Збірник сборник 23 05 14 by u-conferences.org/csps

Центр Науково – Практичних Студій

Міжнародна науково – практична конференція «Науковий форум: актуальні питання гуманітарних та суспільних наук» ЗБІРНИК МАТЕРІАЛІВ Міжнародної науково - практичної конференції (м.Київ, Україна, 23 травня 2014 р.)

Центр Научно – Практических Студий ПРОБЛЕМИ ТА ТЕНДЕ Международная научно - практическая конференция «Научный форум: актуальные вопросы гуманитарных и общественных наук» СБОРНИК МАТЕРИАЛОВ Международной научно - практической конференции (г.Киев, Украина, 23 мая 2014 г.)

МІЖНАРОДНА НАУК ПРАКТИКА В СУЧАСНАЛЬНІ ОВО – ПРАКТИЧНА КОНКА І

Київ - 2014 2

УДК 7/9+3](082) ББК 6/8я431 Н34 Науковий форум: актуальні питання гуманітарних та суспільних наук. Збірник матеріалів Міжнародної науково – практичної конференції (м.Київ, Україна, 23 травня 2014р.). – Центр Науково – Практичних Студій, 2014. - 130с. У збірнику містяться статті (тези доповідей), подані на Міжнародну науково практичну конференцію «Науковий форум: актуальні питання гуманітарних та суспільних наук». Присвячено теоретичним та практичним аспектам гуманітарних та суспільних наук. Збірник розрахований на учасників конференції, а також вчених, викладачів, аспірантів, студентів та інших фахівців, які цікавляться та здійснюють дослідження в галузі гуманітарних та суспільних наук. Усі матеріали друкуються в авторській редакції. Центр Науково – Практичних Студій не завжди поділяє погляди авторів (учасників) конференції, викладені у цьому збірнику, та не несе відповідальності за зміст матеріалів, наданих авторами для публікації.

Научный форум: актуальные вопросы гуманитарных и общественных наук. Сборник материалов Международной научно - практической конференции (г.Киев, Украина, 23 мая 2014г.). – Центр Научно - Практических Студий, 2014. – 130с. В сборнике содержатся статьи (тезисы докладов), поданные на Международную научно-практическую конференцию «Научный форум: актуальные вопросы гуманитарных и общественных наук». Посвящено теоретическим и практическим аспектам гуманитарных и общественных наук. Сборник рассчитан на участников конференции, а также ученых, преподавателей, аспирантов, студентов и других экспертов, которые интересуются и проводят исследования в сфере гуманитарных и общественных наук. Все материалы печатаются в авторской редакции. Центр Научно - Практических Студий не всегда разделяет взгляды авторов (участников) конференции, изложенные в этом сборнике, и не несет ответственности за содержание материалов, представленных авторами для публикации.

ЗМІСТ / СОДЕРЖАНИЕ Історичні науки / Исторические науки Крюков А. В. Вплив польських аграрних реформ на соціо-економічний розвиток галицького села в міжвоєнний період …………………………………………………………………………5 Філологічні науки / Филологические науки Передерій Ю. О., Савицький К. Г. Навчання монологічного мовлення учнів старших класів з використанням рольових ігор ……...............................................................................................9 Сорочинська К. В. Синтаксична інтерференція в перекладі українських науково-технічних текстів французькою мовою …………………………………………………...............................14 Черіпко С. І. Казимір Тетмаєр – Михайло Драй-Хмара ……………………………...…..……20 Подопригора А. К. Формирование имиджа государства в украинских и британских СМИ……………………………………...........................................................................................32 Юридичні науки / Юридические науки Чучко І. В. Правова освіта як один із чинників розбудови громадянського суспільства в Україні в умовах євроінтеграційних перетворень………………………………………………40 Задорожний А. В., Хмелева И. Е. Внутренне перемещенные лица в Украине: практические шаги по решению проблемы…………………………………………...........................................47 Економічні науки / Экономические науки Коцабюк Р. Г., Хорошенюк І. І. Транскордонне співробітництво в Україні: проблеми та перспективи розвитку в умовах євроінтеграційних процесів……………………......................51 Семенюк Л. В. Облікова політика для цілей бухгалтерського, управлінського та стратегічного обліку ………………………………………...........................................................57 Рій О. А. Обгрунтування доцільності використання зарубіжного досвіду в екологічному оподаткуванні ………………………………..................................................................................64 Берёзин Б. В. Оценка ущерба промышленного предприятия от электрических аварий…....69 Боричевская Л. М., Марчук Е. А. Аудит в условиях рыночных отношений ……...............72 Ваврук Д. А. Денежные потоки как объект анализа финансово-хозяйственной деятельности ОАО «Полесье»…………………………………………………………........................................76 Водопьян О. Ю., Марчук Е. А. Суть факторинга: его основные виды и операции ……….80 Воронко Е. А., Невдах С. В. Рекомендации по совершенствованию системы оплаты труда на РУП «Минский завод шестерен» ………………………..............................................................84 Грудинова Е. Ю., Невдах С. В. Организация и совершенствование бухгалтерского учета на РУП ”Новогрудская швейная фабрика“ ……………………...................................................88 Константинова М. Е., Дедкова И. Ф. Олимпийские инвестиции …………..........................92 Мусабекова Л. А. Ветроэнергетика в мире. Итоги 2013 года……………………...................97 Спирова А. А. Анализ структуры объема инвестиций в основной капитал РФ…................103 Педагогічні науки / Педагогические науки Скорик Ю. М. Вплив професійної діяльності на психофізичний стан викладача вищої школи……………………………………………………………………………...………………109 Шпилевая И. Е. Особенности социальной адаптации подростков в условиях психологической безопасности образовательной среды …………….......................................113 Психологічні науки / Психологические науки Шебанова В. И. Отношения с родителями как источник расстройств пищевого поведения подростков ………………………………......................................................................................119 Культурологія / Культурология Аткина Н. В. Исследовательская деятельность Н.Я. Динника на Кавказе в контексте межкультурной коммуникации ……………………………………............................................126

Вплив польських аграрних реформ на соціо - економічний розвиток галицького села в міжвоєнний період Крюков Андрій Володимирович, аспірант кафедри історії слов’ян інституту історії, політології і міжнародних відносин ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» Польські аграрні реформи мали величезний вплив на соціо-економічний розвиток галицького села. Про соціальні наслідки реформ слід судити по їх впливу на зміну структури земельної власності на користь селянської, а про економічні результати – по ефективності модернізації сільського господарства, технічній та агрономічній оснащеності. Незважаючи на складну політичну та економічну ситуацію в Польській державі у міжвоєнні роки, все ж таки з’явились позитивні тенденції у її соціально-економічному розвитку, а саме: була зроблена спроба вивести країну з

економічної

кризи,

частково

відновлена

промисловість

сільське

господарство, дещо покращилась ситуація на ринку праці. Однак нетривалі періоди економічного піднесення чергувалися зі спадами, продовжували існувати значні диспропорції у сільському господарстві. Основні завдання аграрної політики в Другій Речі Посполитій передбачали збереження

поміщицьких

маєтків,

передачу

розпарцельованих

земель

польським осадникам, вирішення проблеми аграрного перенаселення, освоєння зруйнованих війнами сільськогосподарських угідь, причому галицьке село розглядалося як резерв дешевої трудової сили. Польські політики у виступах під час сеймових дебатів із проблем аграрної реформи неодноразово підкреслювали, що ця реформа – справа національної ваги. Прем’єр-міністр Польщі В.Вітос заявляв: “Земельну реформу ми розглядаємо не тільки як соціально-економічну, але й як державну і національну проблему, полагодження якої розширить кордони нашої Вітчизни” [2, с.226]. У Польщі було дуже багато мало- і безземельних селян. У зв’язку із цим польські політичні кола пропонували різні варіанти розв’язання аграрної 5

проблеми. Так, д-р Заленцький пропонував розпочати еміграцію українців у всі куточки світу, а на їх місце поселити польських осадників: «…Ясно, як на долоні: за кількасот тисяч українських і білоруських емігрантів Польща має дістати колишні німецькі колонії, а на місце українських та білоруських емігрантів прибудуть польські осадники” [4, с.2]. Щорічно еміграція українців-аграріїв із території східних воєводств становила кілька тисяч осіб, що суттєво не впливало на зміну демографічної ситуації. Змусити українського селянина покинути рідну землю могли тільки дуже складні обставини. Галицькому аграрію була притаманна одвічна ідеалізована любов до рідної землі. Однак економічна й політична ситуація штовхала українське селянство до виїзду за океан у пошуках кращих можливостей. Політика полонізації і колонізації регіону була використана перш за все для створення надійної опори для польських колоністів осадників. Так, лише за період з 1919 по 1931 рр. польські осадники зайняли в Галичині 400 тис. га. землі. У 1930 р. в Західній Україні і Західній Білорусії одних осадників, організованих в «союз», нараховувалося біля 16 тис., тобто осіб разом із сім’ями біля 50 тис. [5, с.122]. На становище селянства впливав і низький рівень сільськогосподарської культури. Знаряддя праці були технічно застарілими, часто використовувалося дерев'яне рало і соха, характерною була відсутність тяглової сили – 44% господарств не мали коней, 26% володіли лише одним конем, 16% не мали корів, а 55,8% мали по одній корові [3, S. 650-651.]. В українській радянській історіографії вказувалося, що до 1939 р. до сіл Східної Галичини й Волині переїхало близько 200 тис. поляків, ще 100 тис. оселилося у містах. Польські дослідники стверджують, що загальна кількість колоністів становила менше, ніж 100 тис. осіб. Відомий український енциклопедист В. Кубійович подавав більш конкретну цифру – 72250 осіб окремо для Східної Галичини, ще 1540 тих, які вирішили працювати на землі, просилися у місто [8, с. 258]. 6

Згідно зі статистичними даними, 79,8 % господарств дрібної земельної власності не були рентабельними, господарств від 2 га було 42,6 %, внаслідок чого 60 тис. родин або 5 осіб на родину – 3 млн осіб, зайнятих у сільському господарстві, не мали можливості для повноцінного господарського існування [7, с. 3]. Наприклад, з усіх українських земель під Польщею у 1921 р. у власності

великих

землевласників перебувало

5189100

га,

з них

за

національним складом поляками були 2783 особи, 237 – українців, 154 – євреї, 40 – німців, тобто більше як 85 % були поляки [1, с. 80]. З 1923 p. польський уряд почав враховувати настрої українського населення на селі. Так, 24 березня 1923 p. Сейм ухвалив тимчасово припинити військове осадництво, а 20 червня наступного року – закон, що давав право купувати землю на «кресах» не тільки полякам, а й особам інших національностей, за умови, що вони «не були покарані за злочини перед польською державою». У результаті землю на південно-східних територіях Польщі придбали 75 % поляків і 25 % українців [7, S. 217]. Таким чином, якщо оцінювати аграрну реформу в Галичині з погляду її економічної ефективності, то на основі статистичних даних, що характеризують соціально-економічний розвиток краю у міжвоєнний період, можна зробити висновок,

що

вона

цілому

сприяла

піднесенню

продуктивності

сільськогосподарського виробництва, пожвавленню промислового розвитку, інтенсифікації кооперативного руху,

ширшому розмаху внутрішньої і

зовнішньої торгівлі. Проте ряд важливих соціальних та економічних проблем залишились не вирішеними, і навряд чи сама аграрна реформа могла цьому зарадити. Вони могли б бути вирішеними лише за умови паралельного здійснення реформ в інших галузях, орієнтованих на оздоровлення економіки. Список використаної літератури: 1. Григориїв Н. Поляки на Україні. Польсько-українські відносини в історичній перспективі / Григориїв Н. – Скрентон, 1936. – 94 с. 2. Історія українського селянства: Нариси в 2-х т. / НАН України; Інститут історії України / В.А. Смолій (відп.ред.) – К.: Наук. думка, 2006. – Т.2– 660 с. 3. Kwartalnik Statystyczny. Warszawa, 1928. T. 5. – S. 650-651. 7

4. Кнігницький М. Польська еміграційна політика / М. Кнігницький // Діло. – 1930. – 22 червня. – Ч. 136. 5. Копчак С.І., Мойсеєнко В.І., Романюк М.Д. Етнічна структура та міграції населення українського Прикарпаття (статистико-демографічне дослідження). – Львів, 1996.– 284 с. 6. Madajczyk Cz. Burzuazyjno-obszarnicza reforma rolna w Polsce (1918-1939) / C. Madajczyk. – Warszawa, 1956. – 465 s. 7. Польська кольонізація Східної Галичини. – Відень:“Видання Українського Прапору”, 1921. – 22 с. 8. Українсько-польські відносини в Галичині у ХХ ст. / Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (21–22 листопада 1996 р.). – Івано-Франківськ: Видавництво “Плай”, 1997. – 452 с.

Навчання монологічного мовлення учнів старших класів з використанням рольових ігор Передерій Ю. О., Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка Науковий керівник: канд. філолог. наук, доцент Савицький К. Г. Головна мета навчання іноземної мови у старшій школі полягає у формуванні в учнів комунікативної компетенції – умінь і навичок здійснювати спілкування в усній і писемній формі у межах сфер і тематики, визначених програмою для кожного профілю, дотримуючись традицій і норм, прийнятих у країні, мова якої вивчається [4, с. 127]. Комунікативний підхід зумовлює цілі, принципи, зміст і методи навчання іноземних мов, а методи навчання, у свою чергу, реалізуються в методичних прийомах, методах і способах. Одним з найбільш ефективних прийомів при роботі з учнями є гра. Гра – це лише оболонка, форма, змістом і призначенням її має бути вчення, в нашому випадку ми розглядаємо гру якспосіб оволодіння певними видами мовленнєвої діяльності як засобами спілкування. Д. Б. Ельконін наділяє гру чотирма найважливішими для людини функціями: засіб розвитку мотиваційнопотребової сфери, засіб пізнання, засіб розвитку розумових дій і засіб розвитку довільної поведінки [7, с. 26]. Навчальні можливості рольової гри досить значні, на що звертали увагу в своїх дослідженнях О. А. Колеснікова, Є. І. Пассов, Є. М. Діанова, при цьому особливе місце в розробці методичних нюансів застосування цього прийому посідає врахування вікових особливостей учнів. Розробкою ігрових форм і методів навчання іноземної мови займалися А. А. Деркач, С. Д. Щербак, Т. І. Олійник, Г. О. Китайгородська, Г. М. Тер-Саакянц, Н. П. Красовська, О. І. Вишневський та ін.

Метою статті є визначення етапів роботи з рольовими іграми на уроках іноземної мови у процесі навчання монологічного мовлення учнів старшого ступеня навчання та вивчення взаємозв’язку етапів роботи з рольовими іграми. Виклад основного матеріалу. Під рольовою грою розуміють такий вид навчальної діяльності, в якому учасники за допомогою обраних чи заданих їм ролей імітують реальні моделі спілкування. Розглядаючи питання класифікації рольових ігор вважаємо за необхідне зазначити, що кожен вид рольової гри виконує відповідні функції та відповідає певним цілям навчально-виховної діяльності. В науково-методичній літературі існують різні підходи до класифікації рольових ігор. Так, Т. І. Олійник поділяє рольові ігри за трьома ознаками: навчальною метою, кількістю учасників та рівнем самостійності [5, с. 78]. О. І. Вишневський класифікує навчальні ігри першої групи (мовознавчі), другої групи (умовно-комунікативні), третьої групи (комунікативні) та ігри, що мають індивідуальне або колективне спрямування [1, с. 36]. Л. М. Карамушка подає класифікацію рольових ігор за завданнями та ролями, відповідно до якої розрізняють навчально-рольові та ділові ігри [4, с. 149]. Г. М. Тер-Саакянц, Н. А. Красовська поділяють рольові ігри на такі, які керують мовленнєвою діяльністю учнів та ігри, які спрямовують мовленнєву діяльність учнів. До першої групи належать рольові ігри з жорсткими рамками вибору мовних засобів та чітко поставленим комунікативним завданням, до другої – рольові ігри з відносно вільним вибором мовних засобів [6, с. 39]. Проте, існуючі класифікації рольових ігор, на нашу думку, є неповними, оскільки вони відображають не всі критерії поділу ігор. Так, вони не відображають розподіл рольових ігор за кількістюучасників, тривалістю, способом та характером їх проведення. На наш погляд, А. А. Деркач і С. Д. Щербак найбільш повно класифікували рольові ігри у процесі навчання іноземних мов: 1) індивідуальні, парні, групові – за кількістю учасників; 2) підготовчі, контрольні – за їх функцією у навчальному процесі; 10

3) оперативні, тактичні, стратегічні – за типом завдання; 4) аспектні, мовні, комунікативні

–

за змістом та метою навчальної

діяльності; 5) репродуктивні, репродуктивно-варіативні, творчі – за рівнем складності індивідуальної діяльності; 6) письмові, усні, предметні, власне рольові, імітаційно-моделюючі – за способом, характером та формою проведення; 7) мовчазні, умовно-комунікативні, комунікативні – за змістом та цілями навчально-виховної діяльності; 8) навчально-рольові – за автентичністю завдань та ролей учасників гри [3, с. 101]. За твердженнями з О. А. Колесниковою, Є. І. Пассового, Є. М. Діанової структуру рольової гри органічно входить з’ясування мети, планування, реалізація мети, а також аналіз результатів, у яких особистість цілком реалізує себе як суб’єкт. Виділяються такі компоненти рольових ігор у навчанні іноземних мов: ролі, ситуація, рольові дії. Ролі, що виконують учні на уроці, можуть бути соціальними і міжособистісними. Перші обумовлені місцем індивіда в системі об'єктивних соціальних відносин (професійні, соціально-демографічні), другі визначаються місцем індивіда в системі міжособистісних відносин (лідер, друг, суперник і ін.) Підбір ролей у грі повинний здійснюватися таким чином, щоб формувати в школярів активну життєву позицію, кращі людські якості особистості. Другий компонент рольової гри – вихідна ситуація, що виступає як спосіб її організації. При створенні ситуації необхідно враховувати обставини реальної дійсності і взаємини комуникантів. О. І. Вишневський,

Н. П. Красовська

виділяють наступні компоненти ситуації: 1) суб'єкт, 2) об'єкт (предмет розмови), 3) відношення суб'єкта до предмета розмови, умови мовленнєвого акта [1, с. 134]. Третій компонент рольової гри – рольові дії, що виконують учні, граючи визначену роль. Рольові дії як різновид ігрових дій органічно зв'язані з 11

характером ролі і включають вербальні і невербальні дії, використання бутафорії [1, с. 135]. На основі аналізу досліджень А. А. Деркача, С. Д. Щербака, Т. І. Олійник, Г. О. Китайгородської,

Г.

М.

Тер-Саакянц,

Н.

П.

Красовської,

О. І. Вишневського з питань етапів рольових ігор, ми виділяємо такі: 1) Підготовка до рольової гри. Вчитель найчастіше проводить рольову гру на завершальному етапі роботи над темою при закріпленні мовних навичок і умінь. Однак, підготовка до гри здійснюється завчасно, із самого початку вивчення теми. У ході роботи по підготовці до рольової гри програються мікроситуації, невеликі сценки, складання монологу. Дуже часто підготовка починається з вступної бесіди, яку можна провести в формі монологу між учнями за даною темою. Підготовка до гри може тривати від декількох уроків (з моменту роздачі карток з ролями), до декількох тижнів, у залежності від рівня підготовки учнів; 2) Проведення рольової гри. Проробивши необхідну підготовчу роботу, учитель може приступити безпосередньо до організації рольової гри. Він повинен чітко сформулювати ситуацію, описати функціональну спрямованість кожної ролі при складанні монологу; 3) Обговорення рольової гри та аналіз помилок учнів. Недоцільно приступати до аналізу помилок відразу по закінченні гри. Коли гра закінчиться, бажано провести обговорення у формі монологу, з'ясувати, що учні вважають удалим, а що – ні. Обговорюючи проведену гру, оцінюючи участь у ній школярів, учителю варто виявити такт, особливо при оцінці результатів першої рольової гри. Негативна оцінка діяльності її учасників неминуче приведе до зниження активності. Бажано почати обговорення результатів гри з удалих моментів і лише потім перейти до недоліків [3, с. 43]. Отже, на основі опрацьованих теоретичних засад використання рольових ігор при навчанні монологічного мовлення у старшій школі ми виділили три етапи рольової гри (підготовка до рольової гри, проведення рольової гри, обговорення рольової гри та аналіз помилок учнів), з’ясували взаємозв’язок етапів, розглянули структуру та класифікацію рольової гри довели,

що 12

використання рольових ігор під час навчання монологічного мовлення сприяє кращому засвоєнню лексичних навичок, допомагає підвищенню ефективності навчального процесу, розвитку певних мовленнєвих умінь. Список використаної літератури: 1. Вишневський О. І. Робота в парах на уроках англійськоїмови : Посібник для вчителів / Вишневський О. І. – К. : Радянська школа, 1987. – 136 с. 2. Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання / перекл. з англ.; наук. ред. укр. видання С. Ю. Ніколаєва. –К.: Ленвіт, 2003. –273 с. 3. Карамушка Л. М. Рольовагра / Л. М. Карамушка // Енциклопедіяосвіти / Акад. пед. наук України; [головний ред. В. Г. Кремень]. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с. 4. Китайгородская Г. А.Методика интенсивного обучения иностранному языку / Китайгородская Г. А., Бухбиндер В. А. – К. :Освіта, 1988. – 279 с. 5. Олійник Т. І. Рольова гра у навчанні англійської мови / Т. І. Олійник. – К. : Освіта, 2002. – 128 c. 6. Пассов Е. И. Урок иностранного языка в средней школе. Игра – дело серьезное / Ефим Изральевич Пассов. – М. : Просвещение, 1988 . – 220 с. 7. Програма Іноземна мова для 9–11 класів загальноосвітніх навчальних закладів. Рівень стандарту. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://osvita.ua/school/materials/program/87.

Синтаксична інтерференція в перекладі українських науково-технічних текстів французькою мовою Сорочинська Катерина Володимирівна, магістрант факультету лінгвістики КТПП французької мови, НТУУ «КПІ» Завдяки науково-технічному прогресу, напрям життя значною мірою визначається досягненнями сучасних науки і техніки, що формують характер та особливості нашої повсякденної та професійної діяльності. На сьогодні все актуальнішою

стає

потреба

забезпечення

ефективності

міжмовного

спілкування, з чим пов'язане підвищення наукового інтересу лінгвістів до поглибленого вивчення питання взаємодії та взаємовпливу контактуючих мов, формування й функціонування білінгвізму. Двомовність або білінгвізм, що є основою перекладу з однієї мови на іншу, грає особливу роль в цих процесах. Білінгвізм та мовні контакти сприяють появі мовної інтерференції під час перекладу. Наша стаття присвячена дослідженню синтаксичної інтерференції у перекладацькій практиці. У питаннях синтаксису ми посилаємося на праці таких мовознавців, як М.М. Бобирьова, Н.Д. Арутюнова. Явище білінгвізму та мовної інтерференції вивчали такі дослідники, як Ю.О. Жлуктенко, Г.В. Зимовець, О.Р. Валігура. Перед дослідниками текстів науково-технічного стилю постає все більше питань, зумовлених прискоренням науково-технічного прогресу, змінами в суспільстві, пов’язаних з ним, а також зростанням взаємообміну відповідною інформацією. Більше того, дослідники літератури науково-технічного стилю мають ураховувати ускладнення самого потоку інформації у відповідних науково-технічних текстах. Важливим є правильно передати інформацію, яка міститься в науково-технічних текстах, оскільки вона не завжди доходить до адресата у формі вихідного тексту. Це пояснює необхідність дослідження як особливостей сучасної науково-технічної літератури, так і специфіки перекладу текстів зазначеного стилю, зокрема синтаксичних. Тому виникає необхідність пошуку нових рішень у перекладі науково-технічної літератури, враховуючи

суттєві особливості науково-технічних текстів українською мовою та їх перекладів французькою. Таким чином, актуальність обраної нами теми зумовлена необхідністю вивчити явище синтаксичної інтерференції як результату взаємодії й взаємовпливу синтаксичних систем української та французької мов. Мета нашого дослідження полягає у виявленні особливостей відтворення синтаксичних явищ в інтерферованних перекладах україномовної науковотехнічної літератури французькою мовою. Об’єктом синтаксичних

дослідження конструкцій

інтерферовані

українських

переклади

науково-технічних

українцями текстів

на

французьку мову. Предмет дослідження становлять способи та прийоми відтворення синтаксичних явищ в українських перекладах науково-технічної літератури французькою мовою. Фактичний матеріал дослідження склав 70 зразків речень, що містять досліджувані граматичні форми та конструкції, з науково-технічних текстів з термодинаміки, електротехніки, інформатики та обчислювальної техніки, електроенергетики, радіо, телебачення та радіолокації, автоматизації та робототехніки, гірництва та їхніх перекладів. Матеріалом дослідження слугували науково-технічні статті з Інтернету, а також словник-довідник технічної термінології. Синтаксична інтерференція, за В.Ю. Розенцвейгом [7], виявляється, насамперед, у заміні правил синтаксичного оформлення речення синтаксичною формою, характерною для однієї з контактуючих мов (вихідної або мови перекладу).

більшості

випадків

синтаксичну

інтерференцію

можна

спостерігати на рівні членів речення, порядку слів у різних видах речень, що частіше виявляється при перекладі з однієї мови іншою [6]. Синтаксична інтерференція відбувається при перекладі текстів різних стилів, зокрема, науково-технічного. Під час перекладу з української мови на французьку можливе перенесення української конструкції замість вживання безособового on + дієслово (в третій 15

особі однини), що є більш притаманним французьким текстам науковотехнічної спрямованості. Наприклад: Відомо, що машина складається з багатьох деталей.

Nous savons qu’une machine est un ensemble de pièces.

Ще однією синтаксичною інтерференцією під впливом української мови є використання

перекладачами-початківцями

підрядних

речень

замість

інфінітивної конструкції, властивої французькій мові. Наприклад: Бачимо, що вона постійно функціонує.

On voit qu’elle <la machine> fonctionne régulièrement.

Французька інфінітивна конструкція: On la voit fonctionner régulièrement. Синтаксична інтерференція властива всім членам речення, порядку слів в ньому та його побудові, якщо в цьому аспекті є розбіжності у тексті мовою оригіналу та у тексті перекладу. Під час перекладу з української мови на французьку не слід забувати про існування певного порядку слів, при якому всі члени речення можуть бути виражені різними частинами мови і мають своє місце у реченні. На противагу від французького синтаксису, в українській мові порядок слів у реченні можна змінювати. Встановлюють частини машин, що обертаються, на валах і бігунах. Частини машин, що обертаються, встановлюють на валах і бігунах. На валах і бігунах встановлюють частини машин, що обертаються. On installe des parties qui tournent sur les arbres et les axes. На цьому прикладі бачимо інтерференцію яка також полягає в тому, що білінгв використовує підрядне речення, замість дієприкметника теперішнього часу. У французькому варіанті слова будуть стояти у прямому порядку. Крім того у французькому реченні використана пасивна форма: Les parties tournant des machines sont installées sur les arbres et les axes [9]. Явище

інтерференції

відбувається

наступному

прикладі,

де

спостерігається прямий переклад з української мови на французьку: 16

Це відкриття вплинуло на

Cette invention a influencé le

подальший розвиток подій.

cours des événements.

Французькій мові властиво використання інфінітивних конструкцій з дієсловами faire, laisser і voir. Cette découverte a fait évoluer la situation. В той час, як у французькому тексті використовується явище членування, де крім того, підмет першого речення виражений за допомогою інфінітива: Donner des supports convenables aux arbres constitue un très important problème de construction mécanique. Les supports des arbres tournants se nomment paliers. Українському синтаксису властиво використання знаків пунктуації, а саме тире «–» замість пропущеного дієслова зв’язки, у французьких реченнях натомість вживання дієслова є обов’язковим задля збереження цілісності структури, що іноді не враховується під час перекладу українськими білінгвами. Наприклад: Кронштейн – горизонтальна

Le support – un appui horizontal

опора для деталі або механізму, що

pour un détail ou pour un mécanisme

кріпиться до вертикальної поверхні.

qui se fixe sur une surface verticale.

Правильний варіант французької синтаксичної структури: Le support est un appui horizontal pour une pièce ou mécanisme; le support est ordinairement fixé sur une surface verticale. Розглянемо найбільш розповсюджені випадки синтаксичної інтерференції у текстах науково-технічного стилю, спираючись на результати кількісного підрахунку, що ілюструє подана нижче діаграма. Отже, зробивши кількісний аналіз випадків синтаксичної інтерференції в реченнях взятих з текстів науково-технічного стилю ми дійшли таких результатів: найпоширенішою синтаксичною інтерференцією є збереження порядку слів під час перекладу з української мови французькою – 38% (36), трохи менш вживаною є надлишкова підрядність, а саме використання підрядних

речень

замість

дієприкметників

–

15%

(14),

достатньо 17

розповсюдженим є дослівний переклад 13% – (12), а також перенесення української конструкції «означення – означуване» – 7% (6). Співпадають за кількістю перенесення пунктуаційного знаку замість пропущеного дієслова та опущення дієслова-зв’язки être відповідно 4 %, а також по 2% мають вживання простого присудка замість розщепленого та переклад українською без урахування можливості заміни слова лише обмежувальною конструкцією ne...que. Діаграма 1. Синтаксична інтерференція в перекладі українських науково-технічних текстів французькою мовою

Найменшу групу складають інші випадки синтаксичної інтерференції – 10% (9 одиниць): заміна активної форми неозначено-особовою формою конструкції, перенесення зв’язків між словом, відсутність у перекладі керування дієслова, заміна неперехідних дієслів перехідними, використання активної форми замість герундія, відсутність членування речення, перенесення

питального дієслова, використання активної форми замість каузативної конструкції.

Список використаної літератури: Алимов В.В. Интерференция в переводе: на материале проф. ориентир. межкультур. коммуникации и пер. в сфере проф. коммуникации: [учеб. пособие] / Вячеслав Вячеславович Алимов. – М.: КомКнига, 2005. – 229с. Арутюнова Н. Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы / Нина Давидовна Арутюнова. – 3-е изд., стер. – М.: Едиториал УРСС, 2003. – 383 с. Бобырева М.М. Порядок слов в простом и сложном предложении во французском языке: проблемы функционального синтаксиса французского языка в сопоставлении с испанским и итальянским / Мария Максимовна Бобырева. – М.: Наука, 1965. – 172 с. Валігура О.Р. Функціонально-структурні особливості інтерферованої фонетичної системи англійського мовлення українців / Ольга Романівна Валігура // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Мовознавство. – 2006. – № 2(16). – С.5–14. Жлуктенко Ю.А. Лингвистические аспекты двуязычия / Юрий Алексеевич Жлуктенко. – К.: Вища школа. Изд-во при Киевск. гос. ун-те, 1974. – 176 с. Зимовець Г.В. Міжмовна інтерференція в умовах контактного білінгвізму (на матеріалі мов української діаспори): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.15 “Загальне мовознавство” / Галина Вікторівна Зимовець. – К., 1997. – 19 с. Розенцвейг В.Ю. Интерференция и грамматическая категория / Виктор Юльевич Розенцвейг, Л.М. Уман // Исследования по структурной типологии. – М.: Наука, 1963. – С. 104 . Dragan E. Elena Grammaire théorique de la langue française. Cours théorique [Електронний ресурс] / Elena Dragan. – Режим доступу до книги: http://tinread.usb.md:8888/tinread/fulltext/dragan/grammaire.pdf Словарь-справочник французской технической терминологии. Dictionnaire des termes techniques francais: словарь / Аркадий Васильевич Коржавин, Ирина Михайловна Полякова. – М.: АСТ: Астрель, 2003. – 654 с.

Казимір Тетмаєр – Михайло Драй-Хмара (Діалог талантів з-під лещат цензури) Черіпко Сергій Іванович, старший викладач кафедри базових і спеціальних дисциплін Інституту доуніверситетської підготовки Національного авіаційного університету, м. Київ Ключові слова: польський, загальноєвропейський, аналіз, критика, ідеологія, дуалізм, цензура, еволюція, бездогматизм, ідеалізм, містицизм, психологічний, багатожанровий, поезія, проза. Резюме. В статті вперше розглянуто літературознавчий аналіз геніального польського поета-модерніста й прозаїка кінця ХІХ – початку ХХ ст. Казиміра Тетмаєра українським поетом і вченим Михайлом Драй-Хмарою. Еволюцію творчості Тетмаєра критик розглядає на широкому тлі загальноєвропейської культури. З’ясовано, як витонченй аналіз критик вимушений здійснювати з увагою на ідеологічну цензуру. Михайло Панасович Драй-Хмара – яскравий представник українського ренесансу 20-30-х років ХХ століття – незаслужено мало знаний в історії світової культури. Вчений-славіст, літературознавець, перекладач, знавець 19 мов, поет, М. Драй-Хмара помер від виснаження на сороковому році життя, замучений у таборах ГУЛагу. Відомий переважно від недавнього часу як поет і перекладач стараннями дружини й дочки, яким вдалося емігрувати за кордон, врятувати, зберегти й вивезти частину спадщини М. Драй-Хмари. Решта пропала без сліду в архівах НКВД після конфіскації й розкрадення майна. Без сліду зник рукопис (700 сторінок) перекладу «Божественної комедії» Данте Аліг’єрі, зберегти який дуже просив в’язень у листах із таборів. Дещо було опубліковане ще за життя М. Драй-Хмари (наукові дослідження зі славістики й літературознавства,

статті,

розвідки,

вірші

та

переклади),

згодом,

упорядковане дочкою, Оксаною Ашер, на еміграції. Перевидана в 2002 році, спадщина з різних причин ще не стала об’єктом наукових досліджень, хоча не втратила й сьогодні актуальності, незважаючи на наявність вимушених «поклонів» у бік недремного ока ідеологічної цензури. Одним із перших звернув увагу М. Драй-Хмара на потребу поглиблення наукового й творчого діалогу з польською культурою, зауважуючи: «Досить приглянутися до Польщі й до Польського культурного життя, щоб переконатися в тому, що не вивчати 20

польської мови, літератури, етнографії та історії – це недозволена помилка» [3;299]. Мета даної статті – дослідити працю М. Драй-Хмари «Творчий шлях Казиміра Тетмаєра» в світлі тогочасної парадигми та наукових стратегій сучасності в контексті діалогу польсько-української культури. Новаторські для свого часу, вони засвідчують високу культуру наукової думки, належний рівень аналітичних методик, не втратили тому значення й до сьогодні. М. Драй-Хмара як славіст і педагог, людина високої культури й ерудиції, був уже замолоду відомий у науковому світі. Учень В. Перетца, О. Шахматова, І. Бодуена-де-Куртене, співробітник І. Огієнка, Л. Білецького, згодом М. Грушевського, А. Кримського, співробітник славістичних комісій, широко обізнаний із світовою культурою, розумів і проектував шляхи взаємодії з нею культури української, зокрема через славістику й хужлжню літературу. За його лекціями зі слов’янізму, прочитаними в Кам’янець-Подільському університеті, студенти склали й видали вже в 1920 році підручник «Слов’янознавство». 1929 року в газеті «Пролетарська правда (№295) вийшла стаття-рецензія «Проблеми сучасної славістики» (З приводу статті Р. Якобсона «Über die heutigеn Voraussetzungеn der russischen Slavistik»). В ній стисло, але й ґрунтовно подає М.Драй-Хмара бачення стану й шляхи розвитку славістики в Україні, підкреслює нагальну потребу її інтенсифікації.

Вчений зауважує, що на

Слов’янському Сході ця наука не має ні певної системи, ні методологічних принципів, нічого ґрунтовного, бо стара російська наука, розвиваючи специфічно

російські

ідеалістичні

тенденції,

вороже

ставилася

до

західноєвропейського позитивізму. В сучасній йому Україні відзначає М.ДрайХмара байдужість до сусідніх слов’янських народів. Славістична наука завмерла зовсім. Слов’янських дисциплін немає в жодному науковому закладі. В Академії наук немає комісії, яка досліджувала б культурне життя західних та південних слов’ян. «Існує велика потреба ширше охопити слов’янський світ, вивчати мови, літератури, етнографію та історію не тільки з генетичного, але й з функціонального погляду» [4;298], – підкреслював М. Драй-Хмара. 21

Стаття засвідчує широту поглядів ученого, глибоке знання предмету розмови, розуміння сучасних потреб і бачення перспективних завдань. Незважаючи на ситуативно необхідні висловлювання сентенцій на зразок твердження про буйний розвиток радянської культури, про марксистське її спрямування на відміну від архаїзму та еклектизму закордонних учених, стаття глибоко аналітична, а головні позиції вченого актуальні до сьогодні. Зокрема думки про згуртування наукових сил для праці на слов’янській ниві, систематичне видавання перекладної белетристики, налагодження щільного зв’язку української науки й літератури з культурою західних слов’ян, загалом ширше охоплення слов’янського світу. Особливим було ставлення вченого й митця до польської культури. Зумовлені такі інспірації декількома факторами, зокрема й особистого характеру. Дружина вченого Ніні Длугопольська походженням зі старого шляхетського роду. Глибокі знання польської культури виявив М. Драй-Хмара, керуючи кафедрою загального мовознавства в Польському педагогічному інституті. Не випадково під час арешту М. Драй-Хмарі інкримінували уявну належність до терористичної організації, пов’язаною зокрема з Польщею. Зрештою, мав особливі симпатії як митець до естетичних феноменів, пов’язаних із новітніми пошуками західноєвропейськими митцями форм для вираження психології почуттів розкованих, не залежних від впливу суспільних віянь, зоrрема Маллярме, Стрінберга, Д’Аннунціо та інших митців, «у творчості яких, за висловом М. Жулинського, – «вирував емоційно бурхливий дух естетичного

новаторства,

спровокований

внутрішньою

бунтівливістю,

пориванням зламати традиційні форми і вирватися на широкий простір повсякчасного дерзання і самовідкриття» [5;12]. Серед таких митців одним із найкращих вважав М. Драй-Хмара Казиміра Тетмаєра, присвятивши йому ґрунтовну літературну розвідку «Творчий шлях Казиміра Тетмаєра». Вперше надруковано працю як вступну статтю до збірки вибраних поезій Тетмаєра в українських перекладах «На скелястім Підгір’ю», виданої 1930 року у видавництві «Книгоспілка». 22

Перше знайомство з цією працею засвідчує високу філологічну наукову культуру, глибоке знання й розуміння спадщини К. Тетмаєра, творче її осмислення й талановиту інтерпретацію, широке теоретико-літературне підґрунтя. Творчість К. Тетмаєра вчений роглядає в континуумі й на тлі еволюції польської та західноєвропейської літератури, літературної критики, подаючи її ґрунтовний аналіз. Містить також розвідка тонкий генетикопсихологічний портрет творчих інспірацій Тетмаєра, індивідуальної естетики його поезії й прози, простежує

інваріанти та еволюцію мотивів, жанрові

особливості. Казиміра Тетмаєра вважає дослідник одним із найталановитіших європейських поетів кінця ХІХ початку ХХ століття, очільника польських ліриків, видатного співця любовних настроїв. Стаття має витончено чітку й прозору, логічно витриману структуру. Кожен із одинадцяти розділів розкриває певну сторінку багатогранного творчого розмаїття К. Тетмаєра, проаналізованого критиком із витонченим розумінням почуттів, настроїв поета, його шукань, знахідок, помилок і розчарувань. Все це постає на тлі складної сув’язі тогочасних ідеологій, зв’язків і протистоянь естетичних течій і напрямів, помічене тонким власним розумінням психології митця та його естетичних інспірацій. Аналіз творчості Казиміра Тетмаєра здійснено з урахуванням її головних формально-естетичних ознак та широкої жанрової шкали. Як передмова до збірки творів Тетмаєра стаття має всі функціональні ознаки такого роду праці. Автор стисло характеризує тогочасне ідейноестетичне тло, подає штрихи до біографії, перелік головних творів, здійснює їх аналіз. Одночасно за змістом і характером ця праця – ґрунтовне наукове монографічне дослідження творчості Казиміра Тетмаєра. Критик зумів охопити головне й стисло подати в повному обсязі. Творчий портрет митця написаний не тільки з адекватно талановитих естетичних позицій критика, але й перейнятий чуттям любові до майстра, близького за духом, чуттям захоплення мистецьким генієм Тетмаєра. З одинадцяти розділів постає життєвий шлях і поле духовних злетів та борінь поета й прозаїка, ґрунтовний рецептивний

джерельний аналіз у 23

всеєвропейському континуумі, простежена творча еволюція поета й прозаїка, досліджено мотиви та схарактеризована індивідуальна оригінальна естетика митця. І хоч критик в приписові декларує, що «шляхетська генеалогія Тетмаєра нас не цікавить» [4;263], однак саме крізь призму психології аристократа аналізує характер поетичного мислення, творчі інспірації та естетичні стратегії Казиміра Тетмаєра. Мистецький портрет Тетмаєра в оцінках М. Драй-Хмари змальований на тлі літературної дискусії між представниками «Mlodej Polski» як новітньої течії, як

групувалася

навколо

«Zycia»,

відкритого

для

всіх

прогресивних

європейських митців. М. Драй-Хмара підкреслює виняткову для тої доби роль часопису з його програмами індивідуальності, «відкритої душі», притомності разом із всеєвропейськими взаємозв’язками. Симпатії М. Драй-Хмари виявляє його оцінка протилежної течії – утилітаризму – виражена думкою про те, що її представники-критики «дивилися на

літературу, як куховарка на город»

[4;260]. К. Тетмаєра вважає М. Драй-Хмара найяскравішим представником новітньої прогресивної течії. Перелік учасників дискусії, як і аналіз різновекторних критичних досліджень про Тетмаєра, ще раз засвідчує ґрунтовну обізнаність із загальноєвропейським

історико-ідеологічним

та

теоретико-естетичним

простором. М. Драй-Хмара розкриває різнополярні за характером думки про творчість К. Тетмаєра, оригінальний талант якого привернув широку увагу критиків та відомих митців, а індивідуальність, свобода від впливів інспірувала бажання зрозуміти його й оцінити в світлі власних сугестій та рецепцій. «Королем польського модернізму» називав Тетмаєра Фельдман Брюкнер – «виразником душі декадентської генерації», для Дембіцького це був «останній великий поет польського трагізму» (Дембіцький). «Індивідуаліст (Лорентович), «ідеаліст» (Леся Українка), «спутаний орел» (Жулавський), «заплаканий кентавр» (Вольський), для декого він був песиміст, співець еротизму, а для загалу – однозначно – «талант, світовий поет». М.Драй-Хмара тлумачить такі розбіжності

дещо

вимушено

заангажованої

позиції,

пояснюючи

їх

«відсутністю певного світогляду поета». Відсутністю зв’язку з суспільними 24

інтересами «широких трудящих мас». Він бачить у творчості Тетмаєра суб’єктивізм, бездогматизм, уявну нездатність до творчої синтези. «Тільки відсутністю громадського ідеалу можна пояснити ті хитання без кінця й без краю, в яких заплутався Тетмаєр, що ніколи не міг стати вище власного «я» [4;265]. М.Драй-Хмара в дусі тогочасної ідеології називає бездогматизм аморальним міщанським індивідуалізмом, «що, як відомо», ніколи не мав під собою ніякого грунту» [4;265]. Однак у цьому ряду ж висловлює більш точне й тонке й точне об’єктивне означення: «Тетмаєр усім єством своїм належав до тієї польської генерації, що вміла тільки мріяти, але зовсім не вміла жити» [4;265]. Формулюючи ґенезу творчості

К. Тетмаєра, М. Драй-Хмара слушно

підсумовує, що він постав на руїнах розбитих надій романтичної молодості польської літератури, в добу утвердження позитивізму. Одверто служити вільному мистецтву не наважувався ніхто. «Тоді вперше забриніла Тетмаєрова пісня, що не визнавала жодних гасел, крім краси. Від доби великих романтиків не чути було в польській літературі такої пісні. Разом з Асником і Конопніцькою, Тетмаєр повернув польській поезії її колишній маєстат» [4;262]. Власне, цей висновок декларує не тільки справжні оцінки критиком творчості улюбленого поета, але й захоплення його генієм, яке змушений був прикривати М. Драй-Хмара задля того, щоб стаття побачила світ, а Україна познайомилася з великим польським поетом. Такий дуалізм, ідеологічні «поклони» найбільше явлені в центральних (ІІІ-ІV) розділах праці, присвячених аналізові поетичного доробку К. Тетмаєра. З’ясовано його ґенезу, еволюцію тем, розмаїття мотивів, настроїв, рух естетичних стратегій тощо. Незважаючи на складність позиції критика щодо вибору й вияву своєї справжньої теоретико-естетичної платформи, що порушувало цілісну гармонію рецензії, заважало вияву повної духовної єдності критика з генієм майстра, ця духовна єдність відчутна, проступаючи раз-по-раз, вступаючи в протиріччя з приписовою ідеологічною платформою тогочасної підрадянської критики. Час від часу критик «співає» їй дифирамби саме аналізуючи ранню творчість К. Тетмаєра, в університетських віршах якого, на 25

думку критика, «є ще віра в життя й бажання боротися за громадські ідеали /…/. Тетмаєр закликає о боротьби з темрявою й пересудами в ім’я волі, рівності й братерства» [4;264]. Він, на думку критика, виявив себе як борець за громадські ідеали, що ладен змагатися за соціальне та національне визволення польського народу. Проте далі, вважає М. Драй-Хмара, місце суспільних, громадських ідеалів заступають особисті, власні, індивідуальні. Поет падає під тягарем страждань, від нездійсненності власних мрій і бажань. Окресливши в такому двоїстому дусі уявну ідеологічну еволюцію Тетмаєра, критик підсумовує так само несподіваним пасажем, вочевидь знову для цензури: «У своїй багатій творчості Тетмаєр краще, ніж хто інший, відбив занепад польської думки 90-х років, коли суспільність і наука збанкрутували, коли «варшавський позитивізм» обернувся на бездогматизм, а художник не мав ні ясної мети, ні засобів для своєї творчості» [4;264]. Такі вимушені пасажі як інородне тіло на тлі витонченого багатства наукової думки зустрічатимуться й надалі в розвідці, супроводжуючи захоплену розмову таланту з талантом, сковуючи крила. Але крізь ці лещата вподовж розмови проступає щире захоплення М. Драй-Хмари генієм К. Тетмаєра, здатність до сугестії, що єдина здатна забезпечити проникнення в глибину поетичної думки й естетичних відчуттів. Віддавши, таким чином, «кесареве кесареві», М. Драй-Хмара в наступних розділах розгортає тонкий і багатий аналіз творчості К.Тетмаєра, геніального, на його погляд, митця, все рідше демонструючи обережні «поклони» в сторону недремного ока соціалістичної цензури. В багатому семантико-настроєвому потоці лірики Казиміра Тетмаєра з її калейдоскопічними відтінками Михайло Драй-Хмара виділяє три головних мотиви: кохання (еротика), песимізм (філософська лірика), природа (татранська лірика). Розглядє ці мотиви критик крізь призму поетової душі. Тому складають вони гармонійну з нею сув’язь, у фокусі якої постає ліричний герой з усім багатством щирих живих почувань радості, екстази чи розпачу, смутку й безнадії, врешті песимізму й страждань, які печуть душу, пересичену буйством почуттів, надто еротичних, поет за цілющими ліками припадає до лона укоханих Татр. Але повної відради не знаходить і там. Ранить витончено26

делікатну душу митця грубість реалій, міщанська тупість почувань широкої верстви суспільства. Такою в найзагальніших рисах постає в рецепції М. Драй-Хмари настроєва шкала ліричного героя Тетмаєрового поетичного світу. У любовноеротичних віршах бачить критик вимріяне царство кохання, де кипить і буяє всіма кольорами влита в нього поетом кров. Безоглядні почування складають основу витонченого слова в інтимній ліриці Тетмаєра. Вони живі й такі наповнені, що, на думку М. Драй-Хмари, репрезентують цілу тогочасну епоху, так звану добу почуття в польській поезії. Одночасно виснажують поета, викликають пересит,а за ним нудьгу. Melancholija, tęsknota, smutek, zniechęcenie Są trescą mojej duczy… Z skryzd’y z’amanemi Mysl ma zamiast powietrzne przerzynac berdenie, W’oczy sę, jak zbarczone żórawie po ziemi…1 Між «Hymnom do milosci» і

«Hymnom do nirwany», оргіязмом і

буддизмом – безмежне поле бурхливих пристрастей, тілесних насолод до повної виснаженості, що звучить у вірші «До смерті». В такому вирі губляться, на думку Драй-Хмари, життєві орієнтири, виникають розпачливі риторичні «лементи»: «Wie co?!» W co wierzyc I w kogo? («Kwestija polska»). Розпач і безнадія

породжують часом навіть блюзнірство, як у вірші «Пробудження

Єгови». Любовна омана збудила смуток бездонний, безмежний бажання («Jak dziwnie smutnie…», «Do snu», «Zasnac już», «W nocy”). Передчуття смерті в’ялить радість кохання, поглиблюється песимізм. Хід історії видається поетові зміною форм зла, й це породжує ненависть до людей («Credo» , «Prometeusz»). Залишається єдина твердиня, куди вони не мають доступу – поезія, якій співає славу Тетмаєр, бо життя, на його думку, нічого не варте. Звідси містицизм, у який все більше заглиблюється митець, а мотиви самотності й життєвої резиґнації до кінця життя стають головними в його поезії. Поет стає співцем горя й страждань. Перехід до містичної екстази, 1

Меланхолія, туга, смуток, знеохочення – це зміст моєї душі… З поламаними крилами думка моя, замість того, щоб перетинати повітряні безодні, волочиться по землі, як приборкані журавлі. 27

бажання підкорити свою волю найвищій волі, а дух – найвищому духу, які звучать у циклах «Dusza» й «Milczenie»? вважає критик закономірним. В цьому, на його думку, схожий К. Тетмаєр на інших західноєвропейських декадентів. «Далі йти нікуди», – виражає своє до них ставлення в дусі під радянської ідеології М.Драй-Хмара. Однак на тлі такого висновку розгортає глибокий аналіз мотивів природи в творчості К. Тетмаєра. Критик підкреслює особливе ставлення поета до природи, єднання з якою багатьма оригінальними образами проходить одним із головних мотивів його творчості, супроводжує його мінливі настрої, час від часу виражаючись прекрасною пейзажною лірикою. Тільки в єднанні з нею можна досягнути гармонії душі – така головна думка є в ній наскрізною. Свій аналіз поезії К. Тетмаєра М. Драй-Хмара супроводжує сталою домінантою захоплення естетикою славетного митця,

оригінальною й

вишуканою. Це захоплення не можуть затінити навіть вимушені поклони в сторону приписової ідеології. Критик називає К. Тетмаєра «світовим талантом», навіть «королем поетів», відзначає багатство ритмів, широку жанрову шкалу, оригінальність образів, звертає увагу на найрідкісніші й найскладніші художні форми Тетмаєрової лірики, як і деяку недбалість щодо форм, «яку може дозволити собі тільки великий художник. Проте ідея, ритм, рима, строфічна будова, евфонічні засоби – все це поєднано в К. Тетмаєра надзвичайно гармонійно… Образи у Тетмаєра п л а с т и ч н і (розр. М.Д.-Х.): звуки, рух, почуття, абстракції – все це набуває у нього живих, яскравих барв. Образ ніколи не ілюструє думки, бо поет мислить образами» [4;271]. Зауважимо, що ця з ознак індивідуального стилю К. Тетмаєра, як і особлива, «нечувана» музичність,

настроєність властива й поезії

самого

Михайла Драй-Хмари, тому така близька йому й у поезії польського генія. «Коли зливаються докупи ці два елементи, пластичний і музичний, тоді маємо справжні шедеври», – підсумовує критик оцінку поетики К. Тетмаєра [4;271]. Останні глави статті присвятив М. Драй-Хмара прозовому доробкові Казиміра Тетмаєра, насамперед серії оповідань «Na skalnem Podhalu», більше, ніж поезії митця, знаній в тогочасному літературному світі України. 28

В питомому для критика стилі М. Драй-Хмара насамперед кількома штрихами окреслює головні позиції того, що вніс у польську культуру своєю прозою Тетмаєр, що виріс і виховався серед підгорян. Він «перший відтворив їхній світ у всій його незайманій свіжості й оригінальності», підійшов ближче до людей, «в душі яких були невичерпні скарби поезії… « Na skalnem Podhalu” – це ціла епопея Підгір’я, де поет спромігся відтворити всі монументальні риси підгорянського життя» [4; 272]. Співець почуттєвого кохання перетворився раптом на Гомера величного життя Татрів, «куди завжди, мов ранений орел, одлітав поет, щоб гоїти та свої рани. Вони повертали йому сили, давали змогу летіти далі…він знову відчував у собі міць і натхнення, творив потужні епічні образи, достойні краси татранських гір та їх первісних, гомеричних мешканців» [4; 272], –писав М. Драй-Хмара. Мав, зауважує критик, якусь особливу, майже містичну потугу любові до Татрів. Відкрив ту їх красу, якою пишався край до наступу цивілізації, якій не підкорялися татранці, нездатні жити за унормованими суспільством законами. Драй-Хмара аналізує типи горян зі своєрідним замилуванням, водночас зазначаючи, що це світ прадавньої Польщі, первісних вільних її мешканців, яких частково вилонив Тетмаєр з оточення, серед якого виріс, частково витворив силою художньої уяви, подарувавши їм ті риси, які підсвідомо хотів би бачити письменник у польському сьогоденні. У оповіданнях Тетмаєра, – зазначає М. Драй-Хмара, –«маємо не теперішніх підгорян, цивілізованих і здеморалізованих від мешканців долин, а колишніх, стародавніх, так би мовити, передісторичних. Інстинкт скерував поета якраз у бік минулого, щоб воскресити у пісні те, що перестало існувати в житті» [4; 272]. Тетмаєр ніби створив у польській літературі нову людську породу. Це селяни з верховин, з твердими характерами, власною волею, гідністю й етикою. Це розбійники, мисливці, газди, югаси, що б’ються з ведмедями. Вони піддаються пристрастям, інстинктам, в них буяє життєва сила дикої первісної природи. Це гірські орли, підсумовує Драй-Хмара загальну характеристику літературних типів Тетмаєрових оповідань. Це Войтек Хронєк, який убивши Валенцака й Касю, п’є, танцює, а далі сам віддає себе в руки жандармів («Як 29

схоплено

Войтка

Хронца.

Це

Собусь,

який

заморозив

рідну

матір

(«Материнське серце»). Десять розбійницьких за мораллю приказок Бартка Гроніківського знають усі в околиці. Вони, як Франек Селіга, торгуються з Богом, вимагаючи своїх потреб, а не одержавши бажаного, вдаються до дрібної помсти. Герой оповідання «Як Юзек Смась їздив сповідатися» їде до священика в новій одежі, з пістолем за поясом та в супроводі веселих музик. Михайло Драй-Хмара окреслює основні теми новел: розбійництво, кохання, природа, соціальні проблеми. Останні, зауважує критик, майже не зустрічаються в оповіданнях Тетмаєра. Герої новел керуються виключно власними безоглядними пристрастями. Христка з однойменної новели випекла своїй суперниці очі. Три сестри-розбійниці в оповідання «Орлиці» борються за зв’язаного смертника, щоб задовольнити природну жагу. Собек Яворцаж сам з гонору віддається в руки поліції, щоб потім із тої ж причини кинутися з вікна вʼязниці («Який гонор мав Собек Яворцаж»). Одночасно ці діти природи зворушливо її люблять, здатні на по-своєму шляхетні вчинки. Окремо зауважує М.Драй-Хмара, що М.Тетмаєр послуговується в діалогах героїв татранською говіркою, яку знав блискуче, відкрив її для Польщі, трактував своє відкриття як річ дуже поважну, незважаючи на критиків та читацький загал. Також у статті Михайло Драй-Хмара подає стислий аналіз романів К.Тетмаєра «Otchla’», «Panna Mery», «Zatracenie», «Gra fal», «Krul Fndrzej», «Koniec epopei». Заперечує часом при цьому думку польської критики про малу вартість окремих із них, зокрема роману «Koniec epopei». Блискучий, глибоко науковий літературознавчий аналіз творчості Казиміра Тетмаєра, Драй-Хмара закінчує несподіваними для попереднього викладу

двозначними

висновкми,

де,

повторюючи

сказане

про

роль

письменника в польській і світовій літературі, висловлює інвективи про те, що він і прихильники чистого мистецтва «стояли осторонь від соціального життя, не цікавилися ним і не брали з нього матеріалу для своєї творчості» [4;280], чим гальмували процес класової боротьби й розкладали соціальну психіку. Твори Тетмаєра, пише критик, навіяні реакційною ідеологією дрібного буржуа. Далі звинувачення стають усе гострішими, М. Драй-Хмара вважає, що прихильники 30

без догматизму врешті-решт опинилися в фашистському таборі, й лише через божевілля уникнув цієї долі Казимір Тетмаєр. Висновки містив критик після основного тексту, й цим підкреслив їх випадковість,

алогізм,

примітивізм,

примусовість

змісту

задля

змоги

опублікувати своє захоплення генієм К. Тетмаєра. Наскільки необхідним було таке закінчення, неможливо та й не треба виясняти. Воно не зменшує ані якості статті, ані почуття його поваги до генія польської літератури Казиміра Тетмаєра, творчість якого знав досконало критик і познайомив із нею українське суспільство.

1. 2. 3.

Список використаної літератури: Дзюба І. Він хотів «жить, творити на своїй землі» // Михайло ДрайХмара. Вибране. – К.: Рад. Письменник, 1979. – 240 с. Драй-Хмара Михайло. Вибране. – К.: Рад. Письменник, 1979. – 402 с. Драй-Хмара Михайло. Проблеми сучасної славістики (З приводу статті Р.Якобсона «Űber die heutigen Voraussetzungen der russischen Slavistik» // Михайло Драй-Хмара. Літературно-наукова спадщина. – К.: Наукова думка, 2002. – С. 298-301. Драй-Хмара Михайло. Творчий шлях Казиміра Тетмаєра // Михайло Драй-Хмара. Літературно-наукова спадщина – К.: Наукова думка, 2002. – С. 260. Жулинський М. Шлях із неволі, з небуття // Михайло Драй-Хмара. Літературно-наукова спадщина. – К.: Наукова думка, 2002. – С.3-16.

Формирование имиджа государства в украинских и британских СМИ Подопригора Анастасия Константиновна, студентка 4 курса факультета романо – германской филологии Одесского национального университета имени И.И.Мечникова Большинство наших знаний о мире - это знания на уровне имиджей. В современной науке существуют многие десятки и даже сотни определений имиджа государства. Так, Ф. Котлер определяет имидж места (в том числе государства) как «сумму убеждений, представлений и впечатлений людей в отношении этого места»; как «упрощенное обобщение большого числа ассоциаций и кусков информации, связанных с данным местом»[4, c. 217]. А.И. Соловьев, рассматривая категорию «имидж» в политическом аспекте, определяет его как «целенаправленно создаваемый образ политического товара, который направлен на его позиционирование и обеспечение устойчивого присутствия в информационном пространстве»

[9, с. 122]. Таким образом,

можно говорить об имидже государства, как об обобщенном представлении о нем, которое формируется не только под воздействием стихийных факторов, знаний о его географическом положении, наличии ресурсов, истории и других объективных свойствах, но и в результате целенаправленной работы и стратегической информационной политики. Образ государства – это база, определяющая, какую репутацию приобретает страна в сознании мировой общественности в результате тех или иных акций ее субъектов, взаимодействующих с внешним миром. В свою очередь,

направления,

характер,

практические

формы

организации

международного взаимодействия зависят от того, что несет в себе образ государства. Имидж государства, как и любой другой, имеет несколько пластов и различных аспектов. Для того чтобы осуществить комплексное исследование образа страны, необходимо проанализировать восприятие имиджа гражданами как внутри государства, так и извне, поскольку именно от международного

имиджа во многом зависят инвестиционная привлекательность страны, расширение возможностей для туризма, сотрудничество деловых кругов и т.д. Имидж страны, в отличие от «репутации страны» или от «этнических стереотипов», имеет в большей степени «виртуальный» характер, он более легко поддается целенаправленному «форматированию» через СМИ и другие каналы массовой коммуникации. Проблема СМИ как одного из средств формирования образа государства в сознании его граждан затрагивают многие исследователи. А. Цуладзе и Г.Г. Почепцов считают, что современные средства массовой коммуникации – газеты, журналы, радио, телевидение, а в последние годы и международная сеть Интернет – являются на сегодняшний день самым мощным каналом политической коммуникации, а, следовательно, в той или иной степени, и манипуляции. Г.Г. Почепцов совместно с Д.Я. Райгородским еще отмечает, что арсенал приемов, используемых современными СМИ в процессе создания общественного мнения, достаточно велик: замалчивание одних фактов и выпячивание других, публикация ложных сообщений, пробуждение в аудитории определенных эмоций с помощью визуальных средств или словесных образов, апелляция к системе ценностей определенного общества и т.д. Имидж

государства

складывается

из

очень

многих,

совершенно

разноплановых составляющих. Объектом имиджа может быть как отдельный человек – политический или общественный деятель, так и сама страна. Объектами имиджа могут быть и отдельные сферы жизнедеятельности государства – власть, экономика, армия, внешняя и внутренняя политики и прочее. Имидж государства свидетельствует о его экономической силе, мощи, богатстве,

уровне

развития

культуры.

Имидж

является

совокупным

показателем авторитета государства и успешности действий на международной арене, оценкой мнения зарубежной общественности о стране. Необходимость формирования международного имиджа любого государства неоспорима. Страна, которую

британские СМИ позиционируют как

вариант для

подражания в таких сферах деятельности государства как внутренняя и 33

внешняя политика, образование, экономика, общественное устройство и гуманитарная политика - Великобритания. “Britain was the world's first industrialized country. Its economy remains one of the largest, but it has for many years been based on service industries rather than on manufacturing. Despite being a major member of the EU, the country is not part of the euro zone.”[16] “In Britain traditions play a more important role in the life of people than in other countries. They say British people are very conservative. They are proud of their traditions and carefully keep them up. But when we speak about British traditions we always remember that there are four parts in Britain – England, Scotland, Wales and Nothern Ireland. Traditions are very different in these parts of the country.”[15] Имидж этого государства создан с самого его возникновения. Менталитет людей этой страны чтит свою Королеву, законы Парламента, традиции и обычаи. Престиж государства повышает воспитательно-патриотическую роль имиджа страны для ее граждан, в частности молодого поколения. Высокий или низкий

международный

имидж

государства

помогает

сформировать

совершенно различные восприятия собственной страны. Например, последняя новость газеты “Daily Mail” о благородном поведении британцев: «Великобритания направила в Нигерию самолет для поиска школьниц. Министр иностранных дел Великобритании Уильям Хейг в воскресенье сообщил об отправке в Нигерию разведывательного самолета королевских ВВС для оказания

помощи

школьниц,

которые

местным были

властям

в операции

похищены

по освобождению

боевиками

исламистской

террористической организации "Боко Харам".»[11] Но необходимо учитывать еще одну особенность подачи материала в современных

средствах

массовой

информации

–

фон,

на

котором

рассматриваются те или иные явления жизни общества. Это связано с такими фундаментальными свойствами человеческого восприятия, как селективность и контекстная обусловленность. Во-первых, в процессе коммуникации субъекты 34 34

восприятия должны осознавать, что имеют дело не с фактами как таковыми, а с интерпретацией этих фактов. А во-вторых, одно и то же событие в различных исторических или культурных ситуациях может быть интерпретировано совершенно по-разному. Итак, СМИ являются на сегодняшний день самым мощным каналом политической коммуникации, а также важнейшим фактором, влияющим на общественное самосознание. При этом, используя целый арсенал средств воздействия, СМИ влияют на результат концептуализации информации об окружающей действительности, тем самым, предопределяя картину мира адресата, а также эволюцию ценностных ориентаций в соответствующем обществе.

Психологи выяснили, что люди, если у них есть равноценный

выбор, не станут работать в организации, из-за имиджа которой их осуждают окружающие, или же когда они сами критикуют организацию и ее идеальное «эго». В определенной мере это относится также к стране проживания граждан. Отношение их к родине зачастую точно отражает имидж страны, Те граждане, которые индифферентны к ее идеалу, могут продолжать жить на своей земле по привычке или в силу обстоятельств, но они никогда не сделают ничего на благо общества по собственной инициативе. А позиция людей касательно происходящего в их государстве остается неизменной – готовность бороться, чтобы достигнуть лучшего. Уже много лет Великобритания старается стабилизировать сложившуюся ситуацию в их стране – наркотики, контрабанда, похищение и продажа людей и эти процессы хорошо освещаются в прессе. Например, газета “Independent” сообщает: «В Великобритании проверили питьевую воду из-под крана на содержание фармацевтических

соединений

обнаружили

ней

следы

кокаина.

Исследования косвенно подтверждает широкую популярность этого наркотика среди британцев. Steve Rolls, an expert of the British Research Centre for Drug Enforcement, "We have almost the highest level of cocaine in Western Europe. Moreover, it was becoming cheaper and cheaper as the growth of consumption" [14]. 35

«Every year due to the fault of drugs British army loses a battalion - more than in the "hot spots". If in 2003 there were 517 recorded cases of drug abuse, while in 2006 they have 769. According to a new study, the results of compulsory drug tests are disappointing: for the last time four times the number of those who use cocaine»[14] «Now in Great Britain victims of slavery officially recognized almost 10 thousand people. About 4.5 thousand of them fell into the territory of the United Kingdom is already being slaves: they were illegally deprived of liberty in other countries and sold. The rest fell into the hands of slavers, already being in the UK. Many of them were victims of fraudulent schemes that are disguised as an employment agency.» [14]. Одной из составляющих работы СМИ является освещение международных проблем, а так же событий, происходящих в так называемых «горячих точках» планеты.

В последнее время, события происходящие в Украине стали

«горячей» информацией, которая интересует весь мир. Можно обратиться к материалам

газеты

“Daily

Telegraph”,

которые

освещают

начало

противостояния разных политических лагерей в Украине: «Евромайдан — массовая многомесячная акция протеста в центре Киева, начавшаяся 21 ноября 2013 года в ответ на приостановку правительством Азарова подготовки к подписанию соглашения об ассоциации между Украиной и Евросоюзом и поддержанная выступлениями населения в других городах Украины» [12]. Необратимость

действий,

безысходность

людей,

агрессивность,

жестокость – именно эти качества начинают губить имидж государства. История Украины разделена отныне на: «до Евромайдана» и «после Евромайдана».

Соответственно

«до

Евромайдана»

украинские

СМИ

позиционировали Украину как независимое государство. Многие люди из разных стран не интересовались внутренними проблемами страны, но сейчас Украина стала «новостью номер 1» во всех европейских СМИ. Газета “Die Welt” комментирует эти новости следующим образом: 36

«Two months ago Ukrainians took to the streets and squares of Kiev because of Europe. They felt betrayed and cheated by their president, who capped years of negotiating strategic political and trade agreements with the European Union by ditching them and instead turning to Moscow for a lifeline in the form of money and energy and trade privileges. With Kiev burning and blood on the streets in the fierce mid-winter, Europe now appears at a loss over how to respond to a crisis it played a big role in creating.»[13] Неожиданность действий и непредсказуемость – еще одни причины, по которым может изменить имидж государства. Мирные жители городов Украины никогда не могли бы подумать, что они будут задаваться вопросом «А что будет завтра?» Трагедия, которая произошла в Одессе 2 мая 2014 года, безусловно, стала главной темой европейских СМИ, форумов и социальных сетей. События в Одессе дали понять политикам, что ситуация уже фактически вышла из-под контроля, как Киева, так и международного сообщества. Об этом извещает газета “The Guardian”: «Danger of war in Ukraine grows. John Kerry says the Russian title of a rogue state, and the EU and the U.S. introduced new sanctions against the Kremlin, accusing Russia of destabilizing the situation in Ukraine. These actions could be explained if it is happening in eastern Ukraine was not a mirror image of what happened in Kiev a few months ago. However, the fact that Kiev was majestic cry for freedom, has become a seizure and insatiable aggression in Sevastopol and Luhansk.» [15] Европейские СМИ не прекращают трансляцию новостей из Украины, а люди чужих государств не перестают поддерживать и сопереживать происходящие события вместе с украинцами. В свою очередь украинцы стараются сохранить свой имидж достойной европейской державы, с богатой историей, собственными традициями, с национальным языком, где проживает талантливые, трудолюбивые, гостеприимные люди. В других государствах люди начали проводить праздники, посвященные Украине. Великобритания в свою очередь стала одной из первых стран, которая пытается разными 37

способами и на разных уровнях поддержать украинский народ, а через него и державу. Таким образом, газета “News International” освещает информацию об этом событии: «In central London, right next to Tower Bridge, on the lawn in front of City Hall, a huge crowd gathered. Ethno-fair and a gala concert in the park Potters Field, estimated Stephen Cornford, managing director of Potters Fields Park Management Trust, on this day there were about 40-45 thousands of Londoners and visitors. People came to listen to Ukrainian music, enjoy our vareniki and buy works of Ukrainian artists. The three-day festival of Ukrainian culture "Days of Ukraine in Britain" organized a charity fund FIRTASH FOUNDATION.»[16] В условиях открытости большого объема информации международный имидж государства играет важную роль формирования положительного или отрицательного восприятия государства собственными гражданами и мировым сообществом без необходимости анализа всего объема информации. В масштабах

глобального

информационного

общества,

характеризуемого

практически неограниченными возможностями информационного обмена, уровень

международного

имиджа

будет

играть

большую

роль

при

формировании мировоззрения граждан государства, оценки собственного и других государств. Особенностями формирования международного имиджа государства в условиях глобального информационного общества являются большая

информированность

мирового

общества

других

странах,

неограниченный доступ граждан к информации разного характера, касающейся собственной страны и других государств. Сегодня значительно расширился ряд коммуникационных

составляющих,

помогающих

формированию

международного имиджа государства, появились новые факторы, влияющие на этот процесс. В условиях становления глобального информационного общества уже

невозможно

построение

международного

имиджа

государства

одностороннем порядке, как это могло быть до развития информационных технологий. Фактор свободного получения информации практически любого характера предполагает более взвешенную политику современных государств в процессе формирования своего имиджа. 38 38

Список использованной литературы: 1. Анохин М.Г., Комаровский B.C. Политика: возможность современных технологий. М., 1998. 2. Блажнов Е.А. Public Relations. Приглашение в мир цивилизованных рыночных и общественных отношений. М., 1994. 3. Грушевицкая Т.Г., Попков В.Д., Садохин А.П. Основы межкультурной коммуникации: Учебник для вузов. / Под ред. А.П. Садохина. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. 4. Котлер Ф., Асплунд К., Рейн И., Хайдер Д.. Маркетинг мест. // Стокгольмская школа экономики. СПб 2005. 5. Крижанская Ю.С., Третьякова В.П. Грамматика общения. М., 1999. 6. Лаптенок А. Искусство информации. Выборы: работа с общественностью. Минск, 1995. 7. Почепцов Г.Г. Психологические войны – М.: Рефл-бук, К.: Ваклер, 2002. 8. Райгородский Д.Я. Практическая психодиагностика. – Самара: Издательский Дом «БАХРАХ – М», 2001. 9. Соловьев А.И. Политические коммуникации. // Аспект–пресс, М., 2004 10.Цуладзе А. Формирование имиджа и политика – М.: Книжный мир «Университет», 1999. 11.“Daily Mail”, edition 78. – London, 2014. 12.“Daily Telegraph”, edition 55. – London 2014. 13.“Die Welt”, edition 52. - Berlin, 2014. 14.“Independent”, edition 11. – London, 2014. 15.“The Guardian”, edition 21. – London, 2014. 16.“News International”, edition 62. – London, 2014.

Правова освіта як один із чинників розбудови громадянського суспільства в Україні в умовах євроінтеграційних перетворень Чучко Ігор Віталійович, студент юридичного факультету Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка Україна сьогодні – молода держава, що стоїть на шляху входження до спільноти європейських країн та всебічно розвивається у цьому напрямку. Реалізація

європейського

вибору

безперечно

потребує

значних

внутрішньодержавних перетворень і встановлення зовнішніх дипломатичних зв’язків, які б стали основою проведення численних реформ у соціальній, політичній, економічній, правовій сферах життя суспільства. Як відзначає О.П. Заєць основними політичними вигодами послідовної європейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи та її інститутів, модернізація правового поля і забезпечення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демократії і повага до прав людини тощо [2]. Погоджуючись із думкою автора, відзначимо, що європейська орієнтація як один із стратегічних векторів розвитку України, передбачає також цілісне формування громадянського суспільства та ефективне його функціонування в подальшому відповідно до європейських традицій взаємодії держави й громадян. Разом з тим, загальновідомим є той факт, що діяльність та рівень впливу інститутів громадянського суспільства безпосередньо залежить від формування відповідного рівня правосвідомості громадян, їх політичної та правової культури, що відповідають провідним європейським цінностям. Ю.С. Размєтаєва

своїх

дослідженнях

наголошує

на

тому,

що

трансформація суспільства, яке прагне набути якості громадянського, має враховувати

важливість

таких

нематеріальних

чинників

суспільних

перетворень, як правосвідомість, правова культура, зокрема, правова активність [5]. Саме тому в Україні протягом останніх років відбуваються вагомі зміни суспільно-політичного характеру, пов’язані з євроінтеграційним вектором 40

розвитку, демократизацією суспільних відносин, а також з переходом до громадянського

суспільства,

що

базується

на

розвинених

формах

саморегулювання, на вільній самоорганізації відносин між державою і громадою. Громадянське суспільство виступає як сукупність соціальних інститутів, безпосередньо не включених в структури держави, що дозволяє громадянам і їх вільним об’єднанням реалізувати свої інтереси і ініціативи. Громадянське суспільство виступає сферою самостійних суспільно-значимих дій громадян, у ньому реалізується соціальна справедливість, задоволення матеріальних і духовних потреб людини як вищої цінності [8]. Таким

чином,

важливого

значення

набуває

надання

громадянам

можливості бути не тільки об’єктами державного впливу, а й виступати у якості суб’єктів впливу на державу. Ініціювання громадянами створення чи їх участь у діяльності структур, які відносять до інститутів громадянського суспільства, одночасно і залежить від рівня правової свідомості, правової культури громади, і поряд з тим впливає на їх рівень. На думку В. Бачиніна громадянське суспільство створює культурний простір для розвитку свободи громадян, активно формує правосвідомість особистості, її правову культуру. Воно сприяє формуванню духовної атмосфери, у якій можуть успішно здійснюватися процеси соціалізації громадян, їх правове виховання та юридична освіта [1, c. 84]. Отже, взаємозалежними визначаються процес формування громадянського суспільства за безпосередньої участі громадян, кожен з яких має власну правову позицію, що була сформована, зокрема, під впливом освітньої політики держави, спрямованої на засвоєння правових знань, умінь і навичок, формування поваги до закону, права загалом, прав, свобод й інтересів особи, відповідних правових орієнтацій та оцінок, вмотивованої правомірної поведінки. Високий рівень правової освіти є необхідною умовою підвищення правової активності громадян, формування правової культури суспільства, окремих 41

соціальних груп, колективів, передумовою подальшого зміцнення законності і правопорядку. Досліджуючи

питання

пов’язані

із

реалізацією

правової

Ю.М. Козаченко звертає особливу увагу на те, що формування свідомості,

правової

освіти

та

освіти, правової

правової культури залежить від процесу

правотворчості, процесу реалізації і застосування правових норм державними органами

України,

стану

законності

правопорядку,

встановлення

правовідносин у межах правового поля. Водночас, розкриття рушійних сил правової

культури

суспільства, на думку автора, дозволяє вивести

дослідження правової культури на нові рубежі з обліком інтенсивних процесів взаємодії національних правових культур. Значення цієї проблеми для України розкривається на прикладі адаптації законодавства України до міжнародних норм і стандартів прав людини, а також гармонізації законодавства України із нормативними актами Європейського Союзу [3]. Враховуючи

це,

варто

відмітити,

що

за

ініціативи

голів

облдержадміністрацій на регіональних рівнях в Україні були прийняті програми правової освіти населення на 2011-2015 рр. основними завданнями яких визначено, зокрема, забезпечення відкритості правової інформації, доступу всіх верств населення до її джерел, систематичного і безперервного поширення серед населення знань про право і державу, у тому числі шляхом оприлюднення в офіційних виданнях, інших засобах масової інформації нормативно-правових актів, розповсюдження правової літератури [6]. Вказаною програмою також передбачена активна участь в організації та здійсненні заходів із правової освіти населення органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, культурних методичних

закладів,

наукових

об’єднань громадян, навчальних та

установ,

міжвідомчих

координаційно-

рад з правової освіти населення, видавництв і видавничих

організацій, засобів масової інформації та поєднання комплексу заходів у сфері

правової

освіти,

що здійснюються цими органами, організаціями,

закладами і установами. 42

Вирішенню

на

державному

рівні

питань

подальшого

розвитку

правосвідомості населення, подолання правового нігілізму, задоволення потреб громадян у одержанні знань про право шляхом удосконалення правової освіти населення покликана сприяти «Національна програма правової освіти населення», затверджена Указом Президента України від 18.10.2001 р. № 992/2001 [9]. Також нагадаємо, що із 1995 р. в Україні діє Всеукраїнська міжвідомча координаційно-методична рада з правової освіти населення, яка була утворена постановою КМУ від 29.05.1995 р. № 366 з метою забезпечення взаємодії органів

виконавчої

влади,органів

місцевого

самоврядування,

об'єднань

громадян, навчальних закладів та закладів культури, наукових установ, видавництв та видавничих організацій, засобів масової інформації у сфері правової освіти населення, а також надання відповідної методичної допомоги [4]. На наше переконання, наукові дослідження присвячені визначенню ролі правової освіти у розбудові громадянського суспільства мають як теоретичну, так і практичну цінність, оскільки актуалізують питання відношення кожного окремого громадянина до власної ролі у цих процесах, а отже сприяють активізації його громадянської активності. Зважаючи на те, що у важких соціокультурних умовах економічних суперечностей, нестабільності у всіх сферах життя, при високому рівні правового нігілізму тяжким видається процес формування у підростаючого покоління поваги до Конституції, законів України, надзвичайно важливим виявляється

прагнення

кожного

громадянина

до

самоусвідомлення

взаємозв’язку між правами людини та її громадянською відповідальністю. В нашій державі більша частка відповідальності за розвиток і формування особистості юного громадянина покладається

не стільки на сім'ю, як на

навчальний заклад, де особливого значення набуває саме правове виховання – формування у молодих людей правосвідомості та законослухняної поведінки [7, с. 230]. 43

Запровадження інноваційної методики вироблення практичних навичок шляхом застосування юридичних знань, правових норм у конкретних життєвих ситуаціях, практичні завдання, що стимулюють пошук варіантів їх вирішень із задієнням мисленнєвої і творчої діяльності – пріоритети правової освіти майбутнього. Адже саме практика реалізації правових норм надзвичайно ефективно впливає на формування правових знань, правових орієнтирів, позицій і установок особистості. Молодь повинна не лише знати, розуміти зміст і дотримуватись норм права, а й вміти застосовувати їх на практиці, в реаліях життя. Варто зауважити також, що важливою складовою правової освіти є самоосвіта. І на сьогодні можна впевнено говорити про те, що вона дійсно відіграє мало чи не найважливішу роль у процесах правового виховання молоді. Це в основному відбувається через, так зване, широке інформування населення про правову політику держави і законодавство, забезпечення вільного доступу громадян до джерел правової інформації. Всім відомо, що незнання закону не позбавляє від відповідальності за його порушення. Але в наш час гостро стоїть питання нерозуміння громадянами, особливо молодим поколінням, загальнообов’язковості і імперативності правових норм, важливості їх дотримання і реалізації як шляху до розвитку індивіда, суспільства, держави.

Як наслідок маємо досить високий рівень

злочинності неповнолітніх, вживання й розповсюдження підростаючим поколінням алкоголю, наркотиків, психотропних речовин з кожним роком все більше набирає обертів. Рятунком від цього має бути в першу чергу чітка позиція держави, спрямована на інтеграцію кожної особистості у сучасне суспільство, мотиваційна політика, що стосується підґрунтя для становлення повноцінного

громадянина

своєї

держави

–

доступність

освіти,

працевлаштування молоді, забезпечення житлом. Саме результативність впровадження в повсякденне життя таких програм, підтримка молоді, правова освіта у вимірі «теорія-мислення, практикатворчість» має формувати нове уявлення молодих громадян про суспільство, державу. 44

Правова освіта підростаючого покоління повинна здійснюватися в органічному поєднанні з реальними подіями, щоб молодь усвідомила свій нерозривний зв'язок з іншими членами суспільства, відчула відповідальність перед державою, громадянами якої вона є, і разом з тим, розвивала творчість, ініціативу, самостійне та критичне мислення за принципом багатосторонньої взаємодії. Таким чином, саме правова освіта є одним із засобів, що повинна використовувати держава на шляху розвитку в аспекті «громадянингромадянське суспільство-розвинена держава», що підносить таку освіту в центр осмислення й перспектив українського суспільства. Правова освіта безперечно є основою «зрушення» і оновлення всіх сфер життєдіяльності суспільства в нашій державі.

1. 2.

Список використаної літератури: Бачинін В.А., Панов М.Л. Філософія права: Підруч. — К., 2002. – 472 с. Заєць О.П. Україна на шляху до Європейської спільноти: як здолати перепони і досягти успіху [Електронний ресурс] / О.П. Заєць //Офіційний сайт Publishing House “Education and Science” s.r.o. (Чехия, Прага) – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/16_ADEN_2010/Economics/67243.doc.htm Козаченко Ю.М. Правова освіта як засіб підвищення політичної культури громадян [Електронний ресурс] / Ю.М. Козаченко //Офіційний сайт Харківського регіонального інституту державного управління – Режим доступу: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/conf/2013-4/doc/3/05.pdf Постанова Кабінету Міністрів України від 29.05.1995 р. № 366 «Про програму правової освіти населення України» [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/366-95-%D0%BF Размєтаєва Ю.С. До питання про поняття правової активності у громадянському суспільстві [Електронний ресурс] / Ю.С. Размєтаєва // Офіційний сайт електронного архіву-репозитарію Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого – Режим доступу: http://dspace.nulau.edu.ua:8088/bitstream/123456789/2015/1/Razmetaeva_116 .pdf 6. Регіональна програма правової освіти населення на 2011-2015 рр. [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Головного управління юстиції у Дніпропетровській області – Режим доступу: www.obljust.dp.ua/progeduc.doc Сідак B.C. Психолого-педагогічні засади правового виховання молоді та формування її громадянської спрямованості у сучасних 45

умовах//Проблеми екстремальної та кризової психології. Збірник наукових праць. Вип. 7. – Харків: УЦЗУ, 2010. – 424 с. 8. Сулим О.В., Сандюк Л.О. Формування духовних цінностей як передумова становлення громадянського суспільства в Україні [Електронний ресурс] / О.В. Сулим, Л.О. Сандюк // Офіційний сайт Global international scientific analytical project – Режим доступу: // http://www.icp-ua.com/uk/node/472 9. Указ Президента України від 18.10.2001 р. № 992/2001 «Про Національну програму правової освіти населення» [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/992/2001.

Внутренне перемещенные лица в Украине: практические шаги по решению проблемы Задорожний Александр Викторович, профессор, Институт международных отношений Киевского национального университета им. Тараса Шевченка, Хмелева Илона Евгеньевна, старший юрист ООО «Экотехпром» Недавние исследования показали, что в списке наиболее опасных государств с высоким уровнем насилия Украина опустилась с 52 на 35 место, показав самый негативный «скачок» среди всех государств мира [1]. Иностранная военная агрессия, засылка и финансирование террористовбоевиков со стороны Российской Федерации, становятся главной причиной появления внутренне перемещенных лиц. Оптимальным юридическим путем решения этой проблемы в Украине является принятие специального закона, регулирующего не только статус, но и предусматривающий ряд конкретных действий власти по решению проблем внутренне перемещенных лиц (ВПЛ). В то же время, очевидно, что коль скоро украинское государство не в состояние само справиться с такой масштабной проблемой, принятие специального закона о ВПЛ будет способствовать привлечению международной помощи как непосредственно ВПЛ так и в реализации государственных программ. 23 мая вынужденные переселенцы из Крыма проведут в Киеве первый съезд для наработки предложений власти Украины и международным организациям по решению проблем украинских граждан, которые вынуждено покинули постоянное место жительства. В связи с этим, при поддержке Администрации президента Украины создан оргкомитет. Съезд пройдет на территории Киево-Могилянской академии, где регулярно собирается крымская диаспора. Планируется, что на съезд соберутся около 200-300 человек: представители переселенцев, общественных организаций, приглашенные благотворительные и международные организации, представители местного самоуправления и высших органов власти Украины. Предполагается , что 47

каждая группа поселенцев выделит делегатами до 5 человек (по одному делегату от 50 переселенцев). Съезд ставит цель выработать единую стратегию и тактику по решению проблем переселенцев. Соответствующий документ будет представлен на рассмотрение от имени съезда и.о. Президента Украины, Верховной Раде и Правительству Украины [2]. Главной проблемой переселенцев на сегодня является проблема жилья. Очевидно, что Киев как столица Украины, который на сегодня принимает основной поток перемещенных лиц, в дальнейшей перспективе не может и не должен

выполнять

такую

функцию.

То

есть

появляется

вопрос

перераспределении и расселении таких лиц. Крымские переселенцы уже обратились с открытым письмом к украинским властям с просьбой узаконить их статус на материковой Украине и выделить землю под строительство жилья. Письмо составили во время круглого стола в Киеве 18 апреля. Круглый стол провели активисты общественной организации " Союз вынужденных переселенцев " (ранее Комитет крымских беженцев) и благотворительным фондом "Беженцы из Крыма". Руководитель фонда "Беженцы из Крыма " Николай Подоляка предложил обратиться в ООН и другие международные организации, которые могли бы профинансировать строительство жилья для переселенцев. Директор строительно-инвестиционной

компании

"Стройсервис

Иван

Чоботюк

рассказал о модели строительства жилья на основе выделения органами самоуправления или государством земельных участков и привлечения инвестиций из Германии и Австрии. В результате участники круглого стола подписали обращение к украинским властям. В обращении они просят: 1. От Верховной Рады: - Законодательно определить статус вынужденных переселенцев из Крыма. -

Законодательно

определить

механизм

выделения

временного

жилья

переселенцам. - Законодательно гарантировать выделение земли переселенцам для возведения жилья. 48

- Поддержать Закон " Об обеспечении прав и свобод граждан - вынужденных переселенцев из временно оккупированной территории" - Включать в состав рабочих групп , которые работают над законопроектами по проблемам Крыма, представителей объединений вынужденных переселенцев. 2. От Кабинета Министров: - Утвердить госпрограмму об обеспечении прав и социальной адаптации вынужденных переселенцев из временно оккупированных территорий , которая обязательно предусматривает механизм предоставления жилья. - Внедрить механизмы льготного кредитования жилья для вынужденных переселенцев. - Обратиться к международным гуманитарным организациям с предложением оказать помощь украинцам, оставшимся в Крыму, а также вынужденным переселенцам. -

Набирать

кадровый

состав

госоргана,

который

будет

заниматься

реинтеграцией Крыма и проблемами вынужденных переселенцев, из числа крымчан соответствующей квалификации. 3. От органов местного самоуправления: - Выделять временное жилье для вынужденных переселенцев. - Выделять земли вынужденным переселенцам для строительства жилья [3]. Таким образом, можно выделить такие практические шаги в решении данной проблемы: 1) Принятие отдельного закона о ВПЛ, который бы учитывал Руководящие принципы по вопросу о перемещении лиц внутри страны. 2) Разработка отдельных стратегий по каждому региону о концепциях помощи ВПЛ. 3) Официальное обращение Украины к международному сообществу с просьбой оказать помощь ВПЛ. 4) Координация действий с гражданским обществом, проведение круглых столов и конференций, создание льготных условий для организаций, добровольно помогающим ВПЛ [4]. 49

Список использованных источников: The world's worst countries for conflict and violence [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.channel4.com/news/violence-conflict-politicalindex-syria-ukraine-graphic. Біженці з Криму проведуть з'їзд у Києві [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.unian.ua/politics/916011-bijentsi-z-krimu-provedutzjizd-u-kievi.html. Кримські переселенці просять виділити їм землю під забудову Києві [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.wz.lviv.ua/news/62690. Handbook for the Protection of Internally Displaced Persons [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.unhcr.org/4c2355229.pdf.

Транскордонне співробітництво в Україні: проблеми та перспективи розвитку в умовах євроінтеграційних процесів Коцабюк Руслана Георгіївна, к.е.н., доцент; Хорошенюк Інна Іванівна, магістр, Буковинський державний фінансово-економічний університет Анотація. В статті досліджено проблеми і сучасний стан транскордонного співробітництва в Україні, проаналізовано тенденції розвитку та причини, що негативно впливають на цей процес, запропоновано перспективи для ефективного співробітництва в майбутньому. Summary. The article investigates the problem and the current state of crossborder cooperation in Ukraine, analyzes trends and causes that negatively affect on this process, offered prospects for effective cooperation in the future. Постановка проблеми. Розглядаючи транскордонне співробітництво як невід’ємний елемент ефективного розвитку держави на сучасному етапі та її взаємозв’язку і співпраці з іншими країнами можна зробити висновок, що існує багато проблем, які є бар’єром для розвитку України, зокрема її співпраці з прикордонними країнами. Проте, аналізуючи стан і тенденції розвитку у даній галузі можна говорити про значний потенціал у сфері транскордонного співробітництва. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанню транскордонного співробітництва присвячено багато праць вітчизняних та зарубіжних науковців. Серед досліджень, що безпосередньо розглядають проблеми транскордонного співробітництва України на сучасному етапі, на особливу увагу заслуговують праці І. Артьомова, Н. Буглай, І. Бураковського,

С. Гакмана, В.

Гарагонича, Є. Кіш, Н. Мікули, С. Мітряєвої, О. Передрія,

Н. Ротар, С.

Устича, Ю. Шолоха. Постановка завдання. Основна мета дослідження – це

з`ясування

сутності транскордонного співробітництва, проаналізувати стан і проблеми розвитку даної сфери діяльності, а також виокремити перспективи для 51

подальшого розвитку транскордонного співробітництва в Україні в умовах євроінтеграційних процесів. Виклад основного матеріалу. Транскордонне співробітництво, як елемент державної політики, займає сьогодні важливе місце в системі пріоритетів як соціально-економічного

розвитку,

так

зовнішньої

політики,

зокрема

європейської інтеграції України. Науковий аналіз теорії і особливо практики транскордонного

співробітництва

України

контексті

європейських

інтеграційних процесів має вагоме значення для розроблення і реалізації стратегії внутрішньої та зовнішньої політики України на сучасному етапі [2, с. 111]. Визначення ролі та перспектив транскордонного співробітництва у контексті

розширення

Європейського

Союзу

пов’язане

відповідною

політикою України, де транскордонне співробітництво із самого початку розглядалося як частина євроінтеграційного курсу держави, починаючи з 1998 р., коли Україна заявила про своє прагнення набути асоційованого членства в ЄС і президент України затвердив Стратегію інтеграції України до ЄС. Головними документами, які легалізували транскордонні відносини, а також сприяли децентралізації прийняття рішень на рівні регіонів та громад, стали Європейська Рамкова Конвенція транскордонного співробітництва між територіальними общинами або властями, прийнята Радою Європи 21 травня 1980 р. в Мадриді, а також два додаткових протоколи до неї (Протокол № 1 від 9 листопада 1995 р. і Протокол № 2 від 5 травня 1998 р.), що надавали більших прав й повноважень регіонам у розвитку співробітництва «через кордони». Відповідно до Статті 2 Рамкової Конвенції «транскордонне співробітництво» означає будь-які спільні дії, спрямовані на посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними общинами або властями, які знаходяться під юрисдикцією двох або декількох Договірних Сторін, та на укладання з цією метою необхідних угод або досягнення домовленостей. Транскордонне

співробітництво

здійснюється

межах

компетенції

територіальних общин або властей, визначених внутрішнім законодавством. Межі та характер такої компетенції цією Конвенцією не змінюються». Серед 52

стратегічних завдань транскордонного співробітництва в Європі були визначені: - сприяння економічному і соціальному розвитку прикордонних територій; - спільна робота над вирішенням таких важливих проблем, як охорона навколишнього середовища, охорона здоров’я і боротьба з організованою злочинністю; - сприяння розвитку ефективних і безпечних кордонів, боротьба з нелегальною міграцією; - сприяння людським контактам. Ці поняття, положення й завдання, що містяться в Мадридській Конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями, закладені і в рамкові правові акти країн Центрально-Східної Європи, в тому числі й України, яка приєдналася до Конвенції в 1993 р. [5, с. 145] В цілому, сьогодні транскордонне співробітництво — це специфічна сфера міжнародних відносин, яка здійснюється і розвивається на основі чітких критеріїв та принципів. Воно має вигляд розроблених спільних програм економічної, культурної та гуманітарної взаємодії. Це співробітництво спрямоване на координацію взаємних зусиль і здійснення узгоджених заходів у різних

сферах

життєдіяльності.

Стратегічна

мета

транскордонного

співробітництва полягає у його спрямованості на зміцнення держави в цілому через гармонізований комплексний розвиток регіонів та поглиблення їх участі в міжнародних інтеграційних процесах. Транскордонне співробітництво спрямоване на подолання негативних наслідків, які виникли на прикордонних територіях через їх розташування на національних окраїнах держав, і має на меті покращення умов життя населення. Серед головних цілей такої співпраці є: - подолання існуючих стереотипів та упереджень по обидві сторони кордону; - усунення політичних та адміністративних бар’єрів між сусідніми народами; 53

створення господарської, соціальної та культурної інфраструктури, за умови формування спільних органів, господарюючих суб’єктів, осередків тощо [1, с. 221]. Необхідність активізації транскордонного співробітництва в сучасних умовах зумовлена наступними факторами: – наявністю спільних транскордонних проблем, які необхідно вирішувати шляхом об’єднання зусиль; – необхідністю гармонізованого регіонального розвитку та економічної кооперації, підвищення конкурентоспроможності регіонів та рівня життя населення периферійних прикордонних територій в умовах глобалізаційних та інтеграційних впливів; – проблемами розвитку транспортної, інформаційної, підприємницької інфраструктури; – потребами розвитку туристичної сфери; – спільними проблемами у сфері екології та охорони довкілля; – необхідністю активізації людського капіталу регіонів, розвитку науки, освіти та культури; – необхідністю впровадження ідей євроінтеграції та поглибленням добросусідських відносин [3, с. 18]. Сучасні умови, в яких розвивається транскордонне співробітництво регіонів України і які зумовлюють необхідність його активізації, можна охарактеризувати наступним чином: 1. Змінилася геополітична ситуація в Європі. Сусідні країни Центрально– Східної Європи стали членами Європейського Союзу (далі – ЄС). 2. Регіональна політика ЄС поширилася на західні області України, концепція якої означена в Програмі Сусідства ЄС та реалізується через Програми

добросусідства

“Польща–Білорусія–Україна”;

“Угорщина–

Словаччина–Україна” та “Румунія–Україна”. 3. Україна проголосила прискорений курс на європейську інтеграцію. 4. І Україна, і сусідні країни Центрально–Східної Європи є членами Ради Європи і в своїх політиках повинні враховувати основні положення 54

ратифікованих ними європейських конвенцій, зокрема “Основні принципи просторового облаштування європейського континенту” [4]. Вирішення співробітництва

наявних

вимагають

майбутніх

пошуків

проблем

компромісів

транскордонного

між

Україною

та

Європейським Союзом, а також формування постійно діючого активного діалогу та співпраці як центральних і регіональних органів влади, так і громадськості у конструктивному вирішенні проблемних питань, зокрема узгодження інтересів сторін у наступних проблемах: – вплив візового режиму Шенгену на зміну характеру кордонів ЄС та України; – проблеми безпеки на нових східних кордонах ЄС; – проблеми трудової міграції та нелегальної міграції; – міжнародне співробітництво в сфері охорони кордону; – розвиток ефективних напрямів і форм транскордонної і регіональної співпраці. Висновок. Інститут транскордонного співробітництва України та ЄС набуватиме дедалі більшого розвитку, незалежно від наявності чи відсутності державної політики щодо його заохочення. Інтегрованість сусідніх країн до ЄС, НАТО та Шенгенського простору збільшує відмінності української сторони порівняно зі станом в розширеному ЄС. Різниця між західними областями України та суміжними з ними регіонами країн-сусідів за показниками економічного

та

соціального

розвитку,

обсягу

інвестувань

та

рівня

прикордонної інфраструктури невпинно зростає. Пріоритетними напрямами державної політики щодо транскордонного співробітництва України мають бути: –

створення

сприятливих

умов

для

інвестиційної

діяльності

прикордонних регіонах шляхом розвитку інформаційного обміну, надання консультаційного

обслуговування,

використання

можливостей

надання

податкових стимулів місцевими органами виконавчої влади; – створення умов для вільного переміщення через кордон при забезпеченні безпеки населення прикордонних областей шляхом розробки 55

системи спрощеного прикордонного контролю, планування та координації спільної

роботи

правоохоронних

органів

метою

запобігання

правопорушень по обидва боки кордону; – збільшення транзитних можливостей прикордонних територій; –

забезпечення

спільного

контролю за екологічною ситуацією і

раціональним використанням природних ресурсів; – розробка в межах єврорегіонів нових проектів транскордонного співробітництва на східному кордоні України у соціальній і гуманітарній сферах. Реалізація

вищезазначеного

дозволить

належним

чином

врахувати

об’єктивні тенденції, притаманні транскордонному співробітництву Україна – ЄС, та очолити їх шляхом набуття активної ролі у співпраці. В іншому випадку, Україна як учасник прикордонного співробітництва опиниться в пасивній ролі та втратить значну частку позитивного потенціалу цього процесу.

Список використаної літератури: Гоблик В. Перспективи транскордонного співробітництва в умовах розширеного Євросоюзу / В. Гоблик // Регіональна політика і транскордонне співробітництво в євроінтеграційній стратегії України: Збірник наукових праць за матеріалами міжнародної конференції (м. Ужгород, 24–25 травня 2013 р.). — 2013. — С. 220–221. Динис Г., Дербак В., Сюсько І. Транскордонне співробітництво України / Г. Г. Динис // Міжнародні зв’язки україни: наукові пошуки і знахідки. — 2012. —№10. — С. 110–126. Передрій О. Транскордонне співробітництво: сучасні проблеми, перспективи розвитку / О. Передрій, І. Сюсько // Наук. вісн. УжДІІЕП. Серія – економічні науки. – 2011. –№ 4. – С. 13–21. Ротар Н. Тенденції розвитку транскордонної співпраці України та Румунії в контексті євроінтеграційних процесів (Частина 2) // 29.12. 2010 // [Електроний ресурс] . — Режим доступу: http://dcsummit.info/proekty/ukraina-rumunija-moldova. Студенніков І. Транскордонне співробітництво та його місце в регіональному розвитку / І. Студенніков // Регіональна політика в країнах Європи: уроки для України. – 2012. –№ 5. - С. 138–170.

Облікова політика для цілей бухгалтерського, управлінського та стратегічного обліку Семенюк Людмила Віталіївна, аспірантка кафедри обліку та аудиту Львівського національного університету імені І. Франка Через кілька років після проголошення незалежності, коли в державі почали формуватися самостійні економічні процеси, постала проблема реформування бухгалтерського обліку та приведення його у відповідність до ринкових особливостей та міжнародних стандартів. У 1999 році прийнято Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» №996-ХIV, який з врахуванням змін та доповнень діє і на сьогоднішній день. Згідно даного закону, облікова політика підприємства – це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності [4]. Аналізуючи публікації на тему облікової політики та виходячи із практичного досвіду, ми вважаємо, що трактування поняття облікової політики підприємства на сьогоднішній спрямовано, в основному, на визначення принципів та правил бухгалтерського обліку. Враховуючи, активний розвиток різних видів обліку на підприємствах, як наприклад, стратегічний та управлінський облік, які в 90% випадків і надають інформацію для прийняття управлінських рішень менеджменту організацій та напрямлені на виконання стратегії підприємства, облікова політика, яка спрямована лише на потреби бухгалтерського обліку, не розкриває принципів та процедур обліку в широкому його значенні. Поняття

облікової

політики

досліджувалося

багатьма

науковцями,

бухгалтерами та економістами. Бутинець Ф.Ф. пропонує таке визначення облікової політики - це не просто сукупність способів ведення обліку, обраних відповідно до умов господарювання, а й вибір методики обліку, яка дає змогу використовувати різні варіанти відображення фактів господарського життя. В широкому розумінні її можна визначити як управління обліком, а у вузькому як сукупність способів ведення обліку [1]. Безруких П.С. зазначає, що облікова 57

політика являє собою вибір підприємством конкретних методик, форм, техніки ведення і організації бухгалтерського обліку, виходячи з встановлених правил та особливостей діяльності (організаційних, технологічних, чисельності і кваліфікації облікових кадрів, рівня технічного оснащення бухгалтерії) [2]. На думку Швеця В.Г. облікову політику можна розглядати, з одного боку, як сукупність прийомів і методів, за допомогою яких здійснюється керівництво бухгалтерським обліком в Україні в особі уповноважених на те законодавчих та виконавчих органів влади, з іншого - як сукупність конкретних методів і способів організації та форм бухгалтерського обліку, прийнятих підприємством на підставі загальних правил і особливостей господарської діяльності [9]. Схожі трактування облікової політики, спрямованої на ведення бухгалтерського обліку та формування бухгалтерської звітності пропонують також Сук Л.К., Сук П.Л. [8], Карпушенко М. Ю. [5, с.3]. Науковці Сафарова О.В., Кавєрін М.М., Кондраков Н.П., Вахрушина О.Е. [3] трактуючи облікову політику, зазначають необхідність її розробки також для цілей управлінського обліку. Так, наприклад, Кузьміна М.С. трактує облікову політику як сукупність регламентованих внутрішніх процедур інформаційного обміну, що спрямовані на прийняття управлінських рішень для досягнення цілей організації [6]. У переважній більшість трактувань автори вкладають у поняття облікової політики методологію, правила та процедури для регулювання та управління бухгалтерським обліком для формування фінансової звітності. Окремі автори, розглядають облікову політику також для цілей управлінського обліку, проте, з розвитком наукової думки у сфері обліку, зокрема, введення в наукову літературу та практику понять не лише управлінський, але й стратегічний облік, та розуміння економістами необхідності грамотного поєднання усіх видів обліку для досягнення стратегічної мети компанії, поняття облікової політики повинно бути значно розширене. На основі викладеного, завдання даного дослідження полягає у розширенні трактування

облікової

політики,

що

поєднуватиме

бухгалтерський,

управлінський та стратегічний облік, доповненні існуючих принципів 58

формування облікової політики, а також визначення місця облікової політики у реалізації стратегії підприємства. Управлінська облікова політика тісно пов’язана з обліковою політикою для цілей бухгалтерського обліку, проте вона є внутрішньою таємницею підприємства і має цінність для розвитку підприємства загалом, так як її методологія,

принципи

та

процедури

можуть

надавати

переваги

управлінському апарату для прийняття рішень у певній сфері, що забезпечує досягнення стратегічних планів організації. Як показує практика, формування облікової політики, що визначає методологію, правила та процедури ведення бухгалтерського, управлінського та стратегічного обліку на підприємстві є надзвичайно важливим, особливо для великих підприємств, де управлінський та стратегічний облік вибудовуються цілими службами та на підприємствах з величезним масивом даних, доступ до яких мають різні служби в частині, необхідній їм для прийняття рішень. Ми пропонуємо трактувати облікову політику підприємства наступним чином – це сукупність принципів, методів, процедур та форм організації бухгалтерського, управлінського, стратегічного та інших видів обліку на підприємстві з метою надання достовірної інформації зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень спрямованих на досягнення стратегічних планів компанії. Формування облікової політики складний етап побудови обліковоаналітичної моделі. Існують різні думки науковців з чого варто розпочинати даний процес та скільки етапів формування облікової політики потрібно виділяти. На нашу думку, розробка облікової політики, як фактора побудови успішної обліково-аналітичної моделі на підприємстві, повинна розпочинатися із узгодження на вищому рівні менеджменту стратегії розвитку компанії, сфер та напрямків бізнесу. Стратегія компанії повинна бути сформульована за принципами SMART, що дасть змогу перейти до наступного етапу формування облікової політики – визначення ключових управлінських задач, які потрібно виконати для досягнення стратегічних планів компанії. 59

Рисунок 1. Етапи формування облікової політики для цілей бухгалтерського, управлінського та стратегічного обліку 60

Побудова облікової політики на основі стратегії дає змогу правильно зосередити сили персоналу на супроводі різних ланок обліку, особливо, це стосується управлінського обліку та його елементів, стратегічного обліку та його елементів, а також аналізу. Для того, щоб правильно визначити принципи, методи та процедури облікової політики, директор/керівник фінансово-аналітичного департаменту, так як і менеджери інших підрозділів, повинен розуміти стратегічний шлях, який обирає компанія на найближчі кілька років. Якщо таке розуміння відсутнє і обліково-аналітична модель буде сформована на загальних практиках, без врахування особливостей та планів розвитку компанії, може виникнути ситуація, коли внутрішня звітність не задовольняє управлінців, які на основі неї повинні приймати бізнесові рішення, або коли на розрахунки виконання стратегічних показників іде тривалий час із залученням багатьох фахівців, чого можна було б уникнути, на етапі впровадження облікової політики та постановки обліково-аналітичної моделі. Наступним етапом, після визначення ключових управлінських задач, необхідних для досягнення стратегії, повинне бути визначення основних показників, якими можна оцінити рух у напрямку стратегії розвитку. На даному етапі директору/керівнику фінансово-аналітичного департаменту слід провести розмови з керівниками усіх напрямів бізнесу та підрозділів. Цей етап надзвичайно важливий, адже саме стратегічні показники будуть каскадуватися від загального до конкретного, та саме на них будуть орієнтуватися управлінці у своїй роботі. Часто, обрані показники, після узгодження з вищим керівництвом та визначення факторів впливу на них управлінців та працівників кожного рівня, лягають в основу мотиваційних програм, як наприклад, КПЕ – робота за ключовими показниками ефективності. Це означає, що кожна складова цих показників буде цікавити працівників різних рівнів та повинна надаватися їм з певною періодичністю, без затрат великої кількості людиногодин на їх розрахунки. Після визначення ключових показників, їх каскадування, наступає етап визначення елементів обліку, які потребують відображення у обліковій 61

політиці, а також їх узгодження між собою. Що стосується бухгалтерського обліку, то перелік необхідних фінансових звітів та показників надає держава, відповідно,

облікова-політика

для

цілей

бухгалтерського

обліку

буде

будуватися саме на них, проте етап узгодження елементів різних видів обліку, дає змогу уникнути дублювань на різних етапах та визначити, де дані бухгалтерського обліку будуть лягати в основу інших видів обліку. Пошук взаємозв’язків різних видів обліку між собою дає змогу зекономити час та людські ресурси. Наступним етапом є написання проектів положень про облікову політику. Після узгодження проектів положень з усіма управлінцями в частині їх компетенції, положення про облікову політику оформляються документально та візуються вищим керівництвом. Діючі положення стають основою для подальшої розробки обліково-аналітичної моделі. Проте, середовище в якому працює підприємство не є статичним зовнішні та внутрішні фактори постійно впливають на його розвиток, що може спричини зміну стратегії загалом, або зміну окремої частини стратегії, наслідком чого може стати зміна ключових напрямків діяльності та показників. Усі ці фактори можуть мати вплив на обліково-аналітичну модель та облікову політику. Звідси, виходячи з принципу відповідності стратегії компанії, необхідно вносити зміни до облікової політики. З наведеного вище, можна зробити висновки, що з розвитком наукової думки в сфері обліку, поняття облікова політика повинно бути значно розширене, зокрема для потреб не лише бухгалтерського чи фінансового, але й управлінського, стратегічного та інших видів обліку. Розробка облікової політики, що поєднує усі види обліку на підприємстві дає підприємству перевагу, економить час та ресурси працівників. Формування облікової політики не може бути успішним без розуміння стратегії підприємства, ключових напрямків розвитку бізнесу на найближчі роки, необхідних показників для різних рівнів управлінців та системи звітної інформації. Отже, лише правильно розроблена облікова політика, яка враховує особливості різних видів обліку на підприємстві та є продовженням стратегії 62

компанії, може бути ціннісною, гнучкою, ефективною для підприємства та відповідати тим умовам, які диктує ринок.

2. 3.

6. 7. 8.

Список використаної літератури: Бутинець Ф.Ф. Організація бухгалтерського обліку: підручник для студентів спеціальності 7.050106 «Облік і аудит» вищих навчальних закладів/ Ф.Ф. Бутинець, О.П. Войналович, І.Л. Томашевська; за ред. Ф.Ф. Бутинця. – Житомир: Рута 2005 – 528с. [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.e-booka.com.ua/book/752.html Бухгалтерский учет / под. ред. П.С. Безруких. – М., 2002. – 719с. [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.twirpx.com/file/696816/ Вахрушина М.А. Учетная политика в системе управленческого учета: методика формирования, практика применения / Вахрушина М.А., Лялькова Е.Е. – М.: Экономистъ, 2008. – 205с. ). [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.auditfin.com/fin/2007/6/Lalkova/Lalkova .pdf Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХIV // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 40, ст.365 (остання редакція від 02.12.2012). [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/996-14 Карпушенко М. Ю. Конспект лекцій з дисципліни «Облікова політика підприємства» (для студентів напряму 6.030509 «Облік і аудит») / М. Ю. Карпушенко; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. – Х.: ХНАМГ, 2011. – 55 с. Кузьмина М.С. Формирование управленческой учетной политики // Журнал «Бухгалтерский учет», 2007. – №3 – 0,4 п.л. Пушкар М.С., Щирба М.Т. Теорія і практика формування облікової політики: монографія. – Тернопіль: Карт-бланш, 2010. – 260 с. Сук Л.К. Фінансовий облік: навч. посіб. - 2-ге вид., перероб. і доп. / Сук Л.К., Сук П.Л. - К., 2012. - 647 с. [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://pidruchniki.ws/1376102543947/buhgalterskiy_oblik_ta_audit/oblikova_ politika_pidpriyemstva#671 Швець В.Г. Теорія бухгалтерського обліку /В.Г. Швець/: Підручник. - К.: Знання, 2004. - 447 с. [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://books.efaculty.kiev.ua/bug/1/r11/

Обгрунтування доцільності використання зарубіжного досвіду в екологічному оподаткуванні Рій Олеся Андріївна, студентка, магістр, Львівська державна фінансова академія Актуальність

проблеми

екологічного

оподаткування

та

низька

ефективність цього інструменту в регулюванні рівня екологічної безпеки України змушують звертатись до досвіду розвинених країн, насамперед Європейського Союзу, де застосування таких податків є успішним. Високий рівень захисту навколишнього середовища – одне з пріоритетних завдань в адаптації законодавства України до законодавства Європейського союзу. Сьогодні екологічні податки практикуються більшістю країн ЄС. Згідно з визначенням Європейського екологічного агентства, екологічні податки можуть бути в широкому плані визначені як «усі податки, база стягнення яких справляє специфічний негативний вплив на навколишнє середовище» [1]. Нова державна екологічна політика України, яка визначається Законом України «Про основні засади (Стратегію) державної екологічної політики на період до 2020 року», спрямована на поліпшення екологічної ситуації та підвищення рівня екологічної безпеки. Реалізація цієї політики передбачає застосування економічних методів, серед яких важлива роль належить екологічному оподаткуванню [2]. Основним завданням економіки природокористування на сучасному етапі є розробка дієвого економічного механізму, фінансово-економічних заходів, податків, які б зробили невигідним для об'єднань, підприємств і організацій неекономне витрачання природних ресурсів та пошкодження навколишнього природного середовища. Головним фінансово-економічним важелем має стати обов'язковий достатньо великий екологічний податок за використання і пошкодження основних видів природних ресурсів - води, повітря, ґрунту, надр, рослинного й тваринного світу. 64

Цілком закономірно, що введення екологічного податку за використання та пошкодження природних ресурсів призведе до певного підвищення вартості продукції.

Однак,

воно

буде

компенсуватись

підвищенням

якості

навколишнього природного середовища та ліквідацією шкідливого для здоров'я людини хімічного забруднення продуктів харчування й інших небезпечних змін стану довкілля. Головною особливістю податкового механізму природокористування є те, що кошти, які збираються таким чином, надходять, як правило, на бюджетні рахунки відповідного рівня (державного чи місцевого) і використовуються на фінансування екологічних проблем, що мають загальне для даного рівня значення. До країн, які досягли найбільших успіхів у розвитку екологічної системи оподаткування, належать Норвегія, Швеція, Фінляндія, Данія, Нідерланди та США. Нові екологічні податки останнім часом запроваджують дедалі більше країн. Наприклад, іспанський уряд запровадив податок на купівлю автомобілів, у яких кількість вуглецю, що виділяється, сягає 120 — 160 г за 1 км. У Великій Британії запроваджено податок на кар’єрні розробки, аби зменшити забруднення повітря при видобутку корисних копалин відкритим способом. Податком за забруднення повітря оподатковується видобуток у промислових цілях піску, гравію, каменю. Ці податкові кошти спрямовують на фінансування заходів із захисту довкілля. Податки на забруднення повітря запроваджено у Польщі, Чехії, Латвії, Литві. Відтак ЄС наполягає і на впровадженні Україною високих екологічних стандартів [3]. Процес гармонізації податкового законодавства України та законодавства ЄС є тривалим та поступовим, таким, що вимагає вивчення чинного податкового законодавства у країнах ЄС та проведення порівняльного аналізу з вітчизняним законодавством, результатом якого стануть покращені умови для рівноправного партнерства України з ЄС та діяльності іноземних компаній в Україні, створення сприятливого інвестиційного клімату [3]. 65

У табл.1. наведено основні категорії податків та платежів екологічного характеру, що успішно застосовуються у розвинених країнах світу. Аналізуючи зарубіжний досвід екологічного оподаткування, варто відзначити використання у країнах Європи розгалуженої системи податкових платежів. Привертають увагу податкові системи скандинавських країн, які виділяють напрямки екологічного оподаткування та конкретизують податкові платежі за об’єктами, що дає змогу реалізовувати принцип цільового спрямування отриманих надходжень [4] . Таблиця 1. Податки та платежі екологічного характеру, що застосовуються в країнах Європи

Джерело: Використано дані [4]. Позитивним є світовий досвід впровадження податків на споживання енергії, отриманої за традиційними технологіями, метою якого є підтримка інвестицій в альтернативні виробництва енергії з необмежених джерел сонця та вітру. Подібну практику використовують як західні (Фінляндія, Швеція), так і східні країни (Японія, Китай). Для порівняння зазначимо, що податковим законодавством Латвійської Республіки визначено перелік осіб, що є платниками податку на природні ресурси (який є аналогом екологічного податку, що справляється в Україні), 66

значно розширено. Так, законодавці Латвійської Республіки вважають, що негативний вплив на стан навколишнього середовища справляють не тільки суб’єкти

господарювання,

забруднювальних

речовин

діяльність в

яких

атмосферне

пов’язана

повітря

чи

викидами

водні

об’єкти

стаціонарними джерелами забруднення, а й ті, які здійснюють діяльність, пов’язану з роздрібною торгівлею, та надають послуги щодо громадського харчування, у результаті якої спричинено забруднення довкілля [5]. Економічне стимулювання природоохоронної діяльності у зарубіжних країнах не обмежується тільки примусовими методами: важливу роль відіграє політика надання пільг та економічної допомоги підприємствам, що здійснюють боротьбу із забрудненням. Говорячи про економічні важелі регулювання природоохоронної політики розвинених країн світу, не можна не торкнутися і сфери кредиту. Зокрема деякі економісти США, Японії, Німеччини вважають, що необхідно установити більші відсотки на позики, що використовуються для “забруднюваних” проектів, і надавати повні пільги галузям і виробництвам, які розробляють екологічно безпечні технології чи встановлюють очисне обладнання [6] . Світовий

досвід

доводить

ефективність

екологічного

податкового

законодавства не тільки як механізму нейтралізації шкідливого впливу діяльності суб’єктів економіки на навколишнє природне середовище, а й дієвого інструменту наповнення бюджету, реструктуризації економіки та стимулювання інноваційного розвитку [7].

1. 2.

Список використаної літератури: Європейське екологічне агентство [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.eea.europa.eu/data-and-maps Закон України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» від 21 грудня 2010 року N 2818-VI – [Електронний ресурс] Режим доступу: rada.gov.ua Білецька Г.М. Нормотворчі напрями підвищення фіскальної ефективності справляння екологічного податку в Україні. ─ Ірпінь : НДІ фінансового права, 2013. ─ 32. Дайнека В.Ф., Шавло І.А. Зарубіжний досвіт та українські реальні екологічного оподаткування. Екологічне оподаткування: збірник 67

наукових праць за результатами науково-практичних заходів. – К.: Алерта. 2013. 5. Головко І. Ковток свіжого повітря / І. Головко // Вісник податкової служби України. – 2012. – № 40. – С. 63–64. 6. Гордієнко С.М. Розвиток екологічного оподаткування на місцевому рівні. Вісник національного аграрного університету. Серія «Фінанси і кредит», 2013. №1 7. Гусядинський Д.М. Екологічне оподаткування як чинник екологозбалансованого розвитку національної економіки. Екологічне оподаткування: збірник наукових праць за результатами науковопрактичних заходів. – К.: Алерта. 2013.

Оценка ущерба промышленного предприятия от электрических аварий Берёзин Богдан Валерьевич, студент группы ЭМ-12, факультета ФЕА, Национального технического университета Украины “Киевского политехнического института” Сегодня электроэнергия является товаром и должна поставляться соответственного качества. В противном случае предприятие вправе не платить за нее как за брак. А также производитель электроэнергии должен нести юридическую ответственность за ее качество, так как предоставление электроэнергии не надлежащего качества может вызвать большие убытки у предприятия за брак в производстве или вывести из строя оборудование. Металлургический комбинат ПАО “АрселорМиттал Кривой Рог” является предприятием с полным металлургическим циклом. Основная продукция завода: концентрат, агломерат, чугун, сталь, прокат. Схема производственного цикла представлена на рисунке [5].

Рисунок. Схема производственного цикла предприятия 69

Добыча руды осуществляется Шахтным управлением, в которое входит две шахты, общей добычей примерно в 4,6 тысяч тон руды в сутки, горный цех и дробильно-сортировочная фабрика. Также открытой добычей Горнообогатительным производством, в которое входит два карьера, общей добычей до 70 тысяч тон руды в сутки, горно-обогатительный цех, две дробильные фабрики, две рудообогатительные фабрики, цех штамповочного хозяйства. На мировом рынке цена за тонну криворожской руды составляет 100 долларов. Все оборудование, кроме механического и транспорта на жидком топливе, работает на электричестве. Убытки от недоотпущеной электроэнергии возникают в основном только за счет простоя производства. При добыче руды потери на 1 квт-ч составляют порядка 1,6 грн [2]. Руда идет на обогащение и переплавку. Так как плавление в доменной печи является непрерывным производством, то простой из-за отсутствия руды выльется в потери на поддержание в ней постоянной температуры. С этим борются с помощью запаса на складе и потери начнутся по истечению двадцати дней (по окончанию руды на складе). Отключение электричества от самой печи приводит к полной остановке производства. При отключении не более шести часов потери будут всего лишь за простой и доведение ее до нужной температуры после включения, такое отключение доменная печь переносит относительно нормально. После двенадцати часов печь дойдет до полного остывания, после чего она “заказлится” полностью, выйдет из строя и не будет подлежать дальнейшему ремонту. Далее

согласно

производственному

циклу

следует

выплавка

конверторном и мартеновском цехах. После этого заготовки через блюминг отправляются на прокатные станы мелкосортные и проволочные. Основные потери при отключении электричества выпадают на простой производства, а при получении брака сталь отправляется на переплавку, то есть время ее изготовления можно заменить понятием простоя. Таким образом, потери на минуту простоя по заводу составят 210 гривен [4]. 70

Такие предприятия как “АрселорМиттал Кривой Рог” относятся к первой категории потребителей, что означает, что к ним подключены две и больше независимых линий электропередач [3]. Это один из способов предотвращения потерь от электрических аварий, и пожалуй единственный в данной ситуации, так как в связи с большой энергозатратностью неуместно устанавливать автономное питание, как и резервирование конденсаторными батареями.

3. 4. 5.

Список использованной литературы: Журнал “Электрические станции” ОНТИ Государственное энергетическое издательство 1934г. Н. С. Афонин /Убытки промышленности от электрических аварий/ -1934 - №7 С. 31-34 Руководство по эксплуатации 3536.00.00.000 РЭ. ОАО "Ижорские заводы". Экскаваторы карьерные гусеничные типа ЭКГ-10, ЭКГ-8ус и ЭКГ-5у. Н. В. Буслова, В. Н. Винославский /Электрические системы и сети/ Вища школа- 1986- С. 40-46. Газета "ЛИЦА" [Электронный ресурс]: Режим доступа: http://www.litsa.com.ua/show/a/10503 Схема производственного цикла ПАО «АрселорМиттал Кривой Рог» [Электронный ресурс]: Режим доступа: http://www.arcelormittal.com.ua/index.php?id=238

Аудит в условиях рыночных отношений Боричевская Людмила Михайловна, студентка Полесского государственного университета Марчук Евгения Анатольевна, преподаватель-стажер кафедры бухгалтерского учета, анализа и аудита Полесского государственного университета Переход к рынку, коренные преобразования в экономике обусловили создание

новой

отрасли

научных

знаний

—

аудита.

Аудит определяется как проверка и подтверждение правильности ведения счетов предприятия, проводимая квалифицированными специалистами. В сложных экономических условиях при переходе к рыночным отношениям стало важным иметь достоверную экономическую информацию о финансово-хозяйственной деятельности организации. Кроме того, создание коммерческих

структур

вызвало

приток

новых

предпринимателей,

не

обладающих должным опытом работы в новых условиях хозяйствования, слабо разбирающихся в законодательных актах, поэтому появились и первые нарушения (иногда неумышленные) в соблюдении требований нормативных документов, относящихся к хозяйственной деятельности. В связи с этим возникла новая форма контроля за хозяйственной деятельностью,

включающая

консультации

по

вопросам

ведения

бухгалтерского учета, правильности исчисления налогов - аудиторская деятельность. Аудит представляет собой предпринимательскую деятельность аудиторов (аудиторских фирм) по осуществлению независимых вневедомственных проверок

бухгалтерской

(финансовой)

отчетности,

платежно-расчетной

документации, налоговых деклараций и других финансовых обязательств и требований экономических субъектов, а также оказанию иных аудиторских услуг [1]. Аудит как форма контроля - довольно широкое понятие. Его функция заключается не только в проверке достоверности финансовых показателей, системы ведения бухгалтерского учета и отчетности, но и, что не менее важно, 72

в разработке предложений по оптимизации хозяйственной деятельности, помощи предприятию в рационализации расходов и увеличении прибыли, а также оказании различного рода услуг. Его субъектами преимущественно являются предприятия и организации негосударственного сектора экономики [2]. Основными задачами аудиторской деятельности являются:  проверка законности финансово-хозяйственных операций;  проверка состояния бухгалтерского учета и отчетности;  проверка

достоверности

важнейших

показателей

отчетности,

включая баланс, отчет о финансовых результатах и др.;  исследование хозяйственной деятельности с целью выявления внутрипроизводственных резервов;  проверка состояния и эффективности использования ресурсов (трудовых, финансовых, материальных) [1]. Для обоснования необходимости аудита была создана теория агентов. Подход

этой

теории

аудиту состоит в рассмотрении

круга

лиц,

заинтересованных в достоверной финансовой информации, и изучении их интересов и потребностей. Аудитор является агентом, действующим, как правило, от имени акционеров. Идея агентов состоит в том, что по мере того, как управляющиесобственники привлекают дополнительное внешнее финансирование, они постепенно теряют контроль над некоторыми аспектами бизнеса, особенно над вопросами финансовой отчетности и дальнейшего привлечения капитала. По мере увеличения внешних источников капитала растет и потребность в современной и надежной финансовой информации. Для компенсации рисков невыплат акционеры и кредиторы требуют от администрации предприятия предоставления регулярной финансовой информации, а также настаивают, чтобы эта информация была подтверждена независимым третьим лицом (аудитором) таким образом, чтобы ее можно было считать достаточно надежной для принятия управленческих решений. Если, не управляя предприятием непосредственно, собственники могут быть уверены в честности 73

и аккуратности своих управляющих, а также в отсутствии фальсификаций в периодически составляемой и предоставляемой им финансовой отчетности, то, согласно теории агентов, очевидна необходимость аудита. Независимое подтверждение информации о результатах деятельности предприятий и соблюдении ими законодательства необходимо государству для принятия решений в области экономики и налогообложения, судьям, прокурорам и следователям для подтверждения достоверности интересующей их финансовой отчетности. Достоверные данные нужны не только непосредственным инвесторам или акционерам, но и кредиторам для оценки надежности погашения займов и выплаты процентов. Поставщиков интересует информация о способности предприятия вовремя погасить кредиторскую задолженность; работников предприятия - стабильность и рентабельность его деятельности для оценки своих перспектив занятости, получения финансовых и других льгот и выплат [3]. Аудиторская деятельность также широко развита в Республике Беларусь. Значительное

количество

белорусских

компаний

оказывает не

только

бухгалтерские, но и аудиторские услуги. Эти компании, в основном, находятся в г.Минске, а также других крупных городах. Главным управлением регулирования бухгалтерского учета, отчетности и аудита Министерства финансов Республики Беларусь совместно с редакцией журнала «Финансы, учет, аудит» был подготовлен рейтинг по итогам деятельности аудиторских организаций республики за 2013 год. В рейтинге приняли участие тридцать аудиторских организаций, пять из которых — впервые. Определяющим критерием оценки деятельности участников рейтинга за 2013 год, как и ранее, был показатель выручки от оказания аудиторских услуг. По сравнению с 2012 годом существенных изменений среди лидеров не произошло. Совокупная выручка от оказания аудиторских услуг участников рейтинга за 2013 год составила более 83 млрд. Br., в том числе от проведения аудита – более 65 млрд. Br. Доля совокупной выручки от проведения аудита в 74

общем объеме выручки от оказания аудиторских услуг всех участников рейтинга составила 79%. Данный рейтинг подтверждает, что аудиторские услуги пользуются большим спросом у белорусских компаний. Аудит представляет своего рода форму вневедомственного контроля, но он, кроме того, является независимым контролем. Круг пользователей результатами деятельности аудиторских фирм и индивидуальных аудиторов очень широк, в том числе и различные государственные органы. Роль и значение аудита по мере развития рыночных отношений постоянно возрастают и его место во всей системе контроля становится все заметнее. Задача государства

заключается

создании

благоприятных

условий

для

функционирования и совершенствования аудиторской деятельности [2]. Таким образом, проведение аудиторской проверки даже в тех случаях, когда она не является обязательной, несомненно, имеет важное значение, т.к. помогает решить существующие проблемы бизнеса в условиях рыночной экономики, а наличие независимого подтверждения информации о результатах деятельности компаний и соблюдение ими законодательства, позволяет повысить

эффективность

возможность

оценивать

функционирования и

прогнозировать

рынка

капитала

последствия

дает

различных

экономических решений в современных условиях рынка.

1. 2.

Список использованной литературы: Налетова И.А. Аудит [Электронный ресурс]. - 1999-2014. - Режим доступа: http://szaudit.com/. Камзолов В.А. Роль аудита в развитии функции контроля в условиях рыночной экономики [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.be5.biz/. Макаров А. Ю., Петренко С. Н. Необходимость аудита в рыночной экономике [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.rusnauka.com/. Главное управление регулирования бухгалтерского учета, отчетности и аудита. Рейтинг аудиторских организаций Республики Беларусь за 2013 г. [Электронный ресурс]. 2000-2014. - Режим доступа: http://www.minfin.gov.by/.

Денежные потоки как объект анализа финансово-хозяйственной деятельности ОАО «Полесье» Ваврук Дарья Анатольевна, студентка ЭФ, гр.1121311 Полесского государственного университета Формирование и использование различных денежных фондов является важнейшей стороной финансовой деятельности предприятия. Через денежные фонды

осуществляется

необходимыми

денежными

обеспечение средствами,

хозяйственной а

также

деятельности расширенного

воспроизводства, финансирование инноваций, экономическое стимулирование, расчеты с бюджетом и банками [1, c.23]. Одним из условий финансового благополучия организации является приток денежных средств. Однако чрезмерная величина денежных средств говорит о том, что реально организация несет убытки, связанные с инфляцией и обесцениванием денег, а также с упущенной возможностью их выгодного размещения. Проведем анализ движения денежных средств ОАО «Полесье» прямым методом. Сумма поступивших денежных средств ОАО «Полесье» составила 14306,7 тыс. руб. Из них 76,7% приходится на текущую деятельность, 1,5% - на инвестиционную и 4,2% - на финансовую. Отток денежных средств предприятия в отчетном периоде составил 14390,7 тыс. руб. Из них 71,5% - это средства, приходящиеся на текущую деятельность, 8,5% - по инвестиционной деятельности и 2,3% - по финансовой деятельности. Из всей поступившей за 2012 г. суммы денежных средств наибольший удельный вес приходится на выручку от реализации товаров, работ и услуг 74,8% и на поступление денег из банка в кассу - 17,6%. На дивиденды и проценты по финансовым вложениям приходится 4,5%. Причем 65,15% приходится на инвестиционную деятельности. Из всей суммы оттока денежных средств ОАО «Полесье» наибольший удельный вес 54,5% приходится на оплату приобретенных товаров, оплату работ, услуг, 14% - на оплату труда, 6,5% на отчисления на социальные нужды. 76

Отрицательным моментом в движении денежных средств ОАО «Полесье» является превышение оттока средств над их притоком на 84,0 тыс. руб. Для обеспечения финансовой стабильности должно быть наоборот. Анализ показывает также, что на предприятии сложилась опасная ситуация, когда отток средств от текущей деятельности превысил отток от инвестиционной деятельности. Тогда как необходимым условием финансовой стабильности является такое соотношение притоков и оттоков средств в рамках текущей деятельности, которое обеспечило бы увеличение финансовых ресурсов, достаточное для осуществления инвестиций. Величина притока денежных средств существенным образом отличается от суммы полученной прибыли. «Полесье» получила прибыль, равную 2225,0 тыс. руб., а прибыль за вычетом всех налогов и обязательных платежей составила 1180,6 тыс. руб. В то же время денежные средства предприятия сократились за 2010 г. на 84,0 тыс. руб. Рассмотрим возможные причины такого сокращения. 1. Прибыль (убыток) формируется в соответствии с принципами бухгалтерского учета - доходы и расходы признаются в том учетном периоде, в котором они были начислены (независимо от реального движения денежных средств): - наличие расходов будущих периодов; - наличие отложенных платежей (т.е. начисленных, которые увеличивают себестоимость продукции, а реального оттока денежных средств нет); - расходы текущие и капитальные. Текущие расходы напрямую относятся на себестоимость, а капитальные возмещаются в течение длительного времени, но именно они сопровождаются значительным оттоком денежных средств. 2. Источником увеличения денежных средств может быть не только прибыль, но и заемные средства. 3. Приобретение активов долгосрочного характера не отражается на прибыли, а их реализация меняет финансовый результат. 4. На величину финансового результата оказывают влияние расходы, не сопровождаемые движением денежных средств (амортизация). 77 77

5. Изменения в составе собственного оборотного капитала. Увеличение остатков текущих активов приводит к дополнительному оттоку денежных средств, а сокращение - к их притоку. Деятельность предприятия, накапливающего

запасы

товарно-материальных

ценностей,

неизбежно сопровождается оттоком денежных средств, однако до того момента, пока запасы не будут реализованы (отпущены в производство), величина финансового результата не изменится. 6.

Наличие

кредиторской

задолженности

позволяет

предприятию

использовать запасы, которые еще не оплачены. Анализ движения денежных средств в ОАО «Полесье» позволяет определить следующие факты: 

поступившие в 2012 г. в ОАО «Полесье» денежные средства

сформировались на 97,4% от притока по текущей деятельности предприятия, причем 74,8% денежных средств составляет выручка от продажи товаров, работ, услуг. 

в 2012 г. ОАО «Полесье» направило 54,5% всех средств

денежных оттоков на оплату приобретенных товаров, работ, услуг, 14,6% денежных средств на оплату труда, 6,5 - отчисления на социальные нужды. Подводя итоги, можно отметить, что для совершенствования движения денежных потоков в ОАО «Полесье» необходимо исключить превышение оттока средств над их притоком. Для этого рекомендуется рассмотреть перечень работ и услуг, которые оплачиваются в рамках текущей деятельности с тем, чтобы исключить ненужные или малоэффективные работы и услуги, особенно тщательно проверить условия и размеры оплаты рекламных услуг, услуг технического сопровождения, юридических услуг. Также в результате анализа на предприятии сложилась опасная ситуация, когда отток средств от текущей деятельности превысил отток от инвестиционной деятельности. Чтобы соблюдалось условие финансовой стабильности, необходимо уменьшить отток финансовых средств по инвестиционной деятельности, что более просто. Решение этой проблемы может быть найдено и с помощью увеличения притока 7878

денежных средств от текущей деятельности (выручки). Это улучшит соотношение притоков и оттоков средств в рамках текущей деятельности и обеспечит увеличение финансовых ресурсов, достаточное для осуществления инвестиций. И наконец, возможность повышения притока денежных средств путем роста объема реализации товаров может быть рассмотрена с помощью прогнозирования этого экономического показателя. Список использованной литературы: 1. Гаврилова А.Н, Попов А.А. Финансы организаций (предприятий). - М.: КноРус, 2010. С. 49. 2. Бизнес-план предприятия за 2009-2012 гг.

Суть факторинга: его основные виды и операции Водопьян Оксана Юрьевна, студентка Полесского государственного университета Марчук Евгения Анатольевна, преподаватель-стажер кафедры бухгалтерского учета, анализа и аудита Полесского государственного университета Разновидностью способом

банковских

финансирования

кредитных текущей

операций

деятельности

одновременно предприятия

является факторинг [1]. Термин "факторинг" происходит от латинского "facere" - действовать, совершать (англ. factoring). В практике международной торговли факторинг осуществляется, как правило, с целью финансирования одной организацией (фактором) экспорта другого лица (производителя продукции) при условии передачи последним фактору права на получение денежных сумм от импортера-должника. Одним из главных его достоинств является то, что поставщик, который произвел отгрузку продукции потребителю, может сразу получить от фактора оплату за отгруженный товар, не дожидаясь срока расчета с покупателем. При этом - в большинстве случаев поставщика не беспокоит то, что покупатель может по каким-либо причинам задержать оплату или вообще не исполнить свое обязательство. Кроме того, используя факторинг, поставщик может избежать некоторых достаточно больших расходов, связанных с взысканием платы с покупателя, ведением учета по экспортным операциям, проведением маркетинга, определением стратегии развития предприятия и освоением новых рынков сбыта продукции [2]. Договора факторинга классифицируются по форме: · открытый, когда должник уведомлен кредитором о заключении договора факторинга, по которому права кредитора переходят к банку. В этом случае должники перечисляют денежные средства на счет фактора; · скрытый, когда должник не уведомлен кредитором о заключении договора факторинга, по которому права кредитора переходят к банку. 80 80

Должники перечисляют денежные средства на счет кредитора месту проведения факторинга: · внутренние, если сторонами договора факторинга являются резиденты Республики Беларусь; · международные, если одна из сторон договора факторинга является нерезидентом Республики Беларусь; условиям платежа: · с правом регресса, когда банк имеет право вернуть кредитору денежные требования, не оплаченные должником в течение определенного срока, если кредитор принял на себя поручительство за должника перед банком и несет риск неоплаты денежных требований перед банком; · без права регресса, когда банк финансирует кредитора без права последующего возврата неоплаченных денежных требований кредитору. При этом банк несет риск неоплаты должником денежных требований. В Республике Беларусь наибольшее распространение получил так называемый

скрытый

факторинг.

Обычно

факторинговые

операции

осуществляются по следующей схеме: 1. Предприятие заключает договор на оказание факторинговых услуг с финансовым агентом - фактором (от англ. factor - агент, посредник). Согласно такому договору клиент присылает копии всех счетов по заключенным с любым партнером сделкам и информирует о них банк, а фактор-банк выплачивает

клиенту

80%

суммы

этих

счетов

немедленно.

Клиент

рассчитывается с банком по получении от партнера всей суммы сделки. 2. На основании предоставленных клиентом договоров с покупателями и отгрузочных документов, банк, исходя из установленных сроков расчетов, определяет

период

финансирования.

зависимости

от

периода

финансирования, условий платежа и процентной ставки определяется сумма дисконта. Дисконт в данном случае представляет собой вознаграждение банку за оказываемую услугу. Предприятие получает на текущий счет сумму, равную разности между суммой требования к покупателю и суммой дисконта. 81

Таким

образом,

компания-поставщик

предоставляет

покупателю

возможность купить товар с отсрочкой платежа, но при этом не лишается большей части своих оборотных средств. Использование факторинга дает возможность:  эффективно планировать потоки денежных средств;  увеличивать объёмы продаж;  предложить дебиторам более длительные сроки оплаты [3]; Почти

все

руководители

факторинговых

компаний

банковских

факторинговых подразделений различают просто кредитование под уступку денежного требования и "классическим" факторингом. При кредитовании под уступку

денежного

требования

сама

уступка

денежного

требования

рассматривается лишь как дополнительное обеспечение сделки (то есть ставится цель гарантировать возврат кредита, а не получить сумму по денежному

требованию,

получив

прибыль

дисконта

между

ценой

приобретения и полученной суммой. Производители

–

поставщики,

покупатели

товаров

услуг,

факторинговые компании (банки) как организаторы процесса факторинга имеют свои немаловажные выгоды. Все это дает возможность констатировать, что

при

регулярном

многогранным,

применении

высокоэффективным

факторинг

может

инструментом

служить

подъема

очень

экономики,

совершенствования управления денежными потоками предприятия [4]. С экономической точки зрения факторинг — это торговля долговыми обязательствами

(разновидность

так

называемых

учетных

операций).

Применительно к деятельности банков под факторингом понимается покупка ими срочных платежных требований, возникающих из поставки товаров (выполнения работ, оказания услуг), в том числе прав требования возврата выданных кредитов. С правовой точки зрения факторинг представляет собой сделку, означающую уступку прав требования, с финансово-экономической точки зрения — финансирование клиентов под уступку ими своих денежных требований к должникам (счетов-фактур). Предметом уступки являются: 8282

 существующее требование — денежное требование, срок платежа по которому уже наступил;  будущее требование — право на получение денег, которое возникнет в будущем. При уступке будущего денежного требования оно считается перешедшим к финансовому агенту после того, как возникло само право на получение с должника

денег,

которые

являются

предметом

уступки

требования,

предусмотренной в договоре. Должник обязан заплатить финансовому агенту при условии, что:  он получил от клиента либо от финансового агента письменное уведомление об уступке денежного требования данному финансовому агенту;  в

уведомлении

определено

подлежащее

исполнению

денежное требование и указан финансовый агент, которому должно быть заплачено [1]. В

заключении

следует

отметить,

что аудиторские

процедуры

необходимо планировать и проводить при понимании особенностей и рисков факторингового бизнеса, используемых систем бухгалтерского учета и средств внутреннего контроля. В противном случае проверка может оказаться неэффективной, а подготовленная финансовая отчетность недостоверной.

1. 2.

3. 4.

Список использованной литературы: Фомкина В.И. Суть факторинга: его основные виды и операции [Электронный ресурс]. - 2014. - Режим доступа: http://www.elitarium.ru/. Факторинг и его правовое регулирование в Республике Беларусь. Правовые основы [Электронный ресурс]. – 2014. - Режим доступа: http://www.kazedu.kz/. Филиал Кредо. Факторинг [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.credo.by/ Калайчиева Е. В. Преимущества и ограничения использования факторинга / Е. В. Калайчиева // Молодой ученый. — 2012. — №12. — С. 222-223.

Рекомендации по совершенствованию системы оплаты труда на РУП «Минский завод шестерен» Воронко Екатерина Александровна, студент, Полесский государственный университет, Невдах Сергей Васильевич, м. э. н., старший преподаватель, Полесский государственный университет В рыночной экономике рабочая сила подобно любому товару имеет стоимость,

которая

определяется

рабочим

временем,

общественно

необходимым для ее воспроизводства. Оплата

труда

каждого

работника

определяется

работодателем

зависимости от количества и качества выполняемой работы и максимальным пределом не ограничивается. Дифференциация размеров оплаты труда осуществляется в зависимости от сложности, содержания и результатов труда работника. При оплате труда рабочих могут применяться тарифные ставки, оклады, а также бестарифная система, если работодатель сочтет такую систему наиболее целесообразной [2, c.241]. Заработная плата – вознаграждение за труд, которое наниматель обязан выплатить работнику за выполненную работу в зависимости от ее сложности, количества, качества, условий труда и квалификации работника с учетом фактически отработанного времени, а также за периоды, включаемые в рабочее время [3]. В Республике Беларусь система организации и выплаты заработной платы регулируется следующими нормативно-правовыми актами: 1. Конституция Республики Беларусь 1994 года (с изменениями и дополнениями, принятыми на республиканских референдумах 24 ноября 1996 г. и 17 октября 2004 г.). Согласно ст. 42 Конституции Республики Беларусь лицам, работающим по найму, гарантируется справедливая доля вознаграждения в экономических результатах

труда

соответствии

его

количеством,

качеством

общественным значением, но не ниже уровня, обеспечивающего им и их семьям свободное и достойное существование [1]. 84

2. Трудовой Кодекс Республики Беларусь 26 июля 1999 г. № 296-З. 3. Закон от 17 июля 2002 г. №124-З «Об установлении и порядке повышения размера минимальной заработной платы». 4. Декрет Президента Республики Беларусь от 18 июля 2002 г. № 17 «О некоторых вопросах регулирования оплаты труда работников». 5. Указ Президента Республики Беларусь от 10 мая 2011г. №181 «О некоторых мерах по совершенствованию государственного регулирования в области оплаты труда». В современных системах заработной платы особое внимание обращается на

усиление

заинтересованности

каждого

сотрудника

повышении

эффективности производственных ресурсов. С целью повышения эффективности оплаты труда на РУП «Минский завод шестерен» в условиях 2014 г. необходимо: 

увеличить стимулирующие выплаты до 50% в общем

объеме фонда оплаты труда; 

платить за результаты, главным образом те, которые

отражаются на прибыли; 

осуществлять премирование или моральное поощрение

достаточно оперативно; 

материальное вознаграждение осуществлять в формах,

наиболее приемлемых и привлекательных для работника. Дополнительным

плюсом

данном

направлении

является

то

обстоятельство, что изменение условий премирования на предприятии позволит повысить уровень оплаты труда работников в РУП «Минский завод шестерен». Состав фонда заработной платы до и после нововведений представлен в таблице 1.

Таблица 1. Состав фонда заработной платы До нововведений, тыс. руб. Среднемесячная заработная плата работающих в том числе: оплата за выполненную работу и отработанное время оплата за неотработанное время выплаты стимулирующего и компенсирующего характера другие выплаты

Предложенные

Удельный вес в общем объеме фонда заработной платы, %

После нововведений, тыс. руб.

Удельный вес в общем объеме фонда заработной платы,%

4 586,7

5 084,9

2 660,286

2 033,96

366,936

406,792

1 467,744

2 542,45

91,734

101,698

мероприятия

должны

увеличить

удельный

вес

стимулирующих надтарифных выплат в общем объеме фонда оплаты труда работников РУП «Минский завод шестерен» до 50 % (рис. 1). Следовательно, размер заработной платы работников будет в большей степени зависеть от результатов их труда и будет стимулировать к улучшению результатов труда.

Рисунок 1. Ожидаемая структура фонда оплаты труда на РУП «Минский завод шестерен» При этом необходимо проведение постоянного контроля за уровнем надбавок и премий по отношению к величине оплаты по окладу либо сдельным 86

расценкам с целью отнесения на себестоимость надбавок – в размере до 20 %, премий – в размере до 30 %. Ответственность за выполнение данного мониторинга должны нести соответствующие специалисты экономических служб. Целью премирования за текущие экономические результаты должно быть систематическое

стимулирование

высоких

результатов

деятельности

управленческого персонала РУП «Минский завод шестерен», а также увеличение зависимости размера получаемого сотрудником вознаграждения от его трудового участия в трудовом процессе. Использование подобной системы премирования обеспечит заинтересованность управленческих работников РУП «Минский завод шестерен» в достижении определенного для них комплекса целевых показателей. Распределение персональных премий в этом случае необходимо производить пропорционально должностным окладам с учетом уровня выполнения показателей. Таким образом, применение предложенных мероприятий в РУП «Минский завод шестерен» должно обеспечить повышение уровня производительности труда, за счет которого будет обеспечен рост объемов выручки от реализации работ, услуг и обеспечение рентабельности. Необходимо обратить внимание на то, что совершенствование механизма оплаты труда на предприятии должно быть не самоцелью, а одним из элементов повышения эффективности деятельности предприятия, наряду с такими составляющими, как инвестиционная деятельность, обеспечение высокого качества продукции и труда, снижения себестоимости продукции и повышения эффективности использования всех видов ресурсов, конечной целью которого должно быть получение необходимого объема прибыли и достижения высокого уровня рентабельности предприятия. Список использованной литературы: 1. Конституция Республики Беларусь 1994 г. (с изменениями и дополнениями). – Минск: Беларусь, 1997. – 11 с. 2. Пошерстник Н.В., Мейксин М.С. Самоучитель по бухгалтерскому учету / Н.В. Пошерстник, М.С. Мейксин. - 13-е. изд. – СПб.: Герда, 2008. – 400 с. 3. Трудовой Кодекс Республики Беларусь 26 июля 1999 г. № 296-З. 87

Организация и совершенствование бухгалтерского учета на РУП ”Новогрудская швейная фабрика“ Грудинова Екатерина Юрьевна, студент, Полесский государственный университет Невдах Сергей Васильевич, м.э.н., старший преподаватель, Полесский государственный университет Ответственность за организацию бухгалтерского учета на предприятии несет его руководитель. Он обязан создать необходимые условия для правильного ведения учета, обеспечить неукоснительное выполнение всеми структурными подразделениями требований главного бухгалтера по вопросам оформления и представления для учета документов и сведений. Бухгалтерский учет на предприятии осуществляется бухгалтерией. Возглавляет ее главный бухгалтер, который должен обеспечивать правильность постановки учета, его достоверность, осуществлять контроль над сохранностью, рациональным и экономным использованием всех средств предприятия. Он обязан организовать внедрение передовых форм и методов учета, отвечающих требованиям оперативного руководства предприятием. В объединениях и на крупных предприятиях бухгалтерия подразделяется на ряд отделов: 1.

Главный бухгалтер;

Расчетный отдел;

Материальный отдел;

Производственно-калькуляционный отдел;

Отдел по учету сбытовых операций;

Общий отдел;

Отдел расчетных и валютных операций [1].

Законом Республики Беларусь ”О бухгалтерском учете и отчетности“ руководителям организаций дано право принимать решение о структуре и штате бухгалтерии, способах ведения бухгалтерского учета. Главный бухгалтер осуществляет руководство бухгалтерским учетом в организации. Согласно 88

Закону Республики Беларусь ”О бухгалтерском учете и отчетности“ в его компетенцию входят: 1. постановка и ведение бухгалтерского учета в организации; 2. формирование учетной политики организации; 3. составление и своевременное представление полной и достоверной бухгалтерской отчетности. РУП

”Новогрудская

швейная

фабрика“

является

коммерческой

организацией, имеет в хозяйственном ведении обособленное имущество, несет самостоятельную ответственность по своим обязательствам, может от своего имени

приобретать

осуществлять

имущественные

личные

неимущественные права, исполнять обязанности, быть истцом и ответчиком в суде. Предметом деятельности является производство одежды, розничная торговля и др. В соответствии с Декретом Президента Республики Беларусь ”О Лицензировании отдельных видов деятельности“ от 14.07 2003 года №17 предприятием

получены

специальные

разрешения

на

внутригородские

перевозки пассажиров и грузов, эксплуатацию опасных производственных объектов, торгово-производственную деятельность, розничную деятельность. Предприятие результатов

осуществляет

деятельности,

оперативный

представляет

бухгалтерский

соответствующие

учет

органы

установленном порядке статистическую отчетность в установленные сроки, обеспечивая достоверность отчетов и балансов, а также оперативную информацию о результатах финансово-хозяйственной деятельности концерну ”Беллегпром“. Бухгалтерский учет осуществляется централизованной бухгалтерией, возглавляемой главным бухгалтером, должность которого предусмотрена штатным расписанием. Права и обязанности главного бухгалтера определяются Законом РБ ” О бухгалтерском учете и отчетности “ от 12 июля 2013 г. № 57-З с изменениями и дополнениями. Рабочий план счетов предприятия разработан на основании Типового плана счетов бухгалтерского учета. Учет и использование бланков строгой отчетности ведется в соответствии с Инструкцией о порядке учета, хранения и использования бланков строгой отчетности. Для ведения 89

бухгалтерского счетоводства. бухгалтерского

учета

используется

единая

Формы

первичных

учетных

учета,

также

формы

журнально-ордерная документов

документов

для

форма реестров

внутренней

бухгалтерской отчетности принимаются к учету, если они составлены по форме, содержащейся в альбомах унифицированных форм первичной учетной документации. В соответствии с действующим Положением по бухгалтерскому учету ”Учетная политика организации“, утвержденным постановлением Минфина РБ от 17.04.2002 № 62, и законодательством Республики Беларусь, главным

бухгалтером

организации

формируется

учетная

политика

утверждается ее руководителем. [3] Учетная политика представляет собой выбор организацией определенных способов

ведения

организации

бухгалтерского

учета,

исходя

из

установленных правил и особенностей деятельности в конкретных условиях хозяйствования. Учетная политика в целях бухгалтерского учета в течение отчетного года изменению не подлежит. При изменении в течение отчетного года

действующего

законодательства

–

изменение

учетной

политики

происходит автоматически. На основе исследования бухгалтерского учета и отчетности РУП ”Новогрудская швейная фабрика“ можно сделать вывод, что в целом учет поставлен на должном уровне. Важно выделить существенный недостаток, который не позволяет быстро и оперативно вести учет на предприятии: недостаточная автоматизация. Современные технологии позволяют бухгалтеру, находясь на рабочем месте общаться с налоговыми инспекциями, банками, фондом социальной защиты населения, органами страхования и т.д. На РУП ”Новогрудская швейная фабрика“ бухгалтерией вручную на бумажном носителе заполняются налоговые декларации и другие виды документов. Поэтому актуальным предложением для данного предприятия является ввод в действие программ позволяющих автоматизировать процесс составления финансовой отчетности предприятия. Автоматизация бухгалтерского учета позволяет: 90

1. повысить качество, аналитичность, оперативность учета; 2. получать отчетность в самых различных разрезах и формах, не затрачивая на это дополнительных усилий; 3. повысить экономичность и эффективность бухгалтерского учета. Автоматизация бухгалтерского учета включает следующие этапы: выбор аппаратных и программных средств; обучение персонала; подготовку бухгалтерского учета к автоматизации; аудиторскую проверку; так же требуется пересмотреть организацию документооборота, план счетов и аналитические счета, объем и содержание отчетности; настройку программы; ввод бухгалтерских данных; получение и распечатку отчетности. Таким

образом,

автоматизация

бухгалтерского

учета

на

РУП

”Новогрудская швейная фабрика“ позволит сделать работу бухгалтерии оперативной и эффективной. Список использованной литературы: 1. Головко Н. А., Швецкая В. М. Бухгалтерский учет: Учебник для студентов средних специальных учебных заведений. — М.: Издательскоторговая корпорация ”Дашков и К°“, 2010. — 416 с. 2. Закон Республики Беларусь от 12 июля 2013 года №57-3 ”О бухгалтерском учете и отчетности“ 3. Инструкция по бухгалтерскому учету ”Учетная политика организации“, утвержденной постановлением Минфина РБ от 17.04.2002 № 62

Олимпийские инвестиции Константинова Марина Евгеньевна, студентка 3-ого курса экономического факультета Кубанского Государственного Университета Дедкова Инна Фёдоровна, кандидат экономически наук, доцент кафедры Прикладной экономики и управления персоналом, Кубанский Государственный университет. Аннотация: в нашей статье мы раскрыли тему инвестиционных вложений в Олимпийские Иргы 2014 года. Было рассказано об уровне проведения Олимпиады в нашей стране. Представлена классификация компаний, с помощью которых этот проект был реализован. Рассказано об инвестициях в эти Игры таких крупных компаний, как: ОАО «Российские железные дороги», ОАО «Газпром» и ОАО «Сбербанк России». Сказано о значимости и степени вклада как компаний-инвесторов, так и каждого из нас. Ключевые слова: инвестиции, инвестиционные проекты, инвесторы, Олимпийские Игры 2014, наши Игры, Олимпиада, компании, партнеры. В

настоящее

время

существует

огромное

множество

различных

инвестиционных проектов. Они могут охватывать как большой спектр деятельности, так и реализовываться на микро уровне. Какие-то мероприятия становятся

наиболее

выгодными

перспективными,

другие

же

не

целесообразны и приносят убытки. В данной конкретной статье мы осветили тему не просто посвященную инвестиционным проектам, а выделили один из наиболее значимых в мировом сообществе. Речь идет об инвестициях в Олимпийские Игры 2014 года. Совсем недавно завершилось крупнейшее мероприятие всего Мира, являющееся особо важным для России. Объективы всех телекамер были направлены на нас, нашу страну, наши Игры. Уровень их проведения оценивали не только мировые эксперты, но и спортсмены, зрители, гости. Обсуждениям подвергались как соревновательные моменты, так и сервис обслуживания, комфортабельность, экологичность и многое другое. Игры в 92

Сочи 2014 показали, что наша страна может достойно организовать и провести такое крупномасштабное спортивно-развлекательное мероприятие.[5, с. 7] Становится интересно, благодаря каким же инвестиционным вложениям все это осуществилось. Как заявил президент Российской Федерации Владимир Владимирович Путин, стоимость всех олимпийских объектов составила 214 миллиардов рублей, из которых 100 миллиардов поступило от государства, а 114 миллиардов от инвесторов [1, с.1]. За все время подготовки к Олимпиаде Оргкомитет «Сочи-2014» привлек инвестиции на сумму более 1,3 миллиарда долларов. Это самый высокий показатель за всю историю зимних соревнований. На Олимпиаде существует жесткая градация компаний, которые помогают организовать Игры. Партнеры делятся на несколько категорий: всемирные, олимпийские и национальные. Среди поставщиков особо выделяются девять официальных. Они стали победителями в своих номинациях, но, как и спонсоры, должны сделать взнос на определенную сумму (10 - 15 миллионов долларов) [2, c.1]. Мы хотим остановиться на таких крупных инвесторах как: ОАО «Российские железные дороги», ОАО «Газпром» и ОАО «Сбербанк России». Постройка Олимпийских объектов, гостиниц и отелей, волонтерских деревень, улучшение ландшафта Сочи – это, конечно же, очень важно. На наш взгляд, то самое на что следует обратить внимание в первую очередь, так это транспортная инфраструктура. Ведь, первоначально нужно добраться до столицы Олимпийских Игр и свободно в ней передвигаться. Ответственность за это возлагалась на «РЖД». Его задача была в создании комплексных и доступных транспортных коммуникаций в условиях горного ландшафта Сочи, а также обеспечение высокого уровня обслуживания нестандартных маршрутов передвижения участников и гостей Олимпиады. ОАО

«Российские

железные

дороги»

вложили

Олимпиаду

миллиардов рублей и реализовали 5 строительных проектов для проведения Олимпиады. Подробнее о каждом из них.[3, с.12] 93

Первым

важным

шагом

стало

улучшение

инфраструктуры

железнодорожной линии Туапсе – Адлер. Было введено в эксплуатацию 30,3 км вторых путей, по железной дороге было перевезено 64,4 млн. тонн груза для строительства объектов. Сократилось время следование поездов, и улучшена безопасность их движения. Были организованы

дворы для приема грузов, поступающих на

строительство олимпийских объектов. Построен новый грузовой двор «Россельхозакадемия», который перерабатывает около 11 млн. тонн груза в год. Успешно проложена железнодорожная линия Сочи – Адлер – аэропорт Сочи, что обеспечило перевозку около 60% всех авиапассажиров скоростными электропоездами повышенной комфортности. Произведена реконструкция железнодорожных терминалов Сочи для адаптации их к использованию людьми с инвалидностью. Построена совмещенная автомобильная и железная дорога Адлер – горноклиматический курорт «Альпика – Сервис». Эта магистраль обеспечила доставку зрителей, участников и гостей соревнований на горные стадионы Красной Поляны и к ледовым дворцам Имеретинской низменности. Так же хочется отметить такого крупного инвестора Олимпиады, как ОАО «Газпром», который выделил 147,8 миллиардов рублей в проекты Сочи. С помощью представленной организации было реализовано пять проектов. Подробнее о каждом из них.[4, с.10] В июне 2011 года был сдан в эксплуатацию

газопровод «Джубга-

Лазаревское-Сочи». Благодаря этому ряд сочинских котельных перешли с мазута и угля на экологический вид топлива — природный газ. Закончено строительство Адлерской ТЭС, которая дала электричество и тепло не только олимпийским объектам, но и поселкам и микрорайонам Сочи. Используются современные технологии парогазового цикла и замкнутого водяного цикла охлаждения, что позволяет избежать дополнительных выбросов в атмосферу.

Красной

Поляне

был

построен

совмещенный

комплекс

для

соревнований по лыжным гонкам и биатлону, где успешно прошли Олимпийские соревнования. Так же был создан коттеджный поселок для проживания спортсменов, на 260

мест.

С балконов

коттеджей

открывается

вид на искусственный

водоем. Здесь зимой накапливается вода для обеспечения работы системы искусственного снегообразования. Возведены здания корпусов аппарт-отелей на 564 места и гостиничного комплекса на 276 мест, 2 паркинга, здание КПП, пожарное депо, трансформаторные подстанции, бассейн, СПА-центр и другие объекты. На хребте Псехако для гостей и участников Олимпиады построена уже вторая очередь горно-туристического центра с пропускной способностью более 12 тысяч человек в час, горнолыжные трассы протяженностью более 15 километров, общественно-культурный центр, боулинг, рестораны и магазины. Конечно, строительство олимпийских объектов нанесло непоправимый ущерб природе Сочинского национального парка. На местах строительства олимпийских объектов ОАО «Газпром» проводил экологические мероприятия по пересадке красно-книжных растений и

переселению земноводных,

устанавливают соляные кормушки для животных в Кавказском заповеднике. Не менее важен такой инвестор Игр как ОАО «Сбербанк России». Он достойным образом развил банковскую инфраструктуру как в районе Олимпийского парка, так и в большом Сочи. Были открыты новые розничные точки Сбербанка, установлены современные терминалы. В рамках этого проекта для подрядчиков были доступны специальные кредитные линии, производилось обслуживание расчетных счетов этих компаний и зарплатных проектов для компаний-строителей.[6, с. 5] Сбербанк

активно

продвинул

высокотехнологические

сервисы

на

Олимпиаде. Через услуги интернет-банкинга и интернет сайта доступна информация обо всех спортивных мероприятиях и результатах соревнований.

Также Сбербанк распространил уникальные серии монет, купюр и марок, посвященных Играм в Сочи. Они поразили как гостей игр, так и всех жителей нашей страны своей индивидуальностью, тематичностью и красотой. Очень большой вклад в Олимпийские Игры 2014 года внесли, представленные нами, ОАО «Российские железные дороги», ОАО «Газпром» и ОАО «Сбербанк России». Благодаря им, осуществилось множество проектов, направленных на подготовку этих Игр.[7, с.6] Но помимо них, существует множество компаний, спонсоров, партнеров, частных инвесторов и поставщиков, которые вложили не малые средства и усилия в мероприятие мирового масштаба, сделали его успешным и инновационным. Нам представляется целесообразным сказать о том, что огромнейших вклад в Олимпиаду вложил каждый из нас. Простые граждане помогли нашему государству осуществить то, что поначалу казалось абсолютно невозможным. Наши дух, сила воли, дружелюбность, гостеприимность и оптимизм сделали эти Игры такими запоминающимися, эффектными, красочными и любимыми во всем Мире. За то, какой была эта Олимпиада 2014 года в городе Сочи, мы можем сказать Спасибо друг другу. Список использованных источников: 1. 2. 3. 4. 5. 6. 7.

[Электронный ресурс]: Режим доступа: http://www.pravda.ru/economics/finance/ [Электронный ресурс]: Режим доступа: http://sport.rbc.ru/olymp2014/ [Электронный ресурс]: Режим доступа: http://elibrary.ru/item.asp?id=18956485 [Электронный ресурс]: Режим доступа: http://elibrary.ru/item.asp?id=20479773 [Электронный ресурс]: Режим доступа: http://elibrary.ru/item.asp?id=17049303 [Электронный ресурс]: Режим доступа: http://elibrary.ru/item.asp?id=21048311 [Электронный ресурс]: Режим доступа: http://elibrary.ru/item.asp?id=18956486

Ветроэнергетика в мире. Итоги 2013 года Мусабекова Лаура Аскаровна, магистрант Казахского экономического университета им Т.Рыскулова Темпы роста ветроэнергетики в мире по итогам прошедшего года достигли самого низкого значения за всю историю развития отрасли. Об этом свидетельствуют

данные

Всемирной

ветроэнергетической

ассоциации

(WWEA). Производители с тревогой смотрят на тенденции на мировых рынках. Суммарная мощность всех ветряных энергоустановок в мире достигала 318 529 МВт к концу 2013 года. При этом годом ранее показатель был на уровне 282 275. В то же время по данным Global Wind Energy Council (GWEC) рост за 2013 год - это рост за последние 5 лет. Между тем, 35 550 МВт новых ветроэнергетических мощностей было введено в эксплуатацию, что демонстрирует наименьший прирост с 2008 года. Стоит отметить, что годом ранее показатель находился на уровне 44 609 МВт. График 1

График 2

Между тем, темпы роста составили лишь 12,8%, достигнув самого низкого значения с начала развития современной ветроэнергетики в мире. График 3

По итогам 2013 года ветроэнергетика покрывает около 4% глобального спроса на электроэнергию. В общей сложности 103 страны мира используют сегодня энергию ветра на коммерческой основе. Китай по-прежнему является лидером на ветроэнергетическом рынке, введя в эксплуатацию 16'000 МВт новой мощности и суммарной мощностью 91 324 МВт. На рынке США 98

произошло резкое падение - в 2013 году установлен только 1 ГВт новой мощности при 13 ГВт в 2012 году. Прошедший год, определенно не стал самым удачным для ветроэнергитической отрасли США. Однако позитивно стоит воспринять новость о том, что к концу года в стадии строительства находятся 12 ГВт. Что касается Европы, что рост отрасли происходил в основном за счет Германии и Англии и составил 8%. Азия теперь имеет такой же объем установленной мощности, как и Европа (119 ГВт) и, как ожидается, даже обгонит ее в 2014 году. Самые динамичные рынки с высокими темпами роста все также можно наблюдать в Латинской Америке и Восточной Европе, а также в первый раз в Африке, где Марокко демонстрирует 70% рост - второй по темпу роста в мире, следующий после Чили (76%). В некоторых странах ветроэнергетика достигла очень высокой доли в электроснабжении: в Дании (34%) и Испании (21%) ветроэнергетика

стала

крупнейшим

источником

электроэнергии;

также

Португалии (более 20%), Ирландии (более 16%) и Германия (9%). График 4. Топ-10 Стран по общему объему (МВт)

График 5. Топ-10 стран по объему новых установок

График 6. Топ-10 стран по скорости роста (%) – Рынки более 200 МВт

100

График 7. Структура общего объема в разрезе континентов (%)

Международные

организации

отдельно

остановились

на

сегменте

оффшорной ветроэнергетики. Так, к концу 2013 года оффшорных ветропарков было установлено на 7,4 ГВт мощности, и около одного миллиона малых ветроэнергоустановок. Если говорить о прогнозах по развитию отрасли, то GWEC ожидает в 2014 году роста отрасли как минимум на уровне 2012 года. В свою очередь в WWEA в своем прогнозе оценили мощность ветроэнергетики до 2020 года более чем в 700 000 МВт. График 8. Общий объем установок (МВт)

101

1. 2. 3. 4.

Список использованных источников: http://www.gwec.net/ - сайт Global Wind Energy Council http://www.wwindea.org/ - сайт Всемирной ветроэнергетической ассоциации http://www.wwec2014.net/english/main.asp - сайт 13-й Всемирной ветроэнергетической конференции WWEC2014 http://rawi.ru/ - сайт Российской ассоциации ветроиндустрии

102

Анализ структуры объема инвестиций в основной капитал РФ Спирова Алина Александровна, студентка Института математики и информатики Северо-Восточного Федерального Университета им. М.К.Аммосова Инвестиции играют важнейшую роль на макро- и на микроуровне. Именно они определяют будущее страны в целом, отдельного региона, предприятия и являются неотъемлемой частью развития экономики. Без

инвестиций

невозможны

обеспечение

конкурентоспособности

выпускаемых товаров и оказываемых услуг, преодоление последствий морального и физического износа основных фондов, приобретение ценных бумаг и вложение средств в активы других предприятий и т.д. Само понятие «инвестирование» следует рассматривать с трех точек зрения. В широком смысле слова оно означает приобретение капитала с целью получения дохода. В узком смысле — приобретение средств

производства,

капиталовложение, использование дохода для увеличения основных фондов, направленных на развитие производства, средств производства. И, наконец, в общеупотребительном понимании — это вложение в ценные бумаги [1, с. 235]. Иными словами, инвестиции – это помещение капитала, денежных средств в какие-либо предприятия, организации, долгосрочные проекты [2, с. 60]. А теперь определим сущность инвестиций. В экономической литературе под сущностью инвестиций понимают процесс расставания с деньгами сегодня для получения их приращенной суммы через определенный промежуток времени [5]. На макроуровне инвестиции являются основой для осуществления политики расширенного воспроизводства, ускорения научно-технического прогресса,

улучшения

отечественной

качества

продукции,

обеспечения

структурной

конкурентоспособности

перестройки

экономики

сбалансированного развития всех ее отраслей, создания необходимой сырьевой базы промышленности, развития социальной сферы, решения проблем

103

обороноспособности страны и ее безопасности, проблем безработицы, охраны окружающей среды и т.д. Исключительно важную роль играют инвестиции на микроуровне. Они необходимы для обеспечения нормального функционирования предприятия, стабильного финансового состояния и максимизации прибыли хозяйствующего субъекта [4, с.8-9]. Инвестиции принято классифицировать по признакам, приведенным в таблице 1 [3, стр. 13]. Таблица 1. Классификация инвестиций Классификационные признаки Виды инвестиций По объекту инвестирования По форме собственности По характеру участия инвестировании По периоду инвестирования По региональному характеру По цели инвестирования По риску инвестирования

Реальные, финансовые, интеллектуальные Государственные, частные, иностранные, совместные в Прямые, непрямые Краткосрочные, среднесрочные, долгосрочные Инвестиции за рубежом, внутренние, региональные Прямые, портфельные Агрессивные, умеренные, консервативные

Рассмотрим динамику изменений объема инвестиций в основной капитал в РФ за 2003-2013гг. Как видно из рисунка 1, объем инвестиций отчетного периода по сравнению с базисным увеличился примерно в 6 раз, если не учесть ценовую разницу за 10 лет. Во время экономического кризиса в 2008-2009 гг. объем инвестиций уменьшился приблизительно на 9%. Инвестиции в основной капитал увеличились на 10,53% по отношению к уровню 2012 г.

104

Рисунок 1. Инвестиции в основной капитал в Российской Федерации [6]

А теперь проанализируем, как изменилось состояние объемов инвестиций в основной капитал по видам собственности за 2 последних года. За 2013 г. по сравнению с 2012 г. по таким видам собственности, как государственной, иностранной, смешанной российской и смешанной российской с иностранной, а также по собственности общественных и религиозных организаций, видно снижение объемов инвестиций. Так например, количество инвестиций государственной собственности уменьшился на 3,4%, а объем иностранных инвестиций сократился на 33,7%. А по оставшимся видам собственности, показанным на рисунке 2, заметен подъем объемов инвестиций. Изучим динамику изменения объема инвестиций в основной капитал по видам основных фондов; к ним относятся жилища, а также здания (кроме жилых) и сооружения. Наибольший темп роста инвестиций в жилища наблюдается в 2013 гг. как при базисных, так и при цепных показателях и составляет 191% и 139% соответственно. По сравнению с предыдущим годом за 2013 г. объем инвестиций в жилища увеличился на 39%.

105

Рисунок 2. Инвестиции в основной капитал РФ по видам собственности [6]

Таблица 2. Инвестиции в основной капитал по видам основных фондов (жилища) за 2010-2013гг. [6] базисные показатели годы

2010 2011 2012 2013

инвестиции в жилища 1111,7 1395,6 1533,7 2126,6

абс.прирост

темп роста

283,9 422 1014,9

126% 138% 191%

цепные показатели

темп темп темп абс.прирост прироста роста прироста

0,26 0,38 0,91

283,9 138,1 592,9

126% 110% 139%

26% 10% 39%

Из анализа объема инвестиций в здания (кроме жилых) и сооружения было выявлено, что количество перечисляемых средств в сооружения год за годом уменьшается. Так величина цепного темпа прироста раз за разом сокращается, а в 2013 г. он совсем приравнялся к нулю.

106

Таблица 3. Инвестиции в основной капитал по видам основных фондов (сооружения и нежилые здания) за 2010-2013гг. [6] базисные показатели цепные показатели инвестиции в здания и темп темп темп темп абс.прирост абс.прирост сооружения роста прироста роста прироста 3962,8 4776,8 5560,2 5575,6

814,0 1597,4 1612,8

121% 140% 141%

0,21 0,40 0,41

814,0 121% 783,4 116% 15,4 100%

21% 16% 0%

Для следующего анализа объема инвестиций в основной капитал были отобраны, на мой взгляд, наиболее важные виды экономической деятельности, которые показаны на рисунке 4. Итак, стало известно, что больше всего инвестиций вкладывается в транспорт и связь и за 2013 г. составил 3374,3 млрд. рублей. По всем рассмотренным видам, кроме здравоохранения, наблюдается увеличение объема инвестиций. Объем инвестиций по здравоохранению за 2012г. и 2013 г. составлял 255,8 млрд. и 219,9 млрд. соответственно. Согласно этим данным можно утверждать, что объем инвестиций по здравоохранению за 2013 г. сократился на 14%. Рисунок 3. Инвестиции в основной капитал в Российской Федерации по видам экономической деятельности [6]

Стало известно, что по экономической деятельности больше всего инвестиций вкладывается на транспорт и связь. Второе место из рассмотренных

107

отраслей экономики занимают операции с недвижимым имуществом, третье добыча полезных ископаемых.

2. 3. 4.

5. 6.

Список использованной литературы: Асаул А.Н. Модернизация экономики на основе технологических инноваций // А.Н. Асаул, Б.М. Капаров, В.Б. Перевязкин, М.К. Старовойтов / — СПб: АНО ИНЭВ, 2008. — 606 с. Губанов С.С. Глубинные проблемы инвестиционных процессов // Экономист. — 2001. —№ 8. —186 с. Касьяненко Т.Г. Инвестиции: учебное пособие / Касьяненко Т.Г., Маховикова Г.А. — М.: Эксмо, 2009. — 240 с. Подшиваленко Г.П. Инвестиции: учебное пособие / Г.П. Подшиваленко, Н.И. Лахметкина, М.В. Макарова [и др.]. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: КНОРУС, 2006. — 200 с. Сущность инвестиций // Блог «WiseInvestments.ru» [Электронный ресурс]. — Режим доступа :http://wiseinvestments.ru/, свободный. — Яз.рус. Структура объема инвестиций в основной капитал // Федеральная служба государственной статистики [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://www.gks.ru/wps/wcm/connect/rosstat_main/rosstat/ru/statistics/enterpris e/investment/nonfinancial/#, свободный. — Яз.рус.

108

Вплив професійної діяльності на психофізичний стан викладача вищої школи Скорик Юлія Мирославівна, аспірант кафедри педагогіки вищої школи та освітнього менеджменту Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Поняття педагогічної діяльності слід розуміти як цілеспрямований навчальний та виховний вплив викладача на учнів, який має на меті підвищення рівня їх інтелектуального, особистісного та діяльнісного розвитку. Педагогічна діяльність повинна бути основою процесів самовдосконалення та саморозвитку викладача.

Основними

характеристиками

педагогічної

роботи

вмотивованість, цілеспрямованість і предметність [1]. Основні функції професійної діяльності викладача наступні: виховна – полягає у здійсненні цілеспрямованого впливу на учня з метою забезпечення умов його всебічного розвитку; навчальна – передбачає організацію діяльності учнів спрямовану на оволодіння

уміннями,

знаннями,

навичками

та

методами

самостійної

пізнавальної діяльності; організаторська – знаходить прояв у організації навчальних груп на активну пізнавальну діяльність та участь у суспільнозначущих видах діяльності; оберігаюча – полягає у поширенні педагогом серед підростаючого покоління морально-духовних і загальнолюдських цінностей, у захисті молоді від впливу деструктивних сил; інформаційна – передбачає розповсюдження педагогічних знань [2]. Важливою умовою продуктивної діяльності викладача, його активної життєвої позиції, реалізації професійного потенціалу є стан його професійного здоров’я. Професійне здоров’я викладача – стан готовності організму за психофізичними показниками до виконання професійної

діяльності,

до

активізації

захисних,

компенсаторних

та

регуляторних механізмів під час педагогічних процесів [3]. Показники психофізичного стану педагога в ході життєдіяльності знаходить прояв у ефективних

механізмах

боротьби

зі

стресом,

адекватних

стратегіях

попередження і розв’язання конфліктних ситуацій, прийнятті відповідальності за власні дії, здатності адаптуватися до нових умов. Однак підвищений рівень нервово-емоційної напруги, відповідальності, інтенсивність міжособистісних 109

контактів,

непередбачуваність

педагогічних

ситуацій,

необхідність

оперативного ухвалення рішень та виконання певного обсягу роботи в умовах часового обмеження, підвищують рівень стресогенності педагогічної діяльності й можуть негативно відображатись на психофізичному стані викладача вищої школи, провокувати професійне вигорання. Під час педагогічної діяльності фахівець може страждати від інформаційного, комунікативного й емоційного стресу. Інформаційний різновид стресу формується через необхідність опрацювання великих обсягів інформації у відносно короткий термін або через неспроможність виконувати професійні обов’язки та завдання в умовах часового обмеження. Комунікативний стрес також призводить до стану психофізичного

напруження

педагога.

Його

виникнення

пояснюється

проблемами в сфері професійного спілкування через наявність змістових, індивідуальних, соціально-культурних, міжособистісних або організаційних бар’єрів у спілкуванні. Прояви комунікативного стресу знаходять відображення у неспроможності наполягати на власній точці зору, невмінні здійснювати опір комунікативній агресії та у підвищеному рівні емоційної чутливості. Емоційний стрес – це реакція на конфліктні ситуації, напружені міжособистісні відносини в трудовому колективі або зі студентством. Для викладача цей різновид стресу супроводжується виснажливим переживанням провини, гніву, образи або інших негативних почуттів [5]. На думку Д. Фонтана характеристики професійної діяльності, які можуть зумовити стан психофізичного виснаження фахівця, слід розподіляти на дві категорії: загальні й специфічні [6]. До загальних чинників автор відносить відсутність раціональної організації професійної діяльності, порушення режиму роботи, недостатню кількість співробітників або високий рівень навантаження, непередбачуваність або непрогнозованість професійних ситуацій, формалізм у ставленні до виконання обов’язків або заорганізованість діяльності, наявність статусних проблем, зв’язаних із незадовільним рівнем заробітної плати або відсутністю перспектив кар’єрного зростання. Серед специфічних чинників Д. Фонтана виокремлює: особливості міжособистісної взаємодії з колегами, нечіткість у формулюванні професійних обов’язків фахівця, нереалістичний 110

рівень домагань працівника та ігнорування керівництвом ідей та думок підлеглих. Ці та інші особливості педагогічної діяльності можуть призводити до накопичення втоми, психофізичного вигорання, знесилення організму. За таких умов рівень показників функціонування психічних процесів знижується: увага, пам’ять, мислення та сприйняття погіршуються. Педагог зневірюється у власній професійній компетентності, погіршується його самооцінка. Низький рівень

рухової

активності

викладача

при

розумовій

роботі

викликає

перезбудження і невротизацію, а стан хронічної втоми сприяє розвитку низки захворювань.

Професор

Н. К. Смірнов

ході

досліджень

професійної

деформації і професійного вигорання дійшов висновку, що вплив деструкцій на особистість викладача має два рівні: загально-педагогічний та типологічний [4]. Перший рівень знаходить прояв у зниженні рівня якості інтелектуальної складової професійної діяльності, а другий характеризується втратою інтересу до робочого процесу, життя, а також емоційним і фізичним знесиленням. Як наслідок,

погіршується

ефективність

трудової

діяльності,

гальмується

професійне зростання, знижується рівень задоволення своєю роботою. Тому особливо актуальною проблемою сьогодення постає збереження і пошук шляхів нівелювання впливу професійної діяльності на особистість викладача. Педагогічна діяльність, яка характеризується підвищеним рівнем нервовоемоційного,

інтелектуального

напруження,

відповідальності,

впливом

організаційних та індивідуальних стресогенних чинників, може негативно відображатися на психофізичному і емоційному стані викладача вищої школи, підвищувати рівень схильності до формування професійного вигорання. Тож для попередження деструктивного впливу цих факторів на організм працівника, з

метою

формування

стресостійкості

підтримки

високого

рівня

працездатності, педагогу необхідно піклуватися про стан власного фізичного та психічного здоров'я. Список використаної літератури: 1. Вікова та педагогічна психологія. Скрипченко О. В., Долинська Л. В., Огороднійчук З. В. та ін. Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2012. – 400 с. 111

2. Кузьмінський А. І. Педагогіка у запитаннях і відповідях [Текст] : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / А. І. Кузьмінський, В. Л. Омеляненко. – К. : Знання, 2006. – 311 с. 3. Мешко Г., Мешко О. Професійне здоров’я педагога як об’єкт діяльності шкільної психологічної служби. // Психолог, №36 (276), вересень, 2007. – с. 7-9. 4. Смирнов Н. К. Здоровьесберегающие образовательные технологии в современной школе. – М.: АПК и ПРО, 2002. – с. 62. 5. Туркот Т. І. Педагогіка вищої школи: навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів / Т. І. Туркот. – К.: Кондор, 2011. – 628 с. 6. Fontana D. Managing stress. The British psychological society. – Перевод изд. Педагогика Пресс., 1995., – С. 19-23.

112

Особенности социальной адаптации подростков в условиях психологической безопасности образовательной среды Шпилевая Ирина Евгеньевна, магистрант 1 года обучения Кубанского государственного университета филиала в г. Славянске-на-Кубани Модернизация современной системы российского образования, напрямую связанная с введением новых Федеральных государственных образовательных стандартов III поколения, закономерно ставит вопрос о факторах и условиях, необходимых для успешной реализации этой миссии. Актуальность проблемы обусловлена тем, что в современных условиях обучения высокий уровень безопасности образовательной среды является важным показателем успешного и качественного образовательного процесса. Однако низкий уровень психологической безопасности школьной среды не дает ребенку возможности для правильной социальной адаптации, полноценного саморазвития и самореализации, вследствие чего формируется конформная личность. К сожалению, в современных научных исследованиях проблема влияния психологической безопасности образовательной среды на формирование самостоятельной и творческой личности, гармонично адаптирующейся в социуме, и способной к самостоятельным и осознанным решениям, остается практически неизученной. Понятие социальная адаптация представляет собой процесс активного приспособления индивида к условиям социальной среды. По нашему мнению, в данное понятие входит множество психологических характеристик, такие как проявления тревожности, уровень развития самооценки, эмоционального комфорта и адаптивности личности, но нас интересует феномен конформности как способ социальной адаптации в обществе. Большинство определений, даваемых конформности в социально психологическом ключе, определяющими считают факты наличия конфликта между мнениями индивида и группы и преодоление этого конфликта в пользу группы. Так понятие «конформность» данное А. В. Петровским, определяется 113

как податливость человека реальному или воображаемому давлению группы, которая проявляется в изменении его поведения и установок в соответствии с первоначально не разделявшейся им позицией большинства». Психологи Агеев В. С. И Милорадова Н. Г., говоря о конформности, рассматривают поведение индивидуума, соблюдающего нормы определенной группы, членом которой он является. Порой конформность сильно сказывается на поведении человека и в некоторых случаях может заставить действовать в противоречии с его установками, этикой и моралью. Конформность социальных

играет

стереотипов

определенную одной

группы

роль по

принятии

отношению

людьми другой.

Сформировавшись однажды, стереотип сохраняется преимущественно по инерции. Подобного рода приспособленчество часто складывается в условиях низкой психологической безопасности образовательной среды С позиции системного подхода рассматривает образовательную среду В. А. Ясвин, как систему влияний и условий формирования личности, содержащихся в социальном и пространственно-предметном окружении. С точки зрения В. В. Рубцова, образовательная среда – это система прямых и косвенных воспитательно-обучающих воздействий, реализующих явно или неявно представленные педагогические установки учителей, характеризующие цели, задачи, методы, средства и формы образовательного процесса. Таким образом, понятие образовательная среда в современных условиях образования, можно определить как систему влияний и условий формирования личности школьника по заданному образцу, что обусловлено социальным заказом

сегодняшних

работодателей

на

конкурентноспособного

компетентного работника. Психологическая характеристика образовательной среды будет неполной, если не будет определено, каковы должны быть условия, чтобы внутренняя природа человека раскрылась в полную меру. Мы полагаем, что совокупность этих

условий

может

быть

определена

понятием

«психологическая

безопасность». 114

Теоретическое и прикладное развитие психологическая безопасность образовательной среды получила благодаря работам В.В. Рубцова и И.А. Баевой. В

Законе

Российской

Федерации

«О

безопасности»

понятие

«безопасность» определяется как состояние защищенности, жизненно важных интересов личности, общества и государства от внутренних и внешних угроз. В выявлении сущности понятия «безопасность»

можно исходить из

концептуального подхода в понимании системы национальной безопасности. Безопасность — это такое явление, без которого не могут нормально развиваться ни личность, ни социальная организация, ни общество, ни экономика, ни, тем более, государство. Таким образом, понятие «безопасность» означает наличие определенных условий, необходимых для жизни, развития и деятельности. Образовательная среда есть совокупность условий, в которых происходит формирование и развитие человека на протяжении большого отрезка жизненного пути. Согласно А. И. Баевой под психологической безопасностью понимают состояние образовательной среды, свободное от проявлений психологического насилия во взаимодействии, способствующее удовлетворению потребностей в личностно-доверительном общении, создающее референтную значимость среды и обеспечивающее психическое здоровье включенных в нее участников. В рамках концепции национальной безопасности страны психологическая безопасность учителей, учащихся и их родителей может рассматриваться как защищенность их жизни, здоровья, прав и свобод, чести и достоинства; психологическая

безопасность

образовательной

среды

–

как

прямое

продолжение психологической безопасности личности учителей, учащихся и их родителей, а также как защита общественного порядка и спокойствия, духовных ценностей, прав и свобод учебных учреждений и их нормальной деятельности. Исходя из актуальности исследования, мы можем определить проблему исследования:

теоретическое

эмпирическое

обоснование

влияния

психологической безопасность образовательной среды школы на проявление 115

конформного поведения у учащихся как способа социальной адаптации в социуме. Цель нашей работы состоит в выявлении влияния показателей психологической

безопасности

школьной

образовательной

среды

на

проявление конформности личности учащихся как способа социальной адаптации в социуме. Наша научная идея заключается в том, что положительные показатели психологической безопасности школьной образовательной среды способствуют успешной социальной адаптации подростков и влияют на проявление детьми низкой степени конформности, что дает им возможность быть более самостоятельными в различных сферах учебной и внеучебной деятельности. Исследование проводилось на базе школы № 48 ст. Черноерковской. Выборка

составила

157

респондентов

–

учащихся

–

классов

общеобразовательной школы. Для подтверждения научной идеи, выдвинутой нами, мы провели комплексное

диагностическое

исследование

образовательной

среды.

процессе диагностики нами были исследованы такие психологические показатели, которые в значительной степени влияют на сформированность психологической безопасности образовательной среды: самооценка и уровень притязаний школьников, общение участников образовательного процесса, социально – психологическая адаптация детей в условиях школы, проявление тревожности у учащихся, состояние эмоционального комфорта в условиях образовательного пространства. Кроме того, были оценены показатели такого психологического явления как конформное поведение среди обучаемых. Наиболее полно оценить степень влияния исследуемых нами показателей безопасности образовательного пространства на проявление самостоятельности в деятельности, или её подавление в угоду окружению, нам удастся только путем

математико-статистической

обработки

полученных

данных

–

дисперсионным анализом. Поэтому, для подтверждения нашей научной идеи был проведен дисперсионный анализ. Для расчета влияний нами была 116

использована программа математико – статистической обработки данных «SPSS». Таблица 1. Оценка влияния психологической комфортности школьной среды на проявление конформности личности подростков Зависимая переменная: Конформность Сумма Источник квадратов ст. св. типа III Самооценка 5,089 2 Уровень притязаний ,028 1 Личностная 1,058 2 тревожность Ситуативная 5,054 2 тревожность Комфорт (дети) 6,185 1 Эмоциональный ,164 1 комфорт Адаптивность 13,101 3

Средний квадрат

Значимость

2,545 ,028 ,529

4,390 ,048 ,913

,014 ,827 ,404

2,527

8,776

,000

6,185 ,164

21,479 ,570

,000 ,452

4,367

5,178

,002

В результате проведенного нами дисперсионного анализа, были выявлены статистически значимые различия между фактором «Самооценка» и переменной «Конформность». Наиболее ярко данный факт прослеживается у детей с низкой самооценкой (Mean = 2,750(а)), они имеют наиболее высокий уровень конформности. Можно предположить, что дети с низкой самооценкой неуверенны в себе, не способны отстаивать свое мнение и полностью подвержены влиянию группы, они принимают точку зрения группы, даже в случае несогласия с ней. Также мы обнаружили, что существуют статистически значимые различия

между

фактором

«Ситуативная

тревожность»

переменной

«Конформность». Наиболее ярко данная тенденция прослеживается у детей с высокой ситуативной тревожностью (Mean = 2,089(а)). Можно предположить, что дети в данном случае выбирают конформное поведение как механизм психологической защиты, чтобы снять с себя ответственность за принятие определенных решений, отдавая это права группе. Кроме того, были выявлены статистически значимые различия между фактором «Психологическая безопасность» и переменной «Конформность». Наиболее яркие различия представлены у подростков со средним уровнем 117

психологической безопасности (Mean = 2,721(а)). Мы считаем, что в случае снижения характеристик психологической безопасности с позиции ребенка, он испытывает дискомфорт, неуверенность в себе и своих силах. Школьники избирают для себя конформное поведение для того, чтобы снять стрессовое состояние и избежать конфликтных ситуаций в условиях референтной группы. Последние статистически значимые различия были обнаружены между фактором «Адаптивность» и переменной «Конформность». Наиболее яркие различия показали респонденты с низким уровнем адаптивности (Mean = 2,259(а)). В данной ситуации, мы придерживаемся взгляда К. Роджерса [3] в отношении того, что данный показатель свидетельствует о том, что эти подростки

склонны

консерватизму,

педантичности

конформному

поведению. Таким образом, наша научная идея нашла свое подтверждение, т.к. нами экспериментально доказано, что показатели психологической безопасности школьной образовательной среды влияют на уровень конформности личности подростка как проявления социальной адаптации. Список использованной литературы: 1. Анисимова Т. С., Маслак А. А. Измерение личностных качеств студентов // Опыт международных гуманитарных исследований в российском и европейском образовательном пространстве: сборник научных статей. Славянск-на-Кубани: Издательский центр СГПИ, 2010. С. 186-192. 2. Баева И. А. Обеспечение психологической безопасности в образовательном учреждении. СПб.: Речь, 2006. 284 с. 3. Карелин А.А. Энциклопедия психологических тестов. Общение, лидерство, межличностные отношения. М.: 2003. 304 с.

118

Отношения с родителями как источник расстройств пищевого поведения подростков Шебанова Виталия Игоревна, канд. психол. наук, доцент, докторант кафедры психодиагностики и клинической психологии Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, Украина Пищевое поведение человека относится к инстинктивным формам деятельности, то есть определяется врожденными потребностями. Однако, расстройства пищевого поведения могут быть вызваны разнообразными причинами: наследственной склонностью, культурной средой, семейными традициями, особенностями характера и самооценки, влиянием моды, неудовлетворенностью своим телом, соблюдением диет и пр. Клинические расстройства пищевого поведения – это психические расстройства, для которых характерное наличие комплекса поведенческих (ограничительное пищевое поведение и др.), психопатологических (нарушение восприятия собственного тела и др.) и физиологических симптомов (потеря веса и др.). К расстройствам пищевого поведения традиционно относят нервную анорексию, нервную булимию и компульсивное переедание, последствием чего часто является ожирение [1; 2; 5]. Данные формы клинических расстройств являются одними из наиболее полно изученных и описанных в МКБ-10 и DSM- ІV. Нарушения пищевого поведения представляют значительный риск для психического и физического здоровья подростков. Расстройства

пищевого

поведения

представляют

собой

биопсихосоциальные нарушения и рассматриваются как: - психосоматические заболевания, при которых возникает фиксирование на пище, как средстве восстановления эмоционального равновесия при столкновеньии

травмируючими

ситуациями

(что

точки

зрения

психодинамической концепции формируется в основном в детском возрасте, чем объясняется особая стойкость симптоматики и трудности терапии – Ф.Александер,

Г.Аммон,

А.Митчерлих,

З.Фрейд,

М.Шур,

W.Brautigam, 119

G.L.Engel, А.Н.Schmale, R.С.Casper и др.); -

патологическая

адаптация:

а)

как

социально

приемлемый

вид

адиктивного поведения в пределах поведенческой теории (пищевая аддикция – В.Д. Отт, Н.Ю.Красноперова Д.В.Култышев, В.Д.Менделевич, Ю.В.Попов, А.В.Ротов, А.В.Приленская, И.В.Шмыкова В.Jager, R.Liedtke, H.W.Kunsebeck, L.Seide, W.Lempa и др.); б) как модели семейных стереотипов пищевого поведения (культ пищи – И.С.Коростелева, Г.А.Рыльцова, В.С.Ротенберг, R.C.Casper, E.L.Hodgesю, M.Selvini-Palazzoli и др.); -

неполноценная

(Т.Г.Вознесенская,

форма

А.М.Дорожевец,

психоэмоциональной Е.С.Креславский,

адаптации Г.А.Рыльцова

М.Е.Сандомирский, О.О.Скурагевский, Е.Т.Соколова, D.J.Mela, F.J.Raphael, J.H.Lacey и др.); Большинство ученых разделяют общую идею о том, что расстройства пищевого

поведения

представляют

собой

сложные,

мультифакторные

заболевание, которые являются результатом взаимодействия биологических, социокультурных и психологических факторов. В данной статье мы сосредоточимся на факторах семейного воспитания, которые могут привести к расстройствам пищевого поведения (РПП) у детей. Основная идея теории отношений заключается в том, что РПП возникают лишь в том случае, когда речь идет о наличии неконструктивных и конфликтных по своему характеру взаимоотношений внутри семейной системы. Кормление, его режим, эмоциональное отношение матери выступают для ребенка первичной моделью взаимоотношений с другими людьми и с миром в целом. И.Г.Малкина-Пых отмечает, что мать, которая кормит ребенка, может быть как высоко сенситивной и эмоционально чуткой к потребностям ребенка, но может руководствоваться и другими соображениями, например, кормить тогда, когда «это нужно», (соответственно какой-то системе) или когда это удобно ей самой, может «затыкать рот ребенку» грудью, когда он

чем-то

встревожен или плачет совсем по совершенно иным причинам. Ритм кормления, его согласованность с реальными потребностями и состоянием 120

ребенка,

интериоризируются

базальное

доверие

собственным

потребностям, к способности своей инициативой и активностью вызвать соответствующее поведение значимого Другого. Напротив, навязывая ребенку, вопреки его желаниям ритм кормления, мать навязывает ему тем самым и недоверие к себе и к окружающему миру, содействует формированию взаимозависимости и ориентации на внешний локус-контроль [1]. Кормлением родители могут поощрять и наказывать, награждать, баловать, обманывать, заставлять что-то сделать и пр. С молоком матери «впитывается»

ребенком

система

значений,

которая

опосредствует

натуральный процесс поглощения пищи и превращает его сначала в орудие внешнего, а потом и внутреннего самоконтроля. Более того, ребенок получает в руки мощное средство влияния на других, прежде всего близких людей, потому что привязывает не только тот, кого питают, но и тот, кто питает. Теперь уже ребенок своим поведением во время кормления может радовать, огорчать, вызвать тревогу, повышенное внимание или материнское отчаяние, то есть он учится управлять и манипулировать поведением значимого Другого. Вместе с тем еда для ребенка поддерживает бессознательную фантазию единения с матерью, при этом со временем символическим замещением матери может стать продовольственный магазин или холодильник. Для многих взрослых людей «быть сытым» означает находиться в безопасности и не быть покинутым,

поэтому

удовлетворение

непреодолимого

желания

поесть

неосознанно содействует ослаблению страха [1, с. 24]. Существенное значение в формировании пищевого поведения играет неправильное воспитание в раннем детском возрасте. В некоторых семьях приему пищи уделяется повышенное внимание. Ребенку не разрешается вставать из-за стола, пока не съест всё, даже если он уже сыт. Прекращение еды зависит не от насыщения, а от заданного количества пищи. Такие ситуации препятствуют разграничению голода и сытости, нарушают формирование внутреннего контроля относительно количества принятой пищи. В доме всегда имеются запасы сладкого, доступ к которому открыт для ребенка. Стандартное воспитательное выражение в таких семьях: «Ешь больше, иначе не 121

выздоровеешь,

будешь

слабым

т.п.».

Родители

принимают

любой

дискомфорт ребенка за голод. Любимое блюдо - это основное средство утешения, налаживания отношений, стимуляции к исполнению неприятных дел и т.п. Формирование нарушений пищевого поведения начинается уже в грудничковом возрасте. Ребенка кормят всегда, стоит ему только заплакать. Если у него врожденный повышенный аппетит, он легко поддается такому воспитанию и впоследствии сам использует пищу как основное средство достижения цели. Вкусная еда является в таких семьях ведущим, а часто и единственным, регулятором поведения ребенка. Закрепляется привычка: «когда плохо – я должен поесть – станет хорошо». Переедание становится средством защиты, что приводит к тому, что еда становится основным регулятором поведения и повзрослевшего человека [5]. В нашем эмпирическом исследовании приняли участие ученики 7 и 8-х классов и их родители. Общую выборочную совокупность составила 91 семья: 45 мальчиков и 46 девушек, а также 78 матерей и 13 отцов. Возраст подростков 12-13 лет, возраст родителей от 32 до 47 лет. «Опросник типа пищевого поведения» (авторская разработка) дает возможность дифференцированно диагностировать тип (стиль) пищевого поведения (показатели выше средних значений, на наш взгляд, указывают на субклиническое расстройство пищевого поведения) [4]. В ходе анализа результатов диагностики стилей пищевого поведения у подростков и родителей нами выявленные следующие закономерности: - ограничительное пищевое поведение у девушек-подростков наблюдается значимо чаще и выраженно значимо выше по суммарным баллам, чем у родителей (p ≤ 0,05) и у мальчиков-подростков (p ≤ 0,01); - показатели эмоциогенного поведения в группе родителей выявляется значимо чаще, чем у детей (p ≤ 0,05); наименее выраженно эмоциогенное поведение у мальчиков (p ≤ 0,05) (с малым индивидуальным разбросом показателей); - экстернальное пищевое поведение выражено практически в одинаковой пропорции среди девушек и парней; данный показатель у подростков значимо 122

выше, чем у родителей (p ≤ 0,01). При объяснении полученных результатов мы опирались на возрастные особенности подросткового возраста, на наш взгляд повышенные значения экстернального

ограничительного

пищевого

поведения

объясняются

характерной для данного возрастного периода реакцией ориентации на сверстников и склонности к веяниям моды и масс-медиа. Мы считаем, что дети реже демонстрируют эмоциогенное пищевое поведение, поскольку в данном возрастном периоде, чаще находят более прямой способ выражения своих эмоций

(данный

исследований).

вывод

основан

взрослых

на

женщин

результатах достаточно

наших часто

собственных еда

заменяет

положительные эмоции или же является способом «заедание» стресса и средством регуляции эмоционального состояния. Естественно, что пищевое поведение детей (как и любые иные поведенческие

проявления)

формируется

семье.

Для

выявления

характеристик этой связи мы провели корреляционный анализ. Выявленные многочисленные прямые корреляционные связи между соответствующими показателями пищевого поведения у

подростков и их

родителями: 1) Риск нарушений пищевого поведения у подростков обоего пола прямо зависим от соответствующих симптомов у родителей (r = 0,762, p ≤ 0,01). 2) Эмоциогенное пищевое поведение матери прямо связано с риском возникновения нарушений пищевого поведения у девушек(r = 0,5284, p ≤ 0,05) и проявлениями экстернального пищевого поведения, как у девушек (r = 0,5048, p ≤ 0,05), так и у парней (r = 0,5156, p ≤ 0,05). 3) Ограничительный стиль питания матери прямо связан с проявлениями ограничительного и эмоциогенного пищевого поведения у девушек (p ≤ 0,05). 4) Экстернальное пищевое поведение родителей прямо связано с проявлениями экстернального пищевого поведения, как у девушек (r = 0,6021, p ≤ 0,05), так и у парней (r = 0,7052, p ≤ 0,05). Таким образом, результатом

осознанного

расстройства пищевого поведения не является выбора

ребенка,

либо

«наследуются»

от 123

собственных

родителей,

или

же

является

следствием

определенных

дисфункциональных паттернов родительско-детского взаимодействия, а также представлений, полученных подростками от близкого социального окружения и средств массовой информации. Отметим интересный факт, большинство родителей

(87% в

исследуемой

осуществляемого ими воспитания,

нами

выборке)

осознают недостатки

и отмечают, что часто им не хватает

элементарной психологической грамотности (65% родителей), чтобы осознать и изменить собственные стереотипы воспитания, благодаря чему и решить подобные проблемы. Полученные результаты могут быть использованы в психопрофилактической

просветительской

консультативной

работы

родителями

деятельности, детей

также

субклиническими

расстройствами пищевого поведения [3]. На наш взгляд, родителям необходимо осуществлять помощь и поддержку своим

детям

формировании

адекватной

самооценки

образа

Я,

стимулирование здорового отношения к питанию и своему внешнему виду, что будет способствовать предотвращению развитию расстройств пищевого поведения. Выводы

перспективы

дальнейших

исследований.

Наше

теоретическое и эмпирическое исследование подтвердило, что семья является важным фактором формирования пищевого поведения у детей. Перспективы дальнейших исследований мы видим в создании психопрофилактической программы

работы

психокоррекционной

родителями

работы

подростков

подростками,

которых

проведении выявлены

субклинические расстройства пищевого поведения. Список использованной литературы: 1. Малкина-Пых И. Г. Терапия пищевого поведения / И. Г. Малкина-Пых. – М.: Эксмо, 2007. – 1040 с. – (Серия «Справочник практического психолога»). 2. Николаева Н. О. Нарушения пищевого поведения: социальные, семейные и биологические предпосылки / Н. О. Николаева, Т. А. Мешкова // Вопросы психического здоровья детей и подростков. – 2011. – Сер. 11. № 1 (11). – С. 39-49. 3. Шебанова В.І. Особливості психопрофілактики розладів харчової 124

поведінки у дівчат-підлітків / В.І.Шебанова // Актуальні проблеми психології: Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПН України / Гол.ред. С.Д.Максименко. – Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2013. – Том ХІ. – Соціальна психологія. – Вип. 6. – Книга ІІ. – С. 473-482. 4. Шебанова В.І. Субклінічні форми розладу харчової поведінки / В.І.Шебанова // Проблеми та перспективи розвитку педагогічних і психологічних наук : Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Київ, 20 квітня 2013 р.). – К.: ГО «Київська наукова організація педагогіки та психології». – 2013. – С. 69- 71. 5. Шебанова В.И. Пищевые деформации как ритуальное поведение и механизмы снижения тревоги 2nd International scientific conference European Applied Sciences: modern approaches in scientific researches / В.И.Шебанова / 18-19.02.2013, Stuttgart, Germany. – P. 208-209.

125

Исследовательская деятельность Н.Я. Динника на Кавказе в контексте межкультурной коммуникации Аткина Надежда Васильевна, магистрант Северо-Кавказского федерального университета Где можно воспарить над обыденностью, ощутив дыхание суровой, но в то же время величавой красоты природы? Где гостя встретят как старого доброго друга? Где можно увидеть много разных, но всё-таки таких похожих народностей, не только проживающих на одной территории, но и создающих один из самых неповторимых регионов земного шара? Конечно, на Северном Кавказе. Любой, кто побывал здесь хотя бы раз, навсегда оставил частицу своего сердца в этом чудном, живописном месте. Многих писателей, ученых, путешественников с давних времён притягивал этот гостеприимный край. Одним из таких, заинтересованных людей, являлся и Николай Яковлевич Динник, родившийся в Ставрополе и открывший нам Кавказ.

Знакомство

будущего

кавказоведа

началось

любительских

путешествий, а в дальнейшем это привело к серьёзной научной работе длиной в 35 лет. Известный путешественник и исследователь растительности и животного мира Кавказа сделал большое количество восхождений и спусков на горы и в ущелья Карачая и Балкарии. Огромное культурное наследие в виде научных заметок, статей, книг о климате, природе и геологии после после его смерти. Н. Я Динник изучил горы и ущелья Терской области, Риона, Дигории, Пшавии и Тушетиии, Ленкорани и Талыши, Кодоры, верховья Большого Зеленчука, Малой Лабы и Мзымты, уникальную природу Чечни и Дагестана. В общем, освоил пространство Кавказа, как говорится, от и до. Несмотря на то, что Н.Я. Динник являлся знаменитым ученымкавказоведом, зоологом, ботаником, геологом, гляциологом, его научным текстам присуща некоторая художественность. Благодаря этой особенности натуралисту легко удаётся установить контакт с читателем. «Работы Н.Я Динника являются небольшими по объёму, но наполненными богатым содержанием и информацией. <…> …первичная направленность произведений Н.Я. Динника – научно-познавательная; художественное измерение позволяет 126

дать дополнительные возможности читателю не просто получить информацию о Кавказе, но ярко представить его флору, фауну, как бы повествовать о тех местах, которые в конце XIX – начале XX века были труднодоступными и считались опасными для посещения». [3, с. 1028] Для того чтобы путешествия состоялись, необходимо было иметь различные

предписания

от

местного

правительства

распоряжения

начальников. Но экспедиция не была бы полностью удачной без содействия проводников – местных жителей, так как именно они знают эти места лучше, чем кто-либо. И Николаю Яковлевичу также приходилось не раз прибегать к их помощи. Контактируя с представителями разных кавказских этносов, Н.Я. Динник живописно обрисовывает характер и поведение горцев, благодаря чему складывается общий портрет жителей, населяющих Кавказ. Учёный отмечает особое радушие, с которым принимают его в ауле Чегем Кабардино-Балкарии: «Нас встретили здесь довольно любезно. <…> Али-мурза принял нас со свойственной горцам любезностью и угощал весьма усердно. Едва мы успели слезть с лошадей, как явился на сцену огромнейший самовар и неизменный низенький столик на трех ножках, накрытый белой скатертью. Под нею оказалась куча локумов (небольшие булочки, похожие на пряники) и нарезанный кусками свежий горский сыр. Немного времени спустя подали жареную на вертеле баранину (шашлык), а на ужин, на том же столике, вареное мясо, айран и шурпу (мясной бульон с примесью небольшого количества кислого молока). <…> Так как у каждого путешественника, если только он человек не больной, бывает волчий аппетит, то мы были весьма благодарны хозяину за столь основательное угощение. Собака моя также не была забыта, и когда я сказал, что она уже сыта, то мне, шутя, отвечали: «Она гость и должна есть, сколько хочет». [1, c.832] Так мы узнаем, с каким надлежащим уважением и почтением относятся мусульмане к тем, кто переступил порог их дома, о как они живут, как принимают гостей. Побывав в путешествии по Чечне и Дагестану, Н.Я Динник остался под приятным впечатлением от встречи с местными жителями: «Мне не раз 127

приходилось слышать о них, как о народе коварном, злом и крайне враждебно относящемся к русским. Неоднократно уверяли меня, что отправиться путешествовать по Чечне очень опасно, что там легко могут не только обокрасть или ограбить, но и убить. <…> Чеченцы-горцы – народ бедный, но гораздо более трудолюбивый, смирный и честный. Они очень вежливы, любезны,

предупредительны

гостеприимны.

<…>…вежливое

предупредительное отношение к себе я имел случай наблюдать на каждом шагу. <…> Конечно, чеченцы не могут вообще питать симпатий к русским и имеют немало причин относиться враждебно к нам, но они вероятно, это скрывают и держат себя в большинстве случаев джентльменами». [2, с. 958] Кавказовед отмечает присущие им любезность, открытость, бескорыстность, готовность помочь вне зависимости от национальной принадлежности. Таким образом, благодаря тем этнонациональным портретам, которые Николай Яковлевич дал более ста лет назад, можно сделать вывод о том, что население кавказских гор и равнин безусловно гордое, воинственное, стойкое и прозорливое, но вместе с тем и приветливое и дружелюбное к тем, кто пришёл к ним с миром, ведь, как гласит известная евангельская фраза: «Все, взявшие меч, мечом погибнут». Хочется подчеркнуть, что Россия всё-таки – это полинациональная страна, но, к великому сожалению, этносы, населяющие её, мало знают друг о друге, о культуре, быте, нравах соседствующих наций. У нас нет силы сознаться в том, что мыслим мы односторонне, ограниченно. Мы часто видим в человеке врага, недоброжелателя, забывая при этом оставаться просто людьми, способными помочь человеку, человеку, независимо от его национальной принадлежности. Необходимо найти линию решения сложившейся проблемы. Сделать это можно

путем взаимодействия культур. Необходимо начать рассказывать о

своем народе, начать слушать о другом. Также обязательным является и ознакомление с научной и художественной литературой. И начать, на мой взгляд, стоит с подробных, точных описаний кавказского колорита знаменитым ставропольским

натуралистом-кавказоведом

Николаем

Яковлевичем

Динником, так как его работы это не только научные исследования, но и взгляд 128

русского человека на быт и культуру горских народов. И только тогда, когда не останется белых пятен в этой области, возможным будет разговор о межэтническом контактировании. Список использованной литературы: 1. Динник Н.Я. Горы и ущелья Терской области // Опальные: Русские писатели открывают Кавказ. Антология: В 3 т. — Ставрополь: СГУ, 2011. — Т. 3. — С. 825—844. 2. Динник Н.Я. По Чечне и Дагестану // Опальные: Русские писатели открывают Кавказ. Антология: В 3 т. — Ставрополь: СГУ, 2011. — Т. 3. — С. 947—978. 3. Штайн К.Э., Петренко Д.И. Выдающийся кавказовед Н.Я. Динник: Открытия и прозрения спустя сто лет // Опальные: Русские писатели открывают Кавказ. Антология: В 3 т. – Ставрополь: СГУ, 2011. – Т. 3. – С. 1020-1032.

129

Наукове видання Міжнародна науково – практична конференція «Науковий форум: актуальні питання гуманітарних та суспільних наук» Збірник матеріалів Міжнародної науково - практичної конференції (м.Київ, Україна, 23 травня 2014р.)

130

131