новини
ТЕПЛО НАШИХ СЕРДЕЦЬ ПЕРЕДАЄМО СОЛДАТАМ
У
можливість зустрітися з особою, яка цей лот і представляє. Куратор проекту «До серця солдата» Надія Варволік дала свій коментар «свІЖості»: Як виникла ідея запровадити Аукціон? - Спочатку виникла ідея в спільноті «Книги КНУ» створити аукціон книг від викладачів. Потім спало на думку зробити щось більш масштабне. І тоді я подумала, що лише книгами обмежуватись не потрібно. Саме так виник «До серця солдата». Чому Ви обрали саме таку назву? - Усі зібрані кошти з аукціону будуть витрачені на спорядження для наших солдатів. Але ми прагнемо не тільки матеріально їх забезпечити, а й донести до юних бійців, що ми думаємо про них, хвилюємося й щиро віримо у перемогу. Тому в момент передавання речей солдатам ми зробимо все можливе, щоб вони це відчули. Відчули передачу тепла від наших сердець їхнім. Тому й така назва. На нашому аукціоні зробив ставку навіть один із солдатів. Десятки викладачів із різних факультетів та інститутів вирішили підтримати акцію та запропонували свої лоти. Викладачі Інституту журналістики також не залишились осторонь. Юлія Миколаївна Нестеряк, асистент, заступник директора Інституту журналісти-
же третій тиждень поспіль на інтернет-сторінці Аукціону «До серця солдата» вирує життя: викладачі КНУ імені Тараса Шевченка пропонують різноманітні «лоти», а студенти незабаром зможуть їх викупити. Благодійний онлайн-аукціон речей та зустрічей – це проект, який передбачає не лише шанс на спілкування студентів з улюбленими викладачами в нестандартний спосіб. Головна мета Аукціону – зібрати кошти на спорядження для частин студентів та випускників університету, що зараз перебувають у зоні АТО. Благодійний Аукціон організовує Студентський фронт КНУ. Це організація, яка вже давно проводить різноманітні акції , направлені на збирання коштів для військових на фронті та поранених у шпиталях. Серед реалізованих проектів Студфронту - благодійний аукціон побачень, 10 на 10 та інші. Учасники Аукціону можуть ознайомитися з лотами, викупити їх або ж вступити в торги на Інтернет-сторінці Вконтакті. Переможцем Аукціону щодо окремого лота є особа(група осіб), яка запропонувала найбільшу суму в процесі торгів. Переможець сплачує суму лота як благодійний внесок на банківський рахунок Студентського фронту КНУ, після чого завантажує фото чека оплаченого лота в альбом спільноти Аукціону. У результаті, переможець отримує
ЛИСТ НАДІЇ
допомога ки з міжнародного співробітництва, пропонує свій майстер-клас «Складові успішного інтерв’ю». Кандидат філологічних наук, доцент кафедри Історії журналістики Олена Дмитрівна Школьна запрошує до театру. Двоє учасників з найвищими ставками стануть переможцями. Індивідуальне заняття з англійської мови пропонує завідувач кафедри іноземних мов, кандидат філологічних наук., доцент Олена Степанівна Фоменко. А викладач кафедри історії журналістики, кандидат наук із соціальних комунікацій Ольга Юріївна Фоменко пропонує кулінарний майстер-клас із зарубіжної публіцистики: - Готуватимемо французький пиріг тарт татен та обговорюватимемо кулінарних блогерів Франції – обіцяє Ольга Юріївна. На оплату лотів буде виділено чотири дні: з 15 по 19 жовтня включно. Студенти факультету чи інституту, які викуплять найбільше лотів у викладачів та зберуть найбільше коштів, отримають особливий подарунок: проректор КНУ ім. Тараса Шевченка Володимир Бугров прочитає їм лекцію на тему «Університет Шевченка: що це таке та чому я обрав саме його». Сам проректор Аукціоном дуже задоволений: - Акція дає можливість людям більше дізнаватися один про одного і гуртуватися для допомоги іншим», – зазначив Володимир «свІЖості». ВЛАДА ГРУБИЧ
НСК «ОЛІМПІЙСЬКИЙ» ВІДКРИТИЙ ДЛЯ РОЛЕРІВ
можливості
Фото взято з: vk.com/event41123316
2
свіжість №6 24 вересня - 8 жовтня 2014
Міністерство освіти і науки України спільно з Міністерством оборони України розпочало Всеукраїнську акцію «Листи солдатам». Київський університет імені Тараса Шевченка також долучився до акції. Студенти вже кілька місяців пишуть листи до військових, що знаходяться в зоні АТО. Своє послання до військових можуть написати всі охочі. Лист має бути особистий, написаний від руки. При бажанні Ви можете залишити контактний телефон для подальшого спілкування та підтримки. Скрині для листів стоять у холі Інституту філології та гуртожитках №11 і №17.
М
ультифункціональний спортивный комплекс запрошує всіх любителів активного відпочинку проїхатися 740-метровою «Алеєю Здоров’я» у серці країни - Києві. «Алея Здоров’я НСК» Олімпійський «- це не лише приємний відпочинок на роликах на одному з найбільших відкритих ролердромів столиці, але й проект, спрямований на правильний та здоровий спосіб життя для активних, допитливих та ініціативних людей. Кататися можна у супро-
УВАГА, ЗМІНИ!
Кабінет Міністрів змінив Порядок призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми. Зокрема, йдеться про родини, у яких виховуються діти з інвалідністю та про дітей, позбавлених батьківського піклування. Як пояснила Міністр соціальної політики Людмила Денисова, відтепер державна соціальна допомога на дітей-інвалідів не буде враховуватися в сукупному доході при визначенні розміру державної допомоги на дітей, над якими встановлено опіку. У результаті виплати на дітей-інвалідів віком до 6 років збільшаться з 825 до 3 302 гривень на місяць, від 6 до 18 років
воді найкращих інструкторов, засновників ролер-організацій в Україні або ж просто з друзями та близькими. Працюватиме ролердром з 9 до 20 години крім матчевих днів. Якщо є власні ролики, катання буде для вас безкоштовним. Також є можливість взяти ролики напрокат (40 грн за першу годину, кожна наступна година – 20 грн). НСК «Олімпійський» залишатиметься відкритим для ролерів до 31 грудня. АНГЕЛІНА БРАСЛАВСЬКА
зростуть від 1 028 до 4 115 гривень на місяць. Раніше розмір допомоги на дитину, над якою встановлено опіку чи піклування, визначався як різниця між двома прожитковими мінімумами для дитини відповідного віку та розміром призначених пенсії, стипендії, державної допомоги. Після зміни Порядку виплати державної допомоги сім’ям з дітьми її розмір для дітей-інвалідів визначатиметься сумою цих складових. Зараз під опікою або піклуванням громадян перебуває 59, 9 тис. дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. З них 1 612 - діти з інвалідністю. АННА ДРОФА
новини ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ДІЙ ЗА ГІДНУ ПРАЦЮ благодійність
На фото: Людмила Денісова
7 жовтня відбувся Всесвітній день дій за гідну працю. Саме це і стало приводом для виступу Міністра соціальної політики Людмили Денисової під час Всеукраїнського форуму профспілок. Вона зазначила, що наразі створюється комплекс заходів по забезпеченню робочих місць у звільнених районах Донецької та Луганських областях. Такі роботи проводяться і в регіонах, де перебувають переселенці сьогодні. На заході Людмила Денісова повідомила, що з метою забезпечення стабілізації, відновлення та соціально-економічного розвитку східних регіонів України, а також
створення нових робочих місць на територіях Донецької та Луганської областей, які постраждали від збройного конфлікту, Міністерство соціальної політики України розробило проект Програми створення робочих місць та стабілізації зайнятості у Донецькій та Луганській областях на період до 2017 року. Міністр закликала до невідкладного діалогу всіх лідерів профспілок та їх, в першу чергу з Донецького регіону. Всеукраїнський форум профспілок був проведений за ініціативою ФПУ у Будинку учителя. ВІКТОРІЯ БУРАЧОК
СТАНЬ ДОНОРОМ – ВРЯТУЙ ЖИТТЯ
10 жовтня о 13:00 у Червоному корпусі Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбулася презентація проекту «Стань донором – подаруй життя». Цей захід відбувся за підтримки Асоціації молодих донорів України. Організатором проекту стала Координаційна рада КНУ імені Тараса Шевченка, яка ініціювала загально університетський збір крові, що відбуватиметься у стінах Головного корпусу. На зустрічі була присутня Президент Асоціації молодих донорів України Ірина Славінська, яка розповіла, що таке донорство і навіщо це потрібно. Вона з радістю дала відповіді на всі запитання, які виникли у присутніх. Саме тоді відбулася реєстрація для участі в проекті. Попередня реєстрація обов’язкова. ВІКТОРІЯ БУРАЧОК
свіжість №6 24 вересня - 8 жовтня 2014
благодійність ДМИТРО БУЛАТОВ ЗУСТРІВСЯ ЗІ СТУДЕНТАМИ КНУ
10 жовтня в залі зсідання Вченої Ради КНУ імені Тараса Шевченка відбулася зустріч студентів міста Києва з міністром молоді та спорту України Дмитром Булатовим. Основні питання, які розглядалися на засіданні, це концепція молодіжної політики, програма стажувань у міністерствах для найкращих студентів, працевлаштування молоді, розвиток спортивного руху у студентському середовищі, молодь і здоровий спосіб життя. Міністр молоді та спорту зазначив, що нинішня молодіжна політика полягає в тому, щоб дати молодим людям якнайбільше можливостей та інструментів для професійного та особистого розвитку. Також Булатов повідомив, що в Мінмолодьспорту укладено та діють 12 міжнародних угод і меморандумів у сфері міжнародного молодіжного співробітництва з представництвами Ради Європи, Європейського Союзу, агенціями системи ООН в Україні тощо. «Українська молодь не менш розвинена ніж їхні європейські однолітки і самостійно шукає шляхів для вдосконалення своїх знань та навичок. Зараз Міністерство спільно з Програмою Розвитку ООН, Інститутом сім`ї та молоді закінчує роботу над Концепцією Програми молодіжної політики на 2015-2020 роки. Над Концепцією, в тому числі, працювали представники молодіжних організацій з усієї України», - зауважив міністр.
ОСВІТНЯ ПРОГРАМА ДЛЯ МАЙБУТНІХ ЛІДЕРІВ ТА МОЛОДИХ ПРОФЕСІОНАЛІВ
7 жовтня в Інституті журналістики КНУ імені Тараса Шевченка відбулася презентація освітніх програм для майбутніх лідерів від Transnational Educational Group. TEG пропонує унікальний підхід до підготовки молодих українців, який забезпечить досягнення ними високих професійних результатів в Україні та за її межами. Ця освітня група — єдина у своєму роді та вже декілька років надає студентам унікальний досвід. Програма схвалена послом України у США. Керівник представництва TEG в Україні Анастасія Рибак запевнила, що їх організація не перший рік надихає студентів на набуття міжнародного досвіду та лідерських і мовних навичок. Це досягається за рахунок надання доступу до індивідуально розроблених освітніх програм та професійної підготовки у Сполучених Штатах. Студенти Інституту журналістики зацікавлено слухали презентацію. Деякі поспілкувалися з представниками програми, розвиваючи свою англійську. Але більшість була неприємно здивована цінами на освітню програму: три тижні навчання коштуватиме 5800 доларів. ВЛАДА ГРУБИЧ
3
Життя, як воно є
HOSPITIUM (ГОСТИННІСТЬ)
Початок на 1 сторінці Раптом охоронець перериває свою розповідь вигуком: «А хочете, я прямо зараз вас поведу туди? Ходімте, ходімте!» Ще декілька разів швидко повторює своє «ходімте» і, навіть не дочекавшись нашої відповіді, уже швидко крокує вперед алейкою. Поспіхом наздоганяємо його, охоронець не мовчить ні хвилини. Розповідає про все: про папугу з другого поверху, якого щиро ненавидить («Він мені все обличчя роздряпав. Я його горілкою поїв, а він мені лапою я-як дасть!»), про завідувачку («У неї три коханця, а мене четвертим не бере»), про директора («Козел, одразу кажу. Погана, не наша людина») і ще про себе, про лікарню, про дрібниці. Аж нарешті дістаємося потрібної будівлі. Несміливо заходимо слідом за охоронцем у корпус та підіймаємося на другий поверх. Поки він унизу намагається порозумітися із жінкою з реєстратури, оглядаємось навкруги: перед нами розкинувся коридор із безліччю кабінетів, праворуч можна побачити поворот, а ліворуч інвалідне крісло та клітку з уже відомим нам папугою. «Да-ай папир-р-роску!», - чується здалеку. Але наш провідник у світ білих коридорів уже веде далі, у якийсь «зимовий сад» (на табличці, принаймні, написано саме так), – виявляється, це кімната відпочинку. Охоронець повідомляє, що тут зазвичай відпочивають люди, які приїхали побачитись зі своїми близькими, а також персонал лікарні. Ряди диванів, величезна кількість рослин у вазонах, посередині фонтан зі скульптурою дівчини і дельфінів (у воді безтурботно плавають черепашки та японські карпи), у кутку великий плазмовий телеві-
Фото авторів
4
свіжість №6 24 вересня - 8 жовтня 2014
зор і DVD; звучить музика. «Тут завжди грає шансон, – каже охоронець. – Раніше у цій кімнаті той самий папуга стояв (озлоблено, в сторону: це він мене роздряпав, пі-івень), так він наслухався, і потім підходиш до нього, а він кричить: «Дай сигаретку, дай папироску!» Деякий час просто оглядаємось, потім мовчки прямуємо до виходу. Вже біля дверей на ходу хочемо спитати про хворих, але охоронець зупиняється: «Тут, тут, давайте тут» – не хоче, щоб почув хтось із персоналу. Питаємо його, хто саме сюди потрапляє, маючи на увазі вік і діагнози, але він відповідає найбільш зрозуміло: «Мертві». Нашу розмову переривають дві жінки у халатах, які буквально вриваються у «зимовий сад». Просять нас забратися і «прийти в робочий час, тобто в понеділок». Налаштовані рішуче і грізно, вочевидь, ситуація, що склалась, зовсім їм не подобається. Ми заскочили їхній хоспіс не причесаним та не напомадженим, а таким, яким він є насправді, та ще й гід наш напрочуд балакучий та щирий. Ідемо усі втрьох, вигнані, у напрямку виходу з лікарні, проте зупиняємося недалеко від нього і продовжуємо бесіду. Дізнаємося про палати: «Шикарні: телевізор, DVD… Але вони ж не живуть. Троє-п’ятеро діб - і все, а потім - ось», - вказує на приміщення моргу з життєрадісно жовтими дверима. Незабаром охоронець до кінця розвінчує міф про благополуччя лікарні, розповідаючи про повальну корупцію і безсердечність лікарів. Чіпляє історія про подружжя: у дружини проблеми з клапанами серця, шанси вижити нульові,; чоловік вбитий горем і все ще сподівається на диво. Лікарі самі приводять нотаріуса і змушують
чоловіка переписати на них квартиру, обіцяючи продовжити спроби врятувати дружину. Звичайно, незабаром вона помирає; чоловік все подальше життя намагається знайти розраду в алкоголі. На всі наші питання, що торкаються ставлення до пацієнтів або медперсоналу охоронець спочатку показує не двозначний жест, який означає хабар, а лише потім коментує. Зауважує, що на стоянці для лікарів та персоналу дуже багато шикарних джипів та інших дорогих автомобілів. У пацієнтів справи геть інші: «Приїжджають на джипах, на лексусах, а потім - після хіміотерапії - немає ні машин у них, ні квартир». Сказав, правда, що є два лікаря (обом під 80) насправді хороших, але більше він таких тут не знає. Потім замовкає, але одразу, ніби щось згадавши, каже: «Хоспіс - це де вмирають. За 6 років жоден не вижив, кого я знав. Так і напишіть у своєму звіті. Пишіть чесно, чесно, чесно ». І ось це його трикратне «чесно» ще довго звучало в голові і застрягало в думках, здається, назавжди закарбувавшись у пам’яті разом із виразом його разюче зелених, з домішкою прозорого кришталю, очей. Пишемо чесно. Ще боязко оглядаючи усе всередині хоспісу, мимоволі запитуєш себе: «Для кого це все?» Шансон, що завджи грає у зимовому саду, карпи і черепахи, – розкіш, що не приносить реального задоволення, адже більшість пацієнтів прикуті до ліжка і не можуть навіть побачити цього. Можливо, повернувшись сюди у робочий день, привітні лікарі та медсестри розкажуть нам про те, як правильно дбати про помираючих, щоб створити їм комфортні умови. Однак зараз, складається однозначне враження. Будівля слугує скоріш красивою приманкою для рідні, що здатна викинути незліченні суми заради примарного шансу вижити. Завідувач хоспісу каже, що смертість у відділенні 80%, а значить, є шанс, що саме ти потрапиш у ті чудесні 20%. Тоді як охоронець впевнено констатує, що крім однієї пацієнтки, яка виписувалася з хоспісу та поверталася назад 4 рази підряд, живим звідси ніхто не виходив. Приваблива будівля і вишукані умови, але порожні очі медперсоналу з глянцевими посмішками переконують: краще помирати вдома з рідними, ніж у золотій морфійній мишоловці. Працювати тут малоприємно, однак браку у персоналі очевидно немає, «усі ми хочемо мерседеси», як каже охоронець. Розпрощалися зі Славою (виявляється, нашого добровільного екскурсовода звуть так), подякувавши за все і пообіцявши наступного разу обов’язково «виставити пляшку». І тільки коли пройшли з десяток метрів від лікарні усвідомили, як же нам пощастило зустріти саме цю людину. Він розповів правду, тому що нікого не боявся («Якщо мене звільнять, то я всіх за собою потягну, мені є що розповісти»). Прийди ми в будь-який інший день – почули б гарну казку, яку самовіддано видають за дійсність. Настільки віддано, що скоро і самі повірять у свою брехню. Але за щасливим збігом обставин ми дізналися, що насправді відбувається всередині цієї красивої будівлі з усміхненим тільки по робочих днях персоналом. ЛЕСЯ КОЗУБ ІРИНА ЗВЕЗДОВСЬКА
Життя, як воно є актуальне інтерв’ю
БУТИ СОБОЮ
Д
нем камін-аута прийнято вважати 11 жовтня. Це міжнародний день ненасильницьких громадянських акцій, обговорень, присвячених лесбіянкам, геям, бісексуалам і трансгендерам (ЛГБТ), а також особливій увазі й розумінню для «виходу» і відкриття своєї сексуальної орієнтації і гендерної ідентичності. Досить легко сплутати камін-аут із аутингом, тобто публічним розголошенням особистої інформації про сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність людини без її на те бажання та згоди, що в деяких випадках може бути розцінене як порушення закону. Проте (на відміну від медійних персон, чиє особисте життя знаходиться під прицілом фото- та відеокамер) людям, чия робота не потребує постійної появи, не потрібно зізнаватися про свої сексуальні вподобання усьому світові, їм достатньо відкритися лише найближчим людям (батькам та друзям). Саме із такою дівчиною я і поспілкувався, щоб показати, що люди нетрадиційної сексуальної орієнтації такі ж, як ми: зі своїми інтересами, хобі, жагою до навчання, потребую у друзях та любові. Вікторіє (ім’я було змінено за проханням респондента – прим. авт.) де ви навчаєтесь? Чому обрали саме цю професію? - Я навчаюся у КНУ імені Тараса Шевченка
на філософському факультеті, за напрямом «політологія». Я кілька років мріяла про іншу професію, однак у випускному класі дуже розчарувалася у ній з деяких причин, тому довелося шукати щось інше. Політологія була найбільш наближеною до моєї мрії. Це гарна основа для того, щоб займатися будь-чим. Яке у вас хобі, чим займаєтеся у вільний від навчання час? Яких успіхів у цьому досягли? - У мене дуже багато хобі. Я люблю малювати, відвідувала курси дизайну, мій улюблений напрям - графіка. Розмальовую футболки, пляшки, оформлюю усілякі побутові речі. Я пишу вірші. Вмію ліпити різні вироби із глини. Усім цим займаюся ще з далекого дитинства, хіба що розмальовуванням одягу зацікавилася лише рік тому. Також мені подобається займатися наукою (переважно історичними дослідженням), проте багато хто не відносить це до хобі. Щодо успіхів... У мене є кілька дипломів і сертифікатів за різні види діяльності, маю деякі публікації, проте я не вважаю це чимось важливим. Ви сказали, що пишете вірші а прозу коли-небудь пробували писати? - Переважно я пишу вірші, однак уже два роки надаю більшу перевагу прозі. За цей час було написано «Морфеніаду» – повість про сновидіння – та книгу «ЛГБТ-підлітки в Україні - в’язні стереотипів». Другою книгою зацікавилася значна кількість читачів, в електронному форматі її прочитало вже кілька десятків людей за два тижні, і най-
ближчим часом я планую її видання. Я також робила кілька «самвидав» збірок поезій, проте я не люблю це обговорювати. Розкажіть докладніше про свою другу книгу. - Книга розповідає про те, як доводиться жити в Україні ЛГБТ-підліткам, про що вони думають, які мають плани на майбутнє. Книга демонструє різні умови життя представників ЛГБТ залежно від того, у якому місті вони живуть. Як давно ви зрозуміли, що має нетрадиційну орієнтацію? - У 13 років. Чи не страшно було зізнаватися в цьому іншим? - Я зізнавалася у цьому лише своїм батькам і двом подругам. Мені було справді страшно. Так званих камін-аутів, у їхньому типовому розумінні, загалом у мене не було. Усі дізнавалися про мою орієнтацію випадково, про мене часто пліткували, але я і не прагнула приховувати своїх стосунків із дівчатами. Зараз навмисно я нікому про це не кажу, бо факт моєї нетрадиційної орієнтації і так зрозумілий. Щодо батьків, то я вважаю, що могло бути набагато гірше. Проте все одно я переконана, що перед родичами варто робити камін-аут лише тоді, коли усвідомлюєш, що далі тягнути не можна. Просто так цього робити не варто, не треба очікувати на цілковите розуміння, наше суспільство ще не може усвідомити це явище у повній мірі. ДЕНИС ДЕШЕВИЙ
ещодавно відбувся Міжнародний день житла (Всесвітній день Хабітат).Я провела бліц-опитування серед студентів 18-19 років КНУ імені Тараса Шевченка. Респондентам пропонувалося відповісти на питання “Яким ви уявляєте комфортне для себе житло?” Софія, 18 років,навчається за напрямом “політологія”: - Я люблю, коли в квартирі затишно. Мені подобаються квіти,різні невеличкі картини та сувеніри. Це створює гармонію та надає мені спокій. Мені не потрібна велика кімната,щоб почуватися комфортно. Вікторія,19 років,навчається за напрямом “філологія”(переклад з французьської мови):
- Я винаймаю квартиру з подругою. Щиро кажучи,квартира не вишукана,але ми почуваємося цілком комфортно. Є недоліки: проблеми
із сантехнікою, дуже старі меблі,які от-от зламаються. У моїй кімнаті навіть дверей немає. Так, дуже хочеться якось покращити ці речі,але ми задоволені тим,що маємо. Особисто мені приємно приходити додому. Відчуваю якийсь спокій. Старе ліжко,маленька шафа, кухня, побудована ще за радянських часів – усе це створює неповторну атмосферу. Юлія, 18 років,навчається за напрямом “журналістика”: Для мене комфорт - це нормальні умови для творчості. Я обожнюю читати,тому мені потрібна шафа з полицями для книг. Також письмовий стіл для роботи та виконання домашнього завдання. Я живу в невеличкій кімнаті і цілком задоволена. Я не мрію про євроремонт і вишукані меблі. Інколи мені хочеться дещо змінити в кімнаті,наприклад,
житло постелити довший килим чи повісити інші штори. Інна, 18 років,навчається за напрямом “геологія”:
Фото взято з interiorizm.com
МІСЦЕ, ДЕ Я ЖИВУ
Фото автора
Н
свіжість №6 24 вересня - 8 жовтня 2014
Комфортне житло – це затишні теплі кольори з маленькими яскравими деталями( люстри, полички, подушки). Обов’язково мають бути фотографії. Більше вільного простору,ніж меблів. Люблю,коли в кімнаті багато вікон. Комфортна кімната має бути такою,щоб туди захотілось повертатися,а не просто приходити поїсти чи поспати. На жаль,я не маю своєї кімнати,у нашій квартирі мешкає 8 осіб. Дмитро, 19 років,навчається за напрямом “соціологія”: У мене велика кімната,адже я маю багато речей:книжки, диски із музикою та фільмами. Я обожнюю грати на гітарі і вважаю,що жити в маленькій кімнаті мені буде некомфортно. Загалом,мені подобається сучасний інтер’єр,поєднання мінімалізму та яскравих кольорів. Не можу спати на будь-якому ліжку,багато років сплю на дивані,який подарувала бабуся. МАКОДА ЮЛІЯ
5
культура
ТІНІ АРТИСТІВ ТЕАТРУ «THE FANTASTIC SHADOWS» ОЖИВУТЬ У ЖОВТНЕВОМУ дозвілля ПАЛАЦІ
І
сторію Індіани Джонса або Джеймса Бонда можна показати не лише на кіноекрані – не менш красномовними можуть бути й тіні голлівудських героїв, якщо вони – частина нового шоу - «The Fantastic Shadows». Нова постановка німецького театру танців у Європі має неабиякий успіх. У центрі сюжету – людство та його розвиток. Перед глядачем проноситься історія від зародження світу до сучасного життя великих міст. Шоу вже 9 та 10 грудня можна буде побачити і в Києві. Підготовка до виступу йде повним ходом: аби картинка виглядала ідеально на екрані, тут, за кулісами, доводиться робити чимало майстерних піруетів. Тіні оживатимуть лише в тому разі, якщо декілька танцюристів діятимуть командно та організовано. «Найскладнішим я би назвав той мо-
мент, коли зображення тварини має пересуватися дуже повільно, аби відчувався ефект того, як воно дихає. Це складно, бо у процес залучено декілька танцюристів, які чітко повинні усвідомлювати, де стояти, як рухатись та що робити», - зазначає хореограф та артист шоу Мануель Вагнер. У трупі впевнені, що за допомогою гри тіней артистів та майстерної хореографії може бути візуалізоване будь-яке явище природи. Але для втілення задуму недостатньо вправності та гарної фізичної форми. «Візуальні ефекти потребують гри зі світлом та кутом його падіння, до того ж міміка має неабияке значення у такій справі», - додає пан Вагнер. На киян та гостей столиці чекає багато цікавинок протягом шоу, яке відбуватиметься у Жовтневому палаці. АНГЕЛІНА БРАСЛАВСЬКА
ПРОФЕСІЯ – ВОЛОНТЕР, АБО ВОЛОНТЕР ВІД ВОЛОНТЕРА РІЗНИТЬСЯ
К
ого уявляють люди, почувши слово «волонтер»? Ообисто для мене – це люди, які цілком безоплатно займаються громадською діяльністю, працюють у сиротинцях, притулках для неповнолітніх, школах-інтернатах, будинках престарілих тощо. Проте уявіть моє здивування, коли я випадково дізнався, що на сьогодні волонтер – це досить прибуткова робота.
В одному із районів Вінницьої області я випадково побачив молодих хлопців та дівчат, що збирали гроші на допомогу. Тобто як збирали… Хтось носив контейнери для збору пожертвувань, а хтось їв морозиво і розповідав щось веселе своїм друзям. Одним із волонтерів виявився мій друг, який розповів досить цікаві речі. Як виявилося, існують зараєстровані благодійні організації, які платять своїм «працівникам» відсоток
ВІДЛУННЯ ЕЛЛАДИ В КИЄВІ
святі. Дізналася багато цікавого і з задоволенням поринула в атмосферу Греції». ІРИНА ЗВЕЗДОВСЬКА
Нещодавно мешканці Києва мали змогу ближче познайомитися з культурою Давньої та сучасної Греції. З приводу 75-річчя Ніни Федоровни Клименко, першої випускниці кафедри елліністики в Україні, 10 жовтня у Будинку Актора було влаштоване урочисте свято. Усі присутні могли послухати виступи професорів Київського національного університету імені Тараса Шевченка, насолодитися читанням віршів давньо- та новогрецькою мовами, побачити традиційні грецькі танці і почути грецькі пісні. Святковий вечір отримав назву «Вічне відлуння Еллади. Україна – Греція: зустріч культур». З промовами виступили зокрема Андрій Олександрович Савенко (кандидат філологічних наук, завідувач кафедри елліністики), Ніна Федорівна Клименко (доктор філологічних наук, член-кореспондент Академії наук України), Олександр Данилович Пономарів (мовознавець, доктор філологічних наук) та інші. «Мені надзвичайно сподобався вечір, – ділиться враженням відвідувачка заходу, студентка 2 курсу Інституту журналістики Леся Козуб. – Хоча я ніколи не вчила грецьку мову, я не відчувала себе зайвою на цьому
від зібраних ними пожертвувань. І відсоток чималий - 25%, а якщо тобі пощастить зібрати більше тисячі гривень, то 30% пожертвувань забираєш собі. Можливо хтось скаже, що краще такі волонтери, ніж жодних, але ж справжня допомога повинна йти від щирого серця, а не від меркантильного розрахунку. ДЕНИС ДЕШЕВИЙ
ПОБАЧИТИ ЧЕРЕЗ ДОТИК Соціальний мистецький проект «Торкаючись – бачу» для особливих людей був представлений 1 жовтня у Львівській національній галереї мистецтв імені Бориса Возницького у Львові і триватиме до кінця року. Метою заходу є допомога людям з вадами зору «побачити» твори живопису кінчиками пальців. «Торкаючись – бачу» – експериментальний проект орієнтований для людей без зору. Він представлений у форматі виставки з 12 скульптур-інтерпретацій різних за стилем портретних полотен, завдяки чому люди з вадами зору отримали можливість «побачити» твори живопису через дотик. Скульптури для проекту виліпили студенти Львівської академії мистецтв. Крім того, біля кожної роботи розміщено текст шрифтом Брайля з інформацією про художника. Нині проект презентований у Львові, але у новому році буде представлений і в інших містах України. АННА БОНДАРЧУК
Фото взято з m.day.kiev.ua/uk/article/cuspilstvo/torkayuchis-bachu
6
свіжість №6 24 вересня - 8 жовтня
СаморозвиТОк
свіжість №6 24 вересня - 8 жовтня
І
сторія Анатолія Криволапа – це історія людини з маленького міста, що незважаючи на всі перешкоди та труднощі досягла успіху. Зараз Анатолій Дмитрович успішний художник, засновник «нового українського пейзажу» та Лауреат премії імені Тараса Шевченка 2012 року. Його наслідують, ним захоплюються. У чому ж секрет його успіху? - Анатоліє Дмитровичу, Ваше захоплення мистецтвом почалося з самого дитинства чи це «надбання» юності? - З самого дитинства у мене було відчуття ніби у моєму житті все складеться якось по-особливому. Мої батьки не мали жодного відношення до мистецтва, були сиротами. У батька всього два класи освіти, а мама зовсім до школи не ходила. Але саме вона мене емоційно підтримувала, вірила в мене. Розповідала,що коли я був ще зовсім маленьким, малював де заманеться і чим прийдеться. Міг взяти вуглинку, притулитися до білої стіни нашого будинку – і раптом там з’являвся коник. Вчився малювати сам. Показати, як це правильно робити, було нікому. Пам`ятаю, в бібліотеці в Яготині знайшов маленьку стару книжечку з уроками малювання ще довоєнного періоду. Саме вона і стала моїм першим підручником. - У студентські роки Ви працювали у фонді, де малювали картини на замовлення? - Так, але там тебе «заштовхують у програму», яка для тебе неприємна, за межами твоїх інтересів. Саме тому я декілька разів круто змінював своє життя. Майже всі замовлення того фонду вимагали надзвичайної деталізації, а вона знищувала мій колір. Інтуїтивно відчував: це не моя стихія! З часом пішов у свою майстерню… Не жалівся. І не жаліюсь. Оскільки не втратив інтерес до творчості. Взагалі інтерес у роботі був таким великим, що я ніколи не відчував своєї бідності… Ви лише уявіть, тоді мої роботи купував єдиний колекціонер – поляк Григорій Врублевський. Власне, на ці гроші я й жив. - Зараз Ви виставляєте лише свої найкращі роботи. Ніколи не задумувалися над тим, щоб зробити виставку експериментальних полотен? - Коли я був студентом, мені було теж цікаво дивитися експериментальні ескізи та малюнки. Алеу кожного своя позиція. Я дійшов висновку, що навіть великі художники мають десь 5 картин найкращих, інші – слабші, середні. Я бачив дуже багато художників, у яких досить непогані етюди, але часто не відчував особливого задоволення, коли роздивлявся їх. Тобто є якась межа компромісу, коли робота не повинна бути слабша за цю межу. Настав час, коли я побачив,що колекціонери почали цікавитися експериментальними роботами. Мене це дуже насторожило, зрозумів, що цього робити не варто. - Абстракція – це свідомий вибір чи своєрідний експеримент? - Ще в юності я вперше почув, що у світовому мистецтві існує такий напрям, як
абстракція, і якась картинка з каталогу мене просто пропалила. До того я собі планував, що буду витонченим колористом на зразок Сєрова. В інституті спеціально попросився до Пузиркова, то був єдиний справді академічний педагог. Тобто я все робив, щоб уникнути захоплення абстрактним мистецтвом… але від себе нікуди не подінешся. - Окрім своєрідного напряму Ваші картини ще можна впізнати за кольором. Чому саме червоний? - Багато років я писав картини лише у цій гамі. Мене пізнали завдяки червоному. Я знайшов більш ніж 50 відтінків цього кольору! Червоний—дуже сильний. Він може бути як святковим, так і трагічним. Вся емоційна палітра лише в одному кольорі. Мене завжди переймало те, як можна за допомогою відтінків передати те, що відчуваєш. Палітра — лише їх набір, за ними ховаються справжні почуття, або ж їх відсутність. - Анатоліє Дмитровичу, Вас часто називають відлюдником. Це через те, що Ви не спілкуєтеся зі ЗМІ? - Так, тільки останній рік почав спілкуватися з журналістами… Не спілкувався, бо вважаю, що художника представляють його роботи. Тобто контакт з публікою, як і з пресою, має йти через них. А оскільки мене вже хвилею викинуло в широку аудиторію, то я намагаюсь донести погляди кола митців, які залишаються поза увагою преси. Саме тому я виступив з маніфестом. Нині у сучасному мистецтві є домінуюча течія, яка, я вважаю, давно має бути закінчена, а також є багато митців, які залишаються поза нею. Звичайно, існують альтернативні течії, але в Україні їх представники не підтримані. - Ви з Києва переїхали до села Засупоївка, поблизу вашого рідного міста Яготина. Це якось допомагає Вам творити? - Є місця, де хочеться працювати. А є такі, де починаєш себе ненавидіти. Київ я люблю, але перестав там працювати. А в селі творю! У мене фантастичне місце. Город спускається просто до озера. Краєвид такий, що перехоплює подих. Адже це в місті ніч темна, а у селі вона...світла! Ви б бачили цю красу! Як на мене, мистецтво та усамітнення – нерозривні. Я не відлюдник по своїй природі, я – самостійний. А усамітнення створює необхідну для мистецтва чуттєвість. Я ніколи не міг працювати у колективі, тому майже ніколи не їздив на пленери. Коли я один, все відчуваю дуже сильно і гостро. А з кимось – чутливість або пропадає, або мінімалізується. Тому я і звик до усамітненості. - То як же народжуються Ваші шедеври? - Ніколи не знаєш, куди тебе поведе картина. Те, що зробив сьогодні, здається «неперевершеним». А завтра приходиш і думаєш: «Який жах!» Є роботи, які художник перероблює – і через місяць, і через рік, і через десять. А є такі, які вже за півгодини стають неперевершеними. Я не «роблю», а народжую свої кар-
Фото взято з luxlux.net
АНАТОЛІЙ КРИВОЛАП: «ТВОРЮ ЗІ мистецтво СПАЛАХОМ У СЕРЦІ!»
тини. Це певна хвилина спалаху в серці… чекаю цього «спалаху». Це навіть не натхнення, а саме – спалах. Я можу працювати день, два, тижні і відчувати тупість. А буває, неначе щось пробиває. - Які картини купують колекціонери за кордоном? - Досить дорогі. Ті, що вже в ціні. На якомусь етапі картина перестає бути картиною, вона перетворюється на грошовий еквівалент, такий як золото. Вона – і естетичний погляд, і грошовий внесок одночасно. А дешеве купують тоді, коли сподіваються в Україні перепродати дорожче. Чому я говорю, що в Україні вже самодостатня ситуація? Ви подивіться: Глущенко, Шишко, Бокшай ніколи не коштували так дорого на Заході, як вони коштували у нас – понад 100 тисяч доларів. Водночас я понад п’ятнадцять років не мав жодного клієнта в Україні – мої роботи купували тільки іноземці. Тому я прекрасно бачив, як змінилася ситуація в Україні. - Нещодавно Вас назвали «найдорожчим українським художником». Чи це є для Вас новою сходинкою в творчості? - Напевне, те, що мене назвали «найдорожчим українським художником» залежить не від мене. Очевидно, саму мораль людства звернено таким чином - у бік грошей та матеріального, тому це просто факт, який треба визнати. А сприйняти, чи дорого коштує робота чи не дорого, - це не залежить від мене і не залежить від картини. Картина вже проблема, і її оцінка - висока чи низька - ніяк не змінюєїї суті. Тобто вона не перероблюється під дорогу або під дешеву, вона вже давно куплена і перепродана, тому ніяк не впливає на мої почуття або уявлення мистецтва взагалі. Можна називати будь-які ціни. Аукціон ставить всі крапки над «і». Це перше. Друге галерея зацікавлена продати подорожче, але вона не скаже ціну. Покупець може купити дуже дорого - або йому подобається робота, або з інших причин він може заплатити високу ціну. Але немає сенсу говорити про ці ціни, поки вони не будуть зафіксовані. На жаль, художники стали займатися самопіаром, тому називаються якісь цифри, які ніхто ніколи не зможе перевірити. Навіть якщо запитати покупця, він може підтвердити високу ціну, адже престижно купити дорого. Але все це просто розмови, аукціони - ось абсолютний фіксатор. АННА ДРОФА
7
2014
СаморозвиТОк
«ГАРНІ СПРАВИ» ЛИШЕ ДЛЯ ВІЙСЬКОВИХ
Фото взято з сайту espreso.tv
8
свіжість №6 24 вересня - 8 жовтня
факт і коментар
Ш
укаючи ефективні шляхи для впровадження позитивних перетворень в Україні, засновники Міжнародного благодійного фонду Гарних справ сформували в 2012 році коло перспективних завдань. Перш за все, це спрямованість на поліпшення життєвого рівня та емоційного стану українських громадян. На думку співробітників фонду, покращення матеріального положення людей та зміни у їх світосприйнятті дозволять усунути причини більшості соціальних проблем, розкрити внутрішній потенціал українців і направити суспільство на розвиток перспективних
сьогодні сфер діяльності. Засновниками було прийнято рішення зосередити зусилля фонду на соціальних проблемах, не розпорошуючись на завдання, пов’язані з медициною і охороною здоров’я, політичними та релігійними питаннями. Однак минулого місяця ця концепція зазнала кардинальних змін, і відбулось розширення сфери діяльності Фонду у зв’язку з не мирними подіями в Україні. Що змусило аполітичний благодійний фонд, чиї останні проекти «Я – вегетріанець» і «Мільйон посмішок», сконцентруватись на труднощах військових? З цим запитанням «свІЖість» звернулась до прес-служби фонду: Тетяна Дружченко, член правління Фонду:
– Розвиток діяльності нашого фонду досяг того етапу, коли необхідно міняти концепцію, допомагати тим, хто найбільше цього потребує. Наші двері відкриті як для українських військовослужбовців, так і для мирних жителів, які постраждали в ході зіткнень. Незважаючи на основну специфіку діяльності нашого Фонду, яка не пов’язана з наданням допомоги на лікування та закупівлю медичних препаратів, ми вирішили зробити виняток у цьому питанні і всіма силами підтримати постраждалих. Нам навіть довелось тимчасово призупинити адресну допомогу іншим проектам, оскільки усі наші зусилля ідуть на дану галузь, що так потребує гарних справ.» ЛЕСЯ КОЗУБ
ЩО ЛЮДИНА СІЄ, ТЕ Й ПОЖИНАЄ
В
дата
малому чи великому соціумі не може існувати людина, яка не зазнавала або не вдавалася до якогось насильства. Не можна мати ані незалежну державу, ані вихованих дітей, ані свідомих громадян без розумно окреслених форм функціонального насильства. Але коли людина починає нерозумно використовувати всю свою силу та владу над іншими, вона починає сіяти біля себе страждання, біль та смерть. А як кажуть
в народі : “Що людина сіє, те й пожинає”. Насильство кожного дня поруч біля нас, тому людей вже не дивує кількість його мотивів. Ми часто стаємо свідками подібних явищ на вулицях, у транспорті, в супермаркеті, в сусідів, або у своїй родині. І часто стаємо його учасниками. А може досить? Нам ніхто не давав право нехнувати здоров’ям та життям інших людей. Ми повинні вчитися вчитися іти шляхом терпимості та довіри. Стати прихильником ненасильства приємніше та корисніше для тебе, твого шлюбу, родини, спільноти, міжнародних відносин та природи.
Міжнародний день ненасильства – це офіційне всесвітнє свято. Його відзначають 2 жовтня, в день народження Махатми Ганді – керівника руху за незалежність Індії та осоновоположника філософії ненасильства. Він казав, що пройде багато часу, перш ніж закон любові буде занесений в Конституції всіх країн. Давайте не примушуваи людей тримати свої серця закритими. Ми повинні бути тими змінами – які ми хочемо бачити. Тому, хоча б у день ненасильства відмовимось від безвиході та впертості. АНТОНІНА КАРТАШЕВА
здоров'я
свіжість №6 24 вересня - 8 жовтня
2014
ДОРОГА У НЕБО, АБО ЯК ПІЗНАТИ ЗАБУТТЯ «Біла дорога», «мет», «Катюха» - як тільки не називають наркотичні речовини любителі забороненого плоду. Фанати такого виду «розваг» впевнені, що лише наркотики можуть принести розраду та позитив у їхнє буденне та одноманітне життя. В Україні від наркотичної залежності щорічно вмирає до 12 тисяч людей. Деякі з них мріяли про легке життя, інші – про забуття та втечу від проблем з роботою, сім’єю тощо. Але їх об’єднував спосіб досягнення такої мети. Існує багато видів наркотичних речовин: на основі конопель (гашиш, маріхуана), маку (опіум, морфін, героїн), коки (кокаїн) та багатьох інших. Кожен має певні особливості дії на людський організм: численні психічні розлади, апатія, підвищена активність, галюцинації тощо. Після вживання наркотиків наступає звикання до них, потреба у збільшенні дози, руйнація організму, а незабаром – смерть. Період звикання від деяких видів наркотиків відбувається швидкоплинно – достатньо 2-3 вживань, аби вже мати залежність. Після цього організм потребує все більших обсягів наркотику, який людині необхідно дістати у найкоротші терміни будь-якою ціною. Далі починається руйнація організму – це процес уже майже незворотній: спостерігається дисфункція органів, руйнація зубів та шкіри особи. Важливою для людини з наркотичною залежністю є підтримка близьких людей,
адже психологічний аспект відіграє у цій ситуації вагому роль. Якщо приділяти увагу людині з даною слабкістю, її можна врятувати. В Україні існує 46 спеціалізованих наркологічних центрів в той час, як неофіційно 2 млн українців вживають наркотики. Вигідно неофіційно поширювати наркотичні речовини як міліції, так і провізорам аптек, адже вони мають значний відсоток від прибутків наркоторговців. Але і тут ланцюг не завершується – наприклад, під приводом нового методу терапії іноземні фармзаводи розповсюджують метадон. Суть методу – нелегальні наркотики замінюють цим засобом, але є один нюанс: він токсичніший за героїн та викликає ще більшу залежність у пацієнта. Таке лікування приносить користь лише фармакологічним корпораціям, які мають змогу збагатитися за рахунок держбюджету. У Латвії після введення у дію цього методу лікування рівень наркоманії зріс у 8 разів. «Всегда по спорту, правильные расклады, а тут иду убитый в районе Западного», - такі слова в одній із пісень музиканта з Харкова – Тбілі. Хлопець вже і не пригадує, у якому віці все почалося. Він лише пам’ятає, як розпочинав з легких наркотиків, а далі, наче у мул, його тягнуло все глибше. Пояснює це вуличний співак ненавистю до міліції та влади, які не звертають увагу на людей та їхні потреби. В одній зі своїх пісень він підтверджує цю думку словами: «А мораль аморальна, запомни». Тбілі в одному зі своїх інтерв’ю розказав, що у його місті бага-
вибір
то знедолених хлопців, які не бачать шляху вперед та перспектив. Вони звикли до кайфу, що переріс в азарт. 70% наркозалежних людей у нашій країні – особи віком до 25 років, які мають бути потенціальними продовжувачами справ у найрізноманітніших сферах діяльності. Але, наче прірва, перед їхніми очима зневіра у майбутньому. «Я сім років вільна від наркотиків. З чоловіком (тоді ще майбутнім) познайомилась у реабілітаційному центрі. 4 роки разом, маємо донечку, 3 роки. Живемо в мирі, допоміг Господь», - розповідає Євгенія Сташевська, яка нині захоплюється конкурсами краси для котів .Її кішка Злата вже 3 роки поспіль отримує золото. Наркоманія – не вирок. Головне, аби була віра у майбутнє та підтримка близьких. Зараз існує багато реабілітаційних програм для наркозалежних людей. Також є центри, де надають допомогу комплексно, а саме навчають людину манерам, позбавляють її від соціопатичних та психічних розладів, створюють умови спілкування з людьми (походи на культурні заходи, ковзанки тощо). Людина отримує шанс почати все з чистого аркуша, адже кожен може має право жити як самодостатня особистість, дорога якої не на небо і не у забуття. АНГЕЛІНА БРАСЛАВСЬКА
БЛАГОДІЙНІСТЬ НЕ ЗНАЄ КОРДОНІВ, АБО ЯРМАРОК В ІНСТИТУТІ ФІЛОЛОГІЇ 9 жовтня в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбувся благодійний ярмарок. Понад 50 студентів з різних факультетів взяли участь у цій акції з однією благородною метою – допомогти нашим бійцям у зоні АТО. Прийшовши десь за 15-20 хвилин до офіційного початку ярмарку можна було побачити неймовірну метушню та дещо злякані погляди. Усі дещо нервують та готуються. Немає жодної людини, котра б просто стояла осторонь та споглядала за усім цим дійством. Проходячи повз столи, можна побачити написи: «Україна, Японія, Іспанія, В’єтнам, Болгарія, Швеція». Стає надзвичайно цікаво, що ж усіх чекає. Ярмарок розпочався – починається справжній хаос. Намагаючись якось розважати учасників акції, кмітливі студенти співали пісень, припрошуючи приєднатися усіх охочих. Дівчата в українських костюмах запрошували кожного небайдужого допомогти військовим у зоні АТО, купивши будь-яку страву із запропонованих Безліч людей бігають від одного столика до іншого, намагаючись скупити
якомога більше національних страв. Було видно тільки дещо здивовані та перелякані очі студентів, які не очікували такого напливу людей. Вже за годину після початку ярмарку столи були майже порожні, а на обличчях студентів можна було побачити задоволення та радість. «Я була надзвичайно рада взяти участь у цьому ярмарку. Неможливо передати емоції, коли ти розумієш, що своїм маленьким внеском робиш велику добру справу. Я дуже вдячна всім, хто допоміг нам та хто долучився до цієї благодійної акції», - ділиться Білоус Вікторія, студентка 2 курсу напряму в’єтнамська мова та література. Коли ярмарок добігав кінця, усі учасники, задоволені та стомлені, вже з нетерпінням чекали оголошення результатів. У їхніх очах можна було прочитати гордість та хвилювання, адже, як сказали вони самі, «не кожного дня ти робиш щось гарне та благородне». І варто сказати, що всі зусилля були не даремними, адже студенти змогли зібрати більше 5000 гривень, які вже наступного дня були перераховані нашим військовим. Хай це і крапля в морі, але вона так необхідна зараз. Ярмарок закінчився врученням подяк учасникам та визначенням найактивніших студентів. Ними стали студенти напряму українська філологія, які змогли зібрати найбільшу суму. ВІКТОРІЯ БУРАЧОК
9
10
свіжість №6 24 вересня - 8 жовтня
2014
здоров'я
психічне здоров’я
ЗБЕРЕЖЕННЯ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я
Ч
лен європейської асоціації психотерапевтів, президент української асоціації гештальт-терапії, голова секції гештальт-психотерапії Української спілки психотерапевтів, доцент кафедри психології львівського національного університету імені Франка, практикуючий психотерапевт та психолог, супервізор і навчаючий тренер .Лариса Дідковська розповіла кореспонденту нашої газети «СвІЖість» про професійну діяльність психолога, а також дала експертну оцінку щодо психічного здоров’я студентів та людей, професія яких прямо пов’язана з постійними переживаннями та психічними стресами. - Ларисо Іванівно, яка ваша головна освіта і скільки років ви вже працюєте у сфері психології та психотерапії? - Працюю я вже більше тридцяти років. Моя головна освіта, та яка була ще за радянських часів, психологія. Я закінчувала психологічний факультет. Це мій диплом про державну освіту. Я кандидат психологічних наук. Але я ще маю другу освіту - європейська психотерапевтична. - Розкажіть, будь ласка, про свою професійну діяльність. Які, на вашу думку, її головні напрямки? - У мене є три основні ролі: психолог-психотерапевт, викладач студентів академічних вузів або учасників психотерапевтичних проектів. І ще одна моя роль - це супервізор: посада, коли працюєш з людьми, які вже є фахівцями. - Чому ви у свій час вирішили піти на психологію, пізнавати людей та допомагати їм? - Є офіційна версія і неофіційна. Мені, направду, було цікаво довідуватися про людину різними способами. Психологія в радянські часи «у природі» майже не існувала. Тобто було два факультети на весь радянський союз: у Москві та Ленінграді. І ще були відділення. Україні дуже пощастило, бо вона мала спочатку Харків як столицю держави, потім відповідно Київ. Одне відділення психології було в Харківському університеті імені Каразіна, друге – в Київському університеті. Психолог був кимось, про кого майже ніхто нічого не міг сказати - ні що це за фахівець, ні що він робить. Власне, напевно ця невідомість і незрозумілість для мене
ЗАРАДИ ПЛАНЕТИ, ЛЮДЕЙ, ТВАРИН З 31 жовтня по 2 листопада в кіностудії Довженко (проспект Перемоги, 44) відбудеться третій фестиваль DIY Fest 2014. Всі охочі можуть побувати в атмосфері корисної інформації про те, як жити в гармонії з навколишнім світом в умовах міста. Для вас, в рамках святкування Дня Вегана, пройдуть майстер-класи, кінопокази, ігри, концерти та ще багато цікавогло. Участь в фестивалі безкоштовна. На території кіностудії пропускний режим, тому реєстрація обов’язкова. АНТОНІНА КАРТАШЕВА
і були найбільш спокусливими. Тобто було зрозуміло, що це щось, що стосується знань про людину. І між тим було не дуже зрозуміло, де ж ці фахівці працюють. А є друга версія. Це та професія, яку людина обирає, аби щось з’ясувати про себе. Тобто її видима частина - це допомагати іншим, робити щось для людей, пізнавати її, а невидима - «підводна» - зрозуміти щось для себе, допомогти собі. І, практично, всі відомі світові авторитети абсолютно не приховують ці справжні мотиви. Чи ми говоримо про Адлера, чи про Юнга, чи про Фрейда… кожен із них абсолютно прямо про це заявляв. - Люди якої вікової категорії найчастіше звертаються до вас як до практикуючого психолога та психотерапевта? - Найбільше, звичайно, середина віку. Коли ми ще малі або молоді, наші проблеми вирішують інші люди. Коли ми старі, ми знаємо майже все про життя і про те, що чекає нас попереду. Але коли ми у зрілому віці, у такій собі «середній дорослості», – це і є той вік, коли ми маємо багато відповідальності не тільки за дітей, а в той же час і за старше покоління. Звертаються «кризові» сім`ї, які можуть бути доволі молодими, але проживають перші кризи своїх стосунків, є проблема батьків і дітей. Коли дітки маленькі - це одна категорія питань. Коли дітки дорослі – це вже інша категорія. - Наскільки актуальні запити до психолога щодо бізнесу чи навчання? - Вони є спеціальними запитами. Але це більше не особистісні чи міжособистісні проблеми, а ті, що стосуються якихось організаційних запитів. Наприклад, про вирішення конфліктів в офіційних стосунках. - Наша газета «СвІЖість» створюється звичайними студенти, які вже мають певні обов’язки та відповідальність, переживають стреси та емоційні перенавантаження, а також перехід у доросле життя. Якими можуть бути наслідки такого стресового періоду? Як його пережити? - Кожен з нас був дитиною, коли є багато опіки, багато турботи, але мало свободи, - це роль залежна. Потім людина стає дорослою - це багато свободи, але мало опіки, мало підтримки. І це роль незалежна. І саме зараз у вас фаза протизалежності. Цей вік є дуже суперечливим, але інакше ми не можемо стати дорослими. Він не такий фаталь-
но-наслідковий, як здавалось би, тому що молодий має багато фізіологічних ресурсів, багато енергії, яка вивільнилася після цих дитячих обмежень. - Наша газета є соціальною газетою . Як майбутні соціальні журналісти, ми вже почали відкривати для себе реалії багатогранності життя людей, адже доводиться мати справу з різними особистостями. Це люди, які можуть бути невиліковно хворими, з інвалідністю чи психічними вадами, або ж неврівноваженими, це безпритульні та алко-, наркозалежні. Як вберегти своє психічне здоров’я? - Є таке поняття «емоційного згорання». Це дуже просто. Воно досліджувалось на медичному персоналі - це фактично ті люди, які мають справу з хворими, їх інвалідністю, з помираючими і так далі. Брало участь три групи медсестер: перша - це ті, хто досконало виконували свої обов’язки, але нічого більше; друга - ще й переймалися життям пацієнтів, їхніми історіями, вони проводили з ними значно більше часу, приєднувалися до їхнього відчаю, страху; і третя, які байдуже відносилися до своїх обов’язків. За якийсь час на оцих трьох стратегіях поведінкового виконання своїх професійних обов’язків був описаний феномен «емоційного вигорання». І він, як ви вже, напевно, зрозуміли, був описаний у другої групи медсестер. За деякий час вони переставали бути корисними, потрібними, тому що вони втомлювалися, виснажувалися, вичерпувались. У старі радянські часи на всіх пляжах стояв щит про те, як допомагати потопаючим. Якщо ви підпливете до потопаючого на дуже близьку відстань, зануритесь двома руками, шиєю, і всім-всім, то ви втопитесь обоє. А якщо протягнете руку, або підпливете ззаду, щоб він не міг за вас вчепитися, паралізувати своїм страхом, то саме тоді ви зможете його врятувати. Це і є той принцип, котрим потрібно користуватися у психології. Тому що якщо ви туди зануритеся повністю, присвятите своє життя, емоції та переживання, то це вичерпає вас, і ви не станете нікому допомогою. Але якщо допомагати дозовано - це є профілактикою цього емоційного вигорання, ви збережете здоров’я і будете корисними та працездатними. АННА БОНДАРЧУК
здоров'я харчування
К
ожного дня в університетських їдальнях продають чимало бутербродів,різних солодощів та напоїв. У кожному ВНЗ постійно переконують,що саме в цьому конкретному закладі створюють гідні умови для харчування. Але якщо замислитися,чи справді студенту надають гідні умови? Чи задоволений він тим,що має у своєму ВНЗ? Я провела дослідження,порівнявши їдальню Київського національного торговельно-економічного університету та їдальню в корпусі Інституту журналістики КНУ
імені Тараса Шевченка. Перш за все,розпочну з умов,які надаються студентам у цих ВНЗ. У їдальні КНТЕУ багато столиків,розрахованих на 8 і більше осіб. Під час перерви створюється натовп,проте є додаткові банкетні зали. За словами студентів, є навіть зала для проведення весілля. В інтер*єрі їдальні переважають світлі кольори, діє система роздачі їжі з тацями (європейського типу),студенти розраховуються на касах. Після споживання їжі студент відносить брудний посуд у спеціально відведене місце. Також робітники їдальні час від часу прибирають залишений посуд,стелять нові скатертини та поливають квіти. Натомість у їдальні корпусу Інституту журналістики вільних місць значно менше,інколи їх не вистачає,доводиться обідати
Фото автора
ЩО МИ ЇМО?
свіжість №6 24 вересня - 8 жовтня
2014
поруч із незнайомими людьми або чекати на вільне місце. Спілкуючись із студентами я зрозуміла, що далеко не кожен із них задоволений умовами харчування. Часто можна помітити бруд на скатертинах,залишки їжі чи просто брудний посуд. На вході до їдальні відчувається різкий специфічний запах. Їжа. У КНТЕУ постійно діє великий асортимент страв на різний студентський смак. Я помітила 5-7 салатів,4 види перших страв,чимало гарячих страв та десертів. Також є можливість придбати домашні лимонади. Ціни “не кусаються”,на перший погляд усе коштує підозріло дешево і,здається,що на смак буде не до вподоби. Проте студенти говорять,що їм подобається їжа. Я вирішила це перевірити,скуштувавши декілька страв. Справді,студенти не помилилися. У чому ж причина? Чому в цьому ВНЗ таке співвідношення ціни та якості? Їдальня корпусу Інституту журналістики не надає такого широкого асортименту страв. Постає наступне вагоме питання,чому не вистачає їжі? Справа в тому,що зранку починається навчання у студентів Інституту міжнародних відносин. Після 1-2 пари у студентів Інституту журналістики не залишається вибору між улюбленими чи не улюбленими стравами,адже майже все вже з’їдено іншими студентами. Також ціни тут значно відрізняються від цін КНТЕУ. Не дивно,що далеко не кожен студент харчується саме тут. Повернемося до найбільш вагомого питання : “ Чому в КНТЕУ таке співвідношення ціни та якості?” Справа в тому,що у цьому ВНЗ є факультет харчових технологій. Студенти обов’язково повинні готувати їжу в їдальні за програмою навчального процесу. За їх словами, кожен день їх забезпечують необхідними продуктами харчування для приготування конкретних страв. Отже,тепер зрозуміло,чому студенти цього ВНЗ мають гідні умови для харчування та отримують задоволення від їжі. МАКОДА ЮЛІЯ
11
12
свіжість №6 24 вересня - 8 жовтня
2014
здоров'я
10 ЖОВТНЯ – ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я психічне здоров’я Згідно з визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я, психічне здоров’я –це стан благополуччя, при якому людина може реалізувати свій власний потенціал, справлятися зі звичайними життєвими стресами, продуктивно й плідно працювати, а також вносити вклад у життя своєї спільноти. ВООЗ виділяє наступні критерії психічного здоров’я: усвідомлення й відчуття сталості свого фізичного і психічного «Я»; почуття сталості та ідентичності переживань в однотипних ситуаціях; критичність до себе і своєї власної психічної діяльності; відповідність психічних реакцій (адекватність) силі і частоті середовищних впливів, соціальним обставинам і ситуаціям; здатність самоврядування поведінкою відповідно до соціальних норм та законів; здатність планувати власну життєдіяльність і реалізовувати ці плани; здатність змінювати спосіб поведінки залежно від зміни життєвих ситуацій і обставин. Всесвітній день психічного здоров’я відзначається у світі 10 жовтня з 1992 року з ініціативи Всесвітньої федерації психічного здоров’я, також цей день входить до переліку всесвітніх та міжнародних днів, що відзначаються ООН. Мета заходу– підвищення інформованості населення щодо проблем психічного здоров’я і способів його зміцнення, а також скорочення поширеності депресивних розладів, шизофренії, хвороби Альцгеймера, наркотичної залежності, епілепсії та ін. На сьогоднішній день, за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, психічними захворюваннями страждають більше 450 мільйонів людей на планеті. У західних країнах кожна сьома людина є або шизофреніком, або схильна до депресій та алкоголізму. Фахівці передбачають, що до 2020 року психічні розлади увійдуть до світової п’ятірки хвороб-лідерів.
Соціальний психолог Наталія Стецьків розповіла про основні фактори виникнення психічних розладів, а також поділилася інформацією стосовно портрету психологічно здорової людини : «Існує три групи факторів: біологічні, психологічні та фактори зовнішнього середовища. Біологічні фактори найчастіше передаються у спадок. До факторів зовнішнього середовища належать важкі травматичні події (втрата близької людини, банкрутство, війна, стихійне лихо і таке інше). Недолік уваги й конфлікти в сім’ї можуть так само сприяти розвитку психологічних проблем. До психологічних факторів належать особливості певної людини. Люди зі слабкими нервами більш схильні до отримання ряду усіляких психологічних проблем. Величезну роль у формуванні здорової психіки грає сім’я. Психіка дитини починає закладатися ще в утробі матері: від навколишніх психологічих факторів майбутньої матері, її емоційного стану залежить формування психіки немовляти. І надалі, вже після народження дитини, від того, як ставляться до неї у родині, чи відчуває вона себе комфортно, захищено, залежать не тільки її індивідуальні особливості, але і те, наскільки повно вона зможе самореалізуватися в процесі власного розвитку. Якщо скласти узагальнений портрет психологічно здорової людини, то ми побачимо творчу, життєлюбну, позитивну, відкриту особистість, яка пізнає себе і навколишній світ не тільки розумом, а й почуттями. Ця особистість самодостатня, вона усвідомлює не лише свою неповторність та цінність, а й унікальність і важливість оточуючих її людей. Вона знаходиться у постійному розвитку і сприяє розвитку інших людей. Ця людина оптимістична, вона знаходиться одночасно у гармонії із самим собою та навколишнім світом. Її життя наповнене сенсом».
Цікавий факт! Результати дослідження У. Джюетта, який вивчав психологічні характеристики людей вдало доживших до 80-90 років, показали, що всім їм характерні наступні якості: оптимізм, емоційний спокій, здатність радіти, самодостатність і вміння адаптуватися до складних життєвих обставин. Варто також зазначити, що заходи до Дня психічного здоров’я щороку присвячені певній темі, серед яких були: «Жінки і психічне здоров’я», «Психічне здоров’я і права людини», «Діти і психічне здоров’я», «Взаємозв’язок фізичного і психічного розладу», «Зв’язок психічного здоров’я та самогубства», «Вплив насильства і жорстокості на дітей та підлітків», «Немає здоров’я без психічного здоров’я», «Депресія: глобальна криза» та інші. Цьогорічна тема Всесвітнього дня психічного здоров’я звучить так: «Життя з шизофренією». «Шизофренія –це важке хронічне психічне захворювання, при якому спостерігаються емоційні розлади, неадекватна поведінка, порушення мислення і неможливість вести соціальне життя. Найчастіше спостерігається у людей віком від 20 до 29 років . Фактори ризику – пережиті події, що викликали стрес - іноді передаються спадково. Шизофренія вражає приблизно одну зі ста людей у світі», - каже лікар-психіатр Андрій Семенов. Отже, незважаючи на велику кількість різноманітних психічних розладів, за даними Е. Шапошникова лише 25-30 процентів людей є психічно здоровими, 55-56 процентів балансують між повноцінним психічним здоров’ям та тими чи іншими незначними порушеннями, і тільки 3-5 процентів людей потребують психіатричного лікування. ОЛЕКСАНДРА МАЛКОВА
СОЦІАЛЬНИЙ КАЛЕНДАР
тут ООН набув чинності; і за рішенням Генеральної Асамблеї ООН (1947) цю дату щорічно відзначають як День Організації Об’єднаних Націй. 24-30 жовтня. Тиждень роззброєння. Тиждень роззброєння проходить під егідою Організації Об’єднаних Націй щороку з24 по30 жовтня. Узагальнюючою темою Тижня є слова – Досягнення миру і безпеки шляхом роззброєння (Peace and Security Through Disarmament). Щорічне проведення Тижня роззброєння, який починається
в Міжнародний день Організації Об’єднаних Націй, передбачено в Заключному документі спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН 1978 року, присвяченій роззброєнню. Державам було запропоновано розглянути першочергові питання про небезпеку перегонів озброєнь, а також пропагувати необхідність їх припинення і сприяти підвищенню розуміння громадськістю невідкладних завдань у галузі роззброєння.
Випусковий редактор: Антоніна КАРТАШЕВА Літературний редактор: Ірина ЗВЕЗДОВСЬКА Дизайнер: Денис ДЕШЕВИЙ
Наклад: 25 примірників #6 підготовлено до друку: 14 жовтня 2014 року. Відповідальність за достовірність інформації несуть автори матеріалів.
15 жовтня. Всесвітній день сільських жінок. 15 жовтня. Міжнародний день білої тростини. 17 жовтня. Міжнародний день боротьби з бідністю. 20 жовтня. Всеукраїнський день боротьби проти захворювання на рак молочної залози. 24 жовтня. День Організації Об’єднаних Націй. 24 жовтня 1945 року після ратифікації більшістю країн-засновниць Ста-
Газета соціальних журналістів «свІЖість». Наша адреса: діаолог ВК. Видається з вересня 2014 року. Засновник та видавець «1 група журналістів».