Collection of Conference Papers / Сборник тезисов материалов конференции

1

u-conferences.org Centre for Scientific and Practical Studies

COLLECTION OF CONFERENCE PAPERS International Scientific-Practical Conference «Humanities and social sciences: problems and prospects in the context of globalization» (28.01.2015, the United Kingdom, London)

u-conferences.org Центр Научно-Практических Студий

СБОРНИК ТЕЗИСОВ ПО МАТЕРИАЛАМ Международной научно-практической конференции «Гуманитарные и общественные науки: проблемы и перспективы в контексте глобализации» (28.01.2015, Великобритания, г. Лондон)

London – 2015 2

УДК 7/9+3]:339.9](082) ББК 6/8я431 Г94 Humanities and social sciences: problems and prospects in the context of globalization. Collection of Conference Papers of International Scientific-Practical Conference (28.01.2015, the United Kingdom, London). – u-conferences.org / Centre for Scientific and Practical Studies, 2015. – 72p.

The Collection includes conference papers presented at International ScientificPractical Conference «Humanities and social sciences: problems and prospects in the context of globalization» and is devoted to theoretical and practical aspects of humanities and social sciences.

The collection is intended for conference participants, as well as scientists, professors, graduate students and other experts who are interested in and conduct researches humanities and social sciences.

All materials are published in author's edition. u-conferences.org / Center for Scientific and Practical Studies do not always share the views of authors (conference participants), contained in this collection, and is not responsible for the content of materials submitted by the authors for publication.

© u-conferences.org / Центр Научно-Практических Студий © Коллектив авторов Гуманитарные и общественные науки: проблемы и перспективы в контексте глобализации. Сборник материалов Международной научно-практической конференции (28.01.2015, Великобритания, г. Лондон). – u-conferences.org / Центр Научно-Практических Студий, 2015. – 72с. В сборнике содержатся тезисы докладов поданные на Международную научнопрактическую конференцию «Гуманитарные и общественные науки: проблемы и перспективы в контексте глобализации». Посвящено теоретическим и практическим аспектам гуманитарных и общественных наук. Сборник рассчитан на участников конференции, а также ученых, преподавателей, аспирантов, студентов и других экспертов, которые интересуются и проводят исследования в сфере гуманитарных и общественных наук. Все материалы печатаются в авторской редакции. u-conferences.org / Центр Научно-Практических Студий не всегда разделяет взгляды авторов (участников) конференции, изложенные в этом сборнике, и не несет ответственности за содержание материалов, представленных авторами для публикации.

3

CONTENTS Ivantsova O. Mobile Learning – 5 Kalieva G. To a question of educational technologies – 9 Yushchenko Yu. Some aspects of the humanitarian education of future doctors – 13 Васильєва О.В. Сучасні аспекти виховної роботи з іноземними студентами у вищих медичних навчальних закладах України – 16 Гіптерс З.В. Категорії економічної освіти – 21 Іванчук А. І. Часовість та ідентичність у сучасному світі – 26 Пєтін Г.В., Родомська Н.М., Тарасова В.П. Застосування елементів дистанційного навчання при вивченні іноземної мови в контексті глобалізації навчального процесу – 30 Столярський О.В. Концептуальна модель дефініції міжнародного кримінального права – 35 Абжан Г.М., Абилбакиева Г.Т. Профессионализм личности педагога как одно из условий совершенствования современной системы образования – 39 Джакупова И.Б., Нурахметова А.Р., Ахетова Г.С. Педагогические инновационные процессы в условиях кредитно-модульной технологии образования Казахстана – 43 Досжанов Б.Б. К вопросу о правах ребенка – 48 Макухин П. Г. К вопросу соотношения науковедения и философии науки в свете перспектив последней в системе образования России: проблема неочевидности неизбежного присутствия философских идей в науке – 53 Михеев Д. Н. Институциональный механизм сотрудничества в сфере борьбы с терроризмом – 58 Мухажанова Р.М., Гайнуллина Ф.А. Взаимосвязи отечественной и зарубежной литературы в системе духовно – эстетического воспитания личности – 61 Туезова В.С., Валькович О.Н. Пути совершенствования учета оплаты труда – 66

4

Mobile Learning Oxana Ivantsova, Ph.D. in Pedagogics, assistant professor of Sergey Korolyov Zhytomyr military Institute Abstract. The article describes m-learning as non-traditional educational technology. The term m-learning is defined; advantages and disadvantages of the technology are studied. The author proposed a short history of mobile learning.

Key words: m-learning, mobile technology, device, e-learner, portability.

Nowadays mobile technology is changing the way we live and it is beginning to change the way we learn. M-learning or mobile learning is defined as learning across multiple contexts, through social and content interactions, using personal electronic devices [2]. A form of e-learning distance education, m-learners can use mobile device educational technology in many locations at their time convenience [1].

M-learning technologies include handheld computers, MP3 players, notebooks, mobile phones and tablets. M-learning focuses on the mobility of the learner, interacting with portable technologies. Using mobile tools for creating learning aids and materials becomes an important part of informal learning [4].

M-learning is convenient in that it is accessible from virtually anywhere. Sharing is almost instantaneous among everyone using the same content, which leads to the reception of instant feedback and tips. M-learning brings strong portability by replacing books and notes with small devices, filled with tailored learning contents [3].

Today over 6 billion people have access to a connected mobile device and for every one person who accesses the internet from a computer two do so from a mobile device.

During the 1970’s, an American computer scientist Alan Kay spearheaded the initiative to use Dynabooks for learning and education. Kay, along with his fellow colleagues from the Xerox Palo Alto Research Center proposed that these book-sized computers would be “a personal computer for children of all ages�. The concept of the Dynabook, with the elements of a graphical user interface (GUI), laid the foundation for the modern laptop computer. Although the Dynabook was never quite created, it led to the creation of the Xerox Alto and offered children access to learning in the form of digital media.

We offer you some interesting facts of the development of mobile learning [5].

5

History of mobile learning Year 1968 1973 1975 1984 1996 2001 2004 2005 2007 2010

Table 1

Fact Alan Kay and his colleagues in the Learning research Group develop the Dynabook, a computer designed for education Martin Cooper is credited with creating the first cellphone, called the Motorola Dyna 80 00X The IBM 50000 becomes the first commercially available portable computer – laying the ground of mobile education Macintosh releases its first commercially successful personal computer to feature a mouse and a graphical user interface rather than a command-line interface Palm releases PalmOS which gives students access to learning and organization software on handset devices The mobile Learn Project Launches to seriously explore mobile education Google announces its Book Search and Google scholar – valuable resources for mobile students The first XO laptops are produced by Quanta and shipped to Shanghai, as a part of the One Laptop Per child education initiative Apple announces the launch of its education resource, iTunes U, which could be utilized on its iPhone device Considered to be the year of tablet, as Amazon’s Kindle hits its stride, Apple releases the iPad, Dell launches the Streak and HP announces its Slate tablet

Since its conception, mobile learning has been directly tied to online education as the platform for both types of education is rooted in the ability to learn beyond the confines of a classroom. More and more students are choosing online degree programs, as they offer flexibility to balance work and academic schedules. mLearning compliments the e-learner’s need for mobility by providing a learning platform that’s even more portable than a laptop. The accessibility of on-the-go education could potentially attract an entirely untapped group of students who may not have had interest in continuing their education due to inconvenience. The ability to offer an instant response without having to disrupt one’s schedule is creating new avenues and methods of learning that appeal to non-traditional students.

So m-learning is characterized by the ability to learn through portable devices.

Technology has continued to play a pivotal role in teaching and training, though mobile technologies and devices have their own share of advantages and also disadvantages.

There are many different types of m-learning: • Communication through SMS between two mobile phones, whereby one can 6

send or receive text messages of 160 characters.

• Extended form of SMS – MMS (Multi-Media Messaging Service). In this technology, text messages and graphics both are included.

• WAP enabled mobile phones that can access the Internet through deploying protocol of international standard.

Advantages of M-Learning • One can access lessons, video clips and audio libraries from anywhere, including public places and moving buses and trains.

• Interaction with fellow students and instructors will be a great help. It is an accepted fact that learning is made easier when information is shared and questions answered through a sort of combined study. This helps several students to work together on assignments even while remaining at far-flung locations.

• Portability is a very big plus, as a PDA is compact and very lightweight, and enables a student to take notes or enter all types of data directly into the device.

• There is a psychological factor; owning handheld devices increases student motivation and deepens the commitment to using and learning with them. Further, the present generation of students has a fascination with handhelds like PDAs, mobile phones and similar carry-around devices. The learning material is mostly colorful and inviting which may prompt students to go back and forth and practice more.

• It is a fact that most handheld devices are more affordably priced than larger systems, and already a major percentage of the population owns them.

• Flexible hours of learning are indeed a great boon as students can access the system anytime 24-7 and from any location. What is more, teacher support can now be expected even outside classrooms and other learning environments.

• Each student can learn at his or her own pace - some student may be slower learners. The students who pick up things fast need not waste time going repeatedly through basic lessons.

• Yet another blessing is a huge saving in the cost of learning materials and also commuting expenses.

Disadvantages of M-Learning • There is the definite inconvenience of size, as the student has to learn while hunched over the small screen of a mobile phone and PDA. • There is no denying that the storage capacities of PDAs are limited.

• Anyone who has a mobile gadget knows that the short battery life and frequent changes of batteries are a great nuisance.

7

• Add to this the absence of a common hardware platform; this makes it extremely difficult to develop content for use by all.

• Devices may become outdated quickly and students have to keep combating obsolescence.

• There is limited wireless bandwidth and chances are that it may further decrease with the number of users ever on the increase.

• In the M-Learning venue, students are incapable of printing, simply because it requires a network connection. This is obviously not feasible in a number of real-life situations [6].

M-learning is growing powerful, not just for education, but for business and personal use as well. It involves the use of mobile technology, either alone or in combination with other information and communication technology (ICT), to enable learning anytime and anywhere.

References: 1. Crescente, Mary Louise; Lee, Doris (March 2011). “Critical issues of m-learning: design models, adoption processes, and future trends”. Journal of the Chinese Institute of Industrial Engineers 28 (2): 111–123.

2. Crompton, H. (2013). A historical overview of mobile learning: Toward learnercentered education. In Z. L. Berge & L. Y. Muilenburg (Eds.), Handbook of mobile learning (pp. 3–14). Florence, KY: Routledge.

3. Saylor, Michael (2012). The Mobile Wave: How Mobile Intelligence Will Change Everything. Perseus Books/Vanguard Press. p. 176.

4. Trentin G. & Repetto M. (Eds) (2013). Using Network and Mobile Technology to Bridge Formal and Informal Learning, Woodhead/Chandos Publishing Limited, Cambridge, UK. 5. CollegeFinder / [Електронний ресурс] // Режим доступу: https://www. ecollegefinder.org/ 6. Brighthub / [Електронний ресурс] // Режим доступу: https://www.Brighthub. com

8

To a question of educational technologies Kalieva Gulmira, associate professor of the Kazakh national university al-Farabi, Almaty, Kazakhstan Abstract. This paper discusses important aspects of informational support in the society and education in the international community and Kazakhstan. Experience in the development and maintenance of technology and training of students have been analyzed and summarized, the model and the pedagogical system of remote-loan training technology have been proposed.

Keywords: educational technology, teacher, higher education, modernization, educational process, informational support of education.

At present higher education is at the center of scientific-technical and social policy of Kazakhstan. The emphasis in the global competition is moving from the material scope conditioned by amount of natural resources and the methods of their processing, into intelligent scope which determines the level of information resources and the nature of social and technological development of society and the security of the state. A critical condition for successful reform in Kazakhstan society is training of new skilled professionals able to navigate in the innovation marketplace.

The goal the government of Kazakhstan has set is to establish a national model of competitive multi-level education integrated into the world educational space and satisfying the needs of the individual and society. Back in 1997, Kazakhstan was one of the first post-Soviet spaces to sign and ratify the Lisbon Convention on the Recognition of Qualifications concerning Higher Education in the European Region. Currently the Republic of Kazakhstan is aiming at joining the Bologna process.

In his speech to the nation on December 14, 2012 President Nazarbayev substantiated a New Political direction of a successful state and outlined solutions to a wide range of social and economic problems of the country. One of the most important areas of the strategy of a new stage of development of Kazakhstan is "the approach of the education system, as well as re-training to world standards". "Higher education institutions should not be limited to educational functions. They need to create and develop applied and research units" [1].

The core task of the state educational policy, which was first announced by President Nursultan Nazarbayev in his speech to the people of Kazakhstan "We will build the future Together" is the development of education and science which impact critically 9

on the pace of economic, social and cultural progress, as well as the competitiveness of the nation in the coming years [2].

The message clearly stated that the availability and quality of educational services is a strategic task, because the essence of it is to provide high quality education based on the preservation of its fundamental nature and meeting the current and future needs of the individual, society and state. An important thesis of this message to the people is to "encourage innovations in education".

It should be noted that higher education in Kazakhstan during the period of approval of a market economy is in a state of continuous improvement and modernization. This is reflected in the changes made in the used and tested system of accreditation and certification of a university, on the basis of which they are given the right to engage in the training of specialists with higher education, and this applies not only to public educational institutions, but also to private ones.

Also in Kazakhstan recently there have appeared a tendency towards convergence of national education with the models of its organization, which exist primarily in Europe and the U.S. One of the essential contradictions of this period was a constant increase in the number of students in higher education.

Higher education is so prestigious that its absence has been considered a major personal disadvantage which can be overcome by the possibility to obtain a high school diploma on a commercial basis. People with extremely poor results at school study at higher education institutions. A selective competitive system ceased to function and higher education became available, which has a negative impact, primarily on its quality. Teachers are forced to involuntarily reduce its demands to the students, as the level of their salaries to a certain extent depends on the number of students enrolled on a commercial basis. Adjusting to the level of their general knowledge, teachers simplify the exposition of the theory of matter and impose less demand to practical skills.

Problems caused by internal factors in improving the quality of education get exacerbated by the fact that the Republic of Kazakhstan joined the Bologna process.

This greatly intensified activities aimed at finding ways to improve the quality of higher education. There are adopted decisions aimed at introduction at domestic universities of educational programs from the organization system with a two-stage higher education which is used in most European countries and the United States.

Thus, improving the quality of higher education is directly related to increased training of school graduates to study at universities. There must be a movement of high-quality general education required for the modern market and global trends in 10

higher education level of training, given its complicated further research and creative work with the achievements of modern science and technology. This requirement is currently not clearly defined either by standards of any school or primary / higher vocational education.

In this regard, in the system of quality assurance there is the following contradiction: there are no clearly set out requirements for knowledge and skills of school graduates that provide an opportunity to master professional knowledge and skills in high school on the basis of self-development, self-organization and self-education and self-education.

Special education institutions require only knowledge of those subjects which are needed to pass the entrance exams. Quality culture necessary for further education, training activities in not checked. This causes problems with further increase in the level of general culture of students during education.

The need to resolve this contradiction causes attempts to introduce indicators to a new standard of higher education that characterize level of organization of educational work with students and those personal qualities that they have to form before they graduate high school.

Available research show that the quality of education cannot be achieved only by improving technical equipment of the educational process, through the training of teachers, through changes in the educational process. The main condition for the organization of this process is raising students' interest in the independent acquisition of professional knowledge and skills, mastering the skills of self-education, selfdevelopment, in the study of theoretical issues and develop practical skills.

In order to achieve that it is necessary to solve the problem, which is significantly complicated by the fact that: 1. Majority of students come to the university, focusing only on the value of having a university degree, therefore, they cannot be ensured high quality of higher education, as they originally did not want it.

2. A certain percentage of students are not focused on jobs in their field, as appropriate labor is extremely low priced by an employer, which is mostly a nonprofit organization. The market economy has created the demand by graduates of high salaries, while the domestic economy, in particular, the public sector cannot provide the required level of wages. Hence, the contradiction in the level of this development is that the state becomes a hindrance in providing quality education to graduates.

3. The higher education institution is not based on a study of the needs of the labor market for specialists in a particular profile. There is still a traditional reproduction 11

of specialists, characteristic of other economic situation or new professions arise due to fashion, which is not supported by the study of the real needs of employers in specialists of particular profile. This leads to the overproduction of certain categories of professionals.

References: 1. Message of the President of the Republic of Kazakhstan - Leader of the Nation Nursultan Nazarbayev to the people of Kazakhstan "Strategy" Kazakhstan – 2050": a new political way of successful state." (14.12.2012), Official site of the President of the Republic of Kazakhstan / (www.akorda.kz) 2. Message of the President of the Republic of Kazakhstan "Building the Future Together" (29.01.2011), Official site of the President of the Republic of Kazakhstan / (www.akorda.kz)

12

Some aspects of the humanitarian education of future doctors Yushchenko Yu., PhD, Associate Professor, Higher medical educational institution of Ukraine “Ukrainian Medical Stomatological Academy�

Abstract. The paper studies some aspects of the humanitarian education in higher medical educational establishment. The role of philosophy in the process of ideological and professional formation of future doctors was evaluated.

Key words: education system, science, humanities, philosophy, medicine, learning process Modern society development is characterized by significant structural and functional changes, covering all areas of a human activity. The most influential factors of social dynamics become information, science and education. In social dimension education becomes a dominant subsystem of the society which determines the level and quality of economic development and employment and acts as a strategic resource of government and political structures functioning. It is also a fundamental principle of socialization [2].

For educational system of any country there has always been, is and will be an urgent problem of training highly qualified and competitive specialists in different spheres of life.

Modern transformations in public life have caused changes in health care system, theory and practice of medicine, that, in turn, resulted in increasing demands to a doctor , his qualified professional activity, its focus and efficiency, to the general cultural and ethical competence of a doctor , his mobility and so on. Accordingly, the implementation of these requirements starts in the walls of the institution and is not confined only thorough studying professional subjects. Before a university medical school there is the task of forming a new type of doctors who combine professional knowledge and competence with active citizenship. So a competitive person is not only the one who mastered the basics of science, but also possesses the latest ways of perception and transferring the information. Such a person is educated and practically prepared first of all in professional, linguistic and ideological contexts. That is why there are serious transformations in the system of teaching social sciences and the humanities, which consider not only the problems of social development in the past, present and future, but also contribute to man`s understanding of his place in the society and his life purpose.

Intellectual and high moral development of a future doctor, the formation of his 13

positive qualities worthy of professional culture, multicultural competence, capacity for learning and mobility along with the development of a harmonious and fully developed personality are the main guidelines for teachers in the learning process. They define the basic components of methodological activity and require using certain pedagogical technologies. In turn, the humanities, especially philosophy as a fundamental area of knowledge is the basis of the student`s identity and values development.

Since its appearance philosophy has occupied a special place in the knowledge about the world. It always helped people to orient in different circumstances and contributed to their self-determination. This explains intransitive vitality of philosophy and the need to capture it for a reliable orientation in the constantly changing world and for a reasonable approach to solving the most difficult problems of a human survival before pressing problems of our time.

Today philosophy becomes more democratic, tolerant to concrete things and begins to take an active part in forming responses to historical "challenges" of our era. It acquires the status of a thinking culture of a modern man. it brings a man to an adequate understanding of complex realities he lives in. Philosophy is no longer possible to be interpreted as a supporting discipline in training the staff with a higher medical education. It becomes a necessary component of people`s self-determination in today's dramatic and complex world. This leads, among other things, to a significant updating of its didactic function in the process of ideological and professional formation of a physician of the XXIst century.

It should be emphasized that the recent trend has become a regularity process of humanization of medical knowledge and penetration in various areas of medicine methodological principles, methods and concepts in the Humanities. The relations of certain concept groups in medicine with the Humanities are different in severity and quality - from close and indissoluble in psychiatry, clinical psychology, neurology and epidemiology to rather indirect morphological and applied medical knowledge (anatomy, radiology, dentistry, etc.) [1]. The widespread use of humanistic style of thinking, as pointed a well-known Ukrainian scientist V.L.Kulinichenko, helps resolve and remove those contradictions that arose in the theory and practice (of medicine) at the previous stages of historical development; contradictions are knowledge of natural and social, psychological and physiological, mental and physical; "man-centered" and naturaly-scientific world; knowledge, facing the individual items (cell, organism, population, individual), universal bases (production, practice, beauty, goodness); knowledge of basic human structures and integrity as a special kind [3]. The very 14

philosophy forms the capacity for analysis and synthesis of facts, logic modelling of specific situations and systems thinking.

Thus, studying the humanities by medical students of higher educational establishments is an important component of the whole learning process, which will provide training not only highly competitive professionals, but also highly spiritual individuals who will have intellectually developed outlook and the appropriate level of creativity. They will be able to make decisions independently in subject-theoretical and spiritual spheres and live realizing themselves in the context of globalization.

References: 1. Бадер В. І., Андрющук А. О. Проблеми забезпечення якості підготовки фахівців у вищих навчальних закладах України [Електронний ресурс] / В. І. Бадер, А. О. Андрощук // Педагогічна наука: історія, теорія, практика, тенденції розвитку. – 2009. – Випуск №2. – Режим доступу до журн.: http:// intellect-invest.org.ua/pedagog_editions_e-magazine_pedagogical_science/ 2. Білоус О. Маслова-Лисичкіна Н. Глобалізація розвитку і соціальна безпека / О. Білоус, Н. Маслова-Лисичкіна // Віче. – 2001. – № 5. – С.22 – 44 3. Кулиниченко В. Л. Современная медицина: трансформация парадигм теории и практики (философско-методологический анализ) / Валентин Леонидович Кулиниченко. – К.: Центр практичної філософії, 2001. – 240 с.

15

Сучасні аспекти виховної роботи з іноземними студентами у вищих медичних навчальних закладах України Васильєва О.В., кандидат медичних наук, заступник декана 6 факультету по роботі з іноземними студентами, Харківський національний медичний університет, Україна Анотація. Виховна робота з іноземними студентами є одним з найважливіших і складніших напрямків організації навчального процесу у медичних ВНЗ. Деканати з підготовки іноземних студентів повинні сприяти формуванню у студентів культури міжособистісних стосунків, толерантності, навичок самоосвіти і різнобічного розвитку їх творчих здібностей; створенню умов для фізичного, інтелектуального, морального і духовного розвитку особистості іноземних студентів; поліпшенню соціальної активності студентів-іноземців, самостійності та відповідальності в житті колективу і соціуму; прищепленню та розвитку загальної культури шляхом їх залучення до української національної культури, звичаїв і традицій. Ключові слова: виховна робота, студенти-іноземці, лікар.

Abstract. Educational work with foreign students is one of the most important and complicated process along with the training process in which are involved in institutions of higher medical education. A dean’s office which is responsible for training foreign students is to provide molding of inter-personal attitude culture, tolerance, abilities for self-education and various creative activities in foreign students. Conditions for physical, intellectual, moral and spiritual development of an individual are to be created for the foreign students; social activity, self-sufficiency and responsibility for the life in a community are to be cultivated in them; besides, students are to be taught basics of general culture and familiarized with the national Ukrainian culture, traditions and customs.

Key words: educational (moral building) work, foreign students, doctor. Формування світогляду, а також всебічний розвиток творчої особистості майбутнього лікаря є одними з першочергових завдань при навчанні студентів у медичних ВНЗ. Але якщо це студент – іноземець, на перший план висуваються не лише проблеми навчання, а й адаптаційні і соціальні моменти пристосування його до життя в Україні [1, с. 243]. Відомо, що виховна робота є одним з найважливіших і найскладніших напрямків організації навчального процесу як з вітчизняними, так і з іноземними 16

студентами медичних ВНЗ [2, с. 21]. Зазначений напрямок роботи серед іноземних студентів має більш індивідуальний характер. Такий характер обумовлений тим, що ці студенти мають різний рівень та звичаї виховання, є представниками різних країн світу, культури і суттєво відрізняються один від одного за релігійними і національними традиціями [3, с. 75-77]. Основою виховного процесу є система взаємовідносин, яка визначає взаємодію між викладачем і вихованцем, а також між студентами у такому багатонаціональному навчальному закладі, як Харківський національний медичний університет (ХНМУ). Саме тому керування виховною роботою молоді спрямовано на розвиток у вихованців свідомості, яка відповідає загальнолюдській моралі, і на формування та розвиток стійких моральних звичок, на виховання волі та позитивних якостей характеру, таких як чесність, людяність, справедливість тощо [4, с. 77-78]. Мета. Покращення виховної роботи з англомовними іноземними студентами у ХНМУ. Одним з найважливіших напрямків виховної діяльності VI факультету з підготовки іноземних студентів ХНМУ (які навчаються англійською мовою) є забезпечення тісного взаємозв’язку між деканатом та студентами [5, с. 5-8]. Для цього деканатом VI факультету вирішуються такі загальні завдання виховної діяльності: формування у студентів культури міжособистісних стосунків, толерантності, навичок самоосвіти і різнобічний розвиток їх творчих здібностей; створення умов для фізичного, інтелектуального, морального і духовного розвитку особистості іноземних студентів; поліпшення соціальної активності студентів-іноземців, самостійності та відповідальності в житті колективу і соціуму; прищеплення та розвиток загальної культури шляхом їх залучення до української національної культури, звичаїв і традицій. Особливу увагу деканат VI факультету приділяє індивідуальній роботі зі студентами, що мають пропуски занять з неповажних причин, порушують правила поведінки під час перебування в університеті та мешкання у гуртожитку, мають заборгованість в оплаті за навчання та, часто як наслідок, порушують правила перебування іноземців в Україні, тобто мають затримки з продовженням реєстрації. Ефективність зазначених заходів забезпечується проведенням індивідуальних співбесід між деканом факультету та його заступниками і студентами, які мають вище згадані проблеми. Проводиться робота, спрямована на профілактику правопорушень, роз'яснюються основні положення Закону України 17

«Про правовий статус іноземців», в якому закріплені основні права, свободи та обов'язки іноземних громадян, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, а також інших актів і постанов. Важливе місце у вихованні англомовних студентів також посідають загальні збори різних напрямків, участь у концертах, змаганнях та інших заходах що організовують для студентів на університетських, між- університетських та міському рівнях. Так, минулого навчального року студенти VI медичного факультету ХНМУ відвідали та взяли участь у X міському фестивалі іноземних студентів, на якому було нагороджено ХНМУ та зокрема V та VI факультети по роботі з іноземними студентами. Студенти-іноземці посіли два перших місця у VII Всеукраїнському фестивалі – конкурсі мистецтв студентів-медиків та працівників лікувальних установ України «Ліра Гіппократа» (у сольному вокалі та у конкурсі естрадних ансамблів). Англомовні студенти VІ факультету неодноразово брали активну участь у міжвузівських конференціях з міжнародною участю, на яких посідали призові місця, зокрема у 6-му інтердисциплінарному міжнародному конгресі ISIC. У березні 2013 р. у стінах ХНМУ проведено святкування 56-річниці незалежності Республіки Гана, де був присутній посол цієї країни. Також неодноразово проводилися дружні зустрічі із представниками земляцтв Нігерії та Індії. За ініціативою Координаційної ради студентського самоврядування проходять благодійні акції: до Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом акція «Мода на безпечний секс», у рамках акції проведено конкурс студентських плакатів, відбувся показ тематичних відеороликів; до Всесвітнього дня боротьби з туберкульозом, у рамках акції проведені інтерактивні лекції з доповідями студентів та демонстрацією соціального відео та конкурс плакатів під назвою «Туберкульозу не місце в нашому житті!» Також упроваджується фізкультурно-адаптаційна програма для іноземних студентів на основі методів адаптивної фізичної культури. Адміністрація всебічно підтримувала співробітництво університету з ФК «Металіст» у рамках проекту «Назустріч один одному» та участь студентів університету у Metalist Student League. Студенти-іноземці постійно залучені до художньої творчості: до занятть літературною діяльністю, фольклором, живописом, до участі у гуртках художньої самодіяльності Молодіжного центру ХНМУ. Нігерійський чоловічий квартет «Вазуб'я», жіночий дует «Чіома&Уфоома» та інші студенти-іноземці 18

у складі творчих колективів постійно беруть активну участь у творчих заходах університетського та регіонального рівнів. За ініціативи Координаційної ради студентського самоврядування ХНМУ проходить творчий фестиваль «Verses&melodies». Також у 2014 році у Харківькому національному медичному університеті було створено «Nigerian Medical Students Association» (асоціація нігерійських студентів-медиків), під егідою якої 1 жовтня 2014 року пройшло святкування дня незалежності Федеративної Республіки Нігерії. Але виховна робота з іноземними студентами має не тільки позитивні риси. Тому колектив деканату VI факультету з підготовки іноземних студентів проводить роботу з профілактики правопорушень, порушень навчальної дисципліни студентами. Деканом та його заступниками аналізується успішність студентів, розглядаються порушення навчальної дисципліни, дотримання правил проживання в гуртожитках з оперативним реагуванням на порушення. Висновки. З метою оптимізації виховної роботи з англомовними студентами у Харківському націрнальному медисному університеті вважаємо за необхідне: ширше використовувати сучасні методи соціологічних та психологічних досліджень, які допоможуть налагодити індивідуальний контакт з кожним із студентів; продовжувати підвищувати рівень курації основних земляцтв, що сприяє поглибленню дружніх звязків між культурними традиціями України та інщих держав; ширше залучати студентське самоврядування серед іноземних студентів, яке допоможе налагодити двосторонній зв’язок між деканатами та активом студентів-іноземців з метою покращення мікроклімату та навчальновиховної роботи у медичних ВНЗ України; сприяти участі іноземних студентівмедиків у науково-навчальних програмах, а також програмах міжніродного стажування та обміну з метою покращення фахового рівня, розщирення світогляду та формування творчої особистості майбутніх лікарів. Список використаної літератури: 1. Social and organizing problems arising during educational process of foreign students in Ukraine / S.N. Potapov, O.V. Vasylieva, A.A. Oleynik [et al]// Материалы 85-й международной научно-практической конференции студентов и молодых ученых «Теоретические и практические аспекты современной медицины». – Симферополь, 2013. – С. 243.

2. Дудник И.Н., Черний В.И., Рождественский Е.Ю. и др. Некоторые аспекты повышения качества обучения иностранных студентов с учетом специфики ВУЗов медицинского профиля // Первая Всеукраинская науч .- практич . конф . “Образовательный процесс : взгляд изнутри”: Сборник науч . трудов 19

– Днепропетровск . – 2005. – С. 21.

3. Оптимізація виховної роботи з англомовними студентами на сучасному етапі навчання у ХНМУ / Д.В. Кацапов, С.М. Потапов, О.В. Васильєва, А.О. Олейник // Матеріали XLVI навчально-методичної конференції „Педагогічна культура викладача вищої школи” (21 листопада, ХНМУ, Харків, 2012). – С.

75-77.

4. Керівництво роботою іноземних студентів медичних ВНЗ в сучасних умовах навчання / В.А. Капустник, В.Д. Марковський, Д.В. Кацапов [та ін.]// Матеріали Всеукраїнської навчально-наукової конференції, присвяченої 55-річчю Тернопільского державного медичного університету імені І. Я. Горбачевського МОЗ України „Впровадження нових технологій за кредитномодульної системи оарганізації навчального процесу у ВМ(Ф)НЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації (26-27 квітня 2012 р.). – Тернопіль: ТДМУ, 2012. – С. 77-78.

5. Шляхи оптимізації керівництва роботою англомовних студентів ХНМУ в умовах кредитно-модульної системи навчанння / В.Д. Марковський, Д.В. Кацапов, О.В. Васильєва, І.В. Халін, А.О. Олійник // Матеріали XLV навчально-методичної конференції "Сучасний стан, проблеми та перспективи англомовного навчання у ХНМУ " (Харків, 17 листопада 2011 р.). – С. 5-8.

20

УДК 378:33(477) Категорії економічної освіти Зінаїда Василівна Гіптерс доцент, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри суспільних дисциплін, Львівський інститут банківської справи Університету банківської справи Національного банку України Анотація. В роботі аналізуються категорії «освіта», «економічна освіта», «освіта дорослих» як складові формування особистості, її готовності до свідомої гармонізації стосунків «Людина – суспільство – природа – економіка». Ключові слова: освіта, економічна освіта, освіта дорослих.

Abstract. The paper analyzes the category "Education", "economic education", "adult education" as a component of identity formation and its willingness to deliberate harmonization of relations "man - society - nature - economy."

Keywords: education, economic education, adult education. Постановка проблеми. Формування економічних знань реалізується через поєднання пізнавальних, теоретичних і практичних компонентів навчання. Причому пізнавальні компоненти створюють не тільки систему фінансових, технологічних, технічних, економічних і правових знань, а й визначають внутрішню культуру особистості, формують її готовність до свідомої гармонізації стосунків «Людина – суспільство – природа – економіка». До теоретичних компонентів навчання належить світогляд і вміння творчо мислити, які створюють підґрунтя економічно доцільних і водночас соціально відповідальних рішень, дослідницьких навичок, практичних умінь. Метою статті є дослідження розвитку основних категорій загальної та економічної освіти в Україні. Теоретико-методологічний аналіз окресленої проблеми вимагає від дослідника звернутися до джерел формування понять «освіта», «економічна освіта», «освіта дорослих» тощо. Означені дефініції досліджували й визначали багато вчених: С. Болтівець [1], С. Гончаренко [2], Л. Лук’янова [3], Р. Мачулка [4], І. Прокопенко [5], О. Шпак [6], С. Яценко [7], В. Оконь [8] та ін. Виклад основного матеріалу. Як доводить С. Яценко, категорію «освіта», орієнтовану на соціальний запит та потреби особистості, належить розглядати у таких аспектах: 1) освіта як цінність на рівні держави і суспільства у контексті 21

визнання освітніх пріоритетів, індивідуально-мотивованого і стимульованого ставлення людини до власного навчання, його рівня і якості; 2) освіта як система; 3) освіта як процес, який ґрунтується, передусім, на суб’єкт-суб’єктній взаємодії всіх його учасників; 4) освіта як результат, що передбачає досягнення конкретної мети; 5) освіта як духовне надбання соціуму та кожного його представника, що стає передумовою особистісного та суспільного [7, с. 516]. Вчена зазначає, що серед сучасних концептуальних підходів щодо визначення суті освітнього процесу головними є: технократичний, культурологічний, гуманістичний та акмеологічний [7, с. 516]. Аналіз сучасного стану речей засвідчує, що на рівні належного провідними мали би бути три останні підходи. Натомість на практиці ми спостерігаємо і переживаємо факт нової хвилі технократизму, який дегуманізує не лише зміст освіти, а й діяльність особистості, її свідомість та відносини. «Енциклопедія освіти» репрезентує поняття «освіта» саме у сутніснозмістовому аспекті: «Освіта – процес і результат засвоєння особистістю певної системи наук, знань, практичних умінь і навичок і пов’язаного з ними того чи іншого рівня розвитку її розумово-пізнавальної і творчої діяльності, а також морально-естетичної культури, які у своїй сукупності визначають соціальне обличчя та індивідуальну своєрідність цієї особистості» [2, с. 614]. Сутнісна особливість такого визначення полягає в тому, що тут акцент спрямовується не на державу чи суспільство, а на особистість. Крім того, наголошується на єдності розумового, морально-естетичного, культуро-творчого аспектів в діяльності особистості. Це родове поняття дозволяє науковцям сучасності визначитися із категорією «освіта дорослих людей України». С. І. Болтівець пише: «освіта дорослих людей в Україні – практичне втілення андрагогічних закономірностей і принципів, розроблених андрагогікою як галуззю психолого-педагогічних досліджень» [1, с. 616]. Вважаємо, що таке визначення також не позбавлене описового характеру. Більш сутнісним, на нашу думку, є поняття, запропоноване польським ученим В. Оконем: «Освіта дорослих – сукупність формальних і неформальних процесів навчання, що є продовженням або додатковою освітою, набутою в школах, а також практичне навчання, завдяки якому дорослі набувають умінь, збагачують знання, вдосконалюють професійну кваліфікацію чи здобувають нову кваліфікацію і збагачують особисте життя, водночас реалізують можливість участі в соціальному, економічному й культурному розвитку суспільства» [8, 22

с. 292]. Ця дефініція, як зазначає В. Оконь, відповідає ухвалі ХІХ Генеральної конференції ЮНЕСКО, прийнятій 1976 року в Найробі. Приверненню уваги до розв’язання цієї проблеми в Україні сприяло проведення Міжнародного тижня освіти дорослих (2000), а також створення Всеукраїнського координаційного бюро міжнародної громадсько-державної програми «Освіта дорослих в Україні», що здобула підтримку Інституту освіти ЮНЕСКО [1, с. 617]. Розгляду проблеми освіти дорослих людей присвячено низку праць Л. Б. Лук’янової. Зокрема, у «Концептуальних положеннях освіти дорослих» категорія «освіта дорослих » визначається як пролонгований процес і результат розвитку людини (особистості, громадянина, індивідуальності, фахівця), що відбувається упродовж усього життя, завдяки якому дорослі розвивають свої здібності або підвищують професійну кваліфікацію [3]. Нагальність розвитку освіти дорослих детермінується необхідністю розв’язання суперечностей: між об’єктивною потребою розвитку навчання дорослих у системі формальної, неформальної (у т. ч. дистанційної) й інформальної освіти і відсутністю належного науковометодичного, нормативно-правового, організаційного за-безпечення; між необхідністю врахування потреб ринку праці, вимог роботодавців, а також освітньо-культурних потреб дорослих, мотиваційних, ціннісних орієнтацій дорослих громадян щодо професійної й особистісної самореалізації та відсутністю сучасних технологій їхньої професійної підготовки і перепідготовки; між зрослими вимогами роботодавців до рівня професійної компетентності дорослих працівників і відсутністю комплексної науково обґрунтованої системи професійної перепідготовки [3]. Освіта дорослих як важлива складова неперервної освіти покликана сприяти науковому, соціальному й економічному розвитку, демократії, екологічно сталому розвитку суспільства, в якому на зміну жорстким конфліктам прийдуть діалог і культура світу, засновані на справедливості. Звернімося до з’ясування сутності поняття «економічна освіта». На нашу думку, деякі пропоновані поняття мають надто «розмитий», нелапідарний (невиразний) характер. Так, Р. Мачулка пише: «Економічна освіта, з одного боку, спрямована на формування нового наукового світогляду, розвитку національної свідомості та громадянської активності підростаючого покоління, а з другого – виступає в якості відносно самостійного напряму навчально-виховної роботи міської загальноосвітньої школи, який забезпечує формування нового складу особистості, здатної економічно грамотно відстоювати інтереси і приносити користь своїй державі, яка стала на шлях власного національного розвитку» [4, 23

с. 148]. Тут, вочевидь, порушена логіка щодо визначення і змісту й обсягу до формулювання поняття. І вже зовсім некоректним, на нашу думку, є твердження автора про те, що економічна освіта «забезпечує формування нового складу особистості». На наш погляд, економічна освіта має бути передусім спрямована на всебічний розвиток особистості, її культури й духовності. Саме на цей аспект проблеми і звертає увагу О. Т. Шпак, який пише: «Спрямованість і мету економічної освіти й виховання школярів ми зводимо не лише до засвоєння економічних понять і законів, формування економічних умінь і навичок, виховання економічно значущих якостей; головне ми вбачаємо в необхідності навчити їх застосовувати одержані знання на практиці в різноманітній діяльності з урахуванням умов, що змінюються» [6, с. 70]. В економічній освіті, вважає автор, мають домінувати духовно-культурні, моральні, гуманістичні цінності. Цей підхід, на нашу думку, є плідним і перспективним. Намагаючись синтезувати різні точки зору, І. Ф. Прокопенко пропонує визначення цього поняття у такому формулюванні: «Економічна освіта – це процес і результат оволодіння суб’єкта соціально-економічним досвідом, сприяє формуванню економічної культури на основі засвоєння економічних знань, умінь, розвитку економічного мислення, що дозволяє особистості вірно оцінювати факти і явища економічного життя, встановлювати зв’язки і відношення між ними» [5, с.

22]. Далі автор зазначає, що економічна освіта пов’язана із формуванням певних рис характеру: працелюбності, заощадливості, діловитості, організованості, самостійності тощо [5, с. 22]. Проведений нами аналіз свідчить, що поняття «економічна освіта» за своїми змістовними характеристиками охоплює такі складові: а) процесуальність; б) суб’єктність; в) соціально-економічний досвід особистості; г) гносеологічність; д) взаємодію. Такий підхід не викликає особливих заперечень, проте, на нашу думку, тут слабо виражений діяльнісний аспект, а він є надто сутнісним. Висновки. Економічна освіта формує економічну активність суб’єкта господарської діяльності, тобто вияв індивідуальності, самореалізації особистості у сфері виробництва, обміну та споживання, рівень її економічної взаємодії із зовнішнім середовищем. Освіта дорослих як важлива складова неперервної освіти покликана сприяти науковому, соціальному й економічному розвитку, демократії, екологічно сталому розвитку суспільства, в якому на зміну жорстким конфліктам прийдуть діалог і культура світу, засновані на справедливості. Перспективи 24

подальших розробок означеної теми вбачається в необхідності зорієнтувати освіту дорослих на загальнолюдські цінності, ідеали гуманізму; гармонізувати інтереси особистості й суспільства, а також зробити її доступною для усіх верств населення; створити умови для організації освіти дорослих і просвітницької діяльності та подальшої інтеграції України до світового освітньо-культурного простору як впливового чинника соціальноекономічного розвитку країни. Список використаної літератури: 1. Болтівець С. І. Освіта дорослих людей в Україні // Енциклопедія освіти/ Акад. пед. наук України; Гол. ред. В.Г. Кремень. – К.: Юрінком Інтер, 2008.

– 1040 с. – С. 616–618.

2. Гончаренко С. У. Освіта // Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; Гол. ред. В.Г. Кремень. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с. – С. 614–616.

3. Лук’янова Л. Б. Концептуальні положення освіти дорослих / [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.rusnauka.com/7_NND_2009/ Pedagogica/43099.doc.htm 4. Мачулка Р. М. Економічна підготовка підлітків у навчально-виховному процесі міської школи: Дис. … канд. пед. наук: 13.00.01 / Волин. держ. ун-т ім. Лесі Українки. – Луцьк, 1996. – 169 с.

5. Прокопенко І. Ф. Теоретичні та методичні основи економічної освіти в загальноосвітніх та професійних навчальних закладах: Дис. … д-ра пед. наук у формі наукової доповіді / 13.00.04; 13.00.01 / Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України. – К., 1996. – 67 с.

6. Шпак О. Т., Баб’як М. М., Падалка О. С., Пешенкова Л. А., Терес В. І. Економічне виховання учнівської молоді: теорія і практика. Навч.-метод. посібник. – Дрогобич: Вимір, 2009. – 532 с.

7. Яценко С. Л. Освіта як інститут духовності суспільства // Матеріали науковопрактичної конференції «Парадигма творення в сучасній науці: на шляху до інтегрованого світогляду». – Острог: Вид-во Нац. Ун-ту «Острозька академія», 2009. – Вип. 1. – С. 514–525.

8. Okoń W. Nowy Słownik pedagogiczny / Wydanie czwarte uzupelnione i poprawione. – Warszawa: Wydawnictwo Akademickie «Żak», 2004. – 486 s.

25

Часовість та ідентичність у сучасному світі Іванчук А. І., аспірант, Львівський національний університет ім. Івана Франка Анотація. У тезах йде мова про можливість сучасного інформаційного середовища приводити до хибного сприйняття часу, хиткості людської ідентичності. Обговорюється також можливість віднайдення людиною нової ідентичності через звертання до філософської рефлексії часу. Ключові слова: час, ідентичність, феноменологія, Гайдеггер.

Abstract. In the thesis deals with the possibility of contemporary infosphere to a false perception of time, the precariousness of human identity. Also discussed the possibility of finding a new identity through human appeal to philosophical reflection time.

Key words: time, identity, phenomenology, Heidegger. Сучасний світ можна охарактеризувати, як невпинно зростаючу в своїй інтенсивності систему. Перманентний розвиток інформаційних технологій та швидкості взаємодії, в такому світі, забезпечує надійний зв'язок між усіма членами суспільства. Швидкість передачі даних, сучасні канали зв’язку та нереальні для людини минулого сховища інформації забезпечують клієнту доступ майже до будь-яких сфер знання. Цікаво, адже як зазначає у своїй статті Курцвейл кількість інформації зростає експоненціальним чином [5]. Разом з сучасними технологіями така кількість інформації не лише супроводжуватиме людину сучасності, а й братиме активну участь у її творенні. Такі величини можуть загрожувати тим, що через них людина здатна попасти у становище розгубленості й окрім того це загрожує відходом від рефлексії та саморефлексії. Відкриваючи пошукову систему можна буде знайти таку шпальту, яка завжди буде релевантною щодо потреби та й такою, що здатна дати відповідь на поставлене запитання. Проте такому комфорті таїться небезпека. Так зване «одноколійне мислення» [3,101-104], про яке говорив М. Гайдеггер становить небезпеку відходу від пошуків власних розуміння та відчуття світу. Шаблонні ідейні схеми світу, концептуальні гештальти можуть повністю заполонити світоглядну канву залишаючи місце для Das Man, форми позаособистісного соціального буття. Кризові стани людської ідентичності, хиткої полікультурності пов’язані з існуючою низкою світоглядів, які пропонують 26

шляхи певного псевдо-буття особи. На відміну від таких підходу та стану мислитель пропонує віднаходити «власні стежки» розуміння всупереч так званого «одноколійного мислення». Інформаційна «атака» сучасності може створювати психічне враження швидкоплинності подій. Час в такому вимірі інтенсифікується і повністю може видаватись зосередженим на об’єктах. Це означає, що може відбутись мимовільне ототожнення часу з навалою подій, видозміною об’єктів та іншими змінами стану зовнішнього світу. Таке ототожнення буде згубним для людини, адже у ньому людина може втратити зв'язок із собою, власним існуванням залишаючись на позиціях спостерігача чи свідка подій. Така позиція не лише обмежує в настанові «природної наївності світу», а й звужує розуміння феномену часу і уможливлює відчуження від інших поглядів, щодо цієї проблеми. Постмодерна традиція має свій особливий концепт «постмодерного часу». Поняття «ризоми» стає і тут у нагоді. На відміну до попередніх типів часу – домодерного циклічного та модерного лінійного – ризомний характеризується, як повністю незалежний, сингулярний тип часу, що не пов’язаний ні з минулим через традицію, ні з майбутнім через прогрес та мету, стаючи цілковитим «тепер». Американський філософ Ф. Джеймісон стверджує, що «зникнення сенсу історії – це шлях, яким уся сучасна соціальна система потрохи втрачає здатність зберігати своє минуле, починаючи жити у вічному теперішньому та у вічній мінливості, що стирає традиції у яких попередні соціальні формації тим чи іншим чином зберігались» [4]. Така конструкція досить сильно нагадує раніш згадану форму позаособового існування Das Man та манеру «одноколійного мислення». Феноменологічна традиція ж пропонує деякі свої розуміння часу, такі що з їх змогою людина змогла б не лише зрозуміти деякі засади свого досвіду, а й такі що й допомогли б розширити її розуміння про себе та своє місце у світі. Феноменологічна редукція – частина феноменологічного методу, полягає у «взятті в лапки» зовнішнього світу, тимчасове його ігнорування з ціллю дослідити принципи, що лежать у надрах свідомості і складають «ядро» нашого досвідчування світу. Вона також й торкається проблеми часу. Класична концепція часу викладена Е. Гусерлем полягає у конституюванні часу, як трансцендентальної форми чуттєвості, що уможливлює досвід. В цьому випадку час це психічна здатність поєднувати події в єдиний потік і зв’язувати його в єдине, так для прикладу музичний твір, що ми його слухаємо постає нам не як дискретна послідовність нот, а як єдине звучання і тривання музичного твору [1,19-28]. Час тут розуміється, як психічна безумовна здібність, нашого 27

світосприйняття. Така рецепція часу, дозволяє перейти у сферу особистісного та ігнорувати розуміння часу, як зовнішньої плинності до його сприйняття, як породженого своїми силами, хоча й пасивно, чогось внутрішнього. Інші ідеї щодо часу висловив, учень Гусерля, М. Гайдеггер. Залишивши позиції «чистої феноменології», що має справу лише з трансцендентальним рівнем, він продовжує розвивати тематику часу з позицій «чогось внутрішнього». Він пропонує перейти на рівень реального існування людини. Реального та безпосереднього її включення в дійсність, власного буття, Dasein. [2,32-37]. В такому випадку «феноменологічна редукція» знімається і світ постає знову перед людиною у своїй повноті. Людина мислиться і може мислитись, тільки, як така, що живе у конкретному світі. Мислитель пропонує нову парадигму. Замість часу-як-здібності, час постає, як власна безпосередня наявність, даність. Що включає горизонт власного індивідуального існування. В такому ключі час розуміється вже не як можливість схоплення інтенсивності зміни зовнішнього світу, а як власне буття, буття-до-смерті, Sein zum Tode [2,269-302]. В випадку осмислення себе смертною істотою, людина почне по-іншому ставились до життя та до світу загалом, зможе усвідомити своє місце у світі. Коли відбудеться злам в переосмисленні світу, «переоцінка цінностей» на грунті самого себе, людина зможе посвятити своє життя на служіння собі. Час власного життя стає джерелом власного буття. А вслід за появою пошуку самого себе таїться можливість і самовіднайдення. Тому, як би парадоксально не виглядало, конструювання власної ідентичності може відбуватись не лише на базі існуючих світоглядів, а й з рефлексії своєї даності, часовості, свого існування. Такий підхід відповідає запитам і актуальності сучасного становища людини, і може сприяти віднайденню їй своєї ідентичністі та подолати кризові стани, які їй світять. Тому для того, щоб не потонути у сучасному швидкоплинному світі слід залишити місце для філософської рефлексії та філософії, щоб можна було створити чи віднайти власну ідентичність. Філософія між іншим залишає за собою право на пошук відповідей, щодо буття, свободи, ідентичності та цілі людського духу. Список використаної літератури: 1. Гуссерль Э. Собрание сочинений. Том I. Феноменология внутреннего сознания времени. Пер. с нем. В . И . Молчанова . М. : Издательство «Гнозис» , 1994 .

2. Хайдеггер М . Бытие и время. Пер. с нем. В. В. Бибихина. – Харьков: «Фолио», 2003. – 503, с.

28

3. Хайдеггер М. Что зовется мышлением? / Пер. Э. Сагетдинова. М.: Издательский дом «Территория будущего», 2006. (Серия «Университетская библиотека Александра Погорельского») – 320 с.

4. Jameson F. Postmodernism and Consumer Society. – [electronic source] – mode of access: http://art.ucsc.edu/sites/default/files/Jameson_Postmodernism_and_ Consumer_Society.pdf 5. Kurzweil R. The law of accelerating returns. - [electronic source] – mode of access: http://www.kurzweilai.net/the-law-of-accelerating-returns

29

Застосування елементів дистанційного навчання при вивченні іноземної мови в контексті глобалізації навчального процесу Пєтін Г.В. – інженер-програміст, викладач комп’ютеризації, спеціаліст I категорії, Брацлавський агроекономічний коледж ВНАУ Родомська Н.М. – викладач англійської мови, спеціаліст I категорії, Брацлавський агроекономічний коледж ВНАУ Тарасова В.П. – викладач іноземних мов, спеціаліст I категорії, Брацлавський агроекономічний коледж ВНАУ Анотація. Статтю присвячено методиці впровадження елементів дистанційного навчання в процесі викладання іноземної мови. Ключові слова: іноземна мова, дистанційне навчання, відеозв’язок, відеоконференції, Skype, Internet.

Abstract. The article deals with the implementation of the elements of distance studying during the process of the foreign language teaching.

Key words: foreign language, distance studying, videoconnection, videoconference, Skype, the Internet. Сучасна система освіти зорієнтована на впровадження в навчальний процес різноманітних новітніх засобів навчання. Перед педагогом стоїть завдання постійного пошуку нових технологій, які б забезпечили підвищення у студентів мотивації до навчання та доступність викладу матеріалу. Традиційні методи навчання – є провідними, але використання інноваційних методик та технологій націлене стимулювати студентів розвивати себе як всебічно обізнану особистість, яка здатна проявити себе в умовах конкуренції сучасного світу. Інформаційно-телекомунікаційна освітня технологія – це модель навчальновиховного процесу, завдяки якій мета досягається насамперед за рахунок найповнішого використання можливостей комп’ютерів (комп’ютерних мереж) і програмного забезпечення та мережі Інтернет [1, с. 4]. Звичайно, використання мультимедійних технологій – фільмів, слайдів, презентацій, веб-сторінок і т.п. не нове для процесу навчання, і на сьогодні широко застосовується на різних заняттях. А от нові інтерактивні методи навчання здатні підвищити актуалізацію уваги, знань, а отже і вмінь та навичок студента, що якісно покращить рівень освіти, тим паче що дана ланка до кінця не досліджена. Одним із таких інтерактивних методів є дистанційне навчання з використанням двох-, трьох- та більше- стороннього відеозв’язку – це відеоконференції, відеосемінари тощо.

30

Інтерактивна відеоконференція – це ефективний інструмент, який використовується для організації дистанційного навчання. Ця система може бути інтегрована в програми дистанційного навчання з мінімальними затратами на адаптацію до навчального процесу. Вона дозволяє підтримувати двох- та більшесторонній відео і аудіозв’язок між багаточисельними адресами [4]. Інтерактивний відеозв’язок є ефективним, так як він має наступні переваги: • забезпечує візуальний контакт між студентами та викладачем в реальному режимі часу; • підтримує застосування різнотипного контенту: дошки оголошень, рукописні документи, відео матеріали та інші; • дозволяє встановлювати зв’язок з експертами, що знаходяться в інших віддалених географічних регіонах; • забезпечує доступ студентів зі специфічними або обмеженими можливостями. Недоліки інтерактивного відеозв’язку: • ціна обладнання, каналів та організація Інтернет порталу може бути непомірно висока; • протоколи передачі та кодеки для стиснення відео потоку можуть відрізнятися від загальноприйнятих; • якби не зусилля педагога, то студенти, що не мають можливості безпосереднього спілкування з ним, можуть ігнорувати навчальний курс; • інші технічні проблеми якості зв’язку. Більшість інтерактивних відеоконференцій використовують складні системи стиснення цифрового відео з подальшою передачею через дорогі мережі даних. Така організація процесів вимагає сильної інженернотехнічної підтримки, коштовного обладнання та швидкісних мереж обміну даними, що найчастіше незрозуміле і недоступне звичайному викладачу. Тому найголовнішим завданням організації такого технічного рішення було використання доступних, відомих та недорогих технологій. В результаті досліджень було прийнято скористатись програмою SKYPE та мережею INTERNET, що є недорогою та доступною технологію для загальної більшості. Для забезпечення мобільності можна використати ноутбуки, що дуже актуально при виїзному варіанті, наприклад в віддалені школи. Також ноутбук вигідний тим, що забезпечений уже і камерою, і мікрофоном, і динаміками, а також має WiFi та інші важливі комунікації [3].

31

Обладнання, що використовувалось для організації однієї точки трьохстороннього відеозв’язку: 1. Ноутбук.

2. Програмне забезпечення SKYPE. 3. Мультимедійний проектор.

4. Екран, або інтерактивна дошка.

5. Комп’ютерні динаміки.

6. Зовнішній мікрофон, щоб студенти могли задавати запитання, використовуючи мікрофон.

7. Бажано використати WiFi-роутер.

8. Для головного вузла бажана одна допоміжна цифрова камера і інтерактивна дошка, зображення з якої буде передаватись паралельно. Переваги використання програмного забезпечення SKYPE: 1. Загальна доступність програми.

2. Наявність недорогої і безкоштовної версій.

3. Можливість передавати відео, звук та текст.

4. Автоматична адаптація якості стиснення відеопотоку для передачі по повільних каналах зв’язку.

5. Автоматичний режим підвищення якості аудіо сигналу, виключення перешкод та ехо зворотного зв’язку.

6. Можливість об’єднання в відеоконференцію з трьох і більше учасників.

7. Робота в загальнодоступній мережі Internet.

8. Зручність та простота використання. Використовуючи вищеописану технологію, було проведено заняттявідеоконференція з трьохстроннім відеозв’язком. Це дало змогу викладачам проводити заняття з англійської мови в коледжі одночасно з двома віддаленими школами в режимі on-line. З коледжу (головного вузла), передавалось відео та звук викладачів (ведучих) та зображення з дошки. Віддалені школярі мали можливість задавати запитання та бачити коментарі студентів та супровід на інтерактивній дошці. Даний технічний метод є надзвичайно простим доступним і недорогим. Він активізує пізнавальну діяльність та цікавість усіх сторін відеоконференції, що відкриває нові необмежені можливості застосування різних інформаційних технологій в дистанційному навчанні. Елементи дистанційного навчання під час вивчення іноземної мови.

32

Під час вивчення іноземної мови багато уваги приділяється використанню елементів дистанційного навчання, яке відкриває нові можливості для удосконалення методики викладання дисципліни. Сьогодні про дистанційне навчання говорять як про нову форму навчання, крок вперед у навчальному процесі. Йому прогнозують ключове місце у системі навчання майбутнього. У своїй роботі ми вирішили звернутись до використання елементів дистанційного навчання під час аудиторних занять, засідань клубу знавців іноземних мов, спілкуванні в предметному чаті на сайті коледжу та наданні он– лайн консультацій. Інновацією в нашому навчальному закладі стало використання двохстороннього та трьохстороннього конференцзв’язку з учнями місцевих шкіл. Використовуючи програмне забезпечення Skype, ми створюємо живий діалог між студентами коледжу та учнями шкіл. Така форма роботи поєднує спілкування, обмін інформацією та знаннями. Такий вид роботи заохочує як студентів, так і школярів до удосконалення знань з англійської мови. Кожне заняття присвячене новій тематиці, найбільша увага звертається обговоренню тем на економічну та ділову тематику, що зумовлене вимогами сучасного світу. В коледжі проводяться засідання клубу знавців іноземних мов, які відвідують студенти з високим рівнем володіння мови, та які прагнуть удосконалити свої знання і залучитися до живого спілкування. З цією метою, використовуючи елементи дистанційного навчання, викладачі коледжу створюють он-лайн міст з носіями мови. Студенти мають можливість віртуально відвідати англомовні країни, провести бесіди на довільні теми та удосконалити мовленнєві навички. Ще одним видом роботи з елементами дистанційного навчання є он-лайн консультації в Skype. Двічі на тиждень у встановлений час студенти мають можливість отримати консультації по темах, які вивчаються. Після консультації викладач скидає посилання на тест в електронній бібліотеці коледжу для перевірки рівня результативності консультації. Пройшовши он-лайн тестування, студент відсилає результат на електронну пошту викладача. Якщо результат тесту не задовольняє викладача, студенту надається повторна консультація. Дистанційна форма надання консультації користується все більшим успіхом серед студентської аудиторії. Завдяки такій роботі полегшується вивчення матеріалу, що виноситься на самостійне вивчення. Головна перевага такої форми роботи – вчасна допомога викладача і швидке виправлення помилок. Найбільш поширені 33

помилки виносяться викладачем на обговорення на веб-форумах з дисципліни згідного класифікації помилок: лексичні, граматичні, стилістичні і т.д. Отже, вивчення іноземної мови на сучасному етапі розвитку освіти не можливе без застосування інформаційно-телекомунікаційних та інтерактивних технологій. Вони стимулюють як студентів, так і викладачів до розвитку критичного мислення, здатності порівнювати різноманітні явища, аналізувати та досліджувати поставленні завдання з різних точок зору тощо [2, с. 173]. Список використаної літератури: 1. Гриценчук О. О. // Інформаційні технології і засоби навчання. – 2010. – № 5 (19).

2. Гриценчук О. О. Інформаційні та комунікаційні технології навчання в системі загальної середньої освіти зарубіжних країн. – К.: Педагогічна думка, 2012.

3. Відеоконференція / [Електронний ресурс] // Режим доступу: http:// uk.wikipedia.org/wiki/Відеоконференція.

4. Дистанциооное обучение / [Електронний ресурс] // Режим доступу: https:// ru.wikipedia.org/wiki/Дистанционное_обучение.

34

Концептуальна модель дефініції міжнародного кримінального права Столярський Олег Васильович кандидат юридичних наук, доцент, Львівський національний університет імені Івана Франка Анотація. В статті досліджуються основні доктринальні підходи вчених щодо визначення та розуміння поняття міжнародного кримінального права. Здійснюється спроба визначення концептуальної моделі дефініції міжнародного кримінального права та встановлення її особливостей. Ключові слова: концепція, модель, дефініція, доктрина, міжнародне кримінальне право.

Abstract. The article examines the basic doctrinal approaches of scholars on the definition and understanding of the concepts of international criminal law. An attempt is made to define a conceptual model definition of international criminal law and the establishment of its features.

Key words: the concept, the model, the definition, the doctrine, international criminal law. Перш за все необхідно наголосити, що основна проблема щодо дефініції поняття «міжнародне кримінальне право» за весь період його існування зводилася до відсутності одностайності підходів вчених з приводу його розуміння. Поняття терміну “international criminal law” – «міжнародне кримінальне право» виникло в 1862 році в німецькій юридичній лексиці. Вже в цей час Л. фон Бар розмежовував поняття міжнародного кримінального права від міжнародного приватного права [1, с. 681]. Одним із перших у дореволюційній літературі концепцію міжнародного кримінального права обґрунтував Н. М. Коркунов, звівши його сутність до юрисдикції держав щодо міжнародних злочинців і розробки питань підсудності [2, с. 9]. Згодом цю проблему розглядав Ф. Ф. Мартенс. Він вважав, що міжнародне кримінальне право містить у собі сукупність юридичних норм, які визначають умови міжнародної судової допомоги держав при здійсненні ними своєї каральної функції у сфері міжнародного спілкування [3, с. 213]. На переконання Е. М. Вайса, міжнародне кримінальне право в якості доктрини з самого початку фактично висувало цілий спектр проблем, пов’язаних з міжнародними аспектами застосування внутрішніх систем кримінального права [4, с. 681].

35

Поступово поняття міжнародного кримінального права вдосконалювалось. Після аналізу праць вчених-юристів XVII – початку XX ст., В. Е. Грабар почав стверджувати, що міжнародне кримінальне право містить основи і норми кримінального права, спрямовані на боротьбу зі злочинами, які посягають на добробут всіх держав чи певної їхньої частини. На підставі такого розуміння почали говорити про норми матеріального та норми процесуального права [5, с.

456]. Так, М. Д. Шаргородський [6, с. 25], Р. І. Валєєв [7, с. 92] , Г. І. Тункін наголошували на тому, що міжнародне кримінальне право виступає [8, с. 325] галуззю міжнародного права. Такі ж погляди властиві румунському юристу В. Пеллі, котрий вважав, що «міжнародне кримінальне право – це галузь міжнародного публічного права, яке визначає порушення, встановлює покарання і фіксує умови міжнародної кримінальної відповідальності держав або окремих осіб» [9, с. 207]. І. І. Карпець вважає, що міжнародне кримінальне право є системою норм, які виникають у результаті співпраці між суверенними державами або міжнародними органами та організаціями, що мають своєю метою захист миру і безпеки людства, міжнародного правопорядку як від найбільш складних міжнародних злочинів, спрямованих проти миру і безпеки людства, так і від інших злочинів міжнародного характеру, передбачених у міжнародних угодах, конвенціях або інших правових актах міждержавного характеру, які караються відповідно до спеціальних актів (статути, конвенції) або угодами, укладеними між державами відповідно до норми національного кримінального права». На його думку, міжнародне кримінальне право – це самостійна галузь права [10, с. 27]. Ю. А. Решетов вважає, що міжнародне кримінальне право є комплексною галуззю з норм міжнародного публічного права, міжнародного приватного (кримінального) і національного права [9, с. 209]. Ця точка зору є дещо суперечливою, але в свій спосіб відображає особливості міжнародного кримінального права як галузі в системі міжнародного публічного права. Проте, починаючи з 90-х років ХХ-го століття, термін “міжнародне кримінальне право” набув визнання у пострадянських державах, його широко використовували в назвах підручників [11], [12], [13], в яких і розкривалося його поняття. Так, І. П. Бліщенко та І. В. Фісенко, визначали поняття міжнародного кримінального права як сукупність принципів і норм права, що регулюють відносини співробітництва держав із запобігання та покарання міжнародних 36

злочинів і злочинів міжнародного характеру [11, с. 8]. В. П. Панов зауважує, що міжнародне кримінальне право – це система принципів і норм, які регулюють співробітництво держав у боротьбі зі злочинами, передбаченими міжнародними договорами [12, с.15]. Як зазначають І. І. Лукашук та А. В. Наумов, міжнародне кримінальне право – галузь міжнародного публічного права, принципи і норми якої регулюють співробітництво держав і міжнародних організацій у боротьбі зі злочинністю [13, с.9]. В той же час, серед сучасних українських вчених, наприклад, М.В. Буроменський міжнародне кримінальне право визначає як сукупність міжнародноправових норм, що встановлюють на даному етапі розвитку злочинність і каранність найсерйозніших посягань щодо миру та міжнародної безпеки [14, с.

359]. Заслуговує на увагу твердження Гнатовського М. М., котрий зазначає, що ще на початку 90-х років XX століття назва «міжнародне кримінальне право» викликала легке, але добре помітне роздратування не тільки у вітчизняних, але й у більшості зарубіжних фахівців, які заперечували існування такої галузі міжнародного пра¬ва, погоджуючись (максимум) на розмову про «міжнародноправове співробітництво держав у боротьбі (протидії) злочинності». Минуло менше 20 років, і сьогодні, напевне, годі буде відшукати більш популяр¬ну галузь міжнародного права. Міжнародному кримінальному праву нині присвячуються сотні дисертацій, монографій, підручників, тисячі статей та навіть спеціалізовані журнали [15, с. 248]. Сьогодні також активно здійснюються дослідження в галузі міжнародного кримінального права. Зокрема виходять у світ нові навчальні посібники з міжнародного кримінального права [16], [17] і в окремих підручниках з міжнародного права, виданих останніми роками, з’явилась глава про міжнародне кримінальне право [18, с. 311]. Таким чином, беручи до уваги попередні та сучасні дослідження в сфері міжнародного кримінального права, можна констатувати, що у відносинах між державами склалась нова концептуальна модель дефініції міжнародного кримінального права, яка включає в себе різні доктринальні підходи вчених, які відрізняються між собою. Ця обставина в свою чергу демонструє те, що в будьякий період існувало й існує зараз ряд концептуальних проблем щодо дефініції міжнародного кримінального права, що потребують подальшого його осмислення і дослідження, в яких ще багато суперечливих і невизначених до цього часу питань.

37

Список використаної літератури: 1. Буткевич В. Г. Міжнародне право. Основні галузі / В. Г. Буткевич, В. В. Мицик, О. В. Задорожній та ін.; За ред. В. Г. Буткевича. – К., 2004. – С. 681.

2. Коркунов Н. М. Опыт конструкции международного уголовного права / Н. М. Коркунов // Журнал уголовного и гражданского права. – 1889. – № 1. – С.

9.

3. Мартенс Ф. Ф. Современное международное право цивилизованных народов / Ф. Ф. Мартенс – СПб. – 1896. – С. 213.

4. Wise E. M. Terrorism and the problems of an International Criminal Law / E. M. Wise // Connecticut Law Review. – 1987. – № 19. – P. 804.

5. Грабарь В.Е. Материалы к истории международного права в России (1647– 1917) / В.Е. Грабарь // М. : АН СССР, 1958. - С. 456.

6. Шаргородский М.Д. Некоторые вопросы международного уголовного права / М.Д. Шаргородский // Советское гос. и пр.. 1947. - № 3. - С. 25; 7. Валеев P.M. Выдача преступников в современном международном праве / P.M. Валеев // Казань. - 1976. - С. 92.

8. Международное право / Под ред. Г.И.Тункина. - М., 1982. - С. 352.

9. Решетов Ю.А. Борьба с международными преступлениями против мира и безопасности / Ю.А. Решетов // М., 1983. - С. 207-209.

10. Карпец И.И. Преступления международного характера / И.И. Карпец // М., 1979. - С. 27-30.

11. Блищенко И. П. Международный уголовный суд / И. П. Блищенко, И. В Фисенко. – М.,1998. – С. 8 12. Панов В. П. Международное уголовное право / В. П. Панов. – М., 1997. – С.

15.

13. Наумов А. В. Международное уголовное право / А. В. Наумов, И. И. Лукашук.

– М., 1999. – С. 9.

14. Буроменський М. В. Деякі судження про поняття міжнародного кримінального права / М. В. Буроменський // Вісник Академії правових наук України: зб. наукових пр. – 2003. – № 2 (33) – 3 (34). – С. 359.

15. Гнатовський М. Поняття міжнародного кримінального права та структура його викладання / М. Гнатовський // Олександру Задорожньому – 50: статті та есе учнів та колег. – Одеса: Фенікс, 2010. – С. (С.248-255).

16. Лупу А. А. Международное уголовное право: учебное пособие / А. А Лупу , И. Ю. Оськина. – М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К», 2015.

- 312 с.

17. Попаденко Е. В. Международное уголовное право : учеб. пособие / Е. В. Попаденко – М. : Юрлитинформ, 2012. – 192 с.

18. Міжнародне публічне право: підручник / за ред. В. М. Репецького. – К. : Знання, 2011. – С. 311.

38

Профессионализм личности педагога как одно из условий совершенствования современной системы образования Абжан Г.М., Абилбакиева Г.Т. Старший преподавателей Казахского национального педагогического университета имени Абая. Казахстан. Алматы Аннотация. В данной статье рассматриваются существующие подходы к трактовке профессионализма преподавателя, и дается характеристика данному понятию в условиях современного образовательного пространства. Ключевые слова: подход, уровни профессионализма преподавателя, современное образование, преподаватель, компетентность.

Abstract. In this article the existing approaches to treatment of professionalism of the teacher are considered, and the characteristic is given to this concept of conditions of modern educational space.

Keywords: approach, levels of professionalism of the teacher, modern education, teacher, competence. В современных социально-экономических условиях, какие бы реформы не предпринимались в системе высшего образования, именно преподаватель являются ключевой фигурой и от его профессионализма зависит успешность решения поставленных задач. Некоторые ученые сопоставляют профессионализм с понятиями, связанными с характеристикой способности человека выполнять работу: компетентность, мастерство, квалификация. Таким образом, профессиональных знаний, которые выступают основой любой профессиональной деятельности, общего развития и широкой эрудиции, недостаточно, поскольку именно для педагогической профессии решающее значение имеют нравственные качества, которые и позволяют формировать личность учащегося в современных условиях [1]. К предпосылкам развития профессионализма на наш взгляд, можно отнести следующие: 1) разработанность идей и механизмов, ориентированных на развитие профессионализма, создание условий для реализации индивидуальной образовательной траектории, позволяющей выбрать оптимальные сроки для усвоения программ и форм обучения; 2) создание единого научно-методического образовательного пространства как открытой среды, находясь в которой педагог может выбирать варианты становления своего профессионализма; 3) концепция 39

личностно ориентированного подхода, учитывающего образовательные запросы и потребности педагогов; 4) учет мотивов профессионального развития педагога. Таким образом, профессионализм можно определить как интегральную характеристику личности, представляющую совокупность педагогической компетентности, мастерства, профессионально значимых качеств и индивидуального имиджа педагога при постоянно изменяющихся требованиях окружающей действительности и социального заказа общества [2]. Актуальность вопроса повышения профессиональной компетентности педагогов обусловлена ускоряющимся процессом морального обесценивания и устаревания знаний и навыков специалистов в современном мире. По оценке американских ученых ежегодно обновляется 5% теоретических и 20% профессиональных знаний, которыми должен владеть специалист. Сегодня особую значимость для повышения компетентности педагогических кадров приобретает творчески организованная методическая работа, реализующая концепцию непрерывного образования. Работа по повышению профессиональной компетентности должна превратиться в процесс непрерывного развития человеческой личности, ее способности выносить суждения и предпринимать различные действия. Она должна обеспечить педагогу понимание самого себя, содействовать выполнению социальной роли в процессе трудовой деятельности. Профессиональная подготовка педагога – специально организованный процесс профессионализации и результат овладения субъектом системой профессионально-педагогических знаний, технологий профессиональной деятельности, опыта творческой реализации деятельности и мотивационно ценностного отношения к педагогической культуре. Профессиональная компетентность включает в себя знания о всех компонентах процесса образования (целях, содержании, средствах, объекте, результате и т.д.), о себе как субъекте профессиональной деятельности, а также опыт применения приемов профессиональной деятельности и творческий компонент, профессионально-педагогические умения. Профессиональная компетентность может рассматриваться как сумма частных компетентностей, образующих новое качество личности педагога. Задачи методической работы в общем виде можно сформулировать следующим образом: • повышение уровня теоретической и психологической подготовки педагогов; 40

• формирование инновационной направленности в деятельности педагогического коллектива на основе изучения, обобщения и распространения передового педагогического опыта; • изучение новых образовательных программ, образовательных государственных стандартов; • изучение новых нормативных документов, инструктивно-методических материалов, оказание помощи педагогам в самообразовании, • помощь в овладении информационно-коммуникационными технологиями [3]. Следовательно, совершенствование профессиональной компетентности полностью совпадает с задачами методической работы. Исходя из всего вышесказанного, можно будет разработать план методической работы по совершенствованию профессиональной компетентности, включающий несколько направлений: повышение компетентности педагогов в процессе самообразовательной работы; в процессе овладения информационнокоммуникационными технологиями; совершенствование проектной культуры педагога как часть профессиональной компетентности. Спектр проблем, стоящих перед современным педагогом, настолько широк, что от него требуется высокий профессиональный, творческий, исследовательский потенциал, чтобы найти решение проблем в имеющейся психолого-педагогической и методической литературе. Поэтому становятся актуальными оказание психолого-педагогической поддержки педагогу, управление его саморазвитием, обеспечение системы методической работы, направленной на создание целостного образовательного пространства, стимулирующего это развитие. В качестве стимулов, поддерживающих активность педагогов с несложившейся позицией саморазвития, использовались внешние мероприятия: обучение на курсах, посещение различных семинаров, методических объединений, знакомство с опытом других педагогов и т.д. Возможность участия в инновационной деятельности помогает стимулировать интерес к работе. Для педагогов с активной позицией саморазвития большой стимул – работа на доверии, возможность обмена опыта с коллегами, предложение работать углубленно по тому или иному направлению образовательной работы [4]. Только система мероприятий, которая подразумевает активную форму обучения и взаимодействие педагогов - семинары-практикумы, тренинги, консультации, беседы позволяет минимизировать такие препятствующие 41

факторы, как собственная инертность и неумение распределять свое время. Мы считаем, что трудно переоценить значение самообразования для совершенствования профессиональной компетентности педагога. Саморазвитие педагога – центральное звено успешного развития образовательного учреждения, системы непрерывного образования в целом и самого педагога, его уровня профессиональной и технологической компетентности т.к. именно педагог обеспечивает эффективное функционирование и развитие образовательного учреждения. Овладение информационно-коммуникационными технологиями. Имеющийся в настоящее время отечественный и зарубежный опыт информатизации среды образования свидетельствует о том, что она позволяет повысить эффективность образовательного процесса, способствует совершенствованию профессиональной компетентности педагогов [5]. Чем выше уровень профессиональной компетентности педагогов, тем выше уровень качества образования. Эта зависимость выявлена в процессе реализации специально организованной методической работы, реализующей концепцию непрерывного образования. Список литературы: 1. Бакштановский В. И. Профессиональная этика: социологические ракурсы / В. И. Бакштановский, Ю. В Согомонов // Социологические исследования.

2005. № 8. С. 3 - 13.

2. Дружилов С.А. Профессиональная компетентность и профессионализм педагога: психологический подход// Сибирь. Философия. Образование. – Научно-публицистический альманах: СО РАО, ИПК, Новокузнецк. 2005 (выпуск 8). С.26-44.

3. Климов Е.А. Пути в профессионализм (Психологический анализ): учебное пособие. М.: Московский психолого-социальный институт: Флинта, 2003.

320с.

4. Маркова А.К. Психология профессионализма: учебник / отв. ред. П.Д. Павлов. – 2-е изд., испр. и доп. М.: ИНФРА-М, 2000. 395с.

5. Сластенин В.А. и др. Педагогика: учеб.пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений / В. А. Сластенин, И. Ф. Исаев, Е. Н. Шиянов; под ред. В.А. Сластенина. – М.: «Академия», 2002. 576с.

42

Педагогические инновационные процессы в условиях кредитно-модульной технологии образования Казахстана Джакупова И.Б., магистр естественных наук, Алматинский технологический университет., Нурахметова А.Р. канд. пед. наук, доцент., Алматинский государственный университет им. Абая., Ахетова Г.С. ст. преподаватель Алматинский университет энергетики и связи. Аннотация. В работе рассматриваются педагогические инновационные процессы, как процесс доведения научной идеи до стадии практического использования и реализация связанных с этим изменений в социальнопедагогической среде. Ключевые слова: инновация, кредитно-модульная технология, методы обучения, педагогика.

Abstract. Pedagogical innovative processes, as process of leading to of scientific idea to the stage of the practical use and realization of the changes related to it, are inprocess examined in socially - to the pedagogical environment.

Key words: innovation, credit-module technology, methods of educating, pedagogics. Понятие «инновация» в переводе с латинского языка означает «обновление, новшество или изменение». Это понятие впервые появилось в исследованиях в XIX веке и означало введение некоторых элементов одной культуры в другую. В начале XX века возникла новая область знания, инноватика - наука о нововведениях, в рамках которой стали изучаться закономерности технических нововведений в сфере материального производства. Педагогические инновационные процессы стали предметом специального изучения на Западе примерно с 50-х годов и в последнее двадцатилетие в нашей стране. Педагогическая инновация – нововведение в педагогическую деятельность, изменения в содержании и технологии обучения и воспитания, имеющие целью повышение их эффективности. Таким образом, инновационный процесс заключается в формировании и развитии содержания и организации нового. В целом под инновационным процессом понимается комплексная деятельность по созданию (рождению, разработке), освоению, использованию и распространению новшеств. В научной литературе различают понятия «новация» и «инновация» [1],[3].

43

Инновационный процесс можно рассматривать как процесс доведения научной идеи до стадии практического использования и реализация связанных с этим изменений в социально - педагогической среде. Деятельность, обеспечивающая превращение идей в нововведение и формирующая систему управления этим процессом, является инновационной деятельностью. Существует и другая характеристика этапов развития инновационного процесса. В ней выделяют следующие действия: определение потребности в изменениях; сбор информации и анализ ситуации; предварительный выбор или самостоятельная разработка нововведения; принятие решения о внедрении (освоении) собственно само внедрение, включая пробное использование новшества; институализация или длительное использование новшества, в процессе которого оно становится элементом повседневной практики [1],[2],[3]. Совокупность всех этих этапов образует единичный инновационный цикл. Инновации в образовании считаются новшествами, специально спроектированными, разработанными или случайно открытыми в порядке педагогической инициативы. Инновации разрабатываются и проводятся не органами государственной власти, а работниками и организациями системы образования и науки. Существуют различные виды инноваций, в зависимости от признака, по которому их разделяют. Основная закономерность проектирования инноваций: чем выше ранг инноваций, тем больше требования к научно-обоснованному управлению инновационным процессом. В системе педагогической деятельности интегрированные занятии занимают особое место. Они помогают развивать познавательную и творческую активность учащихся, усиливают мотивацию обучения. Проведение таких занятий – один из путей повышения эффективности образовательного процесса на основе реализации принципов деятельностного подхода в обучении [2],[4]. Включение студентов в активную учебную работу, использование при этом разнообразных форм, методов познавательной деятельности значительно расширяет учебно-воспитательные возможности занятия, выступающего ведущей формой организации учебной деятельности. Инновационные методы в преподавании – это новые методы общения с студентами, позиция делового сотрудничества с ними и приобщение их к нынешним проблемам. Инновационные методы – это методы, позволяющие 44

студентам самоутвердиться. А самоутверждение – это путь к правильному выбору своей профессии. Решение проблемы качества профессиональной подготовки студента, в соответствии с современными требованиями, направленными на реализацию положений Болонской декларации, нуждается во внедрении и использовании в учебно-воспитательном процессе ВУЗа кредитно-модульной технологии обучения, как новейшей модели организации учебного процесса. Внедрение данной технологии в условиях инновационного развития общества способствует демократизации учебного процесса, организации рационального и эффективного усвоения определенных знаний, стимулированию субъектов обучения к систематическому учебному труду, усилению мотивационного компонента, формированию самооценивающих действий и превращения контроля на действенный механизм управленческого процесса [3]. Кредитно-модульная система организации учебного процесса в соответствии с рекомендациями Европейского пространства высшего образования: способствует повышению качества и обеспечивает действительное приближение содержания подготовки специалистов до европейского уровня; в полной мере отвечает базовым положением ECTS; учитывает все существующие требования отечественной системы образования; легко приспосабливается к существующим отработанным методам планирования учебного процесса в ВУЗ-ах Казахстана [2]. Интенсификация обучения в условиях кредитно-модульной технологии способствует достижению цели обучения бывшего студента будущего учителя с минимальной затратой сил субъектов обучения, используя в педагогической деятельности традиционные и нетрадиционные методы обучения. Метод обучения – сложное, многокачественное образование, в котором находят отображение объективные закономерности, цели, содержание, принципы и формы обучения. Обоснованность теории и практики метода обучения в высшей школе при условиях КМСОУП характеризируется наличием в нем: запланированных педагогом целей учебной деятельности; путей, которые избирает педагог для достижения данных целей; способов сотрудничества со студентами; содержания обучения в совокупности с конкретным учебным материалом; источников информации; активности участников учебного процесса; мастерством преподавателя; системой приемов и средств обучения и т. п. [1],[4],[5].

45

К инновационным методам обучения относятся методы активного обучения, которые в условиях КМСОУП предвидят повышение уровня профессиональной компетентности будущего специалиста. Исходя из этого, в процессе подготовки студента в условиях кредитно-модульной технологии обучения необходимо использовать следующие методы и приемы: • проведение интерактивных лекций, а именно использование метода «вопрос-ответ» во время работы со студентами на протяжении лекции; проведение коротких презентаций, подготовленных студентами, которые раскрывали бы один из вопросов, поставленных в данной теме; тестирование; • внедрение в ходе практических занятий таких форм работы как «круглый стол», «мастерская», где студенты в ходе обсуждения решают важные проблемы специальности на основе собственных самостоятельных наработок; проведение диспутов, дискуссий, анализу педагогических ситуаций; • преобразование самостоятельной работы студента, исполнение индивидуального научно-исследовательского задания, как обязательной составляющей изучения конкретной учебной дисциплины; • использование на занятиях презентаций, публикаций, web-сайтов, подготовленных студентами в соответствии с НИТ; • использование в учебно-воспитательном процессе высшей школы ролевых и деловых игр, кейс-методов, «мозговой атаки», которые способствуют развитию активности, творчества, креативности педагога; • проведение мастер-классов, тренинговых занятий, способствующих формированию профессиональной компетентности будущего учителя; • широкое использование мультимедийных средств в процессе чтения лекций и проведения практических занятий, электронных и разных видов опорных конспектов лекций, предоставления студентам учебной информации на электронных носителях, Интернет-поиск и тому подобное; • использование элементов имитации, рефлексии, релаксации в ходе отдельных практических занятий; • использование новых подходов к контролю и оцениванию достижений студентов, которые обеспечивают объективность и надежность. В ходе поисковой работы мы определили, что используя возможности инновационных методов обучения, в условиях кредитно-модульной технологий, в процессе профессиональной подготовки будущего специалиста происходит: активизация познавательной деятельности студентов; мотивирование и 46

стимулирование будущих специалистов педагогической сферы к учебной деятельности; моделирование профессиональных умений будущего специалиста; удовлетворение профессиональных образовательных интересов и потребностей; развитие творчества, критического мышления; умение проявить свои личностные и профессионально важные качества; обеспечение возможности к обучению на протяжении жизни; формирование профессиональной мобильности, креативности, компетентности и конкурентоспособности будущих учителей на рынке труда [5]. Технологический подход в образовании является залогом успеха адаптации высшего образования Казахстана к требованиям Болонского процесса. Использование педагогических технологий, инновационных методов обучения в образовательном процессе высшей школы предоставит возможность значительно повысить качество профессиональной подготовки будущего учителя, обеспечит его конкурентоспособность на мировом рынке труда, активное участие в европейском пространстве высшего образования. Необходимость внедрения инновационных методов обучения в условиях кредитно-модульной технологии в процессе профессиональной подготовки будущего специалиста, вызванная потребностью времени, побуждает к последующим научным разработкам проблемы формирования профессиональной компетентности будущего учителя в условиях кредитно-модульной технологии высшего учебного заведения [4],[5]. Список литературы: 1. Сластёнин, В.А. Педагогика/ В.А. Сластёнин. – М.: Школа-Пресс, 2000г.

2. Рапацевич, Е.С. Педагогика. Большая современная энциклопедия / Е. С. Рапацевич. – Минск: Современное слово. – 2005 3. Орлова, А. И. Возрождение образования или его реформа?/ А.И. Орлова// Преподавание истории в школе. – 2006 – № 1.

4. Ерофеева, Н.И. Управление проектами в образовании / Н.И. Ерофеева // Народное образование. – 2002. – № 5 5. Скаткин М.М. Совершенствование процесса обучения. – М.: Просвещение, 1971. – 365 с.

47

К вопросу о правах ребенка Досжанов Б.Б.,к.ю.н., доцент Казахский национальный педагогический университет им. Абая, Республика Казахстан Аннотация. В данной статье в теоретико-правовом аспекте рассмотрено понятие «ребенок», особенности его правового статуса. Анализируются нормативные документы, регламентирующие возрастные критерии «ребенка». Изложена позиция различных стран об установлении момента, с которого начинается правовая защита детей и когда она заканчивается. Ключевые слова: ребенок, защита, личность, международное сообщество, несовершеннолетний, права.

Abstract. In this article the concept «child», features of its legal status in theorylegal aspect is considered. The normative documents regulating age criteria of "child" are analyzed. The position of various countries about establishment of the moment with which legal protection of children begins and when it comes to an end is stated.

Keywords: child, protection, personality, international community, minor, rights. Статус «ребёнка» равно как и «взрослого» варьируется в разных культурах и юридических системах. В настоящее время наше законодательство, как и Конвенция о правах ребёнка определяет ребёнка как – лицо, не достигшее восемнадцатилетнего возраста (совершеннолетия) [1]. При этом национальные законодательства имеют приоритет в данном вопросе. Так как казахстанское законодательство в своих нормативно правовых актах, прежде всего, ориентируется на международные стандарты, то рассмотрим те основные вопросы, возникшие при определении понятия «ребенок» в контексте международного права. С принятием Конвенции о правах ребенка в 1989 г. [2] международное сообщество признало необходимость предоставлять специальную защиту детям в силу их незрелости. И тогда же наиболее остро встал вопрос об определении понятия «ребенок» в международном праве. Несмотря на то, что понятие «ребенок» рассматривается в социальном контексте, с правовой точки зрения очень важно дать определение данному термину или хотя бы обозначить его временные границы, так как ребенок, как личность, обладает особым правовым статусом. Трудность данного определения в международном праве заключается в том, что между государствами существуют большие различия в сферах культуры, 48

религии, политики, правовой системы (в частности, различное законодательство в отношении абортов) делают невозможным дать точное определение понятию «ребенок», которое могло бы удовлетворить все заинтересованные стороны. Традиционно в законодательстве государств понятие «ребенок» связывается с возрастным критерием, т. е. существует определенный период времени, в течение которого личность считается ребенком. Международное право также взяло за основу временные рамки и попыталось дать определение термину «ребенок» путем установления момента, с которого начинается правовая защита детей и когда она заканчивается. Но до сих пор идут споры, то утихающие, то разгорающиеся, но не прекращающиеся в течение многих лет: считать ли человеком существо, которое находиться в животе беременной женщины? Церковь утверждает, что аборт на любом сроке убийство, то есть смертный грех. Философия, как всегда дает неоднозначный ответ: есть теория, что душа, определяющую сущность человека, формируется к трем годам, есть мнение, что душа появляется у ребенка в момент рождения, некоторые полагают, что уже сразу после оплодотворения человек наделяется душой. А врачи… Врачи не имеют права выражать свои эмоции. Так что этот вопрос до сих пор остается открытым. Мы полагаем, что каждая женщина сама должна решать - давать новую жизнь или нет. При подписании и ратификации Конвенции о правах ребенка некоторые государства сделали заявления по поводу толкования ее положений в отношении вопроса о начале жизни. Аргентина сделала заявление о том, что статья 1 «толкуется ею в свете того, что термин «ребенок» означает человеческое существо с момента зачатия до достижения 18-летнего возраста». Гватемала сделала аналогичное заявление, указав, что статья 1 толкуется ею в соответствии со статьей 3 ее Конституции, которая гласит, что «государство гарантирует и защищает человеческую жизнь с момента зачатия» [3]. Ватикан поддержал эти положения, заявив, что он понимает Конвенцию как документ, который «гарантирует права ребенка как до, так и после рождения». С другой стороны, Франция сделала заявление, что статья 6 Конвенции «не может толковаться как создающая любое препятствие по выполнению положений французского законодательства в отношении добровольности прерывания беременности». Великобритания ратифицировала Конвенцию с заявлением о том, что она толкует Конвенцию как применимую только к человеческому существу с 49

момента рождения. Однако большинство государств вообще не сделали никаких заявлений или оговорок, отметив, что при толковании преамбулы, статей 1 и 6 Конвенции они будут придерживаться положений своего национального законодательства. Таким образом, Конвенция о правах ребенка не содержит положений, обязывающих государства гарантировать жизнь еще не рожденному ребенку. Об этом упоминается лишь в преамбуле Конвенции, которая не обладает юридической силой. Исходя из вышесказанного, можно сделать вывод, что международное право признает ребенком личность с момента рождения. Однако оно не запрещает государствам считать ребенком человеческое существо с момента зачатия, хотя защита еще не рожденного ребенка не предусмотрена ни в одном международном договоре, за исключением Американской конвенции о правах человека (ст. 4 (1). Существуют специфические исключения, где защита косвенно предоставляется еще не рожденному ребенку. Статья 6 (5) Международного пакта о гражданских и политических правах запрещает приводить в исполнение смертный приговор в отношении беременных женщин. То же самое закреплено в Дополнительном протоколе I 1977 г. к Женевским конвенциям 1949 г. о защите жертв вооруженных конфликтов (ст. 6 (4). Международный пакт об экономических, социальных и культурных правах гарантирует особую охрану матерям в течение разумного периода до и после родов (ст. 10 (2). Однако это указывает только на то, что защита еще не рожденному ребенку предоставляется в рамках защиты прав женщин, а за ним самим не признается абсолютное право на жизнь. Довольно сложен вопрос об установлении периода времени, после которого личность начинает считаться взрослым человеком. Ни Декларация 1924 г., ни Декларация 1959 г. не определяют максимальный возраст, с которого ребенок перестает быть таковым. Согласно статье 1 Конвенции о правах ребенка для целей настоящей Конвенции «ребенком является каждое человеческое существо до достижения 18-летнего возраста, если по закону, применимому к данному ребенку, он не достигает совершеннолетия ранее». При обсуждении Рабочей группой этой статьи в первом чтении некоторые государства выступили против предложенного возраста в 18 лет, ссылаясь на то, что в их национальном законодательстве закреплен возраст ниже 18 лет. Был предложен также возраст достижения совершеннолетия в 14 лет, так как во многих странах в этом возрасте заканчивается обязательное образование и, этот возраст установлен 50

как минимальный для девушек, вступающих в брак. Большинство делегаций, однако, были против установления максимального возраста в 14 или 15 лет, так как в их законодательстве закреплен возраст в 18 лет. Они также подчеркивали, что Конвенция должна применяться к возможно большей возрастной группе. Во время второго чтения в 1989 г. Нидерланды предложили убрать из статьи 1 слово «возраст», так как они утверждали, что совершеннолетие может быть достигнуто и по другому критерию, отличному от возрастного. Эту концепцию некоторые государства (США, Франция) разработали для ситуаций, когда молодые люди «de facto» живут независимо от родителей до достижения официального возраста совершеннолетия (например, вступили в брак или поступили на военную службу). Эта концепция не является универсальной, однако предложение Нидерландов было принято и слово «возраст» было исключено из текста статьи 1. Следовательно, статья 1 позволяет государствам, в законодательстве которых возраст достижения совершеннолетия установлен ниже 18 лет, сохранить этот возрастной предел. Возраст в 18 лет установлен Конвенцией в качестве стандарта, к которому государствам следует стремиться, чтобы предоставить специальную защиту как можно большей возрастной группе. Таким образом, Конвенция о правах ребенка закрепила верхний возрастной предел в 18 лет с оговоркой «если по закону, применимому к данному ребенку, он не достигает совершеннолетия ранее». Возраст в 18 лет устанавливают и некоторые другие международные документы, касающиеся защиты детей. Дополнительная конвенция об упразднении рабства, работорговли и институтов и обычаев, сходных с рабством, 1956 г. запрещает передачу с целью эксплуатации ребенка или подростка моложе 18 лет (ст. 1). Конвенция о защите детей и сотрудничестве в отношении международного усыновления 1993 г. применяется в отношении ребенка до достижения им 18 лет (ст. 3). Международный пакт о гражданских и политических правах запрещает применение смертной казни к лицам моложе 18 лет, хотя и не использует здесь слово «ребенок» (ст. 6). На региональном уровне Африканская хартия прав и благополучия ребенка 1990 г. определяет ребенка как «каждое человеческое существо до достижения возраста 18 лет» без всяких исключений (ст. 2), тем самым устанавливая более высокий стандарт, чем Конвенция о правах ребенка. Европейская конвенция по выполнению прав ребенка 1996 г. считает ребенком личность, не достигшую 18 лет (ст. 1). В рамках Международной организации труда в 1999 г. была принята Конвенция, касающаяся запрещения 51

и немедленного действия по устранению наихудших форм детского труда, в которой предусмотрено, что она будет применяться ко всем лицам, не достигшим 18 лет (ст. 2). Однако в некоторых других международных документах установлен иной возрастной предел. Речь идет, прежде всего, о международных договорах, касающихся какого-то определенного аспекта жизни ребенка. Гаагская конвенция о гражданских аспектах похищения детей 1980 г. и Европейская конвенция по признанию и вступлению в силу решений, касающихся опеки над детьми и восстановления опеки над детьми 1980 г., признают, что для целей данных конвенций ребенком является личность до достижения 16 лет (соответственно статьи 4 и 1). Это говорит о том, что в международном праве нет точно определенного возраста, с которого личность перестает считаться ребенком. Однако принятие специальной Конвенции о правах ребенка (на региональном уровне принятие Африканской хартии прав и благополучия ребенка), пересмотр возрастных критериев в некоторых договорах (в частности, в международном гуманитарном праве) позволяют говорить о тенденции в международном праве считать возраст в 18 лет как наиболее принятую норму для определения момента, с которого прекращается правовая защита ребенка. Список литературы: 1. Закон Республики Казахстан от 8 августа 2002 года № 345-II «О правах ребенка в Республике Казахстан» // ИС ПАРАГРАФ.www.zakon.kz 2. Конвенция о правах ребенка от 20 ноября 1989 года, Принята резолюцией 44/25 Генеральной Ассамблеи от 20 ноября 1989 года. Вступила в силу 2 сентября 1990 года // ИС ПАРАГРАФ.www.zakon.kz 3. UN Doc E/CN.4/1989/48. P. 9.

52

К вопросу соотношения науковедения и философии науки в свете перспектив последней в системе образования России: проблема неочевидности неизбежного присутствия философских идей в науке Макухин П. Г., канд. филос. наук, доцент, Омский государственный технический университет. Аннотация. Статья продолжает магистральное для отечественной мысли обоснование того, что науковедение – рассматривающее все аспекты бытия науки с конкретной точки зрения, являющееся областью точного знания и имеющее целью повышение эффективности функционирования науки путём выработки строгих оснований для решений тех или иных «комитетов по науке» – в принципе неспособно заменить философию науки, осмысляющую, на какие же запросы человеческой жизни как таковой отвечает наука как таковая. Для достижения этой цели – особенно актуальной в контексте перманентных российских реформ системы образования – привлекаются идеи классиков и современных представителей как философии, так и науковедения. Ключевые слова: философия науки как дисциплина, науковедение, эпистемология, история и социология науки, рефлексия над основаниями науки.

Abstract. Article lies in the trunk for the domestic line of thought assert that the science of science - looking at all aspects of life science, but from a specific point of view, which is the exact area of knowledge, with the aim of enhancing the effectiveness of science policy through a rigorous basis for the decision of those or other «committees on science» is in principle unable to replace the philosophy of science, conceptualizing, what are the requests of human life as such is responsible science. To achieve this goal is particularly relevant in the context of a permanent Russian reforms of the education system – involved ideas of classic and modern representatives of both the philosophy and science of science.

Keywords: philosophy of science as a discipline, science of science, epistemology, history and sociology of science, the reflection on the foundations of science. Перспективы становления ноосферы как сферы практического воплощения научного разума делают очевидным то обстоятельство, что «наработки» такого молодого раздела философского знания, как философия науки, должны всё активнее включаться в образовательный процесс в рамках подготовки студентов и тем более аспирантов. И, казалось бы, существование в ряде университетов России кафедр «Философия и методология науки», академического журнала «Эпистемология 53

& философия науки», а также кандидатского экзамена по дисциплине «История и философия науки» могут служить в этом плане основанием для некоторого оптимизма. Однако важно учитывать то обстоятельство, что этот экзамен в 20052006 учебном году появился вместо кандидатского экзамена по философии, причём показательны аргументы сторонников этой замены, лаконично сформулированные в рамках осмысления произошедшего изменения (в работе 2011 г., в связи с чем можно вспомнить в целом верный принцип «большое видится на расстоянии») в следующих словах: «сколько можно было топтаться на месте, сознавая, что экзамен по философии явно противостоит специальным экзаменам? Его связь с ними формальна и достаточно абстрактна. …у большинства аспирантов … (философские знания – М. П.) превращаются в некий «багаж», который обычно сдают в качестве сопровождающего груза без особых волнений за его сохранность. … Потенциальная сила философии действительно велика, но упакована она преимущественно в абстрактные формы. Развитие же мышления у аспирантов до необходимого исследовательского уровня необходимо осуществлять с поправкой на «точечный эффект», а он подразумевает высокую степень конкретности: либо готовых знаний, либо строго определённых суждений, позволяющих «сырьё» превратить, как минимум, в «полуфабрикат» [1, с. 4]. Но при последовательном развёртывании эти доводы приведут к постановке закономерного вопроса: не будет ли ещё более продуктивной замена философии науки имеющим ещё более «высокую степень конкретности» науковедением как формой специальнонаучной методологической рефлексии со своими методами и исходными понятиями, появившейся в относительной независимости от философии? Тем более что в качестве методологического основания этого можно рассматривать позицию ряда методологов позитивистской ориентации первой половины ХХ в., которые на основе факта развития науковедения стали трактовать тезис «наука – сама себе философия» (который можно назвать позитивистским кредо) как относящийся не только к области изучения объективной реальности, но и к сфере осознания наукой самой себя, своих методов, средств и предпосылок. Тем более что разработчики науковедения специально подчеркивали нефилософский характер некоторых его областей (логики и методологии науки и др.). В качестве этапных «вех» в формировании этой дисциплины можно назвать статьи «Науковедение как точная наука» (1926 г.) И. А. Боричевского, в которой впервые и появляется само это понятие, и «Наука о науке» (1936 г.) М. и С. Оссовских, а также книгу Дж. Бернала «Общественная функция науки» (1939 г.).

54

В контексте поднятой нами проблемы особенно показательна позиция первого из этих авторов, который, констатируя, что «не существует ни одного научного учреждения, которое занималось бы изучением самой науки, как целого – теорией науки» [2, с. 11], ответственность за это возлагает в т.ч. и на философию, чьи претензии не соответствуют возможностям: «разрешение этого важного вопроса … предоставляется философам. Но философский туман… заслоняет иногда действительность даже от самых серьезных исследователей. Важный вопрос о природе науки безнадежно тонет в мутном потоке философской словесности» [2, с. 11]. С его точки зрения, «истинный предмет теории науки» включает как «изучение внутренней природы науки, (это – М. П.) общая теория научного познания» [2, с. 16], так и «исследование общественного назначения науки, ее отношения к другим видам общественного творчества» [2, с. 16], т.е. мы видим, что И. А. Боричевский включает в состав науковедения эпистемологию и социологию науки. Однако для нас принципиально важно отметить, что действительное изучение этого предмета предполагает «всестороннее размежевание теории науки с … философией, до сих пор еще заявляющей притязание на громкое звание «всеобщей науки»» [2, с. 16], которое (притязание) абсурдно, т.к., согласно категоричной оценке И. А. Боричевского, «вся так называемая философия – от Платона до Шопенгауэра – представляет … своеобразное извращение обыденного, донаучного мышления» [2, с. 17], поскольку у «так называемых классиков философии нет и не было никаких действительных орудий знания» [2, с. 17]. Подобные утверждения представителей науковедения можно было бы множить, но и приведённое мировоззренчески заостряет вопрос о соотношении этих форм познания, однозначное разрешение которого затруднено множеством смыслов, вкладываемых в понятия «философия науки» и «науковедение» в современной литературе. Мы будем исходить из того варианта демаркации между этими предметными областями, который разрабатывается, в частности, ведущими научными коллективами под руководством В. П. Кохановского и С. А. Лебедева. Последний трактует науковедение как комплекс «научных дисциплин, исследующих науку и ее различные аспекты конкретно-научными методами и средствами (эмпирическими, логическими, социологическими, математическими, историческими)» [3, с. 66], а философию науки, соответственно, как область, в рамках которой «наука исследуется в основном категориальными средствами философии, с помощью ее методов и языка» [3, с. 66].

55

Проводя аналогию между соотношением этих областей знания – и соотношением социальной философии и социологии, С. А. Лебедев указывает на важное для нашей темы следствие из этого, а именно на «соперничество за право представлять наиболее адекватное и истинное знание». Т. Г. Лешкевич схожим образом замечает, что «соотношение философии науки с близкими ей областями науковедения и наукометрии иногда истолковывается в пользу отождествления последних» [4, с. 9], однако это отождествление неправомерно, поскольку «науковедение изучает общие закономерности развития и функционирования науки, оно, как правило, малопроблемно и тяготеет исключительно к описательному характеру» [4, с. 9-10]. Иначе говоря «поскольку философия стремится к универсальному постижению мира и познанию его общих принципов, то эти интенции наследует и философия науки» [4, с. 11], которая поэтому «занята рефлексией над наукой в ее предельных глубинах и подлинных первоначалах» [4, с. 11]. Науковедение же занимается разработкой «теоретических основ политического государственного регулирования науки» [4, с. 10], вырабатывает рекомендации по повышению «эффективности научной деятельности, принципов организации, планирования и управления научным исследованием» [4, с. 10]. Основываясь на вышеприведённом, сформулируем следующий аргумент в пользу тезиса о том, что решение проблемы об отношении философии и науковедения – соответствующее накопленному ко второй половине второго десятилетия XXI в. познавательному и культурному опыту – должно исходить из того, что развитие специальных науковедческих и методологических дисциплин не может отменить ценности философских исследований научного познания. Этот аргумент заключается в том, что история однозначно свидетельствует в пользу того, что философские идеи всегда «пронизывают» науку на каждом из этапов её развития, какой бы степени зрелости не достигли её собственные методологические средства, что, однако же, зачастую не вполне очевидно потому, что эти философские идеи могут применяться учёными как сознательно, так и стихийно, неосознанно, что и порождает их субъективную уверенность в ненужности философской методологии. Это обстоятельство было предметом рефлексии многих философов и учёных, но мы ограничимся тем, что приведём показательные слова таких различных мыслителей, как Ф. Энгельс и Д. Джентиле. Первый из них в «Диалектике природы» писал: «какую бы позу ни принимали естествоиспытатели, над ними властвует философия. Вопрос лишь в том, желают ли они, чтобы над ними властвовала 56

какая-нибудь скверная модная философия, или же они желают руководствоваться такой формой теоретического мышления, которая основывается на знакомстве с историей мышления и ее достижениями» [5, с. 165]. Это объясняет следующие известные слова Ф. Энгельса, актуальность которых сложно переоценить: «те, кто больше всего ругают философию, являются рабами как раз наихудших вульгаризированных остатков наихудших философских учений» [5, с. 165]. Схожим образом и Д. Джентиле иронично пишет о том, что «шутник, считающий необходимым выступить против того, чтобы идеалист (под которым имеется ввиду сторонник развиваемой им идеалистической «философии актуализма» – М. П.) вводил свою мысль в науку (например – М. П.) уголовного права, не знает … что до вчерашнего дня … другая философия занимала эту область и делала глупости среди всеобщих рукоплесканий в той самой науке» [6, с. 316]. Эта неизбежность присутствия философских идей в любой науке обосновывается итальянским философом указанием на то, что «история науки настолько сопряжена и связана с историей философии, что только фрагментарно … это различие оказывается возможным» [6, с. 315]. Но для рассматриваемой нами проблемы необходимости собственно философской рефлексии над наукой особенно важно его обоснование тезиса о том, что «введение философской критики в каждую систематизацию научной мысли … занятие … к которому, желают того или нет, мысль приводит сама с необходимостью (в силу закона, имманентного своей собственной природе)» [6, с. 315-316], что подтверждается познавательным опытом современности Список литературы: 1. История и философия науки : Учебное пособие / В. Д. Верескун, Н. И. Мартишина, Ю. Д. Мишин, П. М. Постников. – Новосибирск : Наука, 2011.

– 344 с.

2. Боричевский, И. В. Науковедение как точная наука // Социология науки и технологий. – № 3. – Том 4. – 2013. – С. 11-17.

3. Лебедев, С. А. Науковедение / С. А. Лебедев // Философия науки: краткая энциклопедия (основные направления, концепции, категории). Научное издание. – М. : Академический Проект, 2008. – С. 66-67.

4. Основы философии науки : Учебное пособие для аспирантов / В. П. Кохановский, Т. Г. Лешкевич, Т. П. Матяш, Т. Б. Фатхи. – Изд. 2-е. – Ростовн/Д : Феникс, 2005. – 608 с.

5. Энгельс, Ф. Диалектика природы / Ф. Энгельс. – М. : Государственное издательство политической литературы, 1953. – 353 с.

6. Джентиле, Д. Введение в философию / Д. Джентиле // Введение в философию.

– СПб. : Алетейя, 2000. – С. 45-230.

57

Институциональный механизм сотрудничества в сфере борьбы с терроризмом Михеев Д. Н., старший преподаватель, филиал «ГОУ ВПО Кузбасский Государственный Технический Университет им. Т.Ф.Горбачева» в г. Прокопьевске. Российская Федерация Аннотация. На сегодняшний день терроризм является самодостаточной преступной по международному праву системой. Противодействие международному терроризму предполагает сотрудничество государств. В статье рассматривается одно из направлений межгосударственного сотрудничества – институциональный механизм. Ключевые слова: международный терроризм, терроризм, террорист, международное сообщество, насильственные действия, агрессивное поведение.

Abstract. As of today, terrorism is self-sufficient criminal under international law system. Combating international terrorism requires the cooperation of States. The article deals with one of the areas of international cooperation – institutional mechanism.

Key words: international terrorism, terrorism, suicide, the international community, violent acts, violent behavior. Тягчайшие террористические акты последнего времени не оставили сомнений в необходимости сотрудничества государств, в предотвращении и пресечении терроризма и подняли вопрос о том, какими средствами и методами располагает международное сообщество для противодействия этому явлению. Как отмечает А.З. Долова, борьба с терроризмом должна осуществляться одновременно в нескольких направлениях: воздействие на основные, даже глобальные, явления и процессы в обществе, обладающие террористическим эффектом; выявление и предотвращение террористических актов; пресечение совершающегося терроризма и террористических актов; предупреждение, предотвращение и пресечение сходных с терроризмом преступлений [1,с.248]. Обращаясь к международному опыту борьбы с преступлением международного терроризма, можно отметить следующие направления сотрудничества: • конвенционный механизм сотрудничества; • институциональный механизм сотрудничества; • сотрудничество в рамках объединений и групп государств; • деятельность международных судебных органов; 58

• сотрудничество государств в рамках института правовой помощи. Институциональный механизм сотрудничества в сфере борьбы с терроризмом, который целесообразно определить как базирующийся на международном и внутригосударственном праве комплекс мер и мероприятий, предпринимаемых в рамках международных организаций универсального характера (ООН и специализированные учреждения), региональных организаций (Совет Европы, СНГ, ОБСЕ, ОАГ и др.), а также на внутригосударственном уровне. Таким образом, по сферам деятельности и правовой базе антитеррористические институциональные системы можно разделить на национальные (внутригосударственные), региональные (в рамках объединений и групп государств) и международные. К числу международных межправительственных органов и организаций, создавших внутри своих структур антитеррористические системы, специалисты справедливо относят Организацию Объединенных Наций, Международную организацию уголовной полиции (Интерпол) и «Восьмерку» наиболее развитых в промышленном отношении стран. По результатам объективного анализа антитеррористический потенциал Интерпола и «Восьмерки» не столь внушителен, как у ООН, и в плане продуцирования международных антитеррористических структур им, скорее всего можно отвести вспомогательное место. По мнению Трайнина А.Н., ООН является, безусловно, той структурой, которая предпринимает широкий спектр действенных мер против терроризма, однако ее потенциал полностью еще не реализован. ООН – общепризнанный центр координации деятельности государств и международных организаций в борьбе с преступностью. Ее работа в этой сфере осуществляется как внутри государства, так и на международном уровне. Это достигается путем установления единых стандартов и норм, принятия унифицированных международно-правовых актов и эталонов обращения с правонарушителями [2.с,298]. Прежде всего, следует отметить, ООН – единственная из существующих организаций, обладающая мандатом и международным механизмом, необходимым для оказания странам эффективной помощи в целях предупреждения преступности и борьбы с ней в национальном и международном масштабах. В системе ООН вопросы международного сотрудничества в борьбе с терроризмом и вопросы нормотворчества входят в компетенцию Совета Безопасности ООН, Генеральной Ассамблеи ООН, Секретариата ООН, Экономического и Социального Совета ООН (ЭКОСОС), Специального Комитета ООН по борьбе с терроризмом, а также других его специализированных органов и учреждений.

59

Ощутимым шагом в направлении централизации и координации международного сотрудничества в борьбе с терроризмом является учреждение согласно резолюции 1373 Совета Безопасности ООН Комитета по борьбе с терроризмом (КБТ), в состав которого входят все 15 членов Совета Безопасности. КБТ обеспечивает контроль за осуществлением всеми государствами резолюции 1373 и ставит своей задачей расширить возможности государств в вопросах борьбы с терроризмом, что предполагает выполнение государствами следующих требований: не допускать оказания террористическим группам какой-либо финансовой поддержки; отказывать террористам в предоставлении убежища, средств к существованию или какой-либо поддержки; осуществлять обмен информацией с правительствами других стран о любых группах, совершающих террористические акты или планирующих такие акты; сотрудничать с правительствами других стран при проведении расследований, выявлении и задержании лиц, причастных к таким актам, а также в их судебном преследовании; включить в национальные законодательства положения по установлению уголовной ответственности за активное и пассивное оказание содействия терроризму и привлекать нарушающих эти положения закона лиц к судебной ответственности; подписать весь комплекс соответствующих международных конвенций и протоколов по проблематике терроризма. Как представляется, эффективным средством явилось бы учреждение в ООН такого органа по борьбе с терроризмом, который бы содействовал исполнению обязательств государств по универсальным антитеррористическим конвенциям. Также возможно введение института принятия неотложных мер пресекательного характера в отношении актов терроризма. Насущным представляется создание под эгидой ООН комитета по расследованию актов международного терроризма. Действенным средством явится и создание региональных антитеррористических центров под руководством ООН. Только в этом случае можно будет говорить о создании международной системы борьбы с терроризмом [3,с.242]. Список литературы: 1. Долова А.З. Международное сотрудничество в борьбе с терроризмом // Российский ежегодник международного права. Специальный выпуск. СПб.: 2003. С. 249 – 260.

2. Трайнин А.Н. Защита мира и уголовный закон. М.: 1969. С. 298.

3. Глотова СВ. Международная борьба с терроризмом // Российский ежегодник международного права. Специальный выпуск. СПб.: 2003. С. 242.

60

Взаимосвязи отечественной и зарубежной литературы в системе духовно – эстетического воспитания личности Мухажанова Раушан Муратхановна, кандидат филологических наук, доцент кафедры филологии Казахского гуманитарно-юридического инновационного университета (г. Семей, Республика Казахстан) Гайнуллина Фарида Ахметовна, кандидат филологических наук, доцент кафедры филологии Казахского гуманитарно-юридического инновационного университета (г. Семей, Республика Казахстан) Аннотация. В данной статье рассматриваются проблемы изучения зарубежной литературы в школах и на филологических специальностях с нерусским языком обучения. На основе изученной литературоведческой, методической, психологопедагогической литературы, в результате собственной педагогической работы в стенах вуза и школы в г. Семей авторы приходят к выводу, что повысить эффективность преподавания литературы, усилить внимание к мировой художественной культуре возможно только при взаимосвязанном изучении казахской, русской и зарубежной литератур. Ключевые слова: зарубежная литература, перевод, взаимосвязи, традиции, генезис Abstract. In this article you can find the research problems of foreign literature at schools and on philological specialties with non-Russian education.

Based on the study of literary, methodical, psychological and pedagogical literature, as a result of their own pedagogical work within the walls of the university and schools in Semey the authors conclude that to increase of the effectiveness in literature teaching, to strengthen attention to the world culture it is possible in interconnected learning of Kazakh, Russian and Foreign literature.

Keywords: foreign literature, translation, relationships, traditions, genesis. Изучение зарубежной литературы представляет собой обширный материал для духовного обогащения читателя, будь то ученик, студент или сложившийся зрелый человек. Ее изучение способствует расширению и углублению гуманитарных знаний, открывая перспективы более ясного представления о мировом литературном процессе и роли в нем отечественной литературы. Абай Кунанбаев и Чокан Валиханов были первыми из тех, кто познакомил казахских читателей с зарубежной историей, культурой и литературой, способствовали изданию произведений [10]. Казахский просветитель Ы.

61

Алтынсарин [1], а вслед за ним в начале ХХ века Ш. Кудайбердиев [8] , Ш. Бокеев [2], Турагул Абайулы [10], в советское время – М. Ауэзов [14], М. Макатаев [14], Х. Ергалиев [3] и другие активно пропагандировали яркие произведения мировой литературы на казахском языке, много переводили. Тем не менее актуальной оказывается проблема оторванности казахского читателя от общемирового литературного процесса, обусловленного малым количеством переведенных на родной язык произведений зарубежной литературы, в первую очередь, западно-европейской. Несмотря на то, что в школах, колледжах и на вузовских специальностях «Казахский язык и литература» изучаются основы «Истории зарубежной литературы», все же недостаточно, на наш взгляд, полно освещаются проблемы взаимосвязи отечественного и мирового литературного процесса. В современном преподавании зарубежной литературы также существует немало трудностей: несовершенство программ, малое количество и невысокое качество методической литературы и т.д., в связи с чем необходимо переосмысление подхода к изучению зарубежной литературы в школе и вузе через анализ современного состояния переводоведения. Важными оказывается выявление идейно – художественных и эстетических особенностей, внутренней эволюции и проблем преемственности в зарубежной литературе; осмысление путей развития зарубежной литературы через освоение таких понятий, как литературные направления, течения, генезис, эволюция, традиции и преемственность; освоение особенностей развития литературы античности, средних веков и Возрождения, Ренесанса, эстетических принципов сентиментализма, просветительского реализма; романтизма, декаданса и авангардизма, «нового реализма», модернизма, постмодернизма 20 в. через знакомство казахской аудитории с литературными сочинениями, вошедшими в золотой запас человечества; анализ современного состояния переводов произведений мировой литературы на казахский язык и т.д. Несмотря на то, что МОН РК ставит задачу широко внедрять в школьную и вузовскую программы произведения мировой классики, сегодня, в 21 столетии, мы вынуждены говорить о том, что у современного учащегося школы и студента филологического факультета нет системного представления об основных этапах развития зарубежной литературы, литературных направлениях и течениях; сочинения классиков мировой литературы в казахской аудитории подаются крайне скудно, а сфера переводоведения, в свою очередь, требует особой систематизации и специальных исследований.

62

Несмотря на то, что под патронажем Холдинг-центра «Тұран-Азия» в новой редакции были представлены на казахском языке романы «Три мушкетера» и «Граф Монте Кристо» Александра Дюма, «Смерть лорда Эджвера» Агаты Кристи» [ 4 ] и другие произведения зарубежной классики, опрос студентовфилологов показывает, что имеющееся количество переводов произведений мировой литературы не удовлетворяет читательского спроса. Даже сегодня студенты высших учебных заведений специальностей «Филология», «Казахский язык и литература», «Журналистика» не полностью обеспечены учебниками по «Истории зарубежной литературы» и вынуждены знакомиться с мировой литературой по учебникам, изданным на русском языке. Нельзя не отметить при этом, что многие учебники, изданные в советское время, несут на себе печать идеологии того времени. Многие произведения Т. Драйзера, Э. По, Э. Золя и других писателей даже не упоминаются в учебниках. Исследования таких маститых ученых как М. Ауэзов, С. Муканов [14], Х. Суйншалиев, Ш. Сатбаева [12] также не лишены влияния требований советской эпохи. Сегодня же студенты имеют представление о зарубежной литературе лишь по работам профессора Т. Тебегенова [13], занимающегося проблемами обучения зарубежной литературы на казахском языке. В последнее время литературоведение пополнилось работами казахских ученых Ш. Мухтаровой [11], Ж. Кобыланова [6], Ж. Кокбаса [7], в которых рассматриваются вопросы изучения и преподавания зарубежной литературы. Имеются также изыскания в области взаимосвязей казахской и восточной литератур. Так, интерес могут представить исследование О. Кумисбекова [9], «Абай и Восток», учебно-методические пособия У. Карибжанновой и Т. Жумажановой [5]. Необходимо заметить, что проблемам изучения восточной и тюркской литературы в казахском литературоведении уделяется достаточно внимания, чего, к сожалению, нельзя сказать о западно-европейской литературе, серьезные исследования в области которой еще ждут своих ученых. Поэтому сегодня крайне необходимы серьезные исследования по истории зарубежной литературы на казахском языке, написанные с учетом изучения мирового передового опыта, особенностей развития и становления литературного процесса начиная с литературы античной эпохи Греции, Рима, средних веков, эпохи Возрождения, романтизма, реализма и т.д. Также требует неотлагательного внимания к себе и восточная литература.

63

Мы убеждены, что обращение к произведениям зарубежных авторов параллельно с изучением отечественной литературы не умоляет достоинств последней, а напротив, позволяет адекватно оценить нравственно-эстетическую уникальность казахской литературы в контексте литературы мировой и дает возможность установить принципы культурного взаимодействия народов, осмыслить общечеловеческие и национальные культурные ценности. В ежегодных Посланиях Президента Н. А. Назарбаева народу РК подчеркивается необходимость постоянного внимания к мировой культуре, осуществлению различных, в том числе литературно-культурных, связей с передовыми странами. Тем не менее, обучение на казахском языке литературы народов мира считается одной из насущных проблем сегодняшней филологической науки, Известно, что в западных странах исследования античной литературы начались уже в средние века. Формирование интереса к процессу развития литературы на Западе, как видим, сложилось относительно рано. В казахской литературе лишь в начале ХХ века стали появляться первые работы по истории, теории и критике литературы, первые рецензии и отзывы о произведениях зарубежных писателей. Известно, что в течение многих лет интерес к мировой литературе был утрачен и ученики получали искаженное, неполное представление о развитии национальных литератур и их роли в мировом литературном процессе. В настоящее время общество переживает процесс пробуждения национального самосознания. Школа становится реальным средством культурного возрождения Казахстана и пересоздается как школа диалога культур. При такой постановке вопроса особую значимость приобретает интерес к мировой литературе. Поэтому написание исследовательских работ, составление словаря терминов, системное издание произведений классиков мировой литературы, рассказов и повестей, сказок для детей, несомненно, будет обогащать казахскую литературу На основе изученной литературоведческой, методической, психологопедагогической литературы, в результате собственной педагогической работы в стенах вуза и школы в г. Семей мы пришли к выводу, что повысить эффективность преподавания литературы, обострить интерес к творчеству изучаемых писателей, усилить внимание к мировой художественной культуре возможно только при взаимосвязанном изучении казахской, русской и зарубежной литератур.

64

Список литературы: 1. Алтынсарин Ы. В кн.: Казахстан., Национальная энциклопедия. Алматы., 2002.

2. Абдиманулы У. Казахская литература начала ХХ в. Алматы., 2001 3. Ергалиев Х. В кн.: Мухажанова Р. История зарубежной литературы (ХІХ-ХХ в.в.) (на каз.яз.) Семей., 2008 4. Интернет материалы: massaget.kz/debiet/zhaaly/1688 5. Карибжанова У.., Жумажанова Т. Восточная литература (на каз.яз.) Алматы., 2007 6. Кобыланов Ж. История зарубежной литературы //Учебник (на каз.яз.) Алматы., 2008 7. Кокбас Ж. История зарубежной литературы //Учебно-методическое пособие (на каз.яз.)., Петропавловск., 2009 8. Кудайбердиев Ш. Избранные произведения // в 2-х т., .Алматы, 2007 9. Кумисбаев У. Абай и Восток (на каз.яз.). Алматы., 1995 10. Мухаметханов К. Поэты – ученики Абая., Алматы., 1992.

11. Мухтарова Ш., Серова Л. Зарубежная детская литература: Алматы.,2008 12. Сатпаева Ш. История казахской литературы:. Алматы., 2004 13. Тебегенов Т. История зарубежной литературы // учебное пособие (на каз. яз.). Алматы., РБК, 1996 14. Энциклопедия «Мухтар Ауэзов»: Алматы.,Издательство «Атамура» (на каз. яз.) , 2011

65

Пути совершенствования учета оплаты труда Туезова В.С., бакалавр, экономический факультет, Валькович О.Н., К.Э.Н, доцент кафедры теоретической экономики, регионального и кадрового менеджмента ФГБОУ ВПО «Кубанский государственный университет» г. Краснодар Аннотация. В статье рассматриваются проблемы организации и стимулирования труда на предприятиях. Были исследованы теоретические и методологические вопросы по организации учета оплаты труда, разработаны пути их совершенствования с учетом использования зарубежного опыта в данных вопросах. Ключевые слова: трудовые ресурсы, заработная плата, стимулирование, тарифная система, мотивация.

Abstract. This paper examines the role of wages in the current conditions. The theoretical and methodological issues for the organization keeping wages developed ways of improving their suggestions leading national scholars and the use of foreign experience.

Keywords: labor, wages, incentives, tariff system, motivation. Учет труда и заработной платы - один из актуальных и трудоемких участков работы, которые требуют точных и оперативных данных. В составе производственных затрат оплата труда составляет до 40 % всех затрат и оказывает большое влияние на формирование финансовых результатов работы компании. Качество, справедливость, полнота и своевременность расчетов с рабочими по оплате труда зависит от организации учета оплаты труда на предприятии. Реализовывая политику по оптимизации учета оплаты труда, предприятию необходимо подходить к этому вопросу обоснованно, учитывать целесообразность, использовать результаты научных исследований и передового опыта. Мы считаем, что при всей важности государственного регулирования заработной платы, политика оплаты труда должна формироваться преимущественно на микроэкономическом уровне, в зависимости от потребностей каждого конкретного предприятия, его отраслевой специфики, размера, географического расположения, степени международной интеграции, уровня социального развития коллектива. В России действует законодательно - нормативная база регулирования оплаты труда в соответствии с международными трудовыми нормами, функционирующие 66

в рыночной экономике. Одноместно механизмы государственного и коллективно - договорного регулирования оплаты труда еще не реализуются в полном объеме. На сегодняшний день в этой сфере существует бесчисленное множество неразрешенных вопросов. Для многих людей заработная плата потеряла свою воспроизводственную и стимулирующую функции и практически превратилась в разновидность социальных выплат, не связанных с количеством, качеством и конечным трудовым результатом. Несомненно, учитывая тот фактор, что ее уровень в нашей стране существенно ниже, чем в развитых странах мира [2]. В то же время, на многих фирмах наблюдаются неофициальные начисления и выплаты заработной платы работникам, без уплаты установленных законодательством налогов и платежей, так называемая зарплата «в конвертах». Этот вопрос следует поставить под государственный контроль, что в частности требует совершенствования существующих подходов бухгалтерского учета в этой области. Улучшение организации оплаты труда на предприятиях должно строиться на оптимизации тарифной регулировки заработной платы, к коей относятся: 1. улучшение тарифной системы методом установления пропорций тарифных ставок исходя из уровня квалификации трудящихся; 2. введение гибких форм и систем оплаты труда; 3. исследование внутрипроизводственных тарифных критериев оплаты труда, как первопричины увеличения мотивирующего и стимулирующего факторов тарифных систем; 4. оптимизация нормирования трудовой деятельности, как способа регулирования мерой труда и его оплатой; 5. коллективное регулирование заработной платы. [1] Главным аспектом в организации и стимулировании труда на предприятии считаются мотивационные процедуры, в числе которых самыми популярными для отечественных фирм считаются премирование, доплаты и надбавки. Следует отметить, что с одной стороны, уровень премии как форма мотивации сотрудников производственной деятельности полностью зависит от результатов работы фирмы, и напротив, результат хозяйствования зависит от практической организации системы премирования отдельных категорий персонала. Создавая положения об оплате труда и премировании необходимо расширять практику персонификации ставок и окладов, главным образом для востребованных 67

специалистов, нацеленным на увеличение производительности труда. В список факторов и критериев оценки условий премирования, надлежит включать уровень квалификации, степень ответственности работы, инициативности, стаж работы и результаты квалификационной аттестации сотрудников. При введении системы поощрений, необходимо не забывать о том, что очень маленькие их размеры имеют все шансы разочаровать сотрудника, а вовсе не мотивировать его к работе. На наш взгляд, не стоит поощрять всех сотрудников в равной степени. Для того, чтобы стимулирование было успешным, поощрения должны, прежде всего, основываться на результатах труда. Мотивация сотрудников увеличивается тогда, когда они видят, как достижение целей подразделения или организации в целом, помогает им в достижении их собственных целей, а также, обязательным аспектом является, предварительная про информированность сотрудников, о том, что они обязаны делать, чтобы получить поощрение. Эффективное воздействие на трудовую мотивацию персонала невозможно без постоянной взаимосвязи в виде оценки производительности этих воздействий. При поощрении сотрудников, которые выполняют функции управления, необходимо принимать во внимание инициативность, организаторские способности, оперативность, объективность, способность думать перспективно, видеть неиспользованные резервы, способность обобщать, анализировать и применять на практике достижения науки и техники. На наш взгляд целесообразно перенять опыт, связанный с оплатой труда у зарубежных исследователей, а именно: - оклад каждого сотрудника устанавливать персонально; - ежегодно оклады сотрудников необходимо увеличивать; - оклад должен объективно отражать заслуги и наработки сотрудника; Для увеличения материальной заинтересованности руководителей, служащих и специалистов целесообразно перевести их оплату на контрактную форму. Система контрактов даст возможность привлечь и удержать наиболее квалифицированных специалистов, гибко регулировать количество и состав управленческого персонала, увеличить ответственность и творческое отношение к работе наемного специалиста на указанных в договоре условиях. Оплата по контракту устанавливается с учетом сложности и ответственности труда, квалификации и деловых качеств сотрудника [2]. Таким образом, исследования показали, что в современных условиях, ключевыми определяющими факторами, которые определяют новый подход к 68

анализу и контролю над рациональным использованием средств на оплату труда, усиливающими стимулирование сотрудников к эффективному труду, являются: 1. материальное поощрение за исполненную работу; 2. индивидуальная ответственность за результаты труда; 3. взаимосвязь между результатами труда и его оплатой; 4. увеличение профессиональной подготовки и квалификации сотрудников; 5. возможность и уверенность в карьерной ротации. Выявление проблемных участков организации материального мотивирования труда на предприятиях, свидетельствует о несовершенстве современной политики мотивации персонала и потребности ее реформирования по определенным направлениям, основной из которых является интеграция интересов и целей сотрудников с интересами и целями компании. Действенным фактором, что также оказывает влияние на эффективность труда, является введение социального пакета. Социальный пакет – это предоставление работодателем определенных благ в виде льгот, компенсаций личных расходов, связанных с работой (например, на мобильную связь, транспорт), привилегий и социальных гарантий, которые превышают размер основной заработной платы. Мы считаем, что социальный пакет, несомненно, играет мотивирующую роль и является очень существенным инструментом воздействия на состояние и уверенность сотрудника, длительность и успешность его трудовых отношений. Применение работодателями социального пакета способствует формированию передового, конкурентоспособного рынка труда [3]. Анализ начисления, динамики заработной платы, а также причин, оказывающих воздействие на ее реальное изменение, является существенной составляющей в системе экономических показателей каждой фирмы. На базе данной информации осуществляется контроль над соблюдением рационального соотношения между ростом производительности труда и заработной платы. Грамотный учет оплаты труда, распределение ее по сферам производства, а также своевременный анализ позволяют обнаружить новые резервы в увеличении оплаты каждого сотрудника. Актуальным направлением улучшения учета расчетов по оплате труда является автоматизация учетного, аналитического и контрольного процесса, которая позволяет минимизировать численность погрешностей при обработке информации, уменьшить время на осуществление учетных, аналитических и контрольных процедур, уменьшит количество ручных операций. Действенным 69

средством совершенствования учета можно считать проведение в компании внутреннего аудита расчетов по выплатам сотрудникам. Список литературы: 1. Туезова В.С, Валькович О.Н. Совершенствование оплаты труда в условиях рынка// Материалы международной научно-практической конференции // Семей. – 2014 2. Туезова В.С., Лымарева О.А., Нарожняя К.Г. Социально-экономические аспекты стимулирования труда// Материалы Международной научнопрактической конференции// Центр научно – практических студий// Киев.

– 2014.-№ 5. С.85 – 92.

3. Валькович О.Н., Кириллова О.Г., Сланченко Л.И. Оценка персонала как важнейший инструмент управления кадрами в организации.// Экономика устойчивого развития. Региональный научный журнал. Краснодар. 2014

70

Science Edition International Scientific – Practical Conference «Humanities and social sciences: problems and prospects in the context of globalization» Collection of Conference Papers of International Scientific – Practical Conference (28.01.2015, the United Kingdom, London)

71

72