Християнський жунал для дітей Стежинка № 155 by Христианская периодика

ISSN 2194-3796

И Р А П И Д А Л К С Склала Ельвіра ЦОРН

Приклад:

Роздивись уважно дуже Ти малюночки усі. Та до їхніх назв, мій друже, В риму пари добери.

Фотоапара

Виноград

Малювала Олена МАМАЄВА

дитячий християнський журнал

2017 О, якби я знав, що вибрати, як учинити…

БІблІйНІ загадки

Як називаються тварини, які тут зображені? Запам’ятай перші літери в їхніх назвах і закресли їх у таблиці. З решти літер у тебе вийде слово. Яке?

В Р М П

М В Ш П М

У П В М В П Ч М В П М В П

М П В П М С

В Т М П П В М В Ь В

Мені подобається в людях ця сильна риса характеру. Я теж хочу бути таким! Давай‑но, Петрику, я закреслю літери, а ти прочитаєш слово.

Віра МЕЛЬНИК Переклад Олени МІКУЛИ

Дуже збентежений, у хвилюванні, Все зрозуміти він має бажання, Йде до Iсуса він темної ночі, Найважливіше дізнатися хоче. I наче спалах нічної пори: «Треба тобі народитись згори!» Світло осяяло розум умить. Хто із Христом розмовляв, підкажіть?

«Тут скоро має проходити Він, Вчитель відомий, Iсус, Божий Син. Чув я багато про Нього і хочу Його побачити на власні очі. Я невеличкий на зріст, що ж робити? Тільки одне лише можу вчинити: Влізу на дерево, хай всі глузують, Та я Iсуса побачу й почую!» «Ти, хлопче, поспішаєш дуже, Я впевнений у цьому, друже. Ні, цього велетня тобі Не подолати в боротьбі. , и т ш є Ти молодий, на зріст малий…» Чи злнюаки дуже смілидврі ібних Хто це сказав? Кому? Коли? ують що віс

Малювала Вікторія ДУНАЄВА

Малювала Ірина ПОМЕРАНЦЕВА

Хоч залишилась удовою, Та за свекрухою пішла, Сказала: «Буду я з тобою!» Та щастя й дім собі знайшла. Є в Біблії про неї згадка, Бо це Давидова прабабка.

СТЕЖИНКА 1/17

о атак на їхнє й бадьор які зазіхають орію? , хижаків во або терит ьки т с м о не тіл пот щають , що и х а з и Вон рин е й тва себе, ал я поряд, тому с пасуть викорис о т с а їх ч ь для т ю у в то стад охорони із. к овець і

’я зір у С

ої ик л Ве

і Ма

дме о ї Ве

і диц

Олена МІКУЛА Глава 1

Увечері, коли гості розійшлися, Петрик Петренко розглядав подарунки, які йому піднесли на день народження. Нові ковзани, вертоліт із дистанційним керуванням, три коробки конструктора «Лего», новенький МР3-плеєр – це ж справжні скарби! А ще чашка й футболка з логотипом «Майнкрафта»! Енциклопедія «Динозаври» і... якийсь незрозумілий довгастий футляр... – Це, здається, мені Оленка подарувала. Цікаво, що тут? – озвався сам до себе Петрик, відкриваючи футляр. У ньому виявилася згорнута в трубочку яскрава, барвиста карта зоряного неба. – Та-ак... – промовив він, розглядаючи незвичайний подарунок. Взагалі-то астрономією Петрик не захоплювався. Скажімо, навіть не любив її. Річ у тім, що вперше він дізнався про існування цієї науки, коли ще був першокласником.

Кар

Петрик згадав той пізній осінній вечір, коли його старший брат, п’ятикласник Гена, після уроку географії, на якому розповідали про зоряне небо, вирішив поділитися своїми знаннями з молодшим братиком. Гена вивів Петрика на балкон і почав розповідати про Велику Ведмедицю: – Ну, он вона! Дивись, схожа на ківш із довгою ручкою! І, схопивши Петрика за голову, Гена повернув її в бік цього своєрідного сузір’я. – Який ківш?! – мало не плакав Петрик. – Ну, як каструлька, в якій мама варить вранці вівсянку! – втрачаючи терпіння, відповів Гена. Однак скільки не напружувався Петрик, він так і не зміг розгледіти ні Велику, ні Малу Ведмедицю. На небі було безліч зірок,

ніяк не пов’язаних між собою. Врятувала Петрика мама, інакше б Гена відкрутив голову молодшому братові на першому в його житті уроці з астрономії. А тут, на цій карті, Петрик відразу побачив злощасний ківш. Розклавши карту на підлозі, він із захопленням почав розглядати сузір’я. – Ось вона, Велика Ведмедиця! А ось Мала. Теж як каструлька з ручкою, тільки менша! Нічого собі! Яка яскрава зірка – Полярна! Виявляється, вона знаходиться в сузір’ї Малої Ведмедиці! А ось, ти диви, Сузір’я Гончих Псів! А це – Лебідь! Цікаво, що тут іще є? Ось Жирафа, а ось – ой, не можу! Муха! На його крики прибігла мама:

СТЕЖИНКА 1/17

Із серії «Подорож зоряним небом» СТЕЖИНКА 1/17

а н и х р Ве д м е е в д и й і ц к і » и л е В «

та з

орян

ого неба

Увага! Конкурс! – Ну, злітати не обіцяю, але ближче познайомитися можна, – загадково промовила Оленка. – А як? – із цікавістю запитав Петрик. – Я з батьками цієї суботи їду на дачу. Поїхали з нами, я тобі дещо покажу. – На дачу? Але ж зараз зима! – зіщулився Петрик. – У нас грубка навіщо стоїть, з дровами? Ми там Новий рік завжди зустрічаємо. Ялинка на подвір’ї досі в іграшках і гірляндах. – Добре, спасибі за запрошення. Якщо мама відпустить, я з задоволенням поїду. А лижі брати? – Не треба, там усе є: і лижі, і санчата, і... коротше, сам побачиш, – засміялася Оленка. – Що «і…»? Оленко! Ти завжди так: щось скажеш, а я потім вмираю з цікавості! – прокричав Петрик у трубку. Але у відповідь він почув лише короткі гудки.

«Подорож зоряним небом» – це маленька повість із шести глав. У кінці кожного розділу буде розміщено завдання, яке ти можеш виконати. Після того як ти напишеш відповіді й на останнє завдання, надішли ВСІ відповіді мені поштою. Перші 20 читачів, які надішлють правильні відповіді на ВСІ запитання, отримають приз. ЗАВДАННЯ 1 1. У якому сузір’ї знаходиться Полярна зірка? 2. Розшифруй вірш із Біблії, запиши й завчи його напам’ять.

СТЕЖИНКА 1/17

Сни Петрику зазвичай снилися кольорові й цікаві. І цієї ночі Петриків сон був особливо яскравим. Йому наснилося, ніби Оленка з каструльки з довгою ручкою виливає з балкона молоко й примовляє: «Поглянь-но, Петрику, це – Чумацький Шлях». Петрик дивиться: молоко ллється не вниз, а вгору й стає нескінченною зоряною дорогою. «А ось, Петрику, Велика Ведмедиця, – каже Оленка. – Сідай, поїхали!» Петрик сідає верхи на Велику Ведмедицю, а Оленка – на Малу. «Я знайшов Велику Ведмедицю!» – кричить Петрик Гені, який стоїть унизу під ліхтарем і махає їм рукою. Прокинувшись, Петрик насамперед зателефонував Оленці. Подякувавши за подарунок, він розповів про свій сон і додав: – А що, було б здорово й справді злітати до зірок, ближче познайомитися з ними!

СТЕЖИНКА 1/17

– Петрику, що трапилося? – Мамо, поглянь, мені карту зоряного неба подарували! Тут сузір’я такі цікаві! Дивись, тут навіть Насос є! – Не може бути! – мама присіла поруч із Пет риком. – І справді, Насос. А ось Мікроскоп... Ой, уже пізно, лягай спати, взавтра подивимося... Петрик почистив зуби й ліг у ліжко, але дивовижний подарунок усе не давав йому спокою. Тихенько ввімкнувши світло, він знову почав розглядати сузір’я на карті. І тут йому спала думка знайти на справжньому небі хоча б деякі з них. Прокравшись у кухню, Петрик вийшов на балкон. Було темно, на небі – жодної зірочки. Внизу горіли ліхтарі, навколо яких кружляли сріблясті сніжинки. Петрик розчаровано зітхнув і пішов спати.

Малювала Вікторія ДУНАЄВА

Вальдемар ЦОРН

За стародавніх часів, як оповідає Біблія, Ізраїлем правили судді. Бог допомагав їм рятувати ізраїльський народ від ворогів, які нападали на нього, а також вирішувати різні важливі питання. Однак народ не слухався суддів, не боявся Бога, поклонявся ідолам і божкам. Тому іноді Господь Бог карав ізраїльтян посухою. Із цього покарання й починається історія, яку я вам сьогодні розповім.

Жила у Віфлеємі, що в землі іудейській, одна родина. Чоловіка звали Елімелех, його дружину – Ноомі, а їхніх синів – Махлон і Кілйон. І розпочався в землі Іудейській голод. Елімелех із дружиною та двома синами вирушили до сусідньої країни – Моаву. По деякім часі сини знайшли собі там дружин. Одну з них звали Рут, іншу – Орпа. Обидві були язичницями. Минуло ще трохи часу, і Елімелех помер, а за ним і двоє синів його. Залишилася Ноомі сама в чужій країні, серед язичників. І вирішила вона повернутися до своєї країни, до свого народу. Зібравши речі, вона вирушила в путь. Невістки її пішли з нею. Коли вони вийшли з міста, Ноомі сказала їм: «Ідіть, верніться кожна до дому своєї матері. І нехай Господь зробить із вами милість, як ви зробили з померлими та зо мною!»

СТЕЖИНКА 1/17

Розгорнімо Біблію СТЕЖИНКА 1/17

РУТ І ОРПА

Невістки дуже засмутилися, розплакалися, бо дуже не хотіли вони розлучатися зі свекрухою. І все ж одна з них, Орпа, попрощавшись, пішла. І сказала Ноомі: «Ось зовиця твоя повернулася до народу свого та до богів своїх – вернися й ти...» – «Не змушуй мене залишити тебе, – відповіла Рут. – Куди підеш ти, туди піду й я, і де житимеш ти, там житиму й я. Народ твій буде мій народ, а Бог твій – мій Бог!» Ноомі побачила, що Рут твердо вирішила йти з нею, і перестала вмовляти її. Так і йшли вони далі, поки не прийшли в місто Віфлеєм, з якого багато років тому Ноомі з чоловіком і синами вирушили на чужину. При появі Ноомі все місто прийшло в рух. «Це Ноомі! – говорили люди. – Ноомі повернулася!» Ноомі не мала нічого, що вона могла б дати невістці. Зовсім збідніла вдова. Однак один із законів ізраїльтян давав право бідним і голодним під час жнив збирати на полях колоски, залишені женцями. Тому Рут довелося йти на поля багатих Як ти гадаєш? людей збирати колоски 1. Хто правив Ізраїлем, після женців. Був якраз коли в нього ще не час жнив ячменю. було царів? «Хто ця дівчина?» – 2. Як називалася країна, запитав власник поля куди Елімелех і його родина вирушили під в своїх женців, прийшовчас голоду? ши ополудні, щоб поди3. Як ти думаєш, чому витися, як іде робота. Бог так благословив «Це Рут, моавитянка, Рут? невістка Ноомі», – відповідали ті йому. «Залишайте їй більше колосків! – наказав Боаз (так звали власника поля). – Навіть із снопів можете брати й залишати їй, щоб вона не повернулася додому з порожніми руками». Боаз був далеким родичем Ноомі. Він чув про те, якою доброю була Рут до своєї свекрухи. Загалом, сподобалася Боазові молода вдова Рут. Полюбили вони один одного й незабаром зіграли, за всіма звичаями та правилами ізраїльського народу, весілля. Так Рут, моавитянка, знайшла батьківщину, сім’ю і Бога, тому що Бог Ізраїлю, У Біблії є невеличка книга, Бог Ноомі, став і її Богом. названа її ім’ям. Знайди її та прочитай. Це дуже цікава книга. Малювала Лариса ГОРОШКО

Про рішучість Коли я був іще дитиною, мама іноді брала мене з собою на роботу. Вона працювала стрілочницею на залізничних коліях. Далеко в степу (ми жили тоді в Казахстані) залізнична колія поділялася на дві або дві колії сходилися в одну. В таких місцях стояли будки стрілочників. Коли їм телефонували з центральної станції, вони виходили й переводили стрілку. I в залежності від того, куди ця стрілка показувала, поїзд ішов у той чи інший бік. Тепер це робиться автоматично. Команди надходять від комп’ютера. А в ті далекі часи все залежало від телефонних дзвінків і роботи стрілочників. I ось мама пересуне стрілку – і поїзд іде не в Алма-Ату, а в Новосибірськ. Усього лише один невеличкий рух, ледь помітне переміщення «пера» в стрілки – і зовсім у інший бік пішов довжелезний потяг. На мене це завжди справляло сильне враження. Багато з того, що з нами трапляється, залежить від наших рішень. Здавалося б, іноді не таких і важливих. Однак вони часто мають далекосяжні наслідки. Запропонували тобі спробувати покурити. З одного боку, хочеться бути дорослим і не виглядати слабаком перед іншими. З іншого боку, ти знаєш, що це шкідливо для здоров’я і робить людину залежною. Тому краще відмовитися, ніж виказати слабкість і піддатися тискові дружків або подруг. Те ж саме й з випивкою або іншими, не менш небезпечними, речами. Краще відразу сказати «ні». А іноді, особливо на богослужінні або ввечері, коли мама або тато читають тобі біблійні історії або розповідають щось важливе й цікаве, тобі хочеться попросити в Бога прощення. Або навіть присвятити Йому своє життя. Нічого, здавалося б, особливого, звичайний вечір. I все ж рішення твоє, якщо ти його приймеш, матиме значення навіть у вічності. Сам Iсус сказав, що той, хто прийме Його, має життя вічне й на суд не приходить. Це точно так, як у біблійній історії про Рут і Орпу. Орпа повернулася до своїх друзів та ідолів. А Рут вирішила жити з народом Божим і належати Йому. Ти пам’ятаєш, чим закінчилася історія Рут? Рут вийшла заміж за Боаза. У них народився син Овед. Ото радості було! Коли Овед виріс, у нього народився син Єссей, а в того – Давид. Бог обіцяв Давидові з його нащадків дати нам Спасителя, і Він дотримав Свою обіцянку. Цей Спаситель – Iсус Христос. I твоє життя теж набуде сенсу, якщо ти вирішиш присвятити його Богові. Вальдемар ЦОРН

Едуард СКАЧКОВ

ВІДДАЙ ВІДДАЙ СЕРЦЕ СЕРЦЕ ІСУСУ ІСУСУ Ти серце своє Iсусу віддай, У пісні веселій Його прославляй. Усі почуття Йому присвяти I з вірою в серці Ти радісно йди. Твій розум завжди Служить правді нехай, Чекає на вірних Святий Божий рай.

Автор невідомий

БУДЕМО БУДЕМО ВІРИТИ ВІРИТИ Хоч ми поки ще маленькі, Хочемо служити Богу. Він нас любить і покаже Нам на небеса дорогу.

ш ти, ,які є а н з и Ч гуру евні кен ої

х Нов що дер ь у ліса ним т ю а к меш олов ивуть г ть Гвінеї, ж деревах і можу на а рева чином н дного де на о з и т 9 м, а стриба ідстань в а н е інш – землю и т о з вис 18 м?

Може, скаже хтось поганий, Що немає Бога в світі, Що молитися не треба Й не потрібна віра дітям. Але віра – в серці нашім, Слово Боже нас навчає. Прагнемо ми в Царство Боже, Де Iсус на нас чекає. Малювала Тетяна КОСТЕЦЬКА

СТЕЖИНКА 1/17

Над цим варто замислитися

Вірші переклала Олена МІКУЛА

Наталія БЕРГЕР

СТЕЖИНКА 1/17

Валера, сидячи за столом, читав у Біблії історію про Давида та Голіафа. Оце так! Юний пастушок одним каменем убив могутнього велетня. Хлопчик – проти гори заліза та м’язів. Зрозуміло, він не зміг би цього зробити самотужки, без Божої допомоги. Але ж Давид не злякався... – Тату, – звернувся Валера до батька, що саме увійшов до кімнати, – напевно, Давид був особливим. Тільки йому Бог дав таку сміливість. Батько посміхнувся. – Ні, справді, тату! Ось я хоч і вірю в Ісуса, а все одно боюся Дімку-Дубину з сусіднього будинку. Він усіх б’є... – За що ж він б’є всіх? – Не знаю. Злий він якийсь... Відтоді як ми сюди переїхали (ось уже другий місяць), я тільки й чую, як усі хлопці про нього говорять, що він дуже сильний, кулаки в нього величезні й лупцює він усіх. – Б’є тих, хто його боїться? Валера зітхнув і понурив голову. Батько поплескав чуприну сина й кинув погляд на розкриту Біблію, на сторінках якої розповідалося про те, як Давид святкував перемогу й славив Господа. – Знаєш, а я, мабуть, можу відкрити тобі одну таємницю. Мені здається, коли ти читав цю історію, то уявляв себе Давидом, а роль Голіафа у твоїй уяві виконав «народний артист і атлет» Дмитрик Дубинін.

СТЕЖИНКА 1/17

ПЕРЕМОГА НАД ГОЛІАФОМ

– А як ти здогадався, тату? – Дуже просто. Особливої мудрості в цьому немає. Та тільки ролі ти розподілив неправильно. Голіаф – це не Діма, а твій власний страх. – Як це? – здивувався Валера. Тато пройшовся кімнатою й сказав: – Дивись: ось зміниться Діма, стане хорошим. А твій страх залишиться в тобі жити-поживати. Потім прийде інший, сильний і великий хлопчик, наприклад, Петрик-Бульдозер, і ти його будеш так само боятися, як раніше боявся Дімку-Дубину, тобто Діму. Зрозуміло? – Так, зрозумів. Тільки... Як Діма може змінитися? Всі говорять, що він невиправний. – А ти забув, що Ісус може змінити будь-яку людину? Розкажи Дімі про Бога. – Ні! – В очах Валери промайнув страх. – Я розповів хлопцям – і вони почали дражнити мене «монахом» і «попом». А Дімкові скажу – він мене поб’є. Замість відповіді батько взяв Біблію, погортав трохи й прочитав: «Господь моє світло й спасіння моє, – кого буду боятись? Господь – то твердиня мого життя, кого буду лякатись?» Цей хлопчик дуже потребує Божої любові, він мало доброго бачив... У цей момент із двору долинули гомін і вигуки. Валера й батько визирнули з вікна. Посеред двору, спираючись на велику палицю, стояв Дімка, оточений десятком войовничих хлопчаків. – У чім річ? – запитав батько Валерія. – Розумієш, хлопцям набридло, що Дімка такий задерикуватий, і вони вирішили відлупцювати його всім двором. Я відмовився, і тепер зі мною ніхто не розмовляє. Ой, тату, дивись! Дімка, недобре посміхаючись, ухопив палицю міцніше й підняв її над головою:

– А ну, чижики, геть звідси! «Чижиків» наче вітром здуло, і вони, зупинившись на віддалі, мляво сварилися з Дімкою. – Ну що, силою мірятися хочете? – насміхався Дімка. – Давайте вже по черзі. Хто перший? Охочих не знайшлося. Валерій раптом розвернувся й побіг до виходу. Батько гукнув навздогін: – Куди ти, синку? Хлопчик зупинився й серйозно сказав: – Я хочу перемогти Голіафа! І вибіг у двір. Чим ближче він підходив до Дімки, тим повільніше йшов. Нарешті Дімка звернув увагу на худенького хлопчину, що наближався до нього. Щось у ньому насторожило Дімку. І це «щось» було незвичним і дивним. Хлопчик ішов до нього спокійно, а не тремтів від страху. Насупивши брови, Дімка запитав: – Ти що, не боїшся мене? – Ні, – посміхнувся Валера. – Ха, може, ти займаєшся карате й поб’єшся зі мною? – Я не хочу з тобою битися, – сказав Валера, – та й не вмію. – А може, ти не знаєш, хто я? Я гідний захоплення. Я – гроза міста, найсильніший і найхоробріший! Усі мене бояться, і мені немає рівних! – Я знаю, хто ти, Дімо. Ти гідний співчуття й жалю. Найсамотніший і нещасний хлопчик нашого міста. Усі тебе бояться, і в тебе немає друзів. Колись тобі зробили дуже боляче, але замість того щоб знайти близького друга й відкритися йому, ти почав усіх відштовхувати від себе, і тобі стало ще гірше. Адже тобі не завдають радості твої «подвиги».

– Звідки ти все це знаєш? Хто тобі розповів? – злісно вигукнув Дімка. – Я можу повідомити тобі, як Його звуть, – сказав Валера. – Кого? – Того, Хто дуже любить тебе. Дімкині кулаки стиснулися, очі гнівно звузилися, й він крикнув: – Брехня! Мене ніхто не любить. Усі мене ненавидять. І мачуха, і сусіди, і хлопчаки! І мій батько ненавидів мене: завжди бив, коли був п’яний. А говорив, що любить мене. Потім узяв та й помер, і залишив мене самого. А за те, що ти брешеш, я тебе зараз відлупцюю! Однак він не міг зробити жодного кроку в бік Валери, який стояв спокійно й не боявся Дімки, а дивився на нього якось дивно, не по-дитячому, по-доброму. У Дімки самі собою розтиснулися кулаки. Валера сказав тихо й чітко: – Ісус любить тебе, і я люблю тебе, а це вже двоє... Це було занадто для Дімки. Краще б Валера вилаяв його або вдарив. Щось колюче й тепле підкотило до горла, в носі захлюпало, очам стало гаряче й мокро, і Дімка, розвернувшись, побіг геть. Валера знайшов його в курному дощатому сараї, де Дімка зазвичай тренувався, лупцюючи руками й ногами боксерську грушу, підвішену до стелі. Зараз він сидів на ящику, тихий і якийсь дуже втомлений. Валера підійшов до Дімки і, дивлячись йому прямо в очі, сказав: – Ходімо до мене додому, я багато про що хочу тобі розповісти. Дімка на хвилинку замислився, потім зітхнув, розмазав кулаком сльози по брудних щоках і простягнув Валері руку.

СТЕЖИНКА 1/17

Малювала Олена МИХАЙЛОВА-РОДІНА

Склала Олена МІКУЛА

Перенеси літери у вільні квадрати, і ти прочитаєш біблійні слова, які допоможуть тобі позбутися страху. Склала Наталія БЕРГЕР

Чи знаєш ти, яка тварина згадується в життєписі кожного з перелічених біблійних персонажів? Постав стрілку від кожного імені людини до потрібної тварини.

вівця

Даниїл

кит

Давид

голуб

Єлисей

лисиця

Ілля

змія

Іван Хреститель

ведмідь

Йона

лев

Ной

ослиця

Павло

крук

Самсон

сарана

ВІДГАДАЙ!

СТЕЖИНКА 1/17

Яку біблійну історію тут зображено? Спробуй і ти намалювати її без відриву олівця від паперу.

Валаам

Малювала Лариса ГОРОШКО

довжин

СТЕЖИНКА 1/17

! Е Б Е С Р І В ПЕРЕ

По горизонталі: 1 2 3 1. Місто, за яким тужив Iсус (Мт. 23:27). 4. Хлопчик, якого Бог кликав уночі 4 5 6 (1 Сам. 3:1–4). 5. Учень Ісуса, який не хотів вірити 7 8 9 10 у воскресіння Господа, поки не побачив 11 Його (Ів. 20:25–28). 12 13 9. Син Йосафата (1 Хр. 3:10–11). 11. Син Саула (1 Сам. 13:16). 14 15 12. Пророк, який піднісся на небо 16 17 18 на вогненній колісниці (2 Цар. 2:11). 19 14. На що перетворив Iсус воду? (Iв. 2:7–9). 20 21 22 23 16. Країна, куди пішов Каїн (Бут. 4:16). 19. Найперший чоловік. 20. Iм’я Хрестителя (Мт. 3:1). 24 25 26 23. Друге ім’я Гадасси (Ест. 2:7). 24. Вавилонський цар (Езд. 6:1). 27 26. Чоловік, який зі своєю дружиною хотів 28 приховати частину грошей від продажу майна (Дії, 5:1–2). 10. Батьківщина Рут (Рут. 1:1–4). 27. Один з малих пророків. 28. Чоловік, який став батьком у сто років 13. Брат Марії та Марти (Iв. 11:1). 15. Один з малих пророків. (Бут. 21:5). 17. Автор одного з Євангелій. 18. Місто, до якого прийшов Iсус із Назарета (Мт. 4:13). По вертикалі: 21. Розбійник, якого просили відпустити замість Iсуса 2. Столиця Римської імперії. (Iв. 18:39–40). 3. Пророк, якого ув’язнили за правду 22. Дорогоцінні (1 Цар. 22:15–27). пахощі 4. Цар, відомий своїм багатством ти, (Пісн. 4:14). та мудрістю (1 Цар. 10:23). ш є а н з ніч Чи 25. Мати Самуїла 6. Мати Iсуса. за одну нель іт р к о щ ту (1 Сам. 1:20). 7. Другий цар Iзраїлю (2 Сам. 5:4). рорити п е ж о м етрів? 8. Сліпий, якого зцілив Iсус (Мк. 10:46–52). ою 76 м

Кросворд

Нумо дізнайся!

МАНДРУЮЧИ БІБЛІЄЮ

ПРОЧИТАЙ ВІРШ!

Малювала Емма НИКЕЛЬ

Петер МАРТІН

Перша книга царів, гл. 4–10 (970–930 рр. до Р. Х.)

Єрусалим царя Соломона Давид був воїном, який зміцнив своє царство військовими перемогами. І це допомогло його синові Соломону стати могутнім і багатим правителем.

Цариця Шеви здолала довгий шлях, щоб переконатися, чи дійсно Соломон такий мудрий, як про нього розповідали. Чи бачиш ти її?

Звідки цар Соломон спостерігає за храмом?

Соломон розбудував Єрусалим, столицю Давида: з фортеці він перетворився на велике місто з величним храмом і прекрасним палацом.

Кам’яні скрижалі з Десятьма заповідями були для ізраїльтян священні. Вони зберігалися в золотому ящику – ковчегу заповіту. Чи бачиш ти його?

Перед виконанням своїх обов’язків священики повинні були омитися. Знайди мідну вмивальницю.

На честь прибуття заморської цариці було влаштовано великий бенкет. Знайди кухарів, які смажать теля.

Чи бачиш ти дві мідні колони біля входу в храм? Ліва колона називається Яхін, права – Боаз.

Соломон вів велику торгівлю, він купував і екзотичних тварин. Знайди трьох павіанів.

СТЕЖИНКА 1/17

Багато храмових церемоній супроводжува лися музикою. Знайди групу музикантів.

Соломон наказав зробити для храму 10 золотих світильників. Скільки з них ти можеш знайти?

Малював Петер КЕНТ Навіси на дахах захищають від сонця. Знайди 10 навісів.

Скільки складських приміщень бачиш ти в храмі?

Знайди 5 гранатових дерев.

У Соломона було багато дружин і дітей. Знайди дітей, які грають у плавальному басейні.

У Соломона було багато коней і колісниць, що свідчить про те, що він був могутнім правителем. Знайди колісницю Соломона.

Соломон купував кедрову деревину в портовому місті Тир. Знайди віз, навантажений колодами.

СТЕЖИНКА 1/17

Жертовних тварин заколювали й спалювали. Знайди жертовник.

Чи знайдеш ти 10 підставок із умивальницями?

Відома англійська письменниця другої половини ХІХ століття.

Дитинство Майже двісті років тому в англійському містечку Веллінгтоні жила дівчинка, яку звали Сара Сміт. Її мама померла, коли Сарі було вісім років. У Сари було дві старші сестри й двоє молодших братів. Батько її був освіченою людиною, володів друкарнею та книгарнею. Мама встигла навчити своїх дітей любити Гос пода й молитися Йому, встигла запалити в їхніх душах вогник віри. З плином часу цей вогник у серці Сари перетворився на велике полум’я – бажання служити Богові та знедоленим людям.

СТЕЖИНКА 1/17

Початок письменницької діяльності

Сара, як і всі діти, ходила до школи, допомагала по господарству, а на дозвіллі вигадувала й розповідала своїм братам і сестрам різні історії. Дівчинка дуже любила читати. Вона могла годинами сидіти в татовому магазині, гортаючи то одну, то іншу книжку. Любила слухати бесіди батька з відомими письменниками, які приходили до їхнього будинку. Сара й не мріяла про те, щоб і самій колись стати відомим автором. Ще в школі вона почала писати невеличкі оповідання й навіть вигадала собі псевдонім: Хесба (абревіатура з перших літер імен її сестер і братів) Стреттон (село, де вони проводили канікули). Однак вона не наважувалася показати комусь чужому свої твори. Її сестра Елізабет одного разу потайки відіслала рукопис свого улюбленого оповідання, написаного сестрою, Чарльзу Діккенсу, найвідомішому на той час англійському письменнику. Через кілька

днів прийшла відповідь: Діккенс, який був редактором журналу «Домашнє читання», опублікував оповідання в журналі й надіслав чималий на той час гонорар – п’ять фунтів, а також запропонував авторові подальшу співпрацю. Це було в 1859 році. Відтоді майже в кожному номері журналу друкувалися твори Хесби Стреттон. Однак світову славу їй принесли не ті новели. Ще в дитинстві Сарра мріяла служити Богові й прославляти Його. «Чим я можу послужити моєму Спасителю? Що я вмію робити? – міркувала вона. – Тільки розповідати цікаві історії... Що ж, тоді кожний мій твір буде написаний так, щоб людям захотілося пізнати Господа». I вона вирішила написати історію про бідну дівчинку-сирітку з лондонського передмістя, яка ніколи не була в церкві

Літературна спадщина З 1866 року, впродовж сорока років, Хесба Стреттон співпрацювала з Товариством релігійної літератури. За цей час вийшло друком понад п’ятдесят книг письменниці, здебільшого – збірки християнських оповідань і повісті для дітей. Найвідоміші з них – «Діти маленької Меггі», «Немає місця, схожого на дім», «Один у Лондоні» – досі користуються успіхом і любов’ю у читачів. Хесба Стреттон писала не тільки про шляхи до Бога й перші кроки віри. Багато її історій розповідають про життя бідняків, турботи й проблеми сиріт і безпритульних дітей. Пам’ятаючи, як важко й сумно їй було рости без мами, хоча в неї була родина й вона не бідувала, Хесба Стреттон намагалася привернути увагу суспільства до знедолених, спонукати людей до милосердя. Разом із баронесою Бардетт-Котт вона заснувала Національну спілку з боротьби з жорстоким ставленням до дітей.

Видатні особистості

Стреттон

й не чула про Бога, і про старого містера Даниїла, який щодня прибирав у одній з найкрасивіших лондонських церков і слухав відомого лондонського проповідника, проте ніколи не думав про Бога. Одного разу вони зустрілися. Містер Даниїл кілька разів нагодував голодну Джесіку, яка блукала вулицями під дощем. Дівчинка ж, почувши в церкві Слово Боже, дуже захотіла навчитися молитися, а навчившись, поділилася радістю спасіння зі своїм другом. Так ці двоє знайшли Бога... Якось уранці редактор відомої щотижневої газети «У неділю вдома» отримав згорток у цупкому папері. Це була перша повість Хесби Стреттон під назвою «Перша молитва Джесіки». «Гадаю, читачам сподобається», – подумав редактор, дочитавши останню сторінку. Він розділив твір на кілька частин для газетної публікації. I до редакції посипалися листи вдячних читачів. У червні 1866 року «Перша молитва Джесіки» вийшла окремою книгою. Ця повість мала величезний успіх, за кілька місяців було продано півмільйона примірників.

Обкладинка та ілюстрація до російського видання 1893 р. Обкладинка та ілюстрація до британського видання 1867 р.

Малювала Катерина ПРАВДОХІНА

Хесба Стреттон дуже любила подорожувати, кілька разів їй вдалося поїздити по Європі, але її книги здійснили більш далекі подорожі. Їх перекладено десятками мов, надруковано шрифтом Брайля для сліпих, а «Перша молитва Джесіки» вийшла навіть японською мовою. Особлива доля спіткала цю книжку в Російській імперії: після прочитання цар Олександр II був настільки зворушений, що, особисто подбавши про переклад та видання повісті, наказав розіслати її по всіх школах Росії. Ось така історія про дівчинку, яка сама любила розповідати історії та мріяла прославити Бога.

СТЕЖИНКА 1/17

Хесба

1832–1911

Надіслала Зоя ЖУК

Пауль УАЙТ

СТЕЖИНКА 1/17

– Дауді, – сказав Талі, – ми не знаємо, що робити. Ми всім людям в околиці говоримо, щоб вони приходили робити щеплення. Багато з них відповідають, що, можливо, прийдуть... – Але є такі, – додав Калі, – хто постійно відкладає цю важливу справу на завтра. Вони не можуть зважитися... – І я навіть знаю, що з ними врешті-решт буде, – сумно зауважив Дауді, помічник лікаря. – Ми поговоримо про це сьогодні ввечері.

Він хотів усім показати, який він нещасний: «Й-а! Ви дивуєтесь із того, що я хочу мати яскраве забарвлення? Як би я хотів...» Гіпопотам Буху пустив бульбашки з ніздрів.

«Гм, моя тітка розповідала мені, – промовив він, – що в горах є печера, де в таких випадках можна поміняти колір шерсті». Ослик трохи звів вуха: «Там можна змінити колір?»

Буху в задумі жував листя латаття. Ослик блиснув зубами й сказав з погрозою: «Якщо не розкажеш, я тебе брикну!» Буху похитав головою: «Ох, не роби цього.

Того вечора Гулу й Лісо дісталися до баобаба верхи на слухняному ослику. Коли Дауді допоміг дітям злізти з ослика, тварина раптом підвела голову й закричала. – Ого! – засміявся Тембо. – Він кричить, як зебра! – Ну звичайно, – погодився Дауді, – вони ж близькі родичі. Ви ще не чули казку про те, як зебра отримала свої смуги? Ця казка дуже стародавня й прийшла до нас із далекої країни.

Мою тітку одного разу вкусив осел. Це було жахливо. Кажуть, вона...» Ослик тупнув ногою: «То що з тієї печерою?» – «Вона темна й гуркотить... Тітка сказала... але я не впевнений, що це правда...»

Ослик був ладний іти туди. Але Буху вів далі: «Тітка говорила, що потрібно пройти через щілину в скелі біля водоспаду й іти в глиб печери доти, поки світло не стане слабким, як світлячок.

Потім потрібно голосно закричати. Але, Пундо, в цій печері дуже сильне відлуння. На твоєму місці я б...» – «Що вона сказала, Буху? Ну?! Що потрібно зробити?» – «Ах, так, ти повинен побажати...»

Малювала Катерина ПРАВДОХІНА

Маленький ослик Пунда був дуже сумний. Його шерсть була непоказного чорного кольору. Iз заздрістю дивився він на інших тварин, які зібралися біля баобаба.

«Ти ось щасливчик, Твіго, – сказав ослик жирафові. – Шерсть у тебе золотава, з темними цятками – як сонячне світло й тінь під колючим кущем. А в мене – просто чорна.

Поглянь-но на лева! В нього шерсть золотаво-брунатного кольору, як у польової трави. А брунатний колір маленької антилопи робить її благородно красивою! Я ж – просто чорний».

«Що побажати?» – не терпілося дізнатися осликові. Буху замислився: «Ти повинен побажати бути не чорним, а...» Однак Пунда вже зник. Він думав тільки про своє бажання.

Ослик пробіг біля водойми, не помітивши крокодила. Поспішаючи, піднявся схилом гори, не звернувши уваги на гієну Мбізі й шакала Слінки. Біля водоспаду він зупинився в пошуках входу до печери.

Побачивши отвір, Пунда відразу ж зазирнув у нього. «Й-а!» – крикнув він і тієї ж миті почув відлуння у відповідь. Щось чорне торкнулося його мордочки. Пунда відскочив назад.

Ослик глибоко зітхнув і оголив свої великі зуби. Гіпопотам Буху, який лежав у ставку, висунувши на поверхню саму лише голову, пересмикнувся.

«Ну в тебе й зуби, Пундо! – сказав Буху. – В мене від них мурашки по шкірі побігли. I що тобі не подобається в твоїй чорній шерсті? По-моєму, це дуже практичний колір, не мазкий».

Буху видав дивний звук, що нагадував сміх. Від несподіванки антилопа Дік-Дік мало не впала. А ось ослик Пунда, тоскно опустивши вуха й хвіст, як і раніше виглядав незадоволеним.

Але, побачивши, що це був кажан Буді, полегшено зітхнув. У ослика від страху навіть живіт скрутило. Він повільно увійшов до печери й ішов, поки вхід не став ледь помітним.

Важко дихаючи, Пунда швидко проговорив: «Будь ласка, хочу стати білим». – «Білим... білим... білим...» – відгукнулося відлуння. Для більшої впевненості він крикнув іще раз.

Відлуння й цього разу відгукнулося: «Білим... білим... білим...» Пунда поспішив назад, і чим ближче він підходив до виходу, тим сильніше калатало його серце.

СТЕЖИНКА 1/17

Із серії «Пригоди гіпопотама Буху»

СМУГАСТИЙ ОСЛИК

Він подивився вниз, на свої ноги: спочатку на ліву, потім на праву. Вони стали білими! Ослик обернувся. Його хвіст теж був білим! Мрія ослика здійснилася. Він став білим.

Від радості Пунда закричав: «Й-а!» Ослик повернувся в джунглі, світячись від щастя. Він став білим і блискучим! Пунда зупинився біля річки, щоб у воді побачити своє відображення.

Задоволений, він почав валятися в піску, щоб позбутися бруду. Це трохи допомогло, але темні плями все одно залишилися. Буху спостерігав за осликом збоку.

«Чому б тобі не спробувати змити бруд водою? Вона зазвичай...» Однак Пунда вже поскакав до річки й пірнув у воду. Вийшовши на берег, ослик струсив із себе воду.

Шуліка, що пролітав повз них, побачивши ослика, прокричав: «Плямистий осел!» Шакал, як відлуння, підхопив: «Плямистий осел!» I гієна злісно підтримала: «А раніше, нечупаро, на тобі не видно

«Гм, значить, ти все-таки ходив у те місце?» – запитав Буху. «Так», – гордо відповів Пунда. Раптом з’явився шакал: «Та ви тільки-но подивіться! Білий осел. Це, напевно, жарт!»

Пунда в подиві дивився на своє відображення у воді. Те, що він бачив, радувало його. Але тут почувся голос крокодила: «Ти вчинив нерозумно! Чорний колір тобі більш пасує».

Пунда продовжував милуватися собою, не звертаючи уваги на зауваження щодо його зовнішності. У цей момент з-за кущів вийшла гієна. Джунглі заповнилися її сміхом: «Ха-ха-ха! Ти такий дурний!»

було бруду!» Дік-Дік підійшла до ослика й підбадьорливо зауважила: «Не журися, Пундо! Адже бруд завжди можна змити». Але ослик був зовсім збитий з пантелику й пропустив підбадьорення Дік-Дік

повз вуха. Антилопа оглянула його з усіх боків і весело сказала: «По-моєму, цей колір тобі дуже навіть пасує. Мені подобається!» Не слухаючи її, Пунда, важко зітхаючи, знову пішов до печери.

«Я мав би знати, що нічого не вийде... Не варто було мені взагалі ходити до цієї печери». Дік-Дік мовчки йшла за ним. Пунда зупинився й подивився на неї великими сумними очима:

«Неправда, – заперечила антилопа ДікДік, – ти дуже красивий, Пундо!» Буху повільно почав підніматися з води: «Гм, по-моєму, ти виглядаєш навіть дуже непогано».

Випадково ступивши в калюжу, гіпопотам оббризкав брудом ослика, що стояв поруч, із ніг до голови. Буху зупинився, розглядаючи ослика, й хмикнув:

«Гм, я повинен сказати, що білий колір не дуже-то практичний для тебе. Дивись, як тепер видно на тобі бруд». Пунда замислився. Він був збитий з пантелику.

«Ах, якби я знав, що мені робити...» – «Ходімо зі мною назад, – умовляла ослика антилопа. – Ти ж такий гарний!» Пунда стояв у нерішучості. Перед ними були гори.

А за своєю спиною ослик чув сміх гієни. Сумно глянувши на свої забруднені ноги, Пунда покрокував уперед. Дік-Дік не відступала, намагаючись переконати його в тому, що білий колір дуже красивий.

Але єдиною відповіддю на всі її доводи був цокіт ослиних копит. Коли вони підійшли до печери, антилопа спробувала втримати ослика від входу в печеру.

Ослик хотів спокійно все обміркувати, тому розвернувся й пішов до лісу. Він чув, як гієна Мбізі гукнула йому вслід: «А ноги твої тепер завжди будуть брудними!»

Пунда подивився вниз, на свої ноги. Вони були сірими від бруду. Замислившись, він зупинився в тіні дерева: «А може, так, як раніше, було все-таки краще?»

У цей момент до нього підійшов гіпопотам Буху: «А ти не хочеш почистити шерсть? Я міг би тобі допомогти, гм...» Пунда відчув полегшення.

Але Пунда м’яко відштовхнув Дік-Дік і протиснувся всередину. Темрява в печері лякала ослика. Він подумав, що все-таки доволі багато аргументів на користь світла й того, щоб залишитися білим.

Однак, тим не менше, Пунда йшов усе глибше в печеру. Все навколо нього було чорним. «Чорний!» – пробурмотів ослик. «Чорний... чорний... чорний...» – повторила луна.

Тоді Пунда крикнув голосніше й виразніше: «Хочу бути чорним!» Луна знову повторила: «Чорним... чорним... чорним...» Але, навіть чуючи це слово, Пунда знав, що хотів би бути білим.

СТЕЖИНКА 1/17

«Чи я буду білим?» – думав ослик. Він ішов далі, тим часом навколо все світлішало, а коли він вибрався з печери, сонце засліпило його так, що Пунда чхнув.

клас

ерМайст

Ч КВІТО

У К И Щ ОР Г В А К

Дік-Дік із подивом дивилася на ослика. Сонце повільно сідало на заході. Пунда сів і безпорадно застогнав: «Й-а...» Він справді не знав, чого хотів.

Дні минали своєю чергою. У джунглях тільки й говорили що про ослика. Одні вважали, що чорний колір кращий за білий. Iнші віддавали перевагу білому. Пунда хотів знати думку кожного.

ЙД Віра НА

2. Нанеси

на стаканчик клей і обмотай шпагатом.

СТЕЖИНКА 1/17

1. Для роботи підготуй фоам (можна

Але чим більше він розпитував інших, тим незрозумілішою ставала ситуація для нього самого. Сповнений відчаю, Пунда біг якось через джунглі, не знаючи, на що зважитися.

Раптом він зрозумів, що опинився біля тієї самої печери. Він знову протиснувся всередину, не звертаючи уваги на гуркіт всередині, й крикнув щосили: «Хочу бути чорним! Ні – білим!»

«Чорним – білим... чорним – білим... чорним – білим...» – відповіла луна. I тут пролунав жахливий гуркіт. Величезний камінь упав прямо перед осликом, а інший, трохи менший, – у нього за спиною.

Пунда розвернувся й щодуху помчав до виходу. Протискуючись крізь отвір у печеру, він відчував, як здригаються стіни й падають величезні камені.

Ослик вискочив на галявину, а печера тим часом завалилася, і вхід у неї назавжди закрився. На деякій відстані від неї Пунда зупинився й подивився

на себе: спочатку – на одну ногу, потім – на іншу. З жахом він глянув і на свій хвіст. «О ні! Цього не може бути! – пробурмотів Пунда. – Я ж став чорно-білим!»

Елізабет заплескала в долоні: – Так, він став зеброю, бо ніяк не міг прийняти рішення! – Це лише в казці. Насправді ж смугастою зебру створив Бог, – сказав Дауді. – Однак зауважте: в цій історії йдеться про те, що в якийсь момент рішення все ж таки було прийняте. Це рішення Пунда вже не міг змінити, в нього не було вибору. Тому наступного разу, коли ви побачите зебру, подумайте про Слово Боже. Хто не може зважитися прийняти Христа в своє серце або намагається бути другом і Христу, і світові, схожий на зебру.

орада

замінити картоном) рожевого й жовтого кольорів, одноразовий стаканчик, шматочок пінопласту, сизаль, нитку-шпагат, стрічку, намистини, метелика, зелений папір, паличку, заздалегідь пофарбовану в зелений колір, клей, ножиці, олівець.

4. Підготуй шаблони

квіточки, серединки та листочків.

3. Коли

висохне клей, вклади в стаканчик пінопласт і сизаль.

5. Виріж

заготовки.

п Корисна

увати ння слід е іш р и м Прий ом і будь за Христ ний. послідов

6. Жовтий кружечок наклей

на квіточку. Листочки увігни.

Малювала Юлія ПРАВДОХІНА

7. Встав паличку-стебло в стаканчик, приклей до стебла квіточку. Виріб можна прикрасити бантиком і метеликом із намистинками. Наша саморобка готова!

СТЕЖИНКА 1/17

Він повернувся до виходу з печери. Зовні яскраво світило сонце, засліплюючи очі. Пунда подивився на свої передні ноги. Вони були чорними. Так само й хвіст.

Склала

Чудеса творіння

КАПУСТА Багато хто вважає, що качан – це плід рослини. Насправді це величезна зимуюча брунька, яка приносить наступного після проростання року плоди-стручки з насінням у них. Цей універсальний овоч використовується в багатьох кухнях світу, займаючи одне з перших місць у кожному домі.

З історії капусти Капуста належить до однієї з перших овочевих культур, що вирощуються людством (третє тисячоліття до Р. Х.). Батьківщиною капусти вважається Середземномор’я, де ще й досі зустрічаються її дикорослі родичі. Першими капусту почали обробляти прадавні ібери на Піренейському півострові. Звідти вона потрапила до Єгипту, Греції та Риму. Спочатку використовували дикорослу листову капусту, а від неї Капітан Джеймс Кук, який відкрив Гавайські острови, приписував успіх цього відкриття квашеній капусті, щоденне вживання якої врятувало моряків від цинги.

Стародавні римляни й греки вважали капусту ліками, які можуть позбавити майже від усіх хвороб. Вона може прибрати головний біль, вилікувати від глухоти та різних внутрішніх захворювань, від безсоння. У Японії капусту цінують не тільки як овоч, але й як декоративну рослину. До пізньої осені сади й клумби прикрашають декоративні сорти капусти з білим або червоним забарвленням внутрішнього листя.

Жарт про те, що дітей знаходять у капусті, народився у Франції. Тепер він відомий у всьому світі.

вже вивели кілька інших сортів, у тому числі качанну. Iбери називали її «ащі». Слово «капуста» походить від давньоримського «капутум» (голова). У ті часи це був вишуканий десерт у знатних родинах. Єгипетські лікарі часів Рамзеса II вважали її надзвичайно корисною і радили включати до дитячого харчування. У перші століття нашої ери капусту почали вирощувати грузини й південні слов’яни. Цей овоч обробляли також кельти й давні германці. На Русі капуста поширилася приблизно в IX столітті через греків, що жили біля Чорного моря. До ХII століття її вже вирощували майже на всій території Київської Русі. Сьогодні капусту вирощують повсюдно, крім Крайньої Півночі та пустель. У субтропіках вона росте високо в горах.

СТЕЖИНКА 1/17

– Мамо, чому капусту називають кольоровою, а ще цвітною, адже вона – біла?! – запитала Соня, проходячи на ринку повз прилавок із викладеними акуратними рядками головками цвітної капусти. – Тому що у звичайної капусти ми їмо листя, а в цієї – квіти, – відповіла мама, чим дуже здивувала свою дев’ятирічну доньку. – Головка цвітної капусти – це величезне суцвіття, в ньому більше двох тисяч бутонів. Але зрізати капусту потрібно обов’язково до того, як вони розквітнуть. А знаєш, як Марк Твен називав її? Капустою, яка закінчила коледж. Соня засміялася, а мама продовжила: – Тепер відгадай, яку капусту американці називають капустою з університетською освітою? – Не знаю. Може, броколі? – Молодець, правильно! Налічується більше сотні сортів цього овочу. Деякі з них продають і тут, на ринку, наприклад, капусту брюссельську, савойську, червонокачанну... Однак для нас найбільш звичний сорт – білоголова капуста. А ти знаєш, що в капусті стільки ж вітаміну С, як в апельсинах і лимонах? Напевно, немає жодного відомого в наш час вітаміну, якого не було б виявлено в качані капусти. І всі вони зберігаються впродовж року. Традиційна страва нашої кухні, квашена капуста, – важливе джерело вітамінів узимку. І в німецькій кухні дуже популярна квашена капуста. Під німецькою назвою «зауеркраут» квашена капуста відома також у США і Великобританії. Під час Першої світової війни люди почали погано ставитися до всього німецького, тому американські торговці перейменували її в «капусту свободи». А кулінари недаремно називають капусту царицею овочів, адже з неї можна приготувати багато різних страв і салатів. Є цікаві національні рецепти. Наприклад, у фінській кухні капусту варять у молоці з додаванням цукру, перетворюючи її на смачну кашу. А в китайській кухні капусту зазвичай обсмажують у фритюрі. Малював Олександр ВОЛОСЕНКО

Цікаві факти

ЦАРИЦЯ ОВОЧІВ

Капуста – дворічна рослина сімейства хрестоцвітих – належить до числа найважливіших овочевих рослин. Їстівне – листя, яке, скручуючись, утворює качан вагою від трьохсот грамів до чотирьох кілограмів.

Ельвіра ЦОРН

З пошти «Стежинки»

х а к ч е ж у р к у а Слов

Подяка «Стежинці»

Заповни кружечки по горизонталі, і ти дізнаєшся, що написано в рядочку по вертикалі.

1. Найперший цар Iзраїлю (1 Сам. 10:21–24). 2. Учень апостола Павла, якого він називав сином (1 Тим. 1:18). 3. Батько Самуїла (1 Сам. 1:19–21). 4. «I Я ___________ вічне даю їм…» (Iв. 10:28). 7. Судно, на якому врятувався Ной з родиною та тваринами 5. Третій син Адама та Єви (Бут. 5:3). від потопу (Бут. 7:1). 6. Хоробрий воєначальник 8. Один з апостолів Iсуса Христа сирійського царя (2 Цар. 5:1). (Мт. 10:2).

Роман Чеботарьов, 7 років, м. Кам’янка, Черкаська обл.

«Стежиночко», «Стежинко», Ти знов до нас прийшла. Принесла так багато Веселощів, тепла!

Гортаємо яскраві, Чудові сторінки, Читаємо цікаві «Стежиночки» рядки.

Уся моя родина – Брати, сестри, батьки – Читатимуть сьогодні «Стежинку» залюбки.

Що каже Слово Боже, Щоб жити добре нам, «Стежинка» допоможе Дізнатись малюкам.

Помолимось спочатку, Щоб Бог допомагав Маленьким зрозуміти, Що тато прочитав.

Нам тато прочитає «Стежинку» до кінця, Бог істини святі нам Вкладає у серця. ЧЕМЕРИС Тетяна, 13 років, м. Рівне (допомагала бабуся Ганна Миколаївна)

1/2017 Християнський журнал для дітей молодшого та середнього шкільного віку. Виходить шість разів на рік. Засновник: Українське місіонерське товариство «Світло на Сході», вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090. Головний редактор Ельвіра Цорн Відповідальний редактор українського випуску В. Новомирова Художній редактор I. Козіна Підписний індекс: 06597 Тираж 29 400 прим. Розповсюджується безкоштовно усім бажаючим.

а, 7 років, Маргарита Хричов аська обл. м. Кам’янка, Черк

Адреса редакції: вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090. Телефон: (44) 296-86-39; факс: (44) 296-87-73; e-mail: sns@sns.org.ua

Відповіді до с. 18–19:

Єрусалим царя Соломона

Журнал зареєстровано в Державному комітеті ЗМI України; реєстр. № КВ 6658 від 30.10.2002. Видавець: УМТ «Світло на Сході», вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090.

СТЕЖИНКА 1/17

Відповіді:

Марина Шалаєва, 9 років, м. Первомайськ, Миколаївська обл.

Жертовник 1 Мідна вмивальниця 2 Яхін 3 Боаз 4 Музиканти 5 Навіси на дахах 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15

Складські приміщення в храмі 16, 17, 18, 19 Гранатові дерева 20, 21, 22, 23, 24 Діти в плавальному басейні 25 Колісниця 26 Віз із кедровими колодами 27 Павіани 28, 29, 30

Кухарі смажать теля 31 Ковчег заповіту 32 Золоті світильники 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39 Цар Соломон 40 Цариця Шеви 41 Підставки з умивальницями 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51

До стор. 2: До стор. 3: До стор. 16: До стор. 17: До стор. 30: До стор. 32:

Маргарита Хричова, 7 років, м. Кам’янка, Черкаська обл.

Ворона, миша, пелікан. Рішучість. 1. Никодим. 2. Закхей. 3. Саул сказав Давидові, коли той хотів виступити проти Голіафа. 4. Рут. ПРОЧИТАЙ ВIРШ: «Господь моє світло й спасіння моє…» (Пс. 27:1). ПЕРЕВIР СЕБЕ: 1. Валаам – ослиця. 2. Даниїл – лев. 3. Давид – вівця. 4. Єлисей – ведмідь. 5. Iлля – крук. 6. Iван Хреститель – сарана. 7. Йона – риба. 8. Ной – голуб. 9. Павло – змія. 10. Самсон – лисиця. ВIДГАДАЙ: Iсторія про Давида та Голіафа. КРОСВОРД. По горизонталі: 1. Єрусалим. 4. Самуїл. 5. Хома. 9. Йорам. 12. Iлля. 14. Вино. 16. Нод. 19. Адам. 20. Iван. 23. Естер. 24. Дарій. 26. Ананій. 27. Наум. 28. Авраам. По вертикалі: 2. Рим. 3. Михей. 4. Соломон. 6. Марія. 7. Давид. 8. Вартимей. 10. Моав. 13. Лазар. 15. Овдій. 17. Матвій. 18. Капернаум. 21. Варавва. 22. Нард. 25. Анна. По вертикалі: 1. Саул. 2. Тимофій. 3. Елкана. 4. Життя. 5. Сиф. 6. Нааман. 7. Ковчег. 8. Андрій. По горизонталі: Стежинка. Кіт – кріт, слон – хамелеон, бабка – жабка, олень – тюлень, дельфін – пінгвін, тукан – пелікан.

С. 18–19: © Lion Hudson, переклад з німецької Ельвіри Цорн. С. 22–26: © Paul White Productions, переклад з німецької Олесі Гандзій.

Номер підписано до друку 20.09.2016. Надруковано ТОВ «Новий друк», вул. Магнітогорська, 1, м. Київ, Україна, 02660. Оформити підписку та надсилати кореспонденцію і матеріали можна за адресою: вул. Хорольська, 30, м. Київ, Україна, 02090. Пожертвування можна надсилати: УМТ «Світло на Сході», код 14300272, р/р 26008286434001 в КГРУ ПАТ КБ «Приватбанк» м. Києва, МФО 321842; адреса: Київ-1, 01924. © «Свет на Востоке», 2017 р. ISSN 2194-3796 Комп’ютерна верстка: Костянтин Суліма На першій сторінці обкладинки: фото © sonya etchison/shutterstock.com

www.tropinka.eu

ISSN 2194-3796

И Р А П И Д А Л К С Склала Ельвіра ЦОРН

Приклад:

Роздивись уважно дуже Ти малюночки усі. Та до їхніх назв, мій друже, В риму пари добери.

Фотоапара

Виноград

Малювала Олена МАМАЄВА

дитячий християнський журнал

2017 О, якби я знав, що вибрати, як учинити…