nasylstvo_svit_dopovid

ÄÎÏβÄÜ ÏÐÎ НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ У СВІТІ

ДОПОВІДЬ ПРО ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó Ñ²Ҳ

Паулу Сержіу Пінейру

Паулу Сержіу Пінейру Незалежний експерт, автор Дослідження Генерального Секретаря Організації Об’єднаних Націй з питань насильства щодо дітей

ДОПОВІДЬ ПРО ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó Ñ²Ҳ

Паулу Сержіу Пінейру Незалежний експерт, автор Дослідження Генерального Секретаря Організації Об’єднаних Націй з питань насильства щодо дітей Опубліковано Організацією Об’єднаних Націй Дослідження Генерального секретаря ООН з питань насильства щодо дітей

Використані посилання та презентації матеріалу у цьому виданні не передбачають висловлення будь-яких думок з боку Організації Об’єднаних Націй чи регіональних консультантів дослідження щодо правового статусу країн, територій, міст, районів чи відповідних органів влади, а також стосовно розмежування їхніх кордонів чи меж. Секретаріат дослідження запрошує усі зацікавлені сторони подавати заявки на дозвіл щодо відтворення чи перекладу цієї книги, повністю або частково. Усі заявки слід спрямовувати до Управління Верховного комісара з прав людини (УВКПЛ), Дитячого Фонду Організації Об’єднаних Націй (ЮНІСЕФ) і Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), які із задоволенням нададуть найостаннішу інформацію про зміни у тексті книги. Дизайн: видавнича служба ООН (відділення ООН в Женеві) та компанія «Services Concept» (www.services-concept.ch). Надруковано в Києві, Україна, компанією “Перфект Стайл”. З книгою можна також ознайомитися та завантажити її електронну версію з наступних вебсайтів: http://www.violencestudy.org http://www.ohchr.org http://www.unicef.org http://www.who.int УДК 343.226-053.2(100) ББК 67.9(0) 408 П 32 ISBN 978-966-9625-3-6

ЗМІСТ Висловлення подяки

V

Вступ

ХІ

Передмова

ХІІ

Звернення Дорадчої комісії НУО

XV

Необхідність припинити насильство щодо дітей

XVII

1. Припинення насильства щодо дітей Вступ Змінюючи ситуацію на краще Профілактика як головна передумова Глобальна проблема Принципи та рекомендації Загальні рекомендації Впровадження та подальший супровід Джерела та посилання

1 3 3 6 6 17 18 24 26

2. Насильство щодо дітей та міжнародні закони і стандарти щодо захисту прав людини Вступ Конвенція про права дитини Міжнародне кримінальне, гуманітарне та трудове законодавство, закони щодо біженців Регіональні системи прав людини Необов’язкові засоби Джерела та посилання

29 31 32 37 38 39 42

3. Насильство щодо дітей вдома та в родині Вступ Документи про права людини Загальна інформація та контекст Природа та поширення проблеми Наслідки насильства щодо дітей Чинники, що сприяють насильству Реагування на насильство щодо дітей вдома та в родині Рекомендації Джерела та посилання

45 47 48 50 50 63 66 73 92 96

4. Насильство щодо дітей у школах і навчальних закладах Вступ Документи про права людини Загальна інформація та контекст

109 111 113 115

III

Природа та поширення проблеми Вплив насильства у школі Чинники, що сприяють насильству Реагування на насильство щодо дітей в школах і навчальних закладах Рекомендації Джерела та посилання

IV

115 128 131 136 153 157

5. Насильство щодо дітей в установах з догляду за дітьми і системах правосуддя Вступ Документи про права людини Загальна інформація та контекст Чинники, що сприяють насильству в установах Діти, які перебувають в дитячих установах Діти, які перебувають під наглядом та арештом Інші діти, які перебувають під опікунством держави Реагування на насильство щодо дітей в установах з догляду за дітьми і системах правосуддя Рекомендації Джерела та посилання

171 175 177 178 180 183 190 201

6. Насильство щодо дітей на робочому місці Вступ Документи про права людини Загальна інформація та контекст Природа та поширення проблеми Чинники, що сприяють насильству Реагування на насильство щодо дітей на робочому місці Рекомендації Джерела та посилання

231 233 234 238 241 251 253 268 271

7. Насильство щодо дітей у громаді Вступ Документи про права людини Загальна інформація та контекст Природа та поширення проблеми Чинники, що сприяють насильству Реагування на насильство щодо дітей у громаді Рекомендації Джерела та посилання

283 285 286 286 287 301 317 335 339

8. Рух уперед

353

Додаток

357

203 216 220

ВИСЛОВЛЕННЯ ПОДЯКИ Підготовка Доповіді про насильство щодо дітей у світі стала можливою завдяки підтримці багатьох інституцій та друзів. Хочу висловити свою щиру подяку багатьом організаціям, експертам, авторам, колегам-рецензентам, радникам, консультантам, волонтерам, стажерам та членам Секретаріату дослідження, чия відданість та підтримка допомогли цій книзі побачити світ. Координаційний комітет Висловлюю подяку трьом структурам, які здійснювали координацію дослідження: Управлінню Верховного комісара з прав людини (УВКПЛ), Дитячому Фонду Організації Об’єднаних Націй (ЮНІСЕФ) і Всесвітній організації охорони здоров’я (ВООЗ). Дякую керівникам цих структур та їхнім попередникам: Луїзі Арбор, Верховному комісарові ООН з прав людини, Мері Робінзон та покійному Сержіу Віейру де Мелло, а також Мер Хан Вільямс, Заступнику Верховного комісара з прав людини; Енн Венеман, Виконавчому директору ЮНІСЕФ та Керол Белламі, а також Рімі Салах, Заступникові Виконавчого директора, покійному Лі Йонг-Вуку, колишньому Генеральному секретареві ВООЗ, Андерсу Нордстрему, виконуючого обов’язки Генерального секретаря ВООЗ, а також Кетрін Ле Галь-Камю, асистентові Генерального секретаря. Також хотів би подякувати співробітникам цих організацій, зокрема, Карін Луке, Крісті Ойнонен та Майї Андріясевич-Боко в УВКПЛ; Гаполану Балагопалу, Стеллі Шумахер та Андресу Гуерреро в ЮНІСЕФ; Александру Бутчарту та Елісон Фінней Гарвей у ВООЗ. Договірні органи та механізми прав людини Висловлюю подяку Комітету з прав дитини, членам інших Договірних органів з прав людини, а також моїм колегам, які отримали мандат на виконання спеціальних процедур механізмів Ради з прав людини (та колишньої Комісії з прав людини). Також хочу подякувати національним інституціям з прав людини, в чому числі національним омбудсменам та уповноваженим з прав дітей. Інші організації структури ООН та міжнародні організації Висловлюю окрему подяку Міжвідомчій групі ООН з питань насильства щодо дітей; Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), зокрема Лінді Кінг та Паоло Фонтані; Міжнародній організації праці (МОП); Управлінню Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), зокрема Нгонлардье Мбайджол, Рону Пауелсу, Єві Ален та Крістофу Біервірту; Управлінню ООН з наркотиків та злочинності (УНЗ ООН), а саме Сумру Нояну та Анні Гвідіс; Програмі розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН); Об’єднаній програмі ООН з ВІЛ/СНІДу (ЮНЕЙДС); Департаменту суспільної інформації ООН (ДСІ ООН); Інформаційній службі ООН, Відділу з покращення положення жінок (DAW); Фонду ООН в області народонаселення (ЮНФПА); Фонду ООН для розвитку в інтересах жінок (ЮНІФЕМ);

V

Фонду міжнародного партнерства ООН (ФМПООН), зокрема Кімберлі Гембл-Пейн; Управлінню ООН з координації гуманітарних питань (УКГП); Дослідницькому центру ЮНІСЕФ «Інноченті»; Світовому банку; Міжпарламентському союзу; Міжнародному комітету Червоного Хреста; Обсерваторії дотримання прав дитини в країнах Індійського океану; Програмі «Дафне» Європейської Комісії. Редакційна колегія Шірін Аумірудді-Чіффра, Ненсі Берон, Джо Бекер, С’юзан Бісселл, Александр Бутчарт, Ненсі Кардіа, Джейн Коннорс, Яаап Доек, Амайа Гіллеспі, Савітрі Гоонесекере, Хані Яахшан, МаріяФранциска Ізе-Чаррін, Етьєн Круг, Карін Ландгрен, Шарлотта Макклейн-Нхлапо, Джим Мерсі, Пітер Ньюелл, Елісон Фінней Гарвей, Франс Розелаерс, Марта Сантос-Паіс. Запрошені експерти

VI

Ассефа Бекель, Рагне Бірте Лунд, Мод де Бур-Букіччо, Анеес Джіллані, Мушіра Хаттаб, Токо Маджоквені, Вітіт Мунтарбхорн, Філіп О’Браєн, Хуан Мігель Петіт. Співавтори Кевін Браун, Фатума Чеге, Люк Даудні, Александр Файф, Дебора Горман-Сміт, Чангу Маннатоко, Клаудія Мітчелл, Кармен Мадрінан та Дебора Муір, Монсеф Моалла, Йоші Ногучі, Тейа Валландінгем, а також велика кількість колег-рецензентів в багатьох країнах світу. Створення публікації Меггі Блек, провідний упорядник; Ендрю Вілсон, упорядник і редактор; Стюарт Адамс, помічник упорядника; Енн Шрайер-Одуар, літературний редактор; Мішель Сігель та інші, ЮНІСЕФ, дизайн; Софі Комбетт, компанія “Services-Concept”, дизайн та макетування. Дорадча група дослідження Гарет Джонс (провідний експерт), Патрік Белсер, Джеру Біліморія, Джоан Даррент, Мішель де Кокке, Майкл Данн, Клаудія Гарсія-Морено, Генріка Янсен, Чен Жінкві, Джек Джонс, Інгрід Леверсен, Міжнародне товариство з профілактики насильства над дітьми та нехтування їхніми потребами (ІСПКАН), Доріс Ма Фат, Діпак Накер, Семі Невала, Ліанна Рілей, Оддран Сандал, Кенджі Шібуйя. Висловлюю найщирішу подяку за потужну підтримку моєї дослідницької роботи впродовж 2003-2006 років з боку Центра дослідження насильства Університету Сан-Паулу, NEV/CEPID/USP, та Державного Фонду підтримки досліджень Сан-Паулу (FAPESP), Бразилія. Крім того, дякую Conselho Nacional de Desenvolvimento Cientifico e Tecnologica (CNPq), Centre de Recherches sur le Bresil Contemporain (CRBC); Ecole des Hautes Etudes en Sciences Sociales, Maison des Sciences de l’Homme та Chaire Bresilienne de Sciences Sociales Sergio Buarque de Holanda, Париж, а також

Інституту міжнародних досліджень Ватсона, Університет Браун, США. Донорські організації Уряди Бельгії, Канади, Фінляндії, Франції, Німеччини, Люксембургу, Монако, Норвегії, Швеції та Великобританії. Партнери з приватного сектору: Фундація «Оук», «Боді Шоп», корпорація «Майкрософт». Дев’ять регіональних комітетів з організації та планування, уряди країн, де проходило дослідження, за регіональні, субрегіональні та національні консультації Регіональні консультації щодо Південної Америки, Буенос-Айрес, Аргентина Регіональні консультації щодо Північної Америки, Торонто, Канада Регіональні консультації щодо Близького Сходу та Північної Африки, Каїр, Єгипет Субрегіональні консультації щодо націй островів Тихого океану, Сува, Фіджі Субрегіональні консультації щодо націй островів Індійського океану, Антананаріво, Мадагаскар Регіональні консультації, Західна та Центральна Африка, Бамако, Малі Регіональні консультації, Південна Азія, Ісламабад, Пакистан Регіональні консультації, Європа та Центральна Азія, Любляна, Словенія Регіональні консультації, Східна та Південна Африка, Йоганнесбург, Південна Африка Регіональні консультації, Східна Азія та Тихоокеанський регіон, Бангкок, Таїланд Регіональні консультації, Карибський басейн, Порт-оф-Спейн, Трінідад і Тобаго

Неофіційний переклад і друк українською мовою виконано за сприяння Представництва Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні.

VII

Регіональні органи та структури Висловлюю подяку Африканському союзу, зокрема його Африканському комітету експертів з прав та добробуту дитини; Карибському співтовариству (КАРІКОМ), Раді Європи, зокрема Заступнику Генерального секретаря Ради та Європейському Уповноваженому з прав людини; Європейському Союзу, зокрема Особистому представнику Генерального секретаря з прав людини; Лізі арабських держав; Організації американських держав і зокрема її Міжамериканській комісії з прав людини; Південноазіатській асоціації регіональної співпраці. Діти та молодь Дякую усім дітям, молодим людям та молодим помічникам, які брали участь в дослідженні з самого початку. Їхні внески, надія, сила та енергія були надзвичайно цінними і максимально сприяли тому, щоб їхній заклик до майбутніх поколінь продовжував звучати голосно і чітко.

VIII

Дорадча комісія НУО в рамках Дослідження Генерального Секретаря ООН стосовно насильства щодо дітей Джо Бекер (співголова), Human Rights Watch; Мелані Гоу (співголова), «Світове бачення Інтернешнл», Австралія; Мері Белофф, Центр правових та соціальних досліджень дітей та молоді, Аргентина; Керол Лінн Боуер, Resources Aimed at the Prevention of Child Abuse and Neglect (RAPCAN), Південна Африка; Люк Даудні, Viva Rio, Бразилія; Джозеф Гатія, Centre of Concern for Child Labour, Індія; Діляна Гітєва, Проект Прав людини, Болгарія; Стюарт Харт, Міжнародна асоціація шкільних психологів (ISPA) та Міжнародного інституту з прав дитини і розвитку (IICRD), США; Северін Джакомі, координатор з проблем сексуальної експлуатації дітей, Швейцарія; Елізабет Джарег, Міжнародний альянс «Врятуймо дітей», Норвегія; доктор Гассон Касем Хан, Йєменська психологічна асоціація, Йемен; Еллєн Муравйофф-Апостол, Міжнародна федерація соціальних працівників, Швейцарія; Наят М’їд, BAYTI, Марокко; Вірджинія Мурільйо Геррера, «Міжнародний захист дітей» (DCI), Коста-Ріка; Пітер Ньюелл, Глобальна ініціатива за припинення усіх форм тілесного покарання дітей, Великобританія; Міллі Одгіамбо, Child Rights Advisory Documentation and Legal Center (CRADLE), Кенія; Анастасія Пінто, Centre for Organization of Research and Education/World Coalition for Indigenous Children and Youth, Індія; Елізабет Протасіо-де Кастор, Програма попередження психологічних травм та прав людини, Центр досліджень інтеграції та розвитку, Університет Філіппін, Філіппіни; Ракеш Рахані, Haki Elimu, Танзанія; Марселіна Маєн, Кімберлі Свево, Барбара Боннер (ІСПКАН); Вашейла Солт, Disabled Children’s Action Group, Південна Африка; Дік Собсей, «Inclusion International», Канадська асоціація громадського способу життя, The JP Das Development Disabilities Centre, Університет провінції Альберта, Канада; Ліліана Інес Тохо, Center for Justice and International Law (CEJIL), Бразилія; Марі Вернгем, Consortium for Street Children, Великобританія.

Інші НУО, організації громадянського суспільства та академічні інституції Вероніка Йейтс, Ізабелла Жітард та Дженні Томас, «Інформаційна мережа прав дитини»; Лєна Карлссон, Роберта Чекетті, Раві Каркара та колеги, «Врятуймо дітей»; національні комітети ЮНІСЕФ; Дезмонд Раньян (ІСПКАН); Кармен Мадрінан, Міжнародна мережа ЕСРАТ (“Зупинимо дитячу проституцію, порнографію та торгівлю дітьми з сексуальними цілями”); Крістіна Блох, «Жіноча комісія з проблем жінок і дітей-біженців»; Мікель Паладелла, «Глобальний рух в інтересах дітей»; Джім Кейрнс, Всесвітня конференція «Релігії за мир»; Національна рада з питань дитинства і материнства, Єгипет; Аннамарі Шлак, “SOS Children’s Villages”; “Plan International”; Ракель Бретт, квакерське представництво при ООН; Ареті Сіанні, «Міжнародна амністія»; Діна Абусамра, Норвезька рада з питань біженців; Maria Amelia Azevedo e Viviane Nogueira de Azevedo Guerra, Laboratorio de Estudos da Crianca (LACRI); Мусімбі Каньйоро, Всесвітня асоціація молодих християнок (World YWCA) та Міжнародний альянс молоді; Бартолом’ю Шага та Дженні Аріс, Всесвітній альянс молодих християн (YMCA); Ібрагім Осман, Міжнародна федерація товариств Червоного хреста та Червоного півмісяця; Джіліан Шіразі, “International Award Association”; Леслі Балмен, Всесвітня асоціація дівчаток-гідів та дівчаток-скаутів; Едуардо Міссоні, Всесвітня організація скаутського руху; Нора Гроус, школа громадського здоров’я, Йельський університет; Майкл Данн та інші з Технологічного університету Квінсленд. Секретаріат дослідження Директору, Амайя Гіллеспі та колегам, зокрема Марчело Дейер (моєму головному помічникові), Естер Ван дер Вельде, Іммі Гуерас, Тейцу Кулума, Александрі Сколарі, Вероніці Тево, Суніті Гроут, Гелен Мосту, Джейн Кейн, Філліс Ресслер, С’юзан Фонтейн та іншим консультантам і стажерам.

IX

X

ВСТУП Насильство щодо дітей не має географічних кордонів, воно існує серед усіх рас, класів, релігій та культур. Насильство трапляється вдома, в школах та на вулиці; на робочих місцях, в розважальних закладах, в центрах догляду та утримання дітей. Порушниками можуть виступати батьки, інші члени родини, вчителі, піклувальники, представники правоохоронних органів та інші діти. Деякі діти є особливо уразливими до насильства через статеві, расові та етнічні особливості, інвалідність та особливий соціальний статус. Жодна країна, багата чи бідна, не має імунітету від цього лиха. Наслідки насильства можуть бути руйнівними. Насамперед, насильство може призвести до смерті дитини. Та навіть ті, хто пережив це, вимушені долати жахливі фізичні та емоційні наслідки. Дійсно, насильство наражає на ризик не тільки здоров’я дитини, але і її здатність навчатися та виростати у дорослу людину, спроможну створювати нормальну родину та громаду. Таким чином, насильство щодо дітей становить серйозну загрозу для глобального розвитку і перспективам досягнення Цілей Розвитку Тисячоліття. Ми ніколи не досягнемо цілі забезпечення загальної початкової освіти, якщо діти не перебуватимуть в школах у безпеці. Зупинити поширення ВІЛ/СНІДу буде неможливо, допоки нам не вдасться зупини насильство щодо дітей, яке є одним з рушіїв пандемії. Насильство щодо дітей – це також одна з ключових перешкод на шляху до забезпечення гендерної рівності. Вплив насильства щодо дітей повною мірою та переконливо задокументовано у дослідженні Організації Об’єднаних Націй, що є предметом цієї книги. Дослідження також описує, що слід зробити, аби подолати цей виклик. У цій царині держави несуть головну відповідальність за попередження та реагування та факти насильства щодо дітей, за дотримання положень Конвенції про права дитини та інших угод, які гарантують хлопчикам та дівчаткам усього світу право прожити своє життя без насильства. Усі сектори та галузі – від охорони здоров’я до освіти, від трудових відносин до правосуддя – повинні докласти відповідних зусиль на всіх рівнях: місцевому, національному та міжнародному. Однак організації громадянського суспільства та окремі громадяни також мають відігравати важливу роль. Родина ООН, зі свого боку, як і раніше, висловлює свою відданість цій справі. Насильство щодо дітей не має жодного виправдання. Однак, це неминуче явище. Якщо вдасться визначити та вирішити основоположні причини цього явища, то його цілком можна запобігти. Ця книга і Дослідження повинні допомогти нам краще зрозуміти цю проблему та винайти ефективні стратегії для її подолання. Я рекомендую цю книгу найширшій читацькій аудиторії в усьому світі. Кофі Аннан Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй Жовтень 2006 року

XI

XII

ПЕРЕДМОВА «Доповідь про насильство щодо дітей у світі» є наслідком перших глобальних комплексних спроб описати масштаби усіх форм насильства щодо дітей та їхній вплив. Насильство – це проблема, яка вимагає відповідних мультисекторальних дій. У цій доповіді проблема розглядається під різними кутами: з точки зору дотримання прав людини, з точки зору громадського здоров’я та захисту дітей. Підготовчий процес, результатом якого стала ця доповідь, об’єднав знання та компетенції національних урядів, міжнародних організацій, організацій громадянського суспільства, дослідницьких інститутів та самих дітей. Такі потужні спільні зусилля допомогли виробити очікування щодо нових дій. І тепер ці дії слід негайно реалізувати на практиці. Конвенція про права дитини формує міжнародний базис для забезпечення прав і захисту дітей. При цьому, у кожній країні світу є діти, які продовжують боятися і зазнають насильства. Рефлексії цього насильства можуть лежати тягарем впродовж усього їхнього життя, впливаючи на розвиток, поведінку та здоров’я дітей. Ця доповідь доводить, що жодне насильство стосовно дитини не є виправданим, а будь-яку форму насильства можна попередити. Готовність до дій, проголошена на міжнародному та національному рівнях, а також накопичені знання, описані у цій доповіді, надають нам інструментарій, необхідний для забезпечення захисту дитини від насильства, для попередження його виникнення та для пом’якшення його наслідків. «Доповідь про насильство щодо дітей у світі» повинна призвести до довготривалих змін. Усі ми поділяємо відповідальність за їхнє здійснення.

Луїза Арбор Верховний комісар Організації Об’єднаних Націй з прав людини, Управління Верховного комісара ООН з прав людини

Енн М. Венеман Виконавчий директор Дитячого Фонду Організації Об’єднаних Націй

Андерс Нордстрем Виконувач обов’язків Генерального секретаря Всесвітньої організації охорони здоров’я

XIII

XIV

ЗВЕРНЕННЯ ДОРАДЧОЇ КОМІСІЇ НУО ЩОДО ДОСЛІДЖЕННЯ ГЕНЕРАЛЬНОГО СЕКРЕТАРЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ ПРО НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ ВІДДАНІСТЬ НУО ПРИНЦИПАМ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЇХ ПОДАЛЬШОГО ВПРОВАДЖЕННЯ Це Дослідження привертає увагу керівництва найвищого рівня Організації Об’єднаних Націй до жахливих масштабів поширення усіх форм насильства, що їх зазнають хлопчики та дівчатка від рук дорослих в усьому світі. Процес та результати Дослідження також є підтвердженням залучення та потенціалу дітей. Рівень участі дітей у Дослідженні досягнув безпрецедентних масштабів. Їхня участь, людяність, внески та відданість дійсно збагатили усі аспекти Дослідження. Надії та сподівання дітей вимагають від держав нагальних дій щодо виконання їхніх зобов’язань перед дітьми як особами, які користуються відповідними правами. Не тільки уряди, але й окремі дорослі в усьому світі повинні, врешті-решт, прийняти ключове послання цього Дослідження: жодна форма насильства щодо дівчаток та хлопчиків не є виправданою, а будь-яке насильство можна попередити. Усі види насильства щодо дітей є порушенням їхнього законного людського права – права на людську гідність та фізичну недоторканість. Неурядові організації (НУО) міжнародного, регіонального та національного рівня були задіяні у процесі з самого початку. Працюючи з ООН та іншими агенціями, НУО сприяли та підтримували залучення дівчаток та хлопчиків на національному, регіональному та міжнародному рівнях. НУО, часто працюючи безпосередньо з дітьми та молоддю, задокументували різні типи та частоту фактів насильства щодо дітей, в тому числі – той ганебний факт, що станом на 2006 рік більшість таких випадків залишаються законними та дозволеними державою: вони здійснюються тими, хто несе відповідальність за виховання, догляд, добробут та освіту дитини. НУО також реалізовували та підтримували цілу низку позитивних програм та втручань – заходи, покликані досягти такого стану, коли усі види насильства щодо дітей засуджуватимуться і ліквідовуватимуться. Дорадча комісія НУО, створена у підтримку дослідження, включала в себе дітей та молодь, а також Підгрупу щодо дітей та насильства Групи НУО у підтримку Конвенції з прав дитини, постійно надавала свої консультації і була задіяна у підготовці результатів Дослідження1. Дослідження Генерального секретаря ООН повинно започаткувати постійний процес, що розпочинається (а не завершується) з подання звіту до генеральної Асамблеї та з публікації цієї книги. НУО висловлюють свою готовність та бажання продовжувати цей процес та працювати разом. Ми переконані, що ці процеси мають бути очолені та координовані Спеціальним представником Генерального секретаря ООН з питань насильства щодо дітей, який повинен, відповідно до процесу Дослідження, залучати до нього самих дітей як партнерів.

XV

Діти палко прагнуть зупинити таке насильство; реагуючи на ці побажання, Паулу Сержіу Пінейру встановив чіткі часові цілі для національних урядів, які несуть першочергову відповідальність за попередження і протидію насильству. Ми працюватимемо разом з урядами задля досягнення цих цілей, а також для того, щоб: • Гарантувати, щоб усі чинні законно прийняті практики насильства щодо дівчаток та хлопчиків, включаючи усі тілесні покарання, усі шкідливі традиційні практики, усі види сексуального насильства були заборонені та ефективно ліквідовані шляхом підвищення обізнаності та проведення кампаній громадської просвіти; • Підтримати розробку багатосторонніх та системних засад для реагування на факти насильства щодо дітей, які будуть повністю інтегровані в національні процеси планування. І, нарешті, ми хотіли б висловити свою подяку панові Паулу Сержіу Пінейру, який очолював процес Дослідження, забезпечуючи його відкритість та участь різних зацікавлених сторін; який багато і невтомно подорожував і був надзвичайно уважним до думок і висловлювань дітей.

XVI

1

Членами Підгрупи щодо дітей та насильства Групи НУО у підтримку Конвенції з прав дитини є: African Child Policy Forum; Фонд «Арігату»; Міжнародна мережа «ЕКПАТ Інтернешнл»; Friends World Committee for Consultation; Глобальна ініціатива за припинення усіх форм тілесного покарання дітей; Human Rights Watch; Міжнародний альянс жінок; Міжнародне католицьке дитяче бюро (ICCB/BICE); Міжнародна рада жінок; Міжнародна федерація соціальних працівників; Міжнародна федерація “Terre des Hommes”; Міжнародний альянс “Врятуймо дітей»; Єзуїтська служба захисту біженців; «План Інтернешнл»; Resources Aimed at the Prevention of Child Abuse and Neglect (RAPCAN); SOS-Kinderdorf International; Всесвітня організація проти тортур (ОМСТ); Фонд «Всесвітній жіночий самміт» (WWSF); Всесвітній союз католицьких жіночих організацій; «Світове бачення Інтернешнл».

НЕОБХІДНІСТЬ ПРИПИНИТИ НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ «Доповідь про насильство щодо дітей у світі» не є особистим досягненням чи результатом праці однієї окремої організації. Натомість це результат справжнього і живого процесу із залученням багатьох зацікавлених сторін, включаючи національні уряди, міжнародні структури, громадянське суспільство та дітей. Впродовж останніх трьох років я мав честь вислухати свідчення та заяви тисяч дорослих і дітей в усьому світі. Їхня відданість принципам захисту і підтримки прав дитини є тим рушієм, який дозволив провести Дослідження Генерального Секретаря ООН з питань насильства щодо дітей і уможливив написання цієї книги, яка ґрунтується на нашому Дослідженні. Дослідження підтверджує, що насильство щодо дітей трапляється в усіх куточках планети. Однак у ході дослідження я став свідком численних і безперестанних зусиль багатьох організацій громадянського суспільства, спрямованих на забезпечення захисту дітей на місцевому та міжнародному рівнях. Нас повинна надихати сила та відданість тих, хто працює у цій царині і щодня стикається з надзвичайно складними умовами; тих, хто повсякчас застосовує творчі підходи з метою зниження піддавання дітей насильству та захисту їхніх прав. Ще одним багатообіцяючим елементом процесу Дослідження стала глибока зацікавленість національних урядів в усьому світі у питаннях вирішення проблеми насильства щодо дітей. Станом на вересень 2006 року я отримав 136 заповнених анкет, які я розіслав до різних урядів у ході підготовки своєї доповіді. Поширеність насильства у відповідях не заперечується. Однак визнання існування такого насильства та відкрита участь урядів є важливими кроками назустріч практичній реалізації зобов’язань держав, які вони взяли на себе, ратифікувавши Конвенцію ООН з прав дитини. Співпраця Управління Верховного комісара ООН з прав людини, Дитячого Фонду ООН та Всесвітньої організації охорони здоров’я у підготовці та проведенні цього Дослідження була визначальною у визнанні багатоаспектної природи насильства щодо дітей. Вона також підкреслила необхідність погодженого, мультидисциплінарного підходу до вирішення цієї проблеми. Дослідження також стало можливим завдяки значним внескам різних дослідницьких центрів та експертів, які працюють у різних сферах, а саме: кримінальне правосуддя, громадське здоров’я, освіта, соціальний захист та права людини. Цей факт зайвий раз нагадує нам: якщо ми прагнемо досягти довготривалих позитивних змін у житті наших дітей, усі галузі та сектори повинні працювати разом, у скоординований спосіб. Підготовка Дослідження таких глобальних масштабів стала можливою тільки завдяки мобілізації велетенської мережі організацій та програм, які працюють в усьому світі. Агенції ООН відігравали провідну роль у підтримці процесу із залученням усіх зацікавлених сторін, у партнерстві з урядами та громадянським суспільством, а особливо через національні, субрегіональні та регіональні консультації, які були організовані зусиллями місцевих представництв ЮНІСЕФ та інших партнерів. Потужний консультаційний процес став тією ключовою стратегією, яка забезпечила повну відповідність остаточних рекомендацій цього звіту з реаліями життя дітей на рівні країни.

XVII

Деякі форми насильства, такі як сексуальна експлуатація та торгівля дітьми, вплив збройних конфліктів на дітей, викликали протягом останнього десятиліття міжнародне засудження. Визнання таких екстремальних ситуацій допомогло привернути увагу міжнародного співтовариства до проблем та турбот дітей. Однак, увага до насильства щодо дітей в цілому залишається фрагментарною і вельми обмеженою: різні форми насильства вдома, в школі, в різних інституціях та у громаді загалом ігноруються під час дебатів на глобальному рівні. Родина – це найкращий «постачальник» фізичного та емоційного догляду за дитиною. Школи відіграють основоположну роль у забезпеченні розвитку потенціалу дитини, водночас захищаючи її. Однак саме уряд несе відповідальність за розробку міцної правової бази і за надання підтримки, що її потребує родина, школа і громада для належного виконання своєї ролі.

XVIII

Належні правові засади є конче необхідними для того, щоб покласти край насильству щодо дітей, однак попередження та реагування на факти насильства не означає застосування односторонніх, жорстких чи репресивних заходів. Більше того, якщо такі заходи порушуватимуть права будь-якої групи громадян, то вони ніколи не будуть ефективними. Це насамперед стосується країн, які стикнулися з проблемою зростання рівнів насильства і злочинності. Якщо уряди готові гарантувати безпеку, то очевидно, що утриманням підлітків у жахливих умовах, заплющенням очей на застосування сили агентами держави, послабленням громадянських і політичних прав цього не досягнеш. Це Дослідження доводить, що найефективніші заходи з протидії насильству передбачають комплексні зусилля, що поєднують довгострокові інвестиції у попередження та зміну ставлень, які застерігають чи підтримують застосування насильства; збір надійних даних, покращення функціонування державних інститутів та забезпечення підзвітності. Як неодноразово проголошував Нельсон Мандела, насильство процвітає там, де відсутня демократія і повага до прав людини. Насильство щодо дітей залишається серйозною загрозою там, де існують авторитарні стосунки між дорослими та дітьми. Думка про те, що дорослі мають необмежені права у сфері виховання дитини, компрометує будь-який підхід, спрямований на припинення насильства, скоєного вдома, в школі чи державній установі. Для забезпечення довготривалих змін, нам слід змінити ставлення, які виправдовують чи нормалізують насильство щодо дітей, в тому числі – стереотипи щодо гендерних ролей. Наша неспроможність вислуховувати дитину призводить до неможливості забезпечення їхніх потреб. Важко зрозуміти, чому і як дорослі продовжують наполягати на тому, що дитина повинна мати менше захисту від насильства, ніж дорослі: за законами, в політиці та на практиці. Я щиро сподіваюся, що це Дослідження стане вододілом, який нарешті покладе край застосуванню подвійних стандартів і ризиків, які існують надто довго.

У процесі Дослідження ми слухали, чули і поважали голоси дітей. Вони обстоюють своє право на захист від усіх форм насильства і бажають користуватися ним уже сьогодні. Їхні свідчення про шкоду, якої вони зазнали внаслідок насильства, їхні страждання, що приймаються і схвалюються сьогодні багатьма дорослими, повинні примусити нас жити за своїми принципами і практикувати те, що ми проповідуємо. Ми повинні діяти негайно, щоб покласти край скептицизму дітей щодо дорослих обіцянок. Діти втомилися від того, що їм весь час кажуть: «Ви є майбутнє». Вони бажають бачити, як ми виконуємо свої обіцянки уже сьогодні, та користуватися своїм правом бути захищеними від насильства.

Паулу Сержіу Пінейру Женева, осінь 2006 року

XIX

Додаток ОЦІНОЧНІ ПОКАЗНИКИ КІЛЬКОСТІ ВБИВСТВ, ЗА РЕГІОНОМ ТА РІВНЕМ ДОХОДІВ, 2002 РІК Джерело: ВООЗ (2006), Global Estimates of Health Consequences due to Violence against Children. Додатковий матеріал до «Дослідження Генерального секретаря ООН про насильство щодо дітей», Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я.

Дохід

Стать

Усі

Усі

Чол.

Усі

Усі

Жін.

1.92

1.99

1.48

1.49

3.28

Усі

Усі

Чол. / Жін.

2.44

2.04

1.24

1.79

6.25

Усі

Високий

Чол.

1.45

2.29

0.41

0.56

3.25

Усі

Високий

Жін.

0.95

1.67

0.44

0.40

1.53

Усі

Високий

Чол. / Жін.

1.21

1.99

0.43

0.48

2.41

357

Усі

Низький

Чол.

3.10

2.07

1.07

2.25

9.75

Усі

Низький

Жін.

2.03

2.02

1.60

1.61

3.48

Усі

Низький

Чол. / Жін.

2.58

2.05

1.33

1.94

6.70

ÄÎÄÀÒÎÊ

Регіон ООН

Показники кількості вбивств на 100 тисяч населення 0-17 0-4 5-9 10-14 15-17 років* 2.93 2.09 1.00 2.08 9.06

Африка

Усі

Чол.

5.85

4.25

2.44

5.09

15.64

Африка

Усі

Жін.

5.30

4.07

4.79

4.62

9.45

Африка

Усі

Чол. / Жін.

5.58

4.16

3.60

4.86

12.57

Азія

Усі

Чол.

1.53

1.32

0.65

1.21

3.93

Азія

Усі

Жін.

0.99

1.29

0.70

0.69

1.48

Азія

Усі

Чол. / Жін.

1.27

1.30

0.68

0.96

2.74

Австралія/Нова Зеландія

Усі

Чол.

0.99

1.76

0.44

0.41

1.60

Австралія/Нова Зеландія

Усі

Жін.

0.55

0.75

0.64

0.31

0.48

Австралія/Нова Зеландія

Усі

Чол. / Жін.

0.78

1.26

0.54

0.36

1.05

Європа

Усі

Чол.

1.74

1.44

0.55

0.89

5.72

Європа

Усі

Жін.

1.01

1.30

0.57

0.75

1.67

Європа Латинська Америка/Карибський регіон Латинська Америка/Карибський регіон Латинська Америка/Карибський регіон

Усі

Чол. / Жін.

1.38

1.37

0.56

0.82

3.74

Усі

Чол.

8.11

1.95

0.98

4.01

37.66

Усі

Жін.

2.21

1.62

0.67

1.81

6.50

Усі

Чол. / Жін.

5.21

1.79

0.83

2.93

22.33

>>>

Регіон ООН

Дохід

Північна Америка

Усі

Чол.

Північна Америка

Al

Жін.

Північна Америка

Усі

Чол. / Жін.

2.04

3.40

0.57

0.91

4.04

Океанія**

Усі

Чол.

1.74

3.31

0.83

2.00

0.13

Океанія**

Усі

Жін.

1.38

2.10

0.74

0.85

2.14

Океанія**

Усі

Чол. / Жін.

1.57

2.72

0.78

1.45

1.08

* Вікова стандартизація показників смертності ** За виключенням Австралії та Нової Зеландії

ÄÎÄÀÒÎÊ

358

Стать

Показники кількості вбивств на 100 тисяч населення 0-17 0-4 5-9 10-14 15-17 років* 2.57 3.77 0.56 1.09 6.37 1.48

3.01

0.59

0.72

1.60

Нотатки .........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

359 ÍÎÒÀÒÊÈ

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

ÍÎÒÀÒÊÈ

360

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

Нотатки .........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

361 ÍÎÒÀÒÊÈ

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

ÍÎÒÀÒÊÈ

362

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

Нотатки .........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

363 ÍÎÒÀÒÊÈ

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

ÍÎÒÀÒÊÈ

364

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

.........................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................................

Сюрайа Шагін - Citе du Temps

На фото: Сальвадор, 1996 рік. Група дітей у таборі для біженців в Сальвадорі.

«Насильство щодо дітей не може бути виправданим в жодному місці чи контексті. Держави повинні завжди пропонувати належну підтримку батькам, вчителям, представникам системи кримінального правосуддя та іншим, хто іноді вдається до насильства щодо дітей. Усі ми маємо діяти, щоб викорінити його». Мер Хан Вільямс, заступник Верховного комісара ООН з прав людини

8

РУХ УПЕРЕД

Уряди та ціла низка партнерів вживають конкретних та корисних заходів для попередження насильства щодо дітей, зниження його впливу та пропагування змін. Сьогодні реалізується та оцінюється дедалі більше дієвих дослідницьких проектів, стратегій попередження та терапевтичних втручань, що допомагає партнерам зібрати надійну базу знань і свідчень для адаптації та вдосконалення чинних і створення нових ініціатив. Окрім, власне, захисту наймолодших та найуразливіших членів суспільства від насильства, ці дії сприяють досягненню великої мети щодо зниження рівнів насильства серед усіх верств населення, оскільки зрозуміло, що втручання, спрямовані на молодих, мають найбільший потенціал користі для всього суспільства. У ході підготовки і проведення Дослідження, після знайомства з думками дедалі більшої кількості учасників, у кожному регіоні знову і знову піднімалися одні і ті ж запитання. Найбільшою і найтривожнішою проблемою є та

прірва, на одному боці якої – зобов’язання і обіцянки держав, а на другому – реалії життя дітей. Як зазначено в Доповіді для Генеральної Асамблеї ООН, «Держави-члени вже прийняли зобов’язання по захисту дітей від всіх форм насильства. Разом з тим ми повинні відзначити, що ці зобов’язання виконуються далеко не повністю, як про це свідчить інформація, отримана від дітей в процесі підготовки даного дослідження, і як про те свідчать аналітичні дослідження»1. Однією з причин такого стану речей є брак лідерства серед політиків та тих, хто ухвалює рішення. Надто часто обговорення цієї проблеми проводиться на «приглушених тонах», що значно занижує поріг прийнятної дії та дозволяє ігнорувати зв’язки між різними формами насильства. Як правило, забороні та викоріненню насильства щодо дітей не вистачає адекватної політичної уваги. З тим, щоб ця проблема набула високої пріоритетності, ліквідація насильства щодо дітей вимагає потужного політичного лідерства і рішучого пропагування з боку громадянського суспільства. На національному, регіональному та міжнародному рівні повинні діяти потужні механізми, які забезпечуватимуть впровадження рекомендацій цього Дослідження. Лідерство та координація є однаково важливими на національному, регіональному та міжнародному рівнях. Реалізація більшої частини рекомендацій, представлених у вступі до цієї книги, залежить від спроможності урядів інкорпорувати усі рекомендації в рамках чинних правових інструментів та державної політики у скоординований спосіб. Постійне надання людських та фінансових ресурсів для широкомасштабної та

353 ÐÓÕ ÓÏÅÐÅÄ

Дані, зібрані під час підготовки Дослідження Генерального cекретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей, які повністю співпадають з думками учасників цього Дослідження, показують, що незважаючи на поширеність насильства щодо дітей, його можна попереджати, а країни світу мають достатньо ресурсів для його викорінення. Експерти, практики і самі діти погоджуються, що насильство не є незмінним, неминучим явищем у людському житті, і його ні в якому разі не слід сприймати пасивно. Більше того, дослідники задокументували значні досягнення різних урядів, які почали визнавати справжні масштаби проблеми і виконувати свої зобов’язання у сфері дотримання прав людини.

«Надто часто ми бачимо, що потрібні закони існують, та діти продовжують залишатися на околицях суспільства: їх не реєструють при народженні, вони не відвідують школу, в них немає грошей для відвідування лікаря, і це значно підвищує їхню уразливість до насильства та зловживань». Ріма Салах, заступник Виконавчого директора, ЮНІСЕФ

системної роботи, спрямованої на зниження та реагування на насильство щодо дітей, інтегровану в процеси національного планування, є вкрай важливими для успіху таких зусиль. Припинення насильства щодо дітей вимагає не тільки покарання зловмисників, але й трансформування «типу мислення», світогляду суспільств та основоположних економічних і соціальних умов, які уможливлюють існування насильства щодо дітей.

ÐÓÕ ÓÏÅÐÅÄ

354

Також дуже важливою є потужна регіональна підтримка впровадження рекомендацій. Регіональні механізми можуть відігравати надзвичайно важливу роль у подоланні розбіжностей у сфері технічної експертизи, в обміні найкращими практиками та оцінюванні досягнень. Регіональні мережі, які були створені в процесі підготовки Дослідження, продовжують працювати у кожному регіоні в тій чи іншій формі. Наприклад, на Близькому Сході та в Північній Африці розширена регіональна мережа, до складу якої входять представники урядів та Ліги Арабських держав, наразі вживає заходів для впровадження рекомендацій Дослідження щодо цілої низки регіональних пріоритетів2. Південно-азійський Форум, створений 2005 року в результаті регіональних консультацій в Пакистані, розпочав впроваджувати рекомендації Дослідження, з особливою увагою до проблем ранніх шлюбів, фізичних та психологічних покарань. Крім того, Рада Європи започаткувала трирічну програму «Розбудова Європи заради дітей та разом з дітьми». Ця програма приймає до уваги різні аспекти і виміри насильства щодо дітей на основі двох, тісно пов’язаних між собою компонентів: популяризації прав дітей та програми дій «Діти та насильство»3. Що стосується компоненту пропагування прав дитини, то

програма допомагатиме державам розробляти інтегровані стратегії та комплексні правові засади. Програма дій проти насильства розроблена таким чином, щоб допомагати державам виконувати їхні зобов’язання щодо забезпечення захисту дітей, попередження насильства, переслідування злочинців та участі дітей. На міжнародному рівні очікується, що ООН підтримуватиме країни у їхніх зусиллях щодо впровадження, інтегрування рекомендацій Доповіді для Генеральної Асамблеї ООН (розробленої у цій праці) та моніторингу досягнень. Координація діяльності різних агенцій ООН, задіяних у цьому процесі, є також надзвичайно важливою для забезпечення безперервності комплексного, мультидисциплінарного підходу, запропонованого у цьому Дослідженні. Пам’ятаючи про це, у доповіді міститься рекомендація щодо створення посади Спеціального представника з питань насильства щодо дітей, який виступатиме в ролі головної контактної особи та глобального активіста найвищого рівня з питань насильства щодо дітей, і використовуватиме той глобальний імпульс, що його генерував процес Дослідження та сама Доповідь. З метою прискорення прогресу на рівні країн, в 2005 році була створена Міжвідомча група з питань насильства щодо дітей, яку очолив ЮНІСЕФ за безпосередньої підтримки УВКПЛ та ВООЗ. До складу цієї структури входить ціла низка інших агенцій ООН та НУО. Така діяльність покликана сприяти реформуванню ООН шляхом посилення координації між структурами організації, оновлення та уточнення мандатів, а також підвищення уваги до проблем насильства щодо дітей в рамках існуючих мандатів.

«Насильство можна попередити…Існує величезна кількість ефективних стратегій, що можуть допомогти суспільствам знизити рівень насильства. Це може бути навчання та підтримка молодих батьків; допомога дітям засвоювати соціальні навички; допомога громадам контролювати алкоголь; підвищення стимулів для молодих людей закінчувати свою освіту; вдосконалення послуг для жертв насильства; посилення політики гендерної, соціальної та економічної рівності». Покійний Лі Йонг-Вук, колишній Генеральний секретар ВООЗ, 2005 р.

Саме уряди несуть остаточну відповідальність за захист дітей. Тому уряди повинні діяти уже зараз, виконуючи свої зобов’язання щодо дотримання прав людини з тим, щоб забезпечити захист дітей від усіх форм насильства. Та самотужки урядам буде вкрай складно виконувати цю роботу. Усі сектори суспільства, усі люди повинні засуджувати та попереджати насильство щодо дітей і належно реагувати на скрутне становище дітей, які постраждали від нього.

ДЖЕРЕЛА ТА ПОСИЛАННЯ 1

Генеральний Секретар Організації Об’єднаних Націй (2006). Доповідь незалежного експерта для проведення дослідження ООН про насильство щодо дітей. Захист прав дитини та їх підтримка. Генеральна Асамблея ООН, Шістдесят перша сесія. А/61/299.

2

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2006). Підсумковий звіт: Регіональні консультації на Близькому Сході та Північній Африці про насильство щодо дітей: додаткові консультації, 25-28 березня 2006 року. Єгипет, Національна рада з питань материнства і дитинства.

3

Council of Europe (2006). Building a Europe for and with Children. Council of Europe. Адреса в Інтернеті: http://www.coe.int/t/transversalprojects/ children/

ЦИТАТИ І.

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Послання дітей та молодих людей, Молодіжний форум. Регіональні консультації: Південна Азія, ст. 3. Адреса в Інтернеті: www.violencestudy.org/r27

«Ми закликаємо вас активізувати впровадження цих рекомендацій та інших, що їх висловили діти під час попередніх консультацій; ми просимо вас долучати нас до розробки дій з подолання насильства щодо хлопчиків і дівчаток в кожній країні та в кожному регіоні». Послання дітей, Молодіжний форум, Південна Азія, 2005 рікI.

355 ÐÓÕ ÓÏÅÐÅÄ

Викорінення насильства щодо дітей є нагальною необхідністю. Діти не простять нас, якщо це Дослідження перетвориться на іще один стос паперу, який збирає пил на полицях бібліотек всього світу. Необхідно негайно розпочати діяльність щодо впровадження наведених рекомендацій. Головне послання Дослідження полягає у наступному: жодне насильство щодо дітей не є виправданим, і будь-яке насильство щодо дітей можна попередити. Більше не може бути жодних виправдань, вибачень і затримок: проблема лежить на видноті, зобов’язання урядів є чіткими і зрозумілими, а засоби для вирішення проблеми відомі і доступні.

8

KEYSTONE/AP- Фото/Долорес Охоа

На фото: ЕКВА ДОР, 2001 рік: діти займаються у футбольній школі в Ель-Хункалі, на північ від Кіто.

7 НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ У ГРОМАДІ

285

Документи з прав людини

286

Загальна інформація та контекст

286

Природа та поширення проблеми

287

Фізичне насильство

287

Вбивства

287

Фізичне насильство без летальних наслідків

290

Насильство серед підлітків-близьких партнерів та під час побачень

291

Сексуальне насильство

292

Примусовий перший статевий контакт

292

Сексуальне насильство з боку сторонніх осіб у громаді

293

Питання, які викликають особливе занепокоєння

294

Насильство щодо дітей, які живуть на вулиці

295

ВІЛ та насильство в громаді

296

Насильство з боку поліції

297

Насильство з боку представників інших органів влади

298

Насильство щодо сексуальних меншин

298

Насильство щодо дітей-біженців, тих, що повернулися, та інших переміщених осіб

299

Торгівля дітьми

300

Чинники, що сприяють насильству

301

Індивідуальні та родинні чинники

301

Ситуативні чинники

302

Вогнепальна зброя

302

283 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

Вступ

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

284

Алкоголь

303

Фізичне середовище

303

Банди

304

Заворушення чи конфлікти

307

Суспільні чинники

309

Урбанізація

309

Бідність, нерівність та соціальне виключення

310

Реагування на насильство щодо дітей у громаді

317

Індивідуальний рівень та рівень родини

318

Рівень громади

318

Підтримка освіти та соціалізації на рівні громади

318

Ситуативна профілактика на рівні громади

321

Послуги для жертв насильства

326

Рівень суспільства

330

Економічні можливості та рівність

330

Зниження доступу до алкоголю та незаконних наркотиків

330

Зниження доступу та попиту на зброю

331

Зниження піддавання насильству у засобах масової інформації 332 Участь дітей на всіх рівнях

333

Збір даних та дослідження

333

Рекомендації

335

Джерела та посилання

338

7 Жодна громада не є вільною від насильства. Однак ризик стикнутися з насильством як щодо дітей, так і з боку дітей в одній громаді може бути значно вищим, ніж в іншій. У деяких середовищах, особливо там, де поширений обіг зброї, насильство набуло страхітливих масштабів. Мова йде, насамперед, про міські райони з високим рівнем бідності, економічної та соціальної нерівності, що часом ускладнюється постійною політичною чи економічною нестабільністю. Водночас, у відносно заможних та стабільних суспільствах, особливо де існує очевидна нерівність, також можна спостерігати тривожний рівень насильства щодо дітей. Більша частина цього розділу присвячується старшим дітям, зокрема тим, хто досяг підліткового віку. Зазвичай підліткові роки – це хвилюючий час, коли діти починають самостійно досліджувати фізичний простір своєї громади, а також ролі і відповідальність, яку вони нестимуть у дорослому житті. Для деяких з них щоденна прогулянка чи поїздка на автобусі до школи, або покупка продуктів у магазині для всієї родини може бути їхнім першим самостійним дослідженням громади; крім того, це може перетворитися на їхній перший досвід стикання з насильством. У громадах в усьому світі може виникати напруження чи стреси, які спричиняють зниження захисту, що ним можуть скористатися діти. Наприклад, це може бути швидка урбанізація, політична нестабільність, екологічна небезпека, великомасштабні переміщення населення. У деяких частинах світу епідемія СНІДу спричинила значне збільшення кіль-

кості дітей-сиріт. Багатьом громадам доводиться стикатися з проблемами наркоманії, алкоголізму та використання вогнепальної зброї; збільшенням обсягів торгівлі дітьми з метою трудової чи сексуальної експлуатації; а також значним поширенням насильницьких та порнографічних образів, викликаних глобалізацією мас-медіа та новими інформаційно-комунікаційними технологіями. Однак важливо підкреслити, що громада також може бути джерелом захисту і солідарності. Дійсно, без сприяння і підтримки громади – як би вона не визначалася – зупинити насильство щодо дітей практично неможливо. На думку багатьох, послаблення єдності суспільства і громади у сучасному світі є серцевиною насильства, яке загрожує життю багатьох молодих людей. Так само, розбудова громад, дружніх до дітей, через підтримку базової інфраструктури і послуг, а також через надання громадам допомоги у створенні чи відновленні позитивних групових цінностей та сусідської солідарності є багатообіцяючим шляхом. У цьому розділі громада визначається як будь-який простір, що його використовують чи займають діти, окрім домівок, шкіл, інституцій та організованих робочих місць, про які йшлося у попередніх розділах цієї праці. Однак слід пам’ятати, що громада – це не лише фізичний простір, але й соціальне середовище. Діти народжуються та зростають в межах його систем поведінки, ставлень, звичаїв та переконань, і звідси – соціалізуються і виходять у великий світ: діти вчаться, як співіснувати з цілим мереживом стосунків та інституцій, з яких складається їхнє життя за межами родини.

285 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

ВСТУП

«Необхідно досягти змін у парадигмі. Ми володіємо знаннями, які можуть допомогти попередити насильства щодо дітей. Однак нам слід досягти балансу наших дій з тим, щоб приділяти однакову увагу як попередженню, так і покаранню зловмисників». Доктор Етьєн Круг, Директор Департаменту з профілактики травм та насильства, ВООЗ

Проблеми, які розглядаються у цьому розділі, стосуються фізичного та сексуального насильства, нападок з боку представників органів влади (наприклад, поліції), насильства, пов’язаного з бандами та торговцями людьми, а також особливих ризиків для деяких груп дітей, зокрема дітей вулиць та тих, хто мешкає у таборах для переміщених осіб. У цьому розділі автори також вивчають насильство у засобах масової інформації, включаючи нові інформаційно-комунікаційні технології.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

286

ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ ТА КОНТЕКСТ Уразливість дитини до насильства в громаді підвищується з її зростанням, дорослішанням і розширенням контактів з великим світом. Вбивства та травми дітей, пов’язані з насильством, трапляються в громадах усього світу, однак найчастіше це явище можна спостерігати в бідних міських кварталах, що характеризуються високим рівнем безробіття, неналежними житловими умовами, тіснявою, низьким рівнем освіти та соціально-побуто-

ДОКУМЕНТИ З ПРАВ ЛЮДИНИ Положення Конвенції про права дитини (КПД), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Конвенція проти тортур та інших жорстких нелюдських або принижуючих гідність видів поводження та покарання, а також інші угоди, зокрема регіональні документи з прав людини, охоплюють питання насильства щодо дітей в громаді. Вони стосуються шкідливих традиційних практик, рабства, кабали, тортур, жорстокого, нелюдського чи принизливого ставлення або покарання. Палермський протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми встановлює правові зобов’язання щодо запобігання торгівлі людьми, а Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії встановлює стандарти щодо проституції та порнографії1. Зобов’язання, що їх містять ці угоди, стосуються держав, і тільки держави чи їх агенти можуть чинити порушення прав людини. Державні зобов’язання щодо порушень прав людини потерпають внаслідок порушень державою чи її агентами положень і постанов угоди, яку прийняла держава. Державні зобов’язання також потерпають через неспроможність держави забезпечувати право дитини на захист проти насильства шляхом допущення цього насильства, або через неспроможність вживати відповідних заходів чи діяти з належною старанністю для попередження, покарання, розслідування або компенсування шкоди, заподіяної в результаті вчинків окремих осіб, груп чи структур. Таким чином, в усьому, що стосується насильства в громаді, від держав вимагають впровадження відповідних законів, стратегій та програм з попередження такого насильства, розслідування його проявів, забезпечення застосування санкцій проти порушників та відшкодування збитків, що можуть виникнути.

7 У багатьох місцях діти – насамперед, дівчатка – з віком стикаються з дедалі більшими проявами насильства у громаді, оскільки різні покладені на них завдання щодо ведення домашнього господарства спрямовують їх все далі від дому. Багато дітей з сільської місцевості в Африці та Азії розповідають про відчуття небезпеки чи можливого нападу під час заготівлі води, палива чи корму для худоби, оскільки часто ці завдання означають подорож на значну відстань в ізольовані, віддалені місця5 6. Старші діти можуть стикнутися з насильством під час близьких, інтимних стосунків чи побачень, під час перебування у групі ровесників, занять спортом та під час інших розваг, а також в межах релігійної групи, під час традиційних зборів або в рамках політичної чи соціальної діяльності.

ПРИРОДА ТА ПОШИРЕННЯ ПРОБЛЕМИ Далі у розділі аналізуватимуться різні типи насильства, з яким стикаються діти в громаді, в тому числі – фізичне та сексуальне насильство, а також насильство, яке виникає під час близьких стосунків чи побачень молодих людей. Крім того, автори аналізують групи дітей, які

наражаються на підвищений ризик насильства, зокрема, це діти, які живуть на вулиці, молоді представники етнічних меншин, діти, які мешкають в таборах для біженців чи переміщених осіб, а також жертви торгівлі людьми чи насильницького викрадення. Слід зазначити, що в кількісній інформації, приведеній нижче, практично не здійснювалася деталізація даних у спосіб, який би дозволив розрізнити дітей (тобто осіб у віці до 18 років) та дорослих. Найчастіше дані збирають та класифікують за віковими групами з чотирирічним кроком: від народження до 4, від 5 до 9, від 10 до 14 та від 15 до 19 років. Що стосується даних про молодих людей у віці до 25 років, то тут доводиться робити різні припущення.

ФІЗИЧНЕ НАСИЛЬСТВО Коли мова заходить про країни з доволі надійними даними, то тут можна спостерігати раптове, гостре збільшення показників насильницького переслідування та відповідних правопорушень у віці приблизно 15 років. Це означає, що в підлітковому віці починає діяти ціла низка факторів, що сприяють поширенню фізичного насильства – насамперед у стосунках між підлітками7. Таке насильство можна відстежувати за чіткими моделями місць, часу, потенційних жертв та факторів (наприклад, вживання алкоголю чи економічна нерівність) його вчинення. В принципі, таке насильство можна легко передбачити і попереджувати через втручання на рівні населення.

Вбивства Оцінки ВООЗ в рамках проекту „Глобальний тягар захворювань” у 2002 році свідчать, що в результаті вбивств в світі загинуло 52 904 дитини у віці від 0 до 17 років8. З числа цих жертв 21 995 (або майже 42%) дітей мали вік від 15 до 17 років, причому майже 75% з них були

287 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

вого обслуговування. Молоде, швидко зростаюче населення цих районів – особливо хлопчики – можуть виплескувати своє розчарування, злість та накопичену напругу у бійках та в антисоціальній поведінці. Оскільки вогнепальна та інша зброя є, зазвичай, широкодоступною, то суперечки або бійки можуть призвести до серйозних поранень і часом – до летальних наслідків. Насильство може бути звичайним явищем у середовищах, де від хлопчиків очікують демонстрації агресивної „чоловічості”, вправності у застосуванні зброї, дотримання особливих кодексів лояльності і помсти, а також готовності йти на ризик2 3 4.

хлопчиками. Ці глобальні оцінки не вказують на місця, де трапилися усі ці вбивства, однак національні дані на основі поліцейської статистики, систем нагляду і контролю за нещасними випадками та спеціальних досліджень свідчать, що більшість вбивств серед вікової групи від 15 до 17 років трапляється саме у громадах.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

288

нянні з 3,5 на таку ж кількість населення в країнах з низьким та середнім рівнем доходів. Окрім США, більшість країн з найвищими показниками підліткових вбивств є або країнами, що розвиваються, або тими, де відбуваються швидкі соціальні та економічні зміни. Зазвичай найнижчі показники підліткових вбивств можна спостерігати в країнах Західної Європи та Азії, а найвищі – в країнах Північної та Південної Америки і Африки (див. Таблицю 7.1).

У деяких регіонах світу, зокрема в Латинській Америці, найвищі показники вбивств серед усіх вікових груп населення можна спостерігати саме серед 15-19-річних. В інших регіонах, наприклад, в Африці, Східній Європі та Центральній Азії, показники вбивств продовжують зростати і після 15-19 років, причому їхній пік припадає на молодих людей, яким виповнилося 20 років і більше. Однак у кожному регіоні рівень вбивств серед хлопчиків у віці від 15 до 17 років є, принаймні, втричі вищим, ніж аналогічні показники серед хлопчиків у віці від 10 до 14 років. Що стосується дівчаток, то вбивства серед 15-17- річних трапляються вдвічі частіше, ніж вбивства серед дівчаток у віці 10-14 років. Таке раптове збільшення рівнів насильства серед дітей старше 15 років можна спостерігати навіть в тих регіонах, де загальні показники вбивств є загалом низькими. Це означає, що впроваджувати заходи, спрямовані на зниження проявів насильницької поведінки, необхідно до досягнення дітьми раннього та середнього підліткового віку, що дозволить попередити подальше зростання показників насильства.

Очевидні відмінності між показниками вбивств у різних регіонах планети на різних рівнях соціального та економічного розвитку відображають навіть гострішу різницю між цими показниками в різних громадах однієї країни. Наприклад, провінційні та міські дослідження, проведені в країнах з різними рівнями доходів (від високих до низьких), зокрема, в Бразилії9, Колумбії10, Ямайці11, Російській Федерації12, Південній Африці13 та Великобританії14, свідчать, що показники вбивств наслідують існуючі географічні моделі нерівності: показники вбивств у найбідніших громадах є у багато разів вищими, ніж у більш-менш заможних спільнотах. Наприклад, в Кейптауні, що в Південній Африці, лише кілька кілометрів розділяють злиденні квартали, де показники вбивств серед чоловіків перевищують 200 осіб на 100 тисяч населення, і заможні, гарно обжиті приміські райони, де ці ж показники є в чотири рази нижчими, а саме 50 на 100 тисяч мешканців .15

Понад 95% вбивств у віковій групі від 15 до 17 років трапляється в країнах з низьким чи середнім рівнем доходів, причому показники вбивств у цих країнах серед 15-17-річних хлопців становлять 9,8 на 100 тисяч населення, у порівнянні з 3,2 на 100 тисяч населення в країнах з високим рівнем доходів. Показники вбивств серед дівчаток у країнах з високим рівнем доходів становлять 1,5 на 100 тисяч населення, у порів-

Було проведено лише кілька досліджень, які вивчали стосунки між жертвою та правопорушником, а також типові сценарії вбивств у віковій групі від 15 до 17 років. Ці дослідження доводять, що злочинцями часто виступають друзі або знайомі жертви, і що більшість випадків насильства з летальними наслідками трапляється в межах кварталу чи мікрорайону або у постійних місцях зустрічей молоді. Вбивства, пов’язані зі

7 Статеві відмінності в показниках підліткових вбивств викликають численні запитання про те, наскільки соціалізація чоловіків та норми стосовно „чоловічості” сприяють насильству щодо дітей у громаді. Майже в усіх країнах (за виключенням дітей молодшого віку, чиї

гендерні показники вбивств є майже однаковими), показники вбивств серед дітей чоловічої статі є значно вищими, ніж аналогічні показники серед дітей жіночої статі. Показники вбивств серед хлопчиків у віці від 15 до 17 років є майже втричі вищими, ніж показники дівчаток цієї вікової категорії. В Північній та Південній Америці, Африці та Східній Європі, де спостерігаються одні з найвищих показників підліткових вбивств у світі, показники серед хлопчиків 15-17 років є вищими за показники дівчаток у цьому ж віці у 2-6 разів. Попередні дані, надані владою міста Кейп-

ТАБЛИЦЯ 7.1 – Показники кількості вбивств за регіоном та статтю: оціночні показники підліткових вбивств за регіонами ООН, 2002 рік

РЕГІОН

ЧОЛОВІКИ (ВІКОВА ГРУПА, ВІК)

ЖІНКИ (ВІКОВА ГРУПА, ВІК)

10 – 14

15 – 17

10 – 14

15 – 17

Усі

2.08

9.06

1.49

3.28

Країни з високим доходом

0.56

3.25

0.40

1.53

Країни з низьким доходом

2.25

9.75

1.61

3.48

Африка

5.09

15.64

4.62

9.45

Азія

1.21

3.93

0.69

1.48

Австралія/Нова Зеландія*

0.41

1.60

0.31

0.48

Європа Латинська Америка та країни Карибського басейну Північна Америка

0.89

5.72

0.75

1.67

4.01

37.66

1.81

6.50

1.09

6.37

0.72

1.60

Океанія**

2.00

0.13

0.85

2.14

* Показник підраховується на менше, ніж 100 випадків ** За виключенням Австралії та Нової Зеландії. Показник підраховується на менше, ніж 100 випадків Джерело: ВООЗ (2006), Global Estimates of Health Consequences due to Violence against Children. Додатковий матеріал до «Дослідження Генерального секретаря ООН про насильство щодо дітей», Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я

289 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

сварками чи непорозуміннями, які переростають у бійки – через дівчат, майно, суперництво, порушення лояльності чи внутрішніх групових кодексів – а також зі станом алкогольного чи наркотичного сп’яніння. За умов доступності вогнепальної зброї таке насильство може призвести до серйозних поранень чи загибелі16 17 18 19.

таун та групою „Глобальний тягар захворювань” при Медично-дослідній раді Південної Африки доводять, що хлопчик, якому виповнюється 15 років, і який мешкає в неформальному поселенні Н’янга в Кейптауні, має більше одного шансу з 20 бути застреленим до досягнення ним 35-річчя20. Дані, отримані з Колумбії, також засвідчують, що вірогідність бути застреленим до досягнення 25 років молодою людиною, якій виповнюється 15 і яка мешкає в департаменті Антіохія, також перевищує один шанс з 2021.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

290

Фізичне насильство без летальних наслідків Наслідками фізичного насильства без летальних наслідків для дітей у громаді можуть бути як невеликі, так і надзвичайно серйозні поранення. Серйозні поранення можуть потребувати негайного, інтенсивного медичного втручання та стаціонарного догляду, а їх результатами може бути інвалідність на все життя: пошкодження головного мозку, параплегія, і навіть ампутація. Крім того, бійки часто передують набагато серйознішим формам насильства, наприклад, вбивствам.

СВІДКИ НАСИЛЬСТВА Окрім тих, хто безпосередньо потерпає від насильства, значна кількість дітей стає свідками цього явища у громадах, де вони мешкають (для отримання інформації про дітей, які стають свідками домашнього насильства, див. розділ про насильство щодо дітей вдома та в родині). В результаті проведення великої кількості досліджень було встановлено, що діти, які стають свідками насильства в громаді, наражаються на підвищений ризик виникнення різноманітних психологічних, поведінкових проблем і проблем у навчанні; в них можуть виникати розлади концентрації і пам’яті; вони відчувають тривогу при спілкуванні з піклувальниками або поводяться агресивно22 23 24. Більшість провідних досліджень з питань піддавання дітей насильству у громадах та його наслідків було проведено в Сполучених Штатах; дослідження проводилися в міських громадах з високими рівнями насильницької злочинності та численними факторами ризику. Наприклад, під час опитування 95 хлопчиків з «групи ризику» у віці від 6 до 10 років, які мешкають в Нью-Йорку, виявилося, що 35% з них були свідками поножовщини, 33% бачили, як в когось стріляли, 23% бачили по сусідству мертві тіла, а 25% з них були свідками вбивства25. Навіть якщо діти і не є прямими свідками насильства, вони можуть зазнати значної шкоди, коли його жертвою стає близька людина. Опитування 5 775 дітей у віці від 12 до 18 років, проведене в Колумбії в 2001 році, встановило, що впродовж останнього року в 11% з числа цих підлітків одного з членів сім’ї було вбито або викрадено, або комусь з родичів загрожувала смертельна небезпека. Ці показники є вдвічі більшими серед підлітків міста Меделлін, де рівні злочинності з використанням вогнепальної зброї є особливо високими26. На Ямайці 60% дітей у віці від 9 до 17 років повідомили, що члени їхніх родин стали жертвами насильства; а в 37% з них одного з членів родини було вбито27.

7 Однак спеціальні дослідження проблем насильства серед молоді у віці від 10 до 29 років дозволяють скласти певне уявлення про масштаби цієї проблеми. Наприклад, встановлено, що на одне вбивство з приблизно 200 тисяч насильницьких смертей серед молоді у віці від 10 до 29 років, які були зареєстровані в 2000 році, припадає приблизно 20-40 жертв фізичного насильства без фатальних наслідків, які отримали медичну допомогу в лікарнях28. Іншими словами, щороку до лікарень для лікування травм і поранень, пов’язаних з насильством, потрапляє приблизно від 4 до 8 мільйонів дітей. Як і у випадку з вбивствами, показники насильства без летальних наслідків є значно вищими серед чоловіків: наприклад, в Ельдореті (Кенія) на кожну жертву насильства жіночої статі, яка потрапляє до лікарні, припадає 2,6 чоловіків. На Ямайці це показник становить три чоловіки на одну жінку, а в Норвегії – 4-5 чоловіків на одну жінку29 30 31. Дослідження випадків насильства без летальних наслідків з подальшою госпіталізацією та наданням невідкладної медичної допомоги показують, що як і у випадку з вбивствами, ці показники різко зростають при досягненні дітьми середнього підліткового віку та на початку дорослого життя32 33 34 35. Як і в історії

з вбивствами, викликані насильством поранення, які призводять до госпіталізації, спричинені, в основному, жорстокістю у стосунках між чоловіками, причому в більшості випадків зловмисниками є друзі чи знайомі жертви. Дуже часто безпосередньо перед скоєнням насильства і жертви, і зловмисники вживають алкоголь. Однак, на відміну від вбивств, найбільший відсоток поранень без летальних наслідків не є результатом застосування вогнепальної зброї, а ножів, важких тупих предметів, рук та ніг36.

Насильство серед підлітківблизьких партнерів та під час побачень Близькі (інтимні) стосунки чи побачення з ровесниками протилежної статі (і рідше – з представниками однієї статі) є невід’ємною частиною зростання і дорослішання багатьох підлітків. Форми таких стосунків можуть бути різними: від спільного проведення дозвілля і нерегулярних побачень до формальних залицянь і одруження (для отримання докладної інформації про насильство у ранньому шлюбі, див. розділ про насильство щодо дітей вдома та в родині). Побачення є поширеною традицією в індустріалізованих країнах, в той час, як інші культурні звичаї можуть забороняти будьякі стосунки між хлопчиками та дівчатками до шлюбу37. Глобальне дослідження здоров’я учнів у школах (Global School-Based Student Health Survey – GSHS), проведене серед учнів у віці від 13 до 15 років, дозволило зібрати інформацію про насильство під час побачень в період між 2003 та 2005 роками. Попередній аналіз даних показав значні рівні фізичного насильства під час близьких стосунків у великій кількості країн. Коли дівчаток і хлопчиків запитали, чи за останні 12 місяців вони зазнавали побоїв,

291 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

Лише в кількох країнах працюють інформаційні системи з моніторингу нефатальних насильницьких поранень; зазвичай, ці системи реєструють тільки дані щодо жертв насильства, які потрапляють у відділення невідкладної допомоги лікарень. Дані з цих установ не можна порівнювати безпосередньо, зважаючи на значні відмінності між країнами та громадами всередині країн у наявності та доступності невідкладної медичної допомоги. Висновки більшості досліджень не містять розбивки за віковими категоріями, що відповідають визначенню дитини в КПД – а саме особи у віці від 0 до 18 років.

ляпасів чи навмисних образ з боку свого юнака чи дівчини, 15% дівчаток і 29% хлопчиків в Йорданії дали ствердну відповідь. Так само відповіли 9% дівчаток і 16% хлопчиків в Намібії, 6% дівчаток і 8% хлопчиків в Свазіленді, а також 18% дівчаток і 23% хлопчиків у Замбії (див. Діаграму 7.1)38.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

292

Дослідження, проведене 2001 року серед учнів середніх шкіл в США (75% з яких були особами, що не досягли 18 років), виявило аналогічні високі рівні як фізичного, так і психологічного насильства. Дослідження також встановило, що фізичне насильство рідко відбувається без проявів психологічного насильства, такого як давання образливих імен, знущання, лайки, та погроз фізичного насильства39. Міжнародне дослідження насильства під час побачень (International Dating Violence Study), проведене в 31 університеті в 16 країнах Азії, Латинської Америки, Близького Сходу та Північної Америки, виявило значну розповсюдженість насильства, що його чинять як чоловіки, так і жінки щодо своїх партнерів (від 17% до 38% чоловіків та від 17% до 48% жінок)40. Хоча в рамках цього дослідження були опитані молоді люди з середнім віком 22 років, його висновки підтверджують реальність того факту, що близькі стосунки між молодими людьми та підлітками в усьому світі характеризуються високими рівнями агресії.

СЕКСУАЛЬНЕ НАСИЛЬСТВО Сексуальне насильство щодо дітей може мати катастрофічний вплив на їхнє фізичне та психічне здоров’я, а також призвести до самогубства, ВІЛ-інфікування чи вбивства жертви у випадку «вбивств честі»41. Надто часто насильство чиниться за абсолютної безкарності зловмисника.

Примусовий перший статевий контакт Для багатьох підлітків перший досвід статевих стосунків є небажаним або примусовим. На Діаграмі 7.2 зображена розповсюдженість примусового початку статевого життя за даними досліджень, проведених в кількох країнах світу. Діаграма також ілюструє масштаби сексуального насильства серед підлітків. Окрім дитячих шлюбів (див. розділ про насильство щодо дітей вдома та в родині), до першого статевого контакту дітей примушують їхні ровесники, часто у контексті близьких стосунків. Дослідження показує, що чим меншим є вік початку статевого життя, тим вірогіднішим є застосування примусу до нього у тій чи іншій формі42 43 44 45. Це насамперед стосується дівчаток, які наражаються на вищий ризик примусового першого сексу, ніж хлопчики. Багатонаціональне дослідження ВООЗ щодо здоров’я жінок та домашнього насильства щодо жінок (WHO Multy-Country Study on Women’s Health and Domestic Violence against Women) виявило, що жінки, які мали перший статевий контакт до досягнення ними 17 років, частіше говорять про примусовий початок статевого життя, ніж жінки, які розпочали статеве життя в старшому віці. З тих, хто мав перший статевий контакт у віці до 15 років, від 11% до 45% жінок зазначили, що цей секс був примусовим46. Окрім примусового початку статевого життя, багато дітей стають жертвами постійного сексуального примусу з боку своїх молодих людей чи подруг (див. Таблицю 7.2). Хоча проведені дослідження вказують, що фізичне насильство в близьких стосунках (див. вище) в однаковій мірі проявляється як серед дівчаток, так і серед хлопчиків, перші наражаються на значно вищий ризик сексуального насильства під час близьких стосунків та побачень47. Одне з досліджень щодо

7 Відсоток учнів, однолітки яких – хлопці чи дівчата – навмисно їх били, давали ляпаса чи ображали впродовж останніх 12 місяців 30

29

жінки чоловіки 23 20 18 Відсоток

16 15

10 8

Сексуальне насильство з боку сторонніх осіб у громаді

9

6

0 Свазіленд (N=7341)

Намібія (N=6367)

Замбія (N=2257)

Йорданія (N=2457)

Джерело: Аналіз надано Study by the Global SchoolBased Student Health Survey: The World Health Organization (http://www.who.int/chp/gshs or http:// www.cdc.gov/gshs) для досліджень, проведених в 2003-2005 рр. в Йорданії, Намібії, Свазіленді та Замбії

Сексуальне насильство щодо дітей частіше чиниться тими, кого дитина знає – це може бути член родини або знайома особа поза межами сімейного кола, однак сторонні особи також скоюють значну кількість сексуальних злочинів щодо дітей, і це можна спостерігати в багатьох країнах світу56. Зловмисниками можуть виступати абсолютно різні люди, причому деякі з них навіть планують свій напад заздалегідь. Ціла низка досліджень викриває розмаїття та ступінь серйозності сексуального насильства з боку чужих для дитини людей. Опитування жінок, які стали жертвами зґвалтування у віці до 15 років (Південна Африка) показало, що 21% з них стали жертвами незнайомців чи людей, з якими вони щойно познайомилися57. Студенти коледжів у Гонконгу зазначили, що 28% чинників сексуального насильства були незнайомцями58. В Угорщині 34% дівчаток у віці до 18 років, які перебували на лікуванні в клініках після сексуальних нападів, зізналися, що

293 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

ДІАГРАМА 7.1

проблеми сексуального примусу серед молодих людей, проведене в Кенії, з’ясувало, що в жінок, які пережили примусовий секс, головними порушниками були їхні хлопці (51%), чоловіки (28%) та знайомі (22%)48. Дослідження, проведене у Таїланді, встановило, що примусові статеві стосунки дівчат та молодих жінок в 54% випадків мали місце з постійними чи випадковими партнерами, а ще в 27% – зі знайомими49. Австралійське дослідження проблем здоров’я та стосунків (Australian Study of Health and Relationships) виявило, що більшість випадків примусового сексу як серед чоловіків, так і серед жінок, відбувається до чи у віці 18 років. Третина жінок, які повідомили про примусовий секс, зазначила, що мала такий досвід у віці від 9 до 16 років; відсоток чоловіків, які вперше стикнулися з примусовим сексом у віці від 9 до 16 років, становить 40%50.

«В усіх країнах діти з особливими потребами продовжують зазнавати насильства нарівні чи частіше, ніж здорові діти. Їх часто сприймають як таких, що не заслуговують на повагу чи гідність. Ми повинні пам’ятати, що діти з особливими потребами є найпершими і найголовнішими дітьми. Вони, як і інші діти, повинні мати право на свободу від насильства, право на повагу і захист. І ми несемо юридичну відповідальність за забезпечення цього». Шарлотта Макклейн-Нлапо, Рада редакторів Дослідження Генерального секретаря ООН про насильство щодо дітей

ДІАГРАМА 7.2 Показники примусового першого статевого контакту серед підлітків в період з 1993 по 1999 рік.

30

Камерун (N=646) країни Карибського басейну (N=15695)(а, b)

37

32 48 5

Гана (N=750)

21 7

Мозамбік (N=1659)

жінки

19

чоловіки

0

Нова Зеландія (N=935)(с)

7 11

Перу (N=611)

294

Південна Африка (N=1975)

6

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

40

Об’єднана Республіка Танзанія (N=892)

7

28 29

США (N=2042)

9 0

10

20

30

40 50 Відсоток

Показники охоплюють тих, хто мав статеві стосунки. а) Антигуа, Багамські острови, Барбадос, Віргінські острови (Британія), Домініка, Гренада, Гайана, Ямайка та Сент-Лусія. b) Відсоток підлітків, які зазначили, що перший статевий контакт був примусовим чи «дещо» примусовим. с) Довготривале повторне дослідження когорти осіб, народжених в 1972-1973 рр. Суб’єктів дослідження було опитано у віці 18 років, а потім у віці 21 року про статеву поведінку сьогодні і в минулому. Джерело: Е.Г. Круг та інші (2002). Доповідь про ситуацію у світі: насильство та його вплив на здоров’я. Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я

їх атакували сторонні особи59. У деяких випадках сексуальне насильство супроводжується чи асоціюється з викраденням чи торгівлею людьми.

ПИТАННЯ, ЯКІ ВИКЛИКАЮТЬ ОСОБЛИВЕ ЗАНЕПОКОЄННЯ Автори цього Дослідження отримали численні дані про насильство, що його зазнають особливі групи дітей, а також про окремі ситуації, у яких діти наражаються на особливо високий ризик

насильства. Діти з особливими потребами можуть стати найпершою мішенню у громадах, особливо за умов поширеності стигми і забобон. Служби, які забезпечують для них належні послуги, і досі залишаються рідкістю. Вразливість дітей вулиці також неодноразово підкреслювалася під час регіональних консультацій. Учасники обговорень також часто згадували фізичне та сексуальне насильство з боку представників влади, наприклад, з боку інструкторів, релігійних лідерів

«Якщо ти – вуличний хлопчик, то тебе дуже легко побити. Люди можуть зґвалтувати тебе. Чоловіки можуть спочатку побити такого хлопчика, а потім – зґвалтувати. Якщо тобі пощастить – ти втечеш».

12-річний хлопчик, який живе на вулиці, Східна та Південна Африка, 2005 р., І

7

ТАБЛИЦЯ 7.2 – Інформування підлітками про примусовий секс: вибрані дослідження, 1999 – 2005 рр.

ВИБІРКА РІК Розмір вибірки (а)

Вікова група (роки)

Жінки

Чоловіки

Китай51

Гонконг

1999

8,382

15 – 18

16.9

17.0

Кенія52

Район Н’єрі

2001

2,712

10 – 24b

20.8

11.0

Нігерія53

Штат Плато

2000

4,218

12 – 21

45.0

32.0

Таїланд54

Провінція Чіанг Рай

2001

832

15 – 21

28.1

Немає даних

США55

Національне

2005

13,953

13 – 18c

10.8

4.2

а) Загальна кількість підлітків, які взяли участь в опитуванні. Показники охоплюють тих, хто мав статеві стосунки. b) З 1 753 респондентів, охоплених аналізом, близько 6% чоловіків і 30% жінок ніколи не були одруженими. с) Учні середніх шкіл (класи 9-12), які повідомили про примусовий статевий контакт.

та вчителів, хоча надійних даних про це і досі бракує. У регіонах з великою кількістю біженців та переміщених людей особливо тривожними є питання безпеки дітей, які перебувають в таборах чи розсіяні по громадах; активісти з усіх регіонів висловили своє занепокоєння торгівлею людьми та станом дітей, уражених ВІЛ/СНІДом.

тих, кого можна побачити на вулиці, насправді вважають її своїм домом і природним середовищем. Цю групу дітей зазвичай характеризують терміном «діти вулиці»; хоча це поняття часто вживають з презирством, багато дітей та організацій, що їх представляють, говорять про це з певною гордістю.

Насильство щодо дітей, які живуть на вулиці

У минулому вважалося, що на вулицях різних країн Азії та Латинської Америки живуть мільйони дітей без коріння – без батьків і родичів. Однак, дослідження встановили, що багато хто з цих дітей насправді має функціонуючі родини. Тим не менше, у багатьох регіонах є міста, де велика кількість дітей просто почала

«Діти вулиці» – це велика, неналежним чином визначена і встановлена категорія дітей. Починаючи з 1980-х років, аналітики розрізняють дітей на вулиці, та дітей вулиці60 61. Відносно невеликий відсоток – не більше 10% – з числа

295 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

КРАЇНА

ТЕРИТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

ВІДСОТОК ТИХ, ХТО ПОВІДОМИВ ПРО ПРИМУСОВИЙ СТАТЕВИЙ КОНТАКТ

«До тебе ставляться жахливо. Ти не можеш пройти по вулиці – тебе лають і прозивають. Вони шепчуться за твоєю спиною. Вони вважають, що якщо одна людина в будинку хвора, то хворий увесь будинок».

жити на вулиці, рідко чи ніколи не повертаючись додому. Наприклад, за оцінками місцевих НУО, в Найробі мешкає близько 20 тисяч таких дітей62. Національна оцінка кількості таких дітей в Китаї говорить про 150 тисяч дітей63, а в Індонезії – про 170 тисяч64. Більшість дітей, які живуть на вулицях різних міст планети, складають хлопчики65.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

296

Дискримінація та насильство щодо дітей, які живуть на вулиці, часто походить від стигми, пов’язаної з відсутністю родини (хоча насправді багато з цих дітей мають сім’ю), а також з діяльністю, яку вони вимушені провадити задля виживання. Діти, які живуть на вулицях, розповідають про те, що їх звинувачують в усіх гріхах за діяльність, яка жодним чином не заслуговує на жорстоке і безпричинне насильство, від якого вони часто страждають, навіть якщо мова йде і про дрібні правопорушення66. Вбивства дітей, які живуть на вулицях, відбуваються в Колумбії, Бразилії, Гватемалі, на Філіппінах67. Факти жахливої брутальності були зареєстровані в столиці Гаїті, місті Порт-оПренс, де близько 3 тисяч дітей вулиці стають постійною мішенню озброєних членів «комітетів пильності» (лінчувателів)68. Насправді, масштаби цього серйозного порушення прав людини можуть бути набагато більшими, ніж про те свідчать розрізнені та доволі ненадійні дані. Багато випадків залишаються незареєстрованими або через брак свідків, або через те, що жертви чи їхні родичі живуть на задвірках суспільства і намагаються зберегти свою анонімність. Всесвітня організація проти катувань повідомляє, що в період між 2000 та 2004 роками в районі Чіудад Болівар, що в Боготі, Колумбія, було вбито 850 дітей та підлітків, а впродовж року, між серпнем 2003 та серпнем 2004 року 620 дітей було викрадено. Національну поліцію називали одним з винуватців того, що сталося69.

UNICEF/HQ05-1829. Джакомо Піроцці

16-річна дівчинка, Східна та Південна Африка, 2003 р., ІІ

Україна, 2005 рік. Два хлопчики нюхають клей в каналізаційній трубі поблизу Одеського порту.

Дівчатка та хлопчики, які живуть на вулиці, є уразливими до сексуального насильства з боку багатьох осіб, в тому числі – звичайних перехожих та тих, хто пропонує їм притулок70. Вони також наражаються на ризик захоплення сутенерами та торговцями людьми для сексуальної та трудової експлуатації або вдаються до «сексу для виживання» (секс в обмін на їжу та притулок)71.

ВІЛ та насильство в громаді Діти, чиї батьки є хворими на ВІЛ/СНІД, або чиї батьки померли внаслідок цієї хвороби, стикаються з проявами психологічного насильства, стигми і дискримінації. Від них можуть відмовитися друзі та однокласники, а також медичні центри. Окрім відчуття горя та втрати, приблизно 15 мільйонів дітей в усьому світі, які стали сиротами через СНІД, вимушені зростати без адекватних зв’язків та емоційної підтримки батьків. Багато з цих дітей опиняються

7 Вплив психологічної травми може продовжуватися і тоді, коли сирота потрапляє до фостерної родини чи в будинок далекого родича. До сироти можуть ставитися як до другорядного члена родини – дискримінувати щодо їжі чи роботи. Сироти у Замбії розповідали про відсутність любові та про відчуття повної ізоляції. Багато з цих дітей є уразливими до зловживань (фізичних, емоційних та сексуальних) з боку далеких родичів та інших членів громади, а дівчатка є особливо уразливими до сексуальних переслідувань73.

Насильство з боку поліції Проблема насильства щодо дітей з боку поліції займає перші місця у відповідях багатьох урядів в анкетах, що їх розповсюдив Незалежний експерт76. Ця проблема також неодноразово піднімалася й під час регіональних аналізів та консультацій. Навіть у суспільствах, де системи правосуддя є набагато більше глибоко вкоріненими і соціально прийнятними, ніж в інших регіонах світу, поліцейське насильство щодо дітей (чи бездіяльність щодо порушників) розслідується вкрай рідко. Рівень безкарності,

властивий такій поведінці, сприяє подальшому поширенню цього явища77. Без належної системи моніторингу дітям нема кому розповідати про насильство з боку поліцейського, окрім як іншому офіцеру поліції, з боку якого вони, зрозуміло, очікують на репресалії. Це, а також тотожність поняття присутності дітей на вулиці і «підліткової злочинності» в очах поліції значно підвищує ризик поліцейського насильства. Починаючи з 1990-х років, міжнародні правозахисні НУО почали привертати увагу громадськості до проблеми поліцейського насильства щодо дітей, які живуть та працюють на вулиці. Дослідження, проведені в Болгарії, Єгипті, Гватемалі, Папуа-Новій Гвінеї, Судані та інших країнах викрили поширену брутальність, в тому числі побиття, сексуальні напади та катування. Такі дії можуть мати місце прямо на вулиці, під час арешту та на шляху до поліцейського відділку, а також в камерах попереднього ув’язнення в поліції78. У своїх відповідях на анкетування в рамках цього Дослідження уряд Кенії79 зазначає, що діти, які живуть на вулиці, часто стають жертвами поліцейських переслідувань та арешту; їх можуть звинуватити у байдикуванні та дрібних правопорушеннях. Вони часто потрапляють у виправні заклади на багато років без вироку суду. В період між травнем 2002 року та березнем 2004 року в центрах для утримання неповнолітніх правопорушників Гондурасу померло 59 дітей та молодих людей у віці до 23 років. За твердженнями місцевих НУО, 41 з цих жертв були страчені агентами держави без вироку суду80. Після свого візиту до Бразилії в 2004 році, Асма Яхангір, Спеціальний доповідач ООН з позасудових, масових та довільних страт, зазначив, що жертвами поліцейського насильства та швидких розправ зазвичай виступають молоді афро-

297 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

без підтримки близьких чи далеких родичів або через неефективність і нежиттєздатність первинного рішення, або через брак будь-яких інших варіантів. Хоча немає навіть приблизних оцінок кількості дітей-сиріт, які втратили батьків через ВІЛ/СНІД, і котрі живуть на вулицях, існує багато достовірних свідчень про зростання загальної кількості дітей вулиць у містах багатьох країнах Африки на південь від Сахари. Вірогідно, це зростання пов’язане зі збільшенням кількості дітей, які осиротіли через СНІД. В Браззавілі, що в Конго, майже 50% дітей вулиць є сиротами. В місті Лусака, в Замбії, більшість дітей, які живуть на вулиці, є сиротами72.

КОЛИ ТРАДИЦІЯ СТИКАЄТЬСЯ ІЗ ЗАБОБОНАМИ Насильство щодо дітей, яких називають відьмами або чаклунами, було задокументоване у багатьох країнах. Зокрема факти з Західної Африки (насамперед, з Беніну, Камеруну, Габону, Ліберії та Нігерії) говорять про вигнання дітей з родин, їх маргіналізацію у суспільстві, а також про застосування фізичного насильства, а саме тортур, іноді – з летальними наслідками74. В Демократичній Республіці Конго, де останнім часом зросла кількість церков, що спеціалізуються на екзорцизмі, звинувачення у чаклунстві стосуються уже не тільки одиноких старих жінок (які є традиційною ціллю таких звинувачень), але й дітей, багато з яких поповнюють 30-тисячну армію дітей, які живуть на вулицях Кіншаси75.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

298

бразильські чоловіки у віці від 15 до 19 років, які часто є членами кримінальних угруповань81.

Насильство з боку представників інших органів влади В той час, як офіцери поліції є тими представниками органів влади, яких найчастіше згадують в зв’язку з насильством щодо дітей в громадах, очевидно, що існує велика кількість інших людей, які повинні спостерігати чи захищати дітей, і які регулярно зловживають своїм службовим положенням по відношенню до дітей. До таких осіб належать спортивні тренери та інструктори, релігійні чи церковні діячі, працівники молодіжних клубів та вчителі (останні детально розглядаються в розділі про насильство щодо дітей в школах та навчальних закладах). Протягом останніх десятиліть традиційні припущення щодо виключно позитивних наслідків організованої діяльності для дітей були зруйновані доповідями та фактами про фізичне та сексуальне насильство щодо дітей під час занять спортом чи релігійної діяльності. Дослідження, проведені в 1998 році в Канаді та Норвегії, встановили, що більше третини молодих спортсменів мали негативний досвід, починаючи від помірних сексуальних

домагань до насильства. Пілотне дослідження в Данії (1998) також викрило, що приблизно 25% спортсменів у віці до 18 років знали або самі потрапляли в ситуації, коли тренер чи інструктор вдавався до домагань чи агресії. Норвезьке дослідження, метою якого було порівняння розповсюдженості сексуальних домагань у сфері спортивної підготовки та поза її межами, дійшло до висновку, що спортсмени вдвічі частіше наражаються на сексуальне переслідування з боку тренерів та інших представників влади, ніж ті, хто не займається спортом82. Що стосується релігійних організацій, то інформація обмежується, зазвичай, репортажами в пресі, а системних даних про ситуацію в різних релігіях та конфесіях бракує. Хоча ці приклади не репрезентують усього спектру можливих ситуацій з насильством, вони попереджають, що проблему слід сприймати вкрай серйозно.

Насильство щодо сексуальних меншин Репортажі у пресі, випадки, зареєстровані правозахисними групами, а також практичні свідчення самих жертв вказують, що насильство щодо молодих лесбіянок, гомосексуалістів,

«На річці нас б’ють хазяйки джерел. Вони кричать до нас: «Чому ви не привезли з собою своїх джерел (зі своєї країни)?» Вони б’ють нас руками, а іноді – пляшками і палями ». Дівчатка, Східна та Південна Африка, 2005 р., III

Закони деяких країн, які забороняють поведінку та стосунки між особами однієї статі, а також стереотипне ставлення до таких людей, сприяють насильству щодо представників сексуальних меншин. Дискримінаційні ставлення також вкорінені і в традиційній та популярній культурі, аналогічно до підходів, які виправдовують домашнє насильство та тілесні покарання.

Насильство щодо дітей-біженців, тих, що повернулися, та інших переміщених осіб За деякими оцінками в світі сьогодні мешкає близько 19,2 мільйонів біженців та переміщених людей. Хоча належним чином створені і функціонуючі табори можуть стати для цих людей надійним і безпечним притулком, однак брак фізичної, особистої безпеки може стати серйозною проблемою у таборах та поселеннях для біженців та переміщених осіб, особливо з точки зору гендерного насильства86 87 88 89. Багатьом таборам бракує безпечних споруд, належного освітлення, підтримання правопорядку, притулків для тих, хто вижив після нападів, а також засобів інформування і відшкодування90 91. Більше того, традиційний розподіл деяких видів робіт серед жінок та дітей – наприклад, заготівля дров, води та іншого домашнього скарбу – створює сприятливі умови для сексуальних нападів під час виконання такої роботи. Часто громади вимушені покладатися на традиційні чи неформальні методи безпеки, і якщо батьків чи чоловіків немає поруч (насамперед, це стосується родин біженців, які покинули театр воєнних дій), це створює особливі труднощі.

2006 року Верховний комісар ООН у справах біженців опублікував звіт про дослідження, яке проводилося в 13 країнах (Бангладеш, Котд’Івуар, Ефіопія, Гвінея, Кенія, Мексика, Непал, Пакистан, Сьєрра-Леоне, Об’єднана Республіка Танзанія, Таїланд, Ємен та Замбія), в якому містилася інформація про насильство щодо дітей в таборах біженців92. Наразі в цих країнах нараховується 52 табори з загальним населенням близько одного мільйона біженців. Особливе занепокоєння викликає висновок дослідження про те, що значний відсоток злочинів та суперечностей в досліджуваних таборах для біженців припадає на широку категорію сексуального та гендерного насильства. Домашнє насильство, яке включає в себе насильство щодо чоловіка чи дружини, дітей, та інших членів родини, наприклад, невісток, є надзвичайно поширеним в усіх країнах, де проводилося дослідження, і це найпоширеніша форма сексуального та гендерного насильства. Наприклад, в Сьєра-Леоне домашнє насильство займає друге місце після крадіжки серед усіх судових справ, які розглядаються щодо мешканців таборів. У багатьох випадках жертви насильства були практично повністю позбавлені формального захисту чи відшкодувань в рамках систем вирішення суперечок, що існують в таборах. Зазвичай, такі системи керуються старійшинами з числа біженців. Наприклад, дослідження виявило, що зґвалтування дівчаток та жінок призводить лише до дрібних покарань зловмисників. Деяких ґвалтівників виправдовували, якщо вони погоджувалися одружитися зі своєю жертвою, хоча коли жертвою виступала неповнолітня дитина, порушника можуть присудити до виплати невеликого штрафу чи до символічного ув’язнення. Дослідження приводить два приклади з одного табору для біжен-

299 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

бісексуалів та транссексуалів є надзвичайно поширеним; таке насильство скоюють члени їхніх родин, ровесники, вчителі, священики і поліцейські83 84 85.

7

ців, де чоловіки зізналися у зґвалтуванні молодих дівчат, які, за їх словами, були, відповідно, «фізично та психічно неповноцінними малолітками». В якості покарання чоловіків було засуджено до шести місяців ув’язнення. За національними законами їхньої власної країни ці злочини каралися б набагато суворіше93.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

300

Насильство можуть також чинити люди з владними повноваженнями. Дослідження, проведене нещодавно в Ліберії, з’ясувало, що дівчатка у віці від 8 до 18 років, а особливо – від 12 років і старші регулярно продавали сексуальні послуги адміністрації таборів, гуманітарним працівникам, охоронцям правопорядку та державним службовцям, зазвичай через величезну скруту94. Що стосується переміщених осіб в урбаністичному середовищі, то працівникам програм допомоги набагато складніше встановлювати, відстежувати та підтримувати таких людей. Вони можуть губитися серед місцевої бідноти, мешкати в жалюгідних халупах чи бути розкиданими на великих, щільно заселених територіях з обмеженою інфраструктурою та доступом. Діти, які повертаються до своєї країни після переміщення, також можуть наражатися на підвищений ризик насильства95. Опитування дітей в Замбії, Південній Африці та Анголі, які довгий час були біженцями, встановило, що вони стають жертвами жорстокої дискримінації через свій поєднаний статус біженця і людини, яка повернулася до своєї країни . Таке ставлення іще більше посилює вплив насильства, якого діти безпосередньо зазнають чи стають свідками в країні походження чи під час подорожі в країну призначення. Відповідні служби не завжди готові вирішувати цю проблему. Однак, дедалі більше досліджень щодо гнучкості і пристосованості вказують, що

родинна підтримка, дозвілля і відпочинок є надзвичайно важливими для того, щоб дитина відновилася і повернула собі почуття «нормальності». Хоча на здатність дитини долати і поратися з проблемами впливають різноманітні чинники, дуже корисними можуть виявитися відповідні у культурному сенсі форми консультувань та особливої підтримки з метою зміни дитячого ставлення до власного досвіду і задля розвитку позитивних навичок97.

Торгівля дітьми Починаючи з 1990-х років, значні обсяги торгівлі людьми і дітьми всередині країн та продаж людей в інші країни стало предметом серйозного занепокоєння міжнародної спільноти. Статистика щодо торгівлі людьми не є точною, однак за оцінками Міжнародної організації праці (МОП) 2003 року, щорічно жертвами торгівлі людьми стає 1,2 мільйонів дітей98. Це явище є складним: воно тісно пов’язане з бідністю, потоками трудової міграції, попитом на дешеву робочу силу, а також з переконаннями чи мріями про краще життя «в інших місцях». У регіонах, де не провадиться реєстрація дітей, відсутність ідентифікаційних документів ще більше загострює проблему торгівлі людьми, оскільки діти перетворюються на легку здобич торговців і після цього вони безслідно «зникають»99. У деяких середовищах на особливий ризик викрадення і торгівлі людьми наражаються немовлята. Наприклад, з Центральної Америки надходять свідчення про викрадення немовлят для «ринку усиновлення» США, причому деяких з них викрадають прямо з пологових будинків100. З деяких регіонів надходить інформація про продаж дітей молодшого віку для використання в якості жебраків. На камбоджійському кордоні батьки продають або здають в оренду своїх дітей для використання в жебрацькому бізнесі

«Моя робота полягала у виготовленні 2-3 тисяч цигарок на добу. Я не знав, як це робиться, тому мене часто били. Я зрозумів, що мене збираються продати в інше місце, і спробував втекти. Мене зловили і довго катували за це».

13-річний хлопчик, якого привезли з Бангладеш в Індію, Південна Азія, 2001р., IV

Торгівля людьми може включати в себе й викрадення, однак в багатьох випадках все починається з обману чи заманювання. Наприклад, багато вербувальників та торговців людьми працюють безпосередньо з батьками, які переконані, що у такий спосіб дитина матиме шанс на краще життя, отримає високооплачувану роботу і, можливо, надсилатиме заробіток додому, для підтримання родини. Однак коли дитина залишає рідну домівку та громаду, вона стає уразливою для багатьох форм насильства. Зокрема, це фізичне та сексуальне насильство, якого зазнає величезна кількість дітей під час подорожі, це утримання «під замком» в очікуванні на працевлаштування, а також різноманітні ситуації та середовища, куди вони врешті-решт потрапляють: від низькооплачуваної домашньої праці до проституції, від праці на сільськогосподарській плантації до рабства та боргової кабали (див. розділ про насильство щодо дітей на робочому місці)103. Наприклад, дані з Індії про роботу професійних торговців людьми, які виманюють дівчаток з бідних сіл на узбережжі, показують, що в той час, як дівчина сподівається отримати роботу в багатому домогосподарстві в місті, насправді вона часто стає об’єктом сексуальної індустрії в різних містах. Аналогічним чином працюють торговці в Непалі, шукаючи дівчаток для публічних будинків в Індії, та в М’янмі – для борделів Таїланду. Тисячі дітей вивозять з Бангладеш з метою сексуальної експлуатації в Пакистані та на Близькому Сході; так само, до Італії везуть дівчаток-підлітків з Західної Африки. Багато даних

існує й про торгівлю людьми зі Східної Європи до міст Західної Європи104. Якщо жертвам вдається втекти, вони часто стикається з проявами стигми: їх вважають аморальними, «брудними», від них відмовляється родина та громада, і дуже часто дівчатка вимушені повернутися у проституцію. Дитина, яка стала жертвою торгівлі, часто не має ніяких документів і не володіє мовою країни призначення, тому їй надзвичайно складно знайти шлях додому. У багатьох випадках діти, повернувшись додому, опиняються в тих же соціальних умовах, тому ризик повторної торгівлі є дуже високим. Якщо неповнолітнім жертвам торгівлі дітьми вдається втекти чи врятуватися, їх може затримати поліція чи імміграційні служби і депортувати до країни походження105. Це відбувається в багатьох країнах в усіх регіонах планети; депортація здійснюється без звернення до судових чи інших офіційних органів. Репатріація здійснюється без урахування найкращих інтересів дитини; право дитини на те, щоб бути почутою і висловитися щодо своєї майбутньої долі часто порушується. До неповнолітніх жертв торгівлі людьми часто ставляться як до злочинців через їхню удавану чи реальну участь в правопорушеннях, скоєних в результаті торгівлі, а також під примусом тих, хто утримував їх у полоні, наприклад, у крадіжках, проституції та нелегальній міграції.

ЧИННИКИ, ЩО СПРИЯЮТЬ НАСИЛЬСТВУ ІНДИВІДУАЛЬНІ ТА РОДИННІ ЧИННИКИ Багато ключових чинників, які сприяють проявам насильства щодо дітей, виникає чи розпочинається з дому і родини. Доволі докладно вони розглядалися в розділі про насильство

301 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

в тайських поселеннях101. Жебракування у громадському транспорті, на зупинках, парківках та інших громадських місцях є типовою дитячою працею в Румунії; шляхом торгівлі дітьми вона поширюється як всередині країни, так і «експортується» в інші частини Європи102.

7

«Коли я виходжу з дому, люди показують на мене пальцями і кажуть: Чому ти виліз? Поглянь на себе! Ти навіть ходити нормально не можеш!».

12-річний хлопчик з фізичними вадами, Південна Азія, 2005р., V

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

302

щодо дітей вдома та в родині. У цьому розділі важливо наголосити, що існують індивідуальні чинники (біологічні особливості та особиста історія як дитини, так і членів її родини), і фактори стосунків (спосіб, у який дитина спілкується та взаємодіє з батьками, братами і сестрами), що можуть вплинути на вірогідність перетворення дитини на жертву або чинника насильства. Наприклад, можна сказати, що діти, які відрізняються гіперактивністю та послабленою увагою на ранніх стадіях життя (індивідуальні чинники), або ті, що зростають без належного батьківського контролю, стикаються з агресивністю батьків та живуть в умовах суворої дисципліни (фактори стосунків), перебувають під вищим ризиком участі в насильницьких діях у якості жертви чи зловмисника. Багато з цих чинників – а також фізичні та психологічні симптоми піддавання дитини насильству – можуть бути легко виявлені підготовленими спеціалістами, такими, як вчителі, соціальні працівники та медики, а також члени громади, особливо якщо розуміння та обізнаність останніх з питань насильства щодо дітей вдалося підвищити завдяки втручанням. Важливим висновком щодо цього є той факт, що в той час, як описані фактори ризику проявляються на індивідуальному та родинному рівні, то саме на рівні громади слід реалізовувати ключові превентивні втручання і вживати відповідних заходів для реагування на насильство. Такі втручання описуватимуться далі, у розділі, присвяченому втручанням.

СИТУАТИВНІ ЧИННИКИ Багаторічний досвід та численні дослідження свідчать, що наявність кількох ключових ситуативних факторів у громаді може прискорити

насильство, яке б за інших умов було б неможливим. Трьома найголовнішими чинниками є: доступність вогнепальної зброї, споживання алкоголю та особливості фізичного середовища. За умов існування цих трьох чинників, молоді люди, які не мали в минулому проявів насильницької поведінки і які не поводяться постійно у такий спосіб, можуть реагувати з жорстокістю, з серйозними наслідками. Четвертим важливим ситуативним чинником є присутність в громаді банд і організованих збройних угруповань.

Вогнепальна зброя За деякими оцінками щороку в світі в результаті вогнепальних поранень гине кілька сотень тисяч людей. Значний відсоток цих смертей припадає на вбивства та самогубства106. Кількість вогнепальних поранень без летальних наслідків невідома, однак можна припустити, що їх у кілька разів більше, ніж смертельних випадків. Підлітки та молоді люди виступають головними жертвами та чинниками насильства, пов’язаного із застосуванням вогнепальної зброї майже в усіх регіонах світу107. Наприклад, смертність, пов’язана із застосуванням вогнепальної зброї в Бразилії, значно зросла з 1991 року в усіх вікових групах, однак найвище ці показники виросли саме серед дітей та підлітків у віці від 10 до 19 років. В 1991 році 55,7% усіх вбивств дітей у віці 15-19 років мало відношення до застосування вогнепальної зброї, а в 2000 році цей показник становив уже 77%108. У столицях держав з найвищими показниками підліткової смертності через застосування вогнепальної зброї (між 102 та 222 випадками на 100 тисяч населення), вони у 5-11 разів перевищують загальний показник для усіх вікових груп109.

7 Алкоголь є загальновідомим чинником насильства у близьких чи інтимних стосунках, і діти часом наражаються на його безпосередній вплив. Алкоголь є також важливим фактором насильства щодо та з боку старших дітей у громаді. У багатьох суспільствах алкоголь є невід’ємним компонентом різних соціальних ситуацій. Молоді люди вживають алкоголь для підвищення впевненості у собі, що призводить до зростання агресії і викликає жорстокі конфронтації. З іншого боку алкоголь, який притупляє фізичний контроль та здатність розрізняти і тлумачити застережні знаки в небезпечній ситуації, може перетворити неповнолітніх п’яниць на жертв зловмисників110. У різних країнах існують різні моделі вживання алкоголю дітьми та молодими людьми; вони частково визначаються широкими культурними нормами щодо соціального прийняття вживання алкогольних напоїв. Загалом, молоді люди є більш схильними до серйозних епізодичних п’янок, ніж представники старших поколінь, тому дедалі більше зростає занепокоєння через поширення молодіжної культури зловживання алкоголем111. Дослідження здорової поведінки школярів (Health Behaviour in School-aged Children – HBSC), проведене в 32 країнах Європи, з’ясувало, що алкогольні напої регулярно вживають 5% 11-річних дітей, 12% 13-річних та 29% 15-річних підлітків. Більше, ніж третина дітей напивалися двічі чи більше разів, причому хлопчики є більш схильними до вживання алкоголю і сп’яніння, ніж дівчатка в усіх вікових категоріях112. Деякі дослідження доводять взаємозв’язок вживання алкоголю та насильства серед підлітків: наприклад, у Фінляндії 45% усіх випадків насильства серед осіб у віці від 12 до 18 років, супроводжувалися вживанням алкоголю зло-

вмисником та/або жертвою113. На Філіппінах, де 14% з числа опитаної молоді у віці від 15 до 24 років завдали комусь насильницьких фізичних пошкоджень впродовж останніх трьох місяців, зізналися, що це значною мірою було пов’язане з алкоголем114. Для 10-18-річних дітей, які взяли участь у Карибському дослідженні здоров’я молоді (Caribbean Youth Health Survey), вживання алкоголю за останній рік було тісно пов’язане з насильством із застосуванням зброї, причому це стосувалося як чоловіків, так і жінок115. Дослідження, проведені у Фінляндії, Англії, Уельсі та Австралії показали, що рівні участі в насильницьких діях через вживання алкоголю зростають з дорослішанням дитини, а їхній пік припадає на 20-23 роки116 117 118.

Фізичне середовище Природа фізичної структури та устрою громади, щільність заселення та планування, а також наявність послуг та зручностей, які сприяють добробуту родини, відіграють визначну роль у соціальних стосунках всередині громади, а також впливають на ступінь піддавання дітей і дорослих проявам насильства. Наприклад, опитування біженців в Африці вказує на відсутність безпеки в громадських місцях як на фактор ризику сексуального чи гендерного насильства, насамперед щодо дівчаток119 120 121 122. Потенційне скоєння насильницьких дій може визначатися фізичним дизайном та планом громадських місць. Натомість покращення середовища громади, наприклад, встановлення додаткового вуличного освітлення може попереджувати злочини і знизити страх переслідування123. Дедалі більше свідчень доводять, що покращення освітлення вулиць допомагає досягти зниження рівнів злочинності через підвищення почуття гордості і гідності всере-

303 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

Алкоголь

дині громади та здійснення неформального соціального контролю, а не через додатковий нагляд чи залякування і стримування.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

304

Неадекватне житло, тиснява в будинках та між сусідніми ділянками може мати руйнівний вплив на дитячу природу124 125. Однією з найголовніших турбот системи громадського здоров’я, що стосується житла родин, є неадекватне забезпечення доступним житлом людей з низькими доходами, а також дедалі більша просторова сегрегація домогосподарств за рівнем доходів, расою, етнічним походженням та соціальними класами і відокремлення неблагополучних родин в окремі, небезпечні квартали126. Концентрація бідності може призвести до фізичного та соціального занепаду таких районів чи кварталів, що спричинює зниження капіталовкладень в будування житла, погіршення фізичних умов та зниження спроможності формальних чи неформальних інституцій підтримувати громадський порядок. Примусове виселення Право кожної дитини на належний рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, встановлюється Статтею 27 Конвенції про права дитини; це фундаментальне положення для забезпечення захисту дитини від насильства. Адекватне житло, а також належна їжа та одяг вважаються невід’ємними елементами адекватного стандарту життя (Стаття 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права). В своїй Доповіді 2005 року про становище дітей у світі фахівці ЮНІСЕФ зазначають, що більше однієї дитини з трьох в країнах, що розвиваються, живе в неналежних умовах (а це приблизно 640 мільйонів дітей). Кожна п’ята дитина не має доступу до чистої, безпечної

води (приблизно 400 мільйонів дітей). В той час, як дитяча безпритульність – це одне з найбільш очевидних і жахливих порушень права дитини на належне житло, усі інші порушення цього права, починаючи з примусового виселення і закінчуючи неадекватними умовами життя, мають особливі наслідки для дітей. В той час, як примусове виселення є вкрай збитковим для усіх його жертв, діти страждають від цього найбільше. Примусові виселення часто супроводжуються насильством, насамперед щодо жінок та дітей, оскільки саме вони найчастіше перебувають вдома під час таких «операцій». Дані свідчать, що в результаті насильства, паніки та розгубленості, що часто супроводжують виселення, у багатьох дітей виникають постійні нічні кошмари, знервованість та підозрілість. Вплив виселення на сімейну стабільність та емоційний добробут дитини може бути спустошливим, навіть якщо після виселення родину негайно заселяють в інше місце. Після примусового виселення діти часто стають свідками збільшення проявів насильства у власній родині127 128.

Банди Банди – це вагомий чинник насильства серед та стосовно дітей в багатьох регіонах світу. Національні представництва ЮНІСЕФ на Філіппінах, у В’єтнамі, Монголії та Камбоджі повідомляють про тривожні рівні діяльності банд та насильство при створенні таких угруповань в найбідніших громадах цих країн, причому доволі часто ці процеси не обходять дітей, які живуть на вулицях129. Окрім насильства, спрямованого назовні, воно може застосовуватися і проти тих членів банд, які не впоралися із завданням, відмовляються виконувати накази ватажка або порушують внутрішні правила банди130.

7

Хоча в очах громадської думки банди хлопчаків на вулиці майже завжди асоціюються з насильством, злочинами та іншими проявами антисоціальної поведінки, слід пам’ятати, що діти – майже завжди хлопчики – вступають в банди з різних причин. У деяких випадках відсутність ласки та емоційної підтримки батьків змушує підлітків до членства у бандах; в інших випадках приналежність до певної банди є єдиним способом досягнення економічного статку чи особистої безпеки. Етнографічне дослідження в США серед учнів з числа переселенців з Мексики та Центральної Америки встановило, що створення «етнічних» банд є пошуком позитивної культурної ідентичності «латиносів», оскільки вони часто відчувають на собі негативний вплив стереотипів133. Окрім підліткових вуличних банд, учасників Дослідження також непокоїла проблема втягнення дітей в організовані збройні угруповання, які діють за межами встановлених

зон воєнних дій і фронтів. До їх числа входять організовані злочинні групи (в тому числі – торговці наркотиками), етнічні чи релігійні міліцейські загони, групи «комітетів пильності» (лінчувателів), а також напіввійськові організації. Проведене нещодавно дослідження, яке вивчало діяльність таких груп в 10 країнах (Колумбія, Сальвадор, Еквадор, Гондурас, Ямайка, Нігерія, Північна Ірландія, Філіппіни, Південна Африка та США), виявило, що середній вік входження хлопчиків у такі угруповання становить 13 років, за виключенням Нігерії, де цей вік становить 15-16 років134. Однак дуже тривожить той факт, що вік членів банд має тенденцію до зниження135. Дослідження виявило, що діти, які працюють для збройних угруповань, були безпосередньо задіяні в актах насильства, в тому числі брали участь у вбивствах членів своєї групи чи сторонніх людей136. Багато урядів намагалося застосовувати репресивну правоохоронну тактику для вирішення проблеми участі дітей в організованому збройному насильстві (див. вставку). Однак, наявні дані свідчать, що застосування виключно репресивних заходів є неефективним з кількох причин: вони не викорінюють основоположні причини проблеми; системи ювенальної юстиції та правосуддя країн, уражених цією проблемою, є неадекватними і тільки погіршують стан речей; збройні угруповання стають дедалі більш організованими і жорстокими в своїх діях, стикаючись з репресіями137. Постійний тиск з боку міжнародних організацій захисту дітей повинен спрямовуватися на ліквідацію будь-якого законодавства, яке піддаватиме одну групу неповнолітніх жорсткішим правовим режимам, ніж іншу.

305 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

Склад банди може формуватися виключно з учнів шкіл, виключно з тих, хто не відвідує школу, або з представників обох груп. В залежності від свого складу, банди, які діють всередині чи за межами школи, можуть наражати учнів та вчителів на крайнє насильство та кримінальну діяльність. Дослідження показують, що у багатьох суспільствах фізична чи вербальна агресія, а також бійки, вважаються нормальним способом для хлопчиків доводити свою мужність і зрілість, і це частково пояснює, чому саме хлопчики є більш схильними до членства в бандах, і чому хлопчачі угруповання часто конкурують і суперничають з іншими бандами131. Однак, також існують і дівчачі банди, які, аналогічно до угруповань хлопчаків, часто вдаються до насильства132.

РЕПРЕСИВНА ПОЛІТИКА ПРОТИ БАНД В ЛАТИНСЬКІЙ АМЕРИЦІ Рівень молодіжного насильства є одним з найголовніших питань порядку денного суспільств Латинської Америки138. Дедалі більше занепокоєння молодіжним насильством, насамперед діяльністю банд, призвело до того, що деякі країни регіону вдалися до репресивних заходів та провели законодавчі реформи, які не тільки суперечать принципам прав людини, але й мають негативний вплив на рівні насильства та організацію молодіжних угруповань.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

306

Згідно з існуючими даними, діти не винні у скоєнні абсолютної більшості злочинів, в яких їх звинувачують, однак існує певне переконання у тому, що прийняття міжнародних стандартів з прав людини захистить дітей (насамперед, підлітків) від виправданого покарання і використовується як «щит» для молодих злочинців. Усвідомлена синхронність прийняття міжнародних стандартів з прав людини і підвищення рівнів злочинності в Латинській Америці іноді використовується для підриву просування важливих законодавчих ініціатив і навіть ставить під сумнів потребу в підзвітності у випадках насильства з боку держави. Прийняття стратегій безпеки з нахилом до репресивних заходів відзначається різкою риторикою, ігноруванням довгострокових заходів з попередження та відсутністю даних, які б керували реалізацією та визначали вплив таких стратегій. Під час візиту до Латинської Америки незалежного експерта попередили про нещодавні зміни у законодавстві, які знижують вік кримінальної відповідальності і застосовують репресивні покарання молодих людей за членство у бандах. Відсутність надійних даних унеможливлює проведення глибинної оцінки впливів такої політики139. Деякі з цих правових реформ суперечать обов’язковим принципам прав людини, що стосуються дітей140, і згодом їх було скасовано. Наприклад, превентивне ув’язнення підлітків на основі можливого членства в банді (визначалося наявністю татуювань чи сигналів) було визнане таким, що застосовуються довільно, в залежності від справи. Масові арешти тих, хто підозрювався в членстві у кримінальних бандах, призвели до значного збільшення мешканців і без того переповнених пенітенціарних закладів, що також викликало жорстокі конфлікти і сутички в цих інституціях. Перебування в інституціях також наштовхує арештантів до участі в кримінальних мережах, підсилюючи, таким чином, внутрішні зв’язки банд та суперництво між різними групами141 142 143. Хоча кримінальні мережі слід руйнувати, зростання рівнів насильства в Латинській Америці навряд чи можна зупинити жорсткими стратегіями безпеки144. Натомість, це вимагає довготривалих інвестицій у цілу низку стратегій, спрямованих на посилення захисних чинників та обмеження факторів ризику. Визначення найкращих стратегій для подолання цієї проблеми має будуватися на надійних даних та на ефективній роботі систем збору даних. Успіх таких заходів також пов’язаний зі спроможністю урядів припинити насильство та корупцію, яка може існувати всередині правоохоронних органів, а також забезпечити доступ до системи правосуддя, насамперед, для бідних верств населення.

7 Заворушення чи конфлікти Існування конфліктів чи заворушень – наприклад, таких, які тривають на півночі Уганди чи в Непалі – також перетворюють дітей на об’єкти масових викрадень з метою використання їх у якості солдатів, носильників, помічників; дівчаток же використовують у якості секс-рабинь145 146 . В інших країнах, де системи громадської безпеки були зруйновані з початком справжніх воєн, наприклад, в Афганістані, Демократичній Республіці Конго та Сомалі, виникли

«напівофіційні» структури, де групи, створені за принципом етнічної приналежності, ведуть суперечки за володіння територіями, прибутковими сферами торгівлі (особливо наркотиків) чи іншими ресурсами. Під час заворушень в центральних та південних районах Сомалі, єдиною «роботою», доступною для молодих людей, була служба в загонах кланової міліції, без допомоги якої забезпечити безпеку і функціонування цивільного бізнесу і гуманітарних операцій було неможливо. Ці невдачі урядів важким тягарем лягають на місцеві громади.

307 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ В УМОВАХ ПОСТІЙНОГО КОНФЛІКТУ: ПРИКЛАД ОКУПОВАНИХ ПАЛЕСТИНСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ Політичне насильство в громаді зазвичай впливає на ризики виникнення насильства в інших сферах, не пов’язаних з конфліктами чи заворушеннями. Більш, ніж чотири десятиліття безперервного конфлікту глибоко вплинули на життя палестинських дітей, які мешкають на окупованих палестинських територіях (ОПТ). Показники розвитку та прав людей щодо дітей, які становлять 53% загального населення ОПТ (1 954 000 осіб), значно погіршилися після початку другої intifada (вересень 2000 року). Наприклад, в 2005 році 42,1% (822 634) палестинських дітей жили за межею бідності147, а дані 2003 року стосовно психологічного та соціального добробуту цих дітей свідчили, що дев’ять з 10 дітей скаржилися на симптоматичну травматичну поведінку принаймні одного з їхніх дітей148. Дедалі зростаючий тиск ізраїльської окупації впливає на життя мешканців ОПТ; нові, посилені обмеження щодо пересування, глибоко уражають стосунки між громадами та всередині громад і родин, спричиняючи підвищення рівнів насильства щодо дітей в різних середовищах. Подолання основоположних причин такого насильства в ОПТ, а не його симптомів, вимагає розуміння контексту насильства в умовах конфліктів, що тривають.

>>>

НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ В УМОВАХ ПОСТІЙНОГО КОНФЛІКТУ: ПРИКЛАД ОКУПОВАНИХ ПАЛЕСТИНСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ Насильство чатує на дітей на вулицях, в школі та вдома. Хоча кількісних даних щодо насильства в родинах та в громадах ОПТ бракує, п’ята частина дітей, опитаних в рамках якісного дослідження вказали, що головним джерелом насильства в їхньому житті була родина, а громада виступала другим найпоширенішим джерелом насильства149. Слід зазначити, що коли дітям запропонували назвати зловмисників та місця де коїлося насильство, 43% опитаних палестинських дітей вказали, що зазнавали насильства від рук кількох зловмисників; майже половина з них розповіли про стикання з насильством у кількох місцях, в тому числі вдома та в школі150.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

308

Понад 50% опитаних палестинських дітей підтвердили, що їхні батьки не змогли забезпечити їхні потреби з догляду та захисту151. Така думка була підтверджена самими батьками: 43% палестинських батьків відчуває, що вони не здатні забезпечити своїм дітям адекватний захист і догляд152. Дослідження, зосереджені на виявлені базових причин насильства у родині, виявили, що поєднання відсутності ресурсів у родині та викликаний цим стресовий стан піклувальників є вагомим провісником сімейного насильства в ОПТ0153. Вдома та в класних кімнатах дорослі піклувальники почали помічати серед дітей ознаки люті та агресії154. У школах вчителі відзначили збільшення рівнів стресу, непокори, роздратування та зниження концентрації і впевненості учнів155. Учителі також повідомляють про поширення насильства у стосунках між учнями, насамперед, хлопчиками, а батьки говорять, що діти поводяться дедалі агресивніше з друзями, братами та сестрами. Безпечні території для дітей Брак безпечних місць, де діти могли б гратися та взаємодіяти, очевидно, пов’язаний з розповсюдженістю різних форм насильства, яке має місце в зонах конфлікту. Місцеві партнерства муніципальної влади, НУО та органами місцевого самоврядування були створені в рамках ініціативи «Міста, дружні до дитини» (Child-Friendly Cities), започаткованої у чотирьох районах ОПТ: двох у Секторі Газа (Рафах та місті Газа) і двох на Західному Березі (Йенін та Йеріхо).

7 НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ В УМОВАХ ПОСТІЙНОГО КОНФЛІКТУ: ПРИКЛАД ОКУПОВАНИХ ПАЛЕСТИНСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ Підхід до планування враховує потребу реагувати на надзвичайні ситуації з одночасною розробкою комплексних стратегій захисту дітей. Забезпечення потреб щодо участі дітей передбачає оцінювання та семінари: такі заходи уже були проведені, і їхні результати і висновки були включені в міські плани дій щодо дітей у кожному поселенні та ухвалені всіма інституціями-учасниками.

СУСПІЛЬНІ ЧИННИКИ

UN-DPI #SHD151)

Урбанізація

Західний берег ріки Йордан, червень 2003 року. На дорозі між Рамаллахом та Єрусалимом діти чекають на своїх батьків, які намагаються отримати дозволи для перетину ізраїльського контрольно-пропускного пункту.

Протягом другої половини 20-го століття процес урбанізації в країнах, що розвиваються, значно прискорився. В містах та містечках сьогодні мешкає близько половини усього дитячого населення планети157. У багатьох регіонах, зокрема в країнах на південь від Сахари, сьогодні в містах проживає більше дітей, ніж в усій Північній Африці, і ці демографічні зміни почали відбуватися в період політичної та економічної кризи та під тиском середовища. Процес переміщення та соціальні зміни, які його супроводжують, а також відсутність економічних можливостей для представників груп з найнижчим рівнем освіти, навичок за соціально-економічним статусом, допомогли створити умови, де процвітає розчарування і неспокій, що потенційно призводить до насильства.

309 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

Безпечні території для ігор були створені у найбідніших районах Рафах, Газа та Йеніну. Групи фасилітаторів пройшли спеціальну підготовку щодо організації і проведення щотижневої позашкільної діяльності. Було створено дитячі муніципальні ради, де діти вчаться бути лідерами, адже вони самі розробляють і впроваджують малі проекти з метою охоплення більшої кількості дітей. Така діяльність включає в себе дні розваг, спортивні змагання, а також громадські кампанії з ключових проблем, що турбують дітей156.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

310

Хоча історично урбанізація супроводжувалася зниженням рівнів дитячої смертності, підвищенням доступу до освіти і покращенням усіх соціальних показників, вона також мала і негативні аспекти, зокрема, бідність, нерівність, зміни у структурі родин та руйнування соціальних мереж – а всі ці чинники сприяють насильству158. Лише лічені середовища, де мешкають бідні міські родини, є дружніми до дітей159. Значний відсоток новоприбулих мешкає в неформальних (і з точки зору закону – незаконних) поселеннях. Швидкість та нерегулярність урбанізації створює велетенський тиск на спроможність муніципальної влади забезпечувати послуги та зручності. Значною мірою житло в нових урбаністичних районах є тісним, переповненим, неміцним і ненадійним, а оточуюче середовище не пропонує дітям аж надто багато можливостей для безпечних ігор і взаємодії зі світом, що їх оточує. Простір за порогом їх будинків, куди вони потрапляють у самому ранньому віці, часто забруднений сміттям і відходами160.

Бідність, нерівність та соціальне виключення Приблизно 2,8 мільярдам людей сьогодні доводиться виживати на менше, ніж 2 долари на день161, з них майже половина – це діти. Однак бідність сама по собі не є значним корелятом насильства – з розрахунку на показники вбивств. Натомість рушійною силою насильства є поєднання бідності і нерівності в доходах. Хоча для повного розуміння цього зв’язку необхідні додаткові дослідження, існуючі дані та висновки вказують, що в більш заможних суспільствах показники вбивств є нижчими, навіть якщо між бідними та багатими громадами існує значна відмінність у рівні доходів. У суспіль-

ствах з нижчими рівнями загального економічного розвитку показники вбивств є вищими. Можливо, причина полягає у тому, що заможніші суспільства здатні запропонувати своїм біднішим громадам вищі рівні захисту та соціальної підтримки, аніж ті, де спостерігається низький рівень загального економічного розвитку. Виміри економічної нерівності є потужними провісниками показників вбивств серед осіб у віці від 10 до 19 років, насамперед, хлопчиків, і цей зв’язок чітко простежується в країнах з нижчими рівнями валового внутрішнього продукту (ВВП)162. З іншого боку, залежність між абсолютною бідністю (на відміну від відносної бідності) та насильством далеко не така пряма. Можна припустити, що зростання ВВП асоціюється з нижчими показниками вбивств, однак наслідки цього зростання у багатьох випадках зводяться нанівець економічною нерівністю та соціальним виключенням, що часто супроводжують швидкий економічний розвиток і урбанізацію163. Бідніші громади та діти, які там мешкають, є найбільш уразливими до міжособистісного насильства, стикаючись з економічними та популяційними змінами, які призводять до дезорганізації громади і згодом – до втрати громадою здатності контролювати насильницьку поведінку. Результати проведених нещодавно досліджень підтримали теорію того, що дисбаланс між концентраціями достатку і бідності в одному і тому ж міському районі може бути вагомим провісником міжособистісного насильства у громаді. Соціальне виключення, що його зазнають представники міського населення з низьким рівнем доходів в усьому світі, посилюється завдяки тенденціям, що існують на міжнародному рівні. Швидкі темпи соціально-полі-

7

Соціальне виключення – це проблема, яка притаманна не тільки країнам, що розвиваються. За оцінками проведеного нещодавно у Великобританії дослідження, приблизно один мільйон людей в цій країні можна назвати соціально виключеними особами, а 5% населення перебуває під ризиком. Характеристики соціального виключення описувалися так само, як і в Латинській Америці: безробіття, дискримінація, погане житло, низькі

прибутки, слабкі навички, високий рівень злочинності, погане здоров’я, руйнування родин. В Сполучених Штатах кожна четверта дитина живе у злиднях, а родини, які представляють етнічно-культурні меншини становлять значний відсоток тих, що наражаються на ризик виключення: більшість з них мешкає в міських районах у поганих житлових умовах та з обмеженими ресурсами166. Зважаючи на тісний взаємозв’язок між бідністю, нерівністю та соціальним виключенням, а також насильством між дітьми та щодо дітей в громадах, нагальність виконання державами своїх зобов’язань щодо забезпечення прав людини – особливо соціальних, культурних та економічних прав, які ігнорувалися тривалий час – є очевидною. Хоча сучасний технологічний прогрес та інші ресурси ще ніколи не наближалися так близько до забезпечення цих потреб, в усьому світі все ще існують громади, у яких лише лічені особи мають змогу користуватися правом на належний рівень життя, правом на максимально досяжний рівень здоров’я, правом на соціальну безпеку, освіту, участь та свободу від дискримінації. У цих громадах насильство щодо дітей продовжує процвітати, і значного прогресу у його попередженні можна досягти тільки за умов забезпечення захисту, поваги і виконання прав людини167.

311 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

тичних змін, економічна глобалізація –дерегуляція вітчизняної економіки, лібералізація торгівлі та приватизація послуг (політична парадигма, яка виникла в 1980-х роках і отримала бурхливий розвиток в 1990-х) – має величезний вплив на суспільство взагалі і на добробут дітей зокрема164. Хоча багато людей скористалися перевагами від створення нових робочих місць у сфері експортного виробництва, від покращення доступу до інформації та інших аспектів глобалізації, більшість з представників найбіднішого населення постраждали внаслідок розширення прірви соціального виключення. Представники сільського населення з низьким рівнем доходів в 60 країнах світу, опитані в рамках дослідження Світового банку «Голоси бідняків» (Voices of the Poor) 2000 року, зазначили, що за останні десятиліття їхні життя опинилися під загрозою, стали менш захищеними і більш ізольованими. Причинами для цього стала ненадійність отримання засобів до існування, виключення з інституцій та послуг, втрата соціальних зв’язків, частіше піддавання різним негативним впливам, наприклад, злочинності та алкоголю, безсилля та постійні приниження з боку влади, постійні переживання і негаразди вдома, а також зростання кількості і частоти домашніх сварок і суперечностей165.

КІБЕРПРОСТІР ТА КІБЕРЗАГРОЗИ: ВИКЛИКИ ІНТЕРНЕТУ ТА КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ Доступ до інформації – це повноцінне право дитини, яке відіграє важливу роль у передачі та отриманні нових знань і сприяє прийняттю дитиною позитивної соціальної поведінки та цінностей, що здатні покращити її життя. З точки зору захисту дітей, нові технології, звісно, сприяли доступності корисної інформації та порад, наприклад, через «дитячі лінії допомоги» (http://www.chiworld.org), а також через мережу Інтернет, хоча їхню якість важко регулювати та контролювати. Вдосконалення комунікацій також допомогло підвищити потенціал щодо захисту дітей. Однак у випадках неналежного батьківського нагляду за доступом дитини до засобів масової інформації та друкованих образів, дитина може стикатися з насильницькими, образливими чи порнографічними матеріалами.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

312

Багато співучасників Дослідження висловлювали своє занепокоєння тим фактом, що уряди не докладають достатньо зусиль для обмеження піддавання дітей образам насильства та домінування чоловіків над жінками та дівчатами на телебаченні, у фільмах, комп’ютерних іграх та в Інтернеті, які несуть і поширюють ідеї насильства, вербальної агресії та сексизму як норми, а також знижують чутливість до насильства168. Аналіз Міжнародного центру у справах зниклих та експлуатованих дітей (International Centre for Missing and Exploited Children) виявив, що багатьом країнам сьогодні конче необхідно прийняти законодавство щодо заборони дитячої порнографії в Інтернеті169. Особливу загрозу для дітей в Інтернеті та комунікаційних технологіях (ІКТ) становлять насильницькі образи та зображення, в тому числі ті, що використовуються в комп’ютерних та мережевих іграх, а також виробництво, розповсюдження і використання матеріалів, які зображують сексуальне насильство загалом і дитяче сексуальне насильство і дитячу порнографію зокрема. Хоча проблема піддавання дітей таким образам є ретельно задокументованою в розвинених країнах, мало що відомо про те, що насправді відбувається в країнах, що розвиваються. Дослідження, проведене в 2001 році в трьох містах Пакистану – Карачі, Лахоре та Пешаварі – виявило, що багато дітей проглядають порнографічні сайти в Інтернет-кафе. Майже 50% дітей, опитаних в рамках дослідження, вказали, що відвідувати такі сайти, а понад 80% з них змогли назвати кілька таких сайтів. Більшість з опитаних дітей мешкали у бідних кварталах або були працюючими дітьми170.

7 Залицяння до дітей чи «грумінг» в Інтернеті (налагодження довірливих стосунків з дитиною з метою її втягнення в небезпечні для неї ситуації) дуже складно виявити і урізати в межах певної юрисдикції, а тим більше – з-за кордону. Крім того, з швидким поширенням мобільних телефонів дедалі більшого розповсюдження набуває таке явище, як «кіберхуліганство»171. Опитування, проведене в 2006 році у Великобританії, з’ясувало, що більше однієї дитини з десяти у віці від 11 до 15 років стали жертвами переслідувань, хуліганства чи знущань, отримуючи погрозливі повідомлення, або через те, що хтось розмістив помилкову інформацію про них в Інтернеті. Такі дії можуть бути частиною складних операцій, що включають в себе маніпуляції фотографіями, знятими на мобільні телефони, або пропозиції анонімним користувачам атакувати певних осіб на форумах в Інтернеті172.

313 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

На думку експертів, очевидний, зростаючий інтерес до зображень насильства і зловживань може асоціюватися з тим, що електронне середовище уможливлює вираження того, що загалом заборонено висловлювати чи демонструвати в інших середовищах173. Наприклад, загальна атмосфера вседозволеності і відсутності заборон, що її створює Інтернет-середовище, дозволяє користувачам міняти свій настрій, розважатися, створюючи кілька «уособлень» себе; це середовище дозволяє і виправдовує обмін насильницьких зображень, кидає виклик концепції врегулювання і порядку, руйнує традиційні ієрархії. Дослідження ЕСРАТ доводить, що діти та молоді люди, яким бракує адекватного батьківського нагляду, які страждають від заниженої самооцінки або не мають хорошого наставника у житті, наражаються на особливий ризик негативних наслідків користування ІКТ174. Насильство у медіа може породити у дітей неправильні ідеї щодо насильства у реальному житті. Наприклад, існує багато свідчень того, що перегляд бойовиків примушує дітей вірити у те, що людське тіло є набагато міцнішим, ніж насправді; діти недооцінюють серйозність фізичних ушкоджень від ударів руками чи ногами. Фахівці припускають, що ідеї щодо насильства та перебування під постійною загрозою, що їх поширюють медіа, можуть схилити деяких осіб до деструктивної, агресивної поведінки в стресових ситуаціях чи в моменти удаваної небезпеки175. Крім того, вважається, що доступ до телебачення та Інтернету може викликати споживацьку заздрість, підкреслюючи відмінності у способах життя багатих і бідних, що може призводити до дрібних правопорушень чи жорстоких злочинів176.

>>>

КІБЕРПРОСТІР ТА КІБЕРЗАГРОЗИ: ВИКЛИКИ ІНТЕРНЕТУ ТА КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

314

Нещодавно було проведено мета-аналіз наукових робіт, які досліджували вплив насильства у медіа на дітей у віці до 18 років. Аналіз дійшов до висновку, що «існує багато свідчень того, що образи насильства на телевізійному екрані, в кіно та в комп’ютерних іграх має значний короткостроковий ефект на збудженість, думки та емоції, підвищуючи вірогідність агресивної поведінки чи переляку серед дітей молодшого віку, особливо хлопчиків». Цей вплив є менш вираженим і зрозумілим стосовно дітей старшого віку (в тому числі підлітків), або стосовно довготривалих наслідків для усіх вікових груп. Дослідники наголошували на складності виявлення причинної обумовленості, а також на тому, що агресія асоціюється з різноманітними чинниками. Цілий ряд проблем залишається невирішеним, зокрема, питання взаємозалежності насильства в медіа та злочинністю, а також питання того, чи є особи з досвідом насильства або люди, схильні до агресивної поведінки, дійсно більше чутливими до наслідків перегляду образів насильства, ніж інші. Також мало що відомо про залежність насильства у медіа та проблем психічного здоров’я, або вплив таких образів на глядачів, які перебувають під дією алкоголю чи наркотиків177. Під час регіональних консультацій, проведених в рамках цього Дослідження, усі учасники визнали виклик, що його кидають ІКТ безпеці дітей. Представники Близького Сходу та Північної Африки підкреслили важливість залучення приватного сектора, в тому числі туристичного бізнесу і транспортної індустрії, до вирішення проблеми торгівлі жінками і дітьми, в тому числі щодо секс-туризму. Організація «ЕСРАТ Інтернешнл» визначає два види сексуальної експлуатації осіб, які не досягли 18 років, у сфері туризму: менша група становить секс-туристів, які мають особливий інтерес до дітей, які не досягли статевої зрілості (педофіли); більша група складається зі звичайних туристів, які з задоволенням користуються сексуальними послугами дітей (зазвичай, середнього та старшого підліткового віку), яких їм пропонують. Методи організації дитячого секс-туризму змінюються у часі. В той час, як раніше туристи зверталися до борделю чи відвідували специфічні місця, відомі такого роду послугами, в останні роки туристи все частіше замовляють такі послуги через Інтернет, що трансформує і збільшує ризики експлуатації дітей через Інтернет178. В той час, як деякі великі міжнародні компанії сьогодні ухвалюють «Кодекси поведінки, спрямовані на захист дітей від сексуальної експлуатації під час подорожей та туризму» з метою припинення торгівлі людьми, часто пов’язуючи це явище з небезпекою ВІЛ/ СНІДу, уряди повинні вживати заходів, щоб робилася й інша робота у цій царині179.

7

В результаті експертних обговорень в рамках зустрічі ЕСРАТ у Бангкоку, а також після регіональних консультацій в Східній Азії та Тихоокеанському регіоні та на Близькому Сході і в Північній Африці було визнано, що країнам та регіонам бракує узгодженості щодо визначення, законів і сприйняття того, що є прийнятним з точки зору ІКТ та їх змісту181. У деяких країнах засобам масової інформації дозволяється використовувати образи дітей з сексуальним підтекстом або публікувати зображення насильства. Необхідно ініціювати кампанії з підтримки батьків та дорослих щодо поліпшення розуміння ІКТ та забезпечення нагляду за дітьми та молоддю, які користуються цими технологіями. Потужний потенціал ІКТ щодо поширення позитивних і корисних послань, в тому числі – в рамках громадської пропаганди та просвіти, залишається практично невивченим і невикористаним. Також слід привертати більше уваги до відповідних міжнародних та національних стандартів і забезпечувати активну міжнародну співпрацю для впровадження цих стандартів (див. Таблицю 7.3).

315 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

В той час, як досягнення і доробки технологій принесли дійсно велику користь, необхідно вживати заходів, щоб розподіляти ці переваги більш рівномірно: захист дітей від негативного потенціалу технології є серйозним викликом. Потреба зосередитися на попередженні є абсолютним імперативом для забезпечення захисту дитини в сфері ІКТ: саме це послання звучало впродовж усього процесу підготовки Дослідження. Також говорилося про необхідність активнішого переслідування правопорушників і про підвищення громадського сприйняття та переконання у тому, що злочинців буде впіймано. Крім того, йшлося про потребу диверсифікації технологій для захисту дітей. Підвищення рівня захисту дітей з одночасним розширенням доступу до ІКТ є одним з головних положень Туніського плану дій для інформаційного суспільства, розробленого під час Всесвітнього самміту з питань інформаційного суспільства, який проходив у Тунісі 2005 року. Цей план дій ще раз підтвердив важливість «інкорпорування регуляторних, саморегуляційних та інших ефективних стратегій і засад для захисту дітей та молодих людей від зловживань та експлуатації через ІКТ в національні плани дій та електронні стратегії»180.

ТАБЛИЦЯ 7.3 – Користування Інтернетом в світі КІЛЬКІСТЬ КОРИСТУВАЧІВ ІНТЕРНЕТУ

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

316

ВІДСОТОК ПРОНИКНЕННЯ ІНТЕРНЕТУ

Північна Африка

9,585,000

6.30

Країни Африки на південь від Сахари

13,152,000

17

Латинська Америка та країни Карибського басейну

74,735,188

14

Східна Азія

150,173,713

11

Південна Азія

58,919,000

4

Південно-Східна Азія

52,752,600

9

Західна Азія

9,320,085

8

Океанія

497,550

6

Співдружність Незалежних Держав

33,301,700

12

Розвинені країни

569,056,865

59

Всього у світі

972,828,001

15.20

Джерело: Microsoft (2006). Current Worldwide Internet Statistics and Trends. Submission to the United Nations Secretary-General’s Study on Violence against Children

«Під керівництвом її Величності королеви Ранії Йорданської, а також спираючись на діяльність арабської регіональної мережі ISPCAN, перешкоди до відкритого обговорення та розуміння насильства щодо дітей у нашому регіоні падають. Окрім відмінної роботи у сфері підвищення обізнаності та надання послуг дітям-жертвам, ми сподіваємося на розширення наших підходів до попередження насильства щодо дітей у найближчі роки». Доктор Хусейн Абдель-Раззак, Регіональний директор східного Середземномор’я, ВООЗ

Оскільки виклики, які стоять перед дітьми, мають багатоаспектну природу, так само існує багато шляхів для реагування громади. Велика кількість досліджень спрямована на індивідуальний рівень, і така надмірна увага до особистості надто часто вишукує проблеми всередині дитини, замість того, щоб досліджувати їх у широкому контексті – контексті родини, громади та інших видів стосунків. З точки зору екологічної моделі громада сприяє взаємодії на багатьох рівнях, а стратегії і послуги повинні брати до уваги потенціал щодо попередження, а також відповідні ризики182. В деяких країнах з середнім та високим рівнем доходів системи охорони здоров’я та кримінального судочинства володіють надійними та комплексними даними про насильницькі смерті і поранення, з якими доводиться мати справу відділенням невідкладної допомоги лікарень. Аналіз цих даних показав, що показники вбивств та поранень без летальних наслідків в результаті насильства серед молодих людей (в тому числі – у віковій групі від 15 до 18 років) є особливо чутливими до змін факторів ризику на рівні суспільства і громади. До таких чинників належить доступність алкоголю, ринку нелегальних наркотиків, доступ до вогнепальної зброї, види та інтенсивність роботи поліції, можливості для шкільного навчання та працевлаштування, а також економічна нерівність. Зусилля з попередження насильства щодо дітей та з боку дітей у громаді стали об’єктом численних оціночних досліджень, спрямованих на збір наукових даних з метою перевірки ефективності програм. Більшість з цих досліджень були проведені в країнах з високим рівнем доходів, і

лише деякі з них зосереджувалися виключно на дітях та підлітках у віці до 18 років. Незважаючи на такі обмеження, дослідники отримали дуже корисні знання і висновки про ряд стратегій і втручань, які можуть бути використані в країнах з низьким та середнім рівнем доходів з метою попередження насильства щодо дітей у громаді. Деякі практичні уроки у сфері попередження насильства та забезпечення громадського здоров’я вказують, що: • Не всі стратегії з попередження є однаково ефективними і не в усіх громадах. Дослідницька база рекомендує цілий ряд стратегій, які є ефективними; інша велика група втручань виглядає багатообіцяючою, однак потребує при цьому додаткових випробувань. Деякі стратегії є неефективними, а деякі здатні навіть погіршити ситуацію.

• Вкрай необхідними є тривалі інтегровані зусилля з попередження, пов’язані з внесками різних галузей (якщо це складно забезпечити). Ефективна профілактика стає можливою тільки завдяки впровадженню низки скоординованих підходів, які інтегрують правові, соціальні, освітні та економічні стратегії зниження факторів ризику і зміцнення захисних чинників на рівні особистості, родини, громади та суспільства з коротко- та довгостроковими завданнями.

• Існує потреба в підходах за принципами „згори донизу” та „знизу догори”. Підходи з попередження за принципом „згори донизу”, здатні впливати на ризики в масштабах всього суспільства та

317 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

РЕАГУВАННЯ НА НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ У ГРОМАДІ

7

на захисні чинники, повинні бути збалансовані з підходами „знизу догори”, які підкреслюють місцеві потреби і сприяють розподілу відповідальності за попередження серед громад183. Враховуючи ці уроки, далі у розділі йтиметься про стратегії з попередження насильства щодо дітей в громаді на чотирьох рівнях екологічної моделі, а саме на рівні індивідуальності, родини, громади і суспільства.

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ РІВЕНЬ ТА РІВЕНЬ ГРОМАДИ

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

318

Зважаючи на той факт, що значний відсоток підліткового насильства бере свої витоки з досвіду раннього розвитку, програми, спрямовані на немовлят та дітей молодшого віку, на їхніх батьків та інших осіб, які впливають на хід їхнього раннього розвитку, виявилися одним з найбільш ефективних інструментів попередження насильства з боку та щодо підлітків. Зокрема, орієнтовані на родину втручання, спрямовані на зміну форм батьківства (підвищення передбачуваності, батьківського моніторингу та зниження застосування негативних методів батьківства) та на покращення стосунків всередині родини (близькість, позитивні слова та послання, емоційні зв’язки та зрозумілість і чіткість комунікацій) демонструють переконливий та послідовний вплив на зниження ризику приймання дітьми серйозних антисоціальних моделей поведінки та насильства184. Чим раніше такі програми з’являться у житті дитини, тим більшою є їхня користь, хоча досить часто ці програми виявляються ефективними і у роботі з підлітками, які уже були заарештовані за насильницьку чи злочинну поведінку185 186 (див. також розділ про насильство щодо дітей вдома та в родині).

РІВЕНЬ ГРОМАДИ Підтримка освіти та соціалізації на рівні громади Багато втручань на індивідуальному та родинному рівні здійснюється у громаді чи за рахунок її ресурсів. Нижче описано втручання, які або довели свою ефективність у певних середовищах, або вважаються такими, що мають значний потенціал для попередження насильства шляхом підтримки освіти та соціалізації дітей, що належать до групи ризику.

Зниження рівнів прогулів школи та повернення до школи тих, хто ї ї покинув Навчання у школі для багатьох дітей – це друге найважливіше джерело соціалізації після родини. Дослідження показують, що одним з найефективніших засобів попередження насильства та злочинності серед окремих груп високого ризику є створення стимулів для повного шкільного навчання, отримання професійної освіти та прагнення до отримання вищої освіти. Порівняння різних втручань щодо зниження молодіжного насильства та злочинності в США постійно доводять, що надання учням середніх шкіл стимулів до успішного закінчення школи є одним з найбільш економічно вигідних та ефективних втручань187 188. Спеціальні програми у школах є важливою стратегією як для позбавлення шкіл культури банд і міжособистісного насильства, так і для попередження насильства між молодими людьми у громаді. Дослідження, проведене Панамериканською організацією охорони здоров’я (PAHO/WHO) в дев’яти країнах Карибського басейну, виявило, що прогули уроків є одним з найпотужніших факторів ризику залучення молодих людей у віці від 10 до 18 років

7

Неформальні можливості для навчання Діти з неблагополучних сімей та груп, які страждають від дискримінації, є більш схильними до антисоціальної поведінки, їх частіше виключають зі школи чи вони самі кидають навчання. Програми на основі громад можуть охопити таких дітей і повернути їх у систему формальної освіти через неформальні проекти «надолужування». В рамках цих програм можуть працювати дорослі наставники, які допомагатимуть дітям з проблемних родин. Ці дорослі здатні спрямовувати життя дітей у безпечне, неагресивне і продуктивне русло розвитку197. Програми наставництва. Ці програми допомагають зводити дітей чи молодь з груп ризику з довіреними, доброзичливими дорослими, наприклад, старшими товаришами,

наставниками, радниками, офіцерами правоохоронних органів чи іншими представниками громади. Такі позитивні стосунки можуть стимулювати відвідування школи та успішність у навчанні, знизити вірогідність зловживання наркотиками, а також покращити стосунки з батьками198 199. Такі програми можуть стати особливо цінними для дітей, які представляють етнічні меншини, а також для тих, хто опинився у складних життєвих обставинах (біженці, переміщені діти тощо)200. Програми за участю та для дітей, які живуть на вулиці. Прикладом таких програм можуть слугувати центри довіри, притулки та інші безпечні місця, де працюють довірені дорослі, де надається їжа та створені умови для дотримання гігієни (миття), надання освіти, розвитку навичок тощо. Багато дітей, які відвідують такі центри, зазнали ушкоджень чи мають травматичний досвід у минулому. Однак, більшість освітніх програм спрямована на дітей вулиці з тим, щоб допомогти їм покинути вуличне життя, повернутися до школи чи отримати професійне навчання. Усі ці програми можуть вважатися такими, що допомагають убезпечити вразливих дітей, захистити їх від джерел насильства, як у нинішньому небезпечному середовищі, так і з точки зору майбутнього життя і професійних можливостей. Спорт та молодіжна діяльність. Ця діяльність, а також інші види організованого дозвілля є вкрай важливими для дитячого розвитку. Хоча досліджень з цього питання на міжнародному рівні практично не проводилося, вважається, що за умов належного догляду, така діяльність для дітей на основі громади – від спортивних і молодіжних клубів до соціальних, культурних і релігійних груп – може бути дуже корисною для розвитку захисних чинників, зокрема, почуття власної гідності і розбудови потен-

319 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

у насильницькі дії. Найсильнішими захисними чинниками виявилися позитивна схильність до відвідування школи, в тому числі симпатії до вчителів, а також релігійні вірування і відвідування церкви189. Розвиток такої відданості може розпочатися ще у ранньому віці завдяки дошкільним розвиваючим програмам, що здатні зміцнити зв’язки зі школою і познайомити дітей з соціальними та поведінковими навичками, необхідними для успішного перебування у школі190 191 192 193. Кілька довгострокових підсумкових досліджень цих програм підтвердили їхню користь, зокрема, у зниженні рівня втягнення у насильство та дотримання антисоціальної поведінки194 195 196. Якісна шкільна освіта, яка охоплює навчання, свободу від дискримінації, а також діяльність, спрямовану на захист дітей у громаді – це ключовий елемент створення та утримання середовища, дружнього до дитини (див. розділ про насильство щодо дітей в школах та навчальних закладах).

«Я завжди думала, що дівчатка не мають права протестувати проти ганебного ставлення до нас з боку хлопчиків та чоловіків. Але коли я стала членом дитячого клубу, я зрозуміла, що маю право повсякчас бути у безпеці. Я можу захистити себе і протестувати проти дій тих, хто ображає чи переслідує мене. Це моє тіло, і я маю право захистити його».

13-річна дівчинка, Південна Азія, 2005 р.,

ціалу дитини для протистояння насильству201. Дітей та молодих людей можуть приваблювати місця, де спортивні та розважальні заходи провадяться паралельно з навчанням і програмами зниження насильства. Загалом, кращих результатів можна очікувати від тих програм, які впроваджуються разом з іншими ефективними стратегіями, а не окремо.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

320

Дослідники говорять про кілька способів, у які діяльність на основі громади здатна сприяти дитячому розвитку і гнучкості (наприклад, здатності протистояти участі у діяльності банд чи відмовлятися від насильницьких дій), в тому числі шляхом наставництва, сприяння розвитку особистості та створення можливостей для взаємодії з довіреними дорослими і позитивними взірцями для наслідування202 203 204. Для уникнення насильства у контексті молодіжної діяльності надзвичайно важливим є належний нагляд та інші адекватні заходи. Наприклад, з середини 1990-х років ряд європейських країн, зокрема, Франція, Нідерланди, Швейцарія та Великобританія, вжили заходів для підвищення захисту дітей, які займаються спортом. 2000 року Комітет з розвитку спорту при Європейській комісії прийняв комплексну резолюцію з попередження сексуальних переслідувань і насильства щодо жінок, молодих людей та дітей у сфері рекреаційних та змагальних видів спорту. У цій сфері можна вжити цілої низки заходів, зокрема, ухвалити стратегії захисту дитини або прийняти етичні кодекси; перевіряти біографію відповідальних осіб (наприклад, тренерів, інструкторів) на предмет кримінального минулого; провадити кампанії громадської обізнаності та тренінги для спортсменів, батьків, тренерів та інших посадовців; призначати відповідальних за захист дітей в спортивних клубах та федераціях; створювати телефонні «гарячі лінії»; досліджувати проблему захисту дітей у сфері спорту205.

VI

Освіта на основі життєвих навичок Навчання на основі життєвих навичок в рамках неформальних чи формальних освітніх програм може бути ефективним для зниження молодіжного насильства, особливо як компонент комплексного підходу206 207 208 209 210 211. Маючи на меті прийняття дитиною безпечних моделей поведінки, освіта на основі життєвих навичок може включати в себе цілу низку тем, наприклад, як уникати небажаних статевих контактів; як на практиці формувати власні погляди і висловлювати їх; як вирішувати проблеми і вміти домовлятися (в тому числі – ладнати конфлікти у мирний, ненасильницький спосіб); як покращити взаємодію з іншими дітьми та місцевою владою (зокрема, з поліцією та органами судочинства), як знаходити і спілкуватися з медичними та соціальними працівниками, а також з тими, з ким дітям потрібно вміти контактувати212 213 214. Такі програми також можуть мати позитивний вплив на зниження насильства під час побачень215 216 217 218. Проект «Безпечні побачення» (Safe Dates Project) в США є успішним втручанням на основі школи, спрямованим на зміну ставлень до насильства під час побачень серед школярів та громади. Це втручання ґрунтувалося на цілісному підході, який охоплював підлітків обох статей під час занять щодо ролі гендерних норм і позитивного формування близьких стосунків. В рамках цієї ініціативи провадилися тренінги для вчителів, представників громади і батьківських груп – 10-тижневий навчальний курс підвищення обізнаності щодо здорових та нездорових стосунків, гендерних ролей, сексуальних домагань та розвитку комунікацій з попередження насильства під час побачень. Після чотирьох років реалізації в групі втручання можна було спостерігати значне зни-

«Насильство щодо дітей несе незчисленні втрати для сучасного та майбутніх поколінь; воно підриває людський розвиток. Ми визнаємо, що практично всі форми насильства пов’язані з глибоко вкоріненими поняттями про гендерні ролі та нерівність, і що порушення прав дітей пов’язане зі статусом жінок ». Африканська декларація про насильство щодо дівчаток, 2006 р., VII

Деякі навчальні програми на основі життєвих навичок здійснюються за принципом «рівний рівному». Такі програми залучають ровесників або дітей и молодих людей старшого віку у якості цільової групи, яка провадить програми з покращення знань, ставлень та поведінки. В той час, як активна участь дітей і молодих людей є важливим правовим принципом, твердження того, що програми за принципом «рівний рівному» здатні самостійно знизити рівні насильства, є доволі сумнівними, особливо якщо вони впроваджуються окремо від інших стратегій220 221. Багатьом з цих програм бракує адекватної підтримки; більше того, для таких ініціатив ця підтримка має бути дуже великою. Крім того, лідери освіти «рівний рівному» постійно «застарівають» для такої ролі, стають дорослішими, і їхня увага переключається на інші речі.

Ситуативна профілактика на рівні громади Поширення норм і цінностей, що стимулюють повагу і мирне розв’язання конфліктів Значна кількість заходів з попередження насильства щодо дітей і з боку дітей реалізується у громадах через проведення інформаційних та превентивних кампаній, спрямованих на зміну ставлень, переконань і норм у громаді, що стосуються вживання насильства. Були започатковані багатокомпонентні кампанії з попередження, спрямовані на подолання молодіжного насильства, діяльності банд, хуліганства та сексуального насильства222 223 224 225 226 227. Кампанії здатні створити

більш сприятливий соціальний клімат для змін, долаючи табу та ініціюючи громадські обговорення цих проблем. Однак, довготривалі зміни вимагають поєднання зусиль і за рамками кампаній. Загалом, такий вид кампаній вважається найбільш ефективним для підвищення рівня обізнаності та знань, а також для зміни соціальних норм стосовно деяких видів насильства і гендерних стосунків. Деякі з цих кампаній призвели до збільшення частоти викриття сексуальних злочинів228. Водночас відокремлене впровадження цих кампаній не призводило до послідовних змін і до зниження рівнів насильства. Реформа поліції та навчання на рівні громад У регіонах, де поліцейська «культура» є вкрай негативною і дискримінаційною щодо дітей та молодих людей, фізичне та сексуальне насильство – а також інші порушення прав людини – можуть стати рутинною, абсолютно безкарною практикою. Часто насильство чиниться не щодо всіх дітей, а відносно окремих груп, таких, як бідні діти і молодь, діти, які живуть на вулиці, біженці, ті, хто повернувся на батьківщину, а також діти, переміщені всередині країни. У таких випадках поліція навпаки має бути чутливою до дотримання прав людини взагалі, і до прав та захисту дитини зокрема у загальному контексті реформування системи. Замість того, щоб займати провідні місця у списку головних кривдників дітей, поліція, шляхом навчання та мотивації, здатна взяти активну участь у провадженні позитивних змін у житті дітей. Наприклад, в Мумбаї, що в Індії, покращення стосунків між офіцерами поліції та дітьми, які працюють в неформальному секторі, призвело до того, що деяких старших дітей почали запрошувати працювати помічниками регулювальників у години пік230.

321 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

ження фізичного та сексуального насильства рід час побачень як серед зловмисників, так і серед жертв219.

7

«Діти опиняються між ненавистю та люттю двох груп: місцевих злочинців та сил поліції (і це дуже поширене явище), що посилює почуття безсилля в бідніших громадах. А серед молоді це посилює почуття того, що застосування насильства є прийнятним і поширеним». Ненсі Кардіа, Рада редакторів Дослідження Генерального секретаря ООН про насильство щодо дітей

СИЛА ДИТЯЧИХ ГОЛОСІВ В УГАНДІ В 2004 та 2005 роках в п’яти районах Уганди було опитано понад 1 400 дітей. Це дослідження було спрямоване на вивчення різних типів насильства, що з ним стикаються діти вдома, школах, та у громадах; дослідники намагалися дізнатися про почуття дітей, їхні думки про дитинство, вільне від насильства. Крім того, було опитано майже 1 100 дорослих, які поділилися своїми поглядами на покарання, дисципліну та погане поводження, а також розповіли про своє ставлення до цих питань. Результати дослідження створили основу для науково обґрунтованої, пропагандистської кампанії, яка розпочалася в 2006 році і була спрямована на захист та підтримку права дітей на життя, вільне від насильства. Ці зусилля мали на меті активізацію громадських обговорень та подолання перешкод до дій. Кампанія зробила вагомий внесок в ініціативу Міністерства освіти та спорту щодо заборони усіх видів тілесних покарань в школах Уганди229.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

322 Консорціум дітей вулиці (The Consortium for Street Children) здійснив міжнародне дослідження навчальних програм для поліції з питань прав дитини. Дослідники виявили, що навчальні програми, спрямовані на зниження насильства щодо дітей вулиці, існують в багатьох країнах світу і найчастіше здійснюються під егідою НУО за підтримки місцевих органів влади і іноді – за підтримки донорських організацій. Визначивши цілу низку найкращих практик, фахівці Консорціуму підготували посібник для таких тренінгів. Він містить наступний коментар: «Поширені, послідовні, довготривалі та сталі зміни можливі тільки тоді, коли права та захист дитини будуть визнані формально і включені до офіційних порядків денних, програм, посібників і угод про співробітництво»231. Однак, навчання поліції виявилося здебільшого неефективним щодо зміни поведінки офіцерів поліції, якщо воно не супроводжувалося чи не було посилене заходами, спрямованими на зміну ставлень та організаційної культури232. З точки зору постачальників послуг у сфері здоров’я, навчання часто впливають на зміни

у знаннях та обізнаності на короткий строк, однак ці зміни складно перенести на поведінкові чи практичні зміни233 234 235 236. З тим, щоб покращити потенціал такого навчання стосовно зниження насильства щодо дітей, необхідно провадити їх в рамках ширшої стратегії, в тому числі – правової реформи та змін у ставленнях. Іншими потенційними шляхами попередження поліцейського насильства є збільшення кількості жінок-поліцейських, створення незалежних механізмів подання скарг, а також підвищення платні і статусу офіцера поліції. Підзвітність та доступ до правосуддя Державне насильство та корупція – це два ключових фактори, безпосередньо пов’язані з насильством у громаді. Довіра та впевненість громади у силах безпеки та системах правосуддя є визначальним чинником ефективності державної політики. Міжнародні правові документи підкреслюють важливість забезпечення підзвітності та доступу до правосуддя у виконанні зобов’язань щодо забезпечення прав людини.

«Релігійні лідери та громади володіють значним потенціалом для викорінення насильства щодо дітей та лікування його наслідків. «Релігії за мир» допомагають багатьом розрізненим релігійним громадам світу об’єднатися і спрямувати силу своєї об’єднаної моралі на викорінення насильства щодо дітей в домівках та в суспільстві ». Доктор Вільям Ф. Вендлі, генеральний секретар, Світова рада релігій за мир

Необхідно вживати особливих заходів для забезпечення доступу до правосуддя для усіх громад, особливо уражених бідністю та високими рівнями злочинної діяльності. Надзвичайно важливо гарантувати доступ до незалежної та висококваліфікованої правової допомоги. Також можна впровадити механізми забезпечення доступу до правосуддя представникам маргіналізованих груп: це можуть бути як спеціальні послуги в межах суду, так і створені в громадах спеціальні послуги з посередництва для вирішення невеликих конфліктів.

Громадські організації проти торгівлі людьми Діяльність на рівні громади може стати вельми ефективною для попередження торгівлі людьми, особливо якщо громади працюватимуть у тісній співпраці з правоохоронними агенціями та іншими органами влади. У Східній Африці наглядові/спостережні системи на основі громад виявилися досить ефективними у сфері попередження торгівлі дітьми та порушень дитячого трудового законодавства. Наприклад, у Беніні, сільські комітети за підтримки провінційної влади допомогли знизити рівні торгівлі дітьми шляхом просвіти родин про небезпеки торгівлі, а також через активну співпрацю з місцевою поліцією у випадку зникнення дитини237. У південному індійському штаті Андра Прадеш успішно працює Товариство сприяння залучення та освіті села (Society to Help Rural Empowerment and Education – STHREE), яке було створене 1998 року для подолання проблеми торгівлі жінками та дітьми. Активісти STHREE підкреслюють важливість ролі громади; організація допомогла створити «групи самодопомоги» на основі громад, комітети проти торгівлі людьми, а також дорожній мобільний комітет. Коли стає відомо, що жінці чи дівчині запропонували роботу за межами громади, місцевий комітет проти торгівлі людьми подає запит і перевіряє ім’я, адресу та контактну інформацію роботодавця. Що стосується дітей та жінок, що їх відправляють в Кувейт чи район Перської затоки, комітети перевіряють статус їхніх віз, навчають громади з питань перевірки достовірності майбутніх платежів, а також поширюють історії обдурених селян. В той час, як комітети проти торгівлі людьми та дорожній мобільний комітет безпосеред-

323 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

Окрім вдосконалення навчання та реформування правоохоронної сфери загалом, а також забезпечення її функціонування у відповідності з міжнародними нормами, фундаментальною передумовою є забезпечення незалежного моніторингу та ретельного розслідування усіх випадків насильства з боку держави. Як ключове зобов’язання держави у сфері дотримання прав людини, підзвітність держави являє собою важливий елемент розбудови довіри та покращення дієвості політики безпеки. Безкарність тих, хто чинить поліцейське насильство щодо дітей вулиці, є «стимулом» для подальших зловживань. Багато офіцерів поліції, які скоюють насильство щодо дітей, ніколи не переслідуються законом за свої вчинки. Необхідно впровадити механізми, які б гарантували проведення негайних та ретельних розслідувань справ поліцейських та інших представників правоохоронних органів, задіяних у насильницьких діях щодо дітей, а також притягнення їх до відповідальності. Створення постійно діючих механізмів, наприклад, інститутів омбудсмена чи цивільних комітетів для незалежного фіксування та розслідування випадків насильства з боку правоохоронних органів, може стати тим механізмом, який допомагатиме забезпечувати підзвітність.

7

«Одним зі шляхів зниження насильства є спільна робота з усіма лідерами нашого села». Хлопчик, Соломонові острови, 2005 р, VIII

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

324

ньо працюють у сфері попередження торгівлі дівчатками та жінками регіону, «групи самодопомоги» працюють з метою викорінення основоположних причин торгівлі, проводячи освітні кампанії та заходи з підвищення обізнаності, а також створюють можливості для отримання членами громади належних засобів для існування. Оцінювання, проведене в Андра Прадеш під керівництвом ЮНІСЕФ, встановило, що кількість жінок та дівчат, які стали жертвами торгівлі людьми, значно знизилася в період між 2000 та 2004 роком. STHREE також вдалося врятувати дівчат та жінок у таких віддалених містах, як Делі, Пуне та Мумбаї, допомагаючи родинам чи комітетам проти торгівлі людьми реєструвати скарги чи заяви в поліції в НУО та в інших штатах238. Іншими важливими ініціативами у сфері зниження уразливості дітей до торгівлі людьми є дії, спрямовані на зниження економічного тиску на родини, які опинилися у скруті. Швейцарське урядове співробітництво заради розвитку (Swiss Government Cooperation for Development) фінансує в Албанії курси з професійної підготовки для молодих людей, які наражаються на ризик торгівлі людьми, забезпечуючи їх належними і достойними навичками для пошуку роботи на батьківщині. У країнах на річці Меконг програма МОП/ІПЕК підтримувала проекти грантових мікрокредитів, професійного навчання, працевлаштування та розвитку малого бізнесу для родин з групи ризику. Усі ці ініціативи допомагають родинам та підліткам краще поратися з проблемами і знижують вірогідність їх пошуків сумнівної роботи або їх потрапляння у тенета вербувальників, які експлуатують їхні мрії і бажання про краще життя239.

Забезпечення безпечного фізичного середовища Як уже зазначалося вище, існує багато свідчень про взаємозалежність фізичного середовища та насильства, особливо у містах. Можна вжити низку заходів для того, щоб змінити фізичне середовище громад з тим, щоб знизити ризики насильства щодо дітей та з боку дітей. До таких заходів належать краще освітлення вулиць, зниження кількості «сліпих» місць (алей, підземних переходів тощо), де злочинці можуть чинити насильство без свідків, а також створення безпечних маршрутів для дітей до школи та інших місць, де діти долучаються до громадської діяльності. У таких місцях, як стихійні поселення та табори для біженців, особливу увагу слід приділити створенню безпечних маршрутів до місць набирання води, а також душових та туалетів. Що стосується фундаментальних, довгострокових перетворень, то тут першочергову увагу слід звернути на покращення житла та базової інфраструктури (школи, медичні заклади тощо) у людних та злиденних кварталах міст. Тут існує кілька підходів. Деякі експерти переконані, що найефективнішим підходом до вирішення проблеми серйозного перенаселення бідних міських територій є зниження концентрації житла (якщо це можливо), зміна місцевих регуляторних положень з метою більш логічного використання площ, а також покращення якості оточуючого середовища240. Водночас слід докладати зусиль для покращення неадекватних споруд в кварталах: мова йде про нестачу чи відсутність місць для миття та прання, туалетів, зон відпочинку для дітей, а також громадських споруд, таких, як кімнати денного догляду та майданчики для командних видів спорту.

7 З політичної точки зору деякі з цих заходів реалізувати буде вкрай складно, якщо муніципальна влада не захоче покращувати «незаконні» міські поселення, боячись, що такі дії сприятимуть подальшій міграції людей з сіл до міст. Тому може виникнути потреба у проведенні масованої пропагандистської роботи з тим, щоб поінформувати органи влади про необхідність таких дій, як з точки зору дотримання прав людини (наприклад, право на належне житло та життя в здоровій громаді), так і з точки зору зниження насиль-

ства. Пропагандистські заходи повинні також спрямовуватися і на професіоналів, які надають чиновникам поради та виконують специфічні, дотичні до проблеми роботи, наприклад архітектори, планувальники розвитку міста, інженери. Мало хто з них знає про вплив умов життя на розвиток дитини. З цієї точки зору, ініціатива «Міста, дружні до дитини» (Child-Friendly Cities Initiative) є корисним інструментом для зміни ставлень і надання пріоритетності потребам дітей в планах розвитку міст (див. вставку).

СТВОРЕННЯ МІСТ, ДРУЖНІХ ДО ДІТЕЙ

Усі діти, які живуть в містах, мають право на доступ до базових послуг і можуть користуватися можливостями для розвитку. CFCI пропагує прийняття таких підходів врядування та міського управління за участю всіх зацікавлених сторін, які б сприяли і підтримували реалізацію прав наймолодших громадян. Відповідно до положень КПД, ця ініціатива пропонує містам уявити себе, свої послуги, зручності та якість життя у принципово новий спосіб. На практиці рух за міста, дружні до дитини, забезпечує участь молодих громадян у процесах ухвалення муніципальних рішень та у плануванні розвитку «міста, якого б вони хотіли»; була розроблена низка якісних показників, чутливих до дітей, які вимірюватимуть прогрес до досягнення цілей, орієнтованих на дітей. 2000 року при Дослідницькому центрі ЮНІСЕФ «Інноченті» (Флоренція, Італія) було створено Міжнародний секретаріат міст, дружніх до дітей. Джерело: UNICEF (2006). Child-Friendly Cities. Florence, UNICEF Innocenti Research Centre. Адреса в Інтернеті: http://www.childfriendlycities.org.

325 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

Ініціативу «Міста, дружні до дитини» (CFCI) було започатковано 1996 року у виконання резолюції, уваленої в ході другої Конференції ООН про людські поселення (Habitat II) з метою перетворення міст на придатні для життя середовища з «першочерговою увагою» до дітей. Учасники Конференції проголосили, що добробут дитини – це основний показник здорового середовища існування, демократичного суспільства і належного врядування.

Послуги для жертв насильства

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

326

Вдосконалення долікарняних систем догляду та невідкладного медичного реагування. На відміну від більшості інших середовищ, описаних у цій Доповіді, насильство щодо дітей та з боку дітей у громадах включає в себе напади із застосуванням вогнепальної зброї, ножів та інших видів зброї. Таке насильство спричинює найбільший відсоток вбивств, скоєних у віковій групі від народження до 18 років, а також зумовлює значний відсоток довготривалих фізичних та психічних розладів у дітей, які стали жертвами жорстоких поранень, викликаних актами насильства. Таким чином, дуже цінними стануть заходи з покращення долікарняних та невідкладних медичних реагувань з тим, щоб знизити співвідношення «випадки/смертельні наслідки» та інвалідність внаслідок насильства у громаді. Ці служби повинні працювати в комплексі з іншими послугами, спрямованими на підтримку фізичної та психологічної реабілітації дітей відразу після надання негайної медичної допомоги (див. вставку). Послуги з відновлення, реінтеграції та реабілітації. Коли дітей піддають насильницьким чи травматичним діям, вони можуть потребувати різних видів допомоги. До таких послуг можуть належати фізична реабілітація, консультування, а також супровід соціального працівника, який допомагатиме в процесі соціальної реінтеграції. У випадках домашнього насильства, торгівлі людьми чи сексуальної експлуатації, дитина може потребувати «безпечної домівки» чи притулку; однак важливо, щоб ці притулки забезпечували потреби як дітей, так і їхніх матерів або піклувальників. Поширення інформації про пункти доступу до таких послуг, особливо

серед представників уразливих груп, є дуже важливим аспектом розбудови громадської довіри та забезпечення вчасного доступу. Центри Тутузела у Південній Африці є новим, яскравим прикладом важливості інтеграції різних послуг в інтересах раннього та високоякісного обслуговування клієнтів. Хоча снує пересторога щодо того, що діти, які були членами збройних груп або чинили насильство під час конфліктів, можуть і далі діяти таким чином у своїх громадах після завершення конфлікту, дослідження доводять, що це далеко не завжди так. Довготривале повторне дослідження колишніх дітейсолдатів у Мозамбіку показує, що колишні неповнолітні солдати, отримавши необхідні послуги з реабілітації та повернувшись до своїх родин і громад, можуть стати працьовитими, відповідальними і турботливими дорослими, якщо в момент демобілізації вони потраплять під опіку спеціалістів з захисту дітей. Важливими компонентами успішної реабілітації є догляд та наслідування взірцевої поведінки довірених дорослих, а також традиційні практики, наприклад, ритуали очищення, освітні можливості, учнівство, проекти генерування прибутків, а також надання насіння та інструментів243.

«Насильство щодо дітей слід зупинити негайно. Усі країни здатні продемонструвати активне лідерство у цій царині, збільшуючи ресурси для захисту дітей, перетворюючи школи на території, дружні до дітей, підвищуючи пильність громад до насильства та ліквідуючи стигму, яка переслідує дітей, уражених ВІЛ/СНІДом». Сесильо Адорна, представник ЮНІСЕФ в Індії

7

ОЦІНКА ЗДАТНОСТІ РЕАГУВАННЯ СИСТЕМИ ЗАХИСТУ ДІТЕЙ В КОЛИШНІЙ ЮГОСЛАВСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ МАКЕДОНІЯ Під час дослідження, проведеного в колишній югославській республіці Македонія, використовувалися кількісні і якісні методи оцінки здатності реагування системи захисту дітей на прояви насильства, з особливою увагою до формальних механізмів направлення, а також механізмів, що підтримують координацію в межах системи захисту дітей. Були проведені інтерв’ювання 277 ключових інституцій-інформантів, в тому числі – представників центрів соціальної роботи, центрів для жертв насильства, шкіл, поліцейських відділків, лікарень, житлових інституцій для дітей, позбавлених батьківського догляду, а також пенітенціарних закладів і виправних центрів.

Завдяки оцінюванню вдалося розробити рекомендації для зміцнення системи захисту дітей, які включали в себе посилення законодавчих засад з тим, щоб максимально розподілити обов’язки різних органів та структур, які працюють у сфері захисту дітей, а також обумовити координацію між інституціями; створення координаційних механізмів серед інституцій, які займаються захистом дітей; підготовку офіційних керівних принципів та протоколів, які регулюватимуть спрямування випадків та дій; забезпечення навчання для відповідних фахівців з питань насильства щодо дітей; створення нових центрів для дітей-жертв насильства. Без такої оцінки, керованої міжнародними стандартами з прав дитини, урядам було б вкрай складно розпізнавати ключові напрямки, які вимагають нагальних дій, а також підвищити ефективність роботи та підзвітність усіх компонентів системи за якість наданих послуг244.

327 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

Пілотне дослідження з’ясувало, що протягом останніх 12 місяців постачальники послуг офіційно повідомили лише про лічені випадки насильства щодо дітей. Крім того, аналіз показав брак офіційних критеріїв та процедур реєстрації випадків насильства, чи існування офіційної системи спрямування для усіх інституцій, які опікуються питаннями захисту дітей. Більше того, закони та механізми координації діяльності інституцій виявилися неефективними, як і моніторинг та оцінка якості послуг, що надаються.

ЦЕНТРИ ДОГЛЯДУ ТУТУЗЕЛА В ПІВДЕННІЙ АФРИЦІ: ІНТЕГРОВАНІ ПОСЛУГИ ДЛЯ ЖЕРТВ СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЬСТВА

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

328

Центри догляду Тутузела здійснюють комплексні, інтегровані реагування на високі рівні сексуального насильства щодо жінок та дітей в Південній Африці; їх дедалі частіше називають «взірцями» найкращих практик. Модель Тутузела (слово “Thuthuzela” на мові Кхоса означає «комфорт») має на меті зниження рівнів вторинних травм жертви (наприклад, через дії поліції, судів, медичних працівників тощо), підвищення показників покарання ув’язнення зловмисників та зниження періодів розгляду справ. Її інтегрований підхід до догляду за жертвами зґвалтувань означає з одного боку поважне ставлення, створення комфортних умов та відновлення у жертви почуття власної гідності, а з іншого – забезпечення справедливого вироку. Жертви, які потрапляють в поліцейські відділки, не повинні давати свідчень, аж поки їх не перевезуть до центру Тутузела спеціально підготовлені працівники, поки вони не пройдуть повне медичне обстеження, не отримають консультацій, приймуть душ чи ванну. Потім, і тільки якщо жінка готова, вона може давати свідчення. Після цього жінку транспортують додому, пропонуючи при цьому цілу низку послуг, в тому числі – тестування на ВІЛ. Центри Тутузела розміщуються у державних лікарнях в тих громадах, де частота зґвалтувань є особливо високою; Центри тісно співпрацюють з сусідніми спеціалізованими судами, що розглядають сексуальні злочини/зґвалтування. В судах працюють прокурори, соціальні працівники, слідчі, мирові судді, медики та офіцери поліції. Хоча центри відчувають постійний брак фінансування, їхній персонал докладає зусиль для того, щоб стати більш «дружніми до дітей»: дітям пропонують плакати, малюнки та анатомічних ляльок з тим, щоб підготувати їх до судових слухань (якщо це необхідно)241. Центри Тутузела допомогли вдосконалити процес інформування та судового переслідування сексуальних злочинів, а показники засудження винних постійно зростають. Уряд Південної Африки планує до 2010 року поширити цю модель серед 80 лікарень242.

Служби звітності. Визначальним компонентом комплексного підходу до захисту дітей можуть стати системи звітності, які є не тільки наявними, але й доступними для дітей. Також важливим є забезпечення конфіденційності та надання якісних послуг. Такі системи здатні у скоординований спосіб забезпечувати доступ чи спрямовувати дітей до фахівців чи соціальних працівників, а також медиків та офіцерів правоохоронних органів, якщо виникне така потреба.

Дедалі популярнішим механізмом у громадах стає інформаційна лінія для дітей/лінія довіри, що з’єднує дітей, які потребують догляду, з відповідними службами та ресурсами. За деякими оцінками, тільки в 2003 році такі лінії отримали 11,3 мільйонів дзвінків від дітей. Серед головних причин телефонування на такі лінії називають потребу у кризовому втручанні, реабілітацію, консультування або просто потребу поговорити з кимось. Приблизно 9% таких дзвінків стосувалися зловживань і насильства,

7 РОЗШИРЕННЯ ДОСТУПУ ДО ЛІНІЙ ДОПОМОГИ

ДІАГРАМА 7.3 Розподіл фактів насильства, про які повідомили дитячі лінії допомоги (в усьому світі) Хуліганство

67529

фізичне насильство

52050

сексуальне насильство

36254

недбайливе ставлення

13123

емоційне насильство

12500

піддавання насильству

7673

інше

31048 0

10000 20000 30000 40000 50000 60000 70000 80000 Кількість дітей

Джерело: ChildHelpLine International (2005). Submission to the United Nations Secretary-General’s Study on Violence against Children. Amsterdam, ChildHelpLine International.

причому більшість абонентів були дітьми, які зазнавали трудової експлуатації, в тому числі

діти, яких змусили працювати жебраками або жертви боргової праці245.

329 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

«Дитяча лінія допомоги Інтернешнл» (Child Helpline International – CHI) – це глобальна мережа телефонних ліній допомоги, створена 2001 року, і станом на кінець 2005 року до її складу входило 78 членів. Глобальна мережа надає підтримку існуючим інформаційним лініям, а також допомагає зацікавленим країнам створити таку послугу. Крім того, організація пропагує створення таких ліній. 2005 року Туніський план дій для інформаційного суспільства, розроблений під час Всесвітнього самміту з питань інформаційного суспільства, закликав кожну країну створити місцеву, безкоштовну лінію для дітей з легким для запам’ятовування номером246. СНІ також розширює свої послуги і в мережі Інтернет, надаючи консультації в реальному часі в рамках послуги “Chiworld” (www.chiworld.org). Цей веб-сайт є багатомовним виходом на інформаційні лінії країнучасниць, насамперед для дітей, які вирішують не користуватися телефоном, але все ще потребують догляду і підтримки (див. Діаграму 7.3)247.

РІВЕНЬ СУСПІЛЬСТВА

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

330

Втручання на рівні суспільства можуть серйозно впливати на попередження чи зниження міжособистісного насильства, або визначати межу, до якої насильство може поширюватися і допускатися248. Саме тому попередження насильства серед молоді повинно бути інтегроване на «макрорівнях» ухвалення рішень, тобто стати частиною національних стратегій зниження бідності, галузевих стратегій зниження соціальної вразливості, політики реформування місцевих органів влади та адміністративної децентралізації, розширення та покращення послуг у сфері охорони здоров’я, освіти та інфраструктури громади, а також особливих ініціатив з просування прав жінок і дітей. Механізми, за допомогою яких ці стратегії будуть прийматися та впроваджуватися на місцевому рівні на основі громад чи груп, потребують детального розгляду.

Економічні можливості та рівність Два найбільші виклики, які безпосередньо впливають на молодих людей, насамперед тих, які знаходяться у ризикованих середовищах, – це доступ до позитивних можливостей здобуття засобів для існування та можливість особистого зростання без використання кримінальних засобів. Якщо молода людина відчуває, що вона може зробити ставку на побудову власного безпечного середовища, а її прагнення є цілком здійсненними в рамках закону, то особисті розчарування і соціальна напруга, які підживлюють насильство, можуть просто розвіятися. Тому засади національної стратегічної, економічної і соціальної політики повинні приділяти першочергову увагу зростанню, рівності та сталості у використанні природних і людських ресурсів, що дозволить замінити чи відновити нестачу соціальної безпеки і захисту, що виникла249.

Існують свідчення того, що стратегії, спрямовані на зниження концентрації бідності в міських кварталах, наприклад, шляхом працевлаштування чи надання можливостей для навчання, можуть стати ефективними у зниженні поширення насильницької поведінки серед молоді250. Наприклад, одне прогресивне дослідження, проведене в США, виявило, що молоді люди з сімей, які отримали субсидії на оренду житла і змогли виїхати з бідних районів, є значно менш схильними до насильницької поведінки, ніж ті, чиї родини не отримали такої підтримки251. Постійний і систематичний прояв тісних взаємозв’язків між високими рівнями економічної нерівності і збільшенням показників вбивств серед підлітків та молодих людей вказує, що політика, спрямована на зниження економічної нерівності чи на мінімізацію її наслідків, може стати надзвичайно цінним здобутком у зниженні такого насильства. Насамперед це стосується чоловіків, оскільки дослідження довели, що зв’язок між економічною нерівністю та рівнями вбивств серед чоловіків є набагато сильнішим, ніж серед жінок252.

Зниження доступу до алкоголю та незаконних наркотиків Втручання, які знижують доступ до алкоголю або піднімають його ціну, здатні знизити не тільки показники його споживання, але й рівні молодіжного насильства у громаді. В місті Діадема, що в Бразилії, заборона продажу алкогольних напоїв після 23:00 допомогла попередити 273 вбивства (серед усіх вікових груп) впродовж двох років253. У деяких частинах США, де доступ неповнолітніх до алкогольних напоїв є обмеженим, спостерігалися значні зниження рівнів безладних порушень поведінки серед осіб у віці від 15 до 17 років254. Натомість закін-

7 Деякі дані доводять, що програми, спрямовані на зміну звичок, пов’язаних з вживанням алкоголю з ровесниками, та інших соціальних норм, можуть знизити загрозливі рівні вживання алкоголю серед молоді. Таким чином, вони можуть стати дуже корисними для зниження насильства, пов’язаного з вживанням алкоголю. Ефективним може виявитися видозміна питних закладів, наприклад, барів чи клубів. Вдосконалення менеджменту та покращення роботи персоналу через навчальні програми, введення кодексів найкращих практик, а також жорстке дотримання норм ліцензування створює середовище, яке виключатиме насильство257 258 259. Натомість присутність великої кількості сп’янілих молодиків у нічних розважальних закладах підвищує вірогідність насильницької конфронтації260. Такі втручання, як забезпечення громадян безпечним нічним транспортом, покращення освітлення вулиць та використання камер стеження довели свою ефективність у зниженні «алкогольного» насильства навколо закладів, які мають ліцензію на продаж алкоголю261. Великий відсоток алкоголю, що його вживають в суспільствах з низьким та середнім рівнем прибутком, є саморобним, «домашнім» продуктом, або ж його продають у закладах чи торгових точках, які не мають відповідних дозволів262. Наприклад, за деякими оцінками, 80-90% питних закладів у Південній Африці не мають відповідних ліцензій. У таких місцях підвищення цін на алкоголь може бути менш

ефективним, ніж інші підходи, як, наприклад, законодавство, що регулює мінімальний вік продажу спиртного, або заходи з регулювання діяльності закладів, де продають алкоголь.

Зниження доступу та попиту на зброю Як уже зазначалося вище, доступність вогнепальної та інших видів смертельної зброї є головним чинником рівня вбивств та серйозних поранень дітей у багатьох громадах. Втручання, спрямовані на зниження доступності такої зброї, можуть включати в себе заборону продажу деяких видів вогнепальної зброї, введення періодів очікування видачі зброї, зворотній викуп зброї, введення правил з видачі дозволів та реєстрації, жорсткіше поліцейське переслідування за незаконне володіння чи торгівлю зброєю, а також правила щодо безпечного зберігання зброї. Громадськість дедалі більше визнає потребу у застосуванні аналогічних заходів щодо носіння та використання холодної зброї. На сьогодні лише лічені ініціативи, спрямовані на зниження доступності смертельної зброї, включали в себе компоненти оцінки, які б дозволили зробити більш-менш переконливі висновки щодо впливу таких заходів на рівні вбивств263, або визначали вплив саме на дітей. Однак приклади Австралії та Колумбії, де така оцінка здійснювалася досить ретельно, показують, що зниження доступу та попиту на смертельну зброю може стати ефективним засобом попередження насильства щодо дітей та з боку дітей у громаді264 265. У наступній вставці описано, як поєднання втручань, спрямованих на попередження носіння вогнепальної зброї у громадських місцях та на зниження рівнів вживання алкоголю допомогло знизити показники вбивств у Калі, що в Колумбії.

331 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

чення антиалкогольної програми, яка скоротила пропозицію алкоголю в середині 1980-х років, а також соціально-економічна криза, яка виникла після розвалу Радянського Союзу, призвели до вражаючого зростання рівнів вбивств серед молодих росіян у віці до 20 років на початку 1990-х років255 256.

ВОГНЕПАЛЬНА ЗБРОЯ, АЛКОГОЛЬ ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ ВБИВСТВ У КАЛІ Прикладом використання науково обґрунтованих стратегій щодо зниження ситуативних факторів ризику слугує колумбійське місто Калі. В період між 1985 та 1992 роком рівень вбивств у місті зріс вп’ятеро, досягнувши рівня 100 випадків на 100 тисяч населення. У відповідь на цю ситуацію, 1992 року влада міста започаткувала програму «Розвиток, безпека та мир» (Development, Security and Peace Programme – DESEPAZ), спрямовану на попередження насильства і підвищення безпеки жителів міста.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

332

Важливим кроком стало створення міжвідомчої системи нагляду, що дозволяла виявляти моделі та передумови вбивств у місті. Окрім інших важливих джерел інформації, дані за результатами нагляду показали, що серед чоловіків у віці від 15 до 19 років показники вбивств сягнули 250 на 100 тисяч населення, і становили 79% з усіх вбивств, скоєних із застосуванням вогнепальної зброї; концентрація алкоголю в крові у 23% випадків значно перевищувала допустимі межі для керування транспортним засобом; більшість вбивств були скоєні на окремих територіях міста, насамперед в бідних районах. Найчастіше вбивства мали місце у вихідні дні, особливо після отримання зарплатні (двічі на місяць). Така інформація допомогла спеціалістам DESEPAZ розробити стратегії і програми попередження, які отримали найповнішу підтримку муніципальної влади. Наприклад, міський голова обмежив години продажу алкогольних напоїв і заборонив носіння зброї у громадських місцях у вихідні, свята та в дні виборів. Хоча через обмеженість ресурсів заходи у повному обсязі здійснювалися лише періодично, однак оцінювання показало явні ознаки їхньої успішності. Зокрема, відразу після заборони носіння зброї у громадських місцях показники вбивств знизилися на 14%. В період між 1994 та 1997 роком рівень вбивств в Калі знизився на 30%: з 124 до 86 випадків на 100 тисяч населення. Більше того, у місті змінилася і громадська думка – від пасивного спостереження за проявами насильства до багатоголосних вимог щодо додаткових заходів з попередження266.

Зниження піддавання насильству у засобах масової інформації Попередження насильства щодо дітей через засоби масової інформації вимагатиме співробітництва як на особистому рівні, так і на рівні громади, а також потребуватиме розробки національних стратегій. Багато учасників цього Дослідження говорили про застосування освітніх кампаній для дітей та батьків з тим, щоб поінформувати їх про проблеми навколо насильства

та через засоби масової інформації, зокрема про ризики, пов’язані з Інтернетом, та про безпечну поведінку перебування в мережі. Серед інших стратегій, зокрема, стосовно Інтернету, називали створення «спостережних» організацій, які б провадили моніторинг небезпечних сайтів, а також регулювання та саморегуляцію індустрії Інтернету. Крім того, учасники говорили про необхідність застосування більш ефективних правоохоронних заходів, зокрема, кримінального переслідування осіб, які використовують

«Науково обґрунтовані підходи до попередження насильства щодо дітей є визначальними чинниками довгострокового успіху. Таким чином, пріоритетним має стати розширення бази знань шляхом підтримки наукових досліджень, що вимірюватимуть ефективність програм попередження, насамперед, в країнах з низьким та середнім рівнем доходів, де ця проблема стоїть найгостріше». Доктор Катерина Ле Галь-Камю, Асистент Генерального директора ВООЗ

УЧАСТЬ ДІТЕЙ НА ВСІХ РІВНЯХ

UNICEF/HQ97-0963. Джеремі Хорнер

Дослідження доводять, що діти, які зазнають насильницьких дій, найчастіше реагують на них мовчанням268. За таких обставин необхідно докласти максимум зусиль, аби вони могли вільно і безпечно говорити про випадки насильства. Системи органів місцевого самоврядування можуть відігравати особливо вагому роль у цій царині; за якої б ситуації не відбувалися ці процеси – централізованого управління, децентралізації чи приватизації – вони повинні враховувати думки і погляди дітей та молоді. Фахівці проекту Ради Європи з питань соціального включення молоді з’ясували, що справжня участь молоді стала ключовою передумовою

Філіппіни, 1997 рік. Діти під стінами реабілітаційного центру «Найон Кабатаан» для дітей вулиці та жертв дитячої праці і насильства в Манілі.

розробки стратегій попередження насильства на рівні кварталу269. Створення асоціацій чи груп підтримки для особливих категорій дітей, наприклад, тих, хто живе на вулиці чи пережив насильство, з метою вироблення єдиного визначення і солідарності навколо їхніх проблем може стати дуже корисним досвідом реальної участі дітей. Це може стати «стартовим майданчиком» для дій в їхніх власних інтересах, включаючи просування інших прав дитини, або для спільних заходів від імені уразливих ровесників, які страждають від домашнього насильства, наражаються на ризик раннього шлюбу, стикаються з дискримінацією чи потерпають від виключення зі школи270. Таким чином, участь дітей – це ключовий принцип в реалізації усіх заходів, спрямованих на попередження та викорінення насильства щодо дітей та з боку дітей у громаді.

ЗБІР ДАНИХ ТА ДОСЛІДЖЕННЯ Як і в усіх інших областях виникнення насильства, які були проаналізовані авторами цього Дослідження, тут існує нагальна потреба у надійних даних та проведенні подальших досліджень, насамперед, в країнах та регіонах, що розвиваються. У сферах охорони здоров’я та кримінальної юстиції необхідно запровадити системи збору та моніторингу таких даних, причому особливу увагу слід приділяти віку та статі зловмисників і жертв. Джерелами даних можуть виступати свідоцтва про смерть, статистика природного руху населення, звіти медичних оглядів та обстежень, дані лікарень, поліцейська та судова статистика, а також дані і факти, повідомлені жертвами насильства під час опитувань і спеціальні дослідження. Особливої пріоритетності набуває розробка систем моніторингу смертей та серйозних поранень дітей та молоді у регіонах, де наразі бракує

333 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

мережу для того, щоб зашкодити дітям; одними з рекомендацій став моніторинг відомих порушників, а також програми попередження порушень і виправної роботи з порушниками267.

7

«Якщо ти хочеш знати, як малювати – звертайся до художника; якщо ти хочеш їсти – звернись до кухаря; якщо ти хочеш знати про дитячі проблеми – запитай у дітей». Молода людина, Дорадча рада НУО, квітень 2004 р.

ДІТИ ТА МОЛОДІ ЛЮДИ ПОЧИНАЮТЬ ДІЯТИ В Європі та Центральній Азії: ЮНІСЕФ надавав підтримку розробці механізмів висловлення дітьми своїх думок, а також їхньої участі в громадянському суспільстві у якості окремої, цілісної групи з власною політичною стратегією. Наприклад, місцеві молодіжні ради в республіці Молдова були створені для посилення потенціалу молодих людей і надання їм можливості для свідомої участі в житті громади. В Азербайджані, на територіях з високою концентрацією людей, переміщених всередині країни, були створені молодіжні центри та провадяться заходи, спрямовані на активізацію діалогу між етнічними групами та широкими громадами271.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

334

Уряд Кенії: у своїх відповідях на запитання анкети, розісланої організаторами Дослідження , уряд інформує, що участь молодих людей в пропагуванні позитивних соціальних ставлень здійснюється через створення Національної молодіжної служби (НМС); через навчання молодих громадян братися «за завдання національної важливості», наприклад, працювати в приймальнях центрів для дітей вулиці. Це одна з тих країн, де держава стимулює молодих людей брати участь в політичних дебатах і брати на себе авангардну роль у розбудові безпечного суспільства. Аналогічний підхід було застосовано в рамках програми співробітництва ЮНІСЕФ в Сомалі, де молоді люди брали участь в тренінгах для справжніх громадян, уособлюючи цим відречення від насильства273. Проект “XChange” (Обмін): створення культури свободи від насильства в англомовних країнах Карибського басейну: цей проект має на меті створення безпечного, захищеного середовища для дітей та підлітків вдома, в школах та громадах, де вони матимуть можливість нормально жити і розвивати свій потенціал. Проект охоплює сім країн Карибського басейну: Барбадос, Беліз, Гренаду, Гайану, Гаїті, Ямайку, Тринідад і Тобаго. Команда ЮНІСЕФ та Махель Монтано, відомий карибський артист естради, поєднали у 2005 році свої зусилля з тим, щоб створити «рух», поштовхом до якого стануть естраднорозважальні номери, спрямовані на позитивні зміни серед молоді та дорослих. Кампанія використовує музику, спорт та мистецтво для того, щоб охопити і привернути увагу підлітків до позитивного способу життя. XChange – це «рух, очолюваний молодими»; це багаторівнева ініціатива, яка включає в себе елементи позитивного батьківства та розбудови захищеного середовища в домівках, забезпечення медичних послуг та навичок з сімейного життя, заходи з пропагування мирного існування і перетворення шкіл на території, дружні до дитини. Крім того, кампанія спрямована на розвиток захищених громад за активної участі підлітків і молодих людей; на підвищення якості і доступності послуг у відповідних інституціях; на розробку належної політики і проведення законодавчих реформ; на пропаганду та соціальну мобілізацію. Молоді лідери чітко визначили своє бачення проекту XChange. Реалізація другого етапу проекту повинна враховувати це бачення, відводячи учасникам проекту чітку роль в організаційній структурі, яка очолює ініціативу274.

«Вас не було поряд, щоб захистити моє дитинство, і я житиму з цим тягарем усе своє життя. Але як молода людина, яка живе у цьому суспільстві, я урочисто клянуся: наступне покоління вже не страждатиме від цього насильства. Ви можете або стати поряд зі мною, або повернутися спиною до нас». Молода людина, колишній житель вулиці, Північна Америка, 2005 р., IX

7

ПРІОРИТЕТИ ДІЙ: РОЗВИТОК ЄВРОПИ ЗАРАДИ ДІТЕЙ ТА РАЗОМ З ДІТЬМИ Програма Ради Європи «Розбудова Європи заради дітей та разом з дітьми» (Building a Europe for and with Children) на 2006-2008 рр. складається з двох, тісно пов’язаних між собою компонентів: популяризації прав дітей та програми дій «Діти та насильство»: «Програма зважає на соціальні, правові, освітні та медичні виміри насильства щодо дітей, і звертає особливу увагу на гендерні перспективи і становище вразливих дітей». Що стосується компоненту пропагування прав дитини, то програма допомагатиме державам розробляти інтегровані стратегії та комплексні правові засади, створювати відповідні інституції і структури, розвивати мережі та готувати інструменти і робочі методи, в тому числі – залучати дітей і широку громадськість. У 2008 році Рада Європи запропонує своїм членам моделі національних стратегій, а також засоби і методології, які включатимуть усі елементи, які виявляться ефективними та корисними у сфері захисту прав дитини.

даних про рівні вбивств. До таких регіонів належать Африка, Південно-східна Азія, Близький Схід, деякі регіони Америки та західна частина Тихоокеанського регіону, особливо бідніші країни. Також необхідно провести низку досліджень для визначення співвідношення летальних та нелетальних поранень з деталізацією віку нападника, а також віку і статі жертви276. Без такої базової інформації скласти «карту» проблеми насильства щодо дітей та підлітків у громаді та розробити ефективні превентивні заходи буде вкрай складно. Також існує потреба в дослідженні взаємодії між соціалізацією в родині та в громаді і піддаванням насильству, а також її наслідків для усіх вікових груп. Додатково необхідно дослідити усі позитивні практики в рамках існуючих стратегій, програм (офіційних та неурядових), і законів у таких областях, як контроль за обігом зброї та відшкодування збитків жертвам.

РЕКОМЕНДАЦІЇ Попередження насильства як політична мета, особливо без застосування репресій чи законів, вимагає серйозної уваги. Оскільки підлітки та молоді люди, схильні до насильства, часто є «продуктом» впливів, яких вони зазнали у ранньому дитинстві, зрозуміло, що політика, яка підтримуватиме громади, дружні до дітей, має опікуватися дитиною на усіх етапах її життя, від самого народження, через реалізацію програм та послуг, спрямованих на родину, на центри денного догляду, школи та інші соціальні інституції, які відвідують діти. Ця стратегія є важливою не тільки для забезпечення дотримання прав дитини – вона матиме велику користь як для громад, так і для суспільства в цілому. Той факт, що різні втручання є ефективними протягом різного періоду часу, підкреслює

335 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

Програма дій «Діти та насильство» розроблена таким чином, щоб допомагати державам виконувати їхні зобов’язання, визначені документами з прав людини Ради Європи, а також Конвенцією про права дитини. Програма на загальноєвропейському рівні забезпечуватиме належний супровід рекомендацій, включених в Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей275.

«Ми переконані, що уряди та громадянське суспільство несуть індивідуальну та колективну відповідальність та є підзвітними щодо забезпечення нормального життя кожної дитини, вільного від насильства. Ми також переконані, що уряди несуть першочергову відповідальність та зобов’язання щодо виконання конкретних і негайних дій з тим, щоб припинити усі форми насильства щодо дітей, насамперед – щодо дівчаток». Африканська декларація про насильство щодо дівчаток, 2006 р., X

необхідність вироблення політики і механізмів фінансування, які уможливлять послідовний та стабільний підхід протягом кількох років, спрямований на досягнення коротко-, середньо- та довгострокових цілей. Тому особам, які ухвалюють рішення, варто бути обережними, реагуючи на якісь конкретні, сенсаційні випадки, а натомість надавати довготривалу підтримку стратегіям, які ґрунтуються на емпіричних даних277.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

336

Наведені нижче рекомендації для попередження насильства щодо дітей та серед дітей у громадах, ґрунтуються як на думках учасників Дослідження, так і на існуючій базі знань про визначальні чинники і можливості попередження такого насильства.

3.

Впроваджувати програми з залученням відповідальних та довірених дорослих у життя дітей підвищеного ризику. Уряди повинні забезпечити впровадження таких підходів, як, наприклад, програми наставництва, які поєднуватимуть дітей та дорослих з тим, щоб вони навчалися одне від одного і мали обопільну користь від такого спілкування. Такі програми здатні захистити дітей від насильства в громаді, особливо дітей з родин, які опинилися в скруті.

4.

Поширювати та підтримувати ініціативи органів місцевого самоврядування та громадянського суспільства щодо забезпечення безпечних рекреаційних та громадянських можливостей для хлопчиків та дівчаток. Спортивні ліги, релігійні та культурні організації, сільські та районні комітети, жіночі групи та інші організації здатні організувати конструктивну діяльність для дітей, які в протилежному випадку можуть бути втягнені у ризиковані підприємства. Уряди повинні вжити заходів для забезпечення безпеки дітей, які беруть участь в такій діяльності, що гарантуватиметься такими контрольними заходами, як перевірка кримінального минулого відповідальних осіб (тренерів, лідерів, ведучих тощо), та формальні стратегії захисту дитини.

Надання пріоритетності попередженню Негайні та оточуючі фактори ризику в громаді 1.

2.

Підтримувати зусилля з попередження насильства вдома та в родині як засобу попередження насильства у громаді. Уряди повинні підтримати зусилля, спрямовані на підвищення бази знань та навичок родин щодо розвитку дитини, ненасильницької дисципліни та управління поведінкою, а також зміцнювати соціальні мережі безпеки. У довгостроковій перспективі це сприятиме попередженню насильства щодо дітей в громаді (див. рекомендації у розділі про насильство щодо дітей вдома та в родині). Підтримувати програми, що заохочуватимуть дітей з груп ризику залишатися чи повертатися до школи або брати участь в неформальних освітніх програмах. Дослідження свідчать, що це може стати ефективним засобом для зниження насильства в громаді.

Негайні та оточуючі фактори ризику в громаді 5.

Знизити попит та доступність алкоголю і зброї, зокрема вогнепальної. Уряди повинні забезпечити реалізацію комплексного попередження, що вимагатиме зниження пропозиції і попиту на ці два очевидні фактори ризику насильства в громаді, в тому числі через методи ціноутворення,

7 6.

7.

8.

Знизити фактори ризику у фізичному середовищі. Уряди повинні вжити заходів для підтримки ініціатив урбаністичної реабілітації щодо підвищення рівня безпеки громадських місць, наприклад, шляхом покращення освітлення вулиць. Крім того, міське планування повинно передбачити безпечні громадські місця та маршрути для дітей всередині та між громадами. Навчати офіцерів правоохоронних органів працювати з дітьми, а також припинити безкарність поліцейських, які порушують права дітей. Уряди повинні вжити заходів для забезпечення офіцерів поліції відповідним навчанням з прав дитини, а також основ дитячого розвитку та методів роботи з особливими групами дітей, зокрема, дітей вулиці чи членами дитячих груп. Водночас необхідно вдосконалити контроль за діяльністю поліції, а поліцейські, які порушують права дитини, мають притягатися до відповідальності. Посилити діяльність у сфері попередження та покарання за торгівлю дітьми. Уряди повинні забезпечити реалізацію низки заходів, починаючи з первинного попередження (наприклад, змінити умови, які підвищують уразливість дітей до торгівців людьми) і закінчуючи жорстким правозастосуванням щодо діяльності торговців. Діти, які займалися торгівлею наркотиками чи зброї, зазвичай самі є жертвами кількох порушень своїх прав: їх не варто переслідувати як злочинців. Ці діти потребують обережної допомоги з тим, щоб виплутатися з ситуацій, у які вони потрапили, причому особлива увага повинна приділятися безпечним і життєздатним альтернативам.

Послуги для жертв 9.

Забезпечувати вдосконалений долікарняний догляд та невідкладні медичні послуги. Вдосконалений долікарняний догляд та невідкладні медичні послуги можуть значно знизити показними смертності через насильство і серйозно допомогти жертвам, які зазнали нелетальних поранень внаслідок насильства.

10. Покращити доступ та якість послуг з підтримки жертв. Прояви насильства можуть продовжувати впливати на жертв впродовж усього їхнього життя. Раннє звернення до якісних послуг з підтримки можуть допомогти пом’якшити вплив насильства на жертву, водночас допомагаючи попередити його довготривалі наслідки, наприклад, перетворення жертви на чинника насильства.

11. Забезпечувати дітей ефективними системами інформування. Уряди повинні вжити заходів для створення ефективних систем інформування для дітей. Такі системи дозволятимуть маленьким жертвам спілкуватися зі спеціально підготовленими професіоналами, які зможуть, якщо це необхідно, спрямувати справу до соціального працівника, лікаря або до правоохоронних органів. На рівні громад такими системами можуть бути дитяча інформаційна лінія, а також формальні механізми, наприклад, громадські дитячі адвокати. Рівень суспільства 12. Здійснювати інвестиції в соціальні, житлові та освітні програми, які зміцнюватимуть родини і посилюватимуть зв’язки і соціальні мережі всередині та між групами з різними рівнями доходів. Уряди повинні проаналізувати вплив державної політики на громади та на дітей. Зокрема,

337 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

регуляторні реформи, правозастосування і громадську просвіту.

органи місцевого самоврядування повинні відкрито включати попередження насильства у схеми урбаністичної реабілітації та програми розвитку села. Уряди, а також їхні національні та міжнародні партнери, повинні прагнути до інтеграції зусиль з викорінення насильства щодо дітей як ключових компонентів сталих і чутливих у культурному сенсі програм зниження бідності.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

338

13. Провадити сталі кампанії в масштабах усього суспільства з метою просування соціальних норм, що пропагуватимуть повагу, відмову від насильства та гендерну рівність. Уряди повинні вжити заходів для реалізації ініціатив для поширення норм і цінностей відмови від насильства та сексизму через кампанії у засобах масової інформації та лідерські ініціативи публічних фігур у суспільстві. Особливу увагу слід приділити викоріненню сексуальних домагань та зґвалтувань, створення альтернативних моделей чоловічої поведінки для хлопчиків і чоловіків, які відкидають насильство.

14. Покласти край використанню засобів масової інформації та інформаційних технологій, в тому числі – Інтернету і електронних ігор, як чинника насильства та сексуальної експлуатації дітей. Окрім проведення просвітницьких заходів для дітей та батьків, уряди повинні працювати з галуззю ІКТ для розробки глобальних стандартів захисту дитини, для розробок захисного обладнання і програмного забезпечення, а також для фінансування глобальних освітніх кампаній з питань безпечного використання інформаційних технологій. Уряди також повинні активізувати правові підходи, зокрема, притягати до кримінальної відповідальності тих, хто виготовляє, поширює, зберігає чи отримує прибутки від дитячої порнографії.

Розбудова інформаційних систем 15. Повсюди впроваджувати реєстрацію цивільних станів, в тому числі реєстрацію народжень, смертей та шлюбів. Уряди повинні забезпечити функціонування вільної та доступної системи реєстрації цивільних станів з наданням безкоштовних сертифікатів чи довідок, а також усунути систему штрафів за затримки у реєстрації. Цей процес слід широко пропагувати, підтримувати та впроваджувати у співробітництві з місцевими органами влади, лікарнями, професійними та традиційними акушерськими службами, правоохоронними органами, релігійними та громадськими лідерами та іншими партнерами для забезпечення загальної участі.

16. Розвивати національні програми досліджень з питань попередження і зниження насильства в громадах. Уряди повинні розробити і адекватно підтримувати дослідження, які дозволять покращити розуміння захисних чинників та факторів ризику щодо насильства в громаді, включаючи громади з низьким рівнем доходів і враховуючи культурні особливості. Така стратегія повинна виходити за межі описових досліджень і включати в себе оцінки і складніші дослідження для покращення ефективної реалізації великомасштабних програм. Це повинно здійснюватися паралельно зі створенням багатовимірної системи збору даних, в тому числі – вдосконаленням звітності існуючих інституцій (поліції, відділи невідкладної допомоги у лікарнях, морги, школи, місцеві центри здоров’я тощо) та проведенням опитувань населення з метою отримання деталізованої інформації про географічне місцезнаходження, особливості випадку, характеристики жертви та зловмисника стосовно усіх зареєстрованих вбивств та насильницьких дій без летальних наслідків.

7 13

Groenewald P et al. (2001). Cape Town Mortality, 2001. Part I: Cause of Death and Premature Mortality.

Cape Town, City of Cape Town, South African Medical Research Council, University of Cape Town.

14

Shaw M et al. (2005). Increasing Inequalities in Risk of Murder in Britain: Trends in the Demographic and Spatial Distribution of Murder, 1981–2000. Health & Place, 11: 45–54.

1

Див. http://www.unhchr.ch/html/menu2/6/crc/ treaties/opsc.htm

2

Martin F, Parry-Williams J (2005). The Right Not to Lose Hope. London, Save the Children UK.

3

Batmanghelidjh C (2006). Shattered Lives. Children who Live with Courage and Dignity. Jessica Kingsley Publishers.

15

4

Wilson M, Daly M (1997). Life Expectancy, Economic Inequality, Homicide, and Reproductive Timing in Chicago Neighbourhoods. British Medical Journal, 314:1271.

Groenewald P et al. (2001). Cape Town Mortality, 2001. Part I: Cause of Death and Premature Mortality.

Cape Town, City of Cape Town, South African Medical Research Council, University of Cape Town.

16

5

World Vision (2001). Every Girl Counts. Development, Justice and Gender. Girl Child Report, Ontario, World Vision.

Batalis NI, Collins KA (2005). Adolescent Death: A 15Year Retrospective Review. Journal of Forensic Scence, 50(6): 1444–1449.

17

6

UNICEF (2003). From Perception to Reality: A Study on Child Protection in Somalia. UNICEF Somalia, Ch. 3.

Lemard G, Hemenway D (2006). Violence in Jamaica: An Analysis of Homicides 1998–2002. Injury Prevention, 12(1): 15-18.

7

WHO (2006). Global Estimates of Health Consequences Due to Violence against Children. Додатковий матеріал до «Дослідження Генерального секретаря ООН про насильство щодо дітей», Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я.

18

Miller TR et al. (2001). Costs of Juvenile Violence: Policy Implications. Pediatrics, 107: 3–10.

19

South African Police Service (2003). Annual Report of the National Commissioner of the South African Police Service, 1 April 2002 to 31 March 2003. Pretoria, South African Police Service.

20

Д. Бредшоу, П. Ренод, (2006). Медично-дослідна рада Південної Африки. Особисте спілкування, червень 2006 року.

21

Franco S (2003). A Social-Medical Approach to Violence in Columbia. American Journal of Public Health, 93: 2032–2036.

22

Garbarino J et al. (1992). Children in Danger: Coping with the Effects of Community Violence. San Francisco, Jossey-Bass.

23

Kliewer W et al. (1998). The Role of Social and Cognitive Processes in Children’s Adjustment to Community Violence. Journal of Consulting and Clinical Psychology, 63: 579–584.

24

Richters JE, Martinez P (1993). The NIMH Community Violence Project: I. Children as Victims of and Witnesses to Violence. Psychiatry, 56(1): 7–21.

8

WHO (2006). Global Estimates of Health Consequences Due to Violence against Children. Додатковий матеріал до «Дослідження Генерального секретаря ООН про насильство щодо дітей», Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я.

9

Gawryszewski VP, Costa LS (2005). Social Inequality and Homicide Rates in Sao Paulo City, Brazil. Rev Saude Publica, 39(2): 191–197.

10

Cardona M et al. (2005). Homicides in Medellin, Colombia, from 1990 to 2002: Victims, Motives and Circumstances. Rev Saude Publica, 21(3):840–851.

11

Lemard G, Hemenway D (2006). Violence in Jamaica: An Analysis of Homicides 1998–2002. Injury Prevention,. 12(1): 15–18.

12

Chervyakov VV et al. (2002). The Changing Nature of Murder in Russia. Social Science & Medicine, 55: 1713–1724.

339 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

ДЖЕРЕЛА ТА ПОСИЛАННЯ

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

340

25

Miller LS et al. (1999). Witnessed Community Violence and Antisocial Behaviour in High-risk, Urban Boys.

Journal of Clinical Child Psychology, 28(1): 2–11.

37

Straus M (2004). Prevalence of Violence against Dating Partners by Male and Female University Students Worldwide. Violence against Women, 10(7): 790–811.

26

Kliewer W et al. (2001). Exposure to Violence against a Family Member and Internalising Symptoms in Colombian Adolescents: The Protective Effects of Family Support. Journal of Consulting and Clinical Psychology, 69 (6): 971–982.

38

27

Meeks-Gardner J et al. (2003). Perceptions and Experiences of Violence Among Secondary School Students in Urban Jamaica. Pan-American Journal of Public Health, 14(2): 97–103.

Аналіз надано для Study by the Global School-Based Student Health Survey: The World Health Organization (http://www.who.int/chp/gshs or http://www.cdc. gov/gshs) для досліджень, проведених в 2003-2005 рр. в Ботсвані, Чилі (міські райони), Китаї (Пекін), Гайані, Йорданії, Кенії, Лівані, Намібії, Омані, Філіппінах, Свазіленді, Уганді, ОАЕ, Венесуелі (Лара), Замбії та Зімбабве (Хараре).

39

28

Mercy J et al. (2002). Youth Violence. В: Е.Г. Круг та інші (2002). Доповідь про ситуацію в світі: насильство та його вплив на здоров’я. Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я, ст. 25-26.

Halpern CT et al. (2001). Partner Violence Among Adolescents in Opposite-sex Romantic Relationships: Findings from the National Longitudinal Study of Adolescent Health. American Journal of Public Health, 91(10): 1679–1685.

29

Odero WO, Kibosia JC (1995). Incidence and Characteristics of Injuries in Eldoret, Kenya. Injury Prevention, 1: 26–30.

40

Straus M (2004). Prevalence of Violence against Dating Partners by Male and Female University Students Worldwide. Violence against Women, 10(7): 790–811.

30

Mansingh A, Ramphal P (1993). The Nature of Interpersonal Violence in Jamaica and Its Strain on the National Health System. West Indian Medical Journal, 42: 53–56.

41

Mercy J et al. (2002). Youth Violence. В: Е.Г. Круг та інші (2002). Доповідь про ситуацію в світі: насильство та його вплив на здоров’я. Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я, ст. 25-26.

31

Engeland A, Kopjar B (2000). Injuries Connected to Violence: An Analysis of Data from the Injury Registry.

Tidsskrift for den Norske Laegegorening, 120: 714–717.

42

Abma J et al. (1998). Young Women’s Degree of Control over First Intercourse: An Exploratory Analysis.

Family Planning Perspective, 30(1):12–18.

32

Cheng TL et al. (2002). Assault-injured Adolescents Presenting to the Emergency Department: Causes and Circumstances. Public Health, 116(1): 15–21.

43

Dickson N et al. (1998). First Sexual Intercourse: Age, Coercion, and Later Regrets Reported by a Birth Cohort. British Medical Journal, 316:29–33.

33

Howe A, Crilly M (2000). Violence in the Community: A Health Service View from a UK Accident and Emergency Department. 7(1): 45–49.

44

34

Yacoub S et al. (2006). Violence-related Injuries, Deaths and Disabilities in the Capital of Honduras. Injury, 37(5): 428–434.

Koenig MA et al. (2004). Coerced First Intercourse and Reproductive Health Among Adolescent Women in Rakai, Uganda. International Family Planning Perspectives, 30(4): 156–163.

45

Erulkar A (2004). The Experiences of Sexual Coercion among Young People in Kenya. International Family Planning Perspectives, 30(4): 182–189.

46

WHO (2005). Multi-Country Study on Women’s Health and Domestic Violence. Geneva, World Health Organization.

47

Straus M (2004). Prevalence of Violence against Dating Partners by Male and Female University Students Worldwide. Violence against Women, 10(7): 790–811.

35

36

Zohoori N et al. (2002). Non-fatal Violence-related Injuries in Kingston, Jamaica: A Preventable Drain on Resources. Injury Control Safety Promotion, 9(4): 255–262.

Mercy J et al. (2002). Youth Violence. В: Е.Г. Круг та інші (2002). Доповідь про ситуацію в світі: насильство та його вплив на здоров’я. Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я, ст. 25-26.

7 Erulkar A (2004). The Experiences of Sexual Coercion among Young People in Kenya. International FamilyPlanning Perspectives, 30(4): 182–189.

49

Allen DR et al. (2003). Sexual Health Risks among Young Thai Women: Implications for HIV/STD Prevention and Contraception. AIDS and Behavior, 7(1): 9–21.

50

de Visser RO et al. (2003). Sex in Australia: Experiences of Sexual Coercion Among a Representative Sample of Adults. Australian & New Zealand Journal of Public Health, 27(2): 198–203.

51

Wong WC et al. (2004). Correlates of Sexual Behaviours with Health Status and Health Perception in Chinese Adolescents: A Cross-sectional Survey in Schools. AIDS Patient Care and STDs, 18(8):470–480.

52

Erulkar A (2004). The Experiences of Sexual Coercion among Young People in Kenya. International Family Planning Perspectives, 30(4): 182–189.

53

Slap GB et al. (2003). Sexual Behaviour of Adolescents in Nigeria: Cross-sectional Survey of Secondary School Students. British Medical Journal, 326(7379): 15.

54

Allen DR et al. (2003). Sexual Health Risks among Young Thai Women: Implications for HIV/STD Prevention and Contraception. AIDS and Behavior, 7(1): 9–21.

55

Eaton DK (2005). Youth risk behavior surveillance – United States, 2005. MMWR Surveill Summ. 55(5):1-108.

56

Save the Children Alliance (2005). 10 Essential Learning Points: Listen and Speak Out against Sexual Abuse of Girls and Boys. Global Submission by the International Save the Children Alliance to the UN Secretary-General’s Study on Violence against Children. Oslo, Save the Children Norway.

57

Jewkes R et al. (2002). Rape of Girls in South Africa.

Lancet, 359: 319–320.

58

Tang CS (2002). Childhood Experience of Sexual Abuse among Hong Kong Chinese College Students.

Child Abuse & Neglect, 26(1): 23–37.

59

Csorba R et al. (2005). Characteristics of Female Child Sexual Abuse in Hungary Between 1986 and 2001: A Longitudinal, Prospective Study. Eur J Obstet Gynecol Reprod Biol, 120(2): 217–221.

60

Ennew J (1994). Street and Working Children: A Guide to Planning. London, Save the Children.

61

UNICEF (1997). State of the World’s Children. New York, Oxford University Press.

62

Human Rights Watch (1997). Juvenile Injustice – Police Abuse and Detention of Street Children in Kenya. New York, Human Rights Watch.

63

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Східна Азія та Тихоокеанський регіон. Адреса в Інтернеті: http:// www.violencestudy.org/r27

64

Irwanto P et al. (1999). Situation of Street Children in 12 Cities in Indonesia. Monograph Report for the Asian Development Bank, TA No. 3043 INO.

65

ILO/IPEC (2006). Children Working in the Streets, Factsheet. International Programme on the Elimination of Child Labour, International Labour Organization. Адреса в Інтернеті: http://www.ilo. org/public/english/standards/ipec/publ/download/ factsheets/fs_streetchildren_0303.pdf.

66

Wernham M (2004). An Outside Chance: Street Children and Juvenile Justice – An International Perspective. London, Consortium for Street Children.

67

Presentation by Bernardo Mondragon, Kabataan, Davao City. Цитовано в: Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Східна Азія та Тихоокеанський регіон. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

68

Amnesty International (2005). Haiti Disarmament Delayed, Justice Denied. AI Index: AMR 36/005/2005.

London, Amnesty International.

69

OMCT (2004). Colombia: Murders and Criminal Organisation of Children and Girls, Teenagers and Young Men and Women in Sector of Bogota. Caso COL271004. CC, Derechos del Niсo. Geneva, World Organisation against Torture.

70

Jabeen et al. (2002). Children Working as Newspapers Hawkers: A Study of Lost/Kidnapped/Runaway Children. The Situation Analysis of Street Children in Lahore. Department of Social Work–University of Punjab. Submission to the United Nations SecretaryGeneral’s Study on Violence against Children.

341 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

48

71

82

David P (2005). Human Rights in Youth Sport: A Critical Review of Children’s Rights in Competitive Sport. London, Routledge.

83

Див., наприклад,. Amnesty International (2001).

Crimes of Hate, Conspiracy of Silence. London, Amnesty International.

72

Children Norway. UNICEF (2003). Africa’s Orphaned Generations. New York, UNICEF.

84

73

Moletsane R (2003). Another Lost Generation? The Impact of HIV/AIDS on Schooling in South Africa. The International Journal on School Disaffection, Trentham Books.

Human Rights Watch (2002). Human Rights Watch World Report. New York, Human Rights Watch.

85

UNICEF (2005). Violence against Children in West and Central Africa. A Concise Appraisal. UNICEF West and Central Africa Regional Office.

Human Rights Watch (2001). Hatred in the Hallways – Violence and Discrimination against Lesbian, Gay, Bisexuals and Transgender Students in US Schools.

New York, Human Rights Watch.

86

See e.g. Human Rights Watch (2005). Darfur: Women Raped Even After Seeking Refuge; Donors Must Increase Support to Victims of Sexual Violence. Human Rights Watch, Press Release. Адреса в Інтернеті: http://hrw. org/english/docs/2005/04/11/sudan10467.htm.

87

Amnesty International (2004). Lives Blown Apart: Crimes against Women in Times of Conflict. London, Amnesty International Publications.

88

Okot AC et al. (2005). Suffering in Silence: A Study of Sexual and Gender-based Violence (SGBV) In Pabbo Camp, Gulu District, Northern Uganda. UNICEF, District Sub-Working Group on SGBV.

89

Gardner J, El Bushra J (2004). Somalia, the Untold Story: The War Through the Eyes of Somali Women.

London, CIIR/Pluto Press.

90

Ward J (2002). If Not Now, When? Addressing Genderbased Violence in Refugee, Internally Displaced, and Post-Conflict Settings. The Reproductive Health for Refugees Consortium.

91

Mabuwa R (2000). Seeking Protection: Addressing Sexual and Domestic Violence in Tanzania’s Refugee Camps. New York, Human Rights Watch.

92

Da Costa R (2006). The Administration of Justice in Refugee Camps: A Study of Practice. UNHCR Legal and Protection Policy Research Series, Department of International Protection.

93

Da Costa R (2006). The Administration of Justice in Refugee Camps: A Study of Practice. UNHCR Legal and Protection Policy Research Series, Department of International Protection.

74

75

Human Rights Watch (1995). Violence against Children Accused of Witchcraft in the Democratic Republic of Congo. New York, Human Rights Watch.

76

Усі відповіді можна знайти за адресою: http://www. ohchr.org/english/bodies/crc/study.htm Станом на 20 вересня 2006 року відповіді надали 135 країнчленів та один спостерігач.

77

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Насильство в громаді. Регіональний аналіз: Європа та Центральна Азія. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

342 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

Save the Children Alliance (2005). 10 Essential Learning Points: Listen and Speak Out against Sexual Abuse of Girls and Boys. Global Submission by the International Save the Children Alliance to the UN Secretary-General’s Study on Violence against children.

78

79

80

81

Human Rights Watch (2001). Easy Targets: Violence against Children Worldwide. New York, Human Rights Watch. Усі відповіді можна знайти за адресою: http://www. ohchr.org/english/bodies/crc/study.htm . Станом на 20 вересня 2006 року відповіді надали 135 країнчленів та один спостерігач.

59 Youths Murdered in Honduran Jails During Maduro Administration, 7 April 2004. Адреса в Інтернеті: http:// www.coav.org.br. Cited in: Dowdney LT (2005). Neither War Nor Peace. Rio de Janeiro, Viva Rio / ISER, 7 Letras.

Victims of Police Violence in Brazil Tend to be Afro-Brazilian Males Between 15 and 19, Says Asma Jahangir, 21 April 2004. Адреса в Інтернеті: www.coav. org.br. Cited in: Dowdney LT (2005). Neither War Nor Peace. Rio de Janeiro, Viva Rio / ISER, 7 Letras.

7 Save the Children UK (2006). From Camp to Community: Liberia Study on Exploitation of Children.

Monrovia, Save the Children Fund.

95

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2006). Підсумковий звіт з тематичних консультацій про насильство щодо дітейбіженців та інших переміщених дітей. 25 квітня 2006 року, Женева. Адреса в Інтернеті: http://www. violencestudy.org/r180

96

UNHCR (2005). Refugee and Returnee Children in Southern Africa: Perceptions and Experiences of Violence – A Qualitative Study of Refugees and Returnee Children in UNHCR Operations in Angola, South Africa and Zambia. Pretoria, UNHCR.

97

Smith HE, Akinsulure-Smith AM (2004). A Global Perspective on Youth Outreach. In: Clauss-Ehlers CS, Weist MD (Eds). Community Planning to Foster Resilience in Children. New York, Kluwer Academic/ Plenum Publishers.

98

ILO (2002). A Future Without Child Labour. Geneva, International Labour Organization.

99

UNICEF (2005). Trafficking in Human Beings, Especially Women and Children in Africa. Innocenti Insight, 2nd Edition. Florence, Innocenti Research Centre.

100 The Protection Project of Johns Hopkins University School of Advanced International Studies (2002).

Trafficking in Persons, Especially Women and Children in the Countries of the Americas. Cited in: Plaza P (2003).

Stop the Traffic! London, UNICEF National Committee.

101 UNICEF (undated). Children on the Edge, Protecting Children from Sexual Exploitation and Trafficking in East Asia and the Pacific. Bangkok, UNICEF East Asia and Pacific Regional Office.

102 Kane J (2005). Child Trafficking: The People Involved.

International Programme on the Elimination of Child Labour, International Labour Organization.

103 UNICEF (2005). Trafficking for Sexual Exploitation and Other Exploitative Practices. Florence, UNICEF Innocenti Research Centre.

104 Boonpala P, Kane J (2002). Unbearable to the Human Heart: Child Trafficking and Action to Eliminate It. Geneva, International Programme on the Elimination of Child Labour, International Labour Organization.

105 Dottridge M (2004). Kids as Commodities: Child Trafficking and What to Do About It. International Federation of Terre des Hommes.

106 Laurance EJ (2005). Small Arms Research: Where We Are and Where We Need to Go. The HFG Review, pp 3–9.

107 WHO (2001). Small Arms and Global Health. Geneva, World Health Organization.

108 Peres MFT (2004). Firearm-related Violence in Brazil – Country Report. Sгo Paulo, Centre for the Study of Violence, University of Sгo Paulo.

109 WHO (2006). Global Estimates of Health Consequences Due to Violence against Children. Додатковий матеріал до «Дослідження Генерального секретаря ООН про насильство щодо дітей», Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я.

110 Room R et al. (2003). Alcohol in Developing Societies: A Public Health Approach. Helsinki, Finnish Foundation for Alcohol Studies and Geneva, World Health Organization.

111 WHO (2006). Youth Violence and Alcohol, Factsheet.

Geneva, World Health Organization. Адреса в Інтернеті: http://www.who.int/violence_injury_ prevention/violence/world_report/factsheets/fs_ youth.pdf.

112 Currie C et al. (2004). Health Behaviour in School-Aged Children (HBSC) Study: International Report from the 2001/2002 Survey. Health Policy for Children and Adolescents, No 4. Geneva, World Health Organization.

113 Mattila VM et al. (2005). Occurrence of Violence and Violence-related Injuries Among 12–18-yearold Finns. Scandinavian Journal of Public Health, 33: 307–313.

114 Raymundo CM, Cruz GT (2004). Dangerous Connections: Substance Abuse, Violence and Sex Among Filipino Adolescents. Paper presented at the 7th International Conference on Philippine Studies, 16–19 June 2004, the Netherlands. Адреса в Інтернеті: http://yafs.com/papers.asp.

343 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

94

115 Ohene S et al. (2005). The Clustering of Risk Behaviours among Caribbean youth. Maternal and Child Health Journal, 9: 91–100.

116 Mattila VM et al. (2005). Occurrence of Violence and Violence-related Injuries Among 12–18-yearold Finns. Scandinavian Journal of Public Health, 33: 307–313.

117 Budd T (2003). Alcohol-related Assault: Findings from the British Crime Survey. Home Office online report 35/03. London, Home Office.

118 Australian Institute of Criminology (2000).

Alcoholrelated Assault: Time and Place. Trends and Issues in Crime and Criminal Justice, No. 169. Canberra, Australian Institute of Criminology.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

344

119 Human Rights Watch (2005). Darfur: Women Raped Even After Seeking Refuge; Donors Must Increase Support to Victims of Sexual Violence. Press Release.

New York, Human Rights Watch.

120 Amnesty International (2004). Lives Blown Apart: Crimes against Women in Times of Conflict. London, Amnesty International Publications.

121 Okot AC et al. (2005). Suffering in Silence: A Study of Sexual and Gender-based Violence (SGBV) in Pabbo Camp, Gulu District, Northern Uganda. New York, UNICEF. 122 Gardner J, El Bushra J (2004). Somalia, the Untold Story: The War Through the Eyes of Somali Women.

London, CIIR/Pluto Press.

123 Brantingham PL, Brantingham PJ (1991).

Environmental Criminology. Prospect Heights, Waveland Press. Cited in: Yuen B (2004). Safety and Dwelling in Singapore. Cities, 21(1): 19–28.

124 Leventhal T, Brooks-Gunn J (2000). The Neighborhoods They Live in: The Effects of Neighborhood Residence on Child and Adolescent Outcomes. Psychology Bulletin, 126(2): 309–37.

125 Diez Roux AV et al. (2001). Neighborhood of Residence and Incidence of Coronary Heart Disease. New England Journal of Medicine, 345(2): 99–106.

126 Massey DS, Denton NA (1993). American Apartheid: Segregation and the Making of the Underclass.

Cambridge, MA, Harvard University Press. Cited in: MMWR (2002). Community Interventions to Promote Healthy Social Environments: Early Childhood Development and Family Housing. A Report on Recommendations of the Task Force on Community Preventive Services. MMWR, 55 (No RR-1).

127 Bartlett S (2002). Urban Children and the Physical Environment. Paper presented at the Conference, ‘Learning from International Experiences, Creating Local Solutions’, 11–13 December, 2002, Amman, Jordan.

128 Centre for Housing Rights and Evictions (COHRE) (2005). COHRE Submission to the UN SecretaryGeneral’s Study on Violence against Children. Geneva, COHRE. 129 Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Східна Азія та Тихоокеанський регіон. Адреса в Інтернеті: http:// www.violencestudy.org/r27 130 Martin F, Parry-Williams J (2005). The Right Not to Lose Hope. London, Save the Children UK. 131 UNICEF (2003). Finding Our Voices, Gendered and Sexual Identities and HIV/AIDS in Education. Nairobi, UNICEF Eastern and Southern Africa Regional Office.

132 Alder C, Worrall A (2004). Girls’ Violence: Myths and Realities. Albany, State University of New York Press.

133 Katz SR (1996). Where Streets Cross the Classroom: A Study of Latino Students’ Perspectives on Cultural Identity in City Schools and Neighbourhood Gangs.

The Bilingual Research Journal, 20(3/4): 603–631.

134 Dowdney LT (2005). Neither War Nor Peace. Rio de Janeiro, Viva Rio / ISER, 7 Letras.

135 Dowdney LT (2003). Children of the Drug Trade: A Case Study of Organised Armed Violence in Rio de Janeiro. Rio de Janeiro, Viva Rio / ISER, 7 Letras.

136 Dowdney LT (2005). Neither War Nor Peace. Rio de Janeiro, Viva Rio / ISER, 7 Letras.

137 Dowdney LT (2005). Neither War Nor Peace. Rio de Janeiro, Viva Rio / ISER, 7 Letras.

7 138 Briseсo RL, Zubillaga V (2002). Violence and Globalisation in Latin America. Current Sociology, 50(1): 19–37.

149 Palestinian Central Bureau of Statistics (PCBS) (2004).

Child Psychosocial Health Survey. Palestinian Central Bureau of Statistics (PCBS).

139 USAID (2006). Central American and Mexico Gang Assessment. Washington DC, USAID Bureau for Latin American and Caribbean Affairs, Office of Regional Sustainable Development.

150 Palestinian Central Bureau of Statistics (PCBS) (2004).

Child Psychosocial Health Survey. Palestinian Central Bureau of Statistics (PCBS).

141 Red para la Infancia y la Adolescencia de El Salvador (2004). Informe Ejecutivo de la RIA de El Salvador en el Marco de Reuniуn con la Comisiуn Interamericana de Derechos Humanos, Sobre el Tema de Pandillas o Maras. El Salvador, Red para la Infancia y la Adolescencia de El Salvador.

142 Casa Alianza Honduras (2006). Informe de Ejecuciones y Muertes Violentas de Niсos, Niсas y Jovenes Durante la Administraciуn del Presidente Ricardo Maduro – Enero 2002 – Enero 2006. Honduras, Casa Alianza Honduras.

143 USAID (2006). Central American and Mexico Gang Assessment. Washington DC, USAID Bureau for Latin American and Caribbean Affairs, Office of Regional Sustainable Development.

144 Arana A (2005). How the Street Gangs Took Central America. Foreign Affairs, May/June 2005. Council on Foreign Relations.

145 Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Південна Азія. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 146 Human Rights Watch (2003). Uganda – Abducted and Abused: Renewed Conflict in Northern Uganda. New York, Human Rights Watch.

147 Palestinian Central Bureau of Statistics (PCBS) (2005).

Palestinian Children – Issues and Statistics. Child Statistics Series, No. 8. Palestinian Central Bureau of Statistics (PCBS).

148 Arafat C (2003). Psychosocial Assessment of Palestinian Children. The Secretariat for the National Plan of Action for Palestinian Children.

151 Arafat C (2003). Psychosocial Assessment of Palestinian Children. The Secretariat for the National Plan of Action for Palestinian Children.

152 Arafat C (2003). Psychosocial Assessment of Palestinian Children. The Secretariat for the National Plan of Action for Palestinian Children.

153 Haj-Yahia MM, Abdo-Kaloti R (2003). The Rates and Correlates of the Exposure of Palestinian Adolescents to Family Violence: Toward an Integrative-Holistic Approach. Child Abuse & Neglect, 27(7): 781–806.

154 Arafat C (2003). Psychosocial Assessment of Palestinian Children. The Secretariat for the National Plan of Action for Palestinian Children.

155 Save the Children (2004). Living Behind Barriers – Palestinian Children Speak Out. Save the Children UK and Save the Children Sweden.

156 UNICEF (2003). The UNICEF Child-friendly Cities Project. Promoting Better Planning, Services, Opportunities and Protection for Children Living in Urban Areas. The Child-friendly Cities Database, UNICEF Occupied Palestinian Territories.

157 Riggio E (2002). Child-Friendly Cities: Good Governance and the Best Interests of the Child.

Environment and Urbanization, 14(2).

158 Jordan S (2000). Adolescent Violence in Cities from a Public Health Perspective. Lage, Verlag Hangs Jacobs.

159 UNICEF (2002). Poverty and Exclusion Among Urban Children. Florence, UNICEF Innocenti Research Centre.

160 Bartlett S et al. (1999). Cities for Children, Children’s Rights, Poverty and Urban Management. UNICEF/ Earthscan.

161 The World Bank (2001). Attacking Poverty. World Development Report 2000–20001, Washington DC, The World Bank.

345 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

140 Наприклад, Комітет з прав дитини порекомендував державі Сальвадор анулювати другий закон проти банд і застосовувати Закон про неповнолітніх правопорушників у якості єдиного інструменту у сфері ювенальної юстиції (CRC/C/15/Add.232).

162 Butchart A, Engstrцm K (2002). Sex- and Age-specific Relations Between Economic Development, Economic Inequality and Homicide Rates in People Aged 0–24 Years: A Cross-sectional Analysis. Bulletin of the World Health Organization, 80(10): 797–805.

163 Mercy J et al. (2002). Youth Violence. В: Е.Г. Круг та інші (2002). Доповідь про ситуацію в світі: насильство та його вплив на здоров’я. Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я, ст. 25-56.

164 Kaufman NH, Rizzini I (Eds) (2002). Globalization and Children: Exploring Potentials for Enhancing Opportunities in the Lives of Children and Youth. New York, Kluwer Academic/Plenum Publishers.

165 Narayan D et al. (2000). Voices of the Poor: Crying Out for Change. New York, Published for The World Bank, Oxford University Press.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

346

166 Lynch M (2003). Consequences of Children’s Violence Exposure to Community Violence. Clinical Child and Family Psychology Review, 6(4): 265–274.

167 Cardia N et al. (2002). Homicide Rates and Human Rights Violations in Sгo Paulo, Brazil: 1990 to 2000.

Health and Human Rights, 6(2): 14–33.

168 Jordan S (2000). Adolescent Violence in Cities from a Public Health Perspective. Lage, Verlag Hangs Jacobs.

169 International Centre for Missing & Exploited Children (2006). Child Pornography: Model Legislation and Global Review. International Centre for Missing & Exploited Children.

170 International Save the Children Alliance (2004).

Mapping Save the Children’s Response to Violence against Children in South Asia Region. Kathmandu, Save the Children Sweden.

171 ECPAT (2005). Violence against Children in Cyberspace.

A Contribution to the United Nations Study on Violence against Children. Bangkok, ECPAT International.

172 Microsoft (2006). MSN Cyberbullying Report – Blogging, Instant Messaging and E-mail Bullying Amongst Today’s Teens. Microsoft UK. 173 Презентація перед робочою групою, доктор Етель Квайле, Департамент прикладної психології, Університет „Коледж Корк”, Ірландія, Директор проекту COPINE. Цитовано в: Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Підсумковий звіт

про регіональні консультації: Східна Азія та Тихоокеанський регіон. Адреса в Інтернеті: http://www. violencestudy.org/r27 174 ECPAT (2005). Violence against Children in Cyberspace. A Contribution to the United Nations Study on Violence against Children. Bangkok, ECPAT International.

175 Carlsson U (2001). Research, Information and Sensitising the Public. In: Arnaldo CA (Ed). Child Abuse on the Internet: Ending the Silence. Paris, Berghahn Books/UNESCO. 176 Collins J, Rau B (2000). Aids in the Context of Development. UNRISD Programme on Social Development, Paper No. 4, Geneva, UNRISD/UNAIDS. Cited in: Commission for Social Development (2004).

A Fair Globalisation: Creating Opportunities for All. Geneva, International Labour Organization.

177 Browne K, Hamilton-Giachritsis C (2005). The Influence of Violent Media on Children and Adolescents: A Publichealth Approach. Lancet, 365: 702–710.

178 ECPAT (2006). The Changing Face of Child Sex Tourism. Bangkok, ECPAT. 179 National Council for Childhood and Motherhood (NCCM) (2006). Report of the Middle East and North Africa (MENA) Regional Consultation on Violence against Children Follow-up Consultation, 25–28 March 2006. Egypt, NCCM. 180 World Summit on Information Society (WSIS) (2005).

Tunis Agenda for the Information Society. Tunis, World Summit on Information Society.

181 Презентація перед робочою групою, доктор Етель Квайле, Департамент прикладної психології, Університет „Коледж Корк”, Ірландія, Директор проекту COPINE. Цитовано в: Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Підсумковий звіт про регіональні консультації: Східна Азія та Тихоокеанський регіон. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 182 Clauss-Ehlers CS, Weist MD (2004). Advancing Community Involvement and Planning to Pormote Resilience in Youth from Diverse Communities. In: Clauss-Ehlers CS, Weist MD (Eds). Community Planning to Foster Resilience in Children. New York, Kluwer Academic/Plenum Publishers.

7 183 Tolan P (2001). Youth Violence and Its Prevention in the United States: An Overview of Current Knowledge.

Injury Control and Safety Promotion, 8(1): 1–12.

196 Schweinhart LJ et al. (1993). Significant Benefits: The High/Scope Perry Preschool Project Study Through Age 27. Ypsilanti, High/Scope Press.

184 Tolan P (2001). Youth Violence and Its Prevention in the United States: An Overview of Current Knowledge.

Injury Control and Safety Promotion, 8(1): 1–12.

197 Black M (2003). Good Practice in Working Children’s Participation: A Case Study from CWOP, Maharashtra India. Prepared for the Save the Children Alliance Task Group on Children and Work. London, Save the Children UK.

186 Lipsey MW, Wilson DB (1998). Effective Interventions for Serious Juvenile Offenders: A Synthesis of Research.

In: Loeber R, Farrington DP (Eds). Serious and Violent Juvenile Offenders: Risk Factors and Successful Interventions. Thousand Oaks, Sage Publications, pp 313–345.

187 Greenwood PW et al. (1996). Diverting Children from a Life of Crime: Measuring Costs and Benefits. Santa Monica, CA, The Rand Corporation.

188 Fass SM, Pi CR (2002). Getting Tough on Juvenile Crime: An Analysis of Costs and Benefits. Journal of Research in Crime and Delinquency, 39: 363–399.

189 Blum R, Ireland M (2004). Reducing Risk, Increasing Protective Factors: Findings from the Caribbean Youth Health Survey. Journal of Adolescent Health, 35: 493–500.

190 Yoshikawa H (1995). Long-term Effects of Early Childhood Programmes on Social Outcomes and Delinquency. The Future of Children, 5: 51–75.

191 Berrueta-Clement JR et al. (1984). Changed Lives: The Effects of the Perry Preschool Program on Youth Through Age 19. Ypsilanti, High/Scope Press.

192 Johnson DL, Walker T (1987). Primary Prevention of Behaviour Problems in Mexican-American Children.

American Journal of Community Psychology, 15: 375–385.

193 Schweinhart LJ et al. (1993). Significant Benefits: The High/Scope Perry Preschool Project Study Through Age 27. Ypsilanti, High/Scope Press.

194 Berrueta-Clement JR et al. (1984). Changed Lives: The Effects of the Perry Preschool Program on Youth Through Age 19. Ypsilanti, High/Scope Press.

195 Johnson DL, Walker T (1987). Primary Prevention of Behaviour Problems in Mexican-American Children.

American Journal of Community Psychology, 15: 375–385.

198 Smith HE, Akinsulure-Smith AM (2004). A Global Perspective on Youth Outreach. In: Clauss-Ehlers CS, Weist MD (Eds). Community Planning to Foster Resilience in Children. New York, Kluwer Academic/ Plenum Publishers.

199 Grossman JB, Garry EM (1997). Mentoring a Proven Delinquency Strategy. Washington DC, United States Department of Justice, Office of Justice Programs.

200 Boothby N et al. (2006) Mozambique Child Soldier Life Outcome Study: Lessons Learned in Rehabilitation and Reintegration Efforts. Global Public Health, 1(1): 87–107.

201 Fraser MW et al. (1999). Risk, Protection, and Resilience: Toward a Conceptual Framework for Social Work Practice. Social Work Research, 23(3): 131–143.

202 Stewart D, Sun J (2004). How Can We Build Resilience in Primary School-aged Children? The Importance of Social Support from Adults and Peers in Family, School and Community Settings. Asia Pacific Journal of Public Health, 16 (Suppl.): S37–S41.

203 Smith HE, Akinsulure-Smith AM (2004). A Global Perspective on Youth Outreach. In: Clauss-Ehlers CS, Weist MD (Eds). Community Planning to Foster Resilience in Children. New York, Kluwer Academic/ Plenum Publishers.

204 Melendez MC, Tomlinson-Clarke S (2004). Home, School and Community. Catalysts to Resilience. In: Clauss-Ehlers CS, Weist MD (Eds). Community Planning to Foster Resilience in Children. New York, Kluwer Academic Publishers.

205 Brackenridge C (2006). Abuse and Violence to Children in Sport – International Overview. Submission to the UN Secretary-General’s Study on Violence against Children.

347 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

185 Yoshikawa H (1995). Long-term Effects of Early Childhood Programmes on Social Outcomes and Delinquency. The Future of Children, 5: 51–75.

206 Hawkins JD et al. (1992). The Seattle Social Development Project: Effects of the First Four Years on Protective Factors and Problem Behaviors. In: McCord J, Tremblay RE (Eds). Preventing Antisocial Behavior: Interventions From Birth Through Adolescence. New York, The Guilford Press, pp 139–161.

207 Farrell AD, Meyer AL (1997). The Effectiveness of a School-based Curriculum for Reducing Violence Among Urban Sixth-grade Students. American Journal of Public Health, 87: 979–988.

208 Grossman DC et al. (1997). Effectiveness of a Violence Prevention Curriculum Among Children in Elementary School: A Randomized Controlled Trial. Journal of the American Medical Association, 277: 1605–1642.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

348

215 Jaffe PG et al. (1992). An Evaluation of a Secondary School Primary Prevention Programme on Violence in Intimate Relationships. Violence and Victims, 7: 129–146.

216 Foshee VA et al. (2004). Assessing the Long-term Effects of the Safe Dates Program and a Booster in Preventing and Reducing Adolescent Dating Violence Victim Organisation and Perpetration. American Journal of Public Health, 94: 619–624.

217 Foshee VA (2000). The Safe Dates Program: One-year Follow-up Results. American Journal of Public Health, 90: 1619–1622.

218 Wolfe DA (2003). Dating Violence Prevention with Atrisk Youth: A Controlled Outcome Evaluation. Journal of Consulting and Clinical Psychology, 71: 279–291.

209 Samples F, Aber L (1998). Evaluations of School-based Violence Prevention Programs. In Elliott DS et al (Eds).

Violence in American Schools. New York, Cambridge University Press, pp 217–252. International Journal of Injury Control and Safety Promotion, 12(2): 93–104.

219 Foshee VA et al. (2005). The Safe Dates Project: Theoretical Basis, Evaluation Design and Selected Baseline Findings. American Journal of Preventive Medicine, 12 (2): 39–47.

210 Thornton TN et al. (2000). Best Practices of Youth Violence Prevention: A Sourcebook for Community Action. Atlanta, Centers for Disease Control and Prevention, National Center for Injury Prevention and Control.

220 Tolan PH, Guerra NG (1994) What Works in Reducing Adolescent Violence: An Empirical Review of the Field.

Boulder, CO, The Center for the Study and Prevention of Violence, Institute for Behavioral Sciences, University of Colorado.

211 Farrell AD et al. (2001). Evaluation of Responding in Peaceful and Positive Ways (RIPP): A School-based Prevention Programme for Reducing Violence among Urban Adolescents. Journal of Clinical and Child Psychology, 30: 451–463.

221 Kellermann AL et al. (1998). Preventing Youth Violence: What Works? Annual Review of Public Health, 19:271–292.

212 WHO, UNICEF, World Bank, UNESCO and UNFPA (2003). Skills for Health. WHO’s Information Series on School Health, Document No. 9. Адреса в Інтернеті: http://www.who.int/school_youth_health/media/en/ sch_skills4health_03.pdf.

213 Landgren K (2005). The Protective Environment: Development Support for Child Protection. Human Rights Quarterly, 7: 215–248.

214 Dahlberg L, Butchart A (2005). State of the Science: Violence Prevention efforts in Developing and Developed Countries. International Journal of Injury Control and Safety Promotion, 12(2): 93–104.

222 Njovana E, Watts C (1996). Gender Violence in Zimbabwe: A Need for Collaborative Action.

Reproductive Health Matters, 7: 46–54.

223 Ellsberg M et al. (1997). The Nicaraguan Network of Women against Violence: Using Research and Action for Change. Reproductive Health Matters, 10: 82–92.

224 Hoefnagels C, Mudde A (2000). Mass Media and Disclosures of Child Abuse in the Perspective of Secondary Prevention: Putting Ideas into Practice.

Child Abuse and Neglect, 24: 1091–1101.

225 Soul City Institute for Health and Development Communications (2004). Soul City 4 Multimedia Campaign – Impact Evaluations. South Africa, Soul City Institute for Health and Development Communications. Адреса в Інтернеті: http://www. comminit.com/africa/evaluations.hmtl.

7 226 Mehrotra A (2000). A Life Free of Violence: It’s Our Right. New York, United Nations Development Fund for Women.

237 UNICEF (2002). La traite d’enfants en Afrique de l’Ouest : rеponses politiques. Florence, Innocenti Research Centre.

227 Health Resources and Services Administration (2004). Take a Stand. Lend a Hand. Stop Bullying Now! Washington DC, US Department of Health and Human Services. Адреса в Інтернеті: http://www. stopbullyingnow. hrsa.gov.

238 UNICEF (2005). Trafficking for Sexual Exploitation and Other Exploitative Purposes. Florence, Innocenti Research Centre.

229 Naker D (2005). Violence against Children: The Voices of Ugandan Children and Adults. Raising Voices and Save the Children Uganda.

230 Ennew J (1994). Street and Working Children: A Guide to Planning. London, Save the Children. Cited in: Bartlett S et al (1999). Cities for Children: Children’s Rights, Poverty and Urban Management. Earthscan /UNICEF. 231 Wernham M et al. (2005). Police Training on Child Rights and Protection: Lessons Learned and Manual.

Consortium for Street Children, p 31.

232 Heise L, Garcia- Moreno C (2002). Violence by Intimate Partners. Цитовано в: Е.Г. Круг та інші (2002). Доповідь про ситуацію в світі: насильство та його вплив на здоров’я. Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я , ст. 89–121.

233 Friedman LS et al. (1992). Inquiry about Victimisation Experiences: A Survey of Patient Preferences and Physician Practices. Archives of InternalMedicine, 152: 1186–1190.

234 Fawcett G et al. (1998). Deteccion y Manejo de Mujeres Victimas de Violencia Domestica: Desarrollo y Evaluacion de un Programa Dirigido al Personal de Salud (Detecting and Dealing with Women Victims of Domestic Violence: The Development and Evaluation of a Programme for Health Workers). Mexico City, Population Council.

235 Sugg NK et al. (1999). Domestic Violence and Primary Care: Attitudes, Practices, and Beliefs. Archives of Family Medicine, 8: 301–306.

236 Sanders AB (1992). Care of the Elderly in Emergency Departments: Conclusions and Recommendations.

Annals of Emergency Medicine, 21: 79–83.

240 Bartlett S et al. (1999). Cities for Children, Children’s Rights, Poverty and Urban Management. UNICEF/ Earthscan.

241 Adapted from UNICEF (2006). Thuthuzela Care Centres. UNICEF South Africa. Адреса в Інтернеті: http://www.unicef.org/southafrica/hiv_aids_998.html.

242 Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Підсумковий звіт про регіональні консультації: Східна та Південна Африка. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 243 Boothby N et al. (2006). Mozambique Child Soldier Life Outcome Study: Lessons Learned in Rehabilitation and Reintegration Efforts. Global Public Health, 1(1): 87–107.

244 Stamenkova-Trajkova S (2005). Results of an Institutional Assessment of the Responsiveness of Service Providers to Violence against Children in Macedonia.

Skopje, the Institute for Social Work and Social Policy with support from UNICEF, Skopje Country Office and UNICEF Regional Office for CEE/CIS & the Baltics.

245 ChildHelpLine International (2005). Submission to the United Nations Secretary-General’s Study on Violence against Children. Amsterdam, ChildHelpLine International.

246 CRIN (2005). WSIS and Children’s Rights. Адреса в Інтренеті: http://www.crin.org/resources/InfoDetail. asp?ID=6902.

247 ChildHelpLine International (2005). Submission to the United Nations Secretary-General’s Study on Violence against Children. Amsterdam, ChildHelpLine International.

349 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

228 Hoefnagels C, Baartman H (1997). On the Threshold of Disclosure: The Effects of a Mass Media Field Experiment. Child Abuse & Neglect, 21: 557–573.

239 Boonpala P, Kane J (2002). Unbearable to the Human Heart: Child Trafficking and Action to Eliminate It. Geneva, International Programme on the Elimination of Child Labour, International Labour Organization.

248 Jordan S (2001). Violence and Adolescence in Urban Settings: A Public Health Approach. Publications Series, Research Unit, Public Health Policy. Berlin, Wissenschaftszentrum Berlin fur Sozialforschung.

258 Graham K et al. (2004). The Effect of the Safer Bars Programme on Physical Aggression in Bars: Results of a Randomised Controlled Trial. Drug and Alcohol Review, 23: 31–41.

249 Narayan D et al. (2000). Voices of the Poor: Can Anyone Hear Us? Published for the World Bank. New York, Oxford University Press.

259 Homel R et al. (2004). Making Licensed Venues Safer for Patrons: What Environmental Factors Should Be the Focus of Interventions? Drug and Alcohol Review, 23: 19–29.

250 Centers for Disease Control and Prevention. (2002).

Community Interventions to Promote Healthy Social Environments: Early Childhood Development and Family Housing. MMWR 51: RR-1.

251 Ludwig J, Duncan GJ, Hirschfield P. (2001). Urban Poverty and Juvenile Crime: Evidence from a Randomized Housing-mobility Experiment. Quarterly Journal of Economics (16): 655–680.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

350

252 Butchart A, Engstrom K (2002). Sex- and Age-specific Effects of Economic Development and Inequality on Homicide Rates in 0- to 24-Year-Olds: A Crosssectional Analysis. Bulletin of the World Health Organization, 80: 797–805.

260 Bellis MA et al. (2004). Violence in General Places of Entertainment. In: Pompidou Group (Ed). Violence and Insecurity Related to the Consumption of Psychoactive Substances. Strasbourg, Council of Europe.

261 Bellis MA et al. (2004). Violence in General Places of Entertainment. In: Pompidou Group (Ed) Violence and Insecurity Related to the Consumption of Psychoactive Substances. Strasbourg, Council of Europe.

262 Room R et al. (2003). Alcohol in Developing Societies: A Public Health Approach. Helsinki, Finnish Foundation for Alcohol Studies and Geneva, World Health Organization.

253 Institute for Research and Evaluation (2004). The Prevention of Murders in Diadema, Brazil: The Influence of New Alcohol Policies. Calverton, MD, Pacific. Адреса в Інтернеті: http://resources.prev.org/resource_pub_ brazil.pdf.html.

263 Hahn RA et al. (2003). First Reports Evaluating the Effectiveness of Strategies for Preventing Violence: Firearm Laws. Findings from the Task Force on Community Preventive Services. MMWR Recommendations and Reports, 52(RR14): 11–20.

254 Wagenaar AC et al. (2000). Communities Mobilising for Change on Alcohol (CMCA): Effects of a Randomised Trial on Arrests and Traffic Crashed. Addiction, 95: 209–217.

264 Loftin C et al. (1991). Effects of Restrictive Licensing of Handguns on Homicide and Suicide in the District of Columbia. New England Journal of Medicine, 325: 1615–1620.

255 WHO (2006). Global Estimates of Health Consequences Due to Violence against Children. Додатковий матеріал до «Дослідження Генерального секретаря ООН про насильство щодо дітей», Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я.

265 Villaveces A et al (2000). Effect of a Ban on Carrying Firearms on Homicide Rates in Two Colombian Cities.

Journal of the American Medical Association, 283: 1205–1209.

256 Ryan M (1995). Russian Report: Alcoholism and Rising Mortality in the Russian Federation. British Medical Journal, 310: 648–650.

257 Mattern JL, Neighbors C (2004). Social Norms Campaigns: Examining the Relationship Between Changes in Perceived Norms and Changes in Drinking Levels. Journal of Studies on Alcohol, 65: 489–493.

266 Centers for Disease Control and Prevention (1995).

Patterns of Homicide – Cali, Colombia, 1993–1994.

MMWR, 44(39): 734–736.

267 Stanley J (2001). Child Abuse and the Internet. Child Abuse Prevention Issues, No. 15, Summer 2001. Адреса в Інтернеті: http://www.aifs.gov.au/nch/issues/ issues15.html.

7 269 Titley G (2004). Young People and Violence Prevention – Youth Policy Recommendations. Budapest, Directorate of Youth and Sport, European Youth Centre.

ЦИТАТИ I

Hall J (2003). Inyandza Leyo! Testimonies from Abuse Survivors. Swaziland. Цитовано в: Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Східна та Південна Африка, ст. 26. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

II

UNICEF (2003). Africa’s orphaned generations. New York, UNICEF, p 31.

III

UNHCR (2005). Refugee and returnee children in Southern Africa: Perceptions and experiences of violence – A qualitative study of refugees and returnee children in UNHCR operations in Angola, South Africa and Zambia.

Pretoria, UNHCR, p 6.

IV

Anti-Slavery International (2001). Golam and Roushan – Trafficked Children. Speeches from the ASI Award ceremony. Адреса в Інтернеті: http://www. antislavery.org/homepage/antislavery/award/ award2001speeches.htm

270 Black M (2004). Opening Minds, Ppening Up Opportunities, Children’s Participation in Action for Working Children and Associated Case Studies.

London, Save the Children Alliance.

271 UNICEF (2005). Young People’s Participation in the CEE/CIS and the Baltics. Geneva, UNICEF Regional Office for CEE/CIS and the Baltics.

272 Усі відповіді можна знайти за адресою: http://www. ohchr.org/english/bodies/crc/study.htm . Станом на 20 вересня 2006 року відповіді надали 135 країнчленів та один спостерігач.

V

273 Black M (2004). Somali Children and Youth: Challenging the Past and Building the Future. UNICEF Somalia.

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Південна Азія, ст. 59. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

VI

Save the Children Alliance (2005). 10 Essential Learning Points: Listen and Speak out against Sexual Abuse of Girls and Boys, Global Submission by the International Save the Children Alliance to the UN Secretary-General’s Study on Violence against Children, p 27.

274 UNICEF (2006). Submission to the United Nations Secretary-General’s Study on Violence against Children. UNICEF, Regional Office for Latin America and the Caribbean.

275 Council of Europe (2006). Building a Europe for and with children. Council of Europe. Адреса в Інтернеті: http://www.coe.int/t/transversalprojects/children/.

276 Mercy J et al. (2002). Youth Violence. В: Е.Г. Круг та інші (2002). Доповідь про ситуацію в світі: насильство та його вплив на здоров’я. Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я, ст. 25-56.

277 Tolan P (2001). Youth Violence and its Prevention in the United States: An Overview of Current Knowledge.

Injury Control and Safety Promotion, 8(1): 1–12.

VII Africa Child Policy Forum (2006). The African Declaration on Violence against Girls. Second International Policy conference on the African Child.

Addis Ababa, 11 and 12 May 2006, p 1.

VIII WorldVision (2005). Strongim pikinini, strongim laef b’ long famili: enabling children to reach their full potential.

A contribution to the UN Secretary-General’s Study on Violence against Children. Milton Keynes, World Vision International, p 7.

IX

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Північна Америка, ст. 1. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

X

Africa Child Policy Forum (2006). The African Declaration on Violence against Girls. Second International Policy conference on the African Child.

Addis Ababa, 11 and 12 May 2006, p 2.

351 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ÃÐÎÌÀIJ

268 Save the Children Alliance (2005). 10 Essential Learning Points: Listen and Speak Out against Sexual Abuse of Girls and Boys. Global Submission by the International Save the Children Alliance to the UN Secretary-General’s Study on Violence against children.

Oslo, Save the Children Norway.

UNICEF/HQ06-0343. Джакомо Піроцці

ПАКИСТАН, 2006 рік: 10-річний Раз Мухаммед (справа) та 12-річна Муза сидять на купі сміття в Кветті, столиці південної провінції Балуджистан. Вони живуть на вулиці і порпаються у смітті у пошуках їжі та товарів для продажу.

6 НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

233

Документи з прав людини

234

Загальна інформація та контекст

238

Поява політичного занепокоєння проблемою дитячої праці

238

Сучасна кампанія проти дитячої праці

239

Конфлікти, ВІЛ/СНІД та економічна глобалізація

240

231

Важливість перспектив, спрямованих на дитину

241

НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

Вступ

Природа та поширення проблеми

241

Існуюча база знань

242

Типи насильства на робочому місці

242

Статистика дитячої праці

242

Діти у деяких трудових середовищах підвищеного ризику

244

Діти – домашні робітники

244

Поширення усіх видів насильства

244

Ізоляція та психологічні страждання

245

Експлуатація дітей в індустрії сексу

245

Примусова праця та боргова кабала

247

Боргове рабство

247

Тубільні групи

248

Традиційні форми рабства

249

Незаконна діяльність

249

Діти, залучені у торгівлю наркотиків

250

Чинники, що сприяють насильству

251

НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

232

Характеристики працівників та порушників

251

Характеристики робочих місць

252

Чинники середовища

252

Реагування на насильство щодо дітей на робочому місці

253

Закони та їх впровадження

255

Правозастосування у сфері праці

256

Підтримка правозастосування громадянським суспільством

257

Загальна освіта та життєві навички

259

Участь дітей

261

Пропагандистська діяльність

262

Цільові втручання: контакт, визволення та реабілітація

263

Контакт

264

Операції визволення/порятунку

264

Реабілітація

265

Вдосконалення збору даних Дієві дослідження та моніторинг Рушійна сила змін Довгий шлях попереду

266 266 267 267

Рекомендації

268

Джерела та посилання

271

6 З усіх середовищ, де діти можуть наражатися на насильство, цю проблему найскладніше вирішити на робочих місцях. Відповідно до вимог міжнародних документів та більшості національних законів, діти, які не досягли певного віку (зазвичай, 15 років, але у деяких випадках і нижче; див. Таблицю 6.1), взагалі не повинні працювати, не говорячи вже про робочі місця, де вони можуть стикнутися з проявами насильства. Однак, понад 200 мільйонів дітей та підлітків наразі працюють, причому вік багатьох з них є нижчим за мінімальний трудовий вік, встановлений законом1; діти страждають від поганого ставлення, фізичного та психологічного насильства, вербальних та сексуальних зловживань. В обговореннях проблеми дитячої праці аспект насильства часто ігнорують; існує дуже мало даних, особливо стосовно дітей, які працюють у сфері неофіційної економіки – більшість з них відбуває боргову кабалу. Хоча було проведено лише кілька спеціальних досліджень, дедалі більші обсяги інформації, що її надають різні організації та самі діти, переконливо свідчать про гостроту цієї глобальної проблеми. Насильство щодо дітей, які працюють, залишається «невидимим» тільки тому, що сьогодні про це рідко запитують прямо: наприклад, учасники консультацій у Південній Азії в рамках цього Дослідження зазначили, що дані про працюючих жінок та інших працівників збирають систематично, однак інформація про дітей-працівників просто ігнорується. Учасники також підкреслили той факт, що існуючі цінності і сприйняття сприяють мінімізації і навіть розмиванню проблеми насильства щодо дітей на робочому місці. Цей факт стосується будь-якого регіону планети. Питання подолання насильства також загалом не враховувалося різними ініціативами, спря-

мованими на ліквідацію дитячої праці, чи на зниження її шкідливих та негативних аспектів для тих молодих людей, які працюють на законних підставах. І це дуже дивно, зважаючи на той факт, що сучасне сприйняття дитячої праці ґрунтується на брутальному ставленні, від якого страждали діти, які працювали на фабриках та шахтах у 19-му столітті2. Неприховане чи передбачуване насильство було невід’ємною частиною тих зловживань щодо дітей на робочому місці, які свого часу й зародили перші кампанії проти дитячої праці. Наслідки насильства на фізичне зростання та добробут дитини були найбільш переконливими аргументами за ліквідацію дитячої праці. Найбільш очевидним шляхом реагування на насильство щодо дітей на робочому місці є вилучення дитини. Однак важливо пам’ятати той факт, що для багатьох дітей це – важкий вибір. Програми, спрямовані на вилучення дітей з жорстокого трудового середовища, повинні одночасно зважати і на причини дитячої праці – економічні, соціальні та культурні. У протилежному випадку діти рано чи пізно просто повернуться на роботу. Якщо програми не залучатимуть маленьких робітників та їхні родини і не намагатимуться змінити ставлення, очікування і перспективи, їм навряд чи вдасться назавжди «витягти» дітей з важкого, виснажливого трудового життя3 4 5 6. Також дуже важливо і надалі не порушувати добробут дітей, які працюють, шляхом застосування покарань чи кримінального переслідування за обставини, які знаходяться за межами їхнього контролю (див. також розділи про насильство щодо дітей в громадах та в установах з догляду і системах правосуддя)7. Неможливо знизити насильство щодо дітей на робочому місці, накладаючи на них «офіційну» кару чи поглиблюючи стигматизацію, від якої вони і так страждають.

233 НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

ВСТУП

«В рамках державної програми ліквідації дитячої праці на нашій роботі проводяться рейди. Дітей, які працюють, збивають докупи, як бродячих собак. Нас витягують з-за робочого місця, кудись везуть, незаконно утримують. Насправді, такі рейди – це надзвичайно травматичний досвід». Дівчинка, Південна Азія, 2005 р.,

I

Під час консультацій в рамках Дослідження молоді працівники допомогли краще зрозуміти природу насильства, якого вони зазнають. Вони розповідають про втрату почуття власної гідності через постійні наклепи і обмови на роботі; вони так само відчувають себе обмовленими, коли хтось вважає їх роботу злом, від якого слід позбавитися, і абсолютно не поважає їхні щирі зусилля допомогти родині вижити8.

НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

234

Незважаючи на 150-річний досвід протидії експлуатації та жорстокої дитячої праці, а також на значний прогрес останніх років у пошуку шляхів захисту дітей від найгірших форм дитячої праці, досвід реагування саме на насильство у трудовому житті дітей є дуже обмеженим. Цей розділ аналізує наявну інформацію та існуючі програми з тим, щоб по-новому поглянути на явище дитячої праці.

ДОКУМЕНТИ З ПРАВ ЛЮДИНИ Стандарти з врегулювання дитячої праці були включені в найперші міжнародні документи щодо захисту дитини. Конвенція про мінімальний вік у промисловості була прийнята в 1919 році новоствореною Міжнародною організацією праці (МОП) – у часи, коли зайнятість дітей вважалася однією з найголовніших соціальних проблем Європи та Північної Америки. Проблема перебування дітей в жорстоких, примусових чи насильницьких трудових середовищах була визнана і врахована в таких документах, як Конвенції про примусову працю №29 (1930 року) та №105 (1957 року), а також в Додатковій конвенції про скасування рабства 1956 року, яка забороняє будь-які практики, де дитину віддають чи продають її батьки іншій особі з метою праці чи експлуатації (Стаття 1.d). Відразу після закінчення ери пост-колонізації питання добробуту дитини, якими опікувалися, в основному, міжнародні організації та новостворені незалежні уряди, стосувалися громадського здоров’я та освіти. 1973 року МОП ухвалила Конвенцію №138 про мінімальний вік, яка повернула проблему праці неповнолітніх у фокус уваги міжнародної спільноти. Цей документ розглядав проблему з точки зору мінімального віку прийому дітей і молодих людей на різні типи робіт, і передбачав певну ступінь гнучкості, зважаючи на різні стадії розвитку країн.

6 TABLE 6.1 – вік, відповідно до Конвенції МОП №138

ЗАГАЛОМ

Загальна мінімальна заробітна платня

Не нижче віку закінчення обов’язкової освіти; у будьякому разі – не молодше 15 років

Не нижче 14 років, на початковий період

Легка праця

13 років

12 років

Небезпечна праця

18 років (16 років за деяких жорстких умов)

18 років (16 років за деяких жорстких умов)

Джерело: ILO/IPEC (2004). Глобальні тенденції у сфері дитячої праці, 2000–2004. Женева, Міжнародна програма з викорінення найгірших форм дитячої праці, Міжнародна організація праці.

Протягом 1980-х років захист дітей, що перебували в особливо складних умовах, включаючи експлуатованих дітей, вийшов на передній план. Причиною для цього стала активна робота НУО у цій сфері, а також стимул, який вони створили для ухвалення 1989 року Конвенції ООН про права дитини (КПД). Хоча пізніше Конвенція більше зосередилася на питаннях виживання і розвитку дитини – радше, громадського здоров’я – однак, головною рушійною силою став захист дитини . Таким чином, бачення прав дитини, встановлене КПД, повністю охоплює потребу у забезпеченні захисту дітей від усіх форм експлуататорської праці. Експлуататорська праця та Конвенція про права дитини КПД розглядає питання праці в окремій статті (Стаття 32). У ній визнається «право дитини на захист від економічної експлуатації та від виконання будь-якої роботи, яка може являти небезпеку для здоров’я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров’ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному та соціальному розвитку». Стаття зобов’язує держави-учасниці «встановлювати мінімальний вік для прийому на роботу» та вживати інших регуляторних заходів. Іншими статтями, що стосуються експлуатації дитячої праці, є Стаття 34 (захист від сексуальної експлуатації); Стаття 35 (захист дітей від торгівлі людьми) та Стаття 36 (захист від усіх інших форм експлуатації).

>>>

235 НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

КАТЕГОРІЯ РОБІТ

НЕДАСТАТНІЙ РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ ТА ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ

«Попередження насильства щодо дітей на робочих місцях є надзвичайно важливим. Необхідно почати вживати заходи для утримання неповнолітніх від праці та їх вилучення з такого середовища з тим, щоб вони залишалися у школі. Де б не працювали діти, ніде не має бути толерантного ставлення до насильства». Франс Розелаєрс, Рада редакторів Дослідження Генерального секретаря ООН про насильство щодо дітей

ДОКУМЕНТИ З ПРАВ ЛЮДИНИ Однак поняття захисту дитини в КПД виходить далеко за межі відсутності експлуатації. В рамках цілісних засад щодо виховання, добробуту та розвитку дитини КПД охоплює цілу низку прав, які можуть порушуватися у випадках, коли дитина працює. Зокрема, про це йдеться у Статті 2 (захист від дискримінації), Статті 3 (первинна увага повинна приділятися «найкращим інтересам дитини») та Статті 8 – права на збереження індивідуальності (дітям, що працюють, може бути відмовлено в праві на використання власного імені). Також можна згадати і право на доступ до медичних послуг (Стаття 24), освіти (Стаття 28) та дозвілля і відпочинок (Стаття 29), чого дитина, що працює, доволі часто позбавлена.

НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

236

Деякі статті КПД стосуються окремих обставин трудових ситуацій, особливо коли робота дитини знаходиться далеко від домівки, і коли її контролюють не батьки, а інші дорослі. Цих питань стосується Стаття 19 (захист від усіх форм фізичного чи психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого поводження), Стаття 27 (право на належний рівень життя) та Стаття 37 (захист від катувань, жорстокого та принизливого поводження та довільного позбавлення волі). І, нарешті, права, що стосуються участі у суспільному житті, однаковою мірою застосовуються і до дітей, які працюють: Стаття 12 (право бути заслуханою), Стаття 13 (право на пошук та передачу інформації та ідей) та Стаття 15 (право на свободу асоціацій і зборів). Документи, ухвалені після КПД Дедалі більше занепокоєння станом дітей, які працюють, призвело до того, що 1992 року МОП започаткувала Міжнародну програму з викорінення найгірших форм дитячої праці (ІПЕК). Викорінення дитячої праці стало вважатися одним з головних стандартів у сфері праці, в тому числі на Всесвітньому самміті з питань соціального розвитку в Копенгагені (1995) та на Міністерській конференції СОТ в Сінгапурі (1996). Міжнародні зустрічі з проблем сексуальної експлуатації дітей та дитячої праці відбулися в Стокгольмі (1996), Амстердамі (1997), Осло (1997) та в Йокогамі (2001).

1999 року МОП прийняла Конвенцію про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці (№182), спрямовану на найбільш небезпечні та експлуататорські трудові ситуації, в які потрапляють діти.

6 Метою нової Конвенції було зміцнення міжнародних правових засад для дій з більш широкими підставами, а не лише мінімальним трудовим віком. З ухваленням цього документу сукупність міжнародних параметрів дій для подолання дитячої праці досягла безпрецедентних рівнів. Концепція «найгірших форм» допомогла встановити глобальні пріоритети та спрямувати увагу на вплив праці на дитину, а також на види робіт, що вони виконують. Поняття «найгірші форми праці» не визначається на міжнародному рівні, а встановлюється країнами залежно від внутрішнього контексту і обставин. Однак, деякі «безумовні найгірші форми» є загалом забороненими. Конвенції №138 та №183 разом встановлюють межі для тих видів робіт, які є неприйнятними відповідно до міжнародних стандартів. Такі стандарти містять єдине переконання щодо того, що робота, яка є дозволеною законом і не шкодить здоров’ю і розвитку дитини, а також не перешкоджає навчанню, може бути позитивним досвідом. Дитяча праця, визначена в межах міжнародного права, розподіляється на три категорії:11

НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

• Безумовні найгірші форми дитячої праці, зокрема такі загальновизнані форми, як рабство, торгівля людьми, боргова кабала та інші форми примусової праці; примусове вербування дітей для участі в збройних конфліктах, проституції, порнографії та іншій незаконній діяльності.

• Праця, яка наражає на небезпеку фізичний, психологічний чи моральний добробут дитини, або через свою природу, або через умови, в яких вона виконується, і називається «небезпечною працею». Поняття такої роботи має визначатися на національному рівні; вона має бути заборонена для усіх осіб, які не досягли 18 років. Небезпечна праця визначається як робота, «яка наражає дітей на небезпеку фізичного, психологічного чи сексуального зловживання».

• Робота, що виконується дитиною, яка не досягла максимального допустимого віку, передбаченого цією формою діяльності, і яка може заважати освіті дитини та її всебічному розвитку. Мінімальний трудовий вік не може бути нижчим, ніж вік завершення дитиною обов’язкової шкільної освіти, і зазвичай становить 15 років. Однак, легка праця, яка не є шкідливою для дитини і не заважає її освіті, може бути дозволена для дітей, які досягли 13 років і старше, причому вона має виконуватися впродовж обмеженої кількості годин.

237

>>>

«Ми усі – з одного села на півдні. Ми приїхали до міста на роботу і з тих пір не бачили рідних. Ми платимо за оренду житла і живемо разом, щоб захиститися від злодіїв». Хлопчики-чистильники взуття, Східна та Південна Африка, 2003 р.,

II

ДОКУМЕНТИ З ПРАВ ЛЮДИНИ Прийняття Конвенції №182 призвело до консенсусу серед міжнародних структур та НУО щодо пріоритетів припинення дитячої праці, починаючи з її найгірших форм. Занепокоєння на міжнародному рівні стосовно питань сексуальної експлуатації дітей призвело до розробки двох додаткових міжнародних правових документів: Палермський протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми (2000 рік) і Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії (2000 рік). Ці документи безпосередньо стосуються вірогідності виникнення насильства щодо дітей в такій економічної діяльності, де діти, на переконання міжнародної спільноти, взагалі не повинні працювати.

НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

238

ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ ТА КОНТЕКСТ Діти працювали завжди. Багато різних форм дитячої праці є природними елементами зростання дитини; традиційно дитина змалечку бере на себе відповідальність за роботу в домогосподарстві – носить воду, приглядає за молодшими братами і сестрами, пасе худобу, допомагає батькам прясти пряжу тощо. Із зростанням і дорослішанням дитини така діяльність поступово зливається з поняттям «праця» в його економічному сенсі. Багато дітей у світі сьогодні задіяні у «сімейному бізнесі», що є частиною неформальної економіки. Деякі форми такої праці містять небезпеку насильства. Наприклад, дитина вимушена гнати худобу на віддалене пасовище і стати жертвою мародерів; праця дитини може бути пов’язана з сезонними міграціями сільськогосподарських працівників, коли вона вимушена супроводжувати батьків і працювати в надзвичайно жорстких умовах. Необхідність заробляти може примусити дитину шукати щастя в небезпечних, ненадійних міських кварталах.

На деяких територіях, серед певних класів, каст чи етнічних груп батьки віддають перевагу участі дитини у певній економічній діяльності, а не навчанню в школі12. Такі ставлення можуть бути особливо поширеними у місцях, де якість і відповідність шкільної освіти є вкрай низькою. У суспільствах з сильною соціальною ієрархією поширена практика прийому на роботу дітей з обездолених родин у більш заможні сім’ї з самого раннього віку. Діти у таких суспільствах опиняються на самому дні соціальної ієрархії. Вони вважаються власністю родини чи роботодавця і виконують все, що їм накажуть13.

ПОЯВА ПОЛІТИЧНОГО ЗАНЕПОКОЄННЯ ПРОБЛЕМОЮ ДИТЯЧОЇ ПРАЦІ Проблема дитячої праці викликала справжнє занепокоєння у державній політиці. До індустріальної революції 19-го століття праця вважалася вибором чи долею бідних дітей з самого раннього віку. Як і у більшості сучасних країн, що розвиваються, своєю працею діти робили внесок в покращення економічного стану своєї

6 Хоча різні історики пропонують різні пояснення причин зниження рівнів дитячої праці у ході індустріалізації на зламі 19-го та 20го століть, однак важливим чинником була зміна ідеології щодо дитинства14. У Європі 19-го століття дитячу працю почали вважати «неправильним явищем», оскільки це порушувало право дитини на дитинство, і ідею того, що держава повинна захищати це право. Вперше широка громадськість почала усвідомлювати, що діти мали право не працювати і не наражати себе на небезпеку, експлуатацію чи зловживання на «новому» – організованому та індустріалізованому – робочому місці15.

UNICEF/HQ96-0959. Алехандро Балагур

Реагуючи на горезвісне явище під назвою «дитяча праця», соціальні реформатори здійснили цілу низку втручань, які залишаються

ПЕРУ, 1996 рік. Дівчинка та хлопчик виносять пемзу з підземної вулканічної шахти неподалік від південного міста Ареквіпа.

актуальними і сьогодні: публічні запити і розслідування, встановлення мінімального трудового віку на законодавчому рівні, обов’язкова освіта, інспекторати праці, забезпечення освіти для дітей, які працюють. Сучасна кампанія повинна зважати на зовсім інші процеси індустріалізації та на той факт, що дитинство у багатьох суспільствах, що розвиваються, побудоване по-іншому, ніж на Заході: там від дітей очікують допомоги у підтримці родини і забезпеченні її потреб з самого раннього віку16.

СУЧАСНА КАМПАНІЯ ПРОТИ ДИТЯЧОЇ ПРАЦІ Сьогодні стимули до подолання проблеми дитячої праці супроводжуються зусиллями міжнародної спільноти, науковців та НУО поглибити розуміння динаміки цього явища та знайти відповідні засоби, хоча вони, здебільшого, не розглядають насильство як окрему проблему. Отримана інформація дозволяє змалювати «карту» професій та робочих місць, де виникнення насильства є більш-менш вірогідним. Глобальні оцінки свідчать, що абсолютна більшість дитячої праці (69%) припадає на сектор сільського господарства; 22% становить ринок послуг, а ще 9% – промисловість (див. Діаграму 6.1)17. Багато дітей працює в межах домогосподарства; неформальна економіка забезпечує маленьких робітників роботою практично в усіх своїх галузях. Гендер відіграє визначальну роль у визначенні видів робіт, що їх виконують хлопчики і дівчатка; наприклад, дівчатка домінують у сфері ведення домашнього господарства, а хлопчики зазвичай працюють на шахтах та в каменоломнях. Хоча аналіз чинників дитячої праці викриває певні культурні розбіжності, головною причи-

239 НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

родини. Дитяча праця стала серйозною проблемою для держави, коли величезна кількість дітей почала покидати відносно захищене домашнє середовище і працювати у небезпечних умовах фабрик та шахт.

«Майстри надто часто карають. Мій другий майстер колись повісив мене за руки і бив так сильно, що зломив палицю. Після цього він продовжив бити мене човником ткацького верстата. Я покинув його і перейшов до третього майстра. Цей весь час ображав мене і вчасно не виплачував гроші».

15-річний хлопчик, працює у сфері виробництва сарі, Південна Азія, 2001 р.,

ною цього явища є «бідність»; цей чинник може супроводжуватися і посилюватися такими родинними обставинами, як втрата батьків чи іншими потрясіннями економічного характеру. Діти, які не досягли мінімального трудового віку, часто називають бідність родини головною причиною своєї праці; у бідніших суспільствах діти працюють більше18. Спрямування батьками дітей на роботу замість школи є нічим іншим, як «угодою Фауста», зумовленою отриманням негайних економічних вигод19. Життєві перспективи їхніх дітей, що залежать від отримання освіти, значать менше, ніж негайне виживання родини.

НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

240

Якщо дитина вимушена заробляти через гострі потреби родини, її тривоги щодо особистої безпеки притуплятимуться. За своїм визначенням середовища, куди неповнолітніх дітей відряджають працювати, у жодному разі не сприятимуть дотриманню прав дитини; таким чином, захист від фізичного, психологічного та сексуального насильства, а також від інших форм шкоди часто ігнорується. Оскільки головною рушійною силою кампаній і програм з припинення дитячої праці було і залишається вилучення дітей з такого трудового середовища, тому що воно заважає розвиткові дитини, проблема насильства ніколи не розглядалася в рамках цих ініціатив як ключова передумова, окрім випадків, коли йшлося про сексуальну експлуатацію та інші форми праці, які самі по собі є жорстокими. Однак, це не завжди є головним джерелом насильства на робочому місці.

Конфлікти, ВІЛ/СНІД та економічна глобалізація В останні роки з’явилися нові виклики, які ще більше ускладнили проблему дитячої праці та ризиків на робочому місці. Наприклад, на вулицях та відкритих площах країн Африки на

III

ДІАГРАМА 6.1 Розподіл дитячої праці, за галузями, 2004 рік Сфера послуг (22%) Сільське господарство (69%)

Промисловість (9%)

Джерело: МОТ (2006). Прекращение детского труда: цель близка. Глобальный отчет. Женева, Международная организация труда

південь від Сахари, країн, які пережили збройні конфлікти (Демократична Республіка Конго, Ліберія, Руанда та Сьєрра-Леоне), з’являється дедалі більше дітей, які намагаються роздобути необхідні засоби для того, щоб купити їжу – це наслідок економічного спустошення (див. розділ про насильство щодо дітей у громаді)20. Іншим джерелом економічного руйнування домогосподарств є епідемія ВІЛ/СНІДу; втрата батьків через СНІД примусила багатьох дітей в країнах Східної та Південної Африки шукати роботу в сфері неформальної економіки з тим, щоб вижити. Програма МОП/ІПЕК в Ефіопії, Об’єднаній Республіці Танзанія та Замбії виявила пряму взаємозалежність епідемії та виконанням дітьми-сиротами робіт, тісно пов’язаних з насильством, зокрема, робота в домашньому господарстві, праця в каменоломнях та проституція21. Наприклад, в Замбії 47% дітей (середній вік становить 15 років) з тих, хто займається комерційним сексом, втратили обох батьків, а 24% з них втратили одного з батьків22.

«Вони відбирають у дітей дитинство тому, що коли вони працюватимуть з самого раннього віку, страждатимуть на вулицях, вони ніколи не матимуть часу на власне життя. Замість того, щоб навчатися в школі, вони йдуть на роботу, вони не мають можливостей для ігор, їх травмують образи та агресія з усіх боків». Хлопці-підлітки, Латинська Америка, 2005 р.,

Економічна криза, яка супроводжує перехід до ринкової економіки, наприклад в країнах Співдружності Незалежних Держав (СНД), примушує багатьох дітей долучатися до вуличної роботи і зазнавати сексуальної експлуатації з метою виживання. У свою чергу, це підживлює індустрію торгівлі людьми, жертви якої часто страждають від брутального поводження. Таку картину можна спостерігати у багатьох регіонах світу, зокрема у Східній та Південній Азії та Європі. Однак дані, що стосуються насильства, знайти вкрай складно.

Важливість перспектив, спрямованих на дитину Після прийняття КПД, важливість правового, спрямованого на дитину підходу до явища дитячої праці сьогодні визнають дедалі ширше, а його підтекст розуміють щораз глибше. Сьогодні проекти з викорінення дитячої праці активно і систематично працюють з дітьми, використовуючи їхні думки та погляди. Це не тільки відповідає вимогам права дитини на участь, але й має практичну мету: програми, які поважають погляди працюючих дітей і визнають їхній життєвий вибір, матимуть більше можливостей для досягнення своїх цілей, ніж ті програми, які сприймають дітей та їхні родини як пасивних реципієнтів

6

різних втручань25. Краще знайомство з робочим середовищем дітей дозволило пролити світло на брутальність та грубість, з якими стикаються багато молодих працівників. Результатом життєвого досвіду працюючих дітей є могутнє відчуття власної волі та потенціалу; саме це допомагає дітям-працівникам створювати власні організації в Африці, Азії та Латинській Америці, які впроваджують програми та реалізують пропагандистську роботу для виконання власних програм, в тому числі – відмову від виконання експлуататорських чи жорстоких робіт. Інші програми, спрямовані на викорінення дитячої праці, допомогли створити групи працюючих дітей, і які підтримують їхні зусилля облишити роботу і отримувати освіту. Погляди дітей, які працюють, на шкідливу працю загалом співпадають з думками дорослих, а також положеннями міжнародних конвенцій. Вони засуджують експлуатацію дітей, виступають проти таких видів робіт, які унеможливлюють навчання, протестують проти довгих робочих годин і малої платні, заперечують примусову працю і роботу, яка наражає на небезпеку їхнє здоров’я і мораль. Вони також активно виступають проти фізичного, сексуального та психологічного насильства щодо дітей на робочому місці26.

ПРИРОДА ТА ПОШИРЕННЯ ПРОБЛЕМИ Більшу частину інформації про насильство на організованих робочих місцях вдалося отримати завдяки дослідженням в індустріалізованих країнах та серед дорослих працівників, де, як видається, це явище наразі поширюється. Загалом існує тенденція до висвітлення фізичного насильства. Лише нещодавно аналіз почав охоплювати вербальне, психологічне та сексуальне насильство, в тому числі сексуальні домагання, хуліганство чи моббінг (колективні

241 НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

Хоча вплив глобалізації на дитячу працю практично не вивчався, деякі епізодичні факти свідчать про те, ще цей вплив є дуже серйозним і зазвичай негативним. Розширення обсягів неформальної праці у більшості регіонів світу призвела до збільшення участі некваліфікованих працівників, насамперед молодих жінок, у небезпечній, уразливій та низькооплачуваній трудовій діяльності23. Організації, що працюють з дітьми вулиці, повідомляють про зростання кількості їхніх «клієнтів», хоча надійних даних все ж бракує24.

IV

чи індивідуальні дії, спрямовані на дискредитацію колеги по роботі)27.

ІСНУЮЧА БАЗА ЗНАНЬ Статистика щодо розповсюдженості насильства серед вікових груп працівників відсутня. На врегульованих робочих місцях, де законно трудяться молоді працівники, зазвичай діють кодекси та стандарти безпеки. Однак, їх може бути недостатньо, щоб захистити молодого співробітника. Крім того, вони можуть неохоче говорити про прояви насильства щодо них. Якщо ж справа стосується незаконного працевлаштування особи, яка не досягла мінімального трудового віку, то про такі факти взагалі практично не говорять. НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

242

Опитування щодо дитячої праці не слід проводити у спосіб, який би явно викривав реальність насильства, що з ним стикаються неповнолітні працівники28. Наприклад, опитування працюючих дітей, проведене у 2002 році в Камбоджі, з’ясувало, що лише 0,5% респондентів вказало на факти психологічного чи фізичного насильства. Це повністю суперечить твердженням учасників семінару, проведеного в 1997 році, які говорили про значну поширеність насильства з боку роботодавців, зокрема про жорстокі побиття, сексуальні переслідування та застосування електрошоку29. Цей приклад свідчить про складність отримання точної і правдивої інформації. Що стосується дітей, яких експлуатують у секторі неформальної економіки, то ця база знань є ще меншою, а ризики є набагато вищими. НУО та правозахисні організації здійснили кілька якісних досліджень серед відносно невеликих груп дітей, які працюють на «небезпечних» чи потенційно насильницьких роботах. Однак самі робочі місця дослідити вкрай складно. Уряд Індії був одним з не багатьох, які зробили спробу ідентифікувати насильство на робочих місцях і вивчити зловживання, з якими стикаються діти. Як виявилося,

більшість таких випадків має місце у неформальному секторі економіки, де не існує жодних регулювань, а надійних даних також бракує30.

Типи насильства на робочому місці Найпоширенішими формами щодо дітей на робочих місцях є:

насильства

• Фізичне насильство, в тому числі побиття, биття ногами, ляпаси, биття батогом, ошпарювання/опіки і в деяких випадках – навіть вбивство; • Психологічне (емоційне) насильство, включаючи крик, лайки, знущання, погрози, непристойності, хуліганство, моббінг, ізолювання, маргіналізація, постійне дискримінаційне ставлення; • Сексуальне насильство, включаючи сексуальні домагання, пестощі та зґвалтування. Найпоширенішою шкодою насильства для добробуту дітей, які працюють, є зниження почуття власної гідності, яке проявляється в результаті вербальних образ, приниження та хуліганських задирок31. Діти часто жаліються на відсутність поваги у тому, як до них ставляться; одне дослідження, проведене в Бангладеш, виявило, що 84% дітей-працівників жалілися на образи та інші лайливі і болючі слова32. Насильство, з яким стикають діти, які працюють, часто є систематичним; воно є елементом колективної трудової культури фізичної брутальності, крику, непристойного лексикону і випадкового насильства, в тому числі – сексуальних глузувань.

Статистика дитячої праці Нові глобальні оцінки, оприлюдненні МОП у 2006 році, показують, що в 2004 році 218 мільйонів дітей були задіяні в дитячій праці. З них більше 60% (126 мільйонів) були вимушені виконувати «небезпечну роботу». Що стосується

6 вікової категорії від 5 до 14 років, то 74 мільйони дітей виконували «небезпечну» працю. У віці від 5 до 11 років хлопчики та дівчатка мають приблизно однакове представництво як в дитячій праці загалом, так і при виконанні небезпечних робіт зокрема. Що стосується дітей старшого віку, то тут хлопчики є більше задіяні у праці, ніж дівчатка (див. Діаграму 6.2). Загальна тенденція свідчить про зниження показників дитячої праці, особливо стосовно небезпечних робіт33. Небезпечна праця становить більшу частину найгірших форм дитячої праці, яка є забороненою для будь-якої особи, яка не досягла віку 18

років, відповідно до положень Конвенції МОП №182, так само забороненими є «безумовні» найгірші форми дитячої праці, такі як боргова кабала, примусова праця, дитяча проституція, служба в збройних силах, які ведуть бойові дії. За деякими оцінками, саме у цій сфері «трудиться» близько 8,4 мільйонів дітей. З них 1,2 мільйони є жертвами торгівлі людьми; 5,7 мільйонів перебувають у борговій кабалі чи працюють примусово; 300 тисяч дітей служать в збройних силах; 1,8 мільйонів втягнені в проституцію та порнографію. Ще 600 тисяч дітей займаються різними видами незаконної діяльності, наприклад, торгівлею наркотиків.34

Дитяча праці та участь дітей в небезпечних роботах, за віком та статтю, 2004 рік 70 60

Відсоток

50

дівчатка 62

хлопчики

62

61

55 51 49

50 51 45 39

38

40

38

30 20 10 0 5-11 років

12-14 років Дитяча праця

15-17 років

5-11 років

12-14 років

15-17 років

Діти на небезпечній роботі

Джерело: МОТ (2006). Прекращение детского труда: цель близка. Глобальный отчет. Женева, Международная организация труда.

НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

243

ДІАГРАМА 6.2

«Якби я щось зламав чи вчинив зле, мене б побили черевиком чи паском. Я не міг вийти з дому: кожного разу вони замикали двері, коли кудись ішли. Коли до мене востаннє приїжджала мама, я сказав, що більше тут не залишуся: або я їду з тобою, або я втечу чи вб’ю себе».

14-річний хлопчик, домашній робітник, Північна Африка, 2005 р.,

ДІТИ У ДЕЯКИХ ТРУДОВИХ СЕРЕДОВИЩАХ ПІДВИЩЕНОГО РИЗИКУ

НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

244

Серед працівників сектора неформальної економіки існують певні заняття чи професії, пов’язані з особливо високим ризиком насильства в результаті особистих чинників, факторів робочого місця та/або середовища. Це вимагає особливого дослідження. Діти, чия «професійна діяльність» провадиться на вулиці або на інших відкритих територіях, тут докладно не розглядається, оскільки ризики для цих дітей швидше пов’язані з відсутністю захисту і перебуванням на небезпечній території, а не з професією чи заняттям (див. розділ про насильство щодо дітей в громаді).

Діти – домашні робітники Прийняття дітей з інших домогосподарств для виконання різних домашніх робіт в багатьох суспільствах довгий час вважалося формою «виховування чужої дитини», усиновлення чи допомоги дитині з менш благополучних родин. У Західній Африці існує традиція міграції дітей з сіл до міст для роботи на інших – це вважається частиною їхнього виховання. У більшості країн Африки на південь від Сахари обмін дітей між сімейними парами одного роду вважалося стандартною формою взаємної підтримки. Сьогодні такі практики стають комерціалізованими. Мільйони дітей живуть в домогосподарствах інших людей, перебуваючи на значній відстані від дому, і виконують домашню роботу як «помічники» чи наймані працівники. Зазвичай усю домашню роботу доручають дівчаткам, хоча невелику частку домашніх працівників становлять хлопчики. Це найбільша категорія працевлаштування дівчаток у віці до 16 років у світі35. Вербувальники та торговці людьми в багатьох регіонах постачають сільських дівчат з знедоле-

V

них груп населення, депресивних територій та сусідніх країн, задовольняючи міський попит на домашню прислугу в країнах по всьому світу36. Це дедалі більше стає формою нерегульованого працевлаштування, експлуатації і навіть рабства, що підтверджується кількома проведеними нещодавно дослідженнями. Вони вказують на надзвичайну уразливість дітей – домашніх робітників37 38 39 40. Зазвичай батьки маленьких домашніх служок переконані, що вони знаходяться у безпеці, оскільки живуть у набагато кращих умовах, ніж вдома; вони краще харчуються і про них піклується роботодавець чи родич. Однак, закритість домогосподарства, ізоляція дитини та «невидимість» її праці наражає дитину на значний ризик. Маленькі домашні працівники перебувають під повною владою працедавця або інших членів родини. Діти розповідають, що стосунки з ними часто розпочинаються дуже гарно, а потім стають нетерпимими і жорстокими41. Де існує соціальна стигматизація представників нижчого класу, жінка-роботодавець може поводити себе безкарно, вимагаючи від свого «хлопчика» чи «дівчинки» виконання нереальних, неможливих завдань, застосовує крайні форми фізичного покарання чи вдається до насильства. Водночас дівчатка, які виконують хатню роботу, можуть стати предметом сексуальних зазіхань чоловіків, які тут мешкають42 43.

Поширення усіх видів насильства Жорстоке та зловмисне поводження з неповнолітніми домашніми робітниками є набагато більш поширеним, ніж це видається; ця форма дитячої праці вперше привернула увагу активістів-правозахисників лише десять років тому. Кілька країн визнали таку роботу «найгіршою формою» дитячої праці згідно з положеннями Конвенції МОП №18244. Така праця є понаднормовою і дуже виснажливою (16-годин-

«Я сплю сама в окремій кімнаті, і серед ночі власник будинку входить до моєї кімнати. І тепер я у відчаї: я боюся говорити про це і боюся втратити роботу. Я втратила обох батьків і не знаю, як житиму без цієї роботи».

12-річна дівчинка, домашня робітниця, 2005 р.,

Консультації з дітьми – домашніми робітниками – допомогли викрити ці високі рівні насильства. На Філіппінах та в Перу майже всі домашні робітники розповіли про факти жорстокого ставлення, які включали в себе фізичні покарання, дискримінацію, приниження та сексуальні переслідування46. На Фіджі вісім з десяти домашніх робітників розповіли про те, що їхні роботодавці вдавалися до сексуального насильства47. Дослідження в Сальвадорі виявило, що 66% дівчаток з числа домашньої прислуги зазнавали жорстокого поводження, перебуваючи під постійною загрозою сексуальних переслідувань з боку роботодавців чи відвідувачів48. Під час проведення місцевого дослідження в Об’єднаній Республіці Танзанія 43% дітей-респондентів зазначили, що їх били, ображали, не давали їсти, штрафували за збитки чи примушували ночувати на дворі49. У Непалі діти часто починають працювати у віці 8-10 років, і якщо дівчинка-робітниця починає дратувати і злити жінку-роботодавця, вона може самовільно віддати її в інше домогосподарство. Такі діти повністю втрачають контакти з родиною.

Ізоляція та психологічні страждання Одним з найболючіших, найбільш неприємних досвідів маленьких домашніх робітників

6

є ставлення до них як до нижчих істот – вони не мають друзів чи ровесників, вони навіть не мають права гратися з дітьми роботодавця50. На них часто вішають принизливі ярлики, навіть позбавляючи їх власного імені. На Гаїті прижився термін “restaveks” («ті, що перебувають поряд»), який означає щось небажане і часто використовується для образи; дівчинку- restavek ще можуть називати “la pou sa” – «тут для цього», що означає «доступна для сексу»51. Такий досвід залишає дітей з глибоким відчуттям неповноцінності та хронічного приниження власної гідності. Для звільнених чи вагітних дівчаток вулиця та проституція залишаються одними з кількох варіантів подальшого існування52. Брак ресурсів, відсутність знань про те, як подорожувати і куди піти, а також сором через власну «зіпсованість»53 не дозволяє їм повернутися додому. У звіті Об’єднаної Республіки Танзанія йдеться про те, що дівчата, які потрапляють у центри підтримки дітей, які зазнали сексуальної експлуатації, були викинуті на вулиці з домогосподарств, де вони працювали прислугою і зазнавали сексуального насильства. Деяким з них ще не виповнилося навіть 10 років54.

Експлуатація дітей в індустрії сексу Експлуатація осіб, які не досягли віку 18 років, у проституції, дитячій та підлітковій порнографії, секс-шоу, є очевидним проявом насильства щодо них55. Примушування дітей виконувати статеві акти чи діяти з сексуальним підтекстом, чи віддавання дитини третій особі для сексуального користування є порушенням прав дитини, яке переслідується законом в усьому світі. Діти працездатного віку самі засуджують таку форму заробляння грошей, називаючи комерційний секс кримінальним злочином і не плутають його з іншими видами робіт56.

245 НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

ний робочий день не є чимось незвичайним); дітей можуть бити, шмагати батогами, тягати за волосся, ошпарювати (наприклад, паром чи праскою), відмовляти у їжі. Психологічне насильство включає в себе крики, образливі прізвиська, знущання, погрози, вживання непристойної мови. Дівчатка часто стають жертвами сексуальних домагань і іноді – зґвалтування; вагітну дівчинку роботодавець може просто викинути на вулицю45. Негативні наслідки для фізичного здоров’я дитини можуть бути зумовлені недоїданням, неспроможністю лікувати поранення чи хвороби.

VI

«Останні сім років я працювала щоночі. Я думала, що це зі мною щось не так. Поліція переслідувала мене, а соціальний працівник називав мене збоченою людиною. Жоден не підтвердив, що я була жертвою». Дитина, яку експлуатували в індустрії сексу, Північна Америка, 2005 р.,

НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

246

Хоча статистика відносно кількості дітей, задіяних у проституції – це лише приблизна оцінка, а до усіх статистичних даних стосовно проституції слід ставитися обережно, вважається, що щороку приблизно один мільйон дітей у світі починає займатися проституцією57. Дослідження організації «Врятуймо дітей», яке охопило 13 країн, виявило, що сексуальна експлуатація дітей зростає, про що свідчать вищі показники кримінальної діяльності, пов’язаної з торгівлею дітьми з метою сексуального використання, експлуатації з боку туристів та мандрівників, порнографії, та злочинів, пов’язаних з Інтернетом58. Вважається, що у Південній та Східній Азії третина осіб, задіяних у проституції, є особами, які не досягли 18 років. Це та «галузь» де на молодих людей завжди є попит, і куди дівчата потрапляють навіть у молодшому віці, часто після роботи в барі чи масажному салоні. Середній вік дівчаток у Непалі, які починають займатися торгівлею тілом, знизився з 14-16 років у 1980-х роках до 12-14 років в 1990-х роках59. Як і у випадку дитячої домашньої праці, деякі дівчатка починають займатися проституцією, тому що вербувальники та торговці людьми обіцяють їм «золоті гори». У Західній Африці, від Сенегалу до Нігерії тисячі дітей з нужденних сімей щороку потрапляють на Близький Схід, причому багато з них перетворюються на робітників комерційного сексу60. Сам процес торгівлі людьми також може містити насильство. За словами одного слідчого, який вивчав продаж людей з Албанії до Греції, діти часто жалілися на жахливе ставлення до них, в тому числі на опіки від сигарет, ляпаси, образи та примушування спати назовні61.

VII

Фактори ризику Було визначено цілу низку чинників, які сприяють сексуальній експлуатації дітей: насильство вдома та в родині, включаючи сексуальне насильство з боку чоловіків молодих одружених дівчаток, яких батьки не приймуть вдома; виключення зі школи чи вигнання з роботи62 63 64 65 . Таким чином, шляхам потрапляння дітей у проституцію з самого початку властиве насильство – вони характеризуються залишенням та крайньою соціальною стигмою. Деяких дітей народжують для торгівлі прямо в борделях66; їх віддають священникам у ритуальній формі сексуального рабства, наприклад, devadasi в Індії67 чи trokosi в Гані68. Інвалідність також може бути фактором ризику. За деякими даними, власники борделів на Таїланді шукають глухих дівчаток, вважаючи, що вони не зможуть протестувати чи втекти, оскільки не здатні легко спілкуватися і порозумітися з клієнтами чи роботодавцями69. З усіх регіонів планети також надходять численні свідчення того, що багато дівчаток та хлопчиків продають себе на вулицях просто щоб вижити – в обмін на їжу, притулок чи наркотики70. У Південній Африці, де від 10 до 12 тисяч дітей втратили батьків через ВІЛ/СНІД і наразі є безпритульними, постійно стикаючись зі стигмою, за даними поліції, приблизно 28 тисяч дітей задіяні у секс-індустрії; 25% проституток в Кейптауні – це діти71. Додаткове піддавання насильству Насильство, властиве сексуальній експлуатації, посилюється піддаванням дитини фізичному чи психологічному насильству, до якої молода людина є найбільш уразливою. За даними дослідження МОП/ІПЕК у В’єтнамі72, 12% дітей, задіяних у проституції, зазначили, що зазнавали катувань, страждали від побоїв

«Я пішла з дому, тому що брат примушував мене йти на вулицю о другій чи третій ранку і робити те, що мені не подобалося. Він пропонував мене своїм друзям, родичам, незнайомцям. І коли мене спробував зґвалтувати наш батько, я втекла». Безпритульна дівчина-підліток, Східна Азія та Тихоокеанський регіон, 2005 р.,

В останні роки невідомі особи в Гондурасі узяли за практику викрадання дітей, експлуатованих в секс-індустрії, катування і іноді вбивство жертв. Діти, які вижили після цих знущань, розповідали, що зловмисники представлялися перспективними «клієнтами» для сексу, потім тягли жертву у відлюдні місця і погрожували, катували, ображали та принижували жертву. Така агресія мала риси «морального» покарання чи колективної помсти тілам дітей, які були соціально покинутими чи виключеними – неначе хлопчики і дівчатка являли собою соціальне зло, яке необхідно викорінити. Викрадачі глузували зі своїх жертв: «Якщо ти зникнеш, ніхто не шукатиме тебе»75. Соціальний осуд є іще одним важливим аспектом насильства, від якого страждають діти, втягнені у проституцію. Навіть коли дитину обманювали, неправильно описуючи роботу, яка чекає на неї, стигма внаслідок ведення сексуально активного життя унеможливлює для дитини повернення додому. Молоді люди, яких експлуатували в індустрії сексу, дуже часто соромляться і не усвідомлюють, що самі стали жертвами зловживання. Вони звинувачують у цьому себе. Почуття провини не дозволяє їм вільно говорити про експлуатацію, яку вони пережили76 77.

6

Примусова праця та боргова кабала Діти, які виконують примусову працю чи перебувають у борговій кабалі, становлять дві третини з тих, хто задіяний у безумовно найгірших формах дитячої праці. За обережними оцінками МОП, кількість таких дітей в усьому світі сягає 5,7 мільйонів78 79. Невідомий, але значний відсоток становлять жертви торгівлі людьми; найпоширенішою така практика є в Азії, однак її можна спостерігати в усіх регіонах світу. Відповідно до положень Додаткової конвенції про скасування рабства 1956 року, примусова праця та боргова кабала класифікуються як рабство, і хоча в усьому світі це вважається кримінальним злочином, таких порушників вкрай рідко переслідують судовим порядком. Визначення примусової праці складається з двох базових елементів: робота чи служіння під загрозою покарання, чи робота, яка виконується не за власним бажанням. Погрози чи кара може приймати різні форми; крайніми формами можуть бути фізичне насильство чи обмеження рухів, і навіть погрози смерті на адресу жертви чи її родичів. Також існують підступніші форми загроз, наприклад, погрожування видати нелегальних робітників поліції або розповісти сільським старійшинам про те, що дівчатка торгували своїм тілом у містах80.

Боргове рабство Дитина може працювати в умовах рабства з тим, щоб виплатити борги своєї родини, які можуть передаватися з покоління в покоління. Зазвичай, неповнолітній робітник є «прив’язаним» до роботодавця чи господаря в оплату за «позику». На територіях, де широко практикують такі відносини, працівниками є вихідці з соціально нижчих класів чи каст;

247 НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

з боку клієнтів чи сутенерів за неслухняність; крім того, деякі з них мали повторні аборти, причому в декого операція відбувалася вранці, а ввечері дівчинка вже приймала чергового клієнта. У Монголії, 33% дівчаток, яких експлуатують в проституції, зазначили, що їх зґвалтували73. Хлопчики, задіяні у проституції на Ямайці, розповідали, що вони перебували під «ризиком насильства з боку осіб, які ненавидять гомосексуалістів і вважають, що їх треба винищити»74.

VIII

вони не мають права голосу щодо термінів праці, а їхні родини є надзвичайно убогими. У такій ситуації дитина перетворюється на товар і працює в умовах, тотожних з рабством.

НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

248

Хоча відпрацювання боргів можна спостерігати будь-де у світі, та найбільше ця проблема концентрується в Південній Азії. Індія, з її величезним населенням, має найбільшу кількість дітей у борговій кабалі (за деякими оцінками, їхня чисельність сягає 15 мільйонів81; більшість з них представляють dalit, тобто касту недоторканих). Така практика вважається незаконною уже тривалий час, а починаючи з 1997 року, після нового рішення Верховного суду Індії, вживаються заходи для врегулювання цієї проблеми, винних намагаються притягти до суду і рятувати дітей від рабства. Такі дії стали результатом діяльності місцевих активістів. Галузеві опитування виявили факти боргової дитячої праці у дрібному гірничо-видобувному бізнесі, виробництві цегли, обробці риби та морепродуктів, огранці дорогоцінних каменів, у виробництві килимів, на чинбарнях та у виробництві феєрверків. Виробники килимів залучають дітей на умовах жорсткого рабства і часто застосовують примус для насадження дисципліни і придушення протестів82. За даними опитувань організації “Human Rights Watch”, які були проведені на підприємствах виробництва шовку в штаті Уттар-Прадеш (Індія) в 1996 та 2003 роках, рівень насильства, що його зазнавали діти, був дуже високим. Діти розповідати про постійні і регулярні зловживання і образи з боку власників ткацьких верстатів; дітей часто замикають на замок, а якість їжі незадовільна83. Схожу картину можна спостерігати в Пакистані84. Феодальний соціальний лад дає землевласникам право користуватися працею родин, що заборгували; вони можуть «подарувати» служку іншому землевласникові. Правозахисні

групи в провінції Сіндх зібрали численні свідчення про факти вбивств, сексуальних домагань, викрадення дітей та фізичних нападів85. У Непалі до боргової праці втягують представників етнічних меншин для роботи в системі сільського господарства kamaiya, яка сьогодні є забороненою законом. Дослідження, яке вивчало цю практику, виявило, що близько 30% дітей, які покинули своїх роботодавців, вчинили так через «утиски чи покарання»86. В таких феодальних структурах постанови закону чи обстоювання прав просто не діють. Залякування, фізичні покарання та вербальні приниження посилюють глибоке почуття власної неповноцінності та безсилля.

Тубільні групи В Латинській Америці, як і будь-де у світі, значний відсоток примусової праці виконують тубільні народи та їхні діти, які водночас страждають від бідності, дискримінації та соціального виключення. Люди з віддалених районів є особливо сприйнятливими до примусового вербування і боргової кабали через слабку присутність держави на цих територіях. Наприклад, діти з віддалених районів Бразилії вважаються «дешевшими» і більш слухняними. Вони працюють у сфері лісозаготівель, на плантаціях цукрових тростин, у шахтах, на ґуральнях та вугільній промисловості – усі ці роботи вважаються небезпечними87. Оскільки їх всіх наймають шляхом обману, вони мають певний борг і жодних шансів повернутися додому. Нестерпні умови праці дітей у невеликих шахтах Мадре-де-Діос, де видобувають золото, добре відомі всім правозахисним організаціям та властям. Близько 20% усіх шахтарів складають діти у віці від 11 до 18 років88. Уразливість посилюється відсутністю офіційної ідентифікації. Оскільки тубільці не реєструють народження, вони є «невидимими» для націо-

11-річна дитина, віддана в борг у семирічному віці за 1700 рупій (приблизно 35 доларів США), Південна Азія, 2003 р., IX

6

нальної влади і, таким чином, не можуть робити заяви про факти примусової праці чи вимагати компенсацій. У віддалених перуанських трудових таборах в басейні Амазонки понад 20 тисяч людей можуть працювати в умовах примусу, причому багатьох з них супроводжують діти – останні мають працювати безоплатно89. За даними дослідження МОП, проведеного в 19 країнах, майже 10% усіх дітей та підлітків у віці від 5 до 17 років трудяться в умовах найгірших форм праці, де насильство є звичайним явищем90.

тво – пряме «володіння» одних людей іншими, не через комерційну торгівлю, а через традиційні домовленості – хоча воно номінально і заборонене законом93 94. Зазвичай ці люди є нащадками справжніх рабів, а ступінь їх «рабства» є предметом дискусій на місцевому рівні і може тлумачитися як завгодно. Однак, від цих нащадків рабів, включаючи дітей, вимагають виконання цілої низки послуг, зокрема, роботу у домогосподарстві та на полях. Вони надзвичайно обмежені у поведінці, правах та використанні власного імені95.

Традиційні форми рабства

Діти в таких родинах є власністю хазяїв; їх можуть передавати від одного власника до іншого в якості «подарунка». Дівчатка починають працювати у дуже ранньому віці; вони знаходяться у повному розпорядженні свого господаря, в тому числі – сексуально. Вони також виношують нових дітей-рабів, зачатих партнером, обраним хазяїном. Законодавчо рабство було заборонено в Нігері лише в 1999 році, і прогрес до його ліквідації є вкрай повільним. Опитування, проведене в 2004 році місцевою організацією, з’ясувало, що близько 43 тисяч чоловіків, жінок і дітей і досі перебувають в рабстві96. Значна частка з 11 тисяч опитаних повідомила про факти насильства, зґвалтування, принизливого ставлення та погроз. Принизливі покарання контролюють кожен аспект їхнього життя і унеможливлюють їх втечу.

Найвищі показники неформальної дитячої праці можна спостерігати в Африці; існують свідчення, які дозволяють говорити, що відсоток «примусової» праці тут є вищим, ніж в інших регіонах91. Однак, такий примус стосується, здебільшого, ролі спорідненості та клієнтських стосунків в економічних відносинах, а також того факту, що більшість людей, особливо у сільській місцевості, не заробляють грошей в межах традиційної індустріалізованої, монетарної системи стосунків між роботодавцем і працівником. Віддаленість від сучасних економічних реалій є найбільшою в гірських, пустельних та напівпустельних районах. Життя тут є вкрай складним; місцевий люд шанує будь-які механізми долання бід і нещасть. Стосунки між родичами та клієнтами можуть вимагати послуг з боку далеких родичів чи представників нижчих класів; такі домовленості вважаються «природними» і всіляко підтримуються соціальними та релігійними переконаннями92. Зловживання або спотворення традиційних домовленостей щодо експлуатації дітей має місце в кількох країнах Східної Африки, зокрема в Ефіопії. Однак найбільш інтенсивно це проявляється в країнах на південь від Сахари, де досі панує феодальний лад. Мавританія та Нігер є останніми країнами на планеті, де досі існує рабс-

В країнах Африки, які стали свідками руйнації врядування і верховенства права, виникають умови, які сприяють процвітанню дитячої праці, а дітей викрадають для надання тих чи інших трудових послуг, в тому числі сексуальних послуг для різних воєначальників97.

Незаконна діяльність Під час кожного регіонального аналізу в рамках цього Дослідження експерти реєстрували факти залучення дітей у дрібну чи серйозну кримінальну діяльність, здебільшого на вули-

249 НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

«Я прокидалася о четвертій ранку і починала намотувати шовкову нитку. Додому я ходила один раз на тиждень. Я спала в цеху, з двома чи трьома іншими дітьми. Ми готували їжу і спали прямо тут – між верстатами. Якщо я допускала помилку – рвалася нитка – він бив мене. Іноді власник лаявся брудною мовою. А тоді давав мені ще більше роботи».

цях. Наприклад, результати регіонального аналізу Карибського регіону викликають занепокоєння щодо дедалі «зростаючої чисельності» дітей вулиці, насамперед на Ямайці та Гаїті, які все більше долучаються до незаконних дій, аби заробити грошей. Наприклад, вони пакують чи продають наркотики, або «стоять на шухері», обслуговуючи як поліцію, так і злочинців98.

НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

250

У деяких країнах Європи та Центральної Азії дедалі більша присутність дітей на вулицях і їхня участь у незаконній діяльності, зокрема, в дрібних крадіжках, жебруванні та проституції, також викликає серйозне занепокоєння99. Наприклад, у Санкт-Петербурзі від 10 до 30 відсотків працюючих дітей вулиці беруть участь в незаконній діяльності: вони продають викрадені товари чи торгують наркотиками100. У багатьох регіонах світу поліція вважає, що дитина, яка намагається заробити собі на життя роботою на вулиці, обов’язково долучається до незаконної діяльності, що значно підвищує рівні насильства у житті дитини. У деяких країнах такі діти визнані законом як потенційні правопорушники чи переслідуються як парії, тому поліція має право заарештовувати їх101. (Самовільні чи жорстокі арешти за такі правопорушення, як бурлакування, описано в розділі про насильство щодо дітей в установах з догляду та системах правосуддя).

Діти, залучені у торгівлю наркотиків Торгівля наркотиками стала однією з найпоширеніших категорій незаконної дитячої праці. У такій вуличній роботі насильство чи дотримання жорстокої поведінки є надзвичайно поширеним, а продаж наркотиків також піддає дітей ризику зловживання наркотиками та шкоди. Дослідження, проведене в двох регіонах

Естонії, де поширена наркоманія серед неповнолітніх, виявило, що більшість дітей, які займаються продажем чи транспортуванням наркотиків, самі є споживачами маріхуани, героїну чи амфетамінів102. Хоча на початку своєї «кар’єри» діти зазвичай не є наркоманами, але згодом вони починають експериментувати з продукцією, яку продають. Продаж наркотичного листя khat в Сомалі практикується відкрито. Це один з найприбутковіших видів бізнесу в країні. Продавати khat мріють усі хлопчаки, оскільки це – найбільш високооплачувана форма підприємницької діяльності103. Одне дослідження, проведене на Філіппінах, виявило, що приблизно 20% дітей, задіяних у торгівлі наркотиків, були поранені чи уражені процесі, а ще 17% були свідками того, як фізично карають інших дітей104. Причинами покарання були втрата наркотиків або неспроможність передати гроші керівникові. Приблизно чверть дітей зазначили, що якби вони не впоралися добре з роботою, то наслідком було б побиття, лайки і погрози. Дослідження участі дітей в торгівлі наркотиками в Ріо-де-Жанейро є одним з небагатьох обширних досліджень, присвячених дітям в незаконній діяльності105. Починаючи з 1980-х років, дедалі більше дітей стали брати участь в наркоторгівлі, оскільки вона ставала більш відкритою, предметом торгівлі почав фігурувати кокаїн; торгівля поширювалася на favelas (бідні міські квартали) і вимагала озброєння всіх дільців. Діти втягуються у торгівлю наркотиками через створення соціальних зв’язків з дилерами на вулицях і через відсутність альтернативних можливостей. Збільшення участі молодих людей у цих процесах відображається у значному зростанні кількостей офіційних обвинувачень (осіб молодше 18 років) за продаж чи транспортування наркотиків – з 110 в 1980 році до 1 584 в 2001 році. Показ-

«Насильство – це коли дітей примушують працювати як тварин». Міські діти, Латинська Америка, 2005 р.,

ЧИННИКИ, ЩО СПРИЯЮТЬ НАСИЛЬСТВУ МОП розробила концептуальні засади для аналізу насильства на робочих місцях серед загального працюючого населення, вбачаючи в цьому функціонування чотирьох взаємопов’язаних чинників: •

Характеристики жертв;

•

Характеристики порушників;

•

Чинники трудового середовища;

•

Ризики, пов’язані з зовнішнім середовищем (що не стосуються роботи)107.

Хоча ці засади не враховували особливості праці дітей, вони є корисними для розуміння кількох інтерактивних особливостей, в тому числі – індивідуальних та соціальних факторів ризику; контексту, у якому виконуються певні види робіт, а також індивідуальні та соціальні наслідки і втрати робочих місць.

ХАРАКТЕРИСТИКИ ПРАЦІВНИКІВ ТА ПОРУШНИКІВ Діти за визначенням є більш уразливими до насильства, ніж дорослі працівники через меншу статуру, незрілість і залежний статус. Відстань роботодавця з точки зору простору, соціального та етнічного зв’язку з походженням дитини впливає на рівень його чи її відповідальності за добробут маленького працівника. Крім того, дівчатка є більш уразливими до сексуального насильства108, а також діти з вадами здоров’я. Менш вірогідно, що діти чинитимуть фізичний опір насильству чи скаржитимуться,

6

що перетворює їх на «легку мішень». Молоді працівники, незважаючи на факт досягнення (чи недосягнення) ними легального трудового віку, зазвичай перебувають на найнижчому щаблі трудової ієрархії. Інвалідність також може відігравати роль у насильстві щодо дітей, які працюють. Наприклад, існує багато свідчень з багатьох регіонів планети про те, що дітей з зовнішніми вадами (від природжених вад до відкритих ран) відправляють працювати жебраками, і вони часто зазнають фізичного насильства, якщо не зароблять достатньо коштів впродовж «робочого дня». Така практика є не тільки болючою, експлуататорською та принизливою – вона часто сприяє погіршенню стану дитини і підриває її здоров’я109. Владність у стосунках між роботодавцем та працівником загострює ризик; ця влада є абсолютною, оскільки вся робота знаходиться в руках боса. Наявна інформація про зареєстровані випадки насильства щодо дітей говорить, що найчастіше насильство застосовують саме роботодавці, оскільки більшість дітей неофіційно працює на «хазяїна» – цей термін означає будь-кого, хто контролює життя працюючої дитини. Порушниками також можуть виступати бригадири, колеги по роботі, клієнти, офіцери поліції та кримінальні угруповання. Вразливість особливо посилюється, якщо трудове середовище є ізольованим або нелегальним; діти, задіяні в комерційному сексі, часто підпадають під контроль сутенерів чи власників борделів. Традиційна система професійного учнівства – наприклад, в країнах Карибського басейну110 – також може стати джерелом зловживань. Однак, учнівство такого роду для молодих підмайстрів може бути єдиним виходом з жахливих злиднів та шляхом здобуття навичок у

251 НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

ники навмисної шкоди та незаконного носіння вогнепальної зброї також значно зросли у цей період (див. також розділ про насильство щодо дітей в громаді)106.

X

«Жодна дитина не повинна воювати на війні, переносити важкі вантажі, працювати довгі години без платні або наражатися на погане і несправедливе ставлення. Діти заслуговують на рівноправне ставлення на робочому місці, а тих, хто їх ображає, слід нещадно карати. Рівність та якість робочого місця – ось, що потрібно дитині». Дитина, Східна та Південна Африка, 2005 р.,

сфері неформальної економіки111. В індустріалізованих суспільствах, де існує така система учнівства, також говорять про випадки насильства. Одне з досліджень, проведене у Франції, виявило, що 16% підмайстрів зазнавали фізичного чи вербального насильства112, а дослідження Європейського Союзу, проведене у 2000 році, встановило, що 2% учнів ставали жертвами фізичного насильства з боку інших працівників113.

ХАРАКТЕРИСТИКИ РОБОЧИХ МІСЦЬ

НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

252

Ризики, пов’язані з самим робочим місцем, залежать від того, чи виконується робота в організованому середовищі (наприклад, на фабриці), чи в неформальному середовищі (наприклад, у прихованому підвалі); крім того, це залежить від особливих характеристик робочого місця, ступені віддаленості чи небезпеки (наприклад, шахти, каменоломні, або сільськогосподарські роботи)114; чи здійснюється робота у закритому середовищі (наприклад, в домогосподарстві); чи є така робота елементом незаконної діяльності (наприклад, сексуальна експлуатація чи торгівля наркотиками). Найгірші приклади насильства щодо дітей на робочому місці трапляються у найгірших формах дитячої праці.

XI

Діти, які працюють в небезпечному трудовому середовищі, перебувають під постійним ризиком насильства. Таким середовищем можуть бути склодувні майстерні, шахти та сільськогосподарські плантації, особливо якщо правила техніки безпеки там відсутні115. Діти можуть зазнати серйозних травм, працюючи з механізмами, зброєю, а також в результаті нещасних випадків, токсичних випаровувань, вибухів. Усе це має набагато більший негативний вплив на молоде тіло та розум, аніж на організм дорослих. Дані щодо систематичного насильства на робочому місці щодо дітей, отримані з різних країн, включають в себе свідчення про нелюдські умови праці у бавовниковій промисловості116 та небезпечне розбризкування пестицидів навколо працівників, в тому числі – дітей117 118 119.

ЧИННИКИ СЕРЕДОВИЩА Якщо саме середовище є ризикованим, то діти, які працюють на відкритому просторі, весь час наражаються на насильство. У деяких місцях робота у сфері побутових послуг, наприклад, в ресторані чи магазині, може стати небезпечною для молодих працівників через збройні пограбування чи агресію клієнтів. Якщо дитина постійно відчуває загрозу через насильство в середовищі, вона сама може засвоїти таку

ПРИБИРАННЯ СМІТТЯ: РИЗИКОВАНА ПРАЦЯ У багатьох країнах Азії та Латинської Америки значна кількість неповнолітніх дітей працює на звалищах збирачами сміття та відходів. На Філіппінах, в районі Квезон-Сіті (передмістя Маніли) тисячі дітей та члени їхніх родин буквально виживають за рахунок звалищ і живуть там тісними громадами. В 2000 році одна з сміттєвих гір обвалилася через заливні дощі, поховавши під собою від 500 до тисячі дорослих і дітей. Щодня хтось зазнає пошкоджень через рух вантажівок або пересування гострих об’єктів. Крім того, багато людей хворіють на різні інфекції через гниття сміття.120

ГАЇТІ. 1995 рік. Дівчинка працює на людному ринку харчових продуктів «Соломон» в місті Порт-о-Пренс.

насильницьку поведінку чи страждати від поведінкових розладів, демонструючи сексуальну або особисту агресію121. Робота на вулиці, в транспорті, в магазинах, барах чи готелях в бідних районах міст, відомих своїм насильством, також є особливо ризикованою для дітей. Незаконна діяльність, наприклад, торгівля забороненими товарами, зазвичай здійснюється у небезпечних, ризикованих районах, де злочинний «промисел» є природним елементом середовища122.

РЕАГУВАННЯ НА НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ Насильство як окрема проблема не отримало належної уваги з боку програм, які опікуються дитячою працею. Як було встановлено Дослідженням, а саме учасниками регіональної консультації в Карибському регіоні, глобальним викликом є перетворення насильства щодо дітей на робочих місцях у більш «видиму» про-

блему і надання їй найвищої пріоритетності в очах тих, хто формує політику123. Учасники регіональних консультацій в південній Азії так само зазначили, що насильство, притаманне ситуаціям багатьох працюючих дітей, не було адекватно відзначене і вирішене. Однак багато існуючих програм, пов’язаних з викоріненням дитячої праці, мають досвід протидії зловживанням та насильству. Більшість таких програм є багатосторонніми – вони працюють з соціальними та економічними причинами, підтримують освіту та альтернативне працевлаштування, сприяють соціальній мобілізації навколо потреб і прав дітей, а також здійснюють пропагандистську діяльність з метою зміни ставлень до прийнятності дитячої праці. В рамках цих програм необхідно глибше дослідити та звернути пильнішу увагу на насильство, з яким стикають деякі діти на робочих місцях. Належне реагування значною мірою залежатиме від ключових відмінностей у природі праці та робочого місця, і звідси – від притаманного їм насильства. Ці відмінності можна згрупувати наступним чином: • Найгірші форми: якщо насильство є невід’ємним компонентом небезпечної чи експлуататорської праці, відповідно до положень Конвенції МОП №182, діти взагалі не повинні перебувати на такому робочому місці. Таким чином, ключовим реагуванням є заходи, спрямовані на те, щоб дати їм можливість піти звідти і розпочати нове життя за батьківської, соціальної та державної підтримки. Це вимагає комплексного підходу, в тому числі заходів з подолання бідності, підтримки освіти та обов’язкового дотримання трудового законодавства124.

253 НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

UNICEF/HQ95-0674. Ніколь Тутунжі

6

НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

254

• Праця у неформальному середовищі: у місцях, де поняття «зайнятість» у сенсі дотримання контрактних стосунків не існує, і де робоче місце є важкодоступним або являє собою вулиці чи відкритий простір, негайна потреба дітей у захисті від насильства може бути забезпечена програмами, які надають притулки та центри денного перебування, забезпечують дітей неформальною освітою, допомагають розвивати життєві навички для протидії сексуальним нападам, підтримують спільну діяльність ровесників (наприклад, спорт і дозвілля), а також створюють можливості для отримання професійної кваліфікації та освіти125 126.

• Діти, які працюють відповідно до закону: у випадках, коли діти та підлітки працюють згідно з вимогами законодавства (або виконують легку роботу, або досягли мінімального трудового віку), і наражаються на потенційне насильство з боку роботодавців чи інших працівників, що становить побічну небезпеку, необхідно вжити заходів для посилення їхнього захисту та зниження їх уразливості до ризиків. Що стосується «найгірших форм» дитячої праці, тут неможливо розмежувати зниження насильства та викорінення складних трудових обставин, оскільки увага виключно до насильства може призвести до того, що дитина продовжуватиме працювати у небезпечному, експлуататорському середовищі, навіть якщо насильство буде знищено. Жодна дитина не повинна працювати у середовищі та виконувати трудові обов’язки, наражаючись на фізичні, психологічні чи сексуальні пересліду-

вання і ризикувати власним здоров’ям, безпекою чи мораллю. Однак, як уже зазначалося вище, зусилля, спрямовані на усунення дітей з робочих місць, повинні супроводжуватися заходами, які матимуть на меті ліквідацію економічних та соціальних причин, що примушують дітей заробляти гроші. В іншому разі «відпустка» дитини триватиме недовго. Досвід показує: якщо «витягти» неповнолітню дитину з формального робочого місця без допомоги і спрямування її життя в інше русло, дуже часто вона знову опиниться на роботі, але на цей раз – на небезпечній і неформальній. Така ситуація трапилася в Бангладеш на початку 1990-х років: з підприємств легкої промисловості, продукція яких йшла на експорт, раптово звільнили усіх неповнолітніх дівчаток. Ці дії були викликані загрозою бойкоту Сполученими Штатами усіх товарів, виготовлених дитячими руками127. Комплекс необхідних втручань включає наступне: • Законодавчі зміни та заходи з правозастосування, які відповідають міжнародним засадам, встановленим КПД та конвенціями МОП; розробка регуляторних положень у сфері праці, створення інспекторатів та застосування жорстких правових санкцій за прийом на роботу неповнолітніх; жорстке переслідування злочинної діяльності за участю дітей з подальшою їх реабілітацією; • Програмна робота з родинами та громадами з метою зниження потреби та вірогідності відправки хлопчиків та дівчаток «на заробітки», в тому числі застосування таких превентивних заходів, як зниження бідності, підтримка родин, шкільні стипендії чи зниження платні за навчання, а також

6 ЗАКОНИ ТА ЇХ ВПРОВАДЖЕННЯ Національне законодавство з питань дитячої праці керується міжнародними стандартами. Усі країни світу, крім двох, наразі ратифікували Конвенцію про права дитини; більше 80% дітей світу сьогодні живуть в країнах, які ратифікували дві ключові Конвенції МОП. Після прийняття Конвенції №182 у 1999 році, її швидко ратифікують різні країни, що, у свою чергу, дозволило подвоїти темпи ратифікації Конвенції №138 про мінімальний вік129. Усе це відображає серйозний політичний консенсус та новий, потужний поштовх до нагальних дій, спрямованих на викорінення дитячої праці. Багато урядів переглянули своє законодавство і продемонстрували більшу рішучість у вирішенні багатьох споріднених проблем. Серйозним викликом сьогодні залишається приведення звичаєвого права та традиційних норм стосовно «праці» та «працевлаштування» до відповідності міжнародному праву. Одним з найголовніших завдань на національному рівні є визначення переліку небезпечних професій

КЕНІЯ: КОМПЛЕКСНЕ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ ПРАЦІ, БІДНОСТІ ТА ОСВІТИ У спробах знизити показники дитячої праці, було визнано ті труднощі, з якими стикаються найбідніші родини, в тому числі уражені ВІЛ/СНІДом. Навіть у місцях, де була ліквідована плата за навчання в початкових школах, деякі африканські родини все ж вважали, що їхнім дітям слід йти працювати і допомагати сім’ї, аніж навчатися в школі. Для того, щоб змінити цю ситуацію, влада Кенії – країни, де працює близько двох мільйонів дітей у віці від 5 до 17 років, – спробувала компенсувати батькам різницю, яку б заробляли діти; умовою виплати грошової винагороди є продовження відвідування дитиною школи. Компенсація становить від 7 до 14 доларів США на місяць на одну дитину і виплачується у якості стимулу тим батькам, чиї діти працювали на плантаціях, фермах та задіяних у рибному промислі; кошти також надаються дітям-сиротам та іншим уразливим дітям.128

255 НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

забезпечення загального доступу до базових послуг, насамперед, якісної освіти; • Втручання для безпосереднього реагування на потребу працюючих дітей негайно покинути робоче місце у випадку проявів насильства, небезпеки чи експлуатації; ці заходи мають бути спрямовані на найширшу аудиторію, в тому числі на роботодавців, батьків, громадських лідерів та представників правоохоронних органів; • Пропагандистська діяльність та соціальна мобілізація з боку громадянського суспільства для підтримки і пропагування права дитини на ставлення на роботі вільне від насильства, а для всіх дітей – пропагування вільного доступу до якісної освіти та належної підготовки до майбутнього трудового життя, вільного від експлуатації та зловживань.

та робіт і заборона їх виконання усіма особами, які не досягли 18-річного віку, як цього вимагає Конвенція МОП №182. Проведений нещодавно аналіз свідчить, що у цій області ведеться активна робота, так само, як і законодавча діяльність, спрямована на протидію торгівлі людьми та втягненню дітей в проституцію та порнографію. Однак увага урядів до проблем примусової праці і боргової кабали була дещо стриманішою; низька активність спостерігалася у сфері вдосконалення законодавства, спрямованого на протидію участі дітей в незаконній діяльності130.

Правозастосування у сфері праці

НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

256

Відсутність заходів із застосування закону в багатьох країнах, в тому числі притягнення правопорушників до відповідальності, залишається набагато гострішою проблемою, ніж природа законодавства у збірці законів. Наприклад, Індія в 1976 році і Пакистан в 1992 році ухвалили закони, спрямовані на подолання боргової кабали, однак кількість обвинувачень у суді та звільнень «боргових» працівників судами свідчить, що особливого прогресу у цій сфері немає. Національна комісія з прав людини Індії наказала Верховному судові країни взяти під контроль застосування Закону 1976 року і почала чинити тиск на державних службовців, аби прискорити звільнення та реабілітацію дітей, які перебували «під заставою» на деяких територіях країни, зокрема в «килимовому поясі» Уттар-Прадеш131. Однак ресурси та повноваження Комісії є обмеженими. Держави, загалом, не поспішають виконувати свої зобов’язання. У Пакистані, де штрафи та покарання є набагато вищими, ніж в Індії, в останні роки судове переслідування було мінімальним132. Під час регіональних консультацій в Південній Азії була висловлена потреба у створенні наглядової системи, яка б забезпечувала ефек-

тивне впровадження законодавства з питань дитячої праці усіма органами регіону, які мають відповідні повноваження і обов’язки. Аналогічними чином, учасники регіональних консультацій у Східній Азії та Тихоокеанському регіоні відзначили, що загалом застосування законів щодо дитячої праці відстає від інших правових заходів, спрямованих на захист дитини. Існує багато перепон на шляху застосування законів. Однією з таких перепон є відсутність єдиної системи реєстрації народжень, яка б давала змогу звузити застосування законів щодо мінімального трудового віку133. Іншою перешкодою є той факт, що трудові інспекторати, які допомагали звільняти дітей з робочих місць на Заході, виявилися неефективними в країнах, що розвиваються134. Незважаючи на певні локальні успіхи, діяльність більшості таких органів не поширюється за межі організованих робочих місць у містах, хоча там працює лише незначна кількість дітей. Інспектори просто завалені справами, їхні ресурси обмежені, вони не мають засобів для подорожування і отримують малу зарплатню. Роботодавці і працюючі діти можуть вдатися до хабарів, і офіційні органи можуть почати тиснути на інспекторів, аби ті не провадили аж надто ретельних перевірок, які можуть порушити «інвестиційний клімат»135. Можливості для правового відшкодування маленьким працівникам внаслідок проявів насильства є практично недоступними, що надає їм найнижчий статус. Випадки серйозних травм, наприклад, опіки розпеченою праскою або серйозне зловживання може привернути до себе увагу засобів масової інформації; лише тоді роботодавців неповнолітніх домашніх працівників можуть притягти до відповідальності, зазвичай за сприяння НУО. Деякі НУО, наприклад, Південноазіатська коаліція проти дитячого рабства (South Asian Coalition on Child Servitude)

6 Час від часу правозастосування діє ефективно, за підтримки програм та допоміжних втручань, однак такі приклади є доволі рідкісними. Однак успіху можна досягти там, де та чи інша робота є виключною прерогативою дитини через її малий зріст, спритність і необхідність оволодівання навичками у малому віці (наприклад, плетіння килимів чи оздоблення). Тоді можна говорити про вивільнення усіх дітей-працівників з закритого трудового середовища. Одним з таких прикладів є угода, укладена Об’єднаними Арабськими Еміратами (ОАЕ) у травні 2005 року щодо звільнення та повернення до країн походження 3 тисяч молодих

хлопчиків, які працювали верблюжими жокеями та конюшими на стайнях (див. вставку). Ця ініціатива ілюструє взаємодоповнюючу роль кампаній та міжнародних організацій у тому, щоб покласти край торгівлі дітьми та їх експлуататорській праці.

Підтримка правозастосування громадянським суспільством Як уже зазначалося раніше, застосування законів є проблематичним у середовищах, де формальна правова, адміністративна та судова системи майже не впливають на життя більшості людей. Ця ситуація є типовою для територій, де працюють діти. Застосування закону вимагає громадського прийняття та співробітництва громадянського суспільства у сфері його впровадження. Насильство оголосити поза законом особливо складно: у суспільствах, де міжособистісне насильство є звичайним інструментом розв’язання конфліктів, немає жодної гарантії того, що правова заборона на практиці буде користуватися повагою навіть з боку тих, хто мав би її застосовувати. Допоки

ТРИВАЛА БОРОТЬБА ЗА ПРИПИНЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ ХЛОПЧИКІВ У ЯКОСТІ ВЕРБЛЮЖИХ ЖОКЕЇВ Торгівля маленькими хлопчиками з деяких країн Південної Азії (Бангладеш та Пакистану) та Африки (Мавританії, Сомалі та Судану) для використання їх у якості жокеїв на верблюжих перегонах в ОАЕ та інших країнах Перської затоки (Кувейті, Катарі та Саудівській Аравії) багато років викликала протести організації «Проти рабства, Інтернешнл» (Anti-Slavery International – ASI). Спеціалісти цього НУО з Бангладеш підрахували, що протягом 1990-х років на Близький Схід з цією метою було продано майже 1 700 хлопчиків. Більшості з них не виповнилося й 10 років. Хлопчиків прив’язували до сідел, і вони зазнавали травм або падали з тварин під час перегонів. Крім того, напередодні змагань їх морили голодом для зниження ваги. Вони зазнавали інших форм фізичного та психологічного насильства, а також сексуального переслідування.

>>>

257 НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

докладає зусиль, аби надати звільненим «борговим» працівникам їхні законні компенсації у розмірі 20 тисяч рупій (420 доларів США) для реабілітації; однак таких спроб небагато, і вони не є регулярними136. Справи щодо сексуального насильства відносно дітей працівників також рідко потрапляють у суди137. Більше того, ті, хто захищає права врятованих дітей-працівників у судах, також наражається на ризик помсти з боку тих, чиї інтереси вони зачепили.

ТРИВАЛА БОРОТЬБА ЗА ПРИПИНЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ ХЛОПЧИКІВ У ЯКОСТІ ВЕРБЛЮЖИХ ЖОКЕЇВ ASI не вдалося досягти значних успіхів, поки до неї не приєдналася Міжнародна конфедерація вільних професійних спілок (ICFTU) та МОП. В 2001 році МОП переконала уряд ОАЕ ратифікувати Конвенцію №182. Це призвело до заборони у 2002 році використання верблюжих жокеїв, які не досягли 15 років і важать менше 45 кілограмів. Навіть тоді прогрес був доволі повільним, і торгівля дітьми продовжувалася. Однак, у березні 2005 року було переглянуто вікові обмеження і встановлений новий мінімальний вік – 16 років (а пізніше – і 18 років). У травні 2005 року ЮНІСЕФ уклав угоду з урядом ОАЕ щодо сприяння репатріації хлопчиків до їхніх країн походження впродовж двох років. Протягом восьми місяців було ідентифіковано більше тисячі хлопчиків. Багато з них повернулися до Пакистану та Бангладеш ще до кінця 2005 року.

НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

258

Спочатку хлопчики потрапляли у спеціальні центри, де їх зустрічали їхні родини, якщо це було можливим. Якщо ж родичів знайти не вдавалося, організації з догляду займалися їхньою освітою та допомагали їм повернутися у суспільство. Інші хлопчики, в тому числі служки в стайнях, також повернулися до Судану та Мавританії. Усі чотири держави забезпечили підтримку родинам та громадам; були створені механізми попередження торгівлі та повторної торгівлі дітьми. Реінтеграція дітей стала предметом ретельного моніторингу, причому основна увага приділялася посиленню догляду з боку громади і створенню сприятливого середовища для попередження дискримінації цих дітей.138,139,140

соціум абсолютно і за будь-яких обставин не засуджуватиме насильство щодо дітей, застосування законів проти дитячої праці може ненавмисно призвести до посилення дискримінації самих працюючих дітей, наприклад, з боку державних обвинувачів через їхній низький, «зганьблений» соціальний статус. Було докладено певних зусиль щодо реалізації законів з питань дитячої праці за підтримки громадянського суспільства. На територіях, де процвітала торгівля людьми, були створені громадські групи чи системи пильнування або стеження на основі громад; активісти таких груп також повідомляли про порушення трудового законодавства та про відсутність дітей

у школах141. Наприклад, у Беніні сільські спостережні комітети, за підтримки провінційних адміністрацій, допомогли знизити рівні торгівлі дітьми як шляхом просвіти родин про небезпеку торгівлі людьми, так і через співпрацю з поліцією у випадку зникнення тієї чи іншої дитини з села142. Результатом цієї програми стали кілька дуже корисних уроків143. Зокрема, не слід використовувати послання і сигнали, які викликають страх. Натомість варто переконати людей у шкідливості того, що вони наразі приймають. Спостережні комітети ніколи не працюватимуть ефективно, якщо люди вбачатимуть в них чинників утиску місцевих родин та їхніх дітей.

15-річний хлопчик, Східна та Південна Африка, 2005 р.,

ЗАГАЛЬНА ОСВІТА ТА ЖИТТЄВІ НАВИЧКИ Загальний доступ до шкільної освіти є ключовим компонентом викорінення дитячої праці. Існує багато аргументів на користь обов’язкової базової освіти для хлопчиків та дівчаток, в тому числі вимог до держави щодо збільшення інвестицій в освіту та сприяння досягненню міжнародної цілі «Освіта для всіх» (див. розділ про насильство щодо дітей у школах та закладах освіти). Переваги досягнення цієї мети тісно пов’язані з надбаннями інших, зокрема, зменшенням рівня бідності, гендерною рівністю та покращенням матеріального і дитячого здоров’я. Загальна освіта також сприяє викоріненню дитячої праці, і про це існують різні свідчення. Наприклад, в індійському штаті Керала та на ШріЛанці прогрес у галузі забезпечення загальної освіти супроводжувався залишенням деякими дітьми місць постійної роботи, незважаючи на слабкі зусилля у впровадженні законів щодо дитячої праці144. Важливо відзначити, що шкільна освіта та праця не є взаємовиключними: відвідування шкіл не заважає дітям працездатного віку працювати на тих чи інших роботах в будь-який час дня. Діти у багатьох суспільствах намагаються заробити гроші, працюючи неповний робочий день, аби сплачувати за навчання; крім того, це корисний компонент їхньої соціалізації. Дослідження, проведені в індустріалізованих країнах, підтверджують довготривалу цінність неповної зайнятості підлітків під час навчання у середній школі для їхньої підготовки до майбутнього дорослого життя145. Однак, така робота і можливості для заробітку повинні здійснюватися у межах, які підтримують, а не принижують можливості розвитку.

XII

6

Однак, у багатьох середовищах діти, які працюють, при цьому не відвідують школи. Саме тому багато програм, спрямованих на викорінення дитячої праці, зосереджуються на поверненні дітей до школи як альтернативі праці. Наприклад, «Проект можливостей для працюючих дітей» (Child Workers’ Opportunities Project – CWOP), великомасштабна програма на основі громад, яка реалізовується у трьох штатах Індії, використала комплексну стратегію залишення дітьми робочих місць, де провідним методом було пропагування навчання в школі (див. вставку). У Беніні організація «Groupe de recherche et d’actions pour le dеveloppement humain» (GRADH) працює в основному з хлопчиками від семи років і старше, яких батьки чи опікуни спрямували на навчання до таких ремісників, як автомеханіки, теслі, каменярі. Ця НУО проводить дослідження серед ремісників за сприяння майстрових спілок, шукаючи дітей молодшого віку та тих, хто працює в особливо складних умовах. Потім організація організовує формальне учнівство для старших дітей і повертає молодших у школи, тісно працюючи у цій сфері з Міністерством праці та МОП146. Діти-працівники у підлітковому віці починають дуже добре розуміти недоліки невідвідування школи; якщо це можливо, вони, зазвичай, намагаються отримати освіту та професійне навчання, сподіваючись завдяки цьому отримати майбутні трудові переваги. Навіть якщо вони продовжують працювати, вони намагаються знайти можливості для навчання, а також для підвищення свого статусу і перспектив147. Але якщо дитина повністю залежить від «вуличних прибутків», то підвищення рівня заробітку для неї є вищим пріоритетом, аніж потреба в освіті, хоча при цьому багато з дітей вулиці хотіли б вміти читати і писати148.

259 НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

«Вона така маленька, їй навряд чи більше восьми років. А вона носить вугілля, одягнена у шкільну форму. І коли її запитують, чому ти не в школі, вона відповідає: я працюю».

Якщо якість освіти є низькою, то вимагати загального відвідування школи дуже складно; діти та їхні родини не вбачають у них жодних переваг, або якщо вчителі чинять вербальні чи фізичні образи. Якщо шкільна освіта не буде дружньою до дитини і не нестиме цінності з точки зору корисного навчання і кваліфікації, вона вряд чи буде привабливою для дітей настільки, щоб вони покинули свої робочі місця заради навчання. Шкільна освіта містить можливості для пропагування самозахисту, відмови від насильства та мирного розв’язання конфліктів, так само як і неформальні освітні програми (див. розділ про

насильство щодо дітей в школах та закладах освіти). Освіта на основі життєвих навичок в обох середовищах повинна бути доступною для працюючих хлопчиків та дівчаток, безвідносно того, чи можуть покинути вони роботу: вони повинні дізнатися про гендерну рівність, способи уникнення примусових чи деспотичних ситуацій, належну статеву поведінку та потребу у дотриманні ненасильницьких стосунків з іншими.Зниженнягендерногонасильства,небезпечних сексуальних практик, вуличного насильства та жінконенависництва потребує здолання домінантних форм та сприйняття «чоловічості» шляхом охоплення хлопчиків та чоловіків149.

НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

260

ПРОЕКТ МОЖЛИВОСТЕЙ ДЛЯ ПРАЦЮЮЧИХ ДІТЕЙ (CWOP), МАГАРАШТРА Ця чотирирічна програма, що впроваджувалася в Індії за підтримки організації «Врятуймо дітей – Канада», охопила 10 тисяч працюючих дітей, в тому числі – 4 000 дітей на двох цільових територіях проекту в Магараштрі. Ці діти були визначені під час проведення базисного дослідження у 94 громадах, охоплених втручаннями двох місцевих партнерських НУО; метою програми було припинення дитячої праці в цільових громадах. Стратегія програми передбачала переведення дітей з робочих місць до школи або навчання, з одночасними спробами вирішити причини, які спонукали їх до праці, пропонуючи їм інші можливості. Працюючі діти, віком до 14 років, повинні були повернутися в систему початкової школи, а діти у віці від 14 до 18 років мали отримати професійне навчання. Початком програми стало створення неформальних навчальних класів на основі громад, куди були запрошені усі діти, визначені під час дослідження. Водночас було ініційовано кілька заходів, спрямованих на активізацію економічно прибуткової діяльності серед домогосподарок з працюючими дітьми; крім того, була проведена кампанія громадської обізнаності з пропагування концепції соціальної недопустимості дитячої праці. Були створені комітети сільської освіти; членів громад заохочували до приведення шкільних будівель у належний стан та до вимагання від вчителів високоякісного викладання і поведінки, дружньої до дітей.

6 ПРОЕКТ МОЖЛИВОСТЕЙ ДЛЯ ПРАЦЮЮЧИХ ДІТЕЙ (CWOP), МАГАРАШТРА Фундаментальним принципом діяльності проекту стала участь дітей. Були створені дитячі групи, до складу яких увійшли працюючі діти та колишні маленькі працівники. Члени груп взяли на себе наставницькі обов’язки, допомагаючи «новеньким», які потребували стимулів залишитися в школі; учасники груп негайно рапортували сільській владі про факти насильства, алкоголізму та безвідповідальності вчителів. Діти самі допомагали змінювати ставлення до праці та школи; в одній з громад вони навіть обклеїли всі будинки плакатами з таким гаслом: «Ні дитячій праці! Кожна дитина має бути в школі!».

УЧАСТЬ ДІТЕЙ Одним з найважливіших кроків на шляху до полегшення процесу відмови дітей від експлуататорської праці та поганого ставлення на робочому місці є підтримка їх участі в програмах, що розроблюються та здійснюються від їхнього імені. Така участь повинна передбачати не тільки систематичні консультації з дітьми та їхніми родинами з метою збору даних у ході реалізації та оцінки програми, але й надання їм можливості використовувати їхні власні потужні можливості для посередництва152. Така діяльність може включати в себе організацію власної програмної діяльності, наприклад, стимулів для вилучення дітей з експлуататорських робочих місць, а також пропагандистська діяльність від їхнього імені. Діяльність за участю дітей може бути використана для підвищення обізнаності громади про насильство, з яким можуть стикатися діти.

У деяких середовищах НУО допомогли працюючим і непрацюючим дітям створити власні організації, завдяки яким вони намагаються покращити своє життя, набути навичок та освіти, займатися спортом та брати участь в культурних програмах, виконувати соціально корисну діяльність. Деякі організації перетворилися на досвідчених правозахисників: рухи працюючих дітей створили міжнародну мережу і були представлені на Всесвітньому самміті в інтересах дітей 2002 року153. Багато таких організацій надають молодим людям можливості розвивати та демонструвати якості соціальної відповідальності, і очолити кампанії з вирішення таких проблем, як незаконне працевлаштування неповнолітніх працівників, алкоголізм у громаді154; лобіювання законодавчих змін для забезпечення молодих працівників кращим захистом від сексуальних зловживань155, визволення домашніх робітників з жорстоких домогосподарств156, переконання роботодавців надавати

261 НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

Після чотирьох років програмної діяльності 75% з 10 000 дітей отримали доступ до школи чи професійного навчання; 3 тисячі дітей взагалі покинули роботу. Менеджери проекту в Магараштрі дійшли висновку, що вдосконалення якості освіти та перетворення шкіл на середовище, дружнє до дитини, є найважливішою діяльністю. За умов збільшення інвестицій в базову освіту на державному рівні можна було б досягти ще більш вражаючих результатів. Успіх проекту мав позитивний вплив на інші проекти з викорінення дитячої праці, що їх ініціювали і впроваджувати уряди.150 151

«Нам вдалося знизити обсяги тієї тяжкої роботи, яку ми виконували. Сьогодні ми можемо сказати і нашим родинам, і роботодавцям про те, що це надто важка праця для дитини – її має виконувати дорослий. Ми можемо говорити про те, що є неприйнятним». Працівник-підліток, Західна та Центральна Африка, 2004 р., XIII

НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

262

підліткам час для навчання та відпочинку157. Наприклад, в Нікарагуа Національний рух робочих дітей та підлітків (National Movement of Working Children and Adolescents – NATRAS), у 2003 році почав працювати у сфері попередження сексуального насильства щодо дітей та підлітків, особливо тих, хто працює. 18 організацій-членів NATRAS взяли участь у різних заходах – від проведення опитувань до безпосереднього лобіювання муніципальних чиновників – з метою зниження сексуального насильства у 13 цільових муніципалітетах та підвищення обізнаності щодо цих проблем у суспільстві та державі. При реалізації усіх цих заходів роль дорослих обмежувалася підтримкою та супроводженням молодих членів організацій158. Можливості, що їх створюють дитячі організації, допомагають учасникам здобути впевненість, підвищити самооцінку, розвинути лідерські та соціальні навички, розширити погляд на світ та на власний потенціал у ньому. Ці якості є надзвичайно важливими для того, щоб припинити зведення наклепу на себе і позбавитися глибокого почуття другосортності, що є властивим для багатьох дітей, які опиняються в насильницьких ситуаціях. Ці та інші громадські групи є рушійною силою для зміни ставлень дітей, їхніх родин та громад, що дозволить дітям облишити роботу і повернуться до школи. У деяких середовищах таке виправдання спрямування дітей на працю, як «бідність», поступово зникає, коли відвідування школи стає соціально прийнятною практикою, підтриманою громадою159.

ПРОПАГАНДИСТСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ Роль пропаганди стосовно насильства щодо дітей на робочому місці має подвійну природу. З одного боку, надзвичайно важливо привернути увагу тих, хто формує політику, до про-

блеми насильства щодо дітей з тим, щоб започаткувати розробку та впровадження належних стратегій, законів, програм та послуг; з іншого боку пропаганда потрібна для того, щоб кинути виклик соціальному прийняттю шкідливої дитячої праці через вплив на громадську думку. Трансформація ставлень та поведінки, які «прощають» присутність дітей на робочому місці є передумовою для відходу дітей від таких практик на постійній основі. Уряди ніколи не любили втручатися у питання дитячої праці, крім за присутності гарантованої громадської та політичної підтримки. Часто діти та молоді люди є найкращими поборниками своїх прав, тому їм слід віддавати роль ораторів, які виступатимуть за себе перед політиками, роботодавцями, громадами, законодавцями, засобами масової інформації та суспільством в цілому. Участь дітей в роботі Технічної підкомісії з дитячої праці в Гондурасі призвела до змін у Національному плані дій, зокрема, до переліку «найгірших форм праці» було включене глибоководне рибальство як таке, що може зашкодити здоров’ю160. Існує багато можливостей для залучення дітей до пропагандистських кампаній, навіть тих, хто працює в «невидимому» секторі – у домашніх господарствах чи задіяний у проституції. Діти можуть діяти більш ефективно, ніж організації-посередники, у роботі з поліцією, адміністраціями та системою правосуддя. Надзвичайно ефективними засобами пропаганди стали театральні та драматичні вистави за участю дітей161. Заклики та послання не повинні бути звинувачувальними, і актори можуть показати публіці деякі приклади зловживань, про які вони в іншому випадку не захотіли б говорити. Аналогічним чином, батьки та члени громади, які до цього не могли зрозуміти того насильства, з яким можуть стикатися їхні діти на роботі,

6 ЦІЛЬОВІ ВТРУЧАННЯ: КОНТАКТ, ВИЗВОЛЕННЯ ТА РЕАБІЛІТАЦІЯ Вживання заходів проти насильства щодо дітей, особливо проти найгірших форм дитячої праці, вимагає інтеграції практичних програмних втручань та пропагандистської роботи, а ще – зі збором даних. Існує велика кількість підходів, в залежності від розмірів та типу організації, яка здійснює заходи, а також від ситуації, на яку вона реагує. Багато НУО, реагуючи на термінові потреби дитини, наприклад, надання притулку для

серйозно постраждалих чи травмованих дітей-втікачів, розпочинають свою діяльність з малого проекту – наприклад, створюють центр, на основі якого розвиватиметься їх сервісна база, пропагандистська діяльність та збір даних. Якщо НУО вдається розширити масштаби та асортимент своїх послуг, вони можуть надавати правову допомогу постраждалим дітям-працівникам і притягати роботодавців-порушників до судової відповідальності. Існують посібники з «принципами належних практик» програмних втручань стосовно деяких з «найгірших форм» дитячої праці, наприклад, дитячої домашньої праці164. Ці втручання представляють собою, як правило, вторинне попередження і реагують на насильство уже після того, як воно трапилося. На відміну від них, великомасштабні програми, ініційовані міжнародними організаціями, часто містять компонент первинного попередження для того, щоб уникати насильства ще до його виникнення. Такі програми розпочинаються з планування: вони не передбачають негайного контакту з працюючими дітьми, які постраждали внаслідок насильства. МОП/ІПЕК розробила методологію планування для «обмежених у часі програм»

«МИ ВТОМИЛИСЯ!» – ДРАМАТИЧНА ВИСТАВА ДЛЯ ДІТЕЙ – ДОМАШНІХ РОБІТНИКІВ Невелика п’єса під назвою Sanayo («Ми втомилися» в перекладі з волоф) була написана в Дакарі, Сенегал, дівчинкою-хатньою робітницею для таких же дівчаток, як вона, за сприяння НУО “ENDA Tiers Monde”. У п’єсі patronne (роботодавець) приймає на роботу дівчинку-хатню робітницю, а потім ображає і принижує її прямо перед її друзями за певні помилки в роботі, приготуванні їжі тощо. Друзі приєднуються до цих знущань, а молода донька хазяїна несправедливо звинувачує її у крадіжці. Врешті-решт, дівчинку звільняють, не виплативши їй заробленої платні. Ця драма була зіграна на підготовчій зустрічі перед Конференцією ОАЄ (Організації Африканської Єдності) 1993 року щодо допомоги дітям Африки. Згодом цю п’єсу ставили на багатьох сценах Дакара.163

263 НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

зможуть краще усвідомити і переконатися в тому, що відправляти дітей на роботу, можливо, і не варто162. Батьківські дні в школі, святкування днів дитини на місцевому рівні та аналогічні заходи на національному рівні можуть бути використані для підвищення обізнаності про найгірші форми дитячої праці і для демонстрації дій проти неї. Всесвітній день боротьби проти дитячої праці, який було започатковано в червні 2002 року, щороку зосереджує кампанії з протидії тому чи іншому аспекту найгірших форм дитячої праці: наприклад, торгівлі дітьми в 2002 році, домашній праці в 2004 році та роботі на шахтах і каменоломнях у 2005 році.

(“Time-Bound Programmes” – TBP), спрямованих на викорінення дитячої праці165. ТВР складаються з комплексного пакету втручань, в тому числі – попередження, вилучення, реабілітації та майбутнього захисту, за допомогою яких держави, що ратифікували Конвенцію №182, можуть викорінити «найгірші форми» дитячої праці впродовж встановлених часових рамок. Програми розпочинаються зі збору даних та інших заходів, спрямованих на створення «сприятливого середовища для викорінення найгірших форм дитячої праці»166.

НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

264

Сальвадор, Непал та Об’єднана Республіка Танзанія стали першими трьома країнами, які у 2002 році запровадили ТВР. Після того, до них приєдналися ще 17 країн; наразі ще кілька країн готують аналогічні програми. Наприклад, Об’єднана Республіка Танзанія поставила за мету знизити кількість дітей, задіяних у «найгірших формах» дитячої праці на 75%, а також знизити загальні показники дитячої праці з 25% до менш, ніж 10% до 2010 року. Середньострокові оцінки встановили, що країна рухається до своєї мети згідно з графіками167.

Контакт Незважаючи на приховану природу більшості форм дитячої праці, для контактування з маленькими працівниками можна використовувати цілу низку різних механізмів. Наприклад, це може бути контакт між дітьми у місцях, куди приходять молоді працівники після роботи: парки, церкви, храми чи мечеті, вечірні класи, магазини чи ринки. Кілька організацій, зокрема ті, що беруть участь в програмах МОП/ІПЕК та ЮНІСЕФ, провадять навчання з підвищення обізнаності для місцевих лідерів, офіцерів поліції, домовласників та дітей, де учасники дізнаються про особливості інформування та ведення справ, про потребу уникати насильства при вилученні дітей з небезпечних ситуацій, а також

про потребу співробітництва з роботодавцями. «Гарячі лінії» та «лінії довіри» стали поширеною та популярною технологією інформування дітьми про факти насильства щодо них. Деякі організації, які працюють у сфері викорінення дитячої праці, також створили інформаційні лінії для працюючих дітей. Програма Kasambahay (домашній робітник), що виконується «Бісайським форумом» (Філіппіни), забезпечує діяльність «гарячої лінії», на яку надходять дані про факти зловживань і за якими здійснюється порятунок168. У Камбоджі місцева НУО розповсюджує календарики із зображенням поп-зірок, а на звороті вказані номери телефонів та адреси центрів, куди можна звернутися. Такі картки розкладають в телефонних будках, барах, ринках та на дискотеках169. Однак, «гарячі лінії» вимагають значних ресурсів: ця служба повинна працювати цілодобово, обслуговуватися висококласними фахівцями та мати негайний зв’язок з поліцією чи службами порятунку.

Операції визволення/порятунку Зусилля, спрямовані на вилучення дітей з насильницьких ситуацій на робочому місці, можуть потребувати негайних дій. Ключовими кроками у процесі негайного реагування на надзвичайні ситуації є: створення систем отримання інформації про насильство, в тому числі від дітей, через «гарячі лінії» та центри довіри; операції порятунку; реабілітація після визволення; правові відшкодування після визволення170. Вилучаючи дітей з небезпечних ситуацій, рятувальники повинні переконатися, що становище дитини не погіршиться – тобто, її фізичному добробуту та самоповазі не буде заподіяно шкоди в результаті операції визволення171. Багато таких операцій є непідготовленими, або вони не мають належного сервісного супроводу, наприклад, медичних послуг та консультування для жінок та дітей, врятованих з індустрії сексу172.

6 РЯТУВАЛЬНА ОПЕРАЦІЯ В АТЛОНІ, КЕЙПТАУН

UNICEF/HQ99-0878. Роджер Лемойн

Реабілітація

В’єтнам, 1999 рік. Дівчинка, яка продає поштові листівки на вулиці, показує одну з них соціальному працівникові, який працює з дітьми вулиці у місті Хо Чі Мін.

Головною діяльністю багатьох організацій є вилучення дітей з дитячої праці і їх реінтеграція з власними родинами. Місією Південноазіатської коаліції проти дитячого рабства (South Asian Coalition on Child Servitude – SACCS) є виявлення, звільнення та реабілітація дітей, які перебувають в рабстві. Ціла низка правозахисних організацій в Індії має на меті звільнення та реабілітацію дітей, задіяних в примусовій праці чи борговій кабалі. Організація WAYS в Кампалі, Уганда, досягла значних успіхів, повернувши додому понад 300 колишніх неповнолітніх домашніх робітників. Найважливішими елементами своєї роботи організація вважає попередні консультування родин та родинне возз’єднання. Якщо це можливо, діти повинні мати доступ до послуг, спрямованих на забезпечення їх максимального зближення з родиною174. Організації, що працюють з жертвами зловживань на робочому місці, вважають, що завжди дуже важливо контактувати з родиною, але не примушувати дитину повертатися у сім’ю,

265 НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

На початку 2004 року НУО, яке провадить кампанії проти насильства щодо домашніх робітників (Anex-CDW), почала отримувати звернення з місцевого відділку поліції від дівчаток, які втекли з агентства під назвою «Відмінна праця на дому» (“Excellent Domestics”). Агентство розшукувало та привозило дівчаток з сільської місцевості, надавало їм житло, а потім працевлаштовувало їх. Коли експерти НУО відвідали приміщення, де жили дівчатка, вони були вражені жахливими умовами, присутністю великої кількості неповнолітніх дівчаток, а також фактами невиплати зарплатні роботодавцями. НУО поінформувало про це Департамент праці. Через кілька тижнів газетна стаття про дівчинку, яка попала в тенета агентства, нарешті призвела до певних зрушень. Було встановлено, що агентство працювало незаконно, і його було закрито. Дівчатка, які мешкали в тих приміщеннях, зазнали різних травм і бажали повернутися додому, незважаючи на запропоновані їм навчання у місті. Поліція та “Anex” забезпечили їх притулками та їжею, а також надали безкоштовні квитки додому. Власники “Excellent Domestics” були притягнені до відповідальності і опинилися у суді.173

якщо він чи вона цього не бажає. Таке повернення може не відповідати найкращим інтересам дитини, якщо його результатом може бути загострення соціальної стигми і відмови. Також можливо, що дитину знову відправлять працювати або продадуть. Що стосується дівчаток, врятованих з тенет індустрії сексу, існує велика вірогідність серйозної стигми з боку родин та громад, куди вони повертаються; крім того, їх можуть вважати носіями ВІЛ175. Досить поширеними є випадки повторної торгівлі, наприклад з Непалу до Індії.

ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗБОРУ ДАНИХ

НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

266

З середини 1990-х років було досягнуто значного прогресу у розробці методологій збору надійних даних щодо дитячої праці. Потужна ініціатива з підвищення розуміння прихованих, незаконних та кримінальних зловживань щодо дітей на робочих місцях була започаткована завдяки спільній розробці МОП та ЮНІСЕФ, яка дістала назву методології «швидкої оцінки»176. НУО відіграють визначальну роль у викритті деяких з найгірших форм насильства щодо дітей на робочому місці. Наприклад, організація «Проти рабства, Інтернешнл» (Anti-Slavery International – ASI) очолила ініціативи щодо дітей-домашніх робітників, хоча на початку ця НУО займалася простою методологією досліджень для місцевих організацій для пропагандистської роботи177. Згодом була створена активна мережа дієвих НУО, які працювали у сфері дитячої домашньої праці; були проведені численні консультації з неповнолітніми домашніми працівниками, що дозволило пролити світло на насильство та зловживання, яких вони зазнавали. Оскільки цю групу дітей охопити вкрай складно, цей досвід вчить, як можна вийти на контакт з дітьми-робітниками,

і як отримувати дані разом з ними та від них178. Набагато більше відомо про дітей вулиць. Оскільки праця на вулиці та на відкритому просторі робить їх більш «видимими» та доступними, було здійснено кілька досліджень про стан цих дітей у різних середовищах, і хоча ці дані є, здебільшого, оціночними, інформації про них достатньо. Деякі програми для дітей вулиці сьогодні містять компоненти моніторингу, перевірки та відстеження179. Набагато менше досліджень проводилося у сфері боргової дитячої праці у Південній Азії чи стосовно традиційних форм рабства і примусової праці щодо дітей Африки та Латинської Америки. Існуючі ж дослідження провадилися, здебільшого, НУО, і за деякими виключеннями, вони є невеликими. Дуже мало відомо про насильство у родинному трудовому середовищі (зазвичай, дрібне сільське господарство), де працює більшість дітей.

Дієві дослідження та моніторинг Багато зусиль було докладено для розробки методологій дослідження, які б допомагали розробляти програми втручань чи здійснювати моніторинг існуючих втручань для їх вдосконалення. Наприклад, дієві дослідження дівчаток та хлопчиків, втягнених у торгівлю наркотиків, були проведені в Індонезії, на Філіппінах, в Таїланді180 та в Бразилії, причому головна увага приділялася збору даних про цих дітей, які б мали пряму користь для розробки втручань. Одне з досліджень ІПЕК про вживання та торгівлю наркотиків в Естонії, ілюструє труднощі в отриманні інформації про досвід дітей в екстремальних ситуаціях. Висновок дослідження виглядає наступним чином: «Насильство – це одна з тих небагатьох тем, про яку молоді споживачі наркотиків відмовляються говорити з незнайомцями. Здається,

6 В останні роки концепція моніторингу дитячої праці дещо відійшла від моніторингу промисловості та організованих трудових середовищ до моніторингу дітей, вилучених з робочих місць та забезпечених захистом. Фахівці програми ІПЕК розробили методологію «відстеження» для оцінки довготривалих змін (на строк від двох років і більше після завершення втручання), які відбуваються у житті працюючих дітей в результаті втручання. Досліджуваний вплив включає в себе освітній статус, економічний добробут, працевлаштування, стан здоров’я та ставлення; дослідження щодо працюючих дітей на вулиці (Туреччина), у шахтах (Еквадор), у домашній праці (Уганда), в рибному промислі (Індонезія) та дітей, які стали жертвами торгівлі людьми (Шрі-Ланка)182. Що стосується неформальної економіки, то тут моніторинг на основі громади дедалі частіше використовується для отримання надійних даних і відстеження стану працюючих дітей. Усі ці ініціативи пропонують можливості для виявлення дитячого досвіду фізичного та психологічного насильства, його впливу та кроків, необхідних для його виправлення.

РУШІЙНА СИЛА ЗМІН Починаючи з середини 1990-х років, в усьому світі почав ширитися рух за викорінення дитячої праці, в якому активно виступали численні прибічники. Проявом кінетичної енергії цього руху стала та швидкість, з якою країни світу ратифікували Конвенцію МОП №182, а також успіх таких ініціатив, як Глобальний марш проти дитячої праці, який 1998 року захопив цілу низку організацій до створення мережі постійної протидії дитячій праці. Партнерами

цього руху виступили міжнародні та регіональні організації, двосторонні агенції, Міжпарламентський союз (IPU), професійні спілки та асоціації роботодавців, НУО, засоби масової інформації, науковці та організації працюючих дітей. Важливим поштовхом також стало дедалі зростаюче занепокоєння (і відповідні дії споживачів) щодо корпоративної соціальної відповідальності. Діяльність у цій сфері здійснювалася через саморегулювання шляхом створення галузевих альянсів та розробки добровільних кодексів поведінки з тим, щоб усі «ланки» каналів постачання в глобальній промисловості – виробники одягу, м’ячів, спортивного взуття, тютюнових виробів – не використовували дитячої праці183. Асоціації роботодавців в Молдові, Азербайджані, Малаві та Уганді спонсорували кампанії в ЗМІ, спрямовані на викорінення дитячої праці; у Гані вони спільно з парламентарями почали розробляти проект нового Закону про торгівлю людьми. В Бразилії Національна конфедерація промисловців (CNI) у співпраці з місцевими НУО започаткувала програму попередження та реабілітації дітей, втягнених в проституцію. У провінції Юнань, що в Китаї, 74 впливових роботодавця міста Кунмінг закликали керівників та менеджерів приватного сектора дотримуватися законів щодо дитячої праці і сприяти зусиллям, спрямованим на попередження торгівлі людьми, в тому числі – проведенню кампанії вуличної пропаганди184. Профспілки мають довгу історію діяльності у сфері зменшення дитячої праці; вони можуть ефективно виступати у якості спостерігачів та контролерів насильства та зловживань на робочих місцях. Однак, у сфері неформальної економіки чи інших трудових режимів, де діти найчастіше стикають з насильством, працю-

267 НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

ніби тема насильства – це табу, а проведення лише одного інтерв’ю недостатньо, щоб встановити взаємну довіру»181.

«Захист дітей вимагає значних фінансових ресурсів, однак життя та добробут мільйонів дітей залежать від бажання урядів впроваджувати необхідні заходи. На нашу думку, насильство, скоєне щодо однієї дитини, є насильством проти всіх». Діти-учасники Регіональних консультацій, Західна та Центральна Африка, 2005 р.,

ють лише лічені професійні спілки. Профспілкові центри в Болгарії почали звертати пильну увагу на проблему найгірших форм дитячої праці у сфері неформальної економіки. В Україні Незалежна профспілка шахтарів очолила зусилля, спрямовані на викорінення дитячої праці в 500 незареєстрованих малих шахтах в рамках міжнародної галузевої угоди за участю обох сторін промисловості. Ця угода була підписана в 2005 році, у Всесвітній день боротьби проти дитячої праці.

Довгий шлях попереду

НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

268

Незважаючи на збільшення участі системи ООН та різних НУО у вирішенні проблем захисту дітей, після прийняття КПД і нового стимулу до викорінення «найгірших форм» дитячої праці після ратифікації Конвенції МОП №182, попереду все ще лежить довгий шлях. Наразі різноманітний досвід працюючих дітей щодо насильства – фізичного, психологічного та сексуального – ще не отримав належного визнання і повною мірою не враховується при розробці планів і програм. Як і раніше, на міжнародному та національному рівні необхідно приділяти більше уваги на ті трудові форми і ситуації, які містять внутрішню небезпеку і насильство, особливо у віддалених, нелегальних чи прихованих місцезнаходженнях. Також існує потреба у більш активній роботі з профспілками та асоціаціями роботодавців щодо посилення захисту наймолодших представників робочої сили, особливо якщо вони стикаються з більшими ризиками, ніж їхні старші колеги. Що стосується організацій, які працюють у сфері викорінення дитячої праці, то їх підвищена увага до питань насильства, що його зазнають молоді працівники, може допомогти підготувати новий стимул для змін.

XIV

РЕКОМЕНДАЦІЇ Для вирішення проблеми насильства щодо дітей на робочому місці необхідно вжити цілу низку заходів. Ця проблема повинна розглядатися як комплексна проблема пошуку засобів до існування, проблема дотримання прав людини, праці, здоров’я, безпеки та правозастосування, причому починати вирішувати її потрібно з недопущення неповнолітніх дітей на роботу. Підтримка загального доступу до базової освіти та діяльність, спрямована на викорінення «найгірших форм» дитячої праці, є надзвичайно важливими превентивними мірами, однак тут також потрібні більш масштабні дії, зокрема заходи з подолання бідності та забезпечення потреб родин. Ключовою відправною точкою має стати політика абсолютної нетолерантності до насильства щодо дітей, які працюють, передбачена чи не передбачена законом, на організованих робочих місцях чи в неформальній економіці. Ця проблема повинна отримати широкий розголос, а ті, хто вчинив насильство щодо дітей на робочих місцях, повинні бути притягнуті до відповідальності. Дітям, які не досягли трудового віку, необхідно допомагати покинути цю роботу, надавати їм освіту і професійне навчання, а також покращувати їхні життєві можливості. Якщо діти працюють на законній основі, то процес регулювання та інспектування їхньої трудової діяльності повинен містити конкретні засоби з попередження насильства; молоді працівники повинні мати доступ до системи звітування, процедур подання скарг та до судів. Законодавство 1. Необхідно засудити насильство щодо працюючих дітей. Уряди повинні вжити заходів, щоб реальність насильства щодо

6 ючи особливу увагу вразливості молодших представників робочої сили. Роботодавці, професійні спілки та органи влади у сфері праці повинні підтримувати і поширювати абсолютну нетолерантність до тих, хто переслідує молодих працівників.

2. Необхідно ратифікувати та застосовувати відповідні міжнародні правові документи. Уряди повинні гармонізувати національне законодавство щодо дитячої праці з міжнародними стандартами, зокрема з положеннями конвенцій МОП № 138 та №182, а також з Конвенцією про права дитини. Законодавство повинно передбачати механізми правозастосування, а також штрафи і покарання, які в першу чергу діятимуть як стимули для викорінення «найгірших форм» дитячої праці.

5. Створити послуги для дітей для інформування про факти насильства та його уникнення. Уряди повинні забезпечити працюючих дітей засобами інформування про факти насильства щодо них людей, яким вони довіряють, і які можуть допомогти їм покинути робоче місце і отримати компенсацію. Такі послуги можуть включати в себе «гарячі лінії», куди діти можуть звернутися за допомогою і якщо необхідно – бути врятованими і отримати негайну підтримку.

Розробка політики та програм 3. Розробляти національні плани дій для подолання дитячої праці. Уряди повинні створювати і впроваджувати плани дій для вирішення багатьох проблем, пов’язаних з дитячою працею. Такі плани повинні бути інтегровані в національні плани та стратегії розвитку; цю діяльність слід провадити з залученням відповідних партнерів (в тому числі – представників працюючих дітей), експертів та ресурсів. Для того, щоб плани ґрунтувалися на надійних свідченнях і даних, необхідно надати пріоритетність створенню бази знань про насильство щодо дітей, які працюють (див. Рекомендацію №14).

4. Викорінювати насильство на робочих місцях в цілому. Уряди повинні вжити заходів, щоб вирішити проблему насильства на робочих місцях в цілому, приділя-

6. Надавати послуги для працюючих дітей та тих, хто живе на робочих місцях. Уряди повинні гарантувати повну повагу до прав працюючих дітей на освіту, здоров’я та соціальні послуги. Дітей слід заохочувати та створювати можливості для залишення роботи і відвідування школи або професійного навчання шляхом започаткування перехідних програм та інших ініціатив, які забезпечуватимуть належне, доступне і дружнє до дитини навчання. Життєві навички повинні стати невід’ємним компонентом неформальної освіти для працюючих дітей.

7. Забезпечувати постійну участь працюючих дітей у створенні та впровадженні стратегій, програм та послуг в інтересах дітей. Уряди повинні гарантувати повагу до права та можливостей дітей для участі. Погляди, енергія, творчий потенціал та ефективність працюючих дітей повинна бути використана у спосіб,

269 НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

працюючих дітей усіх вікових категорій (тих, що не досягли і досягли мінімального трудового віку) в усіх середовищах стала надбанням громадськості і систематично засуджувалася як законом, так і на практиці.

який забезпечуватиме ефективність і сталість стратегій і програм, спрямованих на викорінення дитячої праці.

8.

Розвивати потенціал усіх, хто контактує з працюючими дітьми. Уряди повинні вжити заходів для того, щоб потенціал та спроможність партнерів програм, урядових агенцій, професійних спілок, роботодавців, поліції, органів правосуддя, трудових інспекторатів, НУО, громадських організацій, дитячих груп та дослідників у сфері протидії насильства підвищувався.

Правозастосування

НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

270

9.

Чинників насильства щодо дітей на робочих місцях необхідно притягати до відповідальності у суді. Уряди повинні вжити заходів, щоб покласти край безкарності роботодавців неповнолітніх дітей, а також тих, хто чинить фізичне, психологічне та сексуальне насильство щодо них шляхом створення реальних перспектив кримінального переслідування та покарань. Необхідно жорстко і невідступно застосовувати кримінальні санкції за використання дітей у секс-бізнесі, проституції і порнографії, а також проти вербувальників та торгівців людьми.

10. Правозастосування та судові процедури повинні бути дружніми до дитини. Уряди повинні вжити заходів для того, щоб при правозастосуванні стосовно вилучення дітей з робочих місць або при кримінальному переслідуванні роботодавців чи колег по роботі поважалися права дитини на свободу від подальшого насильства, травм чи дискримінації. Крім того, в усіх діях щодо дітей-працівників необхідно дотримуватися принципу «найкращих інтересів дитини».

Пропагандистська діяльність соціальна мобілізація

та

11. Підвищити громадську обізнаність про шкідливі наслідки дитячої праці. Уряди повинні забезпечити підвищення громадської обізнаності про право усіх дітей на захист від усіх форм насильства, а також поширювати інформацію про ризики насильства і його шкідливий вплив на працюючих дітей серед батьків, родин та громад. Необхідно заохочувати соціальний діалог про концепцію пристойної праці та про цінність шкільної освіти.

12. Залучати підтримку приватного сектора та громадянського суспільства. Уряди повинні вжити заходів для стимулювання корпоративної соціальної відповідальності для вирішення проблеми насильства щодо дітей на робочих місцях, в тому числі прийняття етичних принципів праці. Зокрема, індустрію туризму та засоби масової інформації слід заохочувати до проведення кампаній проти сексуальної експлуатації та торгівлі дітьми. Інформація та дослідження 13. Збирати дані про насильство щодо дітей на робочих місцях. Зважаючи на майже повну відсутність даних про насильство щодо дітей на робочих місцях, уряди повинні вжити заходів, щоб усі можливі засоби збору таких даних були включені в програми та послуги, а також збиралися в рамках спеціальних досліджень та опитувань. В першу чергу дослідження повинні охопити особливо уразливих дітей, особливо тих, хто працює в домогосподарствах, на вулиці або виконує незаконні роботи.

6 ДЖЕРЕЛА ТА ПОСИЛАННЯ 1

ILO (2006). The End of Child Labour: Within Sight.

Geneva, International Labour Organization.

2

Walvin J (1982). A Child’s World: A Social History of English Childhood, 1800–1914. London, Penguin Books.

3

Tolfree D (1998). Old Enough to Work, Old Enough to Have a Say. Save the Children Sweden.

4

Boyden J et al. (1999). What Works for Working Children.

Save the Children Sweden and UNICEF.

5

Boyden J et al. (1999). What Works for Working Children.

Save the Children Sweden and UNICEF.

6

Black M (2003). Good Practice in Working Children’s Participation: A Case Study from CWOP, Maharashtra India. Prepared for the Save the Children Alliance Task Group on Children and Work. London, Save the Children UK.

7

Liebel M (2004). A Will of Their Own: Cross-Cultural Perspectives on Working Children. London and New York, Zed Books. Cited in: Bourdillon M (2006). Violence against Working Children. Stockholm, Save the Children Sweden.

8

Bourdillon M (2006). Violence against Working Children.

Stockholm, Save the Children Sweden.

9

Boyden J et al. (1999). What Works for Working Children.

Save the Children Sweden and UNICEF.

10

Black M (1996). Children First: The Story of UNICEF Past and Present. UNICEF, Oxford University Press.

11

ILO (2002). A Future without Child Labour. First Global Report. Geneva, International Labour Organization.

12

Delap E (2001). Economic and Cultural Forces in the Child Labour Debate: Evidence from Urban Bangladesh.

Journal of Developmental Studies, 37(5): 1–22. Cited in: Bourdillon M (2006). Violence against Working Children.

Stockholm, Save the Children Sweden.

13

Burra N (1995). Born to Work: Child Labour in India.

Oxford, Oxford University Press.

271 НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

14. Забезпечувати моніторинг та оцінку втручань. Уряди повинні забезпечувати провадження моніторингу втручань впродовж певного періоду часу уже після закінчення дії цих втручань; найкращі практики та здобуті уроки повинні бути оприлюднені та максимально поширені.

14

Cunningham H (2001). The Rights of the Child and the Wrongs of Child Labour: A Historical Perspective. In: Lieten K, White B (Eds). Child Labour: Policy Options.

Amsterdam, Aksant Academic Publishers, pp 1–11.

15

Cunningham H (1995). Child Labour and Industrialisation. Working Conditions and Environment Department Working Paper No. 1. Geneva, International Labour Organization: Cited in: ILO (2006). The End of Child Labour: Within Sight. Geneva, International Labour Organization.

16

Bourdillon M (2006). Violence against Working Children.

Stockholm, Save the Children Sweden.

17

ILO (2006). The End of Child Labour: Within Sight.

Geneva, International Labour Organization.

18

Fallon P, Tzannatos Z (1998). Child Labor: Issues and Directions for the World Bank. Washington DC, World Bank.

19

Wood G (2003). Staying Secure, Staying Poor: The ‘Faustian Bargain’. World Development, 31(3): 455–471.

20

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Східна та Південна Африка. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

272

21

UNICEF (2003). Africa’s Orphaned Generations. New York, UNICEF.

22

Mushingeh A et al. (2002). HIV/AIDS and Child Labour in Zambia: A Rapid Assessment on the Case of the Lusaka, Copperbelt and Eastern Provinces. Paper No. 5. Geneva/ Lusaka, International Programme on the Elimination of Child Labour, International Labour Organization.

23

UNRISD (2005). Gender Equality: Striving for Justice in an Unequal World. United Nations Research Institute for Social Development.

24

The Consortium for Street Children (2003). Each Child is Unique. Адреса в Інтернеті: http://www. streetchildren.org.uk/faq/.

25

Black M (2004). Opening Minds, Opening up Opportunities. London, Save the Children UK.

26

Declarations of the World Movement of Working Children, Including the Kundapur Declaration, India (1996), the Dakar Declaration, Senegal (1998) and the Final Declaration of the 2nd Meeting of the World Movement of Working Children and Adolescents, Berlin, Germany (2004). Cited in: Bourdillon M (2006).

Violence against Working Children. Stockholm, Save the Children Sweden.

27

Woodhead M (2004). Psychosocial Impacts of Child Work: A Framework for Research, Monitoring and Intervention. International Journal of Children’s Rights,12(4): 321–377.

28

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Східна Азія та Тихоокеанський регіон. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

29

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Східна Азія та Тихоокеанський регіон. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

30

Government of India (2005). Country Report on Violence against Children 2005. New Delhi, Ministry of Human Resource Development, Department of Women and Child Development.

31

Bourdillon M (2006). Violence against Working Children.

Stockholm, Save the Children Sweden.

32

Blanchet T (2001). Child Work in a Bihari Camp and in the Benarasi Sari Industry of Mirpur. Stockholm, Save the Children Sweden.

33

ILO (2006). The End of Child Labour: Within Sight.

Geneva, International Labour Organization.

34

ILO (2002). A Future without Child Labour. First Global Report. Geneva, International Labour Organization.

35

ІLO (1996). Child Labour: Targeting the Intolerable.

Geneva, International Labour Organization.

36

Anti-Slavery International (2005). Child Domestic Workers: A Handbook on Good Practice in Programme Interventions. London, Anti-Slavery International.

6 Human Rights Watch (2004). Abuses against Child Domestic Workers in El Salvador. New York, Human Rights Watch.

50

Anti-Slavery International (2005). Child Domestic Workers: A Handbook on Good Practice in Programme Interventions. London, Anti-Slavery International.

38

Human Rights Watch (2005). Always on Call: Abuse and Exploitation of Child Domestic Workers in Indonesia.

New York, Human Rights Watch.

51

Anti-Slavery International (2005). Child Domestic Workers: A Handbook on Good Practice in Programme Interventions. London, Anti-Slavery International.

39

Human Rights Watch (2005). Inside the Home, Outside the Law: Abuse of Child Domestic Workers in Morocco.

New York, Human Rights Watch.

52

UNICEF (1999). Child Domestic Work. Innocenti Digest, No. 5. Florence, UNICEF Innocenti Research Centre.

53

40

Blanchet T (1996). Lost Innocence, Stolen Childhood.

Dhaka, University Press Limited.

41

Anti-Slavery International (2005). Child Domestic Workers: A Handbook on Good Practice in Programme Interventions. London, Anti-Slavery International.

Heissler K (2001). Background Paper on Good Practices to Combat Sexual Abuse and Exploitation of Children in Bangladesh. Ministry of Women and Children’s Affairs, and UNICEF Bangladesh.

54

ILO/IPEC (2004). Helping Hands or Shackled Lives?

Understanding Child Domestic Labour and Responses To It. Geneva, International Programme on the Elimination of Child Labour, International Labour Organization.

55

Declaration of the First World Congress against Commercial Sexual Exploitation of Children. 27–31 August 1996, Stockholm. (For a full definition of the commercial sexual exploitation of children.) Адреса в Інтернеті: http://www.csecworldcongress.org .

56

The 2004 Declaration of the World Movement of Working Children in Berlin. 19 April–2 May 2004, Berlin. Cited in: Bourdillon M (2006). Violence against Working Children. Stockholm, Save the Children Sweden.

57

UNICEF (2001). Profiting from Abuse: An Investigation into the Sexual Exploitation of Our Children. New York, UNICEF.

58

Save the Children Alliance (2005). 10 Essential Learning Points: Listen and Speak Out against Sexual Abuse of Girls and Boys. Global Submission by the International Save the Children Alliance to the UN Study on Violence against Children. Oslo, Save the Children Norway.

59

International Save the Children Alliance (2004).

Mapping Save the Children’s Response to Violence against Children in the South Asia Region. Kathmandu, Save the Children Sweden.

42

UNICEF (1999). Child Domestic Work. Innocenti Digest, No. 5. Florence, UNICEF Innocenti Research Centre.

43

ILO/IPEC (2004). Helping Hands or Shackled Lives?

Understanding Child Domestic Labour and Responses To It. Geneva, International Programme on the Elimination of Child Labour, International Labour Organization.

44

ILO/IPEC (2004). Helping Hands or Shackled Lives?

Understanding Child Domestic Labour and Responses To It. Geneva, International Programme on the Elimination of Child Labour, International Labour Organization.

45

Blagbrough J (1995). Child Domestic Work in Indonesia: A Preliminary Situation Analysis. London, Anti-Slavery International.

46

Anti-Slavery International (2005). Child Domestic Workers: A Handbook on Good Practice in Programme Interventions. London, Anti-Slavery International.

47

Save the Children UK (1996). Kids for Hire: A Child’s Right to Protection from Commercial Sexual Exploitation.

London, Save the Children UK.

48

ILO/IPEC (2004). Helping Hands or Shackled Lives?

Understanding Child Domestic Labour and Responses To It. Geneva, International Programme on the Elimination of Child Labour, International Labour Organization.

49

Anti-Slavery International (2005). Child Domestic Workers: A Handbook on Good Practice in Programme Interventions. London, Anti-Slavery International.

273 НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

37

Association pour le Progrеs et la Dеfense des Droit des Femmes Maliеnnes (APDS) et la Fondation Friedrich Ebert (2000). La Situation de la Femme Maliиnne: Cadre de Vie, Problеmes, Promotion, Organisations. Mali, Association pour le Progrеs et la Dеfense des Droit des Femmes Maliеnnes (APDS) et la Fondation Friedrich Ebert – Bureau de Mali. Cited in: UNICEF (2000).

Domestic Violence against Women and Girls. Innocenti Digest, No 6. Florence, UNICEF Innocenti Research Centre.

68

Ameh RK (2001). Lessons from the Ghanaian Antitrokosi Campaign. Paper prepared for the 1st West African Workshop on Female Ritual Servitude, February 2001, Accra, Ghana, Simon Fraser University.

69

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Підсумковий звіт про тематичні зустрічі з насильства щодо дітей з особливими потребами.

28 липня 2005 р., Нью-Йорк. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r180

61

Terre des Hommes (2003). The Trafficking of Albanian Children in Greece. Terre des Hommes.

70

62

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Латинська Америка. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

Save the Children Alliance (2005). 10 Essential Learning Points: Listen and Speak Out against Sexual Abuse of Girls and Boys. Global Submission by the International Save the Children Alliance to the UN Study on Violence against Children. Oslo, Save the Children Norway.

71

63

Save the Children Alliance (2005). 10 Essential Learning Points: Listen and Speak Out against Sexual Abuse of Girls and Boys, Global Submission by the International Save the Children Alliance to the UN SecretaryGeneral’s Study on Violence against Children. Oslo, Save the Children Norway.

Save the Children Alliance (2005). 10 Essential Learning Points: Listen and Speak Out against Sexual Abuse of Girls and Boys. Global Submission by the International Save the Children Alliance to the UN SecretaryGeneral’s Study on Violence against Children. Oslo, Save the Children Norway.

72

64

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Східна Азія та Тихоокеанський регіон. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

ILO/IPEC (2002). Vietnam – Children in Prostitution in Hanoi, Hai Phong, Ho Chi Minh City and Can Tho: A Rapid Assessment. Geneva, International Programme on the Elimination of Child Labour, International Labour Organization.

73

65

Farid M (1998). Sexual Abuse, Sexual Exploitation and CSEC in Indonesia. Цитовано в: Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Східна Азія та Тихоокеанський регіон. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Східна Азія та Тихоокеанський регіон. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

74

ILO/IPEC (2001). Jamaica, Situation of Children in Prostitution: A Rapid Assessment. Geneva, International Programme on the Elimination of Child Labour, International Labour Organization.

75

ILO/IPEC (2002). Commercial Sexual Exploitation of Boys, Girls and Adolescents in Honduras. Project for the Prevention and Elimination of Commercial Sexual Exploitation of Children and Adolescents in Central America, Panama, and the Dominican Republic, San Jose. International Programme on the Elimination of Child Labour, International Labour Organization.

60

НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

274

66

67

International Save the Children Alliance (2004).

Mapping Save the Children’s Response to Violence against Children in the South Asia Region. Kathmandu, Save the Children Sweden. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Південна Азія. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

6 ECPAT (2003). A Situational Analysis of Child Sex Tourism in Nepal (Katmandu Valley and Pokhara), by Child Workers in Nepal-Concerned Centre (CWIN). ECPAT International.

86

ILO/IPEC (2001). Nepal – Bonded Labour among Child Workers of the Kamaiya System: A Rapid Assessment.

Geneva, International Programme on the Elimination of Child Labour, International Labour Organization.

77

Save the Children Alliance (2005). 10 Essential Learning Points: Listen and Speak Out against Sexual Abuse of Girls and Boys. Global Submission by the International Save the Children Alliance to the UN SecretaryGeneral’s Study on Violence against Children. Oslo, Save the Children Norway.

87

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Латинська Америка. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

88

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Латинська Америка. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

89

ILO (2005). A Global Alliance against Forced Labour.

Global Report under the follow-up to the ILO Declaration on Fundamental Principles and Rights at Work, Report I(B). International Labour Conference, 93rd Session. Geneva, International Labour Organization.

78

79

80

ILO (2005). A Global Alliance against Forced Labour.

Global Report under the follow-up to the ILO Declaration on Fundamental Principles and Rights at Work, Report I(B). International Labour Conference, 93rd Session. Geneva, International Labour Organization.

ILO/IPEC (2002). Every Child Counts: New Global Estimates on Child Labour. Geneva, International Programme on the Elimination of Child Labour, International Labour Organization.

ILO (2005). A Global Alliance against Forced Labour.

Global Report under the follow-up to the ILO Declaration on Fundamental Principles and Rights at Work, Report I(B). International Labour Conference, 93rd Session. Geneva, International Labour Organization.

81

Human Rights Watch (2003). Small Change: Bonded Labour in India’s Silk Industry. New York, Human Rights Watch.

82

ILO (2005). A Global Alliance against Forced Labour. Global Report under the follow-up to the ILO Declaration on Fundamental Principles and Rights at Work, Report I(B). International Labour Conference, 93rd Session. Geneva, International Labour Organization.

83

Human Rights Watch (2003). Small Change: Bonded Labour in India’s Silk Industry. New York, Human Rights Watch.

84

Human Rights Watch (1995). Contemporary Forms of Slavery in Pakistan. New York, Human Rights Watch.

85

Anti-Slavery International (2001). The Enslavement of Dalit and Indigenous Communities in India, Nepal and Pakistan Through Debt Bondage. Submission by AntiSlavery International to the UN Sub-Commission on the Promotion and Protection of Human Rights.

90

ILO (2005). Build the Future, Invest in Childhood.

Economic Study of the Costs and Benefits of Eradicating Child Labour in Ibero-America. Executive Summary.

Geneva, International Labour Organization.

91

ILO (2005). A Global Alliance against Forced Labour.

Global Report under the follow-up to the ILO Declaration on Fundamental Principles and Rights at Work, Report I(B). International Labour Conference, 93rd Session. Geneva, International Labour Organization.

92

ILO (2005). A Global Alliance against Forced Labour.

Global Report under the follow-up to the ILO Declaration on Fundamental Principles and Rights at Work, Report I(B). International Labour Conference, 93rd Session. Geneva, International Labour Organization.

93

Anti-Slavery International (2002). Forced Labour in Mauritania. Submission to the UN Sub-Commission on the Promotion and Protection of Human Rights, Working Group on Contemporary Forms of Slavery.

Anti-Slavery International. Адреса в Інтернеті: http://www.antislavery.org/ archive/submission/ submission2002-mauritania.htm.

94

Anti-Slavery International (2004). Slavery in Niger, Historical, Legal and Contemporary Perspectives.

London, Anti-Slavery International and Association Timidria, London.

275 НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

76

95

ILO (2005). A Global Alliance against Forced Labour.

Global Report under the follow-up to the ILO Declaration on Fundamental Principles and Rights at Work, Report I(B). International Labour Conference, 93rd Session. Geneva, International Labour Organization.

104 ILO/IPEC (2002). Philippines – Children’s Involvement in the Production, Sale and Trafficking of Drugs in Cebu City: A Rapid Assessment. Geneva, International Programme on the Elimination of Child Labour, International Labour Organization.

96

Anti-Slavery International (2004). About Timidria.

Anti-Slavery International. Адреса в Інтернеті: http:// www.antislavery.org/homepage/antislavery/award/ timidriabackground2004.htm.

97

ILO (2005). A Global Alliance against Forced Labour.

Global Report under the follow-up to the ILO Declaration on Fundamental Principles and Rights at Work, Report I(B). International Labour Conference, 93rd Session. Geneva, International Labour Organization.

105 Dowdney LT (2003). Children of the Drug Trade: A Case Study of Organised Armed Violence in Rio de Janeiro.

Rio de Janeiro, Viva Rio / ISER, 7 Letras. Cited in: Bourdillon M (2006). Violence against Working Children.

Stockholm, Save the Children Sweden.

98

НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

276 99

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Карибський басейн. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Насильство в громаді. Регіональний аналіз: Європа та Центральна Азія. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

100 ILO/IPEC (2000). In-depth Analysis of the Situation of Working Street Shildren in St. Petersburg (2000). Saint Petersburg, International Programme on the Elimination of Child Labour, International Labour Organization.

101 Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Близький Схід та Північна Африка. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 102 ILO/IPEC (2002). Estonia. Children and Adolescents Involved in Drug Use and Trafficking: A Rapid Assessment.

Geneva, International Programme on the Elimination of Child Labour, International Labour Organization. Цитовано в: Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Насильство в громаді. Регіональний аналіз: Європа та Центральна Азія. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 103 UNICEF (2003). From Perception to Reality: A Study on Child Protection in Somalia. UNICEF Somalia, Ch. 7.

106 Dowdney LT (2003). Children of the Drug Trade: A Case Study of Organised Armed Violence in Rio de Janeiro. Rio de Janeiro, Viva Rio / ISER, 7 Letras.

107 Chappell D, Di Martino V (2000). Violence at Work.

Geneva, International Labour Organization.

108 Save the Children Alliance (2005). 10 Essential Learning Points: Listen and Speak Out against Sexual Abuse of Girls and Boys. Global Submission by the International Save the Children Alliance to the UN SecretaryGeneral’s Study on Violence against Children. Oslo, Save the Children Norway.

109 Wonacott P (2004). Qian Qian’s Tale in Beggars’ Village.

The Wall Street Journal, 7 December, 2004. Адреса в Інтернеті: http://www.uoregon.edu/~caps/wonacott. htm#19.

110 Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Карибський басейн. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 111 ILO (2005). Youth: Pathways to Decent Work International Labour Conference, 93rd Session. Geneva, International Labour Organization.

112 Paoli P, Merlliе D (2000). Troisiеme enquеte europеenne sur les conditions de travail. Dublin, Fondation Europеenne pour l’amеlioration des conditions de vie et de travail. Eurofound.

113 Paoli P, Merlliе D (2000). Troisiеme enquеte europеenne sur les conditions de travail. Dublin, Fondation Europеenne pour l’amеlioration des conditions de vie et de travail. Eurofound.

114 Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Латинська Америка. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

6 116 The International Crisis Group (2005). The Curse of Cotton: Central Asia’s Destructive Monoculture. Asia Report No. 93. Bishkek, The International Crisis Group.

117 Human Rights Watch (2002). Tainted Harvest: Child Labor and Obstacles to Organizing on Ecuador’s Banana Plantations, Human Rights Watch. New York, Human Rights Watch. Cited in: Bourdillon M (2006).

Violence against Working Children. Stockholm, Save the Children Sweden.

118 Human Rights Watch (2001). Underage and Unprotected: Child Labor in Egypt’s Cotton Fields. New York, Human Rights Watch. Cited in: Bourdillon M (2006). Violence against Working Children. Stockholm, Save the Children Sweden.

119 Human Rights Watch (2000). Fingers to the Bone: United States Failure to Protect Child Farmworkers. New York, Human Rights Watch. Cited in: Bourdillon M (2006).

Violence against Working Children. Stockholm, Save the Children Sweden.

120 Racelis M et al. (2005). Making Philippine Cities Childfriendly: Voices of Children in Poor Communities.

Innocenti Insight. Manila, Institute of Philippines Ateneo de Manila University and Florence, UNICEF Innocenti Research Centre.

121 Save the Children (2004). Planning Working Children’s Education: A Guide for Education Sector Planners.

London, Save the Children UK. 122 МОТ/ИПЕК (2000). Глубинный анализ положения работающих уличных детей в Ленинградской области, 2000 год. Санкт-Петербург, Международная программа по искоренению детского труда, Международная организация труда.

123 Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Карибський басейн. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 124 МОТ (2006). Прекращение детского труда: цель близка. Глобальный отчет. Женева, Международная организация труда.

125 Anti-Slavery International (2005). Child Domestic Workers: A Handbook on Good Practice in Programme Interventions. London, Anti-Slavery International.

126 Save the Children Alliance (2005). 10 Essential Learning Points: Listen and Speak Out against Sexual Abuse of Girls and Boys. Global Submission by the International Save the Children Alliance to the UN SecretaryGeneral’s Study on Violence against Children. Oslo, Save the Children Norway.

127 ILO and UNICEF (2004). Addressing Child Labour in the Bangladesh Garment Industry, 1995–2001: A Synthesis of UNICEF and ILO Evaluation Studies of the Bangladesh Garment Sector Projects. New York, UNICEF and Geneva, International Labour Organization.

128 Mulama J (2006). Spare the Plough, and School the Child. Nairobi, International Press Service. Адреса в Інтернеті: http://www.ungei.org/SFAIdocs/SFAI_press_ clipsMay12.pdf.

129 МОТ (2006). Прекращение детского труда: цель близка. Глобальный отчет. Женева, Международная организация труда.

130 МОТ (2006). Прекращение детского труда: цель близка. Глобальный отчет. Женева, Международная организация труда.

131 Human Rights Watch (2003). Small Change: Bonded Labour in India’s Silk Industry. New York, Human Rights Watch.

132 ILO (2005). A Global Alliance against Forced Labour. Global Report under the follow-up to the ILO Declaration on Fundamental Principles and Rights at Work, Report I(B). International Labour Conference, 93rd Session. Geneva, International Labour Organization.

133 ILO/IPEC (2002). Every Child Counts: New Global Estimates on Child Labour. Geneva, International Programme on the Elimination of Child Labour, International Labour Organization.

134 Boyden J et al. (1999). What Works for Working Children.

Save the Children Sweden and UNICEF. 135 Boyden J et al. (1999). What Works for Working Children.

Save the Children Sweden and UNICEF.

277 НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

115 Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Латинська Америка. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

136 Human Rights Watch (2003). Small Change: Bonded Labour in India’s Silk Industry. New York, Human Rights Watch.

137 Save the Children Alliance (2005). 10 Essential Learning Points: Listen and Speak Out against Sexual Abuse of Girls and Boys. Global Submission by the International Save the Children Alliance to the UN SecretaryGeneral’s Study on Violence against Children. Oslo, Save the Children Norway.

НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

278

138 Mehmood AS et al. (2005). Camel Jockeys of Rahimyar Khan: Findings of a Participatory Research on the Life and Situation of Child Camel Jockeys. Pakistan Rural Workers Social Welfare Organisation, Save the Children (Sweden). Адреса в Інтернеті: http://gaatw.net/ referencetrafficking-reports/camel-jockeysorahimyark han16%5B1%5D_0.pdf.

139 UNICEF (2006). Former Camel Jockeys Reclaiming Their Lost Childhood. Адреса в Інтернеті: http://www.unicef. org/infobycountry/pakistan_30655.html.

140 Anti-Slavery International (2003). Trafficking and Forced Labour of Children in the United Arab Emirates (UAE). Submission to the UN Sub-Commission on the Promotion and Protection of Human Rights, Working Group on Contemporary Forms of Slavery. AntiSlavery International. Адреса в Інтернеті: http://www. antislavery.org/archive/submission/submission2003UAE.htm.

141 Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Західна та Центральна Африка. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 142 UNICEF (2002). La traite d’enfants en Afrique de l’Ouest : rеponses politiques. Florence, UNICEF Innocenti Research Centre.

143 Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Західна та Центральна Африка. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 144 Boyden J et al. (1999). What Works for Working Children.

Save the Children Sweden and UNICEF. 145 Mortimer JT (2003). Work and Growing Up in America.

Cambridge, Harvard University Press.

146 Prywes M et al. (2004). Costs of Projects for Orphans and Other Vulnerable Children: Case Studies in Eritrea and Benin. Social Protection Discussion Paper Series. Washington DC, World Bank. Адреса в Інтернеті: http://siteresources.worldbank.org/ SOCIALPROTECTION/Resources/SP-Discussionpapers/Safety-Nets-DP/0414.pdf.

147 Groves L (2004). Good Practice in Working Children’s Participation: A Case from Senegal. Save the Children.

148 Tolfree D (1998). Old Enough to Work, Old Enough to Have a Say. Save the Children Sweden.

149 Karlsson L, Karkara R (2006). How to End the Violence.

CRIN Newsletter, No. 19. Адреса в Інтернеті: http:// www.crin.org/docs/CRIN_Newsletter_19_Eng.pdf.

150 Delap A, Rashid L (2005). Children and Work in South Asia: An Analysis of Save the Children’s Experience. Save the Children South and Central Asia.

151 Black M (2003). Good Practice in Working Children’s Participation: A Case Study from CWOP, Maharashtra India. Prepared for the Save the Children Alliance Task Group on Children and Work. London, Save the Children UK. 152 Black M (2004). Opening Minds, Opening Up Opportunities. London, Save the Children UK. 153 Miljeteig P (2000). Creating Partnerships with Working Children and Youth. SP Discussion Paper, No. 21.

Washington, DC, World Bank, 2000.

154 Concerned for Working Children (no date). The Makkala Panchayat Closes Liquor Shops in Keradi Panchayat. Адреса в Інтернеті: http://www. workingchild.org/interven6.htm.

155 Save the Children (2006). Betrayal of Trust – An overview of Save the Children’s findings on children’s experience of physical and humiliating punishment, child sexual abuse and violence when in conflict with the law. Save the Children.

156 Visayan Forum Foundation (2004). Beyond Closed Doors. A Primer on Child Domestic Labour in the Philippines. (Cited therein: Activities by SUMAPI, an association for domestic workers.) Manila, Visayan Forum Foundation.

6 157 Asociaciоn Grupo de Trabajo Redes. La Casa de Panchita, Lima, Peru. Адреса в Інтернеті: http://www. gruporedes.org/.

169 Anti-Slavery International (2005). Child Domestic

158 Save the Children (2005). Children’s Actions To End Violence against Girls And Boys. A contribution to the UN Secretary-General’s Study on Violence against Children. Save the Children Sweden.

170 ILO/IPEC (2003). Time-bound Programmes: Manual for

160 Black M (2004). Opening Minds, Opening Up Opportunities. London, Save the Children UK. 161 ILO (2002). Supporting Children’s Rights through Education, Arts and the Media (SCREAM) – Stop Child Labour Education Pack. Geneva, International Labour Organization.

162 Black M (2002). Child Domestic Workers: Finding a Voice (A Handbook on Advocacy). London, Anti-Slavery International.

163 Black M (2002). Child Domestic Workers: Finding a Voice (A Handbook on Advocacy). London, Anti-Slavery International.

164 Anti-Slavery International (2005). Child Domestic Workers: A Handbook on Good Practice in Programme Interventions. London, Anti-Slavery International.

165 IPEC (2003). Time-bound Programmes: Manual for Action Planning. Guidebook I–V. Geneva, International Labour Organization.

166 ILO/IPEC (2003). Time-bound Programmes: Manual for Action Planning. Guidebook IV. Geneva, International Programme on the Elimination of Child Labour, International Labour Organization.

Interventions. London, Anti-Slavery International.

Action Planning. Guidebook IV. Geneva, International Programme on the Elimination of Child Labour, International Labour Organization.

171 Bourdillon M (2006). Violence against Working Children.

Stockholm, Save the Children Sweden.

172 Save the Children Alliance (2005). 10 Essential Learning Points: Listen and Speak Out against Sexual Abuse of Girls and Boys. Global Submission by the International Save the Children Alliance to the UN SecretaryGeneral’s Study on Violence against Children. Oslo, Save the Children Norway.

173 Anti-Slavery International (2005). Child Domestic Workers: A Handbook on Good Practice in Programme Interventions. London, Anti-Slavery International.

174 Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Підсумковий звіт про регіональні консультації: Східна та Південна Африка. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 175 Save the Children Alliance (2005). 10 Essential Learning Points: Listen and Speak Out against Sexual Abuse of Girls and Boys. Global Submission by the International Save the Children Alliance to the UN SecretaryGeneral’s Study on Violence against Children. Oslo, Save the Children Norway.

176 ILO and UNICEF (2005). Manual on Child Labour: Rapid Assessment Methodology. Geneva, International Labour Organization and UNICEF.

167 МОТ (2006). Прекращение детского труда: цель близка. Глобальный отчет. Женева, Международная организация труда.

177 Black M (1997). Child Domestic Workers: A Handbook

168 Visayan Forum Foundation (2004). Beyond Closed Doors. A Primer on Child Domestic Labour in the Philippines. Manila, Visayan Forum Foundation.

178 Anti-Slavery International (2005). Child Domestic

for Research and Action. London, Anti-Slavery International.

Workers: A Handbook on Good Practice in Programme Interventions. London, Anti-Slavery International.

279 НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

159 Black M (2003). Good Practice in Working Children’s Participation: A Case Study from CWOP, Maharashtra India. Prepared for the Save the Children Alliance Task Group on Children and Work. London, Save the Children UK.

Workers: A Handbook on Good Practice in Programme

179 ILO/IPEC (2003). Facts on Children Working in the Streets. Geneva, International Programme on the Elimination of Child Labour, International Labour Organization. Адреса в Інтернеті: http://www.ilo. org/public/english/standards/ipec/publ/download/ factsheets/fs_streetchildren_0303.pdf.

180 ILO/IPEC (2004). The Use of Children in the Production, Sale and Trafficking of Drugs: Intervention Models Developed in Indonesia, the Philippines and Thailand.

Bangkok, International Programme on the Elimination of Child Labour, International Labour Organization.

181 ILO/IPEC (2002). Estonia. Children and Adolescents Involved in Drug Use and Trafficking: A Rapid Assessment. Geneva, International Programme on the Elimination of Child Labour, International Labour Organization, p 50. НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

280

ЦИТАТИ I

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Латинська Америка. Ст.

46. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/ r27

II

Bhima Sangha (2005). Submission to the United Nations Secretary-General’s Study on Violence against Children.

Bhima Sangha.

III

UNICEF (2003). From perception to reality: A study on child protection in Somalia. UNICEF Somalia. Ch. 7, p 11.

IV

Blanchet T (2001). Child Work in a Bihari Camp and in the Benarasi Sari Industry of Mirpur. Stockholm, Save the Children Sweden, p 97.

V

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Латинська Америка. Ст. 47. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

VI

Human Rights Watch (2005). Morocco: ‘Hidden’ Child Workers Face Abuse. New York, Human Rights Watch. Адреса в Інтернеті: http://hrw.org/english/ docs/2005/12/21/morocc12278.htm

182 МОТ (2006). Прекращение детского труда: цель близка. Глобальный отчет. Женева, Международная организация труда.

183 Існує кілька прикладів кодексів, які стосуються: одягу (1995), зшивання футбольних м’ячів (1997), тютюнових виробів (1999), какао (2001) та малих шахт (2005). Див. також кодекс з туризму: «Туризм, безпечний для дітей» в Бразилії, Камбоджі, Домініканській Республіці, Кенії, Мексиці та Танзанії. МОП/ІПЕК була головним спонсором цих галузевих ініціатив. Див. Глобальний звіт МОП (2006).

184 МОТ (2006). Прекращение детского труда: цель близка. Глобальный отчет. Женева, Международная организация труда.

VII Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Східна та Південна Африка. Ст. 25. Адреса в Інтернеті: http://www. violencestudy.org/r27

6 VIII Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Східна Азія та Тихоокеанський регіон, ст. 49. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 Save the Children Alliance (2005). 10 Essential Learning Points: Listen and Speak out against Sexual Abuse of Girls and Boys. Global Submission by the International Save the Children Alliance to the UN Secretary-General’s Study on Violence against Children. Oslo, Save the Children Norway, p 58.

X

Human Rights Watch (2003). Small change: bonded labour in India’s silk industry. New York, Human Rights Watch, p 4.

XI

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Підсумковий звіт про регіональні консультації: Східна та Південна Африка. Ст. 18. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

XII Groves L (2004). Good practice in working children’s participation: A case from Senegal. Save the Children.

XIII Government of Kenya (2005). Second Periodic Kenya Country Report on Implementation of the UN Convention on the Rights of the Child. 11 November 2005, CRC/ C/65/Add.39.

XIV Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Підсумковий звіт про регіональні консультації: Західна та Центральна Африка. Ст. 7. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

281 НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ НА РОБОЧОМУ МІСЦІ

IX

UNICEF/HQ 99-0638. Джакомо Піроцці

ІРАК, 1999 рік. Махмуд сидить у гуртожитку Реабілітаційного центру „Аль-Рахма” для дітей вулиці, район Рашад, місто Багдад.

5 НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ В УСТАНОВАХ З ДОГЛЯДУ ЗА ДІТЬМИ І СИСТЕМАХ ПРАВОСУДДЯ

175

Документи з прав людини

177

Загальна інформація та контекст

178

Поява інституцій

178

Переоцінка інституційного догляду

180

Чинники, що сприяють насильству в установах

180

Низька пріоритетність

181

171

Неадекватна кадрова політика

181

Відсутність моніторингу та контролю

182

Змішування різних рівнів уразливості

182

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

Вступ

Діти, які перебувають під інституційним доглядом

183

Природа та масштаби проблеми

183

Розвиток закладів догляду за дітьми в країнах Східної Європи та колишнього Радянського Союзу

184

Охоплення етнічних меншин

184

Чому дітей розміщують під інституційний догляд? Моделі інституційного догляду Джерела насильства в установах з догляду

185 186 187

Насильство з боку персоналу

187

Насильство під виглядом лікування

188

Відсутність догляду як форма насильства

188

Насильство з боку інших дітей

189

Вплив утримання в установах з догляду на здоров’я та розвиток дитини

189

Діти, які перебувають під наглядом та арештом

190

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

172

Природа та масштаби проблеми

191

Історична довідка

192

Діти, які порушують закон

193

Чому діти порушують закон?

193

Утримання під вартою як замінник догляду

195

Джерела насильства під час перебування під вартою та наглядом поліції Насильство з боку працівників пенітенціарних закладів

196 196

Насильство під час перебування під наглядом поліції та сил безпеки

197

Насильство як вирок

198

Насильство з боку дорослих затриманих

199

Насильство з боку інших дітей

199

Заподіяння шкоди собі

200

Інші діти, які перебувають під опікунством держави

201

Біженці, шукачі притулку та мігранти

201

Діти без супроводу

201

Установи тюремного типу

201

Утримання під вартою дітей-мігрантів

202

Діти у збройних силах в мирний час

203

Реагування на насильство щодо дітей в установах з догляду за дітьми і системах правосуддя

203

Правові дії

204

Політика попередження утримання дітей в установах догляду

205

5 Принцип «крайнього заходу»

205

Надання пріоритетності альтернативам

206

Альтернативи інституційному догляду

207

Підтримка обездолених родин та сімей, 207

Підтримка сімей з дітьми з вадами здоров’я

208

Пряма підтримка дітей-сиріт та уразливих дітей

209

Забезпечення різних потреб та преференцій

209

Альтернативи інституційному ув’язненню Програми відхилення на основі громади Захист від насильства в інституціях

209 210 211

Підбір, навчання та оплата праці персоналу

211

Відповідність міжнародним стандартам

212

Моніторинг та розслідування

212

Механізми подання скарг

212

Механізми виправлення та реагування

213

Вивільнення дітей, які перебувають під інституційним доглядом

213

Громадська просвіта: поширення послання

215

Якщо бракує ресурсів

215

Рекомендації

216

Для усіх установ з догляду та систем правосуддя

216

Для систем догляду та соціального забезпечення

218

Для систем правосуддя

218

Джерела та посилання

220

173 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

що опинилися у ризикованій ситуації

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

174

Хлопчик, що перебуває у центрі для утримання під вартою неповнолітніх правопорушників, Близький Схід, 2003 р.,I

5

Мільйони хлопчиків та дівчаток в усьому світі впродовж тривалого часу зростають і розвиваються не у своїх чи альтернативних родинах, а під контролем та наглядом установ з догляду і систем правосуддя. Ці установи, де живуть діти, називаються по-різному: сирітські притулки, дитячі будинки, будинки догляду, в’язниці, центри для утримання неповнолітніх правопорушників, школи реформ тощо. Ці установи можуть бути відкритими чи закритими (наприклад, діти живуть в них за зачиненими дверима); вони можуть бути державними чи приватними, керуватися окремими особами, неурядовими чи релігійними організаціями. Багато з них є великими, і перебування дітей в цих закладах може тривати роками. Та як би не називалися ці інституції, вони керують повсякденним життям, особистим розвитком дитини, вони визначають майбутні життєві можливості величезної кількості дітей.

Причин для переведення дітей в такі установи існує дуже багато. Деяких з них поселяють у сирітські притулки (а також в інші заклади, які більше нагадують домашнє середовище, наприклад, у фостерні родини, або їх віддають родичам), оскільки вони втратили батьків і не мають близьких родичів чи людей, які можуть замінити їм батьків – ця проблема набуває особливої гостроти з поширенням СНІДу, особливо в країнах Африки на південь від Сахари. Інших розподіляють у такі заклади через фізичні чи психічні негаразди, психіатричні чи інші важкі хвороби. Від багатьох дітей просто відмовляються батьки, які, не маючи грошей чи доступу до послуг з підтримки дитини з вадами здоров’я, розуміють, що у них немає іншої альтернативи. Як наслідок, багато дітей з особливими потребами залишаються під доглядом у лікарнях. Деякі діти самі тікають з дому, а деяких органи влади забирають з домівок, де процвітає насильство і жорстокість.

Хоча ці установи створюють з метою надання дітям догляду, підтримки та захисту, хлопчики та дівчатка, які мешкають у таких інституціях, можуть наражатися на підвищений ризик насильства у порівнянні з тими ровесниками, чиїм доглядом та захистом опікуються батьки і вчителі вдома та в школі. Дані, які надійшли з багатьох країн світу, показують, що діти, які перебувають в установах з догляду, часто страждають від насильства з боку працівників та чиновників, які мали б відповідати за їхній добробут. Прояви такого насильства можуть включати в себе тортури, побиття, ізоляцію, обмеження рухів, зґвалтування, переслідування, залякування та приниження. Крім того, стигма, ізоляція та де -соціалізація, яка виникає в результаті такого ставлення до дітей, значно підвищує ризики проявів насильства щодо цих хлопчиків і дівчаток у майбутньому, а іноді перетворює їх на насильників.

Більшість дітей, які перебувають під наглядом поліції чи під вартою через реальні або підозрювані злочини, насправді не повинні утримуватися в таких місцях. У багатьох країнах до цієї групи дітей зазвичай входять ті, хто просто потребує догляду та захисту, та їх розміщують у виправні заклади через звинувачення у бродяжництві, хоча насправді їхній злочин – це лише бідність і безпритульність. Значна кількість дітей, які знаходяться під вартою, були звинувачені у дрібних правопорушеннях, або вони скоїли злочин вперше. Насправді, серед них дуже мало тих, хто скоює серйозні злочини1. „Інституційна парасолька” також охоплює дітей-мігрантів та біженців, тих, хто шукає притулку, а також тих, хто перебуває у центрах утримання під вартою затриманих правопорушників, поки розглядаються їхні справи. Під наглядом держави також перебувають діти, які несуть службу в збройних силах в мирний час.

ВСТУП

175 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

«Колись один день у в’язниці здавався цілим роком. Але через десять днів ти звикаєш і вже не плачеш так багато».

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

176

Погане ставлення – і звідси абсолютна недбайливість і байдужість – є результатом не тільки звичайного перенаселення, убогих умов та постійної нестачі ресурсів для забезпечення догляду за цими хлопчиками і дівчатками. Не менш вагомим чинником є глибока дискримінація дітей, які опинилися в таких установах. Відсутність громадського занепокоєння щодо брутального ставлення до дітей у виправних інституціях може відображати відмову суспільства від тих дітей, хто не відповідає загальноприйнятим соціальним моделям поведінки. Така стигматизація також може виражатися в жорстокому, образливому ставленні та поведінці незадовільно підготовленого персоналу. Стигма також посилює насильство щодо дітей з особливими потребами. Дані досліджень доводять, що такі діти зазвичай перебувають під вищим ризиком насильства з боку працівників інституцій, аніж інші хлопчики та дівчатка2. Насильство, що його зазнають діти в установах, може загострюватися, якщо їхніми співмешканцями є дорослі або старші діти; це може призвести до фізичного або сексуального переслідування дітей з боку старших дітей та дорослих. Вплив розміщення в інституціях виходить за межі безпосереднього піддавання насильству: довготривалими наслідками таких дій можуть бути значні затримки розвитку, інвалідність, необоротні психологічні травми, а також підвищення рівнів самогубств та кримінальної діяльності. Дослідження, проведене в Сполучених Штатах, виявило, що діти, які перебували під вартою у системі ювенальної юстиції, наражаються на підвищений ризик ранньої насильницької смерті. Було встановлено, що головною причиною загибелі молодих людей, які свого часу утримувалися під вартою, було вбивство (90,1%). Окрім утримання під нагля-

дом системи ювенальної юстиції, чоловіча стать, приналежність до расової чи етнічної меншини та життя у місті – це характерні фактори ризику насильницької смерті.3 Установи, де утримуються діти, часто є закритими для громадського контролю. Таким інституціям бракує правових засад, які б забороняли усі форми насильства; крім того, вони потребують державних регуляторних постанов та нагляду, ефективних механізмів подання скарг та системи інспектування. Порушники вкрай рідко несуть відповідальність за свої дії, що дозволяє їм продовжувати без перешкод чинити насильство і підживлювати толерантне ставлення до насильства щодо дітей.

ТИПИ УСТАНОВ З ДОГЛЯДУ Хоча єдиного загальновизнаного визначення установ з догляду за дітьми не існує, більшість з них мають кілька спільних рис, а саме надання цілодобового догляду за дітьми, які живуть окремо від своїх родин, та нагляд за ними, що здійснюється оплачуваним персоналом. Розмір, організація та діяльність цих інституцій можуть значно різнитися. У більшості закритих, ізольованих інституцій усе життя дитини – освіта, медичні послуги, робота, дозвілля та сон – проходить саме тут, і така установа, зазвичай, є відірваною від життя громади.4 Існує кілька широких категорій інституційного догляду: Довготривалий інституційний догляд з постійним проживанням. Кількість дітей, які живуть в таких установах, може коливатися від кількох десятків до кількох сотень. Деякі житлові установи призначені виключно для дітей з особливими потребами. У цьому розділі терміни «інституційний догляд» чи «житловий догляд/догляд з постійним проживанням» є рівнозначними і взаємозамінними.

5 ДОКУМЕНТИ З ПРАВ ЛЮДИНИ Конвенція про права дитини (КПД) вимагає від держав забезпечення особливого захисту дітей, позбавлених сімейного оточення (Статті 19, 20). Підвищений ризик насильства щодо дітей в установах вимагає від держав додаткових зобов’язань щодо вживання ефективних законодавчих та інших заходів для захисту від насильства дітей, які перебувають під доглядом чи під вартою, а також щодо значного зниження кількості дітей в інституціях та під вартою. КПД визнає, що діти повинні зростати у сімейному оточенні: в Преамбулі Конвенції йдеться про те, ... що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння”. В інших статтях неодноразово підкреслюється центральна роль родини у виховані дитини, окрім випадків, коли її найкращі інтереси вимагають альтернативних варіантів. Стаття 9 встановлює право дитини, яка розлучається з родиною, підтримувати з нею регулярні контакти, а Стаття 37(b) вимагає, щоб „арешт, затримання чи тюремне ув’язнення дитини здійснюються згідно з законом та використовуються лише як крайній захід і протягом якомога більш короткого відповідного періоду часу”. Стаття 40, яка стосується дітей, що порушили закон, вимагає визнання права кожної дитини на таке поводження, „що сприяє розвиткові у дитини почуття гідності і значущості... та при якому враховуються вік дитини і бажаність сприяння її реінтеграції”. Ці положення чітко вказують на те, що альтернативи інституційному догляду, які підтримують розвиток дитини і дозволяють їм залишатися в сім’ї та в школі, є набагато кращими, аніж судові процедури та розміщення дитини в інституціях.5 КПД звертає особливу увагу на дотримання прав хлопчиків та дівчаток з особливими потребами, визнаючи, що „неповноцінна в розумовому або фізичному відношенні дитина має вести повноцінне і достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють почуттю впевненості в собі і полегшують її активну участь у житті суспільства” (Стаття 23). Сегрегація та розміщення дитини в установах догляду ніколи не можуть бути виправдані її інвалідністю. Дітей з особливими потребами часто розміщують в спеціальних установах, а небезпеки цього кроку є добре відомими, тому КПД вимагає забезпечення такого догляду за дитиною, що виключає соціальну ізоляцію чи виключення. Крім того, Стаття 25 гарантує право дитини, яка віддана на піклування з метою догляду за нею, на періодичну оцінку усіх аспектів, пов’язаних з таким доглядом.

>>>

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

177

ДОКУМЕНТИ З ПРАВ ЛЮДИНИ Міжнародний пакт про громадянські і політичні права встановлює, що смертний вирок не виноситься за злочини, вчинені особами, молодшими за вісімнадцять років (Стаття 6). Пакт також містить положення, згідно з яким неповнолітні обвинувачені відокремлюються від дорослих, і їм надається режим, що відповідає їх віку та правовому статусу (Стаття 10). Стаття 14 Пакту встановлює, що процедури щодо неповнолітніх мають враховувати їхній вік та бажаність сприяння їх перевихованню. Крім того, Конвенція ООН проти тортур та іншого жорстокого, нелюдяного або принижуючого гідність поводження і покарання вимагає від держав-учасниць вживання ефективних законодавчих, адміністративних, судових та інших заходів для попередження актів катування (Стаття 2).

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

178 Притулки невідкладної допомоги. Установи, які забезпечують послуги для задоволення базових, життєвих потреб дитини, наприклад, захист, їжа, притулок та освіта, на короткий строк. Психіатричні заклади. Заклади постійного проживання та догляду для дітей з психічними та соціальними вадами, у штат яких входять медичні працівники. Групові дитячі будинки чи домашні притулки. Персоніфікований догляд з постійним проживанням, що надається одним чи кількома працівниками у будівлі, яка не є їх власністю. Такі працівники опікуються групою дітей (зазвичай 10-15 осіб), створюючи менш формальне, домашнє середовище. Дві інші категорії установ з догляду, спрямовані на забезпечення не інституційного середовища для дітей, які живуть окремо від своїх родин, включають в себе наступне: Прийомні/фостерні родини. Розміщення дитини в іншій сім’ї на певний період часу. Прийомну дитину приймає до себе прийомна

родина, в якій часто живуть і біологічні діти батьків. Неформальні прийомні родини/догляд у сім’ї родичів. Розміщення дитини в іншій сім’ї, яка має певні родинні зв’язки з дитиною. Зазвичай такий догляд надається без втручання компетентних урядових органів (див. Розділ про насильство щодо дітей вдома та в родині).

ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ ТА КОНТЕКСТ ПОЯВА ІНСТИТУЦІЙ З перших днів свого існування, інституції створювалися як заклади для небажаних дітей. Історики вважають, що перший заклад, створений спеціально для догляду за покинутими, занедбаними дітьми, був створений у Константинополі в третьому столітті нашої ери для зниження рівнів дітовбивства. Трохи згодом, у середньовічній Італії церква почала створювати притулки для покинутих дітей, і ця практика поширилася по усій Європі9. Окрім суто благодійницьких цілей, такі сирітські

5 СТАНДАРТИ ООН З ЮВЕНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ Окрім КПД, існують спеціальні стандарти ООН, що застосовуються при веденні справ дітей, які порушують закон. До таких стандартів входять „Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх”, так звані „Пекінські правила”, прийняті 1985 року, які містять керівні принципи здійснення правосуддя у спосіб, який би забезпечував захист прав дитини і повагу до її потреб щодо розвитку6. Два інших документи були прийняті 1990 року: Керівні принципи ООН для попередження злочинності серед неповнолітніх (Ер-Ріядські керівні принципи) та Правила ООН про захист неповнолітніх, позбавлених волі (Правила JDL), доповнюють засади щодо попередження, ведення справ та соціальної реабілітації дітей.7,8

Якщо утримання дитини в установі або під вартою є абсолютно необхідними, для дітей слід забезпечувати безпечне середовище з підготовленим персоналом, програмами та послугами. Діти повинні мати зрозумілі, доступні та безпечні можливості для подання скарг за фактами неналежного ставлення до них, а урядам слід впровадити ефективні механізми моніторингу, розслідування та підзвітності у разі виникнення проявів насильства та притягати винних до відповідальності.

притулки стали засобом усунення покинутих та занедбаних дітей з вулиць, що дозволяло приховати цю проблему від очей суспільства. Це було надзвичайно важливе завдання, адже з часом у деяких містах Європи батьки покидали напризволяще кожне четверте немовля. До 20го століття смертність дітей у таких інституціях

була незмінно високою10. Це пояснювалося не тільки швидким поширенням інфекцій, що було типовим для будь-яких переповнених, тісних житлових приміщень до виникнення систем громадського здоров’я, але й відсутністю ефективного, індивідуального догляду за дітьми.

179 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

Багато дітей, які були покинуті чи потрапили в інституції, в тому числі діти з особливими потребами, могли б жити у своїх родинах за умов адекватної соціальної, фінансової чи медичної підтримки. Ратифікувавши КПД, держави зобов’язалися забезпечувати таку підтримку у межах наявних ресурсів (Стаття 18.2). Якщо життя зі своєю біологічною родиною не відповідає найкращим інтересам дитини, повинна існувати ціла низка альтернатив на основі сімейного догляду, які б забезпечували безпечніше і більш сприятливе піклування, ніж великі установи (Стаття 20). Аналогічним чином, існування більш потужних систем догляду та захисту, в тому числі – системи підтримки родин, може знизити кількість дітей, які порушують закон. Абсолютна більшість злочинів, що їх скоюють діти, є дрібними і ненасильницькими. Альтернативні заходи на основі громади замість утримання під вартою є не тільки безпечнішими для дитини, але й набагато більш дієвими з точки зору реабілітації.

«(В нашому сирітському притулку) були вчителі, які перевищували свої повноваження і могли безпідставно побити нас. Вони знають, що дітям нікуди йти. І вони могли робити з нами все, що хотіли». Дитина, Європа та Центральна Азія, 2003 р.,II

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

180

Інституції для дітей зростали і розвивалися разом з індустріалізацією та колоніалізмом. З розростанням трущоб, поширенням безробіття та злочинності на початку ери індустріалізації, з’явилася ідея „рятувати” бідних дітей від їхніх родин – які часто вважалися злочинними чи розбещеними – і захищати їх в спеціальних установах з постійним проживанням. Водночас, в колоніальний та постколоніальний період вважалося, що дітейтуземців чи аборигенів необхідно „рятувати” від того, що розглядалося як „нижчі” культури. Наприклад, в Австралії та Канаді цілі покоління таких дітей розлучали з родинами і поселяли в інтернати, заперечуючи їхню культуру, одяг та мову11. Лише наприкінці 19-го – на початку 20-го століття системи „ювенальної юстиції” в Європі та Америці почали створювати установи для утримання під вартою малолітніх правопорушників окремо від в’язниць для дорослих. У деяких регіонах великі інституції для дітей почали з’являтися пізніше або з метою подолання глибоких соціальних катаклізмів (наприклад, після обох світових війн), або як елемент ідеологічної підтримки „соціалізованого” догляду за дитиною. Ця модель активно впроваджувалася в багатьох країнах з комуністичними режимами, особливо в тих, які потрапили у сферу впливу Радянського Союзу після 1945-го року.

ПЕРЕОЦІНКА ІНСТИТУЦІЙНОГО ДОГЛЯДУ З поглибленням розуміння особливостей розвитку дитини деякі країни почали відмовлятися від застосування інституційного догляду з постійним проживанням, а також впроваджувати альтернативи утриманню під арештом дітей, які порушили закон. Починаючи з другої половини 20-го століття, дедалі більшого визнання набув той факт, що жодна закрита установа не здатна забезпечити таку підтримку фізичного, соціаль-

ного, емоційного та когнітивного розвитку дитини, як сім’я12. Сьогодні „найкраща практика” соціальної політики, відображаючи зобов’язання КПД та інших документів з прав людини, має на меті допомогти максимальній кількості дітей зростати саме у родині, отримати доступ до традиційної шкільної освіти та брати участь у житті громади. Однак в масштабах планети процес „звільнення” дітей з інституцій та визнання руйнівних наслідків перебування дітей в установах знаходиться на різних стадіях. У країнах, де практика розміщення дітей у спеціальних закладах не набула значного поширення, інституції, що з’являлися, були, зазвичай, невеликими, а керували ними приватні чи релігійні організації. У деяких країнах рівні молодіжної злочинності викликали серйозне занепокоєння на рівні політики, тому в них спостерігається повернення до практики інституційного утримання порушників, навіть якщо реальні показники правопорушень, скоєних дітьми, знижуються. У багатьох країнах діти, які порушили закон, зазвичай утримувалися в тих самих установах, що і дорослі правопорушники, натомість лише кілька країн запропонували реальні альтернативи утриманню дітей під вартою. На жаль, кількість дітей, які втрачають захист своєї родини і потребують альтернативного догляду, зростає, і для цього існують різні причини, зокрема зміни соціальних моделей, що супроводжують процеси урбанізації, стихійні лиха, збройні конфлікти, великомасштабні переміщення населення, а також пандемія ВІЛ/СНІДу.

ЧИННИКИ, ЩО СПРИЯЮТЬ НАСИЛЬСТВУ В УСТАНОВАХ Насильство щодо дітей в установах з догляду та системах правосуддя є „легітимізованим” через традиційні ставлення і моделі поведінки, а також

5 Низька пріоритетність Незважаючи на зміни у практиках догляду за дитиною та еволюцію у сфері прав дитини, в тому числі прийняття стандартів ювенальної юстиції, реформування інституцій відбувається вкрай повільно. Лише лічені уряди взяли курс на максимальне зниження кількості дітей в інституціях, відповідно до своїх зобов’язань у сфері захисту прав людини. Причина цього полягає в низькій пріоритетності проблем неблагополучних дітей у суспільстві – йдеться про дітей-сиріт, покинутих дітей, дітей-інвалідів чи тих, хто порушив закон. Надто часто діти, які потребують догляду та захисту за межами родини, потрапляють у центр уваги політиків тільки коли виникає якийсь серйозний збій системи догляду чи викриваються значні зловживання. Така низька пріоритетність з точки зору політики означає, що заклади з догляду за дітьми та центри утримання під вартою неповнолітніх правопорушників є обмеженими у ресурсах, вони не забезпечують адекватного харчування, гігієни та медичних послуг, що іноді призводить до загрози життю їх мешканців. Низький рівень фінансування призводить до нестачі кваліфікованих професіоналів. Наприклад, звіт з Азербайджану за 2005 рік показав, що жодна з 69 установ з догляду з постійним проживанням у цій країні не мала у штаті дитячого психолога, незважаючи на нагальну потребу у таких фахівцях13. Крім того, спеціалізованих закладів

для дітей може просто не існувати. Наприклад, в Північній Ірландії до послуг підлітків з серйозними розладами психічного здоров’я пропонується лише 15 ліжко-місць.14

Неадекватна кадрова політика Низька кваліфікація та мізерна заробітна платня працівників інституцій є загальновизнаним чинником насильства у таких закладах. Низька платня та статус є типовою причиною відсутності мотивації у працівників та значної плинності кадрів, тому кадрова неукомплектованість є серйозною проблемою. Наприклад, за даними деяких країн, співвідношення кількості співробітників та дітей в установах для дітей з особливими потребами може сягати ста дітей на одного працівника. За таких умов діти часто залишаються без догляду впродовж тривалого часу, а вночі дитячі палати взагалі не відвідують або запирають на замок, оскільки в установі працює лише скорочена нічна зміна. Усе це створює сприятливі умови для фізичного та сексуального насильства15. Відносно невелика кількість працівників установ з догляду проходить спеціальні навчання з питань розвитку та прав дитини або отримує інформацію про проблеми насильства. Неадекватно підготовлений працівник закладу для дітей з особливими потребами може не роздумуючи накинутися на дитину16. Розлючений працівник може вдатися до жорстокості, аби підтримати дисципліну, особливо за умов відсутності контролю. „Виснаження” працівників може призвести до посилення негативного ставлення до дітей, до фізичних та імпульсивних реакцій на певні конфронтації17. Особи, які мають „досвід” насильницьких дій щодо дітей, в тому числі сексуальних переслідувань та експлуатації, можуть шукати таку роботу, яка відкриватиме їм легкий доступ до дітей. Детальні перевірки біографій персоналу і досі провадяться вкрай рідко, тому людина, яка була звільнена з одного закладу, може бути прийнята на роботу в іншому, що дозволяє їй і надалі займатися зловживаннями18.

181 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

через неефективність законів та неспроможність до їх впровадження. У часи, коли створення установ з догляду за дітьми з неблагополучних та маргінальних груп вважалося пріоритетною соціальною політикою, тілесні покарання вживалися практично повсюди для виховання та контролю за непокірними дітьми. Це означало, що діти, які перебували в установах з догляду, ставали жертвами брутального режиму та частого застосування насильства. Через діяльність чи бездіяльність та така ситуація існує в усіх регіонах світу.

Відсутність моніторингу та контролю

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

182

Заклади з інституційного догляду та утримання дітей під вартою часто є нерегульованими і закритими для зовнішнього контролю. Насамперед це стосується тих установ, якими керують приватні агенції, релігійні організації, НУО, а також тих, які знаходяться на віддалених чи ізольованих територіях. За таких умов насильство може процвітати там роками, аж поки якась надзвичайна подія не приверне увагу громадськості. Більше того, особи, які скоюють насильство щодо дітей в установах з догляду та системах правосуддя, рідко несуть відповідальність за свої вчинки. Якщо про такі випадки і стає відомо, дуже часто їх розслідування є поверхневим, а судові переслідування здійснюються вкрай рідко. Ті, хто повинен вживати відповідних заходів, часто виступають або співучасниками правопорушення, або не бажають карати чи переслідувати колегу, або бояться негативної „слави”, або ж не хочуть втрачати фінансової підтримки. Такі люди можуть заблокувати доступ до інституцій, покарати чи погрожувати звільненням тим співробітникам, які наважаться говорити про насильство. Неспроможність притягнути порушників до відповідальності тільки підживлює насильство. Зловмисники продовжують переслідувати дітей, а їхні жорстокі вчинки створюють атмосферу „прийнятності” та поширеності насильства щодо дітей.21,22

Змішування різних рівнів уразливості Багато установ не здатні відокремити уразливих дітей від їхніх небезпечних ровесників. Діти, які є уразливими до насильства через вік, стать, статуру та інші особливості, часто проживають зі старшими дітьми, схильними до жорстокої поведінки23. Наприклад, працівники НУО колишньої Сербії та Чорногорії розповіли, що діти, яким не виповнилося семи років, можуть жити в одній установі з неповнолітніми правопорушниками 14 років і старше24. Урядове розслідування, проведене 2003 року на Ямайці, де діти, які потребують догляду та захисту, часто вимушені жити з неповнолітніми правопорушниками, виявило, що хулігани чи банди старших дітей чинили сексуальні переслідування і буквально „полювали” за більш уразливими дітьми25. У багатьох країнах дітей, які знаходяться під арештом, часто утримують з дорослими злочинцями, що значно підвищує ризик насильства щодо них.

UNICEF/HQ98-0891. Джакомо Піроцці

Іншою серйозною проблемою є неспроможність здійснювати належний нагляд за працівниками. Дослідження проблеми зловживань в установах з догляду у Великобританії встановило, що неефективний менеджмент та мінімальні контакти між керівниками та працівниками є ключовими спільними рисами усіх випадків зловживань.19 20

Руанда, 1998 рік. Чотирирічна Роза допомагає накривати на стіл у їдальні сирітського притулку Гітарами. Дівчинка та її сестра живуть тут з 1994 року, після загибелі батьків в актах геноциду.

«Деяких з нас ображають вдома. Ми потрапляємо в систему охорони дитинства, яка б мала захищати нас. Однак система також ображає нас. Ми намагаємося скаржитися, та все безрезультатно. Ми накопичуємо цю злість і виплескуємо її на ровесників, родичів, друзів, соціальних працівників, прийомних батьків, працівників дитячого будинку, вчителів... І цикл продовжується. Та десь потрібно покласти цьому край». Молода людина, Північна Америка, 2004 р.,III

За деякими підрахунками приблизно вісім мільйонів хлопчиків та дівчаток в усьому світі проживають в установах з догляду26. Деякі дослідження виявили, що насильство в закладах з постійним проживанням є у шість раз вищим, ніж насильство при фостерному догляді; ризик сексуального насильства щодо дітей, які перебувають під груповим доглядом, майже в чотири рази вищий, ніж для дітей, про яких піклуються у родинах27. Наприклад, дослідження, проведене 2002 року у Казахстані, встановило, що понад 63% дітей у дитячих будинках повідомили про факти насильства щодо них; 28% з них зазначили, що таке насильство чинилося регулярно28. Опитування 3 164 мешканців дитячих закладів у Румунії виявило, що фізичне насильство проявляється у формі побиття, вилучення їжі, фізичної ізоляції та примушування до виконання різних принизливих робіт. Майже половина опитаних дітей підтвердили, що побиття вживалося як покарання. Більше третини дітей у таких закладах знали про випадки, коли дітей примушували до статевих стосунків. Зловмисниками зазвичай виступають працівники закладів та старші діти.29

ПРИРОДА ТА МАСШТАБИ ПРОБЛЕМИ Результати численних досліджень повсякчас підтверджують негативний вплив розміщення дітей у закладах, а також існування високих рівнів насильства у системі установ з догляду за дітьми. Однак у деяких регіонах планети та стосовно деяких груп дітей показники інституалізації зростають. Наприклад, за оцінками одного дослідника, в період

між 1989 та 2002 роками відсоток дітей, що перебували в установах з догляду, зріс на 3% в країнах Центральної та Східної Європи та колишнього Радянського Союзу, незважаючи на те, що абсолютна кількість цих дітей зменшилася – через скорочення чисельності населення. (Загальна кількість дітей, що перебуває в установах з догляду знизилася за цей період, оскільки загальна чисельність дітей у регіоні також знизилася, однак відсоток дітей в інституціях насправді збільшився).30 Деякі країни, де у минулому схвалювали великомасштабні системи інституційного догляду, згодом цілеспрямовано відійшли від такої форми догляду за дітьми без родин. Наприклад, кількість дітей, які мешкали в дитячих будинках, за останніх 20 років значно знизилася в Англії31, Італії та Іспанії.32 В США та Канаді, де в останні роки значно зросла кількість дітей, які перебувають під доглядом за межами своїх домівок, більшість дітей все ж спрямовують у фостерні родини та групові дитячі будинки.33 Однак поступова відмова від інституційного догляду не є типовим явищем для усіх розвинених країн. Зокрема, в Японії сьогодні близько 30 тисяч дітей мешкає в установах, створених після Другої світової війни. Ці діти і дотепер мешкають в великих гуртожитках, в будівлях, схожих на лікарняні корпуси. Функціонування установ забезпечують невеликі групи неспеціалістів, перевантажених обов’язками, а терапевтична робота практично не ведеться. Кошти надходять з приватних благодійних джерел, а діяльність їхніх правлінь з невизначеними функціями практично ніколи не контролюють.34 Високі показники інституційного догляду можна спостерігати й в інших регіонах. На Близькому Сході, в Лівані в 1999-2000 роках в

183 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

ДІТИ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ ПІД ІНСТИТУЦІЙНИМ ДОГЛЯДОМ

5

інституціях перебувало понад 25 тисяч дітей; в Марокко у цей же період під інституційним доглядом знаходилося 25 300 дітей35. В деяких країнах Латинської Америки в закладах з догляду і досі перебуває велика кількість дітей. За даними 2004 року, „лідерами” інституційного догляду є Колумбія (24 300 дітей), Бразилія (24 000 дітей), Болівія (15 600 дітей) та Чилі (11 600)36.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

184

В Африці дітьми-сиротами та іншими дітьми, які втратили родину, зазвичай опікувалися далекі родичі, тому показники інституційного догляду на цьому континенті були традиційно низькими. У багатьох африканських країнах ще донедавна єдиними сирітськими притулками були заклади, створені місіонерами до здобуття країнами незалежності. Однак сьогодні в багатьох країнах Африки приватні сирітські притулки та будинки з’являються, як гриби після дощу, оскільки численні релігійні організації, НУО та приватні донори намагаються належним чином реагувати на швидке зростання кількості дітей, які втратили батьків через ВІЛ/СНІД та збройні конфлікти37. Дані з Ліберії38, Уганди39 та Зімбабве40 свідчать про поширення застосування інституційного догляду в останні роки. Правозахисники вказують, що у багатьох дітей, які потрапляють в ці установи, живе принаймні один з батьків чи родич, з яким можна зв’язатися. Захисники прав дітей доводять, що ці нові інституції просто „виривають” дітей з громади і витрачають кошти, які краще було б спрямувати на покращення і забезпечення певних послуг з підтримки на місцевому рівні. Інституційний догляд є дуже дорогим: він коштує у 6-100 разів більше, ніж фостерний догляд на основі громади – вид реагування, якому віддають перевагу і уряди, і донорські організації.41

Розвиток закладів догляду за дітьми в країнах Східної Європи та колишнього Радянського Союзу Розповсюдженість установ для дітей в країнах Центральної та Східної Європи та Співдружності Незалежних Держав (СНД) є найвищою в світі. Протягом 1960-х та 70-х років у регіоні було відкрито величезну кількість таких закладів. Після падіння комуністичних режимів відсутність альтернативних систем підтримки родин зумовила продовження застосування таких закладів. 2002 року приблизно 1 120 800 дітей в 27 країнах Центральної та Східної Європи, СНД та Балтії перебували під опікунством держави, причому 54% з них – 605 тисяч дітей – знаходилися в установах з догляду42. Багато з цих закладів призначені для дітей з вадами здоров’я. За деякими оцінками, в 2002 році в інституціях регіону проживало 317 тисяч дітей з особливими потребами43. У деяких країнах діти, яких називають „інвалідами”, становлять більшість мешканців інституцій з догляду. Наприклад, в Узбекистані кількість дітей з особливими потребами в установах з догляду складала майже 20 тисяч, у порівнянні з 4 300 дітьми, які не мали вад здоров’я.44

Охоплення етнічних менших Історично склалося, що діти, які представляють расові та етнічні меншини, мають зазвичай вищу репрезентативність у закладах з догляду (наприклад, в Австралії, Бразилії та Канаді); у багатьох випадках ця тенденція зберігається. Наприклад, у Румунії роми становлять менше 10% населення країни, однак діти-роми в установах з догляду складають 40%. Така ж ситуація спостерігається й в інших країнах Східної Європи, зокрема, в Болгарії, Чеській Республіці та Угорщині. Загалом у країнах Центральної та Східної Європи і колишнього

5 ЧОМУ ДІТЕЙ РОЗМІЩУЮТЬ ПІД ІНСТИТУЦІЙНИЙ ДОГЛЯД? На відміну від минулих часів сьогодні відносно невелику кількість дітей спрямовують в установи з догляду через втрату батьків. Наприклад, в країнах Центральної та Східної Європи та СНД відсоток дітей, які мешкають в установах і не мають батьків, становить 2-5%47 48. В Бразилії цей показник дорівнює 5%49. Найчастіше дітей розміщують в установах через інвалідність, розпад сім’ї, прояви насильства вдома, відсутність систем соціальної підтримки та неналежні соціально-економічні умови, включаючи бідність. У деяких країнах стихійні лиха, збройні конфлікти або наслідки пандемії ВІЛ/СНІДу позбавляють батьків можливості піклуватися про своїх дітей. Хвороби, нещасні випадки та ув’язнення також можуть розлучати дітей з батьками.

втрати батьківського піклування50. Організація “SOS Children’s Villages” („Дитячі села”) виявила, що 73% дітей у таких селах у Венесуелі мали попередній досвід фізичного чи психологічного насильства, а також сексуального переслідування. Організація також з’ясувала, що 88% дітей в Дитячих селах Хорватії, 75% дітей у Білорусі та 55% дітей у Литві зазнавали фізичного чи сексуального насильства у своїй біологічній родині51. Так само, багато дітей забирають з родин через те, що їхні батьки або піклувальники вживали наркотики.

Бідність: цей чинник часто має дуже важливий вплив на рішення батьків віддати дитину у заклад з догляду. Коли батьки відчувають, що не здатні утримувати своїх дітей, коли вони переконані, що в інституції дитина матиме кращий доступ до освіти, охорони здоров’я та харчування, вони вирішують віддати дитину в інтернат з надією, що там їй буде краще, ніж вдома.

Інвалідність: через поширену стигматизацію дітей з вадами здоров’я, а також відсутність підтримки їхніх батьків, цих дітей спрямовують до установ з догляду набагато частіше, ніж інших. Наприклад, на Ямайці 65% дітей з фізичними вадами чи затримками розвитку живуть у закладах, призначених виключно для дітей з особливими потребами52. Національні звіти, підготовлені країнами Центральної та Східної Європи та СНД для Спеціальної Сесії ООН в інтересах дітей 2002 року, встановили, що головною причиною розміщення батьками дітей з вадами у інституціях є відсутність можливостей щодо піклування. Помилковий діагноз, гіпердіагностика та виключна увага до медичної моделі інвалідності є іншими проблемами, які спричиняють надмірне звернення до спеціальних установ з догляду у цих країнах. У деяких випадках відсутність стимулювання чи недостатній доступ до якісної освіти та медичного обслуговування також здатні затримати розвиток дитини, посилюючи її недієздатність.53

Насильство в родинах: багато дітей опиняються у закладах з догляду через прояви насильства у їхніх родинах, в тому числі недбайливого ставлення, психологічного, фізичного та сексуального насильства. Домашнє насильство в Латинській Америці є головною причиною

Родинні нещастя, в тому числі ВІЛ/СНІД: збройні конфлікти, великомасштабні стихійні лиха, пандемія ВІЛ/СНІДу та інші хвороби цілком природно спонукають деякі гуманітарні організації до створення інституцій з догляду чи сирітських притулків як до належ-

185 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

Радянського Союзу упереджене ставлення до представників етнічних меншин призвело до того, що працівники установ перешкоджали контактам між батьками та дітьми; практично не існувало практики фостерного догляду і усиновлення.45,46

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

186

ного способу реагування на появу великої кількості дітей, що потребують догляду. Наприклад, у Росії немовлят, які народилися з ВІЛ і були покинуті своїми батьками, розміщують у спеціальні притулки, призначені тільки для ВІЛ-інфікованих дітей, або ізолюють у лікарняних палатах на невизначений термін, позбавляючи їх будь-якої можливості на соціальний, фізичний чи розумовий розвиток54. У пошматованих збройними конфліктами країнах, де значний відсоток дітей втрачає одного або обох батьків, рівні інституалізації можуть бути надзвичайно високими. Наприклад у Сомалі створення дитячих будинків та сирітських притулків активно підтримується батьками та піклувальниками, особливо у містах, хоча це суперечить ісламським стандартам та традиційним нормам. Дитячі будинки, які існують виключно за рахунок зовнішньої, зазвичай благодійної підтримки, забезпечують дітей їжею, притулком та освітою, чого знайти в інших місцях практично неможливо. Значна кількість дітей з тих приблизно 8 тисяч, що мешкають в дитячих будинках Сомалі, мають родичів.55 Відсутність альтернатив: у багатьох середовищах альтернатив установам з догляду, в тому числі підтримки уразливих родин та систем сімейного піклування, розвинуто не було. Це може призвести до зайвого, надмірного використання інституційного розміщення дітей. Наприклад, директор психіатричної лікарні в Туреччині зазначив, що з 500 пацієнтів його закладу (включаючи дітей та дорослих), в стаціонарних умовах можна було б утримувати лише 10% з них, якби існували належні послуги на основі громади56. Чисельність дітей у сирітських притулках Румунії знизилася, однак багатьох дітей з вадами здоров’я просто перевели з великих інституцій до малих. Значне фінансу-

вання, необхідне для таких нових інституцій, виснажило і без того обмежені ресурси для розвитку фостерного догляду та послуг, які б сприяли інтеграції громад.57

Моделі інституційного догляду Між моделями інституційного догляду існують значні відмінності не тільки в масштабах країн, але й регіонів. Дослідження, проведене нещодавно в країнах Європи, виявило значні відмінності у причинах розміщення дітей віком до трьох років в установах з догляду. У країнах Західної Європи (Бельгії, Франції, Норвегії, Португалії, Швеції та Великобританії), які надали інформацію про причини розміщення малюків у заклади з догляду, головними причинами називались зловживання та недбайливе ставлення у родині (69%), соціальні причини, наприклад, ув’язнення батьків (23%), залишення дітей (4%) та інвалідність (4%). В установах з догляду цих країн діти-сироти (у даному контексті це діти, що не мають живих батьків) не утримуються. Натомість приблизно кожна двадцята дитина, що мешкає в інституціях Центральної та Південно-Східної Європи (Хорватії, Чеській Республіці, Естонії, Угорщині, Латвії, Румунії та Словаччині), а також Кіпру та Мальти, є сиротою. Головними причинами розміщення дітей в установах з догляду були залишення (32%), соціальні причини, наприклад, погане здоров’я та неспроможність членів родини (25%), інвалідність (23%), зловживання та недбайливе ставлення (14%), та сирітство (6%)58. Висновки дослідження показують, що в менш заможних країнах з нижчим рівнем витрат на системи громадського здоров’я та соціальних служб, кількість дітей під інституційним наглядом є більшою. Автори дослідження припустили, що причиною цього є нестача послуг

5 Під час національного дослідження в Бразилії, в рамках якого було розглянуто 589 інституцій, що отримують фінансування з федерального бюджету, були використані дещо інші категорії збору даних щодо інституалізації дітей усіх вікових категорій. Головними причинами розміщення дітей в установах з догляду були наступні: відсутність матеріальних ресурсів у родині (бідність) (24%), залишення дітей батьками чи опікунами (18%), домашнє насильство (11%), залежність батьків чи опікунів від хімічних речових (11%), життя батьків на вулиці (7%), сирітство (5%), ув’язнення батьків чи опікунів (4%), сексуальне насильство з боку батьків чи опікунів (3%)59. Більшість дітей, які живуть в установах, можуть повернутися до своїх родин за допомогою соціальних працівників чи інших служб. Якщо реінтеграція в родину не є можливою, то інші альтернативи на основі сімейного догляду дозволять створити набагато безпечніше та сприятливіше середовище для дитини. Відсутність основ для альтернативних систем догляду в країнах, які все ж здатні впроваджувати такі системи, – це ще одна демонстрація неясності та упередженості, що оточують дітей, позбавлених своїх родин, та тих, хто мав нещастя народитися в нездоровому, жорстокому чи роздрібненому домашньому середовищі.

ДЖЕРЕЛА НАСИЛЬСТВА В УСТАНОВАХ З ДОГЛЯДУ Підвищений ризик насильства щодо дітей в установах з догляду походить з багатьох джерел. Найбільша кількість свідчень стосується різних форм насильства, що його чинять працівники закладу, включаючи недбайливе ставлення, а також насильства одних дітей щодо інших. Крім того, певне ставлення, що практикується в багатьох інституціях, саме по собі є насильством.

Насильство з боку персоналу Діти, які мешкають в установах з догляду, можуть піддаватися фізичному, сексуальному та психологічному насильству з боку персоналу. Таке насильство може включати в себе вербальні образи, побиття, надмірне чи тривале обмеження рухів, зґвалтування, сексуальні напади чи домагання. Деякі форми насильства чиняться у формі дозволених державою дисциплінарних засобів і досі вважаються законними. 145 держав ще досі відкрито не заборонили тілесні покарання та інші форми принизливого покарання чи ставлення в усіх закладах з догляду та інших установах альтернативного догляду; лише 31 держава заборонила усі форми тілесного покарання в усіх інституціях альтернативного догляду60. У деяких державах існують детальні регуляторні положення, що визначають, коли і як слід призначати покарання, чим користуватися і по яким частинам тіла можна бити. Хоча саме держава несе відповідальність за захист дітей від насильства безвідносно того, хто саме піклується про дитину, факти про насильство з боку працівників установ надходять з усього світу, в тому числі з інституцій, що ними керує держава, релігійні

187 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

з консультування для попередження залишення дітей, і ці країни неспроможні надавати соціальні послуги батькам з родин, де існує вірогідність жорстокого ставлення до дитини. Крім того, в країнах, де батькам пропонують менше медичних та соціальних послуг, зокрема у сфері психічного здоров’я, лікування алкоголізму та наркотичної залежності, діти, як правило, довше залишаються в установах з догляду.

організації, приватні підприємці або підприємства. Насильство може приймати страхітливі форми. Діти з інституцій в Йорданії повідомили, що їх били руками, палицями та шлангом, або кидали їх головою в стіну61. Дослідження виявило, що в установах з догляду Катару дітей часто били палицями працівники закладів, а саме вчителі, інспектори, охоронці та соціальні працівники.62

Насильство під виглядом лікування

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

188

В установах з постійним проживанням дітей з вадами здоров’я (включаючи пошкодження головного мозку, вади розвитку та психіатричні проблеми), їх можуть піддавати насильству в рамках удаваного «лікування». Наприклад розслідування у Туреччині, яке тривало два роки, встановило, що в психіатричних закладах дев’ятирічних дітей піддавали електроконвульсивній або «шоковій» терапії без застосування анестезії чи міорелаксантів. Таке лікування є надзвичайно болючим, страшним і небезпечним.63 Електрошок також використовують у якості «аверсивного лікування» з тим, щоб контролювати поведінку дитини у закладі. Наприклад, прилад СІБІС (SIBIS - Self-Injurious BehaviorInhibiting System – система пригнічення самодеструктивної поведінки) є комерційним апаратом-електрошоком з дистанційним управлінням, який продається майже виключно в цілях провадження шокової терапії серед дітей-інвалідів. Одна установа в Сполучених Штатах винайшла власний, «набагато потужніший» прилад, коли виявилося, що шокові імпульси системи СІБІС «втрачали свою ефективність» буквально через кілька місяців.64 Також можуть використовуватися й ліки, але не для лікування, а для контролю за поведін-

кою дитини – з тим, щоб зробити її більш «підатливою». Застосування ліків може мати й інший підтекст: наприклад, коли дітей з вадами здоров’я активно «напихають» ліками в інституціях чи лікарнях (часто це єдиний спосіб впоратися з дефіцитом персоналу), тоді вони не здатні захистити себе від фізичного насильства чи сексуальних нападів.65 Іще одним прикладом санкціонованого державою насильства є практика здійснення медичних втручань для обмеження репродуктивної функції, наприклад, екстирпація матки у молодих дівчат з інтелектуальними порушеннями чи проблемами психічного здоров’я. Існують свідчення про такі порушення прав людини щодо дівчаток у віці 7-8 років66. Жодного медичного виправдання такій операції не існує. Однак пропонується кілька причин для здійснення таких операцій: наприклад, це позбавить дівчаток від менструальних циклів, звільняючи у такий спосіб піклувальників від зайвих клопотів. Крім того, після такої операції молода дівчина не завагітніє. Це зайвий раз відображає проблему недостатнього кадрового забезпечення інституцій та відсутності освіти щодо сексу та репродуктивного здоров’я і послуг для дівчаток з вадами здоров’я. Це також віддзеркалює проблему відсутності адекватного захисту від удаваного ризику зґвалтування молодих жінок як в інституціях, так і в громаді.

Відсутність догляду як форма насильства Де б не перебували діти, в тому числі й під опікунством держави, уряди повинні забезпечувати їхні базові, життєві потреби. Однак умови в багатьох інституціях є настільки жалюгідними, що лише це створює загрозу для здоров’я і життя дітей. Антисанітарія, перепов-

5 Діти в психіатричних закладах Мексики спали на матрацах на голій підлозі, деякі з них були вкриті сечею та фекаліями. За відсутності належного нагляду дехто з них навіть поїдав власні екскременти та фізично нівечив себе67. В реабілітаційних центрах для дітей з психічними вадами прикуті до ліжка діти чахнули від голоду та зневоднення. Персонал розносив пляшечки з їжею, однак діти, які були не в змозі тримати пляшечку через свою безпорадність, так і залишалися голодними.68 У багатьох закладах для дітей з вадами здоров’я їх маленькі мешканці не мають доступу до освіти, відпочинку, реабілітації та інших програм. Їх просто покидають у ліжечках чи колисках на тривалий час, і вони не мають ні контактів з людьми, ані людського підбадьорення. Така ситуація часто призводить до серйозних негативних фізичних, психічних та психологічних травм, а іноді – і до смертельних наслідків.

Насильство з боку інших дітей Діти, які перебувають під інституційним доглядом, є уразливими до насильства з боку своїх ровесників, особливо якщо умови та нагляд з боку персоналу є неадекватними. Відсутність приватного життя та поваги до культурної ідентичності, розчарування, переповнені приміщення, а також неможливість відокремити особливо уразливих дітей від старших, агресивніших дітей часто призводить до виникнення насильства між ровесниками. Працівники можуть схвалювати і навіть заохочувати дітей до насильства: або для підтримки контролю, або просто заради розваг.

Хоча висновки останніх досліджень з цих питань не збігаються, однак більш ранні дослідження, що провадилися в 1990-х роках у Великобританії, Росії та інших країнах показали: хуліганство та сексуальне насильство щодо дітей в установах з боку ровесників було вельми поширеним69. Також доволі часто надходила інформація про «особливо жорстоке» фізичне насильство, а саме про напади із ножем, удари ногами та кулаками, зазвичай, з боку ровесників70. У деяких випадках діти повідомляли, що персонал притулку «нацьковував» їх одне на одного заради власних розваг.71

ВПЛИВ УТРИМАННЯ В УСТАНОВАХ З ДОГЛЯДУ НА ЗДОРОВ’Я ТА РОЗВИТОК ДИТИНИ Надмірне використання дитячих установ вимагає велетенських витрат як від дітей, так і від їхніх родин і суспільства. Численні дослідження у сфері розвитку дитини показали, що наслідками перебування в установах може бути слабке фізичне здоров’я, серйозні затримки розвитку, інвалідність та потенційно необоротні психологічні травми. Негативні наслідки є тим серйозніші, чим довше дитина залишатиметься в інституції, або якщо умови там є дуже поганими. Ризик зашкодити розвитку та психології дитини значно зростає у віці до чотирьох років: саме це є критичним періодом єднання дитини з батьками або піклувальниками72. Навіть у повністю укомплектованому персоналом закладі жоден працівник не зможе приділити дитині стільки уваги, як її батьки. Одне дослідження європейських дитячих інституцій виявило, що серед дітей молодшого віку (від народження до трьох років), які потрапили до установ з догляду без батьків, значно зростає ризик заподіяння шкоди, а саме розладів прикладання, затримок

189 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

нені приміщення та брак персоналу і ресурсів в установах з догляду часто призводять до значного збільшення рівнів смертності серед їх мешканців, у порівнянні з ровесниками, що живуть в сім’ях.

розвитку та нервової атрофії у молодому мозку. Дослідники дійшли до висновку, що «недбайливе ставлення та шкода, спричинена раннім перериванням батьківської турботи еквівалентні насильству щодо дитини молодшого віку»73. Бездіяльність, соціальна ізоляція та принизливі умови життя в інституціях можуть викликати занепад соціального та психологічного функціонування дитини74 75. Провівши деякий час в інституції, діти можуть втратити ті базові навички, якими вони володіли до потрапляння сюди, наприклад, здатність слідкувати за собою та розвивати дбайливі стосунки.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

190

Фізичний стан дитини в інституції також може погіршитися. Без реабілітації, фізичної терапії чи інших програм, діти скніють довгі роки у стані бездіяльності. Без заохочення та можливостей для рухомого життя, руки, ноги та хребет дитини можуть деформуватися та атрофуватися. Не маючи належних контактів з іншими людьми, деякі діти вдаються до самодеструкції. Їхній стан дедалі погіршується, якщо працівники установ застосовують фізичні обмеження рухів. Розміщення дитини в установу з догляду також підживлює цикл насильства: такі діти більше схильні до заподіяння собі шкоди, агресії до інших; вони долучаються до кримінальної діяльності, проституції та зловживання наркотиками. Одне з досліджень, проведених у Росії, з’ясувало, що кожна третя молода людина, яка покидає установу з догляду, стає безпритульною; кожна п’ята скоює злочин; кожна десята вчиняє самогубство76. Деякі дослідження свідчать, що багато дітей, які вийшли з системи інституційного догляду, є емоційно уразливими і потребують уваги дорослих, що перетворює їх на легкі мішені торгівців людьми77. Дослідження, проведене у Республіці Молдова, виявило, що серед жертв торгівлі людьми, що повернулися додому, частка молодих людей, які провели час-

тину свого дитинства в інституціях з догляду, була у десять разів вищою, ніж відсоток інших постраждалих78. Дослідження також доводять, що діти, які перебували під інституційним доглядом, зазвичай частіше порушують закон. Наприклад, у Північній Ірландії значний відсоток молодих людей, що потрапляють до системи кримінального правосуддя, свого часу перебували в установах з догляду. 25 відсотків з тих, хто знаходяться під вартою, потрапляють під арешт відразу з системи догляду. Одне з досліджень щодо стану системи послуг з психічного здоров’я у Північній Ірландії виявило, що 48% з усіх респондентів перебували у закладах з догляду впродовж останніх п’яти років, а 22% з них за останні два роки міняли своє місцеперебування чотири і більше разів. Один з опитаних зазначив, що міняв установи 13 разів.79

ДІТИ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ ПІД НАГЛЯДОМ ТА АРЕШТОМ Насильство щодо дітей в установах правосуддя чи у місцях утримання під вартою – у камерах попереднього затримання, в’язницях (включаючи в’язниці для дорослих), виправних школах для неповнолітніх злочинців та інших місцях, де утримуються діти, які порушили закон, – є більш поширеним, ніж насильство щодо дітей в інституціях, які утримуються там виключно з метою догляду. Незважаючи на існування численних аналогій та подібностей (неналежні умови, низький професіоналізм персоналу тощо), інституційне ставлення до дітей, які вважаються кримінальними чи антисоціальними елементами, є набагато жорстокішим з фізичної та психологічної точки зору, аніж до інших груп дітей та в інших середовищах. Будь-які

5 ПРИРОДА ТА МАСШТАБИ ПРОБЛЕМИ Хоча знайти відповідну інформацію надзвичайно складно, а дані щодо дітей в установах з догляду та системах правосуддя зазвичай не деталізуються, за оцінками деяких джерел близько одного мільйона дітей в усьому світі перебуває у місцях позбавлення волі. Очевидно, що така оцінка є заниженою, тому існує нагальна потреба у зборі відповідних даних по усьому світу. Наприклад, тільки в США понад 600 тисяч дітей та підлітків проводять щороку певний час у закритих закладах80. Абсолютна більшість дівчаток та хлопчиків, які перебувають під вартою, були звинувачені у вчиненні дрібних злочинів або є правопорушниками-„початківцями”. Лише одиниці скоюють серйозні злочини. Багато хто з дітей взагалі не порушували законів, але були затримані через бродяжництво, безпритульність або просто потребували догляду і захисту81. У багатьох країнах більшість дітей, які утримуються під вартою, ще не є засудженими, а просто очікують на судовий розгляд своєї справи. Наприклад у Пакистані, станом на березень 2003 року, з 2 340 дітей, які утримувалися в місцях позбавлення волі у чотирьох регіонах країни (не враховуючи тих, хто перебував у камерах попереднього затримання у поліції та інших інституціях), 83% очікували на вирок суду або чекали на початок судового розгляду своєї справи82. В шести в’язницях міста Кебу (Філіппіни) 75% дітей, що утримувалися під вартою в період з 1999 по 2001 рік, просто очікували на судовий розгляд83.

Ґрунтуючись на положеннях Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, КПД вимагає, щоб кожна позбавлена волі дитина мала право на негайний доступ до правової та іншої відповідної допомоги, а також право оскаржувати законність позбавлення її волі, та право на невідкладне прийняття рішень щодо будьякої такої процесуальної дії (Стаття 37d). Однак досудове утримання під вартою може тривати від кількох місяців до кількох років. Наприклад, в Бурунді досудове утримання дітей іноді триває довше, ніж максимальний строк ув’язнення за їхні правопорушення84. Було виявлено що досудове утримання під вартою дітей в штаті Лагос, Нігерія, триває цілий рік85. Що найгірше, багатьом дітям, які довгий час перебувають під попереднім ув’язненням, так і не виносять вирок. Наприклад, у Пакистані лише 13-17% затриманим дітям виносили обвинувачення86. А у цей час вони довгі місяці і навіть роки перебувають в переповнених, гнітючих приміщеннях, щодня наражаючись на ризик насильства з боку персоналу, ровесників та дорослих співмешканців87. Дослідження, проведені у Південній Африці, виявили, що більшість затриманих дітей можуть бути звільнені на поруки і не несуть соціальної небезпеки88. Однак судді зазвичай встановлюють таку суму застави, яка значно перевищує можливості родини затриманої дитини, що призводить до її подальшого ув’язнення89. Що стосується дітей вулиці, то можливість звільнення їх на поруки практично ніколи не розглядається. Після винесення судового вироку, значна кількість дітей потрапляє у виправні установи чи в’язниці. Хоча, як зазначалося вище, Стаття 40 КПД закликає до застосування різноманітних альтернатив, наприклад, положення про опіку і нагляд, призначення випробного строку чи фостерний догляд, часто вироком є ув’язнення. Наприклад, в Індонезії наприкінці 1990-х, майже

191 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

упередження чи дискримінація, що супроводжують небажаних, безсімейних дітей, особливо посилюються там, де такі діти вважаються „соціальною прикрістю” або гірше.

99% усіх неповнолітніх правопорушників, справи яких розглядалися у судах, були засуджені до тюремного ув’язнення90. У Бангладеш дітей часто віддають на „безпечне опікунство” поліції чи судів, навіть якщо така дія не є потрібною. Закон про дітей був прийнятий в Бангладеш ще 1974 року. Він передбачав створення окремої системи ювенальної юстиції, призначення випробних строків та вилучення дітей з в’язниць для дорослих. Однак, впродовж 30 років після прийняття цього документу, його положення продовжують порушуватися на кожному етапі контакту дитини з правосуддям. Діти, які перебувають під вартою, продовжують стикатися з жахливими умовами, порушенням прав та насильством91. ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

192

Аналогічну ситуацію можна спостерігати і в країнах Африки. Більшість держав Східної та Південної Африки мають законодавство щодо систем ювенальної юстиції, яке враховує і поважає права дитини. Однак, більшість цих систем не функціонує чи їх взагалі не існує через фінансові обмеження та недостатні можливості. Окремих установ для дітей, які порушили закон, існує дуже мало; дітей, які не досягли 18 років, часто розміщують разом з дорослими злочинцями, наражаючи їх на підвищений ризик насильства та сексуального переслідування. Така ситуація, за даними цього Дослідження, існує в Кенії, на Мадагаскарі, в Еритреї та в Мозамбіку і виникає в багатьох інших країнах.92

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА Політика і методи роботи з дітьми, які порушили закон, розвивалася паралельно з процесом еволюції суспільств та змінами у сфері застосування закону відповідно до сучасних соціально-політичних ідей та реалій. Діти, які жили на вулицях містечок та міст (деякі з них займалися дрібними злочинами), стали незмінним явищем в урбаністичному пейзажі,

починаючи з 19 століття. Це були перші ознаки необхідності соціальних реформ. Перша окрема система кримінальної юстиції для молодих людей була створена в американському штаті Іллінойс у 1899 році. Інші штати та країни швидко перейняли цей досвід. З тих пір більшість (але не всі) країн запровадили особливі форми ведення справ молодих людей, в тому числі – більш легкі та альтернативні типи покарань. Сьогодні багато дітей, яких обвинувачують у кримінальному злочині, без втрати права на справедливе судочинство можуть бути передані у руки системи соціального забезпечення прямо з залу суду; вони можуть стати суб’єктом так званого „дитячого процесу”, а в процесі розгляду їхньої справи повністю враховуватиметься їхній вік, життєві обставини та потреби93. В той час, як багато країн ухвалили законодавство, дружнє до дитини і у відповідності до положень КПД та інших міжнародних стандартів, використання та правозастосування цих норм все ж запізнюється. Хоча більшість правопорушень, що їх скоюють діти, носять ненасильницький характер, тиск на політиків „жорстко ставитися до злочинів” призвів до більш жорсткого поводження з дітьми, які порушили закон. Такий тиск також зумовив суворіші вироки та підвищення показників арештів. Така політика також підживлюється непропорційно високою увагою засобів масової інформації до ювенальних злочинів, що спотворює громадську думку про природу та масштаби злочинів, скоєних дітьми. Наприклад, в США, в період між 1993 та 1999 роками кількість дітей, які перебували під вартою в закладах з утримання неповнолітніх правопорушників, зросла на 48%, незважаючи на те, що кількість жорстоких злочинів, вчинених дітьми, знизилася за цей період на 33%94. Між 1994 та 2004 роками кількість дітей, засуджених до тюремного ув’язнення в Англії та Уельсі, зросла на 90%.95

«Життя у в’язниці дуже складне. Тут важко, тому що людині жити тут складно. Ми, новенькі, дуже страждаємо. Ми погано спимо. Насправді, ти взагалі не спиш – засипаєш тільки під ранок, сидячи. В’язниця переповнена. Ми погано харчуємося. И страждаємо, нас б’ють пасками. Нас дуже часто б’є староста з дисципліни. Вони сплять з нами. Старости камер примушують нас спати з ними (мати статеві контакти)».

14-річний хлопчик, Східна та Південна Африка, 2005 р.,IV

З іншого боку, прогресивніші підходи до цієї проблеми привертають дедалі більше уваги з боку країн, що розвиваються. Деякі заходи, спрямовані на зміну ставлення до маргіналізованих чи дискримінованих дітей, а також на попередження кримінальної діяльності, що може бути викликана попередніми ув’язненнями чи поліцейською брутальністю, вивчаються у цих країнах дедалі докладніше.

5

Конвенція про права дитини та інші документи з прав людини встановлюють положення щодо застосування арешту і затримання; кожен з цих документів наголошує, що така міра повинна використовуються лише як крайній захід і протягом якомога більш короткого відповідного періоду часу (Стаття 37). Однак режими утримання під вартою осіб, яким не виповнилося 18 років, значно різняться; лише лічені режими враховують означені вище принципи.

ДІТИ, ЯКІ ПОРУШУЮТЬ ЗАКОН Дискусія щодо дітей та криміналу походить з самої суті поглядів і переконань стосовно розвитку дитини, методів виховання, цілей систем правосуддя, політичного тиску, а також людської здатності змінюватися після „поганого старту життя”. Проти поміщення дітей у заклади виконання покарань заперечують і виступають усі сучасні експерти з питань розвитку дитини (окрім випадків, коли це – крайній захід), але суспільство, що глибоко переймається питаннями криміналу і безпеки, може наполягати на існуванні таких установ.

Насильство вдома, а також тиск хронічної бідності, помножений на брак адекватної системи догляду та підтримки, призводять до того, що багато дітей порушують закон. Дослідження, проведене в Перу, виявило, що родинне насильство та жорстоке поводження з дитиною були головними чинниками у 73% випадків втечі дітей на вулицю96. Опинившись там, багатьом дітям для виживання доводиться дотримуватися ризикованих моделей поведінки, що перетворює їх на суб’єктів правосуддя: діти займаються жебрацтвом, байдикуванням, порпаються у смітті, здійснюють дрібні крадіжки та займаються проституцією. Дрібні правопорушення дуже часто і тісно пов’язані з нагальною потребою в догляді. Під час опитування молодих правопорушників у трьох районах Уганди було виявлено, що для 70% дітей головною мотивацією до крадіжки було забезпечення власних життєвих потреб, в тому числі потреб у їжі.97 Майже 95% дітей, які перебувають під вартою, звинувачують у скоєнні дрібних правопорушень.98 99 Найбільш поширеними злочинами є крадіжка та інші порушення, пов’язані з власністю. Наприклад, дослідження, проведене в місті Давао на Філіппінах, виявило, що більше 80% правопорушень стосувалися крадіжок (35%), зловживань наркотиками та алкоголем (28%) та порушень „комендантської години” (19%). Насильницькі злочини становили лише

193 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

Гаїті, 2005 рік. Хлопчики тягнуться за грати. В’язниця для неповнолітніх правопорушників, район Делмас, Порт-о-Пренс.

UNICEF/HQ05-1934. Роджер Лемойн

Чому діти порушують закон?

7% від усіх правопорушень, що їх скоїли діти100. Дослідження, проведене у 1999 році в Малаві, викрило, що 68% від усіх зареєстрованих правопорушень складали крадіжки, нічні крадіжки зі зломом та пограбування. Слово „приблуда” використовувалося для описання злочинів ще 8% дітей, яке, за словами дослідників, „означало термін,.. що найкраще описує дітей вулиць”.101 Крім вчинення дрібних правопорушень, більшість дітей, що перебувають під вартою, ніколи не були заарештовані в минулому. Наприклад, в Лаоській Народно-Демократичній Республіці та на Філіппінах понад 90% дітей, що перебували під вартою, опинилися там за перше своє правопорушення.102 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

194

Багато дітей заарештовують та утримують під вартою за правопорушення, які вважаються злочином, тільки у разі його вчинення дитиною. Такі „статусні правопорушення” включають в себе прогули, втечі з дому, або перебування „за межами батьківського контролю”. В березніквітні 2003 року, 60% дітей, які утримувалися в виправному будинку для неповнолітніх хлопчиків в Лагосі (Нігерія), скоїли некримінальні

порушення; з них 55% хлопчиків перебували „за межами батьківського контролю”, а ще 30% випадків становили справи догляду та захисту („знайдені” діти). Ще 15% дітей були затримані на вулицях під час поліцейських рейдів. Аналогічним чином, 80% дівчаток у виправному будинку для неповнолітніх дівчаток, вчинили некримінальні проступки (наприклад, перебування „за межами батьківського контролю”, проблеми „догляду і захисту”, а також справи цивільного правосуддя).103 Хоча даних про молодих правопорушників з вадами здоров’я практично не існує, вважається, що діти з інтелектуальними вадами та проблемами психічного здоров’я перебувають під особливим ризиком можливого порушення закону – часто за розпорядженням чи вказівкою інших, які вважають цих дітей „гарантією безпеки”. Опинившись у скруті, такі діти рідше здатні виплутатися з біди самотужки або переконливо говорити від свого імені. Вірогідність їхнього переслідування у в’язниці теж зростає. Ні ювенальна юстиція, ані система охорони дитинства не мають достатніх засобів для забезпечення потреб психічного здоров’я таких

НЕМОВЛЯТА ТА ДІТИ МОЛОДШОГО ВІКУ У В’ЯЗНИЦІ Особливою, унікальною групою дітей, які можуть наражатися на прояви насильства в пенітенціарних закладах, є немовлята та діти молодшого віку, які перебувають у в’язницях зі своїми матерями. Така практика існує в багатьох країнах в усіх регіонах світу. Однак інституції рідко забезпечують необхідні умови для захисту дітей. Звичайно, спільне перебування дітей і матерів має безперечні переваги; у деяких країнах разом з матерями дозволяється перебувати лише немовлятам, а в інших разом з мамою може знаходитися дитина віком до шести років. Однак існує нагальна потреба у покращенні умов функціонування таких установ для забезпечення особливих потреб дітей, які живуть з матерями у місцях позбавлення волі. Одне дослідження щодо дітей та матерів у в’язницях, проведене у Камбоджі, виявило, що дітей часто били інші в’язні, коли ті плакали, або коли виникали сварки між дорослими в’язнями та матерями цих дітей104.

5 Багатьох дітей, які працюють чи живуть на вулицях, часто сприймають як антисоціальний елемент; поліція заарештовує їх без жодних доказів злочинних вчинків. В Руанді, як і в багатьох інших країнах дітей зганяють докупи та розміщують в „центрах перевиховання” і позбавляють свободи безвідносно того, скоїли вони злочин чи ні107. У багатьох середовищах суди відправляють дітей у виправні заклади чи в’язниці, де вони можуть перебувати невизначений строк.108

Утримання під вартою як замінник догляду

Дітей, які є жертвами сексуальної чи трудової експлуатації, часто утримують під вартою наче справжніх злочинців: до їх числа входять дівчатка, які втекли від примусового шлюбу, дітижертви торгівлі людьми та діти-робітники комерційного сексу (див. вставку). Наприклад, згідно з законами „безпечного утримання” у Бангладеш, хлопчиків та дівчаток можуть помістити у в’язниці чи притулки для бродяг у випадках, якщо вони були жертвами зґвалтування чи сексуальних нападів, якщо їх врятували від торгівців людьми чи витягли з борделів, або, у випадку дівчаток та жінок – якщо вони були одружені з представником іншої віри або вийшли заміж без згоди опікунів109.

Занадто багато країн використовує свої системи кримінального правосуддя як замінник систем адекватного догляду та захисту. Дуже часто поліція є першим і єдиним органом, який реагує на потреби дитини; за умов відсутності інших альтернатив, уразливих дітей просто утримують під арештом чи у в’язниці105. Наприклад, дослідження, проведене у Кенії, встановило, що 80-85% дітей, які перебувають під поліцейським наглядом чи у виправних закладах, – це діти, що потребують догляду та захисту, і які насправді не вчинили жодного кримінального злочину.106

ДІВЧАТКА ПІД ВАРТОЮ Застосування так званого „безпечного утримання під вартою” непропорційно сильно впливає на дівчат, які найчастіше є жертвами сексуального насильства та експлуатації. Утримання в цілях захисту дівчаток, які постраждали від сексуального насильства, є особливо поширеним у країнах, де практикують „злочини честі”. Наприклад, у Сирії дівчаток, які зазнали сексуальних домагань, не передають під опіку батьків, а спрямовують в установи для утримання під вартою неповнолітніх правопорушників: існує велика вірогідність того, що їх можуть вбити родичі, аби зберегти честь сім’ї, або примусити вийти заміж за ґвалтівника.114 Оскільки дівчаток беруть під варту набагато рідше, ніж хлопчиків, в країнах може не існувати достатньої кількості закладів, щоб відокремлювати дівчаток від дорослих. Дослідження 2002 року щодо дітей та права дійшло такого висновку: „кількість дівчаток

>>>

195 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

дітей, незважаючи на той факт, що в цих закладах опиняється дедалі більше дітей з психічними чи емоційними розладами. Таке розміщення має руйнівний вплив на родини. Діти з проблемами і потребами психічного здоров’я вимушені переживати додатковий стрес від зміни місця перебування і почувають себе покинутими. Водночас батьки вимушені відмовитися від свого впливу на ключові аспекти життя дитини; іноді вони навіть не знають, де саме вона живе.

«Дев’яносто відсотків дітей, які потрапляють туди, виходять звідти гіршими, ніж були». Молода людина, Північна Америка, 2004 р.,V

ДІВЧАТКА ПІД ВАРТОЮ у системі є невеликою, тому їх просто „вкидають” у заклади, не розуміючи і не визнаючи, що їхні потреби значно відрізняються від потреб старших жінок. Це також означає, що на них не потрібно витрачати додаткові ресурси...” 115

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

196

Дівчатка, що знаходяться в пенітенціарних закладах, наражаються на підвищений ризик фізичного та сексуального насильства, особливо перебуваючи у змішаних установах, або коли через брак спеціальних закладів для дівчаток вони змушені перебувати разом з дорослими. Додатковим джерелом занепокоєння є нестача жіночого персоналу в місцях утримання дівчаток. Працівники-чоловіки часто вдаються до „санкціонованих сексуальних домагань”, зокрема чіпають їх за інтимні місця під час обшуків або спостерігають за дівчатками, коли ті одягаються, приймають душ чи користуються туалетом116. Чоловіки також користуються своїм владним положенням, вимагаючи сексуальні послуги; чинять сексуальні переслідування та зґвалтування.

Аналогічним чином, поліція та НУО в Індії та Непалі насильно розміщують жертв торгівлі людьми та звільнених працівниць борделів в інституції для „безпечного утримання”.110 Психічне здоров’я – це інший предмет занепокоєння у питаннях ув’язнення дітей. Дослідження, проведені у Великобританії, вказують, що від 46% до 81% молодих в’язнів (у віці між 15 та 21 років) мають проблеми з психічним здоров’ям111. Інше дослідження доводить, що близько 80% дітей, що перебувають під вартою, страждають від принаймні двох психічних розладів112. Незважаючи на той факт, що ці діти повинні отримувати належне лікування, а не покарання, працівники виправних установ часто просто не знають, як працювати з психічно хворими дітьми та тими, хто має емоційні проблеми. Наприклад, у деяких центрах утримання неповнолітніх правопорушників працівники реагують на суїцидальну поведінку дітей, роздягаючи їх догола та прив’язуючи їх зап’ястя та щиколотки до ліжка.113

ДЖЕРЕЛА НАСИЛЬСТВА ПІД ЧАС ПЕРЕБУВАННЯ ПІД ВАРТОЮ ТА НАГЛЯДОМ ПОЛІЦІЇ Діти, позбавлені волі та розміщені під нагляд, наражаються на особливо високий ризик насильства. Як і у випадку інституційного догляду, насильство щодо дітей в таких закладах чиниться працівниками чи ровесниками. Крім того, діти можуть постраждати від насильства з боку дорослих правопорушників, офіцерів поліції чи служби безпеки, або можуть отримувати жорстокі, тяжкі вироки з боку судів.

Насильство з боку працівників пенітенціарних закладів Діти, які перебувають під вартою, часто стають жертвами насильства, що його чинять працівники. Це є певна форма контролю чи покарання, причому часто – за дрібні порушення. Хоча в 124 країнах тілесні покарання в пенітенціарних закладах є повністю забороненими, в принаймні 78 країнах покарання залишаються законним дисциплінарним засобом117. В Лаось-

16-річна дівчина, Північна Америка,VI

кій Народно-Демократичній Республіці 30% дітей, які перебували під вартою, розповіли про застосування фізичного чи психічного покарання – від побиття до примушування повзати, сидіння на сонці та позбавляння їжі118. У Йемені більш, ніж третина дітей під вартою повідомила про факти побиття та інших видів жорстокого поводження; більше половини опитаних розповідали про сексуальні домагання, в основному з боку охоронців та вчителів119. У деяких центрах утримання неповнолітніх правопорушників в Бразилії побиття є щоденним явищем; діти розповідали, що охоронці ображають їх вербально, б’ють кулаками, ногами та дерев’яними палями120. Таку жорстокість можна спостерігати як в індустріалізованих країнах, так і у країнах, що розвиваються. Дітей можуть утримувати в тісних камерах впродовж кількох тижнів і навіть місяців; піддавати страдницьким обмеженням у вигляді «дисциплінарного заходу»; або примушувати перебувати у вкрай незручній позі кілька годин. Інформація, отримана з Великобританії у листопаді 2005 року, свідчить про часті застосування болісного обмеження рухів в чотирьох приватних «закритих навчальних центрах», де утримувалися діти у віці від 12 до 17 років. Такі болісні обмеження можуть включати в себе натискання на ніс, великий палець руки та ребра: у той рік їх було застосовано 768 разів; у 51 випадку це призвело до травмування.121

Насильство під час перебування під наглядом поліції та сил безпеки Іншим, доволі типовим джерелом насильства щодо дітей виступає поліція та інші сили безпеки. Діти, які живуть чи працюють на вулиці, є особливо уразливими до насильства з боку поліцейських, яке може включати в себе залякування, побиття, сексуальні напади та вбивство.

5

Більш детально про цю проблему йтиметься у розділі про насильство щодо дітей у громаді. Однак важливо зазначити, що значний відсоток такого насильства чиниться щодо дітей, які офіційно перебувають під наглядом поліції чи інших сил безпеки, наприклад, при арешті, допитах, чи перебуванні у камерах поліцейських відділків. Наприклад, у Єгипті діти, які перебували у відділках, розповідали про факти побиття кийками, батогами, гумовими шлангами та пасками, а також про сексуальне насильство122. 85% дітей та молодих людей, опитаних у в’язницях Непалу, розповідали про образливе, жорстоке поводження з ними з боку поліції чи сил безпеки, а 58,6% повідомили про факти катування такими методами, як електрошок, побиття важкими предметами, побиття людини зі зв’язаними руками чи зав’язаними очима123. Існує багато задокументованих фактів про постійне застосування поліцією деяких країн насильства і катувань з тим, щоб витягти з дітей інформацію та зізнання. Наприклад, Національна комісія з охорони та розвитку дитинства Пакистану виявила, що 68% неповнолітніх заарештованих були вимушені визнати свою вину примусово124. У Папуа-Новій Гвінеї дітей обпікали, різали ножицями, били батогом по оголених місцях, а також принижували під час допитів з тим, щоб вони зізналися у вчиненні злочину125. У деяких країнах діти помирають в результаті поліцейських тортур126. Закони багатьох країн вимагають, щоб дитина у максимально короткий термін була звільнена з-під поліцейського контролю і переведена до дитячого закладу або з’явилася перед судом впродовж 24-48 годин. Однак на практиці діти можуть залишатися під арештом поліції досить тривалий час, причому їхні батьки чи опікуни нічого не знатимуть про це. Наприклад, закони на Філіппінах вимагають від поліції надання

197 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

«Поліцейські поводять себе з дітьми дуже агресивно. Вони кидають тебе на землю і дуже жорстко обшукують тебе».

«Було таке відчуття, наче тебе розіп’яли на залізному ліжку. Я намагалася чинити опір, однак сім чи вісім охоронців штовхнули мене, і я впала спиною на жорстку металеву раму. Вони розтягли мені руки і ноги і прикували наручниками до чотирьох стійок ліжка. І я пролежала так з вечора до ранку наступного дня».

16-річна дівчина, Близький Схід, 2003 р.,VII

Департаменту соціального забезпечення та розвитку впродовж восьми годин інформації про факт арешту дитини, однак ці положення часто не виконується, і діти можуть просидіти у камерах попереднього ув’язнення в поліції цілий місяць127. Одне розслідування, проведене на Ямайці наприкінці 1990-х років, встановило, що багато дітей, які наражалися на насильство, недбайливе ставлення або були звинувачені у скоєнні дрібних правопорушень, утримувалися в брудних, переповнених поліцейських камерах вісім місяців і більше128.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

198

Аналогічним чином, насильство може використовуватися щодо дітей, які перебувають під арештом сил безпеки чи збройних сил на окупованих чи спірних територіях. В період між 2000 та 2004 роками ізраїльські вояки заарештували 1 400 палестинських дітей в Ізраїлі та на окупованій палестинській території. Письмові свідчення під присягою заарештованих палестинських дітей підтвердили той факт, що до більшості з них застосовувалася одна чи кілька форм неналежного ставлення під час перебування під арештом та під час допитів, в тому числі сексуальні домагання, фізичні та психологічні погрози.129

Насильство як вирок Тілесні покарання як вирок для дітей, обвинувачених у скоєнні правопорушень, заборонені в 177 державах та територіях, а низка правозахисних документів засуджує таку практику. Однак тілесні покарання як судовий вирок дітям і досі дозволені у 31 державі та території130. Наприклад, Закон про дітей у Малайзії дозволяє побиття батогом дітей, визнаних винними у скоєнні правопорушення131. Закон про кримінальні злочини Тонга передбачає можливість нанесення до 20 ударів батогом хлопчикам у віці до 16 років. У деяких країнах діти, які вважаються такими, що досягли статевої зрілості, можуть бути засуд-

жені до вкрай жорстоких покарань, в тому числі до биття різками, побиття камінням чи ампутації. Наприклад, в КПД висловлюється занепокоєння застосуванням таких вироків у Брунеї, Ісламській Республіці Іран, Нігерії, Пакистані та Саудівській Аравії; цим державам рекомендується внести поправки до свого законодавства щодо визнання таких практик незаконними132. Хоча міжнародні закони і право загалом засуджує і забороняє смертну кару (Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Стаття 6; Конвенція про права дитини, Стаття 37а), деякі держави і досі вимагають застосування такого вироку за злочини, що їх вчинили діти. Починаючи з 1990 року, організація «Міжнародна амністія» зібрала 39 свідчень про факти страти неповнолітніх правопорушників у восьми країнах – Китаї, Демократичній Республіці Конго, Ісламській Республіці Іран, Нігерії, Пакистані, Саудівській Аравії, США та Йемені133. Однак у березні 2005 року Верховний суд США постановив, що смертний вирок більше не може бути винесеним особам, яким не виповнилося 18 років; 72 особам, які на той час були засуджені на смерть за злочини, скоєні у молодому віці, вирок було змінено134. Міжнародні правові документи також засуджують і забороняють застосування довічного ув’язнення без можливості дострокового звільнення за злочини, скоєні дитиною (Конвенція про права дитини, Стаття 37а). Однак закони щонайменше 15 держав дозволяють таку міру покарання, хоча на практиці до неї вдаються лише лічені країни. За межами США відомо лише про десяток неповнолітніх правопорушників, які відбувають довічне ув’язнення. Натомість в США в 2005 році було зареєстровано 2 225 осіб, засуджених до довічного ув’язнення за злочини, скоєні ними у дитячому віці. За деякими оцінками, 59% з них були засуджені

5 Насильство з боку дорослих затриманих Національне законодавство багатьох країн вимагає створення окремих закладів для утримання дітей, які порушили закон з тим, щоб унеможливити насильство та їх експлуатацію з боку дорослих. Однак у багатьох місцях спільне утримання дітей з дорослими можна спостерігати і дотепер. Починаючи з 2001 року, Комітет з попередження тортур Ради Європи реєстрував факти спільного перебування в камерах молодих людей і дорослих щонайменше в трьох країнах, які є членами Ради Європи. Наприклад, у звіті ЮНІСЕФ 1988 року зазначалося, що в Німеччині молодих людей, яким не виповнилося 18 років, не завжди відокремлюють від дорослих, що створює підвищений ризик загрозливої поведінки, шантажу і навіть зґвалтування з боку в’язнів старшого віку136. У надзвичайно тісних камерах поліцейських відділків дітей часто утримують разом з дорослими правопорушниками, які можуть чинити насильство (в тому числі сексуальне) щодо них. У камерах часто бракує адекватного нагляду, особливо вночі, що призводить до подальшого зловживання з боку офіцерів поліції, включаючи зґвалтування. В деяких регіонах світу окремих приміщень для попереднього

затримання та довготривалого утримання під вартою просто не існує. У державах, де не були впроваджені окремі системи ювенальної юстиції, дітей зазвичай утримують разом з дорослими правопорушниками, у жахливих умовах, і це також підвищує ризик насильства з боку дорослих співмешканців137. Крім того, у країнах, де дітей можна утримувати, засуджувати та виносити їм вирок, як дорослим, їх можуть і ув’язнювати, як дорослих. Майже кожен штат США нещодавно змінив своє законодавство у спосіб, який полегшує розгляд справи дитини як дорослого; 2000 року справи майже 55 тисяч дітей розглядалися у «дорослих» судах138. Діти, вирок яких виносять саме такі суди, зазвичай відбувають своє покарання у в’язницях для дорослих.

Насильство з боку інших дітей Як і у випадку інституцій з догляду, діти, які перебувають в пенітенціарних закладах, є вразливими до насильства з боку своїх ровесників, особливо якщо умови та нагляд персоналу є слабким. Відсутність приватного життя, розчарування, переповнені приміщення, а також неможливість відокремити особливо уразливих дітей від старших, агресивніших дітей часто призводить до виникнення насильства між ровесниками. Суперечки між бандами, які виникли у закладах для утримання під вартою неповнолітніх правопорушників Ріо-де-Жанейро, призвели до серйозних спалахів насильства між дітьми, яке проявлялося у форми побиття, поножовщини, зґвалтувань та вбивств139. Звіт Головного інспектора в’язниць та молодіжного правосуддя Великобританії (Англія та Уельс) за 2005 рік показав, що 21% хлопчиків і дівчаток зазнали побоїв, ударів ногами чи нападів з боку інших молодих людей.140

199 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

до довічного ув’язнення без можливості умовного звільнення за перший кримінальний злочин; 26% з цих дітей звинуватили у скоєнні «вбивства в процесі фелонії» – дитина брала участь у пограбуванні чи нічній крадіжці, під час якої співучасник скоїв вбивство, причому у багатьох випадках дитина не знала чи не мала намірів чинити таке. Також тут дуже чітко відстежується расова невідповідність: відсоток афроамериканців, які отримують такий вирок, у 10 разів перевищує відсоток білих дітей.135

«Коли я опинився у в’язниці, навколо було одне насильство. Я думав собі: «Мені треба вибратися з цього – і що я можу зробити?» Я не можу відбувати довічне покарання у цьому віці. І я подумав про самогубство. Потрібно припинити це, покласти цьому край… У мене стільки шрамів – це леза бритви. Нам давали одноразові бритви». Хлопець, засуджений до довічного ув’язнення без права дострокового звільнення, за злочин, скоєний у віці 14 років, Північна Америка, 2005 р., VIII

Заподіяння шкоди собі Діти, які перебувають під вартою, доволі часто можуть схилятися до того, щоб покалічити себе чи скоїти самогубство через насильство, недбайливе ставлення і жахливі життєві умови. Тривале чи невизначене утримання та ізоляція також здатне погіршити стан психічного здоров’я (див. вище) і підвищує ризик самодеструктивної поведінки.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

200

В США в період між 1995 та 1999 роками серед дітей, які утримувалися в закладах ювенальної системи, було скоєно 110 самогубств141. Тільки у 2002 році, щонайменше одна дитина з кожного з 122 центрів утримання неповнолітніх

правопорушників потрапила в реанімацію через спроби самогубства142. У Великобританії, в період між 1990 роком та вереснем 2005 року, загинуло 29 дітей. 27 з них повісилося (наймолодшому було 14 років), а одна дитина померла, перебуваючи в ізоляції143. Що стосується дітей, які перебувають в закладах для дорослих, то ризик самодеструктивної поведінки тут є особливо високим. Деякі дослідження, проведені у Сполучених Штатах, вказують, що діти, які утримуються у в’язницях чи колоніях для дорослих, у вісім разів більш схильні до самогубства, ніж ті, хто перебуває в центрах з утримання неповнолітніх правопорушників.144

НАСКІЛЬКИ ЕФЕКТИВНИМ Є УТРИМАННЯ ДИТИНИ ПІД ВАРТОЮ? Діти, яких утримують під вартою, є більш схильними до скоєння злочинів у майбутньому, ніж неповнолітні «клієнти» виправних програм. Практично кожне дослідження в США, яке вивчало явище рецидивізму серед дітей, засуджених до відбування строку в центрах для неповнолітніх правопорушників, вказує, що принаймні 50-70% правопорушників заарештовують повторно через один-два роки після звільнення145. Натомість показники рецидивізму серед учасників альтернативних програм на основі громад становлять лише 10%146. Рецидивізм особливо гостро проявляється серед дітей, які перебували під вартою разом з дорослими. Наприклад, у Камбоджі шість з десяти дітей, яких свого часу утримували у в’язницях для дорослих, повторно потрапляють у руки поліції за скоєння більш серйозних злочинів.147 Як зазначив один з експертів з питань ювенальної юстиції, «оціночні дослідження показують, що ув’язнення неповнолітніх правопорушників у великих ювенальних інституціях не забезпечує ефективної реабілітації, а навпаки, може зашкодити їм. Столітній досвід роботи виправних шкіл та в’язниць для молоді показує, що такі заклади – це ретельно вивчений і очевидно неефективний метод боротьби з правопорушеннями».148

5 БІЖЕНЦІ, ШУКАЧІ ПРИТУЛКУ ТА МІГРАНТИ Існує кілька причин того, чому діти утікають з країни: збройні конфлікти, етнічні бунти, переслідування їхніх родин, смерть чи зникнення батьків, примусовий набір до збройних сил. Інші діти можуть перетинати кордон у пошуках кращих економічних та соціальних можливостей, часто – без документів та з порушенням правил імміграції. Незважаючи на правомочність чи неправомочність свого статусу, багато з цих дітей опиняються в інституціях, ізольовані від громади.

Діти без супроводу В той час, як багато дітей-біженців перебувають разом зі своїми батьками чи знаходяться під опікую членів родини, значна кількість неповнолітніх шукачів притулку та біженців або відокремлені від рідні, або не мають ніякого супроводу. 2004 року в Австрії, Бельгії, Франції, Італії та Великобританії було зареєстровано від однієї до 5 тисяч неповнолітніх шукачів притулку без супроводу149. 2005 року занепокоєння уразливістю та втратою прав дітьми без супроводу, які шукають притулок, примусило Комітет з прав дитини ухвалити Загальне зауваження з інструкціями щодо забезпечення захисту, догляду та належного ставлення до таких дітей відповідно до положень КПД150. Сьогодні лише третина європейських країн має правові та практичні засади і положення щодо догляду та захисту дітей без супроводу. В ідеалі такі заходи повинні передбачати надання окре-

мих прийомних родин та офіційно призначених кваліфікованих опікунів. Та в реальному житті багато центрів не здатні забезпечити потреби дітей, а їхній персонал не має достатньої кваліфікації для роботи з такими дітьми, особливо з травмованими. Це значно підвищує ризик потенційного піддавання насильству. Величезна кількість дітей без супроводу чи тих, що розлучилися з родиною, зникають з прийомних закладів або під час процедури оформлення в притулок151. За деякими свідченнями, такі зникнення можуть бути пов’язані з торгівлею людьми. Групи, які працюють з затриманими шукачами притулку, висловили своє занепокоєння рівнем невизначеності щодо терміну перебування у закладі, що посилюється страхом перед наслідками повернення – усе це може підвищити ризик самодеструктивної поведінки цих дітей152. Це насамперед стосується тих, хто пережив катування чи зазнав серйозної травми в країні походження. Депресія може призвести до відчайдушних кроків. За даними програми «Відокремлені діти в Європі» (Separated Children in Europe Programme), розміщення деяких дітей під інституційний догляд «продовжується протягом останніх років. Його називають «психічними тортурами», які наштовхують деяких дітей на думки про те, що єдиним способом припинення цих страждань є розставання з власним життям».153

Установи тюремного типу Незважаючи на те, що дітей ніколи не слід утримувати під вартою через їхніх імміграційний статус, багато хто з них вимушений перебувати у закритих закладах доволі тривалий час. Наприклад, в Австралії для сотень дівчаток та хлопчиків, які шукали притулку, строк утримання в інституціях в середньому становив 20 місяців.

201 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

ІНШІ ДІТИ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ ПІД ОПІКУНСТВОМ ДЕРЖАВИ

«У в’язниці мене катували; дорослі співкамерники палили мене сигаретами за те, що я відмовлявся займатися з ними сексом».

16-річний хлопець, субрегіон Індійського океану, 2006 р.,IX

Тривале утримання має величезний згубний вплив на психічне та фізичне здоров’я деяких дітей. Дехто з тих, кого утримували в закладах з догляду, страждали від депресії, пост-травматичних стресових розладів та нервових розладів. В інших дітей з’являвся енурез, лунатизм та кошмари154. Діти також ставали суб’єктами заворушень, протестів і насильства, що відбувалися у деяких дитячих центрах. Деякі діти навіть зашивали собі губи та намагалися заподіяти собі шкоду в якийсь інший спосіб155.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

202

У деяких країнах (зокрема, йдеться про Багамські острови, Ботсвану, Лівійську Арабську Джамахірію, Малайзію, Таїланд, США та Європу) впродовж 2004 та 2005 років неповнолітніх шукачів притулку утримували в імміграційних центрах чи обмежували їх пересування територією міжнародних аеропортів156. Дітей можуть затримати разом з членами їхніх родин за порушення імміграційного законодавства, причому мало хто опікується тим, чи це провадиться в найкращих інтересах дитини та ігнорує можливі альтернативи такому утриманню. Дітей відпускають тільки після отримання підтвердження переселення неповнолітньої особи чи її родини в третю країну. Діти без громадянства наражаються на особливий ризик довготривалого утримання через неможливість задоволення вимог щодо проживання. Така ситуація не обов’язково супроводжується насильством, але це значно підвищує їхню уразливість.

Утримання під вартою дітеймігрантів Статистичних даних щодо незаконної міграції досить мало, і вони не є надійними, зважаючи на приховану природу каналів міграції, однак основні міграційні потоки незмінно включають і дітей, в тому числі тих, хто подо-

рожує без супроводу, чи тих, хто розлучився з родичами при переїзді. В період між січнем та жовтнем 2005 року Адміністрація Андалузії, що на півдні Іспанії, затримала майже 1 400 дітей-мігрантів, які подорожували без супроводу чи розлучилися з родичами157. Тільки в 2005 році у Мексиці було відправлено до своїх країн понад 5 тисяч дітей. В основному, це були вихідці з Гватемали. Процедура повернення не передбачає особливих заходів для гарантування безпечного повернення та добробуту цих дітей. Останнім часом дедалі більше зростає занепокоєння щодо ставлення та догляду за дітьми-мігрантами в країні призначення – а також у країні походження у випадках їх репатріації. «Догляд» за такими дітьми надто часто означає необґрунтоване позбавлення волі, або розміщення у відкриті заклади з жахливими умовами. Таким дітям часто бракує гарантій та юридичного представництва, яким зазвичай забезпечені діти цієї країни158. Дітей часто розміщують у приміщення з чужими дорослими; вони можуть зазнавати травм і мати неадекватний доступ до харчування, медичного обслуговування та освіти. Деяких дітей, які порушують імміграційне законодавство, утримують разом з кримінальними злочинцями. Також існує ризик насильства з боку ровесників. Опитування дітей-мігрантів з Північної Африки, які утримуються в іспанських інституціях, виявило, що багато з них стали жертвами вимагання, крадіжок та фізичного насильства з боку більших, старших дітей. Багато дітей повідомили, що працівники закладів часто не могли втрутитися у такі дії, навіть якщо порушення відбувалося прямо у них на очах. Деякі діти втекли з установ у надії, що життя на вулиці буде безпечнішим.159

5 Це Дослідження не розглядає проблему дітейсолдатів у час воєнних дій, яка була докладно вивчена у дослідженні ООН «Вплив збройних конфліктів на дітей» (Impact of Armed Conflicts on Children), також відомому під назвою Дослідження Махеля. Однак діти, які перебувають у складі урядових збройних сил, можуть наражатися на прояви насильства в мирний час. Спосіб життя, роботи та проживання є по суті інституційним, і проходить у військових казармах чи тренувальних таборах. Принаймні у 65 країнах світу дівчаток та хлопчиків рекрутують до складу урядових збройних сил – або легально, у якості волонтерів, або нелегально, шляхом примусу або обману160. Численні свідчення вказують, що такі неповнолітні солдати можуть стати жертвою хуліганства, зґвалтування, сексуального насильства та переслідування, що спричиняє акти самодеструкції та/або самогубство, депресії та психічні розлади. Наприклад, у Парагваї 12річних дітей силоміць призивали до служби в збройних силах, причому як цивільні, так і військові органи фальсифікували їхні свідоцтва про народження. Починаючи з 1989 року загинуло понад 100 молодих призовників, які проходили обов’язкову військову службу; дуже багато інших дітей постраждало внаслідок серйозних інцидентів. Існує думка, що загибель та травми стали результатом покарання офіцерів та браку засобів безпеки під час таких небезпечних дій, як орудування зброєю. Внаслідок систематичного поганого поводження деякі рекрути зазнали перманентних психологічних травм.161 162 163 Підозріла загибель двох 17-річних солдатів в армійських казармах Діпкат, Великобританія,

призвели до викриття фактів інших самогубств, а також десятків випадків заподіяння собі шкоди і хуліганства та утисків в казармах. 2004 року парламентський комітет розслідував ці інциденти і підготував рекомендації щодо розробки процедур зовнішнього подання скарг для розслідування можливих фактів хуліганства, утисків та зловживань у збройних силах Британії164. Тисячі дітей, які насправді не несуть військової служби, постійно живуть на військових базах та в казармах. В Казахстані, Росії та Україні існує практика «усиновлення» військовими частинами 10-11 річних безпритульних дітей чи дітей-сиріт. Вони також проходять військове навчання, і це дійсно тривожний сигнал, оскільки діти живуть в суворих умовах, стають жертвами хуліганства, утисків та інших форм жорстокого ставлення, а також займаються такою небезпечною справою, як вправи зі зброєю.165

РЕАГУВАННЯ НА НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ В УСТАНОВАХ З ДОГЛЯДУ ЗА ДІТЬМИ І СИСТЕМАХ ПРАВОСУДДЯ Для попередження та реагування на факти насильства щодо дітей в установах з догляду та системах правосуддя, необхідно здійснювати цілий комплекс заходів. Як і в інших середовищах, де проявляється насильство щодо дітей, дуже важливою є первинна профілактика для унеможливлення виникнення насильства в інституціях. Такий підхід опирається на два ключових принципи: послабити дію головних чинників, які призводять до розміщення дитини в інституції, та створити альтернативи самим інституціям. Ми зупинимося на першому принципі досить коротко, тим більше, що про нього докладно йшлося в розділі про насильство щодо дітей в родині та вдома. Що стосується альтерна-

203 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

ДІТИ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ В МИРНИЙ ЧАС

тив, то при них говоритимемо докладніше.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

204

У цьому розділі також йдеться і про засоби вторинного попередження, спрямовані на негайне реагування на насильство в інституціях. Ці заходи повинні зважати на той факт, що як би швидко не здійснювалося первинне попередження і зниження рівнів поміщення дітей у різні заклади, усі існуючі інституції та установи альтернативного догляду повинні стати безпечним місцем для дітей. А це передбачає кращу підготовку та достойну оплату праці персоналу інституцій; збільшення кількості та підвищення якості послуг для забезпечення найрізноманітніших потреб дітей (в тому числі пов’язаних з сексом та інвалідністю); вдосконалення нагляду та адміністративної прозорості; більшу відкритість для голосів та залучення дітей та їхніх родин. Вкрай важливим є вирішення питання безкарності тих, хто чинить насильство щодо дітей, зокрема, потрібно налагодити ефективні та прозорі механізми моніторингу, розслідування та підзвітності.

ПРАВОВІ ДІЇ Чіткі правові засади щодо перебування дітей в установах з догляду та під вартою є невід’ємною частиною ліквідування насильства щодо дітей в інституціях та інших закладах альтернативного догляду. У деяких країнах ці положення варто включити в комплексні закони про дітей чи інші аналогічні великі законодавчі акти; в інших країнах слід вдосконалити існуюче законодавство. Але у будь-якому разі законодавство повинно відповідати положенням КПД та іншим документам з прав людини. До головних особливостей такого законодавства належить наступне: Сама держава не повинна виступати чинником насильство щодо осіб, які перебувають під її опікою. Таким чином, слід ліквідувати усі форми жорстоких вироків, зокрема, смертної кари та

довічного ув’язнення без можливості дострокового звільнення. Застосування тілесних покарань та інших форм жорстокого або принизливого ставлення чи контролю має бути відкрито забороненим в усіх інституціях та закладах альтернативного догляду, де проживають чи утримуються під вартою діти. В інтересах зменшення кількості дітей, які потрапляють під варту, необхідно внести поправки до кримінальних кодексів та інших законодавчих актів, пов’язаних зі злочинами та правопорядком з тим, щоб виключити з числа кримінальних правопорушень статусні злочини та поведінку, зумовлену виживанням (наприклад, жебрацтво, байдикування, блукання) – це дозволить усунути юридичні підстави для взяття під варту багатьох дітей. До дітей, які постраждали внаслідок сексуальної експлуатації та торгівлі людьми, необхідно ставитися як до жертв, які потребують допомоги, а не як до правопорушників, яких слід арештовувати. Такі діти мають бути забезпечені доглядом та захистом на основі громади. У випадку торгівлі людьми та незаконного перетину кордону дітьми-мігрантами, то ту т необхідно передбачити положення щодо недопущення покарання за імміграційні правопорушення, наприклад, за володіння фальшивими документами. Законодавство повинно відображати зобов’язання держав захищати дітей, де б вони не перебували і хто б не забезпечував їм інституційний чи інший догляд. Необхідно здійснювати перевірку та належний відсів персоналу. Усі інституції та заклади альтернативного догляду повинні бути зареєстрованими і мати чіткі, деталізовані положення щодо надання догляду за дітьми, які перебувають у них. Всі установи з догляду та системи правосуддя повинні звітувати про будь-які прояви чи випадки насильства.

5

Гарантування врахування думок дітей та їхніх родин має стати базисом законодавства, а не однією з рекомендацій чи компонентом інституційних процедур. Закони повинні забезпечити існування простих, доступних, незалежних та безпечних механізмів подання скарг в інституціях. Діти та їхні представники повинні мати доступ до апеляційних процедур, якщо вони не будуть задоволені відповіддю на свою скаргу.

мають бути установами «крайнього заходу», зважаючи на найкращі інтереси дитини, її особливі потреби у довготривалій перспективі. Більша частина того, про що йтиметься нижче – це превентивні підходи, спрямовані на зниження інституціалізації дітей. Звичайно, не варто забувати, що ціла низка великомасштабних втручань (наприклад, вдосконалення забезпечення базових послуг, в тому числі для родин з дітьми-інвалідами чи іншими факторами ризику; розширення засобів для існування; гендерна та соціальна рівність; профілактика зловживання наркотиками та алкоголем; зниження рівнів домашнього насильства; всеохоплююча освіта та утримання в закладах освіти; а також загальні цілі розвитку щодо зниження рівнів бідності) уже самі по собі здатні підвищити спроможність родин виховувати уразливих дітей чи тих, хто наражається на ризик. Це також сприятиме недопущенню того, щоб діти потрапляли до інституцій з догляду чи до систем правосуддя.

Принцип «крайнього заходу»

ПОЛІТИКА ПОПЕРЕДЖЕННЯ УТРИМАННЯ ДІТЕЙ В УСТАНОВАХ З ДОГЛЯДУ

Інституційний догляд повинен надаватися тим дітям, чиї потреби не можуть бути забезпечені їхніми власними родинами чи альтернативними сім’ями. Що стосується дітей, які порушили закон, то утримання під вартою має застосовуватися тільки тоді, коли дитина являє собою реальну небезпеку для інших, і тривати у найкоротший необхідний термін.

Положення, що керують системами з догляду та правосуддя, повинні мати на меті попередження насильства щодо дітей, які перебувають під доглядом чи під вартою, а також прагнути до зниження кількості дітей, які потрапляють в різноманітні інституції – від державних та приватних установ з догляду до камер попереднього затримання у поліції, центрів для неповнолітніх правопорушників та в’язниць для дорослих. Утримання дітей під вартою та інституційний догляд

З практичної точки зору, цей принцип «крайнього заходу» означає, що коли дитина вважається такою, що потребує інституційного догляду чи спрямовується в інституцію з догляду, необхідно провести оцінку для визначення типу розміщення, що максимально відповідатиме потребам дитини. Важливим завданням такої оцінки є гарантування того, що діти не потраплятимуть під інституційний догляд, якщо це не відповідає їхнім найкращим інтересам.

205 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

Законодавство повинно унеможливити функціонування інституцій у закритому форматі, без підзвітності. Необхідно гарантувати здійснення громадського контролю, в тому числі забезпечення доступу для родин дітей (крім випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини), для НУО, правозахисних інституцій та омбудсменів, юристів, засобів масової інформації та інших елементів громадянського суспільства, при цьому поважаючи приватне життя і гідність дівчаток та хлопчиків. Закон повинен встановлювати провадження ефективного моніторингу та систем звітності компетентними органами, які матимуть право вимагати відповідну інформацію про умови, а також провадити розслідування і перевіряти заяви щодо скоєння насильства.

«Нас б’ють правоохоронці... коли хапають і везуть до відділку, і там теж, в камерах. Там нас б’ють інші арештанти, які вимагають грошей. Під час допитів нас теж б’ють для того, щоб ми розповіли (інспекторові поліції), що ми вкрали, або розповіли, хто саме вкрав». Хлопчик, який живе на вулиці, Східна та Південна Африка, 2005 р.,X

Нічого нового у принципі «крайнього заходу» для питань догляду та правосуддя немає. Проблема полягає у тому, що у багатьох країнах світу «крайній захід» часто є єдиним можливим чи застосовним заходом. Хоча деякі країни і можуть похвалитися певними локальними успіхами, лише кільком країнам вдалося перетворити альтернативи на норму в системах догляду та правосуддя. За словами одного з експертів, який брав участь у цьому Дослідженні, «повторювати ту ж саму мантру недостатньо. Натомість вона повинна означати радикальні зміни у функціонуванні систем».

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

206

Надання пріоритетності альтернативам Для того, щоб знизити застосування інституційного догляду, необхідно розвивати та вкладати ресурси в родинний догляд, альтернативи

на основі громад та механізми відвертання. Повинні працювати чіткі стратегії реінтеграції дітей у громади. Для багатьох країн це означатиме кардинальні зміни у сфері політики. Фахівці, які працюють з дітьми, політики та посадовці, в тому числі офіцери поліції та судді, повинні знати про бажаність та наявність альтернатив інституціям та утриманню під вартою. Наприклад, у поліції мають існувати спеціально підготовлені підрозділи, які опікуватимуться питаннями догляду та захисту дітей. Лікарі та інші медичні працівники повинні допомагати родинам з дітьми-інвалідами та дітьми, що перебувають у групі ризику, спрямовуючи їх та надаючи їм інформацію, необхідну для забезпечення догляду і підтримки своїх дітей. Усі донори – багатосторонні, міжурядові чи НУО – повинні активно підтримувати альтернативні

ФІНАНСОВІ ВТРАТИ ВІД УТРИМАННЯ ДІТЕЙ ПІД ІНСТИТУЦІЙНИМ ДОГЛЯДОМ Утримання дітей в інституціях є вельми дорогим; воно може в 12 разів перевищувати витрати на душу населення на догляд на основі громади, що створює непотрібні фінансові «виснажування» бюджетів168 169. За даними Світового банку, річні затрати на одну дитину під інституційним доглядом в регіоні Кагера (Об’єднана Республіка Танзанія) у шість разів перевищують витрати на підтримку дитини у фостерному домі170. Дослідження, проведене в Україні, Республіці Молдова та в Росії впродовж 2001-2002 років показало, що догляд на основі громади та в невеликих дитячих будинках сімейного типу коштує наполовину менше, ніж догляд в державних інституціях; догляд у фостерних сім’ях становить приблизно п’яту частину чи третину від витрат на догляд в державних інституціях; сімейна підтримка та соціальні послуги коштують лише одну восьму від витрат на державний інституційний догляд.171 Хоча у довготривалій перспективі альтернативний догляд є набагато дешевшим, однак його створення вимагає додаткових ресурсів. Дослідження проблем інституційного догляду в країнах Центральної та Східної Європи та СНД попереджає, що «кінцева економія коштів не проявиться відразу. Для того, щоб забезпечити плавний, безперешкодний перехід, необхідно створювати заклади альтернативного догляду ще до закриття чи зменшення інституційної системи… (Однак), з поступовим закриттям інституцій, витрати на них знижатимуться, а нова система працюватиме дедалі активніше. Такі додаткові «перехідні» витрати повинні вважатися інвестицією в нову і набагато кращу систему».172

5

UNICEF/HQ98-0996. Джакомо Піроцці

Загалом, дуже потрібною є громадська просвіта з тим, щоб змінити ставлення суспільства до догляду та криміналізації дітей, а також до самої інс-

ЙЕМЕН, 1998. Дев’ятирічний Абдулла Ахмед читає, лежачи на ліжку, в гуртожитку Центру реабілітації неповнолітніх, старі райони Сана’а.

титуціалізації. Вкрай необхідно, щоб ті, хто ухвалює політичні рішення, дійсно вживали заходів, а родини отримували інформацію про можливості догляду за їхніми дітьми у середовищі поза межами інституцій.

АЛЬТЕРНАТИВИ ІНСТИТУЦІЙНОМУ ДОГЛЯДУ Підтримка обездолених родин та сімей, що опинилися у ризикованій ситуації За умов існування адекватних служб підтримки, багато батьків, які були готові покинути дитину чи «здати» її під інституційний догляд, можуть отримати допомогу для піклування за нею. Підтримка родин може допомогти вирішити проблему домашнього насильства та подолати інші чинники, які зумовлюють порушення дитиною законів. До таких послуг належать доступні та якісні базові медичні та соціальні послуги; візити на дому соціальних працівників, медичних сестер та представників ініціативних груп громади (групи взаємної підтримки, місцеві релігійні групи тощо); програми з навичок ефективного батьківства; допомога на придбання засобів для існування для зниження тягаря бідності; а також забезпечення перепочинку батькам, які несуть важкий тягар піклування про родину. Переваги утримання дітей у власних родинах є беззаперечними з точки зору здоров’я, щастя та їхніх найкращих інтересів. Більше того, витрати на підтримку родин, які виховуватимуть своїх дітей вдома, є набагато нижчими, ніж витрати на розміщення дітей в інституціях. Доступ до безкоштовної освіти (або допомога на оплату шкільного навчання) є іще одним засобом зниження рівнів інституціалізації на бідних територіях, де батьки схильні віддавати дітей в інституції заради отримання освіти. Товарис-

207 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

системи через пропагандистську діяльність з урядом та партнерами, а також підтримувати процес перепідготовки і сприяти більш чутливому ставленню до питання. В той час, як деякі уряди уже запровадили чітку політику відмови від інституційного догляду для дітей, які стали сиротами через ВІЛ/СНІД, та тих, хто потребує догляду (приклад Південної Африки), благодійники та НУО повинні поважати таку політику і відмовитися від створення таких закладів, де посилюватиметься стигма, соціальне виключення, дискримінація та неадекватний початок життя дітей, які у протилежному випадку могли б залишатися у родині166 167. Донорські організації, що підтримують реформи систем ювенальної юстиції, повинні також підтримувати і альтернативи програмам ув’язнення та попередження, а не фінансувати будівництво нових закритих установ.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

208

тво захисту дитини (Child Protection Society) у Зімбабве повідомляє, що найбільшою причиною того, чому родини Зімбабве не бажають піклуватися про дітей – це вартість освіти173. Уряди повинні інвестувати в освіту всіх дітей, а донорські організації та НУО повинні віддавати перевагу допомозі родинам чи фостерним родинам у вигляді плати за шкільне навчання, а не підтримувати використання сирітських притулків чи будувати нові інституції. Де це необхідно, нормальне шкільне навчання повинно доповнюватися цільовою допомогою та діяльністю «аутріч» для охоплення окремих дітей у ризикованій ситуації та їхніх родин (див. розділ про насильство щодо дітей в громаді).

Підтримка сімей з дітьми з вадами здоров’я Що стосується дітей з вадами здоров’я, то особливі програми підтримки родин, спрямовані на забезпечення перебування дітей з особли-

вими потребами у своїх природних родинах, є економічно життєздатною альтернативою утримання дітей під інституційним доглядом. Такі програми забезпечують родини навчанням з різних питань, фінансовими субсидіями та послугами. Через два десятиліття після появи програм підтримки родин в Сполучених Штатах та Канаді, кількість дітей з вадами розвитку, які мешкали в інституціях, знизилося на 70%174. Для забезпечення ефективності такої роботи, батьки, які мають дітей-інвалідів, повинні отримувати точну інформацію про те, як їм слід піклуватися про дитину, і якими послугами вони можуть скористатися у громаді. Це ж саме стосується й батьків з вадами здоров’я і хворими на хронічні хвороби, зокрема на ВІЛ/СНІД. Дівчатка та хлопчики з вадами здоров’я володіють рівними правами на освіту. За деякими оцінками, у 1999 році лише 3% дітей з особливими потребами в країнах, що розви-

АНАЛІЗ КОНКРЕТНОГО ВИПАДКУ: ДОПОМАГАТИ РОДИНАМ ПІКЛУВАТИСЯ ПРО ДІТЕЙ ВДОМА Одна родина в Лівані мала чотирьох дітей, у віці від 2 до 14 років. Батько був інвалідом і потребував інтенсивного догляду. Мати була активною та здоровою людиною, але не мала роботи і була перевантажена повсякденними родинними турботами. Хоча троє старших дітей успішно навчалися у школі, матір не могла сплачувати за їхнє навчання. Вона звернулася до організації “SOS Children’s Villages” за допомогою для її дітей. Замість того, щоб забрати дітей у свої заклади, SOS домовилася з їхньою матір’ю про те, що організація впродовж року платитиме за навчання дітей, а потім звернулася до адміністрації школи з проханням знизити платню. Матері також запропонували скласти бізнес-план прибуткової діяльності, яку б вона могла провадити. SOS погодилася допомогти їй з грошима на започаткування бізнесу і надала їй кредит. Через два тижні мати підготувала бізнес-план щодо відкриття міні-пекарні у сусідньому магазині. Як тільки з’явилися перші прибутки, вона почала виплачувати свій кредит. Зовсім скоро родина встала на ноги, причому усі діти залишилися вдома, з батьками. 176

«Ми не знаємо, чому ви тут, і скільки ви тут перебуватимете. Вам десять років, ви налякані і розгублені. Ваша подорож життям була похмурою і жорстокою – скандали, сварки у родині, відсутність грошей на ігри та одяг, іноді навіть на їжу. Але ви все одно не були готові до цього. Ще вчора ви були вдома. А сьогодні прийшов соціальний працівник і забрав вас геть. І ви стали одним з мільйона дітей, які живуть в інституціях Європи та Центральної Азії. Ми повинні поглянути на світ очима дітей, яким ми слугуємо». Марія Калівіс, Регіональний директор ЮНІСЕФ, країни Центральної та Східної Європи, СНД та Балтії, 2005 р.,XI

Пряма підтримка дітей-сиріт та уразливих дітей Коли діти втрачають свою родину або більше не можуть залишатися зі своїми батьками, альтернативами інституційному догляду можуть виступати фостерні сім’ї, усиновлення, підтримка далеких родичів, які виступають піклувальниками, а також невеликі дитячі будинки. У регіонах з високими показниками розповсюдженості ВІЛ (зокрема, у сільських районах Африки), де старші діти відіграють роль голів родини, їх можна підтримувати з тим, щоб усі діти залишалися разом і не потрапляли у систему інституційного догляду.

Забезпечення різних потреб та преференцій Уряди та ті органи, які беруть участь у виробленні рішень щодо розміщення дітей, наприклад, суди, повинні визнавати той факт, що різні діти потребують різного догляду; вони повинні вживати заходів для забезпечення найширшого асортименту таких послуг і гарантувати їхню якість. КПД (Стаття 20.3) також підкреслює необхідність враховувати етнічне походження, релігійну і культурну належність і рідну мову дитини під час розгляду варіантів розміщення дитини. Діти мають право брати участь в усіх етапах процесу розміщення (КПД, Стаття 12)177. Якщо перебування дитини зі своєю біологічною родиною не є можливим чи бажаним, і дитина, і її батьки повинні брати активну участь при вирішенні питання подальшого догляду, причому діти повинні мати усі можливості для висловлення своїх думок.

АЛЬТЕРНАТИВИ ІНСТИТУЦІЙНОМУ УВ’ЯЗНЕННЮ Діти, які потребують догляду та захисту, не можуть утримуватися у поліції, а після затримання їх необхідно негайно передати відповідним агенціям з охорони дитинства – і це має стати керівним принципом. Це завдання можна частково виконати шляхом декриміналізації статусних правопорушень (наприклад, прогули), поведінки, зумовленої потребами виживання (наприклад, жебрацтво, комерційний секс, перебирання сміття, байдикування чи бурлакування), переслідування внаслідок торгівлі людьми чи кримінальної експлуатації, а також антисоціальної чи непокірливої поведінки з боку дітей, що дозволить уникнути втручання системи кримінальної юстиції у те, що насправді є соціальною проблемою чи проблемою розвитку і поведінки. Що стосується решти дітей – тобто тих, які дійсно порушили закон, то тут надзвичайно важливо якнайшвидше звільнити їх з-під поліцейського нагляду і системи правосуддя і залучити їх до альтернативних програм відхилення. Затримання чи тюремне ув’язнення дитини повинно використовуються лише як крайній захід і протягом якомога більш короткого відповідного періоду часу. Необхідно впровадити системи відсіювання з тим, щоб утримувати під вартою тільки тих дітей, які становлять реальну загрозу для інших, і тільки після судових слухань з відповідним представництвом. Поліція, судді та відповідні органи влади повинні розробити механізми визначення найменш обмежуючого середовища для кожної дитини, зважаючи на її особисті обставини. Кожна позбавлена волі дитина має право на негайний доступ до правової та іншої відповідної допомоги, а також право оскаржувати законність позбавлення її волі (КПД, Стаття 37d).

209 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

ваються, отримали доступ до шкільного навчання175. Такі діти мають право на інклюзивну освіту, як і їхні ровесники.

5

АНАЛІЗ КОНКРЕТНОГО ВИПАДКУ: ПІЛОТНІ ПРОЕКТИ ВІДХИЛЕННЯ В КЕНІЇ 1997 та 1998 року Департамент з послуг для дітей Кенії встановив, що 80% дітей, які знаходилися в системі ювенальної юстиції, – це діти, які потребують догляду та захисту. Лише 20% з них вчинили реальні правопорушення, з яких серйозними виявилися лише одиниці. У 2001 році Департамент з послуг для дітей та британське представництво організації «Врятуймо дітей» започаткували в Найробі, Накуру та Кісуму пілотний проект з метою відведення справ дітей від судів.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

210

Метою програми є попередження потрапляння дітей у систему правосуддя на найбільш ранніх етапах; особливо це стосується тих, хто потребує догляду та підтримки. Головна ідея полягає у тому, щоб навчити офіцерів поліції спрямовувати дітей в інші заклади, а не вдаватися до утримання їх під арештом. В рамках проекту у великих поліцейських відділках трьох пілотних регіонів проекту були створені спеціальні Підрозділи захисту дітей; офіцери поліції та інші зацікавлені сторони пройшли навчання щодо прав дитини та процесу відхилення. На рівні громад члени таких груп пропонують тренінги з розвитку навичок, надають консультації батькам та дітям, проводять неформальні заняття, створюють громадські центри та тимчасові притулки. Впродовж перших чотирьох років проекту вдалося не допустити судового розгляду справ 2 800 дітей, а представники районної влади повідомили про 90-відсоткове зниження кількості дітей, які потрапляли у дитячі суди територій, охоплених проектом. Рішення офіцерів поліції та районних груп щодо надання допомоги дітям тепер ухвалюються набагато швидше, причому дітей переселяють відразу з поліцейського відділку. Сьогодні перебування багатьох дітей під поліцейським наглядом скоротилося до 24 годин, що також сприяє зниженню скупченості людей у відділках. Приблизно 70% дітей, справи яких не потрапили до суду, повертаються до своїх родин. Кількість мешканців Центру попереднього ув’язнення для неповнолітніх правопорушників Найробі знизилася наполовину. Загалом, діти стали проводити у таких центрах лише кілька днів, а не тижнів чи місяців, як це було в минулому.182

Програми відхилення на основі громади Як в індустріалізованих країнах, так і в країнах, що розвиваються, існує величезна кількість альтернатив утриманню дитини під вартою. Багато з них забезпечують ефективну реабілітацію та реінтеграцію дітей у життя громади без позбавлення їх волі178. Сюди ж входить розробка механізмів врегулювання дрібних правопорушень на основі громади до того,

як неповнолітні правопорушники стануть суб’єктом формальної системи правосуддя, а також використання місцевих рад у якості «судів першої інстанції» для дітей. Крім того, існують ініціативи відновлювального правосуддя. Якщо така програма є успішною, то вона допоможе значно знизити ризик потрапляння дитини в брутальне середовище, де зростає обурення та образа, де жорстокість вважається нормою, і де рецидивізм є майже гарантованим.

5

В останні роки НУО впровадили низку ініціатив у країнах, де поліція традиційно утримує під вартою дітей за дрібні правопорушення. Наприклад, на Філіппінах майже 94% дітей, які утримуються під поліцейським наглядом, скоюють правопорушення вперше, а рівень насильства, з яким вони стикаються, є доволі високим. На групі островів Вісайас були створені місцеві Комітети дитячого правосуддя, які розглядають справи дітей, затриманих поліцією за дрібні правопорушення, виконуючи функції посередника між сторонами. Цей проект, ініційований філіппінською НУО “FREELAVA”, сьогодні працює в 10 barangay (селах чи муніципальних округах) з чисельністю населення від 10 до100 тисяч чоловік. Громадські волонтери та консультанти за принципом «рівний рівному», які раніше теж вступали у конфлікт з законом, допомагають дітям, які звільнилися з-під арешту, пройти реінтеграцію у громаді. Незважаючи на те, що Комітети не можуть розглядати більш

серйозні випадки – вбивства, зґвалтування, торгівля наркотиками, крайнє насильство – послуги з реінтеграції можуть допомогти цим дітям після звільнення з-під варти.181 Наслідками зусиль громад з відхилення стала велика кількість «належних практик». Ці програми повинні враховувати вік та ступінь дорослішання дитини; вони можуть включати в себе створення систем застереження, нагляд на дому, посередництво між правопорушником та постраждалою стороною, громадські роботи як вирок, а також консультування родин і громад. Існує величезна кількість опцій, які слід детально вивчити для застосування у місцевих умовах.

ЗАХИСТ ВІД НАСИЛЬСТВА В ІНСТИТУЦІЯХ Надзвичайно важливо, щоб усі діти, які потрапляють у системи догляду чи заклад для утримання під вартою, були захищені від усіх форм насильства. Для досягнення цієї мети, повинні існувати та виконуватися чіткі правові засади та низка стратегій, регуляторних положень та програм.

Підбір, навчання та оплата праці персоналу Зважаючи на відомі дані щодо високого рівня насильства щодо дітей, що його чинять працівники інституцій – як системи догляду, так і пенітенціарної системи і фостерного догляду – їх слід відбирати надзвичайно ретельно, перевіряти на предмет кримінального минулого, надавати відповідні навчання та здійснювати належний догляд, забезпечувати їх високу кваліфікацію та гарантувати достойну оплату праці. Рівень кадрового забезпечення повинен відповідати вимогам ефективного догляду та нагляду. Персонал повинен пройти навчання з питань прав дитини та ненасильницьких дисциплі-

211 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

У деяких країнах існують традиційні практики роботи з дітьми, які порушили закон, без їхнього утримання під вартою. Наприклад, відповідно до звичаєвого права Сомалі, за полагодженням конфліктів та вирішенням питань компенсації за злочини спостерігають поважні старійшини. Якщо дитина вчинила правопорушення, то її батьки і потерпіла сторона йдуть до старійшини, який вирішує питання компенсації, що її мають сплатити батьки дитини179. Однак намагаючись розширити чи адаптувати такі моделі, слід пам’ятати про практики, що можуть суперечити положенням КПД та інших документів з прав людини з точки зору застосування покарань і гендерних стосунків. Наприклад, те ж саме звичаєве право Сомалі не дає жінкам право говорити за себе, а компенсації за правопорушення, скоєні жінками, є завжди меншими за правопорушення чоловіків180.

«Ми вважаємо, що наші системи ювенальної юстиції мають нести відповідальність за реабілітацію молоді та її інтеграцію у суспільство, а не наражати молодих людей на ще більше насильство». Діти, Північна Америка, 2005 р. XII

нарних заходів. Слід звернути особливу увагу на те, щоб після навчання між працівниками та дітьми і молоддю не утворилася прірва. Найбільше, чого потребують діти – це піклування, і мало хто з них позитивно реагує на те, коли до них ставляться як до «клієнтів» чи «пацієнтів».

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

212

Слід докладати зусиль для підвищення статусу тих людей, які працюють з дітьми у закладах з догляду та у системах правосуддя, щоб залучати до роботи найкращих, найвідоміших фахівців. Медичний та освітній персонал інституцій повинен бути незалежним від структури, яка управляє цією інституцією. Усі працівники повинні повідомляти про усі факти насильства.

Відповідність міжнародним стандартам Поки діти перебувають під вартою, щодо них повинні чітко виконуватися усі міжнародні процесуальні стандарти (див. Вступ до цього розділу, інформацію про відповідні стандарти ООН). Вони включають в себе право на негайне отримання інформації про звинувачення щодо неповнолітнього правопорушника, право на юридичну допомогу, а також право на швидке вирішення справи дитини. Інформування батьків дітей чи їхніх юридичних опікунів (включаючи НУО, які мають повноваження працювати з дітьми) має стати обов’язковою практикою у разі арешту чи утримання дитини під вартою. З самих перших етапів затримання діти повинні отримувати безкоштовну медичну та правову допомогу з боку незалежних професіоналів. На будь-якому інтерв’юванні чи допиті дитини має бути присутній один з батьків, опікун чи «доречний дорослий». Слід ухвалити та жорстко виконувати положення щодо переведення дітей з тим, щоб обмежити тривалість перебування

дітей під поліцейським наглядом і перевести її у заклад, де вона отримає належний догляд. Поліцейські відділки та камери попереднього ув’язнення повинні стати предметом регулярного, незалежного моніторингу. Умови в усіх інституціях повинні відповідати міжнародним стандартам, в тому числі забезпечення послуг з охорони фізичного та психічного здоров’я, забезпечення належного харчування та санітарних умов. Слід поважати гідність дитини та її потребу в особистому просторі. Усіх дітей необхідно відокремити від дорослих, а молодші, більш уразливі діти повинні утримуватися від старших, агресивніших дітей. Не слід допускати перенаселення приміщень; діти повинні забезпечуватися дозвіллям та мати можливість для пересування. Діти не можуть бути позбавлені свого права на освіту, професійну підготовку та інші програми, що сприяють їхньому різнобічному розвитку.

Моніторинг та розслідування Усі заклади повинні стати об’єктом незалежної інспекції та моніторингу, що здійснюватиметься компетентними органами, які матимуть повний доступ до усіх приміщень і можливість приватно опитати дітей та працівників. Такі органи можуть володіти повноваженнями для моніторингу умов та проведення своєчасних розслідувань будь-яких заяв щодо скоєння насильства. Такими органами можуть виступати омбудсмени, незалежні комісії, громадські чи поліцейські ради.

Механізми подання скарг Діти, які перебувають в установах з догляду чи в системах правосуддя, повинні мати простий, доступний та безпечний шлях для подання скарг на неналежне поводження, не боячись

5 МЕХАНІЗМИ ВИПРАВЛЕННЯ ТА РЕАГУВАННЯ Коли проявляється насильство щодо дітей чи то в установах з догляду, чи в системах правосуддя, порушники повинні нести відповідальність, а уражені діти – отримати належний догляд, підтримку та компенсацію. Діти, які стали жертвою насильства (до чи після свого розміщення), мають отримати належну фізичну чи психологічну медичну допомогу. Такі втручання можуть включати в себе освітню чи психосоціальну індивідуальну або групову роботу з дитиною або психотерапію. Особлива увага повинна приділятися відновленню їх впевненості і довіри до людських стосунків як до важливого компоненту процесу видужування. Що стосується етнічних та інших менших, серед яких показники інституціалізації є зазвичай вищими, ніж серед іншого населення, особливо коли це є результатом урядової політки, слід розглянути можливість застосування колективного виправлення. Насильство щодо дітей не можна буде викорінити до тих пір, поки його чинники продовжуватимуть вірити, що це зійде їм з рук. Для того, щоб не допустити безкарності тих, хто чинить насильство проти дітей, державам необхідно створити континуум належних санкцій проти тих осіб, які чинять насильство щодо дітей в інституціях, а також проти тих інституцій (державних чи приватних), чиє управління допускає виникнення насильства.

Такий континуум повинен включати в себе наступне: • Кримінальне переслідування; • Громадянські позови за компенсацію збитків чи призначення допомоги (наприклад, наказ здійснити певні зміни в інституції); • Адміністративні процеси (наприклад, позбавлення ліцензій, накладання штрафів чи закриття закладу); • Професійні санкції щодо зайнятості (наприклад, записи в особистій справі працівника, звільнення, заборона працювати з дітьми). І, нарешті, політика буде покращена тільки тоді, якщо вона ґрунтуватиметься на надійних даних, і ці дані будуть відкритими для громадськості. Необхідно реєструвати усі розміщення і подавати цю інформацію у центр; деталізовані статистичні дані повинні бути доступними для широкої громадськості і стосуватися усіх дітей, які перебувають під усіма видами догляду чи утримання. Державам слід аналізувати та оприлюднювати усі факти насильства, реагування на скарги, методи правозастосування, в тому числі заходи, вжиті проти чинників насильства щодо дітей, а також проти інституцій, де такі насильницькі дії мали місце.

ВИВІЛЬНЕННЯ ДІТЕЙ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ ПІД ІНСТИТУЦІЙНИМ ДОГЛЯДОМ У ході розвитку та впровадження альтернатив необхідно вживати цілеспрямовані заходи для закриття великих інституцій (див. вставку). У місцях, де розпочинається такий процес, це слід провадити надзвичайно обережно, здійснюючи відповідний моніторинг.

213 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

репресалій. Діти також повинні мати можливості для вільного висловлення своїх думок та турбот, особливо тих, на які офіційні механізми звернень не поспішають реагувати. Діти та їхні батьки також повинні мати право на апеляцію, якщо їх не влаштовує відповідь чи реакція на їхню скаргу.

АНАЛІЗ КОНКРЕТНОГО ВИПАДКУ: ДЕ-ІНСТИТУАЛІЗАЦІЯ В СУДАНІ В 2003 році щомісяця на вулицях Хартума знаходили приблизно 110 покинутих батьками немовлят, причому половина з них помирала впродовж кількох годин. Тих, хто вижили, розміщували в Майгомі, єдиній інституції Хартума для немовлят, де показники дитячої смертності сягали 75%. В період з 1998 по 2003 рік, з розміщених 2 500 немовлят вижили лише 400. Ті ж, кому пощастило залишитися в живих, страждали від гострих затримок розвитку, а також від хронічних хвороб, викликаних поганим харчуванням, недостатньою стимуляцією та відсутністю індивідуального догляду.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

214

Для вирішення проблеми Майгоми уряд Судану, агенції ООН, громадські групи та відомі міжнародні НУО, в тому числі «Лікарі без кордонів» та «Надія і дім для дітей» (Hope and Homes for Children) утворили спеціальну робочу групу. Ця група визначила три головні потреби громади: послуги для попередження розлучення дітей і родин та послуги з об’єднання родин; альтернативний сімейний догляд за дітьми, які не змогли повернутися у свої сім’ї; послуги спеціалістів для дітей з особливими потребами. Метою діяльності групи стало поступове закриття Майгоми. Програма, розроблена учасниками групи, включала в себе стратегії комунікації для подолання стигми щодо дітей, народжених поза шлюбом; навчання та активізацію соціальних працівників; розробку альтернативних програм сімейного догляду (як для термінового, так і для постійного розміщення); а також програми попередження для визначення матерів групи ризику, і для об’єднання дітей зі своїми рідними матерями. Програма мала небачений успіх. Показники смертності в Майгомі знизилися до 33% в 2004 році та до 10% в 2005 році. Прийом дітей з вулиць знизився з 75% до 30%, причому 51 немовля повернулося до своїх матерів. Протягом менше, ніж два роки більше 500 малюків знайшли собі альтернативні родини. Усі вони видужали після затримок розвитку. Програма також виявилася надзвичайно ефективною з точки зору економіки. Витрати на догляд однієї дитини, що перебуває під альтернативним сімейним доглядом, у десять разів менші, ніж вартість догляду в Майгомі. Закриття Майгоми заплановано на 2006 рік.184

Для того, щоб унеможливити непотрібне перебування дітей під інституційним чи іншими видами догляду, такі заклади слід регулярно інспектувати з метою оцінки необхідності подальшого перебування тієї чи іншої дитини в закладі, або можливості її переведення до альтернативних закладів чи

повернення у родину (КПД, Стаття 25). Така оцінка повинна здійснюватися за повної участі дитини, та, якщо це можливо – за участі членів її родини та мультидисциплінарної групи у складі освітян, соціальних працівників, представників закладу тощо. Дітей, які виходять у великий світ після три-

5

ГРОМАДСЬКА ПРОСВІТА: ПОШИРЕННЯ ПОСЛАННЯ Ставлення соціуму відіграє дуже важливу роль у тому, як інституції ставляться до своїх вихованців. Тому слід вживати заходів щодо проведення громадських кампаній для поширення принципів прав дитини і подолання негативних стереотипів щодо певних груп дітей, зокрема тих, хто живе і працює на вулиці, дітей, що представляють расові та етнічні меншини, дітей-сиріт, дітей-інвалідів та дітей, уражених ВІЛ/СНІДом, адже їхнє виключення та

дискримінація посилює ризики насильства. Окремі особи та родини повинні надавати більшої підтримки у сфері догляду за дітьми, а також протидіяти тиску і не віддавати дітей в установи з догляду.

ЯКЩО БРАКУЄ РЕСУРСІВ Багато реагувань та засобів, описаних у цьому розділі, залежать від потенціалу систем догляду та наявності кваліфікованих соціальних працівників. У багатьох країнах цей потенціал є або дуже слабким, або його взагалі не існує, особливо у сільських районах. Наприклад, проблема нестачі соціальних працівників стоїть дуже гостро у багатьох країнах. Державні чиновники у Намібії 2002 року вказали, що в усій країні на той момент працювали лише 112 зареєстрованих соціальних працівників, а в регіоні Капріві 79 тисяч мешканців обслуговував лише один соціальний працівник. Товариство захисту дітей у Зімбабве повідомило, що втрати у лавах соціальних працівників через еміграцію призвели до значних затримок розгляду справ добробуту дитини, затримки дітей в інституціях та затримок фостерного розміщення дітей. Водночас багатьох результатів можна досягти завдяки зусиллям організація та ресурсам громади. До числа таких структур входять релігійні групи, асоціації сусідів, жіночі організації, комітети сільських старійшин та громадські активісти. В той час, як одні організації можуть створюватися або переймати такі обов’язки спонтанно або у відповідь на певні події, розвиток потенціалу місцевих громад та пара-фахівців є надзвичайно важливим. У відповідь на збільшення кількості справ дітей, що розглядаються у межах формальної судової системи стосовно дрібних правопо-

215 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

валого періоду інституційного догляду чи перебування під вартою, не можна покидати напризволяще, без подальшого супроводу та підтримки. Коли діти покидають заклади і намагаються самостійно влаштувати своє життя, багато з них почуває себе так, наче їх «зіштовхнули з високої скелі». У багатьох з них немає досвіду навіть для того, щоб самостійно прийняти найпростіше рішення. Вони можуть втратити друзів та те, що вони вважали «домом», і їм буває дуже складно прилаштуватися до будь-якого нового режиму – самостійного життя чи до іншої форми догляду. Наприклад, діти в США, які у минулому перебували в установах з догляду і стають безпритульними, потребують інструктажу щодо базових життєвих навичок; їм потрібні програми перехідного періоду життя, а також допомога з боку соціальних працівників у пошуках домівки та послуг. Вони також пояснили, як «режимний» устрій життя в дитячих будинках обмежував їхню здатність тренувати навички з незалежного прийняття рішень та засвоювати інші знання, які б стали їм у нагоді в дорослому житті. «Ви тримаєте нас під щільним контролем, тому не чекайте, що ми відразу станемо незалежними», сказала одна молода жінка.183

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

216

рушень, місцеві ради пройшли навчання з метою посилення їх ролі у сфері захисту дітей, які порушили закон. Конкретні ініціативи з розвитку потенціалу та підтримки комітетів місцевих рад включали в себе наступне: навчання щодо ролей та юрисдикції у веденні дитячих справ; навчання щодо засобів відхилення; а також розвиток потенціалу у сфері прав дитини, зростання та розвитку, реабілітації та реінтеграції. Місцеві ради дійсно розглядають дитячі справи і спрямовують деякі з них у поліцію або управління випробного соціального забезпечення. Місцеві ради також застосовують альтернативні форми покарання, наприклад, компенсації, вибачення чи відшкодування збитків, а також організовують кампанії з підвищення чутливого ставлення до проблеми, аби навчити мешканців сусідніх громад про цінність санкцій, що не передбачають утримання під вартою. Цей проект завадив доведенню значної кількості дитячих справ до розгляду формального правосуддя185. У Малаві Громадські комітети попередження злочинності об’єднують традиційні шляхи ведення дитячих справ з чинним законодавством. Комітети мають на меті недопущення справ дітей, які порушили закон, до судового розгляду шляхом консультування родини та дитини і забезпечення підтримки реінтеграції дитини. Для того, щоб підтримати роботу комітетів, ЮНІСЕФ також підтримує кампанії з підвищення обізнаності батьків, вчителів і насамперед – традиційних лідерів щодо попередження злочинності та можливостей відхилення. Представництво ЮНІСЕФ у Малаві повідомляє, що сьогодні більшість дрібних правопорушень розглядаються та вирішуються в громаді без втручання поліції та судової системи, а кількість судових справ та рівні рецидивізму знизилися.186

РЕКОМЕНДАЦІЇ Усі держави мають зобов’язання захищати усіх дітей від усіх форм насильства, де б вони не знаходилися, і хто б не забезпечував їхній догляд. Для того, щоб ефективно попереджати та вирішувати проблему насильства щодо дітей в установах з догляду та системах правосуддя, слід вжити цілого ряду заходів з залученням різних організацій та зацікавлених сторін. Надзвичайно важливо розробити плани дій, визначити їхню вартість та повністю обговорити їх з тим, щоб суспільство знало про їхні цілі. При цьому важливо, щоб голоси їхніх родин були почуті та враховані. Для усіх установ з догляду та систем правосуддя 1. Заборонити усі форми насильства в системах догляду та правосуддя. Уряди повинні вжити заходів, щоб усі галузеві закони, що стосуються систем догляду та правосуддя, відображали національну законодавчу заборону усіх форм насильства. Юридична заборона повинна бути підкріплена детальними інструкціями для усіх задіяних сторін.

2. Створити умови, за яких інституціалізація дійсно стала б крайнім заходом, і віддавати пріоритет альтернативам. Уряди повинні вжити заходів для уникнення розміщення дітей в інституційних умовах, якщо це можливо, а також пропонувати цілу низку альтернатив установам з догляду та системам правосуддя.

3. Забезпечити якісний підбір персоналу та навчання. Уряди повинні вжити заходів, щоб набір персоналу, його навчання та політика найму, а також правові кодекси поведінки гарантували відповідну кваліфікацію та придатність усіх тих, хто працює

5 4. Підвищити чутливість поліції, агенцій направлення, юристів, суддів, керівників та персоналу інституцій. Уряди повинні вжити заходів, щоб усі ті, хто контактує з дітьми у процесі їхньої асиміляції в системи догляду та правосуддя, повинні бути добре обізнаними з правами дитини; це однаково стосується дітей і їхніх батьків.

5. Забезпечити чутливе ставлення систем судочинства до потреб дітей та їхніх родин. Уряди повинні вжити заходів, щоб діти-жертви, в тому числі свідки домашнього насильства, не зазнавали повторних переслідувань під час судових процесів, та не піддавалися тривалим та виснажливим перехресним допитам та іншим судовим процедурам. Відповідно до Керівних принципів щодо здійснення правосуддя щодо дітей-жертв та свідків злочинів (Резолюція ECOSOC, 2005/20), усі розслідування, правозастосування, кримінальне переслідування та судові процеси повинні зважати на потреби таких дітей з точки зору їхнього віку, статі, інвалідності, рівня зрілості, а також повністю поважати їхню фізичну, психічну та моральну недоторканість. Якщо це відповідає найкращим інтересам дитини, то впродовж усього процесу здійснення правосуддя її має супроводжувати довірена доросла особа. Більше того, необхідно захищати приватне життя дитини, поважати її індивідуальність та конфіденційність; дитину не слід піддава-

ти надмірним інтерв’юванням, свідченням, слуханням; її слід захищати від непотрібних контактів з правосуддям. Слід розглянути можливість використання відеозапису та інших засобів, які полегшують надання показань, наприклад, використання екранів та замкнених телевізійних систем. Слід уникати небажаних та непотрібних контактів з можливим порушником чи представниками його захисту. Необхідно сприяти швидкому розгляду справ, окрім випадків, коли затримка слугує найкращим інтересам дитини.

6. Регулярно провадити оцінку розміщення. Уряди повинні вжити заходів, щоб компетентні органи регулярно переглядали причини розміщення дитини в установи з догляду, постійного проживання чи утримання під вартою і оцінювали необхідність подальшого перебування дитини в інституції; діти (а також їхні батьки, якщо це необхідно) повинні брати участь в таких переглядах на усіх етапах для визначення найкращої форми догляду.

7. Забезпечувати ефективні механізми подання скарг, розслідування та правозастосування. Уряди повинні вжити заходів для забезпечення дитини простими, доступними та безпечними можливостями для подання скарг на неналежне ставлення до себе без ризику репресалій, а також мати доступ до системи судочинства, якщо це необхідно. Усі звернення чи заяви щодо проявів насильства мають бути ретельно та швидко розслідувані, з наданням гарантій безпеки заявникам чи інформаторам.

8. Вживати ефективні санкції проти порушників. Уряди повинні прийняти та застосовувати континуум належних кримі-

217 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

з дітьми в установах з догляду та системах правосуддя, до роботи з дітьми та молоддю, гарантували визнання їхнього професійного статусу та забезпечували належний рівень заробітної платні. Рівні кадрового забезпечення повинні гарантувати адекватний нагляд та контроль.

нальних, цивільних, адміністративних та професійних процесуальних норм і санкцій проти осіб, які несуть відповідальність за вчинення насильства щодо дітей, а також проти тих, хто несе відповідальність за інституції, де таке насильство мало місце.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

218

9. Забезпечувати ефективний моніторинг та доступ. Уряди повинні вживати заходів для проходження інституціями регулярних інспекцій з боку компетентних незалежних органів, які мають повноваження з’являтися без попередження, приватно опитувати дітей та персонал і розслідувати усі можливі факти насильства; забезпечувати доступ до інституцій НУО, юристам, суддям, омбудсменам, національним інституціям з прав людини, парламентарям, засобам масової інформації та іншим зацікавленим сторонам, при цьому поважаючи право дитини на приватне життя.

10. Реєстрація та збір даних. Уряди повинні вжити заходів, щоб усі розміщення та переміщення дітей між закладами з утримання, включаючи перебування під вартою, були зареєстровані, і такі дані передавалися в центр. Дані щодо дітей, які перебувають під вартою та під інституційним доглядом, повинні систематично збиратися та оприлюднюватися. Щонайменше, такі дані мають бути деталізованими за статтю, віком, інвалідністю та причиною розміщення в інституції. Необхідно реєструвати та подавати в центр інформацію про всі випадки насильства. Інформацію про насильство щодо дітей слід також збирати шляхом проведення конфіденційних інтерв’ю на виході, з залученням усіх дітей, які покидають інституції, з тим, щоб виміряти досягнення процесу ліквідації насильства.

Для систем догляду та соціального забезпечення 11. Підтримувати потенціал батьків щодо догляду за їхніми дітьми. Уряди повинні виконувати свої зобов’язання щодо зниження залишення дітей батьками та їх інституціалізації шляхом забезпечення доступу батьків до адекватної підтримки, в тому числі до послуг та програм забезпечення засобів для життя. Пріоритетною має стати підтримка родин, де живуть діти з вадами здоров’я, а також діти, які наражаються на підвищений ризик залишення чи розміщення під інституційний догляд.

12. Забезпечити охоплення альтернативними формами догляду усіх дітей, які його потребують. Ця рекомендація стосується усіх дітей, які потребують догляду, насамперед, дітей-сиріт, дітей з вадами здоров’я, представників меншин та маргіналізованих груп. Уряди повинні вжити заходів, щоб в усіх випадках перевага віддавалася догляду на основі родини, а також це було єдиним варіантом догляду для немовлят та дітей молодшого віку.

Для систем правосуддя 13. Знизити рівні утримання дітей під вартою. Уряди повинні вжити заходів, щоб утримання дитини під вартою застосовувалося тільки тоді, коли неповнолітні правопорушники визнані такими, що становлять реальну загрозу для інших; їхнє перебування під вартою має бути максимально коротким і тільки після рішення суду. Необхідно інвестувати більше ресурсів в альтернативні програми реабілітації та реінтеграції на основі родини чи громади.

5

15. Створювати системи ювенальної юстиції, спрямовані на дитину. Уряди повинні вжити заходів, щоб системи ювенальної юстиції для усіх дітей віком до 18 років були комплексними та були спрямованими на дитину, а забезпечення реабілітації та соціальної реінтеграції було їхнім найважливішим завданням. Такі системи повинні відповідати міжнародним стандартам, забезпечуючи право дитини на належні правові процедури, юридичні консультації, доступ до родини та якнайшвидше вирішення справи.

219 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

14. Правова реформа. Уряди повинні вжити заходів для того, щоб заборонити усі форми жорстоких вироків за правопорушення, скоєні злочинцями, яким не виповнилося 18 років, в тому числі смертні вироки, а також усі невизначені та непропорційні вироки, наприклад, довічне ув’язнення без права дострокового звільнення, а також тілесні покарання. Статусні правопорушення (наприклад, прогули), поведінка, пов’язана з виживанням (наприклад, жебрацтво, комерційний секс, перебирання сміття, байдикування чи бурлакування), переслідування внаслідок торгівлі людьми чи кримінальної експлуатації, а також антисоціальної чи непокірливої поведінки повинні бути виключені з числа таких, що вважаються кримінальним злочином.

ДЖЕРЕЛА ТА ПОСИЛАННЯ 1.

2.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

220

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Підсумковий звіт про тематичні зустрічі з насильства щодо дітей, які порушили закон. 4–5 квітня 2005 р., Женева. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r180 .

American Academy of Pediatrics (2001). Assessment of Maltreatment of Children with Disabilities (Policy Statement). Pediatrics, 108(2): 508–512.

11. OHCHR (2005). Informal Note on Indigenous Children: Four Years Experience of Servicing the Mandate of the UN Special Rapporteur. Prepared for the United Nations Secretary-General’s Study on Violence against Children.

12. UNICEF (2003). Children in Institutions: The Beginning of the End? The Cases of Italy, Spain, Argentina, Chile and Uruguay. Innocenti Insight.

Florence, Innocenti Research Centre.

3.

Teplin LA et al. (2005). Early Violent Death Among Delinquent Youth: A Prospective Longitudinal Study.

Pediatrics, 115: 1586–1593.

13. Burchell G (2005). Meeting the Challenges of Out-ofHome Care Provision. Submission to the Committee on the Rights of the Child General Day of Discussion on Children Without Parental Care. United Aid for Azerbaijan.

4.

Ministry for Foreign Affairs Sweden (2001). Children in Institutions. Stockholm, Ministry for Foreign Affairs Sweden.

14. Include Youth (2005). Submission to the Committee on the Rights of the Child General Day of Discussion on Children Without Parental Care. Belfast, Include Youth.

5.

Організація Об’єднаних Націй (1990). Конвенція про права дитини. Нью-Йорк, ООН. Адреса в Інтернеті: http://www.ohchr.org/english/law/pdf/crc.pdf.

6.

Організація Об’єднаних Націй (1985). Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх („Пекінські правила”). Ухвалені Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 40/33 від 29 листопада 1985 року. Адреса в Інтернеті: http://www.ohchr. org/english/law/beijingrules.htm.

15. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Підсумковий звіт про тематичні зустрічі з насильства щодо дітей з особливими потребами.

28 липня 2005 р., Нью-Йорк. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r180

7.

Організація Об’єднаних Націй (1990). Керівні принципи ООН для попередження злочинності серед неповнолітніх (Ер-Ріядські керівні принципи). Ухвалені Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 45/112 від 14 грудня 1990 року. Адреса в Інтернеті: http://www.unhchr.ch/html/ menu3/b/h_comp47.htm.

8.

Організація Об’єднаних Націй (1990). Правила ООН про захист неповнолітніх, позбавлених волі. Ухвалені Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 45/113 від 14 грудня 1990 року. Адреса в Інтернеті: http://www.unhchr.ch/html/menu3/b/h_comp37.htm

9.

Carter R (2005). Family Matters: A Study of Institutional Childcare in Central and Eastern Europe and the FormerSoviet Union. London, EveryChild.

10. Boswell J (1988). The Kindness of Strangers: The Abandonment of Children in Western Europe from Late Antiquity to the Renaissance.New York, Pantheon Books.

16. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Підсумковий звіт про тематичні зустрічі з насильства щодо дітей з особливими потребами.

28 липня 2005 р., Нью-Йорк. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r180 17. Kendrick A (1998). ‘Who Do We Trust?’ The Abuse of Children Living Away from Home in the United Kingdom. Paper presented to the 12th International Congress on Child Abuse and Neglect (ISPCAN).

September 1998, Auckland, New Zealand.

18. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Підсумковий звіт про тематичні зустрічі з насильства щодо дітей з особливими потребами.

28 липня 2005 р., Нью-Йорк. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r180 19. Berridge D, Brodie I (1996). Residential Child Care in England and Wales: The Inquiries and After. In: Hill M, Aldgate J (eds). Child Welfare Services: Developments in Law, Policy, Practice and Research. London, Jessica Kingsley, pp 180–195.

5 21. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Підсумковий звіт про тематичні зустрічі з насильства щодо дітей, які порушили закон. 4–5 квітня 2005 р., Женева. Адреса в Інтернеті: http:// www.violencestudy.org/r180 22. Human Rights Watch (2001). Easy Targets: Violence Against Children Worldwide. New York, Human Rights Watch.

23. Westcott H, Clement M (1992). NSPCC Experience of Child Abuse in Residential Care and Educational Placements: Results of a Survey. London, NSPCC. 24. Astra, Children’s Rights Centre, Humanitarian Law Centre, and OMCT (2004). State Violence in Serbia and Montenegro: An Alternative Report to the United Nations Human Rights Committee. Geneva and Belgrade.

31. Barter C (2003). Abuse of Children in Residential Care. London, NSPCC. Адреса в Інтернеті: http://www.nspcc.org.uk/Inform/ OnlineResources/InformationBriefings/ AbuseOfChildrenInResidentialCare_asp_ifegap26011. html 32. UNICEF (2003). Children in Institutions: The Beginning of the End? The Cases of Italy, Spain, Argentina, Chile and Uruguay. Innocenti Insight.

Florence, Innocenti Research Centre.

33. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Північна Америка. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 34. Goodman R (2000). Children of the Japanese State: The Changing Role of Child Protection Institutions in Contemporary Japan. Oxford, Oxford University Press.

25. Keating P et al. (2003). Review of Children’s Homes and Places of Safety in Jamaica. Kingston, Jamaica, Ministry of Health.

35. International Save the Children Alliance (2003). A Last Resort: The Growing Concern about Children in Residential Care. London, Save the Children UK.

26. International Save the Children Alliance (2003). A Last Resort: The Growing Concern About Children in Residential Care. London, Save the Children UK.

36. UNICEF Regional Office for Latin America and the Caribbean (2004). Convention on the Rights of the Child.

Fifteen Years Later. Latin America, UNICEF.

27. Barth RP (2002). Institutions vs Foster Homes: The Empirical Base for a Century of Action. Chapel Hill, NC, University of North Carolina School of Social Work, Jordan Institute for Families.

37. Foster G (2004). Study of the Response by Faith-Based Organisations to Orphans and Vulnerable Children.

UNICEF and Word Conference of Religions for Peace.

28. Almaty (2002). Alternative Report of NonGovernmental Organisations of Kazakhstan. Адреса в Інтернеті: http://www.crin.org/docs/resources/ treaties/crc.33/kazakhstan_ngo_report.pdf.

29. Stativa E (2000). Survey on Child Abuse in Residential Care Institutions in Romania (ABSUR). Адреса в Інтернеті: http://www.crin.org/docs/resources/ treaties/crc.40/GDD_2005_stativa1eng.pdf#search=% 22Survey%20on%20Child%20Abuse%20in%20Residen tial%20Care%20Institutions%20in%20Romania%22.

30. Carter R (2005). Family Matters: A Study of Institutional Childcare in Central and Eastern Europe and the Former Soviet Union. London, EveryChild.

38. International Save the Children Alliance (2003). A Last Resort: The Growing Concern about Children in Residential Care. London, Save the Children UK. 39. Ugandan Ministry of Labour, Gender and Social Development (2003). Uganda Country Report for the Stockholm Conference on Residential Care. University of Stockholm, Sweden.

40. Powell G et al. (forthcoming). Children in Residential Care: The Zimbabwean Experience. New York, UNICEF. 41. UNICEF (2003). Africa’s Orphaned Generations. New York, UNICEF.

221 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

20. Barter C (2003). Abuse of Children in Residential Care.

London, NSPCC.

42. TransMONEE Database (2002). UNICEF Innocenti Research Centre, Florence. Цитовано в: Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Насильство в установах для дітей. Регіональний аналіз: Європа та Центральна Азія. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 43. UNICEF (2005). Children and Disability in Transition in CEE/CIS and Baltic States. New York, UNICEF. 44. Burnett A (2005). Study Examines the Situation of Children with Disabilities in Uzbekistan. Tashkent, Uzbekistan, UNICEF. Адреса в Інтернеті: http://www. unicef.org/infobycountry/uzbekistan_25809.html.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

222

45. Tobis D (2000). Moving from Residential Institutions to Community-based Social Services in Central and Eastern Europe and the Former Soviet Union.

Washington DC, World Bank.

46. Carter R (2005). Family Matters: A Study of Institutional Childcare in Central and Eastern Europe and the Former Soviet Union. London, EveryChild.

47. Tobis D (1992). The Continuum of Child Welfare Services: Principles and Practices for Central and Eastern Europe. Paper given at the Regional Seminar for East and Central Europe, Sofia, Bulgaria, September/October 1992. Cited in: Carter R (2005).

Family Matters: A Study of Institutional Childcare in Central and Eastern Europe and the Former Soviet Union. London, EveryChild.

48. A Jones et al. (Eds) (1991). Soviet Social Problems.

Boulder, Colorado, Westview Press. Cited in: Carter R (2005). Family Matters: A Study of Institutional Childcare in Central and Eastern Europe and the Former Soviet Union. London, EveryChild.

49. Cabral C (2005). Contributions to International Standards for the Protection of Children in Out-ofHome Care. Submission to the Committee on the Rights of the Child Day of General Discussion on Children Without Parental Care, Geneva.

50. SOS-Kinderdorf (2005). A Child’s Right to a Family: The Experience, Learning and Vision of SOS Children’s Villages. Position Paper.

51. SOS-Kinderdorf (2005). A Child’s Right to a Family: The Experience, Learning and Vision of SOS Children’s Villages. Position Paper.

52. Keating P et al. (2003). Review of Children’s Homes and Places of Safety in Jamaica. Kingston, Jamaica, Ministry of Health.

53. Carter R (2005). Family Matters: A Study of Institutional Childcare in Central and Eastern Europe and the Former Soviet Union. London, EveryChild.

54. Human Rights Watch (2005). Positively Abandoned: Stigma and Discrimination against HIV-Positive Mothers and Their Children in Russia. New York, Human Rights Watch.

55. UNICEF Somalia (2003). From Perception to Reality: A Study on Child Protection in Somalia. UNICEF Somalia, Ch. 5.

56. Mental Disability Rights International (2005). Behind Closed Doors: Human Rights Abuses in the Psychiatric Facilities, Orphanages and Rehabilitation Centres of Turkey. Washington DC, MDRI. 57. Mental Disability Rights International (2006). Hidden Suffering: Romania’s Segregation and Abuse of Infants and Children with Disabilities. Washington DC, MDRI. 58. Browne KD et al. (2004). Mapping the Number and Characteristics of Children Under Three in Institutions Across Europe at Risk of Harm. European Union Daphne Programme, Final Project Report No. 2002/017/C, Publication 26951. Birmingham, University of Birmingham.

59. Silva E (2004). O Direito а Convivкncia Familiar e Comunitбria: os Abrigos para Crianзas e Adolescentes no Brasil (The Right to Live with Family and Community: Shelters for Children and Adolescents in Brazil). Brasнlia: Ipea/Conanda. Cited in: Cabral C (2005). Contributions to International Standards for the Protection of Children in Out-of-Home Care.

Submission to the Committee on the Rights of the Child Day of General Discussion on Children without Parental Care, Geneva.

60. Глобальна ініціатива за припинення усіх форм тілесного покарання дітей (2006 рік). Звіт про правовий статус тілесного покарання дітей у світі, 28 липня 2006 року.

5 62. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Близький Схід та Північна Африка. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 63. Mental Disability Rights International (2005). Behind Closed Doors: Human Rights Abuses in the Psychiatric Facilities, Orphanages and Rehabilitation Centres of Turkey. Washington DC, MRDI. 64. Israel M (2002). Use of Skin-Shock as a Supplementary Aversive at the Judge Rotenberg Centre (JRC). Paper presented at the 2002 Meeting of the Association for Behaviour Analysis. Адреса в Інтернеті: http://www. judgerc.org/writeup3.html.

65. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Підсумковий звіт про тематичні зустрічі з насильства щодо дітей з особливими потребами.

28 липня 2005 р., Нью-Йорк. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r180 66. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Підсумковий звіт про тематичні зустрічі з насильства щодо дітей з особливими потребами.

28 липня 2005 р., Нью-Йорк. с. 18-19. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r180 67. Mental Disability Rights International (2000). Human Rights and Mental Health: Mexico. Washington, DC, MRDI. 68. Mental Disability Rights International (2005). Behind Closed Doors: Human Rights Abuses in the Psychiatric Facilities, Orphanages and Rehabilitation Centres of Turkey. Washington, DC, MRDI. 69. Sinclair I, Gibbs I (1998). Children’s Homes: A Study in Diversity. Chichester, UK, Wiley. Cited in: Barter C (2003). Abuse of Children in Residential Care. London, NSPCC.

70. Kendrick A (1998). Who Do We Trust? The Abuse of Children Living Away from Home in the United Kingdom. Paper presented to the 12th International Congress on Child Abuse and Neglect; Protecting Children, Innovation and Inspiration. ISPCAN, Auckland, New Zealand, 6–9 September.

71. Human Rights Watch (1998). Abandoned to the State: Cruelty and Neglect in Russian Orphanages. New York, Human Rights Watch.

72. Frank DA et al. (1996). Infants and Young Children in Orphanages: One View from Paediatrics and Child Psychiatry. Pediatrics, 97(4): 569–578.

73. University of Birmingham, UK Centre for Forensic and Family Psychology. Cited in: International Foster Care Organisation (2005). Submission to the Committee on the Rights of the Child Day of General Discussion. Адреса в Інтернеті: http://www.crin.org/docs/ resources/treaties/crc.40/GDD_2005_IFCO.pdf.

74. Conroy J, Bradley V (1985). The Pennhurst Longitudinal Study: A Report of Five Years of Research and Analysis. Philadelphia, Temple University Developmental Disabilities Centre and Boston, Human Services Research Institute.

75. Bregman J, Harris J (1995). Mental Retardation. In: Comprehensive Textbook of Psychiatry, VI 2207.

76. Harwin J (1996). Children of the Russian State: 1917– 95. Avebury, Ashgate Publishing Company.

77. Carter R (2005). Family Matters: A Study of Institutional Childcare in Central and Eastern Europe and the Former Soviet Union. London, EveryChild.

78. IOM Rehabilitation Centre for Victims of Trafficking (2004). Cited in: Child Rights Information Center (2004). Evaluation Report: Life Skills Education for Prevention of Trafficking in Human Beings. Child Rights Information Centre (CRIC), Secretariat of the National Council for Protection of the Rights of the Child, Ministry of Education.

79. Include Youth (2005). Submission to the Committee on the Rights of the Child General Day of Discussion on Children Without Parental Care. Belfast, Include Youth.

223 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

61. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Близький Схід та Північна Африка. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

80. Annie E Casey Foundation (2004). Kids Count: 2004 Date Book Online. Адреса в Інтернеті: http://www.aecf.org/kidscount/ 81. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Підсумковий звіт про тематичні зустрічі з насильства щодо дітей, які порушили закон. 4–5 квітня 2005 р., Женева. Адреса в Інтернеті: http:// www.violencestudy.org/r180 82. National Commission for Child Welfare and Development Records (2003). Cited in: AMAL and Consortium for Street Children (2004). Street Children and Juvenile Justice in Pakistan. AMAL and Consortium for Street Children.

83. Martin F, Parry-Williams J (2005). The Right Not to Lose Hope. London, Save the Children UK. ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

224

84. Amnesty International (2002). Burundi: Juvenile Justice in Burundi. London, Amnesty International. Процитовано в: Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Східна та Південна Африка. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27.

85. Human Development Initiatives and Consortium for Street Children (2004). Street Children and Juvenile Justice in Lagos State. Human Development Initiatives and Consortium for Street Children, p 73.

86. Jahangir A, Doucet M (1993). Children of a Lesser God: Child Prisoners of Pakistan. Lahore, Pakistan, Vanguard Books, p 1.

87. Human Rights Watch (1999). Prison Bound: The Denial of Juvenile Justice in Pakistan. New York, Human Rights Watch.

88. NCCWD (2001). Situation Analysis of Juveniles in Jails, p 79. Процитовано в: Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Південна Азія. Адреса в Інтернеті: http://www. violencestudy.org/r27 89. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Південна Азія. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

90. Defence for Children International (2003). Kids Behind Bars: A Study on Children in Conflict with the Law: Towards Investing in Prevention, Stopping Incarceration and Meeting International Standards.

Amsterdam, Defence for Children International.

91. Save the Children (2005). Mapping Save the Children’s Response to Violence against Children in the South Asia Region. International Save the Children Alliancе.

92. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Південна Азія. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 93. UNICEF (1998). Juvenile Justice. Innocenti Digest No 3.

Florence, International Child Development Centre.

94. Annie E Casey Foundation (2003). The Advocasey Index: Kids, Crime and Punishment. Advocasey, 5(1).

95. Nacro (2005). A Better Alternative: Reducing Child Imprisonment. London, Nacro.

96. Consortium for Street Children and University College Cork (1999). Prevention of Street Migration: Resource Pack. London, Consortium for Street Children and University College Cork. Cited in: Wernham M (2004).

An Outside Chance: Street Children and Juvenile Justice – An International Perspective. London, Consortium for Street Children.

97. Kakama PT (2002). Deprivation of Basic Needs as Motivator for Criminal Activities Among Children.

London, Save the Children UK. 98. Defence for Children International (2003). Kids Behind Bars: A Study on Children in Conflict with the Law: Towards Investing in Prevention, Stopping Incarceration and Meeting International Standards.

Amsterdam, Defence for Children International.

99. Martin F, Parry-Williams J (2005). The Right Not to Lose Hope. London, Save the Children UK. 100. Martin F, Parry-Williams J (2005). The Right Not to Lose Hope. London, Save the Children UK. 101. Centre for Youth and Children’s Affairs (1999). A Survey Study Report on the Juvenile Offenders in Malawi Prisons and Approved Reform Centres. Lilongwe, Malawi, Centre for Youth and Children’s Affairs, p 16.

5 103. Wernham M (2004). An Outside Chance: Street Children and Juvenile Justice – An International Perspective. London, Consortium for Street Children.

104. Quaker United Nations Office (2005). Violence against Babies and Small Children Living in Prisons with Their Mothers. Submission to the UN Secretary-General’s Study on Violence against Children.

105. Дорадча рада НУО, Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Підсумковий звіт про тематичні зустрічі з насильства щодо дітей, які порушили закон. 4–5 квітня 2005 р., Женева. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/ r180.

106. The Consortium for Street Children. Data Taken from the Juvenile Court Register, Nairobi, Kenya, for the Period Feb. 1998–Jan. 2002. Cited in: Wernham M (2004). An Outside Chance: Street Children and Juvenile Justice – An International Perspective. London, Consortium for Street Children.

107. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Східна та Південна Африка. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 108. Defence for Children International (2003). Kids Behind Bars: A Study on Children in Conflict with the Law: Towards Investing in Prevention, Stopping Incarceration and Meeting International Standards.

Amsterdam, Defence for Children International.

109. Khan SZ (2000). Herds and Shepherds: The Issue of Safe Custody of Children in Bangladesh, BLAST/Save the Children UK. 110. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Південна Азія. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 111. Home Affairs Committee (2005). Rehabilitation of Prisoners. First Report of Session 2004–2005. House Affairs Committee, House of Commons. London, The Stationery Office Ltd.

112. Davies N (2004). Wasted Lives of the Young Let Down

by Jail System. The Guardian, 8 December 2004. Адреса в Інтернеті: http://www.guardian.co.uk/ criminaljustice/story/0,,1369112,00.html.

113. Human Rights Watch (1996). Modern Capital of Human Rights? Abuses in the State of Georgia. New York, Human Rights Watch.

114. Moussa D (2005). Report About the Sexual Assault and Children Exploitation in Syria. Save the Children Sweden in Lebanon.

115. The Howard League for Penal Reform (UK). Cited in: Roy N, Wong M (2002). Juvenile Justice Review and Training Documents. Prepared for Save the Children UK, pp 2002–2003.

116. United Nations (1999). Report of the Special Rapporteur on Violence against Women of the Mission to the United States of America on the Issue of Violence against Women in State and Federal Prisons. E/ CN.4/1999/68/Add. 2, paras 55 and 58.

117. Глобальна ініціатива за припинення усіх форм тілесного покарання дітей (2006 рік). Звіт про правовий статус тілесного покарання дітей у світі, 28 липня 2006 року. Адреса в Інтернеті: http://www.endcorporalpunishment.org 118. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Східна Азія та Тихоокеанський регіон. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 119. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Близький Схід та Північна Африка. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 120. Human Rights Watch (2004). Real Dungeons: Juvenile Detention in the State of Rio de Janeiro. New York, Human Rights Watch.

121. Children’s Rights Alliance for England (2005). State of Children’s Rights in England annual review, Адреса в Інтернеті: www.crae.org.uk 122. Human Rights Watch (2003). Charged with Being Children: Egyptian Police Abuse of Children in Need of Protection. New York: Human Rights Watch.

225 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

102. Martin F, Parry-Williams J (2005). The Right Not to Lose Hope. London, Save the Children UK.

123. Penal Reform International and Advocacy Forum (2006). Assessment of children and young persons in prisons, correction home and police custody in Nepal.

Juvenile Justice in Nepal Series 2. Kathmandu. UNICEF. 124. National Commission for Child Welfare and Development (2001). Situation Analysis of Juveniles in Jails, p. 79. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Південна Азія. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 125. Human Rights Watch (2005). Making Their Own Rules: Police Beatings, Rape and Torture of Children in Papua New Guinea. New York, Human Rights Watch.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

226

126. Див. наприклад, Amnesty International (2000).

Hidden Scandal, Secret Shame. London, Amnesty International, and Human Rights Watch (2001). Easy Targets: Violence against Children Worldwide. New York, Human Rights Watch.

127. Defence for Children International (2003). Kids Behind Bars: A Study on Children in Conflict with the Law: Towards investing in prevention, stopping incarceration and meeting international standards.

Amsterdam, Defence for Children International.

128. Human Rights Watch (1999). Nobody’s Children: Jamaican Children in Police Detention and Government Institutions. New York, Human Rights Watch.

129. Defence for Children International (2003). Kids Behind Bars: A Study on Children in Conflict with the Law: Towards Investing in Prevention, Stopping Incarceration and Meeting International Standards.

Amsterdam, Defence for Children International.

130. Глобальна ініціатива за припинення усіх форм тілесного покарання дітей (2006 рік). Звіт про правовий статус тілесного покарання дітей у світі, 28 липня 2006 року. Адреса в Інтернеті: http://www.endcorporalpunishment.org 131. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Східна Азія та Тихоокеанський регіон. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

132. Committee on the Rights of the Child (2005, 2006).

Concluding Observations: Brunei Darussalam (CRC/ C/15/Add. 219) 2003; Iran (CRC/C/15/Add. 254) 2005;Nigeria (CRC/C/15/Add. 257) 2005; Pakistan (CRC/C/15/Add. 217) 2003; Saudi Arabia CRC/C/SAU/ CO/2) 2006; and Yemen (CRC/C/15/Add. 267) 2005.

133. Amnesty International (2005). Violence against Children: Capital Punishment. Submission to the UN Secretary-General’s Study on Violence against Children.

134. United States Supreme Court (2005). Roper vs Simmons. 543 USA 551.

135. Human Rights Watch (2005). The Rest of Their Lives: Life Without Parole for Child Offenders in the United States. New York, Human Rights Watch.

136. UNICEF (1998). Juvenile Justice. Innocenti Digest No 3.

Florence, International Child Development Centre.

137. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Підсумковий звіт про тематичні зустрічі з насильства щодо дітей, які порушили закон. 4–5 квітня 2005 р., Женева. Адреса в Інтернеті: http:// www.violencestudy.org/r180 138. Human Rights Watch (2005). The Rest of Their Lives: Life Without Parole for Child Offenders in the United States. New York, Human Rights Watch.

139. Human Rights Watch (2004). Real Dungeons: Juvenile Detention in the State of Rio de Janiero. New York, Human Rights Watch.

140. HM Chief Inspector of Prisons (2005). Juveniles in Custody 2003-2004: an analysis of children’s experiences in prison.

141. Annie E. Casey Foundation (2003). Juvenile Justice at a Crossroads. Advocasey, Vol. 5, No 1. Baltimore, The Annie E. Casey Foundation.

142. US Department of Justice (2004). Office of Juvenile Justice and Delinquency Prevention Annual Report, FY2003-2004. Washington DC, OJJDP. 143. The Howard League for Penal Reform (2005). Адреса в Інтернеті: http://www.howardleague.org/index. php?id=213

5 145. American Youth Policy Forum (2001). Less Cost, More Safety: Guiding Lights for Reform in Juvenile Justice.

Washington DC, American Youth Policy Forum.

146. Coalition for Juvenile Justice (2004). Unlocking the Future: Detention Reform in the Juvenile Justice System.

147. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Східна Азія та Тихоокеанський регіон. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 148. Feld BC (1998). Juvenile and Criminal Justice Systems’ Responses to Youth Violence. Crime and Justice, 24: 189–261. Cited in: Annie E Casey Foundation (2003).

Juvenile Justice at a Crossroads. Advocasey, 5(1): 17.

149. Separated Children in Europe Programme (2005).

Newsletter No. 22. Адреса в Інтернеті: http://www. savethechildren.net/separated_children/publications/ newsletter/NEWSLETTER_No_22.pdf.

150. The Committee on the Rights of the Child (2005).

General Comment No. 6 on the Treatment of Unaccompanied and Separated Children Outside Their Country of Crigin. CRC/GC/2005/6.

151. Separated Children in Europe Programme (2005).

Newsletter No. 22. Адреса в Інтернеті: http://www. savethechildren.net/separated_children/publications/ newsletter/NEWSLETTER_No_22.pdf.

152. Amnesty International (2005). Seeking Asylum Is Not a Crime: Detention of People Who Have Sought Asylum.

AI Index : EUR 45/015/2005. London, Amnesty International. Адреса в Інтернеті: http://web.amnesty. org/library/Index/ENGEUR450152005?open&of=EN G-369.

153. Kanics J (2005). Presentation to the UN Regional Consultation on Violence against Children, Ljublijana, Slovenia. Процитовано в: Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Підсумковий звіт про регіональні консультації: Європа та Центральна Азія. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27.

154. Human Rights and Equal Opportunity Commission Australia (2004). A Last Resort? Summary Guide.

(A summary of the important issues, findings and recommendations of the National Inquiry into Children in Immigration Detention.) Human Rights and Equal Opportunity Commission.

155. Human Rights and Equal Opportunity Commission Australia (2004). A last resort? Summary Guide.

(A summary of the important issues, findings and recommendations of the National Inquiry into Children in Immigration Detention.) Human Rights and Equal Opportunity Commission.

156. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2006). Підсумковий звіт за результатами тематичних консультацій про насильство щодо дітей-біженців та інших переміщених дітей. 25 квітня 2006 року, Женева. Адреса в Інтернеті: http:// www.violencestudy.org/r180.

157. BBC Monitoring of RNF Radio 1 (2005). Child Migrant Centres at ‘Breaking Point’ – Spanish Official. 1 November 2005.

158. UNICEF and International Social Service (2004).

Improving Protection for Children Without Parental Care, a Call for International Standards. New York, UNICEF, and Geneva, International Social Service. Адреса в Інтернеті: http://www.crin.org/docs/ resources/treaties/crc.40/GDD_2005_CALL_FOR_ INT_STANDARDS.pdf.

159. Human Rights Watch (2002). Nowhere to Turn: State Abuses of Unaccompanied Migrant Children by Spain and Morocco. New York, Human Rights Watch.

160. Coalition to Stop the Use of Child Soldiers (2004).

Child Soldiers Global Report 2004. London, Coalition to Stop the Use of Child Soldiers.

161. Coalition to Stop the Use of Child Soldiers (2005).

Submission to the UN Secretary-General’s Study on Violence against Children, with specific reference to children in military schools and to children in peacetime government forces. Coalition to Stop the Use of Child Soldiers.

227 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

144. Office of Juvenile Justice and Delinquency Prevention (1985). Juveniles in Adult Jails and Lockups: It’s Your Move. Washington DC, OJJDP.

162. Amnesty International (2001). Paraguay: No Child’s Play – Under-age Recruitment in the Armed Forces Must Stop. Press release, 5 April 2001. Адреса в Інтернеті: http://web.amnesty.org/library/engindex.

163. Rojas F (2001). El Servicio Militar Obligatorio en Paraguay: Entre la Contestaciуn Social y la Inercia de las Instituciones del Estado Autoritario. Research and Education in Defense and Security Studies Conference, Centre for Hemispheric Defense Studies, Washington DC, 22–25 May (REDES 2001). Адреса в Інтернеті: http://www.ndu.edu/chds/REDES2001 (Programa, Bloque IV,Panel 2).

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

228

164. Coalition to Stop the Use of Child Soldiers (2005).

Submission to the UN Secretary-General’s Study on Violence against Children, with specific reference to children in military schools and to children in peacetime government forces. Coalition to Stop the Use of Child Soldiers.

165. Coalition to Stop the Use of Child Soldiers (2005).

Submission to the UN Secretary-General’s Study on Violence against Children, with specific reference to children in military schools and to children in peacetime government forces. Coalition to Stop the Use of Child Soldiers.

166. Presentation by Child Protection Society of Zimbabwe (2002). Cited in: Meeting on African Children Without Family Care: Final Report. Windhoek, 30 November 2002.

167. Hillman AA, Rosenthal E (2003). Unanswered Cries: Institutionalisation and Violence against Children with Disabilities. One in Ten, 24: 12–14.

168. International Save the Children Alliance (2003). A Last Resort: The Growing Concern About Children in Residential Care. London, Save the Children UK. 169. Desmond C (2002). The Economic Evaluation of Models of Care for Orphaned and Vulnerable Children.

Paper prepared for Family Health International, August 2002 draft.

170. World Bank (1997). Confronting AIDS: Public Priorities in a Global Epidemic. Washington DC, World Bank.

171. Carter R (2005). Family Matters: A Study of Institutional Childcare in Central and Eastern Europe and the Former Soviet Union. London, EveryChild, pp 34–35.

172. Carter R (2005). Family Matters: A Study of Institutional Childcare in Central and Eastern Europe and the Former Soviet Union. London, EveryChild.

173. Meeting on African Children Without Family Care (2002). Final Report. Windhoek, 30 November 2002.

174. Lakin KC et al. (1998). Decreases Continue in Out-ofHome Placements of Children and Youth with Mental Retardation. Mental Retardation, 36(2): 165–167.

175. Habibi G (1999). UNICEF and Children with Disabilities. One-in-Ten, 2(4). UNICEF Education Update.

176. Allouche Z (2005). Children Without Parental Care.

Submission to the Committee on the Rights of the Child General Day of Discussion on Children Without Parental Care. The Lebanese Association of SOS Children’s Villages.

177. Committee on the Rights of the Child (2005).

Recommendations Following a ‘Discussion Day’ on Children Without Parental Care. Адреса в Інтернеті: http://www.ohchr.org/english/bodies/crc/docs/ discussion/recommendations2005.pdf.

178. OHCHR et al. (2005). Protecting the Rights of Children in Conflict with the Law. Programme and Advocacy Experiences from Member Organisations of the Interagency Coordination Panel on Juvenile Justice.

Summary Document. Inter-Agency Coordination Panel on Juvenile Justice /UNICEF. 179. UNICEF (2003). From Perception to Reality: A Study on Child Protection in Somalia. UNICEF Somalia, Ch. 10.

180. UNICEF (2003). From Perception to Reality: A Study on Child Protection in Somalia. UNICEF Somalia, Ch. 10.

181. OHCHR et al. (2005). Protecting the Rights of Children in Conflict with the Law. Programme and Advocacy Experiences from Member Organisations of the Interagency Coordination Panel on Juvenile Justice.

Summary Document. Inter-Agency Coordination Panel on Juvenile Justice /UNICEF.

5 183. Human Rights Watch (2006). Failure to Protect Children in Foster Care: Former Foster Children, Now Homeless in California. Advocacy Paper. New York, Human Rights Watch.

184. Mulheir G (2005). De-institutionalisation in Sudan: Preventing Violence Through Transforming Services to Children and Families. Submission to the Unitd Nations Secretary-General’s Study on Violence against Children.

185. OHCHR et al. (2005). Protecting the Rights of Children in Conflict with the Law. Programme and Advocacy Experiences from Member Organisations of the Interagency Coordination Panel on Juvenile Justice.

Summary Document. Inter-Agency Coordination Panel on Juvenile Justice /UNICEF. 186. OHCHR et al. (2005). Protecting the Rights of Children in Conflict with the Law. Programme and Advocacy Experiences from Member Organisations of the Interagency Coordination Panel on Juvenile Justice.

Summary Document. Inter-Agency Coordination Panel on Juvenile Justice /UNICEF.

V

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Північна Америка. Ст.

412. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

VI

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Північна Америка. Ст.

43. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

VII Save the Children (2003). One Day in Prison-Feels like a Year: Palestinian Children Tell Their Own Stories.

Stockholm, Save the Children Sweden.

VIII Human Rights Watch (1998). The Rest of their Lives: Life Without Parole for Child Offenders in the United States. New York, Human Rights Watch, p 64.

IX

L’Observatoire des droits de l’enfant de la region ocean indien (2006). La violence contre les enfants dans la region de l’ocean indien. Annual Report of the Observatoire des droits de l’enfant de la region ocean indien. Mauritius, l’Observatoire des droits de l’enfant de la region ocean indien, p 52.

X

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Східна та Південна Африка. Ст. 27. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

XI

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Підсумковий звіт по регіональні консультації: Європа та Центральна Азія. Ст. 25. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

ЦИТАТИ I

Save the Children (2003). One Day in Prison-Feels like a Year: Palestinian Children Tell Their Own Stories.

Stockholm, Save the Children Sweden.

II

Youth Human Rights Group (2003). Monitoring Human Rights in Orphanages and Boarding Schools for Abandoned Children in the Kyrgyz Republic. Bishkek, Youth Human Rights Group, p 13.

III

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Північна Америка. Ст.

42. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

IV

Martin F, Parry-Williams J (2005). The Right Not to Lose Hope. London, Save the Children UK, p 37.

XII Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Підсумковий звіт по регіональні консультації: Північна Америка. Ст. 67. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

229 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Â ÓÑÒÀÍÎÂÀÕ Ç ÄÎÃËßÄÓ ÇÀ IJÒÜÌÈ ² ÑÈÑÒÅÌÀÕ ÏÐÀÂÎÑÓÄÄß

182. Martin F, Parry-Williams J (2005). The Right Not to Lose Hope. London, Save the Children UK.

UNICEF/HQ 06-0881. Маріелла Фуррер

Судан, 2006 рік. Діти стоять коло свого класу у початковій школі „Комбоні”, місто Румбек, південний Судан.

4 НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ У ШКОЛАХ І НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

111

Документи з прав людини

113

Загальна інформація та контекст

115

Природа та поширення проблеми

116

Форми насильства у школах

116

Фізичні та психологічні покарання

116

Зв’язок з дискримінацією та гендерним насильством

118

109

Сексуальне та гендерне насильство

118

ВІЛ та сексуальне насильство

120

Хуліганство

121

Бійки, фізичні напади, банди

123

Вбивства та важкі ушкодження

126

Зброя у школі

126

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

Вступ

Вплив насильства у школі

128

Вплив на здоров’я

128

Соціальний вплив

129

Вплив на освіту

130

Чинники, що сприяють насильству

131

Фактори ризику

131

Гнучкість, стійкість та інші захисні чинники

131

Систематичне реагування на прояви насильства

132

Діти, уразливі до насильства

133

Особлива ситуація з дівчатками

135

Реагування на насильство щодо дітей в школах і навчальних закладах

136

Закони та правозастосування

139

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

110

Правозахисна шкільна політика та програми

141

Лідерство та розробка політики

142

Підтримка працівників шкіл

143

Участь дітей

144

Робота з батьками та громадами

145

Конструктивні методи дитячої дисципліни

148

Хуліганство: попередження та втручання

148

Сексуальне та гендерне насильство: попередження та втручання

149

Навчальна програма: чому навчати і як?

150

Створення безпечного та сприятливого фізичного простору

151

Дослідження та оцінка

152

Рекомендації

153

Джерела та посилання

157

«Для того, щоб уникати насильства, потрібно, щоб нас слухали, нам потрібні економічні, робочі та освітні можливості. Нам потрібний шанс покращити якість свого життя і право жити в середовищі, вільному від насильства». Підлітки, Латинська Америка,I

Діти проводять більше часу під доглядом дорослих у дошкільних закладах, школах, центрах професійного навчання та інших освітніх установах, ніж будь-де поза межами своїх домівок. Як і батьки, дорослі, які опікуються, наглядають за дітьми та працюють у таких установах, несуть відповідальність за безпечне та сприятливе середовище, покликане підтримувати та стимулювати навчання та розвиток дитини. Ці люди також повинні вживати заходів для того, щоб такий розвиток допомагав дитині підготуватися до життя і ставати відповідальними дорослими, керуючись цінностями ненасильства, ґендерної рівності, свободи від дискримінації, толерантності та взаємоповаги. Саме ці цінності обирають уряди, ратифікуючи Конвенцію про права дитини (КПД) та інші міжнародні конвенції й документи з прав людини; вони також приймають на себе зобов’язання захищати дітей від усіх форм насильства, створюючи при цьому чіткі законодавчі засади щодо заборони та ліквідації усіх форм насильства і вживаючи всіх інших заходів для попередження насильства. Насильство у школах можна попереджувати; його не можна терпіти ні за яких обставин. Реалії життя для багатьох мільйонів дітей такі, що школа (тут і надалі поняття „школа” використовується як загальний термін для означення усіх навчальних закладів для дітей) піддає їх насильству, і таким чином дітей позбавляють їхніх прав, в тому числі – права на освіту. Під час усіх регіональних консультацій, проведених в рамках цього Дослідження, а також за даними багатьох отриманих звітів діти говорили про те, що насильство впливає на їхню здатність відвідувати школу, ефективно навчатися на уроках та залишатися

у навчанні достатньо довго, щоб пожати достойний врожай знань.1,2,3 Випадки насильства у школах занадто яскраво розписують засоби масової інформації, які цікавлять екстремальні чи сенсаційні події, наприклад, стрілянина у школах, напади на школи та масове захоплення учнів у заручники тощо. Однак такі події відбуваються вкрай рідко. Натомість більш поширеними є ті форми насильства, про які не повідомляють, і до яких громадськість, офіційна політика та закон можуть ставитися толерантно або навіть активно ним потурати. Тому вважається, що вони не варті дослідження, обговорення чи дебатів. Якщо соціальне та фізичне середовище у громаді є ворожим, то навряд чи у школі воно буде якимось іншим. Рівні та форми насильства у школах часто відображають рівні та форми насильства в країні, громаді, родині. А це, у свою чергу, є відображенням домінуючих політичних, соціальних та економічних умов, соціальних ставлень, культурних традицій та цінностей, законів та методів правозастосування. Якщо контроль жінки чоловіком, контроль бідних багатими і привілейованими, контроль дитини батьками за допомогою насильства і погроз дозволяється законом, вважається допустимим і навіть рекомендованим, тому абсолютно логічно, що такі методи вважатимуться законними, допустимими і навіть бажаними для застосування їх у школі як дорослими, так і дітьми4,5,6. Виступаючи у ролі жертви, зловмисника чи свідка, діти засвоюють той факт, що насильство є прийнятним шляхом для сильних і агресивних отримувати те, чого вони хочуть, від порівняно слабших, пасивніших чи менш агресивних.

111 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

ВСТУП

4

Школи володіють унікальним потенціалом для руйнування звички до насильства, даючи дітям, їхнім батькам та громаді в цілому знання та навички з комунікації, вміння домовлятися та розв’язувати конфлікти у конструктивний спосіб. Однак певні форми насильства часто є глибоко вкоріненими у шкільну культуру, яка іноді базується на певній політиці і підтримується певними теоріями щодо навчання і розвитку дитини.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

112

Хто б не скоював насильство – дорослі чи діти – майже все насильство у школах відображає „приховану навчальну програму”, яка сприяє ґендерній нерівності і дотриманню існуючих стереотипів. Наприклад, хлопчики насміхаються один над одним за відсутності чоловічих рис і водночас ображають дівчаток словесно чи фізичними жестами з сексуальним підтекстом. Тілесні покарання хлопчиків є набагато частішими і жорстокішими, ніж покарання дівчаток. Сексуальну агресію з боку вчителів-чоловіків та хлопчиків часто виправдовують фразою „хлопці є хлопці”, а дівчат

навпаки звинувачують у тому, що вони „самі напросилися”. Прихований сигнал полягає у тому, що чоловіки мають бути жорсткими, більш напористими та агресивними загалом і в сексуальному сенсі, і бути готовими до життя у складному та буйному світі. Натомість жінки повинні бути пасивними, шукати захисту та бути скромними, особливо у сексуальному сенсі. Такі стереотипи часто перетворюють школу на небезпечне і некомфортне місце для дівчат. Це одні з головних причин того, чому у деяких країнах дівчата, особливо у підлітковому віці, менше схильні відвідувати школу, ніж підлітки чоловічої статі7,8,9. Забезпечення доступу до якісної освіти для усіх дітей є невід’ємним компонентом Цілей розвитку тисячоліття та інших заходів, сформульованих у Дакарських рамках дій10 11 12. Для досягнення цих цілей, школи повинні забезпечувати безпечне та гостинне середовище для дівчаток та хлопчиків, вільне від загроз насильства (див. вставку).

ОСВІТА ДЛЯ ВСІХ ТА ЦІЛІ РОЗВИТКУ ТИСЯЧОЛІТТЯ У квітні 2000 року Всесвітній форум з освіти у Дакарі, Сенегал, ухвалив „Дакарські рамки дій” для досягнення шести цілей програми „Освіта для всіх” (ОДВ)13 14 15. У вересні 2000 року до Декларації тисячоліття було включено дві цілі ОДВ серед восьми Цілей розвитку тисячоліття. Ціль 2 передбачає забезпечення до 2015 року усіх дітей доступом до безкоштовної та обов’язкової початкової освіти належної якості. Ціль 3 закликає ліквідувати до 2005 року ґендерну нерівність у сфері початкової та середньої освіти і до 2015 року – досягти ґендерної рівності на всіх рівнях освіти. Ці дві цілі визначають точні часові рамки для повного забезпечення „права дитини на освіту... прогресивної та на засадах рівних можливостей”, що їх вимагає КПД.

4 ДОКУМЕНТИ З ПРАВ ЛЮДИНИ Відображаючи Статтю 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, яка встановлює право кожного на освіту, Стаття 28 Конвенції про права дитини (КПД) визнає „право дитини на освіту, і ... поступового досягнення здійснення цього права на підставі рівних можливостей”. У першому параграфі Статті 28 наведено перелік зобов’язань держав, зокрема, введення безплатної та обов’язкової освіти; сприяння розвиткові різних форм середньої освіти, і заходи з введення безплатної освіти та надання у випадку необхідності фінансової допомоги; забезпечення доступності вищої освіти для всіх на підставі здібностей кожного. Стаття 28 (2) зазначає, що „Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів, щоб шкільна дисципліна була забезпечена методами, що ґрунтуються на повазі до людської гідності дитини та відповідно до цієї Конвенції”. Відповідність положенням КПД, наприклад, вимагає захисту дитини від „усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання” (Стаття 19) та від „жорстоких, нелюдських або принизливих видів поводження чи покарання” (Стаття 37).

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

113

Стаття 29 розглядає цілі освіти дитини. Параграф 29 (1.b) закликає до „виховання поваги до прав людини та основних свобод”, а Параграф 29 (1.d) закликає до „підготовки дитини до свідомого життя у вільному суспільстві в дусі розуміння, миру, терпимості, рівноправності чоловіків і жінок та дружби між усіма народами, етнічними, національними і релігійними групами, а також особами з корінного населення”. 2001 року Комітет з прав дитини видав Загальні зауваження №1 про цілі освіти (CRC/GC/2001/1), підкреслюючи той факт, що процес освіти повинен ґрунтуватися та сприяти правам, що їх гарантує Конвенція. Це означає, що держави-учасниці повинні вживати заходів для забезпечення у школах поваги до права дитини на свободу від дискримінації (Стаття 2), на вільне висловлення своїх думок (Стаття 13) та права на захист від усіх форм сексуальної експлуатації та розбещень (Стаття 34). Держави також повинні вживати заходів для забезпечення повного захисту дитини від хуліганства та інших форм насильства з боку інших учнів. Комітет підкреслює, що нездатність захистити учнів від таких форм насильства може заперечити право дітей на освіту (Статті 28 та 29).16

>>>

«Я бачив грубу поведінку вчителів у школах та коледжах. Щодня вчителі кілька разів суворо карають студентів, а ми у класі дуже налякані. Вчитель часто піднімає учня, лає його різними брудними словами і сварить за погану поведінку чи невиконане домашнє завдання. Це дуже образливо і дуже болюче».

17-річний юнак, Південна та Центральна Азія, 2005 р.,II

ДОКУМЕНТИ З ПРАВ ЛЮДИНИ У Загальному зауваженні №1 йдеться про наступне: „Діти не втрачають своїх людських прав, перетинаючи поріг школи. Так, наприклад, освіта повинна надаватися у спосіб, де б забезпечувалася повага до дитячої гідності і створювалися можливості для вільного висловлення дитиною її думок відповідно до Статті 12 (1) і участі в шкільному житті. Освіта повинна також надаватися таким чином, щоб при цьому дотримувалися жорсткі рамки щодо дисципліни, про які йдеться в Статті 28 (2), і підтримувалася відсутність насильства в школі. Комітет неодноразово чітко вказував у своїх підсумкових зауваженнях, що застосування тілесних покарань суперечить принципам поваги до власної гідності дитини і порушує суворі обмеження, що стосуються шкільної дисципліни...”17

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

114

Комітет відобразив це тлумачення у свої підсумкових зауваженнях до звітів державучасниць в рамках КПД, рекомендуючи їм заборонити усі форми тілесного покарання. В червні 2006 року Комітет ухвалив Загальне зауваження №8 щодо права дитини на захист від тілесних покарань та інших жорстоких чи принизливих форм покарання (Статті 19, 28(2) та 37, між іншим; CRC/C/GC/8). Комітет вказує, що головною метою Зауваження є „підкреслити зобов’язання усіх держав докласти невідкладних зусиль для заборони та ліквідації усіх форм тілесних покарань та інших жорстоких і принизливих форм покарань дітей, зосереджуючись на законодавчих процесах, кампаніях громадської обізнаності та просвітницьких заходах, які мають здійснюватися у державах”. Комітет далі зазначає: „Вирішення проблеми загальнопоширеного прийняття чи толерантного ставлення до тілесних покарань дітей, та її ліквідація в родинах, школах та інших середовищах є не просто зобов’язанням держав в рамках Конвенції. Це також є ключовою стратегією зменшення та попередження усіх форм насильства в суспільствах”.18

Два хлопчики вирішують математичні задачки за допомогою калькуляторів та кольорових кубиків у школі в селі Лос-Анджелес, південно-східний департамент Сен-Мартен, Амазонка.

ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ ТА КОНТЕКСТ Історично так склалося, що у багатьох культурах існують ієрархічні соціальні структури, де ті, хто перебувають на вищому щаблі, контролюють нижчих за себе, застосовуючи насильство чи погрози насильства. Такі структури і практики поширюються на родини, на стосунки між чоловіками і жінками, а також на стосунки між батьками та дітьми. Вони поширюються й на школи та на стосунки між шкільним персоналом та дітьми. Як в родинах, так і в школах тілесні покарання та інші форми жорстокого або принизливого ставлення були поширеними та „улюбленими” методами навчання дисципліни для „приручення” неслухняної дитини, примушення нахабної дитини „знати своє місце” у соціальному порядку, та „загартування” і

підготовки незрілої дитини до складного, брутального та образливого світу. В Європі та Північній Америці ідея загального навчання за рахунок чи на субсидії держави, спрямована на підготовку дитини до трудового життя, засвоєння нею громадянської та родинної відповідальності і відповідальності за власні досягнення, з’явилася лише в середині 19 століття, у самий розквіт індустріальної революції. Починаючи з тих часів і майже до середини 20 століття, биття, приниження та ізолювання стали типовими методами навчання, виховання та дисципліни. Починаючи з 1990-х років, глобальна економіка та економіки багатьох країн розвивалися і розширювалися безпрецедентними темпами. Індустріалізовані держави вступили в еру домінування високотехнологічної промисловості, коли економіка процвітає завдяки внескам і праці усіх робітників, якщо такі працівники мають відмінну освіту, є гнучкими, готові засвоювати нові знання, здатні швидко прилаштовуватися до нових технологій, без проблем змінюють місце роботи та місце проживання, здатні працювати з іншими людьми різноманітного походження та досвіду. Сьогодні загальновизнаним є той факт, що якщо виключати людину через її ґендерні, расові, релігійні та інші риси і особливості, які не стосуються працездатності і потенціалу людини, то від цього програють усі. Крім того, модель „вільного пошуку знань та особистого зростання” вважається однією з найкращих з тих, що слугує інтересам усіх, і яка вимагає безпечного та сприятливого шкільного середовища.

115 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

UNICEF/HQ02-0650. Алехандро Балагур

4

«Вчитель вдарив учнів, які пропустили урок через те, що пішли до бібліотеки пошукати якісь матеріали. Шум стояв навіть у коридорі. Я усе бачив і дуже злякався. Досі не можу забути звук ляпасів по обличчю».

17-річний студент, субрегіон Індійського океану, 2006 р.,III

У деяких країнах громадські лідери, освітяни та батьки і дотепер щиро переконані, що освіта, яка вчить їхніх дітей ставити запитання і думати за себе, створює конфлікт з встановленими традиціями і звичаями, з якими родини і громади жили багато поколінь.19

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

116

Зміни дисциплінарних практик у школах відбуваються особливо повільно у країнах, де ресурси на освіту є дуже розпорошеними, а системи освіти вимушені „поглинати” дедалі більшу кількість школярів. Законодавство поступово вдосконалюється20, однак навіть якщо й існують закони, що забороняють тілесні покарання, та вони не завжди ефективно виконуються чи взагалі не мають підтримки з боку пануючої громадської думки. Заборона тілесних покарань має супроводжуватися ефективними початковим навчанням та тренінгами на робочому місці з питань управління поведінкою та організації функціонування шкіл з повагою до прав дитини.

ПРИРОДА ТА ПОШИРЕННЯ ПРОБЛЕМИ Хоча стан кожної країни на шляху до ліквідації тілесних покарань вдома, у школі та в системах правосуддя відстежується та реєструється, дослідження та аналіз інших форм насильства в школах не є таким докладним і передовим21. Більшість досліджень зосереджувалися на одній або, щонайбільше, на двох формах шкільного насильства; вони не зважали на численні виміри такого насильства та на зв’язок насильства у школах з явищами, що відбуваються за порогом школи, наприклад, сімейним насильством та насильством у суспільстві в цілому.

ФОРМИ НАСИЛЬСТВА У ШКОЛАХ Форми насильства, з якими можна стикнутися у школах, включають в себе як фізичне, так і психологічне насильство. Зазвичай, вони проявляються одночасно. Форми насильства, що його скоюють вчителі та інші працівники шкіл при явному чи прихованому схваленні з боку міністерств освіти та інших органів влади, які контролюють діяльність шкіл, включають в себе тілесні покарання та інші жорстокі або принижуючі форми покарання чи ставлення, сексуальне та гендерне насильство, а також залякування. Форми насильства, що скоюються дітьми, включають в себе залякування, сексуальне та гендерне насильство, бійки у школах та у шкільному дворі, злочинна діяльність банд, а також погрози та напади зі зброєю. Технології створюють нові можливості для залякування – наприклад, використання Інтернету та мобільних телефонів, у зв’язку з чим навіть виникли нові поняття: „кіберхуліган” та „куберхуліганство”.

Фізичні та психологічні покарання Комітет з прав дитини визначає „тілесне” чи „фізичне” покарання як будь-яке покарання із застосуванням фізичної сили з наміром спричинити незначний біль чи дискомфорт. У більшості випадків тілесне покарання означає биття (шльопання, ляпаси, штурхани) дитини рукою або іншим предметом. Та іноді таке покарання може означати биття ногами, струшування, кидання дітей, дряпання, кусання, щипки, хапання за волосся чи викручування вух, примушення дитини стояти „на колінах” та в інших незручних положеннях, опіки чи насильне годування (наприклад, миття рота дитини з милом або примушення їх ковтати гарячі або гострі страви).22

«Вона (вчителька) знає, що чинить неправильно та почуває себе безкарною. Її ніхто не покарає, і вона це прекрасно розуміє ».

17-річна дівчина, Європа, 2005 р.,IV

Ключовий набір досліджень з питань тілесних покарань24, а також низка регіональних звітів, підготовлених для цього Дослідження25, свідчать про поступовий відхід від методів тілесного покарання у школах в усіх регіонах. Найбільше ця тенденція відстежується в Європі. З 223 держав та залежних територій, що їх відстежує „Глобальна ініціатива за припинення усіх форм тілесного покарання дітей”, 106 ухвалили закони, які забороняють тілесні покарання в усіх школах; ще в семи країнах така заборона діє на певних територіях держави, наприклад, у деяких провінціях чи штатах федеральної держави, які мають власне законодавство, або у деяких школах, що фінансуються за державний кошт26. Однак закони, що забороняють тілесні покарання, не завжди ефективно виконуються, навіть у таких країнах, як Китай, те аналогічне

законодавство існує впродовж багатьох років27. Закон, що забороняє тілесні покарання у школах в Камеруні було прийнято 1998 року, однак дослідження, проведене в чотирьох провінціях країни через два роки після того, як закон набрав чинності, виявило, що вчителі продовжували відверто вдаватися до покарань за „зухвалість, нахабство, неслухняність та помилки в навчанні”. 97% учнів зізналися, що зазнавали фізичних покарань28. Наслідки недотримання законів та неналежного правозастосування можуть бути серйозними. Інші форми жорстокого або принизливого покарання без застосування фізичного насильства, досліджувалися набагато менше. Дитячі консультації в рамках цього Дослідження допомогли викрити той факт, що діти дуже серйозно переймаються іншими формами приниження, так само, як і численні дорослі, чиї згадки про вербальні приниження та дії з боку директорів шкіл та вчителів і досі викликають біль. Існує інформація про факти застосування тілесних покарань через причини, які повністю знаходяться поза межами контролю дитини: наприклад, неспроможність батьків заплатити за навчання29. Іншими причинами покарань можуть бути неуспіхи у навчанні та погана поведінка. У багатьох ситуаціях розділити ці мотивації надзвичайно складно. Дослідження, проведені у Єгипті30, Лесото31, Того32та в острівних країнах Індійського океану33 показують, що тілесні покарання широко застосовуються за академічні неуспіхи. Дослідження у семи країнах Близького Сходу та Північної Африки виявили наступне: близько третини учнів повідомили, що їх карали за те, що їхній клас або школа не показали належних результатів на іспитах34. Колективні покарання цілого класу або навіть школи за погані результати у навчанні є також вельми поширеним явищем.

117 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

На думку Комітету, тілесне покарання є незмінно принизливим діянням. Крім описаних вище фізичних аспектів, існують й інші, нефізичні форми покарання, які також є жорстокими та принизливими і звідси – такими, що суперечать положенням КПД. Зокрема, до їх числа входять покарання, які принижують, ображають, зводять наклеп, перетворюють дітей на „козлів відпущення”, залякують, лякають та висміюють дитину. Тілесні покарання та інші форми жорстокого або принизливого ставлення часто згадувалися дітьми під час усіх дев’яти регіональних консультацій, проведених в рамках цього Дослідження. Під час дитячих консультацій у Словенії було підготовлено список звернень, які були проголошені під час Регіональних консультацій у Європі та Центральній Азії: „Необхідно заборонити усі форми насильства, які чиняться у школах в усіх країнах,.. і школи повинні стати гарним, щасливим місцем, де б діти прагнули навчатися”23. Аналогічні звернення надходять від дітей в усьому світі.

4

Зв’язок з дискримінацією та гендерним насильством

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

118

Існують свідчення, які дозволяють припустити, що тілесні покарання у школах чиняться іноді з більшою жорстокістю та частотою стосовно дітей, які належать до груп підвищеної стигматизації та дискримінації у суспільстві. Наприклад, в Індії Державний звіт про базову освіту (Public Report on Basic Education – PROBE) 1998 року виявив, що вчителі, які належать до вищих каст, схильні принижувати дітей з «даліт» («недоторканих», найнижчої з чотирьох каст) та інших нижчих каст, називаючи їх дурними чи нездатними навчатися35. У 23 штатах США, де закони штату і досі дозволяють застосування тілесних покарань у школах, діти-афроамериканці частіше стають жертвами цього явища, ніж інші36. Діти-біженці в Анголі, Замбії та Південній Африці теж більшою мірою зазнають тілесних покарань.37 Загалом, хлопчиків частіше піддають тілесним покаранням, ніж дівчаток, і вони, зазвичай, є більш жорстокими, але це не значить, що дівчатка повністю позбавлені такого досвіду. Дослідження виявили, що у Єгипті 80% учнів та 67% учениць зазнавали тілесних покарань у школах; на Барбадосі 95% опитаних хлопчиків та 92% дівчаток зізналися, що мають досвід побиття палицями чи різками у школі38. Дослідження, в рамках якого було опитано 3 577 студентів у шести провінціях Китаю, виявило, що 17,5% зазнавали тілесних покарань у тій чи іншій формі з боку вчителів до досягнення ними 16-річного віку; 15% з них били руками чи ногами або карали якимось іншим способом без застосування інших предметів; 7% з них били іншими предметами; 0,4% з них зачиняли у маленькому приміщенні чи прив’язували мотузками або ланцюгами; 0,1% з них намагалися придушити, завдати

опіків чи колоти гострою зброєю. Відсоток студентів чоловічої статі (26,9%), які зазнали однієї чи кількох форм покарання, в 2,5 рази перевищив відсоток студенток (10,1%), які зазнавали аналогічних покарань.39 Директори шкіл та вчителі можуть застосовувати тілесні покарання та інші форми жорстокого чи принизливого ставлення по-різному, залежно від статі дитини. Такі вчинки мають певний підтекст щодо того, що очікується від дітей та дорослих кожної статі. Наприклад, у Ботсвані жоден вчитель-чоловік, окрім завуча, не може застосовувати тілесні покарання щодо дівчинки; у початкових школах хлопчиків можуть бити по сідницях, але дівчаток – тільки по литках та долонях. Дівчаток та хлопчиків також можуть покарати за різні дрібні провини: скажімо, хлопчик може постраждати за погані результати у виконанні тієї чи іншої вправи на уроці фізкультури, а дівчинку можуть покарати за бешкетну поведінку, «що не личить леді», яку цілком можуть пробачити хлопчику. Той факт, що статевим покаранням притаманні певні приховані чи відкриті ґендерні підходи, означає, що будь-яка стратегія, спрямована на ліквідацію тілесних покарань, повинна також враховувати ґендерні відмінності.40

Сексуальне та гендерне насильство Гендерне насильство бере свої витоки з ґендерної нерівності, стереотипів та вкорінених соціальних ролей. Сексуальне насильство, в тому числі сексуальні домагання до дівчаток можуть бути вмотивовані бажанням покарати чи принизити дівчинку через її стать чи сексуальність, а також через сексуальний інтерес або браваду. Таке ставлення також покликане налякати, принизити чи образити дівчинку. Це має своє відображення у

Африканська декларація про насильство щодо дівчат, 2006 р.,V

поширених практиках звинувачення дівчат, які стають жертвами зґвалтування; у місцевостях, де гендерна дискримінація є незаперечною нормою, обвинувачення дівчат може перерости у сексуальні домагання, напади та експлуатацію будь-якого рівня. Дослідження вказують, що сексуальні домагання до школярок є поширеними в усьому світі; до них вдаються як самі вчителі, так і інші учні. Це явище є особливо поширеним і гострим у місцях, де спостерігається розповсюдженість інших форм шкільного насильства.41 42 43 44 45 Вчителі часто вважають сексуальні домагання серед учнів – найчастіше стосовно дівчат – нормальною складовою шкільного життя і, таким чином, ігнорують його. За таких обставин учням складно повідомляти про такі факти. На Близькому Сході про сексуальні домагання до дівчат інформують вкрай рідко – можливо тому, що дівчатка, зазвичай, навчаються окремо від хлопчиків, а також тому, що дівчатка дуже неохоче говорять про це. Донедавна в Японії практично не обговорювалася проблема сексуального насильства щодо дівчат у школах, а жертви дуже рідко підіймали голову. Їхня ганьба була надто глибокою, і вони знали, що якщо заговорять про це, їхня репутація буде заплямованою до кінця життя46. Схожі ставлення поширені й багатьох інших країнах. Наприклад, дослідження в Ефіопії виявило, що учні звинувачували у сексуальних домаганнях саме дівчат – через те, як ті одягаються, а не хлопців і їхні ставлення до цих дівчат47. У Західній та Центральній Африці вчителі виправдовували сексуальну експлуатацію учениць, стверджуючи, що їхній одяг та поведінка провокують, а також те, що вчителі перебувають далеко від дому і мають сексуальні потреби.48

4

У Європі та Північній Америці викриття численних фактів сексуального насильства щодо хлопчиків з боку вчителів чоловічої статі (зазвичай церковників) у церковно-приходських школах почало відбуватися лише в 1990-х роках, коли з’явилися системи кращого захисту та інформування про зловживання. Часто такі викриття відбувалися через кілька десятиліть після випадків насильства. Раніше діти, які зазнавали сексуальних нападів чи експлуатувалися вчителями, дуже соромилися розповідати будь-кому про те, що сталося, знаючи, що їм або ніхто не повірить, а якщо і повірить, то саме їх звинуватять у тому, що вони викликали сексуальне бажання інших чоловіків. Проведене нещодавно дослідження виявило, що майже 4 400 священників (4% від усіх священників, які служили у той час) були звинувачені у сексуальному розбещенні майже 10 700 дітей – в період між 1950 та 2002 роком. Абсолютну більшість жертв становили хлопчики49. Шкідливі культурні стереотипи, які принижують дітей через їхню стать або відому чи підозрювану сексуальність, створюють середовище, у якому діти можуть зазнавати насильства безкарно, в тому числі з боку дорослих, які користуються довірою та авторитетом, наприклад священнослужителі у церковних школах. В 2004 році державний міністр у справах релігії Пакистану шокував усю націю, повідомивши, що у поточному році було зареєстровано 500 скарг на сексуальні зловживання священників у церковних школах, а в попередньому році таких скарг було близько 2 тисяч. На жаль, жодної справи на той момент не було доведено до суду.50 51

119 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

«Насильство щодо дітей несе незлічені втрати для сьогоднішнього та майбутніх поколінь; воно підриває засади людського розвитку. Ми визнаємо, що практично всі форми насильства пов’язані з усталеними гендерними ролями та нерівністю, і що порушення прав дітей пов’язано зі статусом жінок».

ВІЛ та сексуальне насильство В африканських країнах на південь від Сахари середній показник розповсюдженості ВІЛ серед дівчат та молодих жінок у віці від 15 до 24 років сьогодні втричі перевищує середній показник серед хлопчиків та чоловіків цієї вікової категорії52. Сексуальне насильство дедалі більше визнають як один з важливих чинників цих показників, хоча проблема і досі потребує додаткового вивчення.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

120

Аналіз даних Глобального дослідження здоров’я учнів у школах (Global School-Based Student Health Survey – GSHS) показав, що у Намібії 19% як хлопчиків, так і дівчаток відповіли ствердно на запитання, чи їх «будь-коли примушували до сексу фізичною силою». У Свазіленді 9% хлопчиків і 10% дівчаток відповіли «так»; в Уганді – 13% хлопчиків та 25% дівчаток; в Замбії – 30% хлопчиків та 31% дівчаток; в Зімбабве – 11% хлопчиків та 14% дівчаток53. 1999 року дослідження, проведене у Кенії на основі вибірки з 10 тисяч школярок, виявило, що третина з них ведуть активне статеве життя, причому серед 40% з них перший статевий контакт виявився примусовим, зазвичай, з іншим учнем54. Однак новіші дослідження в Буркіна-Фасо, Гані, Малаві та Уганді показали, що примусовий секс та уразливість до ВІЛ-інфекції були більш розповсюдженими серед одружених підлітків, а не неодружених55. У багатьох країнах на південь від Сахари більшість дівчат-підлітків не відвідують школу, причому від чверті до половини з них – одружені, часто з чоловіками, набагато старшими за них56. Ефіопські дівчата вважаються відвідування школи одним зі способів уникнення раннього та небажаного шлюбу57. Примусовий секс є одним з факторів ризику інфікування ВІЛ. Занепокоєння цим фактом зростає у контексті шкільного навчання. У Східній та Південній Африці (як і в інших регіонах),

Регіональні консультації в рамках цього Дослідження показали, що сексуальні домагання та насильство щодо учениць з боку учнів та вчителів (в основному чоловічої статі) є однією з головних проблем. Учасники консультацій розповіли про те, як вчителі обіцяли дівчаткам кращі оцінки в обмін на секс, а також про те, як дівчат, які завагітніли в результаті сексуального насильства з боку вчителів або учнів, виключають зі школи. У деяких країнах одруження вагітної жінки з її кривдником може позбавити його від юридичної відповідальності за злочин, що підвищує ризики примусового шлюбу. Дослідження, проведене ЮНІСЕФ, виявило, що сексуальне насильство є поширеним в усіх країнах Західної та Центральної Африки, і що міністерства освіти добре знають про цю проблему і вважають її головною, причиною того, чому дівчата кидають школу58. Дослідження організації «Human Rights Watch” виявило, що сексуальні домагання та насильство щодо дівчат з боку вчителів та учнів південноафриканських шкіл є надзвичайно поширеним явищем: дівчат ґвалтують в шкільних туалетах, порожніх класах, гуртожитках59. Під час дослідження, проведеного нещодавно в Гані, 6% школярок зізналося, що вчителі шантажували їх, загрожували поганими оцінками, якщо вони відмовляться мати статеві контакти. Дві третини дівчат не повідомили про такі факти через почуття сорому, через поради бути терпимими, а також тому, що були переконані – злочинці все одно залишаться безкарними. Невеликий відсоток хлопчиків також мав гіркий досвід сексуальних домагань. З них 24% визнали, що брали участь в зґвалтуванні, в тому числі – груповому. Що стосується дівчат, то 14% з них зізналися, що їх зґвалтували близькі для них молоді люди60. В інших регіонах загальні дослідження сексуального насильства виявили, що до числа

Студент, Північна Америка. Жертва хуліганських дій за начебто гомосексуальні схильності, 2005 р., VI

зловмисників, які примушують до сексуального насильства дітей і молодих людей, належать і вчителі. Під час одного з досліджень 6% з-понад 2 тисяч опитаних студентів коледжів Гонконгу зізналися, що вони зазнавали насильства до досягнення ними 17 років. Середній вік жертв насильства становив одинадцять років, а в 7% випадків зловмисниками були вчителі, хоча насильство частіше чинили члени та друзі сім’ї61. Дослідження ЮНІСЕФ у Непалі виявило, що 9% дітей стали жертвами жорстоких проявів сексуального насильства (цілування інтимних частин тіла, оральний секс, проникання), причому у 18% випадків порушниками були вчителі62. В звіті Міжнародного рятувального комітету, підготовленому для цього Дослідження, зазначається, що сексуальне насильство щодо дівчаток є дуже серйозною проблемою у школах для біженців, де викладають вчителі-чоловіки63. Під час Регіональних консультацій в Латинській Америці було виявлено, що дівчатка в Домініканській Республіці, Гондурасі, Гватемалі, Мексиці, Панамі та Нікарагуа зазнають сексуального примусу з боку вчителів, які іноді загрожують їм зниженням оцінок у разі відмови64. Натомість є й позитивна сторона: Регіональні консультації у Східній та Південній Африці виявили, що країни реагують на це явище, змінюючи закони, політику та практики. Наприклад, в Південній Африці та Замбії «розбещення» неповнолітніх дівчаток розглядається у судах загального права як серйозний злочин і вироком може бути навіть довічне ув’язнення. Водночас вагітним дівчатам надають академічну відпустку65.

Хуліганство Починаючи з 1970-х років, громадськість дедалі більше визнає загрозу добробуту дитини, яку несуть хуліганські дії у школах. Зростає кількість літератури, де досліджуються

4

причини, розповсюдженість та вплив хуліганства як на жертв, так і на зловмисників66 67. Хоча проблема хуліганства існує в усьому світі, це явище вивчалося, в основному, в індустріалізованих країнах. Вперше така література з’явилася в 1970-х роках в скандинавських країнах, а пізніше – у Великобританії, Японії, Австралії та США. У ній аналізуються особливості і риси хуліганів та їхніх жертв, особисті та соціальні фактори ризику, які стимулюють хуліганство. Автори цих праць також розширюють поняття хуліганства, включивши до нього більш тонкі та складні форми психологічного насильства; крім того, пропонований в літературі аналіз виходить за межі особистих рис хуліганів та жертв, розглядаючи також їхнє виховання, родини, соціальне оточення і шкільне середовище. Хуліганство також відрізняється від інших форм насильства, оскільки це – певна модель поведінки, а не окрема подія. Автори також доводять, що хуліганство майже завжди має сексуальне або гендерне підґрунтя. Усі ці дослідження змінили погляд на це явище, що дало змогу протидіяти саме моделі. Хуліганство, пов’язане зі статтю чи сексуальністю дитини Вчителі та діти тиснуть на інших дітей, аби ті погоджувалися з культурними цінностями і соціальними підходами, що визначають поняття «чоловічого» та «жіночого». Дуже поширеним методом є вживання образливих слів, наче хлопчик поводить себе як дівчина або є гомосексуалістом, і навпаки, дівчинка веде себе, як хлопчак і є лесбіянкою. Такі слова можуть вживатися жартома, однак вони все одно несуть певний сигнал: буде дуже погано, якщо це – правда. Такі кепкування можуть промовлятися умисно чи зі злістю, щоб покарати чи зачепити дитину тому, що вона є «надто жінкоподібною» чи «надто чоловікоподіб-

121 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

«Я узяв папку, записував дні та час, коли мене атакували. Потім показав її директорові. Він сказав: «Синку, очевидно, у тебе багато вільного часу, що ти витрачаєш його на такі записи. У мене надто багато важливих справ, щоб перейматися тим, що сталося два тижні тому». Я сказав йому: «Просто я хотів, щоб ви знали, що діється. Це відбувається майже щодня». Він забрав у мене папку і викинув її до смітника ».

ною», коли відомо чи вважається, що дитина має схильність до гомосексуалізму, або коли вона просто відрізняється від інших.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

122

Коли хлопці називають дівчат «сучками», «лесбіянками» чи іншими схожими словами, які ставлять під сумнів сексуальну мораль чи сексуальність дівчат, вони можуть висловлювати своє обурення жіночою статтю взагалі, а також злість, розчарування або ревнощі. Дослідження, проведене у Південній Африці, показало, що дівчат, які скаржилися на сексуальні напади або насильство з боку учнів чоловічої статі, часто обзивали лесбіянками68. Така само хлопців можуть називати “гоміками”, якщо вони демонструють повагу до дівчат або не беруть участь в сексуальних нападках інших хлопців на дівчат. Хуліганське ставлення до учнів, які вважаються, підозрюються або є гомосексуалістами чи лесбіянками, може приймати форми глузування, непристойних написів чи графіті, неприємних сексуальних нападок, удаваного зґвалтування або навіть брутальних фізичних атак. Хоча такі дії є поширеними в багатьох країнах, майже всі праці з цієї тематики стосуються Європи та Північної Америк69 70. У багатьох країнах гомосексуалізм вважається кримінальним злочином або породжує серйозну стигму у суспільстві, і в результаті хуліганство та інші форми насильства щодо цієї групи практично не викликають реакції офіційної влади або чиняться таємно71. Масштаби хуліганства Дослідження здорової поведінки школярів (Health Behaviour in School-aged Children – HBSC) 2001-2001 рр. у розвинених країнах та країнах з перехідною економікою Центральної та Східної Європи виявило, що 35% учнів шкіл зазнавали хуліганських дій за останні два

місяці, причому відсоток коливається від 15% у Швеції до 64% у Литві (див. Діаграму 4.1)72. Останні опитування, проведені у країнах, що розвиваються, в рамках GSHS, виявили аналогічні розрізнені відсотки дітей, які стверджували, що наражалися на хуліганські дії протягом останніх 30 днів (див. Діаграму 4.2)73. Різниця даних в межах часових рамок «останні два місяці» та «останні 30 днів» означає, що вони це є цілком порівняними, однак навіть якщо застосовуються однакові часові рамки, порівнювати самі країни слід дуже обережно, оскільки охоплення фактів хуліганства має тенденцію до зростання паралельно з підвищенням поінформованості суспільства про це явище завдяки інформації спеціалістів з освіти та дитячого розвитку74. Дослідження HBSC 2001-2002 рр. виявило, що прояви хуліганства зменшуються з віком дітей, і що незважаючи на приблизно однакові відсотки хлопчиків та дівчаток, які потерпали від хуліганських дій, значно більше хлопчиків зазначили, що чинили такі дії у відношенні до інших. Хоча хуліганство в межах статевих груп є поширеним, та у випадках хуліганських дій у стосунках між статевими групами, дівчатка набагато частіше ставали жертвами хлопців, ніж навпаки75. Останні дослідження вказують, що приблизно половина усіх дітей, задіяних у актах хуліганства, є і жертвами, і порушниками, і саме вони є найбільш неспокійними серед усіх, задіяних у хуліганстві76. Хуліганство лише тепер починає проявляти себе як серйозна проблема на Філіппінах, у Таїланді та інших країнах Східної Азії та Тихоокеанського регіону. Дослідження, проведене в Лаоській Народно-Демократичній Республіці, виявило, що 98% дівчаток та 100% хлопчиків були свідками хуліганських дій у школах, і хоча точна природа чи серйозність таких дій

«Школи, які мали б бути місцем для здобування освіти, перетворилися в кошмар насильства, і це неможливо винести!». Дитина, Східна та Південна Африка, 2005 р.,VII

Найпоширенішими формами хуліганства є вербальна, і якщо з цим не боротися, вербальні образи можуть перерости у надзвичайну жорстокість. Останнім імпульсом для активізації досліджень хуліганства стали останні випадки стрілянини у школах Канади та США наприкінці 1990-х років. Одне з досліджень виявило, що нездатність подолати висміювання у школі та відмови інших є одними з причин для таких спалахів80. Дослідження в Ізраїлі показало, що почуття страждань, приниження та лють, притаманні хуліганам, часто є причиною того, чому вони переходять від вербального до фізичного насильства81. Інтернет та мобільні телефони створили нові можливості для хуліганства: цьому сприяє електронне листування, чати, особисті вебсторінки, текстові повідомлення та зображення, що передаються телефонами82 83. Опитування канадських учнів виявило, що хлопчики більше займаються кіберхуліганством, ніж дівчатка, і відповідно хлопчики частіше стають жертвами цього явища84. Унікальні аспекти кіберхуліганства полягають у тому, що зловмисник може зберігати свою анонімність;

повідомлення хуліганського характеру швидко поширюються та повторюються. Кіберхуліганство перетворює величезну кількість дітей на свідків цього нефізичного насильства в особливо злісній формі в той час, як зловмисники ховаються за своєю анонімністю. Чому школам не вдається подолати хуліганство Потужне лідерство, традиції піклування, а також чітка та послідовна політика можуть знизити поширення та гостроту усіх форм насильства у школах, і навіть попередити його виникнення. На жаль, більшість шкіл застосовують «швидкі» рішення або вирішують проблему поверхнево. Замість того, щоб спробувати змінити поведінку зловмисника, його можуть просто виключити зі школи, що просто передає проблему «у спадок» іншій школі та громаді. Дітям у школах можуть пропонуватися «ненасильницькі» матеріали під час факультативних занять та спеціальних уроків, та зазвичай їх недостатньо для того, щоб передати вчителям та учням знання і навички, необхідні для розуміння та попередження насильства85. Хуліганство у школах зазвичай трапляється, коли поряд немає вчителя, а свідки чи спостерігачі з числа інших учнів не втручаються у такі дії і не повідомляють про це вчителям та іншим працівникам школи. Канадське дослідження виявило, що в 57% випадків втручань свідків у акти хуліганства воно припинялося86. Діти з Північної Америки, які брали участь у Дитячих форумах в рамках цього Дослідження, рекомендували перетворювати «спостерігачів» на «захисників» через застосування схем підтримки за методом «рівний рівному».

Бійки, фізичні напади, банди Зазвичай бійки передбачають виникнення конфлікту між двома (або більше) особами,

123 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

залишається невідомою, їх жертвами ставали, зазвичай, дівчатка та діти з етнічних меншин77. Опитування школярів четвертих класів у Республіці Корея виявило, що хуліганство є поширеним у школах, а його причинами є соціальні умови та емоційні проблеми хуліганів78. Дані з Південної Азії вказують на існування жорстокої дискримінації у класах, яка призводить до образ та виключення дітей з менших чи нижчих каст. Консультації з питань насильства щодо дітей, проведені в рамках форуму ЮНІСЕФ «Голоси молоді», також підтвердили поширеність хуліганства у школах Близького Сходу та Північної Африки. Усі діти закликали припинити це явище79.

4

ДІАГРАМА 4.1 Відсоток дітей у віці 11, 13 та 15 років, які повідомили про факти хуліганства впродовж останніх кількох місяців 64 65

Литва (N=5630) Португалія (N=2919)

44

Латвія (N=3442)

45

48 50

Україна (N=4038) 41

Австрія (N=4440)

42

Естонія (N=3979) Гренландія (N=832) Росія (N=8026) 30

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

Бельгія (N=10556) Німеччина (N=5582) Канада (N=4331)

48 47

39 42 46 41 35 40

Швейцарія (N=4652)

124

56 52

40

34

40 37 38

33 36

США (N=4956)

30

Норвегія (N=4955) Франція (N=8103)

27

Польща (N=6351)

35 36 34

33 32 32

Великобританія (N=14122) 27

Нідерланди (N=4230)

32 32 31

Данія (N=4646) Італія (N=4353)

25

Колишня Югославська республіка Македонія (N=4145)

25 18

Мальта (N=1945)

30 24

Ірландія (N=2830)

31 31

29

21

Хорватія (N=4384) Іспанія (N=5785) Фінляндія (N=5336) Греція (N=3788) Угорщина (N=4145) Словенія (N=3936) 15 17 15 15

Чеська Республіка (N=4970) Швеція (N=3828) 0

20

28 25 27 21 27 23 26 24 23 23 22

Жінки

Чоловіки

40

60

80

100

Джерело: Analysis of data from the Health Behaviour in School-Aged Children: a WHO Cross-National Study 2001/2 (http://www.hbsc.org) and Currie C et al. (2001). Health Behaviour in School-aged Children: A WHO Cross-National study. Research Protocol for the 2001/2002 Survey. Edinburgh, Child and Adolescent Health Research Unit, University of Edinburgh.

4 ДІАГРАМА 4.2 Відсоток дітей у віці від 13 до 15 років, які потерпали від хуліганства принаймні один раз впродовж останніх 30 днів 67

Замбія (N=2257)

63 51

Зімбабве (Хараре) (N=1997)

60 57 57

Кенія (N=3691) 48

Намібія (N=6367)

57 52 53

Уганда (N=3215)

41

Чилі (райони метрополії) (N=2111)

42

125

50

50 43

Йорданія (N=2457)

50

Свазіленд (N=7341)

38

Гайана (N=1212)

38

43

43 29

Ліван (N=5115)

39

Венесуела (Лара) (N=2166)

36 37

Філіппіни (N=7338)

37 36

Оман (N=2979)

37 35

Об’єднані Арабські Емірати (N=15790)

17

Китай (Пекін) (N=2348)

17

Жінки Чоловіки

25

23

0

20

40

60

80 Відсоток

Джерело: Analysis provided to the Study by the Global School-Based Student Health Survey: The World Health Organization (http://www.who.int/chp/gshs or http://www.cdc.gov/gshs) for surveys conducted in 2003-5

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

Ботсвана (N=2197)

«Два хлопці билися, і раптом один з них витяг пістолета… оскільки навколо них стояло багато людей, то він нічого не зробив. Та я думаю, якби нікого не було поряд, він би вистрелив».

11-річний хлопчик, Північна Америка, 2005 р., VIII

ден дуже складно провести чітку межу між зловмисником та жертвою. Хуліганство може спричинити бійку, з чи без застосування зброї. Фізичні напади можуть відбуватися як окреме явище, коли одна особа атакує іншу під впливом люті чи ревнощів. Фізичні напади також можуть спричинятися загальним почуттям злості, розчарування чи приниження, що не мають ніякого відношення до дій жертви, як, наприклад, у випадках жорстоких сексуальних нападів чи невмотивованої стрілянини.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

126

Аналіз даних опитування HBSC 2001-2002 року виявив, що від 25% учнів фінських шкіл, до 49% дітей шкільного віку в Литві брали участь у бійках впродовж останніх 12 місяців, і такі бійки є набагато більш поширеними серед хлопчиків, ніж серед дівчаток (див. Діаграму 4.3)87. Аналіз даних найостанніших опитувань в рамках GSHS свідчить, що бійки у країнах, що розвиваються, є більш поширеним явищем, і дівчатка в цих країнах загалом більш схильні до участі в них, ніж дівчата у розвинених країнах та в країнах з перехідною економікою (див. Діаграму 4.3)88. Хлопчики є більш схильними до фізичних бійок та нападів на один одного, намагаючись жити і дотримуватися стереотипів щодо сили і могутності чоловіків89. Студентам кенійського університету запропонували записати «спогади дитинства». Найяскравіше їм згадувалися прояви насильства з боку вчителів, однак хуліганство та бійки між дітьми не були навіть варті згадування, оскільки вважалися невід’ємною частиною шкільної культури.90

Вбивства та важкі ушкодження Вбивства та напади, які призводять до важких тілесних ушкоджень є порівняно рідкісним явищем для шкіл. Вони становлять лише крихітний відсоток кримінального насильства у суспільстві. Увага ЗМІ до таких надзви-

чайних подій, як поножовщина чи стрілянина у школах, створила викривлене враження щодо розповсюдженості такого насильства, але водночас наштовхнула на пошук зв’язку між насильством у школах та кримінальним насильством, що його чинять неповнолітні та дорослі за межами шкіл. Свідчення дітей, батьків, вчителів та інших зацікавлених сторін під час Дитячих форумів та Регіональних консультацій, що провадилися в рамках цього Дослідження, вказують, що екстремальне насильство в школах потребує ретельнішого вивчення. Дослідження, проведене на Ямайці, виявило, що 61% учнів біли свідками актів насильства у школах; 29% з таких актів спричинили певні ушкодження, і багато дітей відчували себе в школі у небезпеці91. Показник вбивств на Ямайці становив у 2004 році 55 на 100 тисяч населення, і 25% з усіх, заарештованих за жорстокі злочини, становили, в основному, хлопчики шкільного віку. Більшість з таких злочинів мало місце за межами школи; однак, окреме дослідження виявило, що злочини, які були скоєні у школах, були спричинені факторами, типовими для ямайського суспільства взагалі, вказавши на потребу у комплексних рішеннях.92

Зброя у школі Проведене нещодавно загальнонаціональне дослідження в США виявило, що від 3% до 10% учнів носили зброю на території шкіл, а від 12 до 25% учнів носили її за межами шкіл. Це ж дослідження показало, що 13% учнів були задіяні у бійках на території шкіл принаймні одного разу впродовж останнього року, а 33% билися за межами шкіл. Це дослідження також виявило, що 5% з усіх учнів принаймні один раз за останні 30 днів не відвідували школу, турбуючись про свою безпеку93. Деякі дослідження в

4 ДІАГРАМА 4.3 Відсоток дітей у віці 11, 13 та 15 років, які повідомили про свою участь у фізичних бійках впродовж останніх 12 місяців

23 32

37 37 39 40 40

15 16 24

43

31

45 45 46 47 47 48 48

12 16 23 35 24 25 20

50 22 46

20

50 50 51 51 51

42 26 19 27 24 21 18 45 28 29 20 24 24 29 18 28 19 18 32 32 28 22 29 31 27

10

20

30

40

56

**Джерело: Analysis provided to the Study by the Global School-Based Student Health Survey: The World Health Organization (http://www. who.int/chp/gshs or http://www.cdc. gov/gshs) for surveys conducted in 2003-5. Surveyed students aged 11, 13 and 15.

53 54 54 54 55 55 55 56 57 58 58 58 Жінки 58 58 Чоловіки 58 59 60 60 61 62 63 64 65 65 65 66 67 69

24 21

Словенія (N=3935)** Мальта (N=1961)** Греція (N=3789)** Польща (N=6359)** Бельгія (N=10511)** Латвія (N=3450)** Україна (N=4050)** Естонія (N=3977)** Угорщина (N=4132)** Ліван (N=5115)* Росія (N=8028)** Йорданія (N=2457)* Литва (N=5639)** Чеська Республіка (N=4978)**

0

26

13

Гайана (N=1212)* Оман (N=2979)* Канада (N=4310)** США (N=4923)** Швеція (N=3810)** Замбія (N=2257)* Нідерланди (N=4213)** Кенія (N=3691)* Філіппіни (N=7338)* Португалія (N=2901)** Данія (N=4630)** Франція (N=8140)** Ботсвана (N=2197)* Чилі (район метрополії) (N=2111)* Норвегія (N=4937)** Іспанія (N= 5802)** Ірландія (N=2857)** Італія (N=4355)** Хорватія (N=4390)** Намібія (N=6367)* Великобританія (N=14297)** Об’єднані Арабські Емірати (N=15790)* Австрія (N=4449)**

*Джерело: Analysis of data from the Health Behaviour in School-Aged Children: a WHO Cross-National Study 2001/2 (http://www.hbsc.org) and Currie C et al. (2001) Health Behaviour in School-aged Children: A WHO Cross-National study.

Research Protocol for the 2001/2002 Survey. Edinburgh: Child and Adolescent Health Research Unit, University of Edinburgh. Surveyed students aged 13-15.

50

60

70

80 Відсоток

127 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

Китай (Пекін) (N=2348)* Фінляндія (N=5363)** Свазіленд (N=7341)* Уганда (N=3215)* Колишня Югославська (N=4147)** республіка Македонія Німеччина (N=5610)** Гренландія (N=853)** Зімбабве (Хараре) (N=1997)* Венесуела (Лара) (N=2166)* Швейцарія (N=4660)**

6

Сполучених Штатах показали, що у школах, де хлопчики носять зброю, дівчатка теж схильні до носіння зброї94.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

128

Дослідження, проведені в Канаді, свідчать, що носіння зброї у школах тут є таким же поширеним, як і в США95. Аналіз тимчасових дисциплінарних відсторонень від навчання у провінції Нова Шотландія виявив, що приблизно половина з них була спричинена носінням зброї. Питання того, чи зростає або зменшується явище носіння зброї в північноамериканських школах, є дискусійним. Те ж саме стосується й шкіл Західної Європи, хоча численні свідчення доводять відносну сталість показників усіх форм фізичного насильства96. В інших регіонах зброя часто асоціюється з діяльністю банд. Формування груп ровесників є природним явищем у шкільному житті, однак в шкільному середовищі створюються й банди. Ці групи відрізняються від інших більш формальною структурою та наявністю певних ритуалів. Насильство, що його чинять банди у школах, є більш розповсюдженим у місцях, де насильство у всьому суспільстві є типовим явищем. Учасники Карибських регіональних консультацій в рамках цього Дослідження зазначили, що банди та насильство банд за межами шкіл та діяльність банд у школах розвивається паралельними шляхами. Учасники розповіли, що діяльність банд у школах включає в себе жорстокі фізичні розправи, поножовщину та стрілянину. Зазвичай таке насильство є більш жорстоким, ніж інші його форми у школах, оскільки воно пов’язане з незаконним обігом та торгівлею наркотиків97 98. Учасники регіональних консультацій в Латинській Америці описали схожі процеси розвитку банд на території та за межами шкіл99 (див. Розділ про насильство щодо дітей у громадах).

ВПЛИВ НАСИЛЬСТВА У ШКОЛІ У цій частині описані можливі впливи насильства у школі. Водночас слід зазначити, що такі наслідки не є неминучими. Насправді, їх значною мірою можна попередити і значно знизити шляхом ефективних втручань, що будуть описані далі.

ВПЛИВ НА ЗДОРОВ’Я Насильство у школі може мати фізичний вплив, спричиняти психологічні страждання, викликати постійні фізичні розлади, призвести до довготривалих фізичних та психічних недругів. Фізичний вплив є найбільш очевидним: це можуть бути поранення середньої та важкої складності, синці, переломи, і навіть загибель через вбивство або самогубство. Сексуальні напади можуть призвести до небажаної та ранньої вагітності та інфікування інфекціями, що передаються статевим шляхом, в тому числі ВІЛ/СНІД100. Психологічний вплив може мати такі наслідки: негайне порушення емоційного розвитку та довготривалі психічні розлади і недуги, які також впливають і на фізичне здоров’я. Ціла низка досліджень показала взаємозв’язок між тілесними покараннями та слабким психічним здоров’ям101. Хоча більшість досліджень вивчало проблему тілесних покарань у родині, деякі з них зупинилися і на тілесних покараннях в школі. Одне європейське дослідження особистих історій пригнічених дітей виявило, що тілесні покарання у школах були найсильнішим провісником їхнього теперішнього депресивного стану102. Сьогодні визнаним є той факт, що насильство між ровесниками серед учнів також має серйозний вплив як на фізичне, так і на психічне здоров’я, особливо

Доктор Марк Данзон, Регіональний директор, ВООЗ, Європа

якщо прояви насильства повторюються або чиняться з особливою жорстокістю, а також якщо жертвам бракує належної підтримки.103,104

ДІАГРАМА 4.4 Відсоток дітей, які були «задоволені життям» і мали «відмінне здоров’я» серед опитаних у віці 11, 13 та 15 років 50

40

40

Задоволення життям 36

Відмінне здоров’я

29

30

27

20

Дослідження проявів хуліганства у 28 країнах Європи виявило, що фізичні симптоми жертви хуліганства включали в себе головний біль, болі в животі та спині, запаморочення. До психологічних симптомів належать дратівливість, знервованість, відлюдькуватість та безпорадність. Це ж саме дослідження з’ясувало, що, за словами самих дітей, чим більше вони наражаються на хуліганські дії, чим більше у них виникає нездорових симптомів. Такий зв’язок між «дозою та реакцією» однаковою мірою спостерігався як у хлопчиків, так і в дівчаток105. Аналіз даних, отриманих з 30 розвинених країн та країн з перехідною економікою в рамках дослідження HBSC, виявив, що діти, які чинили хуліганство та жертви хуліганства, набагато рідше, ніж інші діти, могли «похвалитися відмінним здоров’ям» і «задоволеним життям» (див. Діаграму 4.4)106. Діти, які за їх словами, діяли як хулігани або виступали у ролі жертв хуліганства, найменшою мірою говорили про задоволення від таких дій.

СОЦІАЛЬНИЙ ВПЛИВ

10

0

4

N=75507

N=73785

Ніколи не ображали інших і не ставали жертвами хуліганів

N=77884

N=74227

Ображали інших і були жертвами хуліганів

Джерело: Analysis of data from the Health Behaviour in School-Aged Children: a WHO Cross-National Study 2001/2 (http://www.hbsc.org) and Currie C et al. (2001).

Health Behaviour in School-aged Children: A WHO CrossNational study. Research Protocol for the 2001/2002 Survey. Edinburgh, Child and Adolescent Health Research Unit, University of Edinburgh.

Дослідження, проведені у багатьох різних країнах, підтверджують, що соціальний вплив тілесних покарань та усіх інших форм насильства щодо дітей у школах є беззаперечно негативним. Наприклад, дослідження, нещодавно проведене у Камеруні, виявило, що тілесні покарання вдома та у школі з великою вірогідністю блокують розвиток соціальних навичок. Жертви тілесних покарань більше схильні до пасивності, вони надто обережні і бояться вільно висловлювати свої думки та почуття. Водночас вони частіше самі можуть скоювати психологічне насильство107. Деякі дослідження показують, що діти, яких було фізично покарано, менше схильні до засвоєння моральних цінностей, ніж інші діти. Вони менше схильні до утримування від спокус, до співпереживання та до застосування мораль-

129 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

«Толерантне ставлення до насильства щодо дітей є головною перешкодою для загального здоров’я та розвитку Європи. Ми не можемо дозволити собі і далі просто спостерігати за цим. Ми повинні діяти негайно, щоб змінити умови, які призводять до переслідування дітей».

«Після того я не ходила до школи цілий місяць. Все нагадує мені про те, наприклад, шкільна форма. Мені сняться кошмари. Він стоїть у класі і регоче з мене. Іноді мені доводиться проходити по коридору, де був його клас. Я боюся, що знову побачу його, що він і досі там». Дівчина, Південна Африка, 2001 р.,IX

ного судження будь-якого виду108. Такі діти швидше вдаватимуться до некерованої та агресивної поведінки, наприклад, можуть вдарити братика чи сестричку, батьків, друзів, однокласників, коханих109. І вони можуть перетворитися у дорослих, які застосовуватимуть тілесні покарання проти власних дітей – так передається «звичка» до насильства110.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

130

Ряд досліджень, проведених в Північній Америці та Європі, показав, що шкільне хуліганство, незалежно від того, чи виступає дитина в якості хулігана, жертви чи обох, може стати передвісником майбутньої антисоціальної чи злочинної поведінки, в тому числі скоєння насильства щодо інтимного партнера, участі у бійках та деструктивної поведінки, зокрема надмірного куріння чи вживання алкоголю.111 112

ВПЛИВ НА ОСВІТУ Під час Регіональних консультацій в рамках цього Дослідження фізичне та психологічне насильство, вербальні образи, хуліганство та сексуальне насильство у школах постійно згадувалися учасниками як головні причини абсентеїзму, невідвідування школи, відсутність мотивації до навчання та академічних досягнень. У документі, підготовленому організацією «Врятуймо дітей» спеціально для цього Дослідження, приводилася думка дітей з Бангладеш. Вони казали, що фізичне та жорстоке або принизливе поводження негативно впливало на їхню результативність в школі; вони більше цінують доброзичливих вчителів, які більше пояснюють, а не займаються «муштрою»113. Вплив хуліганства на навчання є набагато менш дослідженим, аніж інші форми психологічного та соціального впливу, однак відомо, що і жертви, і зловмисники зазвичай отримують нижчі оцінки, аніж інші діти114. Крім того, можна відстежити взаємозв’язок між хуліганством, відсутністю стосунків з іншими дітьми та абсентеїзмом115.

У ході аналізу даних, зібраних в рамках дослідження «Міжнародні тенденції у вивченні математики та природничих наук» (Trends in International Mathematics and Science Study – TIMSS), що вивчає досягнення і особливості учнів восьмих-дев’ятих класів з математичним та науковим нахилом у 49 країнах світу, було виявлено, що у школах, де першочергова увага приділяється змаганню між учнями і спостерігаються значні розбіжності між найвищими і найнижчими балами, студенти є більш схильними до застосування насильства у стосунках між собою116. Інший аналіз цих самих даних не виявив значного взаємозв’язку між таким насильством у школах та моделями насильства чи відсутністю соціальної інтеграції у суспільство117. Низка досліджень, проведених в Південній Азії, показали, що насильство у школах, зокрема тілесні покарання, примушують учнів кидати навчання. Дослідження у Непалі, де жорстокі тілесні покарання є рутинною практикою, виявило, що 14% випадків відмови від навчання були спричинені страхом перед учителями118. У документі, підготовленому організацією «Врятуймо дітей» для цього Дослідження, вказується, що діти в країнах Південної Азії одностайно назвали тілесні покарання головною причиною того, чому діти кидають навчання. Вони також зазначали, що регулярні побиття призводять до втрати інтересу до навчання і різкого зниження академічної успішності119. Дослідження також виявили, що у Південній Африці жертв сексуального насильства зустрічають з такою ворожістю після того, як вони повідомляють про ці випадки, що вони вимушені кидати школу на невизначений термін, змінюють школи або взагалі кидають навчання, а вчителі та інші діти, які вчинили насильство, залишаються на місці120 121 122 123. У більшості африканських, азіатських та карибських країн

4 ціально налаштованими ровесниками, і погані стосунки з батьками, і вживання наркотиків, погана, слабка і непослідовна дисципліна, і слабкий контроль з боку батьків.

ЧИННИКИ, ЩО СПРИЯЮТЬ НАСИЛЬСТВУ

Під час одного з досліджень в США було опитано 1 467 дітей у віці від 12 до 17 років стосовно їх досвіду стикання з насильством у часі. Дослідження виявило, що деякі діти можуть бути «полі-жертвами» (тобто жертвами кількох форм чи видів насильства), які розповідали, наприклад, про тілесні покарання з боку батьків, сексуальні домагання з боку родича, фізичні напади ровесників та про хуліганські дії однокласників. Існування таких різнопланових знущань асоціювалося з високими рівнями люті та агресивності, родинними проблемами та особистими скрутами у житті. Натомість чим більше друзів має дитина, тим меншим є рівень насильства, що її оточує130.

ФАКТОРИ РИЗИКУ Фактори ризику підвищують вірогідність того, що дитина стане жертвою або чинником насильства у школі, а захисні чинники навпаки, знижують таку вірогідність. Як особистісні, так і зовнішні характеристики (в тому числі ті, що знаходяться за межами школи) можуть підвищувати або знижувати вірогідність того, шо дитина буде залучена до шкільного насильства або зазнає серйозної шкоди, коли таке траплятиметься124 125 126. Дослідження факторів ризику насильства щодо дітей, що стосуються саме шкіл, практично не провадилися у міжнародному контексті; крім того, бракує досліджень щодо тенденцій насильства між ровесниками. Загалом, дослідження, які проводилися, в основному, в індустріалізованих країнах, показують, що вплив змінюється залежно від стадії розвитку дитини: наприклад, вплив родини є сильнішим на дитину молодшого віку, а вплив ровесників домінує серед підлітків127. Дедалі частіше дослідження називають такі важливі фактори ризику, що стосуються саме шкіл, як погана академічна успішність, високі рівні абсентеїзму, раннє залишення школи та неконструктивне витрачання вільного часу128 129. Крім того, багато чинників, встановлених дослідженнями щодо інших аспектів життя, також можуть стосуватися шкіл: це і жорстокі стосунки, і готовність до ризикованої поведінки, і слабкі соціальні зв’язки, і дружба та спілкування з антисо-

Насильство у школах – це, швидше, певна модель насильства, а не окремі випадки і прояви. Без існування належної системи, такі моделі вкорінюються, починають вважатися нормальними і згодом посилюються. Жоден чинник чи їх комбінація не в змозі захистити дітей від насильства. Фактори ризику не діють відокремлено, і їхній вплив можна пом’якшити завдяки захисним чинникам. Концепція стійкості включає в себе цілий ряд захисних чинників. Сьогодні фахівці вважають її однією з головних передумов попередження насильства та інших видів ризикованої поведінки.

ГНУЧКІСТЬ, СТІЙКІСТЬ ТА ІНШІ ЗАХИСНІ ЧИННИКИ Стійкість дитини можна визначити як її «здатність успішно поратися і долати повсякденні виклики, в тому числі зміни у житті, періоди стресу, скруту та ризик. Зазвичай стійких дітей вирізняє висока самооцінка та почуття

131 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

вагітність у результаті сексуальних нападів та примусу часто примушує дівчат кидати школу – вони втрачають можливості продовжувати освіту, і це значно ускладнює їхнє майбутнє.

«Якщо їх (дітей) б’ють вдома, то вони самі будуть битися, тобто якщо батьки погано ставляться до них і не хочуть розмовляти, то діти битимуть інших за те, що били їх. Вони візьмуть з собою все, побачене вдома. Це основа насильства». Дівчата-підлітки, Латинська Америка, 2005 р., X

власної гідності, внутрішній контроль, оптимізм та натхнення, досягнення та спрямованість на мету, здатність до міркування та вирішення проблем, здорова комунікація з іншими, здатність шукати і налагоджувати стосунки з дорослим наставником»131.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

132

Школи можуть відігравати визначальну роль у розвитку дитячої стійкості та почуття благополуччя, яке також пов’язують зі зниженням вірогідності стати жертвою насильства132. Дорослі та ровесники з родини та громади починають виховувати через неспроможність побудувати стійкість і гнучкість дитини з самого народження. Надзвичайно важливим є правильне, належне батьківство у стабільній родині. Сила ранніх зв’язків між батьками та дитиною, налагоджених в атмосфері теплих та дружніх родинних стосунків, а також високий рівень батьківського піклування у ранньому дитинстві є вкрай важливими для розвитку стійкості133. Та навіть якщо родина чи громада зазнає невдачі, школа може компенсувати все це, особливо, якщо надаватиме дитині підтримку з самих ранніх років. Школи також можуть допомогти побудувати місток між дітьми та їхніми родинами і громадами, допомагаючи останнім зрозуміти, яким чином вони впливають на дітей і як здобути навички підтримки. Дослідження, проведені в Австралії, вказують на важливість комплексних і цілісних шкільних підходів до зменшення факторів ризику і посилення захисних чинників одночасно. Підтримка з боку вчителів, батьків та інших дорослих є надзвичайно важливою, як і оточення дружніх ровесників та приналежність до активних суспільних груп. Така цілісність шкільних підходів довела свою ефективність у покращенні психічного здоров’я учнів134 135. Багато захисних чинників, визначених сто-

совно інших середовищ, є також ефективними і в шкільному середовищі, незважаючи на відсутність досліджень в міжнародному контексті. Наприклад, стосунки з дбайливими, розумними дорослими-менторами допомагають розвивати стійкість і гнучкість через моделювання позитивної соціальної поведінки, надання інструкцій та порад і забезпечення захисту – усе це щодня роблять хороші вчителі у школі. Чітке усвідомлення того, що порушення у школі каратимуться певними санкціями також є одним із захисних чинників, який підкреслює важливість існування і дотримання певних кодексів поведінки. Крім того, школи можуть підтримати формування сильних груп ровесників та налагодження соціальних зв’язків, які стимулюватимуть стійкість, розвиватимуть співпереживання, навички з вирішення конфліктів та критичне мислення.137,138

СИСТЕМАТИЧНЕ РЕАГУВАННЯ НА ПРОЯВИ НАСИЛЬСТВА Хоча підтримка родин та ровесників є надзвичайно важливою для зниження уразливості дитини до насильства у школах, дедалі більше досліджень підтверджує, що систематична увага до поведінки директорів шкіл, вчителів та іншого персоналу навчальних закладів також є надзвичайно важливою. Якщо вони поводяться образливо і демонструють неповагу до прав, комфорту і безпеки інших, то діти слідуватимуть їхньому прикладу. Багато досліджень, проведених у Північній Америці, виявили пряму залежність між відсутністю жорстких втручань та розповсюдженістю насильства серед дітей139. Дослідження у Йемені виявило аналогічну взаємозалежність140. Дослідження, проведені у Ботсвані та Гані, показали, що коли вчителі толерують сексуальну сегрегацію і напруженість між

Дитина 8-10 років, Південна Азія, 2005 р.,XI

представниками обох статей, вони допомагають підтримувати «культуру» хуліганства, сексуального та гендерного насильства141. В Північній та Південній Америці, Південній Африці і регіонах, де точаться жорстокі громадянські конфлікти (наприклад, Непал та Сьєрра-Леоне), значна частина насильства серед дітей у школах «надходить» з зовнішнього, жорстокого світу, який оточує школи. Соціальні зворушення та переміщення населення, поєднані з низькими успіхами у навчанні, можуть призвести до виникнення насильства серед учнів. На окупованих палестинських територіях та в Алжирі хлопчики, які були переведені з інших шкіл і залишені на другий рік, демонструють підвищену схильність до насильства, ніж їхні ровесники142. Існують свідчення, які доводять, що шалена конкуренція між ровесниками, гендерне насильство та жорстокість банд школах деякою мірою пов’язані зі стресами модернізації та індустріалізації. Ці явища є типовими для урбаністичних територій індустріалізованих країн та держав, які швидко розвивають свою промисловість, на відміну від сільської місцевості менш розвинених країн. Відповіді країн на запитання анкети, поширеної серед урядів в рамках цього Дослідження, вказують, що країни в регіонах з швидкими темпами індустріального розвитку, наприклад, у Східній Азії, лише тепер починають опікуватися проблемою хуліганства та іншими формами насильства серед дітей.143

ДІТИ, УРАЗЛИВІ ДО НАСИЛЬСТВА Уразливість дітей до насильства змінюється з їх віком. В період становлення та раннього дитинства когнітивні здібності дитини є менш розвиненими при високому рівні активності, тому щоб навчити дитину уникати небез-

4

пеки і не завдати собі шкоди, чи поводитися у спосіб, що задовольняє дорослих, частіше застосовують загрози, ляпаси чи інші фізичні засоби144. У дошкільному віці у дітей формуються певні ставлення до інших, в тому числі дискримінаційні, і вони проявляються дедалі сильніше впродовж навчання у початковій школі, і потенційно можуть перетворитися на хуліганство (або дитина може стати жертвою). На ранніх етапах може проявлятися і гендерне насильство у вербальній формі, яке, розвиваючись до моменту статевої зрілості, здатне перерости у загрозу фізичного насильства. Історія Саймона ілюструє, що досвід зустрічей з насильством кожної дитини є унікальним, і як він змінюється з роками (див. вставку). Індивідуальні риси дитини також можуть сприяти уразливості. Як зазначають північноамериканські дослідники, неповноцінні діти та діти, які мають проблеми з навчанням, часто виступають об’єктами ізоляції, дискримінації та хуліганства146. Діти з дефектами мовлення, або діти, чиї рухи зумовлені такими станами, як складна дистрофія, також є типовими об’єктами хуліганства та нападок. Значна кількість свідчень зібрана у школах, де навчаються діти з особливими потребами. Школи, де існує відкрита політика інтеграції та включення, намагаються працювати у царині зменшення стигми, дискримінації та хуліганського ставлення до цих дітей, хоча підсумкових даних поки що немає147. Дані, зібрані у країнах, що розвиваються, є розсіяними, однак дослідження, проведене у Південній Азії, що дітей-інвалідів іноді називають не за ім’ям, а за назвою хвороби148. Дослідження, що охопили сім країн Близького Сходу та Південної Африки, виявили, що діти з проблемами навчання перебувають під подвійним ризиком перетворитися на жертву або на чинника хуліганства як всередині, так і поза межами школи149.

133 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

«Я – інвалід, і я ненавиджу тих дітей, хто нагадує мені про це».

ІСТОРІЯ САЙМОНА: ОКРЕМИЙ ПРИКЛАД ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ ДИТИНИ ТА НАСИЛЬСТВА У ШКОЛІ Денний дитячий садок: «Я ненавидів дівчаток і постійно дражнився з них» «Моя мати записала мене у дитячий садок. Я негайно перетворився на раціональну дитину, яка постійно щось майструвала, будувала, робила іграшкові машинки, як це робили інші дітки. Я ненавидів дівчаток і постійно дражнився з них. Побачивши мене, вони завжди тікали геть, оскільки я міг побити їх без причини. До нашого садочка приходила сестра-католичка. Вона пропонувала нам такі прості ігри, як піжмурки, у які ми гралися разом з дівчатками. Як це не дивно, я почав любити усіх дівчаток, і навіть співав пісень у їхню честь, порівнюючи їх з трояндами».

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

134

Початкова школа, середні класи: «Ми завжди чекали, що нас поб’ють за найменшу посилку» «Іноді нас били за брудні комірці чи довгі нігті. Покарання було дуже жорстоким. (Неможливо), щоб комірець на сорочці нормального, активного учня 4, 5 чи 6 класу залишався сніжно-білим о четвертій годині дня, окрім випадків, коли він хворіє. Наш вчитель з математики у восьмому класі примушував нас стояти на колінах по суботах впродовж двох годин за те, що ми не впоралися з прикладом. Нас навіть примушували стояти на гальці. Початкова школа, старші класи: «Учні повинні були говорити англійською весь час, щоб уникнути гніву вчителів» «На четвертий рік мого навчання у початковій школі було проголошено, що усі учні старших класів (4-8) повинні говорити англійською. Якщо хтось говорив рідною мовою, то староста класу записував його ім’я, і списки тих, хто вживав суахілі, передавалися вчителям. Збиралися загальні збори, і ті, чиє ім’я потрапляло у списки, отримував шість ударів палицею (для учнів четвертого класу), сім (для учнів п’ятого класу) і десять ударів (для учнів шостих-восьмих класів). Вчителі стояли в ряд, і кожен міг вдарити тебе з усієї сили. Як це не дивно, поряд не було жодної вчительки. Лилися сльози, лунали зойки і крики. Була тільки ненависть і страх».145

Хлопчик, за навчання якого сплачує ВІЛ-сервісна організація, 2004р.,XII

Діти-«чужинці», в тому числі діти-біженці чи представники етнічних меншин, наражаються на особливо серйозний ризик ізоляції, дискримінації і хуліганства. Дані з Австралії свідчать, що учні-аборигени з більшою вірогідністю можуть зазнати вербальних образ з боку вчителів та ровесників, ніж ніші учні150. У Ботсвані дослідження, проведене органами влади, виявило, що показники кидання шкіл дітьми племен Басарва (чи Сан) є незвичайно високими: причиною цього є упереджене ставлення та хуліганські дії. Крім того, тілесні покарання, що застосовуються у школах, є чужими для їхньої культури151. Діти з кочових громад взагалі можуть не відвідувати офіційну школу або наражатися на ізоляцію, дискримінацію та хуліганські дії. У Південній Азії діти з числа офіційних каст та туземних племен страждають через виключення, дискримінацію та хуліганство у школах. У Латинській Америці, як і всюди у світі, туземним дітям часто забороняють носити традиційний одяг чи мати традиційні зачіски152. В індустріалізованих країнах діти з національних меншин, та ті, хто носить вбрання, пов’язане з їх релігією, наприклад, паранджу чи чадру, також стикаються з дискримінацією з боку держави чи, наприклад, управліннями освіти. Таку дискримінацію можна назвати певною формою психологічного насильства, оскільки вона передає прихований сигнал, що такі діти є «неповноцінними», оскільки вони відрізняються від інших, а те, що їх відрізняє, слід придушувати. Діти-сироти також більш схильні до того, щоб кинути школу чи залишитися на другий рік, і контраст між відвідуваністю шкіл сиротами та дітьми з батьками є найбільшим саме у тих країнах, де відвідуваність шкіл і так є низькою153 154. В Африці діти, які втратили батьків

4

або були у якийсь інший спосіб уражені ВІЛ та СНІДом, можуть зазнавати стигми у школі, водночас страждаючи від тягаря горя, бідності та турботи за меншими братами і сестрами. Підготовлений нещодавно звіт організації “Human Rights Watch” щодо впливу ВІЛ-інфекції та СНІДу на доступ до освіти постраждалих дітей в Кенії, Південній Африці та Уганді показав, як стигма у школах призводить до глузувань та приниження, як вона ускладнює спілкування дітей з вчителями щодо існування хвороби в родині155. У контексті замовчування та ганьби, що оточує ВІЛ-інфекцію, страх стигми, дискримінації та можливого насильства примушує ВІЛ-інфікованих та постраждалих дітей кидати школу, і це відбувається не тільки в країнах Південної Африки, але й в Болівії, Сальвадорі, Гані, Гаїті, Індії та Непалі.156

Особлива ситуація з дівчатками У багатьох місцях існують місцеві школи для дітей молодшого віку, але дуже часто дітям, які переходять у старші класи початкової школи або у середню школу, доводиться полишати домівку і селитися в інтернатах або жити з родичами. Це типова ситуація для регіонів, де населення є розпорошеним по сільській місцевості, живе у горах чи на інших важкодоступних територіях. Батьки бояться, що їхні доньки зазнаватимуть нападів по дорозі до школи чи додому, або їх ображатимуть в переповнених автобусах. Дослідження «Світова освіта» у Перу виявило, що із зростанням відстані, яку дівчинці доводиться долати до школи, для неї так само зростає небезпека приставань чи нападів. Ризики сексуальних домагань, зґвалтування та незапланованої вагітності утримують багатьох перуанських дівчат вдома, що підвищує рівні абсентеїзму, залишення на другий рік та відмови від навчання.157

135 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

«Мої однокласники знали, що мої батьки померли – і це створювало для мене проблеми. Я перебував в ізоляції. Мене називали «сином СНІДу» і «дитиною TASO». Ніхто не хотів сидіти поруч зі мною».

«Одного дня батько не зміг забрати сестру зі школи, і їй довелося повертатися додому самій. Її перестріли чотири хлопці і торкалися її, але вона не змогла розповісти про це батькові. Вона розповіла мені, та я теж не зміг поговорити з батьком ». Хлопчик, Південна Азія, 2005р.,VIII

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

136

У деяких суспільствах з низьким рівнем освіти жінок, утримання дівчат вдома після досягнення ними статевої зрілості і досі є поширеним; це ж саме стосується і ранніх шлюбів, наприклад, у багатьох регіонах Південної Азії та Близького Сходу. Навіть у місцевостях, де не практикують такої ізоляції, дослідження виявили значне занепокоєння батьків щодо сексуальної безпеки своїх доньок у школах. У країнах на південь від Сахари таких страх посилюється ще й небезпекою ВІЛ-інфекції. 2001 року дослідження “Human Rights Watch” з питань гендерного насильства у школах виявило тривожні рівні сексуального насильства щодо учениць, а також жахаючі рівні толерантності та таємних змов вчителів160. Усе це надто часто примушує дівчаток кидати навчання в школі.161

РЕАГУВАННЯ НА НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ У ШКОЛАХ І НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ Під час багатьох дитячих форумів, Регіональних консультацій та звітів, підготовлених і проведених в рамках цього Дослідження, діти усього світу в один голос заявили, що • Вони хочуть припинити насильство.

• Вони хочуть, щоб вчителі та інші працівники шкіл допомагали і вели їй вперед, приймаючи їх такими,

UNICEF/HQ04-0611. Джакомо Піроцці

Кампанія «Освіта для всіх» допомогла пролити світло на той факт, що дівчатка і дотепер мають менший доступ до шкільного навчання, ніж хлопчики у більшості країн, що розвиваються; така відмінність значно посилюється після закінчення початкових класів; тут існує тісна взаємозалежність між низьким рівнем освіти серед дівчат та жінок і низьким рівнем національного розвитку.158,159

Азербайджан, 2004 р., двоє дітей з інтернату міста Шекі. якими вони є, поважаючи їхні права та допомагаючи їм конструктивно висловлюватися і повністю розвивати власний потенціал.

• Вони хочуть, щоб вчителі та інші працівники шкіл допомагали їм уживатися одне з одним і розвивати традиції і звички взаємоповаги і співчуття, які супроводжуватимуть їх усе їхнє свідоме громадянське життя.

4 У ФОКУСІ: ЧОМУ ДІТИ НЕ В ШКОЛІ?

• Вони хочуть, щоб їхні батьки та інші дорослі поза межами школи відігравали конструктивну роль у їхній освіті, стимулюючи та підтримуючи школи, вільні від насильства, забезпечуючи для них середовище, вільне від насильства, в родині і громаді.164 Численні внески до цього Дослідження також доводять: існує висока вірогідність того, що мрії цих дітей можуть і будуть здійснені, якщо країни візьмуть на себе зобов’язання прискорити і підтримати поступ на шляху

до „звільнення” шкіл від насильства. Громадськість дедалі активніше і більше дізнається про існування насильства у школах та про шкоду, яку воно несе дітям і суспільству. Багато країн в усіх регіонах світу вживають заходів для протистояння такому насильству, і дедалі більше свідчень вказує на те, що такі підходи є найефективнішими. На жаль, простого чи єдиного стратегічного рішення проблеми не існує. Для забезпечення ефективності підходів, необхідно спрямувати їх на загальне попередження проблеми, нап-

137 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

• 115 мільйонів, або 18% дітей раннього шкільного віку не відвідували школи у 2001-2002 роках. З них 61,3 мільйонів (53%) становили дівчатка; 45 мільйонів дітей (39%) представляли країни на південь від Сахари, а 42 мільйони (36%) мешкали в Південній Азії. Найвища вірогідність невідвідування шкіл спостерігалася серед дітей Західної та Центральної Африки (45,3%), Близького Сходу та Північної Африки (18,7%). В усіх цих регіонах дівчатка були більш схильні до невідвідування шкіл, ніж хлопчики; найбільша різниця у цих показниках спостерігалася на Близькому Сході та у Північній Африці, де 15,4% хлопчиків та 22,1% дівчаток не відвідували школи.

• Хлопчики та молоді люди і досі мають вищі шанси відвідування шкіл, ніж дівчатка та молоді жінки. З 86 країн, що розвиваються, де вдалося отримати відповідні дані, у 50% з них було досягнуто гендерного паритету (тобто можливості дівчаток піти до школи дорівнюють можливостям хлопчиків) у початковій освіті, однак лише 20% країн забезпечують такий паритет у середній освіті, і 5% – у вищій.162 • У більшості регіонів світу середня освіта вважається розкішшю. Валовий набір до середньої освіти (кількість дітей та дорослих будь-якого віку у середніх школах як відсоток від загальної кількості дітей, що досягли офіційного віку для навчання у середніх школах) становить менше, ніж 40% у багатьох країнах Африки на південь від Сахари, у Південній та Західній Азії, Східній Азії та Тихоокеанському регіоні, у Північній Африці та на Близькому Сході, і менше, ніж 60% у багатьох інших країнах цих регіонів, а також в Латинській Америці та країнах Карибського басейну.163

риклад, через освіту на основі життєвих навичок, здійснення ранніх втручань при виникненні проблеми, а також шляхом забезпечення безпечної діяльності і середовища для дітей та молоді під належним наглядом165. Виконавці цього Дослідження дійшли до висновку, що найефективніші підходи до подолання насильства у школах повинні відображати унікальні особливості таких шкіл, та

водночас усі ці підходи мають характеризуватися кількома єдиними ключовими компонентами. Зокрема, усі вони повинні ґрунтуватися на визнанні того, що усі діти володіють рівними правами на освіту у середовищі, вільному від насильства; що однією з функцій освіти є виховання майбутніх дорослих, які дотримуватимуться принципів, цінностей і практик ненасильства.

ІНІЦІАТИВА ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ З ОСВІТИ ДЛЯ ДІВЧАТОК (UNGEI): РОЛЬ У ПІДВИЩЕННІ УЧАСТІ ДІВЧАТОК

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

138

2000 року Генеральний секретар ООН Кофі Аннан продемонстрував свою відданість ідеям забезпечення освіти для дівчаток, започаткувавши Ініціативу Організації Об’єднаних Націй з освіти для дівчаток (UNGEI), партнерства за освіту та ґендерну рівність дівчаток. У країнах, де були створені представництва UNGEI, партнери виконують роботу, спрямовану на посилення втручань для забезпечення рівного доступу дівчаток до освіти. Втручання передбачають прискорення та заохочення участі дівчаток та хлопчиків у зміцненні своїх повноважень. Наприклад, Рух за освіту дівчаток (Girl’s Education Movement – GEM) активно працює в Ботсвані, Лесото, Кенії, Уганді, Південній Африці, Об’єднаній Республіці Танзанія, Замбії та Зімбабве, і є важливим аспектом UNGEI. Коли GEM було започатковано 2001 року, цей рух офіційно вважався всеафриканською освітньою ініціативою, завдяки якій дівчатка мали б змогу обіймати провідні ролі в трансформації африканського суспільства і ставати агентами у процесах ухвалення рішень щодо освітніх можливостей дівчаток. Наприклад, в Уганді GEM активно допомагає дітямсиротам та іншим уразливим дітям отримати доступ до навчання, а також працює з місцевими органами влади та традиційними лідерами щодо вирішення проблеми ранніх шлюбів. У Ботсвані GEM провів базисне дослідження питань безпеки дітей у школах, яке наразі готується до друку. У Південній Африці GEM створив державно-приватні партнерства для підтримки освіти дівчаток у таких галузях, як математика, природничі науки та технологія; крім того, за підтримки ЮНІСЕФ рух провадить активну діяльність, сприяючи участі дівчаток і молодих жінок у виробленні політики. Дівочі парламенти, підтримані GEM та Національним департаментом освіти Південної Африки, надають дівчаткам можливість взяти активну участь у виробленні політики та стратегій для вирішення проблем сексуального насильства в школах. Перша сесія Дівочого парламенту в Південній Африці відбулася в 2003 році. Варто зазначити, що активісти GEM у Південній Африці розробили плакати з питань протидії гендерному насильству, а також створили комунікаційні лінії, де дівчатка мають змогу висловитися.168

4 Базовими принципами правової школи, дружньої до дитини, мають бути наступні:166,167 1. Активне включення. Школа прагне та забезпечує активну участь усіх дітей обох статей, насамперед тих, хто відрізняється від інших етнічним походженням, культурою, мовою, соціально-економічним становищем та особливими потребами.

2. Освітня ефективність та відповідність. Школа задовольняє потреби дітей у життєвих знаннях, навичках та підходах.

3. Гендерна чутливість. Школа створює середовище, що сприяє гендерній рівності, забезпечує потреби у знаннях, навичках та підходах, що підтримують ґендерну рівність.

4. Здоров’я та захист. Школа підтримує та захищає емоційний, психологічний та фізичний добробут дитини, створюючи атмосферу здоров’я та захищеності.

5. Зв’язок з родинами та громадами. Школа прагне та забезпечує участь сімей і громади у розробці та реалізації усіх аспектів шкільної політики та програм, в тому числі тих, що покликані захистити дитину від шкоди та навчити її поважати право інших дітей на такий самий захист.

ЗАКОНИ ТА ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ Міжнародні конвенції, регіональні угоди та національні закони, спрямовані на вирішення проблем тілесних покарань, сексуальних домагань, нападів, та інших форм насильства є визначальними кроками на шляху до створення школи, вільної від насильства. Однак досвід показує, що багато країн не поспішає виконувати свої міжнародні та регіональні зобов’язання, а застосування їхніх власних законів здійснюється вельми повільно. Після прийняття Генеральною Асамблеєю ООН Конвенції про права дитини (КПД) 1989 року, багато країн вжили заходів для заборони тілесних покарань у школі, незважаючи на певну млявість застосування відповідних законів. Суди найвищого рівня багатьох регіонів та країн, включаючи Намібію (Верховний суд, 1991 рік), Південну Африку (Конституційний суд, 2000 рік), а також суди різних територій держав з федеральним устроєм, наприклад, Делі в Індії (Вищий суд Делі, 2000 рік) та Канаді (Верховний суд, 2004 рік)169 засудили тілесні покарання у школах та вимагали його заборони. У Загальних зауваженнях №8 Комітету ООН з прав дитини зазначається: „У місцях, де, незважаючи на заборону, існування позитивної освіти та навчальних програм, трапляються випадки тілесних покарань за межами родинного середовища – наприклад, в школах, інших закладах та формах альтернативного догляду – доцільним може бути застосування судового переслідування”170. Ще одним виразним способом стримування зловмисника від злочинних дій може виступати загроза дисциплінарних санкцій та звільнення. Надзвичайно важливо, щоб інформація про заборону тілесних покарань та інших форм жорстокого або принизливого ставлення, а також про можливі санкції за такі дії, була максимально поширеною

139 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

Загальний підхід можна назвати, наприклад, „правовим” чи „дружнім до дитини”. Він повинен відповідати принципам КПД та іншим міжнародним конвенціям з прав людини, а також цілям програми „Освіта для всіх” (ОДВ); цей підхід мають підтримати та затвердити різноманітні міжнародні організації.

як серед дітей, так і серед тих, хто працює з дітьми в усіх закладах і середовищах. Системи дисциплінарного моніторингу та лікування дітей мають стати невід’ємною частиною постійного нагляду і контролю усіх інституцій та закладів. Діти та їхні представники у таких місцях повинні мати негайний та конфіденційний доступ до належного, чутливого консультування, захисту та засобів подання скарг, а також до судів та юридичної підтримки. Інституції повинні інформувати та детально аналізувати усі випадки насильства.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

140

У багатьох країнах існують закони, чи, принаймні, політика попередження сексуальних домагань на робочих місцях, які також можуть застосовуватися до сфери освіти, зокрема шкіл, забезпечуючи захист як вчителів, так і учнів.

Наприклад, у Південній Африці Акт №4 про підтримку рівності і попередження несправедливої дискримінації від 2000 року визначає домагання як „небажану наполегливу чи серйозну поведінку, що попирає, принижує чи створює вороже або принизливе середовище чи вважається такою, що може піддати людину такому... та пов’язана з сексом, гендером та сексуальною орієнтацією”. Уряд Південної Африки вжив необхідних заходів для того, щоб розслідування можливих зґвалтувань провадилися з урахуванням інтересів та пересторог жертви, що підвищує вірогідність їх успішного завершення. Крім того, Департамент освіти Південної Африки підготував особливі інструкції щодо статевих стосунків між вчителями та учнями у школах (див. вставку).171

ПІВДЕННА АФРИКА: ІНСТРУКЦІЇ ЩОДО ПРИПИНЕННЯ СЕКСУАЛЬНИХ ДОМАГАНЬ ВЧИТЕЛІВ ДО УЧНІВ 2000 року Департамент освіти Південної Африки підготував інструкції, підкреслюючи розповсюдженість сексуального насильства щодо учнів з боку вчителів та підвищення ризику передачі ВІЛ-інфекції. В інструкціях пояснюються положення відповідного законодавства та наслідки його порушення: – Освітяни не повинні мати статевих стосунків з учнями. Це протизаконно, навіть якщо учень погоджується на це. Такі дії порушують кодекс поведінки вчителя, який перебуває на позиції довіри; – Проти будь-якого вчителя, який має секс з учнем, будуть застосовані жорсткі дисциплінарні санкції; – Секс на вимогу вчителя без згоди іншої сторони вважається зґвалтуванням, що є серйозним злочином, який тягне за собою кримінальну відповідальність. Якщо вчитель має статевий контакт з дівчинкою чи хлопчиком, яким не виповнилося 16 років, його чи її буде звинувачено у розтлінні неповнолітнього, покаранням, за що може бути довічне ув’язнення; – Якщо ви знаєте, що ваш колега має статеві стосунки з учнем, ви повинні повідомити про це директорові школи чи представникам вищих органів освіти, а якщо хлопчику чи дівчинці не виповнилося 16 років – то заявити у поліцію. Якщо ви не зробите цього, то вас можуть звинуватити у співучасті в зґвалтуванні.172

4 ДОСВІД ДВОХ КРАЇН, ДЕ НАЦІОНАЛЬНІ КОМІТЕТИ РОЗРОБЛЯЮТЬ ТА ВПРОВАДЖУЮТЬ ЗАХОДИ З ПРОТИДІЇ НАСИЛЬСТВУ Закон про попередження шкільного насильства, прийнятий у Республіці Корея, вимагає, підготовки нового плану попередження шкільного насильства через кожні п’ять років. Національний комітет відповідає за координацію та моніторинг впровадження п’ятирічного плану, а також здійснює його перегляд та оновлення. Кожна школа повинна проводити регулярні засідання для перегляду та аналізу свого внеску у виконання плану, а також для вироблення рекомендацій щодо необхідних дій у школі та за її межами. Міністерство освіти Кіпру вимагає від усіх шкіл створення комітетів для вирішення питань „попередження та протидії насильству у родинному та шкільному середовищі”. Такі комітети наділені повноваженнями отримувати та розслідувати скарги на факти насильства до моменту їх передачі відповідним органам влади.174

Недостатнє інформування про випадки виникнення різних форм насильства залишається хронічною проблемою для багатьох країн. Причинами такої ситуації називають відсутність впевненості у спроможності влади конструктивно втручатися, а також страх перед можливими наслідками для жертв, їхніх родин і навіть зловмисників, оскільки значний відсоток актів насильства скоюється серед людей, які знають одне одного. Відповіді урядів на запитання анкети, поширеної в рамках даного Дослідження173, показують, що лише кілька держав змінили свої закони і вдосконалили діяльність правоохоронної сфери з метою боротьби з насильством у школах, використовуючи цілісний підхід, що є компонентом масштабних заходів, покликаних забезпечити і підтримати правову, дружню до дітей шкільну освіту для всіх (див. вставку).

ПРАВОЗАХИСНА ШКІЛЬНА ПОЛІТИКА ТА ПРОГРАМИ В усіх регіонах планети були запропоновані і діють різноманітні стратегії та програми з протидії шкільному насильству. Лише деякі з них були детально оцінені та проаналізовані (причому, як правило, в індустріалізованих державах), однак уже сьогодні можна говорити про оптимістичні результати і демонструвати різні ефективні рішення, незважаючи на те, що впровадження таких програм не є надто поширеним. ЮНЕСКО виявив низку потенційно ефективних шкільних програм з протидії насильству у восьми країнах: в Австралії, Франції, Ізраїлі, Японії, Північній Ірландії, Норвегії, Південній Африці та в США. Такі програми дуже схвально сприймають як адміністратори та вчителі, так і учні і їхні батьки; програми практично відразу доводять свою ефективність у зниженні рівнів насильства у школах. Кілька досліджень, метою яких була оцінка цих програм, вказують, що

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

141

вони не тільки зменшують насильство, але й допомагають учням розвивати соціальні навички, підвищувати самооцінку і отримувати більший контроль за власним життям. Програми також сприяють підвищенню академічної успішності учнів175.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

142

Серйозне занепокоєння проблемою насильства у школах Північної Америки впродовж останніх десяти років стимулювало проведення численних досліджень та експериментів з різними втручаннями, і сьогодні існує велика кількість літератури, де описуються та оцінюються різноманітні підходи176 177. Як результат, маємо інформацію про підходи та методики, що ефективно працюють в США та Канаді. Аналогічні дослідження та експерименти наразі провадяться у багатьох інших країнах; відповідне оцінювання (якщо воно здійснювалося) доводить, що кожна країна також знаходить ефективні для себе шляхи і методи. Немає жодних сумнівів у тому, що за присутності волі та ресурсів (часто мінімальних) будь-яка країна, громада чи школа здатна знайти ефективні шляхи до зменшення насильства у школі. Нижче обговорюються окремі сфери втручань та розглядаються приклади потенційно ефективних заходів з усіх куточків планети.

ЛІДЕРСТВО ТА РОЗРОБКА ПОЛІТИКИ Стратегії подолання шкільного насильства повинні визнавати, що школи – це, насамперед, заклади для здобування знань, які можуть відігравати важливу роль у забезпеченні рівноваги влади і ліквідації зловживання владою. Школи повинні керуватися найвищими стандартами прав людини в усіх напрямках своєї роботи і використовувати альтернативні, ненасильницькі методи комунікації, досягнення компромісів і вирішення конфліктів.

Дедалі більше дослідників розглядають школи як соціальні системи, і розглядають елементи таких систем, які слід змінити для зниження насильства. Вони дійшли до висновку, що ефективні шкільні лідери (наприклад, керівники управлінь освіти чи окремих шкіл) можуть досягти значних результатів у покращенні якості шкільного життя, працюючи з іншими учасниками у сфері розробки та впровадження політики, яка керуватиме поведінкою і дисципліною вчителів і учнів, та розвиваючи довіру громади до шкіл178 179. Дослідження шкіл у Ботсвані та Гані виявило, що найбільш типовою рисою безпечних та успішних шкіл є сильне управління180. Аналіз програм з подолання насильства у школах Латинської Америки та країн Карибського басейну вказав на важливість розвитку позитивного ставлення і поведінки з самого раннього віку, причому зусилля з розвитку цих цінностей слід підтримувати через школи, наприклад, надаючи студентам можливості брати участь у процесах вироблення рішень, які формують шкільне середовище181. Забезпечення такої послідовності вимагає дій з боку державних органів усіх рівнів (національного, районного чи місцевого), які здійснюють контроль за школами. Довготривале повторне дослідження, проведене в Норвегії, виявило випадкову взаємозалежність методик належного ведення класу та зниження насильства у стосунках між ровесниками182. Крім того, навчальна програма повинна сприяти засвоєнню цінностей соціальної рівності, толерантного ставлення до відмінних рис у інших людях, а також цінності ненасильницького розв’язання конфліктів. Також дуже важливо те, що діється за порогом класної кімнати. Органи освіти повинні інс-

Учень, субрегіон Індійського океану, 2006р.,XIV

4

труктувати та підтримувати директорів шкіл і вчителів, допомагаючи їм у створенні сприятливого клімату за межам навчальних класів шляхом зміни методів управління школою. Необхідно розробляти та впроваджувати кодекси поведінки з залученням та врахуванням думок кожної зацікавленої особи, наприклад, через студентські ради чи батьківські комітети. Таким чином, у школі встановиться позитивний клімат, який пошириться на всю громаду, особливо якщо діти, повертаючись додому, приноситимуть засвоєні у школі цінності і звички, і нестимуть їх на роботу, у стосунки тощо усе свої життя.

ного додаткового навчання та підвищення кваліфікації, вони не отримують достойної зарплатні і часто вимушені працювати в жалюгідних умовах, в переповнених, необладнаних класах. У більшості країн вчитель з самого початку вимушений нести важкий тягар професії, та на нього дедалі частіше покладають відповідальність за вирішення проблеми насильства у школі, незважаючи на те, що більшості з них бракує елементарних знань та досвіду для виконання цього обов’язку. Якщо ж школам все ж вдається залучити гарних вчителів, згодом їх надзвичайно важко утримати на посаді.

ПІДТРИМКА ПРАЦІВНИКІВ ШКІЛ

Усе це слід враховувати, оцінюючи потреби щодо зміни методів підбору, підготовки та підтримки кандидатів на учительські посади. Вчителі не можуть самотужки нести весь цей тягар, тому будь-яка оцінка їхніх потреб має враховувати те, як органи освіти, директори та інші працівники шкіл, батьки і громада можуть заважати і навпаки, підтримувати і допомагати вчителям у їхній роботі.

В усьому світі в системі початкової та середньої освіти працює 43 мільйони вчителів. А ще існує величезна кількість вихователів у дитячих садках та інших закладах освіти... Усі вони володіють велетенським потенціалом, аби виступити у ролі моделей для наслідування183. Вчителі – це одні з найвпливовіших в державі агентів соціального розвитку та соціальних змін, оскільки саме вони сприяють емоційному та когнітивному розвитку цілих поколінь дітей, а звідси – майбутніх поколінь свідомих і відповідальних громадян. Навіть якщо дитина зазнає насильства вдома чи у громаді, саме вчитель може виступити взірцем ненасильницької поведінки з самого раннього віку. Правильна політика підбору та підготовки вчителів має стати основою довготривалої комплексної стратегії будь-якої країни щодо зниження рівнів насильства не тільки у школі, але в суспільстві в цілому. Однак у реальному житті професію вчителя в багатьох країнах недооцінюють; держави приділяють мало уваги пошуку найкращих кандидатів; вчителям не пропонують належ-

Більшість урядів, які надали відповіді на запитання анкети Дослідження184, вказали, що держава, НУО, або спільні проекти державного та громадського секторів так чи інакше підтримують навчальні програми для вчителів з питань протидії насильству. Однак такі навчання зазвичай не є тривалими, системними і сталими. Більшість навчальних програм працює у сфері попередження та захисту; інші програми стосуються реабілітації жертв чи порушників; лише кілька країн згадують про виправні програми (Гамбія, Нігерія, Сейшельські острови, Сінгапур, Швейцарія та Таїланд), покарання (Камерун, Сінгапур, Шрі-Ланка, Швейцарія та Таїланд), методи навчання учнів з питань попередження і захисту від насильства

143 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

«Якщо вчителі погано говорять з нами, якщо їм байдуже, що вони нам кажуть, якщо вони не поважають нас, то чому ми повинні поважати їх? Вони – не дуже вдала модель для наслідування ».

КАМПАНІЯ „ЗА БЕЗПЕЧНІ ТА СПРИЯТЛИВІ ШКОЛИ” У ХОРВАТІЇ ДОСЯГАЄ РАННІХ УСПІХІВ Навесні 2004 року, після проведення низки консультацій за участю міністерств, організацій громадянського суспільства та інших учасників, ЮНІСЕФ започаткував у Хорватії кампанію „За безпечне і сприятливе шкільне середовище”, що здійснюватиметься у п’ять етапів. Перед її початком було проведене національне опитування учнів, батьків і вчителів, що дозволило отримати базисні дані щодо рівнів насильства у школах. Кампанія була розрахована на 18 місяців, однак уже через 12 місяців оцінка кампанії показала, що вона значно випереджає очікування.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

144

Понад 4500 вчителів (вдвічі більше від запланованої кількості) пройшли навчання щодо ненасильницьких методів викладання, дисципліни та втручань у разі виникнення насильства щодо дітей. Кампанія охопила 121 школу та понад 60 тисяч учнів, що на 20% перевищує планові показники, і цього вдалося досягти з 15-відсотковою економією бюджету. Про кампанію дізналося понад 92% громадян Хорватії, а сьогодні кампанія більш ніж на 80% фінансується за рахунок національних окремих донорів та корпорацій. Більше того, у країні спостерігалося значне зниження рівнів деяких форм насильства та підвищилася обізнаність щодо інших. Наприклад, тепер учні і вчителі краще розпізнають різні форми хуліганства і готові зупинити його. Понад 80% учнів знали правила, що забороняють насильство у школах, а також знали, до кого можна звернутися за допомогою. Однак певні проблеми залишаються. Вчителі відчули, що стали більш компетентними у питаннях протидії насильству, і хоча учні стали почуватися дещо безпечніше, вчителі все ж не вважають, що школа забезпечує їх достатнім захистом від цього явища. Оцінка кампанії виявила потребу у більшому залученні батьків, а також у посиленні підтримки ровесників для відмови від насильства у школах. 185

(Болгарія, Естонія, Індонезія, Нідерланди) та методи інтегрування прав людини та ненасильницьких принципів у шкільні навчальні програми (Бразилія та Сейшельські острови). Очевидно, що уся ця діяльність ведеться у вірному напрямку, та потрібно більш радикально і постійно вдосконалювати підготовку вчителів з питань попередження насильства.

УЧАСТЬ ДІТЕЙ Залучення дітей до розробки та впровадження програм є надзвичайно важливим для розвитку особистих знань, ставлень та навичок, для забезпечення відповідності програм і почуття приналежності, а також для покращення наслідків цих програм.186 187 Дослідження, проведене Міністерством з міжнарод-

4 КЛУБИ З ПРАВ ДИТИНИ ЗГУРТОВУЮТЬ УЧНІВ ЗАМБІЇ Асоціація громадянської освіти Замбії (Zambia Civic Education Association – ZCEA) має на меті підтримку та захист прав дитини шляхом громадянської освіти. Через Програму дитячої участі організація підтримує діяльність „Клубів з прав дитини”, які допомагають підвищити обізнаність учнів щодо їхніх прав, передбачених КПД, Африканською хартією з прав та добробуту дитини та іншими документами. Сьогодні в початкових та середніх школах Замбії працює щонайменше 300 „Клубів з прав дитини”.195

Організація „Врятуймо дітей” має багатий досвід безпосередньої роботи з партнерами щодо створення і підтримки дитячих організацій та ініціатив, в рамках діяльності яких діти вимагають від дорослих політиків та піклувальників підзвітності і працюють разом з ними у сфері подолання шкільного насильства190. Дослідження, проведене в США, показує, що найкращими ініціативами виявляються ті, де учні та вчителі працюють разом, розробляючи та впроваджуючи стратегії перетворення шкіл на безпечні місця для всіх. Наприклад, заступництво та консультування на принципом „рівний рівному” є ефективнішими, коли учні та вчителі разом розробляють і оцінюють належні методи заступництва і консультування.191

Дослідницькі роботи та досвід усіх регіонів світу виявив цілу низку переваг від залучення дітей у процеси розробки та впровадження програм подолання насильства у школах, причому деякі з них виявилися неочікуваними.192 Діти можуть намалювати комплексну картину власного досвіду насильства у школах, інформуючи таким чином працівників про сфери застосування відповідних дій. Залучення дітей саме по собі є ефективним інструментом втручання і тому, що воно допомагає дітям „видужувати” – вони відкрито говорять про свій досвід та почуття, а працівники шкіл, почувши ці розповіді, змінюють своє ставлення та поведінку.193,194

РОБОТА З БАТЬКАМИ ТА ГРОМАДАМИ У багатьох країнах існує традиція залучення батьків та громади у шкільне життя. В Північній Америці ось уже багато років працюють асоціації батьків і вчителів (РТА). Зазвичай, такі асоціації мають відділення у кожній загальноосвітній школі громади, а сама РТА охоплює всю громаду. Такі організації надають батькам право відстежувати роботу шкіл і втручатися за потреби. В Сполучених Штатах „Коаліція безпечних шкіл штату Вашингтон” (Safe Schools Coalition of Washington)

145 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

ного розвитку Великобританії у Бангладеш, Кенії, Непалі, Шрі-Ланці, Уганді та Замбії, виявило, що існування навчального середовища, в центрі якого перебуватиме дитина, а вчителі дослухатимуться до її турбот та потреб, може бути набагато ефективнішим у подоланні насильства, ніж інші навчальні середовища.188 Інше інтернаціональне дослідження, здійснене „Світовим баченням”, виявило, що у громадах, де діти беруть участь в обговореннях проблем подолання насильства, такі дискусії є більш відкритими і швидше призводять до вироблення конкретних стратегій.189

спочатку була створена для вирішення проблеми насильства щодо гомосексуалістів та лесбіянок у школах міста Сіетл, та невдовзі ця коаліція і коаліції безпечних шкіл інших штатів перетворилися на державно-приватні партнерства, у яких урядові та неурядові організації працюють разом для подолання насильства та вирішення інших питань безпеки у школах.196 У багатьох інших країнах працюють схожі організації, завдяки яким батьки та громадські організації у співпраці з державними органами освіти, директорами шкіл та вчителями вирішують цілу низку шкільних проблем.197

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

146

У цьому розділі пропонується ціла низка прикладів того, як батьки та громади долучаються до подолання різних форм насильства у школах. У місцях, де така діяльність ще не провадиться, існують ті чи інші механізми для її реалізації. Наприклад, у Лесото, Об’єднаній Республіці Танзанія, та інших країнах на південь від Сахари деякі місцеві громади залучають велику кількість учасників для подолання різноманітних проблем, пов’язаних з ВІЛінфекцією та СНІДом. Мехіко, Непал та Кенія пропонують приклади того, як великі міста або цілі країни можуть залучати батьків та громади (див. вставки).

МЕХІКО: ПРОЕКТ „ПОДОЛАННЯ НАСИЛЬСТВА – ОСВІТА ЗАРАДИ МИРУ” Соціальна нерівність, бідність та інші чинники сприяли підвищенню рівнів насильства у побуті, в школах та в усьому місті Мехіко, а шкільне насильство було безпосереднім чинником високих показників раннього залишення шкіл. Сьогодні понад 1500 міських шкіл та більше ніж 450 тисяч учнів беруть участь в проекті „Подолання насильства – освіта заради миру – для мене, для тебе та для всього світу”. Проект передбачає проведення навчальних семінарів, спрямованих на розвиток потенціалу адміністраторів шкіл, вчителів, учнів та батьків щодо розв’язання конфліктів без застосування насильства. Подальший супровід у школах покликаний гарантувати засвоєння уроків та практичне застосування набутих знань, а також підтримати людей, на котрих покладена відповідальність продовжувати розвивати потенціал шкільного загалу для мирного розв’язання конфліктів. Своєму започаткуванню та успіху проект завдячує лідерським якостям та ентузіазму Секретаріату освіти та, насамперед, директорів шкіл. Очікується, що після майбутніх виборів у місті проект перетвориться на постійну програму.198

4 НЕПАЛ: ДІВЧАТА ПОЧИНАЮТЬ ДІЯТИ ЗАДЛЯ ПРИПИНЕННЯ СЕКСУАЛЬНИХ ДОМАГАНЬ У місті Суркхет, що у Непалі, організація „Врятуймо дітей” підтримала ініціативу дівчат, які навчають хлопчиків та чоловіків і намагаються зробити свої школи та громади безпечнішими. Хлопчики та дорослі чоловіки (в тому числі посадовці у сфері освіти та сільські лідери) не знали, що дівчата сприймають їхні „невинні піддражнювання” як сексуальні домагання та дискримінацію, аж поки дівчата не зазначили місця, де вони почували себе у небезпеці. Вивчивши та обговоривши такі „карти”, чоловіки змогли побачити, що дійсно існують місця, де дівчата постійно наражаються на такі піддражнювання. Крім того, дівчата створили мережу, яка охопила все село та район, а потім налагодили зв’язки з іншими дівочими групами, з місцевою поліцією, організаціями вчителів та жінок, а також районним комітетом добробуту дитини.199

Навесні 2006 року, за підтримки ЮНІСЕФ у Кенії розпочалася кампанія за припинення насильства щодо дітей. Активісти кампанії закликали родини, школи, релігійні організації, приватний сектор, засоби масової інформації та інші елементи кенійського суспільства до співпраці (фінансова та інша підтримка) з метою припинення насильства щодо дітей у кожному домі, школі та громаді країни. Кампанія має на меті об’єднати усіх небайдужих та озброїти їх інформацією про те, що вони можуть зробити для створення середовища, у якому усі кенійські діти можуть розвивати свій потенціал. Кампанія також допомогла зібрати кошти для: • розробки ключового пакету послуг щодо захисту дитини у найбільш уразливих громадах; • створення „гарячих літій”, куди можуть телефонувати діти і дорослі жертви насильства для отримання допомоги; • створення безпечних будинків/притулків для тих, кому потрібно рятуватися від домашнього насильства; • навчання консультантів, які допомагають жертвам, а також родинам та іншим чинникам насильства вчитися долати свою жорстоку поведінку; • навчання для вчителів, медичних працівників та офіцерів поліції щодо методів зниження насильства та втручань у разі його виникнення; • впровадження шкільних та молодіжних програм зниження насильства; • пропагандистської роботи для підвищення рівня обізнаності та мобілізації відданості цій справі.200

147 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

КЕНІЯ: КАМПАНІЯ „СТАНЬ ВЗІРЦЕМ ДЛЯ ДІТЕЙ”

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

148

КОНСТРУКТИВНІ МЕТОДИ ДИТЯЧОЇ ДИСЦИПЛІНИ

ливість конструктивної критики, чітких вказівок та інструкцій, а також принципів КПД.203

Правовий підхід, спрямований на дитину, вимагає існування певних кодексів поведінки, які були б прийняті усіма членами шкільної громади; створення моральних та соціальних орієнтирів та підкреслення тих цінностей, які лежать в їхній основі, в тому числі цінностей, що є невід’ємною частиною Конвенції про права дитини та інших документів з прав людини. Дисциплінарні заходи повинні спрямовуватися на позитивне зміцнення, конструктивну критику, чіткі вказівки та інструкції. Окрім надзвичайних випадків, такі заходи не повинні перешкоджати когнітивному та емоційному розвитку дитини.

ХУЛІГАНСТВО: ПОПЕРЕДЖЕННЯ ТА ВТРУЧАННЯ

Останні дослідження дисциплінарних режимів дозволили провести чітку межу між тим, що називається „проактивними” та „реактивними” режимами. Проактивні режими зосереджуються на попередженні і ґрунтуються на ретельному аналізі можливих ефективних методів; вони встановлюють чіткі правові рамки, зрозумілу політику і правила поведінки, а також механізми застосування. Натомість реактивні режими часто засновуються на непоінформованих судженнях чи „поверхневих твердженнях”, закликають до „повної нетолерантності” і жорстких покарань. Такі режими застосовують методи дисциплінарних покарань чи виключення дитини з школи, що лише „переводить” цю проблему до іншої школи чи громади, практично не зважаючи на дитину. Такі заходи суперечать праву дитини на освіту. Строга але справедлива дисципліна здатна виправити неприйнятні моделі поведінки дитини без застосування насильства.201 Провідні експерти з питань освіти дійшли до спільної думки про те, що реактивні режими є неефективними у довгостроковій перспективі.202 З цих причин ЮНЕСКО розробив базові принципи, які повинні керувати шкільною дисципліною, підкреслюючи важ-

Завдяки своїй Програмі попередження хуліганства Олвеуса (Olweus Bullying Prevention Programme), Норвегія стала першою країною, яка спробувала припинити хуліганство у школах. Моніторинг чотирьох когорт з 600-700 учнями молодших класів у кожній виявив, що впродовж двох років програма допомогла знизити рівні хуліганства на 50% і більше. Вона також допомогла знизити показники прогулів, крадіжок, вандалізму та інших проявів антисоціальної поведінки, причому таке зниження спостерігалося в усіх класах та серед представників обох статей.204 Підхід Олвеуса пройшов випробовування та довів свою ефективність у кількох країнах, зокрема в Австралії, Німеччині та Сполучених Штатах.205 Однак цей підхід не вивчався у країнах, що розвиваються, в основному тому, що хуліганство не викликало такої уваги та занепокоєння громадськості. Підхід Олвеуса став вельми успішним; він також допоміг виявити деякі важливі питання, що потребують постійної уваги, наприклад, готовність усіх учасників утримувати лідерство у часі, здійснювати моніторинг та розуміти мотивації та взаємопов’язані причини насильства і одночасно боротися з усіма формами насильства у школах. Інтеграція систем прав людини у програми попередження хуліганства також може допомогти здолати такі виклики (див. вставку).206 Що стосується дітей, які наражаються на високий ризик хуліганських дій, чи то жертв або зловмисників, щодо них бажано застосувати інтенсивні, персоніфіковані стратегії, які передбачають, зокрема, візити на дому, консультування та розвиток навичок у дітей та батьків.

4 КЛЮЧОВІ ЕЛЕМЕНТИ ЕФЕКТИВНИХ ПРАВОВИХ ПРОГРАМ ПОДОЛАННЯ ХУЛІГАНСТВА, СПРЯМОВАНИХ НА ДИТИНУ Хоча програми подолання хуліганства можуть сильно відрізнятися у деталях, найефективнішими з них є програми, які ґрунтуються на правах дитини і спрямовані на дитину. Їхні спільні особливості є наступними:

СЕКСУАЛЬНЕ ТА ГЕНДЕРНЕ НАСИЛЬСТВО: ПОПЕРЕДЖЕННЯ ТА ВТРУЧАННЯ

блему і ставлення, а також отримали необхідні навички для уникнення подолання насильства у разі його виникнення.

Атмосфера школи повинна бути доброзичливою і гостинною для дівчаток та усіх інших дітей, які можуть вважатися іншими через їхню відому чи підозрювану сексуальність. Школи повинні бути безпечним та комфортним місцем, де усіх дітей заохочують скористатися усіма можливостями для власного когнітивного та емоційного розвитку. Для цього слід безпосередньо взятися за ліквідацію основ сексуального та гендерного насильства з тим, щоб діти розуміли цю про-

Занепокоєння тим фактом, що сексуальний примус та насильство наражають дівчат та молодих жінок на високий ризик ВІЛ-інфікування, призвело до численних дій у відповідь в усьому світі, особливо на півдні Африки. Деякі з ініціатив міжнародних НУО виходять за межі шкіл. Наприклад, навчальна програма „Камінці для переходу” (Stepping Stones) організації “ActionAid” має на меті попередження передачі ВІЛ і паралельно допомагає вирішувати споріднену про-

149 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

• Програми охоплюють дітей у ранньому віці, перед тим, як їхні ставлення та поведінка перетворяться на певні постійні моделі; • Школи залучають усіх ключових учасників (директорів шкіл, вчителів, учнів, батьків та представників громади) та зосереджуються на попередженні насильства шляхом розробки, впровадження та моніторингу програм; • Існує група лідерів, яка підтримує темп та здійснює коригування програми у світлі обставин, що змінюються; • Програма містить освітні елементи, які допомагають підвищити рівень знань та вдосконалити навички усіх ключових учасників; ці компоненти інтегровані в навчальний план з тим, щоб діти дізнавалися про права людини і розвивали навички комунікації та вирішення конфліктів без застосування насильства; • Здійснюється глибинний моніторинг поведінки учнів, причому особлива увага приділяється стосункам між студентами, особливо у випадках, коли існує підозра на хуліганські дії; • Існують і діють механізми звітування, втручання, відновлення жертв та реабілітація зловмисників; • Втручання є послідовними, аби не виникало відчуття ігнорування чи несправедливості.207 208

«Навчальний план – це дещо більше, ніж просто те, чому навчають ». Мері Джой Пігоцці, Директор Відділу сприяння якісній освіті, ЮНЕСКОXV

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

150

блему сексуального та гендерного насильства у сотнях громад Африки, Азії, Латинської Америки та Карибського басейна.209 В рамках програми паралельні семінари проводяться для чоловіків та жінок з метою створення безпечного та сприятливого середовища, де вони зможуть вільно обговорити різні чутливі проблеми, однак учасники обох груп час від часу збираються на спільні обговорення своїх турбот та ідей. Темами обговорень можуть бути такі питання, як: „Чому ми поводимося саме так?” і „Що можна змінити?”. Результатами семінарів стала більше безпечна сексуальна поведінка, зниження рівнів домашнього насильства, більше активне виконання чоловіками домашніх обов’язків, покращення комунікації у подружжях, а також між батьками та дітьми, особливо стосовно таких тонких питань, як статеве здоров’я. В Ефіопії громади ініціювали створення Дорадчих комітетів з освіти дівчат (Girls’ Education Advisory Committees – GEAC), які займають проблематикою доступу дівчаток до освіти найвищого стандарту. Дорадчі комітети створили „Дівочі клуби”, які є безпечним і комфортним місцем для дівчат, де можна поспілкуватися, заохотити їх до розповідей щодо фактів домагання та насильства. Інші ініціативи GEAC включають в себе створення дисциплінарних комітетів, які вимагають підзвітності вчителів, а також поліцейського супроводження дівчаток на шляху до школи і додому; створення окремних вбиралень для дівчаток; наполягання на залучення до шкіл вчительок; навчання для хлопчиків та дівчаток щодо розвитку поваги у стосунках між статями; надання дівчаткам консультацій у безпечних місцях; залучення підтримки релігійних та кланових лідерів у заходах з ліквідації викрадання дівчат та дитячих шлюбів. В результаті, в одній з початкових шкіл, наприклад, показники залишення шкіл дівчатками знизилися з 57% до 19%.210

НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА: ЧОМУ НАВЧАТИ І ЯК? Навчальний план, методи викладання та уся шкільна атмосфера повинна сприяти засвоєнню, ілюструвати і зміцнювати принципи ґендерної рівності, прав людини та ненасильства; учні повинні також засвоювати навички для застосування цих принципів у повсякденному житті. Крім того, ці інструменти мають підвищувати стійкість дітей з тим, що вони могли поратися з насильством і відновлюватися після таких випадків. Традиційно навчальна програма була зосереджена на „змісті” (що?) , приділяючи мало уваги навичкам та процесам навчання (як?), наприклад, ставлення запитань, вирішення проблем, вироблення рішень. Сьогодні освітяни дедалі більше розуміють, що в умовах швидких глобальних змін надзвичайно важливо навчити дитину тому, як формувати і дотримуватися конструктивної поведінки, з тим, щоб вони могли захистити себе від шкоди і діяти так, щоб не завдати шкоди іншим. Таку освіту часто називають „освітою на основі життєвих навичок”. Освіта на основі життєвих навичок повинна стати частиною навчального пакету, який також має містити принципи ґендерної рівності, прав людини та незастосування насильства, а також причини виникнення цих принципів і методи їх практичного застосування.211 212 Це може стосуватися обговорень надзвичайно чутливих, особистих питань, що стосуються унікальних рис кожної дитини, походження її родини, релігійних та культурних традицій і питань, які раніше вважалися табу для дитини. Вирішення цих питань вимагає розробки не тільки належного навчального плану, але й методик викладання. Такі методи повинні виходити за межі тра-

4 З 1998 по 2004 рік з ЮНЕСКО співпрацював Спеціальний доповідач з дотримання права на освіту з метою підготовки „Посібника з освіти на основі права: вимоги до прав людини у світі простою мовою” (Manual on Rights-Based Education: Global Human Rights Requirements Made Simple)214. У ньому зазначається, що кожна дитина має право на освіту та права в освіті. Це означає, що школи повинні захищати права своїх учнів і навчати їх поважати права інших. Правовий підхід до освіти робить її основою довготривалої кампанії проти усіх форм насильства, включаючи насильство щодо дітей. Діти, виховані у школах, вільних від насильства, діти, які вміють поважати право кожного на життя у середовищі без насильства – це наша найкраща надія на майбутнє без насильства. Наприклад, американська громадська організація „Комітет заради дітей” (Committee for Children) розробила три моделі навчального плану: „Другий крок”, „Кроки до поваги” та „Розмови про доторки”. Усі ці програми покликані навчити дітей навичок, необхідних для попередження хуліганства, сексуального насильства та інших форм насильства. Ці програми повинні допомогти дітям самим заступатися за себе, причому не бійкою, а розмовою, а також розглядати проблеми під різними

кутами. Оцінка впливу програми „Другий крок”, проведена у 1997 році серед 10 тисяч початкових шкіл Канади та США, виявила, що програма допомогла знизити рівні агресивної поведінки та поширити позитивне соціальне поводження у класах, на ігрових майданчиках та шкільних їдальнях.215 Деякі чутливі проблеми найкраще вирішувати у широкому контексті. Коли дітей запитали, як найкраще вирішити проблему сексуального насильства, то маленькі мешканці Канади, Колумбії, Бангладеш, Бразилії, Мозамбіку, Непалу, Нікарагуа, Румунії, Руанди, Південної Африки, Іспанії, Сирії та Уганди зазначили, що питання сексуального насильства слід піднімати у контексті вивчення прав та захисту дитини, а не вирішувати окремо.216 217 Особливістю ефективної освіти на основі життєвих навичок є той факт, що методи викладання та методи засвоєння знань є інтерактивними, що дозволяє дітям обмінюватися своїми ідеями. Ефективна освіта на основі життєвих навичок часто передбачає залучення дітей у вирішення реальних проблем їх школи та у розвиток відповідної політики і програм.

СТВОРЕННЯ БЕЗПЕЧНОГО ТА СПРИЯТЛИВОГО ФІЗИЧНОГО ПРОСТОРУ В рамках кількох досліджень дітям запропонували вказати зони небезпеки та безпеки у своїх школах та на ігрових майданчиках; ці території були виділені як місця, де дівчатка почувалися у небезпеці, наприклад, території збору хлопців, або де викладають вчителі чоловічої статі, які вдаються до сексуальних домагань.218 219 220 Дослідження у середніх школах, проведене в Дурбані, що у Південній Африці, виявило, що їх територія має надзвичайно великий гендерний розподіл. У школах існує

151 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

диційного „механічного запам’ятовування” матеріалу і заохочувати дітей до ставлення запитань, переказу власного досвіду і висловлення власних почуттів та ідей в рамках навчального процесу. Наприклад, у Південній Африці програма „Навчальний план2005” підкреслює важливість гнучких методів викладання, які заохочуватимуть дітей до активної участі в навчальному процесі і допомагатимуть їм розвивати навички критичного мислення.213

«Діти зростають, однак вони пам’ятають усе, що з ними траплялося. Врешті-решт вони чинять так само з молодшими дітьми, особливо у школах. Деякі люди просто втрачають психічну рівновагу ».

14-річний хлопець, Східна та Південна Африка, 2005 р.,XVI

багато приватних територій для хлопчиків, де вони перебувають наодинці, і де толеруються певні порушення, наприклад, куріння; схожі приватні території мають вчителі-чоловіки, куди заборонений вхід для вчительок та учениць. Єдиними приватними територіями для дівчаток залишалися туалети, причому така приватність постійно порушується відсутністю дверей. Вчителькам також складно знайти місце, де б за ними не слідкували і куди б не проникали вчителі-чоловіки.221

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

152

Якщо школа не є привітною і візуально привабливою, то там надзвичайно складно побудувати мораль працівників і допомогти дітям розвивати позитивні ставлення до навчання. Покращення шкіл не потребує значних фінансових витрат – будь-яку роботу у цьому напрямку можна здійснити в рамках позашкільної діяльності, спільними зусиллями працівників школи, учнів, батьків та представників громади. В регіонах з низьким рівнем доходів, як, наприклад, у сільських місцевостях Індії, персонал та учні разом відремонтували та прикрасили класні кімнати та розбили шкільний парк, використовуючи найпростіші підручні засоби і матеріали. Вони переконалися, що така робота є дуже ефективною, коли школа захищена від актів вандалізму.222

ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ОЦІНКА Усі функціонуючі системи освіти мають інтегровані механізми збору даних аж до рівня окремої школи; в багатьох з них існує практика регулярних інспекцій, що також дозволяє зібрати додаткові дані. Кількість та якість таких даних може значно різнитися. Більше того, такої інформації практично ніколи недостатньо для здійснення навіть найбільш приблизних оцінок розповсюдженості різних форм насильства у школах, і як розповсюдженість може збільшуватися чи зменшуватися у часі.

Однією з головних причин цього явища є відсутність у більшості шкіл фахівців, підготовлених для збору та аналізу даних. Ця ж проблема стосується більшості районних і регіональних, і навіть національних органів освіти. Оскільки такі дані є визначальними для оцінки втручань та їхньої ефективності у зниженні рівнів насильства, районним/регіональним шкільним адміністраціям нагально рекомендується розвивати свій потенціал у сфері збору, аналізу та звітності даних з метою проведення моніторингу та оцінки. Необхідно розробити єдині стандарти, загальноприйняті визначення та класифікації різних форм насильства у школах, однак до цих механізмів слід обов’язково включати й місцеві проблеми і особливості. Існує кілька моделей таких визначень і класифікацій, наприклад „Міжнародна класифікація зовнішніх причин травм” (International Classification of External Causes of Injury)223. Крім того, існують і „Керівні принципи довідкового спостереження” (Inquiry Surveillance Guidelines), які можуть допомогти органам освіти національного, регіонального чи шкільного рівня розробити власні дефініції чи класифікації, а також прості форми та механізми збору, аналізу і звітування даних.224 Найбільш поширеними інструментами збору даних щодо насильства у школах на глобальному на національному рівні є GSHS225 (Глобальні дослідження здоров’я учнів у школах), які провадяться в багатьох країнах, що розвиваються, а також дослідження HBSC (Дослідження здорової поведінки школярів), які охоплюють більшість індустріалізованих країн та деякі країни з перехідною економікою.226 Іншими інструментами є дослідження в області демографії та охорони здоров’я (DHS) та аналогічні опитування, що їх періодично

4 РЕКОМЕНДАЦІЇ

Ірак, 2003 рік. Діти у „Будинку молоді”, Адхамія, район м. Багдад.

проводять національні міністерства охорони здоров’я (та інші галузеві органи) для визначення, наприклад, показників розповсюдженості ВІЛ-інфекції та моделей поведінки, які сприяють її поширенню. Моніторинг та оцінка допоможуть визначити, які саме втручання є найбільш ефективними, і як їх можна вдосконалити. Також існує необхідність у проведенні глибинних досліджень окремих форм насильства, а також зв’язків між різними формами цього явища, ризиків та захисних чинників, а також ефективності програм втручання.

Наведені нижче рекомендації покликані підтримати уряди, органи та адміністрації освіти, директорів шкіл, вчителів, учнів, батьків та громади у створенні шкіл, вільних від насильства. Рекомендації керуються положеннями Конвенції ООН про права дитини, і ґрунтуються на інформації та свідченнях, зібраних під час Регіональних консультацій в рамках цього Дослідження, експертних даних, національних звітів та обґрунтованому розумінні причин насильства, його попередження, в тому числі його практично повсюдного, універсального зв’язку з гендерними питаннями. Рекомендації розроблено у такий спосіб, щоб усі методи навчання, навчальні плани, програми та послуги відповідали нормам КПД, а їхній дизайн та впровадження відповідали соціальним та культурним відмінностям, економічним і практичним реаліям. Віддавати перевагу попередженню 1. Забезпечити загальний доступ до навчального середовища, вільного від насильства, де права усіх дітей поважають та підтримують. У відповідності до глобального заклику щодо забезпечення „Освіти для всіх” (ОДВ), уряди повинні вжити заходів для того, щоб усі початкові та середні школи дотримувалися прав і гарантували безпечне, здорове, чутливе з гендерної точки зору, всеохоплююче

153 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

UNICEF 101-0155. Ден Бгайі

Освіта – це ключовий агент змін, здатний розірвати хибне коло насильства, і не тільки серед дітей, але й серед дорослих. Освіта надає дітям можливість розвинути самоповагу, повагу до інших, а також навчити їх висловлювати свої почуття і домовлятися про те, чого вони хочуть, без застосування фізичного чи психологічного насильства.

та ефективне навчальне середовище для дівчаток і хлопчиків. Підтримка принципів ненасильства на території та за межами школи повинна стати чіткою метою у сфері формування політики і мати визначені процедури застосування.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

154

2. Заборонити насильство у школах. Уряди мають зобов’язання відкрито заборонити насильство щодо дітей і закріпити це у законодавстві, а також забезпечити впровадження відповідної політики та процедур на рівні шкіл – зокрема, мова йде про припинення тілесних покарань та інших видів принизливого ставлення, хуліганства та інших форм сексуального і гендерного насильства.

3. Попереджати насильство у школах через провадження спеціальних програм, спрямованих на шкільне середовище в цілому. Уряди повинні впроваджувати програми попередження насильства комплексним методом в усіх закладах освіти серед усіх працівників та учнів, водночас зважаючи на особливі потреби уразливих дітей.

4. Звернути особливу увагу на ґендерні питання та їхній зв’язок з насильством. Уряди повинні визнати всепроникний вплив вкорінених гендерних стереотипів на природу насильства на територіях та за межами шкіл. Учні, працівники та представники громад чоловічої статі повинні активно долучатися до діяльності у якості стратегічних партнерів та союзників; разом з ученицями, працівницями шкіл та громадськими лідерками, вони мають отримати можливість покращувати власне розуміння того, як покласти край гендерній дискримінації та її жорстоким проявам.

5. Звернути особливу увагу на уразливі групи. Уряди повинні впроваджувати особливі стратегії, спрямовані на забезпечення особливих потреб уразливих дітей, а також на припинення дискримінації щодо них. Працівники закладів освіти повинні розуміти та систематично реагувати на ситуації та особливі ризики, що з ними стикаються представники етнічних менших, діти з особливими потребами, діти, позбавлені батьківського догляду чи уражені ВІЛ-інфекцією, або діти, які щойно входять у шкільну спільноту, як, наприклад, діти-біженці, переміщені діти, чи колишні діти-солдати.

6. Створювати безпечний фізичний простір. Уряди повинні вжити заходів для гарантування безпечного фізичного простору, щоб і дівчатка, і хлопчики мали рівний доступ до приміщень і повною мірою брали участь у шкільному житті. Школи повинні бути обладнані належними туалетними кімнатами для хлопчиків і дівчаток. Усі приміщення мають бути чистими і безпечними, доступними для дітей обох статей і вільними від негативних втручань громади. Розвиток потенціалу 7. Розробляти та впроваджувати кодекси поведінки, які відображають принципи дотримання прав дитини. Необхідно розробляти чіткі і зрозумілі кодекси поведінки з урахуванням принципів дотримання прав дитини і відповідно до законів. Їх слід поширювати та пропагувати серед усіх працівників закладів освіти, учнів, їхніх родин та громад. Саме уряди повинні запровадити механізми та протоколи, які забезпечуватимуть школи належно підготовленими і авторитетними

«Сьогодні з’явилося нове розуміння проблеми розповсюдженості насильства щодо дітей в Африці, його наслідків для жертв та для суспільства в цілому. Ми повинні трансформувати це розуміння і обізнаність в заходи з попередження, що ґрунтуватимуться на успішних стратегіях нашого та інших регіонів. Затримати такі дії – це значить зрадити довіру тих, хто поклав на нас завдання захищати уразливих ». Доктор Луїс Г. Самбо, Регіональний директор, ВООЗ, Африка

8. Гарантувати застосування директорами шкіл та вчителями ненасильницьких методів і стратегій викладання і виховання, а також дисциплінарних санкцій. Уряди повинні вжити заходів, щоб стратегії викладання і виховання та дисциплінарні санкції у школах не ґрунтувалися на страху, загрозах, приниженню чи фізичній силі. Весь персонал шкіл повинен пройти навчання та отримувати постійну підтримку щодо застосування ненасильницьких, ввічливих і поважних стратегій ведення уроків, а також отримати особливі навички з попередження проявів хуліганства та інших форм гендерного насильства і ефективно реагувати на них.

9. Вислуховувати учнів та заохочувати їх до участі. Уряди та їхні партнери повинні активно пропагувати та підтримувати залучення студентів у процеси розробки, розвитку, впровадження та моніторингу стратегій та програм, забезпечуючи їм доступ до механізмів подання конфіденційних скарг та інформування. Необхідно пропагувати такі структури управління школами, які передбачають участь усіх зацікавлених сторін, та зважають на ґендерні питання; студенти повинні мати усі необхідні навички та можливість взяти участь у цих процесах, причому особлива увага повинна приділятися участі вразливих дітей. Підвищувати рівень знань та навичок щодо незастосування насильства 10. Переглянути та вдосконалити навчальний план для включення моде-

лей ненасильства і ґендерної рівності. Уряди повинні вжити заходів, щоб навчальні плани, підручники та методики викладання пропагували права дитини, підтримували відмінності та місцеві знання, підкреслювали важливість толерантності, поваги, рівності, справедливості, недискримінації, та мирного вирішення конфліктів.

11. Впроваджувати освіту на основі життєвих навичок, дозволяючи учням розвивати особисті навички. Уряди повинні вжити заходів, щоб правові ненасильницькі навчальні програми на основі життєвих навичок поширювалися і були включені в навчальні плани таких занять, як, наприклад, уроки миру, уроки громадянства, протидія хуліганству, уроки з прав людини, а також розв’язання конфліктів та заступництво. Особливо слід наголошувати на пропагуванні прав дитини та таких позитивних цінностей, як розмаїття та толерантність, а також навичок з вирішення проблем, соціальної та ефективної комунікації з тим, щоб дівчатка та хлопчики могли долати вкорінені ґендерні стереотипи, попереджати та протистояти насильству та нападам, в тому числі сексуальним домаганням.

12. Підтримувати партнерства школи та громади, перетворити школу на корисний ресурс для громади. Уряди повинні визнати школу ресурсом для громади і сприяти тіснішим стосункам між школами та громадами з метою подолання насильства в школах та за їх межами, із залученням учнів, працівників школи, батьків та інших партнерів – поліції, медичних та соціальних служб, релігійних груп, громадських груп відпочинку та культурних груп.

155 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

фахівцями (штатними чи позаштатними), кому учні зможуть безпечно і конфіденційно розповідати про випадки насильства, і отримувати від них поради.

4

Розбудова інформаційних систем 13. Зміцнити системи збору даних стосовно усіх форм насильства щодо дівчаток та хлопчиків. Системи збору даних повинні враховувати погляди усіх чинних та потенційних учнів, а також думки вчителів, батьків та громади, з особливою увагою до досвіду уразливих дітей. Уряди повинні вжити заходів, щоб отримана інформація була деталізована принаймні за віком та статтю, і була інтегрована в існуючі інформаційні системи управління освіти на місцевому, регіональному та національному рівнях.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

156

14. Розвивати національні програми досліджень з питань насильства навколо шкіл. Уряди повинні запровадити низку національних пріоритетів у сфері досліджень, які можуть доповнити роботу систем збору даних (див. вище) завдяки глибинним якісним та кількісним дослідженням, які є етичними та спрямованими на дитину. Дані повинні бути деталізовані у такий спосіб, щоб показати обсяги та масштаби досвіду дівчаток та хлопчиків різних вікових категорій щодо насильства та шляхів його подолання, їхні ситуації, фактори ризику і захисні фактори.

4 1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Підсумкові звіти з Регіональних консультацій. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 Wood K, Jewkes R (2001). ‘Dangerous’ Love: Reflections on Violence among Xhosa Township Youth. In: Morrell R (Ed). Changing Men in Southern Africa. London, University of Natal Press, Pietermaritzburg and Zed Press, pp 317–336.

Leach F et al. (2003). An Investigative Study of the Abuse of Girls in African Schools. Education Research Report No 54. London, Education Department, United Kingdom Department for International Development Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Південна Азія. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 Wood K, Jewkes R (2001). ‘Dangerous’ Love: Reflections on Violence among Xhosa Township Youth. In: Morrell R (Ed). Changing Men in Southern Africa. London, University of Natal Press, Pietermaritzburg and Zed Press, pp 317–336.

Leach F et al. (2003). An Investigative Study of the Abuse of Girls in African Schools. Education Research Report No. 54, London, Education Department, United Kingdom Department for International Development. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Південна Азія. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 Wood K, Jewkes R (2001). ‘Dangerous’ Love: Reflections on Violence Among Xhosa Township Youth. In: Morrell R (Ed). Changing Men in Southern Africa. London, University of Natal Press, Pietermaritzburg and Zed Press, pp 317–336.

9.

Leach F et al. (2003). An Investigative Study of the Abuse of Girls in African Schools. Education Research Report No. 54, London, Education Department, United Kingdom Department for International Development.

10. Всесвітній форум з освіти (2000). «Дакарські рамки дій», Париж, ЮНЕСКО.

11. Організація Об’єднаних Націй (2000). Декларація Тисячоліття ООН. (Прийнята на 55-ій Сесії генеральної Асамблеї ООН.) Нью-Йорк, Організація Об’єднаних Націй.

12. UNESCO (2005). Education For All Global Monitoring Report 2005. Paris, UNESCO. 13. Всесвітній форум з освіти (2000). «Дакарські рамки дій», Париж, ЮНЕСКО.

14. Організація Об’єднаних Націй (2000). Декларація Тисячоліття ООН. (Прийнята на 55-ій Сесії генеральної Асамблеї ООН.) Нью-Йорк, Організація Об’єднаних Націй.

15. UNESCO (2005). Education For All Global Monitoring Report 2005. Paris, UNESCO. 16. Committee on the Rights of the Child (2001). Day of General Discussion on Violence against Children within the Family and in Schools. CRC/C/111, para 679 (b).

17. Комітет з прав дитини (2001). Загальне зауваження №1. Цілі освіти. CRC/GC/2001/1, параграф 8.

18. Committee on the Rights of the Child (2006).

General Comment No. 8. The Right of the Child to Protection from Corporal Punishment and Other Cruel or Degrading Forms of Punishment (articles 19, 28(2) and 37, inter alia), CRC/C/GC/8.

19. WorldVision (2005). Strongim Pikinini, Strongim Laef B’ long Famili: Enabling Children to Reach their Full Potential. A contribution to the United Nations Study on Violence against Children.

Milton Keynes, World Vision International.

20. Глобальна ініціатива за припинення усіх форм тілесного покарання дітей (2006 рік). Звіт про правовий статус тілесного покарання дітей у світі, 28 липня 2006 року.

157 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

ДЖЕРЕЛА ТА ПОСИЛАННЯ

21. Ініційована 2001 року, Глобальна ініціатива за припинення усіх форм тілесного покарання дітей отримала підтримку ЮНІСЕФ, ЮНЕСКО, колишнього Верховного комісара ООН з прав людини, пані Мері Робінсон, та багатьох інших відомих міжнародних та національних лідерів і організацій, що опікуються правами, безпекою, здоров’ям та загальним добробутом дітей. Вебсторінка ініціативи містить звіти усіх країн-учасниць за адресою www.endcorporalpunishment.org.

22. Committee on the Rights of the Child (2006).

General Comment No. 8. The Right of the Child to Protection from Corporal Punishment and Other Cruel or Degrading Forms of Punishment (articles 19, 28(2) and 37, inter alia), CRC/C/GC/8.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

158

23. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Підсумкові звіти з Регіональних консультацій: консультації з дітьми та молоддю у Європі та Центральній Азії. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 24. Hart SN (Ed) (2005). Eliminating Corporal Punishment. Paris, UNESCO. 25. Регіональні звіти про тілесні покарання були підготовлені для регіональних консультацій в рамках дослідження Глобальної ініціативи за припинення усіх форм тілесного покарання дітей. Адреса в Інтернеті: http://www.endcorporalpunishment.org.

26. Глобальна ініціатива за припинення усіх форм тілесного покарання дітей (2006 рік). Звіт про правовий статус тілесного покарання дітей у світі, 28 липня 2006 року.

27. Durrant JE (2005). Corporal Punishment: Prevalence, Predictors and Implications for Child Behaviour and Development. In: Hart SN (Ed) (2005).

Eliminating Corporal Punishment. Paris, UNESCO. 28. EMIDA (2000). Enquete sur les violences educatives faites aux enfants dans les familles et а l’ecole primaire au Cameroun. Yaounde, EMIDA/UNICEF. 29. Nelson Mandela Foundation (2005). Emerging Voices: A Report on Education in South African Rural Communities. Cape Town, Nelson Mandela Foundation/HSRC Press.

30. Youssef RM et al. (1998). Children Experiencing Violence (II): Prevalence and Determinants of Corporal Punishment in Schools. Child Abuse & Neglect, 22: 975–985.

31. Monyooe LA (1993). Perspective Reports of Corporal Punishment by Pupils in Lesotho Schools. Psychological Reports, 73: 515–518.

32. Plan Togo (2006). Suffering to Succeed? Violence and Abuse in Schools in Togo. Lome, Plan Togo.

33. L’Observatoire des droits de l’enfant de la region ocean indien (2006). La violence contre les enfants dans la region de l’ocean indien. Annual Report of the Observatoire des droits de l’enfant de la region ocean indien. Mauritius, l’Observatoire des droits de l’enfant de la region ocean indien.

34. UNICEF MENARO (2005). Violence in Schools in the Middle East and North Africa – Features, Causes, Intervention and Prevention. (Dr Josi Salem-Pickertz.) Amman, UNICEF MENARO. 35. Anuradha D, Dreze J (1999). Public Report on Basic Education in India. New Delhi, Oxford University Press.

36. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Північна Америка. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 37. UNHCR (2005). Refugee and Returnee Children in Southern Africa: Perceptions and Experiences of Violence – A Qualitative Study of Refugees and Returnee Children in UNHCR Operations in Angola, South Africa and Zambia. Pretoria, UNHCR. 38. Durrant JE (2005). Corporal Punishment: Prevalence, Predictors and Implications for Child Behaviour and Development. In: Hart SN (Ed) (2005).

Eliminating Corporal Punishment. Paris, UNESCO. 39. Qi CJ, Dunne MP (2006). Childhood Maltreatment Experiences of Young People in China. Prevalence and Associations with Mental Health among 3,577 Students in 6 Provinces. Peking, All-China Women’s Federation, UNICEF China Institute of Child and Adolescent Health, Peking University.

4 40. Dunne M, Leach F (2004). Institutional Sexism: Context and Texts in Botswana and Ghana. Paper presented at the 7th Oxford International Conference on Educational Development, 9–11 September 2003.

50. Raza S (2004). Minister Resolves to Expose Sexual Abuse by Clerics. Daily Times, 9 December 2004. Адреса в Інтернеті: www.dailytimes.com. pk/default.asp?page=story_9-12-2004_pg1_6

41. WHO (2005). Multi-country Study on Women’s Health and Domestic Violence.

Geneva, World Health Organization.

51. Murphy B (2005). Sex Abuse in Islamic Schools. Frontpagemag, 21 September 2005. Адреса в Інтернеті: www.frontpagemag. com/Articles/ReadArticle.asp?ID=19530

43. Save the Children Alliance (2005). 10 Essential Learning Points: Listen and Speak Out against Sexual Abuse of Girls and Boys. Global Submission by the International Save the Children Alliance to the UN Secretary-General’s Study on Violence against Children. Oslo, Save the Children Norway.

52. ЮНЕЙДС (2006). Доповідь про глобальну епідемію СНІДу – 2006. Женева, Об’єднана програма ООН з ВІЛ/СНІДу.

44. Heise L et al. (1994). Violence against Women: The Hidden Health Burden. World Bank Discussion Paper No. 255. Washington, World Bank.

53. Analysis provided to the Study by the Global SchoolBased Student Health Survey: The World Health Organization (http://www.who.int/chp/gshs or http://www.cdc.gov/gshs) for surveys conducted in 2003–5 for Botswana, Chile (metropolitan area), China (Beijing), Guyana, Jordan, Kenya, Lebanon, Namibia, Oman, Philippines, Swaziland, Uganda, UAE, Venezuela (Lara), Zambia and Zimbabwe (Harare).

45. Leach F et al. (2003). An Investigative Study of the Abuse of Girls in African Schools. London, Educational Papers, United Kingdom Department for International Development.

54. Youri P (Ed) (1994). Female Adolescent Health and Sexuality in Kenyan Secondary Schools: A Research Report. Nairobi, African Medical and Research Foundation.

46. French HW (2003). Victims Say Japan Ignores Sex Crimes Committed by Teachers.

New York Times, 29 June 2003.

55. Undie CC (2005). APHRC, Kenya: HIV and Pregnancy Prevention among Adolescents in Sub-Saharan Africa.

Presentation to IPPF Workshop on Child Marriage, Nairobi, October 11, 2005. Інформація про країниучасники в Інтернеті: http://www.guttmacher.org.

47. Terefe D, Mengistu D (1997). Violence in Ethiopian Schools: A Study of Some Schools in Addis Ababa.

In: Ohsako T (Ed). Violence at School: Global Issues and Interventions. Paris, UNESCO IBE. 48. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Західна та Центральна Африка. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 49. John Jay College of Criminal Justice (2004). The Nature and Scope of the Problem of Sexual Abuse of Minors by Catholic Priests and Deacons in the United States. A Research Study Conducted by the John Jay College of Criminal Justice, Report to the United States Conference of Catholic Bishops.

New York, John Jay College of Criminal Justice.

56. UNICEF (2005). Early Marriage: A Harmful Traditional Practice. UNICEF, New York.

57. Erulkar AS et al. (2004). The Experience of Adolescence in Rural Amhara Region, Ethiopia. New York, Population Council.

58. UNICEF (2004). Analyse regionale sur l’exploitation sexuelle en Afrique de l’Ouest et du Centre : evolution de la situation, progres accomplis et obstacles а surmonter depuis le Congres de Yokohama en 2001.

UNICEF, West and Central Africa Regional Office.

59. Human Rights Watch (2001). Scared at School: Sexual Violence against Girls in South African Schools. New York, Human Rights Watch.

159 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

42. Круг та інші. (2002). Доповідь про ситуацію в світі: насильство та його вплив на здоров’я. Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я.

60. Brown C (2003). Sexual Abuse of School Children in Ghana. Cape Coast, Ghana, Centre for Development Studies, University of Cape Coast/UNICEF. 61. Tang CSK (2002). Childhood Experience of Sexual Abuse among Hong Kong Chinese College Students. Child Abuse & Neglect, 26(1): 23–37.

62. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Південна Азія. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 63. Kirk J, Winthrop R (2005). Addressing Abuse and Exploitation in Refugee Schools: Learning from IRC’s Healing Classroom Initiative. Подання до Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей. Міжнародний рятувальний комітет. ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

160

64. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Латинська Америка. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 65. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Східна та Південна Африка. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 66. Olweus D (1984). Aggressors and Their Victims: Bullying at School. In: Frude NG, Gault H (Eds). Disruptive Behavior in Schools. New York, Wiley & Sons, pp 57–76.

67. Smith PK, Sharp S (1994). School Bullying: Insights and Perspectives. London, Routledge.

68. Human Rights Watch (2001). Scared at School: Sexual Violence against Girls in South African Schools. New York, Human Rights Watch.

69. Douglas N et al. (1999). Homophobic bullying in secondary schools in England and Wales - teachers’ experiences. Health Education, 99: 53-60.

70. Human Rights Watch (2001). Scared at School: Sexual Violence against Girls in South African Schools. New York, Human Rights Watch.

71. De Groulard M et al. (1998). Homosexual Aspects of the HIV/AIDS Epidemic in the Caribbean: A Public Health Challenge for Prevention and Control. Port of Spain, Caribbean Epidemiology Centre, Pan-American Health Organization/World Health Organization.

72. Currie C et al. (2004). Health Behaviour in School-Aged Children (HBSC) Study: International Report from the 2001/2002 Survey. Health Policy for Children and Adolescents, No. 4. Geneva, World Health Organization.

73. Analysis provided to the Study by the Global SchoolBased Student Health Survey: The World Health Organization (http://www.who.int/chp/gshs or http://www.cdc.gov/gshs) for surveys conducted in 2003–5 for Botswana, Chile (metropolitan area), China (Beijing), Guyana, Jordan, Kenya, Lebanon, Namibia, Oman, Philippines, Swaziland, Uganda, UAE, Venezuela (Lara), Zambia and Zimbabwe (Harare).

74. Creighton SJ (2004). Prevalence and Incidence of Child Abuse: International Comparisons. NSPCC Information Briefing. London, NSPCC Research Department.

75. Rigby K (1998). Manual for the Peer Relations Questionnaire (PRQ). Point Lonsdale, Victoria, Australia, The Professional Reading Guide.

76. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Північна Америка. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 77. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Східна Азія та Тихоокеанський регіон. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 78. Yang SJ et al. (2006). Bullying and Victimization Behaviors in Boys and Girls at South Korean Primary Schools. Journal of the American Academy of Child & Adolescent Psychiatry, 45(1): 69–77.

79. Report of the International Colloquium (2005).

Towards a School of Dialogue and Respect, Tunis 14–16 April 2005, UNICEF Tunisia. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/IMG/pdf/Children_ participation_to_ the_International_Colloquium.pdf 80. CNN (2002). ‘What are Kids Saying about Violence? Survey: Emotional Abuse a Bigger Concern than Physical’. 30 July 2002. Адреса в Інтернеті: http://www.cnn.com/2002/ HEALTH/parenting/07/30/young.bullies

4 82. Ybarra ML et al. (2004). Online Aggressor/ Targets, Aggressors, and Targets: A Comparison of Associated Youth Characteristics. Journal of Child Psychology and Psychiatry, 45(7): 1308–1316.

83. ECPAT (2005). Violence against Children in Cyberspace. A Contribution to the UN Secretary-General’s Study on Violence against Children. Bangkok, ECPAT International.

84. Li Qing (2005). Cyber-bullying in Schools: The Nature and Extent of Adolescents’ Experience. Paper presented at the American Education Research Association (AERA) Conference in Montreal, Quebec, Canada, April, 2005.

85. Greene M (2005). Reducing Violence and Aggression in Schools. Trauma, Violence and Abuse, 6(3): 236–253.

91. Soyibo K, Lee MG (2000). Domestic and School Violence Among High School Students in Jamaica. West Indian Medical Journal, 49(3): 232-236. Цитовано в: Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: країни Карибського басейну. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 92. Chevannes P (2004). Preliminary Study on Violence in Caribbean Schools. Change from Within Project, University of the West Indies for the UNESCO Office for the Caribbean. Цитовано в: Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: країни Карибського басейну. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 93. Department of Human Health Services/CDC (2004).

Youth Risk Behaviour Surveillance – United States, 2003.

Morbidity & Mortality Weekly Report, 53(SS-2): 1–29.

86. Hawkins D et al. (2001). Naturalistic Observations of Peer Interventions in Bullying.

Social Development, 10:512–527.

94. Webster DW et al. (1993). Weapon Carrying among Inner-city Junior High School Students: Defensive Behavior Versus Aggressive Delinquency. American Journal of Public Health, 83: 1604–1608.

87. Currie C et al. (2004). Health Behaviour in School-Aged Children (HBSC) Study: International Report from the 2001/2002 Survey. Health Policy for Children and Adolescents, No 4. Geneva, World Health Organization.

95. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Північна Америка. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

88. Analysis provided to the Study by the Global SchoolBased Student Health Survey: The World Health Organization (http://www.who.int/chp/gshs or http://www.cdc.gov/gshs) for surveys conducted in 2003-5 for Botswana, Chile (metropolitan area), China (Bejing), Guyana, Jordan, Kenya, Lebanon, Namibia, Oman, Philippines, Swaziland, Uganda, UAE, Venezuela (Lara), Zambia and Zimbabwe (Harare).

96. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Насильство в школі. Регіональний аналіз: Європа та Центральна Азія. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

89. UNICEF (2003). Finding Our Voices, Gender and Sexual Identities and HIV/AIDS in Education. Nairobi, UNICEF Eastern and Southern Africa Regional Office.

90. Chege F (2006). Memories of Childhood Violence: Life Cycle Reflections of African Student Teachers.

Submission to the United Nations SecretaryGeneral’s Study on Violence against Children.

UNICEF East and Southern Africa Regional Office.

97. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Підсумкові звіти з Регіональних консультацій: Карибський басейн. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 98. Chevannes P (2004). Preliminary Study on Violence in Caribbean Schools. Change from Within Project, University of the West Indies for the UNESCO Office for the Caribbean. Цитовано в: Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: країни Карибського басейну. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

161 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

81. Geiger B, Fischer M (2006). Will Words Ever Harm Me? Escalation from Verbal to Physical Abuse in Sixthgrade Classrooms. Journal of Interpersonal Violence. 21(3): 337-57.

99. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Підсумкові звіти з Регіональних консультацій: Латинська Америка. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 100. WHO/UNESCO/Education International (1998).

WHO Information Series on School Health – Document 3. Violence Prevention: An Important Element of a Health Promoting School. Geneva, World Health Organization. Адреса в Інтернеті: http://www. who.int/school_youth_health/resources/en/ 101. Durrant JE (2005). Corporal Punishment: Prevalence, Predictors and Implications for Child Behaviour

162

Eliminating Corporal Punishment. Paris, UNESCO.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

and Development. In: Hart SN (Ed) (2005).

102. Csorba J et al. (2001). Family- and School-related Stresses in Depressed Hungarian Children.

European Psychiatry, 16: 18–26. Cited in: Durrant JE (2005). Corporal Punishment: Prevalence, Predictors and Implications for Child Behaviour and Development. In: Hart SN (Ed) (2005).

Eliminating Corporal Punishment. Paris, UNESCO. 103. Sharp S et al. (2000). How Long Before It Hurts?

An Investigation into Long-term Bullying.

School Psychology International, 21: 37–46.

104. Rigby K (2003). Consequences of Bullying in School.

Canadian Journal of Psychiatry, 48(9): 583–590.

105. Due P et al. (2005). Bullying and Symptoms among School-aged Children: International Comparative Cross-sectional Study in 28 Countries. The European Journal of Public Health, 15(2): 128–132.

106. Currie C et al. (2004). Health Behaviour in School-Aged Children (HBSC) Study: International Report from the 2001/2002 Survey. Health Policy for Children and Adolescents, No. 4. Geneva, World Health Organization.

107. EMIDA (2000). Enquеte sur les violences educatives faites aux enfants dans les familles et а l’еcole primaire au Cameroun. Yaoundе, EMIDA/UNICEF.

108. Lopez NL et al. (2001). Parental Disciplinary History, Current Levels of Empathy and Moral Reasonings in Young Adults. North American Journal of Psychology, 3: 193-204. Cited in: Durrant JE (2005). Corporal Punishment: Prevalence, Predictors and Implications for Child Behaviour and Development. In: Hart SN (Ed.) (2005).

Eliminating Corporal Punishment. Paris, UNESCO. 109. Durrant JE (2005). Corporal Punishment: Prevalence, Predictors and Implications for Child Behaviour and Development. In: Hart SN (Ed.) (2005).

Eliminating Corporal Punishment. Paris, UNESCO. 110. Gershoff ET (2002). Corporal Punishment by Parents and Associated Child Behaviours and Experiences: A Meta-analytic and Theoretical Review. Psychological Bulletin, 128: 539-79.

111. Farrington DP (1993). Understanding and Preventing Bullying. In: Tonny M, Morris N (Eds). Crime and Justice, Vol. 17. Chicago, University of Chicago Press.

112. Alexander LC et al. (2004). Bullying: Health, Well-being and Risk Behaviours. HBSC Briefing Paper No. 10. Child & Adolescent Health Research Unit, The University of Edinburgh.

113. International Save the Children Alliance (2005).

Voices of Girls and Boys to End Violence against Children in South and Central Asia. Contribution to UN Secretary- General’s Study on Violence against Children. Kathmandu, Save the Children Sweden Regional Programme for South and Central Asia.

114. Olweus D (1978). Aggression in Schools.

Bullies and Whipping Boys. Washington, DC, Hemisphere Press (Wiley).

115. Dake J A et al. (2003). The Nature and Extent of Bullying at School. Journal of School Health, 73(5): 173-80.

116. Baker DP, LeTendre GK (2005). National Differences, Global Similarities: World Culture and the Future of Schooling. Stanford, Stanford University Press.

117. Akiba M (2002). Student Victimization: National and School System Effects on School Violence in 37 Nations. American Educational Research Journal, 39(4): 829–853.

4 119. International Save the Children Alliance (2005).

Ending Physical and Humiliating Punishment of Children – Making it Happen. Submission to the United Nations Secretary-General’s Study on Violence against Children. Stockholm, Save the Children Sweden.

120. Jewkes R et al. (2001). Relationship Dynamics and Teenage Pregnancy in South Africa. Social Science and Medicine, 52: 733-744.

121. Wingood GM et al. (2001). Dating Violence and the Sexual Health of Black Adolescent Females. Pediatrics, 107(5): Art. No. e72.

122. Garcнa -Moreno C, Watts CH (2000). Violence against Women: its Importance for HIV/AIDS Prevention. AIDS, 14(Suppl. 3): S253 – S265.

123. Human Rights Watch (2001). Scared at School: Sexual Violence against Girls in South African Schools, New York, Human Rights Watch.

124. Chan LS et al. (2005). Preventing Violence and Related Health-risking Social Behaviours in Adolescents.

Evidence Report/ Technology Assessment No. 107, Agency for Healthcare Research and Quality.

125. Baldry AC, Farrington DP (2000). Bullies and Delinquents: Personal Characteristics and Parental Styles. Journal of Community & Applied Social Psychology, 10(1): 17–31.

126. Search Institute (2005). 40 Developmental Assets. Адреса в Інтернеті: http://www. search-institute.org/assets/.

127. US Department of Health and Human Services (2001). Youth Violence: A Report of the Surgeon General. Rockville, MD, US Department of Health and Human Services, Centers for Disease Control and Prevention, National Center for Injury Prevention and Control, Substance Abuse and Mental Health Services Administration, Center for Mental Health Services, and National Institutes of Health, National Institute of Mental Health.

128. US Department of Health and Human Services (2001). Youth Violence: A Report of the Surgeon General. Rockville, MD, US Department of Health and Human Services, Centers for Disease Control and Prevention, National Center for Injury Prevention and Control, Substance Abuse and Mental Health Services Administration, Center for Mental Health Services, and National Institutes of Health, National Institute of Mental Health.

129. Maugin E, Loeber R (1996). Academic Performance and Delinquency. In: Tonry M (Ed). Crime and Justice: A Review of Research, 20: 145–264.

Chicago, University of Chicago Press.

130. Finkelhor D et al. (2006). Re-victimization Patterns in a National Longitudinal Sample of Children and Youth. Durham, Crimes against Children Research Center, University of New Hampshire.

131. Stewart D et al. (2006). How Can We Build Resilience in Primary School Aged Children? Asia-Pacific Journal of Public Health,16 (Suppl.): S37–S41. Queensland, Asia Pacific Consortium for Public Health.

132. Alexander LC et al. (2004). Bullying: Health, Wellbeing and Risk Behaviours. HBSC Briefing Paper No. 10. Edinburgh, Child & Adolescent Health Research Unit, The University of Edinburgh.

133. WHO (2006). Preventing Child Maltreatment: A Guide to Taking Action and Generating Evidence. Geneva, WHO/ISPCAN. 134. Bond L et al. (2004). The Gatehouse Project: Can a Multi-level School Intervention Affect Emotional Well-being and Health Risk Behaviours? Journal of Epidemiology and Community Health, 58: 997–1000.

163 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

118. International Save the Children Alliance (2004).

Mapping Save the Children’s Response to Violence against Children in South Asia Region. Kathmandu, Save the Children Sweden. Цитовано в: Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Південна Азія. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

164

135. Stewart D et al. (2006). How Can We Build Resilience in Primary School Aged Children? Asia-Pacific Journal of Public Health, 16 (Suppl.): S37–S41. Queensland, Asia- Pacific Consortium for Public Health.

144. Durrant JE (2005). Corporal Punishment: Prevalence, Predictors and Implications for Child Behaviour and Development. In: Hart SN (Ed.) (2005).

Eliminating Corporal Punishment. Paris, UNESCO.

136. Smith HE, Akinsulure-Smith AM (2004). A Global Perspective on Youth Outreach. In: Clauss-Ehlers CS, Weist MD (Eds). Community Planning to Foster Resilience in Children. New York, Kluwer Academic/Plenum Publishers.

145. UNICEF (2005). Memories of Childhood Violence. Unpublished report. UNICEF, Eastern and Southern Africa Regional Office.

137. US Department of Health and Human Services (2001). Youth Violence: A Report of the Surgeon General. Rockville, MD, US Department of Health and Human Services, Centers for Disease Control and Prevention, National Center for Injury Prevention and Control, Substance Abuse and Mental Health Services Administration, Center for Mental Health Services, and National Institutes of Health, National Institute of Mental Health.

147. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Північна Америка. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

138. Search Institute (2005). 40 Developmental Assets. Отримано в серпні 2006 року. Адреса в Інтернеті: http://www.search-institute.org/assets/ 139. Greene M (2005). Reducing Violence and Aggression in Schools. Trauma, Violence and Abuse, 6(3): 236–253.

140. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Близький Схід та Північна Африка. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 141. Dunne M et al. (2005). Gendered School Experiences: The Impact on Retention and Achievement in Botswana and Ghana. London, United Kingdom Department for International Development.

142. UNICEF MENARO (2005). Violence in Schools in the Middle East and North Africa – Features, Causes, Intervention and Prevention. (Dr Josi Salem-Pickertz.) Amman, UNICEF MENARO. 143. Усі відповіді можна знайти за адресою: http:// www.ohchr.org/english/bodies/crc/study.htm. Станом на 20 вересня 2006 року відповіді надали 135 країн-членів та один спостерігач.

146. Limber S, Cedillo S (2003). Responding to Bullying.

Intervention in School and Clinic, 38 (4):236–242.

148. UNICEF (not dated). Children with Disabilities: Towards Inclusive Education in South Asia.

(Unpublished Consolidated Report.) Kathmandu, UNICEF Regional Office for South Asia.

149. UNICEF MENARO (2005). Violence in Schools in the Middle East and North Africa – Features, Causes, Intervention and Prevention. (Dr Josi Salem-Pickertz.) Amman, UNICEF MENARO. 150. Rigby K (2003). Addressing Bullying in Schools: Theory and Practice. In: Trends and Issues in Crime and Criminal Justice, No. 259. Australia, Australian Institute of Criminology.

151. Веб-сайт Уряду Ботсвани (2003). Daily News Online. Адреса в Інтернеті: http://www. gov.bw/cgi-bin/news.cgi?d=20030916 152. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Латинська Америка. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 153. UNAIDS Inter-Agency Task Team (IATT) on Education (2006). Quality Education and HIV & AIDS. Адреса в Інтернеті: www.unesco.org/aids/iatt.

154. Monasch R, Boerma JT (2004). Orphanhood and Childcare Patterns in Sub-Saharan Africa: An Analysis of National Surveys from 40 Countries. AIDS, 18 (Suppl. 2): S55–S65.

4 156. Boler T, Jellema A (2005). Deadly Inertia: A Crosscountry Study of Educational Responses to HIV. Global Campaign for Education, ActionAid International with support from CIDA, IIEP, UNESCO et al.

157. World Education (2001). Menarche and Its Implications for Educational Policy in Peru. Girls’ and Women’s Education Policy Research Activity (GWE-PRA) Policy Brief. Адреса в Інтернеті: http://www.worlded.org/docs/Policy_brief.pdf.

158. Bruns B et al. (2003). Achieving Universal Primary Education by 2015: A Chance for Every Child. Washington DC, The World Bank.

159. UNICEF (2004). The State of the World’s Children. New York, UNICEF. 160. Human Rights Watch (2001). Scared at School: Sexual Violence against Girls in South African Schools. New York, Human Rights Watch.

161. Shepard B (2000). Youth Programmes in the SADC Countries: Sexual and Reproductive Health and Rights. Paper presented at the 1st Youth Conference of the Southern Africa Development Community Region, 13–16 June 2000, Maputo, Mozambique.

162. UNESCO (2005). Education For All Global Monitoring Report 2005. Paris, UNESCO. 163. UNESCO (2005). Education For All Global Monitoring Report 2005. Paris, UNESCO. 164. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Підсумкові звіти з Регіональних консультацій. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 165. National Center for Mental Health Promotion and Violence Prevention (2004). Prevention Brief. Newton, MA, National Center for Mental Health Promotion and Violence Prevention.

166. Adapted from UNICEF, UNESCO and Save the Children (2002). Quality Education for All: From a Girl’s Point of View. New York, UNICEF; and UNESCO (2004). Inclusive, Learner-Friendly Environment Toolkit. Bangkok, UNESCO. 167. UNAIDS Inter-Agency Task Team (IATT) on Education (2006). Quality Education and HIV & AIDS. Адреса в Інтернеті: www.unesco.org/aids/iatt.

168. Kirk J, Garrow S (2003). Girls in Policy: Challenges for the Education Sector, Agenda No. 56. Durban, Girls’ Education Movement.

169. Національні звіти можна знайти на сайті Глобальної ініціативи за припинення усіх форм тілесного покарання дітей: http://www. endcorporalpunishment.org/index.html 170. Committee on the Rights of the Child (2006).

General Comment No. 8. The Right of the Child to Protection from Corporal Punishment and Other Cruel or Degrading Forms of Punishment (articles 19, 28(2) and 37, inter alia), CRC/C/GC/8.

171. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Східна та Південна Африка. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 172. Jewkes R (2000). The HIV/AIDS Emergency: Department of Education Guidelines for Educators. Pretoria, Department of Education 173. Усі відповіді можна знайти за адресою: http:// www.ohchr.org/english/bodies/crc/study.htm. Станом на 20 вересня 2006 року відповіді надали 135 країн-членів та один спостерігач.

174. Усі відповіді можна знайти за адресою: http:// www.ohchr.org/english/bodies/crc/study.htm. Станом на 20 вересня 2006 року відповіді надали 135 країн-членів та один спостерігач.

175. UNESCO (1996). Examples of School-based Programs Involving Peaceful Conflict Resolution and Mediation Oriented to Overcome Community Violence.

New York, Ying Ying Lim and Morton Deutsch, International Center for Cooperation and Conflict Resolution, Teachers College, Columbia University.

165 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

155. Human Rights Watch (2004). Letting Them Fail Government Neglect and the Right to Education for Children Affected by AIDS. New York, Human Rights Watch.

176. Wilson SJ, Lipsey MW (2005). The Effectiveness of School-Based Violence Prevention Programs for Reducing Disruptive and Aggressive Behavior. Nashville, Center for Evaluation Research and Methodology, Institute for Public Policy Studies, Vanderbilt University.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

166

against Children. Oslo, Save the Children Norway.

187. Gittins C (2006) Violence Reduction in Schools – How to Make a Difference. A Handbook.

Strasbourg, Council of Europe.

177. Greene M (2005). Reducing Violence and Aggression in Schools. Trauma, Violence and Abuse, 6(3): 236–253.

188. Boyle S (2002). Reaching the Poor: The ‘Costs’ of Sending Children to School. London, United Kingdom Department for International Development.

178. UNAIDS Inter-Agency Task Team (IATT) on Education (2006). Quality Education and HIV & AIDS. Адреса в Інтернеті: www.unesco.org/aids/iatt.

189. Cow M (2001). A World Safe for Children – Ending Abuse, Violence and Exploitation.

Milton Keynes,World Vision International.

179. Greene M (2005). Reducing Violence and Aggression in Schools. Trauma, Violence and Abuse, 6(3): 236–253.

190. Save the Children (2005). Children’s Actions to End Violence against Girls and Boys. A contribution to the UN Secretary-General’s Study of Violence against Children. Save the Children Sweden.

180. Dunne M et al. (2005). Gendered School Experiences: The Impact on Retention and Achievement in Botswana and Ghana. London, United Kingdom Department for International Development.

181. Moser C, van Bronkhorst B (1999). Youth Violence in Latin America and the Caribbean: Costs, Causes, and Interventions. LCR Sustainable Development Working Paper No. 3, Urban Peace Program Series. Washington DC, World Bank.

182. Galloway D, Roland E ( 2004). Is the Direct Approach to Bullying Always the Best? In: Smith PK et al. (Eds).

Bullying in Schools: How Successful Can Interventions Be? Cambridge, Cambridge University Press, pp 37–54.

183. UNESCO (2004). Making the Case for Violence Prevention Through Schools. FRESH Tools for Effective School Health, 1st Edition. Geneva, UNESCO. 184. Усі відповіді можна знайти за адресою:http:// www.ohchr.org/english/bodies/crc/study.htm. Станом на 20 вересня 2006 року відповіді надали 135 країн-членів та один спостерігач.

185. Marušić I et al. (2005). Evaluation of the Programme “For Safe and Enabling Environment in Schools – Campaign for Prevention and Combatting Violence in Schools.”

Zagreb, Institute for Social Research in Zagreb and Centre for Educational Research and Development.

186. Save the Children Alliance (2005). 10 Essential Learning Points: Listen and Speak Out against Sexual Abuse of Girls and Boys. Global Submission by the International Save the Children Alliance to the UN Secretary-General’s Study on Violence

191. Greene M (2005). Reducing Violence and Aggression in Schools. Trauma, Violence and Abuse, 6(3): 236–253.

192. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональні аналізи. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 193. Seshadri SP (2005). Children and Violence: Participatory Rapid Assessment Tool. Bangalore, Kolkata and Lucknow, UNICEF India.

194. Save the Children Alliance (2005). 10 Essential Learning Points: Listen and Speak Out against Sexual Abuse of Girls and Boys. Global Submission by the International Save the Children Alliance to the UN Secretary-General’s Study on Violence against Children. Oslo, Save the Children Norway.

195. Chigunta F (2005). Report on the Evaluation of the Child Rights Clubs Project in Zambia. Lusaka, Save the Sweden and UNICEF. Адреса в Інтернеті: http:// www.unicef.org/evaldatabase/index_31123.html 196. Safe Schools Coalition of Washington. Адреса в Інтернеті: http://www.safeschoolscoalition.org/.

197. L’Observatoire des droits de l’enfant de la rеgion ocеan indien (2006). La violence contre les enfants dans la rеgion de l’ocеan indien. Annual Report of the Observatoire des droits de l’enfant de la rеgion ocеan indien. Mauritius, l’Observatoire des droits de l’enfant de la rеgion ocеan indien.

4 198. UNICEF (2005). Combatting Violence: Education for Peace – For Me, You and the Entire World, Background Note. Mexico, UNICEF Mexico.

208. Smith P et al. (Eds) (2004). Bullying in Schools: How Successful Can Interventions Be? Cambridge, Cambridge University Press.

199. Save the Children (2005). Voices of Girls and Boys to End Violence against Children in South and Central Asia. Submission to the UN SecretaryGeneral’s Study on Violence against Children.

Kathmandu, Save the Children Sweden Regional Programme for South and Central Asia.

209. Welbourn A (1995). Stepping Stones: A Training Package in HIV/AIDS, Communication and Relationship Skills. London, ActionAid.

200. UNICEF (2006). Stigma of AIDS Leads to Killing of an Orphaned Kenyan Boy, 21 April 2006. UNICEF. Адреса в Інтернеті: http://www.unicef.org/uniteforchildren/ makeadifference/makediff_33564.htm

211. WHO, UNICEF, World Bank, UNESCO and UNFPA (2003). Skills for Health. WHO’s Information Series on School Health Document No. 9.

Geneva, World Health Organization.

201. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Північна Америка. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

212. L’Observatoire des droits de l’enfant de la rеgion ocеan indien (2006). La violence contre les enfants dans la rеgion de l’ocеan indien. Annual Report of the Observatoire des droits de l’enfant de la rеgion ocеan indien. Mauritius, l’Observatoire des droits de l’enfant de la rеgion ocеan indien.

203. Adapted from Hart SN (Ed) (2005). Eliminating Corporal Punishment. Paris, UNESCO. 204. Olweus D (1993). Bullying at School: What We Know and What We Can Do. Oxford, Blackwell.

205. SAMHSA Model Program (undated). The Olweus Bullying Prevention Program. FactSheet – SAMHSA Model Program. US Department of Health and Human Services. Адреса в Інтернеті: http://www.clemson.edu/olweus/.

206. Green M (2006). Bullying in Schools: A Plea for a Measure of Human Rights.

Journal of Social Issues, 62(1): 63–79.

207. Green M (2006). Bullying in Schools: A Plea for a Measure of Human Rights.

Journal of Social Issues, 62(1): 63–79.

213. Campbell C, MacPhail C (2002). Peer Education, Gender and the Development of Critical Consciousness: Participatory HIV Prevention by South African Youth. Social Science and Medicine, 55: 331–345.

214. Tomasevski K (2004). Manual on Rights-based Education: global human rights requirements made simple. Bangkok, UNESCO. 215. Grossman DC et al. (1997). Effectiveness of a Violence Prevention Curriculum Among Children in Elementary School. Journal of the American Medical Association, 277: 1605–1611.

216. WHO, UNICEF, World Bank, UNESCO and UNFPA (2003). Skills for Health. WHO Information Series on School Health, Document No. 9.

Geneva, World Health Organization.

217. Save the Children Alliance (2005). 10 Essential Learning Points: Listen and Speak Out against Sexual Abuse of Girls and Boys. Global Submission by the International Save the Children Alliance to the UN Secretary-General’s Study on Violence against Children. Oslo, Save the Children Norway.

167 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

202. Ierley A, Claasen-Wilson D (2003). Making Things Right. Restorative Justice for School Communities. In: TS Jones, R Compton (Eds). Kids Working It Out. San Francisco, Jossey-Bass, pp 199–219. Цитовано в: Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Північна Америка. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

210. DevTech Systems Inc. (2004). The Safe Schools Program Ethiopia Assessment Report. Washington, United States Agency for International Development.

218. Prosser J (2002). Visual Studies and School Playgrounds.

Annual Conference of the International Visual Sociology Association. Santorini, Greece, July 14–17.

ЦИТАТИ I

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Латинська Америка. Ст. 16. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

II

International Save the Children Alliance (2005). Voices of Girls and Boys to end Violence against Children in South and Central Asia. In preparation of the UN Secretary-General’s Study on Violence against Children. Kathmandu, Save the Children Sweden Regional Programme for South and Central Asia, p 22.

III

L’Observatoire des droits de l’enfant de la rеgion ocеan indien (2006). La violence contre les enfants dans la rеgion de l’ocеan indien. Annual Report of the Observatoire des droits de l’enfant de la rеgion ocеan indien. Mauritius, l’Observatoire des droits de l’enfant de la rеgion ocеan indien, p 34.

IV

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Підсумкові звіти з Регіональних консультацій. Європа та Центральна Азія. Ст. 30. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

V

Africa Child Policy Forum (2006). The African Declaration on Violence against Girls. Second International Policy conference on the African Child. Addis Ababa, 11 and 12 May 2006, p 1.

VI

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Північна Америка. Ст. 30. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

219. Leach F, Machakanja P (2000). Preliminary Investigation of the Abuse of Girls in Zimbabwean Junior Secondary Schools. London, Education Report, Serial No. 39. United Kingdom Department for International Development.

220. Leach F et al. (2003). An Investigative Study of the Abuse of Girls in African Schools, Educational Papers. London, United Kingdom Department for International Development.

221. Kent A (2004). Living on the Edge: Examining Space and Sexualities within a Township High School in Greater Durban. Transformation, 54: 59–75.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

168

222. Black M, Talbot R (2005). Water: A Matter of Life and Health. Oxford University Press/UNICEF India.

223. WHO (2004). International Classification of External Causes of Injury, Version 1.2.

Geneva, World Health Organization.

224. CDC/WHO (2001). Injury Surveillance Guidelines.

Atlanta and Geneva, Centers for Disease Control and Prevention and World Health Organization.

225. Analysis provided to the Study by the Global SchoolBased Student Health Survey: The World Health Organization (http://www.who.int/chp/gshs or http://www.cdc.gov/gshs) for surveys conducted in 2003–5 for Botswana, Chile (metropolitan area), China (Beijing), Guyana, Jordan, Kenya, Lebanon, Namibia, Oman, Philippines, Swaziland, Uganda, UAE, Venezuela (Lara), Zambia and Zimbabwe (Harare).

226. Currie C et al. (2004). Health Behaviour in School-Aged Children (HBSC) Study: International Report from the 2001/2002 Survey. Health Policy for Children and Adolescents, No 4. Geneva, World Health Organization.

VII Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Підсумкові звіти з Регіональних консультацій. Східна та Південна Африка. Ст. 18. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

4 VIII Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Північна Америка. Ст. 26. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 Human Rights Watch (2001). Scared at School: Sexual Violence Against Girls in South African Schools. New York, Human Rights Watch.

X

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Латинська Америка. Ст. 28. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

XI

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Південна Азія. Ст. 59. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

XII Human Rights Watch (2004). Letting Them Fail: Government Neglect and the Right to Education for Children Affected by AIDS. New York, Human Rights Watch.

XIII Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Південна Азія. Ст. 33. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 XIV L’Observatoire des droits de l’enfant de la rеgion ocеan indien (2006). La violence contre les enfants dans la rеgion de l’ocеan indien. Annual Report of the Observatoire des droits de l’enfant de la rеgion ocеan indien. Mauritius, l’Observatoire des droits de l’enfant de la rеgion ocеan indien, p 35.

XV UNAIDS Inter-Agency Task Team (IATT) on Education (2006). Quality Education and HIV & AIDS. Адреса в Інтернеті: www.unesco.org/aids/iatt.

XVI Naker D (2005). Violence against children, the voices of Ugandan Children and Adults. Raising Voices and Save the Children Uganda, p 35.

169 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ Ó ØÊÎËÀÕ ² ÍÀÂ×ÀËÜÍÈÕ ÇÀÊËÀÄÀÕ

IX

UNICEF/HQ 01-0432. Клаудіо Версіані

Бразилія, 2001 рік. Шестирічна Марія (ім’я змінено) ховає обличчя у подушці. Приміщення CEDECA, Центру захисту дітей та підлітків в одному з найбільших міст країни. Марія стала жертвою жорстокого поводження. На задньому плані – шестирічний хлопчик, який теж проходить курс лікування у Центрі: він зазнав насильства з боку старшої сестри.

3 НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ ВДОМА ТА В РОДИНІ

47

Документи про права людини

48

Загальна інформація та контекст

50

Природа та поширення проблеми

50

Фізичне насильство

51

Вбивства

51

Фізичне насильство без летальних наслідків

52

Недбайливе ставлення

54

Сексуальне насильство

54

Насильство, пов’язане зі статевою поведінкою та сприйняттям честі Сексуальне насильство в інтимних стосунках та дитячі шлюби

56 56

Розповсюдженість дитячих шлюбів

57

Фізичне, сексуальне та психологічне насильство

58

Шкідливі традиційні практики Операції, що калічать жіночі статеві органи /жіноче обрізання

60 60

Психологічне насильство

61

Наслідки насильства щодо дітей

63

Наслідки для розвитку дитини: фізичні та психологічні

63

Довготривалі наслідки

64

Подальші переслідування

66

Соціально-економічні наслідки

66

Чинники, що сприяють насильству

66

Чинники, пов’язані з дітьми

67

Чинники, пов’язані з родиною

68

45 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

Вступ

Суспільні та культурні чинники

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

46

70

Захисні чинники вдома

72

Реагування на насильство щодо дітей вдома та в родині

73

Правова реформа

74

Закони щодо тілесних покарань та інших видів жорстокого чи принижуючого поводження

74

Інші області правових втручань Стратегії попередження

75 76

Підтримка батьків та родин

77

Програми для дітей та разом з дітьми

80

Соціальна політика

81

Інші стратегії

82

Втручання при викритті фактів насильства

83

Виявлення фактів насильства щодо дітей в родині

83

Лікування жертв насильства

84

Професійна звітність

85

Втручання в інтересах дитини

85

Коли потрібний альтернативний догляд

87

Пропагандистська діяльність та просвіта населення Ліквідація шкідливих традиційних практик

87 88

Покращення інформування щодо розвитку політики та дій

90

Рекомендації

92

Джерела та посилання

96

«Ці руки, руки матері, тримають мене, піклуються про мене – і я люблю це. Але ці ж руки мене лупцюють – і я це ненавиджу». Дівчинка, Східна Азія і Тихий океан, 2005,I

За загальним визначенням, родина має найбільший потенціал щодо забезпечення захисту дитини від усіх форм насильства. Родини також створюють для дитини можливості самій захистити себе. Базовою концепцією Конвенції про права дитини (КПД) є те, що родина – це природне середовище для зростання та добробуту усіх її членів – насамперед дітей. Водночас Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські й політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права визначають родину як фундаментальну групову одиницю суспільства. КПД вимагає від держав повної поваги та підтримки родини. Однак родина може стати для дитини небезпечним місцем – особливо для немовлят та дітей молодшого віку. Розповсюдженість насильства щодо дітей з боку батьків та інших близьких родичів – фізичного, сексуального та психологічного насильства, а також навмисного нехтування – лише нещодавно почали визнавати та реєструвати. Подолання насильства усіх форм щодо дітей є найскладнішим саме в родинному середовищі. У багатьох випадках люди просто не наважуються втручатися у те, що більшість суспільств вважає „приватним”. Однак право людини на повну повагу до людської гідності та фізичної недоторканості (однакове право як для дорослих, так і для дітей), а також зобов’язання держави дотримуватися цих прав не повинно зупинятися на порозі дому. Відповідальність держави щодо поваги, захисту та дотримання прав дітей поширюється за межі її безпосередніх повноважень і повноважень агентів держави. Такий стан речей вимагає від

держав вживання заходів з тим, щоб батьки, опікуни та інші особи не порушували права дитини. Держава повинна ухвалити низку законодавчих актів, стратегій та програм для попередження насильства шляхом надання адекватного захисту та реагування на випадки насильства. Зазвичай діти молодшого віку є більш уразливими до насильства вдома. У деяких розвинених державах, де реєстрація та розслідування фактів смерті дітей розслідується більш жорстко та рішуче, немовлята віком до одного року втричі більше ризикують загинути від рук батьків, аніж діти віком від одного до чотирьох років, які, у свою чергу, ризикують вдвічі більше, ніж діти віком від 5 до 14 років1. В той час, як фізичне покарання є принизливим, існують інші жорстокі, не менш принизливі і потенційно шкідливі нефізичні форми насильства, від яких страждають діти у родині. До їх числа входять постійні погрози, образи, образливі прізвиська та інші форми вербальних образ, нехтування, ізоляція чи відмови. Окрім прямого насильства, багато дітей стають свідками насильства між дорослими родичами, що також має дуже серйозні наслідки. І це було визнано лише недавно. Повсюди, де вивчалося сексуальне насильство, випливає дедалі більше свідчень про те, що значна частка дітей, які зазнали сексуального насильства чи домагань, постраждали саме від найближчих для себе людей. Примусовий секс як частина примусового чи раннього шлюбу є типовим явищем для багатьох країн. Так звані „вбивства честі” дівчаток-підлітків, які, як вважається, порушили моральні кодекси, теж трапляються у деяких країнах. Незважаючи на дію відповідного законодавства та пропагандистські зусилля, операції на жіночих статевих органах, що калічать, залишаються

47 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

ВСТУП

3

«Це Дослідження є переломним моментом у стосунках між дорослими та дітьми. Буквально через кілька років ми будемо дивитися у минуле з соромом, дивуючись з того факту, що у перші роки другого тисячоліття уряди та окремі особи виправдовували – і навіть підтримували – биття та навмисне ображання немовлят та дітей, вважаючи це законним і правильним ». Пітер Ньюелл, Рада редакторів Дослідження Генерального секретаря ООН про насильство щодо дітей

поширеними: у деяких частинах північної та східної Африки – цю операцію роблять понад 90% дівчаток приблизно у семирічному віці2 3. Сексуальне та гендерне насильство має особливий вплив у вік ВІЛ/СНІДу, воно підриває самооцінку людини, шкодить психічному та емоційному здоров’ю. Наслідки усіх форм домашнього та родинного насильства для майбутнього розвитку, поведінки та добробуту майбутніх дорослих і батьків є надзвичайно серйозними. Крім того, дім – це місце, де діти вперше у житті стикаються з гендерною нерівністю, де моделюються ситуації спотвореного балансу впливу та авторитету.

Таким чином, хлопчиків заохочують ставати агресивними та домінуючими (тими, хто вирішує усі питання), а дівчатка перетворюються на пасивних, поступливих піклувальниць. Такі гендерні стереотипи сприяють застосуванню насильства та примусу, що увіковічує гендерну нерівність. У цьому розділі розглядаються різні типи фізичного, психологічного та сексуального насильства, що трапляється вдома та в сімейному середовищі, аналізується їхній вплив на дітей, а також вивчається низка заходів, які можуть призвести до зниження і, можливо, ліквідації насильства.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

48

ДОКУМЕНТИ ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ Прийняття Конвенції про права дитини (КПД) 1989 року підтвердило, що діти також є повноцінними носіями прав людини. З одного боку КПД гарантує право дитини на індивідуальність, право вільно висловлювати свої погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага. З іншого боку, Конвенція передбачає право дитини на особливий догляд та захист, зважаючи на статус та уразливість. У КПД чітко вказано: якщо це можливо, діти повинні зростати в сімейному оточенні; якщо родина нездатна забезпечити адекватний догляд та захист дитини, дитину слід забезпечити альтернативним середовищем сімейного типу. Таким чином, Конвенція безкомпромісно визнає родину первинним і головним середовищем для здорового, люблячого та безпечного зростання і виховання дитини. Однак держава має постійно підкріплювати і підтримувати цю роль, в тому числі, у разі потреби, проводячи належні втручання безпосередньо в домах заради інтересів дитини. Баланс між відповідальністю та обов’язками родини і держави щодо забезпечення дітей належним захистом з метою розвитку, визначається у кількох статтях КПД. Стаття 18 визначає цей баланс у наступний спосіб: „...Батьки або... законні опікуни несуть

3 основну відповідальність за виховання та розвиток дитини”. Параграф 2 цієї ж Статті: „... держави-сторони надають батькам і законним опікунам належну допомогу у виконанні ними обов’язків по вихованню дітей”. Стаття 3 вимагає, щоб „в усіх діях щодо дітей, першочергова увага приділялася якнайкращому забезпеченню інтересів дитини”. В Статті 9 вказано, що „дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч її бажанню”, за винятком випадків, коли компетентні органи визначають, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини, в тому числі через випадки жорстокого поводження.

КПД вимагає від держав-учасниць не тільки попереджувати усі форми насильства, але й ефективно реагувати на факти насильства. В той час, як держави не можуть нести пряму відповідальність за окремі акти насильства щодо дітей з боку батьків та інших осіб, вони, однак, повинні створити законодавчу базу та вжити інших необхідних заходів для забезпечення адекватного захисту, включаючи заходи ефективного покарання за такі злочини. Лише кілька держав ухвалили необхідні закони, які забороняють усі форми насильства щодо дітей, а також створили необхідні стратегії, органи і механізми звітності і спрямування, які допомагають долати насильство вдома та в сім’ї. Правоохоронці в багатьох країнах не поспішають втручатися навіть у випадках жорстокого насильства, дитячих шлюбів чи інцесту. Жорстокі форми дисциплінарного покарання дітей залишаються узаконеними та соціально прийнятними у багатьох країнах, незважаючи на постійні вимоги КПД та інших документів з прав людини заборонити такі практики та ліквідувати їх (востаннє про це йшлося в Загальному зауваженні №8 Комітету з прав дитини (2006): „Право дитини на захист від усіх форм тілесних покарань та інших форм жорстокого і принизливого поводження та контролю”. Про це йтиметься далі у цьому Розділі).4

49 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

Таким чином, КПД покладає на державу всі обов’язки щодо захисту дітей від усіх форм насильства вдома та в родині і встановлює її роль як кінцевого арбітра у справах щодо добробуту дитини вдома. Стаття 19 встановлює право дитини на захист „від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину”. Статті 20 та 21 зобов’язують держави вживати належних заходів щодо організації альтернативного догляду, якщо дитина не має батьків, або якщо вона була розлучена з родиною. Стаття 23 стосується забезпечення спеціальної підтримки неповноцінних дітей; Статті 34 та 35 захищають дітей від сексуальної експлуатації та зловживань, а також від продажу та торгівлі; у Статті 37 зазначається: „жодна дитина не повинна піддаватися катуванням та іншим жорстоким, нелюдським або принижуючим гідність видам поводження чи покарання”. Стаття 24 вимагає від держав-учасниць вживання заходів для припинення шкідливих і небезпечних традиційних практик, в тому числі, наприклад, операцій на жіночих статевих органах, що калічать, та примусового/раннього шлюбу.

«Мене примусили одружитися з дорослим, 30-річним чоловіком, який жорстоко зґвалтував мене». Дівчина, 16 років, Східна та Південна Африка, 2005 р., II

ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ ТА КОНТЕКСТ

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

50

У більшості регіонів світу родина як інститут суспільства змінюється та еволюціонує у світлі соціального та економічного тиску. Темпи урбанізації, особливо в країнах на південь від Сахари (близько 6% на рік) та в Азії (3-4%)5 мали важливі наслідки для моделей і структури життя родин. Кожен третій мешканець міст – а їх близько одного мільярда – живе у нетрях. Переповнені помешкання та необхідність у грошах для забезпечення елементарних життєвих потреб родини створюють особливі стресові умови, які дуже відрізняються від життя у сільській місцевості6. В індустріалізованих країнах сімейний уклад є менш стабільним і також приймає нові форми, а природа „сімейного життя” змінюється. У країнах, де збільшується різниця у доходах населення і де відбуваються швидкі соціальні зміни, рівні міжособистісного насильства зростають7. У багатьох куточках планети також спостерігається втрата захисту від рідні, громади та неофіційних роботодавців чи „патронів”, на які традиційно покладалися сім’ї8. Ринкові соціальні реформи 1990-х та початку 2000-х років створили особливий тиск, насамперед на жінок, через зменшення і без того обмеженого доступу бідніших родин до системи охорони здоров’я, пенсійного забезпечення, навчання та догляду за малими дітьми і людьми похилого віку. Економічний тиск на родини з низькими рівнями прибутків в усіх регіонах планети також викликали величезний рівень міграцій – сезонних, тимчасових чи постійних – одного з батьків. Вони подорожують в інші міста чи країни, аби заробити грошей і надіслати гроші додому9. Безпрецедентні рівні міграції

призводять до тривалих періодів роз’єднаності родин, що має дуже негативний вплив на дітей. Іноді це також призводить до руйнування сімей10. Домогосподарства без одного з батьків зазнають стресу економічного тиску; на одиноку матір чи батька лягає особливий тягар обов’язків щодо виховання дітей, особливо якщо допомога близьких родичів є недоступною11 12 13. У Південній Африці, де на родини також тисне небезпека ВІЛ/СНІДу, 42% домогосподарств живуть без батька14 15 16. У країнах, важко уражених СНІДом, типовим явищем є виникнення домогосподарств, „що їх підтримують діти”, тобто діти-сироти змушені підтримувати домогосподарство і піклуватися про молодших братиків та сестричок.

ПРИРОДА ТА ПОШИРЕННЯ ПРОБЛЕМИ Форми насильства, на які наражається дитина, залежать від її віку та стадії розвитку, особливо коли дитина починає контактувати з зовнішнім світом17 18. Немовлята та діти молодшого віку зазвичай стають жертвами своїх безпосередніх піклувальників та інших членів родини через їхню залежність від дорослих та обмежених соціальних контактів поза межами домівки19. З віком діти стають більш незалежними і проводять дедалі більше часу поза межами будинку і родини. Таким чином, щодо старших дітей існує більша вірогідність насильства поза межами родини. Однак, що стосується віку, форм насильства і зловмисників, то тут можливі численні „поєднання”. Вдома та в родинному середовищі діти зазнають нападів та образ, а також страждають від інших форм фізичного насильства, сексуальних домагань, небезпечних традиційних практик, приниження, психологічного

3 ФІЗИЧНЕ НАСИЛЬСТВО Вбивства У країнах, де статистика вбивств аналізується за віковими категоріями, до найбільшої групи ризику належать діти 15-17 років. Другу групу найвищого ризику становлять немовлята. За даними країн ОЕСР, немовлята віком до одного року втричі більше ризикують загинути від рук батьків, аніж діти віком від одного до чотирьох років, які, у свою чергу, ризикують вдвічі більше, ніж діти віком від 5 до 14 років. Чим молодший вік дитини, тим вища вірогідність її смерті від рук близького члена родини.20,21 Найчастіше причиною смерті є пошкодження голови та внутрішніх органів. Інші причини включають в себе навмисне задихання, струси, і рідше – задушення чи побиття. За оцінками ВООЗ, найвищі показники вбивств серед дітей віком до п’яти років спостерігаються в країнах на південь від Сахари та у Північній Америці, водночас найнижчі – у країнах з високим рівнем доходів у Європі, у Східній та Західній Азії22. Оцінювання відсотку дитячих вбивств, що трапляються в домашньому та родинному середовищі, вимагає складної системи нагляду

і контролю за дитячою смертністю. Такої системи в більшості країн не існує. У регіонах, де смерті не реєструються і не розслідуються, масштаби летального насильства щодо дітей точно не відомі – вони можуть „ховатися” за високими показниками смертності дітей, що не досягли п’яти років. Припускають, що насильство у тій чи іншій формі (в тому числі – недбале ставлення) може відігравати важливу роль у смертях немовлят та дітей молодшого віку, які не реєструються як вбивства або взагалі не реєструються. Загальновідомо, що насильство щодо дітей з боку членів родини призводить до їхньої смерті набагато частіше, ніж про це свідчить офіційна статистика23. Спираючись на достатньо надійні дані (зокрема, дані з Нової Зеландії, Швейцарії та Сполучених Штатів), можна спостерігати за виникненням нових тенденцій24 25 26 27 28. Загалом, діти до 10 років наражаються на набагато вищий ризик жорстокого насильства з боку членів родини та близьких друзів/знайомих сім’ї, аніж діти у віці від 10 до 19 років. Вік та стать – також важливі фактори ризику. Більшість вбивств дітей віком до одного року скоює один з батьків або обидва. Часто вбивцею дитини є матір. В той час, як від 50 до 75% вбивств дітей віком до 10 років скоюють члени родини, цей показник знижується до 20% для дітей у віці між 1 та 14 роками та до 5% стосовно дітей віком від 15 до 19 років. Значний відсоток дітей у віці до 10 років скоює вітчим чи мачуха, друг чи подруга одного з батьків або людина, відома жертві. Дослідження у США показало, що вірогідність вбивства дівчаток з боку членів родини є вдвічі вищою, ніж вірогідність вбивства хлопчиків29. Хоча вірогідність загибелі дівчаток від рук близького родича знижується після досягнення нею 10 років, данні свідчать, що для них підвищується ризик вбивства з боку інтимного

51 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

насильства та нехтування. Окрім нападів та іншого фізичного насильства, діти можуть страждати від недогляду, що проявляється у нездатності захистити дитину від насильства з боку друзів, сусідів та відвідувачів; захистити від стигми та дискримінації; від неспроможності забезпечити послуги з охорони здоров’я для підтримки добробуту дитини. Чинниками насильства у домашньому колі можуть виступати батьки та прийомні батьки, а також інші сімейні піклувальники, близькі родичі, чоловік або дружина (у випадках дитячого шлюбу) та їхні родичі.

«Одного для я вигнав корови на випас, і одна з них загубилася. Коли я повернувся додому, батько забив мене ледь не до смерті – все моє тіло було вкрите ранами». Хлопець, 17 років, Східна та Південна Африка,III

партнера (хлопця чи чоловіка), або з боку членів родини партнера. Більше того, у регіонах, де існують практики раннього шлюбу та так звані „вбивства честі” стосовно жінок, вірогідно, що відсоток вбивств дівчаток, скоєних членами родини, може залишатися незмінним або навіть зростати у вікових категоріях від 10 до 14 та від 15 до 19 років. Необхідно провести додаткові дослідження для підтвердження чи спростування таких припущень.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

52

За деякими повідомленнями, у певних регіонах південної Азії спостерігаються високі показники вбивств дівчаток через кілька днів після їхнього народження. Ці смерті часто ігнорують і реєструють як народження мертвого плоду. Дослідження в Індії, в рамках якого було опитано 1000 жінок щодо наслідків дітонародження, виявило, що 41% ранніх неонатальних смертей дівчаток стало результатом дітовбивств. Хоча ця практика не обмежується лише Індією, одне дослідження в Таміл Наду показало, що 8-10% смертей новонароджених у 1995 році стало результатом дітовбивства новонароджених жіночої статі30. Необхідні додаткові дослідження для кращого розуміння природи та масштабів цього явища у різних країнах.

Фізичне насильство без фатальних наслідків Фізичне насильство – це навмисне застосування фізичної сили проти дитини, яке призводить або має високу вірогідність пошкодження дитячого здоров’я, виживання, розвитку та гідності. Діти в усьому світі страждають від побоїв, биття ногами, струсів, укусів, опіків, придушення та отруєння з боку членів родини. У крайніх випадках таке насильство може призвести до загибелі дитини (про це йшлося вище), до інвалідності або до серйозної

фізичної травми. В інших випадках фізичне насильство може залишити невидимі сліди ушкоджень. Та в будь-якому випадку фізичне насильство має негативний вплив на психічне здоров’я дитини та шкодить її розвитку. Дослідження, проведені в різних країнах світу, засвідчують, що фізичне насильство щодо дітей в родинному колі є поширеним в усьому світі. Наприклад, опитування учнів у віці від 11 до 18 років у провінції Курдистан Ісламської Республіки Іран показало, що 38,5% з них зазнавали фізичного насильства вдома, що призвело до травм та ушкоджень різної тяжкості31. Аналіз дослідження фізичних покарань дітей в Республіці Корея виявив, що побиття ногами, кусання, придушення та биття є дуже поширеним, а ризик фізичної травми та інколи – інвалідності в результаті цих дій є тривожно високим32. Національне опитування, що проводилося у Великобританії, виявило, що найчастіше саме батьки та матері застосовували фізичне насильство до дітей, хоча існують свідчення і про насильство з боку братів чи сестер33. Комітет з прав дитини визначає тілесне покарання як „будь-яке покарання із застосуванням фізичної сили з наміром спричинити незначний біль чи дискомфорт”34. Хоча дедалі зростаюче у світі занепокоєння щодо розповсюдженості тілесних покарань вдома – яке „підживлюється” легальністю та соціальним визнанням – підвищило інтерес до пошуку розуміння його поширеності і форм, ця проблема також викликала численні дебати. У більшості випадків тілесне покарання означає биття (шльопання, ляпаси, штурхани) дитини рукою або іншим предметом: палицею, паском, батогом, капцем, дерев’яною ложкою тощо. Та іноді таке покарання може означати биття ногами, струшування, кидання дітей,

3 У громадській думці існує величезна кількість варіацій щодо використання та ефективності тілесних покарань. Про це свідчать численні дослідження. Зокрема, дослідження проведене у Канаді, виявило що 59% громадян переконані у шкідливості ляпасів, а ще 86% вважають його неефективним36. Водночас 84% респондентів опитування, проведеного в США, погоджуються, що „іноді гарний ляпас необхідний як дисциплінарний засіб”37 38. Дослідження в Кореї виявило, що 90% батьків вважають тілесні покарання „потрібними”39. Майже 90% йеменських дітей стверджують, що фізичне та принизливе покарання є головним методом виховання у їхніх родинах, а найтиповішою його формою є побиття. 40

ЩО ДУМАЮТЬ ДІТИ ПО ТІЛЕСНІ ПОКАРАННЯ Альянс „Врятуймо дітей” провів дослідження щодо застосування фізичного та принизливого покарання дітей в усьому світі. Це опитування стало спеціальним внеском до цього Дослідження. Як виявилося, абсолютна більшість дітей не погоджується з тим, що такі покарання можуть мати будь-який позитивний ефект. Як зазначено у звіті, в той час, як діти можуть виконати вимоги дорослих відразу після побиття, „діти молодшого віку часто не пам’ятають, за що саме їх побили, і діти утримуватимуться від неналежної поведінки тільки опинившись перед безпосередньою загрозою побиття. Така форма покарання лякає дітей і штовхає їх на певну поведінку: натомість побиття не допомагає дитині хотіти поводитися правильно чи дотримуватися самодисципліни або обирати інші альтернативи”41. За даними опитування, проведеного ЮНІСЕФ у Європі та Центральній Азії, понад 75% дітей вказали, що „побиття” „ніколи” не буде правильним вирішенням домашніх проблем42. При проведенні Регіональних консультацій в рамках цього Дослідження, діти постійно називали інші види дисциплінарних заходів, в тому числі – належне пояснення неправильності їхніх вчинків. Вони наголошували, наскільки це боляче і принизливо, коли тебе б’ють ті, хто повинен любити і піклуватися про них.

53 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

дряпання, кусання, щипки, хапання за волосся чи викручування вух, примушення дитини стояти „на колінах” та в інших незручних положеннях, опіки чи насильне годування (наприклад, миття ротика дитини з милом або примушення їх ковтати гарячі або гострі страви). Коментар Комітету: „На думку Комітету, тілесне покарання є незмінно принизливим діянням. Крім того, існують й інші нефізичні форми покарання, які також є жорстокими та принизливими і звідси – такими, що суперечать положенням КПД. Зокрема, до їх числа входять покарання, які принижують, ображають, зводять наклеп, перетворюють дітей на „козлів відпущення”, залякують, лякають та висміюють дитину”35.

НЕДБАЙЛИВЕ СТАВЛЕННЯ

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

54

Недбайливе ставлення є важливим чинником смертності та хвороб дітей молодшого віку. Недбайливе ставлення – це неспроможність батьків або піклувальників задовольняти фізичні та емоційні потреби, коли вони (батьки) мають відповідні засоби, знання та доступ до відповідних послуг; або нездатність захистити дитину від небезпеки. Однак, у деяких середовищах дуже важко провести чітку меду між тим, що було спричинене умисно і тим, що стало результатом незнання або відсутності можливостей для належного догляду. Ступінь впливу недбайливого ставлення/нехтування на рівні дитячої смертності у багатьох частинах світу залишається невідомою (за деякими виключеннями, наприклад, „зниклі дівчатка”). Випадки недбайливого ставлення складно інтерпретувати в умовах слабких систем громадського здоров’я та недоїдання. У деяких розвинених країнах недбайливе ставлення становить найбільший відсоток випадків неналежного догляду за дітьми, про які стає відомо органам влади. Дослідження, проведені у цих країнах, підтверджують, що форми насильства і недбайливого ставлення є взаємопов’язаними43. Усі регіональні консультанти в рамках цього Дослідження висловили своє занепокоєння стосовно нехтування дітьми з особливими потребами; незважаючи на те, що кількісних свідчень дуже мало, відомо, що ці діти наражаються на найвищий ризик недбайливого ставлення – від навмисного незадоволення базових життєвих потреб до емоційної ізоляції та відсутності стимулювання. Дослідження щодо статевих відмінностей з точки зору недбайливого ставлення в Індії показало, що дівчатка у ранньому дитинстві страждають від цього значно більше, ніж хлопчики. Дівчаток рідше вигодовують груддю, ніж хлопчиків, а сеанси годування зазвичай коротші; після

відлучення від груді дівчатка отримують менш якісну їжу і в менших кількостях44. Дівчаток рідше показують лікареві; зазвичай, такі візити відбуваються пізніше у ході хвороби45. Непальське дослідження щодо наслідків інфекції поліомієліту для населення показало, що через кілька років показники виживання хлопчиків вдвічі перевищувало ці показники серед дівчаток, незважаючи на той факт, що ця епідемія в однаковій мірі уражає обидві статі. Це свідчить про деяку гендерну упередженість системи охорони здоров’я46. В Китаї співвідношення статей явно схиляється у бік чоловічого населення (117 до 100), що є результатом дітовбивств47.

СЕКСУАЛЬНЕ НАСИЛЬСТВО За оцінками ВООЗ, 150 мільйонів дівчаток і 73 мільйони хлопчиків у віці до 18 років вступали в примусовий статевий зв’язок або піддавалися іншим формам статевого насильства з фізичним контактом48, хоча насправді ці цифри явно занижені. У більшості випадків таке сексуальне насильство скоюють члени родини або інші особи, які мешкають або часто відвідують домогосподарство дитини. Зазвичай, ці люди користуються довірою дітей і часто виконують обов’язки піклувальників. Аналіз епідеміологічних досліджень, проведених у 21 країні (в основному, це країни з середнім та високим рівнем доходів), показав, що принаймні 7% жінок (аж до 36%) і 3% чоловіків (аж до 29%) зазнали сексуального насильства у своєму дитинстві49. Згідно з цими дослідженнями, від 14% до 56% сексуальних домагань до дівчаток та до 25% випадків такого насильства щодо хлопчиків чинилися родичами, вітчимами чи мачухами. У багатьох місцевостях дорослі багато говорять про ризики сексуального насильства, з яким можуть стикнутися їхні діти в школах та в громаді, однак батьки практично не говорять про ризики сексуального зловжи-

«Коли мені було дванадцять, я думала, що завагітніла від свого батька. Я намагалася покінчити з життям, тому що мене мучила одна думка: „Як я поясню це людям?” Адже мені було лише 12! Ніхто б мені не повірив». Молода дівчина, Північна Америка, 2005 р., IV

Більшість дітей не заявляють про факти сексуального насильства, якого вони зазнають вдома, тому що вони бояться того, що може статися з ними та з їхніми родинами; вони думають, що їхні родини будуть зганьблені, що їх виженуть з дому, або що ніхто їм не повірить. Дорослі теж можуть не повідомляти про такі порушення. У громадах та родинах з жорсткими нормами мужності, жіночості чи родинної честі, хлопчиків, які викриватимуть сексуальне насильство, вважатимуть слабкими та малодушними, а дівчаткам можуть поставити це у вину, побити а іноді навіть вбити50 51. Як дівчатка, так і хлопчики є уразливими до сексуального насильства, однак порівняння міжнародних досліджень вказує, що показники сексуального насильства щодо дівчаток зазвичай є вищими, ніж щодо хлопчиків52 53. Нещодавно ВООЗ провела багатонаціональне дослідження, в рамках якого було опитано понад 24 тисячі жінок у 10 країнах світу (Бангладеш, Бразилія, Ефіопія, Японія, Перу, Намібія, Самоа, колишня Сербія та Чорногорія, Таїланд та Об’єднана Республіка Танзанія). Їх запитали, чи хтось торкався їх особливим чином або примушував їх робити щось інтимне, чого вони не хотіли, до досягнення ними 15 років54. У деяких з цих країн відсоток сексуальних домагань у дитинстві, скоєних членами родини, є надзвичайно високим: • На двох бразильських територіях (міс-

то та провінція) відповідно 12% та 9% жінок зазнали сексуального насильства у дитинстві. З них відповідно 66% та 54% зазначили, що зловмисником був член родини.

• У Намібії 21% жінок повідомили про досвід сексуального насильства у дитинстві. З них 47% зазнали його з боку члена родини.

• На двох перуанських територіях (місто та провінція) відповідно 19,5% та 18% жінок повідомили про сексуальне насильство у дитинстві. З них відповідно 54% та 41% зазначили, що зловмисником був член родини. Найтиповішими зловмисниками, які скоїли сексуальне насильство щодо дівчаток є чоловікичлени родини (брати, дядьки). Далі йдуть вітчими, батьки, а потім члени родини жіночої статі. Друзів сім’ї чоловічої статі також називали одними з тих, хто скоює такі порушення. Інше дослідження підтверджує, що тими, хто скоює сексуальне насильство щодо дітей, є батьки, піклувальники, тітки та дядьки, брати і сестри, дідусі та бабусі, двоюрідні брати та сестри та друзі сім’ї. Наприклад: • Під час опитування жінок у віці від 15 до 49 років у Південній Африці, 21% респонденток з тих, які зізналися, що їх примусили чи переконали мати статевий акт без їхньої волі до досягнення ними 15річного віку, підтвердили, що зловмисником був родич55.

• Румунське національне опитування підлітків у віці 13-14 років виявило, що 9% дітей зазнали сексуальних домагань у родині, а ще 1% були зґвалтовані одним з членів сім’ї56.

• Під час опитування студентів коледжів на окупованих палестинських територіях, 19% респондентів зазначили, що до до-

55 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

вання всередині родини. Сором, таємничість та заперечення домашнього сексуального насильства щодо дітей „сприяє” поширенню культури замовчування. За таких умов діти не можуть говорити про сексуальні домагання, яких вони зазнали, дорослі не говорять про ризики сексуального насильства в домі, а інші дорослі не знають, що робити чи казати, коли вони підозрюють, що хтось, кого вони знають, чинить сексуальне насильство щодо їхніх дітей.

3

«Мені було 15 років і я навчалася в дев’ятому класі, коли усі мої мрії було зруйновано. Мене облили кислотою після того, як я відмовилася вийти заміж. Фізичний біль після попадання кислоти на обличчя і тіло ще можна уявити, але біль від соціальної стигми є набагато сильнішим. Він може тривати довіку». Жертва нападу, Південна і Центральна Азія, 2005р.,V

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

56

сягнення ними 16 років вони принаймні один раз ставали жертвами сексуального насильства з боку близького родича. Ще 36,2% повідомили про принаймні одну спробу сексуальних домагань з боку родичів. Як чоловіки, так і жінки повідомляють приблизно однакові показники сексуального насильства у дитинстві.57 • Опитування серед студентів Спеціального адміністративного регіону Китаю Гонконг виявило, що 4,3% чоловіків і 7,4% жінок один чи кілька разів зазнавали сексуального насильства до досягнення ними 17 років. Порушниками були незнайомці лише в третині випадків58.

• Аналіз документів захисту дітей в Іспанії за 1997-1998 роки показав, що 3,6% з усіх випадків зловживань становили випадки сексуальних домагань. У 96% випадків зловмисниками, які скоїли сексуальне насильство, були члени родини чи родичі. Батьки та вітчими становили найбільший відсоток серед тих, хто був визнаний винним у сексуальних домаганнях. Далі за списком йшли матері, дядьки чи тітки59.

• В Сомалі 20% дітей повідомили, що знають про факти сексуальних нападів на дитину всередині їхніх родин.60

Насильство, пов’язане зі статевою поведінкою та сприйняттям честі За деяких обставин дівчаток вважають співучасниками у випадках сексуального насильства щодо них, і саме їх, а не зловмисників, визнають відповідальними за будь-який статевий акт, насильний, жорстокий тощо. У деяких країнах дівчинка у віці старше 12 років може бути жорстоко покарана у випадках зґвалтування та інших сексуальних нападів, якщо зловмисник заперечує цей факт, і якщо немає свідків цієї дії.61

У деяких культурах підозри щодо втрати незайманості однією з членів родини, в тому числі – в результаті зґвалтування, вважається такими, що компрометує честь сім’ї, і це може призвести до її вбивства самими родичами. Правозахисні організації Пакистану інформують, що лише в 2003 році відбулося понад 1200 так званих „вбивств честі”62 63. Схожі „ритуали” відбуваються в Йорданії, Індії, Лівійській Арабській Джамахірії, на окупованих палестинських територіях, в Турції, Іраку та Афганістані, а також у країнах, де мешкають вихідці з Азії та Близького Сходу. За даними Великобританії, на території цієї країни щороку відбувається приблизно 12 таких вбивств64. Вважається що ці смерті – лише верхівка велетенської проблеми залякування та насильства65. Крайнє насильство може чинитися проти дівчат та жінок, які реагують у спосіб, що суперечить стереотипам. Відмова від романтичних загравань та шлюбних пропозицій може викликати шалену, жорстоку реакцію. Кількість атак на дівчат та жінок за допомогою кислоти у Бангладеш сьогодні оцінюють на рівні 120 на рік66. Відсоток таких атак, пов’язаний з відмовою щодо близьких стосунків чи шлюбу, становив у 2003 році 17%67. Більшість дівчат походить з бідних домогосподарств, і замахи на них відбуваються під час дороги до школи, набирання води чи збору палива.

СЕКСУАЛЬНЕ НАСИЛЬСТВО В ІНТИМНИХ СТОСУНКАХ ТА ДИТЯЧІ ШЛЮБИ Для значної кількості дівчаток – і для деяких хлопчиків – першій досвід статевого контакту в підлітковому віці є небажаним і навіть примусовим. Значний відсоток таких зґвалтувань відбувається у контексті близьких, інтимних стосунків та у випадках незрілих, дитячих

3 У багатьох суспільствах шлюб чи постійний союз відбувається за домовленістю (зазвичай, відразу коли дівчинка досягає статевої зрілості) між батьками та старійшинами родини. Іноді ці союзи є примусовими – насамперед, це стосується дівчаток – і призводять до ранніх шлюбів. Такі шлюби найчастіше виправдовують захистом сімейної честі і особистої честі і недоторканості дівчини, однак важливу роль тут також відіграють і економічні чинники: дівчаток у бідних родинах часто сприймають як додатковий економічний тягар. Придане молоденьких дівчаток є зазвичай незначним, а викуп за них – вищим. Тому шлюб дівчинки можуть влаштовувати для гарантування її та родинного економічного майбутнього. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок встановлює, що заручини і шлюб дитини не мають юридичної сили, і держави повинні вживати всіх необхідних заходів, включаючи законодавчі, з метою визначення мінімального шлюбного віку та обов’язкової реєстрації шлюбів в актах громадянського стану. У своєму Заключному зауваженні 1994 року Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок (CEDAW) рекомендує, що мінімальний вік для шлюбу як дівчат, так і хлопців, має становити 18 років. Комітет з прав дитини підтримав цю пропозицію, часто рекомендуючи державам підняти планку мінімального шлюбного віку та його вирівнювання.

Ранні шлюби для дівчаток мають серйозні негативні наслідки для їхнього здоров’я, розвитку та прав. Часто це покладає край їхнім можливостям та сподіванням щодо освіти і призводить до соціальної ізоляції. Молодих дружин сприймають як таких, хто погодився на статеві стосунки з чоловіками. Вони вагітніють ще до того, як їхні тіла досягають статевої зрілості. Тому такі жінки стикаються з численними проблемами при дітонародженні; серед них спостерігаються високі показники материнської смертності. Це ж стосується і дитячих шлюбів68. Окрім небезпеки для здоров’я та розвитку, дівчата, які одружуються до досягнення ними 18 років, наражаються на підвищений ризик фізичного, сексуального та психічного насильства з боку їхніх чоловіків. Існують дані, які свідчать про те, що дівчата, які виходять заміж рано, наражаються на підвищений ризик насильства, ніж інші жінки69. Насильство з боку інтимного партнера у відношенні до одружених дівчат часто є проявом нерівних „владних” стосунків між нею та її чоловіком. У цьому також проявляється соціальне ставлення до статусу і ролі чоловіка і жінки.

Розповсюдженість дитячих шлюбів Дитячі шлюби є поширеними у Південній Азії, Західній Африці та у деяких країнах півдня та сходу Африки – особливо у Мозамбіку, Уганді та Ефіопії. Це явище є типовим і для Близького Сходу, особливо у Йемені. У деяких країнах Західної Африки, а також в Бангладеш та Непалі близько 60% дівчат одружуються у віці до 18 років. Це у 28 країнах цей показник становить 30%70. Хоча у більшості країн існує законодавство, яке забороняє дівчатам одружуватися до 16 років, а у деяких – і до 18 років, ці закони часто

57 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

шлюбів або союзів. Насильство може відбуватися й у контексті побачень, однак цей тип неформальних партнерських стосунків між хлопцями і дівчатами підліткового віку (і молодими парами однієї статі), однак це загалом не стосується дому і родини. Тому останнє більш докладно описане у розділі, присвяченому насильству у громаді.

«Ненавиджу ранні шлюби. Я вийшла заміж дуже рано, і мої нові родичі примушували мене спати з чоловіком. Я страждала всю ніч. Після цього, кожного вечора я думала: а якою ж буде моя наступна ніч? І це я ненавиджу найбільше ».

11-річна дівчинка, одружена у 5-річному віці, Східна та Південна Африка, 2005р., VI

ігноруються: шлюби просто не реєструються, приймаються традиційні чи релігійні правила. І лише лічені випадки врешті-решт розглядаються у судах.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

58

За деякими оцінками, 82 мільйони дівчат в усьому світі, яким зараз 10-17 років, вийдуть заміж ще до того, як їм виповниться 18 років71. Причому значна кількість дівчат одружаться у дуже малому віці. Наприклад, у Непалі 7% дівчаток одружуються, не досягнувши 10 років, і 40% - до досягнення ними 15 років72. У регіоні Амгара, що в Ефіопії, 40% дівчаток у сільській місцевості, яким ще не виповнилося 15 років, уже одружені73. У деяких випадках такі шлюби є результатом викрадання або зґвалтування з метою уникнення сплати шлюбного викупу. В усіх таких випадках поняття згоди на шлюб з боку обох партнерів і насамперед – дівчинки, а також сексу між партнерами, не розглядається. У середовищах, де дівчинка переїжджає до батьків/житла свого чоловіка відразу після укладання шлюбного договору між родинами, секс між партнерам часто починається відразу, коли вік дівчинки становить 10-11 років – ще до того, як у неї починаються менструальні цикли.

Фізичне, сексуальне та психологічне насильство Одружені дівчата потерпають від насильства з боку своїх чоловіків. Останній аналіз даних досліджень в області демографії та охорони здоров’я (DHS) показав, що насильства з боку чоловіків за останні 12 місяців зазнали 4% дівчаток у віці між 15 і 19 роками у Камбоджі, 15,4% - у Домініканській Республіці, 21% - у Єгипті, 25,4% - на Гаїті, 10,4% - в Індії, 18,2% - в Нікарагуа, та 33,3% - в Замбії74. У цих країнах молоді жінки та жінки, які одружилися у ранньому віці, найчастіше говорили про насильство з боку інтимних партнерів.

Фізичне насильство щодо одружених дівчат з боку їхніх чоловіків може включати в себе поштовхи, струси, ляпаси, биття руками та ногами, укуси, придушення, опіки, погрози та напади зі зброєю. У суспільствах, де існує традиція приданого, насильство з боку статевого партнера щодо молодої нареченої може бути викликане неспроможністю її родини забезпечити належне придане або незадоволенням чоловіка або його родини розміром цього приданого. Дослідження домашнього насильства та агресії, пов’язаної з приданим, показують, що близькі родичі, особливо члени родини чоловіка, відіграють важливу роль у «підживленні» насильства щодо жінок. Часто зловмисником є чоловік, якого підштовхує його мати75. Однак у деяких випадках головними чинниками насильства і агресії щодо молодих наречених виступають родичі чоловіка76 77 78 . Дослідження, проведене в Індії, показало, що серед жінок, які повідомили про факти фізичного насильства та агресії через незадоволення приданим, найчастіше воно коїлося з боку свекрухи (95%), чоловіка та свекра (по 72% кожний), своячки (49%) та свояка (14%)79. Багато одружених дівчат зазнають сексуального насильства від рук своїх партнерів; їх можуть примушувати силою чи залякувати з тим, щоб мати статевий контакт без їхньої волі. Ці жінки також можуть мати статеві контакти, боячись того, що може зробити з ними їхній партнер, якщо вони відмовляться. Їх також можуть примусити до різних інтимних дій, що на їхню думку є принизливим чи образливим. У суспільствах існуючі культурні норми дозволяють чоловікові необмежений сексуальний доступ до дружини, одружені дівчата наражаються на ризик примусового чи травматичного сексу.80

3 ДІАГРАМА 3.1 Відсоток жінок, одружених до досягнення ними 18-річного віку 77

Нігер Чад Малі Бангладеш Гвінея Буркіна Фасо Центральноафриканська Республіка Мозамбік Непал Уганда Камерун Ефіопія Йемен Еритрея Малаві Індія Нігерія Нікарагуа Замбія Домініканська Республіка Мадагаскар Об’єднана Республіка Танзанія Бенін Сенегал Гватемала Габон Кот д’Івуар Того Коморос Зімбабве Гана Камбоджа Кенія Індонезія Гаїті Бразилія Колумбія Киргизстан Болівія Руанда Єгипет Перу Філіппіни Казахстан В’єтнам Намібія Туркменістан Південна Африка

71 65 65 65 62 57 57 56 54 53 49 48 47 47 46 43 43 42 41 40 39 37 36 34 34 33 31 30 29 28 25 25 24 24 24 21 21 21 20 20 19

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

59

15 14 11 10 9 8

0

20

Відсоток 40

60

80

100

Джерело: UNICEF (2005). Early Marriage – a harmful traditional practice. A Statistical Exploration. New York, UNICEF. Аналіз проводився за період з 1996 по 2003 роки.

Психологічне насильство щодо молодих одружених дівчат з боку чоловіків включає в себе приниження, загрози їй чи якійсь близькій для неї людині, контроль поведінки. Якщо дівчина не витримує жорстокого поводження і втікає додому, батьки можуть відмовитися від неї і навіть побити за те, що вона виявилася поганою дружиною.

ШКІДЛИВІ ТРАДИЦІЙНІ ПРАКТИКИ

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

60

У деяких середовищах існують культурні традиції, які передбачають певні практики, що завдають болю та «спотворюють» дітей, зокрема йдеться про скарифікацію, таврування чи татуювання. Хоча термін «шкідливі традиційні практики» зазвичай асоціюють з операціями на жінках, що калічать, існує також багато практик, які застосовують як до дівчаток, так і до хлопчиків. Дослідження, проведене 1998 року Національним комітетом з шкідливих традиційних практик Ефіопії виявило, що увулектомія (видалення язичка м’якого піднебіння) здійснюється серед 84% дітей; молочні зуби видаляються у 89% дітей81. Ці операції можуть провадитися нестерильним інструментарієм, що може викликати інфекції. Учасники консультацій у західній та центральній Африці в рамках цього Дослідження висловили своє занепокоєння тим фактом, що у деяких країнах Західної Африки, зокрема в Мавританії, Нігері та північних регіонах Малі бажання одружити дітей у дуже молодому віці стимулює батьків насильно годувати своїх 5-10 річних доньок, аби прискорити їх фізичний розвиток, перетворити їх на «дорослих» жінок і таким чином робити їх «привабливими» для чоловіків. Це може мати трагічні наслідки, наприклад, чоловіки відмовляються від таких дружин, оскільки у деяких з них не відбувається менструації, і вони не можуть мати дітей. Іншою проблемою може стати ожиріння, яке може призвести до серйозних медичних проблем, наприклад, до серцево-судинних

хвороб, гіпертонії та діабету.

Операції, що калічать жіночі статеві органи, жіноче обрізання Термін «шкідливі традиційні практики» найчастіше вживається при описанні операцій на жіночих статевих органах або «обрізання», як про це кажуть в місцевостях, де поширені такі практики. За оцінками ВООЗ, від 100 до 140 мільйонів дівчаток та жінок в усьому світі пройшли через ті чи інші операції на статевих органах, що калічать82. Дівчатка з самого раннього віку до підліткових років проходять через такі операції відсікання статевих органів (зазвичай йдеться про видалення клітора) як провісника шлюбу83. Операції на жіночих статевих органах вважаються «захистом» для незайманості, процесом прикрашання. У деяких культурах це одна з найголовніших передумов для шлюбу. Існують різні форми операцій на жіночих статевих органах, і деякі з них передбачають більш радикальні хірургічні втручання в область геніталій. У найгірших формах таких операцій застосовується інфібуляція (з’єднання країв рани скобами), коли внутрішні малі губи та зовнішні великі губи розтинаються, а їхні краї зшиваються разом, що майже повністю закриває піхву. Після цієї операції ноги дівчинки стягують від ступнів до стегон, і вона залишається нерухомою аж до формування рубцевої тканини84. Через таку операцію проходить від 90 до 98 відсотків сомалійських дівчаток, зазвичай у віці 7-8 років85. Ця процедура має серйозні наслідки для сексуальних стосунків та материнства – дуже поширеними є тривалі пологи та народження мертвого плоду. Після пологів жінку, як правило, «зашивають» знову. Найбільш надійні та докладні дані щодо розповсюдженості та природи операцій на жіночих ста-

Матір, яка все одно погодилася на проведення операцій з її доньками через тиск з боку свекрухи, Східна та Південна Африка, 2005р., VII

тевих органах, що калічать, надають DHS та багатоіндикаторні кластерні дослідження (MISC). Однак, такі практики значно відрізняються з точки зору тяжкості каліцтва, і в деяких країнах, де найчастіше практикують такі операції і де їх результати є найтяжчими, DHS та MISC ніколи не провадилися. В першу чергу мова йде про Сомалі та Джібуті (див. Діаграму 3.2). Оцінки ЮНІСЕФ, оприлюднені у 2005 році, свідчать, що у країнах на південь від Сахари, в Єгипті та Судані близько 3 мільйонів дівчаток та жінок щороку мають операції на статевих органах, що калічать86. Найвища розповсюдженість таких операцій спостерігається в Сомалі, Ефіопії, Еритреї та Джібуті; трохи нижчі показники можна бачити у сусідніх країнах – Єгипті, Судані, в Східній та Західній Африці. Крім того, такі практики існують в деяких регіонах Близького Сходу та Азії. У країнах, де існують такі практики, операції є типовими тільки для певних народів. Наприклад, в Нігерії, за даними DHS, у південних провінціях розповсюдженість таких операцій сягає 60%, в той час як на півночі країни цей показник становить лише 2%. У Кенії операції на жіночих статевих органах практикують практично всі представники кенійських сомалі, масаї, деякі інші народності та по країні в цілому показник становить лише 32%87. Останні дослідження в Гвінеї, Малі та Мавританії показали, що показники операцій на жіночих статевих органах в цих країнах сягають 71-99%, а деяких дівчаток сьогодні «ріжуть» ще до досягнення ними чотирьох років88. Такі операції відбуваються навіть в розвинених країнах – серед діаспор.

ПСИХОЛОГІЧНЕ НАСИЛЬСТВО Будь-яке фізичне та сексуальне насильство супроводжується психологічною травмою; однак психологічне насильство також може приймати форми образи, знущань, називання образливими прізвиськами, ігнорування, ізолювання,

3

відмови, емоційної байдужості та умаляння – усе це може стати шкідливим для психологічного розвитку та добробуту дитини. Уніфікованих визначень для цього не існує, так само, як мало що можна сказати про глобальні масштаби цієї форми насильства щодо дітей. Єдине що можна стверджувати, що психологічне насильство часто супроводжує інші форми: встановлено міцний взаємозв’язок між психологічним та фізичним насильством щодо дітей у домогосподарствах, де поширене це явище89. У «жорстокому» родинному середовищі існує постійний страх та тривога, викликані очікуванням актів насильства; біль, приниження та страх під час скоєння таких актів; серед дітей старшого віку поширена самотність, викликана байдужістю батьків, недовірою та іноді – огидою до себе. Психологічне насильство може бути результатом неконтрольованої фрустрації або мати схожі завдання, що й тілесне покарання: схилити дитину до покори і слухняності або «попередити» її безконтрольну поведінку. Хоча багато дітей знає приказку «слова ніколи не можуть поранити мене», насправді діти відчувають біль та тривогу через відмову, а також приниження від нападок на їхню самоповагу90. Психологічні форми покарання можна спостерігати в усіх куточках планети. Дослідження, проведене в п’яти країнах проектом «Всесвітні дослідження зловживань у родинному середовищі» (World Studies of Abuse in the Family Environment – WorldSAFE), показали, що кричання на дитину було типовою практикою поведінки батьків в усіх п’яти країнах (Чилі, Єгипет, Індія, Філіппіни та США). Ступінь лайки та залякувань дітей різнився. Наприклад, на Філіппінах жодна матір, за даними дослідження, не лаяла свою дитину, однак 48% з опитаних загрожували дитині покинути її; у Єгипті 51% батьків лаяли дітей, однак лише 10% загрожували їх покинути. 91

61 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

«Приїхала моя бабуся. Вона сказала, що мені зроблять обрізання, та я нічого не зрозуміла. Вона сказала: «Тепер ти будеш така, як всі. Ти не залишишся позаду». Мене тримали за плечі і за коліна, я почала плакати і намагалася стулити ноги. Це було жахливо. Я цього ніколи не забуду».

ДІАГРАМА 3.2 Розповсюдженість операцій на жіночих статевих органах, що калічать, серед жінок та їхніх дочок Жінки (у віці від 15 до 49), які мали операції на жіночих статевих органах

100

Жінки (у віці від 15 до 49), у яких принаймні одна дочка мала операції на жіночих статевих органах

99

97 92

90

Операції практикуються. Існують дані DHS або MISC

89 80

80

Операції практикуються. Немає даних DHS або MISC

77

73

71

58 54 48

47

45

45

40

36 32

32 24

21

20

23

20 19

18 10

17 7

6

5

3

5 1

Камерун

Гана

Нігер

Бенін

Нігерія

Об’єднана Республіка Танзанія

Йемен

Кенія

Чад

Центральноафриканська Республіка

Кот д’Івуар

Мавританія

Буркіна Фасо

Ефіопія

Еритрея

Судан (північні регіони)

Малі

Єгипет

0 Гвінея

Відсоток

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

62

Операції не практикуються 66

63

60

Країни, де практикуються операції на жіночих статевих органах, що калічать

Найостанніші наявні дані – за 1996-2004 рр. Адаптовано з: UNICEF (2005). Changing a Harmful Social Convention: Female Genital Mutilation/Cutting. Innocenti Digest, No. 12, Florence, UNICEF Innocenti Research Centre; UNICEF (2005). Female Genital Mutilation/Cutting: A Statistical Exploration. New York, UNICEF.

Найбільш надійні та докладі дані щодо розповсюдженості та природи операцій на жіночих статевих органах, що калічать, надають дослідження DHS та MISC. Однак ці дослідження не реєструють ступінь тяжкості каліцтв, який значно різниться у різних країнах та всередині однієї країни. В деяких країнах, де найчастіше практикують такі операції у найбільш жорстоких формах, DHS та MISC ніколи не провадилися. В першу чергу мова йде про Сомалі та Джібуті.

3 НАСЛІДКИ НАСИЛЬСТВА ЩОДО ДІТЕЙ Наслідки насильства щодо дітей мають для них як негайний особистісний вплив, так і шкоду, яку вони понесуть з собою далі – у підлітковий вік та доросле життя. Насильство, якого зазнають діти вдома та в родинному середовищі, може мати довготривалі, життєві наслідки для їхнього здоров’я та розвитку. Вони можуть втратити довіру до інших людей, що є основою для нормального людського розвитку. Навчатися довіряти людям з самого раннього віку через сімейні стосунки є ключовим завданням дитинства; це тісно пов’язане зі спроможністю людини відчувати любов, співчуття та розвивати майбутні стосунки. У більш широкому сенсі насильство може затримати розвиток потенціалу особистісного розвитку та досягнень у житті, що матиме важкі наслідки для суспільства в цілому.

НАСЛІДКИ ДЛЯ РОЗВИТКУ ДИТИНИ: ФІЗИЧНІ ТА ПСИХОЛОГІЧНІ Найбільш видимим, негайним результатом насильства щодо дітей є смертельне чи несмертельне ушкодження, порушення когнітивної функції та нездатність зростати; крім того, це можуть бути психологічні та емоційні наслідки переживання чи стикання з болючим та принизливим ставленням, якого діти

не можуть зрозуміти і нездатні попередити. Такі наслідки включають в себе відчуття відмови та занедбаності, порушені стосунки, травми, страх, тривога, відчуття небезпеки та зруйнованого почуття власної гідності. Коли батько чи матір навмисне завдає дитині болю (в якості покарання чи з інших причин), то дитина засвоює урок приблизно такого змісту: батьки – це джерело болю, яке слід уникати. Навіть у віці двох років фізично покарані діти намагаються дистанціюватися від матері, на відміну від тих дітей, яких не карають фізично93. Вплив та наслідки насильства ускладнюються й тим фактом, що вдома дітей ображають люди, яких вони люблять і довіряють, в місці, де вони мали б почуватися у безпеці. Такий досвід є особливо болючим у випадках сексуального насильства, і стигма та сором, що оточують маленьку жертву такого насильства в усіх країнах, примушують її долати цю травму самотужки. Втрата впевненості та довіри до найближчих для дитини людей можуть викликати у дитині почуття страху, підозри, невизначеності та емоційної ізоляції. Дитина може більше ніколи не почуватися у безпеці у компанії батька, матері чи іншого близького родича, який скоїв насильство. Дедалі більші обсяги свідчень доводять, що піддавання насильству чи травматичним діям насторожує мозок дитини, що розвивається, через втручання в природний процес розвитку нервової системи94. Якщо домашнє насильство набуває гострих форм, у дітей можуть з’явитися поведінкові зміни та симптоми, пов’язані з пост-травматичним стресовим розладом (PTSD) та депресією. Фізичне та сексуальне переслідування пов’язують з підвищеними ризиками появи самогубних думок та поведінки, і чим жорстокішим є таке насильс-

63 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

Одна форма покарання може викликати іншу – це залежить від віку дитини. Дослідження, проведене у Свазіленді серед 2 тисяч дітей віком від 6 до 18 років, виявило, що принизливе психологічне покарання частіше застосовувалося до дітей старшого віку, а тілесні покарання були більш «популярними» щодо дітей молодшого віку.92

«Насильство щодо дітей вдома та в родині саме по собі є серйозною проблемою, яку пов’язують з поведінкою, ризикованою для подальшого життя. В свою чергу, такі поведінкові моделі посилюють деякі причини хвороби та смерті… Тому попередження насильства щодо дітей вдома та в родині повинно стати найвищим пріоритетом системи охорони громадського здоров’я». Доктор Александер Бутчард, Рада редакторів Дослідження Генерального секретаря ООН про насильство щодо дітей VIII

тво, тим вищий цей ризик95 96. Певні наслідки можуть бути викликані і реакцією батьків на спроби дітей поговорити про їхній досвід. Також на дитину впливає тривалість піддавання насильству, місце, де воно відбулося чи відбувається, а також те, чи страждає дитина від повторення насильства з боку тієї ж людини, або на неї посягають інші зловмисники97.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

64

За даними ВООЗ, негативні наслідки проживання в середовищі домашнього насильства для дитини є однаковими, незважаючи на культурні чи географічні особливості. Ґрунтуючись на опитуваннях жінок в Бангладеш, Бразилії, Ефіопії, Японії, Намібії, Перу, Самоа, Таїланді та Об’єднаній Республіці Танзанія, діти, що мешкають в домогосподарствах з проявами насильства (де мати підтвердила факти насильства з боку батька), частіше мають поведінкові проблеми, наприклад, енурез, кошмари, надмірно агресивну поведінку чи навпаки, полохливість, аніж діти з домогосподарств, вільних від насильства98. Такі результати показують, що піддавання дитини насильству вдома є тривожним сигналом пошкодження дитини, тому відповідні служби повинні вдатися до попередження та реагування.

ДОВГОТРИВАЛІ НАСЛІДКИ Дедалі більша кількість дослідницьких даних підтверджує той факт, що скоєння насильства щодо дітей або досвід життя у домогосподарстві з частими проявами насильства щодо близьких людей може викликати хворобу і смерть у дорослому віці. Досвід насильства у дитинстві пов’язують із зловживанням алкоголю та наркотиків, раком, хронічними хворобами легень, депресіями та іншими станами, в тому числі – хворобами печінки, ожирінням, хронічними проблемами у сфері репродуктивного здоров’я99 100 101. Такі зв’язки можуть

призвести до вироблення певної шкідливої поведінки, де в якості механізмів «подолання» виступає куріння, вживання алкоголю, зловживання хімічними речовинами, п’янки в компаніях та інші шкідливі звички. Насильство щодо дітей також може мати тривалі наслідки для психічного здоров’я102. Порівняння даних з усього світу показало, що значний відсоток психічних розладів у дорослих пов’язаний з сексуальним насильством, якого вони зазнали у дитинстві (див. Таблицю 3.1)103. Хоча розповсюдженість зловживань різниться залежно від регіону, впливи виявилися схожими, причому наслідки для психічного здоров’я прямо залежать від тривалості насильства та рівня тяжкості. Схожі наслідки були виявлені і стосовно фізичного покарання та інших принизливих форм ставлення до дитини. Тілесне покарання є передвісником депресій, відчуття нещастя та тривоги, а також безнадії серед дітей та молоді. Навіть за умов нечастого застосування, тілесні покарання можуть призвести до психологічних страждань серед молодих людей104 105 106 107. Досліджуючи групу підлітків у Гонконгу, було виявлено, що ті, хто впродовж останніх місяців зазнав тілесних покарань, були більш схильними до вживання алкоголю, куріння, участі в сутичках; ці діти були знервованими та перебували у стресовому стані, а також відчували певні проблеми, намагаючись вирішувати повсякденні проблеми. Згідно з дослідженнями, проведеними в Канаді та США, порушення психічного здоров’я перетікає і в доросле життя. Це проявляється у підвищених рівнях знервованості та алкогольної залежності.109

3

«Мені 8 років, і коли мені було шість, мене зґвалтували. Мої батьки подали заяву в поліцію, і насильника засудили. Але я більше не можу тут жити. Знаєте, як мене називають? Мене прозвали „заплямованою”... навіть коли я йду по воду до криниці, усі діти прозивають мене так. Я хочу втекти звідси».

8-річна дівчинка, Східна та Південна Африка, 2006р.,IX

ТАБЛИЦЯ 3.1 – Тягар психічних розладів через сексуальне насильство у дитинстві у світі

ПСИХІЧНІ РОЗЛАДИ

ВІДСОТОК НАВАНТАЖЕННЯ ХВОРОБ У СВІТІ ЧЕРЕЗ СЕКСУАЛЬНЕ НАСИЛЬСТВО У ДИТИНСТВІ ЖІНКИ (%)

Депресії, алкогольна та наркотична залежність

ЧОЛОВІКИ (%)

7–8

4–5

Пост-травматичний стресовий розлад

33

21

Спроби самогубства

11

6

Панічні розлади

13

7

ПОДАЛЬШІ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ Досвід насильства у молодому віці також підвищує ризик подальших знущань і насильства та накопичення такого негативного досвіду. Це посилює важливість визнання та попередження насильства щодо дітей якнайраніше. Аналогічним чином, сексуальні домагання до дітей є загальновизнаним фактором ризику для сексуальних переслідувань у дорослому віці. Цей ризик посилюється, якщо відбувається примусовий статевий контакт та інші форми насильства110. Масштаби постійних переслідувань та знущань вдома оцінювалися лише в кількох країнах, де працюють і оновлюються відповідні бази даних та реєстри. У Великобританії та в Сполучених Штатах, де випадки насильства щодо дитини реєструвалися та розглядалися офіційними службами захисту дитини, показники повторних звернень коливаються від 5% до 24% впродовж 1-4-річного терміну відсте-

ження111 112 113. У випадках, коли відбувалося принаймні два звернення щодо дитини, ризик для неї значно зростає. Домашнє насильство щодо дітей асоціюється з підвищеним ризиком насильства в інших середовищах. Дослідження, проведене у Великобританії, виявило, що діти, які стають свідками домашнього насильства, з більшою вірогідністю можуть стати жертвами задирак та хуліганів114. Аналогічним чином, опитування учнів молодших та середніх класів в Італії показало, що жертви задирак у школі часто були свідками батьківського насильства вдома. Особливо це стосувалося дівчаток. 115 Діти, які стали жертвами сексуальних нападів або зазнавали недбайливого ставлення, або зазнали домашнього насильства, можуть втекти на вулицю, де вони наражаються на ризик сексуальних домагань та експлуатації. Це однаковою мірою стосується як хлопчиків, так і дів-

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

65 Джерело: Andrews G. et al. (2004). Child Sexual Abuse. In: Ezzati M. et al. (2004). Comparative Quantification of Health Risks: Global and Regional Burden of Disease Attributable to Selected Major Risk Factors, Vol. 2. Geneva, World Health Organization, pp. 1851-1940.

«Може виникнути почуття провини. Жертва та люди навколо, які не володіють ситуацією, можуть вважати, що постраждала дитина сама винна. Якщо у цьому переконані близькі, то поступово сама жертва почне вірити у це». Дівчина, 11-й клас, Європа, 2005 р.,IX

чаток: згідно з канадськими дослідженнями, майже усі хлопчики, втягнені у проституцію, зазнавали сексуального насильства вдома.116

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

66

Ціла низка досліджень була спрямована на вивчення природи насильства з точки зору стосунків між поколіннями117. Останні дані, отримані в результаті міжнародного дослідження, що провадилося в Австралії, Коста-Ріці, Чеській Республіці, Польщі та на Філіппінах, показали, що проблема є типовою для усіх культур та регіонів118. Жінки в усіх цих країнах, які зазнавали фізичного насильства з боку батьків у дитинстві, набагато частіше повідомляють про факти фізичного насильства з боку інтимних партнерів у дорослому віці, що зайвий раз доводить теорію „довічної” природи насильства119 (див. Діаграму 3.3). Що стосується традиційних практик та дитячих шлюбів, то тут існують сильні зв’язки між поколіннями, насамперед з матерями (та батьками), які вважають такі практики обов’язковими і піддають їм своїх синів та дочок. Головною передумовою операцій на жіночих статевих органах, що калічать, є етнічний зв’язок: деякі етнічні групи дотримуються таких практик майже у повному складі, в той час, як інші групи населення, що живуть на цій території, не роблять цього120. Освіта дівчат, особливо середня освіта, може розірвати такий „зв’язок поколінь” і знизити розповсюдженість цих операцій на жіночих статевих органах121.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ Окрім негативного впливу на дотримання прав дитини, її здоров’я та розвиток, домашнє насильство щодо дітей має низку економічних наслідків як для родин, так і для усього суспільства. Такі наслідки включають в себе прямі витрати на медичну допомогу жертвам, витрати на юридичні та соціальні послуги, забезпечення

постраждалих дітей належним доглядом. До непрямих затрат можна віднести можливі травми чи інвалідність, психологічні втрати та інші порушення, що впливають на якість життя жертви; переривання та припинення навчання; втрата дитиною чи молодою людиною продуктивності і працездатності у майбутньому житті122. Потенційний фінансовий тягар підтверджується даними кількох індустріалізованих суспільств. Зокрема, фінансові втрати, що асоціюються з насильством та недбайливим ставленням до дитини, в тому числі втрачені заробітки у майбутньому та витрати на лікування психічних розладів, оцінювалися в США в 2001 році на рівні 94 мільярдів доларів123. У Великобританії щороку необхідно 1,2 мільярдів доларів США тільки для забезпечення соціального захисту та юридичних послуг.124

ЧИННИКИ, ЩО СПРИЯЮТЬ НАСИЛЬСТВУ Ризики домашнього та родинного насильства посилюються через взаємозв’язок між якістю родинних стосунків та тиском або тягарем на родину з боку зовнішніх чинників або особливостей членів родини. Деякі чинники залежать від особистих рис дитини (наприклад, стадія розвитку, стать) та характеристик батьків або піклувальників (наприклад, психічні розлади, хімічна залежність тощо). Інші чинники походять зі структури родини, ролей та стосунків її членів: це може підвищити уразливість дитини або навпаки, забезпечити їй належний захист. Порушені родинні стосунки та слабкий зв’язок між дитиною та батьками відіграє критичну роль у тому, чи зазнаватиме дитина насильства у родині. Інші чинники залежать від середовища, наприклад, у разі виникнення надзвичайних ситуацій, та водночас вони можуть залежати від наявності соціальних мереж або

3 від втрати засобів до життя. Звичайно, негативні наслідки не є неминучими: наприклад, якщо стосунки між батьками та дітьми є гарними і дружніми, то це створить для дитини належний захист і сприятиме стійкості родини до зовнішніх зрушень і потрясінь. Існує велика вірогідність того, що насильство є результатом поєднання особистісних, родинних, соціальних, економічних та культурних факторів, а розплутати взаємозв’язки між цими факторами вельми складно. Більше того, деякі діти наражаються на кілька видів насильства з боку кількох чинників впродовж кількох років.

ЧИННИКИ, ПОВ’ЯЗАНІ З ДІТЬМИ Вік: На найбільш ранніх етапах життя фізична слабкість немовляти та рівень його/її залежності від матері або головного піклувальника є ключовим чинником уразливості. Окрім ризиків пошкоджень та смерті внаслідок фізичного насильства, немовлята є дуже уразливими до ігнорування та недбайливого догляду. Найбільша уразливість проявляється у перші дні після народження; рівень уразливості залишається надзвичайно високим, але він поступово знижується протягом першого року життя і раннього дитинства (від народження до 4 років).

Досвід жінок щодо насильства з боку інтимного партнера після досягнення ними 16 років та його зв’язок з переслідуваннями у дитинстві 60 Не зазнавали фізичного насильства у дитинстві 43

43

Відсоток

Зазнавали насильства з боку одного чи обох батьків

39

40 33

28

27 21 20

15

13 9

15 8

0 Коста Ріка (N=8 20 )

Чеська Республіка (N=186 0)

Австралія (N=6 37 8)

Польща (N=2 17 7)

Філіппіни (N=1 917)

Швейцарія (N=1 975)

Джерело: Johnson H. et al. (forthcoming)/ Violence Against Women: An International Perspective. New York, Springer

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

67

ДІАГРАМА 3.3

«Коли в глави сім’ї поганий день, всі собаки плачуть ». Азіатське прислів’я, Регіональні консультації, Південна Азія.

Стать: Стать дитини також може бути фактором, що впливає на ризик насильства та переслідування. Хоча сексуальне насильство досить часто застосовують до хлопчиків, дівчатка все одно частіше страждають від цього. У суспільствах, де існує яскраво виражена перевага чоловічого потомства, існує велика вірогідність того, що дівчатка залишатимуться занедбаними. Натомість в інших суспільствах хлопчики страждають від насильства більше, ніж дівчатка.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

68

Інші характеристики: Діти з особливими потребами наражаються на підвищений ризик насильства через цілу низку причин, починаючи від глибоко вкорінених культурних забобон і закінчуючи підвищеними емоційними, фізичними, економічними та соціальними потребами і вимогами, які слід задовольняти родині цієї дитини125. В Сполучених Штатах діти з фізичними, сенсорними, інтелектуальними чи ментальними вадами здоров’я зазнають майже вдвічі більше насильства, аніж їхні ровесники без таких вад126. Аналогічним чином, аналіз у ситуації в країнах Карибського басейну, здійснений в рамках цього Дослідження, виявив, що діти з особливими потребами перебувають під підвищеною загрозою усіх форм насильства (фізичного, сексуального, емоційного, а також недбайливого ставлення), причому значна частка такого насильства відбувається вдома127. У деяких регіонах діти-інваліди вважаються проклятими: наприклад, у західній та центральній Африці існує велика вірогідність того, що така дитина від самого народження стикнеться з прихованою чи відкритою недбайливістю, а насильство щодо неї приймається і навіть вітається членами її родини128. (Насильство щодо дітей з особливими потребами розглядається у розділі цієї книги, присвяченому насильству щодо дітей в установах з догляду та системах правосуддя). Окрім статусу неповноцінності, існують інші особливі риси, які підвищують ризик виникнення насильства щодо дітей вдома. Характерис-

тики, які заважають зближенню дитини і батьків або ускладнюють догляд за дитиною, можуть вплинути на сприйнятливість129 130 131. Наприклад, діти, які є небажаними, народилися передчасно, мають низьку вагу при народженні або народилися під час багатоплідних пологів, а також діти з хронічними хворобами або серйозними поведінковими проблемами також наражаються на підвищений ризик неналежного ставлення.

ЧИННИКИ, ПОВ’ЯЗАНІ З РОДИНОЮ Характеристики батьків та соціально-економічний статус: В той час, як насильство вдома можна спостерігати в усіх соціальних та економічних сферах, дослідження різних середовищ показало, що низький рівень освіти батьків, відсутність достойних прибутків, велика чисельність мешканців домогосподарства підвищують ризик фізичного та психологічного насильства щодо дітей132 133 134. Як правило жорстокість проявляють молоді та бідні батьки та батьки-одиночки135. Ці асоціації, вірогідно, пов’язані зі стресами, спричиненими бідністю, безробіттям та соціальною ізоляцією. Діти з родин, на які впливають ці фактори, перебувають під найбільшим ризиком, особливо за умов неадекватної соціальної підтримки, а родина не є частиною потужної соціальної мережі. Відсутність підтримки з боку інших родичів також може загострити існуючі проблеми136. Стрес та соціальна ізоляція: Дослідження, проведені в розвинених країнах та країнах, що розвиваються, доводять, що багато особистісних та поведінкових рис батьків, які проявляють жорстокість до дітей, пов’язані з їх слабким функціонуванням у соціумі та заниженою спроможністю долати різні стресові ситуації137. Батьки, які не контролюють свої пориви, батьки з низькою самооцінкою та самоповагою, з різними психологічними проблемами, а також батьки, які зловживають алкоголем та наркотиками, частіше застосовуватимуть фізичне насильства щодо їхніх

3 дітей та/або ігноруватимуть їх138. Батьки, які застосовують насильство щодо власних дітей, вірогідно, свого часу також зазнавали такого насильства139.

Фото (сторінка 69 оригіналу). УКРАЇНА, 2005 рік. П’ятирічний Саша тримає м’яку іграшку. Поряд – його чотирирічна сестра Настя. Діти перебувають у державному закладі в селі Копилів під Києвом. Півроку тому Саша став свідком того, як його батько вбиває матір.

Втрата батьків та розлучення з батьками: Сирітство, яке значно поширилося з розвитком пандемії ВІЛ/СНІДу, також підвищує уразливість дітей. Дослідження організації „Всесвітнє бачення”, проведене в Уганді (де 1,7 мільйонів дітей втратили батьків через СНІД), говорить, що навмисна стигматизація цих дітей з боку опікунів, вчителів та родичів, завдає психологічної шкоди і сама по собі є однією з форм насильства140. Розміщення дітей-сиріт у домівки дальніх родичів чи членів місцевої громади є типовою і бажаною практикою (замість розміщення дітей у спеціальних закладах). Інше поширене явище – це ведення господарств самими дітьми. Однак, громадські лідери в Уганді повідомляють, що тілесні покарання є, зазвичай, більш жорстокими та поширеними саме серед дітей-сиріт, ніж серед інших дітей у домогосподарстві, які є ближчими до опікунів чи глав цих сімей. Дослідження міжнародної організації “Human Rights Watch”, проведене у Замбії, виявило, що сироти, які були узяті на виховання далекими родичами, часто стають жертвами сексуального насильства з боку дядьків, вітчимів чи двоюрідних братів або сестер. І оскільки показники ВІЛ-інфікування серед населення сягають 20%, таке насильство може стати смертельним. Дівчатка рідко намагаються викрити випадки зловмисних дій: вони надто

69 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

UNICEF/HQ05-1776. Джакомо Піроцці.

Дослідження зв’язків між соціально-економічними умовами та насильством щодо дітей засвідчило, що необхідно докласти максимум зусиль, аби змінити базові передумови, що створюють для родин серйозний економічний, соціальний та емоційний тиск. Більше уваги слід приділяти підтримці родин, які живуть у громадах, що характеризуються підвищеним рівнем безробіття, високою щільністю населення, швидкою зміною населення та низькими рівнями соціальних зв’язків.

«Деякі наші батьки починають битися прямо перед нами – це спричиняє біль та тривогу. Деякі батьки повертаються додому напідпитку і їм начхати на наші фізичні, емоційні та харчові потреби. Деякі діти самі піклуються про власних батьків, братів та сестер, тому що батьки поводяться абсолютно безвідповідально». Дівчинка, Східна та Південна Африка, 2005 р., X

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

70

добре усвідомлюють свою залежність, розуміючи що їх або примусять мовчати, або вони взагалі втратять життєву підтримку141. Сирітство також підвищує ризики насильства у громаді.

тва, але й можуть страждати від психологічних та емоційних травм; без належних втручань діти самі можуть перетворитися на зловмисників або на жертв насильства150 151.

Піддавання насильству з боку статевого партнера вдома: За деякими оцінками, від 133 до 275 мільйонів дітей щороку стають свідками проявів насильства у стосунках між батьками/ піклувальниками – найчастіше це бійки між батьками або між матір’ю та її партнером (див. Таблицю 3.2)142. Такі сцени жорстокості між членами родини можуть серйозно зашкодити дитині, психологічно та емоційно143. Результати низки проведених досліджень показують, що спостереження такого насильства впродовж тривалого часу може вкрай негативно позначитися на добробуті, особистому розвитку та соціальних зв’язках дитини як в дитинстві, так і в дорослому житті; такі діти можуть страждати від таких самих поведінкових та психологічних проблем, як і ті, які безпосередньо постраждали від насильства (див. нижче)144 145 146.

Оскільки діти раннього віку проводять більшість часу вдома (саме тоді вони піддаються найбільшому впливу зовнішніх чинників і зазнають більшого страху), вони наражаються на особливо високий ризик стати свідками насильства між партнерами. Такі діти також засвоюють „уроки” агресії в міжособистісних стосунках і несуть їх у власне майбутнє. Спеціалісти з питань дитячого розвитку зазначають, що ворожа поведінка, емоційне врегулювання та здатність самостійно вирішувати особисті конфлікти формуються завдяки стосункам між дитиною і батьками, а також стосункам між батьками153. Водночас, не усі діти, які живуть в напруженому, жорстокому середовищі вдома, страждають від довготривалих наслідків. Отримуючи належну підтримку, діти спроможні долати і поратися з такими проявами напрочуд гнучко і легко.

Насильство щодо жінок вдома часто пов’язане з насильством щодо дітей: в Сполучених Штатах насильство у стосунках між партнерами (також відоме як „домашнє насильство”) може виявитися найважливішим передвісником приреченості дитини на жорстоке ставлення147. Аналогічні асоціації можна спостерігати й в інших географічних та культурних середовищах і країнах: в Китаї, Колумбії, Єгипті, Індії, Мексиці, на Філіппінах, та в Південній Африці – тут були виявлені тісні зв’язки і залежність між цими двома видами насильства148. Одне з досліджень в Індії встановило, що насильство між партнерами вдома вдвічі підвищує ризик прямого насильства щодо дітей у домогосподарстві149. Діти, які живуть в умовах насильства і жорстокості між батьками/піклувальниками, не тільки самі наражаються на ризик фізичного насильс-

СУСПІЛЬНІ ТА КУЛЬТУРНІ ЧИННИКИ Правова та політична база: Слабка правова система прямо і опосередковано „сприяє” родинному насильству щодо дітей. Залежно від тлумачення закони деяких країн і досі відкрито або приховано „прощають” певне насильство щодо дітей, якщо воно чиниться власними батьками дитини або її опікунами у якості дисциплінарних заходів. У багатьох країнах не існує правового захисту дитини від шкідливих традиційних практик та дитячих шлюбів. Закони деяких країн проти сексуальних домагань до дитини застосовуються тільки у відношенні чоловіків, які чинять сексуальне насильство щодо дівчаток, натомість не зважаючи на сексуальне насильство щодо дітей з боку членів родини.

3 ТАБЛИЦЯ 3.2 – Оціночна кількість дітей, які щороку стають свідками насильства вдома

ОЦІНОЧНА КІЛЬКІСТЬ ДІТЕЙ, ЯКІ СТАЮТЬ СВІДКАМИ НАСИЛЬСТВА ВДОМА* Південна Азія

40,7 – 88 мільйонів

Західна Азія

7,2 – 38,2 мільйонів

Країни на південь від Сахари

34,9 – 38,2 мільйонів

Південно-Східна Азія Океанія Північна Африка

немає даних 548 000 – 657 000 немає даних

Латинська Америка та країни Карибського басейну

1,3 – 25,5 мільйонів

Східна Азія

19,8 – 61,4 мільйонів

Співдружність Незалежних Держав

900 тисяч – 3,6 мільйонів

Розвинені країни

4,6 – 11,3 мільйонів

Глобальна оцінка

133-275 мільйонів

* Оцінки ґрунтуються на даних 2000 року щодо населення віком до 18 років у світі, представлекних Відділом ООН з питань народонаселення, дослідженнях проблем домашнього насильства з 1987 по 2005 роки та спеціальному аналізі Секретаріату Дослідження Генерального секретаря ООН про насильство щодо дітей (2005).152

Закони та політика щодо доступу до послуг з планування сім’ї, доступності алкогольних напоїв, допустимих рівнів токсинів у навколишньому середовищі, щодо доступу до лікування психічних розладів та залежностей, а також щодо доступу до реєстрації народжень, смертей і шлюбів мають непрямий, але дуже серйозний вплив на можливість неналежного ставлення до дитини вдома та в родині. Політика у сфері освіти, догляду за дітьми, відпусток з догляду за дитиною, охорони здоров’я, безробіття та соціального забезпечення, яка залишає дітей та родини без економічного та

соціального захисту, посилює тиск на родину, створює соціальну ізольованість і „сприяє” підвищенню рівнів насильства щодо дітей. Авторитаризм: У випадках надмірного контролю стосунків між дитиною та батьками і низького статусу дитини, існує вірогідність збільшення насильства, особливо коли воно посилюється переконаннями про те, що тілесні покарання чи інші принизливі форми покарання є необхідними дисциплінарними засобами. Результати кількох досліджень показали, що в культурах, де дитина повинна

71 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

РЕГІОН

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

72

беззаперечно приймати і реагувати на вказівки старшого члена родини та авторитетного дорослого, її вразливість зростає154 155. Якщо батьки переконані у тому, що є „власниками” дитини і мають право робити з нею все на власний розсуд, вони будуть чинити опір втручанням держави щодо захисту дитини. Переконання щодо недоторканості і святості родини примушує органи влади, сусідів та інших членів родини замовчувати факти насильства та переслідування дитини156 157 158 159 160 . Це не слід плутати з авторитетним батьківством, в якому тепло і підтримка гармонійно поєднується з встановленням чітких лімітів поведінки і вимаганням їх дотримання; у ньому поєднуються високі стандарти вимог та негайне реагування на потреби і потенціал розвитку дитини161. Патріархальні підходи: Патріархальні підходи – особливо коли вони посилюють глибоко вкорінений у багатьох культурах „підневільний”, занижений статус жінок – також пов’язують з підвищеним ризиком насильства. У деяких суспільствах хлопчики чи чоловіки можуть чинити надзвичайно жорстоко, якщо дівчата чи жінки не задовольняють їхніх бажань. Іноді навіть не потрібно очікувати на згоду дівчини у таких питаннях, як статеві стосунки чи шлюб. Самих дівчат навіть можуть звинувачувати у тому, що чоловіки застосували до них насильство. У таких середовищах дітей чоловічої статі можуть покарати за те, що вони поводяться у спосіб, який суперечить стереотипним ролям чоловіків та жінок у суспільстві. Приналежність до етнічної меншини чи туземного населення: Діти в етнічних меншинах часто наражаються на високий ризик насильства через поєднання інших факторів ризику, що асоціюються з соціаль-

ним виключенням цієї групи населення. Такі фактори включають в себе алкоголізм, наркотичну залежність, бідність, погане житло та безробіття.

ЗАХИСНІ ЧИННИКИ ВДОМА Так само, як деякі фактори підвищують вірогідність родинного насильства щодо дітей, інші чинники сприяють зменшенню такої вірогідності. Родина, якій властиві фактори ризику, описані вище, не обов’язково перетворюється на жорстоке середовище для дитини. На жаль, захисні чинники практично не вивчалися в рамках систематичних досліджень, тому вони залишаються не до кінця зрозумілими. Там, де такі дослідження все ж провадилися, експерти намагалися знайти такі чинники, які б пом’якшили вплив насильства після того, як такі дії відбулися. Наприклад, аналізувалися такі чинники, які б захистили жертву від довготривалих психічних розладів або допомогли розірвати хибне коло насильства. Серед факторів посилення стійкості до насильства (що випливають з результатів досліджень або є просто здоровим глуздом), можна назвати посилений батьківський догляд та турботу у дитинстві162, зменшення кількості контактів з наркозалежними ровесниками чи ровесниками, втягненими у кримінальну діяльність163, теплі, дружні та заохочувальні стосунки з тим з батьків, хто не скоює насильства164, а також нижчі рівні стресів, пов’язаних з насильством165. Мало що відомо про те, що стримує деякі родини від застосування насильства. Результати кількох досліджень показали, що громади з потужними соціальними зв’язками, розвиненими соціальними мережами та дружніми стосунками між сусідами здатні не тільки забезпечити потужний захист, але й навіть сприяти зниженню ризиків прояву насильства навіть тоді, коли сім’ї притаманні усі інші фак-

3 РЕАГУВАННЯ НА НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ ВДОМА ТА В РОДИНІ Згідно з положеннями Конвенції про права дитини та інших правозахисних документів, держави повинні забезпечувати комплексні міжвідомчі заходи з реагування на усі форми насильства щодо дітей в родинах. До таких заходів належать стратегії та послуги з попередження насильства, захисту від нього та надання допомоги постраждалим дітям.

БЕЗПЕКА ДИТИНИ: ПРОГРЕСИВНА МОДЕЛЬ З ЙОРДАНІЇ Фундація ріки Йордан (Jordan River Foundation – JRF) була створена 1997 року за підтримки Її Величності Королеви Ранії Аль-Абдулла з метою захисту йорданських дітей, зміцнення інституту родини, покращення позитивних стосунків між батьками та дітьми і сприяння здоровій родинній динаміці. Фундація стала піонером в розбудові арабської моделі безпеки дитини. „Програма безпеки дитини”, яка виконувалася Фундацією, працювала у сфері підвищення громадської обізнаності, попередження та втручання стосовно проблем жорстокого ставлення до дітей; програма вживала заходів для задоволення правових, медичних, психологічних, освітніх та соціальних потреб дітей у інтегрований спосіб. Програма є унікальною не тільки для Йорданії, але й для всього арабського світу; її фахівці стали першими, хто підняв це складне питання і привернув до нього увагу йорданської громадськості і політиків. Центр безпеки дитини – Dar Al-Aman – створений Фундацією, є першим в арабських країнах терапевтичним центром для реабілітації постраждалих дітей та членів їхніх родин. Дітям та родинам, що відвідують Центр, пропонують цілу низку різних послуг та освітніх програм. Матерів навчають техніці догляду за дітьми, батьків знайомлять з альтернативними методами дисципліни, молоді люди дізнаються, як вирішувати конфлікти, та здобувають базові життєві навички. Молодші ж діти засвоюють методи самозахисту.169

73 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

тори ризику166 167 168. Ґрунтуючись на сучасному розумінні факторів ризику, що призводить до насильства, а також користуючись даними ефективних стратегій його попередження, зрозуміло, що родини самі можуть стати потужним джерелом захисту і підтримки дітей. Добре батьківство, тісний зв’язок між батьками та дітьми, позитивні, ненасильницькі стосунки з дітьми є тими самими захисними чинниками. Це підтверджує важливість забезпечення підтримки родин щодо заохочення і поширення цих чинників, особливо родин, які мешкають в громадах зі слабкими соціальними зв’язками.

На сьогодні такі заходи, що їх вживають держави, зосереджуються не на попередженні насильства, а на функціонуванні служб захисту дітей чи альтернативних систем догляду. Стратегії попередження та захисту повинні розроблятися паралельно і бути збалансованими в межах загальної стратегії, яка розглядає питання соціальної політики, правової реформи, програми та послуги з профілактики та догляду, а також стратегії, спрямовані на зміну ставлень і поведінки.

ПРАВОВА РЕФОРМА

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

74

Менше ніж 20 країн реформували свої закони з тим, щоб заборонити фізичні дисциплінарні покарання в сім’ї, однак у процесі підготовки цього Дослідження ще кілька країн висловили свою готовність провести аналогічні реформи. Правова система всіх держав визнає погрозу фізичним насильством кримінальним злочином; конституції багатьох держав засуджують жорстокі, нелюдські та принизливі покарання; численні національні закони забороняють жорстокість, погане ставлення та жорстоке поводження з дитиною. Однак ці закони не тлумачать як такі, що забороняють усі форми насильства щодо дітей, тому законодавство багатьох держав містить виправдання чи навіть захищає тілесні покарання. У більшості країн заборонений інцест, зґвалтування та інші форми сексуальних нападів; багато країн також встановлюють мінімальний вік сексуальних контактів та шлюбу, хоча дуже часто цей вік є меншим, ніж 18 років. Сьогодні більшість країн, де поширені операції на жіночих статевих органах, що калічать, ухвалила закони, що забороняють ці практики170. Однак закони про насильство щодо дітей у багатьох країнах виконуються неефективно через поширеність традиційних ставлень і через існування релігійних чи традиційних правових систем.

Закони щодо тілесних покарань та інших видів жорстокого чи принижуючого поводження Закони про кримінальні посягання, як зазначає Комітет з прав дитини, рідко тлумачаться як такі, що забороняють фізичні дисциплінарні покарання, тілесні покарання та усі інші форми жорстокого або принизливого ставлення до дітей в родині. У більше, ніж 70 країнах, які пережили колоніальний період, довго існувало англійське право, яке виправдовує „резонне” або „помірковане” дисциплінарне покарання дитини. Для того, щоб заборонити усіляке фізичне покарання, слід ліквідувати будь-які „виправдання” тілесних покарань і встановити чіткі норми, які б забороняли такі покарання, а також інші форми жорстокого або принизливого ставлення. В період між 1996 та 2006 роками Комітет з прав дитини надав 130 країнам рекомендації щодо заходів для заборони усіх форм тілесного покарання. 2006 року Комітет прийняв Загальні зауваження (положення щодо тлумачення Комітетом вимог КПД) щодо права дитини на захист від тілесних покарань та інших принизливих форм покарання171. Комітет підкреслює, що головним завданням реформування законодавства щодо заборони усіх форм тілесних покарань у родині є попередження: „попереджати насильство щодо дітей шляхом зміни ставлень та практик, підкреслюючи право дитини на рівноправних захист та забезпечуючи недвозначні основи для захисту дитини, а також сприяти позитивному вихованню дітей без насильства та за участі самих дітей”172. Комітет також наголошує, що принцип рівноправного захисту дітей та дорослих від загрози фізичного насильства, в тому числі – в межах родини, не означає, що усі відомі випадки тілес-

3

Для того, що правова реформа досягла своїх цілей, необхідно надавати консультування та навчання усім, хто працює у системах захисту дитини, в тому числі поліції, прокуратурі та судам. Усі матеріали та інструкції повинні наголошувати на тому, що підтримка родини та забезпечення конструктивного, вільного від насильства виховання є життєво важливою передумовою, і що вирішення будь-яких питань щодо можливого розлучення дитини з родиною повинно повністю керуватися найкращими інтересами дитини.

Інші області правових втручань Деякі країни вжили заходів для того, щоб насильство з боку статевих партнерів вважалося протизаконним; крім того, були розширені визначення терміну зґвалтування, і це розсіяло думку про те, що насильство у стосунках між інтимними партнерами є приватним питанням. Це допомогло змінити певні соціальні норми175. Однак, зміни у законодавстві не гарантують соціальних змін, якщо їх не підтримає громадськість та професійна освіта. Закони, які прий-

маються тільки для відображення зобов’язань щодо КПД і не пов’язані з широкомасштабними кампаніями громадської просвіти, а також суперечать культурним нормам та загальноприйнятим практикам, будуть систематично ігноруватися. Наприклад, боротьба з шкідливими традиційними практиками (зокрема, операціями на жіночих статевих органах, що калічать), не буде виграна тільки шляхом законодавчих змін, навіть якщо правова система повинна засуджувати такі практики. Правові зміни повинні супроводжуватися освітніми програмами, спрямованими на державних чиновників, батьків і дітей. У деяких випадках законодавство існує та воно є недостатнім, неточним або нечутливим: його впровадження не тільки не полегшить долю дітей, але й сприятиме подальшим переслідуванням маленьких жертв. Деякі закони є настільки неадекватними, що вони вимагають покарання дітей-жертв, а не зловмисників з числа родичів; за таких умов воно навіть створюватиме можливості для насильства щодо дітей. У багатьох місцевостях в Африці, Азії та на Близькому Сході, якщо молоду дівчину, яка не досягла шлюбного віку, зґвалтують і вона завагітніє, суд та батьки можуть примусити її одружитися з насильником176. Закони, спрямовані проти так званих „вбивств честі” можуть вимагати для зловмисника м’якших вироків, ніж для інших вбивць, або ж злочинця можуть виправдати відповідно до традиційних систем правосуддя. Діти, продані для заняття проституцією, можуть носити ярмо соціального засудження і вважатися злочинцями. Попередження насильства щодо дітей вдома та в родині вимагає правових реформ, які б виходили за межі законодавства, що стосується насильства. Щоб досягти великомасштабного зниження рівнів насильства щодо дітей, правові та політичні засади повинні зосередитися

75 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

них покарань дітей з боку їхніх батьків повинні призвести до судового переслідування останніх: „Принцип de minimis – тобто коли правосуддя не розглядає тривіальні справи – стверджує, що незначні нападки чи образи дорослих розглядатимуться у суді тільки за виняткових обставин; те ж саме стосується й незначних нападок щодо дітей. Державам необхідно розробити і запровадити ефективні механізми звітування та спрямування. Хоча необхідно і надалі ретельно розслідувати усі факти насильства щодо дітей і забезпечити їхній захист від серйозної шкоди, головна мета – це зупинити батьків від застосування насильства чи інших жорстоких або принизливих форм покарання через просвітницькі, а не каральні, втручання”173.

ШВЕДСЬКИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ ЩОДО ЗАБОРОНИ ТІЛЕСНИХ ПОКАРАНЬ Швеція стала першою державою в світі, де були заборонені усі форми тілесного покарання. 1957 року з Кримінального кодексу було усунене положення, яке „вибачало” батьків, які спричинили дитині дрібні травми у ході „дисциплінарних заходів”. 1979 року Швеція чітко і недвозначно заборонила тілесні покарання у своєму Кодексі батьківства та опікунства: „Діти... не можуть піддаватися тілесним покаранням чи будьяким іншим формам принизливого ставлення”.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

76

Шведський досвід показує, що коли прийняття прогресивних законів відбувається паралельно з комплексною програмою громадської просвіти, за кілька десятиліть можна досягти серйозних змін у ставленнях і знизити рівень насильства щодо дітей. У 2000 році парламентський комітет подав запит стосовно досвіду батьків і дітей щодо застосування тілесних покарань після їх заборони. Дані показали, що їх застосування значно знизилося, особливо відносно биття дітей кулаками або іншими предметами, а також ляпасів. За даними національних опитувань батьків, проведених у 1980 році, 51% батьків стверджували, що застосовували тілесні покарання у році, що минув. Натомість через 20 років, у 2000 році, цей показник знизився до 8%.174

на факторах ризику, що лежать в основі цього явища, а також зміцнювати захисні чинники. Доступність алкоголю, послуги з планування сім’ї, пренатальний та післяпологовий догляд, соціальне забезпечення, психічне здоров’я та лікування залежностей, реєстрація народжень, смертей та шлюбів, контроль рівнів токсинів в оточуючому середовищі – ось лише невеликий перелік тих важливих чинників, які мають враховуватися правовими та політичними реформами.

СТРАТЕГІЇ ПОПЕРЕДЖЕННЯ Незважаючи на те, що дослідження продовжують доводити цей факт, багато хто і досі не розуміє, що насильство можна попередити завдяки різноманітним втручанням: рівень насильства щодо дітей вдома та в родині можна значно знизити через впровадження законів, стратегій та програм, спрямованих на зміц-

нення та підтримку родини, а також покликаних долати ті громадські та суспільні чинники, які „сприяють” процвітанню насильства. Щоб максимізувати ефективність стратегій профілактики, їх слід розробляти на основі найкращих наукових даних та знахідок; спрямовувати на зменшення впливу чинників, які підвищують ризик, та посилювати захисні чинники; включати механізми для оцінки впливу стратегії. Стратегії повинні реалізуватися в ширших рамках подолання насильства щодо дітей. Існує багато різноманітних потенційно ефективних стратегій для попередження насильства щодо дітей вдома та в родині: це і програми прямого впливу (наприклад, навчання батьків), і політика непрямого впливу (наприклад, положення, що регулюють доступність алкогольних напоїв чи доступ до послуг з планування сім’ї).

3 Послуги з охорони здоров’я матері і дитини

UNICEF/HQ97-0211. Бетті Пресс

Послуги у сфері репродуктивного, материнського та дитячого здоров’я є першою лінією наступу на прояви недбайливого ставлення і насильства щодо дітей з перших моментів життя. Такі послуги не тільки надають можливості для попередження небажаної вагітності та забезпечують доступ до пренатального та післяпологового медичного забезпечення і догляду за новонародженими. Вони також допомагають зміцнити ранні зв’язки та знизити ризики батьківського насильства щодо дітей молодшого віку. Більшість держав забезпечує послуги для материнства; в деяких країнах працюють програми відвідування на дому новонароджених медичними чи громадськими працівниками або волонтерами. Таким чином, раннє визначення батьків, які потребують підтримки, може бути забезпечене без зайвої стигматизації та навішу-

США, 1997 рік. 10-річна Тіффані, її матір Латіша та вітчим Біллі сидять на лавці у місті Дантона Біч. Після кількох місяців життя просто неба вони вирішили відправили Тіффані та її 13-річну сестру Тоню до бабусі в інший штат..

вання ярликів шляхом регулярних відвідувань матерями та дітьми жіночих консультацій, підтримки безпечної вагітності та дітонародження, а також шляхом відвідувань домогосподарств медичними працівниками. Це створює широкі можливості для просвіти батьків та для спрямування ресурсів у родини „найвищого пріоритету” шляхом визначення відомих факторів ризику і надання додаткових послуг. Візити на дому та програми просвіти батьків Програми, спрямовані на проблематику функціонування сім’ї, зокрема ведення сімейного господарства, вирішення проблем та батьківських практик, існують ось уже кілька десятиліть. Існують численні і переконливі свідчення їхньої ефективності у сфері зниження домашнього та родинного насильства щодо дітей та подолання інших явищ, що мають негативний вплив на здоров’я і розвиток дитини. Найуспішніші програми розглядають як внутрішню динаміку сім’ї, так і спроможність родини задовольняти зовнішні вимоги. Навчання піклувальників також може попередити розвиток поганих стосунків між батьками та дитиною, а також створити середовище, де батьки навчатимуться методам дисципліни без застосування до дітей насильства. Чим раніше такі програми з’являться у житті дитини і чим довше вони триватимуть, тим вони корисніші для неї. В програмах візитів на дому беруть участь медичні та соціальні працівники або спеціально навчені волонтери, які оцінюють потреби немовлят і дітей молодшого віку, а також вивчають спроможність батьків задовольняти такі потреби, приймаючи до уваги соціальний та економічний стан родини. Персоналізовані візити на дому покликані надавати емоційну підтримку і навчання, аби посилити позитивні батьківські знання, навички і поведінку; до

77 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

Підтримка батьків та родин

певної міри такі візити мають на меті оцінку родини. Такі візити також допомагають родині налагодити зв’язки з іншими потрібними службами в межах громади.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

78

Наприклад, в Сполучених Штатах цінність відвідувань медсестрами молодих матерів, які опинилися у соціально-економічній скруті, впродовж перших двох років життя дитини, проявилася через 15 років177. Під час рандомізованого дослідження була виявлена низка переваг, що їх отримали родини, до яких здійснювалися візити. Зокрема, у таких домогосподарствах спостерігалося значне зниження рівнів жорстокого поводження з дітьми та бездоглядності. Крім того, значно зменшилися показники споживання матерями алкоголю та наркотиків. Сучасні дані доводять, що найуспішніші програми візитів на дому охоплюють родини з підвищеним ризиком насильства щодо дитини. Вони розпочинаються під час вагітності і тривають щонайменше до другого року життя дитини, активно пропагуючи здоровий спосіб життя, підтримуючи родину у стресових ситуаціях, допомагаючи долати різні важливі для сім’ї проблеми178 179. Для того, щоб реагувати на різні потреби сімей, такі програми повинні бути гнучкими. Батьківська просвіта – іще одна успішна та широко розповсюджена стратегія попередження – може бути запропонована як у контексті програм візитів на дому, так і окремо. Зазвичай, в рамках програм батькам розповідають про розвиток дитини, вдосконалюючи їхні навики з управління поведінкою дитини. Позитивні навички з управління поведінкою серед батьків та піклувальників можна посилити, розвиваючи у них розуміння важливості стеження, послідовності і посилення позитивних моделей поведінки, цілеспрямовано ігноруючи дрібні поведінкові вади, даючи ефективні вказівки та долаючи наслідки неналежної поведінки без застосування насильства180. Програми з

батьківства повинні прагнути розвивати такі навички як серед матерів, так і серед батьків. Батьківські програми стають дедалі популярнішими в країнах з середнім та низьким рівнем доходів. Наприклад, за підтримки та сприяння Китайської жіночої федерації (All China Women’s Federation), 200 тисяч китайських громад організували „школи батьківства”, щоб допомогти людям адаптуватися до батьківства у родинах з однією дитиною181. У Східній Європі, а саме в Республіці Молдова, батьківську просвіту було включено в систему надання первинної медичної допомоги. Медичні працівники проходять навчання щодо надання батькам знань і навичок, необхідних для виживання, зростання, розвитку та захисту дітей молодшого віку. Вони також інформують батьків, коли і куди звертатися за спеціалізованою допомогою. Цю ініціативу було розпочато у 2002 році. Уже сьогодні зрозуміло, що сімейні лікарі та медсестри, які взяли участь у навчальній програмі, здебільшого готові до просвіти батьків. В рамках цієї ініціативи особлива увага приділяється захисту дітей від усіх форм насильства, в тому числі фізичних покарань та інших принизливих форм дисциплінарних заходів182. У країнах, що розвиваються, курси з батьківства проводять батьківські центри на основі громад. Наприклад, послуги батьківського центру в Кейптауні (Південна Африка) включають наступне:183 • Батьківські групи для мам та немовлят, для мам та дітей до одного року та для батьків-одиночок; • Підтримка у випадку післяпологової депресії; • Тренінги з ефективного виховання/ дисципліни малюків до одного року; • Навчання для батьків дітей до 5 років, до 12 років та батьків підлітків; • Консультування для батьків та піклувальників;

3 • Візити на дому для попередження сімейного насильства щодо дітей; • Навчання для професіоналів та парапрофесіоналів, які працюють з дітьми. Раннє навчання та програми догляду за дітьми Багато родин потребують допомоги у наданні не тільки базового догляду, але й в стимулюванні та освіті своїх дітей. Програми раннього догляду та розвитку дитини (Early Childhood Care and Development – ECCD) розроблені для виконання обох цих завдань. Існують свідчення, що такі програми можуть бути ефек-

тивними і у послабленні чинників, які створюють загрозу насильства вдома. Наприклад, у Великобританії аналіз програм денного перебування дітей дошкільного віку з неблагополучних сімей виявив, що результати взаємодії матерів та дітей стали позитивними, а успіхи матерів у сфері освіти та зайнятості стали корисними для усієї родини. Довготривала користь для дітей проявилася у покращенні поведінкового розвитку та успіхах у навчанні, вищих рівнях зайнятості, нижчих рівнях підліткової вагітності, підвищенні соціальноекономічного статусу та зниженні рівнів злочинної поведінки187.

Оскільки фактори ризику, які формують небезпеку виникнення домашнього насильства, існують на кількох рівнях, деякі з найбільш ефективних стратегій профілактики передбачають втручання на кількох рівнях. Таким прикладом може слугувати Програма позитивного батьківства (її називають „Потрійна „П” – Positive Parenting Programme), яка була вперше розроблена в Австралії, а тепер ефективно впроваджується в Канаді, Німеччині, Гонконгу, Новій Зеландії, Сінгапурі, Швейцарії, Сполучених Штатах Америки та у Великобританії. „Потрійна „П” виявилася ефективною у поширенні позитивної батьківської поведінки і в зниженні ризику проявів насильства щодо дітей. Сьогодні Центри контролю і профілактики захворювань США наразі фінансують підсумкове оціночне дослідження, щоб оцінити вплив програми „Потрійна „П” на проблему поганого ставлення до дітей.184 Перший рівень програми спрямовано на загальне населення. Два наступні рівні пропонують обраним батькам спеціальні консультації на базі центрів первинної медичної допомоги. Для батьків, які стикнулися зі складнощами (проблеми у сфері психічного здоров’я, високий ризик насильства в сім’ї), пропонуються більш інтенсивні навчальні програми з 8-10 сесіями (Четвертий рівень) або 10-16 сесіями (П’ятий рівень). Ключовими принципами програми „Потрійна „П” є: – – – – –

Безпечне, прийнятне середовище для дитини; Чутливе навчальне середовище для дитини; Позитивні (неагресивні) та послідовні дисциплінарні заходи з боку батьків; Резонні та обґрунтовані очікування від дитини; Батьки піклуються про себе самі.185

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

79

ПРОГРАМА ПОЗИТИВНОГО БАТЬКІВСТВА – ПОТРІЙНА „П”

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

80

Підтримка родин з дітьми з особливими потребами

Програми для дітей та разом з дітьми

Ефективність програм, спрямованих на зниження сімейного насильства щодо дітей, народжених з фізичними вадами, практично не вивчалася. Однак, експертні консультації щодо дітей з особливими потребами, які проводилися при підготовці цього Дослідження, показали, що у різних куточках світу існують вельми позитивні та ефективні підходи, що включають в себе програми реабілітації на основі громад та програми стимулювання як на базі спеціальних центрів, так і через здійснення візитів на дому.

Освіта на основі життєвих навичок, яка дозволяє дитині розпізнавати та уникати ризикованих ситуацій, отримала досить позитивні і багатообіцяючі результати у різних навчальних закладах та громадах. Цей вид втручань дозволяє дітям дізнатися про допустимі і недопустимі доторки; діти вчаться, як сказати „Ні!” дорослому, якщо вони відчувають певний дискомфорт; діти дізнаються, до кого звернутися у випадку проявів насильства. Хоча деяким програмам вдалося значно покращити знання і навички дітей щодо загрозливих ситуацій, даних щодо довготривалих оцінок цих програм поки що не існує. Найвища ефективність таких програм можлива тоді, коли вони виступають компонентом комплексних стратегій, а не реалізуються окремо (див. Розділ про насильство щодо дітей в школах і навчальних закладах).

Надання короткострокового догляду – перепочинку для батьків дітей з особливими потребами не тільки знижує загальне навантаження на родину, але й діє як стратегія попередження насильства. Механізми підтримки, які дозволяють батькам „перепочити” у процесі догляду за дитиною, що їх організовують релігійні групи, НУО чи державні агенції, можуть сприяти запобіганню насильства щодо дітей-інвалідів188.

Впродовж останнього десятиріччя у цілому ряді країн, під впливом руху за права дитини

БАТЬКІВСТВО (НАВЧАННЯ ДЛЯ БАТЬКА) Починаючи з 2003 року, шведська організація „Врятуймо дітей”, розробляючи свою регіональну стратегію для південної та центральної Азії, почала залучати до роботи хлопчиків і чоловіків. Експерти організації вважали, що багато чоловіків відчувають певний дискомфорт через систему домінування чоловіків, яка уможливлює та толерує насильство щодо жінок та дітей. Наразі у регіоні досліджується процес побудови альтернативної системи, де чоловіки та хлопчики виступатимуть партнерами. Була проведена низка семінарів за участю чоловіків та хлопчиків, щоб долучити їх до зусиль, спрямованих на зниження насильства щодо дівчаток, хлопчиків, жінок та інших чоловіків. Організація отримала підтримку з боку Кампанії Білих Стрічок – найбільш довготривалої кампанії чоловіків, спрямованої на ліквідацію насильства щодо жінок. Сьогодні мережа Кампанії охоплює 47 країн світу, включаючи Південну Африку, країни південної Азії, Нову Зеландію, Тонга, Бразилію, Німеччину та скандинавські країни. Також були проведені національні семінари, а у Бангладеш була створена мережа неурядових організацій (НУО) для вирішення цієї проблеми. Головним викликом сьогодні є покращення соціалізації хлопчиків.186

«Ми перебуваємо у невигідному становищі через наш вік. Дорослі не вірять нам, коли ми починаємо говорити, що це має місце. Ось чому ми мовчимо. У мене є дівчина. Її вітчим іноді торкається її, та одного разу її покарали, коли вона наважилася розповісти про це матері.». Хлопець, 15 років, Латинська Америка

Подолання замовчувань Одним з наріжних каменів будь-якої стратегії реагування є подолання замовчування, у якому діти тихо зносять прояви фізичного, психологічного та сексуального насильства вдома. Консультації та аналіз постійно доводять, що діти – як би сильно вони не боялися і ненавиділи насильство – не вважають, що у них є місце, де вони могли б розповісти про це або де такі почуття вважалися б „легітимними”. Багато дітей відчувають сором та провину, а інші мовчать, боячись викликати подальше насильство або остерігаючись зовнішніх втручань, які тільки погіршать їхнє становище. В межах загальної тенденції приділення основної уваги консультаціям з дітьми як ключового компоненту планування програм та втручань, слід також розробити методології консультації та активні дослідження, дружні до дитини.

Усе це, а також навички з консультування та комунікацією, було використане для того, щоб діти „відкрилися” дорослим, які є, на їхню думку, безпечними, і розповідали про свій інтимний та болючий досвід. Є кілька прикладів, зокрема з Індії та Бразилії, де діти, яких продали їхні ж родини, і які мали кілька надійних дорослих друзів, створили групи для надання взаємної підтримки і уникнення подальших ризиків191. Дитячі „телефони довіри” стають дедалі поширенішою практикою: як уже зазначалося, конфіденційна розмова з консультантом по телефону дозволяє деяким дітям повідомляти про те, що з ними діється, і розраховувати на допомогу. „Телефони довіри” чи „гарячі лінії” були створені багатьма НУО для того, щоб допомогти дітям уникати загрозливих ситуацій. Наприклад, такий засіб використовується постраждалими дітьми на Філіппінах та в Камбоджі як „домашній помічник” у домівках, де вони живуть з людьми, які не є їхніми батьками192 (див. Розділ про насильство щодо дітей в громаді).

Соціальна політика Потужна соціальна політика є надзвичайно важливою для підтримки родин, що дозволить їм процвітати, незважаючи на економічний, соціальний та психологічний тиск. Вдосконалення у цій сфері спрямовані на подолання деяких великих факторів ризику родинного насильства щодо дітей, тому вони повинні призводити до зниження показників неналежного поводження з дітьми. Відповідні галузі політики охоплюють зайнятість, мінімальну зарплатню, засоби для прожиття в сільських місцевостях, об’єктивну земельну реформу, справедливі компенсації у разі примусового переміщення, генерування та отримання доходів жінками, рівний і справедливий доступ до таких систем і служб, як водопостачання, шляхи і дороги,

81 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

виникли та працюють дитячі та підліткові організації. Ці організації надали багатьом своїм членам можливість зміцнити впевненість у своїх силах, розповісти про свої проблеми і разом з іншими вжити заходів, спрямованих на зменшення загроз і проявів насильства проти них самих або проти інших дітей. Деякі організації, наприклад „Дівочі дорадчі комітети” (Girls’ Advisory Committees) в Ефіопії працюють у сфері вирішення конкретних проблем, наприклад, дитячі шлюби (див. вставку). Хоча існують деякі свідчення, що такі програми на основі шкіл можуть знизити ризик дитячого сексуального переслідування у громаді, і досі не зовсім зрозуміло, чи вони сприяють зниженню сексуального насильства в родині189. Діяльність у школах та громадах за участю дітей слід підтримувати, оскільки групи ровесників можуть відігравати провідну роль у виявленні дітей з груп ризику та вживати активних заходів.

3

транспорт, дренаж та каналізація. Інші сфери соціальної політики, що мають доведений позитивний вплив на життя родин, включають в себе доступ до систем соціального захисту, зокрема соціальне забезпечення людей з особливими потребами, а також для піклувальників дітей з особливими потребами; допомога з безробіття; медичне страхування чи безкоштовні послуги для бідних; надання матеріальної та продуктової допомоги тим, хто опинився у крайній скруті. (Втручання у сфері соціальної

політики більш детально розглядаються у Розділі про насильство щодо дітей в громаді).

Інші стратегії Хоча прямий вплив таких втручань на насильство щодо дітей глибинно не досліджувався, ініціативи у сфері охорони здоров’я на рівні громади здатні знизити рівні насильства. Наприклад, ініціативи з екологічного здоров’я, в рамках яких у громадах здійснюється ліквідація свинцю та інших токсинів, може призвести

ДІВОЧІ ДОРАДЧІ КОМІТЕТИ:

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

82

ДИТЯЧІ ІНІЦІАТИВИ У СІЛЬСЬКИХ РАЙОНАХ ЕФІОПІЇ Початкові школи – це одне місце в сільських районах Ефіопії, де можуть разом збиратися дівчатка (і хлопчики), уразливі до примусового раннього одруження. Створення Дівочих дорадчих комітетів (ДДК) є інновацією для системи початкової освіти Ефіопії, спрямованою на попередження дитячих шлюбів та інших форм гендерної дискримінації. Дівочий дорадчий комітет – це не клуб, а повноцінний шкільний комітет, чия діяльність пов’язана з Асоціацією вчителів та батьків. ДДК працюють над створенням більш позитивного середовища для дітей у школах та в родині шляхом підвищення обізнаності та іншими засобами. Комітети є різними, однак до їхнього складу входять учні обох статей, також члени громади, вчителька або радниця. Учні виступають у ролі передаточної ланки між родиною, громадою та школою, повідомляючи про можливі дитячі шлюби, насильні викрадання, домагання, образи та про тривалу відсутність дівчаток у школі. Якщо надходить інформація про майбутній шлюб молодої дівчини, ДДК відвідує її батьків, намагаючись відмовити їх від цього. Потім вчителі просять батьків відмінити весілля, вказуючи, що це незаконно. Зазвичай, вони досягають успіху. За словами більшості матерів, вони раді, що їхнім донькам вдалося уникнути такого „примусового життя”, однак батькам не вдалося б відміняти такі весілля без підтримки зі школи. Цей приклад діяльності, очолюваної дітьми, ілюструє необхідність інтегрованих підходів, де зусилля дітей підтримують авторитетні особистості, наприклад, шкільні вчителі та закон.190

3

Хоча було здійснено лише кілька формальних оцінок, іншими багатообіцяючими втручаннями можуть стати забезпечення притулків та створення кризових центрів для жінок і їхніх дітей, які зазнали побоїв; проведення навчання медичних працівників для виявлення і роботи з тими дорослими, які зазнавали насильства у дитинстві; а також посилення зв’язків між послугами із забезпечення психічного здоров’я, закладами лікування залежностей та службами захисту дітей.

ВТРУЧАННЯ ПРИ ВИКРИТТІ ФАКТІВ НАСИЛЬСТВА Коли існують підозри про чинення насильства щодо дітей, або коли такі факти викриваються, слід докласти відповідних зусиль для захисту дітей, що наражаються на ризик. Зміст та правові засади діяльності служб захисту дітей у кожній країні різні. Вони часто передбачають механізми звітності, спрямування, роз-

слідування та подальшого супроводу. В ідеалі, правові заходи повинні здійснюватися паралельно з медичною та соціальною підтримкою. Підтримка та допомога без адекватного захисту може створити небезпеку для добробуту та розвитку дитини, однак правовий фокус на розслідування та захист без належного подальшого супроводу та паралельного лікування може призвести до серйозних та тривалих ушкоджень як для дитини, так і для родини. Існує нагальна потреба у дослідженнях, які б виявили ефективні підходи з підтримки, допомоги та лікування до захисту дитини, і як вони можуть бути реалізовані у місцевостях, бідних і багатих на ресурси. Хоча системи захисту дитини є вкоріненими у права людини і мають чіткі правові засади, їхнє функціонування на рівні громади має розвиватися у консультаціях з представниками цих громад. Маючи на мені прийняття і розвиток довіри, працівники систем захисту дитини повинні нести повну відповідальність у контексті усієї системи та її підзвітності.

Виявлення фактів насильства щодо дітей в родині Потенціал завдавання шкоди дитині підвищується із збільшенням частоти та жорстокості переслідувань у часі. Тому надзвичайно важливо виявляти насильство щонайраніше, аби мати змогу втрутитися і припинити це явище. Фахівці у сфері охорони здоров’я відіграють важливу роль у захисті дитини, оскільки окрім найвіддаленіших місцевостей, немовлята та діти молодшого віку регулярно оглядаються у медичних центрах. У країнах з розвиненими мережами соціальних послуг дітей можуть регулярно або час від часу спостерігати соціальні працівники.

83 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

до зниження рівнів насильства щодо дітей через зменшення показників пошкоджень мозку у плода, які у майбутньому призводять до порушень когнітивної функції (наприклад, синдром дефіциту уваги) та гіперактивності. А це зменшує кількість дітей з рисами, що наражають їх на підвищений ризик насильства. Водночас обмеження доступу до алкогольних напоїв через контроль кількості точок продажу алкоголю чи підвищення цін на ці товари може попередити негативне ставлення до дитини193. Аналогічні зусилля у країнах, що розвиваються, можуть знизити рівні насильства щодо дітей, пов’язані з вживанням алкоголю, хоча вживання таких заходів слід дуже ретельно проаналізувати, оскільки це може наштовхнути алкоголіків до переходу на дешеві і неконтрольовані алкогольні напої домашнього приготування194.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

84

Такі огляди і контакти створюють можливості для виявлення насильства щодо дітей, які можуть бути представлені батьками або піклувальниками як наслідки ненавмисних пошкоджень або хвороби. Зважаючи на тиск, що чиниться на персонал клінік, для них необхідно провадити тренінги та розвивати їхній професійний потенціал, а також вдосконалити інфраструктуру. Оскільки виявлення не завжди відбувається відразу, надзвичайно потрібними є стандартизовані інструкції та засоби з можливістю оцінки, які стануть професіоналам у нагоді. Навчання медичних працівників щодо виявлення та ведення випадків насильства щодо дітей виглядає особливо ефективним при роботі з немовлятами, які нездатні описати, що сталося, а також в усіх випадках, де виявлення залежить швидше від огляду, а не від повідомлень від першої особи. У багатьох країнах, що розвиваються, у громадах були створені механізми для моніторингу насильства вдома та забезпечення потреб у захисті дитини. Більшість з таких механізмів наразі перебувають на стадії експерименту, тому для того, щоб робити якісь висновки, потрібна чітка і структурована оцінка. Наприклад, на Філіппінах ЮНІСЕФ підтримав створення 6 500 сільських рад з питань захисту дитини. Такі ради розробляють бази даних та моніторингові системи щодо дітей, в тому числі тих, хто наражається на ризик або став жертвою експлуатації та насильства195. В Об’єднаній Республіці Танзанія організація “Kivulini”, чиїм головним завданням є зменшення фізичного, емоційного та сексуального насильства вдома, тісно працює з лідерами найнижчої структури місцевих урядів – районними офіцерами виконавчої служби та вуличними лідерами. Вуличні лідери обираються громадою і мають право заходити у будинки людей.196

Лікування жертв насильства Діти, які зазнали насильства у родині, потребують різноманітного лікування. Медичним працівникам слід пройти навчання з тим, щоб виявляти випадки насильства щодо дитини, і знати процедури ведення документації та звітності, а також лікування і супроводу197. У деяких випадках може виникнути потреба у зборі судових зразків; якщо це можливо, ще слід робити одночасно з фізичним оглядом. Існує потреба у спеціально навчених професіоналах, які б інтерпретували травми та пошкодження, провадили судовий огляд та вели судовий допит дітей. Жертви сексуального насильства повинні отримувати превентивну профілактику інфекцій, що передаються статевим шляхом, в тому числі ВІЛ/СНІДу. Медичні працівники повинні приділяти першочергову увагу фізичному здоров’ю дитини і спрямовувати її до відповідних служб психологічної підтримки, соціального забезпечення чи захисту дитини. Випадки насильства, виявлені за межами медичної сфери, слід спрямовувати до медичних працівників для здійснення відповідної оцінки та надання догляду. Усі форми родинного насильства мають серйозний негативний вплив на емоційне здоров’я та розвиток дитини; тому психологічно-соціальна підтримка є надзвичайно важливою. Доброзичливий, дружньо налаштований піклувальник є важливим чинником видужання дитини. Найефективніші втручання у сфері психічного здоров’я передбачають застосування поведінкової та когнітивної техніки, а також роботу з дитиною і родиною. Ключові навички, якими має оволодіти дитина, включають в себе здатність визначати, дотримуватися та регулювати емоції; навички з управління страхами та тривогами; визначення та зміни неточного сприйняття; навички з вирішення проблем. Когнітивні поведінкові втручання, типові для певної

3 Професійна звітність Коли фахівці, наприклад, медсестри, лікарі, соціальні працівники або вчителі підозрюють або виявляють ознаки домашнього насильства щодо дитини, згідно з законом вони повинні повідомити про свої підозри відповідним органам влади або вжити відповідних заходів, незалежно від своїх правових зобов’язань. Для забезпечення ефективності структури звітності повинні діяти паралельно з добре розвиненими системами захисту, підтримки та лікування дітей та членів родин. Країни, де існують закони щодо обов’язкового інформування, повинні реформувати ці системи таким чином, щоб діти і родини мали доступ до конфіденційних послуг, де вони зможуть отримати підтримку на добровільній основі. Обов’язкова звітність може призвести до формування суперечливих стосунків між родинами та службами захисту дітей, або навіть утримає родини від пошуку формальної підтримки. Однак небажання професіоналів та громадськості у більшості регіонів світу інформувати про випадки насильства вдома наштовхує на думку про те, що за відсутності законів про обов’язкове інформування принаймні для певної групи професіоналів, значна кількість дітей, які потребують захисту, ніколи не буде виявлена і забезпечена цим захистом. Який би підхід не було обрано, це має бути служба, орієнтована на допомогу, яка пропонує медичне обслуговування та соціальну підтримку, а не виконує каральні функції. Деякі експерти зазначають, що діти та їхні представники повинні мати доступ як до служб, які повинні повідомляти про факти насильства і вживати відповідних заходів (нап-

риклад, соціальні служби та правоохоронні органи), так і до служб, які є конфіденційними і не вживатимуть заходів без погодження з дитиною, окрім випадків, коли дитина перебуває під загрозою смерті або серйозного пошкодження.

Втручання в інтересах дитини Після того, як буде встановлено, що дитина перебуває у небезпеці родинного насильства, необхідно належним чином та скоординовано відреагувати на це, аби гарантувати дитині захист. Оцінювання дитини та її родин вимагає внесків та участі постачальників послуг з різних сфер та секторів, які контактують з дитиною та/або родиною. Щоб мінімізувати ризик того, що система „дивитиметься на дитину крізь пальці”, різні сектори, що несуть відповідальність за безпеку дитини, повинні обмінюватися інформацією про окремі випадки сімейного насильства щодо дитини. Однак крім того повинні існувати чіткі лінії і кордони відповідальності за дії, та підзвітність у випадку нездатності забезпечити захист. Деякі країни з середнім рівнем доходів провадять експерименти, застосовуючи інноваційні шляхи розбудови захищеного середовища для дітей у місцевих громадах. Наприклад, у Сербії мобільні групи „аутріч” з захисту дитини були створені 2001 року у чотирьох муніципалітетах за сприяння державних центрів соціальної роботи та мобільних груп НУО. В Чорногорії в 2003 році за технічної підтримки ЮНІСЕФ були створені пілотні „мультидисциплінарні операційні команди”, які складалися з фахівців, що виявляли б випадки насильства та бездоглядності і реагували належним чином. Були ухвалені різні протоколи щодо співробітництва, зв’язків з засобами масової інформації та щодо інтерв’ювання дітей-жертв насильства. Міністерство праці та соціального забезпе-

85 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

травми, є особливо ефективними у зниженні страхів, депресій, сексуальних тривог та симптомів PTSD.198,199

МУЛЬТИСЕКТОРАЛЬНИЙ ПІДХІД ДО КОМПЛЕКСНОГО НАДАННЯ ПОСЛУГ: ВІДДІЛ ЗАХИСТУ ДИТИНИ У ЛІКАРНІ ЗАГАЛЬНОГО ТИПУ НА ФІЛІППІНАХ Відділ захисту дитини (ВЗД) у лікарні загального типу на Філіппінах застосовує мультисекторальний підхід до комплексних медичних та психологічно-соціальних послуг для дітей, які зазнали жорстокого поводження, та для їхніх родин. Мета роботи цього відділу – попередити майбутні прояви жорстокого поводження та розпочати процес лікування і відновлення дітей. 2005 року ВЗД розглянув 972 нові випадки жорстокого поводження з дітьми, 81% з яких зазнали сексуального насильства.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

86

Починаючи з першого контакту і впродовж усього тривалого процесу супроводу, ВЗД забезпечує якісний догляд з використанням мультисекторального підходу, в рамках якого координується діяльність системи охорони здоров’я, юридичних та соціальних служб через систему ВЗД ведення окремих справ. ВЗД забезпечує юридичні та поліцейські послуги, супровід у суді, медичні послуги, ведення та підтримку дитини і найближчого родича, а також надає терапевтичні послуги і за потреби спрямовує клієнтів до спеціалізованих медичних служб. ВЗД також надає інші соціальні послуги для найбідніших родин, в тому числі гранти для навчання дитини у школі, а також безпроцентні позики для забезпечення засобів прожиття. Уроки батьківства допомагають батькам регулювати власні очікування щодо дітей, краще розуміти поведінку дитини і відповідним чином регулювати власні методи дисципліни. Кожна дитина має власного менеджера, який веде її справу і координує усі послуги, що їх отримують діти і родини. Менеджер також сприяє і відстежує рівень безпеки розміщення дитини, якість правової допомоги та послуги з психічного здоров’я. Такі менеджери працюють з дітьми та родинами стільки, скільки потрібно.200 чення прийняло ці протоколи і прийняло рішення створити до 2009 року схожі групи в усіх Центрах соціального забезпечення.201 Сервісні агенції щодо захисту дитини можуть розслідувати та намагатися підтверджувати інформацію про підозру на насильство. Якщо ця інформація підтверджується, співробітники цих служб обирають належний спосіб реагування. Такі рішення часто бувають дуже складними, оскільки фахівцям слід знайти баланс між різними потенційно суперечли-

вими вимогами – наприклад, між необхідністю захистити дитину і бажанням зберегти сім’ю. У таких випадках слід застосовувати найменш шкідливу альтернативу для дитини і найменш нав’язливу альтернативу для родини, при цьому забезпечуючи безпеку дитини. Приймаючи рішення щодо втручань, слід приділити особливу увагу тривогам та бажанням дитини, зважаючи на стадію її розвитку, емоційне здоров’я та якість зв’язків і стосунків між дитиною та іншими членами родини.

«Пам’ятаю ті часи, коли я був прийомним сином. Мене били паском... я ніколи не розумів, за що, що я зробив поганого. Та я пам’ятаю біль і страх». Молодий лідер, Північна Америка, 2005 р.,XI

Вилучення дитини з родини повинно бути найостаннішою можливою альтернативою. В ідеалі, повинні існувати послуги з підтримки тих батьків, які не впоралися в викликами належного батьківства. Тільки коли дитина опиняється перед безпосередньою загрозою серйозної шкоди, батьки вважаються такими, що не здатні реагувати на інші втручання або не спроможні змінюватися в межах часових рамок розвитку дитини, якщо розглядаються довгострокові альтернативи (наприклад, коли мова йде про усиновлення чи прийом дитини). Дитина, яку вилучають з сімейного середовища в її найкращих інтересах, має право на спеціальний захист та допомогу. Більше того, за таких умов держави зобов’язані забезпечити її належним і достойним альтернативним доглядом, причому необхідно належним чином враховувати бажаність наступництва виховання дитини, її етнічне походження, релігійну і культурну належність і рідну мову (КПД, Стаття 20). Альтернативний догляд може надаватися формально – передача на виховання („кафала” за ісламським правом), або усиновлення – або неформально, наприклад, розміщення дитини у далеких родичів. Рішення щодо надання альтернативних форм догляду за дітьми повинні керуватися наступними трьома принципами:202 • Рішення на основі родини є загалом більш бажаними, ніж розміщення дітей в інституціях; • Сталі рішення, що постійно спрямовані на забезпечення найкращих інтересів дитини і є суб’єктом регулярного перегляду є кращими, ніж тимчасові рішення; • Національні рішення є загалом більш бажаними, ніж ті, де йдеться про інші країни (наприклад, міжнародне усиновлення).

Усі форми альтернативного догляду містять певний ризик для дитини, в тому числі ризик подальшого переслідування, експлуатації та порушення інших прав дитини. Тому дуже важливо, щоб держави реєстрували та регулювали усі форми альтернативного догляду, здійснюючи постійний моніторинг розміщення і лікування дитини з її найповнішою участю (див. Розділ про насильство щодо дітей в установах з догляду за дітьми та системах правосуддя).

ПРОПАГАНДИСТСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ПРОСВІТА НАСЕЛЕННЯ Насильство щодо дітей вдома та в родині практично не висвітлюється в ЗМІ та не користується популярністю серед дослідників в усьому світі у порівнянні з такими проблемами, як, наприклад, сексуальна експлуатація дітей чи дитяча праця. Засоби масової інформації відіграють ключову роль у формуванні громадської думки та впливають на соціальні норми, здатні змінювати поведінку. Насильство щодо дітей вдома та в родині повинно бути у центрі уваги у кожному регіоні; необхідно створити умови та майданчики для обговорення цих проблем та пошуку рішень. Без підвищення обізнаності надзвичайно складно досягти великомасштабного та довготривалого попередження та забезпечити зміни у поведінці. Важливим доробком останніх років, який усіляко підтримується авторами цього Дослідження, стало залучення самих дітей у процес дослідження та в пропагандистську діяльність, яка супроводжувала цей процес. Діти, які брали участь в регіональних консультаціях, зазначили, що зазвичай вони не мають можливості говорити про свої погляди та почуття щодо насильства, якого вони зазнають вдома. В усіх регіонах НУО розпочали дослідження проблеми насильства щодо дітей вдома за участю самих дітей, де хлопчики і дівчатка виступають не тільки як рес-

87 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

Коли потрібний альтернативний догляд?

3

«Я думаю, що насильство щодо дітей відбувається набагато частіше, ніж ми про це думаємо. Дітей вдома б’ють, а вони бояться про це говорити. Важко зупинити щось, що відбувається за зачиненими дверима». Дитина, 12 років, Північна Америка,XII

понденти опитувань, але й як партнери-дослідники. Окрім надання дітям можливості розповідати про негідну поведінку батьків та інших піклувальників, це також кидає виклик замовчуванню, яке оточує насильство в родині, і сприяє кращому розумінню природи і масштабів жорстокого поводження з дитиною та його наслідків. Такі практики є надзвичайно важливими для формування основ для кампаній громадської обізнаності та тематичних семінарів203 204.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

88

Під час кожної регіональної консультації дорослі і діти в один голос висловлювали нагальну потребу у запровадженні пропагандистських стратегій, спрямованих на зміну культурних норм для того, щоб покласти край насильству щодо дітей. Документи, підготовлені в результаті консультацій, а також висновки тематичних робочих груп підкреслювали той факт, що пропаганда повинна спрямовуватися на тих, хто приймає рішення, на батьків і дітей. Пропагандистська діяльність з наступної тематики допоможе попередити насильство щодо дітей у сім’ях: • Права дітей, в тому числі їхнє право на захист від усіх форм насильства; • Шкідливі наслідки тілесних покарань та інших форм жорстокого чи принизливого поводження; потреба в розвитку позитивних стосунків без насильства між батьками та дітьми; шляхи і способи виховання; • Руйнування культури замовчування, що оточує сексуальне насильство в родинах; • Подолання традиційної стигми та забобонів щодо неможливості зниження уразливості до насильства дітей з особливими потребами; • Шкідливі традиційні практики; • Гендерне насильство; • Роль чоловіків та хлопчиків у попередженні насильства;

• Вплив ВІЛ-інфекції на стигматизацію дітей та їхня підвищена уразливість до насильства. Діти та підлітки повинні відігравати надзвичайно важливу роль у сфері пропагандистської діяльності щодо проблем, які їх безпосередньо стосуються (див. Розділ про насильство щодо дітей у громаді).

Ліквідація шкідливих традиційних практик Зусилля, спрямовані на ліквідацію шкідливих традиційних практик, показали важливість втручань на багатьох рівнях – батькам та родинам буде складно змінювати свою поведінку, якщо норми та моделі поведінки у громаді не змінюватимуться. Щоб покласти край операціям на жіночих статевих органах, що калічать, потрібно насамперед недвозначно заборонити їх, вести навчання та підвищувати обізнаність в родинах та громадах, а також провадити мобілізацію громад (див. вставку нижче). Ключем до успіху є зусилля, спрямовані на зміни у знаннях, переконаннях, ставленнях та практиках, поширених у громаді205. Це вимагає розробки пропагандистської стратегії, у реалізації якої взяли б участь релігійні та громадські лідери, фахівці у сфері охорони здоров’я та ціла низка інших важливих чинників; переконливої матері чи серйозного батька недостатньо. Якщо соціальний статус та можливість одруження залежать від того, чи матиме дівчинка операцію на статевих органах, окремі матері навряд чим відмовляться від таких операцій на своїх доньках, незважаючи на власний жахливий досвід. Тому рішення має приймати громада як єдиний колектив, і уся громада повинна знати, що інші громади також відмовляються від цієї традиції.

3 ТОСТАНСЬКИЙ ПІДХІД У листопаді 2005 року представники 70 сіл регіону Матам, що на північному сході Сенегалу, зробили публічну заяву про те, що вони припиняють застосовувати практику операцій на жіночих статевих органах, що калічать, та практику примусових дитячих шлюбів. Матам – дуже консервативний регіон, де ще кілька років тому про ці питання навіть не можна було говорити. Тисячі селян, які подолали більше 300 кілометрів шляху, стали свідками цієї церемонії. Її також відвідати священнослужителі, державні чиновники та представники ЗМІ. Свої зобов’язання підтвердили сільські жінки, підлітки, старійшини, релігійні лідери та урядовці. Ця декларація, уже дев’ятнадцята у Сенегалі, є підсумковим етапом програми громадської просвіти та пропаганди на сільському рівні.

Оцінка, проведена 2004 року Радою з народонаселення, виявила, що Тостанська програма мала величезний вплив на знання та переконання людей, які брали участь у навчаннях, та їхнє близьке оточення. Наприклад, відсоток дівчаток у віці до 10 років, які не мали цієї операції, збільшився з 46% до 60% у родинах, які брали участь у заходах. У групі порівняння цей відсоток залишився на рівні 48%. Рівні виправдання операцій на статевих органах та намірів піддати дівчаток цим операціям значно знизилися, а наміри провадити такі операції серед жінок-учасниць знизилися з 75% на базисному рівні до менш, ніж 25%. Іще одним позитивним висновком оцінки став той факт, що рівень знань про права людини значно підвищився серед учасників програми. Відсоток жінок, які знали про свої права на здоров’я, освіту та здорове середовище, зросло з 11% до 94%, в той час як рівень знань чоловіків підвищився з 41% до 92%208.

89 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

Ця програма реалізовувалася Тостанською програмою підвищення повноважень громад (Tostan Community Empowerment Programme) з метою колективної відмови від операцій на жіночих статевих органах, що калічать, та від дитячих шлюбів по усій країні. Починаючи з 1997 року, 1628 громад зобов’язалися відмовитися від таких практик. Тостанська стратегія передбачає формування сільських комітетів, проведення навчань з питань здоров’я і прав жінок на сільському рівні, а також соціальну мобілізацію учасників навчань. Наприкінці програми її учасники роблять публічну заяву в рамках великої святкової церемонії. Це надзвичайно важливий компонент процесу, оскільки така церемонія – це ознака колективного, соціального прийняття змін.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

90

Дитячі шлюби вимагають аналогічних заходів, аби змінити соціальні та культурні норми. Ще дотепер кількість пропагандистських ініціатив, безпосередньо спрямованих на зниження поширеності дитячих шлюбів, залишається дуже малою. Загалом ця традиція вважається чутливою до залучення дівчат до освіти, а також до законодавчого застосування шлюбних законів. Однак посилення уваги до проблем дотримання прав жінок і дівчат у шлюбі призвело до винайдення нових напрямків роботи. Наразі виконується кілька програм, безпосередньо спрямованих на зниження кількості дитячих шлюбів; розпочинається активна пропагандистська робота проти такої практики206. Наприклад, нещодавно йеменські громадські організації розпочали кампанію проти дитячих шлюбів. Ця кампанія ґрунтується на даних дослідження Університету Сана’а.207 Багато інших практик, які спричинюють насильство та шкоду дітям, повинні викриватися і ставати об’єктами кампаній для того, щоб попередити їх. До їх числа входять практики продажу дітей для сексуальної та іншої роботи; стигматизація неповноцінних дітей, дітей без родин чи дітей, які втратили батьків через ВІЛ/СНІД; дітейжертв сексуального насильства; дітей, яких звинуватили у чаклунстві; дітей, яких батьки віддали священнослужителям та у храми.

ПОКРАЩЕННЯ ІНФОРМУВАННЯ ЩОДО РОЗВИТКУ ПОЛІТИКИ ТА ДІЙ Наявність точних та надійних даних відносно масштабів і наслідків сімейного насильства щодо дітей є вкрай важливою для провадження пропагандистської роботи, розробки політики, розподілення ресурсів та впровадження програм на основі наукових свідчень. Нестача даних була постійною перешкодою у ході реалізації Дослідження, і особливо гостро ця проблема стояла щодо даних про ситуацію вдома та в

родинах. Причиною цього були уже описані вище гальмування процесів звітності, а також відсутність інвестицій у наукові дослідження з цієї тематики. З одного боку, без належних даних створити ефективну систему реагування неможливо; з іншого, розвиток програмних реагувань на факти насильства щодо дітей не можуть чекати на розробку систематичних систем збору даних, особливо якщо ресурси та потенціал держави у цій царині є обмеженим або не забезпеченим ресурсами. Постійний збір даних та аналіз офіційно зареєстрованих випадків може бути корисним для визначення тенденцій у користуванні послугами та у деяких випадках – розповсюдженості. Однак, оскільки ці системи спираються на випадки, які потрапили до уваги органів влади, а також зважаючи на той факт, що діти часто страждають від родинного насильства, не розповідаючи про це нікому, системи нагляду на основі офіційної статистики завжди недооцінюватимуть масштаби і обсяги проблеми. Нагляд за офіційно зареєстрованими справами повинен посилюватися опитуваннями населення, які реєструватимуть факти піддавання дітей насильству та його довготривалі наслідки. Аналогічним чином, реальне розуміння насильства щодо дітей зі смертельними наслідками можна отримати тільки через комплексну реєстрацію смертей, системи розслідування та звітування (див. вставку). Невеликі якісні дослідження та дослідження із застосуванням підходящої вибірки – наприклад, опитування родин, спрямованих до соціальних служб – є важливими для документування проблеми насильства щодо дітей, а також для пошуку шляхів її врегулювання. Однак для того, щоб почати повністю розуміти моделі родинного насильства щодо дітей, необхідні великі дослідження, в рамках яких будуть опитані великі масиви загального населення, і які регулярно повторюватимуться.

«Настав час вийти за межі якісного дослідження насильства щодо дітей. В ПівденноСхідній Азії існує нагальна потреба в проведенні опитувань населення для того, щоб пролити світло на реальні масштаби насильства щодо дітей. Ми повинні вкладати кошти у більш якісні дослідження та в системний збір даних з цієї проблематики». Доктор Самлі Пліанбангчанг, Регіональний директор ВООЗ у Південно-Східній Азії

Конфіденційне інтерв’ювання дітей, батьків та інших піклувальників і опікунів може мати значну користь для покращення розуміння усіх форм насильства вдома та в родині. Звичайно, слід встановити певні етичні перестороги, щоб захистити задіяних у процесі дітей. Ретроспективні дослідження та опитування молодих людей про їхній дитячий досвід також можуть виявитися корисними, однак вони нічого не скажуть про те, що діється з дітьми тепер – це може спотворити розуміння досвіду раннього дитинства, коли одні і ті ж форми насильства є найбільш поширеними. Одним з найважливіших завдань процесу збору

3

даних, особливо в країнах, де домашнє насильство заперечується та публічно не обговорюється, є пропагандистська діяльність. Необхідно переконати тих, хто приймає політичні рішення, у тому, що насильство щодо дітей є насправді більш поширеним, ніж вони про це думають або можуть уявити, тому необхідно вживати невідкладних заходів. Зусилля НУО та агенцій міжнародної допомоги щодо збору інформації та опублікування аналітичних звітів про дітей, які стикаються з проявами насильства, є першим кроком до проливання світла на цю чутливу з точки зору політики і культури проблему. Це також допомагає місцевим чинникам усвідомити її і взятися за її вирішення.

ГРУПИ АНАЛІЗУ ДИТЯЧОЇ СМЕРТНОСТІ Більшість дітей, які помирають внаслідок насильства, мають дуже малий вік. Майже 40% з них – це немовлята; 80% з тих, хто гине від насильства, не досягає шестирічного віку. Найпоширенішими причинами смерті є травма голови, а також травми тіла, нанесені тупим, важким предметом. Іноді дуже важко вияснити, як саме загинула дитина, якщо кажуть, що вона „просто впала”. Перша група аналізу дитячої смертності (ГАДС) була створена в Лос-Анджелесі у 1978 році. Її створення було фінансоване Міжвідомчою радою з питань жорстокого та недбайливого ставлення до дитини округу Лос-Анджелес (Los Angeles Interagency Council on Child Abuse and Neglect – ICAN). До складу ради входив слідчий, офіцери поліції, соціальні працівники, судді, медичні працівники та працівники системи громадського здоров’я. Пізніше ICAN перетворився на Національний центр аналізу смертності (National Center for Fatality Review – NCFR). Було створено інші групи, до складу деяких з них входили вчителі фахівці у сфері психічного здоров’я та іноді – члени громад. Група зустрічається для обговорення обставин смерті дитини молодшого віку, якщо медичні свідчення не є вичерпними; таким чином, група збирає інші свідчення з тим, щоб розгадати таємницю смерті дитини. Станом на 2001 рік, в Австралії, Канаді, Новій Зеландії та в США працювало близько 1000 таких груп. Нещодавно Філіппіни запропонували аналогічну модель на основі лікарень, яка може бути краще придатною для країн, що розвиваються. Міжнародна мережа почала об’єднувати ICAN з незалежними програмами в Китаї, Естонії, Ісландії, Ісламській Республіці Іран, Японії, Йорданії, Лівані, Нідерландах та у Великобританії. 209

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

91

ПОКРАЩЕННЯ БАЗИ ЗНАНЬ В ІНДІЇ – НАЦІОНАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЩОДО ЖОРСТОКОГО СТАВЛЕННЯ ДО ДИТИНИ

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

92

Індія дуже активно включилася у вирішення проблеми захисту дитини. Ініційоване Міністерством розвитку жінки та дитини у 2005 році, Національне дослідження щодо жорстокого ставлення до дитини охопило величезну кількість населення по усій країні. Одним з перших головних заходів стали Національні консультації з питань жорстокого ставлення до дитини, які відбулися в Нью-Делі в квітні 2005 року, під час яких були обговорені різноманітні питання, пов’язані з формулюванням проекту, визначенням концепції жорстокого ставлення до дитини, методологією проекту, розробкою інструментів збору даних та визначенням різних категорій респондентів. У роботі Консультацій взяли участь експерти з різних дисциплін з усіх куточків держави для того, щоб обмінятися думками щодо спільної теми насильства щодо дітей. До складу експертів входили академіки, соціальні працівники, активісти, представники НУО, вчителі, дослідники, офіцери поліції, судочинці, представники донорських організацій, зокрема ЮНІСЕФ, „Врятуймо дітей”, АМР США, „План Інтернешнл”, Catholic Relief Services, SARI Equity тощо. Розмір вибірки становив 17 500 осіб, в тому числі дітей (n=12 500), молодих людей (n=2 500) та інших зацікавлених сторін (n=2 500). До числа дітей-респондентів входили діти вулиці, працюючі діти, школярі, діти, що перебувають під доглядом в інституціях та діти з груп родин, які не відвідують школу. Методологія дослідження частково передбачала проведення „фокус-груп” з дітьми в рамках семінарів, де були встановлені показники щодо різних форм насильства із збереженням конфіденційності та дотриманням етичних стандартів. З самого початку своєї діяльності проект створив можливості для пропагандистської роботи та для підвищення обізнаності, що стало надзвичайно корисним з точки зору країни, де існування жорстокості до дитини було загальновідомим, та це питання практично ніколи не обговорювалося публічно. Участь такої кількості експертів мало ефект геометричної прогресії завдяки підвищенню рівня обізнаності та відкритості обговорення проблеми насильства щодо дітей, яка раніше ігнорувалася. Аналіз результатів очікується отримати наприкінці 2006 року210.

РЕКОМЕНДАЦІЇ Наведені нижче рекомендації повністю відповідають зобов’язанням урядів у сфері дотримання прав людини, а також положенням Конвенції про права дитини та іншим документам. Вони ґрунтуються на даних різноманітних досліджень та існуючих практик. У них визнається,

що головна роль у вихованні дитини належить родині, уряди мають зобов’язання забезпечувати захист дітей в усіх місцях – в тому числі вдома та в родині – від усіх дій, що вважаються жорстокими, а також те, що на кожну таку дію існує захід у відповідь. Крім того, уряди повинні забезпечувати відповідну підтримку та допомогу батькам.

«Під час консультацій в усьому світі було таке відчуття, начебто усі тільки і чекають дозволу говорити про це – чекають на те, щоб насильство щодо дітей більше не було таємницею». Карін Ландгрен, Керівник, відділ захисту дітей, ЮНІСЕФ

Віддавати перевагу попередженню Забезпечити впровадження комплексних систем попередження насильства та захисту дітей у масштабах і у спосіб, що поважає дитину та її родину, їхню гідність та приватне життя, а також потреби розвитку дівчаток і хлопчиків. Уряди повинні забезпечити функціонування систем реагування, які будуть скоординованими і спрямованими на попередження і здійснення ранніх втручань, які будуть поєднані з інтегрованими послугами, що поширюються на різні галузі і сектори – право, освіта, правосуддя, соціальний сектор, охорона здоров’я, зайнятість та інші важливі служби. Слід забезпечити повагу до усіх поглядів і думок дитини щодо усіх проблем і рішень, що її стосуються. Уряди повинні взяти на себе зобов’язання розробити стандарти на основі реальних свідчень, аби сприяти ефективному та чутливому забезпеченню дітей послугами в усіх регіонах країни.

тому числі у надзвичайних ситуаціях. Центри повинні допомогти створювати мережі підтримки через забезпечення функціонування якісних закладів догляду за дітьми та провадження дошкільних програм; через впровадження „програм перепочинку” для родин, які опинилися в особливо скрутній ситуації; а також приділяючи особливу увагу таким базисним чинникам, як освіта, житло, зайнятість, соціальна політика та можливості.

4.

Суспільний рівень 2.

3

Оцінити вплив державної політики на дітей та їхні родини. Уряди повинні провести оцінку соціального впливу, приділяючи особливу увагу потенціальному впливу державної політики на насильство щодо дітей – особливо, дискримінацію, соціальні та економічні тягарі та інші фактори ризику, які можуть посилювати сімейне насильство щодо дітей. Результати оцінки повинні використовуватися для першочергового забезпечення мереж соціальної та економічної безпеки на користь родин. Посилити мережі соціальної та економічної безпеки для родин. Такі мережі повинні включати в себе центри підтримки сім’ї, які надаватимуть родинам допомогу, в

Реалізовувати пропагандистські програми з попередження насильства на основі реальних даних. На рівні суспільства та громад, уряди повинні підтримувати стратегії, спрямовані на підвищення рівня обізнаності населення щодо прав дитини, та покликані змінювати соціальні та культурні норми, сприяти рівності та справедливості та викоріненню дискримінації. Такі програми в першу чергу повинні охоплювати працівників державного сектору, в тому числі офіцерів поліції та працівників систем правосуддя, освітян, медичних працівників, та приватний сектор, а також батьків і населення в цілому. Уряди повинні взяти на себе зобов’язання щодо ініціювання та підтримки кампаній громадської обізнаності, які поширюють ідеї ненасильницьких стосунків та комунікацій з дітьми, а також позитивну участь чоловіків і хлопчиків у родинному житті.

Правові заходи 5.

Розробити чіткі і зрозумілі засади для законів та політики, у яких всі форми насильства щодо дітей в родинному середовищі є забороненими. Уряди зобов’язані заборонити та ліквідувати усі форми насильства щодо дітей вдома та в інших середовищах. До їх числа входять усі шкідливі традиційні практики, сексуальне

93 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

1.

3

насильство, а також усі форми тілесних покарань, відповідно до КПД та інших правозахисних інструментів (див. Заключне зауваження Комітету щодо тілесних покарань, №8, червень 2006 року). Чіткі керівні принципи та навчання повинні забезпечити впровадження законів у чутливий спосіб та у відповідності до інтересів дитини. Правова реформа повинна бути пов’язана з пропагандистською діяльністю та підвищенням обізнаності для поширення позитивних, ненасильницьких стосунків з дітьми.

6.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

94

Гарантувати, щоб суди, які розглядають справи з сімейного права та інші компоненти системи правосуддя, чутливо ставилися до потреб дітей та родин. Уряди повинні вжити заходів, щоб діти-жертви родинного насильства не зазнавали повторних переслідувань під час судових процесів, не ставали суб’єктами тривалих та затягнутих судових процесів. До дітей-жертв необхідно ставитися у дбайливий та чуйний спосіб впродовж усього судового процесу, зважаючи на їхню особисту ситуацію, негайні потреби, вік, стать, можливу інвалідність та рівень зрілості, та повністю поважаючи їхню фізичну, психічну та моральну недоторканість. Зокрема, уряди повинні переконатися, що під час розслідувань, правозастосування, судового переслідування та судових процесів приймалися до уваги особливі потреби дітей, а також Керівні принципи правосуддя стосовно дітей-жертв та свідків злочину (Резолюція 2005/20 Економічної і соціальної ради ООН). Зважаючи на це, впродовж усього судового процесу дитину повинна супроводжувати довірена доросла особа, якщо це відповідає найкращим інтересам дитини; особистість та приватне життя

дитини повинно бути захищеним; конфіденційність має поважатися; дитину не слід піддавати надмірній кількості інтерв’ю, дачі свідчень, слухань та зайвих контактів з судовим процесом без крайньої необхідності. Необхідно обміркувати можливість використання попередньо записаних відео матеріалів та інших методів представлення свідчень, наприклад, застосування екранів або телебачення замкнутого контуру, а також відмовитися від непотрібних контактів зі звинуваченою особою та її адвокатами. Зокрема, якщо це відповідає вимогам системи правосуддя і не порушує прав сторони захисту, професіоналам слід зробити усе можливе, щоб захистити дитину-жертву від перехресних допитів, щоб публіка та ЗМІ не були присутні у залі суду, коли дитина дає свої показання, і щоб у суді були присутні опікуни, які захищатимуть правові інтереси дитини. Необхідно також розглядати справу якнайшвидше, окрім тих випадків, коли затримка здійснюється в інтересах дитини. Посилення скоординованого реагування 7.

Забезпечувати пренатальний та післяпологовий догляд та здійснювати програми візитів на дому для оптимізації розвитку у ранньому дитинстві. Ці заходи повинні спрямовуватися на розвиток сильних сторін і переваг родини та громади щодо поширення принципів здорового розвитку дитини та раннього виявлення і підтримки проблемних родин. Уряди повинні вжити заходів, щоб такі програми включали в себе інформацію про важливість налагодження зв’язків та фізичний, емоційний і когнітивний розвиток немовлят та дітей молодшого віку, а також приймали до уваги культурні чинники.

3

9.

Впроваджувати належні та чутливі з культурної та гендерної точки зору програми батьківства та програми, які підтримують родини в створенні домашнього середовища, вільного від насильства. Уряди повинні докласти зусиль, аби ці програми включали в себе такі важливі компоненти, як: важливість налагодження зв’язків між дітьми та батьками та покращення розуміння фізичного, психологічного, статевого та когнітивного розвитку немовлят, дітей та молодих людей у контексті соціальних та культурних чинників; розширення арсеналу виховних та батьківських навичок серед батьків та матерів, включаючи підтримку і поширення ненасильницьких стосунків та форм дисципліни, вирішення проблем та управління родинними конфліктами; подолання гендерних стереотипів та підтримка залучення чоловіків та хлопчиків у життя родини. Уряди повинні розробляти такі програми у відповідності до норм прав людини, а також на основі наукових даних щодо їхньої ефективності. Захищати особливо уразливих дітей у родині та долати гендерні проблеми. Уряди повинні вжити заходів, щоб усі дослідження, ініціативи з попередження та реагування, що стосуються родин, зосереджувалися на стані та можливих ризиках дітей, які є особливо уразливими до насильства. Наприклад, це можуть бути діти з фізичними вадами, діти-біженці та інші переміщені особи, діти з національних менших, діти, позбавлені батьківського догляду та діти, уражені епідемією ВІЛ/СНІДу. Необхідно докласти особливих зусиль, щоб зрозуміти та адекватно відреагувати на різні ризики, з якими можуть стикатися дівчатка

та хлопчики, а також звернути увагу на концепцію переваги чоловіків та гендерні стереотипи щодо насильства, що його зазнають дівчатка та хлопчики. Розвиток потенціалу 10. Розвивати потенціал тих, хто працює з дітьми та їхніми сім’ями. Уряди повинні вжити заходів, щоб усі професіонали та непрофесіонали, які працюють поряд та з дітьми та їхніми родинами, отримували належне навчання та постійно підвищували свій потенціал, в тому числі щодо основоположних прав дитини та відповідного права, з питань насильства щодо дітей та його попередження, раннього виявлення та реагування, ненасильницького вирішення конфліктів та прав дитини. Крім того, такі працівники повинні чітко розуміти і орієнтуватися в питаннях фізичного, статевого, емоційного та когнітивного розвитку дітей та молодих людей, знати про зв’язки між гендером та насильством. Слід також підтримувати розвиток особливих навичок комунікації з дітьми та з залученням дітей до вироблення рішень, що їх стосуються. Розбудова інформаційних систем 11. Повсюди впроваджувати реєстрацію цивільних станів, в тому числі реєстрацію народжень, смертей та шлюбів. Уряди повинні забезпечити функціонування вільної та доступної системи реєстрації цивільних станів з наданням безкоштовних сертифікатів чи довідок, а також усунути систему штрафів за затримки у реєстрації. Цей процес слід широко пропагувати, підтримувати та впроваджувати у співробітництві з місцевими органами влади, лікарнями, професійними та традиційними акушерськими службами, пра-

95 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

8.

воохоронними органами, релігійними та громадськими лідерами та іншими партнерами для забезпечення загальної участі.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

96

12. Розвивати національні програмі досліджень з питань родинного насильства щодо дітей. Уряди повинні запровадити низку національних пріоритетів у сфері досліджень, які можуть посилити ефективність інформаційних систем завдяки глибинним якісним та кількісним дослідженням. Керуючись міжнародними показниками та стандартами, уряди та їхні партнери повинні зміцнювати інформаційні системи через покращення нагляду за відомими випадками родинного насильства щодо дітей, а також шляхом опитування населення, які включатимуть оцінки розповсюдженості переслідування у дитинстві. Ризики та захисні чинники, пов’язані з насильством, також можна оцінювати шляхом проведення ретроспективних досліджень дитинства та через інтерв’ювання молодих людей. Дані повинні бути деталізовані у такий спосіб, щоб показати обсяги та масштаби досвіду дівчаток та хлопчиків різних вікових категорій щодо насильства та шляхів його подолання, їхні ситуації та фактори ризику і захисні фактори. Такі заходи також повинні передбачати конфіденційні інтерв’ювання самих дітей, з особливою увагою до представників уразливих груп та їхніх родин, а також батьків, піклувальників та інших дорослих, з дотриманням особливих етичних пересторог. Відібрана інформація повинна поширюватися серед громадськості, щоб належним чином впливати на державну політику та відповідні дії.

ДЖЕРЕЛА ТА ПОСИЛАННЯ 1.

UNICEF (2003). A League Table of Child Maltreatment Deaths in Rich Nations. Innocenti Report Card, No. 5.

Florence, UNICEF Innocenti Research Centre.

2.

Yoder PS et al. (2004). Female Genital Cutting in the Demographic Health Surveys: A Critical and Comparative Analysis. Calvertion, ORC Macro.

3.

UNICEF (2003). Female Genital Cutting in Somalia: Reasons for Continuation and Recommendations for Eradication. UNICEF Somalia. Cited in: UNICEF Somalia (2003). From Perception to Reality: A Study on Child Protection in Somalia, Ch. 3. UNICEF Somalia.

4.

Committee on the Rights of the Child (2006). General Comment No. 8. The Right of the Child to Protection from Corporal Punishment and Other Cruel or Degrading Forms of Punishment (articles 19, 28(2) and 37, inter alia), CRC/C/GC/8

5.

UN Habitat (2006). State of the World’s Cities Report 2006/7. Nairobi, UN Habitat. Адреса в Інтернеті: http://www.unhabitat.org/mediacentre/documents/ sowcr2006/SOWCR%201.pdf

6.

UN Habitat (2006). State of the World’s Cities Report 2006/7. Nairobi, UN Habitat. Адреса в Інтернеті: http://www.unhabitat.org/mediacentre/documents/ sowcr2006/SOWCR%201.pdf

7.

Е.Г. Круг та інші (2002). Доповідь про ситуацію в світі: насильство та його вплив на здоров’я. Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я.

8.

Molyneux M (2004). Poverty Relief Programmes and the ‘New Social Policy in Latin America’: Women and Community Carework. UNRISD Project on Gender and Social Policy, Mimeo, Geneva, UNRISD. Cited in: UNRISD (2005). Gender Equality: Striving for Justice in an Unequal World. United Nations Research Institute for Social Development.

9.

UNRISD (2005). Gender Equality: Striving for Justice in an Unequal World. United Nations Research Institute for Social Development.

10.

Asis MMB et al. (2004). When the Light of the Home is Abroad: Female Migration and the Filipino Family.

Singapore Journal of Tropical Geography, 25(2): 198–215.

3 National Research Council (1993). Understanding Child Abuse and Neglect. Washington DC, National Academy of Sciences Press.

12.

Straus MA et al. (1998). Identification of Child Maltreatment with the Parent–Child Conflict Tactics Scales: Development and Psychometric Data for a National Sample of American Parents. Child Abuse & Neglect, 22: 249–270.

22.

ВООЗ (2006), Global Estimates of Health Consequences due to Violence against Children. Додатковий матеріал до «Дослідження Генерального секретаря ООН про насильство щодо дітей», Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я.

23.

Runyan D et al. (2002). Child Abuse and Neglect by Parents and Other Caregivers. В: Е.Г. Круг та інші. Доповідь про ситуацію в світі: насильство та його вплив на здоров’я. Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я, ст. 59–86.

13.

Zununegui MV et al. (1997). Child Abuse: Socioeconomic Factors and Health Status. Anales Espaсoles de Pediatria, 47: 33–41.

24.

14.

Kelly MJ (2005). The Power of Early Childhood as a Healing Force in the AIDS Crisis. Paper for Presentation to the World Forum on Early Care and Education, Montreal, 19 May 2005.

Collins KA, Nichols CA (1999). A Decade of Pediatric Homicide: A Retrospective Study at the Medical University of South Carolina. American Journal of Forensic Medicine and Pathology, 20(2): 169–172.

25.

15.

UNICEF (2003). Africa’s Orphaned Generations. New York, UNICEF.

Lyman JM et al. (2003). Epidemiology of Child Homicide in Jefferson County, Alabama. Child Abuse & Neglect, 27(9): 1063–1073.

16.

United Nations (2000). The World’s Women: Trends and Statistics. New York, United Nations.

17.

18.

19.

26.

Boudreaux MC, Lord WD (2005). Combating Child Homicide: Preventive Policing for the New Millennium.

Journal of Interpersonal Violence, 20(4): 380–387.

Romain NK et al. (2003). Childhood Homicide: A 1990–2000 Retrospective Study at the Institute of Legal Medicine in Lausanne, Switzerland. Medicine, Science and the Law, 43(3): 203–206.

27.

Finkelhor D, Berliner L (1995). Research on the Treatment of Sexually Abused Children: A Review and Recommendations. Journal of the Academy of Child Adolescent Psychiatry, 34: 1408–1423.

Moskowitz HD et al. (2005). Relationships of US Youth Homicide Victims and Their Offenders, 1976–1999.

Archives of Pediatrics & Adolescent Medicine, 159(4): 356–361.

28.

Boudreaux MC, Lord WD (2005). Combating Child Homicide: Preventive Policing for the New Millennium.

Journal of Interpersonal Violence, 20(4): 380–387.

Dean PJ (2004). Child Homicide and Infanticide in New Zealand. International Journal of Law and Psychiatry, 27(4): 339–348.

29.

Moskowitz HD et al. (2005). Relationships of US Youth Homicide Victims and Their Offenders, 1976–1999.

Archives of Pediatrics and Adolescent Medicine, 159(4): 356–361.

30.

George S (1995). Female Infanticide in Tamil-Nadu, India: From Recognition Back to Denial? Reproductive Health Matters, 10: 124–132. Cited in: Naved RT (2003).

A Situation Analysis of Violence against Women in South Asia. In: Violence against Women in South Asia: A Regional Analysis. Bangkok, Asian Forum of Parliamentarians on Population and Development/ Kathmandu, UNFPA.

20.

UNICEF (2003). Innocenti Report Card No. 5: A League Table of Child Maltreatment Deaths in Rich Nations.

UNICEF Innocenti Research Centre, Florence.

21.

Dean PJ (2004). Child Homicide and Infanticide in New Zealand. Int J Law Psychiatry, 27(4): 339–348; Romain N et al. (2003). Childhood Homicide: A 1990–2000 Retrospective Study at the Institute of Legal Medicine in Lausanne, Switzerland. Medicine, Science and the Law, 43(3): 203–206; Collins KA, Nichols CA (1999). A Decade of Pediatric Homicide: A Retrospective Study at the Medical University of South Carolina. American Journal of Forensic Medicine and Pathology, 20(2): 169–172.

97 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

11.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

98

31.

Stephenson R et al. (2006). Child Maltreatment among School Children in Kurdistan Province, Iran. Child Abuse & Neglect, 30: 231–245.

32.

Hahm HC, Guterman NB (2001). The Emerging Problem of Physical Child Abuse in South Korea. Child Maltreatment, 6(2): 169–179.

33.

May-Chalal C, Cawson P (2005). Measuring Child Maltreatment in the United Kingdom: A Study of the Prevalence of Child Abuse and Neglect. Child Abuse & Neglect, 29: 969–984.

34.

Committee on the Rights of the Child (2006). General Comment No. 8. The Right of the Child to Protection from Corporal Punishment and Other Cruel or Degrading Forms of Punishment (articles 19, 28(2) and 37, inter alia), CRC/C/GC/8, para 11.

35.

Committee on the Rights of the Child (2006). General Comment No. 8. The Right of the Child to Protection from Corporal Punishment and Other Cruel or Degrading Forms of Punishment (articles 19, 28(2) and 37, inter alia), CRC/C/GC/8.

36.

Durrant JE (2003). Maternal Beliefs about physical punishment in Sweden and Canada. Journal of Comparative Family Studies, 34:586-604. Cited in: Durrant JE (2005). Corporal Punishment: Prevalence, Predictors and Implications for Child Behaviour and Development. In: Hart SN (Ed) (2005). Eliminating Corporal Punishment. Paris, UNESCO.

37.

38.

Lehman BA (1989). Making a Case against Spanking.

The Washington Post, 23 March 1989. Cited in: Straus MA, Mathur AK (1996). Social Change and Trends in Approval of Corporal Punishment by Parents from 1968 to 1994. In: Frehsee D et al. (Eds). Violence against Children. Berlin and New York, Walter de Gruyter, pp 91–105.

Durrant JE (2005). Corporal Punishment: Prevalence, Predictors and Implications for Child Behaviour and Development. In: Hart SN (Ed) (2005). Eliminating Corporal Punishment. Paris, UNESCO.

39.

Kim D-H (2000). Children’s Experience of Violence in China and Korea: A Transcultural Study. Child Abuse & Neglect, 18: 155–166. Cited in: Durrant JE (2005).

Corporal Punishment: Prevalence, Predictors and Implications for Child Behaviour and Development. In: Hart SN (Ed) (2005). Eliminating Corporal Punishment.

Paris, UNESCO.

40.

Habasch R (2005). Physical and Humiliating Punishment of Children in Yemen. Save the Children Sweden. Cited in: International Save the Children Alliance (2005). Ending Physical and Humiliating Punishment of Children. Making It Happen, Part 2.

Global Submission to the UN Secretary-General’s Study on Violence against Children. Stockholm, Save the Children Sweden.

41.

International Save the Children Alliance (2005). Ending Physical and Humiliating Punishment of Children.

Making It Happen, Part 2. Global Submission to the UN Secretary-General’s Study on Violence against Children.

Stockholm, Save the Children Sweden.

42.

UNICEF (2001). Young Voices Opinion Survey of Children and Young People in Europe and Central Asia.

Geneva, UNICEF.

43.

Dong M et al. (2004). The Interrelatedness of Multiple Forms of Childhood Abuse, Neglect, and Household Dysfunction. Child Abuse & Neglect, 28(7): 771–784.

44.

Government of India (2005). India Country Report on Violence against Children. New Delhi, Department of Women and Child Development, Ministry of Human Resource Development, Government of India.

45.

Klasen S, Wink C (2003). Missing Women: Revisiting the Debate. Feminist Economics, 9(2–3): 263–299.

46.

Helander E (1999). Prejudice and Dignity: An Introduction to Community-based Rehabilitation, 2nd Edition. New York, United Nations Development Programme. Cited in: United Nations SecretaryGeneral’s Study on Violence against Children (2005).

Summary Report of the Thematic Meeting on Violence against Children with Disabilities. 28 July 2005, New York.

3 UNICEF (2002). UNICEF 2002 China Annual Report.

UNICEF China.

48.

ВООЗ (2006), Global Estimates of Health Consequences due to Violence against Children. Додатковий матеріал до «Дослідження Генерального секретаря ООН про насильство щодо дітей», Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я.

49.

Finkelhor D (1994). The International Epidemiology of Child Sexual Abuse. Child Abuse & Neglect, 18(5): 409–417.

50.

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Південна Азія. 23. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

51.

Haj-Yahi MM, Tamish S (2001). The Rates of Child Sexual Abuse and Its Psychological Consequences as Revealed by a Study among Palestinian University Students. Child Abuse & Neglect, 25(10): 1303–1327.

52.

Finkelhor D (1994). The International Epidemiology of Child Sexual Abuse. Child Abuse & Neglect, 18(5): 409–417.

53.

Andrews G et al. (2004). Child Sexual Abuse. In: Ezzati M et al. (2004). Comparative Quantification of Health Risks: Global and Regional Burden of Disease Attributable to Selected Major Risk Factors, Vol. 2.

Geneva, World Health Organization, pp 1851–1940.

59.

Queen Sofia Centre for the Study of Violence (2003).

Child Abuse in Spain 1997/1998: A Statistical Report Based on Field Research. Valencia, Queen Sofia Centre.

60.

UNICEF (2003). From Perception to Reality: A Study on Child Protection in Somalia. UNICEF Somalia, Ch. 3.

61.

Naved RT (2003). A Situation Analysis of Violence against Women in South Asia. In: AFPPD/UNFPA (2003).

Violence against Women in South Asia: A Regional Analysis. AFPPD/UNFPA.

62.

AFPPD/UNFPA (2003). Violence against Women in South Asia: A Regional Analysis. AFPPD/UNFPA. Цитовано: Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Південна Азія. 23. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

63.

Irinnews (2002). Special Report on Elections, 3 October 2002. Cited in: Home Office (2004). Pakistan Country Report. United Kingdom, Country Information & Policy Unit, Immigration & Nationality Directorate Home Office.

64.

Wainwright M (2006). Honour Murders Leave Thousands of Women Living in Fear. The Guardian, 21 July 2006.

65.

Wainwright M (2006). Honour Murders Leave Thousands of Women Living in Fear. The Guardian, 21 July 2006.

54.

WHO (2005). WHO Multi-country Study on Women’s Health and Domestic Violence against Women. Geneva, World Health Organization.

66.

Bangladesh Human Rights Commission (2001). Acid and Trauma Victims. Адреса в Інтернеті: http://www. bhrcbd. org/victims.htm.

55.

Jewkes R et al. (2002). Rape of Girls in South Africa.

Lancet, 359(9303): 319–320.

67.

56.

Browne KD et al. (2002). Child Abuse and Neglect in Romanian Families: A National Prevalence Study.

Denmark, World Health Organization Regional Office for Europe.

Farouk S (2005). Violence against Women: A Statistical Overview, Challenges and Gaps in Data Collection and Methodology and Approaches for Overcoming Them.

Expert Paper prepared for Expert Group Meeting of the UN Division for the Advancement of Women. 11–14 April, 2005, Geneva.

57.

Haj-Yahi MM, Tamish S (2001). The Rates of Child Sexual Abuse and Its Psychological Consequences as Revealed by a Study among Palestinian University Students. Child Abuse & Neglect, 25(10): 1303–1327.

68.

UNICEF (2001). Early Marriage, Child Spouses.

Innocenti Digest, No. 7. Florence, UNICEF Innocenti Research Centre.

58.

Tang CS (2002). Childhood Experience of Sexual Abuse among Hong Kong Chinese College Students. Child Abuse & Neglect, 26(1): 23–37.

99 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

47.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

100

69.

Outtara M et al. (1998). Forced Marriage, Forced Sex: The Perils of Childhood for Girls. Gender and Development, 6(3). Cited in: UNICEF (2001). Early Marriage, Child Spouses. Innocenti Digest, No. 7.

Florence, UNICEF Innocenti Research Centre.

80.

Naved RT (2003). A Situation Analysis of Violence against Women in South Asia. In: Violence against Women in South Asia: A Regional Analysis. Bangkok, Asian Forum of Parliamentarians on Population and Development/Kathmandu, UNFPA.

70.

UNICEF (2001). Early Marriage, Child Spouses.

Innocenti Digest, No. 7. Florence, UNICEF Innocenti Research Centre.

81.

NCTPE (1998). Baseline Survey on Harmful Traditional Practices in Ethiopia. Addis Ababa, National Committee on Harmful Traditional Practices.

71.

Forum on Marriage and the Rights of Women and Girls (2003). Early Marriage and Poverty: Exploring the Links for Policy and Programme Development. London, Forum on Marriage and the Rights of Women and Girls/IPPF.

82.

WHO (2000). Female Genital Mutilation, Factsheet No 241. Geneva, World Health Organization.

83.

UNICEF (2005). Changing a Harmful Social Convention: Female Genital Mutilation/Cutting.

Innocenti Digest, No. 12. Florence, UNICEF Innocenti Research Centre.

84.

UNICEF (2003). Female Genital Cutting in Somalia: Reasons for Continuation and Recommendations for Eradication. UNICEF Somalia. Cited in: UNICEF Somalia (2003). From Perception to Reality: A Study on Child Protection in Somalia. UNICEF Somalia, Ch. 3.

85.

UNICEF Somalia (2003). From Perception to Reality: A Study on Child Protection in Somalia. UNICEF Somalia, Ch. 3.

86.

UNICEF (2005). Changing a Harmful Social Convention: Female Genital Mutilation/Cutting. Innocenti Digest, No. 12. Florence, UNICEF Innocenti Research Centre.

87.

UNICEF (2005). Changing a Harmful Social Convention: Female Genital Mutilation/Cutting.

Innocenti Digest, No. 12. Florence, UNICEF Innocenti Research Centre.

88.

Stanley YP et al. (2004). Female Genital Cutting in the Demographic and Health Surveys: A Critical and Comparative Analysis. DHS Comparative Reports, No. 7. Calverton, ORC Macro. Цитовано: Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Західна та Центральна Африка. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

89.

Dube SR et al. (2002). Exposure to Abuse, Neglect, and Household Dysfunction among Adults Who Witnessed Intimate Partner Violence as Children: Implications for Health and Social Services. Violence and Victims, 17(1): 3–17.

72.

UNICEF (2001). Early Marriage, Child Spouses.

Innocenti Digest, No. 7. Florence, UNICEF Innocenti Research Centre.

73.

Erulkar A et al. (2004). The Experience of Adolescence in Rural Amhara Region of Ethiopia. Accra, The Population Council.

74.

Kishor S, Johnson K (2004). Profiling Domestic Violence: A Multi-Country Study. Calverton, ORC Macro.

75.

Marcus R (1993). Violence against Women in Bangladesh, Pakistan, Egypt, Sudan, Senegal and Yemen. Report prepared for Special Programme WID, Netherlands Ministry of Foreign Affairs (DGIS).

Brighton, Institute of Development Studies.

76.

Minnesota Advocates for Human Rights (1998).

Domestic Violence in Nepal. Minnesota Advocates for Human Rights, MN.

77.

Marcus R (1993). Violence against Women in Bangladesh, Pakistan, Egypt, Sudan, Senegal and Yemen. Report prepared for Special Programme WID, Netherlands Ministry of Foreign Affairs (DGIS).

Brighton, Institute of Development Studies.

78.

Fernandez F (1997). Domestic Violence by Extended Family Members in India. Interplay of Gender and Generation. Journal of Interpersonal Violence, 12(3): 433–455.

79.

Panda KP (2004). Domestic Violence against Women in Kerala, Discussion Paper No. 86. Thiruvananthapuram, Kerala Research Programme on Local Level Development, Centre for Development Studies.

3 91.

92.

93.

94.

International Save the Children Alliance (2005). Ending Physical and Humiliating Punishment of Children.

Making It Happen, Part 1. Global Submission to the UN Secretary-General’s Study on Violence against Children.

Stockholm, Save the Children Sweden.

Runyan D et al. (2002). Child Abuse and Neglect by Parents and Other Caregivers. В: Е.Г. Круг та інші. Доповідь про ситуацію в світі: насильство та його вплив на здоров’я. Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я, ст. 59–86.

International Save the Children Alliance (2005). Ending Physical and Humiliating Punishment of Children.

Making It Happen, Part 2. Global Submission to the UN Secretary-General’s Study on Violence against Children.

Stockholm, Save the Children Sweden.

Crockenburg S (1987). Predictors and Correlates of Anger towards and Punitive Control of Toddlers by Adolescent Mothers. Child Development, 58: 964–975.

Cited in: Durrant JE (2005). Corporal Punishment: Prevalence, Predictors and Implications for Child Behaviour and Development. In: Hart SN (Ed) (2005).

Eliminating Corporal Punishment. Paris, UNESCO. Perry BD (2001). The Neurodevelopmental Impact of Violence in Childhood. In: Schetky D, Benedek EP (Eds).

Textbook of Child and Adolescent Forensic Psychiatry.

Washington DC, American Psychiatric Press, pp 221– 238.

95.

Evans E et al. (2005). Suicidal Phenomena and Abuse in Adolescents: A Review of Epidemiological Studies. Child Abuse & Neglect, 29(1): 45–58.

96.

Thompson R et al. (2005). Suicidal Ideation among 8-Year-olds Who Are Maltreated and At Risk: Findings from the LONGSCAN Studies. Child Maltreatment, 10(1): 26–36.

97.

Hamilton CE, Browne KD (1998). The Repeat Victimization of Children. Aggression and Violent Behavior, 3: 47–60.

98.

Аналіз надано: the WHO Multicountry Study on Women’s Health and Domestic Violence against Women (2006). Geneva, World Health Organization.

99.

Felitti VJ et al. (1998). The Relationship of Adult Health Status to Childhood Abuse and Household Dysfunction.

American Journal of Preventive Medicine, 14: 245–258.

100. Dube SR et al. (2005). Long-term Consequences of Childhood Sexual Abuse by Gender of Victim. American Journal of Preventive Medicine, 28(5): 430–438.

101. Dong MRF et al. (2004). The Interrelatedness of Multiple Forms of Childhood Abuse, Neglect, and Household Dysfunction. Child Abuse & Neglect, 28(7): 771–784.

102. Turner HA et al. (2006). The Effect of Lifetime Victimisation on the Mental Health of Children and Adolescents. Social Science and Medicine, 62(1): 13–27.

103. Andrews G et al. (2004). Child Sexual Abuse. In: Ezzati M et al. (2004). Comparative Quantification of Health Risks: Global and Regional Burden of Disease Attributable to Selected Major Risk Factors, Vol. 2.

Geneva, World Health Organization, pp 1851–1940.

104. Turner HA, Finkelhor D (1996). Corporal Punishment as a Stressor Among Youth. Journal of Marriage and the Family, 58: 155–166. Cited in: Durrant JE (2005).

Corporal Punishment: Prevalence, Predictors and Implications for Child Behaviour and Development. In: Hart SN (Ed) (2005). Eliminating Corporal Punishment.

Paris, UNESCO. 105. Thompson R et al. (2005). Suicidal Ideation among 8-Year-olds Who Are Maltreated and At Risk: Findings from the LONGSCAN Studies. Child Maltreatment, 10(1): 26–36.

106. Evans E et al. (2005). Suicidal Phenomena and Abuse in Adolescents: A Review of Epidemiological Studies. Child Abuse & Neglect, 29(1): 45–58.

107. Csorba J et al. (2001). Family and School-related Stresses in Depressed Hungarian Children. European Psychiatry, 16: 18–26.

101 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

90.

108. Lau JTF et al (1999). Prevalence and Correlates of Physical Abuse in Hong Kong Chinese Adolescents: A Population-based Approach. Child Abuse & Neglect, 23: 549–57. Cited in: Durrant JE (2005). Corporal Punishment: Prevalence, Predictors and Implications for Child Behaviour and Development. In: Hart SN (Ed) (2005). Eliminating Corporal Punishment. Paris, UNESCO. 109. MacMillan HL et al. (1999). Slapping and Spanking in Childhood and Its Association with Lifetime Prevalence of Psychiatric Disorders in a General Population Sample. Canadian Medical Association Journal, 16: 805– 809. Cited in: Durrant JE (2005). Corporal Punishment: Prevalence, Predictors and Implications for Child Behaviour and Development. In: Hart SN (Ed) (2005).

Eliminating Corporal Punishment. Paris, UNESCO.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

102

110. Classen CC et al. (2005). Sexual Revictimisation: A Review of the Empirical Literature. Trauma Violence and Abuse, 6(2): 103–129.

111. Fryer G, Miyoshi T (1994). A Survival Analysis of the Revictimization of Children: The Case of Colorado.

Child Abuse & Neglect, 18(12): 1063–1071.

112. Creighton SJ (1992). Child Abuse Trends in England and Wales 1988–1990: And an Overview from 1973–1990.

London, NSPCC. 113. Hamilton CE, Browne KD (1999). Recurrent Maltreatment During Childhood: A Survey of Referrals to Police Child Protection Units in England. Child Maltreatment, 4(4): 275–286.

114. Bradshaw J, Mayhew E (Eds). The Well-being of Children in the UK, 2nd Edition. London, The University of York/ Save the Children UK. 115. Baldry A (2003). Bullying in Schools and Exposure to Domestic Violence. Child Abuse & Neglect, 27(7): 713–732.

116. International Save the Children Alliance (2005). 10 Essential Learning Points: Listen and Speak Out against Sexual Abuse of Girls and Boys. Global Submission to the UN Secretary-General’s Study on Violence against Children. Oslo, Save the Children.

117. Ertem IO et al. (2000). Intergenerational Continuity of Child Physical Abuse: How Good is the Evidence?

Lancet, 356 (9232): 814–819.

118. Johnson H et al. (forthcoming). Violence against Women: An International Perspective. New York, Springer.

119. Williams LM (2003). Understanding Child Abuse and Violence against Women: A Life Course Perspective.

Journal of Interpersonal Violence, 18(4): 441–451.

120. UNICEF (2005). Changing a Harmful Social Convention: Female Genital Mutilation/Cutting.

Innocenti Digest, No. 12. Florence, UNICEF Innocenti Research Centre.

121. Stanley YP et al. (2004). Female Genital Cutting in the Demographic and Health Surveys: A Critical and Comparative Analysis. DHS Comparative Reports, No. 7. Calverton, ORC Macro. Cited in: UNICEF (2005).

Changing a Harmful Social Convention: Female Genital Mutilation/Cutting. Innocenti Digest, No. 12. Florence, UNICEF Innocenti Research Centre.

122. Waters H et al. (2004). The Economic Dimensions of Interpersonal Violence. Geneva, World Health Organization.

123. Fromm S (2001). Total Estimates of Cost of Child Abuse and Neglect in the United States – Statistical Evidence.

Chicago, Prevent Child Abuse America.

124. National Commission of Inquiry into the Prevention of Child Abuse (1996). Childhood Matters: The Report of the National Commission of Inquiry into the Prevention of Child Abuse, Vol. 1. London, Her Majesty’s Stationery Office. Cited in: Runyan D et al. (2002). Child Abuse and Neglect by Parents and Other Caregivers. В: Е.Г. Круг та інші. Доповідь про ситуацію в світі: насильство та його вплив на здоров’я. Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я, ст. 59–86.

125. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Підсумковий звіт за результатами тематичної зустрічі з питань насильства щодо дітей з особливими потребами, 28 липня 2005 р., Нью-Йорк. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r180 126. American Academy of Pediatrics (2001). Assessment of Maltreatment of Children with Disabilities. Pediatrics, 108(2): 508–552.

3 128. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Західна та Центральна Африка. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

139. Ertem IO et al. (2000). Intergenerational Continuity of Child Physical Abuse: How Good Is the Evidence?

Lancet, 356 (9232): 814–819.

140. World Vision (2005). Violence against Children Affected

by HIV/AIDS: A Case Study of Uganda. A contribution to the UN Secretary-General’s Study on Violence against Children. Nairobi, World Vision International–Africa Office.

129. Wolfe DA (1999). Child Abuse: Implications for Child Development and Psychopathology, 2nd Edition.

Thousand Oaks, Sage.

141. Human Rights Watch (2002). Suffering in Silence: The Links Between Human Rights Abuses and HIV Transmission to Girls in Zambia. New York, Human Rights Watch.

130. Leventhal JM (1996). Twenty Years Later: We Do Know How to Prevent Child Abuse and Neglect. Child Abuse & Neglect, 20: 647–653.

142. The Body Shop/UNICEF (2006). Behind Closed Doors.

The Impact of Domestic Violence on Children. London, The Body Shop International Plc.

131. National Research Council (1993). Understanding Child Abuse and Neglect. Washington DC, National Academy of Sciences Press.

143. Edleson JL (1996). Children’s Witnessing of Domestic Violence. Journal of Interpersonal Violence, 14 (8): 839– 870.

132. Sariola H, Uutela A (1992). The Prevalence and Context of Family Violence against Children in Finland. Child Abuse & Neglect, 16: 823–832.

144. McClosky LA et al. (1995). The Effect of Systematic Family Violence on Children’s Mental Health. Child Development, 66: 1239–1261. В: Е.Г. Круг та інші (2002). Доповідь про ситуацію в світі: насильство та його вплив на здоров’я. Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я.

133. Zununegui MV et al. (1997). Child Abuse: Socioeconomic Factors and Health Status. Anales Espaсoles de Pediatria, 47: 33–41.

134. Turner HA et al. (2006). The Effect of Lifetime Victimisation on the Mental Health of Children and Adolescents. Social Science & Medicine, 62(1): 13–27.

135. Runyan D et al. (2002). Child Abuse and Neglect by Parents and Other Caregivers. В: Е.Г. Круг та інші. Доповідь про ситуацію в світі: насильство та його вплив на здоров’я. Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я, ст. 59–86.

136. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Південна Азія. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 137. Sidebotham P, Golding J (2001). Child Maltreatment in the ‘Children of the Nineties’: A Longitudinal Study of Parental Risk Factors. Child Abuse & Neglect, 25: 1177– 1200.

138. Klevens J et al. (2000). Risk Factors and the Context of Men Who Physically Abuse in Bogota, Colombia. Child Abuse & Neglect, 24: 323–332.

145. Dube SR et al. (2002). Exposure to Abuse, Neglect, and Household Dysfunction among Adults Who Witnessed Intimate Partner Violence as Children: Implications for Health and Social Services. Violence and Victims, 17(1): 3–17.

146. UNICEF (2005). Submission to the United Nations Secretary-General’s Study on Violence against Children.

UNICEF New Zealand.

147. Family Violence Prevention Fund (2006). Programs: Children and Domestic Violence. Family Violence Prevention Fund. Адреса в Інтернеті: http://endabuse. org/ programs/children/ 148. Runyan D et al. (2002). Child Abuse and Neglect by Parents and Other Caregivers. В: Е.Г. Круг та інші. Доповідь про ситуацію в світі: насильство та його вплив на здоров’я. Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я, ст. 59–86.

103 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

127. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: країни Карибського басейну. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

149. Hunter WM et al. (2000). Risk Factors for Severe Child Discipline Practices in Rural India. Journal of Paediatric Psychology, 25: 435–447.

150. UNICEF (2005). Submission to the United Nations Secretary-General’s Study on Violence against Children.

UNICEF New Zealand.

151. The Body Shop/UNICEF (2006). Behind Closed Doors.

The Impact of Domestic Violence on Children. London, The Body Shop International Plc. 152. The Body Shop/UNICEF (2006). Behind Closed Doors.

The Impact of Domestic Violence on Children. London, The Body Shop International Plc.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

104

153. Ehrensaft MK et al. (2004). Clinically Absive Relationships in an Unselected Birth Cohort: Men’s and Women’s Participation and Developmental Antecedents. Journal of Abnormal Psychology, 113(2): 258–271.

154. Naved RT (2003). A Situation Analysis of Violence against Women in South Asia. In: Violence against Women in South Asia: A Regional Analysis. Bangkok, Asian Forum of Parliamentarians on Population and Development/Kathmandu, UNFPA. 155. Lalor K (2004). Child Sexual Abuse in Sub-Saharan Africa: A Literature Review. Child Abuse & Neglect, 28(4): 439–460.

156. Haj-Yahi MM, Tamish S (2001). The Rates of Child Sexual Abuse and Its Psychological Consequences as Revealed By a Study among Palestinian University Students. Child Abuse & Neglect, 25: 1303–1327.

157. Chen J et al. (2004). Child Sexual Abuse in China: A Study of Adolescents in Four Provinces. Child Abuse & Neglect, 28(11): 1171–1186.

158. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Південна Азія. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27 159. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Східна Азія та Тихоокеанський регіон. Адреса в Інтернеті: http:// www.violencestudy.org/r27

160. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Близький Схід та Північна Африка. Адреса в Інтернеті: http://www. violencestudy.org/r27 161. Luster T et al. (2004). Family Advocates’ Perspectives on the Early Academic Success of Children Born to Lowincome Adolescent Mothers. Family Relations, 53: 68–77.

162. Fergusson DM, Lynskey MT (1997). Physical Punishment/Maltreatment During Childhood and Adjustment in Young Adulthood. Child Abuse & Neglect, 21 (7): 617–630.

163. Fergusson DM, Lynskey MT (1997). Physical Punishment/Maltreatment During Childhood and Adjustment in Young Adulthood. Child Abuse & Neglect, 21 (7): 617–630.

164. Spaccarelli S, Kim S (1995). Resilience Criteria and Factors Associated with Resilience in Sexually Abused Girls. Child Abuse & Neglect, 19: 1171–1182.

165. Spaccarelli S, Kim S (1995). Resilience Criteria and Factors Associated with Resilience in Sexually Abused Girls. Child Abuse & Neglect, 19: 1171–1182.

166. Hunter R et al. (1978). Antecedents of Child Abuse and Neglect in Premature Infants: A Prospective Study in a Newborn Intensive Care Unit. Pediatrics, 61: 629–635.

167. Korbin J et al. (2000). Neighborhood Views on the Definition and Etiology of Child Maltreatment. Child Abuse & Neglect, 24(12):1509–1527.

168. Runyan D et al. (2002). Child Abuse and Neglect by Parents and Other Caregivers. В: Е.Г. Круг та інші. Доповідь про ситуацію в світі: насильство та його вплив на здоров’я. Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я, ст. 59–86.

169. WHO (2003). Violence and Health. Brief Report on the Situation of Violence and Health in Jordan. World Health Organization.

170. UNICEF (2005). Changing a Harmful Social Convention: Female Genital Mutilation/Cutting.

Innocenti Digest, No. 12. Florence, UNICEF Innocenti Research Centre.

3 171. Committee on the Rights of the Child (2006). General Comment No. 8. The Right of the Child to Protection from Corporal Punishment and Other Cruel or Degrading Forms of Punishment (articles 19, 28(2) and 37, inter alia), CRC/C/GC/8.

181. UNICEF (2003). Meeting Basic Learning Needs. New York, Consultative Group on ECCD, UNICEF. Cited in: Black M (1996). Children First: The Story of UNICEF Past and Present. New York, New York and Oxford University Press.

172. Committee on the Rights of the Child (2006). General Comment No. 8. The Right of the Child to Protection from Corporal Punishment and Other Cruel or Degrading Forms of Punishment (articles 19, 28(2) and 37, inter alia), CRC/C/GC/8, para 38.

182. UNICEF (2004). Moldova Annual Report 2004. UNICEF Moldova. Цитовано: Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Насильство вдома та в родині. Регіональний аналіз: Європа та Центральна Азія. Адреса в Інтернеті: http://www. violencestudy.org/r27

174. International Save the Children Alliance (2005). Ending Physical and Humiliating Punishment of Children.

Making It Happen, Part 1. Global Submission to the UN Study on Violence against Children. Stockholm, Save the Children Sweden.

175. Heise L, Garcia-Moreno C (2002). Violence by intimate partners. В: Е.Г. Круг та інші. Доповідь про ситуацію в світі: насильство та його вплив на здоров’я. Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я.

176. UNICEF (2001). Early Marriage, Child Spouses.

Innocenti Digest, No. 7. Florence, UNICEF Innocenti Research Centre.

177. Olds DL et al. (1999). Prenatal and Infancy Home Visitation by Nurses: Recent Findings. Future of Children, 9(1): 44–65.

178. Centers for Disease Control and Prevention (2003).

First Reports Evaluating the Effectiveness of Strategies for Preventing Violence: Early Childhood Home Visitation. Findings from the Task Force on Community Preventive Services. MMWR, 52: 1–9.

179. Holzer PJ et al. (2006). The Effectiveness of Parent Education and Home Visitation Child Maltreatment Prevention Programmes. Child Abuse Prevention Issues, No. 24. Australian Institute of Family Studies.

180. Saunders BEL et al. (Eds) (2004). Child Physical and Sexual Abuse: Guidelines for Treatment. Revised Report: April 26, 2004. Charleston, SC, USA. National Crime Victims Research and Treatment Center.

183. Butchart A, Hendricks G (2000). The Parent Centre.

In: Butchart A (Ed). Behind the Mask: Getting to Grips with Crime and Violence in South Africa. Pretoria, HSRC Publishers.

184. CDC (2006). Child Maltreatment: CDC Activities. Atlanta, National Center for Injury Prevention and Control. Адреса в Інтернеті: http://www.cdc.gov/ncipc/ factsheets/cmactivities.htm 185. Hoath F, Sanders M (2002). A Feasibility Study of Enhanced Group Triple P – Positive Parenting Programme for Parents of Children with Attention Deficit/Hyperactivity Disorder. Behaviour Change, 19(4): 191–206.

186. Karlsson L, Karkara R (2006). How to End Violence.

CRIN Newsletter, No. 19. Child Rights Information Network.

187. Zoritch B et al. (2000). Day Care for Pre-school Children. Cochrane Database of Systematic Reviews, 3: CD000564.

188. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Підсумковий звіт за результатами тематичної зустрічі з питань насильства щодо дітей з особливими потребами, 28 липня 2005 р., Нью-Йорк. Адреса в Інтернеті: http://www. violencestudy.org/r180 189. Gibson LE, Leitenberg H (2000). Child Sexual Abuse Prevention Programmes: Do They Decrease the Occurrence of Child Sexual Abuse? Child Abuse & Neglect, 24(9): 1115–1125.

105 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

173. Committee on the Rights of the Child (2006). General Comment No. 8. The Right of the Child to Protection from Corporal Punishment and Other Cruel or Degrading Forms of Punishment (articles 19, 28(2) and 37, inter alia), CRC/C/GC/8.

190. Gurevich R, Gero T (2005). Using Schools to Reduce the Incidence of Early Marriage among Girls: A Case Study from Ethiopia. Paper by World Learning Ethiopia, presented at Early Marriage Technical Consultation, IPPF Kenya, October 2005, Nairobi.

201. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Насильство вдома та в родині. Регіональний аналіз: Європа та Центральна Азія. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

191. International Save the Children Alliance (2005). 10 Essential Learning Points: Listen and Speak Out against Sexual Abuse of Girls and Boys. Global Submission to the UN Study on Violence against Children. Oslo, Save the Children.

202. UNICEF/Inter-parliamentary Union (2004). Handbook on Child Protection. Inter-parliamentary Union.

192. Anti-Slavery International (2005). Child Domestic Workers: A Handbook on Good Practice in Programme Interventions. London, Anti-Slavery International.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

106

203. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Південна Азія. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

193. Markowitz S, Grossman M (1998). Alcohol Regulation and Domestic Violence towards Children.

Contemporary Economic Policy, XVI: 309–320.

204. Save the Children (2004). So You Want to Involve Children in Research? A Toolkit Supporting Children’s Meaningful and Ethical Participation in Research Relating to Violence against Children. Stockholm, Save the Children Sweden.

194. Room R et al (2003). Alcohol in Developing Societies: A Public Health Approach. Helsinki, Finnish Foundation for Alcohol Studies/Geneva, World Health Organization.

205. UNICEF (2005). Changing a Harmful Social Convention: Female Genital Mutilation/Cutting.

Innocenti Digest, No. 12. Florence, UNICEF Innocenti Research Centre.

195. Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Східна Азія та Тихоокеанський регіон. Адреса в Інтернеті: http:// www.violencestudy.org/r27

206. Forum on Marriage and the Rights of Women and Girls/IPPF (forthcoming). Taking Action to End Child Marriage A Guide for Advocacy by Programmers and Activists. London, Forum on Marriage and the Rights of Women and Girls/IPPF.

196. Anti-Slavery International (2005). Child Domestic Workers: A Handbook on Good Practice in Programme Interventions. London, Anti-Slavery International.

207. Forum on Marriage and the Rights of Women and Girls and IPPF (forthcoming). Taking Action to End Child Marriage A Guide for Advocacy by Programmers and Activists. London, Forum on Marriage and the Rights of Women and Girls/IPPF.

197. WHO (2003). Guidelines for Medico-legal Care for Victims of Sexual Violence. Geneva, World Health Organization.

198. Saunders BEL et al. (Eds) (2004). Child Physical and Sexual Abuse: Guidelines for Treatment. Revised Report: April 26, 2004. Charleston, SC, USA. National Crime Victims Research and Treatment Center.

199. Cohen JA et al. (2005). Treating Sexually Abused Children: 1-Year Follow-up of a Randomised Controlled Trial. Child Abuse & Neglect, 29: 135–145.

200. WHO/ISPCAN (2006). Preventing Child Maltreatment: A Guide to Taking Action and Generating Evidence.

Geneva, World Health Organization/International Society for the Prevention of Child Abuse and Neglect.

208. Diop NJ et al. (2004). The Tostan Programme: Evaluation of a Community-based Education Programme in Senegal. Population Council, GTZ/ Tostan.

209. WHO/ISPCAN (2006). Preventing Child Maltreatment: A Guide to Taking Action and Generating Evidence.

Geneva, World Health Organization and International Society for the Prevention of Child Abuse and Neglect.

210. Kacker L (2006). National Level Study on Child Abuse.

Submission to the UN Secretary-General’s Study on Violence against Children. India.

3 I

II

International Save the Children Alliance (2005). Ending Physical and Humiliating Punishment of Children.

Making It Happen. Part 2. Global submission to the UN Secretary-General’s Study on Violence against Children.

Stockholm, Save the Children Sweden, p 78.

Save the Children Alliance (2005). 10 Essential Learning Points: Listen and Speak Out against Sexual Abuse of Girls and Boys. Global Submission by the International Save the Children Alliance to the UN SecretaryGeneral’s Study on Violence against Children. Oslo, Save the Children Norway, p 54.

III

Naker D (2005). Violence against Children: The Voices of Ugandan Children and Adults. Raising Voices and Save the Children Uganda, p 21.

IV

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Північна Америка. Ст. 7. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

V

International Save the Children Alliance (2005). Voices of Girls and Boys to end Violence against Children in South and Central Asia. In preparation of UN Secretary-General’s Study on Violence against Children.

Kathmandu, Save the Children Sweden Regional Programme for South and Central Asia, p 49.

VI

Erulkar A et al. (2004). The experience of adolescence in rural Amhara region of Ethiopia. Accra, The Population Council.

VII UNICEF (2003). Somali children and youth: Challenging the past and building the future. UNICEF Somalia.

VIII L’Observatoire des droits de l’enfant de la region ocean indien (2006). La violence contre les enfants dans la region de l’ocean indien. Annual Report of the Observatoire des droits de l’enfant de la region ocean indien. Mauritius, l’Observatoire des droits de l’enfant de la region ocean indien, p 29.

IX

International Save the Children Alliance (2005). 10 Essential Learning Points: Listen and Speak out against Sexual Abuse of Girls and Boys. Global Submission to the UN Secretary-General’s Study on Violence against Children. Oslo, Save the Children, p 66.

X

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Східна та Південна Африка, ст. 1. Адреса в Інтернеті: http://www. violencestudy.org/r27

XI

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Північна Америка. Ст.

10. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/ r27

XII Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Північна Америка. Ст.

19. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/ r27

107 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÂÄÎÌÀ ÒÀ  ÐÎÄÈͲ

ЦИТАТИ

UNICEF/HQ 05-1931. Роджер Лемойн

Гаїті, 2005 рік. Дівчатка стоять у дворі жіночої в’язниці Петіонвілля, передмістя Порт-о-Пренс.

2 НАСИЛЬСТВО ЩОДО ДІТЕЙ ТА МІЖНАРОДНІ ЗАКОНИ І СТАНДАРТИ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ

31

Конвенція про права дитини

32

Міжнародне кримінальне, гуманітарне та трудове законодавство, закони щодо біженців

37

Регіональні системи захисту прав людини

38

Необов’язкові засоби

39

Джерела та посилання

42

29 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÒÀ ̲ÆÍÀÐÎÄͲ ÇÀÊÎÍÈ ² ÑÒÀÍÄÀÐÒÈ ÇÀÕÈÑÒÓ ÏÐÀ ËÞÄÈÍÈ

Вступ

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÒÀ ̲ÆÍÀÐÎÄͲ ÇÀÊÎÍÈ ² ÑÒÀÍÄÀÐÒÈ ÇÀÕÈÑÒÓ ÏÐÀ ËÞÄÈÍÈ

30

«Я мрію, щоб у найближчий час була створена коаліція міжнародних асоціацій та організацій, яка б заохочувала та підтримувала ті уряди, які здійснюють особливі заходи з недопущення того, щоб найсерйозніші злочини проти дітей залишалися непокараними – такі заходи, як, наприклад, розширення чи продовження часових рамок розгляду справ, розвиток співпраці з правосуддям чи прийняття моделі або системного закону для посилення протидії торгівлі дітьми, зокрема заходів, що провадяться через Інтернет» Її королівська високість Принцеса Кароліна Гановерська, квітень 2006,

Кожна дитина має право на фізичну та особисту недоторканість та захист від усіх форм насильства. Діти як людські істоти мають повне право користуватися усіма правами, що їх гарантують різноманітні міжнародні угоди з прав людини1, які походять з Загальної декларації прав людини. Діти також мають право на захист, яке закріплено в міжнародних правових інструментах, пов’язаних з міжнародним кримінальним, гуманітарним та трудовим правом*. З моменту прийняття Загальної декларації прав людини 1948 року, першого авторитетного (однак не обов’язкового за законом) твердження про права людини, було ухвалено понад 60 міжнародних угод, що стосувалися боротьби з рабством, провадження правосуддя, статусу біженців та меншин, а також прав людини. Усі вони ґрунтуються на концепціях недискримінації, рівності та визнання гідності кожної особистості, як це визначається в Загальній декларації. Кожен такий документ також встановлює, що правами, перерахованими у ньому, наділені абсолютно всі люди, в тому числі діти, на засадах рівності. Таким чином, діти володіють правами і є суб’єктами процедур, встановлених Міжнародним біллем з прав людини, який складається з Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Діти також володіють правами та засобами захисту, встановленими спеціальними угодами, зокрема тими, що спрямовані на ліквідацію расової * Детальнішу інформацію про всі інструменти, згадані у цьому розділі, можна знайти в Інтернеті за адресою http://www.ohchr.org

2

дискримінації, дискримінації проти жінок, попередження тортур, забезпечення прав робітників-мігрантів та членів їхніх родин. Ці інструменти, які мають силу законів у державах, які їх прийняли, включають положення, що стосуються ліквідації насильства щодо дітей. Деякі міжнародні документи, зокрема вказані вище Пакти, також містять положення, що передбачають особливий захист для дітей. Наприклад, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права містить положення, згідно з яким діти мають бути захищені від економічної і соціальної експлуатації. Застосування їх праці в галузі, шкідливій для їх моральності і здоров’я чи небезпечній для життя або такій, що може завдати шкоди їх нормальному розвитку, повинно переслідуватися за законом. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права чітко забороняє смертний вирок за злочини, вчинені особами, молодшими за вісімнадцять років. Пакт також містить положення, що регулюють належне поводження з обвинуваченими неповнолітніми, зокрема обвинувачені неповнолітні відокремлюються від повнолітніх/дорослих порушників чи обвинувачених. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок є повністю застосовною до дівчат, молодших за 18 років. Стаття 16.2 цієї Конвенції встановлює, що заручини і шлюб дитини не мають юридичної сили, і держави повинні вживати всіх необхідних заходів включаючи законодавчі, з метою визначення мінімального шлюбного віку та обов’язкової реєстрації шлюбів в актах громадянського стану. Існуючий захист, забезпечений міжнародним законодавством з прав людини розшириться з доробком міжнародних договорів, що стосуються дітей, зникнення та інвалідності, що

31 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÒÀ ̲ÆÍÀÐÎÄͲ ÇÀÊÎÍÈ ² ÑÒÀÍÄÀÐÒÈ ÇÀÕÈÑÒÓ ÏÐÀ ËÞÄÈÍÈ

ВСТУП

I

«Я щиро переконана, що немає нічого більш важливого, ніж захист дитини, оскільки це так чи інакше пов’язане з усіма іншими правами дитини – розвитком, виживанням чи участю. Для всіх країн визнання цього права як найважливішого та ухвалення рішення щодо створення програм та інституцій забезпечення захисту дитини є гігантським кроком вперед». Пані Лавлін Кекер, Спільний секретар, Міністерство розвитку жінки та дитини, Індія

наразі розробляються. Особливі положення стосовно прав дітей з особливими потребами, в тому числі зобов’язання держав долати насильство щодо них, включені в проект Конвенції про права осіб з особливими потребами, яка буде представлена на розгляд і ухвалення Шістдесят першої сесії Генеральної Асамблеї ООН.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÒÀ ̲ÆÍÀÐÎÄͲ ÇÀÊÎÍÈ ² ÑÒÀÍÄÀÐÒÈ ÇÀÕÈÑÒÓ ÏÐÀ ËÞÄÈÍÈ

32

Реалізація кожного з цих семи ключових документів з прав людини, які сьогодні мають юридичну силу, відстежується Експертним комітетом, який застосовує різноманітні процедури. Кожен з експертів аналізує впровадження тієї чи іншої угоди, розглядаючи національні звіти, а потім готує відповідні рекомендації для подальших дій. Чотири Комітети розглядають індивідуальні петиції осіб, які стверджують, що їхні права було порушено (якщо відповідна держава ухвалила такі процедури). Два Комітети мають компетенцію вести слідство щодо фактів тяжких, систематичних або серйозних порушень угод, знову-таки якщо держава ухвалила ці процедури. Аналогічні процедури передбачені проектами договорів щодо зникнення та інвалідності, в той час, як Факультативний протокол до Конвенції проти тортур та інших жорстких нелюдських або принижуючих гідність видів поводження та покарання встановлює систему відвідування місць позбавлення волі в усіх країнах, які приєдналися до цієї угоди. Усі органи, ухвалюючи угоду, у своїх оглядах, звітах і у рішеннях стосовно петицій підтвердили зобов’язання держав вживати особливих заходів для ліквідації та реагування на прояви насильства щодо дітей. Деякі органи також прийняли Загальні зауваження чи рекомендації, які визначають зобов’язання держав вирішувати проблеми насильства щодо дітей. Загальне зауваження щодо права на освіту,

підготовлене Комітетом ООН з економічних, соціальних і культурних прав, встановлює, що тілесні покарання в освітніх установах є несумісними з міжнародним правом та відчуттям гідності людини. Комітет ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок ухвалив загальні рекомендації стосовно зобов’язань держав в рамках Конвенції щодо операцій на жіночих статевих органах, що калічать, а також дві загальні рекомендації про гендерне насильство щодо жінок.

КОНВЕНЦІЯ ПРО ПРАВА ДИТИНИ Хоча права дітей захищені цілою низкою загальних міжнародних угод з прав людини та іншими міжнародними документами, на перших етапах існування Організації Об’єднаних Націй міжнародне співтовариство визнало за необхідне створити окремий механізм захисту людських прав дитини.

1959 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Декларацію прав дитини, яка встановлювала 10 головних принципів, що не мають сили закону, спрямованих на забезпечення захисту дітей. Конвенція про права дитини (КПД), яка встановлює обов’язкові до виконання стандарти, була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН в 1989 році. Конвенція, яка чітко зазначає, що дитина користується загальними правами людини і визнає дитину окремою юридичною особою з усіма відповідними правами і обов’язками, є найпоширенішим документом з прав людини в світі: КПД була ратифікована чи прийнята 192 державами. Її 42 самостійні статті встановлюють громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні права, сформульовані таким чином, щоб у найкращий

Марта Сантос Пеіс, Рада редакторів Дослідження Генерального секретаря ООН про насильство щодо дітей

2

спосіб задовольняти особливі потреби дитини (за визначенням КПД дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше 2).

покарань та інших жорстоких і принизливих форм покарань дітей, зосереджуючись на законодавчих процесах, кампаніях громадської обізнаності та просвітницьких заходах, які мають здійснюватися у державах3.

КПД встановлює засади правових принципів та деталізованих стандартів, якими мають керуватися закони, стратегії та практики, що стосуються дітей. Це включає в себе пропаганду попередження насильства та заходи щодо захисту усіх дітей від усіх форм насильства.

У Загальному зауваженні чітко вказано, що Комітет не відкидає позитивної концепції дисципліни і визнає, що батьківство та догляд за дітьми, особливо за немовлятами та дітьми молодшого віку, вимагає частих фізичних дій та втручань, щоб захистити їх. Комітет вказує, що такі дії вельми чітко відрізняються від навмисного та карального застосування сили, щоб зробити дитині боляче, створити дискомфорт або принизити її.

Різні статті КПД затверджують права дітей на фізичну та особисту цілісність та встановлюють високі стандарти захисту. Стаття 19 вимагає від держав, які прийняли Конвенцію, „вживати всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину”. Широта цього зобов’язання підкреслюється Комітетом з прав дитини. Комітет також підкреслив важливість вимоги щодо заборони будь-якого насильства щодо дітей. Сюди входять усі форми тілесних покарань, однак мова йде про легкі покарання. Загальне зауваження №8 щодо права дитини на захист від тілесних покарань та інших жорстоких чи принизливих форм покарання, яке було прийняте на 42-й сесії Комітету в червні 2006 року, підкреслює зобов’язання усіх держав докласти невідкладних зусиль для заборони та ліквідації усіх форм тілесних

„Вирішення проблеми загальнопоширеного прийняття чи толерантного ставлення до тілесних покарань дітей та її ліквідація в родинах, школах та інших середовищах є не просто зобов’язанням держав в рамках Конвенції. Це також є ключовою стратегією зменшення та попередження усіх форм насильства в суспільствах” Комітет з прав дитини, Загальне зауваження №8, параграф 34

Стаття 28(2) Конвенції про права дитини вимагає, щоб шкільна дисципліна „була забезпечена методами, що ґрунтуються на повазі до людської гідності дитини та відповідно до цієї Конвенції”. Інтерпретуючи це положення, Комітет зазначає, що воно вимагає від усіх держав заборони тілесних покарань та усіх інших принизливих і шкідливих форм дисциплінарних заходів в системі освіти.

33 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÒÀ ̲ÆÍÀÐÎÄͲ ÇÀÊÎÍÈ ² ÑÒÀÍÄÀÐÒÈ ÇÀÕÈÑÒÓ ÏÐÀ ËÞÄÈÍÈ

«Після ратифікації Конвенції (про права дитини) країни зобов’язані прийняти закони, стратегії та програми для того, щоб кожна дитина зростала в атмосфері любові та розуміння, не боялася, була захищена від дискримінації, насильства та експлуатації і мала всі можливості для повного розвитку власного потенціалу. Прийнявши Конвенцію, ми зобов’язуємося гарантувати, що життєві можливості не будуть визначатися обставинами народження ».

«Дітей зраджують щодня – зраджують замовчуванням, бездіяльністю, безкарністю. Вчителі, які здійснювали сексуальні домагання до учнів, продовжують навчати. Офіцери поліції, які катують дітей при свідках, продовжують працювати. Персонал притулків, який піддає дітей небаченій жорстокості та ігноруванню, залишається безкарним. Занадто часто діти стають подвійними жертвами: коли їх вперше ображає кривдник і вдруге, коли влада не може притягти його до відповідальності». Джо Бекер, Рада редакторів Дослідження Генерального секретаря ООН про насильство щодо дітей

„Діти не втрачають своїх людських прав, перетинаючи поріг школи. Так, наприклад, освіта повинна надаватися у спосіб, де б забезпечувалася повага до дитячої гідності і створювалися можливості для вільного висловлення дитиною її думок відповідно до Статті 12 (1) і участі в шкільному житті. Освіта повинна також надаватися таким чином, щоб при цьому дотримувалися жорсткі рамки щодо дисципліни, про які йдеться в Статті 28 (2), і підтримувалася відсутність насильства в школі...” Комітет з прав дитини, Загальне зауваження №15 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÒÀ ̲ÆÍÀÐÎÄͲ ÇÀÊÎÍÈ ² ÑÒÀÍÄÀÐÒÈ ÇÀÕÈÑÒÓ ÏÐÀ ËÞÄÈÍÈ

34 Статті 32 та 36 встановлюють і закріплюють законне право дитини на захист від різних форм експлуатації: від економічної експлуатації та „від виконання будь-якої роботи, яка може являти небезпеку для здоров’я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров’ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному та соціальному розвитку” (Стаття 32); від „незаконного зловживання наркотичними засобами та психотропними речовинами” та „не допускати залучення дітей до протизаконного виробництва таких речовин і торгівлі ними” (Стаття 33); від „усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень”, включаючи проституцію та порнографію (Стаття 34); від викрадень дітей, торгівлі дітьми чи їх контрабанди (Стаття 35); та від „усіх експлуатації, що завдають шкоди будь-якому аспекту добробуту дитини” (Стаття 36). Стаття 38, згідно з якою держави зобов’язані поважати норми міжнародного гуманітарного права, що застосовуються

до них у випадку збройних конфліктів і стосуються дітей, та забезпечувати їх додержання, посилається на зобов’язання держав в рамках Женевської конвенції, а Стаття 37 встановлює, щоб „жодна дитина не піддавалася катуванням та іншим жорстоким, нелюдським або принижуючим гідність видам поводження чи покарання”, не була засуджена до смертної кари чи довічного тюремного ув’язнення без можливості звільнення. Стаття 37 також забороняє позбавляти дітей волі незаконним або свавільним чином, а також встановлює жорсткі межі та умови позбавлення дитини волі, що стосується будьяких обмежень свободи, здійснених для її „добробуту” чи „покарання”. Стаття 39 вимагає від держав вживання всіх необхідних заходів для сприяння фізичному та психологічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка є жертвою насильства. Разом зі Статтею 37, Стаття 40, що стосується провадження ювенальної юстиції встановлює наступні детальні перестороги: дитина, яка вступила в конфлікт з законом, має право „на таке поводження, що сприяє розвиткові у дитини почуття гідності та значущості”, що у поєднанні з положеннями Статті 19, вимагає від держав унеможливлення насильства щодо дітей від рук державних службовців усіх секторів системи. Виправна робота та несення покарання не повинно передбачати жодного фізичного чи психічного насильства. Якщо це можливо, дитину слід „ізолювати” від судової системи: для дітей, які були визнані винними в порушенні закону, повинні існувати альтернативні системи догляду, такі як „догляд, положення про опіку і нагляд, консультативні послуги, призначення випробного строку виховання, програми навчання і професійної підготовки”.

2

Загальніші зобов’язання, що стосуються, зокрема, попередження насильства, розглядаються у Статті 24 стосовно права дитини на здоров’я та доступу до послуг системи охорони здоров’я; у Статтях 28 та 29 про право на освіту та цілі освіти; в Статті 27 про право дитини на належний рівень життя. КПД доповнено двома Факультативними протоколами, які були прийняті у 2000 році. Протоколи містять деталізований опис захисту дітей від окремих форм насильства. Факультативний протокол щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії визначає такі порушення. Документ вимагає від держав визнати таку

діяльність протизаконною, а також вимагає, щоб будь-яка участь у таких діяннях, включаючи пособництво та співучасть каралися належними мірами покарання, виходячи зі ступеня їхньої тяжкості. Крім того, Протокол вимагає від держав закриття приміщень, що використовувалися для дитячої проституції та порнографії, а також вилучення та конфіскації матеріалів, засобів та іншого обладнання, що використовувалося для цієї діяльності. Факультативний протокол також містить детальні положення щодо лікування дітей-жертв. Факультативний протокол до КПД щодо участі дітей у збройних конфліктах забороняє рекрутування/ вербування осіб, які не досягли 18 років, для участі в збройних конфліктах, а також зобов’язує держави надавати дітям-учасникам збройних конфліктів необхідну фізичну та психологічну реабілітаційну допомогу та підтримку для реінтеграції в суспільстві. За визначенням Комітету з прав дитини, Статті 2, 3, 6 та 12 містять загальні принципи. Відповідно до Статті 2, всі права, передбачені Конвенцією, закріплюються за кожною дитиною без будь-якої дискримінації, а держави повинні вжити всіх необхідних заходів щодо забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації. Інтереси дитини повинні бути першочерговими в усіх діях щодо дітей; таким чином, незалежно від того, здійснюються такі дії державними чи приватними установами, судами, адміністративними органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (Стаття 3). Невід’ємне право на життя кожної дитини, передбачене КПД, а також максимальне забезпечення виживання та здорового розвитку дитини, включаючи фізичні,

35 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÒÀ ̲ÆÍÀÐÎÄͲ ÇÀÊÎÍÈ ² ÑÒÀÍÄÀÐÒÈ ÇÀÕÈÑÒÓ ÏÐÀ ËÞÄÈÍÈ

Інші положення Декларації про права дитини також стосуються захисту дітей від насильства. Сюди входять громадянські права, пов’язані зі свободою висловлювань, інформацію, свободою думки совісті і релігії, свободою асоціацій і мирних зборів, правом на особисте життя та доступу до інформації (Статті 12, 13, 14, 15, 16 та 17). Стаття 9 гарантує право не розлучатися з батьками, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Відповідно до Статті 18, держави надають батькам і законним опікунам належну допомогу у виконанні ними обов’язків по вихованню дітей; Стаття 20 гарантує, що Дитина, позбавлена сімейного оточення, має право на особливий захист і допомогу, що надається державою. Стаття 25 передбачає право на періодичну оцінку лікування і всіх інших умов піклування. Зобов’язання стосовно усиновлення викладені у Статті 21; питання щодо дітей-біженців розглядаються у Статті 22 і дітей з особливими потребами – у Статті 23.

«Проливаючи світло на численні факти насильства щодо дітей, ми усвідомлюємо, що наші зобов’язання є частиною всесвітніх зусиль, спрямованих на реалізацію прав людини. Наш крик не слід розглядати специфічно, а навпаки – відповідно до основних цінностей людської гідності, яка є наріжним каменем Загальної декларації прав людини. Як громадяни планети, ми вимагаємо, що до нас не ставилися як до людей другого сорту». Декларація дітей та молоді, Регіональні консультації, Країни Карибського басейну, 2005,

„...тлумачення найкращих інтересів дитини повинно відповідати положенням усієї Конвенції, включаючи зобов’язання захищати дітей від усіх форм насильства і вимоги приділення належної уваги думкам та поглядам дитини; воно не може використовуватися для виправдання таких практик, як тілесні покарання чи інші форми жорстокого або принизливого покарання, що суперечать людській гідності дитини та її праву на фізичну цілісність”. Комітет з прав дитини, Загальне зауваження №86

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÒÀ ̲ÆÍÀÐÎÄͲ ÇÀÊÎÍÈ ² ÑÒÀÍÄÀÐÒÈ ÇÀÕÈÑÒÓ ÏÐÀ ËÞÄÈÍÈ

36

розумові, духовні, моральні та соціальні аспекти (Стаття 6) теж вважається загальним принципом. Відповідно до Статті 12, дитина має право формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. „...осмислюючи насильство, слід насамперед звертатися і спиратися та досвід самих дітей. Таким чином, діти і молодь повинні цілеспрямовано долучатися до вдосконалення і стратегічного впровадження дій, спрямованих проти насильства щодо дітей”. Комітет з прав дитини, рекомендації, прийняті на наступний день після обговорення дослідження „Насильство щодо дітей в родині та в школі”, 2001 рік7

II

Комітет з прав дитини, який почав розглядати національні звіти у 1993 році, підготував докладні керівництва з питань зобов’язань держав-членів стосовно подолання насильства щодо дітей, зокрема у своїх рекомендаціях за результатами дводенного обговорення стану насильства щодо дітей в 20008 та 20019 роках, а також у своїх Загальних зауваженнях №110 та №811. Члени Комітету були приємно вражені тим фактом, що велика кількість національних судів, в тому числі – конституційних та верховних – засуджували факти насильства щодо дітей у своїх рішеннях, які дедалі частіше ґрунтуються на положеннях договорів з прав людини, зокрема на Конвенції про права дитини, і є результатом діяльності договірних органів. „Права дитини у жодному разі не є підлеглими до прав дорослих. Фіджі ратифікувала Конвенцію. Наша Конституція також гарантує основоположні права кожній людині. Від уряду вимагається дотримання принципів поваги до прав усіх особистостей, громад та груп. За своїм статусом, діти потребують особливого захисту. Наші освітні заклади повинні стати святилищами миру та творчого збагачення, а не розсадниками страху, неналежного ставлення та попрання людської гідності учнів”. Апеляційний суд Фіджі, 2002 рік. Справа „Наушад проти Держави”, рішення „тілесні покарання у школах та закладах правосуддя є неконституційними”12

2 Захист, що гарантується дітям положеннями з прав людини, діє повсякчас. Водночас, Римський Статут Міжнародного кримінального суду, чотири Женевських конвенції 1949 року та два Додаткових протоколи до них, прийняті 1977 року, створюють ключові юридичні засади правового захисту дитини у випадках внутрішніх та міжнародних конфліктів. Діти, які підпадають під визначення біженців згідно з Конвенцією ООН про статус біженців (1951) та її Протоколом, прийнятим 1967 року, отримують доступ до цілої низки прав та захисту, включаючи право на юридичну допомогу та матеріальний захист, а також право не повертатися у місце, де вони зазнали переслідувань. Хоча не маючи сили закону, 30 положень Керівних принципів з питань переміщення осіб всередині країни, прийняті 1998 року, забезпечують захист та допомогу особам, які були переміщені, а також містять положення щодо безпечного повернення, повторного заселення та реінтеграції. Особливу увагу у цьому документі приділено правам та потребам дітей, особливо дівчаток: принципи забороняють примусове заміжжя, сексуальну експлуатацію, примусову працю, вербування та використання дітей під час військових дій. Торгівля людьми загалом та торгівля дітьми зокрема розглядається у першому консолідованому документі з цієї проблематики, а саме в Конвенції ООН про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами, що була прийнята генеральною Асамблеєю 1950 року. Положення, спрямовані на ліквідацію торгівлі людьми, також вклю-

чені в Конвенції про ліквідацію всіх фірм дискримінації щодо жінок та про права дитини, а також в Конвенцію Міжнародної організації праці №182 „Про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці” (1999). 2000 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності та два додаткових Протоколи до неї: Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї та Протокол проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю. Конвенція передбачає налагодження співробітництва у розслідуваннях, надання взаємної юридичної допомоги та здійснення екстрадиції у питаннях торгівлі людьми. Протокол про торгівлю людьми, який наразі ухвалили 105 держав в усіх частинах планети (станом на 6 вересня 2006 року), містить перше міжнародне правове визначення поняття торгівлі людьми; регулює надання допомоги та захисту жертвам торгівлі людьми та вимагає від держав здійснення кримінального переслідування злочинів у цій царині. Протокол також встановлює низку превентивних заходів у сфері торгівлі людьми. Окремі права на забезпечення захисту дітей у сфері праці забезпечуються численними конвенціями, розробленими Міжнародною організацією праці. Зокрема, про захист дітей йдеться у Конвенції №138 „Про мінімальний вік” (1973) та в Конвенції №182 „Про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці” (1999).

37 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÒÀ ̲ÆÍÀÐÎÄͲ ÇÀÊÎÍÈ ² ÑÒÀÍÄÀÐÒÈ ÇÀÕÈÑÒÓ ÏÐÀ ËÞÄÈÍÈ

МІЖНАРОДНЕ КРИМІНАЛЬНЕ, ГУМАНІТАРНЕ ТА ТРУДОВЕ ЗАКОНОДАВСТВО, ЗАКОНИ ЩОДО БІЖЕНЦІВ

«Фундаментальні права, права дітей, усе ще потребують впровадження, насамперед на національному рівні». Франсуа Тулкенс, Суддя Європейського суду з прав людини, квітень 2006 р.,III

РЕГІОНАЛЬНІ СИСТЕМИ ПРАВ ЛЮДИНИ

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÒÀ ̲ÆÍÀÐÎÄͲ ÇÀÊÎÍÈ ² ÑÒÀÍÄÀÐÒÈ ÇÀÕÈÑÒÓ ÏÐÀ ËÞÄÈÍÈ

38

Міжнародні правові засади поширення та захисту прав людини і стандартів стосовно протидії насильству щодо дітей, зміцнюються завдяки договорам, які приймаються на регіональному рівні, наприклад, Радою Європи, Європейським Союзом, Організацією американських держав, Африканським союзом. Створюють відповідні механізми та їх відстеження та правозастосування. Особливо вагомим регіональним документом є Африканська хартія прав дитини та Африканський протокол з прав жінок, які були прийняті 2004 року. Ці договори містять положення, спрямовані на ліквідацію шкідливих традиційних практик (наприклад, операцій на жіночих статевих органах, що калічать, скарифікації), медикалізацію таких шкідливих практик та встановлення мінімального шлюбного віку на рівні 18 років. Регіональні механізми прав людини, які наглядають і контролюють реалізацію таких правових інструментів, спрямовували свої зусилля на подолання різних форм насильства щодо дітей. Наприклад, Європейський суд з прав людини виявив порушення Європейської конвенції з прав людини у деяких рішеннях національних судів щодо випадків тілесного покарання в пенітенціарній системі, у закладах освіти та в родинах13. Інші рішення Європейського суду стосувалися сексуального насильства, неспроможності систем захисту дітей та ювенальної юстиції14. Європейський комітет з соціальних прав, який здійснює моніторинг відповідності Європейської соціальної хартії та Оновленої соціальної хартії, вимагав, щоб до цих документів була включена законодавча заборона будь-яких форм насильства щодо дітей.15

„Комітет вважає неприпустимим той факт, що суспільство, яке забороняє усі форми фізичного насильства між дорослими, визнає, що дорослі можуть застосовувати фізичне насильство проти дітей”. Європейський комітет з соціальних прав (2001). Коментарі до Загального вступу до Висновків XV-2, Том 116

2002 року Міжамериканський суд з прав людини видав Консультативні висновки щодо правового статусу і прав дитини: у них вказано, що держави, які прийняли Американську конвенцію з прав людини, повинні вживати усіх заходів для забезпечення захисту дітей від неналежного ставлення, безвідносно їхніх стосунків з державною владою, окремими особами чи неурядовими структурами.17 2003 року Африканська комісія з прав людей та народів дійшла до висновку, що шмагання та побиття учнів є жорстоким, негуманним і принизливим покаранням. Комісія поставила перед державами вимогу змінити відповідні закони, ліквідувати шмагання як вид покарання і вжити заходів для надання жертвам належної компенсації.18

«Викорінення насильства вимагає, щоб спільні цілі та внутрішні зв’язки між системами охорони здоров’я і правами людини були використані для убезпечення людської гідності і покращення загального добробуту людей». Доктор Гро Гарлем Брундтланд, колишній Генеральний директор ВООЗ

Африканська комісія з прав людей та народів, Куртіс Франсіс Добблер проти Судану, Повідомлення №236/2000 (2003 р.)19

НЕОБОВ’ЯЗКОВІ ЗАСОБИ Міжнародні та регіональні договори і угоди з прав людини, доповнюються засобами та правовими інструментами, які хоч і не мають сили закону і не є обов’язковими до виконання, водночас встановлюють стандарти чи пропонують принципи, що стосуються ліквідації насильства щодо дітей. У системі Організації Об’єднаних Націй були прийняті спеціальні правила та положення з провадження ювенальної юстиції (Пекінські правила, 1985 рік), з попередження злочинності серед неповнолітніх (Ріядські інструкції, 1990 рік) та щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі. Декларація ООН щодо усунення усіх форм жорстокості та насильства щодо жінок 1993 року визначає поняття гендерного насильства та пропонує державам керівні принципи з поступової ліквідації насильства щодо жінок та дівчат. Результати всесвітніх конференцій ООН та їхній розгляд на спеціальних сесіях Генеральної Асамблеї також звертають увагу на проблеми насильства щодо дітей. Учасники Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН в

інтересах дітей 2002 року присвятили насильству щодо дітей значну частину свого підсумкового документу – „Світ, сприятливий для дітей”. Цілі розвитку тисячоліття, прийняті на Самміті Тисячоліття ООН 2000 року, а також Підсумковий документ Самміту ООН 2005 року також містять положення, спрямовані на ліквідацію насильства щодо дітей. Документи, які не мають сили законів, але водночас є потужними і переконливими інструментами подолання насильства щодо дітей, були також прийняті керівними органами спеціальних агенцій та інших структур системи ООН. Зокрема, це стосується резолюцій керівних органів ВООЗ (див. Вставку) та ЮНІСЕФ. Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) ухвалило політику стосовно дітей-біженців у 1993 році, а також розробило керівні принципи щодо захисту та догляду за такими дітьми, де містяться детальні інструкції, спрямовані на забезпечення захисту дітей-біженців від фізичного та сексуального насильства, особливо якщо вони мешкають у великих таборах біженців. Приєднавшись до міжнародних та регіональних договорів, держави приймають на себе юридичні/законні зобов’язання поважати, захищати та виконувати права, які вони визнають. Від держав вимагається утримуватися від втручання у користування правами, захищати людей від насильства з боку недержавних суб’єктів, та вживати заходів для забезпечення виконання прав людини. Що стосується насильства щодо дітей, урядам слід вжити невідкладних та позитивних заходів для попередження та ліквідації усіх форм насильства щодо дітей та ефективно реагувати на факти його вчинення, унеможливлюючи безкарність зловмисників. Держави повинні гарантувати, щоб представники державних

39 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÒÀ ̲ÆÍÀÐÎÄͲ ÇÀÊÎÍÈ ² ÑÒÀÍÄÀÐÒÈ ÇÀÕÈÑÒÓ ÏÐÀ ËÞÄÈÍÈ

„Жодна людина, а тим більше уряд країни не має права застосовувати фізичне насильство у відношенні до людей. Це все одно, що держава санкціонуватиме застосування тортур і катувань (відповідно до Африканської хартії прав людей і народів), що повністю суперечить природі дотримання прав людини”.

2

РЕГІОНАЛЬНІ ДОГОВОРИ, ЩО СТОСУЮТЬСЯ НАСИЛЬСТВА ЩОДО ДІТЕЙ* Організація американських держав Міжамериканська конвенція з попередження та покарання за здійснення тортур Міжамериканська конвенція щодо примусового зникнення людей Міжамериканська конвенція щодо ліквідації усіх форм дискримінації людей з особливими потребами Міжамериканська конвенція з попередження, покарання та ліквідації насильства щодо жінок „Convention of Belem Do Para” Африканський союз Африканська хартія прав людей та народів Протокол до Африканської хартії прав людей та народів щодо прав жінок в Африці Африканська хартія про права та добробут дитини

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÒÀ ̲ÆÍÀÐÎÄͲ ÇÀÊÎÍÈ ² ÑÒÀÍÄÀÐÒÈ ÇÀÕÈÑÒÓ ÏÐÀ ËÞÄÈÍÈ

40

Південноазіатська асоціація регіонального співробітництва (СААРК) Конвенція про регіональні угоди щодо поширення Соціальної хартії добробуту дитини Регіональна конвенція про боротьбу зі злочинною торгівлею жінками та дітьми з метою проституції Ліга арабських держав Арабська хартія прав людини (прийнята 1994 року, перероблена 2005 року, не набула сили) Європейський союз Повідомлення Комісії: На шляху до стратегії ЄС щодо прав дитини, Брюссель, 4.7.2006, СОМ (2006) 367 фінальна версія Звернення Комісії до Європейського парламенту і Ради Європи: Боротьба з торгівлею людьми – інтегрований підхід та пропозиції щодо плану дій, Брюссель, 18.10.2005, СОМ (2005) 514 фінальна версія Рада Європи Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод Європейська соціальна хартія та Оновлена європейська соціальна хартія Додатковий протокол до Європейської соціальної хартії щодо системи колективних скарг Європейська конвенція проти тортур і нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання Конвенція про кіберзлочини Конвенція Ради Європи „Про боротьбу з торгівлею людьми”

* Цей перелік не є вичерпним

2 ВСЕСВІТНЯ ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я Діяльність Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я (ВАОЗ) у сфері насильства щодо дітей також відображає відданість урядів і створює потужну платформу для подолання проблеми насильства щодо дітей, що повністю відповідає принципам прав людини.

У відповідь на ці резолюції ВООЗ підготувала 2002 року перший всесвітній звіт про стан насильства і здоров’я. Доповідь про ситуацію в світі: насильство та його вплив на здоров’я містила опис масштабів насильства як глобальної проблеми системи громадського здоров’я; у документі була сформульована стратегія попередження, орієнтована на системи громадського здоров’я; також було запропоновано дев’ять рекомендацій. Ця Доповідь надихнула Всесвітню асамблею охорони здоров’я ухвалити Резолюцію № 56.24, у якій вона закликала країни-члени поширювати і підтримувати рекомендації, призначити координатора з питань насильства на міністерському рівні та підготувати національні звіти про стан насильства та попередження насильства.

органів, наприклад, офіцери поліції чи вчителі у державних школах, не здійснювали насильства щодо дітей. Цього можна досягти через застосування законодавчих або інших заходів для попередження таких дій, наприклад, шляхом навчання поліцейських та інших державних чиновників провадити розслідування без застосування насильства. Державам також необхідно прийняти відповідне законодавство або вжити інших заходів для захисту дітей та для запобігання або утримання батьків, опікунів та інших неурядових сторін від порушення прав дитини через застосування насильства.

Таким чином, міжнародне право створює потужні, комплексні юридичні засади, які вимагають багатоаспектних дій у відповідь. Такі дії відрізнятимуться залежно від форми насильства та середовища, де воно відбувається. Зокрема, такі дії можуть включати заходи системи громадського здоров’я, спрямовані на попередження; дії кримінального права, компенсації, просвіту, медичні чи законодавчі підходи20. Існуючі стандарти міжнародного права, що стосуються насильства щодо дітей, є комплексними та деталізованими. Проблема полягає в тому, щоб забезпечити виконання усіма

41 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÒÀ ̲ÆÍÀÐÎÄͲ ÇÀÊÎÍÈ ² ÑÒÀÍÄÀÐÒÈ ÇÀÕÈÑÒÓ ÏÐÀ ËÞÄÈÍÈ

Мандат системи громадського здоров’я стосовно подолання проблеми насильства щодо дітей ґрунтується на більш широких повноваженнях Всесвітньої організації охорони здоров’я щодо попередження усіх форм насильства. Всесвітня асамблея охорони здоров’я, яка є найвищим керівним органом Всесвітньої організації охорони здоров’я, своєю резолюцією №49.25 1996 року проголосила насильство однією з головних глобальних проблем системи громадського здоров’я і висловила особливе занепокоєння рівнями насильства щодо жінок і дітей; вона закликала усі країни-члени оцінити проблему насильства і доручила ВООЗ розробити план дій з попередження насильства. Всесвітня асамблея охорони здоров’я ухвалила відповідний план дій та закликала до його подальшого вдосконалення (Резолюція ВАОЗ 50.19).

державами своїх зобов’язань. Системна та поширена природа насильства щодо дітей в усіх її формах та середовищах повинна бути визнана. Потім необхідно вжити належних та ефективних законодавчих, політичних та програмних заходів, реалізувати їх на практиці, відстежувати та вдосконалювати їх у такий спосіб, щоб дієво і своєчасно реагувати на цю масштабну глобальну проблему.

ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÒÀ ̲ÆÍÀÐÎÄͲ ÇÀÊÎÍÈ ² ÑÒÀÍÄÀÐÒÈ ÇÀÕÈÑÒÓ ÏÐÀ ËÞÄÈÍÈ

42

ДЖЕРЕЛА ТА ПОСИЛАННЯ 1.

UNICEF (2005). UN Human Rights Standards and Mechanisms to Combat Violence against Children: A Contribution to the UN Secretary-General’s Study on Violence against Children. Florence, UNICEF Innocenti Research Centre.

2.

UNICEF (2001). Implementation Handbook for the Convention on the Rights of the Child, Revised edition.

Geneva, UNICEF

3.

Committee on the Rights of the Child (2006). General Comment No. 8. The Right of the Child to Protection from Corporal Punishment and Other Cruel or Degrading Forms of Punishment, (articles 19, 28(2) and 37, inter alia), CRC/C/GC/8

4.

Committee on the Rights of the Child (2006). General Comment No. 8. The Right of the Child to Protection from Corporal Punishment and Other Cruel or Degrading Forms of Punishment (articles 19, 28(2) and 37, inter alia), CRC/C/GC/8, para 3

5.

Комітет з прав дитини (2001). Загальне зауваження №1. 1. Цілі освіти. CRC/GC/2001/1, параграф 8

6.

Committee on the Rights of the Child (2006). General Comment No. 8. The Right of the Child to Protection from Corporal Punishment and Other Cruel or Degrading Forms of Punishment (articles 19, 28(2) and 37, inter alia), CRC/C/GC/8, para 26

7.

Committee on the Rights of the Child (2001).

Recommendations Adopted Following the General Discussion Day on Violence within the Family and in Schools. Report on the 28th session, September/ October 2001, CRC/C/111

8.

Committee on the Rights of the Child (2000). General Discussion Day on the State of Violence against Children. Report on the 25th session, September/ October 2000, CRC/C/100

9.

Committee on the Rights of the Child (2001). General Discussion Day on Violence within the Family and in Schools. Report on the 28th session, September/ October 2001, CRC/C/111

2 11. Committee on the Rights of the Child (2006). General Comment No. 8. The Right of the Child to Protection from Corporal Punishment and Other Cruel or Degrading Forms of Punishment (articles 19, 28(2) and 37, inter alia), CRC/C/GC/8 12. Fiji Court of Appeal (2002). Naushad Ali v. State. Cited in: Committee on the Rights of the Child (2006).

General Comment No. 8. The Right of the Child to Protection from Corporal Punishment and Other Cruel or Degrading Forms of Punishment (articles 19, 28(2) and 37, inter alia), CRC/C/GC/8

19. African Commission on Human and Peoples’ Rights (2003). Curtis Francis Doebbler v. Sudan.

African Commission on Human and Peoples’ Rights, Communication No. 236/2000, para. 42 20. Е.Г. Круг та інші (2002). Доповідь про ситуацію в світі: насильство та його вплив на здоров’я. Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я

ЦИТАТИ I

13. UNICEF (2005). UN Human Rights Standards and Mechanisms to Combat Violence against Children: A Contribution to the UN Secretary-General’s Study on Violence against Children. Florence, UNICEF Innocenti Research Centre

Council of Europe (2006). Monaco launching conference for ‘Building a Europe for and with Children’, 4-5 April 2006. Адреса в Інтернеті: http://www.coe.int/t/transversalprojects/children/ events/monacoLaunch_en.asp

II

14. UNICEF (2005). UN Human Rights Standards and Mechanisms to Combat Violence against Children: A Contribution to the UN Secretary-General’s Study on Violence against Children. Florence, UNICEF Innocenti Research Centre

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Звіт про результати регіональних консультацій: Карибський басейн, ст. 22. Адреса в Інтернеті: www.violencestudy.org/r27.

III

Council of Europe (2006). Monaco launching conference for ‘Building a Europe for and with Children’, 4-5 April 2006. Адреса в Інтернеті: http://www.coe.int/t/transversalprojects/children/ events/monacoLaunch_en.asp

15. European Committee of Social Rights (2001).

Conclusions XV-2, Volume 1. General Introduction: General observations regarding Articles 7 para. 10 and 17, pp 27 et seq 16. European Committee of Social Rights (2001).

Conclusions XV-2, Volume 1, General Introduction: General observations regarding Articles 7 paras 10 and 17, p 27 17. Inter-American Court of Human Rights (2002).

Advisory Opinion OC-17/2002, Legal Status and Human Rights of the Child. 28 August 2002, paras 87 and 91 18. African Commission on Human and Peoples’ Rights (2003). Curtis Francis Doebbler v. Sudan.

African Commission on Human and Peoples’ Rights, Communication No. 236/2000

43 ÍÀÑÈËÜÑÒÂÎ ÙÎÄΠIJÒÅÉ ÒÀ ̲ÆÍÀÐÎÄͲ ÇÀÊÎÍÈ ² ÑÒÀÍÄÀÐÒÈ ÇÀÕÈÑÒÓ ÏÐÀ ËÞÄÈÍÈ

10. Комітет з прав дитини (2001). Загальне зауваження №1. 1. Цілі освіти, CRC/GC/2001/1

UNICEF/HQ 05-1826. Джакомо Піроцці.

На фото: Україна, 2005 рік. 14-річний Артем сидить на парапеті біля приміщення притулку «Дорога додому», Одеський порт. Артем потрапив до притулку три місяці тому, проживши два роки на вулиці.

1 ПРИПИНЕННЯ НАСИЛЬСТВА ЩОДО ДІТЕЙ

3

Змінюючи ситуацію на краще

3

Профілактика як головна передумова

6

Глобальна проблема Де трапляється насильство Приховані виміри насильства щодо дітей Обсяги та масштаби проблеми Фактори ризику та фактори захисту Руйнівний вплив насильства

6 7 10 11 12 13

Принципи та рекомендації

17

Загальні рекомендації

18

Впровадження та подальший супровід Національний та регіональний рівень Міжнародний рівень

24 24 25

Джерела та посилання

26

1 ÏÐÈÏÈÍÅÍÍß ÍÀÑÈËÜÑÒÂÀ ÙÎÄΠIJÒÅÉ

Вступ

ÏÐÈÏÈÍÅÍÍß ÍÀÑÈËÜÑÒÂÀ ÙÎÄΠIJÒÅÉ

2

«Діти повинні, врешті-решт, гратися на відкритому просторі, більше не зазнавати тортур голоду, страждати через хвороби і боятися лиха неуцтва, докучання та образ; їм більше не слід вдаватися до поступків, серйозність яких значно перевищує потреби їхнього ніжного віку» Нельсон Мандела, Лауреат Нобелівської премії миру

Повний обсяг та масштаби усіх форм насильства щодо дітей можна побачити лише сьогодні, через призму тієї шкоди, яку воно несе. У цій книзі описані наслідки та надаються рекомендації, які є результатом Дослідження Генерального секретаря ООН про насильство щодо дітей. Дослідження є першим комплексним глобальним начерком про усі форми насильства щодо дітей. В його основі лежить дослідження про вплив збройних конфліктів на дітей, підготовлене Грасою Машел і представлене Генеральній Асамблеї ООН 1996 року, а також «Доповідь про ситуацію в світі: насильство та його вплив на здоров’я» Всесвітньої організації охорони здоров’я у 2002 році.1 Дослідження є також першим дослідженням Організації Об’єднаних Націй (ООН), до підготовки якого безпосередньо і послідовно були залучені діти, що підкреслює і відображає їхній статус повноцінних користувачів прав, зокрема права на висловлення власної думки щодо тих проблем, які їх стосуються, і права вимагати належної уваги до своїх поглядів. Головне послання Дослідження полягає у наступному: жодне насильство щодо дітей не є виправданим, і будь-яке насильство щодо дітей можна попередити. Дослідження виявило, що у кожному регіоні планети, у повній суперечності до зобов’язань держав щодо дотримання прав людини та задоволення потреб розвитку дитини, насильство, що чиниться проти дитини, у більшості випадків залишається законним, дозволеним державою і прийнятим у суспільстві. Метою Дослідження є визначення чіткого глобального «поворотного пункту»: покласти край виправданню насильства щодо дітей, незалежно від того, чи є воно

«традиційним» або маскується за «дисциплінарними методами». Жодних компромісів у подоланні насильства щодо дітей бути не може. Унікальність дитини, її людський потенціал, первинна тендітність та вразливість, її залежність від дорослих у процесі виховання та розвитку є незаперечними передумовами для збільшення «інвестицій» у попередження та захист від насильства. За останні десятиліття деякі екстремальні форми насильства щодо дітей, зокрема сексуальна експлуатація та торгівля дітьми, операції на жіночих статевих органах, що калічать, найгірші форми дитячої праці та вплив збройних конфліктів викликали міжнародне обурення і призвели до одностайного засудження таких практик, однак засобів для швидкого виправлення ситуації знайдено не було. Окрім таких екстремальних форм насильства, багато дітей періодично зазнають фізичного, сексуального та психологічного насильства вдома та в школі, в установах з догляду та виправних системах, на робочих місцях та в громаді. Усе це має руйнівні наслідки для їхнього здоров’я та добробуту як негайні, так і довготривалі.

ЗМІНЮЮЧИ СИТУАЦІЮ НА КРАЩЕ Ціла низка взаємопов’язаних та глибинних доробок свідчать, що процес та наслідки Дослідження є надзвичайно своєчасними для того, щоб змінити на краще статус і життя дітей. По-перше, визнання зобов’язань щодо дотримання прав людини з метою ліквідації насильства щодо дітей значно активізувалося після прийняття та майже глобальної ратифікації Конвенції про права дитини (КПД). Остання підкреслює статус дитини як повноцінного користувача прав. Однак, як виявило Дослід-

3 ÏÐÈÏÈÍÅÍÍß ÍÀÑÈËÜÑÒÂÀ ÙÎÄΠIJÒÅÉ

ВСТУП

1

«Діти не є міні-людьми з міні-правами. Та допоки дорослі сприйматимуть їх як таких, насильство щодо дітей продовжуватиме існувати». Мод де Бур-Букіччо, Заступник Генерального секретаря Ради Європи

МАНДАТ І РАМКИ ДОСЛІДЖЕННЯ 2001 року, за рекомендацією Комітету із прав дитини Генеральна Асамблея в своїй резолюції 56/138 звернулася до Генерального секретаря з проханням провести глибинне дослідження з питання про насильство щодо дітей і представити для розгляду державами-членами рекомендації для вживання необхідних заходів. В лютому 2003 року Генеральний секретар ООН призначив мене керівником цього Дослідження.

ÏÐÈÏÈÍÅÍÍß ÍÀÑÈËÜÑÒÂÀ ÙÎÄΠIJÒÅÉ

4

В даному Дослідженні застосовується визначення дитини, що міститься в статті 1 Конвенції про права дитини (КПД): „кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо згідно із законом, що застосовується до даної дитини, вона не досягає повноліття раніше”. Прийняте визначення насильства, яке міститься в статті 19 Конвенції: „всі форми фізичного або психологічного насильства, образи або зловживання, відсутність турботи або недбалого поводження, грубого поводження або експлуатації, включаючи сексуальне зловживання”. Воно також ґрунтується на визначенні, що міститься в „Доповіді про ситуацію в світі: насильство і його вплив на його здоров’ї (2002 рік)”: „навмисне застосування фізичної сили або насильства у вигляді загроз або безпосередньо відносно дитини особою або групою осіб, яке тягне або з великою вірогідністю може спричинити нанесення фактичної або потенційної шкоди здоров’ю, виживанню, розвитку або гідності дитини”.2 У якості незалежного експерта, я надав свій звіт до Генеральної Асамблеї ООН, і ця книга є доповненням до звіту. Була вироблена низка матеріалів, дружніх до дитини. В книзі розглядаються питання насильства відносно дітей в різному оточенні: сім’я, школа, альтернативні установи з догляду за дітьми і місця утримання під вартою, місця роботи дітей і громади. Книга не розглядає стан дітей в умовах збройних конфліктів, оскільки це питання відноситься до мандата Спеціального представника Генерального секретаря з питання про становище дітей і озброєні конфлікти, проте в книзі розглядаються суміжні питання, такі, як насильство щодо дітей-біженців та інших переміщених дітей. Дослідження та його Секретаріат у Женеві були підтримані трьома агенціями ООН: Управлінням Верховного комісара з прав людини (УВКПЧ), Дитячим фондом Організації Об’єднаних Націй (ЮНІСЕФ) і Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) і переглянуте мультидисциплінарною Редакційною радою експертів.

«Ми повинні витерти їхні сльози і перетворити їхні похмурі обличчя на щасливі. Ми повинні запалити в них вогник надії і кращого майбутнього». Бегум Сегба Первез Мусарраф, Перша леді Пакистану, 2005 р. І

По-друге, самі діти починають говорити про проблему, і до них починають прислухатися, сприймати їх серйозно. Діти виступали на дев’яти Регіональних консультаціях, проведених в рамках Дослідження, де вони говорили про звичайні випадки насильства, з яким вони стикаються вдома та в родині, в школах, інших інституціях та закладах правосуддя, на роботі та в громаді. Насильство щодо дітей існує в кожній державі; воно стосується кожної культури, класу, рівня освіти та доходів, етнічного походження та віку. У ході дослідження діти постійно говорили про нагальну необхідність зупинити насильство. Вони говорили про біль – не тільки фізичний, але й «внутрішній біль» – викликаний таким насильством, який тільки погіршувався через прийняття і навіть схвалення з боку дорослих.

вання чи травм, що їх зазнавали діти від батьків, піклувальників або тих, хто користувався довірою дітей. Проблема насильства щодо дітей у школах та інших середовищах не піднімалася аж до останнього десятиліття. Лише поширення досліджень у сфері нейробіології, поведінки та соціальних дисциплін дало змогу значно поглибити розуміння значення дитячого досвіду для розвитку головного мозку, а також усвідомити визначальну роль ранніх стосунків для здорового розвитку мозку.3 Це дослідження чітко вказує на важливість позитивних зв’язків дитини з батьками; дослідження доводить, що за умов відсутності захисту, стреси у формі насильства можуть порушити нормальний розвиток нервової та імунної системи, що призводить до більш високої сприйнятливості до фізичних та психічних проблем. Таким чином, можливості для запобігання насильства щодо дітей дозволять подолати першопричину таких довготривалих проблем, що представляють собою серйозний соціальний та економічний тягар для багатьох країн світу.

Уряди повинні визнати такий стан речей справжньою надзвичайною ситуацією, хоча така ситуація далеко не нова. Впродовж багатьох століть діти «тихо і непомітно» страждали через насильство від рук дорослих. Але сьогодні, коли масштаби та вплив насильства щодо дітей стають видимими, діти більше не можуть чекати на ефективний захист, на який вони мають повне право.

По-четверте, дедалі більше поширюється визнання того, що попередження насильства щодо дітей вимагає спільних дій та співробітництва багатьох партнерів. В ідеалі профілактика та реагування на факти насильства щодо дітей повинні стати справою усіх. Дослідження мало величезний зиск завдяки співпраці агенцій ООН, що опікуються правами людини, захистом дітей та питаннями громадського здоров’я, а також завдяки внескам представників різноманітних галузей.

По-третє, дедалі більше визнання впливу насильства на психічне та фізичне здоров’я і добробут дітей протягом усього їхнього життя створює нову, нагальну потребу його попередження. До 1960-х років навіть серед фахівців не існувало визнання впливу смерті, зґвалту-

Професіонали різних напрямків та сфер більше не можуть дозволити собі вирішувати цю проблему самотужки. Громадське здоров’я, кримінальна юстиція, соціальні служби, система освіти, правозахисні організації засоби масової інформації та бізнесові кола мають єдиний

5 ÏÐÈÏÈÍÅÍÍß ÍÀÑÈËÜÑÒÂÀ ÙÎÄΠIJÒÅÉ

ження, незважаючи на широке прийняття КПД, діти у майже всіх державах і досі очікують на повне визнання поваги до їхньої людської гідності та фізичної недоторканості, а також на адекватне інвестування зусиль у дії, спрямовані на попередження усіх форм насильства щодо дітей.

1

«Між тим, що ми знаємо про насильство щодо дітей і тим, що нам слід робити, існує величезний пробіл. Ми знаємо, що насильство щодо дітей часто спричиняє фізичні та розумові травми на все життя. Ми також знаємо, що насильство нищить потенціал дитини стати корисним членом суспільства через руйнацію її здібностей до навчання, її соціального та емоційного розвитку. Зважаючи на важливість дітей для нашого майбутнього, нам слід відмовитися від сьогоденного самовдоволення – ми повинні визнати „попередження” насильства щодо дітей нашим найголовнішим пріоритетом ». Джеймс А. Мерфі, Редакційна рада Дослідження Генерального секретаря ООН про насильство щодо дітей

інтерес стосовно ліквідації насильства щодо дітей і можуть знайти ефективні та дієві шляхи досягнення цієї мети, працюючи разом.

ПРОФІЛАКТИКА ЯК ГОЛОВНА ПЕРЕДУМОВА

ÏÐÈÏÈÍÅÍÍß ÍÀÑÈËÜÑÒÂÀ ÙÎÄΠIJÒÅÉ

6

Незважаючи на існування дедалі чіткішої картини масштабів насильства щодо дітей, сьогодні маємо чудову можливість зрушити у напрямку його ліквідації. Насильство не є неминучим наслідком людського існування. Уряди усе частіше визнають та виконують свої зобов’язання щодо забезпечення прав людини стосовно дітей, а також визнають розповсюдженість і довготривалі наслідки насильства. Дослідження підтвердило, що знання та можливості для запобігання насильства щодо дітей та пом’якшення його наслідків існують. Наукова база для розробки ефективних стратегій попередження насильства та терапевтичних втручань постійно розширюється; існування обґрунтованих стратегій свідчить, що за умов належного рівня відданості та інвестицій творчі підходи до профілактики насильства можуть призвести до серйозних позитивних зрушень. Більше того, захист дітей молодшого віку від насильства має потужний потенціал для зниження усіх форм насильства у суспільстві, а також зменшення довготривалих соціальних та медичних наслідків насильства щодо дітей. Кожне суспільство, незважаючи на культурне, економічне чи соціальне підґрунтя, може і повинно зупинити насильство щодо дітей уже сьогодні. Це вимагає трансформування „ставлення” суспільства, а також зміни основоположних економічних та соціальних умов, пов’язаних з насильством. Як йдеться у Доповіді про Дослідження Генерального секретаря ООН про насильство щодо дітей: „Головне послання даного дослідження

полягає в тому, що ніяке насильство щодо дітей не є виправданим; будь-яке насильство щодо дітей піддається попередженню. Інших виправдань просто більше не може існувати. Держави-члени повинні невідкладно вжити заходів для виконання своїх зобов’язань у сфері прав людини та інших зобов’язань щодо забезпечення захисту від всіх форм насильства. Хоча зобов’язання правового характеру покладаються на держави, всі прошарки суспільства і всі люди повинні засудити і добиватися попередження насильства щодо дітей, а також вживати заходів для надання допомоги потерпілим дітям. Ніхто з нас не зможе дивитися дітям в очі, якщо ми будемо і далі заохочувати будь-які форми насильства відносно них і дивитися на ці явища крізь пальці”.4

ГЛОБАЛЬНА ПРОБЛЕМА Факти про дітовбивства, жорстокі та принизливі покарання, нехтування та недбалість, сексуальні домагання та інші форми насильства щодо дітей надходять до нас ще з часів древніх цивілізацій.5,6 Останні документи про масштаби та вплив насильства щодо дітей чітко вказують, що це дуже серйозна та вагома глобальна проблема.7,8 Ця проблема властива кожній країні світу, вона приймає найрізноманітніші форми і спостерігається у різних середовищах. Дуже часто вона має глибокі коріння в культурних, економічних та соціальних практиках. Значний відсоток дітей у кожному суспільстві страждає від насильства у себе вдома. Лише у 16 країнах існує повна заборона будь-якого тілесного покарання дітей у будь-якому середовищі. А абсолютна більшість дитячого населення Землі і досі не має рівноправного юридичного захисту від побиття чи умисного приниження вдома. Крім того, діти зазнають насильства від тих, на кого покладена відповідальність піклу-

«Насильство щодо дітей – це порушення їхніх людських прав, це небезпечна реалія нашого суспільства. Його не можна виправдати, незважаючи на дисциплінарні пояснення чи традиції. Така річ, як „резонний” рівень насильства, просто неприпустима. Узаконене насильство щодо дітей в одному контексті може викликати терпимість до насильства щодо дітей взагалі». Луїза Арбор, Верховний комісар ООН з прав людини

ДЕ ТРАПЛЯЄТЬСЯ НАСИЛЬСТВО В рамках Дослідження були використані системи аналізу, які розглядають середовища чи оточення, у яких проходить дитинство маленької людини: дім і родина, школа, установи з догляду та системи правосуддя, робочі місця та громада. У Розділі 2 досліджуються існуючі засади міжнародних засобів та механізмів, застосовних до питань насильства щодо дітей. Розділи 3-7 розглядають різні форми насильства, властиві цим середовищам. Мета кожного розділу – детально розглянути загальні основи такого середовища та контекст застосування насильства щодо дітей; проаналізувати чинники та ризики насильства, його розповсюдженість; виявити вплив насильства на дітей та інших людей, а також віднайти необхідні напрямки превентивних дій та реагування на факти насильства. Описи дитячого досвіду щодо насильства далеко не прямі і відкриті. Деякі форми насильства щодо дітей є типовими для усіх середовищ. Тілесні покарання та інші форми жорстокого та принизливого ставлення застосовуються батьками та іншими членами родин вдома, піклувальниками в установах з догляду, вчителями у школах. Їх також застосовують у випадках конфлікту дитини з законом. На робочих місцях, де працюють діти, молодші за офіційно дозво-

лений мінімальний трудовий вік, роботодавці часто безкарно застосовують тілесні покарання щодо дітей за неналежну роботу. У громаді дитину, на яку вішають ярлик волоцюги чи антисоціального типу, можуть безкарно ображати, піддавати нападкам або принижувати у будь-який інший спосіб, причому це можуть бути представники влади, в тому числі поліція. Діти, яких примусили до заняття проституцією, часто описують особливо жорстоке ставлення до них клієнтів, наче вони цього чимось заслужили.12 Сексуальне, фізичне та психологічне насильство, а також сексуальні домагання та агресія є іншими формами насильства, властивими для усіх середовищ. У більшості суспільств сексуальне насильство щодо дівчаток та хлопчиків трапляється вдома або скоюється особою, відомою членам родини. Однак сексуальне насильство також трапляється і в школах та інших навчальних закладах – його скоюють ровесники та вчителі. Така форма насильства вельми поширена у закритих робочих місцях, наприклад, коли діти працюють домашньою прислугою в приватних домогосподарствах. Таке насильство трапляється і в інших інституціях та громаді – діти страждають від дій знайомих людей. Дівчатка страждають від сексуального насильства набагато більше, ніж хлопчики, а їхня підвищена уразливість до насильства у багатьох середовищах є результатом впливу традиційного гендерного розподілу у суспільстві. Водночас хлопчики частіше стають жертвами вбивства чи іншого насильства із застосуванням зброї. Піддавання насильству в одному середовищі може також відображатися або ускладнюватися фактами насильства в іншому середовищі, тому дослідники проаналізувати і показали конкретні види уразливості, типові для того чи іншого середовища.

7 ÏÐÈÏÈÍÅÍÍß ÍÀÑÈËÜÑÒÂÀ ÙÎÄΠIJÒÅÉ

ватися про них в школі, в установах з догляду та системах правосуддя, а також у місцях, де вони працюють законно чи незаконно. У більш ніж 100 країнах світи діти у школах страждають від справжнього чи потенційного побиття, яке дозволене державою і законом. Кримінальні системи принаймні 30 держав і досі застосовують шмагання та побиття палицею дітей; багато держав дають дозвіл на жорстоке покарання дітей в пенітенціарних інституціях та установах з догляду.9

1

«Впродовж усієї історії людства деякі діти насолоджувалися любов’ю та турботою, а деякі страждали від насильства. Ця Доповідь відображає таку глобальну реальність. Сподіваюся, що вона допоможе активізувати дії, спрямовані на подолання та ліквідацію усіх форм насильства щодо дітей як ключового напрямку досягнення розвитку людства та миру». Савітрі Гунесекере, Редакційна рада Дослідження Генерального секретаря ООН про насильство щодо дітей

ПРОЦЕС ПІДГОТОВКИ ДОСЛІДЖЕННЯ При підготовці даного Дослідження я застосував широкий підхід, який включав проведення регіональних, субрегіональних і національних консультацій, нарад тематичних експертів і поїздок на місця. В березні 2004 року я направив урядам докладну анкету, що стосувалася їхніх підходів до вирішення проблем насильства щодо дітей. На момент публікації я отримав загалом 136 відповідей.10

ÏÐÈÏÈÍÅÍÍß ÍÀÑÈËÜÑÒÂÀ ÙÎÄΠIJÒÅÉ

8

З березня по липень 2005 року було проведено дев’ять регіональних консультацій — для країн Карибського басейну, Південної Азії, Західної та Центральної Африки, Латинської Америки, Північної Америки, Східної Азії та регіону Тихого океану, Близького Сходу і Північної Африки, Європи, Центральної Азії, а також Східної та Південної частин Африки. В кожній з таких консультацій в середньому брало участь 350 представників, включаючи міністрів і державних посадовців, парламентарів, представників регіональних та інших міжурядових організацій і установ системи Організації Об’єднаних Націй, неурядових організацій (НУО), національних правозахисних установ, інших чинників громадянського суспільства, включаючи засоби масової інформації, релігійні організації та дітей. Діти брали участь у всіх регіональних консультаціях, і до їх початку проводилися засідання, на яких вони готували матеріали і рекомендації для даного Дослідження. Існують доповіді про роботу всіх регіональних консультацій, включаючи їх рекомендації. Крім того, було проведено ряд субрегіональних і національних консультацій. Уряди, що виступили приймаючими сторонами для цих консультацій, брали активну участь в пропаганді даного Дослідження. В організації консультацій зіграли важливу роль регіональні організації, включаючи Африканський союз, Лігу арабських держав, Карибське співтовариство (КАРІКОМ), Раду Європи, Європейський союз, Міжамериканську комісію з прав людини Організації американських держав і Південноазіатську асоціацію регіональної співпраці. Національні і регіональні організації зобов’язалися на постійній основі займатися подальшою діяльністю за підсумками даного Дослідження. Я здійснив поїздки на місця до Аргентини, Гаїті, Гватемали, Гондурасу, Ізраїлю, Індії, Канади, Китаю, Малі, окупованих палестинських територій, Пакистану, Парагваю, Сальвадору, Словенії, Таїланду, Тринідаду і Тобаго і Південної Африки. Я висловлюю глибоку вдячність тим, хто сприяв проведенню цих поїздок, а також урядам держав, в яких проходили ці поїздки та консультації. Я проводив регулярні консультації з членами Комітету із прав дитини та володарями мандату попередньої Комісії з прав людини. Було проаналізовано заключні зауваження

«Процес із залученням усіх зацікавлених сторін, що був використаний під час проведення Дослідження, сприяв почуттю участі, пошуку душі та сміливості зізнатися у тому, що так довго відкидалося. Сьогодні ми маємо історичну можливість подолати усі форми насильства щодо дітей і нам не слід марнувати її ». Посол Мушіра Хаттаб, Генеральний секретар Національної ради з питань дитинства та материнства, Єгипет. Віще-президент Комітету ООН з прав дитини

1

Комітету із доповідей держав-учасників, а також доповідь виконавців відповідних мандатів за спеціальними процедурами. Матеріали для цього Дослідження надали багато інших організації, включаючи Міжнародну організацію праці (МОП), Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй у справах біженців (УВКБ), Організацію Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Управління Організації Об’єднаних Націй з наркотиків і злочинності (УНЗООН) і Відділ із поліпшення становища жінок Департаменту Організації Об’єднаних Націй з економічних і соціальних питань. Було проведено засідання міжвідомчої групи Організації Об’єднаних Націй для розробки стратегій подальшої діяльності за результатами даного Дослідження.

На початковому етапі процесу підготовки Дослідження було створено Дорадчу комісію НУО у складі представників всіх регіонів, у тому числі дітей і молоді. Я підтримував тісні контакти з Підгрупою з питання про становище дітей і насильство, яку було створено в рамках Групи НУО з Конвенції про права дитини. Окрім підготовки численних документів, Міжнародний альянс „Врятуймо дітей” зробив особливий внесок шляхом надання консультативної допомоги і сприяння в питаннях участі дітей, зокрема проведенні регіональних консультацій спільно з ЮНІСЕФ та іншими партнерами. Фахівці Глобальної інформаційної мережі з питань прав дитини (ІМПД) підготували документи про хід проведення Дослідження, у тому числі про проведені мною зустрічі з дітьми, і широко розповсюдили їх на своєму веб-сайті. Дослідницький центр ЮНІСЕФ „Інноченті” та інші дослідницькі центри і об’єднання надавали інформацію і брали участь в консультаціях. Проводилися тематичні наради з питань гендерного насильства, становища в школах, вдома і в сім’ї, насильства щодо дітейінвалідів, ситуації в системах застосування правосуддя щодо неповнолітніх і становища дітей, що вступили в конфлікт із законом, про роль релігійних організацій, інформаційнокомунікаційних технологій, становища дітей-біженців і переміщених осіб, а також про методологію вимірювання насильства.12

9 ÏÐÈÏÈÍÅÍÍß ÍÀÑÈËÜÑÒÂÀ ÙÎÄΠIJÒÅÉ

Я також користувався численними матеріалами, підготовленими для Дослідження за останні три роки різними учасниками, включаючи дітей. Майже 300 окремих осіб, НУО та інших організацій з багатьох регіонів планети відгукнулися на мій заклик про надання матеріалів громадськістю. Ці матеріали включали документи, підготовлені дітьми, і солідні аналітичні доповіді, підготовлені спеціально для даного Дослідження.11

«Насильства щодо дітей є серйозними порушеннями прав людини, які слід зупинити НЕГАЙНО! Давайте продовжувати працювати разом з тим, щоб звільнити світ від будь-яких проявів насильства щодо дітей ». Шарлотта Петрі Горницька, Генеральний секретар Альянсу „Врятуймо дітей”, Швеція

ПРИХОВАНІ ВИМІРИ НАСИЛЬСТВА ЩОДО ДІТЕЙ Сьогодні повідомляють лише про невелику частку фактів насильства щодо дітей, які потім розслідуються, а до відповідальності притягають лише лічених зловмисників. У багатьох регіонах світу просто не існує систем фіксування чи ретельного розслідування фактів насильства щодо дітей. Хоча певна офіційна статистика на основі звернень щодо насильства вдома та в інших середовищах існує, ці дані серйозно недооцінюють справжні масштаби проблеми.

ÏÐÈÏÈÍÅÍÍß ÍÀÑÈËÜÑÒÂÀ ÙÎÄΠIJÒÅÉ

10

Такий стан речей пояснюється кількома причинами. Діти наймолодшого віку, які зазнають насильства вдома, просто не мають можливості повідомляти про такі факти. Багато дітей бояться говорити про випадки насильства через страх „репресалій” з боку зловмисників або втручань з боку влади, які можуть тільки погіршити ситуацію, що склалася. У багатьох випадках батьки, які повинні захищати дітей, просто мовчать, якщо насильство скоює чоловік, жінка або інший член родини, або впливовіші члени суспільства (роботодавець, офіцер поліції, громадський лідер). Страх тісно пов’язаний зі стигмою, яка часто супроводжує інформування про факти насильства. Це насамперед стосується суспільств, де патріархальні поняття сімейної „честі” ставляться вище за права та добробут дівчинки. Зокрема, повідомлення про випадки зґвалтування або інші форми статевого насильства можуть спричинити за собою остракізм, подальше насильство або смерть дівчинки від рук власної родини. Багатьом урядам бракує системи ретельної і послідовної реєстрації, що призводить до відсутності офіційної ідентифікації людини. А це наражає немовлят та дітей молодшого віку на ризик. У багатьох країнах також не існує системи ретельного розслідування та реєстрації

фактів смерті дитини. Хоча мільйони дівчат одружуються, не досягнувши 18-річчя, відсутність системи реєстрації шлюбів також ускладнює відстеження проблеми13. Лише у кількох державах здійснюється послідовна реєстрація розміщення дітей у різних інституціях та закладах альтернативного догляду або взяття їх під варту. Іще менше країн здійснюють систематичний збір інформації про насильство щодо дітей у таких середовищах. Тривале соціальне прийняття деяких видів насильства щодо дітей є визначальним фактором для його поширення майже у кожній державі. Як діти, так і правопорушники і громадськість загалом можуть вважати фізичне, сексуальне та психологічне насильство неминучим елементом дитинства. Закони більшості держав і дотепер допускають застосування „аргументованого” та „правомочного” тілесного покарання і таким чином відображають соціальне прийняття насильства, коли мова йде про „дисциплінарні заходи” (Див. Діаграму 1.1). Тілесні покарання та інші форми жорстокого чи принизливого покарання, зачіпання та залякування, сексуальні домагання та ціла низка жорстоких традиційних практик можуть сприйматися нормально, особливо якщо немає видимих або тривалих тілесних пошкоджень. Жодна країна не зможе виміряти власні досягнення на шляху до ліквідації насильства щодо дітей, якщо не опиратиметься на надійні дані. Для того, щоб точно виміряти масштаби та природу насильства щодо дітей, що не призводить до фатальних наслідків, слід провести низку досліджень з метою виявлення фактів застосування насильства батьками та іншими дорослими, досвіду насильства у дитинстві, чинного стану здоров’я та моделей ризикованої поведінки дітей і дорослих. Насильство щодо дітей зі смертельними наслідками можна точно виміряти тільки через застосування комплекс-

«Як ми можемо очікувати від дітей всерйоз сприймати права людини і допомагати нам будувати культуру дотримання прав людини, якщо ми самі не тільки хляпаємо, б’ємо чи штуркаємо їх, але й говоримо, що „це ж для їх користі”? Ляпас – це не тільки приклад поганої поведінки: це переконлива демонстрація зневаги до прав людини, яка є молодшою чи слабшою за нас».

1

Томас Хаммерберг, Комісар з прав людини Ради Європи, 2006 рік, II

ДІАГРАМА 1.1 Відсоток дітей у світі, юридично захищених від тілесного покарання

2

Альтернативний догляд

4

98

0

78

Школа

42

Пенітенціарна система (тілесні покарання як вирок)

42

18

58

0

55

Пенітенціарна система (тілесні покарання як дисциплінарний захід)

2

81 0

20

19

40 60 Відсоток дітей

80

0 100

Джерело: Глобальна ініціатива за припинення усіх форм тілесного покарання дітей (2006 рік). Звіт про правовий статус тілесного покарання дітей у світі, 28 липня 2006 року.

ної системи реєстрації смертей, розслідування та звітності.

ОБСЯГИ ТА МАСШТАБИ ПРОБЛЕМИ Цілий ряд ініціатив, починаючи з міжнародних порівняльних аналізів до практичних досліджень на місцевому рівні, сприяє наданню більш чіткої картини масштабів і поширеності цієї проблеми. Дані, отримані в рамках цих ініціатив, свідчать про те, що, хоча деякі види насильства скоюються незнайомими людьми, більшість актів насильства, жертвами яких стають діти, скоюється людьми, які є частиною їхнього безпосереднього оточення: батьками та іншими родичами, друзями чи подружками, партнерами, вчителями, однокласниками, роботодавцями. Нижче наводяться приклади, що свідчать про масштаби та обсяги насильства щодо дітей, розглянуті в рамках Дослідження:

• За оцінками ВООЗ, в 2002 році у світі загинуло майже 53 000 дітей в результаті вбивств14. (Див. Додаток з аналізом регіональних показників вбивств дітей за віком, статтю та рівнем доходів).

• В рамках глобального дослідження стану здоров'я в школах, яке було проведене в цілій низці країн, що розвиваються, було встановлено, що від 20 до 65 відсотків дітей шкільного віку за останні 30 днів піддавалися вербальному або фізичному насильству в школі15. Таке насильство також часто зустрічається в промислово розвинутих країнах16.

• За деякими оцінками, 150 мільйонів дівчаток і 73 мільйони хлопчиків у віці до 18 років вступали в примусовий статевий зв’язок або піддавалися іншим формам статевого насильства з фізичним контактом17.

11 ÏÐÈÏÈÍÅÍÍß ÍÀÑÈËÜÑÒÂÀ ÙÎÄΠIJÒÅÉ

Дім

Невідомо

Незахищені

Захищені

«Ненавиджу бути дитиною, ненавиджу, коли мене б’ють, ненавиджу, коли мене сприймають такою. У мене є власні почуття і емоції. Мені потрібна любов, турбота, захист та увага».

13-річна дівчинка, Південна Африка, 2005 рік, III

ÏÐÈÏÈÍÅÍÍß ÍÀÑÈËÜÑÒÂÀ ÙÎÄΠIJÒÅÉ

12

• За оцінками ЮНІСЕФ, в країнах Африки, розташованих на південь від Сахари, Єгипті і Судані, щорічно 3 мільйони дівчаток і жінок піддаються операціям на жіночих статевих органах, що калічать їх.18 • За оцінками МОП, в 2004 році 218 мільйонів дітей були задіяні у дитячій праці; з них 126 мільйонів знаходилися на небезпечній роботі19. Оцінки за 2000 рік свідчать про те, що 5,7 мільйонів дітей займалися примусовою роботою, 1,8 мільйона було залучено до проституції і порнографії, а 1,2 мільйона дітей стали жертвами торгівлі людьми20.

• Лише 2,4 відсотка усіх дітей у світі є юридично захищеними від тілесних покарань в усіх середовищах21.

ФАКТОРИ РИЗИКУ ТА ФАКТОРИ ЗАХИСТУ При підготовці Доповіді про ситуацію в світі: насильство та його вплив на здоров’я Всесвітньої організації охорони здоров’я у 2002 році була застосована «екологічна модель», яка допомогла зрозуміти багаторівневу, багатоаспектну природу насильства. Як аналітичний інструмент, ця модель визнає, що великий та комплексний набір чинників підвищує ризик насильства і посилює його, а з іншого боку – може сприяти захисту проти насильства. Як показано на Діаграмі 1.2, екологічна модель визначає особисту історію та особливості жертви або злочинця, його чи її родини, найближчого соціального оточення (яке часто називають факторами громади), а також характеристики більшого суспільства. На відміну від спрощених пояснень, ця модель підкреслює, що саме комбінація чинників, які діють на різних рівнях, впливають на вірогідність появи, повторення чи зникнення насильства. Різні чинники, що стосуються різних рівнів екологічної моделі, також залежать від середовища, з яким контак-

тують діти: вдома та в родині, в школі, в різних інституціях та на робочих місцях, а також в громаді та в ширшому суспільстві. До числа чинників, що визначають небезпеку насильства із смертельним результатом, належать: економічний розвиток, соціальний статус, вік і гендерні фактори. За оцінками ВООЗ, в 2002 році частка дітей, що загинули в результаті вбивств, була в два рази вищою в країнах з низьким рівнем доходів, ніж в країнах з високим рівнем доходів (2,58 в порівнянні з 1,21 на 100 000 чоловік). Як видно з Діаграми 1.3, найвища частка вбивств дітей припадає на підліткову категорію, особливо хлопчиків у віці від 15 до 17 років (3,28 для дівчаток і 9,06 для хлопчиків на 100 000 осіб), а також на дітей у віці до 4 років (1,99 для дівчаток і 2,09 для хлопчиків22). Водночас надзвичайно потрібними є дослідження рівнів вбивств немовлят з тим, щоб довести надійність цих оцінок і визначити поширення таких практик, як вбивство новонароджених дівчаток у різних регіонах світу. Проведені дослідження свідчать про те, що діти молодшого віку більшою мірою наражаються на небезпеку фізичного насильства, тоді як статеве насильство торкається перш за все тих, хто досягнув статевої зрілості або підліткового віку. Хлопчики більшою мірою наражаються на небезпеку фізичного насильства, ніж дівчатка, тоді як дівчатка стикаються з більш високою небезпекою стати жертвами статевого насильства, залишення без уваги23. Важливу роль грають також соціальні і культурні моделі поведінки, соціально-економічні чинники, такі, як нерівність та безробіття, а також стереотипи щодо гендерних ролей. Деякі групи чи категорії дітей є особливо вразливими до різних форм насильства. До їх числа відносяться діти-інваліди, діти-сироти (в тому числі мільйони дітей, батьки яких померли через СНІД), діти-аборигени, діти — представ-

1 Глобальні проблеми також відіграють свою роль: йдеться про зростаючу нерівність між та всередині держав, міграцію, урбанізацію та збройні конфлікти. Вирішення цих проблем, а також виконання міжнародних завдань, зокрема Цілей Розвитку Тисячоліття, сприятиме викорінюванню насильства щодо дітей. Водночас існують чинники, здатні попередити насильство або понизити його вірогідність. Хоча для вивчення цих позитивних чинників необхідно провести додаткові дослідження, зрозуміло, що розвиток сильних зв’язків між

батьками і дітьми, підтримка і плекання стосунків з дітьми, які виключають насильство та приниження дітей в стабільних родинах можуть стати могутнім джерелом захисту дітей від насильства. Чинники, які сприяють попередженню насильства у різних середовищах, описано в Розділах 3 – 7.

РУЙНІВНИЙ ВПЛИВ НАСИЛЬСТВА Хоча наслідки насильства для дітей можуть змінюватися залежно від його характеру і ступеню тяжкості, короткострокові або довгострокові наслідки досить часто мають гострий і згубний характер (Див. Таблицю 1.1). Раннє піддавання насильству є надзвичайно небезпечним, оскільки воно може вплинути на архітектуру дитячого мозку, що розвивається. У випадках тривалого піддавання насильству, включаючи спостереження за таким насильством, порушення нервової та імунної системи, може призвести до соціальних, емоційних та когнітивних ушкоджень, а також до поведінки,

ДІАГРАМА 1.2 Екологічна модель усвідомлення факторів ризику та факторів захисту від насильства

СУСПІЛЬСТВО

ГРОМАДА

СТОСУНКИ

ОСОБИСТІСТЬ

Джерело: Е.Г. Круг та інші (2002). Доповіді про ситуацію в світі: насильство та його вплив на здоров’я. Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я.

13 ÏÐÈÏÈÍÅÍÍß ÍÀÑÈËÜÑÒÂÀ ÙÎÄΠIJÒÅÉ

ники етнічних меншин та інших маргіналізованих груп, діти, які живуть чи працюють на вулиці, діти, які перебувають в різних інституціях та виправних закладах, діти, які живуть в громадах з високим рівнем безробіття, бідності та нерівності, а також діти-біженці та діти з числа інших переміщених осіб. Гендерні чинники також відіграють ключову роль, оскільки хлопчики та дівчатка наражаються на різні види ризику, пов’язаного з різними видами насильства.

що може спричинити хвороби, травми та соціальні проблеми24. Піддавання насильству в дитинстві може призвести до підвищення вразливості до виникнення тривалих соціальних, емоційних і пізнавальних дефектів, до ожиріння, а також підвищує схильність до поведінки, пов’язаної з небезпекою для життя, наприклад зловживання наркотиками і передчасного початку статевого життя, куріння25 26. До числа пов’язаних з цим проблем медичного і соціального характеру належать моральні і депресивні розлади, галюцинації, зниження продуктивності, розлади пам’яті, а також агресивна поведінка. Насильство в ранньому віці може стати причиною подальших

захворювань легень, серця і печінки, захворювань, що передаються статевим шляхом, і загибеллю ембріонів під час вагітності, а також насильства відносно статевих партнерів і спроб самогубства27 28. Піддавання насильству у громаді також пов’язують з тривожними поведінковими і соціальними наслідками. Був встановлений взаємозв’язок між насильством в громаді та пост-травматичними стресовими розладами (PTSD), депресіями, антисоціальною поведінкою, зловживанням наркотиками, зниженням успішності у навчанні, проблемними стосунками з ровесниками, почастішанням «контактів» з системою ювенального правосуддя.

ДІАГРАМА 1.3 Оціночні показники вбивств дітей за віком та статтю 10.00

Відсоток на 100 000 населення

ÏÐÈÏÈÍÅÍÍß ÍÀÑÈËÜÑÒÂÀ ÙÎÄΠIJÒÅÉ

14

9.06

9.00 8.00 7.00

Чоловіки Жінки

6.00 5.00 4.00

2.00

3.28

2.93

3.00 1.92

1.99 2.09 1.00

1.00 0.00

2.08 1.49

1.48

0=17 років

0=4 років

5=9 років

10=14 років

15=17 років

Джерело: ВООЗ (2006), Global Estimates of Health Consequences due to Violence against Children. Додатковий матеріал до «Дослідження Генерального секретаря ООН про насильство щодо дітей», Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я.

«UBUNTU – це втілення гуманності, співчуття, поваги, гідності та багатьох інших споріднених цінностей, однак цього можна досягти тільки за умов інвестування цих цінностей в самих дітей. Давайте залишимо спадок, який відповідатиме принципам UBUNTU в усьому світі, проголошуючи і діючи проти насильства щодо усіх дітей». Адвокат Токо Майоквені, Голова групи SOCA, Національної прокуратури Південної Африки

1

ТАБЛИЦЯ 1.1 – Гострі та довготривалі наслідки насильства щодо дітей Наслідки для фізичного здоров’я Абдомінальні/грудні травми Пошкодження мозку Синці та рубці Опіки Травми центральної нервової системи Переломи Порізи, рвані рани

ÏÐÈÏÈÍÅÍÍß ÍÀÑÈËÜÑÒÂÀ ÙÎÄΠIJÒÅÉ

15

Пошкодження очей Інвалідність Сексуальні наслідки та наслідки для репродуктивного здоров’я Проблеми репродуктивного здоров’я Сексуальні дисфункції Хвороби, що передаються статевим шляхом, в т.ч. ВІЛ/СНІД Небажана вагітність Психологічні наслідки Зловживання алкоголем і наркотиками Порушення когнітивної функції Кримінальна, жорстока та інші форми ризикованої поведінки Депресія та тривога Затримки розвитку Порушення харчування та сну Почуття сорому та провини

>>>

«Нації ніколи не процвітатимуть, якщо їхні діти не будуть здоровими. Зазнати насильства в дитинстві – це значить мати душевну травму. Якщо її не вилікувати, людина робитиме боляче як іншим, так і собі. Жодна дитина не повинна страждати від насильства. Усі діти мають право на захист і користуватися для цього національними ресурсами. Настав час виконати їхнє право». Преподобний Лендон Пірсон, Директор Ресурсного центру «Лендон Пірсон» з дослідження дитинства та прав дитини, Університет Карлтон, Канада

Продовження

ТАБЛИЦЯ 1.1 – Гострі та довготривалі наслідки насильства щодо дітей Гіперактивність Погані стосунки Погані показники навчання Слабка самооцінка Пост-травматичні стресові розлади Психосоматичні розлади Схильність до самогубства та заподіяння шкоди собі

ÏÐÈÏÈÍÅÍÍß ÍÀÑÈËÜÑÒÂÀ ÙÎÄΠIJÒÅÉ

16

Інші довготривалі наслідки для здоров’я Рак Хронічні хвороби легенів Спазматичний коліт Ішемічна хвороба серця Захворювання печінки Проблеми репродуктивного здоров’я, наприклад, безплідність Фінансові наслідки Прямі втрати: Непрямі втрати: Втрати, що їх несе система кримінального правосуддя та інші інституції:

Лікування, відвідування лікарів та інших медичних працівників Втрата продуктивності, інвалідність, зниження якості життя та передчасна смерть Витрати, пов’язані з арештом та судовим переслідуванням порушників. Втрати організацій соціального забезпечення, втрати системи освіти, пов’язані з забезпеченням виховання, втрати роботодавців через прогули та низьку працездатність.

Джерело: Runyan D. et al. (2002). Child Abuse and Neglect by Parents and Other Caregivers. Розділ «Доповіді про ситуацію в світі: насильство та його вплив на здоров’я», Круг Е.Г. та інші, Женева, Всесвітньої організації охорони здоров’я

1 сімей з догляду за дітьми в умовах безпечного середовища; • держави зобов'язані гарантувати відповідальність тих, хто вчинив насильство щодо дітей; • уразливість дітей до насильства пояснюється їх віком, а також тим, що вони знаходяться в процесі розвитку. Деякі діти є особливо вразливими через свою стать, расу або етнічне походження, інвалідність або соціальний статус; • діти мають право на висловлення своїх думок, і на ці думки необхідно зважати при впровадженні політики і програм.

ПРИНЦИПИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ Зусилля з попередження та реагування на насильство щодо дітей мають бути багаторівневими та належним чином відповідати формі насильства, середовищу та особливостям тих, хто скоїв цей злочин. Які б заходи не здійснювалися, головною передумовою мають стати першочергові інтереси дитини. У ході підготовки Звіту для Генеральної Асамблеї ООН була визначена низка ключових принципів, які лягли в основу наведеним рекомендаціям: • жодне насильство щодо дітей не може бути виправданим. Діти ні за яких обставин не повинні користуватися меншим захистом, ніж дорослі; • будь-яке насильство щодо дітей піддається попередженню. Держави повинні на базі наявних фактів вживати заходів для розробки політики і програм в цілях усунення чинників, що породжують насильство щодо дітей; • держави несуть основну відповідальність за забезпечення дотримання прав дитини на захист і доступ до відповідних послуг, а також за підтримку потенціалу

В рамках Дослідження були розроблені загальні рекомендації та рекомендації щодо конкретних видів середовищ. Усі вони були включені в текст Звіту для Генеральної Асамблеї ООН. В Загальних рекомендаціях описано комплексні заходи, які слід вживати державам для попередження насильства щодо дітей та ефективно реагувати на його прояви. Ці рекомендації доповнені додатковими керівництвами для окремих видів середовищ: для дому та родини; для шкіл, інституцій з догляду та систем правосуддя; для середовищ, де легально чи нелегально працюють діти; для громади. Ці рекомендації можна знайти у частині висновків до Розділів 3 – 7. Ці рекомендації орієнтовані перш за все на держави і стосуються їх законодавчих, адміністративних, судових, політичних, комунальних та інституційних функцій. Деякі рекомендації стосуються ролі інших партнерів та прошарків суспільства, зокрема організацій громадянського суспільства, які також мають надзвичайно важливе значення.

ЗАГАЛЬНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ 1.

Зміцнення зобов’язань і практичної діяльності на національному і місцевому рівнях

17 ÏÐÈÏÈÍÅÍÍß ÍÀÑÈËÜÑÒÂÀ ÙÎÄΠIJÒÅÉ

Ми не маємо в своєму розпорядженні достатньої інформації про глобальні економічні наслідки насильства відносно дітей, зокрема в країнах, що розвиваються. Разом з тим різні короткострокові і довгострокові наслідки, пов’язані з насильством відносно дітей, свідчать про те, що економічні витрати для суспільства є значними. Фінансові наслідки зловживань відносно дітей і залишення їх без нагляду, у тому числі не отримані в майбутньому доходи і лікування психологічних проблем, в 2001 році в Сполучених Штатах Америки оцінювалися в 94 млрд. доларів США29.

«Це Дослідження містить комплексну оцінку впливу насильства щодо дітей. Цілком очевидно, що захист дітей – це обов’язок кожного». Енн М. Венеманн, Виконавчий директор ЮНІСЕФ

Я рекомендую всім державам розробити багатопланову і систематичну основу для реагування на насильство щодо дітей, яка б була інтегрована в процеси національного планування. Необхідно сформулювати національну стратегію, політику або план дій для боротьби з насильством щодо дітей, які б передбачали реалістичні цільові показники з конкретним часовим графіком і координувалися якою-небудь установою, здатною залучати різні прошарки суспільства в рамках широкомасштабної стратегії практичної діяльності. Національне законодавство, політика, плани і програми повинні повною мірою відповідати міжнародним документам про права людини і сучасним науковим знанням. Здійснення такої національної стратегії, політики або плану повинно систематично аналізуватися з урахуванням встановлених цільових показників і термінів і підкріплюватися достатніми кадровими і фінансовими ресурсами.

ÏÐÈÏÈÍÅÍÍß ÍÀÑÈËÜÑÒÂÀ ÙÎÄΠIJÒÅÉ

18

Інтегровані та систематичні засади для подолання насильства щодо дітей повинні включати компоненти для профілактики насильства в усіх середовищах, інституції догляду та реабілітації дітей-жертв, підвищення обізнаності та розвиток потенціалу, дослідження та збір даних.

2.

Заборона будь-якого насильства щодо дітей Я наполегливо закликаю держави забезпечити те, щоб жодна особа у віці до 18 років не була суб’єктом смертельного вироку або довічного тюремного ув’язнення без можливості звільнення з-під варти. Я рекомендую державам вжити всіх необхідних заходів з метою

невідкладного припинення здійснення всіх смертних вироків, винесених відносно осіб, що вчинили злочини до досягнення ними 18-річного віку, і вжити необхідних законодавчих заходів для їх заміни покараннями, що відповідають міжнародним стандартам у сфері прав людини. Смертна страта для осіб, що вчинили злочини до досягнення 18-річного віку, повинна бути відмінена в першочерговому порядку. Я наполегливо закликаю держави заборонити всі форми насильства щодо дітей в будь-яких умовах, включаючи всі види тілесного покарання, згубну традиційну практику, таку, як вступ до шлюбу в ранньому віці і з примусу, проведення операцій, що калічать, на жіночих статевих органах, і так звані злочини „честі”, статеве насильство і тортури та інші види жорстокого, нелюдяного або принижуючого гідність поводження і покарання, як того вимагають міжнародні договори, включаючи Конвенцію проти тортур та інших жорстоких, нелюдяних або принижуючих гідність видів поводження і покарання і Конвенцію про права дитини. Я звертаю увагу на загальне зауваження № 8 (2006 року) Комітету із прав дитини про право дітей на захист від тілесних покарань та інших видів жорстокого покарання або такого покарання, що принижує гідність. (статті 19, 28 (пункт 2) і 37, зокрема) (CRC/C/GC/8). Першочергова мета повної заборони насильства є освітнім механізмом: відправити чітке і зрозуміле послання усім суспільствам про те, що усі форми насильства щодо дітей є неприйнятними і незаконними; посилити позитивні

«Обіцянки повинні бути реалізовані у конкретних цілях з часовими рамками». Яаап Дойк, Голова Комітету ООН з прав дитини

3.

Надання особливої уваги превентивній діяльності Я рекомендую державам надавати особливу увагу попередженню насильства щодо дітей шляхом усунення причин, що лежать в його основі. Як необхідно виділяти ресурси для вживання заходів після здійснення насильства, так держави повинні виділяти достатньо коштів для усунення чинників ризику і попередження насильства до його здійснення. В політиці і програмах необхідно враховувати чинники безпосереднього ризику, такі як відсутність зв’язку між батьками і дітьми, розпад сімей, зловживання алкоголем або наркотиками і доступність вогнепальної та іншої зброї. Відповідно до Цілей Розвитку Тисячоліття, основну увагу варто приділяти економічній і соціальній політиці для боротьби з бідністю, гендерною та іншою нерівністю, ліквідації нерівності у сфері прибутків, безробіття, перенаселеності міст й інших чинників, що завдають шкоди суспільству.

Попередження може проявлятися у багатьох формах, в тому числі у формах, визначених іншими загальними рекомендаціями: розробка

послідовної та цілісної правової і політичної бази, яка б забороняла усі прояви насильства; подолання соціальних норм, які сприяють насильству; зміцнення потенціалу тих, хто працює задля дітей і родин з метою поширення принципів відмови від насильства.

4.

Пропаганда цінностей, не пов’язаних з насильством, і підвищення обізнаності громадськості Я рекомендую державам і громадянському суспільству прагнути до перегляду підходів, в рамках яких насильство щодо дітей замовчується або вважається нормальним явищем, включаючи стереотипне розуміння ролі статей і дискримінацію, прийнятність тілесних покарань та згубні традиційні практики. Державам слід забезпечувати розповсюдження і розуміння інформації про права дитини, у тому числі серед дітей. Слід проводити інформаційно-роз’яснювальні кампанії серед громадськості в цілях її ознайомлення із згубними наслідками насильства для дітей. Держави повинні спонукати засоби масової інформації до пропагування цінностей, не пов’язаних з насильством, і реалізувати керівні принципи, спрямовані на забезпечення всебічного дотримання прав дитини у всіх матеріалах, що їх поширюють засоби масової інформації.

Позитивне середовище, вільне від насильства, повинне створюватися для та за участі дітей в їхніх домівках, в школах, інших інституціях та громадах, в тому числі шляхом просвіти батьків, пропагандистських кампаній та навчання. Соціальні та культурні підходи та дії, що просто суперечать правам людини, повинні долатися дуже обережно, оскільки люди дуже міцно тримаються за свої традиції.

19 ÏÐÈÏÈÍÅÍÍß ÍÀÑÈËÜÑÒÂÀ ÙÎÄΠIJÒÅÉ

соціальні норми, не пов’язані з насильством. Жоден злочинець, який чинить насильство щодо дитини, не повинен залишитися без покарання, однак слід докласти зусиль для того, щоб діти-жертви не зазнали подальших страждань через нечутливе, байдуже правозастосування. Судові переслідування та формальні втручання, особливо у родинні справи, повинні відбуватися тільки за необхідності захистити дитину від серйозної шкоди або в інтересах дитини. Для унеможливлення насильства щодо дітей слід впроваджувати потужні та реалістичні правові санкції.

1

5.

Я рекомендую вжити заходів для зміцнення потенціалу всіх фахівців, що працюють з дітьми та заради них з метою сприяння викорінюванню всіх видів насильства щодо дітей. Слід забезпечити початкову підготовку і підготовку без відриву від роботи, в рамках якої вони могли б одержувати інформацію про права дитини і усвідомити необхідність їх дотримання. Державам слід забезпечити можливості для проведення програм систематичного навчання і підготовки фахівців і неспеціалістів, що працюють з дітьми або в їхніх інтересах, а також для сімей з метою попередження і виявлення випадків насильства щодо дітей і реагування на такі випадки. Необхідно розробити і запровадити кодекси поведінки і чіткі практичні стандарти, які передбачали б заборону або неприйняття всіх форм насильства.

20 ÏÐÈÏÈÍÅÍÍß ÍÀÑÈËÜÑÒÂÀ ÙÎÄΠIJÒÅÉ

Зміцнення потенціалу всіх фахівців, що працюють з дітьми та заради них

В той час, як різні численні служби допомагають запобігати насильству щодо дітей, усі без винятку структури повинні обміркувати, як максимально збільшити свої можливості у сфері такої профілактики, включаючи проведення спеціальних тренінгів для фахівців, які працюють з дітьми. Конче необхідна систематична та довгострокова підтримка, стажування та навчання без відриву від роботи на усіх рівнях з тим, щоб забезпечити високу функціональність персоналу та якість послуг, що їх отримують діти.

6.

Надання послуг з відновлення і соціальної реінтеграції Я рекомендую державам забезпечити доступні й універсальні медичні

і соціальні послуги з наданням особливої уваги дітям, включаючи амбулаторну і невідкладну медичну допомогу, надання юридичної допомоги дітям та у відповідних випадках – їхнім родинам при виявленні випадків насильства або отриманні відповідної інформації. Системи медичного обслуговування, кримінального правосуддя і соціальних послуг повинні бути розроблені у спосіб, який би задовольняв особливі потреби дітей. Насильство щодо дітей може мати цілу низку серйозних медичних та соціальних наслідків, які є надто дорогими як для окремих людей, так і для суспільства. Мінімізація наслідків насильства вимагатиме впровадження різноманітних послуг з лікування та реінтеграції. Послуги, спрямовані на реабілітацію та реінтеграцію, можуть також допомогти знизити ризики для дітей-жертв насильства, перериваючи це хибне коло.

7.

Забезпечення участі дітей Я рекомендую державам активно привертати увагу дітей і враховувати їхні думки щодо всіх аспектів діяльності з попередження, реагування та контролю насильства щодо дітей з урахуванням статті 12 Конвенції про права дитини. Необхідно підтримувати і стимулювати розвиток дитячих організацій і дитячих ініціатив, спрямованих на вирішення проблем насильства з урахуванням якнайкращих інтересів дитини.

Конвенція про права дитини (КПД) забезпечує дітей правом вільно висловлювати свої думки щодо усіх питань, які їх стосуються, а також надавати їм належної уваги. Власні погляди та досвід дітей повинні сприяти попередженню

«Де б не траплялися факти насильства щодо дитини – вдома, в школі, у громаді, в інституціях чи на робочому місці – медичні працівники повинні бути першими, хто відреагує на це. Ми в першу чергу повинні докласти зусиль, щоб попередити його, а коли воно дійсно трапляється, діти повинні отримати найкращі послуги задля зниження його шкідливих наслідків». Андерс Нордстрем, виконувач обов’язків Генерального секретаря ВООЗ

8.

Створення доступних систем і послуг представлення інформації, дружніх до дітей Я рекомендую державам створити на умовах широкого розповсюдження інформації безпечні, конфіденційні і доступні механізми для дітей, їхніх представників та інших сторін в цілях надання інформації про насильство щодо дітей. Всі діти, включаючи дітей, що знаходяться в установах з догляду і в руках органів правосуддя, повинні бути обізнаними про існування механізмів подачі скарг. Необхідно створити такі механізми, як телефонні лінії довіри, за допомогою яких діти могли б повідомляти про випадки зловживань, спілкуватися із спеціально підготовленими радниками на умовах довіри і просити про допомогу або пораду, а також забезпечити інші шляхи надання інформації про випадки насильства за допомогою нових технологій.

Ректроспективні дослідження, в рамках яких молодих людей опитували про їхні дитячі спогади і досвід, свідчать, що більшість дітей, які постраждали внаслідок насильства, свого часу не спілкувалися з жодною службою захисту дітей, навіть у країнах, де такі системи є розвиненими. Причинами для цього було незнання того, куди звернутися за допомогою, відсутність довіри до таких служб, а у деяких випадках – страх репресалій з боку кривдника. У багатьох країнах певні професійні групи юридично зобов’язані інформувати про будьякі факти насильства щодо дітей в межах обов’язкових систем звітності. У кількох країнах цей обов’язок покладено на громадськість. Фахівці, які провадили дослідження, отримали різноманітні думки щодо такої системи обов’язкового інформування. Важливо, щоб кожний уряд проаналізував і переглянув існуючу систему звітності, залучаючи до цього процесу дітей та молодих людей з досвідом отримання захисту від відповідних служб. У кожній місцевості та середовищі, де живуть діти, повинні існувати загальновідомі та доступні служби, метою яких є розслідування інформації чи ознак насильства щодо дітей. Також доступними повинні бути служби, де діти можуть конфіденційно розповісти про все, що їх непокоїть чи шкодить. Надання конфіденційних послуг для дітей – послуг, які гарантують подальше непоширення інформації чи вживання відповідних заходів без згоди дитини, окрім випадків смертельної небезпеки чи шкоди – залишається сумнівним у багатьох країнах. Надання конфіденційних послуг для дітей, насамперед для тих, хто є найбільш уразливим до нього, суперечить застарілим концепціям батьківської „влади і контролю” за дітьми. Водночас наші знання про факти насильства всередині родини вимагають, щоб дитина мала право на конфіденційну пораду і допомогу.

21 ÏÐÈÏÈÍÅÍÍß ÍÀÑÈËÜÑÒÂÀ ÙÎÄΠIJÒÅÉ

та допомагати втілювати інші заходи для припинення насильства. Діти, діючи добровільно та за умов належного етичного захисту, можуть принести величезну користь як в описанні проблеми насильства щодо дітей, так і в розробці послуг та інших заходів, яким вони довірятимуть та користуватимуться. Зобов’язання щодо прийняття та врахування поглядів дітей повинні бути інтегровані в правові системи захисту дітей, а також розглядатися на тренінгах для тих, хто працює з дітьми та родинами. Діти-жертви насильства не повинні залишатися просто суб’єктами турботи. Натомість до них слід ставитися як до особистостей з власними правами та поглядами. Дітей слід вислуховувати та сприймати всерйоз.

1

«Ліквідація насильства щодо дітей повинна стати частиною національних планів розвитку і систем допомоги у сфері розвитку, а не бути запізнілою відповіддю». Рагне Бірте Лунд, Посол, Міністерство закордонних справ Норвегії

9.

ÏÐÈÏÈÍÅÍÍß ÍÀÑÈËÜÑÒÂÀ ÙÎÄΠIJÒÅÉ

22

Забезпечення підзвітності і припинення безкарності Я рекомендую державам укріплювати довіру населення до системи правосуддя шляхом забезпечення судового переслідування всіх осіб, винних у здійсненні насильства щодо дітей, і забезпечення того, щоб вони несли відповідальність в рамках відповідних кримінальних, цивільних, адміністративних і професійних процедур і систем покарання. Особи, осуджені за здійснення насильних злочинів і статевих зловживань щодо дітей, мають бути позбавлені права працювати з дітьми.

Урядам необхідно розробити процедури розслідування фактів насильства, які були б чутливими до дітей, що дозволить уникати численних бесід та обстежень жертв. Під час судових процесів до дітей-свідків повинно забезпечуватися чутливе ставлення; дітей не слід піддавати тривалим судовим розглядам, їхнє приватне життя має користуватися належною повагою. Стрес від судових процесів можна знизити через використання технологій (наприклад, заслуховування свідчень, записаних на відеоплівку), через застосування захисних екранів у залах суду, реалізацію програм підготовки свідків та забезпечення юридичної допомоги, дружньої до дитини. Коли тими, хто скоїв насильство, є батьки дитини чи інші члени родини, рішення щодо формальних втручань та переслідування повинні прийматися у найкращих інтересах дитини. Якщо зловмисником виступає інша дитина, відповідні заходи повинні спрямовуватися на реабілітацію і забезпечення захисту постраждалої дитини. Ризики повторного насильства з боку порушників слід мінімізувати шляхом проведення від-

повідного лікування. Урядам варто переглядати та аналізувати ситуації навколо порушників, які наразі відбувають покарання з тим, щоб переконатися, чи сприяє їхній вирок зниженню ризиків рецидиву. За результатами аналізу урядам варто надати належні рекомендації стосовно майбутніх вироків з метою зниження таких ризиків.

10. Вирішення проблеми гендеру у питаннях насильства щодо дітей Я рекомендую державам забезпечити розробку та впровадження політики і програм з урахуванням гендерної перспективи і різного ступеня загрози насильства для дівчаток і хлопчиків. Державам слід зміцнювати і захищати права людини серед жінок і дівчаток і боротися з будь-якими формами гендерної дискримінації в рамках комплексної стратегії попередження насильства. Дівчатка та хлопчики наражаються на різні ризики, загрози різних форм насильства у різних середовищах. Усі дослідження насильства щодо дітей та розробка стратегій запобігання і реагування на факти насильства повинні враховувати гендерний аспект. Зокрема, це Дослідження виявило, що хлопчикам та чоловікам слід бути більш активними і брати на себе лідерство у подоланні насильства.

11. Розробка і здійснення системи збору і аналізу даних на національному рівні Я рекомендую державам удосконалити системи збору даних і інформації в цілях виявлення вразливих підгруп, надання інформації для органів з розробки політики і програм на всіх рівнях і контролю прогресу на шляху досягнення мети попередження насильства щодо дітей. Державам

Молодий біженець, Південно-східна Африка, 2005, IV

слід використовувати національні показники, що ґрунтуються на прийнятих на міжнародному рівні стандартах і забезпечувати збір, аналіз і розповсюдження даних для контролю за ходом діяльності. У разі відсутності необхідно створити і забезпечити роботу систем реєстрації народжень, смерті і шлюбів, що охоплюють всю територію країни. Державам також слід створити і забезпечити функціонування систем збору даних відносно дітей, позбавлених батьківського догляду, і дітей, що знаходяться в руках системи кримінального правосуддя. Дані слід розбивати за статтю, віком, місцем помешкання (міські/сільські райони), показниками, що характеризують домашні господарства і сім’ї, рівнем освіти і етнічним походженням. Державам слід також розробити національну дослідницьку програму з питань насильства щодо дітей в різних умовах, в яких відбуваються акти насильства, у тому числі шляхом проведення інтерв’ю з дітьми і батьками з наданням особливої уваги вразливим групам дівчаток і хлопчиків. Розробка національної дослідницької програми з питань насильства щодо дітей у різних середовищах є надзвичайно важливою для накопичення знань та вдосконалення розробки відповідних програм. У такі плани слід включати дітей, батьків, постачальників послуг та інші зацікавлені сторони, а також застосовувати різноманітні методи, наприклад, інтерв’ювання, вдосконалення систем звітності та реєстрації і процедур розслідувань, проведення регулярних опитувань з наданням особливої уваги вразливим групам дівчаток і хлопчиків. Жодна країна не є самодостатньою у питаннях

1

насильства щодо дітей, тому існує нагальна потреба у проведенні більшої кількості досліджень розповсюдженості, причин та попередження. Наша здатність визначати масштаби, характеристики та тенденції багатьох форм насильства щодо дітей є слабкою, навіть в індустріальних державах. Усім країнам необхідно підвищити власний потенціал у сфері моніторингу смертей, травм та моделей поведінки, пов’язаних з насильством щодо дітей з тим, щоб проаналізувати проблему (чи погіршується/покращується ситуація), а також простежити зв’язок між цими тенденціями та різноманітними стратегіями попередження. Для покращення можливостей порівняння і для забезпечення належних етичних гарантій, необхідно розробити і впровадити міжнародні, універсальні стандарти збору даних з проблем насильства щодо дітей. В той час, як у питаннях визначення ефективних стратегій попередження деяких форм насильства щодо дітей у кількох країнах було досягнуто певного прогресу, наразі існує потреба у додаткових дослідженнях з метою визначення та оцінки політики і програм, які стануть ефективними для попередження усіх форм насильства щодо дітей, а особливо що стосується вразливих груп дівчаток і хлопчиків.

12. Зміцнення міжнародних зобов’язань Я рекомендую всім державам ратифікувати і реалізовувати Конвенцію про права дитини і два Факультативні протоколи до неї, що стосуються участі дітей в збройних конфліктах і торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії. Будь-які положення, не сумісні з метою і задачами Конвенції і факультативних протоколів, необхідно зняти відповідно до Віденської декларації і Плану дій Всесвітньої конференції з прав людини 1993

23 ÏÐÈÏÈÍÅÍÍß ÍÀÑÈËÜÑÒÂÀ ÙÎÄΠIJÒÅÉ

«Як Африка, континент, надзвичайно багатий на ресурси, культуру та цінності, сьогодні не здатний захистити власних дітей – свій сьогоднішній і майбутній ресурс? ».

«Усі наші пропозиції цілком реалістичні, за умов наявності політичної волі та відданості громадянського суспільства». Молода людина, Європа і Центральна Азія, 2006,

ÏÐÈÏÈÍÅÍÍß ÍÀÑÈËÜÑÒÂÀ ÙÎÄΠIJÒÅÉ

24

року. Державам слід ратифікувати всі відповідні міжнародні і регіональні документи з прав людини, які передбачають захист дітей, включаючи Конвенцію проти тортур та інших жорстоких, нелюдяних або принижуючих гідність видів поводження і покарання і Факультативний протокол до неї; Римський статут Міжнародного кримінального суду; Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок і Факультативний протокол до неї; конвенції МОП № 138 про мінімальний вік для прийому на роботу і № 182 про найгірші форми дитячої праці; Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності і Протокол про попередження, припинення і покарання торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, що доповнює Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти національної організованої злочинності. Державам слід виконувати всі їх міжнародні правові зобов’язання і розширити свою співпрацю з договірними органами. Я рекомендую державам діяти відповідно до своїх зобов’язань з попередження насильства, які було прийнято в рамках Спеціальної Сесії Генеральної Асамблеї із становища дітей, і в контексті резолюції Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я ВООЗ про виконання рекомендацій „Доповіді про становище в світі: насильство і охорона здоров’я”30 та інших резолюцій регіональних органів з питань громадської охорони здоров’я в підтримку вказаної резолюції.

V

ВПРОВАДЖЕННЯ ТА ПОДАЛЬШИЙ СУПРОВІД Звіт про Дослідження, наданий Генеральній Асамблеї, підкреслював, що головна відповідальність за здійснення рекомендацій лежить на державах. Разом з тим дуже важливе значення в наданні допомоги державам у виконанні цієї її задачі має участь інших сторін на національному, регіональному і міжнародному рівнях. До їх числа відносяться агенції ООН, організації громадянського суспільства, включаючи національні правозахисні установи, професійні організації, такі як асоціації докторів і медичних працівників, громадські асоціації, організації працівників освіти, батьків і дітей. Ключові стратегії реалізації описано нижче.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТА РЕГІОНАЛЬНИЙ РІВЕНЬ Першочерговою метою Дослідження було вдосконалення впровадження заходів на рівні країни, задля користі для усіх дівчаток і хлопчиків. З цієї точки зору Доповідь перед Генеральною Асамблеєю ООН підкреслює нагальну необхідність дій на рівні країн та встановлює цілі для урядів: • До 2007 року необхідно забезпечити врахування в національних процесах планування заходів із попередження та припинення насильства щодо дітей, які повинні включати створення посад координаторів, бажано на рівні міністерств.

• До 2009 року потрібно домогтись заборони насильства щодо дітей відповідно до закону і приступити до процесу створення надійних національних систем збору даних. Доповідь також закликає держави інформацію про здійснення цих рекомендацій в своїх регу-

«Бачення без дії – це сон, однак дія без бачення – це кошмар ». Молода людина, Європа і Центральна Азія, 2006, VI

Міжнародні організації повинні заохочувати і підтримувати уряди в справі здійснення цих рекомендацій. Міжнародним фінансовим установам варто переглянути свою політику і діяльність в цілях врахування їх можливих наслідків для дітей. Національним представництвам ООН слід включити заходи з вирішення проблеми насильства щодо дітей в свої стратегії зниження бідності, скоординовані оцінки по країнах і системи надання допомоги в цілях розвитку. Уряди мають розглянути питання про створення посад омбудсмена або комісара, чи уповноваженого з прав дитини відповідно до Паризьких принципів31. У тісній співпраці з іншими органами, що займаються питаннями охорони громадського здоров’я і захисту дітей, ці незалежні установи повинні мати чіткі повноваження щодо здійснення контролю за дотриманням прав дітей на національному, регіональному і місцевому рівнях. У відповідних випадках вони повинні володіти компетенцією щодо отримання і розслідування скарг про факти порушень прав дітей, що надходять від громадськості, включаючи дітей. З урахуванням внеску регіональних організацій в підготовку цього Дослідження, їх слід залучати до виконання рекомендацій і вживання подальших заходів. Подальший розвиток регіональних механізмів є важливим елементом загальної системи здійснення подальшого супроводу. Я закликаю регіональні системи захисту прав людини також взяти участь в контролі за ходом практичної реалізації рекомендацій цього Дослідження.

МІЖНАРОДНИЙ РІВЕНЬ Зважаючи на величезне значення міжвідомчої координації в справі викорінення насильства щодо дітей, Дослідження рекомендує урядам

створити посаду Спеціального представника з питань насильства щодо дітей, який виступатиме в ролі глобального активіста найвищого рівня зі сприяння попередженню і викоріненню всіх форм насильства щодо дітей, заохоченню міжнародної і регіональної співпраці і забезпеченню вживання подальших заходів за підсумками даних рекомендацій. Такий спеціальний представник займатиметься розповсюдженням і пропагандою рекомендацій, що містяться в даному Дослідженні, на різних міжнародних, регіональних і національних форумах. Він або вона повинні періодично представляти доповіді Раді з прав людини і Генеральній Асамблеї, а також координувати підготовку доповіді про здійснення рекомендацій, яку буде представлено Генеральній Асамблеї на її шістдесят п’ятій сесії 2010 року. Спеціальний представник буде тісно співпрацювати з Комітетом з прав дитини, Спеціальним представником Генерального секретаря з питань дітей та збройні конфлікти, Спеціальним доповідачем з питань торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії і Спеціальним доповідачем з питань насильства щодо жінок та торгівлі людьми, але не дублюватиме їхню роботу. Він або вона повинні співпрацювати з регіональними правозахисними системами та іншими регіональними і національними ініціативами супроводу. Рекомендується надати Спеціальному представнику первинний мандат строком на чотири роки. В цілях підтримки міжвідомчої співпраці, яка зіграла успішну роль в ході підготовки Дослідження, він або вона повинні діяти при підтримці УВКПЛ, ЮНІСЕФ і ВООЗ. Міжвідомча група Організації Об’єднаних Націй з питань насильства щодо дітей, в якій будуть представлені НУО і діти, також повинна надавати підтримку в здійсненні подальших заходів.

25 ÏÐÈÏÈÍÅÍÍß ÍÀÑÈËÜÑÒÂÀ ÙÎÄΠIJÒÅÉ

лярних доповідях до Комітету з прав дитини.

1

ДЖЕРЕЛА ТА ПОСИЛАННЯ 1.

Е.Г. Круг та інші (2002). Доповідь про ситуацію в світі: насильство та його вплив на здоров’я. Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я.

2.

Е.Г. Круг та інші (2002). Доповідь про ситуацію в світі: насильство та його вплив на здоров’я. Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я, ст. 5.

3.

Shonkoff JP, Phillips DA (Eds) (2000). From Neurons to Neighbourhoods: The Science of Early Childhood Development. Washington DC, National Academy Press.

4.

Е.Г. Круг та інші (2002). Доповідь про ситуацію в світі: насильство та його вплив на здоров’я. Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я.

5.

Ten Bensel RW, Rheinberger MM, Radbill SX (1997).

Children in a World of Violence: The Roots of Child Maltreatment. In: Helfer M et al. (Eds). The Battered Child.

Chicago, University of Chicago Press, pp 3–28.

6.

United Nations Secretary-General (2006). Report of the Independent Expert for the United Nations Study on Violence against Children. Promotion and protection of the rights of children. United Nations General Assembly, Sixty-first session. A/61/299.

ÏÐÈÏÈÍÅÍÍß ÍÀÑÈËÜÑÒÂÀ ÙÎÄΠIJÒÅÉ

26

7.

Reza A et al. (2001). Epidemiology of Violent Deaths in the World. Injury Prevention, 7: 104–111.

8.

Е.Г. Круг та інші (2002). Доповідь про ситуацію в світі: насильство та його вплив на здоров’я. Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я.

9.

Глобальна ініціатива за припинення усіх форм тілесного покарання дітей (2006 рік). Звіт про правовий статус тілесного покарання дітей у світі, 28 липня 2006 року.

10. Усі відповіді можна знайти за адресою http://www. ohchr.org/english/bodies/crc/study.htm/ Станом на 20 вересня 2006 року відповіді надійшли з 135 країнчленів та одного спостерігача.

11. Перелік подань можна знайти на веб-сайті Дослідження Генерального секретаря ООН про насильство щодо дітей: http://www.violencestudy.org 12. Save the Children Alliance (2005). 10 Essential Learning Points: Listen and Speak Out against Sexual Abuse of Girls and Boys. Global Submission by the International Save the Children Alliance to the UN Secretary-General’s Study on Violence against Children. Oslo, Save the Children Norway.

13. Bruce J (2002). Married Adolescents Girls: Human Rights, Health and Development Needs of a Neglected Majority. Paper presented by the Population Council at the Supporting Event: Early Marriage in a Human Rights Context, United Nations Special Session on Children, 8–10 May 2002.

14. ВООЗ (2006), Global Estimates of Health Consequences due to Violence against Children. Додатковий матеріал до «Дослідження Генерального секретаря ООН про насильство щодо дітей», Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я.

15. Аналіз надано для цілей Дослідження стану здоров’я в школах: Всесвітня організація охорони здоров’я (http://www.who.int/chp/gshs або http://www. cdc.gov/gshs) стосовно досліджень, проведених в 2003-2005 роках в Ботсвані, Чилі (міські території), Китаї (Пекін), Гайані, Йорданії, Лівані, Намібії, Омані, Філіппінах, Свазіленді, Об’єднаних Арабських Еміратах, Венесуелі (Лара), Замбії та Зімбабве (Хараре).

16. Currie C et al. (2004). Health Behaviour in School-aged Children (HBSC) Study: International Report from the 2001/2002 Survey. Health Policy for Children and Adolescents, No 4. Geneva, World Health Organization.

17. ВООЗ (2006), Global Estimates of Health Consequences due to Violence against Children. Додатковий матеріал до «Дослідження Генерального секретаря ООН про насильство щодо дітей», Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я. Ґрунтуються на оцінках: Andrews G et al. (2004). Child Sexual Abuse. Ch. 23 in Ezzati M et al. (2004). Comparative Quantification of Health Risks: Global and Regional Burden of Disease Attributable to Selected Major Risk Factors, Vol 2. Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я, ст. 1851– 1940, а також дані Відділу населення ООН для осіб віком молодше 18 років.

18. UNICEF (2005). Changing a Harmful Social Convention: Female Genital Mutilation/Cutting. Innocenti Digest.

Florence, UNICEF Innocenti Research Centre.

19. ILO (2006). The End of Child Labour: Within Reach. Global Report. Geneva, International Labour Organization.

20. ILO (2002). A Future Without Child Labour. Global Report.

Geneva, International Labour Organization.

1 21. Глобальна ініціатива за припинення усіх форм тілесного покарання дітей (2006 рік). Звіт про правовий статус тілесного покарання дітей у світі, 28 липня 2006 року.

30. WHO (2003). Implementing the Recommendations of the World Report on Violence and Health. Report on the World Health Assembly, WHA56.24, Fifty-sixth World Health Assembly. Geneva, World Health Organization.

22. ВООЗ (2006), Global Estimates of Health Consequences due to Violence against Children. Додатковий матеріал до «Дослідження Генерального секретаря ООН про насильство щодо дітей», Женева, Всесвітня організація охорони здоров’я.

31. ООН (1993 р.) Принципи, що стосуються статусу та функціонування національних інституцій, які займаються заохоченням і захистом прав людини. Можна ознайомитись на веб-сайті: http://www.unhchr. ch/html/ menu6/2/fs19.htm#annex. Ці рекомендації було ухвалено Генеральною Асамблеєю в її резолюції A/RES/48/134 від 20 грудня 1993 року.

ЦИТАТИ

24. Perry BD (2001). The Neurodevelopmental Impact of Violence in Childhood. In: Schetky D, Benedek EP (Eds).

Textbook of Child and Adolescent Forensic Psychiatry.

Washington DC, American Psychiatric Press, pp 221– 238.

I

25. Felitti VJ et al. (1998). Relationship of Childhood Abuse and Household Dysfunction to Many of the Leading Causes of Death in Adults. The Adverse Childhood Experiences (ACE) Study. American Journal of Preventive Medicine 14: 245–258.

II

Commissioner for Human Rights (2006). Children and corporal punishment: The right not to be hit, also a children’s right. Issue paper 2006/1. 6 June 2006.

Strasbourg, Council of Europe.

III

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Регіональний аналіз: Південна Азія, ст. 23. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

IV

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Звіт про результати регіональних консультацій: Східна і Південна Африка, ст. 18. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

V

Council of Europe (2006). Monaco launching conference for ‘Building a Europe for and with Children’, 4-5 April 2006. Адреса в Інтернеті: http:// www.coe.int/t/transversalprojects/children/events/ monacoLaunch_en.asp

26. Centers for Disease Control and Prevention (2006).

Adverse Childhood Experiences Study. Atlanta, GA, National Centers for Injury Prevention and Control, Centers for Disease Control and Prevention. Адреса в Інтернеті: http://www.cdc.gov/NCCDPHP/ACE .

27. Centers for Disease Control and Prevention (2006).

Adverse Childhood Experiences Study. Atlanta, GA, National Centers for Injury Prevention and Control, Centers for Disease Control and Prevention. Адреса в Інтернеті: http://www.cdc.gov/NCCDPHP/ACE. 28. Panel on Research on Child Abuse and Neglect, Commission on Behavioral and Social Sciences and Education, National Research Council (1999).

Understanding Child Abuse and Neglect. Washington DC, National Academy Press.

29. Fromm S (2001). Total Estimates of the Cost of Child Abuse and Neglect in the United States – Statistical Evidence.

Chicago (IL), Prevent Child Abuse America (PCAA). Cited on: August 14 2006. Адреса в Інтернеті: http://www. preventchildabuse.org/learn_more/research_ docs/cost_analysis.pdf

Дослідження Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй про насильство щодо дітей (2005). Звіт про результати регіональних консультацій: Південна Азія, ст. 3. Адреса в Інтернеті: http://www.violencestudy.org/r27

VI Council of Europe (2006). Monaco launching conference for ‘Building a Europe for and with Children’, 4-5 April 2006. Адреса в Інтернеті: http:// www.coe.int/t/transversalprojects/children/events/ monacoLaunch_en.asp

27 ÏÐÈÏÈÍÅÍÍß ÍÀÑÈËÜÑÒÂÀ ÙÎÄΠIJÒÅÉ

23. Runyan D et al. (2002). Child Abuse and Neglect by Parents and Other Caregivers. In: Krug EG et al. (Eds).

World Report on Violence and Health. Geneva, World Health Organization, pp 59–86.