Гуманітарні науки збірник by u-conferences.org/csps

Центр Науково – Практичних Студій Міжнародна науково – практична конференція «Гуманітарні та суспільні науки в епоху глобалізації» ЗБІРНИК МАТЕРІАЛІВ Міжнародної науково - практичної конференції (м.Київ, Україна, 7 лютого 2014р.)

Центр Научно – Практических Студий ПРОБЛЕМИ ТА ТЕНДЕ Международная научно - практическая конференція «Гуманитарные и общественные науки в эпоху глобализации» СБОРНИК МАТЕРИАЛОВ Международной научно - практической конференции (г.Киев, Украина, 7 февраля 2014 г.)

МІЖНАРОДНА НАУК ПРАКТИКА В СУЧАСНАЛЬНІ ОВО – ПРАКТИЧНА КОНКА І

Київ - 2014 2

УДК 7/9+3:339.9](082) ББК 6/8я431 Г94 Гуманітарні та суспільні науки в епоху глобалізації. Збірник матеріалів Міжнародної науко во – практичної конференції (м. Київ, Україна, 7 лютого 2014р.). – Центр Науково – Практичних Ст удій, 2014. - 87с. У збірник у містяться статті (тези доповідей) подані на Міжнародн у науково - практичн у конференцію «Гуманітарні та суспільні науки в епоху глобалізації». Присвячено теоретичним та практичним аспекта м гуманітарних та суспільних наук. Збірник розрахований на учасників конференції, а також вчених, викладачів, аспірантів, ст удентів та інших фахівців, які цікавляться та здійснюють дослідження в галузі гуманітарних та суспльних наук. Усі матеріали друкуються в авторській редакції. Центр Науково – Практичних Студій не завжди поділяє погляди авторів (учасників) конференції, викладені у цьому збірнику, та не несе відповідальності за зміст матеріалів, наданих авторами для п ублікації.

Гуманитарные и общественные науки в эпоху глобализации. Сборник материалов Международной научно - практической конференции (г.Киев, Украина, 7 февраля 2014г.) . – Центр Научно - Практических Студий , 2014. – 87с. В сборнике содержатся статьи (тезисы докл адов) поданные на Межд ународн ую научно - практическ ую конференцию «Гуманитарные и общественные науки в эпоху глобализации». Посвящено теоретическим и практическим аспектам гуманитарных и общественных наук. Сборник рассчитан на участников конференции, а так же ученых, преподавателей, аспирантов, ст удентов и других экспертов, которые интересуются и проводят исследования в сфер е гуманитарных и общественных наук. Все материалы печатаются в авторской редакции. Центр Научно - Практических Студий не всегда разделя ет взгляды авторов (участников) конференции, изложенные в этом сборнике, и не несет ответственности за содержание материалов, представленных авторами для публикации.

ЗМІСТ / СОДЕРЖАНИЕ Ломонова М.Ф. Проблема розробки програми герменевтико-орієнтованого курсу з фізичного виховання…………………………………………………………………………..........5 Супруненко С.А. Ефективність податкового планування: теоретичний аспект…………........9 Шебанова В.І. Соціорегуляція прийому їжі в дзеркалі харчової традиції………………........11 Садовник О.Я. Софія Русова –– палкий патріот національного виховання………………….16 Бєлоносова Н.А. Особливості прояву стигматизації людей, що живуть з ВІЛ, у сучасному українському суспільстві………………………………………………………………………….19 Миколаєнко В. Види заперечень у французькій мові………………………………………….23 Музиченко Н.І. Домінанти ідіостилю Григора Тютюнника……………………………...........25 Работа Т.О., Царькова О.В. Психологічні детермінанти виникнення фрустрації у підлітків…………………………………………………………………………………………….30 Сорочинська А.В. Засоби перекладу франкомовних рекламних текстів українською мовою………………………………………………………… ……………………………………33 Сорочинська К.В. Переклад словосполучень у франкомовних текстах науково-технічного стилю українською мовою………………………………………………………………………...35 Харченко В.В., Царькова О. В. Мотив як головний аспект розвитку пізнавальної діяльності молодших школярів………………………………………………………………………………..37 Володина Н.А. Методы государственного управления в СССР в 30-40-е годы ХХ века........ 40 Калиева М.Ш. Аспекты развития политических представлений демократического общества………………………………………………………………………………………........44 Сильченкова Т.Н. Международные экономические отношения: современные тенденции…………………………………………………………………………………………..48 Юмашева Т.А. Молодая семья как предмет деятельности специалиста по социальной работе………………………………………………………………………………………….........50 Краснова О.Н., Тоекенова С.Д., Жахан А.Е. Некоторые тенденции совершенствования системы менеджмента качества на предприятии………………………………………………..53 Тейхрева Е.А., Сильченкова Т.Н. Солидаризм и хозяйственная демократия как факторы совершенствования творческой личности в эпоху глобализации……………………………...56 Златова С.И. Новые формы обеспечения возвратности кредита……………………………...59 Панкратова Е.В. Советская семья в 1917-1930-е годы: трансформация ценностей (на примере Среднего Поволжья)…………………………………………………………………….63 Тюко В.В. Общеучебные умения в учебной деятельности школьников………………….......67 Харченко Н.В., Царькова О.В. Синдром нервной анорексии у подростков………………...70 Нарыжный Н.А. Финансовая система и контроль в Германии в области Трансфертного Ценообразования…………………………………………………………………………………..74 Газиева Т.Р. Метод анкетирования в изучении прагматического объёма слова……………..78 Горбань Д.Д. Особенности эмоционального состояния у студентов МГПУ имени Б. Хмельницкого……………………………………………………………………………………...80 Аbdyeva Roza, Оmarova Batysh. Astana as an attractive point for tourism destination……........83

Проблема розробки програми герменевтико-орієнтованого курсу з фізичного виховання Ломонова Марина Федорівна, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри педагогіки Південноукраїнського національного педагогічного університету ім.К.Д.Ушинського, м.Одеса THE PROBLEM OF DEVELOPING THE PROGRAM'S HERMENEUTICAL ORIENTEERING COURSE IN PHYSICAL EDUCATION Lomonova Marina Fedorovna, Ph.D., assistant professor of pedagogy South Ukrainian National Pedagogical University im.K.D.Ushinskogo, Odessa АНОТАЦІЯ У статті розглядається проблема перетворення змісту програми курсу з фізичного виховання на герменевтичній основі. Пропонується переосмис- лити цілі і завдання навчання, по-новому розставити акценти в навчальній програмі з фізичного виховання.

ABSTRACT The article considers the problem of converting the contents of the course in physical education on the basis of a hermeneutic. offers to rethink the goals and objectives of learning a new accents in the curriculum for physical education. Ключові слова: герменевтико-орієнтованне навчання, фізична культура свідомості, інтерпретаційна модельзнання. Keywords: hermeneutical-oriented education, physical culture consciousness. Аналіз діючих у вищих педагогічних навчальних закладах учбових планів та програми з фізичного виховання доводить, що зростання об'єктивної потреби суспільства у формуванні фізично активного покоління майбутніх педагогів знайшло у них своє відображення. Разом з тим досвід показує про те, що результативність цього предмета у структурі професійної підготовки залишається досить низькою і має тенденцію до подальшого зниження. Дане протиріччя обумовлене в першу чергу тим, що не визначена смислова проблематика організації викладання курсу фізичного виховання. Навіть за умов її професійної спрямованості, в основі лежить діяльнісний смисл, певною мірою редукований. Адже цей смисл зводиться тільки до виховної роботи з дітьми. 5

Як свідчить наш педагогічний досвід та результати проведених нами досліджень [3], використання герменевтичного підходу у моделюванні змісту курсу фізичного виховання активізує суб’єктивну складову фізичної культури студентів і розкриває смисл фізичної культури як органічного виду загальної гуманітарної освіти, яка в свою чергу виступає важливим інтегративним компонентом, що придає професійним знанням і умінням „людську значущість”[1]. Враховуючи концептуальні положення педагогічної герменевтики [2], ми використовували метод структурно-модельної організації змісту герменевтикоорієнтованого курсу з фізичного виховання на основі алгоритму побудови і поетапного розкриття герменевтичної моделі інтерпретації педагогічного знання. Розгляд компонентів експериментальної програми навчального курсу та їхнього впливу на формування фізичної культури свідомості доцільно провести паралельно з урахуванням впливу вікових, психологічних особливостей студентів педагогічного коледжу на добір змісту герменевтикоорієнтованої програми спецкурсу «Фізичне виховання». Зміст тем і логіка їхнього викладання визначається віковими особливостями студентів педагогічного вузу, їхньою підготовленістю до міркування, умінням виділяти головне, інтегрувати знання. Посилаючись на дослідження В.Паранича рівня розуміння студентами системних зв’язків, що функціонують у процесі професійної підготовки, ми відкоригували розділи навчальної програми у наступних напрямках [4]. Програма з фізичного виховання побудована на концептуальній ідеї гуманітарізації освіти в сфері фізичного виховання, на основі герменевтичних закономірностей розуміння єдності тілесного й духовного розвитку особистості студента, єдності пізнання цінностей фізичної культури й самопізнання, раціонального підходу до навчального змісту і його осягнення засобами образного мислення й інтуїції. Провідна ідея досягнення мети експериментального курсу з фізичного виховання є розвиток фізичної культури свідомості, що являє собою: по-перше, усвідомлення гуманітарної значущості фізичної культури, розуміння необхідності реалізації основних гуманітарних цінностей закладених у тілесно-руховій сфері людської культури; по-друге, критичне осмислення й переосмислення фізичної культури як способу людського й соціокультурного буття в контексті повноцінних і повноправних смислів динаміки життя; по-третє, особистісний розвиток в умовах роботи саморозуміння. Така постановка мети фізичного виховання припускає звернення викладача до ціннісно-культурного шару свідомості студентів, як внутрішнього, суб'єктивного середовища, що є основним джерелом розвитку фізичної культури свідомості студентів. У процесі фізичного виховання студент актуалізує творче осмислення поліфункціональної природи фізичної культури, що здобуває для нього життєвий і професійно необхідний смисл. Творче осмислення й розуміння завдань фізичного виховання можливо в процесі інтерпретації функціональних зв'язків і відносин між вихідними 6

логічними структурами процесу навчання, які забезпечують цілісність навчального процесу з фізичного виховання. Всі елементи інформаційної структури навчального предмету можуть бути об'єктивною основою розвитку фізичної культури свідомості, причому семіотична неоднорідність служитиме фактором розвитку фізичної культури свідомості , а сама структура - джерелом формування ії компонентів. Включення в зміст навчального матеріалу й у процес навчання у якості об'єкта і засобу засвоєння інтерпретаційної моделі знання акцентує інтелектуальну, емоційну й фізичну активність студентів на оволодіння знаннями про поліваріантну природу інтерпретації і її видів. Дане положення виступає в якості однієї з умов розвитку фізичної культури свідомості студентів. Знання про природу інтерпретації виробляються на основі міжпредметних зв'язків, оскільки природа множинності предмета інтерпретації проявляється на методологічному, соціальному, психологічному, педагогічному рівнях. На методологічному рівні це проявляється в ідеї не послідовного переходу від одного підходу до його антипода при вивченні множинної природи явищ, а одночасного, паралельного використання протилежних підходів. Два розділи програми курсу, а саме "Фізичне виховання як навчально-наукова дисципліна" і "Фізичне виховання як спосіб життєдіяльності" утворюють біполярну організацію навчальної дисципліни, оскільки один з них орієнтований на цілепокладання й організацію пізнавальної діяльності й фізичної активності на основі виявлення безлічі дидактичних зв'язків навчального процесу з фізичного виховання, а іншої - орієнтований на смислоутворення, звертання до сфери свідомості й організації пізнавальної діяльності й фізичної активності на основі множинної комбінації дидактичних зв'язків, які існують у спортивнопедагогічному процесі. Подібна структура змісту курсу є найбільш послідовною у визначенні й виборі методу пояснення змісту виконуваних фізичних вправ. Вільний вибір варіанта пояснення відкриває глибину розуміння, є критерієм освіченості з герменевтичної точки зору. Третій розділ програми - "Фізичне виховання як феномен свідомості" орієнтований на творчий характер фізкультурно-спортивної діяльності, пов'язаний з новизною й значущістю її результатів. Прояв творчості у використанні засобів фізичної культури сприяє формуванню вмінь активізувати особистісні ресурси на евристичне висування версій-гіпотез. У процесі подолання протиріч, що існують у сфері фізичного виховання студенти здобувають уміння концентрувати смисловий центр на найбільш важливій інформації, тобто формується особистісно-творчий компонент інтерпретаційної компетентності студентів. Завдання курсу були визначені наступним чином: - формувати систему знань про цілісність спортивно-педагогічного процесу, побудованого на основі герменевтичної моделі наукового знання, що володіє більшим потенціалом для творчої інтерпретації його змісту, особливо там, де пропонується поліваріантність підходів, спостерігається відхід від логічної однозначності й детермінованості; - сприяти формуванню фізичної культури свідомості в єдності навчання руховим діям і розвитку смислу, що породжує цей рух; у розумінні 7

необхідності збереження балансу між логічними й образними компонентами освітнього процесу в сфері фізичного виховання; - виробляти систему практичних умінь і навичок занять головними видами й формами раціональної фізкультурної діяльності на основі усвідомлення поліфункціональної ролі фізичної культури в розвитку професійної й особистої фізичної культури студента: - закладати основи формування інтерпретаційної діяльності в процесі загальної й професійно-прикладної фізичної підготовки, що сприяє реалізації основних гуманітарних цінностей, закладених у тілесно-руховій сфері особистості студента; - формувати здатності осмислювати гуманітарну значущість фізичної культури в широкому контексті зміцнення свого здоров'я, у правильному формуванні й всебічному розвитку свого організму, у профілактиці захворювань і у високому рівні фізичного стану; - сприяти оволодінню досвідом творчого використання фізкультурнооздоровчої й спортивної діяльності в процесі дидактичної інтерпретації й ефективному втіленні творчого педагогічного задуму на занятті з фізичного виховання. Таким чином, значна питома вага занять з фізичної культури в сучасній структурі професійної підготовки обумовлює необхідність пошуку нових шляхів підвищення ефективності цього процесу. Зокрема, важливим резервом є формування в студентів фізичної культури свідомості як одного з показників гуманітарної значущості фізичної культури.

2. 3.

ЛІТЕРАТУРА: Виленский М.Я., Черняев В.В. Гуманитарные ориентиры физической культуры в подготовке специалистов // Педагогическое образование и наука. – 2003. - № 3. – С. 15-19. Закирова А.Ф.Введение в педагогическую герменевтику. Екатеринбург : «Сократ»., 2001. -192 с. Ломонова М.Ф Структурная модель обучения в геременевтическом круге // Материалы международной научно-практической конференции Сборник научных трудов, випуск Vědecko vydavatelské centrum «Sociosféra-CZ» (Прага). www sociosphera.сom Параніч В.П. Психолого-педагогічні умови становлення молодшого спеціаліста: Дис….канд. пед. наук : 19.00.07.- Київ.-1997.-190 с .

Ефективність податкового планування: теоретичний аспект Світлана Анатоліївна Супруненко, доцент кафедри менеджменту, Національний університет державної податкової служби України Розвиток ринкових відносин в Україні наприкінці ХХ століття і їх відносна стабілізація в першому десятилітті XXI століття дозволяє державним органам влади в якості пріоритетної, реалізованої в перспективі завдання, ставити забезпечення прав і свобод громадян країни. Одним з ефективних ринкових механізмів реалізації даної мети є здійснення ефективного і продуманого податкового планування. Здійснення ефективного податкового планування передбачає використання підготовленої відповідним чином інституційного середовища. Особливо гостро стоїть проблема підвищення ефективності оподаткування, оскільки воно відіграє провідну роль у формуванні бюджету країни, включають у сферу своєї діяльності мільйони активних працівників: і тих, які підраховують величину оподатковуваних доходів і платять податки, і тих, які контролюють правильність обчислення, повноту і своєчасність сплати податків і зборів, а також вимагають для забезпечення своєї діяльності вельми істотних бюджетних витрат. На сучасному етапі економічного розвитку податкове планування визнається цілеспрямованої управлінською діяльністю уповноважених органів та їх посадових осіб, спрямованої на реалізацію ефективної податкової політики та включає не тільки процеси організації застосування норм законодавства про податки і збори, а й процедури виявлення оптимальних методів їх здійснення, націлених на мінімізацію бюджетних витрат при одночасному підвищенні бюджетних доходів. Тому для підвищення ефективності податкового планування необхідно або збільшувати сумарний обсяг податків і зборів, що надходять протягом року до бюджету держави завдяки діяльності служби Міністерства доходів і зборів України. Все вищесказане підтверджує актуальність проблем ефективності податкового планування та виявлення напрямків вдосконалення даного процесу, необхідності пошуку шляхів зниження витрат на операції планування, розробки та обґрунтування напрямків підвищення його ефективності. У даний час термін «податкове планування» використовується як в теоретико - методологічному поданні, так і в практичній діяльності, однак, досі існують труднощі в розумінні сутності даного поняття серед наукової спільноти. Узагальнюючи підходи[1-3] до визначення податкового планування, що складаються в необхідності обов'язкового обліку критеріїв ефективності та результативності бюджетних витрат при реалізації бюджетної політики, обґрунтуванні того, що податкове планування має здійснюватися таким чином, щоб витрати на його реалізацію були зведені до мінімуму, але при цьому результативність даного процесу зростала, вважаємо, що процес податкового планування повинен включати такі заходи, які б забезпечували прийняття 9

оптимальних управлінських рішень, для чого необхідно обов'язково оцінювати ефективність окремих процедур податкового планування. Податкове планування спрямоване на підвищення ефективності функціонування податкового механізму з точки зору сприятливого розвитку вітчизняної економіки. В умовах сучасної ринкової економіки максимізація економічної ефективності податкового планування є однією з найактуальніших завдань держави. Податкові надходження розглядаються як основне джерело формування доходів бюджетної системи в сучасних умовах, покликаний забезпечити виконання публічних зобов'язань щодо розвитку економічного потенціалу та вирішення соціальних проблем, покладених на державу. Необхідність розширення податкової бази в посткризових умовах виконання бюджетів усіх рівнів обумовлює посилення уваги до питань ефективності податкового планування, яке багато в чому визначається організаційно-правовими умовами управління оподаткуванням і якістю податкового адміністрування. Дотримання податкової дисципліни є найважливішим фактором захисту фінансових інтересів публічно - правових утворень, забезпечується спеціалізованими інститутами контролю за реалізацією податкових відносин[2]. Податкове планування, базуючись на законодавчо встановлених правилах справляння податків і примусової мотивації до їх виконання, покликане реалізувати стратегічні цілі податкової політики, використовуючи комплекс правових та економічних інструментів, важелів і стимулів. Однак недосконалість сучасної практики оподаткування та функціональної структури податкових органів призвели до посилення конфлікту інтересів. Істотні витрати виконання податкового законодавства завдають відчутної шкоди процесам економічного розвитку, сприяючи скороченню інвестиційної активності, уповільнення оборотності капіталу, розширення сфери тіньової економіки, що, в свою чергу, веде до зниження надходжень до бюджетів різних рівнів[1, 3]. Отже, досягнення мети стабільного приросту податкових доходів вимагає науково обґрунтованого рішення проблем взаємодії платників податків і податкових органів, що виникають при формуванні бюджетної системи податковими методами. Виконання встановленої законом обов'язки по сплаті податків може бути досягнуто в тому числі за рахунок поліпшення інституційної практики побудови відносин між платниками податків та контролюючими органами, активізації заходів протидії незаконній економічної діяльності, спрямованої на отримання необґрунтованої податкової вигоди, формування комфортного середовища для платників податків. Список використаної літератури:

2. 3.

Іванов Ю. Б. Проблеми податкового регулювання і планування податкових платежів. / Наукове видання / Ю. Б. Іванов, О. М. Тищенко, К. В. Давискіба, В. В. Карпова, Л. М. Карпов, І. А. Сєров [За заг. ред.. Ю. Б. Іванова] – Харків, ХНЕУ, 2006. – 2006. – 240 с. Елисеев А., Подлужный Н. Налоговое планирование. Минимизация налогообложения законными способами / А. Елисеев, Н. Подлужный. – Днепропетровск, 2002. – 221 с. Кеменяш І. Г. Особливості та процедури оптимізаційного податкового плануванні в Україні / І. Г. Кеменяш – [Електронний ресурс] : режим доступу - http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/18_4/254_Kemeniasz_18_4.pdf 10

Соціорегуляція прийому їжі в дзеркалі харчової традиції Шебанова Віталія Ігорівна, докторант кафедри психодіагностики та клінічної психології Київського національного університету імені Тараса Шевченко, канд.психол.наук, доцент Базову основу харчової поведінки кожної людини складає національне світовідчуття (що не тотожно світогляду, який формується суспільними інститутами й проявляється у філософських, наукових і естетичних системах). Специфіка національного світовідчуття проявляється в системі її культурних кодів як особливих уявлень про світ які представлені в знакових системах, тісно злиті з емоціями й звичками і є носіями культурних сенсів. Одним з таких кодів є харчовий код, який символізує харчову традицію. Маркери харчової традиції та надання переваги тим або іншим стратегіям харчової поведінки формуються у людини з дитинства та визначаються особистісними, статевовіковими, національними й інші особливостями. Харчова традиція (далі – ХТ), маркіруючи представників «свого» і «чужого» світів, «природного» і «культурного», «людського» і «божественного» стає потужним засобом самоідентифікації й консолідації етносу. Кухня кожного народу, традиції й звичаї, які пов'язані із вживанням їжі, складають важливу частину його матеріальної культури. Досвід приготування їжі (традиції «кухні») люди передавали від покоління до покоління. При цьому також формувалося й особливе відношення до їжі – як основі життя, здоров'я й благополуччя. Цікаво, що ще у далекій давнині люди встановили «зв'язок» між їжею, з одного боку, і «здоров'ям тіла або хворобою тіла», з іншого боку. Відображенням цього є поширений у Прадавній Греції та Римі культ міфічного лікаря-цілителя (Акслепія / Ескулапа) та його дочки Гігеї, яка була його відданою помічницею у кухарській справі – кулінарії (від лат. Culina – кухня) і покровителькою наук про здоров'я [6]. Народна кухня відображає історію народу, його національні смаки, характер, релігійні вірування. Наприклад, мусульмани й іудеї не їдять свинини; багато буддистів – вегетаріанці; іудаїсти поділяють їжу на кошерну й трефну (дозволену й недозволену); блюда православних християн діляться на пісні й скоромні, сакральні й профанні. При цьому частина продуктів цілком звичних і нормальних в одному суспільстві «відсікається» (не сприймається, не вживається) традицією іншого суспільства, наприклад, французи не вживають коров’яче молоко та всі продукти, які з нього виготовляються; індуси відмовляються від усього червоного (помідорів, перцю, пряностей); тундрові ненці не вживають грибів і т.п. Харчові традиції обумовлюють «особливі» харчові правила: наприклад, японці намагаються їсти все у сирому виді, а китайці ошпарюють навіть зелень; іудеї під час трапези не вживають одночасно м'ясних і молочних продуктів, індуси їдять їжу залежно від своєї касти: нижчі вживають – яловичину й свинину, вищі – козлятину та птицю. Основні риси народної кухні та особливості харчових паттернів поведінки складалися під впливом кліматичних, природно-географічних умов і 11

особливостей господарського укладу. Комбінація природних екологічних умов (ресурсів природного середовища проживання, які різноманітні як по складу, так і ступеню їх доступності) і потреби організму у живильних речовинах (як джерелах енергії – нутрієнтах) обумовлювали конкретні адаптивні типи, які формували специфіку харчових звичок і традицій (національної кухні). Комбінація ресурсів природного середовища проживання (екологічних умов які є різноманітними як по складу, так і по ступеню їх доступності) і потреби організму у живильних речовинах (як джерелах енергії – нутрієнтах) обумовлювали конкретні адаптивні типи, які формували специфіку харчових звичок і традицій (національної кухні). Немає підстави вважати, що потреби в основних живильних речовинах (як джерелах енергії) принципово різні у людей, які живуть у різних кліматогеографічних умовах. Разом з тим домінуючі харчові стратегії (як форми поведінки, які спрямовані на поповнення й збереження енергії) були й залишаються різні, оскільки являють собою один з елементів адаптації. Певні харчові стратегії являють собою результат тривалої адаптації до середовища проживання й формуються як біологічним шляхом (у ході пристосування, що формує адаптивний біотип), так і в результаті культурно-господарських змін у соціальній сфері, які являють собою різні форми соціальної поведінки або систем життєзабезпечення. Відмінності в харчових режимах харчування – це наслідок формування у представників одного адаптивного типу різних форм соціальної поведінки (як систем життєзабезпечення, які забезпечували існування соціальній групі й багато в чому обумовлені ресурсами конкретного середовища проживання). Т. І. Алексєєва, відзначає, що навіть у представників одного адаптивного типу харчовий режим і різноманітність харчових продуктів можуть сильно відрізнятися. Наприклад, у дослідженні Е. Пікон-Ретегю зазначається, що у раціон мисливців-збирачів Центральної Австралії представників арідного (пустельного) адаптивного типу входило близько 360 видів тварин і рослинних організмів. На противагу цьому, дієта скотарів племені туркана (жителів посушливої савани Східної Африки) дуже одноманітна – тільки молоко свійських тварин (що на думку автора забезпечує потребу у живильних речовинах лише на 40%- 60%) [4]. Отже, відмінності в раціоні харчування обумовлені не стільки тим, що може або не може з'їсти людина, скільки харчовою ресурсною базою та харчовими традиціями. Наприклад, у принципі будь-яка людина може з'їсти собаку, змію, жабу, равликів, личинок шовковичного шовкопряда тощо (які вважаються делікатесами у різних країнах світу), однак для тих, хто виріс на традиціях іншої кухні, наприклад, слов'янської, подібна їжа є чужою, огидною і неприйнятною. Таким чином для людини, їжа – це не просто продукт харчування, це культурний знак який несе символічний сенс. Форма соціальної поведінки (система життєзабезпечення) являє собою взаємозалежний комплекс особливостей господарської діяльності, трудової кооперації, традицій споживання й розподілу «благ комфорту», демографічної структури й розселення. Елементи такого комплексу взаємозалежні. Аналіз історичних фактів (А.К.Байбурін, О.Прасол, В.М.Розін R. Sugg та ін.) дозволяє 12

стверджувати, що нестача харчових ресурсів приводила до закріплення «негуманних» способів вирішення харчової проблеми: до впровадження жорсткого звичаю – позбавлення від «зайвих їдоків» (що передбачало або відселення членів певної віково-статевої чи соціальної групи або пряму елімінацію частини новонароджених або людей похилого віку); до розширення раціону шляхом введення нових видів їжі (екстремальний приклад – канібалізм) [2; 5; 6]. Ефективність форм соціальної поведінки які функціонували в межах подібних клімато-географічних регіонів могли значно відрізнятися за рахунок розвитку «високих» технологій у домашньому господарстві – знарядь, інструментів, прийомів, які дозволяли збільшувати кількість та поліпшувати якість їжі. Таким чином, люди (спільнота) завдяки культурі могли використовувати наявні ресурси середовища проживання більш гнучко й ефективно, ніж тварини. Як відзначає В.М.Розін (2003), унікальність людини у порівнянні з іншими ссавцями (які мають такі ж анатомо-фізіологічні процеси харчування) полягає у тому, що люди (на відмінність від тварин) здатні переробляти натуральні продукти які вони «здобувають» у природі [6]. Навіть найпримітивніша кулінарна обробка продуктів дозволила людині підвищити доступність і швидкість засвоєння живильних речовин, а також забезпечити певну «санітарну обробку». Більш того, розвиток кулінарної практики дозволив людям імітувати саме ті продукти смакові якості яких були найбільш привабливими. Наприклад, під час приготування продуктів рослинного походження їм надавалися якості які характерні для м'ясної їжі (досягалася не тільки зовнішня подібність, але й смак, текстура і т.п.). У роботах ряду авторів (Д.Б.Гуткова, М.Л.Ковшової, В.В.Красних, В.Цивьян та ін.), їжа (крім її вітального аспекту) розглядається як носій харчового культурного коду (носій семіотичних знаків, значень, змістів) [2; 3; 8]. Інформативні коди їжі виникають у процесі комунікації й тісно пов'язані із соціальним і культурно-історичним контекстом. В.Цивьян відзначає, що культурний код виступає як знакова реалізація архетипів свідомості [17]. Інакше кажучи, коди культури співвідносяться з давніми архитиповими уявленнями людини і, власне, саме вони ці уявлення «кодують». В.В. Красних, пояснює «культурний код» через метафору «сітки» яку культура «накидає» на оточуючий світ і це дозволяє його членувати, категоризувати і структурувати: «…коди культури утворюють систему координат яка містить і задає еталони культури» [3, С. 5]. На її думку, національна культура підтримується послідовним функціонуванням різних кодів у духовних та господарських (виробничих) практиках етносу, єдиних за змістом, які моделюють світ з позиції людини. Д.Б.Гутков і М.Л.Ковшова, у своїй роботі «Тілесний код культури» відзначали: «культурний код – це система знаків (знакових тіл) матеріального й духовного світу, які стали носіями культурних сенсів» [2, С.9]. З даного визначення випливає, що код припускає вторинне використання знаків, які вже мають закріплене за ними первинне значення. Природа первинних знаків різна: це можуть бути дії (акціональний код), речі (предметний код), природні об'єкти (рослинний, тваринний коди), слова й тексти (мовний код) і інші прояви 13

дійсності. На думку Н.О. Устинової, харчовий код культури (в інших термінах «кулінарний», «гастрономічний») формується через репрезентацію на «речовому» і «язиковому» рівнях, коли первинні харчові елементи харчової традиції (природні об'єкти рослинного й тваринного походження) одержують вторинне значення [7]. Інакше кажучи, харчова традиція через сукупність язикових засобів опредмечується, і утворює ряд семантичних полів. Авторка зазначає, що «експлікація культурно-національної значимості семіотичного утворення досягається на основі усвідомленого й неусвідомленого співвіднесення «живого значення» з кодами культури які відомі людині» (цит. за Н.О. Устиновою) [7, С.28]. У зв'язку із цим, відзначимо, що на наш погляд, харчовий код має тісний взаємозв'язок з тілесним /соматичним кодом культури, який відображує оцінку та особливості функцій різних частин тіла (тілесний та харчовий коди розглядалися в дослідженнях Д.Б. Гудкова, М.Л.Ковшової; соматичний код – у дослідженнях О.Селіванової, О.М.Галінської та ін.) [2; 7]. Н.О.Устинова, О.М.Галінська та ін. розглядали харчовий код як символізацію (як відображення) харчової традиції яка визначається як «сукупність різних форм діяльності й поведінки які складалися в ході добування й приймання їжі, знань людей про елементи культури харчування, досвіду збереження й передачі цих дій і знань із покоління в покоління [7]. У харчову традицію включаються: продукти й блюда; кухонна утварь та інструменти; способи приготування їжі; ритуали трапези; функції, які виконують різні складові ХТ. На думку авторів, будь-яка ХТ являє собою складну семіотичну систему, яка містить у собі кілька рівнів від фізіологічного до естетичного, і від сакрального до профанного. Інакше кажучи, їжа (кухня) – це «знак», який несе дуальність (бінарну позицію), що дозволяє не тільки відрізняти «своїх» від «чужих» (обумовлюючи протиставлення «вони» і «ми»), але й ідентифікувати їжу як «свою» (тобто таку, що підходить) і «чужу» (таку, що не підходить). Ряд авторів (А.К. Байбурін, В.В.Красних, К. Леві-Стросс, В.М.Розін та ін.) указують, що джерела символічного значення їжі лежать у глибокій архаїці, у надрах міфологічної свідомості коли їжа сприймалася як міра всіх речей [1; 3; 6]. Виникаючи в процесі комунікації, інформативні або знакові коди їжі надалі самі ставали засобом комунікації й несли різні «закодовані» сенси, обумовлюючи той або інший соціальний і культурно-історичний контекст. В архаїчній культурі будь-яка трапеза має побутову обрядовість (архаїчні ритуали, жертвоприношення). Харчові продукти приносили в якості «жертви» або «дару» Богам, що мало символічний сенс відкупитися від гріхів або вимолити щось важливе (здоров'я, дощ, врожай, благополуччя, чоловіка, дитину, тощо). У ситуаціях, коли їжа наділяється високим семіотичним статусом утилітарність їжі (як спосіб утамування голоду) «витісняється» або відходить на другий план, в той же час на перший план виходить саме сакральний зміст їжі (такими виступають ритуальна їжа, архаїчні харчові табу які зовсім не пов'язані з уявленням про живильну цінність або її можливу небезпеку).

2. 3. 4.

5. 6. 7.

Список використаної літератури: Байбурин А.К. Обрядовое перераспределение доли /А. К.Байбурин // Судьбы традиционной культуры / ред. В.Д.Кен. – СПб.:Д. Буланин, 1998. - С. 78-82. Гудков Д.Б. Телесный код русской культуры: материалы к словарю / Д.Б.Гудков, М.Л. Ковшова. - М.: Гнозис, 2007. - 288 с. Красных В.В. Коды и эталоны культуры / В.В.Красных // Язык, сознание, коммуникации: Сб.статей. – М.: МАКС Пресс, 2001. – Вып. 19. – С. 5 – 9. Пикон-Ретегю Е. Пища и питание у высокогорных популяций / [пер. с англ. О.Е. Ефимова] / Е. Пикон-Ретегю // Биология жителей высокогорья / под ред. П. Бейкер. – М.: Мир, 1981. – с. 243-275. Прасол А. От Эдо до Токио и обратно: культура, быт и нравы Японии эпохи Токугава / А.Прасол. – М. : Астрель, CORPUS, 2012. – С. 19-20, Розин В. М. Культурология : 2-е изд., перераб. и доп / В. М. Розин. – М.: Гардарики, 2003 – 462 с. Устинова Н.А. Пищевой код как символизация пищевой традиции / [Электронный ресурс] / Н.А. Устинова. – Режим доступа: http://sun.tsu.ru/mminfo/000063105/333/image/333-028.pdf Цивьян Т.В. Модель мира и ее лингвистические основы / Т.В. Цивьян. М.: Гнозис, 2005. – 280 с.

Софія Русова –– палкий патріот національного виховання Садовник Оксана Ярославівна, викладач Рівненського економіко – технологічного коледжу Національного університету водного господарства і природокористування Історія педагогіки кожного народу є невичерпною скарбницею духовності, зокрема ідей, положень, ідеалів, методів і прийомів виховання молоді. Історико – педагогічний досвід переконливо свідчить про те, що кожен народ (нація, етнічна група) здавна має національну систему виховання, національну педагогічну спадщину. Актуальність проблеми української національної системи виховання полягає в об’єктивній потребі її розв’язання у молодій державі. У період великого національного відродження виникає соціальна потреба поглиблено, об’єктивно дослідити педагогічне минуле, виявити внесок України у загальнолюдську педагогічну скарбницю і використати все цінне у наш час – час становлення української національної школи України. Кращі здобутки минулого сучасна школа має наснажити сучасним науковим змістом, міцно стати на адекватні природі, духу і культурно-історичному досвіду нашого народу шляхи розвитку вітчизняної освіти й виховання. За таких умов можна вивести Україну до світових висот цивілізації. Втрачені, а нині віднайдені імена, повертаються до народу, збагачуючи культуру і науку своєю творчістю, своїми знаннями. Серед них –– Софія Русова, педагог і письменниця, палкий патріот національного виховання. В одній з лекцій Софія Русова проголосила своє життєве кредо, якого дотримувалась протягом усього життя. Вона була глибоко переконана в тому, що національне виховання забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли його творчі сили не будуть покалічені, а навпаки, дадуть нові, оригінальні, самобутні скарби для вселюдського поступу і воно через пошану до свого народу виховає в дітях пошану до інших народів [1]. Говорячи про виховання найменших, вона закликала створювати на Україні національні дитячі садки, в яких навчання проводилося б тільки рідною мовою. Про що б не писала ця талановита жінка, вона завжди нагадувала вихователям, аби вони пам’ятали, що тільки тоді виховання буде дієвим, коли базуватиметься на національному грунті. Такому вихованню, на її думку, допомагатимуть рідна мова, рідні пісні, обряди. Що стосується останніх, С.Ф.Русова особливо обстоювала їх використання, бо вважала, що «українські обряди… вже переходять в національну етнографію і як явище творчих думок рідного народу вони мають своє певне місце» [3]. Свої педагогічні погляди в дореволюційний період вона висловила в численних статтях на сторінках українських журналів, зокрема, українського педагогічного журналу «Світло»(1910–1914рр.), що видавався в Києві і одним із редакторів вона працювала. Не виходило майже жодного номера журналу, в якому б не було статті Софії Русової. Авторка порушувала животрепетні педагогічні проблеми: стан народної освіти на Україні, роль земства у розвитку 16

шкільної освіти, націоналізація дошкільного виховання, недільні школи на Україні, становище народного вчителя й багато інших. Особливо цікавою є стаття «Нова школа». І сьогодні хвилюють слова, написані Софією Федорівною про народну школу: «Велике слово – школа! Це скарб найкращий кожного народу, це ключ золотий, що розмикає пута невідомості, це шлях до волі, до науки, до добробуту. У вселюдськім житті тільки той народ і бере перемогу, який має найкращу школу» [2]. На думку Русової, школа дореволюційної Росії «калічила розум і душу дитини», бо «не відповідала національному духовному складу українського народу». І винні в цьому «… ми самі, українці», –– робить сумний висновок С.Ф.Русова. В статті про М.П.Драгоманова (Русова С. Думки Драгоманова про освіту./Світло.––1910.––Грудень.––С.32.) вона з гіркотою пише: «Першими за часів Драгоманова оборонцями української мови в початковій школі виступили на Україні не українці, а свідомі російські педагоги Корф, Ушинський та інші, що з чисто педагогічного боку поставали проти незрозумілого навчання задля українських дітей російською мовою». Ось чому, вважала Софія Федорівна, треба створювати нову, справді народну школу, в якій би дитина могла творчо розвиватися на національному грунті і де враховувались би її індивідуальні особливості. Бо, як немає в саду однакових кущів, образно писала вона, так немає в класі і двох однакових дітей з тими самими почуттями, думками й здібностями. Предметом особливого хвилювання було питання мови в народній школі. На Україні, твердила С.Ф.Русова, рідна мова є українська, нею й має проводитися вся наука. Статті на педагогічні теми, в яких порушувались питання виховання, а також викладання українською мовою, можна знайти на сторінках журналів «Вестник воспитания», Русская школа», «Образование». Після Лютневої революції С.Ф.Русова брала участь у розробці системи національної освіти на Україні, багато друкувалась у журналі «Вільна українська школа». У 1918 р. на запрошення секретаря народної освіти І.М.Сташенка працювала у відділі дошкільного виховання в уряді Української Народної Республіки. Саме в цей період С.Ф.Русова читає лекції на позашкільному факультеті в Київському педагогічному інституті, які київським видавництвом «Дзвін» були видані окремою книжкою під назвою «Позашкільна освіта». Вражає розмаїття питань з позашкільного виховання, які розглядала педагог. Вона детально проаналізувала розвиток позашкільної освіти в різних земствах Росії та України. Важливою формою позашкільного навчання на Україні, на думку С.Ф.Русової, можуть бути вечірні школи різних типів, а саме: школи грамоти для неписьменних та малописьменних, недільні, повторно-додаткові, фахові й професійні та вечірні вищі школи, або народні університети. Особливу увагу звертала Софія Федорівна на недільні школи. Перші три недільні школи були відкриті в Києві в 1859 році. У недільній школі на Подолі працював студент Київського університету М.П.Драгоманов, який проводив заняття українською мовою. Згодом були відкриті недільні школи в Харкові, 17

Полтаві, Кременчуці, Переяславі, Золотоноші, Лубнах, Чернігові, Новгороді – Сіверському. Однак у 1862 році недільні школи були закриті: «Недовго проіснувала ця перша просвітня діяльність у нас на Україні, що майже вся проводилася українською мовою: уряд поставився дуже підозріло до молодої справи, забачив у ній звичайне страховище сепаратизму й позакривав недільні школи і в Києві, і в других містах» [3, c.69]. У 1915 році в Харкові відбувся з’їзд з питань позашкільної освіти, який прийняв постанову про необхідність проводити роботу серед населення рідною мовою. На думку Софії Федорівни, висловлену через три роки, ця постанова була світлим променем на темному небі і виявляла, що без такої умови й сама освіта не може мати ніякого значення для піднесення культури. Питання, якою має бути нова школа в новій державі, дуже хвилює педагога, і в 1924 році вона пише: «Колишня мертва, формальна, лицемірна школа мусить впасти, а на її руїнах має утвердитися, народитися нова школа праці, школа соціального виховання, збудована на пошані до особи і розумінні громадських обов’язків кожною дитиною, кожним учнем нової школи» [3, c.70]. Саме в такій школі можна буде, на її думку, всебічно розвивати дитину. В праці «Нова школа соціального виховання» педагог дає безліч порад, як правильно організувати розумове, трудове та естетичне виховання школярів. Як тонкий психолог С.Ф.Русова детально аналізує дитячі інстинкти, розвиток дитячої пам’яті, мислення. Особливу увагу звертає на розвиток емоцій у дитини, адже саме вони сприяють правильному моральному вихованню [4]. Ми вдячні Русовій С.Ф. за ту педагогічну спадщину, що, безумовно принесе велику користь працівникам дошкільного виховання, вчителям, викладачам і широкій педагогічній громадськості. У навчально – виховному процесі національної школи та інших освітніх закладів має широко використовуватися вироблена тисячоліттями мудрість народної педагогіки, виражена в усній народній творчості, в споконвічних загальнолюдських моральних засадах і нормах людини праці. Головною метою національного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатств духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і на цій основі формування особистісних рис громадянина України, які включають в себе національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо – естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту. Список використаної літератури: 1. Вишневський О.Г. Орієнтири національного виховання/Рідна школа.––1994.––№5. 2. Губко С.Т. Формування національної свідомості юнацтва в світлі ідей Софії Русової/Рідна школа.––1991.––№1. 3. Гнатенко П.Р., Руденко Ю.Д. Національна система виховання/Рідна школа.––1991.–№7. 4. Калениченко Н.П., Копиленко Н.Б. Софія Русова/ Рідна школа.––1991.––№12.

Особливості прояву стигматизації людей, що живуть з ВІЛ, у сучасному українському суспільстві Бєлоносова Наталія Анатоліївна, аналітик Аналітичного центру «Соціоконсалтинг»; здобувач відділу соціальної психології Інституту соціології НАН України Згідно останніх оцінок експертів, на початок 2013 року в Україні мешкало 219 тисяч людей, віком від 15 років і старших, котрі інфіковані вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), що становило 0,57 % усього населення у цій віковій категорії [1, с. 13]. При цьому епідемія ВІЛ/СНІД в Україні розвивається досить швидкими темпами, і загальна кількість та частка людей, що живуть з ВІЛ (ЛЖВ), в структурі населення з року в рік зростає. Особливістю ВІЛ-інфекції є те, що завдяки сучасним методам лікування пацієнт може роками почуватися здоровим і вести цілком повноцінне життя. Однак на заваді цьому стають численні прояви стигми (упередженого ставлення) і дискримінації (порушення гарантованих законом прав), з якими стикаються ЛЖВ у найрізноманітніших сферах життя: медицина, освіта, оренда житла, працевлаштування та зайнятість, сімейні, родинні та дружні відносини, громадська діяльність тощо, як з боку окремих індивідів, так і з боку установ та організацій, і навіть держави в цілому (в особі її повноважних представників – чиновників різного рівня). Крім того стигма за ознакою ВІЛ-статусу являє собою один з факторів розвитку епідемії ВІЛ/СНІДу, який призводить до зменшення ефективності профілактики ВІЛ-інфекції, зростання темпів поширення ВІЛ, зменшення ефективності суто медичних заходів (наприклад, лікування ВІЛ-інфекції), посилення негативних наслідків епідемії в різних сферах життєдіяльності суспільства. Відповідно, дослідження проявів стигматизації та дискримінації ЛЖВ в сучасному українському суспільстві є важливим як з огляду на забезпечення ефективної інтеграції ЛЖВ у суспільні взаємозв’язки, так і з точки зору контролю над епідемією ВІЛ/СНІД в Україні. Враховуючи специфіку ВІЛ/СНІДу як соціально значущого захворювання, надзвичайно тісно переплетеного із соціальними факторами свого розгортання, явище стигматизації за ознакою ВІЛ-статусу та спричиненої нею дискримінації варто досліджувати у контексті пануючої на рівні держави моделі здоров'я, виділеної залежно від міри врахування соціальних чинників здоров'я. З цієї точки зору маємо два основних полюси інтерпретації поняття здоров’я та його порушень. В рамках медичної моделі здоров’я дане поняття ототожнюється винятково із відсутністю хвороб, біологічних аномалій та відхилень у фізіологічному розвитку людини, тоді як соціальні фактори здоров’я і хвороби фактично ігноруються. Натомість згідно соціомедичної моделі, здоров’я інтерпретується як гармонійний розвиток і функціонування чотирьох сфер (фізичної, духовної, психічної та соціальної), які разом, у сукупності визначають стан здоров’я людини. Відповідно, саме в рамках другого підходу стигматизація та дискримінація за ознакою ВІЛ-статусу визнаються у якості одного з ключових факторів, що визначають нерівноправне 19

становище ЛЖВ в суспільстві, і подоланню вказаних негативних явищ приділяється достатньо уваги. Формально, у вітчизняному законодавстві закріплені принципи соціомедичного підходу до проблеми ВІЛ-інфекції в цілому та щодо ставлення до ЛЖВ зокрема. Однак, аби дослідити, наскільки повно реалізуються принципи соціомедичного підходу на практиці, автор вважає за потрібне здійснити порівняльний аналіз проявів стигматизації ЛЖВ в Україні та двох інших країнах, що представляють медичну та соціомедичну моделі здоров’я у відносно чистому вигляді. У якості емпіричної бази для проведення такого порівняння були обрані дані, зібрані в ході досліджень, проведених протягом кількох останніх років у різних країнах світу за допомогою єдиної методики, що має назву «Показник рівня стигми ЛЖВ – Індекс стигми» (People Living with HIV Stigma Index). Остання включала кількісний – опитування ЛЖВ за стандартним опитувальником та якісний – гнучкі інтерв’ю та фокус-групи з ЛЖВ, які стикалися з найбільш жорсткими проявами стигми і дискримінації, компоненти. Як приклад медичної моделі здоров’я була обрана Ефіопія, де «Індекс стигми» був проведений у 2010 році з обсягом вибірки n=3360 осіб. Соціомедичну модель ілюструють дані по Об’єднаному Королівству Великобританії та Північної Ірландії, де відповідне дослідження було проведене у 2009 році, а вибірка становила 867 осіб. Результати останнього при потребі доповнюються даними, розрахованими окремо для Шотландії (n=163), оскільки повного звіту по Об’єднаному Королівству у відкритому доступі немає, на відміну від Шотландії. В Україні дослідження з використанням методики «Індекс стигми» було проведене у 2010 році (за особистої участі автора). Обсяг вибіркової сукупності складав 1500 ЛЖВ. Порівняльний аналіз проводився лише щодо таких компонентів стигми за ознакою ВІЛ-статусу як стигматизація та дискримінація з боку оточуючих та інституційна стигма (стигматизація з боку установ і організацій), не враховуючи самостигматизацію та самодискримінацію ЛЖВ. Для порівняння були обрані лише ті індикатори, щодо яких вдалося знайти дані по усіх трьох країнах, та які є порівнюваними з огляду на соціокультурні особливості країн. Зокрема непридатними для порівняння виявилися дані щодо прояві стигматизації та дискримінації ЛЖВ у царині охорони здоров’я. Стосовно всіх, без винятку, проявів стигматизації і дискримінації ЛЖВ, обраних для аналізу, однозначно лідирує Ефіопія (табл. 1). Відмінності від інших країн за усіма показниками є значимими на рівні 1%. А от щодо України і Об’єднаного Королівства/Шотландії все досить неоднозначно. За більшістю індикаторів відмінності виявилися не значимими, а у випадку значимих відмінностей (в таблиці виділені жирним шрифтом) вони, на перший погляд, видаються такими, що свідчать не на користь Великобританії. Таблиця 1. Прояви стигматизації та дискримінації, з якими стикалися респонденти протягом останніх 12 місяців з причин, що включають ВІЛ-статус, % [2, рр. 6, 9; 3, рр. 19, 29, 33-34; 4, рр. 32-42, 46-47] 20

Ефіопія (n=3360) Стигматизація з боку оточуючих Не були допущені до участі в релігійних заходах або 13 відвідування місць богослужіння Дізнавалися про плітки щодо себе 66 Стикалися з усними образами, переслідуваннями або 30 погрозами Стикалися з фізичними переслідуваннями або 16 погрозами дією Піддавалися фізичному насильству 9 Інституційна стигма Втрачали роботу або джерело доходу 25 Дитину/дітей респондента виключали з навчального закладу, усували від занять або перешкоджали 5 відвідуванню освітнього закладу

Україна (n=1500)

Об’єднане Королівство (n=867) / Шотландія (n=163)

3/-

48/-

21/17

12/14

-/3

-/6

-/1

Пояснити вказану алогічність допоміг аналіз якісної інформації (стенограм гнучких інтерв’ю/фокус-груп з ЛЖВ та відповідей на відкриті запитання). Як виявилося, у випадку Об’єднаного Королівства більшість описаних випадків стигматизації є досить неоднозначними і належать до проявів стигми у вузькому розумінні цього слова, а не дискримінації. Натомість українські та ефіопські ЛЖВ здебільшого розповідали про досить жорсткі порушення їхніх гарантованих законодавством прав – дискримінацію. Інакше кажучи, британські ЛЖВ відносять до проявів стигми такі вчинки оточуючих, які в Україні розглядалися б представниками цільової групи як взірець толерантності. Досить навести кілька прикладів, які говорять самі за себе (табл. 2). Таблиця 2. Приклади стигми і дискримінації, наведені ЛЖВреспондентами

Україна

Об’єднане Королівство Україна

Об’єднане Королівство

Стигматизація у релігійній сфері «Веря в доброту и мудрость сестры (по вере - прим. авт.), я раскрыла ей правду. И тут отношение ко мне резко изменилось… Это было только начало. Мама привела меня в свою общину, в которой более 100 человек. И мы увидели, что люди сторонятся нас. Мама попросила священника принять меня в общину, рассказав о моём горе и необходимости поддержки церкви и пастыря. На что священник объяснил, что не может пойти против воли своей паствы, так как люди боятся заразиться или заразить детей… Конечно, мы объяснили отцу, что ВИЧ не передаётся воздушно-капельным путём или через прикосновение, рукопожатие. Но это не подействовало… Пастырь своим отношением выжил оттуда мою маму, посещавшую эту церковь 15 лет. Это было для меня самым тяжёлым ударом» «Пастор сказав, що ми маємо молитися за [такого-то], щоб допомогти йому подолати це прокляття – ВІЛ» [203]. Стигматизація з боку медпрацівників «В больнице медперсонал называет нас с презрением «спидозные твари». После этих слов я никогда в жизни не лягу в это отделение лечиться» «Я здавав аналізи, пов’язані з діабетом. Медсестра знала, що я маю прийти… Я зайшов і побачив, що у неї на одязі червона стрічка (символ боротьби з ВІЛ і солідарності з ЛЖВ – прим. авт.). Що вона хотіла цим сказати? Що вона жаліє мене або хоче підтримати? Можливо, у неї хороші наміри, але я б хотів, щоб зі мною поводилися так само, як і з усіма іншими пацієнтами… Я вважаю, що немає ніякої необхідності носити червону стрічку» [204].

Таким чином, враховуючи всі нюанси інтерпретації та аналізу даних, про які йшлося вище, результати «Індексу стигми» між Об’єднаним Королівством/Шотландією, Україною та Ефіопією краще порівнювати на рівні загальних тенденцій, а не конкретних показників. Попри значимі відмінності у числових даних, звіти по Україні та Ефіопії надзвичайно схожі між собою за змістом та тональністю: обидва вони присвячені опису системних проблем, з якими стикаються ЛЖВ в різних сферах життя, тоді як у звіті по Шотландії та публікації по Об’єднаному Королівству здебільшого фігурують окремі випадки стигми і дискримінації. І це – відображення об’єктивної реальності, а не свідома позиція авторів публікацій. Щоб переконатися у цьому, досить лише подивитись на якісні дані, про які вже йшлося вище. Таким чином, результати порівняльного аналізу ситуації щодо стигматизації та дискримінації за ознакою ВІЛ-статусу в Україні, Ефіопії (яка ілюструє медичну модель) та Об’єднаному Королівстві/Шотландії (які представляють соціомедичну модель) свідчать про те, що саме соціомедична модель здоров’я є найбільш ефективною в плані подолання проявів стигматизації та дискримінації за ознакою ВІЛ-статусу. Крім того, отримані дані дозволяють констатувати, що попри декларування принципів соціомедичної моделі здоров’я у царині ставлення до ЛЖВ, по факту Україна виявляється значно ближчою до медичної моделі, аніж до її антиподу. Відповідно, необхідною передумовою для того, щоб кардинально покращити ситуацію у царині стигматизації та дискримінації ЛЖВ в Україні, є перехід до повномасштабної реалізації на практиці принципів соціомедичного моделі здоров’я.

2. 3.

Список використаної літератури: ВІЛ-інфекція в Україні: Інформаційний бюлетень – 2013 – №40. [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://ucdc.gov.ua/uk/statystyka/informatsijni-byuleteni/vil-infektsiya Give Stigma the Index Finger! Available at: http://www.stigmaindex.org/50/analysis/united-kingdom.html Give Stigma the Index Finger! The People Living with HIV Stigma Index: Scotland report 2009. Available at: http://www.stigmaindex.org/50/analysis/united-kingdom.html The People Living with HIV Stigma Index: Ethiopia. Summary of Findings Report. Available at: http://www.stigmaindex.org/361/analysis/largest-sampleto-date-ethiopia.html

Види заперечень у французькій мові Миколаєнко Віталій, студент НТУУ «КПІ» Будь-якій мові властиве вживання стверджувальних і заперечних конструкцій. На відміну від української мови, де використовують просте заперечення не, у французькій мові розповсюджене вживання подвійного заперечення ne...pas (не), ne...jamais (ніколи), ne...rien (нічого), тощо. Історично ne є важливим маркером заперечення, у той час, як pas асоціюється і поєднується з часткою ne. Je parle français, mais je ne parle pas ukrainien. Я розмовляю французькою, але не розмовляю українською. C’est vrai ou ce n’est pas vrai? Це правда чи неправда? Заперечення такого виду можуть посилюватися завдяки додаванню. Наприклад: Est-ce que vous avez de la monnaie? – Non, désolée, je n’ai pas du tout. Чи ви маєте решту? – Ні, на жаль, в мене її зовсім немає. Non plus це заперечна форма aussi (також). Non plus повторює заперечення і вживається у негативному сенсі. Tu aimes ce musicien? Moi aussi. (moi aussi je l’aime). Тобі подобається цей музикант? Мені теж. (мені теж подобається) Tu n’aimes pas ce musicien? Moi non plus. (je ne l’aime pas non plus). Тобі не до вподоби цей музикант? Мені теж. (мені теж не до вподоби) Jamais (ніколи) є заперечною формою parfois, quequefois (іноді) та souvent (часто). Синтаксичні заперечення можуть бути представлені прислівниками “pas”, “point”, “ne”, які легко поєднуються між собою; часткою “ne”, що вживається як самостійно, так і в парі з прислівниками “jamais” (ніколи), “guère” (майже не), “nullement” (ніяк) та неозначеними займенниками “aucun” (ніякий), “personne” (ніхто), “rien” (ніщо), “nul” (жодний). До заперечних складових належать також такі словосполучення, як: “tout sauf” (все крім), “loin de” (замість того щоб)+ інфінітив. Особливості їх функціонування та вживання в мові залежать від їхнього попереднього значення та ролі, тобто від того, коли та як саме заперечні елементи перейшли з латини в давньофранцузьку мову. Вони мають власні функції і межі реалізації [1, с. 17– 23]. Морфологічне або словотвірне заперечення представлене префіксами: a, dé(s)-/dis-, in-/il-/im-/ir, mé-/més. Наприклад: allogique, décharger, didcontinuer, inaperçu, illégal, immortel, irrégulier, mécontent, mésallier. Non – це повне заперечення всієї фрази, може бути негативною відповіддю на загальне питання. Viendrez-vous à la soirée? – Non (=nous ne viendrons pas) Ви прийдете на вечірку? – Ні (ні ми не прийдемо) Негативною відповіддю на питання з запереченням є Non, натомість si – стверджувальна відповідь. Ne viendrez-vous pas à la soirée? – Moi, si, mais lui non (=moi je viendrai, lui, 23

ne viendra pas). Чи не прийдете ви на вечірку? – Я – так, але він – ні (я прийду, але він не прийде) Увагу дослідників привертає суміжне заперечення або заперечення заперечення, яке трактується як окремий вид заперечення. Суть такого заперечення полягає в його позитивності, в ствердженні вже існуючого факту чи явища в іншому світлі, в більш розвинутій формі. Заперечення начебто розгортає по-новому заперечний зміст висловлювання, піднімаючи саме висловлювання до нового рівня, який є позитивним, а відтак є самостійною сутністю і є сутністю вищого рівня [2, с.296]. З огляду на це, речення ”Je ne dis pas non” (я не кажу ні), можна трактувати як стверджувальне “j'accepte” (я погоджуюся, я приймаю). У сучасній французькій мові з “pas” вживаються займенники “personne” (ніхто) або “rien” (ніщо) чи частка “ni” (ні). Вираз “ce n'est pas rien” (це не ніщо), в такому випадку, має позитивне значення “C'est quelque chose” (це дещо). Проте, при уточненні висловлення необхідно вживати обидві форми часткового заперечення: “Elle ne voit jamais rien”. “Elle ne reviendra plus jamais”. Вона ніколи нічого не бачить. Вона більше ніколи не повернеться. Аналогічно реалізується й частка “ni”: “Le corps ne fût détérioré ni par les marques de la misère ou de la servitude, ni par l'enflure d'une richesse grossièrе” [3, с.420-421]. Тіло не було зіпсовано ні слідами від злиднів чи рабства, ні пухлиною від великого багатства. Для підсилення заперечної функції використовуються специфічні конструкції, які замінюють “personne” (ніхто) та “rien” (ніщо) і є їхніми варіантами, але вжитими в переносному значенні [3, с.18]. Список використаної літератури: 1. Попова И.Н., Казакова Ж.А. Грамматика французского языка. Практический курс: Учебник для институтов и факультетов иностранных языков. / И.Н. Попова, Ж.А. Казакова. – 12-ое изд., стереотипное. – М., 2003. – 480 с. 2. Синицын С. [Електронний ресурс]. – Учебник французского языка/Сергей Синицын. – Режим доступу до підручника: http://www.lefrancais.ru/lecons/lecon-1 3. Poisson-Quinton S., Mimran R., Mahéo-Le Coadic M. Grammaire expliquée du français/ Sylvie Poisson-Quinton, Reine Mimran, Michèle Mahéo-Le Coadic. – P.: CLE International. – 2011. – 430 p.

Домінанти ідіостилю Григора Тютюнника Музиченко Наталія Іванівна, аспірантка Ніжинського державного університету ім. М.Гоголя На тлі переходу до нової сучасної наукової парадигми антропоцентричної, – актуалізації лінгвокогнітивних і антропоцентричних студій, значущості набувають проблеми, пов’язані з вивченням художнього тексту, дослідженням індивідуального авторського стилю (ідіостилю). Загальновідомим є той факт, що індивідуальна особистість письменника реалізується в його словесній творчості. Художня спадщина поета чи прозаїка є індикатором його власного авторського почерку, творчої манери, виразником світобачення. Для позначення мовної специфіки художньої творчості письменника в сучасній науці вживають терміни ідіостиль, ідіолект, стиль, індивідуальний стиль, стильова манера, авторський стиль. Досі немає єдиної позиції як у визначенні характерних рис ідіостилю, так і в послуговуванні єдиною дефініцією. Сьогодні це пов'язано із підвищенням уваги до проблем, які стосуються проблеми індивідуальної мовної творчості. Відоме вузьке і широке розуміння терміна ідіолект: вузьке розуміння актуалізується в поетиці, а широке – це «взагалі реалізація певної мови в устах індивіда, тобто сукупність текстів, породжених мовцем і досліджених лінгвістом з метою вивчення системи мови» [15, с. 171]. За визначенням С. Єрмоленко, «Індивідуальний стиль, або ідіолект, – сукупність мовно-виразових засобів, які виконують естетичну функцію і вирізняють мову окремого письменника з-поміж інших» [6, с. 304]. Сьогодні відоме широке (загальне) і вузьке розуміння ідіостилю: у широкому ідіостиль – це сукупність глибинних механізмів створення текстового простору певним автором, які відрізняють його від інших; у вузькому значенні ідіостиль пов'язаний із системою мовностилістичних засобів, характерних для творчої манери певної мовної особистості автора (М. Бахтін, В. Виноградов, Ю. Караулов, Р. Якобсон та ін.). Можна простежити різні тлумачення поняття ідіостиль: «як прояв рефлексії автора над мовою» (В. Григор'єв); «стиль письменника створює і відтворює індивідуально-виразні якості і співвідношення речей-образів, типових для творчої системи саме цього художника» [3, c. 207]. У сучасних наукових студіях термін ідіостиль часто пов’язують із такими поняттями, як «світобачення письменника», «мовна особистість», «мовна картина світу» (В. Дроздовський, С. Єрмоленко, Л. Мацько, Н. Сологуб, Л. Ставицька). Оскільки мовна картина світу включає загальне й індивідуальне, то, за С. Єрмоленко, системність індивідуального стилю визначається формуванням мовної картини світу [6]. Крім того, сьогодні вже говорять про «автономну картину світу мовної особистості», а також «мовну картину світу окремого твору, героя» [11, с. 22]. Інтегрувальним чинником понять ідіостилю, мовної картини світу виступає мовна особистість. Проблематика мовної особистості широко 25

представлена у вітчизняній і зарубіжній лінгвістиці (С. Єрмоленко, Л. Мацько, Н. Сологуб, А. Мойсієнко, Л. Ставицька, В. Виноградов, Р. Будагов, Г. О. Винокур, С. Нікітіна та ін.). На думку В. Виноградова, до дослідження мовної особистості можна прийти трьома шляхами. Один із них – вивчення мови художньої літератури. Безперечно, крізь призму авторського індивідуально вжитого слова ми можемо дослідити мовну особистість письменника, його художньоіндивідуальну картину світу в мовному вираженні. Мовомислення письменника втілене у створених ним текстах – художніх творах, які є результатом вербальної діяльності певної мовної особистості. Тоді варто говорити про індивідуальний стиль письменника. Кожен автор належить до конкретної національної спільноти, уживає загальнонаціональні лексеми, які, з одного боку, відображають його індивідуальний світогляд, а з іншого – національне світобачення в цілому. Перебуваючи в межах свого ментально-мовного середовища, митець творить свій оригінальний і самобутній словесний світ відповідно до власної психології. Тут можна говорити про індивідуальну мову митця, про ідіолект та ідіостиль окремо взятого письменника. Ідіостиль письменника – це глибоко індивідуальна реалізація особистого світогляду в мовних засадах національних культурних констант. У процесі творчості автор формує особливий і притаманний тільки йому мовний світ, користуючись при цьому загальнонародними лінгвозасобами і лінгвоодиницями. Завдяки своїй естетичній функції мова художнього тексту впливає на читача, розкриваючи при цьому внутрішній світ слова та індивідуально-авторське світовідчуття. Тож у цьому складному процесі взаємодії між автором і читачем проявляються всі ознаки індивідуального стилю письменника. Через власне авторські асоціації і смисли відбувається їх нашарування на загальномовні значення. У контексті пошуку нових форм і образів митець розкриває взаємодію загальномовних та індивідуальноавторських значень слів. У цьому ракурсі доцільним видається аналіз особливостей ідіостилю Гр. Тютюнника – українського письменника-експресіоніста, майстра новели, «великого людинознавця», психо-емоційна картина художнього письма якого вирізняється особливо, адже вона сформована під впливом різноманітних чинників: традиційної народної культури, експресіоністського стилю письма, лаконізму творчості, естетичних засад письменників-шістдесятників. Як зазначає Л. Масенко, «у добу тотальної наруги над словом, коли було знецінено, сфальшовано цілі лексичні шари української мови, а офіційний масовий тиск русифікації дійшов до її глибинних порід, митець видобув із цих глибин слово істинне й чисте і наділив його тією повнотою краси й правди, якою може світитися лише високе художнє слово. Гр. Тютюнник мав особливий дар, що найповніше виявлявся в жанрі малої прози – талант багато висловити, мало сказавши. Характерна риса його мови – надзвичайна художньо-смислова сконденсованість, ущільненість письма» [9, c. 167]. Мовну палітру «авторського почерку» Григора Тютюнника в різних аспектах досліджували Т. Астрахов [1, 2], В. Литвин [8], Р. Мовчан [10], Л. Мороз [12, 13], Л. Петленко [14] та ін. У своїх студіях ці науковці частково 26

торкалися стильових особливостей мовотворчості письменника, проте досі немає ґрунтовного комплексного дослідження, присвяченого особливостям, специфіці ідіостилю автора. Індивідуальний лінгвостиль Григора Тютюнника характеризується лексичним багатством, зокрема синонімічним (із залученням до синонімічних рядів діалектизмів), багатим фразеологічним наповненням, влучними і дотепними авторськими висловами. Вербальним виразником авторського стилю у творах письменника стала художня або так звана психологічна деталь. Як майстер лаконічного письма митець використовує свій певний набір слів, який, із одного боку, свідчить про авторське художнє світобачення, а з іншого – відображає національно-ментальні культурні константи. Реченнєва організація письма Гр. Тютюнника містка, образна, досить лаконічна; інколи, зокрема при змалюванні природи, одна фраза може сприйматися як ціла новела. У художньому ідіолекті Гр. Тютюнника особливу роль відіграють ті одиниці мови, що передають почуття, емоції, внутрішній світ людини. Відбираючи засоби із загальномовного фонду, письменник прагне відшукати такі мовні форми, які б допомогли створити образ неабиякої емоційно-експресивної сили, передати авторську цільову настанову. Це свідчить про експресіоністську манеру Тютюнниково письма. У своїх художніх просторах Гр. Тютюнник творить притаманний тільки йому індивідуальний світ, де центральним компонентом завжди є людина з усією палітрою психологічних відчуттів. Дослідники акцентують увагу на постійному прагненні письменника показати всю палітру душевних переживань своїх героїв. Головним «інструментом» цього є лексичні одиниці на позначення абстрактних понять, що передають душевний стан персонажів. І все ж у самобутній особистості Гр. Тютюнника з перших рядків будьякого з його творів бачимо письменника глибоко українського, виплеканого в традиціях національної культури з власним мовним світовідчуттям. У нього спостерігаємо велику кількість назв понять і предметів, які вказують на єдність зі Всесвітом (Сонце, Небо). Поруч із цими універсальними лексемами виявлено й назви суто українських понять, серед яких живуть герої письменника. Так, увібравши в себе народнопоетичну образність, відома всім українцям рослина деревій набула в однойменному творі Гр. Тютюнника символічного значення. У новелі «Деревій» письменник акцентує на символічності цієї рослини для головного героя, який сприймає деревій як живу істоту, відтворюючи внутрішній світ, риси українського національного характеру: «Їгор підхопився, висмикнув з-під бантини кілька стебел деревію, надломив одне. – Чим пахне? Деревієм! А це? А це? Теж. Отаким повинен бути народ! Єдиний дух, душа в душу! А ми?» [15, с. 162]. Народна символіка, закодована в лексичних одиницях на позначення назв рослин у заголовках новел, надає творам національного колориту, підсиленого індивідуально-авторським світобаченням. Назви рослин, тісно переплітаючись із лексичними одиницями на позначення внутрішнього стану героя (деревій – знайомий запах, солодкий і рідний), безумовно, виконують експресивну функцію. 27

Як вважає О. Кремльова, такі лексеми є «важливим мовностилістичним засобом, сприяють створенню національного колориту, дають змогу глибше зрозуміти особливості культури, побуту, соціального устрою, психології народу» [7, с. 84]. Спостережено, що мовна картина світу Гр. Тютюнника національно забарвлена. Головний герой перебуває в центрі цієї картини, сприймає світ крізь призму авторського відчуття. Кожний народ бачить світ посвоєму і відображає це бачення в певних поняттях, мовотворчості, тому виокремлюють етнічні мовні картини світу, які виявляють ментальність того чи іншого народу. Мовна спадщина Гр. Тютюнника, що ввібрала в себе багатство словесних засобів, доводить, що автор глибоко національний письменник, який вербально відтворює світ рідного українського народу крізь призму свого авторського «Я». Отже, дослідивши мовопростір малої прози Гр. Тютюнника, відзначаємо його виразний ідіостиль, що відрізняє письменницьку манеру автора від інших, виформуваний на основі загальнонаціональної мовної бази, говіркового оточення того краю, де народився і зростав, а також власне авторськими новотворами, що відображають епоху шістдесятництва, експресіоністські засади мовомислення митця, лаконізм творчої думки. Проаналізувавши ідіостильові особливості мовного пласту художньої творчості, відзначимо, що вони передовсім відображають особливості повсякденного мовлення народу, на фоні якого формувався талант письменника. Словесна палітра творів містить великий емоційно-психологічний заряд, характерний саме для експресіоністського типу письма. Мова Тютюнника витворює унікальний і неповторний концептуальний простір (наприклад, концепти ОЧІ, БОГ, БІЛЬ, СЛЬОЗИ, ДОРОГА тощо), що вкотре переконує в індивідуальній манері творчого сприйняття автором національної картини світу, колоритності його художньої мовоспадщини на фоні інших надбань української літератури. Це формує своєрідну й глибоко індивідуальну мовну картину творчості автора. Список використаної літератури: 1. Аврахов Т. Поліфункціональність художньої деталі у творчості Григора Тютюнника [Текст] / Т. Аврахов // Українська мова і література в школі. – 1989. – № 8. – С. 16–22. 2. Аврахов Т. Екзистенція в художньому слові Григора Тютюнника [Текст] / Т. Аврахов // Українська мова і література в школі. – 1992. – № 9. – С. 46–48. 3. Виноградов В. О языке художественной прозы / В. Виноградов. – М., Л. : Гос. Изд-во, 1930. – С. 207. 4. Виноградов В. О языке художественной литературы. – М. : Изд-во АНСССР, 1959. – 653с. 5. Винокур Г. О языке художественной литературы / Г. Винокур. – М. : Высш. шк., 1991. – 447 с. 6. Єрмоленко С. Нариси з української словесності : Стилістика та культура мови / С. Єрмоленко. – К. : Довіра, 1999. – 431с. 28

7. Кремльова О. До питання про особливості функціонування мовних одиниць з національно-культурних компонентом у художньому тексті // Лінгвістичні дослідження : зб. наук. праць. – Х. : ХДПІ, 1992. – Вип. 2. – С. 83– 86. 8. Литвин В. Концепція художньої деталі в "малій" прозі Григора Тютюнника [Текст] / В. Литвин // Дивослово. – 1998. – № 11. – С. 7–9. 9. Масенко Л. Мовна майстерність Григора Тютюнника / Л. Масенко // «Прийшов, щоб не розлучатися...» : на пошану 70-річчя Григора Тютюнника : наук. зб. / [упоряд. М. Конончук]. – К. : Твім інтер, 2005. – С. 167–171. 10. Мовчан Р. Стильові тенденції творчої манери Григора Тютюнника. До 70-річчя письменника [Текст] / Р. Мовчан // Українська мова та література. – 2001. – № 45. – С. 1–3. 11. Мойсієнко А. Слово в аперцепційній системі поетичного тексту: декодування Шевченкового вірша : автореф. дис. … д-ра філол. наук / А. Мойсієнко. – К., 1997. – 50с. 12. Мороз Л. Григір Тютюнник : нарис життя і творчості / Л. Мороз. – К. : Дніпро, 1991. – 207 с. 13. Мороз Л. З любові й доброти (Григір Тютюнник) : літ.-крит. Нарис / Л. Мороз. – К. : Радянський письменник, 1984. – 182 с. 14. Петленко Л. Кольороепітети у прозі Григора Тютюнника [Текст] / Лариса Петленко // Дивослово. – 2009. – № 3. – С. 16–21. 15. Тютюнник Г. Холодна м’ята: Оповідання, повісті, твори для дітей / [Упоряд. і передм. П. П.Засенка]. – К. : Укр. письменник, 2009. – 843 с. 16. Языкознание : большой энцикл. словарь / [Гл. ред. В. Н. Ярцева] : 2-е изд. – М. : Большая Росс. энцикл., 1998. – 685с.

Психологічні детермінанти виникнення фрустрації у підлітків Работа Тетяна Олександрівна, студентка 4 курсу, кафедри практичної психології Мелітопольського державного педагогічного університету ім. Б. Хмельницького Царькова Ольга Вікторівна, к. психол. н., доцент кафедри практичної психології Мелітопольського державного педагогічного університету ім. Б. Хмельницького Життя людини насичене неоднозначними впливами помноженими на неймовірно швидкий інформаційний потік. Сучасні діти дуже диференційовані з точки зору їх соціального та культурного розвитку. Вони відрізняються один від одного способами проведення вільного часу, вподобаннями, ставленням до своїх обов’язків, до суспільної чи виробничої діяльності, ставленням до школи, батьків, а також ієрархією цінностей, різними підходами до життя та реакціями на життєві ситуації. Особливо яскраво ця диференціація проявляється в останні роки. Можна припустити, що вона може відобразитися і на множинності траєкторій індивідуально-психологічного життя підростаючої особистості. Однією з проблем (соціального та психологічного характеру) для сьогоднішньої дитини, яка характеризує пристосування її до умов життя, виступає фрустрація, як стан незадоволеної потреби. Оскільки фрустрація є досить поширеним явищем сучасного суспільства, це і обумовило актуальність дослідження. Особливо цей стан є небезпечним для підростаючої особистості. В силу ряду фізіологічних та психологічних причин людина підліткового та юнацького віку знаходиться лише на шляху свого становлення; більшість особливостей та якостей ще не сформовані, і тому ще не має навичок реагування та вирішення життєвих проблем, що інколи трапляються [1, с. 16]. Сумна статистика сьогодення свідчить про недостатні адаптивні можливості підлітків та юнаків, позаяк велика кількість самогубств, ризикованих вчинків, адитивних та делінквентних дій здійснюється саме цією віковою категорією населення. Проблема фрустрації у деяких аспектах висвітлювалась у психологічній літературі (З. Фрейд, K. Баркер, T. Дембо, K. Левін, Д. Доллард, Н. Майер, С.Розенцвейг, М.Левітов). Аналіз різних підходів до розуміння фрустрації дозволяє констатувати наявність трьох основних періодів розвитку теорії фрустрації: психоаналітичний, біхевіористичний та системно-діяльнісний. У зазначених дослідницьких напрямах визначено понятійно-парадигмальні та методологічні засади, однак, феноменологія фрустраційних станів саме у підростаючої особистості, детермінанти виникнення такого стану не набули загального та системного висвітлення. Теоретичний аналіз останніх досліджень стосовно теми фрустрації (Ю. Сосновікова, О. Прохоров, Д. Магнуссон, О. Холодова) частково висвітлюють детермінанти утворення фрустрації. Нині є розробленим аспект ситуативної 30

детермінації фрустрації. Ю. Сосновікова, зокрема, наголошувала на тому, що психічні стани завжди ситуативні і являють собою реакцію на «чинну», сьогочасну ситуацію, розгортаючись «тут» і «тепер» [5, с. 47]. Частково опонуючи їй, Д. Магнуссон стверджував, що зовнішня ситуація опосередковується когнітивними системами індивіда [5, с. 59]. Фрустрація – психічний стан, що полягає в особливостях переживань, і поведінки, які викликаються об’єктивно непереборними (чи суб’єктивно ті що усвідомлюються) труднощами, що виникають на шляху до досягнення цілі чи рішенню завдань [4, с. 340]. Фрустрація за своїми проявами є ситуативним станом, а уважний погляд дає змогу побачити її обумовленість людською особистістю. Кожна особистість по-своєму реагуватиме на одні й ті ж подразники і це дає можливість говорити про існування суб’єктивних передумов у процесі постання фрустрації. І.П. Павлов неодноразово говорив про труднощі життя, що викликають несприятливі стани кори великих півкуль мозку. На одній з клінічних засідань він зробив характерний висновок: «Взагалі життя – завжди неприємне, суцільні труднощі, і ці труднощі дають про себе знати при вже неврівноваженій нервной системі» [3, с. 213]. Концепція фрустрації до подібного роду труднощів не належить, і якщо й належить, лише у тому випадку, коли цілком здоланні труднощі суб’єктивно сприймаються, мов нездоланні. Дослідники фрустрації вивчають ті труднощі, що є дійсно непереборними перешкодами чи бар’єрам, котрі опиняються на шляху до досягнення мети, задоволення потреби [2, с. 14]. Але найгостріше проблема фрустрації проявляється у підлітковому віці. Саме в цей період відбувається становлення особистості. Підліток визначається з подальшим життєвим шляхом. Часто у під час професійного вибору, міжособистісних відносин вже не дитина, але й не дорослий, підліток стикається з такими почуттями, станами як розчарування, спустошення, агресія, апатія. Всі ці чинники зумовлюють утворення фрустраційних станів і вони можуть бути як детермінантами так і наслідками фрустрації. Психологічна підтримка підлітків у попередженні чи подоланні фрустраційної ситуації може здійснюватись в межах навчального закладу за наступними напрямками: 1. проведення діагностики рівня фрустрованості підлітків у навчальному процесі; 2. психологічна просвіта викладачів щодо особливостей та попередження фрустраційних ситуацій у підростаючої особистості; 3. проведення спеціальних занять по формуванню конструктивної поведінки підлітків задля попередження чи нівелювання фрустраційних ситуацій. Список використаної літератури: 1. Булах І.С., Бушанська Л.П. Базові та ситуативні детермінанти фрустрації підлітків // І.С. Булах, Л.П. Бушанська // Психологія [зб. наук. праць НПУ ім. М.П. Драгоманова]. – К.: Вища школа, 1998. – С. 84-91. 31

2. Дубовицкая Т.Д., Эрбегеева А.Р. Проблема фрустрации у студентов на начальном этапе обучения в вузе / Т.Д. Дубовицкая, А.Р. Эрбегеева // Высшее образование сегодня. – 2008. – № 9. – С. 54-57. 3. Павлов И.П. Лекции о работе больших полушарий головного мозга / И.П. Павлов. – М.: 2010. – 296 с. 4 Словарь практического психолога / [сост. С.Ю. Головин]. – Минск: Харвест, 1997. – 584 с. 5. Толерантность и психическое здоровье: методические разработки / [Сост. Л.В. Меньшикова]. – Новосибирск, 2003. – 136 с.

Засоби перекладу франкомовних рекламних текстів українською мовою Сорочинська Анастасія Володимирівна, студентка НТУУ «КПІ» Сучасні реалії змушують більш уважно ставитися до перекладу рекламних текстів, також і з погляду їхнього психологічного впливу на масову аудиторію. Тексти рекламного оголошення мають містити чіткі фактичні дані та мають бути вичерпно викладені та зрозумілими для сприймання. При перекладі рекламних текстів перекладачеві необхідно враховувати: мету тексту, характер споживача, мовні якості тексту оригіналу, культурні й індивідуальні можливості мови в культурному аспекті споживача й багато інших факторів. Типові помилки перекладача: буквалізм, канцелярит, стилістична неадекватність, вибір слова без урахування контексту. Буквальний переклад називають також дослівним, у такому перекладі можуть зберігатися порядок слів та граматичні конструкції, невластиві мові, якою перекладають. Термін «канцелярит» ввів Корній Чуковський [3]. Отже, канцелярит – це ускладнення мовних конструкцій дієприслівниковими зворотами, дієприкметниками, вживання великої кількості зайвих слів – плеоназмів, використання двох слів замість одного. Наприклад: Перебувати в стані втоми, замість втомитися. Наприклад, реклама авіакомпанії AIR FRANCE. Єдиний текст у рекламі це думка пасажира, який скористався послугами авіакомпанії: Voyageons ensemble!

Подорожуймо разом!

У французькій рекламі спостерігаємо відсутність дієслів-зв'язок. При перекладі українською так само як і в вихідних рекламних текстах французькою мовою зберігаємо номінативні конструкції: 8 cylindres pour une performance 8 циліндрів для оптимального optimale. 4 cylindres pour une результату. 4 циліндри для consommation maîtrisée. Audi S7. La заощадливого споживання. Audi S7. performance intelligente. Розумна якість. При перекладі рекламних текстів йдеться, перш за все, про те, щоб підкреслити апелятивну функцію тексту в мові-перекладі. На першому плані постає рекламне повідомлення. Але воно не завжди доходить до реципієнта незмінним. Переклад може також змінити смисл оригіналу рекламного повідомлення, якщо інформація вихідного тексту не зовсім точно передана на мову-переклад. Перш ніж здійснювати переклад рекламних текстів, слід з’ясувати, чи варто його взагалі перекладати. Для цього необхідно відповісти на два 33

запитання: 1) чи виконує продукт подібну функцію на новому ринку? і 2) чи викличе обраний у рекламному тексті імідж позитивні конотації у споживача рекламної продукції? Якщо на ці запитання Ви отримаєте позитивні відповіді, то для перекладу можна застосувати одну з таких стратегій [2:240]: 1. Відсутність перекладу: якщо йдеться про рекламу продуктів, які виконують виключно апелятивну функцію, наприклад, парфуми, алкогольні напої або прикраси, то зазвичай такі рекламні тексти залишають без перекладу, тому що мета рекламного повідомлення досягається, насамперед, за рахунок фотоефектів. 2. Запозичення рекламного тексту: тут використовуються позитивні асоціації країни-виробника та її культури, тому логотипи, слогани та заголовки залишають без перекладу, хоча повідомлення в мові-перекладі може доповнюватися додатковим текстом. 3. Прямий переклад: ця стратегія використовується рідше, тому що вона менш за все враховує особливості культури мови-перекладу. Її застосовують, коли необхідно передати велику кількість інформації, наприклад, у рекламі технічної продукції. 4. Адаптація: фотоматеріал зберігається, але текст адаптують відповідно до особливостей культури мови-перекладу. Найчастіше ця стратегія використовується в туристичній рекламі. 5. Ревізія: фотоматеріал зберігається, проте формулюється зовсім новий текст. Ця стратегія є ризикованою, оскільки фотоматеріал і текст мають відтворювати єдиний рекламний концепт. Таким чином, основна мета реклами – впливати на свідомість споживача, привернути його увагу та переконати його придбати певний товар. Тому переклад рекламного тексту повинен ураховувати стратегічні рішення вихідної концепції та її потенційний результат на запланованому ринку. Список використаної літератури: 1. Заблоцький О. Реклама – це інформація, що допомагає задовольняти потреби. Хто ж тоді такі рекламісти? [Електронний ресурс] / Олександр Заблоцький. – 2003. – Режим доступу до статті http://mg.org.ua/modules.php?op=modload&name=News&file=article&sid=40 2003 2. Комиссаров В.Н. Современное переводоведение. Учебное пособие./ Комиссаров В.Н. – М.: ЭТС, 2001. – 424 с. 3. Чуковский К.И. Живой как жизнь [Електронний ресурс] / Корней Иванович Чуковский. – Режим доступу до оповідання: http://vivovoco.rsl.ru/VV/BOOKS/LANG/LANG_6.HTM

Переклад словосполучень у франкомовних текстах науково технічного стилю українською мовою Сорочинська Катерина Володимирівна, студентка НТУУ «КПІ» Як відомо, основною ознакою словосполучень є підрядний зв'язок між головним і залежним словами. Виокремлюють три види підрядного зв'язку: узгодження, керування та прилягання [3]. Французьким словосполученням, так само як українським, властиві всі зазначені способи зв’язку. Французькі прийменники не перекладаються, вони впливають на вибір відмінку (що не властиво французькій мові) в перекладі українською: Керування: mode d’échange de chaleur – режим теплообміну; le cycle de Carnot – цикл Карно; Узгодження: les combustibles gazeux – газоподібне паливо; les cycles fermés – замкнуті цикли; les conditions générales – загальні умови;le levier coudé – кутовий (колінчастий) важіль. Прилягання: comprimer fort – cильно стискати; installer économiquement економічно встановити; séparer en pratique – розділити на практиці. Прийменник de може передавати як керування, так і узгодження. При такому способі зв’язку як узгодження, український переклад буде здійснено за допомогою прикметника. Наприклад: un segment d’adiabatique – адіабатичний сегмент (відрізок); des appareils de réchauffage – опалювальні прилади; la transmission de chaleur à température plus faible – теплопередача за більш низької температури; pour une rason quelconque – за будь-якої причини; des parois intermédiaires – проміжні (роздільні) перегородки. Деякі французькі словосполучення при перекладі на українську мову перетворюються на мінімальну синтаксичну одиницю, тобто при перекладі використовується компресія. Переклад за допомогою компресії є більш компактним викладенням думок завдяки випущенню зайвих елементів та позамовного контексту. Наприклад: tranché de dérivation des eaux – водовідвід, або, навпаки, українське поняття генератор змінного струму на французьку мову ми зазвичай перекладаємо коротким alternateur. Інші приклади компресії: la conduction thermique – теплопровідність; un appareil de réchauffage – підігрівач; un appareil de refroidissement –охолоджувач; le rayonnement thermique – радіація; la transmission de la chaleur – теплопередача; un surchauffeur de vapeur – пароперегрівач; un appareil d’échange de chaleur – теплообмінник; échange de chaleur –теплообмін; segment primordial – соміт [4]. Наведемо приклади перекладу французьких речень до складу яких входять наведені вище словосполучення: La transmission de la chaleur peut prendre trois formes fondamentales différentes: conduction thermique, convection thermique et rayonnement thermique. Теплопередача може відбуватися у таких трьох основних формах, як теплопровідність, конвекція та радіація [5]. 35

Таблиця 1.3 Основні прототипні синтаксичні моделі словосполучень французької мови та їхні варіанти Прототипна синтаксична модель [Substantif + Adjectif (épithète)]

[Verbe + Adverbe]

Варіант

Приклади

[Substantif + (prép) + Substantif]

Une cession de chaleur підведення, une source de chaleur джерело теплоти

[Substantif + syntagme]

un levier qui sert à abaisser la tension важіль для зниження тиску

[Adjectif + Substantif]

Moyenne pression середній тиск

[Verbe + (conj) + Substantif]

installer qch comme le moyen d’assurer

circulation

встановлювати щось як засіб для забезпечення циркуляції [Verbe + (prép) + Substantif]

trouver

l’état

pur;

перебувати у чистому вигляді [Adjectif +

[Adjectif + (conj) + Substantif]

Leger comme l’atome легкий як атом

Adverbe] [Adjectif + (prép) + Verbe]

dur à avaler такий, що важко ковтати

Отже, синтаксис словосполучень в обох мовах встановлює синтаксичні властивості слів як частин мови, тобто правила їхньої сполучуваності з іншими словами. Список використаної літератури: 1. Андриевская А.А. Синтаксис современного французского языка/ Александра Алексеевна Андриевская. – К.: Вища школа, 1973. – 202 с. 2. Карабан В. І.: Переклад англійської наукової і технічної літератури: Учбовий посібник / В’ячеслав Іванович Карабан. – В.: «Нова Книга», 2001. – 303 с. 3. Тишковець С. [Електронний ресурс]. – Довідник з укр. мови / Сергій Тишковець. – 2001, К. – Режим доступу до довідника: http://javot.net/mova/glav.htm 4. Conductivité thermique [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.chimiegenerale.com/conductivite_thermique.php 5. V. Khmel.: Manuel de français. Thermique générale. / Khmel V. – K.: ІНКОС, 2007. – 261 p.

Мотив як головний аспект розвитку пізнавальної діяльності молодших школярів Харченко Валерія Віталіївна, студентка 2 курсу, спеціальності Початкова освіта Дніпропетровського педагогічного коледжу ДНУ імені Олеся Гончара Царькова Ольга Вікторівна, к. психол. н., доцент кафедри практичної психології Мелітопольського державного педагогічного університету ім. Б. Хмельницького Проблема активізації пізнавально-навчальної діяльності – одна з кардинальних проблем у сучасній дидактиці. В ній беруть початок витоки багатьох інших проблем: виховання пізнавальних інтересів, пізнавальної активності як якості особистості, розвиток розумових сил і здібностей, глибини та міцності знань. Процес пізнання і засвоєння навчального матеріалу на уроках залежить від активності дітей під час навчання. Ступінь пізнавальної активності, що стимулює розвиток розумової діяльності, відображається в тому, на скільки успішно учні вирішують поставлені перед ними завдання, використовуючи здобуті ними знання. Пізнавальна активність також стимулює розвиток самостійності учнів, їхній творчий підхід до оволодіння змістом освіти: сприяє придбанню таких якостей, як спостережливість, цілеспрямованість, відповідальність. Отже, розв’язання проблеми активізації пізнавальної діяльності учнів класу сприяє підвищенню їх успішності. Проблема пізнавальної діяльності розглядалась такими авторами, як Г.І. Щукіна, М.М. Череда, Н.І. Морозова, В.І. Лозова та інші. Кожний з них по різному підходив до її розв’язання. Діяльність – це взаємодія людини і світу, в якій людина свідомо і цілеспрямовано змінює світ. В іншому визначенні бачимо, що діяльність – це форма прояву активного становлення людини, її ставлення до навколишнього середовища. А пізнання – це процес відображення людиною дійсності, який забезпечує надбання і (в тій чи іншій мірі) засвоєння знань [1]. Пізнавальна діяльність – основа навчального процесу. Процес навчання передбачає обов’язковість таких двох складових діяльності, одна з яких – навчаюча, бере участь у передачі досвіду людства, а друга – та, що навчається, спрямована на придбання суспільного досвіду, на трансформацію його в надбання особи учня. Диференціація діяльності в середині навчального процесу привела до необхідності розрізняти й такі поняття, як “навчальна діяльність” та “пізнавальна діяльність”. Навчальна діяльність включає одночасно діяльність того, хто навчає і того, хто навчається. Але це поняття ширше ніж поняття “навчальна діяльність”, так як коло питань, що в ньому розглядається, виходить за рамки шкільного навчання, обумовленого навчальною програмою, і охоплює позакласні форми організації пізнавального процесу – це діяльність, у ході якої відбувається оволодіння змістом навчальних предметів і необхідними 37

способами, уміннями і навичками, за допомогою яких учень отримує освіту [2, с. 34]. Структура пізнавальної діяльності за своїми компонентами відображає побудову будь-якої діяльності. Особливість її полягає в тому, яке місце і який характер в цьому процесі має кожний з них. Передумовою будь-якої пізнавальної діяльності є та чи інша потреба. З поняттям пізнавальної потреби тісно пов’язане і поняття мети, тобто те, чого прагнуть, чого бажають досягти. Коли людина починає виконувати ту чи іншу дію, вона передбачає кінцеву мету в залежності від пізнавальних потреб [4]. Постановка мети та її реалізація передбачають певні мотиви діяльності. У мотиві відбувається поєднання, синтез зовнішніх та внутрішніх сил, які визначають характер суб’єкта. Система пізнавальних потреб, мотивів відбивається в пізнавальних інтересах, адже інтерес є формою, виявляє і потреби, і мотиви, і в той же час стає метою. Як відомо, успіх навчання учнів залежить не лише від змісту знань, методів роботи вчителя, організації навчальної діяльності, оцінки діяльності учня тощо, а й від сформованості у школярів ставлення до навчальної діяльності, до процесу засвоєння знань, від мотивів діяльності. Поняття “мотив” означає певну спонукальну причину дій та вчинків людини. Мотив визначає чим керується школяр, коли виконує навчальне завдання, заради чого він його виконує. У мотивації навчання пов’язані дві головні групи мотивів: - пізнавальні мотиви, пов’язані із змістом навчальної діяльності і процесом її виконання; - соціальні мотиви, пов’язані із різноманітними соціальними взаємодіями школяра з іншими людьми. У свою чергу серед пізнавальних мотивів можна визначити підгрупи: - широкі пізнавальні мотиви, спонукають школярів виявити інтерес до знань, постановки перспективи в придбанні нових знань; - навчально-пізнавальні мотиви, які сприяють формуванню пізнавальної активності школяра, оскільки він у процесі навчання виявляє інтерес до різних засобів оволодіння знаннями, до прийомів самостійного придбання знань, до методів наукового пізнання. Коли є труднощі, учень їх переборює і виявляє при цьому терпіння і посидючість; - мотиви самоосвіти, які спонукають учня до пізнання всього нового з метою розширення свого світогляду, до формування бажання відкрити для себе те нове, що раніше було невідоме в будь-якій галузі науки. У групі соціальних мотивів можна визначити такі підгрупи: - широкі соціальні мотиви, які спонукають школяра здобувати знання для того, щоб бути корисним суспільству. Така мотивація пов’язана з почуттям громадського обов’язку, бажанням використовувати знання в трудовій діяльності; - вузькі соціальні мотиви, які спонукають школяра до навчання, яке він сприймає як шлях до особистого благополуччя. Учень прагне посісти гідне місце в колективі, серед товаришів і дорослих, одержати від них схвалення, заслужити у них авторитет; 38

- мотиви соціального співробітництва. У школяра виявляється прагнення поліпшувати форми свого спілкування. Цей мотив виступає як основа самовиховання, самовдосконалення особистості [3, с. 21]. Г.І. Щукіна крім пізнавальних та соціальних мотивів виділяє ще й моральні мотиви спілкування. У моральних мотивах виражається моральне ставлення особистості, насамперед, до людей, до діяльності, до свого місця в суспільстві і колективі. Коли школяр спонукається у навчанні почуттям обов’язку перед батьками, суспільством, він готовий долати труднощі і виконувати нецікаві завдання. Мотиви спілкування – група мотивів, яка реально спонукає школяра до навчання і лежить в основі доброзичливого ставлення до школи в цілому. Коли атмосфера навчання притягує дитину до школи, коли вона відчуває комфортність в колективі товаришів, то це забезпечує і продуктивність навчання [3, с. 16]. Розглянуті види мотивів ніколи не виступають у чистому вигляді. Мотиви навчання мають більш складний характер. Але в сукупності мотивів один з них є домінуючим, що і визначає загальний склад мотивації дій в цілому. Слід визначити, що у формуванні активної пізнавальної діяльності школярів необхідне поєднання різних мотивів. Отже, щоб цілеспрямовано організувати навчальний процес, треба добре знати внутрішні стимули, які обумовлюють ефективність навчальнопізнавальної діяльності.

1. 2. 3. 4.

Список використаної літератури: Педагогический энциклопедический словарь / Гл. Ред. Б.М. Бим-Бад. – М.: 2007. – 670 с. Щукіна Г.І. Активація пізнавальної діяльності які у процесі / Г.І. Щукіна. – М.: Просвітництво, 1979. – З97 с. Щукіна Г.І. Проблема пізнавального інтересу у педагогіці / Г.І. Щукіна. – М.: Просвещение, 1971. – С. 175. Ельконін Д.Б. Психологія гри / Д.Б. Ельконін. – М.: Просвітництво, 1979. – С. 25.

Методы государственного управления в СССР в 30-40-е годы ХХ века Володина Н.А., доктор исторических наук, профессор Пензенского государственного университета Создание в результате Октябрьской революции советской модели государственности в России, ее институтов, методов государственного управления, а также их последующая эволюция является одной из узловых проблем современной науки, которая, несмотря на довольно длительную, интенсивную разработку, сохраняет свою актуальность и поныне. Государственное управление в СССР «Советский юридический словарь» определяет как исполнительно-распорядительную деятельность органов Советского государства, состоящую в практическом осуществлении задач построения коммунистического общества. [6] Командно-административная система государственного управления в СССР опиралась, прежде всего, на организационно-распорядительные и социально-психологические методы управления. Организационно-распорядительные методы представлены планированием, нормированием и всеобъемлющей системой политического контроля. Необходимо отметить, что сформировавшаяся государственная монополия в экономике явилась продолжением традиционно сильного государственного вмешательства в экономику в России. Составной частью процесса огосударствления экономики стало планирование, принявшее с 1927 г. форму государственного диктата. В 1934 г. были введены производственно-отраслевой и производственно-территориальный принципы государственного управления экономикой. Экономические методы управления не использовались в полной мере, т.к. идеология социализма отрицала обогащение как цель труда. В целом жесткая регламентация экономической деятельности играла, в целом, негативную роль: огромное число формальных показателей, нацеливало, главным образом, на вал, выполнение спущенного «сверху», формализованного «плана». Это существенного тормозило социально значимые проявления индивидуальности, частной инициативы, а также – саморазвитие системы. Жесткое государственное регулирование экономической сферы требовало существенного увеличения аппарата исполнительных органов власти. В этой связи интересная точка зрения американского экономиста М. Олсона. В своей работе «Власть и процветание: Перерастая коммунистические и капиталистические диктатуры» доказывает, что советская экономическая система строилась с целью укрепления власти Сталина и мобилизации ресурсов страны для его собственных целей. Идеологические соображения были вторичны. В этом случае экономическая политика советского руководства, сделавшего выбор в пользу практически стопроцентной государственной собственности, жестких цен и налогообложения предприятий, направленного на максимизацию накопления капитала, может рассматриваться как экономически рациональное и независимое от идеологии. [4] 40

Вторая группа методов основана на массовом идеологическом воздействии, пропаганде. К 1930 г. приоритет политико-идеологических факторов определил стремление правящей партии и сросшегося с ней государства максимально возможно контролировать все стороны жизнедеятельности общества и человека. Применяемые методы (от массового воздействия пропаганды до физического уничтожения нелояльных новому государству) за короткий период позволили приблизить систему ценностей подавляющего большинства людей к нормам, желательным или прямо определяемым властями. В связи со стремительным развитием средств массовой коммуникации и созданием информационного общества создались благоприятные условия для манипуляций с представлениями и образами, как уходящими своими корнями в далекое прошлое, так и вновь создаваемыми властью (образы «врага» и «героя», «светлого будущего», «отца народов» и т.п.). К середине 1930-х годов окончательно формируется вся система государственного контроля в целом. Стихийно сложившиеся в первые послереволюционные годы направления укрепляются, сам контроль ужесточается. В 1936 г. была принята Конституция, которая, пусть в завуалированной форме, но закрепила сращивание партийного и государственного аппарата и диктат партии. Правда, статья 32 Конституции СССР 1936 г. провозглашала, что «законодательная власть в СССР осуществляется исключительно Верховным Советом СССР». Но не определялось, что является предметом закона - решения, выполняющие роль закона, принимала партийная власть. Основами государственной системы СССР Конституция провозглашала – власть Советов, социалистическую собственность и обязанность каждого трудиться. Именно в этот период формируются особенности советского государственного управления, основополагающие характеристики системы власти. Все элементы гражданского общества были уничтожены, практически все социальные институты и организации оказались огосударствленными в явной или скрытой форме. Из субъекта власти и властных отношений общество было превращено в объект экспериментов и манипуляций государства, которое, в свою очередь, становится орудием насилия в руках партии, а партия попадает в подчинение высших эшелонов аппарата. Более того, высшие эшелоны партийно-бюрократической элиты монополизировали и духовное производство. Были запрещены все виды общественной деятельности, не санкционированные партийно-государственными органами. Об этом прямо говорилось в ст. 126 Конституции СССР 1936 г. Компартия Советского Союза – «руководящее ядро всех организаций трудящихся, как общественных, так и государственных». [2, с. 188.] Партийные органы представляли собой дополнительную управляющую и контролирующую систему. Решения Коммунистической партии были обязательными для выполнения в отраслевых и региональных органах власти, на предприятиях и в учреждениях, колхозах. Отказ от выполнения являлся основанием для ареста. 41

Основой совокупности методов построения нового общества становится насилие. В этой связи происходит трансформация всех систем власти. Еще в Программе РКП(б) подчеркивалось, что советская власть «уничтожает отрицательные стороны парламентаризма, особенно разделение законодательной и исполнительной власти, оторванность представительных учреждений от масс и пр.». [3, с. 42] В этих условиях разделение властей оказалось делом немыслимым. Исполнительная, а фактически партийная власть выдвинулась на первый план и подчинила себе все другие органы управления. Большую роль в укреплении системы политического контроля сыграло введение паспортной системы и обязательной прописки граждан. Форсированная индустриализация и массовая насильственная коллективизация села проводились при огромном сопротивлении народа. Намеченные мероприятия могли быть проведены только фактическим введением принудительного труда, невозможного при легитимационной системе. Поэтому 27 декабря 1932 г. ЦИК и СНК СССР издали постановление, которым в СССР вводилась паспортная система и обязательная прописка паспортов. Под постановлением стояли подписи М.Калинина, В.Молотова и А.Енукидзе. [5, с. 821-822] Полицейский характер вводимой системы явствовал уже из самого текста постановления, где причины введения паспортной системы разъяснялись так: «В целях лучшего учета населения городов, рабочих поселков, новостроек и разгрузки этих населенных мест от лиц, не связанных с производством и работой в учреждениях и школах и не занятых общественно-полезным трудом... а также в целях очистки этих населенных мест от укрывающихся кулацких, уголовных и иных антиобщественных элементов...». Главной особенностью паспортной системы 1932 г. было то, что паспорта вводились только для жителей городов, рабочих поселков, совхозов и новостроек. Колхозники были лишены паспортов, и это обстоятельство сразу ставило их в положение прикрепленных к месту жительства, к своему колхозу. Уехать в город и жить там без паспорта они не могли: согласно п.11 постановления о паспортах такие «беспаспортные» подвергаются штрафу до 100 руб. и «удалению распоряжением органов милиции». [5, с. 821-822] Повторное нарушение влекло за собою уголовную ответственность. Введенная 1 июля 1934 г. в УК РСФСР 1926 г. статья 192а предусматривала за это лишение свободы на срок до двух лет. . [1, с. 394] К началу 1940-х годов в СССР была создана система, основанная на тотальном контроле партии-государства за всеми сферами жизни. Это привело к развитию иерархии безличностных социальных структур, их расширенному самовоспроизводству, деиндивидуализации личности. По сути, всесилие политической власти (особенно ее высших эшелонов) в решении всех проблем развития и функционирования общества, доведенная до предела интеграция различных систем власти в одних руках (политической, экономической и идеологической), приоритет власти «исполнительной» (аппаратной) над законодательной и судебной обусловили не ограниченное никакими законами массированное физическое и духовное насилие. Применение этих методов в управлении государством еще раз подчеркивает 42

противоположность интересов системы и интересов народа.

1. 2. 3. 4.

советской

управленческо-бюрократической

Список использованной литературы: Герцензон А.А., Грингауз Ш.С., Дурманов Н.Д., Исаев М.М., Утевский Б.С. История советского уголовного права. – М., 1947. Конституции и конституционные акты Союза ССР, 1922-1936. – М., 1940. Ленин В.И. Полн. собр. соч. Т. 38. Олсон М. Власть и процветание: Перерастая коммунистические и капиталистические диктатуры. — М.: Новое издательство, 2012. — 212 с. Собрание законов и распоряжений рабоче-крестьянского правительства СССР, издаваемое Управлением Совета народного комиссариата Союза ССР и СТО. – М., 1932. Отд. 1. № 84. Ст. 516. Советский юридический словарь. Под. ред. С. Братусь, Н. Казанцев, С. Кечекьян и проч. – М.: Госюриздат, 1953. - 782 с.

Аспекты развития политических представлений демократического общества Калиева Марал Шатулаевна, профессор кафедры политологии Евразийского национального университета им. Л.Н. Гумилева Республика Казахстан г.Астана доктор политических наук Политические представления неразрывно связаны с социальными нормами и традициями. Суть их диалектической связи состоит в том, что, с одной стороны, политические представления могут содержать оценку норм общественно-политической реальности. С другой стороны, социальные нормы сами появляются в контексте политических представлений. Социальные чувства представляют собой один из способов проявления моральнонравственной атмосферы, имеющей место в данном социуме. Они соответствуют определенным периодам развития общества. В различных аспектах политических процессов социальные чувства активизируются, ускоряя или сдерживая системное развитие страны. Весьма существенно на сегодняшний день воспитывать в обществе гражданское отношение к государственным символам страны. Гражданскому обществу свойственны такие ценности, как либерализм; плюрализм мнений; свобода совести; нравственность; цивилизованность отношений [4, c. 15]. Вполне очевидно, что в зависимости от выхода на первый план тех или иных идей и взглядов, атмосфера в обществе может получать соответствующую политическую или нравственную окраску. Политические представления, попадая под ее воздействие, смыкаются с ней, впитывают ее идейные и эмоциональные доминанты, адаптируют их реалиям социальнополитической практики. Они могут проявиться в дальнейшем в действиях и поступках людей, закрепиться в общественном восприятии в форме традиций. Определенная связь присутствует между политическими представлениями и менталитетом. Ментальные особенности субъекта являются полем социальных представлений вообще, и политических представлений в частности. В самом общем виде менталитет выступает как система репрезентативных для данной общности способов восприятия мира, образ мышления и жизнедеятельности, обусловленные длительным воздействием этнических, географических, социально-экономических и политических тенденций. Политические представления испытывают на себе воздействие глубоких общественно-политических процессов, к примеру, таких, как революции, реформы, модернизации, а также политических кризисов и конфликтов, происходящих в рамках определенной политической системы. При этом необходимо учитывать и обратную связь, существующую между политическими представлениями людей и функционированием политической системы. Любое явление в обществе актуализируется благодаря потребностям в нем. Людей должна объединять определенная ценностная основа, 44

ориентированная на всестороннее демократическое развитие и обогащение социокультурных, нравственных и гражданских воззрений членов общества. Процесс становления и развития государственности оказывает существенное воздействие как на самих субьектов политических отношений, так и на идеологические приоритеты. Актор должен целенаправленно определить политическую цель, искать и находить альтернативные политические решения, делать выбор и добиваться поставленной цели. При такой ориентации обозначаются направления реальности и перспективности общенациональных программ развития страны. Патриотизм как проявление самосознания индивида представляет собой единство интересов общества и личности, сохранение самобытности и духовнонравственных ценностей народа, признание идейно-политических приоритетов функционирующей политической системы, понимание значимости принятых стратегических программ государственного развития. Патриотизм как феномен представляет собой шкалу измерения уровня развития общества в соответствии с сущностью и содержанием политической системы. Основы ее консолидации определяются такими качествами, как гуманистическое отношение человека друг другу и обществу, уважение чести и достоинства личности, защита общенациональных интересов, мобилизация сил на реализацию задач стратегического развития демократического общества. Необходимо уровень взаимоотношений в полиэтническом государстве соизмерять, как справедливо отмечает казахстанский исследователь А. Нысанбаев, с основополагающими принципами планетарной этики, к которым, по его мнению относятся: «- мирный и конструктивный диалог культур, цивилизаций, конфессий; - образование для всех, причем образование с приоритетом воспитания над обучением тем или иным знаниям и профессиональным навыкам; - экологические императивы человеческой культуры» [3, c. 12]. Патриотизм имеет мощную консолидирующую основу, выступает как проявление общественного мировоззрения, выражение гражданской позиции индивидов в контексте поддержки процессов политического и социальноэкономического реформирования общества, направленных на укрепление прав и свобод личности, утверждение параметров общечеловеческих ценностей, признание высшей целью общественного развития интересы человека. Гражданско-патриотическое формирование личности как целостная концепция отражает качественно новые явления в науке и практике в соотношении с основными направлениями трудового, правового, эстетиконравственного воспитания. Такое положение выражает спектр определенных тенденций, являющихся следствием преобразований в обществе. Формирование в сознании общества патриотических чувств выступает как важный идеологический и социально-психологический фактор развития лучших морально-нравственных качеств личности, обеспечения единства и преемственности всех поколений людей. Процессы становления и развития национальной государственности, сохранения и приумножения традиций и самобытности народа во многом способствуют укреплению менталитета общества. Патриотизм выступает 45

неотъемлемой частью развития общества. Он представляет собой ресурс объединения, консолидации, единения общества на идейных основах политической системы, укрепляет демократические принципы функционирования государства. Синтез гуманизма и патриотизма как проявление общечеловеческих ценностей гармонично вписывается в процесс политической модернизации общества. В практику государственной политики должны входить мероприятия общенационального масштаба, направленные на утверждение основ независимости и незыблемости национального единения, согласия, стабильности и процветания. Приоритетными направлениями государственной политики должны стать воспитание чувств национальной гордости, патриотизма, которые призваны укрепить консолидацию общества, развивать общественно-политические, культурные ценностные позиции. Как справедливо подчеркивает казахстанский исследователь Г. Иренов, «они представляют собой общий показатель качественного состояния общества, осознанную деятельность людей, охватывающую многообразие культурно-исторических преобразований, нравственную сторону человеческого знания, которую предки казахского народа ценили как отражение общечеловеческой цивилизации и бытия» [2, с. 94]. Социально опасна утрата связей с традициями, национальной культурой, игнорирование и недооценка роли и значения развития науки, образования и культуры. Поэтому на сегодняшний день актуальна потребность общества в новой системе ценностей. Культура народа объективно обеспечивает демократическое развитие социума. Измерение социальной жизни объединяет три аспекта – в экономике деятельность человека связана с производством, в политике - с вопросами осуществления власти в обществе, в культуре - со способами жизнедеятельности человека и общества. Обращение к демократическим, гуманно-нравственным ценностям имеет особую значимость в консолидации общества. В этом плане необходимо осуществление на государственном уровне таких основополагающих мер, как - популяризация взглядов выдающихся мыслителей прошлого и настоящего применительно к общему контексту современной культурной жизни страны; - поддержка и дальнейшее развитие научных изысканий, вносящих существенный вклад в общественно-политическое и социально-экономическое развитие страны и выступающих как важнейший ресурс нравственной жизни общества; - выявление базовых оснований в процессе наследования культуры, переосмыслении роли и значения культурного наследия; - активное включение традиционного наследия в современную систему ценностей. Процесс политической модернизации должен быть тесно связан с особенностями национальной культуры и традициями общества, теоретическая основа «модернизации не предполагает обязательной культурной конвергенции» [1, c. 152]. Необходимо вырабатывать обобщенный пласт социокультурных ценностей на основе сохранения национальной культуры, укрепления 46

демократических ценностей, в комплексе способствующих прогрессивному развитию общества. Проблемой первостепенной важности для каждого общества становится вопрос о том, сумеет ли оно удержать в поле своего социокультурного притяжения наиболее мобильные и развитые группы, или эти группы станут больше тяготеть к социально-опасным тенденциям. В демократическом обществе существует определенный консенсус по базовым вопросам политического устройства, который заключается в признании исключительно конституционных форм реформирования и политических действий, приоритета гражданского общества и правового государства, в приверженности демократическим процедурам, исключающим насильственные меры. Демократическое общество руководствуется моральными нормами, основанными на общечеловеческих, демократических ценностях. Внедрение инновационных технологий для осуществления широкомасштабных стратегических программ общенационального развития предусматривает соответствующий уровень политической активности граждан, проявление гражданской позиции, осознание каждым членом общества своей роли и значимости в общественно-политической жизнедеятельности. Данный процесс выявляет необходимость принятия на государственном уровне мер, направленных на укрепление факторов национального менталитета и патриотизма. Их осуществление в первую очередь связано с проведением целенаправленной работы системы государственного управления в обществе, что непосредственно способствует закреплению консолидирующих основ идейно-политических приоритетов, присущих обществу. Данное положение находит свое выражение в понимании высшей практической цели государства, путей, способов и средств ее достижения.

2. 3. 4.

Список использованной литературы: Инглегарт Р. и Бейкер Уэйн Е. Модернизация, культурные изменения и устойчивость традиционных ценностей // Теория и практика демократии. Избранные тексты / Пер. с англ. Под ред. В.Л. Иноземцева, Б.Г. Капустина. – М.: Ладомир, 2006. - С.143-153. Иренов Г. Эволюция идеологии и общественного сознания Казахстана // Analytic. – 2008. - № 1 (41). – С. 93-98. Нысанбаев А. Основания планетарной этики в эпоху глобализации // Analytic. – 2005. - № 1. - С.9-13. Шоманов А.Ж., Умбеталиева Т.Б. Роль гражданского общества и его институтов в регуляции социальной напряженности в условиях современности // Analytic. – 2004. - № 4. - С.15-22.

Международные экономические отношения: современные тенденции Сильченкова Татьяна Николаевна, к.п.н., доцент, зав.кафедрой Менеджмента и экономического анализа филиала ФГБОУ ВПО «МГИУ» в г. Вязьме Производство материальных услуг и благ, которые имеют название экономические отношения, складываются на основе взаимоотношений людей. Данная тема является актуальной на сегодняшний день. Экономическая система, которая посредством разделения труда между народами включает национальные экономики в единые хозяйственные процессы, называется – мировое хозяйство. На основеотношений между странами, а также экономических связей, которые сначала проявились в сфере внешней торговли, а в дальнейшем распространились в сфере производства, использование финансов, исследования ученых, а также миграцию рабочей силы, возникло мировое хозяйство. На базе рынка свободной конкуренции к 1862 году сложилось мировое хозяйство, однако мировое хозяйство, из-за вывоза капитала, приобрело форму мировых империй. Из-за борьбы между этими мировыми империями возникли две мировые подсистемы, такие как: капитализм и социализм, а также эта борьбапривелак выходу некоторых стран из системы мирового капиталистического хозяйства. И лишь в конце 90-х годов, мировое хозяйство стало единым, что дало возможность рассматривать его как глобальное целое. [1, с. 8] Международное разделение труда, которое представляет собой кооперирование испециализацию стран в таких сферах, как производство товаров и услуг, составляет материальную основу мирового хозяйства. Международные экономические отношения,в последние время, охватывают изменения, которые вызывают экономическое регулирование на основе Европейского экономического союзанекоторых стран, а также происходят в сфере собственности. Современное состояние мирового хозяйства объясняется открытостью национальной экономики, происходитвовлеченностьв мировой рынок, когда товары, которые были произведены в одной стране, используются и имеют спрос в других странах. Интеграция некоторых стран в единое целое, а также экономического пространства и хозяйственных процессов, не должны ограничивать национальную безопасность экономики, которая в частых случаях может привестик экономическому диктату одних стран над другими. [2, с. 4] Экспортная квота, является показателем, который характеризуется вовлеченностью в мировое хозяйство национальной экономики. Под воздействием миграции трудовых ресурсов и капитала в определенной степени складываются мировые экономические связи. 48

Перемещение из страны в страну в поисках более высокой нормы прибыли называется миграцией капитала. Капитал имеет две основные формы вывоза, такие как: портфельные и прямые инвестиции. Для приобретения зарубежными компаниями акций, будут необходимы портфельные инвестиции, при этом, не обеспечивая контроль над предприятиями, а для формирования за рубежом собственности служат прямые инвестиции. [3, с. 5] Выработаны специальные меры и приемы по привлечению иностранных инвестиций для стран, которые импортируют капитал. Такими приемами и мерами являются: введение особого законодательства, которое регулирует режим иностранных инвестиций; снижение налогового бремени; создание экономических зон. Образуются транснациональные компании на основе международного движения, которые присутствуют на мировых рынках, отдельных услуг и товаров. Следствием движения населения в поисках работы является международная миграция рабочей силы. Причиной наличие стран массовой эмиграции является: низкий уровень заработной платы и экономического развития трудоспособного населения, а также стран, которые проводят активную иммиграционную политику для привлечения иностранных работников. Несмотря на собственную безработицу в стране, богатым странам выгодно привлекать и ввозить дешевую рабочую силу, поскольку такая рабочая сила не отказывается от неквалифицированной, непрестижной, тяжелой работы и не требует слишком больших затрат на социальную защиту таких работников, в отличие от местного трудоспособного населения. Международная миграция рабочей силы значительно увеличивается по мере развития мирового хозяйства, а также за счет нелегальной миграции, которая охватывает не только страны Евросоюза и Соединенные Штаты Америки, но в недавнем времени и Россию. Подводя итог данной темы можно сказать о том, что постоянное расширение между странами их взаимных хозяйственных связей, привело к созданию такого сложного явления, которое выражает высший этап развития общественного производства, как международные отношения. Главная цель таких отношений, это максимальное использование экономического потенциала мирового сообщества. Список использованной литературы: 1. Алексей Васин. Мировое хозяйство//Экономическая газета.- 2012.-21мая. 2. Елена Кузьмина. Международные социально-экономические отношения// Мировая экономика. – 2013. - №5. 3. Сергей Яковлев. Мировая миграция// Экономическая газета. – 2013.- 11 марта.

Молодая семья как предмет деятельности специалиста по социальной работе Юмашева Татьяна Александровна, заведующая кафедрой социальной работы, кандидат педагогических наук, доцент Балашовского института (филиала) ГБОУ ВПО Саратовского государственного университета имени Н.Г. Чернышевского Семья была и остаётся основным социальным институтом, в рамках которого осуществляется воспроизводство населения, создание и сохранение человеческих жизней. Возникшие кризисные явления в общественно — политических и социально - экономических отношениях отразились на всех сторонах жизнедеятельности семей и их экономическом положении, что привело к негативным сдвигам в качестве жизни семьи. Отрицательно продолжают воздействовать на семью такие факторы, как безработица, задолженность по выплате заработной платы, низкий не соответствующий стоимости жизни, уровень оплаты труда. В таких условиях семье всё труднее выполнять свои функции. Особенно это сказывается на молодой семье. Образ жизни молодых семей отличается динамизмом. На наш взгляд, одной из тенденций развития молодой семьи стало также то, как никогда ранее для её членов поднялась важность реализации потенциала личности и чувства собственного достоинства. Проблемы молодой семьи весьма обширны и трудны. Но именно от молодых семей зависит демографическое развитие нашей страны и в целом судьба России. Для молодых семей экономические трудности, связанные с утверждением новых жизненных принципов, дополняются и сложностями социально – психологического характера. Кризис состояния института семьи, возросшее число разводов, серьёзные демографические проблемы требуют резкого усиления внимания к ней со стороны государства по её укреплению и развитию. В первую очередь это касается молодых семей. Служба семьи становится новым каналом, или источником информации, с помощью которого передается актуальный и прогрессивный опыт решения семейных проблем, развитие и совершенствование внутрисемейных взаимоотношений. Также, оказать помощь и поддержку молодой семье в решении многочисленных проблем может специалист социальной работы. Для того чтобы молодая семья могла полноценно реализовать предписываемые обществом функции, социальная работа в ней должна быть направлена на решение повседневных семейных проблем, укрепление и развитие позитивных семейных отношений, восстановление внутренних ресурсов, стабилизацию достигнутых положительных результатов в социально-экономическом положении и ориентацию социализирующего потенциала. Конкретное содержание социальной работы с молодой семьей в каждом случае обусловлено ее индивидуальными особенностями: структурой, материальным положением, характером внутренних отношений, спецификой 50

проблем, степенью их остроты, аспектом неблагополучия. Ученые выделяют три основных направления социальн6ой работы: диагностическое, реабилитационное, профилактическое [1]. 1. Диагностика предусматривает сбор и анализ информации о семье и ее членах, выявление проблем. Диагностика семьи - трудный и ответственный процесс, который требует от социального работника соблюдения следующих принципов: объективность, взаимодополняемость и проверка получаемой информации, клиентоцентризм, конфиденциальность, соблюдение права клиента на невмешательство в частную жизнь и умение предвидеть возможные варианты его реакции на предлагаемые действия [3]. Для диагностики семейной ситуации развития могут быть использованы такие методы работы, как наблюдение, беседа, анкетирование, тестирование. 2. Реабилитация - это система мер, позволяющих восстановить утраченное благополучие в семейных отношениях или сформировать новые. В целях реабилитации семьи, ее членов в мировой практике используются учреждения социального обслуживания семьи, территориальные центры, медикопсихолого-социальные центры. Содержанием их деятельности является оказание членам семьи или отдельному человеку различных видов помощи (юридической, психологической, медицинской, социальной), для того чтобы поддержать или увеличить ресурсы, переориентировать членов семьи на другие ценности, сменить их установки [3]. Также, реабилитационную функцию выполняют выездные формы помощи семье, которые представляют собой комплекс различных процессов и методик. Во-первых, это кризисные варианты помощи семье или отдельным ее членам («телефон доверия»). Во-вторых, помощь в населенном пункте, где отсутствуют соответствующие социальные службы и специалисты. В данном случае могут использоваться: работа тренинговых групп, методики снятия напряжения, индивидуальное и групповое консультирование, семинары. [5]. Реабилитация предусматривает три уровня работы с семьей: индивидуальный (консультирование, патронаж), групповой (тренинг, проектирование) и общинный (социальные акции, социальное творчество, массовые праздники) [3]. 3.Профилактика представляет собой комплекс мер, способствующих полноценному функционированию семьи, предотвращению возможных проблем. Один из путей профилактики - разработка специальных обучающих и просветительских программ. Так, например, исследование проблем семьи и семейного воспитания показывает, что супруги все больше нуждаются в помощи специалистов в вопросах накопления и освоения необходимых знаний и навыков регулирования взаимоотношений [5]. В основу программы просвещения закладываются концепция и модели, выходящие за рамки простого воспитания супругов. Они ориентируют их на расширение самостоятельности при решении возможных проблем во взаимоотношениях с разными людьми, при выборе поведения в разных ситуациях [4]. 51

Просвещение супругов как элемент профилактики может происходить в процессе тренингов, которые позволяют формировать у них навыки преодоления трудностей, регулирования взаимоотношений. Социальная защита семьи имеет и определенное экономическое содержание, которое также реализует в своей практической деятельности специалист социальной работы. Это - обеспечение жилищной и других видов субсидиарной помощи; предоставление льгот по оплате транспортных, коммунальных услуг, оказание медицинской, юридической и социальной помощи; льготное снабжение продовольствием и товарами первой необходимости; поддержка в сфере образовательных услуг, занятости, предпринимательства [5]. Таким образом, социальная работа в молодой семье направлена на решение многочисленных проблем, психологического, социального, нравственного, медицинского и педагогического характера с которыми семья сталкивается в повседневной жизни, и которые не в состоянии решить самостоятельно. Также одним из механизмов регулирования брачно-семейных отношений в рамках социальной работы являются службы семьи, основная цель которых направлена на обеспечение оптимального выполнения семьей ее разнообразных функций, совершенствование внутрисемейных отношений, гармоничное развитие личности супругов и жизни семьи в целом.

3. 4. 5.

Список литературы: Басова, Н. Ф. Основы социальной работы: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Под ред. Н.Ф. Басова. - М.: Издательский центр «Академия», 2004. - 288с. Бодалёва, А.А Семья в психологической консультации: Опыт и проблемы психологического консультирования / А. А. Бодалёв, В В. Столин._ 1990, - 267 с. Карабанова, О.А. Психология семейных отношений и основы семейного консультирования / О. А. Карабанова. – М.: 2004. - 320 с. Павленок, П.Д. Основы социальной работы: Учебник / П.Д. Павленок – М.: ИНФРН, 1997. – 368 с. Холостова, Е. И. Технология социальной работы : Учебник / Под общ. ред. проф. Е.И. Холостовой – М.: ИНФРН – М , 2003 – 400с.

Некоторые тенденции совершенствования системы менеджмента качества на предприятии Краснова Ольга Николаевна, к.э.н., доцент кафедры экономики природопользования Казахского экономического университета им. Т. Рыскулова Тоекенова Сымбат Дуйсенбайкызы, студентка инженерно-экономического факультета Казахского экономического университета им. Т. Рыскулова Жахан Азат Еркулулы, студент инженерно-экономического факультета Казахского экономического университета им. Т. Рыскулова Проблема повышения качества занимает ведущее место в обеспечении конкурентоспособности продукции и услуг, построении новых отношений между производителем и изготовителем продукции, удовлетворении материальных потребностей, социальных интересов и духовных запросов общества. Исторический опыт многих зарубежных стран, например, Японии, Германии, Южной Кореи и ряда других, показывает, что повышение качества путем применения эффективных систем управления стало одним из основных рычагов, с помощью которого им удалось преодолеть кризис в экономике и занять прочные позиции на мировых рынках. Существует множество практических инструментов, предназначенных для обеспечения качества. Один из них – внедрение системы менеджмента качества (СМК). Обобщая различные определения, разработанные Международной организацией по стандартизации (ИСО), можно сказать, что СМК - это система, созданная на предприятии для постоянного формирования политики и целей в области качества, а также для достижения этих целей. Назначение СМК заключается в обеспечении качества продукции или услуг предприятия и «настройке» этого качества на ожидания потребителей (заказчиков). При этом ее главная задача — не контролировать каждую единицу продукции, а сделать так, чтобы не было ошибок в работе, которые могли бы привести к появлению брака (плохому качеству продукции или услуг)[1]. Мировая практика убедительно доказала, что формирование и эффективное функционирование СМК на предприятии является залогом его стабильной работы и конкурентоспособности. СМК должна учитывать особенности предприятия, обеспечивать минимизацию затрат на ее разработку и внедрение. По данным отчета Центрального секретариата ИСО, основные итоги внедрения СМК (по данным на начало 2011 года) следующие: общее число сертификатов СМК на соответствиестандарту ISO 9001по всему миру - 1 109 905, при этом количество стран, в которых расположены сертифицированные компании -178. СМК получила широкое распространение в Казахстане. По состоянию на 1 января 2013 года количество казахстанских предприятий, внедривших системы 53

менеджмента - 4678, из них внедривших те или иные системы менеджмента: ISO 9001-2004 - 629 предприятий, ISO 14001-298 предприятий, OHSAS 18001 - 311предприятий, HACCP 22000 - 68 предприятий, SA 8000 – 3 предприятия. На стадии внедрения - 172 предприятия [2]. Основными направлениями дальнейшего развития и совершенствования систем менеджмента являются совершенствование системного управления качеством на основе высоких технологий и использования интеллектуального потенциала сотрудников. Следствием этого должно стать усложнение систем качества, обеспечение и совершенствование функционирования которых будет зависеть как от внедрения более совершенной технической составляющей, так и от усиления роли конкретного работника организации, как самостоятельной личности с определенным набором знаний, опыта и возможностей. Для совершенствования системы менеджмента качества, повышения ее результативности и эффективности, на предприятиях необходимо комплексное развитие мотивации и в частности экономических стимулов совершенствования СМК, а также методов вовлечения сотрудников в процесс постоянного выявления и решения проблем, стоящих перед предприятием для создания культуры высокого качества. Мотивационный процесс в системе менеджмента качества должен выступать как многосторонний процесс, включающий: – премирование работников за качественный и добросовестный труд; – социальное стимулирование, основанное на морально-нравственных и социально-психологических ценностях; – административное мотивирование, связанное с дисциплинарными санкциями и поощрениями. Анализ современного состояния внедрения и функционирования СМК на предприятиях позволил выявить основные тенденции в ее развитии:  Одним из основных способов удержаться на рынке является сертификация на соответствие международному стандарту ISO 9001:2000. Это привело к массовой сертификации СМК предприятий на соответствие стандарту ISO 9001. В настоящее время доля сертифицированных СМК на предприятиях значительно возросла, вместе тем, ожидаемого в связи с этим результата, т.е. существенного повышения качества продукции и услуг – не произошло. Для описания этого состояния существует специальный термин – «бумажное качество», характеризующий отсутствие реального улучшения качества продукции и услуг при наличии сертифицированной по ISO 9001 системы качества. Необходимо отметить, что это относится не только к отечественным сертификатам, где доля «бумажных» СМК достигает по некоторым оценкам 90%, но и к целому ряду международных сертификатов, выдаваемых казахстанским предприятиям некоторыми зарубежными органами сертификации;  В странах, традиционно являющихся лидерами по количеству выданных сертификатов СМК (например, Германия, Великобритания): ежегодный прирост сертификатов в последнее время существенно снизился. Это не в последнюю очередь связано с тем, что в настоящее время крупные компании начинают разрабатывать свои «корпоративные» или даже «отраслевые» стандарты на СМК. В последнее время это становится характерным и для Казахстана; 54

 Все большую популярность в Казахстане и во всем мире приобретают интегрированные системы менеджмента, представляющие собой часть системы общего менеджмента, отвечающую требованиям двух или более международных стандартов и функционирующую как единое целое. Применение в организации современных интегрированных систем менеджмента обеспечивает управление качеством процессов; управление безопасностью выпускаемой продукции; управление воздействием на окружающую среду; является основой внедрения новых технологий; обеспечивает управление профессиональной безопасностью и здоровьем;  Все более дифференцируется подход к созданию систем менеджмента на небольших и на крупных предприятиях с привлечением сторонних консультантов. Разрабатывается определенная последовательность этапов работ на предприятиях, причем привлечение внешнего консультанта осуществляется только для проведения главных, с точки зрения успеха всего проекта внедрения СМК, работ;  Внедряется рейтинговая сертификация СМК в зависимости от производственно-технологического состояния предприятия и оценки соответствия всех показателей качества продукции поставленным требованиям. Одним из актуальных прикладных вопросов, которые стоят перед руководителями предприятий, внедряющих интегрированные системы менеджмента, является оценка целесообразности и эффективности данного проекта. Авторами разработаны и находятся на стадии апробации методические положения по проведению сравнительной оценки экономического эффекта от внедрения интегрированной системы менеджмента, построенной в соответствии с принципами, требованиями и подходами к интеграции на базе требований стандартов ISO 9001:2008, ISO 14001:2004, OHSAS 18001:2007 по сравнению с внедрением локальных и независимых друг от друга систем менеджмента с низкой степенью интеграции. Список использованной литературы: 1. Системы качества в соответствии с международными стандартами ISO семейства 9000: разработка, сертификация, внедрение и дальнейшее развитие: Учеб. пос. – СПб., 2010 2. Официальный сайт Комитета технического регулирования и метрологии Министерства индустрии и новых технологий Республики Казахстан — [Электронный ресурс] — Режим доступа. — URL: http://www.memst.kz./ 3. Концепция развития систем менеджмента в Республике Казахстан до 2015 года

Солидаризм и хозяйственная демократия как факторы совершенствования творческой личности в эпоху глобализации Тейхрева Елена Александровна, к.э.н., доцент кафедры менеджмента и экономического анализа Вяземского филиала МГИУ Сильченкова Татьяна Николаевна, к.п.н., доцент кафедры менеджмента и экономического анализа Вяземского филиала МГИУ В современной периодической печати появилось невероятное количество публикаций, излагающих причины мирового экономического кризиса, анализирующих его состояние и дающих рецепты его преодоления. Многие экономисты обращают внимание на то, что сегодня все более возрастает роль человеческого фактора в обеспечении стабильного функционирования промышленного производства. В этой связи представляется интересным обращение к творческому наследию представителей российской эмиграции 20 века Георгия Константиновича Гинса и Бориса Петровича Вышеславцева. Разработанные ими теория солидаризма и хозяйственной демократии удивительным образом, по-новому, позволяют взглянуть на проблемы творческого совершенствования личности в эпоху глобализации. Человеческое общество всегда стремилось к выработке идеи, помогающей ему осмысливать настоящее и выбирать пути в будущее. Так Гинс Г.К. определяет важность идеи, консолидирующей общество и помогающей ему строить свою жизнь. Оттого некоторые идеи отличаются удивительной долговечностью. Изменяются условия жизни, но эти идеи продолжают господствовать и определять основные направления общественной мысли, не давая новым идеям возможности развиваться. Идея либерализма долгое время являлось господствующей идеей наиболее прогрессивной части общества. Однако, либерализм вызвал разочарование в себе, как только обнаружилось, что общество, построенное на принципах либерализма при минимальном вмешательстве государства – это общество, где процветает имущественное неравенство, время от времени вынужденное переживать экономические кризисы и катаклизмы. Общество состоит из индивидов, но его так же можно подразделять и на социальные группы. Такой подход и использует концепция солидаризма Г.К. Гинса. Солидаризм «высоко ценит значение общественной организации, в частности, государства, для обеспечения свободы и благосостояния личности, и признает необходимость жертв на благо того общественного целого, без которого личность оказалась бы беспомощной в борьбе за существование» [1,c.186]. Интересы таких реальных элементов общества, как индивиды и социальные группы, находятся в постоянном взаимодействии. Они то солидарны, то антогонизируют. Поскольку солидаризм представляет собой юридическую систему, связывающую составные элементы социальных групп, он не может игнорировать существующего антагонизма. Но в конечном итоге солидаризм становится тем 56

фактором примирения, который объединяет вокруг себя все враждующие элементы. Как совершенно справедливо замечает Гинс, только в исключительных случаях одинокая личность выступает против всего общества: обычно одна солидарная группа борется против другой солидарной группы [4,с.140]. Таким образом, возникновение и разработка концепции солидаризма - это требование современного исторического периода. Философия солидаризма признает одинаково важными и индивидуальный и общественный элементы человеческого общества. Конечной целью солидаризма является построение общества свободных и солидарных граждан. Принимая собственность как могущественную и полезную силу, по мнению Гинса, необходимо учитывать, что возможны извращения в практическом ее применении [2,с.187]. При рассмотрении роли человеческого фактора в производстве, не менее интересным современному исследователю представляется теория хозяйственной демократии Б.П. Вышеславцева. Это он, еще в середине прошлого века предсказал, что совсем не преодоление капитализма или социализма, а преодоление индустриализма составляет проблему ближайшего будущего. Технократическая тенденция, несомненно, присутствующая в современном индустриализме, должна уступить место демократической тенденции, также, несомненно, имеющей место. Кризис индустриализма состоит в столкновении этих двух тенденций. Согласно концепции Б.П. Вышеславцева, человечество в целом, и российское общество в частности, рано или поздно вынуждено будет решать проблему преодоления технократической тенденции. И единственным способом ее решения станет построение «хозяйственной демократии» [3,с.125]. Поскольку уничтожение свободного рынка означает тоталитарную национализацию и социализацию, оно не только не ведет к хозяйственной демократии, но составляет ее полное уничтожение. Однако и сохранение свободного рынка при частичной социализации и национализации, т.е. при государственно-частном хозяйстве, тоже само по себе нисколько не ведет к хозяйственной демократии, ибо государственные индустриальные предприятия точно так же могут управляться «технократически», т.е. на основах властной дисциплины и подчинения, как и частные предприятия. Главным препятствием к осуществлению хозяйственной демократии сегодня представляется в самой структуре индустриального аппарата, а не кому он юридически принадлежит. Все шаги по построению хозяйственной демократии должны поддерживаться правительством. В частной индустрии правительство обязано помогать рабочим отстаивать справедливую заработную плату, оно обязано ограничивать число часов работы и устанавливать меры ее защиты и безопасности. Оно обязано защищать производителей и потребителей от опасности монополий и обмана. Оно должно следить, чтобы не было излишне огромного, т.е. несправедливого профита. Внутри каждого индустриального аппарата (как частного, так и государственного) возможно и необходимо ограничить самодержавие директоров. Только тогда основной принцип демократии – автономия личности – не будет нарушен в сфере индустрии. Но для этого необходимо внутри 57

каждого предприятия создать организации, гарантирующие рабочим, достойные условия их работы и соответствующий уровень заработной платы. Здесь на первое место выступают профессиональные союзы рабочих. Законодательная база для расширения их функций сегодня в российском обществе существует, но совершенно не востребована. Отсюда один шаг до подлинного контроля ее деятельности и проверки сведений о доходах. Этим профсоюзы вступили бы на путь осуществления хозяйственной демократии. Они могли бы оценивать устройство производства, применимость машин, организацию труда. Такая деятельность профсоюзов по созданию хозяйственной демократии уже сейчас существует и имеет тенденцию к расширению. Самая полная хозяйственная демократия возможна при одновременном существовании государственных и частных предприятий; государственно-частное хозяйство для нее более благоприятно. Отнюдь нельзя сказать, что свободный рынок, рабочий договор и рабочие союзы уже создают хозяйственную демократию. Недостаточно того, что рабочие, и подчиненный персонал вообще, могут добиваться увеличения заработной платы. Принцип автономии, самоуправления требует, чтобы всему персоналу индустриального предприятия был в какой-то мере доступен хозяйственный план всего производства и распределения. Необходимо, чтобы каждому участнику был виден размер совместно произведенного прибавочного продукта, и принципы его распределения. Но самым важным фактором реализации хозяйственной демократии является возможность для каждого работника в известной степени воздействовать на формы и способы этого производства и распределения, чтобы он мог выразить свою хозяйственную волю и разумение. Опасность технократической тенденции проявляется также и в том, что 80% действий в рационализированной индустрии не содержат никакой инициативы, не требуют никакой мысли и не создают никакой личной ответственности. И это происходит во всех странах мира, независимо от их экономической и социальной структуры. Отсюда приходится сделать вывод: научная организация труда отнимает критическую мысль, способность принимать самостоятельные решения. Рационализированная индустрия приводит к вытеснению личности. Необходимо пересмотреть роль человеческого фактора в эпоху глобализации.

1. 2. 3. 4.

Список использованной литературы: Гинс Г.К. От либерализма к солидаризму. Харбин, 1930 г. С.186 Гинс Г.К. Право и культура. Харбин, 1930 г. С.187 Вышеславцев Б.П. Диалектика Б.П. Вышеславцева. Франкфурт-на-Майне, 1973г. С.125 Гинс Г.К. На путях к государству будущего. Харбин, 1930 г. С.140

Новые формы обеспечения возвратности кредита Златова Светлана Ивановна, старший преподаватель, мастер экономики Комратский государственнй университет Кредит относится к числу важнейших категорий экономической науки, его изучению посвящены произведения классиков экономической теории, многочисленные работы молдавских, советских и зарубежных экономистов. Речь идет не только о постоянном увеличении объема денежных капиталов, представленных ссудах банками и другими кредитно-финансовыми учреждениями, но и о расширении круга субъектов кредитных отношений, а также о растущем многообразии самих кредитных операций. Банковское кредитование осуществляется при строгом соблюдении принципов кредитования, которые предоставляют собой требования к организации кредитного процесса. К основным принципам кредитной деятельности коммерческих банков относятся: возвратность и срочность кредитования; дифференцированность кредитования; обеспеченность кредита; платность банковских ссуд. Обеспеченность кредита закрывает один из основных кредитных рисков риск непогашения ссуды. Если бы не принимался во внимание этот принцип, то банковское дело превратилось бы в спекулятивное занятие, где высокий риск ведения операций привел бы к резкому росту процентных ставок. Размеры и виды обеспечения зависят от финансового положения заемщика условий ссуды, отношений с заемщиком. Действующее законодательство предусматривает, что одним из способов обеспечения банковских ссуд является залог. Традиционные залоги, которые до недавнего времени казались надежными, например, недвижимость и автомобили, сегодня потеряли в цене и, что еще более важное, в ликвидности. Поэтому банки произвели особенные условия работы с залоговым имуществом клиентов. Они охотно изымают у проблемных заемщиков функционирующие офисы, торговые центры и бизнес, но отказываются от земельных участков, жилья и недостроек. Наиболее интересным активом является работающий бизнес, который способен генерировать прибыль. Также предметом договора о залоге могут быть товары в обороте. Особенностью залога товаров в обороте является то, что в отличие от других видов залога, при залоге товаров в обороте залоговые обременения не следуют за имуществом в случае отчуждения. В банковской практике некоторых стран в качестве форм обеспечения возвратности кредита часто применяются уступка (цессия) требований и передача права собственности. Договор о цессии дополняет кредитный договор, создавая правовую основу для обеспечения возвратности полученной клиентом банка ссуды. Ипотека – это залог предприятий, зданий, сооружений, квартир и другого недвижимого имущества. Ипотека здания или сооружения допускается только с одновременной ипотекой земельного участка, на котором находится это здание или сооружение, либо части этого земельного участка, функционально 59

обеспечивающей объект недвижимости, либо принадлежащего залогодателю права аренды этого участка или его соответствующей части. При ипотеке земельного участка право залога не распространяется на находящиеся или возведенные на этом участке здания и сооружения залогодателя, если иное не предусмотрено соглашением сторон. В ходе реализации банком кредитной политики в части обеспечения возвратности кредита немаловажное значение имеет работа с «проблемными» кредитами. Под «проблемными» понимаются кредиты, по которым после выдачи в срок и в полном объеме не выполняются обязательства со стороны заемщика или же стоимость обеспечения по кредиту значительно снизилась. Управление «проблемными» кредитами — один из наиболее важных аспектов банковской практики. От правильности выбора метода работы с «проблемными» кредитами зависит не только успешность разрешения отдельной конфликтной ситуации, но и стабильность и репутация самого банка [1, с. 256]. Работа с проблемными кредитами должна включать элементы страхования, которые банки включают в свои программы кредитования, некоторые кредиты неизбежно переходят в разряд проблемных. Обычно это означает, что заемщик не произвел своевременно один или более платежей или стоимость обеспечения по кредиту значительно снизилась. Несмотря на то, что каждый проблемный кредит имеет свои особенности, всем им присущи определенные общие черты, которые говорят банкиру о том, что возникли определенные трудности [2, с. 203]: 1. Необычные или необъяснимые причины задержки предоставления финансовой отчетности, осуществления платежей или прекращения контактов с работниками банка. 2. Любое неожиданное изменение заемщиком методов расчета амортизации, взносов по пенсионным планам, оценки товарно-материальных запасов, начисления налогов или расчета прибыли. 3. Реструктурирование задолженности или отказ от выплаты дивидендов, изменение кредитного рейтинга заемщика. 4. Неблагоприятные изменения цены на акции заемщика. 5. Наличие чистых убытков в течение одного или нескольких лет, измеренных с помощью показателей доходности активов, доходности капитала или прибыли до уплаты процентов и налогов. 6. Неблагоприятные изменения структуры капитала заемщика (показателя соотношения акционерного капитала и долговых обязательств), ликвидности (коэффициент "критической" оценки) или деловой активности (например, соотношения объема продаж и товарно-материальных запасов). 7. Отклонение объема фактических продаж или потока наличности от планируемых при подаче кредитной заявки. 8. Неожиданные и необъяснимые изменения в размере остатков на счетах клиента. С целью совершенствования форм обеспечения возвратности кредита большое значение имеет изучение зарубежного опыта. В частности, банки Германии используют общую и глобальную цессию. Общая цессия означает, 60

что заемщик обязуется перед банком регулярно уступать требования по поставке товаров или оказанию услуг на определенную сумму. При глобальной цессии заемщик обязан уступить банку все существующие требования к конкретным клиентам и вновь возникающие в течение определенного периода времени. Этот вид уступки требований считается предпочтительным. В целях снижения риска при использовании данной формы обеспечения возвратности кредита банк требует производить уступку требований на сумму, значительно большую, чем величина выданного кредита. При общей и глобальной цессии максимальная сумма кредита составляет 20—40% от стоимости уступленных требований[3]. При гарантировании обязательства на протяжении длительного периода времени применялась практика, когда предприятия-заемщики перед получением ссуды должны были сформировать в банке депозит в определенной сумме. Обычно использовался принцип “10+10”, означающий, что ссудополучатель до получения кредита образовывал депозит в размере 10% разрешенной ссуды, вторые 10% он вносил на депозитный счет после выдачи кредита. В данном случае гарантией своевременного погашения кредита служил собственный депозит предприятия-заемщика в размере 20% полученной ссуды. Однако в этом случае гарантия позволяет лишь частично защищать интересы кредитора. Интересен в отношении оценки риска различных форм обеспечения возвратности кредита опыт Германии по использованию банками системы трехбалльной оценки эффективности разных форм обеспечения возвратности, в соответствии с которой устанавливается максимальный предел кредитования. В таблице 1 приведена дифференцированная оценка (в баллах) этих форм. Таблица 1 Балльная оценка качества вторичных форм обеспечения возвратности кредита Форма обеспечения возвратности кредита Ипотека

Залог вклада в банке Поручительство (гарантия) Залог ценных бумаг

Недостатки

Рейтинг качества в баллах

Высокие нотариальные расходы, трудность оценки

Максимальная сумма кредита в % к сумме обеспечения 60 – 80

Могут быть проблемы с налоговым правом

100

Могут быть проблемы при проверке кредитоспособности поручителя (гаранта) Может быть резкое падание рыночной цены

До 100

Акции - 50 -60, ценные бумаги, приносящие твердый процент – 70 – 80

Преимущества Стабильность цен, неоднократное использование, простата контроля за сохранностью, возможность использования залогодателем Низкие расходы, высоколиквидное обеспечение Низкие расходы, участие второго лица в ответственности, быстрое использование Низкие расходы, удобство контроля за изменениями цен, легкая реализация

Уступка требований по поставке товаров или оказанию услуг Передача права собственности

Низкие расходы; при открытой цессии – быстрое использование Низкие расходы; в случае высокой ликвидности – быстрая реализация

Интенсивность контроля; проблемы, связанные с налоговым правом; особый риск тихой цессии Проблемы оценки; проблемы контроля; использование обращения в суд

20 – 40

20 – 50

Для обеспечения возврата кредитов банки могут применять различные формы обеспечения исполнения обязательств заемщиков. Каждый из способов имеет своей целью заставить заемщика выполнить кредитные обязательства. В то же время возможна комбинация различных форм обеспечения возвратности кредита, то есть залога и банковской гарантии, задатка и страхования возврата кредита и т. д. Ухудшение качества кредита необходимо выявлять на ранней стадии, когда в распоряжении банка еще имеется достаточно способов выправления ситуации. В кредитной политике должно быть четко определено, что банк будет делать с проблемными кредитами. Согласно накопленной статистике банков, по результатам мер, направленных на возврат просроченных платежей, погашается 93,5% кредитов. Список использованной литературы: 1. Банковское дело. Организация деятельности коммерческого банка: учебник / под ред. Г.Н. Белоглазовой, Л.П. Кроливецкой. – М.: Высшее образование, 2008. – 422 с. 2. Банковское дело: современная система кредитования: учебное пособие / О.И. Лаврушин, О.Н. Афанасьева, С.Л. Корниенко; Под ред. О.И. Лаврушина-4-е изд., стер. - М: КНОРУС,2008 – 264 с. 3. Банкаўскi веснiк, ЛIСТАПАД 2010. Тарасов Владимир // «Современные формы обеспечения возврата кредита», с. 47 – 52.

Советская семья в 1917-1930-е годы: трансформация ценностей (на примере Среднего Поволжья) Панкратова Е.В., старший преподаватель кафедры управления бизнесом Пензенского государственного университета Обсуждали донос и стукачество, и сошлись между прочим на том, что и здесь обязательны качество и порядок — а совесть потом. Булат Окуджава Революционные события начала ХХ века в России обусловили тотальные изменения практически во всех сферах человеческой жизни, включая систему ценностей, модели поведения, развитие личности, формы семьи, модели семейных отношений, роли мужчины и женщины. Первостепенное значение в этих процессах принадлежит новой советской идеологии, поскольку и отдельно взятый человек, и общество в целом живут в идеологическом пространстве точно так же, как и в мире политики, культуры, экономических отношений. Идеология, по словам А. Амальрик, это «социально значимая система идей, ... служащая закреплению или изменению общественных отношений [1, с. 675]. Идеология направляет жизнь общества, семьи и человека, осуществляя организационные, регулятивные и контрольные функции. При этом она непосредственно функционально связана с политической системой общества, с политическим режимом государства, политической этикой. Решающее значение в изменении отношения к семье и внутрисемейным отношениям имели гонения на религию и церковь, начавшиеся с первых лет существования советской власти. По сути, новая власть боролась со старой идеологией, т.к. религия также претендует на истолкование основных, важнейших проблем человеческой жизни. Также как в религии, эти идеологические абстракции человек должен принимать на веру. Идеология сближается с религией, в силу того, что сущность, смысл, цель жизни получают свое истолкование и в идеологии. Н.А. Бердяев, отмечая это сходство, писал, что «коммунизм есть исповедание веры, веры, противоположной христианству [2, с. 91]». Семья в православии трактуется как «малая церковь», поэтому разрушение религиозных основ общества привело к девальвации ценности семьи и семейных ценностей – взаимоуважения, поддержки, участия. Советская власть активно вмешивается в семейные отношения. Под пристальным вниманием оказываются родственные связи. Это вмешательство было обусловлено тем, что семья является одним из определяющих субъектов социализации личности. Она формирует не только ее психологический и 63

нравственный облик, но и способна оказывать сильное влияние на политические взгляды и убеждения. В стремлении контролировать сферу семейных отношений заложено желание объединить усилия официальных структур и семьи для воспитания подрастающего поколения в духе официальной системы ценностей. В связи с этим перед коммунистами и комсомольцами ставились задачи перевоспитания членов своей семьи. А создавая новую семью, они не должны были связывать себя с «враждебными элементами». А. А. Сольц (заместитель Прокурора СССР, затем – председатель юридической коллегии Верховного Суда СССР), обращаясь к молодым коммунистам, говорил: «Сближение с членом враждебного нам лагеря, когда мы являемся господствующим классом, - это должно встречать такое общественное осуждение, что человек должен тридцать раз подумать, прежде чем решиться взять жену из чужого класса [7, с. 66]». Как правило, одним общественным осуждением дело не ограничивалось и могло привести к исключению из рядов партии и комсомола, а также к отчислению из образовательных учреждений. Например, курсантка второго курса Пензенской совпартшколы Вяткина была исключена за связь с чуждым элементом [3]. И, разумеется, наличие нежелательных родственных связей было серьезным препятствием для вступления в партию и комсомол. В целях не допустить проникновения в эти организации «врагов народа», необходимо было оценивать человека не только «по формальным признакам, но и интересоваться его дружественными и родственными связями [8]». Подтверждением обесценивания семейных, родственных отношений служит широко распространившаяся практика доносов на родных, членов своей семьи. В целом система доносов искусственно насаждалась сверху в массовых масштабах, доносчики поощрялись. Им внушали, что они выполняют священный долг перед страной, народом, партией, светлыми идеалами коммунизма. Система массового доносительства стала колоссальной, организованной государством школой предательства для миллионов людей. При этом предательство в отношении друзей, родственников, сослуживцев стало неотъемлемым элементом доносов. Доносительство перерастало в массовое предательство миллионов людей в отношении своих соотечественников. Более того, оно переросло в предательство коллективное [5, с. 55]. Образ героя-доносчика широко использовался советской пропагандой. Не осталась в стороне и творческая интеллигенция. В 1925 году появилась знаменитая пьеса К. Тренёва «Любовь Яровая». По сюжету муж и жена оказались по разные стороны баррикад. Яровую, искавшую в белогвардейском штабе секретные документы, схватили. Офицер Яровой все свёл к ревности супруги, ищущей повсюду любовную переписку и спас её. Когда же в город пришли красные, Любовь выдаёт мужа, пытавшегося скрыться в чужой одежде. Знаменателен финал: глядя, как патруль красногвардейцев уводит мужа, героиня заявляет комиссару: «Я только с нынешнего дня верный товарищ». Широко растиражированная советской пропагандой история о Павлике Морозове, убитого за донос в ОГПУ на своего отца - противника советской власти, обросла с течением времени многими подробностями. Несмотря на то, 64

что эта история сейчас подвергается сомнению, показателен сам факт ее существования и широкого тиражирования. После героической смерти Павлик Морозов стал именоваться: «Герой-пионер Советского Союза номер 1», - так он записан в Книге почета ЦК ВЛКСМ. Все дети страны стали изучать на уроках его биографию, чтобы в жизни поступать, как Павлик. Советская печать называла мальчика «мучеником идеи». О месте, где он был убит, писалось как о святыне, а Павлике - как о святом. В атеистической советской пропаганде это обозначало фундаментальные духовные ценности. Через год после смерти Павлика «Пионерская правда» уверяла: «Миллионы зорких глаз будут следить…». А в декабре 1937-го года газета «Правда» в передовой призывала к доносам всех: «Каждый честный гражданин нашей страны считает своим долгом активно помогать органам НКВД в их работе». «Юный коммунист», донесший на собственного отца, стал национальным героем. Вот как писала о Морозове «Пионерская правда»: «Павлик не щадит никого… Попался отец - Павлик выдал его. Попался дед - Павлик выдал его. Укрыл кулак Шатраков оружие - Павлик разоблачил его. Спекулировал Силин Павлик вывел его на светлую воду. Павлика вырастила и воспитала пионерская организация. Из него рос недюжинный большевик». Дружников Ю.И. Доносчик 001, или Вознесение Павлика Морозова. В 1936 году в Москве хоровой кружок 12 и 19 школ Фрунзенского района поставил детскую оперу в трех действиях «Егор Вершинин» о «жизни убитого кулаками Павлика Морозова»[9]. Власть стремилась к переделке человека в соответствии со своей идеологией, ставила задачу конструирования нового типа личности. Традиционная семья с ее ценностями и идеалами была здесь серьезным препятствием. О грядущем человеке, который разрушит святыни «старых людей» писал К. Маркс. Новый человек должен был отличаться от «старого» и копировать героев-революционеров в их отказе от человеческих чувств во имя абстрактных идей, что ярко видно из материалов, хранящихся в архивах. В первую очередь, это относится к отречениям от родственников, имеющих неподходящее социальное происхождение или запятнавших себя участием в антисоветских выступлениях. Эти отречения иногда публиковались в газетах. Например, в «Известиях» было помещено краткое объявление некоего Юрия Михайловича: «Отрекаюсь от своего отца, священника» [6] . Широко распространилось такое явление, как публичные отречения от родственников, оказавшихся в числе «врагов народа». Как правило, это было вынужденной мерой, поскольку поддержание родственных отношений с теми, кто попал в разряд врагов, могло грозить серьезными неприятностями. В середине 1930-х годов формально наметилось некоторое отступление от практики преследования и дискриминации людей по причине наличия «порочащих» родственных связей. И. В. Сталин провозгласил, что «сын за отца не отвечает». В то же время существовали специальные лагеря для членов семей «врагов народа», в которых содержались и дети. Отказ от заданной государственной идеологией модели поведения в 65

семейных отношениях мог привести к достаточно серьезным осложнениям. Например, «комвзвода Щеголев Петр происходит из семьи священнослужителя. Мать выслана из пределов Края органами ОГПУ за контрреволюционную деятельность». В связи с тем, что «Щеголев Петр от родителей своих не отказался», областной исполнительный комитет Мордовской автономной области пребывание комвзвода Щеглова в рядах РККА считает нежелательным [4]». Таким образом, главным в жизни советского человека стала не семья, а государство, партия. Все действия и даже мысли люди должны были (и, в итоге, действительно стали) соотносить, прежде всего, с интересами государства, а не своей семьи и своими собственными. Список использованной литературы: 1. Амальрик А. Идеология в советском обществе // Погружение в трясину (анатомия застоя). - М.: Прогресс. -704 с. 2. Бердяев Н.А. Истоки и смысл русского коммунизма. - М.: Наука, 1990. — 224с. 3. Государственный архив Пензенской области (ГАПО). Ф.Р. 420. Оп. 1. Д. 75. Л. 43. 4. Государственный архив Самарской области (ГАСО). Ф.Р-779. Оп. 2. Д. 825. Л.132. 5. Зиновьев А.А. Русская трагедия: Гибель утопии / А.А. Зиновьев. – М.: ЭКСМО: Алгоритм, 2003. – 512 с. 6. Известия, 1930, 24 февраля 7. Комсомольский быт. М.-Л., 1927. С. 66. 8. Комсомольская правда. 1938. 3 августа. 9. Рабочая Пенза, 1936, 8 мая.

Общеучебные умения в учебной деятельности школьников Тюко Виктория Викторовна, старший преподаватель кафедры педагогики и психологии учреждения образования «Могилевский государственный областной институт развития образования», исследователь в области педагогических наук Современные реалии выдвигают особые требования к подготовке школьников к жизни: сегодня необходимо вооружить их не столько знаниями, сколько способами овладения ими, то есть научить учащихся учиться. В этой связи особое значение приобретает развитие учебной деятельности школьников, основу которой, как известно, составляют общеучебные и предметные умения. Наличие и уровень сформированности общеучебных умений определяет, в конечном счете, успешность всей учебной деятельности. Общеучебные умения представляют собой мыслительные действия широкого спектра применения, универсальные при усвоении различных учебных предметов. Общеучебные умения мобильны, подвижны и вариативны. Овладение ими позволяет учащимся достаточно быстро овладевать предметными умениями (специфическими для отдельных предметов). В реальной практике учителя-предметники концентрируются на формировании, прежде всего, предметных умений. Целенаправленная работа по развитию общеучебных умений учащихся педагогами практически не проводится. Часто это связывают с сокращением учебного времени при сохранении объема формируемых знаний и недостатком научно обоснованных методических рекомендаций по целенаправленному формированию общеучебных умений школьников при обучении отдельным дисциплинам. Проблема развития общеучебных умений школьников остается неизменно актуальной на протяжении десятилетий. Различные ее аспекты изучались дидактами (Ю. К. Бабанский, И. Я. Лернер, М. И. Махмутов, П. И. Пидкасистый и др.), психологами (Е.Н. Кабанова-Меллер, Н.А. Менчинская, Н.Ф. Талызина и др.). В последние годы эта проблема раскрывается в трудах С.Г. Воровщикова, Л.М. Перминовой, Д.В. Татьянченко, А.В. Усовой и др. Тем не менее, в методической литературе по отдельным предметам проблема развития общеучебных умений освещается, как правило, отрывочно. Диссертационные исследования последних лет по проблемам, связанным с развитием общеучебных умений школьников в рамках учебных дисциплин, проводятся достаточно редко и посвящены, как правило, отдельным аспектам данной проблемы, таким как развитие познавательной активности, мотивации и рефлексии. Существует несколько подходов к классификации общеучебных умений и навыков. Одни выделяют интеллектуальные умения, организационные и коммуникативные (М. А. Ступницкая [5, с. 21]); другие выделяют умения учебно-интеллектуальные, учебно-организационные, учебно-информационные (Ю. К. Бабанский [1, с. 9]); третьи объединяют две данные группы, получив в результате 4 группы умений (М. И. Скоморохова [4, с. 16], Н. А. Лошкарева [2, 67

ниже среднего

средний

очень высокий

Низкий

Восприятие и запоминание

6,6

10,8 10,4 12,7 36,5

Осмысленность восприятия

0,2

1,6

4,2

9,2

Выделение главного,

22,4

8,6

10,8

19,1 13,2 17,2

8,7

14,1

9,4

4,2

32,5 27,5

0,5

11,8

4,7

7,8

18,8

9,9

31,8

умений

Интеллектуальные умения

высокий

Критический

интеллектуальных

выше среднего

с. 7], В. Ф. Паламарчук [3, с. 26]); у четвертых появляется пятая группа умений — учебно-деятельностные (О. И. Тиринова [6,с. 3]). Особая роль среди общеучебных умений отводится интеллектуальным умениям, под которыми понимаются успешно выполняемые действия по решению задач обучения, основанные на сознательном овладении определёнными мыслительными операциями и способами организации учебнопознавательной деятельности. Анализ психолого-педагогической литературы показывает, что интеллектуальные общеучебные умения лежат в основе учебно-познавательных компетенций, являются важной составляющей умения учиться и рассматриваются как одно из основных звеньев учебнопознавательной деятельности школьников. С целью определения уровня сформированности общеучебных интеллектуальных умений в 2011/2012 учебном году была проведена диагностика учащихся ΙV–V классов (425 человек) учреждений общего среднего образования. Диагностический материал был представлен письменной работой с последующими индивидуальными собеседованиями. Объектом диагностики являлись основные интеллектуальные умения школьников: умения воспринимать и запоминать материал, осмысливать его, умения абстрагировать и выделять главное, анализировать, синтезировать, сравнивать, классифицировать и систематизировать, конкретизировать, обобщать и умение самоконтроля. Результаты выполнения работ и распределение учащихся по уровням сформированности интеллектуальных умений отражены в таблице 1. Таблица 1. Распределение учащихся по уровням сформированности интеллектуальных умений (в %) Уровни сформированности

57,6 19,2

абстрагирование Сравнение Конкретизация

Обобщение

15,5

8,5

37,2 10,3

6,6

9,9

Классификация и систематизация

6,1

2,6

16,2 13,2

53,9

Анализ

49,2

6,6

1,6

15,1 16,9

2,1

8,5

Синтез

13,6

6,8

9,4

19,5 15,8

17,9

Самоконтроль

28,5

1,6

1,2

24,7

0,9

41,9

1,2

Результаты проведенного исследования позволили выявить достаточно высокий уровень развития интеллектуальных умений воспринимать, запоминать материал, причем школьники достаточно хорошо владеют приемами осмысленного запоминания. Очень низкий уровень учащиеся показали при выполнении заданий на выделение главного, абстрагирование и обобщение, что говорит о необходимости систематического включения в уроки заданий, направленных на формирование и развитие перечисленных выше умений, и акцентирования внимания учащихся на этих заданиях. Таким образом, проведенный анализ литературы и результатов диагностики учащихся позволяет сделать вывод о необходимости дальнейшей целенаправленной работы по систематизации и описанию методики формирования отдельных групп общеучебных умений (в частности, интеллектуальных умений) в рамках каждого школьного предмета. Целью современных научных исследований должна стать научно-обоснованная методическая помощь учителю в рамках тенденций современного образования.

1. 2.

Список использованной литературы: Бабанский, Ю. К. Рациональная организация учебной деятельности / Ю. К. Бабанский. — М.: Знание, 1981. — 96 с. Лошкарева, Н. А. Рекомендации о развитии общих учебных умений и навыков школьников / Н. А. Лошкарева. — М.: Министерство просвещения СССР, Главное управление школ,1984. — 26 с. Паламарчук В. Ф. Методические рекомендации о формировании общеучебных умений и самостоятельного мышления учащихся / Паламарчук В. Ф., Лазаревский С. В. — Киев, 1986. — 40 с. Скоморохова, М. И. Теоретико-методические основы формирования общеучебных умений у младших школьников / С. П. Леонюк // Начальная школа. — 2009. — № 4 — С.16—21. Ступницкая, М. А. Диагностика уровня сформированности общеучебных умений и навыков школьников / М. А. Ступницкая // Школьный психолог. — 2006. — № 7. — С. 20—29 Тиринова, О. И. Основные составляющие умения учиться / О. И. Тиринова // Пачатковае навучанне: сям'я, дзіцячы сад, школа. — 2004. — № 4. — С. 3—11.

Синдром нервной анорексии у подростков Харченко Наталия Васильевна, медицинская сестра отделения № 42 Днепропетровской обласной психиатрической больницы Царькова Ольга Викторовна, к. психол. н., доцент кафедры практической психологии Мелитопольского государственного педагогического университета им. Б. Хмельницкого Нервная анорексия является заболеванием, манифестирующим в детском и подростковом возрасте, и представляет собой сознательное ограничение в приеме пищи или даже полный отказ от еды с целью коррекции мнимой или резко переоцениваемой избыточной массы тела. Согласно МКБ-10, расстройства приема пищи относятся к поведенческим синдромам, связанным с физиологическими нарушениями и физическими факторами. Комплекс расстройств, свойственный собственно нервной анорексии, обозначается при классификации по МКБ-10 - F 50.0, нервной булимии -F50.2 [2, с. 69]. Значимость этого расстройства для врачебной и психологической практики определяется не только его опасностью для жизни и нормальной деятельности больных, но и немалой его распространенностью. При этом следует отметить увеличение частоты фиксируемых случаев заболевания. Пик заболевания приходится на возраст 12-15 лет. В конце двадцатого века произошло расширение этнических и социальных границ нарушений пищевого поведения. Актуальность проблемы обусловлена ростом этой патологии в последние десятилетия трудностями ее диагностики и лечения, в связи со склонностью больных к диссимуляции, несвоевременностью их обращения к специалистам, а также малой курабельностью психопатологической симптоматики и сложностью решения вопросов их реабилитации. Кроме того, особую важность приобрела эта проблема на современном этапе в связи с более ранним началом и резким увеличением остроты аноректической симптоматики у больных. Реальная опасность для здоровья и даже выживания, а также сильный стресс, вызываемый такими пациентами у родственников и медицинских работников, сопровождается у пациентов изощренной лживостью и хитростью при саботировании традиционных медицинских и психиатрических процедур. Их способность сопротивляться «лечению» аналогична способности алкоголиков [3, с. 50]. Хотя широко распространены «поведенческие» и медицинские техники, сомнительно, что они дают высокий процент «успешного излечения». Как показал К. Юнг и другие авторы, сердечные заболевания, например, не обязательно возникают из-за больного сердца, они также вызваны психикой страдающего человека, поэтому их исцеление может произойти через символического развитие, т.е. через постепенную внутреннюю трансформацию. 70

Нервная анорексия типично встречается у девочек-подростков и у незамужних женщин; маловероятно, чтобы такой симптом был у мужчин. Типичной триадой симптомов является анорексия, менструальные дисфункции и потеря веса. Встречается рвота, представляющая подавленное отвращение; она быстрая и легкая, без тошноты. У заболевания есть эмоциональные причины. Анорексичный синдром – в дословном переводе с древнегреческого an orexis – отсутствие аппетита. Здесь же аппетит может быть сохранен, наоборот, подросток может испытывать мучительный голод и тем не менее упорно отказываться от пищи. Этот синдром считается характерным для подросткового возраста и встречается в двух случаях – при вялотекущей шизофрении (одно из проявлений неврозоподобной формы) и при особом подростковом психическом заболевании, которое в психиатрической литературе фигурирует под названием anorexia nervosa, нервная или психическая, анорексия и которое является своеобразным заболеванием пубертатного периода [1, с. 1688]. В обоих случаях ведущим является прогрессирующее ограничение себя в еде. Начинается оно с исключения пищевого рациона отдельных видов пищи, либо особенно калорийных (масла, хлеба, каш, картофеля, сладкого и т.п.), либо по своеобразному и прихотливому выбору. Далее вообще перестают есть по утрам или за ужином, едят только раз в день. Затем диета включает лишь узкий набор пищевых продуктов и то в небольшом количестве, например, едят только яблоки, или только огурцы и капусту. Наконец голодание доводится до крайностей: в день съедают корочку хлеба или соленый огурец, или ложку сметаны. Все это делается во имя того, чтобы «похудеть», «согнать жир», «исправить фигуру», а при похудании, чтобы «не располнеть» или по странным маловразумительным мотивам. Аппетит при этом не утрачен, чувство голода превозмогается. Иногда бывают «срывы» – не удержавшись, наедаются досыта. Но сразу же за этим ещё более «ожестачают» свой рацион. Чтобы побороть голод иногда часами жуют маленький кусочек пищи, не глотая, желая «продлить удовольствие». Подавляемый голод толкает подростка к разного рода заместительной деятельности. Девочки охотно стяпают для других, приготавливают изысканные блюда, красиво сервируют стол, угощают силком кормят младших братьев и сестер. Лишь при далеко зашедшем истощении аппетит действительно пропадает. Следствием голодания является прогрессирующее истощение. На протяжении недель и месяцев развивается картина алиментарной дистрофии. Масса тела падает до 50% исходной. Лицо становится бледным и сероватым или желтоватым оттенком, кожа сухой и шелушащейся, конечности холодными, иногда синюшными. Подкожная жировая клетчатка исчезает, мышцы истощаются, живот делается впалым. Изо рта чувствуется специфический «голодный» запах. У девочек наступает аменорея [4, с. 35]. Несмотря на истощение, может сохраняться достаточная и даже повышенная активность; продолжают старательно учиться в школе, охотно помогают дома по хозяйству, много ходят, стараются почти не сидеть – даже 71

едят и делают уроки стоя. Иногда до изнурения проделывают гимнастические упражнения, моют и перемываю полы. Активность начинает падать лить при крайней кахексии. Интеллектуальные способности, память, успехи в учебе заметно не страдают. Сравнительно-возрастной анализ явлений деперсонализации, дисморфофобии и нервной анорексии позволяет все эти расстройства рассматривать как результат нарушения формирования самосознания в подростковом возрасте. Следует помнить, что независимо от типа течения психическое заболевание может остановиться в своем развитии на том или ином этапе, вызвав сложные изменения в психическом облике больного. Ещё более существенным является тот факт, что болезнь на разных этапах может не только остановиться, но и подвергнуться обратному развитию (особенно в детском и подростковом возрасте), что свидетельствует о величайшей пластичности и способности к компенсации психических процессов. Вместе с тем это создает обилие стереотипов развития болезней – чередование определенных этапов и последовательной смены психопатологических синдромов. Исход психических болезней: 1. Полное выздоровление. 2. Сохранность социальной адаптации при продолжающемся медленном, непрерывном, прогредиентом развитии болезни. 3. Выздоровление неполное с выходом в ремиссию:  Без выраженных признаков дефекта психики;  С глубоким, нарушающим социальную жизнь больного, дефектом психики. 4. Прогредиентное течение с исходом в органическое слабоумие. 5. Смерть. Основное психическое заболевание редко является причиной её. Летальный исход чаще наступает в результате присоединения осложняющих, интеркуррентных болезней (сердечно-сосудистой системы, органов дыхания и пр.). В ряду психических расстройств опасными для жизни являются состояния эпилептического статуса, состояния острейшего кататонического возбуждения либо ступора, явления нервной анорексии у подростков, состояние депрессии (в связи с попытками самоубийства), состояния бреда преследования (в связи с опасностью поведения больного для окружающих и для самого себя) ряд других [2, с. 115]. При этих состояния врач обязан осуществлять не только общие мероприятия, направленные на лечения больного, но и специальные, направленные на предотвращение смерти больного. Хорошо известно, какое значение (как в социальном, так и в биологическом аспектах) имеет для формирования личности в целом подростковый возраст. В связи с этим естествен и тот огромный интерес, который проявляют к этому (может быть, самому ответственному) периоду человеческой жизни психологи, социологи, педагоги, биологи, врачи разных специальностей, в том числе и психиатры. 72

Среди патологии, самым тесным образом связанной с пубертатным (реже – юношеским) возрастом, одно из первых мест, вероятно, занимает нервная анорексия. Определяя нервную анорексию, прежде всего необходимо настоятельно подчеркнуть, что это болезнь, которую ни в коем мере не следует идентифицировать с естественным желанием психически здоровых лиц избавиться от лишнего веса. Список использованной литературы: 1. Баранов А.М. Роль показателей динамики соматоэндокринных расстройств в диагностике и лечении больных с синдромом нервной анорексии / А.М. Баранов, М.В. Коркина, М.А. Цивилько, М.А. Карева. – Журн. невропатол. и психиатр., 1982. – С. 1688-1691. 2. Личко А.Е. Подростковая психиатрия: (Руководство для врачей) / А.Е. Личко. – Л.: Медицина, 1979. – 336 с., ил. 3. Mayer, J. D., Salovey, P., Caruso, D. R., & Sitarenios, G. Emotional Intelligence As a Standard Intelligence. – Emotion, 2001. 4. Bar-On R. The Bar-On model of emotional-social intelligence (ESI). // Psicothema. 2006. Vol. 18, supl., pp. 13-25. Oviedo (Spain).

Финансовая система и контроль в Германии в области Трансфертного Ценообразования Нарыжный Никита Александрович, Соискатель кафедры Административного права и процесса Донецкого Юридического Института МВС Специальность: 12.00.07. - Административное право и процесс, финансовое и информационное право После присоединения 3 октября 1990 года восточных земель. Территория Германии, охватывает 16 федеральных земель, которые имеют собственные конституции, и выборные органы власти (лантагы). Земли Германии разделены на более чем 50 округов, округа - на районы, которые имеет статус районов, а районы - на общины. В Германии всего 90% сельских общин, а остальные 10% - городская община (8590). Самоуправления в Германии, организованно по одной из следующих четырех моделей: - Южнонемецкое (бургомистра и совет избирают отдельно, бургомистр избирается председателем совета), пример Бавария. - Северонемецкое (руководителя общины и исполнительный комитет избирает совет), пример Нижняя Саксония. - «Совет - Бургомистр», (председатель совета - бургомистр, избирается советом), пример Пфальц и Саар. - «Совет - Магистратура», (исполнительные органы выбирает совет, в этот совет (магистратура) входят оплачиваемый бургомистр), пример Гессен, Гамбург. Функционирование финансовой системы ФРГ, закреплена в финансовой конституции, ст. 104 а - 115 Конституции ФРГ, уникальное явление в практике развитых стран [1, ст. 17-18]. Функции налоговой службы в Германии, выполняют федеральное ведомство по финансам и земельные финансовые ведомства, подчиненные соответственно федеральному Министерству финансов страны и земельным министерствам финансов. Привлекательность налоговой система Германии: - Легитимность налогообложения. - Инвестиционная направленность налогообложения. - Совершенство фискально-административных технологий. - Соответствие налогового законодательства правовым нормам ЕС. Статьями 105-108 раздела X Конституции Федеративной Республики Германии имеет следующую вертикальную структуру (табл. 1).

Таблица 1 Вертикальная структура [2] Федеральные налоги Фискальная монополия на спирт Сборы в фонд социального страхования Таможенные сборы в пользу Европейского Союза Акцизы на табачные изделия, кофе, вино, нефтепродукты

Земельные налоги

Местные налоги

На наследство

Торговый Сбор

На трансферы недвижимого имущества

На недвижимое имущество

На транспортные средства

Местные акцизы

Акциз на пиво

Сбор с собственников собак

На пари, лотерею, казино, азартные игры Сбор на противопожарную защиту

Акциз не безалкогольные напитки

В Германии нет закона о налоговой полиции (Steuerfahndungsstelle Служба налогового розыска), ее деятельность регулирует налоговое законодательство (Закон об общем порядке налогообложения, 1977). Функции налоговой полиции: - Расследование налоговых преступлений и нарушений порядка начисления и уплаты налогов. - Определение базы налогообложения в случае налоговых преступлений и нарушений. - Выявление неизвестных налоговых преступлений и обстоятельств, являющихся основанием для возникновения обязательства по уплате налога. Масштабы уклонения от налогов в Германии сравнительно небольшие, составляют не более 10% от потенциальной суммы налоговых платежей. Служба налогового розыска, имеет статус и права по существу аналогичны уголовной полиции, но без права носить оружие. Организационно-функциональная структура налоговой инспекции представлена в табл. 2. Таблица 2 Организационно-функциональная структура налоговой инспекции [2] Деятельность Функции Руководство Организация роботы, кадры Оценка базы Определение налогооблагаемой базы прямых налогов для следующих категорий плательщиков: налогообложения - Работающих по найму, имеющих иждивенцев - Самозанятых субъектов предпринимательской деятельности - Акционерных компаний и корпораций собственников жилых помещений - Получателей инвестиционных грантов Обеспечение процесса предварительного декларирования налога Декларирование НДС НДС Рассмотрение жалоб, ходатайств, апелляций Апелляция Отсрочка и Рассмотрение и разрешение дел, связанных с отсрочками платежей и освобождения от налогов. освобождение Налог за декларированием фонда заработной платы, ведения Налог на зарплату 75

других дел, порученных работодателями как налоговым агентами Налог на трансферт Определение налогового обязательства недвижимого имущества Налог на Определение налогового обязательства автомобили Налог на наследство Определение обязательства по налогу на наследство и дарение Оценка недвижимого имущества в целях налогообложения Оценка имуществ Проведение налоговых проверок, особенно в сферах коммерции и Аудит индивидуального предпринимательства налогообложения заработной платы по Выездные проверки Аудит местонахождения работодателей налогообложения заработной платы Аудит НДС на отдельных предприятиях Аудит НДС Расследования налоговых нарушений Налоговые расследования Административные Наложение административных штрафов и оформление штрафы, уголовные уголовных дел (за исключением налоговых расследований) дела Взимание налогов, открытие и ведение счетов плательщиков. Обеспечение налогообложения Сбор налогового долга (налогового недочёта) Принудительное взыскание налогов

Теперь, что касается Трансфертного Ценообразования в Германии, сам принцип и механизм трансфертного ценообразования отражается в определенной документации, которая готовиться предприятиями во время налоговой проверки. Отчетности по трансфертному ценообразованию, как в Украине в Германии нет, документация по Трансфертному Ценообразованию представляются по запросу контролирующего органа. Если информация не достаточно, то налогоплательщик представляет дополнительные документы в установленные сроки с разъяснениями. Штрафы за не предоставление документации в установленные сроки, составляет от 100 евро в день. Максимальная сумма штрафа может составить 1 млн. евро. Что касается методов определения трансфертных цен, то используются те основные методы, рекомендуемые Организации экономического сотрудничества и развития (ОЭСР). В ее основных положениях много методов, и налогоплательщик избирает для себя определенный метод. А вот контролирующий орган проверяет, правильный ли он выбрал метод, для конкретного случая [3]. Механизм отдельной проверки Трансфертного Ценообразования в Германии нет, он проверяется в рамках общей налоговой проверки. Аудитор, специализирующиеся на этих вопросах, проверяет направление роботы Трансфертного Ценообразования в компании. Если сумма заключенных соглашений составляет 500тыс. евро, то малым и средним предприятиям не придется готовить особую документацию. В 76

Европейском Союзе законодательство о Трансфертном Ценообразовании постоянно обновляется. Налогового кодекса вроде Украины, в Германии нет. Немецкий налоговый кодекс (Abgabenordnung), выполняющий роль регулирования, правил взимания налогов. Содержание кодекса ограничено количеством вопросов, содержания и объема полномочий налоговых органов, особенности каждого налога раскрыто в отдельных законах, которых более 100 [4]. Налоговая политика Германии, объективно опирается на реальные возможности экономики, исторически сложившиеся, именно в немецком обществе.

1. 2. 3. 4.

Список использованной литературы: Карлин М.И. Финансовые системы стран Западной Европы. – К.: Академия, 2009. С. 17 – 18. Germany. Vertical Apportionment of Tax Revenue [Электронный ресурс]. Режим доступа:www.desequilibrefiscal.gouv.qc.ca/en/pdf/beierl.pdf Организация экономического сотрудничества и развития [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.oecd.org/tax/ Инициатива Министерства экономики ФРГ [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.german-business.info

Метод анкетирования в изучении прагматического объёма слова Газиева Таисия Рамазановна, студентка Северо-Кавказского федерального университета Лингвистическая прагматика тесно связана с социолингвистикой и психолингвистикой, с философией естественного языка, теорией речевых актов, функциональным синтаксисом, лингвистикой текста, анализом дискурса, теорией текста, конверсационным анализом, этнографией речи, а также (в последние годы) с когнитивной наукой, с исследованиями в области искусственного интеллекта, общей теорией деятельности, теорией коммуникации. Широкое определение лингвистической прагматики дал Ю. Д. Апресян: «Под прагматикой мы будем понимать закрепленное в языковой единице (лексеме, аффиксе, граммеме, синтаксической конструкции) отношение говорящего: 1) к действительности, 2) к содержанию сообщения, 3) к адресату» [1, с. 8]. Нами проводилось исследование лексико-семантической группы слов с гиперсемой «Предметы неопределенной формы» (слова блямба, клок, загогулина, ком, закорючка и т.п.), в котором мы пытались рассмотреть прагматический объём каждого слова – как меняется семантика под воздействием субъективного мнения респондента, его видения и его отношения к той или иной лексеме. С этой целью нами проводился опрос определенного числа респондентов. Главной задачей было выявление ассоциативных связей респондентов с исследуемым словом, которые могли отличаться от закрепленного в нормативном словаре значения данного слова. В связи с этим вопросы анкетирования были направлены на выявление целостного образа (и его свойств), возникающего в сознании носителя языка, когда он слышит (видит) слово. В таком применении описываемого метода заключается его психолингвистический аспект. Так как мы исследовали лексемы, обозначающие неопределенную форму предмета, были заданы следующие вопросы: 1. предмет какой формы, на Ваш взгляд, обозначают перечисленные слова? 2.какого цвета? 3. какой структуры (фактуры)? 4. какого размера? Как правило, носитель языка сразу же представляет в своём сознании определенный образ, а не отдельные свойства, поэтому вопросы не вызывали затруднений. Далее необходимо систематизировать ответы респондентов – посчитать процентные доли всех вариантов ответов на каждый вопрос, указав, таким образом, наиболее и наименее распространенные варианты. Статистика как результат применения рассматриваемого нами метода – это социолингвистический его аспект. Так можно выявить наиболее часто возникающий образ того или иного предмета: самые популярные ответы респондентов о форме, цвете, структуре и размере и будут его признаками. Затем полученное значение будет интересно сравнить с тем, которое 78

закреплено в нормативном словаре (мы использовали БАС) и рассмотреть, насколько оно отлично от последнего. Часто можно заметить случаи сужения или же, напротив, расширения лексического значения слова. Однако не стоит игнорировать менее популярные (подчас и единичные) варианты ответов: на основе их так же можно выявить довольно интересные наблюдения и закономерности. Для наглядности рассмотрим действие описываемого нами метода на слове клок, которое являлось частью исследования. Систематизировав ответы респондентов, на основе наиболее популярных из них мы получили два распространенных среди носителей языка образа клока: пучок, прядь из волос, шерсти серого или черного цвета, среднего размера. Данное значение, на первый взгляд, ничем не отличается от словарного, но позволяет предположить, что клок среднего размера. Имплицитно предполагается, что клок вырван рукой, поэтому он не может быть очень большим. Второе значение: кусок неправильной формы, из бумаги, потому белого цвета, маленького размера. Однако среди единичных ответов на вопрос о форме клока встретился вариант «как эмблема “Хабрахабра”». («Хабрахабр» (он же «Хабр») – это популярный сайт об информационных технологиях, основанный в 2006 году; логотип сайта действительно напоминает клок). И на основе этого непопулярного ответа мы также смогли сделать немаловажное наблюдение факт влияния опыта носителя языка, бытовых реалий, которые окружают его в жизни, на особенности его восприятия, на его ассоциативные связи и представления (что также является проявлением социолингвистической стороны метода). Стоит отметить, что в нашем исследовании выбор респондентов был произвольным, однако в случае необходимости (в зависимости от характера исследования) можно установить критерии отбора: возраст, пол, сфера деятельности – и таким образом исследовать влияние возрастных, гендерных и прочих признаков на восприятие респондента. Таким образом, анкетирование и дальнейший анализ данных такого психои социолингвистического анкетирования могут быть использованы как вспомогательные методы при составлении лексического портрета слова, в исследованиях лексико-семантических групп, в общем, там, где необходимо рассмотреть отношение носителя языка к знаку, особенности его восприятия, а также изменение этого восприятия на протяжении времени. Список использованной литературы: 1. Апресян, Ю. Д. Прагматическая информация для толкового словаря / Ю. Д. Апресян // Прагматика и проблемы интенсиональности / Ин-т языкознания АН СССР. М.: ИВАН СССР, 1988. С. 7-44 .

Особенности эмоционального состояния у студентов МГПУ имени Б. Хмельницкого Горбань Дарья Дмитриевна, студентка 4 курса Мелитопольского государственного педагогического университета имени Б. Хмельницкого Научный руководитель: доцент, к.б.н. Станишевская Т. И. Чувства человека и отдельные формы их переживания не представляют собой обособленной, замкнутой области психической жизни. Они постоянно изменяются, переносятся с одного предмета на другие или устойчиво фиксируются на каких-то единственных объектах – в зависимости от того, что люди делают и думают. При непосредственном наблюдении жизни человеческих чувств они легко могут показаться чем-то почти недоступным научному исследованию и мало поддающимся педагогическому воздействию, областью, богатой неожиданностями. Однако более внимательное их изучение обнаруживает ряд закономерностей, знакомство с которыми помогает педагогу в его творческой воспитательной работе, в закладке фундамента подлинно человеческого развития поколения радостных, любящих жизнь и умеющих жить, морально воспитанных людей [5, с. 14]. Исследование эмоционального состояния проводилось со студентами 1 курса химико-биологического факультета МГПУ имени Б. Хмельницкого. Целью исследования было изучение эмоционального состояния студентов. Для диагностики использовались такие методики: «Методика самооценки эмоциональных состояний» (по Уэссману А. и Риксу Д.) [3, с. 39-40] и методика Фетискина Н. П. «Градусник» [2, с. 497]. Эмоциональное состояние – это характеристика эмоций человека, отражающая ее положение относительно объектов окружающей среды. Состояние может быть наблюдаемо как внешне, так и внутренне. Внутреннее состояние эмоций фиксируется сознанием субъекта на определенный момент времени тех ощущений благополучия (неблагополучия) как организма в целом, как и его частей. Внешне оценка состояния эмоций фиксируется высказываниями испытуемого по определенным признакам. Состояние человека выступает регулятивной функцией адаптации к окружающей среде или ситуации. Эмоциональное состояние зависит от состояния физиологических процессов, которые происходят в головном мозге. В частности от состояния лимбической системы, лобных и височных долей коры головного мозга, состояния вегетативной системы организма, уровня активации различных групп биологически активных веществ в их сложном взаимодействии [1, 4]. Методика, разработанная американскими психологами Уэссманом А. и Риксом Д., применяется для самооценки эмоциональных состояний и степени бодрствования. Измерение в этой методике производится в десятибалльной (стеновой) системе. Студентам предлагалось заполнить анкету по четырем 80

направлениям: спокойствие – тревожность, энергичность – усталость, приподнятость – подавленность, чувство уверенности в себе – чувство беспомощности. На основании данного исследования самооценки эмоциональных состояний студентов 1 курса химико-биологического факультета МГПУ имени Б. Хмельницкого можно сделать такие выводы:  Эмоциональное состояние студентов достаточно высокое (70,2%) или среднее (29,8%), то есть преобладают положительные эмоции; средний балл 26,75 из 40 баллов, что говорит о том, что студенты высоко оценивают свое эмоциональное состояние;  Средний показатель по направлению «Спокойствие – тревожность» равен 7, что говорит о том, что у большинства студентов преобладает спокойствие (сдержанность, терпеливость, благоразумность, уравновешенность, терпимость);  Средний показательно по направлению «Энергичность – усталость» равен 6,1, что говорит о том, что большинство студентов оценивают себя как личность (инициативный, деятельный, предприимчивый, активный, расторопный);  Средний показатель по направлению «Приподнятость – подавленность» равен 6,8, что говорит о том, что большинство студентов оценивают себя как: темпераментный, задорный, порывистый, энергичный, вольнолюбивый, раскрепощенный, живой, подвижный, бойкий;  Средний показатель по направлению «Уверенность – беспомощность» равен 7,3, что говорит о том, что большинство студентов оценивают себя как: боец, закаленный, решительный, упорный, героический, работоспособный, сильный, волевой, твердый, бесстрашный, отважный, самостоятельный. Методика Фетискина Н. П. «Градусник» предназначена для выявления эмоциональных состояний «здесь и сейчас». В этой методике испытуемым предлагалось расположить эмоции по шкалам градусника. Шкалы градусника соответствуют следующим эмоциональным состояниям: восторженному, радостному, светлому (приятному); спокойному, уравновешенному; безразличному, скучному, дремотному; раздраженному, пресыщенному. Данное исследование самооценки эмоциональных состояний студентов 1 курса химико-биологического факультета МГПУ имени Б. Хмельницкого показало, что общее эмоциональное состояние студентов склоняется к положительным эмоциональным состояниям. Наиболее высоко выражены такие эмоциональные состояния:  радостное (средний показатель – 37-38 градусов);  светлое приятное (средний показатель – 37-38 градусов);  спокойное (средний показатель – 37-38 градусов). Соотношение средних показателей по эмоциональным состояниям студентов можно показать на Рис. 1.1.:

120 100 80 60 40 20 0 37-38 36-37 35-36

Рис. 1.1. Соотношение средних показателей эмоциональных состояний студентов 1 курса по методике Фетискина Н. П. «Градусник». Сравнив данные двух исследований (методики Уэссмана А., Рикса Д. и Фетискина Н. П. «Градусник») можно сделать вывод: в эмоциональном состоянии студентов преобладают положительные эмоции, что говорит о том, что студенты положительно воспринимают происходящие события и наблюдаемые объекты окружающей их среды. А так как исследование проводилось в стенах МГПУ имени Б. Хмельницкого, то можно говорить о том, что в университете удовлетворительный психоэмоциональный климат.

1. 2. 3. 4. 5.

Список используемой литературы: Данилова H. H. Физиология высшей нервной деятельности / H. H. Данилова, А. Л. Крылова. – Ростов н/Д : Феникс, 2005. – 478 с. : ил. Ильин Е. П. Эмоции и чувства / Е. П. Ильин. – СПб. : Питер, 2001. – 752 с: ил. Карелин А. Большая энциклопедия психологических тестов / А. Карелин. – М. : Эксмо, 2007. – 416 с. Плахтій П. Д. Фізіологія людини. Нейрогуморальна регуляція функцій / П. Д. Плахтій, О. И. Кучерук. – Київ : ВД «Профессионал», 2006. – 336 с. Фортупатов Г. О чувствах и их развитии / Г. Фортупатов // Дошкольное воспитание. – М., 2009. - № 11. – С. 5-14.

Astana as an attractive point for tourism destination Аbdyeva Roza – Phd, lecturer, Оmarova Batysh – head teacher, Kazakhstan, Almaty, Al-Farabi Kazakh National University Nowadays there is a fixed way thinking that estimating a capital city the whole picture of a country is described. Take for example leading countries, the USA – Washington; the UK-London, China-Beijing, Canada-Ottawa, France-Paris, RussiaMoscow, and so on. The same with Kazakhstan, the youngest state with the youngest capital city in the world has to find its way of showing its uniqueness to the world. The article deals with statistics and sightseeing and plans for future. Today 's young capital Astana is one of the main achievements of the Republic of Kazakhstan. Located in the heart of the Eurasian continent, and certainly it is associated with dreams and hopes of many Kazakhs , every year it is growing and changing for better . Continuing to surprise locals and visitors with the beauty and uniqueness of spacious streets, flower-filled parks and squares with fountains. Annually Astana is becoming a place of pilgrimage for millions of tourists from around the world. For 14 years the youngest capital matured and turned into a big, beautiful city with a developed culture, economy and infrastructure. Presidential Palace " Acorda ", 97 meter high monument "Baiterek" are symbols of life and good, which are considered to be the hallmark of the capital, a shopping and entertainment complex " Khan Shatyry " which is daily is visited by about 15,000 people. Architecture of Astana is unique. Today blooming Astana is a center of culture and world meetings. This is the "face" of the state. Country, where peace and harmony of more than 130 ethnic groups live . One of the priorities of economic development of the capital is tourism. The presence of such natural “gems” like Zerendy , Korgalzhin , as well as changes in the socio-economic life of the capital , provide ample of opportunity for the deployment of tourist activities. Growing interest in the city as a young capital of our state, which has a modern look and infrastructure , and supported by many indicators of the tourism sector.For example, in 2000 , the city had recorded 48 tourist companies and 18 hotels, including the activities of individual entrepreneurs. In the capital, tourism industry is rapidly developing. According to the Moscow Department of Statistics, January 1, 2013 in Astana has been operating for 270 tourist companies and 135 hotels, including the activities of individual entrepreneurs. This significant increase reflects the importance of the capital and the rapidly growing interest in our state . The flow of tourists arriving in Astana in Kazakhstan , in general, is increasing every year . "For the 2012 travel companies and hotels the city served 637.4 thousand tourists , including inbound tourism totaled 104.1 thousand persons, exit - 55.2 thousand people, in 2000 this figure was 59.3 thousand tourists, including inbound tourism amounted to 0.7 thousand persons, exit - 6.9 thousand people, "- said the Department of Statistics . 83

Monument «Astana - Baiterek" , the golden sun in the crown , and height of 97 meters , and the internal architecture , divided into three zones , and embodies the three pillars of the universe, known far beyond Kazakhstan. This "poplar" ( in Kazakh , Baiterek ) of metal, concrete and glass is unique in architectural thought and grandiose on execution: metal structure 97 meters in height, weighing over 1,000 tons worth five hundred piles on. The world's first balloon diameter of 22 meters and weighing 300 tons of glass "chameleon”, changing color depending on the sunlight, "took" a record high . Towering over the young capital, it serves as an architectural symbol of renewal, a symbol of Astana, Kazakhstan’s symbol . Ethno-memorial complex "Map of Kazakhstan - Atameken". Recognized all over Kazakhstan, everything that was made in Kazakhstan is shown here. On the map there are 14 provinces and 2 cities of republican values: Astana and Almaty. It shows all the different climatic zones and landscapes , architecture and urban ensembles . Another new model for Kazakhstan in the entertainment industry - center "Duman" , where you can relax with the whole family. Drop of the southern seas, taken away more than three thousand kilometers - Aquarium - a unique , first and only in Kazakhstan attraction heart of the entertainment center "Duman". It is an integral structure consisting of several thematic zones: Oceanarium, 3D cinema, net cafes and shopping halls, the central zone for walking and recreation, attraction "Jungle ", bowling , casino, multi-purpose hall and a hotel complex. Fantastic outline left bank of Astana to March 22, 2005 became a kind of rim of a new capital interest the central mosque "Nur -Astana". Grace East elaborately woven into the grace of glass , concrete, steel , granite and alucobond . Conditioned and the left bank of the scale: almost four thousand squares mosque can pray toe of thousands of believers , and another two thousand parishioners - on the square in front of it . Four minarets, 62 meters each , focus on the eternal, and the domes covered with gold aluminum allow downtown 's not forget about your “self”. Russian tourists stay in Astana named the most expensive in the CIS , RIA Novosti reported, citing a study online booking service for hotels Oktogo.ru. It is noted that the greatest living expenses incurred by tourists in the capital of Kazakhstan - about 145 euros per day ( 29,000 tenge). Most budget option was the capital of Moldova Chisinau , where the hotel booking in average costs 63 euros ( 12.6 thousand tenge ). Note that the list of the most popular cities in the CIS headed Kiev, Minsk, Odessa, Chisinau, Almaty , Baku and Lvov. Despite the expensive vacation in Astana , capital of Kazakhstan, it also entered the top ten, ahead of Tashkent and Yerevan . It is also worth noting that Ukraine accounts for 70 percent of trips to CIS, Belarus - 20 percent, Kazakhstan - only three percent. Moreover, Kazakhstan plans to move to a new level. Capital will compete for the status of the Asian city tourism. This status is awarded for one year . Will fight for the title more than 30 Asian countries. Asian tourism city in 2014 was named the capital of Bahrain, Manama . We add that the income from tourism in Kazakhstan for five years rose by 95 percent. These counts maintained by the Department of Statistics of Astana. According to statistics , in 2010 the number of visitors was served 464,403 people a year earlier , the figure was lower - 322,113 people. Last year, more tourists traveling for business 84

purposes - 52.8 per cent and to stay - 44.2 percent of the total number of tourists. Compared with 2009, the number of guests of Astana increased by 44.2 percent . The total volume of services rendered in the tourism industry exceeded 11.7 billion tenge worth of vouchers sold $ 1.4 billion tenge. Also rate of outbound tourism was increased in the past year. Astana by 2017 will become the city with a diversified economy is competitive and attractive business - environment; center of the future economy with high innovative development of human potential and promising growth pole , concentrating economic activity in itself, and acting as a zone of the country's integration with regional and global markets, attractive for tourists, comfortable for living residents and visitors, with a favorable environment. To achieve the targets set for planned international investment and economic forums to attract potential investors , as well as other measures to attract investment and assist in the implementation of investment projects in the industrial park and SEZ "Astana - new city". The implementation of investment projects will be continued through public institutions and development within the framework of "Business Road Map 2020". Another event , which will increase the brand awareness of Astana and attract tourists to the capital is an international exhibition EXPO 2017 in Astana. It is estimated that the total inflow for the whole period of the exhibition will be approximately 5,087,672 . Holding the International specialized exhibition EXPO-2017 in Astana, subject raised money to cost 1.2 billion euros. Of these, 250 million euros will be allocated from the state budget to prepare the venue. Share of funding, about one billion euros needed for the construction of pavilions, hotels and infrastructure construction . Significant existing architectural, under construction and planned facilities in Astana : Opera and Ballet Theatre ; 1) Library and the Foundation of the First President ; 2 ) The National Museum ; 3) Center for Space Research ; 4) National Defense University ; 5) The indoor city ; 6) multifunctional complex " Abu Dhabi Plaza" ; 7) Martial Arts Palace on 5000 seats; 8) Ice Palace for 10 thousand seats . However, now begins the construction of a new railway station, which will be located on the alley "Mynzhyldyk " , four kilometers from the Palace of Peace and Accord . Secondly, until 2017 alley " Mynzhyldyk " indoor city , west of the complex "Khan Shatyr" and street Orynbor will be disbursed areas. For these investment projects will be introduced about 8.5 million square meters of housing. Moreover, work on the program "Affordable Housing 2020 will be continued. It is planned to build 1.3 million square meters of housing until 2017. Thirdly, to expand significantly the network of social facilities will be built in the city: 50 kindergartens that will reduce the deficit on 12 000 pre-school places; 85

30 schools for 36,000 students; 15 health facilities, including 5 centers for primary care visits for 750 , 3 outpatient complex on 1,000 visits per shift and 4 per 1,000 hospital beds . Fourth, the productive capacity of capital will substantially increase. According to plan before 2017 in 12 large enterprises will appear including: pharmaceutical factory producing bioequivalent drugs; Refinery; Plant for the production of optoelectronic devices; Works on fast food. Today in Astana there are 108 hotels with a total capacity 6930 seats. More than half of the hotel room fund accounts for 2 star hotels and below. Taking into account the fact that in Kazakhstan there is no organization that controls the quality of services in accordance with applicable standards , it should be recognized that only the level of 3-5 stars hotels offer services that meet international standards . Thus , a hotel Astana realistic potential is estimated at 2,527 locations . Each visitor , the number of seats / nights is estimated at 920 677 throughout the exhibition. It is about 10,000 sites per day. Thus, a real need for hotel services is estimated to be 7500 seats per day. This corresponds to approximately seats of 4,800 hotel rooms. References: 1) 2)

www.mtrk.kz Tengrinews.kz

Наукове видання Міжнародна науково – практична конференція «Гуманітарні та суспільні науки в епоху глобалізації» Збірник матеріалів Міжнародної науково - практичної конференції (м.Київ, Україна, 7 лютого 2014р.)