).

15. Те, на що Iсус перетворив воду в Кані (Iв. 2:1–11).

16. «Моє ___ вважає на тебе!» (Пс. 31:8).

17. Невістка Ноомі (Рут, 1:4).

СТЕЖИНКА 4/15

1. Як звали багатого чоловіка, на полі якого Рут збирала колосся? (Рут, 2:1–3).

2. Яке небесне тіло було дороговказом для мудреців? (Мт. 2:9).

3. Який орган людини повний смертельної отрути? (Як. 3:8).

4. Місто, в якому Iсус уздоровив слугу сотника (Мт. 8:5–13).

5. З якої країни була Рут? (Рут, 1:4).

6. Iм’я царя, який побачив руку, що писала на стіні (Дан. 5:1–5).

7. Хто за родом занять був Каїн? (Бут. 4:2).

8. Старший син Адама (Бут. 4:1).

9. У якій річці знайшли маленького Мойсея?

10. Євангеліст.

11. Хто розповів пастухам про народження Iсуса? (Лк. 2:8–12).

12. Квітка, про яку розповідав Iсус (Мт. 6:28).

13. Місце, куди Марія поклала новонародженого Iсуса (Лк. 2:7).

ЧАЙНВОРД

9

Схованка в домі лісника Еріх ШМІДТ-ШЕЛЬ Марк і Аня проводять зимові канікули в бабусі та дідуся. Їхній дідусь – лісник. Приїхавши з міста, онуки допомагають доглядати за пораненим косулятком, стають свідками гонитви собаки за косулею... А ще Марку дуже хочеться знайти бабусин тайник. Частина 4

СТЕЖИНКА 4/15

Швидко збігши сходами до вітальні, Марк знову став біля вікна. Коли бабу­ ся з Анею увійшли до кімнати, він зробив вигляд, що весь цей час нічим ін­ шим не займався, як тільки милувався сніговим ландшафтом перед будинком.

– Марку, наша косуленька незабаром повністю одужає! – повідомила Аня. – Вона вже ходить по стійлу. Але бабуся сказала, що їй іще доведеться носити пов’язку, поки в неї не загоїться нога. Знаєш, я думаю, маленька на нас більше не сердиться. Вона знову їла овес у мене з рук. Така довірлива!

– Правда? – лише коротко сказав Марк, не дуже дослухаючись до того, що каже сестра. Аня сторопіла, але не встигла нічого сказати, тому що в цей момент ба­ буся покликала їх вечеряти. І вечірня проповідь дідуся сьогодні не викликала в Марка радості. Ді­ дусь говорив про непослух. Навіть будучи впевненим, що ніхто не бачив, як він шукав пряники, Марк усе-таки не міг звільнитися від дивного відчуття:

10

СТЕЖИНКА 4/15

«Дідусь усе знає. Це він, напевно, про мене говорить». І твердо вирішив більше не шукати пряники. Йому не хотілося через пряники постійно му­ читися докорами сумління. Після молитви дідуся Марк, полегшено зітхнувши, хотів відразу вийти з кімнати. Але тут дідусь оголосив: – Завтра вранці я піду до родини «хрюків» і віднесу їм корм. Якщо хоче­ те, можете піти зі мною. Але тоді вам доведеться рано прокинутися.

– А хто це – родина Хрюків? – поцікавилася Аня.

– Це дикі кабани. Їх потрібно завтра погодувати, – засміялася бабуся.

– О так! Клас! Звичайно, ми підемо з тобою! – в один голос закричали онуки. Потім діти пішли спати. Бабуся прочитала їм історію з Біблії і, помолив­ шись із ними, вийшла з кімнати. Незабаром діти поснули. Наступного ранку Марка й Аню не потрібно було будити. Вони зрання були вже на ногах. Коли онуки увійшли до кухні, бабуся ще навіть не по­ ставила на стіл сніданок.

– Тут усе так цікаво й усе так захоплює, що вам не спиться, правда? – за­ сміялася бабуся. Онуки згідно кивнули.

– Чи вдасться нам сьогодні побачити «хрюків»? – запитала Аня після сні­ данку.

– Гадаю, так, – відповів дідусь. – Учора ввечері вони поводилися дуже до­ вірливо: так близько підійшли до мене, навіть обнюхали мої чоботи. У такий мороз їм теж доводиться нелегко. Взимку дикі кабани можуть харчуватися тільки корінням, яке вони насилу викопують із замерзлої землі. Тут уже вони втрачають усякий страх і чекають не дочекаються, щоб ми принесли їм корму.

– Якщо «хрюки» не такі боягузливі, як косулі, і підійдуть до нас зовсім близь­ ко, я буду особливо радий, що можу брати участь у їх годівлі, – сказав Марк.

– А що вони їдять? – запитала Аня.

11

СТЕЖИНКА 4/15

– Картоплю, овес, ячмінь, ріпу, каштани, жолуді й багато іншого, – пояснила бабуся. – Ви можете допомогти мені зібрати їм корм. Природно, діти із задоволенням допомогли бабусі. Нарешті все для родини «хрюків» було зібрано, і дідусь по­ клав корм на сани. Раптом бабуся згадала: – Почекайте-но, я ще назбирала черствого хліба. Ви і його можете взя­ ти для кабанів! На прощання бабуся сказала: – Дивіться, будьте обережні, щоб із вами нічого не трапилося! Аня добре чула повчання бабусі. Хоч вона й нічого не відповіла, але ці слова глибоко запали в її серденько. Перед самим лісом вона зупинилася й боязко запитала: – А дикі кабани небезпечні? Дідусь похитав головою і сказав: – Взагалі-то ні. Але якщо виникне небезпека, то мені не хотілося б зв’я­ зуватися з великим кабаном. Раптом у підліску, за ялинами, щось затріщало. Діти так злякалися, що кинули сани й у страху вхопилися за дідуся.

– Кабани, дідусь! Кабани! – запхикала Аня.

– О, ні, не бійтеся! – заспокоїв дідусь онуків. – Тут, де високі дерева, ка­ бани не водяться. Їх можна зустріти тільки в густих заростях. Он, подивіть­ ся туди – там вони можуть бути. Дідусь показав рукою вперед і додав: – Але там їх можна побачити тільки взимку, тому що вони знають, де їх підгодовують. Влітку «хрюки» водяться в заболочених місцевостях. Во­ ни можуть скільки завгодно валятися на м’якому, заболоченому ґрунті, ви­ шукуючи жуків, равликів, личинок, яких у ньому дуже багато. Крім того, в землі чимало грибів, жолудів, букових горіхів, ягід.

12

СТЕЖИНКА 4/15

Хвилин за десять вони підійшли до молодого лісу. Ялинки тут були мет­ ра два заввишки, а їх гілки доходили до землі. Дідусь зупинився і сказав: – Думаю, що під густими гілками цих покритих снігом дерев і знахо­ диться укриття родини «хрюків».

– Мені так хочеться на них подивитися! – зізнався Марк і запитав: – Як ти вважаєш, вони сьогодні тут?

– Це ми зараз побачимо, – відповів дідусь. Підшукавши палицю, він по­ стукав нею по заповненому вівсом відру.

– Їх немає, – засмутився Марк.

– Не хвилюйся, вони нас почули, – запевнив дідусь. – Постукаю іще раз. Раптом під густими гілками щось заворушилося.

– Зараз вони прийдуть, – впевнено сказав дідусь. – Он там, з-під гілок ялинки, вже визирає чорна мордочка. Діти напружено вдивлялися туди, куди показав лісник, але нічого не по­ бачили. Їхні очі ще не були достатньо натреновані для цього. І тільки коли гілки сильно заворушилися і з-під них визирнули ще дві кабанячі мордоч­ ки, діти побачили «хрюків».

– Он там! – збуджено вигукнув Марк. Але, крім чорних голів, вони нічого не побачили. Кабани не наближалися до них ні на крок. Вони нерухомо стояли в заростях, які захищали їх, і спосте­ рігали за дідусем: як той, розчистивши сніг, висипав привезений для них корм. Потім лісник із онуками віддалився. Відійшовши метрів на двадцять, во­ ни сховалися за товстими стовбурами дерев і стали спостерігати за годівни­ цею. Але нічого не відбувалося. Навколо було, як і раніше, тихо.

– Сьогодні ви, мабуть, не голодні, – промовив дідусь у бік хащі. – Ви що, не бачите, що ми вам принесли? Адже для вас там справжні ласощі! Підій­ діть до годівниці, подивіться! Немов почувши лісника, родина «хрюків» раптом пожвавішала. З-під низь­ ких ялин рішуче вийшла велика кабаниця й рушила прямісінько до годівниці.

13

СТЕЖИНКА 4/15

«Чав-чав-чав», – почулося незабаром, і за кабаницею нерішуче пішли чотири поросяти. Тепер і вони ласували їжею.

– Найбільша з них – це мама малюків? – запитала Аня.

– Так, – підтвердив дідусь. – Це кабаниця, самка кабана.

– А скільки років малюкам? – допитливо спитав Марк. Дідусь, наморщивши лоба, подумав і сказав: – Майже рік.

– Оце так! – здивувався Марк. – І вже такі великі! Адже вони ненабагато менші за свою маму! Якби ми так швидко росли, то вже давно наздогнали б наших батьків. Раптом кабаниця, плямкаючи, підвела голову й подивилася в бік трьох спостерігачів. Почулося потужне «хрю-хрю», і діти побачили довгі білі ікла. Вони не думали, що зустріч буде настільки серйозною, а вид тварин – настільки страшним. Довга, витягнута вперед голова, чорно-бура щетина, глухе, різке ревіння – все це лякало.

– А тато-кабан теж прийде? – стурбовано запитав Марк.

– Ти маєш на увазі сікача? – поправив дідусь і додав: – Ні, він уже не прийде. Його вбили минулої осені під час полювання. Він був іще більший і сильніший від кабаниці, з великими, гострими іклами.

– Ой, добре, що він не прийде! – полегшено зітхнула Аня. Діти поступово заспокоїлися. Мати-кабаниця опустила го­ лову і, старанно плямкаючи, продовжувала їсти. Довгим чор­ ним рилом вона підбирала з землі всі, навіть найменші, за­ лишки їжі, і молодші «хрюки», наслідуючи її приклад, робили те ж саме. Весело хрюкаючи, вони легко розла­ мували черстві хлібні скоринки й наминали їх із жадібністю. Одне з поросят, із криком і писком, рап­ том різко повернулося й почало брутально

14

кусати й щипати свого сусіда. Здійнявся шум і гамір: усі чотири малюка почали безладно хрюкати, битися й кусатися. Кабаниця деякий час спокійно спостерігала за цією метушнею, але потім енергійно втрутилася. Кожен із малюків отримав по кілька сильних поштов­ хів рилом, і порядок було відновлено. Знову почулося дружне плямкання. Дідусь кинув на онуків багатозначний погляд.

– От бачите, кабани теж карають своїх дітей, якщо ті погано поводять­ ся, – зауважив він. Марк, щось насвистуючи, зробив вигляд, що нічого не чув, Аня ж засо­ ромлено дивилася під ноги. Вони знали, що не завжди керуються волею Божою, але не любили, коли їм нагадували про це. Дідусь посміхнувся. Аж надто кумедною була поведінка дітей.

– Знаю, вам не подобається, коли вам говорять про непослух, – продов­ жив він. – Мені теж не подобається, коли вказують на мої помилки. Ду­ маю, ніхто не любить, коли йому про них нагадують. Усім хочеться бути завжди гарними. Але, на жаль, ми не такі, і горе тому, хто цього не ви­ знає. Адже Ісус прощає гріхи тільки тим, хто в них зізнається й не при­ ховує їх. Тож, якщо ми скажемо Йому, які помилки зробили, це піде нам тільки на користь. Почувши, що й дідусь усе ще робить помилки, діти відчули себе більш упевнено.

– Значить, тобі не легше, ніж нам, – зробив висновок Марк.

– Вірно, – підтвердив дідусь. – Я теж потребую прощення Небесного От­ ця, як і ви. Жодна людина не праведна перед Богом. І не має значення, ста­ ра вона чи молода. Лісник із онуками попрямував по засніженій лісовій дорозі додому, а ка­ баниця й поросята ще довго дивилися їм услід. (Далі буде)

СТЕЖИНКА 4/15

Малювала Юлія ПРАВДОХІНА

15

Родина

Мейх’ю Трудівники у «Винограднику Марти»

В Атлантичному океані є дивовижний острів – Мар­тас-Він’ярд. Назва перекладається з англійської мови як «Виноградник Марти», і дано її на честь дочки британського мореплавця, який першим із європейців залишив документальне свідчення про це місце. Острів розташований на південному сході американського штату Массачусетс. Навіть у наш час дістатися до нього можна лише на літаку або поромі. Ласкаві хвилі Атлантики, піщані пляжі та дивовижна природа зробили цей острів улюбленим місцем відпочинку жителів Нової Англії.

СШ

А

Зараз на острові багато готелів і магазинів. А відпочивати сюди приїжджають навіть американські президенти.

Початок служіння родини Мейх’ю Однак 500 років тому на острові жили племена індіанців – вампаноагів. Коли на їхню територію вторглися блідолиці завойовники, почалися збройні сутички й багаторічне протистояння місцевого населення з європейськими переселенцями. У таких важких, напружених умовах у 1630-і роки почала свою працю родина Мейх’ю. Голова родини,

т

с

а т Ш т се у Массач

Пастор Джонатан Мейх’ю. Портрет 1750 р.

СТЕЖИНКА 4/15

к Атлантичний о

16

еа

н

о. Мартас-Він’ярд

Нова Англія – ​​це регіон США, що поєднує кілька штатів. У 1620 році тут з’явилися перші переселенці з Великобританії. Вони-то й назвали своє нове місце проживання Новою Англією.

Дім, в якому мешкала родина Мейх’ю у 1676–1699 роках

Коли сталася ця біда, губернаторові було вже 70 років. Однак він вирішив продовжити місіонерське служіння сина. Iндіанці, які любили й поважали свого священика, так само поставилися і до його батька. Він став для них духовним наставником. Життя Томаса-старшого було довгим і благословенним, він помер у віці 92 років, присвятивши, таким чином, служінню благовіствування 22 роки.

Молодий служитель (Томасові-молодшому було тоді трохи більше двадцяти років) проповідував Слово Боже і білим поселенцям, і місцевим племенам. Довго й терпляче ніс він Благу звістку індіанцям. Лише через кілька років з’явивПо стопах прабатьків ся перший віруючий вампаноаг – Хайакумс. Наступні покоління родиХайакумс став другом, ни Мейх’ю також присвятили перекладачем і вірним сусвоє життя Богові та індіанпутником Томаса в його міцям: Джон, син Томаса-мосіонерських подорожах по лодшого, і його діти несли це лісах Мартас-Він’ярда. Баслужіння ще більше 30 років. гато миль довелося їм раУ Мартас-Він’ярд ростуть зом пройти, відвідуючи дивовижні сосни. Місцеві живіддалені стоянки, де вотелі називають їх «плачучини проповідували Євангеми». Якщо в спекотний день ліє. Їхня праця була успішпробратися в лісову гущавиною: не минуло й десяти ну, то можна побачити, як із років, як число індіанців, соснових голок падають на що повірили в Христа, доземлю краплі чистої, прозосягло трьохсот людей. Торої води. I мандрівник може мас Мейх’ю побудував для підставити розпалене обличних школу, був уважний до чя прохолодному, освіжаюпотреб і проблем своїх пічому дощику. Такого дивнодопічних. го природного явища більше Томас Мейх’ю-молодший Томас-молодший вирінемає ніде в світі. проповідує індіанцям вампаноаг шив, що про пробудження Колись таким освіжаючим серед індіанців повинні дізнатися на його історич- і воскрешаючим дощем стало служіння християнній батьківщині – в Англії. I, незважаючи на вмов- ської родини Мейх’ю для індіанців і європейців, що ляння близьких не залишати Америку, все-таки гинули у взаємній ворожнечі. вирушив у 1655 році в далеку подорож. Його подоНадія ОРЛОВА рож закінчилася трагічно – Томас Мейх’ю-молодший згинув безвісти в океані.

Видатні особистості

Місіонерська діяльність Томаса-молодшого

Служіння Томаса-старшого

СТЕЖИНКА 4/15

Томас Мейх’ю-старший, став губернатором Мартас-Він’ярд. Його син, Томас Мейх’ю-молодший, був священиком.

17

Подумай, напиши!

АЛФАВІТ Склала Олена МІКУЛА

1

1. Місце, де жили Адам та Єва до гріхопадіння (Бут. 2:8).

2. Що ми маємо робити всім? (Гал. 6:10).

3. Що бачив Iсус у фарисеях, які спокушували Його? (Мт. 22:15–18).

4. Місце, де стратили Iсуса (Мт. 27:31–33).

5. Один із народів, який сатана підбурить постати проти святого міста (Об. 20:7–9).

6. Один із «малих» пророків.

7. Брат Каїна (Бут. 4:1–2).

8. «Він каже до них: ◊А ви за кого Мене __________“»? (Мт. 16:16).

9. «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб ________, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Iв. 3:16).

11. Столиця імперії, до складу якої входила Юдея за часів Iсуса.

12. «I сказав Господь Ноєві: ◊Увійди ти й весь _______ твій до ковчегу» (Бут. 7:1).

13. «I зглянувся Господь на Авеля й на жертву його. А на ________ й на жертву його не зглянувся» (Бут. 4:4–5).

14. «Лицеміре, – ________ перше колоду із власного ока…» (Мт. 7:5).

15. Десять заповідей це – _________ Божий.

16. Правитель, який віддав Iсуса на розп’яття (Мр. 15:15).

17. Що обіцяв Бог Авраамові зробити численним, як морський пісок? (Бут. 13:14–16).

18. «Будь вірний до смерті, і Я тобі дам ________ життя!» (Об. 2:10).

19. Племінник Авраама (Бут. 14:12).

20. Камінь, із якого зроблено мур Золотого міста та прикрашено першу підвалину (Об. 21:18–20).

21. «____ Господній – початок премудрості» (Пр. 1:7).

22. Найбільше християнське свято, яке символізує воскресіння Христа.

23. Так зверталися до Iсуса (Мт. 8:19).

24. Невістка Ноомі.

25. Міра борошна (Чис. 28:11–13).

26. Дружина Давида, яка погордувала ним за те, що він танцював (2 Сам. 6:16).

27. Місто, яке заснували Лаван та Яків на знак примирення (Бут. 31:48–49).

28. «Він же промовив до неї: ◊______, твоя віра спасла тебе…“» (Лк. 8:48).

29. Місцевість, де фараон дозволив жити родині Йосипа (Бут. 47:5–6).

30. Під цим ім’ям Бог відкрився Мойсею (Вих. 3:14).

31. «Очі ж ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що ______» (Мт. 13:16).

32. Назва квітки, що розцвітає навесні (Iс. 35:1).

33. «Сталося! Я ___________ і Омега, Початок і Кінець» (Об. 21:6).

2

3

4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16

СТЕЖИНКА 4/15

17

18

Малювала Вікторія ДУНАЄВА

18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33

А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З И I Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я Ь

Олександр ОЛЕСЬ

БДЖІЛКА ТА ЗОЗУЛЯ Там кує ковалик-дятел, Нірку жук копає, В небі вітер хмару гонить, Де дощу немає. Чи не соромно ж, зозуле, Цілий день гуляти? Чи не краще й веселіше Жити-працювати?! Прощавай – немає часу! Треба мед збирати, Треба кожну квітку в полi Бджiлцi облітати. Як зима страшна настане, Полетиш ти в вирій, Я ж останусь зимувати На Вкраїнi милiй. Буду ж дбати я весною, Щоб було що їсти, Як сніги та хмари вкриють Сонце променисте». Заспiвала бджiлка пiсню, В сизiм полi зникла. А зозуля засмутилась, Бо робить не звикла.

Малювала Наталія ЖУРАКОВСЬКА

ти, я ш є а н з Чи бри запасаютьс

ерев що бо ками д іл г и н е ід водою вос ть їх п ю а ком? іг р е і зб будиноч їм о в с тунелю і поруч з о підводному ,п , вони Взимку о комор д ь с и ч добираю ся ть харчую ю. їх коро

СТЕЖИНКА 4/15

«Бджiлко! – крикнула зозуля, – Сядь, спочинь зі мною. Любо, мило спочивати В холодку весною! Будем звідси ми дивитись, Як земля радіє, Як горить i сяє сонце, Як садок бiлiє. Будем слухати з тобою, Як степи співають, Як шумлять широкі ріки, Як вітри гуляють». «Ой, зозуленько ледача, – Бджiлка одказала. – Чи не гріх тобі казати, Щоб i я гуляла?! Подивися: все працює На широкім свiтi, I у лiсi, i у полi, I в яснiй блакитi. Ось несе горобчик гусiнь Дiток годувати, Ось комашка травку тягне Хатку будувати.

19

Яна ПАРАЩИЧ ЯК ЖАДЬКО СТАВ ЩЕДРИКОМ

У лісі, де ростуть високі ялини та сосни, жили собі двоє братів-ведмедиків – Дрік і Адька. Вони були такі схожі між собою, ну справді, як дві краплі води, – ніхто не міг їх розМалювала різнити. Лариса ГОРОШКО

Хоча... коли ведмежата виходили гуляти з повними кишенями цукерок, Дрік відразу ж пригощав ними всіх. А ось Адька потихеньку, поки ніхто не бачить, ховався за кущик і з’їдав усі цукерки сам.

Адька не розумів свого брата: навіщо роздавати те, що тобі самому дуже подобається, або те, що може коли-небудь стати в нагоді? Він зовсім не розумів, чому друзі прозвали його Жадьком.

Він не жадібний, він просто економний і запасливий. I взагалі, з якого дива він повинен ділитися цукерками та іграшками? Це належить йому, і він не зобов’язаний ні з ким ділитися.

А якщо хочуть цукерок, нехай ідуть у магазин і купують, от! «Адька, ходімо на ромашкову галявину на великах кататися», – якось запропонував Дрік братові. «На великах?! Класно!» – зрадів Адька.

«Тільки поквапся, а то нас уже зачекалися», – додав Дрік. «А що... там іще хтось буде?» – насторожено запитав Адька. «Звичайно! Білочка, зайча, вовченя, лисичка і...

Так ведмедиків і розрізняли: той, хто ділиться, – Дрік; а той, хто ховає все в свої кишені, – Адька. Друзі ведмедиків навіть вигадали їм прізвиська й між собою називали братів так: Щедрик і Жадько.

СТЕЖИНКА 4/15

ти,е ш є а н з Чи щові черв’яки вс

ень що до цілий д – я т одять т жи – пров ь н е д і кожен трудяться як й и у землі адівники, риюч с і підземн ди й таким хо глибокі чи пушую с чином землю?

20

«Та ж лисичці вчора купили велосипед! – захоплено відповів Дрік. – Нарешті її мрія збулася. Тільки, шкода, на кермі чомусь немає дзвоника.

«Дзинь-дзинь!» – подзвонив, і всі почули, що їде велосипедист. А без дзвоника лисичці доведеться всім кричати: «Обережно! Відійдіть!» Дрік переглядав ящики з інструментами.

«Хотів подарувати їй дзвінок, я його десь бачив, але не пам’ятаю де. О, згадав! У тебе під ліжком», – радісно вигукнув він і вже був поліз під ліжко брата.

Але Адька заступив йому шлях: «Це мій дзвоник! Я його знайшов!» – «Та в тебе ж є на велосипеді дзвоник. Навіщо тобі ще один?» – здивувався Дрік. «Потрібен. А раптом цей поламається», – відповів Адька.

«А якщо не поламається?» – заперечив Дрік. «Ну... тоді... придасться», – не здавалося запасливе ведмежа, відстоюючи своє майно. «Не даси?.. Шкода, – засмутився Дрік. – А я хотів приємне лисичці зробити».

Він намагався звернутися до Адькиної совісті, але той був зайнятий іншою проблемою. «А вовченя і білочка?» – запитав Адька. «Що вовченя і білочка?» – не зрозумів Дрік.

«Ну, на яких велосипедах вони будуть кататися? У них же їх немає». – «Ми з ними поділимося», – не задумуючись, відповів щедрий ведмедик. «А якщо вони поламають мій велосипед?

Ні, я краще піду сам де-небудь покатаюся», – примруживши очі, сказав Адька. «Нудно ж одному», – сказав Дрік. «Зате велосипед ціліший буде», – заперечив брат. «Ну, як хочеш, а я поїхав», – зітхнув Дрік.

СТЕЖИНКА 4/15

Ще їжачок хотів прийти, якщо йому дозволять». – «Отакої! А на чому вовченя, білочка та лисичка будуть кататися, адже в них немає велосипедів?» – зауважив Адька.

21

СТЕЖИНКА 4/15

Йому не переконати брата. Якщо Адька вирішив, що «він сам і це його», то хоч барило меду й скриню цукерок пропонуй йому, він не поділиться. Дрік сів на велосипед і поїхав до друзів на ромашкову галявину.

Адька ж заходився шукати підходяще місце, де б його ніхто не побачив і не знайшов, де б він без «жебраків» міг покататися на велосипеді. Така галявина була за великим пагорбом.

Щоправда, це далеченько від дому й не зовсім зручно для їзди на велосипеді: занадто багато ям і купин, – зате на тій галявині його точно ніхто не знайде.

Адька вже не раз ховався там від сторонніх очей, поїдаючи свої запаси. Ось і тепер прийшов час відвідати секретне місце. «Ух, ну й дорога: самі купини та ямки!

Може, треба було з Дріком піти? – підштовхуючи велосипед, міркував він. – Але якщо хто-небудь зламає мій велик? Ні, правильно, що я не пішов на ромашкову галявину. Вона, звичайно, гарна, рівна...

Але дарма, зате велосипед ніхто просити не буде: всілякі там білочки, їжачки та вовченята... Я що, повинен із ними ділитися? Ні! Це мій велик!» – заспокоював себе Адька, виправдовуючи свою поведінку.

«Ох, нарешті великий пагорб, а там і моя галявина. Зараз відпочину, перейду через пагорб – і буду кататися на велосипеді», – втішав він себе. Стомлений нелегкою дорогою, Адька вирішив відпочити

перед крутим підйомом. Як він буде підійматися на цей пагорб, він іще й сам не знав. Адже велосипед – не кошик із ягодами й навіть не барильце з медом, хоча барильце теж не було легким.

Але назад шляху немає! Заради збереження велосипеда ведмедик ладний був на все. Ось тут усе й почалося! Крекчучи, пихкаючи, зітхаючи, Адька почав підійматися на високий пагорб.

22

Але ведмедик не здавався, він вирішив підкорити пагорб у що б то не було. I ось, насилу тягнучи велосипед і кульгаючи, він нарешті дістався вершини пагорба.

«Ух! Ох! Ну й важкий же ж велик, фух!» – «А навіщо, кар-кар, ти його сюди затягнув?» – раптом запитав хтось. «Так треба, – спокійно відповів Адька, але потім, озирнувшись навколо, злякано закричав:

«Хто тут? Виходь, я тебе не боюся!»

I, захищаючись, почав розмахувати кулачками. «Кар-кар, ти чого кулаками махаєш? Це ж я, Карка», – поспішила заспокоїти його підлетіла ворона.

«Карка?! А що ти тут робиш?» – опустивши кулачки, запитав здивований Адька. «А ти що тут робиш?» – хотіла знати ворона. «Я перший запитав. А... ти стежиш за мною?» – припустив ведмедик.

«Ніхто за тобою, кар, не стежить. Я була на ромашковій галявині, кар‑р‑р, там і твій брат на велосипеді катається. I раптом ми почули ◊бах!“, а потім по всьому лісу рознеслося ◊трах!“.

Ось я, кар, і полетіла довідатися, що трапилося. Дивилася-дивилася й бачу... ти разом із велосипедом із пагорба стрімголов котишся. Я вирішила посидіти на гілці та подивитися, що буде далі».

«Я хочу покататися на велосипеді. Тут, за пагорбом, є чудова галявина, – видав свій секрет Адька. – Ой! Тільки ти нікому не кажи, це моє секретне місце», – вже пошепки вимовив він.

«А навіщо, кар-кар, тобі секретне місце?» – поцікавилася Карка. «Потрібне! – грізно відповів Адька й додав: – Усе, лети на ромашкову галявину й не заважай мені». (Закінчення буде)

СТЕЖИНКА 4/15

Як тільки він не мучив свій велосипед: затягував його спереду, тримаючи за кермо, підштовхував ззаду, тягнув на собі, – все одно той тягнув Адьку вниз, і вони разом стрімголов скочувалися з пагорба.

23

Домалюй, розфарбуй, знайди!

АДЬКА-ЖАДЬКО

Домалюй Адькові обличчя та розфарбуй його.

АДЬЧИНІ СКАРБИ Знайди в кімнаті всі заховані Адькою солодощі.

ЛАБІРИНТ

СТЕЖИНКА 4/15

Знайди дорогу, яка приведе Адьку до пагорба.

24

Малювала Лариса ГОРОШКО

ХТО Я?

приєднується до них через кілька днів у супроводі мами. Через два місяці пташенята починають літати, але родина тримається разом до наступної весни. А пари залишаються разом на все життя. Харчуємося ми молодими пагонами трав, сходами зернових культур, насінням рослин і ягодами. З тварин їмо молюсків, жаб, змій і дрібних гризунів, а також комах. «Який же птах упорається з такими тваринами?» – запитаєш ти. Я дійсно великий птах, на зріст близько 125 см і вагою 4–5,5 кг. А зріст мого індійського родича досягає навіть 176 см, вага – 7 кг. Розмах крил у мене більше 2 м. Незвично довгі ноги роблять мене найвищим літаючим птахом на світі, але я й по землі добре бігаю. Забарвлення в мене в цілому сіре, на кінцях крил – майже чорне. «Вуз­ дечка», лоб і передня частина тімені не оперені й мають чорний колір. На задній частині тімені та на потилиці – гола пляма червоного кольору. Від очей з боків голови й по верхній частині шиї йде біла смуга, що поступово переходить у сірий колір. Ноги чорні, чотирипалі, зовнішній і середній пальці з’єднані перетинкою. Дзьоб довгий, зе­лен­ ку­ва­то-бурого кольору. Відрізняє мене та моїх родичів від інших птахів і наша здатність робити різні речі: ми підстрибуємо вгору, бігаємо, розпустивши крила, вклоняємося, піднімаємо із землі дрібні гілки й підкидаємо їх у повітря. Цими рухами ми висловлюємо занепокоєння, збудження, а також задоволення. Оскільки нас стає дедалі менше, ми потребуємо особливого захисту. Ти, напевно, вже давно здогадався, хто я. Правильно, я – (Grus grus). Малювала Наталія ЖУРАКОВСЬКА

СТЕЖИНКА 4/15

Ельвіра ЦОРН

сірий журавель

Я належу до тих самих перелітних птахів, чиї гучні крики чути високо в небі навесні та восени. Наші трубні голоси важко сплутати з будь-якими іншими. Живемо ми в Євразії, любимо болота, заплави річок і береги озер, зарослі очеретом або чагарником. Але побачити нас не так легко, бо ми птахи обережні й людей до себе близько не підпускаємо. Зимуємо ми в Африці, на північному березі Середземного моря, в Iрані, Iраку та північних районах Iндії. Летимо туди в денний час зграями, вишикувавшись клином. Навесні повертаємося в рідні краї. Наше гніздо – це щільно утрамбована купа стебел осоки та очерету з домішкою шматочків моху. З двох яєць, відкладених із інтервалом у кілька днів, які насиджують обоє батьків, через 28–30 днів вилуплюються пташенята. Обсохнув, вони вже через кілька годин залишають гніздо й ніколи не повертаються до нього: перший у супроводі тата починає свій шлях по землі, а другий

25

СТЕЖИНКА 4/15

26

і гур

ка

ан

чал -мо фа

Cемен Петрович та Ганна Михайлівна Налимови мали власний бу­ динок за містом. Четверо їхніх дітей були вже одружені й роз’їхали­ ся хто куди. Щовечора, повернувшись додому з університету, в яко­ му Семен Петрович викладав, він знаходив відраду, заспокоєння та відпочинок на своєму улюбленому городі. Семен Петрович був зав­ зятим городником-аматором. Кожна нова цікава рослина була для нього маленьким святом. Одного разу Семен Петрович запросив у гості родину свого співро­ бітника. Була субота. Після спільного обіду він повів гостей на город, щоб показати їм свої скарби. І дійсно, Кузнєцови – Сашко, Ліля, Ро­ за та їхні батьки – були вражені. Деякі рослини вони бачили вперше. Семен Петрович сказав, що вони належать до родини гарбузових – дуже різноманітної за формою плодів і їх оригінальністю. Гості по­ знайомилися з такими рослинами, як, наприклад: люфа-мочалка, ан­ гурі – огірок-їжачок, мелотрія жорстка – африканський огірок, мо­ мордика-дракончик, циклантера, ехіноцистис, огірок-профелярум – колючий кавунчик, трихозант – змієподібний огірок. Однак не всі ці рослини їстівні. Сашкові найбільше сподобався момордика-дракончик. Один із плодів розкрився й виглядав дійсно декоративно, нагадуючи такого собі «дракончика». Але Сашко дізнався, що його плоди гіркі. Папуа­ си перед вживанням їх вимочують. Лілі сподобався змієподібний огірок, він нагадував повітряного змія. Стиглі огірки трихозанту япон­ ий огірок ського пофарбовані в яскраві оранжево-червоні то­ змієподібн ни й сягають 1 м. Семен Петрович розповів, що одного разу, проходячи повз грядки, він зачепив чик кон один його плід і обломив кінчик 30-сантиметро­ стис дра мелотрія ехіноци каи д жорстка ор вого огірка. І раптом він побачив, що кінчик «за­ мом плакав». Тоді він доклав його на колишнє місце, і той, приклеївшись, вже наступного дня ріс, на­ че нічого не сталося, далі. Ці огірки мають при­ цикланте рум ра огірок-профеля смак солодкої редиски. А Розі сподобався огірок-їжачок. Дрібні жор­ сткі шипи, якими вкриті світло-зелені пло­ ди довжиною близько 8 см, дійсно схожі на голки їжака. Огородник сказав, що смак огірка-їжачка такий самий, як у звичай­ ного огірка. Зірвавши кілька ангурі, Семен Петрович дав покуштувати своїм гостям, і вони самі змогли переконатися в цьому. Кузнєцови повернулися додо­ му, сповнені вражень і збага­ чені знаннями про екзотич­ них родичів усім відо­ мого огірка.

лю

ОГОРОДНИК

Огірок належить до родини гарбузових. Ця теплолюбна однорічна городня рослина з невеличкими довгастими зеленими плодами вважається овочем. Їдять огірок у незрілому вигляді. Стиглий плід жовтого кольору.

Чудеса творіння

ОГІРОК З історії огірка Цілком імовірно, батьківщиною огірка є Iндія. Там, у тропічних і субтропічних районах Iндії, він досі росте в природних умовах. З Iндії він потрапив до Греції та Стародавнього Риму. В епоху Карла Великого ця культура поширилася вже по всій Центральній Європі. У Біб­лії огірок згаданий як «овоч Єгипту».

В Ірані огірок вважається фруктом і подається на стіл із солодощами.

На тихоокеанських островах аборигени запасаються огірками на випадок шторму чи неврожаю, обертаючи їх у бананове листя й зариваючи в землю. У тих краях огірки – дорогий делікатес. Чим більше у нареченого в запасі огірків, тим він цікавіший, в матеріальному плані, для місцевих наречених. На островах Фіджі, наприклад, батьки не дають згоди на шлюб дочки, поки наречений не Свіжі огірки мають цілющі властивопред’явить свої запаси огірків. сті. В огірках міститься калій, який покращує роботу серця та нирок. Зовнішньо їх вживають при опіках, а також як косметичний засіб при вуграх, висипу та деяких шкірних захворюваннях. Свіжі огірки входять до складу косметичних масок для обличчя, які відбілюють шкіру й роблять її більш еластичною.

Малював Олександр ВОЛОСЕНКО

У деяких містах Росії встановлені пам’ятники огірку.

СТЕЖИНКА 4/15

Цікаві факти

Ельвіра ЦОРН

27

ВІДСУТНІ ПРЕДМЕТИ

Відгадай!

ЗАПОВНИ! Заповни порожні клітини зображеннями бананів, яблук і апельсинів так, щоб у кожному ряді – по горизонталі та вертикалі – вони зустрічалися тільки по одному разу.

Заповни порожні клітини зображеними предметами так, щоб у кожному ряді – по горизонталі та вертикалі – вони не повторювалися.

Склала Єва БАУЕР

И Б И Р Г І К А ЇЖ Склала та намалювала Наталія ЖУРАКОВСЬКА Старанність

Кілька гарних грибів їжачок уже знайшов. Чи є ще серед грибів хороші? Допоможи їжакові вибрати їх.

Ненависть

Заздрість Доброта

Злоба

СТЕЖИНКА 4/15

Злодійство

28

Любов Для отруйних грибів

Терпіння

Гордість

гі

Ла

ь

ст

і дн

М

ил

ос

ер

дя

А ДАМ

само

І ЄВА Юлія ІЛ ЬЧУ

Виріж деталі по пунктирній лінії.

2.

а

К

Зігни їх у місцях, зазначених стрілками, щоб твоя саморобка стояла

3.

Приклей біблійний вірш.

«I побачив Бог усе, що вчинив. I ото, вельми добре воно! I був вечір, і був ранок, день шостий». Бут. 1:31

СТЕЖИНКА 4/15

1.

робк

29

З пошти «Стежинки»

ів, Україна

Галина БIЛО

Павлик ПРИДЮК, 7 рок

УСОВА, 10 ро ків, Казахстан

Вікторія Бахмат, 16 років, Україна

Я ДЯКУЮ

Я дякую Тобі, мій Боже, За небо, гори, луки, ліс. Я дякую Тобі, мій Боже, За сонце, що цей день приніс.

Анна ГРУШЕВСЬКА, 13

років, Україна

Я дякую Тобі, мій Боже, За те, що завжди Ти зі мною є. Я дякую Тобі, мій Боже, За радісне життя моє. ахстан

Я дякую за сестер та брата, Яких мені подарував, Я дякую за маму й тата, Що їх любити наказав.

Світлана ПАВЛIОГЛО, 7

років, Україна

Лера ПРИВАЛОВА, Каз

Прийми подяку, о Всевишній, За вічну радість і любов.

Iз уст моїх, мій Спасе милий, Лунатиме подяка знов і знов!

СТЕЖИНКА 4/15

Альона САМАРАШ, с. Білоусівка Чернівецької обл.

30

Вікторія БАХМАТ, Україна

ЯРМОШИК ТавІфа, 7 років, Україна

ЯКИЙ МАЛЮНОК-ВІДПОВІДЬ ПРАВИЛЬНИЙ?

ійка Склала та намалювала Над стан ЄГОРОВА, 14 років, Киргиз

4/2015 Християнський журнал для дітей молодшого та середнього шкільного віку. Виходить шість разів на рік. Засновник: Українське місіонерське товариство «Світло на Сході», вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090. Головний редактор Ельвіра Цорн Відповідальний редактор українського випуску В. Новомирова Художній редактор I. Козіна Підписний індекс: 06597 Тираж 29 400 прим. Розповсюджується безкоштовно усім бажаючим.

1. Що побудував Ной?

2. Що побачили на небі мудреці?

Адреса редакції: вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090. Телефон: (44) 296-86-39; факс: (44) 296-87-73; e-mail: sns@sns.org.ua Журнал зареєстровано в Державному комітеті ЗМI України; реєстр. № КВ 6658 від 30.10.2002. Видавець: УМТ «Світло на Сході», вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090.

C. 10–15: © CSV, Hückeswagen, переклад з німецької Марії Вінс. С. 28: © з журналу «Vakaro zvaigzdele» («Вечірня зірочка»), Вільнюс.

Відповіді:

Ксюша ПАВЛЮК, 7 років, Україна

До стор. 2: До стор. 9:

До стор. 18:

До стор. 28: До стор. 31:

Роксолана ПОПОВИЧ, 12

років, Україна

Старанність. КАЛИНОВЕ НАМИСТО: «Бо ми – Його твориво, створені в Христі Iсусі на добрі діла» (Еф. 2:10). ЧАЙНВОРД: 1. Боаз. 2. Зоря. 3. Язик. 4. Капернаум. 5. Моав.

6. Валтасар. 7. Рільник. 8. Каїн. 9. Нил. 10. Лука. 11. Ангел. 12. Лілея.

13. Ясла. 14. Ахав. 15. Вино. 16. Око. 17. Орпа. Кросворд «АЛФАВIТ»: 1. Рай. 2. Добро. 3. Лукавство. 4. Голгофа.

5. Маґоґ. 6. Овдій. 7. Авель. 8. Маєте. 9. Кожен. 10. Розум. 11. Рим.

12. Дім. 13. Каїна. 14. Вийми. 15. Закон. 16. Пилат. 17. Потомство.

18. Вінця. 19. Лот. 20. Яспис. 21. Страх. 22. Пасха. 23. Учитель. 24. Рут.

25. Ефа. 26. Мелхола. 27. Міцпа. 28. Дочко. 29. Гошен. 30. Сущий.

31. Чують. 32. Троянда. 33. Альфа. ЇЖАК ТА ГРИБИ: Любов, старанність, терпіння. ЯКИЙ МАЛЮНОК-ВIДПОВIДЬ ПРАВИЛЬНИЙ? 1. Ковчег. 2. Зоря.

Номер підписано до друку 25.05.2015. Надруковано ТОВ «Новий друк», вул. Магнітогорська, 1, м. Київ, Україна, 02660. Оформити підписку та надсилати кореспонденцію і матеріали можна за адресою: вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090. Пожертвування можна надсилати: УМТ «Світло на Сході», код 14300272, р/р 26008286434001 в КГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» м. Києва, МФО 321842; адреса: Київ-1, 01924. © «Свет на Востоке», 2015 р.

ISSN 2194-3796 Комп’ютерна верстка: Костянтин Суліма На першій сторінці обкладинки: фото © Pressmaster/shutterstock.com

www.tropinka.eu

Нат що дв ікула, НКИ», И Ж Е Т лена М О «С а т вська ку Журако амого почат с з майже у журнал я н н а д 1 р.) ви 9 9 а 3/1 р е м о н (з у, ть том сприяю ал був рн щоб жу ? м и красив

З

ти, ш є а н з Чи і художниці алія

! й и 7 д е в й т і д міннос на Малювала Ліза ЖУЖА, 9 років, Україна